новини і оголошення
№4(508) 22 січня 2015 року
Шаховий Бранець* Таких слів, як «Windows», «Linux» чи «антивірус» більшість сільських дідусів та бабусь навіть не чули, а 68-річний шахіст Михайло Бранець, котрий все життя мешкає у селі Іваньків Коропського району, користується ними щодня. Для більшості тих, хто навіть комп’ютером користується, установка операційної системи – темний ліс, а для нього – як насіння лузати. Однак захоплення всього життя для Михайла Васильовича – саме шахи. Вперше за клітчасту дошку Михайло сів у 7 класі. Хлопець зацікавився грою під час шахових змагань, організованих місцевим вчителем фізкультури. Відтоді захоплення й не полишає його ні на день. – Щоб бути добрим шахістом, слід грати щодня, – пояснює Михайло Васильович, підтверджуючи свої слова цитатою видатного піаніста Антона Рубінштейна: «Якщо я не грав один день, я помічаю це; якщо два дні – помічають мої друзі та дружина; якщо три – помічає моя публіка».
Третій, другий… перший!
с.8
Чемпіон Коропщини з шахів 2012 року
П’ятий заохочувальний приз від «Чернігівщини», розіграний у редакції серед ваших листів, шановні читачі, отримає передплатник з міста Чернігова – Володимир Стельмах. Цей приз – тепловентилятор «Saturn». Вітаємо, Володимире Семеновичу! Пані та панове! Передплачуючи «Чернігівщину» щонайменше на шість місяців, не втрачайте свого шансу виграти приз, надіславши передплатний абонемент чи його копію до редакції. Під час передплатної кампанії на перше півріччя 2015 року ми отримали сотню таких листів. Отже, приз отримав кожен двадцятий. Жодна лотерея не зрівняється у шансах на виграш з «Чернігівщиною»! І, в будьякому разі, Ви упродовж півроку будете отримувати свіжі номери газети з доставкою додому. Редакція
З кладовища – в педагоги!
Після закінчення Іваньківської 8-річки він вчився у 10-річці сусіднього села Криски. Потім – кілька років у Донецьку, в гірничому ПТУ. Про прогрес юнака у шахах свідчить звання чемпіона училища. Далі був Ленінград і служба в радянській армії, де солдат став чемпіоном частини з шахів та шашок. Після демобілізації товариш Бранець здобував фах вчителя фізики та трудового навчання в Чернігівському педінституті. І там, у студентському гуртожитку на розі нинішніх вулиць Шевченка та Молодчого, він мав щастя зустріти кращого, на його думку, шахіста, з яким йому будь-коли доводилося сідати за дошку. Це був Володимир Єщенко – тодішній чемпіон Новгород-Сіверського району, який став для Михайла не тільки спаринг-партнером та вчителем, але й добрим другом. Окрім кількох партій на день з Єщенком, Михайло розв’язував шахові задачі, брав участь в обласній першості серед студентів, та в різних всерадянських конкурсах. За перемоги у конкурсах йому не раз надсилали посвідчення про ІІІ та ІІ шахові розряди. Останнього разу Михайло Васильович брав участь у таких конкурсах на початку 1990-х і вкотре отримав «корочку» з ІІ розрядом. А міг би й з першим, якби у своїх даних вказав, що володарем другого він вже є. Завдання-то були на І розряд, але його не дають тому, хто не має другого. Коли він став учителем, Михайла направили у Кам’янську школу на Сумщину. Однак батьки-пенсіонери потребували догляду, тож молодик їздив у Київ вимагати переведення в Іваньківську школу, на що мав законне право. Досяг бажаного тільки з четвертої спроби. І вже 37 років Михайло працює в рідній школі. А норматив І розряду з шахів він виконав на першості області з шахів серед педагогів області.
(Продовження на 8-й стор.)
Ялинка у Карлівці
Битва за «український с.2 Сталінград»
с.7,15
Міст імені Кучми
с.9,15