УПО третій цикл Омбудсман by United Nations Development Programme in Ukraine

УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПРО СТАН ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ, НАДАНИХ УКРАЇНІ В РАМКАХ УНІВЕРСАЛЬНОГО ПЕРІОДИЧНОГО ОГЛЯДУ

ТРЕТІЙ ЦИКЛ

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ

2017

Київ – 2017

Друк доповіді здійснено в рамках проекту «Зміцнення потенціалу Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини», який виконується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам та упорядникам цього видання і не обов’язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агенцій ООН.

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПРО СТАН ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ, НАДАНИХ УКРАЇНІ В РАМКАХ УНІВЕРСАЛЬНОГО ПЕРІОДИЧНОГО ОГЛЯДУ ТРЕТІЙ ЦИКЛ

Київ – 2017

ЗМІСТ

ЗМІСТ Короткий опис інституції �� 6 Рекомендації 97.46, 97.128, 97.129, 97.130 (другий цикл) ��7 Рекомендації 97.16, 97.43, 97.133, 97.134 (другий цикл) ��8 Права внутрішньо переміщених осіб �� 8 Права осіб, що беруть участь в антитерористичній операції на сході України �� 10 Право на захист персональних даних, право на доступ до публічної інформації. Запровадження посади Уповноваженого з питань дотримання права на інформацію �� 11 Дотримання прав дитини �� 12 Рекомендації 97.39, 97.40, 97.42, 97.128 (другий цикл) ��12 Рекомендації 97.130 (другий цикл) ��12 Рекомендації 97.42, 97.126, 97.127 (другий цикл) ��13 Рекомендації 97.115, 97.116 (другий цикл) ��13 Гендерна рівність і боротьба з побутовим насильством �� 14 Рекомендації 97.11, 97.31, 97.47, 97.48, 97.52, 97.54, 97.76, 97.77, 97.78, 97.85 (другий цикл) ��14 Рекомендації 97.47, 97.48 (другий цикл) ��15 Рекомендації 97.11, 97.77 (другий цикл) ��15 Дотримання принципу рівності і недискримінації �� 16 Рекомендації 97.26, 97.27, 97.28, 97.55 (другий цикл) ��16 Рекомендації 97.18, 97.25, 97.70, 97.71, 97.72, 91.73; Рекомендації 97.30, 97.59, не прийняті Україною (другий цикл) ��17 Права людей з інвалідністю �� 18 Рекомендації 97.16 (другий цикл) ��18 Рекомендації 97.133 (другий цикл) ��18 Рекомендації 97.134 (другий цикл) ��19 Права національних меншин �� 19 Рекомендації 97.38, 97.57, 97.63, 97.64, 97.66, 97.136 (другий цикл) ��19 Рекомендації 97.136, 97.137, 97.138, 97.139 (другий цикл) ��20 Попередження тортур і жорстокого поводження в місцях позбавлення волі �� 21 Рекомендації 97.104 ��21 Права мігрантів �� 22 Рекомендації 97.2, 97.3, 97.4, 97.142, 97.143, 97.144, 97.145 (другий цикл) ��22

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

КОРОТКИЙ ОПИС ІНСТИТУЦІЇ Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (посаду запроваджено з 1998 року) є незалежною посадовою особою, діючою в межах конституційних норм, яка здійснює парламентський контроль за дотриманням усіх прав і основних свобод людини в Україні (на даний момент немає жодної спеціалізованої Національні інституції з прав людини в Україні). Уповноважений має національний статус. Під юрисдикцію Уповноваженого з прав людини підпадає вся територія України. Уповноважений обирається і призначається Верховною Радою України. Уповноважений не підзвітний жодному державному органу чи посадовій особі. Відповідно до статті 4 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (Закон про омбудсмена), Уповноважений є незалежним від інших державних органів та посадових осіб при виконанні своїх обов'язків. Повноваження Уповноваженого з прав людини не можуть бути припинені чи обмежені в разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), оголошення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її областях. Забороняється будь-яке втручання з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, їхніх посадових і службових осіб у діяльність Уповноваженого з прав людини (стаття 20 Закону про омбудсмена). Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини здійснює функції національного превентивного механізму, антидискримінаційного органу, органу з питань захисту персональних даних, органу контролю за дотриманням права на звернення (відповідно до Закону України «Про звернення громадян»), а також права на доступ до публічної інформації (відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Міжнародним координаційним комітетом національних інституцій з просування та захисту прав людини омбудсмен України акредитований найвищим статусом «А» (переакредитований у 2014 році).

Короткий опис інституції

РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.46, 97.128, 97.129, 97.130 (другий цикл) 1. Наведені вище рекомендації фактично відображені в Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року № 1393-p). Очікувані результати реалізації Стратегії викладені у відповідних пунктах Плану дій з реалізації стратегії (58–61). 2. Водночас моніторинг стану реалізації Національної стратегії у сфері прав людини і її Плану дій, проведений Офісом Омбудсмена України та організаціями громадянського суспільства в листопаді 2016 року, виявив незадовільну діяльність Міністерства охорони здоров'я України. Зокрема, не було приділено належної уваги наступним питанням: •

запровадження обов'язкового державного медичного соціального страхування населення;

•

забезпечення належного рівня доступу до первинної медико-санітарної допомоги, особливо в сільських районах, сприяння в переоснащенні медичних установ;

•

реорганізація мережі медичних установ з урахуванням реальних потреб населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці в певних видах медичної допомоги та медичних послуг;

•

поліпшення постачання медикаментів, вакцин і лікарських засобів з метою запобігання ризикам, які можуть негативно вплинути на лікування малозабезпечених груп населення;

•

рекомендації щодо вжиття заходів реагування задля належного провадження Плану дій з боку державних органів, які були представлені Уряду України.

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.16, 97.43, 97.133, 97.134 (другий цикл) 3. З метою забезпечення реалізації прав, задоволення потреб людей з обмеженими можливостями на рівних засадах з іншими громадянами і поліпшення їхніх житлових умов, відповідно до Конвенції про права інвалідів, у серпні 2012 року була затверджена Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року. Однак більшість положень законодавчих та нормативних актів у сфері забезпечення конституційних прав осіб з обмеженими можливостями залишаються здебільшого декларативними, оскільки значна частина цих прав реалізовані на практиці не повною мірою. Зокрема, такі особи не забезпечені належними умовами для повноцінного існування відповідно до своїх індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів. 4. Результати моніторингу Уповноваженого з прав людини в цій сфері відображені в Альтернативній доповіді Уповноваженого з прав людини про стан виконання Конвенції ООН про права інвалідів, поданій до Комітету ООН з прав інвалідів та розглянутій на 14-й сесії Комітету в Женеві 19–20 серпня 2015 року. Із текстом доповіді можна ознайомитися за адресою: http://tbinternet.ohchr.org/_layouts/treatybodyexternal/ Download.aspx?symbolno=INT%2fCRPD%2fNHS%2fUKR%2f21337&Lang=en 5. Слід зазначити, відтоді ситуація значно не покращилася, що, крім інших чинників, пов'язано з погіршенням фінансово-економічної ситуації в країні і подіями на сході України.

ПРАВА ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ 6. Рекомендації, представлені в рамках 2-го циклу Універсального періодичного огляду, зі зрозумілих причин не включають питання дотримання прав людини в Україні, пов'язані з окупацією Криму Російською Федерацією і збройним конфліктом на сході України. Однак ці трагічні події призвели до найбільш масштабного внутрішнього переміщення в Європі з часів Другої світової війни і суттєво вплинули на забезпечення прав і свобод значної частини населення України.

Права внутрішньо переміщених осіб

7. Відтак очевидною є необхідність включення рекомендацій з питань внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у 3-й цикл УПО, зокрема, щодо того, яких заходів має вжити держава задля забезпечення суворого дотримання прав людини і основних свобод ВПО і громадян, які залишаються на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей, непідконтрольній українській владі. 8. Уповноважений з прав людини вважає, що для досягнення цієї мети уряд України має вжити низку першочергових заходів із впровадження механізмів, спрямованих на реалізацію прав і свобод усіх громадян України, незалежно від місця їх проживання, в тому числі ВПО і осіб, які проживають на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей. Особливо актуальним є створення механізмів реалізації права на соціальний захист, пенсійне забезпечення, участь у місцевих виборах. 9. Крім того, необхідно вжити таких заходів: •

за участю всіх категорій населення розробити, ухвалити і реалізувати національну стратегію, спрямовану на вирішення основних проблем, пов'язаних з масовим внутрішнім переміщенням людей (надання житла, компенсація збитків за втрачене та пошкоджене майно, зайнятість ВПО, надання послуг: соціальних, адміністративних, медичних та освітніх);

•

вжити необхідних заходів зі своєчасного інформування щодо державних норм і правил, що стосуються ВПО, відповідно до поправок, прийнятих на законодавчому рівні;

•

розглянути питання про можливість зміцнення інституційного потенціалу органів влади на місцевому рівні через збільшення їх функціонального навантаження стосовно масового переміщення з метою забезпечення належного надання послуг населенню та дотримання прав людини;

•

забезпечити регулярну підготовку працівників як центральних апаратів органів державної влади, так і територіальних органів державної влади і органів місцевого самоврядування з питань прав людини та відповідну правозастосовчу практику з метою попередження випадків неналежного дотримання прав громадян, у тому числі ВПО;

•

мінімізувати обмеження в здійсненні прав, пов'язані з тимчасовою окупацією частини території України і збройним конфліктом; особливо це стосується обмежень для громадян у разі їх переміщення на окуповану територію або в протилежному напрямку, перетинаючи лінію зіткнення між окупованими територіями і основною територією України, перевезення речей особистого користування, продуктів харчування та медикаментів.

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

ПРАВА ОСІБ, ЩО БЕРУТЬ УЧАСТЬ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ НА СХОДІ УКРАЇНИ 10. Питання забезпечення прав військовослужбовців і співробітників поліцейських та військових підрозділів і правоохоронних органів у мирний час досить чітко врегульовані законодавством України. 11. У той же час, кризова ситуація, яка почалася в 2014 році, виявила певну неготовність держави і її інституцій до належного захисту прав «громадян в погонах», які беруть участь у діях із захисту суверенітету і територіальної цілісності України. Зокрема, потребують урегулювання питання захисту прав нових суб'єктів, а саме, мобілізованих військовослужбовців, учасників антитерористичної операції (комбатантів і ветеранів-інвалідів), членів сімей загиблих військовослужбовців. 12. Виходячи з цього, з березня 2014 року було проведено заходи із відповідного вдосконалення національної правової системи. Низку необхідних заходів було вжито державою, проте певні питання все ж потребують термінового законодавчого регулювання: 1) Надання статусу ветеранів війни особам – членам воєнізованих формувань, які не входили до складу офіційних військових підрозділів, а також громадянам, які добровільно разом із підрозділами військових частин і правоохоронних органів брали безпосередню участь в антитерористичній операції (добровольці). 2) Встановлення одноразової допомоги в разі смерті під час військової операції чи з інших причин, травми або поранення, хвороби або інвалідності осіб рядового і командного складу служби цивільного захисту в розмірі, який призначається військовослужбовцям і співробітникам поліції. 3) Приведення національного законодавства про пільги для ветеранів війни (комбатантів, учасників війни, ветеранів-інвалідів) у відповідність до реальних фінансових можливостей держави (у даний час певні пільги і гарантії, передбачені законодавством, не надаються через неспроможність їх фінансового забезпечення).

Право на захист персональних даних, право на доступ до публічної інформації. Запровадження посади Уповноваженого з питань дотримання права на інформацію

ПРАВО НА ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ, ПРАВО НА ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПОСАДИ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПИТАНЬ ДОТРИМАННЯ ПРАВА НА ІНФОРМАЦІЮ 13. Дані питання не були згадані в рамках 2-го циклу УПО, проте їх значимість актуалізувалася з 2014 року у зв'язку з прийняттям нового законодавства України та практикою його запровадження. 14. Права на захист персональних даних, доступ до публічної інформації та публікації важливої для суспільства інформації мають визнаватися як основні права людини, гарантовані Конституцією України (статті 32 і 34), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (статті 8 і 10), Загальною декларацією прав людини (статті 12 і 19), Міжнародним пактом про громадянські й політичні права (статті 17 і 19). 15. Для забезпечення реалізації та захисту цих прав був прийнятий Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VІ від 13.01.2011 (набрав чинності 09.05.2011) та Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VІ від 01.06.2010 (набрав чинності 01.01.2011). 16. Функції контролю за дотриманням цих прав були надані Омбудсмену України. Відповідно до міжнародних стандартів, такий контроль має здійснюватися органом, який є незалежним від органів державної влади. На момент прийняття рішення про передачу зазначених функцій найкращим рішенням було делегування їх Офісу Омбудсмена України. Однак здійснення ефективного контролю в цій сфері відповідно до всіх міжнародних стандартів неможливо в рамках мандата Уповноваженого з прав людини. 17. Створення спеціалізованої посади – Уповноваженого з питань дотримання права на інформацію (у тому числі з питань публікації важливої для суспільства інформації) і захисту персональних даних є загальноприйнятою та ефективною європейською практикою. Водночас відповідний орган має бути незалежним від інших гілок державної влади, а також мати мінімальний набір повноважень (владу), зокрема, право видавати обов'язкові для виконання інструкції з метою запобігання або усунення порушення права на інформацію, отримання доступу до інформації, в тому числі таємної. 18. Розуміючи важливість прав доступу до інформації та захисту персональних даних у демократичному суспільстві і враховуючи курс України на інтеграцію до ЄС, що, зокрема, передбачає впровадження міжнародних стандартів у галузі прав людини, стає доцільним заснування окремого інституту Уповноваженого з питань

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

дотримання права на інформацію. Однак створення такого інституту, який максимально відповідав би міжнародним стандартам, вимагає закріплення статусу в Конституції України, оскільки такий орган повинен бути незалежним від усіх гілок державної влади з метою забезпечення ефективної роботи контролю за дотриманням цих прав людини.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ДИТИНИ РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.39, 97.40, 97.42, 97.128 (другий цикл) 19. Рекомендації, надані Україні в рамках другого циклу УПО та спрямовані на ефективну реалізацію національної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року, не були виконані в повному обсязі. Річний план дій був затверджений Урядом несвоєчасно, що ускладнило забезпечення необхідними ліками дітей, які страждають від рідкісних захворювань, та оперативне лікування дітей з обмеженими можливостями, зокрема, з незворотніми вадами слуху, що потребують імплантатів, тощо.

РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.130 (другий цикл) 20. За останні кілька років ситуація з вакцинацією дітей залишається надзвичайно складною в Україні. Вакцини, які використовуються для обов'язкових щеплень, мають закупатися централізовано і за рахунок державного бюджету України. Проте протягом 2015 року вакцини не були закуплені; їх закупівля була проведена лише навесні 2016 року. Фактично, Міністерство охорони здоров'я України не здійснювало контроль за своєчасною поставкою вакцин в дитячих поліклініках і пологових будинках. Така ситуація не сприяє належній імунізації дітей.

Дотримання прав дитини

РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.42, 97.126, 97.127 (другий цикл) 21. У Законі України «Про загальну середню освіту» зазначено, що реорганізація і ліквідація освітніх установ комунальної власності здійснюється відповідно до рішення сесії місцевої ради. Таким чином, думка територіальної громади при прийнятті таких важливих рішень не враховується. 22. Крім того, скорочення фінансування освіти і науки в останні роки ставить під загрозу забезпечення якісних і доступних освітніх послуг у сфері освіти, оскільки це призвело до скорочення мережі освітніх установ, неналежного забезпечення перевезення дітей в освітні установи в сільській місцевості, а також несвоєчасне забезпечення дітей підручниками. 23. Тільки протягом літа 2016 року 223 загальноосвітніх заклади було ліквідовано й інші 147 призупинили свою діяльність. 24. Таким чином, існує висока ймовірність того, що закриття навчальних закладів буде ставити під загрозу забезпечення права дітей на безкоштовну середню освіту, гарантованого Конституцією України.

РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.115, 97.116 (другий цикл) 25. План заходів Уряду щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в основному зосереджений на роботі з дітьми, які вже скоїли злочин. Саме тому він має бути уточнений в області вдосконалення системи попередження злочинів неповнолітніх, здійснення ефективних судових розглядів щодо неповнолітніх правопорушників, створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх правопорушників, а також захисту дітей, що стали жертвами або свідками злочину.

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ І БОРОТЬБА З ПОБУТОВИМ НАСИЛЬСТВОМ РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.11, 97.31, 97.47, 97.48, 97.52, 97.54, 97.76, 97.77, 97.78, 97.85 (другий цикл) 26. Рекомендації щодо необхідності ратифікації Стамбульської конвенції, вдосконалення законодавства щодо боротьби з побутовим насильством і забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків не були виконані в повному обсязі. 27. Рівень представленості жінок у політичному житті країни залишається низьким. За словами Уповноваженого з прав людини, Верховна Рада України складається з 371 чоловіків і 52 жінок (12 %). Водночас лише 5 парламентських комітетів (з 27) очолюють жінки. 28. Омбудсмен України переконана, що введення в 2015 році поправок до Закону України «Про політичні партії України» є позитивним кроком в напрямку забезпечення належного представництва жінок у Верховній Раді України. Зазначений закон передбачає виділення 10 % річного обсягу державного фінансування політичних партій тим із них, де число депутатів однієї статі не перевищує двох третин від загальної кількості обраних депутатів від цієї партії. 29. Крім того, проблемою лишається непропорційність в оплаті праці жінок і чоловіків в Україні. За даними Державної служби статистики України, в період із січня до вересня 2016 року рівень оплати праці жінок був на 25,7 % нижче, ніж чоловіків (4301 грн і 5789 грн на місяць відповідно). У той же час, існує висока різниця в оплаті праці працівників, зайнятих в промисловості (середня місячна зарплата жінок складає 4672 грн, чоловіків – 6247 грн), поштовій та кур'єрській діяльності (2462 грн проти 4162 грн на місяць); фінансовій і страховій діяльності (8459 грн проти 13250 грн на місяць). 30. Слід також зазначити, що різниця в рівні оплати праці в промисловості пов'язана із законодавчими обмеженнями щодо зайнятості жінок на важких підземних роботах. У той же час, значна різниця в оплаті праці за гендерним чинником у сфері фінансової та страхової діяльності, де зайнята велика кількість жінок, є необґрунтованою.

Гендерна рівність і боротьба з побутовим насильством

РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.47, 97.48 (другий цикл) 31. Щодо питання реалізації гендерного підходу в усіх програмах боротьби з бідністю, слід зазначити, що в 2016 році постановою Кабінету Міністрів України № 161-p була затверджена Стратегія подолання бідності. Зокрема, план дій на 2016–2017 роки щодо реалізації цієї стратегії, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року № 573-р, передбачає: •

навчання з питань гендерної рівності для профспілкових працівників підприємств, інституцій та організацій, їх залучення до здійснення контролю за дотриманням засад гендерної рівності в колективних договорах, а також представництва жінок на рівні прийняття рішень і забезпечення гендерної рівності в оплаті праці (підпункт 1 пункту 28);

•

підготовку рекомендацій для роботодавців щодо механізмів забезпечення гендерної рівності (підпункт 2 пункту 28).

32. У той же час, наразі передчасно оцінювати ефективність реалізації Стратегії подолання бідності, зокрема, скорочення бідності серед жінок та чоловіків, особливо серед сільського населення.

РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.11, 97.77 (другий цикл) 33. Слід зазначити, що Україна все ще не ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством стосовно жінок та домашнім насильством (Стамбульська конвенція), незважаючи на те, що проект закону про його ратифікацію був представлений Президентом України Верховній Раді України 14 листопада 2016 року (реєстраційний номер 0119). 34. У той же час, 17 листопада 2016 року Верховна Рада України прийняла в першому читанні проекти законів України «Про запобігання та боротьбу з побутовим насильством» (реєстраційний номер 5294 від 20 жовтня 2016 року) і «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Стамбульської конвенції» (реєстраційний номер 4952 від 02.11.2016). Це позитивний крок в напрямку підготовки до ратифікації вищезгаданої Конвенції. 35. Омбудсмен України зазначає як позитивну тенденцію, що протягом останніх чотирьох років в Україні було прийнято низку нормативних актів, спрямованих

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

на боротьбу з торгівлею людьми, в тому числі затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми (Постанова Кабінету Міністрів України від 25 липня 2012 року № 660). Виплата допомоги здійснюється органами виконавчої влади на одноразовій основі в розмірі трьох прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб (діти віком до шести років; діти віком від шести до 18 років; працездатні особи; особи, які втратили працездатність). 36. Слід зазначити, що, відповідно до Представництва Міжнародної організації з міграції в Україні, число жінок, які стали жертвами торгівлі людьми протягом останніх чотирьох років, нараховує 1667 осіб. Однією із причин поширення торгівлі жінками є важке економічне становище жертв, особливо в сільській місцевості, обмежені можливості працевлаштування і необізнаність щодо можливостей працевлаштування за кордоном, незнання міграційного законодавства, недостатнє або хибне розуміння причин торгівлі людьми і брак знань, як не стати жертвою.

ДОТРИМАННЯ ПРИНЦИПУ РІВНОСТІ І НЕДИСКРИМІНАЦІЇ РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.26, 97.27, 97.28, 97.55 (другий цикл) 37. Слід зазначити, що в цілому, у порівнянні з 2012–2013 роками, ситуація у сфері боротьби з дискримінацією в Україні покращилася. 38. Крім того, в цілому були реалізовані зазначені вище рекомендації щодо необхідності прийняття антидискримінаційного законодавства. 39. Зокрема, в 2012 році Верховна Рада України прийняла Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який визначає поняття прямої, непрямої та інших форм дискримінації, встановлює перелік підстав, за якими забороняється дискримінація, і визначає суб'єктів, наділених повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації. 40. Однак чинне законодавство вимагає подальшого вдосконалення і приведення у відповідність із міжнародними стандартами, зокрема щодо переліку підстав, за якими забороняється дискримінація, а також відповідальності за дискримінацію.

Дотримання принципу рівності і недискримінації

41. Слід зазначити, що для того, щоб привести українське законодавство у відповідність до міжнародних стандартів у цій галузі, в листопаді 2015 року Верховна Рада України зареєструвала проект Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу» (реєстраційний номер 3501), який, зокрема, передбачає розширення переліку форм дискримінації, регулювання питання про адміністративну відповідальність за дискримінацію, а також декриміналізацію дискримінації. На даний момент проект закону готується до другого читання у Верховній Раді України. 42. Крім того, включення окремих пунктів із запобігання та протидії дискримінації до Національної стратегії у сфері прав людини і Плану дій з її реалізації на період до 2020 року свідчить про зростання уваги до питань дискримінації з боку держави.

РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.18, 97.25, 97.70, 97.71, 97.72, 91.73; РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.30, 97.59, НЕ ПРИЙНЯТІ УКРАЇНОЮ

(другий цикл)

43. Протягом звітного періоду всі законопроекти, які стосуються заборони і встановлення відповідальності за так звану «гомосексуальну пропаганду» були відкликані, відхилені або виключені з розгляду Верховної Ради України. У той же час, варто зазначити, що Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не передбачає захисту за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, проте забороняє дискримінацію в рамках відкритого переліку ознак. 44. Водночас в 2015 році був прийнятий Закон України «Про гармонізацію законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу». Цей закон вперше в Україні встановив на законодавчому рівні заборону дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності у сфері зайнятості. 45. Крім того, План дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини передбачає прийняття ряду нормативних актів, спрямованих на поліпшення ситуації з дотриманням прав ЛГБТ в Україні, включаючи поправки до Конституції України про включення сексуальної орієнтації в список захищених ознак, відповідно до яких забороняється дискримінація, а також поправки до Кримінального кодексу України з метою забезпечення покарання за злочини, вчинені з мотивів нетерпимості за ознаками сексуальної орієнтації і транс-сексуальності, представлення проекту закону про цивільне партнерство для різностатевих і одностатевих пар та ін.

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

ПРАВА ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.16 (другий цикл) 46. Щодо забезпечення рівних можливостей для інвалідів, варто зазначити, що після ратифікації Конвенції про права інвалідів (далі – КПІ) держава прийняла ряд законів і нормативних правових актів у галузі освіти, охорони здоров'я, зайнятості, реабілітації, забезпечення безбар'єрного архітектурного середовища, транспорту, інформації тощо. Однак у більшості випадків через відсутність контролю і моніторингу прогресу, недостатнє фінансування, декларативний характер положень і формальне ставлення чиновників ці законодавчі ініціативи не були реалізовані. Істотним недоліком є той факт, що аспекти «інвалідності», як правило, не включені до всіх напрямків державної політики і розглядаються окремо. Останній прийнятий документ, що враховує частину положень Конвенції про права інвалідів, є План дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини. На цей документ покладено великі надії.

РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.133 (другий цикл) 47. На жаль, залишається занадто низьким стан виконання цієї рекомендації щодо запровадження законодавчих та інших заходів із захисту прав людей з обмеженими можливостями, зокрема, забезпечення достатнього фінансування проектів, спрямованих на створення безбар'єрного середовища, а також забезпечення дітей-інвалідів рівним доступом до освіти в загальноосвітніх навчальних закладах. У першу чергу, це стосується сфери освіти: навчання дітей-інвалідів у загальноосвітніх школах, особливо дітей зі значними порушеннями і складною інвалідністю. Основною причиною цього є недофінансування. Крім того, прогалини в законодавстві дозволяють введення в експлуатацію нових об'єктів, які не відповідають вимогам безбар'єрного середовища. Також відсутні програми, спрямовані на розвиток існуючої інфраструктури.

Права національних меншин

РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.134 (другий цикл) 48. Щодо необхідності прийняття національної програми із реалізації положень Конвенції про права інвалідів, варто відзначити, що постанова Кабінету Міністрів України № 706 від 01.08.2012 погоджує державну спеціалізовану цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року, що передбачає низку заходів із реалізації Конвенції. 49. Водночас План дій не охоплює значну кількість положень Конвенції, важливих для України, наприклад, не передбачено жодних заходів із забезпечення прав жінокінвалідів. Ще однією проблемою є неналежне виконанням навіть тих заходів, які передбачені зазначеним Планом дій.

ПРАВА НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.38, 97.57, 97.63, 97.64, 97.66, 97.136 (другий цикл) 50. Позитивним кроком у галузі розслідування та обліку злочинів на ґрунті ненависті з боку правоохоронних органів стало створення в 2015 році Національного контактного пункту з питань злочинів, учинених на ґрунті ненависті при Головному слідчому управлінні Національної поліції України. Основне завдання Національного контактного пункту – боротьба з насильницьким проявом нетерпимості, а також запровадження на постійній основі відомчого контролю з розслідування злочинів на ґрунті ненависті. 51. Водночас, незважаючи на політику уряду, спрямовану на запобігання злочинам на ґрунті непереносимості, актуальною залишається проблема правильного визначення кваліфікації таких злочинів, а також повне і об'єктивне розслідування злочинів на ґрунті ненависті органами національної поліції. 52. Крім того, результати моніторингу, проведеного Омбудсменом України, свідчать, що гострою лишається проблема забезпечення прав ромських національних меншин. Ця етнічна група є однією із найбільш вразливих соціальних груп, обмеженою

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

в доступі до освіти, медицини, соціальних послуг, видачі документів, зайнятості і наражається на систематичну стигматизацію та дискримінацію. 53. Також варто зазначити, що, незважаючи на затвердження плану дій щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року, яка була прийнята в 2013 році, ситуація з дотриманням прав ромів в Україні істотно не змінилися.

РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.136, 97.137, 97.138, 97.139 (другий цикл) 54. При оцінці стану виконання рекомендацій з точки зору забезпечення права на освіту мовами національних меншин, слід зазначити, що Конституція України та Закон України «Про засади державної мовної політики» гарантує право на освіту мовами національних меншин. У той же час, погіршення економічного середовища в Україні через збройний конфлікт негативно вплинуло на забезпечення прав представників національних меншин у сфері освіти, зокрема, на надання освіти рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних і муніципальних освітніх установах. 55. Відтак, у деяких регіонах кількість навчальних закладів і класів з навчанням рідною мовою національних меншин зменшилася. 56. Крім того, варто відзначити, що План дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини передбачає внесення змін до Закону України «Про освіту», а також розробку стратегії багатомовної освіти, в якій багатомовна освіта буде представлена в якості однієї з форм освіти для національних меншин.

Попередження тортур і жорстокого поводження в місцях позбавлення волі

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТОРТУР І ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ В МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.104 57. З листопада 2012 року (дата створення Національного превентивного механізму/НПМ в Україні з наданням його функцій Управлінню Омбудсмена України) до 31 грудня 2016 року співробітники НПМ провели 1108 моніторингових візитів до місць несвободи. Ґрунтуючись на результатах візитів, відповідні рекомендації були представлені до державних органів, яким вони підпорядковані. 58. В даний час пенітенціарна система в Україні перебуває у стані реформування. Омбудсмен України вважає, що в процесі цього реформування необхідно зосередити увагу не лише на рівні центрального апарата управління, а й безпосередньо на рівні пенітенціарних установ з метою забезпечення прав осіб, які там перебувають. Найбільш актуальною проблемою сьогодні є забезпечення належних умов (комунальнопобутових) утримання під вартою в слідчих ізоляторах. 59. Крім того, в даний час ув'язнені не можуть розраховувати на отримання адекватної медичної допомоги. Найбільш ефективним рішенням цієї проблеми буде передача надання медичних послуг у пенітенціарній системі від Міністерства юстиції України в спеціалізований заклад – Міністерство охорони здоров'я України.

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

ПРАВА МІГРАНТІВ РЕКОМЕНДАЦІЇ 97.2, 97.3, 97.4, 97.142, 97.143, 97.144, 97.145 (другий цикл) 60. У 2013–2016 роках в Україні було прийнято низку важливих законодавчих актів у сфері міграції. У той же час, невирішеними лишаються серйозні систематичні проблеми. 61. Україна залишається однією з небагатьох держав серед колишніх радянських республік, які досі не прийняли законодавство про статус апатридів і не вжили систематичних та ефективних заходів щодо впорядкування цієї вразливої групи населення. На державному рівні правдива статистика осіб без громадянства відсутня, а відтак ми не знаємо масштабів цієї проблеми. Проте численні петиції Омбудсмену України від осіб без громадянства та результати нашого моніторингу свідчать, що проблема досить поширена в нашій країні і вимагає термінового поглибленого вивчення, вжиття відповідних законодавчих заходів і змін у чинному законодавстві. 62. Омбудсмен України глибоко стурбована ганебною практикою органів Державної міграційної служби України щодо скасування власних рішень і рішень своїх попередників про набуття особою громадянства України і оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, які були прийняті 5, 10, а подекуди й 15 років тому (!). Це питання було порушено Омбудсменом в щорічній доповіді 2015 року, але, на жаль, протягом 2016 і 2017 років ситуація не покращилася. Ця практика є грубим порушенням принципу правової визначеності та вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 63. В результаті, замість того, щоб виконувати міжнародні зобов'язання щодо подолання проблеми безгромадянства, взятого на себе Україною відповідно до Конвенції про статус апатридів 1954 року та Конвенції про скорочення безгромадянства 1961 року, рішення Державної міграційної служби нашої держави фактично призводять до зростання числа осіб без громадянства та осіб, які проживають без паспортних (ідентифікаційних) документів.