новини і оголошення
№23(632)8 червня 2017 року Соколівський сільський голова Анатолій Павленко
с.9 Поміщицьке село мріє про
самоуправління Сюди часто з’їжджалася дворянська знать великої округи й земські та губернські чиновники. Для розваг запрошували драматичних артистів та співаків, талановитих вихідців з простолюду. За переказами старожилів, тут стартувала на велику сцену славетна Марія Заньковецька (Адасовська). Після більшовицької революції маєток націоналізували, і в цьому мальовничому урочищі тривалий час працювало племінне господарство з розведення свиней. Тоді й перейменували на Соколівку, Рокитнянської сільради. Після реорганізації племгосподарства Соколівка стала бригадним селом колгоспу з центром у Мочалищі, а коли й колгосп «потух», бригаду приєднали до колгоспу «Україна» села Бірки. А от центр сільської ради з Рокитного перенесли в Соколівку. Давно немає й колгоспу «Україна», але залишилася земля, і немалої площі – більше семи тисяч гектарів. Проте не вся вона віддана селянам-пайовикам, немає і єдиного орендаря. Та сільрада,
Тамара Надточей з годувальницею на випасі
Соколівська сільська рада об’єднує п’ять невеликих сіл Бобровицького району, які землями межують з Київською областю. До об’їзного Броварського автошляху звідси – 50 кілометрів. Незважаючи на близьку відстань до столиці, і те, що села газифіковані та потопають у зелені навколишніх лісів, демографічна ситуація тут непроста. Загальна кількість корінних мешканців насилу дотягує до чотирьох сотень, з них ледь не половина пенсіонери. Але є й 17 дошкільнят, їх возять спеціальним автобусом у дитячий садок сусідніх Пісок. Чотири десятки учнів навчаються теж за межами своїх сіл. Одначе територію Соколівської сільради не назвеш вимираючою – її все більше заселяють дачники з Києва. Складається враження, що вона набуває первинного свого значення. Адже це урочище на початку ХIХ століття пан Ракович подарував своєму внуку Андрію, який у райському куточку природи спорудив маєток унікальної архітектури, а навколишню територію перетворив у зону відпочинку з відповідною обслугою. Назвав нове поселення «Дєдово». Займалися в ньому й землеробством, але за межами маєтку.
яку очолює протягом одинадцяти років льове використання бюджетних грошей». Анатолій Павленко, зуміла організувати Назвав Анатолій Пилипович низку й збір місцевих податків за користування інших проблем, що гальмують ініціативи землею орендарями та власниками різ- «знизу». У вирішенні їх певні сподівання них форм господарювання. І невелика за покладає на децентралізацію органаселенням громада вважається мільйонеркою – власний збір становить 1 мільйон 200 тисяч гривень. – Торік навіть на ремонт дороги використали 400 тисяч гривень із свого бюджету, – розповідав сільський голова. – У цьому році плануємо відремонтувати ще 400 метрів асфальтівки. Думали Маєток Андрія Раковича зруйнували давно, полагодити п’ять кіло- але в планах села – його реставрація метрів дороги до Бірок, але вона перебуває на балансі обласного нів влади. Одначе з рішенням – до якої автодору, тож ми не можемо вкладати в об’єднаної громади притулитися – не неї свої гроші, бо фінансові ревізори при- поспішають. тягнуть нас до відповідальності за «неці(Продовження на 9-й стор.)
У селян забрали випас Відбери у селянина корову – і він залишиться без годувальниці, відбери у нього землю – і він невдовзі помре з голоду. Саме в цьому напрямку впевнено рухаються земельні магнати, правдами і не правдами набиваючи свій земельний банк за рахунок людей. Доведена до відчаю громада передмістя Ріпок (так званий район льонозаводу) готова вдатися до кардинальних заходів, якщо у них відберуть землю. Минулого тижня місцеве сільськогосподарське підприємство без відома селян зорало більшу частину їхнього випасу, залишивши людям лише невеликий клаптик. Селяни бояться, аби слідом за випасом не забрали і їхні городи.
Виконавця розгону чернігівського Майдану нарешті засудили! с.2 Натанцювали на рекорд України
с.3
Малює війну, якій заглянув в очі
с.4
Майже півтора століття на освітянській ниві
с.7 КОНФЛІКТ
Населений пункт Ріпки-1 розташований за кілька кілометрів від райцентру і адміністративно перебуває у підпорядкуванні Ріпкинської селищної ради. Попри це більшістю земель поселення розпоряджається Голубицька сільська рада. Такій земельній плутанині дивуються навіть приїжджі. До цього часу у селян як слід не оформлені пасовиська. Це і стало однією з причин подальшого земельного конфлікту. Тиждень тому місцеве сільськогосподарське підприємство розорало землю, на якій селяни випасали худобу. Це неабияк обурило місцевий люд, адже дозволу в них ніхто не спитав. «Нас навіть не попередили! –
обурюється власниця трьох корів Тамара Надточей. – Тридцять років ми випасаємо тут своїх корів і до цього часу нас ніхто не чіпав, – продовжує жінка. – Спочатку викорчували дерева, позатягували їх по закутках, а потім тишком-нишком розорали землю». Свого часу поселення між Ріпками та Голубичами було промисловою родзинкою краю. Тут розташовувалися льонозавод, нафтобаза, заготівельна контора та державний лісгосп. Фактично ж нині працює лише лісгосп, а в заготконторі засіли орендарі. Тож корова – здебільшого єдиний засіб для існування місцевих жителів. Аби прогодувати свої родини, більшість селян тримає по 3-4 голови ВРХ.
(Продовження на 9-й стор.)