новини і оголошення
№31(588) 4 серпня 2016 року
«Робін Гуд»
Отаманщина… Історики називають її запізнілою реакцією на українську революцію. Але це ще й справедлива, зазвичай кривава реакція селян на по літику військового комунізму, прод розверстку, терор та розкуркулення. З 1919 по 1923 роки тільки на тере нах Чернігівщини відбулося декілька десятків повстань проти більшовиць кої влади. Зазвичай виступи були організо вані місцевими отаманами та повстанськими загонами, яких діяло понад сотню. Найвідо міші з них – отамани Ангел, Ромашко, Щусь… Історія їхньої боротьби, як і життя, укриті тем ними плямами, розкрити які з титанічними зусиллями вдається лише сьогодні. Одним із тогочасних повстанців був «зелений» отаман, «Сіверський Робін Гуд», символ боротьби північних районів Чернігівщини проти більшовиків – Іван Васильчиков, більше відомий як отаман Га лака. Незважаючи на молодий вік, він встиг повоювати і за царя, і за комуну, але остання його битва була за незалежну Україну. Затята і безжальна! Настільки безжальна, що після поразки на ціонально-визвольних змагань більшовицькі історики назвуть Галаківщину однією з найкривавіших сторінок історії України. Смертю за смерть платив він своїм ворогам.
сіверських лісів
Охоронець спокою
«Діду, а як пройти до могили Галаки?» – запитую у сивочолого мешканця села Пилипча Ріпкинського району. Дід саме всівся на лавку біля свого обійстя. «Заходиш на кладовище і йдеш у кінець, а там побачиш великий дерев’яний хрест – його колись хлопці з Чернігова поставили», – відповідає той. Невелика дерев’яна хата з соснового брусу на дві кімнати – так живе більшість мешканців чернігівського Полісся. Дерев’яний зруб мого співрозмовника, Івана Дмитровича Пилиповича, – характерний приклад тутешньої архітектури. Іван Дмитрович мешкає біля самісінького кладовища, неначе охоронець спокою померлих. Виявляється, його покійна дружина, Зоя Григорівна Пилипович, була двоюрідною племінницею легендарному отаманові Галаці. Сам Іван Пилипович родича своєї дружини не пам’ятає, оскільки народився після його загибелі. Але про Галаку багато чув як від тутешніх мешканців, так і від своїх батьків. «Ну що вам сказати? Дядько непоганий був, – дає коротку характеристику отаману сивочолий дід. – Він ненавидів більшовицьку владу, а особливо євреїв, які їй прислужували». Впродовж багатьох років «зеленого» отамана публіцисти і діячі від офіційної історичної науки зображували лише як жорстокого кривдника єврейського народу, бандита, який ховався по лісах від каральних загонів більшовиків. Втім, неоднозначна особистість Галаки зовсім не забута в народі. Селяни північних районів Чернігівщини передають із покоління в покоління правдиву легенду про сміливого і справедливого земляка-повстанця. Ненависть до єврейського населення викликана його особистою історією. «Його батька, Олексія Васильчикова, дуже образили євреї, – пояснює Іван Пилипович. – Про це всі знають. Він був землеробом і конкурентом торговцям збіжжям. Одного разу батько Галаки відвіз свій поламаний плуг ковалям-євреям, аби ті його полагодили, – продовжує Іван Дмитрович. – Минуло кілька тижнів, і він поїхав забирати плуг. Ковалів удома не було, була тільки дружина одного з них. Васильчиков зайшов у кузню і забрав свій плуг». (Продовження на 7-й стор.)
Іван Васильчиков посередині
Програми для тестування поліцейських, як рентген для хворих
с.2
Іван Пилипович
Градоначальник шукає для Леніна багатих іноземців
с.4
с.7 Перший екофестиваль: лекції читали, співали, танцювали і борщем пригощали
с.9