№13 "ВИКЛИКИ І РИЗИКИ" by Svyatoslav Lobas

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070 тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22 www. cacds.org.ua

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

2 листопада 2014

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ

Безпековий огляд ЦДАКР № 13

Загальні оцінки Основні виклики і ризики другої половини жовтня 2014

У дзеркалі експертної думки Вишеградська четвірка: можливості стабільних союзників України Необходим новый подход государства к сотрудничеству с частными оборонными компаниями ВМС в нових реаліях: акцент на протидесантну оборону морського узбережжя Мотоциклетные возможности в обороне крупного города

Аналітичні розробки Владислав Сурков – «серый кардинал Кремля» ВВС России – силы первого удара Щодо майбутнього ВМС України

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України. Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України. Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади. @2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР Редакційна колегія: Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР Члени Редакційної колегії: Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.) Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (з 2014 р.) Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review» Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.) Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

Загальні оцінки

Основні виклики і ризики другої половини жовтня 2014 Основні виклики і ризики другої половини жовтня 2014 року пов’язані із можливістю нового етапу війни Росії проти України. Протягом останніх днів жовтня з’явилося чимало повідомлень про нарощування російських військ на кордонах з Україною та у прикордонних районах РФ у Ростовській області. Складною через постійні обстріли залишається і обстановка у місцях, де може пройти розмежувальна лінія між проросійськими силами та українськими силами оборони. Протягом декількох останніх днів місяця оперативна обстановка під Маріуполем залишається складною і напруженою. Втрати серед морських піхотинців засвідчили про наявність у складі російсько-терористичних організацій високо підготовлених фахівців-артилеристів, які залучаються ймовірно з російської регулярної армії. Військові фахівці зазначають, що в разі ескалації військових дій з боку Росії чи контрольованих нею угруповань бойовиків можуть бути спроби взяти Маріуполь шляхом його оточення. Тобто проведення наступу північніше міста і вихід російських військ на рубежі західніше міста. Крім того, фахівці відзначають, що загрозливим для українських військ може стати район Старогнатівського плацдарму, оскільки існують передумови для проведення класичної операції «на оточення». Новим видом військової загрози стало внесення у Держдуму законопроекту про приватні військові компанії. Згідно з текстом законопроекту, ліцензію на роботу приватним військовим компаніям видаватиме ФСБ. Фактично йдеться про легалізацію армій найманців, якими керуватиме російська спецслужба. Оскільки передбачене «альтернативне врегулювання збройних конфліктів за межами Російської Федерації», зрозуміло, що такі структури РФ зможе офіційно використовувати для реалізації військовим способом своїх інтересів на території України. Чималою загрозою є можливість Кремля використовувати одразу два важелі впливу на Україну – суто військовий та несиловий. Останній пов’язаний із взаємодією з проросійськими силами всередині законодавчої гілки української влади та інсинуаціями довкола питання отримання Україною газу. Про підготовку різних версій та реалізацію ідеї маніпулювання свідчить заява хазяїна Кремля у Мілані (17 жовтня) про те, що Росія готова бути посередником у процесі «розведення конфліктуючих сторін на південному сході України». На тлі заяви Путіна заслуговує на увагу думка ексміністра закордонних справ України Володимира Огризка: «Путін ні за яких обставин не буде міняти своєї політики стосовно України. Він це поставив як мету і допоки не буде змушений реагувати на якусь зовнішню для нього загрозу, на мою думку, продовжуватиме агресивну лінію стосовно України. … Нам треба взяти на себе лідерські функції, бодай моральні і політичні з метою створення і тоді зміцнення антипутінської коаліції. І у та-

Основні виклики і ризики другої половини жовтня 2014 року пов’язані із можливістю нового етапу війни Росії проти України.

Нам треба взяти на себе лідерські функції, бодай моральні і політичні з метою створення і тоді зміцнення антипутінської коаліції.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

кий спосіб ми можемо спільно з Заходом протистояти і стримувати цю агресивну країну. Не через військові конфлікти, не через бойові дії, а лише через економічне стримування Російської Федерації». РФ також активізувала роботу з розширення кола союзників, пошуку нових та демонстрації відсутності дій санкцій. Наприклад, 16 жовтня Росія та Сербія підписали міжурядову угоду про військово-технічне співробітництво - під час візиту президента РФ Володимира Путіна до сербської столиці Белграду. Але на цьому успіхи Москви й вичерпуються. То ж питання антипутінської коаліції дійсно може набути величезної ваги. Розв’язання питання поставок газу Україні суттєво зменшило ризики «холодної» зими для України, однак не зняло проблеми залежності від ворожої країни. Кремль може у будь-який момент відмовитися від домовленостей. Однак позиційним досягненням можна вважати для України те, що в підписаному договорі щодо газу між ЄС, Росією та Україною позначено: борг за вже отриманий газ українська сторона буде оплачувати за ціною 268,5 доларів, а не 400 доларів і вище, на чому раніше наполягала РФ. «На даний момент у нас є неоплаченими 11 мільярдів кубометрів газу. Однією з головних переваг нової газової угоди є те, що ми будемо оплачувати частину цього газу за ціною 268,5 доларів за 1 тисячу кубометрів, а не за ціною 400 або навіть 500 доларів, які вимагала Росія», - процитувала голову правління НАК «Нафтогаз» Андрія Коболєва zn.ua. Серед позитивних досягнень можна вважати й готовність Євросоюзу частково профінансувати погашення газового боргу перед Росією в разі порушення останньою домовленості. Крім того, важливою подією стало те, що у другій половині жовтня (зокрема, 20 жовтня) поставки природного газу в Україну з боку Словаччини досягли рекордного значення - 27,6 млн кубічних метрів на добу. Можна фіксувати продовження загального зближення України з Європою, що є певним досягненням української влади. Так, серед іншого, 20 жовтня ЄС підтвердив участь України в багатомільйонному ядерному проекті та надання фінансової допомоги Україні в рамках проекту на 225 мільйонів євро. І хоча відбувся вибух американської ракети-носія «Антарес» (інцидент стався в ніч на 29 жовтня; Україна є учасником проекту), американська сторона не погоджується із заявами російських ЗМІ про причетність до події українських фахівців. Державне космічне агентство України поінформувало: «Підприємства ракетно-космічної галузі України не брали участі ні у виробництві, ні в модернізації ракетних двигунів НК-33, розроблених російським СНТК ім. Н.Д.Кузнєцова (Самара) для надважкої ракети Н-1 в 70-ті роки. США придбали у РФ в середині 90-х близько 30 двигунів НК-33, і вони безпосередньо були поставлені замовнику». Отже, незважаючи на оперативні спроби росіян, діловій репутації України не завдано шкоди.

Розв’язання питання поставок газу Україні суттєво зменшило ризики «холодної» зими для України, однак не зняло проблеми залежності від ворожої країни.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

Напруженість у відносинах між Росією і НАТО значно зросла з моменту початку Кремлем війни проти Україні, що поступово трансформується у значний виклик сьогодення. Це безпосередньо торкається України, яка розташована між двома ворожими силами. НАТО фіксує підвищену активність російських бойових літаків в європейському повітряному просторі. Зокрема, лише протягом двох днів, 28 та 29 жовтня, чотири літаки НАТО піднімалися на перехоплення російських винищувачів. За інформацією генсека НАТО Йенса Столтенберга, що з середи (29 жовтня) тільки за 48 годин західними країнами було перехоплено не менше 24 літаків, а в цілому за рік - більше, ніж 100. Такі показники, заявляють в НАТО, перевищують минулорічні у три рази. В цьому контексті варто згадати виступ Володимира Путіна на Валдайському клубі в Сочі, який фахівцями вже було проголошено «Фултонською промовою». «Кваліфікація Путіним зовнішньої політики США, як непрофесійної, не залишає сумнівів у тому, що ніяких серйозних намірів у Росії до нормалізації стосунків ні з США, ні з Заходом очікувати в найближчому майбутньому не доводиться», - написав оглядач «Независимой газеты» Костянтин Ремчуков. Загалом загострення риторики між Кремлем та західними столицями також пов’язане із «українським питанням». Так, ще у Мілані 17 жовтня російський президент Володимир Путін погрожував Європі «холодною зимою» та пропонував «позичити Україні гроші для виплати боргу і оплатити за газ 6,8 млрд. дол.». Така ситуація вимагає від української влади високого рівня гнучкості у відносинах з ЄС та дотримання послідовного курсу у проведенні реформ і приєднання до європейської системи цінностей. Крім того, така ситуація вже стала викликом владі України ще й тому, що робить її вразливою щодо впливу на рішення з боку Заходу. Що ж до можливостей Києва перекрити газ на магістральному газопроводі та припинити поставки палива в населені пункти Донецької та Луганської областей, які контролюються бойовиками, то це може призвести до контррішень Москви щодо поставок газу в ЄС та в Україну. То ж, таке рішення є складним щодо реалізації. Та й власне українська газова проблема не може вважатися розв’язаною до того моменту, поки НАК «Нафтогаз України» не переведе на рахунки «Газпрому» близько 4,6 млрд. дол. для сплати заборгованості за раніше поставлений газ і придбання ще 4 млрд. куб. м. Появу ознак розчарування Заходу від деяких кроків української влади слід вважати одним з нових викликів. Зокрема, після негативного сприйняття ведення переговорів про можливі поставки Києву озброєнь (йдеться як про непрофесійне листування керівництва Міноборони України за підписом колишнього керівника відомства Валерія Гелетея, так і про нерозуміння представниками української влади механізмів передачі-продажу

Напруженість у відносинах між Росією і НАТО значно зросла з моменту початку Кремлем війни проти Україні, що поступово трансформується у значний виклик сьогодення.

Крім того, така ситуація вже стала викликом владі України ще й тому, що робить її вразливою щодо впливу на рішення з боку Заходу.

Появу ознак розчарування Заходу від деяких кроків української влади слід вважати одним з нових викликів.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

зброї США) у Вашингтона виникли нові розчарування – через відсутність санкцій України щодо РФ. «Ситуація, коли західні фірми зазнають збитків від введених відносно Росії санкцій, а український бізнес продовжує отримувати прибуток, є «не найкращою»». Ці слова належать послу США в Україні Джеффрі Пайетту. Слід очікувати, що в разі повільного прийняття рішень у цій сфері реакція США може стати більш жорсткою та прагматичною. Посилюються ризики, що пов’язані з погіршенням економічного стану України: девальвація гривні, зростання зовнішнього боргу до рівня ВВП країни та очікуване падіння ВВП до 12 – 15%. Загалом зберігається неприємний розвиток внутрішніх загроз та викликів, зокрема, пов’язаний із функціонуванням окремих підрозділів. До проявив таких ризиків можна віднести так званий «бунту нацгвардійців» (17 жовтня), які вимагали повернути їх додому під адміністрацією Президента України. Сліди організаторів, як позначила більшість експертів, ведуть до російських спецслужб. Однак те, що агентам впливу вдається організація таких подій, свідчить про неоднорідність і вразливість суспільства. Уроком з ситуації має стати посилення військової контррозвідки, системи внутрішньої безпеки. Іншим негативним прикладом стали випадки мародерства серед бійців батальйону особливого призначення «Шахтарськ», який міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков своїм наказом розформував. Можна констатувати достатньо вдалу роботу СБУ у сфері реагування на антиукраїнську діяльність відомих осіб. Порушення справи проти російського актора Михайла Пореченкова за стрільбу в аеропорту Донецька як за участь у терористичній діяльності на боці бойовиків є важливим для українців психологічним чинником формування і закріпленням національної ідеї. Вчасним була реакція Служби безпеки України на антиукраїнські дії російського співака та депутата Держдуми Йосипа Кобзона, який відвідав Донбас 28 жовтня, незважаючи на заборону в’їзду в країну. Крім того, офіційна заборона відвідання України 14 представникам російського кіномистецтва та шоу-бізнесу свідчить про наявність розколу українських та російських культурних традицій на довгі роки. Також позитивним рішенням у сфері захисту культурних цінностей стала додаткова заборона для кіно- й телепоказу 7 стрічок російського виробництва. Експертна комісія з питань розповсюдження і демонстрування фільмів Державного агентства України з питань кіно з 23 експертів надала негативну оцінку таким фільмам: «Кадетство», «Гончі», «Слідчий комітет», «Спецназ», «Десантура», «Морпехи» і «Військова розвідка». Серед іншого, слід наголосити, що така ситуація є прямим наслідком політики Путіна – російський президент узяв курс на духовну стагнацію російського народу та поступово робить Росію дегенеративною, ізольова-

Посилюються ризики, що пов’язані з погіршенням економічного стану України: девальвація гривні, зростання зовнішнього боргу до рівня ВВП країни та очікуване падіння ВВП до 12 – 15%.

Російський президент узяв курс на духовну стагнацію російського народу та поступово робить Росію дегенеративною, ізольованою від іншого світу, країною.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

ною від іншого світу, країною. У цьому контексті доречно згадати видання Time, оглядач якого висловив впевненість після проведення 26 жовтня позачергових парламентських виборів, що «саме Путін зробив все, щоб українці почали ненавидіти Росію і відвернулися від неї вбік Заходу». «Україна на виборах розірвала зв’язки з СРСР і Росією» - висновок, який свідчить в тому числі про наявність суттєвих ментальних відмінностей українців та росіян. А поразка на виборах до Верховної Ради Компартії та значної кількості проросійських сил, які служили клану Віктора Януковича, стали шансом для відновлення країни. Незважаючи на те, що близько 60 нових депутатів Верховної Ради можуть вважатися потенційно небезпечними для України – через потенційну готовність виконувати вказівки Кремля. Водночас, так звані вибори бойовиків 2 листопада в окремих регіонах Донецької та Луганської областей засвідчили подальший курс Путіна на формування в регіоні Донбасу території з невизначеним статусом, цілком ворожої Україні. Зрозуміло, що проведення означеної акції ускладнить врегулювання кризи в Україні. Ці події вимагають виваженої й водночас прагматично-жорсткої політики влади щодо територій, захоплених російськими найманцями та сепаратистами. І все ж, найважливішим успіхом для України у другій половині жовтня можна вважати початок падіння рейтингу Путіна в Росії - вперше з початку його війни проти України скоротилося число тих, хто готовий голосувати на президентських виборах за агресора. Не менш цікавою стало повідомлення про падіння бареля нафти станом на 27 жовтня нижче 80 доларів - вперше за два роки. Не можна обминути увагою, що все більше західних авторитетних фахівців виступають із засудженням політики Путіна, що сприяє розширенню кола відомих людей у світі, які з часом приєднаються до антипутінської коаліції. Наприклад, 24 жовтня відомий військовий адмірал Джеймс Ставрідіс наголосив, що російські війська мають залишити територію України. Окремо слід сказати про наслідки оприлюднених висновків щодо обставин трагедії під Іловайськом. А саме, заява Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування обставин цієї трагедії свідчить про оздоровлення суспільства та його здатність тиснути на чинну владу для виправлення хибних рішень. Комісія у в попередніх висновках вважає, що в цих подіях винен екс-міністр оборони Валерій Гелетей і начальник генштабу Віктор Муженко. Так, до трагедії призвели помилкові кадрові призначення в силовому блоці, неадекватні дії Гелетея і Муженка напередодні, а також те, що президент не ініціював введення воєнного стану. На особливу увагу заслуговують погляди на дії Верховного Головнокомандувача при організації оборони країни: «Невведення військового стану призвело до дезорганізації управління військовими діями, що значною мірою зумовило іловайські події». На думку членів комісії, трагічному розвитку подій реально могла перешкодити своєчасна реакція цих людей на інформацію про

Так звані вибори бойовиків 2 листопада в окремих регіонах Донецької та Луганської областей засвідчили подальший курс Путіна на формування в регіоні Донбасу території з невизначеним статусом Найважливішим успіхом для України у другій половині жовтня можна вважати початок падіння рейтингу Путіна в Росії

До трагедії призвели помилкові кадрові призначення в силовому блоці, неадекватні дії Гелетея і Муженка напередодні, а також те, що президент не ініціював введення воєнного стану.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

вторгнення російських військ, що надходила з 23 серпня. Комісія визнала, що Іловайська трагедія мала не лише важкі військові, але й не менш тяжкі політичні наслідки для країни. Крім того, результатом помилок, які були допущені військовим керівництвом країни, стали сотні людських життів і покалічених доль. А головне, стала падати довіра народу до керівництва країни й армії. В останній день жовтня Міноборони України поінформувало про закупівлю озброєння і військової техніки для потреб армії на 150 млн грн. Зокрема, на ці кошти закуплені модернізовані танки «Булат», модернізовані літаки Су-25, протитанкові ракетні комплекси «Стугна-П», станції «Адрос» і вертольоти Мі-8 МТВ. Крім цього, в армію поставили 500 одиниць прицілів для стрілецької зброї, 6 одиниць нових зразків стрілецької зброї виробництва «Форт», 120 переобладнаних автоматів Калашникова. В цьому контексті слід згадати, що 21 жовтня Нацгвардія МВС України за результатами тендеру уклала низку угод на закупівлю автомобілів білоруського виробництва на загальну суму 50,42 млн грн. Ще раніше міністр внутрішніх справ Арсен Аваков зазначав, що Нацгвардія має контракт на 361 млн грн. з українським виробником військових автомобілів КрАЗ. У другій половині жовтня Національна гвардія України вже отримала партію броньованих автомобілів «Spartan-APS». Не зайвим буде згадування й заяви помічника міністра оборони з питань речового забезпечення Збройних сил України Юрія Бірюкова, відомого як волонтер «Фенікс». Він, зокрема, зазначив, що у Міністерства оборони «немає грошей, усі виділені ресурси вже розписані, гірше за все – з речовим забезпеченням». Тобто, в цілому питання переоснащення та переозброєння вирішуються у хаотичному режимі. До того ж, потребує ретельного розслідування ситуація, про яку означено у статті тижневика «Дзеркало тижня» – щодо продажу зброї на внутрішньому ринку під час фактичної війни. А в разі наявності зловживань з боку посадових осіб останні мають бути притягнуті до відповідальності. Варто зауважити, що на етапі війни переозброєння сил оборони може здійснюватися на розсуд керівників відомств, або навіть на розсуд командирів військових частин. Цей етап передбачає закупівлю виключно існуючих зразків, які до того ж не можна віднести до надсучасної зброї. Однак у майбутньому в прийнятті стратегічних рішень у сфері переозброєння воєнної організації слід орієнтуватися на вибудовування системи. А саме, вкрай необхідним стає створення міжвідомчого органу з повноваженнями прийняття рішень щодо черговості та пріоритетності проектів, з урахуванням залучення іноземних технологій та створення спільних з західними оборонними компаніями підприємств, реалізації окремих багатонаціональних проектів.

Іловайська трагедія мала не лише важкі військові, але й не менш тяжкі політичні наслідки для країни.

Вкрай необхідним стає створення міжвідомчого органу з повноваженнями прийняття рішень щодо черговості та пріоритетності проектів, з урахуванням залучення іноземних технологій та створення спільних з західними оборонними компаніями підприємств, реалізації окремих багатонаціональних проектів.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

До питань забезпечення сил оборони належить і фінансове забезпечення. У зоні бойових дій нині, за даними уряду України, знаходиться близько 50 тис. українських військових. При цьому в уряді запевняють, що всі отримують гідне грошове забезпечення - мінімум 6 тис. грн. Почали видаватися й посвідчення учасників бойових дій (на кінець місяця такий статус отримали близько тисячі людей). Також необхідно згадати, що Президент Петро Порошенко присвоїв звання «Герой України» полковнику Ігорю Гордійчуку, який брав участь у відновленні контролю та утриманні СавурМогили. Згадане є позитивними ознаками створення мотиваційних установок для військовослужбовців. Однак в цілому завершеної системи, яку експерти називають мотиваційним пакетом, досі не створено. Важливі рішення владою приймаються та реалізовуються занадто повільно.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

У дзеркалі експертної думки

Вишеградська четвірка: можливості стабільних союзників України Володимир Гулима, керівник Центру дослідження проблем регіонального і міжнародного співробітництва: Анексія Автономної Республіки Крим Російською Федерацією та інспіровані нею трагічні події на Сході України засвідчили, що внаслідок багаторічних зловживань поняттями «багатовекторності» і «позаблоковості», Україна опинилась нездатною самотужки забезпечити власну безпеку і вимушена вдатись до використання будь-яких можливостей заради зміцнення національної обороноздатності. Найкращою і найбільш ефективною можливістю у цьому контексті, безумовно, виглядає якнайшвидше визначення і зайняття власного місця в системі колективної безпеки. Зважаючи на географічне положення України, цей вибір не є дуже широким і має лише дві опції: приєднання до Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) або до Організації Північноатлантичного договору (НАТО). З цілком зрозумілих причин в сучасних реаліях єдиною прийнятною системою колективної безпеки для України представляється НАТО, проте відкрите і широке пропагування євроатлантичних прагнень нашої країни виглядає сьогодні не зовсім доцільним через недостатню готовність до такого кроку як значної частини українського суспільства, так і потенційних партнерів по НАТО, а також те, що подібна риторика залишатиметься відчутним подразником для Кремля. В такий ситуації, вдалим вибором для України могла б стати більш широка співпраця з Вишеградською групою, яка через відсутність формальноінституційної структури не має статусу військово-політичного блоку, проте як форма регіонального співробітництва органічно функціонує всередині ЄС і НАТО. Формат В4 міг би стати для України зручним та ефективним інструментом досягнення стандартів НАТО та заповнення вакууму зовнішньої безпеки без акцентування уваги на євроатлантичних прагненнях та, при необхідності, із збереженням формально позаблокового статусу. До грудня 2013 року Київ традиційно покладався на країни Вишеградської четвірки як на надійних союзників у вирішенні своїх ключових зовнішньополітичних питань в Європі. Перші непорозуміння у відносинах України з В4 проявились під час Майдану, коли у Польщі і Чехії відбувались акції на підтримку України, а в Словаччині і Угорщині поширювались дискусії про «бандеро-фашистів на Майдані» і «легальну владу Януковича». Після анексії Криму та вторгнення російських збройних сил на територію східних областей України, наявність проблем у відносинах з країнами В4 стала більш очевидною.

Вдалим вибором для України могла б стати більш широка співпраця з Вишеградською групою

Перші непорозуміння у відносинах України з В4 проявились під час Майдану, коли у Польщі і Чехії відбувались акції на підтримку України, а в Словаччині і Угорщині поширювались дискусії про «бандеро-фашистів на Майдані» і «легальну владу Януковича».

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

Існування розбіжностей у позиціях глав урядів країн В4 щодо кризової ситуації в Україні ярко проявились в ході Глобального форуму з питань безпеки у Братиславі (Global Security Forum 2014 (14-16 травня). Прем’єрміністр Республіки Польща Дональд Туск у ході дискусій назвав агресивну політику Кремля головним, більш важливим від фінансової кризи, викликом для Європи, закликавши дотриматись союзницьких зобов’язань і відмовитись від вузьких національних інтересів на користь вищих цінностей. Це викликало заперечення з боку глави уряду Угорщини Віктора Орбана, а також не знайшло підтримки з боку прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіко та глави уряду Чехії Богуслава Соботки, які висловились проти санкцій щодо Росії. Саміт НАТО 4-5 вересня ц.р. в м. Ньюпорт (Уельс) та дискусія на саміті Євросоюзу щодо запровадження третьої хвилі санкцій проти Росії 29 серпня ц.р. підтвердили поглиблення всередині В4 кризи із формулювання спільної позиції, внаслідок чого партнерам не вдалось досягти єдності в оцінках причин і природи конфлікту між Росією і Україною. Чехія, Словаччина і Угорщина, з огляду на національні економічні інтереси, неохоче поставились до дій НАТО чи ЄС, які, на їх погляд, могли б сприяти зростанню напруження між Заходом і Росією. На фоні єдності, якою країни В4 запам’ятались напередодні саміту НАТО 2012 р. у Чикаго з визначення загроз на східному фланзі НАТО, теперішня ситуація була трактована як свідчення істотного розколу всередині Вишеградської Групи. Позиції Польщі у сфері відносин з Москвою отримали більшої підтримки в країнах Балтії та в Румунії, ніж в столицях «стратегічних партнерів», якими партнери по В4 залишаються відповідно до «Пріоритетів закордонної політики Польщі». Однією з причин самотності Варшави у В4 називають те, що всупереч офіційним деклараціям і документам, вона не зробила Вишеградську співпрацю пріоритетом своєї зовнішньої політики. Між тим, основні причини негараздів В4 можуть залягати набагато глибше. Зокрема, польські експерти пов’язують їх з вичерпанням усіх проблем, для реалізації яких свого часу Група була заснована. Польща, Словаччина, Чехія й Угорщина здобули членство в Європейському Союзі та НАТО, внутрішня інтеграція, зокрема економічна, успішно відбувається в рамках ЄС, а єдність у відстоюванні питань т.зв. Східної політики, ставлення до «євро», спільні інтереси всередині Євросоюзу стали неактуальними через певну розбіжність вузьконаціональних інтересів. Суперечності в оцінках небезпеки, якою для країн Центральної і Східної Європи є конфлікт на Сході, та розбіжність в очікуваннях від дій ЄС і НАТО у цій ситуації призвели до ускладнення розуміння імовірних напрямів співпраці України з країнами Вишеградської групи у сфері безпеки і оборони.

Саміт НАТО 4-5 вересня ц.р. в м. Ньюпорт (Уельс) та дискусія на саміті Євросоюзу щодо запровадження третьої хвилі санкцій проти Росії 29 серпня ц.р. підтвердили поглиблення всередині В4 кризи із формулювання спільної позиції, внаслідок чого партнерам не вдалось досягти єдності в оцінках причин і природи конфлікту між Росією і Україною

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

Водночас, історія В4 має оптимістичний приклад, коли після кризи 1993—1998 рр., (що був пов’язаний з розпадом Чехословаччини і орієнтацією глави уряду Словаччини Володимира Мечіара на РФ), країни об’єднання знайшли сили для відновлення консолідації і досягли основної мети - вступу всіх чотирьох країн до ЄС (2004 р.) та допомоги Словаччині у вступі до НАТО (2004 р., Польща, Чехія й Угорщина у НАТО з 1999 р.). Тоді, поштовхом послужив прихід до влади в Братиславі проєвропейського уряду Міколаша Дзурінди. Сьогодні в якості нового імпульсу розвитку В4 могло б стати співробітництво у сфері регіональної безпеки. Зокрема, в ході Глобального форуму з питань безпеки у Братиславі (14-16 травня) глави Урядів прем’єрміністр Угорщини Віктор Орбан та Чеської Республіки Богуслав Соботка висловились за необхідність забезпечення військових гарантій безпеки регіону шляхом створення Вишеградської бойової групи. Вирішення організаційних питань з формування спільної бойової тактичної групи ЄС є одним із основних пріоритетів військового співробітництва країн Вишеградської четвірки (ВБтГр ЄС). Починаючи з 1 січня 2016 р. трьохтисячна ВБтГр ЄС має бути готова за 10-15 діб зайняти райони призначення в будь-якому регіоні світу (до 6 тис. км від Брюсселя) та діяти без сторонньої допомоги протягом 1-4 місяців. Проблемними питаннями для країн В4 залишаються виділення в інтересах ВБтГр ЄС підрозділів армійської авіації та тактичної медичної евакуації «MEDEVAC», а також забезпечення стратегічних авіаційних транспортних перевезень. У випадку, якщо вирішення будь-яких проблем з забезпечення боєздатності не може бути забезпечено за рахунок власних спроможностей, країни В4 мають право запросити до участі в формуванні бойової тактичної групи країн-партнерів. Так, 17 квітня 2013 р. на зустрічі НГШ В4 у Сопоті (Польща) Україна отримала запрошення до участі в створенні ВБтГр ЄС, очевидно, як країна-партнер, яка найбільш ефективно здатна забезпечити стратегічні авіаційні транспортні перевезення ВБтГр. Водночас, теперішні розбіжності в оцінках країн В4 причин гострої ситуації на Сході України, очевидно, потребують відповіді на важливі питання: Чи буде спроможна Вишеградська бойова тактична група ЄС виконати завдання із забезпечення безпеки на східному фланзі Європейського Союзу? Чи залишається запрошення Україні до участі у формуванні ВБтГр в сили, або воно потребуватиме тепер додаткового підтвердження? Можливо, як свого часу у Словаччині, поява в Україні проєвропейської влади також могли б послужити поштовхом для чергового піднесення ролі В4 в Європі? Тим більш, що поглиблення співпраці В4 з Україною могло б принести не тільки суспільно-політичні, але й вагомі практичні переваги.

Сьогодні в якості нового імпульсу розвитку В4 могло б стати співробітництво у сфері регіональної безпеки.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

Завдяки військово-транспортній авіації України країни В4 зможуть найбільш ефективно вирішити одну з ключових проблем формування ВБтГр ЄС, оскільки саме українські засоби транспортної авіації найбільш пристосовані для перекидання військової техніки і озброєння радянських зразків, які продовжують експлуатуватись збройними силами В4. Крім того, Україна може долучитись до військово-технічного співробітництва в рамках В4 у галузях розробки та виробництва колісних і гусеничних бронетранспортерів, боєприпасів середнього і великого калібрів, а також систем автоматизованого управління полем бою та індивідуального комплексу солдата ХХІ ст. Подібній співпраці може сприяти реалізація деяких місцевих ініціатив в Україні. Наприклад, у жовтні Львівська обласна державна адміністрація звернулась до Кабінету міністрів з клопотанням перенести підприємства оборонного комплексу «Луганський патронний завод» та «Державна акціонерна холдингова компанія «Топаз» на виробничу базу львівських заводів «Лорта» та «Полярон». Перспективною для поглиблення співпраці у форматі Україна - В4 може стати організація площадок для вивчення українського досвіду ведення т.зв. «гібрідної» війни. Наприклад, д.е.н. Олександр Рябченко (м. Дніпропетровськ) вважає, що події на Сході України є тільки першим досвідом нового типу війни, тому хто першим почне готувати озброєння, технічну базу, інформаційні технології, особовий склад армії для цього типу війни, той не тільки здобуде перемогу, але й в найближчій перспективі зможе постачати на зовнішній ринок свій досвід, втілений у новітні розробки протистояння новітній війні. Таким рушієм може стати В4 у співробітництві з Україною. У свою чергу, директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський вважає, що намагання змоделювати образ сектору регіональної безпеки під теперішню гібридну війну є невірним. На його думку, в такий спосіб ми створюватимемо силові структури, що будуть налаштовані на війну минулого. В теперішній війні найбільш вразливим місцем стала інформаційна сфера, натомість у майбутній воно може виявитись в зовсім іншій галузі. Отже, поглиблення співпраці України з В4 у сфері широких консультацій та досліджень імовірних чинників дестабілізації регіональної і міжнародної безпеки, виявлення нового інструментарію майбутніх війн може стати запорукою безпеки у середньостроковій перспективі регіону ЦСЄ. Подальший розвиток багатосторонньої співпраці України та країн В4 залежатимуть, насамперед, від послідовності політичного курсу нашої країни, наявності політичної волі української влади і фінансування. А також здатності вітчизняної дипломатичної служби скористатись ефективним ін-

Завдяки військовотранспортній авіації України країни В4 зможуть найбільш ефективно вирішити одну з ключових проблем формування ВБтГр ЄС. Крім того, Україна може долучитись до військово-технічного співробітництва в рамках В4

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

струментом інтегрування до європейської і євроатлантичної спільноти, нейтралізації ворожих прагнень на теренах ЦСЄ тощо. Водночас, успішність та ефективність співпраці України з В4 значною мірою залежатиме від того, чи вдасться країнам Вишеградської четвірки повернутись до неухильного дотримання одного з головних постулатів Європейського Союзу: дотримання спільної зовнішньої і безпекової політики, тим самим, нівелювати негативні для України тенденції всередині Вишеградської Групи та досягти єдності в оцінці сучасних викликів і загроз у безпековій сфері. У 2008 р. Україна не наважилась на рішучий захист Грузії, а в 2014 р. втратила АРК Крим та опинилась перед небезпекою появи на своєї території замороженого конфлікту. Нажаль, в такий сумний спосіб Україна переконалась в справедливості вислову Сера Уїнстона Черчилля про те, що «за безпеку необхідно платити, а за її відсутність розплачуватись».

Водночас, успішність та ефективність співпраці України з В4 значною мірою залежатиме від того, чи вдасться країнам Вишеградської четвірки повернутись до неухильного дотримання одного з головних постулатів Європейського Союзу

Необходим новый подход государства к сотрудничеству с частными оборонными компаниями Вера Кошевая, председатель правления АО «Холдинговая компания «Укрспецтехника»: События на Востоке страны должны изменить отношение государства в лице Министерства обороны к частным компаниям, которые занимаются производством военной продукции. Нельзя сказать, что частными компаниями полностью пренебрегали, но заказы получали в первую очередь, конечно же, государственные предприятия, в том числе, входящие в состав ГК «Укроборонпром». И это притом, что частные компании выпускают достаточно специфическую продукцию, которую у нас больше никто не производит. Так, к примеру, в Украине средства радиолокации метрового и миллиметрового диапазонов выпускают только частные компании, и альтернативы им в государственном секторе нет. И если раньше на это не обращали особого внимания, то в сегодняшних условиях такие моменты нашему государственному руководству необходимо обязательно учитывать. В целом, сегодня в отношениях с Министерством обороны просматриваются позитивные тенденции. Но, несмотря на это, по-прежнему остаются нереализованными перспективные направления развития сотрудничества. Например, у Министерства обороны, как и у Министерства экономики, остаются недоработки в планировании производственного процесса. При всем нашем огромном желании сделать больше, изменить производственный процесс, к примеру, с шести до двух месяцев, даже если мы будем работать в пять смен, невозможно.

В Украине средства радиолокации метрового и миллиметрового диапазонов выпускают только частные компании, и альтернативы им в государственном секторе нет. В целом, сегодня в отношениях с Министерством обороны просматриваются позитивные тенденции.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

До сих пор не приняты изменения в государственный оборонный заказ на этот год. Также нет государственного оборонного заказа на 2015 год. В связи с этим мы опять создаем ситуацию, когда предприятия не имеют возможности заказывать комплектующие. А все комплектующие у нас импортные, их сроки поставки – минимум 90 дней. То есть, только для того, чтобы подготовиться к производственному процессу, необходимо около трех месяцев. А уже после этого идет запуск производства. В то же время, если я знаю, что у меня есть государственный оборонный заказ, в котором указано определенное количество продукции, и я понимаю условия финансирования, я, как директор предприятия, могу позволить себе рискнуть, заранее заказав комплектующие, и наращивать темпы производства. То есть, теоретически я могу производить необходимую продукцию быстрее и выдавать ее с той регулярностью, которая нужна. Но в той ситуации, которая сложилась сегодня, я себе этого позволить не могу. То есть, в этом плане необходимо менять подход, поскольку по-другому мы не сможем двигаться вперед. В Минобороны также присутствует явный дефицит информации о частных компаниях, их возможностях, разработках и готовых изделиях. Такая ситуация возникает из-за того, что ГК «Укроборонпром» в силу того, что он отвечает за входящие в него предприятия, естественно информирует Минобороны в первую очередь о них, и лоббирует продвижение производимой ими продукции. Кроме того, те договора, которые заключаются предприятиями с Министерством обороны, не предполагают партнерские отношения, отводя доминирующую роль военному ведомству. А все, кто выполняют их, несколько ущемлены в своих правах. В то же время изменение этих принципов открыло бы много возможностей. Например, следует разрешить предприятиям привлекать кредитные средства, которые они бы использовали для производства и представления своей продукции. В этом случае Министерство обороны, которое заинтересовано в покупке новых разработок, могло бы компенсировать эти кредитные затраты – в частности, проценты по кредитам. Предприятия за свои деньги, или за кредитные средства, если не будет хватать, будут производить новую продукцию, которую сразу же испытают и будут представлять на рынке. Это также позволит уйти от дорогих опытно-конструкторских работ, которые финансируются годами, а на выходе не дают никакого результата. Мы это видели не один раз на многих примерах. Да и сами так поступали – например, когда за собственные средства делали РЛС «Малахит». Мы провели государственные испытания, и теперь успешно его поставляем на разные рынки. Точно также и с другими изделиями. При этом следует отметить, что у предприятия не всегда хватает на это оборотных средств. Вот для этого и существуют кредиты. Мне кажется, что государство само

Мы опять создаем ситуацию, когда предприятия не имеют возможности заказывать комплектующие.

В Минобороны также присутствует явный дефицит информации о частных компаниях, их возможностях, разработках и готовых изделиях.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

должно быть в этом заинтересовано, поскольку оно может получать готовую государственную продукцию без необходимости постоянного вливания в нее бюджетных денег. Но для этого должен быть диалог, чтобы предприятия понимали, что они не станут заложниками, и если они что-то потратили, то впоследствии эти затраты будут компенсированы. За рубежом это абсолютно нормальная практика. Для того чтобы все вышеперечисленное работало, нужно – и я это подчеркиваю – делать как минимум двухлетний, а лучше трехлетний государственный оборонный заказ, как это делается во многих странах. Потому что, когда мы подписываем государственный оборонный заказ на 2014 г. в октябре этого же года и до сих пор его не имеем на 2015 г., то, простите, как мы его выполним? В целом, если говорить о проблемах, которые существуют в наших отношениях с Министерством обороны, то они не всегда связаны с тем, что мы являемся представителями частного сектора. Зачастую это проблемы, которые касаются отношений Министерства обороны со всеми предприятиями оборонного сектора и которые необходимо решать в комплексе, а не только по отношению к частному или государственному сегменту. Что касается именно частных компаний, то, по моему мнению, в сегодняшних условиях им необходимо уделять больше внимания. Ведь сегодня частные компании, которые занимаются производством военной продукции, не стоят на месте и постоянно двигаются вперед. Почему? Да потому, что у них нет такой бюрократии, которая характерна для государственного сектора. Они быстрее принимают решения. Они быстрее между собой договариваются. Они быстрее налаживают производственную кооперацию. Они проще и шире общаются на международном рынке. И если мы выходим на европейский рынок, то продукция, допустим, тех же частных компаний делается преимущественно по стандартам НАТО. У государственных предприятий все эти процессы проходят намного сложнее. У них присутствует колоссальная вертикаль, которая подразумевает согласование всех покупок, даже мельчайших, и затягивание этих согласований на многие месяцы. Мы это ощущаем, к примеру, когда работаем с экспортерами и нам нужно согласовать с ними какие-то документы на поставку той продукции, которую мы не можем поставить сами. Это затягивается на месяцы. Иногда из-за этого даже пропадает интерес партнеров. В случае с ГОСами мы теряем уже не интерес партнеров, а темпы поставки того, что необходимо сейчас в рамках войны. Поэтому я считаю, что все контакты с Министерством обороны должны быть прямыми. Ведь общение напрямую ускоряет производство, и удешевляет продукцию. Например, участие в процессе сотрудничества такого звена, как «Укроборонпром» для частных компаний, имеющих соответствующую лицензию, только усложняет и удорожает его. Мы работаем

Для того чтобы все вышеперечисленное работало, нужно - и я это подчеркиваю делать как минимум двухлетний, а лучше трехлетний государственный оборонный заказ, как это делается во многих странах. У них нет такой бюрократии, которая характерна для государственного сектора.

Все контакты с Министерством обороны должны быть прямыми.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

только напрямую. У нас нет внутренних контрактов с концерном «Укроборонпром», хотя мы очень плотно сотрудничаем с различными предприятиями входящими в их состав. При этом «Укроборонпром» для нас важен в качестве своеобразного объединяющего звена, которое в курсе основных тенденций, знает направления развития оборонного сектора и т.п. Мы с удовольствием участвуем в их общих конференциях, выставках и других важных для нас мероприятиях. Поскольку я считаю, что все предприятия нашего оборонного сектора – и частные и государственные – должны между собой общаться, и не следует их искусственно разделять. Это только навредит нашему общему делу – работе по укреплению и защите государства.

ВМС в нових реаліях: акцент на протидесантну оборону морського узбережжя Віктор Хоменчук, експерт ЦДАКР з питань ВМС: По суті поставлених на останньому засіданні Експертної Ради з питань Національної безпеки (10.10.2014 р.) вважаю за доцільне: Військово-Морські Сили залишити у складі Збройних Сил України як самостійний вид збройних сил, враховуючи те, що головним завданням України у разі будь-якої війни з Російською Федерацією (РФ) - оголошеної, неоголошеної, гібридної - буде збереження суверенітету та територіальної цілісності. І вирішуватись це завдання буде, головним чином, шляхом застосування Збройних Сил, в тому числі і ВМС, а усі інші структури та формування будь допомагати їм в міру власних можливостей. До складу Морської охорони Державної Прикордонної служби передавати Військово-Морські Сили неможна в жодному разі. МО ДПСУ не має необхідних фахівців та організаційно-штатної структури для підготовки частин ВМС до виконання завдань за призначенням, що є основою їх боєздатності. У складі МО ДПСУ ВМС деградують і перетворяться в «клуб плавзасобів». Головним завданням ВМС в нових реаліях на сьогодні буде сприяння з’єднанням та частинам Сухопутних військ в протидесантній обороні морського узбережжя шляхом постановки мінних загороджень та протидії витралення мін тральщиками противника. Іншими завданнями – оборона (в основному протипідводнодиверсійна та частково протикатерна та протикорабельна) власних баз, портів та охорона їх рейдів. В подальшому, у разі наявності 10-12 ракетних катерів, можна ставити головним завданням боротьбу з десантними загонами та загонами (тактичними групами) кораблів противника, іншими – захист судноплавства та оборону морських комунікацій. За можливістю виникнення морських комунікацій слід уникати.

Військово-Морські Сили залишити у складі Збройних Сил України як самостійний вид збройних сил

Головним завданням ВМС в нових реаліях на сьогодні буде сприяння з’єднанням та частинам Сухопутних військ в протидесантній обороні морського узбережжя шляхом постановки мінних загороджень

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

З огляду на необхідність забезпечення повсякденної діяльності ВМС (в тому числі, і їх бойової підготовки), можливості розосередження з метою виведення сил з під удару та збереження їх боєздатності (оскільки ми змушені відштовхуватись від оборони), швидкого та зручного розгортання в райони призначення (бойових дій), поповнення запасів, управління в бою (КП бригад, дивізіонів катерів створюються на березі), необхідність відновлення системи базування є очевидною. На сьогодні цей спектр завдань має вирішуватись Західною ВМБ. Додатково потрібно створити декілька пунктів тимчасового (в перспективі постійного) базування. В межах портів та портопунктів можливо визначити перелік причалів, що будуть надаватись ВМС за вимогою (в межах мобілізаційного завдання). В повсякденних умовах цей причальний фронт може використовуватись державними та комерційними структурами. У виборі пунктів базування слід враховувати розташування поруч частин Збройних Сил, на які можливо буде покласти завдання оборони та логістичного забезпечення частин ВМС. Забезпечення боєприпасами слід організувати на базі складів та арсеналів Збройних сил транспортом цих баз та арсеналів або транспортом поруч розташованих частин ЗС. Поповнення корабельно-катерного складу потрібно здійснити якнайшвидше. Зараз за рахунок отримання ракетних катерів від країн НАТО, якщо можливо, то найкраще - від Туреччини. Великі надводні кораблі, такі як фрегат або корвет, брати не слід. В перспективі потрібно завершити створення власного ПКРК і будувати власні катери та малі ракетні кораблі (на зразок пр.1234) на базі заводів в Миколаєві та у Києві. З врахуванням політичного тиску Москви та страхів Європи власне будівництво буде основним. Флоти США та великої Британії орієнтовані на океанські театри дій і катерів, які б нам підходили, вони не мають. Головною ударною зброєю катерів слід обрати ПКРК з ПУ контейнерного типу з дальністю стрільби від 130-150 км. Зброєю самооборони – ЗРК з ПУ контейнерного типу та артилерійські комплекси малого калібру, що не потребують габаритних приміщень для зберігання та розміщення систем подачі боєприпасів, враховуючи розміри ракетних катерів та необхідність мати малу осадку з врахуванням малих глибин північно-західної частини Чорного моря. Акцент варто робити на створення ефективної системи спостереження. Головною філософією бою повинен бути логічний ланцюг: «хто ти?», «де ти?», а вже потім – «чим і як тебе дістати». Бажано уникати виявлення цілей власними активними засобами спостереження демаскуючи себе, враховуючи проблематичність забезпечення панування в повітрі та недостатню бойову стійкість ракетних катерів. З врахуванням реалій (відсутність засобів висадки та великих надводних бойових кораблів) морська піхота має стати частиною потужних військ

Додатково потрібно створити декілька пунктів тимчасового (в перспективі постійного) базування. У виборі пунктів базування слід враховувати розташування поруч частин Збройних Сил, на які можливо буде покласти завдання оборони та логістичного забезпечення частин ВМС. Поповнення корабельно-катерного складу потрібно здійснити якнайшвидше. З врахуванням політичного тиску Москви та страхів Європи власне будівництво буде основним.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

берегової оборони, можливо тільки символічно зберігши назву, як пам’ять, що має право існувати. Морський спецназ потрібно забезпечити ефективними засобами доставки, головне, малопомітними, такими як: надмалі підводні човни, підводні буксирувальники, забезпечити підводних плавців засобами визначення свого місця і, звичайно, малогабаритними зразками зброї, що має системи самонаведення. Без цього розраховувати на морський спецназ не варто. Поповнення особового складу здійснювати за рахунок: • підготовки офіцерів в ВВНЗ за кордоном – еліта (кадровий склад) ВМС; • підготовки молодших офіцерів та старшин з числа цивільних осіб, що мають вищу та середню освіту і є фахівцями з експлуатації морської техніки, шляхом допідготовки їх за фахом та тактичної підготовки до застосування зброї в учбовому центрі або на базі ДПСУ в Ізмаїлі або спеціально створеному центрі, наприклад, в Одесі; • підготовки матросів з числа контрактників та призовників в учбовому центрі або на базі ДПСУ в Ізмаїлі. В основі філософського підходу до експлуатації корабельної техніки має бути здоровий глузд. Зразки нової техніки мають бути зроблені так, щоб вони давали змогу їх ремонту в «польових умовах». Слід чітко визначити заздалегідь, що дозволяється особовому складу і що ні. В бою слід дозволити все. Паразитарний підхід, що все зробить промисловість, – це перший крок до загнивання волі до перемоги. Слід ретельно вивчити досвід АТО і на нього опиратись…

З врахуванням реалій (відсутність засобів висадки та великих надводних бойових кораблів) морська піхота має стати частиною потужних військ берегової оборони.

Мотоциклетные возможности в обороне крупного города Вячеслав Целуйко специалист по негосударственным вооруженным формированиям В обороне крупного города важную роль играет маневр резервами на атакованные участки обороны. Это связано с тем, что при периметре обороны в десятки километров практически невозможно иметь на каждом участке достаточно сил для отражения штурма противника силами, занявшими оборону на атакованном участке заблаговременно. Потому именно резервы призваны обеспечить устойчивость обороны в крупном населенном пункте. Для успешного выполнения своей функции эти резервы должны быть в состоянии быстро выдвинуться на атакованный участок обороны. Причем, в случае штурма города механизированными войсками выдвижение резервов должно быть быстрым, иначе оборона может быть прорвана противником, бронетехника и пехота которого проникнет вглубь города, и с

Для успешного выполнения своей функции эти резервы должны быть в состоянии быстро выдвинуться на атакованный участок обороны.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

помощью контроля над проспектами рассечет оборону на изолированные участки. Скорость выдвижения резервов играет еще большее значение, в случае необходимости быстрой переброски сил с одного участка на другой. Так как наиболее динамично проникать вглубь обороны города и нарушать ее целостность могут механизированные войска, то одной из основных задач резервов обороны становится борьба с бронетехникой противника, в первую очередь танками и БМП. Сама природа современного города позволяет поражать бронетехнику с близкой дистанции и с выгодных ракурсов с помощью ручных противотанковых гранатометов. Эффективность РПГ в качестве противотанкового средства в уличных боях была продемонстрирована еще в годы Второй мировой войны и неоднократно подтверждалась во множестве конфликтов после ее окончания вплоть до наших дней. Опыт применения РПГ в уличных боях показал, что они способны уничтожить любой бронеобъект, включая танки. Последние могли эффективно поражаться массовыми РПГ в борт, корму и крышу. Также важно отметить, что не так часто танк или БМП уничтожались в результате единичного попадания противотанковой гранаты. Часто для этого требовалось несколько попаданий. Потому для борьбы с бронетехникой и особенно танками требуется массированный обстрел каждой цели несколькими расчетами РПГ. Важно помнить, что сами гранатометчики уязвимы к огню пехоты противника, прикрывающей танки. Потому сами гранатометчики требуют прикрытия пулеметчиками, автоматчиками и снайперами, а также расчетами легких минометов. Последние способны эффективно поражать спешенную пехоту, сопровождающую танки и БМП. Кроме того, механизированные формирования предпочитают выбирать для наступления широкие магистральные улицы. Это не только позволяет им объезжать подбитую технику, но и массировать огонь нескольких единиц бронетехники на расчетах противотанковых средств. Это требует от гранатометчиков выбирать позиции в глубине кварталов, ведя огонь в промежутки между строениями. Такие позиции позволяют гранатометчику находиться лишь в зоне обстрела цели, а не нескольких единиц бронетехники. Таким образом, для противотанковых резервов в обороне города оптимальна конфигурация с высокой насыщенностью многоразовыми и одноразовыми РПГ и прикрытием вооруженными стрелковым оружием и минометами для подавления пехоты противника и обеспечения гранатометчикам комфортных условий применения своего оружия. Такая конфигурация противотанковой обороны города наиболее соответствует возможностям большинства украинских формирований не избалованных наличием тяжелой боевой техники и вооружения (батальоны

Таким образом, для противотанковых резервов в обороне города оптимальна конфигурация с высокой насыщенностью многоразовыми и одноразовыми РПГ и прикрытием вооруженными стрелковым оружием и минометами для подавления пехоты противника и обеспечения гранатометчикам комфортных условий применения своего оружия.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

территориальной обороны, роты охраны военкоматов и отряды обороны МО, части и подразделения Национальной гвардии и Пограничной службы, специальные батальоны МВД). Быстрая переброска резервов на атакованный участок обороны требует использование наземного транспорта. При этом необходимо учитывать противодействие со стороны артиллерии и авиации противника. Танки и отчасти БМП довольно устойчивы к огню артиллерии. Однако большинство украинских подразделений, оснащенных автомобильной техникой и отчасти колесной бронетехникой огневое окаймление несет существенную угрозу, так как осколки основных артиллерийских систем Российской армии (120-мм минометы и орудия «Нона», 152-мм гаубицы и пушки) легко поражают броню БТР, промышленно и импровизированно забронированных грузовиков и джипов. В тоже время возможности артиллерии ограничены и она вынуждена концентрировать огонь на наиболее удобных путях переброски резервов обороняющихся (проспектах, магистральных и основных кольцевых улицах и т.д.). Второстепенные улицы, дворы жилых кварталов и промышленных зон будут подвергаться обстрелу в меньших масштабах и более подходят для выдвижения резервов. В тоже время движение по ним возможно с меньшей скоростью и не всегда доступно для крупногабаритной техники (грузовики, автобусы, БТР). Причем в случае поражения такой техники в узком месте маршрута движение колонны будет затруднено или вообще потребовать изменения маршрута движения. Таким образом, для использования таких маршрутов более подходит менее габаритная техника (легковые автомобили, микроавтобусы, джипы, мотоциклы), чем крупногабаритная. В тоже время от данных транспортных средств требуется неплохая проходимость для движения по разбитым второстепенным дорогам, грунтовым участкам дворов, переездов через бордюры и небольшие завалы, а также снежные сугробы зимой. Эти требования сужают спектр предпочитаемых транспортных средств до джипов (и некоторых кроссоверов) и мотоциклов. Что касается авиации, то тут принципиальное значение имеет размер цели, так как для боевого вертолета или штурмовика куда проще поразить огнем пушек, НАР или ПТУР крупную цель (например, автобус), чем джип и тем более мотоцикл. Более того, при использовании для перемещения габаритной техники большой вместимости велик риск больших единовременных потерь в случае ее поражения прямым попаданием. Потому и в данном случае более предпочтительны малогабаритные транспортные средства. Таким образом, для подвижных пехотных противотанковых резервов в городе наиболее предпочтительными транспортными средствами являются джипы и мотоциклы.

Таким образом, для подвижных пехотных противотанковых резервов в городе наиболее предпочтительными транспортными средствами являются джипы и мотоциклы.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

Каждый из вариантов имеет свои преимущества и недостатки. Главные преимущества джипа – вместимость и грузоподъемность, которые позволяют перевозить больше бойцов (а значит, и экономить личный состав на водителях, выделяя больше людей для активных действий), более тяжелое и габаритное вооружение, перевозить больше боеприпасов. Кроме того, джип может получить локальное бронирование от вторичных осколков и осколков снарядов автоматических пушек, минометных мин и НАР малого калибра. В тоже время мотоциклы имеют значительно меньшие габариты и возможность горизонтального размещения, что позволяет укрывать их практически где угодно, вплоть до жилых строений. Фактическая проходимость мотоциклов в городе выше, так как позволяет использовать небольшие проезды и преодолевать трудные участки маршрута со спешенным водителем. Мотоцикл представляет собой более мелкую цель и в случае его поражения потери будут ниже, чем при поражении заполненного людьми джипа. Важное значение имеет и цена, которая у джипов выше, чем у нескольких мотоциклов. Что касается высокой потребности в водителях, то последние могут выполнять роль вторых номеров расчетов. То, что при этом им надо будет оставлять мотоциклы не является критичным ввиду возможности укрытия последних. Так советская кавалерия в годы Второй мировой играла роль ездящей пехоты и успешно применялась вплоть до окончания войны. С другой стороны мотоциклы имеют ограниченное применение зимой, особенно в условиях гололеда. В данной ситуации приоритет принадлежит джипам. Потому в зимних условиях мотоциклы даже в городе могут найти лишь ограниченное применение. Следовательно, в качестве транспортного средства для пехотных противотанковых подразделений в городе мотоциклы могут быть вполне эффективным средством в сочетании с джипами. Последние могут использоваться для перевозки более тяжелого вооружения (СПГ, ПТРК, крупнокалиберные пулеметы, минометы), как машины снабжения, эвакуации раненных. Мотоциклы же могут играть роль носителей расчетов РПГ, единых пулеметов, снайперов, расчетов ПЗРК. Однако зимой именно джипы становятся основным транспортным средством пехотных противотанковых резервов. Именно так используют мотоциклы в иранской армии. Причем данная армия имеет практический опыт применения мотоциклистов-противотанкистов в войне с Ираком 1980-1988 гг. Причем именно при обороне городов такие подразделения показали себя наиболее эффективно против многочисленной иракской бронетехники. В тоже время попытки применять мотоциклистов против танков на открытой местности оборачивались тяжелыми потерями иранцев. Стоит отметить, что, несмотря на получение

Мотоциклы же могут играть роль носителей расчетов РПГ, единых пулеметов, снайперов, расчетов ПЗРК. Однако зимой именно джипы становятся основным транспортным средством пехотных противотанковых резервов.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

силовыми структурами Ирана значительного числа джипов, боевых багги и квадроциклов, мотоциклисты с РПГ-7, ПЗРК, пулеметами и снайперскими винтовками остаются неизменным атрибутом учений и парадов. Необходимость готовить к обороне ряд крупных украинских городов (Мариуполь, Харьков, Запорожье, Днепропетровск, Одессу и другие) требует внимательно отнестись к иранскому опыту и сформировать в составе легковооруженных формирований их гарнизонов подвижные противотанковые группы на мотоциклах и джипах. Этим существенно повышаются возможности данных формирований по отражению штурма механизированными войсками Российской Федерации.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

Аналітичні розробки

Владислав Сурков – «серый кардинал Кремля» Дмитрий Козлов, Эксперт Центра исследований армии, конверсии и разоружения Среди отечественных и зарубежных экспертов достаточно популярно мнение о некой непоследовательности, иррациональности некоторых аспектов украинского вектора российской внешней политики. Зачастую велик соблазн трактовать эту противоречивость как признак отсутствия логики, а то и невменяемости президента РФ Путина. «Путин утратил связь с реальностью», «Путин сошёл с ума» – подобные утверждения, призванные просто и доходчиво объяснить действия российского лидера, неоднократно встречались даже в заголовках весьма уважаемых СМИ. Однако при более близком рассмотрении подобный подход входит в противоречие со всем, что мы знаем о Владимире Путине – человеке, явно склонном к железному контролю над эмоциями, и скорее, хитром и коварном мастере хорошо продуманных макиавеллевских интриг, нежели одержимом безумце и авантюристе. Однако противоречия в политике, тем не менее, наблюдаются. И объяснить их помогает понимание личности одного из путинских «царедворцев», недавно ставшего «заведующим» украинским направлением российской внешнеполитической деятельности. Речь идёт о человеке, которого многие называли и называют «серым кардиналом», «главным кукловодом политического процесса», и верховным придворным идеологом Кремля – Владиславе Юрьевиче Суркове. Весьма любопытным представляется тот факт, что главный конструктор современных кремлёвских идеологем, без которого наверняка невозможно было бы окончательное оформление и «цементирование» концепции «Русского мира», человек, называвший себя «русским по политическим взглядам», русским по национальности не является. Владислав Сурков, получивший при рождении имя Асланбек, родился в селении Дуба-Юрт Чечено-Ингушской АССР 21 сентября 1964 года. Впрочем, даже подлинное место рождения Суркова под вопросом: на сайте президента России указано село Солнцево Липецкой области. Так или иначе, первые пять лет жизни Сурков провёл Чечне. После переезда в Москву у Суркова некоторое время не складывалось с высшим образованием: проучившись несколько лет в Московском институте стали и сплавов, он бросил учёбу, и поступил в Институт Культуры, на факультет режиссуры массовых театрализованных представлений (с учётом дальнейшей деятельности в сфере идеологии полученные там знания наверняка не были лишними), который также не окончил. В 1983-1985 гг. Сурков служил в армии, причём если в «официальной» биографии долгое время указывалась одна из артиллерийских частей Юж-

Речь идёт о человеке, которого многие называли и называют «серым кардиналом», «главным кукловодом политического процесса», и верховным придворным идеологом Кремля – Владиславе Юрьевиче Суркове.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

ной группы войск в Венгрии, то в 2006 году тогдашний глава МО РФ Сергей Иванов в одном из интервью сообщил, что службу Сурков проходил в спецназе ГРУ ГШ ВС РФ. Этот факт наверняка учитывался его покровителями в будущем, и помог восхождению в высшие эшелоны российской власти, глубоко уходящие корнями в силовые структуры. После армии Владислав Юрьевич на некоторое время распрощался с государственной службой, и довольно рано, в 1987 году, ушёл в зарождавшийся бизнес, став главой рекламного отдела Центра межотраслевых научно-технических программ, организованного при райкоме ВЛКСМ будущим опальным бизнесменом Михаилом Ходорковским. С Ходорковским Сурков работал вплоть до второй половины 90-х, занимая различные руководящие должности в его группе «Менатеп», однако затем покинул структуры олигарха, и стал главным пиарщиком сегодняшнего «Первого канала» (тогда – ОАО «Общественное российское телевидение»). Наконец, в 1999 году, на закате ельцинской эры, Сурков вновь возвращается в госструктуры, и занимает пост заместителя руководителя президентской Администрации. В 2011 году, покидая этот пост, Сурков в одном из интервью агентству «Интерфакс» утверждал, что входил в число тех, кто «помогал президенту Ельцину осуществить мирный переход власти», а в дальнейшем – помог «президенту Путину стабилизировать политическую систему». Одновременно с приходом к власти Путина Сурков начинает карьеру высшего придворного идеолога, создавая пропутинские молодёжные проекты «Идущие вместе» (2000), и «Наши» (2005 год). В дальнейшем он становится одним из создателей партии «Единая Россия», курирует множество вопросов, связанных с взаимодействием путинского режима и общественности: в разное время Сурков отвечает за СМИ, статистику, курирует взаимодействие с религиозными организациями, возглавляет комиссию по развитию телерадиовещания. Формальный статус Суркова в иерархии власти всегда куда ниже, чем реальный вес в российской политике. Как и положено «серому кардиналу», Сурков сторонится публичности. Главным детищем Суркова в идеологической сфере было формирование концепции «суверенной демократии» – ключевой путинской идеологемы на выборах президента и парламента в 2007-2008 гг. Вызвавшая противоречивые оценки как в российском обществе, так и за рубежом, «суверенная демократия», как и прочие «демократии с прилагательными», вроде «народной», «управляемой», и даже «исламской», конечно же, не являлась демократией вовсе. Фактически концепция предполагала окончательный переход от олигархической феодальной раздробленности времён Ельцина к путинской неоконсервативной «абсолютной монархии» с «ручным» парламентом и массированной государственнической и шовинистической пропагандой, а также ограничение свободы слова, и давление на журналистов и представителей оппозиции. На этом фоне весьма показа-

В 2006 году тогдашний глава МО РФ Сергей Иванов в одном из интервью сообщил, что службу Сурков проходил в спецназе ГРУ ГШ ВС РФ. Этот факт наверняка учитывался его покровителями в будущем, и помог восхождению в высшие эшелоны российской власти, глубоко уходящие корнями в силовые структуры.

Как и положено «серому кардиналу», Сурков сторонится публичности.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

тельны последующие заявления Владислава Юрьевича об участниках митингов 2011 года как «лучшей части нашего общества», мнение которой стоит учитывать и т.д. Подобные отзывы о противниках системы, по сути, им и созданной, помогли Суркову обрести имидж едва ли не либерала, и, таким образом, вновь продемонстрировать высочайший уровень политического притворства. Однако куда важнее для Украины был разворот внешнего курса на восстановление независимого «центра силы», и переход к активному геополитическому противостоянию с Западом. В конечном счёте, плоды этого курса сейчас и пожинает как Украина, так и сама Россия. Фактически Сурков стал куратором Украины как минимум летом 2013 года, хотя и ранее выполнял поручения по украинскому направлению: вместе с Дмитрием Медведевым занимался президентскими выборами 2004 года, а также, по некоторым данным, в 2009-10 гг. участвовал в финансовой поддержке избрания Януковича. Однако по-настоящему теневым «поверенным в делах Украины» Сурков стал именно летом 2013-го, и, вероятно, именно он определил переход к новой, всё более жёсткой политике по отношению к нашей стране, проявившейся в развернувшихся торговых войнах и блокадах, призванных столкнуть Виктора Януковича с шаткой и нерешительной кучмовской «многовекторности» в сторону евразийской интеграции, и обеспечить надёжное закрепление Украины на российской геополитической орбите. Сурков обеспечивал формирование положительного образа России в украинских СМИ, и персонально работал с пророссийскими политиками – например, Виктором Медведчуком. В разгар Евромайдана Сурков неоднократно встречался с Януковичем, а после установления новой власти визиты Владислава Юрьевича в Киев, по некоторым данным, продолжились. Роль Суркова в аннексии Крыма, и сепаратистском мятеже на востоке сложно переоценить: несмотря на очевидный авторитарный характер правления Путина, Суркову в рамках общих задач наверняка была предоставлена значительная свобода действий по их реализации. Однако именно после начала активных действий, и прямой агрессии РФ против украинского государства начинают проявляться определённые личные качества Суркова, которые делают его решения трудно прогнозируемыми, и превращают «серого кардинала Кремля» в крайне серьёзного противника. Коллеги Суркова ещё в бытность его соратником Ходорковского отмечали характерные особенности личности будущего путинского приближённого: ледяное спокойствие и уравновешенность, бесстрастный ровный тон, отсутствие внешней эмоциональности. Подобные качества явно роднят его с российским президентом. Однако если в случае с хозяином Кремля эти личностные характеристики явно отвечают действительности, то с Сурковым ситуация сложнее. Владислав Юрьевич неоднократно проявлял

Коллеги Суркова ещё в бытность его соратником Ходорковского отмечали характерные особенности личности будущего путинского приближённого: ледяное спокойствие и уравновешенность, бесстрастный ровный тон, отсутствие внешней эмоциональности. Подобные качества явно роднят его с российским президентом.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

себя как выдающийся актёр, умело настраиваясь на нужную волну, и находя общий язык с кем угодно, будь то «красные директора» 90-х или путинские «бояре-силовики» 2000-х. Известна и его творческая деятельность – от авторства текстов для одного из альбомов экс-солиста «Агаты Кристи» Вадима Самойлова до нескольких романов, написанных под псевдонимом Натана Дубовицкого, получивших высокие оценки критиков, и касавшихся, помимо прочего, проблем тотальной коррупции в структурах власти и СМИ. Об одном из них «Новая Газета» писала следующее: «глупо не получить удовольствие от несомненного дара человека, выбравшего, вероятно, не ту профессию». Однако сам Сурков, вполне в духе профессиональных актёрских перевоплощений долгое время отрицавший авторство одного из романов, и даже написавший на него разгромную рецензию, наверняка не согласился бы с подобным мнением. Ведь в геополитике он явно применяет свои таланты не хуже, чем на творческом поприще. Можно дискутировать насчёт первопричин образования самопровозглашенных республик на Донбассе, однако само их существование, и противостояние властям Украины были быстро взяты под контроль Сурковым. Навыки театрального режиссёра пригодились, и Владислав Юрьевич решительно приступил к постановке спектакля «Новороссия». Первая волна местных маргинальных «деятелей» и прибывших из России одиозных радикалов вроде Стрелкова-Гиркина (по некоторым данным, финансируемого «православным олигархом» Малофеевым) была зачищена, либо вовсе покинув сцену «театра» Владислава Юрьевича (Бородай, Пушилин, Болотов, Гиркин) либо отодвинувшись в тень, и получив более скромные роли (Губарев, и Ходаковский, считающийся креатурой и агентом влияния Рината Ахметова). Их места заняли новые марионетки, на этот раз лишённые неуместного в расчётливой геополитической игре радикального идеализма, и прочно висящие на крючке военных и гуманитарных поставок. Их дальнейшие шаги, действия и заявления, на первый взгляд, идущие вразрез с ранними радикальными выпадами и лозунгами, и создающие впечатление той самой непоследовательности и авантюрности, вполне понятны, если учитывать личность Суркова, как выразителя некоего консенсуса между взятым на вооружение Путиным (и, возможно, искренне исповедуемым им самим) дремучим, почти черносотенным великодержавным шовинизмом, и финансовыми интересами российской олигархии, прочно встроенной в мировую экономику, и незаинтересованной в размене собственных активов на призрачное «величие» и имперский реваншизм. Именно необходимость Суркова балансировать между разными «башнями Кремля» – Путиным и финансовыми элитами – отражается в половинчатой поддержке боевиков «ДНР» и «ЛНР», отказе от более амбициозных планов по расчленению Украины, и явном курсе на купирование, и

Именно необходимость Суркова балансировать между разными «башнями Кремля» – Путиным и финансовыми элитами – отражается в половинчатой поддержке боевиков «ДНР» и «ЛНР», отказе от более амбициозных планов по расчленению Украины, и явном курсе на купирование, и замораживание конфликта в границах двух восточных областей.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

замораживание конфликта в границах двух восточных областей. Курс этот очевидно встретил поддержку в Киеве, и причины этой поддержки, возможно, не только во многих экономических и политических факторах, но и в непревзойдённой способности Суркова убеждать и входить в доверие. Однако всем известно, чья тень маячит за спиной Владислава Юрьевича, и если детали намерений российского лидера известны лишь ему самому, то их общий курс на дальнейшее подчинение или уничтожение Украины не оставляет пространства для сомнений. Вполне возможно, что события последних дней – «солдатские бунты», и дебоши праворадикалов под Верховной Радой, являются первыми ласточками этого «творческого подхода» к продолжению дестабилизации обстановки в Украине. В таком случае можно попытаться предугадать хотя бы общие направления дальнейшей активности Владислава Юрьевича. Волна «идейного» пророссийского сепаратизма схлынула, оставив после себя лишь локальный успех на части украинской территории. Но впереди холода, и прогнозируемое стремительное ухудшение социально-экономического положения, особенно в промышленных регионах. Вероятность использования нарастающих протестных настроений не отмечал только ленивый. И практически наверняка Сурков не пройдёт мимо столь благодатной почвы для очередной «весны» – на этот раз, вероятно, практически лишённой пророссийской идеологической окраски, и носящей социальный, антиолигархический характер. Также нельзя исключить «раскачивание» регионального сепаратизма в западных областях (созданная на днях Украинская Галицкая Партия может быть первым ростком будущих угроз), районах компактного проживания румынского и венгерского населения, и нагнетание радикальных антиправительственных настроений в и без того слабоуправляемой среде добровольческих подразделений. Ведь планы остаются прежними. И для реализации этих планов Владислав Сурков, с его синтезом ледяной рациональности и лицедейства, сочетанием опыта спецназовца-ГРУшника, «акулы капитализма» лихих 90-х, писателя и «верховного политработника», способностью принимать творческие и неординарные решения – превосходное оружие. Оружие, которому Украина должна научиться противостоять.

ВВС России – силы первого удара Юрий Бараш, член Экспертного Совета ЦИАКР В одном из предыдущих материалов «ВіР» («Армейская авиация России: на границе с Украиной», №9), было отмечено, что армейская авиация (АА) включена в структуру более высокого уровня – Военно-воздушные силы (ВВС) [1]. Однако из-за формата этой статьи другие рода ВВС не были

Вполне возможно, что события последних дней – «солдатские бунты», и дебоши праворадикалов под Верховной Радой, являются первыми ласточками этого «творческого подхода» к продолжению дестабилизации обстановки в Украине. Нельзя исключить «раскачивание» регионального сепаратизма в западных областях (созданная на днях Украинская Галицкая Партия может быть первым ростком будущих угроз), районах компактного проживания румынского и венгерского населения, и нагнетание радикальных антиправительственных настроений в и без того слабоуправляемой среде добровольческих подразделений.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

в ней освещены, хотя они играют решающую роль в современной войне. В боевой состав ВВС, кроме АА, входит дальняя авиации (ДА), фронтовая авиации (ФА), военно-транспортная авиации (ВТА) и специальная авиации, а также войска воздушно-космической обороны (ВКО). Представляется необходимым заполнить этот пробел и осветить указанные компоненты ВВС России. ВВС России предназначены для обеспечения стратегического ядерного сдерживания и ведения разведки, защиты от ударов с воздуха важных военно-экономических районов и объектов, группировок войск, предупреждения о воздушном нападении, поражения основных военных и военно-экономических объектов противника, поддержки с воздуха сухопутных войск (СВ) и ВМФ, высадки воздушных десантов, перевозки войск, вооружения и военной техники, а также предметов снабжения. В составе ВВС есть рода авиации (бомбардировочная, штурмовая, истребительная, разведывательная, транспортная и специальная), а также войска (зенитно-ракетные, радиотехнические и специальные), части и учреждения тыла. ВВС России в ходе происходящего с 2008 г. реформирования вооружённых сил (ВС) подверглись глубоким и масштабным преобразованиям из-за большого количества накопившихся застарелых проблем. К началу реформ они подошли без значительных изменений после прошедшей в 1997-2000 годах предыдущей масштабной волны слияний и ликвидаций формирований ВВС и ПВО, ставших единым видом ВС. Передача в состав ВВС армейской авиации в 2003 г. не повлияла существенно на их общий облик. Когда руководство МО приступило к реформированию ВВС и ПВО, они по-прежнему выглядели довольно внушительно. В их составе числилось до 2800 самолетов и вертолетов, около 100 дивизионов ЗРС ПВО. До реформы боевая авиация была включена в 7 армий: 5 ВВС и ПВО, 1 воздушную (специального назначения) и Верховного Главного командования (ВГК) стратегического назначения. Они включали 7 авиадивизий (2 тяжёлые бомбардировочные, 1 бомбардировочную, 4 смешанные), 6 корпусов ПВО и 4 дивизии ПВО. В составе дивизий и корпусов был 39 полк (8 тяжёлых бомбардировочных, 7 бомбардировочных, 7 штурмовых, 15 истребительных, 2 разведывательных). Кроме того, было 9 отдельных полков (3 бомбардировочных, 1 смешанный, 2 истребительных, 3 разведывательных). Наиболее значимым этапом начатого осенью 2008 г. перехода ВВС РФ к «новому облику» стала коренная реформа их структуры. По своему масштабу она является беспрецедентной с 90-х годов ХХ-го века, когда шло сокращение избыточных сил ВВС, доставшихся России после распада СССР. Первый этап реорганизации был осуществлен к 1 декабря 2009 г.

До реформы боевая авиация была включена в 7 армий.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

Согласно замыслу реформирования ВВС и ПВО было решено отказаться от структуры «воздушная армия – корпус (дивизия) – полк». На смену воздушным армиям пришли самостоятельные командования ВВС и ПВО, дальней и военно-транспортной авиации. На базе корпусов и дивизий ПВО сформировали бригады ВКО. В сами командования должны были входить авиабазы, состоявшие из эскадрилий, бригады ВКО (из полков) и части обеспечения. То есть, был осуществлен переход к трехзвенной структуре «командование – авиабаза – эскадрилья». Однако в ходе реформирования эта структура претерпела изменения. По завершению реформирования планировалось иметь 4 командования ВВС и ПВО, а также 3 других командования (ДА и ВТА, оперативностратегическое командование (ОСК) ВКО). Подобная коренная реформа структуры проводилась в ВВС СССР в 1978-1986 годах: авиация и ПВО были переподчинены округам, были созданы главные командования четырёх направлений: Западное (Польша), Юго-Западное (Молдавия), Южное (Закавказье) и Восточное (Дальний Восток). Затраты на реформу составили около 15 млрд. руб. В 1986 г. новая структура была признана несостоятельной и ВВС подверглись обратной реорганизации. В 2009 г. был начат переход ВВС России к новой структуре. По плану боевая авиация должны были входить в 5 оперативных командований: 4 – ВВС и ПВО (авиабазы ФА) и 1 – ДА (авиабазы). Четыре командования ВВС и ПВО были созданы по территориальному принципу, заменяя 5 бывших армий ВВС и ПВО и воздушную армию специального назначения, подчинявшихся шести соответствующим военным округам (ВО). Хотя в целом система соответствия округам осталась, однако в ряде случае производилось объединение сил бывших армий ВВС и ПВО либо частичное перераспределение зон ответственности. 1-е командование ВВС и ПВО создано на основе 6-й армии ВВС и ПВО (Ленинградский ВО). Кроме того, в зону ответственности командования перешла часть западной территории Московского ВО и ударная авиация бывшей 16-й ВА. 2-е командование ВВС и ПВО создано на основе 5-й и 14-й армий ВВС и ПВО (Приволжско-Уральский и Сибирский ВО). 3-е командование ВВС и ПВО создано на основе 11-й армии ВВС и ПВО (Дальневосточный ВО, включающий территорию бывшего Забайкальского ВО). 4-е командование ВВС и ПВО создано на основе двух армий ВВС и ПВО – 4-й (Северокавказский ВО). В 2010 г. эти четыре командования ВВС и ПВО вошли в состав четырёх соответствующих созданных новых ВО: 1-е – Западного ВО, 2-е – Центрального ВО, 3-е - Восточного ВО, 4-е – Южного ВО. По функциональному признаку на основе бывшей 37-й ВА ВГК (стратегического назначения) было сформировано Командование ДА, объеди-

Согласно замыслу реформирования ВВС и ПВО было решено отказаться от структуры «воздушная армия – корпус (дивизия) – полк». Был осуществлен переход к трехзвенной структуре «командование – авиабаза – эскадрилья». Однако в ходе реформирования эта структура претерпела изменения.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

няющее все стратегические и дальние бомбардировщики и самолеты-заправщики. В 2011 г. в состав командования передали и всю морскую ракетоносную авиацию ВМФ. На основе 61-й ВА ВГК (ВТА) создали Командование военно-транспортной авиации, а на основе Командования специального назначения (и входившей в его состав 16-й ВА) – ОСК ВКО, обладающее повышенным статусом и отвечающее за зону ПВО Москвы, а также почти всю территорию Московского ВО. ОСК ВКО было активировано 2 июля 2009 г., но просуществовало в сформированном облике немногим более двух лет. Одно из главных мероприятий реформы ВВС – переход к авиабазам, которые стали основным формированием ВВС, и бригадам ВКО в ПВО. В результате была упразднена существовавшая с 1938 г. полковая структура авиационных частей. Сформированные на месте авиаполков авиабазы объединили собственно авиаполки и вспомогательные части, обеспечивающие их функционирование, которые прежде были самостоятельными. В состав авиабаз включили ранее отдельные батальоны аэродромного обеспечения, а также батальоны связи и радиотехнического обеспечения. Такое переподчинение позволило обеспечить принцип единоначалия в рамках авиабазы. Замысел заключался в интеграции под одним руководством командования авиабазы всех авиационных и наземных подразделений. За счет ликвидации статуса отдельных частей в них были значительно сокращены управленческие структуры и командный персонал. Ранее самостоятельные командиры получили статус заместителей командира авиабазы. Это изменение было произведено в общем духе реформы ВС, одной из заявленных задач которой стало сокращение в них доли офицеров. Во многих сформированных в 2009 г. авиабазах по сравнению с прежними авиаполками существенно выросли количество авиатехники и численность личного состава. Они были укрупнены за счет расформирования части имевшихся на начало реформы авиаполков и отдельных эскадрилий и передачи их авиатехники и личного состава в формируемые авиабазы. Произведено и объединение полков, базировавшихся на одном и том же аэродроме. В результате численность авиатехники базы может достигать ста самолетов и вертолетов. Новые авиационные базы делились на три категории: 1-я эквивалентна прежней авиадивизии, 2-я – авиаполку, 3-я – эскадрилье. Всего на первом этапе реформирования к концу 2009 года в России были сформированы 52 авиабазы, которые заменили существовавшие до того в ВВС и ПВО 72 авиаполка, 14 прежних авиабаз и 12 отдельных авиационных эскадрилий и отрядов. В общей сложности количество частей и соединений ВВС и ПВО на первом этапе реформы планировалось сократить с 340 до 180. Все образованные авиационные базы и бригады ВКО стали частями постоянной боевой готовности, развернутыми по штатам военного време-

Одно из главных мероприятий реформы ВВС – переход к авиабазам, которые стали основным формированием ВВС, и бригадам ВКО в ПВО.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

ни. Это подразумевает возросшие требования к исправности техники и повышенное внимание к ее обеспечению. Положительное влияние это оказало на части зенитных ракетных войск ПВО, некоторые полки которых до проведения реформы были кадрированными. В последующем сокращение количества частей ВВС и ПВО продолжилось в основном за счет дальнейшего укрупнения авиабаз. Военным руководством было принято решение отказаться от структуры авиабаз трех разрядов. К середине 2010 г. в ВВС и ПВО осталось только 37 авиабаз, а к концу – 8 авиабаз 1-й категории и 7 – 2-й категории. Кроме того, в ВВС было 13 бригад ВКО и 8 авиабаз АА. Новый этап реформирования ВВС стартовал в конце 2010 г., когда началось сосредоточение авиации в крупнейших авиабазах. Предполагалось оставить только 10 авиабаз – по 1 авиабазе тактической авиации в каждом ВО и по 2 авиабазы командований дальней, военно-транспортной авиации и морской авиации. При этом в состав каждой авиабазы (все – 1-й категории) теперь включается 2-5 авиагрупп, дислоцирующихся на отдельных аэродромах. Всего, как заявлялось, будет 27 аэродромов базирования авиации (без учета армейской). Каждая авиагруппа в свою очередь состоит из 1-4 эскадрилий. Несложно увидеть, что новая структура ВВС РФ «авиабаза – авиагруппа» фактически воспроизводит под новым названием прежнюю – «авиадивизия – авиаполк». Поскольку в ходе реформирования широко практикуется объединение в рамках 1 авиационной базы частей 2-х или более бывших авиаполков, это сопровождается значительными перемещениями техники и личного состава. Весьма значительной стала также реформа органов управления ВВС, включая Главное командование. После переподчинения основной части «тактических» ВВС в 2010 г новым четырем военным округам и создания командований дальней и военно-транспортной авиации, Командования специального назначения роль Главного командования ВВС была резко сокращена. Из 30 ранее возложенных на него задач осталось 5, причем не самых главных (подготовка кадров, заказ новой техники, обеспечение миротворческих миссий и др.), так что Главное командование ВВС превратилось в обеспечивающую структуру и фактически лишилось командных функций. Его штатная численность уменьшилась с 1500 до 150-170 офицеров. Процесс реформирования ВВС и ПВО в 2009-2011 годах сопровождался массовым списанием устаревшей и небоеспособной техники (до половины авиапарка), а также значительными сокращениями личного состава. Сообщалось, что всего в ВВС и ПВО планировалось упразднить 50 тыс. офицерских должностей. Система подготовки кадров ВВС также была реформирована. В 2008 г. два ведущих ВУЗа ВВС – Военно-воздушная академия им. Гагарина в Мо-

Новая структура ВВС РФ «авиабаза – авиагруппа» фактически воспроизводит под новым названием прежнюю – «авиадивизия – авиаполк».

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

нино и Военно-воздушная инженерная академия им. Жуковского в Москве были объединены в единую структуру – Военный учебно-научный центр (ВУНЦ) ВВС «Военно-воздушная академия им. Жуковского и Гагарина», которая располагается в Монино. Подготовка офицеров для ВВС и ПВО отныне ведется в филиалах ВУНЦ в Краснодаре, Сызрани, Ярославле и Воронеже. В настоящее время в состав ВВС России входит главное командование, 7 оперативных командований, включающих 4 авиадивизии и 3 авиабазы 1-го разряда, 8 отдельных авиаполков и 3 авиабазы 2-го разряда, 1 дивизию ПРО, 13 бригад ВКО, 9 авиационных баз АА 2-го разряда, формируется бригада АА. Ниже приводится примерный перечень формирований, входящих в ВВС России. Командование дальней авиации (Москва): • 6950 авиабаза 1-го разряда (Энгельс): • авиагруппа (Энгельс) – 3 аэ Ту-95МС и Ту-160 (18 и 11); • авиагруппа (Шайковка и Оленегорск) – 3 аэ Ту-22М3 (48); • 6952 авиабаза 1-го разряда (Украинка, Амурской обл.) • авиагруппа (Украинка) – 3 аэ Ту-95МС (36); • 2-я авиагруппа (Тикси) – Ан-12, Ми-8; • 3-я авиагруппа (Белая, Иркутской обл.) – 3 аэ Ту-22М3 (36). • 203-й авиаполк самолетов-заправщиков (Рязань) – 2 аэ Ил-78 (19); • 43-й Центр боевого применения и переучивания летного состава (Дягилево/Рязань). С 2015 года запланирован переход командования дальней авиации на структуру «дивизия-полк». Частям будут возвращены их почетные наименования. Оперативно-стратегическое командование ВКО (Балашиха, Московской обл.) – всего 7 зенитно-ракетных полков (ЗРп) С-300ПС/ПМ, 3 ЗРп С-400/С-300ПМ, 7 ЗРп ПРО А-135 (5 - 53Т6, 2 - 51Т6): • 4-я бригада ВКО (Долгопрудный, Московской об): • 210-й ЗРп (Морозки, Дмитров) – 2 ЗРдн С-400 (по 8 ПУ), 1 ЗРдн С-300ПМ (по 12 ПУ), 2 ЗРбатр «Панцирь-С1» (по 3 БМ); • 93-й ЗРп (Фуньково/Звенигород) – 2 ЗРдн С-400, 1 ЗРдн С-300ПМ, 2 ЗРбатр «Панцирь-С1»; • 584-й ЗРп С-300ПМ (Марьино) – 2 ЗРдн; • 612-й ЗРп С-300ПМ (Главолево) – 3 ЗРдн; • ? 722-й ЗРп С-300ПС (кадрированный, Клин) – 2 ЗРдн; • радиотехнический полк (Тверская, Калужская, Ярославская, Московская об.) • 5-я бригада ВКО (Петровское, Московской обл.): • 606-й ЗРп (Электросталь) – 2 ЗРдн С-400, 1 ЗРдн С-300ПМ, 3 ЗРбатр «Панцирь-С1» (10 БМ);

С 2015 года запланирован переход командования дальней авиации на структуру «дивизия-полк». Частям будут возвращены их почетные наименования.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

• 614-й ЗРп С-300ПМ (Пестово) – 3 ЗРдн; • 629-й ЗРп С-300ПМ (Каблуково) – 3 ЗРдн; • 549-й ЗРп С-300ПМ (Курилово) – 2 ЗРдн; • ? 799-й ЗРп С-300ПС (кадрированный, Часцы) – 2 ЗРдн. • ? радиотехнический полк. • 6-я бригада ВКО (Ржев, Калининской обл.): • 42-й ЗРп С-300ПС (Валдай) – 2 ЗРдн; • ? 108-й ЗРп С-300ПС (кадрированный, Воронеж) – 2 ЗРдн; • ? радиотехнический полк. 3-я армия ракетно-космической обороны (РКО, Солнечногорск, Московской обл.) • Система предупреждения о ракетном нападении (СПРН): Космический эшелон: • Пункт управления «Серпухов-15» (Курилово, Калужской обл.); • 3 спутника типа 74Д6 «Космос-2430/2446/2469» системы УС-КС «Око»; Наземные РЛС: 10 отдельных радиотехнических узлов (ОРТУ): • ? ОРТУ РО-1 (Оленегорск) – «Днестр-М»/«Днепр», «Даугава»; • ? ОРТУ ОС-1 (Мишелевка) – «Днестр» (СККП), 2 «ДнестрМ»/«Днепр», «Дарьял-У» (не работает); • ? ОРТУ ОС-2 (Балхаш, Казахстан) – «Днестр» (СККП), 2 «ДнестрМ»/«Днепр», «Дарьял-У» (не работает); • ? ОРТУ РО-4 (Севастополь, Украина) – «Днепр» (не используется РФ); • ? ОРТУ РО-5 (Мукачево, Украина) – «Днепр» (не используется РФ), «Дарьял-УМ» (не работает); • ? ОРТУ РО-30 (Печора) – «Дарьял»; • ? ОРТУ РО-7 (Габала, Азербайджан) – «Дарьял»; • ? ОРТУ (Барановичи, Беларусь) – «Волга»; • ? ОРТУ (Лехтуси) – «Воронеж-М»; • ? ОРТУ (Армавир) – «Воронеж-ДМ»; • ? ОРТУ (Калининград) – «Воронеж-ДМ». • 9-я дивизия ПРО с системой ПРО А-135: • Командно-измерительный пункт и РЛС «Дон-2Н» (Софрино, Московской обл.). Комплексы ближнего действия: • ? ЗРп 53Т6 (Лыткарино) – 16 ПУ; • ? ЗРп 53Т6 (Сходня) – 16 ПУ; • ? ЗРп 53Т6 (Королёв) – 12 ПУ; • ? ЗРп 53Т6 (Внуково) – 12 ПУ; • ? ЗРп 53Т6 (Софрино) – 12 ПУ. Комплексы дальнего действия: • ? ЗРп 51Т6 (Наро-Фоминск) – 10 ПУ;

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

• ? ЗРп 51Т6 (Сергиев Посад) – 15 ПУ. • Дивизия СККП с системой контроля космического пространства: • РЛС системы раннего предупреждения; • Оптико-электронный комплекс «Окно» (Нурек, Таджикистан); • ОРТУ «Крона» (Зеленчукская, Северный Кавказ). 1-е Командование ВВС и ПВО (Воронеж, Западный ВО) – • 1-я бригада ВКО (Североморск) – всего 3 ЗРп С-300ПС/ПМ (13 ЗРдн): • 223-й узел связи (Североморск, Мурманской обл.); • 1539-й радиорелейный батальон (Североморск, Мурманской обл.); • 877-й пункт наведения авиации (Заполярный, Мурманской обл.); • 531-й ЗРп С-300ПМ (Полярный, Мурманской обл.) – 5 ЗРдн; • 583-й ЗРп (Оленегорск, Мурманской обл.) – 2 ЗРдн С-300ПС, • 2 ЗРдн С-300ПМ; • 1528-й ЗРп С-300ПС (Северодвинск, Архангельской обл.) – 4 ЗРдн; • 331-й радиотехнический полк (Североморск, Мурманской обл.); • 332-й радиотехнический полк (Архангельск); • 2-я бригада ВКО (Хвойный, Санкт-Петербург) – всего 4 ЗРп С-300ПС/ПМ (14 ЗРдн) и 1 ЗРп С-300В/»Бук» (1 ЗРдн «Бук» и 2 ЗРдн С-300В): • 500-й ЗРп С-300ПМ (Гостилицы, Ленинградской обл.) – 4 ЗРдн; • 1488-й ЗРп С-300ПС (Зеленогорск, Санкт-Петербург) – 4 ЗРдн; • 1489-й ЗРп С-300ПС (Ваганово, Ленинградской обл.) – 2 ЗРдн; • 1490-й ЗРп С-300ПС (Ульяновка, Ленинградской обл.) – 4 ЗРдн; • 1544-й ЗРп (Васкелово-1, Ленинградской обл.) – 2 ЗРдн С-300В, 2 ЗРдн «Бук»; • 333-й радиотехнический полк (Хвойный, Санкт-Петербург); • 334-й радиотехнический полк (Петрозаводск, Карелия); • 3-я бригада ВКО Балтийского флота (Калининградской особый р-н): • ? ЗРп (Калининградская обл.) – 2 ЗРдн С-400, 1 ЗРдн С-300ПМ; • ? ЗРп С-300В (Калининградская обл.) – 2 ЗРдн. ФА и ВТА • 105-я смешанная авиадивизия (Воронеж): • 455-й смешанный авиаполк (Воронеж) – 2 аэ Су-34 (24), 1 аэ Су25 (8), 1 аэ Су-24МР и МиГ-25Р (12 и 6), 1 аэ Су-27 (16), звено Ан-30/32 (4); • 159-я истребительный авиаполк (Бесовец, Карелия) – 3 аэ Су27П и Су-27УБ (30);

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

• 790-й истребительный авиаполк (Хотилово, Тверской обл.) – 2 аэ МиГ-31ДЗ/Б/БМ (24), 1 аэ Су-27С и Су-27УБ (16); • 14-й истребительный авиаполк (Курск) – 2 аэ МиГ-29, МиГ29СМТ и МиГ-29УБТ (7, 28 и 6); • 98-й отдельный смешанный авиаполк (Мончегорск, Мурманской обл.) – 1 аэ Су-24М (12), 1 аэ Су-24МР и МиГ-25РБ (12 и 5), 1 аэ МиГ-31БМ (12); • звено (Барановичи, Беларусь) – Су-27 (4); • 33-й отдельный смешанный транспортный авиаполк (Левашово) – Ан-12, Ан-26, Ан-39, Ан-72, Ту-134, Ми-8, Л-39; • 800-я авиабаза 2-го разряда (Чкаловский, Московской обл.) – Ил76, Ил-78, Ан-12, Ан-24, Ан-26, Ан-72, Ил-18, Ил-20, Ил-22, Ан-140100, Ми-8 АА • 378-я авиабаза АА (Вязьма) – 82 вертолёта: 1 аэ Ми-24В/П, Ми-24К и Ми-24Р (24, 5 и 4), 1 звено Ка-52 (3 план 12), 1 аэ Ми-8 (26) и 1аэ Ми-8ПП (20); • 549-я авиабаза АА (Левашово): • авиагруппа (Прибылово) – 78 вертолётов: 2 аэ Ми-24В/П, Ми24К (16 и 16), 2 аэ Ми-8МТВ и Ми-8СМВ (46); • 15-я бригада АА (Веретье/Остров, Псковской обл.) – 35+ вертолётов: 1 аэ Ми-28Н и Ми-35М (12 и ?), 1 аэ Ка-52 (21), 1 аэ Ми-8МТВ-5, Ми-26 (2); • 344-й ЦБП и ПЛС АА (Торжок) – 134 вертолёта: 46 Ми-24В/П, 2 Ми-24К, 4 Ми-24Р, 3 Ми-35М, 20 Ми-28Н, 6 Ка-50, 8 Ка-52, 45 Ми-8 (в т.ч. Ми-8АМТШ); • Пилотажная группа «Беркуты» – 6 Ми-28Н. 2-е Командование ВВС и ПВО (Екатеринбург, Центральный ВО): • 8-я бригада ВКО (Самара): • 568-й ЗРп С-300ПС (Самара) – 3 ЗРдн; • 511-й ЗРп С-300ПС (Энгельс, Саратовской обл.) – 2 ЗРдн; • 185-й ЗРп С-300ПС (Екатеринбург) – 2 ЗРдн; • ? радиотехнический полк. • 9-я бригада ВКО (Новосибирск): • 590-й ЗРп С-300ПС (Новосибирск) – 3 ЗРдн; • 1534-й ЗРп С-300ПС (Ангарск) – 3 ЗРдн; • 388-й ЗРп С-300ПС (Ачинск, Красноярского края) – 3 ЗРдн; • ? радиотехнический полк (?) ФА и ВТА • 6980-я авиабаза 1-го разряда (Шагол/Челябинск): • авиагруппа (Челябинск) – 2 аэ Су-24М, 1 аэ на Су-24МР; • 2-я авиагруппа (Пермь) – 2 аэ МиГ-31 (18);

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

• 3-я авиагруппа (Канск) – 2 аэ МиГ-31БМ (20?); • отдельный смешанный транспортный полк (Кольцово/Екатеринбург) – 3 Ан-12, 6 Ан-26, 2 Ту-134. АА • 562-я авиабаза АА (Новосибирск/Толмачёво) – 2 аэ Ми-24В/П (22), 2 аэ Ми-8 (в т.ч. 16 Ми-8АМТШ); • 48-я авиабаза АА (Каменск-Уральский, Упрун) – 2 аэ Ми-24В/П, 1 аэ Ми-8, Ми-26 (2). 3-е Командование ВВС и ПВО (Хабаровск, Восточный ВО): • 10-я бригада ВКО (Чита): • ? ЗРп «Бук-М2» (Бурятия) – 2 ЗРдн; • ? радиотехнический полк (?) • 11-я бригада ВКО (Комсомольск-на-Амуре) – 2 ЗРп С-300П и 1 ЗРп С-300В: • 1529-й ЗРп С-300ПС (Хабаровск) – 3 ЗРдн; • 1530-й ЗРп С-300ПС (Комсомольск-на-Амуре) – 5 ЗРдн; • 1724-й ЗРп С-300В (Биробиджан) – 2 ЗРдн; • ? радиотехнический полк (?) • 12-я бригада ВКО (Владивосток) – 1 ЗРп С-300ПС, 1 ЗРп С-400/300ПМ: • 1533-й ЗРп С-300ПС (Владивосток) – 3 ЗРдн; • 589-й ЗРп (Находка) – 2 ЗРд С-400, 1 ЗРд С-300ПС, 2 ЗРбатр «Панцирь-С1»; • ? радиотехнический полк (?) • ? 14-я бригада ВКО (Петропавловск-Камчатский): • ? ЗРп С-300П (Елизово, Петропавловск-Камчатский); • ? радиотехнический полк (?) ФА и ВТА • 303-я смешанная авиадивизия (Хурба): • 277-й бомбардировочный авиаполк (Хурба) – 2 аэ Су-24М и Су24М2; • 22-й истребительный авиаполк (Центральная Угловая) – 2 аэ Су27СМ, Су-27УБ и Су-30М2, 1 аэ МиГ-31; • 23-й истребительный авиаполк (Дземги) – 2 аэ Су-27С, Су-27УБ, Су-27СМ, • Су-30М2, Су-35С; • 187-й штурмовой авиаполк (Черниговка) – 2 аэ Су-25СМ; • 865-я истребительный авиаполк (Елизово) – 1 аэ МиГ-31Б (33). • 412-я авиабаза 2-го разряда (Домна): • авиагруппа (Домна) – 2 аэ Су-25СМ, 2 аэ МиГ-29, Су-30СМ; • 2-я авиагруппа АА (Чита) – 1 аэ Ми-24В/П, 1 аэ Ми-8. • 799-й отдельный разведывательный авиаполк (Варфоломеевка) – Су-24МР;

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

• 257-й отдельный смешанный авиаполк (Хабаровск) – Ан-26. АА • 573-я авиабаза АА (Хабаровск): • авиагруппа (Хабаровск) – 2 аэ Ми-24В/П, 1 аэ Ми-8 (в т.ч. 10 Ми8АМТШ), 1 аэ Ми-26 (6); • 575-я авиабаза АА (Черниговка): • авиагруппа (Черниговка) – 2 аэ Ми-24В/П, 1 аэ Ка-52 (20), 1 аэ Ми-8АМТШ; 4-е командование ВВС и ПВО (Ростов-на-Дону, Южный ВО): • 7-я бригада ВКО (Ростов-на-Дону): • 1536-й ЗРп С-300ПМ (Ростов-на-Дону) – 3 ЗРдн; • 1537-й ЗРп (Новороссийск) – 2 ЗРдн С-400, 2 ЗРбатр «Панцирь-С1»; • 1721-й ЗРп «Бук-М1» (Сочи) – 2 ЗРдн; • 42-й учебный центр боевого применения ЗРВ (Ашулук) – 2 ЗРдн С-300ПМ; • 100-я радиотехническая бригада (Астрахань); • радиотехническая бригада (Ростов-на-Дону); • радиотехнический полк (Волгоград). ФА и ВТА • 1-я смешанная авиадивизия (Крымск): • 3-й смешанный авиаполк (Крымск) – 60: 2 аэ Су-27П/СМ3, 1 аэ Су-30М2; • 31-й истребительный авиаполк (Миллерово) – 2 аэ МиГ-29/29УБ (30); • 960-й штурмовой авиаполк (Приморско-Ахтарск) – 3 аэ Су25/25СМ (25); • 559-й бомбардировочный авиаполк (Морозовск) – 2 аэ Су-24М, Су-34 (35); • 368-й штурмовой авиаполк (Будённовск) – 3 аэ Су-25, Су-25СМ (25); • 2-я отдельная разведывательная авиаполк (Мариновка) – 2 аэ Су-24МР; • 30-й отдельный смешанный транспортный полк (Ростов-наДону) – Ан-12, Ан-26, Ту-134, Л-410. За рубежом: • 999-я авиабаза (Кант, Киргизия) – звено Су-25 (4-5), Ми-8 (2), Ан26/30; • 3624-я авиабаза (Эребуни, Армения) – 1 аэ МиГ-29С (18). АА • 393-я авиабаза АА (Кореновск) – 86 вертолётов: • авиагруппа (Кореновск): 1 аэ Ми-24В/ПН (26), 1 аэ Ми-35М (8), 1 аэ Ми-28Н (12), 1 аэ Ка-52 (16), 1 аэ Ми-8 (24, в т.ч. 10 Ми8АМТШ);

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

• 346-я авиабаза АА (Ростов-на-Дону) – 48+ вертолётов: • авиагруппа (Ростов-на-Дону): 1 аэ Ми-24В/П (?), 1 аэ Ми-35М (?), 1 аэ Ми-28Н (12), 1 аэ Ми-8 (24, в т.ч. 4 Ми-8АМТШ), 1 аэ Ми-26 (12); • 387-я авиабаза АА (Будённовск) – 66 вертолётов: • авиагруппа (Будённовск): 1 аэ Ми-24ПН (18), 1 аэ Ми-35М (8), 1 аэ Ми-28Н (16), 1 аэ Ми-8 (24, в т.ч. 8 Ми-8АМТШ и 8 Ми8МТВ-5). Командование военно-транспортной авиации (Москва): • 12-я военно-транспортная дивизия (Мигалово, Тверь): • 196-й военно-транспортный авиаполк (Мигалово) – Ил-76МД, Ан-22, Ан-124; • 566-й военно-транспортный авиаполк (Псков) – Ил-76МД; • 117-й военно-транспортный авиаполк (Оренбург) – Ил-76МД, Ан-12. • ? военно-транспортный авиаполк (Таганрог) – Ил-76МД. Количественно-качественный состав ВВС России в 2013 г и их планируемый состав в 2020 г приведен в таблице. Таблица1 Новые ЛА 2013 год 2020 год Дальняя авиация 89 172 Стратегические бом- 48 72 бард. 32 Ту-95МС (+31 на хра- 56: 20 Ту-95МС, 36 Тунении) 95МСМ 16 Ту-160М 16 Ту-160М Дальние бомбардиров- 41 Ту-22М3 (+60-130 на 100: 70 Ту-22М3, 30 Тущики хранении) 22М3М Фронтовая авиация 1530 + 140 учебных 1247 + 180 учебных Фронтовые бомбарди- 277 260 ровщики 45 Су-34 140 Су-34 232: 192 Су-24М, 40 Су- 120 Су-24М2 24М2 Штурмовики 246: 150 Су-25, 96 Су- 212: 50 Су-25, 150 Су25СМ 25СМ, 12 Су-25УБМ Истребители 863 731 254: 220 МиГ-29, 34 МиГ- 134: 100 МиГ-29, 34 МиГ29СМТ/УБ 29СМТ/УБ 190: 140 МиГ-31, 50 МиГ- 120 МиГ-31БМ 31БМ

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

359: 225 Су-27, 52 Су27УБ, 70 Су-27СМ, 12 Су-27СМ3 33: 12 Су-30М2, 21 Су30СМ 22 Су-35С 5 Т-50 Разведчики 144: 20 МиГ-25РБ, 124 Су-24МР Учебные 140: 90 L-39, 50 Як-130 Военно-транспортная 426 авиация и заправщики Тяжёлые 153 7 Ан-22 137: 136 Ил-76МД, 1 Ил476 9 Ан-124

217: 150 Су-27, 55 Су27СМ, 12 Су-27СМ3 80: 20 Су-30М2, 60 Су30СМ 120 Су-35С 60 Т-50 60: 10 МиГ-25РБМ, 50 Су-24МР 180: 100 L-39, 80 Як-130 532

199 ? 5 Ан-22 170: 60 Ил-76МД, 41 Ил76МДМ, 69 Ил-476 24: 4 Ан-124, 20 Ан-124100 ? Средние 59 110 ? 59 Ан-12 60 Ан-70 ? 50 МТА ? Лёгкие 107 50 80 Ан-24/26 20+ Ан-26/30 10 L-410 30 L-410 ? 17 Як-40 Пассажирские 84 153+ 5 Ил-62 17: 14 Ту-154Б-2, 3 Ту- 13+: 10+ Ту-154Б, 3 Ту154М 154М 17 Ту-134УБЛ 10+ Ту-134УБЛ 37 Ан-72/74 3 Ан-148 20 Ан-148 ? 5 Ан-140-100 10 Ан-140-100 ? 100 лёгких ВТС Заправщики 23 Ил-78 20 Ил-78М Самолёты специально- 52 41+ го назначения Самолёты РТР и РЭБ 20 Ил-20 10+ Ил-20

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

Самолёты ВКП Самолёты открытого неба Самолёты РТР и РЭБ Самолёты ДРЛО Армейская авиация Ударные вертолёты

14 Ил-22 -

10+ Ил-22 2 Ту-204ОН

2 Ту-214Р 18: 15 А-50, 3 А-50У 17+: 12 А-50У, 5+ А-100 1205 1768 488 536 290: 260 Ми-24В/П, 30 130: 100 Ми-24В/П, 30 Ми-24ПН Ми-24ПН 34 Ми-35М 49 Ми-35М 89 Ми-28Н 167 Ми-28Н/НМ 75: 12 Ка-50, 63 Ка-52 190: 10 Ка-50, 180 Ка-52 Транспортные вертолё- 614 916 ты 573: Ми-8Т/МТВ, 20 760: 240Ми-8Т/МТВ, 20 Ми-8МТКО24 Ми- Ми-8МТКО, 328 Ми8МТВ-5, 75 Ми-8АМТШ 8МТВ-5, 172 Ми8АМТШ ? 41 Ми-26 58 Ми-26/26Т2 ? 100 Ка-60 Вертолёты РЭБ 60 Ми-8ППА 60 Ми-8ППА Учебные вертолёты 43 256 25 «Ансат-У» 100 «Ансат-У» 10 Ка-226Т 36 Ка-226Т 18 Ми-2У 120 лёгких: 20 Ми-2У и 100 AS350/550 и AS355/555 ?

ЛИТЕРАТУРА 1. Армейская авиация России: на границе с Украиной // ВИКЛИКИ І РИЗИКИ. Безпековіий огляд ЦДАКР. – №9. – С.39-56 Фролов А. Барабанов М. Авиация и ПВО: итоги преобразований // http://armyman.info/stati/8141-aviaciya-i-pvo-itogi-preobrazovaniy.html Состояние ВВС, войск ПВО и ВКО // http://www.rusarmy.com/forum/ topic9787-720.html Фролов А. Барабанов М. Тысяча боевых самолетов к 2020 году // http:// vpk-news.ru/articles/12848 ВВС России: начало возрождения // http://sdelanounas.ru/blogs/39766/ То есть, на 8 крупнейших авиабазах была сосредоточена большая часть российской боевой и транспортной авиации.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

Щодо майбутнього ВМС України З метою надання інформаційної підтримки військово-політичному керівництву єдиний в Україні аналітичний центр, що опікується дослідженням проблем військової безпеки, оборонно-промислового комплексу, експорту озброєнь та військової техніки, - Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння разом із інформаційним агентством Defense Express, в рамках щойно створеної Експертної ради у галузі національної безпеки провели опитування незалежних експертів щодо майбутнього ВМС України. Дослідження виконувалось з використанням методу експертних оцінок. Експертиза проводилась шляхом анкетування та інтерв’ювання. Як експерти були залучені найбільш досвідчені фахівці, зокрема, 6 адміралів, які в різні роки займали високі керівні посади, командували ВМС України. В ході дослідження перед експертами було поставлено ряд запитань, які сьогодні необхідно вирішити (зміст питань Додається). Узагальнені експертні оцінки та пропозиції наведені нижче. Аналіз загальноекономічної ситуації в Україні показує, що в 2014-2015 роках економічного дива в Україні не відбудеться. На 2014 р. прогнозується падіння ВНП на рівні більш ніж 10% (оцінка Міжнародного центру перспективних досліджень, за умов, якщо інфляція не перевищить 15,4%). 16 квітня 2014 р. Уряд затвердив проект напрямків бюджетної політики на 2015 рік (бюджетна резолюція), який прогнозує зростання ВНП на 1,7% за умови зниження інфляції до 5,4%. Проте, з урахуванням зростання обсягів грошової маси, послаблення впливу нацбанку на валютному ринку такий прогноз виглядає надто оптимістичним, навіть за умови збереженням повного контролю над Донецькою та Луганськими областями. Таким чином, у наступному 2015 році, фінансовий ресурс буде обмежений та не перевищить показники попередніх років. Якщо частка витрат на оборону в бюджеті України буде збережена на рівні 2013-2014 рр., ЗС України не отримають коштів, які дозволять вирішити завдання негайного поновлення чисельності корабельного складу ВМС України. В умовах конфлікту, що триває, керівництво ЗС України має вимагати збільшення витрат на оборону до рівня 2-3% від ВНП. Необхідно враховувати, що частина фінансового ресурсу буде спрямована на озброєння та утримання знов створеної Національної гвардії у складі Міністерства внутрішніх справ. Найбільш болючим питанням для експертів, які багато років віддали службі на флоті, стало питання збереження ВМС України як окремого виду ЗС України. З цього приводу думки експертів розділились. Більшість експертів висловилось за збереження ВМС як окремого виду ЗС України. В умовах, коли ВМС України втратили більшу частину берегової інфраструктури, не мають повноцінних ВМБ, втратили флотські арсенали та практично залишились без боєзапасу, втратили більшу частину офіцер-

У наступному 2015 році, фінансовий ресурс буде обмежений та не перевищить показники попередніх років. Якщо частка витрат на оборону в бюджеті України буде збережена на рівні 2013-2014 рр., ЗС України не отримають коштів, які дозволять вирішити завдання негайного поновлення чисельності корабельного складу ВМС України. Більшість експертів висловилось за збереження ВМС як окремого виду ЗС України.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

ських кадрів та практично залишились без боєздатних бойових кораблів, на рівні вищого керівництва Держави може бути прийнято рішення про їх скасування. Подібне рішення було прийняте керівництвом Грузії в 2008 році. Залишки кораблів та судів ВМС України можна передати Морській охороні Державної прикордонної служби України або виведеної із підпорядкування ДПСУ створеної окремої структури у вигляді Берегової охорони (аналог Coast Guard, який існує у багатьох країн світу). Аналіз загроз на морському напрямку у близько- та середньостроковій перспективі показує, що існуюча структура ВМС України не є оптимальною, - вона не дозволяє ефективно використовувати наявні сили та засоби в асиметричному збройному конфлікті, що відбувається без оголошення війни. Правовий статус Збройних сил та ВМС України, як їх невід’ємної частини, не дає змоги використовувати флот у повній мірі у мирний час на власній території без введення режиму надзвичайного стану, або в рамках проведення АТО, яка проводиться правоохоронними структурами. Під час конфлікту в Криму наочно проявились проблеми невирішення питань правомірності застосування зброї без отримання прямих наказів, розгортання сил, виходу підрозділів за межі військових містечок. Раніше створена нормативно-правова база передбачала підпорядкування у військовий час Морської охорони ДПСУ ВМС України. Проте, в умовах останнього конфлікту подібні стратегії забезпечення військової безпеки не спрацювали. Проявилась беззахисність частин в місцях постійної дислокації. В умовах міжнародної обстановки, що склалась, ВМС України не мають практичної можливості отримати міжнародну технічну допомогу від західних партнерів у вигляді військової техніки, насамперед, патрульних кораблів та катерів (окрім човнів із жорстким днищем із надувними бортами). Будьяка серйозна допомога з боку США, ЄС або окремих країн Європи буде блокована РФ за дипломатичними каналами. Порівняно із ЗС України від зовнішньо-політичної ситуації в меншій мірі залежить Державна Прикордонна служба, що можна використати. У зв’язку із визначенням Криму анексованою (окупованою) іноземною державою територією, в питаннях спостереження та контролю водної акваторії під контролем залишається лише Північно-Західна частина Чорного моря, а також західна частина Азовського моря, що прилягає до Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Необхідно визнати, що прикриття морських та прибережних районів з повітря та у підводному просторі ВМС України у своєму теперішньому стані можуть виконувати лише формально. У найближчий час основними завданнями на морі мають стати: прикриття рейдів українських портів корабельно-катерними групами. Для цього необхідно створити тактичні групи малих кораблів та швидкісних катерів на всьому узбережжі, що забезпечить контроль територіального моря на предмет протидії протиправній діяльності, недопущення

Будь-яка серйозна допомога з боку США, ЄС або окремих країн Європи буде блокована РФ за дипломатичними каналами. Порівняно із ЗС України від зовнішньо-політичної ситуації в меншій мірі залежить Державна Прикордонна служба, що можна використати.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

проникнення з морського напрямку диверсійно-розвідувальних груп, захист суверенних прав у виключній економічній економ зоні, контроль за плаванням та перебуванням іноземних військових кораблів та невійськових суден. Враховуючи економічну ситуацію, що склалась, утримання декількох військово-морських структур в єдиному силовому блоці України – недоцільно. З урахуванням обсягів можливих завдань, необхідності захисту національних інтересів у виключній економічній зоні, практичної відсутності у ВМС ударних комплексів протикорабельних ракет (весь боєзапас втрачено), таке рішення виглядає обґрунтованим. Берегова охорона також може взяти на себе функцію охорони підводного простору. Тобто, ВМС України сьогодні не здатні відбити пряму збройну агресію з морського напрямку, а для ведення асиметричної війни вони не пристосовані. Серед іншого, Морська охорона ДПСУ зберегла свій центр підготовки молодших спеціалістів в Ізмаїлі. Єдиним застереженням щодо збереження ВМС України може стати обґрунтування доцільності утримування ще декілька років підводного човна «Запоріжжя». Проте, бойова цінність човна на Чорному морі викликає сумніви, а з урахуванням відсутності торпедного боєзапасу можна говорити лише про виконання ним прихованих мінних постановок (міни також вислужили усі терміни експлуатації) та забезпечення дій спеціальних підрозділів. У разі, якщо буде прийнято рішення про збереження ВМС України як окремого виду ЗС, Україні необхідно зосередити зусилля на виконанні ряду першочергових завдань. При цьому, Державні програми розвитку ЗС України та програм озброєнь, що тривають у Збройних силах України не передбачають виділення коштів на поновлення боєздатності ВМС України, що була втрачена під час подій в Криму. Можна очікувати, що з бюджету Міноборони 2015 року на поновлення боєздатності ВМС України не буде відведено потрібних коштів. За таких умов видання Указу президента України № 468/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо підвищення ефективності планування в секторі безпеки і оборони», який передбачає «тимчасово зупинити у 2014 році виконання заходів Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року, затвердженої Указом Президента України від 2 вересня 2013 року № 479 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2013 року «Про Державну комплексну програму реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року», виглядає цілком закономірним. На думку залучених до дослідження експертів також необхідно переглянути інші програми. Оборонний огляд повинен надати відповідь на ці запитання. При цьому він має проводитись не лише зусиллями Міноборони, а досліджуватись в більш широкому контексті усіма причетними міністерствами та відомствами (СБУ, МВС, ДПСУ, тощо).

Враховуючи економічну ситуацію, що склалась, утримання декількох військово-морських структур в єдиному силовому блоці України – недоцільно.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

При визначенні уточнених задач ВМС України зосередитись на забезпеченні берегової оборони, територіальних вод, морських комунікацій. При цьому, можливо тимчасово обмежити участь кораблів ВМС у міжнародних операціях та навчаннях (у випадках, коли потребуються витрати з боку України). Ряд експертів пропонує скорегувати «корветну» програму, обмежитись будівництвом лише одного корабля проекту 58250, спрямувати вивільнену частину програмних коштів на облаштування повноцінної ВМБ в м. Одеса чи взагалі призупинити програму та спрямувати фінансовий ресурс на забезпечення військової безпеки з морського напрямку (потребується прийняття нових програмних документів, що вимагає часу, якого немає). Експерти одностайно висловились за посилення підрозділів морської піхоти, морського спецназу. При цьому необхідно переглянути місця постійної дислокації (Миколаїв, Очаків, Одеса, Майський). Озброєння цих підрозділів не мають істотно відрізнятись від озброєнь Сухопутних військ. Експерти висловились за закупівлю одного берегового рухомого ракетного дивізіону з ПКР іноземного виробництва тактичного призначення. Питання щодо продовження фінансування розробки національного ПКРК за темою «Нептун» доцільно розглядати окремо (на перспективу). На теперішній час найбільш проробленим варіантом отримання ПКРК іноземного виробництва залишається придбання ПКРК із ПКР Exocet Block3, проте, доцільно додатково вивчати можливість придбання ПКР NSM або їх турецького аналогу SOM. Варто зауважити, що будь-який з цих варіантів може бути заблокований політичними важелями Росією. В частині будівництва ВМС (як і ЗС в цілому) та модернізації ОПК частина експертів пропонує активно впроваджувати досвід Туреччини з отримання нових оборонних технологій, локалізації виробництва з використанням стратегії поступового переходу від закупок іноземних озброєнь до повної локалізації виробництва на власній території. Також експерти визначились за негайне розгортання серійного будівництва артилерійських катерів (бронекатерів) за вже напрацьованими проектами. Протягом року паралельно на двох суднобудівельних підприємствах («ЧСЗ» та «Ленінська кузня») можна побудувати 10-20 катерів. З урахуванням проблем з корабельним боєзапасом, виходячи з міркувань економії, як озброєння на цих катерах можуть встановлюватись сухопутні зразки. Окрім артилерійських установок (ракетно-артилерійських бойових модулів) на катерах доцільно встановити ПУ РСЗВ. Щодо кораблів морської зони необхідно приступити до будівництва патрульних кораблів водотоннажністю до 1000 тон. Незважаючи на складну ситуацію, більшість експертів висловились за недоцільність отримання списаних американських кораблів за різноманітними програмами допомоги. Головний калібр доцільно обмежити 76,2-мм. Варіанти танкових башт

Експерти одностайно висловились за посилення підрозділів морської піхоти, морського спецназу. При цьому необхідно переглянути місця постійної дислокації (Миколаїв, Очаків, Одеса, Майський). Озброєння цих підрозділів не мають істотно відрізнятись від озброєнь Сухопутних військ.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

не здатні вирішувати завдання на морі на великих відстанях. З урахуванням відсутності вітчизняних розробок корабельних артустановок доцільно придбати АУ іноземного виробництва. Найбільш розповсюдженим варіантом АУ середнього калібру у світі залишається італійська Oto Melara, гармата якої була обрана для корвету (у стелс-виконанні в модифікації SR). Від придбання додаткових модулів для управління керованими снарядами на малотоннажних кораблях та катерах доцільно відмовитись. Для МЗА доцільно зупинитись на артилерійських модулях з 30-мм гарматами. При цьому, можна використовувати вітчизняні розробки (копії радянських систем, які вже впроваджені у серійне виробництво). Кулеметні установки – уніфіковані із сухопутними (танковими) зразками. Мінно-торпедна зброя на кораблях і катерах, що мають бути побудовані протягом року, з урахуванням її відсутності та асиметричного характеру конфлікту не є пріоритетом. Виходячи із неможливості отримання панування на морі, висадка тактичних десантів на узбережжя великими та середніми десантними кораблями небезпечна. З урахуванням цього, десантно-висадочні засоби для підрозділів морської піхоти та сил спеціального призначення можуть бути представлені малими артилерійськими катерами та швидкохідними човнами, що можуть бути отримані від США (з розрахунку забезпечення лише частки підрозділів). З метою прискорення управлінських процесів при будівництві кораблів доцільно наділити Управління кораблебудування додатковими повноваженнями, підвищити його статус (наприклад, вивести в пряме підпорядкування першому заступнику Міноборони України або перетворити у відповідний департамент). Щодо забезпечення кадрами ВМС України, на першому етапі необхідно укомплектувати командний склад кораблів, що передаються досвідченими морськими офіцерами з досвідом корабельної служби, у разі необхідності – відмобілізувати офіцерів запасу (переважно в місцях дислокації). Нестачу офіцерських кадрів вирішити за рахунок інших видів ЗС. В середньостроковій перспективі підготовку військово-морських офіцерів організувати на базі Одеського національного морського університету. В системі судноремонту ВМС основний наголос слід робити на використанні можливостей миколаївських підприємств, що знаходяться всередині території України, мають потужні виробничі можливості. Доцільно підсилити можливості майстерень МОУ в Одесі та Ізмаїлі. При цьому, створити на фондах 18 військової майстерні Міністерства оборони України та 22 військової майстерні Міністерства оборони України військового заводу Військово-Морських Сил Збройних Сил України з розташуванням органу його управління в м. Одеса. Таким чином, питання щодо дублювання функцій декількома міністерствами та відомствами з приводу об’єднання кораблів та катерів ВМС

Найбільш розповсюдженим варіантом АУ середнього калібру у світі залишається італійська Oto Melara, гармата якої була обрана для корвету (у стелс-виконанні в модифікації SR).

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

України та Морської охорони ДПСУ може бути вирішено Урядом України після оцінки вартості планів створення ВМБ у м.Одеса та витрат на утримання двох подібних структур. У будь якому разі протягом 2014-2015 рр. необхідно побудувати 10-20 ракетно-артилерійських (патрульних) катерів. Перегляд існуючих програм дозволить зосередити доступний фінансовий ресурс на вирішенні нагальних потреб для забезпечення військової безпеки з морського напрямку. На додачу один з поважних експертів емоційно зауважив: «Має бути цільова державна програма з гарантованим фінансуванням, військова доктрина та професійні військові фахівці, а невипадкові люди у керівництві виду Збройних Сил України». Додаток 1

Протягом 20142015 рр. необхідно побудувати 10-20 ракетно-артилерійських (патрульних) катерів. Перегляд існуючих програм дозволить зосередити доступний фінансовий ресурс на вирішенні нагальних Бачення керівництва ДПСУ потреб для забезпечення військової Виходячи з наявного складу кораблів та катерів МО та кораблів і суден безпеки з морськозабезпечення ВМС, а також ущільнення районів несення служби, постає го напрямку. питання перегляду завдань наших відомств з метою уникнення дублювання функцій. На теперішній час Морська охорона ДПСУ у своєму складі має: три На теперішній час загони Морської охорони, з них один навчально-тренувальний загін. За- Морська охорона гальна чисельність корабельно-катерного складу становить 63 одиниці. З ДПСУ у своєму них 7 кораблів та 46 катерів різних проектів. 80% корабельно-катерного складі має: три складу вислужили встановлені терміни експлуатації та потребують замі- загони Морської ни. Натомість, завдяки проведеним ремонтним роботам та модернізації охорони, з них один вдалося продовжити терміни служби кораблів та катерів. Внаслідок подій навчально-тренуу Криму, що мали місце у березні-лютому цього року, Морська охорона вальний загін. Держприкордонслужби втратила частину інфраструктури, а саме: пункти Загальна чисельбазування в Балаклаві, Керчі та Ялті з відповідною матеріально-технічною ність корабельнобазою, незначну частину корабельно-катерного складу, який проходив ре- катерного складу монт і був піднятий на кіль-блоки, а також частину особового складу з становить 63 розрахунку як управління загонів, так і екіпажів кораблів та катерів. Вододиниці. ночас, ДПСУ вдалося вивести більшу частину корабельно-катерного складу Севастопольського та Керченського загонів Морської охорони відповідно до Одеси та Маріуполя, суттєво посиливши при цьому Одеський загін морської охорони, а також створивши на базі Маріупольського дивізіону загін морської охорони з місцем базування п. Маріуполь (залишено в Криму лише 2 аварійних плавзасоби). На даний час існуючий корабельно-катерний склад використовується в охороні територіального моря у складі тактичних груп по узбережжю Чорного та Азовського морів, а також р. Дунай. Крім загально визначених завдань кораблі та катери Морської охорони сьогодні активно використовуються для спостереження за надводною обстановкою та несення дозорної служби на рейдах портів, у

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

районах територіального моря та економ зони. На службі в морі щоденно задіяні від 4 кораблів та до 40 катерів. У разі об’єднання сил та засобів довкола Морської охорони ДПСУ пропонується: Створити єдиний орган управління Морської охорони на базі Західної ВМБ (м.Одеса). Для забезпечення координації діяльності, а також для підтримання зав’язків з центральними органами виконавчої влади передбачити існування управління Морської охорони Адміністрації Держприкордонслужби та морського управління в ГШ ЗСУ. Включити корабельно-катерний склад ВМСУ до складу Морської охорони Державної прикордонної служби України, створивши з переданих кораблів окрему бригаду охорони водного району із включенням підрозділів морської піхоти, берегових ракетно-артилерійських військ. Основною базою створеного морського оперативно-тактичного угруповання рахувати п.Одеса. Пунктами базування вважати п.Очаків, п.Ізмаїл, п.Маріуполь. Тимчасовими пунктами базування – п.Южний, п.Іллічівськ, п. Скадовськ, п.Кілія, п.Бердянськ, п.Генічеськ. Поповнення корабельно-катерного складу здійснювати відповідно до Концепції та Програму розвитку Морської охорони Державної прикордонної служби України на період до 2020 року, з урахуванням та доповненнями щодо будівництва кораблів та катерів ВМСУ. Підготовку фахівців офіцерського складу здійснювати у вищих морських навчальних закладах, на військових кафедрах. Підготовку молодших фахівців здійснювати на базі Ізмаїльського навчально-тренувального загону Морської охорони. Додаток 2

Зміст питань, що ставились перед експертами Шановні колеги! Експертна рада з питань національної безпеки пропонує Вам долучитись до визначення майбутнього Військово-морських сил України, які сьогодні опинились у скрутному стані. Внаслідок подій в Криму, що відбулись у квітні 2014 р., Військово-морські сили України втратили більшу частину своєї берегової інфраструктури, єдиний військово-морський навчальний заклад, більшість особового складу, флотські арсенали. При цьому, більша частка кораблів і судів, що залишились, вислужили свої терміни експлуатації, а у середньостроковій перспективі, у складі ВМС залишиться не більш ніж 5 бойових кораблів та катерів. У зв’язку з цим постає ряд питань: • чи варто зберегти ВМС України як окремий вид ЗС України (альтернативні варіанти: включити залишки кораблів до складу Морської охорони ДПСУ; створити берегову охорону); • завдання ВМС у нових реаліях; • оптимальна система базування (ГВМБ, ВМБ, ПБ, у повному розумінні

У разі об’єднання сил та засобів довкола Морської охорони ДПСУ пропонується: Створити єдиний орган управління Морської охорони на базі Західної ВМБ (м.Одеса).

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

• термінів, що забезпечують постійну або тимчасову дислокацію кораблів і судів, • мають повноцінну систему матеріально-технічного забезпечення, надійну охорону к з моря, з суші, з повітря), оціночна вартість питання; • яким чином, в які терміни повинен поповнюватись корабельний склад, якими кораблями і катерами, чи варто закуповувати кораблі за кордоном, або доцільно будувати їх на українських верфях (з урахуванням відомих ризиків); • яким чином сьогодні та на перспективу забезпечувати ВМС боєзапасом; • яким чином поповнити особовий склад ВМС, де, чому і як готувати нових спеціалістів; • на який фінансовий ресурс можуть розраховувати ВМС в питаннях облаштування ГВМБ, будівництва кораблів та катерів, закупівлі ОВТ іноземного виробництва; • на які зразки зброї варто орієнтуватись для нових кораблів; • чи потрібно посилити морський спецназ, морську піхоту, місця базування; • чи потрібно переходити до нової ідеології експлуатації техніки (коли усім сервісним обслуговуванням займається промисловість, яка повинна бути система військового судноремонту); • пріоритети напрямки розвитку ВМС, першочергові кроки, питання на Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння, Інформаційне агентство Defense Express пропонують Вам викласти власну точку зору на вирішення порушених питань, якщо вважаєте за потрібне Ви можете: • поставити перед експертами додаткове питання, яке на Ваш погляд має суттєве значення для вирішення майбутнього ВМС України; • надати пропозиції щодо визначення інших незалежних фахівців, яких на Вашу думку бажано та можливо залучити до експертної оцінки. Узагальнені пропозиції Експертної ради з питань національної безпеки будуть доведені до керівництва Міноборони України під час наради, що відбудеться в Міністерстві оборони у травні цього року. У разі необхідності, Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння готовий організувати на своїй базі попередню зустріч експертів для обговорення пропозицій та вироблення консолідованої позиції. Додаток 3

Пропозиції щодо організації судноремонту у ВійськовоМорських Силах Збройних Сил України На теперішній час продовжується вивід усіх кораблів (катерів) та суден (далі – кораблі) Військово-Морських Сил Збройних Сил України з АР Крим у нові порти базування – Одеса та Очаків.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014

Попередній аналіз технічного стану зазначених кораблів свідчить про необхідність вжиття невідкладних заходів щодо проведення відновлювальних (ремонтних) робіт у великих обсягах. Потужності існуючих 18 військової майстерні Міністерства оборони України (м. Одеса) та 22 військової майстерні Міністерства оборони України (м. Очаків) (довідки з їх обладнання – додаються), штати яких не були розраховані на одночасне обслуговування такої чисельності кораблів, є не достатніми. Вказані військові майстерні утримуються за штатними розписами, загальна кількість працівників – 61. З метою організації ефективного судноремонту у Військово-Морських Силах Збройних Сил України у тих умовах, що склалися, є доцільним створити на фондах 18 військової майстерні Міністерства оборони України та 22 військової майстерні Міністерства оборони України військового заводу Військово-Морських Сил Збройних Сил України з розташуванням органу його управління в м. Одеса. Зазначене дозволить невідкладно та безперервно виконувати необхідні заходи з підтримки технічного стану кораблів Військово-Морських Сил Збройних Сил України. З метою опрацювання цих пропозицій, пропонується доручити командувачу Військово-Морських Сил Збройних Сил України терміново: • призначити відповідну робочу групу під керівництвом начальника озброєння Військово-Морських Сил Збройних Сил України; • робочій групі опрацювати пропозиції щодо створення військового заводу Військово-Морських Сил Збройних Сил України та надати встановленим порядком проекти його штату, плану діяльності на 2014 рік та перспективного плану розвитку на послідуючі роки.