новини і оголошення
№50(607) 15 грудня 2016 року
ФОТОФАКТ
І однакову роботу можна по-різному виконувати
Десятирічна судова тяганина за півсотки приватного подвір’я, що належить 80-річній пенсіонерці зі Сновська, може стати лакмусовим папірцем з перевірки на чесність місцевих чиновників. Дружина учасника бойових дій Ганна Онищенко наводить незаперечні факти фальсифікації державними посадовцями документів, які стали підставою для рейдерського захоплення її двору та приватного майна на користь сусідки – колишньої депутатки міської ради. Пенсіонерка та її захисники стверджують: у схемі з «віджиму» приватного майна задіяні високопосадовці на чолі з колишнім та діючим міськими головами, місцеві депутати, представники БТІ, головний архітектор та колишній начальник райдержкомзему і навіть деякі судді.
Узбіччя автошляху від Бобровиці до Марківців окультурювало ТОВ «Земля і воля». Що робота виконана старанно і з душею, видно й на засніжених ділянках. Натомість один із обласних керівників висловив був критичне зауваження, оскільки йому не зовсім подобається, що оголюється автотраса. Водночас він проти і суцільних чагарників та аварійних дерев уздовж шляху. Тобто, позиція хазяїна, але щоб робота виконувалась чужими руками.
«Колишні» і «теперішні»
намагаються вижити пенсіонерку з її подвір’я Війна за привілеї
Мешканка Сновська (колишнє місто Щорс) Ганна Онищенко довгоочікуване житло отримала у далекому 1989 році. Будинок на два входи містянам збудувала райспоживспілка. Її ж представники і розподілили житло між квартирантами: 51 відсоток родині Онищенків, 49 відсотків їхнім сусідам. У 1992 році Ганна Семенівна разом зі своїм чоловіком ви-
купили квартиру у приватну власність. А наступного року, тобто через три з половиною роки після заселення, Онищенки встановили біля будинку огорожу. Із сусідами весь час вони жили дружньо, конфліктів з приводу подвір’я, землі чи будинку в них ніколи не виникало. Та після смерті чоловіка Ганни Семенівни її сусідка мов з ланцюга зірвалася.
Будучи депутатом Щорської міської ради, Людмила Борсук заявила про власні претензії на частину подвір’я пенсіонерки. Аргументувала це тим, що воно є спільним і що їй нема як дістатися до власного входу в будинок. Ганні Семенівні такі претензії здалися щонайменше дивними, адже її сусідка давно мала власний заїзд на подвір’я. Свідченням тому – двометрові ворота! Але
після більше ніж дев’яти років судової тяганини сумніви стосовно абсурдності ситуації остаточно розвіялися. Нині 80річна жінка твердо переконана: сусідці потрібне не стільки подвір’я, як додаткові привілеї та переваги на випадок продажу будинку. Адже зручне житло з окремим дворищем значно дорожче, ніж поділене між сусідами.
Злощасний сервітут
с.4
Історія із захопленням двору та майна пенсіонерки бере початок з 2007 року. Так, на сесії Щорської міськради 30 серпня 2007 року було прийнято рішення про встановлення сервітуту на території двору Ганни Онищенко. Рішення підписане колишньою головою Щорської міської ради Тетяною Кліщенко. Забігаючи наперед зауважимо, що вся судова тяганина пов’язана з тим злощасним словом «сервітут», що фактично визначає право користуватися чужим майном. Це право було визнано на користь сусідки, тодішньої депутатки міської ради Людмили Борсук. Розуміючи всю безглуздість ситуації, Ганна Онищенко звернулася до суду з адміністративним позовом про скасування рішення щодо введення земельного сервітуту на право проходу чи проїзду через її двір. Оскільки у престарілої жінки не було досвіду участі в судових засіданнях, вона звернулася по допомогу до громадських захисників. Єдиною людиною, хто зголосився допомогти літній жінці, виявилася тодішня депутат Щорської райради Любов Удод. Вона добре розумілася на земельних питаннях та питаннях планування житла. «Міська рада не має владних повноважень на встановлення сервітуту, – переконує Любов Удод. – На момент прийняття рішення цей муніципальний орган не мав і не має до сьогоднішнього дня ні технічної документації, ні Акту узгодження меж. (Продовження на 4-й стор.)
Ще більш дивним є те, чому не чутно хазяйського слова стосовно суцільного випилювання дерев на цій же автотрасі, тільки з боку Козельця. Неозброєним оком видно, що то не боротьба за гарне узбіччя, а бізнес на дешевій деревині. Те, що потрібне заготовачам, забирають, а відходи і суцільні пні й з-під снігу стирчать. Ніби так і треба! Бо до Європи йдемо семимильними кроками, за якими порядок і здоровий глузд не встигають. Фотофакти це підтверджують.
Об’єднання не шлюб: треба керуватися розрахунками, а не емоціями с.2 Проблему з чернігівським сміттям вирішать поляки с.3 Через халатність чиновників упав гуртожиток
с.8