Українське Чикаго ТМ
# 14|Aug 2015
TOP 10 UKRAINIAN DISHES
СЛАВЕТНІ УКРАЇНЦІ
В КАРТИНАХ ВОЛОДИМИРА СЛЄПЧЕНКА
ВАХТАНГ КІПІАНІ: ЯК КАНАДА СТАЛА УКРАЇНСЬКОЮ
EMMY AWARD-WINNING JOURNALIST
NATALIE MARTINEZ : I KEEP UKRAINE IN MY HEADLINES
Editor in Chief Natalia Figel Contributing Editors Marichka Paplauskaite Khrystyna Bondarieva Art and Design Natalia Figel Oleg Koval This Issue’s Contributing Writers Marichka Paplauskaite Vahtang Kipiani Khrystyna Bondarieva Julian Hayda Cartoonist Oksana Vaskiv-Kukul Photographers Oksana Fedoruk-Terleckyj Maksym Prokopiv Cover Photo By Ksju Kami Photography Social Media Contributor Nicholas Molodyko
www.UkrainianChi.com/subscribe Email: mag@vidia.org Advertising Sales: advertise@vidia.org, (312) 554-5064 Mailing address: VIDIA Inc, PO Box 59761, Schaumburg, IL 60159 We’re always looking for great talent to join our team: work@vidia.org Twitter: @UkChicago Facebook: UkrainianChicago
Photo by www.OlenkaPhotography.com
Contents
6
Coming of Age With Ukraine
14
Славетні українці в картинах Володимира Слєпченка
22
Emmy Award-Winning Journalist Natalie Martinez: I Keep Ukraine in My Headlines
34
Вахтанг Кіпіані: Як Канада стала українською
42
Top 10 Ukrainian Dishes
46
Фестивальна пора в Чикаго
Ukrainian Chicago Magazine™ is published by VIDIA Inc. ©2011-2015 All Rights Reserved. ISSN 2378-5888 (print), ISSN 2378-5896 (online). The entire contents of Ukrainian Chicago™ are protected by copyright and may not be reproduced or transmitted in any form or by any means without written permission of the publisher. Ukrainian Chicago™ is a registered trademark. Ukrainian Chicago™ considers its sources reliable and verifies as much data as possible, although reporting inaccuracies can occur; consequently, readers using this information do so at their own risk. Ukrainian Chicago™ is published with the understanding that the publisher is not rendering legal services, financial, medical or any other advice. Although persons and companies mentioned herein are believed to be reputable, neither Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc, nor any of its principals, employees, agents, or contributors endorse or assume or accept any responsibility whatsoever for the claims, conduct, or activities of any persons, companies, or entities mentioned or featured in Ukrainian Chicago's publications. Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc accepts no responsibility for unsolicited manuscripts and/or photographs and assumes no liability for opinions expressed or products or services advertised herein. All letters/emails sent to Ukrainian Chicago™ will be treated as unconditionally assigned for publication, copyright purposes and use in any publication, and are subject to Ukrainian Chicago's unrestricted right to edit and comment. Ukrainian Chicago™ reserves the right to edit, rewrite, refuse or reuse materials, is not responsible for errors or omissions and may feature same on its website, as well as other mediums for any and all purposes. All trademarks/ service marks, trade names, product names and logos appearing in the publications are the property of their respective owners.
6
Coming of me age Ukraine and I are the sar a time — 23. I do not remembe a map when Ukraine was not on t. But en — distinct and independ er the much like Ukraine has ov I too s, course of these 23 year t what am struggling to figure ou ence. to do with my independ
7
age with Ukraine I
recently returned from three weeks in Ukraine — part of my semi-annual pilgrimage to the land of my ancestors. Anybody who has ever met me, or even follows me on Facebook or Twitter knows how much I love life there. Although I’ve been to two dozen countries in my life, I find myself returning to Ukraine time and time again. I’ve even contemplated moving there, a fact that people from both sides of the ocean are shocked to hear.
By Julian Hayda
Indeed, I will never fully understand how harsh the economic realities of raising a family or running a business are, for a citizen of today’s Ukraine. Even if I move there permanently as an American expatriate, I know that my life there will be in a position of privilege — both economically and socially. For I am used to the American way of life. Concepts like customer service, environmental protection, decent medical care, and a reliable legal system haven’t quite permeated Ukraine yet, but I take them for granted as an American citizen.
8
B
ut there’s more to Ukraine than those shortcomings. I know that no country is perfect, and for all that we appreciate in America, there is so much missing here — universal tolerance, widespread serious culture, and a spirituality that many lack. Many citizens of Ukraine that I’ve met say that they would grab the first ticket out if they could. Indeed, Ukraine has lost nearly 7 million of its population since independence. Many left simply because Ukraine could not guarantee them food, clothing, or medical care. It’s hard to condemn them for looking elsewhere to fulfill their basic human needs.
9
B
ut Ukrainians are rich in ways they might be too shortsighted to realize themselves. Ukrainians are creative, generous, intelligent, innovative, faithful, resilient, brave, and compassionate. Unfortunately there is a plague of cynicism and low self esteem for many Ukrainians that prevent them from feeling they’re worthy of being rewarded for their virtues. This is destructive, and it pains me to no end. Though Ukrainians are intelligent, their skills aren’t always highly valued by Western companies who offer jobs that pay a decent living wage. Though Ukrainians are intelligent, their skills aren’t always highly valued by Western companies who offer jobs that pay a decent living wage.
10
T
hough Ukrainians are innately generous and compassionate, they’ve been trained by circumstances of history to doubt others’ generosity, suspecting they might be cheated. When I had an extra subway token during my last day in Kyiv, I gave it to a stranger who got very upset, thinking I was trying to con him. When I tipped a taxi driver who was having car trouble, he thought I didn’t know how to count Ukrainian currency.
I
t’s difficult to realize your full potential, and be confident in it, when so many powers are working against you.
11
A
s a young adult, and one who has recently entered a brutal job market, it’s important for me, too, to see what I have to offer the world. I have to power through my immediate difficulties, shortcomings, and defeats to hone my talents. I have to reassure myself that my talents will still be useful somewhere down the line.
12
Ukraine and Ukrainians have to do the same. If I were to create a motivational poster for Ukraine, I would say that “Confidence is the Key to Success.” Ukrainians know they’re worthy. Ukrainians know what sort of potential they have, and what the faults and virtues their country’s young adulthood offers to the international community. But 23-year-olds shouldn’t be cynical — there’s a whole future ahead of them!
14
УКРАЇНЦІ – СЛАВЕТНІ
У цьому фарбами та пензлем переконує Володимир Слєпченко
В
ід великих державних діячів – до майстрів музики, мистецтва й спорту. З-під пензля Володимира Слєпченка вийшли півсотні портретів добре знаних українців. Усі об’єднані не лише мистецьким стилем та глибоким символізмом, а й тим, який слід зоставили за собою колись – чи продовжують залишати тепер. Ukrainian Chicago поспілкувався із портретистом і заслуженим діячем мистецтв України.
16
"О
брані часом" так називається авторська серія психологічних портретів Володимира Слєпченка. До неї входить галерея портретів славетних українців. Серед них – як постаті із сивої давнини, так і сучасники: Ярослав Мудрий, Григорій Сковорода, Іван Мазепа, В’ячеслав Чороновіл, Валерій Лобановський, Ліна Костенко... Усі підібрані не навмання. Відбір пройшов тривалий процес авторського аналізу.
Для мене цінними були неординарність постаті і її вклад в розбудову України - пояснює митець. В усіх портретах Володимир Слєпченко упевнено відкарбовує свій авторський стиль: картини пише у власній манері арт-лайну: мистецтва лінії. Каже, лінія має – магічну сутність: "Лінія долі, життя, творчості… Лінія – може бути довгою чи короткою, як життя. Лінія навіює на філософські роздуми". Зізнається, спершу через лінію було важко передати об’єм та перспективу. Та потім він написав Шевченка. Його портрет – особливий. Митець не приховує своїх гордощів за нього. "Я зобразив Кобзаря під час заслання. Цей образ – найсильніший з усіх.
17 Обличчя Шевченка наче прорізає червоний промінь і створюєпотужну напругу. А сам Шевченко наче виростає з землі і розчиняється у небі". Портрет Шевченка, стверджує Слєпченко, - це його перша серйозна робота у цій манері, на яку зважився і не пошкодував: бо ж опісля взявся малювати цілу серію славетних українців. Серед героїв на полотнах – і бранка Кремля, легендарна Надія Савченко.
У цей тривожний і напружений для нашої країни час мене запитали: а яку роль у всьому відіграє жінка? Так я почав добірку з жіночими образами. Відтак постали портрети не лише Савченко, а й жінки-волонтерки і співачки Руслани. Цікаво, що на виставку до столиці, де експонувався портрет льотчиці, завітала родина Савченко. І хоч портрет писався не з натури, образ полонянки вразив навіть її близьких. "Вони сказали: можливо, не дуже подібна, але є у ній щось сильне!", пригадує реакцію Надиних рідних Слєпченко. Хто зна, можливо це збіг, але у той час художник саме працював над образом героїчної Жанни Д’Арк.
Зізнається, спершу через лінію було важко передати об’єм та перспективу. Та потім він написав Шевченка. Його портрет – особливий. Митець не приховує своїх гордощів за нього. "Я зобразив Кобзаря під час заслання. Цей образ – найсильніший з усіх.
19
20
Цікаво, що Володимиру Слєпченку вдається поєднувати в одному символічному портреті різних людей і навіть різні світи. Приміром, портрет славетного козака Мамая – це відповідь на донбаські події. Із нього промовляють тисячі воїнів, які відстоюють незалежність на Сході.
Після побиття студентів всередині у мене все сколихнулось. Я захотів написати узагальнений образ студента, який би виражав боротьбу молоді проти режиму та за європейський вибір. Хлопець, якого я написав, звичайний активіст – студент зі Львова. А зустрів я його біля Будинку профспілок.
Автор статті Христина Бондарєва
Звичайно, як і чимало українських митців, Володимр Слєпченко переживав і творив разом з Майданом. Так постав образ "Нової України". Пригадує:
21
У лінії "Обрані часом" представлені також визнані світом особистості. Приміром, да Вінчі, Данте, Моцарт, Шекспір. А те, що серія зі славетними українцями входить до "Обраних часом" - зовсім не випадковість.
Ми є частиною світової цивілізації
- наголошує Слєпченко.
22
EMMY AWARDWINNING JOURNALIST
W
hen Natalie Martinez reports from inside of one of Chicago’s many ethnic communities, she sees a little bit of herself in every story. The Emmy award-winning journalist for Chicago’s NBC affiliate grew up in an immigrant household, and that’s something that makes her reporting a little more personal. Born to a Ukrainian mother and Dominican father in Buffalo, New York, Martinez was raised with a strong work ethic, and an appreciation for the struggles of past generations. “[My parents] met in the melting pot. [My mother] moved from Ukraine through Belgium when she was three. [My father] moved from Dominican Republic, the youngest of nine, with all of his brothers and sisters. It’s literally a melting pot story — that’s how they met. Their families came from their respective countries and then you get this mutt mix,” said Martinez with a laugh when she recently spent the afternoon with Ukrainian Chicago Magazine.
NATALIE MARTINEZ ''I KEEP UKRAINE IN MY HEADLINES''
23 23
Martinez’s mother, Emily, was born in a Displaced Persons’ camp in Belgium. Along with many others, her family had been brought there from Ukraine by Nazi forces to work in labor camps. After the end of the Second World War, the danger of returning to the Soviet Union left them without a home, or really much else. “The times there weren’t pretty,” said Martinez. “The stories I had are that they were always hungry — they were working women. When I think of what she endured there, like everybody else who was in their
position in the time of war, they had everything taken from them — she was working, starving.” Martinez took those stories to heart, especially when it came to setting her own life goals. “What I took from their experience there is the resilience to make something out of really nothing. Just literally coming with what they had, coming off the boat,” she said.
26 26
M
artinez’s mother, Emily, was born in a Displaced Persons’ camp in Belgium. Along with many others, her family had been brought there from Ukraine by Nazi forces to work in labor camps. After the end of the Second World War, the danger of returning to the Soviet Union left them without a home, or really much else. “The times there weren’t pretty,” said Martinez. “The stories I had are that they were always hungry — they were working women. When I think of what she endured there, like everybody else who was in their position in the time of war, they had everything taken from them — she was working, starving.”
grandmother Klementine found work. They lived in a typically Ukrainian co-dependent household, where the grandmother, or Baba as she was endearingly called, was the head. “Being the only daughter that wasn’t married, my mom and I moved there to take care of her and help her adjust. Then we never left,” said Martinez. Though there are not many Ukrainians in Omaha, Martinez always heard Ukrainian growing up.
“It was all Ukrainian that they spoke in the house, for the most part,” said Martinez.
“I spoke a little bit of Ukrainian. They always spoke Ukrainian in the house, so that’s Martinez took those stories how I learned it. They didn’t teach out of a to heart, especially when it book or anything like that.” came to setting her own life Martinez came to see life in Omaha as a golden opportunity, one where she could goals. aspire to whatever she wanted to, despite the “What I took from their experience there is multiple jobs her mother and grandmother had to work. Martinez became a state champion the resilience to make something out of really cheerleader and solo dancer, and realized that nothing. Just literally coming with what they hard work and humility were the keys to her had, coming off the boat,” she said. “It gives me an appreciation for anyone, no success. “Omaha was a really great place to go to matter where they came from, those who really high school and grade school. It was a really make something happen when they have no great opportunity, especially for a single reason or expectations.” mom, where it would have been much more Martinez recalls a story from her aunts expensive to send me to a good school. There, from their childhood in a small house in the public schools at the time were rated top ten in Black Rock neighborhood of Buffalo. the country, so we just fell into place with that,” “There were ten of them in this tiny little said Martinez. house, and they were plucking a bird, and “Mom got really lucky and we did too, they found a way to make stock and soup — because we were with Baba.” chicken noodle soup. One of the girls would As she entered high school, she started to make noodles herself, and they would make get to know her father’s Dominican side of the chicken noodle soup for ten people from one family. She found interesting parallels in the little bird. It was just amazing.” immigrant experiences in both sides of her At the age of eight, Martinez and her mother moved to Omaha, Nebraska, where her family.
27
“M
y mom and dad come from two strong moms, who really were the matriarchs of their families, really strong women. My grandmother from Dominican Republic brought nine kids and had everyone speaking English outside of the house, but allowed them to speak Spanish inside. Baba did the same. She had her girls and brought them over hoping for everything every other immigrant wants. Even if it’s not the American dream, it’s the
American life,” said Martinez. At first, her way of living the American life was by taking over her father’s dental practice, and she spent two years studying in college back in New York State. It wasn’t until later that she was introduced to the world of broadcast journalism. Martinez says it was her college sweetheart’s brother who introduced her into the industry at social gatherings.
“M
29
y questions were continuous and my excitement for the industry in general was pretty evident, so I just went with it, and changed all of my credits that I could to journalism and took communications classes.” After juggling work in radio and television across upstate New York, her glowing personality and evident journalistic talent had her quickly recruited by Chicago, a market to which most reporters spend years aspiring to. “This is the longest I’ve sat still ever in my life. Like I said, we moved around, from Buffalo, to Omaha, then from one, to two, to three different jobs in the business all over upstate New York. Then moved over here with every intention to go over to New York City, but then I fell in love with Chicago.
So I told my agent, this is home. Here I am fifteen years later, and I keep signing new contracts,” said Martinez.
“I always ended up talking to his eldest brother at these events and asking him where he was going what he was doing. He was the chief photographer at the ABC station in Buffalo, so I found myself saying, ‘Oh, I read about that, I heard about that on the radio today, I saw that in the paper.’ Then I realized that I was constantly asking about his job, and asked myself, maybe I have to be doing this,” said Martinez.
Moving to Chicago, with its large Ukrainian community, gave her a new perspective on appreciating her heritage. “The most important thing is Ukrainian heritage, and having both parents from two totally different countries — one, an island-dweller, and another from the Eastern block — having them come from such modest backgrounds really helped , and makes me want to see that more from people in different communities, especially those with immigrants. There’s a lot of that in Chicago. It’s what Chicago is based on.” Working in a newsroom and interacting with all of the immigrant communities in Chicago, she sees and hears a lot of the things happening around the world. “Who knew that we would be caring so much for a country that’s seems a million years away, when right now, people are worried about what’s going on in China or Greece. This is still going on. I absolutely think about those things when I go into any community,” said Martinez.
W
hen Martinez interacts with Chicago’s Ukrainian community, it gives her heritage and today’s conflict in Ukraine a real human element. “When I go to our church in Ukrainian Village, just talking with people there, when we happen to be walking by, and we saw all of the boxes being packed up, on a random day. ‘Oh, we’re packing these up to send to Ukraine, because the community comes together still, even though all of this started over a year ago,’” said Martinez. “I keep Ukraine in my headlines in my Twitter. There are constantly Russian military issues going on in Ukraine. That’s something they’re always dealing with.“ Though Martinez has never been to Ukraine herself, the more it’s been on her mind, the more she wants to.
“Do I keep track? Of course, just like with everything else around the country — just with a little more attention focused because of my heritage and because I have an interest in going back. My aunt will go with me, and I hope that will be relatively soon,” said Martinez.
Martinez hopes to learn more about her grandmother by visiting Ukraine and the life she led there, and likewise fought to keep her children sheltered from. Martinez’s Baba, who recently turned 95 years old, has difficulty recalling many of those stories.
31
“I
want to go to where they lived, where she spent her childhood, I don’t know what to expect. I would like to go everywhere, to Kyiv, to where [Baba’s] sister spent time in Lviv most recently. There’s a teeny-tiny apartment my aunt visited last time, and saw her sisters. I want to go to their church, and the places they spent the most times themselves,” said Martinez.
In the meantime, Natalie Martinez continues to grow closer to Chicago’s Ukrainian community, and building her professional reputation with a third Emmy on the way.
“I feel drawn to immigrant communities that are trying to do more and are still trying to do something for their home country, which Ukrainians are doing. We have a strong Ukie base, it’s not as big as some others, but it’s a strong Ukie base. I think it’s important to always be part of what’s happening, as much as possible.” By Julian Hayda Photos by Ksju Kami Photography
34
Вахтанг Кіпіані, головний редактор сайту "Історична правда"
Як Канада
стала українською І ван Пилипів і Василь Єлиняк були першими, хто зміг уторувати шлях зі Старого Краю до Країни Кленового Листа, купивши квиток в один кінець. Для істориків їхні імена давно відомі. Але для української людності Канади та США – знаю це з досвіду багатьох зустрічей і розмов – їхні імена, на жаль, нічого не означають. А це несправедливо. Ці селяни з Галичини, піонери українсько-канадського фармерства заслуговують бути пошанованими не тільки невеликим обеліском на своїй малій батьківщині, але й пам’яттю нащадків перших хвиль еміграції і тих, хто відкрив для себе Америку зовсім нещодавно. Історія цих двох русинів заслуговує не тільки окремих книжок (на жаль, українською їх не знайдеш, а остання англомовна має назву "Traiblazers of Ukrainian Emigration to Canada", автор – Marshall A. Nay), але й стати сценарієм пригодницького детектива. Самі посудіть. Навіть їхні прізвища у документах фіксувались так, щоб нібито заплутати наступні покоління дослідників.
35
P
ylypow, Pilipiwsky, Pylypiwski, Pylypiw, Pyllypiw, Pillipoo, Plypoe, Pylyporesky, Pillipiw etc. – як тільки чиновники різних країн не перекручували прізвище й навіть ім’я (Ivan, Ewan, Iwan, Jan, Jon, John) нашого головного героя. Його односельчанину і товаришеві Василю Єлиняку пощастило не більше. Він теж фігурує у в історичних документах як Eleniak, Elyniak, Elenjuk, Yeleniak, Jelyniak, Ileniak, Eleyіak і навіть Illilik. Два слова про них. Іван народився у 1859 році у селі Небилів, повіт Калуш, на Галичині. Василь – теж небилівець, народжений 1864 року. Ідея поїхати "за землею і волею" у Канаду належала Пилипову. Він мав знайомого німця-меноніта, якого звали Йоганом Кребсом. Він виїхав за океан раніше і надіслав Іванові листа, де нібито були такі рядки:
"Ходи сюда. Хліба досить, худоба дешева, місце всюди".
Я прочитав не один десяток текстів про початки еміграції у Канаді і ніде не бачив посилань, де зберігається той лист. Отже, його зміст є легендарним, хоч і дуже вірогідним.
36
Х
ай там як, але фантазії у селянській голові про купу практично нічийної, на перший погляд, землі змусили Івана Пилипова шукати однодумців і збирати кошти на далеку дорогу. Він підмовив двох односельчан, але одному забракло грошей і до Канади він не потрапив. Другим подорожнім став Василь. Вони разом прибули з Європи до Канади на кораблі "S.S. Oregon", який 7 вересня 1891 року прийшов у порт у Квебеку. Нещодавно мені пощастило познайомитись з внучатим племінником піонера Стівеном Єлиняком – жвавим пенсіонером, який погодився показати могилу свого визначного родича і церкву Святої Марії у містечку Чіпман, куди той ходив.
Т
ут варто зупинитись. Василь похований на греко-католицькому цвинтарі. Іван – на православному (таблиця інформує, що це є "Руска Греко Православна Церква"). Як же так сталося, адже чоловіки їхали до Канади грекокатоликами і жодної православної церкви у Небилові не було?...
3537
П
ро це можна написати окрему книжку. Тисячі першопоселенців з Галичини були майже всі греко-католиками. Вони не раз звертались до Львова, до собору Святого Юра, з проханням про скерування до них священиків. Здавалося б – це не дуже важко було задовольнити. Але вийшло геть не так. Українські священики-католики були одружені, тоді як римо-католицькі – очевидно, ні. І місцевий католицький єпископ у Західній Канаді не давав дозволу "жонатим" приїздити на його "канонічну" територію.
Нещасні русини опинившись без духовної опіки почали звертатись до тих, хто обіцяв сповідати, хрестити їхніх дітей, вінчати молодих і відспівувати небіжчиків. Це були православні монахи і священики з місії, яка була розташована у Сан-Франциско, або трохи згодом – різноманітні протестантські пастори. Значна частина прибульців потрапили під їхній вплив. Серед них – і Іван Пилипів. Між журавлем у небі і синицею в руках він і ще багато інших неписьменних і не надто обізнаних у релігійних і політичних питаннях селян обрали "своїх" - російських православних місіонерів, частина з яких були українського походження з Наддніпрянщини. Оскільки частина емігрантів були православними буковинцями, то для них цей вибір був доволі простий. Але галицькі з походження фармери почали сваритись між собою – хто до якого отця хоче ходити. Частина вирішила, що різниці – до греко-католиків чи до православних ходити – нема. У поселенні Стар, де була заснована греко-католицька парафія, дійшло до бучного конфлікту між членами однієї громади. Туди запросили російського православного священика – частина людей обурились і вирішили не пускати його до церкви. Прибула поліція і… закрила церкву. Після чого була кількарічна судова епопея – спершу у суді в Оттаві, а потім – аж у Лондоні. Православні, зокрема й Пилипів, той процес виграли. Це розвело вчорашніх приятелів назавжди. Іван прожив 77 років і помер, внаслідок падіння з вікна, під час весілля. Похований у Стар (колись – Една), місцині, яка має славу ядра так званого "українського блоку" у провінції Альберта. Василь Єлиняк пережив свого колишнього компаньйона на 20 років.
Фото українців Канади з колекції Івана Боберського та з United Church of Canada Collection.
38
Неподалік цвинтаря, попід церквою стоїть невелика стела з написом, який є продуктом складних процесів, які мали місце в українській громаді у кінці XIX – на початку XX ст.
"Перший українець Василь Єлиняк ур. 1859 р. приїхав до Канади зо Західньої України в 1891 р.". І жодної згадки про односельця Івана, який, власне, Єлиняка і покликав у дорогу...
П
ершим греко-католицьким священиком, який приїхав надавати духовну опіку піонерам, був отець Нестор Дмитрів. Він під юрисдикцією митрополита Сильвестра Сембратовича працював у Сполучених Штатах, був активним дописувачем газети "Свобода" і написав про своє перше відрядження до Канади дуже цікаву, чесну і місцями навіть жорстку книжечку "Канадійська Русь". "Подорожні вспомини" були видані 1897 року, відразу після того як окремі глави друкувались у газеті. Критика побаченого на преріях не сподобалась частині тих, про кого отець Дмитрів писав у своїх нотатках. Але для нас ці враження є просто безцінними, оскільки є чи не єдині спогади, записані по гарячих слідах, а не через десятиліття. Ось маленький, але показовий фрагмент з "Канадійської Руси":
"…Я застав кільканадцять родин з Борщівського повіту, котрі лише встид приносять нашій нації. Сидять [у Immigration House у Вінніпезі] декотрі по кілька навіть місяців. В одягах краєвих, з волоссям довгим, брудні, нужденні. [Неможливо переконати] їх, щоб поприбиралися. Кажуть, що віру свою загублять. А одна жінка загрозила своєму чоловікові, що втопиться, або повіситься, як він посміє собі волосся обстригти. На наших людей дивляться Канадійці гірше, ніж на Индіанів, бо Индіяни тут взглядно культурний народ…. Заряд дому імміграційного ломить руки і не знає, що почати з тими нещасливими людьми. Дітиська лазять по сходах і йдуть за потребою на сходи або під двері… Яке поняття має правительство про нас можна собі представити…".
П
ро врожаї. Один з наших перших фармерів Василь Феник заорав наділ у 20 акрів. Посадив 24 бушелі пшениці – зібрав урожай 365 бушелів. Жита посіяв 1 галлон – вродило 8 бушелів. Вівса кинув у землю 21 бушель – отримав 220. Картоплі поле дало в одинадцять разів більше, ячміню – у п’ятнадцять! Піонерам довелося геть несолодко на початку. Виділені їм урядом наділи (гомстеди) – це найчастіше були ділянки лісу. Спершу його треба було вирубити, відтак – позбутись корчів. Онуки і правнуки першопоселенців здебільшого зараз говорять англійською. Тим дивніше звучить слово "корчі" у їхній мові. Це слово увійшло у родинний лексикон назавжди.
С
тудії з пошуків перших українських поселенців мають тривати й далі. Є деякі цікаві зачіпки. Приміром, 1953 року професор Ярослав Рудницький відвідав у Чипмані Єлиняка, де той чітко сказав, що вони з Пилиповим не були найпершими у Канаді українцями. Він стверджував, що на момент їхнього приїзду у 1891 року там уже аж 23 роки жив якийсь Коцур, котрий "приробив" за цей час аж три акри землі. І знову ж нібито той чоловік був українець з Росії і приїхав разом з менонітами.
39
Б
ули і інші, набагато успішніші приклади швидкого вростання у канадський грунт. Той самий отець Нестор Дмитрів у своїх спогадах пише про зустріч з галичанином Михайлом Мельником, який оселився 1894 року в околицях поштової станції Една. За три роки газда зміг побудувати собі великий дім, вкритий гонтом, з доброю підлогою. Поряд – шпихлір (велика комора), повний збіжжя і борошна. У стайні – пара чудових коней, три корови плюс п’ять "штук ялівника" (молодняка), двійко волів, кілька свиней. Фармер як і двоє його братів мали мінімум по 35 акрів землі кожен.
На фото Іван Пилипів А також оголошення, яке було надруковано у багатьох газетах Галичини і Буковини і яке спровокувало тисячі селян виїхати до Канади.
40
І
є один незаперечний факт, який грає на цю версію. Перша "українська" назва з’явилася на карті Канади 1875 року, коли німці-емігранти з Запоріжжя назвали своє поселення Хортиця (Chortitz), провінція Манітоба. Чи могли теоретично з німцями виїхати і українці? Могли. Дослідник Михайло Марунчак навіть розшукав і помістив у книжці "В зустрічі з українськими піонерами Алберти" світлину, де був зображений пан Нелідов, який стверджував, що він є вихідцем зі Східної України і до Канади дістався саме з менонітами. Розповідав, що був не один такий.
На фото - Василь Єлиняк А також фермерський магазин в одному з селищ Канади
С
енсація? І підстава перенести початки українського поселення на майже двадцять років назад? На жаль, ні, чергова легенда. Історик Кисілевський переглянув всі корабельні списки пасажирів-менонітів за 1874-1878 роки і не знайшов там ні Коцура, ні Нелідова, ні якесь інше слов’янське або подібне прізвище.
Врешті не так важливо, коли вперше нога української людини ступила на канадську землю. Важливо те, що зараз українці сприймаються суспільством як невіддільна частина канадського народу. А спадщина українців – танці, бандура, вареники і голубці – так само невіддільна частина канадської культури.
TOP 10
U
Ukrainian Dishes
krainians love to eat. It’s a deep-rooted tradition. Of course, the Ukrainian kitchen has its hallmark dishes. A few years ago Ukrainians from around the world took to the Internet and selected ten of their favorite national dishes from a list of 3600 recipes. With this top-ten list in hand, here are Ukrainian Chicago’s most special magic of the traditional Ukrainian kitchen.
Salo with Garlic
1
In first place, without a doubt, is salo with garlic. Salo is a traditional Ukrainian snack that doesn’t sound that appetizing if you think about what it really is — a cut of pure, raw fat from the back of a pig. But it’s really tasty, especially if it’s cured in salt or smoked, on a piece of dark bread, and with a thin slice of garlic. Historically, salo was an important part of the Ukrainian diet because of its high energy content.
Home-made sausage, kovbasa
At a time when every rural Ukrainian family had pigs and chickens, meat was constantly on the table. This tradition prevails today, in cities and villages alike. The aromatic home-made Ukrainian sausage, known as kovbasa, is substantially better than store-bought sausage. To prepare it, thin casings are stuffed with ground meats, fats, and spices. Afterwards, it’s customary to either bake it in the oven or, if you’re in a hurry, fry it up on a pan.
2
Varenyky with sauerkraut or potato
3
It would be impossible to imagine Ukrainian food without varenyky. Varenyky, known more commonly in the English-speaking world by the name of their Polish counterpart, Pierogi, are small dumplings stuffed with a potentially unlimited selection of ingredients. They are a food loved for every occasion. The most traditional stuffing is sauerkraut or mashed potatoes and they are usually topped with sour cream or fried onions. Ukrainians also love sweet varenyky, most popularly stuffed with sour cherries.
43
Kholodets
4
This cold snack is made of meat gelatin. To make it, meat broth has to boil for a very long time, often mixed with onions, carrots, and bay leaves. Its readiness is checked when fingers are dipped in the broth — if they come out sticky, the broth is ready. Then, the bones are taken out of the broth, which is poured into some sort of mold. When it’s refrigerated, the broth hardens into a gelatin that is tasty with mustard or horseradish.
Borshch
Borshch is probably the most recognized Ukrainian dish. There are more than 300 types of borshch, and even if two cooks make it out of the same ingredients, it will end up tasting differently anyway. Ukrainian borshch is a type of soup usually prepared with cabbage, potatoes, carrots, onions, parsley, and many, many beets, the main thing that gives borshch its distinct dark red color.
5
Potato pancakes, deruny Potato pancakes, or deruny as they’re known in Ukraine, are a popular dish that likely were invented in neighboring Belarus. They are prepared from finely-shredded raw potatoes mixed with eggs and flour. They are then fried in a well-oiled griddle, where the potato batter is poured to form goldenbrown pancakes. A favorite topping is sour cream.
6
Kapusniak
Kapusniak is a dish loved by the Zaporizhian Cossacks. It’s a soup made from freshly-brined sauerkraut and fatty bacon, sometimes ground together with flour.
7
Cheese crepes, nalysnyky Ukrainian crepes are an elegant and delicate food. Known as nalysnyky, the Ukrainian way of preparing crepes can include any of a number of fillings, the most popular of which is soft cheese. Berries are a favorite too, for dessert, or meat and mushrooms for lunch. As you would guess, they’re also usually topped with sour cream.
8
Pork and buckwheat Meat from a suckling pig was always a rare treat for Ukrainians, since it didn’t come cheap. This dish is prepared today only for the biggest feasts, like weddings. The suckling pig, no bigger than four pounds, is fully roasted then stuffed with buckwheat and onions.
9
Apple pie
The idiom “American as apple pie” doesn’t apply to Ukraine, though there’s plenty that make the Ukrainian variation unique. The filling is made from apples, nuts, and sugar, and more recently, cinnamon. The dough is traditionally yeasty and fluffy, but a strudel-like crispy or flaky crust is also accepted. The dough is put in a pan, stuffed, and covered with a decorative layer of dough, then baked until golden-brown. By Marichka Paplauskaite and Julian Hayda
10
Юктоберфест – 15-16 серпня
П
рогресивний фестиваль Юктоберфест при парафії Української греко-католицької церкви Святого Йосифа Обручника щоріч но збирає кілька тися-ч гостей. Сюди приходять цілими родинами – послухати українську музику, потанцювати та посмакувати українськими стравами. Свято для діаспори влаштовуют більше сотні волонтерьів. Щоразу готують вл ні смаколики – завжди ас сь особливе: славлятьсящо де нами, шашликами і навіт руь чебуреками. За два дні фести Юктоберфест приваблю н 10 тисяч гостей. Тут танц є до співають як місцеві викоюють і вці, так і спеціально запрошна ен горіч можна послухати Фо і зірки з України. ЦьоТоню Матвієнко та Арсенаму із гурту "Мандри", Мірзояна, гурти "Ефіра" та "Зрада". Підт ан цю ва ти можна з ансамблями "Вишиванка", "Іс кр а" і "Дніпро". Вартість денного квитка – 5 до ла рів. Усі кошти, традиційно, від благодійній фонд для від дадуть у лення церкви і Фонд новзахисту героїв.
– о я г н а п к р и е Ч с у 3 і 2 н 2 д 2 і к ь
. ією – ц ди зу ра ора зби . т ю Щ я и ьо іль. ванн пор кий н ав осп тку діас їнсь ю д п я ь з а іл і і – ліття и. Свхвил є Укр нед оваж е н у .У п л і д и їн і ьк есятУкра лінь ізов ойс асті ки. Аять с о ан ін уч іти л аїн д ті кр я три нос х поку орг іл Ілли, за пол ступачУ і и ь ж ал єтьс але ізниПарк, віддстиннськ ку в співож в о та к и а а ти а ез р ес ідбувня Н иків Сміт рик тої ч рикого ржик ». ТавиВ Д авн му Аме чис аме Ць Бо ція ві ь до дст ько тет уро ять ни. др три ісце вал ю ь ї н а и о т е з і пр чика ком ься з иходУкра екса т «Путь мфест ськ ожу і су- аь ют у й єт пр з Ол гур м о аїн зм ьк а н ра тини сови ина ди ірок уоз а та жатиційн укрхочі аїнсвку т дяг. с ре оч Сю і з рт х а и е о кр и о Фе онг озп тей. ють ь-ві а Му розв Трад атимкож ти у виш ний к о р ос шу ал ан ів ці. ощ Та ба и, од . д ір р ят г о ип кс ач в г св нихзапр скр ка О гляд кона при їжею при вен
с н аї
р к У
Ф
а р о п а н ль
а в и т с ФеУкраїнському а в л е с о O г G A о C к I сь CH н я ї н а с р е к р у е в ь 3 л 1 а в 2 и 1 т с – е Ф у- о ідбськог нів а н га сел краї і. Ор ди- у о у когерці олиц Воло ікав е ь с ц к с аїн му ій о ятих ють ю. Ал р к о к в у е ь У самаїнсь ви С пон ю їж -таки ть л а ив ься у Укр церки проачно е всеордісй т с е аєт го – фія ин см – ц е г ни в ка ра ест ю і та тим аль аЧи – Па ги. Ф зико а свя ажа цюв ступ ю. ор ль му нк озв тан ви вал затра і О му із одзитей р го – ». Він ести нає а р ми огра вна е гос Чик виця нів фне ми пр голо дж кого омо ох д ято А в ці. аїнсьль «Грвж д ку св н а т укр мб одо ро а р го анс е вп дно них : о тиму і ж ціальаїни р ь е Н сп Ук т аю а з безстей завіт аталк і го пер ці Н итроки. те онав а Дм мчу і а е т вик рпа ій Яр ка їж ньої Ка зар їнсь о піз е з НаУкра аж д одн ісць й ці , це х м сві танночі ращиести аїнк ов кр найб пр по-уи. щоікенд ськ в
Ф
47
єва даріва н о а Б оп тин а Прок с и р м ор Х кси Автото Ма Ф