новини і оголошення
№18(575) 5 травня 2016 року Друга світова війна і жадана Перемога над фашизмом воістину були в селянській полотняній сорочці, бо саме орачів, сівачів і косарів прийшло у солдатські шеренги чи не найбільше. Щоб захистити землю і волю, якими б не були вони гіркими до війни. Щоб на олтар Перемоги покласти хліборобську надію на краще повоєнне життя. І захистили, і визволили рідну землю та ще й пів-Європи від агресора, окропивши ратні поля селянською кров’ю! І хоч не стало хліборобське повоєнне життя таким, яким мріяли про нього в окопах, але ті, хто повернувся з кривавих полів навіть скаліченими, з подвоєними енергією і завзяттям взялися за відродження з попелу і руїн рідних сіл,
Дорогі побратими, ветерани-фронтовики, вдови і діти воїнів, полеглих на ратному полі!
ПАМ’ЯТЬ
знову засіваючи колгоспне поле надіями, віддаючи останнє на відбудову великої держави, примножуючи ратну славу славою трудовою. Це дуже знаменно, що цьогоріч світле свято Перемоги співпало з Великодніми святами, підтверджуючи святу істину – тільки смертю смерть здолавши, здобувається безсмертя! Поціновуючи як найдорожчий скарб безсмертя подвигу фронтовиків, пово-
єнні праведні труди ветеранів, солдатських вдів і дітей війни, наше товариство «Земля і воля», його дирекція, завжди підтримували і надалі підтримуватимуть матеріально й морально всіх, хто причетний до Великої Перемоги. Вклонімося ж низько всім, хто приніс її нам квітучою весною! Від щирого серця вітаю трудовий колектив ТОВ «Земля і воля», всіх ветеранів Великої Вітчизняної війни зі свя-
Леонід Яковишин, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
Жахливі події 1941-го тривожать пам’ять живих свідків тих кровопролитних та важких часів. Лише боротьба за Батьківщину та непереборний патріотизм українців, що, здається, передавався з материнським молоком, зміг подолати фашистську несправедливість. Відомості про реальне, а не прикрашене радянською пропагандою партизанське підпілля пробиваються до суспільної свідомості майже так само натужно, як свого часу про Голодомор. Про своє важке дитинство зі зброєю в руках та дитячий ентузіазм під час війни нам розповіла жителька села Рудьківка, що на Бобровиччині, партизанка Софія Мартиненко.
Маленькі
герої великої війни
Це неймовірно гостинна, усміхнена, з відмінним почуттям гумору, з блиском в очах і при цьому з бойовим характером жіночка. Саме цей характер і допоміг Софії Миколаївні зовсім юною пройти шляхами Великої Вітчизняної війни, не падати на життєвій дорозі від підніжок долі і у свої 88 – радіти життю й активно трудитися. Бачили б ви тільки, які порядки у неї в будинку, на подвір’ї і городі. І скрізь – квіти...
На війну йшла пліч-о-пліч з майбутнім чоловіком
с. Володимир Кучма: Вижити «Ми не зробили Реставрація без «бюджетних жодного кроку назад» мазепинської ін’єкцій», або церкви – Роздержавлення під по-прилуцьки с.2 загрозою с.4
том Перемоги, щиро бажаю кожному здоров’я, довгих літ життя, щастя в дітях і онуках, щоб під мирним ясним небом квітнула наша рідна українська земля на благо й достаток її трударів та всього суспільства!
с.7
4
Дитинство пані Софії нічим не відрізнялося від решти сільських дітей. Любляча мати, дбайливий і дещо суворий батько, молодша сестра та брат. До роботи дівчина була охоча. З юних років замість матері, яка мала поганий зір, ходила в колгосп на польові роботи. В школі вчилася на відмінно. Та закінчити вдалося лише п’ять класів, бо в село прийшов ворог. «Коли розпочалася війна, батька змушували йти в поліцаї, а він тоді на залізниці вагонним майстром працював, – згадує Софія Миколаївна. – Кілька разів його начальство викликало. Відмовлявся. А останній раз то так побили, що він кілька днів з ліжка не вставав.
(Продовження на 4-й стор.)