Бюллетень №9. Безпековий огляд Центру Досліджень Армії, Конверсії та Роззброєнь

15 травня 2015 Безпековий огляд ЦДАКР №9 (25)

Редакційна колегія

Зміст

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії, ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 травня 2015 конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України. Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України. Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія: Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник обороннопромислових проектів ЦДАКР Члени Редакційної колегії: Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.) Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційноконсалтингової компанії (ІКК) Defense Express Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review» Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.) Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

2

ЗМІСТ ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 травня 2015

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі думки

Основні виклики і ризики для України у першій половині травня 2015 р.

Поставки оружия сделают судьбу украинских сил на поле боя отражением успехов или поражений внешней политики США «Украине необходимо избавиться от Нормандской группы» Співробітництво між Україною та державами НАТО та ЄС в оборонній сфері має значні перспективи Україна прагне до здійснення спільних з західними країнами замовлень з розробки озброєння Авіаційний сегмент ВТС України з заходом — це неосяжний потенціал

Аналітичні розробки

Госпрограммы вооружения России – смена приоритетов?

3

Загальні оцінки

Основні виклики і ризики для України у першій половині травня 2015 р.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 травня 2015

Незважаючи на те, що залишається висока ймовірність проведення Росією масштабної воєнної агресії з метою окупації нових територій України та, зокрема, «пробиття сухопутного коридору» до раніше окупованого Кримського півострову, керівництво РФ веде активний пошук альтернатив військовому вторгненню у досягненні своїх завдань

У Путіна з’явилися підстави для розробки модернізованого плану «захоплення» України – шляхом зміщення владних політичних сил та просування лояльних до Кремля політиків «Опозиційного блоку». Ключовий момент цього плану – проведення виборів у захоплених регіонах з метою легітимізації ватажків проросійських загонів та трансформації їх у політиків

Основні виклики і ризики для України у першій половині травня 2015 року та на найближчі дні характеризуються намаганням Кремля перевести реалізацію завдання контролю над Україною та реалізації всебічного впливу на її владу у внутрішню українську площину. Це відбувається на тлі не знятої воєнної осади східних та південних кордонів, що залишає цілком можливою загрозу масштабної війни. На відміну від ситуації періоду до 9 травня Москва ще більше зосередилася на підривній діяльності проти України, цільовій «роботі» з її населенням, пошуку нових союзників на міжнародній арені, результативності переговорів із європейськими лідерами та тлі збереження загальної конфронтації з США. Незважаючи на те, що залишається висока ймовірність проведення Росією масштабної воєнної агресії з метою окупації но-

вих територій України та, зокрема, «пробиття сухопутного коридору» до раніше окупованого Кримського півострову, керівництво РФ веде активний пошук альтернатив військовому вторгненню у досягненні своїх завдань. Причинами цього є передусім суттєве послаблення російської економіки, слабкість загального ресурсу для проведення масштабної операції (наприклад, «пробиття сухопутного коридору» до Криму), непохитність основних гравців на світовій арені щодо наявних економічних санкцій та значні ознаки погіршення сприйняття влади всередині самої Росії. Справжньою проблемою для російського керівництва стає початок прозріння суспільства. Так, російські солдати почали групами йти з армії через конфлікт в Україні. Крім того, більше з’являється даних про незадоволення у середовищі нинішньої російської еліти ді-

4

У силовому блоці досі мають місце подвійні стандарти, і щодо цього дуже добре обізнані як у Москві, так і в європейських столицях

На Дніпропетровщині взагалі політична обстановка різко та значно змінилася на гірше, у деяких містах (приміром, Кривий Ріг) стала загрозливою

ями президента країни, політика якого визначається як така, що веде у глухий кут. Водночас, після суперечки між Президентом Порошенком та відомим олігархом Коломойським у Путіна з’явилися підстави для розробки модернізованого плану «захоплення» України – шляхом зміщення владних політичних сил та просування лояльних до Кремля політиків «Опозиційного блоку». Ключовий момент цього плану проведення виборів у захоплених регіонах з метою легітимізації ватажків проросійських загонів та трансформації їх у політиків. Так, 12 травня представники самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» направили учасникам тристоронньої контактної групи свої умови щодо проведення місцевих виборів на непідконтрольних центральній владі України територіях – це і є частина плану виходу з кризи власне Путіна. До речі, газета «День» 14 травня прямо позначила, що «опозиціонери» Дніпропетровщини досить вдало провели антиукраїнську «травневу мобілізацію». Кремль сподівається на реалізацію такого плану, розраховуючи на підтримку певних осіб великого бізнесу, втомленість народу України від війни, побоювання значної частини населення перекидання вогнищ у стабільні регіони. Означені фактори мають сформувати готовність, з одного боку, значної частини населення до підтримки ідеї припи-

нення війни (яку Кремль штучно підтримує через контрольовані угруповання на Донбасі), а з іншого, готовність Західного світу до компромісів задля «мирного врегулювання кризи». Звісно, на руку Путіну грає й позиція самого Порошенка, який передусім покладається на політико-дипломатичне врегулювання ситуації, однак не демонструє активності у справі створення потужної армії. У силовому блоці досі мають місце подвійні стандарти, і щодо цього дуже добре обізнані як у Москві, так і в європейських столицях. Отже, у Києва з’явилася нова потужна загроза у зовсім іншому вимірі, а Кремль тим часом нарощує потенціал диверсійної діяльності, поступово збільшує кількість терористичних актів у тих регіонах, де радянські ідеї і символіка мають вплив. Окрім зафіксованих брутальних актів у Харкові та Одесі (таких як підрив залізничного мосту та комунікаційного колодязю в Одесі 13 – 14 травня) поступово нарощується напруження в Дніпропетровській, Херсонській та Запорізькій областях – за даними джерел ЦДАКР, ці регіони активно насичуються агентами та диверсантами. На Дніпропетровщині взагалі політична обстановка різко та значно змінилася на гірше, у деяких містах (приміром, Кривий Ріг) стала загрозливою. Завдання останніх - створення умов для активного впровадження російських ідей, просування російських

5

інтересів - від отримання оборонних технологій (за даними джерел, відбулася прихована передача технології організації серійного виробництва вертолітних двигунів типу ВК-2500 до Ульяновська, передача технологій виробництва радару для артилерії «Зоопарк») до підготовки диверсій згідно з вказівками з Москви. Загальну стратегію Росії щодо населення України можна визначити як залякування усіма можливими способами, яке може припинитися в обмін на виконання нав’язаних Кремлем вимог. Наскільки вагомим є потенціал діючої української влади відповісти на означений виклик? Фахівці ЦДАКР вказують на три аспекти, на яких владі варто зосередити зусилля. Перший, найважливіший напрям діяльності влади полягає у необхідності посилення суто оборонного потенціалу, включно зі створенням належних соціальних умов для військовослужбовців та створення сучасної армії зі зброєю стримування. Протягом травня активізувалися дії Верховної Ради у прийнятті законів в цій сфері (в тому числі, щодо соціального забезпечення), однак загалом роздратування суспільства та учасників війни діями влади не подолане. Більше, ніж раніше, ЦДАКР наполягає на проголошенні створення професійної армії та початку реальних дій у цій царині.

Другий напрям необхідних дій – подальше посилення контррозвідувального режиму. Але справа не стільки у роботі СБУ. Не менш важливими стають законодавчі акти щодо заборони радянської символіки, як це, наприклад, має намір зробити Естонія. Окремо варто поміркувати щодо монументів Леніна – активність диверсантів та противників незалежної України спостерігається саме у таких регіонах. Здається, на місцях інколи це розуміють набагато краще, ніж у Києві. Зокрема, у райцентрі Пологи Запорізької області за рішенням сесії міськради демонтовано пам’ятник Леніну. Та й за кордоном натякають: «Україна має залишити в минулому «скам’янілі» спогади про Леніна» – наголосила впливова газета Die Welt 13 травня. Також окремого розгляду потребує інформаційна сфера, включно з розробками механізмів впливу на ЗМІ з антиукраїнським контентом. При чому робити це потрібно швидко, оскільки час обмежений. Нарешті, третій напрям – міжнародна арена. Здається, вона завжди й була першим фронтом. Але на практиці було б важливо досягти як згоди західних країн щодо посилення галузевих санкцій, так і розширення технологічної співпраці з Україною (потрібне масштабне ВТС, спрямоване на створення потужних систем озброєнь, затягування партнерів на україн-

6

ський ринок, системна робота у на- Ставлення у світі до агресії Росії та прямку імпортозаміщення у клюїї керівництва чових галузях). Здебільшого у світі Путін сприйНа окремих ризиках слід зупи- мається як уособлення зла й денитися детальніше. структиву, що проявляється внаслідок його психологічних проблем Виклики на міжнародній арені та несучасних поглядів. Така думка Кремль продовжує формувати закріплюється у лідерів громадвласну групу країн-прихильниць. ської думки у світі. Стало відомо, що Сербія збереже Найбільш цікаво, що погляди нейтральну позицію і не буде вводи- змінюються в авторитетних росіян. ти санкції щодо Російської Федерації. «Росії потрібні кращі ідеї щодо На жаль, позиція Берліну зали- життя після Путіна», – зазначив шається доволі м’якою відносно російський економіст Євгеній дій Кремля. «Мінські угоди вико- Гонтмахер 13 травня у Financial нуються у неповному обсязі», - так Times. Він підкреслив: «Тепер я відінтерпретує ситуацію канцлер чуваю лише страх. Росія на чолі з ФРН Ангела Меркель. Володимиром Путіним, як вважає Росія нарощує оперативні спро- сам президент, йде своїм «особлиможності ОДКБ, в тому числі, за вим» шляхом. Але її громадяни не рахунок навчань. Так, близько 500 мають такої свободи дій. В полі поросійських військовослужбовців і літики їм пропонують безумовно більше 60 одиниць військової тех- підкорятися державі і по-рабськи ніки були перекинуті у Таджикис- йти в тому напрямку, який їм вкатан для участі в навчаннях Колек- жуть інші люди», - фіксує Financial тивних сил оперативного Times думку фахівця. реагування ОДКБ. Так само збільшується й кільВодночас, НАТО загалом збері- кість противників Путіна на Захогає послідовність курсу підтримки ді. «Путіна потрібно зупинити в України. А саме, Альянс збільшить Україні, інакше його доведеться зупідтримку реформ в Україні через пиняти на території країн-членів трастові фонди, – заявив 13 травня НАТО», - заявив колишній предгенсек НАТО Столтенберг. Також ставник США у НАТО, а нині випозитивною для України є позиція конавчий директор Інституту міжЄвропарламенту, депутати якого народного лідерства МакКейна, через конфлікт довкола України Курт Волкер. вимагають критично переглянути Також показово, що практично відносини між ЄС і Росією (12 ніхто (окрім президента Чехії Мітравня). лоша Земана, якого серйозно кри-

7

тикують у власній країні) із західних лідерів не відвідав парад Перемоги у Москві. Це, без сумніву, також впливає на психіку Путіна.

умовах війни щонайменше недоцільно), але у документі детально зафіксовано прагнення досягти у сфері безпеки і оборони «критеріїв, необхідних для набуття членства в НАТО». Що фактично й означає повноцінну підготовку до членства, яке може стати реальністю лише за певних політичних умов. «Виходячи з довгострокової цілі приєднання до НАТО, Україна поглиблюватиме співробітництво з цією організацією», — вказується у документі та перелічуються напрями. При цьому визначено ще дві важливі позиції — «впровадження європейських норм та принципів у підготовку і функціонування Збройних сил України, забезпечення їх максимальної взаємосумісності зі збройними силами держав-членів НАТО». А також те, що реалізація Україною Угоди про асоціацію з ЄС «створить умови для прискорення інтеграції України до зони стабільності та безпеки, сформованої ЄС і НАТО». Отже, можна сміливо казати, що Україна обережно йтиме до НАТО. Хоча показово, що рівно за день до затвердження СНБ Президент України Петро Порошенко заявив про необхідність повернення в цей документ майбутнього членства України в НАТО. Оскільки «загроза широкомасштабних бойових дій з боку російсько-терористичних угруповань не лише зберігається, але й зростає». Насправді, довкола «членства України в НАТО» відбувається

Основні ризики організації українською владою оборони та опору Кремлю 6 травня, напередодні Свята Перемоги Рада національної безпеки і оборони схвалила Стратегію національної безпеки України (СНБ), яка є основним документом оборонного планування. Саме після цієї події слід очікувати появи нової Воєнної доктрини, а в подальшому - формування безпосередньо програм. Наприклад, Програми розвитку ЗСУ (на певний період), Програми розвитку ОВТ (на певний період). Затверджена Стратегія створювалася за умов фактичної війни, яку доводиться вести Україні у відповідь на агресію сусідньої Росії. Заради об’єктивності варто визнати, що документ враховує майже усі приховані тонкощі нинішнього етапу життя держави. Принципово важливо, що СНБ чітко зазначає: «Російська Федерація ...окупувала частину української території — Автономну Республіку Крим і місто Севастополь, розпочала проти України воєнну агресію з метою дальшого утримання нашої держави під своїм контролем». Стратегія прямо не проголошує необхідність вступу до НАТО (що в

8

певна гра. Кремль вже натякнув, що відмова Києва від членства в Альянсі є одним з ключових чинників можливої відмови від подальшої війни проти України. Як відомо, на сьогодні РФ повністю готова до масштабної війни: російсько-терористичні угруповання на Донбасі досягли 40 тис. осіб (з яких 60 — 70% російські найманці або військовослужбовці регулярних ЗС), саме російське військове угруповання поблизу кордонів перевищує 50 тис. осіб, і ще стільки ж очікують наказу на території окупованого Криму. Отже, аргументів чимало. Саме вони й вимагають адекватних оцінок підготовки до війни України. Почати варто з самого документу СНБ. Насправді, Стратегія мала б з’явитися якщо не рік тому, то через місяць після появи нового, обраного народом Президента. Якби це відбулося, вже б у серпні була б нова Воєнна доктрина, де ворога було б названо ворогом. І, як би там у Європі не бажали називати війну «українською кризою» (що й досі роблять), там мусили б на усіх рівнях визнати ведення Росією війни проти України. І, можливо б, вже з вересня Україна будувала б армію нового типу, професійну та з прицілом на створення зброї стримування — цього, на превеликий жаль, досі не відбувається. Та й в самій Стратегії національної безпеки, хоч і чимало написано про «професіоналізацію сектору безпеки і оборони», жодним словом не по-

значено курсу на створення професійного війська. Зрозуміло, для держави це важче і витратніше, ніж розгортання армії радянського типу. Звісно, від мобілізації і призову Україна нікуди не ділась би й за умов проголошення будівництва професійних ЗСУ, але створення надійного ядра створило б передумови появи сил стримування. У вигляді Сил спеціальних операцій (ССО), чисельних підрозділів спецпризначення, тощо. Дуже хочеться вірити, що ця позиція знайде відображення у доктрині. Другий фундаментальний чинник української підготовки — створення стратегічної зброї стримування. Для багатьох фахівців зрозуміло, що навіть відмова головного ворога України Володимира Путіна від військових дій проти України у травні — червні означатиме лише замороження війни. То ж Україні слід досягти таких показників, коли агресія стане неможливою внаслідок великого «порогу втрат». ЦДАКР вважає, що йдеться про приблизно 50 — 60 тис. людей, втрата яких на театрі бойових дій призведе до соціального колапсу навіть у такій поліцейській державі, як Росія. Для досягнення такої мети Україна має утворити й розвинути потужні та добре оснащені ССО, розгалужену структуру підрозділів спецпризначення (із сучасним озброєнням західного виробництва), ракетну техніку, високоточні системи ураження, могутню ППО. На жаль, такої систе-

9

ми стримування у України поки що немає. У виробництві ОВТ країна просунулася, але переважно у тактичному, оперативно-тактичному забезпеченні. З ОВТ ситуація виглядає перспективно лише високоточними системами ураження. Прискорення активності на усіх рівнях за вказаними напрямками поки що не відбувається. Хоча у Стратегії позначено курс на двосторонню та багатосторонню співпрацю з державами — партнерами задля забезпечення обороноздатності України. У тому числі, зафіксовано курс на «випереджувальний розвиток оборонної промисловості України», «здійснення політики імпортозаміщення та налагодження власного виробництва критичних комплектуючих і матеріалів», «поглиблення оборонно-промислового та військово-технічного співробітництва з іншими країнами, насамперед державами — членами ЄС і НАТО». Це дуже добре. Але хотілося б знати за рік і декілька місяців війни з якими країнами і хто провів переговори щодо конкретних напрямків ВТС? Наприклад, щодо модернізації вертольоту Мі-24, виробництва високоточного артилерійського пострілу «Квітник» (без російських комплектуючих), виробництва авіаційного озброєння (без російських комплектуючих), тощо. Хто і яких результатів досяг у питанні створення оперативно-тактичних ракет

та протикорабельних ракет. Може відповіді немає тому, що за чисельні місяці війни в уряді досі немає першого віце-прем’єр-міністра, який за посадою має займатися питаннями обороноздатності та керівництвом ОПК? Цікавий виклик відзначив 14 травня перший заступник глави «Укроборонпрому» Сергій Пінькас, закликавши Міністерство оборони провести аналіз використання виділених державою коштів на потреби оборони і військового відомства (в ефірі «5 каналу»). «Якщо ми говоримо про ефективність використання коштів, давайте такий аналіз зробимо. І навіть цих 5%, якщо це буде еквівалент 2 млрд. гривень, я впевнений нам вистачить, щоб підтримати хоча б кількісний склад техніки в армії», - сказав С.Пінькас, натякнувши на неспроможність військового відомства розставити пріоритети у закупівлях ОВТ. До того ж, внутрішній аудит Міноборони виявив збитки на суму 382,85 млн. грн. впродовж січня-квітня 2015 року; з цієї суми відшкодовано 36,55 млн. грн. (заява директора департамента внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони Марини Бариніної, 6 травня). Як позитивну можна відзначити активність парламенту, який прийняв в першому читанні законопроект, що пропонує дозволити іноземцям служити в українській армії.

10

У дзеркалі експертноі думки

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 травня 2015

Поставки оружия сделают судьбу украинских сил на поле боя отражением успехов или поражений внешней политики США

Майкл Кофман (Michael Kofman), эксперт по вопросам безопасности и обороны (сегмент Россия и Евразия) Института Кеннана (Kennan Institute)

При этом администрация президента США до сих пор скептически настроена к идее отправки смертельного оружия Приверженцы поставок чаще говорят о нелетальной помощи и различных технологиях, нежели о смертельном оружии

В экспертной и правительственной среде США до сих пор нет консенсуса по вопросу поставок оружия в Украину. С начала конфликта в Вашингтоне было сломано немало копий вокруг темы поддержки Украины в ее борьбе против российской агрессии. На данный момент была предоставлена поддержка оборудованием нелетального характера, а также помощь военных инструкторов. При этом администрация президента США до сих пор скептически настроена к идее отправки смертельного оружия. Несмотря на принятие в 2014 году «Закона в поддержку свободы Украины» (Ukraine Freedom Support Act), по-

зиция официального Вашингтона не стала четче, а значит, убедительных результатов нет. В дискуссии окончательная точка еще не поставлена: стороны по-прежнему прилагают усилия для того чтобы убедить друг друга. Но противники поставок летального оружия в Украину имеют преимущество, ведь решающий голос президента Барака Обамы пока что с ними. После августовского котла под Иловайском и февральского поражения в Дебальцево, даже для наиболее ярых сторонников Украины в Америке кажется более очевидным, что отправка оружия вряд ли коренным образом изменит ситуацию на фронте. Приверженцы по-

11

Сегодняшняя позиция администрации Обамы состоит в следующем - президент не хочет, чтобы Соединенные Штаты стали активным участником конфликта, что спровоцирует полномасштабную войну с Россией на территории Украины

ставок чаще говорят о нелетальной помощи и различных технологиях, нежели о смертельном оружии. Поэтому вопрос об отправке вооружения в Украину является в меньшей степени техническим. Он все чаще становится одним из принципов более широкой стратегии США, которая зиждется на желании играть более решительную роль. Хотя многие в правительственных кругах США готовы отправлять оружие в Украину, я вижу мало шансов, что это случится в ближайшем будущем. И даже крах Минских договоренностей не обязательно изменит эту позицию. Сегодняшняя позиция администрации Обамы состоит в следующем – президент не хочет, чтобы Соединенные Штаты стали активным участником конфликта, что спровоцирует полномасштабную войну с Россией на территории Украины. Вполне возможно, если начнется новый виток российской агрессии, США увеличат свою поддержку Украины, но отнюдь не изза своих национальных интересов, а потому что станет очевидным разрешить этот конфликт мирным путем невозможно. Поэтому вопрос вооружения Украины Западом носит скорее политический, нежели практический характер. Американское оружие сделает США одной из сторон в этом конфликте. Как только мы

решимся на это, судьба украинских сил на поле боя станет отражением успехов или поражений внешней политики США. В Белом Доме не спешат с окончательным решением, так как не готовы к принятию каких-либо радикальных мер. Как только Америка начнет вооружать Киев, она не сможет в дальнейшем осуществлять намеченные шаги по увеличению нашего участия в конфликте (финансовое и международное давление на Кремль). Отправка оружия будет неэффективным сигналом как для России, так и для наших Западноевропейских союзников. Ошибочная стратегия украинских властей Иная проблема - это опасение американской администрации, что поставка летального вооружения будет воспринята в Киеве как некое поощрение к более активным военным действиям. Это заблуждение может привести к серьезным тактическим военным просчетам в дополнение к уже допущенным ошибкам. Причина тут не в плохом командовании или недальновидности политиков. Военная поддержка мирового гегемона, какими сегодня являются США, кардинально изменит соотношение сил. Но если украинская власть увлечется собственными представлениями об уровне вовлеченности Америки, это может привести к не-

12

Американский президент все предыдущие годы проводил политику снижения уровня вовлеченности США в дела Восточной Европы

В США не видят Украину среди своих главных геополитических приоритетов

желательным последствиям. Пример российско-грузинской войны еще достаточно свеж, чтобы забывать о нем. Этого понимания зачастую не хватает руководству вашей страны. Власти Украины более охотно взаимодействуют с американскими политиками, которые не имеют реальных полномочий. Последние, зачастую, оппозиционно настроены к президенту и чаще только раздражают того, от которого зависит принятие окончательного решения. Это плохая стратегия. Результаты говорят сами за себя. Поначалу, казалось, что после речи Петра Порошенко в Конгрессе США в сентябре 2014 у Украины появился большой шанс. Но на деле все свелось к незначительной и мало ощутимой материальной поддержке. После активного лоббирования в Конгрессе, обострения ситуации на фронте и под давлением общественности Украина смогла получить лишь 30 бронированных и 200 небронированных внедорожников Хамви (HMMWV), которые мы и так собирались списать. Американский президент все предыдущие годы проводил политику снижения уровня вовлеченности США в дела Восточной Европы. Поэтому заигрывание украинских политиков с Западом на тему поставок оружия и миротворческого контингента только усиливают дискомфортную для Ба-

рака Обамы ситуацию, вызванную конфронтацией с Кремлем. Политические центры в Вашингтоне, Берлине и Париже скептически настроены по отношению к подобным инициативам. Для них все это звучит лишь напоминанием, что Киев неудовлетворен соглашениями, достигнутыми в Минске. В Белом доме действительно понимают, что эти договоренности - очень трудный компромисс для Украины. Но другого пути сегодня нет. Поэтому многие на Западе воспринимают заявления президента Украины о поставках летального оружия и миротворческом контингенте на Донбассе как попытку найти способ выйти из Минских договоренностей, а не заставить их работать. Хотя, может быть украинцам и неприятно это слышать, но в США не видят Украину среди своих главных геополитических приоритетов, какими сегодня являются ИДИЛ, гражданская война в Йемене и переговоры с Ираном. Поэтому гораздо более ответственным за принятие решений по Украине игроком на Западе остается Германия. Берлин же категорически против поставок оружия в Украину. США же не намерены рисковать единством Запада и в одностороннем порядке принимать такие важные решения. На мой взгляд, в прошлом году Украина, пытаясь убедить Запад в том, что он должен ее вооружить, тратила

13

Обладание военной техникой, которая простаивает без применения, и, соответственно, раздутым штатом персонала для поддержания ее функциональности, означает лишь проедание военного бюджета

На самом деле, Украине в большей степени нужно нелетальное вооружение

время не на ту страну. Вместо Ва- живших украинскую армию за годы шингтона украинская власть долж- независимости. на была пытаться изменить мнеВ эти тревожные времена ни ние Берлина. один аналитик на Западе не имеет четкого представления, какое оружие действительно способно поЧто поможет Украине? Но даже за прошедший год укра- мочь Украине. США заявили об инская власть сделала крайне мало отправке 20 легковесных противодля того, чтобы убедить Белый дом минометных радиолокационных в наличии понимания концепции систем в ноябре 2014. К февралю развития ВСУ. Только недавно до- 2015 несколько единиц было уничбровольческие батальоны были ин- тожено, а один радар в целости и тегрированы в общую структуру сохранности оставлен при отстуармии, что позволит снизить уро- плении под Дебальцево. Конечно, в вень фрагментации сил на фронте. любой войне происходят потери При этом, как и год назад, остается оружия, но данный случай может проблема координации и единства повлиять на правительственный анализ затрат и преимуществ раскомандования сил АТО. Петр Порошенко заявляет, что ширения военной помощи. ДейУкраина обладает сильным флотом. ствительно ли Украина нуждается Зачем это делается? Контролируя в $250,000 на противотанковые раКрым, Россия обеспечивает свой кеты Джавелин (FGM-148 Javelin)? контроль над всем пространством Или ей нужно основательно реЧерного моря, что ставит под со- формировать всю систему нациомнение стратегическое значение нальной безопасности, чтобы созморских сил Украины. В таких ус- дать действительно дееспособную ловиях украинский флот превра- армию, способную отразить росщается в чемодан без ручки. Обла- сийскую агрессию? На самом деле, Украине в больдание военной техникой, которая простаивает без применения, и, со- шей степени нужно нелетальное ответственно, раздутым штатом вооружение. Беспилотные летаперсонала для поддержания ее тельные аппараты, защищенные функциональности, означает лишь линии коммуникации, надежная проедание военного бюджета. Так- экипировка – все это позволит же, это создает благодатную почву Украине быть лучше подготовлендля функционирования прежней ной к возможной войне. А главпрогнившей системы командова- ное – не зависеть от геополитичения, тотальной коррупции и про- ской повестки дня, в которой чих явлений, практически уничто- участвует Запад.

14

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 травня 2015

«Украине необходимо избавиться от Нормандской группы»

Владимир Сокор, аналитик по вопросам Украины Джеймстаунского фонда (The Jamestown Foundation, США)

Главная задача «Минска-2» – это не восстановление мира на Донбассе, а изменение - с помощью прописанных в нем политических положений - внутренней политической структуры Украины.

О ситуации в Украине после «Минска-2» «Минск-2» является неприемлемым и очень опасным для Украины. Главная задача «Минска-2» – это не восстановление мира на Донбассе, а изменение - с помощью прописанных в нем политических положений - внутренней политической структуры Украины. При этом негативную роль здесь играют и западные партнеры Украины, которые до конца не понимают истинную суть этих договоренностей и настаивают на выполнении всех положений «Минска-2», включая и политические. Они не понимают, что часть положений не могут быть выполнены, поскольку являются

неприемлемыми и опасными для Украины, а другая часть – неприемлема для пророссийских марионеток. Так, например, для того, чтобы перейти от положения о выводе иностранных войск и наемников к положению о контроле над границей, Украина должна сначала выполнить политические положения, а именно: провести конституционную реформу, децентрализацию и даже признать выборы в ДНР/ЛНР. А этого допустить нельзя. А, если не будут выполняться политические положения, то не будут выполняться и военные. Поэтому в таких условиях Украине нужно смириться и признать то, что ДНР/ЛНР с их вооружен-

15

Украина не должна ни в коем случае включать ДНР/ЛНР в свои политические и институциональные рамки

Большая война – это российский блеф, с помощью которого россияне хотят держать европейцев в страхе

ными силами будут существовать О возможности продолжения и дальше. В тоже время Киеву не- российской военной агрессии на обходимо проводить начатую деДонбассе централизацию, которая бы учиЯ не исключаю, что РФ пойдет тывала только интересы Украины, дальше, но это не будет большое и исключала возможность влиять наступление. Большая война – это на него со стороны России и ее са- российский блеф, с помощью кототеллитов на Донбассе. рого россияне хотят держать евроВ целом, проводимая Киевом пейцев в страхе. При этом, некотодецентрализация – это правиль- рые европейские лидеры ное решение. Особенно, что каса- действительно сегодня являются ется решения о местном самоу- напуганными, как, например, г-н правлении на Донбассе. Это Штайнмаер. Некоторые же притвопозволяет Украине не признавать ряются таковыми. там никаких выборов, пока там Если все-таки наступление буприсутствуют российские войска дет, то для этого они будут испольи наемники. Ведь формулировка зовать ту же тактику, которая при«Минска-2» практически создает вела Украину к «Минску-1», а почву для признания этих выбо- потом – и к «Минску-2». Я называю ров правомерными, под наблюде- эту тактику «шаг за шагом», - она нием ОБСЕ. Решение же украин- заключается в захвате одной за ских властей исключает такую​​ другой небольших территорий и, возможность. как следствие, медленное, почти В данном контексте следует так- незаметное продвижение вглубь же отметить, что Украина не долж- Украины. Эта тактика опасна тем, на ни в коем случае включать ДНР/ что нарушения таким образом проЛНР в свои политические и инсти- российскими боевиками Минских туциональные рамки. Также Киев договоренностей, не являются доне должен финансировать соци- статочными, чтобы Запад мог четальную сферу т.н. «республик». В ко говорить о продолжении россвою очередь, Россия будет разны- сийской агрессии. Поэтому задача ми путями добиваться этого, в Украины на сегодня – найти эфчастности используя свой эффек- фективное противодействие такой тивный механизм – Нормандскую тактике. При этом для того, чтобы группу. Для противостояния этому это не выглядело нарушением со Украина должна вести консульта- стороны Киева, Украине нужно ции с Советом Европы, Венециан- каждый раз, когда россияне делают ской комиссией и другими евро- шаг или когда они пугают, что сдепейскими институциями. лают шаг, делать этому максималь-

16

То, что Кремль пугает тем, что в случае предоставления оружия Киеву, Совет Федерации предоставит Путину право ввести в Украину войска – это еще один российский блеф, на который не следует обращать внимания

Европа вообще не имеет никакой политики по отношению к Украине

ную огласку. Это должно делаться на всех уровнях - начиная от президента – причем, максимально громко. Если вы не будете этого делать, то российские сателлиты будут дальше «шаг за шагом» продвигаться вглубь Украины пока не приведут Киев к «Минску-3», на котором украинская сторона будет вынуждена принять то, что до сих пор для нее было неприемлемым. Поэтому, для того, чтобы не допустить этого, необходимо делать максимальную огласку малейшему нарушению перемирия боевиками, а также получить оборонительное оружие. То, что Кремль пугает тем, что в случае предоставления оружия Киеву, Совет Федерации предоставит Путину право ввести в Украину войска – это еще один российский блеф, на который не следует обращать внимания. Россия не сможет послать большое количество войск в Украину, как, например, в августе 2014-го, поскольку это будет означать больше санкций и объединит европейцев – даже тех, которые до этого были против санкций. Что будет делать Россия – это дальше использовать тактику «шаг за шагом» для создания внутренних проблем украинскому правительству и принуждению его к участию в «Минске-3». Киеву же необходимо будет объяснить западным партнерам суть этой тактики, а также напомнить им о Дебальцево, кото-

рое является грубым нарушением «Минска-2» и которое Запад просто проглотил. Этим Украина сможет заставить западных партнеров почувствовать ответственность и вину за то, что произошло и происходит сейчас. О пассивной позиции Запада в украино-российском конфликте Что касается позиции США, то до начала кризиса в Украине, политика администрации Б.Обамы, предусматривала не только частичное отстранение от Украины, но и от Европы. Хотя российская агрессия все же заставила США обращать больше внимания на Европу, но касается это лишь территорию до восточных границ НАТО. В свою очередь, НАТО также является разделенным относительно того, что делать с Украиной. Европа вообще не имеет никакой политики по отношению к Украине. В таких условиях главную роль взяла на себя Германия, которая использует этот вакуум для того, чтобы развивать двусторонние отношения с Россией. Политика Германии на данном этапе предусматривает, что Украина должна быть в серой зоне между ЕС и РФ. Это объясняет, почему Германия поддержала отправку в Украину миссии ОБСЕ, почему Германия была инициатором одностороннего прекращения огня со стороны Украины. Объясняет, почему Германия была инициатором

17

Никто из европейских стран не предоставит Украине оружия – даже Польша, пока этого не сделают США

контактной группы, в которой были представлены т.н. ДНР/ЛНР, и тем самым были де-факто узаконены, почему перед началом «Минска-1» А.Меркель предложила консультации с Москвой о ЗСТ между Украиной и ЕС с тем, чтобы учесть интересы РФ. Поэтому очень плохо, что США и другие страны Запада, соглашаются с лидирующей ролью Германии в решении данного конфликта. Политике Германии сегодня нельзя доверять. Германия хочет мира в Европе и для этого она хочет включить туда Россию. Но включение в Европу России означало бы лишь конец ЕС, НАТО, трансатлантических отношений между Европой и США и изоляцию США в мире. Сегодня немецкое правительство понимает, что включение России в европейскую архитектуру является на некоторое время невозможным. Для того чтобы достичь этого в будущем, Германия сегодня пытается всеми путями не допустить разделения между Европой и РФ. А для того, чтобы не допустить этого разделения, они хотят разделить Украину: как территориально, так и политически. Инструмент для этого – изменения Конституции Украины и ее федерализация. Причина такой политики Германии заключается в том, что она просто боится России. Кроме того, у немцев присутствует очень большое чувство вины пред Россией за

Вторую мировую войну. В то же время, есть и большая благодарность за объединение Германии. То есть, получается довольно негативное сочетание страха, вины и благодарности. Однако, в целом, германскую политику объяснить очень трудно. О предоставлении Украине летального оборонительного оружия Сегодня в США многие выступают за предоставление Украине оружия. Большая часть Демократической партии – «за». «За» также Пентагон, ЦРУ, американское командование в НАТО. Госдепартамент, за исключением Дж.Керри, тоже – «за». Категорически «против» выступает Белый дом. Позицию Дж.Керри можно понять, судя по его публичным выступлениям: он считает, что Америке нужна Россия для противостояния более важным угрозам - таким как, например, ИГИЛ или ядерное оружие в Северной Корее. В свою очередь, никто из европейских стран не предоставит Украине оружия – даже Польша, пока этого не сделают США. Никто из европейцев не хочет быть один на один с таким противником, как Россия. Поэтому украинские чиновники должны объяснять своим западным, в первую очередь, американским коллегам, что угрозой является конфликт низкой интенсивности, при

18

Вообще Нормандская группа является нелегитимной, так как ЕС не давал мандата Германии и Франции представлять его в ней

Франция выполняет лишь роль прикрытия единоличной роли Германии. Друзья Украины в ЕС против этого формата, однако, они не имеют достаточного влияния, чтобы его остановить

Применение Россией ядерного оружия исключено. Этим она только блефует, и в США это понимают

котором Украина будет постепенно терять части своей территории и для противостояния которому ей необходим определенный набор летального оборонительного оружия. Но в первую очередь Киеву нужно избавиться от Нормандской группы. В то же время, Женевский формат, в том виде, в котором он был, не является оптимальным решением в украинских интересах. Соглашение, заключенное в рамках Женевской встречи, было плохой сделкой, поскольку в ней, в частности, была поддержана российская позиция, что конфликт на Донбассе является внутренним конфликтом Украины. Кроме того, Дж.Керри, который до конца не понимал вопросов, в которые он был втянут, был полностью обманут С. Лавровым. Он это понимает, хочет забыть и не хочет больше возвращаться к таким переговорам. Это, в частности, совпадает с желанием Белого Дома Б.Обамы. Поэтому США не представлены в Нормандской группе. Зато там есть Германия и Франция и, по настоянию С. Лаврова, там нет Польши. Вообще Нормандская группа является нелегитимной, так как ЕС не давал мандата Германии и Франции представлять его в ней. Что касается последней, то она не играет в данном процессе никакой роли. Для нее участие в Нормандской группе является большим успехом, посколь-

ку она может сидеть за столом переговоров и создавать видимость влияния на процессы в Европе. Но на самом деле, Франция выполняет лишь роль прикрытия единоличной роли Германии. Друзья Украины в ЕС против этого формата, однако, они не имеют достаточного влияния, чтобы его остановить. Для Украины был бы выгодным формат, в котором обязательно присутствовали бы США. И об этом надо постоянно говорить. Поэтому необходимо активизировать американских политиков, которые в курсе реальной ситуации и могут заставить американскую делегацию вновь сесть за стол переговоров. При этом Киеву не следует рассчитывать на сенатора Дж.Маккейна. Он не столько хочет помочь Украине, сколько развязать войну против РФ. В США о нем даже ходит шутка, что нет такой войны, которая бы не нравилась сенатору Маккейну. Поэтому, он является более опасным, чем полезным для Украины. Но есть много других должностных лиц - в той же администрации президента, в Пентагоне, которые могут повлиять на принятие решения Белым Домом. О ядерном шантаже России Применение Россией ядерного оружия исключено. Этим она только блефует, и в США это понимают. В то же время, некоторые из европейских стран действи-

19

В ближайшем будущем не следует ожидать каких-то резких политических изменений внутри России

Единственным, что реально оказывает влияние на российскую экономику, является снижение мировых цен на нефть. Именно снижение цен на нефть создает иллюзию эффективности европейских санкций, настоящий эффект от которых, при прежней цене на нефть, был бы очевидно нулевым

тельно напуганы ядерным шантажом РФ. А некоторые притворяются, что напуганы, чтобы не помогать Украине сильнее и не втягиваться в большее противостояния с РФ. В целом, применение Россией ядерного оружия или же ОТРК «Искандер» и другого тяжелого вооружения является невозможным, поскольку это приведет к ответному удару, что не нужно самой РФ, так как разрушит ее планы по нормализации отношений с Европой. Если же РФ сделает что-то гораздо глупее, чем она сделала до этого, то она потеряет Европу навсегда. О перспективе смены политического режима в России В ближайшем будущем не следует ожидать каких-то резких политических изменений внутри России. Действующий режим является достаточно сильным и удерживает ситуацию под контролем. Те же эксперты, которые говорят о возможной смене руководства или

распаде России, являются украинскими или российскими (не поддерживающими власть) и выдают желаемое за действительное. На Западе же эксперты не придерживаются таких мыслей. Что касается влияния санкций на российскую экономику, то, по моему мнению, они слишком слабы, а в отдельных случаях (как, например, санкции против лидеров ДНР/ЛНР) просто бессмысленные. Единственным, что реально оказывает влияние на российскую экономику, является снижение мировых цен на нефть. Именно снижение цен на нефть создает иллюзию эффективности европейских санкций, настоящий эффект от которых, при прежней цене на нефть, был бы очевидно нулевым. Более того, на сегодня ЕС не имеет возможности усилить санкции. Учитывая это, они очень боятся нового обострения конфликта, поскольку тогда придется вводить новые санкции, к которым Европа сегодня не готова.

20

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 травня 2015

Співробітництво між Україною та державами НАТО та ЄС в оборонній сфері має значні перспективи

Марчін Кожієл, директор Офісу зв’язку НАТО в Україні (Marcin Koziel, NATO Liaison Office Ukraine)

Представники НАТО, спільно з експертами Державного концерну «Укробонопром» та Міноборони України розробили «Дорожню карту реформування системи стандартизації в оборонній сфері на 2015-2018 рр.» Вона передбачає поступовий перехід на євроатлантичні стандарти у сфері виробництва озброєнь та військової техніки

Як директор Офісу зв’язку НАТО в Україні, я хотів би підкреслити, що новий раунд обговорення перспектив військовотехнічного співробітництва України з країнами-членами НАТО і ЄС є продовженням наших зусиль, спрямованих на підтримку обороннопромислового комплексу України. У вересні минулого року Офіс ініціював міжнародну конференцію «Оборонна промисловість України» під час міжнародної виставки озброєнь MSPO 2014. Ми прагнемо відкривати нові можливості для українських підприємств презентувати потенціал оборонної промисловості України на міжнародному рівні.

Безумовно, реформа обороннопромислового комплексу України є одним з ключових елементів розбудови сектору безпеки і оборони України. Ми вітаємо зусилля українського уряду, спрямовані на забезпечення розвитку оборонних підприємств у надзвичайно складних умовах гібридної війни. Зокрема, хотілося б відзначити, що на початку квітня представники НАТО, спільно з експертами Державного концерну «Укробонопром» та Міноборони України розробили «Дорожню карту реформування системи стандартизації в оборонній сфері на 2015-2018 рр.» Вона передбачає поступовий перехід на євроатлантичні стан-

21

дарти у сфері виробництва озброєнь та військової техніки. Ми прагнемо максимально використати потенціал Робочої групи Україна-НАТО з питань військовотехнічного співробітництва, щоб підтримати Україну в цей нелегкий час. Багатьом аспектам, які стосуються реформування оборонної промисловості, буде приділено увагу в рамках реалізації практичних проектів Трастових Фондів НАТО. З огляду на це, ми вітаємо рішення Кабінету Міністрів України щодо схвалення та надання дозволу главі Місії України при

НАТО на підписання Угоди про співробітництво у сфері підтримки між українським Урядом та Агенцією НАТО з підтримки та постачання. Також хотів би щиро подякувати нашим українським партнерам – Національному інституту стратегічних досліджень та Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння. Завдяки зусиллям цих організацій нам вдалося зібрати для спільної роботи дійсно компетентних фахівців, провідних представників офіційних інститутів та оборонних підприємств.

22

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 травня 2015

Україна прагне до здійснення спільних з західними країнами замовлень з розробки озброєння

Володимир ГРЕК, керівник служби з питань ОПК та ВТС Ради національної безпеки і оборони України

Україна визначила курс на створення сучасної розвинутої демократичної держави, на європейську інтеграцію та розвиток співробітництва з державами НАТО та Європейського Союзу. Саме ці цінності Україна захищає сьогодні на сході країни. Агресія Росії проти нашої держави, захоплення частини території, бойові дії в Луганській та Донецькій областях, продовження постачання зброї підконтрольним Російській Федерації та терористичним угрупуванням, утримання поблизу українського державного кордону розгорнутих угрупувань військ російських збройних сил у готовності до застосування потребує активі-

зації військо-політичного та військово-технічного співробітництва між Україною, країнами НАТО та Європейського Союзу. Вони мають, на наш погляд, стати важливим складовим забезпечення обороноздатності нашої держави. Україна високо цінує зусилля країн-членів НАТО та Європейського Союзу за досягнуту стабілізацію ситуації в нашій країні, які проводяться на вищому рівні, а також зусилля, що спрямовані на підтримку реформ і трансформація оборонного сектору нашої держави. Однак, на жаль, ми поки не маємо можливості отримати реальну потрібно матеріально-технічну допомогу у сфері озброєнь та військо-

23

При постачанні техніки не завжди вирішувалось питання організації належного обслуговування та ремонту при експлуатації, не передбачалось постачання ремонтних комплектів, запасних частин, не вирішувалось питання створення спеціалізованих виробничих потужностей для здійснення ремонту

вої техніки. Все ж таки постачання окремих зразків озброєння та військової техніки, яке існує, обладнання, зв’язку, засобів захисту, приладів нічного бачення, окремих зразків автомобільної техніки типу «Хаммер», радіолокаційних станцій контрбатарейної боротьби AN/ TPQ-49, безпілотних літальних апаратів тощо вже сьогодні позитивно впливає на підвищення ефективності застосування наших підрозділів. Співпраця ще не набула в цьому напрямку якогось системного характеру. Водночас існуюча договірна правова база з державами НАТО та ЄС створює сприятливі умови для розвитку конструктивного партнерства з державами-членами НАТО на двосторонній основі. Ми маємо договори про військово-технічне співробітництво та взаємну охорону інформації із значною кількістю країн НАТО. Кількість таких договорів поширюється. Наприклад, на цей час готується підписання договору з Нідерландами. За результатами засідання спільної робочої групи Україна-НАТО з оборонно-технічного співробітництва та засідання спільної робочої групи з питань воєнної реформи, визначена можливість співпраці також у рамках логістичної електронної бази НАТО та несистемних брокерських послуг, що сприятиме обміну інформації між Україною та державами-членами,

партнерства з метою забезпечення потреб Збройних сил у матеріально-технічних засобах та проведення онлайн-закупівель. Для України є важливим реалізація також трастових фондів. Хочу звернути увагу на деякі проблемні питання, які існують – щодо постачання до ЗСУ військової техніки іноземного виробництва, яку ми отримуємо як допомогу, так і шляхом закупівель. Необхідно визначити, що в умовах проведення антитерористичної операції, при постачанні техніки не завжди вирішувалось питання організації належного обслуговування та ремонту при експлуатації, не передбачалось постачання ремонтних комплектів, запасних частин, не вирішувалось питання створення спеціалізованих виробничих потужностей для здійснення ремонту. Як результат, окремі зразки озброєння та військової техніки, що були поставлені, практично не мають перспективи довготривалого використання, якщо це питання не буде вирішено. Закупівля озброєння і військової техніки за імпортом, на жаль, не завжди здійснювалось на підставах конкурсу, що не дозволяло вибрати кращі зразки за критерієм якість/ вартість. Зазначене необхідно рішуче виправити, особливо в умовах необхідності забезпечення поступово переозброєння ЗСУ на нові зразки озброєння та військо-

24

Ми зобов’язані створити умови для надходження у сферу оборонної промисловості відповідних інвестицій

Ми прагнемо перейти до четвертого рівня співробітництва – це досягнення координації державних програм розвитку по озброєнню та військової техніки на двосторонніх основах, та поступовий перехід до здійснення спільних замовлень з розробки окремих зразків озброєння та військової техніки міністерствами оборони декількох країн, включаючи Україну

вої техніки, а також вирішення окремих завдань і забезпечення окремим зразкам, типу, безпілотних літальних апаратів, цифровими засобами зв’язку, іншою технікою. Окрім завдань постачання озброєнь та військової техніки перед державою стоїть питання створення в Україні нових технологій та виробничих потужностей у різних сферах. Ми зобов’язані створити умови для надходження у сферу оборонної промисловості відповідних інвестицій. Для цього визначити середньострокові потреби у закупівлях окремих видів військової продукції, провести конкурси на закупівлю на умовах виробництва продукції на підприємствах, що мають бути розташовані в Україні. Вирішенню цих питань буде сприяти розробка нової державної програми розвитку озброєнь та військової техніки до 2020 року, до якої сьогодні за дорученням Ради національної безпеки та оборони приступило Міністерство оборони України. Для поширення поглиблення співробітництва в оборонній сфері Україна має значний науковий, науково-технічний потенціал та оборонно-промисловий потенціал, що дозволяє розраховувати на перехід до нового рівня військово-технічного співробітництва з державами НАТО та Європейського Союзу.

Ми бачимо наступні можливості з поширення такого військовотехнічного співробітництва. По-перше, це поширення співпраці з провідними оборонними компаніями цих країн з метою закупівлі та використання окремих високотехнологічних підсистем для підвищення технічних характеристик української оборонної продукції, а також закупівля окремих зразків оборонної продукції, що не виробляються в Україні. Мова про спільні проекти, які виконуються українською стороною з провідними європейськими компаніями у галузі модернізації вертольоту Мі24, будівництво корабля класу «Корвет». По-друге, участь українських оборонних підприємств у реалізації іноземних оборонних проектів, спрямованих на забезпечення потреб в озброєнні та у військовій техніці країн НАТО та Євросоюзу шляхом розробки та постачання Україною окремих компонентів готової продукції. Наприклад, це постачання керованих протитанкових ракет в інтересах Міністерства оборони Бельгії та третіх країн, розробка та постачання систем активного захисту бронетехніки, високоточних боєприпасів, які виконуються в інтересах Міністерства оборони Польщі. По-третє, створення спільних кооперацій між оборонними підприємствами і компаніями країн

25

НАТО та ЄС і України для розробки та виробництва нових зразків озброєння та військової техніки для забезпечення потреб ЗС нашої держави. Ми прагнемо перейти до четвертого рівня співробітництва – це досягнення координації державних програм розвитку по озброєнню та військової техніки на двосторонніх основах, та поступовий перехід до здійснення спільних замовлень з розробки окремих зразків озброєння та військової

техніки міністерствами оборони декількох країн, включаючи Україну. Вихід на такий рівень співпраці, на наш погляд, дозволить значно зменшити витрати України, як країни-учасниці проекту та розробки новітнього озброєння, спрямувати інтеграцію оборонних підприємств України до європейського економічного простору та залученню новітніх технологій у виробничі процеси оборонних підприємств України.

26

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 травня 2015

Авіаційний сегмент ВТС України з заходом — це неосяжний потенціал

Дмитро КІВА, президент – генеральний конструктор ДП «АНТОНОВ»

Вже нині ДП «Анто¬нов» має розгалужену систему зв’язків із західними компаніями 16 країн за¬хідного світу та має намір розвивати й поглиблювати ВТС із західними обо¬ронними компаніями. Для цього існу¬ють усі передумови

Державне підприємство «Антонов» є розробником та виробником авіатехніки, що спеціалізується на конструюванні та випуску військово-транспортних, патрульних, штабних та інших літаків. Підприємство з потужною науководослідною та виробничою базою здатне відтворювати увесь цикл життя авіаційної техніки військового та подвійного призначення – від проектування, конструювання та випробувань до серійного виробництва, післяпродажної сервісної підтримки та модернізації. Сучасна українська авіаційна промисловість до останнього часу залишається експортно-орієнтованою галуззю, тому міжнародне

співробітництво, і в тому числі, військово-технічне, є обов’язковою та вкрай важливою складовою її розвитку. Вже нині ДП «Антонов» має розгалужену систему зв’язків із західними компаніями 16 країн західного світу та має намір розвивати й поглиблювати ВТС із західними оборонними компаніями. Для цього існують усі передумови. Зокрема, за своєю структурою фірма «Антонов» нічим не відрізняється від аналогічних компаній Заходу. Для здійснення повного циклу створення літака підприємство має всі функціональні підрозділи: дослідне конструкторське бюро, дослідний завод, льотно-випробуваль-

27

Щодо передачі технологій виробництва, то можливо розглядати передачу 50% та, навіть, 70% виробництва, в залежності від типу літака

ний центр та серійний авіазавод. Варто позначити, що фірма «Антонов» реалізує цифрове проектування, залучає новітні наукові досягнення і передові технології, широко використовує композитні матеріали, а також вона створює і новітні авіаційні тренажерні комплекси найвищої технічної категорії (D). Сьогодні на ДП «Антонов» налічується 10 науково-дослідних комплексів рівня національного надбання, а щорічно провадиться більш 200 наукових досліджень. Варто додати, що ДП «Антонов» має багаторічний досвід у розробці авіаційної техніки, а за 69 річний період існування фірми побудовано понад 22000 літаків більш ніж 100 типів та модифікацій. Майже 4600 українських літаків експлуатується у 78 країнах світу, а значна частина з цих літаків має військове або подвійне призначення. Сьогодні у серійному виробництві знаходяться такі типи літаків як: Ан- 140-100, Ан-148-100, Ан158, Ан-74, Ан-32. Певна кількість цих літаків виробляється для потреб силових структур різних країн світу. У розробці також знаходиться ціла низка нових літаків та їх модифікацій. Це Ан-70/Ан-188, Ан-178, Ан-124-121/- 200, Ан-148-300, Ан132 і Ан-2-100. Всі ці літаки призначені для виконання різних завдань і можуть бути запропоновані для

потреб як військових так і цивільних замовників. Що стосується міжнародного військово-технічного співробітництва, то ДП «Антонов» пропонує різні напрямки: • супроводження експлуатації літаків «Антонов»; • співпрацю у сфері створення нової авіатехніки «Антонов»; • участь у закордонних (в тому числі, багатонаціональних) літакобудівних програмах; • авіаційні вантажні перевезення по всьому світу. Основними напрямками діяльності ДП «Антонов» у сфері військово-технічного співробітництва сьогодні є створення та виробництво військово-транспортних літаків та літаків спеціального призначення. Вважаю за необхідне додати, що фірма «Антонов» готова до сучасних схем ВТС, в тому числі включно передачу технологій, налагодження виробництва на території країни-експлуатанта авіаційної техніки «Антонов», оснащення літаків Антонова західними вузлами та комплектуючими, в тому числі, двигунами західного виробництва. Щодо передачі технологій виробництва, то можливо розглядати передачу 50% та, навіть, 70% виробництва, в залежності від типу літака. Варто зазначити, що у контексті розвитку ВТС із країнами-членами НАТО фірма «Антонов» вже розпо-

28

чала переговори щодо просування адаптованого для потреби замовників із країн заходу середнього реактивного транспортного літака Ан-178-111, який є варіантом нового транспортного літака Ан-178 і передбачає використання авіоніки, систем і двигунів західного виробництва. Значний досвід співпраці фірма «Антонов» має з партнерами у Польщі, що може знайти відбиток у проведенні спільної модернізації літаків «Антонов». Пропоную розглянути основні програми, пов’язані з розробкою та модернізацією авіатехніки «Антонов». Ан-70 – середній військовотранспортний літак КЗП. Цей унікальний за своїми характеристиками літак сьогодні опинився заручником складної політичної ситуації. Незважаючи на відверте гальмування програми з боку російської сторони у 2009-2012 роках ДП «Антонов» провело його глибоку модернізацію, і у 2014 році завершило льотні випробування з одночасним розгортанням серійного виробництва. У січні 2015 року літак було прийнято на озброєння Повітряних сил Збройних Сил України. Але, в умовах продовження українсько-російського конфлікту і неможливості отримання систем і агрегатів російського виробництва, серійне складання цього літака сьогодні заморожено.

ДП «Антонов» вважає, що унікальний технічний рівень Ан-70 – запорука його високої конкурентоспроможності. Тому ми пропонуємо потенційним замовникам створення на базі Ан-70, як літака-платформи, нового середнього військово-транспортного літака КЗП Ан-188, який на відміну від Aн-70 буде оснащений авіонікою і системами українського та західного виробництва. За своїм призначенням Ан-188 займає нішу між середнім транспортним літаком С-130J-30 та важким С-17А. У класі аналогічної розмірності у нього є європейський конкурент – А400М, але Ан-188 буде мати суттєві переваги. Наприклад, при перевезенні 20 т вантажу з короткої, довжиною 915 м ЗПС, Ан-188 матиме на 70% більшу дальність польоту. Вантаж у 35 т, літак розробки ДП «Антонов» доставить на дальність на 1000 км, тобто на 27%, більшу, ніж А400М. До речі, максимальна вантажопідйомність Ан188 також більша і становить 40 тонн проти 37 т у А400М. ДП «Антонов» готовий розглядати різні версії виробництва та комплектації літака Ан-188. Ан-124 – важкий транспортний літак, який постійно модернізується. Були створені та сертифіковані нові модифікації літака Ан-124100М, Ан-124-100-150 і Ан- 124100М-150 з покращеними технікоекономічними параметрами.

29

Програма літака Ан-178 сьогодні є однією з пріоритетних для ДП «Ан¬тонов»

Зокрема, було збільшено максимальну вагу вантажу до 150 тонн, а моновантажу – до 120 тонн, забезпечено виконання польотів за умов точної зональної навігації, зменшено екіпаж до чотирьох осіб та виконані інші заходи з удосконалення. Особливо хочу підкреслити те, що ресурс і строки служби літака збільшено майже на 80%, що дозволить надійно експлуатувати літаки Ан-124 до 2037-2040 років. Варто додати, що сьогодні літаки Ан-124 а також найбільший в світі транспортний літак Ан-225 активно застосовуються у програмі Ruslan SALIS з перевезень вантажів по всьому світу для 16 країн НАТО. ДП «Антонов», виходячи з унікальних транспортних властивостей літаків Ан-124, пропонує їх глибоку модернізацію із застосуванням двигунів та авіоніки західного виробництва. Ці заходи плануються з широким залученням до них потенційних партнерів із країн Заходу. Сімейство пасажирських регіональних літаків Ан-148 і середніх транспортних літаків Ан-178 сьогодні є прикладом розробки літаків за принципом отримання максимальної ефективності від вкладання наявних інвестицій. Ідеологія сімейства і уніфікації застосованих на літаках агрегатів і обладнання дозволяє гнучко і швидко реагувати на потреби замовників. Літаки Ан-148/Ан-158 на відміну

від існуючих конкурентів мають розширений діапазон експлуатації. Зокрема вони успішно пройшли випробування зльоту-посадки на високогірному, на висоті 4100 м над рівнем моря, аеродромі у Болівії та отримали відповідний сертифікат. Створення нових вариантів та модифікацій є пріоритетним напрямком розвитку сімейства Ан148/Ан-158. Зокрема, ДП «Антонов», на базі Ан-148, сьогодні розроблює бізнес-версію літака з великою дальністю польоту – літак Ан-148-300. Об’єктами військово-технічного співробітництва, насамперед, є наступні літаки цього сімейства: • Ан-148-300МП – літак морського патрулювання і протидії порушникам морського кордону; • Ан-178 – середній реактивний рамповий військово-транспортний літак. Програма літака Ан-178 сьогодні є однією з пріоритетних для ДП «Антонов». Літак Ан-178 пропонується як заміна на сучасному технічному рівні середнього чотиримоторного турбогвинтового транспортного літака Ан-12, що був випущений у кількості більш, ніж 1400 одиниць та європейського двомоторного турбогвинтового транспортного літака С-160 (було складено 214 повітряних машин) і має на відміну від них суттєво по-

30

кращену транспортну ефективність та можливості. Ан-178 розглядається і як базова платформа для створення цілого спектра варіантів і модифікацій як цивільного так і військового призначення. Перший дослідний літак Ан-178 16 квітня 2014 року був переданий на льотні випробування, які планується провести з максимальноможливим темпом, щоб починаючи з 2016 року розпочати постачання замовникам серійних літаків. Створивши Ан-178, ми побудували літак, оптимальний у своїй транспортній ніші. Ми змогли інтегрувати у ньому необхідне – виконати вимоги замовників до розв’язуваних завдань і можливе – зробити це, використовуючи величезний інтелектуальний і технологічний заділ по сімейству пасажирських літаків Ан-148 і Ан158. Такий шлях став єдино правильним рішенням в умовах існуючих економічних і технічних реалій. ДП «Антонов» провадить не тільки розробку нових, але й модернізує вже існуючи зразки авіатехніки, що дозволяє утримувати їх у виробництві і пропонувати замовнику. По-перше, це Ан-74 – легкий реактивний рамповий військовотранспортний літак. Провадиться модернізація та створення його нових модифікацій.

По-друге, це Ан-32 – легкий турбогвинтовий багатоцільовий транспортний літак. Нещодавно було поставлено 6 нових літаків такого типу до ВПС Іраку. Провадиться модернізація індійських літаків Ан-32 до конфігурації Ан-32RE. Модернізовані літаки отримали нове обладнання та авіоніку, було подовжено їх строк служби, а також збільшене комерційне навантаження з 6,7 до 7,5 т. Щоб ефективно конкурувати у сегменті легких турбогвинтових рампових військово-транспортних літаків, потрібна заміна вже застарілих платформ на сучасні. ДП «Антонов» сьогодні розробляє новий легкий турбогвинтовий багатоцільовий транспортний літак Ан-132, що створюється на заміну літаку Ан-32. Новий літак, як і попередник, буде мати унікальні властивості при застосуванні в умовах жаркого клімату та високогір’я. Ан-132 буде оснащено двигунами PW-150A з Канади та обладнанням компаній США, Канади та Євросоюзу. Ан-132 буде відрізнятися й новим рівнем техніко-економічних і експлуатаційних характеристик: збільшеною на 23% вантажопідйомністю, більшою в 2,75 рази дальністю польоту під час перевезення 6 т вантажу, високою паливною ефективністю, низьким рівнем шуму й емісії. Ан-132 одержить двомісну «скляну» кабіну пілотів, а також бортові системи й

31

Тематика безпілотних авіаційних комплексів відома фахівцям ДП «Антонов», яке має власний досвід роботи щодо розробки тактичних БпАК

Підприємство також має досвід інтегрування складових частин своїх виробів у єдиний комплекс, що дуже важливо, бо сучасний БпАК налічує велику кількість різних за цільовим призначенням спеціалізованих агрегатів та модулів від різних виробників

устаткування, що відповідають найсучаснішим стандартам. Убудований комплекс навантаження/ розвантаження, а також застосування допоміжної силової установки забезпечать його автономну експлуатацію при базуванні на слабопідготованих аеродромах. Зацікавленість в Ан-132 висловили експлуатанти авіаційної техніки із країн Близького Східу, Південно-Східної Азії та Латинської Америки. Активно діючи у форматі «великої авіації», «Антонов» не забуває і так звану «малу авіацію». Сьогодні підприємство провадить роботи за програмою Ан-2-100 – ремоторизації багатоцільового літака Ан-2. ДП «Антонов» – сьогодні єдиний у світі розробник літаків, що може запропонувати замовнику повний спектр транспортної авіатехніки від легкого Ан-2-100, що перевозить 1,5 тонни вантажу до гіганта Ан-124-100М-150, що здатен підняти 150 тонн вантажу. Кожний з літаків «Антонов» є об’єктом виробничої кооперації і може бути запропонований у рамках військово-технічного співробітництва. Окремо слід сказати про створення та впровадження у виробництво перспективних зразків безпілотних авіаційних комплексів (БпАК), що сьогодні є дуже важливою для України тематикою. ДП «Антонов» проводить активні

заходи щодо створення перспективних зразків вітчизняних БпАК. На підприємстві провадяться дослідження за тематикою БпАК. Тематика безпілотних авіаційних комплексів відома фахівцям ДП «Антонов», яке має власний досвід роботи щодо розробки тактичних БпАК. Так, ще у 1975-1981 роках на підприємстві було створено безпілотний комплекс для оптичної (телевізійної) розвідки. Вперше в СРСР з борту дистанційно пілотованого апарату було передано, а на землі прийнято відеозображення у реальному масштабі часу. На борту апарату було встановлено спеціальну цільову апаратуру, а керування польотом здійснювалось з мобільної станції керування. Таким чином, були практично інтегровані та відпрацьовані усі складові БпАК, а саме: літак-платформа, цільовий комплекс, комплекс обміну даними та наземний комплекс. Щоб створити та впровадити на озброєння сучасний БпАК, який не поступався би за ефективністю кращим світовим зразкам, його розробник повинен мати великий практичний досвід, передову наукову та виробничу базу, а також розвинену систему післяпродажної підтримки. Всі ці необхідні якості має ДП «Антонов». Підприємство також має досвід інтегрування складових частин своїх виробів у єдиний комплекс, що дуже важли-

32

во, бо сучасний БпАК налічує велику кількість різних за цільовим призначенням спеціалізованих агрегатів та модулів від різних виробників. Переконаний, що ДП «Антонов» має потенціал для розробки і виробництва таких комплексів. Фірма «Антонов» також вивчає можливості розробки та виробництва учбово-бойового літака. Фахівці підприємства дійшли висновку, що виконання такого завдання під силу конструкторам та виробникам.

Слід наголосити, що сама Україна поступово перетворюється на потужний ринок військової техніки, оскільки має намір переозброювати національну армію та інші військові формування. У цьому контексті оборонні підприємства потребуватимуть новітніх західних технологій – можливий вдалий взаємний обмін технологіями та технічними ідеями. А ДП «Антонов» готове до ВТС – як в інтересах України або держави-замовника, так і в інтересах третіх країн, коли діятиме у партнерстві із західними компаніями.

33

Аналітичні розробки

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 травня 2015

Госпрограммы вооружения России — смена приоритетов?

Юрий Бараш, член Экспертного Совета ЦИАКР

Вопрос о возможности реализации Государственных программ вооружения (ГПВ) России в свете нынешних событий в нашем регионе и мире является весьма актуальным. Сможет ли Россия переоснастить свои вооруженные силы (ВС) современным высокотехнологичным вооружением и военной техникой (ВТТ) в достаточной степени, чтобы поддержать под их угрозой свои возросшие до глобального масштаба геополитические претензии? Для ответа на этот вопрос необходимо рассмотреть и проанализировать – как Россия намерена (и может реально) выполнить 2-ю половину реализуемой сейчас госпрограммы вооружений и перспективную ГПВ

в условиях ограниченных экономических и научно-технических возможностей страны, снижения цен на нефть и курса рубля, а также – прямых санкций Запада. В апреле 2015 г. российский Центр анализа стратегий и технологий (ЦАСТ) выпустил аналитический доклад с названием «Государственные программы вооружения Российской Федерации: проблемы исполнения и потенциал оптимизации» [1]. Ниже приводится краткое изложение данного доклада с минимальными комментариями (выделены курсивом). Российские госпрограммы вооружений. Первая постсоветская госпрограмма вооружений (ГПВ-

34

Нынешняя 4-я программа (ГПВ-2020, на 2011-2020 годы) стала первой относительно полно реализуемой программой, в которой начались массовые поставки ВВТ нового производства в войска

2005, на 1996-2005 годы) была полностью провалена, как и вторая (ГПВ-2010, на 2001-2010 годы, плановое финансирование 2,5 трлн. руб.). Причинами этого были, в основном, недостаточное финансирование (в 2-3 раза меньшее планового), инфляция и рост стоимости вооружения. Третья программа (ГПВ-2015, на 2006-2015 годы, плановое финансирование 4,94 трлн. руб.) была выполнена не полностью, несмотря на выделение более значительных средств. Нынешняя 4-я программа (ГПВ2020, на 2011-2020 годы) стала первой относительно полно реализуемой программой, в которой начались массовые поставки ВВТ нового производства в войска. ГПВ-2020 позволила развернуть масштабные НИОКР по созданию вооружения новых образцов. Главной предпосылкой относительного успеха реализации ГПВ-2020 в период с 2011 г. до 2015 г. стало беспрецедентное увеличение военных расходов России. Всего на реализацию ГПВ-2020 запланировано выделить 20,7 трлн. руб. (в 4,2 раза больше, чем на ГПВ-2015), в т.ч. 19,4 трлн. руб. на ВС. ГПВ-2020 была дополнена целевой программой «Развитие ОПК РФ на 2011-2020 годы». Согласно ей на техническое переоснащение предприятий ОПК планировалось выделить до 3 трлн. руб. Одновременно была начата работа над проектом следующей ГПВ,

на 2016-2025 годы. Однако в январе 2015 г. военно-промышленной комиссией было принято решение о переносе начала действия новой ГПВ с 2016 г. на 2018 г. Это связано с осложнением экономической ситуации в России и невозможностью пока выработать макроэкономический прогноз на следующее десятилетие. Первоначальный запрос МО на финансирование ГПВ2025 составлял 55-56 трлн. руб., но к концу 2014 г. заявка была снижена до 30 трлн. руб. При этом Минфин считал и сумму 20 трлн. руб. чрезмерной. То есть сейчас наблюдается кризис в выработке новой ГПВ, вызванный столкновением попыток возрождения советских методов программно-целевого военно-технического планирования на долгосрочной основе с реалиями кризисного и нестабильного состояния российской экономики и неопределённостью перспектив экономического развития страны. Эксперты ЦАСТ считают, что сложившаяся ситуация ставит вопрос об эффективности избранной системы долгосрочного планирования ГПВ, а также о необходимости смены приоритетов при закупках ВВТ в условиях дефицита средств, выделяемых на реализуемую и перспективную ГПВ. Основные вызовы для реализуемой и перспективной ГПВ. Основным источником рисков для реализуемой ГПВ-2020 и

35

Необходимо также отметить неготовность значительной части российского ОПК после длительного упадка в постсоветский период к реализации заложенных в ГПВ НИОКР и выпуску серийной продукции

перспективной ГПВ является усложнение экономической ситуации в России. Выполнение ГПВ2020 требовало ежегодного наращивания расходов на закупку ВВТ и роста ежегодных военных бюджетов с 2011 г. по 2020 г. С самого начала реализации ГПВ-2020 проявились 3 фундаментальных её дефекта: • Расчёт на резкое увеличение военных расходов, опережающее темпы роста ВВП и доходной части бюджета. ГПВ-2020 основывалась на слишком оптимистических прогнозах.

• Недостаточный учёт промышленной инфляции. В программу были заложены заниженные цены продукции, закупаемые по государственному оборонному заказу (ГОЗ).

• Чрезмерно оптимистические сроки разработки и особенно – запуска в серийное производство ВВТ. Необходимо также отметить неготовность значительной части российского ОПК после длительного упадка в постсоветский период к реализации заложенных в ГПВ НИОКР и выпуску серийной продукции. Проблема нереалистичной оценки потребного финансирования ГПВ-2020. Текущая ГПВ2020, даже до кризиса в экономике, была трудновыполнимой в полном

объёме – как в отношении изыскания потребного финансирования, так и в отношении плана закупок по номенклатуре и количеству серийных образцов. Против выделения на ГПВ-2020 20,7 трлн. руб. выступал ещё министр финансов Кудрин. Затем в 2013 г. рассматривалась возможность секвестрования 30-35% средств программы, что не было реализовано. Однако события в Украине 2014-2015 г. потребовали серьёзной корректировки ГПВ2020. Начало реализации ГПВ-2020 привело к резкому наращиванию ГОЗ и военных расходов (см. табл.

1) [1, 2]. Военные расходы с 2011 по 2015 годы выросли вдвое (с 1517 млрд. руб. до 3033 млрд. руб.), а расходы на закупку и разработку ВВП – почти втрое (с 585 млрд. руб. до 1650 млрд. руб.). К тому же в 2012 г. зарплаты военнослужащих повысились втрое, а пенсии – на 70%, и в последующем они индексировались. После 2015 г. темпы роста военного бюджета и объёмов средств на закупку ВВТ должны ускоряться, поскольку разработчики ГПВ2020 (как и предыдущих ГПВ) перенесли основную часть расходов на её второе пятилетие. Если в 2011-2015 гг. на разработку и закупку ВВТ может быть затрачено 5,53 трлн. руб., то в 2016-2020 гг. – 15,17 трлн. руб. (по плану). То есть,

36

Таблица 1 Показатель

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

Доля расходов на оборону от ВВП, %

1,5

2,7

2,9

3,2

3,4

4,2

3,7

3,6

Военные расходы, млрд. руб.

1277

1517

1656

2099

2475

3287

3113

3238

Расходы на 491 585 727 1166 1400 1650 2000* закупку и разработку ВВТ, млрд. руб. * прогноз при сохранении финансирования ГПВ-2020 в 20,7 трлн. руб.

в 2020 г. на ВВТ было запланировано потратить до 4 трлн. руб., а весь военный бюджет должен по плану достичь 6 трлн. руб., т.е. в 5 раз больше, чем в 2010 г. Поэтому реализация ГПВ-2020 в полном объёме предполагает либо совершенно нереальные темпы экономического роста на период 2011-2020 гг., либо существенное превышение заявленной доли оборонных расходов в ВВП страны в 3,5-4%. ВВП России в 2014 г. составил 71,4 трлн. руб., а на 2015 г. он прогнозировался в сумме 82,9 трлн. руб. Для достижения размера военного бюджета 2020 г. в 6 трлн. долл. при их доле в ВВП 4% сам ВВП должен составить 150 трлн. руб., то есть удвоиться по сравнению с 2014-2015 гг. Это выглядит совершенно утопическим показателем и без учёта возникших в 2014-2015 гг. обстоятельств. Даже в случае постоян-

2500*

ного роста ВВП России на 4% в год (и так слишком оптимистическое допущение), ВВП составит 90-100 трлн. руб., т.е. до 2/3 заявленных потребностей. Видимо, эти 2/3 являются более реальной оценкой возможности финансирования ГПВ-2020 на вторые 5 лет. Не случайно в Кабмине изучался вопрос секвестирования ГПВ-2020 на 30-35%. Между тем, российская экономика так и не смогла восстановить высокие темпы роста после мирового финансового кризиса 20082009 годов, а в 2012 г. вошла в период стагнации. Она страдает от засилья государственно-бюрократических структур и раздуваемого госсектора, слабости национального капитала, недостатка инвестиций, чрезмерных социальных и государственных расходов. Попытка создания крупных госкорпораций оказалась тупиковой.

37

Современная российская экономика не вырабатывает достаточных средств для финансирования почти 24-триллионной ГПВ-2020 и поддержки ОПК

Значительное падение мировых цен на нефть и западные экономические санкции в 2014 г. (резко затруднившие для российских компаний доступ к иностранному финансированию) быстро привело к серьёзному ухудшению экономической ситуации, обвалу курса рубля и началу спада во многих отраслях. Существует высокая вероятность того, что нижняя точка экономического кризиса не пройдена и ситуация в 2015 г. и 2016 г. может ещё более ухудшиться. Можно ожидать, что западные санкции против России будут усиливаться, и они в большей степени будут направлены против финансового и топливно-энергетического секторов России, чем ранее. Можно ожидать отключения российских банков от западных финансовых и платёжно-расчётных систем, а в худшем случае – введения всеобъёмлющих санкций (включая запрет на долларовые расчёты и запрет на закупки нефти в России). Эти санкции значительно ухудшат состояние экономики России и будут продолжительными. Однако главным источником экономических проблем страны будет исчерпание её модели экономического развития. Консервативные и популистские тенденции в политике и экономике усиливаются, поэтому даже в случае преодоления острой фазы экономическо-

го и внешнеполитического кризисов, можно ожидать длительной стагнации и застоя экономики, а также неприемлемо низких темпов восстановления её роста. Современная российская экономика не вырабатывает достаточных средств для финансирования почти 24-триллионной ГПВ-2020 и поддержки ОПК. Данная ситуация очевидно сохранится на обозримые 10 лет, поэтому и реализация перспективной ГПВ будет происходить в условиях дефицита ресурсов. Госбюджет 2015 г. принимался в условиях кризиса. Поэтому часть расходов была секвестирована, но оборонные расходы сохранились без изменений. Однако дальнейшее развитие событий не исключает возможности их сокращения в 2015 г. и позднее. Даже при относительной стабилизации экономики РФ, дальнейшее наращивание расходов на ГПВ-2020 станет невозможным с 2016 г. Об этом говорит те факты, что был запланирован перенос части расходов по ГПВ-2020 с 20142016 гг. на 2017-2018 гг., а военные расходы в 2016 и 2017 гг. планируется уменьшить по сравнению с 2015 г. (см. табл. 1). Проблема ценообразования. Серьёзной проблемой в реализации ГПВ-2020 и выработке перспективной ГПВ представляется вопрос определения цен на закупа-

38

Самолёт Т-50 впервые полетел в 2010 г. а серийные поставки истребителя ПАК ФА намечены на 2016 г., что является совершенно нереальным. Столь же нереальные сроки прописаны в ГПВ-2020 для разработки боевых машин «Армата», «Курганец-25» и «Бумеранг»

емую в рамках этих программ продукцию. Ещё с 2007 г. резко обострились разногласия между ОПК и МО России по ценовым параметрам ГОЗ и поставок продукции. МО стремилось жёстко занизить цены, что привело к дестабилизации закупок. В этот период осуществлялся расчёт для ГПВ-2020 стоимости НИОКР и цен продукции, поэтому возникают сомнения относительно реалистичности этого ценообразования. При этом были проблемы и с моделями экономических расчётов. После начала реализации ГПВ2020 в течение года происходил жёсткий конфликт между ОПК и МО по вопросам контрактных цен (например, на постройку 5 ПЛАРБ пр.955). Это говорит о том, что в ГПВ-2020 были заложены нереалистичные ценовые параметры, и реализация программы потребует средств больших, чем 20,7 трлн. руб. Особенно уязвимы программы создания принципиально новых видов ВВТ. Кроме того, процесс ценообразования крайне забюрократизирован и требует множества согласований в разных инстанциях. Отсюда, реальная стоимость выполнения перспективных программ будет значительно выше запланированных (эта практика распространяется даже на США). Программы создания подлодок

пр.955 и 885, БРПЛ «Булава», ОТРК «Искандер-М» и ЗРС С-400 тоже потребовали больше средств, чем планировалось. Также предполагается, что реализация таких перспективных программ, как истребитель ПАК ФА, бомбардировщик ПАК ДА, ББМ «Армата», «Курганец-25» и «Бумеранг», МБР «Сармат», ЗРС С-350 и С-500 потребует дополнительных затрат. То есть, существует большая вероятность того, что на реализацию ГПВ-2020 в действительности потребуется больше, чем 20,7 трлн. руб., а на это будет выделено меньше, чем 20,7 трлн. руб. Такие же риски существуют и для перспективной ГПВ. Главной причиной этих рисков являются попытки сохранить старые советские методики развития вооружения, в т.ч. программно-целевой метод планирования. Причём в последнее время такие тенденции усиливаются. Увеличение сроков создания вооружений. По ряду перспективных вооружений в ГПВ-2020 заложены нереалистичные сроки создания. В частности, речь идёт о создании истребителя ПАК ФА и его прототипа Т-50. Известно, что в США от полёта прототипа истребителя YF-22 до поступления в ВВС серийного F-22A прошло 14 лет. В проекте истребителя F-35 этот срок сократился до 12 лет. Самолёт Т-50 впервые полетел в 2010 г. а серийные поставки истре-

39

бителя ПАК ФА намечены на 2016 г., что является совершенно нереальным. Столь же нереальные сроки прописаны в ГПВ-2020 для разработки боевых машин «Армата», «Курганец-25» и «Бумеранг». С начала их создания и до поставки серийных машин должно по плану пройти 5 лет. Нелишне будет вспомнить, что создание танка Т-64 продолжалось 15 лет. Перспективный танк «объект 195» и БТР-90, создавали 20 и 15 лет соответственно, а на вооружение так и не приняли. Головные подлодки пр.955 и 885 были приняты на вооружение в 2013 г после долгих испытаний, а в 2020 г. планируется иметь по 8 подлодок каждого типа (причём, улучшенных проектов), что также представляется нереальным. Наиболее вероятно, что поступление в серию истребителей ПАК ФА, ЗРС С-500 и перспективных боевых машин можно ожидать не ранее 2020 г, то есть за пределами сроков реализации ГПВ-2020. Приоритеты реализуемой и перспективной госпрограмм вооружения. Изложенная выше ситуация с реализацией действующей ГПВ-2020 требует от российского руководства более критично подойти к выработке перспективной ГПВ. В условиях сохранения экономических проблем нереалистические задания новой ГПВ могут внести дезорганизацию в процесс

перевооружения и снизить возможности по обновлению ВВТ ВС. Дефицит финансовых ресурсов требует рационального и экономного подхода их использования. Некоторые приоритеты проекта ГПВ на 2016-2025 гг. были определены ещё в декабре 2012 г. В т.ч.: • автоматизированная система управления ВС; • автоматизированная система управления полем боя; • визуализация поля боя; • робототехника; • сокращение типов ВВТ; • модульность; • межродовая унификация и создание межсредных аппаратов; • электронно-компонентная база; • переход к контрактам полного жизненного цикла. Это говорит о стремлении МО внедрить в ВС современные сетецентрические и информационные системы и о приоритете управления, взаимодействия, разведки и информационного противоборства. Базовым требованием, на котором должна основываться новая ГПВ, является необходимость создания взаимоувязанных систем вооружения, объединяющих в единые контуры управления ВВТ объединений, соединений, частей и подразделений. В сентябре 2013 г. президент Путин поручил при формировании

40

ГПВ-2025 уделить особое внимание развитию высокоточного оружия большой и тактической дальности. Можно предположить, что в перспективной ГПВ будет унаследован такой приоритет ГПВ-2020, как сбалансированное развитие стратегических вооружений, которые сейчас составляют основу обороны России. По опыту реализации ГПВ-2020 главным фактором с точки зрения распределения затрат является поставка систем вооружений, формирующих облик видов ВС и

родов войск. Она определяет их приоритетность. Однако анализ ГПВ-2020 позволяет усомниться в правильности выбора этих приоритетов. Так, наибольшая доля средств, выделяемых ГПВ-2020 на закупки вооружения для ВС (19,4 трлн. руб.) должна выделяться на приобретение ВВТ для ВМС (5 трлн. руб.), что почти вдвое больше, чем на ВВТ СВ и ВДВ (2,6 трлн. руб.). На авиатехнику ВВС должно быть выделено 4,7 трлн. руб., системы ПВО ВВС – 3,4 трлн. руб., а на РВСН – 1 трлн. руб. (см. табл. 2). Таблица 2

ВВТ

Затраты,трлн. руб. Доля, %

Предполагается закупить или разработать

СВ и ВДВ

2,6

13

2300 танков, 2000 артсистем, 10 бриг комплектов ОТРК Искандер, 9 бриг комплектов ЗРС С-300В4, 30000 автомобилей

ВМФ

5,0

26

8 ПЛАРБ пр.955, 8 АПЛ пр.885, 12 ПЛ, 15 фрегатов и 35 корветов.

ВВС, авиатехника

4,7

24

600 самолётов, 1100 вертолётов

ВВС, ПВО

3,4

18

56 д-нов ЗРС С-400, 10 д-нов ЗРС С-500, 38 д-нов ЗРС С-350, 120 БМ Панцирь-С, интегрированная система ВКО, 4 РЛС Воронеж, 100 КА

РВСН

1,0

5

270-280 МБР Ярс, разработка МБР Рубеж, Баргузин и Сармат

Другое и межвидовое

2,7

14

Новые системы связи, управления, разведки

Итого

19,4

100

41

Перекос в сторону ВМФ является непонятным, поскольку для СВ в рамках ГПВ-2020 запланированы массовые закупки дорогих боевых машин нового поколения и артсистем, для ВВС и их войск ПВО – новых вертолётов, самолётов и ЗРС. Тогда как для ВМФ пока не планируются закупки очень дорогих авианосцев и новых эсминцев. Предполагается, что подобное распределение затрат с упором на ВМФ запланировано и в перспективной ГПВ. При планах финансирования перспективной ГПВ по линии МО на уровне хотя бы 20 трлн. руб. закупка авианосцев и эсминцев увеличит долю ВМФ до 6-7 трлн. руб. (и более), что резко снизит финансирование закупок вооружения для других видов ВС. По оценке экспертов ЦАСТ, основные финансовые резервы, которые позволят сохранить ряд приоритетных программ вооружений, кроются в пересмотре приоритетов при выполнении 2-й половины ГПВ-2020 и разработке новой ГПВ. В первую очередь имеется в виду пересмотр приоритетов развития СВ и ВМФ. Обоснование необходимости сокращения затрат на военноморское строительство. По оценке экспертов ЦАСТ, именно расходы на военно-морское строительство представляют собой главный резерв для перераспределения средств при дальнейшей реализа-

ции ГПВ-2020 и разработке перспективной ГПВ. Действительно, в ГПВ-2020 на приобретение ВВТ ВМФ запланировано израсходовать почти вдвое больше (5 трлн. руб.), чем на ВВТ СВ и ВДВ (2,6 млрд. руб.). Эксперты утверждают, что это является совершенно ненормальным с точки зрения геополитического положения России, а также опыта развития ВС России, и их участия в войнах и военных конфликтах. Наконец, это идёт вразрез с опытом военных конфликтов на территории бывшего СССР. По мнению экспертов ЦАСТ, сейчас руководство РФ избрало курс на приоритетное развитие ВМФ, что не обосновано доктринально, и является повторением неоднократных в истории России субъективистских попыток создать большой океанских флот. Исторически (в течение последних 200 лет) это не оправдывало себя и являлось источником растраты крупных средств, создавало диспропорции в развитии ВС (т.е. вело к недофинансированию СВ), и ни разу не приводило к достижению значимых политических и военных целей. Строительство с большими затратами крупного флота при Николае I, Александре III и Николае II закончилось катастрофическими для России потерями на море в Крымской и русско-японской вой-

42

нах. Это показало, что даже номинально крупный российский флот не может эффективно действовать против превосходящих его в техническом отношении флотов морских держав. Перед I-й Мировой войной громадные затраты были направлены на создание линейного флота в ущерб модернизации СВ. Между тем в этой войне, воевать пришлось СВ, а действия флота носили периферийный характер и были не очень эффективными. Однако после гражданской войны СССР вновь обратился к созданию большого флота. В результате доля расходов на военно-морское строительство в военных бюджетах 1940 и 1941 гг. достигла 40%. В итоге ни один из заложенных перед войной крупных кораблей закончен не был, а в Отечественной войне действия флота носили второстепенный характер и были малоудачными. ВМФ СССР не смог даже обеспечить фланги СВ и удержать господство на морских ТВД. Но после войны СССР опять начал строительство большого флота. Впоследствии это вылилось в создание ракетно-ядерного океанского флота с упором на атомные подлодки, которое продолжалось до распада СССР. При этом реальная эффективность советского ВМФ так и осталась непроверенной, а в качестве инструмента

внешней политики он себя ни разу не проявил. Требуя огромных средств, бывший советский ВМФ после 1991 г. коллапсировал в гораздо больших масштабах, чем остальные виды ВС. Строительство советского ВМФ, по мнению экспертов ЦАСТ, было примером бесхозяйственного разбазаривания огромных средств, отрываемых от развития народного хозяйства и от строительства являющихся основой обороны страны СВ. Россия была и остаётся сугубо континентальной державой. Тем не менее, как только после 2000 г. в госбюджете РФ появились средства, было развёрнуто активное строительство ПЛАРБ пр.955 с БРПЛ «Булава». И это несмотря на сомнительность для континентальной державы размещения основной части ядерных боеголовок на подлодках, когда ВМС США господствуют в океанах и намного превосходят ВМФ России. Программа создания ПЛАРБ пр.955 с БРПЛ «Булава» была самой дорогой госпрограммой России в последние 15 лет. Её реализация фактически парализовала программу строительства сил общего назначения ВМФ до 2011 г., поглощая большую часть средств, выделяемых на вооружение ВМФ. Сейчас на вооружение приняты только 3 подлодки пр.955, и они ещё не выходили на боевое патрулирование. При

43

В реальности уже столетие все задачи обороны страны решают прежде всего СВ в войнах на суше

этом ввод их в строй потребовал создания для них соответствующих сил обеспечения боевой устойчивости (группировки сил общего назначения ВМФ). А поскольку единственным флотом, способным угрожать российским ПЛАРБ, были ВМС США, то отсюда выходит, что необходимо развёртывание сил, способных эффективно противодействовать ВМС США. Это потребует огромных расходов на военно-морское строительство (а военный бюджет РФ в 2014 г. был в 8,3 раз меньше, чем у США), и создаст аномальный перекос в финансировании ВМФ в действующей и перспективной ГПВ. Попытка противостояния ВМС США потребует повторения многих аспектов американского военноморского строительства, включая самые дорогие – такие как авианосцы и крейсера/эсминцы с многофункциональным вооружениями и комплексами ПРО. А именно такие корабли считаются приоритетными в перспективной ГПВ. Затраты на них усугубят диспропорции финансирования ГПВ в пользу ВМФ. В реальности уже столетие все задачи обороны страны решают прежде всего СВ в войнах на суше. В обеих мировых войнах СВ столкнулись с более высокоразвитым технологически и экономическим противником и страна понесла огромные потери. Причём I-ю Мировую войну она проиграла, а II-ю

выиграла с огромными жертвами и с помощью союзников. И немалая часть средств, оторванных от СВ была безрезультатно потрачена на ВМФ. После распада СССР, ВС РФ были вовлечены в многочисленные конфликты, где использовались СВ, а ВМФ не сыграл никакой роли. То есть выходит, что воевали СВ, а большую часть финансирования получал ВМФ. Такое положение воплощено в ГПВ-2020, и вероятно будет усугублено в перспективной ГПВ. Эксперты ЦАСТ предлагают пересмотреть план развития ВМФ, предельно ограничив задачи флота и подчинив их требованиям участия в национальной обороне и содействия задачам СВ. Отсутствие у РФ существенных заморских интересов требует пересмотреть необходимость постановки перед ВМФ экспедиционных задач и присутствия в дальней морской и океанской зонах. Это должно привести к пересмотру принятой программы военного кораблестроения до 2050 г. В итоге эксперты ЦАСТ предложили следующие возможные решения: 1. Кардинальное сокращение роли и значения морских стратегических ядерных сил (МСЯС) России в составе её стратегических ядерных сил (СЯС), в т.ч. сокращение программы строительства атомных ракетных подло-

44

Россия также была вынуждена вести массированную поставку вооружения боевикам (тоже устаревшего) и использовать в Донбассе свои войска с более новым ВВТ

док пр.955/955А с 8 ед. до 6, а также отказ от замены 6, планируемых к выводу из состава ВМФ с 2025 г. атомных ракетных подлодок пр.667БДРМ новыми подлодками. К 2030 г. МСЯС предполагается сократить до дивизии с 6 подлодками пр.955/955А.

2. В морских силах общего назначения предлагается развитие сил ближней и в меньшей степени – дальней морской зоны для господства на прилегающих морских ТВД – в Баренцевом и Белом море, на Балтийском и Чёрном, в Японском и Охотском морях. Предполагается также сохранить минимальные силы обеспечения боевой устойчивости МСЯС. Это может быть достигнуто путём пересмотра номенклатуры и типажа кораблей, планируемых к строительству, и минимизацией строительства крупных и дорогостоящих кораблей и подлодок. В том числе предложено: • отказаться от дальнейшего строительства многоцелевых атомных подлодок пр.885М. Ограничиться достройкой 4-х заложенных подлодок; таким образом, будет построено 5 ед. вместо 8 по плану. Разработать проект новой «дешёвой» многоцелевой атомной подлодки (водоизмещение 4000-5000 т) с началом постройки после 2020 г.;

• перенести строительство авианосца после 2025 г. (а лучше после 2030 г.); • отказаться от строительства десантно-вертолётных кораблей-доков типа Mistral и любых других «экспедиционных» кораблей; • отказаться от ремонта, восстановления и модернизации атомного крейсера пр.11442 («Адмирал Нахимов»), и вывести из состава ВМФ после 2020 г. атомный крейсер «Пётр Великий»; • отказаться на период до 2025 г. или 2030 г. от строительства перспективных эсминцев по теме «Лидер»; • отказаться от строительства корветов пр.20385/20386. Путём этих мер предлагается ограничить расходы на вооружения ВМС, чтобы они не превысили 15-20% общего объёма ассигнований на последующие годы выполнения ГПВ-2020, а также в перспективной ГПВ. Приоритеты оснащения СВ. Военные действия в Донбассе в 2014-2015 гг., несмотря на всю их специфичность, показали масштаб борьбы и потерь даже в ограниченной современной наземной войне. В ходе боевых действий ВС Украины (а также вооружённые формирования ДНР/ЛНР и российские войска) понесли неожиданно большие потери в вооружении. В ре-

45

зультате, Украина, недавно вовсю торговавшая излишками советского ВВТ, начала активно снимать с консервации и ремонтировать старое вооружение (что оказалось непростой и дорогостоящей задачей), и даже начала импорт ВВТ. Россия также была вынуждена вести массированную поставку вооружения боевикам (тоже устаревшего) и использовать в Донбассе свои войска с более новым ВВТ. Эта война стала свидетельством важности резервных компонентов ВС и того, что боевой техники на хранении и в резерве много не бывает. Таким образом, накопление и сохранение резервов ВВТ является актуальным и требует их значительных закупок. Большие объёмы выхода из строя у обеих сторон изношенного вооружения (со сроком службы св.

25 лет), как и опыт российско-грузинской войны 2008 г., показали, что в боевых действиях ресурс ВВТ имеет приоритет над их боевыми характеристиками. Исправное и новое (или капитально отремонтированное и модернизированное) вооружение, пусть и морально устаревшее, в бою радикально лучше изношенного с израсходованным ресурсом, на котором невозможно воевать и которое даёт большие потери вне боя. Этот вывод усвоило МО России, которое в последние годы массово закупало БТР и автомобили нового

производства, но предшествующих поколений, пусть и модернизированные (например, БТР-80, а теперь и БТР-82). Это позволило переоснастить часть бригад вооружением и техникой, которые способны к длительным маршам. Также ведётся массовая (до 300 ед. в год) модернизация с капремонтом танков Т-72Б до уровня Т-72Б3, и даже начат ремонт танков Т-80, которые раньше планировалось списывать. Осуществляется модернизация самоходной и реактивной артиллерии, а также закупки её модернизированных образцов нового производства. Советские танки Т-64, Т-72 и Т-80 были дискредитированы в ходе АТО своей низкой живучестью и высокими потерями экипажей. В частности, высокие потери танков Т-72, в силу склонности к детонации боекомплекта, были продемонстрированы в зоне АТО и во многих других конфликтах. В Донбассе также были зафиксированы большие потери с обеих сторон и танков Т-64. Поэтому эксперты ЦАСТ делают вывод о наличии острой необходимости полной замены Т-72 и Т-80 в ВС России. Полное обновление танкового парка они предлагают считать одним из абсолютных приоритетов ГПВ на ближайшие 10 лет. Отсюда предлагается довести до стадии серийного производства

46

программу создания унифицированной межвидовой платформы нового поколения «Армата». Семейство этих машин будет включать танки Т-14, тяжёлые БМП Т-15, БРЭМ Т-16, шасси для самоходной гаубицы 2С35 «КоалицияСВ» и др. Часть машин «Армата» (танк, БМП, БРЭМ) уже созданы в опытных/предсерийных образцах и испытываются. Требование МО о начале серийного производства машин «Армата» в 2015 г. считается невыполнимым. Предполагается, что это будет возможно не ранее 2019-2020 г. Эксперты ЦАСТ предлагают считать закупку комплектов танков и других машин «Армата» для вооружения тяжёлых бригад одним из главных приоритетов перспективной ГПВ. То же касается и двух других семейств средних ББМ: гусеничных платформ «Курганец-25» и колёсных 8х8 – «Бумеранг». Они должны заменить устаревшие и слабо защищённые БМП-1/2 и БТР-70/80, которые близки к утрате боевого значения и несли тяжёлые потери в зоне АТО. Разработка платформ «Армата», «Курганец-25» и «Бумеранг» показывает качественное изменение принципов создания бронетехники. На смену советским машинам, имевшим высокую подвижность и огневую мощь (в ущерб защищённости) приходит новое поколение бронетехники с более сбалансиро-

ванными характеристиками, большей защищённостью и выживаемостью экипажей. Это же касается и нового поколения автомобилей и бронеавтомобилей (тема «Тайфун»). Такой же актуальной считается и необходимость перевооружения артиллерии СВ, оснащённой морально и физически устаревшими самоходными и буксируемыми ствольными и реактивными системами. В то время, как артиллерия НАТО давно перевооружена на 155-мм/39 гаубицы и частично имеет орудия 155-мм/45 и 155-мм/52, в России артиллерия в основном имеет старые и менее дальнобойные 152-мм/33 самоходные гаубицы (СГ) 2С3 «Акация» и даже 122-мм/35 СГ 2С1 «Гвоздика». Массово сохранились в российских войсках 120-мм буксируемые миномёты, 122-мм буксируемые гаубицы Д-30 и 122-мм РСЗО «Град». Большая часть российской артиллерии не оснащена автоматизированными СУО, а современные средстве АИР и высокоточные боеприпасы есть в незначительных количествах. Считаются, что в ограниченных поставки 152-мм/47 СГ 2С19М2 «Мста-СМ» и модернизированных старых систем не решают проблемы. Сейчас в рамках ГПВ-2020 создаются и отрабатываются перспективные унифицированные 152-мм

47

ствольные системы (гусеничная СГ «Коалиция-СВ» и колёсная СГ «Коалиция-СВ-КШ»), 120-мм ствольные системы на шасси ББМ «Курганец-25» и «Бумеранг», а также радикально модернизированные РСЗО («Ураган-1М» и «Торнадо-Г/С»). Их поставки в войска также считаются приоритетными. То же касается необходимости насыщения войск недорогими высокоточными артиллерийскими и ракетными боеприпасами со спутниковой коррекцией. В целом, переоснащение СВ предлагается рассматривать как главную задачу при реализации 2-ой половины ГПВ-2020 и при выработке перспективной ГПВ. Это должно касаться всего ВВТ СВ, включая транспорт, индивидуальную экипировку, обмундирование, стрелковое оружие и пехотное вооружение, зенитные и противотанковые средства, средства управления, разведки и связи, системы РЭБ, инженерное, тыловое, медицинское имущество и т.д. Оснащение СВ предлагается рассматривать как приоритет в ГПВ по отношению к другим видам ВС (кроме РВСН). Особо выделяется необходимость сохранения в резерве и на хранении в максимальных объёмах старого ВВТ (в т.ч. с проведением ремонта). Предлагается внедрить улучшенные методы хранения ВВТ, например, в ангарах.

Рационализация закупок для ВВС. Особенностью ГПВ-2020 стали массовые закупки авиатехники, шедшие по нарастающей кривой. Например, в 2011 г. было закуплено 24 серийных самолётов, в 2012 г. – 35, в 2013 г. – 51, в 2014 г. – 101. Всего в 2014 г. было поставлено 108 самолётов новой постройки (81 боевой, 20 учебных, 7 транспортных/специальных) и 135 вертолётов. Предлагается сохранить высокую приоритетность закупок авиатехники в ГПВ, но при этом рационализировать её. Сейчас для ВВС закупается чрезмерное количество типов авиатехники: 4 типа боевых самолётов на базе Су-27 (Су-30М2, Су-30СМ, Су-34, Су-35С). Также были закуплены МиГ-29СМТ, и планируется заказ МиГ-35. В армейскую авиацию поставляются 3 типа ударных вертолётов (Ка-52, Ми-28Н, Ми35М). Не закупаются полноценные военно-транспортные самолёты. Вместо этого поставляются по нескольку единиц в год пассажирские самолёты иностранной постройки (Ан-140-100, Ан-148, L-410), закупки которых должны прекратиться из-за санкций. Создание авиатехники нового поколения столкнулось с серьёзными трудностями. В 2013 г. ожидались поставки для испытаний 13 прототипов Т-50 перспектив-

48

Ещё более туманны перспективы создания тяжёлого оперативностратегического военно-транспортного самолёта (ВТС) – перспективного авиакомплекса транспортной авиации (ПАК ТА)

ного авиакомплекса фронтовой авиации (ПАК ФА), а в 2015 г. планировалось запустить его в серийное производство. В реальности к началу 2015 г. изготовлено всего 5 Т-50. В 2015 г. по новому плану намечено получить 4 Т-50, а поставки для войсковых испытаний начнутся не ранее 2016 г. Также сообщалось, что вместо 52 серийных ПАК ФА планируется закупить для войсковых испытаний всего 12 ед. Видимо, это связано с тем, что ВВС хотят иметь самолёт не с двигателем 1-го этапа «изделие 117», а с двигателем 2-го этапа «изделие 30», который будет создан не ранее 2020 г. Очевидно, таким образом, и корректируется ГПВ-2020 (отказ от закупки 40 ПАК ФА позволит сэкономить 120 млрд. руб.) Несмотря на проблемы с программой ПАК ФА активизируются НИОКР по созданию нового стратегического бомбардировщика ПАК ДА (перспективного авиакомплекса дальней авиации). Первый полёт его намечен на 2019 г., а начало серийного производства – на 2025 г. Эксперты ЦАСТ предполагают, что стоимость разработки и производства ПАК ДА будет чрезмерной (только на создание двигателя намечено выделить 32 млрд. руб.), а целесообразность для России нового стратегического бомбардировщика они считают сомнительной.

Ещё более туманны перспективы создания тяжёлого оперативно-стратегического военно-транспортного самолёта (ВТС) – перспективного авиакомплекса транспортной авиации (ПАК ТА). При этом также формально осуществляются следующие программы: • «Колосс» – модернизация тяжёлого ВТС Ан-124 и его производство; • МТА – создание совместно с Индией среднего ВТС; • Ил-112В – создание лёгкого ВТС. Из них осуществимым в ближней перспективе является только проект создания ВТС Ил-112В, чей первый полёт намечен на 2017 г. Но для него нет российского двигателя, и вообще сомнительна его необходимость для ВВС. То есть большие средства буду отвлечены на многолетние программы с негарантированным результатом. В ближайшее время расходы ВВС вырастут за счёт закупки ВТС Ил-76МД-90А (Ил-476), и на его базе – самолёта-заправщика Ил478 и самолёта ДРЛО А-100. Эксперты также выражают обеспокоенность ситуацией с созданием и закупкой беспилотных летательных аппаратов (БЛА). До настоящего времени ВС России имеют лишь тактические БЛА, а испытания первого российского БЛА средней дальности «Альтиус-М» начнутся только в

49

Также предлагается резко увеличить темпы закупок современного управляемого вооружения для боевой авиации, поскольку новые самолёты, поступающие в ВВС, остаются без него

2015 г. Неизвестно, когда будут созданы тяжёлые БЛА большой дальности и ударные БЛА. В то же время, США, Израиль, КНР и ряд других стран достигли больших успехов в этой области. Поэтому эксперты ЦАСТ предлагают активизировать работы по созданию современных БЛА (в т.ч. тяжёлых и ударных), и отразить это в ГПВ. Также предлагается резко увеличить темпы закупок современного управляемого вооружения для боевой авиации, поскольку новые самолёты, поступающие в ВВС, остаются без него. Особенно это касается новых управляемых ракет (УР) «воздух-воздух». В начале 2015 г. УР такого класса с активным радиолокационным самонаведением только начали поступать на вооружение ВВС РФ, тогда как у западных истребителей подобные ракеты стали основным вооружением ещё 25 лет назад. В то же время Россия активно экспортирует такие УР (РВВ-АЕ) в Китай, Индию и другие страны, эксплуатирующие истребители Су-27 и Су-30. Также наблюдается серьёзный недостаток высокоточного оружия «воздухповерхность», а крылатые оперативно-тактические УР и управляемые бомбы со спутниковым наведением вообще отсутствуют (хотя они созданы и готовы к серийному производству). Этот приоритет также должен быть отражён в ГПВ.

Только начато испытание круглосуточных электронно-оптических контейнеров наведения высокоточного оружия, давно и активно используемых на Западе. Ударный потенциал российской авиации в технологическом отношении находится на уровне 30-летней давности. Предлагается скорректировать ГПВ-2020 и перспективную ГПВ в части авиатехники ВВС следующим образом: • перенести на более поздний срок программу создания нового стратегического бомбардировщика ПАК ДА; • провести ревизию действующих и перспективных программ развития ВТА в сторону сокращения их количества; • сократить типаж боевых самолётов (как минимум, прекратить закупки истребителя Су-30М2); • пересмотреть ряд программ самолётов специального назначения новой постройки с размещением целевой нагрузки на модернизированных существующих самолётах; • нарастить и ускорить программы создания беспилотной авиации; • резко увеличить закупки современных высокоточных средств авиационного поражения. Войска ПВО и ПРО в составе ВВС имеют серьёзные проблемы в

50

создании новых ЗРС С-350 и С-500, системы ПРО А-235, что выражается в задержках их разработки. В частности, серийное производство ЗРС С-500 может начаться не ранее 2020 г., хотя в ГПВ-2020 запланирована поставка 10 дивизионов этих ЗРС до 2020 г. РВСН, несмотря на их высшую приоритетность, также имеют возможности для оптимизации расходов – в частности, путём сокращения неоправданно большого числа типов разрабатываемых комплексов. Сейчас в РВСН имеется и создаётся 10 типов ракетных комплексов, в т.ч. разрабатывается 3 новых типа комплексов МБР: лёгкий подвижный грунтовой РС-26 «Рубеж», подвижный железнодорожный «Баргузин» и тяжёлый шахтный «Сармат». Кроме того, ведутся активные работы по маневрирующим боевым блокам. Их производство и развёртывание поглотит огромные средства и увеличит многотипность систем, состоящих на вооружении. При этом необходимость комплекса «Баргузин» сомнительна, а комплекс «Рубеж» вызывает озабоченность относительно его соответствия условиям Договора о ракетах средней и меньшей дальности 1987 г. Кроме того, в России сохраняются серьёзные проблемы в обеспечении действия спутниковой группировки (в т.ч. космического эшелона СПРН). Предлагается

средства, полученные от уменьшения разнотипности ракетных комплексов РВСН направить на усиление спутниковой группировки. Заключение. Сейчас имеет место кризис в выработке новой ГПВ, вызванный конфликтом между попыткой возрождения советских программно-целевых методов планирования вооружений и реалиями кризисного состояния российской экономики. Поэтому стоит вопрос об эффективности существующей системы планирования ГПВ и необходимости определения приоритетов в закупках ВВТ в условиях дефицита средств, выделяемых на перспективную ГПВ. Российская экономика не создаёт достаточного количества средств для полноценного финансирования ГПВ-2020 и программы поддержки ОПК (до 24 трлн. руб.). Видимо, это положение сохранится на следующее 10-летие, что относится уже к перспективной ГПВ. Сложная ситуация с реализацией ГПВ-2020 требует более критично подойти к планированию перспективной ГПВ. В условиях экономических проблем, нереалистические задания новой ГПВ могут сорвать её выполнение. По оценке экспертов ЦАСТ основные финансовые резервы, которые позволят сохранить ряд приоритетных программ вооружений, кроются в пересмотре приоритетов при выполнении 2-й половины

51

И. Крамник считает, что эксперты ЦАСТ некорректно поняли задачи ВМФ России, и противостояние ВМС США и их союзников в список этих задач не входит

ГПВ-2020 и разработке новой ГПВ. В первую очередь имеется в виду пересмотр приоритетов развития видов ВС. Предлагаемые экспертами ЦАСТ основные направления пересмотра приоритетов при разработке перспективной госпрограммы вооружений включают приоритетное оснащение СВ, рационализацию закупок для ВВС и сокращение затрат на военно-морское строительство. На доклад ЦАСТ уже появилась критические отзывы, в частности статья военного эксперта И. Крамника «Выбор угроз. Как должен выглядеть список приоритетов программы перевооружения» [3]. Автор её, соглашаясь с докладом ЦАСТ в главном – необходимости ревизии действующей и корректив перспективной госпрограммы вооружений, ставит под сомнение обоснованность экономии на развитии ВМФ России. Это, по его мнению, может оказаться более опасным для национальной безопасности, чем низкие темпы перевооружения СВ. И. Крамник считает, что эксперты ЦАСТ некорректно поняли задачи ВМФ России, и противостояние ВМС США и их союзников в список этих задач не входит. Он утверждает, что «реальной задачей для ВМФ России является «подъем порога применения силы» против РФ в случае конфликта с морскими

державами. Сейчас, в условиях неудовлетворительного состояния ВМФ России, этот порог, с одной стороны, крайне высок: российская военная доктрина допускает применения ядерного оружия в случае даже неядерного конфликта, угрожающего территориальной целостности и суверенитету страны, что сразу требует от потенциального агрессора готовности к ядерной войне. С другой – он весьма низок: никто не может гарантировать применения ядерного оружия в ответ на локальную операцию с ограниченными целями, которую ВМС США и их союзников могут провести в том или ином районе, важном с точки зрения российских интересов, но не затрагивающем прямо основ существования государства». По мнению эксперта, ВМФ должен парировать подобную угрозу без применения ядерного оружия – если сильный на море противник решит прибегнуть к тактике нанесения поражения в локальных морских конфликтах, недостаточных для того, чтобы стать поводом для ядерной войны. Описанный же в докладе ЦАСТ, в качестве желаемого, российский флот ближней морской зоны не способен справиться с этой задачей ни на Дальнем Востоке, ни в Арктике в силу протяженности этих ТВД и их гидрометеорологических особенностей, предъявляющих высокие требова-

52

Не менее 25% расходов по ГПВ-2020 может быть сэкономлено за счет замораживания, сокращения или переноса сроков реализации ряда НИОКР, многие из которых дублируют друг друга

ния к мореходности и автономности кораблей (что сильно зависит от их размеров). А ВМС потенциальных противников обладают крупными надводными кораблями, включая ракетные эсминцы и авианосцы, поэтому ВМФ РФ должен располагать оружием, способным эффективно действовать по подобным целям, в т.ч. вне радиуса действия береговой авиации. Также существует проблема постоянного присутствия в спорных морских районах, которое силами береговой авиации не может быть обеспечено. И. Крамник считает, что эти соображения должны быть положены в основу российской программы военного кораблестроения, причём, с учётом длительных сроки постройки кораблей и сколачивания флота. Поэтому он полагает, что отказ от модернизации крейсеров и сдвиг программ строительства кораблей 1-го ранга на 2025 г. и позже означают неспособность ВМФ России противостоять на море уже не США, а их союзникам вплоть до 2030-40-х годов без угрозы применения ядерного оружия (что неприемлемо). По мнению эксперта, неядерное стратегическое сдерживание наиболее эффективно может быть обеспечено именно возможностями ВМФ за счет атомных подлодок пр.

949А и 885М с крылатыми ракетами, которые обеспечат не парируе-

мую силами флотов второго ранга угрозу для их надводных кораблей и способность эффективного неядерного удара по территории противника. По оценке И. Крамника, для сохранения ядерного потенциала РФ на прежнем уровне, при предлагаемом экспертами ЦАСТ ограничении 6-ю единицам программы строительства ПЛАРБ пр. 955 и отказе от замены в 2020-х годах ПЛАРБ пр. 667БДРМ, потребуется ввод в строй до 150 ракетных комплексов «Ярс». Он считает, что подобное решение не будет дешевле по стоимости содержания, – численность персонала на один боевой заряд меньше всего в морских стратегических ядерных силах. В доказательство И. Крамник приводит следующий расчёт: полк МБР «Ярс» с 10 ПУ имеет до 1 тыс. чел. (без учет тыла), при этом каждая ракета несёт 3-4 боевых блока (полк – 3040). Два экипажа, необходимых для обеспечения постоянной готовности 1 ПЛАРБ пр. 955, имеют 210220 чел. (без учета береговой инфраструктуры). При этом каждая ПЛАРБ несет 16 ракет «Булава» с 96 боевыми зарядами, а береговая инфраструктура дивизии ПЛАРБ встроена в общую для всех подводных сил флота, в то время как тыловая инфраструктура РВСН работает только на РВСН. Тем не менее, И. Крамник видит возможности сокращений расхо-

53

дов на ВМФ – путём пересмотра перспективных кораблестроительных программ в пользу более дешевых вариантов, и в сокращении резервного компонента – с учетом скоротечности возможного морского конфликта. Также он предлагает экономить средства на перспективных НИОКР. Не менее 25% расходов по ГПВ-2020 может быть сэкономлено за счет замораживания, сокращения или переноса сроков реализации ряда НИОКР, многие из которых дублируют друг друга. Даже использование этого ресурса наполовину даст необходимые объемы экономии, которых эксперты ЦАСТ предлагают достичь за счет отказа от уже реализуемых программ строительства ВМФ. Итак, как можно относиться к докладу ЦАСТ (и критике на него)? Существует мнение, что в нём эксперты ЦАСТ отстаивают (и небескорыстно) интересы некоторых предприятий ОПК, выпускающих вооружение СВ – в частности, Уральского вагоностроительного завода [4]. Но для этого не было необходимости в проведении такого подробного аналитического исследования. В докладе приведен серьёзный критический анализ проблемы и сделан ряд радикальных выводов, которые расходятся с официальными. Его авторы добросовестно пытались найти невозможное ре-

шение задачи перевооружения ВС России в условиях её крайне неблагоприятных экономических реалий, а также санкций Запада. Эксперты ЦАСТ предлагают сделать это путём резкой смены приоритетности видов ВС в пользу СВ и отказа от ряда ведущих программ ВМФ с соответствующей корректировкой финансирования. Естественно, эксперты ЦАСТ действовали в рамках «российской патриотической парадигмы», и это надо учитывать. Другой эксперт, соглашаясь с необходимостью ревизии ГПВ2020 и корректировки перспективной программы, предлагает сохранить ведущие программы ВМФ, но выбрать их более дешевые варианты, а также сократить резервные компоненты, и главное – часть перспективных НИОКР. В общем, всё это очень похоже на историю с «тришкиным кафтаном». Главный вывод, который можно сделать из доклада ЦАСТ (и критики на него) – ГПВ-2020 будет провалена, как были провалены три предыдущие программы (и даже если будут приняты и реализованы предложения экспертов ЦАСТ). А перспективы новой программы вооружений абсолютно неясны. Другой вывод – даже в случае реализации предложений экспертов ЦАСТ, новые боевые машины семейств «Армата», «Курганец-25», «Буме-

54

ранг», самоходные гаубицы АСТ 2015 // http://www.cast.ru/ «Коалиция-СВ» и другие новые сиfiles/Report_CAST.pdf стемы СВ начнут поступать на во- 2. Военный бюджет особого периоружение не ранее 2019-2020 гг. (а ода http://nvo.ng.ru/ возможно – ещё позже). Время ещё realty/2014-11-28/1_budget.html есть, но его не так много, поэтому 3. Крамник И. Выбор угроз. Как ОПК Украины (и не только Украидолжен выглядеть список прины) надо принимать срочные коноритетов программы перевоотрмеры…. ружения // http://lenta.ru/ articles/2015/04/27/cast/ 4. Мнение про новые российские ЛИТЕРАТУРА танки «Армата» // http://3mv.ru/ 1. Государственные программы publ/mnenie_pro_novye_ вооружения Российской Федеr o s s i j s k i e _ t a n k i _ рации: проблемы исполнения и armata/3-1-0-41516 потенциал оптимизации, Центр

55