«Діла добрих оновляться, діла злих загинуть» Т. Шевченко
Всеукраїнська тижнева газета
№ 15 (1074) четвер, 10 квітня 2014 року
Виходить у Чернігові з грудня 1992 року Нагороджена орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня
Рекомендована ціна — 1 грн 50 коп.
Є ДУМКА
ЧЕРНІГІВ – НЕ ХАРКІВ
АБО
КОЛИ ЗДОХНУТЬ АРГУМЕНТИ СЕПАРАТИСТІВ? Фото кількох десятків молодиків, які із закинутими за спину замкненими у кайданки руками лежать на животах на асфальті, облетіло світ 8 квітня. І диво дивне, отаке на перший погляд жорстоке видовище у абсолютної більшості людей не викликало негативних емоцій. Зовсім навпаки – море позитиву і заспокоєння! Ті, хто користується Інтернетом, можуть це легко перевірити, зазирнувши у всесвітню мережу і почитавши незалежні коментарі до інформації про те, як у ніч на вівторок харківських сепаратистів правоохоронці повикидали із захопленої і спаленої ними облдержадміністрації. Чому? А все дуже просто. Наш народ – він мудрий. Він усе бачить, все чує, а до всього цього вміє ще й аналізувати не згірш за «розкручених» політиків, які, бігаючи з однієї телестудію в іншу, заробляють майбутні посади і, відповідно, території для дерибану. І переконатися в отій народній мудрості неважко – щодня, щогодини, без Інтернету і телешоу…
З Росією в «союзі»?... В кайданках і на пузі! Багато хто вважає, що остаточно прокинутись вранці допоможе лише чашка міцної кави. Підтримую! Більш того, дозволяю собі не одну чашку, а дві або й три (одразу попереджаю, що при цьому слід дослуховуватись до роботи власного серця, а то мало чого…). Першу порцію кави випиваю в себе на кухні. Після цього йду з дому, сідаю в «маршрутку», цікавлюся, чи не здорожчав часом проїзд (колеги-журналісти, що працюють в електронних ЗМІ, ще 7 липня повідомили, що на чернігівських міських маршрутах №20 та №37 треба пла-
тити 2 гривні замість звичних 1,75), їду. Виходжу біля центрального ринку, за одну зупинку до будівлі ПВК «Десна», де розташована й редакція «Сіверщини». Навіщо? Та щоб територією базару пройтися, ще і ще раз вирячити очі, дізнаючись про здорожчання того чи іншого товару. А ще задля того, щоб «по другій» кави випити. «Базарна» кава, звісно, не домашня і, тим більш, не ресторанна, але нічого не вдієш –заклади, де справді вміють варити шляхетний напій, ще зачинено. Тому замовляю її у дівчини,
яка сидить у розцяцькованій рекламними написами «будці». Таких «будок» на базарі декілька, але я підходжу саме до цієї, бо тут не лише кави можна пити, а й… політінформацію послухати. Не вірите? Та їй-бо! За півтора десятка метрів від «будки» дядечко невизначеного віку саме товар розкладає (себто, розвішує) і читає лекції на різні теми. Читає колегам-продавцям, покупцям, всім, хто готовий (та й не готовий) слухати. Першою, яку я почув, була на тему… корупції. Звідки дядечко володіє такою інформацією, не скажу, бо не знаю. А говорив він про те, що зараз усі кинулися допомагати українській армії, але, мовляв, допомога доходить до адресата далеко не вся. Цілі «схеми» чоловік вимальовував, що і як
можна вкрасти на шляху до казарми, що і як з солдатського казана потягти. Казав приблизно таке: «Борщ воїнам варять. Правда ж? Вони його з’їдають, аж за вухами лящить! Раз – і казан порожній! А фотографії, доказів тобто, немає, що в тому казані було. На папері напишуть, що борщ «варили зі стегенцями», а він був зі… спинками. Спинки коштують 7 гривень за кіло, а стегенця…» Я недочув, скільки там коштують оті стегенця (сам не знаю й не цікавився ніколи, бо перевагу віддаю свинині), але «контекст» зрозумів. Далі почалися «дебати», і чи то колега політінформатора, чи покупець, долучившись до розмови, «розвивав тему», розповідаючи, що, мовляв, тютюнова фабрика (не кажу яка, щоб у «завуальованій» рекламі не звинуватили) виділила військовим вагон цигарок, а ними тепер на кожному перехресті (цигарками, а не військовими) торгують…
Оце така «політінформація». Після неї я чув ще кілька. Я б, може, й не згадував про це, та ще й у замітці, але… зачепило почуте сьогодні вранці (у вівторок, 8 квітня)… Почуте там же, біля «будки» з кавою, на території «дискусійного клубу». На початок «політінформації» я спізнився, потрапивши вже на «дебати». Так от, якась жінка (з її поведінки було схоже, що питання допекло!) говорила, розмахуючи руками: «Це що ж виходить, – як у мене племінник у Німеччині працює, так я «прозахідна»?! А як сестра в Білорусі чи тітка в Росії живуть, то я – «сепаратист»?! Що це робиться, що так, паразити, народ розділили?!» Дядечкополітінформатор (власне, як я розумію, куратор «клубу») і піддакував, і головою кивав… Я не кивав і не піддакував. Я чекав своєї – не дуже смачної і не дуже якісної – кави, думаючи про те, чим живе моя країна і мій народ, Стор. 13 частиною якого я є.
У НОМЕРІ: НІКУДИ ПОДАТИСЯ, ОКРІМ СУДУ
стор..
3
СТРАСНА СЕДМИЦЯ — ОСТАННІЙ ТИДЖЕНЬ ПЕРЕД ВЕЛИКОДНЕМ
стор. р.
8
«ЦЕ ЛІГВО МОРАЛЬНОЇ ПОТВОРИ»
стор. р.
9
ЧИТАЦЬКИЙ КЛУБ
стор..
10
ЯКЩО ВИ НАС ЧИТАЄТЕ — НЕ ЗАБУДЬТЕ ВЧАСНО ПЕРЕДПЛАТИТИ ГАЗЕТУ. БУДЬМО РАЗОМ! ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС — 33580