Поштовий вісник №35 від 26.08.2016

•Нові випуски

•Репортаж

•Сповідь

Орден Свободи. Нагороди України

с. 5–8

с. 11 ukrposhta.ua

с. 3

Розквітає ярмарок – квітне Україна!

Пошта в моєму житті

УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ «УКРПОШТА»

№35 (808)

•ДЕРЖАВНЕ СВЯТО

ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

Фото з sites.google.com/site/ucraine1015/

Любіть Україну всім серцем своїм...

23 серпня українці святкують День Державного Прапора України

Мільйони слів написано і сказано про Україну. Але так мало вчинків, щоб допомогти їй стати такою, про яку мріємо і хочемо пишатися. У кожної держави бувають визначальні, найважливіші історичні моменти, і на кожне покоління випадають певні випробування. Ще недавно нам здавалося, що незалежності, суверенності держави нічого не загрожує. Але незалежність так просто не дається, життя здатне підносити сюрпризи… Тяжкими випробуваннями встелений шлях українського народу! Тернистими дорогами йде він до того, щоб стати істинним творцем своєї історії! уденність нині не радує нас. Дуже болить душа, Б коли бачиш, що йде війна, на повну силу працює потужна військова і пропагандистська машина Росії, загасає духовне, натомість панує меркантильне, мате! ріальне, бездуховне, безідейне. Так не має бути.

Ми належимо до тієї нації на землі, якій не байдужа висока духовна культура. Ми всі хочемо, щоб Україна зміцніла як держава і розквітла для свого народу у сві! товій славі, аби ми жили гідно на землі, яку обрав для нас Бог. Маємо відчувати, що наша робота потрібна, не! обхідна, головна, що ми не зайві у цій країні, і дійсно пишатися належністю до цієї священної землі. На велику повагу і захоплення заслуговує народ, який прагне утвердити європейські цінності та зі зброєю в руках боронить свою незалежність. Сьогод! ні Україна стоїть на порозі епохальних змін, і від нас усіх залежить, чи звучатимуть гордо і могутньо сло! ва – Україна і український народ! Сидіти і мріяти про краще можна, але воно само не прийде! Зараз вирішу! ється доля Батьківщини. Навіть не доля, а горизонт, за який мирно зможе сідати сонце. Формується соціум, у якому ті, хто вважає себе українцями, змо! жуть розмовляти рідною мовою, вдягати національ! ну символіку, співати на повний голос… Наш народ – талановитий, працьовитий, співучий і невмирущий у вірі! Своєю мудрістю, розумом, доб! ротою і любов’ю, духовністю він зможе подолати не! гаразди, які так давно панують у державі. Віримо в майбутнє твоє, Україно, у твою нестримну жагу до життя і волі! Ти – сильна, самобутня нація, яку не зламали багатовікові пута. Ти постаєш у кожному колоску, квітці, краплині роси, щебетанні птахів, дзюркотінні струмка… Тебе не можна не любити, за тебе варто боротися!

Шановні поштовики України! країна для мене – це лакмус совісті, чистоти та гідності світу. Переконаний, що мій власний внесок і зусилля У кожного українця покращать наше життя. Я – непоборний оптиміст, не терплю скигліїв. Хоча вва! жаю, що причина наших бід у нас самих. Замість працюва! ти – постійно створюємо ідолів, потім плачемо і шукаємо винних. Чекаємо, що хтось прийде і наведе лад у нашій дер! жаві. Але все ж я вірю в потенціал нашої нації! Хочу, щоб Україна була такою, якою вона заслуговує бути, – щоб люди не втікали на заробітки за кордон, а бачили в Україні пер! спективи для власного зростання і розвитку своїх дітей. Вважаю, що моє місце і моя місія сьогодні – це надавати людям в Україні якісні поштові послуги. Для мене не має зна! чення – обслуговую я корпоративного клієнта чи літню людину – всюди у мене 100!відсоткова віддача. Немає непо! трібних людей і професій. Кожен має робити свою справу професійно. Так, ніби за його роботою спостерігає вся Украї! на. Це – запорука успіху країни. Тож щиро вітаю всіх зі святом. Бажаю миру і добра, лю! бові та злагоди в українських домівках. Якими б важкими не були події, ми все здолаємо і станемо сильнішими. Попе! реду Україну чекає розквіт і світле майбутнє! Я в це вірю.

• УКРПОШТА НЕ МАЄ МЕЖІ — ЦЕ МІСТОК ВІД ДУШІ ДО ДУШІ! •

Ігор СМІЛЯНСЬКИЙ, генеральний директор УДППЗ «Укрпошта»

№35 (808)

2

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

Тепер, як ніколи, ми мусимо змагатися за спільноту в нації і за братерство в народі. Олена ТЕЛІГА

•Тема номера •ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ

Перші кроки до Незалежності 24 серпня 1991 р. депутати Верховної Ради співали гімн Січових Стрільців, а за незалежність голосували навіть комуністи

Пригадаймо найцікавіші факти того дня, коли Україна здобула свободу КПУ! Ганьба КПУ!» Кравчукові доводилося вмовляти депутатів бути стриманішими.

«Шановні народні депутати!

и зібралися на позачергову сесію Верховної Ради України у драматичний і надзвичайно тяжкий для М нашого народу час. Події останнього тижня докорінно змінили перебіг політичного розвитку в країні і в Украї ні», — почав свою доповідь Леонід Кравчук. «Нас привела в цей зал засідань потреба об’єктивно розібратися і дати оцінку всьому, що відбулося, намі тити першочергові кроки по виходу з кризи в інтересах демократії і правопорядку, зміцнення суверенітету Ук раїни, перетворення її у справді незалежну суверенну державу», — додав тодішній голова парламенту.

Надзвичайне і позачергове засідання Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р. було скликане через три дні після придушення путчу консервативних сил Радянського Союзу, які прагнули повернути СРСР без демократичних перетворень і «перебудови».

Сесію відкрито есія розпочалася о 10!й ранку з хвилини мовчання у пам’ять про трьох росіян, які загинули в ніч на С 21 серпня під час виступу москвичів проти путчу, та вшанування пам’яті народного депутата Богдана Ко! тика, який раптово помер на 55 році життя. І ось почалося бурхливе й емоційне засідання, яке з перервами тривало до пізнього вечора. У залі були присутні 363 депутати з 450. Перед будівлею парламенту зібралися від 30 до 50 тисяч українців із синьо!жовтими прапорами, які сте! жили за засіданням депутатів через вуличну пряму трансляцію. Час від часу вони скандували: «Незалеж ність! Незалежність!» та «Прапор на Раду! Прапор на Раду!» Люди не розходилися до самого вечора, поки парламентарі не ухвалили доленосного Акту про про! голошення незалежності.

Навіть комуністи голосували за незалежність е, що потрібно проголошувати незалежність, не викликало сумнівів ні в кого, навіть у комуністів Т і депутатів з Донбасу. «Думаю, що в документі, котрий ми ухвалимо сьогодні, слід підкреслити висновок про незмінність курсу до неза лежності», — сказав у своїй доповіді Олександр Мороз. Також він запропонував серед перших кроків незалежної влади реформувати армію та ввести власну валюту. «Коли в нас буде армія, гроші, митна служба й інші справжні ознаки державності, тоді не треба буде звер татися за кордон: визнайте нас! Суверенний не той, хто галасує про власну суверенність, а той, хто робить для її забезпечення конкретні, реальні, але зважені кро ки», — пояснив Мороз.

«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р., продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно+правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ», — зачитав врешті(решт Леонід Кравчук. Акт проголошення незалежності України підтрима! ли 346 депутатів, зокрема комуністи, які були присутні в парламенті. Лише один був проти, інші утрималися. Депутати в залі зустріли результати голосування бурх! ливими оплесками.

Історична правда вадцять четвертого серпня 1991 р. відбувся мітинг Д під Верховною Радою. Того дня Президія Верхов! ної Ради внесла на розгляд депутатів лише одне питан! ня — «Про політичну ситуацію». З доповіддю мав ви! ступити голова парламенту Леонід Кравчук, зі співдо! повіддю від комуністичної більшості — Олександр Мороз, від демократичної опозиції — Ігор Юхнов! ський. На запитання до доповідувачів та відповіді на них відводилося по півтори години. Найбільше депутати обговорювали нещодавній путч. Опозиціонери з Народної Ради звинувачували Кравчука в нерішучості під час перевороту, вимагали розслідувати дії членів Президії та голів обкомів пар! тії, які підтримали ГКЧП (укр. — ДКНС). Найбільш радикальні депутати закликали заборонити комуніс! тичну партію, оскільки саме члени ЦК КПРС намага! лися здійснити переворот в СРСР.

Кравчукові довелося відповідати на безліч незруч! них запитань, виправдовуватися та переконувати сво! їх колег, що він не підтримував путчистів. До таких бійок, як зараз, у Раді не дійшло, але сварки та штовха! нина тривали цілий день. Коли хтось із комуністів виходив до трибуни, то опозиціонери кричали: «Ганьба Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

Ні в кого не викликало сумніву, що потрібно голосу! вати за незалежність. Навіть у комуністів. Крім того, лідер парламентської більшості сказав, що буде наполягати на тому, щоб КПУ відокремилася від КПРС та стала автономною, а якщо ні, то він погрожував створити власну комуністичну партію. А ще він закликав своїх колег із опозиції не вчиняти «полювання на відьом».

Націонал"демократи підтримали Єльцина ідер націонал!демократів Ігор Юхновський у своє! му виступі сказав, що опозиційна Народна рада підтримує президента Росії Бориса Єльцина та росій! ський народ, який прагне демократії. Юхновський за! значив, що саме Єльцин виступив проти ГКЧП і якби не його рішучість, то демократія у Москві не перемог! ла б, і тоді ні про яку демократію в Україні теж не мож! на було б говорити. «Фактично зараз Союзу як держави немає. Респуб ліки «де факто» є незалежними державами, вони мають брати усю повноту влади в свої руки. Росія це робить. Як ми це маємо робити в Україні?» — запитав депутатів Юхновський і одразу ж запропонував два варіанти розвитку подій. «Перший: Верховна Рада негайно проголошує неза лежність держави і вихід зі складу СРСР. Самостійна держава — держава під владою КПУ, КДБ і армії. Сюди стікається уся «шпана» з інших республік, а найбільше з РРФСР. Країна, ворожа насамперед до Росії, до всього світу, країна, яку визнає Хусейн і інші диктатори, — така Україна неможлива», — сказав Юхновський. Він запропонував депутатам піти іншим шляхом і брати приклад з Росії: перш за все декомунізувати рес! публіку, почати це робити з підприємств, установ, ар! мії, правоохоронців, апарату Верховної Ради і апарату уряду. Після того провести референдум, на якому ви! нести питання про самовизначення та підтримку наро! дом незалежності України.

Л

Знаковий Всеукраїнський референдум об узгодити проголошення незалежності України з народом, 1 грудня 1991 р. був проведений Всеук! Щ раїнський референдум. Він був потрібен, щоб нейтралі! зувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях республіки, які заявляли, що народ буцімто не підтри! мує Акт про незалежність. Союзне керівництво на чолі з президентом СРСР Михайлом Горбачовим, не втрача! ючи надій на укладення нового союзного договору, вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням незалежності України, вичікуючи, як розгортатимуться події. На референдумі в бюлетень було винесено всього од! не питання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?» Крім того, в бюлетені був наве! дений текст цього акта. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи, а це — 84,18 % населення України. «За» проголосували 28 804 071 особа (90,32 %). Одно! часно з референдумом проходили перші в історії неза! лежної держави Україна вибори Президента України. Після референдуму, 2 грудня 1991 р., незалежність України першою визнала Польща, потім — Канада, 3 грудня Україну визнала Угорщина, 4 грудня — Литва і Латвія, 5 грудня — Росія, Болгарія, Словенія. До кін! ця грудня 1991 р. заяви про визнання незалежності України зробили уряди 68 держав світу, серед яких США, ФРН, Великобританія, Швеція, Італія, Японія. За матеріалами tsn.ua E(mail: postv@ukrposhta.com

•Філателія

Щастя не в нагороді за доблесть, а в самій доблесті. Бенедикт СПІНОЗА

3

№35 (808)

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

•НОВІ ВИПУСКИ

За Україну, її волю, за честь і славу! Випуском марки «Орден Свободи. Нагороди України» Укрпошта відзначила 25:ту річницю з Дня незалежності. Ця нагорода у формі хреста уособлює славу й становлення української нації. Саме із заснування сто років тому державно:вояцьких відзнак почалася історія вітчизняного нагородотворення.

Президент України Петро Порошенко нагородив орденом Свободи українського поета, громадсько(політичного діяча Дмитра Павличка (2015 р.)

рест як символ свободи і віри був об! раний за форму військових нагород Х ще при гетьмані Павлові Скоропадсько! му. Так, у 1918 р. комісія з виготовлення військових нагород запропонувала за! провадити кілька орденів, зокрема Залізний Хрест, хрест святого рівно! апостольного князя Володимира, хрест і зірку «Слава і відродження України». Першою з реалізованих нагород був ор! ден Залізного Хреста Армії УНР «За зимо! вий похід і бої». Орден затверджено у жовт! ні 1920 р. Головним отаманом військ УНР Симоном Петлюрою для всіх учасників першого зимового походу. У 1919–1920 рр. українська армія на чолі з генералом Ми! хайлом Омельяновичем!Павленком про! вела вдалий бойовий рейд тилами біль! шовицьких і білогвардійських військ. Період визвольних змагань і станов! лення української держави символізує ще одна цінна військова відзнака – Га! лицький хрест з написом «За Україну, її волю, за честь і славу», заснований у 1928 р. Колегією Старшин. З 1930!х рр. уряд Української Народ! ної Республіки в еміграції продовжував нагородотворчі спроби задля вшануван! ня учасників визвольних змагань 1918–1920 рр. Після загибелі Голови Директорії УНР та Головного отамана Армії УНР Симона Петлюри, у 1932 р. засновано відзнаку (хрест) на його честь. У 1947 р. перший президент Укра! їнської Народної Республіки в екзилі Андрій Лівицький затвердив статут Хреста українського козацтва.

У новітні часи Державний Центр УНР в екзилі також упровадив низку військо! вих нагород, орденів, медалей, пам’ятних знаків для відзначення учасників націо! нально!визвольних змагань. Були вста! новлені військовий хрест «60!ліття відро! дження Українських Збройних Сил» (1977) та хрест «40!ліття Української Націо! нальної Армії» (1985). Нагороди Україн! ської Народної Республіки отримували як видатні представники закордонного україн! ства, так і особи інших держав за особисті заслуги в розвитку суспільства, активну по! зицію щодо державотворення України та правозахисну діяльність за кордоном. Чимало десятиліть поборники укра! їнської державності зарубіжжя несли символічний хрест із вірою у свободу своєї Батьківщини. Вони спрямовували свої зусилля на здобуття Україною са! мостійності та вірили, що колись цей день настане. У постанові УНРади з гри! фом «Цілком таємно» щодо напрямів української зовнішньої політики від 11 травня 1957 р. зазначається, що за умов створення в Україні національно!держав! ного центру, «екзильний уряд УНР мусів би негайно ввійти з ним у зв’язок… передати йому свої уповноваження» [ЦДАЗУ, ф. 35, оп. 1, спр. 22, арк. 2зв]. Це сталося через тридцять п’ять років – 24 серпня 1992 р., коли останній Президент ДЦ УНР в екзилі Микола Плав’юк у Києві урочисто передав атрибути влади (грамоту, президентські відзнаки (клейнод!хрест гетьмана Івана Мазепи), президентську пе! чатку й прапор) першому Президенту неза! лежної України Леоніду Кравчуку. З цього часу вітчизняне нагородотворення отрима! ло новий державний статус. З відновлен! ням української державності та затвер! дженням її основних символів з’явилися й нові нагороди незалежної України, якими відзначалися її найкращі сини. У 2008 р. впроваджено орден Свободи, що є вищим орденом України. Ним мо! жуть бути нагороджені українці, іноземці та особи без громадянства «…за видатні та особливі заслуги в утвердженні сувере нітету та незалежності України, консолі дації українського суспільства, розвитку демократії, соціально економічних та політичних реформ, відстоюванні консти туційних прав і свобод людини і громадя нина». За вісім останніх років орден Сво! боди отримали сорок осіб, серед них гла! ви іноземних держав, видатні українські громадські й культурні діячі, а також відо! мі дисиденти Євген Сверстюк, Степан

Хмара, Микола Горбаль. У 2015 р. по! смертно ним нагородили Бориса Нємцова. Цікава історія створення цього ордену, адже вперше задля його розробки було проведено творчий конкурс. «З 1990 х рр. розробка ескізів для орденів відбувалася за замовленням. 2005 го після Помаран чевої революції було оголошеного конкурс. Обрали ескіз ордена Свободи саме у фор мі хреста, що є традиційним для україн ських державно вояцьких символів. До того ж орден Свободи – нашийний. Тако му роду нагород, зазвичай, була прита манна саме хрестоподібна форма, – роз! повідає доктор історичних наук, голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило. – Щодо оздоблення, то, чим вище в ієрархії орденів нагорода, тим вона має виглядати коштовнішою. Тому може бути прикрашена й дорогоцінним камінням, виготовлена із золота чи сріб ла. Тобто нагорода декорується для забез печення її вартості й краси». Орден Свободи виготовлено з позо! лоченого срібла. Він має форму рівно! стороннього хреста. Його сторони вкрито білою емаллю та прикрашено

прямокутними штучними кристалами «Сваровські». У центрі хреста – круглий емалевий медальйон синього кольору із золотим зображенням Знака Княжої Держави Володимира Великого, обрам! леного лавровим вінком. Медальйон об! лямований подвійною декоративною пружкою. Сторони кутів хреста обрамле! но стилізованим рослинним орнаментом. У 1997 р. Укрпошта розпочала серію марок «Нагороди України». Побачили світ 11 поштових мініатюр, авторами яких були художники Володимир Таран і Олександр Харук. Випущена 24 серпня 2016 р. марка «Орден Свободи. Нагоро! ди України» є продовженням цієї серії. Дизайн марки розробив Сергій Лук’я! ненко. «Добре, що ця серія продовжена. Система державних нагород значно біль ша, і в ній є низка нагород, які однозначно треба відобразити на марках. Серію «Нагороди України» можна розвивати і надалі, адже це гарна перспектива для вітчизняної філателії на наступні роки», – вважає Андрій Гречило. Тетяна НІКОЛАЄВА

Орден Свободи. Нагороди України

Двадцять четвертого серпня введена в обіг та вважається дійсною для оплати послуг поштового зв’язку в усіх ВПЗ поштова марка №1521 «Орден Свободи. Нагороди України». омінал марки – 7,65 грн. Кількість марок в аркуші – 10 (2 х 5). НФормат марки – 30 х 40,5 мм. Формат маркового аркуша – 170 х 118,5 мм. Тираж марки – 130 тис. прим. Дизайн марки та штемпелів – Сергія Лук’яненка. Марка – багатоколірна; спосіб дру ку – офсет, тиснення фольгою та ви! біркове лакування.

Марку надруковано на ДП «Полі! графічний комбінат «Україна» з ви! готовлення цінних паперів». На полях маркового аркуша надруко! вано штриховий код – 4823027141107. Зам. 16–3390. 23.06.2016; напис: «Наго! роди України». Кількість маркових аркушів в дру кованому аркуші – 9. Спецпогашення штемпелями «Перший день» відбули! ся у Києві (01001) та Одесі (65001).

•СПЕЦПОГАШЕННЯ

Двадцять четвертого серпня на немаркованому художньо( му конверті «200(річчя з часу заснування м. Арциз» відбу( лося спеціальне погашення «200(річчя з часу заснування м. Арциз. 68401, Арциз, Одеська обл.». Тираж конверта – 35 тис. прим. Художниця Тетяна Нестерова Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

Двадцять четвертого серпня на маркованому художньому конверті «375 років від часу заснування м. Охтирка» відбулося спеціальне погашення «м. Охтирка. 375 років.

42706, Охтирка, Сумська обл.». Тираж конверта – 400 тис. прим. Дизайн Тетяни Нестерової

Двадцять шостого серпня на маркованому художньому конверті з оригінальною маркою «Герцог Арман(Емманюель дю Плессі.

1766–1822» відбудеться спецпогашення «До 250(річчя від дня народження. Арман(Емманюель дю Плессі. 1766–1822. 65001, Одеса». Тираж конверта – 400 тис. прим. Художник Георгій Варкач E(mail: postv@ukrposhta.com

№35 (808)

4

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

Бери вершину і матимеш середину. Григорій СКОВОРОДА

•ОФІЦІЙНО

Зустріч міністра з чернівецькими поштовиками

•Події та коментарі •ОНЛАЙН НАРАДА

Хто хоче багато досягти, має ставити високі вимоги Пріоритетні завдання Укрпошти на найближчий період обговорювалися під час онлайн:наради, яку провів перший заступ: ник генерального директора з фінансових питань УДППЗ «Укрпошта» Олександр Чернявський. а порядку денному – питання впровадження та надання по! Н слуг державної реєстрації, прове!

Міністр інфраструктури України Володимир Омелян 19 серпня в рамках робочої поїздки на Буковину ознайомився з роботою Чернівецького поштамту олодимир Омелян націлив колектив Чернівець! кої філії на виконання поставлених завдань що! В до перетворення поштового відомства в акціонерне товариство задля ефективнішої роботи підприєм! ства, покращення якості надання послуг. Нагальним завданням сьогодні, за словами міністра, є оснащен! ня робочих місць поштовиків, які надають послуги, сучасною комп’ютерною технікою. Важливі також узгоджені дії на рівні області в рамках чинного меморандуму про співпрацю між АТ «Ощадбанк» та УДППЗ «Укрпошта» з питань спільних дій із забез! печення обслуговування населення, яке проживає в сільській місцевості, у разі закриття відділень банку. Надзвичайно актуальною є активна позиція пош! ти під час створення об’єднаних територіальних гро! мад, у чому буковинські поштовики вже мають пев! ні напрацювання.

•ПІДСУМКИ

Відповідальний підхід до роботи вадцять другого серпня в Житомирській дирекції відбулися урочистості з нагоди відзначення 25!ї Д річниці незалежності України та підбиття підсумків роботи за січень–червень 2016 р. за участю адміністра! ції та керівників регіональних підрозділів дирекції. Директор Олександр Нечипорук привітав колектив із головним державним святом – Днем незалежності Укра! їни. З нагоди ювілею відзначено кращих працівників ди! рекції, а саме: Почесною грамотою з нагрудним знаком «Почесна відзнака УДППЗ «Укрпошта» нагороджено начальника ВПЗ Новопіль ЦВПЗ Черняхів!1 Валенти! ну Безпалюк, начальника ВПЗ Житомир!31 Наталію Федотову, начальника ДКЕП Валентину Хімічук; Подя! кою генерального директора УДППЗ «Укрпошта» наго! роджено начальника ВПЗ Дерганівка ЦВПЗ Ружин!1 Тетяну Карапетян; подяки та грамоти Житомирської ди! рекції Укрпошти отримали 42 працівники. Далі засідання відбувалося у форматі відкритої дискусії. На порядку денному – аналіз діяльності дирекції за січень–червень ц. р.; виконання плану доходів виробничими підрозділами та результатив! ність їхньої роботи; продаж послуг і завдання на ІІІ квартал; звіт про виконання завдань Колективно! го договору за підсумками роботи І півріччя 2016 р. з боку адміністрації й обласної організації профспілки. Акцентувалася увага на забезпеченні виконання планових показників, якості та культурі обслугову! вання споживачів, ліквідації черг у ВПЗ тощо. Водно! час відзначено позитивну тенденцію І півріччя та по! ставлено завдання щодо збільшення доходів та обсягів продажу послуг. Адже відповідальний підхід кожного працівника – це запорука успіху підприємства. Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

дення попередньої інвентаризації залишків товарів, облік руху газет! ного роздрібу, отримання товарів від постачальників (комітентів) у зв’язку з термінами проведення ін! вентаризації, пропозиції від філіа! лів щодо необхідності додаткових закупівель товарів від постачаль! ників, виконання плану доходів за липень цього року та показники фактичної реалізації ТОВ «Дієса» (Ельдорадо). Серед першочергових завдань Олександр Чернявський назвав підготовку до впровадження по! слуги державної реєстрації, оскіль! ки цей напрям є перспективним і потенційно високоприбутковим. На місцях необхідно організувати вивчення ринку, який підприєм! ство здатне охопити, бо сфера надання державних послуг є для оператора пошового зв’язку однією з тих, що можуть дати підприєм! ству можливість реалізувати по! тенціал мережі.

Будь"яка перешкода долається наполегливістю гор Долинський, державний ре! єстратор Департаменту надання Іпослуг державної реєстрації, звер! нув особливу увагу керівників фі! лій на підготовку стратегії поши! рення послуги з державної реєс! трації в межах обласних дирекцій. Першочерговим завданням він визначив здійснення моніторингу та визначення найбільшого «тра! фіка» громадян у тій чи іншій місце! вості (особливо місцях розташуван! ня торговельних і бізнес!центрів). На підставі цього моніторингу слід сформувати перелік відділень зі значним трафіком, з яких обрати ті, де є фізична можливість розміс! тити робоче місце з приймання документів для здійснення дер! жавної реєстрації, організувати його матеріально!технічне забез! печення та дібрати відповідний персонал. Для цього рекомендова! но визначити осіб серед працівни! ків відповідних відділень або, за їх відсутності, працевлаштувати на відповідну вакансію людей, гото! вих працювати з реєстрами і прий! мати документи. Ігор Долинський зазначив, що жодне підприємство, акредитоване в Україні, не має такої мережі, як Укрпошта, і цю мережу треба вміло використовувати. Під час онлайн!наради дирек! тори регіональних філій мали змогу озвучити нагальні пробле! ми, пов’язані з упровадженням послуги. Зокрема, в. о. директора Миколаївської дирекції Дмитро Ганіченко висловив занепокоєн! ня, що, хоча дирекція пройшла акредитацію, навчання і готова стартувати, у відділеннях немає необхідної техніки, що відповіда! ла б технічним вимогам держав! ної реєстраційної служби. Для

Проект «Ельдорадо» користується попитом у споживачів поштових послуг

того, щоб запустити процес реєс! трації, на робочому місці має бути персональний комп’ютер, при! стрій для сканування або фото! графування і доступ до Інтернету. Олександр Чернявський заува! жив, що наразі підприємство не має можливості одночасно забезпе! чити всіх новою технікою, але до кінця року це питання буде макси! мально вирішено відповідно до технічних вимог. Необхідно до! класти всіх можливих зусиль, знай! ти тисячу способів, щоб ефективно використати мережу Укрпошти для успішного впровадження послуги державної реєстрації.

Найважча робота та, яку не наважуємося почати еред позитивних моментів стосовно торгівлі Олександр С Чернявський виокремив те, що Укрпошта отримала більше при! бутків, ніж за аналогічний період минулого року. Проте підприєм! ство все!таки не виконало планові показники. Він закликав керівників філій визначитися, з якими товарами зручніше працювати, де прогнозу! ється зростання торговельних на! цінок чи комісійної винагороди, а також нагадав, що до кінця 2016 р. переглядатиметься фінансовий план. Інформацію, призначену для перепланування торговельної ді! яльності, необхідно надати до гене! ральної дирекції до 1 вересня. Директор департаменту торгів! лі Сергій Гречко наголосив, що особливо цікавим і актуальним є проект «Ельдорадо», оскільки дає змогу працювати без фактичних залишків із товаром під замовлен! ня. З вересня 2015 р. було продано товарів на 15,5 млн грн та отрима! но майже 2,5 млн грн доходів. За проектом «Ельдорадо» перше місце посіла Одеська дирекція УДППЗ «Укрпошта» (за 10 міся! ців роботи ця дирекція виконала замовлень на 1 млн 300 тис. грн); ІІ – Луганська (1 млн 200 тис. грн); ІІІ – Житомирська (майже 1 млн 100 тис. грн). Також слід від! значити Закарпатську дирекцію, яка виконала замовлень майже на мільйон гривень. На них слід рівнятися іншим філіям. На жаль, залишаються філії, які виконали замовлень на суму лише 250–300 тис. грн і демонструють показники в 3–4 рази нижчі (за аналогічних потужностей і мережі).

Триває підготовка до передплатної кампанії

ергій Гречко зокрема поінфор! мував, що Укрпошта розпочне С передплатну кампанію на 2017 р. з чинними тарифами, затверджени! ми Міністерством інфраструктури в 2015 р. Однак, за попередніми прогнозами, питання підвищення тарифів вирішуватиметься напри! кінці року. Він також поінформував колег щодо реклами, затвердженої для друку на відповідних сторінках та обкладинках місцевих каталогів з передплати, та закцентував увагу на тому, що питання щодо їх дру! ку мають вирішуватися безпосе! редньо на місцях у межах компе! тенції керівників регіональних дирекцій. Керівник департаменту закликав керівників дирекцій зосередитися на інструментах передплатної кам! панії. За каталогом ціна обов’язково має бути нижча, ніж уроздріб. Необ! хідно розробляти нові інструменти впливу, які б заохочували спожива! чів оформлювати передплату, а не купувати пресу вроздріб. Крім того, Сергій Гречко звернув увагу керівників філій, що на рівні генеральної дирекції готується на! каз щодо «Нон!стоп передплати». Ця нова послуга передбачає авто! матичне виділення із загальної ба! зи тих клієнтів, які самостійно не продовжили передплату на на! ступний період. На їхні адреси формується повідомлення для здійснення оплати та подальшого одержання цього видання на від! повідний період (рік, півріччя), що розсилаються у формі простого листа. Нагадаємо, що з 1 по 3 чер! вня на адресу споживачів було на! діслано 2061 повідомлення. Ста! ном на 21 червня 2016 р. продов! жено передплату 763 споживачам (37%). Тестування послуги здій! снювала Київська міська дирекція Укрпошти спільно з газетою «Се! годня». Після апробації передбача! ється поширення проекту на всі дирекції підприємства. Наразі на пропозицію Укрпошти відгукну! лися близько 5!ти редакцій газет загальнодержавної сфери розпов! сюдження, які зацікавилися послу! гою «Нон!стоп передплата». Онлайн!нарада націлила керів! ників регіональних дирекцій на продуктивну роботу та пошук ефективних шляхів розв’язання означених завдань і проблем. Анна ТРОФІМОВА E(mail: postv@ukrposhta.com

•За покликом серця

Найголовніше, найяскравіше, що на все життя западає в серце патріота і що втілює в собі Батьківщину, – це люди. Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Пошта в моєму житті Ірина ПОПОВА, начальник ЦВПЗ Новопсков(3 ЦПЗ №7 м. Старобільськ Луганської дирекції

Пригадую, як ми з мамою приходи ли на пошту отримувати посилки з «великої землі» від бабусі, яка від правляла нам теплі, в’язані власно руч шкарпетки й рукавички, щоб ми не мерзли у п’ятдесятиградусний мороз. Усі канікули я проводила в іншо му такому ж селі у своєї тітки, яка працювала на сортувальній дільни ці. У моїй пам’яті залишився вели чезний транспортер, по якому в мішках надходила пошта: її до ставляли на дільницю літаком. Я допомагала тітці розбирати по силки і бандеролі, листи і газети. Працювала дільниця цілодобово. Особливо я полюбляла ходити з нею в нічну зміну. Працювала і мріяла, що, коли стану до рослою, вивчуся і також буду працювати на пошті. Після навчання я переїхала до України. На той час знайти роботу було складно. У серпні 1991 року мені запропонували підмінити на час відпустки листоношу. Я погодилася. Мабуть, непогано себе зарекомендувала, бо вже че рез деякий час мене запросили працювати оператором у Новопсковський ра йонний вузол зв’язку. Там я зустріла свого чоловіка, який тоді працював листо ношею з супроводження. У січні 1992 року ми одружилися, потім народився син. Згодом з’явилися нові друзі, з якими ми стали кумами… Ось так непоміт но, крок за кроком, пошта увійшла в моє життя. За всі роки працювати довелося на різних дільницях: сортувальній, стра ховій, відправляла пошту, виконувала обов’язки начальника Головної каси, пра цювала начальником виробничої дільниці. Сьогодні я обіймаю посаду начальни ка ЦВПЗ Новопсков 3. У серпні цього року виповнюється двадцять п’ять років моєї поштової служ би. За цей час я працювала з чудовим колективом, справжніми професіоналами своєї справи, вимогливим, але справедливим керівництвом. Сьогодні, озирнувшись назад, розумію, що знайшла себе, бо отримую задоволення від своєї роботи і ні на мить не шкодую, що моє життя так тісно пов’язане з поштою.

Пошта й люди увійшли “ у свідомість, душу особливими родинними почуттями і взаємостосунками

”

истоноша — це стан душі. З пер шого погляду може здатися, що це Л твердження занадто пафосне й пере більшене. Та мушу засмутити скепти ків. Навіть більше — поспівчувати їм… Ось уже 31 рік працюю у своєму рід ному селі Антонівка листоношею. На дільниці — понад 700 дворів. Ми майже межуємо із Херсоном, а розташовані на самісінькому березі Дніпра поруч із гі гантським і водночас ажурним мосто вим переходом через ріку гордість, істо рію і звитяжність України. У такому благодатному місці в дитячих і юнацьких серцях народжується особ лива романтика щодо майбутньої про фесії. Звичайно, не обійшли такі поетич но фантастичні мрії і мене в час, коли буяла Перебудова, й особливо — юнацькі романтично соціальні сподівання. За короткий час змінила декілька професій, аж поки не прийшла у наше Антонівське відділення поштового зв’язку. Спочатку дуже непросто було, але щиро, зі знанням справи допомогли Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

•СПОВІДЬ

Любов ВИННИЦЬКА, листоноша ВПЗ Львів(70 Львівської дирекції

перше запах сургучу я відчула років у 7–8 у маленькому засні У женому селі на далекій Чукотці.

Людмила ДАМЧУК, листоноша ВПЗ Антонівка Херсонської дирекції

5

№35 (808)

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

старші колеги односельці. Щодня — новини, сотні передплачених газет і журналів, шлях від будинку до будин ку, від родини до родини, земляків. Довколишній світ відкривався новими гранями, людськими радощами, тур ботами і проблемами. І це почуттєве розмаїття мимохіть ставало моїм — особливим, органічно рідним, важли вим і необхідним. Пошта й люди увійшли у свідомість, душу особли вими родинними почуттями і взає мостосунками. Ось у ті мої ранні поштові часи ми мовільно, але цілком усвідомлено на вір ність пошті присягнула. Минав час, збільшувався обсяг послуг, виробничі завдання. Але на дільниці обслуговуван ня, на останній поштовій милі залиша лися близькі люди, добрі знайомі, това риші, друзі клієнти. І в більшості — з кожним хоч і короткі, але завжди щи рі, теплі бесіди. Про життя, здоров’я, родинні справи, клопоти у поєднанні з наданням послуг торгівлі, комерцій них, власне поштових. Із фаховими по радами та пропозиціями. І вся ця поштово людська палітра упевнено дає можливість постійно перевикону вати виробничі завдання під час служби і на службі людям. Отже, про стан душі: робота стала захопленням, життєвою необхідністю — і для мене, і для людей. Вона поєд налася любов’ю, професіоналізмом, високою корпоративною культурою обслуговування, взаєморозумінням і взаємодовірою з клієнтами.

працюю у ВПЗ Львів 70 листоно шею, люблю людей і свою професію. Я З власного тридцятирічного досвіду можу впевнено сказати, що робота листоноші не є легкою, як це може зда тися на перший погляд, адже на наші плечі покладається важка ноша відпо відальності, як матеріальної, так і психологічної. Укрпошта надає широ кий спектр послуг, що, здавалося б, мало зацікавити найвибагливіших спо живачів. Та життя зараз складне, і важко переконати когось скориста тися послугами пошти. Пропри це я докладаю чималих зусиль, щоб пошті більше довіряли. Особливо в час перед платної кампанії доводиться знаходи ти ключик до людини, щоб вона за свою невелику зарплату чи пенсію перед платила улюблене видання. Багато людей звертається з про ханням допомогти при виборі друко ваного видання, правильно оформити субсидію, довіреність на отримання пенсії чи соціальної допомоги, запов нити бланки чи квитанції на кварт плату, отримати чи відправити грошовий переказ. Часто просять допомоги з оплатою комунальних ра хунків. Пенсіонери та молоді мами завжди раді, коли приношу і пропоную їм вдома придбати пресу чи товари. Люди бачать і відчувають щире, небайдуже, ввічливе ставлення, і не раз, зустрівшись на вулиці, дякують за роботу. Оце і є найбільша радість, а заразом і відповідальність. Адже заслужити повагу, довіру, любов

Любов Винницька з донькою

Люди бачать і відчувають “щире, небайдуже, ввічливе ставлення... дякують за роботу... Оце і є найбільша радість, а заразом і відповідальність. Адже заслужити повагу, довіру, любов людей непросто, а втратити дуже легко

”

людей непросто, а втратити дуже легко. Я добре усвідомлюю важли вість і відповідальність своєї праці, тому дослухаюся до зауважень, про позицій і побажань споживачів. Моя донька Христина також вирі шила працювати на пошті. Наразі обіймає посаду оператора в нашому ВПЗ.

Леся ПЕТРЕНКО, інженер з продажу послуг ЦПЗ №6 Харківської дирекції умаю, що в житті кожного з нас, по чинаючи змалечку і до старості, не Д помітно присутня пошта. Принаймні, так було у мене. Ще за часів мого щас ливого дитинства пошта вже «опікува лася» мною, доставляючи дитячий журнал «Малятко». Я підростала, і разом зі мною змінювалася періоди ка: це вже були журнали й газети для підлітків. А у ранній юності са ме завдяки пошті я спілкувалася зі своїм першим коханням, адже тоді ще не було ані мобільних телефонів, ані Інтернету. Так, сама не усвідом люючи того, за допомогою пошти я росла, формувався мій світогляд, моє бачення життя. Коли народився мій син, саме лис Леся Петренко з колегою тоноша стала мені у нагоді: прино сила додому соціальну допомогу з народження дитини. Адже домашні клопоти, догляд за малечею не залишали мені навіть вільної хвилинки для того, щоб завіта ти до ощадкаси для отримання цих коштів. А тепер і моїй мамі пенсіонерці лис тоноша доставляє додому пенсію, допомагає здійснити передплату на улюблену газету й ділиться останніми новинами нашого селища. І ось уже майже три роки, як я сама стала частиною великої поштової роди ни. В Укрпошті працює безліч сімейних династій, яким із покоління в покоління прищеплюється любов до свого підприємства. Всі сімейні цінності та звичаї у таких родинах тісно пов’язані з наданням поштових послуг. Та коли ти прийшов працювати сюди вперше, не маючи досвіду роботи на пошті твоїх батьків і дідів, то з подивом розумієш, скільки зусиль докладається для того, щоб у дале ке село були вчасно доставлені пенсія й періодичні видання, щоб літні люди, які ще залишилися у цьому селі, не почувалися самотніми й покинутими. Кожен день тут наповнений новими відчуттями, знайомствами. Робота в Укрпошті стимулює до навчання, самовдосконалення, самодисципліни. Адже від твоєї діяльності залежать результати роботи колег, партнерів, підприємства. Укрпошта, як і наша Україна, ще дуже молода. Вона розвивається, змінюєть ся, навчається, але водночас дуже дбайливо зберігає традиції та звичаї, які сформувалися протягом багатьох років. Я дуже пишаюся тим, що є частиною великого підприємства, я люблю свою роботу, поважаю колег і людей, для яких ми працюємо, а отже — люблю свою країну, бо саме з нас складається Україна.

E(mail: postv@ukrposhta.com

№35 (808)

6

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватися. Григорій СКОВОРОДА

Любов ЩОКОТ, начальник ВПЗ Березне Рівненської дирекції ому б не зізнатися, що пошта увійшла в моє життя випадково. Є в Березнів Ч ському районі велике село Вітковичі, яке славиться багатодітними родинами. В одній із них виховувалася і я. Мріялося ме ні тоді про прекрасні казкові міста, на вчання в престижному столичному інституті. Але реалії життя спонукали обрати щось простіше. Тому по закінченні десятирічки подалася допитлива сільська дівчина Любочка Юсенко шукати щастя в Рівненському технікумі торгівлі. Однак я дуже швидко зрозуміла, що це не моє, заб рала документи, повернулася у Вітковичі і… вийшла заміж за хлопця з сусіднього се ла Ігоря Щокота, дружиною якого є ось уже майже 30 років. Сидіти дома не годилося, тож влашту валася на роботу в районний вузол зв’язку оператором транзитної комори. Призви чаїлася дуже швидко, почала приглядати ся, що діялося в інших відділах. З часом попросилася, щоб мене перевели в пошто вий зал — моя натура потребувала спілку вання з людьми. А клієнтів тоді в нас було

Лідія ЗАХАРОВА, начальник ЦПЗ №2 Черкаської дирекції кожного своя доля і свій шлях широ У кий… Дитинство та юність у всіх пролітають однаково швидко й безтур ботно. Доросле життя — інша справа: серйозне, тривале, буремне і відповідаль не. Ступивши на його поріг, доводиться робити чимало складних виборів, особ ливо жінкам. Що будувати насамперед — кохання, кар’єру чи сім’ю? Що важливі ше? У чому можна максимально реалізу ватися? А може, стати вільним птахом і літати світами чи пливти за течією? Нелегка поштова служба стала моєю життєвою долею. 40 років щодня контро люю курсування кореспонденції лівобереж ною Черкащиною. Піклуюся про своєчасне отримання всіх виплат, переказів, від правлень жителями трьох районів. Графік виснажливий, платня скромна, проте все компенсує повага і вдячність односельців, фаховий і дружний колектив, щире задово лення від праці, радісні емоції колег і клієн тів. Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

дуже багато. Щодень через пошту прохо дило від 300 до 400 посилок, сотня бандеро лей. Перед святами продавали тисячі пош тових листівок, маркованих і немаркова них. Люди одразу ж писали за столами, які стояли в залі, вітальні тексти і вкидали листівки в скриньки, які доводилося випо рожнювати кілька разів на день. Мені було цікаво — люди надсилали лис ти, листівки, бандеролі в усі кінці країни. І я уявляла, як десь у далекому Сургуті, Іркут ську чи Ташкенті адресати одержували по слання з Березного і раділи, що про них пам’ятають. Вся увага мала бути спрямо вана на клієнтів, щоб якнайкраще обслужи ти їх, не допустити помилок. Словом, роботи було дуже багато, але саме це мені й подобалося, більше того, у цій поштовій стихії я почувалася як риба у воді. А якщо любиш те, що робиш, то всюди встигаєш: і на роботі, і вдома. Отож і дітям, а їх у мене двоє, і домаш ньому господарстві лад давала. Бо коли живеш у селі, то без корови не обійтися, та й інша живність зайвою не буває. Вставати доводилося рано і влітку, і взим ку. Та й увечері вікна в нашій оселі світили ся чи не найдовше, бо я ще ж і вчилася за очно спочатку у Львівському технікумі зв’язку, а потім у Київському інституті зв’язку та інформатизації. Довелося попрацювати на різних поса дах — оператором, інспектором відділу кадрів у вузлі поштового зв’язку, началь ником страхової дільниці, у 2006 році мене призначили директором районного вузла поштового зв’язку, а нині очолюю ВПЗ Бе резне. Працює в ньому 14 осіб. Всі, і це не перебільшення, сумлінні, віддані своїй ро боті люди: є і ветерани поштової справи, і молоді фахівці. Завершу цю розповідь так, як почина ла: чому б і не зізнатися, що в моєму жит ті був момент, коли я могла залишити пошту назавжди і займатися більш при бутковою справою. Могла, але не змогла. Тому, як і впродовж трьох десятиліть, при всіх займаних посадах, щодня поспі шаю на велосипеді з Городища до Березно го на роботу, яка стала справою мого життя.

Мій професійний шлях почався у Мос кві. Вступала до Московського електро технічного інституту зв’язку, а там — іспити, звісно, російською мовою, а я ж всі фізичні та математичні терміни знала лише українською. Добре, що сивий про фесор був із України: «Ти кажи, доню, ук раїнською, я розумію…» Однак навчання відбувалося російською. І я залишила ВУЗ, працювала у Москві на пошті, самотуж ки вивчила російську термінологію й по вернулася до ВУЗу. Потім помер батько. Приїхавши додому, зрозуміла, що матері потрібна моя допомога. А освіту все ж здобула. Перевелася до Одеського інсти туту зв’язку, який закінчила заочно. Повернувшись до батьківського двору, по чала працювати оператором, електро монтером, заступником, а з 1995 р. — на чальником Чорнобаївського вузла зв’язку. Я люблю порядок у всьому: в документах, бланках, звітах, на робочому місці, у колек тиві, на території, у відрядженнях, у всіх підшефних ста трьох відділеннях і, звичайно ж, удома. Мені пощастило мати не лише команду фахівців, а й спортсменів. Завдя ки активній життєвій позиції, загартова ності роботою, хорошій фізичній підго товці із чорнобаївських зв’язківців вийшла чудова спортивна команда, багаторазо вий учасник і призер всеукраїнських спор тивних змагань серед працівників пошти. На мою думку, начальник будь якого відділення має менше займатися обліко вістю, а більше спілкуватися з клієнтами. У ХХІ ст. людям як ніколи бракує спілку вання, адже всі комунікації стала викону вати техніка, програми, у яких нема душі. У часи технічного прогресу поштова продукція стала справжньою рідкістю, а послуги можна замовити через Інтернет. Та що б не сталося, я не звикла опус кати руки. Намагаюся бути цілеспрямо ваною, вимогливою, відповідальною, бути завжди у хорошому настрої, опти містично налаштованою.

•За покликом серця

Пошта в м Валентина ЧОРНЕНКО, листоноша 1(го класу ВПЗ №28 Київської міської дирекції

“

Моя робота — це лікувальна сила, колеги — друзі, клієнти — добрі знайомі

”

П

ознайомимося, друзі? Я — Валентина Чорненко, листоноша 1 го класу київського ВПЗ №28. Працюю на пошті вже понад 20 ро ків й дуже пишаюся цим. Моя робота — це лікувальна сила, колеги — друзі, клієнти — добрі знайомі. А як інакше?! На моїх очах зростає молодь, літні люді чека ють на мене не лише для отримання поштових послуг, а й для звичай ної розмови, іноді й для сповіді життя. Багато різних доль промайну ло перед очима, багато історій, приємних та веселих. Так, одного разу доставляла рекомендований лист. Відчинила двері жіночка грузинка, яка жодного слова не розуміла ні українською, ні російською. А я, до ре чі, за національністю грузинка, але все життя живу в Україні. Тож зга дала грузинську мову й кажу їй, що це рекомендований лист, за який вона має розписатися. Жінка здивовано каже: «Звідки Ви грузинську знаєте?», а я відповіла, що листоноша має знати багато мов. Після цього ми стали друзями на довгі роки. Я люблю життя, люблю рідну пошту — це велика частина мого життя. За ці роки в мене було багато пропозицій змінити відділен ня, посаду — підніматися кар’єрними сходами, але я відмовляюся. Ні, я не боюся відповідальності, але ціную ту атмосферу, що склалася роками в моєму улюбленому відділенні. Різні етапи були в житті пошти, різне було і в моєму житті. Я втратила чоловіка, залишилась одна з двома дітьми підлітками. Саме робота підтримувала мене в той час, а ще колеги та звичайні люди — споживачі, які чекали на мене. Графік роботи на пошті дозво ляв приділяти достатньо уваги дітям, їхнім захопленням. У мене син і донька — спортсмени. Син — віце чемпіон світу з акробатики, донь ка — кандидат у майстри спорту. До речі, коли було досить важко знайти роботу за спеціальністю, моя донька деякий час працювала оператором у відділенні поштового зв’язку. Зараз вона — вчитель фізкультури в школі. У мене й хобі таке — любити життя та залишатися життєрадіс ною! Саме ставлення людей, їхні очікування та добрі слова надихають мене щодня. Я люблю свою роботу і від того щаслива!

Алла ШКІРКО, начальник ЦВПЗ м. Глобине Полтавської дирекції ошта в моєму житті з’явилася в складний пе ріод. Складний він був для моєї Батьківщини, П для нашого народу і для мене особисто. Адже, про працювавши все свідоме життя, не боялася брати ся за різну роботу: була організатором дитячого колективу, продавцем, довгий час, більше чотир надцяти років – у галузі телекомунікаційного зв’яз ку, але гірка чаша безробіття не оминула й мене. Період був тяжкий — діти навчаються, допомоги немає, адже, на жаль, сімейне життя не склалося. Та розпачу не було, була велика віра і надія на те, що знай деться робота, така необхідна мені і якій необхідна я. І ось мене запросили на посаду начальника відділення зв’язку. Було трішки мото рошно, адже я нічого не знала про цю професію. Загальні поняття, звісно ж, були. Але якою є сама суть професії, як її зрозуміти? Навчалася, уважно вбирала в себе необ хідну інформацію. Попередниця мені говорила: «Ось побачиш, ти все зрозумієш, а го ловне – обов’язково полюбиш пошту». Було важко, говорила своїм дітям: покину, не хочу, не можу. Але, як кажуть, вода камінь точить — щоденна діяльність, робота з листоношами, підказки й поради мудрих товаришів — все це взяло гору. Коли згадаю, як уперше виписувала документи, пакувала пошту — посил ки, прості листи, рекомендовану кореспонденцію, не розуміючи для чого і ку ди, то нині це викликає посмішку й запитання: як можна було не розуміти такі прості речі? Але так воно й було. Згодом, коли мала невеликий досвід роботи, мені запропонували посаду начальника іншого відділення зв’язку, де більший обсяг роботи, клієнтів. Уже на своє відділення я прийшла як спеціа ліст, з досвідом. Здавалося б, щодня одне й те саме: робота з клієнтами, приймання плате жів, переказів, оформлення передплати, відправлення поштових відправлень — рутина. Але ж намагалася бути ввічливою та чемною, догодити клієнту, щоб він, задоволений, ще не раз повернувся до мене у відділення. Комусь достатньо сказати привітання, а з кимось необхідно і про домашні справи поговорити. Незчулася, коли справді полюбила свою роботу. Яким же почуттям можна пояснити те, що зранку, збираючись на роботу, ти посміхаєшся, ніяк не доче каєшся, коли двері відділення відчиняться і почнеться новий робочий день? А ще те, чого ждеш щоденно, — спілкування з колегами. Наші будні були б по хмурими, якби не мої колеги листоноші. Кожна прийде з дому зі своїми радо щами, турботами, та у відділенні ми — одне ціле. За період, що працюю на пошті, зрозуміла — в нашій професії є й багато труднощів, але не хочеться зараз про це. Сподіваюся, що все це тимчасово, ві рю, що ми — працівники поштового зв’язку — обов’язково побачимо, як роз квітне наша пошта!

E(mail: postv@ukrposhta.com

оєму житті

Микола ХАБУДЕНКО, в. о. начальника відділу технології послуг Одеської дирекції ещодавно виповнилося 45 років, як я працюю на одеській пошті. Н Сюди привів мене випадок. Ще в шко лі мріяв працювати на залізниці, ад же найяскравішим враженням тих років стала перша в житті подорож на туристичному поїзді по Закар паттю, якою клас був нагороджений за збирання картоплі в колгоспі. А тому, коли побачив оголошення про курси начальників поштових заліз ничних вагонів, ні миті не сумнівався. Я це сприйняв як подарунок долі. А коли став начальником поштово го вагона, був дуже гордий. Посада бу ла престижною. Робота приносила радість, давала натхнення, відкривала мені досі незнаний світ. Київ, Москва, Новосибірськ, Ташкент, Баку, Харків... Важко перелічити всі міста, в яких довелося побувати. Це пасажирські вагони кілька годин постоять — і зно ву в дорогу, а поштові відправляли, як правило, наступного дня. Тому в нас майже завжди була можливість і в те атри сходити, і Третьяковку відвіда ти або Загорський монастир тощо...

Навіть в армії, коли строкову службу відбував, робота мені снилася. Коли демобілізувався, вдома довго сидіти не міг. Побіг на роботу. Зараз, з висоти років, можу сказа ти, що пошта — це моє покликання. Вона мені подарувала не тільки ціка ву роботу, а й друзів, добрих колег. Серед них Валентина Станкова, Ніна Кузнєцова, Сергій Блащицький, Марія Панченко, Наталія Приходько та ін. У роки незалежності України змі нилися умови і суть роботи пошто вих транспортників. Від поштових вагонів відмовилися через еконо мічну недоцільність. А мені довелося пройти багатьма службовими схо динками: був начальником зонально го вузла обробки пошти, інженером у відділі управління мережами, у відділі технології послуг. Довелося стати не тільки свідком ринкових перетворень, а й безпосеред нім їх учасником. Займався розробкою поштових маршрутів з урахуванням вимог транспортної логістики, брав участь у створенні центрів поштового зв’язку, реструктуризації одеської пошти. А завдання рік у рік ускладнюються. Одеські поштовики продовжують курс на освоєння нових технологій, технічне переоснащення своїх підприємств. Поштова служба розвивається, дотримуючись вимог ча су. Вона стає сучасною, мобільною, бореться із конкуренцією. Як керівник підрозділу Одеської ди рекції можу сказати, що сьогодні Укр пошта надає всі можливості для самореалізації. Наочно це бачу на прикладах доль молодих фахівців, які активно поповнюють лави одеських поштовиків. От і до нашого відділу прийшли працювати молоді спеціаліс ти, випускники ОНАЗ Віталій Письме нний та Денис Кочетов. Душа тішиться, дивлячись на їхню роботу. Згадуючи пройдений шлях, можу сказати, що відчуваю гордість за роки безупинної праці й розв’язання складних завдань на благо дирекції, Укрпошти й України.

Світлана МОКІЙЧУК, заступник начальника ЦПЗ №4 Волинської дирекції рочитавши про підготовку святкового номера газети «Поштовий вісник» П та можливість написати розповідь «Пошта в моєму житті», у думках умить пролетіли спогади, перед очима пропливло все свідоме життя.

1973 рік — закінчення школи, мрія стати вчителем. Та не судилося. У січні 1974 року, в неповних 18, пішла працювати листоношею в рідному селі Дубове із зарплатою 62 крб 50 к. Цікаве спілкування з жителями, відчуття що ти потрібна, на тебе че кають, зробили свою справу. Забула про дитячу мрію навчати дітей. Коли не раз чула від своїх колег: «Пошту треба полюбити», думала: «Це про мене». Хотілося чогось більшого, чогось досягнути у своєму житті. Мене переповнювала радість, коли начальник відділення залишала мене на якийсь час у ВПЗ саму та ще й зобов’язувала надавати всі поштові послуги. Час минав, після пройдених при Волинській дирекції двотижневих на вчальних курсів для начальників відділень зв’язку, я з великим бажанням та задоволенням пішла працювати підмінним начальником у ВПЗ. Працюючи начальником ВПЗ Свидники Ковельського району, зустріла свого майбутнього чоловіка, з яким прожили вже майже 40 років, дочекали ся онуків. Менша Ірина по закінченні Львівського електротехнікуму зв’язку розпочала трудовий шлях оператором поштового зв’язку. Старша Олена втілила в життя мою дитячу мрію — працює вчителем. Щоразу, коли проводжу екскурсії та розповідаю про пошту школярам, чую від учителів: «Ви могли б бути нашим хорошим колегою». Подумки їм відповідаю: «Учитель потрібен не лише в школі, важливо вміти передати свої знання іншим, пояснити незрозуміле, знайти ключ до кожного. Це так допомагає мені на роботі». Свій досвід я залюбки передаю молодому поко лінню, багатьох з них навчила жити, працювати та любити пошту. Вважаю, що життя прожито не даремно. Цьому є підтвердження: до Дня Конституції я отримала високу нагороду — Почесну Грамоту та на грудний знак «Почесна відзнака» УДППЗ «Укрпошта». Своєю нагородою передусім я завдячую колективу ЦПЗ №4, дякую керів ництву Волинської дирекції й УДППЗ «Укрпошта». Пошта — це моє життя, і якби була можливість прожити його вдруге, я б нічого не змінила. Без пошти я не уявляю себе. Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

Кожен бачить, яким ти здаєшся, мало хто відчуває, яким ти є. Нікколо МАКІАВЕЛЛІ

7

№35 (808)

•За покликом серця

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

•СПОВІДЬ Іванна ПРИЙМА, листоноша ВПЗ Козова(1 Тернопільської дирекції кось прийшла на пошту у своїх справах, побачила оголо шення, що потрібна листоноша, й вирішила спробувати. Я При оформленні на роботу думала, що пропрацюю десь півроку, а заступник начальника сказала: «Нам треба людину надовго!» Так і сталося. Було це 11 років тому. Сподобалася мені ця робота, особливо через спілку вання з людьми — це основна причина, чому не можу покинути тепер уже улюблену справу. У дитинстві була мрія — вивчитися на вихователь ку, бо я дуже любила дітей. Однак закінчила технічне училище й отримала спеціальність «контролер ВТК». Це була робота з технікою, шумна, більш чоловіча. Але все одно я не один рік пропрацювала за спеціаль ністю у Волочиську та Запоріжжі. Майже щодня у моїй поштовій сумці — сотня газет і журналів, 30–40 листів, а ще конверти, листівки, марки. На своїй дільниці обслуговую 140 пенсіонерів, більше десятка підприємств, 220 передплатників. Часто пен сіонери дзвонять, з нетерпінням чекають, особливо коли я у відпустці. Бо ж знають, що вчасно доставлю пенсію, газету, а якщо треба, то й води принесу чи гусей зажену. Тяжкі сумки листоноші колись допомагали носити діти (маю двох синів), а тепер вже повиростали, роз’їхалися, тож все роблю сама, але не скаржуся. Коли довго пра цюєш і не міняєш свого позитивного ставлення до роботи, то на твоїх нелегких стежках зустрічаються тільки хороші люди. Намагаюся швидко облетіти свої 17 км дільниці та повернутися додому, де чекає люблячий чоловік, який не уявляє вечері без мене, улюблених баклажанів і смачного борщу з пампушками.

Вікторія ЛІЩУК, маркетолог ЦПЗ №4 Київської обласної дирекції ке місце займає пошта в моєму житті? Мабуть, одне з найголовніших. Пам’ятаю, як ще дитиною чекала на листоношу, який принесе листа або якесь Я видання, розповість щось цікаве або запитає, як у мене справи. Листоноша один із перших розповідав новини чи події, які відбувалися в нашому селі. З ним односельча ни ділилися всіма своїми проблемами та чекали поради. Минув час, але я донині пам’ятаю його силует. Згодом мої батьки переїхали з рідного села на Київщину. Коли перед мамою поста ло питання працевлаштування, вона обрала поштовий зв’язок. Дорогою зі школи додому я часто заходила на пошту до мами. Мені подобалося спостерігати, як надаються поштові послуги, пам’ятаю, як пакували посилки та ставили пломби із сургучу. Вражав асортимент маркованої продукції. Я колекціону вала марки, тому частенько забігала до відділення, щоб придбати якусь новеньку марочку. А які чудові й відповідальні люди працювали там! Завжди допоможуть, по радять, підкажуть і запропонують саме те, що потрібно. Згодом, коли по закінченні школи настав час визначати свій життєвий шлях, я обрала іншу дорогу, не пов’язану з поштою. Та за іронією долі стежина знову при вела мене сюди, де я і працюю уже дванадцять з половиною років. Поштовий зв’язок значно змінився з часів мого дитинства. Майже все стало ав томатизоване, значно розширився спектр послуг, вражає асортимент товарів у відділеннях. Але незмінними залишилися поштовики, – такі ж доброзичливі, чуйні, уважні, завжди готові допомогти. Проблеми в роботі трапляються різні, але в мене ніколи не виникало думки поки нути рідну пошту. Де б я не була, завжди заходжу в поштове відділення, щоб поди витися та порівняти з нашим. Мені здається, що в нас працюють висококваліфіко вані фахівці, які можуть і продати послуги, і застрахувати, і квитки оформити. Та й колектив у нас чудовий, дружний, не уявляю свого життя без них. Тому я впев нено можу сказати: «Пошта — це моє життя».

Любов КОМНАТНА, начальник ВПЗ Красноторка ЦПЗ № 7 Донецької дирекції о значить пошта в моєму житті? Швидше всього Щ пошта — це просто моє життя! А розпочалося воно випадково. Після переїзду моєї родини в сільську місце вість, я, маючи педагогічну освіту, залишилася без робо ти. Тому коли знайомі запропонували піти на пошту, не вагалася. Це сталося 12 квітня 1976 р., тобто 40 років тому. І прикипіла до пошти серцем назавжди. В Олександрівському райвузлі пройшла всіма сходинка ми. Працювала оператором, інструктором, начальником агентства «Союздрук», начальником страхової дільниці, заступником начальника вузла зв’язку. Минали роки, змі нювалися люди, події, навіть країна стала інша. Але назав жди залишилися почуття відданості професії, поваги до людей і вірність поштовим традиціям. Ось уже 10 років після повернення в рідне місто працюю начальником Краснотор ського ВПЗ. Красноторка — селище в передмісті Краматорська. Велике, затишне, потопає в зелені садів і квітів. І люди тут чуйні та ввічливі. А це зобов’язує і нас бу ти на висоті. У відділенні працюють дві листоноші. Та дівчата молодці, встигають все: і пошту доставити, і пенсію виплатити, і з людьми поспілкуватися, бо знають, що завжди знайдуть відгук у серцях клієнтів. Сорок років промайнуло, поштова праця завжди була нелегкою, але згадуються тільки гарні люди, щасливі моменти, трудові здобутки. Бо пошта — то все моє життя, довге й родюче, як хлібна нива, що колись віддячить запашним короваєм.

E(mail: postv@ukrposhta.com

№35 (808)

8 Пошта в моєму житті ПОШТОВИЙ ВІСНИК • ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

Кожна людина – відбиття свого внутрішнього світу. Як людина мислить, такою вона і є.

Марк ТУЛІЙ

•За покликом серця

Ганна БУЩЕНКО, начальник Новоград(Волинського ЦПЗ №4 Житомирської дирекції перших років робоит на пошті мене привабило й досі дає особливу наснагу працювати відчуття З того, що наша праця — постійний рух. А ще пошто вий зв’язок — це важлива і дуже відповідальна робота з людьми. І нині, коли мене запитують, як нам вда ється досягнути хороших показників, я відповідаю: певно, Бог нагородив мене таким гарним колективом і тим, що завжди намагаємося йти вперед. Адже поштова робота — це великий обсяг послуг, та ми справляємося. Головне, щоб працівники вірили в тебе. А щоб вірили, стараюсь і створити необхідні умови для їхньої праці, і все зробити для їхнього соціального забезпечення, і, що дуже важливо, ніколи не підводи ти їх, а навпаки, бути прикладом. Щоб збалансувати роботу поштового зв’язку, забезпечити своєчасне обслуго вування населення, доставку пошти, довелося нам багато працювати. Вчила людей відповідальності, дисципліні, увазі до клієнтів, завжди бути ввічливими й доброзичливими, уміти і хотіти допомогти клієнту, який звернувся до нас. Тому ціную у всьому відданість обраній справі та чесну працю. Отак йшла крок за кроком і не зупинялася, не чекала, коли хтось підштовхуватиме у спину. Бачила, що необхідно зробити, а головне — дуже прагнула, аби наша пошта стала сучас ною. Бо це важлива вимога сьогодення. Я щиро вдячна долі за те, що мені завжди зустрічалися на життєвому шляху гарні наставники. Досі згадую добрим словом колишнього заступника начальни ка Лілію Прокопову, начальника фінансового відділу Надію Большакову, голову профспілки Тамару Корякову. Коли я сама стала керівником (спочатку працюва ла економістом, заступником начальника), треба було вчитися налагоджувати весь процес, постійно тримати руку на пульсі — і вони, справжні професіонали, мені у цьому допомагали. Тож зараз завжди виділяю час у своєму напруженому графіку, аби провести навчання зі своїми працівниками, щоб професійна кваліфі кація колективу відповідала вимогам часу. Надзвичайно важливо донести до людей, що Укрпошта робить усе для насе лення, щоб і дорослі, і малі, особливо представники старшого покоління, не витрачали час, кошти на проїзди, могли швидко та якісно отримати поштові послуги, відчути уважне і чуйне ставлення з боку поштовиків. Це щастя — бути потрібною людям.

Любов БЕРЕЗНЯК, начальник ЦОС №1 м. Кролевець ЦПЗ №5 Сумської дирекції ені завжди подобалася пошта: за М пах сургучу, календарні штемпелі, вітрини із газетами та листівками. Пошта від нашого дому була далеченько, але разом із мамою забирала звідти по силки й бандеролі, які нам надсилала рід ня. А ще до серця були художні листівки, і коштували вони лише 5 к. Щоразу, коли бувала на пошті, купувала кілька краси вих листівочок, а вдома вже милувалися тими дитячими багатствами. Після 9 го класу за настановами ма тері я вступила до Путивльсього учи лища на бухгалтерський облік. Вчилася добре, але професія була не до душі. Аж тут по місцевому радіо оголошення: на пошту потрібен бухгалтер! Миттю зі бралися і, щоб швидше, на батьковій «таратайці» поїхали. У поштовому від діленні мене зустріли радо, провели до операційної зали, посилочного відділу. А ще поговорили із тодішнім начальником Кролевецького райвузла зв’язку Юрієм Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

Тищенком. Заради інтересу поставили мене на кілька хвилин попрацювати «на посилках». Я так захопилася, що й незчу лася, як півдня промайнуло. Виходжу ви нувата, бо знаю, що батько лаятиме. Але він нічого: дивиться суворо, але у ку тиках вуст посмішка. «Ну що, сподобало ся?» – питає. – «Дуже!» – відповідаю. – «То що, на роботу – сюди?» – «Ага», – кажу. А сама від щастя аж сяю. Перший запис у моїй трудовій дато вано 14 липня 1980 р. Того дня мене було зараховано учнем оператора поштового зв’язку в Кролевецькому РВЗ. За кілька років пройшла шлях від оператора 1 го класу до заступника начальника ВПЗ. Було мені тоді 23 роки. А в 1995 му ста ла директором Кролевецького РВЗ. У 1998 році закінчила Київський ін ститут зв’язку Української державної академії зв’язку ім. А. С. Попова, отри мавши спеціальність «менеджер у вироб ничій сфері». Хоча, звісно, академічній теорії передувала вісімнадцятирічна практика. Наразі мій поштовий стаж становить 35 років. Найголовніше у нашій справі — щира повага до клієнта. Спілкуватися сердеч но, виявляти зацікавленість, допомага ти людині словом і ділом. Час летить стрімко, а разом із ним упроваджуються нові послуги. І все це ти маєш особисто вивчити, знати, а отже — допомогти опанувати кожному співробітникові. Словом, на пошті ніколи не буває «нуд но»! Наразі найважливіше завдання для мене — це збереження мережі поштових відділень, а їх у моєму підпорядкуванні 19. Щоб були вони рентабельними, за тишними, із чітким документообігом, щоб колективи були дружними, працьо витими, стабільними, щоб працівники були обізнаними, відданими справі. Щоранку поспішаю на роботу, а уве чері — до родини. У моїй оселі, робочому кабінеті, великому поштовому залі буя ють квіти, які дбайливо плекаю. А най більшою гордістю моєї родини є 20 літ ній син Дмитро — студент Конотоп ського філіалу Сумського державного університету.

Тетяна ГУЗЬ, начальник ЦВПЗ Козятин Вінницької дирекції 1981 р. я, ще зовсім юною, вперше прийшла до відділення зв’язку Кали У нівка на посаду оператора поштового зв’язку страхової дільниці. Це була моя перша робота і, як для молодої дівчини, досить важка. Однак вона мені подоба лася. Саме тоді й почала формуватися моя активна життєва позиція, яка привела мене на посаду голови профко му ЦПЗ Калинівка. Згодом стала працювати інжене ром з організації та нормування пра ці. Пропрацювавши на цій посаді більше 10 років, я вже знала кожну листоношу нашого Центру, з ба гатьма встановилися дружні сто сунки, не на одному весіллі в них я

•СПОВІДЬ

відгуляла. Ще й досі пам’ятаю їхні дні народження. Нині вже 7 років як обіймаю посаду начальника ЦВПЗ Козятин, яку на перших порах сумі щала з посадою інженера з кадрів. У цій роботі найбільше подобається те, що є змога допомогти людям, ра дити щось корисне колегам і прак тично допомагати їм. Пошта для мене не займає якесь певне місце у житті, вона і є моє жит тя. Тут я маю роботу, що припала до душі, безліч вірних друзів та однодум ців й іншої для себе навіть не уявляю. Ціную кожен день, що тут минає, ад же маю чудовий колектив, де один за одного завжди горою. Безліч поїздок до моря та в гори, екскурсії, святкові заходи, зустрічі зі старшими настав никами — ми всюди разом. Колектив настільки згуртований, що навіть у часи, коли вся країна була у скруті й безліч людей були змушені шукати додаткові заробітки, щоб прожити, разом вирушали на підробітки у вихідні. Мої діти не раз бували у мене на ро боті, можна сказати, виросли на пош ті. Напевне, тому дочка пішла стежи ною матері й зараз працює інженером з кадрів. Сину моя робота була також до вподоби, але обрав свій шлях — пі шов працювати в правоохоронні орга ни, вже двічі побував у зоні АТО. Кажуть, що ті, хто працюють у відділеннях поштового зв’язку, є обличчям Укрпошти. Тож від нашо го професіоналізму, сумлінного став лення до роботи та користувачів послуг поштового зв’язку залежить майбутнє пошти.

Віктор КРАВЕЦЬ, водій 1(го класу ЦПП Дніпропетровської дирекції ене з дитинства завжди цікавили механізми, деталі, автомобілі, М тобто все, пов’язане з технікою. Батько працював водієм у Центрі пе ревезення пошти, перевозив пошту до відділень поштового зв’язку області. Він завжди розповідав про професію водія, яка, на переший погляд, і непо мітна. Дуже цікаво було слухати про випадки, які з ним траплялися, про добрих і привітних поштовиків, які прийдуть на допомогу, де б ти не був. Коли прийшов час вибирати, яку про фесію отримати, я без вагань та за настановою батька в 1986 році пішов влаштовуватися на роботу в Центр перевезення пошти. Починав свою кар’єру слюсарем із ремонту автомо білів. Проте мене завжди кликали да лекі дороги, і бачив я себе за кермом авто мобіля. З часом набрався досвіду, про йшов навчання і розпочав працювати водієм. Чого тільки не було в житті –

недоспані ночі, поломки, але щодня радо йду і сідаю за кермо автомобіля. Сьогодні працюю на магістраль них маршрутах та ще й бригадир во діїв «поштових далекобійників». Охоче передаю свій досвід молодим спеціалістам. За своє життя я ніколи не пошкодував про свій вибір і вдячний долі за те, що пов’язала мене з чудо вою професією водія та колективом поштовиків.

Флоаря ГРИГУШ, листоноша ВПЗ Ропча Чернівецької дирекції ині ми живемо в час Інтернету й мобільного зв’язку, а колись люди з нетер пінням чекали на листоношу, який мав принести звісточку від рідних. НЩоб донести періодику і листи до адресатів, за день долаю до 15 кіломет рів. Майже завжди — пішки, на своїх «двох». Однак декілька років тому, щоб полегшити мені роботу, син Георгій подарував потужний п’ятишвидкісний… мотоцикл. І я у свої 60 років освоїла його дуже швидко. Тож нині листи й газе ти розвожу на мотоциклі. Жителі Ропчі щоп’ятниці особливо чекають на районну газету «Рідний край», яку в селі передплачують 38 людей, та її руму номовний варіант «Меляг натал» у кількості 48 примірників. Адже з цього видання можна дізнатися, що відбувається в районі. З 1974 року, відколи працюю в поштовому зв’язку, жодного разу не пошкоду вала, що обрала цю професію. Вона дає можливість спілкуватися з цікавими людьми, дізнаватися щось нове і самій ділитися новинами, допомагати мудрою порадою, справою. Не залишу свою роботу, допоки зможу працювати — хоч і до 80 років!

E(mail: postv@ukrposhta.com

Відчуйте попутний вітер у ваших вітрилах. Рухайтеся. Якщо немає вітру, беріться за весла. Латинська приказка

•ТВОРЧІСТЬ НАШИХ КОЛЕГ

Казковий світ Тетяни Шведи Є люди, які постійно прагнуть навчатися, опановувати щось нове, розвиватися. Вони створюють навколо себе яскравий, різнобарвний світ, у якому казка займає основне місце. Саме такою є Тетяна Шведа – надзвичайно багатогранна особистість, яка працює у Вінницькій дирекції. Вона зажди просить звертатися до неї на «ти» і називати просто Танею.

Хай квітнуть дні яскравим цвітом

ласної дирекції, а також найкраща в світі дружина, мама, теща та бабуся Наталія КРАВЧУН. У цей святко! вий день прийміть вітання від роди! ни щирі, ми дякуємо Богу, що Ви у нас є. Хай квітнуть дні яскравим цвітом і будуть в них сердечність і тепло. Щоб у житті було чому радіти, а смутку у душі ніколи не було. Спасибі велике, що Ви нас зростили, молились за нас, добра нам бажали. За ру! ки робочі і хліб на столі, спасибі Вам, рідна, уклін до землі. Усі ми Вас любимо і поважаємо, усі ми Вам щас! тя, здоров’я бажаємо.

Приклад для наслідування вадцять третього серпня від! значив 45!річчя начальник Д транспортного відділу Донецької

але завдяки їх поєднанню народжуються справжні казкові герої, які приносять людям добро, позитивні емоції, дарують посмішки та милують око, стають друзями для малечі.

дирекції Юрій СІНКЕВИЧ. Ша! новний Юрію Михайловичу, ми ці! нуємо Вас як талановитого керів! ника, чуйну та порядну людину. Ваш професіоналізм, небайдужість, активна життєва позиція – при! клад для наслідування. Колектив транспортного відді! лу Донецької дирекції щиро вітає Вас із ювілеєм і зи! чить щастя, міцного здоров’я, гарного настрою, любові, сімейного благополуччя, щирих і надійних друзів і мир! ного неба над головою.

Нехай збуваються всі мрії вадцять п’ятого серпня відзначає ювілей добро! зичлива, чарівна, розумна жінка – начальник від! Д ділу технології Запорізької дирекції Укрпошти Лілія ДЕНИСЕНКО. Колектив відділу щиро вітає Вас, дорога наша, з днем народження. У цей святковий день щиро зичимо Вам міцного здоров’я, невичерп! ної енергії та наснаги, родинного затишку, благопо! луччя і добра. Нехай збуваються всі мрії, тому що тільки вони спонукають нас рухатися вперед і дося! гати результатів!

Вітаємо з весіллям Особливо варто виділити лялькові будинки, для виготовлення яких використовуються не лише спе! ціально придбані, а й безліч підручних матеріалів, про можливість повторного використання яких ми можемо навіть не здогадатися, як наприклад, старі конденсатори. Сім’я Тетяни поділяє її захоплення: чоловік монтує освітлення у лялькових будиночках, син вирізає окре! мі деталі, а тато майструє мініатюрні кошики з лози. Окрема історія – це ляльки, ескізи для яких вона навіть не малює, во! ни чітко відточені її уявою і можуть там від! шліфовуватися місяцями. Кожна лялька має ім’я, у кожної – своя маленька історія. Майстриню!поштович! ку вже добре знають він! ничани, адже неодноразо! во вона брала участь у виставках, наразі планує взяти участь у виставці, що проходитиме в Києві. Часто її просять зробити подарунки для друзів, що проживають за кордоном, адже там вироби ручної роботи користуються ве! ликим попитом. Головний секрет успіху у мистецтві, зі слів жінки: «Якщо ти щось робиш, тре ба неодмінно вкладати ду шу, і хтось обов’язково це помітить, а без душі не вар то навіть починати роби ти». Що ж, секрет досить простий, думаю, що і нам він може стати у нагоді. Інф. Вінницької дирекції Укрпошти

Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

•ТВОЇ ЛЮДИ, УКРПОШТО!

вадцять четвертого серпня від! значила 55!річний ювілей на! Д чальник ВПЗ Іванків!1 Київської об!

маленької Тетян! ки помітили у дитячо! Тмуалант садочку в Німеччині, адже тато був військо! вим, і сім’я жила там до 1983 р. Вихователька порадила віддати дів! чинку до школи мис! тецтв, оскільки та бу! ла дуже енергійна й, бувало, коли стави! ли в куток, то одра! зу ж розмальовувала всю стіну. Саме звід! ти, з Німеччи! ни, дівчинка привезла свою любов до мистецтва, яку їй прище! пила мама завдяки численним походам на виставки та до музеїв. Найбільше враження там на неї справи! ла картина Рафаеля «Сікстинська Мадонна» – досі згадує її велич та непередаване відчуття чогось ней! мовірного, що не можна описати словами. У далеко! му дитинстві зародилося бажання створювати пре! красне навколо себе, прикрашати простір, у якому живеш. Майстриня безперервно освоює щось нове. Для того, щоб вчитися, Таня готова пожертвувати новою сукнею чи парою черевичок, що для жінок є досить непростим. Вже закінчила курси графічного дизай! ну, крою та шиття, косметології, а починалося все із живопису, вона й досі ним живе і не припиняє брати уроки у художників. Нині навчається новій техніці «сфумато», яку використовував легендарний Лео! нардо да Вінчі. Зараз коло інтересів Тетяни включає: миловарін! ня, парфумерство, текстильні та глиняні ляльки, іграшки, м’які та з шерсті, барельєфи, вироби з па! перклею, флористику з фоамірану, свічки та багато іншого, всього, мабуть, не назвеш. Також любить до! опрацьовувати предмети домашнього вжитку, щоб додати їм неповторного шарму, індивідуальності. Вибір хобі, яким займатиметься ввечері, залежить від настрою. Для робіт Тетяни характерне гармонійне поєднан! ня ніжності та яскравості, вони випромінюють світ! ло. Здавалося б, вона використовує прості матеріали,

9

№35 (808)

•Поштова спільнота

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

олектив дільниці обробки та контролю первинної К документації Закарпатської дирекції щиро вітає заступника начальника відділу Аніту ДЬЄРКЕ з весіллям, яке відбудеться 27 серпня, і щиро бажає подружжю: нехай цей день буде для Вас тим наріж! ним каменем, на якому триматиметься вся ваша сі! мейна будівля. Нехай ваша любов буде ніжна, як скрипка, дзвінка, як кришталь, чиста, як сльоза і щи! ра, як перша усмішка дитини.

Славний ювіляр зв’язківець олектив Київської міської ди! рекції Укрпошти щиро вітає з К 80!річним ювілеєм ветерана пра! ці та зв’язку Миколу ПІНЧУКА. Трудовий шлях Микола Андрійо! вич розпочав з жовтня 1953 р. по! мічником начальника поштового вагона Київського відділення пе! ревезення пошти залізницею. Ба! гато років працював на керівних посадах і майже 20 з них – за! ступником директора Київської міської дирекції. Був нагороджений грамотами, подя! ками, має почесне звання «Заслужений працівник сфери послуг України». Шановний Миколо Андрійовичу, з нагоди Вашого ювілею зичимо Вам щастя, здоров’я, добробуту та злагоди, родинного затишку й любові Ваших рідних, близьких і друзів. Бажаємо, щоб кожен новий день був сповнений тепла.

E(mail: postv@ukrposhta.com

№35 (808)

10

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

•Код нації

Без традиції нема культури, без культури нема нації. В’ячеслав ЛИПИНСЬКИЙ

•З ПРАДАВНІХ ВІКІВ

Історія народної вишивки в Україні сягає своїм корінням у глибину століть. Про це свідчать і ре! зультати археологічних розкопок, і свідчення мандрівників і літописців. Приміром, вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скі! фів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датова! ні VI ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, а й ви! шивці українського народного костю! ма XVIII–XIX ст. Арабський мандрів! ник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг. На жаль, зразки української вишивки збереглися тільки за останні кілька сто! літь, але й цього досить, щоб з’ясувати, що елементи символіки орнаментів ук! раїнської вишивки збігаються з орна! ментами, що прикрашали посуд давніх жителів території України періоду нео! літу, трипільської культури.

1

Орнаменти вишивок за мотива! ми заведено поділяти на три групи: геометричні (абстрактні), рос! линні та зооморфні (тваринні). Геометричні орнаменти властиві всій слов’янській міфології. Вони ду! же прості: кружечки, трикутники, ромби, зиґзаґи, лінії, хрести, сварги. На їхній основі в народній вишивці широко використовуються такі моти! ви, як «баранячі роги», «кучері», «кудрявці», «гребінці» тощо. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення принести у ви! шивку красу природи. Навіть гра! нично умовні візерунки виникли в результаті спостереження реально існуючих у природі форм. В україн! ській вишивці часто використову! ються такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок» тощо. Деякі з них несуть у собі відоб! раження древніх символічних уявлень народу. Так, мотив «барвін! ку» є символом нев’янучого життя, візерунок «яблучне коло», розділе! ний на чотири сектори, з вишиван! ням протилежних частин одним кольором — символом любові. У сучасній вишивці зустрічається і древній символ «дерево життя», зо! бражуваний переважно стилізовано у формі листків і гілок. У вишивках зооморфних орна! ментів зображуються такі тварини, як кінь, заєць, риба, жаба; із птахів — півень, сова, голуб, зозуля; із комах — муха, метелик, павук, летючі жуки.

Надзвичайно оригінальними є борщівські вишиванки, назва яких походить від регіону виникнен! ня — Борщівського району на Терно! пільщині. Саме тут майстрині вигадали свій особливий тип вишивання — декору! вання рукавів сорочок дуже щільною вишивкою чорними нитками. Чорний колір на борщівських ви! шиванках став переважати не просто так. Подейкують, що колись турки й татари знищили всіх місцевих чолові! ків, і жінки з навколишніх сіл виріши! ли впродовж декількох поколінь вдя! гати чорні сорочки... До речі, у борщівському храмі Успіння Пречистої Діви Марії знахо! диться особлива ікона Богоматері з Ісусом. Діва Марія одягнена у черво! но!чорну вишиванку!

7

4

20 травня 2012 р. під час юві! лейної ХХ молодіжної пішої про! щі Стрийської єпархії до Гошівської чудотворної ікони Богородиці, яка пе! ребуває на Ясній горі у монастирі отців Василіян с. Гошів на Івано!Франківщи! ні, встановили рекорд України — у пі! шій ході взяли участь 15 027 осіб у ви! шиванках. Досягнення занесли до Кни! ги рекордів України. Загальна кількість прочан за різними підрахунками ста! новила від 20 до 25 тис., а загальна від! стань маршруту — 28 км.

8

Листоношею центрального ВПЗ Ківерці Волинської дирекції Людмила Буслюк працює майже рік, але вже заслужила повагу серед колег і клієнтів. Начальник ЦВПЗ Ківерці Раїса Володимирівна каже, що пані Людмила дуже добра і таку працівницю вони вже давно шукали. Адже завдяки їй на дільниці, яку обслуговує Людмила, збільшилася кількість передплатників і завжди виконуються планові показники.

Кожен регіон України має свої особливості вишиванок. Про їх! нє розмаїття свідчить бодай саме ли! ше перелік типових узорів волин! ського краю: цвіткі, хміль, лапатий хміль, хмелик, лапатий хмелик, ви! ноград, ягідний хміль, хміль ягідки, хрести гречкою, хрести, безконеч! ник, купчаті, кукурузка, огірочки на дві половинки, звізди, кошички, ко! шичаста рожа, вилка, баранячі роги, таргачики, рутка, чорнобривці, очка, ягідки, цимбали, кучері, рожа повна, рожа клинчаста, рожа шулякова, ро! жа барвінкова, рожа шулякова повна, сокирки, копита, копитка, розбиті хрести, сливочки, дубове листя, по! лоничник на дві половинки, поло! ничник хрещатий, полоничник!

6

Віта Васільєва працює листоношею ВПЗ Дунаївці(2 Хмельницької дирекції Укрпошти з березня 2008 р. Чесна, сумлінна, старанна, здобула авторитет і повагу серед мешканців міста та в колективі. Вона турботлива мати, дружина, виховує 12(річного сина Богдана та шестирічну доньку Аріну.

Київський художник Юрій Нікі! тін написав і подарував студент! сько!викладацькому храму преподоб! ного Федора Острозького, що в Націо! нальному університеті «Острозька академія», ікону, де Богоматір та Ісус Христос зображені у вишиванках. Ікона написана на дерев’яному щиті, її розмір 1,10 м х 0,8 м. «Іконописом займаюся з 1983 року. Однак писати Матір Божу та Ісуса у вишиванках довелося вперше. Ідею під казав мій добрий товариш, краєзнавець з Острога Микола Бендюк. Наснаги до дала патріотична атмосфера, яка па нує в Острозькій академії», — розповів художник.

2

На межі ХІХ–ХХ ст. вишивана русько!українська чоловіча со! рочка відривається від традиційного костюма, її починають носити в поєд! нанні з європейським одягом. Провід! на роль у започаткуванні моди вдяган! ня вишиванки під піджак належить Івану Франкові, який «відрізнявся од загалу своїм костюмом — вишиваною сорочкою серед пишних комірців і кра ваток». Саме у костюмі й вишиванці Франко зображений на 20!гривневій купюрі, знайомій кожному з нас.

3

Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

Тридцятиоднорічна Олена Подсоліна ось уже п’ятий рік працює листоношею у Закарпатській дирекції. Робота листоноші дуже відповідальна і нелегка. Потрібно бути пунктуальним, чесним, мати добру пам’ять і фізичну витривалість. Якщо зазирнути в її сумку, то можна побачити там і свіжу пресу, і листи. Крім того, листоноша здійснює доставку пенсій додому. Тож на її появу завжди чекають із нетерпінням. На дільниці Олени — 522 господарства і майже 100 пенсіонерів. Вона — віддана та небайдужа. І споживачі завжди відчувають добре ставлення до них.

Вирішальний вплив на харак! тер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані «техніки». Їх в Україні відомо близько сотні! Серед найпоширеніших технічних прийомів вишивання — гладь, хрестик, низь, мереження, бі! гунець, плетіння.

5

Віра Бендюг — листоноша ВПЗ Славута(1 Хмельницької дирекції. Працює на цій посаді 13 років. Постійно виконує планові показники з передплати періодичних видань і реалізації їх уроздріб. Клієнти вдячні Вірі Бендюг за уважність у роботі, допомогу соціально незахищеним верствам населення. У повсякденному житті листоноша любить вишивати, є учасницею танцювального колективу, співає, надзвичайно любить квіти і доглядає за ними.

9

Першим українським телеведу! чим, який провів новини у виши! ванці, став Андрій Шевченко: 21 лис! топада 2004 р. в ефірі «5 каналу» він відкрив телемарафон «Ніч виборів» у вишиванці з косівським орнаментом у жовтогарячих та салатових тонах.

10 Найбільша кількість людей у ви!

Світлана Мошковська працює листоношею ВПЗ Коростень(1 Житомирської дирекції з лютого 1994 року. Світлана Анатоліївна — привітна, чуйна і щира людина. Вона — чудова матуся, сама виховує двох донечок, вправна господиня, а на роботі — відповідальна й наполеглива, старанно виконує поставлені завдання, її поважають у колективі. Основні принципи, якими керується в роботі Світлана Анатоліївна, — щирість, взаєморозуміння з людьми й самовдосконалення.

шиванках, які зібралися в одному місці, — саме такий рекорд встановили на День Незалежності в 2006 р. на цен! тральній площі Рівного — майдані Незалежності. Організаторам акції вда! лося зібрати аж 3 298 людей у вишиван! ках — від пересічних рівнян до відомих чиновників і політиків! У 2011!му рів! ненський «вишитий рекорд» побили у Чернівцях — тут у вишитих сорочках одночасно зібралося аж 4 189 людей. Але того ж року Рівне повернуло собі першість: у День Незалежності на цен! тральний майдан міста прийшло 6 570 людей у вишиванках! Підготувала Людмила БАЦАЙ E(mail: postv@ukrposhta.com

Що Боже, ти мій Господи! Чого нема на тому ярмарку!.. Так хоч би в кишені було рублів із тридцять, то й тоді б не закупив усього ярмарку. Микола ГОГОЛЬ

11 •РЕПОРТАЖ

Розквітає ярмарок – квітне Україна! переважно сільськогосподарською про! дукцією; на Поділлі – в Ярмолинцях (Петропавлівський) і в Балті (Троїцький). Та Сорочинський ярмарок не був ані найбільшим, ані найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського району, напевне, й залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, малові! домим, якби його не прославив на віки великий земляк Микола Гоголь. Письменник виявив і велику любов до України, і глибоке знання скарбів української народної творчості та своє! рідність побуту свого народу. У повісті «Сорочинський ярмарок», першому тво! рі з циклу «Вечори на хуторі біля Ди! каньки» (1831–1832), що приніс Гоголю велику популярність, Микола Васильо! вич відтворив поезію народного життя, реалістично відобразив різних представ! ників українського народу, майстерно поєднавши все це з великим гумором. Ярмарки існували аж до 20!х рр. XX ст., коли були закриті зовсім. Вся торгівля в

З 16 по 21 серпня у с. Великі Сорочинці проходив Національний Сорочинський ярмарок, присвячений 25:й річниці незалежності України. Він мав доволі амбітне гасло: «Розквітає ярмарок – квітне Україна!». На ярмарковій площі в 16 га під відкритим небом розмістили свої товари чотириста промислових підприємств і п’ятсот тридцять майстрів народних ремесел з України, Республіки Білорусь, Індії, Туреччини, Азербайджану. рочисте відкриття Національного Со! рочинського ярмарку та фестивалю У народної творчості відбулося за участю «Великого письменника», персонажів з його творів і представників місцевої вла! ди. Відкриваючи ярмарок, його організа! тор Світлана Свищева зазначила: «Ми пи шаємося тим, що цьогоріч ярмарок мас штабніший. Такого ярмарку, як Сорочин ський, у світі немає». Упродовж шести днів гостей свята розважали народні хорео! графічні й фольклорні ансамблі, само! діяльні хори, гумористи України веселили на фестивалі «Сміємося разом з Гоголем». Відділення поштового зв’язку Великі Сорочинці Полтавської дирекції актив! но працювало, аби забезпечити відвідува! чів поштовими послугами. Як розповіла

«ПВ» начальник ВПЗ Великі Сорочинці Людмила Коряк, під час цьогорічного яр! марку кількість споживачів значно зросла порівняно з минулим роком. «Ми працюємо з восьмої до сімнадця тої години. На місці постійно перебува ють два працівники: мій заступник і я. Ще у нас є сім листонош у відділенні. Щодня під час проведення ярмарку до нас заходило близько 100–150 осіб. Най більшим попитом користувалася послу га поповнення рахунків через Global Money. Дехто приходив, щоб переказати гроші через банкомат Приватбанку, але таку послугу ми не надаємо. Також відвідувачі купували багато газет», – поділилася ярмарковими новинами Людмила Коряк.

селах перейшла до кооперації та під контроль держави. З 1966 р. ярмарки починають відроджуватися, і започат! ковує цю давню традицію Сорочин! ський ярмарок. На нього з’їжджалося багато представників різних організацій і підприємств. Чимало людей приїздило в Сорочинці, щоб придбати різноманітні дефіцитні на той час речі, товари. Їх не зупиняло навіть те, що ярмарковий май! дан являв собою необладнане поле без будь!яких умов для учасників і гостей. Період перебудови та розпаду Радян! ського Союзу, перших років незалеж! ності, коли Україна потерпала від су! цільного товарного голоду й інфляції, міг стати початком кінця Сорочинсько! го ярмарку. Він проводився майже за інерцією, але не викликав ні в кого енту! зіазму: ні в організаторів, ні в учасників

і був головним болем для тих і інших. А сам ярмарок, ніби жива історія, терпів і чекав, коли ж, врешті, з’являться люди, яким він буде небайдужий і які захочуть повернути його до життя. І дочекався... Ініціатором відродження ярмарку стала керівник проекту «Сорочинський ярмарок» Світлана Свищева. Під її ке! рівництвом ярмарок не лише одержав у 1999 р. статус Національного, а й став єдиним, що вдало поєднав історію та су! часність, народні традиції, культуру, ко! лорит із бізнесовими інтересами україн! ських виробників. Пройшовши через ві! ки, Сорочинський ярмарок сьогодні впевнено дивиться у майбутнє, повідом! ляє його офіційний сайт. Підготувала Тетяна НІКОЛАЄВА, фото автора

Начальник ВПЗ Великі Сорочинці Людмила Коряк

З історії ярмарку правжній ярмарковий бум в Україні припав на XIX ст. Поширення набув С чумацький промисел, народ почав актив! но заселяти степові українські землі. Більшість ярмарків у XIX ст. тривали ли! ше день, третина – від 2 до 7 днів, і лише незначна частина ярмаркувала довше. За! галом на території України, що входила до складу Російської імперії, постійно ді! яло 110 ярмарків, на яких продавали 47% усіх товарів. За кількістю ярмарків на рік перше місце посідали Харківська й

Полтавська губернії. Найбільші з них – Іллінський і Вознесенський у Ромнах, Покровський у Полтаві, Троїцький у Харкові, Хрестовоздвиженський у Кролев! ці, Георгіївський у Єлисаветграді, Хрещен! ський у Києві та ін. У південних губерніях (Катеринославська, Таврійська, Херсон! ська й Бесарабська) діяло 700 ярмарок: найвідоміші – у Кривому Розі (Троїцький), Катеринославі (Петропавлівський), Кахов! ці (Микільський і Покровський). У захід! них губерніях на 1000 ярмарків найважли! вішими були: Київський контрактовий (Стрітенський), на якому торгували Засновник: Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта» Редакційна рада (наказ №589 від 25.07.2016 р.): Ігор Смілянський, Людмила Кузнецова, Олена Нікольська, Олена Юрковська, Олександр Чернявський, Олена Дрощенко, Марина Лапа Головний редактор

Газета зареєстрована Державним комітетом інформаційної політики України 30.11.1999 р. Реєстраційне свідоцтво: КВ № 3839

Адреса редакції: Хрещатик, 22, Київ, 01001, тел.: (044) 323(20(27; факс (044) 279(59(30 E(mail: postv@ukrposhta.com Видається на замовлення УДППЗ «Укрпошта» Друк ТОВ «Мега(Поліграф» (вул. Марка Вовчка, 12/14, м. Київ)

Заступник головного редактора Відповідальний секретар Зав. відділу

Тетяна Мартинюк (044) 323(20(27 Людмила Бацай (044) 323(21(36 Ірина Красько Алла Шаповал (044) 323(21(36

Літературний редактор

Юлія Василишина

Кореспонденти

Тетяна Ніколаєва Анна Трофімова

Комп’ютерна верстка

Павло Пашков

Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. Листування з читачами тільки на сторінках газети. За достовірність фактів, цифр, точність імен і прізвищ відповідають автори статей, а за зміст реклами — рекламодавці. Усі права заcтережені. Передрук можливий лише з відома редакції. Рукописи не рецензуються і не повертаються. Газету набрано і зверстано у редакції газети «Поштовий вісник» УДППЗ «Укрпошта»

Тираж номера: 67 459 Загальний тираж серпня: 269 836 Зам. № 30 002

Передплатний індекс: 22220

№35 (808)

•Подія

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

№35 (808)

12

ПОШТОВИЙ ВІСНИК • ЧЕТВЕР, 25 СЕРПНЯ 2016 РОКУ

•Калейдоскоп

Хрін каже: я добрий з м’ясом, а м’ясо каже: я і без хрону добре. Українська приказка

Стародавня українська кухня: деякі особливості й ознаки

•ЗВИЧАЇ Й ТРАДИЦІЇ

Сьогодні ми із задоволенням смакуємо гамбургери, піцу, італійську пасту, солодкі французькі макаруни. Та погодьтеся, що в крові українців на генетичному рівні закладена любов до борщу і вареників. Чому ж нам до самку саме ці страви та які витоки традиційної української кухні? Спробуймо розібратися й визначити основні особливості національних страв. Вареники, нарівні з борщем, вважаються най! типовішою стравою української національної кухні. І так уже вони полюбилися народу, що не лише оспівав він їх у піснях, а й відвів панівне місце у значних обрядах.

Варимо, а не смажимо українській кухні дуже багато продуктів зазна! ють складної теплової обробки – спочатку їх обсмажують або варять, а потім тушкують або за! пікають. Це є найбільш відмітною рисою техноло! гії української кухні. Складна теплова обробка дає змогу зберегти аромат страв і надає їм соковитос! ті. Давні українці віддавали перевагу варінню й тушкуванню над смаженням, солінню – над коп! тінням. Як відомо, основний спосіб термічної об! робки харчових продуктів залежить від конструк! ції домашнього вогнища. В Україні це було вогни! ще закритого типу – вариста піч. Тому й готували зазвичай варену, тушковану і печену їжу. Навіть чумаки, які возили сіль із Криму й При! азов’я, та запорозькі козаки в походах копали в землі тимчасову пічечку (кабицю) й готували в ній тради! ційні страви: куліш, кашу, лемішку, галушки. Та й упольовану дичину не смажили на рожні, а варили з неї юшку.

В

ародна кухня – це така само культурна спад! щина українського народу, як мова, літерату! Н ра чи мистецтво. Українська кухня формувалася упродовж віків і з давніх!давен вирізнялася роз! маїттям наїдків, високими смаковими й пожив! ними властивостями. Літописи й інші письмові джерела, а також архео! логічні розкопки свідчать про багатство і різноманіт! ність їжі, яку споживало населення Середньої Над! дніпрянщини в період Київської Русі. Крім продук! тів переробки зерна і різних овочів, наші пращури споживали м’ясо свійських тварин (свиней, овець, кіз, корів, телят) і птиці (курей, гусей, качок, голубів, тетерів і рябчиків). Із диких звірів найчастіше брали м’ясо диких свиней (вепрів), зайців; з городини вжи! вали свіжу й квашену капусту, буряки, редьку, мор! кву, огірки, гарбузи. Це був початковий період формування української національної кухні. У наступні періоди асортимент значно уріз! номанітнився. Деякі страви (наприклад борщ) стають традиційними. Цікаво, що в ті часи заро! дилася характерна для української кухні риса: ви! готовлення і вживання з крові забитих тварин кров’яних ковбас – кров’янки. Полюбляли українці й мед і виготовляли з нього найрізноманітніші напої: безалкогольні та хмільні. Українська національна кухня має свої характер! ні риси, які істотно відрізняють її від інших. Багато особливостей були обумовлені способом життя на! роду, більшість якого займалася важкою хлібороб! ською працею. Тож людям була потрібна ситна, ка! лорійна їжа. Тому для української кухні характерні страви багаті і на білки, і на жири, і на вуглеводи.

Гарна хата не вуглами, а пирогами остійно присутні в українсько! му меню найрізноманітніші бо! Прошняні страви: вареники, га! лушки, млинці, налисни! ки, бабки, кльоцки, де! руни (тертюхи), зрази, палюшки. Важко знайти іншу кухню, у якій би пироги відігравали таку роль, як в українській. Широ! кому поширенню цієї випіч! ки, безумовно, сприяла піч, яка стояла в кожній хаті. Це домашнє вогнище якнай! краще було пристосоване для випікання пасок, тістечок, пирогів і пиріжків – солоних чи солод! ких із тіста пісочного, листкового, дріжджового, здобного тощо. З найрізноманітнішою начинкою: кашею, маком, м’ясом, капустою, сиром. Найдавні! ші пироги ліпили з прісного тіста. Однак і дріж! джове з’явилося в Україні дуже давно. Існує дум! ка, що воно прийшло до нас від скіфів!орачів. Майже завжди ритуальна страва – вареники. Ко! лись їх їли лише на свята. Вареники, зокрема зроб! лені на пару, – страва переважно святкова, бо сам процес приготування вимагає неабиякої кулінарної вправності. Особливої слави зажили вареники з си! ром у сметані, вареники з маком, вишнями та чорни! цями, политі медом. Простіший варіант називається «лінивими» варениками. Вони робляться з тіста, пе! ремішаного разом з начинкою і варяться у казані. Корпоративне видання УДППЗ «Укрпошта»

Цибулька та часничок макове розмаїття страв і про! дуктів в українській кухні до! сягається поєднанням теп! лової обробки, використан! ням різних жирів і дода! ванням місцевих прянощів, таких як цибуля, часник, хрін, кріп, петрушка. Час! ник і цибулю використову! вали як приправу для ба! гатьох страв. Улітку вони ра! зом з хлібом становили полуденок селянина в по! лі. У віруваннях українців часник виконував роль оберега від злих сил. Зубчик часнику жінка заши! вала колись у пояс «від уроків». З тією ж метою у карпатських селах молодій пришивали чи впліта! ли до весільного вінка зубчик часнику. З часником куми несли хрестити новонароджену дитину. До того ж цибуля й часник широко застосову! валися в народній ме! дицині – їхні фі! тонциди були чудовим профілак! тичним засобом від застуд. Звичні тепер перець, кардамон, гвоздика, кориця – це пізніші запозичен! ня з XVI – XVII ст.

С

спричинив зменшення виробництва меду. Вже на початку XX ст. він став великою рідкістю на святковому столі. Горілка з’явилася лише в XV ст.

Проста й вишукана кулінарія ля української кухні характерна порівняно проста обробка харчових продуктів: варіння й Д тушкування. Та особливості національного харак! теру вимагали, аби ця їжа була смачною. Тож біль! шість страв відзначаються комбінованими способа! ми їх приготування (кілька способів теплової об! робки продуктів) і складною рецептурою. Зокрема, під час варіння борщу можна використовувати до 20 складників.

Перші страви – головні країнці щоденно вживали рідкі гарячі перші страви: спочатку вариво із зіллям, пізніше бор! У щі, супи, розсольники, кулеші й інші наїдки, що базуються переважно на рослинній сировині.

Ходить гарбуз по городу ідома дитяча пі! сенька «Ходить гар! В буз по городу» є своєрід! ною овочевою енци! клопедією городини, що дозрівала на приса! дибних ділянках. Укра! їнці вживали в їжу овочі повсякчас – і пекли, і вари! ли, а деякі хрумали сирими. Переважало нарізне спо! живання овочів, а не їх подрібнених сумішей у вигля! ді салатів, вінегретів. Салати й вінегрети «прийшли» до нашого столу в XIX ст. із Західної Європи.

Схильність до вегетаріанства лібна, борошняна їжа, різноманітні круп’яні каші й кулеші урізноманітнювалася переважно рибою, Х грибами, лісовими ягодами, овочами, молоком. М’ясо використовувалося значно рідше. Цікаво, що ще до ХХ ст. м’ясні страви українці вважали святковими й не вживали їх щодня.

Що таке оковита і з чим її вживають? а тлумачним словником української мови око! З вита – це міцна горілка високого ґатунку. Це сло! во походить від латинського словосполучення «aqua vitae» – вода життя, або жива вода, цілющі власти! вості якої описані навіть у казках, бо ж рятувала во! на не одного героя. Особливими безалкогольними й алкогольними напоями української кухні є меди, кваси, збитні, узвари. Медуха – алкогольний напій, широко вживаний ще з часів Київської Русі. Спершу виго! товляли медову ситу, заправляли її запареними шишками хмелю та залишали у теплі на кілька днів, а то й тижнів. Готовий мед переціджували і вживали охолодженим. Залежно від терміну ви! тримки мед був слабшим або міцнішим. У середньовіччі жодна учта, жодне свято не об! ходилося без меду. Тільки у піст церква обмежува! ла споживання цього смачного напою. З плином років занепад бджільництва в Україні поступово

І куди ж без сала? ало вживають як самостійну їжу, головним чи! ном, у сирому, запеченому вигляді, у вигляді С шкварок або різної приправи і жирової основи страв. Таке ставлення до свинини ріднить українську кух! ню з кухнями західних слов’ян і угорців та сусідів українців білорусів. Сало їдять не тільки сире, соло! не, варене, копчене і смажене, на ньому не тільки готують, а й шпигують ним м’ясо, де сало відсутнє. Його використовують навіть у солодких стравах, поєднуючи з цукром або патокою. Підготувала Юлія ВАСИЛИШИНА E(mail: postv@ukrposhta.com