№8 Виклики та ризики by Svyatoslav Lobas

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070 тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22 www. cacds.org.ua

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

15 cерпня 2014

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ

Безпековий огляд ЦДАКР № 8

Загальні оцінки Основні виклики та ризики першої половини серпня 2014

У дзеркалі експертної думки Операція «Червоний гуманоїд» Мотиваційний пакет для військовослужбовців Потенціал та ризики добровольчих батальйонів Хто має керувати операцією

Аналітичні розробки Україна: проблеми територіальної оборони Топливная проблема: к вопросу обеспечения АЭС Украины ядерным топливом национального производства

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України. Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України. Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади. @2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР Редакційна колегія: Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР Члени Редакційної колегії: Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.) Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (з 2014 р.) Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review» Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.) Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики першої половини серпня 2014 Основні виклики та ризики першої половини серпня 2014 року пов’язані із подальшою ескалацією конфлікту з Росією, яка почала здійснювати проект поступового переведення наявного збройового конфлікту у масштабну війну. Епізодичним викликом стало намагання Кремля ввести на територію України гуманітарний вантаж – на тлі продовження формування передумов гуманітарної катастрофи в Луганській та Донецькій областях за рахунок використання спеціальних підрозділів РФ, обстрілів з використанням важких озброєнь, а також масштабної підривної та диверсійної діяльності. Статистика свідчить про збільшення інтенсивності військового конфлікту – за останні два тижня загинуло вдвічі більше людей, ніж за два попередні тижні. Лише за три доби – з 11 по 13 серпня, - на Донеччині загинуло 74 мирних жителів, що є безпрецедентною трагічною статистикою. Посилився тиск на керовані Кремлем терористичні угруповання в Донецькій та Луганській областях, однак на цьому тлі бандитськими формуваннями здійснюються спроби створити панічні настрої серед населення, переконати місцевих мешканців, що сили оборони не здатні не здатні отримати контроль над ситуацією, а держава не може захистити своїх громадян. При цьому за вказівками Москви реалізуються обстріли мешканців великих міст, знищується інфраструктура, блокується робота банківської системи, проводяться заходи для створення дефіциту найбільш необхідного – питної води, їжі, ліків. Крім того, російською стороною та спрямованими Кремлем бойовиками масово використовуються керовані міни, фугаси, мінуються речі – все це переважно здійснюється для знищення мирного населення. Поширилися збройні сутички з диверсійнорозвідувальними групами на самому кордоні, що, серед іншого, свідчить про зондування та вивчення Кремлем військового потенціалу сил оборони України та здатності оперативно реагувати за військові загрози, а також у перспективі організувати потужну оборону за умов введення значної кількості військ. Мета означених дій – створення умов для проведення масштабної військової операції Росії в даному регіоні під виглядом рятувальних чи миротворчих заходів. Задля цього Кремлем була розроблена та протягом 13 – 15 серпня втілювалася ідея введення гуманітарного вантажу, що створило нові, вкрай небезпечні ризики. Переважна більшість експертів вважають, у такий спосіб Росія створила пастку, яка дозволяє створити привід для масштабного вторгнення російських військ у будь-який зручний момент. Наприклад, внаслідок реалізації ідеї «миротворчої операції» або після цілеспрямованих ударів терористів по автомобілям з гуманітарним вантажем. Або внаслідок завезення значної кількості зброї та військових. Оглядачі нагадують, що свого часу в Грузії за згоди тодішнього президента Едуарда Шеварднадзе щодо розміщення росій-

Епізодичним викликом стало намагання Кремля ввести на територію України гуманітарний вантаж – на тлі продовження формування передумов гуманітарної катастрофи в Луганській та Донецькій областях за рахунок використання спеціальних підрозділів РФ, обстрілів з використанням важких озброєнь, а також масштабної підривної та диверсійної діяльності.

Російською стороною та спрямованими Кремлем бойовиками масово використовуються керовані міни, фугаси, мінуються речі – все це переважно здійснюється для знищення мирного населення.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

ських «миротворців» і «конвоїв МНС» на території країни в результаті було втрачено Абхазію і Південну Осетію. Слід особливо відзначити таку нову небезпеку як перекидання груп спецназу Збройних сил РФ на вже звільнені території. Важливо, що західні видання почали поширювати інформацію про захід на територію України російської військової техніки та про загибель на території України співробітників російського ГРУ ГШ (які офіційно вважалися такими, що знаходяться у відпустках). Мета закидання диверсантів та техніки – підтримати послаблені терористичні угруповання та створити хибне коло проблем, які неможливо вирішити раз і назавжди. Ці випадки свідчать про необхідність фактично постійної присутності в регіоні мобільних груп українських сил оборони, скоріш за все, спеціального призначення. У майбутньому такі групи будуть вкрай потрібні для знешкодження диверсантів та ліквідації терористичних груп в разі їх появи. Варто також додати, що окрім сучасної зброї РФ оснащує Росія спецгрупи диверсантів та терористів сучасними малогабаритними станціями супутникового зв’язку Р-438М російського виробництва, які, зокрема, дозволяють їм підтримувати оперативний мобільний зв’язок на великих відстанях з використанням супутників. В то же час, за твердженням відомого оглядача та експерта у сфері безпеки Юрія Бутусова, саме радіотехнічна розвідка Росії надає антиукраїнським силам левову частку інформації про переміщення українських сил оборони. Це є сигналом невідкладного вирішення питання забезпечення українських сил оборони сучасними системами портативного, захищеного зв’язку. Аналітики вважають симптоматичним і використання дезінформації на офіційному рівні. Наприклад, прес-секретар Путіна Пєсков заявив, що домовленості щодо гуманітарної допомоги були досягнуті з Києвом ще 10 серпня. Крім того, як і раніше, Кремль намагається просунути у переговорний процес людей, які лояльні до Путіна. Так про гуманітарний вантаж поінформував саме колишній президент України Леонід Кучма, який в українському суспільстві має сумнівний авторитет. Відомо також, що Кремль не залишив ідею всілякої підтримки громадських діячів чи політиків, які могли б у владі України здійснювати прокремлівські заходи. У військовій площині збройний конфлікт досяг переломного моменту. Має місце поступовий розвиток успіху з боку сил оборони України. Серед іншого, це призвело до поширення панічних настроїв в лавах бойовиків, та й в керівництві терористичних угруповань. Стало відомо, що російські спецслужби вирішують питання про відхід своїх диверсантів з Донбасу в Крим. Так, важливим свідченням суттєвих проблем терористичних угруповань стала інформація про припинення діяльності так званого «міністра оборони» терористичної організації «Донецька народна республіка» Гіркіна. А перед цим, ще 7 серпня, залишив посаду так званий «прем’єр-міністр ДНР» Бородай. До того ж, 14 серпня з’явилося повідомлення про здачу у

Слід особливо відзначити таку нову небезпеку як перекидання груп спецназу Збройних сил РФ на вже звільнені території. Ці випадки свідчать про необхідність фактично постійної присутності в регіоні мобільних груп українських сил оборони Це є сигналом невідкладного вирішення питання забезпечення українських сил оборони сучасними системами портативного, захищеного зв’язку. У військовій площині збройний конфлікт досяг переломного моменту. Має місце поступовий розвиток успіху з боку сил оборони України.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

полон 46 чеченських бойовиків. А ще раніше полонені терористи надали свідчення про поширення паніки всередині антиукраїнських організацій. Водночас, існують свідчення, що інфіковані тероризмом міста та звільнені території лише частково змінюють настрої по відношенню до ролі Путіна та Росії у житті Донбасу. Залишилось чимало людей, які незадоволені українською владою та є потенційною силою для сепаратистських рухів. Особливо вражає фахівців те, що навіть у таких містах як Слов’янськ, залишилося чимало чоловіків, які не бажають брати участь у очищенні територій від російських диверсантів та терористів. Це є сигналом необхідності оперативного впровадження масштабної соціальної програми для розвитку регіону. Опір Кремлю з боку західного світу досі залишається паліативом, потужного тиску на Путіна не зафіксовано. Як не відбулося початку масштабної військово-технічної допомоги, яка вкрай необхідна Україні. При цьому група експертів у галузі енергетики на чолі з Михайлом Гончаром дійшла висновку, що «двигун російської агресії» працюватиме і надалі, адже 70% доходів російського експорту наразі можна вважати захищеними від санкцій. В статті, оприлюдненій у тижневику «Дзеркало тижня» (8 серпня) експерти навели статистичні дані російської Федеральної митної служби, а саме, що у 2012 р. експорт енергетичних продуктів приніс Росії 69,8% загальних доходів російського експорту загалом: 366 млрд дол. від загальної суми 524,7 млрд. Від експорту нафти надійшло 180 млрд дол., нафтопродуктів — 100 млрд, газу — 63 млрд дол. (Без урахування доходів від експорту вугілля та електроенергії) То ж, це дозволяє констатувати: санкції створюють проблеми, але вони не мають життєво небезпечного характеру, бо оминули нафтогазовий сектор. А РФ матиме можливість і надалі використовувати енергоресурси та інфраструктуру як інструмент впливу на країни Європи. Водночас, слід вважати позитивним сигналом рішення керівників Білорусі і Казахстану відмовитися підтримати заборону РФ на імпорт з ЄС. Це можна розцінити як небажання бути втягненими в протистояння із Заходом на боці Росії. А також як намір контролювати ситуацію і самостійно примати рішення. Раніше бюлетень «ВіР» вказував на небезпеку використання Росією території Білорусі для проведення вторгнення і масштабної військової операції проти України. Ця небезпека не зникла, але можна констатувати побоювання президента Олександра Лукашенка відносно втягнення Білорусі у військовий конфлікт. Позитивним елементом опору Росії стало рішення про скасування офіційного візиту спікера Держдуми Сергія Наришкіна до Швейцарії – через персональні санкції до політика. Однак загалом створена ситуація дозволяє Володимиру Путіну демонструвати світові свою готовність і надалі здійснювати агресію проти України. Зокрема, аналітики саме так розцінюють такий крок російського пре-

Це є сигналом необхідності оперативного впровадження масштабної соціальної програми для розвитку регіону. Що «двигун російської агресії» працюватиме і надалі, адже 70% доходів російського експорту наразі можна вважати захищеними від санкцій. Санкції створюють проблеми, але вони не мають життєво небезпечного характеру, бо оминули нафтогазовий сектор.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

зидента як відвідання Криму 13 – 14 серпня. У такий спосіб, зазначають оглядачі, Кремль намагається закріпити своє право порушувати будь-які світові правила. Крім того, звертають увагу оглядачі, заява президента Росії Путіна в Криму про намір витратити на розвиток озброєння Росії 20 трильйонів рублів та оснащення надсучасними наступальними і оборонними озброєнням, «яких інші армії світу не мають», свідчить не тільки про намагання закріпити анексію Криму. Але й про прямі залякування західного світу. Подальший розвиток оборонного потенціалу та створення «сучасних, компактних, ефективних Збройних сил», для чого буде розроблено програму до 2020-2021 рр., - це ще й сигнал про намір Путіна здійснювати правління протягом значного проміжку часу. Для аналітиків така заява має стати черговим сигналом про втрату Путіним розуміння реальності та намагання відігравати роль світового лідера, досягнення сприйняття себе як «нового імператора». Всередині РФ антипутінські рухи ще не набрали потужності. Досі не зрозуміло, чи відбудеться «Сибірський марш» за федералізацію, оскільки силові структури Росії здійснюють кроки щодо блокування та недопущення будь-яких масових протестів проти політики Кремля. А проведення 12 серпня біля посольства України мирної акції на підтримку України зібрало не більше 100 чоловік. при цьому кілька десятків людей було затримано. На цьому тлі «Независимая газета» 14 серпня поінформувала про високий рейтинг Путіна та майже пікові показники його підтримки серед населення. Незважаючи на невеликі зрушення всередині Росії, експерти вважають суттєво завищеними дані про підтримку президента РФ та вказують на вдале використання пропагандистської машини держави. Однак варто звернути увагу на те, що в Москві та Санкт-Перербурзі рівень підтримки Путіна є дуже низьким. А брати участь у акціях проти керівника держави та його політики побоюються переважно через наявність потужної репресивної машини. Слід також зазначити про позитивні рішення, спрямовані на посилення сектору безпеки України. Так, майже вдвічі (до 680 чол.) буде збільшено чисельність контррозвідки СБУ. А міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков 10 серпня заявив про створення Оперативної ескадрильї безпілотних літальних апаратів. Незважаючи на те, що вітчизняні БЛА ще поступаються за технічними характеристиками західним аналогам, слід негайно розпочати закупівлю БЛА для забезпечення розвідки в зоні бойових дій на сході України. Разом з тим - закупити декілька БЛА іноземного виробництва - ізраїльські, французькі - і для вивчення, і для використання. Такий «комбінований» спосіб дозволив би оперативно наблизитися до організації вітчизняного виробництва (інколи спільного з західними підприємствами) частини агрегатів, запровадити спільне виробництво тепловізорів, як це свого часу зробила Росія. А ще, як вважають фахівці, варто біло б притягну-

Загалом створена ситуація дозволяє Володимиру Путіну демонструвати світові свою готовність і надалі здійснювати агресію проти України. Для аналітиків така заява має стати черговим сигналом про втрату Путіним розуміння реальності та намагання відігравати роль світового лідера, досягнення сприйняття себе як «нового імператора».

Слід негайно розпочати закупівлю БЛА для забезпечення розвідки в зоні бойових дій на сході України.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

ти до відповідальності осіб з Міноборони, які протягом декількох років нічого не зробили для освоєння раніше купленого в Ізраїлі комплексу БЛА. Слід з особливою увагою розглянути інформацію про те, що керівництво держави провалило питання забезпечення бронежилетами військових, що беруть участь у війні проти Росії на сході. Так, у тижневику «Дзеркало тижня» (8 серпня) наведено таку інформацію про забезпечення бронежилетами МО і ГПУ: при потрібних 28 тисячах на початок липня, за даними ГПУ, в армію було спрямовано близько 5 тисяч бронежилетів, а за даними заступника міністра Ліщинського — без малого 8 тисяч. Видання також доводить деструктивну позицію голови Комітету ВРУ з питань національної безпеки та оборони Володимира Литвина, який не здійснив рішучих кроків для повернення армії 16 вертольотів, які свого часу було передано для комерційного використання приватній компанії «Українські вертольоти». При цьому, оглядач наголошує, що Міноборони і Національна гвардія збираються додатково закуповувати вертольоти, і «за ціною двох можна привести в боєздатний стан 16 «литвинівських» вертольотів». Видання, зокрема, вказує: дізнавшись про те, що проти керівників «Українських вертольотів» порушено кримінальну справу, В.Литвин написав у липні цього року лист голові уряду А.Яценюку, де вказав, що, виявляється, на сьогодні вже відпала потреба в поверненні 16 вертольотів в армію. Експерти у галузі безпеки вважають таку позицію політика неприпустимою. Зафіксовані протести частини українців проти мобілізації свідчать про необхідність термінового розробки та введення додаткового мотиваційного пакету для учасників бойових дій. Крім того, цю тему активно експлуатують російські ЗМІ, що створює негативний фон навколо підготовки ЗСУ до подальшого, ймовірно масштабного військового конфлікту з Росією. Позитивною ініціативою в цій площині є пропозиція глави уряду Арсенія Яценюка забезпечити додатковими квартирами родини загиблих у ході бойових дій бійців. На тлі інтенсифікації війни на сході держави погіршилася економічна ситуація в країні, що опосередковано свідчить про поширення панічних настроїв серед населення України. Зокрема, 12 серпня офіційний курс гривни досяг історичного мінімуму (1313,93 грн. за 100 дол.), що стало додатковим викликом роботі уряду. Варто також звернути увагу на український інформаційний контент. Зокрема, цілком очевидним є намагання групи Фірташа – Льовочкина зменшити вплив в суспільстві Ігоря Коломойського, який завдяки організації руху за єдину Україну та ініціативу створення батальйонів добровольців отримав чимало політичних дивідендів. Так, Інтер активно транслює передачі, спрямовані проти бізнесмена та керівника Дніпропетровської області. Цікавим експерти вважають і появу статті самого Сергія Льовочкина в газеті «Дзеркало тижня», що пов’язують із активізацією політичної кампанії, спрямованої на проходження у парламент.

Керівництво держави провалило питання забезпечення бронежилетами військових, що беруть участь у війні проти Росії на сході. Видання також доводить деструктивну позицію голови Комітету ВРУ з питань національної безпеки та оборони Володимира Литвина, який не здійснив рішучих кроків для повернення армії 16 вертольотів.

Зафіксовані протести частини українців проти мобілізації свідчать про необхідність термінового розробки та введення додаткового мотиваційного пакету для учасників бойових дій.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

У дзеркалі експертної думки

Операція «Червоний гуманоїд» Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, член Експертної ради ЦДАКР: Ще майже місяць тому багато хто ламав голову над причиною тривалої паузи в діях Путіна та очікував його чергових нестандартних ходів (враховуючи «невдачу» зі збитим Боїнгом). Дочекалися – держава-агресор замість «гуманітарної» допомоги найманцями зброєю та вогнем артилерії намірилася надати справжню допомогу населенню, що відчуло наслідки гуманітарної катастрофи, яку сама ж Росія і створила. Щоправда, хід не такий вже і нестандартний: замість кримських «зелених чоловічків» пропонуються донбаські «червоні гуманоїди» (начебто представники гуманітарної місії Червоного Хреста), а далі – за кримським сценарієм. Але турбують не лише впертість Путіна, а й не менш вперта віра влади (на відміну від експертного середовища) в безальтернативність поведінки противника та ефективність власних рішень у протидії загрозам. У цьому випадку тактика протидії будується на припущенні (можливо, ми чогось не відаємо), що надання гуманітарної допомоги відбуватиметься з дотриманням всіх міжнародних стандартів. Не виключено, що такий хід був запропонований Путіну Заходом (у рамках підкилимних переговорів з пані Меркель) як спроба врятувати обличчя російського президента та надати йому шанс на пристойний вихід із глухого куту, до якого він сам себе загнав. Але якось не в’яжеться таке припущення з попередньою зневагою Кремля до міжнародного права, низкою масштабних військових навчань Росії на наших кордонах, безперервною підтримкою бойовиків - головних винуватців величезних жертв і руйнувань, триваючими обстрілами українських військ з території Росії. Безсумнівно, наданим шансом Путін скористається – але не для виходу із конфлікту, а для переможного його завершення. Таким чином, за умов відсутності гарантій щирості кремлівських щедрот (навіть якщо гуманітарна допомога є щирою ініціативою москвичів), безальтернативність припущень під час прийняття рішень зумовлює обмеженість запобіжників на випадок нестандартних сценаріїв. Сценарій 1. Усе (або майже все) йде за правилами: гуманітарна колона прибуває до визначеного пункту пропуску, вантаж перевіряється, приймається, перевантажується на український транспорт і в супроводженні представників Червоного Хреста надходить до місць призначення. Люди отримують потрібну їм допомогу, а Путін – імідж миротворця на міжнародній арені, сплеск патріотизму та підтримки росіян на всьому шляху переміщення гуманітарної колони, посилення його сприйняття як «рідного батька» всього російськомовного населення ЛНР. Але, чи є це справжньою кінцевою метою Кремля? За Станіславським – не вірю. На додачу до згаданого,

Держава-агресор замість «гуманітарної» допомоги найманцями зброєю та вогнем артилерії намірилася надати справжню допомогу населенню, що відчуло наслідки гуманітарної катастрофи, яку сама ж Росія і створила.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

що побачать представники Червоного Хреста у регіонах, підконтрольних сепаратистам – справжню картинку гуманітарної катастрофи, прикрашену розповідями про звірства «київської хунти» з придушення волевиявлення «народу Донбасу». І ця картинка активно й нахабно розповсюджуватиметься вже як оцінка не Кремля, а Червоного Хреста. Це можна вважати ще однією спробою Путіна наблизити міжнародну спільноту до висновку про необхідність втручання у внутрішні справи України. До того ж, перебування представників Червоного Хреста в місцях бойових дій автоматично означатиме їх призупинення з боку України. Отже, це дає виграш часу бойовикам та означатиме чергову втрату ініціативи українською стороною. Не говорячи вже про те, що для захисту гуманітарної колони – за умов очікуваних провокацій, охоти бойовиків за вантажем і супроводженням, – необхідні чималі сили та засоби, залучені до АТО. Причому, будь-які ексцеси з гуманітарною допомогою будуть подані Кремлем як неспроможність української влади забезпечити безпеку і стабільність на постраждалих територіях. Сценарій 2. У передбаченні очікуваних труднощів з пропуском, перевантаженням, супроводженням, забезпеченням безпеки, а також за умов браку часу на надання термінової допомоги постраждалим гуманітарна колона або її частка потрапляє на українську територію не через Харківську, а через Луганську, неконтрольовану Україною ділянку кордону. В цьому випадку від Червоного Хреста залишається лише уніформа та «червоні гуманоїди» в ній. За бажання під представників гуманітарної місії можуть бути замасковані цілі угрупування бойовиків. Це означатиме продовження Росією прихованої агресії і масового експорту тероризму на територію України. Ці факти звичайно потребуватимуть доказів та, відповідно, часу на їх отримання. Тому моментальної реакції Заходу очікувати не варто. А тим часом, як вже зазначалося, розгортатиметься кримський сценарій з поступовим поширенням цієї зарази – «червоних гуманоїдів» у супроводженні місцевого активу – на інші регіони України і створення плацдарму для безперешкодного введення регулярних російських «миротворчих» сил. Захід буде поставлений перед фактом, а на всі наступні заперечення Путін плювати хотів – йому потрібна перемога до кінця року. Сценарій 3. Звичайно, українські влада, військо та суспільство вже не ті, що були під час кримських подій (хоча стосовно спроможностей влади залишаються певні сумніви). Тому на таку ж переможну і швидку прогулянку, як у Криму, Путіну розраховувати не варто. Але козирі в його рукаві ще залишилися. До осені в Україні накопичиться потенціал невдоволення економічною ситуацією і недостатньою результативністю дій влади (дії проросійської «п’ятої колони» та саботаж чиновництва забезпечать потрібне живильне середовище). А там – виборча кампанія, під час якої українські партії наплюють на війну із зовнішнім ворогом і вдадуться до війни

Перебування представників Червоного Хреста в місцях бойових дій автоматично означатиме їх призупинення з боку України. Отже, це дає виграш часу бойовикам та означатиме чергову втрату ініціативи українською стороною.

До осені в Україні накопичиться потенціал невдоволення економічною ситуацією і недостатньою результативністю дій влади (дії проросійської «п’ятої колони» та саботаж чиновництва забезпечать потрібне живильне середовище).

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

на політичне знищення між собою. Це призведе до чергового штучного роз’єднання українського суспільства і зростання потенціалу нестабільності. Як додаткові носії нестабільності можуть бути використані прихильники сепаратистів серед біженців зі східних регіонів і Криму, на допомогу яким Путін поспішить підкинути навчених диверсантів. У сукупності все це становитиме серйозний виклик безпеці України. Це – не поразка, але нові численні жертви, економічні та політичні втрати. От на такі «нестандартні» сценарії слід очікувати (звичайно, можливі й варіації). На цьому фоні традиційними, майже стандартними можуть виявитися виправдання української влади в неготовності до адекватного реагування через несподіваність розвитку подій. Але попереджена несподіванка вже не є несподіванкою. Насправді, можливо ми не володіємо всією інформацією, можливо влада розглядає подібні варіанти розвитку подій і розставляє «капкани» на небезпечних напрямках. А якщо ні? Втаємничення інформації може свідчити не лише про підвищення ефективності оперативної діяльності, але й про приховування злочинних діяльності чи бездіяльності. В будь-якому випадку владі треба усвідомити, що час її безвідповідальності та випробувань довірливості українського суспільства добігає кінця. У конкретному випадку з російською гуманітарною допомогою будьякий сценарій розвитку подій є вкрай несприятливим для України. Тому доцільніше було б запропонувати Путіну спрямувати гуманітарну колону до таборів українських біженців на території Росії, де відчувається не менша потреба в допомозі.

Мотиваційний пакет для військовослужбовців Підготовлено експертами ЦДАКР: Аналіз ситуації навколо проблеми соціального забезпечення військовослужбовців підрозділів українських сил оборони свідчить про зростання проблем у цій площині. Та про необхідність термінових рішень як для вирішення найголовніших проблем сьогодення, так і на довгострокову перспективу – при виконанні завдання розвитку армії України нового, сучасного типу. Варто нагадати, що згідно з заявою голови підкомітету Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Сергія Гриневецького, в армії не вистачає не тільки сучасних озброєнь, але елементарного: форми, шкарпеток, білизни, медикаментів, їжі. Зокрема, під час парламентських слухань 23 липня народний депутат наголосив: в той час, коли військові вчаться воювати ціною помилок і значних втрат, «професійність армії може зводиться нанівець бездарною організацією забезпечення, корупцією, розкраданням військового майна». Він позначив серед наявних

Доцільніше було б запропонувати Путіну спрямувати гуманітарну колону до таборів українських біженців на території Росії, де відчувається не менша потреба в допомозі.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

складних проблем передусім низький рівень соціального забезпечення: «Військовослужбовець армії будь якої із європейських країн чітко знає, що по завершенню служби він матиме достойну пенсію, можливість придбати власне житло, у тому числі, через пільгові кредитні програми, пройти необхідну перепідготовку та адаптацію до цивільного життя». Варто прийняти до уваги, що серед елементів забезпечення військовослужбовців представник профільного комітету назвав можливість придбання житла та реалізації пільгових програм. Тобто, тих життєво важливих для молодої людини питань, які можуть стимулювати її присвятити частину життя захисту Батьківщини. Внаслідок відсутності таких механізмів служба в армії давно перестала бути привабливою. Сам Гриневецький зазначає про недокомплект офіцерів на рівні взвод, рота, батальйон та про те, що механізми реалізації державної політики в цій сфері все ще не сформовані. Про те, що терміново треба створити позитивну мотивацію для служби в армії, свідчать і розлючені жіночі бунти. А газета «Дзеркало тижня» (8 серпня ц.р.) чітко позначила, що уряду не вдалося виконати завдання з матеріального забезпечення армії (за яке він відповідає згідно з Конституцією). «Дзеркало тижня» наголосило, що прийняття важливих рішень затягується: тільки лише 2 липня Кабмін Яценюка затвердив порядок використання коштів, пересланих громадянами на користь армії. Та тільки того ж таки 2 липня Кабмін затвердив оборонне замовлення, а тендерні процедури спростив за допомогою парламенту лише в середині травня. Тобто, за даними видання, уряд протягом чотирьох місяців не спромігся прийняти одне з найважливіших для ведення війни рішень. Крім того, тижневик поінформував, що «послуги з харчування армії надають ті ж компанії, які в попередні роки виводили в тіньовий сектор колосальні суми». Така ситуація свідчить про необхідність переглянути державну політику у цій сфері, та у короткі терміни змінити відношення всіх гілок влади до логістичного і мотиваційного забезпечення людей у погонах. Логістична і мотиваційна лінії оборони здебільшого проходять у свідомості кожного солдата й офіцера, тому вони такі важливі. Хоч би як там було, у війні, подібній тій, що її розгорнув Кремль, воює навіть не армія, посилена підрозділами СБУ, МВС і ДПС, а весь народ. І питання стимулювання патріотизму і його підтримання залишається ключовим для нової української влади — не випадково третя хвиля мобілізації серед населення здобула набагато меншу підтримку, ніж перші дві. Стимулювання патріотизму в Україні залишається проблемою, розв’язаною лише наполовину. Не можна сказати, що влада не старається. Заступник міністра соціальної політики України Валерій Ярошенко поінформував, що згідно з Постановою Кабміну №18 про виплату підвищеного грошового забезпечення впроваджується винагорода військовослужбов-

Тільки лише 2 липня Кабмін Яценюка затвердив порядок використання коштів, пересланих громадянами на користь армії. Така ситуація свідчить про необхідність переглянути державну політику у цій сфері та у короткі терміни змінити відношення всіх гілок влади до логістичного і мотиваційного забезпечення людей у погонах.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

цям як термінової військової служби, так і командного складу за безпосередню участь в антитерористичних операціях — у розмірі 100 відсотків місячного грошового утримання, але не менш як 3 тис. грн. З 1 січня 2015 підвищується пенсія в разі втрати годувальника (яка призначається членам сімей загиблих при виконанні) — з 40 до 70 відсотків грошового утримання годувальника на одного члена сім’ї, і більш як 90 відсотків — на двох. Визначено і виплати в разі загибелі — 500 прожиткових мінімумів, що становить 609 тис. грн, в разі інвалідності унаслідок поранення — 250 тис. грн., і в разі інвалідності в результаті захворюваності — 130 тис. грн. Звісно, важливим є ініціатива глави уряду Арсенія Яценюка щодо забезпечення додатковою квартирою кожну сім’ю загиблих під час війни з російськими найманцями на сході України. Варте уваги рішення керівництва МВС створити службу, що піклуватиметься про родини загиблих. Водночас, експерти переконані, для періоду де-факто військового часу це є незначні досягнення. А якщо говорити про створення в Україні армії нового формату, зокрема з функцією захисту від сильного і кількісно переважаючого противника, підходи слід змінювати докорінно. Людина в погонах за статусом і рівнем соціального забезпечення повинна не доганяти основну масу, а істотно її перевищувати. Лише такий принцип дасть змогу залучити в армію й інші воєнізовані формування (НГУ, ДПСУ, СБУ) людей з підвищеним особистісним потенціалом. Вже зараз, під час війни, слід було б вирішувати питання страхування життя для учасників бойових дій. Розробити нову ідеологію винагород, які передбачають певні компенсаційні дії держави (наприклад, аби той, хто отримує звання Героя України, претендував на безплатне житло, а його діти — на безплатну освіту), високі грошові винагороди, передбачені разом з іншими військовими винагородами. Для офіцерів і контрактників мають бути передбачені розумно розроблені механізми (залежно від вислуги років) раннього виходу на пенсію, пільгового придбання житла і здобуття освіти. Усе це на багато років (адже конфронтація після війни триватиме ще як мінімум 3 — 5 років) має стати невід’ємною частиною військового протистояння путінському Кремлю. Окремо розроблені мають бути рівні грошового утримання і винагород для спеціальних штурмових груп спецназу високої кваліфікації (наприклад, з функцією дій у тилу противника на глибині ТВД до 300 км) і ударних антитерористичних підрозділів. Забезпечення військовослужбовців житлом — взагалі окрема та найбільш важлива тема. Оскільки сама цей аспект (можливо, разом із пільговою чи безкоштовної освітою) впливатиме на вибір долі певної частини молодих людей. Держава протягом двох десятків років водила за ніс людей у погонах — черга безквартирних офіцерів ніколи не ставала менш ніж 40 тисяч. Хоча деякі спритні воєначальники зуміли отримати житло кілька разів. Тобто, з одного боку, 23 роки держава мала недіючу, значною мірою

Важливим є ініціатива глави уряду Арсенія Яценюка щодо забезпечення додатковою квартирою кожну сім’ю загиблих під час війни.

Забезпечення військовослужбовців житлом - взагалі окрема та найбільш важлива тема. Оскільки власне цей аспект (можливо, разом із пільговою чи безкоштовною освітою) впливатиме на вибір долі певною частиною молодих людей.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

корупційну систему, а з другого, механізм пільгового забезпечення житлом міг би чудово компенсувати відсутність можливості виплачувати з бюджету грошове утримання, скажімо, європейського рівня. Для цього лише слід було б запустити шестірню адміністративного ресурсу. Так, більш як п’ять років тому було розроблено житлову програму для військовослужбовців, яку з певних причин не було запущено за президентської каденції Віктора Ющенка. Тепер її легко можна було б доопрацювати з урахуванням вже воєнних подій останніх місяців. Можна без перебільшення стверджувати, що розв’язання житлового питання для дуже багатьох стало б адекватним стимулом служби — як офіцерської, так і за контрактом. Суть такої держпрограми для військовослужбовців (зокрема в особливий період) в отриманні державних житлових сертифікатів. Фінансова відповідність кожного сертифікату — основного інструменту, що підтверджує право на державну субсидію при купівлі житла, — має розроблятися для різних категорій людей в погонах. Фахівці наполягають, аби критеріїв не було багато. Наприклад, при індивідуальному розрахунку можна враховувати кількість років вислуги, кількість дітей в сім’ї і питання участі в бойових діях. Природно, аби грошовий номінал державного житлового сертифікату обчислювався з розрахунку середньої ринкової вартості будівництва квадратного метра житла в країні. У результаті, в обмін на житлові сертифікати, військовослужбовці могли б отримувати житло чи використати документ для придбання покращеного житла (доплачуючи необхідну суму до вартості отриманого сертифікату). Від відповідних міністерств і відомств вимагалося б лише одне — у стислі терміни часу надавати інформацію. Звичайно, було б потрібно задіяти спеціально уповноважений банк (або банки) для ведення реєстру і фінансування будівництва житла. А реалізація держпрограми забезпечення житлом військовослужбовців має спиратися на механізм рефінансування Національного банку. Для скорочення витрат бюджету, доцільно уповноважити на ведення реєстру саме комерційні банки, у яких є ресурси для ведення такого реєстру і створення відповідного програмного забезпечення. Фінансисти переконані, що такий підхід знижує ризик спекулятивних дій з цими державними житловими сертифікатами, а, крім того, разом з будівництвом будуть задіяні основні галузі економіки, що, у свою чергу, дасть змогу велику частину коштів пустити в реальний сектор вітчизняної економіки. На думку розробників програми, від інвестування в будівельну галузь виникає мультиплікаційний ефект, тобто 1 гривня, вкладена в житлове будівництво, дасть змогу забезпечити приріст ВВП на 3-3,5 гривень, — за рахунок поліпшення ситуації і в суміжних з будівництвом галузях (попит на будівельні матеріали, металургія, додаткові робочі місця тощо). Таким чином, йдеться не лише про забезпечення армії, а й про узгодження цього процесу з основними принципами зростання економіки.

Реалізація держпрограми забезпечення житлом військовослужбовців має спиратися на механізм рефінансування Національного банку.

1 гривня, вкладена в житлове будівництво, дасть змогу забезпечити приріст ВВП на 3-3,5 гривень, — за рахунок поліпшення ситуації й у суміжних з будівництвом галузях.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

Так само можна було б розрахувати адміністративні можливості для освітніх програм, медичного, санаторно-курортного чи пенсійного забезпечення. Головне пам’ятати: люди в погонах — частина суспільства, яка готова брати на себе ризиковану, специфічну відповідальність. До цього лише варто додати, що 7 серпня ц.р. президент Порошенко доручив, щоб під персональне шефство губернаторів було взято кожну сім’ю загиблого. Українська держава, перш за все, має продемонструвати, що вона поважає і дякує тим, хто віддав своє життя за свободу, волю країни і українців.

Потенціал та ризики добровольчих батальйонів Підготовлено експертами ЦДАКР: Експерти переконані, що створені батальйони добровольців, які вже продемонстрували значний потенціал під час бойових дій на сході України, з часом можуть трансформуватися у ядро новітньої української армії (або спецпідрозділів Національної гвардії). Однак, поруч з цим існують побоювання аналітиків щодо підвищених ризиків розбудови військових формувань у такий спосіб – через залучення у якості приватних армій для розв’язання внутрішньополітичних протиріч. Варто нагадати, що військові формування з добровольців почали активно формуватися з квітня ц.р., переважно з активістів столичного Майдану. Потім цю ініціативу було підхоплено в регіонах та посилено мотиваційну складову за рахунок участі окремих бізнесменів чи підприємств. Станом на середину серпня, у зоні бойових дій активно діяли добровольчі батальйони «Азов», «Айдар», «Донбас», «Дніпро», «Шахтарськ». Крім того, почали з’являтися додаткові збройні формування: «Київ-1» та деякі інші. Чисельність кожного з них вимірюється сотнями добровольців, нерідко за такими військовими структурами закріплені волонтерські організації, що здійснюють логістичне забезпечення. В цілому, ці батальйони перетворилися на реальну військову силу, що здатна розв’язувати конкретні вузлові питання військової операції, яка з травня ц.р. увійшла в активну фазу. Відомо, що фінансування добровольчі батальйони отримують з декількох джерел: від держави, громадських ініціатив та приватних пожертв, а також від бізнесменів. За рахунок приватних ініціатив із забезпечення батальйонів один з найвідоміших підприємців України Ігор Коломойський, який одночасно очолює Дніпропетровську ОДА, спромігся суттєво підвищити свою політичну вагу у суспільстві. Вивчення світового досвіду свідчить, що це є непоганий симбіоз бізнесу, мілітаризму та вдалих державних рішень. Зокрема, існують цікаві приклади Швейцарії, Ізраїлю. Так, при формуванні ЦАХАЛу – однієї із най-

В цілому, ці батальйони перетворилися на реальну військову силу, що здатна розв’язувати конкретні вузлові питання військової операції, яка з травня ц.р. увійшла в активну фазу.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

більш досвідчених та боєздатних армій світу, - в Ізраїлі підпільні військові формування «Хагана», «Ецель», «ЛЕХИ» були інтегровані до армії оборони країни. Так само можливо й необхідно провести легалізацію всіх об’єднань озброєних українських добровольців. Фахівці та оглядачі визнають, що такі батальйони станом на середину серпня досі мали сумнівний юридичний статус. Вони частково легалізувалися, підпорядкувавшись Нацгвардії («Донбас»), Міноборони («Айдар») або ставши загонами міліції особливого призначення при МВС («Дніпро», «Азов», «Шахтарськ»). Водночас спостерігачі свідчать, що із легалізацією виявилося не усе так просто. Зокрема, юридично перетворившись на частину державних силових структур, насправді добровольчі досі об’єднання мають вибір щодо забезпечення, висловлюють державним органам суттєві претензії. І відповідні міністерства так сам інколи не задоволені військовою діяльністю батальйонів. Наприклад, згаданий вище І.Коломойський запевнив, що усі родини загиблих бійців «Айдару» отримають компенсацію у 1 млн грн. З іншого боку, ЗМІ повідомляли, що Генштаб ЗСУ дав наказ розпустити бійців цього, одного з найбільш боєздатних батальйонів. Стало відомо, що тилові офіцери звинуватили «Айдар» нібито в мародерстві та насиллі над місцевим населенням. Однак фактів підтвердження не було надано. Також медіа цитували командир батальйону Сергія Мельничука, який причинами розформування загону називав активність дій. «Батальйон дуже прискорює всі найближчі події і комусь дуже це не вигідно, хтось хоче, щоб батальйон хоча б зупинився. З передової мене забирають на ці доповіді, на ці наради, а хтось сидить в тилу і клепає на батальйон липові справи», — саме такі слова командира потрапили в ефір. Є й інший показовий приклад. Так, командир «Донбасу» Семен Семенченко поінформував через Facebook про наступне: «В армії купа випадкових людей. Тим часом добровольчі батальйони не комплектуються. Маючи гігантську лавку запасних, я не можу поповнити батальйон для організації елементарної ротації і змушений приймати людей просто як добровольців. Потік дуже потужний». Відомий і такий симптоматичний випадок, коли в червні ц.р. батальйону «Айдар» (за інформацією командира Сергія Мельничука) Міноборони не видавало зброю бійцям та виділило несправний БТР. Можна прогнозувати, що ближче до закінчення збройного протистояння з Росією ці протиріччя лише загострюватимуться. З іншого боку, коли у червні під Луганськом загинули четверо бійців «Айдару», військове відомство позначило, що «випадок стався через несанкціоноване прийняття рішення командуванням батальйону «Айдар» на проведення активних бойових дій». Отже, взаємні претензії суттєві. При цьому, важелі управління батальйонами у відповідних відомств, м’яко кажучи, неповні.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

Втім аналітики переконані, що за питанням координації діяльності новостворених структур стоїть загострення протиріч та, не виключено, дещо різні стратегічні цілі та інтереси. З одного боку, добровольчі батальйони демонструють підвищену оперативність, ініціативність та намагання діяти самостійно. Що не може не дратувати керівництво відомств та й сам штаб антитерористичної операції – АТО. З іншого боку, наявність у батальйонів покровителів серед політиків і бізнесменів робить їх певною вирою винятковими та малокерованими структурами. Що збільшує небезпеку на майбутнє – у питаннях застосування та керівництва структурами. Для виправлення проблеми координації батальйонами, скоріш за все, варто розв’язати більш глобальну проблему – керівництва самою воєнною операцією. Один із суттєвих недоліків, на переконання колишнього міністра оборони Анатолія Гриценка, полягає у тому, що у зоні бойових дій «практично немає жодної повноцінної бригади», а є «лише підрозділи» тих чи інших бригад. Тому між ними налагодити координацію складно. До цього недоліку слід додати незрозумілість із загальним керівництвом операції, яку називають АТО. Та із наявністю де-факто подвійного керівництва у самих батальйонів. Так, юридичну відповідальність за АТО несе керівник Антитерористичного центру, перший заступник голови СБУ Василь Грицак. При цьому неофіційно в середовищі військових має масце інформація, що реально керує операцією військовий генерал (конкретно – нинішній начальник Генштабу генерал Віктор Муженко). Між іншим, добровольчі батальйони реально можуть перетворитися на «ядро спецназу» у майбутньому. Для цього є передумови. Сьогодні активно обговорюються не тільки необхідність появи потужної зброї стримування; а й створення багатопрофільних спецпідрозділів у різних силових відомствах. Багато які відомства вже поспішили озвучити наміри щодо нарощування оборонних м’язів. Скажімо, перший заступник командувача Національною гвардією України — начальник штабу НГУ Олександр Кривенко вже повідомив про намір створити у складі НГУ Сили негайного реагування чисельністю порядку 500-600 осіб у вигляді підрозділів спеціального призначення, які будуть найбільш підготовані. А також Сил оперативного втручання у складі частин НГУ в ряді міст. Була заява й міністра оборони Валерія Гелетея про потребу невідкладно розвивати Сили спеціальних операцій у складі ЗСУ. Особливої актуальності це питання набуває у контексті наявної проблеми створення військових містечок на сході держави — у світлі необхідної передислокації з центральних і західних регіонів до східного кордону. То ж новоутворені батальйони могли б стати основою майбутніх військових частин – ЗСУ, НГУ, МВС. Справді, сила добровольчих батальйонів у тому, що люди йдуть в них свідомо та мотивовано, і можна розраховувати на ефективність їх застосування. Крім того, серед добровольців чимало військових професіоналів з

За питанням координації діяльності новостворених структур стоїть загострення протиріч та, не виключено, дещо різні стратегічні цілі та інтереси.

Між іншим, добровольчі батальйони реально можуть перетворитися на «ядро спецназу» у майбутньому. Для цього є передумови.

Сила добровольчих батальйонів у тому, що люди йдуть в них свідомо та мотивовано, і можна розраховувати на ефективність їх застосування.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

досвідом, які охоче навчають волонтерів. Такі військові формування сьогодні вкрай потрібні державі, тому їх необхідно розвивати. Добровольчі батальйони можуть і повинні стати одним з чинників перемоги та цеглинкою нової національної ідеї для України. Потрібно, щоб після війни в Україні при формуванні новітньої армії надати добровольчим батальйонам особливий статус – у питанні сформованих під час війни традицій, посилення авторитету і інших суспільно значимих кроків. Вони зможуть перетворитися на елітні спецпідрозділи, однак потребуватимуть сильної керівної руки та пильної уваги. Приблизно про такий випадок можна казати, згадуючи «наведення порядку» у 345-му повітрянодесантному полку Радянського Союзу після його виведення із Афганістану. Коли відомий в СРСР генерал Олександр Лебедь здійснював «особливі» заходи щодо вилучення не облікованої зброї та налагодження управління і керівництва. Однак, в українському випадку надзвичайно важливим питанням постає нормативно-правове врегулювання питання. Якщо в Ізраїлі вистачило указу тимчасового уряду на чолі з Бен-Гуріоном, підписавши указ «Про Армію Оборони Ізраїлю», то національні особливості політичного процесу потребують, як вважають аналітики, законодавчого рішення. Варто пам’ятати, дійсно великий плюс добровольчих батальйонів для армії в тому, що туди йдуть воювати свідомо. Враховуючи ці тенденції, батальйони будуть інтегровані в нове військо і відіграватимуть свою роль при проникненні розвідувально-диверсійних структур з боку РФ, що напевне буде ще тривалий час після закінчення війни. Такий спецназ може грати ключову роль стримування агресії, і його потенціал за потужністю можна зрівняти з ракетною технікою чи системами ПВО. Однак навчанням цих професіоналів має системно займатися держава, бо на добровольчій чи комерційній основі досягнути таких вершин військової майстерності нереально. А щодо ризиків, вони можуть проявитися в разі, коли покровителі діятимуть активніше за державу. Тому напевно можуть знайтись політики, які зажадають використати волонтерів з автоматами під час дострокових виборів до Верховної Ради. Або просто з метою розв’язати певні суспільні проблеми, чи суспільно-владні відносини, як то знищення корупції.

Хто має керувати операцією Підготовлено експертами ЦДАКР: У попередньому матеріалі піднімалося питання керівництва воєнною операцією з назвою АТО – на сході України. У цьому контексті варто згадати, що створена з неурядових аналітичних організацій та окремих експертів Експертна рада у галузі національної безпеки що в квітні ц.р. закликала військово-політичне керівництво (ВПР) України негайно створити Ставку

Навчанням цих професіоналів має системно займатися держава, бо на добровольчій чи комерційній основі досягнути вершин військової майстерності нереально.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

Верховного Головнокомандуючого (ВГК) з метою організації ефективної протидії агресії РФ на Сході України. При цьому експерти були переконані у необхідності передачі керівництва військовому командуванню, що мало б бути юридично зафіксовано. Один з розробників ініціативи експертів адмірал Ігор Кабаненко (нині заступник міністра оборони України) інформував, що Генеральним штабом ЗСУ ще в минулому році було розроблено та направлено до Ради національної безпеки і оборони України проект Указу Президента України «Положення про Ставку Верховного Головнокомандування». На думку військового фахівця, законодавчі підстави для формування цього найважливішого органу в Україні створені вже давно, зокрема, позначені в Законах України «Про оборону України» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Досить цікаво, що думку про передачу керівництва операцією (АТО) висловив під час парламентських слухань 23 липня колишній міністр оборони Олександр Кузьмук. А 11 серпня фактично повторив і інший колишній міністр оборони Анатолій Гриценко, позначивши про проблеми управління та забезпечення сил оборони на сході держави. Достатньо цікаво висловився на цю ж тему ще один військовий фахівець Ігор Смешко (свого часу був начальником Головного управління розвідки Міністерства оборони, з 2003 по 2005 рік очолював Службу безпеки України). Наводимо його думку без скорочення (оприлюднена в газеті «День», 8 серпня ц.р.): «Річ у тім, що в березні поточного року нове політичне керівництво держави обрало напрям ведення бойових дій, як саме антитерористичної кампанії. У той же час була альтернатива — організація та ведення територіальної оборони, у відповідності до Закону «Про оборону». У в.о. Президента було право, згідно із цим законом, створити Ставку Верховного Головнокомандування, взявши, ще тоді на себе особисту відповідальність за керівництво бойовими діями і визначивши Генеральний штаб, а не АТЦ СБУ, як відповідальний орган — за проведення територіальної оборони. Натомість, до цього часу операцією згідно із Законом «Про антитерористичну діяльність» керує АТЦ при СБУ, тому де-юре — відповідальність за ії проведення лежить на першому заступнику голови СБУ — керівнику АТЦ. Але ця посадова особа, згідно зі штатом не є фаховим військовим і за своєю кваліфікацією не може бути обізнаним з теорією і практикою стратегічного планування і ведення бойових дій територіальної оборони, коли треба одночасно координувати зусилля ЗСУ, МВС, Держприкордонслужби, СБУ та розвідок. Тому ми і маємо разючі факти, коли наші військовослужбовці без видимого достатнього планування операцією, де мають бути передбачені різні варіанти вогневої підтримки та тилового забезпечення, підстраховки, відходу на запасні позиції, додаткового забезпечення боєприпасами, розвідданими — потрапляють у засідки та у вогневі пастки, і навіть змушені залишивши зброю, рятуватися на ворожій території».

Експерти були переконані у необхідності передачі керівництва військовому командуванню, що мало б бути юридично зафіксовано.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

Аналітичні розробки

Україна: проблеми територіальної оборони Іван Якубець, начальник аеромобільних військ України (1998–2005 рр.), член Експертної ради ЦДАКР Українська державність зіткнулася з суворими викликами сучасності. Створена та апробована в ході «арабської весни» концепція нового способу ведення війни нахабно застосовується Російською Федерацією на південному сході проти нашої країни. Умовами, що сприяли розв’язанню такої терористичної війни, стали: • внутрішня політична нестабільність; • високий рівень впливу ЗМІ Росії на населення у регіоні країни та низький рівень життя громадян; • популістський підхід військово-політичного керівництва держави до принципів комплектування та утримання війська; • відсутність у державі (регіоні) ефективної системи територіальної оборони та боєздатних з’єднань і частин Збройних Сил. На цьому фоні штучно створена міжнаціональна істерія, яка спочатку забезпечується потужною роботою ЗМІ і фінансами, найманцями зі зброєю та інструкторами, а потім і бойовою технікою і професійними військовими. Війна ведеться за допомогою дешевої масової сили - місцевих радикалів, люмпенів та інших кримінальних елементів Донецького регіону, диверсійно-розвідувальних груп, колишніх та кадрових військовиків ЗС РФ, козаків і найманців з Кавказу та інших нестабільних регіонів світу. Інформаційно: метою терористичної війни є не завоювання, а руйнування, економічне знищення країни. Зруйнована країна є прийнятною метою, аби ця територія стала нічийною територією хаосу. Перемога в цій війні – це тривала нестабільність і безперервний процес війни. Що, з часом, має дозволити «модератору війни» отримати схвалення світової спільноти на роль миротворця. У сучасних умовах терористична війна – це швидший і дешевший спосіб знищення країни, або повного підпорядкування її чужим інтересам. Терористичні армії дешеві, достатньо чисельні, а головне - ефективні, оскільки не мають дотримуватись власних юридичних норм і міжнародних угод. Така армія нікому не належить, у зв’язку з цим немає можливості завдати, у відповідь, удару по агресорові. Вона економічно вигідна – тисяча швидко підготовлених бойовиків «коштує дешевше» за десяток підготовлених солдатів озброєних сучасними засобами для ведення бою. «Модератор війни» не несе моральної і правової відповідаль-

Перемога в цій війні – це тривала нестабільність і безперервний процес війни. Що, з часом, має дозволити «модератору війни» отримати схвалення світової спільноти на роль миротворця.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

ності за смерть найманців і бандитів. Низький рівень життя в суміжних країнах призводить до зниження вартості бойовиків, тому витрати на їх «утримання» незначні. Складність ведення терористичної війни полягає у тому що у ході звичайної війни армія воює проти армії, а у терористичній війні бойовики під гаслами захисту прав частки населення регіону воюють на їх території, саме з їх державністю. Що, по суті справи, є війною проти цього ж населення. В таких умовах, коли часткою ошуканого населення підтримуються бойовики, жодна армія захистити таку територію держави від банд формувань, без нанесення втрат і збитку своєму населенню, не в змозі. Там, де збройні сили самостійно знищують бойовиків, там міста (селища) руйнуються і гине мирне населення, що сприяє посиленню бойовиків і наближає їх до наміченої «модератором» мети – руйнації країни. За оцінками військових фахівців, розвиток подальших подій на південному сході вимагатиме від України, перш за все, проведення рішучих військових дій з дієвого перекриття держкордону і знищення крупних бандитських формувань. Це завдання передбачається вирішити протягом найближчих місяців. Проте, за будь-яким варіантом розвитку подій, не уникнути процесу створення в Луганській і Донецькій областях (територіях насичених зброєю і радикальними елементами) та інших регіонах країни, значної кількості дрібних загонів для здійснення диверсійно-терористичних актів, за типом ведення «партизанських війн». Про здійснення такої підготовки російськими спецслужбами свідчить той обсяг захованої зброї на територіях, що вивільняються від бандитів. За таких умов, враховуючи світовий досвід ведення антитерористичної боротьби, відомо, що навіть 10-15 озброєних бойовиків, які захопили в заручники мешканців населеного пункту, знищуються протягом тривалого часу, практично усіма антитерористичними силами держави. Якщо таких груп діятиме у різних регіонах країни одночасно 10 і більше, то вони здатні на тривалий час паралізувати значний регіон або державу в цілому, піддаючи небезпеці життя значної кількості населення (до того ж без руйнування об’єкту їх нападу, бойовиків знищити, як правило, неможливо). Метою дій бойовиків є беззбройні громадяни, тобто терор місцевого населення і руйнація інфраструктури міста (селища), створення жахливої ситуації для обурення громадськості країни та міжнародної дискредитації держави. За світовим досвідом найбільш ефективний варіант вирішення цієї проблеми полягає у самозахисті населених пунктів, наявності в них воєнізованих загонів самоохорони. Лише негайні дії (за реальним часом) місцевих загонів самоохорони, що спираються на підтримку військових

У терористичній війні бойовики під гаслами захисту прав частки населення регіону воюють на їх території, саме з їх державністю. За таких умов, враховуючи світовий досвід ведення антитерористичної боротьби, відомо, що навіть 10-15 озброєних бойовиків, які захопили в заручники мешканців населеного пункту, знищуються протягом тривалого часу, практично усіма антитерористичними силами держави.

Вирішення цього питання можливе тільки через відповідну організацію територіальної оборони держави.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

частиндержави, здатні забезпечити широкий захист мешканців і свої населені пункти від масованих атак загонів терористів та бандитських формувань. Інші варіанти ведення боротьби країн зі схожими явищами мають лише негативний світовий досвід. Вирішення цього питання можливе тільки через відповідну організацію територіальної оборони держави.

Місце Збройних Сил у системі територіальної оборони держави Події на півдні та сході України порушують у суспільстві питання переоцінки поглядів на ефективність узятого на початку століття політичного курсу з розбудови національного війська, коли головними пріоритетом у проведенні реформ Збройних Сил України вважалося створення малочисельної, професійної, мобільної армії у складі Передових сил оборони, Основних сил оборони та Стратегічних резервів (вимоги Державних програм розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року та у 2006-2011 роках, «Біла книга»). На наш погляд, слід вважати такий підхід до розбудови війська помилковим. А ще більшою помилкою стала б реалізація авантюрного рішення про його загальну чисельність у 80 000 осіб. Усі військові конфлікти за своєю особливістю є неповторними (незважаючи на загальну схожість), тому не можна формувати стратегію розвитку ЗС держави у залежності від особливостей ведення воєнних дій одного досвіду. Передові країни світу мають різноманітні підходи до формування та утримання збройних сил, але їх головною перевагою є не спосіб утримання війська (з досвіду будь-якого конфлікту), а практичність і системність у вирішенні питань оборони держави. А також неухильна, логічна завершеність спланованих заходів, що ґрунтуються на можливостях економіки і політичної волі національної еліти та членстві у військово-політичному союзі. На жаль, з формуванням Збройних сил Україні так не сталося. Від того, проблеми захисту української держави полягають не у помилковості курсу формування ЗСУ країни, а у тривалому зневажливому відношенні уряду країни до системного підтримання обороноздатності держави. Відсутність необхідного рівня економічного забезпечення війська та легковажне (зазвичай популістське) втручання політичної еліти, на хід цього важливого державного процесу, що спонукало військове керівництво ЗСУ до безвідповідальних практичних кроків, з виконання заходів Державних програмах розвитку Збройних Сил України, іноді навіть шкідливих дій на згоду політикам. Рівень загроз національній безпеці — один з головних чинників, що впливає на формат утримання регулярної армії. Тому, коли у мирні часи боєздатність збройних сил знижується, як правило за рахунок зменшення їх чисельності, то актуальність територіальної оборони країни повинна значно підвищуватись та посилюватись. Необхідно зазначити, що збереження оборонних можливостей полягає у раціональному поєднанні саме

Проблеми захисту української держави полягають не у помилковості курсу формування ЗСУ країни, а у тривалому зневажливому відношенні уряду країни до системного підтримання обороноздатності держави.

Безумовно, стрижнем оборони України були і будуть Збройні Сили. Але чим більше армія стає високо кошторисною для бюджету, тобто високотехнологічною, мобільною і професійною (контрактною), але у наслідок значних витрат малою за чисельністю, тим міцніше повинна бути державна політика у сфері територіальної оборони.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

цих, взаємопов’язаних між собою, складових обороноздатності держави, реалізація яких спирається нанаціонально-історичні та соціально-економічні можливості. Безумовно, стрижнем оборони України були і будуть Збройні Сили. Але чим більше армія стає високо кошторисною для бюджету, тобто високотехнологічною, мобільною і професійною (контрактною), але у наслідок значних витрат малою за чисельністю, тим міцніше повинна бути державна політика у сфері територіальної оборони.

Територіальна оборона в інших країнах світу Удосконалення системи територіальної оборони України, на переконання фахівців, вбачається одним із найбільш економічних та доцільних резервів підтримання обороноздатності держави. Згідно із світовим досвідом, країни (за винятком США), які не спроможні стримувати агресію сильного противника армією мирного часу, зберігають потужну спроможність активно захищати свій суверенітет за рахунок посилення потенціалу регулярних військ силами місцевої (територіальної) оборони. Підготовка такої оборони надає низку переваг перед іншими способами підготовки держави до оборони. Зокрема, за оцінками експертів, утримання сил територіальної оборони обходиться для держави значно дешевше, ніж постійне утримання значної кількості сучасних регулярних військ, наприклад, у США – в 6 разів, в Данії та ФРН – в 10 разів. Останнім часом лунають заклики до корінної зміни моделі формування ЗС України, «переконливо» надаються переваги прикладів з досвіду існування армій інших країн світу, наприклад США, ФРН, Швейцарії чи Ізраїлю. Однак логічним було б уважно проаналізувати проблеми національного досвіду реформування ЗС України і підготовки сил територіальної оборони держави в 1993 – 2013 роках. Та визначитись з головним політичним принципом забезпечення обороноздатності держави – військово-політичним союзом, а вже потім приміряти «ту чи іншу сорочку». Розвинуті країни світу реалізують національну політику з організації та підготовки до територіальної оборони, спираючись на уособлені принципів та вимог. А саме, з урахуванням свого геостратегічного положення та колективних систем безпеки, відповідно до розмірів території та стану її оперативного обладнання, у залежності від демографічних і фінансово-економічних можливостей, а також, спираючись на державний націоналізм та національно-історичні традиції, менталітет населення. Інформаційно: Швейцарія і Ізраїль утримують армії, що діють на принципах загальної військової повинності. Усі чоловіки віком від 19 до 50 років проходять військову (альтернативну) службу. Мала частка

Зокрема, за оцінками експертів, утримання сил територіальної оборони обходиться для держави значно дешевше, ніж постійне утримання значної кількості сучасних регулярних військ

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

регулярного професійного війська утримує сучасну техніку і озброєння, планово здійснює підготовку значної кількості резервістів, які утримується за принципом міліцейської системи і зберігають при собі легке стрілецьке озброєння, боєзапаси та спорядження. Тобто, ці країни, завдяки національно-історичним особливостям, збудували національні регулярні армії для ведення оборони, у тому числі, і територіальної. Але вони особливим способом ефективно утримують 95 - 98 відсотків особового складу війська у резерві. Це країни з тотальною системою загальної військової повинності громадян. ФРН утримує чисельну регулярну армію. Яка комплектується за змішаним принципом. А саме, за вільним наймом — регулярні війська, за призовом — війська територіальної оборони, строкова служба у яких складає до 6 місяців, далі служба у резерві. Організаційна структура Військ територіальної оборони (ТрО) відповідає воєнно-адміністративному розподілу країни. 10% військ ТрО утримуються на постійній основі (за вільним наймом), решта надходить по мобілізації. Головне завдання військ ТрО — підготовка резерву для армії, формування бойових частин для сухопутних військ, ведення територіальної оборони держави. США утримують велику за чисельністю Національну Гвардію. Міцний військовий і правоохоронний інститут, що виконує завдання з забезпечення національної безпеки у складі армії, і являє собою організований резерв Збройних сил США. Гвардія має складові компоненти на території усіх штатів і підпорядкована губернаторам (існує підпорядкування федеральним органам влади). Комплектується військовослужбовцями на добровільній основі, які проходять мотивовану службу у резерві таможуть бути закликані до дійсної служби за наказом губернаторів або військового командування. Законодавством Гвардія наділена правом виконувати завдання з забезпечення безпеки, як у військовій, так й в цивільній сферах. Різноманітність підходів до вирішення завдань формування сил та засобів територіальної оборони, у передових країнах світу, дещо різні, але існують певні принципово схожі позиції: • територіальні війська це складова, або головна частка регулярної армії; • утримання територіальних військ дешевше ніж регулярних, однак не безкоштовне; головне навантаження на державний бюджет, часткове – на місцевий; • повна або часткова мобілізація резервістів здійснюється в загрозливий період або з оголошенням воєнного стану (крім США, де приведення військ територіальної оборони у бойову готовність здійснюється на місцевому рівні);

Але вони особливим способом ефективно утримують 95 - 98 відсотків особового складу війська у резерві. Це країни з тотальною системою загальної військової повинності громадян.

Територіальні війська це складова, або головна частка регулярної армії.

Повна або часткова мобілізація резервістів здійснюється в загрозливий період або з оголошенням воєнного стану.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

• * переважно вільний доступ до зброї, яка зберігається вдома, або на підприємстві (складі) поруч із місцем мешкання, що дозволяє мати високу ступінь готовності до дій. В основі цього вирішального політичного питання полягає високий рівень довіри центральних органів державної влади до громадян країни; • * ідеологічна база залучення людей до участі у територіальній обороні своєї держави, основою якої є націоналізм (або державний націоналізм, тобто добровільний народний рух, а не зобов’язання громадянперед законом. Інформаційно: головною перепоною у питанні вільного доступу до зброї є те, що держава стикається з проблемою небезпеки видачі зброї значній частині населення країни, особливо на території де спостерігаються сепаратистські настрої.

Стан територіальної оборони в Україні В Україні правовою основою для врегулювання територіальної оборони існують вимоги Воєнної доктрини та Закону України «Про оборону України» від 6.12.1991 №1932, де у ст.18 розділ. ІІІ «Територіальна оборона. Цивільний захист.» передбачено вимоги до Кабінету міністрів України - розробити і затвердити Положення про територіальну оборону України. Але на жаль це завдання виконувалось декларативно. Відповідальність за проведення територіальної оборони була повністю покладена Генеральним штабом на командування Сухопутних військ ЗС України. Яке сприймало це завдання, як додатковий тягар. Тому Положення ними декілька разів перероблялося на користь зменшення обсягу виконання завдань з формування сил і засобів, поки у 2002 році, за поданням Генерального штабу ЗСУ, загалом не були ліквідовані плани розгортання усіх бригад територіальної оборони, що були призначені для захисту населення та об’єктів місцевої інфраструктури. Проте, протягом останнього десятиліття ЗС України активно (іноді безглуздо) скорочувалися і здійснювали підготовку до ведення прикордонного військового конфлікту (не війни!) лише на одному оперативно-стратегічному напрямку, і вже без використання сил територіальної оборони. Незважаючи навіть на те, що тематика щорічних стратегічних навчань (військової гри) ГШ ЗСУкраїни розпочиналась саме з ведення боротьби проти незаконних збройних формувань та диверсійних груп противника, у певному прикордонному регіоні країни. Однак воєнне керівництво Збройних сил не ставилось відпо-

Відповідальність за проведення територіальної оборони була повністю покладена Генеральним штабом на командування Сухопутних військ ЗС України. Яке сприймало це завдання, як додатковий тягар. Проте, протягом останнього десятиліття ЗС України активно (іноді безглуздо) скорочувалися і здійснювали підготовку до ведення прикордонного військового конфлікту (не війни!) лише на одному оперативно-стратегічному напрямку, і вже без використання сил територіальної оборони.

* Останні два принципових важеля мають фундаментальне значення для ефективності будь-якої моделі територіальної оборони держави.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

відально до практики створення сил і засобів ведення територіальної оборони у ході навчань, а передбачало «оперативний стрибок у часі» та, у подальшому,опрацьовувало тільки питання з надання відсічі вторгненню обмеженого військового контингенту сусідньої держави. У ході ведення цих навчань осторонь залишалися і питання щодо охорони об’єктів такомунікацій тилу діючої армії, ведення територіальної оборони держави в особливий період. Навчання з територіальної оборони проводились окремо за рішенням ГШ ЗСУ і тільки штабні. До таких навчань залучались оперативні групи представників МВС, інших військових формувань держави та оборонного управління Кабінету міністрів. У ході цих навчань з’ясовувалось, що реальні сили і засоби для активного ведення оборони території у складі ЗС України та загалом у держави відсутні. Тому представникам силових відомств надавали рекомендації на зразок формування зведених загонів внутрішніх військ, міліції, СБУ, прикордонних військ,або створювалисьінші віртуальні формування сил і засобів для ведення оборони, на період таких навчань. З початком дестабілізації обстановки на Донбасі виникла негайна потреба у військах територіальної оборони та перегляду «беззубого» Положення про територіальну оборону України, у якому Генштабом вже передбачалось формування в областях батальйонів чисельністю 420 осіб. Таке Положення було затверджено тільки на початку травня 2014 року. Тому виконання рішення в.о. Президента України щодо мобілізації батальйонів територіальної оборони (далі - батальйони ТрО), було завершене лише у середині червня. Що не надало своєчасної, а відтак найбільш дієвої допомоги військовикам з початком виконання завдань АТО (у березні-травні). Практика розгортання батальйонів ТрО засвідчила, що батальйон на область (регіон) це безумовно краще, ніж нічого, але замало для ведення територіальної оборони у регіонах і надання допомоги силам, що задіяні у АТО. Рішуче посилити дієвість батальйонів ТрО, а головне зміцнити обороноздатність держави в цілому, на фоні тривалої загрози вторгнення військ РФ, допомогло б формування ГШ ЗСУ хоча б одного стратегічного резерву — армійського корпусу, з чисельністю особового складу 30 – 40 тис. Але шостий місяць поспіль, незважаючи на гостру потребу держави у такому формуванні для масованого ведення бойових дій у зоні АТО, дієвого перекриття кордону і ізоляції районів бойових дій не відбулося. Проте військово-політичне керівництво намагається провести АТО (по суті справи здійснює заходи територіальної оборони держави!) силами комплекту з’єднань і частин ЗСУ мирного часу, Нацгвардії та волонтерських батальйонів.

З початком дестабілізації обстановки на Донбасі виникла негайна потреба у військах територіальної оборони та перегляду «беззубого» Положення про територіальну оборону України.

Практика розгортання батальйонів ТрО засвідчила, що батальйон на область (регіон) це безумовно краще, ніж нічого, але замало для ведення територіальної оборони у регіонах і надання допомоги силам, що задіяні у АТО.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

Створення Сил територіальної оборони України Сили територіальної оборони, на переконання військових фахівців, виявляються важливим резервом і механізмом посилення боєздатності ЗС України та обороноздатності держави в цілому. У зв’язку з чим назріла нагальна потреба запровадження принципово нових підходів щодо концепції її розробки та реалізації. Ці підходи безумовно полягають у площині вивчення досвіду інших країн світу та раціональному втіленню діючої системи, або її елементів, на українському національно-економічному фундаменті. Але визначатись із основами (засадами) будови територіальної оборони в Україні неможливо без урахування досвіду подій у Криму та на Донбасі (Закарпатті, Одещини, Харківщини та ін.). А цей досвід, на жаль, не передбачає для України простого варіанту вирішення цього питання, тобто, у банальному копіюванні, ефективно діючої системи територіальної оборони іншої держави. Заходи щодо зміцнення обороноздатності держави, потрібно розпочинати з редакції деяких Конституційних положень. Зокрема, ст. 107, у якій слід надати Президентові України конституційне право на введення режиму територіальної оборони та застосування обмеженого контингенту ЗС і НГ України, для негайного вирішення завдань національної безпеки та оборони. Або міжнародних зобов’язань України — без санкції Верховної Ради. Це питання є принциповим для успішного втілення наступних заходів. Наступний принциповий крок - реформа місцевого самоврядування в Україні, у ході якої Кабінету міністрів України (Міноборони, МВС, Державній прикордонній службі) рішуче передати вагому частку повноважень і завдань з ведення територіальної оборони до територіальних громад та органів місцевої влади. Адже звичний для нас радянський принцип, що все у державі робить Уряд і спеціальні державні служби, є бюрократичним і високо затратним для платників податку та таким, що нейтралізує соціальну активність місцевих громад та Української нації загалом. Націю, якає джерелом державного суверенітету, усовувати від безпосередньої участі у охороні і обороні території держави небезпечно. Тому об’єднуючою національною ідеєю має бути ставлення до оборони держави, ідея рівних прав і обов’язків з виконання завдань оборони усіх громадян, а це передбачає загальну повинність. Рушійною силою щодо втілення цих конституційних положень у життя країни є єдність волі національної політичної еліти та населення країни. Стратегічною політичною помилкою стало позбавлення громадян України права на тотальну військову повинність, оскільки припинилась не тільки підготовка резервістів, а і головне - державницьке виховання населення. Військо – це школа державності! І тут зразковим прикладом для нас є законодавство демократичної Швейцарії.

Заходи щодо зміцнення обороноздатності держави, потрібно розпочинати з редакції деяких Конституційних положень. Зокрема, ст. 107, у якій слід надати Президентові України конституційне право на введення режиму територіальної оборони та застосування обмеженого контингенту ЗС і НГ України, для негайного вирішення завдань національної безпеки та оборони. Стратегічною політичною помилкою стало позбавлення громадян України права на тотальну військову повинність Військо – це школа державності!

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

За таких політичних рішень, в Україні можливо буде гармонічно поєднати державну політику з утримання 200-300-тисячного регулярного війська за контрактом (на прикладі ФРН) та широкою мережею Сил територіальної оборони. При цьому на примусовій основі (як, наприклад, у Швейцарії), де усі громадяни проходитимуть мотивовану службу у резерві та можуть бути закликані до дійсної служби за наказом «губернаторів» або військового командування (як у США). Вирішення проблеми з небезпеки видачі зброї значній кількості населенню країни, у тому числі і на територіях де спостерігаються сепаратистські настрої, можливо за рахунок жорстко контрольованих державою організаційних принципів розбудови територіальної оборони, а саме: • запровадження «пілотного проекту» на обмеженій території держави — історичній «Гетьманщині»* - територіях областей центральної України, де тривалий історичний періодпереважаютьцентристськіпрагнення серед населення та відсутні сепаратистські настрої; • на територіях нестабільних прикордонних регіонів – розташовувати військові частини Збройних сил та Національної гвардії України. Поступово, через контрольовані або централізовано створені державою, патріотично налаштовані громадські організації, створювати і тамзагони самооборони**. Перераховані організаційні підходи, для зміцнення обороноздатності, запроваджують сильну територіальну оборону «центру» держави. Що надасть Україні можливість стримувати агресора від намірів глибокого вторгнення та оперативно постачати значну кількість підготовленого організованого резерву до діючої армії на будь якому напрямку. У подальшому, поступово, з подоланням проявів сепаратистських прагнень населення прикордонних регіонів, можливо розгорнути Сили територіальної оборони і там. Помилковою є думка, що територіальна оборона держави повинна одразу, з однаковою міццю, розповсюдитись по усім регіонам країни. Таким чином, прийняття перерахованих політичних та організаційних принципівщодо розбудови територіальної оборони в Україні, надає нам можливість, спираючись на наші національно-історичні та соціально-економічні можливості, збудувати суто український варіант Сил територіальної оборони. До того ж власна історія майорить таким яскравим соціально-політичним явищем, як два століття Козацької доби в

Перераховані організаційні підходи, для зміцнення обороноздатності, запроваджують сильну територіальну оборону «центру» держави.

* «Гетьманщина». Розглядається територія наступних областей України - Київської, Чернігів-

ської, Житомирської, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Сумської, Дніпропетровської та Кіровоградської. ** Цікавим з цього приводу є досвід системи, що була створена у Радянському Союзі, де існувала практика прихованого, прямого озброєння патріотично налаштованої частки місцевого населення (партактиву). По суті справи, це й була «регіональна козацька» система, з міцною місцевою солідарністю, але зброя зберігалася у спеціальних приміщеннях райкомів.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

Україні. Саме тоді, внаслідок колоритного сплаву різних національних особливостей і народилась оригінальна, яскрава, самобутня культура, що здійснила величезний вплив на національну самосвідомість українського народу та формування нації. Так сталося завдяки існуванню такого суспільного явища, як козацтво. Стержневою метою виникнення якого було позбавлення від неволі, прагнення до самоврядування та самозахисту, здобуття воїнської доблесті і слави. Це духовне прагнення козаків, з часом стало великим культурним надбанням усього українського народу. Воно червоною рискою пройшло через вікову історію складного розвитку суспільних відношень в Україні і збереглося в душах широких верств населення до наших днів та сприяло активному розвитку громадського козацького руху у новітній історії (на теперішній час активно діє 56 Міжнародних і Всеукраїнських та більше ніж 2000 громадських козацьких організацій). Тому така особливість духовної культури українського народу не може бути занедбаною у часи сьогодення, коли головне місце у внутрішній політиці держави посідає саме рішуче зміцнення обороноздатності держави, забезпечення реального місцевого самоврядування тазбереження громадянської злагоди у суспільстві. Розглядаючи успішний досвід Швейцарії, Ізраїлю чи США, приходиш до висновку, що в основі воєнної потужності їхнього війська стоїть системна підготовка та утримання великої кількості резервістів за міліцейським принципом, який за своєю суттю і є козацьким. Тому, використовуючи позитивне прагнення населення центральних регіонів держави, до відновлення національної козацької ідеї, доцільно реалізувати зрозумілу Концепцію з реформування та розвитку громадянського козацького рухув Україні. Концепцію, яка використає існуючий потужний потенціал народного руху до козацтва та запровадить його найкращі традиції на службу державі. Тут потрібна тільки політична воля, врегульована законодавча база, чітка і рішуча організація та логічна завершеність спланованих заходів. Інформаційно: за рахунок такої системи, утримання Сил територіальної оборони, у Швейцарії через 4-6 годин організовано збирають понад 400 тисяч резервістів готових до дій. Проект відповідної Концепції з реформування та розвитку громадянського козацького руху в Україні опрацьовано. Але без Урядової підтримки та затвердження її Президентом України, корумпована бюрократична верхівка, що осідлала козацький рух в Україні, не надасть здоровим силам створити нову дієву козацьку організацію. Тому революційні перетворення у даному випадку повинні йти зверху, і у тому руслі, який потрібен державі. Концепція націлює діяльність центральних органів виконавчої влади і громадських козацьких організацій на об’єднання ресурсів держави і територіальних громад. Спрямовує об’єднанні зусилля патріотично налаштова-

Внаслідок колоритного сплаву різних національних особливостей і народилась оригінальна, яскрава, самобутня культура, що здійснила величезний вплив на національну самосвідомість українського народу та формування нації.

На теперішній час активно діє 56 Міжнародних і Всеукраїнських та більше ніж 2000 громадських козацьких організацій

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

них представників громади на зміцнення обороноздатності держави, збереження громадянської злагоди у суспільстві, формуванні толерантності у міжнаціональних відносинах та вихованні почуття державності серед усіх верств населення країни. Для цього потрібно прийняттям Закону «Про Українське козацтво» (далі – Закон) реформувати козацький рух в Україні, шляхом перереєстрації існуючих громадських організацій та об’єднанням їх у єдину державно керовану організацію - Українське козацтво. Законом визначити козацьким організаціям (як патріотично налаштованим, активним членам територіальних громад), в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці держави, наступні державні завдання, що передбачають юридичну можливість здійснення заходів територіальної оборони, як у мирний, так і у воєнний часи. 1) За мирним часом та під час оголошення надзвичайного стану: • посилення охорони (оборони) державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення; • боротьба з незаконними збройними формуваннями та диверсійнорозвідувальними групами; • виконання заходів з забезпечення проведення антитерористичної операції, евакуація населення від загроз терористичних актів; • охорона та забезпечення умов функціонування органів державної влади; • здійснення заходів правового режиму в умовах надзвичайного стану та участь у підтриманні громадського порядку; • участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру; • виконання заходів з евакуації населення, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у небезпечних районах аварій, руйнувань; • контроль дотримання заходів екологічної безпеки, стану навколишнього середовища для запобігання погіршенню екологічної ситуації за місцем мешкання; • підготовка молоді до служби у ЗС України та інших військових формуваннях; 2) У загрозливий та особливий період (воєнний стан): • посилення захисту державного кордону; • участь у забезпеченні стратегічного (оперативного) розгортання військ; • виконання завдань з охорони об’єктів і комунікацій тилу діючої армії та ведення територіальної оборони держави; • евакуація населення з районів воєнних дій, захист від наслідків викликаних застосуванням засобів масового ураження та диверсіями;

Для цього потрібно прийняттям Закону «Про Українське козацтво» (далі – Закон) реформувати козацький рух в Україні, шляхом перереєстрації існуючих громадських організацій та об’єднанням їх у єдину державно керовану організацію - Українське козацтво.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

• забезпечення умов надійного функціонування органів державної влади; • охорона та оборона важливих об’єктів і комунікацій регіонів держави; • участь у боротьбі з диверсійно-розвідувальними заходами противника; • участь у підтриманні правового режиму особливого воєнного стану. Вище зазначені завдання є надто важливою складовою обороноздатності держави та істотно посилюють дії ЗС України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби. Тому необхідно створити державно керовану, постійно діючу системну структуру Сил територіальної оборони, яка б забезпечила їх виконання. Для чого доцільно у Законі визначити державно-цільове призначення Українського козацтва таорганізаційно розподілити його на два взаємно пов’язаних види: • громадські козацькі організації (вільне козацтво) • реєстрове козацьке військо (сили територіальної оборони). Громадську козацьку організацію слід розглядати, як об’єднання гуманітарного напрямку. Це найбільш активні представники територіальної громади села, міста та краю, які на засадах єдності інтересів щодо захисту держави, збереження громадянської злагоди та виховання почуття державності в українському суспільстві, зміцнення місцевого самоврядування, розвитку історичної і культурної спадщини своєї громади, проведення воєнно-патріотичного та фізичного виховання молоді в кращих козацьких традиціях, добровільно об’єднались у Громадську козацьку організацію. Яка за вимогами Закону зобов’язана створити підрозділ Реєстрового козацького війська. Усі громадські козацькі організації підлягають обов’язковій реєстрації у Державному реєстрі козацьких організацій України. А призвані (делеговані), на загальних зборах первинних організацій, представники чоловічої статі, формують реєстровий підрозділ, який організаційно входить до територіального формування Реєстрового козацького війська, яке у свою чергу обліковане та підпорядковане Генеральній канцелярії. Діяльність будь-якої іншої козачої організації в Україні, яка не пройшла акредитацію та реєстрацію у Державному реєстрі, забороняється Законом. Реєстрове козацьке військо України - воєнно-адміністративна одиниця держави, що організаційно поєднує зареєстровані територіальні підрозділи реєстрового козацтва у іррегулярне воєнізоване об’єднання(Сили територіальної оборони), на яке відповідно до Закону «Про Українське козацтво» покладено виконання завдання з охорони та оборони території України.

Тому необхідно створити державно керовану, постійно діючу системну структуру Сил територіальної оборони, яка б забезпечила їх виконання. Для чого доцільно у Законі визначити державно-цільове призначення Українського козацтва таорганізаційно розподілити його на два взаємно пов’язаних види: • громадські козацькі організації (вільне козацтво) • реєстрове козацьке військо (сили територіальної оборони).

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

Реєстрове козацьке військо комплектується за волонтерським принципом, громадянами України. Реєстровий козак — волонтер, фізична особа чоловічої статі, віком від 18 до 50 років, яка у визначений Законом та Козацьким реєстровим статутом порядок залучається до несення служби у резерві. Він добровільно здійснює неприбуткову, але вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер. Обсяги мотивації (винагороди) за службу визначається переліком пільг у Законі. Певна кількість керівного складу та інших фахівців, що визначають боєготовність Реєстрового козацького війська, повинна утримуватись регіональним чи державним коштом. Таким чином територіальні громади, керуючись Законом «Про козацтво України» об’єднуються у громадські козацькі організації та допомагають формуватипідрозділикозацького війська, з обраних (призваних) за місцем мешкання, для служби у резерві козаків, які під керівництвом Генеральної канцелярії несуть реєстрову козацьку службу (здійснюють територіальну оборону) у межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці держави. Підрозділи організаційно поєднуються у сотні, батальйони, полки, бригади та носять історичну назву селища, міста (району), краю (області). За попередніми розрахунками, можлива загальна чисельність Реєстрового козацького війська «Гетьманщини» (території дев’яти областей центру України з населенням понад 16 млн. чоловік) може скласти 600 – 900 тисяч підготовлених резервістів козацької служби. Головні структурні частини і з’єднання реєстрового козацтва складаються з загальновійськових, спеціальнихпідрозділів та підрозділів забезпечення, організаційно-штатні структури яких розробляються Генеральною канцелярією за погодженням із ГШ ЗСУкраїни (МВС, Прикордонної служби України – у залежності від покладених завдань). Кількість з’єднань, частин і підрозділів козачого війська для ведення територіальної оборони та загальна чисельність їх особового складу, затверджуються Президентом України за поданням Генеральної канцелярії та Генерального штабу ЗС України. На озброєння козацьких військ Міноборони безкоштовно передає надлишкове озброєння та військову техніку - стрілецьке озброєння і спорядження, гармати і міномети, ПТРК, ПЗРК, бронетанкову та автомобільну техніку, яка повинна обслуговуватись і зберігатись на базах (складах) Реєстрового козацького війська і отримуватись для навчань, чи у загрозливий період. Козакам Реєстрового козацького війська дозволяється мати вогнепальну, холодну та травматичну зброю, що зберігається порядком встановленим законодавством України та їх Статутами. Колективна зброя, озброєння та військова техніка для тренувань і бойової підготовки підрозділів, зберігається у місцях визначених наказами Наказного гетьмана Реєстрово-

Реєстрове козацьке військо України — воєнно-адміністративна одиниця держави, що організаційно поєднує зареєстровані територіальні підрозділи реєстрового козацтва у іррегулярне воєнізоване об’єднання(Сили територіальної оборони).

За попередніми розрахунками, можлива загальна чисельність Реєстрового козацького війська «Гетьманщини» (території дев’яти областей центру України з населенням понад 16 млн. чоловік) може скласти 600 – 900 тисяч підготовлених резервістів козацької служби.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

го козацького війська, погоджених з Міністерством оборони України, відповідно до вимог керівних документів. Підрозділи реєстрового козацтва забезпечуються військовою польовою формою та спорядженням з ресурсів держави, яку обладнують за своєю ознакою. Для зменшення тягаря на державні та місцеві бюджети доцільно Законом дозволити реєстровим козацьким підрозділам (утримувати козацькі артілі) вести сільсько-господарчу (іншу господарчу) діяльність для отримання коштів на створення навчально-матеріальної бази підрозділу і забезпечення її робочого стану. Фінансову діяльність козацтво здійснюватиме через свій «Козацький банк». Реєстрове козацьке військо у своїй повсякденній діяльності повинно керуватись «Козацьким реєстровим статутом», який затверджується Верховною Радою України. За Законом «Про Українське козацтво» реєстровим козацьким підрозділам, керівному та козачому складу реєстру забороняється участь у діяльності політичних партій та блоків. Закон України “Про оборону України” (ст.3) вимагає здійснення підготовки органів державної влади (місцевого самоврядування), сил і засобів та військового управління, національної економіки, території та населення держави до виконання заходів з територіальної оборони у мирні часи. Саме тому підготовка Реєстрового козацького війська має складатися з: • завчасної підготовки у мирний час та готовності до дій під час оголошення надзвичайного стану; • безпосередньої підготовки у загрозливий та в особливий (воєнний) період. Організацію підготовки та контроль її виконання здійснюватиме Генеральна канцелярія, яку очолює Наказний гетьман Реєстрового козацького війська. Планові заходи з підготовки,погоджуються і затверджуються Генеральним штабом ЗС України таповинні містити у собі: • планування територіальної оборони; • організаторську роботу; • підготовку органів управління силами і засобами територіальної оборони; • підготовку військ (сил) та засобів до виконання завдань територіальної оборони; • підготовку (оперативне обладнання) території держави, важливих об’єктів і комунікацій, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності до оборони. Відповідальність за підготовку та ведення територіальної оборони України покладається на Генеральну канцелярію Реєстрового козацького війська. Оновлена таким чином система територіальної оборони видається одним із найбільш доцільних військово-політичних та економічно обґрунто-

На озброєння козацьких військ Міноборони безкоштовно передає надлишкове озброєння та військову техніку — стрілецьке озброєння і спорядження, гармати і міномети, ПТРК, ПЗРК, бронетанкову та автомобільну техніку

Відповідальність за підготовку та ведення територіальної оборони України покладається на Генеральну канцелярію Реєстрового козацького війська. Оновлена таким чином система територіальної оборони видається одним із найбільш доцільних військово-політичних та економічно обґрунтованих напрямків підтримання на належному рівні територіальної оборони.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

ваних напрямків підтримання на належному рівні територіальної оборони. У концептуально зазначеному варіанті рішення, буде визначено формулювання її змісту та місця у загальній системі оборони держави, а такожпроведено чіткий розподіл зусиль між Збройними Силами, Національною гвардією та Реєстровим козацьким військом (силами територіальної оборони). Реалізація запропонованого варіанту особливо актуальна в сучасних умовах безпекивимушеної позаблоковості України.

Топливная проблема: к вопросу обеспечения АЭС Украины ядерным топливом национального производства Сергей Гончаров Несколько тезисов о продолжающихся уже более 20 лет попытках сменяющихся правительств Украины реализовать программу создания «замкнутого» национального ядерно-топливного цикла для нужд атомной энергетики страны.

Национальный ЯТЦ: первые десять лет (1993-2002) Впервые идея создания «замкнутого» ЯТЦ была озвучена на государственном уровне еще в первой половине 1992 года. А уже в 1993-м началась проработка нормативной базы для реализации амбициозных планов. Официальное начало им было положено Указом Президента Украины Леонида Кравчука № 64 от 23 февраля 1994 г. «О неотложных мерах по развитию атомной энергетики и формированию ядерно-топливного цикла в Украине». Указом, в частности, предусматривалось: • создание производств по изготовлению «свежего» ядерного топлива; • обеспечение хранения отработанного ядерного топлива; • создание (при участии НАН Украины и Харьковского физико-технического института) научно-технических центров для решения задач: эксплуатации АЭС; производства «свежего» и хранения отработанного ядерного топлива; снятия АЭС с эксплуатации; обращения с радиоактивными отходами. В развитие этого Указа было принято Постановление КМУ от 12.04.1995 г. за № 267 «О создании ядерно-топливного цикла», которым предусматривалось выделение, в течение 1995-2010 гг. 993,3 млн. USD на реализацию Комплексной программы «Ядерное топливо». Работы предполагалось вести по следующим основным направлениям: • добыча и переработка (т.е. получение концентрата – прим. С.Г.) урановой руды; • производство гексафторида урана (это соединение - последний этап перед получением «настоящего» металлического урана – прим. С.Г.);

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

производство заготовок из циркониевого сплава; производство циркониевого проката; производство тепловыделяющих сборок (ТВС); научное, конструкторско-технологическое и проектное сопровождение перечисленных подпрограмм. При этом, более 60% средств направлялось на развитие добычи руды и производства концентрата - хотя оно и без того существовало в Украине в достаточной степени еще с советских времен. Также значительные суммы (более 11% объемов финансирования по Комплексной программе в целом) выделялись на работы по цирконию. Это было сопоставимо с расходами, запланированными на организацию производства ТВС и более чем в 1,5 раза превышало суммы, выделенные на работы по гексафториду урана (хотя по обоим этим направлениям и тогда и сейчас ядерная промышленность Украины находится на стадии «нулевого цикла»). Однако, на том этапе, вопросы о целесообразности принятой структуры финансирования работ так и не были заданы - ввиду «закрытого» характера программы и политической опасности ее критики в условиях, когда еще не спала волна увлечения курсом «суверенитета во всем»… Затем появились «Национальная энергетическая программа Украины до 2010 года» (утверждена Постановлением Верховной Рады от 15.05.1996 г. № 191) - в ней тоже шла речь о создании Национального ЯТЦ. В Программе атомной энергетике уделялось менее пяти страниц. Ее интересной особенностью стало «выпадение» (по причинам, так и оставшимся неизвестными) из структуры работ по созданию Национального ЯТЦ производства гексафторида урана. Еще одной странностью «Национальной энергетической программы…» стали вопиющие финансовые противоречия с соответствующим Постановлением КМУ. Если правительственная программа «Ядерное топливо» устанавливала объем финансирования на нужды создания ЯТЦ (без учета средств на работы по производству гексафторида урана) в размере 922,8 млн. USD, то законодатели почему-то сочли возможным решить эти задачи примерно за 350 млн. USD (причем проект, утвержденный Верховной Радой, разрабатывали все те же специалисты КМУ). В результате сложилась парадоксальная ситуация - на протяжении более чем 5 лет (с мая 1996 г. по июнь 2001 г.) решение одной и той же задачи — создания «замкнутого» ЯТЦ — регламентировалось в Украине двумя имеющими равно законную силу документами. Которые, тем не менее, предусматривали существенно отличную друг от друга структуру задач и предполагали совершенно разный объем финансирования. Исчислявшийся, к тому же, в разных денежных единицах (долларах США и гривнах соответственно).

• • • •

Вопросы о целесообразности принятой структуры финансирования работ так и не были заданы - ввиду «закрытого» характера программы и политической опасности ее критики в условиях, когда еще не спала волна увлечения курсом «суверенитета во всем»…

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

При этом наблюдалась неуклонная тенденция к снижению «прозрачности» всего, что связано с осуществлением работ по созданию ЯТЦ и их финансированию. Если первые нормативные акты в этой области имели гриф «опубликованию не подлежит» и «не для печати», то, уже начиная с 1996 г. все последующие документы носили характер «для служебного пользования». А 6 июня 2001 г. кабинет Анатолия Кинаха предпринял радикальный шаг к выведению вопросов, связанных с созданием ЯТЦ уже и из под парламентского контроля. В этот день правительство Украины приняло Постановление №634-8, которым «мероприятия и основные показатели Комплексной программы «Ядерное топливо» были уточнены и скорректированы». Необходимость в этом действительно имелась. Однако, присвоенный Постановлению гриф «совершенно секретно» сделал модифицированную версию программы «Ядерное топливо» полностью недоступной для независимого анализа. Известно лишь, что объемы запланированных капиталовложений сокращены до 959,4 млн. USD, а сроки выделения основных средств были сдвинуты на период после 2005 года. Хорошо известно, что неувядающая привлекательность бюджетных расходов по «закрытым» статьям состоит в том, что их практически невозможно эффективно контролировать силами таких «зловредных» организаций, как Счетная палата Верховной Рады или Главное контрольно-ревизионное управление (не говоря уже о СМИ и общественности). Поэтому тот факт, что со временем обращение с «ядерными финансами» приобрело еще более «келейную» форму, возможно, следует связывать не только с «соображениями национальной безопасности». И действительно, в январе 2002 г. ГлавКРУ решило (после соответствующей инициативы СБУ - что само по себе достаточно красноречиво) проверить: что сделано за семь лет работы по программе «Ядерное топливо»? Результаты трехмесячной ревизии, направленной в КМУ под грифом «для служебного пользования» оказались удручающими. Так, еще с 1995 г. существует «Целевой отраслевой Фонд ядернотопливного цикла» (Фонд ЯТЦ). И, тем не менее: на момент завершения проверки юридический статус Фонда был еще не определен, а Положение о нем, утвержденное 01.03.1995 г., не пересмотрено и не переутверждено Министерством топлива и энергетики (Минтопэнерго) Украины, в результате чего фактически утратило законную силу. Причем не были назначены не только руководитель, но и какие-либо другие штатные сотрудники Фонда (!). При этом — из предусмотренных для использования на нужды Фонда ЯТЦ денежных средств в оплату поставленного Российской Федерацией на компенсационной основе СЯТ, Фонд на том момент получил через Минтопэнерго более 233 млн. грн. (42,4 млн. USD).

Наблюдалась неуклонная тенденция к снижению «прозрачности» всего, что связано с осуществлением работ по созданию ЯТЦ и их финансированию.

Неувядающая привлекательность бюджетных расходов по «закрытым» статьям состоит в том, что их практически невозможно эффективно контролировать силами таких «зловредных» организаций, как Счетная палата Верховной Рады или Главное контрольно-ревизионное управление (не говоря уже о СМИ и общественности).

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

В целом же, уровень финансирования отдельных направлений Комплексной программы «Ядерное топливо» оставался чрезвычайно низок - от 0,11% (!) до 7%. Называя вещи своими именами - это был полный провал.

Национальный ЯТЦ: «а денежки то тю-тю!» (2003-2013) Стоит заметить, что деньги в соответствии с постановлениями 1995-го и 2001-го годов выделялись не эфемерные, а вполне реальные. Так, только за предшествующие 2009-му пять лет на национальный ЯТЦ было выделено 626 млн. грн. или около 109 млн. USD (за 2003 г. и более ранние периоды деньги на создание ЯТЦ в госбюджете Украины отдельной строкой не выделялись). Результат – нулевой. Положение вроде бы начало меняться в 2008-м – когда, наконец, было принято (распоряжением КМУ №650-р от 17.04.2008 г. «Некоторые вопросы ликвидации и создания государственных хозяйственных объединений в атомной промышленности») давно напрашивавшееся решение создать для реализации ядерно-топливной программы «целевую» структуру Государственный концерн «Ядерное топливо» (официально начал функционировать с 16 октября того же года). А 25.02.2009 г. Кабинет Министров (распоряжением №216-р «Об одобрении концепции Государственной целевой экономической программы «Ядерное топливо») впервые перевел программу создания национального ЯТЦ в открытый для общественности режим. Предусматривалось увеличение производства уранового концентрата до 1880 т и организация с 2013 г. производства тепловыделяющих сборок на уровне 220 т в урановом эквиваленте. Но сколько-нибудь серьезных подвижек в исполнении новой программы (оценивавшейся на период 20092013 гг. в 13,55 млрд. грн. (1,69 млрд. USD), из которых 4,355 млрд. грн. (0,55 млрд. USD) должны были составить бюджетные средства) так и не произошло. То есть, на бумаге средства выделялись – и притом значительные: в 2009-м – 888,744 млн. грн. или 111 млн. USD (плюс 450 млн. грн. или 56 млн. USD на создание резервов ядерного топлива и ядерных материалов), в 2010-м – 386,992 млн. грн. или 48,4 млн. USD (плюс на создание резервов – 103,246 млн. грн. или 12,9 млн. USD), в 2011-м – 56,226 млн. грн. (7 млн. USD), в 2012-м - 97,678 млн. грн. (12,2 млн. USD) и в 2013-м – 15 млн. грн. (1,9 млн. USD). Но львиная доля этих средств (пришедшаяся на 2009-2010 гг.) выделялась не из «общего» (гарантированного), а из т.н. «специального» (наполняемого по «остаточному принципу») фонда госбюджета и в реальности не была получена новосозданным концерном. В итоге, несмотря на все финансовые вложения на настоящий момент роль украинской ядерно-топливной промышленности по-прежнему сводится почти исключительно к поставке в Россию уранового концентрата (830 т ежегодно), из которого на российских мощностях производится 33% ядерного топлива для АЭС Украины.

Уровень финансирования отдельных направлений Комплексной программы «Ядерное топливо» оставался чрезвычайно низок – от 0,11% (!) до 7%. Называя вещи своими именами – это был полный провал.

Несмотря на все финансовые вложения на настоящий момент роль украинской ядерно-топливной промышленности по-прежнему сводится почти исключительно к поставке в Россию уранового концентрата (830 т ежегодно), из которого на российских мощностях производится 33% ядерного топлива для АЭС Украины.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014

Более того, фактически, то, что в Украине называют «замкнутым ЯТЦ», представляет собой не более чем попытку создать ряд слабосвязанных элементов производства ядерного топлива, которое все равно пришлось бы делать в кооперации с Россией. Во всех программах, включая ныне действующую, отсутствуют такие ключевые элементы, как изотопное обогащение урана и организация уранового металлургического производства. Причем, если Россия, повторимся, вполне может обойтись без украинской ядерно-промышленной инфраструктуры, то сама эта инфраструктура без поддержки российской составляющей функционировать не сможет. Таким образом, если даже государство все же изыщет требуемые 1,7 млрд. USD на осуществление отечественной ядерно-топливной программы и получит при этом все запланированные результаты, это ни на шаг не приблизит Украину к цели - достижению большей энергетической независимости (и безопасности) за счет овладения ядерно-топливными технологиями. Что же касается рационального выбора той или иной схемы ЯТЦ для украинской атомной энергетики на основе объективного учета экономикофинансовой, технологической и экологической целесообразности различных моделей - эта задача до сих пор стоит в повестке дня. Хотя нельзя не признать, что давно превзошедшая в Украине предел разумного заполитизированность всего, что связано с отечественным «мирным атомом», оставляет не слишком много шансов на удовлетворительное решение этой проблемы в ближайшие годы…

То, что в Украине называют «замкнутым ЯТЦ», представляет собой не более чем попытку создать ряд слабосвязанных элементов производства ядерного топлива, которое все равно пришлось бы делать в кооперации с Россией.