До питання про соціальнокомунікаційний підхід у науці

До питання про соціальнокомунікаційний підхід у науці Володимир РІЗУН Про автора: Різун Володимир Володимирович, професор, доктор філологічних наук, директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Знаменним для розвитку досліджень у сфері спілкування і фор­му­ванні нових наукових під­ ходів став 2006 рік, коли постановою Кабі­не­ ту Міністрів України від 13 грудня 2006 року за № 1718 «Про доповнення пе­ре­ліку галузей на­ уки, з яких може бути присуджений науковий ступінь» і на­казом Вищої атестаційної комісії України від 14 грудня 2007 року за № 67 «Про внесення змін і доповнень до Переліку спеці­ альностей, за якими про­водяться захисти ди­ сертацій на здобуття наукових ступенів канди­ дата на­ук і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань» держава фактично визнала галузь суспільного спілку­ вання, в тому чи­с­лі й масового, як окремий на­ уковий напрям. До цього напряму, який отри­мав шифр 27 «соціальні комунікації», ввійшли спе­ ціальності: 27.00.01 – теорія та історія соціаль­ них комунікацій; 27.00.02 – документознавство, архівознавство; 27.00.03 – книгознавство, біб­ ліотекознавство, бібліографознавство; 27.00.04 – теорія та історія журналістики; 27.00.05 – теорія та історія видавничої справи та редагування; 27.00.06 – прикладні соціальнокомунікаційні технології; 27.00.07 – соціальна інформатика. Що ж явила собою нова галузь науки соціаль­ ні комунікації і які передумови її виникнення в світі?

27

Ключові слова: передумови виникнення поняття соціальних комунікацій, поняття соціальних комунікацій, комунікації, соціальні комунікації як публічне спілкування, соціальнорольовий рівень, соціальногруповий рівень, суспільний рівень, масова комунікація в системі соціальних комунікацій, маси, структура дефініції соціальних комунікацій, ознаки соціальних комунікацій

1/2010

Володимир РІЗУН

передумови виникнення поняття соціальних комунікацій

1/2010

Передумови виникнення поняття соціальних комунікацій На урочистому остаточному голосуван­ ні Другого Ватиканського Собору 4 груд­ ня 1963 року в присутності Папи Івана ХХІІІ було прийнято Inter Mirifica (З-поміж дивовиж) – Декрет Другого Ватиканського Собору про засо­ би соціальної комунікації. Завдяки цьому документові створено нову термінологію. Уперше запроваджено сам вираз «соціальна комунікація» (social communication). «Комісія вирішила, що такі терміни, як «тех­ нологія поширення інформації», «аудіовізуальні засоби інформування» чи навіть «засоби масової інформації» («мас-медіа», «медіа») та «масова комунікація», не виражають достатньо турбот, потреб та намірів Церкви. Суспільне спілку­вання (тобто соціальну комунікацію) не можна зводити до самих тільки технічних засобів передавання інформації, натомість слід розглядати його як процес, що відбувається серед людей і між людь­ ми. Отож було прийнято термін the instruments of social communication або the means оf social communication «знаряддя або засоби соціальної комунікації»), що вказує на спосіб спілкування людей у суспільстві. Цей термін, безперечно, охоплює щось більше, ніж просто mass media, такі як преса, радіо, теле­бачення чи кіно. Уже перший проект документа, поданий Соборовим Отцям на обговорення, містив шість параграфів під заголовком «Інші засоби соціальної комуні­ кації», де йшлося про публічні заяви, плакати, рекламу, касети, платівки тощо. В цьому термі­ ні можна також побачити наголошення на «гру­ повій комунікації»… Здається, така терміноло­ гія ясно засвідчує, що «соціальна комунікація», тобто спілкування людей у суспільстві, включає в себе, крім самих тільки (сучасних) технічних засобів, ще й інші форми людського спілкуван­ ня, виражені по-різному в різних суспільствах і культурах» [7, 75 – 76]. На виконання Декрету Собору Папа Павло VI у квітні 1964 року створив Комісію у справах за­ собів соціальної комунікації, яка від 28 черв­ ня 1988 року називається Радою. Ця Комісія й під­ готувала Душпастирську інструкцію Communio et Progressio (Єдність і поступ), опубліковану

28

в 1971 році. Цей Декрет зобов’язав в усіх краї­ нах створити національні бюро в справах преси, кіно, радіо й телебачення. «Головне завдання таких бюро – координувати спільні заходи, ви­ ховувати сумління вірних і спонукати католи­ ків до роботи в цій царині» [7, 76]. Крім того, Декретом було поставлено питання про фахову підготовку служителів Церкви у справі соціаль­ ного комунікування, щоб відповідати вимогам часу; заговорили навіть про медіаосвіту мирян. Такий підхід католицької церкви до справи комунікування засвідчив серйозні наміри пере­ вести спілкування церкви з народом на засади фаховості в галузі виробництва масової медіа­ продукції, її поширення. Фактично було очевид­ ним створення церковної комунікаційної системи як потужного соціального інституту, який би ре­ гулював комунікаційні процеси не тільки в сис­ темі «церква – люди», а й у системі «церква – інші ЗСК – люди». Отже, церковна комунікація стала і видом соціальних комунікацій.

Поняття соціальних комунікацій Рік-два після Постанови і необхідності актив­ но вживати назву нової науки та назву нової на­ укової спеціальності 27.00.01 – теорія та історія соціальних комунікацій учені делікатно обходи­ ли питання про однину/множину терміна, пара­ лельно використовуючи або віддаючи перевагу одній із форм. Ніхто достеменно не міг сказати, яка ж термінологічна різниця між соціальними комунікаціями і соціальною комунікацією. У цій ситуації доводиться вдаватися до аналогій і мір­ кувати за логікою речей відомих. Слово в множині «комунікації», як факт ві­ тчизняної мовної практики, поки що вживається в одному значенні: «1) Шляхи сполучення і транспорту. 2) Лінії зв’язку, мережі підземного міського господар­ ства» [6]. Так, цілком звично говорити про річкові, мор­ ські, повітряні комунікації; комунікації можна прокладати під землею, до будинку тощо. У цьо­ му контексті цілком допустимо вживати слово і в однині: вони прокладають комунікацію; теле­ фонна комунікація міста тощо.

29

Комунікація як наука

поняття соціальних комунікацій

комунікації

1/2010

Володимир РІЗУН

соціальні комунікації є протиставленням матеріальним, технічним комунікаціям. Іншими словами, існують такі види комунікацій: матеріальні, технічні і соціальні

Метою соціальних інститутів є забезпечення людей певними відомостями соціального змісту, тобто соціально значущими знаннями, які можуть бути використані людьми для задоволення їхніх потреб

1/2010

Що за поняття стоїть за цим словом насампе­ ред у множині? Зрозуміло, що мова йде про рукотворні, штучні канали, зв’язки, мережі, які прокладаються між будинками, містами, установами і т. д. Ці комуні­ кації обов’язково забезпечують передачу чогось до споживачів. За передачу чогось до спожива­ чів відповідають певні підприємства, установи, особи, які підтримують комунікації у належному стані, модернізують їх. Передача і функціонуван­ ня каналів здійснюється за певною технологією. В основі комунікацій лежить певна технологічна система (мережа). Споживач розраховується за спожите. Такі комунікації мають матеріальний смисл, який лежить у площині задоволення жит­ тєвих матеріальних потреб людей. Цей аналіз значення слова «комунікації» змушує нас думати, що в словосполученні «со­ ціальні комунікації» словом «соціальні» актуалі­ зується лише сфера застосування комунікацій, тобто ми переходимо з матеріальної, технічновиробничої, побутової сфери у сферу соціальних стосунків, соціальної діяльності, соціальної вза­ ємодії, соціального регулювання. Відповідно, йдучи за логікою аналізу мате­ ріальних комунікацій, соціальні теж є артефак­ тами – рукотворними, штучними, придуманими людьми, фахівцями. Тобто створюється певна комунікаційна мережа-система між людьми, яка дозволяє їм щось отримувати, споживати. Таким «товаром» споживання можуть бути різного роду відомості, знання. Ця мережа технологічна. За її функціонування відповідають певні соціальні інститути. І матеріальне, і духовне забезпечення є осно­ вною метою виробників продукту – матеріально­ го чи духовного. Принциповою є різниця в суспільній місії (гли­ бинному смислі) для матеріальних й соціальних комунікацій. Так, соціальні комунікації швидше, ніж матеріальні, будуть спрямовані на форму­ вання громадської думки, виховання нового по­ коління, утворення й підтримку громад, певних соціальних груп, організацій, рухів, партій, со­ ціуму, суспільства. Хоч, скажімо, формування загальної культури поведінки людей, їхній духо­ вний розвиток залежить і від рівня матеріальних комунікацій.

30

Певна конкретна соціальна комунікація, як і конкретна матеріальна, має аналізувати­ ся в своєму контексті: матеріальна – технічновиробничому, соціальна – суспільному, куль­ турному, духовному. Оскільки комунікація (від лат. сommunico – об’єднувати, робити спільним) спрямована на об’єднання, власне є процесом об’єднання, творення спільноти, то природно, що онтологічно мова за соціальної комунікації має йти про духовне єднання, а не матеріальне. У цьому певно що й криється вищий смисл кожної конкретної соціальної комунікації та діяльності тих соціальних інститутів, які покликані забез­ печувати соціальну комунікацію. Іншими слова­ ми, кожна конкретна соціальна комунікація – це є спілкування, дане в умовах штучно створеної технологічної системи духовного єднання лю­ дей. До таких систем належать: телевізійна ме­ режа, радіомережа, газетно-журнальна система поширення, бібліотечна мережа, архівна мере­ жа, видавнича мережа, мережа інформаційнодовідкових служб, мережа інтернет, система до­ кументації тощо. «…Це протилежність спонтанної комунікації. Стратегічна комунікація передбачає застосуван­ ня наукового підходу, зокрема проведення ана­ лізу проблеми, визначення мети, цільових груп, стратегії, методів і каналів, а головне – плано­ ваність і результативність. Складовими проце­ су також повинні бути моніторинг та подальша оцінка результатів» [2, 27]. Комунікаційна система складається з учасни­ ків комунікаційного процесу – обов’язково про­ фесійного комуніканта і споживача відомостей, який вступає в усвідомлювані ним договірні сто­ сунки з виробником і поширювачем відомостей. Комунікаційна система ієрархічно вибудувана, тобто є топ-менеджмент системи, виконавці, підлеглі. Соціальна комунікація завжди організована, має свої форми. Соціальна комунікація передбачає виробни­ цтво такого продукту, який виступає документом як для виробника, так і для споживача відомос­ тей, має свої реквізити, ознаки, місце в класи­ фікації соціальнокомунікаційних продуктів, що зберігаються в інститутах (носіях, сховищах)

31

Комунікація як наука

Соціальна комунікація обов’язково має стратегічний характер, тобто по суті вона є стратегічною

Соціальна комунікація завжди є системним явищем

1/2010

Володимир РІЗУН

соціальні комунікації як публічне спілкування

соціальнорольовий рівень

соціальногруповий рівень 1/2010

суспільної пам’яті (бібліотеках, архівах, доку­ ментаційних центрах). Соціальна комунікація тримається не тільки на морально-етичних засадах, а має й звичаєву та офіційну правову основу.

Соціальні комунікації як публічне спілкування У цілому існує два види спілкування – приват­ не, персональне, міжособистісне, індивідуальне і публічне. Соціальні комунікації належать, звіс­ но до публічного спілкування. Воно має «групо­ вий», суспільний характер. Публічність соціаль­ них комунікацій є суттєвою характеристикою їх. Комунікаційні рівні публічності (рівні публіч­ ної комунікації) такі: 1. Соціальнорольовий рівень, коли особа, яка є представником певної соціальної групи, спілкується з подібною собі осо­ бою, при цьому їхнє спілкування є публіч­ ним, наприклад: переговори президентів. Кожна соціальна роль виражає інтереси своєї соціальної групи, їх відстоює. Варі­ анти соціальнорольового спілкування: а) соціальна роль спілкується з цілою гру­ пою; б) соціальна роль спілкується «з усі­ ма», «з народом» (це вихід за межі со­ ціального рівня публічної комунікації на масовий рівень спілкуван­ня – у по­ засоціальногруповій комунікації). До варіантів соціальнорольового спілкуван­ ня можна віднести: а) спілкування між соціальними ролями в одній соціальній групі – соціальноро­ льове внутрішньогрупове спілкування; б) спілкування між соціальними роля­ ми, що належать до різних соціальних груп – соціальнорольове міжгрупове спілкування.

2. Соціальногруповий рівень, коли спілку­ вання відбувається між малими соціаль­ ними групами, що функціонують у сус­ пільстві. Якщо соціальна група обирає за об’єкт спілкування не іншу соціальну групу, а «всіх», «народ», тоді таке спіл­

32

кування переходить у площину масового спілкування (позасоціальногрупова кому­ нікація). Механізмом соціальногрупового спілкування все одно є соціальнорольове, тобто спілкування між соціальними група­ ми здійснюється через соціальні ролі.

3. Суспільний рівень. Це сфера функціону­ вання соціальнокомунікаційних інститутів на рівні великої соціальної групи, якою є суспільство. Суспільне спілкування вклю­ чає комунікаційну діяльність як соціаль­ них ролей, так і соціальних груп у межах одного суспільства (внутрішньосуспільна комунікація). Існує комунікація між сус­ пільствами, або великими соціальними групами, наприклад, в умовах конфлікту – міжнародного, міжнаціонального, етнічно­ го, релігійного, історично-цивілізаційного (міжсуспільна комунікація, міжцивіліза­ ційна комунікація) [1]. Якщо одне суспільство використовує засоби впливу на інше суспільство і розглядає його як потенційну масу, яку необхідну «залучити» до свого соціального поля, підпорядкувати, приру­ чити, перемогти, виникає рівень масового спіл­ кування як рівень виходу за межі своєї великої соціальної групи (позасуспільна комунікація). З точки зору адресності спілкування, з вра­ хуванням ролі комуніката-об’єкта (суб’єкта, ре­ ципієнта) спілкування, слід виділяти такі рівні публічної комунікації: 1. Персональне, особистісне спілкування, зорієнтоване на формування особистісних структур (персональна, або особистісна комунікація).

2. Колективне, соціально зорієнтоване спіл­ кування, пов’язане найчастіше з регу­ ляторною функцією у колективах, коли об’єктом спілкування є соціальна група (колективна комунікація).

3. Масове спілкування на відміну від колек­ тивного рівня, характеризується виходом соціальної ролі або соціальної групи за межі «соціального», тобто соціальна роль або соціальна група в ролі комуніканта не враховує соціальний статус об’єкта спіл­ кування (комуніката), яким є велика гру­

33

Комунікація як наука

суспільний рівень

1/2010

Володимир РІЗУН

масова комунікація в системі соціальних комунікацій

маси 1/2010

па людей, позбавлена свого соціального статусу. Масове спілкування обов’язково є позасо­ ціальногруповим, коли комунікант виходить за межі своєї соціальної групи як її представник, відстоюючи її ідеї, погляди, залучаючи інших, масу (народ, громаду) до «свого соціуму», пере­ творюючи їх на своїх прихильників, створюючи «своє» соціальне поле.

Масова комунікація в системі соціальних комунікацій Масова комунікація – явище історичне й своїм корінням сягає ще неіндустріального ча­су існу­ вання; головне в цьому явищі не стільки техно­ логізація процесу спіл­ку­вання (хоч вона є суттє­ вим поштовхом до розвитку явища), як здат­ність людей володіти особливою формою соціального зв’язку, який дозволяє окремим людям, що ви­ ражають інтереси або політичних сил, або біз­ несу, або релігійно-культурних осередків, або влади чи інших суспільних інсти­ту­тів, впливати на інших людей, які є представниками різних соціальних груп чи є окремими індивідами, для масифікації їхньої свідомості й керування по­ве­ дінкою мас [5, 55]. Особливістю масової комунікації, на відміну від міжособистісної та різних видів соціальної комунікації (внутрішньо­пар­тій­ної, галузевої, на­ укової, релігійної й т. д.), є її надособистісний та над­соціальний характер: спілкування від­ бувається без врахування соціального статусу, становища в соціальних групах членів маси. Незалежно, хто де пра­цює, яке його становище в суспільстві,— всі об’єднуються в спільноти на основі певних декларованих зразків фізичної й інтелектуальної поведінки, морально-етичних та світоглядних принципів, які й складають систему ма­со­вої свідомості як особливої, але історично закономірної й неминучої фор­ми людської пси­ хіки. При цьому на основі деіндивідуалізації осо­ бистостей й нехтування їхнім реальним соціаль­ ним статусом формується особливий со­ці­альний суб’єкт – маса [5, 56]. На відміну від соціальних груп, великих і ма­ лих, зав­жди якось організованих і структуро­

34

ваних, маси – це прин­ци­пово неорганізовані і неструктуровані суб’єк­ти суспільного жит­тя [3, 18—19]. Аморфність, яка йде від нездатності до само­ стійного, си­стем­ного, ор­гані­зованого (на відміну від соціальних груп) утво­рен­ня у порівнянні з органі­зо­ва­ні­стю кожного, хто складає масу, коли він існує окремо, є визначальною властивістю маси. Це створює враження, що маса є статична, нерухлива і ви­чікує зов­ніш­ньо­го впливу для під­ тримки існування з бо­ку вожаків, ЗМК тощо. Соціальні комунікації мають різні комуніка­ ційні рівні публічності, проте масовий рівень є найбільш притаманним їм. Питання про масове спілкування в системі соціальних комунікацій залишається відкритим, проте очевидним є те, що масовий рівень виступає рівнем формування «свого соціуму», своїх прихильників, формуван­ ня «зручного» соціального поля. Можливо, ма­ сове спілкування в структурі соціальних кому­ нікацій має тактичний характер: спочатку треба сформувати своє соціальне поле, а потім доно­ сити відомості до своїх соціальних ролей.

Структура дефініції соціальних комунікацій Таким чином, дефініція соціальних комуні­ кацій має включати як обов’язкові елементи поняття: 1) різні види організованої публічної інсти­ туціалізованої взаємодії (комунікаційної діяльності) в суспільстві між соціальними інститутами й споживачами відомостей, які продукуються, зберігаються та поши­ рюються цими інститутами, 2) за допомогою комунікаційних технологій та технологічно визначених каналів, спо­ собів і засобів зв’язку, 3) при наявності виробництва відомостей (соціальної інформації), 4) які створюються залежно від потреб, мети, завдань і стратегічно спрямовані на фор­ мування соціального поля, громадської думки, впливають на прийняття рішень у соціумі;

35

Комунікація як наука

Соціальні комунікації мають різні комунікаційні рівні публічності, проте масовий рівень є найбільш притаманним їм

структура дефініції соціальних комунікацій

1/2010

Володимир РІЗУН

ознаки соціальних комунікацій

1/2010

5) це такі види комунікаційної діяльності, які передбачають утворення суспільної ко­ мунікаційної системи, що функціонує за законами спілкування і включає соціаль­ нокомунікаційні інститути, тобто такі соці­ альні інститути, які спеціалізуються на ко­ мунікаційній діяльності, та індивідуальних або колективних споживачів відомостей, що можуть також об’єднуватися в соціаль­ ні групи споживачів. Соціальні комунікації слід розглядати в сис­ темі соціального інжинірингу. Соціальні комуні­ кації передбачають формування громадянського суспільства, в рамках якого формуються громад­ ські організації, які відстоюють інтереси громади як споживача відомостей, дбають про високий рівень медіакультури в суспільстві й займаються медіаосвітою громадян. Основними ознаками соціальних комунікацій є те, що вони: • рукотворні, штучні, придумані людьми, фахівцями, є артефактами; • технологічні; • забезпечують функціонування ідей, відо­ мостей, поглядів тощо (соціально значу­ щої інформації) у вигляді різного роду до­ кументів; • стратегічні; • системні; • організовані; • інституціалізовані й передбачають ство­ рення соціальнокомунікаційних інститу­ тів та наявність у них професіоналів, а також розглядають комунікатів як спо­ живачів відомостей, тобто як своєрідний соціальний інститут, що займається ді­ яльністю, спрямованою на отримання по­ трібних відомостей; • публічні; • мають діяльнісний характер, перетворю­ ють спілкування у комунікаційно-вироб­ ничу діяльність; • передбачають продукування ідей, відо­ мостей, поглядів тощо у вигляді різного роду творів (інформаційне виробництво); • не можуть існувати без соціальної пам’яті; • тримаються не тільки на морально-етичних засадах, а мають і правову основу.

36

Література:

1. Ващенко І. В., Гиренко С. П. Конфлікти великих со­ ціальних груп: Навчальний посібник.— Харків: Бурун Книга, 2005.

2. Комунікація: демократичні стандарти в роботі орга­ нів державної влади / Заг. ред. Н.К. Дніпренко. – К.: ТОВ «Вістка», 2008. – 164 с.

3. Ольшан­ский Д. В. Психо­ло­гия масс.— СПб: Питер, 2001.

4. Почепцов Г. Соціальний інжиніринг: соціо- і психотехні­ ки управління великими масами людей.— К.: Альтерп­ рес, 2010.

5. Різун В. В. Теорія масової комунікації.— К.: ВЦ «Просві­ та», 2008.

6. Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука.— К., 1974.

7. Церква і соціальна комунікація: Найголовніші докумен­ ти Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа.— Львів: Вид-во Українського Ка­ толицького Університету, 2004.— Львів, 2004.

37

Комунікація як наука

1/2010