новини і оголошення
№13(517) 26 березня 2015 року
«Вам загорнути?», або
Поляна цегляна – Чи є у Вас цегла з місцевого заводу? – запитав кореспондент у Марії Гнип, котра кілька десятиліть присвятила роботі на цегляному заводі в селі Червона Поляна. – Так, авжеж, – відповіла бабуся. – То може хоч в газету загорни йому? – запропонував Михайло Гнип, її чоловік. – Дякую, не потрібно. Мені б її тут, на місці, сфотографувати!
«Нажили трьох дітей, а залишилися самі, – говорять пенсіонери, діти яких живуть у Понорниці, Хмельницькому та Києві. – Працювали, як прокляті, жили жебраками і старість у жебрацтві минає. Відпочити б на схилі літ, але з такими пенсіями помреш, якщо не матимеш особистого господарства». За 36 та 43 роки трудового стажу Анна Іванівна та Іван Микитович, жителі села Зелена Поляна, відповідно отримують пенсії близько 1100 гривень – нині ледь більше ціни мішка цукру.
Німців заплутали Німці, мабуть, не знали про патологічну жагу радянської влади до перейменування населених пунктів. Тому під час війни завзято шукали позначений на своїх картах хутір Шкеден. Саме так поселення, що нині відноситься до Понорницької селищної ради (Коропщина), називалося до революції. Нібито на честь якогось поважного німця, що там колись хазяйнував. Але до Другої світової війни, коли окупанти мали проблеми зі співвідношенням карти і дійсності, село перейменували вже двічі. Перший раз – на хутір Кабанів. Говорять, через належність понорницьким багатіям на прізвище Кабан. Якщо так, то зміна назви напевне відбулася ще за часів царату, який після початку Першої світової «вискубував» з власних назв усе німецьке. Санкт-Петербург, скажімо, був перейменований на Петроград, а хутір Шкеден, ймовірно, на Кабанів.
(Продовження на 9-й стор.)
с.9 «Молодая команда» Рудьковського приїхала в Данівку на «крутих» автівках і з 22-річною пожмашиною
с.2
Кучма підзаробляє на лісі
Депутат з калюжі
«Уся політична рать»
с.4
с.7
с.8