новини і оголошення
№23(580) 9 червня 2016 року
с.
Сімейна сварка закінчилася реанімацією
4
с.2
Будівництво на кістках
тів
с.7
о д у д й і Д « » ! а р о р у к о Генпр
Скоро мине рік з того часу, як пограбували голову Борзянської райспоживспілки 58річну Людмилу Грицик. У ніч з 22 на 23 червня до її хати вдерлися грабіжники. Погрожуючи ножем, зв’язавши руки та ноги, троє невідомих у балаклавах змусили жінку віддати всі її заощадження. Людмила Грицик не сумнівається – злочинці діяли по «наводці». Більше того, жінка переконана, що місцеве міліцейське та прокурорське начальство зумисне гальмують справу. Вважає, що саме через халатність правоохоронців головна підозрювана виїхала з Борзни. Втративши віру у справедливе розслідування, Людмила Грицик пригрозила прокурорському начальству, що дійде до новопризначеного Генерального прокурора України Юрія Луценка.
Пограбували і пригрозили вбити
Ту літню ніч Людмила Грицик згадує як одну з найжахливіших ночей у своєму житті. Жахливіше було хіба тільки тоді, коли вона дізналася про смерть свого єдиного сина. Дев’ять років тому її 23-річного Олексія зарізала п’яна дружина, коли той намагався її заспокоїти. «Я живу сама у приватному будинку, – розповідає Людмила Олексіївна. – Ту ніч пам’ятаю, неначе це вчора було: о 23:15 до мене у двері подзвонили, я ще здивувалася, хто це так пізно. Як була у нічній сорочці, так і пішла відкривати. Відкриваю, а на порозі у веранді двоє чоловіків у масках і рукавичках, – продовжує жінка. – Один із них скрутив мені руки і заштовхнув до хати. За ним зайшло ще двоє». Людмилі Грицик замотали скотчем руки та кинули на диван. Зловмисники одразу ж почали розпитувати, де вона тримає гроші. «Двоє з грабіжників стояли увесь час біля мене, ще один був на кухні. Один із тих, що були біля мене, високий такий, видно, що вже відсидів і не тутешній, бо акцент не борзнянський, каже: «Давай гроші!», – пригадує жінка. – Я їм сказала, що все віддам. Гроші я ховала на кухні – вони лежали у пакеті заховані. Той, що стояв на кухні, наче знав, де вони лежать.
Я дістала все, що в мене на той час було – 4 тисячі 200 гривень і 10 доларів, – продовжує Людмила Грицик. – Потім мене знову посадили на диван, мотузкою зв’язали ноги, а ще руки обмотали поверх скотча». Розмовляв із господинею переважно високий нападник. Людмила Грицик каже, що він увесь час розпитував її, де вона працює. «Все повірити не могли, що працюю на керівній посаді, – розповідає Людмила Олексіївна. – Я впродовж 17 років — голова правління Борзнянської райспоживспілки. Напевно, думав, що у мене тут мішки з грошима. Розсердився: «Я що, сюди просто так прийшов?» Я кажу: «Подивіться на цей достаток! Що у мене брати?». Потім запитала: «Мене замовили, чи як?». У відповідь почула: «Ми розберемося з цими замовниками». Окрім грошей, Людмилі Грицик довелося попрощатися ще й з прикрасами – майже всі вона носила на собі. «Зняли три ланцюжки з шиї, з пальця – каблучку. Ще дві каблучки забрали зі схованки. Сережки я сама обережно, тому що руки були зв’язані, зняла і віддала їм, – каже постраждала. (Продовження на 4-й стор.)
З новим керівником «Колосок» ожив
с.8
Справу відродження села, його духовності і культури взяв у свої руки хлібороббудівельник с.9