Збройний конфлікт на сході України: шкода, завдана житлу цивільного населення by United Nations Development Programme in Ukraine

Збройний конфлікт на сході України: шкода, завдана житлу цивільного населення

Харків ПРАВА ЛЮДИНИ 2019

УДК 355.01-058.65(477.61/.62-07)(047.1)’’2014/2018’’=161.2 З-41

список скорочень АРК — Автономна Республіка Крим АТО — Антитерористична операція ВПВ — вибухонебезпечні пережитки війни ВПО — внутрішньо переміщена особа ВЦА — військово-цивільна адміністрація

Автори: Наталія Мельник, Аліна Павлюк, Максим Петров, Олена Глушко

ГО — громадська організація ГПУ — Генеральна прокуратура України ДСНС — Державна служба України з надзвичайних ситуацій ЖКГ — житлово-комунальне господарство ЗМІ — засоби масової інформації ЗСУ — Збройні сили України ЄКПЛ — Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ЄСПЛ — Європейський суд з прав людини

Збройний конфлікт на сході України: шкода, завдана житлу цивільного населення / упоряд. З-41 Н. М. Мельник. — Харків: ТОВ «Видавництво “Права людини”», 2019. — 86 с. ISBN 978-617-7391-63-9 У доповіді аналізуються масштаби руйнувань житлових будинків унаслідок бойових дій у Донецькій та Луганській областях, ймовірні порушення норм міжнародного гуманітарного права, які могли призвести до пошкодження чи руйнування житла цивільних громадян, вплив масових обстрілів на населення регіону, особливості захисту майнових прав цивільних осіб під час збройного конфлікту. Надаються рекомендації з метою покращення ситуації.

КПВВ — контрольний пункт в’їзду-виїзду МВС — Міністерство внутрішніх справ України НЗФ — незаконні збройні формування НРБ — нерозірвані боєприпаси ОБСЄ — Організація з безпеки і співробітництва в Європі ОДА — обласна державна адміністрація ООН — Організація Об’єднаних Націй

Звіт підготовлено в рамках реалізації ініціативи «Подолання безкарності за масові порушення прав людини та інші міжнародні злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту», що підтримується в рамках проекту ПРООН «Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні» за фінансового сприяння Міністерства закордонних справ Данії та програми «Права людини та правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження».

ООС — Операція об’єднаних сил

© Жодну частину цієї публікації не можна відтворювати, зберігати у пошуковій системі або передавати у будь-якому вигляді та будь-яким способом, зокрема, електронним, механічним, фотокопіюванням, записом чи іншим без попередньої письмової згоди. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам чи упорядникам видання та не обов’язково відображають погляди Міжнародного фонду «Відродження», Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агентств ООН.

РНБО — Рада національної безпеки і оборони України

ПАРЄ — Парламентська асамблея Ради Європи РДА — районна державна адміністрація РСЗВ — реактивна система залпового вогню РФ — Російська Федерація СБУ — Служба безпеки України СВП — саморобні вибухові пристрої т. зв. «ЛНР» — так звана «Луганська народна республіка»

т. зв. «ДНР» — так звана «Донецька народна республіка»

ТОТ — тимчасово окуповані території

УДК 355.01-058.65(477.61/.62-07)(047.1)’’2014/2018’’=161.2

УВКПЛ ООН — Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини УМВС — Управління Міністерства внутрішніх справ України

М. В. Петров, О. В. Глушко, 2019

ISBN 978-617-7391-63-9

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

вступ

остий рік тривають бойові дії на сході Украї ни. Шостий рік через обстріли страждають цивільні громадяни, інфраструктура, житлові споруди та нежитлові об’єкти в Донецькій та Луганській областях. Одним із найбільших збитків, завданих внаслідок регулярних обстрілів у цьому регіоні, є шкода цивільному населенню, а саме — їх нерухомому майну. Моніторингова місія ООН із прав людини в Україні у своїй доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні за період із 16 листопада 2018 р. до 15 лютого 2019 р. відзначила, що по обидва боки від лінії зіткнення нараховується понад 50 тис. будинків цивільного населення, пошкоджених під час бойових дій. Поза увагою широкого загалу залишаються факти порушень норм міжнародного гуманітарного права, що могли призвести до такої кількості руйнувань. За статистикою звернень цивільних осіб, які проживають у зоні конфлікту, на «гарячу лінію» ГО «Донбас СОС», проблема пошкодженого та зруйнованого житла, відшкодування завданої шкоди є однією з найактуальніших. Метою аналітичного звіту «Збройний конфлікт на сході України: шкода, завдана житлу цивільного населення» є зменшення кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права на сході України, що могли призвести до пошкодження чи руйнування житлових об’єктів, та сприяння у відновленні прав цивільних осіб, житло яких зазнало ушкоджень внаслідок бойових дії у Донецькій та Луганській областях. Цілі та завдання звіту: • оцінити масштаби руйнувань житлових будинків внаслідок бойових дій у Донецькій та Луганській областях та проаналізувати заходи, що вживаються для відновлення нерухомого майна цивільних громадян; • дослідити можливі порушення норм міжнародного гуманітарного права, які могли 4

призвести до пошкодження чи руйнування житла цивільних громадян на сході України, та встановити вплив масових обстрілів на населення регіону; • дослідити міжнародні механізми захисту майнових прав цивільних осіб під час збройного конфлікту; • розробити рекомендації органам влади щодо захисту майнових прав осіб, постраждалих від збройного конфлікту в Україні. Структура звіту. Беручи до уваги визначені цілі та завдання звіту, його автори прийняли рішення провести дослідження в чотири етапи. Висвітленню кожного з них присвячено окремий розділ. На першому етапі, для встановлення впливу масових обстрілів на сході України на населення регіону, автори документа зосереджують свою увагу на аналізі хронології збройного конфлікту, руйнуванні житла цивільного населення в зоні бойових дій та дослідженні впливу масових обстрілів на цивільне населення регіону. Використовуючи хронологічний метод відображення збройного конфлікту на сході України з 2014 до 2019 рр., дослідники визначають імовірну етапність завдання житловому майну шкоди, наявність чи відсутність закономірностей між інтенсивністю обстрілів і рішеннями, прийнятими на національному чи міжнародному рівнях. При цьому, окрім відстеження послідовності розвитку подій, для уточнення обставин, що склалися в регіоні, використовуються кількісні показники руйнувань, а також наводяться рішення української влади та дії міжнародних організацій, спрямовані на врегулювання ситуації. Застосований метод порівняння дав змогу визначити відмінності у загальних масштабах руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій. До уваги беруться такі індикатори: ВСТУП

кількість пошкоджених/відновлених житлових будинків на підконтрольній та непідконтрольній Уряду України території, наявність і зміст програм із відновлення житлових будинків на підконтрольній та непідконтрольній Уряду України території. У сукупності така інформація дає змогу оцінити масштаби руйнувань, а також те, як саме відбувається процес відновлення зруйнованого або пошкодженого майна під час бойових дій у Донецькій та Луганській областях. Більш детально експерти ГО  «Донбас  СОС» аналізують ситуацію з нерухомим майном цивільних громадян за окремими населеними пунктами з використанням багатофакторного аналізу. Зокрема, дані щодо перебігу збройного конфлікту зіставляються з хронологією обстрілів, аналізується робота комісій з обстеження пошкодженого нерухомого майна, процес відновлення пошкоджених житлових будинків, визначаються можливі причини обстрілів житлових об’єктів. До вибірки населених пунктів у Донецькій області були включені міста Авдіївка та Красногорівка, с.  Карлівка Мар’їнського району, м. Мар’їнка, с. Піски та смт Верхньоторецьке Ясинуватського району, смт  Зайцеве Бахмутського району, міста Горлівка, Дебальцеве, Донецьк. У Луганській області були опрацьовані свідчення мешканців або власників майна у містах Луганськ, Первомайськ, Попасна, Лисичанськ, смт Станиця Луганська. Ознайомлення із цим розділом допоможе сформувати комплексне уявлення про ситуацію у цьому регіоні, оцінити масштаби, наслідки і вплив збройного конфлікту на населення та приватне нерухоме майно в Донецькій та Луганській областях. На другому етапі авторський колектив ГО «Донбас СОС» звертає увагу на особливості захисту майнових прав цивільних осіб під час збройного конфлікту. Для цього, застосовуючи комплексний підхід, наводиться правова кваліфікація подій на сході України з погляду міжнародного права (міжнародні стандарти захисту цивільного населення в умовах збройного конфлікту, стандарти та принципи ООН, елементи міжнародного гуманітарного права та міжнародного права щодо прав людини). Важливим ВСТУП

компонентом міжнародної системи захисту майнових прав цивільних осіб під час збройного конфлікту є застосування положень Римського статуту, тому дослідження включає розгляд і цього документа. Деталізуючи обраний підхід, зауважимо, що в другому розділі автори апелюють до резолюцій, які були прийняті інституціями ООН відносно ситуації на сході України, звітів Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, документів Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду, рішень Міжнародного суду ООН. Крім того, до уваги взяті міжнародні стандарти захисту цивільного населення в умовах збройного конфлікту, проаналізовано положення міжнародного гуманітарного права (норми Женевських конвенцій 1949 р., Конвенції про закони та звичаї ведення війни на суші 1907 р., Гаазької конвенції 1907 р., Женевської конвенції про захист цивільного населення тощо), міжнародного права прав людини (норми Загальної декларації прав людини), а також стандарти та принципи ООН і регіональних організацій («Принципи Пінейро», Основні принципи та керівні положення, які стосуються права на правовий захист та відшкодування шкоди для жертв грубих порушень міжнародних норм у сфері прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, Керівні принципи ООН з внутрішнього переміщення тощо). Базуючись на результатах другого етапу дослідження, авторський колектив ГО «Донбас СОС» присвячує третій розділ аналітичного звіту моніторингу національної практики захисту майнових прав осіб, постраждалих від збройного конфлікту в Україні. Таким чином, читачі матимуть змогу провести паралелі між «зовнішньою» і «внут рішньою» системами захисту прав в обраному у звіті ракурсі. З цією метою здійснюється розбір процедур за національним законодавством, оцінюється судова процедура та її ефективність, а також викладається специфіка національного розслідування кейсів. Описано процедури за національним законодавством, такі як: відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, або 5

застосування законодавства у разі виникнення надзвичайної ситуації. Аналізуючи судову процедуру та її ефективність, автори звіту вирішили звернути увагу на такі аспекти: позовна давність звернень, використання положень антитерористичного законодавства, тривалість судового процесу та ін. У частині, що стосується практики національних досудових розслідувань, читачу пропонується дослідити основні аспекти цього процесу: подання заяви, правову кваліфікацію, мету вчинення злочину, залучення до кримінальних проваджень Головної військової прокуратури та ін. Врахування специфіки кожного з перелічених факторів дасть змогу громадянам, майно яких було пошкоджене або зруйноване внаслідок збройного конфлікту на сході України, ефективніше захищати свої права у суді. Четвертий етап підсумовує усю проведену аналітичну роботу і передбачає формулювання висновків та рекомендацій органам державної влади. Аналіз джерел та літератури. В основу аналітичного звіту була покладена інформація, яка як звернення надходить на «гарячу лінію» ГО «Донбас СОС» (свідчення мешканців або власників майна, що було пошкоджене або зруйноване внаслідок проведення бойових дій у низці населених пунктів). Це дало змогу отримати додаткові документальні підтвердження завданих руйнувань нерухомому майну, інформацію про нові факти пошкоджень, людських і матеріальних втрат. Всього було опитано 227 осіб, нерухоме майно яких зазнало пошкоджень у 54 населених пунктах, що розміщені по обидва боки лінії зіткнення на сході України. Опитування відбувалося протягом 2016–2019 рр. При написанні аналітичного звіту були використані дві групи джерел: національні та іноземні. Серед національних ресурсів варто виокремити декілька груп: ЗМІ, вебресурси правозахисних організацій, державних органів, а також так званих «ЛНР» і «ДНР», інтерв’ю й фотографії зруйнованого майна заявників «гарячої лінії» ГО «Донбас СОС» та мешканців окремих міст сходу України, відповіді на запити до Донецької та 6

Луганської ОДА, а також до ВЦА окремих населених пунктів, ГПУ, Національної поліції України. Аналізуючи медіапростір, автори звіту використали матеріали таких ЗМІ, як: «Українська правда», «Рубрика», «Урядовий кур’єр», «УНІАН», «Укрінформ», «Інтерфакс», «ЦЕНЗОР. НЕТ», «РБК-Україна», «5 канал», «1+1», «Економічна правда», «BBC News Україна», «Радіо Свобода», «Depo.ua», «СХІD.info», «Дзеркало тижня», «Факти», «Корреспонент.net», «112», «Еспресо», «Трибун», «Горловская мозаика», «avdeevka.city», «Донецкие новости», «УРА-информ», «Остров», «ВістіЛуг», «Известия». Частину інформації щодо ситуації на непідконтрольній Уряду України території було отримано з порталів т. зв. «ДНР» (Информационный портал Донецкой народной республики) і т. зв. «ЛНР» (Государственная телевизионная и радиовещательная компания Луганской народной республики). Важливим джерелом інформації стали мате ріали Громадської спілки «Українська Гельсінська спілка з прав людини» та ГО «Харківська правозахисна група». Також до уваги були взяті дані з офіційних веб ресурсів Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Президента України, Міністерства оборони України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства України, Державної служби статистики України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Інформаційно-аналітичного центру Національної безпеки України, Єдиного державного реєстру судових рішень. З іноземних джерел варто назвати огляди, доповіді та резолюції ООН, дайджести новин ОБСЄ, документи Центру житлових прав і виселень, резолюцію та звіт ПАРЄ, новини та коментарі Міжнародного Комітету Червоного Хреста, рішення ЄСПЛ, факти, задокументовані «Human Rights Watch», звіт Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду та інші документи, публікації неприбуткової неурядової організації «Counter Extremism Project» та ін. ВСТУП

І Масові обстріли на сході України 1.1. Хронологія збройного конфлікту на сході України Протести, які відбувалися на підтримку європейської інтеграції України в Києві наприкінці листопада 2013 р., перейшли в масові довготривалі мітинги по всій території України. Під час цих подій загинули десятки протестувальників на Майдані Незалежності в Києві (передусім під час сутичок 18–20 лютого 2014 р.). У результаті цих подій 21 лютого 2014 р. із країни втік Президент України В. Янукович. Уже наприкінці лютого почалося переведення російських військ без розпізнавальних знаків на територію Кримського півострова. 16 березня 2014 р. на території АРК і м. Севастополя відбувся «референдум» про статус півострова, який не був визнаний міжнародною спільнотою. На підставі цього «референдуму» РФ проголосила Крим частиною своєї території. У багатьох інших областях України, передусім на сході країни, у цей час продовжувалися мітинги як прихильників єдності України, так і прихильників федералізації. У березні 2014 р. ООН та ОБСЄ направили в Україну свої моніторингові місії з метою спостереження за ситуа цією. 27 березня 2014 р. була прийнята Резолюція Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України № 68/2621. 7 квітня 2014 р. озброєні прихильники федералізації захопили Донецьку ОДА та проголосили створення так званої «ДНР». 12 квітня 2014 р. збройні групи прихильників так званої «ДНР» під керівництвом громадянина РФ Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) захопили міста Слов’янськ, Краматорськ, Червоний Лиман та низку менших міст

на півночі Донецької області. Увечері того ж дня відбулося засідання РНБО, 13 квітня 2014 р. оголошено про початок АТО без введення воєнного стану із залученням ЗСУ2. 17 квітня 2014 р. за ініціативою ОБСЄ прийнято Женевську заяву, яку підписали представники РФ та України; у ній сторони закликали припинити насильство та звільнити адміністративні будівлі в обмін на амністію3. АТО була тимчасово припинена, але після знай дення у річці поблизу м. Слов’янська 19 квітня 2014 р. тіл Володимира Рибака та Юрія Поправка, вона була відновлена від 24 квітня. 27 квітня 2014 р. у будівлі СБУ в м. Луганськ, яка була захоплена збройними групами, проголошено створення т. зв. «ЛНР». На територіях Луганської та Донецької областей протягом квітня з’являлися блокпости, які будували обидві сторони, продов жувалося захоплення адміністративних будівель збройними групами. 11 травня 2014 р. на непідконтрольних Уряду України територіях Луганської та Донецької областей відбувся «референдум про самоврядування» невизнаних державних утворень. Напередодні «референдуму» почалося переміщення із цих територій мешканців, яких лякало насильство на вулицях. У цей час на підконтрольній території України з’явилися перші ВПО зі сходу України4. Протягом травня — червня 2014 р. навколо міст Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ, Костянтинівка велися запеклі бої. 2

РНБО розпочинає масштабну АТО із залученням Збройних Сил — Турчинов <https://www.pravda.com.ua/news/2014/04/13/ 7022274/>.

Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей 27 марта 2014 года <https://www.un.org/en/ga/search/view_doc.asp? symbol=A/RES/68/262&Lang=R>.

Хронологія збройного конфлікту на сході України

Женевська Заява від 17 квітня 2014 року <https://www.kmu.gov.ua/ua/news/247221188>.

Доповідь про ситуацію з правами людини в Україні, 15 червня 2014 р. (п. 143) <http://www.un.org.ua/images/stories/Report_15_ June_2014_ua.pdf>.

Наприкінці травня бойові дії охопили південь Донецької області (22 травня — бій під Волновахою) та Луганську область (22 травня збройні групи взяли під контроль міста Рубіжне, Лисичанськ, Сєвєродонецьк). 26 травня 2014 р. відбувся бій за Донецький аеропорт, під час якого постраждали прилеглі райони м. Донецьк. Станом на 8 червня 2014 р. збройні групи утримували практично всю промислову агломерацію, включно з Донецьком і Луганськом. Тоді північна межа непідконтрольних Уряду України територій проходила по лінії Червоний Лиман — Сіверськ — Сєвєродонецьк — Станично-Луганське. Західна і південна межі проходили по околицях міст Дружківка — Костянтинівка — Дзержинськ (з 2016 р. — Торецьк) — Авдіївка — Донецьк — Старобешеве — Комсомольське1. Бої точилися також у прикордонних областях Луганської області. Протягом червня — липня 2014 р. відбувалася «професіоналізація збройних груп, що воюють на сході», як констатувала Моніторингова місія ООН із прав людини в Україні. Те, що раніше було «різношерстим збіговиськом озброєних людей із різними переконаннями і цілями», зараз об’єднується під централізованим командуванням. Тепер вони застосовують важке озброєння, а саме: міномети і зенітні гармати, танки, броньовані машини і наземні міни, засвідчили працівники Місії2. Українські військові також застосовували у цей період важке озброєння, завдавали авіаударів3. Озброєні групи розміщували свої військові сили і засоби в густонаселених районах і звідти завдавали ударів, наражаючи на ризик усе цивільне населення. Люди, заблоковані в районах, контрольованих озброєними групами, продовжували гинути в результаті сильного обстрілу з обох сторін4. 1

Хроніка війни на Донбасі: від мітингів до танків <http://mediarnbo.org/2014/10/18/hronika-viyni-nadonbasi-vid-mitingiv/>. 2

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 15 липня 2014 р. (п. 8) <http://www.un.org.ua/images/stories/UKR_OHCHR_ Report_15_July_FINAL.pdf>.

Там само (п. 10).

Там само (пункти 12, 31).

Уряд України відновив контроль над північною частиною Донецької області протягом липня 2014 р. 5 липня озброєні групи під керівницт вом Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) залишили міста Слов’янськ, Краматорськ і перемістилися в Донецьк5. 6 липня військами Уряду України були звільнені Артемівськ (з 2016 р. — Бахмут), Дружківка, 8 липня — Костянтинівка. 21 липня озброє ні групи залишили села Піски та Карлівку. Під час бойових дій страждало цивільне населення та житлові квартали, причому навіть представники ОБСЄ не завжди були в змозі з’ясувати, яка саме сторона здійснила невибіркові обстріли у кожному конкретному випадку6. Сильно постраждала міська інфраструктура (системи водо- та газопостачання, електропідстанції). Вже у звіті від 15 червня 2014 р. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні висловлювала рекомендацію Уряду України надати грошову компенсацію за житло постраждалим «за шкоду, заподіяну їхньому майну в ході цих операцій щодо забезпечення безпеки»7. У відвойованих селах, містечках і містах руйнування мали масовий характер, села Семенівка, Карлівка, Піски та інші були під час цих подій фактично знищені. Починаючи із середини червня, кількість ВПО зі сходу України істотно збільшилася, зокрема й через матеріальні збитки, завдані житлу та інфраструктурі8. Лише пошкодження у Слов’янську ДСНС оцінювало в 1,5 млрд грн9. 5 Втеча бойовиків зі Слов’янська. Ексклюзивна хроніка <https://rubryka.com/article/zvilnennya-slov-yanska/>. 6

Останні новини від Спеціальної моніторингової місії в Україні — на основі інформації, що надійшла станом на 12 травня 2014, 18:00 (за київським часом) <https://www.osce.org/uk/ukraine-smm/118529>.

Доповідь про ситуацію з правами людини в Україні, 15 червня 2014 р. (п. 260) <http://www.un.org.ua/images/stories/Report_15_ June_2014_ua.pdf>.

20–24 липня 2014 р. під контроль Уряду Украї ни була повернута північна частина Луганської області (міста Сєвєродонецьк, Рубіжне, Лисичанськ, Попасна). 2–5 серпня 2014 р. — міста Красногорівка та Мар’їнка Донецької області. Від середини червня — до початку липня 2014 р. міста на північ від річки Сіверський Донець (м. Щастя, смт Станиця Луганська та інші), а також Луганськ, Алчевськ, Краснодон (із 2016 р. — Сорокино) та інші зазнавали постійних обстрілів. У Донецькій області в серпні — вересні 2014 р. у центрі бойових дій опинилися міста Горлівка, Єнакієве, Сніжне, Іловайськ, Дебальцеве, с. Широкине. Страждали цивільне населення, інфраструктура, житлові квартали, відбувалася справжня гуманітарна катастрофа. Згідно з інформацією Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, надходили «численні свідчення недотримання принципу розрізнення при використанні різних видів зброї, зокрема артилерії, мінометів і реактивних систем залпового вогню, у густонаселених районах і біля них. Українська влада запевняє, що Збройні сили України ніколи не обстрілюють населені райони... Проте у тих містах і приміських районах, які контролювалися озброєними групами і постійно атакувалися українськими військами, відповідальність за принаймні частину людських жертв і збитків цивільним об’єктам лежить на українській армії. З іншого боку, озброєні групи розташовують свою зброю у густонаселених районах чи біля них і ведуть напади саме з цих зон»1. Особливо інтенсивними бойові дії були 24 серпня — 5 вересня 2014 р. У цей час українські військові під Іловайськом зазнали жорстокої поразки. Також, згідно з повідомленням, у цей період суттєво збільшилася кількість російських військово службовців, які брали участь у бойових діях2. 5 вересня 2014 р. була підписана перша Мінська

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 15 липня 2014 р. (пункти 128–129) <http://www.un.org.ua/images/stories/UKR_OHCHR_ Report_15_July_FINAL.pdf>. 9

Збиток від руйнування житлових будинків у Слов’ян ську оцінили в 1,5 млрд грн <https://www.unian.ua/society/940387-zbitok-vidruynuvannya-jitlovih-budinkiv-u-slovyansku-otsinili-v15-mlrd-grn.html>.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні, 17 серпня 2014 р. (п. 26) <http://www.un.org.ua/images/stories/OHCHR_ Ukraine_5th_report_UA.pdf>. 2

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 вересня 2014 р. (п. 22) <http://www.un.org.ua/images/stories/UA_OHCHR_ Ukraine_6th_report_Final.pdf>.

Хронологія збройного конфлікту на сході України

тристороння угода. Після досягнутого перемир’я, хоча «масштаби та інтенсивність бойових дій суттєво знизилися, але бойові дії не припинилися. Цивільне населення міст Дебальцеве, Донецьк, Горлівка, Іловайськ, Луганськ, Первомайськ, Щастя та низки інших населених пунктів продовжували страждати від перехресного вогню та обстрілів»3. На початку вересня 2014 р., за попередніми оцінками Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, 4501 житловий будинок і 4733 об’єкта й системи забезпечення енергоі водопостачання було пошкоджено у результаті бойових дій чи умисно зруйновано озброєними групами. Надходило багато свідчень про незаконне захоплення майна учасниками озброєних груп4. Подібна інформація надходила також стосовно територій, які перебували під контролем урядових сил, наприклад, з м. Мар’їнки5. Незважаючи на режим припинення вогню, який набрав чинності 5 вересня 2014 р., бойові дії та пов’язані з ними порушення прав людини на сході України продовжувалися до кінця 2014 р. Особливо важкі бої велися поблизу Донецького аеропорту (район Піски — Авдіївка), міст Дебальцеве та Маріуполь, с. Сартана (Донецька область), м. Щастя, селищ міського типу Станиця Луганська та Тошківка (Луганська область). Працівники Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні почали отримувати численні «повідомлення про використання касетних боєприпасів як у міських, так і сільських районах», які є зброєю невибіркового характеру дії6. Восени 2014 р. житлові райони продовжували зазнавати невибіркових обстрілів артилерією та РСЗВ. Військові об’єкти розміщувалися у безпосередній близькості до житлових 3

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 вересня 2014 р. (п. 20) <http://www.un.org.ua/images/stories/UA_OHCHR_ Ukraine_6th_report_Final.pdf>. 4

Там само (п. 112).

Там само (п. 113).

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 15 листопада 2014 р. (пункти 8, 26) <http://www.un.org.ua/images/stories/OCHCR_seventh_report_Ukraine_-_UA.pdf>.

районів, але й райони, розташовані на відстані від таких об’єктів, особливо в м. Донецьк, також піддавалися обстрілам1. За даними МВС, лише з 1 серпня до 26 жовт ня 2014 р. було відкрито понад 300 кримінальних проваджень щодо артилерійських обстрілів населених районів Донецької області, що здійснювалися без дотримання принципу розрізнення. 4 жовтня 2014 р. Військова прокуратура східного регіону ініціювала перше кримінальне провадження за звинуваченням у тероризмі через артилерійські обстріли населених районів у м. Дебальцеве2. Прогрес у цих та пізніших розслідуваннях і сьогодні залишається обмеженим. МВС, ГПУ та СБУ зазначали про проблеми з доступом до місць обстрілу як головну перешкоду для проведення розслідування, але вже у лютому 2015 р. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні вказувала на те, що «багато свідків/ постраждалих неохоче звертаються зі своїми скаргами до міліції через побоювання репресій та відсутність надійних механізмів захисту»3. 26 жовтня 2014 р. в Україні відбулися позачергові парламентські вибори. 2 листопада 2014 р. на підконтрольних озброєним групам територіях всупереч нормам українського законодавства та положенням Мінського протоколу були організовані «вибори» «голів» та «народних рад» так званих «ДНР» і «ЛНР». Обидві «республіки», таким чином, активно створювали паралельну систему державної влади. У відповідь на цю ситуацію Президент та Уряд України ухвалили законодавчі акти, якими передбачили переведення до 1 грудня 2014 р. усіх державних установ та їхніх співробітників із районів, підконтрольних озброєним групам, на територію, що контролюється владою України. Також у жовтні — листопаді 2014 р. було прийнято низку законодавчих і підзаконних актів стосовно забезпечення прав ВПО. 1

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 15 листопада 2014 р. (пункти 8, 26).

9 грудня 2014 р. ЗСУ та озброєними групами був оголошений «режим тиші», який забезпечив декілька тижнів відносного спокою. У січні 2015 р. у населених пунктах вздовж та поблизу лінії зіткнення сторони знову почали використовувати танки, важку артилерію та РСЗВ. Продовжувалися випадки використання касетних боєприпасів4. Основними гарячими точками стали Донецький аеропорт, с. Піски, м. Авдіївка та навколишні села, околиці міст Дебальцеве, Горлівка та Маріуполь (Донецька область), а також м. Щастя і с. Станиця Луганська (Луганська область). Згідно з інформацією Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, станом на середину лютого 2015 р. у містах, що зазнавали регулярних обстрілів, щотижня було пошкоджено не менше 50 житлових будинків5. 22 січня 2015 р. українські війська були змушені залишити Донецький аеропорт. Важкі обстріли населених районів без дотримання принципу розрізнення у січні та лютому 2015 р. призвели до значних руйнувань у населених пунктах, у яких вони відбувалися. У деяких містах, як-от Дебальцеве і Вуглегірськ (Донецька область), що контролюються озброєними групами, майже 80% житлових будинків і громадських споруд були зруйновані6. 21 січня 2015 р. набув чинності Тимчасовий порядок перетину лінії зіткнення в межах Донецької та Луганської областей, який підготувала СБУ. З того дня й до сьогодні діє дозвільна система контролю за переміщенням із непідконтрольної Уряду території України на підконтрольну та навпаки. Від 7 липня 2015 р. дозволи отримуються в електронному режимі. 3 лютого 2015 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про військово-цивільні адміністрації», яким були розширені повноваження ОДА на підконтрольних територіях Донецької та Луганської областей. 4

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 1 грудня 2014 р. — 15 лютого 2015 р. (п. 25) <http://www.un.org.ua/images/stories/9th_OHCHR_ report_Ukr.pdf>.

Там само (пункти 142–143).

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 1 грудня 2014 р. — 15 лютого 2015 р. (п. 69) <http://www.un.org.ua/images/stories/9th_OHCHR_ report_Ukr.pdf>.

Там само (п. 44).

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого — 15 травня 2015 р. (п. 83) <http://www.un.org.ua/images/stories/10th_HRMMU_report_-_Ukraine_-_1_June_2015-UA.pdf>.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

12 лютого 2015 р. у Мінську була підписана так звана друга Мінська угода (офіційно — «Комплекс заходів, спрямований на імплементацію Мінських домовленостей»)1, яка передбачала, між іншим, нове припинення вогню, починаючи з 15 лютого 2015 р., відведення важкого озброєння від лінії зіткнення, створення 50–140-кілометрової зони безпеки, виведення іноземних збройних формувань, найманців та озброєння з території України. 17 лютого 2015 р. Резолюцією 2202 (2015) Рада Безпеки ООН закликала всі сторони конфлікту повністю впровадити цей комплекс заходів2. Незважаючи на домовленості, озброєні групи в цей час намагалися витіснити українські війська з околиць м. Дебальцеве. 18 лютого 2015 р. військові підрозділи Уряду України були змушені залишити Дебальцеве. Підписання Комплексу заходів мало значний вплив на ситуацію в зоні конфлікту. Хоча заходи з припинення вогню і розведення сил та засобів, передбачені цим документом, не були виконані в повному обсязі, з часом вони призвели до істотного зменшення кількості жертв серед цивільного населення, пов’язаних із конфліктом, та зменшення кількості обстрілів, внаслідок яких відбувалося пошкодження чи руйнування житлових об’єктів. Згідно зі статистикою УВКПЛ ООН, на перші 10 місяців конфлікту (з середини квітня 2014 р. і до середини лютого 2015 р.) припало понад 80% усіх загиблих серед цивільного населення3. У період із 19 лютого до 10 квітня 2015 р. режим припинення вогню загалом дотримувався, незважаючи на щоденні повідомлення про поодинокі перестрілки та зіткнення. Але населені

пункти, розташовані поблизу лінії зіткнення, продовжували зазнавати обстрілів, під час яких гинуло цивільне населення та зазнавали руйнувань житлові будинки, інфраструктура. Моніторингова місія ООН із прав людини в Україні продовжувала отримувати свідчення про розграбування покинутого майна у багатьох містах, що розміщене у зоні конфлікту — як у тих, що підконтрольні озброєним групам, так і в тих, що перебувають під контролем української влади4. У період із 11 до 15 квітня 2015 р. спостерігалося значне загострення бойових дій у районі Донецького аеро порту та біля с. Широкине (Донецька область), за яке йшли бої. Під час цих бойових дій знову застосовувалася важка зброя, зокрема й міномети, артилерія і танки. Подальша ескалація відбувалася у період із 3 до 8 травня 2015 р. Влітку 2015 р. продовжувалися обстріли населених пунктів по обидва боки лінії зіткнення, особливо міст Донецьк і Горлівка (під контролем озброєних груп) та підконтрольних Уряду міст Піски, Авдіївка, Мар’їнка, с. Широкине (Донецька область), м. Щастя та смт Станиця Луганська (Луганська область), що разом із ВПВ і СВП продовжували забирати життя мирного населення та пошкоджувати житлові будинки5. Зокрема, 3 червня 2015 р. сильних обстрілів зазнала м. Мар’їнка, 9–10 серпня — села Старогнатівка та Новоласпа Волноваського району Донецької області6. 5 червня 2015 р. постійне представництво України при Раді Європи офіційно повідомило керівництво Ради Європи про відступ від зобов’язань за ЄКПЛ та Міжнародним пактом про громадянські і політичні права на територіях АРК та м. Севастополь, а також на непідконт 4

Комплекс заходів з виконання мінських угод. Пов ний текст <https://www.pravda.com.ua/articles/2015/02/12/ 7058327/>.

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого — 15 травня 2015 р. (пункти 87, 89) <http://www.un.org.ua/images/stories/10th_HRMMU_report_-_Ukraine_-_1_June_2015-UA.pdf>.

Резолюция 2202 (2015), принятая Советом Безопасности на его 7384-м заседании 17 февраля 2015 года <https://undocs.org/ru/S/RES/2202(2015)>.

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня — 15 серпня 2015 р. <http://www.un.org.ua/images/stories/11th_HRMMU_ report_executive_summary_UA_translation.docx>

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2018 року — 15 лютого 2019 року (п. 27) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ ReportUkraine16Nov2018-15Feb2019_Ukranian.pdf>.

Хронологія збройного конфлікту на сході України

Report on the human rights situation in Ukraine 16 May to 15 August 2015 (п. 22) <http://www.un.org.ua/images/stories/HRMMU_11th_ report_08.09.2015.pdf>.

рольних Уряду України територіях Донецької та Луганської областей, відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України “Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод”»1. 26 серпня 2015 р. у Мінську на зустрічі Три сторонньої контактної групи було погоджене нове «припинення вогню в рамках перемир’я». Це призвело до значного зниження інтенсивності бойових дій у вересні та жовтні 2015 р., але в листопаді знову посилилися бойові сутички вздовж лінії зіткнення, зокрема із застосуванням артилерійських систем в окремих гарячих точках, особ ливо поблизу Донецька2. 23 грудня 2015 р. був запроваджений «режим повної тиші». Протягом 2016  р. постійно реєструвалися порушення режиму припинення вогню ЗСУ та озброєними групами, зокрема й із застосуванням важкого озброєння. Регулярно відбувалася інтенсифікація бойових дій вздовж лінії зіткнення. Так, у січні — лютому 2016 р. посилилися сутички та перестрілки у декількох гарячих точках, переважно поблизу Донецька, Горлівки, і у селах та містечках, розташованих на лінії зіткнення, як-от Комінтернове, Дебальцеве, Водяне, Широкине й Зайцеве3. У березні 2016 р. знову загострилися сутички в Авдіївці та Ясинуватій. Від поодиноких обстрілів навесні 2016 р. страждало цивільне населення у містах Мар’їнка, Донецьк, Горлівка та Макіївка, селах поблизу лінії зіткнення — Новоолександрівка, Піски, Водяне, 1

Про Заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод»: постанова Верховної Ради України від 21 травня 2015 р. № 462-VIII <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/462-19>. 2

Report on the human rights situation in Ukraine 16 August to 15 November 2015 (п. 3) <http://www.un.org.ua/images/stories/12th_OHCHR_ report_on_Ukraine_EN.pdf>.

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2015 р. — 15 лютого 2016 р. (пункти 3–4) <http://www.un.org.ua/images/stories/UKR_13th_ OHCHR_Report_-UA_-_3_March.pdf>.

Комінтернове, Миколаївка, Оленівка і Яковлівка4. У червні — липні та другій половині серпня 2016 р. відбулася нова ескалація. Рамковим рішенням Тристоронньої контактної групи про розведення сил і засобів від 21 вересня 2016 р5. було встановлено обмеження на ведення бойових дій на узгоджених ділянках. Однак, протягом жовт ня — грудня 2016 р. відбулася значна інтенсифікація бойових дій, передусім поблизу Авдіївки та Ясинуватої, на півночі та сході від Маріуполя, а також в інших місцях вздовж лінії зіткнення, наприклад, у с. Новозванівка в Луганській області6. Згідно з повідомленнями Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, протягом року ЗСУ й озброєні групи просунули своє озброєння та особовий склад ще глибше у населені райони, чим порушили свої зобов’язання за міжнародним гуманітарним правом. Саме звідти вони часто вели бойові дії, наражаючи цивільне населення на наслідки зворотного вогню7. Широке використання цивільних будівель та об’єктів військовими, ведення бойових дій із населених пунктів, а також розграбування власності мирного населення було зафіксоване з боку обох сторін конфлікту. Мешканці повідомляли про такі дії українських військових, зокрема, у містах Авдіївка, Мар’їнка, Красногорівка, селах Широкине, Луганське, Жованка, Опитне, Тоненьке, Кам’янка, Бахмутка (Донецька область), м. Щастя, смт Станиця Луганська, селах Старий Айдар, Трьохізбенка, Пшеничне, Лопаскине, Но4

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого — 15 травня 2016 р. (п. 19) <http://www.un.org.ua/images/UA_14th_OHCHR_report_on_the_human_rights_situation_in_Ukraine.pdf>.

Framework Decision of the Trilateral Contact Group relating to disengagement of forces and hardware <https://www.osce.org/cio/266266>. 6

Чому Новозванівка стала лідером обстрілів <https://www.depo.ua/ukr/war/chomu-novozvanivkastala-liderom-obstriliv-09112016090000>.

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2015 р. — 15 лютого 2016 р. (п. 25) <http://www.un.org.ua/images/stories/UKR_13th_ OHCHR_Report_-UA_-_3_March.pdf>; Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2016 р. — 15 лютого 2017 р. (п. 18) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ UAReport17th_UKR.pdf>.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

возванівка (Луганська область)1. При цьому сім’ї, будинки яких використовувалися ЗСУ у військових цілях, часто скаржилися на великі рахунки за комунальні послуги, якими користувалися військовослужбовці. Інформація щодо розміщення військових об’єктів у населених пунктах надходила також із територій, які перебували під контролем озброєних груп (Донецьк, Комінтерново, Алчевськ, Луганськ, Макіївка, Докучаєвськ, Горлівка, Комінтернове, Зайцеве, Спартак, Саханка, Ясинувата)2. 25 березня 2016 р. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України анонсувало створення робочої групи з розробки механізму виплати компенсацій за майно, пошкоджене внаслідок конфлікту3, але про подальшу діяльність цієї групи невідомо. Сьогодні на офіційних сторінках Міністерства будь-яка інформація про її роботу відсутня. У період із 29 січня до 3 лютого 2017 р. відбувся спалах військових дій у межах трикутника 1

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2015 р. — 15 лютого 2016 р. (п. 161) <http://www.un.org.ua/images/stories/UKR_13th_ OHCHR_Report_-UA_-_3_March.pdf>; Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого — 15 травня 2016 р. (п. 150) <http://www.un.org.ua/images/UA_14th_OHCHR_report_on_the_human_rights_situation_in_Ukraine.pdf>; Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня — 15 серпня 2016 р. (пункти 31–33, п. 138) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ Ukraine15thReport_ukr.pdf>; Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня — 15 листопада 2016 р. (пункти 137–138) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ UAReport16th_UKR.pdf>. 2

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2015 р. — 15 лютого 2016 р. (п. 162) <http://www.un.org.ua/images/stories/UKR_13th_ OHCHR_Report_-UA_-_3_March.pdf>; Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого — 15 травня 2016 р. (п. 155) <http://www.un.org.ua/images/UA_14th_OHCHR_report_on_the_human_rights_situation_in_Ukraine.pdf>.

Звіт за результатами моніторингу імплементації Національної стратегії у сфері прав людини (І квартал 2016 року) <https://helsinki.org.ua/zvit-za-rezultatamy-monitorynhu-implementatsiji-natsionalnoji-stratehiji-u-sferiprav-lyudyny-i-kvartal-2016-roku/>.

Хронологія збройного конфлікту на сході України

Авдіївка — Ясинувата — Донецький аеропорт, а також у південних районах Донецька. Під час цієї ескалації було завдано серйозної шкоди критичним об’єктам цивільної інфраструктури внаслідок невибіркових обстрілів населених районів вибуховими снарядами великого радіусу ураження. З 26 грудня 2016 р. до 15 березня 2017 р. українські активісти, військові та правоохоронці здійснювали блокаду залізничних ліній, а пізніше — автомобільних шляхів, які з’єднували підконтрольну та непідконтрольну Уряду України території4. 15 березня 2017 р. всі вантажні перевезення через лінію зіткнення були офіційно припинені рішенням РНБО5. У відповідь на ці події озброєні групи запровадили так зване зовнішнє управління на всіх підприємствах української юрисдикції, які до того часу працювали на непідконтрольних Уряду України територіях Донбасу6. 25 квітня 2017 р. було припинено електропостачання на непідконтрольну Уряду територію Луганської області7, а 26 липня 2017 р. — на непідконтрольну територію Донецької області8. Відтоді потреби цих територій в електроенергії покривалися або РФ9, або завдяки використанню електростанцій, які розміщені на непідконт 4

А що там з блокадою ОРДЛО? <https://www.epravda.com.ua/publications/2017/02/ 16/621051/>.

Жебривский ждет разъяснений СНБО о пересечении пунктов пропуска на Донбассе <https://www.rbc.ua/rus/news/zhebrivskiy-zhdet-razyasneniy-snbo-peresechenii-1489577946.html>. 6

«ДНР» і «ЛНР» заявили про «націоналізацію» україн ських підприємств, розташованих на окупованому Донбасі <https://www.unian.ua/war/1801066-dnr-i-lnr-zayavili-pro-natsionalizatsiyu-ukrajinskih-pidpriemstvroztashovanih-na-okupovanomu-donbasi.html>.

Поставки електроенергії до ОРЛО припинено <https://www.pravda.com.ua/news/2017/04/25/ 7142187/>. 8

«Укренерго» повністю припинило постачання електро енергії в ОРДЛО <https://www.epravda.com.ua/news/2017/07/26/ 627470/>. 9

Чем Россия обеспечивает Донбасс и сколько это стоит <https://meduza.io/feature/2017/04/27/chem-rossiya-obespechivaet-donbass-i-skolko-eto-stoit>.

рольній владі України частині Донецької області1. Ця ситуація мала негативний вплив на цивільну інфраструктуру по обидва боки лінії зіткнення. Як констатувало УВКПЛ ООН у травні 2017 р., існує доволі мало доказів, які свідчили б про серйозні наміри будь-якої зі сторін реалізувати Мінські домовленості у найближчому майбутньому2. Протягом 2017 р. вздовж лінії зіткнення з мінливою інтенсивністю продовжувалися бойові дії, від яких страждали, зокрема, мирні мешканці та їхнє майно. Значна ескалація відбулася у червні 2017 р. у районі селищ Жолобок та Кримське Луганської області (так звані «бої за Бахмутську трасу»)3. Тимчасове затишшя було зафіксоване у вересні та жовтні, але в листопаді — грудні кількість обстрілів та, відповідно, жертв серед цивільного населення знову зросла4. Сторони продовжували часто застосовувати важке озброєння, а саме — зброю вибухової дії з широким радіусом ураження або зброю, використання якої призводить до ураження значної площі численними снарядами, зокрема і в населених районах і районах, де розташовані життєво важливі об’єкти цивільної інфраструктури, всупереч їх зобов’язанням за Мінськими домовленостями відвести таку зброю від лінії зіткнення. Протягом усього року Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні з обох боків лінії зіткнення фіксувала продовження присутності військових у густонаселених районах та використання цивільного майна у військових цілях. 1

Экономика Донецькой народной республики: состояние, проблемы, рути решения: научный доклад <https://issuu.com/econri/docs/_konomika_dnr__ nauchnyj_doklad___20>. 2

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого — 15 травня 2017 року (п. 180) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ UAReport18th_UKR.pdf>.

Бои против 93-й бригады ВСУ за Желобок глазами противника <https://censor.net.ua/resonance/447835/boi_ protiv_93yi_brigady_vsu_za_jelobok_glazami_protivnika>. 4

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня — 15 листопада 2017 року (п. 166) <https:// www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport20th_UKR.pdf>.

На підконтрольній Уряду України території це, між іншим, стосувалося міст Торецьк та Щастя, населених пунктів Новолуганське, Новотроїцьке, Золоте-4, Кримське, Луганське, Малинове, Новгородське, Новотошківське, Опитне, Тоненьке, Троїцьке, Лопаскіне, на контрольованій озброєними групами території — у населених пунктах Донецьк, Лозове, Доломітне, Адмінплощадка, Дача, Донецький, Золоте-5, Лукове, Молодіжне, Пікузи (раніше — Комінтернове), на території уздовж лінії зіткнення у районі шахти «Чигарі», в Південному, в Зайцеве5. Внаслідок обстрілів були пошкоджені лікарні та школи, а також інші об’єкти інфраструктури, що призводило до перебоїв у постачанні води, електроенергії та газу. Із 23 грудня 2017 р. до 10 січня 2018 р. рівень бойових дій істотно зменшився у результаті поновлення домовленостей щодо припинення вогню, досягнутого Тристоронньою контактною групою та іншими підписантами Мінських домовленостей, на період різдвяних і новорічних свят6. Але вже 12 січня 2018 р. відбулося нове збільшення кількості обстрілів та вибухів уздовж лінії зіткнення та в прилеглих районах, від яких страждало, зокрема, цивільне населення та їхнє житло7. 18 січня 2018 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях

у Донецькій та Луганській областях»1. Відповідно до цього акта 30 квітня 2018 р. на зміну Антитерористичній операції на сході України, яка тривала 4 роки, прийшла Операція об’єднаних сил із відсічі та стримування збройної агресії РФ на Донбасі. За перші три місяці 2018 р. кількість жертв серед цивільного населення була відносно низькою, але у квітні — червні 2018 р. задокументовано її різке зростання у зв’язку з ескалацією2. 8 травня 2018 р. ЗСУ взяли більшу частину Чигарів, район у селищі Південне Донецької області, під свій контроль. Приблизно 95% зі 185 жителів було переміщено, 15 домівок зруйновано і 47 пошкоджено, а навколишні території забруднені НРБ. Під час деяких обстрілів позиції ЗСУ, за повідомленнями, були розташовані у безпосередній близькості від будинків цивільного населення, крім того, майно цивільного населення використовувалося у військових цілях. Комісіям, відповідальним за оцінювання ступеня пошкодження і руйнування будинків, було заборонено відвідувати селище з міркувань безпеки. Пізніше Донецька ВЦА виділила кошти на допомогу сімом сім’ям ВПО з Чигарів 3. Влітку 2018  р. Тристоронньою контактною групою в Мінську були погоджені два перемир’я: з 1 липня та з 1 вересня. Утім, цивільні особи залишалися у небезпеці через окремі сутички, локальні перестрілки та незначні зміщення лінії зіткнення. Урядові сили та озброєні групи про-

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня — 15 листопада 2017 року (с. 6, прим. 18) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ UAReport20th_UKR.pdf>; Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого — 15 травня 2017 року (пункти 22–24) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ UAReport18th_UKR.pdf>. 6

Голова СММ ОБСЄ в Україні вітає підтвердження відданості припиненню вогню і закликає сторони дотримуватися своїх зобов’язань <https://www.osce.org/uk/special-monitoring-mission-to-ukraine/364041>.

Див., наприклад: Останні новини від Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні на основі інформації, що надійшла станом на 14 січня 2018 року, 19:30 <https://www.osce.org/uk/special-monitoring-mission-to-ukraine/366531>.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях: Закон України від 18 січня 2018 р. № 2268-VIII <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19>. 2

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого — 15 травня 2018 року (п. 17) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ ReportUkraineFev-May2018_UKRAINIAN.pdf>.

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня — 15 серпня 2018 року (с. 9) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ ReportUkraineMay-August2018_UKR.pdf>; Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня — 15 листопада 2018 року (п. 34) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/ UA/24thReportUkraineAugust_November2018_UKRANIAN.pdf>.

Хронологія збройного конфлікту на сході України

довжували практику розташування своїх позицій та просування у населених районах, цим розділяючи села. Особливо часто сутички трап лялися навколо оспорюваного міста Золоте-4 на заході Луганської області. У вересні 2018 р. ЗСУ та озброєні групи увійшли на хутір Вільний у Золотому-4, розділивши його. Вночі 28 вересня 2018 р. озброєні групи примусово виселили 13 сімей із їхніх будинків. 18 жовтня 2018 р. чоловік і жінка загинули від вибуху міни або ВПВ, намагаючись полагодити лінію електропередач, що була пошкоджена в результаті бойових дій4. Протягом 2018 р., як і раніше, перестрілки через лінію зіткнення призводили до жертв серед цивільного населення і пошкодження їхніх домівок та цивільної інфраструктури, зокрема об’єктів водопостачання і ліній електропередач. Особливо вразливими через близькість до лінії зіткнення залишалися насосна станція першого підйому Південно-Донбаського водогону та Донецька фільтрувальна станція. Військові позиції й надалі розташовувалися у безпосередній близькості від житлових районів; крім того, відстань між позиціями українських сил та озброєних груп скорочувалася5. Були зафіксовані нові випадки використання військовими або озброєними групами нерухомості цивільного населення та її пошкодження (між іншим, у населених пунктах Верхньоторецьке, Піски, Первомайське, Водяне, Травневе та інших)6. У деяких населених пунктах на підконтрольних Україні територіях, як-от Широкине, Піски та Розсадки, з міркувань безпеки ЗСУ, як і раніше, відмовляли мешканцям у доступі на цю територію, що перешкоджало 4

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня — 15 листопада 2018 року (с. 10, прим. 23) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/ UA/24thReportUkraineAugust_November2018_UKRANIAN.pdf>.

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2018 року — 15 лютого 2019 року (п. 18) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ ReportUkraine16Nov2018-15Feb2019_Ukranian.pdf>.

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2017 року — 15 лютого 2018 року (с.  7, п.  25) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ ReportUkraineNov2017-Feb2018_UKR.pdf>

встановленню збитків і, відповідно, зверненню до суду з вимогами щодо компенсації1. Загалом, як констатувало УВКПЛ ООН, кількість жертв серед цивільного населення, пов’я заних із конфліктом, у 2018 р. стала найнижчою за весь період конфлікту2. Протягом 2019 р. уздовж лінії зіткнення і в прилеглих районах продовжувалися сутички та перестрілки, які призводили, зокрема, до випадків загибелі цивільного населення та пошкодження житлових кварталів як на підконтрольній, так і на непідконтрольних Уряду України територіях. Між іншим, страждали Докучаєвськ, Золоте-4 та Золоте-5, Глибоке та інші населені пункти3. Отже, навівши хронологію збройного конфлікту на сході України, ми можемо говорити, зокрема, і про певну етапність завдання шкоди майну цивільного населення. І етап — квітень — травень 2014 р.: початковий етап, який характеризується проголошенням так званих «ДНР» і «ЛНР», появою перших ВПО. Початок АТО. ІІ етап — травень — вересень 2014 р.: відбулася професіоналізація збройних груп, що воюють на сході. Початок застосування важкого озброєння, що завдало значних руйнувань майну цивільного населення. У цей період силами АТО відбулося звільнення від озброєних груп низки населених пунктів. Підписання першої Мінської тристоронньої угоди. ІІІ етап — вересень — грудень 2014 р.: незважаючи на режим припинення вогню, який розпочався 5 вересня 2014 р., бойові дії, хоч і дещо знизилися, але продовжувалися до самого кінця 2014 р. З’явилися повідомлення про застосуван1

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого — 15 травня 2018 року (п. 37) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ ReportUkraineFev-May2018_UKRAINIAN.pdf>. 2

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2018 року — 15 лютого 2019 року (п. 5) <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ ReportUkraine16Nov2018-15Feb2019_Ukranian.pdf>.

Останні новини від Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні на основі інформації, що надійшла станом на 31 березня 2019 року, 19:30 <https://www.osce.org/uk/special-monitoring-mission-to-ukraine/415778>.

ня забороненого виду озброєння (касетні боєприпаси), які відзначаються невибірковістю та особливим ступенем ураження об’єктів. Тоді ж Військова прокуратура східного регіону ініціювала перше кримінальне провадження за звинуваченням у тероризмі через артилерійські обстріли населених районів у м. Дебальцеве. Обидві «республіки» активно створювали паралельну систему державної влади. IV етап — січень — лютий 2015 р.: чергова еска лація конфлікту, посилення обстрілів цивільних об’єктів. Основними гарячими точками стали Донецький аеропорт, м. Дебальцеве та наближені до них населені пункти. Внесення змін в україн ське нормативне поле відповідно до безпекових викликів у регіоні, підписання т. зв. «другої Мінської угоди». V етап — квітень — грудень 2015 р.: зменшення інтенсивності бойових дій, але населені пункти, які розміщені поблизу лінії зіткнення, продовжують зазнавати обстрілів. Відбувається періодично наростаюча ескалація конфлікту та збільшення руйнувань житлових об’єктів. Важливою особливістю цього періоду є те, що саме тоді представництво України при Раді Європи офіційно повідомило керівництво цієї міжнародної організації про відступ від зобов’язань за ЄКПЛ та Міжнародним пактом про громадянські і політичні права на територіях АРК та м. Севастополь, а також на непідконтрольних Уряду України територіях Донецької та Луганської областей. VІ етап — 2016 р.: протягом року відбувалася регулярна інтенсифікація бойових дій вздовж лінії зіткнення. Рішенням Тристоронньої контакт ної групи про розведення сил і засобів від 21 вересня 2016 р. було встановлено обмеження на ведення бойових дій на узгоджених ділянках. VІІ етап — 2017 р.: зменшення кількості обстрілів, бойові дії відбувалися з мінливою інтенсивністю. Протягом року сталося декілька ескалацій конфлікту в окремих районах на лінії зіткнення. Сторони продовжували застосовувати важке озброєння. Початок економічної та енергетичної блокади непідконтрольної Уряду України території. VІІІ етап — 2018 р. і теперішній час: зменшення інтенсивності бойових дій. Початок ООС. Вздовж МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

лінії зіткнення і в прилеглих районах відбувалися окремі сутички, локальні перестрілки та незначні зміщення лінії зіткнення.

1.2. Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, які було оприлюднено у 25-й доповіді УВКПЛ ООН, станом на 15 лютого 2019 р. по обидва боки від лінії зіткнення нараховувалося понад 50 тис. будинків цивільного населення, пошкоджених під час бойових дій, і домівки близько 40 тис. сімей, які живуть по обидва боки від лінії зіткнення, за повідомленнями, терміново потребували ремонту1. За даними Донецької та Луганської ОДА, станом на лютий 2019 р. кількість пошкоджених житлових будинків на підконтрольній Уряду України території — 20 354 будинки. У Донецькій області зазнало ушкоджень 12921 житловий будинок усіх форм власності, з них станом на лютий 2019 р. потребували відновлення 5822 будинки. У Луганській області — 7433 будинки всіх форм власності, з них станом на лютий 2019 р. потребували відновлення 3019 будинків.

Найбільша кількість пошкоджених житлових будинків у Донецькій області у містах: Авдіївка — 1301, Слов’янськ — 1991, Торецьк — 881, та у районах: Бахмутському — 1082, Волновась1

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2018 року — 15 лютого 2019 року <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ ReportUkraine16Nov2018-15Feb2019_Ukranian.pdf>.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

кому — 874, Мар’їнському — 2858, Ясинуватському — 22712. Необхідно зауважити, що кількість пошкоджених чи зруйнованих житлових об’єктів на підконтрольних Уряду України територіях є більшою. У ці статистичні дані не входять будинки, які розташовані у небезпечних зонах, та куди не мають доступу ні власники цього майна, ні представники місцевих органів влади. Для прикладу, у с. Піски зовсім не здійснювалося обстеження зруйнованих житлових об’єктів, а також не вівся підрахунок таких об’єктів. Такі небезпечні місця є ще у низці населених пунктів, що розташовані у безпосередній близькості до лінії зіткнення, серед них: Мар’їнка, Красногорівка, Зайцеве, Верхньоторецьке, Авдіївка та ін.3. Порядок обстеження пошкоджених чи зруйнованих об’єктів житлового фонду регулюється орга нами місцевого самоврядування. Як наслідок, в Україні існують істотні відмінності в порядку обстеження, формі та наявних даних у виданих населенню актах обстеження житлового фонду, яке постраждало внаслідок бойових дій. При кожній міській, сільській та селищній раді створені комісії чи робочі групи з обстеження нерухомого майна, яке зазнало ушкоджень під час бойових дій на сході України. У частині населених пунктів не вистачає фахівців для повноцінного обстеження пошкоджених будівель, оцінки стану придатності чи непридатності будинку для проживання. Така ситуація насамперед у населених пунктах, що досі потерпають від обстрілів і звідки виїхала значна частина місцевого населення. Місцеві органи влади не здійснюють обстеження пошкодженого житла осіб, які виїхали з населеного пункту та не зверталися до органів влади з метою обстеження їхнього майна. Але в частині населених пунктів місцеві органи влади за характерними зовнішніми ознаками пошкодженого будинку ведуть їх облік без складання акту обстеження нерухомого майна. Станом на лютий 2019 р. у Донецькій та Луганській областях, на підконтрольних Уряду України територіях, було відновлено 11 513 будинків. 2

Відповіді на запити з Донецької та Луганської ОДА.

Відповіді на запити до ВЦА населених пунктів.

Відновлення приватного нерухомого майна відбувається переважно за допомогою міжнародних гуманітарних організацій, благодійної допомоги та самих громадян. У Донецькій області, у містах Красногорівка, Авдіївка, Мар’їнка, Торецьк та с. Новолуганське Бахмутського району, надавалася допомога для відновлення приватного житлового фонду з регіонального матеріального резерву у Донецькій області. Відновлення будинків комунальної власності відбувається з місцевих та обласних бюджетів і гуманітарної допомоги. У місті Лисичанську 88 власників квартир у зруйнованому багатоповерховому будинку отримали компенсації з обласного бюджету. Окремим особам, житло яких було зруйноване, надано для проживання житло, що перебуває у комунальній власності органів місцевого самоврядування. Про такі окремі випадки ГО «Донбас СОС» повідомляли мешканці міст Лисичанськ, Попасна, Золоте. В окремих районах Донецької області, що не контролюються владою України, за повідомленням т. зв. «Міністерства будівництва і житлово-комунального господарства ДНР», зробленим у січні 2019 р., із початку бойових дій було пошкоджено 26 719 будинків: 21 950 — приватних і 4769 — багатоквартирних, із них понад 2 тис. — не підлягають відновленню. На той час було відновлено 7880 приватних і 2062 багатоквартирних будинки1. За інформацією Правозахисного центру «Меморіал», основний обсяг відновлювальних робіт на територіях, які не контролюються владою Украї ни, здійснюється з допомоги з РФ. Також допомогу у відновленні нерухомого майна надають і міжнародні організації. Починаючи з вересня 2015 р., на території Донецької області, що не контролюється Урядом України, діяли різні програми з відновлення житлового фонду. Для прикладу: • «Програма 2000 будинків». У межах цієї програми господарям видавали будівельні матеріали, а ремонтні роботи вони мали здійснювати своїми силами; 1

В ДНР подсчитали количество разрушенных домов <http://gorlovka-news.su/novosti/novosti-gorlovki/ 11652-v-dnr-podschitali-kolichestvo-razrushennyhdomov>.

• будівництво 111 нових приватних будинків замість повністю зруйнованих у населених пунктах Дебальцеве, Вуглегірськ, Іловайськ, Зугрес та Шахтарськ2. Інформацію про частину відновлених житлових будинків, надання допомоги у вигляді будівельних матеріалів та отримання альтернативного житла замість зруйнованого обмеженою кількістю постраждалого населення отримує і ГО «Донбас СОС» від громадян, що проживають на непідконтрольних Уряду України територіях Донецької області. Схожі програми існують і в т. зв. «ЛНР». Наприклад, у межах програми «100 будинків» здійснюється будівництво нових приватних будинків замість зруйнованих у населених пунктах Новосвітлівка, Хрящувате, Чорнухине, Георгіївка3. Тут діяли програми «2000 будинків» та «2000+ будинків»4. Також існує програма «Відновлення індивідуальних житлових будинків, розташованих на території “ЛНР”, пошкоджених у результаті бойових дій, з мінімальними руйнуваннями, на 2018 рік»5. Точну кількість постраждалих житлових об’єктів на території Луганської області, яка не контролюється владою України, з’ясувати не вдалося. За різними джерелами, тут було зруйновано чи пошкоджено від 6 тис. до 9 тис. будинків різних форм власності.

У червні 2018 р. т. зв. «Міністерство будівництва і житлово-комунального господарства ЛНР» повідомило про відновлення 5618 індивідуальних житлових будинків, які постраждали в результаті обстрілів у 2014–2015 рр.1. За інформацією, наданою постраждалими особами, які проживають в окремих районах Луганської області, що не контролюються владою України, значна кількість пошкоджених житлових будинків уже відновлені. Частині постраждалих була надана допомога у відновленні приватних будинків, переважно будівельними матеріалами. Але ще не всі постраждалі отримали допомогу. Також у місцевого населення, яке отримало будівельні матеріали, постало проб лемне питання оплати самих ремонтних робіт: частина постраждалих не має змоги їх оплатити, а частина — самостійно відновлювали свої домівки власним коштом.

Необхідно зауважити, що дані про кількість пошкодженого та відновленого житла, які надають представники де-факто влади, на територіях Донецької та Луганської областей не підтверджено жодною офіційною інституцією. Очевидно, що руйнування житлових об’єктів відбувається внаслідок обстрілів як українських військових, так і представників т. зв. «ЛНР» і «ДНР». З огляду, перш за все, на офіційні джерела, можна зробити висновок, що на територіях, які не контролюються владою України, кількість пошкоджених житлових об’єктів є значно більшою, ніж на підконтрольних Уряду України територіях Донбасу. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, станом на 15 лютого 2015 р. наводить дані про пошкодження понад 50 тис. будинків цивільного населення по обидва боки лінії зіткнення. За інформацією, яку надали Донецька та Луганська ОДА, на підконтрольних Уряду України територіях станом на лютий 2019 р. кількість пошкоджених житлових будинків усіх форм власності становить 20 354 об’єкта. Відновлення житлових будинків на територіях, які не контролюються владою України, від-

Мониторинг на территориях, неподконтрольных властям Украины <http://khpg.org/index.php?id=1475592296>.

«100 домов»: как идет восстановление разрушенного жилья в ЛНР <http://cxid.info/laquo-100-domov-raquo-kak-idetvosstanovlenie-razrushennogo-jilya-v-lnr-n126087>. 4

Жители Луганска получили стройматериалы для восстановления разрушенных домов <http://cxid.info/jiteli-luganska-poluchili-stroymaterialy-dlya-vosstanovleniya-razrushennyhdomov-n127423>.

Постановления совета министров ЛНР <http://lawdonbass.ru/zakonodatelstvo/postanovleniya_sovmina/ob_utverzhdenii__gosudarstvennoy_programmy_vosstanovlenie_individualnyh_zhilyh_domov_raspolozhennyh_na_territorii_luganskoy_narodnoy_respubliki_povrezhdennyh_v_rezultate_boevyh_deystviy_s_minimalnymi_razrusheniyami_na_2018_god-736_18/>.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Республика восстановила более 90% пострадавших от обстрелов ВСУ жилых домов — Минстрой <https://gtrklnr.com/2018/06/08/respublika-vosstanovila-bolee-90-postradavshix-ot-obstrelov-vsu-zhilyx-domov-minstroj/>.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

бувається більш швидкими темпами. Станом на лютий 2019 р. на підконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей було відновлено 11 513 будинків, тоді як у січні 2019 р. представники де-факто влади т. зв. «ДНР» пові19

домляли про 9942 відновлених житлових будинки, т. зв. «ЛНР», у червні 2018 р., про відновлення 5618 будинків. Опитування, проведене ГО «Донбас СОС», засвідчило, що найбільше було пошкоджено нерухомого майна у 2014–2015 рр. Зі зменшенням інтенсивності бойових дій на сході України спостерігається значне зменшення кількості зруйнованих житлових об’єктів. Водночас пошкодження житла цивільних громадян відбувається у населених пунктах, що розташовані у безпосередній близькості до лінії розмежування. Всього було опитано 227 осіб, нерухоме майно яких зазнало руйнувань: 181 жінка та 46 чоловіків: із них у 157 осіб пошкоджене житло розміщене на підконтрольних Уряду України територіях, у 70 осіб — на територіях, що контролюються т. зв. «ЛНР» і «ДНР».

ній більшості випадків, розміщувалися військові об’єкти, техніка тощо. З обох сторін збройного конфлікту зафіксовано випадки розміщення військових укріплень, бойової техніки фактично на території приватних домогосподарств. Водночас існують випадки руйнувань чи пошкоджень житлових об’єктів, коли поруч не було військових об’єктів чи інших причин, які потенційно могли спровокувати обстріл. Аналіз результатів опитування також дає змогу зробити висновок, що більшість руйнувань житлових об’єктів по обидва боки лінії зіткнення відбулися через бої за контроль над містом чи конкретним об’єктом, як то аеропорт, промислова зона тощо. Здійснення обстрілів із території населених пунктів, де розташоване постраждале нерухоме майно, — наші респонденти часто називали як

м. Авдіївка Авдіївка — місто обласного значення у Донецькій області. Розташоване за 13 км на північ від Донецька. Авдіївка — це частина донецькомакіїв ської агломерації, і позиції навколо неї дають змогу контролювати північні околиці Донецька і Ясинуватої, південні околиці Горлівки, а також швидкісну трасу М04 «Донецьк — Горлівка». Окрім тактичної важливості міста, у ньому також працює один із найбільших коксохімічних заводів у Європі — ПРАТ «Авдіївський коксохімічний завод».Станом на 1 січня 2013 р. населення міста становило 35 128 осіб1.

хоплення авдіївської промзони із попереднім застосуванням важкої артилерії. Тоді, тільки за три дні, по місту було випущено понад 7500 боєприпасів із важкого озброєння4. Також були зафіксовані руйнування будинків цивільного населення внаслідок танкових обстрілів5. За повідомленням поліції Донеччини від 15 травня 2017 р., з початку 2017 р. в Авдіївці понад 560 будівель зазнали пошкоджень6. За даними ВЦА м. Авдіївка, натепер до робочої групи з обстеження об’єктів, які постраждали внаслідок бойових дій, звернулося 3240 громадян. Членами робочої групи було обстежено та складено 3172 акти пошкоджених об’єктів. Робоча група проводить обстеження нерухомого майна виключно за зверненням громадян. Обстеження не здійснюється у місцях ведення бойових дій через пряму загрозу життю та здоров’ю членів робочої групи7. За повідомленнями місцевих мешканців, най-

У наведеній вибірці випадків пошкодження нерухомого майна цивільних громадян більша кількість фактів стосується територій, які контро люються владою України. Це пов’язано з більшою кількістю опитаних осіб, які проживають на підконтрольній Україні території Донбасу, тому отримані показники не можна розцінювати як такі, що повною мірою відображають масштаби порушень міжнародного гуманітарного права сторонами збройного конфлікту на сході України. Респонденти опитування зауважують, що поряд із їхнім житлом, яке постраждало, в переваж20

одну з можливих причин руйнування чи пошкодження їхнього житла. Також потрібно зауважити, що особи, житло яких постраждало на територіях, що не контролюються владою України, додатково вказували, що обстріли по населеному пункту могли здійснювати самі представники НЗФ. Така ситуація більш характерна для великих населених пунктів, таких як Донецьк, Луганськ, Горлівка та ін. Наведемо аналіз ситуації з житловими будинками цивільних громадян за окремими населеними пунктами у Донецькій та Луганській областях. МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Авдіївка має таке історичне районування: • стара частина міста (колишня назва — Авдіївка I) — приватна забудова; • селище «Хімік» (колишня назва — Авдіївка II) — багатоповерхова забудова2. З кінця квітня 2014 р. Авдіївка перебувала під контролем НЗФ т. зв. «ДНР». 29 липня 2014 р. місто було звільнене та повністю взяте під контроль ЗСУ3. Обстріли міста, під час яких було пошкоджено житлові об’єкти, почалися влітку 2014 р. Найзапекліші бої за Авдіївку припали на січень — лютий 2015 р. Чергове загострення відбулося наприкінці січня 2017 р., коли НЗФ здійснили декілька спроб за1

Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року. Дані Державної служби статистики України <http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/ publ_new1/2013/sb_nnas_2012.pdf>. 2

Авдіївка <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D 0%B4%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BA%D0%B0>.

3 Силовики звільнили Авдіївку <https://ukurier.gov.ua/uk/news/siloviki-zvilniliavdiyivku/>.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

більше постраждали селище «Хімік» та район Стара Авдіївка, околиці міста біля промзони. «Наша улица короткая, 20 домов. Ни одного нет целого. То ли окна повылетали, то ли прямое попадание. Сильно разрушена девяти- и десятиэтажка около блокпоста. Это зрелище вообще...»8. Обстріли відбувалися і в денний, і в нічний час. У частину будинків снаряди потрапляли два, а то й три рази. 4

По Авдіївці випущено понад 7500 боєприпасів з важкого озброєння <https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2169999po-avdiivci-vipuseno-ponad-7500-boepripasiv-z-vazkogo-ozbroenna.html>.

Жилые дома Авдеевки попали под танковый обстрел <http://avdeevka.city/news/view/zhilye-domaavdeevki-popali-pod-tankovyj-obstrel>. 6

З початку року в Авдіївці більше 560 будівель зазнали пошкоджень (фото) <http://police.dn.ua/news/view/z-pochatku-roku-vavdiivtsi-bilshe-560-budivel-zaznali-poshkodzhenfoto>.

Відповідь на запит до ВЦА м. Авдіївка.

Інтерв’ю М.

Сумновідомий зруйнований багатоповерховий будинок, вул. Молодіжна, 20. Мурал присвячений українській вчительці1

«Я как раз со знакомой говорила по телефону и в этот момент она слышит этот взрыв в телефоне. Меня засыпало, я не вижу окна... Где эти окна находятся, куда лезть. Люди вызывали спасателей. Снаряд попал в кухню, это “Град” был»2. Починаючи з кінця 2017 р., кількість обстрілів, внаслідок яких будинки цивільних громадян зазнавали руйнувань, значно зменшилася. Але на вулицях, які розташовані у безпосередній близькості до промзони Авдіївки, люди і досі не відчувають себе у безпеці. Часто літають кулі, подекуди на територію домогосподарства залітають міни, осколки від снарядів. Руйнування будинків цивільних громадян фіксувалися і в 2018 р., і в 2019 р. «Стріляють по позиціях українців, ну, а вони перелітають»3. «Пули летают, как пчелы с улика. Круглосуточно. Хоть там и говорят перемирие... Ну, а вчера... Там на веревке одежда висела. У меня было пять попыток пойти забрать одежду. Кто куда стреляет, можно разве понять...»4. 1

Фото Новинарня <https://novynarnia.com/2017/03/10/trusimosyay-chytayemo-otche-nash-yak-vedetsya-v-avdiyivtsimaryni-marchenko-geroyini-znakovogo-muralu/razukrashka-avdiyivka-mural/>. 2

Інтерв’ю Г.

Окрім житлових будинків, у багатьох приватних домогосподарствах були пошкоджені чи зруйновані господарські будівлі: гаражі, літні кухні, сараї, туалети тощо. Також зазнали пошкоджень присадибні ділянки та земля: пошкоджені фруктові сади, теплиці тощо. Частина населення тривалий час не могла, а деякі досі не можуть користуватися землею. Протягом 2014–2018 рр. на території м. Авдіїв ка було відновлено 99 будинків комунальної власності, 2 будинки ЖКБ, 1003 будинки приватної власності. Відновлення відбувалося за кошти ПРАТ «Авдіївського коксохімічного заводу», благодійних організацій, субвенції з державного бюджету та інших джерел, незаборонених чинним законодавством. Відновлювальні роботи виконувалися із залученням сил підрозділів ДСНС України5. Зафіксовано факти грабежів будинків, власники яких виїжджали з міста на період сильних обстрілів. Винних у пограбуванні знайдено та покарано не було. При опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС» серед осіб, нерухоме майно яких було пошкоджено чи зруйновано у м. Авдіївка, причинами руйнувань житлових будинків називали: • обстріли міста при визволенні Авдіївки в липні 2014 р.; • розташування в безпосередній близькості до житлових будинків блокпостів, військової техніки, приміщень, де базувалися військові. Були випадки, коли блокпости розміщувалися на відстані 50–100 м від будинків. Частину з них у подальшому було знято; • здійснення обстрілів із території міста; • близькість будинків до військових позицій у промзоні, де точаться бої; • частина опитаних повідомили, що нічого, що могло б викликати чи спровокувати обстріли в тій частині міста та на той час, не відбувалося.

Інтерв’ю К.

Інтерв’ю Я.

Відповідь на запит до ВЦА м. Авдіївка.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

с. Карлівка Карлівка — село в Мар’їнському районі Донецької області. Розташоване біля дамби Карлівського водосховища. Територія села межує із землями с. Нетайлове Ясинуватського району та с. Калинове Покровського району Донецької області. Село Карлівка входить до складу Галицинівської сільської ради. До початку конфлікту на сході України тут проживало близько 400 мешканців1.

Справжнім епіцентром протистояння на перших етапах збройного конфлікту на сході Украї ни став цей невеликий населений пункт. Інформація про захоплення озброєними групами Карлівського водосховища з’явилася 7 червня 2014 р.2. Бойові дії поблизу села Карлівка почалися 23 травня 2014 р. Тоді добровольчий батальйон «Донбас» потрапив у засідку поблизу автозаправної станції3. У червні 2014 р. у селі вже були облаштовані блокпости т. зв. «ДНР», військова техніка. Вони подекуди розміщувалися в безпосередній близькості до житлових будинків. У деяких будинках, господарі яких виїхали на час сильних обстрілів, базувалися НЗФ. 1

Карлівка (Мар’їнський район) <https://uk.wikipedia.org/wiki/Карлівка_(Мар’їн ський_район)>. 2

У Донецькій області озброєні люди захопили Карлівське водосховище <https://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/ 3375106-u-donetskii-oblasti-ozbroieni-luidy-zakhopyly-karlivske-vodoskhovysche>.

Батальйон «Донбас» прорвався з засідки біля Карлівки, половина бійців — поранені <https://dt.ua/UKRAINE/batalyon-donbas-prorvavsyaz-zasidki-bilya-karlivki-polovina-biyciv-poraneni-143 807_.html>.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

Очевидці розповідають, що сильні бої та обстріли у селі розпочалися 29 червня 2014 р. і тривали декілька тижнів. Місцеві мешканці, які залишалися в селі, стали свідками вуличних боїв між українськими військовими та членами НЗФ, артилерійських і танкових обстрілів. «Обстрелы закончились, муж вышел. А сидел у нас какой-то солдат, прям под калиткой. Он говорит: сейчас опять начнется, Украина попросила подмогу. И мы сели в машину, и уехали»4. «Скорей всего от моего дома обстрелы были. Мы когда приезжали, то видели минометы стояли, напротив нашего дома. И получается мой дом разрушен, и через дорогу сгоревший»5. Силами АТО Карлівку було звільнено 23 липня 2015 р.6. Пізніше ще декілька разів тут були обстріли, але вже періодичні. Під час обстрілів у Карлівці зазнав пошкоджень 61 приватний житловий будинок, із них 14 — повністю зруйновано. Нині відновлено 55 будинків коштами благодійних організацій7. Окрім житлових будинків, у селі були пошкоджені господарські будівлі на території приватних домогосподарств, земельні ділянки. При опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС» серед осіб, нерухоме майно яких було пошкоджено чи зруйновано у с. Карлівка, причинами руйнувань житлових будинків називали: • бої за контроль над населеним пунктом. Були випадки, коли бої відбувалися на території приватних домогосподарств; • розташування у безпосередній близькості до житлових будинків озброєних людей, військової техніки; • обстріли села обома сторонами збройного конфлікту. 4

Інтерв’ю О.

Інтерв’ю К.

Сили АТО звільнили Карлівку, Нетайлове і Первомайське під Донецьком <https://dt.ua/UKRAINE/sili-ato-zvilnili-karlivku-netaylove-i-pervomayske-pid-doneckom-147403_.html>.

Відповідь на запит Галицинівської сільської ради.

м. Мар’їнка Мар’їнка — місто районного значення, центр Мар’їнського району. Розташоване в центральній частині області, на річці Осикова. Мар’їнка займає територію 2,3 км. До території міста примикають західні околиці Донецька (Петровський район)1. Кількість населення станом на 1 січня 2013 р. — 9913 осіб2. Сусідні населенні пункти частково контролюються ЗСУ, частково — т. зв. «ДНР». Під контролем ЗСУ: м. Красногорівка, села Георгіївка, Побєда, Новомихайлівка. Під контролем т. зв. «ДНР»: смт Олександрівка, м.  Донецьк (Петровський район) та смт Старомихайлівка. Фактично на околицях східної частини міста проходить лінія розмежування.

Деякий час м. Мар’їнка намагалася зберегти нейтралітет, у місті не вивішували ніякі прапори, але, зрештою, місто опинилося під контро лем НЗФ. Датою звільнення Мар’їнки від НЗФ є 5 серпня 2014 р.3. Перших руйнувань місто зазнало 11 липня 2014 р. Хоча речник РНБО Андрій Лисенко повідомив, що місто було обстріляно НЗФ4, частина 1

Мар’їнка <https://uk.wikipedia.org/wiki/Мар’їнка>. 2

Чисельність наявного населення України 1 січня 2013 р. Дані Державної служби статистики України <http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/ publ_new1/2013/sb_nnas_2012.pdf>.

Річниця проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР та день народження Філарета: Рада затвердила календар пам’ятних дат на 2019 рік <https://ua.112.ua/polityka/richnytsia-proholoshennia-akta-zluky-unr-i-zunr-i-den-narodzhennia-filaretarada-zatverdyla-kalendar-pamiatnykh-dat-i-iuvileivna-2019-rik-474042.html>. 4 На Донеччині через обстріл загинули троє військових <https://www.bbc.com/ukrainian/politics/2014/07/ 140713_ato_fights_hk>.

мешканців міста покладають відповідальність саме за той обстріл на сили АТО. «11 июля, 22:00 — первый залп был “Градами” по Марьинке. Со стороны Украины. В Марьинке в то время стояло ополчение ДНР. Они ж не хотят говорить, что это украинская армия обстреляла. А дом до сих пор стоит, его ж не убрали, а дырки-то со стороны... с юга. Может, они из благих побуждений, хотели ДНРовцев напугать, но побили людей»5. Відтоді Мар’їнка регулярно піддавалася обстрілам. У червні 2015 р. відбувся масований наступ НЗФ на місто з використанням важкої артилерії, що спричинило масштабні руйнування6. Найсильніші обстріли, зі слів місцевих мешканців, були в 2014–2015 рр. Станом на травень 2016 р. у Мар’їнці вже було зруйновано 549 приватних будинків, пошкоджено — 864. З 51 багатоповерхівки вціліли тільки дві7. У 2016, 2017, 2018 та 2019 рр. будинки цивільних громадян у м. Мар’їнка також регулярно зазнавали пошкоджень. Окрім артилерійських обстрілів, були потрапляння в житлові будинки внаслідок обстрілів із танків. Житлові об’єкти, що розташовані у безпосередній близькості до лінії зіткнення, регулярно страждають від влучань зі стрілецького і важкого піхотного озброєння. До частини приватних будинків, що розташовані на околицях міста та межують із територіями, які контролюють озброєні групи т. зв. «ДНР», власники з 2015 р. не мають доступу. Існують факти самовільного зайняття будинків військово службовцями ЗСУ8. Також місцеві мешканці повідомляють про факти грабежів приватних будинків. Частина постраждалих покладають відповідальність за грабежі на українських військових. 5

Інтерв’ю С. Мар’їнка: в ІС розповіли про перебіг вчорашнього бою <https://www.rbc.ua/ukr/news/marinka-is-rasskazalihode-vcherashnego-boya-1433399782.html>. 7 В Марьинке опечатывают все пустые дома <https://dn.depo.ua/rus/dn/u-mar-yintsi-opechatuyut-vsi-porozhni-budinki-26052016195100>. 8 Жители Марьинки: военные «отжимают» дома, нас выселяют на улицу <https://korrespondent.net/ukraine/3534372-zhytelymarynky-voennye-otzhymauit-doma-nas-vyseliauit-naulytsu>. 6

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

«На нашому краю усе пограбували. Там нікого не було. Там були військові, хто може вивезти?»1. За інформацією ВЦА м. Мар’їнка та с. Побєда, станом на червень 2019 р. у м. Мар’їнка зазнало пошкоджень 1840 житлових об’єктів. Із них пов ністю зруйновані 83 квартири та 112 приватних будинків, 1645 об’єктів зазнали середнього ступеня пошкоджень. Комісією з обстеження пошкодженого нерухомого майна не здійснюється обстеження без письмового звернення власників будинків. Водночас у місті через небезпеку неможливо обстежити житлові об’єкти на таких вулицях: Зелений Гай, Степна, Садова, Ювілейна, Гагаріна, та частково на вулицях: Слов’янська, Петра Карпова, Сергія Прокоф’єва, Москалевського, Миру. На території міста здійснюється поступове відновлення пошкоджених житлових будинків коштом регіонального матеріального резерву Донецької області, обласного бюджету, міжнародних організацій та самих громадян. Коштом регіонального матеріального резерву Донецької області було відновлено 195 покрівель у будинках приватного сектору, коштом обласного бюджету в 11 квартирах був зроблений капітальний ремонт. У 117 приватних будинках був зроблений середній та частковий ремонт, 7 будинків було збудовано повністю замість зруйнованих. У 113 будинках замінено скло. Допомогу у відновленні приватних будинків здійснювали Данська рада у справах біженців та Міжнародний Комітет Червоного Хреста2. До відновлювальних робіт залучалися співробітники ДСНС3. Окрім житлових будинків, у багатьох домогосподарствах зруйновані господарські споруди: сараї, літні кухні, гаражі тощо. На присадибних ділянка землі, що розташовані у безпосередній

близькості до військових позицій, будувалися військові укріплення. Частина постраждалих осіб повідомили, що територія на їхніх ділянках була замінована, там встановлювалися «розтяжки».

Інтерв’ю Л.

Будинок на вулиці Петровського у м. Мар’їнка. Руйнування ззовні та всередині будинку4

Відповідь на запит ВЦА м. Мар’їнки та с. Побєда.

На Донеччині триває відновлення житлових будинків у містах Авдіївка, Мар’їнка, Красногорівка — ДСНС України <https://www.dsns.gov.ua/ua/Nadzvichayni-podiyi/ 81485.html>.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

Фото надані ГО «Донбас СОС» місцевими мешканцями.

При опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС» серед осіб, нерухоме майно яких було пошкоджено чи зруйновано у м. Мар’їнка, причинами руйнувань житлових будинків називали: • бої за контроль над містом у 2014 та 2015 рр.; • розташування міста на лінії зіткнення, близькість військових позицій між сторонами; • базування військових у східних частинах міста, облаштування військових позицій на території приватних домогосподарств та ведення обстрілів звідти; • розташування блокпостів у безпосередній близькості до житлових будинків; • обстріли населеного пункту з боку НЗФ.

м. Красногорівка Красногорівка — місто районного значення у Мар’їнському районі Донецької області. Розташоване в центральній частині області, на річці Лозовій (притока Вовчої, басейн Самари). Станом на 1 січня 2013 р. населення міста становило 15 937 осіб1.

Місто Красногорівка на сході межує з смт Старомихайлівка, що перебуває під контролем т. зв. «ДНР», також до території міста безпосередньо примикають західні околиці Донецька (Петровський район)2. На початку збройного конфлікту на Донбасі м. Красногорівка була під контролем т. зв. 1

Красногорівка <https://uk.wikipedia.org/wiki/Красногорівка>.

«ДНР». 2 серпня 2014 р. місто з боями було визволено силами АТО3. Через східні околиці Красногорівки фактично проходить лінія розмежування. Перших арти лерійських обстрілів місто зазнало 13 липня 2014 р.4. У той же день були перші жертви серед цивільного населення та перші руйнування житлових будинків. За свідченнями очевидців, на той час на околицях міста розміщувалися блокпости т. зв. «ополченців». Частина опитаних із місцевого населення покладають відповідальність за перший обстріл населеного пункту на сили АТО. Відтоді обстріли м. Красногорівка регулярно згадуються у зведеннях АТО, ООС. Масованих обстрілів місто зазнало на початку червня 2015 р. під час наступу озброєних груп на м. Мар’їнка. Станом на листопад 2015 р. у Красногорівці було пошкоджено 500 житлових будинків (1500 квартир) і 200 об’єктів інфраструктури5. «Стреляли с обеих сторон. Бой... Сюда прилетало и от нас летело. Когда вернулись (2017 год. — ред.), к нам, слава Богу, не доле тает. Наш поселок, он сильно пострадал. Потому что он на окраине и сильно много прилетало. Буквально каждый второй дом пострадавший. И в центре были разрушения, и рядом поселок. Летело везде. По всей Красногоровке нет ни одной улицы, где не прилетало»6. Руйнування житлових об’єктів у місті відбувалося і в 2016 р., і в 2017 р. У 2018–2019 рр. кількість повідомлень про руйнування нерухомого майна у м. Красногорівка зменшилося. Найбіль-

ше від обстрілів страждає східна частина міста, що розташована біля лінії розмежування. «У нас хлібне перемир’я не починалося. Це тільки назва. У нас кожен день ідуть обстріли. Коли тяжчі, коли трішки менші, але йдуть постійно. Працювали ГРАДи, ми чули близько 10 снарядів. Працював танк по місту, працювала важка артилерія. Працювали міномети, стрілецька зброя. Все що можна було», — сказав 20 липня 2017 р. у коментарі військовому телебаченню голова ВЦА м. Красногорівка1. Окрім житлових будинків, у багатьох приватних домогосподарствах були пошкоджені чи зруйновані господарські будівлі: гаражі, лазні, літні кухні, сараї, туалети тощо. Також зазнали пошкоджень і присадибні ділянки, були пошкоджені фруктові сади тощо. Фіксувалися факти грабежів будинків, власники яких виїжджали з міста на період сильних обстрілів.

Фото списку будинків, які постраждали внаслідок обстрілів у м. Красногорівка2

Сили АТО звільнили Красногорівку, «донецькі» терористи відрізані від «луганських» (карта) <https://www.unian.ua/politics/946792-sili-ato-zvilnili-krasnogorivku-donetski-teroristi-vidrizani-vid-luganskih-karta.html>. 4

Внаслідок обстрілу Красногорівки загинули мирні жителі <https://ua.korrespondent.net/ukraine/events/ 3392096-vnaslidok-obstrilu-krasnohorivky-zahynulymyrni-zhyteli>.

У серпні 2017 р. заступник керівника ВЦА м.  Красногорівка Роман Коржов опублікував список пошкоджених будинків у місті. «То, что отмечено маркерами, то восстановлено за счет гуманитарных организаций и друзей-

волонтеров. То, что белое — еще ждет восстановления: там или “красная” зона, или банально нет материалов», — повідомив Роман Коржов3. Станом на червень 2019  р. на базі ВЦА м. Красногорівка зафіксовано 100 пошкоджених багатоквартирних будинків, 1726 квартир у цих будинках, із них 102 квартири зазнали серйозних пошкоджень; 1058 приватних будинків, із них повністю зруйновано — 69 та близько 100 потребують серйозних ремонтів. У місті у деяких випадках проводилося обстеження зруйнованого чи пошкодженого житла, власники якого виїхали з місця проживання та не зверталися для проведення відповідного обстеження. У цих випадках будинок або квартира занесені в базу пошкоджених об’єктів, але акти обстеження не складалися. Водночас у населеному пункті існують райони поблизу лінії зіткнення (у східній частині міста), де обстеження пошкодженого нерухомого майна неможливо провести через небезпеку. На території м. Красногорівка здійснюється поступове відновлення пошкодженого житла цивільного населення. Нині відновлено 662 приватних будинка та 46 багатоповерхових. Для відновлення житлових об’єктів використовувалися кошти обласного бюджету, власні кошти мешканців, крім того, допомогу надавали міжнародні організації: Данська рада у справах біженців, Чеська недержавна гуманітарна організація «Людина в біді», Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні «ADRA Ukraine», «Карітас Україна»4. При опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС» серед осіб, нерухоме майно яких було пошкоджено чи зруйновано у м. Красногорівка, причинами руйнувань житлових будинків цивільних громадян називали: • масовані артилерійські обстріли; 3

В пострадавших от обстрелов Марьинке и Красногоровке заканчивают ремонт линий электро- и водоснабжения <https://fakty.ua/208213-v-postradavshih-ot-obstrelov-marinke-i-krasnogorovke-zakanchivayut-remontlinij-elektro--i-vodosnabzheniya>.

Коментар голови ВЦА м. Красногорівка щодо обстрілів житлових кварталів <https://www.youtube.com/watch?v=qxx1BbLtYus&t =19s>.

Опубликован огромный список разрушений в Красногоровке <http://kumar.dn.ua/news/opublikovan_ogromnyj_ spisok_razrushenij_v_krasnogorovke/2017-08-014947?fbclid=IwAR2JqqDt43CHm6TIfQrJFAWPmPx2fTE6 PmZ_H99PMoKAyECs1Uf_W1vTjTU>.

Інтерв’ю Ю.

Там само.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

Відповідь на запит ВЦА м. Красногорівка.

• близькість розташування блокпостів до житлових будинків; • близькість до передових військових позицій; • здійснення обстрілів із території або околиць міста.

с. Піски Піски — селище в Ясинуватському районі Донецької області. Відстань до райцентру становить близько 20 км і проходить автошляхом місцевого значення. Населений пункт розміщений у безпосередній близькості до Донецького аеропорту. Землі селища межують із територією Куйбишевського району м. Донецька. За даними перепису 2001 р., населення селища становило 2160 осіб1.

Територіальне розташування селища, близькість до м. Донецька та Донецького аеропорту, відіграло трагічну роль в історії цього населеного пункту. 21 листопада 2014 р. прес-центр АТО повідомив про взяття під контроль с. Піски2. Зі слів місцевих мешканців, перших обстрілів селище зазнало 18 липня 2014 р. Переважна більшість опитаних очевидців покладає відповідальність за перший обстріл селища на сили АТО. «Блокпосты были только в начале Песок, там мотель и заправка. Но в самих Песках ничего у нас не было. Почему по нас били, мне хочет1

Піски (Ясинуватський район) <https://uk.wikipedia.org/wiki/Піски_(Ясинуват ський_район)>. 2

Сили АТО взяли під контроль передмістя Донецька — Піски <https://espreso.tv/news/2014/07/21/syly_ato_vzyaly_pid_kontrol__peredmistya_donecka___pisky>.

ся у них спросить. Почему били Пески, мирный народ, в 7 утра 18 июля? За что, Украина?»3. «У нас одни сутки, или двое суток ДНРовцы были в поселке. Потом говорили, что Пески освободили, но самом деле ДНРовцы вышли сами, и людей, кто хотел, вывезли в Донецк автобусами. Они сами Пески оставили. Это было 17 июля 2014 года»4. Відтоді селище перебуває під регулярними обстрілами, що призвели до сильних руйнувань житлових об’єктів. Піски стали опорним пунктом для захисту силами АТО Донецького аеропорту в 2014–2015 рр. Захисникам аеропорту через селище поставляли провізію та боєприпаси, здійснювалася ротація бійців. У Пісках також була розгорнута артилерія вогневої підтримки5. Очевидці подій згадують про сильні обстріли селища у січні 2015 р., певно, вони були пов’язані з загостренням боїв за Донецький аеропорт, оборона якого українськими військовими тривала до 22 січня 2015 р. «Ну вот до Нового года, как-то еще не так сильно. А когда начался 15-й год, уже было очень страшно. Обстрелы были сумасшедшие»6. Поступово, через масовані обстріли, населення було змушене виїхати з селища. Зафіксовано факти примусу до виїзду цивільного населення влітку 2014 р. з боку окремих військовослужбовців України до мешканців, які не хотіли виїжджати. За різними даними, в Пісках зараз проживає від 6 до 13 цивільних громадян. Деякий час, протягом 2014–2015 рр., частина місцевих мешканців ще могла періодично потрапити в селище, оглянути будинок, забрати свої особисті речі. Але нині населений пункт закритий як для власників нерухомого майна, так і для місцевих органів влади. Більшість громадян не знають, у якому стані нині перебуває їхнє житло, інше майно, яке залишилося у населеному пункті. 3

Інтерв’ю В.

Інтерв’ю Т.

Також власники нерухомого майна у с. Піски не мають можливості отримати акти обстеження пошкодженого чи зруйнованого нерухомого майна. Комісією, створеною при Ясинуватській РДА з обстеження нерухомого майна, що постраждало внаслідок проведення АТО/ООС, обстеження пошкоджених житлових об’єктів у с. Піски не відбувалося. Облік зруйнованого та пошкодженого нерухомого майна не ведеться. Обстеження зруйнованих (пошкоджених) будинків та об’єктів інфраструктури буде можливе після сталого припинення бойових дій, розмінування та дозволу на це військових й органів із ліквідації надзвичайних ситуацій1. За різними попередніми даними, у селищі немає жодного будинку, який не зазнав би пошкоджень внаслідок масованих обстрілів. Цивільне населення, поки була можливість потрапити у селище, фіксувало масові факти розкрадання майна, яке вони залишили в квартирах, домогосподарствах. Вину за грабежі більшість постраждалих покладає на військовослужбовців ЗСУ.

Скрін із відео: «Зруйновані вщент Піски: відео з безпілотника», опубліковане «Радіо Свобода» у червні 2015 р.2

«Мы все из Песок, вся родня. Все потеряли жилье. Все имущество, вся техника, все ж пропало там. Что разбило, что разграблено. Ну вот на “Новой почте” спросите, кто отсылал. Нашими холодильными камерами, там все... Нам сразу сказали: если увидим

Бої за Донецький аеропорт <https://uk.wikipedia.org/wiki/Бої_за_Донецький_ аеропорт>. 6

Інтерв’ю Н.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Відповідь на запит до Ясинуватської районної ВЦА.

Зруйновані вщент Піски: відео з безпілотника <https://www.radiosvoboda.org/a/27073671.html>.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

мародерство, расстрел. Нам, местным жителям, сказали. Так что местные, там не сильно» 3. При опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС» серед осіб, нерухоме майно яких було пошкоджено чи зруйновано у с. Піски, причинами руйнувань житлових будинків називали: • розташування населеного пункту на лінії зіткнення; • ведення боїв за Донецький аеропорт; • розташування у селищі передових військових позицій, бойової техніки, складів озброєння; • здійснення обстрілів із території населеного пункту.

смт Верхньоторецьке Верхньоторецьке — селище міського типу Ясинуватського району Донецької області. Розташоване за 24 км від райцентру та за 27 км на північ від Донецька на річці Кривий Торець.

У Верхньоторецькому розташована залізнична станція «Скотувата» лінії «Костянтинівка — Ясинувата». На північній околиці селища розташована станція «Новобахмутівка» лінії «Очеретине — Горлівка»4. Станом на 1 січня 2013 р. кількість населення становило 2975 осіб5. Землі селища межують із територіями, що конт ролюються т. зв. «ДНР». 3

Інтерв’ю Н.

Верхньоторецьке <https://uk.wikipedia.org/wiki/Верхньоторецьке>.

З 2014 р. цей населений пункт потрапив у зону бойових дій. Верхньоторецьке з початку збройного конфлікту довгий час було поділене лінією розмежування. Зі слів місцевих мешканців, ця умовна лінія поступово «переміщалася» населеним пунктом1. У грудні 2017 р. з’явилося повідомлення про взяття повністю під контроль ЗСУ Верхньоторецького2. Нині, за повідомленнями місцевих мешканців, декілька вулиць населеного пункту на околицях міста все ще контролюється НЗФ т. зв. «ДНР». До селища Бетманове, яке не контролюється владою України, всього кількасот метрів. Обстріли селища розпочалися влітку 2014 р., тоді ж відбулися перші руйнування будинків місцевого населення. «Пришла соседка, и мы стоим, вы понимаете, и как завизжало все, как засвистело... Мужчины около магазина на пол попадали. Мы бежать не знаем куда, под гараж стали — куда? А вой страшный. Мы забежали в дом, куда прятаться? И я бросила это варенье, все, и на электричку туда, убежать. Бегу, бегу по улице, а оно свистит все... и думаем, нас за что?»3. Періодичні обстріли селища, а отже, й руйнування будівель тривали протягом усіх п’яти років збройного конфлікту. На жаль, Верхньоторецьке і в 2019 р. потерпає від періодичних обстрілів. Особи, в яких постраждало нерухоме майно, розповіли, що шкоду нерухомому майну завдавали артилерійські обстріли, обстріли з танків, гранатометів, стрілецької зброї. У різні періоди збройного конфлікту були випадки, коли блокпости розміщувалися у безпосередній близькості до житлових будинків, частину з них у подальшому було знято, в дворах цивільних громадян перебувала військова техніка. 1

Линия разграничения разделила поселок Верхнеторецкое (Фото) <https://www.dnews.dn.ua/news/634763?fbclid= IwAR3wkalUt-r0L6ApYyRQ5RDZ4miTb9YH48EfJRimeGrvRXIEyaK7pq9SqyQ>. 2

Українські військові узяли під свій контроль селище Верхньоторецьке <https://www.youtube.com/watch?v=s2eYn3A-5Ec>.

Інтерв’ю Л.

Пошкоджене домогосподарство у смт Верхньоторецьке4

У частині будинків, мешканці яких виїжджали на період сильних обстрілів, розміщувалися військовослужбовці ЗСУ, як із дозволу господарів, так і без. «Тепер у будинку живуть вояки, поселилися. Ми задоволені. Може, хоть щось останеться від будинку»5. Окрім житлових будинків, у багатьох домогосподарствах було пошкоджено господарські будівлі, присадибні ділянки, земельні паї. «У меня пропали два пая, десять гектар земли колхозные. Арендатор отказался, потому что, говорит, мои трактора не поедут, там мины, линия разграничения»6. Найбільш пошкоджена частина селища від лінії розмежування, селище Бетманове (колишня назва — Червоний Партизан), до центру населеного пункту. Станом на 1 липня 2019 р. Верхньоторецькою селищною радою складено 392 акти обстеження пошкодженого нерухомого майна. Повністю зруйновані (згорілі) 11 будинків. Постраждале місцеве населення і досі звертається до селищної ради зі зверненнями щодо обстеження пошкодженого нерухомого майна. У селищі не здійснюється обстеження пошкодженого житла, власники якого виїхали з місця 4

Фото надане ГО «Донбас СОС» місцевими мешканцями.

Інтерв’ю Г.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

проживання та не зверталися для здійснення обстеження та складання акта. На територій населеного пункту біля лінії розмежування, блокпостів та на вулицях Фабрична, Степна, Красна неможливе безпечне здійснення обстеження майна. Нині у Верхньоторецькому вже відновлено 215 будинків. Допомогу у відновленні місцевому населенню надавали міжнародні гуманітарні організації: Чеська недержавна гуманітарна організація «Людина в біді», Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні «ADRA Ukraine», Норвезька рада у справах біженців1. Також місцеві мешканці повідомляли про факти грабежів нерухомого майна, власники якого виїхали через обстріли. При опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС» серед осіб, нерухоме майно яких було пошкоджено чи зруйновано у смт Верхньоторецьке, причинами руйнувань житлових будинків називали: • розташування населеного пункту в безпосередній близькості до лінії зіткнення, наближеність військових позицій; • розташування у населеному пункті військових, блокпостів, військової техніки. У деяких випадках військові укріплення розміщувалися впритул до житлових об’єктів; • обстріли населеного пункту з боку НЗФ; • ведення обстрілів із території населеного пункту.

смт Зайцеве Зайцеве — селище міського типу в Бахмутському районі Донецької області. На півдні до селища примикає житлова забудова Микитівського району м. Горлівка, на сході — смт Гольмівський, які перебувають під контролем т. зв. «ДНР»2. Станом на 1 січня 2017 р. населення становило 3459 осіб3. 1

Відповідь на запит ВЦА Верхньоторецька.

Зайцеве (смт) <https://uk.wikipedia.org/wiki/Зайцеве_(смт)>.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

Частина Зайцевого перебуває під контролем т. зв. «ДНР». Тут облаштований пункт перетину — КПВВ «Майорське». До 2016 р. смт входило до Горлівської міської ради. У липні 2016 р. згідно з постановою Верховної Ради України до смт Зайцеве включили землі, які до цього часу були підпорядковані Горлівській міській раді, але розміщувалися на території, яка контролюється владою України, а саме: територію вулиць Станція Майорська, Сонячна, Заливна, Кольцова м. Горлівка4. У липні 2015 р. українські військові взяли під контроль частину смт Зайцеве5. Нині, зі слів місцевих мешканців, військові позиції сторін подекуди перебувають на сусідніх вулицях.

Перших обстрілів селище зазнало в 2015 р. Відтоді цей населений пункт не сходить зі сторінок зведень АТО/ООС. У населеному пункті велика кількість пошкоджених та зруйнованих житлових будинків як на території, що контролюється ВСУ, так і т. зв. «ДНР». Місцеві жителі розповідають про регулярні артилерійські обстріли селища, обстріли з танків та зі стрілецької зброї. На підконтрольній Уряду України території селища найбільше постраждало житлових будинків у районі, який місцеві мешканці називають 4

Про зміни в адміністративно-територіальному устрої Донецької області, зміну і встановлення меж міста Горлівка та Бахмутського району Донецької області: проект постанови Верховної Ради України від 8 липня 2016 р. № 4931 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/DH3S Z00A.html>.

Бойцам АТО удалось освободить половину села возле оккупированной боевиками Горловки <https://ru.tsn.ua/ato/boycam-ato-udalos-osvoboditpolovinu-sela-vozle-okkupirovannoy-boevikamigorlovki-457951.html>.

Жованка. Станом на травень 2017 р. 60% будівель тут було зруйновано повністю, а решта зазнали менших ушкоджень1. «На моїй вулиці всі будинки були зруйновані повністю. Тільки в 4 чи 5 будинках залишилися стіни»2. Менша, порівняно з Жованкою, але також значна кількість зруйнованих будинків і в іншій частині Зайцевого, що контролюється українськими військовими, — Бахмутці. Велика кількість зруйнованих будинків і на території селища, що контролює т. зв. «ДНР». Декілька вулиць, на яких розміщені військові позиції, або які межують із ними — фактично повністю зруйновані. «23 дома всего было на улице. 15 домов сгорели полностью, 3 дома, те, которые разрушены, не сгорели, просто разрушены. Остальные — пока стоят. Они пострадали, но пока стоят»3.

Зруйнований будинок у смт Зайцеве на території, що не контролюється владою України4

Відповіді від ВЦА смт Зайцеве щодо кількості пошкоджених і відновлених житлових об’єктів у селищі ми не отримали. За інформацією, яку оприлюднив голова ВЦА смт Зайцеве Володимир 1

«Или воюйте, или договаривайтесь»: как жители Зайцево стали “живым щитом” для своих домов <https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2017/05/ 19/7144286/>. 2

Інтерв’ю Л.

Інтерв’ю О. Йдеться про ситуацію на території селища, що контролюється НЗФ т. зв. «ДНР».

Фото надано ГО «Донбас СОС» місцевими мешканцями.

Веселкин у травні 2019 р., частину Зайцево — Майорськ уже частково відновлено, розпочати відновлення будинків у Жованці заважають регулярні обстріли.

ніки сторін конфлікту в населеному пункті, в безпосередній близькості один до одного; • регулярні обстріли з позицій обох сторін конфлікту; • розташування військових позицій близько, а в деяких випадках безпосередньо на території приватних домогосподарств.

м. Горлівка

Зруйнований будинок у Жованці, на території, що контролюється владою України5

«Майорськ дуже добре відновлюється. Протягом осені 2018 року відновили 58 дахів приватних будинків. Усі, у кого були документи на будинки, усім зробили. Залишилися тільки ті будинки, де відсутні документи власника. Ми зовсім не можемо відновлювати будинки в Жованці. Це для нас біда. Міжнародні організації хочуть допомогти, але це неможливо. Там кулі летять вдень, а в сутінках починаються обстріли по позиціях. Позиції розташовані на колишніх житлових вулицях. І воно все летить і вулицями, і по домівках», — розповів голова ВЦА смт Зайцеве6. При опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС» серед осіб, нерухоме майно яких було пошкоджено чи зруйновано у смт Зайцеве (з обох сторін), причинами руйнувань житлових будинків місцеві мешканці називали: • розташування передових військових позицій, військових укріплень, військової тех5

Фото Мар’яни П’єцух «Или воюйте, или договаривайтесь»: как жители Зайцево стали “живым щитом” для своих домов <https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2017/05/ 19/7144286/>. 6

В прифронтовом Зайцево восстанавливают поврежденное обстрелами жилье <https://dnews.dn.ua/news/714265>.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Горлівка — місто обласного підпорядкування у Донецькій області. Сучасне місто поділяється на три міські райони: Калінінський, Микитівський та Центрально-міський. У межах міської ради м. Горлівка розташовані селища міського типу Гольмівський, Зайцеве, Пантелеймонівка, села Рясне, Михайлівка, селища Гладосове, Озерянівка, П’ятихатки, Ставки, Федорівка, Широка Балка. Усі населені пункти, які відносилися до Горлівської міськради, окрім частини смт Зайцеве та селища Гладосове (з листопада 2017 р.) розташовані на території, що перебуває під контролем т. зв. «ДНР».1 Станом на 1 січня 2017 р. населення Горлівки становило 256 714 осіб2.

У районах північно-західного, західного, північного і північно-східного передмість проходить лінія розмежування сил на Донбасі. З квітня 2014 р. м. Горлівка постійно перебуває під конт ролем озброєних груп т. зв. «ДНР». Перших обстрілів місто зазнало в липні 2014 р. Зі слів місцевих мешканців, наймасовіші обстрі1

ли міста були у 2014–2015 рр. Пізніше обстріли стали періодичними. Нині від них страждають здебільшого передмістя та околиці населеного пункту. «В 15-ом году каждый день обстрелы были. Да и сейчас... В 14-ом году, вот когда начались обстрелы, я только на нашем поселке считал — до 15-ти домов. До 15-ти пожаров было. Поселок Кочегарка. Кто-то что-то строил, надеялся...»3. Місцеві мешканці неодноразово зазначали про здійснення обстрілів озброєними групами у 2014–2015 рр. із території міста та розміщення військової техніки поблизу житлових будинків. Зі слів місцевих мешканців, кількість пошкоджених будинків у місті сягає тисячі. У серпні 2016 р., з посиланням на т. зв. заступника голови адміністрації м. Горлівка Ігоря Горбатова, у ЗМІ було оприлюднено, що в Горлівці зруйновано 2244 приватних житлових будинки, із них — 154 не підлягають відновленню, а 1584 отримали руйнування некапітального характеру4. «Больше всего пострадали центральногородской район и окраины. Кто именно стреляет — неизвестно. Потому что врут все! Кто именно — неизвестно»5. Постраждалому цивільному населенню надавалася допомога будівельними матеріалами за діючими т. зв. «республіканськими програмами» відновлення приватного житлового фонду: «3728» та «Швидкий ремонт»6. При опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС» серед осіб, нерухоме майно яких було пошкоджено чи зруйновано у м. Горлівка, постраждалі особи вказували на провину обох сторін конфлікту у руйнуванні житлових об’єктів, а саме: • можливі обстріли житлових районів міста т. зв. «ополченцями»; 3

Інтерв’ю О.

В Горловке началось восстановление 437 частных жилых домов из 2244-х частных домов поврежденных обстрелами <http://mozaika.dn.ua/index.php?newsid=73723>.

Горлівка <https://uk.wikipedia.org/wiki/Горлівка>.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

Інтерв’ю Х.

436 частных домов в Горловке будут отстроены по программе восстановления «3728» принятой в ДНР <http://mozaika.dn.ua/index.php?newsid=68704 http://mozaika.dn.ua/index.php?newsid=199429>.

• обстріли міста з боку українських позицій; • розміщення військових формувань та військової техніки у місті; • невідомі причини. У певних частинах міста нічого, що могло спровокувати обстріл, опитані не відзначали.

м. Дебальцеве Дебальцеве — місто обласного значення у Донецькій області. Відстань до Донецька автодорогами — 74 км. По східній околиці міста проходить межа між Донецькою і Луганською областями. Дебальцеве є містом із великим залізничним вузлом. Звідси розходилися залізниці в кількох напрямках. Станом на 2013 р. курсували десятки приміських та нічних поїздів. У місті перетинаються два європейських автокоридори E40М03 та E50М041.Станом на 1 січня 2013 р. населення міста становило 45 983 осіб2.

Місто Дебальцеве певний час перебувало в епіцентрі збройного конфлікту. За контроль над цим населеним пунктом точилися жорстокі бої. З квітня 2014 р. по 29 липня 2014 р. місто контролювалося НЗФ т. зв. «ДНР». Потім майже пів року місто утримували ЗСУ. З 18 лютого 2015 р., після затяжних боїв, місто контролюється т. зв. «ДНР». Перших обстрілів Дебальцеве зазнало у липні 2014 р. Тоді ж відбулися перші руйнування житлових об’єктів. За свідченнями очевидців, регулярні обстріли міста не припинялися навіть піс-

ля підписання перших мінських угод 5 вересня 2014 р.3. Відповідно до цього документа Дебальцеве має перебувати під контролем України. «25 июля 2014 г., в 5 часов утра нас начали бомбить. Мы залезли в подвал собственного дома. У нас повыбивало все окна. Это в первый день, как начали нас обстреливать. Это 24 или 25 июля. У нас ДНРовцы тогда были, а украинская армия их выгоняла. Непонятно кто там стрелял. Мы два месяца в убежище были. Нам украинская армия приносила еду»4. Наймасовіших обстрілів і руйнувань інфраструктури та житлових об’єктів місто зазнало у січні — лютому 2015 р., під час т. зв. «Дебальцевського котла». 22 січня 2015 р. почався наступ НЗФ на Дебальцеве. Зі слів очевидців, обстріли відбувалися в будь-яку пору доби. Протягом трьох тижнів по позиціях ЗСУ декілька разів на добу велися обстріли з РСЗО «Град» і «Ураган» та ствольної артилерії калібрами 152 і 203 мм. Окрім великих калібрів під час наступу використовували міномети5. Також у місті декілька днів точилися вуличні бої. «У нас как раз дом сгорел в феврале. То прос то окна вылетали, крыша была повреждена, но здание стояло. У нас в огороде все время разрывалось. А потом, именно в феврале нам позвонили. Люди сидели в убежище, в феврале вылезли, у нас дома уже нету»6. Не припинилися обстріли і після підписання т. зв. «Других Мінських угод» 11–12 лютого 2015 р. на перемовинах у Мінську. Масовані обстріли населеного пункту припинилися після того, як українські військові 18 лютого 2015 р. залишили місто. Часто місцеві мешканці не знають точну дату, коли постраждало їхнє житло. Багато людей ви3

З офіційної точки зору не існує двох «Мінських угод». Є лише Протокол, який містить низку домовленостей і Комплекс заходів щодо їх виконання.

Інтерв’ю О.

Дебальцеве <https://uk.wikipedia.org/wiki/Дебальцеве>. 2

Бої за Дебальцеве — хроніки пекельного 2014-го року і ситуація в передмісті сьогодні <https://censor.net.ua/blogs/1105917/bo_za_debaltseve_hronki_pekelnogo_2014go_roku_situatsya_v_ peredmst_sogodn>. 6

Інтерв’ю О.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

їхали на період сильних обстрілів, а коли повернулися після відносної стабілізації ситуації в місті, побачили зруйновані будинки. За деякими даними, на той час у місті залишалося близько двох тисяч жителів1. Із різних джерел інформації, у м. Дебальцеве найбільша кількість пошкодженого житла внаслідок збройного конфлікту на сході України. Різного ступеня пошкодження тут отримали від 70 до 90% будівель у місті. «Оно ж разбито все было. Из всех моих знакомых ни у кого не было, чтобы дом не пострадал. Сотрудники, друзья, знакомые, у всех. Это пос ле февраля»2. Окрім житлових будинків, у багатьох приватних домогосподарствах були пошкоджені господарські споруди, присадибні ділянки. Зі слів місцевих мешканців, подекуди оборонні військові споруди (окопи, траншеї) були розміщені на території приватних домогосподарств. «У нас там такое место... У нас там ж/д больница. Сначала там ДНРовцы поселились, и в школах, и в общежитиях техникума. Украинская армия стреляла по скоплению военных. Потом те убежали, в этих местах остались украинские войска. Начали рыть окопы, окопались. И потом ДНРовцы начали бить по ним. В январе — феврале 15-го года, у нас во дворе украинские войска поставили миномет, и били с нашего двора»3. Зі слів місцевих жителів, частину пошкоджених житлових будинків нині вже відновлено. У Дебальцевому побудували декілька багатоквартирних будинків для населення, житло яких було зруйноване4. Але далеко не всі постраждалі отримали допомогу. У березні 2019 р. у ЗМІ була оприлюднена інформація про відновлення приватного нерухомого майна у м. Дебальцеве з посиланням на слова т. зв. заступника голови м. Дебальцеве по 1 В Дебальцевому триває бій <http://paralel-media.com.ua/p69654.html>. 2

Інтерв’ю Г.

Інтерв’ю О.

В неподконтрольном Дебальцево 32 семьи получили квартиры (Фото) <https://dnews.dn.ua/news/555655>.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

ЖКГ Ірини Гордус: «З 297 багатоквартирних будинків у нас постраждали 225. Сьогодні повністю відремонтовані 110. Із 6 тис. приватних будинків пошкоджено понад 3,5 тис. Із них майже 300 знищені вщент. 46 ми відбудували з нуля. Тим, у кого житло вціліло, виділяємо в порядку черги будматеріали. Також із ремонтом допомагає Червоний Хрест»5.

Руйнування приватного та багатоповерхового будинків у м. Дебальцеве6 5

Жители рассказали о восстановлении самого пострадавшего города ДНР <https://iz.ru/856097/2019-03-14/zhiteli-rasskazali-ovosstanovlenii-samogo-postradavshego-goroda-dnr>. 6

Фото надані ГО «Донбас СОС» місцевими мешкан цями.

Причинами руйнувань нерухомого майна у м. Дебальцеве при опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС», постраждалі особи називали: • бої за контроль над містом; • розташування у місті блокпостів, передових військових позицій, військової техніки, озброєння; • обстріли міста з боку непідконтрольної території; • здійснення обстрілів із території населеного пункту.

м. Донецьк Донецьк — адміністративний центр Донецької області. До збройного конфлікту на Донбасі — великий промисловий та фінансовий осередок, «шахтарська столиця» України, центр найбільш економічно розвиненого регіону країни. Донецьк входить у п’ятірку найбільших міст України. Територія Донецька поділена на дев’ять адміністративних одиниць — районів1. Мапа районів Донецька:

Будьонівський

Куйбишевський

Ворошиловський

Ленінський

Калінінський

Петровський

Київський

Пролетарський

Кіровський

Станом на 1 січня 2013 р. населення Донецька становило 953 217 осіб2. З квітня 2014 р. м. До1

Донецьк <https://uk.wikipedia.org/wiki/Донецьк>. 2

нецьк перебуває під контролем т. зв. «ДНР», окрім території Донецького аеропорту, оборону якого українські військові тримали до 22 січня 2015 р. Бої за Донецький аеропорт стали одними з найзапекліших у збройному конфлікті на сході України. Перший обстріл у Донецьку та перші руйнування інфраструктури й житлових об’єктів відбулися 26 травня 2014 р. саме в районі аеропорту. У той день НЗФ здійснили спробу захоплення аеропорту. Тоді українське командування для захисту цього стратегічного об’єкта застосувало бойові гелікоптери «МІ-24» та штурмовик «СУ-25». Українські підрозділи також підтримали українську авіацію вогнем3. Влітку 2014  р. розпочалися артилерійські обстріли по іншим районам м. Донецьк, зокрема і РСЗВ «Град». Згідно з висновками організації «Human Rights Watch», що перебувала у липні 2014 р. з польовою місією у Донецьку, принаймні чотири обстріли міста з РСЗВ «Град», що відбулися за період 12–21 липня 2014 р., були здійснені урядовими військами. Також організацією було відзначено, що НЗФ розміщують свої позиції в густонаселених районах4. Місцеві мешканці відзначають продовження і в подальшому практики розміщень військових позицій і техніки поблизу житлових будинків, ведення обстрілів із території міста представниками НЗФ. Також частина жителів Донецька вважають, що частину обстрілів по місту завдавали члени НЗФ. «Багаторазово була свідком стрільби з “Градів”, розташованих на території військової частини (Київський район, книжковий ринок “Маяк”) та в лісосмузі біля мікрорайону Донський (Будьонівський район). “Гради” стояли не приховані. Стрільба велася в напрямку аеропорту»5.

«ДНР начинает. Туда, на ту сторону. Авдеевка, Пески. Но именно по домам, я ответок не видела. В Путиловской Роще, там где стоят эти позиции ДНР, это рядом с моим домом. Там у них танки стоят — вот туда видела, оттуда дым шол. Видимо из Авдеевки, Песок ответ прилетал. Но от нас точно знаю, что летит... И по нам летит из города. Из города по городу. И Красный Крест, когда швейцарец погиб тоже1. Мы знаем откуда, мы ехали рядом»2. Зі слів очевидців, найбільш масові обстріли міста відбувалися із кінця серпня 2014 р. до кінця лютого 2015 р. Пізніше, в 2015–2016 рр., обстріли мали періодичний характер. На околицях міста звуки обстрілів чути досі. Руйнування житлових будинків відбувалося протягом усіх п’яти років конфлікту, але переважна більшість — 2014–2016 рр. Найбільша кількість зруйнованих будинків у Куйбишевському, Кіровському, Київському, Петрівському районі Донецька. «Гражданские в 14-ом году все оттуда ушли. Вот в ближайшее время проезжали, в частном секторе там все дома разрушены. Ни одного дома целого нет. Улица Стратонафтов вся разрушена»3. У липні 2017 р. ЗМІ з посиланням на дані т. зв. «голови адміністрації» Донецька Олексія Кулемзіна оприлюднили кількість зруйнованого та пошкодженого житла у м. Донецьк. За цими даними у Донецьку в результаті обстрілів пошкоджені: • 2278 багатоквартирних будинків (12 із них повністю зруйновані); • 8171 приватний житловий будинок (700 із них відновленню не підлягають). Частину пошкоджених будинків нині вже відновлено, частині постраждалих була надана допомога будівельними матеріалами для самостійного відновлення будинків. Також відомо про

3 Бій 26 травня 2014 <https://uk.wikipedia.org/wiki/Бої_за_Донецький_ аеропорт#Бій_26_травня_2014>.

Україна: цивільне населення гине від обстрілів з «Градів» <https://www.hrw.org/uk/news/2014/07/24/254650>.

Співробітник Міжнародного Комітету Червоного Хреста Лоран Дю Паскьер загинув внаслідок обстрілу 2 жовтня 2014 року у м. Донецьк <https://www.icrc.org/ru/doc/resources/documents/ news-release/2014/10-02-ukraine-delegate-killed.htm>. 2

Інтерв’ю Д.

Інтерв’ю В.

Інтерв’ю О.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

будівництво принаймні 18 будинків для осіб, житло яких було зруйноване4.

Квартира у м. Донецьк після потрапляння снаряду5

Місцеві мешканці також відзначали, що не всі постраждалі райони Донецька відновлюються рівномірно. Найменшими темпами відновлення приватного нерухомого майна відбувається у районах, що розташовані близько до лінії розме жування. Частині мешканців, житло яких зруйноване, було надано тимчасове житло. Причинами руйнувань нерухомого майна у м. Донецьк при опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС», постраждалі особи називали: • близькість до лінії розмежування; • бої за Донецький аеропорт; • розташування у місті блокпостів, передових військових позицій, військової техніки, озброєння; 4

В Донецке построили поселок для потерявших в войне жилье (Фото) <https://dnews.dn.ua/news/615712>.

Фото надано ГО «Донбас СОС» місцевими мешканцями.

• обстріли з території міста в бік українських позицій; • обстріли міста НЗФ; • обстріли, що відбувалися з позицій українських військових.

м. Луганськ Луганськ — місто обласного підпорядкування на сході України, адміністративний центр Луганської області, найсхідніший обласний центр держави. Станом на 1 січня 2013 р. населення становило 425 828 осіб1. На початку 2014 р. за чисельністю населення серед міст України Луганськ посідав 11 місце. Територіальна громада Луганської міськради складається із чотирьох районів: • Артемівський (зокрема й м. Олександрівськ, селища Зразкове, Тепличне, Ювілейна селищна рада, смт Катеринівка); • Жовтневий; • Кам’янобрідський; • Ленінський2.

З самого початку збройного конфлікту на сході України населений пункт контролюється т. зв. «ЛНР». Оборону Луганського аеропорту, який розташований на відстані 9 км від міської межі (мікрорайон Видний), українські десантники тримали до 1 вересня 2014 р. Літо 2014 р. було найтрагічнішим для місцевих мешканців. Саме тоді відбулися масовані обстрі1

Луганськ <https://uk.wikipedia.org/wiki/Луганськ>.

ли у місті, що спричинили велику кількість жертв серед цивільного населення і руйнувань будівель та інфраструктури. Переважна більшість житлових будинків у м. Луганськ постраждали у червні — вересні 2014 р. З травня 2014 р. місцеві мешканці відзначали появу блокпостів на вулицях міста, велику кількість людей у військовій формі, колони військової техніки. Періодично було чути стрільбу зі стрілецької зброї. Одні з перших обстрілів у Луганську відбулися 2 червня 2014 р. Зранку НЗФ почали штурмувати управління Луганського прикордонного загону, який розміщувався на околицях міста. Луганським прикордонникам надавали повітряну підтримку армійська авіація та авіація Повітряних Сил ЗСУ3. «Летали сначала самолеты. Были события в Славянске, и мы все думали, что сейчас все как-то устроится, что нас это не коснется. Жили, работали, ни о чем не думали. А потом — у нас там есть на квартале “Мирном” погран отряд. И его обстреляли, и близлежащие дома. Тогда уже люди все начали выезжать стремительно. Погибшие были, раненые»4. Пізніше, також 2 червня 2014 р., відбулася серія вибухів біля захопленої НЗФ Луганської ОДА. За інформацією Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, ці вибухи були результатом влучання некерованих ракет, запущених із літака5. Відтоді регулярні артилерійські обстріли міста тривали до початку вересня 2014 р. Найбільш масові — у липні — серпні 2014 р. Обстріли відбувалися фактично по усіх районах населеного пункту. Місцеві мешканці пам’ятають авіаобстріли на початку червня 2014 р., артилерійські обстріли, зокрема й із РСЗВ «Град», мінометні обстріли.

«Это невозможно было посчитать. В любое время дня и ночи обстрелы были. В сутки могло быть по три, по четыре обстрела. Мы слышали, что рядышком стрельба идет, и, естественно, в ответ идет удар. К нам прилетел снаряд со стороны украинской армии... Потому что ЛНР стреляла на них, а те в ответ»1. Місцеві мешканці відзначали багаторазові випадки ведення обстрілів НЗФ із густонаселених районів міста. Пізніше декілька членів НЗФ публічно зізналися, що принаймні частину обстрілів Луганська влітку 2014 р. здійснювали їхні представники2. Наступний період, у який м. Луганськ зазнало артилерійських обстрілів, став кінець січня — лютий 2015 р. У цей період відбулися нові факти руйнування житла цивільних громадян. За повідомленням т. зв. начальника управління з питань будівництва Луганської міської адміністрації Юрія Зензерова, станом на початок квітня 2019 р. у Луганську в результаті бойових дій постраждало 3293 житлових будинки приватного сектора. За його інформацією, коштом програм «2000 будинків» та «2000+ будинків» було надано допомогу будівельними матеріалами 1974 власникам пошкоджених приватних будинків. До програми відновлення не увійшли 1319 будинків приватного сектора, із них 444 — частково зруйнованих і не відновлених, 108 — зруйнованих повністю, 767 — були відновлені власними силами домовласників і силами ООН3. Кількість пошкодженого чи зруйнованого нерухомого майна інших форм власності залишається невідомою. Інформацію про отримання допомоги будівельними матеріалами частиною постраждалого населення у Луганську підтверди-

Армійська авіація та авіація Повітряних Сил ЗС України надали повітряну підтримку товаришам по зброї — луганським прикордонникам <http://www.mil.gov.ua/news/2014/06/02/armijskaaviacziya-ta-aviacziya-povitryanih-sil-zs-ukraini-nadali-povitryanu-pidtrimku-tovarisham-po-zbroi-luganskim-prikordonnikam/>. 4

Інтерв’ю Н.

Інтерв’ю М.

Признания Болотова: Хронология расстрела Луганска боевиками летом-2014 (фото, видео) <https://dn.depo.ua/rus/lugansk/ziznannya-bolotova-yak-vlitku-2014-boyoviki-lnr-rozstrilyuvali-10122016100000>.

Останні новини від Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні — на основі інформації, що надійшла станом на 2 червня 2014 р., 18:00 (за київським часом) <https://www.osce.org/uk/ukraine-smm/119529>.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

В Луганске назвали точное число частных домов пострадавших в результате боевых действий <http://cxid.info/v-luganske-nazvali-tochnoe-chislochastnyh-domov-postradavshih-v-rezultate-boevyhdeystviy-n144540>.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

ли ГО «Донбас СОС» місцеві мешканці, з якими мали змогу поспілкуватися. Додатково вони відзначали про проблему оплати ремонтних робіт. При опитувані, що провела ГО «Донбас СОС», причинами руйнувань нерухомого майна у м. Луганськ постраждалі особи називали: • розміщення у місті озброєних людей у військовій формі, великої кількості військової техніки й об’єктів; • здійснення обстрілів із території населеного пункту; • обстріли міста з боку українських військових позицій.

м. Первомайськ Первомайськ — місто обласного значення в Луганській області. Первомайськ розташований на лівому березі річки Лугань. Відстань до обласного центру становить близько 69 км і проходить автошляхом Т 1303 (у народі — «бахмутка»)4. Станом на 1 січня 2013 р. населення м. Первомайськ становило 38 435 осіб5.

Від самого початку конфлікту місто під контролем озброєних груп т. зв. «ЛНР». Із квітня 2014 р. у місті перебувають озброєні люди, які називають себе козаками. Первомайськ має статус «прифронтового міста» та є одним із найбільш зруйнованих у Луганській області під час збройного конфлікту. 4

Первомайськ (Луганська область) <https://uk.wikipedia.org/wiki/Первомайськ_ (Луганська_область)>.

За повідомленнями у ЗМІ, 26 липня 2014 р. сили АТО почали штурм м. Первомайськ1. Місцеві жителі чули та бачили літаки, стрільбу, обстріли та військову техніку у місті. Взяти під контроль Первомайськ українським військовим не вдалося. Місто піддавалося масовим обстрілам із кінця липня 2014 р., які тривали понад місяць. У той період у місті було багато жертв серед цивільного населення та відбулися великі руйнування інфраструктури й будівель. Більшість місцевого населення виїхало з міста, хто залишився, вимушені були переховуватися у підвалах. «В общем, 26-го, когда мы уезжали, в пять часов утра мы выехали, а в полшестого навстречу к нам шли БТРы. И они открыли огонь по Первомайску. И шли наши, украинские. Батальон Семенченко. Тогда еще не попали (в наш дом) 26 июля, а в августе мне уже позвонили — говорят, попали в дом, один подъезд сгорел, крыши нету, в общем, вот так»2. Місцеві мешканці відзначають також активне ведення обстрілів НЗФ із території міста. «Мы были свидетелями, когда эти ополченцы “ЛНР” ставили машину возле роддома, стреляют, а потом уезжают. Потом поставили возле магазина, стрельнули, отъехали и убежали. А когда туда стреляли украинцы, то они бывало попадали в жилые дома»3. «Прямо напротив нашего дома стояла “зенитка”. Через дорогу, напротив нас. Там почта была»4. 25 листопада 2014 р. Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні відвідала м. Первомайськ. Спостерігачі оцінили, що 90% житлових і багатоквартирних будинків були серйозно пошкоджені в результаті обстрілів5.

Обстріли міста продовжувалися і восени 2014 р. та на початку 2015 р., а також улітку 2015 р., хоча за свідченнями очевидців дещо зменшилися у цей період. У місті склалася жахлива гуманітарна ситуація. Було відсутнє газо-, електро- та водопостачання. Була нестача продовольства. Місцевим мешканцям видавали по 250 г хліба на добу6. У місті були факти грабежів майна, власники якого виїхали через обстріли населеного пункту. Місцеві мешканці відповідальність за них покладають, перш за все, на цивільних осіб, які залишалися у місті та скористалися ситуацією. Періодичні обстріли цього населеного пункту відбувалися і в 2016–2017 рр. Не давали забути про бойові дії місцевим мешканцям звуки пострілів і в 2018 р., переважно в нічний час доби. За повідомленнями ЗМІ, що контролюються т. зв. «ЛНР», подекуди обстріли м. Первомайськ відбуваються і в 2019 р.7. За інформацією представників де-факто влади в Первомайську, яка була оприлюднена у серпні 2017 р., у місті було зруйновано 290 муніципальних багатоповерхових будинків і близько 860 у приватному житловому секторі, при цьому 85 приватних будинків повністю знищені. За зимовий період 2016–2017 рр. нові пошкодження отримали близько 40 приватних будівель. На той час 90 будинків муніципального фонду та 200 приватних будинків уже було відновлено8. Підтвердження про часткове відновлення житлових будинків у м. Первомайськ ГО «Донбас СОС» отримує і від місцевих мешканців. Окрім житлових будинків у багатьох власників приватних домогосподарств були пошкоджені або зруйновані господарські будівлі, постраждали також земельні ділянки.

Сили АТО почали штурм Первомайська Луганської обл., — Семенченко <https://ua.112.ua/golovni-novyni/sili-ato-pochalishturm-pervomayska-luganskoyi-obl-semenchenko-93183.html>. 2 Інтерв’ю Н. 3 Інтерв’ю О. 4 Інтерв’ю Н. 5 Останні новини від Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні — на основі інформації, що надійшла станом на 30 листопада 2014 р., 18:00 (зa київським часом) <https://www.osce.org/uk/ukraine-smm/129936>.

В Первомайске людям выдают одну четвертую часть буханки <https://tribun.com.ua/22616>.

В «ЛНР» заявили про поранення жителя Первомайська <https://hromadske.radio/news/2019/05/17/v-lnr-zayavyly-pro-poranennya-zhytelya-pervomayska>. 8 В Первомайске восстановили 90 домов, поврежденных обстрелами (фото) <http://cxid.info/v-pervomayske-vosstanovili-90-domovpovrejdennyh-obstrelami-foto-n138309>.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Добре розвинена промисловість: є підприємства з обслуговування залізничного транспорту, промислові і харчові комбінати, піщаний кар’єр, рибне господарство. Станиця Луганська — центр великого сільськогосподарського району Луганщини3. Станиця Луганська розміщена впритул до лінії розмежування. Тут розташований єдиний працюючий в області контрольний пункт в’їзду/виїзду, яким користуються тисячі осіб у день в обидві сторони.

Зруйнований будинок у м. Первомайськ .

При опитувані, що провела ГО «Донбас СОС», причинами руйнувань нерухомого майна у м. Первомайськ постраждалі особи називали: • бої за контроль над містом; • розташування у місті озброєних людей, військової техніки та об’єктів; • ведення обстрілів із території міста; • обстріли міста з боку українських військових позицій.

смт Станиця Луганська Станиця Луганська — селище міського типу в Луганській області, районний центр СтаничноЛуганського району. Станиця Луганська безпосередньо межує з Луганськом, відокремлена від нього річкою Сіверський Донець. Кількість населення на 1 січня 2013 р. становило 13 734 осіб2.

З початку збройного конфлікту на сході України Станиця Луганська перебувала під контролем озброєних груп т. зв. «ЛНР». 2 липня 2014 р. селище зазнало авіаобстрілів, що призвели до жертв серед цивільного населення та руйнування будівель. Спочатку перший літак знищив будівлю УМВС у центрі селища. Трохи пізніше другий літак завдав удару по густонаселеному району селища «Кондрашовка»4. «Ну, стреляли, получается, там в здание милиции. Это недалеко от меня. Ну, почему-то попало и на частные дома»5. 21 серпня 2014 р. після боїв, що тривали декілька днів, сили ЗСУ взяли під контроль цей населений пункт6. Станиця Луганська та райони 3

Станиця Луганська <https://uk.wikipedia.org/wiki/Станиця_Луганська>. 4

Трагедия в Кондрашовке. «И ошибка пилотов, и обстрел со стороны?» — СМИ <https://www.ostro.org/lugansk/proisshestviya/news/ 449097/>.

5 1

Фото Інформатор.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

Інтерв’ю Т.

Война на востоке Украины. 21 августа. Онлайн-репортаж <https://gordonua.com/news/separatism/voyna-navostoke-ukrainy-21-avgusta-onlayn-reportazh-37421. html>.

поблизу населеного пункту, починаючи із червня 2014 р. і фактично увесь час збройного конфлікту, перебувають під обстрілами. Найбільш масові, зі слів місцевих мешканців, відбувалися із кінця серпня 2014 р. і тривали до кінця зими 2015 р. У 2016 р. вже були періодичні обстріли. Протягом 2017–2019 рр. обстріли у районі населеного пункту продовжувалися, зазвичай у нічний час, але кількість потраплянь по селищу значно зменшилася. «В 2014-м, июнь точно, начались авиаудары. Всю Станицу лупили авиабомбами. А потом август — сентябрь — “Градами” лупили со всех сторон, досталось и Станице. Это основное, а так же ж мины летают туда-сюда, стрелковое, все в дырах у всех. Ночью стреляют — сейчас подальше, а так вообще не давали спать. Только поделаешь, что-то залепишь... У соседа в его дом постоянно попадает, говорят, в одно место два раза не попадает, но он уже замучился делать. Слава богу, жив»1.

Пошкоджене домогосподарство в Станиці Луганській2

Житлові об’єкти у Станиці Луганській зазнали значних руйнувань. За весь період бойових дій руйнування житловим будинкам у Станиці Луганській завдавалися фактично з усіх видів зброї. Окрім будинків у цивільних громадян, були пошкоджені господарські будівлі, земельні ділянки, 1

Інтерв’ю В.

Фото надано ГО «Донбас СОС» місцевими мешканцями.

господарство. Значною проблемою для місцевих мешканців було мінування господарських угідь. «Она вся пострадала, тут нельзя поделить. Потому что поселок получается как в яме. А сверху гора, на которой Луганск. Станицу очень хорошо видно. Она очень вся обстреляна буквально. Мой дом пострадал сильно в августе. Потому что нас с Луганска обстреляли в этот день восемь раз Градами. Люди, те, которые живут во время обстрелов... Уже понимаешь откуда летит, и куда оно свистит, и куда оно приземляется»3. Однією з можливих причин регулярних обстрілів у населеному пункті є наближеність військових позицій сторін конфлікту. Домовленості про розведення сил у районі Станиці Луганської були досягнуті ще у вересні 2016 р.4, але через регулярні обстріли процес розведення сил у цьому районі почався тільки у червні 2019 р.5. Відповіді на запит ГО «Донбас СОС» до Станично-Луганської селищної ради щодо кількості пошкодженого чи зруйнованого житлового фонду ми не отримали. За повідомленням представників місцевих органів влади у січні 2018 р., пошкодження приватного і багатоквартирного житлового фонду за весь період активних боїв отримали 3445 приватних будівель, із них 265 зруйновані повністю. На той час було відновлено 2800 будинків6. За інформацією місцевих мешканців, відновлення житлових будинків відбувається коштом міжнародних гуманітарних організацій та самих громадян. Невелика частина постраждалих отри3

Інтерв’ю Т.

21 вересня у Мінську учасники Тристоронньої контактної групи підписали угоду про розведення сил і засобів біля трьох населених пунктів на лінії розмежування — Петрівському, Золотому та Станиці Луганській.

Разведение сил в Станице Луганской <https://www.unian.net/theme/10000509-razvedenie-sil-v-stanice-luganskoy>. 6

Станица Луганская 2014–2018. Как восстанавливается поселок на линии огня <http://vistilug.com.ua/news/1425-stanitsa-luganskaya-2014-2018-kak-vosstanavlivaet-sya-poselok-nalinii-ognya/>.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

мали незначну матеріальну допомогу від місцевих органів влади. При опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС», місцеві мешканці в більшості випадків звинувачують в обстрілах населеного пункту обидві сторони конфлікту. Причинами руйнувань нерухомого майна у смт Станиця Луганська постраждалі особи називали: • розташування населеного пункту в безпосередній близькості до лінії зіткнення; • розміщення у селищі військових та військової техніки; • перехресні обстріли з військових позицій; • обстріли з боку території, що не контролюється владою України; • здійснення обстрілів із території населеного пункту.

м. Попасна Попасна — місто, районний центр Попаснянського району Луганської області. Місто розташоване в південно-західній частині області, за 90 км від обласного центру. У населеному пункті розміщений потужний залізничний вузол1. Станом на 1 січня 2013 р. чисельність населення — 21 917 осіб2. Попасна є прифронтовим населеним пунктом. Після початку збройного конфлікту на сході України в місті були облаштовані блокпости НЗФ3. Велика кількість озброєних людей із військовою технікою, зі слів місцевих мешканців, у місті з’явилися на початку липня 2014 р. 22 липня 2014 р. силами АТО було взято місто під конт роль4. 1

Попасна <https://uk.wikipedia.org/wiki/Попасна>. 2

Ополченцы в Луганской области задержали грузовик с детонаторами <https://www.interfax.ru/world/377378>. 4

Попасна звільнена, там вивішені українські прапори <https://www.pravda.com.ua/news/2014/07/22/ 7032683/>.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

«Там же сначала те зашли, а потом наши — украинцы начали их выбивать. И они пошли туда, на Первомайск. Там через 6 км уже ЛНР»5. Перших обстрілів місто зазнало у липні 2014 р. Внаслідок них відбулися і перші руйнування житлових об’єктів. Найбільш масові обстріли міста відбувалися у 2014–2015 рр. Місцеві мешканці згадують у той період часті обстріли населеного пункту з мінометів та РСЗВ «Град». У 2016–2017 рр. обстріли відбувалися періодично. У 2018–2019 рр. місцеві мешканці чули звуки вибухів переважно поблизу населеного пункту. «У нас же Первомайск рядом. Те от туда сюда стреляют, эти потом ответку дают. Мой дом, понятное дело, “ополченцы” разрушили. Они оттуда с Первомайска стреляли. Прямое попадание в веранду, веранда разлетелась в пух и прах, потом прошло через весь дом»6. У період сильних обстрілів більшість місцевого населення виїхало, ті, хто залишився, вимушені були проживати в підвалах. У 2014–2015 рр. у місті відбувалися непоодинокі факти грабежів квартир та будинків, мешканці яких виїхали на період сильних обстрілів. Частина місцевих мешканців покладають вину за грабежі на військових, які перебували в той час у місті. За даними Попаснянської РДА, станом на червень 2019 р. у місті було пошкоджено 1563 об’єкта житлового приватного сектора, 114 об’єктів комунального житлового фонду і 53 об’єкта житлового приватного сектора було зруйновано повністю. Найбільше у місті пошкоджених і зруйнованих будинків у південній та південно-західній частині — мікрорайоні «Черьомушки». 5

Інтерв’ю Я.

Інтерв’ю Т.

Значну частину пошкоджених будинків сьогодні вже відновлено. Для ліквідації наслідків бойових дій у 2015–2016 рр. були задіяні кошти з державного, районного та місцевих бюджетів. Був зроблений ремонт багатоповерхових будинків та окремих пошкоджених квартир у них. Допомогу для ремонту будинків приватного сектора у м. Попасна надавали благодійні організації: Норвезька рада у справах біженців, «Карітас-Україна», «MersiCorps», Данська рада у справах біженців, «ADRA» в Україні. У період 2016–2018 рр. із місцевого бюджету було надано матеріальну допомогу 52 мешканцям міста, житло яких зазнало пошкоджень1. Окрім житлових будинків, у багатьох домогосподарствах було пошкоджено господарські будівлі, присадибні ділянки. Зі слів місцевих мешканців, частина постраждалих витрачали для ремонту пошкодженого житла власні кошти. Окремим особам, у яких житло було повністю зруйновано, органами місцевого самоврядування було надано тимчасове житло, яке перебуває у комунальній власності. При опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС», місцеві мешканці причинами руйнувань нерухомого майна у м. Попасна називали: • розташування поблизу житлових об’єктів блокпостів, військових позицій і техніки; • обстріли міста з боку НЗФ; • обстріли з території міста в бік непідконт рольної Уряду України території; • частина постраждалих сказали, що на момент обстрілу біля їхнього будинку не було нічого, щоб могло спровокувати обстріл.

го району, на правому березі річки Сіверський Донець. Відстань від Луганська — 90 км. Чисельність населення станом на 1 січня 2013 р. — 104 тис. осіб2. Відстань від Лисичанська до лінії розмежування близько 30 км.

З початку конфлікту на сході України у місті перебували озброєні групи у військовій формі та військова техніка. 24 липня 2014 р. силами АТО м. Лисичанськ було звільнено3. Найдраматичніші події за час збройного конфлікту на сході України в населеному пункті відбулися у липні 2014 р. Активні бої за звільнення міста почалися 22 липня і тривали декілька днів. Саме у цей період відбувалися масовані артилерійські обстріли міста, які призвели до руйнування та пошкодження житлових будинків. Населення вимушене було ховатися декілька діб у підвалах.

м. Лисичанськ Лисичанськ — місто обласного підпорядкування та одне з найдавніших міст на сході Украї ни. Великий промисловий центр, що входить до складу Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації. Місто розташоване в північно-західній частині Луганської області, на території Попаснянсько1

Відповідь на запит Попаснянської РДА у Луганській області.

Зруйнований будинок у м. Лисичанськ, квартал Східний, 174 2

Над Лисичанськом — український прапор <https://www.pravda.com.ua/news/2014/07/24/ 7032915/>. 4

Фото lisichansk.com.ua <http://lisichansk.com.ua/2016/04/45631>.

МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

«Нас освобождали. Стояли ополченцы стреляли от нас, украинцы наступали к нам. Поэтому чьи мины летели... Может, и ополченцы когда отступали, может, и нацгвардия. Оно ж неразбериха была»1. «24 июля — это когда пострадала наша девятиэтажка. Неудачное положение дома. Мы, получается, по траектории, снизу как стреляли и сверху. Получается, неизвестно, кто мог попасть. А так как было 74 попадания в дом... Это мне сказал пожарник. Начали в одиннадцать утра и закончили в девять вечера, с двух сторон. Наш дом полностью разбитый, разрушенный, рассыпанный»2. За інформацією Лисичанської міської ради, у місті зазнали пошкоджень під час бойових дій 333 будинки приватної форми власності, що частково

88 власників квартир зруйнованого будинку (розташований за адресою квартал Східний, 17) отримали грошову компенсацію з обласного бюджету, 12 сімей квартиронаймачів квартир комунальної власності отримали альтернативне житло3. Окрім житлових будинків, у частині домогосподарств були пошкоджені чи зруйновані господарські споруди. При опитуванні, що провела ГО «Донбас СОС», місцеві мешканці причинами руйнувань нерухомого майна у м. Лисичанськ називали: • бої за контроль над містом; • розміщення у місті озброєних людей та військової техніки; • перехресні обстріли міста. Отже, відповідно до отриманих даних, можна зробити висновок, що за час тривалого збройно-

постраждали, та 34 повністю зруйновані. 160 житлових будинків комунальної власності зазнали пошкоджень, з яких 3 були зруйновані повністю. За період 2014–2018 рр. за безпосередньої допомоги Норвезької ради у справах біженців у приватному сектору було відбудовано 16 житлових будинків та 95 отримали часткову допомогу на відновлення. Відновлення двох об’єктів багатоквартирного житлового фонду було здійснено коштом місцевого бюджету, ще двох — обласного бюджету. Відновлення інших пошкоджених об’єктів багатоквартирного житлового фонду здійснювалося коштом комунальних підприємств, власників об’єктів, гуманітарної допомоги, небайдужих громадян, благодійних фондів та міжнародних організацій. Сьогодні житловий фонд, який перебуває у комунальній власності міста, відновлення не потребує.

го конфлікту на сході України сторонами приділяється недостатньо уваги захисту цивільного населення за міжнародним гуманітарним правом і міжнародним правом прав людини. В Україні досі відсутня комплексна державна стратегія щодо захисту цивільних осіб, житло яких постраждало внаслідок бойових дій, що включатиме проведення оцінки завданої шкоди, створення оцінки пошкодженого/зруйнованого нерухомого майна, вирішення питань компенсації чи реституції. 10 липня 2019 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову, яка надає можливість отримати компенсацію за зруйноване майно внаслідок збройного конфлікту в Україні4. Уряд вніс

Інтерв’ю C.

Інтервью О.

Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій

Відповідь на запит Лисичанської міської ради.

Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 р. № 947: постанова Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. № 623 <https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-vnesennyazmin-do-postanovi-kabinetu-ministriv-ukrayini-vidt100719?fbclid=IwAR2G77_2iGy1gf_XZw3HxYO8Ff6JA2RBCswIcW46ZiJibsa6Ua_xN5g72Cs>.

зміни до Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання. Нині цей Порядок не використовується. Право на отримання допомоги, згідно з зазначеною вище постановою, мають тільки громадяни України, чиє житло було зруйноване та які залишилися на попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту. Тобто його дія не поширюється на людей: • майно яких було пошкоджено внаслідок збройного конфлікту та потребує ремонту; • які виїхали з попереднього місця проживання, відповідного населеного пункту, незважаючи на те, що їхнє майно було зруйновано.

1.3. Вплив масових обстрілів на сході України на цивільне населення Для того щоб визначити ймовірний вплив руйнування житлового майна внаслідок збройного конфлікту на сході України на населення регіону, достатньо навести деякі дані. З 227 респондентів (95 із яких пенсіонери) 139 осіб виїхали з пошкодженого житла і жили у приватних осіб, 88 осіб не виїжджали, або повернулися невдовзі після припинення масових обстрілів. З них 21 особа жила у родичів, 56 осіб продов жили проживати у пошкодженому помешканні, з яких 33 постраждалі особи вклали власні кошти у ремонт житла, а 17 — отримали тимчасове житло (12 осіб на підконтрольній Уряду України території, 5 — на території, що непідконтрольна Україні). Отже, менше 1% осіб, житло яких постраждало внаслідок обстрілів, було надано допомогу у вигляді тимчасового житла. Тимчасове житло, яке надавалося постраждалим, опитані називали таке: місця в мобільних містечках, гуртожитках, будинках ветеранів, квартири, що перебувають у комунальній власності місцевих органів влади. Усі інші змушені були самостійно вирішувати проблему з житлом. Більшість з опитаних 46

ГО «Донбас СОС» осіб орендують житло, самостійно придбати нове змогли менше 1% опитаних. Очевидно, що наведені дані не є повною мірою репрезентативною вибіркою, однак дають змогу сформувати уявлення про порядок негативного впливу руйнування або пошкодження житлового майна внаслідок збройного конфлікту на сході України на населення регіону. Значна кількість звернень на «гарячу лінію» ГО «Донбас СОС» від осіб пенсійного віку свідчить про відсутність своєчасної та адекватної допомоги їм як на території, яка контролюється владою України, так і на територіях, що контролюються так званими «ДНР» і «ЛНР». Вплив у сфері майнових прав. Як було зазначено вище, частина населення Донецької та Луганської областей на невизначений термін виїздить із пошкодженого житла. Такий крок спричиняє маніпуляції з правами на житло, землю та майно з боку представників режиму, встановленого на непідконтрольній Уряду України території. Зокрема, відповідно до існуючої практики необхідна обов’язкова перереєстрація майна за умови обов’язкової особистої явки власника. З огляду на зрозумілі причини це є малоздійсненним. У такому разі є ризик «націоналізації» їхнього майна. Інша особливість, що була характерна для непідконтрольної Уряду частини Донецької області ще у 2018 р., — майно може бути «націоналізоване» у випадку несплати рахунків за комунальні послуги. Зрозуміло, що у ситуації, коли особа, яка не мешкає у житлі, що постраждало внаслідок збройного конфлікту, отримує додаткові фінансові зобов’язання, оскільки сплачувати доводиться за комунальні послуги у місці фактичного проживання та за попереднім мешканням. Окрім цього, зафіксовані непоодинокі випадки по обидва боки лінії зіткнення, коли нерухоме майно цивільних осіб використовувалося для проживання комбатантів, на території частини домогосподарств будувалися військові укріплення. Така ситуація характерна насамперед для будинків, які розташовані поблизу лінії зіткнення. Вплив у сфері умов проживання. Станом на грудень 2018 р. близько 9% ВПО проживали у гуртожитках або у центрах компактного проживання. МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Частина з мешканців перебуває під постійною загрозою виселення з приватного житла, яке вони орендують, та центрів компактного проживання. При цьому значна кількість зазначених приміщень є непридатними для використання як житло. Вплив у сфері відновлення житла. За даними, наведеними в Огляді гуманітарних потреб Офісу ООН з координації гуманітарних питань, із 2014 до 2019 рр. було пошкоджено понад 50 тис. житлових будинків по обидва боки лінії розмежування. Починаючи з 2014 р., гуманітарні партнери відремонтували половину пошкоджених будівель. Майже 80% відремонтованих будинків розташовані на підконтрольній Уряду України території. Для запобігання подальшому переміщенню більшість ремонтних робіт було виконано для осіб, які повернулися до своїх місць проживання, та людей, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, що проживають уздовж лінії розме жування. Планувалося, що гуманітарні організації зможуть покрити приблизно 50–60% витрат на потрібний ремонт помешкань у 2018 р., та потребу у ремонті ще 2000–2500 будинків буде перенесено на 2019 р. Відомо, що є сім’ї, які продовжують жити в незадовільних умовах, спричинених конфліктом, але вони не мають права на отримання допомоги, оскільки не відповідають встановленим критеріям вразливості (наприклад, домогосподарства, де дорослі члени працездатного віку є безробітними). Партнери Кластера житла та непродовольчих товарів (керований УВКБ ООН спільно з Чеською недержавною гуманітарною організацією «Людина в біді») працюють виключно у відносно безпечних районах. Уздовж лінії розмежування є цілі селища з пошкодженими або зруйнованими будинками, де умови безпеки не дозволяють провести ремонт. Крім того, допомога з відновлення житла надається тільки у мінімально необхідному обсязі — для створення достатніх умов для життя згідно з національними стандартами. Така допомога зазвичай не включає повного відновлення зруйнованих будинків. Очікувалося, що у 2019 р. близько 3 тис. вразливих сімей (головним чином, непереміщені, а також ті, що повернулися до місць постійного

проживання, та ВПО), які живуть на підконтрольній Уряду України території поблизу лінії розме жування, потребуватимуть гуманітарної допомоги із забезпеченням житлом на час ремонту їхніх будинків. Водночас прогноз щодо непідконтрольної Уряду України території становить від 8 тис. до 10 тис. вразливих сімей (головним чином, непереміщені, а також ті, що повернулися до місць постійного проживання, та ВПО)1. Вплив у сфері отримання документів. Особи, житло яких було пошкоджене або зруйноване внаслідок збройного конфлікту на сході України, часто втрачають документи. Для того щоб їх відновити, необхідно перетнути лінію розмежування та потрапити на підконтрольну Уряду України територію, що створює додаткові складнощі, коли, наприклад, втрачено посвідчення особи. Крім того, відновлення документів часто потребує тривалого очікування, що призводить до додаткових фінансових витрат. Вплив у сфері психічного здоров’я. Відповідно до даних зонального дослідження 2017 р., проведеного ініціативою «REACH», психосоціальна підтримка входить у п’ятірку потреб2, що найбільш часто визначаються людьми, які проживають уздовж лінії розмежування. Очевидно, що особи, житло яких було пошкоджено або зруйновано внаслідок збройного конфлікту, особливо гостро потребують такої допомоги. Внаслідок конфлікту психосоціальні проблеми спостерігаються в усіх вікових групах, включаючи дітей, людей похилого віку, чоловіків і жінок працездатного віку. Третина людей старшого віку повідомляє про відчуття ізоляції та самотності, яке посилюється відсутністю доступу до соціальних послуг для тих, хто проживає поблизу лінії розмежування та в багатьох районах непідконтрольної Уряду України території. 1

Огляд гуманітарних потреб. Україна. Грудень 2019 <http://www.un.org.ua/images/documents/4631/ Ukraine%202019%20Humanitarian%20Needs%20 Overview_UA.pdf>. 2 Situation Overview: Area Based Assessment in Government Controlled Areas within 5km of the Line of Contact. Ukraine, July 2017 <http://www.reachresourcecentre.info/system/files/ resource-documents/reach_ukr_situation_overview_ aba_overview_july_2017_0.pdf>.

Вплив масових обстрілів на сході України на цивільне населення

ІІ Особливості захисту майнових прав цивільних осіб під час збройного конфлікту

2.1. Правова кваліфікація подій на сході України з точки зору міжнародного права З точки зору міжнародного права можна оцінити складність у правовій кваліфікації, яка застосовується до подій на сході України. У Резолюції ПАРЄ «Нещодавні зміни в Україні: виклики для функціонування демократичних інституцій» було висловлено: «...занепокоєння до збільшення кількості військових Російської Федерації вздовж українсько-російського кордону, що може призвести до подальшої військової агресії проти України, що є категорично неприйнятним»1. Починаючи з квітня 2014 р., коли на сході України фактично розпочалися заворушення, у відповідь на які було проголошено початок проведення АТО2, на різних міжнародних майданчиках йшло обговорення дій НЗФ. Фактично після утворення самопроголошених республік та появи доказів щодо впливу на ситуацію зі сторони РФ та ймовір1

Нещодавні зміни в Україні: виклики для функціонування демократичних інституцій: резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 9 квітня 2014 р. № 1988 <http://semantic-pace.net/tools/pdf.aspx?doc=aHR0cDovL2Fzc2VtYmx5LmNvZS5pbnQvbncveG1sL1hSZWY vWDJILURXLWV4dHIuYXNwP2ZpbGVpZD0yMDg3MyZsY W5nPUVO&xsl=aHR0cDovL3NlbWFudGljcGFjZS5uZXQv WHNsdC9QZGYvWFJlZi1XRC1BVC1YTUwyUERGLnhzbA= =&xsltparams=ZmlsZWlkPTIwODcz>. 2

Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»: Указ Президента України від 14 квітня 2014 р. № 405/2014 <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/405/2014>.

ного здійснення ефективного контролю над ситуацією, з’явилися аргументи на користь існування збройного конфлікту міжнародного характеру. Серед значення позицій міжнародних організацій необхідно виділити ту, яка відповідає за підтримку миру в усьому світі та може ідентифікувати певні ситуації як збройний конфлікт або загрозу миру. Мається на увазі ООН. Однією із цілей організації є підтримка міжнародного миру та безпеки3. Тому в цьому аспекті саме інституції ООН і повноважні приймати рішення щодо здійснення правової кваліфікації збройного конфлікту, зокрема, Генеральна Асамблея ООН «...повноважна обговорювати будь-які питання, які стосуються підтримки міжнародного миру та безпеки...» та Рада Безпеки ООН «...несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки...»4. Якщо поглянути з цього аспекту на резолюції, які були прийняті інституціями ООН відносно ситуації на сході Україні, то варто відзначити, що в них ішлося лише про факт існування збройного конфлікту, проте не було надано його чіткої кваліфікації. Наприклад, резолюцією Ради Безпеки ООН від 17 лютого 2015 р. було затверджено па3

Відповідно до ст. 1 Статуту ООН 1945 р. «...підтримувати міжнародний мир та безпеку та з цією ціллю приймати ефективні колективні міри для запобігання та усунення загрози миру та подавлення актів агресії чи інших порушень миру, та проводити мирними засобами, у відповідності до принципів справедливості та міжнародного права, владнання чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру...» <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010>. 4

Статут Організації Об’єднаних Націй від 1945 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010>.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

кет заходів для імплементації Мінських домовленостей, при цьому не було надано загального коментаря інституції до документа1. Або ж у резолюції від 21 липня 2014 р. відносно ситуації зі збиттям міжнародного рейсу МН17 було лише зазначено про контроль, який здійснюють озброєні групи, над територією, де фактично перебували залишки літака2. У своїх періодичних звітах Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні зазначає про те, що на сході України має місце збройний конфлікт у контексті міжнародного гуманітарного права. При цьому не дається чітка кваліфікація виду конфлікту (міжнародний чи неміжнародний) або його змішаного характеру. Крім того, у контексті термінів, які застосовуються для визначення територій, говориться про «території, які конт ролюються “Донецькою народною республікою” та “Луганською народною республікою”»3. 4 лютого 2015 р. Верховна Рада України прийняла заяву4, якою визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо злочинів, які вчинені та вчиняються на сході України, щодо періоду, починаючи із 20 лютого 2014 р. і дотепер. Це була вже друга заява України, що стосувалася подій не лише на сході України, а й на території окупованого АРК. Але щодо подій на сході 1

Резолюція Ради безпеки Організації Об’єднаних Націй від 17.02.2015 р. № 2202 (2015) <http://www.securitycouncilreport.org/atf/cf/%7 B65BFCF9B-6D27-4E9C-8CD3-CF6E4FF96FF9%7D/s_ res_2202.pdf>. 2

Резолюція Ради безпеки Організації Об’єднаних Націй від 21 липня 2014 р. № 2166 < h t t p : / / w w w . s e c u r i t y c o u n c i l r e p o r t . o r g / a t f / cf/%7B65BFCF9B-6D27-4E9C-8CD3-CF6E4FF96FF9%7D/s_ res_2166.pdf>.

Зокрема, щодо останньої Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні за період 16 листопада 2018 р. — 15 лютого 2019 р. <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ ReportUkraine16Nov2018-15Feb2019_Ukranian.pdf>. 4

Постанова Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій “ДНР” та “ЛНР”, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 4 лютого 2015 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/145-19>.

необхідно звернути увагу на формулювання, представлені у заяві: «...щодо скоєних злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій “ДНР” та “ЛНР”...»5. У документі збройні формування сприймаються як терористичні організації та не робляться згадки про існування збройного конфлікту в контексті подій на сході України. Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду здійснює попереднє дослідження ситуації в Україні для того, щоб вирішити питання: чи наявні підстави для відкриття розслідування ситуації в Україні. У процесі дослідження, для здійснення коректної кваліфікації можливих злочинів за відповідними статтями Римського статуту, він вирішує питання: чи має місце збройний конфлікт на території України та який характер цього протистояння. Якщо поглянути на узагальнену позицію Офісу у звіті за результатами їхньої роботи за 2018 р., то щодо ситуації на сході України можна побачити таке: «У своєму Звіті щодо дій з попереднього розслідування за 2016 р. Канцелярія Прокурора відзначала, що до 30 квітня 2014 р. інтенсивність бойових дій між українськими урядовими військами та антиурядовими озброєними елементами на сході України досягла такого рівня, який тягне за собою можливість застосування до нього права збройних конфліктів, та що озброєні групи, які діють на сході України, включаючи “ДНР” та “ЛНР”, достатньо організовані, щоб сприйматись як сторони неміжнародного збройного конфлікту. Канцелярія Прокурора також дійшла висновку, що приклади прямого військового протистояння між збройними силами Російської Федерації та України вказують на те, що принаймні з 14 липня 2014 р. на сході України, паралельно з неміжнародним збройним конфліктом, має місце міжнародний збройний конфлікт»6. 5

Там само.

Звіт Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду щодо дій з попереднього розслідування за 2018 р., §72 <https://www.icc-cpi.int/itemsDocuments/2018-otprep-PE-Ukraine.pdf>.

Правова кваліфікація подій на сході України з точки зору міжнародного права

Як можна побачити з позиції Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду, базуючись на проаналізованій ним інформації, не можна сказати, що на сході України має місце виключно збройний конфлікт міжнародного характеру. Це питання продовжує вивчатися, але, судячи з усього, Офісу було надано недостатньо інформації, яка дала б змогу говорити, що збройні формування самопроголошених республік перебувають під загальним контролем1 РФ: «...Факт існування єдиного міжнародного збройного конфлікту на сході України передбачає застосування щодо відповідного періоду статей Статуту, які стосуються збройних конфліктів міжнародного характеру. Враховуючи можливості застосування альтернативних класифікацій збройного конфлікту/конфліктів на сході України, Канцелярія Прокурора розглянула положення Римського статуту, які можуть бути застосовані як до конфліктів міжнародного, так і неміжнародного типу, при аналізі ймовірних злочинів, вчинених різними учасниками конфлікту»2. Хотілось би також звернути увагу на національну судову практику, яка набуває поширення не тільки щодо розгляду справ, пов’язаних із порушенням майнових прав цивільних осіб, а й вчиненням інших діянь під час збройного конфлікту на сході України. Йдеться про судові справи, які стосуються визнання факту вчинен1

Загальний контроль — принцип, визначений Міжнародним судом ООН та практикою міжнародних трибуналів стосовно екстериторіальної юрисдикції держави, який визначає відповідальність певної держави за дії збройних груп на території іншої держави. Критерій визначає, наскільки управління збройними групами залежить від рішення конкретної держави. Принцип визначений у справі Міжнародного суду ООН Nicaragua v. the USA, 1986 р. <https://www.icj-cij.org/files/case-related/70/07019860627-JUD-01-00-EN.pdf> та у справі Тадіча Міжнародного трибуналу по колишній Югославії <http://www.icty.org/case/tadic/4>. 2

Звіт Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду щодо дій з попереднього розслідування за 2018 р., §73 <https://www.icc-cpi.int/itemsDocuments/2018-otprep-PE-Ukraine.pdf>.

ня діяння та спричинення негативних наслідків «внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України та окупації Російською Федерацією частини території3». І Верховний Суд фактично легітимізував цю практику судів у своєму рішенні, що стосувалася факту внутрішнього переміщення: «...Таким чином, колегія суддів, на підставі аналізу вищевказаних положень закону, дійшла висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов’язок відповідно до зазначених вище конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конс титуцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Луганської області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, частиною четвертою статті 2 Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях”, та підтверджує факт того, що вимушене переселення у липні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з окупованої території Луганської області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області...»4. У подальшому подібні позитивні рішення використовуються заявниками для подання позовів

до національних судів України проти РФ із вимогою компенсувати завдані збитки. Варто зазначити, що міжнародні суди вже розглядали аналогічні справи, коли вже держава, справи проти якої з вимогою відшкодувати завдану шкоду під час збройного конфлікту, розглядалися судами іншої держави. Найбільш показовою справою є рішення Міжнародного суду ООН у зверненні Німеччини проти Італії, так звана справа про юрисдикційні імунітети держав1. По-перше, Судом було визначено співвідношення норм міжнародного гуманітарного права та юрисдикційного імунітету держави. У Міжнародному суді ООН Італія посилалася на ст. 12 Конвенції про юрисдикційні імунітети держав та їх майна від 2 грудня 2004 р., яка вказує, що на державу не поширюється імунітет при розгляді справ про грошове відшкодування в разі смерті або заподіяння тілесного ушкодження будь-якій особі або нанесення шкоди майну чи його втрати в результаті дії або бездіяльності, якщо така дія або бездіяльність мали місце на території іншої держави і якщо особа перебувала на цій території в момент дії або бездіяльності. Міжнародний суд ООН спростував аргумент Італії та вказав, що положення зазначеної статті не застосовується, якщо шкода особі чи її майну була завдана під час збройного конфлікту. У цьому випадку починають діяти норми міжнародного гуманітарного права, зокрема й ті, які стосуються питань компенсації та реституції в умовах збройного конфлікту. По-друге, Суд вказав, що розгляд подібних справ у межах цивільного провадження не передбачає розгляд питання законності чи незаконності вчинених актів. Факт вчинення воєнного злочину або злочину проти людяності має першочергове значення при прийнятті рішення про компенсацію за його наслідки. Італія аргументувала свою позицію тим, що інші спроби отримати суму компенсації жертвам були невдалими, тому її Верховний суд і проігнорував юрисдикційний 1

Постанова Верховного Суду у справі № 363/2981/16-ц від 14 березня 2018 р. <http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72850452>.

Там само.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

Jurisdictional Immunities of the State, Germany v. Italy / International Court of Justice, judgement on 3 February 2012 <https://www.icj-cij.org/files/case-related/143/14320120203-JUD-01-00-EN.pdf>.

імунітет Німеччини при розгляді справ. На що Міжнародний суд ООН відповів, що ні національна практика країн, ні норми міжнародного права не ставлять імунітет держави в залежність від засобів звернення проти неї, які може використати як постраждала особа, так і сама держава від її імені. У цьому контексті досить важко сприймати аргументи національних судів України з цього приводу, які посилаються на те, що принцип імунітету держави у зазначених справах не застосовується із декількох причин: • «по-перше, вказана норма визначає імунітет від пред’явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Натомість, у цьому випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позов ного провадження»2; • «по-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Як зазначено в абзаці 15 преамбули Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях”, дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Авто номної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. Частина четверта статті 79 Закону України “Про міжнародне приватне право” вказує на ті випадки, коли Україна може застосувати реторсію — правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм між2

Постанова Верховного Суду у справі № 381/2635/16-ц від 21 листопада 2018 р. <http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78378788>.

Правова кваліфікація подій на сході України з точки зору міжнародного права

народного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру недостатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права»1. Відповідно до загальних положень Женевських конвенцій 1949 р. їх норми застосовуються до «...всіх випадків оголошеної війни чи будьякого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома або більше державами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни»2. Україна закріпила на рівні національного законодавства свою позицію щодо подій на сході України у Законі України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», «...відзначаючи, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності...»3. Тобто, зі свого боку, Україна розглядає події на її території як збройний конфлікт, але подібне національне рішення не означає, що і на міжнародному рівні позиція також підтримується, справи щодо цього ще мають бути вирішені компетентними судами. 1

Постанова Верховного Суду у справі № 381/2635/16-ц від 21 листопада 2018 р. <http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78378788>.

2.2. Захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту (міжнародні стандарти) 2.2.1. Міжнародне гуманітарне право Норми міжнародного гуманітарного права починають застосовуватися з моменту початку збройного конфлікту або окупації та припи няють — з моменту повного припинення бойових дій. Таке загальне правило передбачене положеннями Женевських конвенцій 1949 р., які є найбільш консолідованим зібранням «права війни». Тому, беручи до уваги їхні норм, варто відзначити, що для дії норм міжнародного гуманітарного права в умовах збройного протистояння між державами непотрібно їх окреме рішення, визнання або невизнання подій, проведення відповідної внутрішньої правової кваліфікації. Ці положення автоматично застосовуються і спрямовані, перш за все, на те, щоб захистити цивільне населення, яке найбільше страждає від бойових дій. Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни поєднує специфічні принципи, які стосуються поводження з мирними жителями, які перебувають на території конфлікту. Відповідно до ст. 53 цієї Конвенції будьяке знищення окупаційною державою рухомого чи нерухомого майна, що є індивідуальною або колективною власністю приватних осіб чи держави, або інших громадських установ чи соціальних або кооперативних організацій забороняється, за винятком випадків, коли це є необхідним для проведення воєнних операцій4. Крім того, захист права власності може також кореспондуватися із забороною грабежу та репресій щодо цивільного населення на окупованих територіях, яку передбачає міжнародне гуманітарне право5.

Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154>.

Стаття 33: «...Пограбування забороняються. Репресалії стосовно осіб, які перебувають під захистом, та їхнього майна забороняються». Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154>.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

Згідно з цим положенням захисту підлягає будь-яке майно в умовах збройного конфлікту, незалежно від його виду та форми власності, але виключно те, яке міститься на окупованій території1. Крім того, воно виключає зі сфери свого регулювання те майно, яке було пошкоджено під час бойових дій, коли не йдеться про надмірні пошкодження або руйнування, зумовлені порушенням законів та звичаїв війни. Норми Конвенції про закони та звичаї ведення війни на суші 1907 р. містять заборону знищувати або захоплювати майно противника, якщо тільки таке знищення або захоплення не буде обов’язково вимагатися для потреб війни2. Фактично при розробці норм Женевської конвенції 1949 р. були використані ті самі принципи та підходи, як і у Гаазькій конвенції 1907 р.3. Норми передбачають, що окупаційним силам дозволено здійснювати повне або часткове знищення певної приватної або державної власності на окупованій території, коли цього вимагають нагальні військові потреби. Але при цьому важливість таких військових потреб має бути оцінена і саме на окупаційній владі лежить відповідальність за свою добросовісну поведінку в умовах збройного конфлікту, незловживання звичаями ведення війни. Отже, окупаційна держава повинна намагатися інтерпретувати це положення об’єктивно: коли б не виникала необхідність вдатися до руйнування, окупаційна влада має зберігати відчуття міри у своїх діях та використанні

військових переваг, які можна отримати через завдану шкоду4. Водночас треба згадати про дії, які з військової точки зору можна назвати тактикою «випаленої землі», тобто систематичне знищення цілих районів, переважно жилих, окупаційними силами, що вийшли перед наступаючими силами. Практика різних судів після закінчення Другої світової війни встановила, що подібні дії можуть бути прийнятними лише у виняткових випадках, але загальна позиція така, що подібні дії були засуджені, коли вони в реальності ставали надмірними або не виправданими військовими операціями. Стаття 6 (b) Статуту Міжнародного воєнного трибуналу описує «безпринципне руйнування міст, селищ або сіл чи спустошення, не виправдане військовою необхідністю» як воєнний злочин5. Ба більше, ст. 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни включає в себе «тяжкі порушення», що підлягають штрафним санкціям згідно зі ст. 146, зокрема «велике знищення» майна, яке не виправдовується військовою необхідністю і здійснюється незаконно і безпричинно6. Крім того, міжнародним гуманітарним правом також передбачено за окупаційними органами право, за певних обставин, розпоряджатися майном на окупованій території, а саме: право на реквізицію приватної власності, право конфіскувати будь-яке рухоме майно, що належить державі, яке може бути використано для військо-

Коментар до статті 53 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1958, Міжнародний Комітет Червоного Хреста: <https://ihl-databases.icrc.org/applic/ihl/ihl.nsf/ Comment.xsp?action=openDocument&documentId=A 13817CDA3424C3CC12563CD0042C6E6>.

Конвенція про закони та звичаї ведення війни на суші від 18 жовтня 1907 р. <https://ihl-databases.icrc.org/applic/ihl/ihl.nsf/Article.xsp?action=openDocument&documentId=61CDD 9E446504870C12563CD00516768>.

Статут Міжнародного воєнного трибуналу від 8 серпня 1945 р. <https://www.un.org/en/genocideprevention/documents/atrocity-crimes/Doc.2_Charter%20of%20 IMT%201945.pdf>.

Коментар до ст. 53 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1958 р., Міжнародний Комітет Червоного Хреста: <https://ihl-databases.icrc.org/applic/ihl/ihl.nsf/ Comment.xsp?action=openDocument&documentId=A 13817CDA3424C3CC12563CD0042C6E6>.

Захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту (міжнародні стандарти)

вих операції, та право керувати і користуватися

• захист історичних пам’яток, місць відправлення культів, які є культурною або духов ною спадщиною5; • заборону піддавати нападу або знищувати, виводити або доводити до непридатності об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення6; • захист установок і споруд, що містять небезпечні сили, а саме: греблі, дамби, атомні електростанції7;

майном, що належить окупованій державі . 1

У додаток до цієї Конвенції варто зазначити про Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р. та Додатковий протокол, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II), від 8 червня 1977 р. Їхні положення різною мірою захищають майно та соціальні об’єкти, передбачаючи: • заборону репресалій щодо об’єктів, які виконують медичні функції2; • заборону застосування зброї, снарядів, речовин та методів ведення воєнних дій, які здатні завдати надмірних пошкоджень3; • обов’язкове розрізнення цивільних та військових об’єктів, відповідно спрямовуючи свої дії проти військових об’єктів4; 1

Коментар до ст. 53 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1958 р., Міжнародний Комітет Червоного Хреста <https://ihl-databases.icrc.org/applic/ihl/ihl.nsf/ Comment.xsp?action=openDocument&documentId=A 13817CDA3424C3CC12563CD0042C6E6>. 2

Стаття 20 «Репресалії проти осіб і об’єктів, яким відповідно до цієї частини надається захист, заборонені». Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р.: <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199>.

Пункт 2 статті 35 «Заборонено застосовувати зброю, снаряди, речовини й методи ведення воєнних дій, здатні завдати надмірних пошкоджень або надмірних страждань». Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р.: <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199>. 4

Стаття 48 «Для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об’єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об’єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об’єктів». Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199>. Стаття 13. Додатковий протокол, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II), від 8 червня 1977 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_200>.

Стаття 53 «...заборонено: a) здійснювати будь-які ворожі акти, спрямовані проти історичних пам’яток, творів мистецтва або місць відправлення культів, які є культурною або духовною спадщиною народів; b) використовувати такі об’єкти для підтримки воєнних зусиль; c) робити такі об’єкти об’єктами репресалій». Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199>. Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, 14 травня 1954 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_157>. Стаття 16. Додатковий протокол, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II), від 8 червня 1977 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_200>.

Пункт 2 ст. 54 «Заборонено піддавати нападу або знищувати, виводити або доводити до непридатності об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення, такі як запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу, споруди для забезпечення питною водою й запаси останньої, а також іригаційні споруди спеціально з метою не допустити використання їх цивільним населенням або супротивною стороною як засобу підтримання існування, незалежно від мотивів, ніби з метою викликати голод серед цивільних осіб, примусити їх до виїзду або з якої-небудь іншої причини». Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199>. Стаття 14. Додатковий протокол, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II), від 8 червня 1977 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_200>.

Стаття 56 «Установки і споруди, що містять небезпечні сили, а саме: греблі, дамби й атомні електростанції, — не повинні ставати об’єктами нападу навіть у тих випадках, коли такі об’єкти є воєнними об’єктами, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил і наступні тяжкі втрати се-

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

2.2.2. Міжнародне право прав людини

• вживати необхідні запобіжні заходи для захисту цивільного населення і цивільних об’єктів від небезпек, що виникають у результаті воєнних операцій1. Головною особливістю положень міжнародного гуманітарного права є те, що їх застосування є виключною відповідальністю сторін в умовах збройного конфлікту. Жодна міжнародна організація або структура не може примусити учасницю конфлікту до виконання положень і вимог права, але при цьому міжнародна спільнота підтримує принцип встановлення справедливості та сприяє здійсненню правосуддя за порушення норм міжнародного гуманітарного права. Україна стала правонаступницею Української Радянської Соціалістичної Республіки, яка, зі свого боку, 12 серпня 1949 р. підписала прийняті Женевські конвенції2 та 18 серпня 1989 р. ратифікувала їх додаткові протоколи3, як і Російська Федерація Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зокрема й щодо його міжнародних зобов’язань. Тому їх положення є обов’язковими до виконання самою Україною та їх дотримання вона може вимагати від інших учасниць. ред цивільного населення...». Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199>. Стаття 15. Додатковий протокол, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II), від 8 червня 1977 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_200>. 1

Стаття 58. Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199>. 2

Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. про захист жертв війни: Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 3 липня 1954 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/114%D0%B0-03>.

Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), і Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II)», 18 серпня 1989 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/7960-11>.

Серед норм міжнародного права прав людини необхідно виділити положення, які захищають право власності, що належить особі. Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути своєвільно позбавлений свого майна4. Крім того, ст. 28 Декларації доповнює, що кожна людина має право на соціальний та міжнародний порядок, при якому права та свободи, викладені в Декларації, будуть повністю здійснені5. Положення щодо захисту права власності містяться і в регіональних документах. Найбільшого значення для України та практики національних судових органів має ЄКПЛ. Стаття 1 Першого протоколу до ЄКПЛ закріплює абсолютне право власності фізичних та юридичних осіб. Норми статті наголошують, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів6. При визначенні поняття «власність» та, відповідно, порушень, можливих у межах ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ, ЄСПЛ не обмежується виключно нерухомим майном: «...Суд нагадує, що поняття “володіння” згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні товари і є незалежним від формальної класифікації у внутрішньому законодавстві: питання, яке слід розглядати у кон4

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015>.

Там само.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 р. <https://www.echr.coe.int/Documents/Convention_ UKR.pdf>.

Захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту (міжнародні стандарти)

тексті обставин конкретної справи, через призму наданого заявникові права власності на матеріальні інтереси, захищені цим положенням... Відповідно, як і фізичні товари, певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “майно” для цілей цього положення... Поняття “володіння” не обмежується “існуючим майном”, а також може охоплювати активи, включаючи претензії, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні обґрунтоване і “законне сподівання” на отримання ефективного користування правом власності...»1. Тобто у цьому контексті ЄСПЛ має на увазі, що до визначення об’єкта захисту застосовується широкий підхід. Наприклад, житло, що перебуває у громадській власності, де проживав заявник, за яке здійснював необхідні виплати, є також його майновим правом і підлягає захисту в межах зазначеної Конвенції2. Більш детально різні аспекти права власності розкриваються у практиці ЄСПЛ, зокрема й щодо порушень, вчинених під час збройного конфлікту та заходів із боротьби з тероризмом. Найбільш широкою є практика справ проти Туреччини. Починаючи з 1984 р., у південних регіонах країни відбулася низка терористичних атак, пов’язаних із проголошенням автономії курдів3. Країна вела тривалу антитерористичну операцію, наслідками якої стали, зокрема, і руйнування та пошкодження житлових будинків цивільного населення. У справі «Айдер та інші проти Туреччини» Європейська комісія наголосила, що «...у схожих справах Комісія вже встановила, що через руйнування сіл у Південно-Східній Туреччи1

Öneryildiz v. Turkey, appl. no. 48939/99, judgement 30.11.2004, §124 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-67614>.

ні багато людей були переміщені. У той час поки уряд визначав загальну систему заходів, які будуть доступні у випадках скарг на дії збройних сил, Комісія відзначила, що хоча руйнування власності та майна відбувалось у Південно-Східній Туреччині, уряд не здійснив жодного разу виплату компенсацій селянам, які постраждали так, як і заявники. Також немає жодного успішного випадку кримінального переслідування представників збройних сил за вчинені руйнування селищ...»4. Як попередньо Європейська комісія, так і у подальшому ЄСПЛ визнав, що мало місце порушення права власності зі сторони Туреччини. Суд підтвердив, що, незважаючи на те, яка сторона збройного конфлікту вчинила порушення, влада Туреччини зобов’язана була вирішити питання з наданням компенсацій постраждалим5. Крім фактичного порушення права власності у справах проти Туреччини, заявники говорили також і про ймовірне порушення ст. 8 ЄКПЛ. Стаття визначає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.6 У справі «Ментес та інші проти Туреччини» заявники скаржилися, що руйнування їх будинків силами безпеки та вигнання з їхнього села являли собою порушення

ст. 8 ЄКПЛ. При цьому у рішенні ЄСПЛ визнав порушення зазначеної статті1. Через значну кількість справ, пов’язаних із подіями, які перебували на розгляді ЄСПЛ, та визнані Судом систематичними порушення з боку Туреччини, Комітет міністрів нагадав уряду краї ни, що необхідно: • зміцнити нормативно-правову базу, яка регламентує дії сил безпеки під час силових операцій; • удосконалити якість професійної підготовки членів сил безпеки; • створити систему ефективних національних засобів захисту в усіх випадках можливого зловживання, що включає в себе механізм надання справедливих компенсацій у випадку порушення2. Як системне вирішення проблеми, турецька влада прийняла спеціальний Закон про компенсацію для забезпечення права на відшкодування від держави як відповідальності за збитки, завдані уповноваженими особами, особливо у боротьбі з тероризмом. Крім того, більше уваги було приділено кримінальній відповідальності за завдання матеріальної шкоди та контролю за ефективністю проведення розслідувань. Для відновлення права користування майном було розпочато проект з «повернення до поселень та реабілітації», зав данням якого було створення сприятливих умов для відновлення життя у поселеннях, охоплених подіями, — відновлення житла цивільних осіб, об’єктів інфраструктури та соціальних закладів3. ЄСПЛ також зауважив у своїй практиці, що доводи заявників щодо фактів руйнування майна 1

Mentes and others v. Turkey, case no. 23186/94, judgement 28.11.1997, §70–73 <http://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-58120>. 2

Sargsyan v. Azerbaijan, appl. no. 40167/06, judgement 16.16.2015, §180 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155662>. Dzhioyeva and others v. Georgia, appl. no. 24964/09, judgement 20.11.2018, §34–37 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-188714>.

Ayder and others v. Turkey, the ECHR, appl. no. 23656/94, judgement 08.01.2004 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-61560>.

Actions of the security forces in Turkey. Progress achieved and outstanding problems. General measures to ensure compliance with the judgments of the European Court of Human Rights in the cases against Turkey concerning actions of members of the security forces, the Committee of Ministers, 7 June 2005 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-69846>.

Turkey: Extremism & Counter-Extremism, Counter Extre mism Project, Report <https://www.counterextremism.com/sites/default/ files/country_pdf/TR-10152018.pdf>.

Ayder and others v. Turkey, the European Commission of Human Rights, 15 May 1995 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-2173>.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 р. <https://www.echr.coe.int/Documents/Convention_ UKR.pdf>.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

Action report, Turkey, Aksoy group of 284 cases v. Turkey, February 2019, §83–87 <https://search.coe.int/cm/Pages/result_details.aspx ?ObjectID=090000168092d61c>.

повинні підтверджуватися відповідними доказами та підтверджуючими документами. Характер порушення, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ, вимагає, щоб скарга, подана під цим порушенням, містила принаймні короткий опис майна. Крім того, зважаючи на тривалий характер розгляду справи та процедур розгляду ЄСПЛ, заявник має вжити заходів для обліку фактично понесених матеріальних збитків та оцінки завданої шкоди, яка має надаватися Суду4. Як інші приклади допустимих доказів власності або місцезнаходження майна, ЄСПЛ називав такі документи, як підтвердження права власності на землю або майно, витяги з земельних або податкових реєстрів, документи з місцевої адміністрації, плани, фотографії та квитанції на технічне обслуговування, а також докази поштових відправлень, пояснення свідків або будь-які інші відповідні матеріали5. Особлива увага ЄСПЛ приділяється саме доказам вчинення тих чи інших порушень під час збройного конфлікту: «...Суд визнає, що ситуації, які виникають внаслідок збройного конфлікту, передбачають конкретні обставини, які можуть створювати перешкоди для збору доказів. Суд, однак, усвідомлює, що багато заявників перед Судом, чиї скарги випливають з особливого контексту воєнних дій в Цхінвальському регіоні за той же період часу, і які викликають подібні питання, змогли подати документальні докази від місцевих органів влади, що свідчить про завдану шкоду та її обсяг. Що стосується цієї справи, Суд не може не відзначити, що заявники не надали жодного конкретного пояснення, чому документи, що 4

Damayev v. Russia, appl. no. 36150/04, judgement 29.05.2012, §107–112 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-110944>.

Sargsyan v. Azerbaijan, appl. no. 40167/06, judgement 16.16.2015, §183 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155662>. Prokopovich v. Russia, appl. no. 58255/00, judgement 18.11.2004, §37 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-67538>. Elsanova v. Russia, appl. no. 57952/00, judgement 15.11.2005 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-71522>.

Захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту (міжнародні стандарти)

підтверджують пошкодження або знищення їхньої власності, не могли бути надані»1. Щодо ситуації на сході України ЄСПЛ вже прийняв рішення за декількома справами, вказавши на необхідність дотримання принципу доведеності заявлених порушень. У рішенні щодо прийнятності справ «Лісний та інші проти України та Російської Федерації» Суд вказав, що як докази руйнування будинку заявник подав лише копію свого паспорта і фотографії пошкоджень. Жодних доказів про право власності на цей будинок або будь-яке інше право, яке заявник мав щодо цього будинку, не було подано. Другий заявник подав копію свого паспорта та копії різних звітів ОБСЄ та певні роздруківки статей, знайдених у мережі Інтернет, щодо загальної ситуації на сході України. Третій заявник подав лише копію свого паспорта. Зважаючи на надані Суду мате ріали, справи були визнані неприйнятними2. Загалом судова практика розробила гнучкий підхід щодо доказів, які повинні надавати заявники, які стверджують, що втратили свою власність та житло в ситуаціях міжнародного або неміжнародного збройного конфлікту. ЄСПЛ зазначає, що аналогічний підхід відображений у п. 7 ст. 15 «Принципів Пінейро»3 — Принципів ООН з питань реституції житла та майна для біженців та переміщених осіб4. Таким чином, ЄСПЛ пов’язує свою практику з принципами та стандартами, прийнятими ООН у сфері захисту жертв збройного конфлікту. 1

Kudukhova v. Georgia, app. no. 8274/09, 8275/09, decision 20.11.2018, §33 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-188712>. Nanieva and Bagayev v. Georgia, appl. no. 2256/09, 2260/09, judgement 20.11.2018, §31–32 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-188710>. 2

Lisnyy and others v. Ukraine and Russia, appl. no. 5355/15, decision 05.07.2016 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-165566>.

Керуючи діями збройних сил, держава має відповідати за їхні дії та можливі порушення, водночас запобігати можливим зловживанням та негативному впливу для цивільного населення. У рішенні у справі «Керімова та інші проти Росії», Суд зазначив, що «...керуючи федеральними силами для знищення військових цілей, таких як бази незаконних збройних груп, склади боєприпасів тощо, цей наказ не надає спеціальних дозволів федеральним військовослужбовцям завдавати шкоду житлу та майну заявників, а також не містить жодних гарантій проти неправомірного застосування сили, яке може призвести до пошкодження або знищення приватної власності особи. Таким чином, Суд робить висновок, за відсутності індивідуального рішення або наказу, які чітко вказують підстави та умови заподіяння шкоди домам відповідних заявників та майну заявників, які могли б бути оскаржені в суді, що втручання у права відповідних заявників відповідно до статті 8 Конвенції не було “законним” у розуміння Конвенції»5. Тобто, якщо держава планує силову операцію, вона має оцінювати реальну загрозу завдання шкоди, що перевищує поставлену під час операції мету. Якщо йдеться про власність цивільного населення, про це має бути зазначено у відповідних розпорядженнях про проведення силової операції, що надасть можливість постраждалим оскаржувати прийняті рішення. А у разі виникнення ризику щодо завдання шкоди, держава має передбачити належне відшкодування для постраждалих. Крім того, як один із аспектів права, передбаченого ст. 8 ЄКПЛ, можна говорити про можливе спричинення стресу та завдання страждань потерпілим особам через втручання в їх особисте та сімейне життя шляхом руйнування або пошкодження їхнього приватного майна, особливо коли заявники безпосередньо були свідками цього, та відсутності протягом тривалого часу

United Nations Principles on Housing and Property Restitution for Refugees and Displaced Persons <https://2001-2009.state.gov/documents/organization/99774.pdf>. 4

Sargsyan v. Azerbaijan, appl. no. 40167/06, judgement 16.16.2015, §184 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155662>.

Kerimova and others v. Russia, appl. no. 17170/04, judgement 03.05.2011, §303–304 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-104662>. Khamzayev and others v. Russia, appl. no. 1503/02, judgement 03.05.2011, §217–219 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-104649>.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

можливості ним користуватися1. Подібні вимоги, разом із порушенням ст. 3 ЄКПЛ (заборони жорстокого та нелюдського поводження), заявлялися під час подання скарг до ЄСПЛ щодо збройного конфлікту в Грузії. Але подібні твердження були визнані неприйнятними Судом, зокрема, зважаючи на нетривалість переселення постраждалих із власних домівок: «...хоча обґрунтовано припустити, що притулок в іншій країні протягом відносно короткого періоду часу, через воєнні дії, викликав у заявників певний рівень стресу та дискомфорту, Суд доходить висновку, що такий дискомфорт сам собою не означає втручання приватне та сімейне життя заявників, захищених статтею 8 Конвенції...»2. Однак, зважаючи на триваючий характер порушень щодо цивільних осіб на сході України, значення подібного аргументу набуває ваги для постраждалих осіб. Нині до ЄСПЛ подано понад 4 тис. індивідуальних скарг щодо порушень, вчинених під час збройного конфлікту в Україні (як в АРК, так і на сході країни)3. Значна частина з цих справ стосується фактів пошкодження та руйнування майна цивільних осіб під час бойових дій. За останнім прес-релізом Суду, рішення у цих справах можна очікувати після ухвалення рішення у першому міждержавному позові України проти РФ стосовно ситуації на сході (скарга № 8019/16), адже саме у цій справі буде прийнято рішення про розмежування відповідальності між державами за події, що мають місце з квітня 2014 р.4. Наявний 1

Yöyler v. Turkey, app. no.  26973/95, judgement 24.07.2003, §79–80 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-61264>. 2

Dzhioyeva and others v. Georgia, appl. no. 24964/09, judgement 20.11.2018, §41 <http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-188714>.

ECHR to adjourn some individual applications on Eastern Ukraine pending Grand Chamber judgment in related inter-State case, the ECHR, press-release on 17.12.2018 <http://hudoc.echr.coe.int/eng-press?i=003-6282 063-8189102>. 4

час та розгляд індивідуальних справ має бути використано заявниками та їхніми представниками для збору й представлення ЄСПЛ всіх можливих і наявних доказів порушень.

2.2.3. Стандарти та принципи Організації Об’єднаних Націй та регіональних організацій Міжнародне право у ситуаціях, коли цивільному населенню завдається шкода, передбачає низку принципів та стандартів, які можуть бути використані державами на національному рівні, можуть лягти в основу при розробці профільного законодавства. Аналізуючи міжнародні норми, варто зауважити, що вони не дають чіткого керівництва для дій, а лише встановлюють певні межі та орієнтири для вибудовування спеціалізованої політики. Важливим документом є так звані «Принципи Пінейро»5 — Принципи ООН з питань реституції житла та майна для біженців та переміщених осіб. Відповідно до них всі біженці та переміщені особи мають право на відновлення будь-якого житла, землі та/або майна, якого вони були безпідставно або незаконно позбавлені, або отримати компенсацію за будь-яке житло, землю та/або майно, яке фактично неможливо відновити. Держави повинні чітко визначити пріоритетність права на реституцію як переважну гарантію та як основний елемент відновного правосуддя. Право на реституцію існує як окреме право і не залежить ні від фактичного повернення або неповернення біженців та переміщених осіб на територію, яку вони залишили6. Серед закріплених принципів щодо реституції визначаються такі: • захисту від дискримінації; 5

United Nations Principles on Housing and Property Restitution for Refugees and Displaced Persons <https://2001-2009.state.gov/documents/organization/99774.pdf>. 6

Principle 2, United Nations Principles on Housing and Property Restitution for Refugees and Displaced Persons <https://2001-2009.state.gov/documents/organization/99774.pdf>.

Захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту (міжнародні стандарти)

• • • • • • •

рівності щодо чоловіків і жінок; захисту від незаконного переміщення; поваги до приватності та житла; мирного володіння майном; адекватного рівня житла; свободи пересування; вільної волі щодо повернення за дотримання умов безпеки та поваги до гідності; • відповідності до вимог міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права; • доступності процедур із реституції; • належного документування порушень, вчинених щодо майна та власності1. Серед документів ООН із питань завданої шкоди варто виділити Основні принципи та керівні положення, які стосуються права на правовий захист та відшкодування шкоди для жертв грубих порушень міжнародних норм у сфері прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права2. Одним із обов’язків держав, відповідно до цих Принципів, є створення гарантії того, що їхнє національне законодавство забезпечувало принаймні такий самий рівень захисту жертв, який передбачений їх міжнародними зобов’язаннями. Основним зобов’язанням, яке виникає у держави в ситуації грубого порушення міжнародних норм, — поважати, забезпечувати повагу та реалізовувати міжнародні норми у галузі прав людини та міжнародного гуманітарного права, як це передбачено відповідними нормами, зокрема: • приймати відповідні законодавчі та адміністративні, а також інші належні заходи для попередження порушень; • проводити ефективні, невідкладні, ретельні та об’єктивні розслідування за фактами 1

United Nations Principles on Housing and Property Restitution for Refugees and Displaced Persons <https://2001-2009.state.gov/documents/organization/99774.pdf>.

порушень і, коли це необхідно, вживати заходи проти ймовірних винуватців відповідно до норм національного законодавства та міжнародного права; • забезпечувати тим, хто стверджує, що став жертвою порушень прав людини чи гуманітарного права, рівноправний та ефективний доступ до правосуддя незалежно від того, хто остаточно буде нести відповідальність за порушення; • надавати жертвам ефективні засоби правового захисту, включно з компенсацією збитків3. Крім того, зазначені Принципи дають визначення жертви серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. Під цим поняттям розуміються особи, які зазнали шкоди індивідуально чи колективно, включаючи фізичну чи психічну шкоду, душевне страждання, матеріальні втрати чи істотне обмеження їх основоположних прав, у результаті дій чи бездіяльності, які є грубими порушеннями міжнародних норм у сфері прав людини чи серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права4. Відповідно до зазначених зобов’язань держави щодо жертв особлива увага приділяється інформуванню населення про доступні для нього засоби правового захисту, а також будь-які інші послуги, право на які мають жертви5. При цьому держава має зробити все для створення національних механізмів для компенсації шкоди та надання іншої допомоги жертвам у випадку, якщо сторона, яка несе відповідальність за спричинену шкоду, не має бажання виконувати обов’язки6. Відповідно до національного законодавства та міжнародного права, а також враховуючи конкретні обставини, жертвам грубого порушення міжнародних норм у сфері прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права необхідно надавати в установленому порядку і відповідно до серйозності порушення та

Основні принципи та керівні положення, які стосуються права на правовий захист та відшкодування шкоди для жертв грубих порушень міжнародних норм у сфері прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права від 25 липня 2005 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_e53>.

Там само.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

обставин кожного конкретного випадку — повне та ефективне відшкодування шкоди, що включає в себе такі форми: реституцію, компенсацію, реабілітацію, сатисфакцію та гарантії неповторення того, що відбулося1. Більшість принципів і регіональних документів, які стосуються питань захисту власності цивільних осіб під час збройного конфлікту, пов’язані з поняттям ВПО та регламентацією зобов’язань держави щодо них. Так, Керівні принципи ООН з внутрішнього переміщення наголошують, що всі уповноважені органи та міжнародні суб’єкти мають поважати та виконувати свої зобов’язання за міжнародним правом, включаючи права людини та гуманітарне право, в усіх обставинах для того, щоб запобігти та уникнути наслідків внутрішнього переміщення2. Окремі положення Принципів стосуються права власно сті ВПО та визначають, що: • жоден не може бути незаконно позбавлений власності та майна; • власність та майно ВПО мають бути у всіх випадках захищені від грабежів, спрямованих чи невибіркових атак та інших актів насилля, використання як щита під час військових операцій, використання як об’єкта репресалій, руйнування або присвоєння в межах колективного покарання; • власність та майно, залишені ВПО, мають бути захищені від руйнувань, незаконного привласнення, окупації та використання3. 28 січня 2010 р. ПАРЄ прийняла резолюцію «Вирішення майнових питань біженців та внутрішньо переміщених осіб». Прийняття цього документа зумовлено зростаючою кількістю біженців та ВПО внаслідок збройних конфліктів та значними обсягами шкоди, завданої їхньому 1

Там само.

Guiding principles on internal displacement, UN, June 2001 <https://www.unhcr.org/protection/idps/43ce1cff2/ guiding-principles-internal-displacement.html>.

Principle 21, Guiding principles on internal displacement, UN, June 2001 <https://www.unhcr.org/protection/idps/43ce1cff2/ guiding-principles-internal-displacement.html>.

майну. Серед передбачених положень звертається увага на: • гарантії своєчасного й ефективного відшкодування втрати доступу та прав на житло, землю і майно, залишені біженцями та ВПО, незважаючи на можливі результати переговорів щодо врегулювання збройних конфліктів або статусу конкретної території; • відшкодування у формі реституції через підтвердження законних прав біженців та переміщених осіб на їхню власність і відновлення їхнього безпечного фізичного доступу та володіння такою власністю. Якщо реституція неможлива, необхідно забезпечити адекватну компенсацію постраждалим; • забезпечення рівного та ефективного доступу до засобів правового захисту; • гарантії того, що права на оренду житла у державному та комунальному приміщеннях та інші форми власності на житло також підлягали відповідному захисту; • гарантії того, що орендарі або власники житла зможуть вільно повернутися у їхнє житло за умови дотримання умов безпеки, незважаючи на те, що приміщення можуть бути зайняті іншими; • створення швидких, доступних та ефективних процедур для відшкодування збитків; • гарантії незалежного, неупередженого та кваліфікованого судового розгляду пов’я заних справ із залученням, у разі необхідності, міжнародних фахівців; • гарантії відшкодування моральної шкоди через обставини, які спричинили переміщення та позбавлення права власності; • відшкодування, крім фактично завданої шкоди, упущеної вигоди через неможливість користуватися нерухомим майном; • відшкодування шкоди, яка завдана нерухомому майну внаслідок дій чи бездіяльності з боку органів влади, в юрисдикції яких перебуває майно; • заходи щодо допомоги та реінтеграції для сприяння довготривалому вирішенню проб лем, таких як гарантування безпеки, реконструкція будинків та інфраструктури,

Захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту (міжнародні стандарти)

соціальна та економічна підтримка всіх переміщених осіб, незалежно від того, чи вони вирішили повернутися до своїх домівок; • публічне визнання будь-якої відповідальності за порушення прав людини, пов’яза них із переміщенням, з боку компетентних органів влади, проведення розслідування та притягнення осіб до відповідальності1. Положення Резолюції є рекомендаційними для країн — учасниць Ради Європи та їх впровадження залежить від волі конкретної держави та інших внутрішніх факторів. Але в деяких ситуаціях ПАРЄ приймала й окремі резолюції та рекомендації для окремих країн у відповідь на складну ситуацію в регіоні. Наприклад, відповідні документи були прийняті щодо питання ВПО у Вірменії, Азербайджані та Грузії, де було наголошено на необхідності створення та підтримки внутрішньодержавних програм із забезпечення постраждалих осіб житлом2 та їх повноцінної інтеграції у місцях їхнього проживання із забезпеченням можливості для них повернутися до місця проживання на окупованих територіях із гарантуванням безпеки3. Крім того, Комітет Міністрів Ради Європи у своїй рекомендації щодо ВПО також наголошував на тому, що ВПО мають право на користування своїм майном відповідно до прав людини. Зокрема, якщо вони позбавлені свого майна у будь-який спосіб під час збройного конфлікту, їм має бути надана адекватна компенсація4. Комітет нагадав 1

Solving property issues of refugees and internally displaced persons, General Assembly of Council of Europe, Resolution 1708 (2010), 28.01.2010 <http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XMl2HTMl-en.asp?fileid=17814&lang=en>. 2 Situation of refugees and displaced persons in Armenia, Azerbaijan and Georgia, General Assembly of Council of Europe, Recommendation 1570 (2002), 27.06.2002 <http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-DocDetails-en.asp?FileId=17028>. 3 Refugees and displaced persons in Armenia, Azerbaijan and Georgia, General Assembly of Council of Europe, Resolution 1497 (2006), 13.04.2006 <http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-DocDetails-en.asp?FileID=17431&lang=en>. 4

Recommendation to member states on internally displaced persons, the Committee of Ministers of Council of Europe, Rec(2006)6, 05.04.2006 <https://rm.coe.int/16806b5aaf>.

державам, що саме на них лежить обов’язок виконувати принципи міжнародного права та гарантувати дотримання прав людини постраждалим особам. Щодо ситуації на сході України, то ПАРЄ також звертала увагу на проблему житла постраждалих від збройного конфлікту осіб. Так, у Резолюції щодо гуманітарних потреб та прав внутрішньо переміщених осіб у Європі, специфічно щодо України, ПАРЄ звернула увагу, що урядам Украї ни та РФ «...необхідно створити спеціальну комісію щодо вирішення питань компенсації і повернення власності та майна внутрішньо переміщеним особам у відповідності до практики Європейського суду з прав людини за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, обидві сторони мають утриматися від будь-яких дій, які можуть погіршити або спричинити подальше внутрішнє переміщення осіб та погіршення гуманітарної ситуації у порушення міжнародного гуманітарного права...»5. Низка документі ПАРЄ стосується виключно наслідків подій в Україні. У Резолюції щодо гуманітарних наслідків війни в Україні було наголошено, що Україна має забезпечити право на достатнє житло та вирішити житлові питання ВПО через прийняття відповідного правового регулювання6. У тексті Резолюції щодо політичних наслідків російської агресії в Україні було звернено увагу на важливості припинення вогню відповідно до Мінських домовленостей між сто5

Humanitarian needs and rights of internally displaced persons in Europe, General Assembly of Council of Europe, Resolution 2214 (2018) <http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-DocDetails-EN.asp?fileid=24736&lang=EN&search=Y29uZm xpY3QgaW4gVWtyYWluZXx0eXBlX3N0cl9lbjpSZXNvbHV0aW9u>. 6

Humanitarian consequences of the war in Ukraine, General Assembly of Council of Europe, Resolution 2198 (2018), 23.01.2018 <http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-DocDetails-EN.asp?fileid=24432&lang=EN&search=Y29uZm xpY3QgaW4gVWtyYWluZXx0eXBlX3N0cl9lbjpSZXNvbHV0aW9u/>.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

ронами збройного конфлікту на сході України1. У Резолюції щодо правових засобів захисту від порушень прав людини на території України, яка не контролюється Урядом України, було висунуто вимоги для обох сторін збройного конфлікту — проводити ефективні розслідування всіх випадків порушення прав людини, вчинених на всіх територіях під їхнім контролем, та передбачити можливість для жертв отримувати компенсації2. На жаль, обидві сторони збройного конфлікту на сході України продовжують ігнорувати рекомендації та норми міжнародного права, не сприяючи вирішенню ситуації та гуманітарних проблем постраждалих осіб.

2.3. Посягання на майно цивільних осіб крізь призму Римського статуту Юрисдикція Міжнародного кримінального суду обмежується серйозними міжнародними злочинами, до яких відносяться і воєнні злочини3. Саме на цю категорію діянь варто звернути увагу в контексті завдання шкоди нерухомому майну на сході України. Хоча Україна ще не ратифікувала Римський статут і не стала повноправним членом Асамблеї країн-учасниць, проте Суд має юрисдикцію розглядати ситуацію в Україні 1

Political consequences of the Russian aggression in Ukraine, General Assembly of Council of Europe, Resolution 2132 (2016), 12.10.2016 <http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-DocDetails-EN.asp?fileid=23166&lang=EN&search=Y29uZmx pY3QgaW4gVWtyYWluZXx0eXBlX3N0cl9lbjpSZXNvbHV 0aW9u>. 2

Legal remedies for human rights violations on the Ukrainian territories outside the control of the Ukrainian authorities, General Assembly of Council of Europe, Resolution 2133 (2016), 12.10.2016 <http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-DocDetails-EN.asp?fileid=23167&lang=EN&search=Y29uZmx pY3QgaW4gVWtyYWluZXx0eXBlX3N0cl9lbjpSZXNvbHV 0aW9u>.

Римський статут Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р. <https://www.icc-cpi.int/resource-library/documents/ rs-eng.pdf>.

відповідно до заяви Верховної Ради України від 4 лютого 2015 р.4. У своїх звітах щодо попереднього розслідування ситуації в Україні Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду зазначав про ймовірне вчинення воєнних злочинів сторонами під час ведення бойових дій: «Канцелярія Прокурора детально проаналізувала інформацію щодо деяких конкретних випадків артилерійських обстрілів для того, щоб визначити, чи можна кваліфікувати будь-яке з подібних діянь як воєнний злочин у вигляді умисного нападу на цивільне населення, відповідно статті 8(2) (b)(i) чи статті 8(2)(е)(i); умисного нападу на цивільні об’єкти, відповідно статті 8(2)(b)(iі); умисному нападі, коли відомо, що такий напад завдасть неспівмірну шкоду 8(2)(b)(iv); умисному нанесенні ударів по охоронюваним об’єктам, таким як медичні чи освітні заклади, відповідно статті 8(2)(b)(iх) чи статті 8(2)(b)(iv)»5. Потенційна кваліфікація Офісом прокурора зазначених фактів дає змогу узагальнити ситуацію до таких елементів: • виконавцем було вчинено напад (у цьому контексті мається на увазі фактична збройна атака під час бойових дій, зокрема, з використанням зброї, яка здатна нанести неспівмірну шкоду); • об’єктом стало цивільне населення загалом або окремі особи, які не брали участь у бойових діях; цивільні об’єкти, тобто об’єкти, які не відносяться до військових цілей; охоронювані об’єкти — одна чи кілька будівель, призначених для релігійних цілей, освіти, 4

Постанова Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних орга нізацій “ДНР” та “ЛНР”, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 4 лютого 2015 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/145-19>.

Звіт Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду щодо дій з попереднього розслідування за 2018 р., §86 <https://www.icc-cpi.int/itemsDocuments/2018-otprep-PE-Ukraine.pdf>.

Посягання на майно цивільних осіб крізь призму Римського статуту

мистецтва, науки чи благодійності, історичні пам’ятки, шпиталі чи місця перебування хворих та поранених; • діяння розглядаються як в умовах міжнародного, так і неміжнародного збройного конфлікту, відповідно до попередньої оцінки ситуації Офісом прокурора Міжнародного кримінального суду1. Оскільки Офісом прокурора не розглядається можливість вчинення злочинів проти людяності в контексті завдання шкоди майну цивільного населення та об’єктів інфраструктури, то варто більш детально поглянути на особливості воєнних злочинів. У своїй попередній кваліфікації Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду звертає увагу саме на низку воєнних злочинів, які потенційно можуть мати місце на сході України. Відповідно до ст. 8 Римського статуту воєнним злочином є серйозне порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., а саме будь-яке із визначених діянь проти осіб чи майна, які охороняються відповідно до положень поточної конвенції, та інші серйозні порушення законів та звичаїв, які застосовуються під час міжнародних збройних конфліктів у визначених межах міжнародного права2. Якщо переглянути елементи злочинів, передбачених Римським статутом, то особливу увагу варто приділити контекстуальним елементам, які поєднують всю категорію. Зважаючи на риторику, яка існує всередині України та на територіях, підконтрольних самопроголошеним респуб лікам, щодо загальної кваліфікації конфлікту, варто розуміти, що для роботи Міжнародного кримінального суду це не має значення, оскільки за основу при розгляді ситуації беруться саме факти. Таким чином, в елементах воєнних злочинів зазначається, що: 1

Элементы преступлений. Римский статут Международного уголовного суда <https://www.un.org/ru/documents/rules/icc_elements.pdf>. 2

Римський статут Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р. <https://www.icc-cpi.int/resource-library/documents/ rs-eng.pdf>.

• не існує жодної вимоги щодо правової оцінки виконавцем факту існування збройного конфлікту чи його характеру як міжнародного чи неміжнародного; • не існує жодної вимоги щодо того, що виконавець має знати факти, які визначають характер конфлікту як міжнародного чи неміжнародного; • основною вимогою є те, що виконавець має знати фактичні обставини, які визначають, що збройний конфлікт має місце, що пояснюється фразою «мало місце в контексті та було пов’язано з ним»3. Тобто для оцінки та кваліфікації вчинених діянь під час бойових дій на сході України мають виняткове значення об’єктивні факти, які говорять про ймовірного винуватця вчиненого діяння, та усвідомлення ним того факту, що має місце збройний конфлікт, на стороні якого він бере участь. Поки що Міжнародний кримінальний суд не мав справи з обвинуваченням за фактами умисного нападу на цивільне населення та цивільні об’єкти у контексті спричинення руйнувань. Під час розслідування ситуації у Судані, Судом було винесено ордери на арешт кількох осіб, в яких, серед інших обвинувачень, зазначається і про вчинення злочину, передбаченого ст. 8(2)(е)(i) Римського статуту4. Але інші міжнародні трибунали вже розглядали ці діяння у своїх розслідуваннях, беручи до уваги положення своїх власних статутів. Найбільш ґрунтовною є практика Міжнародного три3

Элементы преступлений/ Римский статут Международного уголовного суда: <https://www.un.org/ru/documents/rules/icc_elements.pdf>. 4

Warrant of arrest for Ali Kushayb/ Situation in Darfur, Sudan, in the case of the Prosecutor v. Ahmad Muhammad Harun and Ali Muhammad Al Abd-Al-Rahman/ Pretrial chamber ICC, 27 April 2007 <https://www.icc-cpi.int/CourtRecords/CR2007_ 02907.PDF>. Warrant of arrest for Abdel Raheem Muhammad Hussein/ Situation in Darfur, Sudan, in the case of the Prosecutor v. Abdel Raheem Muhammad Hussein/ Pre-trial chamber ICC, 1 March 2012 <https://www.icc-cpi.int/CourtRecords/CR2012_ 03573.PDF>.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

буналу по колишній Югославії. У справі генерала Готовіна1 Трибунал розглядав факти невиправданого знищення міст, сіл чи селищ, не обумовлених військовою необхідністю, як порушення законів та звичаїв ведення війни. При правовому аналізі ситуації досліджувалися два критерії — масштаби порушень та військова необхідність. Щодо першого критерію Трибунал зазначив, що «...при оцінці критерію знищення “у великих масштабах” Судова палата вважала, що в багатьох випадках акти знищення стосувалися будинку або будівлі, і, незважаючи на це, вона визнала, що вимога може бути дотримана на підставі вартості будівлі. Судова палата також вважає, що загальна сума всіх знищених об’єктів була дуже високою»2. При оцінці критерію військової необхідності «...Судова палата розглянула рівень воєнних дій в місцях, де відбувалися руйнування, і факт того, що пошкоджені об’єкти були цивільними»3. Також Палата звернула увагу, що цивільні цілі, які були уражені, розташовувалися на відстані 200–300 м від військових об’єктів, не розцінюючи потрапляння в них як військову помилку4. Також як вчинений злочин розглядалися факти розкрадання майна державної та приватної власності, де Судова палата «...розглядала, зокрема, свідчення свідків, які були або безпосередніми свідками, або іншим чином мають інформацію про обставини, що супроводжують ці акти, а також документальні докази... Судова палата зауважила, зокрема, що в деяких випадках розкрадання здійснювалося одночасно і тими самими особами, що й акти руйнування... в переважній більшості інцидентів вилучення 1

Prosecutor v. Gotovina, ICTY, judgment on 15 April 2011 <http://www.icty.org/x/cases/gotovina/tjug/en/ 110415_judgement_vol1.pdf>, <http://www.icty.org/x/cases/gotovina/tjug/en/ 110415_judgement_vol2.pdf>. 2

Prosecutor v. Gotovina, ICTY, judgment on 15 April 2011, §1769 <http://www.icty.org/x/cases/gotovina/tjug/en/110415_ judgement_vol2.pdf>.

Там само (§1770).

Там само (§1940).

приватних речей не було зумовлене військовою необхідністю...»5. Основна позиція Трибуналу у подібних справах зводиться до звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права, а саме до того, що використання цивільного населення та цивільних об’єктів як військових цілей заборонено і не може виправдовуватися військовою необхідністю6. У справі Галича7 Міжнародний трибунал по колишній Югославії не зміг довести факти вчинення атак на цивільне населення у порушення законів та звичаїв ведення війни як терор і залякування. Крім цілеспрямованого знищення майна цивільних осіб та цивільних об’єктів під час військових операцій, як злочин розглядались і випадки цілеспрямованих атак у поєднанні з іншими воєнними злочинами та злочинами проти людяності. Так, Міжнародний трибунал по колишній Югославії розглядав ситуацію із нападом, вчиненим Хорватською військовою поліцією 16 квітня 1993 р. на мусульманське селище Ахмісі. Трибуналом було встановлено, що військові атаки на селище мали на меті знищити якомога більшу кількість мусульманських будинків, вбити всіх військовослужбовців і тим самим спонукати всіх інших залишити село і переїхати до іншого місця. Спалювання мусульманських будинків і вбивство худоби явно мали на меті позбавити людей, які там живуть, своїх активів8. 5

Там само (§1782).

Prosecutor v. Tihomir Blaskic, ICTY, judgment on 3 March 2000, §180 <http://www.icty.org/x/cases/blaskic/tjug/en/blatj000303e.pdf>. Prosecutor v. Kordic and Cerkez, ICTY, judgment on 26 February 2001, §328 <http://www.icty.org/x/cases/kordic_cerkez/tjug/en/ kor-tj010226e.pdf>. 7

Prosecutor v. Galic, ICTY, judgment on 5 December 2003 <http://www.icty.org/x/cases/galic/tjug/en/galtj031205e.pdf>. 8

Prosecutor v. Zoran Kupre, Mirjan Kupre, Vlatko Kupre, Drago Josipov, Dragan Papi, Vladimir Anti / ICTY, judgement on 14 January 2000, §336 <http://www.icty.org/x/cases/kupreskic/tjug/en/kuptj000114e.pdf/>.

Посягання на майно цивільних осіб крізь призму Римського статуту

Практика роботи з притягнення винних до відповідальності засвідчує, що докази вчинення злочинів мають першочергове значення у доведенні вини. У поєднанні з проведеною загальною оцінкою завданих збитків, навіть при обмеженості фактів, вони можуть дати об’єктивну оцінку ситуації та показати широкомасштабність здійсненого посягання. Усвідомлення цього вкрай важливе для Украї ни крізь перспективу результатів розгляду ситуації як міжнародними судами, так і розсліду-

вання на національному рівні. Варто пам’ятати, що Міжнародний кримінальний суду під час розгляду ситуації в Україні не буде фокусуватися на всіх заявлених фактах вчинення воєнних злочинів, основне його завдання — здійснювати розслідування щодо виконавців, які перебувають на верхівці ієрархії та є відповідальними за планування й організацію злочинних дій. Основний масив роботи у будь-якому разі залишиться для національної правоохоронної та судової системи.

ІІІ Захист майнових прав осіб,

постраждалих від збройного конфлікту в Україні

3.1. Процедури за національним законодавством України Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні постійно слідкує за ситуацією з постраждалими під час бойових дій на сході України, а результати фіксуються у їхніх періодичних звітах. Зокрема, наголошується, що станом на 15 лютого 2019 р. по обидва боки від лінії зіткнення нараховувалося понад 50 тис. будинків цивільного населення, пошкоджених під час бойових дій, і домівки близько 40 тис. сімей, які живуть по обидва боки від лінії зіткнення, що терміново потреб ують ремонту для захисту мешканців від низької зимової температури. Цивільні особи стикаються з численними перешкодами в отриманні компенсації за використання їхніх будинків, землі та іншого майна у військових цілях на території, яка контролюється Урядом України1. Для будівель, які розташовані на підконтрольній Уряду України території, доступні механізми проведення обстеження пошкодженого майна. При органах місцевого самоврядування на місцях створюються відповідні комісії2, які здійсню1

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні за період 16 листопада 2018 р. — 15 лютого 2019 р., § 3–32 <https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ ReportUkraine16Nov2018-15Feb2019_Ukranian.pdf>. 2

Наприклад, порядок формування і склад комісії передбачено постановою Ради Міністрів УРСР «Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання» від 26 квітня 1984 р. № 189 <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/189-84%D0%BF>.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

Процедури за національним законодавством України

ють огляд будівель і складають відповідний акт за результатами обстеження. Якщо на місці відбулася пожежа, то ДСНС здійснює огляд місця події та складає відповідний акт про пожежу встановленої форми3. Але складність роботи з огляду будівель полягає у декількох моментах: • по-перше, на рівні національного законодавства відсутня єдина форма акта, який має складатися в результаті огляду об’єкта комісією. Внаслідок цього — кожна комісія, кожен орган місцевого самоврядування відпрацьовує власну форму, в якій можуть бути упущені важливі моменти та фактичні дані; • по-друге, комісія фізично не може виїхати на об’єкти, які розміщені вздовж лінії розмежування, та у місця, які становлять потенційну небезпеку для членів комісії, тому жителі низки населених пунктів не можуть тривалий час отримати будь-які документи, які підтвердили б пошкодження або факт руйнування їхнього майна; • по-третє, щодо будівель, які розташовані на території, підконтрольній самопроголошеним республікам, відповідний огляд не проводиться. У деяких населених пунктах будинки обстежуються органами самопроголошених республік, проте органи влади України не мають до них доступу. Натомість на національному рівні відсутні спеціальні процедури, які дали б змогу захисти3

Про затвердження форми звітності № 1-ППО (місячна) «Звіт про пожежі та їх наслідки» та форма акта про пожежу: наказ Міністерства внутрішніх справ України від 14 червня 2017 р. № 503 <https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0829-17>.

ти людей, майно яких постраждало у зв’язку зі збройним конфліктом. Чинні норми законодавства передбачають два окремих механізми, які застосовуються протягом вже п’яти років подій на сході України та які розглядаються національними судами. Фактично з 13 квітня 2014 р.1 до 30 квітня 2018 р.2 на сході України проводилася АТО, на період якої поширює свою дію відповідне антитерористичне законодавство. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться з коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом3. Норми тісно пов’язані та роблять відсилку до відповідних положень кримінального законодавства — особи, винні в терористичній діяльності, притягаються до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому законом4. З точки зору аналізу механізму цей зв’язок має визначне значення, оскільки відповідно до ст. 1177 Цивільного кодексу України передбачено: шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону; шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується 1

Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 30 квітня 2018 р. «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях»: Указ Президента України від 30 квітня 2018 р. № 116/2018 <https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/116/2018>.

Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15>. 4

Там само.

йому з Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом5. Можливість отримання відповідної компенсації з Державного бюджету України передбачена і Кримінальним процесуальним кодексом України, як і процедура звернення із цивільним позовом до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння6. Загалом цей спосіб активно використовується постраждалими особами, які звертаються до суду, намагаючись захистити та відновити свої права. Більш детально судова практика та ефективність механізму буде проаналізована далі у цьому розділі дослідження. Як другий механізм в українському суспільстві обговорюється можливість застосування відповідних норм національного законодавства, які регламентують поводження у разі виникнення надзвичайної ситуації. Відповідно до її визначення події на сході України цілком можуть підпадати під дію відповідних національних норм — обстановка на окремій території чи суб’єкті господарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення 5

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5509>. 6

Кримінальний процесуальний кодекс України від 19 грудня 2012 р. (глава 9) <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17# n1359>.

ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ ОСІБ, ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ

на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності1. Відповідно до національного законодавства забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання шляхом: надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання; будівництва житлових будинків для постраждалих; закупівлі квартир або житлових будинків2. Проте для реалізації цієї норми є важливе уточнення — забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації коштом держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання3. Тобто перш ніж порушувати питання про отримання компенсації у будь-якому вигляді за допомогою такого механізму, потерпіла особа має відмовитися від права власності на пошкоджений або зруйнований об’єкт на користь держави або територіальної громади. Важливо зауважити, що при вирішенні питання компенсації за пошкоджений житловий об’єкт, вирахування суми визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місце знаходження такого майна4, які встановлюються кожного року5. Зважаючи на те, що йдеться про 1

Кодекс цивільного захисту України від 2 жовтня 2012 р. (ст. 2) <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17>. 2

Там само (ст. 86).

Наприклад, на поточний рік затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від

Судова процедура та її ефективність

житлові будинки з оздобленням та речами, необхідними для проживання, вартість останніх жодним чином не враховується. Основним недоліком цих положень національного законодавства є те, що вони не враховують, власне, факту збройного конфлікту, який має місце на території України, та особливостей захисту цивільного населення з точки зору міжнародного права. Питання пошкодженого та зруйнованого нерухомого майна зводиться до питання компенсації, не вирішуючи проблеми відсутності обліку та необхідності визначення розміру завданих збитків. Проте на це, хоча і не прямо, але наголошує Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», передбачаючи, що «...відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права...» та говорячи про необхідність підготовки консолідованої вимоги про відшкодування збитків6.

3.2. Судова процедура та її ефективність Основні принципи ООН, які стосуються відшкодування шкоди жертвам грубих порушень норм міжнародного гуманітарного права, встановлюють, що «...стосовно позовів жертв, держави мають забезпечувати виконання рішень своїх національних судів про відшкодування шкоди, які виносяться щодо фізичних та юри6 грудня 2018 р. № 335 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» <http://www.minregion.gov.ua/wp-content/uploads/ 2018/12/nakaz-vid-06.12.2018-----335.pdf>. 6

дичних осіб, які несуть відповідальність за спричинену шкоду, та мають виконувати судові рішення інших держав, що набули чинності, про відшкодування шкоди відповідно до свого національного законодавства та своїх міжнародно-правових зобов’язань. З цією метою держави мають передбачити у своєму національному законодавстві ефективні механізми виконання судових рішень щодо компенсації шкоди»1. Незважаючи на те, що в українському законодавстві відсутні спеціальні процедури, які стосувалися б саме завданої майнової шкоди під час збройного конфлікту, національна судова практика має справи, які випливають з описаних механізмів у попередньому розділі: «...Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній...»2. Для початку варто звернути увагу на визначення загальних правил позовної давності при таких зверненнях. Загальним правилом цивільного законодавства передбачено позовну давність у три роки3. Перебіг цього строку починається наступного дня після події, яка має значення для порушеного права4. Її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила5. Тобто на практиці, якщо застосовувати загальні правила до фактів пошкодження майна, то перебіг позовної давності можна відраховувати від: • дня, коли сталося руйнування або пошкодження майна. Якщо переглянути реєстр су1

Постанова Верховного Суду у справі № 227/6023/15-ц від 2 квітня 2018 р. <http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74021731>.

дових рішень, позивачі зверталися до суду в строк позовної давності, який починали рахувати з дня фактичного завдання шкоди майну. Наприклад: «...У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування посилався на те, що йому на праві власності належав будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 У цьому будинку він постійно проживав разом зі своєю сім’єю. 08 грудня 2014 року в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції вказаний будинок було повністю зруйновано. Причиною руйнування було попадання артилерійського снаряду під час проведення антитерористичної операції...»6. При цьому в обґрунтування своїх позовних вимог позивачі також зазначали, що на момент руйнування постійно проживали у будинку: «...В мотивування позову зазначив, що є власником зазначеної квартири, в якій станом на 15 червня 2016 року постійно проживав разом з дружиною. 15 червня 2016 року в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції належне позивачу житло було зруйновано...»7; • або дня, коли особа дізналася або потенційно могла дізнатися, що її майно постраждало. Переважно люди, які виїжджають зі своїх домівок після початку бойових дій, не мають інформації щодо того, у якому стані залишається їхнє житло. Тому в такому разі потрібно для себе чітко відзначити день, коли постраждалий дізнався про завдану шкоду від сусідів, рідних, знайомих, ЗМІ та інших джерел. Цей момент обов’язково треба зафіксувати і при зверненні до суду про це також зазначати: «...У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування

шкоди, заподіяної внаслідок антитерористичної операції. Свої вимоги обґрунтувала тим, що вона є власником садового будинку. У березні 2017 року їй стало відомо, що садовий будинок повністю згорів у зв’язку з масовими обстрілами села 15 березня 2017 року. Відповідно до довідки садівницького товариства “Монтажник-2 при Шахтоспецмонтажному управлінні тресту ‘Донецьквуглебуд’” садовий будинок згорів повністю внаслідок прямого попадання в нього бойового снаряда. Пожежні підрозділи участі у ліквідації пожежі не брали у зв’язку з обстрілами села з вогнепальної зброї...»1; • або дня, коли постраждалий дізнався про винуватця вчиненого пошкодження — у контексті бойових дій на сході України ця можливість може тлумачитись як встановлення особи винного у межах кримінального провадження. Як підстави для подання заяви про відшкодування шкоди, завданої майну, позивачами використовуються положення антитерористичного законодавства. При цьому варто зауважити, що тривалість АТО в окремих районах Донецької та Луганської областей є чітко визначеною у часі: почалася 13 квітня 2014 р. та була завершена 30 квітня 2018 р.2. Це означає, що використовувати як підстави для звернення до суду проаналізовані вище положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом» постраждалі можуть виключно за цей період — коли в Україні на цих територіях дійсно відбувалася АТО, відповідно до прийнятих рішень. Позовна заява подається проти «...Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України...»3. 1

Постанова Апеляційного суду Донецької області від 3 квітня 2018 р. <http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73170245>. 2

Офіційного наказу про припинення АТО не було. 30 квітня 2018 р. Указом Президента України № 116/2018 було введено дію рішення РНБО від 30 квітня 2018 р. «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях».

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (ст. 257) <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5509>. 4

Там само (ст. 253).

Там само (ст. 261).

Постанова Апеляційного суду Донецької області від 2 травня 2018 р. <http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73740752>.

Там само.

ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ ОСІБ, ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2017 р. <http://reyestr.court.gov.ua/Review/67119543>.

Судова процедура та її ефективність

Також як відповідачі або треті особи у справі можуть залучатися СБУ, Міністерство оборони України та інші силові структури. Якщо поглянути на справи цієї категорії, то варто виділити декілька особливостей: • у позовній заяві основне посилання робиться на те, що було вчинено терористичний акт, який є предметом розслідування відповідного правоохоронного органу. З огляду на це факт та обставини його вчинення є обставинами, що підлягають доказуванню в межах кримінального провадження4. Тому цілком логічно, що і суд у межах розгляду справи вимагає у позивача надання відповідних доказів, що мають значення для кримінального провадження або пов’язані з ним. Фактично обсяг розгляду справи у суді загальної юрисдикції змішується при розгляді подібних справ із роботою правоохоронних органів. Наприклад: • «...Згідно з Актом обстеження житлового будинку № 2 від 11 листопада 2015 року будинок позивачки був зруйнований у результаті влучення з артилерійської зброї під час бойових дій, що пов’язані з проведенням на території області антитерористичної операції. В позовній заяві позивачка ставить питання про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок терористичного акту. Однак жодних належних доказів про наявність вироку у кримінальній справі, який набрав чинності, позивачкою надано не було. Висновок суду першої інстанції про те, що для настання відповідальності за пошкодження майна терористичним актом як злочином, відповідальність за яке передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України, не потрібен вирок суду, який набрав чинності, зроблений із порушенням норм матеріального і процесуального права... Враховуючи, що позивачка не довела в суді факт руйнування її 4

Кримінальний процесуальний кодекс України від 19 грудня 2012 р. (ст. 91) <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n1359>.

жилого будинку з надвірними та господарськими будовами внаслідок терористичного акту, то в задоволенні її позовних вимог необхідно відмовити з цих підстав...»1; • відкритим питанням залишається необхідність застосування положень Кодексу цивільного захисту населення, що стосуються добровільної передачі майна перед зверненням за отриманням компенсації. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 р. зроблено висновок, що, «...пред’являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акта будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування...»2. До такого самого висновку Верховний Суд доходив і в інших справах3. Натомість нині Велика палата Верховного Суду розглядає справу, в якій ставиться питання про однакову практику застосування цих положень4; • ціна позову, яка вказується при поданні позовної заяви, обраховується не відповідно до фактичної вартості пошкодженого майна, а відповідно до показників опосередкованої вартості спорудження житла у певному регіоні, відповідно до положень Кодексу цивільного захисту населення. При цьому у судовій практиці зазначається, що: 1

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2017 р. <http://reyestr.court.gov.ua/Review/67119543>. 2

Постанова Верховного Суду у справі № 219/11736/16-ц від 11 липня 2018 р. <http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75345588>.

«...Водночас для підтвердження розміру шкоди, завданої руйнуванням будинку, необхідним є акт обстеження пошкодженого (знищеного) майна позивача внаслідок проведення антитерористичної операції, який має бути складений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р та розпорядження голови районної державної адміністрації, оскільки відповідно до статті 4 та частини четвертої статті 5 Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб’єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій...»5. Загалом судовий процес досить довготривалий і не завжди гарантує задоволення позовних вимог постраждалої особи. Тому в разі відмови суду першої інстанції у задоволенні позову необхідно оскаржувати рішення до суду апеляційної інстанції та Верховного Суду. У разі дотримання процедури постраждалий може отримати остаточне рішення на його користь, проте судова практика нині не є сталою. Варто також зауважити, що отримання позитивного рішення6 про виплату грошової компенсації на користь постраждалої особи не гарантує здійснення такої виплати. Сьогодні в Україні немає жодного ви-

Постанова Верховного Суду у справі № 242/1618/17 від 1 серпня 2018 р. <http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75781622>. Постанова Верховного Суду у справі № 243/8302/16-ц від 20 вересня 2018 р. <http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76614844>.

Постанова Верховного Суду у справі № 242/1618/17 від 1 серпня 2018 р. <http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75781622>.

Постанова Верховного Суду у справі № 265/6582/16-ц від 21 січня 2019 р. <http://reyestr.court.gov.ua/Review/79365489>.

Рішення Апеляційного суду Донецької області у справі № 243/11658/15-ц від 11 жовтня 2017 р. <http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69498996>.

ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ ОСІБ, ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ

падку здійснення такої виплати. Тому така судова практика не доводить свою ефективність. Крім того, рішення тісно пов’язуються із питанням встановлення фактів, які мають значення для кримінального провадження, але в цьому випадку ухвалюються виключно на розгляд суду цивільної юрисдикції. Зазначений підхід є не зовсім коректним, оскільки ні самі позивачі, ні державні органи, які залучаються до судових справ, ні, власне, суд не мають доступу до того масиву даних щодо вчинення того чи іншого діяння, про яке йдеться під час розгляду справи, які фактично доводять факт вчинення злочину та обсяг реальних завданих збитків. Крім того, на предмет спору та розгляд справи безпосередньо впливає кваліфікація подій на сході України, яка здійснюється національним законодавством, та кваліфікація діянь як терористичних актів, замість воєнних злочинів, що обмежує використання міжнародно-правових гарантій для постраждалих цивільних осіб.

3.3. Національне розслідування Практика національних досудових розслідувань за фактами пошкодження та руйнування майна цивільного населення показує, що кримінальні провадження реєструються з правовою кваліфікацією — вчинення терористичного акту. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористичний акт — злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 Кримінального кодексу України1. Зазначена стаття конкретизує перелік діянь, які становлять об’єктивну сторону цього діяння, серед яких: • застосування зброї; • вчинення вибуху; • вчинення підпалу; 1

Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15>.

Національне розслідування

• вчинення інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; • погроза вчинення таких дій із зазначеною метою2. При цьому виділяється спеціальна мета вчинення злочину: порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи орга нами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста)3. Низка кримінальних правопорушень, пов’я заних із терористичною діяльністю, передбачена в інших статтях Кримінального кодексу України, серед яких: втягнення у вчинення терористичного акту (ст. 2581); публічні заклики до вчинення терористичного акту (ст.  2582); створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 2583); сприяння вчиненню терористичного акту (ст. 2584); фінансування тероризму (ст. 2585)4. Додаткова кваліфікація за цими статтями може здійснюватися слідчим як при реєстрації кримінального провадження, так і в процесі його проведення. Водночас варто зауважити, що наведені склади злочинів за своєю суттю не враховують контексту існування збройного конфлікту на сході України. Оскільки за логікою цієї правової кваліфікації самопроголошені «ДНР» і «ЛНР» та їх збройні формування сприймаються саме як діючі терористичні організації та на рівні судових рішень цей факт вважається загальновідомим. Наприклад, такі аргументи наводилися у рішеннях судів у 2014–2015 рр.: 2

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1707>. 3

Там само.

«...Завідомо для ОСОБА_3, терористична організація “ДНР” є стійкою, має чітку ієрархію та структуру, яка складається з так званих “політичного” та “силового” блоків, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов’язки згідно з планом спільних злочинних дій...»1. У подальшому, при розгляді різних кримінальних справ, які стосуються подій на сході, небагато уваги приділялося доведенню того, що самопроголошені республіки «ДНР» і «ЛНР» є саме терористичними організаціями, що негативно впливає на ефективність розслідування та доведення його належної кваліфікації. Саме тому серед рішень судів трапляються і такі аргументи: «Те, що “Донецька народна республіка” є терористичною організацією, не є загальновідомим фактом, і на законних підставах вона не визнана терористичною організацією, а тому терористичність цієї організації потребує доказування. Але в обвинувальному акті не зазначено де, коли й які були здійснені або планувались терористичні акти цією організацією, склад її учасників, тобто не були вказані й не були предметом дослідження конкретні факти на підставі яких можливо зробити висновок про терористичну спрямованість вказаної організації...»2. У цьому контексті також важливо звернути увагу на положення і норми чинного законодавства. Нині найбільш повно питання правового сприйняття в українському правовому полі представників самопроголошених республік розкривається у положеннях Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». У документі робиться таке розрізнення: «...збройні формування Російської Федерації, що складаються з регулярних з’єднань

і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України...»3. Але при цьому закріплена на законодавчому рівні позиція не означає, що правоохоронні органи мають її використовувати у процесі розслідування без відповідного доведення та використання пов’язаних доказів. Як альтернативу наведеній вище правовій кваліфікації варто поглянути на склади злочинів, передбачені у ст. 437 Кримінального кодексу України, яка встановлює відповідальність за ведення агресивної війни, та ст. 438 Кримінального кодексу України, яка криміналізує порушення законів та звичаїв ведення війни4. Зокрема, серед об’єктивної сторони ст. 438 варто відзначити: «...застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій...», що цілком відповідає позиції Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду щодо розгляду ситуації на сході України. Крім того, застосування 3

Ухвала Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23 жовтня 2015 р. <http://reyestr.court.gov.ua/Review/52744951>. 2

Вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2017 р. <http://reyestr.court.gov.ua/Review/71038423>.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1707>.

ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ ОСІБ, ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ

цих статей було б більш доречним із точки зору наявності збройного конфлікту. Практика міжнародного права не заперечує можливість існування терористичної діяльності під час збройного конфлікту, але при цьому важливо пам’ятати, що кожен подібний факт має бути доведений належним чином. При цьому категорично недопустима ситуація, за якої різні правоохоронні органи допускають кваліфікацію схожих діянь як терористичних злочинів, та як міжнародних злочинів. Відповідно до ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України слідчі органів безпеки здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 258–2585, 437, 438 Кримінального кодексу України. Крім того, відповідно до особливостей визначення підслідності, до кримінальних проваджень за цими фактами залучені також підрозділи Головної військової прокуратури. А процесуальний нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування та представлення інтересів обвинувачення у суді здійснюють органи ГПУ, відповідно до правил територіальної підслідності1. Також варто звернути увагу на те, що у структурі органів ГПУ було створено управління з розслідування злочинів, вчинених на ТОТ. Основним фокусом роботи управління є «фіксування фактів збройної агресії Російської Федерації, передусім обстрілів населених пунктів та інших об’єктів цивільної інфраструктури на території Донецької та Луганської областей». Діяння кваліфікуються за ознаками злочинів, передбачених частинами 1, 2 ст. 438, ч. 2 ст. 437, частинами 2, 3 ст. 258 Кримінального кодексу Украї ни. Крім того, у межах відкритих кримінальних проваджень проводяться будівельно-технічні експертизи, які дають змогу встановити суми завданих збитків. Наприклад, внаслідок артилерійських обстрілів м. Попасна та Попаснянського району Луганської області за період з 27 січня 2015 р. до 31 серпня 2015 р. загальна встановле-

на сума збитків становить 1 932 341 грн; загальна сума завданих збитків внаслідок обстрілів 13 лютого 2015 р. та 30–31 серпня 2015 р. м. Щастя Новоайдарського району Луганської області становить 116 433 грн2. За інформацією, отриманою від Головних управлінь Національної поліції України в Донецькій області та Луганській областях, при надходженні до територіальних управлінь повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень зі сторони самопроголошених республік, які попередньо кваліфікуються за ст. 258 Кримінального кодексу України, вони «реєструються до журналів єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, після чого приймається рішення про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань»3. Як зазначається в інформації, отриманій від Головного управління Національної поліції в Донецькій області, додаткова кваліфікація діянь ними здійснюється і за ст. 194 Кримінального кодексу України4 (умисне знищення або пошкодження майна)5. При цьому варто звернути увагу на важливий момент: велика кількість постраждалих звертаються до правоохоронних органів, лише повідомляючи про факт пошкодження або руйнування їхнього майна, не подаючи заяви про вчинення злочину. Тому такі повідомлення можуть розглядатися у порядку розгляду звернення громадян6, щодо якого передбачений 30-денний строк на надання відповіді. Натомість, відповідно до вимог ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий, прокурор невідкладно, 2

Лист від ГПУ від 16 квітня 2019 р.

Лист від Головного управління Національної поліції України в Луганській області від 16 квітня 2019 р. Лист від Головного управління Національної поліції України в Донецькій області від 17 квітня 2019 р.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1707>.

Лист від Головного управління Національної поліції України в Донецькій області від 17 квітня 2019 р.

6 1

Кримінальний процесуальний кодекс України від 19 грудня 2012 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n1359>.

Національне розслідування

Про звернення громадян: Закон України від 2 жовт ня 1996 р. <https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0% B2%D1%80>.

але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним із будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань1. Практика доводить, що при поданні заяви про вчинення злочину саме їх слідчі вносять до реєстру невідкладно. Відповідно до правил визначення підслідності, справи, які кваліфікуються за ст. 258 Кримінального кодексу України, передаються до Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях. Рішення про передачу кримінальних проваджень, розпочатих територіальними управліннями Національної поліції України, приймаються відповідними прокурорами2. Для прикладу, нині у провадженні слідчих підрозділів Головного управління Національної поліції в Луганській області перебуває два кримінальних провадження, розпочатих у 2019 р. за фактами руйнування будівель цивільних осіб3. За повідомленням Головного управління Національної поліції в Донецькій області, з 13 квітня 2014 р. і дотепер територіальними слідчими підрозділами поліції в Донецькій області було розпочато досудове розслідування у 1610 провадженнях за фактами пошкодження та руйнування будівель, споруд та іншого майна цивільного населення внаслідок обстрілів з боку НЗФ. За підслідністю було передано 818 кримінальних проваджень4. Також управлінням у Донецькій області було прийнято рішення про закриття 1

Кримінальний процесуальний кодекс України від 19 грудня 2012 р. <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n1359>. 2

Лист від Головного управління Національної поліції України в Луганській області від 16 квітня 2019 р.

Лист від Головного управління Національної поліції України в Донецькій області від 17 квітня 2019 р.

118 кримінальних проваджень, внесених до реєстру за ст. 194 Кримінального кодексу України5. Складність у проведенні розслідувань обумовлена відсутністю доступу, у деяких випадках, до місця вчинення злочину. Особливо це питання актуальне щодо випадків, які відбуваються на територіях, непідконтрольних Уряду України. Щодо інших місцевостей — на місце події виїжджає слідчо-оперативна група6. Зазначається, що «з метою належного документування та фіксування наслідків обстрілів з боку незаконних збройних формувань, слідчими на першочерговому етапі розслідування проводяться огляди місць події при наявності реальної можливості їх проведення стосовно безпеки учасників огляду. Під час огляду за можливості застосовується фото- та відеозйомка. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчими для участі в огляді залучаються відповідні спеціалісти»7. Серед основних проблем, які виникають під час розслідування кримінальних правопорушень, правоохоронні органи називають: • неможливість проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій на території Донецької області, що перебуває під конт ролем НЗФ8; • загроза життю та здоров’ю членів слідчооперативної групи через наближеність до вогневих позицій НЗФ, можливість обстрілу місця події9; • ускладнення проведення першочергових слідчих дій (проведення огляду місця події, вилучення речових доказів, встановлення та допиту потерпілих, свідків, очевидців, тощо)10;

• порядок призначення відповідних експертиз1; • необхідність залучення представників Міжнародного Комітету Червоного Хреста та ОБСЄ2. З отриманої інформації від правоохоронних органів у відповідь на надіслані запити не міститься жодних даних щодо розслідування фактів завдання майнової шкоди цивільному населенню з української сторони. Відкриті кримінальні провадження, про які було зазначено у відповідях на запити про надання публічної інформації, фокусуються лише на наслідках, спричинених діями НЗФ. Очевидно, що внаслідок застосування артилерійської зброї під час бойових дій можливе спричинення негативних наслідків для майна обома сторонами збройного конфлікту. Україна зобов’язана здійснювати розслідування щодо кримінальних правопорушень, вчинених на її території та щодо її громадян, про які їй стало відомо або отримано відповідну заяву. Тому навряд чи можна говорити, що про ці факти не заявлялося до правоохоронних органів або силові структури не мають такої інформації. Вважатимемо, що дані лише не були надані організації. Зважаючи на об’єктивну складність проведення розслідування, через потенційну загрозу для життя та здоров’я слідчих і спеціалістів при роботі вздовж лінії розмежування та неможливість отримання доступу до територій, підконтрольних самопроголошеним республікам, правоохоронні органи України охоплюють у своїй роботі факти пошкодження значної кількості об’єктів, які роз1

Лист від Головного управління Національної поліції України в Луганській області від 16 квітня 2019 р.

Там само.

міщені на підконтрольній Уряду України території. Варто відзначити зусилля правоохоронних органів, які докладаються для документування вчинених фактів та доказування діянь, а також щодо визначення суми завданих збитків. На жаль, про безпосередню роботу Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях ми не можемо зробити висновок, оскільки відповідь на направлений до них запит так і не було отримано. Але ми сподіваємося на скоординовану роботу між всіма правоохоронними органами щодо розслідування зазначених діянь. Проте для узагальнення практики роботи правоохоронних органів варто зробити декілька зауважень: • правова кваліфікація вчинених діянь є не однозначною. Факти розглядаються одночасно крізь призму терористичного акту та як воєнні злочини, при цьому не обґрунтовується належним чином характер винної сторони або ж як терористичної організації, або як комбатанта. Варто нагадати про норми міжнародного гуманітарного права та загальне регулювання ведення бойових дій; • питання якості та повноти зібраних доказів залишається відкритим. Через велику кількість фактів, повторність потраплянь у ті самі об’єкти та відсутність доступу до окремих місць вчинення злочину залишається загроза втрати доказів; • для ефективної роботи правоохоронних органів необхідне залучення додаткового людського ресурсу для проведення розслідування та збору доказів на місцях, крім того — проведення додаткового навчання для правоохоронних органів з міжнародного гуманітарного права та методики розслідувань міжнародних злочинів.

Там само.

Лист від Головного управління Національної поліції України в Луганській області від 16 квітня 2019 р.

Лист від Головного управління Національної поліції України в Донецькій області від 17 квітня 2019 р.

Там само.

Лист від Головного управління Національної поліції України в Луганській області від 16 квітня 2019 р.

ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ ОСІБ, ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ

Національне розслідування

Висновки та рекомендації

роаналізувавши хронологію збройного конфлікту на сході України, можна зробити висновок, що найбільшу шкоду нерухомому майну цивільних громадян було завдано під час інтенсивних бойових дій та активного застосування сторонами конфлікту важкого озброєння, яке відзначається невибірковістю та має широку площу ураження. Зі зменшенням інтенсивності бойових дій житлові об’єкти зазнавали руйнувань у населених пунктах, що розташовані у безпосередній близькості до лінії розмежування та військових позицій сторін конфлікту. З огляду, перш за все, на офіційні джерела, можна зробити висновок, що на територіях, які не контролюються владою України, кількість пошкоджених житлових об’єктів є більшою, ніж на підконтрольних Уряду України територіях Донбасу. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні станом на 15 лютого 2015 р. наводить дані про пошкодження понад 50 тис. будинків цивільного населення по обидва боки лінії зітк нення, за інформацією, яку надають Донецька та Луганська ОДА, на підконтрольних Уряду України територіях станом на лютий 2019 р. кількість пошкоджених житлових будинків усіх форм власності становить 20 354 об’єкта. Частину пошкоджених будинків досі не було обстежено, а отже, і не ведеться їх підрахунок. Окрім житлових будинків, у багатьох приватних домогосподарствах були пошкоджені чи зруйновані господарські будівлі: гаражі, літні кухні, сараї, туалети тощо. Також зазнали пошкоджень присадибні ділянки та земля. Частина населення тривалий час не могла, а деяка й досі не може користуватися землею. Відновлення житлових будинків на терито ріях, які не контролюються владою України, відбувається більш швидкими темпами. Станом на лютий 2019 р. на підконтрольних Україні терито78

ріях Донецької та Луганської областей було відновлено 11 513 будинків, тоді як у січні 2019 р. представники де-факто влади т. зв. «ДНР» повідомляли про 9942 відновлених житлових будинки, т. зв. «ЛНР», у червні 2018 р., про відновлення 5618 будинків. На підконтрольних Уряду України територіях відновлення приватного нерухомого майна відбувається переважно з допомогою міжнародних гуманітарних організацій, благодійної допомоги та самих громадян. В окремих населених пунктах надавалася допомога для відновлення приватного житлового фонду з регіонального матеріального резерву у Донецькій області. За інформацією з відкритих джерел можна зробити висновок, що на територіях, які не контролюються владою України, основний обсяг відновлювальних робіт здійснюється з допомогою РФ. Також допомогу у відновленні нерухомого майна надають і міжнародні організації. Очевидно, що руйнування житлових об’єктів відбувається внаслідок обстрілів як українських військових, так і представників т. зв. «ЛНР» і «ДНР». Опитування, проведене ГО «Донбас СОС», засвідчило, що найбільше було пошкоджено нерухомого майна у 2014–2015 рр. Найчастіше респонденти опитування, нерухоме майно яких зазнало руйнувань як на підконт рольних Уряду України територіях, так і на територіях, що не контролюються владою України, вказували на розміщення поряд із пошкодженим житлом блок-постів, військових позицій та бойової техніки. Водночас існують випадки руйнувань чи пошкоджень житлових об’єктів, коли поруч не було військових об’єктів чи інших причин, які потенційно могли спровокувати обстріл. Аналіз результатів опитування дає змогу зробити висновок, що більшість руйнувань житлових ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

об’єктів по обидва боки лінії зіткнення відбулися через бої за контроль над містом чи конкретним об’єктом. Також респонденти часто наголошували, що обстрілам, внаслідок яких було пошкоджено їхнє житло, передували обстріли, які відбувалися з території їх населеного пункту. Особи, житло яких постраждало на територіях, що не контролюються владою України, додатково вказували, що обстріли по населеному пункту могли здійснювати самі представники НЗФ з густонаселених районів населених пунктів. Найбільше таких фактів було у 2014–2015 рр. Також однією з причин обстрілів на територіях, які не контролюються Урядом України, опитані особи називали присутність НЗФ на цих територіях. З обох сторін збройного конфлікту зафіксовано випадки використання комбатантами нерухомого майна цивільних громадян у військових цілях: проживання військових у будинках цивільних громадян, розміщення військових укріплень, бойової техніки на території приватних домогосподарств. Така ситуація характерна для житлових об’єктів, що розташовані близько до лінії розмежування. Окрім пошкодження чи руйнування нерухомого майна внаслідок обстрілів, по обидва боки збройного конфлікту відбувалися факти грабежів будинків, власники яких виїжджали з населених пунктів на період сильних обстрілів. У більшості випадків винних у пограбуванні знайдено та покарано не було. Усі ці факти мали значний негативний вплив на цивільне населення. Отже, відповідно до отриманих даних, можна зробити висновок, що за час тривалого збройного конфлікту на сході України сторонами приділяється недостатньо уваги захисту цивільного населення за міжнародним гуманітарним правом і міжнародним правом прав людини. В Україні досі відсутня комплексна державна стратегія щодо захисту цивільних осіб, житло яких постраждало внаслідок бойових дій, що включатиме проведення оцінки завданої шкоди, створення оцінки пошкодженого/зруйнованого нерухомого майна, вирішення питань компенсації чи реституції. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Зі свого боку Україна розглядає події на її території як збройний конфлікт, але подібне націо нальне рішення не означає, що і на міжнародному рівні позиція також підтримується, справи щодо цього ще мають бути вирішені компетентними судами. Нині до ЄСПЛ було подано понад 4000 індивідуальних скарг щодо порушень, вчинених під час збройного конфлікту в Україні (як у Криму, так і на сході). Значна частина з цих справ стосується фактів пошкодження та руйнування майна цивільних осіб під час бойових дій. За останнім пресрелізом Суду, рішення у цих справах можна очікувати після ухвалення рішення у першому міждержавному позові України проти РФ стосовно ситуації на сході (скарга № 8019/16), адже саме у цій справі буде прийнято рішення про розмежування відповідальності між державами за події, що мають місце з квітня 2014 р. Наявний час та розгляд індивідуальних справ має бути використано заявниками та їхніми представниками для збору та представлення Суду всіх можливих і наявних доказів порушень. Практика роботи з притягнення винних до відповідальності показує, що докази вчинення злочинів мають першочергове значення у доведенні вини. У поєднанні з проведеною загальною оцінкою завданих збитків, навіть при обмеженості фактів, вони можуть дати об’єктивну оцінку ситуації та показати широкомасштабність здійсненого посягання. Усвідомлення цього вкрай важливе для України крізь перспективу результатів розгляду ситуації як міжнародними судами, так і розслідування на національному рівні. Варто пам’ятати, що Міжнародний кримінальний суду під час розгляду ситуації в Україні не буде фокусуватися на всіх заявлених фактах вчинення воєнних злочинів, основне його завдання — здійснювати розслідування щодо виконавців, які перебувать на верхівці ієрархії та є відповідальними і за планування та організацію злочинних дій. Основний масив роботи у будь-якому випадку залишиться для роботи національної правоохоронної та судової системи. Судова практика у справах про відшкодування шкоди, завданої нерухомому майну цивільного 79

населення, доводить, що цей механізм на практиці є неефективним. Через значну тривалість розгляду справ і недосконалість норм національного законодавства, процедуру важко вважати результативним способів відновлення прав постраждалих. До практики роботи національних правоохоронних органів у ситуаціях із пошкодженням нерухомого майна цивільного населення під час збройного конфлікту в процесі аналізу також виникло декілька зауважень: правова кваліфікація вчинених діянь є неоднозначною. Факти розглядаються одночасно крізь призму терористичного акту та як воєнні злочини, при цьому не обґрунтовується належним чином характер винної сторони (або як терористичної організації, або як комбатанта). Варто нагадати про норми міжнародного гуманітарного права та загальне регулювання ведення бойових дій; питання якості та повноти зібраних доказів залишається відкритим. Через велику кількість фактів, повтор-

ність потраплянь у ті самі об’єкти та відсутність доступу до окремих місць вчинення злочину залишається загроза втрати доказів; для ефективної роботи правоохоронних органів необхідне залучення додаткового людського ресурсу для проведення розслідування та збору доказів на місцях, крім того — проведення додаткового навчання для правоохоронних органів із міжнародного гуманітарного права та методики розслідувань міжнародних злочинів. 10 липня 2019 р. Кабінет Міністрів України вніс зміни до Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, що дасть змогу частині постраждалих отримати компенсацію за зруйноване майно внаслідок збройного конфлікту в Україні. Прийняття цього Порядку є важливим першим кроком на шляху до відновлення прав постраждалого населення, нерухоме майно якого зазнало руйнувань.

Рекомендації 1. Затвердити положення і створити реєстр пошкодженого та зруйнованого майна внаслідок збройного конфлікту в окремих районах Донецької та Луганської областей, до якого будуть долучатися документальні підтвердження отриманих пошкоджень. 2. Затвердити порядок обстеження пошкодженого та зруйнованого майна внаслідок збройного конфлікту в окремих районах Донецької та Луганської областей, що включатиме у себе механізм фіксації ступеня пошкоджень об’єкта та проведення оцінки завданих збитків. 3. Забезпечити контроль за ефективністю здійснення кримінальних проваджень за фактами пошкодження і руйнування майна внаслідок збройного конфлікту в окремих районах Донецької та Луганської областей. 4. Забезпечити проведення ефективного розслідування за фактами пошкодження та руйнування майна внаслідок збройного конфлікту в окремих районах Донецької та Луганської областей, вчинені на території України та щодо громадян України обома сторонами збройного конфлікту. 5. Забезпечити підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів у сфері міжнародного гуманітарного права та методики розслідувань міжнародних злочинів, відповідно до вимог міжнародного кримінального права. 6. Запровадити на державному рівні механізми компенсації та реституції особам, які постраждали від пошкодження і руйнування майна внаслідок збройного конфлікту в окремих районах Донецької та Луганської областей.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

ЗМІСТ СПИСОК СКОРОЧЕНЬ................................................................................................................................... 3 ВСТУП.......................................................................................................................................................... 4 1. МАСОВІ ОБСТРІЛИ НА СХОДІ УКРАЇНИ..................................................................................................... 7 1.1. Хронологія збройного конфлікту на сході України......................................................................... 7 1.2. Руйнування житла цивільного населення в зоні бойових дій.........................................................17 м. Авдіївка....................................................................................................................................21 с. Карлівка.................................................................................................................................. 23 м. Мар’їнка.................................................................................................................................. 24 м. Красногорівка......................................................................................................................... 26 с. Піски........................................................................................................................................ 28 смт Верхньоторецьке................................................................................................................... 29 смт Зайцеве..................................................................................................................................31 м. Горлівка.................................................................................................................................. 33 м. Дебальцеве............................................................................................................................. 34 м. Донецьк................................................................................................................................... 36 м. Луганськ.................................................................................................................................. 38 м. Первомайськ........................................................................................................................... 39 смт Станиця Луганська..................................................................................................................41 м. Попасна................................................................................................................................... 43 м. Лисичанськ.............................................................................................................................. 44 1.3. Вплив масових обстрілів на сході України на цивільне населення................................................ 46 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ............... 48 2.1. Правова кваліфікація подій на сході України з точки зору міжнародного права........................... 48 2.2. Захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту (міжнародні стандарти).................. 52 2.2.1. Міжнародне гуманітарне право.......................................................................................... 52 2.2.2. Міжнародне право прав людини..........................................................................................55 2.2.3. Стандарти та принципи Організації Об’єднаних Націй та регіональних організацій............. 59 2.3. Посягання на майно цивільних осіб крізь призму Римського статуту............................................ 63 3. ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ ОСІБ, ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ...................... 67 3.1. Процедури за національним законодавством України.................................................................. 67 3.2. Судова процедура та її ефективність............................................................................................ 69 3.3. Національне розслідування......................................................................................................... 73 ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ.................................................................................................................... 78 РЕКОМЕНДАЦІЇ............................................................................................................................................81

Для нотаток

Наукове видання

Збройний конфлікт на сході України: шкода, завдана житлу цивільного населення Автори доповіді: Н. М. Мельник, А. В. Павлюк, М. В. Петров, О. В. Глушко Відповідальний за випуск: Н. М. Мельник Редактор: Н. М. Мельник Верстка: О. А. Мірошниченко Підписано до друку 04.09.2019 Формат 60 × 84 1/8. Папір крейдовий. Гарнітура MetaPro Умов. друк. арк. 9,76. Облік.-вид. арк. 8,70 Наклад — 100 прим. Зам. № ПЛ-02/19 ТОВ «Видавництво права людини» 61002, Харків, вул. Дарвіна, 7, кв. 35 Свідоцтво Державного комітету телебачення і радіомовлення України серія ДК № 4783 від 23.10.2014 р. ел. пошта: distribution.hr.publisher@gmail.com