СЕРЕДА, 28.05.2014
ОФІЦІЙНО
СУМЩИНА
(20181) №20
13
МІЙ ДЕПУТАТ
Ëþäåé òðåáà â÷èòè äåìîêðàò³¿ Нині Володимир Сенько – член фракції «Батьківщина» в обласній раді і є членом постійної комісії з питань агропромислового комплексу та соціального розвитку села. Розповідає, що вирішив приєднатися до опозиційної на той час фракції через те, що підтримував ідеї саме цієї партії. Тим не менше, в раді голосує так, як вважає за потрібне, оскільки, на переконання депутата, він більше не політик – а практик. Згадує, коли ще навчався в школі, а був відмінником, до батька Володимира Васильовича підійшов чільник села Ленінське. На той час головному бухгалтеру колгоспу залишалося трохи більше п’яти років до виходу на пенсію, тож керівник запропонував, щоб Володимир Сенько вступив до Сумського сільськогосподарського інституту і повернувся в село, де і працював би на посаді бухгалтера. Так і склалася доля. Коли Україна здобула незалежність, Володимир Васильович зрозумів, що необхідно займатися власною справою, тож у 1995 році заснував своє підприємство оптової торгівлі, яке на сьогодні обслуговує не лише Сумську, але й частину Чернігівської області. Окрім того, керує ще й сільськогосподарським підприємством, яке обробляє 7 га землі.
До органів місцевого самоврядування депутат обласної ради Володимир Сенько прийшов активістом сільськогосподарського руху у 2008 році. І одразу, обравшись до Кролевецької районної ради, колеги довірили йому очолити районний парламент. На той момент він був членом партії «Наша Україна», але коли Віктор Ющенко не підтримав команду Юлії Тимошенко на виборах 2010 року, Володимир Сенько вийшов із партії. Говорить, що вбачав у такому кроці екс-президента зраду. У 2012 році кролевчани довірили йому представляти їхні інтереси в обласній раді. Поповнювати ряди іншої партії депутат не збирається, бо вважає, що партія - це в першу чергу жорстка централізація. «У людини відбирають свої судження про ставлення до тих чи інших рішень, партійна дисципліна примушує голосувати його навіть за те, з чим він не згоден. Тому моя точка зору: краще в партії не перебувати, ніякої дисципліни не притримуватися, а мати свою власну думку і лише її відстоювати».
Володимир Сенько –
не політик, а практик на комп’ютеризація лікарень. На особистому контролі голови ради стояло питання проконтролювати повне вивезення з району небезпечного вантажу – пестицидів і отрутохімікатів, та назавжди закрити проблему. Доводилося «воювати» з київським керівництвом, коли на державному рівні тривала утилізація боєприпасів, а у людей лопалися в домівках вікна.
Говорить, що через справи бізнесу часто доводилося звертатися до депутатів Кролевецької районної ради. Але бачив, що депутатський корпус працював мляво, за п’ять років жодного разу народні обранці не сперечалися при прийнятті того чи іншого питання, а постійно голосували лише «за». Тож у 2008 році вирішив сам балотуватися до складу ради, яку й очолив. «Навіщо витрачати кошти на утримання ради, яка лише дружно піднімає руки, не заглиблюючись до суті питань, які розглядаються? Це означає, що людина не думає і стала депутатом лише заради своїх цілей. Така рада не потрібна, її треба змінювати. Людей треба вчити демократії. Під час нашого скликання були постійні дискусії з того чи іншого питання, усі намагалися знайти компроміс, винайти певне рішення, яке б влаштовувало всіх, у першу чергу – громаду. За час мого керування за грантові кошти ми закупили систему для голосування за 16 тисяч грн і голосували пультами, видно було, хто «за», а хто «проти». Усі думки враховувалися», - згадує Володимир Васильович.
Çàïîðóêà óñï³õó áóäü-ÿêî¿ ñïðàâè – êîìàíäíà ³ çëàãîäæåíà ðîáîòà
Окрім того, за час його керівництва районом було переведено на альтернативні види палива всі школи та лікарні району, знов-таки за грантові кошти президентського фонду – 200 тис. грн – пройшла пов-
На питання, чому Володимир Васильович вирішив балотуватися до обласної ради, відповів, що завжди прагне навчатися. Тож хотів дізнатися, як працюють депутати на рівні області. Але, порівнявши, від-
Єдине, про що жаліє Володимир Васильович, що не вдалося дати Кролевецькій ткацькій фабриці друге дихання. «Ми утримували цех, який випускає рушники і який є візитною карткою району. Поки працював наш депутатський корпус, рушники випускалися і на підприємстві працювали 16 ткачих. Ми добивалися, щоб цей цех отримав статус художнього промислу і фінансувався за рахунок держави, але, на жаль, так і не змогли цього зробити. Сьогодні кількість кадрів на підприємстві ще зменшилася, і я вважаю, що цех вкрай треба реанімувати. Бо втратимо дуже цінне виробництво», – ділиться депутат.
дає перевагу районній раді. «Як каже давня українська приказка: «Добре там, де нас немає». Комфортність перебування залежить від атмосфери в колективі. Я вважаю, що запорука успіху будь-якої справи – командна і злагоджена робота. Так, усі питання, яких виносилося на пленарні засідання райради близько 30-40, дуже ретельно пророблялися кожним депутатом. В обласному корпусі я, наприклад, детально знаю лише ті питання, якими займається комісія, членом якої я є. Якщо хочу вивчити будь-яке інше, треба досконально розбиратися самому. Часу, звісно, на це не завжди вистачає. Тому доводиться довіряти своїм колегам із профільних комісій. На моє переконання, часто депутати обласної ради голосують, не знаючи глибини проблеми, довіряючи лише комісії і президії. Тому я вважаю, що в Кролевецькому районі рада працювала більш плідно. Але це виключно моя думка», – зазначає Володимир Сенько. Зазвичай виборці більше довіряють свої питання та проблеми депутатам-мажоритарникам, оскільки знають тих по їхнім справам. Тож до Володимира Васильовича також люди записуються на прийом. Раніше, говорить депутат, було по десять прийомів громадян на місяць, зараз значно менше. «Люди йдуть з питаннями, які потребують матеріальних вливань. Знаходячись в опозиції і не в бюджетній комісії, вирі-
шити їх досить складно. Обласна рада тільки затверджує бюджет, розподіляють кошти адміністрації. Тож і вплив обласний депутат на формування бюджету має мінімальний. На майже всі мої депутатські запити були формальні відповіді, які можна просто назвати відписками. Звісно, що намагаюся не залишати осторонь проблеми моїх виборців, але маю змогу вирішувати лише ті, які мені під силу».
На питання, чи погоджується депутат з думкою, що поступово в Україні зменшиться частка сільського населення, мовляв, урбанізація – процес неминучий, і в селах житиме менше ніж десять відсотків населення держави, прокоментував наступне: «Ну до того часу, коли в селах житиме менше як десять відсотків населення, ми не доживемо, і навіть внуки наші не доживуть. Такий прогноз – дуже віддалена перспектива.
Ñó÷àñíå ñåëî – öå ñïîñ³á æèòòÿ
За радянських часів у селах жило 60% населення, у містах – 40%. Нині ці цифри помінялися місцями. Тому що сучасне село – це спосіб життя, а не виробництво. Тут живуть люди, які закохані у природу, землю, хочуть дихати чистим повітрям, харчуватися екологічно чистими продуктами. Та й виробництво сьогодні високотехнологічне, яке не потребує великої кількості робочих рук. Переважна більшість інвесторів створює підприємства у приміських селах, щоб людям, які живуть у місті, було зручно діставатися до роботи. От за такими селами – майбутнє».
Володимир Сенько говорить, що не дивлячись на те, що здебільшого він все ж таки практик і важливіше для нього – займатися розвитком сільського господарства, наступного разу все одно балотуватиметься до органів місцевого самоврядування. На його переконання, у радах усіх рівнів повинні бути професіонали, які б знали досконало свою справу. А сьогодні багато людей пішло в аграрний бізнес. Тому що це вигідно: сільське господарство виготовляє головний продукт – харчі, без яких ми ніяк не проживемо. Продукти були, є і будуть затребувані в економіці будь-якої держави. До того ж ринок продовольства безмежний. І, до речі, у Кролевецькому районі вже немає вільних земель. Люди навчилися працювати і заробляти на цьому кошти. І їхні інтереси повинні бути враховані.
У вільний від роботи час Володимир Васильович цікавиться серйозними книгами з історії, мисливством, риболовлею. А ще двічі на рік подорожує. У країнах, які він відвідує, увесь свій час присвячує екскурсіям. Говорить, що всюди красиво, є на що подивитися. Але, на його переконання, кращої, ніж Україна – все одно немає. Лілія НАУМОВА