Зелене дерево, або Бачити навколо красу

Ірина Химич

Мене звуть Іра, мені десять років і я живу в селищі Березина Вінницької області. Дресирую песика Персика, кота Пінкі, навчаюся в 3 класі та люблю малювати, складаю леґо, фарбую нігті та мрію про власний будинок.

Народилася я як усі діти, але після щеплення в мене почали відбуватися дивні зміни. До чотирьох років ніхто з лікарів не міг зрозуміти, що ж зі мною відбувається. І лише за кордоном мені поставили діагноз «прогерія» — синдром, коли людина дуже швидко старіє.

Зелене дерево

Коли мені було сім, лікар сказав, що я помру у дев’ять років. Я це почула. Мені зробилося дуже боляче і страшно. Я чекала, що скоро помру. І коли я щось малювала, то малювала чорними фарбами. А мама завжди збоку домальовувала зелене дерево. Так вона говорила мені про те, що потрібно жити. Я хочу бачити красу навколо і дарувати її всім у вигляді своїх малюнків. Раніше в мене були сумні картини, тепер я радію життю. Колірні плямиЯ змішую в склянці фарби, виливаю їх на полотно і намагаюся розгледіти в колірних плямах зображення. Наприклад, контури краба. І я домальовую йому очі, вуса, ніжки, клешні... Малювати так дуже цікаво, тому що наперед не знаєш, яка картина вийде.

Я роблю чокери та аксесуари до окулярів. Люди купують ці речі, і так ми збираємо кошти на дорогі ліки.

Нас всього 150

Я вже продала одну свою картину, щоб допомогти такій самій дівчинці, як я, з Казахстану. Тепер мрію поїхати до неї в гості.

Таких дітей на нашій планеті всього сто п’ятдесят. Можливо, і більше, лише вони сидять по домівках у селах і батьки не знають, як їм допомогти. Я з мамою намагаюся знайти таких діток і підтримати їх та підбадьорити. Я ходжу без перуки і не ховаюся від людей.

Одна команда

На жаль, мої батьки розлучилися і зараз я живу лише з мамою. Тато зробив свій вибір, він просто не захотів разом із нами далі боротися.

Ми з мамою — одна команда і шукаємо в усьому позитив. Коли мама хворіла на ковід у важкій формі, я намагалася їй допомогти: приносила їжу. Мама для мене і подруга, і медсестра, і фея, і кухар, і особистий охоронець.

Мама Іри: У прогерії винен ген старіння — клітина, яка у здорових дітей має ділитися. А у хворих вона руйнується. Тому такі діти не ростуть, не набирають ваги, у них з’являються зморшки, як у старих людей. Лише дорогі ліки змушують клітину ділитися.

Лікування дає результат: Іра трохи підросла і набрала аж триста грамів. До цього вага роками не змінювалася, бо організм не сприймає їжі. Я вірю, що всі діти добрі, лише злими їх часто робить заздрість. Своїми картинами я хочу нести людям добро.