Диктанти 9 klas ukr

О. М. АВРАМЕНКО

ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

УКРАЇНСЬКА МОВА ЗБІРНИК ТЕКСТІВ ДЛЯ ДИКТАНТІВ 9 КЛАС

2010

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України для використання в навчально-виховному процесі (наказ № 1/11-59 від 15.01.2010 р.)

Авраменко О. М. Українська мова: Збірник текстів для диктантів. 9 клас: Державна підсумкова атестація. — К.

2010. — 80 с. Збірник містить 100 диктантів, які подано відповідно до різних рівнів складності. Посібник укладено згідно з вимогами чинної навчальної програми для загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженої Міністерством освіти і науки України. Тексти для диктантів, що подані в збірнику, дібрані з класичної та сучасної української літератури, історії й фольклору. Вони призначені для оцінювання правописних умінь учнів (орфографічних і пунктуаційних), передбачають стимулювання та розвиток думки старшокласників, поглиблення знань з української мови. Для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, учителів, викладачів, абітурієнтів.

Методичні рекомендації щодо проведення державної підсумкової атестації з української мови в дев'ятому класі загальноосвітніх навчальних закладів Загальні питання проведення державної підсумкової атестації Державна підсумкова атестація з української мови за курс базової школи в дев'ятому класі традиційно проводиться у формі текстуального диктанту, який є основною формою перевірки орфографічної (уміння правильно писати слова на вивчені орфографічні правила й словникові слова, визначені для запам'ято­ вування) та пунктуаційної (уміння використовувати розділові знаки відпо­ відно до опрацьованих правил пунктуації) грамотності учнів. Під час державної підсумкової атестації перевірці підлягає також уміння дев'ятикласників на­ лежним чином оформлювати роботу. У збірнику представлено зразки текстів різних функціональних стилів української мови, які ознайомлюють дев'ятикласників з історичним минулим, нашими звичаями, традиціями, символами й оберегами, духовною культурою й мистецтвом, природою й відомими пам'ятками України, видатними постатя­ ми національної історії, культури, науки та їхніми досягненнями. Пропонуєть­ ся чимало зразків художнього стилю, які сприятимуть засвоєнню учнями са­ мобутніх мовних засобів, які використовуються в ньому й мають виразне стилістичне забарвлення. У збірникові наявні й тексти наукового стилю. Текс­ ти для диктантів достатньо насичені орфограмами й пунктограмами, опрацьо­ ваними учнями в курсі базової школи. Дібрані тексти мають значний виховний та пізнавальний потенціал, вони забезпечують реалізацію культурологічного принципу навчання української мови в загальноосвітній школі та сприяють утіленню вимог відповідної змістової лінії чинної програми з предмета. Збірник диктантів можна використовувати для проведення як контроль­ них робіт (вид мовленнєвої діяльності — письмо), так і державної підсумкової атестації. Час написання роботи й обсяг текстів для диктанту Обсяг текстів для контрольних диктантів чітко визначено чинною програ­ мою з української мови: у дев'ятому класі це має бути текст на 140-160 слів (на перший показник треба орієнтуватися на початку навчального року, на другий — наприкінці). Для написання контрольного диктанту відводиться 30-35 хвилин. Оскільки державна підсумкова атестація з української мови триває одну астрономічну годину (тобто 60 хвилин) і не є рядовою контроль­ ною роботою, а підсумовує знання, уміння й навички школярів за дев'ять років їхнього навчання, тексти в збірнику для її проведення, як і в усі попередні роки, містять по 160-180 слів (як самостійних, так і службових).

3

Методика проведення державної підсумкової атестації з української мови в дев'ятому класі Методика проведення диктанту є традиційною, узвичаєною, проте проведен­ ня державної підсумкової атестації у формі диктанту має певні особливості. Вид роботи й назву тексту потрібно записати на дошці. Спочатку вчитель читає весь текст, після чого не дає ніяких пояснень щодо його змісту, право­ писних особливостей та тлумачення значень використаних у ньому слів (з огля­ ду на те, що тексти адаптовано для навчальних потреб, у них майже відсутня так звана авторська пунктуація, немає діалектизмів, застарілих слів, складної зі значеннєвого погляду, а тому малозрозумілої для учнів лексики тощо). Учи­ тель може давати тільки коментарі формального характеру, як-от: розміщення за­ головку, запис автора чи джерела тексту та ін. Після прочитання всього тексту вчитель читає перше речення повністю, а учні тільки уважно слухають його. Далі це саме речення диктується для запи­ су частинами, причому кожна частина, як правило, читається тільки один раз (частиною в цьому випадку треба вважати словосполучення з двох-п'яти слів або частину складного речення приблизно з тією ж кількістю слів). Учитель може повторно прочитати частину речення, якщо вона велика за обсягом, у ній змінено нормативний порядок слів або під дією певних зовнішніх чинників учні недочули якогось слова або словосполучення). Після того як учні запишуть усе речення, його треба прочитати повністю повторно, щоб атесто­ вані мали змогу перевірити записане. У такий спосіб диктується кожне речення тексту. Учитель обов'язково вка­ зує місце поділу тексту на абзаци. Після запису всього тексту він читає його ще раз від початку до кінця, роблячи паузи між реченнями, дещо триваліші від зви­ чайних, і надаючи змогу учням ретельно перевірити написане й усунути мож­ ливі помилки. Текст треба диктувати виразно, відповідно до норм літератур­ ної мови, з правильним наголошуванням слів та інтонуванням звукового потоку, у такому темпі, щоб учні встигали вільно його записувати. Після повторного читання всього тексту учні здають диктанти вчителеві. Часу для додаткової перевірки надавати не потрібно: сумніви щодо правопис­ ного оформлення роботи учні повинні вирішувати в процесі написання. Оформлення роботи Надтекстові й післятекстові записи потребують окремого коментування. У верхній лівій частині титульної сторінки подвійного аркуша (у лінію) неодмінно ставиться штамп загальноосвітнього навчального закладу; на ньому зазнача­ ється дата, наприклад: 01.06.2010 р. Починають робити записи на сьомому рядку титульної сторінки:

4

Робота на державну підсумкову атестацію з української мови за курс базової школи учня (учениці) 9-А класу (прізвище, ім'я та по батькові у формі родового відмінка) Рекомендується записувати автора чи джерело після тексту в наступному рядку праворуч з великої літери, не беручи його в дужки й не ставлячи після нього крапки (тобто оформлення такого запису має бути таким, як і в збірни­ кові текстів для диктантів). На другій сторінці на перших двох рядках записують вид роботи та назву тексту: Диктант Перші українські книги Після заголовків крапку не ставлять. Кількість слів у тексті наприкінці роботи учні не зазначають. Роботу потрібно виконувати кульковою ручкою із синім (або його відтінками) чорнилом. Перевірка й оцінювання робіт Диктант, як це і визначено чинною програмою з української мови, оцінюєть­ ся однією оцінкою на підставі таких критеріїв: • орфографічні та пунктуаційні помилки обраховуються разом і оціню­ ються однаково; • помилки в слові, яке повторюється в диктанті кілька разів, вважаються однією помилкою; помилки на те саме правило, але в різних словах і різних реченнях вважаються різними помилками; • розрізняють грубі та негрубі помилки; до негрубих помилок відносять: винятки з усіх правил; написання великої літери в складних власних назвах; правопис прислівників, утворених від іменників з прийменниками; у випадках, що вимагають розрізнення не і ні (у сполученнях на кшталт не хто інший, як...; не що інше, як...; ніхто інший не...; ніщо інше не...); заміна одного співвідносного розділового знака іншим; заміна українських букв російськими; під час оста­ точного обрахунку помилок дві негрубі помилки вважаються однією грубою; • за наявності в диктанті більше п'яти виправлень оцінка знижується на один бал; • орфографічні та пунктуаційні помилки на правила, вивчення яких не передбачено шкільною програмою, виправляються, але не враховуються.

5

Нормативи оцінювання робіт на державну підсумкову атестацію Бали

Кількість помилок 15-16 і більше 13-14 11-12 9-10

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

7-8 5-6 4 3 1+1 (негруба) — 2

1 1 (негруба)

—

Під час написання диктанту учням не дозволяється використовувати до­ поміжні джерела (довідники, словники та іншу літературу й технічні засоби). Пам'ятка для учнів «Як писати диктант» 1. Уважно прослухайте текст диктанту.

2. Коли вчитель зачитуватиме кожне речення в цілому, слухайте його до кінця й не робіть ніяких записів.

3. Починайте записувати речення лише тоді, коли вчитель почне його чи­ тати частинами, роблячи тривалі паузи.

4. Під час записування речення більше звертайте увагу на орфографію (на­ писання слів), але не треба забувати й про розділові знаки.

5. Під час перевірки записаного речення потрібно передусім зважати на інтонацію й особливо ретельно перевіряти поставлені розділові знаки (у цьо­ му важливу роль відіграють паузи: ледь помітну паузу роблять у тих місцях, де треба поставити кому, а більш помітну — на місці двокрапки чи тире; явна па­ уза означає, що треба поставити крапку з комою).

6. Сконцентруйте свою увагу й не відволікайтеся під час написання дик­ танту.

7. Не «збирайте» помилки, зазираючи під час написання диктанту в робо­ ту сусіда (як показує практика, на це, по-перше, витрачається час, якого і так мало, а по-друге, потім часто доводиться шкодувати через помилку, допущену внаслідок такого виправлення). Успіхів!

6

НАШЕ СЛАВНЕ МИНУЛЕ 1. Перші українські книги Першим українським книгам майже тисяча років! Що це за книги? Хто їх написав? До сьогодні їх дійшло небагато, а точ­ ніше — зовсім мало. Найвідоміші з них — «Повість минулих літ» Нестора Літописця, «Слово про Ігорів похід» невідомого автора, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона. Давню історію нашого краю ми знаємо передусім завдяки «Повісті минулих літ» Нестора Літописця. Нестор жив у другій половині одинадцятого — на початку дванадцятого століття. Присвятив своє життя релігійній справі: до кінця своїх днів був ченцем Києво-Печерської лаври. Однак прославився передусім як автор найдавнішого літописного зі­ брання «Повість минулих літ», що проливає світло на нашу істо­ рію, адже пам'яток, написаних майже тисячу років тому, дуже ма­ ло, а тим паче таких масштабних! «Повість минулих літ» вражає широтою охоплення історичних подій — від перших кроків людства після вигнання Адама і Єви з раю до бурхливих істо­ ричних подій початку дванадцятого століття. Ця книга висвіт­ лює історію східних слов'ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідає про виникнення слов'янської писемності. Усі згадані книги рукописні, а перша друкована книга в Україні з'явиться майже через півтисячоліття — її надрукує сла­ ветний Іван Федоров.

173 слова 3 підручника 2. Перед походом Минуло тільки два тижні, а вже готові до походу в море пів­ сотні добрих чайок. Сулима передав Січ наказному отаманові й одного ранку, забравши на чайки дві з половиною тисячі товариства, зійшов на найбільшу з них, щоб оглянути все військо. Велична й могутня була постать запорозького ватажка. На засмаглому обличчі вирізнялися великі блискучі очі. Срібна 7

булава, що блищала в його дужій руці, нагадувала всім про велику владу запорозького кошового отамана. Упевнившись, що все впорядковано добре, кошовий зняв шапку й перехрестився на схід сонця. Там, за Дніпром, саме вставало сонечко й грало рожевим промінням по рівній, як скло, пелені Дніпра, звеселяючи своїм сяйвом розлогі, укриті зелени­ ми плавнями береги широкої річки. Отаман перехрестився, і всі козаки поскидали шапки й почали хреститися, посилаючи рідній Україні своє останнє вітання. Одягнувши шапку, кошовий махнув булавою — і вмить сотні весел, ударивши в прозорі хвилі річки, заблищали срібною сльо­ зою, а блискуча пелена Дніпра скаламутилася. Чайки рушили від Січі й розбіглись аж до плавнів, укривши широкий Дніпро червоними козацькими жупанами.

161 слово За А. Кащенком 3. У морі Поки почало світати, козаки були вже далеко за Очаковом. З моря вставала рожева зоря, розмальовуючи його безкраю просторінь привабливими кольорами, немов стелячи перед козацькими чайками рожевий килим. Згодом золоте сонце, не виникнувши ще з моря, послало свій промінь під небо на білі хмарки й затопило їх рожевим кольором із золотими розводами. Весело глянули ті хмарки в блакитне море, як у люстро, і не мож­ на було пізнати тепер, де море, а де небо. Нарешті з морської пелени з'явилося й саме сонечко. З півночі дихнув вітерець і, по­ надимавши на чайках вітрила, погнав їх туди, куди направляли керманичі, — на схід сонця. Щодалі хвиля більшала, проте козаки були байдужі до неї: не первина їм у море ходити. Вони запалили люльки та завели пісні про Сагайдачного. Отаманський байдак ішов посередині, а на ньому з прапорів було нап'ято гасло, щоб усі чайки купи трималися, щоб передні не відпливали далеко та не кидали задніх, бо під час походів трап­ лялося таке лихо, що розбурхане море порозкидає козацькі чайки

8

так, що потім отаман і не збере всіх. От і горнулися тепер усі чайки до отаманської, мов діти до матері.

180 слів За А. Кащенком 4. Уночі собор молодіє Уночі собор молодіє. Зморщок часу на ньому не видно, він мовби повертається до тієї козацької молодості, коли з комишини постав юним виквітом краси й уперше сяйнув у цих степах небесними півкулями своїх бань. Виник мов із легенди. Після зруйнування Січі повержені за­ порожці заснували монастир у цих місцях, у плавнях, тут вони постригались у ченці, брали до рук замість шабель книги Свя­ того Письма, чорною жалобою ряс прикривали буйно-червоні шаровари лицарів Запорожжя. І тоді було вирішено на їхній су­ мовитій раді збудувати собор, щоб піднісся він у небо над цими плавнями, що рибою кишать, над степами, де коні випасалися, щоб незломлений козацький дух жив у святій цій споруді. Але хто ж збудує, хто сотворити зуміє? Підліток місцевий викликався, тямковитий хлоп'як з очима великими, як натхнення. «Благословіть!» — і зник у плавнях. Три доби його не було, потім повернувся до товариства й на долоні тримав собор, зроблений із стеблин комишу. Розповідав, нібито собор уві сні йому наснився. Козацька рада, оглянувши пробу комишеву, схвалила: «Воздвигнемо!» І засяяли відтоді блакиттю кулясті бані собору над плавнями, над цим білим світом дніпровським.

173 слова За О. Гончаром 5. Києво-Могилянська академія Києво-Могилянську академію засновано в 1632 році. Вона стала осередком освіти й культури не тільки в Україні, адже її вплив поширювався на всі слов'янські землі впродовж століття. Випускники цього вищого навчального закладу — Феофан Прокопович, Григорій Сковорода, Інокентій Гізель — стали відомими церковними й політичними діячами, ученими, письменниками. Певний час у Києво-Могилянській академії навчався Михайло Ломоносов.

9

Упродовж багатьох років академія була єдиним вогнищем просвітництва й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Бі­ лорусі та в південних слов'янських країнах, вона мала статус європейського навчального закладу. Гуманітарну освіту тут здо­ бували, вивчаючи поетику, риторику, грецьку й латинську мови. Саме риторика була найпопулярнішим предметом, бо мала постійне практичне застосування: студенти створювали ора­ торські промови, були бажаними учасниками багатьох урочистих громадських і церковних подій. До наших днів дійшли описи ста вісімдесяти трьох підручників, левову частку яких написано саме в Києво-Могилянській академії. У риториці розвивався бароковий стиль, якому був притаманний пошук вибагливих пишномовних форм, символів, урочистих протиставлень і не­ сподіваних персоніфікацій. Студенти також вивчали твори римських і грецьких класиків риторики. У наші дні Києво-Могилянська академія розвивається, від­ роджуючи давні традиції.

169 слів За О. Когут 6. Козацький гумор У народних піснях і легендах отак поетично визначалися ро­ дичі запорожця: Великий Луг — батько, Січ — мати, шабля — дру­ жина, кінь — вірний товариш. Тобто все його життя від самісінь­ кого народження пов'язувалося з атрибутами козацької вольниці. У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість, кмітливість, добре серце і, звичайно ж, почуття гумору, яким було пронизане все життя Січі. Відомий дослідник козацтва Дмитро Явориицький писав: «З природних якостей, властивих справж­ ньому козакові, відзначались уміння майстерно розповідати, під­ мічати смішні риси в інших і передавати їх у жартівливому тоні». Цією рисою запорозьких козаків частково пояснюються й дивні прізвиська, котрі вони давали новачкам, які приходили на Січ: Непийпиво, Лупиніс, Загубиколесо, Задерихвіст тощо. Лю­ дину малого зросту вони, жартуючи, називали Махииею, вели­ кого зросту — Малютою, шибеника — Святошею. Хто в них спалив курінь, той — Палій, а хто подібний на перепічку, той — Корж.

10

Запорожець умів посміятися з ворога, зі смерті, із самого себе, завжди охоче кепкував із товариша. І це був сміх вільної людини, бо, як відомо, раби й пригноблені не вельми охочі до сміху.

160 слів 3 підручника НАША МОВА 7. Цінність рідної мови Відомо, що мова кожного народу — явище давнє, її коріння сягає в доісторичні часи. Вона є найгеніальнішим наслідком ма­ теріальної й духовної діяльності багатьох поколінь, а кожне створене слово — це символ сформованої ідеї, витвореної у ве­ ликих зусиллях людини проникнути у світ природи, у саму се­ бе. Всесвітньо відомий мовознавець Вільгельм фон Гумбольдт зазначав: «У мові — дух нації». Справді, національна мова — це здобуток культури, духовної діяльності певного народу, а одночасно й здобуток культури всього людства, бо кожна мова доповнює іншу, а разом вони — витвір світового колективного людського розуму. Мова й пісня — дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, аніж свої кордони. Втра­ тивши кордон чи державність, народ завжди має можливість їх відновити, а мови не відновить ніколи: вона втратиться на віки вічні. її цінність немає з чим порівнювати, її не можна замінити чужою мовою, бо це означало б, що народу потрібно прищепити чуже серце, уселити чужу душу. Силою примушувати народ зрікатися рідної мови — найбільший злочин.

153 слова За Г. Нудьгою 8. У пошуках слова Хіба можна уявити сучасну українську літературну мову, наприклад, без чудового слова «мрія»? Усім нам добре відоме це слово. Дехто скаже, що воно знане з давніх-давен, ще з діда11

прадіда. Мовляв, це народне слово, видобуте літературною мо­ вою з глибин душі народу-мовотворця. Однак не поспішайте з таким категоричним висновком. Візьміть «Кобзар» Тараса Шевченка, перегорніть його сторінки — і ви переконаєтеся, що слова «мрія» немає навіть у цього видат­ ного поета. У чому ж річ? Як могло статися, що поетично-ніжне слово «мрія» відсутнє в Шевченкових безсмертних творіннях? Бо ж мрія — це дума про щось прекрасне. Без мрії, як співаєть­ ся, не можна жити. Виявляється, що слово «мрія» виникло в пошевченківську добу. Його створив для української мови письменник Михайло Старицький. Звичайно, так майстерно й філігранно викувати слово можна тільки на злеті поетичного натхнення. Пригадаймо перші кроки цього слова. Це було так: Михайло Старицький написав вірш, який присвятив матері Лесі Українки Олені Пчілці. Новостворене слово припало до душі письменниці й зазвучало в її поезіях. Зусиллям двох поетів — Михайла Старицького й Олени Пчілки — слово «мрія» зійшло на багатобарвній ниві української мови, заквітло, зачарувало нас своєю красою.

176 слів За І. Вихованцем 9. Не бійтесь заглядати у словник У багатобарвності й могутності рідного слова втілено красу людини — творця мови, садівника прекрасного на землі. Рідне слово окрилює нас духовністю, любов'ю до пісні, до матері. Для кожного народу рідна мова — найдорожча. У мовну скарбницю нашого народу несуть красу душі й пло­ мінь рідного слова найкращі письменники. Скількома ж словами вони користуються? Звернімося до творчої спадщини геніального Кобзаря. Словник мови поетичних творів Тараса Шевченка охоплює більше десяти тисяч слів, а прозових — понад двадцять із половиною тисяч. Хіба вдалося нам, підрахувавши всі слова у творах Шевченка, виявити словниковий запас великого поета? Не­ має сумніву, що наш Кобзар володів й іншими словами укра­ їнської мови, хоч у художній творчості їх не використовував.

12

Скільки ж слів потрібно людині для спілкування, для опану­ вання художньої, наукової та науково-популярної літератури? Обсяг словника конкретної особи залежить від роду її занять, освіченості та здібностей. Установлено, що мовець активно вико­ ристовує майже три тисячі слів упродовж дня, а розуміє — у десять разів більше. Щоб опанувати словесне багатство нашої мови, користуйтеся словниками. Дотримуйтеся порад мудрого поета Максима Риль­ ського: «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний сад, а не сумне провалля...»

176 слів За І. Вихованцем 10. Канікули Що, на вашу думку, спільного між школярами, студентами і, уявіть собі, депутатами? Я вже мовчу про собак. Мабуть, ніколи не здогадаєтеся: канікули! Не знаю, як у депутатів, а невже й у чотириногих друзів бувають канікули? Історія цього солодкого кожному школяреві слова сягає си­ вої давнини, отож полиньмо до Стародавнього Риму. З двадцять другого липня по двадцять третє серпня Сонце перебуває в сузір'ї Пса, а поява над горизонтом зірки Сіріус із цього сузір'я збігалася з початком великої спеки, тому саме в цей час римський сенат робив у своїх засіданнях перерву, яку називали канікулами. Чому саме так називали? Ось тут і зарито собаку: якщо перекласти з латини слово «канікули», то й вийде назва нашого чотириногого друга. Згодом канікулами почали називати літню перерву в роботі навчальних закладів, а ще піз­ ніше — узагалі будь-яку усталену перерву в навчанні учнів і сту­ дентів. До речі, цим словом називають сьогодні й перерву в ро­ боті Верховної Ради України. І вкотре переконуєшся: скільки таємниць приховує мова — цей океан людської творчості й мудрості!

161 слово 3 часопису

13

11. Який Сава, така й слава Як у природі немає жодного листка, що був би копією іншого, так і в мові немає слів і фразеологізмів абсолютно тотожних. Від­ мінні вони й відтінками значення, і стилістичним забарвленням. Фразеологічна синонімія прихильна до напружених почут­ тів і байдужа до суворих логічних понять. Не відмовиш їй і в ди­ вацтвах, бо виокремлює з-поміж інших не красенів і тямущих. Розгорніть будь-яку художню книжку — і ви побачите, як неохо­ че фразеологічні синоніми спілкуються з позитивними героями, але звиваються коло негативних. Розумних обійдуть десятого дорогою, зате недолугих... Фразеологізми про них з'являються як гриби після дощу. Ніби з мішка сиплються вони в повісті Ми­ хайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять»: «І в них теж чомусь ви­ скакували клепки, розсихались обручі, губилися ключі від розу­ му, не варив баняк, у голові літали джмелі». Виступаючи як згустки думок і почуттів, фразеологізмизаголовки завоювали мало не монопольне право стисло форму­ лювати основну думку твору, інтригувати читача, натякаючи на описуване. Зворотом «На коні і під конем» назвав повість про випускників школи Анатолій Дімаров. Літературний щоденник Остапа Вишні «Думи мої, думи мої» названий крилатим висло­ вом із Шевченкової поезії, а гумористична збірка Степана Олій­ ника має назву «Який Сава, така й слава».

180 слів За В. Ужченком 12. Мовний курйоз Словник сучасної української мови містить майже десять відсотків іншомовних слів. Переважна більшість слів іншомов­ ного походження є термінами. Мовні запозичення відбуваються по-різному, а іноді в процесі засвоєння чужих слів трапляються й курйози. Інколи хтось або не зрозуміє висловленої думки, або допустить помилку в написанні іншомовного слова, або зробить щось не так. Буває, що помилка закріплюється в мові, передається нащадкам і стає нормою. Така пригода сталася зі словом «кенгуру».

14

Англійці, уперше прибувши до Австралії й побачивши дивну тварину, були дуже здивовані: звірятка з маленькою головою, короткими передніми й довгими задніми кінцівками пересува­ лися стрибками. Украй здивувала англійців також сумка на жи­ воті у тварини, з якої виглядали малята. Здивовані європейці вирішили з'ясувати, як називаються ці дивовижні істоти. У від­ повідь гості почули слово «кенгуру». Мовою мешканців екзо­ тичного континенту це слово означає «не розуміємо». Сталася словесна плутанина: місцеві жителі не зрозуміли співрозмовників, а англійці сприйняли відповідь як назву тва­ рини й повезли цю випадкову назву до Європи. І ми, українці, як і більшість європейських народів, послуговуємося цим сло­ вом. Отака оказія.

163 слова За І. Вихованцем НАШІ ШЕДЕВРИ 13. Скіфська пектораль Золота пектораль затьмарила всі раніше відомі ювелірні прикраси. її знайшов український археолог і поет Борис Мозолевський. Це сталося на початку сімдесятих років минулого сто­ ліття. Яка ж вона, пектораль, що змусила весь світ заговорити про себе? Місяцеподібна чоловіча нагрудна прикраса має три яруси, чітко відділені один від одного товстими витими канатиками. Вона складається із симетрично розташованих сцен та орна­ ментів. Головним сюжетом твору є центральна сцена верхнього ярусу, де двоє чоловіків, розтягнувши на руках пгкуру, готуються до якогось таїнства. З обох боків від центральної сцени, серед корів із телятами, овечок і кобилиць, зображено молодих скіфських слуг. Майстер використав витончений орнамент. У середній час­ тині пекторалі зображено великі квіти, оздоблені блакитною емаллю та скульптурними фігурками птахів.

15

На нижньому ярусі прикраси показано різні сцени з твариіі нами. У центрі композиції — три пари істот з головами орлів Я тулубами левів, далі з двох боків — лев і левиця. Митець зобра­ зив і погоню собаки за зайцем, і дві пари степових коників, що сим­ волізують давній світ і спокій. Загалом пекторалі властиві невимушена врівноваженість, художня цілісність і досконалість композиції.

168 слів За М. Русяевою 14. Мініатюри з Пересопницького євангелія Пересопницьке євангеліє — визначна пам'ятка староукраїн­ ської мови шістнадцятого століття, що зберігається в Національ­ ній бібліотеці України імені Володимира Вернадського. Ця книга — одне з рідкісних видань, створених до появи в Україні друкарської техніки. Тоді книги переписували вручну спеціально підготовлені для цього люди. На це йшло багато часу, тому кожний примірник такої книги мав неабияку цінність. Рукопис Євангелія оздоблений мініатюрами, заставками й ініціалами. Читання книжок у всі часи було пов'язане з особли­ вим психологічним настроєм, що допоміг би читачеві не лише уявити описані події, а й побачити їх. Особливо високим художнім рівнем виконання в Пересопницькому євангелії відзначаються чотири мініатюри із зобра­ женням апостолів Матвія, Марка, Луки й Івана, обрамлених пишним рослинним орнаментом, що займає три чверті площі мініатюрних зображень. На золотому тлі малюнки гармонійно поєднуються із соковитими зеленими, синіми та червоними ко­ льорами. Мініатюри Євангелія є неначе своєрідним переходом між декоруванням із зображеннями людей та фантастичних звірів і рослинними орнаментами, що представляють усю природу Землі. Автором мініатюр дослідники вважають переписувача книги Михайла. Він був родом із села Пересопниця, що на Волині. Отже, навіть у віддалених куточках України в шістнадцятому столітті жили високоосвічені люди, майстри своєї справи.

179 слів За О. Харченком

16

15. Ікона з Богданом Хмельницьким Зображення Богдана Хмельницького на іконі «Покрова Богородиці» — цікаве мистецьке явище. Створення ікон такого типу має свої особливості в православній церкві. За легендою, Богородиця захистила Константинополь від ворогів, закривши місто святим покривалом. Культ Покрови на території України був найпоширенішим у середні віки. На іконі Богородиця — струнка молода жінка з привабливим обличчям, яка, розвівши руки над персонажами, накрила їх пла­ щем. Праворуч під захисним плащем, дивлячись на Богородицю, молиться єпископ Лазар Баранович, а за ним — монахи. Ліворуч зображений російський цар Олексій Михайлович у золотій короні, а за ним — Богдан Хмельницький. Він, на відміну від інших персонажів, дивиться прямо на споглядальника. Незважа­ ючи на велику фігуру Богородиці, на значні за розмірами постаті єпископа й царя, зображення Хмельницького привертає най­ більшу увагу. Це досягнуто не тільки через застосування темних фарб у його змалюванні, а й через особливий вираз обличчя. На го­ лові в Хмельницького — червона гетьманська шапка з двома пір'їнами, у лівій руці він тримає позолочену гетьманську бу­ лаву як символ влади в Україні. Ця ікона, на думку мистецтвознавців, має високу художню цінність.

164 слова За І. Черняковим

16. Найвідоміша гравюра Тарасевича Найпомітніший вплив на розвиток мистецтва оформлення української книжки в сімнадцятому столітті мала творчість Леонтія Тарасевича. Митець навчався в Баварії, його ранній період творчості пов'язаний із Литвою, пізніший — з Україною. У мистецтві Тарасевич прославився як художник-гравер. Нагадаємо, що гра­ вюра - це вид графіки, у якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, вирізьбленого на спеціально підготов­ леній дошці. До справжніх шедеврів української гравюри

17

належать сорок п'ять робіт на міді, виконаних митцем для оформлення Києво-Печерського патерика — збірки релігійнофантастичних оповідань про Києво-Печерський монастир. Однією з найкращих і найжиттєвіших композицій патерика є «Преподобний Нестор Літописець». Він працює у своїй келії, де його оточують побутові дрібниці: стілець, на якому він сидить, книжкова полиця на стіні, багато книжок, розп'яття, підвішений під стелею пучечок якихось ягід. Нестор щойно загострив перо, відклав ніж і поринув у роботу, слухаючи помічника, котрий читає йому вголос. На голові Нестора — циліндричної форми головний убір з оксамиту, що свідчить про високе становище автора «Повісті минулих літ». На підлозі кілька голубів дзьо­ бають кинутий для них корм. Це історичний портрет видатного вітчизняного історика, хоча, зрозуміло, Тарасевич не мав перед собою його справжнього зображення.

175 слів 3 підручника 17. Парк «Софіївка» Парк «Софіївка» — це поєднання штучних водоспадів, гір­ ських вершин, каналів, ставків із фонтанами, павільйонів, скульптур і мармурових статуй античних богів і богинь, філосо­ фів і поетів. Цей парк — символ нев'янучого кохання, розкішний дарунок палко закоханого чоловіка своїй обраниці, створений заради й на славу цього почуття. Лише для неї, єдиної дружини Софії, один із найбагатших магнатів вісімнадцятого століття Фелікс Потоцький наказав створити у своєму маєтку казковий парк у романтичному стилі. Граф відродив сувору тишу тінис­ тих алей англійського парку, наповнив природні композиції ро­ мантикою Парижа. Він створив у мініатюрі дивовижні альпійські ландшафти, витративши на будівництво парку вісім мільйонів золотих рублів, що на той час було фантастичною сумою. Від входу в парк у глиб комплексу веде головна алея, обса­ джена каштанами й тополями. Композиція парку складається з водної системи: озер, водоспадів і цілої мережі каналів, пов'язаних з архітектурним 18

комплексом. Вода тут є гармонійним елементом загального пейзажу. Кожен, хто потрапляє сюди, немов переноситься в іншу епоху. Тут особливе повітря — п'янке, сповнене коханням і ніжністю. «Софіївку» називають храмом природи, поемою з каменю, води, землі, архітектурних споруд і скульптур.

169 слів За О. Седаком 18. Шедевр із цементу На вулиці Банковій у Києві на початку двадцятого століття за проектом одного з найвидатніших київських архітекторів Владислава Городецького було зведено дивовижний особняк. Згодом його визнали як найяскравішу пам'ятку декоративного модерну в Україні. У цьому будинку Городецький зумів оживити важкий мате­ ріал — бетон. Скульптури фасаду виконані винятково для реклами художніх можливостей цементу, який виробляла київська фаб­ рика Ріхтера. Цемент у той час ще не мав такої популярності як будівельний матеріал, тому фабрикант запропонував Городецькому його безкоштовно задля реклами. Архітектор оживив бетон зображеннями рослинності, дина­ мікою життя міфічних тварин і людей, які, здається, узагалі не знають такого поняття, як смерть. Величезна кількість скульп­ тур, викликаних з ірреального світу фантазією тридцятидев'ятирічного архітектора, дала споруді сучасну назву — «Бу­ динок з химерами». Найвизначнішим у ньому є скульптурне оформлення з істот тваринного наземного й підводного світу. Більшість істот мають спокійний і мирний вигляд: слони, носо­ роги, косулі, ящірки й жаби завмерли, споглядаючи вулиці й бу­ дівлі. На п'єдесталі скульптури, що зображує смертельну бо­ ротьбу орла з пантерою, накреслено автограф майстра й дату створення композиції. Тематика оздоблення особняка пов'язана із захопленням Городецького далекими подорожами й екзотичним полюванням у тропічних регіонах Америки й Азії.

178 слів За О. Седаком

19

19. Перлина Криму Хто не чув про легендарний Бахчисарайський фонтан сліз, оспіваний Пушкіним і Міцкевичем? Саме завдяки хвалебним віршам поетів фонтан став візитною карткою не менш значної пам'ятки — Бахчисарайського палацу. Горький назвав його «зо­ лотим дном історичної науки», тому що тут збереглося багато відомих пам'яток архітектури різних епох. Німецький посол при дворі кримського хана 1769 року стверджував, що палац, збудо­ ваний колись у китайському стилі, відновлено в турецькому, а французький посол згодом писав, що ця споруда повторює па­ лац турецького султана в Стамбулі. Пишну споруду збудовано в першій половині шістнадцятого століття. Це своєрідний середньовічний ансамбль східного ти­ пу, де зосереджено все необхідне для життя хана. Комплекс створювали італійські, іранські, турецькі, вірменські, російські й українські майстри. Мабуть, найдосконалішим витвором ансамблю є Бахчиса­ райський фонтан сліз — унікальна пам'ятка архітектури малих форм. Поетичний образ, символ людського горя, утілено в холод­ ному камені. Фонтан — легка, витонченого різьблення мармурова плита. На ній у неглибокій ніші розміщено розетку, з якої дзюр­ котить вода до прямокутних мармурових чашечок. Унизу фонта­ на розміщено равлика, через який краплі потрапляють у землю. Усе минає: і вода, і влада, і печаль, і саме життя.

172 слова За О. Седаком 20. Монастир на схилі гори Здавна Крим — місце паломництва. Здавалося б, що до кож­ ного більш-менш цікавого куточка півострова давно протоптані стежки. Однак це зовсім не так. Більшість приїжджих, не ганяючись за оригінальністю, відві­ дують одні й ті самі місця: Ластівчине гніздо, набережну в Ялті, Лівадійський палац... Але це лише мізерна частина скарбів диво­ вижного Криму. Майже сорок років тому біля села Топлу був заснований монастир. У глухій пущі, у землянках без будь-яких засобів до 20

існування поселилися дев'ять перших черниць. Цей єдиний тоді кримський жіночий монастир заснований на честь святої Параскеви. Поступово він розбудовувався, зміцнював своє госпо­ дарство, набував святості й доброчинності. З гори Афон привезли сюди великі святині — частинки животворящого хреста, на якому було розіп'ято Ісуса Христа, і мощі святої Параскеви. Монастир розташований на схилі гори, укритої густим лісом. Тут бринять джерела чистої води, холодної будь-якої пори року. Коли людина після крутого підйому лісової дороги виходить на простору площу перед монастирем, її вражає краса цього місця. Тут багато квітів, навкруги — темні стіни лісу. Яке все це далеке від суєти пляжного життя, від натовпів на вузенькій смузі узбережжя!

169 слів За К. Ґудзик 21. Палац Кирила Розумовського в Батурині До видатних пам'яток палацово-паркової архітектури України належить родовий маєток Кирила Розумовського в селі Батурині, що на Чернігівщині. Замовником будівництва палацу був Розумовський. Згадай­ мо, ким була ця людина. Кирило Розумовський був останнім усе­ народно обраним гетьманом України, розумним і удачливим ца­ редворцем єлизаветинської доби, президентом Імператорської академії наук, ясновельможним графом. Після відставки через надмірні вимоги щодо автономії України та скасування гетьман­ ства Катериною II, яка, до речі, зійшла на престол не без його допомоги, Розумовський ще тридцять років прожив у Петер­ бурзі та під Москвою. Проте потім зі своєю родиною повернувся в Україну, до Батурина, де давно мріяв збудувати університет і куди сподівався перенести українську столицю. З усього комплексу батуринської садиби до наших днів зберігся тільки палац, розташований на мальовничому плато над долиною річки Сейм. Простий і виразний, він домінує в місце­ вості, чудово сприймається з далеких відстаней, нагадує одну з венеціанських вілл, ніби перенесену з Італії на українську землю.

21

Об'ємно-просторова композиція палацу така, що він однаково сприймається з усіх боків. Зовнішній вигляд споруди вражає чіткістю та вишуканістю форм. Проте, як кажуть, краще один раз побачити, аніж кілька разів почути, — тож обов'язково відвідайте Батурин.

178 слів За О. Седаном 22. Мальовничий Дніпро Айвазовського Шлях мандрівок Івана Айвазовського часто пролягав через Україну. Краса її краєвидів, особливо степів, подібних до моря, надихнула художника на створення численних картин. У них, як і в морських пейзажах, він удається до світлових ефектів, особливо захоплюючись заходом сонця. Водночас митець звертався до жанрових сільських мотивів. Картину «Очерет на Дніпрі поблизу Олешок» уперше було представлено на академічній виставці в Петербурзі. Змальова­ ний художником краєвид — у пониззі Дніпра. До берега, зарос­ лого очеретом, пристав великий човен. Люди приїхали заготов­ ляти очерет. Вітер напинає вітрило, а вдалині височіють вітряки, повернувши крила вітрові назустріч. Ці вертикалі пожвавлюють одноманітну горизонталь прибережної смуги. Як дзвінка кольорова симфонія, що змушує по-особливому звучати всі деталі композиції, розгортається наповнена соняч­ ним блиском панорама високого неба. Гаряче спалахує доріжка на воді, повняться світлом хмари, густішають тіні в очереті. Усе оповив золотавий серпанок вечірньої пори, що надає простому за змістом мотивові особливої значущості. Тут Айвазовський не тільки відтворив світлові ефекти, а й утілив образ гоголівської України з її старосвітським устроєм. Українська тема у творчості Айвазовського присутня і в об­ разах міст, і в самих краєвидах Чорного моря, по якому плавали човни ще князя Олега й козацькі чайки.

181 слово За Ю. Белічком

22

23. «Наречена» Федора Кричевського Федір Кричевський здобував мистецьку освіту в Москві та Петербурзі. Його вчителями були Ілля Рєиін і Валентин Сєров. Ще навчаючись, Кричевський багато мандрував по Україні, на­ бирався вражень від її мальовничої природи, своєрідного народ­ ного побуту. Коли настав час писати конкурсну роботу в Академії мис­ тецтв, Кричевський звернувся до весільного обряду, обравши один з його кульмінаційних моментів — прибирання подругами молодої до вінця. До цього сюжету добре пасує народне при­ слів'я: «Чоловік тричі дивним буває: коли родиться, жениться і вмирає». Це означає, що в буденному плині життя саме в згадані моменти людина стає об'єктом загальної уваги, справжнім героєм дня. Якраз таку ідею Кричевський і вкладає у свій твір «Наре­ чена». Прообразом головної героїні стала дівчина з Полтавщини Христя Скубій — ставна, красива, із сильною вдачею. У ній худож­ ник убачав типові риси національного характеру української жінки. Кричевський зобразив групу жінок і дівчат у напівтемряві, завдяки чому барви звучать стримано. Лише світлі плями одягу та червоні й золоті кольори плахти й пояса нареченої вносять у загальну гаму необхідні наголоси. А краєчок вікна вгорі, за яким буяє сонячний день, поданий художником як своєрідний камертон, завдяки якому стають гармонійними кольори цілої композиції.

180 слів За Ю. Белічком ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ 24. Світ ловив його, та не спіймав На шістнадцятому році життя з торбинкою харчів, латинською граматикою й улюбленою сопілкою Григорій Сковорода покинув рідну домівку й подався до Києва, де здійснилася його мрія: він вступив до Києво-Могилянської академії. У цій найвідомішій на

23

той час вищій школі Східної Європи Григорій став одним із най­ кращих студентів. На двадцятому році життя Григорія відрядили до Петербурга співати в придворній капелі, адже він прославився гарним голо­ сом, грою на скрипці, бандурі, крім того, мав композиторський хист, писав вірші. Із стількома талантами Сковорода міг би висо­ ко піднятися кар'єрними щаблями, проте він вирішує покинути Петербург. Повернувшись в Україну, Сковорода викладав у Переяслав­ ському колегіумі, потім працював домашнім учителем, а згодом став викладачем стародавніх мов і етики в Харківському колегіумі. Своїх вихованців учив тих норм, яких дотримувався в житті сам: учив, як жив, а жив, як навчав. У колегіумі Сковорода став улюбле­ ним учителем, проте через цькування й доноси він вимушений був покинути цей заклад. Відтоді філософ вів мандрівне життя. Майже тридцять років неквапно мандрував цей співець-музика і вчитель-байкар курними шляхами Лівобережжя. Світ ловив його, та не спіймав.

169 слів 3 підручника 25. Тарас Шевченко Тарас Шевченко народився на українській землі, під україн­ ським небом, проте він належить до тих людей-світочів, які стають дорогими для всього людства і в пошані всього людства знахо­ дять своє безсмертя. Народжений матір'ю-кріпачкою і сам кріпак, він став борцем, революціонером титанічної сили. Його боялися царі, його жаха­ лись і смертельно ненавиділи кріпосники. Коли Шевченка відпра­ вили в солдати, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що звідти йому вже не буде вороття. Проте поет повернувся до рідної своєї України вогненною піснею, віщим незбореним словом. У тій невеликій книжці, ім'я якій «Кобзар», клекоче ціле море горя народного. У ній — порив до свободи, мудрий роздум гума­ ніста й ніжна, чарівна краса української пісні: Винятковими є місце Шевченка в житті нашого народу та його творчість. Характеризуючи її, бачиш, що є творчість, яка не від-

24

цвітає, що є в духовній сфері явища, подібні до тих непогасних вічнодіючих вулканів, надра яких завжди пашать вогнем і роз­ жеврюють уночі хмари над собою, мов велетенські маяки.

150 слів За О. Гончаром 26. Молодий Франко Змалку Іван був допитливим хлопчиком, мав добру пам'ять. За два роки початкової школи він навчився читати й писати українською мовою. Коли Франкові минуло вісім років, батьки віддали його до школи в Дрогобич. За підсумками навчального року він виявився найкращим учнем. З його успіхів особливо тішився батько: «Я не бачив його, а тільки коли мене викликали першого, щоб одержати нагороду, то я почув, що він голосно заплакав». А через два місяці батька не стало. Іван продовжив навчання в гімназії Дрогобича. У цей час він утратив і матір. Хоч і важко жилося сироті, проте в гімназії хлопець виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити подану вчителем на уроках інформацію, досконало оволодів німецькою та польською мовами. Франко захоплю­ вався збиранням книжок, за обсягом його бібліотека нарахову­ вала їх майже п'ятсот. У дев'ятнадцятирічному віці Іван Франко вступив на філо­ софський факультет Львівського університету. Як талановитого й успішного студента, його звільнили від плати за навчання, при­ значили заохочувальну стипендію. Іван Франко навчався також у Чернівецькому й Віденському університетах, в останньому, захистивши дисертацію, здобув ступінь доктора філософії.

167 слів 3 підручника 27. Вона підкорила Європу Маючи намір вивчити українську мову, славетний російський класик Іван Тургенєв звернувся до Тараса Шевченка, аби той порекомендував, прозу якого українського письменника варто 25

читати як зразок літературної мови. Український поет відповів: «Читайте Марка Вовчка, бо він один знає нашу мову». Цей факт дуже красномовний. Шістнадцятирічна дівчина Марія Вілінська, красуня, розум­ ниця, дочка російського дворянина, живе в Орлі в рідної тітки. Батька давно немає серед живих, багата тітка турбується про Марію краще, аніж рідна мати. Якби Марії хтось сказав, що через сім років вона стане знаме­ нитою українською письменницею та ще й з викликом підпису­ ватиме свої твори чоловічим псевдонімом «Марко Вовчок», вона, мабуть, тільки б засміялася. Адже для цього треба хоча б знати українську мову! У 1851 році Марія виходить заміж за українського етнографа Опанаса Марковича і їде в Україну. Не без допомоги свого чо­ ловіка досконало вивчає українську мову, а вже через шість років створює «Народні оповідання», що принесли їй славу в Росії та Європі. Твори Марка Вовчка перекладають чеською, польською, болгарською, французькою, німецькою, данською та іншими мовами, а французька редакція повісті «Маруся» стала класичним твором французької дитячої літератури, витримавши майже два­ дцять видань.

179 слів За І. Сюндюковим 28. Тріумф Соломії Крушельницької Ставши відомою європейською співачкою, Соломія Крушельницька все ще продовжувала опановувати таємниці вокального й сценічного мистецтва в Мілані. На зимовий сезон її запросили в Кремону. Саме тут на одній із репетицій був присутній усесвітньо відомий композитор Пуччіні. Знайомство з ним переросло в щиру дружбу. Кремонські вистави пройшли так успішно, що через два місяці українку запросили на сезони в інші міста Італії. Навесні 1904 року Крушельницька блискуче виступила на тріумфальному відродженні «Мадам Баттерфляй» Пуччіні в Італії, хоча кількома місяцями раніше опера не мала успіху. Співачка вразила всіх силою драматизму, професійним акторським 26

виконанням. Усі раділи переможному поверненню опери, вітали композитора. «Українка врятувала "Мадам Баттерфляй"», — писала преса. Крушельницька виступала в опері «Мадам Баттерфляй» на­ віть у Каїрі, де диригував сам маестро Пуччіні. Вона тріумфально виконувала роль Баттерфляй у найбільших театрах світу. Після сотої вистави співачка віддала композиторові свою освячену славою партитуру1. Вдячність композитора Крушельницькій виявлялася не лише в щиросердній закоханості. Він до кінця життя пам'ятав, як вона захистила й відстояла в артистичному світі його оперу, знехтувану вимогливою й безкомпромісною італійською публікою. У його кабінеті над письмовим столом висіла єдина фотографія — фото­ графія Соломії.

177 слів За Л. Громовенко 29. Професор Яворницький Дмитро Яворницький щоліта тяжко трудився на розкопках курганів, записував по селах пісні, легенди, думи, перекази та примовки, не раз долав із лоцманами пасмо грізних порогів Дніпра, де й ребра йому ламало на бурхливих вирах серед каміння. Позростаються кістки — навесні Яворницький знов на порогах, на передньому з човнів стійма летить у вир. Кожна краплина людського досвіду, кожен добрий народний звичай для Яворницького мали неперехідну цінність. Усюди він був бажаним: матері запрошували, щоб він потримав ново­ народженого над купіллю; дніпровські лоцмани охоче брали його в човни, бо вважалося, що з цим мандрівним професором і най­ страшніший поріг Ненаситець їх не поглине. Навіть знахарки з темними очима, які вміли не тільки наслати зло, а так само й відвернути його від людини, стави­ лися до Яворницького зі щирою шанобою, бувши певними, що 1

Партитура — сукупність партій багатоголосного музичного твору (для оркестру, хору чи ансамблю) або нотна книга із записом усіх партій такого твору.

27

в ділі ворожбитському професор сильніший за них. Адже хто з них уміє так, як цей професор, зазирнути в душу людини? Він нібито знається й на тайнощах магії, і на всякому приворотзіллі, і на силі сивої степової незабудь-трави.

162 слова За 0. Гончаром 30. Поліглот світового рівня Серед учених, які належать світу, дуже яскравою осо­ бистістю є видатний мовознавець Агатангел Кримський. На за­ питання, якими мовами він володіє, жартував зазвичай, що легше перелічити ті, котрими не володіє. У роки навчання в Кримського сформувався стійкий профе­ сійний інтерес до мовознавства. Від природи наділений унікаль­ ними здібностями до мов, Агатангел з легкістю вивчив основні давні й нові мови. Одержавши атестат про середню освіту, він вирушає до Москви. Здобувши філологічну освіту в Інституті сходознавства, Крим­ ський вступає до Московського університету, де продовжує спе­ ціалізуватися в галузі історії літератури й культури мусульман­ ських народів. Молодий учений видає принципово нову для української по­ езії збірку «Пальмове гілля», навіяну екзотикою Близького Сходу. На початку двадцятого століття Агатангел Кримський уже мав великий науковий авторитет. Багато праць ученого пере­ кладено основними європейськими мовами. У час революції виїхав до рідного Києва, де заснував Україн­ ську академію наук. У роки сталінських репресій учений потрапляє до списку неблагонадійних, а отже, на нього чекав арешт і табір у Росії, де Кримський через рік помер. Усесвітньо відомого вченого, який знав майже шістдесят мов, реабілітують лише в 1960 році.

168 слів За Л. Семакою

28

31. Визнання У 1904 році Олександр Мурашко повернувся до Петербурга. Він багато працював, прагнучи на практиці закріпити те, чого навчився, і винайти те нове, що допомогло б утвердити власні мистецькі позиції. Такою новою роботою для художника стала картина «Карусель». Картина принесла Олександрові Мурашку європейське визнання: представлена на Десятій мюнхенській міжнародній виставці, вона отримала золоту медаль. І закрути­ лася карусель запрошень художникові зі столиць і міст Європи — Берліна, Відня, Парижа, Амстердама, Мюнхена. Ось одне з них: «Вельмишановний пане, ми маємо за честь і задоволення запросити Вас на найближчу виставку, яка працю­ ватиме з 22 серпня по 31 жовтня 1910 року. Ми організуємо для Вас найкращий прийом. Сподіваємося, що Ви приймете наше запрошення. Вас запрошує Венеція, місто мистецтв». Персональну виставку з двадцяти п'яти робіт Олександр Му­ рашко експонував у Берліні, Дюссельдорфі, Кельні. Згодом художник брав участь у мюнхенських виставках. Твори україн­ ського майстра мали неабиякий успіх у європейської публіки. Картину «Карусель» було куплено на виставці для Музею обра­ зотворчого мистецтва в Будапешті. Це визнання не тільки художника — це визнання його бать­ ківщини.

161 слово 3 журналу 32. Родина Ханенків Богдан Ханенко народився 1849 року на Чернігівщині у відо­ мій поміщицькій родині, яка мала великі маєтки, подаровані ще гетьманом Кирилом Розумовським. Ерудиція й шляхетне родинне виховання стали сприятливим ґрунтом, на якому розвивався й зміцнювався потяг молодого Ханенка до мис­ тецтва. Свою долю Богдан поєднав із Варварою Терещенко — донькою відомого українського поміщика, цукрового магната й мецената. Ханенки, живучи тривалий час за кордоном, стають активними 29

учасниками європейських аукціонів і виставок, зав'язують стосунки з антикварами Парижа, Рима, Флоренції. Чимало шедеврів Ханенки придбали в антикварних крамни­ цях Києва, Петербурга й Москви. Траплялися й приємні неспо­ діванки. Так, під час випадкової розмови з одним московським багатієм з'ясувалося, що той, нещодавно ставши власником будинку з багатьма старовинними картинами, викинув їх як непотріб на горище. Богдан Ханенко, оглянувши той «непотріб», його придбав. Тієї ж ночі він перевіз до себе додому майже сто творів усесвітньо відомих майстрів, а саме: Сурбарана, Рембрандта, Рубенса... За півстоліття Ханенки зібрали колекцію з тисячі двохсот художніх творів. Варвара Ханенко заповіла Києву родинну ко­ лекцію, виконавши заповіт чоловіка. Він говорив: «Творіння геніїв своєю суттю не повинні належати лише тим, чиєю влас­ ністю вони є».

174 слова За О. Третяком 33.Іван Айвазовський Світова слава до Івана Айвазовського прийшла напрочуд рано. Двадцятип'ятирічного художника захоплено приймали в Петер­ бурзі, Римі, Парижі, Лондоні, Амстердамі. У тридцятирічному віці Айвазовський уже був почесним членом Академії мистецтв у Петербурзі. Більшу частину життя художник прожив у Феодосії, виїжджаючи з міста рідко й неохоче. Проте він міг вирушити навіть за океан, як це зробив у 1892 році, коли поїхав до Вашинг­ тона й Нью-Йорка, де проходила виставка його творів. Айвазовський завжди був дуже працелюбний. Він прожив довге життя й до останнього дня працював. Серед створених ним майже шести тисяч картин є одна, можливо, найкраща — «Серед хвиль». Шістдесят п'ять років Айвазовський писав бурі, морські битви, виверження вулканів, місячні ночі, численні пейзажі Криму, змальовував природу й побут України. На тлі цих романтичних феєрій картина «Серед хвиль» скромна: вузька смужка грозового

30

неба й величезний простір, заповнений тільки хвилями бурх­ ливого моря. Крізь хмари й воду пробивається сонячний промінь. Усі картини Айвазовського створені в майстерні. «Серед хвиль» — не виняток. «Рухи живих стихій майже невловимі для пензля: писати блискавку, порив вітру, сплеск хвиль неможливо з натури», — казав художник.

170 слів За О. Ламоиовою 34. Фантастичний світ Марії Примаченко Марія Примаченко — майстер українського декоративного мистецтва. На ґрунті народного декоративного малярства вона створила власний фантастичний світ. Художниця малювала на ватмані, використовуючи акварель і гуаш, які надавали сокови­ тості й щільності зображенням квітів, птахів, звірів, орнаментів, сценок із народного життя. Справжнім шедевром у серії про тварин став «Гороховий звір». На картині зображено великого помаранчево-рожевого й трохи здивованого звіра. У нього великі вуха й грива, тулуб при­ крашають червоні яблука, на лобі, переніссі й щоках — трикут­ ники ластовиння. Круглі чорні очі дивляться допитливо. Роже­ ві лапи, що закінчуються чи то кігтями, чи то клешнями, обе­ режно торкаються землі, на хвості — кулеподібний пензлик. Жовтогаряче тло створює враження, ніби картину наповнює сонячне світло. Та й самий звір зітканий із сонячного проміння й рожево-червоних хмарин. Зелені стручки гороху, у якому він живе, утворюють із синіми квітами ритмічний рослинний ор­ намент. Ви тільки уявіть собі: коли народилася ця по-дитячому наївна істота, художниці було майже сімдесят років! Нині твори Марії Примаченко експонуються в Парижі, Вар­ шаві, Празі, Софії, Монреалі. Серія, за яку майстриня була удо­ стоєна Державної премії України імені Тараса Шевченка, має назву «Людям на радість». Так можна сказати й про всю твор­ чість художниці.

180 слів За М. Шинкарук 31

35. Її вибір Емма Андієвська народилася 1933 року в Донецьку. Потім родина переїхала до Вишгорода, що під Києвом. Саме тут, як згадує письменниця, вона вперше побачила жінок, які, одягнені в білі вишивані сорочки, ступали босоніж по чорній весняній запашній ріллі. А якою колоритною, багатою мовою вони спіл­ кувалися! Емма Андієвська розповідає, що до шести років узагалі не во­ лоділа українською мовою, для неї навіть вибирали няньок зі справжнім російським акцентом, аби виховати панську дитину. Не виховали, бо кожна дитина гостро реагує на несправедли­ вість. Навколо тільки й чулося про рівність, братерство, а тут чо­ мусь українці були принижені й упосліджені. Отож, за логікою, вона мусила бути на боці кривджених, а не кривдників. Так від­ бувся її вибір. Саме тут, на Київщині, її застала війна. З 1943 року майбутня письменниця мешкає в Західній Європі. Закінчивши в Німеччині університет, вона переїздить до Парижа, а потім — до США. Тут вона разом з іншими переселенцями з України створює гурток поетів, який здійснив справжню революцію в письменстві укра­ їнської діаспори. Наприкінці шістдесятих років Емма Андієвська повертається до Німеччини, де мешкає й тепер. Нині вона не лише письменниця, а й самобутня художниця.

177 слів 3 підручника 36. Сергій Параджанов Сергій Параджанов здобував освіту спочатку в Тбілісі, де наро­ дився, а потім — у Москві. Митець дебютував як режисер-постановник у Києві. До сторіччя з дня народження Михайла Коцюбинського мо­ лодому режисерові доручили зняти фільм за повістю «Тіні забу­ тих предків». Після виходу стрічки Параджанов став світовою знаменитістю. Історія трагічної любові Івана й Марічки сколих­ нула світ. Тріумфальний хід картини екранами світу увінчався 32

двадцятьма вісьмома призами на міжнародних кінофестивалях у двадцяти одній країні. Однак фільм приніс не лише світову славу його творцю. Під час київської прем'єри літературознавець Іван Дзюба зі сцени пові­ домив, що у Львові відбуваються арешти інтелігенції. Відтоді радянська влада почала переслідувати Параджанова, заборонила йому знімати фільми, а згодом ув'язнила митця. Свій талант Параджанов виявляв навіть у неволі: придумав техніку гравірування фольги, з якої виготовляли кришки для молочних пляшок. Фольгу заливав смолою й гравірував монети із зображенням Хмельницького, Пушкіна, Гоголя. Тюремні власті вилучили монети й відправили на експертизу до Москви: хотіли довести, що їхній автор божевільний. Надійшла відпо­ відь: «Дуже талановитий». Через десятиліття медальйон з порт­ ретом Пушкіна потрапив до видатного італійського режисера Фелліні. З медальйона митець відлив срібну медаль, якою й до­ сі нагороджують кращий фільм щорічного кінофестивалю.

181 слово За С. Цаликом 37. Катерина Білокур Катерина навчилася читати рано, тому було вирішено до школи її не віддавати: читати вона й так уміє. Важко сказати, коли майбутня художниця почала малювати. У чотирнадцять років Катерину застали за цим безглуздим, як усі вважали, заняттям, тому було вжито невідкладних заходів: різки та найсуворіша за­ борона малювати. Відтепер дівчинці доводилося творити потайки. Спочатку вона виготовляє фарби сама, а згодом переходить на олійні. Пензлі робить із шерсті котячого хвоста. Малює багато, як правило, квіти. Якось почула по радіо пісню у виконанні Оксани Петрусенко. Спів так вразив Катерину, що цілу ніч вона просиділа над лис­ том і відправила його вранці за незвичайною адресою: «Київ. Оксані Петрусенко». Слава співачки була настільки великою, що лист не загубився. Захоплена вкладеним у конверт малюнком із зображенням калини, співачка радиться з Павлом Тичиною — 33

і до Полтави надходить розпорядження знайти Катрю Білокур. Картини Білокур вражають — успіх величезний! Москва, Київ, Париж... Саме в Парижі її знамениті картини «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ!»

174 слова За Р. Скорульською 38. Українець, який здивував світ Роботи Миколи Сядристого відомі в усьому світі. Найбіль­ ше його творчість вражає ті народи, які мають навички копіткої ручної праці, наприклад японців. Здебільшого майстра цікавлять природні матеріали, тобто ті, що не окислюються: метали, мінерали, а ще — насіння трав і де­ рев. Будь-яка насінина, по-перше, є дуже гарною від природи, по-друге, довговічною. У єгипетських пірамідах знайшли зерно, яке чудово збереглося до наших днів, хоч і пролежало там тисячі років. Микола Сядристий любить розмальовувати зернятка яб­ лук і груш, робити композиції в маковій зернині. Маестро примудрився зробити з половинки макової зернини чудове гніздечко для трьох золотих пташенят. Створив із шма­ точка вишневої кісточки портрет-барельєф Соломії Крушельницької і розмістив його на мініатюрному метеоритику. Перед початком роботи майстер мусить добре все пропилососити: деякі його твори такі мізерні, що можуть загубитися серед порошинок. З-поміж створених Сядристим див — наймен­ ший у світі годинник, який він поставив замість ока золотій бабці. Цей годинник складається зі ста тридцяти деталей. А ось золотий сервіз на цукровій піщинці навіть не можна покласти на хусточку, бо кавничок і бокальчики проваляться крізь волокна тканини.

167 слів За О. Лань

34

39. Шлях до зірок Першим космонавтом незалежної України став Леонід Каде­ нюк. Дев'ятнадцятого листопада 1997 року американська ракетаносій «Колумбія» вивела на орбіту космічний корабель «Шаттл» із міжнародним екіпажем на борту: четверо американських астронавтів, японський науковець і космонавт-дослідник, у якого на правому рукаві скафандра яснів синьо-жовтий прапорець. Леонід Каденюк народився в селі Клішківці Чернівецької області. Звідси за польотом «Шаттла» спостерігала його мати, колишня сільська вчителька. Батько, теж учитель, помер рано: далися взнаки фронтові рани. Діти в сім'ї швидко стали самостій­ ними, особливо Леонід. Він завжди знав, що стане льотчиком, і до мети йшов наполегливо. До загону космонавтів Каденюк потрапив ще в 1976 році, подолавши нелегкий конкурсний відбір. Довідавшись, що Україна готується послати свого космо­ навта на американський корабель, Каденюк написав листа українському президентові. Леонід переміг у відбірковому кон­ курсі на політ у складі міжнародного екіпажу. Протягом шіст­ надцяти діб він проводив експеримент, пов'язаний із вивченням впливу мікрогравітації на розвиток рослин. Глибока порядність, сумлінне ставлення до будь-якого завдання, високий професіоналізм — це не просто слова зі служ­ бової характеристики, підписаної керівником загону космо­ навтів. За цими словами — доля людини, її шлях до зірок.

169 слів 3 журналу ПРОСТОРАМИ УКРАЇНИ 40. Качанівка Коли Федір Каченовський, півчий при дворі російського імператора, у середині вісімнадцятого століття купував на Чер­ нігівщині два хутори, він, звісно, й уявити не міг, що мине час — і його земля стане знаменитою дворянською садибою, унікаль­ ним архітектурно-парковим ансамблем.

35

Поворотним в історії Качанівки був момент, коли її власни­ ком став генерал-губернатор Петро Рум'янцев. Він і його нащадки володіли маєтком тридцять вісім років. Нові господарі розпоря­ дилися збудувати тут палац і закласти сад. Родина Тарновських тісно пов'язала своє життя з Качанівкою. Передусім потрібно згадати Григорія Тарновського, людину, про яку залишили мемуарні свідчення такі його поважні гості, як Микола Глинка, Лев Жемчужников, Тарас Шевченко. Григо­ рій Тарновський був закоханий у Качанівку, адже він подбав, щоб сад навколо палацу перетворився на парк, добудував церк­ ву, насипав два острівці в ставку, з'єднавши їх містком. Минуло двісті шістдесят років, як маєток Каченовського став на­ зиватися цим ім'ям. Позаду залишилося двадцяте століття, яке завдало садибі та найбільшому в Європі ландшафтному паркові жорстоких ран. Однак і тепер, блукаючи осінніми алеями, милу­ ючись нестаріючими краєвидами, порушуючи своєю появою тишу порожніх залів палацу, відчуваєш довкола присутність тіней вели­ ких людей. Час теперішній тут просякнутий вічністю.

176 слів За В. Панченком 41. Святі гори У своїй середній течії річка Донець дуже мальовнича. На тлі смарагдових лук її русло робить тут численні круті повороти. Нижче від старовинного міста Ізюма правий берег річки почи­ нає поступово підніматися. Спочатку бачимо пологі округлі па­ горби, укриті лісом, а ще нижче — гори, хоча й невисокі, але ду­ же стрімкі. Називають їх Святими, вони мають одну унікальну особливість: ці гори — майже всуціль із білосніжної крейди. Там, де гори найвищі, найстрімкіші й найкрасивіші, розташова­ ний Святогорський монастир. Перші ченці жили в нетрях крейдяних Святих гір, у печерах, де було споруджено підземну церкву. Ченці монастиря були не першими мешканцями цих печер. Археологічні знахідки вказу­ ють на те, що печерний комплекс існував ще в кам'яному віці й не був порожнім: у ньому жили тогочасні мисливці й рибалки.

36

Усе правобережжя Дінця в цьому районі пронизано печер­ ними залами, коридорами з виходами в лісі, на схилах дальніх гір, на лівому березі річки. Загальна довжина печер — майже вісімсот метрів. Однією з прикрас Святих гір є кущі скумпії, що ростуть на голих крейдяних скелях. Восени листя цієї рослини набирає незвично яскравого забарвлення й перетворює кущі на червоні багаття на білому тлі схилів.

179 слів За К. Ґудзик 42. Ужгородський замок Ужгородському замку понад тисячу років. Здавна розповіда­ ють про загадкові підземні ходи, якими до замку-фортеці під час облоги постачали їжу й боєприпаси. А ще начебто цими ходами захисники замку, коли їм загрожувала небезпека, тікали з ото­ чення в густі навколишні ліси. У дев'ятнадцятому столітті до­ слідники намагалися пройти в чорні підземні нетрі, проте загроза обвалу щоразу зупиняла їх на шляху до незвіданого. Замок із масивними вежами розташований на вулканічній горі й має форму чотирикутника. До нього доступитися нелегко: з трьох боків фортецю захищає сухий канал, вирубаний у ске­ лях, а з північно-східного — прірва. Через канал було перекину­ то в'їзний підвісний міст. У всіх старовинних замках, кажуть, мають бути привиди. І Ужгородський, звичайно, не виняток. За легендою, у сімнадця­ тому столітті володарем замку був капітан Другет — шанований лицар. Він мав прегарну доньку. Один воєвода-шляхтич заба­ жав завоювати Ужгород, переодягся й подався туди в розвідку. А донька Другета, закохавшись у нього, розповіла, скільки військової сили в замку і як краще його захопити. Батько дізнав­ ся про зраду й живою замурував свою кровинку в кріпосній стіні. Перед великою бурею лунає плач: донька проситься на волю.

174 слова За В. Зубачем

37

43. Легенда Кобйлля У розлогій завербленій долині розкинулося мальовниче село Кобйлля. Старожили розповідають кілька легенд про походження назви свого села. Ось одна з них. Здавна річка, на берегах якої розташоване село, була досить повноводною, тут розмірено йшло життя. Проте одного разу козацькі вартові принесли жахливу звістку: з півдня насува­ ються ординці. Нападники вдерлися в село, грабували й палили будівлі, убивали старих і малих. На березі річки зібрався гурт беззахисних людей, вони в розпачі шукали порятунку. І тоді один господар вивів із хліва велику кобилу, посадив на неї жін­ ку й дитину, сів сам і рушив уплав через річку. Кобила була сильна, уміла добре плавати й винесла господаря із сім'єю до протилежного берега, де був глибокий, зарослий чагарником яр. Козак, заховавши там жінку з дитиною, повернувся назад до людей. Коли ординці наблизилися до берега, там уже нікого не було. Утікачі почали обживати місцевість, де поселилися: розчи­ щали й обробляли землю, зводили оселі й господарські будівлі. Поступово утворилося село, яке на згадку про свою рятівницю вони назвали Кобйлля.

160 слів За Д. Гаврищаком 44. На Запорізькій греблі Я — на палубі пароплава «Некрасов». Чарівний світ пливе переді мною: сині води, білі піски, хати на високих берегах. Я опускаюсь у шлюзи Запорізької греблі. «Некрасов» — у ка­ мері шлюзу. З води поступово піднімається вгору мокре громаддя бетону. На бетонній мокрій стіні читаю знаки часу: якісь написи, дати, імена, сліди вибухів — усе в зеленому нальоті, у струменях води. Я переношуся думкою у двадцять третє століття, і тоді шлюзова камера відразу починає здаватися мені старовинною. Я бачу на мокрому, ще більш позеленілому бетоні викарбувані

38

імена й прізвища мулярів, теслярів і бетонників — увесь бага­ тотисячний колектив будівників епохи початку великих робіт. З високої башти шлюзової камери лунає по радіо Четверта симфонія Бетховена. «Некрасов» опускається все нижче й нижче. Мокрі стіни зве­ лися на величезну висоту. Люди на палубі, мов зачаровані, мовчки дивляться вгору. Заходить криваво-червоне сонце. І в небі — таке торжество, багряні промені так незвичайно освітлюють далекі хмари. Розкриваються останні ворота шлюзу: переді мною Хортиця й велична дуга греблі Дніпрогесу. Сорок вісім могутніх стру­ менів злилися в один пінистий велетенський водоспад і мирно шумлять, надихаючи поетів і радуючи дітей.

172 слова За О. Довженком 45. Нікітський ботанічний сад Нікітський ботанічний сад розташований на Чорноморському узбережлсі Криму, неподалік Ялти, біля селища Нікіта (нині се­ лище міського типу Ботанічне). Сад закладено у вересні 1812 року, для нього було виділено триста сімдесят п'ять десятин землі за шість кілометрів на схід від Ялти, а висаджено в ньому було сто сімдесят п'ять тисяч декоративних, плодових і чагарникових рослин різних екзотичних порід, зібраних з усіх куточків земної кулі. Сад поділений доріжками на окремі ділянки, кожна з яких є прекрасною рослинною композицією. Тут ростуть магнолії, лавр благородний, італійські й мексиканські сосни, гімалай­ ський кедр — усі вони справляють неповторне естетичне вра­ ження. Композиції доповнюють ефектні чагарники з червоними квітами. Навесні по всьому саду розквітають фіалки, а деякі галявини повністю вкриваються синім килимом барвінку. Частина саду являє собою крутий рельєф, вона, мабуть, най­ менш упорядкована іі справляє враження екзотичного лісу. Не­ широкі сходи ведуть крізь зарості бамбука, а вузький місток перекинутий через невелику ущелину з водоспадами іі гірськими річками.

39

Нині Нікітський ботанічний сад є науковим закладом, що має виробничо-експериментальну базу, карантинні розсадники, посучасному обладнані лабораторії, оранжереї, гербарії, бібліотеку.

166 слів За О. Седаном 46. Харківська перлина Історія створення полотна «Запорожці пишуть листа ту­ рецькому султанові» вкладається аж у п'ятнадцять років. Ілля Рєпін виконав кілька ескізів, написав два завершених полотна, здійснив дві великі подорожі в Україну та на Кубань, зібрав чи­ мало підготовчого матеріалу. Задум твору виник під враженням від незакінченого полотна Івана Крамського «Регіт», яке Ілля Рєпін бачив у майстерні ху­ дожника. Зробивши перший ескіз, Рєпін захопився сюжетом, але все відкладав його втілення. Дослідники пояснюють це не­ достатністю потрібних матеріалів, відсутністю компетентного консультанта. Насправді ж причина в іншому: поки Крамськой намагався доопрацювати свою картину, для Рєпіна ця тема була закритою. Лише після смерті Крамського Рєпін повернувся до роботи над полотном. Варіант, що зберігається в Харківському художньому музеї, за послідовністю виконання є першим. У ньому образи козаків ближчі до тих замальовок-прототипів, які зробив художник в українських степах і за порогами Дніпра. Персонажі другого варіанта писалися з відомих земляків-інтелігентів, які жили тоді в Петербурзі, що й дає підстави розглядати полотно як груповий портрет сучасників Рєпіна, а не історично правдиве відтворення героїв запорозької вольниці. Саме перший варіант «Запорожців» художник завершив спеціально до міжнародної виставки в Мюнхені, де був нагоро­ джений за картину золотою медаллю.

180 слів

За Ю. Белічком

40

НАША СТОЛИЦЯ 47. А хмари мчать через Андріївську церкву, як і колись Кияни знають, що від Сінного базару, а також через подвір'я будинків парного боку Житомирської вулиці можна потрапити на край урвища, з якого біжать униз стежки на Поділ. Золотої осені тут дуже гарно, тихо, ніхто б зроду не сказав, що близько велике місто: під горою з'явилися садки, у долині мирно розта­ шувалися подвір'я нащадків славних колись кожум'яків, гончарів, дегтярів та інших не дуже привілейованих ремісників, відтиснутих до Дніпра в ці яри більш багатими цехами. А ось перед нами висо­ кий та обривчастий згірок із загубленою чи призабутою назвою. Коли сісти на цьому місці, очей не відведеш од церкви Андрія, збудованої архітектором Растреллі — так вона мило підноситься над Дніпром. Над нею мчать швидко розметані хмари, важко позбу­ тися відчуття, що будова не рухається й не пливе кудись за Дніпро. З-за славної широкої ріки на цей високий берег долітає запах лісів, вони синіють у глибокій далечі, і здається згори, що то море бузкове й імлисте переливається за обрій. А хмари мчать через Андріївську церкву, як і колись.

161 слово За Ю. Яновським 48. Маріїнський палац у Києві Марийський палац у Києві — пам'ятка історії, містобудування й архітектури. Його споруджено в середині вісімнадцятого сто­ ліття. Палац розташований у центрі столиці, звідки відкриваються безмежні простори Задніпров'я. Звідси близько до святинь Києво-Печерської лаври, куди на поклоніння періодично при­ їжджали члени дому Романових. Крім того, палац оточений чудовим парком, закладеним 1710 року Петром І і названим на його честь Царським. У його насадженнях тоді переважали плодові дерева й кущі, що було продовженням давньоруської традиції в садово-парковому мистецтві.

41

Палац споруджено за проектом російського архітектора Растреллі. Він прославився ще за життя як творець багатьох величних та оригінальних за своїм вирішенням споруд. Растреллі був улюб­ леним зодчим дочки Петра І — цариці Єлизавети. Саме на її замов­ лення будували цей палац й Андріївську церкву в Києві. Архітектура палацу вражає багатством орнаментів, масок, ваз. Ще більшої виразності надає йому композиція — поєднання білого декору на інтенсивному бірюзовому тлі стін, що нагадує своєю пишністю палаци Петербурга. Ця споруда є одним із найкращих прикладів поєднання па­ лацової та паркової архітектури. Незважаючи на численні пере­ будови та зміни, пам'ятка зберегла первинні риси архітектури стилю бароко.

169 слів За О. Ламоновою 49. Легендарний київський фонтан Цікавою особливістю Контрактової площі був фонтан, що становив центральну частину першого в Києві водогону. Воду з фонтана використовували всі, хто жив у межах чималої площі. У 1748 році київський архітектор Іван Григорбвич-Барський на місці давнього дерев'яного збудував тут кам'яний круглий па­ вільйон, перекритий куполом у стилі українського бароко. Спочатку в павільйоні було встановлено статую ангела, що три­ мав посуд, з якого виливалася вода. Згодом на фасадах павільйону було прилаштовано сонячні годинники. На початку минулого століття фігуру ангела замінила скульп­ турна група «Самсон, що роздирає пащу левові». Персонаж Старого Заповіту зображений немолодим кривоногим чолові­ ком, а мордована ним тварина більше нагадує безпородного со­ баку, аніж царя звірів. Дехто з краєзнавців стверджує, що київ­ ська скульптура встановлена як насмішка над офіціозним петергофським Самсоном, статуя якого оздоблює каскад фонтанів заміського царського палацу. За повір'ям, той, хто тричі нап'ється з фонтана, назавжди осе­ литься в Києві. Вода з фонтана була, на диво, смачною й чистою. Тож багато хто з прочан у глеку ніс її додому, щоб пригостити рідню.

42

Павільйон із скульптурною композицією і нині прикрашає площу Подолу — одного з найстаріших районів нашої столиці.

172 слова За О. Анісімовим 50. Київське метро Метрополітен у Києві міг з'явитися після підземки в Лон­ доні. З'ясувалося, що вперше запропонували прокласти рейки під землею ще в 1884 році. Однак тоді йшлося не про підземку англійську чи американську, а про ділянку залізниці в тунелі. Пропозицію обговорювали довго, проте її відхилили. Реальна можливість спорудження метрополітену в Києві з'явилася в 1916 році, коли до міського голови звернулася Росій­ сько-американська торгова палата з пропозиціями щодо покра­ щення транспортного сполучення міста. Ішлося про будівництво метро. Міська влада пристала на пропозицію, проте через револю­ цію ці плани залишилися нереалізованими. Будівництво метрополітену в Києві розпочалось аж після Другої світової війни. Нині загальна довжина ліній столичного метро становить майже шістдесят кілометрів. До послуг пасажирів — сорок п'ять станцій із трьома пересадочними вузлами в центрі міста. Лінії метро, обладнані пристроями автоматики й телемеханіки руху поїздів, перетинають усі десять районів столиці. Станція «Арсенальна» — найглибша в Європі, її глибина ста­ новить сто п'ять метрів. У наші дні столичний метрополітен — це велике підземне місто із швидкими потягами, мобільним зв'язком і крамницями чи не на кожній станції. Кияни й гості столиці з нетерпінням че­ кають відкриття четвертої лінії, для якої вже завершується спо­ рудження моста через Дніпро.

180 слів 3 часопису 51. Хороші люди на Хрещатику! Коли люди приїздять до Києва, з чого вони починають? Зви­ чайно ж, із Хрещатика! Так уже заведено. Ви виходите з поїзда, 43

заносите в готель свої валізи — і ноги ніби самі несуть вас на Хре­ щатик, навіть не питаючи вашого дозволу й бажання. Через двадцять хвилин після того, як ми приїхали, уже йшли по Хрещатику. Ні, ми не йшли — ми пливли, ми линули, ми викроковували гордо й урочисто, як на параді. По Хрещатику не можна просто собі йти, коли щойно приїхав до Києва, — така вже то незви­ чайна вулиця. Той, хто потрапив на Хрещатик, стає ніби іншою людиною. Усі тут здаються якимись радісними й святковими. І напрочуд увічливими. І всі всміхаються. Хоч ідуть по Хрещатику люди щільно, як у черзі, майже притулившись один до одного, але я не бачив, щоб хтось когось випадково зачепив ліктем або вилаяв. Штовхне ненароком, попросить вибачити, усміхнеться — і йде собі далі. Хороші люди на Хрещатику! Такий же тут лад — любо глянути. Треба, щоб на всіх вулицях такі люди були.

160 слів За В. Нестайком НАШІ ЛЕГЕНДИ, СИМВОЛИ Й ОБЕРЕГИ 52. Веселка Образ веселки в українській і світовій міфології пов'язаний із мотивами життя і смерті. Від цієї барвистої небесної дуги за­ лежить якість і кількість живлющого дощу: саме вона, веселка, набирає для нього воду з річок. Веселку називають небесним кільцем. У німців є легенда про велетенського лебедя, який плаває морем, тримаючи в дзьобі кільце. Коли він випустить кільце, світ загине. У давніх литов­ ців, французів і фінів веселка асоціювалась із луком бога-громовика. Найчастіше веселку ототожнюють із гігантським змієм, що випиває воду з криниць, щоб потім повернути її на землю у ви­ гляді зливи. На Закарпатті такого змія називають велетнем. Розповідають, що він стереже воду. Існує легенда, що веселка — це шлях до неба, величезний міст, по якому сходять на землю янголи. Про це свідчить і її друга 44

назва — райдуга, тобто райська дуга. За біблійною легендою, веселка — це знак угоди між Богом і людьми. Після потопу Бог пообіцяв праведному Ноєві, який урятувався з родиною, що більше ніколи не насилатиме на землю такої страшної нищівної зливи. На згадку про це Господь створив веселку.

165 слів За В. Завадською 53. Вогонь Вогонь — один із центральних образів світової міфології. Він може бути земний, небесний або підземний. І якщо в перших двох випадках вогонь асоціюється з добробутом, плідністю, сільсько­ господарською обрядовістю, то в останньому — із загрозою для людини. Давня людина не розрізняла живу та неживу природу. Вона одухотворювала все довкілля. Горіння різноманітних предметів пояснювала як поглинання їжі якоюсь химерною істотою. Спо­ чатку виникали уявлення про вогняного духа. Скажімо, індіан­ ці Сполучених Штатів Америки, щоб здобути прихильність вог­ ню, приносили йому в жертву жменю тютюну, який кидали у вог­ нище із замовлянням: «Візьми, пали й не завдавай мені шкоди». Такі жертви вогняному духові приносили й мексиканські інді­ анці. В українській обрядовості вогонь — це засіб, що оберігає лю­ дину й допомагає їй. При цьому він дуже часто виступає в поєд­ нанні з водою: на Івана Купала дівчата ворожать на воді, пуска­ ючи вінки, щоб дізнатися про свою подальшу долю. В Європі існував також звичай ходити купальської ночі босоніж по гаря­ чому вугіллю. Це пояснювалося жертвоприношенням підзем­ ному божеству, символом якого був вогонь. Пізніше ці жорстокі ритуали перетворилися на звичайні танці навколо вогню та стрибання через багаття.

170 слів За В. Завадською 54. Вінок У багатьох народів вінок уважається оберегом. Він є симво­ лом жіночого начала, дівування й жіночої цнотливості. Вінок — знак життя, долі, досконалості й перемоги життя над смертю.

45

Звичай плести вінки навесні поширений із давніх-давен у багатьох народів світу. Вінки вдягали дівчата, ними прикра­ шали на свята родючості худобу, їх клали на могили родичів. Вінок із безліччю квітів в уявленнях давніх греків мав Зефір — бог західного вітру. Цей вінок символізував життєдайну силу вітру. В Україні вважали, що вінок-оберіг захищає дівчину від не­ доброго ока, від нечистої сили. Іноді між квітами в нього вплітали часник, любисток і полин: від цього зела чимдуж утікала всяка нечисть. Вінок — символ дівоцтва. Майже по всій Україні поширений обряд у купальську ніч ворожити з вінками на долю. Кожна дівчина плете вінок, пускає його на воду й стежить: куди він попливе, з того краю треба виглядати нареченого. Весільний вінок — це оберіг особливий. Його плетуть друж­ ки на дівич-вечорі, як правило, з калини й барвінку. Це останній у житті вінок для молодої, адже заміжня жінка носить на голові вже іншу ознаку свого соціального стану — очіпок, хустку або намітку.

174 слова За Я. Музиченко

55. Папороть Згідно з повір'ям, папороть цвіте лише раз на рік, купаль­ ської ночі. її чарівна осяйна квітка розкривається на єдину мить. Це стається рівно опівночі: вона тріскотить і займається водно­ час блакитним полум'ям. Хто зірве квітку папороті, той усе знатиме, розумітиме мову дерев і звірів, стане ясновидцем. Буває, що люди володіють цвітом папороті, але не відразу це помічають. Легенда розповідає про одного селянина, який із доброго дива загубив волів. Коли ж пішов до лісу їх шукати, то йому до плетеного взуття потрапив цвіт папороті. Завдяки йому селянин не тільки дізнався, де його воли, а й довідався, у яких місцях заховано скарби. От він ішов лісом і розмірковував про багатства, які вже вважав своїми. Раптом до нього наблизився розкішно вбраний пан і запропонував обміняти старе плетене

46

взуття на свої чоботи. Селянин погодився, узув чоботи, а панок тим часом зник. І як тільки не стало в селянина його старого взуття, він позбувся своїх незвичайних знань. З легендами про пошуки цвіту папороті до наших днів ді­ йшло відлуння міфу про поєдинок героя-громовержця зі змієм — володарем потойбіччя, власником величезних підземних багатств і скарбів.

175 слів За Я. Музиченко

56. Писанка Мудрі представники старшого покоління кажуть: «У світі доти існуватиме любов, поки люди створюватимуть писанки». І справді, тільки велика любов може творити такі дива гармонії та уяви. Кожна писанка — це окремий малесенький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, і за­ сіяне поле, і триверхі церкви — усе це вимальовано в певному порядку для того, щоб підтримувати лад і рівновагу в нашому великому світі. На писанках найбільше бачимо знаків, що означають сонце. За допомогою символічних знаків на магічному яйці людина закликає до себе тепло й добробут, візерунки на писанці стають немовби мальованою молитвою. Ось значення деяких символів: сонце — джерело світла й тепла; хрест — символ Усесвіту, чотирьох сторін світу; спіраль — знак зародження нового життя; пташка — символ єднання земного й небесного, охоронець душ предків. Кожен орнаментальний мотив — це ніби окрема літера абетки. Поєднуючись на писанках, ці літери творять постання, охоронну молитву за того, кому призначений оберіг. Писанки, на відміну від крашанок, не їдять, адже це обереги. Подаровані писанки тримають в оселі на почесному місці до наступного Великодня, а то й протягом багатьох років.

178 слів За Я. Музиченко

47

КРАСА НАШОЇ ПРИРОДИ 57. Барвінок Баба Килина була невеличка й тонка, на її темному обличчі життя зоставило своє зморшкувате письмо, в очах випалило живий дух, і вони були подібні на дві бездонні криниці. Вона варила дуже смачний борщ, який уміла так затовкувати салом і засмачувати сметаною, що від нього не можна було одірватися. Баба Килина пишалася своїм городом, на кожному крилі яко­ го росли кущі барвінку. Здавалося, що він і взимку зеленіє, бо ко­ ли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А коли повітря ставало по-материнськи м'яким і лагідним, то барвінок зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою своєю блакиттю, зацвітав так, не­ мов дитячі очі землі дивилися на тебе довірливо. Баба гнівалася, коли зривали барвінковий цвіт. Вона взагалі ніколи не могла при­ миритися з тим, що квітку зривають. Навіть на Спаса, коли, здається, з квітами просинаєшся, з квіта­ ми сідаєш за стіл і їси яблука, груші, а свіжовипечений хліб умо­ чаєш у мед і несеш до рота, вона не могла відцуратись од свого святого ставлення до цвіту.

168 слів За Є. Гуцалом 58. Коли копають картоплі Мене щемно огортає передчуття осені, коли за селом стихає гул комбайна, коли в тиші ночей на землю починають падати зо­ рі та груші, а з небесного купола з'їде Великий Віз. А ще як по­ бачу в пишних кронах жовтий листок, а ще як підпалить хтось картоплиння! Дим переміщується з пахощами яблук і нагадує мені, що це минає серпень, що сонце заходить зовсім не там, де заходило в червні. І, дивлячись на край свіжої ріллі, бачу кінець літа, а я наче й не набувся в його теплі, не нажився в його розкоші! Та зелені клени вже маряться золотими. І здається, що не комо­ ри наповнюються врожаєм, а сама душа збагачується життєвим ужинком.

48

О цій порі, коли копають картоплі, я щоразу все глибше впа­ даю в якусь велику й піднесену покору. Під її могутнім впливом безмовно дозволяю деревам скидати листя, відпускаю у вирій журавлів і благословляю діток у школу, бо повітря все дужче пах­ не вереснем, а вересень пахне сторінками нових підручників. На шкільному подвір'ї враз здійметься гамір, і почнеться новий навчальний рік. Так заведено здавна, і це неодмінно, як осінь.

174 слова За В. Думанським 59. Досконалість природи Успіх тварин у боротьбі за існування залежить від їхньої здатності знаходити корм, сховище й партнерів. Не останню роль тут відіграють і розміри тіла. Ні комахи, ні колібрі, найменша пташка у світі, не змогли б живитися солодким квітковим некта­ ром, якби були хоч трохи більшими. У процесі еволюції в деяких тварин з'явились ознаки, що різ­ ко відрізняють їх від найближчих родичів. Новозеландський птах ківі не може літати, можливо, тому, що на островах, де він живе, колись було дуже мало хижаків, від яких його рятували швидкі ноги. З часом види нелітаючих птахів, наприклад пастушки, з'яви­ лись і на інших островах. Для одного з видів цих птахів утрата здатності до польоту стала бідою. Коли на віддаленому острові в Індійському океані, де жив додо, з'явилися люди, вони почали по­ лювати на нього. Тому ще в сімнадцятому столітті цього птаха бу­ ло повністю винищено. Тіла тварин набували величезних розмірів у процесі еволюції з різних причин. Завдяки великій масі тіла кити захищаються від акул та інших ворогів і зігріваються в холодній морській воді: вели­ ке теплокровне тіло зберігає тепло краще, аніж мале.

170 слів Велика шкільна енциклопедія 60. Затишно й добре вдома З-понад дерев, що за хатою, насувалася грозова хмара. Вона швидко захопила небо — і листя затремтіло з ляку. Гримало майже над головою, а ми з мамою квапливо хапали все, що треба 49

було сховати, і кидали погляд то на хмару, то на хвіртку, вигля­ даючи з роботи батька. Він прийшов, коли посипалися перші крап­ лі. Тікаючи до хати, нанесли із собою пахощів дощу, який, ні на що не зважаючи, напував поля, садки, городи... Спрагла земля під­ ставляла йому свої груди і вбирала Божу благодать. Хвилями стікало по шибках, околиця стрясалася сильними громами, а мати подавала вечерю. Поряд із духмяною паляницею поставила ма­ кітру з молодою, присмаченою часником картоплею, виклала зе­ лені огірочки. І було нам затишно й добре біля столу, бо ми всі вечеряли вкупі й ні за ким не боліла душа. Коли вщухло, заблищали вимиті вікна й на обрії заголубіла смужка неба. Вона ніжно обвивала серце, і нею, мабуть, досі там прив'язані і рідний край, і літній дощ, і натюрморт з картоплею, хлібом та огірками.

159 слів За В. Думанським 61. Рідна сторона Проїхавши бором, станеш підніматися на високу гору. Тут уже темна сосна росте разом із дубом, липою, кленом, усе стає густі­ шим. Дерево переплелося вітами, як те волосся, глід і шипшина позросталися, стоять, як добра огорожа. Мій Боже милий, що за ліс! Якого немає тут дерева! І висо­ ких, величезних, і старих, скорчених, похнюплених, що вже віку свого доживають. Інше, зламане хуртовиною й обпалене блис­ кавкою, стоїть собі край дороги, як чернець, а там трухлявий пень схилився, як той старець із торбою. Куди не глянь, усе тебе чарує, вітає, усе тобі всміхається. Здається, рідна наша Україна вийшла тобі назустріч: то спогляне на тебе гарячим сонцем, то притулиться пахучим холодком із темного лісу, то промовить піснею, то озветься соловейком, жайворонком. Так тобі весело, так легенько, мов у раю! Душа мліє, серце труситься, ніби щось до тебе промовляє. Не розбереш, що воно розказує, а слухаєш не наслухаєшся, як не наслухається мати своєї дитини, бо та мова солодша для неї від медової речі найрозумнішої людини.

158 слів За О. Стороженком 50

62. Крилата весна Над селом, над полями та горами розмахувала своїми роз­ кішними крилами весна. Перелітала із садка в садок, із загороди В загороду, з нивки на нивку, присідала на луги, на ліси, на оче­ рети. Жайвори піднімалися високо-високо, під білі пелехаті хмари, і в сяйві сонячних променів дарували свої акорди на почесть-шану весні. Солов'ї розсипали свої дзвони при сяйві місяця на тлі кучерявих кущів ліщини. Ліси навколо села вигойдували своїми розлогими кронами, укриваючи весну на добру нічку ясно-зеленими перинами. Коронки квіток підносили весні ста­ ранно зібрані протягом ночі перлисті краплі роси, щоб вона осві­ жила своє оксамитове обличчя, згодом випудрювали її пилком, щедро даруючи пахощі. Людина як володар природи залишилася збоку. Що було в селі живе, зрання висипало на поля. Хоч праця важка, мозолис­ та, та ніхто не почував утоми, ніхто не нарікав, тільки благослов­ ляв добру пору весни, яка дає таку велику й величну змогу покласти в плодоносне лоно землиці насіння майбутнього врожаю. Особливо людно зараз у тому кутку, який над селом відділе­ ний залісненими горами. Тут сіють жито й овес, садять картоп­ лю та квасолю в міжряддя.

169 слів За Ю. Станинцем 63. Самотня верба Уздовж річки з'юрмилася мальовнича, здавалося, дружна й весела родина верб. А одна вербичка побігла за течією. Зупи­ нилася далеко від гурту, роззирнулася там, а навколо ні кущика, лише низенька трава шепочеться своєю мовою. Хотіла поверну­ тися назад, але коріння до берега приросло. Опустила вона віти у воду та й просить річку принести вісточку від сестер-подружок. І хвилі приносять їй листочки-привіти. А вербичці також хочеться обізватися до рідні, надто ж коли сонце перестає гріти й віддаля­ ються птахи. Та її листя не може пливти проти течії, воно жовтіє від туги, опадає, і вода відносить його в єдиному напрямку — до моря. Коли гілки покидає останній листочок, верба шукає забуття й покори в холодах, у снігах, але ці речі для життя неприйнятні. Тож 51

тільки-но повітря запахне натяком про весну — знову оживають бруньки, а згодом так само тягнуться до води зелені довгі віти. За ту постійну тугу-зажуру люди прозвали вербу плакучою. А хто бачить, як вона мається в самотині, тому ще й подумається: «І ворогові не побажаєш вікувати на чужині!»

163 слова За В. Думанським 64. Осінній мотив Сиплеться й сиплеться осіннє листя. Недавно тріпотіло над головою, а тепер голосно шелестить, потривожене кроками. Уважно слухаю його мудру мову про скороминущість життя і зовсім не поспішаю згрібати в терпке вогнище: хай ще погріє землю щирим золотом, бо воно навіть на землі залишається ве­ личним. Зачарований жовто-зеленим світом, іду під синім-синім небом і тихо переймаюся його світлою покорою. Літо вже не квапить мене роботами: усе попорано, урожай зібрано, тому я спокійно озираю світ і придивляюся, як прощаються з теплом дерева. У тяжкій тузі зчорніло листя на груші, поіржавіло яблуневе. Слива, ніби з ляку, скинула своє ще зеленим, цнотливо шаріється черешня, готуючись до зимового сну. Щосили жаріють кали­ нові кетяги, намагаються зігріти холодні ранки, та дні вистига­ ють усе дужче й дужче. Та найбільше в осені жовтизни! її стільки скрізь, що від неї яс­ ніє навіть похмура днина. То листя золотиться дякою до життя, до сонця і численними дукатами лягає на землю. Обережно ступаю по шерхкій гамі осінніх кольорів, наче по своїх літах, і серцю хочеться знати, яким кольором воно колись упаде до цієї рідної землі.

170 слів За В. Думанським 65. Після зливи Над моїм подільським селом темна хмара розкинула веле­ тенське крило й витрусила з його таїни краплини-горіхи, що важко розбивались об твердь земну, об густе листя й дахи. Потім

52

ринув густющий дощ — усі виямки, вихилки враз стали калю­ жами й наїжачилися цвяшками-бризками. Згодом дощова пе­ лена поріділа, повернулися словам звуки, а очам — умитий краєвид. Дорога, розігріта за день, парувала й неначе несла мене за село. У дворах по-родинному затишно гомоніли селяни: сьогод­ нішня злива раніше повернула хліборобів додому. Цьому особ­ ливо раділи діти, бо влітку їм мало випадає бути з батьками. Дерева блискучо зеленіли, озонове повітря пахло липовим цвітом, а з-за крайньої садиби вже тепло жовтіла смужка пшеничного лану. На краю поля червоно зоріли маки, а далі золотіла стигла пшениця. Я так боявся, що її покучерявить бурхлива злива, але колоски стояли рівно й гарно, тихо видихаючи сизувату імлу, наче поле вкривалося на ніч чимось м'яким і невагомим. Від серця відлягло: хмара покотила за обрій важкі громи, викрешуючи довгі блискавки. Повертаючись до села, я загадував усім цвірку­ нам: «Скликайте, скликайте гучно косарів, бо через день-два — збирати хліба!»

169 слів За В. Думанським 66. Прийшов Спас — держи рукавиці про запас У темно-синій далині, що з кожною хвилиною світлішала, чорними силуетами виднілися нафтові вишки. Вони стояли в степу, мов величезні дороговкази, піднісши свої могутні крицеві руки. Вечорами, коли всипане зорями небо замерехтить з височи­ ни й стомлений день солодко спить, уклавшись під копами на пахучі стерні, дід Леонтій виходить сторожувати баштан. Узує добрі чоботи, щоб за ніч не охололи давно застуджені ноги, зо­ дягне ватянку, а зверху ще накине сіряк. Воно хоч і літо, але вже минув Спас. А давнє мудре прислів'я говорить: «Прийшов Спас — держи рукавиці про запас». Ночі бувають часом холодні, а власна кров не дуже-то гріє в сімдесят п'ять років. Тихо на баштані вночі. Пахнуть медами дині, нагріті за день сонцем. Під місяцем вилискують блискучими боками кавуни. Глянеш від куреня по баштану — лежать поміж огудинням білі, 53

рябі, смугасті кавуни, ніби сонні зайці, скрутившись бубликом, залягли на спочин поміж лапатим огудинням. Тихо в степу й не тихо. Чутливе вухо діда вловлює, як дале­ ко над балкою рокоче безсонний трактор, а за соняшниками роз­ мірено гуде мотор, перевертаючи десь глибоко в землі крицеві різці. День і ніч працює свердловина.

175 слів За 1. Цюпою 67. Бабине літо Жовтогаряча осінь стоїть над селом, розкинувши високо над землею блакитні небеса. По садах загуляли молоді падолисти, та ще срібне павутиння літає в повітрі, снує свою дивну пряжу над перелазами. Настала лагідна пора бабиного літа; останні сонячні дні такі ласкаві, оповиті сріблястим мереживом, мрійним смутком, про­ щальним ячанням журавлів, що відлітають у вирій. На городах уже зібрано гарбузи, викопано картоплю, зрізано капусту на грядках. Тільки де-не-де стоїть сухе соняшничиння й тихо шурхотить, нагадуючи про гарячі дні літа, коли воно цвіло жовтими решетами на городах, просіваючи сонячний пил. Зів'я­ ли, поникли від нічних приморозків квіти біля хат, тільки одні високі синенькі стоять. їх у народі називають «мороз», може, через їхню стійкість до холоду, а може, через цвітіння, що нагадує голу­ буватий іній раннього приморозку. Під стріхами хат дбайливі господині розвішали золотаві качани кукурудзи, жовті гвоздики й кетяги червоної калини. Здалеку, коли глянеш, стоїть така хатина, як молода в осінньому вінку. Стоїть і жде весілля. Може, і справді завітають до такої старости, адже осінь — то найкраща пора для сватання. Щонеділі прокочуються по селу весільною перезвою дружки й бояри, гудуть бубни, лу­ нає весільна музика.

177 слів За І. Цюпою 68. «Місячна ніч» Куїнджі Є мистецькі твори, які залишаються в пам'яті назавжди. Ми­ нають роки, а картина чи скульптура весь час постає в уяві й не 54

забувається. До таких належать і полотна Архипа Куїнджі, зокрема його цикл українських пейзажів. Перлиною серед них уважається «Місячна ніч». На жаль, багато років полотно збері­ гається в запасниках Київського музею російського мистецтва й лише зрідка виставляється для огляду. Цій картині випала трагічна доля. Вона не стала окрасою екс­ позиції музеїв, бо вже під час створення була приречена на смерть. Архип Куїнджі використав під час її написання цинкові фарби, до того ж у концентрації, що мала призвести до цілковитого по­ темніння. Домігшись нечуваного ефекту відтворення місячного світла, він, однак, чудово розумів, що милуватися його картиною випаде небагатьом поколінням шанувальників мистецтва. Не минуло й кількох років, як полотно почало поволі, але без­ поворотно чорніти. Щоб хоч трохи продовжити життя картині, працівники музею перенесли її в таку кімнату запасника, куди не проникало руйнівне для неї світло. Хоча «Місячна ніч» і втрати­ ла свій первісний вигляд, проте й сьогодні полонить нас, ведучи в дивовижний світ неповторної краси ночі.

170 слів За В.Туркевичем 69. Ніч у зимовому лісі Поїзд летів. Картини мінялися, ніби декорації в театрі. Почи­ нався старий дубовий та берестовий ліс. Уже було поночі. Чорніли тільки товсті дуби. Місяць піднявся вгору, вийшов із-за хмар — і картина змінилась: якісь чари розлилися по лісі! Тихе світло місяця заграло по верхах дубів, ще вкритих листом, на котрому масами задержався вгорі пухкий сніг, а далі розлилося по лісі, по ярах, по долинах, розлилося в найвіддаленіші закутки, облило кожне дерево, кожну гілку. На сучках, на розложистому гіллі неначе хто поклав прозору вату. Тихе світло лилося через сніг, через іній, неначе через тонкий прозорий кришталь, і обливало дерева зверху, з боків найделікатнішим матовим блиском. Усе в лісі було освічене з усіх сторін, а від дерев не було видно навіть тіні. Світло було трохи синюватим. Ліс став якимось фантастич­ ним, здавалося, нібито якийсь дивний зачарований храм, застав­ лений темними колонами, прикритий незвичайною кришталевою 55

покрівлею. Чорні товсті пеньки, прикриті снігом, були подібні на велетенські гриби, кущі папороті стояли, неначе квітки, у яко­ мусь фантастичному, зачарованому саду.

158 слів За І. Нечуем-Левицьким НАШІ МОЛОДШІ ДРУЗІ 70. Собака Пірат У нас довго жив собака Пірат. Це був великий, немолодий уже, поважний і серйозний пес із волохатим хвостом і двома па­ рами очей, з яких верхня пара, коли придивитися ближче, вияв­ лялася парою рудих плям на темному лобі. Якось одного разу, загубившись у Борзні на ярмарку, де батько продавав дьоготь, Пірат щез. Пожаліли ми його, та на тому й скінчилося. Аж ось у неділю, тижнів через п'ять, якраз після обіду, коли ми сиділи всі коло хати, лузаючи насіння, дивимось — біжить Пірат, зморений, худючий. Уздрівши здалека весь наш рід і хату, він упав додолу й повз до нас кроків, може, сто на животі, перекидаючись на спину й голосно плачучи від повноти щастя.

— Це я, ваш Пірат, упізнаєте? — гавкав він крізь сльози. — О, який я щасливий, як тяжко було мені без вас! Він так зворушив нас слізьми, що навіть батько, який нена­ видів одвертість почуттів, і той мало не сплакнув. Отаке буває на світі! Простий собака, а так може збентежити чоловіка.

156 слів За О. Довженком 71. Творці меду Бджільництво відоме людині щонайменше п'ятнадцять тисяч років. Щоправда, спочатку бджіл не розводили у вуликах, а по­ лювали на них. Лише у вісімнадцятому столітті люди навчилися робити вулики, з яких можна було виймати стільники, не вби­ ваючи бджолину сім'ю. Сім'я існує за принципом, властивим для всіх суспільних комах. Роботи в бджіл багато. Як і в мурах, у них існує фахова спеціаль­ ність. Однак якщо мураха визначається з фахом один раз на все 56

життя, то бджоли з віком його змінюють. Це дуже цікаве явище. Перші дні життя бджілці доручають роботу прибиральниці: во­ на вичищає старі чарунки, потім працює годувальницею — годує робочих бджіл спочатку квітковим пилком, а потім і маточним молочком. Згодом вона приймає корм, стає будівельницею, далі — охоронцем. Найвідповідальнішу роботу, збирання нектару, ви­ конують найстарші бджоли. Мед — не просто згущений нектар. У бджоли він зазнає склад­ них хімічних перетворень, збагачується органічними кислотами, ферментами, бактерицидними речовинами. Потім бджола пере­ дає краплину іншій бджолі, яка продовжує процес. Урешті-решт крапля напівфабрикату виділяється в чарунку стільника. Після цього відбувається процес згущення меду. Стільки праці заради краплинки меду, яку майже неможливо побачити неозброєним оком!

170 слів 3 енциклопедичного довідника 72. Вірність лелек На даху однієї німецької школи лелеки змостили гніздо. Зго­ дом у ньому з'явилися лелеченята. Якось маленьке пташеня випа­ ло з гнізда й лежало нерухомо: воно дуже забилося. Потерпілого знайшов учитель і взяв його в хату, годував, піклувався про нього, аж доки воно видужало. Потім чоловік відніс його на луку. Старі лелеки знайшли своє дитя й почали годувати. Коли в малого ле­ леки виросли й зміцніли крила, так що він зміг літати, батьки забрали його в гніздо. Щодня, як учитель виходив на луку про­ йтися, молодий лелека прилітав до нього й ходив поруч. Це було таке диво, що люди навіть приходили дивитися, як учитель з ле­ лекою проходжується, а діти юрбою бігали навколо них. Птах нікого не боявся: з ним був приятель і оборонець. Розповідають, що в Брюсселі один ткач знайшов малого ле­ леку, що випав із гнізда, і взяв до себе. Він панькався з ним, як із малою дитиною, бо жив собі сам-один, і лелека став йому за ди­ тину. Уже лелека виріс, а добродія свого, старого ткача, не залишав. Вони дуже приятелювали.

166 слів За Б. Грінченком 57

73. Білий кінь Шептало Коли берег упав, оголивши бронзову спину нерухомої води, Шептало не стримавсь і побіг, перечіплюючись об кореневища верболозів, грузнучи в піску та задихаючись від не знаної досі, нестерпної, та все ж солодкої спраги, яку вільно було вгамувати живою, а не іржавою водою. І він рвонув понад берегом, по мілині. Молотив копитами теплуваті хвилі, бризки смачно лоскотали губи. Шептало шурхнув у глибінь і поплив, оглушений плеско­ том, пінистим виром, що утворився навколо нього. Ніби перестиг­ лі яблука, по небу прокотився невидимий гуркіт. Це були найкра­ щі хвилини Шепталового життя. Кінь вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, відчув себе таким сильним, що знову заіржав, перегукуючись із громами. Раптом небо над Шепталом напнулося, наче віжки на косо­ горі, не витримало, тріснуло навпіл, у тріщину хлюпнуло яскра­ вістю, і він побачив у водяному дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах. Здивований, він перечекав, не рухаючись з місця, щоб не скаламутити води, поки небо знову засвітилося, і знову побачив свою чисту, прекрасну білизну. І тільки тепер, викупавшись у річці, він знову став сліпучо-білим красенем, схо­ жим на древніх предків, які царювали по циркових аренах.

176 слів За В. Дроздом 74. Ув'язнене диво природи Дівчина ступає на палубу, і літній слуга-африканець услід їй виносить велику клітку з пернатим красенем — вінценосним жу­ равлем. Ми невідривно дивимося на це ув'язнене в клітку диво при­ роди: зірке розумне око, огруддя в сріблястому пір'ї, червона бо­ рідка й білі щічки, чорний випнутий лобик і цей чубчик-вінець, що сяє на голові пухнасто, розвихрено, мовби жмуток сонячно­ го проміння. Що хотіла всім цим сказати природа? Для чого так вибагливо поєднала в цьому створінні красу кольорів, граційність постави й цей справді ніби із самого проміння зітканий вінчик, що мовби таїть у собі гідність природи, її гордовиту загадку? Так, це образ досконалості: у вигляді птаха перед нами постав геній, ство58

рений самою природою, щоб дивувати й захоплювати людину. Цей геній із середовища птахів ніби для того й виник, удосконалившись за мільйони літ, щоб життя могло показати свої дивовижні мож­ ливості, невичерпний творчий потенціал. Для мене зустріч із птахом на цій океанській палубі особлива ще й тим, що на якусь мить повертає в далекі літа дитинства, у ті наші плавні Великого Лугу з його озерами, баштанами й куренями.

169 слів За О. Гончаром 75. Звідки взялися в косулі плями Косуля — наш найменший олень. Ця граціозна тварина живе в зоні лісостепу, у мішаних і листяних лісах із великими галяви­ нами. Косулі доволі беззахисні: утеча — це фактично єдиний для них спосіб порятунку від хижаків. Улітку косуля має руду шерсть, а взимку змінює забарвлення на сіро-руде з характерними білими плямами. З давніх-давен відома легенда про своєрідне забарвлення цієї тварини. Якось відбилося маленьке дитинча косулі, бігало по лісу й заблудилося. Стомилися його кволі ніжки, то воно й прилягло під кущем, та, перелякане криком сови, знову побігло на пошуки своєї мами. Згодом, зголодніле й знесилене, козеня прибилося до лісничої сторожки. Побачивши на призьбі горнятко з моло­ ком, яке так нагадувало запах рідної неньки, воно не змогло піти звідси й не покуштувати його. Тільки-но дитинча потягнулося мордочкою до горнятка, як посудина перекинулася, а з неї дріб­ ненькими бризками розлилося молоко на його спину. Побігло козеня з переляку назад до лісу, і тут його зустріла мати, та спершу не впізнала свого дитяти. Хотіла злизати ті білі плями, але не змогла вже нічого зробити: так міцно вп'ялися вони йому в шерсть. Отак і залишилися косулі на все життя плямисті.

179 слів З енциклопедичного довідника 76. Віщунка погоди У нас на сінокосі казали, що погодою щось років із півто­ раста завідувала ворона. Вона возсідала коло нашого куреня на високій сокорині й звідти бачила всіх нас і все, що ми пили, 59

їли, яку рибу ловили, бачила всіх пташок у нашому лісі, усе чула і, найголовніше, віщувала погоду. Вона бездоганно вгаду­ вала наближення дощу чи грому ще при безхмарному ясному небі. Ворона знала кожного з нас як облупленого, бачила, хто чим дихає й чого хоче. Раз батько, розсердившись за дощ, що вона накаркала, попросив мисливця Тихона Бобиря застрелити її. І що ви думаєте? Не встиг ще батько закрити рота, як вона зня­ лася зі своєї сокорини й перелетіла за Десну на високий дуб. І хоча Тихон категорично відмовився стріляти в не дозволену Законом Божим птицю, вона повернулася з дуба тільки ввечері й накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно. Тут читач може сказати, що така ворона нетипова й що дощ міг погноїти сіно і без її каркання. Так, можливо. Однак я описую тільки те, що було колись на Десні...

168 слів За О. Довженком ЖИТТЯ - ШИРОКА НИВА 77. Спогади осіннього вечора Повертало на обід, але здавалося, що день ще й не починався. Сніг, перемішаний із дощем, усе сипався й сипався із сірого неба. У кімнаті була півтемрява. Чорнів, як ноги павука, мольберт у куточку, офорти на стінах були безколірні й тьмяні. Тарас Шевченко підвівся з-за столу й поволі підійшов до вік­ на. Протер дірочку в заволоженому склі, подивився на вулицю. Ні, безнадійна річ: туман ліг над Петербургом, над островами. Немає просвітку: почалася довга осінь, а за нею прийде така ж мокра, слизька, довга зима. Він ходив по кімнаті, примруживши очі, ходив і думав. Думав про те, як саме в час пізньої тут і ранньої ще на півдні осені чудово над Дніпром. Лист опадає з дерев у гаях — червоний, жовтий, золо­ тий. Одірветься один листок з гілочки й попливе, попливе, як чов­ ник, у сухому й пахучому осінньому повітрі. Другий листок одірветься — пливе навздогін за першим. Так і линуть вони над

60

Дніпром, що змінив уже трохи свій колір, бо напився перших Осінніх дощів.

— Гай-гай! — зашепотів Шевченко. — Наче близько, а така далина.

166 слів За С. Скляренком 78. Музика дитинства Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявля­ ється солодким. Приємно, коли позіхає дід і коли дзвонять до вечерні літом. А ще любив я, коли дід розмовляв з конем і лошам, як з чоловіками. Любив співи дівочі, колядки, щедрівки й веснянки. Любив гупання яблук у саду ввечері, коли вони падають несподівано, нишком у траву. Якась таємниця, і сум, і вічна неухильність за­ кону почувалися завжди в цьому падінні плоду. І грім, хоча ма­ ти й лякалася його, любив я з дощем і вітром за його подарунки в саду. Однак найбільше я любив музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який ін­ струмент, яких музик, я б сказав, що понад усе я любив слухати клепання коси. Коли тихого вечора, десь перед Петром і Пав­ лом, батько починав клепати косу під хатою в саду, ото й була для мене найчарівніша музика. І досі ще здається мені, що й за­ раз поклепай хто-небудь косу під моїм вікном, я зразу помолод­ шав би, подобрішав і кинувся до роботи. Високий, чистий дзвін коси передвіщав мені радість і втіху — косовицю. Я пам'ятаю його із самого малечку.

180 слів За О. Довженком 79. Штокалові абрикоси Ніхто з нас не куштував абрикосів, бо ні в кого в селі вони не ростуть, тільки в Штокала на горі, біля провалля. Старий Штокало стереже їх удень і вночі. Тепер щодня, ідучи в училище й назад, ми дивимося на Што­ калові абрикоси такими очима, що дід кам'яніє посеред садка — довгий, сухий, сивий — і свариться на нас пальцем. Тоді ми 61

спускаємося з крутої гори й починаємо чекати темряви. Сонце вже низько, ховається за вітряк над проваллям. Угорі щось наче протупало й зникло. Потім звідти покотилася грудка, упала в на­ ше багаття — і з нього шугнули іскри. Ми посхоплювалися на ноги і задерли голови.

— Не бійтеся, це я, — сказав хтось ізгори. До наших ніг по­ текла дрібна глина, а слідом за нею з'їхав Штокало. Він тримав обома руками біля грудей кепку з абрикосами...

— Нате, їжте та йдіть уже додому, бо мені спати хочеться, — промовив дід, засміявся й перший узяв з кепки жменю абрикос. Ми й собі несміло потяглися руками до кепки. Ні, зразу не добереш того невиданого смаку! Як мед? Куди там тому медові! Сонцем пахнуть, хоч і холодні. А ми думали, що вони гарячі.

180 слів За Гр. Тютюнником 80. У Романовім садку Коли в Романовім садку починає щось дозрівати, тоді ми, ясна річ, почуваємо найбільшу спрагу, до колодязя навідуємо­ ся частіше, просто якоюсь силою тягне туди нашу ватагу. Ві­ домо ж бо, що заборонений плід є найсолодшим. Тайновидець, він одразу ж розгадує наші думки. Підходить до дерева й довго розшукує між гіллям обернену до сонця гілку, кладе руку на неї і так обережно, легесенько струшує. Гупнуло на землю. Перше гупнуло глухо й лежить, і важко очі від нього від­ вести. Це ж і є найулюбленіша в наших краях груша-скороспілка! Жовта, мов диня, від удару аж тріснула, соком-медом іскрис­ тим так і бризнуло з неї, на те іскріння одразу й бджола прилетіла. А тим часом гупнуло ще й ще. Ніхто з нас не сміє підійти й узяти. Лежать груші тут, там, ждуть, а в кожного з нас серце як не виско­ чить. Господар, нахилившись, сам бере, дає тобі, дає йому, нікого не забуде, не промине.

— Покуштуйте, хлопці, щоб не так надалі кортіло. Ще вистачає нам витримки повагом відійти від колодязя, а потім, не змовляючись, разом пускаємося щодуху, беззвучно сміючись на льоту. Оце розговілись — і годі.

177 слів За О. Гончаром

62

81. Ніхто тут не порушує етикету У післяобідні години верхня палуба заповнюється публікою: статечно проходжуються дорослі, перегукується дітвора, що швидше за своїх татусів і мам установила між собою контакти. Обох нас, мене й мого друга, іноземна малеча, білі й чорні дітлахи в коротких штанцях, при зустрічі розглядають з неприхованою приязною цікавістю. Спершу було загадкою, чому наші персони викликають до себе підвищений інтерес, потім з'ясувалося, що увагу юних пасажирів привертає найперше наша екіпіровка — небачено широкі універмазівські штани. Ера широких холош на той час для тутешньої публіки вже давно відійшла, одначе на­ ших кравців ці зміни ще не торкнулися, принаймні ми з Петром вирушили в дорогу в широких, мов Чорне море, кльошах. Оточені палубною дітворою, ми даємо вільно себе розгляда­ ти: зрештою, чим ці щедрі кльоші гірші за всі інші вдяганки, у які вбрані пасажири нашого корабля? У чому тільки не зустрінеш учасників подорожі на цій спільній для всіх палубі: у шортах і джинсах, у міні і в максі, у чудернацьких спортивках, розмальова­ них пальмами та іншою тропічною рослинністю. І ні про кого не скажеш, що він порушує етикет, кожному його вбрання пасує до статури.

174 слова За О. Гончаром 82. Я повернувся Здрастуй, моя хато! Живи довго-довго і прости мені, що лю­ бов до тебе випробовував розлукою. Я вже повернувся. Наніс у світлицю пахощів чужих країв, і зараз душа моя вітається зі зна­ йомими кутками, з речами, зі шпаринами-щілинками та з ма­ ленькими обновами, що впадають у вічі. А хата обступає мене рідною ласкою. Гомонить минувшиною і знімає з моїх плечей утому, наче з брудної одежі роздягає. Тут усе своє, тут кожна жменя глини, кожна дощечка зігріті долонями батька-матері, що прагнули вибудувати оберіг родинного щастя. Тепер їхнє тепло з усіх боків струменить, щоб жилося мені легко. Стою й тихо складаю хаті присягу: поки житиму в цих стінах і питиму чисту воду з криниці в цьому дворі, доти ці привітні вікна 63

будуть випромінювати світло на вулицю, щоб не було моторош­ но ходити повз мою садибу. І вдень і вночі до мого дому, саду, дже­ рела буде відчинено хвіртку для сусідів, для їхніх дітей і всіх доб­ рих людей.

149 слів За В. Думанським 83. До батька по розум Повага до старших, до батьків уважалась у народі рисою, притаманною кожній порядній і вихованій людині. Навчаючи дітей поважати старших, їм розповідали різні повчальні історії, легенди й казки. Наведемо одну з найпоширеніших. Давно-предавно старих людей, які вже нічого робити не могли, спускали спеціальним пристроєм у провалля, щоб дарма хліба не їли. Проте один чоловік дуже любив свого батька й, не вико­ навши жорстокого закону, заховав його в хліві. Щодня він по­ тайки від односельчан носив батькові їжу. Минуло кілька років — і в селі стався недорід: нічим людям сіяти. Старий побачив, що син чомусь зажурений, розпитав про все й порадив зняти сно­ пи зі стріхи, ще раз обмолотити їх і засіяти. Син так і зробив. У нього хліб зійшов найкраще, і найбільша нива була засіяна. Усі люди стали допитуватися чоловіка, як він до такого додумав­ ся. Той спочатку мовчав, а згодом розповів, що батько так навчив. З того часу люди вже не спускали старих у провалля, а на­ впаки, стали шанувати їх до самої смерті, бо вони мудрі, життям биті, завжди розуму навчать.

166 слів 3 народної творчості 84. Творити добро Природа й людина — нерозривне ціле. Природа оберігає й за­ стерігає людину від злих помислів, учинків, робить її благородною, щедрою, здоровою й навіть мудрою. Подивіться уважно довкола — і ви побачите багато гарного. Ось на озері плавають парами лебеді. Коли ви до них будете добре ставитися, то й вони вам віддячать добром. Принесіть їм білі лілеї — і розумні птахи ніколи вас не забудуть: відлітаючи в теплі

64

краї, обов'язково зроблять коло над тим місцем, де ви їх обда­ рували лілеями. А ось ви спостерігаєте приліт журавлів. Скільки тривожної радості в їхньому високому курликанні! Журавлів у народі справедливо називають веселиками, бо на своїх крилах вони приносять радість оновлення. У селі Дзвонковому, що на Київщині, край лісу стоїть дуб — гордий велетень. Старий уже, навіть кора посивіла. На нього схилилася висока ялина: у бурю вітер надломив її. Так би й загинула вона, але могутній дуб підтримав її, обійняв сильними руками. Отак і підтримує, як вірний товариш, уже понад сто років. Іноді у вічних сутінках спалахне вогниста блискавка — дуб стогне, але знаходить у собі силу підтримати подругу. Отак і ми можемо творити добро для ближнього, для природи.

178 слів За Л. Павленком 85. Вічне залишається вічним Пересічний афінянин античного світу, сидячи просто неба в амфітеатрі, бурхливо реагував на найменшу похибку актора чи музиканта, коли ставили ту чи іншу драму. Античну людину, наприклад Діогена, наш сучасник найбільше подивував би своєю залежністю від безлічі речей. «Усе роблю для того, аби речі служили мені, а не я — речам», — зізнавався колись Горацій. Живучи в наш час, він навряд чи відстояв би свою незалежність. Ще в Есхіла один із героїв відмовився від щита, де було зображено різні страховиська для залякування супротивника: «Хочу бути мужнім, а не вдавати із себе такого». Сучасній людині нелегко провести межу між отим «бути» і «вдавати»: імідж — одне з найпоширеніших нині понять. Горацій, опинившись серед нас, знову ж таки подивувався б, як часто від­ даємо перевагу окові над звуком. А втім, вічні теми: життя і смерть, добро і зло, правда і кривда, багатство й убозтво, любов і нена­ висть — спонукали б до цікавої бесіди. І ті дві людини, нинішня й антична, однаково б подивувалися: скільки часу спливло, а вічне залишається вічним. Наче й справді нічого нового не з'явилося під сонцем.

171 слово За Д. Клочко 65

86. Традиції сивої давнини Яке значення в процесі спілкування надається так званій по­ замовній комунікації, тобто всьому тому, що супроводжує сло­ весне спілкування між людьми? Учені встановили, що поза мовця, його міміка, жести, відстань, яку він займає щодо співрозмовника, містять приблизно вісімдесят відсотків інформації, якою обміню­ ються люди в побуті. Тож більша частина важливої інформації передається не словами, а жестами. При зустрічі та прощанні рукостискання вважається цілком природним. У первісних людей рука була символом влади та сили. Рука, витягнута в бік іншої людини, могла означати мирні на­ міри. Відтоді цей жест став ознакою відсутності зброї або бажання битися. Жестикуляція мала важливе значення в давніх релігіях: скажімо, греки молилися своїм богам із піднесеними руками; жест з'єднаних рук — долоня до долоні — означав у них пошану до старших. В арабів колись існував звичай цілувати старшим ру­ ки, згодом вони почали опиратися цьому, прагнучи випередити поцілунок одночасним потиском обох рук. Давні греки пропо­ нували праву руку, коли бажали висловити незнайомцеві дружні почуття. Отже, коли ми, не замислюючись, тиснемо одне одному руки, то продовжуємо традиції, що дійшли до нас із сивої давнини.

167 слів 3 підручника 87. Коли дарувати У нашому житті дуже багато свят, неодмінним атрибутом яких є подарунки. Скажімо, на Великдень заведено дарувати писанки, крашанки, на Різдво й Новий рік — цукерки, невеличкі корисні речі. Однак є і такі подарунки, що не вимагають обов'язкового святкового дня. Звичайно ж, це — квіти, їх за незначними винят­ ками можна запропонувати будь-кому, не побоюючись пору­ шити правила хорошої поведінки. З давніх-давен квіти для людини були символом відобра­ ження її почуттів і думок. Справді, де ми ще знайдемо такого 66

ніжного, гарного, поетичного тлумача своїх найпотаємніших мрій і почуттів? На Сході здавна існує наука про значення квітів і мову цих чарівних творінь природи. На жаль, у сучасному метушливому світі дуже мало людей, які по-справжньому розуміють і відчувають мову квітів. Мож­ ливо, фантазії бракує, а можливо, часу, а швидше за все — ба­ жання жити красиво. Вряди-годи хапаємо, виходячи з метро, кілька гвоздичок — і то вже радість. Мало хто замислюється, вітаючи ветеранів червоними гвоздиками, що цими квітами висловлюють колишньому бійцеві гарячу вдячність. До речі, гвоздикам ще в давнину надавали саме такого змісту. Тож обов'язково навчіться ще однієї мови спілкування — мови квітів.

170 слів За О. Когут 88. Чудотворна ікона Ще в дитинстві Григорій Квітка-Основ'яненко осліп через травму ока. Якось він поїхав із матір'ю в Куряж поклонитися відомій на всю Слобожанщину іконі Озернянської Богоматері, про яку йшла слава як про чудотворну. Того пам'ятного дня в церкві Гриць несподівано відчув, що з очей спадає поволока. Спочатку замиготіли мінливі зеленуватобурі плями, потім пішли колами рожеві й жовтаві хвилі — і враз у голубому тумані загойдалися людські постаті й ошатне вбрання церкви. Туман поволі розвіявся, погляд ковзнув по оздобленій золотом іконі. Грицеві стало моторошно: а раптом це видиво зникне й знову все поглине темрява? Він боязко сіпнув матір за рукав і проше­ потів: — Мамо, хто це?

— Де, сину? Про кого ти? Хлопчик показав рукою на ікону.

— Пресвята Богородиця... А ти що, бачиш? — сплеснула вона руками, аж озирнулися передні. Синові карі, чисті й допитливі, як і раніше, очі були осяяні якимось вогнем, вони були вже не смутні, не мертві, а живі,

67

грайливі. Мати впала на коліна й у нестямі простягла руки до ікони: «Воістину чудотворна! Зглянулася на наше безталання...»

163 слова За І. Ільєнком КРАСА ВРЯТУЄ СВІТ 89. Острів як Міланський собор Море дедалі втрачало спокій. Чайки знімалися з берегових скель, припадали грудьми до хвиль і плакали над морем. Море потемніло, змінилося. Дрібні хвилі зливалися докупи і, мов брили зеленкуватого скла, підкрадалися до берега, падали на пісок і розбивалися на білу піну. Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував, немов нісся кудись на білогривих звірах. Місяць зійшов над морем, і скелі стали ближчими. Фіолетові зморшки лягли на обличчя, і якась тепла, материнська турбота нахилила скелі над морем. Якась добрість з'єднала берег і море, згоду й смуток. Ріс місяць і блід, росли скелі й блідли. Повитяга­ лися гострі шпилі, одділились окремі камені, перетворившись у бі­ лий мармур, одяглися в різьбу, і постав перед нами острів із моря — як Міланський собор... Плеще веслами човен у морі, а з-під весел скачуть вогні, дрібні, маленькі, зелені, як блищаки в петрівчані ночі. Здається, що весло вигрібає з моря приховані у воді багат­ ства. Зануриш руку в море, а з-під пальців скачуть вогні й гас­ нуть у морі. Ріжеш пальцями воду - і з темної глибини блисне на мить зелена іскра, за нею друга, третя, десята. Плещуть весла й сиплють дощ іскор.

180 слів За М. Коцюбинським 90. Літопис життя Українська вишивка — це своєрідний літопис життя. Кохання й страждання, радість і смуток, життя і смерть — чого тільки в ній не знайдеш! Мабуть, ніколи не зможемо довідатися, хто й коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, пере68

живання та відчуття, бо тканина й нитки недовговічні. Зразки най­ давнішої вишивки в музеях Європи датують п'ятим століттям на­ шої ери, а пам'ятки української вишивки, на жаль, збереглися лише за кілька останніх століть. Пишні ружі розквітли на сорочках і рушниках багатьох облас­ тей України. Узори з ружами укладалися за законами рослин­ ного орнаменту, що означало безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Вишивку прикрашають не лише квіти, а й птахи. Особливо багаті на символіку птахів рушники Середньої Наддніпрянщини. Різні птахи виспівують на них, залежно від того, з якої нагоди вишито рушник. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують, якщо їх вишили непарно, але все ще попереду, бо, як співають, «соловей щебече, собі пару кличе». А що означають зірки в нашій вишивці? Зірки, розкидані по рукаві й зібрані в геометричний орнамент, — це уявлення про будову Всесвіту, що вже є не хаотичним і безладним, а впоряд­ кованим і гармонійним.

180 слів За Т. Остпровською 91. Наша пісня Світ, у якому ми живемо, ритмічний. Я родом із села, де завжди співали. Тут співіснувало безліч сільськогосподарських ритмів: клепання коси, стукіт копит, крутіння жорна в млині, дзюркіт молока у відрі... Праця витворює звук і музику. Трудові ритми були канвою для повсякденної словесної та музичної творчості — від прика­ зок до дум. У нинішньому селі людина не чує таких ритмів, а тому вмикає телевізор, радіо чи магнітофон. Ми хочемо реанімувати відчуття слова, а самого підґрунтя для цього немає. Іван Франко недарма казав: «Пісня й праця — великі дві сили». Ми входимо у світ, де пісенне слово зникає. Воно стає інформативним, але його не хочеться слухати й співати. Почуттєве, душевне й мовлене слово відходить. У моєму Богом забутому селі не могло бути та­ кого, щоб увечері не співали. Якби таке сталося, люди б подумали:

69

«Певно, трапилася якась катастрофа». Над Україною в усі тяжкі часи завжди линула пісня: на околицю йшли — співали, на кладці прали — співали, у млинах — співали, у хатах — співали. А тепер село мовчить, бо ті пісні, що лунають в ефірі, ніхто не підхопить. Тож повертаймося до справжнього, природного й більше спі­ ваймо!

177 слів За А. Содоморою 92. Як одягались українці в давнину Традиційний одяг виразно розкриває прикмети певного на­ роду, його матеріальної та духовної культури. Український кос­ тюм формувався протягом тривалого часу становлення нашого народу як нації в конкретних природно-кліматичних, соціальноекономічних і побутових умовах. Історія українського вбрання генетично пов'язана з одягом, що носили в Київській Русі. Археологічні знахідки й літописи дають уявлення про давньоруське вбрання: сорочку, штани, свиту, клобук — високий циліндричний головний убір із покривалом. Традиційний український костюм сімнадцятого-вісімнадцятого століть суттєво змінився з часів Київської Русі, зберігши при цьому основні етнічні та регіональні риси. Представники кожної соціальної групи — ремісники, феодали, козацька старши­ на, бідні селяни — відрізнялися не тільки манерою поведінки, а й своєрідністю вбрання. Костюм того часу був своєрідним пас­ портом, що підкреслював належність людини до певної соціаль­ ної групи. Одяг козацької старшини шили з дорогих тканин, привезених із Західної Європи. Сорочки були вишиті шовком, сріблом або золотом. Сорочку заправляли в широкі шовкові шаровари яскравого кольору. На свята одягали парчеві шуби, оздоблені риссю, соболями й горностаями. Тканини прикрашали елементами стилізованих квітів, листя й плодів рослин. Одяг українців, як і природа України, яскравий та бар­ вистий.

167 слів За Л. Кожуховською

70

93. Київський «Портрет інфанти Маргарити» Творчість усесвітньо відомого іспанського художника Дієго Веласкеса належить до вершин світового мистецтва. Більшість його робіт зберігається в Мадриді, у музеї Прадо. Однак багато картин митця є в Лондоні, Парижі, Римі, Санкт-Петербурзі й Києві. Однією з улюблених моделей королівського художника Ве­ ласкеса була інфанта Маргарита. Портрети з ЇЇ зображенням ми­ тець писав із задоволенням, уникаючи обов'язків знову й знову зображувати пристаркуватого короля і його пихату дружину. Це був час, коли художник цілком віддавався радості творчості, не­ мовби проникав у ясний світ дитячої душі. «Портрет інфанти Маргарити» — перлина колекції Київсько­ го музею мистецтв Богдана й Варвари Ханенків. За своєю коло­ ристикою й композицією він безпосередньо пов'язаний із великим портретом Маргарити в повен зріст із музею Прадо. У ньому є свій задум, якому підпорядковані і композиція, і розміри, і спеціаль­ но зшита за модою для дорослих сукня. Глядача вражає споруда з волосся, стрічок, пір'їн, бантів і дорогих прикрас на голові дівчинки. В око впадає контраст між дитячістю личка, тендіт­ ністю фігурки Маргарити і її неймовірно пишним убранням дорослої знатної панни. Картину з інфантою Ханенки придбали в 1912 році на аукціоні в Берліні. Нині кожен, завітавши до Києва, може помилуватися нею.

180 слів 3 журналу 94. Коштовні квіти Окрасу природного дивосвіту: червоний, мов крапля крові, рубін; волошковий сапфір; жовтогарячий бурштин; зелений, як трава навесні, смарагд; мов небо прозоре, синій топаз; веселко­ во-прозорий діамант — називають кам'яними квітами. Безліч казок і легенд присвячено самоцвітам, тисячі чудових прикрас зроблено з них. У давнину їх вважали мало не живими істотами. Тогочасні знавці самоцвітів стверджували, що каміння може хворіти, воно інколи росте, змінює колір...

71

Кожен місяць пов'язували з певним самоцвітом. Якщо ти народився, скажімо, у вересні, носи все життя яшму, адже вона допомагатиме тобі в скрутну хвилину, бо нібито народилася також у вересні. А скільки нісенітниць понавигадувано про походження са­ моцвітів! Неначебто алмаз — це скам'яніла роса, рубін — краплі крові велетнів, а онікс утворився внаслідок шлункової хвороби рисі. Не дивно, що з давніх-давен і жінки, і чоловіки (звичайно ж, багаті) намагалися прикрасити себе всілякими самоцвітами. Вони нашивали їх на одяг, носили вправленими в персні, кольє, діадеми чи інші прикраси, оздоблювали ними зброю і вважали: чим більше самоцвітів, тим краще. Нині людина широко застосовує самоцвіти в техніці: нездо­ ланний алмаз обробляє надтверді сплави, чарівний рубін народив лазери, сапфіри використовують у складних оптичних приладах.

174 слова 3 журналу СВІТ НАВКОЛО НАС 95. З історії футболу Найулюбленіша й найпопулярніша гра в усьому світі — фут­ бол. Вона виникла в Англії давно, десь у дванадцятому столітті, приблизно вісімсот років тому назад. У містах Англії у футбол грали спочатку на базарних площах і навіть на кривих і вузеньких вуличках тогочасних міст. У грі брали участь іноді до ста й більше чоловік. Грали, як правило, із середини дня й до заходу сонця. Спеціальних правил гри тоді ще не було: натовп гравців у погоні за м'ячем змітав усе на своєму шляху. Сповнені жаху, притискувалися до стін бу­ динків солідні громадяни, ченці й навіть безстрашні лицарі верхи на конях. Для боротьби проти народної гри об'єдналися церковники, феодали й купці. Вони здобули перемогу: король Едуард II забо­ ронив гру в межах міста. Пізніше футбол був заборонений у всьо­ му королівстві.

72

Усе ж таки, незважаючи на заборони й покарання, люди про­ довжували грати у футбол, а з 1663 року гру було реабілітовано. У 1908 році футбол увійшов до програми Олімпійських ігор. Нині важко уявити життя будь-якої країни без футбольних матчів.

161 слово За А. Коваль 96. Швидкісне читання Наполеон, Бальзак, Рузвельт і ще десятки відомих усьому світові людей читали напрочуд швидко. Тривалий час вважалося, що такі здібності — це талант, даний від народження. Однак якось американська студентка Евеліна Вуд звернула увагу на те, як один із професорів абияк перевіряв студентські роботи, точніше — просто гортав сторінки, не затри­ муючи на них погляд, проте ставив оцінки. Обурена такою недба­ лістю, вона дорікнула професорові й поставила йому кілька за­ питань стосовно змісту чергової роботи. На диво, змістовні й ви­ черпні відповіді настільки вразили студентку, що вона почала серйозно вивчати феномен швидкісного читання. На початку шістдесятих років Евеліна відкрила в Америці інститут динаміч­ ного читання, а вже через кілька років у країні діяло понад двісті центрів, у яких інженери й діловоди, учені й бізнесмени — усі, хто відчував у цьому потребу, училися читати швидше, аніж звичайно. Трохи згодом подібні курси почали відкривати в Німеччині, Англії, Франції... Тепер є можливість опанувати техніку швид­ кісного читання і в столиці, і в багатьох великих містах України. Зауважимо, що швидкісне читання аж ніяк не є читанням з мак­ симальною швидкістю без розуміння змісту написаного. Крім того, нині вже доведено, що цією технікою може оволодіти будь-хто.

180 слів За О. Когут 97. Як виникають озера Усе живе на нашій планеті не може існувати без води. Прісної води на планеті набагато менше, аніж морської. Майже два відсотки усієї прісної води у світі міститься на поверхні Землі, решта — у підземних джерелах, льодовиках і снігу.

73

В озерах міститься левова частка поверхневих прісних вод Землі. Вони утворюються в заглибинах на поверхні Землі, у яких збирається вода. Утворення улоговин можуть спричинити різні процеси. Найглибше озеро на землі — озеро Байкал у Сибіру. Воно утворилося, коли внаслідок переміщення земної кори ви­ никла величезна, глибока розколина. Інші озера виникають у кратерах згаслих вулканів або котлованах, залишених льодови­ ками. На відміну від гір та океанів, озера зазвичай існують не­ довго. Річки, що їх живлять, несуть дрібні частинки ґрунту, які з часом замулюють озеро. Воно перетворюється на болото, яке поступово висихає і стає лукою. Річки несуть осад також у моря й океани. Погляньмо, наприклад, на зроблені з космосу знімки Амазонки — найповноводнішої річки у світі: величезні ділянки Атлантичного океану довкола її гирла видаються ко­ ричневими й зеленими. Це відбувається через те, що змішується морська вода з річковою, насиченою осадами. В Україні налічується понад двадцять тисяч озер.

176 слів Велика шкільна енциклопедія 98. Українські дослідники в Антарктиді Тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятого року уряд Великої Британії запропонував безплатно передати Україні одну зі своїх науководослідних станцій в Антарктиді. Головною умовою цього британ­ ці визначили продовження Україною тривалих наукових дослі­ джень на високому рівні. Наступного року, у лютому, на станції було спущено британський прапор і піднято український — на карті світу з'явилася перша українська антарктична станція під назвою «Академік Вернадський». Із цієї станції до Києва на ім'я Президента України було надіслано повідомлення про цей істо­ ричний факт. Завдяки активній роботі станції Україна посіла гідне місце серед провідних держав світу, які проводять наукові дослідження в Антарктиді. Упродовж десяти років науковці-полярники зро­ били значний внесок у світову науку, їхні здобутки й відкриття заслужили на високу оцінку та повагу колег з інших країн. Наукові спостереження на станції тривають цілодобово й здійснюються за чітким графіком. Головні напрями роботи укра74

їнських науковців — це передусім фізика атмосфери й ближній космос, озонова діра, за якою, потрібно зазначити, спостерігають лише на нашій станції, метеорологічні, геофізичні, океанологічні, геологічні й інші дослідження та спостереження. Тож маленький колектив полярників не має часу нудьгувати.

166 слів За В. Логіновим 99. Олива З прадавніх часів оливкові дерева вважаються ознакою доб­ робуту тієї місцевості, де їх вирощують, а також міцності й на­ дійності роду, що ними володіє. Оливкова гілка стала емблемою миру й оновлення, символом земної тверді. Згадаймо листочок оливи, що принесла Ноєві після потопу голубка. Здебільшого олива — високе дерево, заввишки до восьми метрів. Стовбур може рости криво, гілля примхливо розкинуте. Листочки довгасті, сріблясті знизу та зелені згори. На зиму оли­ ва листя не скидає, тому вважається вічнозеленою рослиною. Навесні серед листя з'являються китиці дрібненьких жовтува­ тих квітів із чотирма пелюстками. Квіти трохи подібні на буз­ кові, вони духмяні й приваблюють бджіл. Плоди оливи бувають чорні або фіолетові, розміром з неве­ личку сливу. Заради цих плодів, що містять чудову олію, некта­ ру квітів і міцної деревини оливу почали вирощувати за кілька тисячоліть до Різдва Христового. Вона затишно себе почуває в теплих країнах Середземномор'я: в Іспанії, Хорватії, Греції, Єгипті та інших. Олива — одна з найшанованіших у світі рослин. Окремі олив­ кові дерева мають майже дві тисячі років. Вони — живі пам'ятки історії. Певно, олива — найдовголітніша з рослин на землі.

166 слів За А. Топачевським 100. Чайна церемонія Ступивши до саду, запрошені нібито перетнули межу звіль­ нення від буденності. Стежка вела через сад, розділяючи його на кілька однакових частин. Очі насолоджувалися ніжним цвітінням 75

плодових дерев на тлі густої зелені сосон і кипарисів, спалахами феєрверків квітів серед укритого мохом каміння. Аж ось і чайний будиночок. Маленький казковий палац під витонченою покрівлею, багато декорований різьбленням. Мов­ чазне захоплення відтворилося на обличчях гостей, які по черзі занурювали руки в посудину з водою й проходили в будиночок. Невелика кімната вміщувала чимало предметів інтер'єру. Погляди присутніх зупинилися на ніші із симетрично розміще­ ними каліграфічним сувоєм та ікебаною. Квіткова композиція була пречудовою: буяння кольорів хризантем, троянд, лілій на тлі ніжних хмаринок суцвіть сакури спалахувало справжнім феєрверком. З'явився господар, поклоном привітав гостей і почав розпа­ лювати вогнище. Звуки води, що починала кипіти, нагадували шурхотіння травневого дощу по молодому листю й сповнювали простір кімнати благодатною насолодою. Господар бамбуковим пензликом збив у густу піну заварений порошком зелений чай і простягнув кожному чашку ароматного напою. Бульки піни ло­ пались у вишуканих порцелянових чашках з тонким квітковим розписом, немов нагадуючи про плинність і скороминущість буття.

171 слово 3 журналу

76

ЗМІСТ Методичні рекомендації щодо проведення державної підсумкової атестації з української мови в дев'ятому класі загальноосвітніх навчальних накладів НАШЕ СЛАВНЕ МИНУЛЕ 1. Перші українські книги 2. Перед походом 3. У морі 4. Уночі собор молодіє 5. Києво-Могилянська академія 6. Козацький гумор

3 7 7 8 9 9 10

НАША МОВА 7. Цінність рідної мови 8. У пошуках слова 9. Не бійтесь заглядати у словник 10. Канікули 11. Який Сава, така й слава 12. Мовний курйоз

11 11 12 13 14 14

НАШІ ШЕДЕВРИ 13. Скіфська пектораль 14. Мініатюри з Пересопницького євангелія 15. Ікона з Богданом Хмельницьким 16. Найвідоміша гравюра Тарасевича 17. Парк «Софіївка» 18. Шедевр із цементу 19. Перлина Криму 20. Монастир на схилі гори 21. Палац Кирила Розумовського в Батурині 22. Мальовничий Дніпро Айвазовського 23. «Наречена» Федора Кричевського

15 16 17 17 18 19 20 20 21 22 23

ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ 24. Світ ловив його, та не спіймав 25. Тарас Шевченко 26. Молодий Франко 27. Вона підкорила Європу 28. Тріумф Соломії Крушельницької 29. Професор Яворницький

23 24 25 26 26 27

77

30. Поліглот світового рівня 31. Визнання 32. Родина Ханенків 33. Іван Айвазовський 34. Фантастичний світ Марії Примаченко 35. Її вибір 36. Сергій Параджанов 37. Катерина Білокур 38. Українець, який здивував світ 39. Шлях до зірок

28 29 29 30 31 32 32 33 34 35

ПРОСТОРАМИ УКРАЇНИ 40. Качанівка 41. Святі гори 42. Ужгородський замок 43. Легенда Кобйлля 44. На Запорізькій греблі 45. Нікітський ботанічний сад 46. Харківська перлина

35 36 37 38 38 39 40

НАША СТОЛИЦЯ 47. А хмари мчать через Андріївську церкву, як і колись 48. Маріїнський палац у Києві 49. Легендарний київський фонтан 50. Київське метро 51. Хороші люди на Хрещатику!

41 41 42 43 43

НАШІ ЛЕГЕНДИ, СИМВОЛИ Й ОБЕРЕГИ 52. Веселка 53. Вогонь 54. Вінок 55. Папороть 56. Писанка

44 45 45 46 47

КРАСА НАШОЇ ПРИРОДИ 57. Барвінок 58. Коли копають картоплі 59. Досконалість природи 60. Затишно й добре вдома 61. Рідна сторона 62. Крилата весна 63. Самотня верба 64. Осінній мотив

48 48 49 49 50 51 51 52

78

65. Після зливи 66. Прийшов Спас — держи рукавиці про запас 67. Бабине літо 68. «Місячна ніч» Куїнджі 69. Ніч у зимовому лісі

52 53 54 54 55

НАШІ МОЛОДШІ ДРУЗІ 70. Собака Пірат 71. Творці меду 72. Вірність лелек 73. Білий кінь Шептало 74. Ув'язнене диво природи 75. Звідки взялися в косулі плями 76. Віщунка погоди

56 56 57 58 58 59 59

ЖИТТЯ - ШИРОКА НИВА 77. Спогади осіннього вечора 78. Музика дитинства 79. Штокалові абрикоси 80. У Романовім садку 81. Ніхто тут не порушує етикету 82. Я повернувся 83. До батька по розум 84. Творити добро 85. Вічне залишається вічним 86. Традиції сивої давнини 87. Коли дарувати 88. Чудотворна ікона

60 61 61 62 63 63 64 64 65 66 66 67

КРАСА ВРЯТУЄ СВІТ 89. Острів як Міланський собор 90. Літопис життя 91. Наша пісня .

92. Як одягались українці в давнину 93. Київський «Портрет інфанти Маргарити» 94. Коштовні квіти

68 68 69 70 71 71

СВІТ НАВКОЛО НАС 95. З історії футболу 96. Швидкісне читання 97. Як виникають озера 98. Українські дослідники в Антарктиді 99. Олива 100. Чайна церемонія

72 73 73 74 75 75

79

Навчально-методичне видання АВРАМЕНКО

Олександр Миколайович

ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ УКРАЇНСЬКА МОВА ЗБІРНИК ТЕКСТІВ ДЛЯ ДИКТАНТІВ 9 клас Рекомендовано для використання в навчально-виховному процесі