Журнал "Комунікація" by Редакція журналу

КомунікАція №1 l 2010

Запровадження комунікативних стандартів у роботі органів влади та впровадження стратегічних комунікацій у процес державного управління сприятиме зміцненню демократії та розвитку громадянського суспільства в Україні» «

Анатолій Толстоухов

Соцiальнi комунiкацiї визначають світ, у якому ми живемо»

Володимир Різун

Комунікація — це ефективний засіб усвідомлення місії та ролі існування людини у світі» «

Тимофій Мотренко

Демократична модель передбачає вивчення, розвиток та становлення комунікацій»

Юрій Авксентьєв

Нове покоління мислить новими формулами, нічого дивного, що вони вступають у новий спосіб взаємодії. Нові медіа стали для них тією реальністю, якою для нас є телебачення та радіо» «

Віль Бакіров

Державна полiтика європейських країн базується на давніх комунікативних традиціях, що забезпечує цим країнам сталий демократичний та економічний розвиток» «

Ігор Грицяк

Нові комунікативні технології більш адекватно «обслуговують» соціосистеми, створюючи той інформаційний продукт, . . який є більш актуальним сьогодні» «

Георгій Почепцов

Інформаційне суспільство, в якому ми живемо, не залишає нам вибору, як все глибше вивчати, аналізувати та відкривати закони комунікації. Звичайно, якщо ми хочемо творити своє життя, а не плисти за течією» «

Володимир Широков

КомунікАція влада — медіа — суспільство

Журнал з питань комунікацій у суспільстві

№1/2010 Грудень

РЕДКОЛЕГІЯ Толстоухов Анатолій, доктор філософських наук, акаде мік Національної академії педагогічних наук України, шеф-редактор Авксентьєв Юрій, кандидат економічних наук, заступник Міністра Кабінету Міністрів України Бакіров Віль, доктор соціологічних наук, професор, членкореспондент НАН України та Національної академії педагогічних наук України, ректор Харківського на ціонального університету імені В.Н. Каразіна

Журнал видається відпо відно до Угоди про співпра цю між Секретаріатом Ка бінету Міністрів України та Університетом штату Огайо – виконавцем проекту Агентства США з міжнародного роз витку «Програма сприяння парламенту ІІ» від 29 серпня 2010 року.

Грицяк Ігор, завідувач кафедри європейської інтеграції Національної академії державного управління при Президентові України Дніпренко Наталія, кандидат наук з державного управ ління, редактор журналу Жугай Наталія, консультант Програми сприяння парламен ту ІІ з питань зв’язків уряду з громадськістю Корнєєв Віталій, кандидат філологічних наук, заступник директора з наукової роботи Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Култаєва Марія, доктор філософських наук, професор, за відувач кафедри філософії Харківського національно го педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Мотренко Тимофій, доктор філософських наук, професор, член-кореспондент Національної академії педагогіч них наук України, начальник Головного управління державної служби Почепцов Георгій, доктор філологічних наук, професор Правденко Сергій, ректор Укртелерадіопресінституту Різун Володимир, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Смєлкова Зінаїда, доктор педагогічних наук, професор ка федри риторики та культури мови Московського педа гогічного державного університету Широков Володимир, доктор технічних наук, кандидат фізико-математичних наук, член-кореспондент НАН України

Програма сприяння Парламенту II

Програма розвитку законотворчої політики

Журнал видано за підтрим ки Відділу демократії і вряду вання Місії USAID в Україні, Молдові та Білорусі відповідно до умов ґранту №121-А-00-0300008-00 (Програма сприяння Парламенту II: Програма роз витку законотворчої політики). Думки і твердження, вислов лені в публікаціях, відобража ють особисту позицію авторів і можуть не збігатися з позицією редакції журналу. Поштова адреса: 01021 м. Київ, вул. Інститутська 7 Телефони: 38 044 256-62-83 (84); Електронна адреса: Publicdc@scc.gov.ua

ВІД РЕДАКТОРА Поняття “комунікація” сьогодні стає широко вживаним на різних рівнях суспільного життя. Науковці із різних сфер – лінгвісти, журналісти, фізики, кібернетики, психологи, соціологи, фі лософи, державні управлінці та інші все частіше використовують комунікативні підходи для роз гляду традиційних проблем. У побуті ми також все частіше вживаємо це поняття. З другої половини минулого століття, з тих часів, коли Мак-Люєн, К.Ясперс, Ю.Хабермас, Н.Луман та інші сформували нову комунікативну філософію, ця комунікативна парадигма зміни ла світ. Незалежно від того, чи належите ви до тих, хто усвідомлює це, чи до тих, хто старанно зберігає старий спосіб передачі інформації (лис тівки, платівки тощо), живемо ми всі в іншому, принципово новому середовищі. Теорія завжди відстає від практики, для осмислення процесів потрібен час.

епоха комунікації.

Ми пропонуємо об'єднатися всім небайдужим мислячим людям та спробувати разом усвідоми ти те, що несе нам нова

Журнал є друкованою частиною веб-проекту – комунікативного майданчика для діалогу фахів ців різних сфер щодо вироблення нової філосо фії, відпрацювання термінологічного апарату та відповідно нових технологій соціальних комуні кацій у першу чергу між владою та громадою. Ми маємо вивчити, як працюють та як викорис товуються нові медіа, щоб вміло використовува ти ці технології на користь громадянина, держа ви та всього суспільства. Проект став можливий завдяки об'єднанню зусиль та підписанню Угоди про співпрацю між Секретаріатом Кабінету Міністрів України та Програмою сприяння Парламенту ІІ. Українська наукова громадськість має колек тивним розумом сформувати свій шлях до демо кратії, а сучасні комунікативні технології стануть для того опорою.

1/2010

ЗМІСТ ТЕОРІЯ КОМУНІКАЦІЯ ЯК НАУКА

Комунікація як предмет філософської рефлексії: пошуки методологічних можливостей Марія Култаєва

Соціальні комунікації і нові комунікативні технології Георгій Почепцов

До питання про соціальнокомунікаційний підхід у науці Володимир Різун

Запровадження комунікативної політики – об’єктивний виклик часу Наталія Дніпренко

Перспективні практики використання інтернету Скотт Бітл, Кріс Халлер і Елісон Кадлек

Веб 2.0 та соціальні програми Д. Шредер, Д. Жубер, П. Меєр, Л. Стейнхаузер, А. Волкер

Про що мовчать медіа? Cергій Правденко

Проект «By the way» Гжегож Клятка

ПРАКТИКА ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

ОСОБЛИВИЙ ПОГЛЯД

ПАРТНЕРИ Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Український інститут підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Усі права захищені. Жодна частина, елемент, ідея, композиційний підхід цього видання не можуть бути копійованими чи відтвореними у будь-якій формі та будь-якими засобами – без посилання на видання. За достовірність фактів, дат, назв та точність цитування відповідають автори. Рукописи не рецензуються і не повертаються.

1/2010

Комунікація як предмет філософської рефлексії: пошуки методологічних можливостей Марія КУЛТАЄВА В останні десятиліття комунікація перетворилася на чарівне слово, за допомогою якого надскладні соціальні системи — а саме такими є суспільства, що переживають прискорені трансформації постіндустріального зразка — намагаються розв’язати свої численні проблеми, починаючи від надміру культурних і науково-технічних інновацій і завершуючи кризою людського буття. Все це вимагає філософської рефлексії комунікації в конкуруючих теоретичних пропозиціях, які можуть бути корисними для її подальших досліджень, особливо в різних сферах сучасного суспільствознавства і політичної науки. Всюди, де йдеться про комунікацію, на передній план висуваються питання її суспільної релевантності, можливості розуміння повідомлених смислів та фактів, її практичної значущості для демократизації суспільного життя.

Про автора: Култаєва Марія Дмитрівна, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди

Ключові слова: комунікація, комунікативна ситуація, політична романтика, комунікативна дія, дискурс, комунікативний поворот філософської думки

1/2010

Саме на цих тематичних аспектах зосереджу ються сучасні дослідники комунікації у її різних вимірах та репрезентаціях. При цьому найбільш розробленими як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій літературі є проблеми, пов’язані з ко мунікативним поворотом сучасної філософської думки ( К.-О. Апель, Ю. Габермас, А. Єрмоленко, Л. Ситниченко та ін.), з психолінгвістичним і культурологічно-лінгвістичним обґрунтуванням комунікації (П. Вацлавік, Ю. Лотман, Ю. Сорокин, Є. Тарасов та ін.). Надзвичайно інтенсивне і ши роке вживання цього терміну в різних наукових дискурсах справляє враження, що існує певний теоретичний консенсус щодо його значення, призначення і функціонального навантаження. Але при більш детальному розгляді виявляється, що йдеться про різне розуміння того, що назива ється комунікацією в тих чи інших теоретичних

конструктах сучасного суспільствознавства, а також на рівні емпіричних досліджень, де домі нує природна настанова. Виявлення розрізнення між ними, як буде показано нижче на матеріа лі теоретичних побудов К. Ясперса, Н. Лумана, К.-О. Апеля та Ю. Габермаса, є передумовою для створення міждисциплінарних синтезів для дослідження комунікації в соціально-політичній площині. Вибір саме цих теорій обумовлено тим, що вони дозволяють вийти за межі психолінг вістики і розглянути комунікацію на метатео ретичному рівні, щоб уникнути спокуси звести соціальну значущість комунікації до різних фор мальних можливостей діалогу як у лінгвістич ному, так і в культурно-антропологічному розу мінні. Виявлення методологічних можливостей різних філософських концептуалізацій комуніка ції, спроб її онтологізації і деонтологізації є ме тою даної статті. На метатеоретичному рівні комунікація роз глядається передусім як реалізація світоглядновиховної та орієнтаційної функцій філософії. Це філософування вголос і прислуховування до відголосся з боку суспільства. Безумна людина в Ніцше, яка запалює вдень ліхтар, щоб посили ти ефект прояснення, може бути алегорією такої практики як комунікація, що потребує неабия кої мужності. Зрештою, тут ідеться про суспільне самовиправдання філософії, яка, на відміну від релігії, змушена шукати суспільної легітимації, тобто постійно переконувати спільноту в необ хідності продукування філософських ідей, які проливають світло на все те, що приховане за численними сліпими плямами людства або окре мої людини, духовний зір яких потребує філо софської корекції. Намагання розкрити соціальність філософ ської комунікації у вигляді породження низки життєво важливих світоглядних смислів нерідко пов‘язується з обґрунтуванням методологічних стратегій її дослідження. Особливо це просте жується в К. Ясперса, який пропонує своєрідну екзистенціальну онтологію комунікації світо глядних сил з індивідами. Зокрема, розглядаючи «життя між хаосом і формою», він звертає увагу на такий момент: «Світоглядні сили здатні всту пати в комунікацію з індивідами тільки за умови, що вони набувають раціональних форм у вигляді

Комунікація як наука

йдеться про різне розуміння того, що називається комунікацією

комунікація

На мета теоретичному рівні комунікація розглядається передусім як реалізація світоглядновиховної та орієнтаційної функцій філософії

1/2010

Марія КУЛТАЄВА

все живе прагне ясності і комунікації, що, зрештою, є одним і тим

воля комунікаціі непряме повідомлення Віддаючи перевагу філософській комунікації у вигляді непрямого повідомлення, де всі її учасники мають свободу думки і висловлювання, певний прихований і ще неусвідомлений фон предметного спілкування, К. Ясперс вказує на складність її здійснення і неприпустимість зведення до маніпулятивної педагогічної техніки

1/2010

вчення. Також й індивід тільки в межах їхнього оформлення чітко усвідомлює сам себе, вступа ючи в комунікацію із самим собою. Саме тому все живе прагне ясності і комунікації, що, зрештою, є одним і тим» [5, с. 175]. Воля до раціонального тут розглядається як воля до комунікації, смис ли якої визначаються однозначно, підтримують ся і пропагуються «вчителями певних принци пів» і «вчителями тотальності життя» [5, c. 376]. Їм протистоять прихильники комунікації «не прямих повідомлень», тобто тієї філософської традиції, у витоків якої стояли Сократ, Кант і К’єркегор. Всі види такої філософської комуні кації, що розуміється як прояснення світогляд них принципів і життєвих орієнтацій, мають свою екзистенціальну логіку. К. Ясперс, намагаючись створити їхню типологію на підставі домагань суб’єктів філософування, зауважує щодо цього: «Вчителі певних принципів хочуть, щоб кожний слухняно дотримувався наявної істини, яка вже відкрита і сформульована. Вчителі ж тотальності звертаються вже не до окремих індивідів, а на магаються, начебто це є самозрозумілим, зібрати всіх під одним дахом. Філософи непрямого по відомлення щиро звертаються саме як одинич ні до окремої людини, апелюючи до того жит тя, яке є в Іншому, допомагаючи йому зростати через імпульси й розвиток медіуму нескінченної рефлексії, не бажаючи перетворювати її на імпе ративне вчення» [5, c. 377]. Віддаючи перева гу філософській комунікації у вигляді непрямого повідомлення, де всі її учасники мають свободу думки і висловлювання, певний прихований і ще неусвідомлений фон предметного спілкуван ня, К. Ясперс вказує на складність її здійснення і неприпустимість зведення до маніпулятивної педагогічної техніки. Адже «жодне вчення не є життям, і жодне повідомлення про вчення не є переносом життя. Непряме повідомлення, тобто досвід прямого як медіуму, в якому також задіяне Інше, є чимось таким, що здається начебто тут у комунікацію вступає саме життя» [5, c. 378]. Типологія можливих філософських комуніка цій, запропонована К. Ясперсом, далека від до сконалості, але покладені в її основу методологічні можливості, зокрема поєднання екзистенціальної діалектики з антропологічною редукцією, дозво ляють навіть у такому вигляді застосовувати її для

міждисциплінарного дослідження політичної ко мунікації в її екзистенціально-антропологічному вимірі. Людина і політика, політика і життя, встановлення зв’язків між державною владою і громадськістю, – всі ці сфери, на перший по гляд, відкривають нові обрії для гуманізації політики виключно засобами комунікації. Але екзистенціально-антропологічна комунікація у вигляді зустрічі пересічних громадян і представ ників влади або різних політичних сил – а саме так здебільшого організовані симулякри політич ної комунікації в різних ток-шоу як в Україні, так і в країнах з розвинутою демократією. Перевагою комунікації, побудованої на екзистенціальноантропологічних засадах, є створення комуні кативних ситуацій, які, щоправда, переважно реалізуються в комунікативних схемах політич ної романтики. Розгортання такої тенденції сво го часу передбачив П. Тіліх, який запропонував описати політичну романтику в її різноманітних життєвих репрезентаціях через особливості її онтологізованих комунікативних моделей, де в різних пропорціях присутні всі описані вище три типи «вчителів-модераторів». Так, за П. Тіліхом, політична романтика змушена вести войовни чий, але мало ефективний, радше позірний діа лог зі своїми суперниками, використовуючи їхню термінологію, звертаючись до їхньої проблема тики. Отже, «політична романтика є контррухом, спрямованим проти пророцтва і просвітництва на духовному і суспільному ґрунті, визначено му пророцтвами і просвітництвом. Через це вона змушена боротися за тих умов, які вона відки дає, і засобами своїх суперників. Вона змуше на використовувати етичні поняття пророцтв і позиціонувати себе як більш високий етос, на приклад, як більш високу справедливість, хоча міф про походження сам по собі виключає таку етику, вона змушена застосовувати раціональ ний аналіз як засіб свого обґрунтування, тобто посилатися на історичні, соціологічні, психоло гічні дослідження, до яких вона має природже ну недовіру… Так виникає практика політичної романтики, яка на ґрунті свідомо організованого суспільства змушена переймати ті раціональні організаційні форми, які вона хоче усунути» [11, c. 34]. Не будемо проводити паралелі із сучас ною політичною комунікацією в Україні, де домі

Комунікація як наука Людина і політика, політика і життя, встановлення зв’язків між державною владою і громадськістю, – всі ці сфери, на перший погляд, відкривають нові обрії для гуманізації політики виключно засобами комунікації

комунікативна ситуація політична романтика Так виникає практика політичної романтики, яка на ґрунті свідомо організованого суспільства змушена переймати ті раціональні організаційні форми, які вона хоче усунути

1/2010

Марія КУЛТАЄВА

політична романтика у своїй квазівідкритій комунікації постійно повторюється, її комунікативні символи і коди відтворюють міфи про походження, унікальність, самобутність народності, народу чи нації, посилаючись на екзистенціо нально витлумачену справедливість

соціальна творчість

1/2010

нують смисли окресленого політичного мислен ня і навіть його експертна оцінка, представлена політологами-професіоналами, не позбавлена романтичного комплексу. Зауважу, що політич на романтика у своїй квазівідкритій комунікації постійно повторюється, її комунікативні символи і коди відтворюють міфи про походження, уні кальність, самобутність народності, народу чи нації, посилаючись на екзистенціонально витлу мачену справедливість. Небезпека політичної романтики в її комуніка тивно визначеній життєвій формі полягає в тому, що вона намагається запропонувати суспіль ству легітимацію мрій і фантазій про повернення втрачених можливостей. Маючи в цілому вели кий суспільно мобілізуючий потенціал, вона не може його використати, бо принципово ігнорує дійсність. Фактично тут реставрується логіка се редньовічного політичного мислення, реконстру юється його комунікація у вигляді асиметричних або симетричних звинувачень і апологій. Але, як слушно зауважує П. Тіліх, «середньовіччя було можливе лише тому, що зазнала занепаду ан тичність з її раціональним пізнанням і констру юванням світу. Нове ж середньовіччя прийде лише тоді, коли західне суспільство остаточно втратить життєві можливості, відкриті просвітни цтвом» [ 11, c. 34]. Політична романтика є лише тому романтикою, що вона змушена виступа ти проти раціоналізованої соціальної творчості, водночас займаючись нею. Це відбивається на лінгвістичній характерис тиці її комунікації, де домінують метафори, але горії, експресивна фразеологія. Варто зауважи ти, що романтизації політичної комунікації не останню чергу сприяє розвиток мас-медійних технологій. «Розвиток масової і медійної демо кратії, – відмічає відомий німецький політолог К. Мерінг, – змінює політичну риторику і культу ру, оскільки політики завжди намагаються бути готовими до прямого включення, відтак мають висловлюватися простими стислими реченнями. Мовні вподобання населення також змінюються загалом не в останню чергу під впливом масмедіа» [8, c. 71]. Але метафори в екзистенці ально спрямованій політичній комунікації мають поліфункціональне навантаження. Це можна було б проілюструвати на виступах українських

політиків у так званих «прямих діалогах з гро мадськістю». Але з урахуванням методологічної спрямованості цієї статті доцільнішим є більш широке узагальнення, незалежне від національ них українських або будь-яких інших конкретних контекстів. Своєрідну апробацію функціональ ного потенціалу метафор у політичній комуні кації здійснив німецький політолог Г. Мюнклер і запропонував громадськості свої спостереження як своєрідне теоретико-комунікативне і політо логічне просвітництво. Наведемо стислий ви сновок його досліджень: «Політичні метафори мають багато функцій. Вони слугують для уна очнення невидимого, для зваблення, але також сприяють просвітництву людей, актуалізації констеляцій та проблем, трансферу легітимності і не в останню чергу підкріпленню віри у влас ну дієздатність. У політиці на шляху до дії мета фори набувають важливого, мабуть, вирішаль ного значення. Тому ні з чим не борються так рішуче, як з політичною метафорикою. На вір туальній агорі сучасної демократії йдеться про володіння метафорами. В цьому беруть участь не тільки політики, а й письменники, інтелекту али, журналісти та карикатуристи, кабаретисти та актори. Але результат сутичок метафор не суперники (або ж не тільки вони), а насампе ред публіка, яка хоче або не бажає йти за ними, хоче прислуховуватися до них, або не хоче на віть їх чути. Битви між метафорами є медіумом сучасної демократії» [9, c. 7]. Від себе додамо, що в останні роки хіба що ледачий не глузував з метафори світлого майбутнього, хоча ніхто від верто не наважився запропонувати його альтер нативну туманну чи похмуру версії. Адже попит на оптимістичні метафори є значно більшим. Зауважимо також, що в дискурсі щодо євро пейського вибору України домінують метафори Європи як сучасного Ельдорадо, в найгіршому випадку – як євроремонту і суспільства спожи вання, але залишається поза комунікативним простором принцип субсидіарності і європейська модель життєтворчості як досвід самообмеження і самоконтролю, проте домінує романтична ідея про спільне європейське походження. Метафоризація сучасної політичної комуніка ції, яку не можна зводити до домодерних уявлень про неї як про обмін думками або ж у найгіршому

Комунікація як наука

політична комунікація У політиці на шляху до дії метафори набувають важливого, мабуть, вирішального значення. Тому ні з чим не борються так рішуче, як з політичною метафорикою

політичні метафори

1/2010

Марія КУЛТАЄВА

моделі комунікації

рівні процесу комунікації

1/2010

випадку репліками, підриває в парадоксальний спосіб фундамент романтичного мислення на те ренах політики і права. Адже реалізація комуні кативних схем політичної романтики спричинює появу так званої ситуативної політики, де не спрацьовує модель комунікації, що ґрунтується на екзистенціально-антропологічних засадах. Теорія комунікативної дії Ю. Габермаса пропо нує цілковито іншу модель комунікації, яка ґрун тується на теорії комунікативної компетентності, яку він згодом вслід за К.-О. Апелєм називатиме трансцендентальною прагматикою. Тут також по части зберігається онтологізація комунікації, але, на відміну від екзистенціально-антропологічної концептуалізації, ставиться питання не про пе редумови існування промовця чи про зближення засобами діалогу певних особистостей (ситуація зустрічі, описана О. Ф. Больновим) і навіть не про смисли, які визначають структурні елементи і оформлення буттєвих репрезентацій комуніка ції, а про її внутрішню і зовнішню соціальність. Запозичене з лінгвістики (в Н. Хомського) по няття мовної компетентності Ю. Габермас на магається застосувати в соціальній теорії. «Я відстоюватиму тезу, – пише він, – що не тільки мова, а й також і мовлення, тобто застосуван ня речень у висловлюваннях, доступне логіч ному аналізу» [2, c. 180]. Метою такого аналі зу є встановлення передумов конституювання «ситуації можливого розуміння». Узагальнюючи результати свого дослідження окресленої про блематики, Ю. Габермас обґрунтовує необхід ність активної присутності учасників процесу комунікації одразу на двох рівнях, а саме: на рівні інтерсуб’єктивності та на рівні предмету, про який йдеться в комунікації. Таку комуніка цію, що вплетена в екстравербальний контекст, він називає комунікативною дією, а ту, що від окремлюється від усього зовнішнього, – дискур сом: «У розмовах, які відбуваються як комуніка тивні дії (наприклад, у розмові «через паркан у саду»), і в інтеракціях, які в свою чергу мають форму розмови (наприклад, привітання в трам ваї…), висловлювання треба вважати комуніка тивними діями саме тому, що вони введені до контексту позамовних виразів. У дискурсах на впаки тематично допускаються тільки мовні ви словлювання; щоправда, дії і експресії учасників

супроводжують дискурс, але не є його складо вою частиною. Отже, ми можемо розрізняти дві форми комунікації (або «мовлення»): це, з од ного боку, комунікативна дія, а з іншого – дис курс» [3, c. 114–115]. Не вдаючись детально до аналізу основних моментів теорії комунікатив ної дії Ю. Габермаса і трансцендентальної праг матики К.-О. Апеля, варто зауважити, що вони дають важливу відповідь на питання, яке при ховане за кожною комунікацією, а саме про те, як забезпечується в ній розуміння і як сама ко мунікація залишається неспотвореною, тобто не впадає в інше тематичне русло через непоро зуміння. Ю. Габермас розглядає це питання на рівні дискурсу і аргументує за допомогою такого конструкту як «ідеальна мовленнєва ситуація», яку він вважає принциповою можливістю виклю чення будь-якого систематичного спотворення. Він підкреслює: «Ідеальна мовленнєва ситуація виключає систематичне спотворення. Тільки тоді панує виключно своєрідний примус кращого ар гументу, який дозволяє здійснювати із розумін ням справи методичну перевірку стверджувань і може надавати раціональну мотивацію при прийнятті рішень щодо практичних питань» [3, c. 137]. Ці положення в подальшому знайшли свій розвиток у габермасівській теорії комунікатив ної раціональності. Вона виникла на методоло гічній основі трансцендентальної прагматики К.-О. Апеля, який запропонував конструкт іде альної комунікативної спільноти, що задає регу лятивний принцип критичного формування кон сенсусу. Причому така ідеальна комунікативна спільнота, на його думку, створюється на основі реально існуючої комунікативної спільноти. Вона орієнтується на правила ведення дискурсу, які першим сформулював Р. Алексі, а потім узагаль нив та систематизував Ю. Габермас, тим самим закладаючи правила дискурсивної етики, яка демократизує тематично визначений дискурс. Адже за цими правилами ідеальна комунікатив на спільнота є необмеженою. Отже, кожний ді єздатний суб’єкт, який вміє висловлюватися, може брати участь у дискурсі. Це означає, що він може проблематизувати будь-яке стверджен ня, вводити будь-яке ствердження до дискурсу, висловлювати позиції, бажання і потреби. Але

Комунікація як наука ми можемо розрізняти дві форми комунікації (або «мовлення»): це, з одного боку, комунікативна дія, а з іншого – дискурс

розуміння

ідеальна комунікативна спільнота, що задає регулятивний принцип критичного формування консенсусу

комунікативна спільнота дискусивна стика 1/2010

Марія КУЛТАЄВА

комунікативна свобода

дискурсивний розум

електронна демократія

Внаслідок прискорення інформаційних процесів вчорашній консенсус може швидко перетворитися на діссенсус

1/2010

все це за однієї умови: цей дискурс повинен бути позбавленим примусу. За винятком приму су найвагомішого аргументу. Ця модель пошуку консенсусу, запронована Ю. Габермасом і удосконалена К.-О. Апелєм, який мислив «з Габермасом проти Габермаса», не є досконалою. Як К.-О. Апелю, так Ю. Габермасові роблять закиди в утопізмі, в анархії комунікатив ної свободи, яка не сприяє, а ускладнює пошуки консенсусу [10, c. 10–12]. Але не зважаючи на такі закиди, треба зазначити, що ці теоретичні пропозиції Ю. Габермаса показують цілковито у кантівському дусі, як можлива комунікація на рівні дискурсу, як здійснюється підключення ре альної комунікативної спільноти до дискурсивно го розуму. Теоретичний конструкт Ю. Габермаса є придатним для опису процесів становлення електронної демократії, яка набуває все біль шого значення для координації суспільних вза ємодій у складно структурованому інформацій ному суспільстві. Але електронна демократія, побудована на зразок габермасівської моделі з елементами утопізму, має певні вразливі момен ти. Зокрема, вона ускладнює процес прийняття суспільно важливих рішень, бо завжди можна припустити входження до дискурсу нових учас ників з новим баченням проблематики і більш вагомими аргументами. Внаслідок прискорення інформаційних процесів вчорашній консенсус може швидко перетворитися на діссенсус. Але більш серйозною вадою цієї моделі комунікації є розрив між словами і справами, що має мето дологічні та практичні наслідки. Так, наявність веб-сайтів різних державних і громадських орга нізацій, можливості комунікації в режимі онлайн самі по собі не посилюють якості політичних рі шень чи ефективності заходів, спрямованих на розв’язання тієї чи іншої проблеми в суспільстві. Більше того, необхідність постійно звертатися до ідеальної комунікативної спільноти посилює тиск контрфактичності, внаслідок чого ускладнюєть ся діагностика станів суспільства, бо їх обгово рення не встигає за динамікою їхніх змін. Принципово іншу теорію комунікації пропо нує Н. Луман. Комунікація, на його думку, – це те, з чого створені соціальні системи. Соціальні системи припиняють своє існування, коли пе реривається комунікація. Їм притаманний авто

поезіс, тобто «саме продукування системи на основі своїх власних елементів [6, c. 189]. За Н. Луманом, люди залишаються поза ме жами комунікації, бо вона є способом опера ції самої системи, яка породжує смисли (тобто свої можливості), здійснює селекції, самопис і самоспостереження. «Комунікація, – зауважує Н. Луман, – здійснюється через синтез трьох різ них селекцій: селекції інформації, селекції по відомлення і селективного розуміння або неро зуміння цього повідомлення та його інформації» [6, c. 115]. Всі ці селекції є контингентними, що ускладнює їх передбачення. Але притаманні со ціальним системам механізми самопису і само спостереження дозволяють підтримувати кому нікацію. Н. Луман аргументує це за допомогою такої характеристики комунікації як безперерв ність: «Система має у своєму розпорядженні час і формує всі операції в очікуванні, що за ними будуть слідувати інші. Так працює також система ЗМІ, припускаючи, що її власні комунікації бу дуть продовжені в наступний час або в наступ ний день. Усяка передача обіцяє іншу передачу. Ніколи тут не йдеться про репрезентацію світу таким, як він є на даний момент» [7, c. 26]. Отже, в теорії самореферентних соціальних систем питання про щирість, правдивість або не правдивість повідомлень залишаються за межами комунікації як такої. Але ця теорія добре діагно зує стан соціальних систем. Якщо комунікація, що відбувається в них, не пропонує нових смислів, не розрізнює саму себе і довкілля, то така систе ма приречена на саму руйнацію. Як приклад, тут можна навести соціалістичну систему, яка вичер пала смисли всіх можливих «реально існуючих соціалізмів». Варто нагадати, що Н. Луман та його послідовники вважали соціальними системами все те, що відрізняє себе від довкілля не онтоло гічно, а через комунікацію як автопоетичний про цес. Семінар чи конференція, з точки зору такої теорії, є соціальними системами, які відрізняють себе від усіх інших систем. Наприклад, для ЗМІ як соціальної системи, довкіллям є економіка, по літика, мистецтво, спорт, – тобто все те, про що вони пишуть і публікують [7, с. 43]. Вичерпаність смислів, повторення, розпад синтезу інформації, повідомлення і розуміння на окремі сфери, – все це сигналізує про вичерпаність смислів, тобто

Комунікація як наука

Комунікація, – зауважує Н. Луман, – здійснюється через синтез трьох різних селекцій: селекції інформації, селекції повідомлення і селективного розуміння або нерозуміння цього повідомлення та його інформації

самозбереження

соціальні системи

1/2010

Марія КУЛТАЄВА

можливостей, комунікації, незалежно від волі лю дей, причетних до неї. Розглянувши три різні підходи до теоретич ного осмислення комунікації, спроби її онтоло гізації і деонтологізації, можна зробити висно вки, що кожний з них пропонує певне розуміння творчого потенціалу комунікації як такої і має свій функціональний спектр, використання яко го потребує посилення методологічної культури. Література

1. Berghaus M. Luhmann leicht gemacht. – Köln: Döhlau Verlag. 2003. – 302 S. 2. Habermas J. Was heißt Universalpragmatik? //Apel K.O. (Hrsg). Sprachpragmatik und Philosophie. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1976. – S. 156–191. 3. Habermas J. Theorie der kommunikativen Handelns, 2 Bd. – Frankfurt am Main: Suhrkamp – 826 S. 4. Нabermas J. Kommunikatives Handeln und Moraldewußtsein. – Frankfurt am Main: Suhrkamp 1983. – 216 S. 5. Jaspers K. Psychologie der Weltanschauungen. – München: Piper, 1994. – 115 S. 6. Luhmann N. Soziologische Aufklärung 6. Die Soziologie und der Mensch. – Opladen: Leske Verlag. 1995. -278 S. 7. Luhmann Die Realität der Massenmedia. – Opladen: Leske, 1996–186 S. 8. Mehring R. Politische Philosophie. – Leipzig: Reclam. 2005. – 139 S. 9. Münkler H. Methaphern im Dienste der Politik—Frankfurter Allgemeine Zeitung. – 2005. – 01.01. – S. 7. 10. Niesen P. Anarchie der kommunikativen Freiheit – ein Problemaufriss // Anarchie der kommunikativen Freiheit/ Hrsg. Peter Niesen/ – Frankfurt am Main: Suhrkamp. 2007. – S. 7–25. 11. Tillich P. Die sozialistische Entscheidung. – Berlin: MedusaVerlag, 1980. – 132 S.

1/2010

Соціальні комунікації і нові комунікативні технології Георгій ПОЧЕПЦОВ Соціальні комунікації налаштовані на управління соціальними системами, маючи для цього як короткотривалий (тактичний), так і довготривалий (стратегічний) інструментарій. Освіта, бібліотеки чи наука як стратегічний інструментарій підтримують домінуючі моделі світу, які належать даному виду суспільства.

Про автора: Почепцов Георгій Георгійович, доктор філологічних наук, професор Головною ознакою комунікативних технологій ми будемо вважати те, що вони не відчувають ся об’єктом впливу як нав’язування зі сторони. Людина в усі віки знаходилася в стані пошуку нової інформації. Тому вона легко підпадає під вплив таких комунікативних технологій, які на дають їй потрібну інформацію. Їй тільки треба надати вигляд дуже потрібної в даній точці часу і простору. Газети і телебачення дають не тільки новини про події, а інтерпретацію цих новин, які дозво ляють нам скласти з них потрібну модель світу. Відбір тих чи інших новин та відкидання інших також слугує таким цілям. Отримуючи та обгово рюючи один набір новин про світ, ми отримуємо відповідну модель світу. Інший набір давав би нам іншу модель. Накази і розпорядження є прикладом управ ління тактичного типу. Вони є характерними, наприклад, для армії чи державного управління. Вони змінюють у першу чергу фізичний світ, в той час як стратегічний комунікативний інстру ментарій скоріше налаштований на зміну світу віртуального. ЗМІ також підтримують модель світу, прита манну даній спільноті. Вони намагаються надати події таку інтерпретацію, яка не буде порушу вати цю модель. Зміни соціальних систем за вжди пов’язані зі змінами моделей світу. І ре

модель світу

Ключові слова: соціальні комунікації, інтернет, медіа, модель світу, кольорові революції

1/2010

Георгій ПОЧЕПЦОВ

Зміни соціальних систем завжди пов’язані зі змінами моделей світу

Інформаційний тиск



стратегічні і тактичні комунікаційні потоки

1/2010

волюція 1917 року, і перебудова базувалися на введенні нової моделі світу. Саме це викликало інтенсивні комунікаційні потоки. Перебудова, наприклад, навіть звалася Перебудова і глас ність, оскільки відбувалася заміна одних інфор маційних потоків іншими. Радянський Союз вміло керував позитивни ми інформаційними потоками, негативні потоки йшли виключно з чужих «голосів». Коли ж ра дянська пропагандистська машина почала про дукувати негативні інформаційні потоки про себе, масова свідомість, яка не була до них го товою, оскільки не зустрічалася з ними до цього, до того ж, з такими інтенсивними, легко пере йшла на іншу модель світу, що до цього вважа лася чужою. Якщо текст, перетворившись у книгу, стає в подальшому предметом вивчення в школі, то саме так дана цивілізація намагається переда ти свій досвід наступним поколінням. Це досвід стратегічного ґатунку на відміну від, наприклад, оголошення в ліфті про відсутність завтра в цьому будинку опалення через якийсь ремонт. Стратегічні і тактичні комунікаційні потоки ско ріше підтверджують, ніж заперечують наявну в суспільстві модель світу. ЗМІ формують так званий «інформаційний по рядок денний», тобто ті теми, які обговорюються на масовому рівні. На цьому ж будується так зва ний «ефект CNN», коли Інформація зі ЗМІ впли ває на Суспільство, яке в свою чергу починає тиснути на Осіб, що приймають рішення. Суспільний тиск



Політичний тиск

Громадянське суспільство також може справ ляти такий тиск на політиків. Відсутність гро мадянського суспільства дає можливість полі тикам приймати рішення, виходячи виключно з власних інтересів чи вузькопартійних завдань. Громадянське суспільство в ідеалі надає пра во голосу не лише «верхам», а й «низам». І не лише раз на п’ять років під час виборів, а щоденно. Порівнюючи радянський і американський до свід комунікативної освіти, дослідники форму люють декілька факторів, які не дозволяли ко

мунікативній науці стати справді потрібною в Радянському Союзі. Це наступні фактори [1]: • переважання в СРСР концептуального, а не прикладного чи прагматичного підхо дів, як це є на Заході; • радянська неринкова система не мала по треби вести роботу з окремим клієнтом чи покупцем; • радянський публічний виступ орієнтував ся на промовця, західний – на аудиторію; • в радянській гуманітарній науці перева жала орієнтація на аналіз тексту замість аналізу мови в дії. Все це орієнтація на бюрократичну ієрархію, а не на соціальні мережі, які привернули увагу і теоретиків, і практиків в останній час. Домінуюча модель комунікації (а людство останнім часом пройшло через такі її види – книга, кіно, телебачення, інтернет) принципо во трансформує процеси мислення, притаманні даному типу суспільства. Можна висловити таку гіпотезу, що модель комунікації задає наступне: • тип мислення; • тип аргументації; • тип гумору; • тип розповіді. В якості останнього прикладу згадаємо, що описи природи в художніх творах, які були ці кавими на момент написання цих текстів, тобто в період домінування книги, вже давно не чи тають діти, які сформовані в епоху інших домі нант, наприклад, візуальної в період домінуван ня телебачення. Відомо, що інтернет-покоління здатне працю вати відразу над кількома завданнями, в той час як минулі покоління діяли лінійно: приступали до нового завдання виключно після завершення минулого. Японські вчені зафіксували зміни, які принесли відеоігри. Для сучасної дитини смерть, наприклад, не є незворотньою, бо гру після за гибелі героя можна розпочати знову. Н. Карр привернув увагу до тих трансформа цій, які відчув наш мозок під час домінування ін тернету. Саме його стаття в журналі стала пред метом найширшого обговорення цієї проблеми [2]. Потім він присвятив цій проблемі цілу книгу «Мілини» («Shallows»). Він вважає, що сучас на людина вже не здатна читати книгу чи до

Комунікація як наука Відсутність громадянського суспільства дає можливість політикам приймати рішення, виходячи виключно з власних інтересів чи вузькопартійних завдань

соціальні мережі

епоха візуальної домінанти інтернетпокоління здатне працювати відразу над кількома завданнями, в той час як минулі покоління діяли лінійно

1/2010

Георгій ПОЧЕПЦОВ

1/2010

вгу статтю за старою схемою, її мозок вимагає зупинитися і зайнятися тим, чим ми замаємося онлайн: читаємо електронну пошту, шукаємо щось у Гуглі, ідемо за лінками [3]. Навіть виклю чивши комп’ютер, ми знаходимося в стані відво лікання нашої уваги. Читання онлайн дає менше розуміння тексту, ніж читання друкованої книги. Люди гублять ми нулий повільний концентрований спосіб мислен ня. Н. Карр вважає, що такий продовжений тип мислення не був природнім для людини, він ви ник виключно як наслідок появи книги. Людина в печері повинна була весь час переключати свою увагу. Сьогодні система моно-уваги виявилася зруйнованою ще й через велику кількість інфор мації. Ми живемо в світі того, що можна визна чити як систему полі-уваги. Адже раніше де фіцитом була інформація, в той час як сьогодні дефіцитом стала саме увага. Виходить, що охо пити таке принципове збільшення інформацій ного потоку можна лише за рахунок втрати ува ги, глибини розуміння. Експерименти показали, що інтернет по роджує більшу активність мозку. Але Н. Карр справедливо запитує в журналі «Wired»: чи є ця більша активність кращою [4]. Інші дослідники підкреслюють, що інтернет буде вимагати появи нових культурних інституцій, як однотипно друк привів до нового типу освіти [5]. Нові дослідження демонструють, що люди отримують задоволення, відбувається виділення допаміну, коли вони реагують на безпосередні можливості чи загрози [6]. Коли цього немає, люди почувають себе нудно. «Технологія пере писує наш мозок», – каже Н. Волков, директор американського Національного інституту зло вживання наркотиками. Дослідник інтернету Я. Нільсен вважає, що 80 відсотків користувачів інтернету читають тіль ки те, що є на екрані на першій сторінці [7]. Тому довгі статті становлять проблему, ніхто не буде робити додаткові дії, щоб прочитати далі, точні ше більшість читачів не будуть, і лише 20 відсо тків все ж таки зроблять ці дії. Б. Танцер згадує ще один «закон» Нільсена, що відображає активність людей в інтерне ті – 1 – 9 -90 [8, р. 124]: 90 відсотків відвідува

чів є чисто читачами, 9 відсотків дописують щось час від часу. І лише один відсоток є активним автором. Тобто цей закон порушує наше уявлен ня про інший, більш демократичний тип автор ства в інтернеті. Це не так, оскільки тільки один відсоток є реальними авторами. Людство розвивається. До інтенсивних змін ментальності його підштовхують нові технології породження і обробки інформації. Друк не на ла тині, а на місцевих мовах породив, як наслідок, держави-нації, оскільки таким чином люди відчу ли свою відмінність від інших. Як наслідок, можна сказати, що сучасний світ створений на той час новою комунікативною технологією – друком. Інший приклад наслідків інтенсивного вико ристання ще більш давньої технології – перекла ду, адже її, як і риторику, ми теж можемо від нести до комунікативних технологій, оскільки вони також пов’язані з процесами трансформації інформації на користь її споживача. Загальною іспанською мовою стала кастильська, тому що король Кастилії Альфонсо Х створив сильну пе рекладацьку школу в Толедо, в рамках якої було перекладено багато текстів не тільки на латину, а й на кастильську мову, що й змінило її статус, підняло на державний рівень. ЗМІ як комунікаційні технології досить час то стають рушійною силою соціальних змін. В п’ятдесяті роки західні спецслужби досить час то намагалися за рахунок інтенсивного розвитку інформаційного компоненту зробити зміни в еко номічному і політичному компонентах. Це роби лося для того, щоб, наприклад, не дати країнам Азії піти шляхом комунізму. Інформаційний компонент



Політичний компонент

Інформаційний компонент, який, умовно ка жучи, починає функціонувати у відповідності з майбутніми варіантами політичного та еконо мічного, руйнує їх сьогоднішній стан. Це мож на вважати прототипом будь-якої кольорової чи оксамитової революції, коли головна дія (і голо вні атаки) розгортаються саме в інформаційному просторі. Першим варіантом кольорової революції вва жається Іран 1953 р. Тоді зовні намагалися зняти

Комунікація як наука

До інтенсивних змін ментальності його підштовхують нові технології породження і обробки інформації

ЗМІ як комунікаційні технології досить часто стають рушійною силою соціальних змін



Економічний компонент

кольорова революція 1/2010

Георгій ПОЧЕПЦОВ

Таким чином, і кольорову (як і оксамитову) революцію ми також можемо визначити як комунікативну технологію

структурний погляд на інформацію Структурний погляд акцентує, що в основі кожної структури лежить свій інформаційний набір. Змінюючи його, трансформується і сама структура

1/2010

демократично обраного прем’єра Моссадека. Для цього в країні були розгорнуті чотири негативні інформаційні потоки, які намагалися втлумачити населенню, що Моссадек не є мусульманським прем’єром. Вони були наступними, тобто про це говорили такі типи людей: • депутати в парламенті; • журналісти в газетах; • мулли в мечетях; • торгівці на базарах. Таким чином, і кольорову (як і оксамитову) революцію ми також можемо визначити як кому нікативну технологію. Адже вони подають себе не як організований кимось вплив, а як стихій не волевиявлення мас. При наближенні виборів, коли відкривається вікно можливих змін, така революція моделює масове незадоволення на селення в інформаційному просторі, створюючи додаткові можливості для висловлення і поши рення негативних думок. Перебудова однотипно була комунікативною технологією з поширення негативу про державу, яка існувала. Для цього були використані про пагандистські механізми самої цієї держави. І ті самі люди, які до цього виступали в ролі її оспі вувачів, раптом стали її критикувати. Зміна ін формаційних потоків з позитивних на негативні призводить до розвалу цієї держави. Ці суттєві зміни пов’язані з тим, що Дж. Аркілла і Д. Ронфельдт визначили як структурний погляд на інформацію, на відміну від звичного розумін ня, який розглядає ситуацію як передачу інфор мації [9 – 10]. Структурний погляд акцентує, що в основі кожної структури лежить свій інформа ційний набір. Змінюючи його, трансформується і сама структура. Інтернет, як ще одна нова інформаційна тех нологія, породжує покоління людей, які можуть одночасно займатися кількома завданнями. Одночасно є експерименти, які демонструють, що в деяких випадках мозок цього покоління людей не такий ідеальний. Було запропонова но відслідковувати, чи рухається на екрані чер воний прямокутник. Потім до умов було додано блакитний прямокутник, але на нього не треба було зважати. Виявилося, що інтернет-покоління загальмувалося, бо воно не вміє відкидати не суттєве. І це, до речі, відповідає аналізу сучас

них вузівських викладачів, які вважають, що нове покоління студентів не може відрізняти го ловне від неголовного, тому йому стало важко переказувати тексти. Як відносно нову комунікативну технологію слід виділити і вплив на населення не своєї, а чужої країни. Холодна війна стала яскравим при кладом цього феномену [11 – 12]. І вона завер шилася програшем Радянського Союзу. Тобто головна політика була створена комунікацією. Нові комунікативні технології частково ство рюють нову дійсність. Тому вони несуть у собі потенціал соціальних змін. Вони можуть руйну вати соціальні процеси, які базувалися на інших комунікативних технологіях. Телебачення, на приклад, призвело до програшу в’єтнамської чи першої чеченської війни, оскільки масова свідо мість була неготовою до отримання інформації про війну на рівні деталізації, характерної ви ключно для військових. Можна сказати, що М. Горбачов співпав з форматом телебачення, а Л. Брежнєв йому не підходив. Поява Л. Брежнєва на телеекрані де монструвала безпорадність влади, найвищий представник якої не міг навіть нормально про читати текст свого виступу. До речі, технології сили теж не співпадають з телеекраном, тому їх намагаються застосовувати без телекамер. Нові комунікативні технології більш адекват но «обслуговують» соціосистеми, створюючи той інформаційний продукт (наприклад, тип новин, іміджу, головних меседжів, героїв), який є більш актуальним на сьогодні. Комунікативні техноло гії можуть надавати штучне уявлення про світ, а можуть створювати справжній аналог дійсності. Технології – нейтральні, те чи інше політичне за барвлення їм надають люди.

Комунікація як наука

комунікативні технології Нові комунікативні технології частково створюють нову дійсність. Тому вони несуть у собі потенціал соціальних змін

Література 1. Матьяш О.И., Биби С.А. Коммуникативное образование в России: история и современность // www.rodchenko. ru/liter/articles/others/4/ 2. Carr N. Is Google making us stupid // Atlantic Monthly. – 2008. – July – August // www.theatlantic.com/magazine/ archive/2008/07/is-google-making-us-stupid/6868/ 3. ‘The Shallows’: this is your brain online // www.npr.org/ templates/story/story.php?storyId=127370598 4. Carr N. The web shatters focus, rewires brains // www. wired.com/magazine/2010/05/ff_nicholas_carr/all/1

1/2010

Георгій ПОЧЕПЦОВ

1/2010

5. Shirky C. Does the Internet make you smarter? // online. wsj.com/article/SB1000142405274870402530457528497 3472694334.html 6. Richter M. Attached to technology and paying a price // New York Times. – 2010. – June 6 7. Nielsen J. Scrolling and attention // www.useit.com/ alertbox/scrolling-attention.html 8. Tancer B. Click. – New York, 2008 9. Arquilla J., Ronfeldt D. Looking ahead: preparing for information-age conflict // In Athena’s camp. Preparing for conflict in the information age.- Ed. by J. Arquilla, D. Ronfeldt. – Santa Monica,1997 10. Arquilla J., Ronfeldt D. Information, power and grand strategy // Ibid. 11. Grose P. Operation Rollback. America’s Secret War behind the iron curtain. – New York, 2000 12. Osgood K. Eisenhower’s secret propaganda battle at home and abroad. – Lawrence, 2006

До питання про соціальнокомунікаційний підхід у науці Володимир РІЗУН Про автора: Різун Володимир Володимирович, професор, доктор філологічних наук, директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Знаменним для розвитку досліджень у сфері спілкування і формуванні нових наукових під ходів став 2006 рік, коли постановою Кабіне ту Міністрів України від 13 грудня 2006 року за № 1718 «Про доповнення переліку галузей на уки, з яких може бути присуджений науковий ступінь» і наказом Вищої атестаційної комісії України від 14 грудня 2007 року за № 67 «Про внесення змін і доповнень до Переліку спеці альностей, за якими проводяться захисти ди сертацій на здобуття наукових ступенів канди дата наук і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань» держава фактично визнала галузь суспільного спілку вання, в тому числі й масового, як окремий на уковий напрям. До цього напряму, який отримав шифр 27 «соціальні комунікації», ввійшли спе ціальності: 27.00.01 – теорія та історія соціаль них комунікацій; 27.00.02 – документознавство, архівознавство; 27.00.03 – книгознавство, біб ліотекознавство, бібліографознавство; 27.00.04 – теорія та історія журналістики; 27.00.05 – теорія та історія видавничої справи та редагування; 27.00.06 – прикладні соціальнокомунікаційні технології; 27.00.07 – соціальна інформатика. Що ж явила собою нова галузь науки соціаль ні комунікації і які передумови її виникнення в світі?

Ключові слова: передумови виникнення поняття соціальних комунікацій, поняття соціальних комунікацій, комунікації, соціальні комунікації як публічне спілкування, соціальнорольовий рівень, соціальногруповий рівень, суспільний рівень, масова комунікація в системі соціальних комунікацій, маси, структура дефініції соціальних комунікацій, ознаки соціальних комунікацій

1/2010

Володимир РІЗУН

передумови виникнення поняття соціальних комунікацій

1/2010

Передумови виникнення поняття соціальних комунікацій На урочистому остаточному голосуван ні Другого Ватиканського Собору 4 груд ня 1963 року в присутності Папи Івана ХХІІІ було прийнято Inter Mirifica (З-поміж дивовиж) – Декрет Другого Ватиканського Собору про засо би соціальної комунікації. Завдяки цьому документові створено нову термінологію. Уперше запроваджено сам вираз «соціальна комунікація» (social communication). «Комісія вирішила, що такі терміни, як «тех нологія поширення інформації», «аудіовізуальні засоби інформування» чи навіть «засоби масової інформації» («мас-медіа», «медіа») та «масова комунікація», не виражають достатньо турбот, потреб та намірів Церкви. Суспільне спілкування (тобто соціальну комунікацію) не можна зводити до самих тільки технічних засобів передавання інформації, натомість слід розглядати його як процес, що відбувається серед людей і між людь ми. Отож було прийнято термін the instruments of social communication або the means оf social communication «знаряддя або засоби соціальної комунікації»), що вказує на спосіб спілкування людей у суспільстві. Цей термін, безперечно, охоплює щось більше, ніж просто mass media, такі як преса, радіо, телебачення чи кіно. Уже перший проект документа, поданий Соборовим Отцям на обговорення, містив шість параграфів під заголовком «Інші засоби соціальної комуні кації», де йшлося про публічні заяви, плакати, рекламу, касети, платівки тощо. В цьому термі ні можна також побачити наголошення на «гру повій комунікації»… Здається, така терміноло гія ясно засвідчує, що «соціальна комунікація», тобто спілкування людей у суспільстві, включає в себе, крім самих тільки (сучасних) технічних засобів, ще й інші форми людського спілкуван ня, виражені по-різному в різних суспільствах і культурах» [7, 75 – 76]. На виконання Декрету Собору Папа Павло VI у квітні 1964 року створив Комісію у справах за собів соціальної комунікації, яка від 28 черв ня 1988 року називається Радою. Ця Комісія й під готувала Душпастирську інструкцію Communio et Progressio (Єдність і поступ), опубліковану

в 1971 році. Цей Декрет зобов’язав в усіх краї нах створити національні бюро в справах преси, кіно, радіо й телебачення. «Головне завдання таких бюро – координувати спільні заходи, ви ховувати сумління вірних і спонукати католи ків до роботи в цій царині» [7, 76]. Крім того, Декретом було поставлено питання про фахову підготовку служителів Церкви у справі соціаль ного комунікування, щоб відповідати вимогам часу; заговорили навіть про медіаосвіту мирян. Такий підхід католицької церкви до справи комунікування засвідчив серйозні наміри пере вести спілкування церкви з народом на засади фаховості в галузі виробництва масової медіа продукції, її поширення. Фактично було очевид ним створення церковної комунікаційної системи як потужного соціального інституту, який би ре гулював комунікаційні процеси не тільки в сис темі «церква – люди», а й у системі «церква – інші ЗСК – люди». Отже, церковна комунікація стала і видом соціальних комунікацій.

Поняття соціальних комунікацій Рік-два після Постанови і необхідності актив но вживати назву нової науки та назву нової на укової спеціальності 27.00.01 – теорія та історія соціальних комунікацій учені делікатно обходи ли питання про однину/множину терміна, пара лельно використовуючи або віддаючи перевагу одній із форм. Ніхто достеменно не міг сказати, яка ж термінологічна різниця між соціальними комунікаціями і соціальною комунікацією. У цій ситуації доводиться вдаватися до аналогій і мір кувати за логікою речей відомих. Слово в множині «комунікації», як факт ві тчизняної мовної практики, поки що вживається в одному значенні: «1) Шляхи сполучення і транспорту. 2) Лінії зв’язку, мережі підземного міського господар ства» [6]. Так, цілком звично говорити про річкові, мор ські, повітряні комунікації; комунікації можна прокладати під землею, до будинку тощо. У цьо му контексті цілком допустимо вживати слово і в однині: вони прокладають комунікацію; теле фонна комунікація міста тощо.

Комунікація як наука

поняття соціальних комунікацій

комунікації

1/2010

Володимир РІЗУН

соціальні комунікації є протиставленням матеріальним, технічним комунікаціям. Іншими словами, існують такі види комунікацій: матеріальні, технічні і соціальні

Метою соціальних інститутів є забезпечення людей певними відомостями соціального змісту, тобто соціально значущими знаннями, які можуть бути використані людьми для задоволення їхніх потреб

1/2010

Що за поняття стоїть за цим словом насампе ред у множині? Зрозуміло, що мова йде про рукотворні, штучні канали, зв’язки, мережі, які прокладаються між будинками, містами, установами і т. д. Ці комуні кації обов’язково забезпечують передачу чогось до споживачів. За передачу чогось до спожива чів відповідають певні підприємства, установи, особи, які підтримують комунікації у належному стані, модернізують їх. Передача і функціонуван ня каналів здійснюється за певною технологією. В основі комунікацій лежить певна технологічна система (мережа). Споживач розраховується за спожите. Такі комунікації мають матеріальний смисл, який лежить у площині задоволення жит тєвих матеріальних потреб людей. Цей аналіз значення слова «комунікації» змушує нас думати, що в словосполученні «со ціальні комунікації» словом «соціальні» актуалі зується лише сфера застосування комунікацій, тобто ми переходимо з матеріальної, технічновиробничої, побутової сфери у сферу соціальних стосунків, соціальної діяльності, соціальної вза ємодії, соціального регулювання. Відповідно, йдучи за логікою аналізу мате ріальних комунікацій, соціальні теж є артефак тами – рукотворними, штучними, придуманими людьми, фахівцями. Тобто створюється певна комунікаційна мережа-система між людьми, яка дозволяє їм щось отримувати, споживати. Таким «товаром» споживання можуть бути різного роду відомості, знання. Ця мережа технологічна. За її функціонування відповідають певні соціальні інститути. І матеріальне, і духовне забезпечення є осно вною метою виробників продукту – матеріально го чи духовного. Принциповою є різниця в суспільній місії (гли бинному смислі) для матеріальних й соціальних комунікацій. Так, соціальні комунікації швидше, ніж матеріальні, будуть спрямовані на форму вання громадської думки, виховання нового по коління, утворення й підтримку громад, певних соціальних груп, організацій, рухів, партій, со ціуму, суспільства. Хоч, скажімо, формування загальної культури поведінки людей, їхній духо вний розвиток залежить і від рівня матеріальних комунікацій.

Певна конкретна соціальна комунікація, як і конкретна матеріальна, має аналізувати ся в своєму контексті: матеріальна – технічновиробничому, соціальна – суспільному, куль турному, духовному. Оскільки комунікація (від лат. сommunico – об’єднувати, робити спільним) спрямована на об’єднання, власне є процесом об’єднання, творення спільноти, то природно, що онтологічно мова за соціальної комунікації має йти про духовне єднання, а не матеріальне. У цьому певно що й криється вищий смисл кожної конкретної соціальної комунікації та діяльності тих соціальних інститутів, які покликані забез печувати соціальну комунікацію. Іншими слова ми, кожна конкретна соціальна комунікація – це є спілкування, дане в умовах штучно створеної технологічної системи духовного єднання лю дей. До таких систем належать: телевізійна ме режа, радіомережа, газетно-журнальна система поширення, бібліотечна мережа, архівна мере жа, видавнича мережа, мережа інформаційнодовідкових служб, мережа інтернет, система до кументації тощо. «…Це протилежність спонтанної комунікації. Стратегічна комунікація передбачає застосуван ня наукового підходу, зокрема проведення ана лізу проблеми, визначення мети, цільових груп, стратегії, методів і каналів, а головне – плано ваність і результативність. Складовими проце су також повинні бути моніторинг та подальша оцінка результатів» [2, 27]. Комунікаційна система складається з учасни ків комунікаційного процесу – обов’язково про фесійного комуніканта і споживача відомостей, який вступає в усвідомлювані ним договірні сто сунки з виробником і поширювачем відомостей. Комунікаційна система ієрархічно вибудувана, тобто є топ-менеджмент системи, виконавці, підлеглі. Соціальна комунікація завжди організована, має свої форми. Соціальна комунікація передбачає виробни цтво такого продукту, який виступає документом як для виробника, так і для споживача відомос тей, має свої реквізити, ознаки, місце в класи фікації соціальнокомунікаційних продуктів, що зберігаються в інститутах (носіях, сховищах)

Комунікація як наука

Соціальна комунікація обов’язково має стратегічний характер, тобто по суті вона є стратегічною

Соціальна комунікація завжди є системним явищем

1/2010

Володимир РІЗУН

соціальні комунікації як публічне спілкування

соціальнорольовий рівень

соціальногруповий рівень 1/2010

суспільної пам’яті (бібліотеках, архівах, доку ментаційних центрах). Соціальна комунікація тримається не тільки на морально-етичних засадах, а має й звичаєву та офіційну правову основу.

Соціальні комунікації як публічне спілкування У цілому існує два види спілкування – приват не, персональне, міжособистісне, індивідуальне і публічне. Соціальні комунікації належать, звіс но до публічного спілкування. Воно має «групо вий», суспільний характер. Публічність соціаль них комунікацій є суттєвою характеристикою їх. Комунікаційні рівні публічності (рівні публіч ної комунікації) такі: 1. Соціальнорольовий рівень, коли особа, яка є представником певної соціальної групи, спілкується з подібною собі осо бою, при цьому їхнє спілкування є публіч ним, наприклад: переговори президентів. Кожна соціальна роль виражає інтереси своєї соціальної групи, їх відстоює. Варі анти соціальнорольового спілкування: а) соціальна роль спілкується з цілою гру пою; б) соціальна роль спілкується «з усі ма», «з народом» (це вихід за межі со ціального рівня публічної комунікації на масовий рівень спілкування – у по засоціальногруповій комунікації). До варіантів соціальнорольового спілкуван ня можна віднести: а) спілкування між соціальними ролями в одній соціальній групі – соціальноро льове внутрішньогрупове спілкування; б) спілкування між соціальними роля ми, що належать до різних соціальних груп – соціальнорольове міжгрупове спілкування. 2. Соціальногруповий рівень, коли спілку вання відбувається між малими соціаль ними групами, що функціонують у сус пільстві. Якщо соціальна група обирає за об’єкт спілкування не іншу соціальну групу, а «всіх», «народ», тоді таке спіл

кування переходить у площину масового спілкування (позасоціальногрупова кому нікація). Механізмом соціальногрупового спілкування все одно є соціальнорольове, тобто спілкування між соціальними група ми здійснюється через соціальні ролі. 3. Суспільний рівень. Це сфера функціону вання соціальнокомунікаційних інститутів на рівні великої соціальної групи, якою є суспільство. Суспільне спілкування вклю чає комунікаційну діяльність як соціаль них ролей, так і соціальних груп у межах одного суспільства (внутрішньосуспільна комунікація). Існує комунікація між сус пільствами, або великими соціальними групами, наприклад, в умовах конфлікту – міжнародного, міжнаціонального, етнічно го, релігійного, історично-цивілізаційного (міжсуспільна комунікація, міжцивіліза ційна комунікація) [1]. Якщо одне суспільство використовує засоби впливу на інше суспільство і розглядає його як потенційну масу, яку необхідну «залучити» до свого соціального поля, підпорядкувати, приру чити, перемогти, виникає рівень масового спіл кування як рівень виходу за межі своєї великої соціальної групи (позасуспільна комунікація). З точки зору адресності спілкування, з вра хуванням ролі комуніката-об’єкта (суб’єкта, ре ципієнта) спілкування, слід виділяти такі рівні публічної комунікації: 1. Персональне, особистісне спілкування, зорієнтоване на формування особистісних структур (персональна, або особистісна комунікація). 2. Колективне, соціально зорієнтоване спіл кування, пов’язане найчастіше з регу ляторною функцією у колективах, коли об’єктом спілкування є соціальна група (колективна комунікація). 3. Масове спілкування на відміну від колек тивного рівня, характеризується виходом соціальної ролі або соціальної групи за межі «соціального», тобто соціальна роль або соціальна група в ролі комуніканта не враховує соціальний статус об’єкта спіл кування (комуніката), яким є велика гру

Комунікація як наука

суспільний рівень

1/2010

Володимир РІЗУН

масова комунікація в системі соціальних комунікацій

маси 1/2010

па людей, позбавлена свого соціального статусу. Масове спілкування обов’язково є позасо ціальногруповим, коли комунікант виходить за межі своєї соціальної групи як її представник, відстоюючи її ідеї, погляди, залучаючи інших, масу (народ, громаду) до «свого соціуму», пере творюючи їх на своїх прихильників, створюючи «своє» соціальне поле.

Масова комунікація в системі соціальних комунікацій Масова комунікація – явище історичне й своїм корінням сягає ще неіндустріального часу існу вання; головне в цьому явищі не стільки техно логізація процесу спілкування (хоч вона є суттє вим поштовхом до розвитку явища), як здатність людей володіти особливою формою соціального зв’язку, який дозволяє окремим людям, що ви ражають інтереси або політичних сил, або біз несу, або релігійно-культурних осередків, або влади чи інших суспільних інститутів, впливати на інших людей, які є представниками різних соціальних груп чи є окремими індивідами, для масифікації їхньої свідомості й керування пове дінкою мас [5, 55]. Особливістю масової комунікації, на відміну від міжособистісної та різних видів соціальної комунікації (внутрішньопартійної, галузевої, на укової, релігійної й т. д.), є її надособистісний та надсоціальний характер: спілкування від бувається без врахування соціального статусу, становища в соціальних групах членів маси. Незалежно, хто де працює, яке його становище в суспільстві,— всі об’єднуються в спільноти на основі певних декларованих зразків фізичної й інтелектуальної поведінки, морально-етичних та світоглядних принципів, які й складають систему масової свідомості як особливої, але історично закономірної й неминучої форми людської пси хіки. При цьому на основі деіндивідуалізації осо бистостей й нехтування їхнім реальним соціаль ним статусом формується особливий соціальний суб’єкт – маса [5, 56]. На відміну від соціальних груп, великих і ма лих, завжди якось організованих і структуро

ваних, маси – це принципово неорганізовані і неструктуровані суб’єкти суспільного життя [3, 18—19]. Аморфність, яка йде від нездатності до само стійного, системного, організованого (на відміну від соціальних груп) утворення у порівнянні з організованістю кожного, хто складає масу, коли він існує окремо, є визначальною властивістю маси. Це створює враження, що маса є статична, нерухлива і вичікує зовнішнього впливу для під тримки існування з боку вожаків, ЗМК тощо. Соціальні комунікації мають різні комуніка ційні рівні публічності, проте масовий рівень є найбільш притаманним їм. Питання про масове спілкування в системі соціальних комунікацій залишається відкритим, проте очевидним є те, що масовий рівень виступає рівнем формування «свого соціуму», своїх прихильників, формуван ня «зручного» соціального поля. Можливо, ма сове спілкування в структурі соціальних кому нікацій має тактичний характер: спочатку треба сформувати своє соціальне поле, а потім доно сити відомості до своїх соціальних ролей.

Структура дефініції соціальних комунікацій Таким чином, дефініція соціальних комуні кацій має включати як обов’язкові елементи поняття: 1) різні види організованої публічної інсти туціалізованої взаємодії (комунікаційної діяльності) в суспільстві між соціальними інститутами й споживачами відомостей, які продукуються, зберігаються та поши рюються цими інститутами, 2) за допомогою комунікаційних технологій та технологічно визначених каналів, спо собів і засобів зв’язку, 3) при наявності виробництва відомостей (соціальної інформації), 4) які створюються залежно від потреб, мети, завдань і стратегічно спрямовані на фор мування соціального поля, громадської думки, впливають на прийняття рішень у соціумі;

Комунікація як наука

Соціальні комунікації мають різні комунікаційні рівні публічності, проте масовий рівень є найбільш притаманним їм

структура дефініції соціальних комунікацій

1/2010

Володимир РІЗУН

ознаки соціальних комунікацій

1/2010

5) це такі види комунікаційної діяльності, які передбачають утворення суспільної ко мунікаційної системи, що функціонує за законами спілкування і включає соціаль нокомунікаційні інститути, тобто такі соці альні інститути, які спеціалізуються на ко мунікаційній діяльності, та індивідуальних або колективних споживачів відомостей, що можуть також об’єднуватися в соціаль ні групи споживачів. Соціальні комунікації слід розглядати в сис темі соціального інжинірингу. Соціальні комуні кації передбачають формування громадянського суспільства, в рамках якого формуються громад ські організації, які відстоюють інтереси громади як споживача відомостей, дбають про високий рівень медіакультури в суспільстві й займаються медіаосвітою громадян. Основними ознаками соціальних комунікацій є те, що вони: • рукотворні, штучні, придумані людьми, фахівцями, є артефактами; • технологічні; • забезпечують функціонування ідей, відо мостей, поглядів тощо (соціально значу щої інформації) у вигляді різного роду до кументів; • стратегічні; • системні; • організовані; • інституціалізовані й передбачають ство рення соціальнокомунікаційних інститу тів та наявність у них професіоналів, а також розглядають комунікатів як спо живачів відомостей, тобто як своєрідний соціальний інститут, що займається ді яльністю, спрямованою на отримання по трібних відомостей; • публічні; • мають діяльнісний характер, перетворю ють спілкування у комунікаційно-вироб ничу діяльність; • передбачають продукування ідей, відо мостей, поглядів тощо у вигляді різного роду творів (інформаційне виробництво); • не можуть існувати без соціальної пам’яті; • тримаються не тільки на морально-етичних засадах, а мають і правову основу.

Література:

1. Ващенко І. В., Гиренко С. П. Конфлікти великих со ціальних груп: Навчальний посібник.— Харків: Бурун Книга, 2005. 2. Комунікація: демократичні стандарти в роботі орга нів державної влади / Заг. ред. Н.К. Дніпренко. – К.: ТОВ «Вістка», 2008. – 164 с. 3. Ольшанский Д. В. Психология масс.— СПб: Питер, 2001. 4. Почепцов Г. Соціальний інжиніринг: соціо- і психотехні ки управління великими масами людей.— К.: Альтерп рес, 2010. 5. Різун В. В. Теорія масової комунікації.— К.: ВЦ «Просві та», 2008. 6. Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука.— К., 1974. 7. Церква і соціальна комунікація: Найголовніші докумен ти Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа.— Львів: Вид-во Українського Ка толицького Університету, 2004.— Львів, 2004.

Комунікація як наука

1/2010

ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ПОЛІТИКИ – ОБ’ЄКТИВНИЙ ВИКЛИК ЧАСУ Наталія ДНІПРЕНКО Спираючись на комунікативний підхід до аналізу суспільних процесів, зроблено висновки щодо визначальної ролі комунікації у формуванні нової якості суспільного розвитку. Обґрунтовано необхідність розробки вітчизняної державної комунікативної політики як якісно нового знаряддя державного управління в інформаційній сфері. Проведено аналіз компетенції органів державної влади, що відповідають за формування та реалізацію інформаційної політики, збереження та розвиток національного інформаційного ресурсу. Зроблено висновок щодо розпорошення серед різних органів влади компетенції та відповідальності, що шкодить ефективному управлінню цією сферою. Про автора: Дніпренко Наталія Костянтинівна, кандидат наук з державного управління.

Ключові слова: комунікація, інформація, інформаційна сфера, інформаційний ресурс, функція комунікації, зворотний зв’язок

1/2010

В основу системної цілеспрямованої управ лінської діяльності має бути покладена засад нича концепція – здавалося б, що це є аксіома. Водночас, як свідчить практика, ефективність вітчизняної державної політики в реаліях сьо годення потрапляє в залежність від невизна ченості теоретичної бази, принципів, каналів інформаційних потоків, чіткості позицій сторін – осмислення процесів, що відбуваються. Cлід за значити, що сфера обміну інформацією значно розширилася за останній час, змінилися техно логії та їх роль: від визначення, розробки та за стосування комунікативних інновацій постала в залежність не лише економіка, а й увесь суспіль ний розвиток загалом. Проблема полягає в тому, що, з одного боку, в Україні, яка є складовою світового комунікатив ного простору, стрімко розвиваються комунікації, з іншого – визначеної стратегії, з осмисленням відповідних тенденцій і процесів, що відбувають ся в інформаційній сфері, розвинутої наукової бази, розробленого термінологічного словника, немає. Тому ми перманентно є учасниками дис курсу щодо необхідності роздержавлення радіо і

телебачення, створення суспільного та впрова дження цифрового мовлення тощо – конкретних рішучих, швидких, проте часто неусвідомлених і безсистемних дій, викликаних необхідністю адекватно реагувати на вимоги сучасного глоба лізованого світу. Виникає питання: на яких засадах, керую чись якими принципами, з якою метою, в якому напрямку мають відбуватися ці зміни? Звичайно, здійснення відповідних кроків щодо адаптації вітчизняної інформаційної сфери в конкретних напрямках діяльності є, безпере чно, явищами позитивними. Проте викликає за непокоєння той факт, що на даний час концеп ція цих змін не є визначеною, аргументованою і навіть артикульованою. Така невідповідність цілком закономірно ставить під сумнів ефектив ність державного управління цими змінами, що потребує невідкладного розв’язання комплексу породжених ними проблем. Тому питання розробки філософської бази (концепції, стратегії) як змістовного підґрун тя для формування нових підходів державного управління у сфері організації інформаційного обміну в суспільстві і має стати предметом пер шочергового розгляду науковців. Адже визна чення ключової парадигми, накреслення шляхів переходу від однієї моделі суспільного розвитку до принципово іншої має зіграти ключову, ви рішальну роль у забезпеченні якості цього роз витку та його відповідності демократичним ви могам сьогодення. Саме тому, базуючись на засадах комунікативної філософії, осмислюючи та використовуючи досвід країн з розвинутою демократією, ми, в першу чергу, маємо визначи тися у своїх принципах, концептуальних підхо дах і лише після цього розробляти конкретні дії та заходи щодо їх впровадження в управлінську практику. Поки що все відбувається з точністю до навпаки. Предметом нашого інтересу є обґрунтуван ня ролі комунікації у суспільстві і визначення її функцій у сфері державного управління. Значна кількість наукових праць у сфері ко мунікації, в основному зарубіжних авторів, пе реважно пов’язана з філософським аспектом комунікації, аналізом фундаментальних засад її функціонування в суспільстві. Проте питання

Комунікація як наука

концептуальні засади у формуванні політики змін

зміна парадигми в управлінні інформаційною сферою

1/2010

Наталія ДНІПРЕНКО

виявлено новий критерій для здійснення історичної періодизації – комунікативні технології, спосіб організації яких у певному суспільстві є вирішальним для визначення типу суспільства

комунікація

1/2010

адаптації світового доробку відповідних новітніх теоретичних знань у цій сфері до вітчизняних реалій та перспектив побудови на цих засадах нової державної політики не є достатньо розро бленими в Україні. Поза увагою дослідників за лишаються аспекти, пов’язані з аналізом компе тенції органів управління в інформаційній сфері, розробкою комплексної системи контролю за якістю роботи, збереженням національного ін формаційного ресурсу, а також визначенням ключових принципів, що визначають базове сві тоглядне підґрунтя як у контексті загальної пер спективи розвитку організації комунікацій влади і суспільства, так і підвищення якості державної політики в цій сфері. Функція комунікації в суспільстві розгля дається в наукових працях Ясперса, Бубера, Больнова, Апеля, Ріделя, Хабермаса, канадсько го вченого-теоретика комунікативних технологій Мак-Люєна. Ним запропонована нова концепту альна модель історичної динаміки суспільства, де, на його думку, визначальним для типу історичної формації є відповідний спосіб суспільної комунікації, а зміна типу комунікації призводить до змін організації суспільного ладу (згадаймо класиків марксизму, на думку яких тип суспіль ної формації визначає спосіб виробництва та сту пінь розвитку виробничих сил). Тобто, виявлено новий критерій для здійснення історичної періо дизації – комунікативні технології, спосіб органі зації яких у певному суспільстві є вирішальним для визначення типу суспільства. «Спосіб та тип комунікацій, з одного боку, за безпечує цілісність та специфіку соціальної орі єнтації, а з іншого – виступає механізмом її розу міння та інтерпретації» [5]. Отже, якщо комунікація, її тип є ключовим, вирішальним фактором суспільного розвитку, це означає, що суттєві суспільні зміни можливі через трансформацію саме комунікативних про цесів. Що ж, власне, є комунікація? Для відпові ді на це питання, очевидно, необхідно з’ясувати тлумачення базового поняття – «комунікація», оскільки саме тут міститься ключ до розв`язання поставлених проблем. Поняття «комунікація» має багато визначень, тому означимо лише деякі існуючі підходи. Поперше, походження цього терміну простежується

від латинського слова «communicatio» – зв`язок, повідомлення» [8, с. 543]; в інших джерелах ма ємо посилання на походження слова «комуніка ція» від латинського «communico», що означає «роблю загальним, поєдную» [8]. Л.Л. Баркер визначає комунікацію як «про цес взаємопов`язаних елементів, що працю ють разом, аби досягти необхідного результа ту або мети» [3]. Відомий український вчений Г. Почепцов пропонує визначити комунікацію «як процес прискорення обміну інформацією». На його думку, «всі засоби масової комунікації виросли на тому, щоб прискорити процес інфор мування» [6, с. 17]. Мета статті – на основі праць вітчизняних та зарубіжних дослідників визначити роль комуні кацій у формуванні нової якості суспільного роз витку та виявити фактори, що стримують запро вадження вітчизняної державної комунікативної політики як якісно нового знаряддя державного управління в інформаційній сфері. На думку автора, найбільш вдалим є визначен ня основної функції комунікації як «досягнення соціальної єдності при збереженні індивідуаль ності кожного її елементу» [5, с. 896]. Ключовим критерієм при визначенні типу (моделі) інфор маційного процесу є тип відносин між учасни ками інформаційного обміну. Зокрема, інформа ційну модель характеризує суб’єктно-об’єктний, монологічний, з одностороннім зв’язком тип від носин, а комунікативну – суб’єктно-суб’єктний, діалогічний, зі зворотним зв’язком. Необхідно зауважити, що комунікацію часто ототожнюють зі спілкуванням, але ці поняття не є рівнозначними. Комунікація – більш загально вживаний науковий термін. А спілкування – осо бливий тип комунікації, за якого до базового процесу долучається емоційно-екзистенційна складова, або простіше – це комунікація на міжлюдському рівні. Ось як характеризує ек зистенційну комунікацію Карл Ясперс у роботі «Комунікація»: «В такій комунікації, де я впер ше зустрічаю і пізнаю самого себе, інша люди на – це певна саме ця інша людина: її унікаль ність є вирішальною для субстанційності її буття. Екзистенційну комунікацію неможливо підготу вати ні «до того», ні «після того», вона існує тут і тепер. Саме в цьому процесі відбувається тво

Комунікація як наука

Ключовим критерієм при визначенні типу (моделі) інформаційного процесу є тип відносин між учасниками інформаційного обміну. Зокрема, інформаційну модель характеризує суб’єктнооб’єктний, монологічний, з одностороннім зв’язком тип відносин, а комунікативну – суб’єктносуб’єктний, діалогічний, зі зворотним зв’язком

1/2010

Наталія ДНІПРЕНКО

спілкування

зворотній 3в’язок

комунікація розглядається як динамічний процес обміну інформацією і є невід’ємною характеристикою системи (не потоку чи хаосу), а організованої динамічної системи з визначеною структурою зв’язків

соціальні комунікації 1/2010

рення особистостями одна одної. Зв’язок двох автономних самостей у межах певної події та комунікації про неї дає можливість кожній з них зрозуміти своє власне буття» [9]. Важливо підкреслити, що в усіх наведе них визначеннях комунікація розглядається як динамічний процес обміну інформацією і є невід’ємною характеристикою системи (не пото ку чи хаосу), а організованої динамічної системи з визначеною структурою зв’язків. Принциповою для розуміння філософського змісту поняття комунікації є концепція «зворот ного зв’язку». На відміну від одностороннього, інформаційного способу зв’язку, де можливе не врахування потреб адресата-об’єкта, на якого спрямований інформаційний потік, передбачає активну роль адресата-суб’єкта, під впливом якого (того, на кого спрямовується) відбуваєть ся модифікація відповідної інформації. Концепція «зворотного зв’язку» детально розроблена од ним з фундаторів кібернетики Н. Вінером. Особливої уваги потребує ідея «принципу відповідальності», що детально розроблена в творах Г. Йонаса: «Ми хоча і можемо ризикува ти власним життям, проте не маємо права ри зикувати життям людства», «ми навпаки маємо обов’язок щодо того, чого ще немає» (курсив Г. Йонаса) [1]. Комунікативна парадигма, яка зробила справжню революцію в філософському захід ному світі, поступово докотилася і до України. Трансформація основних філософських концеп тів комунікації у практичну площину означає пошук адекватних технологій, які б відповідали завданням і функціям комунікації в суспільстві. Відповідно до цього виняткової актуальності на буває проблема наукового осмислення функ ціонування комунікацій у соціумі, створення їх легітимного регламенту, відмінного від тоталі тарного, монологічного, який втілювався інфор маційною політикою радянських часів, із тоталь ним контролем над інформаційними потоками. На жаль, у сучасній Україні, де давно склала ся система інформаційних ресурсів і технологій, що відтворює односторонній інформаційний по тік, до цього часу як залишок пропагандистської машини тоталітарного суспільства здійснюється відповідна державна інформаційна політика.

Для забезпечення демократичних процесів постає необхідність сформувати принципово нові моделі суспільної комунікації рівних суб’єктів (горизонтальні) та розробити нові підходи до державної політики в цій сфері. Нагальною є по треба у виробленні нової парадигми державного управління в інформаційній сфері. Саме такою має стати державна комунікативна політика, що діє в багатьох демократичних країнах, зокрема, в Канаді та Швеції. Саме глибинний сутнісний характер комуніка ції, її розгалуженість та всеосяжність, наявність внутрішніх та зовнішніх зв’язків, обов’язкова осмисленість процесів, відповідальність тощо обумовлює необхідність вироблення відповідних стратегій (бачення, цілей та планів) регламен ту та процедур, які б гарантували її ефектив ність. До того ж необхідно розробити механізми впровадження комунікативних технологій у різні сфери соціального буття, передбачити створен ня інститутів та структур, що забезпечувати муть наукові розробки і підготовку кадрів для їх успішного функціонування. Зокрема, відповідні державні комунікативні стратегії «працюють» у Швеції та Канаді, на їх основі розробляються та реалізуються відповідні комунікативні плани всіх органів влади [2, 10]. Для сприяння становленню суспільних кому нікацій, запровадження та контролю за дотри манням комунікативних стандартів у багатьох країнах були створені відповідні державні орга ни: наприклад, Міністерство преси і інформації в Німеччині, міністерство Комунікації в Канаді, Комунікативний центр у Великобританії. Особливої ваги становлення комунікативних стандартів у суспільстві набуває в умовах розбу дови демократії, оскільки від їх вирішення вели кою мірою залежить рівень становлення грома дянського та інформаційного суспільства. Тому одним з головних завдань державного управлін ня є інституціалізація комунікації в суспільстві та впровадження комунікативних технологій у ді яльність державних органів влади. Одним зі шляхів реалізації запровадження комунікативних підходів у діяльність органів влади є створення в них на усіх рівнях комуні кативних підрозділів. В основу діяльності цих підрозділів, які успішно зарекомендували себе

Комунікація як наука

Нагальною є потреба у виробленні нової парадигми державного управління в інформаційній сфері. Саме такою має стати державна комунікативна політика, що діє в багатьох демократичних країнах, зокрема, в Канаді та Швеції

комунікативна політика

комунікативні стандарти

1/2010

Наталія ДНІПРЕНКО

комунікативні підрозділи зв’язки з громадськістю принципи комунікації Суттєвого реформування потребує насамперед система державного управління інформаційною сферою в Україні, стримуючим фактором ефективного управління якою є насамперед відсутність відповідної стратегії розвитку та розосередженість відповідальності за реалізацію державної політики серед досить великої кількості державних органів

1/2010

в усіх демократичних країнах (США, Канада, Великобританія, Швеція та інші), покладено одну з комунікативних технологій – зв`язки з громадськістю – рublic relation (рublic – публіч ний, масовий, relation – канал, зв’язок). Ця тех нологія передбачає застосування всіх означених принципів комунікації (діалогічність зі зворотним зв’язком, суб’єкт-суб’єктну взаємодію, творення цілісного об’єднання) і широко використовується в діяльності як бізнесових, так і урядових струк тур розвинутих країн. Суттєвого реформування потребує насампе ред система державного управління інформа ційною сферою в Україні, стримуючим фактором ефективного управління якою є насамперед від сутність відповідної стратегії розвитку та розосе редженість відповідальності за реалізацію дер жавної політики серед досить великої кількості державних органів. По-перше, основного доку менту – Концепції державної інформаційної по літики так і не прийнято (проект Закону України «Про Концепцію державної інформаційної полі тики» було прийнято Верховною Радою України тільки в першому читанні). По-друге, реаліза ція державної політики в цій сфері розпороше на та дистанційована від тих державних органів управління, які несуть основну відповідальність за державну інформаційну політику України (Держтелерадіо, Національна рада з питань те лебачення і радіомовлення та інші). Результати проведеного аналізу розподілу компетенції органів влади щодо збереження ін формаційного ресурсу та управління ним засвід чують, що за існуючих умов виробити стратегію розвитку та планування у відповідній сфері дуже складно. Неспроможність існуючої системи до збере ження і розвитку державного інформаційного ресурсу відбувається через розпорошення функ цій управління та об’єктів управління між різни ми державними органами влади, що унеможлив лює їх ефективне регулювання (Держкомархів, Держкомтелерадіо та ін.). Першим напрямом державної політики в ін формаційній сфері може стати ефективна систе ма збереження наявних державних інформацій них ресурсів.

Схожа ситуація склалася і у сфері вироблення та розповсюдження національних інформацій них продуктів (друкованих, теле-, радіо-, кіно та інтернет). Незважаючи на стару інфраструктуру інфор маційного виробництва, можна також констату вати, що в Україні в надрах інформаційної моде лі вже працюють нові комунікативні технології. Наприклад, інтернет, як засіб зв’язку, є принци пово двостороннім і передбачає нові унікальні можливості побудови горизонтальних зв’язків. Цей сегмент інформаційної сфери розвивається в Україні доволі швидко. Близько 12% охоплен ня. Хоча спостерігається дискримінація. Київ та Київська область 59% охоплення. Тобто, автор констатує, що система держав ного управління (регулювання) в інформацій ній сфері потребує суттєвого структурного пе реосмислення та удосконалення. А для цього пропонує використовувати комунікативні під ходи, розробленні комунікавною філософією. Комунікація, її філософсько-теоретична та прак тична бази мають скласти основу нової держав ної політики в цій сфері. Для запровадження єдиних підходів та стан дартів необхідно скористатися найбільш ши роким, узагальнюючим принципом, яким і є комунікація. Нові комунікативні стандарти успішно працю ють в усьому світі як для організації діалогу між суспільством і виробником інформаційного про дукту, так і між громадою і владою. До того, становлення демократії, не є можли вим без впровадження принципово нової моделі обміну інформацією в суспільстві – комунікації. Ми зробили перший крок та запропонували нові підходи до переосмислення державної полі тики в інформаційній сфері. (Можна сперечатися щодо того, що відносити до інформаційної сфе ри – різні теоретики підходять до цього питання по-різному). До того ж можна зауважити, що 13 січня 2010 р. Розпорядженням уряду №85 “Про схва лення концепції проекту закону “Про основні засади державної комунікативної політики” за тверджено основні підходи до цієї політики. На жаль, проект закону так і не розроблено. Зараз

Комунікація як наука Першим напрямом державної політики в інформаційній сфері може стати ефективна система збереження наявних державних інформаційних ресурсів

Для запровадження єдиних підходів та стандартів необхідно скористатися найбільш широким, узагальнюючим принципом, яким і є комунікація

1/2010

Наталія ДНІПРЕНКО

державна комунікативна політика України

Узагальнюючи, можна сказати, що стратегічним завданням держави є інституалізація суспільних комунікацій, розробка та впровадження державної комунікативної політики в Україні, що, в свою чергу, потребує зміни філософської парадигми, покладеної в основу державного управління інформаційною сферою

1/2010

працює робоча група, і ми закликаємо науковців до активного діалогу та співпраці. Виходячи з вищесказаного, слід зробити на ступні висновки: 1) назріла гостра потреба залучити найкра щі наукові сили для аналізу стану справ у інформаційній сфері та мобілізувати зу силля практиків та теоретиків для спільної розробки Концепції комунікативної полі тики України; 2) переорієнтувати роботу Держкомтелера діо на розробку та впровадження кому нікативної політики на заміну інформа ційної; 3) провести ревізію компетенції органів управління в інформаційній сфері та роз робити потужну комплексну систему контролю за якістю роботи та збереження національного інформаційного ресурсу; 4) сприяти здійсненню наукових досліджень у сфері комунікацій. Узагальнюючи, можна сказати, що стратегіч ним завданням держави є інституалізація сус пільних комунікацій, розробка та впровадження державної комунікативної політики в Україні, що, в свою чергу, потребує зміни філософської пара дигми, покладеної в основу державного управ ління інформаційною сферою. Список використаних джерел 1. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації / Г. Йонас; [пер. з нім. Єр моленка А. М.]. – К.: Лібра, 2001. – С. 28–29. 2. Комунікативна політика в м. Стокгольм. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://213.136.40.7/wpcontent/uploads/stadsledning. – Загол. з екрану. 3. Комунікація: демократичні стандарти в роботі органів дер жавної влади: навчальний посібник для слухачів систе ми підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, студен тів вищих навчальних закладів / [Дніпренко Н. К., Окша Н. В., Андрійчук Т. С. та ін.]. – К.: ТОВ «Вістка», 2008. – 164 с. 4. Конвенція про доступ до інформації, участь громад ськості в процесі прийняття рішень та доступ до право суддя з питань, що стосуються довкілля. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.civic.kmu.gov.ua/ civic/. – Загол. з екрану. 5. Новейший философский словарь / [cост. А. А. Грица нов]. – Мн.: Изд. В. М. Скакун, 1998. – 976 с. 6. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації / Г. Г. Почепцов. – К.: Спілка рекламістів України, 1996. – 175 с.

7. Рекомендації СМ/Rес (2009)1 Комітету Міністрів ради Європи для країн-членів з питань електронної демокра тії. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. coe.int/democracy. – Загол. з екрану. 8. Словник іншомовних слів: / [за ред. О. С. Мельничу ка]. – К.: Гол. ред. Укр. Рад. енцикл. Акад. наук УРСР, 1974. – c. 347. 9. Ясперс К. Коммуникация / К. Ясперс. – М.: Политиздат, 1991. – c. 128. 10. Threasury Board Secretariat document (Novembar 29, 2004). Communications Policy of the Government of Canada – Retrieved November 8, 2006. – Режим доступу: http://www.tbs-sct.gc.ca/pol/doc-eng.aspx?id=12316. – Загол. з екрану.

Комунікація як наука

1/2010

Перспективні практики використання Інтернету Скотт Бітл, Кріс Халлер і Елісон Кадлек Організація «Public Agenda» За сприятливих умов здатність «простих» людей вчитися, брати участь і приймати продумані рішення є набагато більшою, ніж здається. Звичайні громадяни, які не особливо цікавляться традиційною політикою, більше переймаються урядовими діями, які впливають на їхнє життя. Такі люди можуть зробити суттєвий внесок у формування політики та поліпшення життя у своїх громадах. Про організацію Більше 30 років організація «Public Agenda» проводить об’єктивні і безпрецедентні дослідження, що ліквідовують провал між американськими лідерами і громадськістю, виявляючи справжню думку людей про різні проблеми, від освіти до зовнішньої політики, від імміграції до релігії в житті американців. «Public Agenda» – це незаангажована і некомерційна структура, яку заснували соціолог і письменник Даніель Янкелович і колишній Держсекретар США Сайрус Венс у 1975 році.

Ключові слова: участь громадськості, мeдia, створення спільнот, уряд 2.0, онлайн-участь, соціальні мережі

1/2010

Той факт, що Інтернет є одним з найпотуж ніших організаційних інструментів в історії, як захоплює, так і вражає спеціалістів зі зв’язків з громадськістю, які намагаються створити умови для ефективнішої участі громадськості в суспіль ному житті. Ми знаємо, що вплив Інтернету на політичні кампанії зростає і що однодумцям те пер набагато легше зв'язатися один з одним че рез Інтернет. Але досі не зрозуміло, як Інтернет може сприяти зміцненню потенціалу та стимулю вати процес інклюзивного спільного вирішення проблем на всіх рівнях суспільного життя (від національного до місцевого). Ті, хто вважають, що громадянам потрібні найкращі можливості, щоб стати партнерами у вирішенні проблем, не можуть ставитися до них як до аудиторії політиків чи простих клієнтів уряду. Натомість громадськість слід прийняти як життєво важливий ресурс ефективного вирішен ня проблем і розбудови суспільства.

У цій роботі ми знову і знову переконували ся, що за сприятливих умов здатність «простих» людей вчитися, брати участь і приймати проду мані рішення є набагато більшою, ніж здається. Звичайні громадяни, яких може не особливо ці кавити традиційна політика, більше перейма ються урядовими діями, які впливають на їхнє життя. Такі люди можуть зробити суттєвий вне сок у формування політики та поліпшення життя у своїх громадах. З погляду залучення громадськості вражає здатність Інтернету долати розрив між рито рикою і реальністю. Риторика і наміри кожно го учасника «цифрової демократії» ідеально узгоджується з цілями справжньої участі гро мадськості. Немає сумніву, що Інтернет має по тенціал, який посилить голос громадськості у виявленні та вирішенні загальних проблем. Але поки що Інтернет, особливо в блогосфері і со ціальних мережах, насамперед дозволяє одно думцям встановлювати контакти у межах їхньої власної групи. У плані ефективного використан ня Інтернету залишається ще багато уроків, які потрібно вивчити (див. нижче). З перших днів виникнення Інтернету як посправжньому суспільного засобу комунікації на початку 1990-х, Usenet і перші спільноти, такі як The Well, показали, якими потужними (і не керованими) можуть бути самоврядні Інтернетфоруми. Першими завданнями було зберегти анонімність на форумі і при цьому захиститися від зловживань, таких як спам і флемінг, або принаймні не дозволити антисоціальній поведін ці відволікати людей від реального обговорення. Usenet так і не вирішив цієї проблеми і, отже, перетворився на маргінальну частину Інтернету. Інші були більш успішними. Slashdot створив успішну технологічну спільноту, дозволивши ко ристувачам оцінювати коментарі інших, що дало можливість групі колективно винагороджувати конструктивну поведінку та карати за порушен ня. EBay використовує аналогічну концепцію, завдяки чому сотні тисяч анонімних покупців і продавців створили надійний ринок. Але всі ці успішні сайти мають одну спільну рису: вони є спільнотами однодумців. Це було очевидно з самого початку (і не випадково The Well у кінцевому підсумку став частиною лібе

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД громадськість слід прийняти як життєво важливий ресурс ефективного вирішення проблем і розбудови суспільства

спільноти однодумців

http://www.publicagenda.org

1/2010

СкоттКадлек Бітл, СкоттБітл,КрісХаллеріЕлісон

Кріс Халлер і Елісон Кадлек

Інтернет є потужним інструментом для об’єднання людей зі схожими інтересами або спільними поглядами

інтерактивні взаємодії охоплення розрізнених груп онлайнкористувачів досі вимагає великих зусиль, відповідальності й фінансування. Крім витрат на технологію, ці експерименти вимагають ретельного планування і послідовного модерування

1/2010

рального e-zine Salon). Інтернет є потужним ін струментом для об’єднання людей зі схожими інтересами або спільними поглядами. Техніки користуються Slashdot. Консерватори виставля ють повідомлення на Free Republic. І можливість карати за погану поведінку легко перетворюєть ся на засіб забезпечення відповідності думок. (Щоб перевірити це твердження, спробуйте за лишити ліберальний коментар на консерватив ному блозі або навпаки.) Було проведено цікаві експерименти з об’єднання людей з різними поглядами. Людей запрошували на Інтернет-форуми для обгово рення конкретної теми або завдання. Але ці екс перименти, здається, рідко виникають природним чином на етапі спонтанного формування спільнот однодумців. Тому охоплення розрізнених груп онлайн-користувачів досі вимагає великих зусиль, відповідальності й фінансування. Крім витрат на технологію, ці експерименти вимагають ретельно го планування і послідовного модерування. Але, можливо, ці шматочки мозаїки можуть скластися. Деякі експерименти показують, що можна зробити. У цій статті з перспективних практик онлайн-взаємодії ми б хотіли ближче подивитися на практики інтерактивної взаємо дії, від національної політики високого рівня до наших безпосередніх суспільних сфер, наших маленьких спільнот. Моделі формування гро мадської думки, діалогу і прийняття рішень на кожному рівні змінилися через поширення нових засобів зв’язку. Тим не менше, відмінності між обсягом залучення та засобами зв’язку можуть бути величезними. На національному рівні пар тійність сильно впливає на політичний дискурс у загальній онлайн-сфері. Ми виділимо кілька підходів, які допомагають подолати цей розрив і об’єднати представників усіх сторін у конструк тивному діалозі. Хоча ми зосередимося на низці національних та місцевих прикладів, ми їх організували за принципами, які вважаємо особливо важливими: – Надання громадянам можливості встанов лювати пріоритети. – Залучення громадян для пошуку фактів. – Поєднання онлайн і особистої взаємодії. – Допомога експертам та громадянам у спів праці.

– Сприяння вирішенню місцевих проблем. Методики онлайн-залучення громадськості ще розвиваються. Проте вже виробився широ кий спектр методів і проектів, які допомагають об’єднувати розрізнені голоси і встановлювати продуктивний діалог, сфокусований на вирішен ні проблем, а не на ідеологічних боях. Хоча по літичні переконання, очевидно, впливають на будь-які зусилля, ми акцентуємо увагу на під ходах, які дають відчутні результати, не зважа ючи на партійні відмінності. В усіх прикладах звертається увага на ключові чинники в роз робці успішної стратегії онлайн-взаємодії, такі як аудиторія, завдання та процес, а також на те, яке поєднання інструментів використовувалось для досягнення мети. Насамкінець дається спро ба визначити загальні рамки стратегії онлайнвзаємодії та огляд нових викликів, які постають перед нами.

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

онлайн-залучення

Надання громадянам можливості встановлювати пріоритети Адміністрація президента США Барака Обами використала перехідний період між виборами у листопаді та інавгурацією у січні для експери ментів з різними онлайн-інструментами, покли каними залучити громадян у процес прийняття рішень. Приклади так званих «eConsultations» не є рідкістю, але ці спроби рідко здійснювалися на національному рівні. У інших країнах, насам перед, Великобританії, був позитивний досвід впровадження системи Інтернет-петицій, напри клад, petitions.number10.gov.uk. Але ці системи рідко мають дорадчу функцію. Команда Б. Обами випробувала широкий спектр онлайн-інструментів на перехідному вебсайті Change.gov, в основному зосередившись навколо генерування ідей та обміну досвідом. Наприклад, у розділі «Your Seat at the Table» на Change.gov громадяни можуть бачити і коменту вати те, що радять перехідній команді президен та США зовнішні експертні групи. У розділі «Join the Discussion» щотижня виставляються питання для ініціювання онлайн-обговорення, після чого іде відеовідповідь від команди Б. Обами.

У Великобританії був позитивний досвід впровадження системи Інтернет-петицій, наприклад, petitions. number10.gov.uk

онлайн-інструменти

http://change.gov/

1/2010

СкоттКадлек Бітл, СкоттБітл,КрісХаллеріЕлісон

Кріс Халлер і Елісон Кадлек

збір політичних ідей Анонімність відкриває шлях для недоречних зауважень та образ, а ідентифікація зазвичай призводить до більш конструктивної розмови

Якщо йдеться про реальну політику, прозорість стає критичним питанням

рейтинг ідей 1/2010

Одним з найцікавіших, але і найбільш спір них розділів на Change.gov був онлайн-форум «Citizen’s Briefing Book». Загальна мета перехід ної команди полягала у зборі політичних ідей від громадськості, які представлялися президенто ві так само, як інформація від інших зацікавле них осіб та дорадчих груп у Вашингтоні. Після реєстрації на сайті люди могли озвучувати свої ідеї новій адміністрації. Користувачам було до зволено коментувати, а також оцінювати ідеї інших людей, і найкращі повідомлення підніма лися вгору сторінки. Для структуризації процесу були введені категорії. Загалом більше 125 ти сяч учасників виставили 44 тисяч ідей і пода ли 1.4 млн голосів. Форум мав і хороші, і погані аспекти. З одного боку, не було активного модерування. Це при звело до кількох проблем: час від часу протягом обговорення виникали коментарі, що не стосу валися теми дискусії. Іноді учасники обговорю вали саму платформу або особисті історії, а не запропоновані ідеї. Але позитивним є те, що більшість ідей, які потрапили до першої 30-ки за рейтинговою системою, стосувалися реальної політики і проблем. Проте залишалися питання щодо ефективності цього досить простого типу онлайн-генерування ідей у національному масштабі. Change.gov до зволив учасникам зберігати анонімність, не вимагаючи від них ідентифікації особистості. Анонімність відкриває шлях для недоречних за уважень та образ, а ідентифікація зазвичай при зводить до більш конструктивної розмови. Крім того, анонімна участь допускає маніпуляції, коли зацікавлені групи намагаються вплинути на де бати, не розкриваючи своїх реальних мотивів. Якщо йдеться про реальну політику, прозорість стає критичним питанням. Іншою реальною вадою, яка проявилася на етапі залучення, стало упередження на користь перших ідей. Пропозиції, подані раніше, підніма лись на перші позиції голосування, тоді як більш пізні ідеї залишалися внизу. Ці перші ідеї отрима ли більше уваги, а отже, зібрали більше голосів, тоді як хороші думки, подані в кінці, опинилися в менш сприятливому становищі. Однією з таких ідей було скасування заборони на вживання ма рихуани, яка з самого початку вийшла нагору і

в кінці процесу отримала найвищий загальний рейтинг (92 970 балів). Хоча ця пропозиція і за ймає своє місце серед тем, що обговорювалися, сумнівно, що вона опинилася б у такій ключо вій позиції, якби не отримала високого рейтингу з самого початку. Високий рейтинг цієї ідеї та кож став результатом скоординованих зусиль кількох спільнот, таких як групи за легалізацію марихуани, що підштовхували своїх прихильни ків до реєстрації на платформі і лобіювання цьо го питання. Хоча це стара тактика, вона також може викликати запитання, наскільки репрезен тативним має бути онлайн. Зрештою, не зрозуміло, який фактичний вплив має бути в «Citizen’s Briefing Book». Ідеї варіюються від дуже конкретних, які вже при йняла адміністрація («відкликати скорочення податків Буша» і «підвищити вимоги до якості мастильних матеріалів»), до більш концепту альних («відмовитися від воєн через абстрактні поняття») і спірних («скасувати звільнення від оподаткування для Церкви саєнтології»). Хоча ці пропозиції можуть мати свої переваги, не зрозу міло, як це вплине на політику адміністрації. Неясно, чи найбільш рейтингові ідеї узгоджу ються з пріоритетами більшості американців. Оскільки найбільш рейтинговою ідеєю у сфері освіти була ідея «статевого виховання з ураху ванням віку», а найпопулярнішою медичною – підтримка використання марихуани в медицині, можна справедливо підозрювати, що в цій базі були недостатньо представлені консерватори. Change.gov став корисним експериментом для випробування різних інструментів онлайн-участі в національному масштабі. Але порушені питан ня залишаються актуальними і мають вирішува тися при проектуванні майбутніх інструментів онлайн-участі на WhiteHouse.gov. Ці інструмен ти повинні обробляти великі обсяги вхідної ін формації, при цьому стимулюючи конструктив ний, незаангажований діалог. Розробка засобів для онлайн-участі громадян, які допоможуть у майбутньому формувати реальну політику, по требує нових інструментів та підходів. На відміну від широкого підходу Change.gov, Національна академія державного управління США попросила учасників встановити пріоритети в набагато вужчих темах: захист прав пацієнтів

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Розробка засобів для онлайн-участі громадян, які допоможуть у майбутньому формувати реальну політику, потребує нових інструментів та підходів

1/2010

СкоттКадлек Бітл, СкоттБітл,КрісХаллеріЕлісон

Кріс Халлер і Елісон Кадлек

онлайн-приклади урядових комунікацій

відеоальбом

Всі члени команди, в тому числі організатори і навіть представники дорадчої групи, активно спілкувалися з учасниками

1/2010

на конфіденційність при використанні доступних інформаційних технологій для покращення сис теми охорони здоров’я. В основі інтерактивного діалогу про охорону здоров’я лежало бажання показати уряду, що eParticipation може стати альтернативним, але ефективним способом роботи над цими питан нями на національному рівні. Як група, учасни ки висували нові ідеї, а також рекомендації, які мали бути представлені новій адміністрації під час інавгурації в січні 2009 року. Для успіху цього інтерактивного діалогу були потрібні три основних компоненти: по-перше, обізнаність з питанням для стимулювання актив ної участі зацікавлених груп і широкої громад ськості. По-друге, веб-сайт потребував контент для інформування учасників та створення спіль ної відправної точки обговорення. Зрештою, була потрібна складна веб-платформа для під тримки, захоплення і об’єднання діалогу. Щоб дати слово якомога більшій кількості лю дей, була використана стратегія соціальних ме діа, що включала такі канали, як Twitter, а також охоплення блогів і навіть YouTube. Відеоальбом на YouTube використовувався для презентації питання. Він виявився цінним і недорогим мар кетинговим інструментом для цієї події, і його ко піювали на багатьох блогах. Були зроблені спроби залучити до дискусії учасників, чия думка не була широко представ лена. Всі члени команди, в тому числі організа тори і навіть представники дорадчої групи, ак тивно спілкувалися з учасниками. Присутність модераторів у поєднанні з більш пасивним під ходом до модерування допомогла у дотриманні основних правил і організації безпечного серед овища для обговорення. Кілька електронних розсилок інформували учасників про перебіг діалогу. Поєднання цих стратегій забезпечило успіх проекту. Перед поданням повідомлення на сайті ко ристувачів просили зареєструватися, викорис товуючи просту перевірку електронної пошти. Після цієї процедури їм пропонували предста вити свої думки в одній з чотирьох категорій: «Ідеї», «Проблеми», «Принципи» та «Історії». Ці категорії забезпечували структуру і зменши ли рівень неконструктиву, відсікаючи різні типи

непов’язаних повідомлень, що часто розпорошу ють дискусію. На веб-сайті всіх закликали ко ментувати і голосувати за представлені ідеї для вивчення потенційних компромісів і виділення кращих матеріалів. Після тижневого обговорення на сайті було зареєстровано більше 4000 заходів 2800 відвід увачів. Близько 420 зареєстрованих користувачів представили 120 питань, ідей, історій та прин ципів. Ці матеріали були прокоментовані май же 500 разів. Наприклад, однією з перший ідей було «оприлюднення інформації про здоров’я з подачі самого користувача» Представлені прин ципи складалися із запропонованих визначень таких понять, як конфіденційність, недоторкан ність приватного життя або безпека. Успіх онлайн-діалогу залежав від кількох ключових елементів. По-перше, процес реє страції був відкритий для учасників задовго до початку діалогу. Це досягалося за рахунок сто рінки попередньої реєстрації, на якій містилася інформація про майбутній діалог, форма для по дання імені та електронної адреси для розсилки повідомлень, і поля для попередніх зауважень. Як результат, група розробників отримала під тримку і зацікавленість у діалозі до його фактич ного початку. Коли діалог почався, зауваження, висловлені зацікавленими лідерами та іншими попередньо зареєстрованими користувачами, підвищували популярність форуму. Це полегшило залучення нових учасників. Вони потрапляли на не порож ню сторінку і краще розуміли, що від них очіку валося, читаючи матеріалів інших дописувачів. На діалог виділявся тиждень – досить довгий час, щоб зайняті люди змогли написати, але до статньо короткий, щоб уникнути втоми. Це також дозволило дати імпульс на ранній стадії діалогу, тому що учасники не затягували і не відкладали своїх повідомлень на більш пізній термін. Які уроки були отримані? Змусивши корис тувачів подавати ідеї й одночасно голосувати, команда зіткнулася з феноменом, який опису вався вище – упередженням на користь більш ранніх повідомлень. Ідеї, які були представлені у перший день і отримали велику кількість голо сів, були більш помітними, а, отже, мали більше шансів залишитися вгорі. Крім того, ідеї, анало

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД категорії забезпечували структуру і зменшили рівень неконструктиву, відсікаючи різні типи непов’язаних повідомлень, що часто розпорошують дискусію

процес реєстрації був відкритий для учасників задовго до початку діалогу

1/2010

СкоттКадлек Бітл, СкоттБітл,КрісХаллеріЕлісон

Кріс Халлер і Елісон Кадлек

проблему може усунути розділення етапів представлення ідей, їх комбінування та уточнення через колективне редагування і потім встановлення пріоритетів та оцінки ідей

можна використовувати систему голосування «плюс-мінус» для підняття або опущення ідеї, як це працює на сайтах соціальних новин типу Digg.com

1/2010

гічні за природою, але подані окремо, відволіка ли голоси і знижували загальний рейтинг ідеї. Оскільки процес базувався на моделі генеруван ня ідей, ці дві обставини призвели до значного упередження. Цю проблему може усунути розді лення етапів представлення ідей, їх комбінуван ня та уточнення через колективне редагування і потім встановлення пріоритетів та оцінки ідей. Для оцінювання ідей використовувалася сис тема балів від 1 до 5, де 5 – найвища оцінка. Цей тип рейтингової системи міг спотворювати зібрані дані, оскільки шкала уособлювала щось своє для кожного учасника. Тому не зрозуміло, як тлумачити середній бал 2,3 для окремої іс торії. У якості альтернативи можна використову вати систему голосування «плюс-мінус» для під няття або опущення ідеї, як це працює на сайтах соціальних новин типу Digg.com. Діалог дав цінну інформацію про те, що гро мадяни думають про проблеми, пов’язані з ін формаційними технологіями та конфіденційніс тю в системі охорони здоров’я США, особливо щодо трьох основних тем, які потребують по дальшого дослідження: компроміс між здоров’ям та конфіденційністю, інформаційні технології у системі охорони здоров’я і провідний досвід їх використання.

Залучення громадян для пошуку фактів Вілл Роджерс сказав, що «кожен є невігласом, тільки в різних питаннях». Але одним з уроків сучасних соціальних мереж є справедливість і зворотного твердження: кожен знається на чо мусь своєму. І соціальні медіа дають унікальну можливість задіяти ці знання. Телефони пере творилися на маленькі комп’ютери. Вони є прак тично в кожного. Крім того, розважальні шоу, такі як American Idol, які передбачають голосу вання за конкурсантів за допомогою текстових повідомлень, значно підвищили мобільну гра мотність американців. Тому не дивно, що поча лись експерименти з розширення використання можливостей мобільного телефону, і були отри мані перші уроки.

Перевага мобільних телефонів у тому, що вони завжди з нами. Вони дозволяють спілкуватися і взаємодіяти за межами нашого будинку або міс ця проведення заходів. Хоча складне програмне забезпечення та веб-браузери для мобільних те лефонів, як і раніше, доступні тільки для неве ликого, але зростаючого відсотка американців, які мають смартфони, текстові повідомлення за лишаються найбільшим спільним знаменником для мобільного зв’язку. Обмеження в 160 симво лів, встановлене для SMS, очевидно гальмує вза ємодію. Але текстові повідомлення зайняли свою нішу, особливо для місцевих звітів та оголошень. Найуспішніші приклади можна знайти в області політичної активності, від організації протестів до збору коштів. Крім цього, є кілька прикладів використання мобільної взаємодії для отримання зворотного зв’язку або участі в заходах. Напередодні виборів 2008 року групи, що го тували виборчу реформу, боялися повторення проблем 2000 і 2004 років. Портал Twitter Vote Report, запущений крупною спонсорською коа ліцією з TechPresident на NPR, був розроблений для залучення громадян, озброєних мобільними телефонами, до складу спостерігачів на вибо рах. За допомогою текстових повідомлень і те лефонних гарячих ліній виборці могли в режимі реального часу повідомляти іншим про пробле ми, які виникають. Наприклад, у Сент-Луїсі довгі черги на ви борчих дільницях змушували виборців чекати по п’ять годин або більше. Одна людина відправила повідомлення, що в «Сент-Луїсі не вистачає чле нів комісій, вони виходять на вулицю і просять випадкових перехожих їм допомогти! Членам ко місії потрібне навчання. # Votereport». (Так зва ний хеш-тег #votereport використовується для збору повідомлень Twitter.com). Виборці змогли повідомляти один одному про довгі черги і про блеми, а також підбадьорювати позитивними по відомленнями: «MeanRachel: # votereport # 6 і Lamar – люди сміються, очікуючи своєї черги, поїдаючи безкоштовні боби і закуски. Так вигля дає надія?» National Public Radio використало зібрану ін формацію для підготовки сюжету про такі інци денти й інші проблеми, що виникли у день ви борів. Мабуть, одним з найбільших досягнень

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

зв’язок національного радіо з мобільним онлайн-обговоренням 1/2010

СкоттКадлек Бітл, СкоттБітл,КрісХаллеріЕлісон

Кріс Халлер і Елісон Кадлек

Цікавим елементом мобільної мережі є те, що вона стирає межі між онлайні особистим спілкуванням

технологія мобільних екранних текстів Недостатня технічна обізнаність залишається перешкодою для прямого голосування в залежності від демографічних особливостей аудиторії

1/2010

було те, що на Twitter Vote Report люди могли створити базу даних з реальною інформацією, потрібною виборцям. Сипалися різні запитання, починаючи від того, «Як дізнатися, що моє право голосу дотримується?» і до «Куди піти, щоб про голосувати?». Twitter Vote Report допоміг відпо відати на такі запитання, стимулюючи обмін ін формацією прямо на виборчій дільниці. Цікавим елементом мобільної мережі є те, що вона стирає межі між онлайн і особистим спілку ванням. Оскільки більшість американців завжди бере мобільні телефони, залишаючи свої будин ки, цей канал зв’язку практично всюдисущий. Він також може використовуватися для розширення традиційних підходів особистого спілкування за рахунок додаткового резервного каналу. Під час одного з обговорень проблем матема тики, техніки, технології та науки у Ліберті, штат Міссісіпі, що проводилось «Public Agenda», ви користовувалось мобільне опитування для збо ру думок аудиторії під час обіду. У роздаткових матеріалах учасників просили відповісти на три запитання і подати свої відповіді через текстове повідомлення. Програма зібрала відповіді і від разу після цього організатор заходу зміг порів няти результати із опитуванням, яке проводило ся на рівні штату, щоб виділити спільні і відмінні риси між активно зацікавленою аудиторією та звичайними жителями регіону Канзас-Сіті. Ця технологія, яку часто називають техноло гією мобільних екранних текстів, суттєво підви щила якість зустрічі. Вона також показала, що людям все ще потрібна допомога, бо вони не до кінця розуміють можливості свого телефону або не вміють відправляти текстові повідомлення. Недостатня технічна обізнаність залишається перешкодою для прямого голосування, в залеж ності від демографічних особливостей аудиторії. Молодші користувачі, як правило, краще знайо мі з мобільними телефонами, ніж люди похилого віку. Тим не менше, мобільні технології зростають і дають новий набір інструментів для взаємодії з аудиторією, починаючи з опитувань і до розсил ки оголошень. І з розвитком мобільної технології ці засоби можуть застосовуватися по-новому для розширення особистого залучення громадян до участі у процесі прийняття рішень.

Мобільні програми за своєю природою не під тримують поглибленого збору інформації. І дея кі проблеми вимагають детального аналізу. Але спеціалісти зі збору інформації від громадськості можуть працювати і в цьому напрямі. Деякі сайти, такі як OpenCRS, просять від відувачів збирати й обмінюватися урядовою ін формацією, яка інакше не була б доступною. На сайті OpenCRS (www.opencrs.com) вистав ляються звіти Дослідницької служби Конгресу, офіційного «мозкового центру» Конгресу. Звіти CRS – це офіційні документи, підготовлені для членів Конгресу та їхнього персоналу, і будьякий громадянин може запросити копію звіту (зазвичай, через офіс свого конгресмена). Але звіти CRS, на відміну від документів інших уста нов, таких як Бюджетне управління Конгресу, не так легко знайти в Інтернеті. OpenCRS про сить громадян подавати запити на звіти служби. Отже, отримані примірники можуть бути розмі щені в мережі. Це корисна послуга, але, звичай но, вона не включає обговорення. SourceWatch іде далі у сфері демократії об говорення. Мета SourceWatch (вікі, створеного Центром ЗМІ та демократії) полягає в моніторин гу прихованих лобістських практик і суспільних відносин у сфері політики. Часто групи лобію вання та «мозкові центри», що претендують на незалежність, насправді фінансуються галузями та групами, зацікавленими в результатах об говорення. SourceWatch, зокрема, цікавиться «фронт-групами» – організаціями, які пред ставляються незалежним адвокасі-групами, але насправді фінансуються підприємцями. SourceWatch просить учасників бути «громад ськими журналістами», розкриваючи свою ін формацію. Ця організація має одного штатного редактора, який проглядає записи. У її базі – майже 37000 статей про агентства зі зв’язків з громадськістю, наукові центри, групи і журна лістів, що фінансуються промисловістю. Центр ЗМІ та демократії також створив Congresspedia, сайт, що стосується діяльності членів Конгресу. Політика SourceWatch великою мірою нага дує політику Вікіпедії, але основні правила по лягають у тому, щоб «бути чесним» і дотриму ватися «документально підтверджених фактів». Наявність штаного редактора дозволяє виправ

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

CRS – це офіційні документи, підготовлені для членів Конгресу та їхнього персоналу, і будь-який громадянин може запросити копію звіту (зазвичай, через офіс свого конгресмена)

http://www.opencrs.com/

1/2010

СкоттКадлек Бітл, СкоттБітл,КрісХаллеріЕлісон

Кріс Халлер і Елісон Кадлек

FixMyStreet робить саме те, на що вказує його назва: дозволяє людям повідомляти про інфраструктурні проблеми у їхньому районі за допомогою карти. Всі нові повідомлення автоматично направляються у відповідні місцеві адміністрації

1/2010

ляти неточності, хоча слід відзначити, що ніхто не перевіряє статті до їх публікації – робота ре дактора полягає в тому, щоб виловлювати про блеми постфактум. Оскільки сайт використовує ту саму платформу MediaWiki, що і Вікіпедія, на SourceWatch є сторінка для обговорення, але, на відміну від Вікіпедії, вона відкрита тільки для за реєстрованих користувачів. Окремо хочемо зупинитись на останньому по колінні веб-додатків – веб-сайтах, так званих «машапах», що збирають контент та інформацію з різних джерел у режимі реального часу, обро бляють її і часто додають опцію інтерактивного обговорення. Одним з перших і найбільш відо мих прикладів є Google Maps, що дозволяє лю дям виставляти власну інформацію поверх карти або супутникового зображення бази. За остан ні роки на цій концепції було побудовано бага то сервісів, від Walkscore.com, веб-сайту, який дозволяє складати рейтинг найближчих районів через збір географічної, комерційної та іншої ін формації, до EveryBlock.com, який поєднує гео графічну інформацію з даними про злочинність, місцевими новинами та результатами виборів по районах. Цікавим інструментом для залучення грома дян є британський сайт FixMyStreet (що в пере кладі дослівно означає «відремонтуй мою вули цю» – ред.). Його розробила компанія mySociety. org разом з Молодіжним фондом за фінансуван ня Інноваційного фонду Міністерства конститу ційних справ. FixMyStreet став одним із перших, на якому жителі могли поговорити з сусідами та місцевою владою про проблеми інфраструктури в їхній спільноті. FixMyStreet робить саме те, на що вказує його назва: дозволяє людям повідомляти про інфра структурні проблеми в їхньому районі за допо могою карти. Всі нові повідомлення автоматично направляються у відповідні місцеві адміністрації. Таким чином усі заяви автоматично консоліду ються в одній центральній базі даних без боліс ного процесу пошуку контактної інформації на складних муніципальних веб-сайтах. Крім пере дання цієї інформації владі, сайт також дозволяє кожному жителю мікрорайону побачити пробле му і повідомити про розвиток ситуації. Цей сервіс тепер навіть включає Phone версію, щоб люди

могли передавати повідомлення прямо з місця подій. Чого досягнув FixMyStreet? Британський уряд використав цей сайт як зручну державну служ бу. Тим часом деякі місцеві адміністрації почали застосовувати цю службу, додавши процедури автоматичного збору інформації в спільноті че рез FixMyStreet і безпосередньо інтегрувавши подання повідомлень у свої робочі процеси і процедури. Можливість безпосереднього вне сення повідомлення про проблему в базу даних місцевої ради економить гроші та дозволяє уник нути розчарувань. У певному сенсі ця послуга допомагає місцевим адміністраціям отримувати готові рішення, що знижує навантаження на ад міністрацію при одночасному зменшенні витрат. FixMyStreet показує, як волонтери, діючи ра зом, можуть стати частиною офіційної урядової пропозиції. PledgeBank – іще один приклад спільної ро боти добровольців на благо своєї громади. MySociety.org – та сама британська організація, що розробила FixMyStreet – у 2005 році запус тила PledgeBank, щоб допомогти людям знайти підтримку для дій, які не під силу комусь одно му. Як працює PledgeBank? Спочатку організа тори виявляють потреби, які не можуть бути ви рішені однією людиною або невеликою групою людей. Потім вони виставляють звернення на сайті, обіцяючи виконати свою частину роботи, якщо певна кількість прихильників зробить те ж саме. Нарешті вони визначають мінімальний і максимальний поріг для участі, а також строк виконання. Для реклами та організації підтрим ки своєї пропозиції вони можуть розсилати елек тронні повідомлення, друкувати листівки або зв’язуватися з друзями та колегами, щоб пові домити їм про обіцянку. Коли підходить строк, організатор перевіряє наявність мінімального числа добровольців. Якщо набирається достатня підтримка, всіх добровольців просять виконати свою обіцянку. Внеском може бути будь-що – від часу, навичок до грошей на товари та матеріали. У 2007 році, наприклад, знадобилися книги і пожертви для створення невеликої бібліотеки в дитячій лікарні Святого Іуди в Індії. За допомогою PledgeBank тисячі людей зібралися разом і пожертвува

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Можливість безпосереднього внесення повідомлення про проблему в базу даних місцевої ради економить гроші та дозволяє уникнути розчарувань. У певному сенсі, ця послуга допомагає місцевим адміністраціям отримувати готові рішення, що знижує навантаження на адміністрацію при одночасному зменшенні витрат

http://www.fixmystreet.com/

1/2010

СкоттКадлек Бітл, СкоттБітл,КрісХаллеріЕлісон

Кріс Халлер і Елісон Кадлек

Мережі повинні формуватися довкола значимих тем, з якими себе ідентифікує цільова аудиторія

За оцінками, для активної спільноти в день потрібно від 5 до 10 нових тем

1/2010

ли книги для лікарні. Це вказує на позитивний вплив Інтернету для об’єднання зусиль незна йомих людей заради спільної мети. У США реа лізувались подібні успішні проекти зі збережен ня книг, здавання крові тощо. Навіть Тоні Блер, колишній прем’єр-міністр Великобританії, зро бив оголошення, завдяки якому сотні волонтерів взяли під опіку общинні спортивні клуби.

Поєднання онлайні особистої взаємодії Онлайн-взаємодію нерідко критикують через відірваність від реального світу. Але найпотужні ші програми все частіше поєднують онлайн і осо бисту взаємодію з плавним переходом від одного до іншого. Хоча великі соціальні мережі типу Facebook і MySpace збагачуються тисячами нових корис тувачів щодня, тема побудови успішної онлайнспільноти часто не отримує належної уваги. Для побудови соціальної мережі, яка обслуговувати ме потреби цільової аудиторії і перетвориться на живу спільноту, потрібен час і зусилля. Загалом, робота зі створення онлайн-спільноти показала нам, що тільки 1 % відвідувачів створює осно вну групу, яка постійно подає повідомлення, за дає запитання і дає відповіді. Це джерело життє вої сили мережі. Ще 9 % беруть не таку активну участь, але залишають коментарі на форумі, тоді як решта залишаються, в основному, пасивними читачами. Тому очевидно, що мережі повинні формува тися довкола значимих тем, з якими себе іденти фікує цільова аудиторія. Крім того, користувачі судять про спільноту за її діяльністю, вирішую чи, чи участь вартує їхнього дорогоцінного часу. Це означає, що онлайн-спільноти потребують постійного притоку нового контенту для за охочення активної участі користувачів. За оцін ками, для активної спільноти в день потрібно від 5 до 10 нових тем. Для того, щоб запустити такий форум, важливо з самого початку набрати групу добровольців та підготувати контент, перш ніж відкривати двері для широкої громадськості за межами основної команди модераторів.

Одним з прикладів онлайн-обговорення задля ширшого залучення громадськості є процес спіль ного формування бюджету Берліна-Ліхтенберга, Німеччина. Він поєднав як особисті діалоги на основі техніки Open Space, так і онлайн-діалог, щоб у громадян було кілька каналів для участі і подання своїх ідей щодо бюджету. Процес спільного формування бюджету Бер ліна-Ліхтенберга складається з п’яти етапів. Спочатку проводиться перша зустріч з жителями району, на якій вітають учасників та інформують про процес. Другий етап включає п’ять засідань, на яких жителі кожного мікрорайону подають про позиції щодо статей бюджету. Інші те саме роблять через Інтернет. Діалогова платформа не тільки дозволяє проводити обговорення через форум, але й дає можливість учасникам з аналогічними ідеями спільно підготувати остаточну версію їхньої пропозиції. Онлайн-платформа також використо вується для збору і відстеження всіх пропозицій, незалежно від того, де вони виникли. Третій етап складається з одноденної зустрічі, на якій комісія жителів редагує та узагальнює всі матеріали, фор муючи повний список пропозицій. Далі ідеї повертаються до всіх учасників тими ж каналами, що і раніше, для визначення прі оритетів. Вони голосують письмово або через Інтернет, і, зрештою, збори громадян обира ють 20 найважливіших пропозицій. Результати передаються місцевій владі, яка заздалегідь взяла на себе зобов’язання включити всі реаль ні пропозиції до бюджету, якщо вони не супе речать бюджетному законодавству. Заключний етап процесу – опитування громадян, щоб ви значити, як люди, які не брали участі, реагують на пріоритетні пропозиції. Результати формування бюджету БерлінаЛіхтенберга показали, що наявність різних кана лів для участі може збільшити кількість і розмаїт тя учасників. У першому турі у 2005/2006 роках взяли участь близько 4000 осіб з усього району. Оцінка показала, що такий підхід приводить до більшого розмаїття, забезпечуючи участь лю дей різного віку, статі, національності і освіти. Онлайн-учасників було більше, ніж учасників реальних заходів. У наступні роки приблизно така ж кількість жителів взяла участь у програмі, тоді як вартість процесу суттєво знизилась.

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Одним з прикладів онлайнобговорення задля ширшого залучення громадськості є процес спільного формування бюджету БерлінаЛіхтенберга, Німеччина

онлайн-обговорення

Наявність різних каналів для участі може збільшити кількість і розмаїття учасників

1/2010

СкоттКадлек Бітл, СкоттБітл,КрісХаллеріЕлісон

Кріс Халлер і Елісон Кадлек

Хоча методи онлайн-взаємодії змінилися і розвинулися за останні роки, дослідження по казують, що Інтернет не замінив традиційних способів взаємодії громадянського суспільства: просто збільшився набір інструментів. Але як показує приклад багатоканального підходу до участі громадськості у Берліні-Ліхтенберзі, ін теграція різних каналів участі все ще потребує доопрацювання. Необхідне подальше вивчення підходів, які поєднують як особисту, так і онлайнвзаємодію, тим більше, що технологічні досяг нення щомісяця відкривають нові можливості.

Допомога експертам та громадянам у співпраці

Одна з основних проблем у залученні громадськості — це «експертна культура», що домінує у середовищі осіб, які приймають рішення, і витісняє звичайних громадян на узбіччя суспільного життя

1/2010

Одна з основних проблем у залученні гро мадськості – це «експертна культура», що до мінує в середовищі осіб, які приймають рішення, і витісняє звичайних громадян на узбіччя сус пільного життя. У традиційній політиці, і біль ше того, у традиційних зусиллях з «охоплення громадськості» та «громадського обговорення» експерти схильні відокремлюватися від людей і ставитися до громадян як до клієнтів, глядачів або споживачів, а не як до потенційно цінних ресурсів для публічного вирішення проблем. У широкому спектрі областей, від освіти до захис ту довкілля і зовнішньої політики, спостерігаєть ся «професіоналізація» політики, яка виключає знання і досвід, які можуть принести звичайні громадяни. Рішення в основному приймаються державними службовцями та групами впливу, які все життя працюють над вирішенням певної проблеми. Очевидно, в цьому є свої переваги. Але раз по раз, у ході реалізації проектів за лучення громадян по всій країні, ми спостерігали неочікувані наслідки такого підходу: відчуження людей від політики і поглиблення розриву між лідерами і громадою, що живить апатію і воро жість. Фактично, розрив між експертами та гро мадськістю такий великий, що перетворюється на постійну перешкоду, яку необхідно подолати. Оскільки мало хто зі звичайних людей витратив стільки часу на вивчення проблеми, як експер ти, вони не мають тієї ж бази знань. Вони покла даються на свій повсякденний досвід та ЗМІ, а

не на дослідження, часто формулюють питання зовсім по-іншому, ніж експерти. Для того, щоб експерти і лідери досягли стабільного прогресу в таких питаннях, вони повинні знайти ефектив ніші способи комунікації з громадськістю та за лучення нефахівців у вирішення проблем. Які саме? У сфері «громадянської журналісти ки» було проведено ряд цікавих експериментів. Громадянська журналістика базується на тому, що в цифровому світі будь-яка людина може ста ти репортером, і навіть заснувати власне видав ництво. Очевидним прикладом є блоги і YouTube. Але очевидно, що якість цих сайтів суттєво від різняться. Деякі з них прекрасні, деякі жахливі. Деякі насправді перетворилася на складні медіа ресурси, як Talking Points Memo і Huffington Post. Спочатку традиційні ЗМІ відкидали ці нові го лоси. Відділи новин живуть за своїми традиція ми, інвестуючи у професіоналізм. Але зараз, за умов економічних потрясінь, багато організацій відкрилися до участі громадян. Часто це набуває форми прийняття відеосюжетів від громадян, як свого часу зробили BBC та CNN. Найбільш цікавими є зусилля поєднати кра щі риси обох світів. Сайт NewAssignment.Net, заснований професором журналістики Ньюйоркського університету та блогером PressThink Джей Розен, провів серію експериментів, у яких громадські журналісти працювали разом з професіоналами. Першою спробою був про ект Assignment Zero, реалізований спільно з журналом Wired, у якому разом працювали більше 900 громадських журналістів та профе сійних редакторів, які діяли у якості наставни ків. Виходячи з особистих навичок та інтересів, громадські журналісти отримували певну части ну репортерської роботи, від пошуку джерел в Інтернеті до проведення інтерв’ю або фактично го написання статей. Отриманий репортаж був опублікований у журналі Wired у 2007 році на zero.newassignment.net. Наступною ініціативою був проект Off the Bus, проведений спільно з Huffington Post під час президентської кампанії 2008 року, в якому громадських журналістів просили висвітлюва ти кампанії, включаючи події у їхніх громадах. Метою Off the Bus було залучення нових голо сів у висвітлення передвиборної кампанії. Також

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

громадянська журналістика

Спочатку традиційні ЗМІ відкидали ці нові голоси. Але зараз, за умов економічних потрясінь, багато організацій відкрилися до участі громадян

http://www.newassignment.net/

1/2010

СкоттКадлек Бітл, СкоттБітл,КрісХаллеріЕлісон

Кріс Халлер і Елісон Кадлек

Можливості залучення зацікавлених громадян у роботу громадських інституцій практично необмежені

слід відзначити сайт Beatblogging.org, розробле ний для спеціальних репортерів, які використо вують соціальні мережі для зв’язку з експертами та зацікавленими особами. Ці проекти вказали на альтернативні шляхи взаємодії експертів з громадськістю. Якщо про фесійні редактори можуть вчити та співпрацюва ти із зацікавленими громадянами над написан ням статей, то чому освітяни не можуть створити соціальні мережі для батьків? Можливості залу чення зацікавлених громадян у роботу громад ських інституцій практично необмежені. І хоча суперечки про те, чи народна мудрість може зрівнятися з експертами і фахівцями, три ватимуть і надалі, експертний досвід занадто сильно включений у нашу політичну систему, щоб його ігнорувати. У сучасному світі немож ливо реалізувати політику без експертів. Їхній досвід може допомогти «натовпу» уникнути помилок, які допускалися раніше. Але профе сійні політики, як кандидати, журналісти і біз несмени, повинні навчитися виходити до людей і співпрацювати з цим новим відкритим світом. NewAssignment пропонує нові шляхи для співп раці професіоналів та громадян для спільного вирішення проблем і подолання одного з най більших викликів для будь-якого проекту за лучення громадськості: поділу між експертами і звичайними людьми.

Сприяння вирішенню місцевих проблем Прекрасним прикладом громадських фору мів, які поєднують онлайн та особисту діяльність для формування місцевої політики, є Local Issues Forums від е-Democracy.org. Ці форуми вперше виникли у Сент-Полі, Міннесота, а потім від творилися ще у 30 регіонах світу. Йдеться про місцеві дошки обговорень, на яких громадяни, місцеві чиновники, журналісти розміщували свої питання і отримували відповіді місцевих жите лів. Метою Local Issues Forums є «дати кожному більш потужний голос у прийнятті місцевих рі шень і заохочувати участь громадян у місцевій політиці».

1/2010

Часто вони перетворюються на яскраві он лайн-спільноти, де громадяни зв’язуються один з одним і співпрацюють. Сюди заходять журна лісти у пошуках ідей для статей та місцеві по літики, щоб почути думку своїх виборців. Але одним з найважливіших аспектів цього типу міс цевого форуму є те, що він повністю орієнтова ний на громадян та їх залучення у громадське життя. Заохочуючи як особисте спілкування, так і онлайн-комунікації, форум зміцнює зв’язки у місцевих спільнотах, розвиваючи повагу до ідей і думок інших. Інтернет-форуми працюють як дискусійні до шки. Жителі підписуються на сайт і перегляда ють його, надсилають коментарі електронною поштою або залишають їх на сторінках вебсайту. Для зайнятих людей готуються дайджести новин форуму. Оскільки ці форуми поширюються на інші спільноти, рекомендується набрати принай мні 100 абонентів до відкриття дискусійної гру пи. Кожен сайт має керівника спільноти, який набирає і вітає нових членів та сприяє просу ванню форуму. Це включає відкриття нових тем, якщо обговорення уповільнюється, і заспокоєння учасників, коли киплять пристрасті. Кожна спіль нота виробляє власний набір правил і керівних принципів, щоб забезпечити структуру групи і утримати обговорення в цивільних рамках. Крім того, кожен учасник має писати під справжнім ім’ям для встановлення міцних відносин з сусіда ми та попередження непродуманих повідомлень. Якщо за добу можна надіслати тільки два повідо млення, люди уважніше ставляться до того, що вони пишуть. Це сприяє ефективній комунікації і змістовному обміну ідеями та думками. Хоча результати діяльності Local Issues Forums не відразу помітні, є окремі свідчення їх ньої цінності. У багатьох випадках обговорення на форумі вплинули на місцеву політику, а стат ті, підготовлені на основі тем дискусійного фору му, сформували місцеві рішення. Чим визначається успіх Local Issues Forums? По-перше, він заохочує культуру дискусії – не просто скарги, а конструктивний обмін думками щодо речей, які впливають на спільноту. Крім того, це виключно місцеве обговорення (спіль нота активно закликає учасників переходити

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Форуми зміцнюють зв’язки у місцевих спільнотах, розвиваючи повагу до ідей і думок інших

інтернет-форуми

Мета Local Issues Forums — дати громаді більш потужний голос у прийнятті місцевих рішень і заохочувати її участь у місцевій політиці

1/2010

СкоттКадлек Бітл, СкоттБітл,КрісХаллеріЕлісон

Кріс Халлер і Елісон Кадлек

Сайт Harringay Online був запущений у 2007 році для зміцнення спільноти Харрінгей у районі Північного Лондона

соціальні платформи

На сайті Harringay Online була розміщена найбільша петиція, яка коли-небудь підписувалась у районі у відповідь на транспортні проблеми

1/2010

на інші Інтернет-форуми для обговорення за гальнонаціональних проблем). Тобто учасники, які взаємодіють у режимі онлайн, можуть лег ко зустрітися особисто. Орієнтація на місцевих громадян дозволяє учасникам переключатися між онлайн і особистою комунікацією, що зміц нює місцеві громади та заохочує продуктивне розв’язання проблеми. Ще один приклад – сайт Harringay Online був запущений у 2007 році на соціальній платформі під назвою Ning. Harringay Online був створений з метою зміцнення спільноти Харрінгей у районі Північного Лондона. Сайт передбачав поєднання онлайн-комунікацій та реальних заходів. Основна ідея цієї соціальної платформи по лягала в тому, що місцеві новини створюються і передаються від сусідів до сусідів. Це може бути інформація про безпеку, охорону здоров’я, місцевий бізнес, планування громадських подій тощо. Чого можуть досягти соціальні мережі типу Harringay Online на місцевому рівні? Ось кілька прикладів користі веб-сайту. Опитування гро мадської думки, що проводиться на сайті, дало прекрасний результат – 70 % відповідей. На сай ті також була розміщена найбільша петиція, яка коли-небудь підписувалась у районі у відповідь на транспортні проблеми. Крім того, активним учасником сайту стала місцева поліція, надаючи інформацію про безпеку і вислуховуючи скарги членів спільноти. Соціальна мережа об’єднала окремих осіб, групи осіб та місцеві органи влади, перетворивши їх на справжню спільноту заради блага району. Це величезний успіх. Розглянувши ряд практик онлайн-взаємодії на різних рівнях, від загальнонаціонального до місцевого, ми повертаємось до питання: як ви значити успішну онлайн-стратегію взаємодії, яка спрацює у вашій конкретній ситуації. Якщо ви вийшли зі світу особистого громадського залу чення з визначеними і перевіреними моделями, то які онлайн-елементи ви можете включити до свого процесу громадської взаємодії? Важливе планування, а також добре розу міння вашої аудиторії. Такий ретельний аналіз захищатиме від однієї з найбільш небезпечних якостей Інтернету: розділеності. Це звичайна ситуація. Хтось із вашої організації щойно про

читав, що соціальні мережі на Facebook – це «прорив», тому ви «повинні» створити групу або сторінку фанатів. Або ви «повинні» створи ти вікі, щоб співпрацювати з вашими виборця ми. Занадто часто онлайн-взаємодія обумовлена технологією, а не технологію обирають з ура хуванням загального процесу. Вікі або групи і сторінки на Facebook можуть стати компонентом загальної суміші, але рішення про використання цих технологій не має бути відправною точкою для будь-якої стратегії Інтернет-взаємодії. Оригінал статті розміщений за адре сою: http://www.publicagenda.org/pages/ promising-practices-in-online-engagement

______ 1 http://www.whitehouse.gov/assets/documents/Citizens_ Briefing_Book_Final.pdf 2 Боннемен Тім, http://www.intellitics.com/ blog/2009/02/09/clay-shirky-on-changegov-and-crowdwisdom/ 3 Пітерсон Піт, http://personaldemocracy.com/node/7322 4 Скола Ненсі, http://techpresident.com/blog-entry/ whither-citizens-briefing-book 5 Див, наприклад, опитування Фонду Геллапа про «най важливіші проблеми», які постають перед країною, http://www.gallup.com/poll/1675/Most-ImportantProblem.aspx. 6 http://www.thenationaldialogue.org/healthit 7 Джонсон Джанет Лі, http://janetleejohnson. com/2008/10/27/a-national-dialogue-on-health/ 8 Файн Елісон, http://afine2.wordpress.com/2008/11/05/ twitter-vote-report-wrap-up/ 9 Кларк Джессіка, http://www.prospect.org/cs/ articles?article=voter_protection_twitter_style 10 Бріггс Дейв, http://davepress.net/2008/12/21/ fixmystreet-on-directgov/ 11 Сомервілль Метью http://www.mysociety. org/2008/10/02/fixmystreet-rss/ 12 http://www.pledgebank.com/Bakul-Library 13 BBC, 5 квітня 2006 року, http://news.bbc.co.uk/2/hi/ technology/4877598.stm 14 Нільсен Якоб, «Нерівність участі: заохочення активнос ті користувачів», 9 жовтня 2006 року, http://www.useit. com/alertbox/participation_inequality.html 15 Коен Хайді, «Будівництво Онлайн-спільноти в цифрах», 23 лютого 2009 року, http://www.clickz.com/3632853 16 Тематичне дослідження «Міжнародне управлін ня», http://www.govint.org/english/Case Дослідження Lichtenberg.pdf 17 Кліфт Стівен, http://e-democracy.org/if/guide.pdf 18 Азіян Ліз, http://www.lgeoresearch.com/LGEONewsletters/ Vol1.pdf

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Важливе планування, а також добре розуміння аудиторії. Такий ретельний аналіз захищатиме від однієї з найбільш небезпечних якостей Інтернету: розділеності

1/2010

Веб 2.0 та соціальні програми Д. Шредер, Д. Жубер, П. Меєр, Л. Стейнхаузер, А. Волкер Доповідь та рекомендації Феде ральної робочої групи з питань управління знаннями (НАСА, США) Стрімкий розвиток веб 2.0 та соціальних медіа принциповим чином змінює взаємодію організацій з інформацією, з тими, хто виробляє, аналізує та споживає цю інформацію. Уряд не є винятком. Ландшафт вікі, блогів, сайтів відеообміну та інших соціальних медіа так швидко змінився, що політика уряду не встигала за цими змінами. Можливості веб 2.0 та соціальних медіа при правильному управлінні можуть справити величезний позитивний вплив на взаємодію уряду з громадськістю, з урядовими працівниками та на ведення державних справ. Про організацію Місія Федеральної робочої групи з питань управління знаннями (НАСА, США) – надавати інформацію та підтримку федеральним міністерствам, установам, організаціям та їхнім виборцям у ході досліджень, розробки, ідентифікації та впровадження заходів, практик, отриманих уроків та технологій з управління знаннями (УЗ). Для реалізації цих завдань Федеральна робоча група з питань управління знаннями мобілізує і залучає провідних науковців і практиків з урядових, квазіурядових, наукових кіл, з неприбуткового і приватного сектору в усьому світі.

Ключові слова: веб 2.0, соціальні мережі, взаємодія з громадськістю, зворотний зв’язок, управління знаннями

1/2010

Веб 2.0 та соціальні програми забезпечують механізм, який дозволяє людям динамічно вза ємодіяти з інформацією у різних форматах. Крім того, ці інструменти полегшують взаємодію між користувачами, часто незалежно від платформ і географічного місцезнаходження. Вони також допомагають зберігати і отримувати доступ до інформації, забезпечують канал для її збору, поширення і використання. Основний товар, яким займається сучасний уряд, – інформація. Ці інструменти дозволяють гнучко обробляти інформацію. Універсальний вплив веб 2.0 та соціальних програм загальновизнаний; однак значні і неви рішені проблеми заважають урядовим органам

повною мірою скористатись цими інструмента ми. До таких викликів належать безпека, кон фіденційність, навчання, управління записами, послідовність і загальне управління тим, як і коли впроваджувати або використовувати ці ін струменти. Організаційні норми і культура також гальмують включення нових технологій в існую чі виробничі процеси. За відсутності загальноурядового керівни цтва органам влади доводиться самостійно при ймати рішення про пошук, адаптацію та актив не використання веб 2.0 та соціальних програм. Це призводить до непослідовного застосування інструментів, плутанини щодо того, які з них об рати. Наприклад, недостатнє розуміння переваг вищезгаданих інструментів призводить до появи занадто обмежувальних та вузьких ІТ-інструкцій, які не дозволяють співробітникам використову вати інструменти веб 2.0. Можливим рішенням цих проблем може бути розробка єдиного керів ництва щодо застосування веб 2.0 та соціальних медіа для всіх урядових органів. Веб 2.0 і соціальні програми – це технології, які дозволяють індивідам працювати з інформа цією та іншими людьми в інтерактивному режимі та будувати мережі, що базуються на взаємних особистих чи професійних інтересах. Ці техно логії охоплюють: • вікі (Wikipedia, Intellipedia); • блоги (багато прикладів); • соціальні мережі (Facebook, LinkedIn); • соціальні закладки (Digg, del.icio.us); • мікроблоги (Twitter, Yammer); • миттєві повідомлення (AIM, Jabber); • обмін фотографіями (Flickr, Picasa); • обмін відео (YouTube, Google Video). Багато зі вказаних технологій або їхні найбільш популярні приклади з’явилися за останніх п’ять років. У майбутньому очікуються більш револю ційні інструменти; наприклад, це може бути так звана «семантична мережа» (Semantic Web) і ме ханізми для взаємодії з Інтернет-ресурсами з ви користанням рідної мови. Ландшафт може швид ко змінюватися, і зміни наставатимуть до того, як уряд встигне відреагувати. Однак він все ще може скористатися позитивними аспектами цих інструментів і спрямувати їх розвиток, протесту вавши їх можливе використання в майбутньому.

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД Наприклад, недостатнє розуміння переваг вищезгаданих інструментів призводить до появи занадто обмежувальних та вузьких ІТінструкцій, які не дозволяють співробітникам використовувати інструменти веб 2.0

інтерактив Веб 2.0 технології охоплюють: • вікі (Wikipedia, Intellipedia); • блоги (багато прикладів); • соціальні мережі (Facebook, LinkedIn); • соціальні закладки (Digg, del.icio.us); • мікроблоги (Twitter, Yammer); • миттєві повідомлення (AIM, Jabber); • обмін фотографіями (Flickr, Picasa); • обмін відео (YouTube, Google Video)

1/2010

Д. Шредер, Д.Шредер,Д. Жубер,П. Меєр,Л. Стейнхаузер, А. Волкер

Д. Жубер, П. Меєр, Л. Стейнхаузер, А. Волкер

Учасники веб 2.0 та соціальних мереж самі стають більш видимими для традиційних споживачів інформації, оскільки технології публікації власних текстів і відео практично зрівняли їхні шанси із засобами масової інформації та іншими існуючими інформаційними виданнями

1/2010

Стрімке зростання веб 2.0 та соціальних програм ілюструє людське бажання обмінюватися і спожи вати інформацію. Придатність цих технологій для швидкого і всеохоплюючого обміну та розповсю дження інформації робить їх більш привабливим засобом порівняно з традиційними механізмами, такими як електронна пошта. І це не дивно: соці альні медіа дозволяють людям набагато динаміч ніше зв’язуватися один з одним та співпрацюва ти, ніж традиційні односторонні лінійні механізми передачі інформації від виробника до споживача. Це справедливо як для взаємодії в рамках уряду, так і для взаємодії держави з громадськістю. Широка громадськість усе частіше вимагає більш інтерактивної взаємодії з урядом у ре альному часі. Учасники веб 2.0 та соціальних мереж самі стають більш видимими для тради ційних споживачів інформації, оскільки техноло гії публікації власних текстів і відео практично зрівняли їхні шанси із засобами масової інфор мації та іншими існуючими інформаційними ви даннями. Якщо урядові або офіційні джерела не дають своєчасної інформації та взаємодії, гро мадськість шукає неофіційні джерела, щоб запо внити порожнечу. Такі технології, як блоги, є цінним інструмен том для охоплення і сприяння участі громад ськості. Вони забезпечують механізм поширення інформації, що може виходити за рамки статич ної інформації, яка публікується на звичайних веб-сайтах органів влади. Вони дають можли вість громаді напряму брати участь в обгово ренні, забезпечуючи зворотний зв’язок з різних питань. Наприклад, Управління транспортної безпеки США (УТБ) веде блог з безпеки авіа перевезень, на якому постійно обговорюються актуальні теми, а відвідувачі можуть залишати коментарі, які УТБ збирає та розглядає. Органи влади повинні приваблювати нових співробітників з усе більшим рівнем комп’ютерної грамотності. Це «покоління Y» виросло у сві ті, де веб 2.0 та соціальні мережі є культурною нормою і присутні майже скрізь. Для того, щоб зустрітися з цим поколінням у їхньому звично му середовищі, потрібні узгоджені зусилля. Уряд має показати, що він розуміє, де і як взаємодіє та спілкується молодь, і які інструменти вони для цього використовують.

Урядовим організаціям знадобиться внутріш нє прийняття та розуміння нових інструментів, коли до роботи візьметься нове покоління. Хоча інформаційний ландшафт, безумовно, розвива ється набагато швидше, ніж двадцять років тому, органи влади, як і раніше, повинні прагнути до створення середовища, яке не просто терпітиме сусідство сучасних технологій, але зможе їх за стосувати. А інакше нові співробітники почува тимуть себе так, як би ми почувались на робо чому місці без комп’ютерів, телефонів та інших засобів, необхідних для роботи в інформаційно му середовищі. Щоб залучити, привабити та утримати нові таланти, уряд має постійно користуватися мож ливостями провідних інформаційних технологій. Часто існуючі ІТ-інфраструктури можуть прийня ти нові інструменти, але слід докладати зусил ля для того, щоб навчити працівників користу ватися новими інструментами та інтегрувати ці інструменти в існуючі моделі. У деяких випадках можна розглянути гібридний підхід, який поєд нує веб 2.0 та соціальні програми з традиційни ми системами. Одна з найбільших переваг веб 2.0 та соці альних програм випливає з їхнього звичайно го застосування та використання в державних справах та операціях. Хоча цільові підходи ви користання цих інструментів у зв’язках з громад ськістю є цінними, згадані технології самі по собі є важливим активом для управління інформа цією і знаннями в рамках організації. Внутрішнє розгортання цих інструментів допомагає праців никам уряду взаємодіяти один з одним, обміню ватися інформацією та передавати її швидше та ефективніше, ніж раніше. Блоги, вікі, миттєві повідомлення та мікробло ги – це інструменти, які виявились надзвичайно цінними для уряду і підприємств, особливо для організацій, приміщення та персонал яких роз кидані на великій території. Деякі інструменти, такі як вікі, надзвичайно цінні як живе, інтер активне сховище інформації. Блоги можуть до помагати керівництву спілкуватися з працівни ками, а працівникам обмінюватися коментарями і спілкуватися один з одним. Наявність таких програмних засобів на сучасних комп’ютерних платформах дозволяє співробітникам викорис

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Уряд має показати, що він розуміє, де і як взаємодіє та спілкується молодь, і які інструменти вона для цього використовує

слід докладати зусилля для того, щоб навчити працівників користуватися новими інструментами та інтегрувати ці інструменти в існуючі моделі

внутрішні комунікації

1/2010

Д. Шредер, Д.Шредер,Д. Жубер,П. Меєр,Л. Стейнхаузер, А. Волкер

Д. Жубер, П. Меєр, Л. Стейнхаузер, А. Волкер

Підтримка соціальних мереж дозволяє співробітникам працювати разом, перетинаючи організаційні кордони

Intelink

1/2010

товувати все краще, що можуть запропонувати нинішні і майбутні технології. Інструменти, які забезпечують розвиток і під тримку соціальних мереж серед персоналу, да ють можливість передавати критично важливу інформацію і знання. Підтримка соціальних ме реж дозволяє співробітникам працювати разом, перетинаючи організаційні кордони. Такі інстру менти можуть взаємодіяти один з одним, забез печуючи плавне передання інформації та управ ління знаннями, що виходить за межі природних кордонів традиційної організаційної структури. Наведемо кілька успішних прикладів вико ристання веб 2.0 та соціальних програм в орга нах влади США. • Intelink – в Управлінні директора Націо нальної розвідки США використовується набір веб 2.0 та соціальних програм, у тому числі вікі (наприклад, Intellipedia), блоги, обмін миттєвими повідомленнями, соціальні закладки, канал обміну відео по типу YouTube та багато іншого. Через ці інструменти може передаватися як від крита, так і секретна інформація для всіх розвідувальних, дипломатичних установ, правоохоронних органів та національної служби безпеки. Несекретні версії інстру ментів також дозволяють співпрацювати не лише у рамках уряду, а й з місцевими органами влади та науковим співтовари ством. • ВПС – у Військово-повітряних силах США вважають, що «кожен льотчик є ко мунікатором», і активно навчають співро бітників брати участь в обговореннях, які стосуються ВПС США. У ВПС навіть розро били інструкцію щодо професійної участі в онлайн-дискусіях про військово-повітряні сили. Це робить кожного члена ВПС пози тивним елементом зв’язків громадськістю. • блог Управління транспортної безпеки США – блок «Еволюція безпеки» УТБ є дво стороннім інтерактивним механізмом, що сприяє постійному діалогу з питань без пеки, технології та огляду на контрольнопропускних пунктах. Вище керівництво УТБ часто вступає в діалог з урахуванням зауважень громадян. Коментарі модеру

ються для уникнення зловживань, але вільне обговорення заохочується. Одна з проблем у використанні інструментів веб 2.0 на урядовому рівні полягає в тому, що умови надання послуг часто несумісні з юридич ними та іншими вимогами уряду. Адміністрація загальних служб працювала з кількома попу лярними провайдерами веб 2.0 – Flickr, YouTube, Vimeo і blip.tv. Завдяки цьому органи влади (фе деральні агентства) тепер можуть використову вати ці інструменти для офіційних потреб, при цьому не порушуючи юридичних зобов’язань.

Рекомендації Необхідно створити робочу групу, яка підго тує керівництво і базовий набір рекомендацій по роботі з веб 2.0 і соціальними програмами у ме жах уряду. Окремі міністерства мають створюва ти власні робочі групи, які впроваджуватимуть це керівництво і розроблять конкретні рекомен дації з використання веб 2.0 і соціальних про грам у своїх підрозділах. При цьому слід вивчи ти і розглянути не тільки взаємодію з веб 2.0 та соціальними програмами у відкритому Інтернеті, але також внутрішнє застосування цих інстру ментів для підтримки інформаційних сховищ, об міну інформацією, створення соціальних мереж і передання знань всередині організації. По можливості, слід розробити рішення, що заохочуватимуть та стимулюватимуть належне використання згаданих інструментів для вну трішніх і зовнішніх комунікацій. Слід розробити заходи співробітництва та участі, які мають роз глядатися як позитивний показник в оцінюванні продуктивності. Належне використання внутріш ніх і зовнішніх інструментів має бути включене до програми орієнтації та професійної підготовки співробітників. Робоча група має провести комп лексний аналіз цих факторів при створенні своїх рекомендацій. Важливим моментом є те, що за стосування цих засобів виходить за рамки тра диційних інформаційних технологій (внутрішні обмеження) або суспільних ролей (зовнішні обмеження). Досягти позитивних результатів з веб 2.0 і со ціальними програмами найлегше через підтримку

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД Одна з проблем у використанні інструментів веб 2.0 на урядовому рівні полягає в тому, що умови надання послуг часто несумісні з юридичними та іншими вимогами уряду

Слід розробити заходи співробітництва та участі, які мають розглядатися як позитивний показник в оцінюванні продуктивності. Належне використання внутрішніх і зовнішніх інструментів має бути включене до програми орієнтації та професійної підготовки співробітників

1/2010

Д. Шредер, Д.Шредер,Д. Жубер,П. Меєр,Л. Стейнхаузер, А. Волкер

Д. Жубер, П. Меєр, Л. Стейнхаузер, А. Волкер

Працівників підрозділів зв’язків з громадськістю слід заохочувати до розробки інструкцій для офіційної взаємодії

Навіть повністю укомплектований підрозділ зв’язків з громадськістю, який працюватиме цілодобово, не в силах виявити або охопити всі сфери, де можуть проходити важливі обговорення

1/2010

активної та комплексної присутності у веб 2.0 та соціальних мережах у відкритому Інтернеті. Це не тільки важливий компонент охоплення широкої громадськості і потенційних співробіт ників, але також іще один спосіб ознайомлення зі згаданими інструментами. По можливості, слід заохочувати персонал до самостійного вивчення цих технологій та до відвідування сторінок орга нізації у різних соціальних мережах. Найкращий спосіб підтримувати ефективну присутність у цій сфері полягає в заохоченні і забезпеченні участі персоналу. Працівників підрозділів зв’язків з громадськіс тю слід заохочувати до розробки інструкцій для офіційної взаємодії. До участі в цьому середови щі мають бути допущені рядові співробітники. Таке контрольоване неформальне спілкування дає численні переваги, оскільки природним чи ном створюється широка платформа для взаємо дії з громадськістю. Хоча для належного пред ставлення офіційної урядової позиції і підтримки правдивості інформації слід діяти обережно, природа цього середовища робить уряд більш пов’язаним з громадськістю, і навпаки. Активна, відкрита присутність у веб 2.0 дозволяє уря ду зустрічатися з громадськістю, потенційними співробітниками та власним персоналом у про активному середовищі. Одна з найбільших помилок, пов’язаних з впровадженням згаданих комунікативних техно логій, – це тенденція блокувати або забороняти інструменти. Такі дії роз’єднують уряд і громад ськість, відключають його від реальних потоків інформації та середовища, в якому все частіше поширюються, передається і обговорюється кри тично важлива інформація. Звичайно, як і будьякий технічний засіб, веб 2.0 та соціальні про грами можуть стати предметом зловживання або неналежного використання на робочому місці. Однак замість того, щоб вдаватись до технічного контролю або обмежень, цю проблему слід вирі шувати як і будь-яке інше кадрове питання. Ваш персонал – найефективніший комуніка тор у цій області. Навіть повністю укомплекто ваний підрозділ зв’язків з громадськістю, який працюватиме цілодобово, не в силах вияви ти або охопити всі сфери, де можуть проходи ти важливі обговорення. Так само він не зможе

своєчасно брати участь у кожній дискусії. Тому підрозділ зв’язків з громадськістю та інші заці кавлені сторони повинні підготувати персонал до належної участі в таких форумах, розуміючи, що головним завданням є не перевірка кожно го повідомлення, а забезпечення максимальної точності інформації та професіоналізму. Розуміння і вирішення проблем безпеки та правових наслідків має вирішальне значення для успішної взаємодії уряду з веб 2.0 та соціальни ми програмами. В існуючі програми навчання та використання інформаційних технологій слід включити комплексні програми підготовки та підвищення обізнаності про сучасні комунікатив ні технології. Це має стосуватися як належного використання внутрішніх інструментів, так і ре комендованого застосування та взаємодії з зо внішніми інструментами, такими як блоги і соці альні мережі, на робочому місці і за його межами. Участь у соціальних медіа – це часто палиця з двома кінцями, особливо для відповідальних по сад. Наприклад, веб 2.0 та соціальні програми є корисними для військових, але водночас несуть нові ризики безпеки. Слід проявляти обереж ність, розповідаючи користувачам про ці ризи ки; замість того, щоб забороняти використання, слід навчити користуватися цими інструментами без негативних наслідків для безпеки. Для офі ційної присутності у веб 2.0 та соціальних про грамах, не забувайте про механізми перевірки і підтвердження особи. Окремі користувачі мо жуть вдавати з себе працівників різних урядо вих відомств, щоб заплутати аудиторію. Цю ді яльність часто можна припинити, якщо довести до відома провайдера послуг. Зрештою, пам’ятайте про інші юридичні об меження для службового користування, такі як умови надання послуг, які можуть суперечи ти вимогам уряду. Щоб вирішити цю проблему, Адміністрація загальних служб США розробляє прийнятні умови для офіційного використання популярних сайтів веб 2.0 і соціальних мереж. Деякі з найпопулярніших сайтів уже уклали уго ди з федеральним урядом. Найважливішим, і, можливо, найскладнішим компонентом успішної інтеграції веб 2.0 і со ціальних програм в урядове робоче середовище є готовність адаптувати існуючі робочі процеси

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Окремі користувачі можуть вдавати з себе працівників різних урядових відомств, щоб заплутати аудиторію. Цю діяльність часто можна припинити, якщо довести до відома провайдера послуг

1/2010

Д. Шредер, Д.Шредер,Д. Жубер,П. Меєр,Л. Стейнхаузер, А. Волкер

Д. Жубер, П. Меєр, Л. Стейнхаузер, А. Волкер

Можна прийняти гібридну модель з використанням нових інструментів, які замінять деякі компоненти існуючих процесів. Керівництво має чітко заявити про офіційну підтримку цих зусиль і розробити процес інтеграції згаданих інструментів у існуючі робочі системи або навіть замінити ці системи

для цих нових інструментів. Можна багато до сягти, якщо в персоналу є можливість експери ментувати, використовувати і розвивати інстру менти веб 2.0 та соціальних мереж. З власного досвіду працівники можуть підказати, як пере глянути існуючі робочі процеси, щоб отримати переваги від нових інструментів. Замість того, щоб використовувати вікі і блоги як доповнення до існуючого процесу, що часто призводить до дублювання зусиль, ними можна фактично роз ширити, а в деяких випадках замінити існуючі процеси. Можна прийняти гібридну модель з ви користанням нових інструментів, які замінять де які компоненти існуючих процесів. Керівництво має чітко заявити про офіційну підтримку цих зусиль і розробити процес інтеграції згаданих ін струментів у існуючі робочі системи або навіть замінити ці системи. Основною проблемою є те, що традиційні ієрархічні організаційні структури уряду часто конфліктують з «мережевими» характеристи ками веб 2.0 та соціальних програм, які легко перетинають горизонтальні і вертикальні орга нізаційні кордони. Однак це також одна з най більших переваг таких інструментів, які забезпе чують набагато швидше передання інформації. За належного управління швидкість і ефек тивність зберігання, пошуку, розповсюджен ня і передачі інформації в організації зростає. Довгострокові переваги переважають ризики, тоді як ризики бездіяльності виявляються наба гато серйознішими. Уряд має постійно і наполегливо вивчати по тенціал використання цих інструментів для свого персоналу та організацій. Прийняття та ефектив не використання веб 2.0 та соціальних програм вимагає чітких і визначених зобов’язань та під тримки вищого керівництва на всіх організацій них рівнях. Уряд може використовувати веб 2.0 і соціальні програми як плацдарм для кращого використання інформації, ефективнішого захо плення і передачі знань і кращого обслуговуван ня свого клієнта – народу. Оригінал статті розміщений за адресою: http://wiki.nasa.gov/cm/wiki/?id=7733

1/2010

1. 2.

4. 5.

Інші ресурси

Social Media and Web 2.0 in Government, General Services Administration, January 2009 http://www.usa. gov/webcontent/technology/other_tech.shtml Government and Social Media (7 MB PDF), General Services Administration, March 2008 http://www.usa.gov/ webcontent/documents/Government_and_Social_Media. pdf Barriers and Solutions to Implementing Social Media and Web 2.0 in Government (55 B PDF), Federal Web Managers Council, December 2008 http://www.usa. gov/webcontent/documents/SocialMediaFed%20Govt_ BarriersPotentialSolutions.pdf Matrix of Web 2.0 Technology Tools and Government, March 2008 http://www.usa.gov/webcontent/documents/Web_ Technology_Matrix.pdf

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

1/2010

ПРО ЩО МОВЧАТЬ МЕДІА? Сергій ПРАВДЕНКО Про автора: Сергій ПРАВДЕНКО, народний депутат України I, III, IV скликань Верховної Ради, ректор Укртелерадіопресінституту, лауреат премії «Незалежність» Київської Спілки журналістів, літератор Про що сьогодні пише преса, що ми бачимо на екранах телевізорів, чуємо по радіо? Значна частина передач і публікацій – розважальні: гу мор низького штибу, «лохотрони», розлученняодруження, а ще – хто де з так званих «состоявшихся» придбав віллу чи продав і т.д., і т.ін… І між тим ми мали 2010 року найспекотніше літо і, кажуть синоптики, матимемо ще до шес ти таких літ. Матимемо й суворі зими, повені… Природа підказує, чи чуємо, що треба жити ін шими цінностями? Може, не каратами й пала цами, не пануванням споживацтва має вимірю ватися людське життя? Впевнений, що й засоби масової інформації мали б зацікавлено обгово рювати ці проблеми. *** До автомийки під’їхали й стали в чергу два «джипомерси». Один – із літерами «ВР» після цифр. З кожного вийшло по водію й по дебелому молодикові на додачу – охорона, з усього видно. – Скільки оцей один «з’їдає» за сто кіломе трів? – запитали господарі скромних авто в мо лодого водія одного з «мерсів». – Тридцять літрів, але шеф полюбляє їздити з вітерцем, тому витрачаються всі сорок,— з ла кейською гордістю (як швидко вона прижилася!) за свого пана охоче відповідає водій. – А шеф у вас один на обидві машини? Сивий чоловік із черги хитає головою: – А твій шеф здогадується, що спалює бензин своїх онуків? – Як це? – не розуміє молодик. – Дуже просто: раз він не може пересуватися на сто кілометрів на десяти чи хай п’ятнадцяти

1/2010

літрах, значить, менше залишається його ж нащадкам. – Не хвилюйтеся, він онукам залишить чима ло грошей, – знову бринить гордість за хазяїна в устах водія. – Може статися, ніякі гроші не допоможуть, – розмірковуючи швидше із самим собою, каже си вий чоловік. – Як це: гроші не допоможуть? – Ти, юначе, доживеш до тих часів і сам усе побачиш. Учасники короткого діалогу вочевидь не ро зуміють одне одного. Двоє водіїв випили каву. Зиркнули на старо го, хмикнули та поїхали.

ОСОБЛИВИЙ ПОГЛЯД

*** Сторінки глянцевих журналів для жінок, зда ється, от-от луснуть під вагою каратів, начепле них на шиї, вуха, руки, а тепер уже й на пупки героїнь своїх фотосесій. Видання для сильної статі теж не відстають, показують чоловіків, по обчіплюваних годинниками, запонками, застіб ками неймовірної вартості з такими ж супердорогими запальничками в руках. З тих сторінок, а також з екранів телевізорів (нам це охоче показують) гордо дивляться на світ Божий супердорогі авто, розкішні готельні номе ри, палаци в усіх кутках світу (в кого персонально їх більше!), а ще виблискують океанські яхти, від повідно опоряджені повітряні лайнери і т. п. Національна еліта (так вона сама себе вели чає) і світова (хто й туди доскочив, а хто ще ні – поспішає) охоче демонструють своє багатство. Наче гульба під час чуми. Наче шабаш перед кінцем світу. Причому українська й російська так звані «еліти», оскільки величезні капітали хапонули в історично короткий період, з наївністю вождів якого-небудь тумба-юмба, для екзотики запро шених на світську вечірку, намагаються пере плюнути в демонстраціях особистих витрат. Ті, світові, вже встигли за кілька поколінь додати необтяжливий флер освіти й манер і тепер виба лушеними від подиву очима поглядають на на ших неофітів. За цією публікою досить-таки численним ста дом йде шоу-бізнес, різного роду недокручені,

1/2010

Сергій ПРАВДЕНКО

1/2010

розкручені й перекручені. І всім є що неодмін но та якнайшвидше продемонструвати. І широко оповістити, на чому воно пересуває свою живу вагу, в чому живе, в чому ходить і як усе те ді лить, коли розлучається з черговою пасією чи «пасієм». А скільки все це коштує? Не в грошах, не в жалюгідних різноколірних папірцях. А в чомусь реальному, справді потрібному. У нафті, вугіллі, металі. У виробленій із матеріалів, видобутих із надр земних, електроенергії. Скільки всього того потрібно, скільки добра треба витягти з черева планети, переробити, перетворити на розкішні авто з дорогих сплавів, у яхти, в багаті пала ци, які господар відвідує раз на роки, у вишу кані коштовності, що теж треба спочатку видо бути з глибин, а для цього мати електроенергію й машини… Скільки при цьому різних окислів вилітає в труби й засмічує небеса? Скільки може собі до зволити наша планета витратити свого добра на одне людське життя? І як треба ставитися до того, хто споживає за свій вік у сотні, тисячі ра зів більше справді життєзабезпечувального до бра, ніж нормальна людина? Як до вбивці на щадків, у тому числі власних? Але саме про це медіа мовчать. Наступне питання – незрівнянно вагоміше. Гонка озброєнь. Скільки добра земного ввібрали і вбирають у себе дедалі досконаліші сухопутні, підводні, водні, повітряні, космічні засоби вбив ства? Якою кількістю гидоти коптить небо їх ви робництво й мирна експлуатація? А коли ще й бойова? Це питання аж переплелося з першим. Бо найбагатші країни, в яких найбільше найзаможніших, прагнуть і зброю мати потужнішу, найновітнішу, щоб ніхто не посягнув. Додайте до цього ще рівень технологій, за якими видобуваються корисні копалини в краї нах третього світу, де вже виникло безліч місяч них ландшафтів. І хай собі тішаться своїм дбай ливим ставленням до природи громадяни країн Західної Європи – те їх не рятує. І радість тов стих гаманців від дешевої сировини з Африки – то обмежений егоїзм великого капіталу. А що за втра? Бо Земля – маленька і вона в нас одна. І коли винищуються ліси Амазонії, горить ро

сійська чи канадська тайга, ростуть відвали на мідних копальнях Південної Америки або руднях Африки – то удари по всіх континентах. І онук європейського чи американського товстосума завтра не подякує дідусеві за спадщину. Ще максимум півстоліття такого господарю вання (дехто дає ще менше), і зміна клімату Землі стане незворотною. Сірі хмари перекриють шлях сонячним променям і не пропускатимуть у Космос зайве тепло Землі. Без сонця не роди тиме хліб. Розтане крига Арктики й Антарктиди. Зникнуть під водою Венеція, Лондон, Нью-йорк, Санкт-Петербург, зникне Голландія, Південь України стане пустелею, Сибіром гулятимуть хвилі… Глухий кут людської цивілізації? Природа за кінчить один експеримент, відпочине й присту пить до наступного етапу створення. У планети Земля є на це ще майже п’ять мільярдів років. Вона може собі ще багато чого дозволити… Про можливість майбутніх природних катаклізмів із тривогою говорив ще Володимир Вернадський на початку xx століття. Не почули. Сотні вчених зі світовими іменами попере дили про загрози існуванню життя на Землі у 1968 році. Не почули. Сумні прогнози щодо необоротних змін на планеті зробив академік НАН України Дмитро Гродзинський у xx столітті. Не почули. У цьому плані Західна Європа й деякі інші країни, в суспільних і державних системах ко трих є чимало соціалізму, видаються значно пер спективнішими. Принципи соціальних держав, закладені в їхніх конституціях і дотримувані, да ють шанс людству домовитися про нові правила співжиття на планеті. Візьмімо Китай. Величезна країна з колосальною, 1,3-мільярдною, кількіс тю населення. Досвід її керівників, які навчилися управляти таким суспільством, ще мало вивчено рештою людства. А треба б. Пройшовши етап лі вацьких збочень, країна вирулила на шлях ефек тивної економіки. І – обмежила народжуваність. У міської сім’ї – одна дитина, у сільської – дві, у нацменшин у сільській місцевості – три. Все. Бо китайці першими відчули: Земля не витримує нинішнього антропологічного навантаження. Необхідно шукати шляхи, необхідність яких безальтернативно диктує xxI століття.

ОСОБЛИВИЙ ПОГЛЯД

1/2010

Сергій ПРАВДЕНКО

Аналізувати їх, адаптувати до наших реалій… Медіа переважно мовчать. Нецікаво чи нема кому сказати слово? В Україні взагалі немає кому прислухатися. Ні до кого. Є справи важливіші… Нинішня пропаганда розкошів має розці нюватися як період дикунства. Майбутнє лю дини, якщо вона хоче його мати, у збагаченні духовному. Людству доведеться відмовитися від вироб ництва зброї, бо вона вбирає в себе величезну кількість енергетичних витрат. І вгамувати свої войовничі апетити, як їх давно вгамували на щадки вікінгів, що не заважає їм процвітати. Альтернатив переліченому немає. Кіотський протокол і пропаганда економних лампочок у під’їздах – слабенькі, недостатні ліки для планети… А за вікном летять, летять, одне з-поперед одного, надпотужні авто … Медіа не мають права на мовчання!

1/2010

Проект «By the way» Гжегож КЛЯТКА Про автора: Гжегож Клятка народився в 1976 р. у Польщі, закінчив Селезький Університет в Опаві, отри мав ступінь магістра мистецтв. З 1993 року працював фотографом у поль ських виданнях Daily newspapers Sport, Dziennik Zachodni, Polityka weekly, Forbes Polska magazine, Pražský deník, Prime magazine. З 2009 року ви кладає історію фотографії в приватній школі фо тографії Fotoedukacja (Котовіца, Польща). З 1998 року Гжегож Клятка взяв участь у більш ніж 50 колективних виставках, серед яких Art Biennale в Празі, 2009 р. та організував ряд успішних персональних виставок у Польщі, Чехії, Австрії. Проект «By the way» досліджує людину в ур баністичному середовищі. Її самотність та не захищеність. Ізольований простір авто дає по дорожуючим змогу відчути себе як у маленькій домівці, яка пересувається разом з ними. Тобто це власний простір у чужому світі. Але прозорі вікна не ховають водія від сторонніх поглядів і об’єктиву. Фотографуючи людину, що залиши лась на одинці з самою собою у власному обме женому середовищі, автор відкриває нашим по глядам інтимний момент щирості з самим собою і з супутниками просто посеред потоку машин і людей. Проект визнаного на батьківщині фото графа відкривав V Фестиваль KievFotoCom, що пройшов у Києві.

1/2010

Розуміючи, що ми живемо в епоху візуальних образів, і комунікації відбуваються не тільки за допомогою слів, ми вирішили “надати слово” Гжегожу Клятці. Пропонуємо Вам вступити у діалог, що є про стір навколо нас, і чи зручно нам у ньому?

1/2010

ОСОБЛИВИЙ ПОГЛЯД

1/2010

Технології електронної демократії в роботі Уряду України

технологія зворотнього зв’язку

Сучасні технології значно розширили і при скорили можливості налагодження ефективного взаємозв’язку Уряду з громадськістю, залучення громадян до формування та реалізації держав ної політики. Так, Кабінетом Міністрів запрова джено роботу урядової «гарячої лінії», веб-сайт «Громадянське суспільство і влада» та Урядовий сайт для юних громадян.

Урядова «гаряча лінія»

Урядова «гаряча лінія» 0-800-507-309

Урядова «гаряча лінія» працює з понеділка по п’ятницю з 8:00 до 21:00 години, в суботу з 8:00 до 19:00 години. Неділя та святкові дні – вихідні.

1/2010

Одним із важливих пріоритетів у роботі Уряду є розвиток взаємодії з громадськістю та нала годження суспільного діалогу. Вирішенню цьо го завдання активно сприяє урядова телефон на «гаряча лінія» 0–800–507–309 – телефонний центр спілкування Уряду з громадянами, що до зволяє їм оперативно отримувати інформацію від органів виконавчої влади. Звернутися на урядову «гарячу лінію» може кожний громадянин. Крім того, приймаються за яви, пропозиції, скарги від представників під приємств, установ та організацій, суб’єктів під приємницької діяльності. Усі заяви, які надходять на «гарячу лінію», приймають фахівці Урядового контактного цен тру та невідкладно надсилають органам вико навчої влади відповідно до їх компетенції, які розглядають звернення та надають заявникам письмові відповіді. Важливо знати, що реєструються та розгля даються лише звернення, які стосуються компе тенції органів виконавчої влади. Урядова «гаряча лінія» працює з понеділ ка по п’ятницю з 8:00 до 21:00 години, в субо ту з 8:00 до 19:00 години. Неділя та святкові дні – вихідні. Дзвінки зі стаціонарних телефонів у межах України безкоштовні, дзвінки з мобільних теле фонів абоненти сплачують відповідно до тарифів оператора мобільного зв’язку. Зателефонувавши на урядову «гарячу лі нію»: 0–800–507–309, потрібно повідомити своє

0-800-507-309

прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання і адресу, контактний телефон та чітко викласти суть порушеного питання (скарги, зауваження, пропозиції тощо). Зареєстровані звернення роз глядаються у відповідних органах виконавчої влади, де перевіряються викладені факти, у разі необхідності приймаються відповідні рішення та надаються відповіді заявникам. Урядовий кон тактний центр постійно контролює хід та терміни розгляду звернень, за необхідності – здійснює зворотній зв'язок з громадянами. Звернення, які не потребують додаткового вивчення, розглядаються протягом 5 днів, а ті, що потребують додаткового вивчення – протя гом 15 днів після їх надходження. У разі, коли орган виконавчої влади з об’єктивних причин прийняв рішення щодо продовження строку роз гляду звернення, він інформує про це заявника в установленому порядку. При цьому загальний строк вирішення питань, порушених у зверненні, та надання відповіді заявнику, не може переви щувати 30 днів. Заявник також має можливість дізнатися про хід розгляду свого звернення. Для цього потрібно зателефонувати на урядову «га рячу лінію»: 0–800–507–309 та назвати індиві дуальний номер свого звернення, який раніше був наданий фахівцем Центру. Відповідь заявник отримує від органу вико навчої влади у письмовому вигляді на зазначе ну ним адресу. Якщо відповідь з якихось причин не задовольнила заявника, він має можливість повторно зателефонувати на урядову «гарячу лінію», повідомити номер свого звернення та за реєструвати повторне звернення, яке буде роз глянуте в установленому порядку. Фахівці Урядового контактного центру завжди з розумінням та увагою ставляться до усіх, хто телефонує на урядову «гарячу лінію», намага ються зробити все можливе для того, щоб їх про блеми були почуті в органах виконавчої влади. Неважливо, чи то буде скарга, чи подяка, уря дова «гаряча лінія» завжди на зв’язку з грома дянами України.

1/2010

http://civic.kmu.gov.ua

Сайт «Громадянське суспільство і влада»

єдине інформаційне вікно

онної демократії ду України

и і прискорили можливості налагодження ромадськістю, залучення громадян до ки. Так Кабінетом Міністрів створено вебУрядовий сайт для юних громадян. і влада». во і влада» інтерактивні ами, так і з

нні проектів йшовши до

перевагою , що в ній в нформаційномуhttp://civic.kmu.gov.ua вікні» зібрані проекти правових актів, винесені на обговорення и органами виконавчої влади. До кожного жна подати пропозиції та зауваження, я з різними точками зору щодо них, проекти, що пройшли обговорення. 1/2010 чином, маємо певне активне поле, на громадянин може здійснити практичні демократії.

Урядовий сайт «Громадянське суспільство і влада» (http://civic.kmu.gov.ua) передбачає ін терактивні форми взаємодії як з окремими гро мадянами, так і з представниками громадських організацій. Зокрема, взяти участь в обговоренні проектів нормативно-правових актів можна, увійшовши до рубрики «Консультації з громадськістю». Головною перевагою рубрики є те, що в ній у «єдиному інформаційному вікні» зібрані проек ти нормативно-правових актів, винесені на об говорення центральними органами виконавчої влади. До кожного проекту можна подати про позиції та зауваження, ознайомитися з різними точками зору щодо них, дізнатися про проекти, що пройшли обговорення. Таким чином, маємо певне активне поле, на якому кожен громадянин може здійснити прак тичні кроки, застосувавши елементи електро нної демократії. За півтора роки, починаючи з 1 квітня 2009 року, центральними органами виконавчої влади на сайті «Громадянське суспільство і вла да» було винесено на громадське обговорення понад 1100 проектів нормативно-правових ак тів, до яких подано близько 100 пропозицій гро мадян та їх об’єднань. У рубриці «Об’єднання громадян» користувачі сайту знайдуть необхідну інформацію про полі тичні партії, громадські, благодійні та релігійні організації, професійні спілки та їх об’єднання, творчі спілки. Через аналітичну систему розділу можна переглянути звіти у вигляді карт та діа грам про зміни в структурі громадянського сус пільства, починаючи з 2004 року. Про роботу Уряду щодо взаємодії з громад ськістю відвідувачі сайту довідаються з рубрики «Взаємодія з громадськістю». Підрубрика «Громадські ради при органах ви конавчої влади» висвітлює діяльність громад ських рад, представники яких матимуть змогу надсилати матеріали про свою діяльність. Крім того, кожен може висловити пропозиції щодо удосконалення роботи громадських рад.

Урядовий сайт для юних громадян

робота з адресною аудіторією

http://children.kmu.gov.ua

У підрубриці «Сприяння розвитку громадян ського суспільства» можна ознайомитися із за ходами органів виконавчої влади щодо реалізації Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства.

З 2007 року Кабінет Міністрів України має сайт для юних громадян (http://children.kmu.gov.ua). Ознакою якісного демократичного урядування є спроможність влади донести інформацію до кожної категорії громадян, зокрема й до молоді. Тільки декілька розвинених країн мають влад ні Інтернет-проекти, спрямовані на дитячу ау диторію. Такі сайти, зокрема, мають Президент Федерації, Російської Канцлер Німеччини, Міністерство державного управління Республіки Словенія та деякі інші органи державної влади. Інтернет-ресурс Кабінету Міністрів України покликаний познайомити юнацтво та молодь з системою державної влади в Україні, роботою органів виконавчої влади, цінностями громадян ського суспільства та демократичної держави. Створенню Урядового сайту для юних грома дян передувала копітка і тривала робота, про ведена спільно з громадськими організаціями, школами, бібліотеками, редакціями дитячих ви дань, психологами. Справжніми натхненниками цього проекту стали школярі, які розповіли про свої вподобання, запропонували героїв та на зви сайту. Активними партнерами Секретаріату Кабінету Міністрів України стали пізнавальний дитячий журнал «Вулик», Асоціація директо Урядовий сайт для юних громадя рів середніх шкіл України, Державна бібліотека має са України для юнацтва та Академія педагогічних (http://childr наук України. демократичн На сторінках Урядового сайту для юних гро донести інф мадян діти мають можливість ознайомитися з зокрема й до цікавими історичними фактами становлення мають владн української державності, з історією та устроєм аудиторію. кожного регіону, дізнатися більше про владні Російської повноваження, державу, права та обов’язки гро Міністерство мадян та інше. Словенія та деякі інші органи державної вл Наприклад, рубрика «Про владу» пропонує http://children.kmu.gov.ua Інтернет-ресурс Кабінету Міністрів У дізнатися про структуру державної влади та її

та молодь з системою державної влади в У цінностями громадянського суспільства та д Створенню Урядового сайту д громадян передувала 1/2010 копітка і тривал проведена спільно з громадськими орга школами, бібліотеками, редакціями дитяч психологами. Справжніми натхненника

громадянська просвіта

інтерактивні технології

такі проекти – якісний крок на шляху розвитку е-демократії

1/2010

завдання. У рубриці «Мій Уряд» детальніше ді знатися про повноваження Кабінету Міністрів та органів виконавчої влади в Україні. Також юні користувачі зможуть ознайомити ся з цікавими історичними фактами в рубриці «Історія державної влади» – починаючи з часів Антської держави (4 ст. н.е.) до сучасності. Рубрика «Моя Україна» розкриває життя кожного регіону України, його історію, владну структуру, територіальні межі, його традиції та культуру, дає уявлення про природні особли вості регіону. Також у ній можна дізнатися, що ж належить до державної символіки і що вона означає. Цікавою для пізнання суспільства є рубри ка «Школа громадянської освіти», де пред ставлені уроки на такі важливі теми: «Що таке Конституція?», «Що таке повноваження?», «Що таке демократична держава?», «Як взяти участь у підготовці державних рішень?» та інші. Такі уроки формують громадянську свідомість, знайомлять дітей із засадами демократії, допо магають дізнатися про норми міжнародного та вітчизняного законодавства на захист їх прав у сучасному суспільстві, а також важливі кана ли зв’язку з державними соціальними службами для сім’ї, дітей та молоді, номери безкоштовних «гарячих ліній» соціальних служб. Також у цій рубриці розміщено флеш-анімацію «Наші пра ва», що роз’яснює механізми реалізації права громадян на участь в управлінні державними справами. У рубриці «Ігри та конкурси» діти зможуть скласти пазли з областей України, закріпити знання про розподіл гілок влади, взяти участь в інших пізнавальних іграх. Сайт покликаний формувати у молоді актив ну громадянську позицію, спонукає дітей не бути байдужими до суспільно важливих проблем країни. Урядовий сайт для юних громадян – це якіс ний крок на шляху розвитку е-демократії, ста новлення громадянського суспільства в Україні. Уряд України і в подальшому робитиме кон кретні кроки для впровадження технологій електронної демократії в процес державного управління.

1/2010

Гжегож КЛЯТКА

ЗМІ речник

демократія суспільство

ІІІ сектор нові медіа

ЗМК реклама

позиція

Комунікація*

громадянське комунікативна суспільство

інформація уряд

кризовий PR

політика

журналіст

влада

медіа зв’язки режисер з громадськістю

стратегічні комунікації

оперативне інформування

* Ключові слова номеру

1/2010

ОСОБЛИВИЙ ПОГЛЯД

1/2010

Статті рубрики «Закордонний досвід» підготовлені експертами організації «Public Agenda» («Перспективні практики використання Інтернету») та Федеральної робочої групи з питань управління знаннями, НАСА, США («Веб 2.0 та соціальні програми. Доповідь та рекомендації»). Висловлюємо подяку зазначеним вище установам за сприяння в підготовці журналу. Ми також вдячні українським авторам, які разом з нами небайдужі до питань становлення ефективних комунікацій у суспільстві.

1/2010