Og scorecard ua by Transparency International Ukraine

ВІДКРИТЕ ВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЗМІН

OPEN GOVERNANCE IN UKRAINE: CHALLENGES AND PROPOSALS FOR CHANGE

Transparency International – міжнародна неурядовою організація, що є лідером у сфері протидії корупції. Маючи більш ніж 90 національних підрозділів в усьому світі та Секретаріат у Берліні, ми підвищуємо рівень обізнаності громадян щодо руйнівних наслідків корупції, а також співпрацюємо з партнерами в урядах, бізнесі та громадянському суспільстві з метою напрацювання і впровадження ефективних заходів протидії корупції. Transparency International Україна –антикорупційна громадська організація, що виступає за відкритість і доброчесність усіх типів суспільних відносин. Ми прагнемо створити світ, у якому немає місця корупції.

www.ti-ukraine.org www.transparency.org Автор: Денис Ковриженко Автором було вжито всіх необхідних заходів для верифікації точності інформації, відображеної у цьому документі. Станом на 10 квітня 2014 р. вся наведена у цьому документі інформація є точною. Тим не менше, Transparency International не може нести відповідальність за наслідки її використання для інших потреб або в іншому контексті. Виготовлено із повністю відновлюваного паперу. © 2014 Transparency International Україна. Всі права застережено

ЗМІСТ ВСТУП

ВІДКРИТЕ ВРЯДУВАННЯ ІНФОРМАЦІЯ ПРО КАРТУ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ СТАНДАРТИ ВІДКРИТОГО ВРЯДУВАННЯ ТА КАРТА ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОГО ВРЯДУВАННЯ ПОДЯКИ

РЕЗЮМЕ

3 5 6

ОЦІНЮВАННЯ ВІДКРИТОГО ВРЯДУВАННЯ 11 1. ПРОЗОРІСТЬ (47 ІНДИКАТОРІВ) 2. УЧАСТЬ (29 ІНДИКАТОРІВ) 3. ПІДЗВІТНІСТЬ (37 ІНДИКАТОРІВ) 4. ІНСТРУМЕНТИ (14 ІНДИКАТОРІВ)

11 12 13 16

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ 18 2. КОМПЛЕКСНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ 18 3. ПОСИЛЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ 19 4. ДОБРОЧЕСНІТЬ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ 19 5. УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ІКТ ТА ПОЛІТИКИ ВІДКРИТИХ ДАНИХ У ВРЯДУВАННІ 21

ІНДИКАТОРИ ПРОЗОРОСТІ

ІНДИКАТОРИ УЧАСТІ

ІНДИКАТОРИ ПІДЗВІТНОСТІ

ІНДИКАТОРИ ІНСТРУМЕНТІВ

125

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

ВСТУП Відкритість урядування означає право усіх громадян на доступ до інформації та участь у врядуванні, впровадження політик по забезпеченню прозорості, підзвітності та участі громадян у врядуванні. Крім того, відкритість урядування також передбачає існування певних інструментів для забезпечення впровадження цих політик. Найбільш важливим є те, що відкрите врядування сприяє покращенню життя громадян. Карта показників відображує оцінку правової основи, необхідної для відкритості врядування в країні. Результати, зібрані у Карті показників відкритості врядування, допомагають національним урядам, організаціям громадянського суспільства та іншим ключовим зацікавленим сторонам (у тому числі й пересічним громадянам) оцінити положення законодавства, які повинні забезпечувати відкритість урядування, визначити прогалини у відповідному правовому регулюванні та відслідковувати прогрес країни у напрямі удосконалення відповідної законодавчої бази у розрізі часу. Ця інформація

також дозволить групам адвокатування напрацювати рекомендації, а урядам – просувати необхідні реформи. Карта показників відкритості вряду вання була підготовлена Transparency International (ТІ) спільно з іншими екс пертними організаціями, які працюють у відповідній сфері. Станом на сьогодні 5 підрозділів ТІ з Африки, Європи, Ла тинської Америки та Південно-Східної Азії вже підготували Карти показників. Робота над ними проводилася протягом лютого – березня 2014 р. Для України Карту показників відкри тості врядування підготував експерт Денис Ковриженко. Ґрунтовний внесок у її підготовку також було здійснено Виконавчим директором ТІ Україна Олексієм Хмарою, старшим аналітиком департаменту аналізу політики ТІ Україна Наталією Ковальчук та координатором міжнародних програм департаменту міжнародних відносин ТІ Україна Анастасією Козловцевою, яка здійснювала загальну координацію діяльності, пов’язаної з підготовкою дослідження.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

ВІДКРИТЕ ВРЯДУВАННЯ Концепція відкритого врядування виходить за межі традиційного визначення уряду та включає відносини між лідерами, публічними інститутами, громадянами, а також їхню взаємодію у процесі прийняття рішень. По суті, три елементи відкритого врядування, окреслені у формулі нижче, - права, інститути, політики, а також інструменти, – повинні взаємодіяти ефективно, що матиме позитивний вплив на життя громадян.

Відкрите врядування базується на тому, що всі ці три елементи існують, функціонують та взаємодіють, забезпечуючи тим самим покращення життя людей. Права людини на доступ до інформації та участь у прийнятті рішень мають бути закріплені та захищені. Реалізація цих прав повинна забезпечуватись через політики, спрямовані на розвиток та утвердження прозорості, підзвітності та участі, підтримуватись дієвими інституційними механізмами та ефек-

тивним контролем. Зрештою, ці політики потребують інвестицій в інструменти та допоміжні механізми, особливо інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), які забезпечують донесення інформації та участь у врядуванні, а також зміцнення підзвітності. Якщо будьякий з цих елементів відсутній, або між ними відсутня належна взаємодія, покращення життя громадян навряд чи можна буде забезпечити.

ІНФОРМАЦІЯ ПРО КАРТУ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ Карта показників відкритості врядування була розроблена протягом січня – лютого 2014 р. Програмою доброчесності у публічному секторі Секретаріату Transparency International (TI-С) у співпраці з Департаментом досліджень, національними підрозділами ТІ та зовнішніми експертами. Це – перше пілотне напрацювання Карти, яке згодом буде переглянуте за результатами консультацій з експертами та відповідними зацікавленими сторонами.

Мета Карти – забезпечення надання організаціям громадянського суспільства, неурядовим інституціям, урядам та громадянам базової інформації про

те, які умови мають бути створені з метою впровадження відкритого врядування, а також інструмента, за допомогою якого можна було б оцінити

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

ступінь адекватності правової основи відкритого врядування та інституційних умов у кожній відповідній країні. Ці умови базуються на кращих міжнародних політиках та наших власних стандартах відкритого врядування. Карта дозволяє: • виявити прогалини у правовому регулюванні країни, які не сприяють прозорості, підзвітності та участі; • допомогти національним підрозділам ТІ та іншим організаціям громадянського суспільства чітко сформулювати та посилити їхню адвокасі діяльність, спрямовану на уряди відповідних держав

кою для забезпечення відкритого врядування. У Карті показників відкритості врядування, однак, не наводиться інформація про те, наскільки ефективно застосовується наявне законодавство на практиці, а також про практики, які не пов’язані з існуючим законодавством. Індикатори Карти базуються на 35 стандартах відкритого врядування2 у розрізі 3 складових відкритого врядування: права, інститути, політики, а також інструменти. Стандарти відкритого врядування було напрацьовано на основі міжнародних стандартів у відповідних сферах.

Карта показників відкритості врядування є базовою оцінкою наявності адекватного законодавчого регулювання, необхідного для відкритого врядування. Така базова оцінка є вихідною точ-

Для проведення оцінки того, наскільки Стандарти відкритого врядування дотримуються у відповідній країні, нами було розроблено 127 індикаторів, які являють собою певні твердження або запитання, які має оцінити (на які має відповісти) дослідник, аналізуючи національне законодавство відповідної країни. Ці індикатори складають зміст Карти та враховують вже існуючі індикатори, законодавство та документи, в яких наводяться керівні роз’яснення у відповідній сфері. Для підготовки карти формулювання 70 існуючих індикаторів було адаптовано до формулювання наших 60 індикаторів, в той час як 67 індикаторів було напрацьовано наново, тобто вони не існували раніше.

1 Більш детально див. Повну методологію заповнення Карти показників відкритості врядування.

2 Повний перелік стандартів наведено у Стандартах відкритого врядування Transparency International та Карті показників відкритості врядування.

• надати національним підрозділам ТІ та іншим організаціям громадянського суспільства інструментарій, за допомогою якого можна було б оцінювати просування у забезпеченні відкритого врядування у кожній країні у середньо - та довгостроковій перспективах. Методологія1

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

СТАНДАРТИ ВІДКРИТОГО ВРЯДУВАННЯ ТА КАРТА ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОГО ВРЯДУВАННЯ

Оцінювання індикаторів дає відповідь на питання про те, чи вони: •

дотримуються у повному обсязі

•

дотримуються частково або

•

не дотримуються взагалі

У тих випадках, коли індикатор не передбачає можливості часткового виконання, дається відповідь лише про його повне виконання або невиконання взагалі. У тих випадках, коли індикатор виконується лише частково, у Карті має наводитись інформація, яка б обґрунтовувала такий ступінь виконання індикатора. Дослідження було здійснено дослідником та верифіковано експертами національного підрозділу ТІ. Оцінка індикаторів проводилась на основі до-

слідження законів та підзаконних актів. У тих випадках, коли дослідник вважав, що індикатор виконано, він мав зазначити джерело, яке було підставою для саме такої оцінки, та навести відповідне формулювання положень законодавства. У тих випадках, коли індикатор було виконано лише частково або не виконано взагалі, дослідник мав надати відповідний коментар. Всі джерела та коментарі є відкритими, і кожна зацікавлена особа може ознайомитись з ними, а також переглянути коментар та оцінку виконання індикатора. В усіх країнах результати мають бути представлені зовнішнім зацікавленим сторонам, у тому числі дослідникам, представникам уряду та партнерським організаціям громадянського суспільства, від яких очікуватиметься надання коментарів до індикаторів та результатів оцінювання.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

ПОДЯКИ В процесі формулювання індикаторів Карти показників відкритого врядування ми використовували та часто посилались на різні інструменти і стандарти, у тому числі рейтинг законодавства про доступ до інформації, підготовлений Access Info Europe та Канадським центром права і демократії; звіти Global Integrity; ініціативу Світового Банку щодо механізмів публічної підзвітності; індикатори оцінювання відкритості

уряду Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), підготовлені Involve. Хочемо також висловити подяку Хелен Дербішир, Майі Форстартер, Натаніель Хеллер, Юлії Кесеру, Бабакар Сарр, Стефані Трапнелл, співробітникам Секретаріату ТІ та національним підрозділам ТІ за їх поради щодо підготовки стандартів та Карти.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

РЕЗЮМЕ Українське законодавство в частині прозорості, участі громадян у врядуванні, підзвітності та інструментів, необхідних для впровадження політики прозорості, підзвітності й участі, повністю чи частково відповідає індикаторам відкритості врядування на 79%.

Прозорість Влади

Участь громадськості

Підзвітність влади

Інструменти урядування

Всього

Умовні позначення Стандарт забезпечено

Стандарт забезпечено частково

Стандарт не забезпечено

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Найбільший ступінь відповідності (повна відповідність на 68%) індикаторам відкритості врядування є характерним для законодавства, яке встановлює механізми прозорості врядування. В основному це зумовлено тим, що чинний Закон “Про доступ до публічної інформації” значною мірою враховує міжнародні стандарти у сфері доступу до інформації та отримав позитивну оцінку з боку міжнародних організацій, експертів та журналістів3. 27 березня 2014 р. парламентом було прийнято Закон4, який уточнює обов’язки органів публічної влади щодо оприлюднення інформації про їхню діяльність та приводить законодавство, яке регламентує діяльність цих органів, у відповідність до Закону “Про доступ до публічної інформації”. У той же час, законодавство у сфері прозорості врядування містить ряд недоліків. Наприклад, обов’язок забезпечення доступу до публічної інформації покладено на різні органи публічної влади, повноваження яких у відповідній сфері чітко не розмежовано; на розпорядників публічної інформації не покладено обов’язок надання запитувачам допомоги у підготовці запитів на інформацію. Ряд недоліків містять і норми законодавства, які покладають 3 Див., наприклад: Article 19 (2009). Comment on the Draft Law of Ukraine “On Access to Public Information”; http://www.article19.org/ data/files/pdfs/analysis/comment-on-the-draft-law-of-ukraine-on-access-to-public-information-.pdf [доступ 10.04.2014 р.]; Kovalenko, Victor (2011). The Law on Access to Public Information: Benefits for the Ukrainian Journalism; https://www.kyivpost.com/opinion/op-ed/ the-law-on-access-to-public-information-benefits-f-95657.html [доступ 10.04.2014 р.]; Kharkiv Human Rights Protection Group (2011). Law on Access to Public Information comes into effect; http://khpg.org/en/index.php?id=1304930179 [доступ 10.04.2014 р.] 4 Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язу з прийняттям Закону України “Про інформцію” та Закону України “Про доступ до публічної інформації” від 27 березня 2014 р. № 1170-VII; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1170-18/ print1390274548101716 [доступ 10.04.2014 р.]

на органи публічної влади (органи виконавчої влади, суди) обов’язок оприлюднення певної інформації (наприклад, інформації адміністративного характеру) про їхню діяльність тощо. Законодавство, яке визначає механізми участі у врядуванні, відповідає індикаторам відкритості врядування дещо меншою мірою (повна відповідність 45%, часткова відповідність – 21%) порівняно із законодавством щодо прозорості врядування. Ключовою проблемою відповідного законодавства є те, що механізми участі у врядуванні детально врегульовано лише в частині відносин між громадянами та іншими зацікавленими сторонами та органами виконавчої влади, а не парламентом, незалежними державними органами, органами місцевого самоврядування, а також безпосередніми надавачами публічних послуг. Також законодавством не визначено вичерпний перелік підстав для обмеження права на участь у врядуванні, не передбачено обов’язку публічної адміністрації обґрунтовувати відмову у проведенні публічних консультацій, оприлюднювати щорічні звіти про проведення консультацій із зацікавленими сторонами, забезпечувати доступ зацікавлених сторін до всіх документів, які стосуються формування політики у певній сфері, та рівність доступу всіх зацікавлених сторін до публічних консультацій. Окремого фінансування заходів, спрямованих на покращення механізмів участі громадян у врядуванні та наданні публічних послуг законодавством не передбачено. Законодавство у сфері підзвітності публічної адміністрації повністю або

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

частково відповідає індикаторам відкритості врядування на 76%. До основних проблем законодавства у цій сфері необхідно віднести прогалини в регулюванні діяльності вищого органу фінансового контролю (SAI) – Рахункової палати, у тому числі відсутність належних гарантій незалежності цього органу від зовнішніх впливів, відсутність належного регулювання конфлікту інтересів (законодавством не передбачено подання декларацій про наявні приватні інтереси, їх перевірка, відповідальність за неподання тощо). Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, які подаються публічними службовцями, не перевіряються незалежним органом влади, а результати перевірки декларацій не підлягають обов’язковому оприлюдненню. На відміну від ряду інших країн (США, Польщі, Литви тощо) в Україні відсутнє належне регулювання лобістської діяльності – взаємодія груп впливу з органами публічної влади регулюється лише загальними положеннями антикорупційного законодавства, законодавства про публічні консультації та законодавства у сфері доступу до інформації. Законодавчі гарантії захисту осіб, які інформують про випадки корупції, є недостатніми.

Законодавство в частині інструментів реалізації політик у сфері прозорості, участі та підзвітності містить низку прогалин та недоліків і повністю або частково узгоджується з індикаторами відкритого врядування на 71%. До переліку основних проблем цього законодавства варто віднести відсутність комплексного регулювання інформаційно-комунікаційних технологій у врядуванні в одному акті (положення щодо використання цих технологій закріплено у низці законів та підзаконних актів), закритість доступу до низки державних реєстрів, відсутність положень щодо обов’язкового проведення консультацій при формуванні політики у сфері ІКТ, щодо оприлюднення інформації, якою володіють органи влади, виключно у відкритому форматі. Відповідальність за впровадження політик у сфері ІКТ покладено на декілька органів влади одночасно, при цьому їхні повноваження у відповідній сфері чітко не розмежовано. Однією з проблем законодавства також є те, що його положення в частині використання ІКТ у врядуванні не поширюються на інститути приватного сектору, які надають публічні послуги або отримують бюджетні кошти.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

ОЦІНЮВАННЯ ВІДКРИТОГО ВРЯДУВАННЯ 1. ПРОЗОРІСТЬ (47 ІНДИКАТОРІВ) 1.1. Закон “Про доступ до публічної інформації” Закон “Про доступ до публічної інформації” встановлює доволі просту процедуру доступу до публічної інформації за запитами на інформацію. Ним передбачено як можливість доступу до публічної інформації загалом (при цьому визначення такої інформації є доволі широким), так і окремих документів, у тому числі законодавчих актів, їх проектів, протоколів відкритих засідань розпорядників публічної інформації. Запитувачі інформації не зобов’язані пояснювати необхідність отримання інформації за їхніми запитами, а запити на інформацію можуть подаватись як в усній та письмовій формі, так і в електронному вигляді через Державну систему електронних звернень (за наявності у запитувача цифрового підпису). Законом встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні інформації, а обмеження доступу до інформації здійснюється на основі т.зв. “трискладового тесту” (harm test). Доступ до інформації повинен бути забезпечений, якщо суспільний інтерес в її отриманні переважає шкоду від оприлюднення інформації. Розгляд запитів на інформацію її розпорядниками здійснюється протягом 5 днів з дня отримання запиту і цей строк може бути продовжений лише за наявності

визначених законом підстав і не більш ніж до 20 робочих днів. У відмові у задоволенні запиту мають бути зазначені причини відмови та роз’яснено порядок оскарження відмови. Загальними контрольними повноваженнями у сфері забезпечення права на доступ до публічної інформації наділено парламентського омбудсмана, який має достатній рівень незалежності від системи органів виконавчої влади та наділений повноваженнями щодо проведення перевірок випадків порушення права на доступ до інформації. У той же час, законодавство про доступ до публічної інформації містить і певні недоліки. Наприклад, ним недостатньо чітко визначено перелік суб’єктів, які зобов’язані забезпечувати доступ до інформації на загальнодержавному та місцевому рівнях: критерієм поширення на цих суб’єктів вимог щодо оприлюднення інформації та її надання за запитами є зміст (суть) повноважень таких суб’єктів, спосіб їх фінансування або вид інформації, якою вони володіють. Законом “Про державну таємницю” передбачено можливість віднесення інформації до державної таємниці на строк 30 років і більше. На парламентського омбудсмана, який здійснює контроль за дотриманням права на доступ до інформації, законодавством прямо не покладено обов’язок підви-

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

щення рівня обізнаності громадськості з питань доступу до публічної інформації. Він також не зобов’язаний готувати щорічні звіти про стан реалізації законодавства у сфері доступу до інформації. Одним із недоліків законодавства також є і те, що розпорядники публічної інформації не зобов’язані сприяти громадянам у підготовці запитів на інформацію та роз’яснювати причини продовження строків розгляду запитів на інформацію. 1.2. Оприлюднення інформації за власною ініціативою органів влади За параметром “Обов’язок оприлюднення інформації за власною ініціативою органу влади” (proactive publication), який включає 6 індикаторів, українське законодавство повністю відповідає 3 індикаторам. Органи виконавчої влади не зобов’язані за власною ініціативою оприлюднювати інформацію про розмір оплати праці кожної посадової особи, яка перебуває на службі у відповідному органі влади, повний перелік програм політики та дій, спрямованих на забезпечення реалізації та-

ких програм, індикаторів їх оцінювання тощо. Законодавством також не передбачено оприлюднення всіх документів, пов’язаних з аудиторською діяльністю Рахункової палати: оприлюдненню в обов’язковому порядку підлягає лише щорічний звіт про діяльність цього органу, тоді як більшість інших документів, пов’язаних з проведенням аудитів, не підлягає оприлюдненню взагалі або оприлюднюється за рішенням Рахункової палати. В той час як законодавство, яке встановлює механізми розкриття інформації про діяльність парламенту, повністю відповідає індикаторам відкритості врядування, законодавство в частині оприлюднення інформації про діяльність органів судової влади містить деякі прогалини (повна відповідність 2 з 5 індикаторам). Наприклад, обов’язок оприлюднення інформації про графік розгляду справ покладено лише на деякі суди; органи судової влади не зобов’язані оприлюднювати за власною ініціативою всі документи, на підставі яких приймаються судові рішення (висновки експертів тощо), свої кошториси.

2. УЧАСТЬ (29 ІНДИКАТОРІВ) За параметром “Обсяг залучення у публічні консультації” українське законодавство повністю відповідає лише 2 з 6 індикаторів відкритості врядування. Це обумовлено тим, що проведення публічних консультацій згідно з чинним законодавством є обов’язковим лише для органів виконавчої влади, тоді як для парламенту, органів місцевого самоврядування, незалежних державних 12

органів проведення таких консультацій не є обов’язковим. Також законодавство не передбачає конкретних механізмів забезпечення доступу громадян на засідання колегіальних органів, які діють на загальнодержавному та місцевому рівнях. Законодавством не встановлено вичерпного переліку винятків, за яких

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

зацікавленим сторонам заборонено брати участь у виробленні та реалізації публічної політики: на законодавчому рівні визначено лише перелік випадків, за яких публічні консультації проводяться в обов’язковому порядку. Рішення про відмову у проведенні консультацій за чинним законодавством не повинні обґрунтовуватись. За параметром “Інституційна незалежність та захищеність права на участь у прийнятті рішень” українське законодавство повністю відповідає 4 з 5 індикаторів. Однією з проблем у цій сфері є те, що попри наявність в Україні корінних народів, проведення консультацій щодо політики, яка може на них впливати, не є обов’язковим. Законодавство містить ряд недоліків, пов’язаних із залученням громадян у надання публічних послуг (відповідне законодавство повністю відповідає лише 1 індикатору відкритості врядування, частково – 1, не відповідає - 2). Це обумовлено тим, що громадяни фактично виключені з переліку можливих суб’єктів надання публічних послуг. Чинні нормативно-правові акти не покладають на органи влади обов’язок

надання зацікавленим сторонам всіх документів, які стосуються вироблення політики у тій чи іншій сфері, з тим, щоб такі зацікавлені сторони мали повне уявлення про зміст обговорюваних питань, наслідки впровадження певного варіанту політики. Обов’язок збору інформації про результати впровадження публічної політики від суб’єктів, на яких ця політика здійснює вплив, покладено лише на органи виконавчої влади, при цьому проведення цими органами консультацій щодо стану виконання законів, підзаконних актів, які безпосередньо впивають на права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб, цільових програм тощо, законодавством не передбачено. Органи влади також не зобов’язані забезпечувати рівні умови доступу до публічних консультацій для всіх зацікавлених осіб. Проведення публічних консультацій здійснюється за рахунок коштів, виділених з бюджету на забезпечення поточної діяльності відповідного органу, іншими словами – окремого фінансування заходів, спрямованих на більш широке залучення зацікавлених сторін у процес консультацій та надання публічних послуг, законодавством не передбачено.

3. ПІДЗВІТНІСТЬ (37 ІНДИКАТОРІВ) 3.1. Ефективний зовнішній контроль та спроможність вищого органу фінансового контролю (SAI) забезпечувати підзвітність публічної адміністрації В цілому, українським законодавством

створено належні передумови для здійснення зовнішнього контролю за функціонуванням публічної адміністрації, зокрема, через механізми парламентського контролю та діяльність вищого органу фінансового контролю – Рахункової палати.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Разом з тим, всупереч міжнародним стандартам Рахункова палата не є повністю самостійною у здійсненні своїх повноважень. Так, її річні та поточні плани роботи формуються з урахуванням доручень парламенту та парламентських комітетів, і до них в обов’язковому порядку включається виконання звернень не менш як 150 народних депутатів (індикатор 24.5; неповна відповідність). Фінансова незалежність Рахункової палати певною мірою послаблюється тим, що обсяг її фінансування визначається за участю Міністерства фінансів України, а не безпосередньо Рахунковою палатою та парламентом(індикатор 23.2; неповна відповідність). Визначені законом повноваження Рахункової палати зводяться до контролю за надходженням і використання коштів лише Державного бюджету України, тоді як надходження і використання інших публічних коштів (які не включаються до Державного бюджету) нею контролюватись не можуть (індикатор 24.2; неповна відповідність). На відміну від багатьох інших вищих органів фінансового контролю в іноземних державах, Рахункова палата не має право застосовувати адміністративні санкції за порушення вимог законодавства в частині цільового та ефективного використання бюджетних коштів (індикатор 24.4; неповна відповідність). Прозорість та підзвітність Рахункової палати послаблюється тим, що чинним законодавством не встановлено будь-яких вимог щодо її річних звітів. Крім того, публікація у повному обсязі звітів за результатами проведених Рахунковою палатою перевірок та ревізій є правом, а не обов’язком Рахун14

кової палати (індикатор 24.6; неповна відповідність). 3.2. Регулювання конфлікту інтересів, декларування активів та антикорупційні обмеження Законом “Про засади запобігання і протидії корупції” передбачено ряд механізмів, спрямованих на забезпечення ефективного фінансового контролю публічної служби (детальні вимоги до змісту декларацій, обов’язковість проведення перевірки декларацій, у тому числі на наявність або відсутність конфлікту інтересів, на предмет своєчасності їх подання тощо). Разом з тим, законодавством не передбачено оприлюднення результатів перевірки декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, покладення функцій з проведення їх перевірок на незалежний орган (індикатор 26.7; неповна відповідність). На відміну від багатьох інших зарубіжних країн, українське законодавство не покладає на публічних службовців подання декларацій про наявні приватні інтереси і, відповідно, оприлюднення таких декларацій, обов’язковості їхньої перевірки незалежним органом, санкцій за їх неподання чи подання декларацій, що містять недостовірні відомості (індикатори 26.3, 26.5, 26.8; повна невідповідність; індикатор 26.9; часткова невідповідність). Регулювання конфлікту інтересів не має комплексного характеру. Так, обов’язок утримання від участі у прийнятті рішення у разі виникнення конфлікту інтересів прямо покладений лише на окремі ка-

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

тегорії посадовців і лише в окремих випадках (індикатор 26.4; часткова невідповідність). Обмеження щодо прийняття на посади в органах влади у зв’язку з притягненням до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень встановлено лише для окремих категорій посадовців – їх дія не поширюється на деяких посадовців, у тому числі народних депутатів України, депутатів місцевих рад, Президента України тощо (індикатор 26.12; часткова невідповідність). Українське законодавство не містить визначення понять лобістської діяльності, не визначає коло суб’єктів такої діяльності, їх прав та обов’язків, ведення реєстру лобістів та лобістських контактів тощо (індикатори 27.1 – 27.3; повна невідповідність). 3.3. Захист інформаторів, державні закупівлі та механізми соціальної підзвітності (відповідальності) На законодавчому рівні закріплено певні механізми захисту інформаторів (whistleblowers), у тому числі неприпустимість притягнення до відповідальності за інформування про випадки корупції, звільнення з посади тощо, однак такі механізми не можуть забезпечити належний захист інформаторів від переслідування. Гарантії захисту інформаторів певною мірою послаблює і те, що законодавством про звернення громадян не передбачено розгляду анонімних звернень громадян, у тому

числі анонімних повідомлень про корупційні правопорушення (індикатори 28.1-28.3; часткова або повна невідповідність). Попри те, що Закон України “Про здійснення державних закупівель” 10 квітня 2014 р. було викладено у новій редакції, спрямованій на підвищення прозорості закупівель, він все одно містить ряд недоліків. Зокрема, обов’язок широкого інформування про заплановані, здійснювані закупівлі та їх результати на замовників не покладено (таке інформування є правом, а не обов’язком замовника). Замовники мають широкі дискреційні повноваження при визначенні кваліфікаційних критеріїв та документів, якими має підтверджуватись відповідність цим критеріям. Строк надання учасникам процедур конкурсних торгів документації конкурсних торгів (у тому числі інструкції з підготовки пропозицій конкурсних торгів, кваліфікаційних критеріїв тощо) може бути недостатнім для належної підготовки пропозицій, оскільки в рамках процедури відкритих торгів строк подання пропозицій може становити лише 30, а в окремих випадках і 15 днів (індикатор 29.2; часткова невідповідність). Законодавство не передбачає обов’язковості проведення державних аудитів за ініціативою громадян, а також безпосереднього залучення громадян до здійснення державного контролю/нагляду (індикатори 30.2, 30.3; повна невідповідність).

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

4. ІНСТРУМЕНТИ (14 ІНДИКАТОРІВ) Використання ІКТ у врядуванні регламентується низкою законодавчих актів, які приймались у різний час і положення яких не у повній мірі узгоджено між собою (індикатор 31.1; неповна відповідність). У законодавстві закріплено певні положення, спрямовані на впровадження політики відкритих даних (open data policy), однак воно містить ряд прогалин (у тому числі в частині використання програмного забезпечення з відкритим кодом доступу, забезпечення доступу до інформації, що міститься у державних реєстрах тощо) (індикатор 31.5; часткова відповідність). Залучення громадськості у формування політики у сфері ІКТ та політики відкритих даних не є обов’язковим (індикатор 31.6; повна невідповідність). Питання використання відкритих форматів даних для створення, зберігання та оприлюднення даних законодавчо не врегу-

льовано (індикатори 33.1, 33.2; повна невідповідність). Повноваження щодо впровадження ІКТ покладено на низку державних органів, відповідальність між якими у цій сфері чітко не розмежовано; до того ж основний орган у цій сфері- Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України в силу свого статусу не може впливати на політику ІКТ, яка формується та реалізовується міністерствами, органами місцевого самоврядування, незалежними державними органами (індикатор 34.1; часткова невідповідність). Впровадження державної політики у сфері ІКТ та відкритого врядування в інститутах приватного сектору, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів або здійснюють публічні функції, не є обов’язковим (індикатор 35.1; повна невідповідність).

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ Українське законодавство в частині прозорості діяльності органів публічної влади загалом відповідає міжнародним стандартам і не потребує суттєвого удосконалення. Разом з тим, практика його застосування значною мірою не узгоджується з демократичними стандартами, оскільки органи влади під різними приводами досить часто відмовляють у задоволенні запитів на інформацію, а суди – належним чином не захищають право на доступ до інформації від порушень з боку публічної адміністрації (що підтверджується і узагальненнями судової практики у відповідних категоріях справ Вищим адміністративним судом України, а також його тлумаченням основних положень Закону “Про доступ до публічної інформації”5).

Реалізація політики відкритого врядування та використання ІКТ у врядуванні здійснюється безсистемно і потребує прийняття комплексного законодавчого акта, який би визначав принаймні загальні принципи регулювання у відповідній сфері.

Ґрунтовного удосконалення потребує законодавство, яким встановлено порядок проведення консультацій між органами публічної влади та зацікавленими сторонами: на сьогоднішній день проведення таких консультацій регламентується переважно підзаконними актами, до того ж – лише в частині консультацій, які проводяться органами виконавчої влади.

• прийняття окремого закону, який би комплексно регулював процедуру проведення публічних консультацій на всіх рівнях врядування та на всіх етапах вироблення та реалізації публічної політики;

Законодавчі механізми підзвітності публічної адміністрації потребують подальшого удосконалення у напрямі забезпечення доброчесності публічної служби та подальшого приведення законодавства у сфері державних закупівель у відповідність до європейських стандартів. 5 Більш детально див. Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.09.2013 р. № 11; http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/v0011760-13/print1382866785508487 [доступ 10.04.2014 р.]

До п’яти пріоритетних проблем у напрямі приведення законодавства у відповідність до стандартів відкритого врядування можна віднести: • уточнення окремих положень Закону “Про доступ до публічної інформації” та прийняття підзаконних актів (урядом, центральними органами виконавчої влади), спрямованих на забезпечення реалізації цього Закону;

• посилення інституційної спроможності вищого органу фінансового контролю – Рахункової палати, у тому числі шляхом внесення відповідних змін до Закону “Про Рахункову палату”; • впровадження законодавчих механізмів забезпечення доброчесності публічної служби; • прийняття закону, який би визначав загальні принципи політики у сфері відкритих даних та використання ІКТ у врядуванні.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

1. УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ Рекомендація 1.1. До Закону “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” парламенту необхідно внести зміни, які б чітко визначали права та обов’язки омбудсмана у сфері забезпечення права на доступ до інформації, передбачали обов’язковість підготовки ним щорічних звітів про стан виконання законодавства про доступ до публічної інформації, покладали б на омбудсмана обов’язок активного інформування громадськості з питань, пов’язаних із можливостями реалізації права на доступ до інформації. Рекомендація 1.2. Кабінету Міністрів України варто розглянути можливість: затвердження нової інструкції з обліку, зберігання і використання документів що містять службову інформацію,

яка має відповідати новим критеріям віднесення інформації до службової таємниці, визначеним Законом «Про доступ до публічної інформації»; перегляду всіх документів які мають гриф “Для службового користування” і відкриття доступу до всіх документів які не є службовою таємницею; відкриття для публічного доступу всіх Генеральних планів розвитку населених пунктів. Рекомендація 1.3. Державній судовій адміністрації варто розглянути доцільність внесення до прийнятих нею актів змін, які передбачали б оприлюднення в мережі Інтернет, на дошках оголошень всіх судів графіків проведення засідань, розміщення на веб-порталі судової влади кошторисів всіх судів з деталізованою інформацією про видатки відповідних судів.

2. КОМПЛЕКСНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ Рекомендація 2.1. Кабінету Міністрів України необхідно розробити та подати на розгляд парламенту проект комплексного закону, який визначатиме порядок проведення публічних консультацій всіх органів публічної влади (парламенту, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування) із зацікавленими особами на всіх етапах формування та реалізації публічної політики. Такий закон повинен встановлювати строки проведення публічних консультацій, вимоги до звітів за результатами 18

їх проведення, наслідки непроведення консультацій у випадках, коли їх проведення є обов’язковим, вичерпний перелік випадків, за яких публічні консультації не проводяться; гарантувати доступ зацікавлених сторін до документів, що стосуються формування і реалізації політики; передбачати реєстрацію (за заявним принципом) зацікавлених сторін суб’єктами ініціювання публічних консультацій; передбачати своєчасне інформування таких сторін про заплановані консультації та результати проведених консультацій; розширювати перелік можливих форм

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

проведення консультацій (використання опитувальників, надсилання листів зацікавленим сторонам з переліком питань, щодо яких має бути надана позиція тощо). Рекомендація 2.2. У перспективі Кабінету Міністрів України при підготовці

проектів закону про Державний бюджет України на наступні роки варто передбачати окреме фінансування заходів, пов’язаних з проведенням публічних консультацій, підвищення рівня обізнаності службовців та зацікавлених сторін з цих питань.

3. ПОСИЛЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ Рекомендація 3.1. До Закону «Про Рахункову палату» парламенту доцільно внести комплексні зміни, які передбачатимуть: • посилення незалежності Рахункової палати у плануванні власної діяльності; • включення кошторису Рахункової палати до кошторису Верховної Ради України; • визначення видів аудиту, який може проводитись Рахункової палатою; • обов’язковість оприлюднення всіх документів, пов’язаних з діяльністю Рахункової палати (у тому числі звітів за результатами проведених аудитів, вну-

трішніх актів, які регламентують їх проведення); • визначення конкретних вимог звітів Рахункової палати. Рекомендація 3.2. У перспективі варто розглянути можливість внесення змін до ст. 98 Конституції України, які передбачатимуть наділення Рахункової палати повноваженнями зі здійснення контролю за усіма публічними фінансами (а не лише коштами Державного бюджету) та використанням державного майна, а також закріплення за Рахунковою палатою статусу незалежного органу (а не органу парламентського контролю, як це передбачено чинною Конституцією України).

4. ДОБРОЧЕСНІТЬ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ Рекомендація 4.1. Парламенту необхідно прийняти окремий закон, який передбачатиме комплексне регулювання відносин, пов’язаних із декларуванням, запобіганням виникненню та врегулюванням конфлікту інтересів.

Такий закон, серед іншого, повинен покладати на всіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, обов’язок щорічного подання декларацій про наявні приватні інтереси, обов’язок повідомлення про будь-які зміни у заде-

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

кларованих інтересах, обов’язковість проведення перевірки поданих декларацій незалежним органом контролю на предмет їх повноти та достовірності, своєчасності подання, встановлення пропорційних санкцій за порушення, пов’язані з декларуванням приватних інтересів, обов’язковість оприлюднення декларацій про інтереси. Цей Закон також повинен визначати механізми врегулювання конфлікту інтересів з урахуванням особливостей статусу певних категорій посадовців (Президента України, народних депутатів тощо). Положення такого закону також мають бути відображені в інших законодавчих актах, які регламентують діяльність органів публічної влади та осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування (Регламенті Верховної Ради України, Законі “Про комітети Верховної Ради України”, Законі “Про Кабінет Міністрів України”, Закону “Про судоустрій та статус суддів”, Законі “Про прокуратуру” тощо). Рекомендація 4.2. Парламенту варто розглянути необхідність внесення до Закону “Про засади запобігання і протидії корупції” змін, які покладатимуть обов’язок здійснення фінансового контролю публічної служби на незалежний орган, який наділятиметься достатніми повноваженнями, необхідними для здійснення відповідного контролю. Відповідні зміни також мають передбачати обов’язковість оприлюднення результатів перевірки декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру.

Рекомендація 4.3. Парламенту варто розглянути необхідність внесення до Конституції України змін, які передбачатимуть можливість обмеження пасивного виборчого права у зв’язку з притягненням особи до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, зокрема, у формі заборони балотування на виборні посади протягом певного строку з дня вчинення корупційного правопорушення або дня прийняття рішення про притягнення відповідної особи до відповідальності. Рекомендація 4.4. У середньо- або довгостроковій перспективі парламенту варто розглянути доцільність прийняття закону, який визначатиме поняття лобістської діяльності, суб’єктів та об’єктів лобістського впливу, права та обов’язки лобістів, порядок їх реєстрації, механізми здійснення контролю за діяльністю лобістів та відповідальність за порушення у відповідній сфері. Рекомендація 4.5. До законів “Про засади запобігання і протидії корупції” та “Про звернення громадян” інших суміжних законів парламенту необхідно внести зміни, спрямовані на посилення захисту осіб, які інформують про вчинення корупційних правопорушень у публічному та приватному секторі, у тому числі передбачити можливість реагування органів з питань протидії корупції на анонімні повідомлення, які містять фактичні дані, що можуть бути перевірені.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

5. УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ІКТ ТА ПОЛІТИКИ ВІДКРИТИХ ДАНИХ У ВРЯДУВАННІ Рекомендація 5.1. Кабінету Міністрів України варто утворити (або визначити на базі існуючих) центральний орган виконавчої влади, який би відповідав за впровадження політик ІКТ та відкритості даних та мав мандат, необхідний для впровадження таких політик в діяльності публічної адміністрації. Рекомендація 5.2. Парламенту варто розглянути доцільність прийняття єдиного законодавчого акту (та внесення змін до чинних законів), який би визначав засади реалізації політики відкритих даних, встановлював базові вимоги до форматів, регламентів, стандартів

та архітектури побудови електронного урядування, впровадження технологій електронної демократії, поширення відкритих стандартів програмного забезпечення, можливостей хмарних та мобільних технологій у врядуванні. Рекомендація 5.3. Кабінету Міністрів України при підготовці проектів закону про Державний бюджет України на наступні роки варто передбачати фінансування проведення інформаційно-просвітницької кампанії щодо можливостей використання технологій е-урядування та новітніх ІКТ для державних службовців та громадян.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

ІНДИКАТОРИ ПРОЗОРОСТІ Стандарт:

ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ПРАВА НА ІНФОРМАЦІЮ: ПРАВО НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ЗАКРІПЛЕНО У КОНСТИТУЦІЇ ЧИ ВІДПОВІДНИХ ЗАКОНАХ, А НАЯВНА ПРАВОВА РАМКА ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ ГРОМАДЯНАМ ОТРИМУВАТИ ІНФОРМАЦІЮ.

Індикатор:

1.1. Базове право на доступ до інформації закріплене у законодавстві країни.

У правовій базі закріплене право на доступ до інформації. Цінності:

Право на доступ до інформації передбачене законом, проте воно не діє. Право на доступ до інформації не передбачене законом.

Цитата:

1) Конституція України від 28 червня 1996 р.; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80/print1390503912974270; 2) Закон «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/475/97%D0%B2%D1%80/print1390503912974270; 3) Закон «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2657-12/print1390503912974270; 4) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/2939-17/print1390503912974270; 5) Указ Президента України «Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації» від 5 травня 2011 р. № 547/2011; http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/547/2011/print1390503912974270; 6) Положення про систему обліку публічної інформації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2011 р. № 1277; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1277-2011-%D0%BF/print1390503912974270;

Коментар:

Відповідно до ст.34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб- на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання зарушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. 17 липня 1997 р. парламентом було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, стаття 10 якої гарантує право одержувати і передавати інформацію без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Парламентом також було ратифіковано протоколи 1, 2, 4, 6, 7, 11, 12, 13, 14, 17 до цієї Конвенції. Право на інформацію, механізми та гарантії його реалізації також закріплено у Законі «Про інформацію», Законі «Про доступ до публічної інформації» та інших законах. У 2011 році Президент України доручив Кабінету Міністрів України запровадити моніторинг виконання органами виконавчої влади Закону «Про доступ до публічної інформації», а центральним органам виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям розробити і затвердити форми запитів на інформацію, запровадити облік цих запитів, утворити спеціальні структурні підрозділи або визначити посадових осіб, які організовуватимуть доступ до публічної інформації, створити умови для подання запитів на інформацію громадянами з обмеженими фізичними можливостями тощо. З метою забезпечення реалізації положень Закону «Про доступ до публічної інформації» у 2011 р. Кабінетом Міністрів України було затверджено Положення про систему обліку публічної інформації, якою передбачено створення суб’єктами владних повноважень електронних баз даних, що містять інформацію про документи, які перебувають у суб’єктів владних повноважень. Починаюючи з 2011 р., суб’єктами владних повноважень (у тому числі Президентом, Верховним Судом та відповідними вищими спеціалізованими судами, центральними органами виконавчої влади) було прийнято підзаконні акти, якими визначались механізми доступу до публічної інформації у відповідних органах.

Джерело:

Адаптовано з правового рейтингу «Право на інформацію», впроваджуваного Access Info Europe та Центром права і демократії (CLD)

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

МАСШТАБ: ПРАВО НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ СТОСУЄТЬСЯ УСІЄЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЯКОЮ ВОЛОДІЮТЬ НАЦІОНАЛЬНІ ТА НАДНАЦІОНАЛЬНІ ОРГАНИ ВКЛЮЧНО З УСІМА ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ, ЩО ПРАЦЮЮТЬ ІЗ ДЕРЖАВНИМ БЮДЖЕТОМ (ACCESS INFO EUROPE)

Індикатор:

2.1. Масштаб закону або відповідної правової рамки охоплює усі інституції, що надають державні послуги на національному рівні.

Цінності:

Законодавча база охоплює усі інституції, що надають державні послуги на національному рівні, включно з усіма трьома гілками влади, незалежними та контролюючими органами, сторонами, державними підприємствами та іншими органами, що використовують державні ресурси. Законодавча база охоплює деякі, але не всі інституції, що надають державні послуги на національному рівні.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Дія Закону «Про доступ до публічної інформації» у повній мірі поширюється лише на суб’єктів владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, а також суб’єктів, які здійснюють владні управлінські функції та рішення яких є обов’язковими для виконання. На юридичних осіб, які фінансуються з державного або місцевого бюджетів, до яких можуть відноситись і державні підприємства, які отримують фінансування з відповідних бюджетів, дія цього Закону поширюється лише в частині оприлюднення та надання за запитами інформації, яка стосується використання бюджетних коштів; на осіб, які виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом або договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг - лише в частині оприлюднення та надання за запитами інформації, яка стосується виконання їхніх обов’язків, на суб’єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами або є природними монополіями - в частині оприлюднення та надання за запитами інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. Суб’єкти господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, про аварії, катастрофи, небезпечені природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян, а також іншою інформацією, що становить суспільний інтерес, дія Закону «Про доступ до публічної інформації» поширюється лише в частині оприлюднення саме цієї інформації та її надання за запитами (ст.13 Закону «Про доступ до публічної інформації»). Якщо державні чи комунальні підприємства не фінансуються за рахунок бюджетних коштів та не володіють інформацією, зазначеною вище, то вони не зобов’язані забезпечувати доступ до інформації, пов’язаної з їх діяльністю. Політичні партії прямо не зобов’язані забезпечувати доступ до публічної інформації, однак якщо вони володіють інформацією, яка становить суспільний інтерес (такою інформацією може бути інформація про їх фінансування, кількість членів тощо), вони зобов’язані оприлюднювати відповідну інформацію та надавати її за запитами (хоча визначення суспільно важливої інформації Закон «Про доступ до публічної інформації не містить»)

Джерело:

Адаптовано з «Involve 1» ОЕСР та з правового рейтингу «Право на інформацію», впроваджуваного Access Info Europe та Центром права і демократії ((CLD))

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

Цінності:

2.2. Масштаб закону або відповідної правової рамки охоплює усі інституції, що надають державні послуги на місцевому рівні.

Законодавча база охоплює усі інституції, що надають державні послуги на місцевому рівні, включно з усіма трьома гілками влади, контролюючими органами, сторонами, державними підприємствами та іншими органами, що використовують державні ресурси. Законодавча база охоплює деякі, але не всі інституції, що надають державні послуги на місцевому рівні.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Закон «Про доступ до публічної інформації» не визначає чіткий перелік суб’єктів, які зобов’язані забезпечувати доступ до інформації на загальнодержавному та місцевому рівнях. Критерієм поширення на цих суб’єктів вимог щодо оприлюднення інформації та її надання за запитами є зміст (суть) повноважень таких суб’єктів, спосіб їх фінансування або вид інформації, якою вони володіють (більш детально див. п.2.1)

Джерело:

Адаптовано з «Involve 1» ОЕСР та з правового рейтингу «Право на інформацію», впроваджуваного Access Info Europe та Центром права і демократії (CLD)

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

2.3. Закон про відповідні правові засади включає положення про доступ як до загальної інформації, так і до конкретних документів та записів. Правова база містить докладні положення про доступ до загальної інформації та про запити на конкретні документи і записи.

Цінності: Правова база містить докладні положення про доступ до загальної інформації, але не про доступ до конкретних документів і записів. Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Закон «Про доступ до публічної інформації» закріплює принцип відкритості публічної інформації, яка визначається як відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена у процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень та інших розпорядників інформації, визначених Законом (ст.1 Закону «Про доступ до публічної інформації»). При цьому окремі категорії розпорядників повинні оприлюднювати та надавати за запитами лише певну визначену законом категорію публічної інформації, в той час як надання ними іншої інформації про свою діяльність не є обов’язковим (див. п.2.1). Ст. 15 Закону «Про доступ до публічної інформації» визначено перелік інформації, яку розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати невідкладно, у тому числі на власних веб-сайтах за їх наявності. До такої інформації віднесено, наприклад, плани проведення та порядок денний відкритих засідань, інформація про системи обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник, звіти тощо. При цьому якщо іншими законами передбачено обов’язковість оприлюднення певної інформації, то її розпорядник також повинен забезпечувати її невідкладне оприлюднення. Ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації» прямо передбачено, що до інформації з обмеженим доступом не може бути віднесено відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, яка подається у порядку, втсановленому Законом «Про засади запобігання і протидії корупції» (крім окремих відомостей, наприклад, щодо місця знаходження майна декларанта), а також інформацію про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним або комунальним майном (крім випадків, коли оприлюднення такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідування чи запобігання злочинам).

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

2.4. The law or relevant legal framework affords requesters access to draft and enacted legal instruments, including records of decision-making processes and legislative proceedings. Правова база надає запитувачам можливість доступу до законопроектів та прийнятих правових інструментів, включно з записами про процес прийняття рішень та законодавчу процедуру.

Цінності:

Правова база надає запитувачам можливість доступу до окремих законопроектів та прийнятих правових інструментів, включно з записами про процес прийняття рішень та законодавчу процедуру, але не до усіх таких документів. Правова база не надає запитувачам можливість доступу до законопроектів та прийнятих правових інструментів, включно з записами про процес прийняття рішень та законодавчу процедуру.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Ст.22 Закону «Про доступ до публічної інформації» визначено перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію. Так, у задоволенні запиту може бути відмовлено, якщо: 1) розпорядник не володіє і не зобов’язаний відповідно до своєї визначеної законодавством компетенції володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до інформації з обмеженим доступом відповідно до ч.2 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації»; 3) особа, яка подала запит, не оплатила фактичні витрати, пов’язані з копіюванням і друком інформації (якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок); 4) не дотримано встановлених Законом вимог до запиту на інформацію. Ч.2 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Таким чином, підстав для відмови у задоволенні запитів на інформацію, що міститься у прийнятих нормативно-правових актах, проектів таких актів, протколів відкритих засідань розпорядників публічної інформації. Окрім задоволення запитів на інформацію, розпорядники інформації також зобов’язані невідкладно (протягом 3 днів з дня прийняття, а для проектів рішень- за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття) оприлюднювати нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню (однак чинним законодавством не визначено вичерпного переліку проекту рішень, які підлягають обговоренню), плани проведення та порядок денних своїх відкритих засідань (ст.15 Закону «Про доступ до публічної інформації»).

Джерело:

Адаптовано з «Механізму державної підзвітності і законів про свободу інформації» Світового банку (WB-PAM-FOI) і з Декларації про парламентську відкритість

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ОБМЕЖЕННЯ ТА КОНКРЕТНІ ВИНЯТКИ ІЗ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ: ВИНЯТКИ ВУЗЬКО ВИТЛУМАЧЕНІ ЗАКОНОДАВСТВОМ ТА ЮРИДИЧНО ЗАСТОСОВАНІ НА ПРАКТИЦІ, ДОБРЕ УЗГОДЖУЮТЬСЯ З ТЕСТОМ НА ЗАДОВОЛЕННЯ СУСПІЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ, ЩО БУВ РОЗРОБЛЕНИЙ НА ОСНОВІ РЕКОМЕНДАЦІЙ КОМІСАРІВ З ІНФОРМАЦІЇ ТА СУДІВ. (TAI)

Індикатор:

3.1. У випадку конфлікту законів стандарти закону «Про право на інформацію» або іншого відповідного закону переважають обмеження, що стосуються розкриття інформації, закладені у інших законах. Закон детально описує допустимі винятки і передбачає тест на рівень шкоди, що застосовується до усіх винятків, тож у доступі до інформації можуть відмовити лише тоді, коли її розкриття несе загрозу або реальну шкоду захищеному інтересу. Законодавча база докладно обумовлює, що стандарти доступу переважають обмеження; вона детально описує допустимі винятки і передбачає тест на рівень шкоди, що застосовується до усіх винятків, тож у доступі до інформації можуть відмовити лише тоді, коли її розкриття несе загрозу або реальну шкоду захищеному інтересу.

Цінності:

Законодавча база обумовлює окремі положення. Законодавча база не обумовлює докладно жодне положення, що стосується тестування секретності у випадку конфлікту законів, і жодні стандарти доступу не переважають обмеження розкриття інформації.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Згідно з ч.4 ст.13 Закону «Про доступ до публічної інформації», усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватись Законом «Про доступ до публічної інформації». Таким чином, у разі суперечливого регулювання питань доступу до публічної інформації, Закон «Про доступ до публічної інформації» має пріоритет у застосуванні. Цим же Законом встановлено обмеження щодо доступу до інформації. Зокрема, інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (ч.1 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації»), при цьому Законом визначено поняття конфіденційної, службової та таємної інформації та випадки, коли така інформація може поширюватись розпорядниками, які нею володіють (наприклад, розпорядник інформації, який володіє конфіденційною інформацію, може поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; ст.9 Закону «Про доступ до публічної інформації» також передбачено можливість доступу до службової інформації, якщо за результатами «трискладового тексту» (див. нижче) доступ до такої інформації не може бути обмежений). Ч.2 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється: 1) відповідно до закону і 2) при дотриманні сукупності таких вимог: а) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; б) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; в) шкода від оприлюднення інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (т.зв. «трискладовий тест»). При цьому ч.3, 4 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше, або якщо відсутні законні підстави для обмеження доступу до такої інформації, які існували раніше. Зрештою, окремими положеннями Закону також визначено випадки, коли доступ до інформації не може бути обмежений взагалі (ч.5, 6 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації») та випадки, в яких розпорядник інформації зобов’язаний здійснювати її невідкладне оприлюднення (ст. 15 Закону «Про доступ до публічної інформації»)

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

3.2. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон передбачає обов’язкове домінування державного інтересу, коли задля задоволення загальнодержавного інтересу інформація може розкриватися, навіть якщо захищеному інтересу завдається шкода. Закон передбачає домінування державного інтересу, коли задля задоволення загальнодержавного інтересу інформація може розкриватися, навіть якщо захищеному інтересу завдається шкода.

Цінності:

Закон передбачає домінування державного інтересу, але не обумовлює положення для нього. Закон не передбачає домінування державного інтересу.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Ч.2 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється: 1) відповідно до закону і 2) при дотриманні сукупності таких вимог: а) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; б) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; в) шкода від оприлюднення інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Доступ до таємної інформації здійснюється з урахуванням положень не лише спеціальних законів, але і вимог Закону «Про доступ до публічної інформації», у тому числі положень ч.2 ст.6 цього Закону (ч.2 ст.8 Закону «Про доступ до публічної інформації»). Так само при вирішенні питань доступу до службової інформації (яка відноситься до інформації з обмеженим доступом) розпорядник інформації, який нею володіє, повинен керуватись «трискладовим тестом», передбаченим ч.2 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації» (ч.2 ст.9 Закону «Про доступ до публічної інформації»). В інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини розпорядники інформації мають право поширювати конфіденційну інформацію без згоди осіб, які обмежили доступ до такої інформації (ч.2 ст.7 Закону «Про доступ до публічної інформації»).

Джерело:

Індикатор:

3.3. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон може ігнорувати закритість інформації у конкретних випадках, що мають значний державний інтерес, наприклад, у випадку серйозних порушень прав людини, корупції чи злочинів проти людства. Закон може ігнорувати закритість інформації у окремих випадках; у ньому обумовлено положення по його застосуванню.

Цінності:

Загалом, закон розглядає можливість ігнорування закритості інформації, але не надає конкретних рекомендацій чи положень по його застосуванню. Закон не може ігнорувати закритість інформації.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Згідно з ч.4 ст.15 Закону «Про доступ до публічної інформації» невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожуюють життю, здоров’ю та/або майну осіб, а також про заходи, які вживаються у зв’язку з цим. Ст.11 цього ж Закону передбачено, що посадові та службові особи не підлягають юридичній відповідальності, не зважаючи на порушення своїх обов’язків, за розголошенн інформації про правопорушення або відомостей, що стосуються серйозної загрози здоров’ю та безпеці громадян, довкіллю, якщо особи при цьому керувалася добрими намірами та мала обгрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також містить докази правопорушенняабо стосується істотної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю.

Джерело:

Індикатор:

3.4. Інформація повинна бути оприлюднена як тільки до неї перестає застосовуватися міра винятковості. Згідно з законом «Про право на інформацію» чи іншим відповідним законом, інформація повинна бути оприлюднена як тільки до неї перестає застосовуватися міра винятковості, а період секретності інформації не може перевищувати 20 років. Законодавча база обумовлює, що інформація повинна бути оприлюднена як тільки до неї перестає застосовуватися міра винятковості, а період секретності інформації не може перевищувати 20 років.

Цінності:

Законодавча база розглядає одну із цих умов для оприлюднення інформації після проведення тесту на державний інтерес. Немає положень, що б обумовлювали секретність інформації.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 2) Закон «Про державну таємницю» від 21 сичня 1994 р. № 3855-ХІІ; http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1085.291.13&nobreak=1

Коментар:

Законом «Про доступ до публічної інформації» визначено лише строки оприлюднення інформації, яка підлягає невідкладному (протягом 5 днів з дня затвердження відповідного документа або, у випадку проектів нормативно-правових актів та рішень органів місцевого самоврядування, не менш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття) оприлюдненню розпорядниками відповідно до вимог ст.15 цього ж Закону (наприклад,планів проведення та порядку денного відкритих засідань розпорядника інформації, інформації про системи обліку та види інформації,яку зберігає розпорядник, нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії (крім внутріорганізаційних) розпорядника тощо). У разі надходження запиту на інформацію розпорядник інформації має надати цитата на запит або, за наявності передбачених ч.1 ст.22 Закону «Про доступ до публічної інформації» підстав,- відмовити у задоволенні протягом 5 робочих днів з дня надходження запиту (ч.1 ст.20 Закону «Про доступ до публічної інформації»). Якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних - протягом не більш як 20 робочих днів з дня надходження запиту (з обгрунтуванням підстав продовження строку розгляду запиту та повідомленням запитувача у письмовій формі протягом 5 робочих днів з дня одержання запиту). Вирішення питань, пов’язаних з можливістю відмови у задоволенні запиту, у тому числі у зв’язку з належністю інформації до інформації з обмеженим доступом відповідно до ч.2 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації», а також проведення т.зв. «трискладового тесту», має здійснюватись у строки, встановлені для задоволення запиту на інформацію (ч.1 ст.22 Закону «Про доступ до публічної інформації»). Ч.1 ст.13 Закону «Про державну таємницю» передбачено, що для інформації із ступенем секретності «особливої важливості» строк, протягом якого діє рішення про віднесення до державної таємниці, становить 30 років і навіть може бути продовжений за рішенням Президента.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Джерело:

Індикатор:

3.5. Згідно з законом «Про право на інформацію» чи іншим відповідним законом, існує «умова ділимості», згідно з якою винятковою секретною інформацією є лише частина запису, а інша частина має оприлюднюватися у «публічній версії».

Цінності:

Законодавча база докладно описує умову оприлюднення публічної версії, за якою у таємниці має залишатися лише частина запису. Закон не визначає «умову ділимості».

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Згідно з ч.7 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Джерело:

Індикатор:

3.6. Органи влади, відмовляючись надавати доступ до інформації, мають зазначати причину для відмови та повідомляти заявника про відповідні апеляційні процедури. Правова база чітко визначає, що органи влади, відмовляючись надавати доступ до інформації, мають зазначати причину для відмови та повідомляти заявника про відповідні апеляційні процедури.

Цінності:

Правова база визначає, що органи влади, відмовляючись надавати доступ до інформації, мають зазначати причину для відмови, та вони не зобов’язані повідомляти заявника про відповідні апеляційні процедури. Правова база не зобов’язує органи влади, що відмовляються надавати доступ до інформації, зазначати причини відмови.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Відповідно до ч.4 ст.22 Закону «Про доступ до публічної інформації» у відмові у задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено мотивовану причину відмови та порядок оскарження відмови.

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ПРАВО НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ НЕЗАЛЕЖНИМ ОРГАНОМ ІЗ ШИРОКИМ МАНДАТОМ. ВІН МОЖЕ ОЦІНЮВАТИ ВІДПОВІДНІСТЬ, МОЖЕ ПРОВОДИТИ ПОСАДОВІ РОЗСЛІДУВАННЯ, ОТРИМУВАТИ ТА ОПРАЦЬОВУВАТИ СКАРГИ ВІД ГРОМАДЯН; ВІН МАЄ ПОВНОВАЖЕННЯ ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ ВІДПОВІДНІСТЬ ТА ЗА НЕОБХІДНОСТІ НАКЛАДАТИ САНКЦІЇ. (AIE)

Індикатор:

4.1. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон уповноважує центральний орган розглядати право на доступ до інформації, та надає йому незалежність від виконавчої влади.

Цінності:

Правова база визначає орган, відповідальний за розгляд доступу до інформації. Цей орган - незалежний від виконавчої влади, що підтверджується наступним чином: законодавство чітко обумовлює незалежність органу; згідно з законодавством, відповідальні чиновники не можуть бути призначені чи звільнені з посади представником виконавчої влади; такий орган може подавати бюджетні заявки до парламенту / законодавчих органів. Деякі з цих умов, але не всі, прописані у законі. Правова база не визначає орган, відповідальний за розгляд доступу до інформації, та не надає йому незалежних повноважень.

Цитата:

Коментар:

Чинним законодавством не визначено вичерпного переліку органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням законодавства про доступ до публічної інформації. Безпосередньо Законом «Про доступ до публічної інформації» контрольними повноваженнями у цій сфері наділено керівників розпорядників інформації, органи вищого рівня (в системах органів, побудованих за принципом субординації, наприклад органів виконавчої влади, прокуратури тощо), суди, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України, народних депутатів України (ст. 17, 23 Закону «Про доступ до публічної інформації»). Контроль за дотриманням законодавства у сфері доступу до публічної інформації також може здійснюватись органами прокуратури (більш детально див. п. 7.3, 7.4, 7.5). З-поміж цих органів та посадових осіб єдиною посадовою особою, яка на постійній основі може здійснювати контроль за дотриманням законодавства про доступ до публічної інформації на центральному рівні, є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсман), на якого покладається здійснення парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист цих прав (ст.55, 101 Конституції України, ст.1 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», ст.17 Закону «Про доступ до публічної інформації»). Законом «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» закріплено ряд гарантій незалежності омбудсмана: 1) омбудсман призначається на посаду та звільняється з посади парламентом шляхом таємного голосування (ч.1 ст.5 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); 2) омбудсман здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, його повноваження не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень парламенту, введення воєнного або надзвичайного стану (ч.2,3 ст.4 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); 3) діяльність омбудсмана забезпечує його Секретаріат, працівники якого призначаються на посади та звільняються з посад омбудсманом; омбудсман також самостійно визначає структуру Секретаріату, розподіляє обов’язки між його працівниками і структурними підрозділами, вирішує інші питання, пов’язані з організацією роботи Секретаріату (ст.10 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); 4) фінансування діяльності омбудсмана здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком; омбудман розробляє, подає на затвердження парламенту і виконує кошторис своїх витрат (ст.12 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); 5) втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, їхніх посадових і службових осіб у діяльність омбудсмана забороняється; омбудсман також не повинен давати пояснень по суті справ, які закінчені або перебувають у його провадженні (ч.1,2 ст.20 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»)

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Джерело:

Адаптовано з правового рейтингу «Право на інформацію», впроваджуваного Access Info Europe та Центром права і демократії (CLD) та з «Involve 2» ОЕСР

Індикатор:

4.2. Мандат центрального органу, що опікується доступом до інформації, стосується усіх записів. Законодавство надає органу, що опікується доступом до інформації, мандат, що включає усі записи, якими володіють органи усіх трьох гілок влади.

Цінності:

Законодавство надає органу, що опікується доступом до інформації, мандат, що включає окремі записи, якими володіють органи влади. Правова база не визначає орган, відповідальний за розгляд доступу до інформації, та не надає йому незалежних повноважень.

Цитата:

Закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80/print1390503912974270

Коментар:

П.5 та 12 ч.1 ст. 13 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» омбудсману надано право на ознайомлення з документами, у тому числі тими, що містять інформацію з обмеженим доступом, та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах; а також право перевіряти стан додержання прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, у тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Джерело:

Адаптація «Involve 2» ОЕСР

Індикатор:

4.3. Мандат центрального органу, що опікується доступом до інформації, включає політику відкритості даних та рекомендації до неї. Мандат центрального органу, що опікується доступом до інформації, включає політику відкритості даних та рекомендації до неї. Мандат центрального органу, що опікується доступом до інформації, не включає політику відкритості даних та рекомендації до неї, або ж взагалі, незалежний центральний орган відсутній.

Цитата:

Коментар:

Хоча чинним законодавством прямо не передбачено право омбудсмана здійснювати контроль за документами, які встановлюють режим доступу до інформації, таке право випливає з положень Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», якими омбудсману надано право на ознайомлення з документами, у тому числі тими, що містять інформацію з обмеженим доступом, та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах (див. п.4.2)

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

4.4. Мандат центрального органу, що опікується доступом до інформації, включає можливість проведення посадових розслідувань, отримання та опрацювання скарг від громадян; він має повноваження забезпечувати відповідність та накладати санкції. Правова база чітко визначає можливість органу, що опікується доступом до інформації, проводити посадові розслідування, отримувати та опрацьовувати скарги від громадян та вживати необхідних відповідних дій для забезпечення відповідності, в тому числі, накладати санкції.

Цінності:

Правова база дозволяє деякі з цих функцій. Правова база не визначає орган, відповідальний за розгляд доступу до інформації, або ж обмежує його дії у виконанні цих функцій.

Цитата:

1) Закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80/ print1390503912974270; 2) Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/print1390503912974270; 3) Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х; http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/80731-10/print1382606236528297; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80732-10/ print1382606236528297;

Коментар:

Згідно із ст.16 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», підставами для проведення омбудсманом перевірок є відомості про порушення прав і свобод людини і громадянина, отримані як безпосередньо омбудсманом (що дає можливість проводити перевірки ex officio), так і за зверненнями народних депутатів України, громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їхніх представників. Ст.13 цього ж Закону наділяє Уповноваженого широкими правами при проведенні перевірок додержання прав і свобод людини і громадянина, у тому числі правом ознайомлюватись з документами та отримання їхніх копії; правом безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності,; правом вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій сприяння проведенню перевірок, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків; запрошувати посадових і службових осіб для отримання пояснень щодо обставин, які перевіряються тощо. Омбудсман має право розглядати звернення громадян і вирішувати питання, порушені у таких зверненнях, в порядку, встановленому Законом «Про звернення громадян» (ч.1 ст.17 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). За результатами розгляду звернень громадян омбудсман має право прийняти одне з таких рішень: 1) відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз’яснити заходи, які має вжити особа, яка подала звернення; 3) направити звернення за належнсітю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи та проконтролювати розгляд такого звернення; 4) відмовити у розгляді звернення (ч.3 ст.17 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). Щоправда, Законом чітко не визначено підстави прийняття кожного з цих чотирьох рішень. У разі відкриття провадження та за результатами проведеної перевірки омбудсман має право внести до відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, його посадовій чи службовій особі подання для вжиття заходів щодо усунення виявленого порушення протягом місяця з дня отримання такого подання (ч.1,3 ст.15 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). Зі змісту п.10 ст.13 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та ст.60 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що омбудсман має право звертатись до суду з адміністративним позовом про захист прав, свобод і законних інтересів інших осіб, брати участь у таких справах, якщо відповідні особи за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть зробити цього самостійно. Ст.188-40 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність у вигляді штрафу розміром від 1700 до 3400 грн. за невиконання законних вимог омбудсмана або його представників. Рішення про накладення адміністративного стягнення у цьому випадку приймає суд.

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

СПРИЯННЯ: ЗНАЧНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ НАДАЮТЬСЯ ЦЕНТРАЛЬНОМУ ОРГАНУ ДЛЯ ПРОСУВАННЯ ПРАВА НА ІНФОРМАЦІЮ. СЮДИ МАЄ ВІДНОСИТИСЯ ДОСТАТНІЙ БЮДЖЕТ ДЛЯ НАВЧАНЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У СФЕРІ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ТА МОЖЛИВІСТЬ ЗВЕРТАТИСЯ ДО ОРГАНІВ ВЛАДИ ІЗ ЗАПИТОМ ПРО ВЖИТТЯ ЗАХОДІВ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ СТРУКТУРНИХ ПРОБЛЕМ.

Індикатор:

5.1. Центральному органу надається загальна відповідальність за просування права на доступ до інформації; заходи для підвищення обізнаності населення обумовлюються законом. Закон надає центральному органу загальну відповідальність за просування права на доступ до інформації та вимагає проведення заходів для підвищення обізнаності населення.

Цінності:

Закон передбачає одну з цих умов, але не обидві. Закон не передбачає просування права на доступ до інформації.

Цитата:

Закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80/ print1390503912974270

Коментар:

Чинним законодавством України на омбудсмана прямо не покладається обов’язок забезпечення права на доступ до інформації та підвищення рівня обізнаності громадськості з відповідних питань. Забезпечення права на доступ до інформації здійснюється омбудсманом в рамках виконання його загальних функцій щодо запобігання порушенням прав людини і громадянина та захисту таких прав (ст.3 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»).

Джерело:

Індикатор:

5.2. Центральний орган зобов’язаний надавати узгоджений звіт законодавчому органу про застосування закону. Органи влади зобов’язані щорічно звітуватися про їхню діяльність із впровадження зобов’язань про розкриття інформації та надавати статистику отриманих запитів і як їх було вирішено.

Цінності:

Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон чітко визначає обидві умови: він вимагає від органів влади щорічно звітуватися про їхню діяльність із впровадження зобов’язань про розкриття інформації та надавати статистику отриманих запитів і як їх було вирішено, а також зобов’язує центральний орган надавати узгоджений звіт законодавчому органу про застосування закону. Закон передбачає одну з цих умов, але не обидві. Закон не передбачає звітування про діяльність органів влади із впровадження зобов’язань про розкриття інформації.

Цитата:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Відповідно до ст.18 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», омбудсман протягом першого кварталу кожного року повинен представити Верховніій Раді щорічну доповідь про стан додержання і захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, утсановами та організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями чи бездіяльністю права і свободи людини та громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав та свобод людини і громадянина. Щорічна доповідь омбудсмана повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких омбудсман уживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року, висновки і рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини та громадянина. У той же час, чинне законодавство не покладає на омбудсмана обов’язок підготовки та подання до парламенту окремого звіту про стан виконання законодавства у сфері доступу до публічної інформації. П.10 ч.1 ст.15 Закону «Про доступ до публічної інформації» на розпорядників інформації покладено обов’язок невідкладного (протягом 5 днів з дня затвердження) оприлюднення звітів, у тому числі про задоволення запитів на інформацію. Єдиних вимог до змісту таких звітів та періодичності їх оприлюднення законодавством не передбачено.

Джерело:

Стандарт:

ЧІТКІ ПРОЦЕДУРИ. ПРАВИЛА І МЕХАНІЗМИ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ, ПЕРЕГЛЯДУ РІШЕНЬ СТОСОВНО ПУБЛІКАЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА СПІРНИХ ВИНЯТКІВ ОБУМОВЛЕНІ ЗАКОНОМ, ТАК САМО, ЯК І ЧАСОВІ РАМКИ ТА МЕХАНІЗМИ НАДАННЯ ЦИХ ЗАПИТІВ НА РОЗГЛЯД ТА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ.

Індикатор:

6.1. Запитувачі не зобов’язані надавати причини запиту, лише дані для ідентифікації та пересилання інформації.

Цінності:

Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон зазначає, що запитувачі не зобов’язані надавати причини запиту, лише дані для ідентифікації та пересилання інформації. Умова не достатньо чітко викладена в законі, або її взагалі не існує.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Ст.19 Закону «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що запитувач має право звернутись до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, чи стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію повинен містити: 1) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

6.2. Процедури надання запитів чітко визначені у рекомендаціях. Запити можуть подаватися у будь-який спосіб (письмовий, електронний чи усний) і не обов’язкові до подання в офіційній формі. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон визначає чітку процедуру надання запитів, і вони можуть подаватися у будь-який спосіб.

Цінності:

Запити можуть подаватися лише у деяких форматах, або ж в усіх форматах, проте процедура не достатньо чітко визначена законодавством. Закон не описує процедури подання запитів.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 2) Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. № 583 «Питання виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органах виконавчої влади»; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/583-2011-%D0%BF/print1390274548101716

Коментар:

Вимоги до оформлення запитів на інформацію встановлено ст.19 Закону Закону «Про доступ до публічної інформації». Нею передбачено, що: 1) запит на інформацію може бути як індивідуальним, так і колективним; 2) запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується його особисто запитувана інформація, чи ні; 3) у запиті не повинні пояснюватись причини його подання; 4) письмовий запит може бути поданий у довільній формі; 5) запит повинен містити: а) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є, б) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запи, якщо запитувачу це відомо, в) підпис і дату (якщо запит подається в письмовій формі); 5) особа також може подавати запити шляхом заповнення форм запитів, які можна отримати у розпорядника інформації та на оіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Примірну форму запиту на інформацію затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. № 583, однак ця форма використовується виключно для спрощення направлення запитів на інформацію до Секретаріату Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, і оформлення запитів саме за цією формою для запитувача не є обов’язковим (оскільки запит може складатись у довільній формі). Згідно з ч.3 ст.19 Закону «Про доступ до публічної інформації», запити можуть подаватись в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Запити на інформацію також можуть подаватись через Державну систему електронних звернень (www.z.gov.ua), на веб-сайті якої розміщено детальні інструкції з користування системою та підготовки запитів на інформацію.

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

Цінності:

6.3. Державні службовці за законом зобов’язані допомагати запитувачам оформлювати запити, а також контактувати із запитувачами у випадку, коли запити не достатньо чіткі, сформульовані занадто широко, або потребують уточнення. Також державні службовці зобов’язані за законом допомагати готувати запити запитувачам із особливими потребами, наприклад, неграмотним чи інвалідам. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон чітко визначає усі умови: державні службовці за законом зобов’язані допомагати запитувачам оформлювати запити, а також контактувати із запитувачами у випадку, коли потребують уточнення; також державні службовці зобов’язані за законом допомагати готувати запити запитувачам із особливими потребами, наприклад, неграмотним чи інвалідам. Закон передбачає одну з цих умов, але не обидві. Закон не передбачає допомоги запитувачам.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Зі змісту ст.19 Закону «Про доступ до публічної інформації» випливає, що запитувачі інформації самостійно готують і направляють запити на інформацію відповідним розпорядникам інформації, крім випадку, коли з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати запит самостійно - у цьому випадку його має оформити відповідальна особа з питань запитів на інформацію, зазначивши у запиті своє ім’я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала (ч.7 ст.19 Закону «Про доступ до публічної інформації»).

Джерело:

Індикатор:

6.4. Існують процедури для ситуацій, коли органи влади, до яких надсилається запит, не володіють запитуваною інформацією. Згідно із цими процедурами, орган влади зобов’язаний повідомити запитувача, що він не володіє запитуваною інформацією, а також направити запитувача до іншої інституції, що володіє інформацією, чи переслати запит у таку інстанцію самостійно.

Цінності:

Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон зобов’язує орган влади, до якого надійшов запит, у випадку, якщо він не володіє запитуваною інформацією, повідомляти про це запитувача, а також направити У разі, якщо органу влади відомо, яка інстанція володіє запитуваною інформацією, згідно з законом він зобов’язаний переслати такий запит до цієї інстанції. Закон передбачає одну з цих умов, але не обидві. Закон не передбачає допомоги запитувачам.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом чи характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. Якщо ж розпорядник не володіє запитуваною інформацією і не зобов’язаний відповідно до його передбаченої законом компетенції володіти нею, а також за статусом чи характером діяльності йому не відомо і не має бути відомо, хто нею володіє, він має право відмовити у задоволенні запиту на інформацію (п.1 ч.1 ст.22 Закону «Про доступ до публічної інформації»).

Джерело:

Стандарт:

ПРАВО НА АПЕЛЯЦІЮ; РАЦІОНАЛЬНІ ЧАСОВІ РАМКИ: ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО НАДАННЯ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ СТРУКТУРОВАНО ТАКИМ ЧИНОМ, АБИ ЗАПИТУВАЧІ МОГЛИ ШВИДКО ОТРИМУВАТИ ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ, УСІ ВНУТРІШНІ І ЗОВНІШНІ МЕХАНІЗМИ ВИКЛАДЕНІ ЧІТКО, ПРОСТО ТА ДОСТУПНО, А ТАКОЖ У ЧІТКІ ЧАСОВІ РАМКИ (AIE).

Індикатор:

7.1. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон визначає чіткі та раціональні часові рамки для відповіді на запит (не довше 20 днів). Згідно із законом «Про право на інформацію» або іншим відповідним законом, часовий проміжок для відповіді на запит становлять не більше 20 днів.

Цінності:

Максимальний період, визначений законом, становить більше 20 днів. Закон не визначає часових рамок для відповіді запитувачам.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Відповідно до ст. 20 Закону «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту. При цьому якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту (проте клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим). У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повинен повідомити запитувача в письмовій формі не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту.

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

7.2. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон визначає умови для подовження часових рамок (не більше 20 робочих днів), а також вимагає від органів влади повідомляти запитувачів про подовження строку та причини подовження. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон обмежує подовження строку відповіді на запит до 20 днів, а також вимагає від органів влади повідомляти запитувачів про подовження строку та причини подовження.

Цінності:

Закон передбачає одну з цих умов, але не обидві. Закон не визначає часових рамок для відповіді запитувачам, або ж не обмежує подовження строку відповіді на запит.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запитуз 5 до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повинен повідомити запитувача в письмовій формі не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту (ч.4 ст.20 Закону «Про доступ до публічної інформації»). У той же час, законодавство не покладає на розпорядника інформації обов’язок роз’яснення запитувачу підстав для продовження строку розгляду його запиту.

Джерело:

Індикатор:

7.3. Запитувачі мають право на апеляцію, а закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон чітко визначає вільний та доступний механізм внутрішньої апеляції. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон чітко визначає вільний та доступний механізм внутрішньої апеляції, а процедура оскарження – проста, безкоштовна та має чіткі часові рамки.

Цінності:

Закон загалом передбачає процедуру оскарження, та вона не є простою, безкоштовною, чи не має чітких часових рамок. Закон не передбачає процедуру апеляції.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 2) Закон «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80/ print1390503912974270

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Згідно з ч.1 ст.23 Закону «Про доступ до публічної інформації», рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскражені як до вищого органу або суду, так і до керівника розпорядника. Порядок подання відповідних скарг юридичними особами до керівника розпорядника законодавчо не врегульовано, тоді як громадяни можуть подати скарги до керівника розпорядника в порядку, встановленому Законом «Про звернення громадян». Згідно із ст.17 цього Закону, скарга може бути подана протягом року з моменту прийняття відповідного рішення (вчинення дії чи допущення бездіяльності), але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням (фактом вчинення дії чи допущення бездіяльності). Скарги, подані з порушенням цього строку, не розглядаються, однак якщо суб’єкт розгляду скарги визнає причини пропуску строку поважними, він може поновити цей строк. Подані громадянами скарги розгяладаються у термін не більше одного місяця з дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше 15 днів з дня їх надходження. Якщо у місячний строк порушені у скарзі питання вирішити неможливо, керівник розпорядника інформації або його заступник встановлюють необхідний термін для розгляду скарги, який у будь-якому випадку не повинен перевищувати 45 днів з дня надходження скарги (ст.20 Закону «Про звернення громадян»). Ст.21 Закону «Про звернення грмоадян» передбачено, що розгляд скарг є безоплатним. Передбачена Законом «Про звернення громадян» процедура подання скарг є відносно простою. Так, громадянин може подати скаргу як особисто, так і через уповноважену особу (ч.4 ст.16 Закону «Про звернення громадян»). За наявності електронного ключа (електронного цифрового підпису), скарга може бути подана і через Державну систему електронних звернень (www.z.gov. ua), доступ до якої здійснюється через мережу Інтернет. У скарзі має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові скаржника, його місце проживання, викладено суть скарги і вимог скаржника; скарга має подаватись дієздатною особою, бути підписаною скаржником із зазначенням дати внесення скарги, вноситись протягом визначеного Законом строку (див. вище) і не повинна бути повторною, тобто стосуватись питань, які вже були вирішені по суті суб’єктом розгляду скарги за скаргою тієї ж самої особи (ст. 5, 8 Закону «Про звернення громадян»).

Джерело:

Індикатор:

7.4. Запитувачі мають право на апеляцію, а закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон чітко визначає вільний та доступний механізм апеляції у зовнішніх контролюючих органах. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон чітко визначає вільний та доступний механізм апеляції до зовнішніх органів, а процедура оскарження – проста, безкоштовна та має чіткі часові рамки.

Цінності:

Закон чітко не визначає безкоштовний та доступний механізм оскарження у зовнішньому органі. Закон не передбачає процедуру апеляції.

Цитата:

1) Конституція України від 28 червня 1996 р.; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80/print1390503912974270; 2) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 3) Закон «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80/print1390503912974270; 4) Закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80/print1390503912974270; 5) Закон «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1789-12/ print1390503912974270

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Ч.1 ст.23 Закону «Про доступ до публічної інформації» передбачена можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації не лише до керівників цих розпорядників, але і до вищих органів (за їх наявності) чи суду. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до вищих органів юридичними особами законодавчо не врегульований і може здійснюватись на основі положень ст.23 Закону, тоді як оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників громадянами здійснюється у відповідності до Закону «Про звернення громадян». В останньому випадку процедура і строки розгляду скарг є повністю аналогічними процедурам та строкам, встановлених для оскарження відповідних рішень, дій і бездіяльності до керівників розпорядників інформації (більш детально див. п. 7.3). Чинне законодавство України не виключає можливість звернення зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інфоріації і до органів, безпосередньо не зазначених у ч.1 ст.23 Закону, на підставі інших законодавчих актів. Так, ч.3 ст.55 Конституції України кожному гарантується право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини приймає і розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах відповідно до Закону «Про звернення громадян» (ч.1 ст.17 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). Такі звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення права на інформацію; за наявності виняткових обставин цей строк може бути продовжений Уповноваженим до 2 років (ч.2 ст.17 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). Оскільки відповідно до ч.1 ст.17 Закону «Про доступ до публічної інформації» парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснююється як Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, так і тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України і народними депутатами України, громадяни також можуть звернутися зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації і до цих органів. Порядок надсилання та розгляду таких звернень визначено Законом «Про звернення громадян». Порушення законодавства про доступ до публічної інформації також можуть бути оскаржені у тому ж самому порядку до органів прокуратури (ч.1 ст.12 Закону «Про прокуратуру»).

Джерело:

Індикатор:

7.5. Запитувачі, окрім оскарження у зовнішньому контролюючому органі, мають право апелювати до суду, а закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон чітко визначає вільний та доступний механізм апеляції у суді. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон чітко визначає вільний та доступний механізм апеляції до суду, а процедура оскарження – проста, безкоштовна та має чіткі часові рамки.

Цінності:

Закон чітко не визначає безкоштовний та доступний механізм оскарження у суді. Закон не передбачає процедуру апеляції

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 2) Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ print1390503912974270; 3) Закон «Про судовий збір» від 8 липня 2011 р. № 3674-VI; http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/print1390503912974270

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України (ч.1, 3 ст.23 Закону «Про доступ до публічної інформації»). Особа має право звернутись до адміністративного суду за захистом порушеного права на доступ до публічної інформації протягом 6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, крім випадку, коли позивач скористався правом на позасудове оскарження (наприклад, правом на оскарження до органу вищого рівня чи керівника розпорядника інформації) - у цьому випадку для звернення до адміністративного суду встановлено місячний строк з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги (ч.2,4 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України). Процедура звернення до суду не є простою і потребує від позивача знання вимог до оформлення позовних заяв, правил предметної та територіальної підсудності та інших процесуальних вимог. За подання адміністративного позову до суду передбачено судовий збір у розмірі 0,06 мінімальної заробітної плати (приблизно 60 грн.) (п.п.1 п.3 ч.2 ст.4 Закону «Про судовий збір»).

Джерело:

Стандарт:

ПРОАКТИВНЕ ОПРИЛЮДНЕННЯ – «ЗАКОН ПРО ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ» ВИМАГАЄ ВІД ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВ ПРОАКТИВНО ПУБЛІКУВАТИ ВІДПОВІДНУ ІНФОРМАЦІЮ, А ТАКОЖ ОПРИЛЮДНЮВАТИ СПИСОК ПРОГРАМ І СЕКТОРАЛЬНУ ІНФОРМАЦІЮ. (AIE)

Індикатор:

8.1. Правова база вимагає публікувати сім документів бюджетного процесу, за який відповідає виконавча та законодавча влада, включно з попереднім звітом по бюджету, бюджетною пропозицією, громадським бюджетом, середньорічним оглядом, квартальними звітами та річним звітом. Так, правова база вимагає публікувати всі сім документів бюджетного процесу: попередній звіт по бюджету, бюджетну пропозицію, громадський бюджет, середньорічний огляд, квартальні звіти та річний звіт.

Цінності:

Правова база вимагає публікувати не всі сім документів бюджетного процесу, а лише деякі. Правова база не вимагає публікувати документи бюджетного процесу.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Оскільки проект Державного бюджету є проектом нормативно-правового акту, а сам Державний бюджет - нормативно-правовим актом, вони підлягають обов’язковому оприлюдненню на пісдставі ст.15 Закону «Про доступ до публічної інформації». На цих самих підставах оприлюдненню підлягають і звіти про виконання Державного бюджету України, у тому числі й щоквартальні. Українським законодавством не передбачено існування «громадського бюджету», тому такий бюджет обов’язковому оприлюдненню не підлягає.

Джерело:

Дослідження «Відкритий бюджет» (Open Budget Survey)

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

8.2. Правова база вимагає від внутрішніх та зовнішніх контролюючих органів, включно із законодавчими комітетами, коли вони виконують контролюючі функції, оприлюднювати контрольні та звітні документи. Закон вимагає від внутрішніх та зовнішніх контролюючих органів, включно із законодавчими комітетами, коли вони виконують контролюючі функції, оприлюднювати контрольні та звітні документи.

Цінності:

Закон вимагає оприлюднювати деякі контрольні та звітні документи, але не всі. Закон не вимагає оприлюднювати контрольні та звітні документи.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Taking into account that draft State Budget is a draft normative and legal act, and State Budget is a normative and legal act, they shall be obligatory promulgated on the grounds of Article 15 of the law On Access to Public Information. The same grounds provide for promulgation of reports on execution of the State Budget of Ukraine, including quarterly ones. Ukrainian legislation does not provide for existence of a “civil budget”, thus there are no requirements to publicize this budget.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Індикатор:

8.3. Законодавча база вимагає від органів влади (принаймні, у медичній, освітній сферах, сферах соціальних послуг, прав людини та оборони і розвитку) проактивно оприлюднювати інформацію про політичну діяльність, наслідки та результати. Законодавча база вимагає від органів влади у медичній, освітній сферах, сферах соціальних послуг, прав людини та оборони і розвитку проактивно оприлюднювати інформацію про політичну діяльність, наслідки та результати.

Цінності:

Закон вимагає від деяких із цих органів влади проактивно оприлюднювати інформацію. Закон не вимагає подачі конкретної інформації по секторах, або не вимагає проактивної публікації інформації.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Згідно з ч. 1 ст.15 Закону «Про доступ до публічної інформації» розпорядники публічної інформації повинні оприлюднювати (у тому числі на власних веб-сайтах за їх наявності) звіти, прийняті ними нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних) тощо. Цей обов’язок поширюється на всіх розпорядників публічної інформації, незалежно від того, який саме сектор врядування вони представляють. У той же час, в законодавстві відсутні положення, які б преедбачали обов’язковість відображення у звітах розпорядників інформації про їхні дії з впровадження політики у тих чи інших сферах врядування, проміжні та остаточні результати/наслідки таких дій.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

8.4. Правова база вимагає від органів влади, принаймні у зазначених вище сферах, публікувати наступну організаційну інформацію: докладну структуру влади у томі чи іншому секторальному органі чи інституції; органограму різних агенцій та бюро у секторі; а також дієві правила, за якими здійснюються функції агенції; детальну інформацію про національні програми та конкретні програмні правила, якщо такі існують. Правова база вимагає від органів влади, принаймні у зазначених вище сферах, публікувати наступну організаційну інформацію: докладну структуру влади у томі чи іншому секторальному органі чи інституції; органограму різних агенцій та бюро у секторі; а також дієві правила, за якими здійснюються функції агенції; детальну інформацію про національні програми та конкретні програмні правила, якщо такі існують.

Цінності:

Закон вимагає від влади в усіх цих секторах проактивно оприлюднювати лише деяку інформацію, зазначену вище, або ж вимагає публікацію інформації лише від деяких секторів. Закон не вимагає подачі конкретної інформації по секторах, або не вимагає проактивної публікації інформації.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Відповідно до ст. 15 Закону «Про доступ до публічної інформації», розпорядники інформації (незалежно від того, до якої системи органів влади вони належать і які сектори врядування представляють) зобов’язані невідкладно (протягом 5 днів з дня затвердження відповідних документів) оприлюднювати інформацію про свою організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності, про нормативно-правові засади своєї діяльності, прийняті нормативно-правові акти (у тому числі ті, які визначають цілі та зміст політики відповідних органів), інформацію про контакти керівників розпорядників, керівників структурних підрозділів розпорядників та керівників підприємств, установ і організацій, які належать до сфери їх управління тощо.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Індикатор:

8.5. Правова база вимагає від органів влади, принаймні у зазначених вище сферах, публікувати наступну адміністративну інформацію: список відповідальних чиновників та основного персоналу кожної з агенцій, включно з інформацією про зарплати по кожній посаді, а також докладний прорахунок по державних закупівлях. Правова база вимагає від органів влади у зазначених вище сферах публікувати організаційну інформацію, включно зі списком відповідальних чиновників та основного персоналу кожної з агенцій та інформацією про зарплати по кожній посаді.

Цінності:

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2939-17/print1389943756770814; 2) Закон «Про здійснення державних закупівель» від 1 червня 2010 р. № 2289-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2289-17/ print1390503912974270;

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Згідно із ст. 15 Закону «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації повинен оприлюднити прізвища, імена, по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника розпорядника та його заступників, а також керівників структурних підрозділів (крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом), перелік та службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління розпорядника інформації. Оприлюднення інформації про здійснені розпорядниками закупівлі робіт, товарів і послуг (у тому числі оголошення про проведенн процедури закупівлі, документації конкурсних торгів, звіту про результати процедури закупівлі тощо) здійснюється на веб-порталі закупівель у тому ж самому порядку, що й оприлюднення інформації про закупівлі, здійснені іншими замовниками робіт, товарів і послуг (ст.10 Закону «Про здійснення державних закупівель»). Водночас законодавством не перебачено обов’язкового оприлюднення точних розмірів заробітних плат кожного посадовця, який працює у відповіному органі влади (хоча така інформація, оскільки вона пов’язана з використанням бюджетних коштів, може надаватись за запитами на інформацію будь-яким зацікавленим особам)

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Індикатор:

8.6. Правова база вимагає від органів влади, принаймні у зазначених вище сферах, публікувати наступну програмну інформацію: докладний список програм та дій, включно із географічним та демографічним охопленням комунальних послуг; оновлену бюджетну інформацію по всіх програмних заходах; індикатори виконання та результатів по впроваджуваних програмах (у випадку існування таких індикаторів); моніторингові та оціночні звіти по програмах, якщо такі є; та докладний підрахунок призначених державних асигнувань. Правова база вимагає від органів влади у зазначених вище сферах публікувати програмну інформацію, включно з докладним списком програм та дій, географічним та демографічним охопленням комунальних послуг; оновленою бюджетною інформацією по всіх програмних заходах та докладний підрахунок призначених державних асигнувань.

Цінності:

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1389943756770814;

Коментар:

Згідно із ст. 15 Закону «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації повинен оприлюднити про структуру та обсяг бюджетних коштів та напрями їх витрачання, звітита іншу інформацію. У той же час на законодавчому рівні на розпорядників інформації не покладено обов’язок оприлюднення повного переліку програм політики та дій, спрямованих на забезпечення реалізації таких програм, індикаторів оцінювання тощо.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт

ДОСТУПНІСТЬ ТА ПУБЛІЧНІСТЬ ЗВІТІВ ЗОВНІШНЬОГО АУДИТУ: ВИЩИЙ КОНТРОЛЮЮЧИЙ ОРГАН МАЄ ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ ВІЛЬНИЙ ТА РІВНИЙ ДОСТУП ДО УСІХ СВОЇХ ЗВІТІВ («INVOLVE» ОЕСР).

Індикатор:

9.1. Згідно з законом, Вищий контролюючий орган (SAI) зобов’язаний оприлюднювати усі свої документи та звіти, включно з, але не обмежуючись, глобальним аудиторським звітом із щорічним атестаційним аудитом – кінцевим звітом.

Цінності:

Так, правові рамки зобов’язують Вищий контролюючий орган (SAI) оприлюднювати усі документи та звіти, включно з, але не обмежуючись, глобальним аудиторським звітом із щорічним атестаційним аудитом – кінцевим звітом. Так, правові рамки зобов’язують Вищий контролюючий орган (SAI) оприлюднювати усі документи.

Цитата:

1) Закон «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР; http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/315/96-%D0%B2%D1%80/print1382606236528297; 2) 3) Стандарт Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів», затверджений постановою Колегії Рахункової палати від 27 грудня 2004 р. № 28-6; http://www.ac-rada.gov.ua/ control/main/uk/publish/article/283173

Коментар:

Згідно із Законом «Про Рахункову палату», Рахункова палата як вищий орган фінансового контролю (SAI) готує декілька типів документів, зокрема: 1) висновки і відповіді на звернення органів виконавчої влади, прокуратури та суду з питань, віднесених до її компетенції (п.11 ст. 6 Закону «Про Рахункову палату»); 2) щорічний загальний письмовий звіт про результати виконання доручень Верховної Ради, проведених перевірок та ревізій, а також витрати на цю діяльність, який подається на розгляд парламенту (ст.40 Закону «Про Рахункову палату»); 3) висновки та щоквартальні звіти щодо виконання Державного бюджету України, які подаються до Верховної Ради України та парламентських комітетів (п.10 ст.7, ч.2 ст.22 Закону «Про Рахункову палату»); 4) постанови та висновки, звіти, матеріали перевірок та ревізій, які надсилаються відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам і організаціям для розгялду і вжиття необхідних заходів (п.11 ст.7, ч.1 ст.29 Закону «Про Рахункову палату», п.4.4 Стандарту Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів»); 5) клопотання про притягнення осіб, винних у порушенні законодавства і які завдалиматеріальної шкоди держві, до відповідальності (п.12 ст.7 Закону «Про Рахункову палату»); 6) інформаційні повідомлення Рахункової палати (ч.1 ст.9, ст.34 Закону «Про Рахункову палату»); 7) щорічні та поточні плани діяльності (ч.1 ст.15 Закону «Про Рахункову палату»); 8) експертні висновки на законопроекти, направлені на експертизу до Рахункової палати суб’єктами права законодавчої ініціативи або підготовлені за дорученням парламенту, у тому числі висновки на проект Державного бюджету України, окермих питань бюджетного процесу, проектів загальнодержавних програм, проектів програм Кабінету Міністрів, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів тощо (ч.2 ст.23, ч.1 ст.27 Закону «Про Рахункову палату»). Цей перелік актів не є вичерпним. Чинним законодавстом не передбачено обов’язкового оприлюднення всіх цих документів, окрім щорічного звіту про діяльність Рахункової палати, який подається до парламенту (ст.40 Закону «Про Рахункову палату»). П.4.6 Стандарту Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів» також передбачено оприлюднення результатів перевірок через доповіді і виступи у парламенті, парламентських комітетах, на засіданнях Кабінету Міністрів тощо, публікацію звітів за результатами проведених перевірок або їх частин, проведення прес-конференцій тощо.

Джерело:

OECD Involve, 3

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ДОСТУПНІСТЬ ТА ПУБЛІЧНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧОГО ПРОЦЕСУ: ПАРЛАМЕНТ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ПРОАКТИВНО ОПРИЛЮДНЮВАТИ ОРГАНІЗАЦІЙНУ ТА АДМІНІСТРАТИВНУ ІНФОРМАЦІЮ. ДОКУМЕНТИ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ РОЗКЛАДУ РОБОТИ ПАРЛАМЕНТУ, МАЮТЬ НАДАВАТИСЯ ГРОМАДСЬКОСТІ. ПАРЛАМЕНТ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ НАДАВАТИ ПУБЛІЧНИЙ ДОСТУП ДО ПІДГОТОВЧОГО АНАЛІЗУ ТА ФОНОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ЗАОХОЧЕННЯ КРАЩОГО РОЗУМІННЯ ОБГОВОРЕНЬ ПОЛІТИК ТА ЗАПРОПОНОВАНОГО ЗАКОНОДАВСТВА.

Індикатор:

10.1. Згідно з законом, парламент зобов’язаний оприлюднювати організаційну інформацію, включно із докладною структурою влади у адміністративній та законодавчій сфері; органограму адміністративних відділів у парламенті / конгресі; структуру комітетів та дієві правила, що регулюють положення комітетів та адміністративні і законодавчі положення. Закон зобов’язує парламент оприлюднювати організаційну інформацію, включно із докладною структурою влади у адміністративній та законодавчій сфері; органограму адміністративних відділів у парламенті / конгресі; структуру комітетів та дієві правила, що регулюють положення комітетів та адміністративні і законодавчі положення.

Цінності:

Закон загалом зобов’язує парламент оприлюднювати організаційну інформацію, але не конкретизує, яку саме. Закон не зобов’язує парламент оприлюднювати організаційну інформацію.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 2) Regulations on the Verkhovna Rada Website, ratified by the order of the Head of the Verkhovna Rada of Ukraine of May 24, 2001, No. 462; http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/462/01-%D1%80%D0%B3/print1390399298240604; 3) Order of the Head of Verkhovna Rada of Ukraine of May 11, 2011, No. 393 On Execution of the Law of Ukraine ‘On Access to Public Information’ in the Verkhovna Rada of Ukraine Apparatus; http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/393/11-%D1%80%D0%B3/print1390399298240604; 4) Regulations of the Secretariat of the Verkhovna Rada of Ukraine Committee, ratified by order of the Head of the Verkhovna Rada of Ukraine on February 22, 2008, No. 305; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/305/08-%D1%80%D0%B3/ print1390316109400037

Коментар:

Відповідно до Розпорядження Голови Верховної Ради України від 11 травня 2011 р. № 393, розпорядником публічної інформації, що була отримана або створена в процесі реалізації Верховною Радою України та її органами (у тому числі парламентськими комітетами) передбачених законодавчими актами України повноважень, та яка знаходиться у володінні Апарату Верховної Ради України, є Апарат Верховної Ради України. Відповідно до ст. 15 Закону «Про доступ до публічної інформації», Апарат Верховної Ради України як розпорядник інформації зобов’язаний невідкладно (протягом 5 днів з дня затвердження відповідних документів) оприлюднювати інформацію про свою організаційну структуру (до якої, згідно з Положенням про секретаріат Комітету Верховної Ради України, входять і секретаріати парламентських комітетів), місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності (як щодо самого Апарату, так і парламенту загалом), інформацію про нормативно-правові засади своєї діяльності тощо. Крім того, згідно з п.3 Положення про Веб-сайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Інтернет, на парламентському веб-сайті оприлюднюється база даних законів, постанов Верховної Ради України та міжнародних договорів, інформація про депутатський корпус, відомості про народних депутатів України, депутатські фракції і групи, комітети Верховної Ради України; інформаційні повідомлення про поточну діяльність комітетів Верховної Ради України, здійснення парламентських зв’язків. Порядок діяльності комітетів, їхні предмети відання і склад, порядок прийняття законів та інших актів парламенту, а також загальні засади здійснення адміністративних процедур визначено Регламентом Верховної Ради України, Законом «Про комітети Верховної Ради України», постановами Верховної Ради України, розпорядженнями Голови Верховної Ради України тощо. Відповідні акти, як зазначалось вище, підлягають оприлюдненню на веб-сайті Верховної Ради України.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

Цінності:

10.2. Згідно з законом, парламент зобов’язаний оприлюднювати адміністративну інформацію, включно зі списком відповідальних чиновників та основного персоналу усіх відділів у парламенті / конгресі, докладний облік по комітету, дослідникам та допоміжному персоналу, включно з інформацією про зарплати по кожній посаді, а також докладний прорахунок по державних закупівлях парламенту / конгресу. Згідно з законом, парламент зобов’язаний оприлюднювати адміністративну інформацію, включно зі списком відповідальних чиновників та основного персоналу усіх відділів у парламенті / конгресі, докладний облік по комітету, дослідникам та допоміжному персоналу, включно з інформацією про зарплати по кожній посаді, а також докладний прорахунок по державних закупівлях парламенту / конгресу. Закон загалом зобов’язує парламент оприлюднювати адміністративну інформацію, але не конкретизує, яку саме. Закон загалом не зобов’язує парламент оприлюднювати адміністративну інформацію.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 2) The law On Government Procurement , June 1, 2010, No. 2289-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2289-17/print1390503912974270; 3) The law On Committees of the Verkhovna Rada of Ukraine, April 4, 1995, No. 116/95-ВР; http://zakon2.rada.gov. ua/laws/show/116/95-%D0%B2%D1%80/print1382606236528297; 4) Regulations on the Verkhovna Rada Website, ratified by the order of the Head of the Verkhovna Rada of Ukraine of May 24, 2001, No. 462; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/462/01-%D1%80%D0%B3/print1390399298240604; 5) Order of the Head of Verkhovna Rada of Ukraine of May 11, 2011, No. 393 On Execution of the Law of Ukraine ‘On Access to Public Information’ in the Verkhovna Rada of Ukraine Apparatus; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/393/11-%D1%80%D0%B3/print1390399298240604

Коментар:

Розпорядником публічної інформації, що була отримана або створена в процесі реалізації Верховною Радою України та її органами (у тому числі парламентськими комітетами) передбачених законодавчими актами України повноважень, та яка знаходиться у володінні Апарату Верховної Ради України, є Апарат Верховної Ради України (див. п.10.1). Згідно із ст. 13 Закону «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації повинен оприлюднити прізвища, імена, по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника розпорядника (тобто, керівника Апарату Верховної Ради України) та його заступників, а також керівників структурних підрозділів (крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом), перелік та службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Апарату Верховної Ради України, та їх керівників. У відповіднсті до п.3 Положення про Веб-сайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Інтернет, оприлюдненню на веб-сайті парламенту також підлягає інформація про поточну діяльність комітетів (при цьому чинним законодавством чітко не визначено, яка саме інформація про діяльність комітетів має оприлюднюватись). Законодавством не передбачено обов’язкового оприлюднення інформації (прізвищ, імен, по батькові, займаних посад, номерів засобів зв’язку тощо) щодо всіх працівників Апарату Верховної Ради України та розмру їхніх заробітних плат (хоча інформація про розмір заробітних плат, прізвища, імена та по батькові цих осіб може бути надана за запитом на інформацію на підставі ч.5 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації», оскільки вона стосується розпорядження бюджетними коштами). Звіти про діяльність комітетів та інші документи, пов’язані з організацією діяльності комітетів, затверджуються рішеннями комітетів. Згідно з ч.2 ст.9 Закону «Про комітети Верховної Ради України» рішення комітетів розміщуються на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, у газеті «Голос України» та інших ЗМІ. Оприлюднення інформації про здійснені Апаратом Верховної Ради України закупівлі робіт, товарів і послуг (у тому числі оголошення про проведенн процедури закупівлі, документації конкурсних торгів, звіту про результати процедури закупівлі тощо) здійснюється на веб-порталі закупівель у тому ж самому порядку, що й оприлюднення інформації про закупівлі, здійснені іншими замовниками робіт, товарів і послуг (ст.10 Закону «Про здійснення державних закупівель»).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

10.3. Правова база обумовлює публічність розкладу роботи парламенту та відповідної інформації, включаючи календар, заплановані голосування, порядок роботи та розклад слухань комітетів. Так, правова база обумовлює публічність розкладу роботи парламенту та відповідної інформації, включаючи календар, заплановані голосування, порядок роботи та розклад слухань комітетів.

Цінності:

Правова база загалом обумовлює публічність розкладу роботи парламенту, але не дає конкретних умов. Правова база не обумовлює публічність розкладу роботи парламенту.

Цитата:

1) The law On Committees of the Verkhovna Rada of Ukraine, April 4, 1995, No. 116/95-ВР; http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/116/95-%D0%B2%D1%80/print138260623652829; 2) Regulations on the Verkhovna Rada Website, ratified by the order of the Head of the Verkhovna Rada of Ukraine of May 24, 2001, No. 462; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/462/01-%D1%80%D0%B3/ print1390399298240604

Коментар:

Відповідно до п.3 Положення про Веб-сайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Інтернет, на веб-сайті Верховної Ради України оприлюднюється розклад засідань Верховної Ради України, інформація про хід пленарних засідань, результати розгляду та результати поіменних голосувань народних депутатів України з питань порядку денного, стенограми пленарних засідань. Плани роботи та порядок денний засідань комітетів, звіти про діяльність комітетів та інші документи, пов’язані з організацією діяльності комітетів затверджуються рішеннями комітетів. Згідно з ч.2 ст.9 Закону «Про комітети Верховної Ради України» рішення комітетів розміщуються на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, у газеті «Голос України» та інших ЗМІ.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Індикатор:

10.4 Закон обумовлює, що вся фонова інформація та підготовчий аналіз, що проводиться законодавчими органами, має бути оприлюднена. Так, закон обумовлює, що вся фонова інформація та підготовчий аналіз, що проводиться законодавчими органами, має бути оприлюднена.

Цінності: Закон не обумовлює фонову інформацію та підготовчий аналіз, що проводиться законодавчими органами. Цитата:

Regulations of the Verkhovna Rada of Ukraine, ratified by the law of Ukraine on February 10, 2010, No. 1861-VI; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1861-17/print1382606236528297

Коментар:

Ч.4 ст.92 Регламенту Верховної Ради України на Апарат Верховної Ради України покладено обов’язок введення усіх зареєстрованих у парламенті законопроектів, проектів інших актів та супровідних документів до них до бази даних законопроектів електронної комп’ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради. До переліку супровідних документів до законопроектів віднесено пояснювальну записку до законопроекту, проект постанови Верховної Ради України, який пропонується прийняти за результатами розгляду законопроекту, список авторів законопроекту, фінансово-економічне обгрунтування, погодження органів виконавчої чи судової влади, висновки комітетів щодо законопроекту, порівняльні таблиці, пропозиції Президента України до закону, щодо якого було застосовано право вето, а також деякі інші документи (ст.91, 112, 117, 126, 127, ч.7 ст.133, ч.1 ст.194 Регламенту Верховної Ради України).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

10.5 Законодавство вимагає від парламенту оприлюднювати докладну фінансову інформацію про всі витрати та розподіл бюджету. Так, законодавство вимагає від парламенту оприлюднювати докладну фінансову інформацію про всі витрати та розподіл бюджету.

Цінності:

Законодавство вимагає від парламенту оприлюднювати фінансову інформацію про витрати та розподіл бюджету, але не дає конкретних умов. Законодавство не вимагає від парламенту оприлюднювати фінансову та бюджетну інформацію.

Цитата:

1) Regulations of the Verkhovna Rada of Ukraine, ratified by the law of Ukraine on February 10, 2010, No. 1861-VI; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1861-17/print1382606236528297; 2) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/2939-17/print1390503912974270; 3) Regulations on the Verkhovna Rada Website, ratified by the order of the Head of the Verkhovna Rada of Ukraine of May 24, 2001, No. 462; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/462/01-%D1%80%D0%B3/print1390399298240604

Коментар:

Кошторис Верховної Ради України затверджується постановою Верховної Ради України. Проекти постанов Верховної Ради України та прийняті парламентом постанови підлягають оприлюдненню на веб-сайті Верховної Ради (ч.4 ст.92 Регламенту Верховної Ради України, п.3 Положення про вебсайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Інтернет). Також згідно з п.1 ч.1 ст.15 Закону «Про доступ до публічної інформації», розпорядники публічної інформації (до яких віднесено органи державної влади, у тому числі й парламент, та органи місцевого самоврядування) зобов’язані невідкладно (протягом 5 днів з дня затвердження) оприлюднювати інформацію про свої фінансові ресурси, у тому числі про структуру і обсяг бюджетних коштів, порядок і механізм їх витрачання. Згідно з ч.5 ст. 6 цього ж Закону, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, у тому числі копій відповідних документів, умови отримання цих коштів, прізвищи, імена та по-батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти та майно.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ДОСТУПНІСТЬ ТА ПУБЛІЧНІСТЬ ПРОЦЕСУ ЗАКУПІВЕЛЬ ОРГАНАМИ ЮСТИЦІЇ: СУДОВА ВЛАДА ПОВИННА ПРОАКТИВНО ОПРИЛЮДНЮВАТИ ОРГАНІЗАЦІЙНУ ТА АДМІНІСТРАТИВНУ ІНФОРМАЦІЮ, ПОСТАНОВИ ТА ВІДПОВІДНУ ФОНОВУ ІНФОРМАЦІЮ, РОЗКЛАД СУДОВИХ СЛУХАНЬ ТА ДОКЛАДНУ ФІНАНСОВУ ІНФОРМАЦІЮ ПРО ВСІ ВИТРАТИ БЮДЖЕТУ ТА РОЗПОДІЛ.

Індикатор:

11.1. Законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати докладну організаційну інформацію, включно з органограмою адміністративних відділів, структурою розглядів, а також дієвими правилами, що регулюють адміністративний процес і судові розгляди. Так, законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати докладну організаційну інформацію, включно з органограмою адміністративних відділів, структурою розглядів, а також дієвими правилами, що регулюють адміністративний процес і судові розгляди.

Цінності:

Законодавство загалом вимагає від судової влади оприлюднювати організаційну інформацію, проте не конкретизує, яку саме. Законодавство не вимагає від судової влади оприлюднювати організаційну інформацію.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 2) Instructions in Record Keeping in Local Courts of General Jurisdiction, Court of Appeal of Kyiv, Sevastopol and the Autonomous Republic of Crimea, and High Specialized Court of Ukraine for Civil and Criminal Cases, ratified by order of State Judicial Administration of Ukraine on December 17, 2013, No. 173; http://dsa.court.gov.ua/userfiles/ Nakaz%20173.pdf; 3) Instructions in Record Keeping in Administrative Courts of Ukraine, ratified by order of State Judicial Administration of Ukraine on December 17, 2013, No. 174; http://dsa.court. gov.ua/userfiles/Nakaz%20174.pdf

Коментар:

Згідно з ч.1 ст.13 Закону «Про доступ до публічної інформації», суди є розпорядниками публічної інформації і, відповідно, зобов’язані оприлюднювати інформацію про свою структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, інформацію про нормативно-правові засади їх діяльності та про саму діяльність, у тому числі про своє місцезнаходження, поштову адресу, номер засобу зв’язку, адресу офіційного веб-сайту та електронної пошти, про розклад роботи, прізвище, ім’я, по батькові голови суду та його заступників, керівників структурних підрозділів, функції структурних підрозділів тощо (ст. 15 Закону «Про доступ до публічної інформації»). На офіційному веб-порталі судової влади України та веб-сайтах місцевих судів оприлюдненню підлягає інформація про компетенцію та правові засади діяльності судів, про структуру судів, розклади їх роботи та графіки прийому громадян, зразки заяв, правила внутрішнього-тредового розпорядку, суми судового збору та підстави звільнення від його сплати тощо (Додаток № 1 до Рішення ради суддів загальних судів від 28.02.2013 р.; Додаток 1 до наказу Державної судової адміністрації України від 17 червня 2011 р. № 103).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

Цінності:

11.2. Законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати докладну адміністративну інформацію, включно зі включно зі списком відповідальних чиновників та основного персоналу відділів, докладним обліком по адміністративному та допоміжному персоналу, включно з інформацією про зарплати по кожній посаді, а також докладний прорахунок по державних закупівлях у судовій гілці влади. Так, законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати докладну адміністративну інформацію, включно зі включно зі списком відповідальних чиновників та основного персоналу відділів, докладним обліком по адміністративному та допоміжному персоналу, включно з інформацією про зарплати по кожній посаді, а також докладний прорахунок по державних закупівлях у судовій гілці влади. Законодавство загалом вимагає від судової влади оприлюднювати докладну адміністративну інформацію, проте не конкретизує, яку саме. Законодавство не вимагає від судової влади оприлюднювати адміністративну інформацію.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 2) Закон «Про здійснення державних закупівель» від 1 червня 2010 р. № 2289-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2289-17/ print1390503912974270; 3) Інструкція з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва і Севастополя, апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджена наказом Державної судової адміністрації України 17 грудня 2013 р. № 173; http:// dsa.court.gov.ua/userfiles/Nakaz%20173.pdf; 4) Інструкція з діловодства в адміністративних судах України, затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 р. № 174; http://dsa.court.gov.ua/userfiles/Nakaz%20174.pdf

Коментар:

Згідно із ст. 13 Закону «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації (до переліку розпорядників публічної інформації також віднесено суди) повинен оприлюднити прізвища, імена, по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника розпорядника та його заступників, а також керівників структурних підрозділів (крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом). Законодавством не передбачено обов’язкового оприлюднення інформації (прізвищ, імен, по батькові, займаних посад, номерів засобів зв’язку тощо) щодо всіх працівників апаратів судів та розміру їхніх заробітних плат (хоча інформація про розмір заробітних плат, прізвища, імена та по батькові цих осіб може бути надана за запитом на інформацію на підставі ч.5 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації», оскільки вона стосується розпорядження бюджетними коштами). Оприлюднення інформації про здійснені судами закупівлі робіт, товарів і послуг (у тому числі оголошення про проведення процедури закупівлі, документації конкурсних торгів, звіту про результати процедури закупівлі тощо) здійснюється на веб-порталі закупівель у тому ж самому порядку, що й оприлюднення інформації про закупівлі, здійснені іншими замовниками робіт, товарів і послуг (ст.10 Закону «Про здійснення державних закупівель»).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

11.3. Законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати рішення та відповідну фонову інформацію (наприклад, експертні висновки по результатах порівняльних правових досліджень (amicus) та іншу публічну інформацію, що використовується під час судового розгляду). Так, законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати рішення та відповідну фонову інформацію.

Цінності:

Законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати рішення, але не фонову інформацію. Законодавство не вимагає від судової влади оприлюднювати рішення.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 р. № 3262-IV; http://zakon2.rada.gov. ua/laws/show/3262-15/print1390316109400037; 2) Закон «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/422/96-%D0%B2%D1%80/ print1390503912974270; 3) Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. № 1007; http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/740-2006-%D0%BF/print1390316109400037; 4) Перелік судових рішень судів загальної юрисдикіцї, що підлягають включенню до Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджений рішенням Ради суддів України від 17 лютого 2012 р. № 4; http://bv.te. court.gov.ua/sud1902/zag/perelik/

Коментар:

Ст.2 Закону «Про доступ до судових рішень» передбачено обов’язковість оприлюднення судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади, на якому розміщено Єдиний державний реєстр судових рішень. Внесенню до Реєстру підлягають рішення Верховного Суду України, вищих спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів, крім судових рішень, що містять державну таємницю, ухвал слідчих суддів, постановлених під час здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні, судових рішень у справах про усиновлення (п.2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень). Конкретний перелік судових рішень, які підлягають включенню до Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджено Радою суддів України. До цього переліку входять 1) ухвали судів усіх інстанцій про відкриття (порушення) або про відмову у відкритті (порушення) провадження у справі; 2) ухвали судів, які можуть бути осаржені окремо від постановлених за результатами розгляду справи рішень, вироків, постанов і ухвал у випадках і порядку, визначених процесуальним законодавством та Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкутом»; 3) ухвали про забезпечення позову, заміни виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову, зупинення виконання судового рішення; 4) судові накази та заочні рішення; 5) постанови, рішення та вироки судів (окрім окремих ухвал та рішень, зазначених вище, наприклад, у справах про усиновлення); 6) судові рішення, постановлені за результатами перегляду рішень, вироків, ухвал, постанов, крім судових рішень у справах про усиновлення; 7) ухвали, постановлені за наслідками розгляду заяв щодо рішень третейських судів; 8) постанови у справах про порушення митних правил та у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь (Перелік судових рішень судів загальної юрисдикіцї, що підлягають включенню до Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджений рішенням Ради суддів України від 17 лютого 2012 р. № 4). Таким чином, законодавством передбачено оприлюднення лише певних типів судових рішень судів загальної юрисдикції. Ухвали, рішення і висновки Конституційного Суду України оприлюднюються на його веб-сайті та у «Віснику Конституційного Суду України», а також в інших офіційних друкованих виданнях (ст.67 Закону «Про Конституційний Суд України»). Що стосується інформації, на основі якої приймались судові рішення (інформації, наведеної у позовних заявах, висновках експертів та спеціалістів тощо), то її оприлюднення не передбачено (хоча зміст позовних вимог та іншої подібної інформації по суті розкривається у мотивувальній частині рішень судів).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

11.4. Законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати розклад судових слухань. Так, законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати розклад судових слухань.

Цінності: Законодавство не вимагає від судової влади оприлюднювати розклад судових слухань.

Цитата:

1) Інструкція з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва і Севастополя, апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджена наказом Державної судової адміністрації України 17 грудня 2013 р. № 173; http://dsa.court.gov.ua/ userfiles/Nakaz%20173.pdf; 2) Інструкція з діловодства в адміністративних судах України, затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 р. № 174; http://dsa. court.gov.ua/userfiles/Nakaz%20174.pdf; 3) Інструкція з діловодства в господарських судах України, затверджена Наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 р. № 28; https://court.gov.ua/userfiles/N28(1).pdf; 4) Положення про забезпечення доступу до публічної інформації у Верховному Суді України, затверджене наказом керівника апарату Верховного Суду України від 6 травня 2011 р. № 16/0/18-1; http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/4A6D79C63FF 86A91C225788E00251291?opendocument; 5) Положення про забезпечення доступу до публічної інформації у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджене наказом керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2011 р. № 15/0/14-11; http://zakon1.rada.gov.ua/laws/ show/v0015740-11/print1392034478459846

Коментар:

На рівні нормативно-правових актів оприлюднення інформації про графік розгляду судових справ передбачено лише для адміністративних та господарських судів (п.3.8.3 Інструкції з діловодства у господарських судах України, п.7.2 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України). Оприлюднення здійснюється на дошках оголошень (інформаційних стендах) та сайтах цих судів. При цьому розміщення інформації про список справ, призначених для розгляду, є правом, а не обов’язком відповідних судів. Оприлюднення графіку розгляду справ в інших судах (наприклад, Верховному Суді України, Вищому спеціалізованому суді України з розгляду циаільних і кримінальних справ тощо) здійснюється лишу у тому випадку, якщо це прямо передбачено положеннями про забезпечення доступу до публічної інформації, затвердженими керівниками апаратів відповідних судів (див., наприклад, Положення про забезпечення доступу до публічної інформації у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ тощо). Однак такі положення не є нормативно-правовими актами. Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

11.5. Законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати докладну фінансову інформацію про всі витрати та розподіл бюджету. Так, законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати докладну фінансову інформацію про всі витрати та розподіл бюджету.

Цінності:

Законодавство вимагає від судової влади оприлюднювати фінансову інформацію про всі витрати та розподіл бюджету, проте не дає конкретних умов. Законодавство не вимагає від судової влади оприлюднювати фінансову та бюджетну інформацію.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Відповідно до ст.15 Закону «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації, у тому числі й усі суди, зобов’язані оприлюднювати інформацію про свої фінансові ресурси, у тому числі про структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізми їх витрачання тощо. Ця інформація підлягає обов’язковому оприлюдненню протягом 5 робочих днів з дня затвердження відповідного документа (тобто кошторису суду). Водночас законодавством не визначено ступінь деталізації інформації про фінансові ресурси, яка підлягає оприлюдненню.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Стандарт:

БЕЗКОШТОВНІСТЬ: УСЯ ІНФОРМАЦІЯ ПОВИННА ОПРИЛЮДНЮВАТИСЯ БЕЗКОШТОВНО (ЗА ВИНЯТКОМ ОБҐРУНТОВАНИХ ВИТРАТ ЗА ДОСТАВКУ) ТА БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ У ПОВТОРНОМУ ЇЇ ВИКОРИСТАННІ. (AIE)

Індикатор:

12.1. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон чітко визначає правила розрахунку внесків за доступ до інформації. Забезпечення відповіді на усі запити – безкоштовне, а внески обмежуються вартістю копіювання інформації, що запитується, та вартістю доставки. У законі чітко зазначено, що відповіді на усі запити – безкоштовні, а внески обмежуються вартістю копіювання інформації, що запитується, та вартістю доставки.

Цінності:

Закон або ж чітко не зазначає, що відповіді на усі запити – безкоштовні, або ж внески на копіювання та доставку не обмежені. У законі не зазначено інформацію про внески.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 2) Граничні норми витрат на копіювання і друк документів, що надаються за запитом на інформацію, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 р. № 740; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/740-2011%D0%BF/print1390503912974270

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Статтею 21 Закону «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформація на запит надається безкоштовно. У разі, якщо задоволення зипиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання і друк, розмір яких визначається розпорядником в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідні граничні норми затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 р. № 740. Для документів формату А4 та меншого розміру, які не містять інформації з обмеженим доступом, гранична норма витрат на копіювання становить 0.1% мінімальної заробітної плати (тобто 1,25 грн. або приблизно 0.1 євро).

Джерело:

Індикатор:

12.2. Повторне використання інформації, отриманої від органів влади, не обмежене та не потребує оплати, крім випадків, коли приватна третя сторона володіє захищеними авторськими правами на інформацію. Закон чітко зазначає, що інформація може повторно використовуватися без будь-яких обмежень.

Цінності: Закон не розглядає повторне використання інформації, або ж забороняє це. Цитата: Коментар:

Чинним законодавством не передбачено стягнення плати за використання інформації, отриманої від розпорядників інформації

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ЧІТКІСТЬ ТА ЗРОЗУМІЛІСТЬ: УСІ ДОПОМІЖНІ МАТЕРІАЛИ, ЩО ЗАЛУЧЕНІ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ, В НАЯВНОСТІ У ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ МАЮТЬ БУТИ ОПРИЛЮДНЕНІ. КЛЮЧОВІ ДАНІ ТА АНАЛІЗ МАЮТЬ БУТИ ПРЕДСТАВЛЕНІ У ДОСТУПНІЙ ТА ЗРОЗУМІЛІЙ ДЛЯ ГРОМАДЯН ФОРМІ. НАЯВНИЙ ПУБЛІЧНИЙ ЗРОЗУМІЛИЙ ПЕРЕЛІК РОЗПОРЯДНИКІВ ІНФОРМАЦІЇ. (TAI, SF, AIE)

Індикатор:

13.1. Закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон вимагає від органів влади створювати та оновлювати списки інформації, якою вони володіють, а також залучати усі допоміжні матеріали у процес прийняття рішень. Так, закон «Про право на інформацію» або інший відповідний закон вимагає від органів влади створювати та оновлювати списки інформації, якою вони володіють, а також залучати усі допоміжні матеріали у процес прийняття рішень.

Цінності:

Закон вимагає від органів влади створювати та оновлювати списки інформації, якою вони володіють, але окремо не зазначає нічого про допоміжні матеріали у процесі прийняття рішень. Закон не розглядає оновлення списків інформації, якою володіють органи влади.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Ст.18 Закону «Про доступ до публічної інформації» на суб’єктів владних повноважень покладено обов’язок створення систем обліку інформації, в яких реєструються всі документи, що знаходяться у цих суб’єктів. До системи вноситься, зокрема, інформація про назву, дату створення документа, джерело інформації, тип і вид інформації тощо. Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документи, забезпечується шляхом оприлюднення на веб-сайтах суб’єктів владних повноважень такої інформації, а у разі відсутності веб-сайтів - в інший спосіб, а також шляхом надання доступу до системи за запитами. Систем обліку публічної інформації не може бути віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом.

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

13.2. Закон вимагає від органів усіх гілок влади та усіх рівнів управління зрозуміло та доступно подавати інформацію для громадян. Закон чітко зазначає, що інформація, яку оприлюднюють органи влади, має бути доступною та зрозумілою для громадян.

Цінності: Закон не зазначає, що інформація, яку оприлюднюють органи влади, має бути доступною та зрозумілою для громадян.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 2) Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/ print1382606236528297

Коментар:

Доступ до інформації забезпечується наданням інформації за запитами на інформацію та шляхом її систематичного та оперативного оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет, на інформаційних стендах та у будь-який інший спосіб (ст.5 Закону «Про доступ до публічної інформації»). Обов’язок забезпечення доступу до інформації покладено на всіх суб’єктів владних повноважень. Ст.24 Закону «Про доступ до публічної інформації» та ст.212-3 Кодексу України про адміністративні правпорушення передбачено відповідальність за надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

ІНДИКАТОРИ УЧАСТІ Стандарт:

ЮРИДИЧНЕ ВИЗНАННЯ ПРАВА НА УЧАСТЬ: ПРАВО БРАТИ УЧАСТЬ У ПРОЦЕСІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ВИЗНАНЕ У КОНСТИТУЦІЇ КРАЇНИ ТА ВІДПОВІДНИХ ЗАКОНАХ. ІСНУЮЧА ЮРИДИЧНА БАЗА ДАЄ ЗМОГУ ГРОМАДЯНАМ БРАТИ УЧАСТЬ У ДЕРЖАВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ.

Індикатор:

14.1. Право брати участь у процесі прийняття рішень чітко закріплене у правовій базі, де описані конкретні положення по сприянню участі у моніторингу надання комунальних послуг, плануванні та оцінці політик, та моніторингу звітних механізмів.

Цінності:

Так, право брати участь у процесі прийняття рішень чітко закріплене у правовій базі, де описані конкретні положення по сприянню участі у моніторингу надання комунальних послуг, плануванні та оцінці політик, та моніторингу звітних механізмів. Право закріплене законодавством, та відсутні конкретні положення, аби втілити участь на практиці. Право не закріплене законодавством. 1) Конституція України від 28 червня 1996 р.; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80/print1390316109400037; 2) Закон «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80/ print1390316109400037; 3) Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80/ print1390503912974270; 4) Закон «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. № 1160-IV; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/116015/print1390503912974270; 5) Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-%D0%BF/ print1390316109400037; 6) Типове положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-%D0%BF/print1390316109400037; 7) Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/976-2008-%D0%BF/print1390503912974270

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Згідно із ст.38 та 40 Конституції, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами,всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів. Чинним законодавством передбачено ряд механізмів участі громадян у формуванні політики та прийнятті рішень органами публічної влади, зокрема: 1) всеукраїнські та місцеві рефередуми (порядок проведення всеукраїнського референдуму визначено спеціальним Законом «Про всеукраїнський референдум», тоді як порядок проведення місцевих референдумів не визначено взагалі); 2) консультації з громадськістю (порядок проведення яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996), у тому числі з питань державної регуляторної політики, яки проводяться в порядку, передбаченому Законом «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; 3) участь у роботі громадських рад при органах виконавчої влади (порядок такої участі і статус громадських рад визначено постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996); 4) загальні збори громадян за місцем проживання (ст.8 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»); 5) місцеві ініціативи щодо розгляду місцевими радами питань, віднесених до відання місцевого самоврядування (ст.9 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»); 6) звернення громадян із заявами, скаргами і пропозиціями (порядок внесення і розгляду звернень визначається Законом «Про звернення громадян»); 7) громадські експертизи діяльності органів виконавчої влади (порядок проведення яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976) тощо. Всі ці форми участі громадян у формуванні та реалізації державної політики детально врегульовано відповідними законодавчими актами.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

МАСШТАБ: ПРАВО НА УЧАСТЬ У ПРОЦЕСІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ВКЛЮЧАЄ ЗАКОНОДАВЧИЙ ТА СТРАТЕГІЧНИЙ ПРОЦЕС, РІЗНІ СТАДІЇ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИК ТА УСІ ВІДПОВІДНІ РІВНІ УПРАВЛІННЯ, ВКЛЮЧНО ІЗ МІСЦЕВИМ РІВНЕМ ТА РІВНЕМ НАДАННЯ ПОСЛУГ.

Індикатор:

15.1. Правова база визначає загальні вимоги, що зобов’язують органи влади на національному, місцевому рівні та рівні надання послуг консультуватися із громадянами та зацікавленими сторонами у процесі прийняття рішень. Так, правова база визначає загальні вимоги, що зобов’язують органи влади на національному, місцевому рівні та рівні надання послуг консультуватися із громадянами та зацікавленими сторонами у процесі прийняття рішень.

Цінності:

Така вимога є лише до окремих органів влади на окремих рівнях. Вимога консультуватися із громадянами та зацікавленими сторонами не прописана чітко у законодавстві.

Цитата:

Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996; http://zakon2.rada.gov. ua/laws/show/996-2010-%D0%BF/print1390316109400037

Коментар:

Обов’язковість проведення публічних консультацій з громадськістю передбачена лише для окремих органів влади. Зокрема, Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики передбачено проведення консультацій з громадськістю міністерствами, центральними органами виконавчої влади та місцевими державними адміністраціями. Проведення консультацій іншими органами виконавчої влади (наприклад, територіальними органами центральних органів виконавчої влади), парламентом та органами місцевого самоврядування не є обов’язковим (тобто, такі консультації можуть проводитись лише у тому випадку, коли відповідний орган сам виходить з ініціативою їх проведення ). Консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення проводяться лише щодо певних проектів нормативно-правових актів та документів: 1) проектів нормативно-правових актів, які мають важливе суспільне значення і стосуються конституційних прав, свобод, інтересів та обов’язків громадян, актів, якими передбачається встановлення пільг чи обмежень для суб’єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами; 2) проектів регуляторних актів; 3) проектів державних і регіональних програм економічного, соціального та культурного розвитку, рішень стосовно стану їх виконання; 4) звітів головних розпорядників бюджетних коштів про їх витрачання за минулий рік. В обов’язковому порядку також проводяться консультації з громадськістю з питань, запропонованих не менш ніж трьома інститутами громадянського суспільства, які діють на відповідній території (п.7, 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики).

Джерело:

Адаптація «Involve 4» ОЕСР

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

15.2. Згідно із законодавством парламент зобов’язаний надавати громадянам та громадянському суспільству (об’єднанням і громадським організаціям) право забезпечувати рівний із депутатами внесок у питання, що розглядаються, та зобов’язаний надавати їм достатньо часу для підготовки внеску, а також попередньо оголошувати про збір ідей. Так, згідно із законодавством парламент зобов’язаний надавати громадянам та громадянському суспільству (об’єднанням і громадським організаціям) право забезпечувати рівний із депутатами внесок у питання, що розглядаються, та зобов’язаний надавати їм достатньо часу для підготовки внеску, а також попередньо оголошувати про збір ідей.

Цінності:

Згідно із законодавством громадяни та громадянське суспільство (об’єднання і громадські організації) мають право робити рівний із депутатами внесок у питання, що розглядаються парламентом, проте законодавством не обумовлено жодних положень щодо рівного доступу, достатнього часу для підготовки внеску, а також попереднього оголошення про збір ідей. Законодавство не розглядає процедур внеску у законодавчий процес.

Цитата:

Регламент Верховної Ради України, затверджений Законом України від 10 лютого 2010 р. № 1861VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1861-17/print1390503912974270

Коментар:

Регламентом Верховної Ради України передбачено обов’язкове проведення експертизи законопроектів лише Комітетом з питань бюджету, Комітетом з питань європейської інтеграції та Комітетом з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Кабінетом Міністрів України. Об’єднання громадян та інші зацікавлені сторони можуть залучатись до проведення експертизи законопроекту лише у випадку, якщо з такою ініціативою виступає комітет, який визначено головним з підготовки та попереднього розгляду законопроекту (ст.93 Регламенту Вреховної Ради України).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Індикатор:

15.3. Незалежні органи влади, включно із контролюючими інституціями, згідно із законом зобов’язані надавати громадянам та народу (муніципалітетам і громадським організаціям) право забезпечувати внесок у питання, що розглядаються, та зобов’язані надавати їм достатньо часу для підготовки внеску, а також попередньо оголошувати про збір ідей. Так, усі незалежні органи влади, включно із контролюючими інституціями, згідно із законом зобов’язані надавати громадянам та громадянському суспільству (об’єднанням і громадським організаціям) право забезпечувати внесок у питання, що розглядаються, та зобов’язані надавати їм достатньо часу для підготовки внеску, а також попередньо оголошувати про збір ідей.

Цінності:

Лише окремі незалежні органи влади згідно із законом зобов’язані консультуватися із громадянами та громадянським суспільством (об’єднаннями і громадськими організаціями) у процесі прийняття рішень, або ж така вимога існує до незалежних органів, проте відсутні положення стосовно достатності часу для підготовки внеску, а також попереднього оголошення про збір ідей. Вимога консультуватися із громадянами та громадянським суспільством (об’єднаннями і громадськими організаціями) не прописана чітко у жодному законі.

Цитата:

Коментар:

На незалежні державні органи не покладено обов’язок організації і проведення консультацій із зацікавленими сторонами (такий обов’язок покладено лише на міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації).

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Джерело:

Індикатор:

Adaptation of OECD - Involve 4

15.4. Законодавство передбачає положення для участі громадськості у зборах рад на національному, місцевому рівнях та рівні надання послуг. Законодавство передбачає положення для участі громадськості у зборах рад на національному, місцевому рівнях та рівні надання послуг.

Цінності:

Законодавство передбачає загальні положення для участі у зборах рад, але не надає конкретної інформації про участь на національному, місцевому рівнях та рівні надання послуг. Законодавство не передбачає положення для участі громадськості у зборах рад на жодному рівні.

Цитата:

1) Регламент Верховної Ради України, затверджений Законом України від 10 лютого 2010 р. № 1861-VI; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1861-17/print1390316109400037; 2) Закон «Про комітети Верховної Ради України» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80/print1390503912974270; 3) Закон «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. № 116/95-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/116/95%D0%B2%D1%80/print1390503912974270

Коментар:

Чинним законодавством України закріплено лише принцип відкритості відкритих засідань Верховної Ради України, комітетів, засідань місцевих рад та їхних комісій (ст.3 Регламенту Вкрховної Ради України, ст.4, ч.16 ст.46 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», ч.2 ст.44 Закону «Про комітети Верховної Ради України»). Безпосередня участь громадян у відповідних засіданнях передбачена лише в окремих випадках. Наприклад, на запрошення комітету Верховної Ради України представники підприємств, установ та організацій, експерти та громадяни мають право бути присутніми на засіданні комітету Верховної Ради України (ст.48 Закону «Про комітети Верховної Ради України»). На запрошення народних депутатів України та на підставі дозволу Апарату Верховної Ради України на відкритому пленарному засіданні парламенту можуть бути присутні будь-які особи (ч.2 ст.6 Регламенту Верховної Ради України). Порядок участі громадян у засіданнях постійних комісій місцевих рад, засіданнях самих рад та їх виконавчих органів регламентується внутрішніми актами відповідних органів самоврядування (Регламентами, положеннями про постійні комісії рад тощо).

Джерело:

Адаптація «Involve 5» ОЕСР

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

15.5 Законодавство передбачає участь громадськості процесі формування бюджету. Так, законодавство передбачає участь громадськості процесі формування бюджету.

Цінності: Ні, законодавство не передбачає участь громадськості процесі формування бюджету.

Цитата:

1) Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/2456-17/print1390316109400037; 2) Закон «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80/ print1390503912974270; 3) Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/976-2008-%D0%BF; 4) Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996; http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/996-2010-%D0%BF/print1390316109400037; 5) Типове положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-%D0%BF/ print1390316109400037; 6) International Budget Partnership, Open Bydget Questionnaire, 2011, p.178-187; http://internationalbudget.org/wp-content/uploads/Ukraine_Questionnaire_OBS2012.pdf

Коментар:

Залучення громадян до бюджетного процесу зводиться до оприлюднення для загального відома основних документів, пов’язаних з бюджетним процесом (проекту Закону про Державний бюджет України, Закону про Державний бюджет України з усіма додатками до нього, інформації про виконання Державного бюджету за підсумками місяця, кварталу або року тощо), публічного представлення головними розпорядниками бюджетних коштів інформації про виконання Державного та місцевих бюджетів (ст.28 Бюджетного кодексу України), проведення громадськими радами при органах виконавчої влади громадської експертизи (така експертиза може проводитись і за запитами інститутів громадянського суспільства до органів виконавчої влади про проведення громадської антикорупційної експертизи) та громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, у тому числі й проекту Закону про Державний бюджет України, організації громадськими радами публічних заходів з обговорення проекту Закону про Державний бюджет України та інформації про стан його виконання (п.4, 5 Типового положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, п.4 Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади), публічного громадського обговорення проекту Державного бюджету України та звітів головних розпорядників бюджетних коштів про їх витрачання протягом минулого року, у тому числі через веб сайт «Громадянське суспільство і влади» (п.12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики), внесення громадянами пропозицій з рекомендаціями щодо діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо підготовки проектів бюджетів та виконання затверджених бюджетів (ст.3 Закону «Про звернення громадян»).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

15.6. Законодавство, у випадку існування корінних народів, передбачає їхнє право на першочергові консультації та обумовлює механізми, процедури та часові рамки для проведення консультацій із групами, на яких впливає державна політика. У країні існують корінні народи, і законодавство передбачає їхнє право на першочергові консультації та обумовлює механізми, процедури та часові рамки для проведення консультацій із групами, на яких впливає державна політика. /АБО у країні немає корінних народів, а групи, на яких впливає державна політика, не вимагають першочергових консультацій.

Цінності:

У країні існують корінні народи, і законодавство передбачає їхнє право на першочергові консультації проте не обумовлює механізми, процедури та часові рамки для проведення консультацій із групами, на яких впливає державна політика. У країні існують корінні народи, проте законодавство не передбачає їхнє право на першочергові консультації.

Цитата:

Коментар:

Українським законодавством невизначено особливості проведення консультацій між органами влади та корінними народами (українцями, татарами, караїмами та кримчаками). Такі консультації проводяться на основі загальних положень чинного законодавства України.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ОБМЕЖЕНІ ТА ЧІТКІ ВИНЯТКИ: ПРОЦЕДУРИ ТА УМОВИ УЧАСТІ У ДЕРЖАВНИХ СПРАВАХ ЧІТКО ВИЗНАЧЕНІ; У ВИПАДКАХ, КОЛИ УЧАСТЬ ОБМЕЖЕНА ЧАСОМ, МАСШТАБАМИ ТА ДЕМОГРАФІЧНИМИ КРИТЕРІЯМИ, ЦІ ОБМЕЖЕННЯ Є НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ ВИПРАВДАНІ ТА ДОКЛАДНО ВИКЛАДЕНІ У ЗАКОНІ ТА ПРАВИЛАХ.

Індикатор:

16.1. Законодавство та / чи стратегічні інструкції передбачають механізми участі на різних етапах процесу підготовки політик, а усі винятки та обмеження участі чітко викладені. Законодавство чи другорядні положення передбачають механізми участі на різних етапах процесу підготовки політик, а усі винятки та обмеження участі чітко викладені.

Цінності:

Законодавство чи другорядні положення передбачають механізми участі на деяких етапах процесу підготовки політик, але законодавство чітко не описує винятки та обмеження участі. Немає положень, що передбачають участь у процесі формування політик.

Цитата:

Коментар:

На законодавчому рівні детально врегульовано лише порядок проведення публічних консультацій між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства. Останні можуть бути залучені до формування і реалізації політики на різних етапах циклу політики - від планування до моніторингу. Процедура такого залучення визначена Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики. Цим порядком передбачена, зокрема, можливість подання інститутами громадянського суспільства пропозицій до орієнтовного щорічного плану проведення консультацій з громадськістю через громадські ради, утворені при органах виконавчої влади, ініціювання консультацій з питань, не включених до таких планів, безпосередня участь інститутів громадянського суспільства у публічних громадських обговореннях проектів окремих рішень, розробником яких є відповідний орган виконавчої влади, рішень щодо стану виконання державних і регіональних програм соціального, еономічного та культурного розвитку, звітів головних розпорядників бюджетних коштів про їх використання тощо. Порядок проведеня консультацій між органами місцевого самоврядування, парламентськими комітетами та іншими органами державної влади (окрім органів виконавчої влади) законодавством врегульовано лише рамково (наприклад, згідно ізст. 8,9 Закону «Про місцеве самовряування в Україні» порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання, порядок внесення до місцевих рад і розгляду місцевих ініціатив визначаються безпосередньо органами місцевого самоврядування), причому такі консультації здійснюються за ініціативою відповідних органів. Чинним законодавством України визначено перелік випадків, за яких органи виконавчої влади (міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації) зобов’язані проводити консультації з громадськістю (п.7, 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політитки). Цей перелік не можна вважати чітким. Наприклад, передбачено, що в обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічних громадських обговорень щодо проектів нормативно-правових актів, які мають важливе суспільне значення і стосуються конституційних прав, свобод, інтересів та обов’язків громадян. Критерії «важливості» суспільного значення того чи іншого акту при цьому не визначено. У тих випадках, коли проведення консультацій між органом виконавчої влади та громадськістю не є обов’язковим, такий орган не зобов’язаний їх проводити.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

16.2. Згідно із законодавством та / чи стратегічними інструкціями органи влади зобов’язані обґрунтовувати свої рішення із обмеження участі, коли такі обмеження є виправданими. Згідно із законодавством та / чи стратегічними інструкціями органи влади зобов’язані обґрунтовувати свої рішення із обмеження участі, коли такі обмеження є виправданими. Немає вимог до органів влади обґрунтовувати рішення із обмеження участі.

Цитата:

Коментар:

На орган державної влади та місцевого самоврядування не покладено обов’язок обгрунтування рішень про відмову у проведенні публічних консультацій.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ІНСТИТУЦІЙНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА ЗАХИСТ ПРАВА НА УЧАСТЬ У ПРОЦЕСІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ: ГРОМАДЯНИ, ЩО НЕ БУЛИ ДОПУЩЕНІ ДО ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ, МАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ОПРОТЕСТОВУВАТИ ЇХНЄ НЕДОПУЩЕННЯ. ЯКЩО ГРОМАДЯН КАРАЮТЬ ЗА УЧАСТЬ У ДЕРЖАВНИХ СПРАВАХ, ВОНИ МАЮТЬ ПРАВО НА ДЕРЖАВНОГО ЗАХИСНИКА ТА МЕХАНІЗМИ КОНТРОЛЮ І ПІДЗВІТНОСТІ, АБИ ЗАПОБІГТИ ПОКАРАННЮ ТА ОТРИМАТИ КОМПЕНСАЦІЮ.

Індикатор:

17.1. Законодавством призначається державний омбудсмен, державний захисник або відповідний орган (чи ряд органів) із метою захисту прав громадян, включно із правом громадян брати участь у процесі прийняття рішень.

Цінності:

Так, законодавством призначається державний омбудсмен, державний захисник або відповідний орган чи ряд органів із метою захисту прав громадян. Ні, законодавство не передбачає омбудсмена чи відповідний орган.

Цитата:

Коментар:

Право на участь в управлінні державними справами є конституційним правом громадян (ст.38 Конституції України). Відповідно до ст.101 Конституції, парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсман). При цьому Конституцією гарантується право кожної особи звернутись до омбудсмана за захистом своїх прав (ч.2 ст.55 Конституції України). Такі звернення здійснюються у відповідності до Закону «Про звернення громадян», тоді як повноваження омбудсмана та перелік актів реагування, які ним затверджуються, визначено Законом «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Захист права на участь в управлінні державними справами в межах своїх повноважень також здійснюють Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції, органи прокуратури та інші правоохоронні органи.

Джерело:

Адаптовано із 55 звіту «Global Integrity»

Індикатор:

17.2. Законодавство надає громадянам право позиватися проти уряду у випадку порушення їхніх прав. Так, законодавство надає громадянам право позиватися проти уряду у випадку порушення їхніх прав. Ні, законодавство не надає громадянам право позиватися проти уряду у випадку порушення їхніх прав.

Цитата:

1) Конституція України від 28 червня 1996 р.; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80/print1390316109400037; 2) Закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР; http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/776/97%D0%B2%D1%80/print1392034478459846; 3) Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV; http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/print1392034478459846

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Порушення прав людини і громадянина може бути оскаржене в суді (ст.55 Конституції України). У той же час, громадяни не мають права звертатись до Конституційного Суду України з конституційними поданнями щодо визнання законів, інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента та Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (вирішення питань щодо конституційності цих актів здійснюється виключно Конституційним Судом України). Разом з тим, правом на звернення з конституційним поданням щодо конституційності таких актів має парламентський омбудсман, право на звернення до якого за захистом своїх прав гарантується кожній особі (ст.55, 150 Конституції України). Громадяни також мають право оскаржити будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень до адміністративних судів, крім випадків, коли законами встановлено інший порядок оскарження таких рішень, дій та бездіяльності (ст.2 Кодексу адміністративного судочинства).

Джерело:

Адаптовано із 26 звіту «Global Integrity»

Індикатор:

17.3. Законодавча база, що регулює політичний процес, передбачає конкретний механізм задоволення скарг, що стосуються участі громадян у політичному процесі. Законодавча база, що регулює політичний процес, передбачає механізми та процедури задоволення скарг, що стосуються участі громадян у політичному процесі.

Цінності:

Існують положення щодо отримання скарг, що стосуються участі громадян у політичному процесі, проте вони зазначені у політичних директивах та інших адміністративних документах, а не в законі. Згідно із законодавством, скарги, що стосуються участі громадян у політичному процесі, не розглядаються, або ж участь не передбачена.

Цитата:

Коментар:

Порушення права на участь в управлінні державними справами може бути оскаржено в адміністративному суді в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України (ст.2), або до вищого в порядку підлеглості органу чи посадової особи, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в порядку, встановленому Законом «Про звернення громадян» (ст.16 Закону «Про звернення грмоадян», ст.17 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). Кодексом адміністративного судочинства та Законом «Про звернення громадян» визначено механізми реалізації права на звернення зі скаргою чи адміністративним позовом на рішення, дії чи бездіяльність, якими було порушено право на участь в управлінні державними справами (участь у формуванні публічної політики).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

17.4. У випадку існування корінних народів або груп, що вимагають першочергової консультації, законодавство, що регулює політичний процес, забезпечує спеціальний механізм запобігання впровадженню політики, коли попередні консультації не проводилися. Так, у країні існують корінні народи або групи, що вимагають першочергової консультації, а законодавство, що регулює політичний процес, забезпечує спеціальний механізм запобігання впровадженню політики, коли попередні консультації не проводилися.

Цінності: У країні існують корінні народи або групи, що вимагають першочергової консультації, проте законодавство, що регулює політичний процес, не забезпечує спеціального механізму запобігання впровадженню політики, коли попередні консультації не проводилися. Цитата:

Коментар:

В Україні проживає 4 корінних народи: українці, татари, кримчаки та караїми. Чинне законодавство не передбачає будь-яких механізмів консультацій з ними при формуванні та реалізації публічної політики.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

17.5. Законодавство, що регулює політичний процес, забезпечує спеціальний механізм задоволення скарг, коли право на участь у державних справах обмежується діями уряду або недоглядом. Законодавство, що регулює політичний процес, забезпечує механізм задоволення скарг, коли право на участь у державних справах обмежується діями уряду або недоглядом.

Цінності:

Існують положення щодо відшкодування громадянам та громадам, яким не була надана можливість участі у політичному процесі, проте вони зазначені у політичних директивах та інших адміністративних документах, а не в законах. Законодавство не розглядає механізмів відшкодування громадянам, яким не була надана можливість участі у політичному процесі, або ж участь у процесі не дозволена.

Цитата:

1) Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2747-15/print1390503912974270; 2) Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731; http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/731-92-%D0%BF/print1390503912974270

Коментар:

Згідно з п.9 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевіряти, зокрема, чи прийняті (вчинені) такі рішення (дії чи бездіяльність) з урахуванням права особи на участь у прийнятті рішення. Недотримання встановлених процедур публічних консультацій у тих випадках, якщо їх проведення є обов’язковим, може бути оскаржене в адміністративному суді, а бездіяльність суб’єкта владних повноважень щодо проведення консультацій та акти, прийняті без попереднього проведення консультацій, - визнані в судовому порядку протиправними. Також у законодавстві закріплено положення, згідно з яким у державній реєстрації нормативно-правового акта може бути відмовлено, якщо такий акт не узгоджено із заінтересованими органами або не повідомлено про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об’єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців щодо нормативно-правового акта, прийнятого міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, та проведену роботу з урахування їх пропозицій та зауважень (п.13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ЧІТКІ ПРОЦЕДУРИ УЧАСТІ У ПОСТАЧАННІ ПОСЛУГ. МОЖЛИВОСТІ БЕЗПОСЕРЕДНЬО БРАТИ УЧАСТЬ У НАДАННІ КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ ТА МОНІТОРИНГУ ІСНУЮЧИХ КОМУН ПОСЛУГ, ВОНИ ДОСТУПНІ ДЛЯ РІЗНИХ ЗАЦІКАВЛЕНИХ ОСІБ, ГРОМАДЯН, ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ГРУП. ПРАВИЛА УЧАСТІ Є ІНКЛЮЗИВНИМИ, ДОКЛАДНИМИ ТА ЧІТКО ОБУМОВЛЕНИМИ ЗАКОНОДАВЧОЮ ТА ПОЛІТИЧНОЮ БАЗОЮ. (AIE).

Індикатор:

18.1. Існує конкретна правова база, що чітко визначає у законі чи групі законів різні засоби публічної участі у наданні комунальних послуг, включно із механізмами участі у впровадженні політики, механізмами спільного державного і приватного забезпечення комунальних послуг та механізмами громадського моніторингу наданих комунальних послуг. Існує конкретна правова база, що чітко визначає різні засоби публічної участі у наданні комунальних послуг, включно із механізмами участі у впровадженні послуг, механізмами спільного державного і приватного забезпечення комунальних послуг та механізмами громадського моніторингу наданих комунальних послуг.

Цінності:

Існує конкретна правова база, що визначає різні засоби публічної участі у наданні комунальних послуг, але у ній не зазначено усі типи послуг. Немає правової бази, що визначала б участь громадськості у наданні комунальних послуг.

Цитата:

1) Закон «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР; http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80/print1390316109400037; 2) Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/280/97%D0%B2%D1%80/print1390503912974270; 3) Закон «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. № 1160-IV; http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/1160-15/print1390503912974270; 4) Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-2010%D0%BF/print1390316109400037; 5) Типове положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-%D0%BF/print1390316109400037; 6) Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/976-2008-%D0%BF/print1390503912974270

Коментар:

Згідно з чинним законодавством публічні послуги можуть надаватись виключно органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами і організаціями, які перебувають в їх управлінні. Таким чином, публічні послуги не можуть надаватись інститутами громадянського суспільства, комерційними підприємствами тощо. Чинним законодавством передбачено ряд форм залучення громадськості до реалізації державної політики, моніторингу її впровадження та моніторингу надання публічних послуг. Серед таких форм, зокрема, - проведення громадської, у тому числі й антикорупційної, експертизи діяльності органів виконавчої влади, участь у роботі громадських рад при органах виконавчої влади, участь у публічних громадських обговореннях питань, винесених на обговорення органами виконавчої влади, ініцювання консультацій з громадськістю, надсилання звернень до органів державної влади та місцевого самоврядування, участь у загальних зборах громадян за місцем проживання, ініціювання розгляду у місцевих радах будь-яких питань, віднесених до компетенції місцевого самоврядування тощо (більш детально див. п.14.1).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ – вільно засновано на критеріях ПРООН та ОЕСР

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

18.2. Участь громадськості у забезпеченні комунальних послуг (через участь у впровадженні політики, механізми спільного державного і приватного забезпечення комунальних послуг та громадського моніторингу) дозволена щонайменше у таких сферах: охорона здоров’я, освіта, охорона навколишнього середовища, сільське господарство та регулювання бізнесу. Участь громадськості у забезпеченні комунальних послуг дозволена щонайменше у таких сферах: охорона здоров’я, освіта, охорона навколишнього середовища, сільське господарство та регулювання бізнесу.

Цінності:

Участь громадськості у забезпеченні комунальних послуг дозволена лише у деяких із зазначених нижче сфер: охорона здоров’я, освіта, охорона навколишнього середовища, сільське господарство та регулювання бізнесу. Не існує законодавчої бази, що забезпечувала б участь громадськості у наданні комунальних послуг.

Цитата:

Коментар:

Згідно з чинним законодавством публічні послуги можуть надаватись виключно органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами і організаціями, які перебувають в їх управлінні (більш детально див. п.18.1). Чинним законодавстов не визначено перелік сфер, в яких громадськість може здійснювати моніторинг надання публічних послуг, а отже - такий моніторинг може здійснюватись в усіх сферах, у тому числі у сфері охорони здоров’я, освіти, захисту навколишнього природного середовища, сільського господарства, внутрішніх справ, регулювання підприємницької діяльності.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ - вільно засновано на критеріях ПРООН та ОЕСР

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

18.3. Законодавство визначає правила участі громадськості у наданні комунальних послуг, включно із критеріями відбору, часовими рамками та механізмами збору інформації серед зацікавлених громадян, груп, підприємств та громадських організацій. Законодавство визначає правила участі громадськості у наданні комунальних послуг, включно із критеріями відбору, часовими рамками та механізмами збору інформації серед зацікавлених громадян, груп, підприємств та громадських організацій.

Цінності:

Законодавство визначає правила участі громадськості у наданні комунальних послуг, але не надає конкретних умов. Законодавство не визначає правила участі громадськості у наданні комунальних послуг, або такої участі немає взагалі.

Цитата:

Коментар:

Згідно з чинним законодавством, публічні послуги надаються виключно органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами і організаціями, які перебувають в їх управлінні. Таким чином, залучення громадськості до надання публічних послуг чинним законодавством не передбачено.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Індикатор:

18.4. Законодавство конкретно вимагає від органів влади надавати звіти та оцінку участі громадськості у наданні комунальних послуг, включно з типом участі у процесі, залученими групами та громадянами, секторальною, географічною та демографічною інформацією учасників та результатами. Законодавство конкретно вимагає від органів влади надавати звіти та оцінку участі громадськості у наданні комунальних послуг, включно з типом участі у процесі, залученими групами та громадянами, секторальною, географічною та демографічною інформацією учасників та результатами.

Цінності:

Законодавство конкретно вимагає від органів влади надавати звіти та оцінку участі громадськості у наданні комунальних послуг, але не вимагає зазначення конкретної інформації. Вимоги надавати звіти та оцінку участі громадськості у наданні комунальних послуг немає.

Цитата:

Коментар:

Чиним законодавством не передбачено підготовку та оприлюднення органами державної влади та органами місцевого самоврядування звітів про залучення громадськості до надання публічних послуг.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ЧІТКІ МЕХАНІЗМИ КОНСУЛЬТАЦІЇ ІЗ ГРОМАДЯНАМИ ТА ГРУПАМИ, НА ЯКІ ВПЛИВАЄ ПОЛІТИКА: ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ – ПРОАКТИВНІ У ВЗАЄМОДІЇ ІЗ ГРОМАДЯНАМИ ТА ЗАЦІКАВЛЕНИМИ ГРУПАМИ, НА ЯКІ ВПЛИВАЄ ПОЛІТИКА, ВОНИ СТВОРЮЮТЬ РІЗНІ КАНАЛИ ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНІ ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ ПРАВО ГОЛОСІ УСІМ ЗАЦІКАВЛЕНИМ СТОРОНАМ, А ТАКОЖ РІВНУ УЧАСТЬ ДЛЯ КОЖНОГО.

Індикатор:

19.1. Правова база зобов’язує органи влади проводити консультації із зацікавленими сторонами, громадянами та групами, на яких впливає політика, яку перші створюють та впроваджують, а законом передбачені конкретні механізми збору інформації серед цих груп. Так, правова база зобов’язує органи влади проводити консультації із зацікавленими сторонами, громадянами та групами під час створення та впровадження політики, а законом передбачені конкретні механізми збору інформації серед цих груп.

Цінності:

Існують деякі положення щодо консультацій із зацікавленими сторонами, громадянами та групами, на яких впливає політика, але не прописано конкретних механізмів, або ж вони стосуються директив політик. Не існує положень щодо консультацій із зацікавленими сторонами та групами, на яких впливає політика.

Цитата:

Коментар:

Чинне законодавство покладає обов’язок проведення консультацій із інститутами грмоадянського суспільства лише на органи виконавчої влади (міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації), які виступають розробниками проектів нормативно-правових актів. При цьому консультації в обов’язковому порядку проводяться лише щодо окремих проектів нормативно-правових актів, а саме проектів регуляторних актів, проектів державних та регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, проектів нормативно-правових актів, що мають важливе суспільне значення і стосуються конституційних прав, свобод, інтересів і обов’язків громадян, а також актів, якими передбачається надання пільг чи встановлення обмежень для суб’єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами. Чітких критеріїв віднесення того чи іншого проекту акта до такого, що має важливе суспільне значення законодавством не визначено. Якщо розробником проекту акта виступає Президент України, народний депутат або орган чи посадова особа місцевого самоврядування, він не зобов’язаний проводити консультації щодо нього. Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики детально врегульовано процедуру проведення публічних громадських обговорень. Ця процедура дозволяє інститутам громадянського суспільства ознайомлюватись з проектами актів, винесених на обговорення, та своєчасно вносити пропозиції щодо їх удосконалення.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

19.2. Коли формулюються нові політики, правова база визначає конкретні правила регулювання консультацій із зацікавленими сторонами, громадянами та групами, на яких впливає політика; існує вимога надання публічного доступу до підготовчого аналізу, допоміжної та фонової інформації, аби надати громадськості ширше розуміння обговорюваних політик. Правова база визначає конкретні правила та часові рамки для регулювання консультацій із зацікавленими сторонами, громадянами та групами, на яких впливає політика; існує вимога надання публічного доступу до підготовчого аналізу, допоміжної та фонової інформації, аби надати громадськості ширше розуміння обговорюваних політик, а також виділяється достатньо часу для розгляду інформації і надання відгуків.

Цінності:

Правова база визначає конкретні правила та часові рамки для регулювання консультацій із зацікавленими сторонами, громадянами та групами, на яких впливає політика, але не існує вимоги надання публічного доступу до підготовчого аналізу та фонової інформації, або ж не виділяється достатньо часу для розгляду інформації і надання відгуків. Правова база не визначає конкретні правила та часові рамки для регулювання консультацій із зацікавленими сторонами, громадянами та групами, на яких впливає політика.

Цитата:

Коментар:

Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики детально врегульовано порядок проведення публічних громадських обговорень питань, винесених органами виконавчої влади на консультації з громадськістю. П.15 цього Порядку передбачено, що в інформаційному повідомленні про проведення публічного громадського обговорення відповідний орган виконавчої влади повинен зазначити питання, винесене на обговорення, та варіанти його вирішення, заінтересованих осіб, на яких поширюватиметься дія рішення, можливі наслідки проведення в життя альтернативних рішень одного й того ж питання. При проведенні електронних консультацій орган виконавчої влади повинен розмістити на веб-порталі «Грмоадянське суспільство і влада» та не своєму веб-сайті текст проекту нормативно-правового акта. У той же час, законодавство не покладає на органи виконавчої влади обов’язок забезпечення доступу зацікавлених сторін до повної інформації щодо питання, винесеного на обговорення, у тому числі альтернативних позицій зацікавлених груп, додаткових, окрім передбачених зазначеним Порядком, документів тощо. Положення Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики є обов’язковими для виконання лише органами виконавчої влади, в той час як органи місцевого самоврядування можуть визначати порядок проведення власних консультацій з громадськістю самостійно.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ - loosely based on UNDP and OECD criteria

Індикатор:

19.3. Коли політика уже впроваджена, законодавча база вимагає від органів влади збирати інформацію про впровадження політики та результати консультацій із громадянами, групами та зацікавленими сторонами, на яких ця політика впливає. Правова база передбачає конкретні та різноманітні механізми збору такої інформації.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Законодавча база вимагає від органів влади збирати інформацію про впровадження політики та результати консультацій із громадянами, групами та зацікавленими сторонами, на яких ця політика впливає. Правова база передбачає конкретні та різноманітні механізми збору такої інформації. Цінності:

Законодавча база вимагає від органів влади збирати інформацію про впровадження політики та результати консультацій із громадянами, групами та зацікавленими сторонами, на яких ця політика впливає, але не передбачає конкретних та різноманітних механізмів збору такої інформації. Законодавча база вимагає від органів влади збирати інформацію про впровадження політики та її результати.

Цитата:

Коментар:

Обов’язок збору інформації про результати впровадження публічної політики від суб’єктів, на яких ця політика здійснює вплив, покладено лише на органи виконавчої влади (міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації), причому - лише в окремих випадках.Так, згідно з п.12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики органи виконавчої влади в обов’язковому порядку повинні проводити консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення (порядок проведення таких обговорень детально врегульовано Порядком проведення консульатцій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики) лише щодо рішень стосовно виконання державних та регіональних програм соціального, економічного та культурного розвитку, а також звітів про витрачання бюджетних коштів протягом минулого року. Натомість проведення органами виконавчої влади консультацій щодо стану виконання законів, підзаконних актів, які безпосередньо впивають на права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб, цільових програм тощо, чинним законодавством не передбачено. Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики передбачено проведення органами виконавчої влади консультацій у формі вивчення громадської думки, однак вивчення громадської думки щодо ефективності реалізації політики є правом, а не обов’язком органів виконавчої влади.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ - вільно засновано на критеріях ПРООН та ОЕСР

Індикатор:

19.4. Законодавча база чітко вимагає від органів влади надавати докладне пояснення того, чому та як думки громадян були або не були враховані у процесі прийняття рішень та створення політики після консультацій. Так, закон чітко вимагає від органів влади надавати докладне пояснення того, чому та як думки громадян були або не були враховані у процесі прийняття рішень та створення політики після консультацій.

Цінності:

Існують деякі положення, що вимагають від органів влади пояснювати, чи враховували вони та як враховували участь громадян, але ці положення не є конкретними, або ж вони стосуються директив політик Не існує положень, які вимагали б від органів влади пояснювати, чи враховували вони та як враховували участь громадян, або ж участь не дозволена.

Цитата:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

За результатами кожного публічного громадського обговорення органи виконавчої влади (міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації) повинні підготувати звіт, у якому, серед іншого, має зазначатись інформація про осіб, які взяли участь в обговоренні, про пропозиції, які надійшли за результатами обговорення, а також інформація про врахування пропозицій і зауважень громадськості з обов’язковим обгрунтуванням прийнятого рішення та причин неврахування неврахування пропозицій і зауважень громадськості (п.20 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики). Водночас органи місцевого самоврядування та інші ініціатори публічних консультацій (окрім органів виконавчої влади) не зобов’язані готувати звіти про результати ініційованих ними обговорень і, відповідно, пояснювати причини врахування/неврахування отриманих від зацікавлених сторін пропозицій.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Індикатор:

19.5. Законодавство конкретно вимагає від органів влади надавати звіти та оцінку відгуків, учасників, публічних слухань та подань громадян, груп, підприємств та громадських організацій, що беруть участь у консультаціях про політики. Так, законодавство конкретно вимагає від органів влади надавати звіти та оцінку відгуків, учасників, публічних слухань та подань громадян, груп, підприємств та громадських організацій, що беруть участь у консультаціях про політики.

Цінності:

Існують деякі положення, що вимагають від органів влади надавати звіти та оцінку відгуків, учасників, публічних слухань та подань громадян, груп та зацікавлених сторін, але ці положення не є конкретними або ж стосуються директив політик. Не існує положень, які вимагали б від органів влади надавати звіти та оцінку участі громадян у консультаціях із політик, або ж участь не дозволена.

Цитата:

Коментар:

Міністертсва, інші центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації за результатами кожного публічного громадського обговорення мають підготувати звіт, у якому має зазначатись інформація про осіб, які взяли участь в обговоренні, про пропозиції, які надійшли за результатами обговорення, а також інформація про врахування пропозицій і зауважень громадськості з обов’язковим обгрунтуванням прийнятого рішення та причин неврахування пропозицій і зауважень громадськості (п.20 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики).Інформація про проведені слухання з питань, винесених на обговорення у звіті про результати публічного обговорення не відображується, однак у випадку проведення конференцій, круглих столів та інших подібних заходів орган виконавчої влади повинен забезпечити протоколювання такого заходу та оприлюднення відповідного протоколу на своєму веб-сайті (п.19 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

19.6. Законодавство конкретно вимагає від органів влади забезпечувати рівну участь у процесі консультацій усіх груп та зацікавлених сторін, на яких впливає політика. Так, законодавство конкретно вимагає від органів влади забезпечувати рівну участь у процесі консультацій усіх груп та зацікавлених сторін, на яких впливає політика.

Цінності:

Існують деякі положення, що забезпечують рівну участь груп, на яких впливає політика, але ці положення не є конкретними або ж стосуються директив політик. Не існує положень, що стосуються консультацій серед груп та зацікавлених сторін, на яких впливає політика.

Цитата:

Коментар:

Обов’язок проведення консультацій з громадськістю покладено виключно на органи виконавчої влади. При цьому органи виконавчої влади не зобов’язані визначати осіб, на яких може вплинути проект рішення, щодо якого проводяться консультації, та створювати (шляхом вчинення певних дій, тобто проактивно) рівні умови для їх участі у проведенні консультацій. Рівні можливості зацікавлених сторін у проведенні консультацій опосередковано забезпечуються тим, що органи виконавчої влади зобов’язані вживати заходів щодо забезпечення репрезентативності зацікавлених сторін у процесі проведення публічного громадського обговорення, а також проводити аналіз пропозицій всіх зацікавлених сторін та обгрунтовувати прийняті рішення і причини неврахування отриманих пропозицій (п.17, 20 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ - вільно засновано на критеріях ПРООН та ОЕСР

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

РАЦІОНАЛЬНІ ЧАСОВІ РАМКИ: ПРОЦЕС УЧАСТІ СТРУКТУРОВАНО ТАКИМ ЧИНОМ, АБИ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ДОСТАТНІСТЬ ЧАСУ ЗАЦІКАВЛЕНИМ СТОРОНАМ ДЛЯ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ТА РОЗГЛЯДУ МАТЕРІАЛІВ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ У ПРОЦЕСІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ, А ТАКОЖ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ЯКІСНОЇ ТА ОБҐРУНТОВАНОЇ ОЦІНКИ. (AIE)

Індикатор:

20.1. Законодавство вимагає від органів влади дотримуватися часових рамок, що дають можливість учасникам під час надання та моніторингу комунальних послуг розглянути та надати свої відгуки про отриману інформацію у достатній період часу. Законодавство вимагає від органів влади дотримуватися часових рамок, що дають учасникам під час надання та моніторингу комунальних послуг достатньо часу для розгляду отриманої інформації та надання поінформованого відгуку.

Цінності:

Законодавство вимагає від органів влади дотримуватися часових рамок стосовно участі громадян у час наданні та моніторингу комунальних послуг. Час, що виділяється на участь громадян наданні та моніторингу комунальних послуг не обумовлено.

Цитата:

1) Закон «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80/print1390503912974270; 2) Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/280/97-%D0%B2%D1%80/print1390503912974270; 3) Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/996-2010-%D0%BF/print1390316109400037; 4) Порядок сприяння проведенню грмоадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/976-2008-%D0%BF/ print1390503912974270

Коментар:

Моніторинг надання публічних послуг органами виконавчої влади здійснюється на основі загальних положень законодавства, яким визначено порядок проведення громадської експертизи органів виконавчої влади та порядок проведення такими органами консультацій з питань формування та реалізації державної політики. Процедура моніторингу надання публічних послуг органами місцевого самоврядування законодавчо не врегульована і зводиться до отримання зацікавленими сторонами інформації про діяльність органів місцевого самоврядування на підставі Закону «Про доступ до публічної інформації», в той час як пропозиції громадян щодо удосконалення дільності органів місцевого самоврядування, у тому числі щодо надання публічних послуг, розглядаються протягом місяця (ст.20 Закону «Про звернення громадян»). Строк внесення пропозицій до органів місцевого самоврядування законодавством не обмежено. Строки проведення громадської екпертизи діяльності органів виконавчої влади (у тому числі й щодо надання публічних послуг) законодавством не визначено, тому організації громадянського суспільства можуть проводити таку експертизу протягом строку, визначеного ними самостійно. Строк публічного громадського обговорення визначається органом виконавчої влади самостійно, однак не повинен становити не менше місяця (п.18 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики). Дотримання цього строку є обов’язковим лише для міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих державних адміністрацій. Органи місцевого самоврядування можуть визначати строки проведення консультацій самостійно.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

20.2. Законодавство вимагає від органів влади дотримуватися часових рамок, що дають громадянам, групам, підприємствам та громадським організаціям, які отримали консультацію від органів влади, достатній період часу для розгляду отриманої інформації та надання поінформованого відгуку. Законодавство вимагає від органів влади дотримуватися часових рамок, що дають громадянам, групам, підприємствам та громадським організаціям, які отримали консультацію від органів влади, достатній період часу для розгляду отриманої інформації та надання поінформованого відгуку.

Цінності:

Законодавство вимагає від органів влади дотримуватися часових рамок, але не обумовлює, що цей час має бути «достатнім». Законодавство не обумовлює часових рамок для публічних консультацій.

Цитата:

Коментар:

Строк публічного громадського обговорення визначається органом виконавчої влади самостійно, однак не повинен становити не менше місяця (п.18 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики). Дотримання цього строку є обов’язковим лише для міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих державних адміністрацій. Органи місцевого самоврядування можуть визначати строки проведення консультацій самостійно.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

СПРИЯННЯ: ПРАВО НА УЧАСТЬ У ДЕРЖАВНИХ СПРАВАХ АКТИВНО СПРИЯЄТЬСЯ ФІНАНСОВО, РЕСУРСАМИ ТА СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНИМИ ПРОГРАМАМИ ОРГАНІВ ВЛАДИ УСІХ РІВНІВ; УЧАСТЬ ПІДТРИМУЄТЬСЯ РЯДОМ ВІДПОВІДНИХ МЕХАНІЗМІВ, ВКЛЮЧНО ІЗ ПУБЛІЧНИМИ ОГОЛОШЕННЯМИ, МІСЦЕВИМИ ЗУСТРІЧАМИ, ЧЕРЕЗ ІНТЕРНЕТ, РОЗСИЛКУ ТА ЗМІ, ТАКИМ ЧИНОМ ЗАЛУЧАЮЧИ КОЖНОГО, А ЗОКРЕМА, ГОЛОВНИХ СТЕЙКХОЛДЕРІВ. (AIE)

Індикатор:

21.1. Законодавча база, що регулює процес підготовки політик, докладно описує процес розподілу ресурсів для забезпечення участі громадськості у наданні комунальних послуг та у консультації з питань політик, а також обумовлює різноманітні засоби стимулювання з метою залучення необхідних груп чи груп, на які впливає політика. Законодавча база, що регулює процес підготовки політик, докладно описує процес розподілу ресурсів для забезпечення участі громадськості у наданні комунальних послуг та у консультації з питань політик, а також обумовлює різноманітні засоби стимулювання з метою залучення необхідних груп чи груп, на які впливає політика.

Цінності:

Деякі положення по розподілу ресурсів для забезпечення участі громадськості включено до директив політик та інших адміністративних документів (включно із програмами політик, інституційними планами та звітами), але повноваження не розподілені законодавчо. У процесі підготовки політик немає положень по сприянню участі.

Цитата:

Коментар:

Чинним законодавством не передбачено окремого фінансування за рахунок бюджетних коштів заходів, спрямованих на сприяння залученню зацікавлених сторін у процес публічних консультацій та надання публічних послуг. Фінансування таких видатків здійснюється в рамках видатків на здійснення поточної діяльності відповідних органів публічної влади.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

21.2. Усі державні органи зобов’язані щорічно звітуватися про діяльність по заохоченню до участі, включно із основною географічною та соціально-демографічною інформацією про учасників. Звітування включає основну інформацію про результати участі. Законодавство зобов’язує усі державні органи щорічно звітуватися про діяльність по заохоченню до участі, включно із основною географічною та соціально-демографічною інформацією про учасників. Звітування включає основну інформацію про результати участі.

Цінності:

Законодавство передбачає деякі, але не усі умови звітування про участь у процесі підготовки політик, або ж ці положення стосуються директив політик та інших адміністративних документів. Законодавство не передбачає звітування про участь громадян у процесі підготовки політик, або ж участь не дозволена.

Цитата:

Коментар:

Згідно з п.20 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, за результатами кожного проведеного публічного обговорення органи виконавчої влади (міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації) готують звіти, в яких зазначається найменування відповідного органу виконавчої влади, який проводив обговорення; зміст питання або назва проекту акта, що виносилися на обговорення; інформація про осіб, які взяли участь в обговоренні; інформація про пропозиції, що надійшли до відповідного органу виконавчої влади за результатами обговорення; інформація про врахування пропозицій і зауважень громадськості з обов’язковим обгрунтуванням прийнятого рішення та причин неврахування пропозицій і зауважень; інформація про рішення, прийняті за результатами обговорення. У той же час, на органи виконавчої влади не покладається обов’язок оприлюднення щорічних звітів про їхні дії, спрямовані на розширення участі зацікавлених сторін у формуванні та реалізації державної політики, інформаці про регіони, які представляли учасники консультацій та соціально-демографічної інформації щодо учасників консультацій.

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ВИКЛЮЧНІСТЬ: МАЮТЬ БУТИ ЗАБЕЗПЕЧЕНІ МЕХАНІЗМИ ЗАЛУЧЕННЯ ДО УЧАСТІ УСІХ ЗАЦІКАВЛЕНИХ СТОРІН, ВКЛЮЧНО З ДІТЬМИ ТА МОЛОДДЮ, ОСОБАМИ З РІЗНИМ РІВНЕМ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ, НЕОСВІЧЕНИМИ ТА ВРАЗЛИВИМИ ГРУПАМИ.

Індикатор:

22.1. Згідно із законодавством, державні службовці зобов’язані надавати допомогу дітям та молоді, які хочуть брати участь, а також дітям, що стикаються із обмеженнями, викликаними особливими потребами, такими, як інвалідність, неосвіченість та іншими чинниками вразливості, наприклад, бідність чи страх бути покараним. Законодавство вимагає від державних службовців надавати допомогу дітям та молоді, які хочуть брати участь, а також дітям, що стикаються із обмеженнями, викликаними особливими потребами, такими, як інвалідність, неосвіченість та іншими чинниками вразливості, наприклад, бідність чи страх бути покараним.

Цінності:

Законодавство розглядає деякі, але не всі чинники, або ж вимога стосується директив політик. Не існує положень стосовно допомоги громадянам та зацікавленим сторонам брати участь у процесі прийняття рішень та підготовки політик.

Цитата: Коментар:

На публічних службовців не покладено обов’язок надання допомоги в участі у публічних консультаціях неповнолітнім та людям з особливими потребами.

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

ІНДИКАТОРИ ПІДЗВІТНОСТІ Стандарт:

ЕФЕКТИВНИЙ НАГЛЯД - ЧІТКІ НАГЛЯДОВІ ФУНКЦІЇ ЗА РОЗПОДІЛОМ ПОЛІТИКИ ТА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЇЇ ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОСЯТЬСЯ ДО КОМПЕТЕНЦІЇ ЗАКОНОДАВЧОГО ТА НЕЗАЛЕЖНОГО ВИЩОГО ОРГАНУ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ НА ВСІХ РІВНЯХ ВЛАДИ

Індикатор:

23.1. Нормативно-правова база передбачає повноваження парламенту або законодавчого органу із наглядовими функціями за розподілом бюджету та політикою виконавчої влади. Так, нормативно-правова база передбачає повноваження парламенту або законодавчого органу із наглядовими функціями за розподілом бюджету та політикою виконавчої влади, а також нормативно-правова база однозначно викладає суть того, як ці наглядові функції виконуватимуться, в тому числі робота та процедури комітетів.

Цінності:

Відповідно до нормативно-правової бази законодавчий орган здійснює нагляд за виконавчою владою, але дана база не регулює як саме такі функції виконуються. Відповідно до Конституції особливий контроль за виконавчою владою не здійснюється.

Цитата:

1) Конституція України від 28 червня 1996 р.; http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80/print1390898262982605; 2) Закон «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/315/96-%D0%B2%D1%80/ print1390399298240604; 3) Регламент Верховної Ради України від 10 лютого 2010 р. № 1861VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1861-17/print1390399298240604; 4) Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17/ print1382606236528297; 5) Закон «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. № 116/95-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/116/95-%D0%B2%D1%80/print1390399298240604

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Конституція України закріплює за парламентом повноваження щодо здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, контролю за виконанням Державного бюджету України, а також використанням позик та економічної допомоги, не передбачених Державним бюджетом України (п.4, 13, 14, 33 ст.85 Конституції України). Відповідні контрольні повноваження можуть здійснюватись парламентом як безпосередньо (через щотижневі «години запитань» до Уряду, парламентські слухання), так і через парламентські комітети, а також Рахункову палату - вищий орган фінансового контролю (SAI), який від імені парламенту здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням (ст.89, 98 Конституції України, ст.161, 229, 230, 233 Регламенту Верховної Ради України, ст.109 Бюджетного кодексу України). Законодавство закріплює за парламентом ряд повноважень, необхідних для реалізації його функцій щодо контролю у сфері бюджетної політики. Так, Державна казначейська служба повинна подавати до парламенту щомісячні та квартальні звіти про виконання Державного бюджету, а Кабінет Міністрів - річний звіт про його виконання (ч.2,4,,5 ст.161 Регламенту Верховної Ради України). На етапі підготовки проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік Комітет Верховної Ради України перевіряє відповідність проекту Основним напрямкам бюджетної політики на відповідний бюджетний період та вимогам Бюджетного кодексу України, в той час як парламент, у разі виявлення невідповідності, може прийняти рішення про його відхилення. Народні депутати України та парламентські комітети також можуть впливати на зміст законопроекту про Державний бюджет Українишляхом внесення до Комітету з питань бюджету пропозицій стосовно збільшення або зменшення витрат або надходжень до Державного бюджету, зміни прогнозу доходів або фінансування бюджету тощо (ч.2,4 ст.154, ч.1 ст.156 Регламенту Верховної Ради України). За Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету законодавством закріплено широкий перелік прав, у тому числі право отримувати інформацію від органів державної влади та місцевого самоврядування для розгляду бюджетних питань, право залучення Рахункової палати до підготовки експертизи і висновків на законопроекти, у тому числі проект Закону про Державний бюджет України, право погоджувати окремі рішення Уряду з питань бюджетної політики, наприклад, рішення щодо перерозподілу окремих категорій видатків, право проводити комітетські слухання тощо (ч.4 ст.15, ч.6 ст.108, ч.2 ст.109 Бюджетного кодексу України, ст.14, 27, 29 Закону «Про комітети Верховної Ради України»). Таким чином, парламент та парламентські комітети загалом мають достатній обсяг повноважень для ефективного здійснення контролю за діяльністю Уряду у сфері формування і реалізації бюджетної політики.

Джерело:

Адаптовано із «Involve 3» ОЕСР

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

23.2. Нормативно-правова база визначає вищий орган фінансового контролю як незалежний від виконавчої влади: керівник цього органу призначається органом, незалежним від виконавчої владию Існують чіткі умови для усунення керівника вищого органу фінансового контролю, а також даний орган може подавати запити стосовно власного бюджету до законодавчого органу. Так, нормативно-правова база визначає вищий орган фінансового контролю, керівника якого призначає орган, незалежний від виконавчої влади. Існують чіткі умови для усунення з посади голови цього органу, а також даний орган може подавати запити стосовно власного бюджету до законодавчого органу.

Цінності:

Нормативно-правова база розглядає орган фінансового контролю, але його керівник не призначається органом, незалежним від виконавчої влади. Такий керівник може бути усунений із посади за рішеням однієї із гілок влади, та/або вищий орган фінансового контролю не може подавати запити стосовно власного бюджету до законодавчого органу. Нормативно-правова база розглядає орган фінансового контролю, але він не відповідає вищезазначеним критеріям; або дана база не розглядає вищий орган фінансового контролю.

Цитата:

Коментар:

Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів державної влади (ч.1 ст.1, ст.36 Закону «Про Рахунокву палату»). Голова Рахункової палати обирається парламентом шляхом таємного голосування за поданням Голови Верховної Ради України строком на 7 років з правом повторного переобрання на посаду (ч.1 ст.10 Закону «Про Рахункову палату»). Перший заступник, заступники Голови Рахункової палати, а також головні контролери (керівники департаментів) та Секретар Рахункової палати обираються парламентом шляхом таємного голосування за поданням Голови Рахункової палати строком на 7 років з правом повторного переобрання на відповідні посади (ч.6 ст.10 Закону «Про Рахункову палату»).Голова Рахуноковї палати, його Перший заступник та заступники, Секретар Рахункової палати та головні контролери можуть бути звільнені парламентом лише з підстав, визначених Законом «Про Рахункову палату», а саме у разі: 1) порушення ними законодавства України або у випадку допущення зловживань по службі; 2) особистої заяви про відставку; 3) тривалої хвороби, підтвердженої медичною установою, що перешкоджає їх діяльності на займаних посадах; 4) досягнення ними 65-річного віку (ч.4 ст.37 Закону «Про Рахункову палату»). Як головний розпорядник бюджетних коштів Рахункова палата подає проект свого кошторису і бюджетні запити на розгляд не безпосередньо до парламенту, а до Міністерства фінансів України (ст.38 Закону «Про Рахункову палату»; п.2 ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України).

Джерело:

Адаптовано із «Involve 3» ОЕСР

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

КОМПЕТЕНЦІЯ ВИЩОГО ОРГАНУ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ – ДО КОМПЕТЕНЦІЇ ВИЩОГО ОРГАНУ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ВІДНОСИТЬ СЯ НАКЛАДЕННЯ САНКЦІЙ НА ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ, А ТАКОЖ ВІН МАЄ ПОВНОВАЖЕННЯ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ ТА ВІДПОВІДНИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ ТА СКЛАДЕННЯ ЗВІТНОСТІ ПРО ВИКОРИСТАННЯ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ І РЕЗУЛЬТАТІВ ВПРОВАДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ. ВИЩИЙ ОРГАН ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ЗДІЙСНЮЄ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНО, ПІДЗВІТНО ТА ПРОЗОРО.

Індикатор:

24.1. Вищий орган фінансового контролю має широкі юридичні повноваження для здійснення своєї роботи. Нормативно-правова база уповноважує цей орган отримувати своєчасний, безперешкодний, прямий та вільний доступ до всіх необхідних документів та інформації для належного виконання своїх статутних обов’язків. Не існує часових обмежень та обмежень сфери, що могли обмежити роботу цього органу Так, нормативно-правова база уповноважує цей орган отримувати своєчасний, безперешкодний, прямий та вільний доступ до всіх необхідних документів та інформації для належного виконання своїх статутних обов’язків. Не існує часових обмежень та обмежень сфери, що могли обмежити роботу цього органу.

Цінності:

Нормативно-правова база дозволяє ВОФК отримувати своєчасний, безперешкодний, прямий та вільний доступ до всіх необхідних документів та інформації для належного виконання своїх статутних обов’язків, але все ж існують деякі обмеження для здійснення роботи (в тому числі часові обмеження, умова, що орган може здійснювати перевірку вже завершених процесів, а також відсутність можливості перевіряти деякі державні органи). Нормативно-правова база розглядає орган фінансового контролю, але він не відповідає вищезазначеним критеріям; або дана база не розглядає вищий орган фінансового контролю.

Цитата:

Закон «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/315/96-%D0%B2%D1%80/print1382606236528297; 2) Стандарт Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів», затверджений постановою Колегії Рахункової палати від 27 грудня 2004 р. № 28-6; http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/ publish/article/283173

Коментар:

За Рахунковою палатою та її працівниками закріплено ряд прав, необхідних для здійснення контрольних повноважень Рахункової палати, у тому числі право перевіряти грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани та інші фінансово-господарські документи; безперешкодно входити до приміщень установ і організацій; знайомитися з таємними документами та документами, що містять інформацію з обмеженим доступом; отримувати від банків відомості про здійснені операції та стан рахунків установ та організацій, що перевіряються; залучати до проведення перевірок на договірних засадах спеціалістів, експертів, працівників державних контрольних органів, податкових та правоохоронних органів, передавати матеріали перевірок до правоохоронних органів тощо (ст.7 Закону «Про Рахункову палату», п.1.7 Стандарту Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів»). Строки надання Рахунковій палаті чи її працівникам відповідних документів та відомостей законодавством чітко не визначено, однак цей строк фактично обмежується загальним строком проведення перевірки, який визначається її програмою (при цьому строк проведення перевірки може бути продовжений членом Рахункової палати, відповідальним за її проведення (п.2.3.2 Стандарту Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів»). Окрім строків проведення перевірок, Рахункова палата самостійно визначає і межі її проведення (п.2.1.2, 2.2.1 Стандарту Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів»).

Джерело:

Декларація про незалежність ІНТОСАІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

24.2. Нормативно-правова база уповноважує ВОФК здійснювати перевірку: використання бюджетних коштів, ресурсів, а також активів, одержувачем або бенефіціаром, незалежно від його правового характеру; збір доходів, належних уряду або державним підприємствам; правомірність рахунків уряду або державних підприємств; якість фінансового менеджменту та звітності; мінімізацію витрат, доцільність та ефективність витрат уряду або державних підприємств. Так, нормативно-правова база уповноважує ВОФК здійснювати перевірку: використання бюджетних коштів, ресурсів, а також активів, одержувачем або бенефіціаром, незалежно від його правового характеру; збір доходів, належних уряду або державним підприємствам; правомірність рахунків уряду або державних підприємств; якість фінансового менеджменту та звітності; мінімізацію витрат, доцільність та ефективність витрат уряду або державних підприємств.

Цінності:

Нормативно-правова база уповноважує ВОФК здійснювати деякі, але не всі зазначені види фінансового контролю. Нормативно-правова база розглядає ВОФК, але він не відповідає вищезазначеним критеріям; або дана база не розглядає ВОФК.

Цитата:

1) Конституція України від 28 червня 1996 р.; http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80/print1390898262982605; 2) Закон «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/315/96-%D0%B2%D1%80/ print1382606236528297; 3) Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI; http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17/print1382606236528297; 4) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» (справа про Рахункову палату) від 23 грудня 1997 р. № 7-зп

Коментар:

Згідно із ст.98 Конституції України Рахункова палата здійснює контроль за надходженням і використанням коштів лише Державного бюджету України, тобто її контрольні повноваження не поширюються на місцеві бюджети. Крім того, Рішенням Конституційного Суду України у справі про Рахункову палату від 23.12.1997 р. № 7-зп було визнано неконституційними положення Закону «Про Рахункову палату», згідно з якими Рахунковій палаті надавалось право здійснювати контроль за дотриманням надходженням і використанням коштів Пенсійного фонду та інших фондів, не включеними до Державного бюджету України, за дотриманням законності у фінансово-економічній сфері, грошовою емісією, використанням золотовалютних резервів, наданням кредитів та здійсненням операцій із розміщення золтовалютних резервів, збереженням та використанням державного майна, дотриманням законності щодо надання Україною позик, економічної та іншої допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, використанням безоплатної допомоги Україні, отриманих з іноземних джерел, а також будь-якими іншими коштами, які не включені до Державного бюджету України (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про Рахункову палату).

Джерело:

Декларація про незалежність ІНТОСАІ

Індикатор:

24.3. Нормативно-правова база чітко розглядає слідування механізмам за допомогою зовнішніх органів влади за рекомендацією ВОФК

Цінності:

Так, нормативно-правова база чітко розглядає слідування механізмам за допомогою зовнішніх органів влади за рекомендацією ВОФК. Закон не розглядає слідування механізмам.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Цитата:

Закон «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/315/96-%D0%B2%D1%80/print1382606236528297

Коментар:

Відповідно до ст.29 Закону «Про Рахункову палату», за результатами проведених контрольних заходів Рахункова палата направляє органам виконавчої влади, керівникам підприємств, установ та організацій , банків і кредитних установ, які перевірялись,постанови та висновки, затверджені Колегією Рахункової палатидля відповідного реагування та вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень, відшкодування завданих державі збитків, притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні законодавства. При цьому постанови та висновки Колегії Рахункової палати повинні бути розглянуті у встановлений нею строк, але не пізніше ніж протягом 15 днів з дня їх одержання, і про заходи реагування на ці висновки та постанови Рахункова палата повинна бути повідомлена невідкладно. Ст.33 цього ж Закону передбачено, що Верховна Рада України не менш ніж 2 рази на рік повинна доручати відповідному Комітету Верховної Ради України здійснювати аналіз підсумків проведених контрольних заходів та виконання доручень, які були дані Рахунковій палаті протягом року.

Джерело:

Адаптовано із «Involve 3» ОЕСР

Індикатор:

24.4. Нормативно-правова база уповноважує ВОФК вживати заходи та впроваджувати санкції. Так, нормативно-правова база уповноважує ВОФК вживати заходи та впроваджувати санкції.

Цінності:

Нормативно-правова база уповноважує ВОФК вживати заходи, але він не може впроваджувати санкції. Закон не уповноважує ВОФК вживати заходи чи запроваджувати санкції, він лише може надавати висновки та рекомендації.

Цитата:

1) Закон «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/315/96-%D0%B2%D1%80/print1382606236528297; 2) Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/ print1382606236528297; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80732-10/print1382606236528297; 3) Стандарт Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів», затверджений постановою Колегії Рахункової палати від 27 грудня 2004 р. № 28-6; http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/283173

Коментар:

Рахункова палата має право здійснювати моніторинг виконання своїх пропозицій за результатами проведених перевірок (п.5 Стандарту Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів»). До повноважень Рахункової палати не віднесено застосування санкцій до осіб, винних у порушенні законодавства. Уповноважені посадові особи Рахункової палати мають право лише складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 164-12 (порушення бюджетного законодавства), 164-14 (порушення законодавства про закупівлі товарів, робіт і послуг за державніі кошти) та 188-19 (невиконання законних вимог Рахункової палати) Кодексу України про адміністративні правопорушення, однак стягнення на осіб, які вчинили ці порушення, може накладати лише суд (ст.221, п.1 ч.1 ст.255 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

Цінності:

24.5. Нормативно-правова база визначає, що ВОФК є вільним від контролю або втручання з боку законодавчого або виконавчого органу у виборі питань аудиту; у плануванні, програмуванні, проведенні, складенні звітності та подальших перевірках; в організації та менеджменті офісом; у виконанні своїх рішень, коли застосування санкцій є частиною його повноважень. Так, нормативно-правова база визначає, що ВОФК є вільним від контролю або втручання з боку законодавчого або виконавчого органу у виборі питань аудиту; у плануванні, програмуванні, проведенні, складенні звітності та подальших перевірках; в організації та менеджменті офісом; у виконанні своїх рішень, коли застосування санкцій є частиною його повноважень. Нормативно-правова база визначає деякі, але не всі із перерахованих критеріїв. Нормативно-правова база не визначає чітко, що ВОФК є вільним від контролю та втручання.

Цитата:

Закон «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/315/96-%D0%B2%D1%80/print1382606236528297

Коментар:

Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави (ч.2 ст.1 Закону «Про Рахункову палату»). Принцип незалежності також є одним із основних принципів здійснення Рахунковою палатою своїх контрольних повноважень (ст.3 Закону «Про Рахункову палату»). Рахункова палата самостійно вирішує внутрішні питання своєї організації та діяльності, встановлює порядок діловодства, вимоги до працівників Апарату Рахункової палати тощо (ст.17 Закону «Про Рахункову палату»). У той же час, Рахункова палата як орган, уповноважений від імені Верховної Ради України здійснювати контроль за надходженням і використанням коштів Державного бюджету України, не є самостійною у плануванні власної діяльності: згідно з ч.ч. 1, 2 ст.15 Закону «Про Рахункову палату», річні та поточні плани роботи Рахункової палати формуються з урахуванням доручень парламенту та парламентських комістетів, і до них в обов’язковому порядку включається виконання звернень не менш як 150 народних депутатів (третини від конституційного складу парламенту). Крім того, при формуванні планів роботи Рахункової палати враховується обов’язковий розгляд звернень та пропозицій Президента України і Кабінету Міністрів України. На підставі постанов та протокольних доручень парламенту, звернень комітетів Верховної Ради України та запитів народних депутатів, Рахункова палата проводить позапланові контрольні заходи, щоправда, лише якщо рішення про їх проведення на підставі цих документів було прийнято Колегією Рахункової палати (ч.3 ст.15 Закону «Про Рахункову палату»). Ст.26 Закону «Про Рахункову палату» також певною мірою звужує повноваження Рахункової палати щодо проведення аудитів: якщо перевірка чи ревізія належать до компетенції як Рахункової палати, так і іншого державного контрольного органу, то вона повинна проводитись ними спільно. Крім того, відповідно до ст.27 Закону «Про Рахункову палату», за дорученням Верховної Ради Рахункова палата повинна проводити експертизу і давати свої висновки щодо ряду проектів законодавчих актів (проекту Закону про Державний бюджет, проектів загальнодержавних програм тощо)

Джерело:

Декларація про незалежність ІНТОСАІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

24.6. Вищий орган фінансового контролю розробляє річний план, а також він випускає публічні звіти про виконану роботу і висновки щороку. Нормативно-правова база вимагає від ВОФК розробляти план та видавати публічні звіти про виконану роботу і висновки щороку.

Цінності:

Нормативно-правова база вимагає від ВОФК видавати деякі, але не всі його звіти. Нормативно-правова база не вимагає від ВОФК оприлюднення його документації.

Цитата:

1) Закон «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР; http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/315/96-%D0%B2%D1%80/print1382606236528297; 2) Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17/print1382606236528297; 3) Стандарт Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів», затверджений постановою Колегії Рахункової палати від 27 грудня 2004 р. № 28-6; http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/283173

Коментар:

Рахункова палата здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їхнім використанням на основі річних і поточних планів роботи (ч.1 ст.15 Закону «Про Рахункову палату»). Згідно із ст.40 Закону «Про Рахункову палату» Рахункова палата зобов’язана регулярно публікувати інформацію про свою діяльність у ЗМІ та щорічний звіт про свою діяльність. Водночас чинним законодавством чітко не визначено, яка саме інформація про діяльність Рахункової палати підлягає оприлюдненню, і з якою періодичністю вона має оприлюднюватись. Законодавством не встановлено будь-яких вимог до змісту щорічних звітів про діяльність Рахункової палати. Чинним законодавством на Рахункову палату покладено обов’язок підготовки ряду документів, зокрема річного звіту про виконання Державного бюджету України (ст.62 Бюджетного кодексу України) оперативних звітів про хід виконання Державного бюджету України, висновків на проекти окремих законодавчих актів, проекти загальнодержавних програм та проекти міжнародних договорів, звітів за результатами проведених перевірок та ревізій тощо (ст.22, 23, 26, 27 Закону «Про Рахункову палату»). Законодавством не передбачено обов’язковості оприлюдннення оперативних звітів про хід виконання Державного бюджету України та висновків на проекти законодавчих та інших актів. Публікація у повному обсязі звітів за результатами проведених Рахунковою палатою перевірок та ревізій є правом, а не обов’язком Рахунокової палати (п.4.6 Стандарту Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів»).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

КОДЕКС ПОВЕДІНКИ – ІСНУЄ ЧІТКИЙ КОДЕКС ПОВЕДІНКИ, ЩО ВИМАГАЄ ВІД ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ ЗДІЙСНЮВАТИ ДОСТОВІРНЕ ТА ПОВНЕ ЗВІТУВАННЯ ЗА СВОЇ ДІЇ.

Індикатор:

25.1. Кодекс поведінки для держслужбовців існує. Кодекс поведінки для держслужбовців існує.

Цінності: Кодексу поведінки для держслужбовців або подібного документу не існує.

Цитата:

1) Закон «Про правила етичної поведінки» від 17 травня 2012 р. № 4722-VI; http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/4722-17/print1382606236528297; 2) Закон «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3206-17/ print1390399298240604; 3) Закон «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. № 4050-VI; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4050-17/print1382606236528297; 4) Закон «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. № 2493-III; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/2493-14/print1390399298240604; 5) Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом Головного управління державної служби України 4 серпня 2010 р. № 214; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1089-10/print1382606236528297; 6) Правила етичної поведінки осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, затверджені наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України від 26 листопада 2012 р. № 681; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ z2083-12/print1382606236528297; 7) Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 лютого 2012 р. № 155; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0628-12/ print1382606236528297; 8) Кодекс етики працівників підрозділу внутрішнього аудиту, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2011 р. № 1217; http://zakon0.rada. gov.ua/laws/show/z1195-11/print1360666825527971; 9) Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затверджений наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 р. № 123; http://www.gp.gov.ua/ua/kodet.html?_m=publications&_t=rec&id=113992; 10) Кодекс професійної етики працівника державної податкової служби України, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 7 лютого 2006 р. № 59; http://obolon.kievcity. gov.ua/content/kodeks-profesiynoi-etyky-pracivnyka-derzhavnoi-podatkovoi-sluzhby-ukrainy.html

Коментар:

Загальні правила етичної поведінки публічних службовців (осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) визначено Законом «Про правила етичної поведінки». Окремі принципи поведінки публічних службовців також закріплено в Законі «Про державну службу», Законі «Про службу в органах місцевого самоврядування», Законі «Про засади запобігання і протидії корупції», Загальних правилах поведінки державного службовця (ці правила мають рекомендаційний характер для посадових осіб місцевого самоврядування). Крім того, низкою центральних органів виконавчої влади впроваджено власні галузеві кодекси поведінки, які встановлюють спеціальніі вимоги до поведінки працівників відповідних органів (наприклад, Правила етичної поведінки осіб рядового та начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, Кодекс етики працівників підрозділу внутрішнього аудиту,Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, Кодекс професійної етики працівника державної податкової служби України тощо).

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

25.2. Нормативно-правова база включає в себе правила, що вимагають неупередженої, незалежної та добре керованої цивільної служби, а також дана база розглядає чіткі обмеження на непотизм та покровительство. Всі держслужбовці повинні надавати достовірні та повні відомості про свої дії. Так, нормативно-правова база включає в себе правила, що вимагають неупередженої, незалежної та добре керованої цивільної служби, а також дана база розглядає чіткі обмеження на непотизм та покровительство. Всі держслужбовці повинні надавати достовірні та повні відомості про свої дії. Існують деякі правила, що вимагають неупередженої та незалежної цивільної служби, але вони не включають спеціальні заборони на непотизм та покровительство; або вони нечітко вимагають від держслужбовців надавати достовірні та повні відомості про свої дії Не існує жодних правил чи кодексу поведінки, що чітко відносилися б до держслужбовців в рамках нормативно-правової бази.

Цитата:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Чинним законодавством закріплено принципи політичної неупередженості та об’єктивності публічних службовців (ст.8,10 Закону «Про правила етичної поведінки», ст.3 Закону «Про державну службу»). Принцип незалежності публічної служби у законодавстві прямо не закріплено, однак ним передбачено ряд механізмів, спрямованих на забезпечення незалежності публічних службовців: передбачено запровадження посад керівників державної служби в державних органах, уповноважених здійснювати управління державною службою в таких органах; конкурсне заміщення всіх категорій посад державних службовців, окрім посад І категорі та патронатних посад; періодичне підвищення рівня кваліфікації публічних службовців; визначено вичерпний перелік підстав для припинення державної служби; встановлено ряд додаткових соціальних гарантійдержавних службовців тощо (ст.6,8,17, 37 Закону «Про державну службу»). Разом з тим, незалежність та політичну нейтральність публічних службовців Законом «Про державну службу» забезпечено не у повній мірі. Зокрема, найвищі категорії посад (посади І категорії) за Законом заміщуються у позаконкурсному порядку; Законом не передбачено чіткого розмежування політичних та адміністративних посад та спеціальних вимог щодо професійної компетентності посад підгрупи І-1; не виключається членство державних службовців у політичних партіях. Служба в органах місцевого самоврядування регламентується Законом «Про службу в органах місцевого самоврядування», положення якого не узгоджено із Законом «Про державну службу» і який не передбачає дієвих гарантій незалежності посадових осіб місцевого самоврядування. Наприклад, у конкурсному порядку заміщуються лише окремі категорії посад посадових осіб місцевого самоврядування (ст.10 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування»); Законом не передбачено відмежування політичних посад від адміністративних тощо. Ст.19 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачено, що державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування та деякі інші категорії публічних службовців не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими близьким особам. Дія цього обмеження поширюється лише на випадки безпосереднього підпорядкування. Визначений Законом перелік близьких осіб включає близьких родичів (батьки, діти, брати і сестри тощо) та осіб, які спільно проживають і пов’язані спільним побутом. Таким чином, Закон передбачає певні механізми запобігання непотизму при прийомі на публічну службу. Діяльність державних службовців підлягає повному документуванню у відповідності до Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади.

Джерело:

Адаптовано із 44 звіту «Global Integrity»

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

25.3. Нормативно-правова база розглядає механізми аудиту для визначення, коли держслужбовці не надають достовірної і повної інформації про свої дії, а також розглядає санкції для цього. Нормативно-правова база розглядає механізми аудиту для визначення, коли держслужбовці не надають достовірної і повної інформації про свої дії, а також розглядає санкції для цього.

Цінності:

Нормативно-правова база розглядає механізми аудиту для визначення, коли держслужбовці не надають достовірної і повної інформації про свої дії, але не розглядає санкції для цього. Нормативно-правова база не розглядає положення, що стосуються факту надання держслужбовцями достовірної та повної інформації про свої дії.

Цитата:

1) Закон «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. № 4050-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/4050-17/print1389943756770814; 2) Типова інструкція з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1242;http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1242-2011-%D0%BF/print1390503912974270

Коментар:

Контроль за документуванням діяльності публічних службовців здійснюють структурні підрозділи діловодства, які утворюються в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування (п.6 Типової інструкції з діловодства в центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади). Недотримання встановлених вимог щодо документування діяльності публічних службовців можа мати наслідком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення з посади державної служби) (ст.53 Закону «Про державну службу»)

Джерело:

Адаптовано із 44 звіту «Global Integrity»

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ ТА РОЗКРИТТЯ ФІНАНСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ – ВСІ ГІЛКИ ВЛАДИ ПРИЙМАЮТЬ ЧІТКО ВИЗНАЧЕНІ ПРАВИЛА ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ, ЯКА НЕОБХІДНА ДЛЯ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ФАКТИЧНИХ ТА ПРИХОВАНИХ КОНФЛІКТІВ ІНТЕРЕСІВ І ПОРУШЕННЯ ЕТИЧНИХ НОРМ. ПОВИННІ БУТИ СТВОРЕНІ СИСТЕМИ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗКРИТТЯ ФІНАНСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО АКТИВИ ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ

Індикатор:

26.1. Всі держслужбовці, в тому числі працівники законодавчих органів та суду, а також члени їхніх сімей, повинні періодично подавати форму розкриття фінансової інформації, принаймні раз на рік. Так, всі держслужбовці та члени їхніх сімей за законом повинні подавати форму розкриття фінансової інформації принаймні раз на рік.

Цінності:

За законом держслужбовці повинні подавати форму розкриття фінансової інформації, але дана вимога не поширюється на членів їхніх сімей, або ця вимога поширюється на членів їхніх сімей, але зазначена форма не надається раз на рік. Нормативно-правова база не вимагає розкриття фінансової інформації.

Цитата:

Закон «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/3206-17/print1390399298240604

Коментар:

Законом «Про засади запобігання і протидії корупції» визначено перелік осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (публічних службовців), які повинні щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою, встановленою Законом (ст.12 Закону «Про засади і запобігання і протидії корупції»). До цього переліку входять Президент України, члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних органів виконавчої влади, народні депутати України, депутати місцевих рад, державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, професійні судді, посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, інших державних органів, посадові особи юридичних осіб публічного права тощо (п.1, п.п. «а» п.2 ч.1 ст.4 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»). В окремих випадках (відпустка у зв’язку з вагітністю чи пологами, перебування за межами України тощо), перебачених Законом «Про засади запобігання і протидії корупції», особи, уповноважені на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, можуть подавати декларації не до 1 квітня, а до 31 грудня. Також публічні службовці повинні подавати декларації у разі звільнення чи припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування, - за період, не охоплений раніше поданими деклараціями. Члени сімей осіб, які зобов’язані подавати декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового харакетру, самостійно декларації не подають, однак відомості про їхні активи включаються до декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (ч.2 ст.12 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» та Додаток до нього)

Джерело:

Адаптовано із 46 звіту «Global Integrity», WB-PAM у правових показниках про конфлікт інтересів та розкриття інформації про інтереси

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

26.2. Нормативно-правова база чітко забороняє несумісні зовнішні інтереси, а також розглядає певні положення стосовно конфлікту інтересів. [«Несумісний зовнішній конфлікт» - це всі інтереси, що з’являються від участі у будь-якій діяльності або операції або набутті будь-якої позиції чи функції, що є несумісними із або зменшують можливість належного виконання державним службовцем своїх обов’язків.] Так, нормативно-правова база забороняє несумісні зовнішні інтереси у процесі виконання держслужбовцем своїх обов’язків, а також вона розглядає певні положення стосовно конфлікту інтересів.

Цінності:

Закон забороняє несумісні зовнішні інтереси у цілому, але він не розглядає певні положення стосовно конфлікту інтересів. Закон не забороняє безпосередньо несумісні зовнішні інтереси.

Цитата:

1) Закон «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI; http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3206-17/print1390399298240604; 2) Закон «Про правила етичної поведінки» від 17 травня 2012 р. № 4722-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4722-17/ print1390503912974270

Коментар:

Особам, уповнваженим на виконання функцій держави та місцевого самоврядування (у тому числі Президенту України, членам уряду та керівникам центральних органів виконавчої влади народним депутатам України, державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування, професійним суддям тощо) забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю (якщо інше не передбачено Конституцією чи законами України), входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядових рад підприємств, що мають на меті одержання прибутку (крім окремих визначених законом випадків). Щоправда, дія цих обмежень не поширюється на депутатів місцевих рад, членів Вищої ради юстиції (крім тих депутатів та членів Вищої ради юстиції, які здійснюють свої повноваження на постійній основі), народних засідателів та присяжних (ч.1,3 ст.7 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»). Для окремих категорій посадовців законами встановлено і ряд інших додаткових обмежень щодо суміщення діяльності на посаді з іншими видами діяльності. Такж на осіб, уповноважених на виоконання функцій держави та місцевого самоврядування, законодавством покладено і ряд інших обов’язків, у тому числі обов’язок вживати заходів щодо недопущення можливості виникнення конфлікту інтересів, повідомляти безпосереднього керівника про виникнення конфлікту інтересів тощо (ст.14 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», ст.15 Закону «Про правила етичної поведінки»)

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

100

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

26.3. Всі держслужбовці, в тому числі працівники законодавчих органів та суду, а також члени їхніх сімей, повинні подавати декларації про фінансові інтереси. Так, держслужбовці, в тому числі працівники законодавчих органів та суду, а також члени їхніх сімей, повинні подавати декларації про фінансові інтереси.

Цінності:

Так, держслужбовці, в тому числі працівники законодавчих органів та суду, а також члени їхніх сімей, повинні подавати декларації про фінансові інтереси. Нормативно-правова база не передбачає надання декларації про фінансові інтереси.

Цитата:

Коментар:

Законодавством України на осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, а також членів їхніх сімейне покладено обов’язку подання декларацій про інтереси. Такі особи лише зобов’язані невідкладно у письмовій формі повідомляти своїх безпосередніх керівників про наявність конфлікту інтересів (п.2 ч.1 ст.14 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», ст.18-1 Закону «Про міліцію», ст.46-4 Закону «Про прокуратуру», ст.19-1 Закону «Про Службу безпеки України», ст.12-1 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування»,ст.16-1 Закону «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», ст.31-1 Закону «Про дипломатичну службу», п.3.4 Загальних правил поведінки державного службовця тощо)

Джерело:

Індикатор:

26.4. Нормативно-правова база вимагає від державних органів, в тому числі від службовців державних підприємств та приватних компаній, які використовують бюджетні кошти, відмовлятися від прийняття політичних рішень, які можуть стосуватися їхніх особистих інтересів. Так, всі державні органи, в усіх гілках влади, чітко вимагають за законом відмовлятися від прийняття рішень, які можуть стосуватися їхніх особистих інтересів.

Цінності:

Деякі, але не всі державні органи, за законом повинні відмовлятися від прийняття рішень, які можуть стосуватися їхніх особистих інтересів. Ні, нормативно-правова база не вимагає від державних органів відмовлятися від прийняття рішень, які можуть стосуватися їхніх особистих інтересів.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

101

Цитата:

1) Закон «Про правила етичної поведінки» від 17 травня 2012 р. № 4722-VI; http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/4722-17/print1382606236528297; 2) Закон «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3206-17/ print1390399298240604; 3) Закон «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. № 2493-III; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2493-14/print1390399298240604; 4) Закон «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/565-12/ print1390503912974270; 5) Закон «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ; http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1789-12/print1390503912974270; 6) Закон «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2229-12/ print1390503912974270; 7) Закон «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/160/98%D0%B2%D1%80/print1390503912974270; 8) Закон «Про дипломатичну службу» від 20 версня 2001 р. № 2728-ІІІ; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2728-14/print1390503912974270; 10) Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2747-15/print1390503912974270; 11) Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/ print1390316109400037; 12) Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. № 4651-IV;http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/print1390316109400037; 13) Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. № 1798-ХІІ;http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/1798-12/print1390316109400037; 14) Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом Головного управління державної служби України від 4 серпня 2010 р. № 214

Коментар:

Обов’зок утримання від участі у прийнятті рішення у разі виникнення конфлікту інтересів прямо покладений лише на окремі категорії посадовців і лише в окремих випадках. Так, відповідно до п.3.6 Загальних прааил поведінки державного службовця, у разі виникнення конфлікту інтересів у державного службовця, який входить до складу колегіального органу, такий державний службовець не повинен брати участі у прийнятті рішення, якщо його неучасть у прийнятті такого рішення не впливає на повноваження органу (якщо неучасть впливає на повноваження колегіального органу, то участь такого державного службовця у прийнятті рішень має здійснюватись під контролем). Подібний обов’язок також покладено на суддів - наприклад, якщо суддя прямо чи опосередковано зацікавлений у результаті розгляду справи, він підлягає відводу (самовідводу) і, таким чином, не може брати участі у розгляді справи (ст.27 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.20 Цивільного процесуального кодексу України, ст.75 Кримінального процесуального кодексу України, ст.20 Господарського процесуального кодексу України). У разі наявності особистої зацікавленості у результатах кримінального провадження самовідвід також повинен заявити прокурор, слідчий, спеціаліст, перекладач, експерт, секретар судового засідання (ст.77, 79, 80 Кримінального процесуального кодексу України). Такі ж обов’язки на секретаря судового засідання, експертів, спеціалістів та перекладачів покладено і в інших провадженнях (див., наприклад, ст.23 Цивільного процесуального кодексу України). Водночас на більшість інших категорій посадовців, у тому числі народних депутатів України, Президента України, членів Кабінету Міністрів України, працівників органів внутрішніх справ тощо покладено лише загальний обов’язок ужиття заходів, спрямованих на недопущення можливості виникнення конфлікту інтересів, та інформування безпосереднього креівника про виникнення конфлікту інтересів (ч.1 ст.14 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», ст.15 Закону «Про правила етичної поведінки», ст.31-1 Закону «Про дипломатичну службу», ст.18-1 Закону «Про міліцію», ст.46-4 Закону «Про прокуратуру», ст.12-1 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування», ст.19-1 Закону «Про Службу безпеки України» тощо).

Джерело:

102

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

26.5. Нормативно-правова база вимагає, щоб всі декларації про фінансові інтереси, які подаються держслужбовцями та членами їхніх сімей, були доступними громадськості. Так, нормативно-правова база передбачає, що всі декларації про фінансові інтереси можуть бути доступними громадськості.

Цінності:

Деякі, але не всі декларації про фінансові інтереси, за законом повинні оприлюднюватися. Ні, закон не вимагає, щоб всі декларації про фінансові інтереси оприлюднювалися.

Цитата:

Коментар:

Джерело:

Індикатор:

26.6. Нормативно-правова база вимагає, щоб всі форми розкриття фінансової інформації, що подаються держслужбовцями та членами їхніх сімей, були доступними громадськості Так, нормативно-правова база вимагає, щоб всі форми розкриття фінансової інформації були доступними громадськості.

Цінності:

Деякі, але не всі форми розкриття фінансової інформації, за законом повинні оприлюднюватися. Ні, закон не вимагає, щоб всі форми розкриття фінансової інформації оприлюднювалися.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon3. rada.gov.ua/laws/show/2939-17/print1393776839993203; 2) Закон «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3206-17/ print1390399298240604

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

103

Коментар:

Згідно з ч.2 ст.12 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», офіційному оприлюдненню (шляхом розміщення на офіційних веб-сайтах або опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування) підлягають відомості декларацій про активи лише окремих посадовців, зокрема, народних депутатів України, Президента України, членів Кабінету Міністрів України, суддів вищих судів тощо. Такі відомості підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня подання відповідних декларацій. Декларації інших посадовців, окрім тих, яких прямо зазначено у ч.2 ст.12 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», обов’язковому офіційному оприлюдненню не підлягають, однак відомості таких декларацій можуть бути надані за запитом будь-якій зацікавленій особі в чистині відомостей, які не належать до інформації з обмеженим доступом (ч.6 ст.6 Закону «Про доступ до публічної інформації»). До інформації з обмеженим доступом, яка не підлягає офіційному оприлюдненню або наданню за зипитом на інформацію належать відомості про номер облікової картки платника податків, про серію та номер паспорта громадянина України, про місце його проживання, про дат народження, місцезнаходження об’єктів, які зазначаються у декларації про активи (ч.2 ст. 12 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»)

Джерело:

Індикатор:

26.7. Нормативно-правова база дозволяє проведення незалежного аудиту форм розкриття фінансової інформації державних службовців та членів їхніх сімей, а також висновки таких аудиторських перевірок повинні бути доступні громадськості Так, нормативно-правова база дозволяє проведення незалежного аудиту форм розкриття фінансової інформації державних службовців та членів їхніх сімей, а також висновки таких аудиторських перевірок повинні бути доступні громадськості

Цінності:

Нормативно-правова база дозволяє проведення незалежного аудиту форм розкриття фінансової інформації, але не розглядає чіткої вимоги стосовно цього, або такі висновки аудиторських перевірок не оприлюднюються. Закон не передбачає аудиторські перевірки форм розкриття фінансової інформації.

Цитата:

104

1) Закон «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/3206-17/print1390399298240604; 2)Порядок проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений Указом Президента України від 25 січня 2012 р. № 33/2012; http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/33/2012/print1393776839993203; 3) Типове положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 р. № 706; http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/706-2013-%D0%BF/print1390316109400037

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Ст.11 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачено проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (крім кандидатів у Президенти України, у народні депутати України, у депутати місцевих рад чи на посаду сільського, селищного або міського голови). Одним з об’єктів такої спеціальної перевірки є достовірність відомостей у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, а також наявність у особи корпоративних прав. Проведення спеціальної перевірки організовується керівником або заступником керівника органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа. Достовірність зазначених у декларації про активи відомостей перевіряється Міністерством доходів і зборів України (органами державної податкової служби; при цьому до проведення спеціальної перевірки можуть також залучатись органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, а також інші центральні органи виконавчої влади (п.7 Порядку проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування) . Центральні органи виконавчої влади, органи податкової служби, СБУ та МВС України входять до системи органів виконавчої влади, а тому не можуть вважатись незалежними від Президента України та Кабінету Міністрів України. Ч.7 ст.11 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» прямо передбачено, що інформація про результати спеціальної перевірки та документи, пов’язані з її проведенням є конфіденційними. Декларації про активи, які щорічно подаються посадовцями за місцем своєї роботи чи служби, перевіряються спеціально уповноваженими підрозділами з питань запобігання і виявлення корупції, які утворюються у відповідних органах державної влади чи місцевого самоврядування, а також юридичних особах публічного права. При проведенні перевірки встановлюється факт своєчасного подання декларації, наявність конфлікту інтересів або його відсутність, наявність або відсутність арифметичних чи логічних помилок у подані декларації (ст.12 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»). Законом також встановлено строк, протягом якого відповідні підрозділи повинні провести перевірку. Законодавством не передбачено оприлюднення результатів проведених перевірок. Спеціально уповноважені підрозділи з питань запобігання і виявлення корупції входять до структури відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування, є підзвітними керівникам відповідних органів, а тому- не можуть вважатись незалежними у своїй діяльності (п. 1, 3 Типового положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції).

Джерело:

Індикатор:

26.8. Нормативно-правова база дозволяє проведення незалежних аудиторських перевірок форм розкриття фінансової інформації, а також санкції при порушенні правил врегулювання конфлікту інтересів Так, нормативно-правова база дозволяє наглядовим органам проводити перевірку та вимагати розкриття фінансової інформації та дотримання правил врегулювання конфлікту інтересів.

Цінності:

Нормативно-правова база розглядає перевірку та вимогу про розкриття фінансової інформації, а також дотримання правил врегулювання конфлікту інтересів, але не незалежними наглядовими органами. Закон не розглядає механізми перевірки та вимоги розкриття, або він не регулює конфлікт інтересів та/або розкриття фінансової інформації.

Цитата:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

105

Коментар:

Оскільки посадовці не подають декларації про наявні приватні інтереси, проведення перевірки таких декларацій законодавством не передбачено.

Джерело:

Індикатор:

26.9 Нормативно-правова база розглядає конкретні санкції за порушення правил врегулювання конфлікту інтересів та розкриття фінансової інформації, в тому числі штрафи, адміністративні, а також штрафні санкції. Так, нормативно-правова база розглядає конкретні санкції за порушення правил врегулювання конфлікту інтересів та розкриття фінансової інформації, в тому числі штрафи, адміністративні, а також штрафні санкції.

Цінності:

Нормативно-правова база розглядає деякі фінансові та адміністративні санкції за порушення правил регулювання як конфлікту інтересів, так і розкриття фінансової інформації, але не штрафні санкції. Нормативно-правова база не розглядає конкретні санкції за порушення правил врегулювання конфлікту інтересів і розкриття фінансової інформації

Цитата:

1) Закон «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/3206-17/print1390399298240604; 2) Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/ print1390503912974270

Коментар:

За неподання, несвоєчасне подання деклараці про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, неповідомлення безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів, порушення встановлених обмежень щодо сумісництва посади з іншими посадами чи суміщення посади з іншими видами діяльності передбачено лише адміністративну відповідальність у вигляді штрафу та (у випадку сумісництва) конфіскації отриманого доходу від сумісництва (ст. 172-4, 172-6, 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Притягнення до адміністративної відповідальності за ці порушення також є підставою для звільнення винної особи з роботи або служби (ч.2 ст.22 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»).

Джерело:

106

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

26.10. Нормативно-правова база обмежує отримання подарунків, які можуть пропонуватися держслужбовцям у всіх гілках влади. Так, закон чітко обмежує отримання подарунків, які можуть пропонуватися держслужбовцям у всіх гілках влади.

Цінності:

Деякі, але не всі державні органи, розглядаються в рамках врегулювання отримання подарунків. Закон не розглядає факт надання подарунків держслужбовцям.

Цитата:

Коментар:

Особи, уповноважені на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (у тому числі Президент України, народні депутати України, члени Кабінету Міністрів та керівники центральних органів виконавчої влади, державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, судді тощо), а також посадові особи юридичних осіб публічного права та особи, які надають публічні послуги (нотаріуси, аудитори, оцінювачі тощо) не мають права безпосередньо чи через інших осіб отримувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, якщо такі рішення приймаються, а дії чи бездіяльність - вчиняються як безпосередньо посадовцем, так і за його сприяння іншими посадовими особами або органами; а також якщо особа, яка дарує дарунок чи здійснює пожертву, перебуває у підпорядкуванні відповідного посадовця. Ця заборони не поширюється лише на випадки, коли дарунок відповідає загальним уявленням про гостинність і його вартість не перевищує 50% мінімальної заробітної плати (приблизно 50 дол. США) одноразово, а сумарно протягом року - 1 мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року (приблизно 100 дол. США). Ці обмеження щодо вартості подарунків не поширюються на подарунки, які здійснюються близькими особами посадовця або одержуюються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, виграші, призи, премії, бонуси (ч.1, 2 ст.8 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»)

Джерело:

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

107

Індикатор:

26.11. Нормативно-правова база забороняє поєднувати позицію держслужбовця із будь-якою іншою. Нормативно-правова база забороняє поєднувати позицію держслужбовця із будь-якою іншою.

Цінності:

Нормативно-правова база забороняє деякі, але не всі форми, поєднання позиції держслужбовця та іншої. Нормативно-правова база не розглядає факт одночасної зайнятості держслужбовця.

Цитата:

Коментар:

Особи, уповноважені на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (у тому числі народні депутати України, Президент України, члени Кабінету Міністрів, судді, державні службовці та посадові особи органів місцевого самоврядування тощо) не можуть займатись іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією чи законом. Ці особи також не мають права входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім окремих випдків), якщо інше не передбачено іншими законами або Конституцією України (ч.1 ст.7 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»). Ч.2 ст.7 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачена можливість встановлення окремими законами додаткових спеціальних обмежень щодо суміщення посад з іншими посадами та видами діяльності. Таким чином, обмеження щодо суміщення посади з іншими посадами та видами діяльності не є однаковими для різних категорій посадовців, тоді як навіть із загальних обмежень щодо суміщення і сумісництва встановлено ряд винятків.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

108

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

26.12. The legal framework prohibits the employment of public officials convicted of corruption for a certain amount of time after their indictment. Нормативно-правова база забороняє прийняття на роботу держслужбовців, які були раніше засуджені за вчинення корупційних діянь, протягом певного часу після звинувачення.

Цінності:

За законом державні службовці, раніше засуджені за вчинення корупційних діянь, зіштовхуються із певними обмеженнями стосовно майбутнього працевлаштування на державні посади, але не існує чіткого визначення такої заборони. Нормативно-правова база не розглядає наслідки працевлаштування держслужбовців, засуджених за вчинення корупційних діянь.

Цитата:

1) Закон «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. № 4050-VI; http://zakon2.rada.gov. ua/laws/show/4050-17/print1390316109400037; 2) Закон «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. № 2493-III; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2493-14/ print1390399298240604; 3) Закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р.№ 776/97-ВР; http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80/ print1392034478459846; 4) Закон «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/565-12/print1390503912974270; 5) Закон «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1789-12/print1390503912974270; 6) Закон «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ; http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/2229-12/print1390503912974270; 7) Закон «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/160/98-%D0%B2%D1%80/print1390503912974270

Коментар:

Обмеження щодо прийняття на посади в органах влади у зв’язку з притягненням до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень встановлено лише для окремих категорій посадовців. Так, на посаду прокурора чи слідчого прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування, на службу до міліції, в органи СБУ, в Управління державної охорони України, а також деякі інші категорії посад не може бути прийнята особа, яка має незняту або непогашену судимість за вчинення злочину (або якій було призначено покарання у вигляді заборони займатись певними видами діяльності на певний строк) або на яку протягом року було накладено адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення (ч.9 ст.46 Закону «Про прокуратуру», ст. 17 Закону «Про міліцію», ст.19 Закону «Про Службу безпеки України», ст.12 Закону «Про державну службу», ст.5 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», ст.16 Закону «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», ст.12 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування»). Разом з тим, дія цих обмежень не поширюється на деяких посадовців, у тому числі народних депутатів України, депутатів місцевих рад, Президента України тощо.

Джерело:

Адаптовано із 44 звіту «Global Integrity»

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

109

Індикатор:

26.13. Нормативно-правова база створює обмеження для високопосадоців та працівників законодавчих органів, які починають свою діяльність у приватному секторі, залишивши державну посаду. Так, нормативно-правова база створює обмеження для високопосадоців та працівників законодавчих органів, які починають свою діяльність у приватному секторі, залишивши державну посаду.

Цінності:

Нормативно-правова база створює певні обмеження, але не існує обмежень для початку діяльності у приватному секторі після звільнення з посади держслужбовця. Нормативно-правова база не забороняє працевлаштування у приватному секторі після звільнення з державної посади.

Цитата:

Коментар:

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» протягом року після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування відповідні посадовці, які здійснювали ці функції (у тому числі Президент України, народни депутати, судді, державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування) не мають права укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями або фізичними особами - підприємцями, якщо відповідні посадовці протягом року з дня припинення виконання функцій держави чи місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, утанов, організацій чи підприємців. Протягом цього ж самого строку посадовці не мають права представляти інтереси будь-якої особи у справах, в яких іншою стороною є орган або органи, в яких працював посадовець

Джерело:

110

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ПРОЗОРІСТЬ В ЛОБІЮВАННІ – ВСІ ГІЛКИ ВЛАДИ ПОВИННІ ПРИЙНЯТИ ПРАВИЛА, ЩО РЕГУЛЮВАТИМУТЬ ВЗАЄМОДІЮ ДЕРЖАВНИХ ПОСАДОВИХ ОСІБ, ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ, ПРАЦІВНИКІВ ЗАКОНОДАВЧИХ ОРГАНІВ ТА СУДІВ ІЗ ЛОБІСТАМИ ТА ГРУПАМИ ТИСКУ. ПОЛОЖЕННЯ ПРО РЕЄСТРАЦІЮ ТА ЗВІТУВАННЯ ПОВИННО БУТИ ЧІТКО СФОРМУЛЬОВАНИМ ТА ЗАСТОСОВУВАТИСЯ ДО КОНТАКТІВ ТРЕТІХ СТОРІН ІЗ ВИКОНАВЧОЮ, ЗАКОНОДАВЧОЮ ТА СУДОВОЮ ГІЛКАМИ ВЛАДИ, А ТАКОЖ ІЗ ПРИВАТНИМИ ОСОБАМИ, ЯКІ ВИКОНУЮТЬ ПУБЛІЧНІ ФУНКЦІЇ АБО ЗДІЙСНЮЮТЬ ДЕРЖАВНУ ВЛАДУ. ВСІ РЕЄСТРИ ТА ЗВІТИ ПОВИННІ ОПРИЛЮДНЮВАТИСЯ.

Індикатор:

27.1. Нормативно-правова база регулює взаємодію державних посадових осіб в усіх гілках влади із групами, що мають приватні інтереси (групи тиску, лобісти та регульовані галузі). Так, нормативно-правова база регулює взаємодію державних посадових осіб в усіх гілках влади із групами, що мають приватні інтереси

Цінності:

Нормативно-правова база регулює взаємодію державних посадових осіб із особами, що мають приватний інтерес, але не в усіх гілках влади (за винятком законодавчої або судової влади чи обох). Взаємодія державних посадових осіб із особами, що мають приватні інтереси, не регулюється.

Цитата:

Коментар:

Законодавство загалом не регламентує взаємодію посадовців з групами приватних інтересів (лобістами, «групами тиску», бізнес-асоціаціями тощо). Така взаємодія здійснюється з урахуванням загальним вимог антикорупційного законодоавства, законодавства про доступ до інформації та законодавства, яке регламетує порядок проведення публічних консультацій.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

111

Індикатор:

27.2. Нормативно-правова база, що регулює взаємодію державних посадових осіб із особами, що мають приватні інтереси, вимагає, щоб реєстр всіх зустрічей із особами, що мають приватні інтереси постійно вівся та оприлюднювався, а також щоб основна інформація про предмет зустрічі та інформація, якою обмінювалися, також зберігалася та оприлюднювалася. Так, нормативно-правова база, що регулює взаємодію державних посадових осіб із особами, що мають приватні інтереси, вимагає, щоб реєстр всіх зустрічей із особами, що мають приватні інтереси постійно вівся та оприлюднювався, а також щоб основна інформація про предмет зустрічі та інформація, якою обмінювалися, також зберігалася та оприлюднювалася.

Цінності:

Нормативно-правова база вимагає ведення реєстру усіх зустрічей, але не вимагає, щоб будь-яка інша інформація вносилася б до реєстру. Нормативно-правова база не розглядає ведення реєстру зустрічей або взаємодії державних посадових осіб із особами, що мають приватний інтерес.

Цитата:

Коментар:

Чинним законодавством України не передбачено створення реєстру контактів посадових осіб органів державної влади чи місцевого самоврядування з групами інтересів і, відповідно, оприлюднення інформації про такі контакти.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Індикатор:

27.3. Нормативно-правова база, що регулює взаємодію державних посадових осіб із особами, що мають приватний інтерес, застосовується до приватних осіб, які виконують публічні функції або здійснюють державну владу. Так, нормативно-правова база, що регулює взаємодію державних посадових осіб із особами, що мають приватний інтерес, застосовується до приватних осіб, які виконують публічні функції або здійснюють державну владу.

Цінності: Ні, нормативно-правова база, що регулює взаємодію державних посадових осіб із особами, що мають приватний інтерес, не застосовується до приватних осіб, які виконуються публічні функції або здійснюють державну владу. Цитата:

Коментар:

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

112

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ЗАХИСТ ІНФОРМАТОРІВ – ІСНУЮТЬ КАНАЛИ ТА МЕХАНІЗМИ ДЛЯ ЗАОХОЧЕННЯ ТА ЗАХИСТУ ОСІБ, ЯКІ ПОВІДОМЛЯЮТЬ ПРО ПОРУШЕННЯ В СТРУКТУРАХ УПРАВЛІННЯ.

Індикатор:

28.1. Нормативно-правова база встановлює механізм, через який державні посадові особи та громадяни можуть повідомляти про корупційні діяння (наприклад, телефонна лінія, електронна адреса, місцевий офіс). Так, законодавство розглядає внутрішній механізм, через який громадяни та державні посадові особи можуть повідомляти про корупційні діяння.

Цінності: Ні, законодавство не розглядає жодного механізму, через який громадяни та державні посадові особи можуть повідомляти про корупційні діяння.

Цитата:

Методичні рекомендації Міністерства юстиції України «Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування» 2013 р.; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ n0020323-13/print1390503912974270

Коментар:

Чинним законодавством України не передбачено створення каналів інформування про факти корупції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. У 2013 р. Міністерство юстиції України рекомендувало включити до внутрішніх антикорупційних планів і програм установ та організацій положення, які б передбачали створення особливих каналів надання інформації про корупційні правопорушення, вчинені посадовцями. Однак відповідні рекомендації Міністерства юстиції України та плани органів влади щодо запобігання і протидії корупції не можуть вважатись нормативно-правовими актами.

Джерело:

Адаптовано із 49 звіту «Global Integrity»

Індикатор:

28.2. Нормативно-правова база чітко розглядає механізми захисту державних посадових осіб, які повідомляють про випадки корупції, хабарництва, зловживання владою або зловживання ресурсами. Так, нормативно-правова база створює механізми для захисту державних посадових осіб, які повідомляють про випадки корупції, хабарництва, зловживання владою або зловживання ресурсами.

Цінності:

Нормативно-правова база дозволяє захист державних посадових осіб, які повідомляють про випадки корупції та ін. Але дана база не розглядає конкретні механізми. Закон не розглядає механізми захисту інформаторів.

Цитата:

1) Закон «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/3206-17/print1390399298240604; 2) Закон «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80/ print1390503912974270

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

113

Коментар:

Ст. .20 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачено, що особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави, яка забезпечує здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів,спрямованих на захист від протиправних посяганьна життя, здоров’я, житло та інше майно осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, а також близьких їм осіб. Крім того, особа не може бути звільненачи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв’язку з повідомленням нею про порушення вимог Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою. Однак ці положення Закону носять переважно декларативний характер (наприклад, особу, яка повідомила про факт корупційного правопорушення, може бути звільнено не у зв’язку з повідомленням, а з інших підстав). Ст.8 Закону «Про звернення громадян» не передбачає розгляду анонімних звернень громадян, у тому числі анонімних повідомлень про корупційні правопорушення, що також не сприяє належному захисту осіб, які інформують про факти корупції.

Джерело:

Адаптовано із 48 звіту «Global Integrity»

Індикатор:

28.3. Нормативно-правова база встановлює механізми захисту працівників приватного сектору та громадян, які повідомляють про випадки корупції, хабарництва, зловживання владою або зловживання ресурсами. Так, нормативно-правова база встановлює механізми захисту працівників приватного сектору та громадян, які повідомляють про випадки корупції, хабарництва, зловживання владою або зловживання ресурсами.

Цінності:

Нормативно-правова база дозволяє захист громадян та працівників приватного сектору, які повідомляють про випадки корупції та ін. Але дана база не розглядає конкретні механізми. Закон не розглядає механізми захисту інформаторів.

Цитата:

Коментар:

Механізми захисту працівників приватного сектору та громадян, які надають інформацію про вчинення корупційних правопорушень, є повністю ідентичними механізмам захисту посадовців, які інформують про вчинення корупційних діянь (див. п.28.2)

Джерело:

Adapted from Global Integrity Report 48

114

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ПРОЗОРІ ЗАКУПІВЛІ – ВСІ ТОВАРИ, РОБОТИ ТА ПОСЛУГИ, ЯКІ ОТРИМУЄ ВЛАДА, ПОВИННІ НАДАВАТИСЯ НА ОСНОВІ ВІДКРИТИХ ТЕНДЕРНИХ ТОРГІВ, ЯКІ ДОТРИМУЮТЬСЯ ПРИНЦИПІВ КОНКУРЕНЦІЇ, СПРАВЕДЛИВОСТІ, ЕКОНОМІЇ, ЕФЕКТИВНОСТІ, ПРОЗОРОСТІ ТА ПІДЗВІТНОСТІ У ВИКОРИСТАННЯ ДЕРЖАВНИХ КОШТІВ.

Індикатор:

29.1. Нормативно-правова база містить принципи управління процесом державних закупівель, в тому числі принципи конкуренції, справедливості, економії, ефективності, прозорості та підзвітності у використання державних коштів. Нормативно-правова база містить принципи управління процесом державних закупівель, а також містить принципи конкуренції, справедливості, економії, ефективності, прозорості та підзвітності у використання державних коштів серед усіх інших принципів.

Цінності:

Нормативно-правова база містить принципи управління процесом державних закупівель, але вона не розглядає всі зазначені принципи. Нормативно-правова база не містить принципи управління процесом державних закупівель

Цитата:

Закон «Про здійснення державних закупівель» від 1 червня 2010 р. № 2289-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2289-17/print1390503912974270

Коментар:

Принципи здійснення державних закупівель визначено ст.3 Закону «Про здійснення державних закупівель», згідно з якою закупівлі здійснюються на основі принципів добросовісної конкуренції серед учасників закупівель, максимальної економії та ефективності, недискримінації учасників, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, об’єктивної та неупередженої оцінки пропозицій конкурсних торгів, запобігання корупційним діям і зловживання. Разом з тим, дія цього Закону не поширюється на закупівлі окремих типів товарів, робіт та послуг, які можуть здійснюватись без дотримання передбачених Законом принципів (більш детально див. 29.2)

Джерело:

Джерело відсутнє, на основі критеріїв Світового Банку та Європейського Банку Реконструкції та Розвитку.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

115

Індикатор:

Цінності:

29.2. Нормативно-правова база, що регулює процес закупівель, існує, а також вона розглядає наступні положення: широка реклама торгів, дотримання точних бухгалтерських даних стосовно процесу закупівель, широке та своєчасне оголошення критеріїв для отримання контракту, отримання контракту на основі об’єктивних критеріїв, відкриті правила участі у державних закупівлях, доступ до механізму оскарження та огляду торгів, розкриття результатів закупівель. Нормативно-правова база, що регулює процес закупівель, існує, а також вона розглядає наступні положення: широка реклама торгів, дотримання точних бухгалтерських даних стосовно процесу закупівель, широке та своєчасне оголошення критеріїв для отримання контракту, отримання контракту на основі об’єктивних критеріїв, відкриті правила участі у державних закупівлях, доступ до механізму оскарження та огляду торгів, розкриття результатів закупівель. Нормативно-правова база, яка регулює закупівлі, існує, але вона розглядає деякі, але не всі, вищезазначені критерії. Нормативно-правової бази, яка б регулювала процеси державних закупівель, не існує.

Цитата:

116

Закон «Про здійснення державних закупівель» від 1 червня 2010 р. № 2289-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2289-17/print1390503912974270

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

З-під сфери регулювання Закону «Про здійснення державних закупівель» вилучено закупівлі низки робіт, товарів та послуг, здійснення яких або взагалі окремо не регламентується (крім загальних положень Цивільного кодексу України), або ж здійснюється на підставі окремих законодавчих актів, у тому числі- виключно за процедурою закупівлі в одного учасника. Серед таких закупівель, зокрема, закупівлі робит, товарів і послуг, які здійснюються державними, комунальними підприємствами чи господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка державної чи комунальної власності становить понад 50% (крім випадків, коли закупівлі проводяться за бюджетні кошти), закупівлі товарів чи послуг на суму до 100 000 грн, послуг у будівництві на суму до 300 000 грн, робіт на суму до 1 000 000 грн, закупівлі робіт, товарів і послуг для проведення виборів і референдумів, закупівлі юридичних послуг, пов’язаних із захистом інтересів України в іноземних судах за участі іноземного суб’єкта тощо (ст.2 Закону «Про здійснення державних закупівель»). Законодавством передбачено оприлюднення ключової інформації, пов’язаної із організацією та проведенням державних закупівель. Зокрема, замовники (розпорядники бюджетних коштів, які здійснюють закупівлі) повинні оприлюднити на власних веб-сайтах або на веб-сайті головного розпорядника бюджетних коштів річні плани закупівель та зміни до них (ст.4 Закону «Про здійснення державних закупівель»). Замовники також повинні забезпечити оприлюднення на єдиному веб-порталі державних закупівель оголошення про проведення закупівлі, обгрунтування застосування процедури закупівлі в одного учасника, документацію конкурсних торгів та зміни до неї, протокол розкриття пропозицій конкурсних торгів (цінових пропозицій), інформацію про відхилення пропозицій та підстави відхилення, повідомлення про акцепт пропозиції, оголошення про результати процедури закупівлі, звіт про результати проведення процедури закупівлі. Частина цієї інформації також підлягає опублікуванню у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель (ст.10 Закону «Про здійснення державних закупівель»). Разом з тим, обов’язок широкого інформування про заплановані, здійснювані закупівлі та їх результати на замовників не покладено (таке інформування є правом, а не обов’язком замовника). Замовники мають широкі дискреційні повноваження при визначенні кваліфікаційних критеріїв та документів, якими має підтверджуватись відповідність цим критеріям (див. ст. 16 Закону «Про здійснення державних закупівель»). Строк надання учасникам процедур конкурсних торгів документації конкурсних торгів (у тому числі інструкції з підготовки пропозицій конкурсних торгів, кваліфікаційних критеріїв тощо) може бути недостатнім для належної підготовки пропозицій, оскільки в рамках процедури відкритих торгів строк подання пропозицій може становити лише 30, а в окремих випадках і 15 днів (ч.3 ст.21 Закону «Про здійснення державних закупівель»). Ст.27 Закону «Про здійснення державних закупівель» детально врегульовано порядок розкриття пропозицій конкурсних торгів, а ст.18 Закону - порядок оскарження процедур закупівлі. Основним критерієм оцінки пропозицій учасників конкурсних торгів є ціна, а у випадку здійснення закупівлі, яка має складний або спціалізований характер - також й інші критерії (умови оплати, строк виконання, якість виконання тощо), однак в останньому випадку питома вага цінового критерію має складати 50% і більше (ч.5,6 ст.28 Закону «Про здійснення державних закупівель»).

Джерело:

Джерело відсутнє, на основі критеріїв Світового Банку та Європейського Банку Реконструкції та Розвитку.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

117

Індикатор:

29.3. Нормативно-правова база передбачає призначення органу, який відповідає за загальне формулювання політики закупівель, а також уповноваження цього органу здійснювати нагляд за належним застосовуванням правил та норм закупівель. Нормативно-правова база передбачає призначення органу, який відповідає за загальне формулювання політики закупівель, а також уповноваженя цього органу здійснювати нагляд за належним застосовуванням правил та норм закупівель.

Цінності:

Нормативно-правова база передбачає призначення агентства, яке відповідає за загальне формулювання політики закупівель, але не передбачає уповноваження цього органу для здійснення нагляду за процесом закупівель. Нормативно-правова база не передбачає призначення органу, який відповідає за загальне формулювання політики закупівель, та нагляд.

Цитата:

1) Закон «Про здійснення державних закупівель» від 1 червня 2010 р. № 2289-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2289-17/print1390503912974270; 2) Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затверджене Указом Президента України від 31 травня 2011 р. № 634/2011;http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/634/2011/print1390316109400037

Коментар:

Органом, відповідальним за формування та реалізацію державної політики у сфері державних закупівель, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (п.3 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України). Згідно із ст.8 Закону «Про здійснення державних закупівель», Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономіки) розробляє стратегію розвитку системи державних закупівель, нормативно-правові акти, необхідні для виконання Закону «Про здійснення державних закупівель», узагальнює практику здійснення закупівель та проводить моніторинг закупівель, забезпечує функціонування єдиного веб-порталу державних закупівель, розроблює та завтерджує форми документів, пов’язаних із здійсненням державних закупівель (стандартна документація конкурсних торгів, форми річного плану закупівель, обгрунтування закупівлі в одного учасника, протоколу розкриття пропозицій тощо), надає роз’яснення щодо застосування законодавства у сфері закупівель, взаємодіє з іншими органами державної влади з метою запобігання проявам корупції у сфері закупівель, виявлення фактів порушень законодавства у сфері закупівель, захисту економічної конкуренції у цій сфері тощо. З метою здійснення ефективного моніторингу у сфері закупівель, Закон закріплює за Мінекономіки ряд важливих прав, у тому числі права на отримання звітів про результати проведення процедури закупівлі, інших документів та інформації, необхідних для проведення моніторингу, надавати розпорядникам бюджетних коштів, які здійснюють закупівлі, висновки та рекомендації щодо усунення виявлених порушень тощо (ч.1,2 ст.8 Закону «Про здійснення державних закупівель», п.4.5 Положення про Міністерство економічного розвиту і торгівлі України). Водночас певні повноваження щодо контролю та моніторингу у сфері закупівель законодавством закріплено й за іншими органами влади, у тому числі Антимонопольним комітетом України (як органом оскарження порушень у сфері закупівель), Рахунковою палатою (як органом зовнішнього фінансового контролю за використанням коштів Державного бюджету), Державною казначейською службою (як органом, що здійснює контроль за відповідністю договорів про закупівлі річному плану закупівель, документуванням закупівель тощо), правоохоронними органами (які здійснюють контроль за дотриманням положень антикорупційного законодавства, забезпечують притягнення до відповідальності за порушення у сфері державних закупівель тощо).

Джерело:

Джерело відсутнє, на основі критеріїв Світового Банку та Європейського Банку Реконструкції та Розвитку.

118

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

29.4. Нормативно-правова база визначає розподіл між державними органами, відповідальними за імплементацію закупівель, в тому числі підготовку документації торгів та рішення про укладення контракту, і на державні органи, що здійснюють наглядові функції, які відповідальні за належне застосування правил закупівель; а також дана база розглядає конкретні санкції у випадках, коли відбувається неналежне дотримання або недотримання правил, імплементації або нагляду. Нормативно-правова база визначає розподіл між державними органами, відповідальними за імплементацію закупівель (в тому числі підготовку документації торгів та рішення про укладення контракту) і на державні органи, що здійснюють наглядові функції, які відповідальні за належне застосування правил закупівель; а також дана база розглядає конкретні санкції у випадках, коли відбувається неналежне дотримання або недотримання правил, імплементації або нагляду.

Цінності:

Нормативно-правова база визначає розподіл на державні органи, які відповідальні за імплементацію та нагляд, але вона не передбачає конкретних санкцій. Нормативно-правова база не розглядає обов’язки за санкції, пов’язані із процесом закупівель, а також не існує нормативно-правової бази, яка регулює процеси закупівлі.

Цитата:

1) Закон «Про здійснення державних закупівель» від 1 червня 2010 р. № 2289-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2289-17/print1390503912974270; 2) Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/ print1390503912974270

Коментар:

Організація та проведення процедур закупівель здійснюється комітетом конкурсних торгів, який утворюється розпорядником бюджетних коштів, який проводить закупівлі (ч.1 ст.11 Закону «Про здійснення державних закупівель»). Комітет конкурсних торгів планує проведення закупівель, здійснює вибір процедури закупівель, проводить закупівлі та визначає переможця процедури (ч.4 ст.11 Закону «Про здійснення державних закупівель»). Моніторинг державних закупівель здійснює Мінекономіки та інши органи державної влади (більш детально див. п.29.4). Розгляд скарг на порушення законодавства у сфері державних закупівель та прийняття рішень за результатами їх розгляду здійснюється постійно діючою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України, однак у разі надходження звернення учасника чи іншої особи, права та законні інтереси якої було порушено внаслідок рішення, дії чи бездіяльності замовника, замовник має право (але не зобов’язаний) вжити заходів для врегулювання питань, порушених у зверненні (ч.3 ст.8, ч.3 ст.18 Закону «Про здійснення державних закупівель»). Таким чином, чинне законодавство загалом проводить розмежування між функціями організації та проведення закупівель, моніторингом дотримання законодавства про закупівлі та оскарженням порушень, допущених на етапі вибору чи проведення певних процедур закупівель. Відповідальність за порушення законодавства про здійснення державних закупівель передбачена ст.164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Нею передбачена відповідальність у вигляді штрафу (у розмірі від 700 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 11900-17000 грн або 1190-1700 дол.США) за здійснення закупівель без застосування передбачених законом процедур; проведення процедур закупівель з порушенням вимог законодавства; неоприлюднення або порушення порядку оприлюднення інформації про закупівлі; неподання звіту про результати здійснення закупівлі або подання звіту, який містить недостовірні відомості тощо. За невжиття заходів щодо здійснення моніторингу або контролю у сфері закупівель не тягне адміністративної або кримінальної відповідальності, однак відповідна бездіяльність може бути оскаржена у судовому порядку або стати підставою для притягнення посадовця, який допустив бездіяльність, до дисциплінарної відповідальності, зокрема - у вигляді його звільнення із займаної посади.

Джерело:

Джерело відсутнє, на основі критеріїв Світового Банку та Європейського Банку Реконструкції та Розвитку.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

119

Стандарт:

МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДЗВІТНОСТІ – ІСНУЮТЬ ПРАВОВІ ТА ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСОБИ, ЩОБ ДАТИ ГРОМАДЯНАМ ЗМОГУ БРАТИ УЧАСТЬ У НАГЛЯДІ ТА ПЕРЕВІРЦІ ПРОГРАМ ВЕДЕННЯ ПОЛІТИКИ ТА РЕЗУЛЬТАТІВ.

Індикатор:

30.1. Нормативно-правова база створює механізми для відображення скарг громадян, пов’язаних із наданням державних послуг, якістю приділеної уваги від владних органів, а також відносно політичного процесу в цілому. Нормативно-правова база створює спеціальні механізми для внесення скарг, пов’язаних із наданням державних послуг, приділеною увагою та політикою в цілому, а також пропонує ряд шляхів для подання скарги.

Цінності:

Нормативно-правова база створює деякі спеціальні механізми, але не всі із вищезазначених, та не пропонує шляхів подання скарги. Нормативно-правова база не розглядає механізми для подання скарг.

Цитата:

1) Конституція України від 28 червня 1996 р.; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80/print1382606236528297; 2) Закон «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80/ print1390399298240604

Коментар:

Конституція України та Закон «Про звернення громадян» закріплюють за громадянами право направляти колективні та індивідуальні письмові звернення та особисто звертатись до органів державної влади і місцевого самоврядування, посадових та службових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану цитата у встановлений законом строк (ст.40 Конституції, ст.1 Закону «Про звернення громадян»). Законом «Про звернення громадян» передбачено декілька типів звернень: а) пропозиції та зауваження; б) заяви щодо сприяння реалізації прав та інтересів або про порушення чинного законодавства, а також клопотання з проханням про визнання за особою певного статусу; в) скарги з вимогами про поновлення прав і захист законних інтересів громадян (ст.3 Закону «Про звернення громадян»). Звернення можуть бути усними і викладатись громадянанами під час особистого прийому відповідній посадовій особі (проведення таких прийомів на періодичній основі є обов’язком органів влади) або надсилатись органам влади у будь-якій формі (наприклад, надсилатись поштою чи передаватись громадянином особисто або через уповноважену особу), однак обов’язковому розгляду підлягають лише звернення в усній або письмовій формі (тобто надання відповіді на звернення, надіслане в електронній формі, є правом, а не обов’язком відповідної посадової особи чи органу влади). Ст.5, 8, 17 Закону «Про звернення громадян» встановлено й ряд інших вимог до звернень, зокрема: 1) вирішення питань, порушених у зверненні має відноситись до компетенції органу чи посадової особи, якій направлено звернення; 2) письмове звернення не повинно бути анонімним, у ньому має зазначатись ім’я, прізвище, по батькові і місце проживання громадянина, воно має бути підписане його автором; 3) звернення повинно містити дату його надсилання; 4) у звернення має бути викладено суть порушеного питання; 5) звернення не повинно бути повторним (тобто вноситись тим самим громадянином з того ж питання, якщо органом влади чи посадовою особою питання було вирішено по суті); 6) звернення має подаватись особою, яку не було визнано недієздатною; 7) скарги мають бути подані протягом місяця з часу ознайомлення громадянина з рішенням, яке було оскаржено. Якщо звернення оформлено без дотримання цих вимог, то воно повертається громадянину у 10-денний строк з дня його надходження, а якщо порушене у зверненні питання не віднесенодо компетенції органу влади- пересилається за належністю протягом 5 днів з дня його надходження (про що повідомляється ініціатор звернення). Анонімні, повторні звернення, звернення недієздатних осіб, скарги, подані пізніше передбаченого законом строку не розглядаються. Звернення, оформлені з дотриманням встановлених вимог, підлягають обов’язковому розгляду протягом місяця з дня їх надходження, а у разі якщо вирішити порушені у зверненні питання неможливо протягом місяця - у 45-денний строк з дня їх надходження (ст.20 Закону «Про звернення громадян»).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

120

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

30.2. Нормативно-правова база чітко встановлює механізми уповноваження громадян для участі у формальному нагляді та підзвітних процедурах, в тому числі аудитах, на рівні надання послуг. Так, нормативно-правова база чітко встановлює механізми уповноваження громадян для участі у формальному нагляді та підзвітних процедурах, в тому числі аудитах, на рівні надання послуг.

Цінності: Нормативно-правова база не розглядає механізми уповноваження громадян для участі у формальному нагляді та підзвітних процедурах, в тому числі аудитах, на рівні надання послуг.

Цитата:

1) Типове положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, затверджене постановою Кабінету Міністрів Українивід 3 листопада 2010 р. № 996; http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/996-2010-%D0%BF/print1382606236528297; 2) Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/976-2008%D0%BF/print1389943756770814

Коментар:

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» передбачено утворення громадських рад при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських та районних державних адміністраціях. Водночас утворення таких рад при інших органах публічної влади (зокрема, при парламентських комітетах, органах місцевого самоврядування, територіальних органах міністерств та інших центральних органів влади, тобто - безпосередньо на рівні надання публічних послуг) не є обов’язковим. Такі громадські ради є постійно діючими колегіальними консультативно-дорадчими органами, до повноважень яких віднесено, серед іншого, здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади (у тому числі за врахуванням органом влади пропозицій і зауважень громадськості, дотриманням органами виконавчої влади вимог законодавства тощо), внесення обов’язкових для розгляду відповідним органом пропозицій з питань формування та реалізації державної політики. Для забезпечення здійснення цих повноважень за громадськими радами закріплено ряд прав, у тому числі право отримувати інформацію від органів публічної влади, необхідну для здійснення повноважень громадської ради, залучати до своєї роботи фахівців тощо. Громадський контроль за діяльністю органів виконавчої влади також може здійснюватись також шляхом надсилання інформаційних запитів до розпорядників публічної інформації (ними можуть бути і надавачі публічних послуг), звернень громадян, проведення громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, порядок проведення якої визначено Кабінетом Міністрів України (однак експертиза діяльності органів місцевого самоврядування, територіальних підрозділів органів виконавчої влади перебуває за межами правового регулювання). Чинним законодавством України не передбачено проведення громадських аудитів використання бюджетних коштів, державної чи комунальної власності тощо.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

121

Індикатор:

30.3. Нормативно-правова база чітко надає повноваження органам внутрішнього аудиту та ВОФК для отримання скарг та запитів на проведення аудиту від громадян та громадянського суспільства (в тому числі від корпорацій та неурядових організацій). Нормативно-правова база чітко надає повноваження органам внутрішнього аудиту та ВОФК для отримання скарг та запитів на проведення аудиту від громадян та громадянського суспільства (в тому числі від корпорацій та неурядових організацій).

Цінності:

Нормативно-правова база дозволяє деяким, але не всім, аудиторським органам отримувати скарги та запити від громадян та громадянського суспільства, але вона не розглядає запитів від корпорацій та неурядових організацій. Нормативно-правова база не уповноважує аудирські органи на отримання скарг та запитів на проведення аудиту.

Цитата:

1) Закон «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80/print1390399298240604; 2) Закон «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 р. № 2939-ХІІ;http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2939-12/print1390399298240604; 3) Закон «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/315/96-%D0%B2%D1%80/ print1382606236528297

Коментар:

Взаємодія органів внутрішнього та зовнішнього аудиту з громадянами здійснюється в рамках чинного законодавства про звернення громадян шляхом розгляду їхніх звернень (заяв, пропозицій) (ст.8 Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»; також о див.додатково п.30.1). У таких зверненнях можуть порушуватись і питання проведення аудитів, вжиття заходів щодо усунення порушень при використанні бюджетних коштів або майна. Разом з тим, проведення аудитів за ініціативою громадян, громадських об’єднань та інших юридичних осіб є правом, а не обов’язком відповідних органів (підрозділів) внутрішнього аудиту чи Рахункової палати. Крім того, дія Закону «Про звернення громадян» поширюється лише на громадян, а не юридичних осіб. Останні можуть надсилати звернення до органів влади щодо будь-яких питань, однак розгляд таких звернень, на відміну від звернень громадян, не є обов’язковим.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

122

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

ІНДИКАТОРИ ІНСТРУМЕНТІВ Стандарт:

ІСНУЮТЬ ПОЛІТИКИ УРЯДУ ДЛЯ ЗАЛУЧЕННЯ ШИРОКОГО КОЛА ГРОМАДЯН ЗА ДОПОМОГОЮ ІКТ ПРО ВІДКРИТІ ДАНІ ТА ВИКОРИСТАННЯ ІКТ, В ТОМУ ЧИСЛІ ЕЛЕКТРОННІ ЗАКУПІВЛІ, НАПРАВЛЕННЯ СКАРГ, МЕХАНІЗМИ ТА ЗАСОБИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДЗВІТНОСТІ, РОЗРОБЛЕНІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ІНКЛЮЗИВНОГО ПРОЦЕСУ.

Індикатор:

31.1. Нормативно-правова база, яка регулює інформаціно-комунікативні технології, організовується на основі урядових направлених політик. Нормативно-правова база, яка регулює інформаціно-комунікативні технології, організовується на основі урядових направлених політик.

Цінності:

Існує нормативно-правова база, яка створює політичні лінії та керівні принципи для використання ІКТ, але вони не поєднанні в урядові направлення політики. В законодавстві не існує положення про політику застосування ІКТ або вторинне регулювання, в тому числі директиви органів.

Цитата:

1) Закон «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р. № 851IV; http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/851-15/print1390898262982605; 2) Закон «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 р. № 852-IV;http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/85215/print1390399298240604; 3) Концепція розвитку електронного урядування в Україні, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 р. № 2250-р; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2250-2010-%D1%80/print1390399298240604; 4) Концепція створення багатофункціональної комплексної системи «Електронна митниця», схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2008 р. № 1236-р;http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/12362008-%D1%80/print1390503912974270; 5) Концепція створення та функціонування інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2012 р. № 634-р; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/634-2012-%D1%80/print1390503912974270; 6) Концепція створення та функціонування автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності», схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 серпня 2013 р. № 587-р; http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/587-2013-%D1%80/print1390503912974270; 7) Концепція Державної цільової програми створення та функціонування інформаційної системи надання адміністративних послуг на період до 2017 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 липня 2017 р. № 614-р; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/614-2013-%D1%80/print1390503912974270; 8) Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 р. № 386-р; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/386-2013%D1%80/print1390503912974270; 9) Порядок застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, утсановами та організаціями державної форми власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 1452; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1452-2004-%D0%BF/ print1390503912974270; 10) Положення про Державну інформаційну систему електронних звернень громадян, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 958; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/958-2013-%D0%BF/print1390503912974270

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

123

Коментар:

Використання інформаційних технологій в урядуванні регламентується низкою законів та підзаконних актів, прийнятих різними органами державної влади. Зокрема, статус електронного документа, засади використання електронного цифрового підпису та засади електронного документообігу визначено Законами «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис». Кабінетом Міністрів України також було прийнято ряд стратегічних документів, які закріплюють засади використання інформаційно-комунікаційних технологій у врядуванні. Серед таких документів, зокрема, Концепція створення багатофункціональної комплексної системи «Електронна митниця» 2009 р., Концепція розвитку електронного урядування в Україні 2010 р., Концепція створення та функціонування інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів 2012 р., Концепція створення та функціонування автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» 2013 р., Концепція Державної цільової програми створення та функціонування інформаційної системи надання адміністративних послуг на період до 2017 року (2013 р.), Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні 2013 р. тощо. Крім того, Урядом також було схвалено низку актів, спрямованих на забезпечення реалізації законів з питань використання інформаційно-комунікаційних технологій у врядуванні, наприклад, Порядок застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності 2004 р., Положення про Державну інформаційну систему електронних звернень громадян 2013 р. тощо. Ряд підзаконнів актів з питань використання інформаційно-комунікаційних технологій у врядуванні також було прийнято і центральними органами виконавчої влади. Таким чином, в Україні єдиного акту у сфері використання ІКТ у врядуванні не існує.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Індикатор:

31.2. Політика уряду для залучення широкого кола громадян за допомогою ІКТ включає технології, які сприяють проведенню прозорих закупівель, програмне забезпечення для електронних закупівель та легкодоступні механізми для подання скарг, пов’язаних із процесами закупівель. Політика уряду для залучення широкого кола громадян за допомогою ІКТ включає технології, які сприяють проведенню прозорих закупівель, програмное забезпечення для електронних закупівель та легкодоступні механізми для подання скарг, пов’язаних із процесами закупівель. Політика уряду для залучення широкого кола громадян за допомогою ІКТ включає технології, які сприяють проведенню прозорих закупівель, але не містить детальних характеристик для програмного забезпечення. Політика уряду для залучення широкого кола громадян за допомогою ІКТ не розглядає використання програмного забезпечення для проведення закупівель.

Цитата:

124

1) Закон «Про здійснення державних закупівель» від 1 червня 2010 р. № 2289-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2289-17/print1390399298240604; 2) Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2007 р. № 652 «Про створення веб-порталу з питань державних заукупівель»; http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/652-2007-%D0%BF/print1390503912974270; 3) Порядок організації та проведення конкурсного відбору електронних майданчиків та операторів електронних майданчиків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2014 р. № 44;http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/44-2014-%D0%BF/print1390399298240604; 4) Постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 р. № 773 «Про встановлення розміру плати за подання скаргивідповідно до статті 18 Закону України «Про здійснення державних закупівель»; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/773-2010-%D0%BF; 5) Регламент функціонування загальнодержавної інформаційної системи в мережі Інтернет (веб-порталу) з питань державних закупівель;https:// tender.me.gov.ua/EDZFrontOffice/menu/uk/content/reglament.pdf

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Коментар:

Веб-портал державних закупівель адмініструється Міністерством економічного розвитку і торгівлі (https://tender.me.gov.ua/EDZFrontOffice/). На веб-порталі розміщується ключова інформація щодо здійснення державних закупівель, у тому числі оголошення про проведення закупівель, повідомлення про акцепт пропозицій конкурсних торгів, оголошення про результати закупівель, рішення органу, до якого оскаржуюються порушення під час здійснення закупівель, обгрунтування застосування процедури закупівлі в одного учасника, документація конкурсних торгів, протоколи розкриття пропозицій конкурсних торгів, звіти про результати проведення процедури закупівлі тощо (ст.8, 10 Закону «Про здійснення державних закупівель», п.2 Регламенту функціонування загальнодержавної інформаційної системи в мережі Інтернет (веб-порталу) з питань державних закупівель). Разом з тим, у відкритому доступі відсутня інформація про закупівлі, на проведення яких не поширюється дія Закону «Про здійснення державних закупівель», у тому числі закупівлі державних, комунальних підприємств та підприємств з часткою державної або комунальної власності у статутному капіталі понад 50%, про закупівлі на суму до 100 000 грн (для товарів і послуг), 300 000 грн. (для послуг у сфері будівництва) та робіт на суму до 1 000 000 грн. тощо. (ст.2 Закону «Про здійснення державних закупівель»). Загальні засади проведення електронних закупівель (електронних реверсивних аукціонів) визначено Законом «Про здійснення державних закупівель». Згідно з цим Законом закупівлі за процедурою електронного реверсивного аукціону проводяться лише щодо визначених Урядом товарів, послу та робіт, якщо їх вартість перевищує певну межу (тобто за цією процедурою проводяться лише певні закупівлі). Законодавством встановлено загальні вимоги до програмного забезпечення електронних закупівель - відповідне програмне забезпечення повинно використовувати надійні засоби електронного цифрового підпису, забезпечувати електронний документообіг, швидкість роботи веб-сайту електронного майданчика при одночасному зверненні 5000 користувачів, обмін інформацією через Інтернет, введення та виведення даних, приймання команд та відображення їх результатів в режимі реального часу тощо (п.12, 13, 34 Порядку організації та проведення конкурсного відбору електронних майданчиків та операторів електронних майданчиків). Реалізація права на оскарження рішень, дій та бездіяльності під час застосування процедур закупівель ускладнюється декількома чинниками: по-перше скарги на допущені порушення можуть подаватись виключно в письмовій формі і оформлюватись з дотриманням всіх вимог Закону (ст.18 Закону «Про здійснення державних закупівель»); по-друге, за подання скарг сплачується плата у розмірі 5000 грн. (для товарів та послуг) та 15000 грн. для робіт (постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 р. № 773).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Індикатор:

31.3. Політика уряду для залучення широкого кола громадян за допомогою ІКТ включає технології для надання підтримки громадянам у поданні скарг, пов’язаних із політичним процесом, та якістю надання державних послуг. Політика уряду для залучення широкого кола громадян за допомогою ІКТ включає технології для надання підтримки громадянам у поданні скарг, пов’язаних із політичним процесом, та якістю надання державних послуг. Політика уряду для залучення широкого кола громадян за допомогою ІКТ не розглядає використання технологій для надання підтримки громадянам у поданні скарг, пов’язаних із політичним процесом, та якістю надання державних послуг.

Цитата:

Положення про Державну інформаційну систему електронних звернень громадян, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 958; http://zakon1.rada.gov.ua/ laws/show/958-2013-%D0%BF/print1390898262982605

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

125

Коментар:

У червні 2013 р. Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації було створено Державну інформаційну систему електронних звернень громадян (http://z.gov.ua), через яку громадяни можуть надсилати до органів державної влади та органів місцевого самоврядування запити на одержання інформації, а також електорнні звернення, у тому числі і скарги. Загальні засади функціонування цієї системи визначено Положенням про Державну інформаційну систему електронних звернень громадян, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Згідно з цим Положенням, система призначена для подання громадянами до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування звернень у формі електронних документів, забезпечення оперативного контролю громадян за розглядом їхніх звернень, ведення відповідними органами публічної влади обліку звернень та контролю за вирішенням порушених у зверненнях питань. Програмне забезпечення системи дозволяє формувати, надсилати та одержувати звернення у формі електронних документів з використанням мережі Інтернет, здійснювати контроль за їх обробленням і зберіганням, а також захист персональних даних користувачів системи та захист інформації в системі загалом (п.2,3,10,11 Положення про Державну інформаційну систему електронних звернень громадян). Для надсилання звернення громадянин повинен мати електронний ключ (надсилання запиту на інформацію не потрубує наявності ключа). На веб-сайті системи розміщено детальні інструкції щодо процедури реєстрації в системі та надсилання запитів (http://z.gov.ua/index.php/ main/manuals)

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Індикатор:

31.4. Політика уряду для залучення широкого кола громадян за допомогою ІКТ включає технології, які сприяють соціальній підзвітності.. Політика уряду для залучення широкого кола громадян за допомогою ІКТ включає технології, які сприяють соціальній підзвітності. Політика уряду для залучення широкого кола громадян за допомогою ІКТ не розглядає технології, які сприяють соціальній підзвітності.

Цитата:

План заходів щодо реалізації у 2008 році Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспісльства, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 784-р; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/784-2008-%D1%80/ print1390316109400037

Коментар:

У 2008 році Кабінетом Міністрів України було затверджено План заходів щодо реалізації у 2008 році Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспісльства, яким передбачалось, зокрема, створення веб-порталу «Громадянське суспільство і влада». На веб-порталі (http://civic.kmu.gov.ua/consult_mvc_kmu/news/article) розміщено анонси публічних консультацій на наступний місяць, річні плани проведення консультацій з громадськістю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також державних адміністрацій регіонального рівня; реєстр громадських експертиз діяльності органів виконавчої влади; перелік проектів нормативно-правових актів, які виносяться на консультації з громадськістю; перелік та контактні ради громадських рад при органах виконавчої влади тощо. Веб-сайт створює можливості для безпосереднього подання зацікавленими особами пропозицій до проектів законодавчих актів, винесених на публічне громадське обговорення (публічні консультації). Громадяни можуть подавати пропозиції щодо надання публічних послуг через Державну систему електронних звернень (див. п.31.3). Подання юридично значущих звернень потребує наявності у громадянина електронного ключа. Суб’єкт звернення із заявою, скаргою чи пропозицією має можливість отримати відповідь на його звернення в електронному вигляді

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

126

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

31.5. Нормативно-правова база, яка регулює доступ до інформації, створює політику уряду для залучення широкого кола громадян до відкритих даних. Нормативно-правова база, яка регулює доступ до інформації, створює політику уряду для залучення широкого кола громадян до відкритих даних. Існує нормативно-правова база, яка передбачає створення політики застосування відкритих даних та керівних принципів, але вони не поєднані із політикою уряду для залучення широкого кола громадян. В законодавстві не існує положень про відкриті дані або вторинні регулювання, в тому числі директиви органів.

Цитата:

1) Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270; 2) Закон «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3206-17/ print1390503912974270; 3) Державна цільова науково-технічна програма використання в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом на 2012- 2015 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1269; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/1269-2011-%D0%BF/print1390503912974270; 4) Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. № 740; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/740-2006-%D0%BF/print1390316109400037; 5) Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/1141-2011-%D0%BF/print1390503912974270; 6) Порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 14 грудня 2012 р. № 1846/5; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ z2105-12/print1390503912974270; 7) Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2013 р. № 11 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»; http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0011760-13/print1390503912974270

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

127

Коментар:

Ч. 2 ст.1 Закону «Про доступ до публічної інформації» прямо передбачено, що публічна інформація (відображена або задукоментована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень чи інших розпорядників публічної інформації) є відкритою, крім випадків, передбачених законом. До публічної інформації з обмеженим доступом ст. 6 цього ж Закону віднесено конфіденційну, таємну та службову інформацію ( інформацію, що міститься у внутрівідомчій службовій кореспонденції, доповідних записках, інформацію, зібрану в ході контррозвідувальної, оперативно-розшукової діяльності, у сфері оборони, яку не віднесено до державної таємниці). Обмеження доступу до інформації здійснюється лише за умови дотримання сукупності трьох вимог, передбачених ч.2 ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації»: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати шкоди зазначеним інтересам; і 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає супільний інтерес в її одержанні. Ч.5, 6 ст.6 ст.15 Закону «Про доступ до публічної інформації» визначено перелік інформації, доступ до якої не може бути обмежений, а також інформації, яку розпорядники зобов’язані оприлюднювати невідкладно (до якої віднесено, зокрема, нормативно-правові акти, проекти рішень, що підлягають обговоренню, перелік та умови отримання послуг, що надаються відповідними органами, інформацію про систему обліку, види інформації, які зберігає розпорядник інформації тощо). У той же час, Вищий адміністративний суд України у 2013 р. суттєво звузив визначення публічної інформації (більш детально див. Постанову Пленуму ВАСУ від 13.09.2013 р. № 11), передбачивши, зокрема, що інформація не може вважатись публічною, якщо вона була створена не суб’єктом владних повноважень, а іншим суб’єктом, або була створена суб’єктом владних повноважень не під час виконання суб’єктими владних повноважень своїх обов’язків. Питання використання програмного забезпечення з відкритим кодом окремим законодавчим актом не регулюється. У 2011 році Кабінетом Міністрів України було затверджено Державну цільову науково-технічну програму використання в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом на 2012 - 2015 роки, якою передбачалось удосконалення нормативно-правової бази у сфері використання програмного забезпечення з відкритим кодом, створення інфраструктури розповсюдження такого програмного забезпечення тощо. Однак суттєвих зрушень у напрямі впровадження відкритого програмного забезпечення не відбулось. Доступ громадян до відомостей державних реєстрів регламентується окремими законодавчими актами. Окремі з них передбачають можливість отримання інформації з таких реєстрів громадянами, в той час як інші - такої можливості не передбачають. Наприклад, відкритими є відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців (п.1.6 Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців), Єдиного державного реєстру судових рішень (п.20,21 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень), Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення (ч.3,4 ст.21 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»), в той час відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майнота деяких інших державних реєстрів є доступними лише для обмеженого кола суб’єктів.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

128

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

31.6. Нормативно-правова база передбачає, що політика та керівні принципи стосовно відкритих даних повинні розроблятися за допомогою процесів участі. Так, нормативно-правова база передбачає, що політика та керівні принципи стосовно відкритих даних повинні розроблятися за допомогою процесів участі.

Цінності:

Нормативно-правова база передбачає, що одна із, але не всі, політики та керівні принципи розробляються за допомогою процесів участі. В законодавстві відсутні положення про політику відкритих даних та ІКТ або вторинних регулювань, в тому числі директив органів.

Цитата:

Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-%D0%BF/print1390503912974270

Коментар:

Чинним законодавством України прямо не передбачено залучення громадськості та інших зацікавлених сторін у формування та реалізацію державної політики у сфері відкритих даних та використання інформаційно-комунікаційних технологій у врядуванні. Згідно з п.12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики органи виконавчої влади зобов’язані в обов’язковому порядку проводити консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення лише щодо проектів регуляторних актів, проектів державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішень щодо їх виконання, звітів головних розпорядників бюджетних коштів про витрачання таких коштів, а також проектів нормативно-правових актів, які мають важливе суспільне значення і стосуються прав, свобод, інтересів та обов’язків громадян, а також актів, якими передбачається надання пільг чи встановлення обмежень для суб’єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

129

Стандарт:

ІНФОРМАЦІЯ ПОВИННА НАДАВАТИСЯ ЗА ЗАПИТОМ В ЕЛЕКТРОННОМУ ВИГЛЯДІ ТА У ВІДКРИТОМУ ФОРМАТІ, А ВЛАДА МАЄ НАДАВАТИ ІНТЕРФЕЙСИ ПРОГРАМУВАННЯ ДОДАТКІВ, ЯКІ ДОЗВОЛЯЮТЬ ТРЕТІМ СТОРОНАМ ЗДІЙСНЮВАТИ АВТОМАТИЧНИЙ ПОШУК, ВИБІР ТА ЗАВАНТАЖЕННЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬО ІЗ БАЗ ДАНИХ ОНЛАЙН.

Індикатор:

32.1. Документ про застосування ІКТ або вторинне регулювання забезпечує, щоб інформація, яка зберігається в електронному вигляді, була у відкритому форматі. Існує закон, який забезпечує, щоб інформація, яка зберігається в електронному вигляді, була у відкритому форматі

Цінності:

Вимога надавати інформацію, яка зберігається в електронному вигляді та у відкритому форматі, існує в директивах політики або вторинному регулюванні відповідно до законодавства. Не існує вимоги надавати інформацію, яка зберігається в електронному вигляді та у відкритому форматі.

Цитата:

1) Порядок роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки на архівне зберігання, схвалений Нормативно-методичною комісією Державної архівної служби України 27 грудня 2011 р. (Протокол № 2); http://undiasd.archives.gov.ua/doc/porjadoc%20rob%20z%20e-doc.pdf; 2)Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 20 жовтня 2011 р. № 1207 «Про вимоги до форматів даних електронного документообігу в органах державної влади.Формат електронного повідомлення»; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1306-11/print1390503912974270

Коментар:

Вимоги до форматів даних електронного документообігу (електронних повідомлень) в органах державної влади визначено наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 20 жовтня 2011 р. № 1207, згідно з яким електронні повідомлення є ХМL-документами. У 2011 році Нормативно-методичною комісією Державної архівної служби України також було схвалено Перелік форматів даних електронних документів постійного і тривалого (понад 10 років) зберігання, до якого віднесено формати pdf, tif, flac, mkv, MPEG4, AVC/H.264 (Додаток 1 до Порядку роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки на архівне зберігання). Водночас законодавством не визначено формати даних електронних документів (окрім згаданого формату XML), які підлягають оприлюдненню (такі формати встановлено лише для документів, які підлягають постійному або тривалому зберіганню).

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

130

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

32.2. Документ про застосування ІКТ або вторинного регулювання передбачає, що владні структури повинні надавати інтерфейси програмування додатків, щоб зробити бази даних онлайн доступними для пошуку. Існує закон, який передбачає, що владні структури надають інтерфейси програмування додатків, щоб зробити бази даних онлайн доступними для пошуку.

Цінності:

Вимога надавати інтерфейси програмування додатків, щоб зробити бази даних онлайн доступними для пошуку, існує в директивах або вторинному регулюванні, але не в законодавстві. Не існує вимоги надавати інтерфейси програмування додатків, щоб зробити бази даних онлайн доступними для пошуку

Цитата:

1) Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. № 740; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/7402006-%D0%BF; 2) Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань. затверджене наказом Генерального прокурора України № 69 від 17 серпня 2012 р.; http://www. gp.gov.ua/ua/file_downloader.html?_m=fslib&_t=fsfile&_c=download&file_id=178961; 3) Положення про інформаційно-пошукову систему «Скорпіон» Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24 вересня 2012 р. № 825; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1726-12/print1390503912974270

Коментар:

У підзаконних актах, які встановлюють статус інформаційно-пошукових систем органів влади та державних реєстрів містяться положення, які передбачають можливість автоматизованої обробки інформаційних запитів до відповідних систем, а також пошук та відбір необхідної інформації (див., наприклад, п. 2.3 Положення про інформаційно-пошукову систему «Скорпіон» Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, п. 4.6 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, п.22 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень тощо). Водночас значна кількість інформаційно-пошукових систем та баз даних, які адмініструються органами влади, не розміщуються в мережі Інтернет.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

Стандарт:

ВСІ НОВІ ДАНІ, ЗГЕНЕРОВАНІ УРЯДОМ ТА ОПРИЛЮДНЕНІ АВТОМАТИЧНО, ПОВИННІ БУТИ ВІДКРИТИМИ ТА ОПРИЛЮДНЮВАТИСЯ В НЕПАТЕНТОВАНОМУ, ПОШУКОВОМУ, СОРТУВАЛЬНОМУ ФОРМАТІ ТА НА ОСНОВІ НЕЗАЛЕЖНОЇ ПЛАТФОРМИ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ІНШИХ ВИКОРИСТОВУВАНИХ ФОРМАТІВ. ІСНУЄ ВИМОГА, ЯКА ПЕРЕДБАЧАЄ, ЩО ВСІ НОВІ ДАНІ ПОВИННІ СТВОРЮВАТИСЯ, ЗБИРАТИСЯ ТА РОЗПОВСЮДЖУВАТИСЯ У ВІДКРИТОМУ ФОРМАТІ.

Індикатор:

33.1. Документ про політику використання ІКТ або вторинного регулювання передбачає, що всі урядові дані та інформація, які опубліковані автоматично, повинні постійно оновлюватися та бути у відкритому форматі, а також оприлюднюватися у непатентованому, пошуковому, сортувальному форматі та на основі незалежної платформи.

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

131

Документ про політику використання ІКТ або вторинного регулювання передбачає, що всі урядові дані та інформація, які опубліковані автоматично, повинні постійно оновлюватися та бути у відкритому форматі, а також оприлюднюватися у непатентованому, пошуковому, сортувальному форматі та на основі незалежної платформи. Цінності:

Документ про політику використання ІКТ або вторинного регулювання передбачає, що деякі, але не всі, урядові дані та інформація, які опубліковані автоматично, повинні постійно оновлюватися та бути у відкритому форматі, а також оприлюднюватися у непатентованому, пошуковому, сортувальному форматі та на основі незалежної платформи Не існує вимоги робити всі урядові дані публічними.

Цитата:

Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI; http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2939-17/print1390503912974270

Коментар:

Законом «Про доступ до публічної інформації» визначено перелік інформації, яку розпорядники інформації (у тому числі органи влади та органи місцевого самоврядування) зобов’язані оприлюднювати невідкладно у певний строк з дня затвердження документа чи за певний строк до дня прийняття рішення (щодо проектів рішень). За наявності у розпорядника веб-сайту, відповідна інформація підлягаэ опубликуванню на його веб-сайті (ст.15 Закону «Про досутп до публічної інформації»). Використання відкритих форматів даних документів для їх оприлюднення (як і використання програм з відкритими кодами) законодавством прямо не передбачено (додатково див. п. 32.1 та 31.2)

Джерело:

Джерело відсутнє, формулюванні ТІ

Індикатор:

33.2. Нормативно-правова база передбачає, що всі нові дані створюються, збираються та розповсюджуються у відкритому форматі. Так, нормативно-правова база передбачає, що всі нові дані створюються, збираються та розповсюджуються у відкритому форматі.

Цінності:

Існують положення, які передбачають, що всі нові дані створюються, збираються та розповсюджуються у відкритому форматі. Не існує правового припису, який передбачає, що нові дані створюються, збираються та розповсюджуються у відкритому форматі.

Цитата: Коментар:

Чиним законодавством України не передбачено обов’язковості створення, зберігання і використання електронних даних виключно у відкритому форматі

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

132

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Індикатор:

33.3. Нормативно-правова база передбачає, що оприлюднення плану дій повинно оновлюватися та надаватися у відкритому форматі. Нормативно-правова база передбачає, що оприлюднення плану дій повинно оновлюватися та надаватися у відкритому форматі. Не існує вимоги випускати план дій для оновлення у закритому форматі та неелектронних даних у відкритому форматі.

Цитата:

1) Державна цільова науково-технічна програма використання в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом на 2012-2015 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. №1269; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/1269-2011-%D0%BF/print1390503912974270; 2) План заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного урядування в Україні, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2011 р. № 1014; http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1014-2011%D1%80/print1392034478459846

Коментар:

У 2011 році Кабінетом Міністрів України було затверджено Державну цільову науково-технічну програму використання в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом на 2012-2015 роки. Ця Державна програма по своїй суті є планом дій впровадження програмного забезпечення з відкритим кодом в органах влади. Нею передбачено здійснення заходів, спрямованих на удосконалення нормативно-правової бази у сфері використання програмного забезпечення з відкритим кодом, створення інфраструктури розповсюдження такого програмного забезпечення, створення комплекту відповідного програмного забезпечення, адаптованого до потреб органів влади, підвищення кваліфікації державних службовців з відповідних питань тощо. Разом з тим, повний перехід до використання програмного забезпечення з відкритим кодом за Державною програмою не є очікуваним результатом її реалізації - по суті, Державна програма передбачає проведення лише пілотного експерименту з впровадження програмного забезпечення з відкритим кодом в деяких органах влади. Етапи впровадження електронного документообігу в органах влади визначено Планом заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного врядування в Україні. Цей План є не стільки планом дій з переходу на електронний документообіг, скільки планом дій з впровадження електронного врядування загалом. Планом передбачається, зокрема, протягом 2014-2015 років забезпечити впровадження системи захисту інформації в системі електронної взаємодії органів влади, підключення до системи електронної взаємодії органів виконавчої влади систем електронного документообігу в державних адміністраціях регіонального рівня, упорядкування архівних документів у зв’язку з переходом на електронний документообіг, створення єдиної інформаційно-комунікаційної інфраструктури органів державної влада та органів місцевого самовряування тощо.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

133

Індикатор:

33.4. Нормативно-правова база встановлює положення для перевірки даних про політики управління урядових органів. Нормативно-правова база встановлює положення для перевірки даних про політики управління урядових органів.

Цінності: Нормативно-правова база не передбачає положення про перевірку даних про політики управління урядових органів. Цитата:

1) Стандарт внутрішнього аудиту, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 4 жовтня 2011 р. № 1247; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1219-11/print1390503912974270

Коментар:

П.1.1 та 4.6 Стандартів внутрішнього аудиту, затверджених Міністерством фінансів України підрозділам внутрішнього аудиту органів виконавчої влади та бюджетних установ надано право проводити аудит стану збереження інформації у відповідних органах та установах, а також використання установою інформаційних технологій. Здійснення окремих аудитів інформаційних систем Державною фінансовою інспекцією (урядовий орган внутрішнього фінансового контролю) та Рахунковою палатою (орган зовнішнього фінансового контролю) законодавством окремо не передбачено, однак може проводитись в рамках поточної аудиторської діяльності цих органів.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

134

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

Стандарт:

ІСНУЄ ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН, ЩО ВІДПОВІДАЄ ЗА РЕАЛІЗАЦІЮ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ІКТ.

Індикатор:

34.1. Нормативно-правова база визначає центральний орган, який відповідає за реалізацію політики у сфері ІКТ. Закон передбачає орган, який відповідає за нагляд за урядовою політикою у сфері ІКТ.

Цінності:

Існує орган, який відповідає за політику та дотримання керівних принципів у сфері ІКТ, але він визначається директивами політики, а не законодавством. Не існує окремого органу, відповідального за нагляд за реалізацією політики у сфері ІКТ.

Цитата:

1) Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, затверджене Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 437/2011; http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/437/2011/print1390503912974270; 2) Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, затверджене Указом Президента України № 717 від 30 червня 2011 р.; http://dstszi.kmu.gov.ua/dstszi/control/uk/publish/article?art_ id=92225&cat_id=92224

Коментар:

Функції реалізації державної політики у сері інформатизації, формування і використання національних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства покладено на Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, статус якого визначено відповідним Положенням, затвердженим Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 437. Діяльність цього Агентства спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України (п.1, 3 Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України). До повноважень Агентства віднесено, зокрема, координацію діяльності органів виконавчої влади щодо виконання загальнодержавних програм та проектів інформатизації, забезпечення інтеграції їхніх інформаційних систем у єдиний веб-портал; проведення наукової та науково-технічної експертизи проектів державних цільових програм з питань, віднесених до його компетенції, та проектів інформатизації; участь у визначенні пріоритетних напрямів інформатизації органів державної влади; впровадження автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності»; участь у розробленні норм, стандартів та технічних регламентів у сфері програмного забезпечення, електронного документообігу, структури інформаційних ресурсів та обміну інформацією (єдині формати обміну даними) для органів державної влади та органів місцевого самоврядування; координацію діяльності з питань формування, використання та захисту державних електронних інформаційних ресурсів; здійснення організаційних заходів щодо запровадження електронного документообігу тощо (п. 4 Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України). Водночас ефективність здійснення Агентством покладених на нього функцій послаблює те, що воно не має статусу міністерства і, відповідно, не має достатніх важелів впливу на реалізацію державної політики у сфері використання інформаційно-комунікаційних технологій, у тому числі міністерствами. Певні повноваження щодо впровадження державної політики у сфері інформаційно-комунікаційних технологій покладено також на інші державні органи. Наприклад, органи- розпорядники державних реєстрів та інформаційно-пошукових систем самостійно визначають структуру відповідних баз даних, порядок збору, обробки та використання інформації, яка до них включається тощо. Реалізація державної політики у сфері захисту державних інформаційних та телекомунікаційних систем відноситься до компетенції не Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України, а до сфери відання Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (п. 3 Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України)

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

135

Стандарт:

ЗОБОВЯЗАННЯ СТОСОВНО ВІДКРИТИХ ДАНИХ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО ВСІХ ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ ІЗ ДЕРЖАВНИМИ КОШТАМИ АБО ВИКОНУЮТЬ ДЕРЖАВНУ ФУНКЦІЮ, В ТОМУ ЧИСЛІ ПРИВАТНІ ПІДПРИЄМСТВА ТА НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ.

Індикатор:

35.1. Нормативно-правова база передбачає припис того, що всі відкриті урядові політики та регулювання застосовуються до приватних підприємства, які працюють із державними коштами, або виконують державну функцію. Нормативно-правова база передбачає припис того, що всі відкриті урядові політики та регулювання застосовуються до приватних підприємства, які працюють із державними коштами, або виконують державну функцію.

Цінності:

Положення, які розповсюджуються на всі політики та регулювання до приватних підприємств, які працюють із державними коштами, або які виконують функції держави, існують у директивах політки, а не в законодавстві. Не існує положень, які розповсюджуються на всі політики та регулювання до приватних підприємств, які працюють із державними коштами, або які виконують функції держави, існують у директивах політики, а не в законодавстві.

Цитата:

Коментар:

У чинному законодавстві України відсутні положення, які б передбачали поширення дії законодавства щодо відкритого врядування на організації приватного сектору, які здійснюють публічі функції або використовують бюджетні кошти.

Джерело:

Джерело відсутнє, формулювання ТІ

136

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА

137

Transparency International Ukraine вул. Єгорова, 40, офіс 203 Кіровоград, Україна 25006 Телефон: +38(044) 360-52-42 Телефон: +38 (0522) 27-27-54 E-mail: info@ti-ukraine.org Cайт: ti-ukraine.org

138

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДГОТОВКИ КАРТИ ПОКАЗНИКІВ ВІДКРИТОСТІ ВРЯДУВАННЯ: УКРАЇНА