новини і оголошення
Старожили добре пам’ятають часи, коли при кожному дворі, незалежно від статусу і достатку, була корова. Саме ця домашня тварина вважалася символом багатства. Але часи змінилися, а разом з тим і пріоритети. Більш вигідним зараз є заробіток у соціальній сфері, а не в сільськогосподарській. Дехто вважає, що ласунку легше здати на скотобійню, ніж прогодувати. Адже біля молочниці треба працювати не покладаючи рук 365 днів на рік, без відпусток та вихідних. У житті Євгенії Кобець із села Хмільниця Чернігівського району ніколи не було омріяного відпочинку. На роботі корови, вдома – теж. Та 72-річна пенсіонерка не нарікає, а каже, що без корови не уявляє свого життя. Бо вона для неї і подруга, і годувальниця, і основний дохід.
№8(617) 23 лютого 2017 року
Жива я і здорова,
Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся
бо є в мене корова
Без молока склянки – не уявляю ранку
«У кожної медалі є дві сторони, – каже Євгенія Сергіївна, яка й дня свого життя не прожила без корови. – Звісно, поратися біля худоби – не мед ложкою їсти. Тричі на день треба її подоїти, процідити молочко, щоразу перед доїнням помити вим’я, перемити банки, відра, нагодувати, наносити відрами воду для пійла, прибрати, податися на базар... Відпустки немає, на лікарняному не полежиш, вихідного, як такого, не буває (усміхається). Але для мене корова – порятунок. Із нею точно не залишишся голодним і не занудьгуєш. Вигідніше, звісно, не здавати надоєне в молоковоз, а вивозити на базар або продавати по людях. Зараз охоче купують навіть селяни, бо мало нині таких, хто утримує корову. Та останнім часом здаю молочко, бо ніколи півдня стояти, та й сили вже не ті». Жінка звикла до тяжкої праці від світанку до пізнього вечора. 45 років відпрацювала дояркою на фермі у місцевому колгоспі «Дружба». Ще змолоду Євгенія опинилася не у теплій конторі, а обрала професію клопітку. Коли інші дівчата бігали одна перед одною у лакових туфельках на високих підборах, вона вдягала незвичне для молодої ді-
с.2
Село на зламі століть с.4 Євгенія Сергіївна зі своєю годувальницею Мартою вчини взуття – гумові чоботи. Їй пророкували велике майбутнє, але вона не подалася на його пошуки, а лишилася у рідному селі біля батька й матері. І «око поклала» не на отого красунчика на червоному «Москвичі», а на молочарське тваринництво. З тих пір, хоч і куштувала щодня нелегкий хліб у не вельми престижній галузі, ніколи не нарікала на життя. Свій день вона починала з першими промінчиками сонця, а закінчувала, коли село вже влягалося спати. Євгенія Сергіївна давно на пенсії, колгоспу й ферми теж нема, а стиль життя жінки-трудівниці й досі не змінився. У свої поважні роки все робить сама, не покладаючи рук. «Влітку заготовляю сіно, – продовжує пенсіонерка. – Сама й кошу, й сушу, і у копиці складаю. А що робити? Вирощую конюшину, кукурудзу, бурячок для Марточки. Понад дві тонни сіна треба моїй ласунці на рік. Обробляю 40 соток городу. Картопелька, овочі – все як має бути. Адже і курочки, і гусочки, і качечки теж хочуть їсти». Для кожного цього виду роботи потрібні сильні робочі руки, час та моторність. Ще донедавна тримала бабуся й поросят, але тяжко самій, тож довелось відмовитися. «Від м’яса легше відмовитись, ніж від молока. Я наче залежна від цього продукту, – сміється Євгенія Сергіївна. – Жоден ранок не проходить без склянки парного. За день можу кілька кружок випити. А більше мені, чесно кажучи, нічого й не треба. Їсти собі готую частіше на свята, а так ото на молочних продуктах і перебиваюся. А ще як пиріжків напечу, то взагалі нащо той суп чи картопля здалися...».
Корова у дворі – їжа на столі
Власних дітей у жінки, на жаль, немає. Та вона так їх любить, що племінники Оксана та Андрій для неї, як рідні. «Це зараз вони вже дорослі. Хлопець за контрактом служить, Ксюша у столиці вчиться. А коли були малі, то часто підживали у мене. Годувати ж чимось треба. А домашнє молочко, сметанка, сир – це вже хороший стіл, я вам скажу, – усміхається господиня. – До того ж, домашнє господарство допомагає виховувати дітей працелюбними і цінувати зароблене». Оксанка й досі, як є час, приїде до бабусі, до-
поможе: і на городі, і у дворі. Окрім ласунки, про яку господиня може говорити годинами, подвір’ям блукає пташине царство: 25 індокачок, 21 курка та 11 гусок. А охороняє всіх вірний старий пес Шарик. «Старенький він уже – років сімнадцять. Та такий хороший, слухняний собачка – світ таких не бачив. Уявіть, якби я жила сама – занудилась би вже досі. А так прокидаюся удосвіта, виходжу до них, і кожен мені щось по-своєму розповідає». Жінка запрошує до головної героїні її господарства – корови Марти. Тільки-но підійшли до її помешкання – тварина, почувши голос господині, весело озивається. «Молочко моєї Марти тримає мене на світі, береже від хвороб, – обіймає годувальницю Євгенія Сергіївна. – Я їй кажу: подружко моя, дай мені цілющого молочка, і вона вже починає до мене тулитися. Ось, бачите (сміється)». Про свою підопічну жінка розповідає з якимось особливим теплом. А скільки разів на день вона до сараю ходить, навіть не може порахувати. «Інколи виходжу з хати і автоматично йду до хліва. Для мене лишитися без корови – це рідну душу з хати вигнати. Я взагалі вважаю, що сільське подвір’я без живності – то як річка без риби», – підсумувала моя співбесідниця. Доля старих сільських людей, зазвичай, рясно скроплена і горем, і злиднями, і важкою працею. Та вони не звикли жалітися. Так і Євгенія Сергіївна щиро усміхається під час розмови, трохи навіть соромиться, коли прошу її сфотографуватися, але глибокі блакитні очі кажуть самі за себе... В очах, у зморшках цієї стомленої літами і працею жінки, подумалося, проста і справжня життєва мудрість – не гнатися за чимось високим і марнославним, а щиро любити життя, любити людей, рідних і віддавати їм усе своє душевне тепло... Воно ж, як і доброта, не зникає безслідно, а повертається сторицею, даруючи нові сили для нового добра. Якби я була художником, то залюбки намалювала б портрет цієї красивої, приємної у спілкуванні та мудрої жінки-трудівниці й подарувала б їй за сумління, за працю, за непоступливість, за волю... Такою вона була на фермі, такою лишається. Сніжана БОЖОК, фото автора
Реальний сектор проти нововведень влади!
с.7
Співає дерево в руках Дубини – майструє для заможних і для... сина
с.8,9
Горою за директора!
с.8
«Чернігів стародавній» святкує ювілей с.9