новини і оголошення
№27(636)6 липня 2017 року
«Mamont fest» знову завітає на Чернігівщину
Дев’ять довгих місяців у серці Світлани жевріла надія, що чоловік живий. Майже рік невтомна жінка шукала свого захисника, найкращого в світі батька двох дівчаток-красунь. Інколи здавалося, що земля втікає з-під ніг, та вона хапалася за кожну соломинку, яка хоч якось рятувала її від божевілля. Все вказувало на те, що Володимира вже немає в живих, але Світлана знову й знову сідала в потяг і їхала на буремний Схід. Не боялась – йшла до ворожих ДНРівців, ЛНРівців. Благала хоча б заглянути в списки – чи, бува, нема серед полонених прізвища її чоловіка. В газеті вже давно написали, що військовий з 300-го полку 169-го навчального центру «Десна» Володимир Женжеруха загинув. Але жінка відмовлялася в це вірити і наполягла на тому, аби чоловіка оголосили безвісти зниклим, доки вона не побачить його тіла. Спочатку шукала лише по лікарнях, згодом - по моргах. Вночі душила сльози. Німі ридання в подушку зводили з розуму. Та не могла, точніше, не мала права показати дітям свої страждання. І вірила, вірила до останнього, що одного дня відкриються двері і на порозі стоятиме її Володимир – справжній Герой, патріот з хоробрим серцем... І двері Володимир таки відчинилися... На порозі стоЖенжеруха яли хлопці у військовій формі. У такій самісінькій, як носив її рідний Володя. Після кількох слів, що промовили молоді люди, жінка втратила свідомість...
с.3
«Таточку, дай руку!» –
а він не реагує...
В газеті написали про похорон, якого не було
Від останньої зустрічі щасливого подружжя минуло багато днів і ночей. Та підступний біль в серці й досі не вщухає. «Часто люди запитують, як жила ці роки. Сказати, що мені важко – нічого не сказати. Але мушу жити, бо маю двох чудових дівчат, які так схожі на тата, – ледь посміхається Світ-
лана. – Дивлюсь у їхні обличчя – і бачу свого чоловіка, який досі промовляє: «Дамо прочуханки тим сепаратистам – і одразу додому...». Додому прапорщик Володимир Женжеруха вже не повернеться ніколи. 22 червня 2015 року з усіма належними почестями його поховали в селищі Десна. А загинув боєць 1 вересня 2014-го року під Георгіївкою, що на Луганщині. «Володя до останнього не казав мені, що він в АТО. Та ще й в гарячих точках. Дзвонив і розповідав, що вони на Харківщині, на полігоні. Я постійно перепитувала, що то за постріли, а він швидко відповідав, мовляв, хлопці тренуються... Не хотів, щоб я хвилювалася... Минув місяць, і віра в полігон почала розсіюватись. І коли я вже поставила питання ребром: скажи, де саме ти в АТО. Тільки тоді він зізнався, але одразу почав заспокоювати: не хвилюйтеся, ми тут далеко від небезпеки, не на передовій... І тільки згодом з’ясувалося, що казав неправду». (Продовження на 7-й стор.)
Хочеш новий паспорт – займай чергу вночі
Під кабінетом в Чернігівському районному секторі Величезні черги у вузькому коридорі – таку картину можна побачити у паспортному столі Чернігівського району. Люди кажуть, щоб здати документи на id-картку або закордонний паспорт, вистоюють нелюдську чергу, яку доводиться займати з першої години ночі. Відвідувачі змушені записуватися у саморобні списки, аби їх не «викреслили» з черги. Та найгірше те, що саме жителям району, яких в першу чергу має обслуговувати ця установа, потрапити на прийом до спеціаліста майже неможливо. Через безвізову ейфорію нині неймовірний наплив охочих отримати біометричний паспорт. Ажіотаж небачений: біля деяких відділень міграційних служб черги займають з ночі.
Оформити такий документ для виїзду за кордон можна майже у всіх підрозділах Управління ДМС у Чернігівській області. Та скрізь чималі черги. Багато міських жителів, аби якомога швидше отримати
Партія Дідів:
«Дожити б до понеділка»!
с.4 Не топчіть пам’ять про героїв! с.7
ПРОБЛЕМА
омріяну «біометрику», звертаються до районних підрозділів міграційної служби. І за законом мають на це право. Та саме через наплив міських жителів людям із села просто неможливо отримати звичайний паспорт чи, наприклад, поміняти прізвище. Адже коли вони приїздять до свого паспортного столу, їм просто немає місця в черзі. Така ситуація і в Чернігівському районному секторі управління державної міграційної служби в Чернігівській області. Сільські жителі по декілька днів їздять, щоб поміняти паспорт або оформити його дитині, адже за новим законом всі, кому виповнилось чотирнадцять років, повинні отримати внутрішній біометричний паспорт. За один день приймають не більше 18 людей, отож в чергу записуються з ночі. Тож коли житель села приїжджає до Чернігова, він вже не потрапляє в число цих 18 «везунчиків». От і доводиться по декілька днів їздити, залишаючи господарство, городи, сінокіс… Жителька Михайло-Коцюбинського Світлана Коновченко прийшла до паспортного столу о восьмій годині. Каже, не знала, що доведеться так довго чекати. «За списком я вже не пройду, – каже. – Буду чекати, може, все ж приймуть. Бо що - мені щодня сюди їздити?
с.2
Маленька чемпіонка Англії
с.8
Лагідна декомунізація
с.9