Журнал "Я" by Spilka Molodi

ГЕНД ЕРНИ Й ІНФ О РМ А Ц ІЙ НО -А НА Л ІТИ ЧНИ Й Ц ЕНТР

1 / 2012 (29)

Шановні читачки та читачі! У попередньому номері гендерного журналу «Я» № 2 (28)/2011 ішлося про таке: «Гендерні дослідження і українська держава: хто кому що?». Авторка: Ольга Плахотнік. У статті схарактеризовано, яким чином взаємопов’язані українські гендерні студії (як нова міждисциплінарна царина знання й освіти) і державна політика. С. 4-8. «Спроба захистити дітей чи криміналізувати гомосексуальність?». Авторка: Леся Пагуліч. Внесений до Верховної Ради законопроект про так звану «заборону пропаганди гомосексуалізму» схарактеризовано як спробу дискримінації ЛГБТ-товариства під «прикриттям» захисту дітей. С. 9-11. «Не хочешь рожать – заставим. Ещё раз о принуждении рожать нежеланных детей». Авторка: Ольга Бурмакова. Новый законопроект «Об основах охраны здоровья граждан в Российской Федерации», оставляя аборты формально легальными, всеми способами ограничивает доступ к ним, повышая все связанные с абортами риски. С. 12-15. «Жіноче щастя» і демографічна політика». Авторка: Ольга Форотинська. Якщо державі необхідно збільшити кількість населення, тоді з усіх боків жінку починають переконувати в необхідності народжувати якомога більше дітей. Але що насправді приховано за цими переконаннями? С. 16-17. «Краткий обзор ситуации с китайским дефицитом невест». Авторка: Мария Дмитриева. Именно так – дефицит невест – эту ситуацию обычно определяют в СМИ: не фемицид – массовое убийство женщин, а нехватка невест для мужчин. То есть всё сводится к мужчинам и их потребностям. С. 18-19. «Світ стає справедливішим». Резонансні тематичні новини з усього світу. С. 20-21. «Я вам посылку принес, только я вам ее не отдам…». Дискурси багатодітності в демографічній та соціальній політиці України». Авторка: Олена Стрельник. В умовах демографічної кризи «цінність» багатодітних сімей начебто зростає. Проте офіційний дискурс багатодітної сім’ї як державної та національної цінності є суперечливим. С. 22-25. «Моделі маскулінності в радянській гендерній ідеології». Авторка: Тетяна Бурейчак. З точки зору офіційного регулювання і трансформації нормативних моделей маскулінності, радянська ідеологія пропонує достатньо чіткі ідеали, яких повинні прагнути радянські чоловіки. С. 26-28.

«Гей и славяне». Автор: Андрей Лошак. Есть ли на свете еще хоть одно государство, которое будет официально приглашать иностранных журналистов в пресс-тур на фестиваль сексменьшинств? С. 29-31. «Почему государство отрезает трансгендерным людям части их тел?». Автор: Николай Баев. Новое издание прав трансгендеров способно радикальным образом изменить гетеронормативную картину мира, на которую привыкло опираться государство. С. 32-33. «Проституція як приховане насильство». Авторка: Юлія Кобикова. Аналіз реальних витоків проституції наочно демонструє, що її корінь – насильство, тобто певний примус до надання споживачеві (переважно чоловічої статі) сексуальних послуг. С. 34-35. «Участь українських жінок у загальнодержавних електоральних процесах». Авторка: Наталія Олійник. Вагомим показником гендерного паритету в суспільстві є кількісна і якісна участь жінок у політичних процесах, наявність жінок у владних державних структурах всіх рівнів. С. 36-38.

Електронну версію цього номера Ви можете знайти на нашому порталі www.krona.org.ua або замовити, написавши нам листа на електронну адресу press.krona@gmail.com

ГЕНДЕРНИЙ ЖУРНАЛ «Я»

ЗМІСТ

Журнал виходить із 2003 року Засновник і видавець: Гендерний інформаційноаналітичний центр «КРОНА» Директорка: Людмила Гуслякова guslyakova.krona@gmail.com +38 (057) 764-25-75 Головний редактор: Олег Марущенко maruschenko@mail.ru +38 (057) 714-35-94

Стор.

Світлана Шимко СПОРТИВНИЙ ГЕНДЕРНИЙ РЕЖИМ

Катерина Кобченко ЖІНКИ І СПОРТ НА ПОЧАТКУ РАДЯНСЬКОЇ ЕРИ

Ольга Плахотник ЛЮДИ И ГОРЫ: ПОЛ ИМЕЕТ ЗНАЧЕНИЕ?

Експертка журналу: Ольга Плахотнік plakhotnik@mail.ru +38 (057) 714-35-94

Софія Кришталь, Тамара Марценюк ЖІНКИ У ШАХОВОМУ СПОРТІ АБО ГРАЙ ЯК ПОЛГАР

Літературна редакторка: Олена Малахова omalakhova@ukr.net +38 (050) 0308667

Тетяна Бурейчак СПОРТ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЛИЦАРІВ АБО ПОДВІЙНЕ ДНО БОЙОВОГО ГОПАКА

СВІТ СТАЄ СПРАВЕДЛИВІШИМ

Mark Bolak Funteh FEMALE SOCCER IN AFRICA: WOMEN’S VOCAL IN THE GENDER ARENA

Ольга Веснянка ХЛОПЦІ ГРАЮТЬ, ДІВЧАТА СПОСТЕРІГАЮТЬ

Адреса редакції: офіс 28, вул. Артема, 4, м. Харків, Україна, 61002 Тел./факс: +38 (057) 714-35-94 E-mail: press.krona@gmail.com У разі часткового або повного передруку публікацій посилання на журнал «Я», авторок та авторів є обов’язковим. За достовірність інформації відповідають авторки та автори матеріалів. Редакція не завжди поділяє позицію авторок та авторів публікацій.

Олег Марущенко ГЕНДЕРОВАНА ФІЗКУЛЬТУРА: ДЕЩО ПРО «КОРОЛІВ» І «КОРОЛЕВУ»

Фінансовий партнер видання:

Фонд імені Гайнріха Бьолля,  представництво в Україні www.boell.org.ua

Електронну версію цього журналу, а також попередні номери можна знайти на нашому Гендерному порталі www.krona.org.ua або замовити в редакції, надіславши листа на електронну адресу: press.krona@gmail.com

Олеся Кириленко СПОРТИВНА АКТИВНІСТЬ В ГЕНДЕРНОМУ КОНТЕКСТІ

Анастасия Кузина В 40 ЛЕТ ОНА СТАЛА ТРЕТЬЕЙ БАДМИНТОНИСТКОЙ МИРА, И ЕЕ ТУТ ЖЕ... ВЫГНАЛИ С РАБОТЫ

Вера Михайлова СПОРТСМЕН «НЕПРАВИЛЬНОГО ПОЛА» ИЛИ СЕКСИЗМ В БАССЕЙНЕ

На обкладинці зображена редакційна інтерпретація офіційного талісману та спортивних піктограм Олімпіади-80 у Москві. Художнє виконання – Ольга Андрусик. Друк журналу здійснило видавництво «Монограф» Наклад: 500 екз.

W .

U A

СВІТЛАНА ШИМКО

СПОРТИВНИЙ ГЕНДЕРНИЙ РЕЖИМ

Фотохудожниця: Таня-Марія Литвинюк

Якщо мені кажуть, що я повинна бути сильною, я уявляю себе потенційно сильною, я дію у спосіб, що дозволяє мені стати сильною, люди говорять про мою силу, і я навіть відчуваю себе сильнішою. Я стала сильною. І, звичайно, протилежне переконання теж справджується. — Crawley, S.L., Foley, L.J., Shehan, C.L. (2008). Gendering Bodies

Світлана Шимко У 2009 році на Юніорському чемпіонаті Африки з легкої атлетики Кастер Семеня здобула золоту медаль у забігу на 800 метрів. При цьому вона показала час, що став рекордом турніру та національним рекордом Південної Африки. У тому самому році Кастер Семеня стала першою на цій дистанції і на дорослому Чемпіонаті світу з найкращим часом сезону, поліпшивши свій попередній рекорд. Проте легкоатлетка Кастер Семеня увійшла в історію спорту не лише завдяки своїм спортивним досягненням, а, ймовірно, головним чином через гучний гендерний скандал, що розгорівся навколо неї. Після перемоги Кастер на Чемпіонаті світу, їй було тимчасово заборонено брати участь у міжнародних змаганнях, допоки вона успішно не пройде так звану «гендерну верифікацію», тобто зможе довести, що вона – «жінка». Випадок Кастер Семені викликав чимало суперечок та обурення у спортивному середовищі та медіа. Цікаво проаналізувати, що саме турбувало громадськість та посадовців у спортивних комітетах різної значимості. Невже головною причиною занепокоєння було посягання на ідеали «чесної гри» та «рівності» в спорті? Можливо, річ у занадто великих м’язах Кастер Семені, зазвичай нехарактерних для «природного жіночого тіла»? Чи паніка була викликана надзвичайною майстерністю атлетки, що її можна порівняти з вправністю чоловіків спортсменів? Як зазначає дослідниця Шеріл Коул1 «жіноче атлетичне тіло було і залишається підозрілим через свою видиму маскулінізацію і свою позицію на межі, що кидає виклик нормалізованим фемінним та маскулінним тілам» (с. 90). На прикладі Кастер Семені чітко відслідковується взаємозв'язок

W .

між соціальними очікуваннями та фізичними («природними») тілами. Не існує фізичних тіл, відокремлених від соціальних практик, так само соціальний досвід безпосередньо залежить від фізичного тіла. Разом вони конструюють гендеровані тіла2. Особливого значення цей процес набуває у спорті, адже саме останній функціонує за принципами чіткої статево-гендерної сегрегації. У спорті різниця між тілами водночас підкреслюється й маскується. З одного боку, в організації майже всіх видів спорту існує чіткий розподіл на «жінок» і «чоловіків». При цьому вважається, що чоловіки є «фізично сильнішими» за жінок. З іншого боку, спорт — це арена, де багато жінок здатні сформувати тіла та досягти майстерності, що переважать здібності більшості чоловіків. Однак через системне надання переваги спорту, де задіяні чоловіки, та нерепрезентативне висвітлення в медіа, спортивні досягнення жінок залишаються практично непомітними. Візьмімо для прикладу спортивну кар’єру бразильської футболістки Марти: вона 5 років поспіль (20062010) ставала володаркою «Діамантового м’яча ФІФА» як найкраща футболістка планети. Жоден чоловік не має такого досягнення (Зінедін Зідан і Роналдо отримували цей титул лише по тричі). Або згадаймо радянську гімнастку Ларису Латиніну, яка є володаркою найбільшого числа олімпійських нагород у спортивній гімнастиці, або Дару Торрес, єдину американську плавчиню, яка брала участь у 5 Олімпіадах і здобула чотири повних комплекти Олімпійських медалей. Цей список видатних атлеток можна було би продовжувати довго. Проте незмінним залишається ситуація, де ми майже без винятків звикли зосереджувати увагу на спортивних досягненнях чоловіків, тим самим підсилюючи припущення, що чоловіки «фізично сильніші» за жінок. Яким чином у нашій культурі формується ідея про «слабку» та «сильну» («від природи») статі? Яку роль відіграє спорт у цьому процесі? У своїх дослідженнях Райвен Коннелл3 вказує на те, що жінки та чоловіки залучаються до тренувань у спорті в абсолютно різний спосіб. У результаті цього вони формують та відчувають свої тіла по-різному: різні розміри, різні можливості, різна сила. Спорт слугує ме-

ханізмом для тренування протилежних досвідів тілесності. Наприклад, Айріс Маріон Янг у статті «Кидаючи як дівчина»4 описує особливість жінок зосереджувати рух в окремій частині тіла, замість того, щоб використовувати всю його потужність. Дослідниця зазначає, що фізичне втілення фемінності проявляється в практиках тілесного обмеження: «Дівчат навчають активно перешкоджати своїм власним рухам … їм постійно кажуть бути обережними, щоб не забитися, не замаститися, не пошкодити одяг…». У XIX столітті взагалі спорт був протипоказаним для жінок. Вважалося, що жінки, які займаються спортом, поводяться аморально, оскільки це може зашкодити їх репродуктивній функції. Контроль за сексуальністю жінки проявлявся також і в спортивній уніформі, що закривала більшу частину тіла, була незручною, оскільки заважала вільно рухатися, і таким чином обмежувала фізичну активність жінок. Незважаючи на значну емансипацію жінок у спортивних змаганнях порівняно з XIX століттям, міфи щодо негативного впливу фізичних вправ на репродуктивне здоров’я жінки досі є доволі поширеними; у першу чергу таке залякування стосується особливо маскулінних видів спорту, таких як бодібілдинг, важка атлетика та футбол5. Вибір спортивної дисципліни, в якій особа змагається, залежить, зокрема, від того, як фемінність та маскулінність сприймаються в цій дисципліні. Відтак в хокей в основному грають хлопці, а на секцію фігурного катання записуються переважно дівчата. Навіть якщо жінки та чоловіки виступають в однакових видах спорту, часто правила для жіночих та чоловічих змагань відрізняються. Приміром, у професійних баскетбольних змаганнях нещодавнім 6 нововведенням стали різні за діаметром баскетбольні м’ячі, якими грають жінки та чоловіки. У багатьох дисциплінах чоловіки привілейовані змагатися протягом тривалішого часу та довшої дистанції. Наприклад, у великому тенісі жінки грають до двох переможних сетів, а чоловіки — до трьох. У біатлоні жіноча естафета побудована за принципом 4 по 6 км, а чоловіча — 4 по 7,5 км. Легкоатлетична дистанція для бігу з перешкодами для жінок становить 100 м, а для чоловіків – 110 м. Подібних

U A

СПОРТИВНИЙ ГЕНДЕРНИЙ РЕЖИМ відмінностей багато. Таким чином, в самих правилах змагань прописується, що чоловіки нібито сильніші за жінок. Хоча водночас жінки та чоловіки виступають (окремо) в марафоні, що потребує неабиякої витривалості. На думку дослідниць Кроулі, Фолі та Шеан7 відмінності в правилах змагань, хоч і мінімальні, призводять до того, що результати чоловіків та жінок неможливо порівняти, а відтак цей механізм підтримує статево-гендерну сегрегацію в спорті. У нашій культурі спорт сприймається як найважливіший інститут для вираження маскулінності8. Тому для кожного окремого чоловіка причетність до спорту (навіть опосередкована через споглядання телевізійної трансляції спортивних подій, сидячи на дивані) є маркером того, що він – «справжній чоловік». Також атлетичні здібності часто слугують необхідним ресурсом для чоловіків нижчих соціальних прошарків: не здатні продемонструвати свою маскулінність через економічний успіх, вони досягають статусу чоловіка через фізичну силу 9. Варто зазначити, що заохочення чоловіків до спорту відбувається не лише на символічному рівні, а й має конкретне матеріальне підґрунтя. Починаючи з розподілу державного фінансування для дитячих спортивних секцій, закінчуючи гонорарами за виграші на елітних міжнародних змаганнях. Наприклад, за перемогу на Чемпіонаті Європи з футболу у 1989 році німецькі футболістки отримали лише чайний сервіз. А на Вімблдонському тенісному турнірі жінки почали отримувати однаковий з чоловіками грошовий приз аж після 2007 року. Якщо для чоловіків зв’язок зі спортом є необхідною частиною гендерної соціалізації, для жінок спорт часто підпадає під категорію «це не жіноча справа». Через такі гендерні «норми» жінок знеохочують від участі в спорті. Винятковий гендерний контроль відбувається за атлетками, які розвивають особливо мускулисті тіла або перевершують досягнення чоловіків-спортсменів. Результатом найчастіше стають сумніви щодо «жіночності» атлеток (як у прикладі Кастер Семені) або їх гетеросексуальності. Жінки, які виступають в особливо маскулінних видах спорту, вимушені розплачуватися за свою атлетичну майстерність шляхом демонстрації гіперфемінності поза спортивним майданчиком10. Особлива уважність

татом Холодної війни на спортивних майданчиках, де СРСР та США змагалися між собою у кількості здобутих медалей11. У 1960-х дві радянські атлетки, Ірина та Тамара Пресс, на обох спромоглися встановили 26 світових рекордів та здобути 6 золотих Олімпійських медалей. За неабиякі спортивні досягнення та розвинені м’язи, що не відповідали традиційним уявленням про фемінність, сестер Пресс почали підозрювати в тому, що вони «чоловіки»12. Ці події разом з націоналістичними та антикомуністичними ідеями стали приводом для впровадження гендерної верифікації у професійному спорті у 1966 році. Варто зазначити, що в той час, як всі атлетки повинні були проходити принизливі процедури, включаючи так звані «оголені паради» перед комісією, яка розглядала статеві органи осіб, тести на визначення статі ніколи не стосувалися чоловічих змагань13. Така нерівність пояснюється систематичним припущенням, що всі чоловіки мають фізичну перевагу над усіма жінками. І лише чоловік може «вдавати» з себе жінку, щоб гарантовано мати успіх у змаганні з жінками. У результаті ідея «чесної гри», що мала би надавати жінками більше можливостей для участі у спорті, насправді постійно підтверджує соціальний конструкт про те, що жінки слабші. Таким чином, замість того, щоб реалізовувати ідеали «чесної гри» у площині організації змагань для осіб з однаковими пропорціями, вагою, можливостями, іншими характеристиками, головна увага спорту як інституту прикута до статево-гендерної сегрегації, підтримання політики гендерної бінарності та системного конструювання гендеКастер Семеня рованих тіл.

до макіяжу, вбрання, довге волосся, постійні згадки чоловіків-партнерів стають необхідними засобами для уникнення гомофобних закидів. Повертаючись до питання «чесної гри», варто зазначити, що гендерна верифікація у спорті є порівняно новою практикою. Поширеною є думка про те, що вона є побічним резуль-

6 7

10 11

12 13

Cole, C. L. (1993). Resisting the canon: Feminist cultural studies, sport and technologies of the body. Journal of Sport and Social Issues, 17, 77-97. Crawley, S.L., Foley, L.J., Shehan, C.L. (2008). Gendering Bodies. Lanham, MD: Rowman & Littlefield Publishers. Connell, R. W. 1983. Men's bodies. In Which way is up? Essays in sex, class and culture. London: Allen and Unwin. – Р. 153. Young, I. M. (1980). Throwing like a girl: A phenomenology of feminine body comportment motility and spatiality. Human Studies, 3, Р. 137-156. Газета «Високий Замок», Микола Рашкевич (5 вересня 2011) На заздрість чоловікам чи собі на шкоду? Науковці визнали важку атлетику, культуризм та футбол небезпечними для жінок видами спорту. http://www.wz.lviv.ua/articles/97693. З 2004 року, за правилами FIBA (Міжнародна федерація баскетболу). Crawley, S.L., Foley, L.J., Shehan, C.L. (2008). Gendering Bodies. Lanham, MD: Rowman & Littlefield Publishers. Connell, R. W. 1983. Men's bodies. In Which way is up? Essays in sex, class and culture. London: Allen and Unwin. Цей феномен напряму пов’язаний із соціальним розподілом насилля. Lenskyj, H. (2003). Out on the field: gender, sport and sexualities. Toronto: Women's. Press Sullivan, C. (2011). Gender Verification and Gender Policies in Elite Sport: Eligibility and "Fair Play". Journal Of Sport & Social Issues, 35(4), Р. 400-419. Carlson, A. (2005). Suspect sex. Lancet, 366, S 39–40. www.thelancet.com. Sullivan, C. (2011). Gender Verification and Gender Policies in Elite Sport: Eligibility and «Fair Play». Journal Of Sport & Social Issues, 35(4), Р. 400-419.

W .

U A

Катерина Кобченко

Жінки і спорт на початку радянської ери

Катерина Кобченко Початковий період існування радянської влади позначився, як відомо, багатьма кардинальними змінами суспільного життя. Однією з них стала проголошена культурна революція, що мала на меті створення нового типу людини. Важливими складовими цього культурного будівництва були фізкультура та спорт. У цей ранній радянський період історії вони не лише виконували свої прямі завдання – фізичний розвиток населення, його оздоровлення та прищеплення гігієнічних навичок, але й слугували політичній меті – об’єднанню мас, переважно молоді, у колективах, де фізичне виховання поєднувалося з ідеологічним та соціальним, зокрема, антиалкогольною та антирелігійною просвітою. Водночас радянські партійні та державні лідери розуміли неможливість революційної реконструкції суспільства без дієвої участі у ньому жіноцтва та його соціальної активності. Саме тому питання емансипації жінок стало одним з важливих складових радянської політичної доктрини, а сама гендерна політика держави (за сучасною термінологією) набула форм «державного фемінізму» або «емансипації згори». У цьому відношенні фізкультурний рух набув особливого значення, ставши важливим інструментом емансипаційної політики держави, а спортивна активність жіноцтва розумілася як одна з дієвих форм досягнення рівноправ’я статей. Оскільки жіночий спорт хоча й почав свій розвиток у попередні десятиліття, він усе ж посідав у суспільному сприйнятті другорядне значення й трактувався в більшою мірою як форма дозвілля, на відміну від чоловічого спорту, що вже зазнав професіоналізації. У радянській політиці жіночої емансипації фізична культура стала вод-

W .

ночас і метою, і засобом та, як наслідок, – важливою темою радянської пропаганди. Фізична активність, відповідно до уявлень радянських спортивних ідеологів 1920-х рр., таких як Микола Подвойський, могла спричинити зміни в усіх сферах буття жінки. Він вважав робітниць-фізкультурниць найбільш свідомими та передовими представницями свого класу, був переконаний, що «в массе работницы и будут создавать здоровье своего класса и станут самыми лучшими руководителями и воспитателями детей и молодого поколения СССР»1. Проте за умов економічного занепаду, супроводженого революційним піднесенням, що його переживали радянські республіки на початку 1920-х рр., не було вироблено спеціальних підходів до розвитку жіночого спорту. Для цього бракувало матеріальних можливостей, і це суперечило загальним ідеологічним настановам, за якими емансипація фактично розумілася як допущення (та залучення) жінок у сфери, що раніше були цариною чоловічого домінування. Тому майже всі види спорту, за винятком боротьби й боксу (як шкідливих для жіночого здоров’я) визнавалися придатними для жінок. Таким чином, спорт для жінок, окрім свого прямого призначення, став у 1920-х рр. однією з ключових форм маніфестації «рівності» (не просто рівноправ’я) жінок та чоловіків: «Спорт вывел женщину из затворничества «кухни и платьев» на чистый воздух и на солнце, освободил от связанности движений и дал возможность смотреть на мир открытыми и смелыми глазами. Спорт смывает последние пятна той грязи, которой христианский аскетизм замазал человеческое тело. В спорте женское тело – не соблазн и не «сосуд диавольский», а рабочая машина, – такая же, как и мужское тело. Когда она работает хорошо, на нее так же приятно смотреть, как и на всякую хорошо работающую машину»2. Передбачалося, що спорт у вигляді спільних фізичних вправ здатен змінити поведінкові стереотипи чоловіків й сприяти виробленню в них товариського ставлення до жінок, а учасники фізкультурного руху мали стати передовими носіями цієї нової поведінкової моделі. Більше того, фізкультурні заняття мали спростувати ставлення до осіб іншої статі як передовсім до сексуальних об’єктів – як внаслідок самих фізичних навантажень, що коштують спортсменам чимало сил та енергії, так і завдяки спільним заняттям жінок і чоловіків: «Уменьшается

половая возбудимость также и вследствие привычки к обнаженному телу, получающейся при совместных занятиях юношей и девушек. Мужчина и женщина-физкультурники привыкают смотреть друг на друга не как на предмет своих вожделений, а как на соратника и товарища по работе»3. Отже, важливим виявом жіночої емансипації шляхом спорту, її зовнішньою маніфестацією, стала спортивна форма, що була практично однаковою в чоловіків та жінок та складалася, в літньому варіанті, з шортів та майки (щоправда, чоловіки в цей час нерідко виступали з голим торсом). Що ж стосується костюмів для плавання, то тут чоловіче вбрання нерідко нагадувало жіночі закриті купальники, про що свідчать численні фотографії того часу. Якщо ж врахувати матеріальні складнощі післяреволюційних років, легко зрозуміти, що така форма найчастіше виготовлялася самими фізкультурниками з підручних матеріалів: журнал «Физкультура и спорт» навіть розмістив викрійку спортивних трусів. Зрозуміло, що за таких умов про особливу естетику цього вбрання не йшлося. Але порівняно зі скромним жіночим спортивним вбранням попередньої епохи, нинішня фізкультурна форма пережила справжню революцію й символізувала «вивільнення» жіночого тіла в спорті. Таке явище не могло не спричинити конфлікту поколінь: мали місце випадки, коли матері виступали проти участі своїх дочок у спортивних парадах, адже для перших крокування жінок у короткому вбранні центральними площами й вулицями міст, що раніше були місцем військових парадів, а отже символом домінантної маскулінності, могло означати не що інше, як ганьбу. Такі уявлення про поведінкові норми були важливою причиною того, що, попри офіційну агітацію, більшість жінок-робітниць старшого віку фізкультурних занять уникали. «А взять женщину работницу. – Пропонував спортивний кореспондент. – Да чтобы она надела трусы и майку и стала в один ряд с голоногими «девченками»? – Нет. Застыдят. Она этого не может сделать и в кружок не идет»4. Спробою змінити ситуацію було введення на виробництві гімнастичних перерв, особливо на підприємствах зі складними умовами праці. Передбачалося, що цей захід викличе інтерес робітниць різного віку до подальших фізкультурних занять. Візуальні репрезентації фізкультурниць у пресі того часу також віді-

U A

Жінки і спорт на початку радянської ери гравали важливу роль у популяризації фізкультурного руху та водночас створювали певний узагальнений образ типової фізкультурниці. Загалом чисельні фотографії зі спортивних (і не тільки) видань доносять нам переважно типи жінок міцної статури. Така візуальна «дефемінізація» жіночих образів (за Ніною Соболь Левент5) відповідала «класовому» підходу й представляла передовсім типи жінок пролетарського походження. У той час як портрети чоловіківспортсменів нерідко демонстрували мускулисте тіло як результат тренувань, концепція «жіночої краси» передбачала передовсім наявність таких природних даних, як здоров’я та фізична потуга. Частково такі образи успішних спортсменок можна пояснити уявленням про спорт як сферу передовсім чоловічих досягнень; тож, запорукою успіху для жінок мали слугували їхні фізичні дані. Це підтверджується й тим, що нерідко жіночі звершення в спорті порівнюва-

лися з чоловічими. Так, один з авторів підкреслював, що «в лице лучших своих представительниц женский спорт уже далеко перегнал «середняцкий» мужской уровень (спортивних досягнень. – К.К.)6». Кульмінацією такої «маскулінізації» жінки, репрезентованої образами комісарки, робітниці, а в спортивному дискурсі – фізкультурниці, був відомий, іронічно представлений, діалог булгаківських героїв, коли на питання «Вы мужчина или женщина?», було дано відповідь: «Какая разница, товарищ?» На середину 1920-х років пропагандистські заходи щодо залучення жінок до спортивних занять все ж досягли певного результату. Так, у 1928 р. на 205 тис. дорослих чоловіків учасників фізкультурного руху припадало 90 тис. жінок7. У той же час спроби включення у фізкультурний рух ширших кіл жіноцтва було проголошене як їх звільнення від «кухонного рабства» у рамках творення «нового побуту». Проте в цьому

W .

відношенні, як, власне, і у досягненні гендерного партнерства, успіхи фізкультурного руху були найменшими. Неможливість швидких та суттєвих змін складних соціально-побутових умов, у яких перебувала переважна більшість представників пролетаріату, залишала чимало фізкультурнооздоровчих гасел радянської влади суто декларативними. «Конечно, на пути к полному раскрепощению работницы и крестьянки при нашей бедности мы еще сделали немного…», – констатував у 1929 р. журнал «Физкультура и спорт»8. Отже, говорячи про радянську фізкультурну, як і соціальну політику 1920-1930-х років у цілому, слід мати на увазі істотну різницю між задекларованими намірами та фактичними результатами їх впровадження. Чимало з цих гасел так і залишилися нереалізованими з фінансових, соціальних та організаційних причин. А частина взагалі, як засвідчило життя, були лише далеким від нього продуктом революційної риторики. Менш активна участь жіноцтва у тих чи інших формах фізичної активності зумовлювалася і об’єктивними причинами: відсутністю необхідного устаткування, призначеного саме для жінок, нестача жінок-інструкторів, які б найкраще могли підтримати їхні спортивні інтереси. Приміром, серед 34 слухачів перших Всеукраїнських 6-місячних курсів інструкторів фізичної культури у 1925 р. було лише 4 жінки9. Існували й інші суб’єктивні причини, що гальмували розвиток фізкультурного руху на місцях. Перелом, що стався у суспільнополітичному житті в СРСР у 1930-х рр., торкнувся усіх сфер життя, включаючи гендерну політику та тлумачення ролі жінки, які були підпорядковані економічним та військово-політичним потребам розвитку держави. Так, у процесі індустріалізації зростання робітничих кадрів відбувалося переважно за рахунок жіночого контингенту. Нове трудове законодавство 1931-1932 рр. призвело до скорочення кількості «нежіночих» професій, проте більшість жінок виконували важку та некваліфіковану роботу. Стаття Йосипа Сталіна 1939 р. під промовистою назвою «Быт неотделим от политики» демонструвала основні тенденції розвитку радянської соціальної сфери: особисте й сімейне життя громадян розглядалися як питання державних інтересів, а останні, своєю чергою, мали переважати над персональними інтересами особи. У цьому контексті ставлення до жінки та її суспільної ролі поверталося в рамки традиційних гендерних моделей та досягло свого апогею у прийнятті в 1936 р. нових законів, якими регулювалися шлюбно-сімейні відносини, включаючи заборону абортів та ускладнення процедури розлучень.

U A

Катерина Кобченко Починаючи з 1930-х рр. і майже до кінця радянської епохи, «справжня» жінка сприйматися лише як така, що поєднує материнські обов’язки з працею повний робочий день. Така практика отримала в західній літературі означення як «подвійне навантаження» («double burden»). Відповідно в цей час були сформульовані задачі фізкультури для жінок (порядок яких відповідав вищеназваним рольовим пріоритетам): «Наша фізкультура повинна виховати жінку соціялістичної праці, жінку – бійця за Радянський Союз, жінку – здорову матір»10. Революційна риторика та відносно вільні дискусії попереднього десятиліття було практично повністю замінено державною пропагандою мілітаристського характеру. У цьому контексті фізкультурі та спорту було надане особливе значення в сенсі виховання з їхньою допомогою оборонних навичок на випадок війни з імперіалістичними ворогами. Ідея залучення більшої кількості жінок у спорт переважно втрачає свою емансипаційну риторику та включається в загальний пропагандистський контекст підготовки «солдатів революції». Засноване у 1927 р. Товариство Осоавіахім (рос.: ОСОАВИАХИМ – Общество содействия обороне, авиационному и химическому строительству) об’єднує у своєму складі більшість в ійськово - спорти в н их гуртків та проголошує основною метою діяльності військову підготовку. Кульмінацією політики мілітаризації спорту стало запровадження у 1931 р. програми та значка ГПО (рос.: ГТО – готов к труду и обороне). Розповсюдження протягом наступного десятиліття масових військово-спортивних свят і парадів було наочною демонстрацією цих підготовчих зусиль та людської потуги, а в кінцевому підсумку – символу державної міцності. «Страна должна знать своих героев» – інша цитата Й. Сталіна, яка стала керівною також у спортивній політиці. Якщо раніше у фізкультурному русі підкреслювалися його масовість, а прагнення рекордів та особистих перемог таврувалося як ознаки «буржуазного спорту», і видатні спортсмени були покликані уособлювати типовий образ радян-

W .

ської людини та її можливостей, то нині, поряд із масою «невідомих героїв» (як С. Маршака), підносяться цілком конкретні, звеличені й оспівані народні кумири. Вони покликані слугувати національними символами й зразкам для наслідування іншими. Широко розтиражовані в пресі образи пілотів та парашутистів в очах тодішньої молоді були оточені особливою романтичною аурою. Домінуючим типом патріотичної жіночності був образ молодої жінки, що займалася одним з воєнізованих видів спорту11. Не лише спортивні ви-

дання рясніли фотографіями успішних спортсменок, але й, приміром, журнал для жінок «Работница» містив численні фотографії стаханівок, жінок-льотчиць чи парашутисток. Чимало молодих жінок, захоплені патріотичними та антивоєнними гаслами, приєднувалися до осоавіахімівських гуртків. Для багатьох з них

проголошена рівність з чоловіками означала бути «як чоловіки» або «не гірше», ніж вони. Ті з молодих жінок, що підхоплювали кинутий їм офіційною пропагандою виклик, прагнули довести свої здібності собі та оточуючим. Фактично, чоловічий спорт, завдяки своєму все ще провідному статусу, встановлював правила та форми й для жіночих звершень, лише з поправкою в нормативах, відповідно до фізичних можливостей жінок, як це було закріплено у комплексі ГПО. Однією з найбільш популярних жінок- героїнь тогочасного «пантеону» була одна з перших професійних льотчиць Валентина Гризодубова, якій вдалося поєднати свої професійні заняття з материнством. А той факт, що вона, крім цього, захоплювалася лижним спортом, грала на фортепіано та дбала про свою зовнішність, підносив її до рівня зразкової радянської жінки. Завдяки такій ролі «офіційної» героїні у тоталітарній країні, вона мала бути «героїнею в усьому» й не могла уникнути членства в партії чи роботи у державних інституціях: так, В. Гризодубова стала депутатом Верховної Ради СРСР. Звичайно, що її шлях та особистість слугували для багатьох молодих жінок і дівчат джерелом натхнення та прикладом для наслідування. Мілітаризація жіночих спортивних занять у поєднанні з патріотичною пропагандою дали свої результати під час Другої Світової війни: понад 800 тис. радянських молодих жінок зголосилися добровольцями до лав Червоної Армії12. У 1930-ті рр. уявлення про жіночу красу також повертаються до «класичних» канонів, виявом яких стали численні «спортивні Венери» художників Олександра Дейнеки та особливо Олександра Самохвалова. Звернення до класичних грецьких зразків у мистецтві й у зображенні, зокрема, людського тіла широко застосовувалися ними при створенні героїзованих образів радянських

U A

Жінки і спорт на початку радянської ери спортсменів та оспівуванні досконалості людського тіла. Спортивна тематика залишалася єдиною сферою радянського мистецтва, у якій поновлювана пуританська мораль допускала зображення оголеного тіла. Проте такі зображення радянських спортсменів були майже позбавлені еротичного компоненту: це швидше гімни природній красі молодого, здорового тіла. Водночас між невеличкою групою офіційно визнаних героїв та тисячами звичайних жінок існувала прірва, і чимало останніх стикалися із сексистським ставленням їхніх колегчоловіків та страждали від недоліків організації спортивних та воєнізованих занять на місцях. Для більшості жінок єдиною можливістю занять воєнізованими видами спорту, до яких їх заохочувала офіційна пропаганда, були гуртки Осоавіахіму, адже попри бажання значної кількості жінок, їх не було допущено до навчання у льотних школах, а приклади Валентини Гризодубової та Поліни Осипенко залишилися винятками. З іншого боку, прагнення рекордів та підтриманий державою ентузіазм нерідко призводив до трагічних наслідків, таких як катастрофа літака П. Осипенко та її загибель чи значний травматизм серед жінок-парашутисток. Спортивна активність жіноцтва не була ознакою лише радянського суспільства. Подібні прагнення мали й жінки інших країн. Так само і європейські феміністки сприймали спорт як важливий напрям жіночої емансипації. Так, одна з німецьких спортсменок писала у 1927 р.: «Ми вимагаємо, щоб для жінок у спорті не було жодних догм, лише свобода та індивідуальність. Ми вимагаємо, щоб жінка також у цьому напрямку могла розвиватися на благо людства. Ми прагнемо розвивати новий тип жіноцтва, на принципах не статевих, але загальнолюдських»13. Проте якщо цей рух, ініційований самими жінками, мав на меті досягнення свободи та вияв індивідуальності, радянська «емансипація у спорті» відкривала шлях до уніфікації та колективізму, будучи політично детермінованою та контрольованою «згори». Питання, чи такий шлях відповідав прагненням жіноцтва і чи справді слугував їхній емансипації, не може мати однозначної відповіді. Для частини сильних та активних молодих жінок, чиї прагнення та інтереси збігалися

з такою політикою, можливість проявити себе у спортивних чи міліарних заняттях пліч-о-пліч з чоловіками насправді була шляхом емансипації. Спортивна активність також могла допомогти молодим жінкам пролетарського чи селянського походження знайти шлях до навчання чи професійного зростання. Інша частина жінок просто більш чи менш свідомо сприймала форми гендерної поведінки, запропоновані офіційною військово-патріотичною пропагандою, та діяла в її рамках. Такий шлях, звичайно, не був універсальним, через що кількість жінокспортсменок та фізкультурниць, особливо тих, які досягали значних успіхів, у загальній масі жіноцтва все

1 2 3 4 5

6 7 8 9

10 11

ж лишалася незначною: до середини 1930-х рр. кількість жінок серед загальної кількості тих, хто склав базовий рівень нормативів ГПО, лишалася меншою за 20 відсотків. У передвоєнний період історії СРСР, як свідчать факти, спортивний рух залишився суто міським феноменом. Попри пропагандистські зусилля радянської влади, у знесиленому колективізацією і голодом та більш традиційному селянському середовищі фізкультурний рух перебував у зародковому стані. Отже, протягом двох перших десятиліть радянської історії «типовою» фізкультурницею була молода жінка у віці 18-23 років, мешканка великого або середнього промислового міста.

Подвойский Н. Работница и физическая культура // Работница. – 1924. – № 5(17). — С. 30-31. Солоневич И. От кринолина… к хоккею // Физкультура и спорт. – 1928 — № 10. — С. 17. Ивановский Б., пр.-доц. // Половая жизнь и физкультура // Физкультура и спорт. – 1929. — № 16. — С. 4. Радио на помощь физкультуре: [Без автора] // Физкультура и спорт. – 1929. — № 6. — С. 1. Levent, Nina Sobol. Healthy spirit in a healthy body: representation of the sports body in Soviet art of the 1920s and 1930s. Frankfurt/Main: Lang 2004. — P. 90. Достижения советских физкультурниц // Физкультура и спорт. – 1929. — № 10. — С. 7. Буценко А. V-річчя радянської фізкультури на Україні. — Х., 1928. — С. 12. Шире вовлекайте физкультурниц: [Без автора] // Физкультура и спорт. – 1929- № 10. — С. 1. Олейник Н.А., Грот Ю.Н. История физкультуры и спорта на Харьковщине. (Люди, Годы, Факты, 1874-1950). — Х.: ХДАФК, 2002. – Т.1. — С. 71. За мільйони фізкультурниць: [Без автора] // Фізкультурник України. – 1932. — № 5. — С. 1. Никонова О. «Давайте прыгать, девушки!» или советский патриотизм в гендерном измерении // Гендерные исследования. – 2005. — № 13. — С.38-55. Krylova, Anna. Stalinist identity from the viewpoint of gender. Rearing a generation of professionally violent woman-fighters in the 1930s Stalinist Russia // Gender and history, Vol. 16. — № 3. — November 2004. — P. 652. Kopp, Annemarie. Emanzipation durch Sport, 1927 // Frau und Sport. – 1980. — S. 69-70.

W .

U A

Ольга Плахотник

ЛЮДИ И ГОРЫ: ПОЛ ИМЕЕТ ЗНАЧЕНИЕ? 1

«Грепона2 больше нет. Теперь, когда его сделали бабы, ни один уважающий себя мужик не притронется к нему. Жаль, а такой был чудесный маршрут!», – так в 1929 году известный французский альпинист Этьен Брюль отреагировал на первое восхождение девиц, Мирьям О’Брайен Андехил и Алис Дамесм, по суровой мужской классике Грепона, альпийскому эталону эпохи3.

Ольга Плахотник Есть несколько видов спорта и еще несколько видов активного отдыха, связанных с горами – альпинизм, горный туризм, скалолазание и т.п. Просто люди любят горы и ходят в горы – казалось бы, при чем здесь пол? Давайте вначале посмотрим на язык, которыми эти практики описаны. Чаще всего здесь используют выражение «покорять горы», «укрощать стихию»: в такой риторике слышится противостояние человека (культурного, цивилизованного) и природы (дикой, необузданной). В таком способе говорения конструируется вечная и непрекращающаяся борьба двух противоположных начал. Когда человеку удается совершить задуманное (подняться на вершину, пройти запланированный маршрут), то говорят, что «гора покорилась». Когда же не удалось – что же, «гора (скала) не далась, осталась неприступной». А когда люди гибнут в горах, то это представляется как «месть» дикой природы за вторжение в нее человека. Кроме того, в риторике горновосходительства часто слышится, не просто борьба, но также насилие, в частности, сексуальное насилие: «взять вершину», «сделать гору». Как это можно объяснить? Здесь отражается не только бинарность как общая характеристика человеческого мышления (т.е. возможность мыслить только противоположными, полярными категориями), но и явная субординированность между ними. Природа представляется чем-то исконным, до-разумным, в то время как культура возникает позже, и связана с созданием символического, идеального, абстрактного. С помощью разума, культуры («знания – сила») человек пытается установить господство над природой, «окультуривая», «облагораживая» ее.

W .

Однако в гендерной картине мире общеизвестно символическое отождествление культуры – с мужским началом, а природы – с женским. Более близкой к природе считается и физиология женщины, и ее основная общественная роль (материнство), и ее душа, духовная жизнь 4. В то же время мужское начало ассоциируется с разумом, сознанием, мышлением. Поэтому риторика «покорения» отражает не только борьбу культуры и природы, но также то, что покорителем (активно действующим субъектом, так же, как и субъектом активного сексуального поведения) может быть только мужчина. Соответственно, в рамках гендерной системы женщина-горновосходительница не имеет права быть (а если она есть, но тогда женщина ли она?). Это системная, мировоззренческая причина того, почему женщин в альпинизме меньше, чем мужчин, их достижения оцениваются ниже, и само их желание ходить в горы выглядит как проблема. Возможно ли помыслить о взаимоотношениях людей и гор иначе, нежели в рамках описанных выше субъект-объектных отношений? Если возможно преодолеть противопоставление и субординацию природы и культуры, изменить риторику «покорения» на принципиально иную, то проблематика пола в горных видах спорта также может быть переформулирована. Обратите внимание на эти две цитаты: «Будучи существом микроскопического размера, я нахожусь на теле горных Гигантов, я поднимаюсь к ним на голову, это наполняет меня чувством глубокого удовлетворения, чувством абсолютного внутреннего спокойствия»5. «Я могу часами смотреть на гору снизу вверх. Это может показаться странным, но я разговариваю с горой. Я стараюсь понять – ждет она меня или нет, пустит или нет» 6 . Обе фразы принадлежат Герлинде Кальтенбруннер, совершившей восхождения на все 14 восьмитысячников, знаменитой также тем, что она первой взошла на все вершины без использования кислородных устройств. Это яркий пример прин-

ципиально иных взаимоотношений человека и природы – однако было бы ошибкой объяснить их новизну только тем, что это «женская позиция». Скорее, наоборот: изменилась жизнь, изменился альпинизм, он стал намного богаче, разнообразнее в плане стилей хождения и мотиваций. Именно поэтому в горах появилось место для «иного взгляда», так же, как и для «другого пола». Итак, горы, люди и их пол. Я сама имею пол и люблю ходить в горы. Когда-то я написала пару статей на тему «женщины в горах»7, пытаясь понять, почему женщины занимаются экстремальными горными видами спорта, если общество считает это занятие сугубо «мужской территорией». Я опиралась на собственные наблюдения, а также анализировала содержание самого большого русскоязычного веб-портала, посвященного горным видам спорта – www.mountain.ru. Тогда я пришла к следующим выводам. Тема «Женщины и горы» время от времени актуализируется на сайте в виде неких эссе, написанных мужчинами, и содержащих, как правило, привычную мизогиническую установку. Мол, женщина в горах нужна для того, чтобы сидеть в базовом лагере, ждать мужчину с восхождения, готовить ему ужин и греть его в спальнике. Когда-то мы стояли на перевале Вулканологов на Камчатке, 5 женщин и 5 мужчин, однако к восхождению на Ключевскую сопку были допущены только мужчины, хотя некоторые из женщин тоже очень хотели бы пойти. Время от времени на Форуме сайта прокатываются более или менее бурные дискуссии, посвященные одному из «вечных» вопросов «Нужно ли женщинам ходить в горы?» – однако дискуссий на тему «Нужно ли мужчинам ходить в горы?» я не припомню. Наоборот, постоянно подчеркивается мужской характер этого вида спорта: «Вот это для мужчин, рюкзак и ледоруб, и нет таких причин, чтоб не вступать в игру!». Более того, именно альпинизм – это «школа мужества», а также прекрасный способ проверить мужчину «на настоящесть»: Парня в горы тяни, рискни, Не бросай одного его. Пусть он в связке одной с тобой, Там поймешь, кто такой…8

U A

ЛЮДИ И ГОРЫ: ПОЛ ИМЕЕТ ЗНАЧЕНИЕ? Таким образом, четко видно, как конструируется «норма» и отклонение (женщины, дети, люди с ограниченными возможностями и т.п.). Альпинизм для женщин, как любят шутить, это «школа замужества», то есть прекрасный способ найти «правильного мужчину для отношений и брака». Называют и другие мотивы – «хлебнуть адреналина», испытать себя – однако все они предполагают занятия горными видами спорта как нечто временное, что должно остаться на «любительском уровне» и логично завершиться деторождением и наслаждением материнством вдали от опасной природы. Когда же речь идет о профессиональном подходе и высоких спортивных достижениях, риторика становится намного жестче: от обсуждений в стиле «допустимо ли это для женщин», «нужно ли позволять женщинам профессионально ходить в горы» (особенно страсти накаляются по отношению к соло-восхождениям или женским командам) до подозрений «а женщины ли они вообще?».

губки на морозе в 35 градусов, принять кокетливую позу на вертикальной стене, мило улыбнуться, вылезая после 40-метровых вертикальных перил. После этого вы можете делать с мужчинами что угодно. Мужчины у Ваших прекрасных ног (пусть даже и обутых в тяжёлый двойной «Вибрам»)11. Справедливости ради стоит отметить, что за последние несколько лет отношение к женскому туризму и альпинизму существенно меняется: свидетельством тому появление нескольких больших статей на уже упомянутом веб-портале12, и еще больше – на портале Риск.ру13. Сегодня женщины доказывают свою способность ходить в горы не хуже мужчин. Более того, в скалола-

зании есть на сегодняшний день рекорды, установленные женщинами и не повторенные мужчинами. Почему же список имен известных восходительниц на порядок короче, чем аналогичный список восходителей? Здесь очень важно, на мой взгляд, понимать, что альпинизм, как и другие виды спорта и активного отдыха, встроен в доминирующую гендерную систему, имя которой – партиархат. В этой системе женщины всегда субординированы по отношению к мужчинам (так же, как дети – по отношению ко взрослым, цветные – к белым, и т.д.), и здесь очень важно позиционировать два пола как кардинально различающиеся. И тогда то, что «нормально» для одного пола, автоматически выглядит как патология, отклонение для другого.

Я не противник женского альпинизма. Я противник женского экстремального альпинизма, когда фанатично настроенные женщины, взваливают на себя то, что под силу только наиболее подготовленным мужчинам, и пытаются совершать супервосхождения. Они убивают себя, они убивают мужчин, пытающихся спасти их. В самом простом случае они убивают в себе женщину9. И далее: Есть ещё одно чисто мужское выражение: женщина после первого разряда — это уже вьючная лошадь. И это оправдано, как поведением таких женщин (хотя конечно же есть исключения), так и внешностью таких женщин (исключения есть и здесь). Только представьте себе, какая мускулатура развивается у женщин от постоянной переноски 20 килограммовых рюкзаков, а руки женщины, способной 25 раз подтянуться на перекладине? А лицо женщины, продубленное горными ветрами и обожженное горным солнцем? А характер женщины, вынужденной ничем не уступать мужчинам?…10 Очевидно, что желание сохранять незыблемыми различия между женщинами и мужчинами, остается ключевым нарративом в теме горновосходительства и фактора пола: Ходите в горы милые женщины, не бросайте нас там одних, вы нужны нам всегда. Только оставайтесь всегда именно женщинами, а не мужиками в юбке. Не забывайте украдкой поправить причёску, растрепавшуюся от штормового ветра, подкрасить

W .

U A

Ольга Плахотник Если успехи в альпинизме предназначены для мужчин, то женские занятия горными видами спорта постоянно обесцениваются, а такие женщины позиционируются как «ненормальные, не вполне женщины». Поэтому сначала ведутся разговоры о фундаментальной разнице в женской и мужской анатомии и физиологии. А когда постепенно становится очевидным, что не существует объективных физиологических особенностей, которые давали бы мужчинам решающие преимущества перед женщинами в горах, наступает очередь других аргументов. Например – материнство. «Почемуто» считается, что это фактор, который изменяет жизнь женщины намного сильнее, чем отцовство меняет жизнь мужчины.

…я решила не рожать детей. Дети и экспедиции, в которых ты месяцами пропадаешь – не совместимы. Надо оставаться честной по отношению к себе и к своим близким (Герлинде Кальтенбруннер14). По моему мнению, мы, женщиныальпинистки, не должны иметь детей, поскольку риск несчастных случаев слишком высок… Дети могут остаться сиротами или на попечении чужих людей. В моем случае, в 43 года я не могу решиться на детей, пока я рискую в горах. Маурисио, мой муж, согласен со мной (Бадиа Бонилья, мексиканская альпинистка15). Таким образом, комплекс видимых и скрытых причин составляют своеобразный «стеклянный потолок» для

женщин в горах. Многие говорят о существовании «двойного стандарта» в альпинизме для женщин: общество считает спортивный вклад женщин незначительным, и тут же порицает женские занятия горными видами спорта как таковые (обвиняя их либо в том, что они «плохие или никакие матери», либо в том, что те в горах «охотятся на мужчин»). Поэтому многие из известных восходительниц предпочитают восхождения - соло, либо в женских командах. Так они пытаются избежать психологического и физического дискомфорта, неизбежного в смешанных командах. В 1956 году выдающаяся американская альпинистка Мирьям О’Брайен Андехил опубликовала автобиографию под названием «Дайте мне горы», где объясняла желание ходить женским составом, как попытку доказать себе и другим свою состоятельность: Я очень рано поняла, что тот, кто ходит с сильным напарником, может никогда так и не познать саму суть альпинизма, и в любом случае получит только часть эмоций от лазания…В конце концов, он лишь последователь…если же он лидирует, берёт на себя ответственность за успех предприятия, то ему открывается нечто большее…Я не вижу причин, почему женщины не могли бы лидировать в серьёзных восхождениях…но я также осознаю, что если женщина берёт на себя эту роль, то об участии мужчин в проекте не может быть и речи… Я решила попробовать пройти некоторые маршруты не только без помощи гида, но и вообще без мужчины-напарника16 .

Действительно, мужчины - альпинисты часто являются отцами, и никто не упрекает их за то, что их спортивные достижения имеют место за счет длительных экспедиций вдали от дома и детей. Альпинистки же, являющиеся матерями, подвергаются за то же самое огромному социальному давлению. Когда выдающаяся Элисон Харгрейвз поднялась на Эверест и погибла вскоре на вершине К-2, пресса неистовствала в травле Элисон как безответственной матери, осиротившей ради своих амбиций двух малолетних детей. То, что ее муж полноправно заботился о детях во время длительных экспедиций жены (так же, как и после ее гибели), в расчет брать отказывались. Дискуссии длились несколько лет и затихли только потому, что больше ни одна из горновосходительниц высшего уровня не была матерью. Все больше альпинисток высокого уровня сегодня сознательно отказываются от материнства, опять же рискуя показаться для общества «ненастоящими женщинами»:

W .

U A

ЛЮДИ И ГОРЫ: ПОЛ ИМЕЕТ ЗНАЧЕНИЕ? Спустя полвека, Катрин Дестивель: Когда ходишь в смешанной команде, каждый скажет: «Понятно, всю работу за неё делают мужики», – я вынуждена принять это, если лезу с мужчиной».17 Юнко Табей, известная как первая женщина, ступившая на вершину крыши мира, участвовала в 44 женских экспедициях (самые громкие – Шиша Пангма, Победа, Мак Кинли, Эйгер…), говорит так:

Чтобы продвинуть именно такой подход, Ирина инициировала ежегодный конкурс среди женщин и женских команд на получение специального кубка – Стальной Ангел: Стальной Ангел – это награда за наивысшее достижение именно в чистом в женском стиле… (выделено автором). Это должны быть не мужские достижения, вымученные женщинами. А именно красивые женские восхождения в красивом женском ЧИСТОМ стиле. Это должны

Я получаю гораздо больше удовлетворения от участия в женских экспедициях, нежели в смешанных. Когда у всех сходные физические данные, ты лезешь на равных. И мне гораздо комфортнее находиться в палатке, когда вокруг твои подруги. Я чувствую себя счастливее, когда мы преодолеваем трудности женским коллективом.18 Интересно, что мужчины реагируют на женский альпинистский сепаратизм чаще всего негативно (впрочем, как и на любой другой женский сепаратизм в публичной сфере). Когда в 1974 году под пиком Ленина в полном составе погибла женская альпинистская команда под руководством Эльвиры Шатаевой, эта трагедия зачастую объяснялась тем, что в группе не было мужчин, которые бы их спасли. Объективные обстоятельства происшествия, а также то, что в группу входили спортсменки высочайшего класса и уровня подготовки, в расчет обычно не принимались…. Преодолевая «стеклянный потолок» и «двойные стандарты», женщиныальпинистки удивительным образом воспроизводят основные направления феминистских теорий, вернее, двух основных подходов: феминизма равенства и феминизма различия. В рамках первого проводится идея о том, что люди не должны делиться по признаку пола в оценке их спортивных достижений. Не имеет значения кто – женщины, мужчины или смешанная команда – достигли того или иного результата. Феминизм различий стоит на противоположных позициях, утверждая принципиальное отличие и уникальность женского опыта. Одна из российских идеологов такого подхода в альпинизме, Ирина Морозова, говорит: Женщины абсолютно другие, и их восхождения и проекты тоже должны быть абсолютно другими. И оценивать достижения у женщин надо не по меркам мужских проектов, а по собственным меркам.19

быть наивысшие достижения, возможные без применения грубого насилия над собой и над горами 20 . Однако эта концепция стала объектом серьезной критики как со стороны мужчин и мужского руководства Федерации альпинизма, так и многих женщин, придерживающихся, скорее, идеологии феминизма равенства. Дискуссии продолжаются, а женский альпинизм тем временем развивается и множится: Пока все спорят, есть ли у нас женский альпинизм, и сколько в нем промилей, спешу вам сообщить, что на вручение национальной премии по альпинизму девушки успешно расхватали большую часть призов…21. Цитата в качестве эпилога (и, увы, эпитафии – памяти Маши Хитриковой): - Высокие горы – это место, подходящее для женщин, как считаешь? - Да ты что! Кухня – вот подходящее место для женщин. Ну может еще пляж… там где тепло и солнышко. Точно не высокие горы. Там же холодно, голодно, и водятся одни небритые и грязные мужики. Совсем не подходящее место… Но… В общем, у каждой женщины, попавшей на высоту, наверное, своё «но», помогающее каждый сезон делать «неправильный» выбор места отдыха.22

1 2 3 4

5 6 7

8 9

10 11

15 16 17 18 19 13

20 21

Выражаю искреннюю благодарность Леониду Смидовичу за помощь в подготовке этой статьи. Грепон – вершина в Альпах, популярная у альпинистов в начале ХХ века. Эпиграф к статье Анна Пиунова “Женский альпинизм. Двойной стандарт” (http://www.mountain.ru/). Ортнер Шеррі Чи співвідноситься жіноче з чоловічим як природа з культурою // Ґендерний підхід: історія, культура, суспільство. Під редакцією Ліліани Гентош, Оксани Кісь. – Львів ВНТЛ-Класика 2003. — С.134-150. (Sherry B. Ortner. Is Female to Male as Nature to Culture? // Zimbalist Rosaldo, Michell and Louise Lamphere, eds. Woman, Culture, and Society. Standford, 1974. P. 67-87). Герлинде Кальтенбруннер – портрет в не мягких тонах (http://www.risk.ru/users/gaugin/2491/). Там же. См., например: Плахотник О. Феминизм в горах: партизанское подполье (http://takaya.eu/texts/ essay/alpinism/). В.Высоцкий, Песня о друге. Олег Малышев Женщины в горах // http://www.mountain.ru/people/OlegMalishev. Там же. Там же. См.: Carolyn Moreau “Почему женщины стали ходить в горы”, “Некоторые знаментательные даты из истории женского альпинизма”, Анна Пиунова “Женский альпинизм. Двойной стандарт” и др. (http://www.mountain.ru). http://www.risk.ru/ Герлинде Кальтенбруннер – портрет в не мягких тонах (http://www.risk.ru/users/gaugin/2491/). Женщины. Альпинизм. Материнство (http://www.risk.ru/users/lalena/10131/). http://www.mountain.ru/article/article_display1.php?article_id=649. Там же. Там же. Ирина Морозова, Стальной Ангел. Что за РОЗОВЫМ фасадом? Реалии (http://www.risk.ru/users/ mirise/18996/). http://www.risk.ru/users/mirise/9071/ http://www.risk.ru/users/chuh/19102/ Маша Хитрикова «Нас было трое: я, Олька и наше огромное желание!» – интервью Риск.ру. (http://www.risk.ru/users/robinsya/191993/). Мария Хитрикова, одна из лучших украинских альпинисток, погибла 2 марта 2012 года на Эльбрусе.

W .

U A

Софія Кришталь, Тамара Марценюк

ЖІНКИ У ШАХОВОМУ СПОРТІ АБО ГРАЙ ЯК ПОЛГАР

Софія Кришталь Навіть на рівні хобі існує стереотип, що шахи – чоловіча справа. Уявлення про цей вид спорту в багатьох асоціюються зі спогадами, де у дворі за столом чи в парку на лавочці дідусі (а не бабусі) грають між собою в шахи. Зокрема, про це зазначає соціологиня Світлана Оксамитна: «Певні види хобі та занять у вільний час також набули чіткого гендерного забарвлення, наприклад, мисливство, рибальство, гра в шахи чи доміно – для чоловіків»1. Навіть відомі шахісти, як-от Роберт Фішер, мізогінічно висловлювався щодо жінок у шахах: «Вони всі слабкі, всі жінки. Вони дурні в порівнянні з чоловіками. Ви знаєте, вони не повинні грати в шахи. Вони як початківці. Вони програють кожну гру, коли грають проти чоловіків. У світі не існує шахістки, у якої я б не виграв, давши у фору коня»2. Це яскраво демонструє, які стереотипи домінували у шаховому світі ще зовсім недавно. Не дивно, що жінка не завжди комфортно почувалася в такому товаристві. Як згадує відома гросмейстериня, віце-чемпіонка світу з шахів, переможниця двох Всесвітніх шахових олімпіад Кіра Зворикіна, коли жінкам дозволили брати участь у чоловічих турнірах, то чоловіки-шахісти часом всією поведінкою виявляли зневажливе ставлення до учасниць змагань. «Гольденов, програвши мені, демонстративно спльовував вбік і звертався до зали: «Кому програв! Кому програв!». Хаджимурадов стогнав: «Як повернусь додому? Що скажу аксакалам?» – розповідала шахістка в одному зі своїх інтерв’ю3. Відомим є і факт, пов’язаний з першою чемпіонкою світу Вєрою Менчик. Вона єдина у 20-30-х рр. ХХ ст. регулярно брала участь у чоловічих турнірах, хоча, як правило, опинялася у нижній частині турнірної таблиці.

W .

Однак варто врахувати, що вона грала із найсильнішими шахістами того часу. Тоді чоловіки-шахісти начебто жартома придумали так званий «клуб Вєри Менчик», до якого входили ті чоловіки-шахісти, які їй програвали. Зауважимо, що згодом таких набралося аж 147 осіб, і ще 147 були «кандидатами в члени клубу», тобто, вони зіграли з нею внічию4. Однією із об’єктивних причин нижчих досягнень жінок у шахах є те, що жінки значно пізніше за чоловіків професійно почали займатися цією грою. Перший міжнародний шаховий турнір серед чоловіків був проведений у 1851 р., тоді як жіночий – лише у 1927 р.5 Перша чоловіча олімпіада відбулася у 1927 році, і проводилася регулярно щодва роки (щоправда була тривала перерва, пов’язана з Другою світовою війною). Перша жіноча шахова Олімпіада відбулася лише у 1957 р., і надалі такі змагання проводилися з різною періодичністю – 2, 3, 6 років аж до 1976 року, коли Міжнародна шахова федерація (ФІДЕ)6 прийняла рішення проводити їх разом з чоловічими в одному місці щодва роки. Чоловічі змагання завжди викликали велике зацікавлення у громадськості, до них була прикута увага преси. Жіночі змагання висвітлювалися значно слабше. Промовистим є факт, що, скажімо, історія започаткування і проведення чоловічих олімпіад неодноразово висвітлювалася авторами різних країн. Навіть нещодавно видана книга «Всесвітні шахові Олімпіади. 1927-2006»7, незважаючи на узагальнену назву, присвячена лише чоловічим турнірам, а про жіночі змагання такого ж рівня у літературі обмаль інформації. Ще півстоліття тому відома югославська шахістка, учасниця багатьох змагань на першість світу (1954-1981 рр.) Мілунка Лазаревич передбачала, що покращення умов життя жінок сприятиме, зокрема, і підвищенню їхнього класу гри за шахівницею, а відтак жіночі турнірні досягнення зрівняються з чоловічими8. І справді сьогодні жінки успішно конкурують з чоловіками на престижних міжнародних турнірах. Так, на недавньому відкритому турнірі (або як їх ще професійно називають – «оупені»),

Тамара Марценюк найбільше очок (по 8) здобули 46-річний англійський супергросмейстер Найджел Шорт та 17-річна китаянка, чемпіонка світу Хоу Іфань. Окрім того, ще з десяток шахісток (а брало участь у цьому турнірі чимало жінок) виступили досить вдало.

Чоловічі та жіночі рейтинги у шахах

Позитивним зрушенням у жіночих шахах є неухильне зростання кількості професійних шахісток. Проте, як слушно зауважує російська гросмейстриня Наталія Погоніна, оскільки жінки прийшли в шахи зовсім недавно, їхня чисельність ще не є достатньою для складення повноцінної конкуренції чоловікам9. Це яскраво демонструють офіційні рейтинги, представлені на сайті ФІДЕ. Зазначимо, що є загальний рейтинг і окремо – жіночий рейтинг. Тут можна провести аналогію із становищем жінок у сучасному бізнесі. Жінок виділяють в окрему групу, яка, через досвід перебування у підпорядкованому порівняно з чоловіками становищі, має нижчі здобутки. Як видно з рейтингу, рівень гри шахістів є набагато вищим, ніж шахісток. Зокрема, станом на 1 березня 2012 року у топ-100 шахістів10 є лише одна жінка – Юдіт Полгар, яка займає 29 позицію. При цьому вона програє першому номеру 124 очки. Варто зауважити, що Юдіт Полгар – взагалі єдина жінка, рейтинг якої перетнув межу 2700. Другий номер в жіночому рейтингу програє Юдіт цілих 70 очок, тобто різниця є разючою. Діапазон рейтингів першої сотні чоловіків-шахістів 2652-2835, першої сотні жінок – 23632709, причому планку 2600 подолала, крім Полгар, лише одна шахістка. В юніорській двадцятці ситуація схожа: в середині загального списку є

U A

ЖІНКИ У ШАХОВОМУ СПОРТІ АБО ГРАЙ ЯК ПОЛГАР одна дівчина Хоу Іфань, а діапазони рейтингів у перших двадцяти хлопців – 2559-2767, проти 2294-2639 у дівчат11. Порівнявши дані рейтинг-листів станом на 1 січня 2012 року і 1 березня 2012 року, зауважимо, що рейтинги більшості найсильніших шахісток за останні два місяці зросли, що свідчить про покращення рівня їхньої шахової майстерності.

Соціалізація спортсменок і шахи

Емпіричний матеріал дослідження – 4 глибинні фокусовані напівструктуровані інтерв’ю12 (3 жінки, 1 чоловік; вік – від 18 до 44 років; шаховий досвід – як мінімум 10 років) та 8 експертних інтерв’ю (6 чоловіків, 2 жінки; виступають за Україну, Росію, Вірменію, Грузію, Туреччину, Іспанію)13. Польовий етап відбувався протягом листопада 2011 року – лютого 2012 року. Глибинні інтерв’ю проводилися особисто, експертні – в режимі Інтернет-переписки (зважаючи на важкодоступність респондентів і респонденток). На початку інтерв’ю Марія зазначає: «звичайно, я помічала (що хлопців на турнірах багато – прим. авт.), але я не вважала, що вони повинні грати сильніше, я зажди намагала-

ся в них вигравати». Спортсменка не вважає, що існують суттєві гендерні відмінності щодо рівня гри чоловіків та жінок. Навпаки, респондентка критично реагує на гендерні стереотипи щодо рис маскулінності та фемінності у суспільстві та намагається їх долати: «жінки грають слабше, поперше, тому, що вони думають, що грають слабше, тобто вони вже самі налаштовані на те, що вони гірше займаються шахами і гірше грають». З іншого боку, у цьому гендерно сегрегованому спорті Марія не готова самотужки долати гендерні стереотипи. Так, хоча змалечку батьки їй говорили: «Ти повинна вигравати у чоловіків, чим частіше ти в них будеш вигравати – тим краще»; вони не заперечували можливості досягти успіху у чоловічих шахах. Але тим не менше, Марія рідко бере участь у чоловічих турнірах, тому що в них у жінок менше шансів виграти. Як і Марію, Аню теж саме батьки спонукали займатися шаховим спортом, вони «обоє закінчили університет фізичної культури, а вчилися вони там на тренерів, тому коли вони закінчили навчання, то планували, щоб я і сестра займалися шахами». Дівчинка почала грати у шахи в 2 роки, з 4-5 років ходила до шахового клубу. Зма-

W .

лечку Аня не відчувала себе слабшою за хлопців, адже, з її слів: «ми не були на однаковому рівні, я була на вищому рівні. Хіба там може серед геть старших хлопців, які мали 12 років, але це було нормально, бо якщо вони старші, то природно, що вони займаються більше, і я грала від них слабше». Тато натренував Аню таким чином, аби вона була гідною суперницею своїм одноліткам. Однак, наступні роки соціалізації у конкурентному середовищі респондентки відбувалися, очевидно, не без впливів гендерних стереотипів, усталених суспільних уявлень про роль і становище жінок у професійному спорті. Адже на запитання про те, чому хлопців більше у шахах, дівчина відповідає: «…поперше, шахи вважаються спортом. І якось звичніше, що хлопці мають бути сильніші, що їх має бути більше, і я не знаю, як це…. І є загальна статистика дівчат і хлопців у спорті: загалом і в шахах. І в ній менший відсоток дівчат ніж хлопців. Зрештою, і зараз відомо, що хлопці грають сильніше за дівчат». Тобто, власним прикладом долаючи стереотипи про становище жінок у професійному шаховому спорті, Аня ретранслює ті ж стереотипи.

U A

Софія Кришталь, Тамара Марценюк Наталя із гендерними стереотипами зіткнулася на початку своєї професійної кар’єри, адже її вчитель і такий первинний агент соціалізації як батько зазначав, що шахи – «це серйозна гра, що вона складна, що вона для жінок досить складна, і щоб я краще пішла і зайнялася чимось іншим». Мама дівчинки не вміє грати в шахи. Усюди, куди респондентка ходила з батьком грати в шахи (Майдан «Ринок», шаховий клуб), грали лише чоловіки. Респондентка стикалася із ставленням, наче шахами можуть займатися тільки хлопці і це чоловіча гра. «...Ну завжди хлопців було більше, тому що це така більше чоловіча гра, більше мислення... Якось дівчаткам вона менш цікава назагал». У відповіді респондентка демонструє гендерні стереотипи щодо професійних навичок: «все, що якось пов’язане з мисленням, логічним мисленням. Якось так стається все-таки, що дівчаток там значно менше, ніж хлопців». Для Олега, на відміну від трьох попередніх респонденток, залучення у шаховий спорт відбулося не через сімейне оточення (батьків), а завдяки сусідам по вулиці («за сусідським столиком збиралася компанія, яка грала в шахи, в карти, під грушею, на відкритому повітрі»). З дівчат шахісток у його місті він зміг назвати лише одну, але сказав що вона була для нього справжнім прикладом того, як можна стати хорошою шахісткою. Проте його погляди на місце жінок у спорті є гендерно стереотипізованими: «Це нормально, що хлопці грають сильніше за дівчат. А в теніс хто грає сильніше: дівчата чи хлопці? А в футболі хто сильніше, а в боксі, хто сильніше? Хлопці чи дівчата? От який ти знаєш вид спорту, що дівчата сильніші? Ну, крім тих, де хлопці не виступають?». Олег, який професійно займався кількома видами спорту – волейболом і шахами – обрав шахи через їх меншу залежність від будови тіла: «Я розумів, що зі своїм зростом добитися високих результатів в професійному волейболі буде надзвичайно тяжко. Тому я вибрав шахи». Доцільно припустити, що для нього шахи є менш престижним професійним спортом, оскільки вони більш доступні широкому загалу охочих (зокрема, і дівчатам).

Чому жінки поступаються чоловікам у професійному шаховому спорті: пояснення респонденток

У професійному спорті, як і загалом на ринку праці, саме жінки, на відміну від чоловіків, стикаються з явищем необхідного подвійного навантаження – домашніх обов’язків, що забирають чимало часу. Спортсменки і спортсмени, аби тримати відповідний професійний рівень, змушені працювати по 10 годин на

W .

день, у тому числі й у вихідні. Очевидно, що у жінок в середньому менше можливостей займатися професійним шаховим спортом. Марія звертає увагу на проблему подвійного навантаження у жінок-спортсменок: «жінки в більшості займаються шахами набагато менше за чоловіків. У них більше, так би мовити, справ жіночих. А чоловіки більше сконцентровані тільки на шахах і вони нічим не зайняті». Також Наталя зазначає: «у дівчат інші пріоритети в житті, що в дівчаток на першому місці все-таки сім’я, створення сім’ї, діти, сімейне вогнище і таке інше». Вона наводить приклад Юдіт Полгар. Оскільки та зараз одружена, то в неї нема часу займатися шахами по 10 годин на день, як це було до того, тому що домашні клопоти дуже зв’язують її. Аня ж пояснює кращі результати чоловіків у шахах їхніми фізичними даними: «Через витривалість вони можуть краще і довше займатися, а якщо це триватиме довший час, то відповідно і рівень у них буде вищий». До фізичних показників звертається і Наталя, надаючи такий приклад: «коли в тебе дуже мало часу і ще тре-

своїй чоловічій суті – мобілізує їх та екстремальність – грають досить точно, швидко, ефективно». Основною проблемою того, що дівчата грають слабше за хлопців, Олег вбачає історичний фактор: «Зараз жінки вже починають наздоганяти чоловіків, і вже є перші «жіночі дошки», кращі шахістки можуть складати конкуренцію кращим шахістам. Хоча десяток років назад про це навіть мріяти не можна було». Марія вказує на різницю у процесі мислення чоловіків і жінок, що є стереотипним баченням: «Хоча в дуже багатьох питаннях чоловіки думають логічніше. Вони бачать найголовніше – суть». Вона вважає, що думки чоловіків є чіткішими, і чоловіки не розпорошуються на дрібниці. Саме це й дозволяє їм грати зосереджено і, як результат, якісніше. Окрім того, респондентка вказує на гендерні особливості гри у шахи: «…жіночі шахи є більш агресивними, ніж чоловічі. Навіть жінка може думати, що от, іду всіма фігурами вперед, я ж виграю. Але все тому, що вона не розуміє суть позиції».

ба зробити багато ходів, кров’яний тиск у цей час у спортсменів-шахістів сягає до 200, до 240». Також Наталя наводить ще й психологічний чинник. Як вона стверджує, дівчата більш болісно сприймають поразку, ніж хлопці. Саме тому після програної партії їм так важко знову взяти себе в руки і продовжувати турнір. Те ж саме стосується і різного роду екстремальних ситуацій. Коли під час партії наступає цейтнот (коли залишається дуже мало часу), то дівчата починають панікувати і губляться. «А хлопці по чисто якійсь

Прояви гендерної нерівності у сучасних шахах

Із нижчим рівнем гри шахісток порівняно з чоловіками пов’язана нижча оплата їхньої праці. Призові виплати у чоловічих і жіночих турнірах істотно відрізняються не на користь останніх. Так, призовий фонд матчу на першість світу між Вішванатаном Анандом і Веселином Топаловим (2010 р.) склав 2 млн. євро, тоді як призовий фонд аналогічного матчу між Хоу Іфань і Хампі Конеру (2011 р.) становив 200 тис. євро. До недавнього часу гонорари шахісток були

U A

ЖІНКИ У ШАХОВОМУ СПОРТІ АБО ГРАЙ ЯК ПОЛГАР настільки незначними, що навіть найкращі з них не могли розглядати шахи як основну професію. Це і є вагомою причиною того, чому жінок так мало у цьому виді спорту. Також на те, що жінок менше в цьому виді спорту, впливають гендерні стереотипи, що шахи – це традиційно чоловіча гра. Н. Погоніна наводить приклади того, як дівчаткам батьки менше дозволяють їздити на турніри, що, звичайно, знижує їхню можливість розвивати свою шахову майстерність. Окрім того, традиційний стереотип про те, що жінкам місце вдома – на кухні, також відіграє роль. Жінкам важче ставати професійними шахістками, адже вони стикаються із проблемою «подвійного навантаження», суспільного очікування бути хорошою господинею та матір’ю. Схожі думки з приводу гендерної нерівності в шахах висловлює ексчемпіонка світу росіянка Олександра Костенюк14. Вона зауважує, що в дитячих турнірах кількість хлопчиків і дівчаток є приблизно однаковою. Проте, коли дівчата досягають двадцятирічного віку, їх стає помітно менше: одні йдуть на навчання, інші вирішують створити сім’ю. Шахістки, як правило, ведуть кочовий спосіб життя: вони постійно на турнірах, на зборах, тому їм важче, ніж чоловікам суміщати шахи та сімейне життя, у тому числі й материнські обов’язки. Окрім того сьогодні, якщо дівчинка хоче чогось досягти в шахах, у неї повинен бути достатньо великий тренерський штаб. Але на даний момент ніде не створено таких умов, хіба що в Китаї. Знаковим явищем у шаховому світі стала поява сестер Полгар. Жужанна, Юдіт та Софія Полгар – шахістки, родом із Угорщини. Їхній батько, вважаючи, що геніями не народжуються, а стають, провів невеликий експеримент. З дитинства дівчатка займалися по 8 годин на добу шахами, що дало свій результат15. Юдіт Полгар наразі є найсильнішою шахісткою в світі; вона грала переважно в чоловічих турнірах. Цей випадок демонструє, наскільки гендерна соціалізація впливає на подальший розвиток дитини. Максим Наумов пише про те, що причиною цього є той факт, що її тренував батько, який упевнений, що жінки здатні грати нарівні з чоловіками. І саме тому у дівчинки не виникало сумнівів, що це не так16. Респондентка Марія зазначає про зверхнє ставлення чоловіків до жінок у шахах. Зокрема, вона наводить приклад про особливості аналізу чоловічих і жіночих партій: «Ну і чоловічі партії нормально аналізуються, а жіночі партії «Ну, як ти туди пішла? Ну і чого ти це зробила? Ну і про що ти тоді думала?». Доцільно припустити, що чоловіки вважають свою гру до-

вершенішою, помилки – припустимими, в той час як жінки немовбито не мають жодного права помилятися. Про це згадує й Аня: «…якщо дівчина щось не так зробила, ну то помилилася, а от як хлопець, то на цьому так не акцентується увага». Марія зазначає, що у чоловічих турнірах нагороди, як правило є більшими. До того ж, інколи трапляється й таке, що чоловіків поселяють у кращі готелі. Різне матеріальне становище спортсменок і спортсменів пояснюється тим, що чоловіки краще грають і мають вищий рейтинг. Також Марія наголошує на різному

ставленні тренерів до хлопчиків та дівчаток: «…дівчина не хоче займатися шахами, то тренер говорить: «Ну добре, якщо ти не хочеш займатися, то можеш собі піти там погуляти». А якщо хлопець не хоче – то він вже може якось настояти на заняттях і казати: «Ні, я тебе нікуди не відпущу. Давай, все-таки, працюй далі». І хлопець до цього ставиться з більшим зрозумінням, ніж дівчина. Тому що вона може образитися, бо вважатиме, що до неї якось неправильно поставилися». Тобто навіть серед тренерів є поширеними стереотипи про вразливість дівчат та стриманість у почуттях хлопців. З подібних прикладів можна зробити висновок, що до 1

2 3

4 5 6 7

дівчат ставлення є поблажливим. У суспільстві поширений стереотип, що шахи не можуть бути основним заняттям для дівчини, і тому тренер не сприймає її як серйозну шахістку, саме тому він і не тримає такої жорсткої дисципліни, як у випадку з хлопцями. Хоча дівчата-спортсменки на власних прикладах долають ці стереотипи, як-от Марія зазначає: «…я не відчуваю ніякою проблеми, щоб 5-6 годин сидіти і постійно думати і не відволікатися». Шахістки на професійному рівні почали виступати лише у середині минулого століття, та й кількість їх була незначною. На початку зародження жіночих шахів їх представниці стикалися з великою кількістю проблем: несприйняттям і нерозумінням у суспільстві, з іронічним ставленням чоловіків-шахістів, засобів масової інформації, з гіршими умовами проведення змагань, низьким рівнем фінансування, що й призводило до повільних темпів популяризації цього виду спорту серед жінок. Як у середовищі шахістів- професіоналів, так і у суспільстві загалом склалися певні стереотипи щодо місця й ролі жінки у шахах. І хоча більшість шахісток це заперечують, вважають, що жінки не поступаються чоловікам ні за витривалістю, ні за здібностями до шахів, визнають за потрібне змагатися з чоловіками, але підтверджують, що поступаються чоловікам-шахістам за рівнем гри. Про це свідчать і результати досягнень жінок і чоловіків у шахах, які вміщені у рейтинг-листах ФІДЕ. Основними чинниками меншої успішності шахісток називають менший досвід фахового залучення жінок до шахового спорту, більшу зайнятість жінок домашнім господарством, сім’єю, гендерні стереотипи тощо.

Основи теорії гендеру: Навчальний посібник / [відповід. ред. М. М. Скорик]. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 158 Неофіційна домашня сторінка Боббі Фішера. – Режим доступу: http://www.bobby-fischer.net. Кира Зворыкина: «Мои часы не остановились». – Інтерв’ю // Вечерняя Москва. – 2004. – 1 октября. – № 185 (23983). – Режим доступу: http://www.vmdaily.ru. Вера Менчик – первая чемпионка мира по шахматам. – Режим доступу: http://www.wild-mistress.ru. Авербах Ю.Л., Туров Б.И. Шахматные Олимпиады. – М.: «Физкультура и спорт», 1974. – 302 с. Офіційний сайт Міжнародної шахової федерації. – Режим доступу: http://www.fide.com. Ханамирян Г.С. Всемирные шахматные Олимпиады. 1927 – 2006. – Ереван: Авторское издание, 2006. – С. 8, 14 Лазарєв Ю. Розумницям слава! // Інтернет-газета “Шахова Україна”. – 2012. – 7 березня. – Режим доступу: http://www.chesspage.kiev.ua. Погонина Н. Женщины и мужчины в шахматах – крушение стереотипов. – Режим доступу: http:// www.pogonina.com. Top 100 Players March 2012 // Сайт Міжнародної шахової федерації (ФІДЕ). – Режим доступу: http://ratings.fide.com. Top 20 Juniors March 2012 // Сайт Міжнародної шахової федерації (ФІДЕ). – Режим доступу: http:// ratings.fide.com. Зауважимо, що, відповідно до правил забезпечення анонімності, респонденткам і респондентам надано вигадані імена. У статті через обмежений обсяг використані лише дані глибинних інтерв’ю. Александру Костенюк боятся женщины. – Інтерв’ю // Интернет газета Дни.Ру. – 2008. – 3 мая. – Режим доступу: http://www.dni.ru. Hess M. Chess Grandmaster Susan Polgar's life is portrayed in the new BBC radio documentary «Chess Girls». – Режим доступу: http://susanpolgar.blogspot.com/2011/06/chess-girls.html. Там само

W .

U A

Тетяна Бурейчак

СПОРТ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЛИЦАРІВ АБО

ПОДВІЙНЕ ДНО БОЙОВОГО ГОПАКА

Тетяна Бурейчак Дискурс національного відродження в Україні, починаючи з кінця 1980-х років, інтенсифікував процеси пошуку автентичних українських традицій, що мали б скласти основу національного самовизначення. Паралельно з історичними розвідками ці обставини уможливили та легітимізували й активну політичну та культурну міфотворчість, за якою через відсутність достатніх наукових фактів та доказів традиції винаходилися та презентувалися як такі, що мали місце та нині потребують відродження. Описана ситуація класично вкладається в схему симуляції реальності, запропоновану відомим французьким постмодерністом Жаном Бодріяром. Суть останньої полягає в тому, що симулякр – модель реальності (якої ніколи не існувало) – передує самій реальності й таким чином визначає її. Референційні симулякри апелюють до симульованих уявлень про минуле та мають утопічну мету – ці уявлення законсервувати, тим самим доводячи їх легітимність для сучасності. Однак проблема не обмежується лише викривленнями та маніпуляціями в розумінні реальності, наприклад, української історії. Наслідком легітимізації симульованих уявлень стає перевизначення ідеології, соціальних нерівностей та відносин влади, що, у випадку повернення до традицій, посилює патріархат та домінуюче положення чоловіків в публічній та приватній сферах. Конкретні механізми, які при цьому задіюються, є дуже різноманітними. Одним із симптоматичних прикладів такого винайдення традицій в пострадянській Україні є бойовий гопак. Система бойових мистецтв з такою назвою була створена Володимиром Пилатом в кінці 1980-х років у Львові. Попри свою коротку історію, стрімке

W .

Перші три рівні майстерності – учнівські: жовтяк, сокіл та яструб, які відповідають ІІІ, ІІ та І спортивним розрядам єдиної кваліфікаційної системи України, проміжний – джура (кандидат в майстри спорту), та мистецькі – козак, характерник і волхв, які відповідають званням майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу та заслужений майстер спорту. Бойовий гопак декларує «відродження типу воїна, який був в Україні за козацької доби»1. Це бойове мистецтво передбачає, окрім спортивної підготовки, ще й володіння традиційною зброєю, спів, гру на музичних інструментах, ораторське мистецтво, написання віршів та вивчення кількох мов. На думку засновника бойового гопака, саме такими здібностями прославилися українські козаки. Історична адекватність подібних інтерпретацій при цьому ігнорується як вочевидь зайва та небажана, адже вона може підважити високі настанови та місію цього бойового мистецтва.

Бріколаж як форма та зміст бойового гопака

Емблема бойового гопака поширення бойового гопака в інших містах та областях України, його інтенсивна інституціоналізація та ідеологічна доречність сприяли тому, що у 1997 році Дежкомспорт України надав йому статус українського національного виду спорту. Цей статус уможливлює підтримку та поширення бойового гопака на загальнонаціональному рівні, включно з інтегруванням його в національну освітню систему: бойовий гопак не лише починає викладатися як окремий навчальний курс, але й отримує статус спеціалізації на базі деяких фізкультурних навчальних закладів України. Нині школи бойового гопака існують практично в усіх областях України, налічуючи декілька тисяч активних членів та ще більше симпатиків. З 2001 року цих людей об’єднує Міжнародна Федерація Бойового Гопака, що регулярно ініціює проведення турнірів, фестивалів, вишколів, таборів та інших спільних подій локального, загальноукраїнського й міжнародного рівнів. Техніка бойового гопака детально викладена в кількох публікаціях його засновника, Володимира Пилата. У бойовому гопаку відпрацьована навчально-виховна система, в якій утверджено сім рівнів майстерності.

Сутність бойового гопака можна окреслити як бріколажну, тобто таку, що поєднує в собі якісно відмінні елементи. Бріколажем в постмодерному мистецтві зазвичай називають об’єкт, креативно утворений з підручних елементів. Часто бріколаж передбачає «позичання» фрагментів з інших контекстів/культур, які в новому поєднанні та контекстуалізації змінюють своє значення. Французький антрополог Клод Леві-Строс зазначав, що бріколаж є ознакою міфологічного мислення: та й направду можна відзначити неабияку креативність у визначенні суті та форми бойового гопака, який поєднує в собі елементи українського народного танцю, східних бойових мистецтв, життєву історію засновника та його інтерпретацію всіх попередніх елементів. Домінуюча складова бойового гопака пов’язана з гопаком-танцем, що, за припущеннями істориків, виникає на Запорізькій Січі в 16-18 століттях. Танцювальний гопак по суті став основою для створення відповідного спортивного різновиду в кінці 20 століття. Як стверджує засновник цього спорту, гопак – це не лише танець, а закодована система бойових мистецтв українських пращурів. З огляду на поневолене становище українців протягом більшої частини своєї історії, маскування технік боротьби у танці було єдиним можливим способом їх збереження та транслювання наступним поколінням. Таким чином, бойовий гопак стає «декодуванням» цього військового досвіду й традицій та одночасно легітимізує міф про «приховане» бойове мистецтво українських козаків. Техніка та філософія бойового гопака позначена також

U A

СПОРТ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЛИЦАРІВ АБО ПОДВІЙНЕ ДНО БОЙОВОГО ГОПАКА значним впливом східних бойових мистецтв та особливо кіокушин карате, в якому Володимир Пилат має – 17 річний досвід та вісім років посідав ступінь сенсея. Питання декларованої автентичності національної суті бойового гопака, вочевидь, не стоїть на заваді в такому запозиченні. Інтегруючи в авторське бойове мистецтво власний спортивний досвід, засновник бойового гопака також відзначає неабияке натхнення, що давало його власне виховання та історія його родини: батько та дід навчали Володимира прийомам самозахисту, знання яких, як він припускає, вони успадковане ще з козацьких часів, коли біля родинного селища тимчасово розміщувалося військо Б. Хмельницького. «Склеювання» цих елементів народного танцю, східних бойових мистецтв та родинного виховання здійснюється за допомогою не менш еклектичної ідеології бойового гопака, що поєднує в собі виховання патріотизму (на межі з ксенофобією), лицарство, мейл-шовінізм, традицій-

окрім фізичного компонента також морально-патріотичне виховання його послідовників. Таким чином, він перетворюється в своєрідну систему, яка поєднує ідеологію та практику. Хоча спорт не є загалом ідеологічно нейтральним (наприклад, він може відображати та підсилювати класові, вікові, етнічні та гендерні нерівності), він тим не менше претендує і прагне до демократичності та незаідеологізованості. У випадку бойового гопака ідеологічна складова не лише не відсутня, а навпаки – акцентується як визначальна ознака цього виду бойового мистецтва. Цікаво те, що бойовий гопак – це не єдина в Україні спроба «відродити» бойові традиції українських предків. Іншим спорідненим бойовим мистецтвом є хортинг, що аналогічно до бойового гопака апелює до генетичної пам’яті козацького бойового мистецтва. Єдиноборство «хортинг» названо на честь Хортиці – «сакрального» центру український козаків. Подібно до бойового гопака, розвиток хортин-

відносини влади як між чоловіками та жінками загалом, так і поміж чоловіками. Бойовий гопак є одним із механізмів підсилення гегемонної маскулінності – найбільш цінного та ідеологічно центрального способу буття чоловіка (термін Р. Коннелл). Гегемонна маскулінність передбачає, по-перше, відносини плюралістичності та ієрархії всередині маскулінностей та, по-друге, гегемонію, тобто загальну культурну згоду, що уможливлює дискурсивну центральність й інституціоналізацію такої маскулінності та відповідно маргіналізацію альтернатив до неї. У цьому випадку можна також говорити про вибудовування двох форм гегемонії – внутрішньої (домінування однієї групи чоловіків над іншою) та зовнішньої (інституціоналізацію домінування чоловіків над жінками). У випадку бойового гопака внутрішня гегемонія вибудовується через протиставлення та фізичне й моральне вивищення послідовників гопака над іншим чоловіками, які відрізняються своєю

Гопаківці з учителем виконують обряд молитви ну гендерну мораль, християнство, та навіть ведизм разом з уявленнями про кастову структуру українського суспільства2. Брак раціональності при цьому компенсується зверненням до чуттєвої сфери, маніпулюванням релігійними та національними почуттями, культивуванням чоловічої сили і вищості.

Спорт, який не спорт, та міфологія як ідеологія

Насправді, однозначно назвати бойовий гопак спортом важко. Спортом зазвичай визначають форми змагальної фізичної активності, що через повсякденну або організовану участь має на меті підтримати та покращити фізичний стан людей. Бойовий гопак покладає на себе значно вагомішу місію, долучаючи

гу має на меті спортивне виховання сильного й здорового суспільства на основі традиційних духовних цінностей українського народу. Подібні настанови наявності й в інших новоспечених українських єдиноборствах, як от Спас, Хрест та Собор. Усі вони намагаються довести та «відродити» тяглість автентичних українських бойових мистецтв та мають на меті не лише сприяти фізичному оздоровленню хлопців та чоловіків, але й скеровувати їх морально та ідеологічно.

Владний виворіт українського спортивного мачизму

Попри свою бріколажну сутність, гендерна складова бойового гопака визначена чітко та недвозначно. Це єдиноборство легітимізує переваги чоловіків та вибудовує ієрархічні

W .

релігійною приналежністю, етнічною ознакою, фізіологічною інакшістю, мовою, сексуальністю, способом життя та світоглядом. Стрижнем подвійної гегемонії бойового гопака є концепт мілітаризму, що маргіналізує фемінності та інші типи маскулінності. Квінтесенцією жіночої маргіналізації та субординації можна вважати 45 заповідей дружини гопаківця авторства Володимира Пилата3. У цих «постулатах» насаджується, зокрема, ідея повного особистого самозречення жінки заради свого чоловікагопаківця, для якого вона повинна служити як друг і жона, матір його дітей та домогосподиня, кохати його настільки, наскільки це є корисно для нього, а також завжди створювати чоловікові позитивний настрій. У заповідях робляться настанови щодо

U A

СПОРТ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЛИЦАРІВ АБО ПОДВІЙНЕ ДНО БОЙОВОГО ГОПАКА традиційного виховання синів та дочок, кольорів одягу, який варто носити жінці, та визначаються групи аморальних осіб, спілкуватися з якими жінці не бажано3. Явно вербалізовані в тексті й елементи подвійної моралі та легітимація контролю над жіночою сексуальністю. Ця тема прямо та опосередковано визначається в 12

запитання, що постає з огляду на це, – чим вступ у подібні субординовані відносини може бути привабливим для хлопців/чоловіків? Очевидно, що окрім гри на національно-релігійних почуттях, бойовий гопак пропонує також спосіб долучення до символічно привілейованої групи чоловіків, маркуючи це як «шлях воїна». Ситуа-

що при цьому залучаються для переконання у важливості таких практик, є вкрай проблемними та потребують нагальної критичної рефлексії. Інтегрування множинних вимірів та модальностей соціальних відносин, що їх артикулює ідеологія бойового гопака, окреслюється концептом інтерсекціональності. Останній по-

з 45 заповідей. Зокрема дружині гопаківця заборонено робити аборти, жартувати та розповідати чи слухати анекдоти на сексуальну тему, носити сексуальний одяг, провадити розмови на теми кохання з будь-якими іншими чоловіками, зайвий раз посміхатися до будь-яких інших чоловіків тощо. Попри такі деталізовані вказівки про те, що дозволено та не дозволено жінці, сімейні настанови для чоловіківгопаківців обмежуються двома пунктами – «Чоловік – це годувальник» та «Чоловік – це господар»4 – очевидно, залишаючи решту на розсуд самих чоловіків. Було б однак зайвим припускати горизонтальність та демократичність у стосунках між самими послідовникам бойового гопака. Система цього бойового мистецтва культивує жорстку ієрархію на чолі з верховним учителем, тотальну дисципліну та беззаперечне підпорядкування старшим. Таким чином, у випадку бойового гопака можна говорити навіть про потрійну гегемонію. Неминуче

ція відсутності не лише військових дій, але й їх загроз в сучасній Україні, при цьому не мають жодного значення. У привабливій обгортці пригодницьких культурних наративів, братерства, незалежності духа, самостійності, самовдосконалення та героїзму, бойовий гопак живить мрії особливо тих груп чоловіків, які за своїм статусом (з огляду на вік чи інші ознаки) не можуть отримувати патріархатні дивіденди в інший спосіб, окрім тілесного та духовного самоствердження. Таким чином, цей «спорт» робить їх співучасниками в конструюванні соціального патріархатного проекту.

яснює накладення та одночасне підсилення різних форм соціальних нерівностей. Хоча в настановах бойового гопака не містяться відкриті заклики до ворожнечі та домінування на основі статі, сексуальності, релігії, мови та етнічної приналежності, вони прозоро культивують гордість та вищість через віднесення до категорій маскулінності, гетеросексуальності, християнства та українськості. А це, у свою чергу, легітимізує домінування певної групи чоловіків (які можуть та бажають співставити себе за такими ідентифікаційними дисплеями) та уможливлює одночасне підсилення низки соціальних дискримінаційних ідеологій та практик – сексизму, гомофобії, релігійної нетерпимості та ксенофобії.

W .

Більше ніж гендер

Було б перебільшенням акцентувати виключно на негативних наслідках бойового гопака. Беручи до уваги недостатню державну підтримку молодіжного спорту та програм охорони здоров’я, бойовий гопак, безумовно, сприяє підтримці здорового способу життя хлопців різного віку. Однак консервативні ідеологічні настанови,

3 4

U A

Пилат В. Бойовий гопак. – Львів: Галицька видавнича спілка, 1999. – С. 15. Докладніше див.: http://hopalo.org/en/ nauka/78-2011-03-14-11-09-44 Там само Пилат В. Бойовий гопак. – Львів: Галицька видавнича спілка, 1999. – С. 219.

СВІТ СТАЄ СПРАВЕДЛИВІШИМ Английская ассоциация футболистов проведет акцию против гомофобии

Ассоциация профессиональных футболистов Англии в ближайшее время разошлет всем 92 клубам премьер-лиги и более низших профессиональных дивизионов плакаты, направленные против гомофобии. На постере будет изображена раздевалка команды, где рядом висят две майки Gay и Straight1, эту фотографию будет сопровождать текст «Когда мы в одной команде, мы все побеждаем вместе», сообщает The Daily Mail. В Ассоциации надеются, что кампания приведет к снижению градуса нетерпимости по отношению к гомосексуалам.

суддівство і подарував букет троянд. Цей жест румунський фахівець зробив після скандалу, що спалахнув влітку, коли М. Луческу некоректно висловився з приводу суддівства Н. Рачинської. Нагадаємо, що 24 липня минулого року після гри з «Карпатами» головний тренер «Шахтаря» натякнув на сентиментальність Наталії. Згодом його слова отримали несподіваний резонанс в українських ЗМІ. М. Луческу був названий «сексистом». Через кілька днів йому довелося вносити ясність до начебто неправильно інтерпретованого висловлювання. Наталія Рачинська є першою жінкою-арбітром, яка судить матчі української Прем’єр-ліги.

В Азии приветствуют идею разрешить женщинам играть в хиджабах

Президент Азиатской футбольной конфедерации Чжан Цзилун приветствовал решение IFAB разрешить женщинам играть в хиджабах. В субботу этот вопрос был рассмотрен на заседании IFAB в Лондоне и утвержден восемью членами организации. Окончательно изменение в правилах должно быть утверждено 2 июля на внеочередном собрании IFAB после завершения исследования, связанного с вопросами здоровья и безопасности этого нововведения. В прошлом году был отменен отборочный матч олимпийского турнира, в котором женской сборной Ирана не

СПОРТИВНИЙ ПОДАРУНОК ЖІНКАМ АФГАНІСТАНУ НА 8 БЕРЕЗНЯ

Жіноча збірна команда Афганістану з баскетболу атакує. Це не просто матч. Це – святкування міжнародного жіночого дня. Подарунок не від чоловіків. Принаймні, не від афганських. Організували поєдинок Посольство Сполучених Штатів та Міжнародні сили сприяння безпеці. Зібрали команду та й зустрілись у товариському матчі із афганською жіночою збірною. Райн Крокер, посол США в Афганістані: «Хотілося б відзначити досягнення афганських жінок за останні 10 років. І ми раді, що маємо можливість організувати цей баскетбольний поєдинок сьогодні, на честь афганських жінок, у Міжнародний жіночий день». Поєдинок знаковий. Жінки у спорті, як і раніше, рідкість в Афганістані. Вони й досі б’ються з усіх сил, аби здобути освіту чи влаштуватися на роботу. Тож спортивна зустріч для цих жінок дійсно стала справжнім подарунком. Палваша, баскетболістка: «Спочатку люди не погоджувалися з нами, але зараз справи кращі. Вони підтримують нас, пишаються нами. Нам часто говорять: робіть свою справу, тому що ви – гордість нашої країни». Представниці команди розповідають, що зараз прагнуть одного – викорінити у афганських чоловіків запитання «що жінки роблять у спорті?».

ЛУЧЕСКУ ПОМИРИВСЯ З РАЧИНСЬКОЮ

Після закінчення матчу «Таврія» – «Шахтар» наставник «гірників» Мірча Луческу підійшов до арбітра Наталії Рачинської, подякував їй за відмінне

ЖІНКИ ЗМОЖУТЬ БОКСУВАТИ НА ОЛІМПІАДІ-2012 І У ШОРТАХ, І У СПІДНИЦЯХ

Міжнародна асоціація любительського боксу (АІБА) на засіданні виконавчого комітету прийняла рішення дозволити жінкам-боксерам виступати на Олімпійських іграх в Лондоні як у шортах, та і у спідницях. При цьому обмеження щодо їхньої довжини не вказуються. «Ми ніколи не просили жінок виходити на ринг в спідницях. Ми отримували різні рекомендації щодо екіпіровки від національних федерацій і боксерів, наша комісія за правилами провела кілька обговорень. Одні жінки хочуть виступати в шортах, інші – в спідницях, тому ми прийняли рішення, що вони можуть це робити за вибором», – сказав президент АІБА.

W .

разрешили выйти на поле в платках. «Я благодарю IFAB за совершенно правильный ход, – цитирует Цзилуна пресс-служба АФК. – Этот положительный вердикт снимет все барьеры и привлечет большее число женщин в футбол». «Это еще одна великая реформа ФИФА под руководством президента Йозеф Блаттера, которая сделала большой шаг к популярности футбола среди женщин».

Рубрика підготовлена за матеріалами веб-сторінок dynamo.kiev.ua, prosport.tsn.ua, man.tochka.net, 2.newsone.ua.

С англ.: Гей и Натурал.

U A

MARK BOLAK FUNTEH

FEMALE SOCCER IN AFRICA: WOMENâ&#x20AC;&#x2122;S VOCAL IN THE GENDER ARENA

Mark Bolak Funteh

Abstract

Social scientists and development practitioners have been interested in the social problems prevailing within the sports institution, especially because these amplify a cross-cultural perspective. Such social inquiry entails, for example, knowing how female and male inequalities are expressed in communities and the sports world, happens to be one of those communities. Sport has traditionally been considered a manâ&#x20AC;&#x2122;s domain; men owned, organized, coached, competed, and watched sport largely excluding women. Meanwhile religious, medical, and social beliefs demote women to their homes as wives and mothers. Traditionally, cultural expectations in many communities about appropriate feminine behaviour and gender-bound roles have constrained womenâ&#x20AC;&#x2122;s active participation in sport. When Africa in the world of sport is thought of, the image of male teams and individuals; national football teams in the World Cup, professional African soccer players in Europe, and Kenyan and Ethiopian long distance runners comes to mind respectively. Whereas in some countries, women got into the soccer as early as after the First World War. In Africa, football was predominantly a male issue. Several attempts by women to participate in the game failed, and it was only in 1970 that women were officially accepted on the soccer fields. International institutions promoted the female voice and of course ignited their interest more and provided them with space in the game. Consequently, women used it in

W .

lauding their status through the ambit of African male chauvinists. Despite these and the recorded successes in contributing to nation-image building, female soccer efforts are marginalized. They are also perturbed by serious societal expectations. This buttresses the school of thought, which links the beginning and sustaining of the game to be male. Due to the initiatives worldwide seeking new approaches to female soccer issue, this paper follows in line with this thought. It argues that given the same opportunities as men in the game, women can derive benefits for themselves and their nations. It also profiles, briefly, some selected national female African soccer efforts, the barriers that women face, and of course concludes with a therapy for such constraints.

Introduction

Soccer1 was, at the beginning, a game for boys and men. In some European countries like England and France, women played soccer after the First World War. In Germany, several attempts made by women to participate in this sport had failed until 1970 when women were officially accepted on the soccer field. In fact, sports in Africa from the precolonial era, which revolved around dancing, hunting, wrestling, to the

advent of other Western collective and individual sports in the colonial period was considered a purely male issue as well (Murray, 1998: 137). Football was introduced in Africa from the very beginning of the 20th Century through traders, settlers, missionaries and European troops during the two world wars. Englishmen and Dutchmen, who constituted 45 percent of the European population, started the game in South Africa in 1902. The Netherlanders particularly initiated, promoted and developed the game here. As the whites played, football became the most popular sports in South Africa. It was then that other African nations adopted the game in their countries. In 1910, with the popularity of the game, South Africa applied for and became the first non-European FIFA member as other states did same. It was on these grounds that the First International Football match was played in 1930 in Africa between Kenya and Uganda in Nairobi (Kenya). Egypt represented Africa in 1934 during the World Cup games in Italy. Their participation brought back national and individual glory to the extent that Africans started thinking of organizing their own competition. It was for this reason that delegates from South Africa, Egypt, Sudan and

The Super Falcons

U A

FEMALE SOCCER IN AFRICA: WOMEN’S VOCAL IN THE GENDER ARENA Ethiopia met in Lisbon (Portugal) and formed the Confederation African de Football (CAF). The African Cup of Nations started in the year 1957 at Khartum (Sudan) and has been played since then with the image of the game as a defender of national colours, personal-glory seeking and professional-skills selling means. Although CAF was originally formed in 1957, the game only began to flourish after the 1960s with the independence and emergence of African states (Taylor, 2006: 7). Indeed, fighting for the possession of the ball by an eleven-men team, numerous associations, symbols and myths were linked with football, glorified not only masculinity but also national superiority. In the world of African football, women have always lived in the shadows despite their growing interest in and desire to fairly participate in these individual and national representations of the football glories. But due to the intricate position and consideration of gender features of African societies, kicking the ball and trying to get it into the net was surely something considered male-preserved until the later years of independence that women gradually got involved in the game, with the a boom in the 1990s. Anyway, women’s participation in the sport has a long history marked not only by division and discrimination, but also by major accomplishments of female players and important advances for gender equality and the empowerment of women and girls. Among many remarkable achievements were those of the Nigerian, South African, Senegal and Cameroon female national soccer teams. These achievements were made in the face of numerous barriers based on gender discrimination. They were often perceived as being too weak for soccer and often argued that it was harmful to women’s reproductive health. That is why in 1896, Baron Pierre de Coubertin, the founder of the modern Olympics, claimed that “no matter how toughened a sportswoman may be, her organism is not cut out to sustain certain shocks” (Darby, 2002: 52). Such stereotypes definitely fuelled up gender-based discrimination in physical education and in recreational and competitive sport, sporting organizations and sport media. But if given the opportunity, women can do and realize greater achievements (gain more success) in the pursuit of the game as proven by some through their international appearances. They (women) used this as a medium of communicating their ideas of being able to partake

in the glory of the game as well as in changing the gender stereotypes in Africa. The interpretation of women’s soccer in this paper is firstly based on theoretical discourses about gender and the gender order, briefly indicates some female football accomplishments and restraints to their optimum performance, and of course provides a better female soccer future therapy.

The answer to the question why football was a male prerogative at first is connected to scientific and/or everyday theory about the “nature” of men and women. In fact, how were gender and the gender order produced and reproduced in the so-

ologist, Natalie Angier, demonstrates how the signs and signals of the body are used to reinforce the prevailing gender ideology (Natalie, 2000). According to these authors, gender is not a homogeneous entity, it has different dimensions and must be interpreted as a life-long process with ambivalences and contradictions. Lorber (1994: 32) suggests that a distinction should be made between the various components of gender on the individual and the institutional level. Meanwhile other authors like Darlison (2006), Connell, (1987) see gender as an institution with its own rights, they uphold that despite intercultural variability, most societies develop rigid and consistent gender relations, which undergo only gradual change, and which repeatedly

cieties? And what role did sport play in this process? I propose to interpret the development of women’s football using a theoretical concept of gender, which allows integration of other theories, like the concept socialization. According to Pfister (2011: 43-44), gender is “a process of social construction, a system of social stratification, and an institution that structures every aspect of our lives because of its embeddedness in the family, the workplace and the state as well as in sexuality, language and culture”. She bases her arguments on the assumptions that “the social reproduction of gender in individuals reproduces the gendered societal structures; as individuals act out gender norms and expectations in face-to-faceinteraction, they are constructing gendered systems of dominance and power”. In recent years, the studies of several authors from different scientific areas have supported Pfister’s main theses about the social construction of gender. Hirschauer (1996: 253), for instance, interpreted gender as a system of knowledge and the French bi-

produce an imbalance of power between the sexes. Gender in Africa has become a social institution, structuring the society and organizing daily life. Social responsibilities and duties are allotted according to gender, age, class and ethnic origin, the categorization being legitimized by norms and values and carried out by institutions such as religion, science, law, administration, schools and media. In these domains gendered scripts that influence thinking and behaviour as well as perceptions and interpretations in daily living are produced. African societies are based on the dichotomy and polarity of two sexes. The female and male dichotomy is one of the most powerful dichotomies pervading all social fields and is inextricably interwoven with the symbolic cultural system (Hannan, 2006). In addition, as emphasized by Mamoudou (1996) Connell (1987) and (Natalie, 2000), the organization of the labour market is both the basis and the product of the gender order. The decisive factors here are firstly the responsibility of women for repro-

An epistemological frame of gender order

W .

U A

MARK BOLAK FUNTEH duction, and secondly the economic structure, characterized as a dual economy, that is the combination of paid work in the production process and unpaid work of women in the reproduction process. Ndi (2007) adds that gender relations and identities are based on institutionalized arrangements between and among men and women, and are appropriated in life-long socialization processes. According to Bilden (1991: 280) it is the very process of interaction that leads to “self-training in cultural practices,” in which gendered social reality is appropriated and at the same time, symbolic order of gender duality is represented (Pfister, 2011: 43-44).

tites and transsexuals; and with this example, indeed, those who construct gender are caught in the act. The terms “staging, enactment, acting out” and pretense do not mean, of course, that genders can be changed or modified as one pleases states (Pfister, 2011: 43-44). Since soccer is a physical activity, and involves the presentation of the body and the demonstration of the body’s capacity to perform, doing the game is always doing gender. This means, among other things, that definitions and social contracts on which soccer is constituted, as well as the associations and evaluations which are connected with it, are created through discourse, constructed

People are categorized into social groups and also into sexes by means of outward features, namely dress, hairstyle, gesticulations, or body language, which happens unconsciously as a rule. Even though what is considered typical and befitting a man or a woman changes according to the cultural context, it is always more or less strictly defined. Gender, therefore, is not something we are or have, but something we produce and do. As Hannan, (2006: 23) suggests: “Gender is constantly created and re-created out of human interaction, out of social life, and it is the texture and order of that social life . . . it depends on everybody constantly doing gender”. The ubiquitous gender signs and signals are taken for granted to such an extent that they are not consciously perceived. In this way, the production of gender takes place unnoticed and the hierarchical relationship between the sexes is “naturalized”, that is, regarded as natural and taken for granted. The way gender is enacted and how “doing gender” functions can be seen in the pretense of transves-

socially and influenced by the gender order. Consequently, soccer is stereotyped as male and the men develop preferences and skills for the game in accordance with gendered social norms, values and expectations. The experiences and emotions conveyed by the game are, in turn, filtered through gender identity and thus serve to reinforce this identity, but forgets that the female participation in the game brings for them beneficial changes to exploit.

W .

Soccer benefit and instrumental encouragement

Although many of the clinical trials and epidemiological studies in health research have excluded women, the health benefits of women’s participation in physical activity (soccer and sports as a whole) are now well established. Participation in the game can prevent a myriad of non-communicable diseases which account for over 60 per cent of global deaths, 66 percent of which occur in developing countries. It can have a positive impact on childhood health, as well as reduce or prevent the risk of chronic diseases,

like type-2 diabetes, hypertension, arthritis, osteoporosis and cardiovascular abnormalities, which account for one-third of deaths among women around the world and half of all deaths among women over 50 in developing countries (Bailey, R.; Wellard, I.; and Dismore, H., 2004). It also prolongs independence and life as well as promotes psychological well-being through self-esteem building, confidence and social integration, reduces stress, anxiety, loneliness and depression. This is particularly important as rates of depression among women double those of men in both developed and developing countries. Sport provides women and girls with an alternative way for participation in socio-cultural life of their communities and promotes enjoyment of freedom of expression, interpersonal networks, new opportunities, expanded opportunities for education and for the development of a range of essential life skills, including communication, leadership, teamwork and negotiation (Meier, 2005). As a matter of fact, women’s presence on the soccer pitches challenges gender stereotypes and discrimination, and therefore is a means to promote gender equality and the empowerment of women and girls. In particular, women’s achievements in sport can shape attitudes towards women’s capabilities as leaders and decision-makers, especially in traditional male domains; and of course make a significant contribution to personal and public life, as well as community development. It was owing to these benefits that women’s full admission to going in for sports and soccer in particular was instrumentalized by international forums and decisions. For example, the rights-based understanding of sport and physical activity has been present since the founding of the United Nations. In 1948, the Universal Declaration of Human Rights (articles 24, 26 and 27) reinforces these rights. Sport and physical activity were first specifically recognized as a human right in the International Charter of Physical Education and Sport, adopted in 1978 by the United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization (UNESCO). The Charter states: “One of the essential conditions for the effective exercise of human rights is that everyone should be free to develop and preserve his or her physical, intellectual, and moral powers, and that access to physical education and sport should consequently be assured and guaranteed for all human beings.” The Beijing Platform for Action, adopted at the Fourth World Conference on Women in 1995, on its

U A

FEMALE SOCCER IN AFRICA: WOMEN’S VOCAL IN THE GENDER ARENA part provided important policy recommendations on women, gender equality and sport (Adapted from International Year of Sport and Physical Education, 2005). Among other things, the Platform called for the establishment and strengthening of gender-sensitive programmes for girls and women of all ages in education and community institutions and for providing them with the opportunities on the same basis as they are made available to men and boys. In agreed conclusions 1999/17 (I) on women and health, it appealed to Governments, the United Nations system and civil society to encourage women to practise regular sport and recreational activities, which have a positive impact on women’s well-being and fitness throughout the whole life cycle, and ensure that they enjoy equal opportunities to practise sport, use sport facilities and take part in competitions, establish and strengthen gender-sensitive programmes for girls and women and support the advancement of women in all areas of athletics and physical activity, including coaching, training and administration, and as participants at the national, regional and international levels. This latter point was reinforced by the Declaration of the 4th FIFA Women’s Football Symposium Shanghai, 28-29 September, 2007. The growing “empowerment” of women and the decrease of resistance are closely connected with such instrument as the women’s movement, which contributed to a new image and a new self-concept of women who no longer identified themselves as the “weaker sex” (Gouda, 2008). In this atmosphere of women’s “liberation,” it was no longer possible to keep women in their traditional areas outside sport. These compelled many Africans to give women space (as participants) in the soccer pitch; an opportunity to advance female voices and correspondingly the images of their nations in the international arena.

those who enter the game at an international level. It is for this reason that briefly profiling prominent African female soccer teams like Nigeria, Senegal, Cameroon and South Africa are important here. They have indeed made their voices heard in the soccer arena. The Nigeria female soccer team started in 1978 with the foundation of the Nigeria Female Football Organising Association (NIFFOA), renamed NIFFPA (Nigeria Female Football Proprietors Associations) in 1979, and was joined by clubs like Jegede Babes, Ufuoma Babes, Larry Angels, Kakanfo Babes and others. The first championship was organized by the Nigerian Football Association (NFA) in 1990, which controlled the women national football team, nicknamed the Super Falcons (SF). The SF won the first seven African championships and have lost only five games in their history. But the SF has also tried to bring for Nigeria beyond-African glory, especially in the FIFA Women’s World Cup or the Olympic Games. It has been to every World Cup since 1991, and was classified amongst the world’s best eight. Nigeria hosted the African women’s championship finals for the third time in 2006, and won it for the seventh time in a row. Nigeria’s Super Falcons and Ghana’s Black Queens represented Africa in China for the 2007 FIFA Women’s World Cup. Desiring to keep the SF going, the NFA founded the “Falconets”, the country’s junior team, which performed creditably in Russia 2006 when they beat Finland 8–0, and became the runner-up to Germany at the 2010 FIFA U-20 Women’s World Cup. The Cameroon female national team, the Indomitable Lionesses, is controlled by the Cameroon Football Association, CFA, (FECAFOOT the French acronym). Being introduced to the international women football championship made their names heard in the soccer arena. For the CAF Women’s Champion-

Table 2. Female Footballers Comparatively by 2010

Table 1. Global Female Numbers by 2010

African Ladies’ Soccer Teams: A Brief Profile

Soccer provides a space in which women can renegotiate concepts of femininity and masculinity, challenge stereotypes which label women as weak and inferior, and demonstrate to their communities what they are capable of achieving. As such, promoting girls’ and women’s involvement in the game is an important tool on the way to gender equality and women’s empowerment and, more broadly, in development and social change. This social change is becoming evident among

ship in 1991, it was the runner-up, in 1995, it left the competition at the Quarter Finial, and in 1998 they occupied the fourth place. In 2000, even though they were ousted at the group stages, in 2002 and 2002, they won the third place. In 2004, they were the runners-up. As from 2006 to 2009, they occupied the fourth place, and in 2010, they lifted the cup. Senegal on its part does not possess the Nigerian international prestige, but has a record of commencing female soccer inspiration. Its late entrance into the soccer world is conditioned by extremely popular and competitive women’s basketball. However, the little beginnings of organizing football teams were in 1974 when Eliot Khouma informally started coaching girls. With this effort, the girls could meet their Milan counterpart, which resulted in the creation of Gazelles. The South Africa’s senior women’s team, Banyana Banyana – The Girls – in their turn have traditionally been the strongest team in southern Africa and one of the best in Africa. Banyana Banyana was crowned Cosafa (Confederation of Southern African Football Associations) champions in 2002 and 2006. At continental competition, the team finished as a runner-up in Nigeria at the CAF African Women’s Championship in 2000 and again placed second in 2008, this time to Equatorial Guinea. There were also at the second place at the All Africa Games in 2003 and 2007 (International Working Group on Women and Sport, http://www. iwg-gti.org/e/brighton/index.htm). These ladies could have been able to do better in the game if not for some impediments, which have caused them to be lacking behind those of the other continents (see table 1) and their male counters in general as represented in table 2. One of the very serious perturbs of the game is the issue of sexual ha-

Number of women playing (in thousands) 5.102 1.3 10 3.074 56 6.3 25.995

Confederation AFC CAF CANCACAF UEFA CONMEBOL OFC Total

% of players Confederathat tion are female

% of Total of women players 19.6 5.24 38 11.8 0.22 24.4

AFC CAF CANCACAF UEFA CONMEBOL OFC Global

Source: Cameroon Football Association Archives

W .

6.0 2.9 23.3 10.3 11.1 10.3 9.8

% of female population that are players 0.264 0.29 3.87 1.5 1.6 0.9 0.7

% of male population that are players 4.1 9.8 12.75 13 13.2 7.9 7.3

Source: Cameroon Football Association Archives.

U A

MARK BOLAK FUNTEH rassment and abuse of the female players. Brackenridge (2001) declares that the experience of sexual harassment and abuse comes from male coaches as a matter of course in female progress towards sporting achievements. But most African football associations treat the subject as taboo, on the ground that most cases are brought-up, lack evidence; hence protecting the harassing culture. African societies, especially those Islam inclined; prohibit the display of the body, which of course discourages the female assertiveness inherent to soccer. Generally, African male concern about showing a bit of a knee by women in football outfit will throw the whole community into disarray seems more about male fantasies than “African culture”. In some cases, the female players who get married are forced to quit the game by their husband, as it is common to

vorite players but not the female ones (Guest, www.zanzibarsoccerqueens.com, 4 March 2012). These stars serve as role models and idols for children, particularly during major sporting events, such as the World Cup. As a result, girls who aspire to participate in sports have less exposure to female role models. They are less likely to benefit from the positive example that these figures can serve. The most effective weapons against women’s football were mockery and ridicule, but doubts about the abilities of the players also belonged to the repertoire of arguments put forward by opponents of women’s football. The football idol Paul Breitner (cited by Massao, 2007), for instance, expressed the opinion that women’s football “was wrecking the game of football”. As late as 1994 female players reported to a journalist of the TAZ

the general public leads to a corresponding lack of interest among sponsors, which hinders the professionalism in women’s football and prevents it from getting the attention it deserves. These perceptions are reinforced, in subtle and not-so-subtle ways, both at the school and community level, through the media and in popular culture. Cal Berkeley and Martha Saavedra (cited by Massao, 2007) find out that in Africa, the boundaries of who can and who cannot play soccer are always more centered around power than around “indigenous culture”. They consider soccer to be too brutal for women. Moreover, men consider that their ladies have less leisure time than they and so should not invest available time in soccer but to the taking-care and development of good family habits and expectations. Amongst these constraints there are very limited female tournaments, limited access to international playing opportunities, the stigma of lesbianism hovering over female players, limited allocation of resources and facilities, lack of political will to promote the female soccer within male African football associations and governments.

Conclusion

Lionesses of Cameroon women being beaten by their men on slippery village fields or in bumpy city parks for exposing parts of their bodies in the football attires. According to them, football uniform is out of the acceptable African female dressing code, which expects her to remain “dress closedup” in all areas, except with the face, hands, feet and sometimes the head exposed. This dissuades even those hoping to be models of the game in the future. In fact, the lack of female role models in Africa is noticeable. Even children in remote rural African villages wear T-shirts and carry notebooks depicting African male football stars in Manchester United or Arsenal, and can name their fa-

W .

Newspaper, herself a woman, about the “strange reactions” they met with when they told people about their hobby, such as: “I wouldn’t be able to tell from looking at you” or “Can women do that?” In football associations and clubs, there were doubts about the abilities of the players. Football played by women should “be a most elegant game and pleasing to watch”. “They should not fight for the ball roughly and stubbornly, since that does not suit them at all” (Guest, www.zanzibarsoccerqueens.com, 4 March 2012). This is the way the media portrays female football. In fact, women’s football is caught in a vicious circle. The lack of interest shown by the media and

The argument of this paper was that given equal opportunities, women can bring benefits for themselves and their nations in the soccer arena, which they have often used as a medium of voicing out their capacities. But their efforts have, on consistent basis, been uncounted or marginalized by male chauvinists. In fact, any form of exclusion based on gender, race, religion, sex and other aspects is violation of human rights. Therefore, Africans must start addressing the gender imbalances in terms of soccer. Soccer development programmes must be comfortably extended to women so that they can take part without any problem from the initial stage up to the decision making process. All women from both rural and urban areas must enjoy the benefits of playing the game, as some have demonstrated that there is no longer any reason for depriving them of space and chance to earn respect in the football arena. But obtaining this respect is not an easy task in this African “male” society. Perhaps the first and most difficult issue is to change the mind-set of decision-makers to adequately accept women to sport cycles in general. Arguments that soccer is dangerous for women and a male matter must be countered with contrary evidence and rejected at all cost.

U A

FEMALE SOCCER IN AFRICA: WOMEN’S VOCAL IN THE GENDER ARENA Female role models will help if fully represented in the media. This refers to the responsibility of African governments. They must ensure that the rights of women are integrated into policy-making decisions and that their interests are advanced in an all-inclusive manner. Publicly and privately, sponsored programs are some of the mechanisms that can be used to provide sport opportunities for the women. One thing to note is that culture is not supposed to be static. Any culture that still relegates women to the homes to look after children while men go to sporting fields needs to be re-thought. Women must also be given opportunities to further their careers in sport, be it at the participatory level or at administration level. This brief list of possible solutions of the problem of excluding women from sport is only a glimpse of the many available. Policy makers should try

by all means to be accommodative in developing sport policies that are gender sensitive. FIFA also has a vital role to play in the issue. It will be impressive that at least 10 percent of FIFA’s financial assistance payments to the confederations and member should be directed to the development of female soccer. More than that, the pressure on local associations directed on the development of good pitches, training facilities, support of referees, coaches and administrators at all levels would also be a laudable effort. This will encourage a grass-root dimensional hope to that effect. Global attention to women’s football along with the proliferation of sports and development programmes

means that African communities will likely come to recognition that the game has no inherent gender. Again, privatization of football in Africa can also have a potentially positive effect in increasing opportunities for girls and women to play football as their male counter-parts. In fact, the Confederation of African Football (CAF) should multiply the organization of full continental championship tournament for women, and try to provide their outstanding female players for good teams in other continents. Moreover, there should be good local media interest in international appearances that would expose women’s game to masses and possibly bring change to the gendered presumptions, for the effort done to this effects is still insufficient to allow the African female footballer to fully express her capacities in the soccer world.

References “2008 women’s football 2008 Women’s African Football Championship.” http://www. icsspe.org/portal/download/Girls.pdf?PHPSE SSID=002ba9b543c789519ae 82d8eaf0862b8, 2 March 2012. Bailey, R.; Wellard, I.; and Dismore, H., 2004. “Girls’ participation in physical activities and sports: Benefits, patterns, influences and ways forward.” Centre for Physical Education and Sport Research. United Kingdom: Canterbury Christ Church University College. ht t p://w w w.i c s s p e.o rg/p o r ta l/d ow n l o a d/ Girls.pdf? PHPSESSID=002ba9b543c789519ae 82d8eaf0862b8, 2 March 2012. Bilden, H., 1991. “Geschlechtsspezifische Sozialisation”, in Neues Handbuch der Sozialisationsforschung, eds. Klaus Hurrelmann and Dieter Ulrich. Weinheim: Beltz, pp. 279-301.

W .

Bluemcke, A., 1982, Die Kцrperschule der deutschen Frau im Wandel der Jahrhundertwende. Dresden: Limpert. Brackenridge, C., 2001. Spoil Sports: Understanding and Preventing Sexual Exploitation in Sport. London: Routledge. Connell, .W., 1987. Gender and Power. Cambridge: Polity Press. Darby, P., 2002. Africa, Football and FIFA Politics, Colonialism and Resistance (Sport in the Global Society). New York: Routledge. Darlison, E., 2006. Gender, sport, physical activity and social development. Paris, France: UNESCO. Gerard, Mamoudou G., 1996. Sport et changements socioculturels au Bйnin : cas du Borgou, ed. U.J.F., Grenoble. Gouda, S., 2008. Etat, sport et politique en Afrique noire francophone, ed. U.J.F., Grenoble. Guest, A. “The Women’s Game in Africa: ‘Zanzibar Soccer Queens’ and Other Tales” www.zanzibarsoccerqueens.com, 4 March 2012. Hannan, C., 2006. “Challenging the Gender Order,” Opening Keynote Speech at the Fourth World Conference on Women and Sport, Kumamoto, Japan, 11-14 May. Hirschauer, S., 1996. “Wie sind Frauen, wie sind Mдnner. Zweigeschlechtlichkeit als Wissenssytem”, in Was sind Frauen? Was sind Mдnner? Geschlechterkonstruktiorionen im historischen Wandel, ed. Christiane Eifert. Frankfurt: Suhrkamp, pp. 240-257. “History of Women in Sports Timeline, 19301959 and 1990-1997”. www.northnet.org/ stlawrenceaauw/timelne3.htm and www. northnet.org/stlawrenceaauw/ timelne6.htm, 27 February 2012. International Year of Sport and Physical Education (2005).A year of sport, http://www. un.org/sport2005/a_year/ mill_goals.html, 28 Febraury 2012. Lorber, J, 1994, Paradoxes of gender. New Haven: Yale University Press. Meier, M., 2005. “Gender Equity, Sport and Development: Working Paper,” Swiss Academy for Development. Murray, B., 1998. The World’s Game a History of Soccer (Illinois History of Sports). New York: University of Illinois. Natalie, A., 2000, Frau. Eine intime Geografie des weiblichen Kцrpers. Munich: Bertelsmann. Ndi, R., 2007. “Women in Conflict in Mazam Division of Cameroon.” MA dissertation in History, University of Yaounde I. Pfister, G., 2011, “Must Women play Football? Women’s Football in Germany, Past and Present,” Football Studies, vol. 4, no. 2, pp. 41-57. Taylor, M., 2006. “Global Players? Football, Migration and Globalization, c. 1930-2000.” Historical Social Research 31.1, pp. 7-30. 1

“Soccer” and “football” are terms used in this paper, despite their different connotations in different parts of the world, to refer to the game that an eleven-man squad runs, kicks and tries to put a ball into the net. I use both words interchangeably to mean the same thing.

Author is Ph.D, Senior Lecturer of History in University of Maroua, Ca meroon

U A

ОЛЬГА ВЕСНЯНКА

ХЛОПЦІ ГРАЮТЬ, ДІВЧАТА СПОСТЕРІГАЮТЬ На останній Чемпіонат світу з футболу серед жінок, що минулого літа відбувся у Німеччині, українська національна збірна не пробилася. І, відверто кажучи, навіть шансів на це мала небагато. На жаль, жіночий футбол не користується популярністю в Україні. А коли немає, кому вболівати, не буде, кому грати, і навпаки…

Жіночий футбол, гроші, влада…

Ольга Веснянка Молода киянка Анна Степанова захоплюється футболом із чотирьох років, відколи вперше потрапила на стадіон. Уболівальницею Анна стала дуже давно, причому намагається не пропускати матчі улюблених команд. «Коли мені було 9 років, – згадує дівчина, – мій дядя подарував мені футбольного м’яча, тоді ж він і навчив мене основним правилам та прийомам. Професійно ніколи не займалася, хоча, якби мала інформацію про жіночі секції з футболу, обов’язково попросила б мене туди відвести. Грала з хлопцями на уроках фізкультури, іноді збиралися пограти після школи, але, коли виросли, хлопці почали соромитися і перестали запрошувати». Нині вона вже два роки відвідує секцію з жіночого футболу в КиєвоМогилянській академії. Гра її приваблює швидкістю, командною грою, необхідністю думати наперед і знати не лише свої власні дії, а також передбачати дії партнерок та вгадувати тактику суперниць.

Ситуація з жіночим футболом в Україні повинна розглядатися комплексно (це не є питанням власне дівчат чи жінок) – у контексті домінуючих соціальних структур та відносин, питань соціалізації та відтворення ідеалів фемінності й маскулінності. Таку думку висловила кандидатка соціологічних наук, експертка Гендерної експертної платформи ГІАЦ «КРОНА» Тетяна Бурейчак. За її словами, у спорті завжди існувала гендерна сегрегація. «Навіть якщо жінки й опановують певний вид спорту, він продовжує залишатися менш соціально та фінансово престижним порівняно з чоловічим еквівалентом. Футбол – один з прикладів. Значною проблемою є відсутність його фінансування з боку держави, приватної підтримки, на відміну від професійних чоловічих футбольних клубів. Хоча й тут навряд чи обходиться без гендерних стереотипів, бо вважається, що жіночий футбол є менш видовищним та загалом другорядним порівняно з чоловічим. Тому він не популяризується належним чином, зокрема, через медіа. А це, в свою чергу, ще більше маргіналізує його та сприяє утвердженню уявлення про цей вид спорту як про такий, що не вартий уваги».

«Жіночий футбол суперечить патріархатним канонам гендерних образів статі: він маскулінні риси (сила, швидкість, робота у команді, змагальництво, азарт) розвиває у жінок – тому популяризація та комерціалізація його не відбувається», – вважає кандидатка соціологічних наук, експертка Гендерної експертної платформи ГІАЦ «КРОНА» Людмила Малес. «Підтримка інвестиціями жіночого футболу означатиме, що структури бізнесу та влади – а це у нас основні «тримачі» патріархатної системи, працюватимуть не на відтворення існуючого статусу-кво, а всупереч йому».

Ствердження для одних, соціальна неадекватність – для інших

Кандидатка соціологічних наук, експертка Гендерної експертної платформи ГІАЦ «КРОНА» Тамара Марценюк погоджується, що футбол є найпопулярнішим у світі командним видом спорту, що допомагає чоловікам стверджувати їхню «традиційну чоловічність». У патріархатних суспільствах, у тому числі в Україні, футбол – це символічне поле битви, де не місце жінкам, які вважаються слабшими за чоловіків. Традиційно футбол – це прояв «культу тіла» та агресивної поведінки,

Дівчата не хочуть чутися чужими

Як люди реагують, коли дізнаються, що дівчина грає у футбол? «Зазвичай дивуються, іноді посміхаються, часто перепитують щось накшталт «Правда?!», – розповідає Анна. – Зустрічаються й такі, які стверджують, що дівчата не повинні грати у футбол, хоча частими є й випадки «позитивного» здивування, яке підкріплюється запитаннями на зразок: І як воно? Як давно займаєшся? Чи цікаво? Де граєш? А чемпіонати у вас проходять?» Для когось зі знайомих Анни жінка, яка грає у футбол, є нонсенсом, хтось щиро підтримує її вибір і закликає продовжувати, хтось одразу починає думати, а чи не спробувати і їй, хлопці найчастіше запрошують якось зіграти у вільний час.

W .

U A

ХЛОПЦІ ГРАЮТЬ, ДІВЧАТА СПОСТЕРІГАЮТЬ допомогою репортажів у новинах, присвячених жіночому футболу. «Також варто популяризувати цей вид спорту серед дівчат віком від 7-8 років і старших. Необхідно викорінювати стереотипи стосовно того, що футбол – то лише для чоловіків, заохочувати дівчат на уроках фізкультури також грати у футбол на рівні з хлопцями», – радить футболістка.

орієнтація на успіх, фізична активність, націленість і результативність, емоційна напруга, змагання тощо – усе, що очікується від «справжніх» чоловіків. «Тому очевидно, що в цій сфері жінки реалізовуються значно рідше, ніж чоловіки, адже футбол – це територія чоловіків, чоловічі правила і норми поведінки», – говорить пані Тамара. Т. Бурейчак зауважує, що витоки нерівномірної залученості жіночої та чоловічої статі до футболу слід шукати ще у дитинстві. Уже тоді до активних, рухливих та мобільних занять куди рідше заохочують саме дівчаток. Вибір іграшок та орієнтація представниць жіночої статі на майбутнє материнство та домогосподарство як головні сфери жіночої самореалізації – яскраве тому підтвердження. «Уроки фізкультури в школі, де дівчата могли б займатися футболом (як це заохочується в ситуації хлопчиків) також зазвичай цьому не сприяють. Типова картина уроку фізкультури на шкільному подвір’ї: хлопці грають у футбол, дівчата пасивно спостерігають за грою зі сторони», – нарікає соціологиня. І додає, що грати в футбол жінкам в дорослому віці, як це практикують чоловіки (наприклад, турніри між офісними командами, журналістами, політиками тощо), узагалі в Україні вважається соціально неадекватним.

Стереотипи і фобії

Тетяна Бурейчак підтверджує, що жіночий футбол в Україні оповитий численними гендерними стереотипами та фобіями. Якщо футбол для чоловіків – це спосіб довести та підкреслити «справжню мужність» – витривалість, силу духу, змагальність, то для жінок – це поставити під питання власну жіночність. Традиційно вважається, що жінкам повинні бути прита-

манні інші якості, що краса жіночого тіла – це його тендітність та навіть слабкість. З огляду на це, атлетична статура, треновані м’язи, міцне тіло, інші риси, що набуваються внаслідок систематичних занять спортом (наприклад, професійним футболом) відповідно до традиційних уявлень начебто не додають привабливості жіночому тілу. Поведінка та якості, що їх вимагає професійний футбол як один з досить жорстких контактних видів спорту – наприклад, сила духу, витривалість, агресивність – також не ті якості, які традиційно заохочуються у жінок. Через це широке залучення жінок до футболу утруднене.

P.S.: «Одна моя колежанка, – пригадує Л. Малес, – ділилася своїм досвідом перегляду у компанії дівчат трансляції Чемпіонату світу з жіночого футболу. Найперше, довелося обдзвонити чималу кількість спортбарів Києва. Знайшовши, нарешті, місце, де умовилися про перегляд матчу, дівчата спочатку тільки й чули від відвідувачів-чоловіків коментарі щодо тілесності футболісток – їхніх ніг, грудей, сідниць. Але скоро всі присутні почали перейматися грою і зважати саме на її зміст, а не на гендерний контекст. Отже, стереотипне сприйняття жіночого футболу швидко минає, варто лише почати ним цікавитися…» Цей матеріал є зміненою та більш розширеною версією іншого, що був опублікований в українській редакції Deutsche Welle (www.dw.de/ukrainian).

Брак піару

Фу т бол іст ка - а м а торка Анна Степанова, звичайно ж, помічає, що жіночий футбол не транслюється на телебаченні, немає онлайн- трансляцій в інтернеті (максимум – це паралельний до матчу текстовий коментар УЄФА під час відбору до жіночого світового чемпіонату), «жіночі команди не піарять так, як чоловічі». Змінити це можна, наприклад, за допомогою соціальної реклами (як-от в Білорусі, коли на бігбордах у місті закликали дівчат записуватися на тренування з футболу), за

W .

U A

Олег Марущенко

ГЕНДЕРОВАНА ФІЗКУЛЬТУРА: ДЕЩО ПРО «КОРОЛІВ» І «КОРОЛЕВУ» Фізична культура, фізкультура, фіз-ра... Як не називай – в одних ця шкільна дисципліна викликала захват, в інших – переляк. Особисто я любив її. Хоча до 9-го класу мені не вдавалися підтягування: 3-4 – хіба це результат для «справжнього» хлопця? Однак у швидкості й спритності давав фору багатьом. Тому полюбляв усілякі бігові й стрибкові вправи, а надто – командні ігри. Футбол – це було все! Тепер, майже через два десятки років після мого останнього шкільного уроку фізкультури, я з жахом пригадую речі, що не помічалися тоді. Гендерний контекст цієї дисципліни все очевидніше проступає в моїх спогадах...

Олег Марущенко Дивуюсь, як легко сприймалися ті вишиковування за статевим принципом на початку занять, коли ми – хлопці – ставали у стрій першими, а дівчата слідом. У кожній статевій групі діяв принцип «за зростом», однак гендерна міжгрупова сегрегація існувала як закон. Не ми придумали його. І навіть не вчитель. І – не дивуйтесь – не міністерська програма з купою методичних рекомендації до неї (у жодному нормативному документі ви не знайдете навіть натяку на той «ритуал»). Здається, сама Гендерна Система, наче та Снігова Королева, «зачарувала» шкільну освіту, учителя й нас самих, немовби «заморозивши» дитячо-підліткову свідомість постулатами про первинність та обраність усього чоловічого. Ми завжди стояли першими – за «соціальним зростом», і ніхто з нас (і з «них», до речі, теж) не заперечував цей порядок. Пригадую, що в нас часто були командні ігри, фізрук судив наші хлопчачі поєдинки, а дівчата... Ми жодного разу не грали разом з ними. Зазвичай вони сиділи на лавочках біля спортмайданчика, ходили як «сонні мухи», перешіптувалися... Наче невидимки, які представлені самі собі – майданчик був один, і його займали «королі». А зимою спортзал був один. Де були дівчата, коли ми із завзяттям грали у баскетбол – не пам’ятаю. – От що б ти ще спитав? – сміється в трубку однокласниця. – Ми не чулися років з десять, а ти з тією дурною фізрою... Чого б тобі пам’ятати? Ви в залі – ми в коридорі, пригадуєш, такий довжелезний? Наче розминаємося, насправді – ляси точимо. Ніхто ж не бачить. Вас хвилин на 15 раніше відпускають, ото і щастя – зал наш. Дивний підхід щодо гендерної сегрегації на уроках фізкультури абсолютно офіційно існує в усіх програм-

W .

них документах. Лише початкова школа не враховує стать як джерело побудови навчального контенту. У 5-9-х класах окремі заняття для хлопців і дівчат вже є рекомендованими, у старшій школі – обов’язковими1. Найдивніше те, що під час цих занять дітей однієї статі «чомусь» фізично розвивають краще, різноманітніше, інтенсивніше. І ця стать – чоловіча. Гендерно диференційовані навчальні нормативи наполегливо переконують, що учні мають бути сильними, спритними, швидкими, витривалими, точними (базові цінності гегемонної маскулінності), а ось … учениці, за тим самим «системним задумом», просто «приречені» почуватися слабшими, неповороткими, «безрукими» і «безногими». Незрозуміло, чому дівчина за 30 секунд часу має роботи 12 передач гандбольного м’яча в стіну з відстані 3 (!) метри, а хлопець – 16? Чого взагалі має бути ця «гендерна дистанція»? Між деякими нормативами вона просто вражаюча: так при метання м’яча дальність кидків дівчат на ту саму оцінку поступається «чоловічій» у 2,5 (!) рази. При цьому Програма відверто натякає, що кидати дівчина може і з місця, тоді як хлопець – тільки з розбігу 2. Слід додати, що переважна більшість учителів і вчительок фізичної культури погоджуються, що хлопці й дівчата повинні займатися окремо, а вимоги до останніх мають бути нижчими3. На одному з тренінгів відбувся з цього приводу дуже цікавий діалог з учителькою фізичної культури: – А чому нормативи взагалі прив’язані статі? – питаю у неї. – Ну, так має бути. Дівчата майже в усіх компонентах слабші. – А хіба не тому слабші, що з дитинства їх недостатньо розвивають фізично? Може, треба якось інтенсифікувати цей розвиток хоча б на фізкультурі? – Ні, злякаються, ходити не будуть. Навіщо їм м’язи? Головне – фігура, грація – тому і даємо їм більше гімнастики, аеробіки – на гнучкість. Дійсно, варіативні модулі з ритмічної гімнастики та аеробіки доступні

лише дівчатам (хлопцям «призначена» атлетична гімнастика). Гнучкість – ледь не єдина риса, на розвиток якої Програма націлює дівчину. Аби отримати високу оцінку, вона має нахилятися уперед з положення сидячи на 18 см, тоді як хлопцю достатньо «видати» лише 10. Зате віджимання від підлоги «на відмінно» для останнього складає 35 разів, а для дівчини – 16 4. Сила одних і гнучкість других – ось гендерні пріоритети фізичного розвитку на цих уроках. А хіба не сильних чоловіків і в усьому «гнучких» жінок воліє бачити соціокультурне середовище? Чи є містичним цей збіг? У кожній чверті навчального року алгоритм був таким: спочатку нормативами лякали, потім «муштрували» на них, зрештою їх «складали» (по іншому не скажеш). І так із року в рік. Сумніваюся, що саме цей «кругообіг нормативів у спортзалі» (навіть з урахуванням принципу їхньої «спіральності» – від класу до класу) і став запорукою нашого здоров’я. Програма дійсно проголошує це своїм головним пріоритетом. З тим, що саме на розвиток здоров’я націлені конкретні уроки, погоджуються 76 % учителів і 50 % учительок з фізичної культури. І лише діти «чомусь» налаштовані скептично: вони схильні сприймати здоров’я як природну даність, а більшість із них вважають, що фізкультура є, передусім, уроком досягнення спортивних результатів5. Перевантаженість нормативами в жодному разі не сприяє здоров’ю (а може навіть коштувати життя), особливо тоді, коли як орієнтир береться не поступовий, гармонійний фізичний розвиток конкретної дитини (незалежно від того, якої вона статі), а її відповідність певним «статевонормативним» показникам. Діалог з учителькою (частина друга): – А хіба фізичний розвиток має залежати від статі? – (після тривалого мовчання) Вибачте, не зрозуміла. – Ну, хіба усі хлопці фізично розвинені однаково? – Звісно, ні. – А чому ж тоді нормативи для усіх хлопців однакові?

U A

ГЕНДЕРОВАНА ФІЗКУЛЬТУРА: ДЕЩО ПРО «КОРОЛІВ» І «КОРОЛЕВУ» Гонитва за результатами одного разу призвела до того, що всі ми безнадійно та майже невиліковно «заразилися» мускуломанією і спортофобією. Одна частина класу – фізично розвинені хлопці (особисто я намагався не відставати саме від них) – «хворіла» на першу «недугу». Ми залюбки виконували всі завдання (навіть надскладні, позапрограмні), билися «за честь школи» на спартакіадах, конструюючи, таким чином, власну маскулінність, що ототожнювалася з мускулистістю. Симптома-

гіршому – супроводжуються підозрою у гомосексуальності (саме з нею нерідко асоціюється фізична слабкість підлітка-хлопця). Аби не ставити під сумнів власну відповідність маскулінним зразкам, дехто з них у дні фіз-ри школу не відвідував. Дівчата, здається, взагалі «не бачили себе» на цих уроках, не погоджуючись із самим змістом та якістю, не вважаючи їх чимось цінним, цікавим: на це як на основний фактор незадоволеності фізкультурою і сьогодні вказують близько 30 % школярок6.

тичним було те, що у вільний час ми займалися тими самими фізичними вправами та грали у ті ж командні ігри, що й на фізкультурі. І означало це лише одне – нам страшенно подобалася ця «першість королів»! Доводили ми власну маскулінність не іншій статі, а один одному, прагнучи визнання «серед своїх». Інша частина класу – більшість дівчат та деякі фізично нерозвинені хлопці – страждаючи на спортофобію, «косили» від тієї «нормативної» фіз-ри як могли: коли наступав час демонструвати засвоєну маскулінність (наприклад, стрибати через «козла», лазити по канату або бігти крос) – масово «хворіли», приносили записки від батьків, відпрошувалися. Тепер я чудово їх розумію: уявіть, що має відчувати парубок, коли від нього вимагають «пограти мускулами», а він не здатен цього зробити? Розчарування, падіння самооцінки, власну «чоловічу неспроможність»… Такі страхи й комплекси у кращому випадку «підкріплюються» лише насмішками з боку носіїв гегемонної (читай – справжньої) маскулінності, у

– Та… з моєю фігурою куди? «Неформат», – жаліється однокласниця. – Стрункіші ж дівчата з усім вправлялися, деякі навіть легко конкурували з хлопцями... – Не видумуй, – кажу, – коли таке було? – Вони ж не випинали це – засміють. Та й вчителі не заохочували… Якби взагалі не було тих нормативів, а дали б вибір – чим займатися, в якому темпі – я б залюбки! А так, ти ж знаєш: «наша» гра – волейбол! – Чому волейбол? – Рухатися не треба. Ну, ще бадмінтон – з тієї ж причини. Вибору, чим займатися на фізкультурі, діти й справді майже не мають. Відповідно до інструктивнометодичних рекомендацій бажання дітей (та й то, «усіх дітей» – як більшості) є четвертим і останнім критерієм відбору варіативних модулів після наявності матеріально-технічної бази, регіональних спортивних традицій (до чого тут вони?), кадрового забезпечення7. І опитування з цього приводу проводяться чомусь наприкінці навчального року, так би мовити «з

W .

прицілом» на наступний. Хоча за час літніх канікул дитячі пріоритети можуть змінитися. Маємо «на виході» те, що фізкультура – одна з найбільш гендерованих шкільних дисциплін, адже занадто підкреслює і відтворює ті відмінності у фізичному розвиткові дітей обох статей, що стали результатом диференційної соціалізації – коли хлопчиків та дівчат виховують по-різному. Ця навчальна дисципліна міцно підтримує концепцію переваги чоловіків над жінками. При цьому приховано тисне на самих чоловіків, вертикально ранжуючи представників цієї групи за сформованими маскулінними ознаками та постійно провокуючи «внутрішньогрупові» змагання. Осіб жіночої статі вона маргіналізує, стримуючи потенційно можливий розвиток цієї групи. Фізичний і психологічний дискомфорт гарантований і тим, і другим. Нещодавно профільний міністр заявив, що відмінять не тільки нормативи, а й оцінювання: «Фізкультура буде розрахована просто на рух, на активність … навички компетентності оцінюватимуться присутністю дитини на повітрі, в русі, в ходьбі»8. Щиро вітаю цю ініціативу, адже сам факт існування тих же нормативів вказує на соціоцентрованість освіти, де конкретна дитина з певним рівнем фізичного розвитку чомусь неодмінно має стати «якоюсь», і у неї наче немає вибору. Але чи змінить ця реформа власне гендерний контекст фізкультури, усталений гендерний порядок? Дуже хочеться вірити, що на зміну діючій системі прийде нова, горизонтально орієнтована модель розвитку фізичної культури дітей. І що вона нівелює «гендерний тиск» і послабить гендерну поляризацію раніше, ніж ота «Королева» усе «зачарує» знов. 1

2 3

Навчальна програма з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів. 10-11 класи. Рівень стандарту. // Режим доступу: http://www.mon.gov.ua. Там само. Фащук О. Гендерні особливості ставлення вчителів до уроку фізичної культури // Молода спортивна наука України. – 2010. – Т. 2. – С. 259-263. Навчальна програма з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів. 10-11 класи. Рівень стандарту. // Режим доступу: http://www.mon.gov.ua. Фащук О. Гендерні особливості ставлення вчителів до уроку фізичної культури // Молода спортивна наука України. – 2010. – Т. 2. – С. 260. Ильин Е.П. Дифференциальная психология мужчины и женщины. – Спб.: Питер, 2003. – 544 с. Фізична культура. Інструктивно-методичні рекомендації // Режим доступу: http://www. mon.gov.ua. Міносвіти скасує нормативи з фізкультури у школах // Режим доступу: http://tsn.ua/ ukrayina.

U A

Олеся Кириленко

СПОРТИВНА АКТИВНІСТЬ В ГЕНДЕРНОМУ КОНТЕКСТІ

Олеся Кириленко Гендерні перетворення останнього століття виявлялися, зокрема, у певному зростанні активності жінок у різних сферах життя, в яких домінуюча роль завжди була за чоловіками. Цей процес не обійшов і сучасний спорт. Вимірювання спортивної активності жінок і чоловіків передбачає виокремлення оздоровчорекреативного (масового) та професійного рівня, а також активної (безпосередні заняття спортом) та пасивної форми (споживання спортивних видовищ, спортивної інформації, спортивних товарів) включення їх до спортивної культури. Загальний рівень спортивної активності жінок у світі, як і рівень їх фізичної активності, нижчий порівняно з чоловіками. Зауважимо – в сучасних умовах це все менше стосується великого спорту: тут жінки демонструють професійний рівень спортивної кар’єри, хоча при цьому їх участь у змагальному спорті, у спорті вищих досягнень відбувається в рамках конкуренції «жінка-жінка», а не «жінка-чоловік». Виключення становлять кінний спорт, парне фігурне катання, парна акробатика, парна аеробіка та подібні. Простір жіночого спорту, в якому жінки досягають вершин, поступово розширюється як у суто «жіночих» видах спорту (художня гімнастика, синхронне плавання), так і в традиційно «чоловічих», щоправда в межах жіночих дисциплін (наприклад, спортивній гімнастиці, легкій атлетиці, плаванні, боротьбі, боксі, футболі). Це пояснюється кількома причинами, зокрема соціокультурними традиціями в організації спортивного виховання та проведенні спортивних змагань. Фізичні навантаження, фізичні зусилля та конкуренція, якими насичена спортивна діяльність, більшою мірою відповідають типовій,

W .

соціально сформованій чоловічій тілесності, що і знайшло відображення в домінуванні чоловіків у спорті, в розділенні спорту на чоловічі та жіночі дисципліни. У силових та швидкісних видах жінки просто не можуть конкурувати з чоловіками на рівних, бо ті демонструють більш високі показники розвитку таких фізичних кондицій, як сила, швидкість, витривалість. Натомість у гнучкості, пластичності та координації жінки змогли проявити себе краще порівняно з чоловіками, тому хореографічні, гімнастичні та інші складно-координаційні види спорту стали популярнішими серед жінок. Узагальнений аналіз гендерних змін у спорті дозволяє зробити висновок про те, що вони проявляються в такому: • збільшується кількість жінок, які займаються спортом; • збільшується кількість жінок в сис-

темі професійних кадрів спорту, у структурі спортивних організацій та управлінні ними; • жінки активно опановують традиційно чоловічі види спорту (боротьбу, бокс, важку атлетику, сумо, футбол, бодібілдинг, водне поло та інші), а чоловіки – традиційно жіночі (синхронне плавання, художня гімнастика). На перших етапах розвитку спорту, коли почали проводитись національні та міжнародні змагання, участь жінок була незначною. Так, у проведенні перших Олімпійських Ігор у 1896 році в Афінах жінки участі не брали взагалі. Однак вже на Олімпіаді 1900 року в Парижі змагалися 975 чоловіків та 19 жінок (1,9 % від загальної кількості олімпійців), а в 1908 році в Лондоні – 1971 чоловік та 36 жінок (1,8 %). З кожним наступним олімпійським циклом участь жінок в спорті неухильно зростала, і вже на Олімпіаді в Афінах 2004

U A

СПОРТИВНА АКТИВНІСТЬ В ГЕНДЕРНОМУ КОНТЕКСТІ року за медалі змагалися 4440 учасниць, які склали 42 % від загальної кількості олімпійців, а на Пекінській олімпіаді 2008 року цей відсоток зріс до 43 (зауважимо, що склад збірної команди України на Літніх Олімпійських іграх в Пекіні на 48 % складався з жінок). До цього необхідно додати, що кількість національних збірних команд, до складу яких входили лише чоловіки, зменшилася з 26 команд у 1996 році на Олімпіаді в Атланті до 8 команд у 2004 році на Олімпіаді в Афінах. Отже, на прикладі олімпійського руху яскраво виявилися тенденції фемінізації сучасного спорту. Зауважимо, що підвищення активності жінок у спорті більшою мірою стосується активної спортивної кар’єри та меншою – участі жінок в управлінні як національними, так і міжнародними спортивними організаціями. Так, з моменту створення Міжнародного Олімпійського Комітету (1894 р.) і до 1981 p. жодна жінка не входила до його керівного складу. На сьогодні серед 106 членів МОК є 20 жінок. У складі Виконавчого Комітету МОК жінки становлять 12 %. Серед 149 членів НОК України – 22 жінки (15 %); до керівництва входять 8 чоловіків та жодної жінки; виконавчий комітет включає 27 чоловіків та 2 жінок. Такі гендерні диспропорції в керівництві олімпійським рухом викликають справедливу критику з боку феміністичних організацій та дослідників спорту. Досягнення гендерної рівності у сфері спорту останніми роками належить до одного з напрямів діяльності значних спортивних організацій. Так серед шести напрямків розвитку олімпійського руху в сучасних умовах МОК визначив стратегію підтримки участі жінок у спортивному житті на національному та міжнародному рівнях. З 2004 року серед 25 комісій МОК почала працювати спеціальна комісія «Жінки та спорт», головна мета якої полягає у розширенні участі жінок в спорті на всіх рівнях. Щороку МОК проводить номінацію досягнень жінок у спорті та нагороджує 6 жінок за активну діяльність у спортивній сфері. МОК виступив організатором п’яти міжнародних конференцій на тему «Жінки та спорт». Одним з важливих рішень МОК стало включення жіночих дисциплін до всіх видів спорту у програмі Літніх Олімпійських Ігор в Лондоні 2012 року. Міжнародна федерація футболу (ФІФА) також небайдужа до широкого залучення жінок до спорту. Футбол – найпопулярніший вид спорту, і жінки дедалі більше допануються до нього, про що свідчать, наприклад, чемпіонати світу з футболу серед жінок, що почали проходити під егідою ФІФА з 1991 року (як і чоловічі – з періодичністю у 4 роки). Кількість країн-учасниць фінальних частин таких чемпіонатів

зростає, і в 2011 році досягла 16 національних команд. У 2015 році фінальна частина Чемпіонату світу з жіночого футболу буде проходити в Канаді, і кількість країн-учасниць збільшиться, за рішенням ФІФА, до 24 команд. Лідерами у світовому жіночому футболі на сьогодні є команди США, Японії, Швеції, Франції, Німеччини, Норвегії, Бразилії, Китаю. Однак на рівні масового спорту залучення жінок до спортивних занять для відпочинку, оздоровлення, покращення фізичної форми суттєво відстає від аналогічного серед чоловіків. Це зумовлюється, зокрема, проблемами соціально-економічного, соціальнопобутового і культурного характеру – «подвійною зайнятістю» жінок на роботі та вдома, народженням, доглядом і вихованням дітей, недоліками в системі фізичного виховання дівчат та в організації жіночого оздоровчого спорту, його пропаганди. Результати соціологічних досліджень в Україні, проведених у 2003 та 2008 роках, свідчать про те, що чоловіки у сфері спортивної діяльності значно активніші за жінок. У 2003 pоці показники спортивної активності українських чоловіків та жінок були на рівні 34 % до 15 %, а в 2008 році – 51 % та 28 % відповідно1. Підсумовуючи результати національних опитувань, можна зробити такі висновки: • рівень спортивної активності жінок значно нижчий, ніж у чоловіків (в середньому у 1,5 рази); • упродовж 2003-2008 років була помітною тенденція зростання спортивної активності жінок і чоловіків, але «гендерна дистанція» між показниками активності майже не змінилася; • найбільш активними в спорті виступили молоді жінки (16-24 років), а найменш активними – жінки похилого віку (після 65 років), це ж стосується і спортивної активності чоловіків відповідних вікових груп. Результати національного опитування в Україні 2008 року також засвідчили, що інтерес жінок та чоловіків до занять певними видами спорту відрізняється. Найбільший розрив у сфері футболу – жінки займаються цим видом спорту в 10 разів рідше. Натомість, частіше вони долучаються до гімнастики, легкої атлетики, волейболу (рис. 1). Зауважимо, що рівень спортивної активності жінок нижчий порівняно з чоловіками в більшості країн світу (рис. 2), однак розвинені країни демонструють значне зростання спортивної активності жінок. За результатами міжнародного дослідження, проведеного в 2007 pоці International social survey program (ISSP), у таких країнах, як Австралія, Нова Зеландія, Австрія, Бельгія, Тайвань, Франція, Ірландія, Швейцарія, США загальний

W .

рівень спортивної активності жінок (заняття спортом в спортивних та тренажерних залах) знаходиться на рівні чоловіків. У Фінляндії, Норвегії та Швеції активність жінок у спортивній сфері на 2-3 % вища порівняно з чоловіками2. Як відомо, у скандинавських країнах показник людського розвитку з урахуванням гендерного фактору є найвищим у світі. Це підтверджується і показниками спортивної активності жінок та чоловіків. Небайдужою до окресленої проблеми є й наука: у межах сучасної соціології спорту розвивається соціологія фізичної активності, що являє собою міждисциплінарний напрям соціологічних досліджень, у якому увага зосереджена на оздоровчому спрямуванні спортивної активності. За методологією сучасної соціології фізичної активності, що підтримана ВООЗ, спортивні заняття розглядаються як організована, систематична та інтенсивна форма фізичної активності, у зв’язку з якою вивчаються різні форми фізичних навантажень у процесі виробничої та домашньої діяльності, а також ходьби, прогулянок пішки, їзди на велосипеді, рухових ігор, танців. Дослідження фізичної активності жінок та чоловіків, що проводилися у ЄС та США, засвідчили: відмінності у фізичній активності двох статей є, але не дуже значні (табл. 1 і 2). Табл. 1 РІВЕНЬ ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ЖІНОК ТА ЧОЛОВІКІВ Результати опитування населення старшого 15 років у 15 країнах ЄС (Данія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Фінляндія, Швеція, Британія, Північної Ірландія) Програма «Eurobarometer», European Opinion Research Group, 2002 р. N=16320 Інтенсивна форма фізичної активності жінки відсутня

Помірна форма фізичної активності

чолочоложінки віки віки

65.0

49.1

43.2

38.1

1 день

7.3

8.5

5.6

7.1

2 дні

8.4

9.9

10.4

12.3

3 дні

6.3

8.2

8.1

8.8

4 дні

2.7

4.3

4.9

5.5

5 днів

3.2

8.0

6.0

8.5

6 днів

1.1

3.1

3.0

3.6

7 днів

4.9

7.4

16.8

14.0

Немає відповіді

1.1

1.5

1.9

2.0

U A

Олеся Кириленко Табл. 2

жінки 47 *

Абсолютно недостатній рівень фізичної активності (менше 10 хв. помірної або інтенсивної фізичної активності на тиждень)

Недостатній рівень фізичної активності (10-30 хв. помірної або інтенсивної фізичної активності на тиждень)

Рекомендований рівень фізичної активності (помірна* або інтенсивна**, або і та, й друга разом)

РІВЕНЬ ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ЖІНОК ТА ЧОЛОВІКІВ США Результати опитування населення старшого 17 років усіх штатів США, Програма «Behavioral Risk Factor Surveillance System», 2007 р. N=430912

Рис. 1. Види спорту, якими жінки і чоловіки займалися впродовж останнього року (результати національного опитування в Україні, 2008 р. N=1207) Футбол 4 43 Теніс настільний 2 2 Плавання 7 10 Лижний спорт 3 1 Легка атлетика 7 17 жінки Гімнастика 6 20 чоловіки Волейбол 12 15 Важка атлетика 1 7 Бокс 0 6 Біг 10 9 Баскетбол 4 4 Важко відповісти 4 3 Інші види 33 23 0 10 20 30 40 50 60 % від кількості осіб, які займалися спортом Рис. 2. Рівень спортивної активності жінок та чоловіків у 34 країнах світу. Результати міжнародного дослідження "Вільний час та спорт" INTERNATIONAL SOCIAL SURVEY PROGRAM Question data: ISSP 2007. N=50347

чолочолочоложінки жінки віки віки віки 50.7

38.7

36.6

14.3

12.7

Помірна фізична активність – не менше 30 хв. на день не менше 5 днів на тиждень, супроводжується невеликим посиленням дихання і серцебиття. Інтенсивна фізична активність – не менше 20 хв. не менше 3 днів на тиждень, супроводжується значним посиленням дихання і серцебиття.

З аналізу наведених даних стає зрозуміло, що певний рівень загальної фізичної активності і жінок, і чоловіків корелює з рівнем соціально- економічного розвитку країн. За висновками експертів ООН, підвищення рівня фізичної та включно спортивної активності всіх статевовікових груп населення виступає стратегічним завданням сфер освіти, пропаганди та охорони здоров’я, оскільки фізична активність є одним з найефективніших засобів боротьби з поширенням неінфекційних хвороб (серцевосудинної системи, обміну речовин, зокрема ожиріння, новоутворень). Зауважимо, що в країнах з середнім та низьким рівнем соціального розвитку (за індексом розвитку людини ООН) рівень спортивної активності населення є нижчим, а дистанція між її рівнем в групах жінок та чоловіків є більш значною порівняно з розвиненими країнами. Це підтверджується результатами міжнародного дослідження ISSP (2007 р.). Відмінності інтересів жінок та чоловіків у сфері спорту проявляються, проте, не тільки в неоднаковому рівні практичного включення до занять, а й у відмінностях рейтингів популярності серед них різних видів спорту. Це стосується і самих спортивних занять (рис. 1), і відвідування спортивних змагань, і бажання долучитися до спортивних занять у майбутньому (рис. 3 і 4). Існують певні соціально сформовані відмінності й у мотивах спортивної активності. Так, за результатами міжнародного опитування ISSP

W .

Усі країни Болгарія ПАР Кіпр Уругвай Польща Росія Угорщина Чилі Філіпіни Аргентина Хорватія Домінікан. респ. Латвія Ізраїль Мексика Словаччина Японія Корея (Південна) Чеська респ. Бельгія Тайвань Словенія Німеччина Ірландія США Австрія Британія Швейцарія Франція Австралія Нова Зеландія Швеція Норвегія Фінляндія

68 75 34 39 29 56 23 69 40 54 43 51 46 55 57 54 46 65 46 66 52 62 43 66 57 65 59 66 57 73 75 71 71 72 74 79 74 81 74 81 78 78 83 84 80 84 80 83 79 88 87 88 86 88 87 89 91 91 90 92 93 93 94 94 96 94 97 96 99 97

(2007 року), чоловіки дещо більше отримують задоволення від фізичної активності, їх також більше цікавить можливість позмагатись у спорті з іншими чоловіками. Жінки як мотив своєї участі у спортивних заняттях нерідко відзначають «можливість покращення зовнішності». Не зважаючи на ці відмінності, жінок і чоловіків

жінки чоловіки

відповіді у %

об’єднує розуміння цінності спорту для збереження здоров’я, виховання дітей та спілкування з людьми. Як свідчать наведені факти, кількість жінок у заняттях спортом та в спорті професійному зростає, хоча все ж ця сфера залишається в суспільному уявленні чоловічою. Використання

U A

СПОРТИВНА АКТИВНІСТЬ В ГЕНДЕРНОМУ КОНТЕКСТІ Рис. 3. Інтерес жінок і чоловіків до змагань з різних видів спорту (результати національного опитування в Україні, 2008 р. N=1207) Футбол Бокс Фігурне катання Художня гімнастика Легка атлетика Гімнастика Волейбол Баскетбол Хокей Басейн Бойові мистецтва Важко атлетика Лижний спорт Біатлон Інші Важко відповісти

19 14

69 50 52

28 12 7 13 4 7 11 4 12 3 13 8 6 2 9 2 9 4 4 3 4 5 8 19

4 4

жінки чоловіки

20 30 40 50 60 70 % від загальної кількості опитаних

90 100

Рис. 4. Види спорту, якими хотіли б займатися жінки і чоловіки найближчим часом (результати національного опитування в Україні, 2008 р. N=1207) Футбол Волейбол Плавання Гімнастика Легка атлетика Біг Бокс Важка атлетика Фізкультура Баскетбол Великий теніс Настільний теніс Іншими Не хочу Важко відповісти

35 10

13 8 4

13 14 12 7 7 7

0 0 3 2 3 3

4 8

жінки чоловіки

3 3 2 2

21 13 12

6 11

% від загальної кількості опитаних

гендерного підходу в подібних дослідженнях дає змогу визначити не тільки гендерні відмінності у рівні спортивної активності, а й з’ясувати чинники їх формування та окреслити шляхи подолання. У цьому вбачаємо підвалини ефективної політики збереження здоров’я жінок та чоловіків та посилення пропаганди здорового способу життя у всіх країнах світу, зокрема в Україні.

Моніторинг рівня залучення населення до спорту: звіт за результатами соціологічного дослідження [Електронний ресурс] // Сайт Всеукраїнського центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» – 2008. – Режим доступу: http://www.sportforall. gov.ua/news.php?id=230. International social survey program (ISSP) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.jdsurvey.net.

W .

Література: 1. Ворожбитова А. Гендер в спортивной деятельности. Учебное пособие. – М.: Флинта, 2011. – 108 с. 2. Кириленко О. Соціологічний аналіз спортивної активності населення України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 3. – С. 169-187. 3. Кун Л. Всемирная история физической культуры и спорта. – M. : Радуга, 1982. – 390 с. 4. Месснер М. Маскулинность и профессиональный спорт // Антология гендерной теории. – Минск.: Пропилеи, 2000. – С. 218-228. 5. Мужчины будут выступать в художественной гимнастике. [Електронний ресурс] // Новостей.com. Ежедневная лента новостей. – Режим доступу: http://novostey. com/sport/news151098.html. 6. Уэйнберг Р. Основы психологии спорта и физической культуры / пер. с англ. Г. Гончаренко. – К. : Олимпийская литература, 1998. – 334 с. 7. Цикунова Н.С. Характеристики личности спортсменок в маскулинных и фемининных видах спорта // материалы V конференции «Российские женщины и европейская культура» / Сост. и отв.ред. Г.А. Тишкин. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2001. – С. 243-244. 8. Behavioral Risk Factor Surveillance System (BRFSS) [Електронний ресурс] // National Center for Chronic Disease Prevention and Health Promotion. – Режим доступу: http:// tinyurl.com/7xjaz4g. 9. Cahn S. Coming on strong: gender and sexuality in twentieth-century women's sport. – Harvard University Press, 1995. – 358 p. 10. Compass (1999). Sports Participation in Europe. Executive Summary. – London : UK Sport, 1999. – 56 p. 11. Festle M. Playing nice: politics and apologies in women's sports . – Columbia University Press, 1996. – 379 p. 12. Kennedy E., Markula P.Women and Exercise: T he Body, Health and Consumerism. – Taylor & Francis, 2010. – 308 p. 13. Markula P. Beyond the Perfect Body, Women’s body Image Distortion in Fitness Magazine Discourse // Journal of Sport & Social Issues. –2001. – № 25 (2). – P. 158–179. 14. Markula P. Feminist sport studies: sharing experiences of joy and pain. – SUNY Press, 2005. – 250 p. 15. Messner M. Sport, men, and the gender order : critical feminist perspectives. – Champaign : Human Kinetics Books, 1990. – 288 p. 16. Physical Activities. Eurobarometer European Opinion Research Group. Fieldwork: October-December 2002. Publication: December 2003. – 49 p. 17. Scraton S. Gender and sport: a reader / S. Scraton, A. Flintoff. – London : Routledge, 2002. – 311 p. 18. Seager J.The Penguin Atlas of Women in the World. - Penguin Books, 2008. – 128 p. 19. Women and sport Commission / The International Olympic Committee (IOC) – Olympic.org. Official website of the Olympic Movement [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. olympic.org.

U A

Анастасия Кузина Анастасия Кузина – До этого я не только не занималась спортом, а была, честно говоря, очень далека от него. Я выплескивала свою энергию каким только возможно образом, не укрепляя свое здоровье, а наоборот, разрушая его, страшно сказать, сколько лет. Жизнь была полна негативного экстрима по полной программе. Поэтому к тому моменту, когда я пришла в бадминтон, от меня мало что осталось. И, к счастью, я встретила людей, которые объяснили простую истину: чтобы общаться с себе подобными и не чувствовать себя изгоем, не надо ходить в клубы и искать массовые развлечения. Можно общаться и встречаться, не боясь дискриминации, ведя при этом здоровый образ жизни. Существует другая клубная система, но ориентированная на спорт, причем спорт любительский. Где неважны какието высокие результаты, а куда люди приходят просто общаться, делиться новостями, прочитанными книгами, ходить после тренировок в кино и так далее. – Я правильно поняла, что вы проводили время в загулах по гей-клубам, потому что вам негде было встречаться? – Да, и людям негде встречаться до сих пор, к сожалению. На Западе нет четкого разграничения: вот это – террариум для одних, а это – свободное поле для других. Там люди, приходя в заведение, не разграничены по ориентации. И секс-меньшинства чувствуют себя там нормально, потому что на них никто не показывает пальцем, не говорит грубых слов, не говоря уже о драках... – А что, вы так заметны в обычных заведениях? – Заметны. Потому что когда люди общаются и не скрывают отношения друг к другу, естественно, они проявляют какие-то знаки внимания. Но гетеросексуальным парам можно обниматься и целоваться и в кафе, и на улицах. А нам нельзя. – Ну, к девочкам, наверно, более снисходительны? – Не сказала бы. Да, девочка идет за ручку с девочкой – это можно. Но если женщина в заведении обнимет девушку – это воспримут плохо. А на «загнивающем» Западе на это не обращают внимания. Там каждый живет своей жизнью. – Поэтому вы вынуждены ходить в заведения для своих... – ...и вести себя там свободно. Нас пытаются обвинять в том, что, используя спорт, мы что-то пропагандируем. Мы ничего не пропагандируем! Мы просто хотим показать молодежи,

W .

В 40 ЛЕТ ОНА СТАЛА ТРЕТЬЕЙ БАДМИНТОНИСТКОЙ МИРА, И ЕЕ ТУТ ЖЕ... ВЫГНАЛИ С РАБОТЫ Влада Волновская пришла на первую тренировку по бадминтону в марте 2011 года. Ей было 40 с лишним. А уже в июле Влада взяла «бронзу» на международных соревнованиях. Произошло это на Европейских спортивных играх среди геев и лесбиянок в Роттердаме. Не знали о таких? А, между прочим, крупные международные гей-чемпионаты проводятся уже 14 лет, и с последних российская сборная привезла 7 медалей, в том числе «золото» в теннисе… Заниматься бадминтоном Влада стала потому, что, по мнению врачей, жить ей оставалось год-два. не падая в обморок. – А куда, кстати, женщина может податься в плане спорта, кроме фитнеса? Плавание, единоборства. А волейбол? – С командными видами спорта очень большая проблема. Мужчин еще можно куда-то влить, в футбольную команду, например. А женщин – нет. Даже в бадминтоне и теннисе существует проблема партнера. Ты же не будешь один в стенку стучать и платить за это тренеру полторы тыcячи за урок. На бадминтоне так и говорят: «Вы без партнера не приходите, нам вас не с кем ставить». – То есть для женщин закрыты баскетбол, футбол, волейбол? – Да. Нужно развивать любительский спорт, нужны соревнования! Стимул должен быть! Азарт, адреналин! Почему мне Влада Волновская так понравилось на соревнованиях, и я начала дальше развиваться? Потому что ный диагноз мне не поставили. Но увидела соперников, настоящих жипоставили срок: год-два максимум. вых людей, с которыми я могу через Сказали: «Это вопрос времени». А год «побиться». Сейчас я им реально мне уже было 40 лет... Стрессовый проиграла в пух и прах, но впереди возраст, когда люди очень болезненгод тренировок и работы над собой, но относятся ко всему, что говорится своим телом, питанием! критичного в их адрес. Одни могут В конце концов, я ввела в поискосказать, что карьера закончена, друвике «занятия спортом бесплатно» гие – что нет семейной жизни, третьи и нашла объявление Федерации – что со здоровьем «до свидания». И ЛГБТ-спорта России. Они набирали тут важно принять правильное решелюдей из сексуальных меньшинств ние: дальше идти по накатанной или в бесплатные секции бадминтона, все-таки попробовать что-то создать футбола, большого и настольного на тех руинах, которые остались? Я тенниса. И я решила: а что, выйду из решила, поскольку я все-таки борец, вакуума, начну с людьми общаться... побороться. Мне сказали «два года», В обычную секцию я бы еще подумаа я попробую три. Четыре. А сколько ла – идти-нет, стеснялась бы своего получится? И в итоге я начала искать внешнего вида. На меня вообще тогкакие-то занятия спортом, просто да было больно смотреть. А тут я почтобы начать двигаться. Просто ходумала — ну все же свои. дить нормально, не теряя сознания,

в том числе – сексуальным меньшинствам, что есть другая клубная жизнь и не надо разрушать свое здоровье. Когда мой организм начал разрушаться, врачи какой-то конкрет-

U A

В 40 ЛЕТ ОНА СТАЛА ТРЕТЬЕЙ БАДМИНТОНИСТКОЙ МИРА, И ЕЕ ТУТ ЖЕ... ВЫГНАЛИ С РАБОТЫ тердаме я увидела проекцию на ту, – А вы до этого скрывали свою Пришла на бадминтон. Мне всегда которой я могу стать. И меня это обориентацию? нравился теннис, но теннисную рарадовало, потому что есть к чему – Я никогда не выпячивала ее, но и кетку я к тому времени не удержала стремиться. не скрывала. У меня открытая страбы... Секцию возглавлял председаИ когда мы вернулись, я изменилась ница в социальной сети, где можно тель федерации Виктор Романов. Он по отношению к себе. Перестала посмотреть и группы, где я состою, нам показал какие-то элементарные смотреть на себя с той точки зрения, и музыку, которую я слушаю. Кровещи – разметку площадки, правила что я — меньшинство. Внутренний баме того, до этого на работе очень игры, – и все начали играть. И как-то рьер был преодолен... хорошо относились к моим занятимне так понравилось двигаться, жиям бадминтоном. Интересовались венько так... успехами, знали про соревнования. Первое занятие было коротеньким, Приехав из Роттердама, уже через И вдруг за день до отъезда в Питер но воланчик к концу занятий начал месяц, в сентябре 2011 года, Влада меня практически не хотели туда отлетать. На самом деле игра простая: поехала в Санкт-Петербург на Перпускать, ничем не аргументируя. На на том уровне, на котором мы играли вый национальный ЛГБТ-фестиваль соревнования я уехала. Но когда в детстве и сейчас, на даче, «на шаш«Со спортом вместе!». В нем приняли вернулась, обнаружила, что со мной лыках», в эту игру может играть люучастие около 300 спортсменов. Там в офисе все резко перестали разбой. Тем более, что сейчас продаютона уже возглавляла секцию бадминговаривать. Причем не просто «чайся маленькие сетки и можно играть тона и была координатором соревкофе», а по работе. через сетку, что гораздо интереснее. нований. Домой Влада вернулась с Правда, я немного промахнулась с серебряной медалью... У работодателей существует отратем, что бадминтон – якоботанная схема: когда человек бы легкая игра. Ничего похочет тебя уволить, он создает добного – нагрузка абсотакие невыносимые условия, лютно на все мышцы! что ты вынужден это сделать – Это было в марте, а в сам. Понятно, что если с тобой июле вы уже поехали на перестают общаться, то по соревнования! работе начинаются недочеты. – Мне самой не веритДень, два, и всё – там не успел, ся. Причем до мая мы так там. И вот уже есть за что за– ходили, встречались, цепиться, к чему придраться. играли, кто сколько хотел, Не будешь же объяснять, что с «скидывались» на арентобой не хотят разговаривать... ду площадки... Нас тогда А я неконфликтный человек, и было человек 10-12. А поэта ситуация с увольнением том вдруг Виктор предлодля меня не первая. Поэтому жил мне принять участие я пошла по заложенному стев Евроиграх в Роттердаме. реотипу и сделала так, как я И я подумала: «А что, съезделала всегда. Написала зажу, хоть людей посмотрю». явление об уходе. Но когда уже мне нача– Вас уже увольняли по этой ли оформлять загранпапричине? Пьедестал в Роттердаме: слева – «бронза» у Влады Волновспорт, я подумала: да не – Да, и не один раз. Вообще, с таким же уровнем ехать! ской, справа – «серебро» у француженки Фредерик Пуле, в проблема трудоустройства и И тогда мы срочно нашли центре – «золото» у финской спортсменки Сары Кулп. сохранения рабочего места тренера в Щербинке. Викпосле того, как руководство тор не стал скрывать: мы едем именузнает о твоей ориентации, – это се– Питерцы проявили к фестивалю коно на гей-игры, нам нужно подготогодня проблема номер один. Я с ней лоссальный интерес. Сам фестиваль вить команду, чтобы она выглядела сталкиваюсь постоянно. И как я сейпроходил в большом спорткомплекдостойно. час уволилась – это еще не худший се, где параллельно проводили тре– Тренер удивилась? вариант. Бывает, обманывают, недонировки обычные спортсмены. И они – Может быть. Но виду не подала. плачивают деньги. ходили тоже, болели, смотрели. На На Евроиграх мы провели около неГомофобия проявляется у начальфутболе, баскетболе были аншлаги. дели. Спали в спортзале на матах, а ников обоих полов. Как правило, она – А в России есть какие-то больутром тут же играли в бадминтон. В связана с внутренними сексуальнышие соревнования для взрослых? этом же спорткомплексе жили украми проблемами человека. Мужчины– Только внутриклубные. По сути, инцы, белорусы, венгры – все страны, руководители ведут себя более наши ЛГБТ-фестивали – это единкоторые не могли себя особо финанагрессивно по отношению к лесбиственные крупные спортивные сосировать... Что меня там поразило янкам, а женщины – изощреннее. В ревнования для взрослых в России. – это возраст людей, которые припоследнем случае это была женщиехали на соревнования: от 40 лет и на моего возраста, мы вместе заканКогда Влада вернулась с игр в Пистарше. Молодежи было очень мало. чивали факультет журналистики МГУ. тере, оказалось, что основные бои В соревнованиях принимали участие Мне-то казалось, что журналисты боеще впереди. Ее уволили с работы даже 70-летние спортсмены! В Рослее терпимы... из-за …сексуальной ориентации. сии я такого и представить не мог– И что же теперь? Что впереди? ла! А это очень важно – посмотреть, – На самом деле я поняла, что в 40 – Для меня стало шоком, что именкакой ты будешь через 10 лет, через лет жизнь только начинается. После но это стало причиной. Я работала 20, 30. Потому что у нас в стране для Роттердама решила считать только менеджером в конторе по установке молодежи из секс-меньшинств тапобеды. наружной рекламы. До этого меня ких примеров или мало, или нет вовсегда хвалили, не было проблем ни обще. Я смотрю на молодежь, и меня в переговорах с клиентами, ни в буогорчает: они точно такие же, как я, Публикуется с сокращениями. Полмажной работе. Но ситуация резко и сталкиваются с той же стеной, что ную версию материала можно произменилась после первой пресси я, и ничего не изменилось. А в Ротчитать на сайте «Mk.Ru». конференции в Москве.

W .

U A

СПОРТСМЕН «НЕПРАВИЛЬНОГО ПОЛА» ИЛИ СЕКСИЗМ В БАССЕЙНЕ Вера Михайлова Привычную картину выступления команды по синхронному плаванию портит несоответствие: в группу девочек затесался мальчик, но ведет он себя спокойно, словно так и должно быть. Болельщикам это кажется диким, непривычным. И действительно, Саша Мальцев один из первопроходцев, которому предстоит доказать: синхронное плавание не только для девушек.

Александр Мальцев – Если он занимается женским видом спорта, это вовсе не значит, что он баба, – объясняет свою позицию мама Саши Ольга Владимировна. – Синхронное плавание – очень трудный вид. Саше Мальцеву 16 лет, а пришел он в синхронное плавание семилетним. Куда отдать сына, выбирала Ольга Владимировна. А она хотела, чтобы он развивался гармонично. «Кому нужно, чтобы его ребенка постоянно били?» – бросает она в ответ на мой вопрос, почему Сашу не отдали в бокс или борьбу. Сначала, когда Мальцев только начинал, в группе было несколько мальчиков, но вскоре он остался один. Как ни странно, у Саши начало все получаться, причем даже лучше, чем у многих девочек. Через несколько лет он попал в молодежную сборную Санкт-Петербурга. Но дальше продвинуться не удалось: в сборной России даже обсуждать кандидатуру мальчика категорически отказались. После этого, по словам мамы, настали трудные времена – чтобы избавиться от неудобного спортсмена, Саше стали занижать оценки, перевели его в более слабую группу. Специалистов можно понять: сегодня,

W .

СПОРТСМЕН «НЕПРАВИЛЬНОГО ПОЛА» ИЛИ СЕКСИЗМ В БАССЕЙНЕ Саша Мальцев – синхронист. Наравне с девочками он занимается синхронным плаванием, ныряет в красивом костюме, делает сложные поддержки и выступает на соревнованиях. Присутствие Саши в сборной Санкт-Петербурга стало вызовом для спортивного сообщества, пока еще не готового к пересмотру своих канонов.

как бы ни был талантлив мальчик, в таком исконно женском виде спорта, как синхронное плавание, у него перспектив нет. – Никто не говорит о мужских группах, но почему нельзя сделать еще одну категорию – смешанные пары, – сетует Ольга Владимировна. – В фигурном катании мужчины же выступают и в одиночку, и в паре, и это никого не смущает. Синхронное плавание, по-моему, могло бы пойти по такому же пути. Произойдет ли в синхронном плавании пересмотр устоявшихся правил, пока трудно сказать. Но раз среди мальчиков есть желающие им заниматься, значит, рано или поздно этот вопрос придется решать на уровне международной федерации. Возможно, через несколько лет мальчиков будут набирать в группы наравне с девочками, а на Олимпиаде появится еще одна зачетная дисциплина. http://rusrep.ru/2010/33/basseyn

синхронное плавание... Многие тренеры негативно относятся к моим выступлениям, считают, что парню не место в бассейне. Ставят палки в колеса в надежде, что я не выдержу и уйду. Но я поставил себе цель и не собираюсь от нее отступать. – В России Вы единственный синхронист, но миру известны мужчины, профессионально занимающиеся этим видом спорта... – Например, американец Билл Мэй, я видел его выступления в записи – мне нравится то, что он делает. Мужское синхронное плавание развивается во всем мире. В Японии, Германии, Франции появляются мужские команды. Это неплохо, ведь в том же балете есть мужчины, и это никого не раздражает. Почему тогда негативно воспринимается мужчина в синхронном плавании? Кстати, смешанные дуэты намного интереснее однополых. Когда композицию исполняют девушка и парень, это уже настоящий танец, как в фигурном катании. – Девочки-синхронистки не обижаются, если Вас ставят в пример? – Они меня поддерживают, потому что видят, как мне нелегко приходится. – Наверное, Вам хотелось бы соревноваться не только с девушками? – Было бы здорово, если бы у нас появились мужчины. Тогда можно было бы изменить регламент. А ради одного спортсмена этого никто делать не будет.

Шановні читачки та читачі! Наступний номер гендерного журналу «Я» буде присвячений темі «Гендер і сім’я». Якщо Ви бажаєте опублікувати свій матеріал на сторінках цього тематичного випуску, надсилайте його до 15 серпня 2012 року за адресою press.krona@gmail.com з поміткою «Для публікації у журналі Я».

P.S.: В интервью газете «Московские новости» (http://mn.ru) Александр посетовал, что многие престижные турниры для него закрыты, а если даже он побеждает, то редко получает медаль: – Но я уже привык к такому отношению. Мне часто занижают оценки только потому, что я не девушка. Судьи не знают, как меня оценивать, ведь я показываю мужское

U A

Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА» оголошує про постійний конкурсний відбір для участі у триденних

ОЧНИХ ШКОЛАХ ДЛЯ ОСВІТЯН

Програма Школи складається з тренінгів, групових обговорень, перегляду кінофільмів, інших суто практичних заходів, спрямованих на розвиток гендерної компетентності та гендерно чутливого викладацького стилю. З учасницями та учасниками працює кваліфікована тренерська команда: кандидати наук, викладачі вишів, практичні дослідниці й дослідники. Наприкінці, за умови активної участі та виконання навчальних вимог, учасницям та учасникам буде вручено іменний сертифікат, який є підтвердженням певного фахового рівня, вагомим чинником для атестації педагогічного працівника, дає можливість проводити гендерні уроки і вести тематичні гуртки. За бажанням, інформація про участь у Школі може бути внесена до залікової книжки. Участь у Школі є безкоштовною. Заявки на участь у конкурсному відборі до Школи надсилайте за адресою: edu.krona@bigmir.net (з обов'язковою поміткою «Заявка для участі у школі для освітян»).

Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА» оголошує про постійний конкурсний відбір для участі у двомісячних

ДИСТАНЦІЙНИХ ШКОЛАХ ДЛЯ ЖУРНАЛІСТІВ Програма Школи складається з 6 тематичних інформаційних блоків, унаочнених і супроводжених фото-, відео-, аудіоматеріалами та направлених на розвиток гендерної компетентності і гендерної чутливості. Робота Школи передбачає постійний контакт з тьюторками / тьюторами, зокрема через участь у Skype-конференціях та вебінарах. З учасницями / учасниками працює кваліфікована тьюторська команда: кандидати наук, викладачі вишів, практичні дослідниці й дослідники. Наприкінці, за умови активної участі та виконання навчальниг вимог, учасницям / учасникам буде вручено іменний сертифікат. Участь у Школі є безкоштовною. Заявки на участь у конкурсному відборі до Школи надсилайте за адресою: edu.krona@bigmir.net (з обов'язковою поміткою «Заявка для участі у школі для журналістів»).