новини і оголошення
№3(664)18 січня 2018 року
В од ну ру ку да ют ь, ін шо ю – ви гр іб аю ть Анатолій Койда
с.3
Доки бюджетники заледве кінці не мало, а близько 30 мільйонів гривень. з кінцями зводять, чиновники (роз- Ці гроші наразі перебувають у розпоряпорядники коштів) не забувають дженні Борзнянської райради, одначе справно преміювати себе та робити там навіть частину, розраховану на утриза нібито зекономлені гроші дорогі мання закладів соціальної сфери, віддаремонти в адміністративних примі- ють зі скрипом. «На утримання трьох дитячих садочщеннях і власних кабінетах. У Борзні ків у минулому році треба було витракілька років поспіль триває негласна війна між міською радою та район- тити 8,3 мільйона гривень, – пояснює ними управлінцями. У заручниках Борзнянський міський голова Анатолій ситуації опинилися працівники до- Койда. – Втім, районна рада заклала шкільних навчальних закладів та за- у бюджет всього 6,3 мільйона гривень. Ще два мільйони ми мали десь дістати кладів культури містечка. Після того, самостійно». як районна рада забрала у міста основний податок – з доходів Садочок - як новенький фізичних осіб, – утримувати бюджетників не стало за що. Через це ось вже третій рік поспіль кінець року вони зустрічають з боргами. Натомість районні чиновники виписують собі та своїм підлеглим премії, економлячи на бюджетниках та вигрібаючи останні гроші з сільських рад.
Гроші забрали, а проблеми залишили
До кінця 2014 року Борзнянська міська рада утримувала дитячі садки та заклади культури за кошти власного бюджету. Ситуація кардинально змінилася після того, як на початку 2015 в міста забрали основний податок – з фізичних осіб. Не багато
За словами борзнянського градоначальника, зайвих грошей у бюджеті міста немає, та й не обов’язок міської ради утримувати освітян, а після того, як з міського бюджету забрали 30 мільйонів гривень – і поготів!
(Закінчення на 3-й стор.)
Прихід Нового, 2018-го, року для Миколи Пилиповича Гурина став ювілейним. Це його сотий Новий рік. Попри те, що довгожитель ледь пересувається по хаті і недочуває, він має відмінну пам’ять і гострий розум. А ще цікавиться політикою, любить бути в курсі всього, що відбувається в його рідній країні. Отож п’ять-шість газет, які передплачує дідусь, залюбки перечитує. Читає сторічний житель Кобижчі, що на Бобровиччині, без окулярів. І навіть за стіл не сідає, щоб перекусити, доки не ознайомиться з подіями останнього тижня. На перший погляд він дуже серйозний, і це не дивно, адже Микола Пилипович – полковник, бойовий і трудовий шлях якого відзначений численними орденами і медалями. Та попри всю серйозність, старенький вміє дуже влучно жартувати.
У 100 років читає газети без окулярів та цікавиться політикою – Онучко, візьми-но у шухлядці сіру папку, там моя автобіографія. А зверху у шафі зліва – фотографії, – вказує ювіляр. – Про кожну з них можу розповісти. Микола Пилипович пам’ятає прізвища та імена всіх своїх побратимів. Знає, у кого які були звання. Про кожен бій згадує, витираючи підступні сльози. Всі фотокартки підписані каліграфічним почерком. – Я тоді не знав, чи лишусь при пам’яті. Отож про все подбав, – ледь помітно посміхається ветеран. Микола Пилипович любить порядок у всьому. Це підтверджує і його соціальний працівник Любов Лук’яненко. «Принесу йому їжу, а він, мовляв, не став на стіл. Я ще не дочитав статтю. На обід ще не заслужив... Мені спочатку так дивно було, а потім я зрозуміла, що це у нього в характері – робити все по черзі, зважено, розсудливо, неквапливо. Коли по-
Клоунадою й брехнею У Мохнатині тепер Закордонні можна звеселити, паспорти без черг сучасна амбулаторія але не нагодувати
с.2
с.4
Микола Гурин
с.8
Сповідь матері, або Життя в очікуванні
с.9
їсть, все по своїх місцях одразу розкладає. Таких чоловіків рідко зустрінеш. А наш Пилипович і в сто років усе «під лінієчку» любить...». Попри те, що довгожитель тривалий час мешкав у столиці, доживати віку повернувся у рідне село, де народився, закінчив школу... «У листопаді 1939-го року призвали в ряди Радянської армії. Направили у Подольське Молодий солдат артилерійське училище. Після випуску мене, молодого лейтенанта, відправили в Карело-Фінську PCP у 133-ий окремий протитанковий артдивізіон 71-ої стрілецької дивізії. В той час Радянський Союз воював з Фінляндією. Повідомлення про початок війни я почув на бойових позиціях. На території республіки було багато радянських таборів. Фіни відвоювали територію і випускали в’язнів, – згадує події 77-річної давнини ветеран. – Я тоді був командиром батареї. Ми йшли до Волхова і по дорозі бачили наших в’язнів, яких фіни повипускали з таборів.
с.7