Запровадження комунікативної політики

ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ПОЛІТИКИ – ОБ’ЄКТИВНИЙ ВИКЛИК ЧАСУ Наталія ДНІПРЕНКО Спираючись на комунікативний підхід до аналізу суспільних процесів, зроблено висновки щодо визначальної ролі комунікації у формуванні нової якості суспільного розвитку. Обґрунтовано необхідність розробки вітчизняної державної комунікативної політики як якісно нового знаряддя державного управління в інформаційній сфері. Проведено аналіз компетенції органів державної влади, що відповідають за формування та реалізацію інформаційної політики, збереження та розвиток національного інформаційного ресурсу. Зроблено висновок щодо розпорошення серед різних органів влади компетенції та відповідальності, що шкодить ефективному управлінню цією сферою. Про автора: Дніпренко Наталія Костянтинівна, кандидат наук з державного управління.

Ключові слова: комунікація, інформація, інформаційна сфера, інформаційний ресурс, функція комунікації, зворотний зв’язок

1/2010

В основу системної цілеспрямованої управ­ лінської діяльності має бути покладена засад­ нича концепція – здавалося б, що це є аксіома. Водночас, як свідчить практика, ефективність вітчизняної державної політики в реаліях сьо­ годення потрапляє в залежність від невизна­ ченості теоретичної бази, принципів, каналів інформаційних потоків, чіткості позицій сторін – осмислення процесів, що відбуваються. Cлід за­ значити, що сфера обміну інформацією значно розширилася за останній час, змінилися техно­ логії та їх роль: від визначення, розробки та за­ стосування комунікативних інновацій постала в залежність не лише економіка, а й увесь суспіль­ ний розвиток загалом. Проблема полягає в тому, що, з одного боку, в Україні, яка є складовою світового комунікатив­ ного простору, стрімко розвиваються комунікації, з іншого – визначеної стратегії, з осмисленням відповідних тенденцій і процесів, що відбувають­ ся в інформаційній сфері, розвинутої наукової бази, розробленого термінологічного словника, немає. Тому ми перманентно є учасниками дис­ курсу щодо необхідності роздержавлення радіо і

38

телебачення, створення суспільного та впрова­ дження цифрового мовлення тощо – конкретних рішучих, швидких, проте часто неусвідомлених і безсистемних дій, викликаних необхідністю адекватно реагувати на вимоги сучасного глоба­ лізованого світу. Виникає питання: на яких засадах, керую­ чись якими принципами, з якою метою, в якому напрямку мають відбуватися ці зміни? Звичайно, здійснення відповідних кроків щодо адаптації вітчизняної інформаційної сфери в конкретних напрямках діяльності є, безпере­ чно, явищами позитивними. Проте викликає за­ непокоєння той факт, що на даний час концеп­ ція цих змін не є визначеною, аргументованою і навіть артикульованою. Така невідповідність цілком закономірно ставить під сумнів ефектив­ ність державного управління цими змінами, що потребує невідкладного розв’язання комплексу породжених ними проблем. Тому питання розробки філософської бази (концепції, стратегії) як змістовного підґрун­ тя для формування нових підходів державного управління у сфері організації інформаційного обміну в суспільстві і має стати предметом пер­ шочергового розгляду науковців. Адже визна­ чення ключової парадигми, накреслення шляхів переходу від однієї моделі суспільного розвитку до принципово іншої має зіграти ключову, ви­ рішальну роль у забезпеченні якості цього роз­ витку та його відповідності демократичним ви­ могам сьогодення. Саме тому, базуючись на засадах комунікативної філософії, осмислюючи та використовуючи досвід країн з розвинутою демократією, ми, в першу чергу, маємо визначи­ тися у своїх принципах, концептуальних підхо­ дах і лише після цього розробляти конкретні дії та заходи щодо їх впровадження в управлінську практику. Поки що все відбувається з точністю до навпаки. Предметом нашого інтересу є обґрунтуван­ ня ролі комунікації у суспільстві і визначення її функцій у сфері державного управління. Значна кількість наукових праць у сфері ко­ мунікації, в основному зарубіжних авторів, пе­ реважно пов’язана з філософським аспектом комунікації, аналізом фундаментальних засад її функціонування в суспільстві. Проте питання

39

Комунікація як наука

концептуальні засади у формуванні політики змін

зміна парадигми в управлінні інформаційною сферою

1/2010

Наталія ДНІПРЕНКО

виявлено новий критерій для здійснення історичної періодизації – комунікативні технології, спосіб організації яких у певному суспільстві є вирішальним для визначення типу суспільства

комунікація

1/2010

адаптації світового доробку відповідних новітніх теоретичних знань у цій сфері до вітчизняних реалій та перспектив побудови на цих засадах нової державної політики не є достатньо розро­ бленими в Україні. Поза увагою дослідників за­ лишаються аспекти, пов’язані з аналізом компе­ тенції органів управління в інформаційній сфері, розробкою комплексної системи контролю за якістю роботи, збереженням національного ін­ формаційного ресурсу, а також визначенням ключових принципів, що визначають базове сві­ тоглядне підґрунтя як у контексті загальної пер­ спективи розвитку організації комунікацій влади і суспільства, так і підвищення якості державної політики в цій сфері. Функція комунікації в суспільстві розгля­ дається в наукових працях Ясперса, Бубера, Больнова, Апеля, Ріделя, Хабермаса, канадсько­ го вченого-теоретика комунікативних технологій Мак-Люєна. Ним запропонована нова концепту­ альна модель історичної динаміки суспільства, де, на його думку, визначальним для типу історичної формації є відповідний спосіб суспільної комунікації, а зміна типу комунікації призводить до змін організації суспільного ладу (згадаймо класиків марксизму, на думку яких тип суспіль­ ної формації визначає спосіб виробництва та сту­ пінь розвитку виробничих сил). Тобто, виявлено новий критерій для здійснення історичної періо­ дизації – комунікативні технології, спосіб органі­ зації яких у певному суспільстві є вирішальним для визначення типу суспільства. «Спосіб та тип комунікацій, з одного боку, за­ безпечує цілісність та специфіку соціальної орі­ єнтації, а з іншого – виступає механізмом її розу­ міння та інтерпретації» [5]. Отже, якщо комунікація, її тип є ключовим, вирішальним фактором суспільного розвитку, це означає, що суттєві суспільні зміни можливі через трансформацію саме комунікативних про­ цесів. Що ж, власне, є комунікація? Для відпові­ ді на це питання, очевидно, необхідно з’ясувати тлумачення базового поняття – «комунікація», оскільки саме тут міститься ключ до розв`язання поставлених проблем. Поняття «комунікація» має багато визначень, тому означимо лише деякі існуючі підходи. Поперше, походження цього терміну простежується

40

від латинського слова «communicatio» – зв`язок, повідомлення» [8, с. 543]; в інших джерелах ма­ ємо посилання на походження слова «комуніка­ ція» від латинського «communico», що означає «роблю загальним, поєдную» [8]. Л.Л. Баркер визначає комунікацію як «про­ цес взаємопов`язаних елементів, що працю­ ють разом, аби досягти необхідного результа­ ту або мети» [3]. Відомий український вчений Г. Почепцов пропонує визначити комунікацію «як процес прискорення обміну інформацією». На його думку, «всі засоби масової комунікації виросли на тому, щоб прискорити процес інфор­ мування» [6, с. 17]. Мета статті – на основі праць вітчизняних та зарубіжних дослідників визначити роль комуні­ кацій у формуванні нової якості суспільного роз­ витку та виявити фактори, що стримують запро­ вадження вітчизняної державної комунікативної політики як якісно нового знаряддя державного управління в інформаційній сфері. На думку автора, найбільш вдалим є визначен­ ня основної функції комунікації як «досягнення соціальної єдності при збереженні індивідуаль­ ності кожного її елементу» [5, с. 896]. Ключовим критерієм при визначенні типу (моделі) інфор­ маційного процесу є тип відносин між учасни­ ками інформаційного обміну. Зокрема, інформа­ ційну модель характеризує суб’єктно-об’єктний, монологічний, з одностороннім зв’язком тип від­ носин, а комунікативну – суб’єктно-суб’єктний, діалогічний, зі зворотним зв’язком. Необхідно зауважити, що комунікацію часто ототожнюють зі спілкуванням, але ці поняття не є рівнозначними. Комунікація – більш загально­ вживаний науковий термін. А спілкування – осо­ бливий тип комунікації, за якого до базового процесу долучається емоційно-екзистенційна складова, або простіше – це комунікація на міжлюдському рівні. Ось як характеризує ек­ зистенційну комунікацію Карл Ясперс у роботі «Комунікація»: «В такій комунікації, де я впер­ ше зустрічаю і пізнаю самого себе, інша люди­ на – це певна саме ця інша людина: її унікаль­ ність є вирішальною для субстанційності її буття. Екзистенційну комунікацію неможливо підготу­ вати ні «до того», ні «після того», вона існує тут і тепер. Саме в цьому процесі відбувається тво­

41

Комунікація як наука

Ключовим критерієм при визначенні типу (моделі) інформаційного процесу є тип відносин між учасниками інформаційного обміну. Зокрема, інформаційну модель характеризує суб’єктнооб’єктний, монологічний, з одностороннім зв’язком тип відносин, а комунікативну – суб’єктносуб’єктний, діалогічний, зі зворотним зв’язком

1/2010

Наталія ДНІПРЕНКО

спілкування

зворотній 3в’язок

комунікація розглядається як динамічний процес обміну інформацією і є невід’ємною характеристикою системи (не потоку чи хаосу), а організованої динамічної системи з визначеною структурою зв’язків

соціальні комунікації 1/2010

рення особистостями одна одної. Зв’язок двох автономних самостей у межах певної події та комунікації про неї дає можливість кожній з них зрозуміти своє власне буття» [9]. Важливо підкреслити, що в усіх наведе­ них визначеннях комунікація розглядається як динамічний процес обміну інформацією і є невід’ємною характеристикою системи (не пото­ ку чи хаосу), а організованої динамічної системи з визначеною структурою зв’язків. Принциповою для розуміння філософського змісту поняття комунікації є концепція «зворот­ ного зв’язку». На відміну від одностороннього, інформаційного способу зв’язку, де можливе не­ врахування потреб адресата-об’єкта, на якого спрямований інформаційний потік, передбачає активну роль адресата-суб’єкта, під впливом якого (того, на кого спрямовується) відбуваєть­ ся модифікація відповідної інформації. Концепція «зворотного зв’язку» детально розроблена од­ ним з фундаторів кібернетики Н. Вінером. Особливої уваги потребує ідея «принципу відповідальності», що детально розроблена в творах Г. Йонаса: «Ми хоча і можемо ризикува­ ти власним життям, проте не маємо права ри­ зикувати життям людства», «ми навпаки маємо обов’язок щодо того, чого ще немає» (курсив Г. Йонаса) [1]. Комунікативна парадигма, яка зробила справжню революцію в філософському захід­ ному світі, поступово докотилася і до України. Трансформація основних філософських концеп­ тів комунікації у практичну площину означає пошук адекватних технологій, які б відповідали завданням і функціям комунікації в суспільстві. Відповідно до цього виняткової актуальності на­ буває проблема наукового осмислення функ­ ціонування комунікацій у соціумі, створення їх легітимного регламенту, відмінного від тоталі­ тарного, монологічного, який втілювався інфор­ маційною політикою радянських часів, із тоталь­ ним контролем над інформаційними потоками. На жаль, у сучасній Україні, де давно склала­ ся система інформаційних ресурсів і технологій, що відтворює односторонній інформаційний по­ тік, до цього часу як залишок пропагандистської машини тоталітарного суспільства здійснюється відповідна державна інформаційна політика.

42

Для забезпечення демократичних процесів постає необхідність сформувати принципово нові моделі суспільної комунікації рівних суб’єктів (горизонтальні) та розробити нові підходи до державної політики в цій сфері. Нагальною є по­ треба у виробленні нової парадигми державного управління в інформаційній сфері. Саме такою має стати державна комунікативна політика, що діє в багатьох демократичних країнах, зокрема, в Канаді та Швеції. Саме глибинний сутнісний характер комуніка­ ції, її розгалуженість та всеосяжність, наявність внутрішніх та зовнішніх зв’язків, обов’язкова осмисленість процесів, відповідальність тощо обумовлює необхідність вироблення відповідних стратегій (бачення, цілей та планів) регламен­ ту та процедур, які б гарантували її ефектив­ ність. До того ж необхідно розробити механізми впровадження комунікативних технологій у різні сфери соціального буття, передбачити створен­ ня інститутів та структур, що забезпечувати­ муть наукові розробки і підготовку кадрів для їх успішного функціонування. Зокрема, відповідні державні комунікативні стратегії «працюють» у Швеції та Канаді, на їх основі розробляються та реалізуються відповідні комунікативні плани всіх органів влади [2, 10]. Для сприяння становленню суспільних кому­ нікацій, запровадження та контролю за дотри­ манням комунікативних стандартів у багатьох країнах були створені відповідні державні орга­ ни: наприклад, Міністерство преси і інформації в Німеччині, міністерство Комунікації в Канаді, Комунікативний центр у Великобританії. Особливої ваги становлення комунікативних стандартів у суспільстві набуває в умовах розбу­ дови демократії, оскільки від їх вирішення вели­ кою мірою залежить рівень становлення грома­ дянського та інформаційного суспільства. Тому одним з головних завдань державного управлін­ ня є інституціалізація комунікації в суспільстві та впровадження комунікативних технологій у ді­ яльність державних органів влади. Одним зі шляхів реалізації запровадження комунікативних підходів у діяльність органів влади є створення в них на усіх рівнях комуні­ кативних підрозділів. В основу діяльності цих підрозділів, які успішно зарекомендували себе

43

Комунікація як наука

Нагальною є потреба у виробленні нової парадигми державного управління в інформаційній сфері. Саме такою має стати державна комунікативна політика, що діє в багатьох демократичних країнах, зокрема, в Канаді та Швеції

комунікативна політика

комунікативні стандарти

1/2010

Наталія ДНІПРЕНКО

комунікативні підрозділи зв’язки з громадськістю принципи комунікації Суттєвого реформування потребує насамперед система державного управління інформаційною сферою в Україні, стримуючим фактором ефективного управління якою є насамперед відсутність відповідної стратегії розвитку та розосередженість відповідальності за реалізацію державної політики серед досить великої кількості державних органів

1/2010

в усіх демократичних країнах (США, Канада, Великобританія, Швеція та інші), покладено одну з комунікативних технологій – зв`язки з громадськістю – рublic relation (рublic – публіч­ ний, масовий, relation – канал, зв’язок). Ця тех­ нологія передбачає застосування всіх означених принципів комунікації (діалогічність зі зворотним зв’язком, суб’єкт-суб’єктну взаємодію, творення цілісного об’єднання) і широко використовується в діяльності як бізнесових, так і урядових струк­ тур розвинутих країн. Суттєвого реформування потребує насампе­ ред система державного управління інформа­ ційною сферою в Україні, стримуючим фактором ефективного управління якою є насамперед від­ сутність відповідної стратегії розвитку та розосе­ редженість відповідальності за реалізацію дер­ жавної політики серед досить великої кількості державних органів. По-перше, основного доку­ менту – Концепції державної інформаційної по­ літики так і не прийнято (проект Закону України «Про Концепцію державної інформаційної полі­ тики» було прийнято Верховною Радою України тільки в першому читанні). По-друге, реаліза­ ція державної політики в цій сфері розпороше­ на та дистанційована від тих державних органів управління, які несуть основну відповідальність за державну інформаційну політику України (Держтелерадіо, Національна рада з питань те­ лебачення і радіомовлення та інші). Результати проведеного аналізу розподілу компетенції органів влади щодо збереження ін­ формаційного ресурсу та управління ним засвід­ чують, що за існуючих умов виробити стратегію розвитку та планування у відповідній сфері дуже складно. Неспроможність існуючої системи до збере­ ження і розвитку державного інформаційного ресурсу відбувається через розпорошення функ­ цій управління та об’єктів управління між різни­ ми державними органами влади, що унеможлив­ лює їх ефективне регулювання (Держкомархів, Держкомтелерадіо та ін.). Першим напрямом державної політики в ін­ формаційній сфері може стати ефективна систе­ ма збереження наявних державних інформацій­ них ресурсів.

44

Схожа ситуація склалася і у сфері вироблення та розповсюдження національних інформацій­ них продуктів (друкованих, теле-, радіо-, кіно та інтернет). Незважаючи на стару інфраструктуру інфор­ маційного виробництва, можна також констату­ вати, що в Україні в надрах інформаційної моде­ лі вже працюють нові комунікативні технології. Наприклад, інтернет, як засіб зв’язку, є принци­ пово двостороннім і передбачає нові унікальні можливості побудови горизонтальних зв’язків. Цей сегмент інформаційної сфери розвивається в Україні доволі швидко. Близько 12% охоплен­ ня. Хоча спостерігається дискримінація. Київ та Київська область 59% охоплення. Тобто, автор констатує, що система держав­ ного управління (регулювання) в інформацій­ ній сфері потребує суттєвого структурного пе­ реосмислення та удосконалення. А для цього пропонує використовувати комунікативні під­ ходи, розробленні комунікавною філософією. Комунікація, її філософсько-теоретична та прак­ тична бази мають скласти основу нової держав­ ної політики в цій сфері. Для запровадження єдиних підходів та стан­ дартів необхідно скористатися найбільш ши­ роким, узагальнюючим принципом, яким і є комунікація. Нові комунікативні стандарти успішно працю­ ють в усьому світі як для організації діалогу між суспільством і виробником інформаційного про­ дукту, так і між громадою і владою. До того, становлення демократії, не є можли­ вим без впровадження принципово нової моделі обміну інформацією в суспільстві – комунікації. Ми зробили перший крок та запропонували нові підходи до переосмислення державної полі­ тики в інформаційній сфері. (Можна сперечатися щодо того, що відносити до інформаційної сфе­ ри – різні теоретики підходять до цього питання по-різному). До того ж можна зауважити, що 13 січня 2010 р. Розпорядженням уряду №85 “Про схва­ лення концепції проекту закону “Про основні засади державної комунікативної політики” за­ тверджено основні підходи до цієї політики. На жаль, проект закону так і не розроблено. Зараз

45

Комунікація як наука Першим напрямом державної політики в інформаційній сфері може стати ефективна система збереження наявних державних інформаційних ресурсів

Для запровадження єдиних підходів та стандартів необхідно скористатися найбільш широким, узагальнюючим принципом, яким і є комунікація

1/2010

Наталія ДНІПРЕНКО

державна комунікативна політика України

Уза­гальнюючи, можна сказати, що стратегічним завданням держави є інституалізація суспільних комунікацій, розробка та впровадження державної комунікативної політики в Україні, що, в свою чергу, потребує зміни філософської парадигми, покладеної в основу державного управління інформаційною сферою

1/2010

працює робоча група, і ми закликаємо науковців до активного діалогу та співпраці. Виходячи з вищесказаного, слід зробити на­ ступні висновки: 1) назріла гостра потреба залучити найкра­ щі наукові сили для аналізу стану справ у інформаційній сфері та мобілізувати зу­ силля практиків та теоретиків для спільної розробки Концепції комунікативної полі­ тики України; 2) переорієнтувати роботу Держкомтелера­ діо на розробку та впровадження кому­ нікативної політики на заміну інформа­ ційної; 3) провести ревізію компетенції органів управління в інформаційній сфері та роз­ робити потужну комплексну систему контролю за якістю роботи та збереження національного інформаційного ресурсу; 4) сприяти здійсненню наукових досліджень у сфері комунікацій. Уза­гальнюючи, можна сказати, що стратегіч­ ним завданням держави є інституалізація сус­ пільних комунікацій, розробка та впровадження державної комунікативної політики в Україні, що, в свою чергу, потребує зміни філософської пара­ дигми, покладеної в основу державного управ­ ління інформаційною сферою. Список використаних джерел 1. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації / Г. Йонас; [пер. з нім. Єр­ моленка А. М.]. – К.: Лібра, 2001. – С. 28–29.

2. Комунікативна політика в м. Стокгольм. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://213.136.40.7/wpcontent/uploads/stadsledning. – Загол. з екрану.

3. Комунікація: демократичні стандарти в роботі органів дер­ жавної влади: навчальний посібник для слухачів систе­ ми підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, студен­ тів вищих навчальних закладів / [Дніпренко Н. К., Окша Н. В., Андрійчук Т. С. та ін.]. – К.: ТОВ «Вістка», 2008. – 164 с.

4. Конвенція про доступ до інформації, участь громад­ ськості в процесі прийняття рішень та доступ до право­ суддя з питань, що стосуються довкілля. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.civic.kmu.gov.ua/ civic/. – Загол. з екрану.

5. Новейший философский словарь / [cост. А. А. Грица­ нов]. – Мн.: Изд. В. М. Скакун, 1998. – 976 с.

6. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації / Г. Г. Почепцов. – К.: Спілка рекламістів України, 1996. – 175 с.

46

7. Рекомендації СМ/Rес (2009)1 Комітету Міністрів ради Європи для країн-членів з питань електронної демокра­ тії. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. coe.int/democracy. – Загол. з екрану.

8. Словник іншомовних слів: / [за ред. О. С. Мельничу­ ка]. – К.: Гол. ред. Укр. Рад. енцикл. Акад. наук УРСР, 1974. – c. 347.

9. Ясперс К. Коммуникация / К. Ясперс. – М.: Политиздат, 1991. – c. 128.

10. Threasury Board Secretariat document (Novembar 29, 2004). Communications Policy of the Government of Canada – Retrieved November 8, 2006. – Режим доступу: http://www.tbs-sct.gc.ca/pol/doc-eng.aspx?id=12316. – Загол. з екрану.

47

Комунікація як наука

1/2010