новини і оголошення
№14(623)6 квітня 2017 року
«Охотнік»
Об’єднані громади без економіки – це не реформа, а руйнація сіл с.2
влучно стріляв, доки ворог не підірвав
Бригадний саксофоніст Бровко с.3
Наша Україна щедро усіяна патріотами. Та всі вони різні: одні вдягають вишиванки, інші співають гімн... Є такі, що від душі кричать: «Слава Україні»! А є й такі, котрі мовчки, без зайвого галасу і популяризації, обирають найскладніший шлях – захист рідної землі від ворога, який нахабно вдерся на чужу територію. «Не доведи, Господи, підкоритися ненависним завойовникам, страждати і проливати сльози», – думав Сергій Великохатній із Козельця, коли тільки-но почалася антитерористична операція на Сході. На той час він уже мав звання майора і був на заслуженому відпочинку. Та навіть гадка про те, що наша країна може опинитися в рабстві, якщо вчасно не стати на її захист, не давала спокою колишньому працівникові правоохоронних органів. Сергій Леонідович глянув у заплямоване кров’ю обличчя неоголошеної війни два роки тому. У найзапекліших боях за Вуглегірськ, коли снайпери прострілювали всі вулиці, терористи поливали з «градів», а важка бронетехніка ворога сунула з усіх боків, він мужньо командував одним із двох блокпостів ЗСУ.
Мріяв лікувати, а довелось стріляти
Свого часу звичайний хлопець із селища мріяв про доволі благородне заняття – лікувати тварин. Навіть закінчив Козелецький технікум ветеринарної медицини. Та не склалося, як гадалося. Після закінчення місцевого навчального закладу вступив до Одеського інституту сухопутних військ на спеціальність «командир мотопіхотних підрозділів». Шість років ніс службу в 169-му навчальному центрі «Десна», командував навчальною ротою. Звільнився в званні капітана. «Останній рік в частині я був старшим викладачем циклу вогневої підготовки. Навчав особовий склад вправно володіти зброєю. Наприкінці 2003 року звільнився з лав Збройних Сил, а в січні 2004-го пішов до органів внутрішніх справ, яким віддав сім років життя. Починав на посаді дільничного, а закінчив заступником начальника райвідділу. На заслужений відпочинок вийшов за вислугою років у званні майора». Ще досить молодий 36-річний Сергій, щойно вийшовши на пенсію, приступив до втілення своєї мрії – власними руками будував помешкання. Як справжній чоловік, він добре знав, що повинен за життя обов’язково зробити три речі: посадити дерево, виростити сина і побудувати власний дім. Перші два завдання на той час успішно виконав: на подвір’ї весело грався дев’ятирічний Богдан, а в саду буяло не одне посаджене ним дерево. Отож справа за будинком. «Озброївшись» будівель-
Підпал – як помста?
Від сина батраків до найвідомішого повоєнного прокурора
с.7
ним спорядженням, колишній міліціонер вирішив спробувати себе в іншому амплуа. Тому й узявся за будівництво сімейного гнізда. «Навички будівельника у мене є, адже я все життя прожив у селищі, тому роботу доводилося виконувати різну. Велике задоволення отримував від самого процесу. Звісно, в чомусь мені допомагали більш досвідчені спеціалісти, але я дотримуюсь позиції, що потрібно, наскільки це можливо, будувати родинний дім власноруч. Тільки тоді відчуєш його справжню цінність».
Замість мирного відпочинку – обстріли, танки, загиблі
Лишатися осторонь кривавих подій на Майдані майор Великохатній не міг. По можливості долучався до небайдужої аудиторії патріотичних українців. Та коли вже й на Сході почалися заворушки, терпець увірвався і молодий пенсіонер пішов до військкомату з проханням відрядити його добровольцем. Якраз тоді розпочиналася перша хвиля мобілізації. «Лежачи на дивані і дивлячись на ті події на Донбасі, можна всі нерви втратити, – пояснює свій вчинок Сергій Леонідович. – Більше того, як можна спокійно споглядати, коли до рук беруть зброю зовсім юні хлопці, які до цього її тільки у фільмах бачили. А я – людина військова – буду ховатися за спинами тих, хто ще зовсім життя не бачив…» – думав про себе. (Продовження на 7-й стор.)
с.4
Життя – як шоу
с.8
Мринський паркет відновлює минулу славу
с.9
У Сновську горіла адміністративна будівля заготівельної контори Сновської райспоживспілки. Вільні кімнати будівлі здають в оренду низці організацій, серед яких і приймальні депутатів Щорської міської ради. На минулому тижні в коментарі статті в «Чернігівщині» депутати та громадські активісти критично відгукувалися про роботу освітянських чиновників. Ба, більше, піддали сумніву компетентність начальниці освітянського відділу Тетяни Булденко та її підшефного директора Щорської районної гімназії Олександра Щербини.
В самому Сновську публікація «Чернігівщини» змусила багатьох заворушитися. Згадали і так звані благодійні внески, і вартісні ремонти «золотих» унітазів, і обгорілу майже півроку тому гордість району – гімназію (причину загоряння якої експерти і досі не встановили), плачевний стан навчальних сільських закладів тощо. А тут знову пожежа... Цього разу в приміщенні, де орендують офіс невдоволені роботою місцевої влади активісти та депутати. Загоряння відбулося близько 17-00 першого
квітня. Осередок займання – приміщення котельні. Активісти натякають, що пожежа є наслідком підпалу, адже у зв’язку з теплою погодою приміщення вирішили не опалювати. Керівництво ж райспоживспілки не береться стверджувати, що це був підпал. «Я не експерт», – відрізала керівник Сновської райспоживспілки Ніна Чибис. За її словами, вигоріла половина даху, але пожежу вдалося локалізувати. «Завдяки сусідам і добрим людям», – каже Ніна Миколаївна.
Пожежники кивають в бік поліції. «Всі питання до них, – каже начальник Снов ського РС УДСНС України в Чернігівській області Андрій Терещенко. – Вони ведуть розслідування. Ми не маємо такої функції». Думку поліції поки що з’ясувати не вдалося, але, виходячи з того, як поліцейські розслідують справу згорілої гімназії, розслідування загорання Сновської заготконтори може затягнутися не на один місяць. Віталій НАЗАРЕНКО, фото активістів