ПРАВДОШУКАЧ № 44, червень 2012

Незалежна газета. Засновник і редактор Юрій Шеляженко.

№ 6 (44) 30 червня 2012 року Гаряча лінія: (097) 317-93-26 E-mail: say@truth.in.ua Сайт: www.truth.in.ua

Как ограбить

мертвеца

у випуску: 2

Поговоримо про новини

3

Україна очима Європи

4

Міністра внутрішніх справ спіймали на брехні?

5

Константин Бородайко: из наперсточников в рейдеры Чорнобильські правоохоронці продовжують переслідувати колишнього директора ДСП «Комплекс» Віктора Сафонова, який викрив розкрадання 2,1 млн. грн. бюджетних коштів У Барському районі селянам не дають землю Де пенсії колишніх працівників ВО “Свема”? Краще б повернули те, що було пограбовано Захистимо Конституцію? Притча про Місто Ненормальних

6 Осенним утром 16 октября 2008 года директор агрофирмы «Рубежовская» С. Помазан садился в свой автомобиль «Ауди». Из скромной «девятки» рядом вышел киллер с обрезом и дважды выстрелил в спину предпринимателя. Жизнь Помазана оборвалась.

Киллер и его соучастники в 2011 году были приговорены к 14-15 годам тюрьмы. Кстати, обвинительное заключение утвердил нынешний Генеральный прокурор Украины В. Пшонка. Но заказчик преступления до сих пор остается неизвестным. Сейчас сыновьям убитого приходится отбиваться от атак давних «доброжелателей». Возобновились судебные споры относительно имущества бывшего колхоза, давно выигранные агрофирмой. Предприятие показалось рейдерам обезглавленным, и они бросились его кромсать. ×èòàéòå ïðîäîëæåíèå íà ñòð. 4

Система проти народовладдя: дурман профанації, тріумф невігластва

8

³äêðèòèé ëèñò äî Ïðåçèäåíòà Óêðà¿íè Â. ßíóêîâè÷à òà ÷ëåí³â Êîíñòèòóö³éíî¿ Àñàìáëå¿ Âåëèêîäóøí³ äîáðî䳿, Засвідчую Вам свою душевну повагу та благословення на добрі справи і в контексті реформи Конституції України звертаюся із наступною пропозицією. Батьки-засновники Української державності бачили незалежність України як «право і обов'язок збудувати правову демократичну цивілізовану державу, де основними цінностями будуть реальність прав і суверенітет особистості, гарантованість розвитку і гідності кожного громадянина» (Звернення Верховної Ради України до народу, схвалене Постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 року № 1660-XII «Про проведення всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України»).

Суверенітет особистості, утвердження найвищої цінності людини – це цінності, проголошені Богом у Священному писанні, невід’ємною частиною якого є Декларація суверенітету особистості. Маючи надію, що у преамбулі нової Конституції України залишиться нині закріплений принцип усвідомлення нашої відповідальності перед Богом, я щиро сподіваюся, що принцип суверенітету особистості також буде розвинутий в Конституції України. Пропоную доповнити Конституцію України такою законодавчою новелою: «Людина і держава, фізичні та юридичні особи в Україні є рівноправними суб’єктами права. Держава гарантує людині суверенітет особистості та визнає об’єднання громадян у складі однієї фізичної

особи повноправним об’єднанням громадян. Забороняється дискримінація об’єднань громадян за ознакою масовості. Фізичні особи можуть одноосібно засновувати юридичні особи для ведення законної господарської, суспільно-політичної, громадської, релігійної та іншої діяльності». Прошу Вас розглянути цю пропозицію, забезпечити її розгляд та врахування Конституційною Асамблеєю під час підготовки законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України. На знак прихильності та доброї волі дарую Вам Священне писання нашої конфесії. Ùèðî, Õðàíèòåëü ³ðè Óêðà¿íñüêî¿ Äóøåâíî¿ ñï³ëüíîòè Þ. Øåëÿæåíêî.

ІНДИВІДОФОБІЯ: ХВОРОБА НАШОЇ КУЛЬТУРИ СТОР. 7 Передплачуйте газету “Правдошукач” в усіх поштових відділеннях України! Передплатний індекс 49608. Вартість 2,24 грн./міс.

2

Òðèáóíà

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 6 (44) â³ä 30 ÷åðâíÿ 2012 ðîêó

Система проти народовладдя: дурман профанації, тріумф невігластва З наближенням парламентських виборів політикипопулісти, їх наймані ідеологи, вільна та невільна обслуга й «підтанцьовка» з числа «активістів громадянського суспільства» намагаються не тільки нагодувати виборців різноманітними пайками, щедротами, подачками, «заходами», «ініціативами» та «проектами» – бо шлях до серця через шлунок в країні торжествуючого матеріалізму виглядає найбільш надійним – але й одурманити наші голови простими «ідеями», кожна з яких, по суті, є химерою для невігласів. Такі химери утворюють спрощений світогляд, але не допомагають людям орієнтуватися в житті та володіти собою. Найсумніше, що забобони, замішані на сенсаціях та брехні, ненависті й любові та запереченні будь-якого раціонального світосприйняття, успішно заволодівають свідомістю людей. Виправдання масового безумства, обговорення примітивних вибриків знаменитостей видаються нам «серйозними» темами для спілкування. Причому для нас самих, виходячи з нашого власного життєвого досвіду несерйозність цих тем очевидна. Але «всі це обговорюють», тому «треба бути, як всі». Серйозна розмова про взаєморозуміння та співпрацю людей може бути тільки розмовою на рівних, коли кожен її учасник прагне думати, висловлюватися, слухати, вчитися... Домовлятися. Але більшості з нас не потрібна розмова на рівних. Наше суспільство вражене патерналізмом, інстинктом стадності й прагне лише одного: одноголосно лаяти своїх лідерів, свою долю, молитися про ману небесну та сліпо покоритися домінуванню того, хто покаже найдовший кнут і найбільший пряник. Ми – немов багатодітна сім’я, в якій батьки раптом померли у запої, не навчивши доньок та синів нічому, окрім того, як обманювати себе та інших і марнувати життя у пошуках скороминущих насолод. Ми не хочемо вчитися самостійності, тому неминуче стаємо рабами власних примх. А потім знаходяться доморощені «залізні господарі», що бачать нас своїми рабами і успішно реалізують таке бачення, користуючись нашим невмінням володіти собою. Демонізація можновлаців та їх активних опонентів є брехнею і обманом. Адже демонізація орієнтована на створення емоційного ставлення замість свідомого всебічного аналізу, побудови конструктивних стратегій. Демонізація переконлива, нею користуються як зброєю, перетворюючи політику на поле бою. Однак, повіривши, ніби переконливість важливіша за правильність, ви зрікаєтеся себе і відтак неминуче потрапляєте у рабство, бо втрачаєте владу над собою, нехтуєте священною вірністю собі. У нас нині викристалізувалася суспільно-політична система, стійка до демонізації та профанації, оскільки кожному контрсистемному профану та демонізатору протиставляється купа так само активних профанів та демонізаторів, тільки лояльних системі. До речі, саме тому лояльність цінується більше за розум та творчість – бо для цієї системи кожна людина за визначенням є і «природно має бути» забобонним невігласом. Невігластво робить людей контрольованими. Компетентність, інтерес, творчість та новаторство система заохочує тільки у вузьких межах якоїсь однієї професії, котрій лояльний раб системи має присвятити все своє життя. Тому ця система плодить профанів, попри те, що її успішне функціонування підтримують інтелігентні й мудрі знавці системи, визначні професіонали у своїх вузьких «системних» галузях. Власне, така система – механістичний «ідеал» платонівської держави, що не терпить людяності. Архітектори, прораби та звичайні раби цієї системи можуть скільки завгодно разів повторювати, як заклинання, що ця система демократична, оскільки вона комфортна для невігласів. Але справжня демократія як суспільний договір у цій системі неможлива, бо у справжній демократії люди творять систему, а у нашій системі сміхотворна будь-яка ідея людини про зміну системи. Адже для цього людям треба домовитися, а система побудована так, що вузька компетентність кожного на межі професійної пихатості робить неприйнятними та сміхотворними будь-які ідеї соціального контракту, альтернативного цій системі, окрім єдино «конструктивної» покори системі, «реалістичного» самозречення. А оскільки ніхто з професіоналів не сприймає всерйоз можливість засадничих змін системи – бо такі зміни обезцінили б їх вузьку «системну» компетентність, тому, зрештою, для них це шкурне питання – питання зміни системи насправді залишається цікавим лише для профанів (тобто, для всіх рабів системи, що Чому новини такі нудні? Чому сенсації такі передбачувані? Чому, читаючи новинну стрічку популярних сайтів, інколи ловиш себе на думці, що цей абсурд виглядає занадто безумно навіть для абсурду, і, власне кажучи, я сам міг би написати набагато цікавіший абсурд замість того, що написаний у новинах?.. Дурниця набирає мільйони лайків. Ганьба і глум заслуговує на тисячі перепостів. Тупість десять разів роз’яснюється, доповнюється фото, відео, інфографікою, щоб навіть найтупіший кретин зрозумів, де у тупості родзинка, де полуничка, де перчик. Це дуже дорога і тому смачна тупість, кретинчику. Не замислюйся. Не шукай сенс. Будь активним. Лови момент. Приєднуйся до тупості. Люби тупість. Їж на здоров’я. Елітна тупість ням-ням. А якщо кретин вперто не хоче жрати новинний вінегрет, йому пояснять контекст тупості й дадуть тупі коментарі експертів стосовно місця й значення тупості у внутрішній та міжнародній політиці. Порівняють вітчизняну та європейську тупість.

мріють про свободу уві сні розуму, після важких і переважно беззмістовних життєвих буднів), і породжені ними химери відтворюються, повторюються політиками, щоб продемонструвати «близькість до народу». Якщо б ця система була демократичною, вона б довірила дванадцяти випадково обраним законослухняним громадянам зі списку виборців визначати вину чи невинуватість своїх співгромадян в суді; але це означало б, що не система використовує людей, а люди використовують систему – таке для рабів системи немислимо. Я вже не кажу про те, що для цієї системи немислиме здійснення судочинства у справах про дрібні спори та правопорушення магістратами, тобто, виборними й поважними громадянами, які не є професійними юристами. В новому кримінально-процесуальному кодексі архітектори системи прописали, що у деяких категоріях кримінальних справ (щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, та у справах за обвинуваченням високопоставленого чиновника) підсудний може просити про «суд присяжних» у складі трьох присяжних та двох суддів. Але ці присяжні обираються зі списку присяжних, затвердженому... місцевою радою! Тобто, присяжних обирає не народ, а дрібні політикани. Можна не сумніватися, що у список потраплятимуть тільки люди, лояльні системі та готові надавати певні послуги за певну ціну. Що стосується виборів та референдумів, то наші реалії у цій сфері критикувалися багато разів. Фактично, це ринок імітації народовладдя, де розкладено по прилавках численні різновиди демократичних муляжів. На виборах голоси купляються за подачки, концерти та завідомо брехливі обіцянки. Поки народ жере сгущонку з портретом чергового демагога на етикетці, по телевізору показують, як цей демагог б’ється в істериці за покращення життя не сьогодні – завтра. Програми та обіцянки кандидатів вважаються формальністю, ніхто не сприймає їх всерйоз. Тим більше, що там нема чого обговорювати і нема про що домовлятися – лише глобальна брехня та відсутність конкретики. Від кандидатів вимагають лише хліба та видовищ, це вони й дають. З референдумами ще гірше – вони перетворені на таку собі риторичну фігуру, інструмент голого самопіару негідних ватажків з претензіями на популізм. Єдиний референдум в історії України, гідний вважатись справжнім проявом безпосередньої демократії – це референдум про незалежність України. Той «референдум», на якому Кучма намагався прищемити хвоста нашому, правду кажучи, вошивому парламентаризму (добре, хоч такий є!), показав, що нема меж цинізму можновладців, які всі свої неподобства прагнуть виправдати «народною волею» та сформувати в очах виборців світлий образ самих себе. Що стосується київського референдуму, де «спущений згори» «мажордом» Попов планує приплюсувати до власного рейтингу позитивні відповіді на три пустопорожніх питання із загадковим підтекстом, здобувши таким чином карт-бланш на хазяйнування в столиці на багато років вперед, то нічого, окрім огиди, ця профанація викликати не здатна. І якщо у когось залишилися ілюзії, що ця система сумісна із народовладдям, читайте, що кажуть про неї самі політики зсередини. А після того замислитесь: ким я маю бути, щоб вважати цю систему важливішою за себе? Адже звільнитися від її недоліків легко: не будь невігласом, не дозволяй собі задоволення бути профаном. Просто повір у себе, усвідом свою самостійність. Формуй власні судження, не оглядаючись на інших. Мисли по-своєму. Не бійтеся бути ненормальними. Бо відповідно до «норм» цієї системи тільки ненормальні здатні відповідати за себе, домовлятися з іншими людьми, а не сваритися за дрібниці, вигадувати й укладати між собою договори, які виконуватимуться й удосконалюватимуть життя незалежно від того, дозволяє це система чи ні. Не шукай відповіді на питання у системі, шукай відповіді в собі. *** – Які ви бачите перспективи розвитку та реалізації різноманітних форм прямої, безпосередньої демократії в Україні? Володимир БОНДАРЕНКО, народний депутат України: – Сьогодні проблема участі громадян у вирішенні питань організації життя суспільства, на жаль, вирішується

вкрай неефективно. Свого часу я, як автор Закону «Про органи самоорганізації населення», звертав увагу на те, що переважна більшість реальних проблем з організації життя громадян державою не вирішуються. Маю на увазі охорону громадського порядку, утилізацію сміття, експлуатацію житлових будинків та територій і багато іншого. Влада старається лише імітувати участь громадян у вирішенні цих питань, організовуючи так звані громадські слухання, на які запрошуються лише представники чиновництва або місцевих ЖЕКів, а реальні борці за права громадян, зокрема при вирішенні питань забудови тих чи інших мікрорайонів, організації транспорту, обслуговування, на такі слухання не допускаються. Зокрема, вкрай неефективно діє така форма прямої демократії, як референдуми: загальнонаціональний та місцеві. Безумовно, переважна більшість місцевих референдумів стосується безпосередньо організації життя на тій чи іншій території, на вулиці чи в житловому будинку і могла би стати ефективною формою участі громадян в управлінні і розв'язанні тих чи інших проблем. На жаль, це не працює. Я вважаю, що сама влада сьогодні є вкрай недемократичною, починаючи від функціонування системи організації виконавчої влади та місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Києві згорнуте. Районні ради безпідставно знищені. Величезні райони, кількість населення яких відповідає середньостатистичному обласному центру, не мають власних представників в органах самоорганізації. Багато депутатів міської ради одночасно є чиновниками, що не відповідає принципу розподілу влади. Таким чином, сама рада перетворилася в орган, який мав би виробляти правила співіснування на території, в розподільчий орган, який ділить землю, майно, фінансові ресурси. А депутати, які мали б контролювати виконавчу владу, самі є виконавцями своїх же власних рішень. Тому питання набагато ширше й глибше, ніж просто проведення опитувань чи референдумів. До тих пір, поки в системі місцевого самоврядування ми не повернемось до первинного принципу розподілу влади, будь-які референдуми чи опитування будуть заорганізованими та матимуть на меті лише «прикрити» дії виконавчих органів видимістю демократичного розв'язання тих чи інших питань. *** – Ви можете прокоментувати рішення Колегії лицарів об’єктивності «Про імітаційний та лобістський характер київського референдуму за ініціативою О. Попова»? Олександр БРИГИНЕЦЬ, голова постiйної комiсiї Київської міської ради з питань культури та туризму: – Я повністю підтримую таку резолюцію, тому що насправді мета цього референдуму – не з’ясування думки киян, а особистий піар Попова і спроба протягнути новий генплан, який в експертному середовищі здобув дуже негативну оцінку. І ми знаємо, що один з організаторів референдуму, нардеп Валерій Борисов – активний забудовник. Генплан – це складний документ, який має вивчати експертне середовище. Для порівняння: було б дивно, коли б лікарі проводили громадське опитування, як лікувати людину. Щоб фахово лікувати пацієнта, треба провести консиліум лікарів, а не громадську думку вивчати. Незалежні есперти кажуть, що новий генплан недоречний, шкідливий, не потрібен місту. Крім того, він незаконний, оскільки є діючий генплан. Свого часу Попов використав механізм розкрутки стратегії розвитку Києва для власної популяризації, потім спробував піаритись на генплані, а зараз він намагається піаритись на референдумі. Питання, чи потрібні киянам пільги та надбавки, ставити взагалі безглуздо, бо відповідь буде «так». Тому, звичайно, цей референдум носить популістський та імітаційний характер. Насправді, будь-які результати референдуму не матимуть суттєвих наслідків для Києва. Тим більше, що рішення референдуму не мають прямої сили, їх все одно має прийняти Київрада. Сам Попов може забезпечити прийняття будь-якого рішення без референдуму, у нього є своя більшість в Київраді. Це ті люди, які підтримували Черновецького. Наслідками тих злочинних дій, за які Черновецький не потрапив за грати, користуються люди з нинішньої влади. Їм перепродані або передані земельні ділянки, що виділялися за Черновецького, а люди, що проводили ці рішення, вже в команді Попова та Партії регіонів.

Поговоримо про новини Підкреслять, що наша тупість більш тепла, ніж на півночі. Вшанують тупість предків. З погано прихованою іронією зауважать, що нам ще дуріти й дуріти до рівня кращих світових зразків тупості. І битимуться в студії, ламатимуть стільці, плюватимуть ядом у суперечках про мову тупості та законодавче поле регулювання тупості. Якщо ж на камеру випадково запишеться щось розумне і серйозне, це буде вирізано або використано для доказування суспільного значення тупості та резонансу глупоти в громадянському суспільстві. А потім в прямому ефірі покажуть хор гумористів, які казатимуть правду – «ви всі тупі». Ти розслабся, смійся, не сприймай всерйоз. Влаштують журналістське розслідування: слідкуй за грошима, і вони приведуть тебе до тупості. Розмістять в інтернеті, щоб тупість була

ультрасучасною. Додадуть зручну навігацію, щоб тупість була доступною. Всунуть повнокольорові картинки сексуальних істот чи дитинчат із смарагдовими очима на пів-обличчя, щоб тупість була привабливою. Розсортирують тупість за дурнуватими тегами, щоб тупість була системною. І розмістять оголошення «стань героєм тупих новин», щоб тупість була соціальною. І для бажаючих обсмоктувати тупі новини створять блоги. Щоб тупість стала твоїм самовираженням. ...А знаєш, чому цей текст вигідно вирізняється у навколишній тупості? Бо його ніколи не рекламуватимуть на банерах і не розмістять в новинах. Тут не просувається жодна з проплачених тем. І я не дам ламаного гроша за вашу мультимедійну фігню.

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 6 (44) â³ä 30 ÷åðâíÿ 2012 ðîêó

Òðèáóíà

3

Україна очима Європи Мало хто сперечатиметься, що період з 2010 року по сьогодні відзначився для України помітним регресом у становленні демократії, соціального добробуту та політичної свободи, до яких Україна прагнула з моменту здобуття незалежності. Значну частину наших досягнень фактично знівельовано, і звіти міжнародних організацій показують, на скільки кроків – і на скільки років – нас повернуто у минуле. Політичний «камбек» Януковича понад два роки тому встиг ознаменуватись цілою низкою шокуючих для світової спільноти подій, що суттєво спотворили образ України та значно ускладнили її міжнародні відносини. Замовні, політизовані кримінальні справи, протести, арешти, погрози та переслідування – це наші повсякденні реалії. У тих, хто знає про Україну лише з медіа, ми цілком справедливо асоціюємось з політичним безладом, розрухою, диктатурою.

Україна – це політичні репресії та переслідування Нас сприймають через призму масових арештів та політичних переслідувань представників «помаранчевої влади», що здійснюються з метою залякування інших опозиційних політиків, урядовців та уникнення здорової політичної конкуренції, яка могла б стати на заваді збагаченню та розкраданню державних ресурсів теперішнім можновладцям. От «шорт-лист» всесвітньо відомих жертв політичних репресій в Україні: Юлія Тимошенко – ексПрем’єр-міністр України; Юрій Луценко – екс-міністр внутрішніх справ; Валерій Іващенко – колишній в.о. міністра оборони; Ігор Діденко – колишній перший заступник голови НАК «Нафтогаз України»; Анатолій Макаренко – колишній Керівник Державної митної служби; Тарас Шепітько – екс-керівник відділу Київської енергетичної митниці; Тетяна Грицун – колишній заступник голови Державного казначейства; Богдан Данилишин – екс-міністр економіки, отримав політичний притулок у Чехії; Михайло Поживанов – колишній голова Держкомітету з матеріального резерву, переїхав до Австрії у зв’язку із політичними переслідуваннями; Тетяна Слюз – екс-голова Державного казначейства, перебуває у міжнародному розшуку; Арсен Аваков – екс-губернатор Харківської області – переховується в Італії від політичних переслідувань. Це прізвища посадовців, які свого часу зупинили безконтрольне розкрадання державного майна та врятували Європу від енергетичного колапсу, і їх ми не маємо права забувати. Варто пам’ятати, що лише наші громадяни, і тільки разом, можуть припинити свавілля та анархію сьогоднішніх провладних політиків в Україні. Політичні репресії та переслідування в Україні спричинили справжній вибух протестів міжнародних організацій, політичних діячів, лідерів урядів іноземних країн та прикули увагу усіх провідних мас-медіа світу до такого безчинства в Україні. Німецьке видання Die Welt наголошує: «Помаранчева революція дала Україні шанс, надію на те, що країна прямуватиме демократичним курсом. Однак цього не сталось, демократичні свободи обмежені, колишній прем'єр Юлія Тимошенко сидить за ґратами, режим Віктора Януковича опинився в міжнародній ізоляції. Влада в країні сконцентрована в руках купки наближених до президента людей, які контролюють ЗМІ, формують державні інститути у відповідності до своїх економічних інтересів. За таких обставин важко прогнозувати, чи вплине на Януковича міжнародний тиск у цьому питанні. Український президент став «заручником свого ж рішення, від самого початку не усвідомлюючи, до яких наслідків може привести арешт колишнього прем'єра. Президент не реагує на міжнародний тиск, незважаючи на те, що від тіснішої інтеграції з Європейським Союзом Україна тільки б виграла. Можливо, ЄС викликає в нього неприємні спогади, оскільки свого часу демократична Європа вітала перемогу «Помаранчевої революції». Французьке щоденне видання Le Point зауважує, що судовий процес над Юлією Тимошенко аналогічний до гучних політичних процесів часів сталінізму, насамперед, через щоденні знущання і жахливі умови в камері. У статті «Сталінський суд над Юлією Тимошенко» наголошується, що головний «злочин» колишнього прем'єра полягає в тому, що вона є останнім символом опозиції, опору, який зародився в часи «Помаранчевої революції». Президент Янукович, провівши велику «чистку», повсюди поставив «своїх наближених з Донбасу». Він узяв під свій контроль телеканали, «два з яких належать його друзям-олігархам, третій – голові розвідки (СБУ)». До того ж український президент працює з 10.00 до 16.00 години, а решту часу він присвячує полюванню, тенісу і караоке у своєму величезному помісті площею 135 га і вартістю EUR 100 млн., придбаному за підозрілих обставин. Загнавши Тимошенко в тюрму, він думає, що позбавився популярного політика, «який може перемогти його на майбутніх виборах». Нагадаю, що 9 червня 2011 на сесії в Страсбурзі Європарламент висловив власну оцінку, прийнявши резолюцію про ситуацію в Україні «Справи Юлії Тимошенко та інших членів колишнього уряду». У резолюції зазначено, що Європарламент «стурбований зростанням передвиборчого переслідування фігур політичної опозиції в Україні, а також застосуванням непропорційних заходів, зокрема, у випадках Тимошенко і пана Луценко, колишнього міністра внутрішніх справ». Європарламент наголосив на важливості забезпечення прозорості розслідувань і судових процесів, а також застеріг від будьякого використання кримінального законодавства для досягнення політичної мети. У резолюції зазначається, що

триваюче розслідування стосовно визначних політичних лідерів України не має заважати їм брати активну участь у політичному житті країни і в міжнародних зустрічах. За словами Віоли фон Крамон, члена комітету в закордонних справах бундестагу ФРН, Німеччина вимагає звільнення політичних ув'язнених в Україні та надання їм права участі в парламентських виборах в кінці жовтня. Не варто також забувати і про посилення репресій проти представників національно-патріотичних організацій та представників українських мас-медіа.

Україна – країна без свободи висловлювань та верховенства права, яка не може бути бажаним гостем для ЄС Українська влада, попри всі зусилля, не домоглася підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною, адже однією з умов ЄС є проведення чесних і прозорих виборів в Україні із забезпеченням звільнення політв’язнів. Разом з цим, уряд Німеччини заявив, що буде готовий дати згоду на підписання парафованої Угоди про асоціацію між Євросоюзом і Україною тільки в тому випадку, якщо Київ почне робити "чіткі" і "однозначні" кроки, які підтверджуватимуть верховенство права в країні. Комісар ЄС із питань розширення та Європейської політики сусідства Стефан Фюле висловив свою стурбованість щодо свободи слова в Україні: «Якщо ви подивитеся на індекс свободи висловлювань, Україна не здійснила прогрес, а, навпаки, впала, і це викликає стурбованість”. Президент Ради ЄС Герман ван Ромпей заявив, що перспективи угоди залежатимуть від політичних обставин в Україні. Майліс Репс та Марієтта де Пурбе-Лундін з Моніторингового Комітету ПАРЄ («Комітет з дотримання обов’язків та зобов’язань державами-членами Ради Європи») змальовують вкрай похмуру картину реальної ситуації з верховенством права в Україні, в першу чергу – на прикладі кримінального переслідування членів колишнього уряду. Комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммерберг оприлюднив доповідь по Україні (лютий 2012 рік), у якій підкреслено значні недоліки функціонування української системи правосуддя та наслідки цього для дотримання прав людини; висловлено занепокоєння вразливістю судової системи до зовнішнього втручання, в тому числі політичного; закликано до рішучих дій по усуненню факторів, які роблять суддів вразливими та послаблюють їхню незалежність, в тому числі удосконалення процедур та критеріїв призначення та звільнення суддів, а також застосування дисциплінарних заходів; вказано на склад Вищої ради юстиції, який наразі не відповідає міжнародним стандартам, на дисбаланс між захистом та обвинуваченням та на випадки незаконного переслідування, залякування та інших форм тиску на адвокатів, що є порушенням прав на захист та перешкоджає ефективному служінню справі правосуддя. На засіданні Постійного комітету ПАРЄ в Парижі 9 березня 2012 року було ухвалено жорстку заяву про погіршення ситуації ув’язнених політиків в Україні.

15 березня 2012 року Європейський суд з прав людини поставив вимогу уряду України про надання адекватного медичного лікування Тимошенко «у належній установі». Він розглядає аналогічні дії у випадку Іващенка. Ось до яких наслідків призвело життя «по понятіям» з президентом Януковичем та його бандитським кланом.

Україна – арена протестів непочутого народу Чорнобильці, колишні воїни-інтернаціоналісти, підприємці, фермери, студенти, пенсіонери виходять на вулиці, вимагаючи, передусім, належного соціального забезпечення, про яке так гучно заявляли регіонали у своїй передвиборній програмі. Згадаємо, що Партія Регіонів обіцяла виборцям: «захист демократії і свободи»; «кожному працездатному громадянинові – роботу за фахом і заробіток, що забезпечує гідне життя»; «підприємцям – свободу ініціативи, податкову стабільність, захист прав власності»; «молоді – якісну освіту та роботу після її завершення»; «належний соціальний захист знедоленим»; «пенсіонерам – пенсії, що забезпечать належне життя»; «децентралізація влади»; «надання російській мові статусу другої державної мови»; «проведення політики добросусідства». Виникає питання: хто відповідатиме за цю відверту суцільну брехню перед громадянами України? Що саме із вищепереліченого вдалося виконати Партії Регіонів? Можливо, арешти опозиційних політиків та урядовців, катування у в’язницях, переслідування, погрози представникам ЗМІ – це і є демократія та свобода? Можливо, масове безробіття молоді з вищою освітою – це і є якісна робота? Можливо, підвищення пенсійного віку для чоловіків та жінок – це і є забезпечення належного життя? Про яку підтримку знедолених може йтися, якщо лише 8% із понад 5 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються житлом при досягненні повноліття, а решта стають безхатченками? Політика добросусідства з головним сусідом, Росією, взагалі вийшла за межі розумного. Згадаймо,

наприклад, підписання угод «флот в обмін на газ» у Харкові 27 квітня 2010 року. Україна мала отримати знижку $100 на кожній тисячі кубів (а насправді відстрочку платежу) в обмін на додаткові 25 років перебування Чорноморського флоту Росії на території Севастополя. Проте експерти відзначають, що недоплата до реальної ринкової вартості оренди землі, яку здійснюватимуть моряки, оцінюється щонайменше в $400 млн. щороку або $10 млрд. за «зайві» 25 років, які «вигідно вторгував» для Києва Янукович. Це важко назвати добросусідством, правда ж, коли один сусід фактично грабує іншого… Що стосується свободи ініціативи підприємців, податкової стабільності та захисту прав власності – це взагалі окрема тема для розмови. 2011-й, рік ухвалення Податкового кодексу, став першим в українській історії, коли кількість зареєстрованих підприємців була меншою, ніж кількість ліквідованих компаній. За даними Державної податкової служби, реєстрацію пройшло 176 тисяч фізичних осіб-підприємців, а ліквідовано – 245 тисяч. Тобто, 69 тисяч людей вирішили більше не займатися підприємництвом, не створювати робочі місця і не відраховувати до бюджету податки. Якщо навіть припустити, що кожен з них «сидів» на звичайному податку (200 грн. на місяць), то втрати бюджету від такого скорочення становитимуть 165,6 млн. грн. або $20,7 млн. Загалом, за даними експертів, за час президентства Януковича через непрофесійні дії представників Партії Регіонів у владі, в тому числі її президента і прем’єра, Україна втратила близько $28 млрд. Які ще покращення життя подарували нам білоблакитні? Зростання корупції, завищені ціни під час тендерних закупівель, рейдерські атаки на приватні підприємства, збільшення бюрократичної тяганини, скепсис закордонних інвесторів і, як зазначалося раніше, безліч критичних статей про нашу країну у світових ЗМІ. У порівнянні з іншими країнами світу, Україна – одна з країн, у якої найвища вартість іпотечних кредитів по відношенню до доходів домогосподарств. Практична недоступність кредитів викликана як високими ставками по кредитах, так і високими цінами квартир. Але, не дивлячись на високу вартість житла, прибутковість оренди в центрі міст України є найвищою в Європі. За відсотками іпотеки від середньомісячних доходів Київ поступається лише Москві. Середньомісячний дохід киянина після оподаткування – один з найнижчих в Європі. Єдине, на що спромоглася Партія Регіонів на виконання своїх обіцянок – це спроба надати російській мові статусу другої державної мови, що закінчилася безпрецедентною бійкою в стінах Парламенту та обприскуванням мирних протестувальників сльозоточивим газом. Відповідно до статті 10 Конституції України – основного закону України, державною мовою в Україні є українська мова. Отже, для того, щоб запровадити в Україні російську мову як другу державну, необхідно вносити відповідні зміни до Конституції України. Інакше подібний закон буде антиконституційним. Проте варто також пам’ятати, що «без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури» (В. Сухомлинський).

Україна – країна, яку бойкотують Через одіозні репресії проти Юлії Тимошенко відмовилися їхати на українські матчі в рамках чемпіонату Євро-2012 чиновники та політики Німеччини, Іспанії, Бельгії та Нідерландів. Жодна королівська особа Британії не приїхала до України на чемпіонат Європи з футболу на знак протесту проти порушення прав людини в Україні. Жоден із членів уряду Австрії не був присутнім на матчах Чемпіонату Європи з футболу в Україні у зв'язку із ситуацією навколо екс-прем'єра Юлії Тимошенко. Раніше про це повідомило австрійське видання Kurier з посиланням на заяву міністра закордонних справ Австрії, віце-канцлера Міхаеля Шпінделеггера. Зазначимо, що втрати від Євро-2012 для України (за оцінками аналітиків Da Vinci Group) становить $8 млрд. Саміт лідерів країн Центральної та Східної Європи, що проходив у Ялті в травні 2012 року, теж було бойкотовано більшістю країн Європи. Понад 14 президентів відмовилися брати участь в ньому. «Те, що відбувається з присутністю президентів країн Центрально-Східної Європи на саміті в Ялті – це безпрецедентний випадок в історії України. Щоб практично провалювалися саміти на території Україні – такого я не пам'ятаю»,– каже заступник директора Центру Разумкова та колишній заступник міністра закордонних справ Валерій Чалий. Горе-правителі скоро розкрадуть вщент Україну, залишать її голою перед усім світом, як жебрачку з простягнутою рукою, просити милостині та виконувати будь-які примхи позичальників. Україну, яка займає друге місце за територіальною величиною на Європейському континенті, яка славилась завжди своїми родючими землями та працьовитими щирими людьми, країну, волевиявленням та стійкістю якої в 2004 році захоплювався весь світ... Скажіть, чи це та країна, в якій ви бачите своє майбутнє, майбутнє ваших дітей? Або спільними зусиллями боротимемося за гідне життя? Народний депутат України Олег ТИЩЕНКО

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 6 (44) â³ä 30 ÷åðâíÿ 2012 ðîêó

Міністра внутрішніх справ спіймали на брехні? Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко покриває своїх підлеглих, які вже три роки не поспішають розслідувати крадіжку. Про це свідчить звернення захисту потерпілого до народного депутата Андрія Павловського. Головний юрист адвокатського об’єднання «Фідес Груп» Любов Шайда стверджує, що міністр надав неправдиву відповідь на депутатське звернення щодо бездіяльності співробітників Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, які з 2009 року саботують притягнення до кримінальної відповідальності колишнього співробітника ТОВ «ЛідерТМ» О. О. Дідовця, який, скориставшись своїм службовим становищем, викрав майно товариства на суму 140 000 грн., у тому числі автомобіль, сервер і 170 мобільних телефонів. Раніше до нардепа звернувся керівник ТОВ «ЛідерТМ» Микола Погорілий і повідомив, що фігуранту кримінальної справи Дідовцю вдалося «відкупитися» від кримінальної справи № 06-10366, порушеної 10.04.2009 р. Андрій Павловський офіційно звернувся до міністра МВС з проханням провести відповідну перевірку. На депутатське звернення прийшла відповідь за підписом Віталія Захарченка: «10.04.2009 Печерським РУ ГУМВС України в місті Києві стосовно Дідовця О.О. за фактами викрадення належного ТОВ «Лідер-ТМ» сервера та заволодіння належним Погорілій Д.В. автомобілем «Фіат Скудо» порушено кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185 (Крадіжка), ч. 2 ст. 289 (Незаконне заволодіння транспортним засобом) КК України. Того ж дня зазначені кримінальні справи об’єднано в одне провадження.

09.09.2009 р. постановою Печерського районного суду міста Києва, яку ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07.10.2009 залишено без змін, постанови про порушення кримінальних справ стосовно Дідовця О.О. за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України скасовано. ×èòàéòå íà÷àëî íà ïåðâîé ïîëîñå. На территории агрофирмы Помазана свое время был обустроен цех для производства консервов. С арендаторами цеха, агрофирмой «Прогресс», в 1994 году агрофирма «Рубежовская» заключила договор о сотрудничестве, согласно которому этот цех должен был перейти в собственность «Прогресса» после выполнения определенных работ по реконструкции и ремонту зданий «Рубежовской». Однако «Прогресс» не выполнил взятых на себя обязательств. В 1999 году договор был расторгнут решением Арбитражного суда Херсонской области. Поскольку добровольно цех не возвращался, сельскохозяйственный кооператив «Рубежовская» обратился с иском к ООО «Прогресс-Т», агрофирме «Прогресс» о признании недействительной сделки (договора о передаче в собственность основных средств) и выиграл суды во всех инстанциях: цех был истребован в пользу предприятия Помазана. Казалось бы, вопрос решен. Но вдруг после убийства Помазана на него потихоньку, без ведома родственников прокуратура заводит уголовное дело по обвинению в, якобы, подделке документа при реорганизации предприятия. Дело быстро закрывают по нереабилитирующим обстоятельствам - мол, вина доказана, но покойного нельзя судить. После чего постановление следователя становится формальным основанием для пересмотра по вновь открывшимся обстоятельствам постановления Киевского межобластного апелляционного хозяйственного суда от 03.04.2006 г. о том самом злосчастном цехе. Сын убитого, Р. Помазан, узнал о навете на отца не от следователя, а от юриста предприятия, получившего копию заявления о пересмотре решения суда по вновь открывшимся обстоятельствам. Он сразу обжаловал постановление о закрытии дела, так как пункт 8 части первой статьи 6 Уголовно-процессуального кодекса Украины дает право родственникам защищать репутацию умерших родителей и требовать их реабилитации, если уголовное дело не содержит надлежащих доказательств инкриминируемого умершему состава преступления. Первое «рейдерское» постановление было отменено. Но следователь прокуратуры Житомирской области Р. М. Григоришин снова в тайне от родственников умершего вынес второе такое же постановление. Рейдеры даже попытались обратиться с ним в суд. Однако в последний момент и это постановление было отменено. О третьем аналогичном постановлении того же следователя Р. Помазан узнал только после открытия судом производства по пересмотру решения о консервном цехе. И это при том, что он неоднократно заявлял ходатайства с требованиями объективно проверить материалы уголовного дела и реабилитировать его отца, а также направлять ему копии всех постановлений по делу! Юристы, знакомые с делом, в один голос говорят: постановление о закрытии уголовного дела в отношении С. Помазана от 5 апреля 2012 года не доказывает совершения преступления и было сфабриковано исключительно с целью рейдерского захвата имущества СГК «Рубежовская». Судите сами. Согласно постановлению следователя Григоришина, С. Помазан обвиняется в том, что приобщил к исковым материалам по спору о вытребовании консервного цеха договор о его продаже, заключенный в 2003 году между коллективным сельскохозяйственным предприятием «Агрофирма «Рубежовская» и сельскохозяйственным кооперативом «Рубежовская». Следователь считает этот договор подделкой, так как сельскохозяйственное предприятие якобы было ликвидировано в 2002 году и об этом было опубликовано объявление в правительственной газете «Урядовый курьер». Кстати, в объявлении – единственном

04.11.2009 Печерським райуправлінням винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами викрадення належного ТОВ «Лідер-ТМ» сервера та заволодіння належним Погорілій Д.В. автомобілем «Фіат Скудо» на підставі п. 2 (за відсутністю в діянні складу злочину) ст. 6 (обставини, що виключають провадження в кримінальній справі) КПК України. Органами прокуратури цю постанову не скасовано. У разі незгоди Погорілого М.В. з указаною постановою він може її оскаржити в порядку, передбаченому ст. 99-1 (Оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи), ст. 236-1 (Оскарження до суду постанови про відмову в порушенні справи) КПК України.

13.08.2010 р. прокуратурою Печерського району міста Києва з одночасним скасуванням постанови Печерського РУ ГУМВС України в місті Києві від 09.08.2010 р. про відмову в порушенні кримінальної справи порушено кримінальну справу за фактом викрадення належних ТОВ «Лідер-ТМ» мобільних телефонів за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. За неналежне розслідування зазначеної справи винну службову особу Печерського РУ притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Головне слідче управління МВС зобов'язало керівництво слідчого управління ГУМВС України в місті Києві активізувати розслідування цієї кримінальної справи; забезпечити всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин злочину та належний відомчий контроль за її розслідуванням. Хід досудового слідства в указаній кримінальній справі взято на контроль ГСУ МВС». Відповідь міністра Захарченка, на перший погляд, справляє позитивне враження: перевірка проведена, винні покарані, слідство взяте під контроль. Але потерпілі чомусь

Как ограбить мертвеца «доказательстве» «заведомой ложности» договора – идет речь о ликвидации совсем другой организации. Между тем в базе данных Единого государственного реестра предприятий, учреждений и организаций в Интернете при поиске по идентификационному коду 00849327 находится как КСП «Агрофирма «Рубежовская», прекращенное в связи с реорганизацией, так и его правопреемник ООО «Агрофирма «Рубежовская», существующее под тем же идентификационным кодом до сих пор. Сохранение идентификационного кода свидетельствует о том, что ликвидации не было. Эта база данных общедоступна. Каждый желающий может убедиться, что КСП было реорганизовано. Впрочем, сельскохозяйственное предприятие действительно некоторое время находилось на грани банкротства: процедура ликвидации началась, но не была доведена до конца. Дело о банкротстве было прекращено в связи с полным погашением долгов КСП. Договор о продаже цеха в 2003 году был подписан арбитражным управляющим, законность действий которого (и законность договора) подтверждена определением Хозяйственного суда Киевской области в 2004 году. Обо всем этом родственники убитого информировали следователя. Почему же не происходит реабилитации? Видимо, потому что работники прокуратуры непосредственно заинтересованы в рейдерском захвате консервного цеха. По неофициальной информации, на следователя Григоришина и Киевский апелляционный хозяйственный суд рейдерами осуществляется давление. Говорят, бизнесом Помазанов «заинтересовался» кто-то в Генеральной прокуратуре. Когда 7 июня адвокат сына убитого И. Татиев пришел на прием к начальнику следственного отдела прокуратуры Житомирской области Сергею Калинину, тот заявил, что считает действия следователя законными. Показательно, что на прямые вопросы адвоката, считает ли он Помазана виновным в инкриминируемом преступлении, начальник следственного отдела отвечать не захотел. Он просто настаивал на праве следователя закрыть дело, игнорируя ходатайства родственников о продолжении следствия ради реабилитации покойного. «На самом деле, речь тут идет вовсе не о споре о вине или невиновности, а о том, что вопрос о виновности, если на этом настаивает сын или другой близкий родственник умершего, требующий его реабилитации, должен решаться не постановлением следователя, а судом, в открытом судебном заседании с участием обвинения и защиты, после тщательного исследования всех материалов дела. Наши требования к прокуратуре просты и законны: или прекратите дело в отношении умершего по реабилитирующим основаниям, или передавайте дело в суд, пусть вопрос решается в судебном заседании, в состязательном процессе. И заместитель прокурора области Косовская, и начальник следственного отдела Калинин, и сам старший следователь Григоришин об этом прекрасно знают, однако упорно продолжают формировать искусственное по своей сути основание для пересмотра старого, давным-давно разрешенного хозяйственного спора. Здесь речь идет о злоупотреблении процессуальными правами и попытке давления на суд путем вынесения заведомо незаконного постановления следователя, в которое внесены ложные сведения. При

не бачать жодних слідчих дій. Більше того, уважно прочитавши відповідь, вони схопилися за голову. І на адресу народного депутата Андрія Павловського був направлений лист Головного юриста адвокатського об’єднання «Фідес Груп» Любові Шайди: «У відповідь на Ваш запит на захист інтересів приватного підприємця Погорілого М.В. було надіслано лист за особистим підписом міністра внутрішніх справ Захарченка В.Ю. Вказані у відповіді факти є недостовірними та не відповідають дійсності. Так, на першому аркуші листа зазначено, що «04.11.2009 р. Печерським райуправлінням винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом викрадення належного ТОВ «Лідер-ТМ» сервера та заволодіння належним Погорілій Д.В. автомобілем «Фіат Скудо» на підставі п.2 (за відсутністю в діянні складу злочину), ст.6 (обставини, що виключають провадження в кримінальній справі) КПК України. Органами прокуратури цю постанову не скасовано. У разі незгоди Погорілого М.В. з указаною постановою він може її оскаржити в порядку, передбаченому ст. 99-1 (оскарження рішень при відмові в порушенні справи) КПК України». Дійсно, 04.11.2009р. Печерським райуправлінням винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за вказаними вище фактами. Але внаслідок скарги потерпілого названа постанова скасована, а по справі винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно підозрюваної особи. Дана постанова була оскаржена підозрюваним в суді, але, пройшовши всі інстанції, в Печерському суді м. Києва винесено рішення про відхилення скарги підозрюваного на постанову про порушення кримінальної скарги відносно нього, за рішенням суду справу направлено на розслідування. Станом на 24 червня 2012 р. кримінальна справа перебуває у провадженні слідчого Розінкевича В. В. У зв’язку з вищенаведеним, керуючись чинним законодавством, прошу звернути увагу на факт фальсифікації інформації, наданої Вам у листі Міністра МВС України Захарченка В. Ю., з’ясувати причини надання невірної інформації та взяти справу під особистий контроль». Зараз ситуація вивчається помічниками депутата Павловського. Ми продовжимо слідкувати за розвитком подій у цій справі. Прокурор Житомирской области Игорь Проценко (на фото) не ответил на запрос нашей газеты о участии его подчиненных в рейдерском захвате бизнеса зверски убитого Помазана, но зато перед публикой пытается выступать в роли... борца за права предпринимателей!

Фото: Репортер Житомира (reporter.zt.ua)

4

Êðèì³íàë

таких обстоятельствах сотрудники областной прокуратуры, по сути, становятся соучастниками преступной рейдерской схемы или их такими сделали. Даже не знаю, что хуже» – утверждает адвокат Татиев. Заседание Киевского апелляционного хозяйственного суда, на котором решается судьба бизнеса убитого по заявлению рейдеров, перенесено на 3 июля. Кстати, после судебного заседания предприниматель Алексей Иванов, претендующий на консервный цех, обронил фразу, будто его оппоненты «жулики и воры», и он, якобы, может это доказать. В ответ на просьбу журналиста дать более детальный комментарий его юрист Николай Кононов настоял на отказе от комментариев. В то же время прокуратура Житомирской области не только настаивает на правильности рейдерского постановления (заместитель прокурора области В. Финик плодит отписки, будто оно «следователем принято обоснованно»), но и затягивает судебное производство по жалобе Р. Помазана на это постановление. Материалы дела до сих пор не переданы в Королевский районный суд Житомира, который должен рассмотреть жалобу. Одновременно в отчаянной попытке отвлечь внимание общественности от циничного давления на бизнес своих подчиненных прокурор Житомирской области Игорь Проценко 8 июня устраивает показушное мероприятие «оперативное совещание с руководителями государственной и исполнительной власти, правоохранительных и контролирующих органов области», на котором пытается создать себе репутацию борца за свободу предпринимательства и защитника бизнеса от давления власти, добросовестного исполнителя соответствующих указаний Президента Украины и Генерального прокурора Украины. Получается, что дела подчиненных г-на Проценко страшно расходятся с его замечательными словами на публике. Либо он не замечает, что творится у него под носом, либо... он «в доле» с рейдерами и сознательно лжет?! Оба варианта бросают в дрожь. Если рейдерам удастся провернуть свою комбинацию, попахивающую мародерством, это наверняка ударит и по авторитету органов прокуратуры, и по авторитету правосудия. Который уже и так ниже плинтуса: по данным последнего социологического опроса, почти 2/3 украинцев негативно оценивают работу прокуратуры и судов. Не потому ли, что права человека и собственная добрая репутация некоторых правоохранителей интересуют куда меньше, чем возможности «левого» заработка? Мы наблюдаем превращение правоохранительных органов из оплота правопорядка в средство «легального» отъема бизнеса. Хозяевами экономики становятся люди, не умеющие и не желающие зарабатывать деньги честным трудом. Это непременно приведет к краху любых экономических реформ, к стагнации экономики. Руководству страны следовало бы серьезно задуматься над тем, стоит ли закрывать глаза на прокурорское рейдерство. Даже если «сверху» рейдеры выглядят лояльными «стражами стабильности», их неуемная жадность способна погубить любую власть.

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 6 (44) â³ä 30 ÷åðâíÿ 2012 ðîêó

Êðèì³íàë

5

Константин Бородайко: из наперсточников в рейдеры

Уголовный мир Ивано-Франковска скоро потеряет одного из главарей. Константин Бородайко, скандальный застройщик и бывший депутат облсовета, бурную молодость которого связывают с рэкетом, предстанет перед судом по обвинению в мошенничестве вместе со своими сообщниками. Предварительное заседание состоится 4 июля, дело будет рассматривать судья Лазарев. Группировка Бородайко – силовики и юристы с репутацией отморозков. Говорят, что у самого главаря за плечами всего 8 классов средней школы, если не брать в счет липовые дипломы. После школы он начал делать «первый бизнес» наперсточником на улице, потом занялся рэкетом, обзавелся связями и стал отбирать чужой бизнес. Юлия Грында, владелец кафе «Молочное» на ул. Шашкевича, 6 в Ивано-Франковске, рассказывает: «В 1999 году зашел ко мне в кабинет этот Бородайко и сказал: Юлия Васильевна, вы кафе уступите мне, иначе я вас уничтожу руками правоохранительных органов. В ответ на такую дерзость я сказала ему выйти из кабинета. Прошло несколько дней, и начались у нас проверки всех, какие только существуют, правоохранительных органов. УБЭП, СБУ, КРУ, налоговая, санэпидстанция, пожарные, прокуратура города - все нас проверяли и ни одного нарушения не нашли». Когда Грында отказалась «дарить» кафе рейдерам, они украли ее акции: у регистратора переписали на жителя Санкт-Петербурга. По словам потерпевшей, в махинации был замешан прокурор города, который защищал интересы «петербуржца». Через арбитражный суд она вернула акции, судилась с прокурором и жаловалась в Генеральную прокуратуру. Прокурора уволили по ее жалобе – случай, кстати, уникальный в наших реалиях. Но это только распалило аппетит рейдеров. Действие следующего акта рейдерского фарса происходило в судах. Бородайко подавал абсурдные иски, применял поддельные документы, злоупотреблял связями. При разводе с женой суд присудил ему помещение кафе, как его часть в разделе имущества. После отмены этого решения он судился со своим приятелем за помещение кафе, хотя ни он, ни его приятель в жизни не имели никаких прав на это помещение. «У него огромные ресурсы, чтобы договариваться с судьями» – утверждает Юлия Грында,– «Он с приятелями захватывал чужие предприятия. Просто приходили, выживали людей и забирали бизнес. Одного директора избили, другого напугали так, что сам убежал. Захватив бесплатно много предприятий, они получили первый капитал. Начали судей покупать. Кстати, у него хорошие отношения с бывшим председателем городского суда, а сейчас судьей Высшего специализированного суда и председателем Совета судей Павлом Гвоздиком. С такими знакомствами он действует крайне нагло. Когда против Бородайко возбудили уголовное дело, он через

депутатскую комиссию протянул решение об обращении областного совета к генеральному прокурору, чтобы уволить прокурора области и начальника милиции. Мы пошли на прием к председателю облсовета, добились пересмотра этого решения, и в нашем присутствии комиссия его отменила». Зная, на что способен Бородайко, предпринимательница просила суд предоставить ей охрану. 5 лет ее круглосуточно охраняли вооруженные бойцы спецподразделения «Грифон». Возникает вопрос: как отпетый бандит мог прийти в политику? Разумеется, не без помощи порядочных людей, которые теперь жалеют об этом. Роман Яковина долгие годы считал Константина Бородайко своим партнером, а слухи о его уголовном прошлом игнорировал как досужие сплетни. Теперь за это кается, потому что сам стал жертвой группировки Бородайко. По словам Романа Павловича, он с сыном Андреем Яковиной и другом семьи в 1997 году начал строить многоэтажные жилые дома. Андрей, на свою беду, пригласил Бородайко в компаньоны в семейный бизнес. Новый партнер долго испытывал терпение: обманывал инвесторов, злоупотреблял доверием партнеров. Вначале такие инциденты ему прощали по дружбе, заставляли возмещать ущерб, как-то заминали скандалы. В конце концов стало ясно, что в лице Бородайко совладельцем строительной компании стала организованная преступность, и это вредит репутации строителей. Яковина предложил Бородайко по-честному разойтись. Тот вроде бы согласился, но при разделе имущества и других активов совместного бизнеса попытался забрать все себе. С помощью психологических манипуляций, характерных для наперсточника, Бородайко выпросил доверенности на управление совместно созданными субъектами хозяйствования - ООО «Гаразд Украина», ООО «Развлекательно-оздоровительный центр «Гаразд», ООО «Гаразд-Украина Буд», ООО «Конкорд-ИФ» , ООО «Ниагара», ООО «Санаторий матери и ребенка «Берегиня». Но вместо обещанной «оптимизации управления» он воспользовался этими доверенностями, чтобы фиктивно исключить семью Яковина из состава собственников бизнеса. При этом доли в уставном капитале «исключенным» партнерам не вернул, «кинул» их почти на 65 млн. грн. имущества и имущественных прав. Чтобы Яковинам ничего не досталось, Бородайко перерегистрировал на своих родственников имущество их предприятий и начал процедуру ликвидации (несколько предприятий уже ликвидированы). По факту мошенничества следственным управлением УМВД в Ивано-Франковской области расследовано уголовное дело и направлено в суд. Кроме того, поскольку два помещения, которые хотел прибрать к рукам рейдер, находились в Киеве, в апреле 2012 года следователем прокуратуры Шевченковского района столицы возбуждено уголовное дело в отношении Бородайко. Кроме того, соучастники Бородайко разорвали соглашения об инвестировании строительства за средства населения, заключенные между захваченными строительными организациями и финансовым учреждением ООО «Гаразд Финансы». В результате обманутыми оказались клиенты: их втянули в криминал, к тому же сдача жилья в эксплуатацию затянулась, вступить в собственность на законных основаниях они не могут, поскольку вокруг новостроек идут судебные процессы.

Таким образом Бородайко разорил своих партнеров и обманул инвесторов строительства многоквартирных домов по ул. В. Стуса, ул. И. Миколайчука, ул. Галицкой, ул. Юлиана Целевича в Ивано-Франковске. Все эти махинации он проворачивал не один. Юрий Иваночко, правая рука Бородайко, которого главарь банды поставил управлять захваченным ООО «Гаразд Украина», переименованным в ООО «Строительная компания «Галицкая» (сейчас в Ивано-Франковском городском суде судьей Коноваловой слушается уголовное дело, возбужденное против Иваночка в связи с уклонением от уплаты налогов в особо крупных размерах) – ранее привлекался к уголовной ответственности за злоупотребления в должности начальника городской исполнительной службы. Руслан Попаденец, глава адвокатского объединения, разворовал имущество компании «Гаразд Финансы» – то есть, взносы клиентов, инвесторов строительства жилья. Богдан Харечко бывший работник Львовской таможни, откуда был уволен со скандалом за злоупотребление, профессиональный аферист, выдающий себя за генерала (хотя в действительности был советником третьего класса, это низшее звание в таможенной службе) и племянника бывшего руководителя СБУ Радченко – «решал вопросы» в судах и правоохранительных органах. Эти люди не умеют зарабатывать себе на жизнь честным трудом, поэтому их место на скамье подсудимых. Также в Ивано-Франковском городском суде (судья И. Ковалюк) слушается дело по обвинению в уклонении от уплаты налогов Бориса Б. Б., директора фирмы ООО «Конкорд-ИФ», также отнятой у семьи Яковин. В Высшем административном суде Украины слушаются четыре дела по кассационным жалобам Государственной налоговой инспекции в Ивано-Франковске на решения городского и апелляционного судов, подозрительно щедро решивших простить неуплаченные налоги захваченной рейдерами ООО «Строительная компания «Галицкая» и ООО «КонкордИФ » (производства по этим делам открыты судьями Рыбченко А. А., Островичем С. Э., Бывшевой Л. И., Карасем А. В.). Посмотрим, удастся ли Юрию Иваночко повторить в кассационной инстанции чудеса взаимопонимания с судьями, которые он демонстрирует на ИваноФранковщине. Настораживает пугливо-молчаливая позиция городских властей в громком процессе над бандой рейдеров. Первый заместитель мэра Ивано-Франковска Зиновий Фитель говорит, что структуры Бородайко заключили все договора на оплату паевого участия в развитии инфраструктуры города, поэтому горисполком к нему претензий не имеет. Это при том, что ведется несанкционированная застройка, а затем инвесторам приходится ходить на митинги к мэрии, чтобы получить правоустанавливающие документы! В целом, уголовное дело содержит три эпизода, по которым следствие уличило банду мошенников: уклонение от уплаты налогов, завладение обманным путем помещением кафе «Молочное» и имуществом Андрея Яковины, бывшего партнера Бородайко по бизнесу. Еще по двум эпизодам – это махинации с узакониванием строительства (неуплата паевого взноса участия в развитии города), присвоение средств инвесторов строительства – продолжается проверка. Будем надеяться, что правосудие поставит точку в многолетней истории издевательств банды Бородайко над ивано-франковскими предпринимателями.

Чорнобильські правоохоронці продовжують переслідувати колишнього директора ДСП «Комплекс» Віктора Сафонова, який викрив розкрадання 2,1 млн. грн. бюджетних коштів Добре пам’ятаю, перед виборами Президента України Віктор Федорович Янукович обіцяв почути кожного. Не хочу стверджувати, що це були тільки обіцянки, але не почув. Не почув Гарант Конституції України, як працівниками Прип’ятської прокуратури попираються мої конституційні права вже більш ніж 6 років. На моє звернення до нього з цього приводу я отримав відписку на гарному президентському бланку, не більше. А Вам я вдячний за правдиву публікацію «Правовий Чорнобиль» («Правдошукач» № 30, 25.04.2011 р.), коли під час досудового слідства по сфабрикованій стосовно мене кримінальній справі дії прокурора Прип’ятської прокуратури Лукашевича С. М. та слідчого Шевченко О. О. виходили за межі діючого кримінально-процесуального законодавства. Зрештою справу із численними порушеннями передали на розгляд до суду. Ви, мабуть, пам`ятаєте і про привласнення слідчим моїх коштів, і про безпідставне тримання мене під вартою у СІЗО протягом 18 днів, і постанову слідчого про заборону мені давати покази як обвинуваченому (вважаю, що така постанова – єдина у прокурорській практиці України), тощо. Сьогодні тільки завдяки досвіду та порядності головуючого у суді, що розглядає справу, я водинці, без адвоката (тому що не вистачає коштів сплачувати послуги адвоката), якось

стримую прокурорський тиск і суд досконально вивчає всю брехню, яка міститься у матеріалах кримінальної справи. Мене звинувачують в тому, що, будучи директором державного спеціалізованого підприємства «Комплекс», я нібито в інтересах одного з підрядників письмово звернувся до ДП «Чорнобильсервіс» з проханням виділити за бюджетні кошти додатковий автобус для перевезення робочих, хоча оплачувати перевезення робочих мав підрядник. Єдиний доказ проти мене – лист з проханням виділити автобус, який мав перевозити інших робочих у разі його задоволення у законному порядку. Навіть термін його замовлення не співпадає з дійсними перевозками підрядників, але недобросовісні підлеглі, викриті мною у нецільовому використанні бюджетних коштів, використали цей лист для прикриття вчинених ними зловживань. Спецпрокурор Прип’яті Сергій Лукашевич проігнорував величезні збитки для бюджету, закрив кримінальні справи проти колишнього керівництва підприємства і зробив мене «цапом-відбувайлом» за допомогою фігурантів закритих справ, у яких йшлося про розкрадання 2,1 млн. бюджетних коштів. Жодних доказів того, ніби я отримав якусь особисту вигоду в ситуації з автобусом, не існує. Зараз продовжуються кричущі порушення Кримінально-процесуального Кодексу як з боку слідчого

Шевченка О. О., так і працівників міліції. Під час виконання вимог статтей 218-220 КПК України (ознайомлення з матеріалами кримінальної справи) виникли сімейні обставини, які не давали мені можливості з’являтись у зазначені слідчим дні з міста Донецька, де я постійно проживаю, до Прип`ятської або Іванківської прокуратури у Чорнобилі або Іванкові Київської області. Була прооперована моя дружина і я з маленькою, на той час, 10-ти місячною донькою знаходився вдома. Про це я офіційно повідомив слідчого, надав усі засвідчені лікарські документи та звернувся з клопотанням перенести ознайомлення з матеріалами справи на той час, коли одужає моя дружина. Замість того, щоб задовольнити клопотання, слідчий Шевченко О. О. порушує постанову про мій примусовий привід і, звичайно, з дозволу прокурора надає її до виконання міліції Чорнобильської зони. І це при тому, що стаття 218 КПК України не передбачає обмеження в терміні для ознайомлення з матеріалами справи та дає право органу досудового слідства звертатися до суду для встановлення терміну, якщо вбачається затягування процесу ознайомлення. Але Шевченко О. О сама собі і слідчий, і суддя. Та й що там Закон, якщо слідство по одному надуманому епізоду вже триває 5-ть років! Ïðîäîâæåííÿ íà ñòîð. 6

6

Ðåäàêö³éíà ïîøòà

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 6 (44) â³ä 30 ÷åðâíÿ 2012 ðîêó

Чорнобильські правоохоронці продовжують переслідувати колишнього директора ДСП «Комплекс» Віктора Сафонова, який викрив розкрадання 2,1 млн. грн. бюджетних коштів

Ïî÷àòîê íà ñòîð. 5 Незаконну, на мою думку, постанову про примусовий привід мене на ознайомлення з матеріалами справи прийняли до виконання працівники міліції зони ЧАЕС Іващенко В. П. та Уманець І. М. 17 травня 2011 року вони прибули до мого будинку в Донецьку (з їх слів, «не затримувати» мене, а «встановити підстави» моєї неявки та «переконатись у правдивості» моєї інформації слідчому стосовно операції моєї дружини). Але постанову, про всяк випадок, мені показали, хоча підписатись на ній про ознайомлення не дали, пояснивши, що так сказала слідчий. Чоловіча розмова на території мого подвір’я пройшла в повній довірі. Я, на правах хазяїна, повозив гостей по місту для з’ясування усіх необхідних питань, допоміг зустрітись з лікарем, який доглядав за станом моєї дружини. На цьому й розійшлися. Міліціонери пообіцяли згідно Закону доповісти своєму керівництву про те, що я не переховуюсь, а я, в свою чергу, звичайно, пообіцяв завершувати ознайомлення з матеріалами справи. Здавалося б, інцидент вичерпано.

Приїхавши до Чорнобиля, міліціонери надали у своїх рапортах неправдиву інформацію про те, що зі мною не спілкувались, я дома не живу, переховуюсь. З ними я, нібито, спілкувався тільки по мобільному телефону, обіцяв приїхати, але не приїхав. Ось саме такі їх дії і оцінюються як злочин, передбачений статтею 366 Кримінального кодексу України (службове підроблення, тобто, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей). Коли я про це дізнався, звичайно, заявив до прокуратури за місцем мого проживання у місті Донецьку. Працівниками міліції та прокуратури Ворошиловського району Донецька було ретельно перевірено наведені в моїй заяві факти, були допитані всі свідки, які бачили моє спілкування з міліціонерами. Зібрані матеріали про злочин були направлені за підсудністю до Прип’ятської спецпрокуратури для порушення кримінальної справи. Декілька разів прокурор Лукашевич повертав матеріали до прокуратури Ворошиловського району міста Донецька, сподіваючись, що тут будуть вчинені

неправомірні дії стосовно моєї заяви. Врешті решт, після мого звернення до прокуратури Київської області, помічник Прип’ятського спецпрокурора Сосюра О. М. виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно працівників міліції за відсутністю в їх діях складу злочину, навіть не перевіривши показання свідків, посилаючись тільки на заплутані брехливі пояснення самих підозрюваних у скоєнні злочину міліціонерів. Надалі суддя Іванківського районного суду Київської області Тетервак Н. А. залишила без задоволення мою скаргу про скасування незаконної постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Навіть не сумніваюся, що попереду довгий шлях в пошуках справедливості. Зокрема, в Апеляційному суді Київської області. Але я ніколи не втрачу сподівань на те, що зрештою буде прийняте законне рішення, а брехня Прип’ятського спеціального прокурора Лукашевича С. М. та слідчого Шевченко О. О. буде розпізнана. Віктор САФОНОВ, м. Донецьк

У Барському районі селянам не дають землю Я і ще 44 мешканці мого села звернулись до Барської районної держадміністрації (Вінницька обл.) з проханням виділити нам земельні ділянки по 2 га на кожного для ведення особистого селянського господарства з приватизованого резервного фонду на підставі п. «а» ч. 3 ст. 22, ч. ч. 7, 10 ст. 25, ст. 33, ч. 4 ст. 116, ч.

6 ст. 118, п. «б» ч. 1, ч. 2 ст. 121, ст. 151 Земельного кодексу України, але голова РДА своїм розпорядженням безпідставно з порушенням законів видав землі резервного фонду в оренду приватному підприємству. Земля була віддана в оренду аж на 10 років без всякого конкурсу, з селянами ніхто це питання не обговорював і навіть не ставив до відома. Нашого сільського голову до земельної комісії не включили. Це схоже на тіньову корупційну приватизацію землі. Я звертався до органів влади, депутатів всіх рівнів, але замість вирішення питання отримував відписки. Олексій Дорофійович КРИСАК, с. Каришків Барського р-ну Вінницької обл. Від редакції. Шановний Олексію Дорофійовичу, схоже, що в даному випадку закон на боці Барської РДА. Бо районна прокуратура та суд, як Ви знаєте, підтвердили законність прийнятого рішення. І у наданих Вами матеріалах нема жодного доказу того, що ці компетентні органи в

чомусь неправі. Голослівні твердження про незаконні дії чиновників виглядають непереконливо. Наведіть якісь грамотні аргументи, якісь надійні докази, інакше ніхто не сприйматиме Вашу критику всерйоз. Начальник відділу Держкомзему у Барському районі Вінницької обл. В. В. Рощук повідомив редакції, що Вам відмовлено в наданні земельної ділянки, оскільки бажана ділянка перебуває в оренді у приватної агрофірми "Колос" та використовується згідно цільового призначення. Термін оренди - до 2017 року. Договір оренди був укладений в 2006 році, а Ви просите виділити вам ту саму земельну ділянку з 2008 року. Від інших земельних ділянок, які Вам пропонувалися, Ви відмовилися, претендуючи лише на землі, які перебувають в оренді ПАФ "Колос". Крім того, Барський районний суд розглянув Ваш з родичами адміністративний позов до Барської РДА та Каришківської сільради про виділення земельних ділянок і відмовив у задоволенні позову. Серед іншого, судом зазначено, що позивачці Крисак Євгенії Філімонівні 29.09.2006 р. надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,75 га, однак вона не виготовила потрібну документацію і не отримала у власність земельну ділянку. У Вашому листі до редакції ми не знайшли пояснень цьому факту.

Також ми попросили прокоментувати ситуацію прокурора Барського району С. П. Невольчука. У відповідь він підтвердив інформацію районного відділу Держкомзему і послався на те, що земельний спір вже вирішено судом, тому підстав для заходів прокурорського реагування не вбачається. Можливо, Ви вважаєте, що по справедливості Ви можете претендувати на цю землю. В такому разі треба було перевірити, чи відповідають Ваші уявлення про справедливість діючому законодавству, і якщо відповідають - більш системно відстоювати свої права. Все могло скластися інакше, якщо б Ви раніше за ПАФ "Колос" подали заяву про виділення землі. Ще одна Ваша помилка: судячи з того, що на всіх наданих Вами копіях Ваші звернення написані від руки (і, до речі, погано читаються з огляду на відсутність зрозумілої логічної структури та дрібний почерк), Ви не звернулися за консультацією до юриста. 44 людини, мабуть, могли б зібрати гідний гонорар для фахівця. А нині Ви опинилися в такій ситуації, що без допомоги юриста свого не доб'єтеся, та й юрист Вам навряд чи допоможе, коли всі рішення вже прийняті й існує договір оренди землі, укладення якого пізно оспорювати, бо минули всі строки позовної давності. Спробуйте винести з цього урок: недостатньо впевненості у своїх правах, потрібен реалізм та знання законодавства.

Де пенсії колишніх працівників ВО “Свема”?

22 червня 2012 року у залі засідань Верховної Ради України був оголошений депутатський запит народного депутата України Володимира Даниленка до Генеральної прокуратури України стосовно зловживання службовим становищем начальником Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, не реагування прокуратурою Сумської області та Шосткинською міжрайонною прокуратурою на

порушення конституційних прав громадян, що призвело до незаконних відмов в оформленні пенсій колишнім працівникам виробничого об’єднання «Свема». Запит був ініційований у зв’язку з численними зверненнями, які надходять до народного депутата від колишніх працівників ВО «Свема». У своєму запиті Володимир Даниленко звертає увагу Генеральної прокуратури України на незаконні відмови в оформленні

пенсії колишнім працівникам виробничого об’єднання «Свема» та відсутність належної реакції на дані факти з боку прокуратури. Раніше завдяки втручанню народного депутата Володимира Даниленка низка колишніх працівників виробничого об’єднання «Свема» отримали пільгове пенсійне забезпечення. Прес-служба народного депутата В. Даниленка

Краще б повернули те, що було пограбовано Мені 73 роки. «Дитина війни», син жертви політичних репресій минулого століття. У безрукого батька Юхима Михайловича Щербака на початку 30-х років вилучили все майно, худобу, збіжжя, житлову та господарські будівлі. Його ж самого запроторили до холодного Північного краю. Слідом за чоловіком поїхала і моя мама Ляшенко-Щербак Оксана Григорівна. Відбувши «покарання», тато повернувся в рідні краї. Купили в Малій Висці згарище з земельною ділянкою. Спочатку жили в землянці, поки з допомогою маминої рідні не побудували звичайну селянську хату. Репресували тата вдруге в 1940 році. Вирок судді іменем УРСР – три роки далеких таборів, які виявилися в м. Старобєльську тодішньої Ворошиловградської області. З тих пір про нього ні слуху, ні духу. Навіть фото немає. З багатодітної його сім’ї, внаслідок репресій, в живих залишився один я. Куди не писав, куди не їздив – глуха мовчазність. На численні запити навіть відповіді не давали. Життя тривало. Я закінчив чотири класи початкової школи, потім семирічної № 2. Влітку, під час канікул, не пас ягнята за селом, а возив воду людям у жнивяний степ чи на будівництво ферми колгоспу імені Сталіна. Сунувся було вчитися до восьмого класу місцевої «елітної» середньої школи № 3. Виперли за «незнание русского языка». Заробляв гроші, подорожуючи із живністю в товарних вагонах до Москви, Брянська, Словянська, Сталіно (Донецьк), Одеси, Сімферополя, багатьох інших м’ясокомбінатів великих міст України та Росії. Напували худобу, як правило, з відер, на крупних вузлових, зокрема станції імені Тараса Шевченка. Там, обабіч залізничних колій, були змонтовані спеціальні водогони з чистою прозорою водою. Сам пий і худобу напувай досхочу. Життя було веселим, мандрівним, безхмарним... Наш товарняк мчався в брянських лісах на шаленій швидкості. Раптом відкрилося велике селище, простора вулиця. А по ній веселим гуртом йшли мої ровесники. Дівчата у строгій шкільній формі, хлопці - теж у святковому одязі. Усі з квітами в руках. То було 1 вересня. Від побаченого на очі

навернулися сльози. Вчаться!..

1961 року поступив на заочне відділення Кіровоградського педагогічного інституту імені О. С. Пушкіна. Я навчив маму грамоті. Якось на літній сесії в Києві (вчився заочно) в столичному університеті одержав від неї поштову листівку. На душі стало тепло-тепло. Тисячі освітян пишалися свого часу гордим званням радянського вчителя. Але за останні 20 років учитель був поставлений владою на коліна. Тому що він порядна, чесна, сором’язлива, законопослушна людина. Влада все зробила, щоб знецінити такі поняття, як чесність, патріотизм, любов до праці та рідного краю, гуманізм, порядність і людяність. Натомість прийшли зневага та неувага. Шановного колись педагога можуть турнути з маршрутки, обізвати нецензурною лайкою в черзі, зверхньо випровадити із службового кабінету. Відомою людиною була в нас Раїса Петрівна Задвірня. Трудилася десятиліттями і рядовим учителем, і завучем, і директором школи. Вийшла на пенсію і на другий же день була забута начальством. У хатині холодно, самотньо, непривітно. Грілася в приміському поїзді Шевченка – Помічна, щоб лише увечері лягти в холодну постіль та якось спочити до ранку. Чекала кращих часів. Та так і пішла в небуття. Заслужений вчитель УРСР, захисник Вітчизни в роки війни Леонід Іванович Босяга змушений був робити на продаж якогось візка – кравчучку. Одинокій людині навіть пенсію вчасно не давали. Теж помер у злиднях. Хто такий сьогоднішній вчитель пенсіонер? Це абсолютно хвора людина. Вона ледве зводить кінці з кінцями. За комунальні послуги плати, на базарах, в магазинах - дорожнеча, в лікарнях –плати. А чого варті одні ліки! Та й то часто-густо підроблені. В 1987 році, на 84 році життя, померла мама. У 1972 році поновив татове прізвище. Отримав паспорт. Згодом батька радянська влада реабілітувала. Видали мені відповідну довідку прокуратури СРСР як єдино вцілілому спадкоємцю. Згідно неї та інших крихітних відомостей, а також свідків подій тих часів, звернувся до місцевого суду на початку 90-х років. Враховуючи недоведеність, яке саме майно забрали у

батька, суд постановив компенсувати мені за нанесені матеріальні та моральні збитки грішми в сумі вартості, за тодішніми цінами, аж… трьох хлібин. За наругу над живими і мертвими їх слід би було вручити, як плювалися люди, тодішнім Адміністрації Президента, Уряду і Верховній Раді. Подав скаргу до апеляційного суду. «Трійка» залишила постанову першої інстанції в силі. Мовляв, треба було брати те, що дали. Чи не наруга бандитизму влади, яка привласнила нажите кров’ю і потом добро та ще й забрала життя батька і його дітей? Наступний етап – врешті-решт знайомство із раніше закритою справою батька за №10018 та одержання довідки Кіровоградського державного архіву, в якій мовилося, яке саме добро забрали у тата на початку 30-х років. Судовий позов уже був прийнятий Верховним Судом України. Звідти навіть повідомлення отримав про прискорення розгляду цивільної справи. Однак... судовий розгляд замінили переглядом в області. Все залишилося на круги своя. Як можна, щоб у так званій демократичній державі одні, нащадки тих, що грабували селян, навіть калік, сьогодні користувалися тисячами гектарів землі, а я, чесна людина праці з вищою університетською освітою та жалюгідною пенсією, вважайте – милостинею держави, та не міг повернути кровне майно рідні, кілька гектарів землі, маючи при цьому дітей та шестеро онуків? Сам живу одиноко, на подвір’ї репресованого державою тата. За багаторічну чесну працю не нажив маєтків, як і тато, не мав наймитів. Та навіть з належних «дітям війни» компенсацій не одержав ані копійки. То хіба це державна справедливість, хіба це справедливе судочинство, хіба це відношення до людини з тяжким минулим? А помпезність поминання жертв політичних репресій, спорудження пам’ятників та інші дії владних структур – то ніщо інше, як шабаш на нашому горі, крові, потові і сльозах дружин, матерів і дітей невинно убієнних. Краще б повернули те, що було пограбовано. Володимир ЩЕРБАК, пенсіонер, м. Мала Виска Кіровоградської обл.

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 6 (44) â³ä 30 ÷åðâíÿ 2012 ðîêó

Ðåë³ã³ÿ

7

ІНДИВІДОФОБІЯ ХВОРОБА Індивідофобія є ірраціональним, інтенсивним і постійним острахом будь-яких проявів індивідуальності, що супроводжує нас з дитинства. “Хочеш бути найрозумнішою?!”, “Тобі більше за всіх потрібно?!”, “Ти що, особливий?!”, “Ти ненормальний?!” - ці питання-претензії переслідують усіх та заважають нам вірити в себе. Школярка присвячує цілком грамотний твір на задану тему поясненню того, чому вона не згодна із заданою темою. Це призводить до заниження оцінки, бо найдрібніші помилки у такому творі вишукуються і множаться на десять. Тінейджер у таборі відпочинку відмовляється ходити на вечірні дискотеки, оскільки вважає за потрібне щовечора читати книжки. В результаті на території табору вимикають освітлення і житловий корпус починають замикати наглухо під час вечері, щоб йому не було, де читати. Учасник громадської організації висловлює думку, що діяльність організації неефективна та базується на хибному підході, нав’язаному ззовні, а по справді важливим напрямкам жодної діяльності нема. Його ігнорують, як чумного, і викидають з організації за першої ж нагоди. Якщо ж він вигадає ще якусь беззмістовну акцію, вдвічі абсурднішу, ніж ті, що вже були – стане загальним любимчиком і може бути обраний у керівні органи. Найхарактернішим проявом індивідофобії є скандальне відторгнення самої ідеї рівноправ’я індивідуальності та спільноти. Спільноти в Україні прагнуть підкоряти собі індивідуальність за правом сильного. Вступаючи в будь-яку спільноту, ви бачите, що її ідеологія, статут, внутрішні розпорядки – лише ширма, за якою ховаються вимоги лояльності та покори без вагань та роздумів. Індивідофобський страх правового паритету людини і спільноти (громадянина і держави, учасника і організації) виявляється не тільки у пропагуванні «аморальності» добровільного виходу зі спільноти, одночасної участі людини у кількох спільнотах з різною ідеологією, критики людиною ідеології спільноти, але й у тому, що індивідофоби просто не визнають окремо взяту людину повноцінною спільнотою, що складається з однієї людини. Для індивідофоба людина поза людською масою – все одно що піщинка, винесена вітром з пляжу. Індивідофобія – традиційний супутник патерналістичного світогляду, інфантильної відмови людей брати на себе відповідальність за свою долю і ставати повноцінними грамотними особистостями. Цією давньою хворобою людства хворів ще аристократ Платон, славетний філософ і... невільник сиракузьких тиранів! В утопічній «Державі» він зводив роль людини до «частини загального», яка має підкорятися державі, виконувати певне коло соціальних функцій та бути рабом закону. Але з «Діалогів» Платона ми знаємо й мудру позицію душевного мислителя Сократа, що відстоював внутрішню духовну свободу людини, індивідуальну самосвідомість, вірність собі, самоосвіту як мету та основу розумного і справедливого суспільного устрою й порядку. У давньоримському праві, попри прогресивні (на той час) процедури з’ясування істини та захисту приватної власності, була закріплена архаїчна норма Tres faciunt collegium (троє створюють колегію, тобто, юридичну особу) поряд із ще більш архаїчною нормою про статус глави сім’ї (Pater familias) як монарха, єдиного повноцінного громадянина у сім’ї, якому підкорені всі інші члени сім’ї, позбавлені самостійних прав. Навіть у сучасному українському праві зберігаються подібні пережитки. Не у сфері економічних відносин, де існують чіткі гарантії індивідуальної господарської діяльності та створення однією особою підприємств, адже це елементарна данина здоровому глузду: є корисні справи, які ефективніше робити водинці, ніж гуртом. Лише у сфері громадської та релігійної діяльності здоровий глузд чомусь нікому не указ. За новим Законом України «Про громадські об’єднання» кількість засновників громадського об'єднання не може бути меншою, ніж дві особи. Таке індивідофобське застереження грунтується на матеріалістичному принципі первинності зовнішнього, «спільного» і суперечить ідеалістичному принципу первинності індивідуальності, вірності собі. Ще більш індивідофобським є чинний закон «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якого, базовий тип релігійних організацій – релігійні громади – для набуття цивільної дієздатності мають утворювати не менш ніж 10 громадян. Саме існування у чинному законі такого припису є дискримінацією релігійних переконань за ознакою масовості, тобто – грубим порушенням статті 24 Конституції України, якою установлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, і не може бути привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками, в тому числі, за ознаками релігійних переконань чи масовості. Щоправда, ця індивідофобська норма не поширюється на релігійні центри (Патріархат в Християнських Церквах і тому подібне). Закон не встановлює дискримінаційних вимог стосовно організаційної форми та кількості засновників релігійного центру. Тому, відповідно до статті 83 Цивільного кодексу України, релігійний центр може бути створено у формі непідприємницького товариства однією особою. Але чиновники Міністерства культури України, засліплені індивідофобією, «читають між рядками» закону обмеження, яких там нема.

23.04.2012 р. Непідприємницьким товариством -

НАШОЇ

Релігійним центром віруючих в найвищу цінність людини «Душевна спільнота», заснованим однією особою на загальних зборах віруючих громадян у суворій відповідності до приписів закону, на підставі частини другої статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» було подано на реєстрацію Статут до Міністерства культури України. Однак Перший заступник Міністра культури Ю. Богуцький всупереч діючому законодавству відмовився розглядати питання реєстрації Непідприємницького товариства – Релігійного центру віруючих в найвищу цінність людини «Душевна спільнота», мотивуючи це тим, що «центром (управлінням) є релігійна організація, що репрезентує (представляє) певне релігійне об'єднання в цілому - тобто певну кількість інших, переважно, місцевих релігійних організацій, що об'єднались і вважають, що відповідний центр (управління) має представляти їх спільні інтереси». Найбільш цікаво, що ця фраза – не припис закону, а умовивід пана Богуцького, бо у тексті його листа цій фразі передує слово «отже». З чого ж пан Богуцький дійшов такого висновку? Далі – цитата його «доказу», що є простим цитуванням Закону: «Загальні засади утворення та діяльності релігійних організацій в Україні визначені Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації". Зокрема, частиною другою статті 7 зазначеного Закону релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями)». Як не дивно, ми з паном Богуцьким читаємо Закон абсолютно по-різному. Бо на підставі тої самої статті того самого Закону у статуті було записано: «Душевна спільнота входить до релігійного об’єднання, яке складається виключно з одної Душевної спільноти і представляється своїм центром, яким є Душевна спільнота». На відміну від пана Богуцького, ми не бачимо в Законі прямого припису, щоб у релігійному об’єднанні обов’язково була хоч одна релігійна організація, окрім самого релігійного центру. А він – бачить. Між рядками... Апофеозом індивідофобії чиновника від культури є фраза із листа Богуцького про те, що, мовляв, індивідуальне заснування релігійного центру “унеможливлює об’єктивний розгляд” (!) питання про його реєстрацію. Совість підказала бюрократуправопорушнику, що він засліплений нерозумною індивідофобією, але він не послухався своєї совісті та порушив діюче законодавство. Необ’єктивність, визнана ним самим, звичайно, може бути поясненням незаконних

КУЛЬТУРИ

та свавільних дій пана Богуцького, однак ставить під сумнів його службову відповідність і не звільняє Міністерство культури України від обов’язку в місячний термін розглянути заяву, статут (положення) релігійної організації, прийняти відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомити про нього заявникам. До речі, на даний момент провідна релігійна організація віруючих в найвищу цінність людини Українська Душевна спільнота діє при Релігійній громаді сповідуючих Віру в Найвищу Цінність Людини, що утворена без повідомлення державних органів відповідно до статті 8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Державна реєстрація необхідна нам для активізації та поширення релігійної діяльності, однак чиновники дискримінують Душевну спільноту за ознакою масовості. Це є порушенням статті 24 Конституції України, яка встановлює рівність громадян перед законом і забороняє надавати будь-кому привілеї чи встановлювати обмеження за ознаками релігійних переконань чи масовості. Дискримінація за ознакою масовості, вона ж індивідофобія – це гальмо будь-якого розвитку. Адже розвиток починається із вільної реалізації оригінальних ідей. А нових ідей не може бути без елементарних гарантій вільного розвитку індивідуальності, яка шукає нові, знехтувані загалом, шляхи розвитку. Індивідофобія ірраціональна, бо індивідофоб ігнорує математичне визначення множини, не вважаючи множиною множину з одного елемента. Окрім того, індивідофобія – причина неграмотності: хто боїться бути «розумнішим за всіх», тим і вчитися не треба. Зокрема, не треба знати і поважати погляди та віру інших людей. Не треба знати іноземні мови та новини зі всього світу. Не треба знати навіть вітчизняне законодавство. Індивідофобія спричиняє злочини, бо той же пан Богуцький, не тямлячи, що робить, свавільним тлумаченням закону та протиправною відмовою реєструвати статут під впливом індивідофобії перевищив власні службові повноваження. Втім, навіть якщо б органи прокуратури відволіклися від переслідування опозиції та рейдерських захоплень бізнесу і притягнули б пана Богуцького до відповідальності за посадовий злочин, суд мав би звільнити його від кримінальної відповідальності та направити на лікування від індивідофобії у спеціалізованому лікувальному закладі. Є вираз: «убий в собі раба». Так от, не можна убити в собі раба без подолання індивідофобії. Ми маємо вилікувати себе, культуру, суспільство, державний апарат від цієї небезпечної хвороби, щоб у самовдосконаленні, власною доброю волею і добрими справами будувати благополучне суспільство, залишаючись вірними собі.

8

Ïðîçà

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 6 (44) â³ä 30 ÷åðâíÿ 2012 ðîêó

Захистимо Конституцію?

Оповідання. Олександр повільно крокував центром міста, обмірковуючи, як можуть скластися переговори. Дорогою він зустрічав усе більше людей: зграйки студентів, що шепталися на ходу; колони дорослих дядьків, що з гучним реготом тупотіли по бруківці; гурти баб з транспарантами. Ніхто не звертав на нього уваги. Раптом хтось впізнав його: – Привіт, Олекса! Ходімо з нами!

– А куди ви йдете?

– На мітинг!

– Навіщо?

– Захистимо Конституцію!

– Мені здавалося, що сьогодні її будуть міняти.

– Ми не дозволимо! Саме тому ми йдемо на мітинг!

– Але ж Конституція не виконується.

– Так, злочинна корупційна влада розтоптала Конституцію! Нема безкоштовної освіти, нема безкоштовної медицини, нема гідної зарплати у вчителів та лікарів і нема навіть особистого голосування депутатів, які продають свою картку для голосування за кілька мільйонів та їдуть відпочивати за кордон! Замість соціальної держави – голодомор та громадянська війна! І прав людини нема, як в 1937 році!

– Якщо владі вигідно порушувати Конституцію, треба її міняти.

– Владу?

– Конституцію!

– Що ти кажеш! Це найкраща в світі Конституція! Все у нас відібрали, тільки Конституція прекрасна залишилася! Не віддамо її у пазурі злочинного режиму садистичних імпотентів нетрадиційної орієнтації!

– Ви, здається, не розумієте простих речей. Конституція – це угода про суспільний устрій. Угода має бути вигідною для всіх: для мене, для вас, для них. Дотримуватись угоди має бути вигідніше, ніж порушувати її. Якщо угода стає невигідною для всіх...

– Для нас Конституція вигідна!

– Чим? Пустими обіцянками?! За цією угодою ви не можете змінити «злочинний режим», коли він порушує угоду.

– Тоді кому вигідна Конституція? Цим злочинцям при владі?!

– Їм теж невигідна, бо у ній занадто багато обіцянок, що не можуть бути виконані. В результаті вони змушені порушувати обіцянки, ставати злочинцями у ваших очах, хоч жоден суд не визнає їх злочинцями. Їм доводиться втрачати обличчя, брехати вам і задобрювати вас подачками, терпіти ваші сплески гніву. Це все відбирає багато грошей, часу та нервів.

– І що робити, якщо угода невигідна для всіх?

– У такому випадку сторони домовляються її змінити. Власне, я якраз іду на переговори.

– Олекса, ти ворог! Ти зрадник! Іуда! Йди, холуй, домовляйся з хазяями! А ми захистимо нашу Конституцію! Олександр знизав плечима і пішов далі. Біля парламенту зібрався величезний натовп. Половина натовпу була накрита найбільшим в світі державним прапором. Його притягли сюди, щоб влада не наважилася розігнати мітинг. Бо якщо розгонять – обов’язково вчинять злочин: наругу над державним прапором! «Ну, можна бити по нирках, можна труїти газом, можна пакувати усіх підряд в автозаки. Ми самі так примусимо отямитись цих демагогів, коли прийдемо до влади. Бо в країні має бути порядок. Але не можна знущатися над прапором! Вони не посміють!» – пояснив напередодні один з лідерів опозиції у вузькому колі активістів комітету опору політичним репресіям. Власне, це був не парламент. Практично всі, хто залишився всередині, заздалегідь мали вказівки, як змінити Конституцію. Хтось робив це за гроші, хтось – заради кар’єри, а хтось просто тому, що все життя не ставив під сумнів керівні вказівки. Вздовж фасаду будівлі вишикувався потрійний кордон міліції. Олександра навіть не пустили до центрального входу. Коли він казав, що йде на переговори міняти Конституцію, міліціонери сміялися над ним.

– Хто ти такий, щоб міняти Конституцію?! - казали вони,- Покажи посвідчення депутата! На депутата ти не схожий, на Президента – тим більше! Йди до своїх і протестуй з ними! А натовп заповнив вулицю, розсипався, різнобарвний, як конфетті. І очі у людей були круглі-круглі, наче поряд вистрілили з хлопавки. Олександр рішуче відділився від натовпу й став обходити будівлю. З іншого боку, біля чорного входу, не було жодної людини. Він увійшов, роздягся в гардеробі, дав охоронцям себе обшукати. М’які килими, розстелені на мармурі, привели його до кімнати відпочинку. Там перед

телевізором чекав на рішення, ним же й замовлене, огрядний пан з булавою в руках. Коли рішення буде прийняте, він одразу вийде до трибуни і у фокусі десятків телекамер урочисто підпише нову Конституцію.

– Хто ти? – спитав він Олександра.

– Громадянин України.

– Кого ти представляєш?

– Тільки себе.

– Навіщо марнуєш мій час?

– Я чув, ви міняєте Конституцію. От прийшов з вами домовлятися.

– Нема про що домовлятися.

– Я б хотів запропонувати вам збільшити статки вашої родини в півтора рази.

– Що?! Олександр дав йому листочок із розрахунками.

– На цій схемі ви бачите, як конституційні гарантії індивідуальної альтруїстичної діяльності можуть бути використані для зменшення збитків ваших бізнес-структур.

– Якщо ми дозволимо кожній людині робити подарунки, кому заманеться, замість сплати податків, я не зможу... ефективно перерозподіляти бюджетні кошти!

– Правильно, деякі тіньові важелі впливу для глави держави будуть втрачені. Але я вивчав ваші витрати на організацію родинних фінансових схем. Погодьтеся, ці витрати катастрофічно збільшуються, бо ваш режим втрачає підтримку людей, і на ваше майно все частіше облизуються ваші, так би мовити, опоненти. Все, що можна було вкрасти, вже вкрадене. Тепер ви отримуєте менше, ніж могли б виплатити дивідендів в нормальному банку. Дуже скоро ваші статки почне їсти інфляція, і ви це знаєте. А пропоновані зміни до Конституції дозволять вам легко легалізувати всі капітали і вкласти їх у прибутковий бізнес на батьківщині чи за кордоном. Ви ж знаєте, як це робиться.

– Ну, мені з того вигода буде. А ти теж хочеш займатися індивідуальною альтруїстичною діяльністю?

– Так! У мене величезні амбіції!

– Але ж ти розумієш, доведеться викреслити безкоштовну освіту та медицину. «Геть здирників злочинного режиму! Ганьба!» – донеслося ззовні.

– Згоден,– сказав Олександр,– Нікому не потрібна скупа бюрократична благодійність держави, коли є законні гарантії індивідуальної альтруїстичної діяльності. Багаті щедро платитимуть вчителям та лікарям, бо їм буде надано елітний сервіс і виставлено елітний прейскурант, а бідні матимуть нормальну освіту й лікування, бо їм пропонуватимуть доступні ціни з альтруїстичних міркувань. І при цьому, на відміну від нинішньої ситуації, вчителі та лікарі отримуватимуть гідну винагороду за свою працю та зможуть дозволити собі бути щедрими.

– Ще одне. Особисте голосування депутатів – це занадто. Від них нічого не залежить під час голосування, про все домовлюємось попередньо у своєму колі. Навіщо примушувати активних членів суспільства відсиджуватись на місці годинами?!

– В цьому є резон.

– Крім того, хотілося б з кожної заявки на мітинг понад 100 учасників збирати хоч по 50 копійок за людину на годину. Таке державне мито, принаймні, покрило би витрати на охорону порядку.

– Чому б і ні? Не люблю натовпу. Якщо хтось отримує задоволення від скупчень, хай платить.

– Оці... Там, на вулиці... Вони не погодяться. «Ми не зможемо завадити злочинцям за міліцейськими кордонами по-злодійськи прийняти свою кримінальну конституцію, але ми зараз спалимо опудало диктатора!» – донісся галас з вулиці. Натовп почав скандувати: «Сьогодні вогнище – завтра революція!».

– Вони ж не прийшли з вами домовлятися,– сказав Олександр,– А я не бачу сенсу заохочувати ці безглузді зборища, на яких людям навіюється почуття нікчемності: мовляв, сам ти нічого не зробиш, єднайся з натовпом і сумуй, що й разом з іншими ти нічого не зробиш, аж поки зі сцени не оголосять, що чергова твоя поразка була нашою спільною перемогою. Двоє у кімнаті для відпочинку посміхнулися.

– Я їх, звичайно, не запрошував, але вони могли самі прийти. Як ти,– сказав Президент.

– Що ж поробиш, коли люди не хочуть домовлятися,– відгукнувся Олександр.

– А ми з тобою домовилися. До речі, ти так і не представився.

– Олександр. Македонський.

– Приємно познайомитись. Ти сміливий. Прийшов сюди один... Справжній псих, як на мене.

– Ви теж, м’яко кажучи, не зовсім нормальний. І двоє вільних громадян закріпили угоду рукостисканням.

ПРИТЧА ПРО МІСТО НЕНОРМАЛЬНИХ В одній місцині у прадавні часи поряд з пальмовими джунглями Бог посадив дубову рощицю. Тож, поки одні мавпи стрибали по пальмах і жерли банани, інші мавпи масово падали з дуба і прозрівали. Минули сотні років. Бананожери виготовляли з палиць гострі списи і вели війни за банани, а дубовики копирсалися тими ж палицями у землі, знаходили та вирощували їстівні рослини і приручали диких тварин. Так потихеньку виникло два людські племені. В одному племені всі постійно змагалися та доводили свою нормальність. Вождя там обирали у такий спосіб: дюжина кращих забіяк, бігунів, стрибунів та силачів мали увійти до печери, де знаходилося гніздо отруйних змій. Вхід до печери плем’я гуртом закидало дрібним камінням, пришибаючи при цьому людей та змій, яким не пощастило вчасно сховатися в глибині. За деякий час з печери виходив новий вождь, потрясаючи скривавленою каменюкою, і по традиції розкроював черепи всім, хто йому не подобається. Щоб сподобатись кожному вождю, всі у племені хотіли бути нормальними. В другому племені всі постійно казали і робили щось нове, чого не було раніше, бо вірили в себе і самовдосконалювались. У племені завжди було чимало планів на майбутнє та всіляких цікавих корисних новинок. Коли якийсь план на майбутнє особливо подобався племені, його автор починав його реалізовувати як вождь. Авторів несподіваних новинок балували подарунками. Тому всі у племені хотіли бути ненормальними і дивувати світ. Одне плем’я побудувало місто з глиняних мазанок і назвало його Нормальним Містом. Перший мер цього міста заявив: – У мене тут кожен кістьми ляже, щоб наше місто стало кращим в світі! Кістьми лягли кожні двоє з п’яти. Побудували мерові чотириповерховий глиняний палац, тим все й закінчилося. За десять років мер оголосив, що Нормальне Місто є кращим в світі, проте після цього оголошення мера закидали грязюкою. Друге плем’я спорудило химерний мегаполіс з білих хмарочосів, Місто Ненормальних.

– Я дам можливість кожному побудувати власне щастя, або ви можете мене повісити! – пообіцяв перший ненормальний мер. Щодня до мера приходили люди з готовою петлею на мотузці, і кожному з них він розповідав, які з існуючих можливостей ще не використані. Кільком невиправним скандалістам він навіть видав з міської казни достатньо коштів, аби вони переїхали та облаштувалися у інших містах на свій вибір. Нормальні дуже заздрили ненормальним, які жирували на їх очах. Поки у нормальних розвалювалися мазанки, шпигуни докладали керівництву, що ненормальні будують цілий мікрорайон величезних порожніх хмарочосів.

– Оголошую війну ненормальним! – оголосив грізним голосом мер Нормального Міста і зробив велику паузу,– А чому ніхто не питає про причину війни?! Боїтеся фантазувати? Правильно! Причина проста: вони ненормальні. Смерть ненормальним!

– Смерть ненормальним! - підхопив натовп заклик мера. Нормальні викували мечі та гармати, начепили сяючу на сонці кольчугу й поперлися завойовувати Місто Ненормальних. Коли підійшли на відстань гарматного пострілу, мер нормальних заволав: – Ненормальні, здавайтеся!

– Дякуємо за пропозицію,– відповів ненормальний мер,– Ми давно чекали вас в гості і приготували подарунки. Отже, зустрічна пропозиція: елітний мікрорайон у подарунок, зустрічаємо вас, як переможців, на святковому фуршеті з салютом. І ви, як дуже оригінальна людина, ставайте нашим мером! Нормальні подумали та погодилися. Щоправда, їх ватажок відмовився бути мером ненормальних, бо не хотів, щоб його повісили за невиконання передвиборчих обіцянок. З тих пір половина щасливих мешканців Міста Ненормальних гучно й наполегливо твердять, що вони живуть в нормальному місті. А жителі інших міст заздрісно крутять пальцем біля скроні: ненормальні – вони і є ненормальні, щоб я так жив!

Всеукраїнська незалежна газета

Засновник, редактор, видавець: Шеляженко Юрій Вадимович (фізична особа-підприємець, ДРФО 2961810532). Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія КВ № 14488-3459 Р, видане Міністерством Юстиції України 10.10.2008 р. Тираж 2100 примірників. Розповсюджується безкоштовно та по передплаті (ціна 2 грн. 24 коп.). Адреса редакції, видавця: поштовий індекс 01042, м. Київ, вул.Тверський тупик, буд. 9, к. 82. Тел. +38 (097) 3179326, факс +38 (044) 5290435. Електронна пошта: say@truth.in.ua Підписано до друку 30.06.2012 р. Віддруковано у ТОВ “Прес Корпорейшн Лімітед”, вул. Чехова, 12-а, Вінниця, 21034, тел. 0432-556397. Замовлення № 126605.

Передплачуйте газету “Правдошукач” в усіх поштових відділеннях України! Передплатний індекс 49608. Вартість 2,24 грн./міс.