Поштовий вісник №17 від 22.04.2016 року

• На часі

• Скарби духовні

Поштовики# ліквідатори: життя триває...

Обитель благодаті Божої – це «серце Чорнобиля» с. 2

с. 4–5

с. 6–8

ukrposhta.ua

Ігор Ткачук підсумував діяльність Укрпошти у І кварталі 2016 р.

• Незриме «полум’я»

УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ «УКРПОШТА»

№17 (790)

П’ЯТНИЦЯ, 22 КВІТНЯ 2016 РОКУ

•АКТУАЛЬНО

•НА ЧАСІ

У Будинку зв’язку відтепер комфортно усім

Передплатну кампанію на ІІ півріччя розпочато

ьомого квітня в усіх відділеннях Укрпошти старувала перед$ С плата на періодичні друковані видання на ІІ півріччя 2016 р. У межах передплатної кампанії клієнти можуть передплачувати

Двадцятого квітня в Укрпошті презен% тували результати впровадження концепції універсального дизайну, що надає безперешкодний доступ до Будинку зв’язку для всіх громадян, зокрема людей з інвалідністю та ма% ломобільних груп населення. Захід «Будинок зв’язку — доступний для

всіх» відбувся за участю голови Наці% ональної Асамблеї інвалідів України, Уповноваженого Президента Украї% ни з прав людей з інвалідністю Вале% рія Сушкевича та став першим кро% ком Укрпошти до європейського рів% ня забезпечення прав людей з інвалідністю. с. 2

як видання загальнодержавної сфери розповсюдження, так і за$ рубіжні. Передплата на загальнодержавні видання триватиме до 16 червня 2016 р. включно, на місцеві (обласні, міські та район$ ні) — до 25 червня 2016 р. Передплата на газети та журнали здійснюватиметься в усіх операційних залах поштамтів, центрів поштового зв’язку, у пун$ ктах прийому передплати, а також безпосередньо листоношами на доставних дільницях. Варто зазначити, що вітчизняні друко$ вані видання можна передплачувати за каталогом видань Украї$ ни на друге півріччя 2016 р., а зарубіжну періодику з відповід$ ного каталогу — на окремих умовах за встановленими конкрет$ ними термінами: — на видання, позначені в каталозі двома зірочками (**), — до 27 квітня 2016 р.; — на видання адресної системи експедирування, крім видань, позначених двома зірочками (**), — до 7 червня 2016 р.; — на видання карткової системи експедирування — до 7 чер$ вня 2016 р. Нагадаємо, що під час передплатного періоду будуть прово$ дитися Дні передплатника, Декади передплати, на яких можна обрати потрібне видання, передплатити його, отримати приємні бонуси за передплату, а також поспілкуватися з представниками редакцій. Також у межах передплати діють акції «Передплати пресу батькам» та «Передплати пресу захисникам Вітчизни». Передплатна кампанія на ІІ півріччя ц. р. діє за тарифами, за$ твердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 20.08.2015 №335 «Про затвердження Тарифів на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за пе$ редплатою», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 08.09.2015 за №1082/27527.

•ТРИДЦЯТІ РОКОВИНИ ТРАГЕДІЇ

Щира віра поштовиків у відродження чорнобильського краю Цей матеріал відкриває серію публікацій, приурочених вікопомним трагічним подіям в історії України. 26 квітня 1986 р. — день зловісного вибуху на Чорнобильській АЕС — став чорною датою, викарбуваною в серцях мільйонів спів% вітчизників. резидент України Петро Порошенко оголосив 2016$й рік роком вшану$ П вання учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи. Про це йдеться в Указі №702/2015 «Про заходи у зв’язку з 30$ми роковинами Чорнобильської катастрофи», який Глава держави підписав 14 грудня 2015 р. Напередодні відзначення сумної події в історії країни ми завітали у ЦПЗ №14 м. Іванків Київської обласної дирекції Урпошти. Поштовики центру (на фото) працюють на території, найбільш за$ брудненій від наслідків Чорнобильської катастрофи. с. 3

• УКРПОШТА НЕ МАЄ МЕЖІ – ЦЕ МІСТОК ВІД ДУШІ ДО ДУШІ! •

№17 (790)

2

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • П’ЯТНИЦЯ, 22 КВІТНЯ 2016 РОКУ

•Тема номера

Найголовніша формула успіху – знання «як поводитися з людьми». Франклін РУЗВЕЛЬТ

•НА ЧАСІ

Ігор Ткачук підсумував діяльність Укрпошти у І кварталі 2016 р.

УДППЗ «Укрпошта» за підсумками роботи у І кварталі 2016 р. очікує отримати чистий прибуток у розмірі близько 15 млн грн, що майже втричі більше від запланованого та на 19 % більше, ніж за аналогічний період минулого року. Про це 20 квітня зая% вив в. о. генерального директора Укрпошти Ігор Ткачук на прес%конференції в інформаційному агентстві «Укрінформ». крпошта продемонструвала висо< кі результати діяльності в минулому «У році. За три місяці 2016 р. ми також має< мо вагомі показники роботи підприєм< ства. Чистий дохід Укрпошти від реалізації

продукції за січень–березень 2016 р. очікується понад 1 млрд грн, що на 78 млн грн більше порівняно з анало< гічним періодом минулого року», — за$ значив Ігор Ткачук.

•ВЕКТОРИ ВЗАЄМОДІЇ

Погоджено зміни до Колективного договору

За січень–березень 2016 р. сплата по$ датків, зборів, обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів очікується в розмірі 270,3 млн грн, у тому числі до Держбюджету — 74,5 млн грн, що на 5,9 млн грн більше аналогічного періоду минулого року. За час керівництва Ігоря Ткачука (по$ рівняно із січнем 2015 р.) дефіцит власних обігових коштів зменшився на 83 млн грн. Підприємство не має заборгованості з виплати заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата одного штатного працівни$ ка за січень–березень 2016 р. складе 2 360,9 грн, що на 443,4 грн або 23,1 % більше проти аналогічного періоду минуло$ го року (1917,5 грн). Загалом Ігор Ткачук збільшить заробітну плату працівникам у три етапи. Перший раз підвищили з 1 квітня, вдруге виплати зростуть у травні, третій раз передбачається збільшення в кінці року. На підвищення заробітної плати підприємство додатково спрямовує 222 млн грн. Дефіцит фонду оплати праці з нарахуваннями ста$ новитиме близько 185 млн грн. Ігор Ткачук рішуче виступає проти скорочення праців$ ників виробничої ланки, а також перекона$ ний, що 100% акцій Укрпошти після корпо$ ратизації мають належати державі. Загальна економія коштів підприєм$ ства по закупівлях склала понад 17,5 млн грн. В осінньо$зимовий опалю$ вальний період на енергоресурсах Укр$ пошта зекономила 7,5 млн грн. Також у І кварталі цього року виконано роботи

зі 100$відсоткового забезпечення доступ$ ності Київського поштамту для людей з обмеженими фізичними можливостями. За словами в. о. генерального директо$ ра Укрпошти Ігоря Ткачука, в І кварталі 2016 р. підприємство продовжувало ста$ більно працювати та впроваджувати нові напрями роботи та послуги. Укрпошта активно розвиває мережу від$ ділень поштового зв’язку. За І кв. 2016 р. відкрито 5 нових відділень зв’язку, відре$ монтовано — 19. За рік планується відре$ монтувати ще 1 тис. поштових відділень. З початку року в Укрпошті запрацював власний колл$центр («гаряча лінія») 0–800–300–545. Раніше через аутсортин$ говий контакт$центр приймали 15 тис. дзвін$ ків у місяць, сьогодні – понад 1 тис. в день. З 1 травня запускаємо в експлуатацію лінію з технологічної підтримки для поштовиків. Уже розпочато реалізацію Концепції впровадження сучасних інформаційних технологій зі створення Національного оператора інформаційних і фінансових послуг. Зокрема, запуск фінансового оператора та створення online$мегамар$ кету національного масштабу для торгівлі будь$якими товарами та послугами. Укрпошта також здійснює антикорупційні заходи. В результаті реалізації антикоруп$ ційної програми Укрпошти спільно з СБУ було викрито злочинну схему, яка діяла впродовж 2014–2016 рр. Служба безпеки Укрпошти ще рік тому виявила в мережі ве$ лику кількість необлікованої письмової ко$ респонденції із підробленими знаками пош$ тової оплати та звернулася до правоохорон$ них органів. Зараз тривають слідчі дії для притягнення до відповідальності всіх осіб, причетних до злочинних оборудок. Поруше$ ні кримінальні провадження за фактами вияв$ лення підроблених знаків поштової оплати. Насамкінець Ігор Ткачук відповів на за$ питання журналістів ЗМІ.

•АКТУАЛЬНО

с. 1

У Будинку зв’язку відтепер комфортно всім

Дев’ятнадцятого квітня відбулося засідання робочої комісії з питань підготовки проекту Колдоговору Укрпошти на 2016–2020 рр. за участі представників адміністрації та об’єдна% ної профспілкової організації підприємства. ідкриваючи засідання, в. о. генерального директора Укр$ В пошти Ігор Ткачук наголосив: «Колективний договір — це до< кумент, що захищає права поштовиків. Тому я закликаю працюва< ти, наводити порядок, пильнувати за якістю і робити все можливе, щоб у нас збільшився дохід не шляхом скорочень працівників, а за рахунок того, що з’являться нові клієнти і наші послуги стануть доступними більшій кількості населення. Як результат — УДППЗ «Укрпошта» демонструватиме прогресивний розвиток». Нині на підприємстві діє єдиний Колективний договір між адміністрацією й об’єднаною профспілковою організацією, прийнятий на конференції трудового колективу у 2011 р. Його термін спливає у травні 2016 р. У зв’язку з цим відбулося обговорення пропозицій, наданих філіями, а саме: були внесені зміни та доповнення в розділи Колективного договору та до$ датки до нього. «Ми маємо зробити цей Колективний договір особливим порівняно з минулими роками. Адже наше підприєм< ство входитиме цьогоріч в новий для себе статус. Тому вже за< раз маємо думати про майбутнє Укрпошти і її колективу», — зазначив заступник голови комісії, керівник об’єднаної проф$ спілкової організації УДППЗ «Укрпошта» Микола Стародуб. Дискусійними виявилися питання, пов’язані з оплатою пра$ ці, зайнятістю працівників, наданням соціальних пільг тощо. Адміністрація підприємства в особі голови комісії, директо$ ра з персоналу Олени Нікольської, та голова об’єднаної проф$ спілкової організації УДППЗ «Укрпошти» Микола Стародуб дійшли згоди щодо необхідності активного залучення молоді до роботи в Укрпошті. Олена Нікольська підкреслила, що про$ грама реалізації цієї ідеї має містити складову витрат. «На сьо< годні нам складно залучати молодих спеціалістів до роботи на підприємстві, — зазначила директор з персоналу. — Тим не менш при впровадженні відповідної програми щодо заохочен< ня молодих працівників (до речі, чудові хлопці навчаються у Київському професійному коледжу з посиленою військовою та фізичною підготовкою) ми зможемо в майбутньому працев< лаштувати їх в Укрпошті та забезпечити гідні умови праці». Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

крпошта враховує інтереси «У людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення — здійснено заходи для забезпечення їхнього безперешкодного доступу до Будинку зв’язку. Зокрема, вста< новлено спеціальні звукові орієн< тири, відповідно до міжнародних стандартів нанесено контрастне маркування на перешкоди, розмі< щено інформаційні позначки із за< значенням напряму руху тощо. Усі (без винятку) клієнти Укрпошти мо< жуть вільно потрапити до примі< щення, пересуватися операційною залою та отримувати необхідні послуги. Головне — це мотивація, бажання зробити щось для кон< кретних людей. Сподіваюся, що наш досвід буде корисним для ін< ших установ та організацій», — зазначив в. о. генерального дирек$ тора Укрпошти Ігор Ткачук.

Для зручності людей з інвалід$ ністю було здійснено певні зміни у Будинку зв’язку. Для людей на інвалідних візках і милицях об$ ладнано похилий заїзд до посил$ кової зали, де операційне вікно №4 повністю пристосоване для того, щоб відвідувачі з інвалідніс$ тю могли одержати весь пакет послуг. Над усіма входами до Будин$ ку зв’язку встановлені звукові сигналізатори$орієнтири, які да$ ють можливість вільно знайти вхід до будівлі людям з вадами зору. Відповідно до міжнародних стандартів нанесено контрастне маркування на всіх скляних две$ рях, операційних вікнах, сходах та інших конструкціях, що дасть змогу знизити ризики травму$ вання під час пересування. Тек$ стова інформація на операційних

вікнах виконана збільшеним шрифтом і в контрастному спів$ відношенні кольорів. Для вільно$ го орієнтування розміщено інформаційні позначки, які вка$ зують напрям руху до входу в посилкову залу та операційного вікна №4, а для незрячих — до$ датково встановлено мнемосхе$ ми (тактильний засіб орієнту$ вання зі шрифтом Брайля). До громадськості, яка завіта$ ла на захід, звернувся і Валерій Сушкевич. «Сьогодні, коли ми намагаємося стати цивілізова< ною державою, такий начебто непомітний крок є надзвичайно значимим. Укрпошта об’єднала< ся з громадянським суспільством і продемонструвала європей< ський підхід до розв’язання проблем інвалідів, адаптувавши Будинок зв’язку в центрі столиці до їхніх потреб. Тисячі наших ге< роїв<захисників повертаються з фронту скаліченими, і обов’язок держави та української влади — зробити так, щоб вони не були беззахисні тут, на мирній україн< ській землі. Я тішуся, що Укрпошта пра< цевлаштувала Євгенія Свєта, який не з чуток знає про жахливі вади зору і багато років пропра< цював в Асамблеї інвалідів Укра< їни. Він зможе фахово прокон< сультувати та проконтролювати як експерт з питань доступності пристосованість об’єктів пошто< вого зв’язку до потреб людей з інвалідністю, аби ми відчували, що маємо рівні з усіма українця< ми права і можливості».

E#mail: postv@ukrposhta.com

Чорнобильська катастрофа не вписувалася в нашу систему уявлень, у нас не було подібного досвіду в історії, і для неї ми не знаходили ні аналогій, ні слів. Світлана АЛЕКСІЄВИЧ

3

№17 (790)

•Події та коментарі

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • П’ЯТНИЦЯ, 22 КВІТНЯ 2016 РОКУ

•ТРИДЦЯТІ РОКОВИНИ ТРАГЕДІЇ

Щира віра поштовиків у відродження чорнобильського краю очікують на поштовиків. На% чальники п’яти пересув% них відділень поштового зв’язку тричі на тиждень здійснюють доставку пері$ одичних друкованих видань, листів, пенсій, супутніх товарів тощо. До окремих віддалених і малозаселених сіл, таких як, наприклад, Шевченкове, де мешкає всього 2 пенсіонери, чи Полідарівка (9 пенсіонерів) заїжджають по маршруту раз на тиждень для надання послуг і здійснення торгівлі. До насе$ лених пунктів у 10$кілометро$ вій зоні від Чорнобильської АЕС, де мешкають самосели, пошту, пенсію, продукти та то$ вари першої необхідності пош$ товики доставляють раз на мі$ сяць. Незважаючи на змен$ шення послуг й обмежений доступ, залишилося поштове відділення у м. Чорнобиль. Ос$ таннім часом начальник Чор$ нобильського ВПЗ часто хво$ Оператор поштового зв’язку Анастасія Жержерунова завжди приязна і чемна ріє, мабуть, дається взнаки у спілкуванні й обслуговуванні клієнтів вплив «мирного атому». великій операційній залі нас гостинно зустрічали Іванківський і Поліський райони Київської об% оператори поштового зв’язку. Ми з цікавістю розгля$ ласті є одними з найбільш потерпілих від на% дали гарно оформлену вітрину (там навіть справжня буб$ слідків аварії на ЧАЕС. На таких депресивних тери$ ликів в’язка була — давно небачене диво), придбали на$ торіях украй важко виконувати поставлені планові зав$ сіння овочевих культур (моркву, буряк, горох, кукуру$ дання, доводиться на всьому жорстко економити. Відді$ дзу) і лише потім зізналися, що ми з «Поштового вісника» лення не автоматизовані, оскільки майже всі працюють з й дістали фотоапарат. Перевірку на привітність до частковим завантаженням. Переважає у виробничому клієнтів і гостинність працівниці Центру пошто% процесі ручна праця, але колектив сталий, згуртований. вого зв’язку пройшли на відмінно. По селах майже всі поштовики літнього віку, бо прикипі$ Уже двадцять перший рік поспіль Центр поштового ли душею до людей, та й іншої роботи, де б вчасно вип$ зв’язку №14 очолює Тамара Оксак. Її підлеглі — 151 лачували заробітну плату й забезпечували соціальні га$ поштовик — давно стали рідними, сім’єю. Найчисленні$ рантії, в цьому регіоні не знайдеш. Тому ніхто не нарікає ший контингент — 109 листонош, які за будь$яких погод$ на долю, хоч і нелегко доводиться працювати, але керів$ них умов доставляють пошту до жителів 115$ти населе$ ництво цінує професіоналів і дякує за самовіддану працю, них пунктів Іванківського та Поліського районів. З усього стимулюючи хоча б морально. колективу мають двох листонош$чоловіків — у Чкаловці Тамара Володимирівна вболіває як за доручену спра$ та Хотчеві, всі інші, крім водіїв, — чарівні, вправні, згурто$ ву, так і за кожного працівника, з яким її пов’язала доля. вані, завзяті жінки$трудівниці. Є у штаті Центру Самотужки водить автомобіль, часто на своєму «Жигулі» Олександр Шпак, водій, який боронив Батьківщину під виїжджає в 30$кілометрову зону то з перевіркою, то з до$ час антитерористичної операції на Сході України, та ко$ помогою й порадою. Місця, де підвищений радіаційний лишній воїн$афганець Олександр Петренко. Їх шанують фон, відчуває миттєво — починає пекти всередині, дерти у колективі як справжніх героїв. в горлі та боліти голова. Навіть дозиметр не потрібний. У 1988 р. до Іванкова приєднали невиселені села Чор$ ЦПЗ №14 у 2015 р. спрацював зі збитками. Така си$ нобильського району, а 1996 р. — Поліського. З того часу туація дуже непокоїть Тамару Володимирівну, яка, незва$ 41 відділення поштового зв’язку опікується клієнтами, що жаючи на труднощі, прагне, щоб її колектив не тільки за$ проживають на величезній території. Хоча заселена вона лишався повноцінним учасником рейтингу, а й досягав й не дуже густо — близько 34 тис. осіб, проте жителі вагомих виробничих показників. Окрім виплати пенсії,

У

Оператор поштового зв’язку Олена Степченко радиться з начальником ЦПЗ №14 з питань торгівлі у ВПЗ

найбільшою популярністю користуються послуги зі страху$ вання й торгівлі, пересилання поштових переказів і перед$ плати. За передплатою Іванків — на 6 місці в рейтингу по області. Поштовики не агітують за дешеві видання, а проводять повноцінну якісну передплату — на од$ ного мешканця району припадає по 5 грн, або 0,32 прим. Тамара Оксак щиро дякує своїм колегам з інших центрів поштового зв’язку Київщини, які не лише завжди допомага$ ють у роботі, а й, одержуючи прибутки, дають змогу трима$ тися на плаву й отримувати заробітну плату подібним збитковим структурним під$ розділам, як ЦПЗ №14. А ще (як кажуть, «не на камеру») дякує керівництву Київської Навіть під час спілкування обласної дирекції Укрпошти, з журналістами Тамара Оксак не припиняє яке, на щастя, нікого зі струк$ працювати, розв’язуючи турних підрозділів не виділяє, до всіх ставиться однаково і виробничі проблеми висуває рівнозначні вимоги, прагне згуртувати всі ЦПЗ і спрямувати на досягнення загального позитивного результату. «Я щиро вірю, що наш «чорнобильський край» відро< диться, як птах Фенікс із попелу, що незабаром знову, як і раніше, заколосяться ниви і запрацюють підприєм< ства, адже в нас місцями радіаційний фон значно ниж< чий, ніж у столиці. До того ж природа просто казкова. Як писала наша Леся Українка, «Без надії сподіваюсь!», — сказала Тамара Володимирівна, проводжаючи нас до машини. Людмила БАЦАЙ

•ДОРОГА ДО САМОСЕЛІВ

Люди повинні відчувати увагу і турботу 30 років тому квітучий Поліський край на% крила радіоактивна хмара, що утворилася внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Практично з перших днів після трагедії пош% товики та електрозв’язківці Іванківського вузла зв’язку долучилися до виконання сво% їх обов’язків з надання послуг зв’язку, зок% рема й доставки пошти у райони підвище% ного радіоактивного забруднення. а них чекали не тільки жителі сіл Чорнобильського Н та Поліського районів, а й ліквідатори аварії, що з’їхалися з усього колишнього Союзу. «Обсяги листів, посилок, переказів збільшилися в сотні разів, до того ж поштовики не завжди мали достовірну інформацію про місцезнаходження адресатів. Доводилося розшукувати людей не один день, працювати понаднормово, часом забуваючи, що вдома чекають діти, оскільки розуміли, що перекласти цей клопіт немає на кого», — згадує на$ чальник ЦПЗ №14 Тамара Оксак. От і сьогодні, через три десятки років, працівники Іван$ ківського ЦПЗ №14 продовжують обслуговувати жителів зони відчуження. Звичайно, сьогодні обсяги вже не ті, що були 25–30 років тому. Колись тільки у ВПЗ Чорнобиль працювали вахтовим методом щоденно з 8 до 20 год по шість операторів. Нині ж єдине відділення Чорнобильського Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

району підлаштовується до потреб і режиму роботи орга$ нізацій зони. ВПЗ Чорнобиль працює з 8 до 18 год три дні на тиждень. Проте робота відділення не обмежується обслуговуванням організацій та установ Чорнобиля. На$ чальник відділення Галина Гриценко додатково опікується ще 38 пенсіонерами, так званими «самоселами», які, попри заборону, повернулися до своїх домівок, розташо$ ваних у Чорнобилі та шести селах зони відчуження. Для того, щоб усім їм виплатити пенсії, надати поштові послу$ ги, доставити періодичні видання, замовлені товари та лі$ ки, автомобіль долає близько 300 км. Восьмого квітня ц. р. керівництво головного управління Пенсійного фонду України у Київській області спільно з керівництвом Київської обласної дирекції Укрпошти про$ вели виїзний прийом громадян у Чорнобильській зоні. Його учасники — начальник головного управління Пен$ сійного фонду України у Київській області Василь Фатхут$ дінов, директор Київської обласної дирекції Укрпошти Іван Турчак, Голова Київської обласної організації Всеук$ раїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорно$ биль України» Іван Дерда, а також представники Пенсій$ ного фонду України та ЦПЗ Іванківського району. У селі Куповате, де проживає найбільша кількість «са$ моселів», чотирнадцяти пенсіонерам виплатили пенсії. Основні питання, які цікавили громадян, стосувалися розміру пенсій відповідно до змін прожиткового мінімуму та доставки їх за місцем фактичного проживання пенсіо$ нерів. Додатково проводилося опитування щодо вчасного

отримання пенсій і грошової допомоги. Лунали лише добрі відгуки про роботу поштовиків, жителі висловлю$ вали побажання про необхідні товари та ліки, на які вони очікують наступного разу. «Зона відчуження обмежена радіусом у 30 км. Проте люди, чию долю розмежувала Чорнобильська трагедія, не повинні відчувати відчуженість і байдужість суспіль< ства. Окрім послуг, які надає пошта, ми несемо людям добро, намагаємося їм у всьому допомагати, зберігати кращі традиції людського спілкування», — наголосив Іван Турчак. Інф. Київської обласної дирекції Укрпошти E#mail: postv@ukrposhta.com

№17 (790)

4

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • П’ЯТНИЦЯ, 22 КВІТНЯ 2016 РОКУ

Головне не в тому, що людина робить, а в тому, як вона це робить. Один у турботі про хліб — духовний, інший і в ставленні до Бога — лише споживач. Олександр КРУГЛОВ

•ДІТИ ПРОТИ РАКУ

Високий рівень дитячої онкології в Україні — це наслідки Чорнобиля

•Сьогодення

Обитель благодаті Божої — це «серце Чорнобиля»

Тридцять років минуло з часу найстрашні% шої техногенної катастрофи в історії люд% ства. А лікарі, вчені та активісти, представ% ники найрізноманітніших організацій, як вітчизняних, так і міжнародних, досі не можуть дійти згоди щодо оцінки наслідків впливу «мирного атому» на довкілля і найголовніше — здоров’я людей.

Центральний храм Різдва Христового на реконструкції

а жаль, яку б методологію підрахунку постраждалих не Н використовували, сумнозвісний факт полягає в тому, що Україна посідає 5$те місце у Європі за рівнем дитячої смертності. Понад 50 % дітей, хворих на рак, щорічно по$ мирають у лікарнях України. І коли в більш розвинених країнах діти мають доступ до сучасних ефективних ком$ плексних систем лікування онкологічних хвороб, у нас сім’ї постраждалих дітей зіштовхуються з постійним дефіцитом життєво необхідних препаратів. Прикро, але відділення ди$ тячої онкології лише на 30–40 % забезпечені ліками. Ядерний вибух у Чорнобилі стався 30 років тому, але його наслідки є катастрофічними і зараз. Найпоширеніші типи раку серед українських дітей — лейкемія та рак го$ ловного мозку. Лімфобластоз, наприклад, є виліковним типом раку, але в Україні більшість дітей із цим діагнозом помирає, оскільки для повноцінного лікування в медичних закладах не вистачає медикаментів. Саме тому було започатковано Всеукраїнську благодій$ ну програму «Діти проти раку» — екстрену адресну меди$ каментозну допомогу онкохворим дітям. З квітня цього року УДППЗ «Укрпошта» приєдналося до даної програми, спонукаючи клієнтів у ВПЗ до благородного вчинку — сплати благодійних внесків на користь програми.

•ФАКТИ ПРО ЧОРНОБИЛЬ • Аварія на ЧАЕС, яка сталася в 1986 р., вважається най$ більшою глобальною техногенною катастрофою. Згідно з міжнародною шкалою ядерних подій (INES) вона прирівню$ ється до важких аварій, що мають сьомий рівень небезпеки.

• Саме Чорнобильська АЕС була однією з найбільших із п’яти атомних станцій нашої країни, що залежно від по$ ри року виробляла від 4 до 8 % української електроенергії.

• Після глобальної аварії в Чорнобилі сумарний викид радіоактивних сполук становив 50 млн кюрі. Така цифра еквівалентна наслідкам після вибухів 500 атомних бомб, скинутих у 1945 р. на Хіросіму.

• Щоб ліквідувати наслідки вибуху на ЧАЕС, мобілізу$ вали близько 600 тис. осіб зі всього колишнього Радян$ ського Союзу.

• Мешканці містечка Прип’ять дізналися про страшну катастрофу лише через два дні після вибуху.

• Уся світова спільнота дізналася про аварію завдяки великій дозі радіації, зафіксованій у Швеції.

• Після вибуху реактора по території Європи пройшли радіоактивні дощі. Вони були зафіксовані навіть в Ісландії.

• Згідно з даними журналу «Forbes» зона довкола Чорнобильської атомної електростанції визнана одним із «суперекстравагантних» туристичних місць. Там можна і відпочити, і побачити те, чого більше немає ніде у світі.

• Зараз 48$ми кілометрова зона навколо Прип’яті — справжній рай для диких тварин. Їхня популяція та різно$ маніття видів можуть поконкурувати із заповідниками й національними парками.

• Одного разу в Чорнобилі вчені знайшли величезний гриб, що харчувався радіацією. Його одразу назвали «Радіаційним грибом». Із Довідника цікавих фактів і корисних знань Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

26 квітня ми відзначатимемо Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф (проголошений Генеральною Асамблеєю ООН). Цьогоріч він дуже на% ближений у часі до Великодня, що видається навіть символічним. Президент Петро Порошенко оголосив 2016%й рік роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи. Про це йдеться в Указі № 702/2015 «Про заходи у зв’язку з 30%ми роковинами Чорнобиль% ської катастрофи», який Глава держави підписав 14 грудня 2015 р. томна стихія 30$річної давнини забрала життя і А здоров’я десятків тисяч громадян України. Нині ми вшановуємо всіх учасників ліквідації жахливої аварії під час Великого посту, звертаючись до духовних дже$ рел і здійснюючи паломництво у святі, осяяні Божою благодаттю, місця. Ми вирішили відвідати у переддень ювілейних сум$ них роковин трагедії та світлого Воскресіння Христово$ го Чорнобильський пустельний Свято$Нікольський мо$ настир. Наш шлях пролягав серед зелених соснових лі$ сів і першої весняної трави, які вже пахнуть сонцем і теплом, але пронизані спогадами і болем відчуження. До нашого автомобіля зазирали покинуті будинки дов$ колишніх сіл, де замість вікон, у яких колись жив зати$ шок, — сповнені глибоким смутком чорні діри, замість щастя й дитячого сміху — глуха тиша. Свята обитель розташована на самому кордоні По$ ліського району та 30$кілометрової зони, посеред лісу між населеними пунктами трьох районів — селами Бич$ ки колишнього Чорнобильського, Черемошна Полісько$ го (обидва виселені в 1986$му, але нині тут живуть до двох десятків самоселів) і Старі Соколи Іванківського, вдихає живу краплину життя в зону екологічного лиха. Це місце унікальне за своєю енергетикою. Древній монастир відроджується до життя — це вважа$ ється добрим знаком. Зараз у монастирі постійно жи$ вуть 17 послушниць. Їх можна побачити лише в чорно$ му одязі — чернечій мантії. Перші черниці приїхали сю$ ди із жіночого монастиря Афонської ікони Божої мате$ рі, що поблизу села Чоповичі в урочищі Кип’ячевому Малинського району Житомирської області. У чорнобильних лісах кілька попередніх століть діяв жіночий монастир, а поряд — чоловічий. Та за радян$ ської влади, яка змітала на шляху оновлення світу ста$ рі храми, а разом із ними й віру людей у Бога, їх було зруйновано. Не згадували про них і після 1986$го, ко$ ли на довгі два десятиліття свідомість була притлумлена чорнобильським горем. Чорнобильський Пустинно%Миколаївський старообрядницький монастир, за даними історич$ них джерел (зокрема книги Сергія Таранця «Історія ста$ рообрядництва»), було засновано ще 1772 р. Місце для нього було обрано ідеальне, хоча й дістатися до нього нині (до речі, як і раніше) дещо проблематично. На той час він був одним із найбільших і найбагатших на території Київської губернії. 1829 р. тут відбулося освячення Хресторіздвяної церкви, руїни якої зберегли$ ся були до наших днів. На території монастиря у ХІХ ст. діяли три храми: Святителя Миколая, Різдва Христового та Дмитра Солунського. А відповідними указами імпе$ ратора Миколи І було оголошено про переведення мо$ настиря зі старообрядницького у єдиновірний (правос$ лавний). До революції монастир називався Ново$Ні$ кольським. У різний час тут мешкали до 150 ченців, які вели господарство і правили службу в трьох храмах. Святу обитель зруйнували в 1923 р. Легенда свідчить, що, коли ченців виганяли, четверо попросилися

перебути в монастирі останню ніч. Залишившись, вони лягли у змайстровані ними домовини. І на ранок їх знайшли мертвими. Господь не дозволив їм скитатися по світу і забрав їхні душі. За іншим переказом, тіло ще одного святого отця знайшли у 80$х рр. минулого сто$ ліття на дзвіниці. Рештки були нетлінними.

Так виглядала Хресторіздвяна церква зсередини, коли її виявили

Довідавшись про все це, настоятель храму села Тер$ махівка Іванківського району отець Іоанн (Іван Тока$ рук) загорівся бажанням виявити, чи залишилося щось від того монастиря до наших днів? Переправившись че$ рез ріку Уж$Ушу, він із активістами релігійних громад подався в село Бички, де на узліссі дослідив і сфотогра$ фував залишки чоловічого Миколаївського монастиря, стародавність і багатство якого відзначав видатний краєзнавець ХІХ ст. Леонтій Похилевич. Після 1917 р. всі ці монастирі були, звичайно, закриті й зруйновані, розграбовані, вцілілі монастирські споруди в кращому разі були пристосовані під господарські потреби кол$ госпів — так, у храмі Миколаївського монастиря в селі Бички був якийсь склад і, звичайно, в ньому, окрім стін, нічого не залишилося від первісного вигляду. Хати, що слугували келіями монахів, частково знищені, а ті, що залишилися, стали звичайним житлом місцевих селян і колгоспними службовими приміщеннями, як можна бу$ ло переконатися з тих паперів, накладних квитанцій, гасел і соцзобов’язань, які там валялися на момент зна$ хідки. Слід зауважити ще одну цікаву й істотну деталь: E#mail: postv@ukrposhta.com

Духовність є розкриттям вродженої шляхетності. Це є божественна спадщина кожної душі. Інаят Хан ХІДАЯТ

5

№17 (790)

•Сьогодення

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • П’ЯТНИЦЯ, 22 КВІТНЯ 2016 РОКУ

•СКАРБИ ДУХОВНІ

Трапеза перших паломників і монахинь біля монастирської келії

за картою радіаційної обстановки, місцевість, де розта$ шовувалися ці монастирі та ближні до них села, аж до Роз’їжчої включно, практично «чиста» — дозиметр пока$ зав радіаційний фон, наприклад, у Бичках, значно ниж$ чий, ніж у Києві. Що це — випадок, збіг обставин, чи Бо$ же провидіння? Хтозна… Хай це залишиться інформаці$ єю для роздумів віруючих і атеїстів. Монахині столичного Свято$Покровського жіночого монастиря та наймані працівники самовіддано розчища$ ли чагарники і перетворювали майже пустку на квітучу й плідну територію. Організатори відродження монастиря настелили дах на храм, адже доводилося молитися спочатку під відкри$ тим небом, іноді під дощем і снігом, відновили й зміцнили стіни, облаштували приміщення всередині подаровани$ ми іконами та іншим церковним начинням, провели елек$ трику, упорядкували навколишню територію. А ще — розчистили захаращену поламаними деревами пряму з Іванківського району дорогу й відремонтували її, щоб сюди можна було швидше й вільніше дістатися. Будівель$ ників, майстрів, ремонтників наймали самі священики, оплату за ті роботи та придбання будматеріалів здійсню$ валили Свято$Покровський монастир і меценати — люди, не байдужі до історії святих місць та їх відродження зад$ ля заповнення добром і миром духовної пустоти... Світла тоді не було, панікадило у храмі опускали на тросах і за$ палювали по колу свічки, які освітлювали внутрішню пло$ щу храму під час богослужіння. У 2008 р. представники духовенства відслужи% ли перший (через багато років) водосвятний моле$ бень у стінах відновленого монастиря, окропили святою водою всіх присутніх, перед входом на територію скиту встановили хрест, що символізує початок доброї справи. А потім ігуменя Каллісфенія й черниці запросили прочан до святкової трапези за облаштованими столиками. Начальник ЦПЗ №14 Київської обласної дирекції Укр$ пошти Тамара Оксак пригадує, як колись уперше зі зна$ йомими потрапила на вранішнє богослужіння о 5.30 у щойно відкритий храм. Тоді їй здалося, що священику під час церковного пісноспіву підспівують красиві й сильні чоловічі голоси. Вона огледілася довкола, але, крім вели$ кої ікони Миколи Чудотворця та жінок$черниць, у храмі нікого не було. Дорогою додому знайома поділилася з нею своїми враженнями і сказала, що чітко чула під час служби, як співали декілька чоловічих голосів, проте свя$ щеник$чоловік був лише один. Жінки були вкрай переля$ кані, бо почули однакову дивовижу. Через деякий час Тамара Володимирівна попросила отця Іоанна пояснити це загадкове явище і відчуття. Отець Іоанн заспокоїв свою прихожанку, сказав, що це душі

Сучасна трапезна кімната Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

Зовнішній вигляд напівзруйнованого храму, який постав перед шукачами

колишніх, древніх, відданих монастирю монахів радують своєю присутністю, навіть участю під час богослужінь. Нині на території монастиря відродилося життя. Власноруч мешканці святині доглядають територію, виса$ дили сотні кущів вічнозелених рослин (самшит, туї, би$ рючина, яловець, кипариси, рододендрони, магнолії), ве$ дуть домашнє господарство (30 корів, кози й кури) та ви$ рощують сільськогосподарські культури. Монастир за$ безпечує себе всіма необхідними продуктами харчуван$ ня. Окрім того, там готуються обіди, які передають мало$ забезпеченим людям і дітям$сиротам.

У тимчасовому приміщенні для молебнів – іконостас ручної роботи, ікони, аналої, Святе Письмо...

Щоденно триває благоустрій території монастиря

нів. Тепер, у період кризи і війни в Україні, також молять$ ся монастирські сестри за мир і спокій на рідній землі, за її відродження, об’єднання та процвітання. Десятки прихожан, маючи у місцях свого постійного проживання церкви й монастирі, напівлегально, у вихідні, таємними стежками пробираються і доїжджають саме до цього загубленого в лісі старезного монастиря, аби помо$ литися та попросити зцілення. Його називають «серцем Чорнобиля». Якби монастир обтягли навіть колючим дро$ том, віряни, кажуть, одначе б знайшли таємні лазівки. А радіації вони не бояться, та й немає її на цій намоленій території. До храму часто навідуються самопоселенці, жителі прилеглих сіл, працівники поліції та зони ЧАЕС. Особливо людно на Великдень та в поминальні дні. Для вірян і гостей двері тут завжди відчинені. Побував$ ши тут хоча б раз, неодмінно захочеться повернутися знову, бо відчувається, що тут обитель благодаті Божої. А отець Іоанн не втомлюється повторювати: «Я щиро вірю, що з відродженням святої обителі невдовзі відро< диться й увесь чорнобильський край».

За цей досить короткий час за кошти благодійників монастир відреставровано: зведено нові стіни церкви, але із застосуванням старої цегли (оскільки пройшовши випробування часом, цей будівельний матеріал зали$ шався надто міцним). Дах облаштували метало$черепи$ цею і встановили куполи на храмі. Нині капітальна ре$ конструкція храму триває (завершити її планують восе$ ни), на часі — спорудження нової дзвіниці. З часу віднов$ лення роботи святої обителі було зведено два нові жит$ лові приміщення, господарчий комплекс, посаджено без$ ліч плодово$ягідних дерев і квітів. Матушка Анастасія та благочинна Алевтина прово$ дять нам екскурсію з любов’ю і натхненням, та вони не$ багатослівні, наша ж цікавість змушує ставити десятки Людмила Бацай запитань, на які черниці терпляче відповідають. Дозволили нам побувати і в будинку, де читають вра$ нішні й вечірні молитви сестри$черниці. Він вразив ідеальною чистотою. У невеличкій церкві, обладнаній під дахом приміщення, вміщено дивний іконостас з прекрас$ ним різьбленням по дереву ручної роботи та іконами, майстерно розписаними монастирським іконописцем; на аналоях розмістилися Євангелія й молитовники. Уся атмосфера сповнена спокою й умиротворення, відчуття незбагненної легкості та духовного очищення. Під час відвідання трапезної черниці наполягли і при$ гостили нас смачним обідом. Пісні страви (капусняк, ри$ сова каша з овочами, узвар, кисіль) просто танули в роті. Навіть не віриться нині, що донедавна на цій території були лише руїни кам’яної церкви, збудованої у 1829 р., та рештки стін і келій віком понад два століття. На допомо$ гу місцевим послушницям приїздять черниці Київського Свято$Покровського монастиря, часто монастир відвідує ігуменія Свято$Покровського монастиря, наставниця цього скиту Каллісфенія. Своїми порадами й особистим прикла$ дом вона сприяє духовному становленню як обителі зага$ лом, так і окремо кожної із сестер. Сюди по черзі щотижня та на святкові богослужіння приїжджають священики. У храмі Різдва Христового до 2015 р. (початок капі$ тальної реставрації) проводилися богослужіння за пра$ цівників ЧАЕС, самоселів, панахиди за загиблими в страшній аварії 1986 р., за зламаними долями мільйо$ Вигляд із вікна на відселене село Бички

E#mail: postv@ukrposhta.com

№17 (790)

6

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • П’ЯТНИЦЯ, 22 КВІТНЯ 2016 РОКУ

Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовищах смерті. Ліна КОСТЕНКО

•Поштова спільнота

Поштовики+ліквідатори:

натолій Поліщук, що нині пра$ А цює провідним інженером ЦПП Вінницької дирекції Укрпошти, народився в мирний час, коли ніби$ то нічого не віщувало біди. Країна розвивалася, дві вітчизняні війни за$ кінчилися задовго до народження. Строкова служба не принесла жод$ них несподіванок, лише спеціаль$ ність хіміка$дегазатора. Однак 26 квітня 1986 р. біда таки при$ йшла — сталася аварія на Чорно$ бильській атомній електростанції. За викликом прийшов до місце$ вого військомату, де пройшов ме$ догляд. Після цього без пояснень у всіх зібрали військові квитки і на$ казали з’явитися ввечері з посу$ дом і запасним комплектом натіль$ ної білизни. Всі зібралися, не розуміючи, ку$ ди і навіщо їдуть, сіли в автобус, що прямував до м. Овруча в Жи$ томирській області. Саме там ві$ дібрали комсомольців і комуністів, відправивши назад додому. Ма$ буть, вирішили, що їхнє життя більш важливе за життя пересічно$ го юнака… Таким чином 7 хлопців із Літинського району вирушили до Прип’яті, серед них був і Ана$ толій Миколайович. Саме в Овручі, хлопці почали розуміти, що сталося і куди проля$ гає їхній маршрут. Адже кожному

Станев К. І.

Москаленко О. С.

Кот М. О.

видали спецодяг, оброблений свинцем і непроникний для радіа$ ції, та він залишав жахливі ранки, щойно хлопці потрапляли під дощ. Поліщук Анатолій потрапив до Закарпатського полку, що дислоку$ вався спочатку в Будуаровичах, а з настанням холодів — у Радчі. Вони займалися знезараженням грунтів у Прип’яті та селах Білорусі: знімали верхній шар грунту, грузили в маши$ ни, а потім відвозили у ліси до мо$ гильників, де закопували. Пробув там чотири з половиною місяці. Жи$ ли спочатку в наметах, затим у спе$ ціальних спорудженнях. Працювали шість днів на тиждень, а інколи й сім. Під час перебування проблем зі здо$ ров’ям ніби не виникало, от тільки постійно відчувалося «першіння» в горлі. А вже в перший рік після лікві$ дації аварії Анатолій Миколайович відчув нестерпний головний біль, щоправда через декілька років він минув. Зі слів Анатолія, це йому ще пощастило, оскільки багато хлопців, що були разом із ним, уже померли, дехто навіть через 2–3 роки після ліквідації наслідків аварії. Страшно уявити, скільки жертв принесли ліквідатори, але ще жах$ ливіше усвідомлювати, що могло б бути, якби не ліквідували наслідки: сьогодні на Україні та в сусідніх країнах не було б жодної здоро$ вої людини. Спливають роки, від$ ходить у небуття подвиг, на який заради нас пішли десятки тисяч людей, ліквідуючи наслідки плане$ тарної катастрофи. Тому хочеться нагадати, щоб не забували дяку$ вати тим людям, які віддали своє здоров’я, вступивши в бій зі страшним ворогом, у якого немає ні обличчя, ні запаху, ні тіні; тим, хто не чекав нагород, а йшов за покликом серця, честі та совісті. Пам’ятайте, кому ми завдячуємо своїм існуванням на Землі та мож$ ливістю милуватися сонцем.

Реутченко В. Г.

Смусь А. В.

Коцюруба В. І.

инуло 30 років з події, яка поділила М історію України на дві ери — «до Чорно$ биля» і «після». У Харківській дирекції працю$ ють люди, на чиїх долях атомна катастрофа позначилася вкрай трагічно: Вакуленко М. І., Кудрявцев О. М., Пуха І. В., Рекало О. П., Кулаков С. А., Галицька Л. С., Чумачек М. В., Смородінов В. І., Андрущак Н. І., Юрків$ ська Н. В., Богусловська М. М, Лиман В. Г. У Володимира Лимана (на фото другий лі< воруч ) події тридцятирічної давнини вкарбува$ лися в пам’ять. «13 серпня 1986 р. мене при< звав Близнюківський райвійськкомат на ліквіда< цію наслідків аварії. Спочатку нас відправили до Білої Церкви, де проводилася спеціальна підготовка. Я потрапив до селища Полісся. На< ша група займалася дезактивацією: знімали ґрунти, зачищали від радіоактивних речовин навколишні села, ліси та поля. Домівкою на< шою були намети, розташовані на луках, а до зими самі побудували собі житло з деревини

Пащенко М. П.

Ожинський М. К. Гощенко В. О. Марецький М. І. Верещак Д. І. Демченко М. В. Осмоловський П.О. Трикоз О. І.

Фридман В. М. Вишневський М. Г. Сангай В. В.

Кравчук С. П.

Гаражиєв О. Г.

Не всім пощастило просто пожити… Надзвичайно теплим був квітень 1986 року… Саме таким, як і квітень 2016%го… Не все залишилося в пам’яті, але… еможливо уявити конкретну особу, яка узагальнює Н образ учасника ліквідації аварії на ЧАЕС. Для дирек$ ції «Автотранспошта» (на той час Автобази Міністерства зв’язку) — це колективний портрет. Якби підприємствам надавали статус учасника ліквідації аварії на ЧАЄС, бе$ зумовно, дирекція «Автотранспошта» отримала б цей статус. Чому? Професія водія є дуже важливою й затребуваною під час порятунку населення, бо саме на його плечах лежить велика відповідальність за кожне збережене людське життя, саме водій має вчасно доставити до місця призна$ чення рятувальників, техніку, спеціалістів з питань атомної безпеки, військових та евакуювати постражда$ лих. Чорнобильська трагедія — найбільша сучасна еколо$ гічна катастрофа, яка змінила долі і тих, хто мешкав у Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

Лень О. В.

Бондар П. П. Решетняк О. С. Скляренко П. І.

Янута І. К.

Рулько В. Є.

навколишніх лісів. Пам’ятаю, як через пропус< кний пункт Іванків до Чорнобиля прямувала незліченна кількість техніки. Перед в’їздом у зону відчуження люди та машини ретельно пе< ревірялися на наявність шкідливих речовин, а при виїзді — на радіоактивне забруднення тех< ніки. Якщо дозиметри показували, що радіоак< тивне забруднення значно перевищувало нор< му, то техніку повертали назад, розміщували на спеціальних стоянках, а потім закопува< ли», — поділився спогадами Володимир Лиман. Нині Володимир Григорович — люблячий чо$ ловік, турботливий батько трьох дітей. Працює в ЦПЗ №6 Харківської дирекції листоношею із супроводження пошти. Колеги характеризують його як працелюбного і відповідального співро$ бітника. Вшановуючи учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ми схиляємо го$ лови перед пам’яттю загиблих героїв і віддаємо данину пошани всім ліквідаторам аварії.

Матвієнко Л. В. Лозбін Ю. А.

Литош К. Я. Волошкин В. С. Мольченко О. А. Ханов М. Х.

Верголяс І. М. Гудзенко В. В.

Стусов В. О. Коломийчук Ю. Г. Верещак В. П. Романенко М. І. Шелковий С. П. Тимофеєв С. В. Демянюк О. Я.

зоні ЧАЕС, і тих, кого направили на ліквідацію наслідків і порятунок… Одразу постало питання евакуації праців$ ників галузі, переселення їх сімей, майна районних вуз$ лів зв’язку із зони відчуження або зони безумовного від$ селення. Водночас необхідно було забезпечувати вико$ нання завдань Міністерства зв’язку та державних орга$ нів у зоні катастрофи. Суха мова документів констатує лише факти: «Напра< вити у відрядження: м. Чорнобиль, м. Прип’ять, м. Іванків, м. Поліське, м. Бородянку, м. Зелений Мис» (саме там розташовувалися керівні пункти з ліквідації наслідків аварії й обладнані місця відпочинку для ряту$ вальників). Водіїв Автобази Міністерства зв’язку направляли у відрядження в зону ЧАЕС на 10 днів, два тижні, місяць. Були й такі, хто майже щомісячно працював у 30$кіло$ метровій зоні. Дві автоколони підприємства — четверта та шоста — впродовж 1986–1987 рр. відпрацювали на роботах з ліквідації наслідків аварії практично у повному складі. 110 водіїв — занадто довгим вийде поіменний пе$ релік цих мужніх чоловіків… Не всім пощастило зібрати необхідну кількість

Ромаєв С. А.

Клопенко О. П.

Джус В. П.

Сябро М. Т.

Саливон В. М.

Рора В. А.

відповідних документів для одержання статусу. Але хто про це думав у перші дні аварії?! Не всім пощастило дожити до отримання законом встановлених пільг. Не всім пощастило просто пожити… Значні збитки отримала й Автобаза Міністерства зв’язку... У селі Дитятки Чорнобильського району в 1986 р. було відведено територію для кладовища техні$ ки, яка під час рятувальних і виробничих операцій отри$ мувала таку дозу радіації, що стала занадто небезпеч$ ною для подальшої експлуатації за межами зони відчу$ ження. На початку квітня 1986 р. Автобаза Міністерства зв’язку отримала декілька новесеньких автомобілів. Ру$ хомий склад використовувався на трактах ПЖДП (зараз ДОПП) Київ — Чорнобиль — Славутич — Прип’ять — По$ ліське, Київ — Димер — Іванків тощо. Автомобілі отрима$ ли значну дозу опромінення, перетворившись у маленькі рухомі «Чорнобилі». Їх відправили на кладовище в 30$ кілометрову зону… Минуло 30 років … Більшість ліквідаторів$водіїв уже пішла за межі вічності… Вшануємо їх пам’ять тихою мо$ литвою… Подякуємо за надану нашим дітям і внукам можливість милуватися теперішнім квітнем…

E#mail: postv@ukrposhta.com

•Поштова спільнота

Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось. Ліна КОСТЕНКО

7

№17 (790)

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • П’ЯТНИЦЯ, 22 КВІТНЯ 2016 РОКУ

•НЕЗРИМЕ «ПОЛУМ’Я»

життя триває…

еред тих, хто опинився в епі$ центрі Чорнобильської катастро$ С фи, Раїса Омельчук — начальник ВПЗ №32 в Одесі, голова Одеського відокремленого підрозділу «Всеукра$ їнське об’єднання інвалідів, постраж$ далих унаслідок аварії на ЧАЕС, «Відлуння Чорнобиля». Колись її чо$ ловік отримав направлення на ЧАЕС. Квартиру їм дали в Прип’яті — містеч$ ку атомників у декількох кілометрах від АЕС. «Яке це було чудове місто, — згадує Раїса Леонтіївна. — Прип’ять називали містом троянд. Воно мені досі сниться...» У суботу 27 квітня 1986 р. городя$ ни піднімалися на дахи будівель поди$ витися на зруйнований блок, де пала$ ло полум’я. Багато хто поїхав на дачі, до родичів у сусідні села. І навіть ве$ сілля хтось у той день гуляв. Діти піш$ ли до школи...

той час я працював інспекто< «У ром державної податкової інспекції у відділі з обслуговування секретних об’єктів, який знаходився у селищі Любеч Ріпкинського райо< ну. Другий подібний секретний об’єкт знаходився саме в Чорноби< лі, але про аварію на ЧАЕС я дізнав< ся лише 27 числа, як прийшов на

«Страх перед «верхівкою» па< ралізував здоровий глузд керівни< ків. Але паніки не було, — продов< жує розмову Раїса Леонтіївна. — Дивним виглядало миття асфальту розчином з піною, та й міліціонери були з респіраторами. Пішли чут< ки, що лікарні переповнені людьми зі станції. Дивно дерло в горлі. Було невтям< ки, що це перша реакція організму на отруєне повітря. У неділю підігнали автобуси до під’їздів, всіх вивезли в Іванківський район. Їхали ми на три дні. Взяли із собою трохи їжі і доку< менти. У мене в Житомирській облас< ті жила тітка. Я відвезла до неї п’яти< річного сина. На початку травня ста< ло зрозуміло, що в Прип’ять ми по< вернемося не скоро (тоді мало хто здогадувався, що «не скоро» — озна< чає «ніколи»)». Рая з подружкою поїхали в По$ ліське. Там їм видали трудові книж$ ки з резюме «звільнені у зв’язку з аварією на ЧАЕС». «Тут під’їхала машина, — згадує Раїса Леонтіїв< на, — з неї вийшли двоє в білих спецкостюмах. Це був головний профспілковий начальник Управлін< ня будівництва ЧАЕС Віталій Курін< ний. З ним жінка. Виглядало див< ним дуже коротко стрижене волос< ся. Такий її вигляд на психіку діяв гнітюче. Вони — до нас, а натовп — від них... Це треба було бачити. чергування, — розповідає заступник директора Чернігівської дирекції Сер$ гій Шульга. — Розпорядження про від< рядження працівників нашого відді< лення до Чорнобиля надійшло пізніше і полягало у ліквідації документації, зброї. Ліквідація аварії тривала до грудня, тоді ми не усвідомлювали жах< ливих наслідків цього вибуху». Ділиться спогадами про Чорно$ бильське лихо і начальник виробни$ чо$вимірювальної лабораторії Іван Куліш: «Бiда у цій страшній зоні при< чаїлася скрiзь: i в повітрі, й у землі. Рі< вень радіації перевищував норми в сотні разів. Навіть техніка була «за< ражена» настільки, що її всю відпра< вили в могильники. Патріотизм лю< дей «зашкалював», ніхто навіть не думав якось «відкосити чи відмазати< ся», як чинять нині». Так, збитки від аварії оцінити не$ можливо. Це не лише будівлі та спо$ руди, чудові краєвиди, врожайні

инають роки, поволі сти$ М раються сліди Чорнобиль$ ської катастрофи, але всі ми

Віталій Федорович звернувся до нас за допомогою. Ліквідаторів аварії прибуває багато. Їх треба розміщувати, годувати, влаштову< вати їхній побут, не вистачає робо< чих рук. Погодилися четверо, в тому числі і я з подружкою. Ми опинилися в Зеленому Мисі — облаштовували кімнати для ночівлі, організували їдальню, навіть бібліотеку відкри< ли... Іноді нас направляли в Чорно< биль. Дозиметричний контроль був страшний. При виїзді з містечка ре< тельно милися. Весь одяг міняли. Старий закопували в спеціально відведених місцях». Пізніше пані Раїса дізнається, що близько 1 тис. осіб з перших «чорно$ бильців» надійдуть до лікарень з діаг$ нозом «гостра променева хвороба». Та й на самій Омельчук ця трагедія назавжди залишить мітку: здоров’я її похитнеться... Отримає інвалідність. Сім’я осіла в Одесі, Раїса влаш$ тувалася на роботу вчителькою по$ чаткових класів. Вже будучи на пенсії, вона прийшла на пошту, відтоді й працює там уже 8 років. Крім роботи, Раїса Леонтіївна веде активне громадське життя. На думку Раїси Леонтіївни, «…го< ловне, щоб подібне ніколи не повто< рилося, і наші нащадки знали про трагедію лише із розповідей». Лариса БУЛЛО

зобов’язані повертатися до 26 квітня 1986 р. З 3 жовтня 1987 р. по 5 бе$ резня 1988 р. прослужив у Чорнобилі листоноша із супро$ водження пошти Полтавської дирекції Сергій Саража, сер$ жант запасу, радіотехнік. Сер$ гій Іванович працював пова$ ром у столовій, готував смачні страви для солдатів і офіцерів у зоні відчуження. Сергій Іванович нагородже$ ний грамотами, медалями і по$ дякою від командування за мужність і стійкість, особисту відповідальність за доруче$ ну справу. Бажаємо Сергію Івановичу і всім ліквідаторам міцного здоров’я, сімейного благополуччя. ергій Мельченко, пра$ цівник ЦПЗ №5 ремон$ С тно$будівельної групи Пол$ тавської дирекції Укрпош$ ти, — добра, чуйна людина, ніколи ні на що не скаржить$ ся, завжди у доброму гумо$ рі, нікому не відмовить у до$ помозі. Жодного разу він не зга$ дав і не хизувався тим, що у свої 25 років брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Про це колектив дізнався випад$ ково. Працівники центру щиро дякують Сергію Івано$ вичу за його громадянський подвиг і зичать здоров’я та довгих літ. Ми пишаємося Вами! зустріч Олек$ Нашу сандр Ларін завершив дещо (на фото

ліворуч)

сади, прекрасні ліси, якими слави$ лася чорнобильська земля. Це за$ гублені життя, зламані та покаліче$ ні долі дітей. І чи дасть нам хтось га$ рантії, що сьогодні така трагедія не повториться знову?.. Біль Чорнобиля назавжди зали$ шиться в пам’яті людей чорною страшною безоднею…

Бердянському У ЦПЗ №2 За$ порізької дирекції працює водієм учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобиль$ ській АЕС Ана$ толій Пінчук. У 1987 р. він пої$ хав у с. Терехів Чорнобильського р$ну Київської об$ ласті. Тоді Анатолій просто допома$ гав людям і не думав ні про своє жит$ тя, ні про людську шану. І сьогодні він, як і тоді, в строю. Сумлінно виконує свої обов’язки, допомагає молодшим колегам, ділиться досвідом.

символічними, але для нього особливо важливи$ ми словами: «Слава Богу, що не тільки живий, а й відносно здоровий...» У 1986 р. він служив зв’язківцем засекреченої системи зв’язку (ЗАЗ) у ди$ візії, що дислокувалася в Тирасполі. У кінці квітня — на початку травня полк за$ вантажили у залізничний ешелон і відправили у Білу Церкву, а звідти уже — під Чор$ нобиль, де разом з іншими військовими частинами й добро$ вольцями солдати вступили в бій за «приборкання мирного атому». Пересувна апаратна ЗАС на базі автомобіля 6 травня була встановлена у 30$кілометровій зоні поблизу села Дитятки. Швидко розгорнули кабельну і дротову мережу. Того ж дня зв’язок запрацював чітко і безперебійно. Відді$ лення секретників день і ніч несло службу в зоні понад мі$ сяць. Цивільних міняли кожних 10 днів, а про солдат$зв’яз$ ківців, мабуть, забули. Сьогодні із тих днів Олександр Ларін пригадує коричне$ ві довкола апаратної соснові дерева, а ще — застережли$ ве тріщання дозиметра. Дози радіоактивного опромінення перевищували допустимі у десятки, навіть сотні разів. У червні про їхнє відділення командири нарешті зга$ дали і без будь$яких подяк чи навіть пояснень замінили новим складом солдат$зв’язківців. Звільнився рядовий Ларін у запас 20 листопада 1986 р. І ось уже вісім років Олександр Васильович пра$ цює електромеханіком поштового устаткування 4 розря$ ду ремонтної дільниці технічного відділу Херсонської дирекції Укрпошти. Ліквідатор ІІ категорії Чорнобильської аварії Олександр Ларін пригадує той лихий час з гірко$ тою у душі, але оптимістично вірить у гідне майбутнє пош$ тового колективу і народу України. Богдан ПЛЕКАН, прес$служба Херсонської дирекції Укрпошти

Засновник: Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта» Редакційна рада: Ігор Ткачук, Людмила Кузнецова, Олена Нікольська, Володимир Мороз, Микола Чорний, Олена Юрковська, Катерина Барчишена Головний редактор Газета зареєстрована Державним комітетом інформаційної політики України 30.11.1999 р. Реєстраційне свідоцтво: КВ № 3839

Адреса редакції: Хрещатик, 22, Київ, 01001, тел.: (044) 323#20#27; факс (044) 279#59#30 E#mail: postv@ukrposhta.com Видається на замовлення УДППЗ «Укрпошта» Друк ТОВ «Мега#Поліграф» (вул. Марка Вовчка, 12/14, м. Київ)

Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

Заступник головного редактора Відповідальний секретар Зав. відділу

Тетяна Мартинюк (044) 323#20#27 Людмила Бацай (044) 323#21#36 Ірина Красько Алла Шаповал (044) 323#21#36

Літературний редактор

Юлія Василишина

Кореспонденти

Тетяна Ніколаєва Оксана Романенко

Комп’ютерна верстка

Павло Пашков

Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. Листування з читачами тільки на сторінках газети. За достовірність фактів, цифр, точність імен і прізвищ відповідають автори статей, а за зміст реклами — рекламодавці. Усі права заcтережені. Передрук можливий лише з відома редакції. Рукописи не рецензуються і не повертаються. Газету набрано і зверстано у редакції газети «Поштовий вісник» УДППЗ «Укрпошта»

Тираж номера: 67 700 Загальний тираж квітня: 338 500 Зам. № 30 002

Передплатний індекс: 22220 E#mail: postv@ukrposhta.com

№17 (790)

8

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • П’ЯТНИЦЯ, 22 КВІТНЯ 2016 РОКУ

•Поштова спільнота

Життя і смерть на відстані стріли. Ліна КОСТЕНКО

•НЕЗРИМЕ ПОЛУМ’Я

Поштовики+ліквідатори: життя триває… Життя… Доля підносить свої подарунки, інколи радісні, а часом, навпаки, гіркі.

26 квітня 1986 р. на Чорнобильській атомній електростанції стався потужний вибух. Він став найбільшою трагедією не лише для України, а й світу. перших хвилин цієї жахливої катастрофи уся країна З включилися у боротьбу з ліквідацією її наслідків. Лю$ ди працювали у складних і екстремальних умовах, проте ніхто не виявив боягузтва, малодушності й діяв так, як то$ го вимагали обставини, не шкодуючи власних сил і життя. У кожного ліквідатора аварії на ЧАЕС — своя уні$ кальна історія. Дехто з них сьогодні працює в УДППЗ «Укрпошта» та погодився поділитися з «Поштовим вісни$ ком» своїми спогадами перебування в зоні, де радіо$ активний фон у кілька десятків разів перевищував допустимі норми. Василь Мазур — інженер Цеху механізації транспорту Київ$ ської міської дирекції. У ті роки працював в Управлінні механізації будівництва й автомобільного транспорту, що обслуговувало бу$ дівельників Київської області. У м. Чорнобиль потрапив у травні 1986 р. й пропрацював там до червня. «Нас не запитували, чи хо< чемо туди їхати. Та й на радіацію ніхто не зважав. Потрібно було ви< везти наших працівників та техні< ку». Згадуючи ті часи, зазначає: «Роз’яснень про радіа< цію не проводили. Нам взагалі ніхто нічого не розпові< дав. Все дізнавалися з чуток». Ця трагедія не полишає думок і сьогодні. Перед очима досі постають картини з обдертими будівлями, безлюдні вулиці та безкрайнє поле, куди звозили радіоактивну техніку: гвинтокрили, бетоновози, крани, автобуси та ін. Василь Анатолійович часто згадує своїх колег: «Чолові< ки були різного віку, і багатьох з них уже немає. Вдяч< ний, що мене оминула така доля». Людмила Рябець — началь$ ник ВПЗ Київ$1. У 1986 р. працю$ вала на Республіканській теле$ фонній станції (з 1991 р. — Укрте$ леком) телефоністкою. У травні за направленням від підприємства 4 зміни пропрацювала у м. Чорно$ биль. Їдучи у відрядження, Людми$ ла Іванівна знала, що там трапи$ лося. «Точно пам’ятаю, страху в мене не було, хоча й розуміла масштаби катастрофи». Згадує, їм проводили інструктаж, пояснюва$ ли, що працювати повинні виключно у спецодязі й зніма$ ти його лише після повернення додому. На роботу їх во$ зили із смт Іванків. «Нас було двоє телефоністок і керів< ник. Виходити в місто нам забороняли». Вона зазначає, що це була звичайна робота, але все ж у пам’яті закар$ бувалося порожнє місто і тиша. Хоч ця поїздка для неї не була примусовою, але не відмовилася. «Я тоді розуміла, що можу відмовитися, але у нас не було «хочу чи не хо< чу». Мабуть, нас так виховали, якщо це потрібно, зокре< ма й країні, то ми це робимо». Григорій Повєткін — листоно$ ша ВПЗ К$62. Працював інспекто$ ром у другій воєнізованій пожеж$ ній частині з охорони АЕС. З груд$ ня 1986 р. до вересня 1987 р. доб$ ровольцем працював вахтовим ме$ тодом (по два тижні) безпосеред$ ньо на Чорнобильській АЕС, де займався профілактичними робо$ тами із пожежної безпеки. «Ми усі добре знали, що таке радіація. З нами проводили спеціальні занят< тя, приїздили і представники Мос< ковського радіаційного інституту». Таким чином, Григорій В’ячеславович про все, що відбулося 26 квітня, знав із перших днів. «Коли я працював на станції, уже був збу< дований саркофаг. Доводилося ходити скрізь, оскільки безпосередньо брав участь у відновленні запуску третьо< го блоку, також працював на першому, другому енерго< блоці». Незважаючи на всі можливі ризики, Григорій По$ вєткін згадує лише буденні моменти перебування в зоні ЧАЕС, наголошуючи: «Служба в пожежній охороні зав< жди супроводжується ризиком для здоров’я людини. А робота є робота». З тих пір минуло 30 років, а наслідки аварії дотепер тривожать людство. Кажуть, час лікує, та рани, завдані Чорнобилем, поки що не гояться. Ця лиховісна подія завжди об’єднуватиме всіх живих спогадами, сумом та надією. Тетяна НІКОЛАЄВА та Оксана РОМАНЕНКО Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

вадцять років роботи на пошті, служба в Афгані Д та ліквідатором у зоні ЧАЕС — такі життєві віхи п’ятдесятирічного Олега Іванова «Бути уважним, їхати повагом і не базікати», — такі три головні правила водія Олега Іванова. Він цінує кож$ ну хвилину свого чесного трудового життя: з родиною, улюбленою роботою, із вудкою біля річки, на приса$ дибній ділянці чи в гаражі біля вірного легковика. «У його трудовій книжці лише два записи: водій районної кіномережі та нашого Центру перевезення пошти, — вважаю, це яскрава характеристика його професійних і людських чеснот. Олег Іванов — відпові< дальна, сумлінна людина зі світлою головою та золо< тими руками. За що не візьметься, усе доведе до ладу», — говорить про свого товариша механік Глухів$ ського ЦОС Володимир Лічуєв.

Водія Іванова знають і радо зустрічають у ближніх і найвіддаленіших селах, тамтешніх ВПЗ, адже людина він доброзичлива, надійна та працелюбна. «Щоденно Олег Олексійович за кермом поштового «УАЗика» поспішає розвезти поштові відправлення по поштово< му тракту, — зауважує начальник Глухівського ЦОС Андрій Семеніхін. — Він має дбайливо, за встановле< ним графіком, довезти й здійснити обмін пошти, і з ци< ми завданнями справляється на відмінно». Олег Іванов народився у старовинному містечку Глухів — колишній гетьманській столиці. Змалку вияв$ ляв хист до машин і усілякої техніки, оскільки й батько Олексій Андрійович був шофером на одному із місце$ вих підприємств. Вісімнадцятилітнім Олега призвали на строкову службу — водієм військової вантажівки.

1984–1986 рр. провів у пеклі Афганістану. У січні демобілізувався, а 4 липня знов отримав по$ вістку. У військкоматі багато не пояснювали, лиш нага$ дали, що 26 квітня у Чорнобилі рвонула АЕС і країні потрібні його молодість і професія. Їх зібрали на при$ зовному пункті Глухівського райвійськкомату: 25 чо$ ловіків різних за віком і статусом, таких мобілізованих у народі називають «партизанами». За професією майже усі були водіями. Глухів’ян записали до підрозділу рідинних засобів хімічної обробки. Виїжджали на завдання об 11 год, повертались опівночі. Забруднене радіацією мили спеціальним розчином, призначеним для дезактивації. Якщо техніка не «відмивалася», її відправляли на «кладовище», де рядками стояли сотні й тисячі заліз$ них «монстрів». Допікала липнева спека, а треба ж було носити щільний одяг і на обличчі — респіратор. Дошкуляли й постійне відчуття легкої нудоти, метале$ вий присмак і головний біль… У радіаційній зоні Олег Іванов чесно відпрацював назначені мобілізованим чотири тижні та із записом у військовому квитку відбув до рідного дому, де з нетер$ пінням чекали рідні й друзі…

ніпропетровська дирекція Д теж знає своїх Героїв! Ці мужні чоловіки не боялися захищати сво$ їх близьких і рідну Україну! Будучи юними хлопцями, вони не уявляли собі весь жах опромі$ нення. У кожного з них своя історія. Єдине, що об’єднує всі ці розпові$ ді, — бажання повернутися додому, де чекали люблячі сім’ї. Але, як ви$ явилося, ще й неминучі наслідки — обстеження в лікарнях, хвороби й операції. Анатолій Горяйнов на час призову до військкомату (серпень 1986 р.) уже мав свою родину. Згадує, як літаком його доставили до Білої Церкви, а далі — у с. Іваш$ кове Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Анатолій Дмитрович розповідає, що виконувати доводилося різні ро$ боти, наприклад, очищення даху 4$го енергоблоку. Для захисту від випро$ мінювання одягали спеціальний одяг, який одразу після повернення із зав$ дання відправлявся для захоронення в могильник, бо вже не підлягав пов$ торному використанню. Через надви$ сокий рівень радіаційного фону пере$ бувати на даху енергоблоку дозволя$ лося лічені секунди. Хлопці швидко рухалися, хапали те, до чого дотягу$ валися руки, і чимдуж тікали звідти. Зазвичай теплий серпень у тій міс$ цевості видався аномально холодним. Доводилося вдягатися, на$ че під час глибокої осені. З родиною протягом часу служби (близько 1,5 місяця) практично не було зв’язку. Костянтин Назаренко був відряджений у 30$ти кілометрову зону ЧАЕС у віці 24 років водієм на 1,5 місяця. Його завданням було засипати дороги щебенем. Через відсутність інформації хлопці і гадки не мали про радіацію та наслідки її впливу на організм. Костянтин Олександрович роз$ повідає, як одного разу під час неве$ личкого ДТП хлопці пошкодили ку$ зов автомобіля, і швиденько заміни$ ли його на такий же, майже новень$ кий, що знайшли на могильнику.

Костянтин Назаренко

Тоді дозу опромінення цивільним особам ніхто не визначав. Після по$ вернення додому Костянтин Олек$ сандрович пройшов формальне об$ стеження в обласній лікарні, і життя знову повернулося у повсякденне русло. Але радіація робить свою брудну справу і не дає про себе за$ бути. З роками він усе частіше відві$ дує лікарів, турбує тиск і проблеми зі щитовидною залозою. А ще що$ року 26 квітня до місця зустрічі при$ ходить усе менше й менше тих, з ким пліч$о$пліч рятував людство. З тих часів захиснику на все жит$ тя вкарбувався присмак свинцю в роті. Сергій Євтіщенко був при$ званий військкоматом у другу хвилю мобілізації у 25 років. Працював водієм машини, яка поливала дороги водою, щоб при$ бити небезпечний радіоактивний пил. Захистом слугував лише респі$ ратор. Потім пересів за кермо ван$ тажівки, що вивозила грунт від 4$го енергоблоку. Всі 49 днів у жахливих умовах працював по 8 год. Сергій Дмитрович згадує, як го$ дували всіх вареною картоплею, политою рибними консервами. Го$ тувати на дровах було заборонено і вкрай небезпечно через радіоак$ тивність. На все життя таке «меню» залишило неприємні згадки, з тих пір чоловіка відвернуло від картоплі і консервів.

Після повернення додому вий$ шов на роботу, але вже за два міся$ ці потрапив до лікарні, за 30 років переніс уже три операції. Сергію Курбатову було лише 24 роки. Пригадує, що поруч із ним працювали чоловіки у віці близько 40$ка років. Із одноліток — майже нікого. Його одразу направили в с. Оране Іванківського району Київської області. Там жили в при$ міщенні школи, де замість парт в класі стояли ліжка, харчувалися хлопці в шкільній їдальні. Вони бу$ дували дренажну систему, аби брудна вода не потрапляла в річку Прип’ять, а звідти і в Дніпро. «Я працював на трубовозі КрАЗ. Щоб зварювальники, які перебували в зоні катастрофи, на< довго там не затримувалися, ми їм допомагали — на нашому полігоні варили труби, а потім загружали на трубовози і доставляли до зони катастрофи. Відпочивати у нас не було часу. Від нашої школи до зони було три пункти санітарної обробки. Як< що апаратура починає пищати — значить у машини надвисокий ра< діаційний фон. У мене машина завжди пищала — від початку і до кінця маршруту. Але її завжди про< пускали, бо не було виходу» — говорить Сергій Володимирович. Про радіацію мовчали всі. Як розповідає Сергій Володимирович, сказали: «Була аварія. Пожежа». Одягали хлопці лише респіратори, а на груди — пластмасовий нако$ пичувач, який підраховував отри$ ману дозу радіації за день. В кінці робочого дня його віддавали раді$ ометристам; що він показував — ні$ кому не говорили, просто вішали новий. Наш герой пам’ятає, як його схопили попід руки, коли стало по$ гано, і з полігону відправили одра$ зу на лікування в Інститут екогігієни і тотсикології ім. Л. І. Медведя. Там перебував близько 20 днів. Ми пишаємося нашими ряту$ вальниками і пам’ятаємо їх подви$ ги.

E#mail: postv@ukrposhta.com