Òðóäîâîìó êîäåêñó - áóòè!
Ðåïðåñ³¿ ïðîòè áóõãàëòåðà
Cóä, ÿêèé íå áà÷èòü ëþäåé
Ðåôîðìà òðóäîâîãî çàêîíîäàâñòâà, äåðåãóëÿö³ÿ â³äíîñèí ðîáîòîäàâöÿ ³ ðîá³òíèêà íàçð³ëà ³ áóäå çä³éñíåíà.
ßê “çàðîáëÿþòü” “ó. î.” ïðîêóðîð Ãàéâîðîíñüêîãî ðàéîíó Ïðîêîï÷óê òà ñóää³ Àïåëÿö³éíîãî ñóäó ʳðîâîãðàäñüêî¿ îáëàñò³.
Îïóáë³êîâàíî â³äåîçàïèñ, ÿê â ïðèéìàëüí³ ãîëîâè Ñâÿòîøèíñüêîãî ðàéñóäó Êèºâà ³ãíîðóâàëè â³äâ³äóâà÷à. ª ðåàêö³ÿ.
ñòîð. 4
ñòîð. 2
ñòîð. 5
Íåçàëåæíà ãàçåòà. Çàñíîâíèê ³ ðåäàêòîð Þð³é Øåëÿæåíêî. ¹ 2 (40) â³ä 29 ëþòîãî 2012 ðîêó. Ãàðÿ÷à ë³í³ÿ: (097) 317-93-26 E-mail: say@truth.in.ua Ñàéò ðåäàêö³¿: www.truth.in.ua
Политический детектив.
ЯК СЛІПІ ТА ГЛУХІ ВИБОРЮВАЛИ ДИПЛОМИ ДЛЯ НЕДОУЧОК Проблема якості освіти все більше турбує українське суспільство. Однак деякі керівники приватних навчальних закладів продовжують вважати дітей та їх батьків дійними коровами, яких зайве чомусь вчити – достатньо просто «всучити» диплом. Коли їх ловлять на цьому, вони ховаються за спини дітей та здіймають галас на весь світ, обвинувачуючи у своїх бідах кого завгодно, крім самих себе. Історія, якій присвячене наше журналістське розслідування, показує особливий цинізм таких діячів. Чого тільки не робилося для дискредитації результатів перевірки Міжнародного медичного коледжу з подачі його керівника Віктора Чернишова! І спекулювали на особливих потребах студентів-інвалідів, знання яких нібито «не можна тестувати», так, наче це 100% студентів (насправді їх близько 11%, а саме, 73 з 650). І «вишибали сльозу», і озвучували особисті нападки на міністра Дмитра Табачника... Для нас залишилося загадкою, хто проплатив зусилля скандальних репортерів із поширення нісенітниць та роздування мильних бульбашок. Можна, звичайно, за класичною формулою «quid prodest» спитати, кому вигідно отримувати «бонуси» від подальшої незаконної діяльності коледжу на території Дарницького району (голова районної адміністрації – Сергій Вітковський) у Київській міській клінічній лікарні (головний лікар – Ігор Чермак), з якою коледж навіть не укладав договір оренди приміщень; однак «дарницькі куми», як називають цих двох, ніяк не висловили публічно свою позицію стосовно даного конфлікту, а тому дозволимо їм залишитися за кадром і проаналізуємо ситуацію, яка склалася, максимально об’єктивно. ПРОДОВЖЕННЯ НА СТОР. 6, 7, 8 Передплачуйте газету “Правдошукач” в усіх поштових відділеннях України! Передплатний індекс 49608. Вартість 2,24 грн./міс.
2
Òðèáóíà
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 2 (40) â³ä 29 ëþòîãî 2012 ðîêó
Реформа трудового права назріла Здавна у народі кажуть: на охочого робочого діло найдеться; під лежачий камінь вода не тече; будеш трудиться – будеш кормиться. Ми, українці, маємо багатовікову традицію й культуру працьовитості. Чому ж економіка розвивається так повільно, виробництво майже не модернізується? Чому серйозні інвестори неохоче приходять в Україну? Чому трудящі часто працюють абияк і за копійки, не вірячи у можливість досягти добробуту чесною працею, власною підприємливістю, винахідливістю, самоосвітою? Відповідь на це питання полягає в тому, що відродження традиційних цінностей нашого народу та запровадження кращих світових економічних моделей в Україні блокується застарілим законодавством, дискримінаційним стосовно роботодавця. Зарегульованість трудових відносин не дозволяє доброчесному підприємцю вести ефективну кадрову політику, заохочувати працьовитість та фаховість, боротися з паразитичними проявами. Найпростіші відносини цивілізованого ринку праці доводиться оформлювати через карколомні юридичні схеми, за які, до речі, можуть оштрафувати, а то й порушити кримінальну справу. Не кажучи вже про те, що застосування цих схем природно посилює взаємну недовіру роботодавця та працівника, що теж зрештою зменшує ефективність праці. Виконувати всі новели «комуністичного» трудового права за умов демократії, коли трудящих не дисциплінує страх перед каральним механізмом тоталітарної держави – значило б суттєво знизити обсяги виробництва. А невиконання цих новел спричиняє збитки, бо, на відміну від окремого громадянина, суб’єкт господарювання значно легше притягнути до відповідальності за найдрібніші порушення. Особливо з огляду на те, що у суспільстві поширені старі карикатурні уявлення про «буржуїв-кровопивць». Навіть критично налаштовані коментатори – скажімо, Олександр Яцунь, голова Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України – погоджуються з тим, що радянський Кодекс законів про працю навіть після численних правок, десятків спроб пристосувати його до нових реалій ринкової економіки все одно «не відображає сучасну ситуацію взаємовідносин роботодавців з їхніми підлеглими». От чому народні депутати України В. Хара, Я. Сухий, О. Стоян внесли до Верховної Ради України проект Трудового кодексу України № 1108, який вже п’ять років ретельно шліфується, доопрацьовується з урахуванням численних зауважень усіх зацікавлених осіб. Проект ТКУ заснований на парадигмі соціального партнерства робітника та роботодавця, їх рівності перед законом, паритету їх прав і обов’язків. З урахуванням статті 3 Конституції України та міжнародно-правових актів встановлено обов’язок роботодавця шанувати честь і гідність працівників. Виконання цього обов’язку забезпечується обов’язком відшкодувати моральну шкоду. Поширення цієї базової норми цивільного права на трудові відносини можна назвати справжньою революцією у сфері трудового права. Тепер відшкодування моральної шкоди у разі знущання менеджменту над працівниками буде залежати не від милості судді, а диктуватиметься прямим приписом Трудового кодексу. Статтею 18 ТКУ встановлено норму щодо застосування актів законодавства однакової юридичної сили у разі їх неузгодженості, якими регулюються трудові відносини. У цьому випадку застосовується акт, що є спеціальним для цих відносин. У разі неоднозначного трактування прав працівника чи роботодавця, коли є можливість прийняття рішення на користь того чи іншого, рішення приймається на користь працівника. Вперше сформульовано загальні правила про склад робочого часу. Якщо протягом року працівником відпрацьовано надурочно більше 120 годин, оплата за відпрацьовані понад цю норму години проводиться у потрійному розмірі (ст. 232 ТКУ). Робота в нічний час оплачуватиметься в підвищеному розмірі не нижче ніж на 30 відсотків ставки за кожну годину (на даний час встановлено 20 відсотків). Визначено (ст. 131 ТКУ), що робота при поділі робочого дня на частини оплачується в розмірі, який щонайменше на 20 відсотків перевищує тарифні ставки (оклади). Визнано за доцільне виплачувати вихідну допомогу при звільненні в залежності від стажу роботи, як це і передбачено статтею 12 Конвенції МОП № 158. У зв‘зку з цим запропоновано в статті 251 ТКУ виплачувати вихідну допомогу при звільненні працівнику, який має безперервний стаж роботи в даного роботодавця: до п’яти років – у розмірі середньомісячної заробітної плати; до десяти років – у розмірі двомісячної середньої заробітної плати; більше десяти років – у розмірі тримісячної середньої заробітної плати. Письмова форма трудового договору визнається обов’язковою, проте порушення цієї вимоги не тягне недійсності трудових відносин, що виникли. Це дозволить чітко визначити момент виникнення трудових відносин між працівником і роботодавцем та виявити порушення при використанні робочої сили поза межами трудового законодавства. Трудовому договору надається значення повноцінного юридичного акта, вихід за межі якого не допускається. Це знімає питання про право роботодавця на одностороннє переміщення працівників та зміну істотних умов праці. Трудовий договір, що укладено під впливом омани, погрози, примушення, визнаватиметься недійсним (ст. 54 ТКУ). Виключено дискримінаційне обмеження права працівників, які працюють за строковим трудовим договором, на звільнення за власною ініціативою. З метою надання працівникам, які вступили в строкові трудові відносини, кращих умов для реалізації права на працю передбачена можливість укладення після
закінчення строку трудових відносин трудового договору на наступний строк, якщо відповідні роботи припиняються тимчасово (в зв’язку з їх сезонним характером, тощо). Передбачено обов‘язок роботодавців щодо запобігання масовим звільненням працівників у зв‘язку із скороченням (ст. 101 ТКУ). У разі відмови роботодавця надати роботу відповідно до укладеного трудового договору працівник має право на визнання трудових відносин такими, що виникли з дня, визначеного трудовим договором, із стягненням заробітної плати з розрахунку тарифної ставки (окладу) до дня початку роботи (ст. 56 ТКУ). Забороняється звільнення працівника за ініціативою роботодавця з мотивів досягнення ним пенсійного віку чи отримання права на пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії (ст. 119 ТКУ). При звільненні у зв‘язку із скороченням працівнику протягом двох місяців перед скороченням надається за його бажанням вільний від роботи час для самостійного працевлаштування (ст. 100 ТКУ). Сформульовано положення про першочерговість виплати заробітної плати за рахунок коштів, що поступають до каси або на рахунок роботодавця. У разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат роботодавець зобов’язаний додатково сплатити працівнику пеню у розмірі подвійної ставки Національного банку за кожний день затримки (ст. 263 ТКУ). Несплата або несвоєчасна сплата роботодавцем внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування не може бути підставою для відмови працівникам у наданні матеріального забезпечення (у тому числі виплати пенсії) та соціальних послуг із фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (ст. 283 ТКУ). Відповідно до міжнародних зобов’язань України до проекту ТКУ включено положення, спрямовані на адаптацію трудового законодавства України до Європейської соціальної хартії (переглянутої) і інших міжнародно-правових актів - Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці. Значно чіткіше, ніж раніше, визначено сферу дії трудового законодавства, в тому числі межі його поширення на відносини з участю іноземних працівників і роботодавців. З метою усунення порушень інтересів працівників при ліквідації юридичних осіб та створенні на базі їх майна нових юридичних осіб уперше встановлені правила щодо правонаступництва в трудових відносинах. Таким чином, Трудовий кодекс України має багато позитивних рис для трудящих порівняно із діючим Кодексом законів про працю України, при тому, що він гармонізує відносини роботодавця та працівника. Зараз за збереження діючого КЗпПУ активно виступають лише маргінальні діячі, що звикли спекулювати на відмерлих, неприродних нормах трудового права заради власної вигоди та однаково у збиток що роботодавцю, що робітнику, що економіці загалом. Вже кілька разів вони виводили з півсотні людей під стіни Верховної Ради України, домагаючись зупинення реформи трудового права. Як правило, це студенти, які наслухалися та начиталися в Інтернеті гучних провокаційних заяв та гасел і не потурбувалися грунтовно розібратися у питанні. Серед такої «масовки» нема справжніх представників трудового народу. Аби переконатися в тому, що діючий Кодекс законів про працю не відповідає сучасним світовим стандартам регулювання трудових відносин, достатньо порівняти його з нормами трудового права двох найбільших світових економік – комуністичного Китаю та демократичних США. Взяти, скажімо, складну процедуру узгодження з профспілковою організацією звільнення члена профспілки. Профспілку може зареєструвати хто завгодно. Вони ростуть, як гриби після дощу, і ніхто не перевіряє ані кваліфікацію їх членів, ані професійну та ділову репутацію. Не секрет, що такий підхід породив десятки тисяч «недоторканних» нероб, які на робочому місці та в робочий час займаються більше склоками, аніж роботою. Поки вони агітують «проти олігархічного рабства», їх роботу змушені робити за них інші працівники. А потім, коли у роботодавця
уривається терпець і він звільнює таких діячів без згоди профспілки, вони місяцями й роками ходять по судах та стягують з роботодавця «зарплатню» за «вимушені прогули» - за рахунок фонду заробітної плати, тобто, з кишень справжніх трударів. Своїми зловживаннями такі горе-«борці» «за справедливість» дискредитують профспілковий рух в Україні. У двох найуспішніших економіках світу, звичайно ж, нема такої вигідної для нероб норми законодавства. Трудовий кодекс КНР, скажімо, не вимагає згоди профспілки на звільнення її члена, хоч за профспілкою залишається право заперечувати проти звільнення працівника та добиватися перегляду роботодавцем прийнятого рішення. У США Верховний Суд визнав, що роботодавець може звільняти працівника на тій підставі, що він є членом профспілки. Загалом, позиція американських судів полягає в тому, що 13-ю поправкою до Конституції США заборонена примусова праця і тому робітник має свободу розірвати трудовий договір, а доктрина взаємності договірних зобов’язань вимагає, щоб у роботодавця було симетричне право звільнити працівника у будь-який час. Звичайно, у разі «нечесного» розірвання трудового договору винна сторона має відшкодувати завдані іншій стороні збитки (якщо, скажімо, роботодавець взяв на роботу винахідника за умови передачі прав на винахід і звільнив його через місяць; або якщо працівник підвищив кваліфікацію за рахунок роботодавця і не відпрацював вкладені у нього кошти). Таким чином, «ущемлення прав профспілок», про яке зрідка кричать у мегафони біля Верховної Ради жалюгідні маргінальні групки професійних крикунів – самозваних «пролетарів»-білоручок, у яких молоко на губах не обсохло – є, насправді, припиненням ущемлення прав роботодавців відповідно до світових зразків трудового права, якими є законодавство обох найбільших економік світу. Інші претензії скандальних мітингувальників настільки непевні, що важко не те що їх проаналізувати, а й навіть зрозуміти, чим конкретно нас лякають. Три роки тому один молодий профспілковий активіст зробив таке порівняння і схопився за голову; його аналіз опубліковано та легко знайти в інтернеті під назвою "Чи стане «рух проти рабства» рабом брехні, конспірації і недомолвок?". Втім, окрім абстрактних волань про «новітнє рабство», дехто все ж висуває конкретні тези. На жаль, як правило, це казуїстика або тицяння пальцем у небо. Скажімо, народний депутат М. Волинець стверджує про збільшення робочого часу з нинішніх 40 годин на тиждень до 48. Однак статтею 131 ТКУ чітко встановлено нормальну тривалість робочого часу – 40 годин на тиждень. У США також 40-годинний робочий тиждень. В Китаї, до речі, 44-годинний робочий тиждень, причому роботодавець може його продовжувати за умови узгодження з адміністративним відділом праці. А у Німеччині, звідки отримують щедрі гранти «вільні профспілки» пана Волинця, останнім часом активно обговорюється можливість збільшення робочого тижня до 45 годин. Петро Петриченко, блогер з віртуальної «національної конфедерації профспілок», яка самовільно присвоїла собі звання «національної» всупереч діючому законодавству, примудрився побачити «звуження права працівників на відпочинок» там, де найманий працівник працює погодинно і, відповідно, обирає режим роботи та відпочинку на свій розсуд – відповідно до власних потреб. Чи треба коментувати це непорозуміння? Той же пан критикує надання фізичним особампідприємцям права самостійно встановлювати режим роботи. Однак насправді найманим працівникам ФОП нічого не загрожує, бо з ними укладається трудовий договір, в якому можна за взаємною згодою сторін прописати бажані обмеження робочого часу. Такий договір після державної реєстрації жодна сторона не зможе змінити в односторонньому порядку. Окрім того, ФОПи традиційно торгують у своїх кіосках і допізна, і на свята, проте жодних протестів робітників торгівлі з цього приводу Україна не бачила. Представники малого бізнесу, загалом, живуть ближче до народу, ніж менеджмент великих роботодавців; тому вони схильні легко знаходити спільну мову з своїми працівниками, матеріально зацікавлювати людей у разі необхідності. Окремі твердження опонентів прийняття ТКУ важко назвати чимось іншим, ніж хворими фантазіями. Скажімо, волають про запровадження «слідкування за працівниками», «відеоспостереження». Нічого подібного у Трудовому кодексі України нема. Більше того, статтею 21 ТКУ серед основних прав працівника названо право на повагу до його гідності і честі, конфіденційність особистої інформації та їх захист. Загалом, збирання і обробка персональних даних про особу методом відеоспостереження на робочому місці чи іншими методами, не передбаченими законодавством, можуть проводитись лише зі згоди особи, відповідно до приписів Конституції України та законодавства про захист персональних даних. Хто б що не казав, а рано чи пізно ми будемо змушені виймати палки з колес вітчизняної економіки. Суспільство впритул підійшло до усвідомлення тої простої істини, що відносини роботодавця з найманим працівником мають бути засновані на взаємній довірі, а не на жонглюванні взаємовиключними параграфами законодавства у чиїхось егоїстичних інтересах. Законопроект № 1108 Трудового кодексу України поліпшує нормативне регулювання трудових відносин в Україні у відповідності до кращих світових зразків, в рамках програми економічних реформ Президента України В. Януковича, з урахуванням реалій ринку праці. Прийняття Трудового кодексу України є нагальною вимогою часу. Максим КОРШУН
3
Òðèáóíà КОЛОНКА НАРОДНОГО ДЕПУТАТА ОЛЕГА ІВАНОВИЧА ТИЩЕНКА
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 2 (40) â³ä 29 ëþòîãî 2012 ðîêó
Чи визнають саєнтологів церквою? Християни - проти Окружний адмінсуд Києва задовольнив позов 12 засновників релігійної громади «Церква Саєнтології Києва» у Дніпровському районі м. Києва (Валерій Кокура, Катерина Пенькова, Лариса Макарова, Леонід Підчибій, Олена Любицька, Марина Єгорова, Олександр Висоцький, Тетяна Зражевська, Вікторія Купрейчук, Світлана Стрілецька та Ельміра Войтенко) до Київської міської державної адміністрації і Управління у справах національностей та релігій КМДА про визнання протиправним та скасування розпорядження голови КМДА О. Попова від 25.06.2011 р. № 1088. Цим розпорядженням саєнтологам було відмовлено в реєстрації релігійної громади у зв’язку з тим, що їх статут та релігійна практика не відповідають вимогам статей 3, 4, 9, 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». На рішення суду подано апеляцію, тому воно поки не набуло законної сили. Відповідно до релігієзнавчого висновку щодо віровчення, культової практики та соціальних аспектів діяльності церкви саєнтології, підготовленого 25.06.2009 р. начальником відділу науково-експертної роботи Департаменту у справах державно-конфесійних відносин та забезпечення свободи совісті Державного комітету України у справах національностей та релігій, ще в 2004 році під час попередньої спроби саєнтологів зареєструвати їх церкву в Києві під час проведення релігієзнавчого дослідження соціальних аспектів діяльності релігійної громади «Церква Саєнтології міста Києва» було встановлено низку грубих порушень діючого законодавства. У висновку також зазначається, що впродовж перших десятиріч свого існування церква саєнтології у США постійно звинувачувалася у порушенні прав людини та релігійних свобод, шахрайстві, фінансових махінаціях. Зокрема, у США, Канаді, Данії, Італії, Франції була суттєво обмежена їх діяльність, а у Великобританії, Німеччині, Австралії та деяких інших країнах – заборонена. Проте в останні десятиріччя XX ст. – на початку XXI ст. відбулися певні зміни у ставленні до саєнтології у США та європейських країнах. Структури церкви виграли низку судів у ряді європейських країн і домоглися своєї реєстрації як релігійних організацій. У квітні 2008 року саєнтологи Російської Федерації виграли у Європейському суді з прав людини і нині, за рішенням суду, зареєстровані в Російській Федерації як релігійна організація. В Україні найактивніший саєнтологічний центр знаходиться у Харкові (Харківський гуманітарний центр Хаббарда), діє Київський гуманітарний центр Хаббарда, на території держави існують саєнтологічні осередки, зареєстровані як громадські організації. Жодна з релігійних громад церкви саєнтології в Україні не має реєстрації як юридичної особи, проте чинне законодавство дозволяє існувати таким громадам і без такої реєстрації. У новому релігієзнавчому висновку того ж фахівця від 27.07.2011 р. зазначено, що культ церкви саєнтології є комерційним, соціальна практика саєнтологів виглядає скоріш стратегією фінансової корпорації, зокрема, практикується примусове обкладання віруючих всупереч ч. 5 ст. 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Як стало відомо редакції газети «Правдошукач», до КМДА неодноразово надходили листи ієрархів Української Православної Церкви та Української Греко-Католицької Церкви, в яких висловлюється негативне ставлення до можливої реєстрації релігійної громади саєнтологів. Колишній Предстоятель УГКЦ Блаженнійший Любомир у своєму листі охарактеризував саєнтологів як тоталітарну секту і зазначив, що, на його думку, прийняття позитивного рішення щодо реєстрації їх церкви наражатиме на серйозну небезпеку психологічну безпеку та здоров’я багатьох киян і гостей міста, унеможливить забезпечення охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян. Архиєпископ Бориспільський УПЦ Антоній звертає увагу на те, що 1994 року Архиєрейський Собор Руської Православної Церкви, членами якої є усі єпископи Української Православної Церкви, одноголосно прийняв визначення «Про псевдохристиянські секти, неоязичництво та окультизм», і в цьому визначенні «Церква саєнтології» віднесена до «проповідників лжехристиянства та псевдорелігій», несумісних із християнством; також владика зазначив, що УПЦ негативно ставиться до перспектив державної реєстрації «Церкви саєнтології» і вважає неприпустимим розповсюдження віровчення та культової практики саєнтологів у навчальних закладах Києва. До листа владики додано відгук доцента Київської духовної академії та семінарії В. М. Чернишова, у якому відзначено шкідливість для здоров’я саєнтологічного ритуалу детоксикації від наркотиків «Нарконон». Також пан Чернишов пише, що у прибічників саєнтології навмисне формується розлад особистості, у випадку непокори керівництву організації їх нібито залякують, а у Німеччині церква саєнтології «на державному рівні характеризується як кримінальна комерційна організація з елементами психотерору». Однак українські правознавці та релігієзнавці мають й інші точки зору на це питання. Так, за дорученням Президії Національної академії наук України співробітниками Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України докторами філософських наук В.Є. Єленським і О.Н. Саганом у 2004 році була проведена експертиза віровчення і практики Церкви Саєнтології в Україні. Відповідно до висновків цієї експертизи, церква саєнтології є релігійною організацією, діяльність якої не суперечить діючому законодавству. Окрім того, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького у висновку науково-правової експертизи на замовлення саєнтологів, підписаному член-кореспондентом НАПрНУ В. П. Нагребельним, вказує на те, що пожертви фіксованого розміру у релігійних організаціях не можна розглядати як примусове обкладання віруючих. Крапку в цьому складному питанні, безперечно, має поставити Київський апеляційний адміністративний суд.
Ведмідь у посудній лавці Саме так себе поводить нинішня влада, тому і підсумки дворічної діяльності вельми невтішні. Хоч команда на Банковій під режисуру «хазяїна» солов’єм заливається на всі лади, вигадуючи та розхвалюючи «успіхи», все одно правди нема куди діти. А правда така: - Іде спішне переформування кадрової вертикалі, в тому числі й у вищих ешелонах влади. Це ж не завдячуючи великим успіхам? - Посилюється хаотична метушня на міжнародній арені. Не маючи чітких відповідей на здивування світової спільноти своїми діями, бо загнала себе власною безкінечною брехнею у глухий кут, влада вдалася до базарної риторики у «дипломатії», пересварилася з усією Європою, США та ще й з Росією… Впевнено заводячи Україну у стан повної міжнародної ізоляції. - Виконавча гілка влади в особі Кабінету міністрів, розпочавши майже рік тому реорганізацію чиновницьких структур та шляхом власної «законотворчості», повністю зруйнувала систему управління державою, внаслідок чого розрегульовані і належним чином сьогодні не працюють державні системи стандартизації, реєстрації (на рівні єдиних комп’ютерних реєстрів), управління земельними ресурсами, архівної справи, патентування, багато інших. Переформатування міністерств та інших уповноважених державних органів здійснено не прозоро і незрозуміло, без попередньої підготовки, тому ще й досі переважна більшість чиновників не усвідомлюють межі своєї компетенції та відповідальності, а місцеві органи виконавчої влади перебувають в режимі очікування. Втрата та неконтрольоване знищення первинної документації стали звичайним явищем. Збільшився бюрократичний апарат і витрати на нього, всупереч гучним деклараціям про його скорочення, заради якого начебто затівалася “адмінреформа”. Наслідки цього безладу перекладаються на громадян. Такою є ціна відсутності протягом двох років програми дій Уряду, без якої за Конституцією і Законами України Уряд не може не тільки існувати - навіть створюватись! Але що для цієї влади Закон? Вона звертається до нього лише коли потрібно засудити когось з опозиціонерів і у таких випадках перекручує законодавчі норми, як заманеться. - В законотворчості з приходом до влади ПР розпочалася і продовжується повна вакханалія. Якщо у парламентах цивілізованих країн проекти законів відпрацьовуються і обговорюються роками, то в нашій Верховній Раді декілька років без руху можуть знаходитись лише законодавчі ініціативи опозиції, ініціативи ж Президента або Кабміну, по команді згори, проходять увесь цикл опрацювань, експертиз і обговорень протягом одного сесійного дня - від реєстрації до підписання Президентом. І це незалежно від обсягів законопроекту та кількості зауважень, на які взагалі ніхто не зважає. Потім, звичайно, виникає низка проблем із застосуванням таких «художеств» та виникає потреба увесь час такі закони змінювати, але такі наслідки, схоже, нічому цю владу не вчать. - З катастрофічною швидкістю відбувається та закріплюється на законодавчому рівні втрата багатовікових надбань і завоювань громадянами свободи, незалежності, подолання злиденності та безпритульності. Суспільство стрімко повертається до середньовіччя. - До осіб, що здійснили беззаперечні кримінальні злочини, передбачені законом, покарання чомусь не застосовуються, а раніше засуджені масово амністуються. Натомість для політичних супротивників відшукуються та вигадуються будь-які нісенітниці та використовуються неузгодженості і прогалини у законодавстві, а частіше застосовується суцільне беззаконня для зведення рахунків. - Законодавчо заохочується здійснення економічних злочинів. Це і штрафи замість тюремного ув’язнення, і списання багатомільярдних боргів олігархам, що нахабно крадуть народні кошти. - Силові структури використовуються як каральні органи для нелояльної частини суспільства і їх поліцейське призначення щодня посилюється та законодавчо закріплюється. - Сама влада вже повністю відділена та ізольована від народу. У контексті передвиборчого гасла «Почую кожного» особливо комічно, що на всі звернення, спрямовані безпосередньо до Президента, штампуються відповіді, ніби порушене питання не входить до його компетенції та вказується адреса, куди це звернення відфутболили. Надалі годі чекати жодної конкретики. У міжнародних стосунках влада торочить те ж саме. Але якщо влада (читай, Президент та його Адміністрація) ні в чому не компетентні, то навіщо Януковичу золотий унітаз і персональний вертоліт за державні кошти? А сам він навіщо?.. Навіщо така зграя правоохоронців, що його оберігають? І, власне, від чого, від кого? Та ще й на тлі повної втрати боєздатності армії та незахищеності військ держави від свавілля чиновників, що сидять на рубильниках чи газових кранах. Владу все більш охоплює політичний аутизм, а Україну і українців - міжнародна ізоляція. Так недалеко і до залізної завіси...
Полігон для випробувань інсинуацій і фальсифікацій За два роки панування влади Януковича Україна скотилася до печерного розуміння демократії, коли переважна більшість громадян ненавидить владу, але ж і нібито підтримує її теж більшість. Така ситуація, як і за часів СРСР, штучно створюється правлячим режимом, що не має реальної довіри у суспільстві. Основним інструментом утримання влади політичними банкрутами є силовий тиск, шантаж, підкуп та інші прийоми, несумісні із загальнолюдською мораллю. Протягом означених двох років провладна Партія регіонів неухильно втрачала довіру і тепер продовжує втрачати та ще й прискореними темпами. Саме тому нею взято на озброєння завжди властиві їй виключно брудні і нечесні технології у суспільних відносинах, як безвихідь, в яку вона потрапила за наслідками результатів своєї діяльності. На загальнодержавному рівні це виявляється у конституційному, податковому, правовому та інших державних переворотах, що методично і системно здійснюються на вибудову тоталітарної моделі управління державою. На місцевому рівні всі державні інституції, а також органи місцевого самоврядування перетворюються у підрозділи, що безпосередньо підпорядковані Партії регіонів. Відповідна перебудова місцевої влади відбувається з таким розмахом, що у її структури потрапити, не будучи членом цієї партії, стає неможливим. І хоч згідно із законом про вибори депутатів місцевих рад до них можуть балотуватися представники й інших політичних сил, але тут на заваді стає адміністративний ресурс, і будьте упевнені, що «кандидата-чужака» знімуть з перегонів у самий неочікуваний момент, коли оскаржити такі санкції немає часу. Та й можливостей знайти правду в наших судах, які теж складаються з таємних членів Партії регіонів, по правді кажучи, мало. Так було на місцевих позачергових виборах у селі Погреби Броварського району на Київщині 23.10.2011 р. Слід нагадати, що тоді кандидат у депутати районної ради Суботін В.М. від партії «ВО «Батьківщина» виграв ці вибори з великою перевагою у представника провладної партії (239 проти 28 голосів), але їх було визнано такими, що не відбулися, з надуманих причин. 12.02.12 р. позачергові вибори депутата Білоцерківської районної ради відбулися у селі Сорокотяги, де Партія регіонів дуже сподівалася на безальтернативний варіант свого кандидата (навіть таку можливість вони передбачали Законом), але опозиційна партія «ВО «Батьківщина» несподівано для них зареєструвала свого кандидата Римаренко Маріанну Олександрівну. І якого шурхоту цим наробила? Під час проведення агітаційних заходів за Римаренко М.О., а особливо в день голосування 12.02.12 р. на вуха було поставлено усю Януковичеву рать (читай - адмінресурс). Керівництво села, району, області та народні депутати від Партії регіонів заходилися виконувати обіцянки, що давали ще під час Президентських виборів та нічого не зробили, а в основному вимушені були знову обіцяти. Окрім того, порушуючи чинне законодавство, підвозили автомобілями проплачених виборців з віддалених помешкань села, що має чималу довжину. Натомість, зважаючи на 27 градусів морозу, непідкупна частина населення до виборчої дільниці не потрапила. Ледве набравши у такий спосіб 50% голосуючих, регіонали забезпечили-таки перемогу для свого кандидата, в тому числі й за рахунок масштабних фальсифікацій (без цього вони не можуть), що оскаржено у встановленому порядку з доданням беззаперечних відеофактів. Далі буде. Найближчим часом Верховна Рада України має прийняти рішення щодо проведення наступної низки позачергових виборів депутатів місцевих рад. Попереду непоодинокі змагання представників провладних та опозиційних партій за мандати народної довіри, але вже зараз є очевидним, що всі ці вибори використовуються як полігон для випробувань інсинуацій, фальсифікацій і брудних схем підміни демократичних виборів звичайним призначенням, в тому числі і на чергових виборах народних депутатів України з метою зробити Верховну Раду України покірливим послушником і підлеглим підрозділом Адміністрації Президента, яким вже сьогодні є Кабінет Міністрів України. Зупинити цю вакханалію опозиційні політичні сили мають обов’язково, хоч і буде це надскладним завданням. Згуртувавши свої ряди, опозиція бере за основну мету звільнення з-за ґрат політичних в’язнів, зокрема, наших славетних лідерів Ю. В. Тимошенко та Ю. В. Луценка, щоб вони могли взяти участь у цих виборах. Для Януковича це найбільший страх! Саме тому надалі боротьба набуватиме надзвичайної гостроти.
4
“ Ï ð à âî ï îõî ð î í ö ³ ”
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 2 (40) â³ä 29 ëþòîãî 2012 ðîêó
Купи амністію чи сядь без вини
Кримінальну справу проти колишнього головного бухгалтера Гайворонської районної ради, нині пенсіонера Валентини Руденко можна без перебільшень назвати одіозною. Валентина Петрівна поплатилася кар’єрою та власним спокоєм за те, що незадовго до виходу на пенсію поставила питання про повернення до районного бюджету коштів у сумі 2 млн. 677 тис. 772 грн. 75 коп., незаконно розтрачених керівництвом Гайворонської райдержадміністрації у змові з прокурором району. Після цього її звинуватили у незаконних виплатах собі на суму близько 17 тис. грн. та завгоспу на суму близько 14 тис. грн., які вона нібито у нього вилучила та витратила на власний розсуд. Бездоказовість цих звинувачень, відзначена у численних рішеннях судів, включаючи виправдальний вирок (пізніше скасований), не заважає правоохоронцям вперто переслідувати бухгалтера на пенсії. За словами пані Руденко, власна принциповість грає з нею злі жарти. Адже один з суддів Апеляційного суду Кіровоградської області пропонував її захиснику та їй особисто «за 1500 умовних одиниць» підвести її під амністію, а в разі незгоди погрожував докласти всіх зусиль на підтримку прокурора Прокопчука, що відпрацьовує отриману від голови райдержадміністрації М. Рябокучми квартиру кримінальним переслідуванням «неугодної» бухгалтерки. Інша на її місці, може, відкупилася б. Однак вона відмовилася від запропонованої оборудки і цим дуже образила підприємливого суддю. Втім, невелика сума хабара наштовхує на думку про можливу провокацію. Як тут не згадати, що чоловік Валентини Руденко є міським головою, а деякі нечисті на руку чиновники та правоохоронці дуже люблять збирати чи створювати на рівному місці компромат і робити «корисних» людей своїми заручниками, зокрема, щоб тримати під контролем номінально незалежне місцеве самоврядування зі всіма його земельними, майновими та фінансовими ресурсами...
Ганебна відписка 9.02.2012 р. заступник прокурора Кіровоградської області О. Іваніщев надіслав коротенький лист на адресу редакції газети «Правдошукач». Цей лист, по суті, є відмовою реагувати на критичну статтю «Моральні тортури від прокуратури, або Як працьовитість визнали злочином» (№ 36-37, 30.11.2011 р.). Будучи фахівцем у своїй галузі (принаймні, у галузі відписок), О. Іваніщев пише: «Кримінальна справа по обвинуваченню Руденко В. П. на даний час знаходиться в провадженні прокуратури Гайворонського району. Згідно із статтею 121 КПК розголошення даних досудового слідства можливе лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливими». Водночас у розпорядження редакції потрапила копія подання помічника прокурора Гайворонського району Фречки В. В., де згадується, між іншим, що 18.01.2012 р. ним було оголошено обвинуваченій Руденко В. П. про закінчення досудового слідства. Якщо станом на 18 січня досудове слідство було закінчене, лист Іваніщева від 9 лютого про нібито триваюче досудове слідство виглядає як завідома брехня. Ігнорування критики та надання недостовірної інформації з боку органів прокуратури примушує нас повернутися до піднятої теми. І за звичкою до послідовного викладу усіх обставин ми розповімо цю історію з самого початку, ab ovo.
Як підмащували «Опель-Омегу» голови РДА та прокурорську «безлімітку» Валентина Руденко працювала на посаді начальника фінансово-господарського відділу Гайворонської райдержадміністрації, з 5.07.2004 р. була переведена на посаду керуючого справами. З 15.09.2004 стала головним бухгалтером Гайворонської районної ради. В зв’язку з виконанням своїх нових обов’язків їй стало відомо, що на той час у райдержадміністрації багато років існувала практика покриття представницьких та апаратних витрат у борг, за рахунок районного бюджету. Голова Гайворонської РДА М. Рябокучма неодноразово звертався до голови райради В. Делінгевича з листами про перенесення цієї заборгованості на наступний рік «в зв’язку з недостатнім фінансуванням». Наприкінці 2005 року, в зв’язку із наближенням чергових місцевих виборів і закінченням повноважень голови райради В. Делінгевича, головбух почала писати йому доповідні щодо необхідності повернення коштів. От одна з цих доповідних: «Прошу Вас вирішити питання про погашення заборгованності Гайворонською
РДА, яка виникла в результаті використання коштів районного бюджету на покриття видатків Гайворонської РДА. Згідно листів голови РДА Рябокучми М. С. районною радою, згідно Вашого дозволу, проводилась оплата видатків РДА, яка фінансується з державного бюджету, а саме: на запасні частини та обслуговування автомобіля голови РДА "Опель-Омега" в сумі 993,6 тис. грн.; паливномастильні матеріали на автомашину Опель-Омега в сумі 475,3 тис.грн.; видатки на загальнорайонну програму "швидкого реагування", яка не була фактично проведена та затверджена сессією районної ради і ні в яких матеріалах не відображена, а видатки на послуги мобільного зв’язку оплачувались за рахунок районного бюджету, в тому числі прокурору Гайворонського району Прокопчуку Д., і складають більше 100.0 тис. грн. згідно рахунків, які я надавала Вам та голові РДА. Прошу Вас також дати вказівку завгоспу Кравцу М.В. отримати шифер, що знаходиться на збереженні, згідно Ваших листів від 22.04.05 р. та вказівок голови РДА Резніка В. О., у ПП Охновского в кількості 134 листа на сумму 2 506 грн. та вирішити питання з господарською групою, що перебуває у трудових відносинах з Гайворонською РДА, а заробітну плату отримує в Гайворонській районній раді. Сума заробітної плати працівникам, які перебувають в трудових відносинах з іншою установою, на даний час складає 1108872 грн. 75 коп. Всього заборгованість Гайворонської РДА перед бюджетом району на 13.06.05 року складає 2677772.75 грн. Робіть щось». Принциповість бухгалтера чиновникам не сподобалась. З 15.03.2005 р., за її словами, кожного дня її почали запрошувати до прокуратури, тримали там мало не до півночі. Її чоловік, полковник-афганець, змушений був чекати закінчення допитів під вікнами прокуратури. Зрештою прокурор Прокопчук – той самий, телефонні розмови якого обійшлися районному бюджету у 100 тис. грн. – порушив проти неї кримінальну справу. І не припинив переслідування навіть після того, як Валентина Руденко пішла на пенсію.
Слідство чи переслідування? Отже, 10.06.2005 р. прокурор Гайворонського району Дмитро Прокопчук порушив відносно Валентини Руденко кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем та службового підроблення (ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України). В постанові про порушення справи було вказано, що Валентина Руденко, працюючи начальником фінансовогосподарського відділу Гайворонської РДА, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, незаконно нарахувала собі в період 2003-2004 рр. матеріальну допомогу, відпускні та заробітну плату на загальну суму 2 380 грн., чим спричинила збитки бюджету. 9.12.2005 р. слідчий прокуратури Плохотнюк В. М. пред’явив Валентині Руденко обвинувачення у привласненні бюджетних коштів та службовому підробленні (ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК). 23.05.2006 р. колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області (Бевз Ю. Л. – головуючий, Коротченко В. В., Новіцький Е. Й.) скасувала постанову про порушення кримінальної справи, посилаючись на відсутність належних підстав та приводів для порушення справи. Ухвалою суду провадження по справі було закрито. Однак 2 червня 2006 року прокурор Гайворонського району Дмитро Прокопчук на тих же підставах, що й раніше, знову порушив кримінальну справу по ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК. Цього разу – «по факту», оскільки не мав права порушувати справу проти Валентини Руденко з огляду на рішення суду. На цьому прокуратура не зупинилася. 24 лютого 2007 року слідчий прокуратури Гайдюк О. О. порушив кримінальну справу з тих же підстав стосовно Валентини Руденко і обрав їй запобіжний захід – підписку про невиїзд. У березні Гайдюк перекваліфіковує «злочин» на ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК і пред’являє нове звинувачення. 22 червня 2007 року Голованівський районний суд Кіровоградської області скасував всі прокурорські постанови і закрив провадження по справі, визнавши, що слідчим свідомо проігноровано ухвалу апеляційного суду.
Обвинуватити за сукупністю фальшивок Як стверджує Валентина Руденко, для порушення кримінальної справи проти неї було використано «фальшивку, зроблену та підписану в результаті змови». Йдеться про «довідку», датовану 10.06.2005 р., за підписом колишньої працівниці КРВ Золотової. У 2008 році начальник контрольно-ревізійного відділу в Гайворонському районі В. І. Січкар письмово підтвердив, що перевірка нарахованої
та виплаченої заробітної плати в Гайворонській РДА за період 2003-2004 рр. у червні 2005 року не проводилася. Найбільш цікавим фактом є те, що людина, яка складала цю «довідку»... невдовзі посіла якраз ту посаду, яку займала Валентина Руденко! Про яку об’єктивність ревізії може йти мова, коли людина, прямо зацікавлена у кар’єрному рості, просто підсиджує попередницю? Подальші дії ініціаторів розправи над пенсіонеркою свідчать про виключну впертість та впевненість у своїй правоті. Створюється робоча група нібито для перевірки правильності нарахувань зарплатні у райраді у 2005-2006 роках, але насправді з приміщення районної ради вилучається частина бухгалтерської документації за 20032004 рр. і направляється на судово-економічну експертизу. Тут варто розповісти про комедійну ситуацію, яка склалася, коли Валентину Руденко вводили в курс справ у бухгалтерії райради. Вона виявила відсутність суттєвої частини документації. Не встиг розгорітися скандал, як попередники знайшли старі папери. Про це було складено «службову довіку по факту виявлення 30 жовтня 2004 року головою Казавчинської сільської ради Манзюком С. М. бухгалтерських документів районної ради, райдержадміністрації, залізничної лікарні (платіжні доручення, відомості видачі заробітної плати, звіти в УДК, статуправління та інші з мокрою печаткою та I і II підписами), які були викинуті в лісовій смузі в районі Казавчин-Бугове». «При розслідуванні даного факту бухгалтер райдержадміністрації Куца Л. Г. пояснила, що взяла папери на розтопку, а чоловік помилково викинув їх як сміття» – зазначено у службовій довідці. До речі, заяви про злочин від В. Руденко в зв’язку із знищенням, фальсифікацією та підробкою бухгалтерських документів працівниками райдержадміністрації прокурор Прокопчук неодноразово ігнорував, а особи, які чинили ці діяння, стали головними «свідками» проти неї. Зникали документи і з «справи Руденко». Оскільки експерту не було надано розпорядження голови РДА про покладення на головного бухгалтера райадміністрації обов’язків головного бухгалтера райради з встановленням надбавки з оплати праці у розмірі 50%, введеним в оману експертом було нараховано «порушень» аж на 17,5 тис. грн. Знову порушується кримінальна справа, в червні 2009 року передається на розгляд до суду, але суд повернув її на додаткове розслідування. Жінка стверджує: «Експерт О. Ляшенко по матеріалам справи, в якій немає жодного оригіналу первинного бухгалтерського документа або належним чином завірених копій бухгалтерських документів, або взагалі по відсутнім документам, які сама придумала, по папірцям без підписів та печаток проводить експертизу».
Виправдальний вирок Отже, кримінальна справа №55-430 була порушена прокуратурою Гайворонського району 24 лютого 2007 року стосовно начальника фінансово-господарського відділу головного бухгалтера Гайворонської райдержадміністрації Руденко В. П. по факту заволодіння чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, поєднаного зі службовим підробленням, за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч.2 ст. 191 КК України. Головбуха на пенсії обвинувачують в тому, що у січні 2003 - липні 2004 року вона нібито безпідставно нарахувала та виплатила собі заробітну плату, відпускні та інші кошти на суму 17115,17 грн. та отримала їх (наприклад, отримала відпускні за період, коли фактично знаходилась на робочому місці), чим нібито спричинила збитки державному бюджету на вказану суму, а також у січнічервні 2006 року нібито нарахувала завищену заробітну плату завгоспу господарчої групи Кравцю М.В. та після того, як він дані кошти отримав, завищену суму коштів вона у нього нібито вилучила і, заволодівши ними, витратила на власний розсуд, чим спричинила збитки державному бюджету на суму 14226,19 грн. Питання про справедливість цих обвинувачень цілком залежить від результатів еспертизи, а правильність експертизи залежить від повноти надання експерту всіх необхідних документів. Зрештою, у грудні 2010 року суддя Голованівського районного суду Кіровоградської області Бутенко О. Ф. виніс виправдальний вирок, яким визнав, що Валентина Руденко не вчиняла інкримінованих їй злочинів. От ключова цитата з вироку: «Експерт Ляшенко Олена Анатоліївна суду пояснила, що вона працює науковим співробітником Кіровоградського відділення Одеського науководослідного інституту судових експертиз з 2005 року. В 2006 році вона проводила експертизу по вказаній справі Руденко В. П. Доданих до постанови слідчого документів було недостатньо, тому вона заявила клопотання слідчому про надання всіх необхідних бухгалтерських документів (...) Вона підтверджує, що дійсно при підрахунках зробила помилку, не провела корегування заробітної плати, відпускних та матеріальної допомоги». Разом з вироком було оголошено окрему постанову, відповідно до якої, «суд вважає, що причиною притягнення Руденко В. П. до кримінальної відповідальності та винесення виправдувального вироку стала неналежна організація роботи слідчих прокуратури Гайворонського району щодо оцінки та аналізу зібраних доказів, забезпечення їх зберігання, відсутність контролю за роботою слідчих з боку прокурора Гайворонського району та неналежне виконання прокуратурою району вимог ст. 225 КПК України». Такий вирок і окрема постанова – нечуваний виняток із практики вітчизняного правосуддя. Рідко коли судді наважуються відверто зауважити у процесуальних документах про суттєві недоліки в роботі органів прокуратури, які мають величезний адміністративний вплив на кожного суддю через Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів, інші інституції та традиційні процедури, які не мають нічого спільного з правосуддям
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 2 (40) â³ä 29 ëþòîãî 2012 ðîêó як таким. Не дивно, що апеляційний суд виправдальний вирок скасував з формальних підстав, втім, не спростовуючи викладену позицію суду першої інстанції, а справу повернув на додаткове розслідування. Таке рішення було переписане з подання прокурора і ухвалене за відсутності захисника обвинуваченої.
Ðåçîíàíñ
ПІДСУМКИ РОБОТИ ВИЩОЇ РАДИ ЮСТИЦІЇ
Скільки коштує прокурорське «якось-такось»? Те, що пише Валентина Руденко в листі до редакції про методи «слідства» та «правосуддя», з якими їй довелося зіткнутися, викликає серйозні сумніви в тому, чи залишився в Україні закон як гарантія прав людини або правоохоронні органи остаточно перетворені на годівничку групи осіб та знаряддя розправи над неугодними: «Фінансові документи Гайворонської районної ради зникли, так як вилучені були безпідставно прокуратурою Гайворонського району і місцезнаходження їх невідоме. 20 працівників господарської групи перебували в трудових відносинах із Гайворонською районною державною адміністрацією, але отримували заробітну плату в Гайворонській районній раді протягом 10 років - і ніякого реагування з боку правоохоронних органів не було. З квітня 2009 року по кримінальній справі проти мене протягом трьох років не було проведено жодної слідчої дії, тільки 7 листопада 2011 року від помічника прокурора Гайворонського району до експертної установи надійшла постанова про призначення комісійної експертизи. Слідчий по справі В. Фречка призначив повторну комісійну експертизу тому самому експерту О. Ляшенко, який проводив і первинну експертизу, яка не викликала довіри у судів першої та апеляційної інстанцій. Такі дії заборонено КПК України. Незважаючи на мої відводи експерту та заявлені клопотання про надання на експертизу фінансових документів, які б мали юридичну доказову силу, слідчий В. Фречка надав на проведення експертизи ті ж самі нікчемні документи та документи кримінальної справи, по якій закрито провадження. Крім того, витребуваних самим експертом матеріалів слідчим прокуратури не надано. Натомість від помічника прокурора В. Фречка на адресу КВ ОНДІСЕ надійшов лист від 02.12.2011 р., в якому вказується про те, що місцезнаходження ненаданих на дослідження документів Гайворонської РДА невідоме та цим же листом надана вказівка експерту проводити експертизу по тих «документах», що надані для дослідження та містяться в матеріалах кримінальної справи. Тобто, прокуратурою надана вказівка експерту провести недостовірну експертизу. 17 січня 2012 року я подала скаргу на постанову від 24 лютого 2007 року про порушення кримінальної справи. Слідчий В. Фречка надав до суду матеріали про те, що 18 січня 2012 року досудове слідство закінчено, виконано вимоги ст. 218 КПК України та мені оголошено про можливість ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Оскільки я, за словами слідчого, відмовилась від ознайомлення з протоколом про закінчення досудового слідства, то ним це все винесено без мого підпису. Слід зазначити, що всі ці процедури слідчим проводились і без участі мого захисника. В задоволенні моєї скарги мені було відмовлено судом першої інстанції 23 січня 2012 року у зв'язку з закінченням досудового слідства. Апеляційне оскарження розглядалось в апеляційному суді Кіровоградської області 16 лютого 2012 року. Головуючим був суддя, який розглядав ці дві кримінальні справи сім раз, який був ініціатором скасування постанови суду першої інстанції, який пропонував моєму захиснику та мені особисто, що він за 1500 у. о. надасть мені амністію, а в разі моєї незгоди прокурор Д. Прокопчук за його підтримки «зробить мене по повній програмі». Прокурор Прокопчук, будучи впевненим в своїй безкарності, продовжує цілеспрямовано переслідувати мене. Він вирішив покращити свій бюджет за мій рахунок і запропонував моєму чоловікові, а потім мені за «енну» суму у. о. якосьтакось (за його словами) покласти кримінальну справу під свій стіл в далекий ящик. Ми відмовились вирішити справу у невизначений законом спосіб». Читаючи цей лист Валентини Руденко, важко повірити в законність дій органів прокуратури та суду.
За справу взялася СБУ Мабуть, лише антикорупційна політика Президента України Віктора Януковича трохи розворушила правоохоронні органи Кіровоградщини. Про це свідчить лист обласного УСБУ: «Валентино Петрівно, повідомляємо, що за фактами неправомірного одержання премій посадовими особами Гайворонської районної ради Кіровоградської області, зазначеними Вами у зверненні на телефон довіри ГУ БКОЗ СБ України 20.10.2011 року, Управлінням СБ України в Кіровоградській області впродовж жовтня поточного року проводилась відповідна перевірка. За її результатами встановлені порушення законодавства України, яким врегульовується порядок нарахування і оплати праці працівникам апарату органів виконавчої влади, та інших підзаконних актів, в результаті чого посадовцями райради допущено втрати фінансових ресурсів в загальному розмірі 34274,97 грн. В той же час, згідно ст. 19 Закону України "Про прокуратуру", додержання законів у сфері службової діяльності посадовими особами установ, підприємств, організацій, є предметом нагляду органів прокуратури, а не СБ України. З урахуванням викладеного, матеріали проведеної перевірки 3.11.2011 року направлені за належністю для розгляду та прийняття рішення до прокуратури Кіровоградської області». Однак прокуратура відмовилася порушувати кримінальну справу проти голови Гайворонської районної ради С. Кулинича, який давав премії працівникам районної ради в розмірі 350%, включаючи і Н. Золотову, сфальсифікована «довідка» якої була підставою для порушення кримінальної справи проти Валентини Руденко. Наша газета висвітлюватиме подальший розвиток подій у цій справі.
На Ваше звернення з приводу підсумків діяльності Вищої ради юстиції за минулий рік повідомляю наступне. У 2011 році було проведено 18 засідань Вищої ради юстиції. Загально на розгляд Ради було винесено 817 питань (на 145 більше, ніж 2010 року). За цей період Вищою радою юстиції прийнято 1106 актів, а саме: 741 рішення, 310 ухвал, 54 протокольних ухвали та 1 постанова. На засіданнях Вищою радою юстиції розглянуто 104 матеріали щодо внесення подань Президентові України про призначення кандидатів на посади суддів. Прийнято рішення про внесення Президентові України подань стосовно 93 кандидатів. Серед кандидатів на посади суддів: жінок - 49 (52%), чоловіків - 44 (48%). З них за віком 25-30 років - 57 осіб, 3040 років - 32, 40-50 років - 4. За стажем роботи в галузі права досвід кандидатів, рекомендованих на посади суддів, становив: 3-5 років - у 74 осіб, 5-10 років - 17, 10-20 років - 2. 9 кандидатам у 2011 році було відмовлено у внесенні подань Президентові України про призначення їх на посади суддів. За поданнями відповідних рад суддів Вища рада юстиції призначила на адміністративні посади 330 суддів, а саме: 153 - на посади голів судів, 169 - на посади заступників голів. Відмовлено у призначенні на адміністративні посади 4 суддям (2 - у призначенні на посади голів судів та 2 - на посади заступників голів), повернуто без розгляду 7 матеріалів (з них 6 матеріалів щодо призначення на посади голів судів, 1 - заступника голови суду). Також Вищою радою юстиції за поданнями відповідних рад суддів звільнено 36 суддів з адміністративних посад (з них 9 - з посади голови суду, 27 з посади заступника голови). У 2011 році Вищою радою юстиції прийнято 117 рішень щодо внесення подань про звільнення 115 суддів з посад за загальними та особливими обставинами. Президентові України внесено подань стосовно 22 суддів, до Верховної Ради України - стосовно 93 суддів. За власним бажанням звільнилося 24 судді. У зв'язку з виходом у відставку - 61. У зв'язку з неможливістю виконувати обов'язки за станом здоров'я - 9. У зв'язку із закінченням строку повноважень - 7. У зв'язку із досягненням 65 років - 4. За порушення присяги - 7. У зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком - 3. Рада затвердила результати 228 перевірок, визнавши відсутніми підстави для звільнення суддів за порушення присяги. За результатами розгляду 100 пропозицій членів ВРЮ щодо внесення подань про звільнення суддів з посад за порушення присяги прийнято 9 відповідних рішень стосовно 7 суддів. За результатами розгляду подань ВРЮ прийнято 6 постанов Верховної Ради України про звільнення суддів: Васіної Л.А., Бондаренка І.А., Завірюхи О.А., Нерознака В.Ф., Роздобудька О.М., Ярош С.В., Торчинської Л.О. та 2 Укази Президента України про звільнення суддів: Бондаренка О.В. та Доніна В.Є. За результатами розгляду 3-х подань Вищої ради юстиції про звільнення суддів з посад у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком видано Указ Президента України про звільнення Тюріна М.М. та прийнято 2 постанови Верховної Ради України про звільнення: Вілюка М.П. та Стасюка М.І. У 2011 році Вищою радою юстиції розглянуто 27 скарг суддів на рішення кваліфікаційних комісій суддів (на 7 більше, ніж у 2010 році). За результатами розгляду Радою прийнято рішення про задоволення скарг 20 суддів районних (міських) судів. За матеріалами 45 перевірок прийнято ухвали та визнано відсутніми підстави для відкриття дисциплінарних проваджень стосовно 131 судді, а саме: 65 суддів Вищого господарського суду України, 39 суддів Верховного Суду України, 17 суддів Вищого адміністративного суду України та 10 суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У 2011 році до Вищої ради юстиції особисто звернулось 1147 осіб, що на 365 більше, ніж у 2010 році. Головою Вищої Ради юстиції Колесниченком В.М. на особистому прийомі прийнято 108 осіб, заступником Голови Ради Ізовітовою Л.П. - 78 осіб. Іншими посадовими особами апарату Вищої ради юстиції прийнято 951 особу, які передали для розгляду 1124 звернення. У 2011 році до Вищої ради юстиції надійшло 8938 звернень громадян (на 933 більше, порівняно з 2010 роком); 325 звернень народних депутатів України, з них 23 запити (на 8 більше); 1313 звернень від установ, підприємств та організацій (на 594 менше). За 2011 рік членам Вищої ради юстиції всього надано 352 доручення (на 126 доручень менше, ніж 2010 року) про перевірку обставин, викладених у зверненнях народних депутатів України, громадян, установ, у засобах масової інформації, пропозиціях членів Вищої ради юстиції стосовно дій 609 суддів. За 2011 рік членам Вищої ради юстиції надано 352 доручення на проведення рецензування рефератів кандидатів на посаду суддів вперше. Голова Вищої ради юстиції В.М. Колесниченко
5
СУД, ЯКИЙ НЕ ПОМІЧАЄ ЛЮДЕЙ Життя складається із дрібниць. Це стосується й правосуддя. Є певні процедури, які мають дотримуватися. Якщо вони не дотримуються – люди перестають вірити в можливість вирішення проблем законним шляхом. Правосуддя починається з подання до суду певних документів. Скажімо, позовної заяви. Уявіть собі маленьку кімнату, що її напхано паперами, у ящиках та без них. Входячи, одразу впираєшся в нутрощі допотопного принтера з вийнятим картриджем. Це – загальна канцелярія Святошинського районного суду міста Києва. Відвідувач тут не зможе сісти. Не зможе навіть покласти документи на стійку в очікуванні, поки їх приймуть. Стійка є, але вона повністю заставлена горщиками з якимись рослинами. – Прийміть, будь ласка, позовну заяву, – кажу працівниці канцелярії. – Ми не вповноважені приймати позовні заяви. Приходьте на прийом у визначені години. Цей обмін репліками повторюється в різних варіаціях протягом цілої години. Я впертий, mea culpa, і якщо бачу хоч найменше ущемлення своїх прав – стою на своєму непорушно. Тут варто зробити ремарку. У багатьох українських судах за старим радянським зразком не приймають позови "просто так". Визначають дві-три години два-три рази на тиждень, у які треба вистояти довжелезну чергу на прийом до помічника судді, що переглядає та реєструє позови. Іноді навіть відмовляється приймати документи, якщо йому чи їй щось незрозуміло. Буває, простенький позов вивчає та виходить із кимось радитись на чверть години, перш ніж прийняти. Така процедура не передбачена жодним законом і розрахована, мабуть, на те, щоб змусити людей наймати адвоката. Я терпляче пояснюю, що мені не треба приходити на прийом, бо позов складений і оформлений грамотно на 100%, бо я не дарма вчуся на юриста та не перший рік для практики допомагаю знайомим судитися. Знову й знову цитую законодавство. Відповідно до частини 1 статті 118 Цивільного процесуального кодексу України, позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Відповідно до частини 8 статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в апараті суду загальної юрисдикції утворюється канцелярія, яка щоденно протягом робочого часу суду забезпечує прийняття та реєстрацію документів, що подаються до відповідного суду. Наводжу приклади канцелярії Окружного адмінсуду міста Києва, де позови приймаються увесь робочий день без найменшої затримки, та канцелярії Шевченківського районного суду міста Києва, де добре знають, що позивач має вибір: подати позовну заяву через канцелярію або йти на прийом у визначені години. Розповідаю, як я судився з канцелярією Київського апеляційного адмінсуду й домігся-таки встановлення законного режиму роботи канцелярії, щоб документи приймалися протягом усього робочого дня суду. Усі аргументи пролітають повз вуха. Позов у мене все одне не приймають. Доводиться викликати міліцію й зробити заяву про злочин: перевищення службових повноважень працівниками канцелярії суду, які незаконно відмовилися приймати документ. Але найбільший шок чекав мене після від'їзду міліціонерів – у приймальні голови суду, куди я пішов скаржитись на неналежну роботу канцелярії. Там, очевидно, знали про ситуацію. І усвідомлювали, що відмова в прийнятті документів незаконна. Тому працівники суду просто зробили вигляд, що не бачать і не чують мене! Жодні спроби привернути увагу людини в приймальні та в кабінеті голови суду не увінчалися успіхом. Залишилося записати це на відео й піти собі, переживаючи приголомшення від зустрічі з вітчизняною Фемідою...
ВІДЕО http://youtu.be/81-HcC-Nm7c У пам'яті досі спливає вщент заставлена горщиками стійка в канцелярії, що насправді призначена для відвідувачів, аби люди могли опертися та покласти папери. Для мене тепер це символ Святошинського районного суду. Половина рослин там зів'яли, бо їх ніхто не доглядає як слід. Схоже, до рослин бюрократи ставляться так само "уважно", як і до людей. Юрій Шеляженко, для УП P. S. “Cтаршого секретаря суду Гродецьку В. Г. за відмову в прийнятті позовної заяви притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Ваше звернення обговорено на оперативній нараді працівників апарату суду і суддів та застережено працівників суду від подібних порушень в подальшій роботі” - повідомив Голова Святошинського районного суду м. Києва Михайло Біда.
6
Êîíôë³êò
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 2 (40) â³ä 29 ëþòîãî 2012 ðîêó
ЯК СЛІПІ ТА ГЛУХІ ВИБОРЮВАЛИ ДИПЛОМИ ДЛЯ ПОЧАТОК НА ПЕРШІЙ ШПАЛЬТІ. Отже, 23 лютого 2012 року Державна акредитаційна комісія України ліцензувала Міжнародну академію екології та медицини з підготовки спеціалістів з лікувальної справи та стоматології. Оголошено про перевід студентів, які навчалися в Інституті екології та медицини, на відповідні курси та факультети академії. Водночас стало відомо, що ліцензія Міжнародного медичного коледжу продовжена до 1 липня 2012 року без її подальшого поновлення, для організації переведення студентів до інших навчальних закладів. Керівництво коледжу, всупереч рішенню ДАК, заявляє про намір його реорганізувати та знову претендувати на ліцензування. Важко собі уявити, яке полегшення зараз відчувають батьки дітей, передусім сліпих і глухих, що навчалися раніше в Міжнародному медичному коледжі. Так само радіють і батьки студентів Інституту екології та медицини. Адже обидва виші були позбавлені ліцензії рішеннями ДАК від 24.11.2011 р. та від 1.02.2012 р. в зв’язку із відсутністю належної навчальної бази. Тож, природно, перед студентами постало питання, як завершити освіту. Сотні сімей були поставлені перед фактом: виявляється, з них брали купу грошей за освітні послуги неналежної якості. Для десятків студентів ситуація ускладнилася тим, що в Україні можна перерахувати на пальцях навчальні заклади з місцями для людей з особливими потребами і досвідом підготовки незрячих масажистів та глухих зубних техніків. А для створення робочих місць спеціалістам, що мають відповідний досвід і можуть залишитися без роботи, потрібні певні фінансові ресурси. В бюджеті ж грошей на це немає. Суворе рішення ДАК за результатами перевірки вишів спричинило неабиякий конфлікт. Гарячі голови одразу почали звинувачувати у рейдерстві чи то керівництво інституту, чи то чиновників міністерства освіти. Батьки з дітьми пішли на вуличні демонстрації, щоб висловити свій протест. Чвари, взаємні звинувачення, політичні спекуляції вселили неспокій в серця людей, примусили вірити кому завгодно і сприймати за чисту монету будь-який песимістичний прогноз. Однак світ не без добрих людей, і в фіналі цієї історії, схоже, перемагатиме справедливість.
Як все починалося Я тримаю в руках газету Київської міської ради «Хрещатик» від 5.12.2003 р., на першу шпальту якої винесено оптимістичний нарис під заголовком «Світло у віконці. Незрячі студенти Дарницької медичної школи мають шанс стати цілителями». «Є сила-силенна тонкощів, про які навіть і не здогадується той, хто підставляє свою спину масажистові. Погладжування, поплескування і розтирання мають чергуватися в чітко визначеній послідовності, та ще й залежно від того, чи переніс пацієнт операцію, чи має запальні процеси. Цими технічними прийомами незрячі оволодівають дуже швидко» – розповідає автор нарису Олена Синюта. Дефектологічне відділення, як зазначено у статті, з’явилося у медичній школі «з легкої руки начальника Головного управління освіти й науки столичної держадміністрації Бориса Жебровського і депутата Київради, голови постійної комісії з питань охорони здоров’я і соціального захисту Михайла Салюти, котрі завжди ідуть назустріч педагогам та їхнім учням». З педагогів у статті згадані добрим словом директор медичної школи Віктор Чернишов та завідувач дефектологічним відділенням Тамара Плюта. Хто б міг подумати, що люди, які свого часу почали таку благородну справу, згодом опиняться по різні боки барикад...
«Омельченко мені сказав, що справу треба продовжувати» – Ми працюємо із Чернишовим і з Гребенюком, нині покійним, років з 22-24,– розповідає ректор Інституту екології та медицини, директор Центру новітніх інноваційних технологій Київської міської клінічної лікарні, доктор медичних наук Михайло Юхимович Салюта,– Ще під час перебудови почали думати над новими підходами до освіти, шукали сфери застосування приватної ініціативи. Я тоді був завідуючим районним відділом охорони здоров’я. Чернишов мав досвід господарської діяльності, похвалявся зв’язками з інвесторами у Ізраїлі. Гребенюк був моїм підлеглим – районним лікарем-педіатром. Спочатку ми хотіли створити за участі інвесторів-баптистів біблійську школу на медичній основі. Але суспільство виявилося не готовим, батьки нас не зрозуміли. Зрештою я запропонував створити медичне училище. І ми втрьох, без участі баптистів, стали засновниками благодійної медичної школи при Дарницькому медичному об’єднанні. Це був цілком успішний навчальний заклад, через який пройшли тисячі студентів. Потім з’явився соціальний проект – дефектологічне відділення. Я тоді був депутатом Київської міської ради, головою комісії з охорони здоров’я. У нас з міським головою Олександром Омельченком були великі плани щодо розвитку системи охорони здоров’я, соціальних служб, всі вони були мені підпорядковані. Коли ми почали далі працювати в цьому ключі, Омельченко запропонував почати такий соціальний проект, який би показав перспективи галузі. Зрештою було вирішено відкрити школу з підготовки сліпих медичних сестер, масажистів. Я їздив до школи-інтернату № 5, бачив цих дітей, які без очей народилися. Вони дуже цікаві люди. І я зрозумів, що можна знайти їм гідне місце в житті та гідне заняття. Чернишов підтримав ідею, зайнявся господарськими питаннями, а Гребенюк був добрим виконавцем у питаннях організації навчального процесу. Ми почали готувати і випускати кваліфікованих сліпих медсестер-масажистів, а потім також глухонімих зубних техніків. Щодо навчання сліпих ми співпрацювали з УТОС –
Українським товариством сліпих. Нам допомагав також фонд, який працював з глухими. Вони нам меблі купували, давали комп’ютери. Перший випуск пройшов під великі фанфари. Було багато телекамер, кореспондентів з Укртелерадіо. Ми на площі в Дарницькому районі біля Будинку Залізничників показували, як вправно сліпі працюють масажистами. Омельченко мені сказав, що справу треба продовжувати. Так і продовжували працювати з року в рік. Всього з 1991 по 2011 рік коледж закінчили 3400 чоловік. І щоб надати нашим випускникам можливість вчитися далі, було створено Інститут екології та медицини, який орендував під свою діяльність цілий поверх будівлі міської клінічної лікарні.
Конфлікт між засновниками Про подальші події різні зацікавлені особи розповідають по-різному. Це й не дивно, бо в одному згодні всі: коли навчальний заклад почав розвиватися, перетворився у велику корпорацію з сотнями педагогів та студентів в кількох підрозділах, його засновники не поділили між собою спільну справу. Дехто почав тягнути ковдру на себе, і ковдра затріщала по швах. Перш ніж викласти точки зору сторін конфлікту, подивимось, як все виглядало збоку. Наприкінці 2010 року з Інституту екології та медицини звільняється за власним бажанням головний бухгалтер Марія Реп’ях. Її рішення пов’язане із таємничим зникненням головної бухгалтерської книги та книги обліку матеріальних цінностей. Вона не приховує своїх побоювань нести відповідальність за фінансові та майнові оборудки проректорів-співзасновників, Чернишова та Гребенюка. За їх розпорядженнями без погодження із іншими співзасновниками, без будь-якої зрозумілої мети десятки тисяч гривень переводилися з інституту на третіх осіб, а тим часом працівникам не виплачувалася зарплатня. По інституту починають ходити чутки, що підприємство свідомо доводиться до банкрутства. Зрештою про це дізнається Михайло Салюта та влаштовує жорсткий «розбір польотів». 15.12.2010 р. Віктор Чернишов і Геннадій Гребенюк подають ректору Інституту екології та медицини М. Салюті заяви про звільнення за власним бажанням, мотивуючи такий демарш незгодою із методами його керівництва, нехтуванням їх позицій як співзасновників, несвоєчасною виплатою заробітної плати. «Нехтування позицій» – це, очевидно, припинення платежів третім особам, від яких нема жодної користі навчальному закладові. Після цього вони починають скаржитись на Салюту до міністерства, правоохоронних органів, депутатів і т. п. 13.09.2011 р. Державна інспекція навчальних закладів України видає наказ про перевірку ВНЗ «Інститут екології та медицини» та «Міжнародного медичного коледжу». Тобто, окрім об’єкту скарг, вирішено перевірити і коледж, в якому окопалися самі скаржники. Ті з таким об’єктивним підходом не погоджуються, але змушені допустити перевіряючих. 22 листопада 2011 року директора Міжнародного медичного коледжу Гребенюка запрошують на засідання ДАК. 23 листопада він помирає. 24 листопада коледж позбавляють ліцензії.
Конфлікт з міністерством освіти 10 лютого в. о. директора коледжу Віктор Чернишов проводить прес-конференцію, на якій заявляє, що Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України «незаконно закрило Міжнародний медичний коледж для сліпих і глухих дітей в Києві». Комісія ДАК, мовляв, «протягом трьох хвилин прийняла рішення закрити нашу освітню діяльність». В той же день на сайті міністерства публікується спростування: комісія перевіряла коледж з 19 до 22 вересня, а не «кілька хвилин»; ця перевірка була вже четвертою, результати попередніх перевірок свідчать про наявність суттєвих порушень і недоліків в організації навчального процесу. Ще у липні 2008 року було виявлено невідповідність наявних площ коледжу Ліцензійним умовам надання освітніх послуг у сфері вищої освіти, недостатність інформаційного забезпечення навчального процесу та невідповідність житлової площі в гуртожитку встановленим нормативам. У липні 2009 року за зверненням народного депутата України Білозір О. В. щодо неправомірності дій керівництва коледжу при розгляді конфліктної ситуації між студентками першого та другого курсів перевірка встановила недостатній контроль керівництва коледжу за навчально-виховним процесом та роботою зі зверненнями громадян. Нова перевірка у лютому 2011 року показала, що керівництвом коледжу майже нічого не зроблено для ліквідації недоліків, виявлених попередніми перевірками, зокрема, не було усунуто порушення в організації навчального процесу, навчально-методичному та матеріально-технічному забезпеченні. Загальна площа на одного студента становить лише 2,6 кв. м. (рекомендована норма для навчальних закладів медичного профілю 22 кв. м.). Встановлено перевищення ліцензованих обсягів підготовки молодших спеціалістів, при прийомі у 2010 році перевищено ліцензований обсяг на 80 осіб. Під час перевірки також встановлено порушення в організації навчального процесу, зокрема, при незадовільних поточних оцінках виставляється позитивна семестрова, не всі студенти оцінюються на практичних роботах. Через два дні члени комісії зустрілися з журналістами та детально розповіли про перевірку коледжу. Однак це не розрядило обстановку. 20 лютого біля Кабінету Міністрів України відбувся мітинг проти закриття Міжнародного медичного коледжу, організований ліво-радикальними організаціями за участі декого з батьків та студентів. На цей мітинг чомусь прийшли активісти партії «Свобода», яких ніхто не
запрошував, щоб покричати своє «геть Табачника». Зрештою член батьківського комітету коледжу Максим Жалдак заявив, що батьки студентів не мають жодного стосунку до вимог горлопанів про відставку міністра Табачника і тому подібного.
Хто саботує переведення студентів? На разі видані накази МОНмолодьспорту та МОЗ про переведення студентів Міжнародного медичного коледжу до інших вишів, обов’язкові для виконання керівництвом коледжу. На жаль, ці накази не виконуються. Ще б пак: їх виконання потребує хоча б відшкодування елементарних витрат, тож Чернишов має вийняти із «заначки» кошти, сплачені батьками за навчання. Однак жоден крутій, поки його не притягнули до суду, нажите добро за власною волею не віддасть. На прес-конференції 13 лютого член комісії з позапланової перевірки «Інституту екології та медицини» і «Міжнародного медичного коледжу» Ірина Радзієвська, заступник директора Черкаського медичного коледжу заявила, що державний навчальний заклад, який вона представляє, та інші медичні коледжі можуть за певних умов прийняти студентів Міжнародного медичного коледжу. На тій же прес-конференції Голова Державної інспекції навчальних закладів України Михайло Гончаренко заявив, що протягом чотирьох місяців його установа намагалася закликати керівництво Міжнародного медичного коледжу до співпраці у питанні переведення студентів і «в будь-якому з київських медичних коледжів, у тому числі Київському міському медичному коледжі, який знаходиться на Братиславській, 5, при згоді дітей перейти в цей коледж для них будуть створені умови. Це називається інклюзивне навчання. І в дипломі не буде написано, що вона сліпа, бо дитині, незважаючи на її вади, треба створювати умови для повноцінного навчання». Дехто думає, що одного кивка міністерських чиновників було б достатньо для організації безоплатного переведення тих же студентів-інвалідів у інші медичні коледжі. На жаль, це не так. Якщо адміністративні питання міністерство ще може вирішити, то для вирішення матеріальних питань у бюджеті не передбачено жодної копійки. Вирішення проблеми переведення студентів було заблоковане небажанням Чернишова проявити добру волю і профінансувати переведення хоча б 73 інвалідів (хоча, по справедливості, він мав би потурбуватися про всіх 650 студентів). По суті, керівництво Міжнародного медичного коледжу тримає дітей у заручниках і шантажує чиновників скандалом, вимагаючи ліцензувати неякісний освітній процес всупереч закону. Відповіді керівництва українських медичних коледжів на запити газети «Правдошукач» про те, чи готові вони прийняти студентів-інвалідів Міжнародного медичного коледжу, показують, що існують певні об’єктивні складнощі, подолання яких неможливе без створення додаткових матеріальних та адміністративних умов. Директор Черкаського медичного коледжу, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України І.Я.Губенко пише: "Черкаський медичний коледж здійснює підготовку бакалаврів з галузей знань «Медицина» та «Фармація» і молодших спеціалістів з семи спеціальностей. На 01 жовтня 2011 року контингент студентів становив 2615 осіб. Щорічно прийом студентів на навчання проводиться за рахунок державного замовлення і за рахунок фізичних та юридичних осіб. Набір відбувається в межах ліцензованого обсягу та виконується на 100%. Вартість навчання контрактної форми складає 4510 – 5550 грн. на рік. Вакантні місця на навчання на даний час у коледжі відсутні. У коледжі навчається 72 сироти, 59 інвалідів та 29 студентів, що мають статус постраждалих від Чорнобильської катастрофи, біля 60% студентів – діти з малозабезпечених сімей. Студенти пільгових категорій приймаються на місця державного замовлення, навчаються за рахунок місцевого бюджету, забезпечені гуртожитком (сироти безкоштовно) та щомісяця отримують соціальні виплати, відповідно до діючого законодавства. Коледж на сьогоднішній день не має спеціально навчений персонал з досвідом роботи зі студентами з особливими потребами". Директор Київського міського медичного коледжу В.В’юницький пише: "Колектив Київського міського медичного коледжу, як і Ви, не байдужий до долі студентів Міжнародного медичного коледжу, що стали жертвами певних обставин. Проте ввірений мені навчальний заклад станом на сьогодні не має можливості прийняти у себе для продовження навчання студентів за спеціальністю «Сестринська справа» та «Стоматологія ортопедична» з таких причин: у штатному розкладі коледжу немає лікарівлогопедів і сурдоперекладачів та інших вузькопрофільних фахівців по роботі з дітьми та молоддю з особливими потребами. Відповідне відділення має місце в Херсонському базовому коледжі; ми не маємо можливості навчати інвалідів безкоштовно, так як кошти навіть на господарські потреби навчального закладу ні галузеве Міністерство, ні Головне управління охорони здоров’я нам не виділяє, спонсорів коледж теж не має; педагогічний колектив станом на сьогодні не має спеціальних методик, технологій і ноу-хау по роботі зі студентами із особливими потребами, немає в коледжі і спеціально навчального персоналу для роботи з відповідним контингентом; академічні групи переповнені і аудиторний фонд не зовсім відповідає санітарним нормам: груп – 43, аудиторій – 34, тому заняття проводяться у дві зміни та по суботах; на одного студента 9,3 кв.м. площі при нормі 13 кв.м.; гуртожитку коледж не має і навіть наші іногородні студенти живуть на квартирах, де оплата за ліжко-місце складає від 1000 до 2000 гривень і більше; оплата за навчальний рік на відділі «Сестринська справа» - 5000грн. за рік, «Стоматологія
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 2 (40) â³ä 29 ëþòîãî 2012 ðîêó
НЕДОУЧОК ортопедична» - 6000 грн. за рік. Шановний пане Шеляженко Ю.В., просимо вибачити, що навіть чисто колегіально не маємо змоги Вам надати позитивну відповідь". Директор Харківського медичного коледжу № 2 Е.В. Хомченко повідомив: «На Ваш запит від 14.02.2012 № 13840 адміністрація Комунального закладу охорони здоров’я Харківського медичного коледжу №2 повідомляє, що КЗОЗ ХМК №2 готує студентів з вадами зору та слуху за спеціальностями «Сестринська справа» та «Стоматологія ортопедична». В штатному розкладі навчального закладу є сурдоперекладачі для роботи зі студентами з вадами слуху. Викладачі коледжу мають досвід роботи та володіють спеціальними методиками, технологіями роботи з дітьми з особливими потребами. Вільних місць для навчання студентів за рахунок місцевого бюджету у коледжі немає. З дозволу МОНмолодьспорту КЗОЗ ХМК №2 може прийняти студентів з вадами слуху та зору на навчання за рахунок коштів фізичних, юридичних осіб». Юрисконсульт Харківського базового медичного коледжу № 1 Андрій Роханський пише, що цей коледж «проводить навчання за спеціальністю "сестринська справа", але не навчає за спеціальністю "стоматологія ортопедична". Станом на 15 лютого 2012 году вільних місць на бюджетній формі навчання нема. За контрактною формою навчання за спеціальністю "сестринська справа" є вільні місця: 1-й курс - 33, 2-й курс - 32, 3-й курс - 53, 4-й курс - 19. За контрактною формою навчання плата за рік складає: на базі 9 класів - 8703,00 грн; на базі 11 класів 7976,00 грн. Питання про навчання інвалідів вирішується у кожному випадку при особистому зверненні інваліда чи його опікунів-піклувальників до адміністрації коледжу з урахуванням індивідуального стану здоров'я інваліда. КЗОЗ "ХБМК №1" не навчає інвалідів тотально сліпих та глухо-німих. У штатному розкладі коледжу не передбачені спеціалісти-педагоги для роботи з інвалідами тотально сліпими та глухо-німими». Директор Херсонського базового медичного коледжу М.С. Ващук пише: «У Херсонському базовому медичному коледжі Херсонської обласної ради здійснюється підготовка студентів-інвалідів лише за спеціальністю "Стоматологія ортопедична" у групах осіб з вадами слуху. Навчання осіб з вадами зору в нашому навчальному закладі не проводиться. Підготовка студентів-інвалідів з вадами слуху здійснюється в нашому навчальному закладі з 1978 року, тому за цей час накопичений значний досвід роботи, відповідні методики та технології навчання молоді з особливими потребами. До штату педагогічних працівників нашого коледжу входять 9 перекладачів-дактилологів та 3 вчителя-дефектолога. Навчальний заклад має гуртожиток, який повністю задовольняє потреби іногородніх студентів у проживанні. Згідно з ліцензією Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України серія АГ № 582415 Херсонському базовому медичному коледжу Херсонської обласної ради визначено ліцензований обсяг на підготовку фахівців спеціальності "Стоматологія ортопедична" – 70 осіб. Відповідно до плану підготовки молодших спеціалістів за державним замовленням, затвердженого Міністерством охорони здоров’я України, ми щороку набираємо 21 особу з вадами слуху на спеціальність "Стоматологія ортопедична". Ця кількість осіб входить до загального ліцензованого обсягу спеціальності. На даний момент на усіх курсах спеціальності "Стоматологія ортопедична" вакантних місць немає. Тому без додаткового наказу Міністра МОНмолодьспорту України про можливість збільшення ліцензованого обсягу на спеціальності "Стоматологія ортопедична" прийняти студентів з вадами слуху Міжнародного Медичного Коледжу ми не зможемо. За умови прийняття Міністерством такого рішення, ми змогли б прийняти на 2-й, 3-й, 4-й курс не більше, як по 6 студентів, через те, що в групах осіб з вадами слуху за нормативами наповнюваність – не більше 9 осіб, а у нас навчається по 7 студентів (3 групи на курс). Загальна кількість студентів, яку ми зможемо прийняти – 18 осіб на умовах контракту; безкоштовне навчання студентів-інвалідів з вадами слуху здійснюється у нас за рахунок місцевого бюджету, тому наразі збільшення фінансування неможливе. Також доводимо до Вашого відома, що, згідно з Положенням про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти (наказ МОН України від 15.07.1996р. № 245), переведення студентів здійснюється, як правило, під час літніх або зимових канікул». Слід зазначити, що, за деякими даними, найбільше виграв від конфліктної ситуації навколо Міжнародного медичного коледжу Київський медичний університет Української асоціації народної медицини (КМУ УАНМ). Там давно відчувалася нестача студентів, і вони зуміли добрати людей за рахунок бажаючих перевестися із вишів, так «вчасно» позбавлених ліцензії.
«Чиновники-рейдери»: версія Чернишова Зрештою, щоб розібратися у причинах конфлікту між засновниками Інституту екології та медицини та Міжнародного медичного коледжу, ми вирішили проаналізувати доводи сторін. Оскільки активні звинувачення у публічному просторі звучали тільки від однієї сторони – почнемо з них. От що писав у заяві в усі інстанції директор Міжнародного медичного коледжу В. Чернишов: «Наш навчальний заклад... піддався рейдерській атаці з боку організованого злочинного угрупування, очолюваного міноритарним акціонером гр. Салютою М. Ю. Рейдери створили організацію – клон нашого навчального закладу «Міжнародний медичний коледж». Назва цього клону: приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний Коледж Медицини (код 37788298)», який, не маючи жодної ліцензії на здійснення освітньої діяльності, здійснив в серпні 2011 року набір студентів для здійснення освітньої діяльності, зібрав гроші з останніх. А фактично ці дітистуденти освітніх послуг не отримують, оскільки у клона
Êîíôë³êò
Коледжу немає ліцензії до цього часу. Наразі і зараз шантажує студентів, їх батьків. Суть рейдерської атаки зводиться до того, аби з допомогою високопосадовців із Міністерства освіти та науки здійснити захоплення та встановити свій контроль над фінансовими, майновими та іншими ресурсами Міжнародного медичного коледжу. Зокрема гр. Салюта М. Ю. є фігурантом серйозних корупційних скандалів та історій з кримінальним забарвленням, зокрема, про продаж гр. Салютою М. Ю. (через підконтрольний йому „Інститут екології та медицини”) дипломів про вищу медичну освіту іноземним громадянам». В усному спілкуванні з представниками коледжу до цієї історії додавалися запевнення у тому, що пан Салюта розшукується міліцією, не хоче спілкуватися з журналістами і намагався взяти в заручники студента, який прийшов домагатися переведення. Деякі неточності у викладеному вкидаються в око. Наприклад, не може бути пан Салюта «міноритарним акціонером» юридичної особи, яка не є акціонерним товариством. Отже, юридична чистота цих волань про рейдерство, як мінімум, не є бездоганною. А далі виявилося, що Михайло Юхимович ні в якому розшуку ніколи не знаходився і легко погодився дати коментарі на всі закиди на його адресу.
«Вони думають тільки про гроші»: версія Салюти – Якщо Ви такий великий корупціонер, як про Вас розповідають, чому не боїтесь зустрічатися з журналістами? – Спитайте про це у тих, хто розповідає такі нісенітниці! Жодного разу в житті я не притягувався до кримінальної відповідальності. Ніхто не сміє повторити мені в очі таку брехню, що я нібито корупціонер. Розумієте, вони міряють всіх по собі. Вони думають тільки про гроші, а якість навчання, соціальна значимість проекту, людське ставлення до студентів для них на другому місці. – Кажуть, що ви продали якісь дипломи грузинам,– продовжую закидати панові Салюті улюблені «претензії» його опонентів. – І хто повірить тій байці? Почнемо з того, що з грузинами підписав договір саме Чернишов. На підставі, до речі, політичного рішення про дистанційне навчання грузинських студентів, прийнятого Президентами України та Грузії і обумовленого між двома міністрами освіти. Реалізувати проект було доручено ректору Нарожнову і проректору Чернишову. Вони за півтора роки не організували нормальне навчання. Тоді, до речі, й відбувалися ті незрозумілі операції з дипломами, про які вони зараз розповідають, не афішуючи свою роль. Зрештою від грузинських партнерів надійшла скарга на них. Мені довелося взяти проект під свій контроль, разом з управлінням міжнародних зв’язків МОНмолодьспорту була відпрацьована юридична схема і був укладений договір франчайзингу. Ця система дистанційного навчання нормально працює й досі. Зауважте, все прийшло в норму, коли пана Чернишова віддалили на гарматний постріл від цього відповідального міжнародного проекту, який є статусним для нас. – Кажуть, що ви платите 25 грн. за оренду квадратного метра у міській клінічній лікарні? – Кільчицька нам установила 80 грн. за квадратний метр. Було відповідне рішення сесії міської ради. Тоді ми провели оцінку згідно законодавства і добилися орендної плати згідно оціночному акту 58 грн. за кв. м. А от Університет народної медицини по сусідству орендує приміщення по 6 грн. за кв. м., і суди з цього приводу тягнуться вже багато років. – Ще кажуть, що ви захопили заручника. – Це провокація. Мене не було на роботі, але потім секретар доповіла, як все сталося. Прийшло багато студентів на прийом та влаштували демонстрацію ще до прийому. Всі вони хотіли, щоб їх перевели в інші навчальні заклади за наказом міністра. Але цей наказ був виписаний так: перевести протягом трьох місяців згідно законодавству. А законодавством встановлені обмеження щодо такого переведення. Наприклад, не допускається переведення студентів першого і останнього курсів. Окрім того, є норма, що наші студенти не можуть бути переведені до жодного державного вишу, і міністерство нічого не зробило з цим. А люди проявляли нетерпіння. Є у нас такий студент здоровий, Ковєрзнєв. Він пішов до приймальні, до секретаря. Мене не було, двері взагалі були зачинені. Він почав виривати ручку з дверей. Секретар йому відкрила, сказала: якщо ви шукаєте Салюту, ректора зараз нема. Він почав рватись до кабінету. Вона відкрила йому кабінет мій. Він зайшов, «перевірив» також кімнату відпочинку. Секретар йому каже: побачили, що Салюти нема – будьте ласкаві піти. Він сідає і каже, що нікуди не піде. Тоді вона закрила двері та пішла доповідати керівництву про надзвичайну подію. Тим часом Ковєрзнєв викликав міліцію, повідомив, що його закрили. Приїжджає міліція, чоловік шість. Він їм розповів, що ректор його закрив. Я приїхав ввечорі, побачив натовп студентів, почав прийом відвідувачів та попросив міліціонера бути присутнім для забезпечення громадського порядку. Я, як ректор, розглядав кожну заяву на переведення і приймав рішення. Якщо людина не на першому і не на останньому курсі – ставив резолюцію для першого проректора підготувати письмову згоду на переведення. Люди писали заяви на переведення до Міжнародної академії екології та медицини, Національного медичного університету імені Богомольця, до Івано-Франківського університету, до Полтавської медичної академії, до КМУ УАНМ... Так, слово за слово, починаємо розбиратися у історії конфлікту. – Конфлікти почалися два роки тому, коли ми призначили Гребенюка директором коледжу,– розповідає Михайло Салюта,– Гребенюк під тиском жінки почав «заробляти гроші». Нібито надавав юридичні послуги за 11 тисяч гривень на місяць – це «відкатна система». Я про це дізнався випадково, коли дивився банківські виписки. Коли я його спитав, він прямо сказав: мені треба побудувати собі дачу. Брали гроші за вступ до коледжу. Міліція його забрала
7
на цьому. Він дві доби відсидів і повернувся на роботу. Ще було зареєстровано громадську організацію «Навчальний комплекс інвалідів». Чернишов потрошку кидав туди гроші: то 30 тисяч, то 40 тисяч. В зв’язку з тим, що ніхто його не контролював, він потихеньку собі це робив. Також вони з Чернишовим спробували заробити на продажу дипломів. Був укладений той договір з грузинами, який я спочатку не вивчав уважно, бо ще довіряв Чернишову. Він дуже комунікативний, вміє спілкуватися з людьми і викликати довіру, його слухають. Коли мені сказали, що не вистачає шість дипломів, я сказав закрити всі двері і викликати міліцію. Вони попросили не викликати міліцію і швидко знайшли дипломи, які нібито лежали десь під газетою. Я тоді зрозумів, що треба контролювати цей процес. Найгучнішим тривожним дзвінком для мене стали результати планової перевірки МОН близько 2-х років тому. Головою комісії була пані Солдатенко. Рекомендації по усуненню виявлених недоліків були такими: об’єднати коледж з інститутом та оновити статутні документи. У коледжі, зокрема, в поганому стані була фармація, ми вирішили забрати цю спеціальність в інститут. Ми підписали протокол про об’єднання, який Чернишов з Гребенюком одразу почали саботувати. Між іншим, виявилася і така деталь. Коли було вирішено реорганізувати Дарницьку медичну школу у коледж, школу при цьому треба було закривати. Але Чернишов цього не зробив. Він займався всіма документами, всі печатки були у нього. Ми йому довіряли, направляли в Італію для обміну досвідом, а він отак провертав незрозуміло що за нашою спиною. Печатку Інституту екології та медицини я забрав у Чернишова півтора роки назад, коли стало ясно, що він трохи хімічить, щоб не дати йому базарити гроші. Чернишов так зробив, щоб старий голова районної адміністрації десь загубив документи інституту. Частина документів була у реєстратора, а частини нема. В результаті ані я, ані Гребенюк не могли довести, що ми учасники в підприємстві, хоч у нас були протоколи всіх засідань з печатками та підписами. Спочатку я не розумів, навіщо він це робить, але потім зрозумів: чим менше нас, тим легше йому керувати. Щось робити безконтрольно. У нас же не було до того часу жодної наради, все робилося на довірі. Потім Чернишов дуже захворів і попав в реанімацію до міської лікарні. Після шести діб без свідомості, постійними переливаннями крові його врятували. А Гребенюк прийшов з нотаріусом і прямо при лікарях зажадав переписати учбовий заклад на нього. Лікар повиганяв їх всіх. Чернишова відкачали. Після того вони посварилися, але продовжували змагатись у викачуванні грошей і зрештою демонстративно пішли з інституту, але міцно окопалися в коледжі. До речі, «беручи контроль» над Міжнародним медичним коледжем, вони незаконно звільнили звідти мене, мою доньку і зятя. В той час наші спонсори, шведський та фінський благодійні фонди, хотіли отримати звіт від Чернишова по витрачанню коледжем благодійних пожертв. Він з ними повівся неадекватно і вельми образив. Крім того, Чернишов з Гребенюком почали лити бруд на інститут, вимагати перевірок. Тоді міністерство і вирішило перевірити нас та їх одночасно для об’єктивності. Рішення ДАКу було одночасно забрати ліцензії у коледжу та інституту. І тоді інститут запропонував вихід з цієї кризи: ми створюємо нову академію та переводимо в неї дітей. Однак Чернишов та Гребенюк категорично відмовилися, спробували конфліктувати та судитися. Позов їхній, якщо вірити повідомленням в інтернеті, нещодавно був відкликаний. Думаю, якщо б коледж не забрав позов, суд напевне був би програний. В даній ситуації я виступив на боці міністерства освіти та науки, бо юридично ця ситуація не розв’язується. Виходити з кризи можна лише через поліпшення навчальної бази та врахування всіх зауважень міністерства. Обраний нами шлях вже погоджено і з районним, і з міським управліннями освіти. Я бачив, як проводилася перевірка. Її проводили високі фахівці з усієї України. Ці люди пишуть методики для коледжів, училищ. Казати, що вони щось неправильно роблять, просто некваліфіковано. Вийти з положення можна лише спільними зусиллями, в межах закону. Ми не ставимо питання про скасування наказу МОН, це нерозумно просто. Я запропонував такі варіанти виходу. По-перше, ми повинні перевести студентів, які бажають, в інші навчальні заклади. По-друге, решту студентів інституту перевести до новоствореної академії, а студентів коледжу – до нового коледжу медицини. Наші опоненти кажуть, що новий коледж – це клон, який хотів забрати людей. Ні, це не так. У нас в інституті був факультет з другим рівнем акредитації, якого за новим законодавством в інституті не може бути. Коледж взагалі відстав від сучасних стандартів освіти на багато років. Студентів, які навчалися на відповідних спеціальностях, ми повинні перевести в новий коледж з фармацевтичним і сестринським відділенням. Тому ми звернулися до міністерства з проханням прискорити ліцензування нового коледжу. Вони оперативно викликали всі комісії державні, перевірили нас вздовж і поперек, подивилися все і дали висновок, що на новій навчальній базі – вже не у міській лікарні, це заново обладнані вільні шкільні приміщення – можна навчати студентів. Якби Чернишов і підбурені ним люди не писали кляузи, ми б давно вирішили всі питання.
«Факти» чи газетна качка? – Кляузи кляузами, але, Михайле Юхимовичу, вас розкритикували зі всіх боків: в інтернеті, на телебаченні, газета «Факти» 26 лютого опублікувала величезну статтю про те, як ви залишаєте інвалідів без шматка хлібу... У таких випадках люди починають підозрювати, що диму без вогню не буває,– зауважую я. – Знаєте, мені теж цікаво, хто розпалив це помаранчеве вогнище пристрастей та скільки коштів витрачається на підтримання войовничого запалу ЗМІ,– відповідає пан Салюта,– От скажіть, як сторонній спостерігач, ви бачили по нашій ситуації об’єктивні журналістські матеріали? ЗАКІНЧЕННЯ НА СТОР. 8
8
Ïåðñïåêòèâà
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 2 (40) â³ä 29 ëþòîãî 2012 ðîêó
Інтернет: простір прямої демократії Поняття прямої демократії є точкою дотику політології та юриспруденції; йдеться про об’єктивне соціально-політичне явище, категорію природного права. Прямою демократією є безпосередня добропорядна реалізація кожним громадянином його (її) прав, свобод та інтересів брати участь у державному управлінні. Українська історія, та й сучасне життя територіальних громад (зокрема, сільських) знає таку форму безпосередньої демократії, як віче або загальні збори. На віче має право висловитись або й вигукнути свою пропозицію кожен, хто забажає. В нинішніх умовах Інтернет перетворився на своєрідне сучасне віче, де у блогах та професійно редагованих онлайнових засобах масової інформації кожен може висловитись та/або підтримати чужий «вигук», пропоноване рішення із питань місцевого, державного, соціального чи особистого значення. Однак, незважаючи на величезну кількість літератури про такі ознаки демократії, як громадянські свободи (свобода слова, свобода зібрань, тощо), більшість юристів всупереч очевидності не схильні відносити реалізацію громадянами цих свобод до проявів безпосереднього народовладдя. Формальні (позитивістські) тлумачення прямої демократії переважають у вітчизняній юриспруденції внаслідок пострадянського обмежувального підходу. Зокрема, якщо спитати пересічного юриста про те, що означає норма статті 5 Конституції України про безпосереднє здійснення влади народом, скоріш за все, у відповідь буде названо лише два механізми безпосередньої демократії: вибори та референдум. Втім, трапляються перспективні винятки. Наприклад, суддя Конституційного суду України, колишній голова Вищого адміністративного суду України (2004-2011) Олександр Пасенюк у статті «Судові процедури обмеження права на мирні зібрання: стан і перспективи» (Юридичний вісник України, № 47, 12.2011 р.) зазначає, що «мирні зібрання є формою реалізації установчої влади народу». А в сучасних умовах мирні зібрання плануються та організуються в процесі онлайнових обговорень у соціальних мережах
Інтернету, таких, як Twitter чи Facebook! На жаль, багато інших сучасних правознавців намагаються звести функції інформаційного права, яке зараз тільки починає формуватися, так само як і права на мирні зібрання - до переважно регулятивних, а не конституюючих. Слід зазначити, що істинна демократія далеко не обмежується тими чи іншими процедурами, такими, як вибори; демократичні цінності, першими з яких є права людини та верховенство права, покликані, передусім, захищати і враховувати усі права, свободи та інтереси усіх громадян. Тому часто кажуть, що демократія – це захист меншин. А найбільш поширеним різновидом меншини в усіх спільнотах світу є творча індивідуальність, одна окремо взята душа, яка бачить себе чимось більшим, ніж штик у війську або тіло у натовпі. Люди індивідуальні – не як істоти, а як душі. Саме в індивідуальності людської душі, у її добрій волі, її творчих зусиллях, її прагненні до гармонійної досконалості щасливого і повного життя полягає абсолютна та найвища цінність кожної людини. На людську Душу, як дар Божий, поширюється Божественний
суверенітет джерела природного права. Класичний конфлікт між прямою демократією (апологетами якої є ідеалісти, аристократи духу) та республікою (апологетами якої є матеріалісти, тирани плоті) викликаний дуалізмом матеріалістичного прагнення людей до комфорту, одноманітності, самовідтворення, сили, задоволення інстинктів сімейності й стадності, та ідеалістичного прагнення людей до різноманітності, свободи вибору, краси, досконалості, прагнення жити заради розвитку душі, ставити мудрість, розвиток, честь, гідність, творчість – прагнення душі – вище за потреби тіла. Важливість прямої демократії не в останню чергу полягає в тому, що представницька влада базується на авторитеті представників, обраних більшістю й покликаних захищати інтереси більшості, в той час як інструменти прямої демократії дозволяють урівноважити волю більшості голосом меншості. Більшість складається з меншостей, про це слід пам’ятати. Створення індивідуального загальнодоступного простору для вільного самовираження, такого, як блог – персональне Інтернет-ЗМІ – є важливим інструментом прямої демократії, завдяки якому кожен блогер може повідомляти власні пропозиції всьому суспільству, пропагувати власне волевиявлення, свій світогляд, новини та пріоритети, практично реалізувати суверенітет своєї душі. Шляхи розвитку, вигадані та реалізовані індивідуумом в особистому житті, стають надбанням та інструментом просвітлення, самоосвіти багатьох людей. Що б не казали ідеологи тоталітаризму, кожна прогресивна ідея виникає в якійсь одній голові, що зуміла відгородитися силою власної душі від навколишньої сірості, примітивності, агресивності та сконцентруватися на пошуку та практичній реалізації нових перспективних бачень досконалого майбутнього, індивідуального, спільного та суспільного. Таким чином, маємо легально утвердити статус Інтернету як віча, механізму прямої демократії, а не як зарегульованого державно-олігархічного ресурсу.
ЯК СЛІПІ ТА ГЛУХІ ВИБОРЮВАЛИ ДИПЛОМИ ДЛЯ НЕДОУЧОК ПОЧАТОК НА СТОР. 1, 6, 7. – Те, що було в новинах і на телебаченні, схоже на замовні матеріали. Там нема Вашої точки зору... Представники коледжу пояснюють це тим, що Ви відмовилися спілкуватися з тележурналістами. – Хочу вам сказати, що всім журналістам, які звертаються до мене, я докладно відповідаю на всі поставлені питання. Один раз мене записували на камеру. Журналістка телеканалу ICTV взяла у мене коментар після засідання ДАК, коли люди Чернишова влаштували скандал і намагалися зірвати ліцензування Міжнародного коледжу медицини. Хвилин 5-7 ми спілкувалися, а в результаті в новинах вийшов сюжет, де вона заявляє, що я відмовився давати коментарі. До мене також телефонувала пані з газети «Факти», що написала неправдиву статтю, яку ви згадували. Я довго відповідав на всі її питання, але зі сказаного дуже мало потрапило у статтю. До того ж, мої слова були перебрехані. Написали, що я нібито не знаю, яка ситуація з навчальною базою у Міжнародному коледжі медицини. Це неправда. Я знаю, що ситуація нормальна: на сьогоднішній день ми отримуємо документи на розміщення коледжу у приміщенні однієї з шкіл, у спеціально пристосованих для навчання приміщеннях площею більш ніж 1000 кв. м. – Давайте подивимось разом цю статтю, я попрошу прокоментувати обрані місця. От, наприклад, слова Чернишова: «Я привез инновационную программу реабилитации и обучения инвалидов из Израиля. Там же мы нашли инвесторов, которые согласились спонсировать открытие учебного заведения. Но в Киеве встал вопрос с помещением, и нам согласился помочь бывший главврач городской больницы Михаил Салюта. Правда, при одном условии — в благодарность за аренду мы должны были включить его в состав учредителей, а его родственников фиктивно устроить сюда на работу». Як Ви прокоментуєте таку заяву? – Не буду коментувати ці хворі фантазії про мою корупційну діяльність, залишу їх на совісті Чернишова. Подумайте: якщо б це було правдою, я б давно сидів на лаві підсудних, а не роздавав би інтерв’ю! Що ж до його липових «інновацій», тут варто зробити ремарку. В Ізраїлі, наскільки мені відомо, він не працював ані лікарем, ані педагогом. Він працював двірником. Не було жодного документу про його вищу освіту – ані в Україні, ані в Ізраїлі. Ніякого відношення до медицини він ніколи не мав і ніколи не міг нічого запропонувати, бо у нього не було ані медичної, ані педагогічної освіти. Він завжди займався лише фінансовими та організаційними питаннями. У мене є офіційна відповідь з правоохоронних органів, де засвідчується, що у Чернишова нема вищої освіти. Найсмішніше, до речі, що він не так давно... видав сам собі диплом нашого коледжу! – Дивно, як тоді він міг стати засновником коледжу? Він представляється у статті так: «учредитель Международного медицинского колледжа Виктор Чернышов»... – Насправді засновником коледжу була Дарницька благодійна медична школа, а у неї три співзасновники: я, покійний Гребенюк та Чернишов. Сам він, будучи людиною без вищої освіти, ніколи б не зміг відкрити вищий навчальний заклад. Це ми дозволили йому «примазатись», повірили, довірились. Все сталося майже як у старій радянській кінокомедії «Добряки». Тільки нам тепер не до сміху... – А от ще один закид Чернишова: «Салюта ворвался в мой кабинет и учинил погром. Взломал все замки, попытался вскрыть сейф и забрать документы. Скрутил
меня, а когда я попытался вырваться, он так треснул меня по спине, что у меня произошло обширнейшее внутреннее кровотечение. В реанимации врачи говорили, что вряд ли меня спасут, но я каким-то чудом выжил. Правда, практически полностью ослеп». – Це неправда. Події, про які він розповідає, відбувалися у присутності восьми свідків. Йшлося просто про належну передачу справ після його демонстративного звільнення. От розпитайте людей, як було насправді... Розпитую свідка – Григорія Костинського, першого проректора Інституту екології та медицини. – Так, я був там і бачив все своїми очима,– розповідає Григорій Борисович,– Насправді не один Салюта, а все керівництво інституту прийшло до Віктора Івановича в зв’язку з поданою ним заявою про звільнення, щоб розібратися із передачею справ. Зокрема, документації по напрямкам, за які він відповідав. На жаль, ці відвідини перетворилися на спектакль, який був «театром одного актора». Вистава почалася, коли увійшов Михайло Юхимович. Хочу наголосити, не «увірвався», як писали «Факти». Спокійно увійшов, коли ми всі вже розсілися в кабінеті для такої собі робочої наради. Тількино побачивши Салюту, Віктор Іванович влаштував... скажімо так, жіночу істерику. Важко підібрати інше слово. При цьому, хоч нас було багато, жодного фізичного впливу до нього ніхто й не думав застосовувати. Ми вислухали його, побачили, що нема про що говорити далі. Коли спектакль закінчився, ми пішли. Ніякого побиття, ніякого зламу замків не було. Схоже, що він просто повторив газеті «Факти» набір реплік якоїсь завченої ролі. Це така собі драматургія. Між іншим, він деякий час керував коледжем театру і кіно. Там, мабуть, навчився розігрувати вистави...
Нотатки про легковірну «громадськість» На завершення цього журналістського розслідування хотілося б поділитися одним міркуванням про те, до чого легковірним іноді показує себе наше «громадянське суспільство». Достатньо комусь, в тому числі, нечистому на руку показати пальцем на чиновника і сказати «ату його», як одразу починається ціла кампанія із мітингами, відкритими листами, виступами у пресі. Іноді навіть вельми заслужені люди, визнані фахівці своєї справи дозволяють «підставляти» себе, втягуючись у наклепницькі кампанії. От, наприклад, колонка Семена Глузмана у газеті «Известия». Автор - відомий правозахисник, член громадської ради при Президенті України. Що він пише? «Жесткая рейдерская атака против приватного медицинского колледжа в Киеве... организованная бывшим главным врачом больницы, подозреваемым в правонарушениях (официально, с возбуждением уголовных дел) и поддерживаемым местной милицией и совсем не местным, всеукраинским Министерством образования и науки... Толстая пачка документов, четко свидетельствующих о рейдерской атаке. Создание колледжа-клона во главе с тем же бывшим главным врачом…». Мені теж дозволили вивчити подібну «товсту пачку документів». Більшість документів у ній – скарги керівництва коледжу, листи, ксерокопії дуже гострих телеграм. Матеріали перевірок, зауваження до висновків перевірок. Але – жодного свідчення про якісь кримінальні справи проти Салюти. Жодного доказу незаконності його дій чи дій ДАК і МОН. І, що характерно, нові й нові неточності. В тій самій пачці копія офіційного витягу з
держреєстру підприємств та організацій про так званий «коледж-клон», ПВНЗ «Міжнародний коледж медицини». Зазначено прізвище керівника: Наконечний Вячеслав Михайлович. Не Салюта, як написано у статті заслуженого дисидента і правозахисника. При всій повазі до Семена Фішелевича Глузмана напрошується питання, чи уважно він читав надану йому «товсту пачку документів»? На чому грунтується категоричний висновок про «рейдерство»? Коли я знайомився із численними скаргами керівництва Міжнародного медичного коледжу на «рейдерство» Михайла Салюти та працівників МОН і ДАК, мені впало в око, що згадки про «злочини» та «корупцію» беруться в лапки, а то й в дужки. Ясно, для чого це робиться: щоб у разі притягнення до суду сказати, що, «зважаючи на характер розділових знаків», це не обвинувачення, а «оціночні судження». Однак дехто сприйняв написане за чисту монету. Скажімо, заступник голови Центрального правління Українського товариства сліпих (УТОС) О. М. Осадчий у листі до Міністра освіти і науки, молоді та спорту Дмитра Табачника зазначає, що «сьогодні над освітньою діяльністю Коледжу виникла загроза з боку колишнього чиновника від медицини Салюти Михайла Юхимовича, який намагається знищити Коледж шляхом підкупу та шантажу державних чиновників». Де докази? Чи достатньо просто сказати, а потім хай «колишній чиновник» відмивається? Схоже, що у деяких представників громадськості «сліпота» поширюється, передусім, на конституційний принцип презумпції невинуватості... Однак, що б там не було, незважаючи на нерозважливу позицію окремих громадських діячів – а може, й завдяки тому, що істеричні крики та гвалт привернули увагу суспільства до реальної проблеми при всіх очевидних «натяжках» по змісту істерики – фінал цієї історії обіцяє бути добрим. Більшість дітей, здорових та розумних, все ж отримають повноцінну освіту, а не сурогат. У меншості, якій не так поталанило зі здоров’ям, ніхто не відбере права продовжувати освіту й вести повноцінне життя, ставати професіональними медиками попри якісь вроджені чи набуті вади. І, найголовніше, нікому не буде дозволено робити гешефт за рахунок української молоді, калічити долю дітей, робити з них недоучок. Мабуть, це той випадок, коли щира гуманність торжествує над цинічною брехнею та корисливими оборудками.
Всеукраїнська незалежна газета
Засновник, редактор, видавець: Шеляженко Юрій Вадимович (фізична особа-підприємець, ДРФО 2961810532). Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія КВ № 14488-3459 Р, видане Міністерством Юстиції України 10.10.2008 р. Тираж 3300 примірників. Підписний індекс 49608. Розповсюджується безкоштовно. Адреса редакції, видавця: поштовий індекс 01042, м. Київ, вул.Тверський тупик, буд. 9, к. 82. Тел. +38 (097) 3179326, факс +38 (044) 5290435. Електронна пошта: say@truth.in.ua Підписано до друку 29.02.2012 р. Віддруковано у ТОВ “Прес Корпорейшн Лімітед”, вул. Чехова, 12-а, Вінниця, 21034, тел. 0432-556397. Замовлення № 126602.