ALMA MATER
2 ЗМІСТ
Нам важлива доля Нашого Народу… «СлаваУкраїні! Героям Слава!» Пливуть човни. Пливуть… Герої не вмирають!!! Ми ніколи не забудемо Небесну сотню!
Головний редактор:
3 4 4 5 25
Небесній сотні присвячується Весна у цьому році не звичайна. Пронизана вона слізьми людей. Слізьми за тим, хто не вернувсь з Майдану, Залишивши батьків, родину і дітей. Всім серцем вірили вони у кращу долю. За неї ж, й на Майдані полягли. За українців і за їхню волю, Своє життя не завагавшись віддали! Бездонна прірва горя і скорботи, Панує в Україні на цей час. І всі мої думки і сльози і турботи За тими, хто життя віддав за нас. Ніколи їх не забувайте! В історію внесіть кожне ім"я! Онукам, дітям ви розповідайте, що наша Україна ще жива! І буде жити вона доти, допоки люди в ній такі живуть! Такі, як на Майдані іще й досі, Війну з бандитами жорстокими ведуть!
Редакційний колектив:
Ганиш Руслана (23 група)
Кулик Оксана (24 група) Сливяк Ірина (13 група) Чемерис Павло (17 група) Данильчук Ольга (33 група) Боднар Іван (10 група)
Щомісячний вісник Державного навчального закладу «Чортківське вище професійне училище» - «Alma Mater» розпочав своє існування у лютому 2009 року. Проходив час і газета зазнавала змін: змінювався погляд на її оформлення, мінялося наповнення, склад колективу, що працює над кожним із видань… та незмінним залишалось одне: бажання стати ближчими до кожного, чи то учня, чи то працівника нашого навчального закладу; приймати участь у формуванні моральної життєвої мотивації, активної громадської позиції, навичок поведінки в колективі і суспільстві; здійснювати формування гуманістичної культури особистості, здатності протидіяти проявам бездуховності.
ALMA MATER
3
З чого все починалось…
12 листопада 2013 року розпочалися протести, що стали своєрідною реакцією населення нашої держави на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Протести значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. У рамках поняття протестів кінця 2013 року відбувалися зокрема мітинги, демонстрації, студентські та учнівські страйки, які носили національнопатріотичний характер, передусім, проти корупції, соціальної нерівності, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України. Працівники та учні нашого навчального закладу не могли залишатися осторонь цієї болючої теми. Саме тому, 4 грудня 2013 року після створення страйкового комітету, було проведено засідання, рішенням якого стало підтримання багатотисячних акцій протесту українського народу, які відбуваються по всій Україні. Впродовж всього періоду Євромайдану, колектив працівників та учнів нашого училища приймав безпосередню участь у мирних зібраннях, що відбувалися на центральній площі м. Чорткова.
Усі, небайдужі до свого Європейського майбутнього, учасники проявляли не тільки моральну та духовну солідарність, але й зовнішню, а саме: активно використовували в побуті символіку Європейського Союзу (прапори та стрічки), прикрашали ними свій одяг та рюкзаки.
Окрім того, Ю. І. Шамрило та С. О. Ленчишин, викладачі правознавства та Історії України проводили в актовому залі роз’яснювально-просвітницьку роботу для учнів нашого навчального закладу щодо розширення їх знань про переваги підписання асоціації з ЄС.
ALMA MATER
4
Чорна п'ятниця, кривава субота та революційна неділя…
Під таким гаслом усе й розпочиналося… Здавалось би - просте вітання патріотів нашої неньки України. Та зовсім скоро до нього поступово розпочали приєднуватись й інші: «Банду – геть!», «Україна – понад усе!», «Слава нації! Смерть ворогам!» і т.д. Для багатьох людей досить довгий період часу всі вони асоціювалися виключно із націоналізмом і були зовсім незрозумілими. І тільки після того як грянув «грім серед ясного неба» і країною прокотились Чорна п’ятниця, Кривава субота та Революційна неділя, що забрали життя сотні людей, патріотів нашої рідної держави, які в найважливіші моменти не злякалися і пожертвувал заради кращого майбутнього для нас, для своїх родичів та своїх сімей найдорожчим, що у них було – своїм безцінним життям, нівкого не залишилось сумнівів хто ці герої. Це дивляться з темних небес загиблі поети й герої – всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє. С.Фоменко
Першим доказом цього являється перейменування площ в регіонах України на площі Героїв Євромайдану. Зокрема і в нашій Тернопільській області 23 січня 2014 року майдан Мистецтв був перейменований на честь осіб, які загинули під час сутичок у Києві, а також через численні факти побиття мирних громадян.
ПЛИВУТЬ ЧОВНИ. ПЛИВУТЬ… Пливуть гроби по морю, як човни по морю рук, по морю сліз і гніву. Пливуть в човнах розтерзані сини на хвилі молитов і переспіву. Так ніби в жилах замерзає кров, а потім б’є у скроні голос крові за тим, хто тихо жив, а відійшов у дзвонах слави праведним героєм. Пливуть човни, гойдає кожну лодь людська долоня, тепла і тремтяча, човнами править лиш один Господь, а серце розривається і плаче. І кожна мати плаче, і пече їй кожна рана у чужого сина. Стоїть Майдан братів – плече в плече і разом з ним ридає Україна. Нехай же вам, герої, віддає Святий Петро ключі від того раю, де убієнний ангелом стає, бо він герой. Герої не вмирають. Герої не вмирають. Просто йдуть з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті. Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть… Героям слава – вписано у серці. Мар’яна Савка (22.02.2014)
ALMA MATER
5
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно…
Мазуренко Павло
Народився в Житомирській області, потім сім'я переїхала в Сакський район Криму. Закінчив Радіотехнічний факультет. Працював в Києві інженеромпрограмістом. Одружений, сину 9 років. Відвідував мітинг на Євромайдані. Був побитий невідомими (з його слів 5 чоловік у формі "Беркута" в районі торгового центру" Квадрат" на вул. Гната Юри ввечері 18 грудня, за звинуваченням в участі в акціях на Євромайдані). 19 грудня відмовився від госпіталізації швидкою допомогою. Помер 22 грудня в реанімації Київської міської клінічної лікарні № 12 від двосторонньої пневмонії. Похований на кладовищі в м. Вишневе під Києвом.
Сеник Роман
Родом з с. Наконечне, Яворівського р-ну на Львівщині, останні роки мешкав у місті Турка. Помер в київській лікарні. Під час штурму 22 січня 2014 на вулиці Грушевського він отримав важке вогнепальне поранення в плече. Руку з роздробленою кісткою довелося ампутувати, організм втратив більше 3,5 літрів крові.
Вербицький Юрій
Житель м. Львів. Науковий співробітник Інституту сейсмології НАН України. Активіст Євромайдану. Його викрали 21 січня разом з активістом Ігорем Луценком з Олександрівської лікарні в Києві. Наступного дня в лісі біля Києва було виявлено тіло Юрія Вербицького, який помер від катувань на сильному морозі, його руки були зв’язані скотчем. В МВС заявили, що Юрій Вербицький помер «від переохолодження, а тілесні ушкодження, які він отримав, не пов’язані зі смертю».
Нігоян Сергій
Народився і жив у селі Березнуватівка Дніпропетровської області. Його сім'я переїхала в Україну, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Займався легкою атлетикою і східними єдиноборствами, два курси провчився в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання. На Евромайдан приїхав 8 грудня 2013, був задіяний в охороні. Загинув 22 січня 2014 року під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав три вогнепальних поранення картеччю на основі сплаву свинцю.
ALMA MATER
6
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Хом’як Віктор
Жизневський Михайло
Родом з Білорусі, звідки виїхав через політичні проблеми. В Україні був бійцем націоналістичної організації УНА-УНСО. Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві. Був задіяний в охороні Євромайдану. Загинув 22 січня під час подій на Грушевського від наскрізного вогнепального поранення в серце.
Калиняк Богдан
52 роки, родом з Коломиї ІваноФранківської області. Працював слюсарем на заводі «Сільмаш», потім став приватним підприємцем. Допомагав Євромайдану грошима та товаром. 28 січня 2014 помер у шпиталі в Івано-Франківську. Міський голова Коломиї Ігор Слюзар розповів, що Богдан Калиняк два місяці з маленькими перервами стояв на Майдані і, маючи рідну сестру в Києві, не ходив до неї, щоб відігріватися. За словами мера, після того, як на Грушевського чоловіка полили крижаною водою з водомета, він захворів, запустив хворобу. При цьому брав на себе найважчі завдання: нічні чергування, допомагав пораненим.
Житель с. Голишів Волинської області. Активний учасник Євромайдану, зранку 27 січня був знайдений повішеним на «йолці».
Синенко Сергій Активіст Автомайдану Запоріжжя. Батько чотирьох дітей. Автомобіль «Тойота» разом із власником всередині згорів на дорозі між селами Червоний Яр та Івангород в Запорізькому районі. За попередньою інформацією, займання сталось через те, що невідомий вистрілив у бензобак автомобіля, від чого той спалахнув. Труп було опізнано за аналізом ДНК. У відео зверненні відповідальність за вбивство взяли на себе ТЗВ «Привиди Севастополя». На похорони прийшло близько 100 осіб.
Шаповал Сергій
Житель м. Києва. Активіст Самооборони Майдану. Знайдений 18 лютого мертвим внаслідок 2-х вогнепальних поранень в живіт та серце у Будинку офіцерів.
ALMA MATER
7
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно…
Дідич Сергій Депутат Городенківської районної ради Івано-Франківської області від ВО Свобода. Займався туристичним бізнесом. У Сергія залишилося двоє дітей. На Майдані був сотником ІваноФранківського намету. 18 лютого повів свою сотню на пікет Верховної Ради. Стояв попереду колони мітингувальників з мегафоном. Кинута «тітушками» граната розірвалася на рівні плеча Сергія. Одну з вулиць у Городенці збираються перейменувати на честь Сергія Дідича.
Кіщук Володимир
1956 р.н., із села Димер Вишгородського району, Київська область. Загинув 18 лютого у Києві під час сутичок між мітингувальниками та «беркутівцями». Проломлена голова в районі потилиці. Тіло виявили у Будинку офіцерів. «Він передзвонив з Майдану. Такий дуже щасливий був. Каже, я – на Майдані, відстоюю наші права», - розповідає його донька Тетяна Петрівська. На мітинг під парламент 18 лютого пішов без каски і без щита. «Поранення було в голову. Нам сказали, що вистріл був зверху. Десь зверху стріляв якийсь снайпер», - каже донька. Мав трьох доньок та двох онуків.
Сердюк Ігор
40 років, з Кременчука, підприємець, займався ремонтами. До Києва їздив з перших днів протестів, вступив до Самооборони, був знаменоносцем 9-ї сотні. Майже два місяці пробув на Майдані, повертався тільки час від часу додому, щоб побачитися з дружиною та донькою. Чоловікові вистрелили з обрізу в обличчя. "Він будував барикаду, носив мішки. Під час цього на нього та інших активістів напали тітушки та «беркутівці». Зразу була сутичка, потім хтось вистрелив Ігорю впритул в обличчя, — розповів Сергій Полюхович, заступник голови кременчуцького «Майдану».
Хурція Зураб З Грузії. Тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро «Хрещатик». Загиблий чоловік мав при собі пенсійне посвідчення на ім'я Миколи Нікітіна, видане в Кіровограді, та паспорт громадянина Грузії на ім'я Zurab KHURTSIA, виданий посольством Грузії в Україні. «У нього було хворе серце, він приймав ліки. З-за подій на вулиці Інститутській воно не витримало», — повідомив пізніше Микола Нікітін.
ALMA MATER
8
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно…
Дворянець Антоніна
62-річна мешканка Броварів. Тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро «Хрещатик». У неї знайшли посвідчення ліквідатора чорнобильської катастрофи на ім'я Дворянець Антоніна. Загинула від забиття кийками спецпризначенцями міліції.
Веремій В’ячеслав
Український журналіст, кореспондент газети «Вести». 19 січня 2014 року В’ячеслав отримав поранення лівого ока від світлошумової гранати. У ніч проти 19 лютого В'ячеслав разом із колегою їхали з роботи на таксі додому. На розі Володимирської та Великої Житомирської він помітив озброєних тітушок у камуфляжі та масках і намагався їх сфотографувати з машини. Озброєні люди тут же напали на автомобіль, почали його трощити, витягнули водія та пасажирів. Журналіста з криками «Кого снимал? Зачем снимал?» сильно побили, після чого вистрелили в груди та залишили стікати кров'ю. При цьому присутні на місці працівники міліції залишалися осторонь та не втручалися в події. У В’ячеслава залишилися дружина та син.
Брезденюк Валерій
50 років, м. Жмеринка Вінницької області Український підприємець, художник у техніці ебру (малюнки на воді). Загинув 18 лютого вночі під час мітингу у Києві на Майдані. Був вбитий пострілом у спину. Станом на 20 годину чоловік був ще живий. Сказав родичам, що з ним все гаразд. На другий дзвінок сина Валерій вже не відповів. Близько першої години ночі слухавку взяли сторонні люди та повідомили, що його вже немає серед живих.
Корчак Андрій 49 років, був неодружений. Загинув 18 лютого під час сутичок на вул. Інститутській. «Беркутівці» йому проламали голову. На Майдані був ще з листопада. Завжди був на передових. Робив усе: і в Самообороні охороняв Майдан, і дрова рубав. Напередодні загибелі Корчак зателефонував до брата Юрія. Говорив, що відпочиває в наметі, але щось його всередині муляє — якесь нехороше передчуття. Перед обідом 18 лютого Юрій востаннє розмовляв з братом. Той сказав, що на Інститутській на них наступає «Беркут». За дві години слухавку взяв медбрат. Сказав, що в Андрія розбита голова. Схоже на черепно-мозкову травму, і його не можуть реанімувати. Помер Андрій Корчак у столичній лікарні №17.
ALMA MATER
9
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно…
Плеханов Олександр
Наумов Володимир 43 роки. Народивсь в с. Шевченки Добропільського району в день народження Шевченка. Знав Кобзар напам'ять. Працював водієм. В селі залишилась 85-річна мама, дружина та троє дітей. За позовом серця поїхав на своїй машині на Майдан. Його знайшли загиблим на Трухановому острові вранці 18 лютого. Мав на собі хусточку Самооборони Майдану. За версією міліції – самогубство. За іншою версією, не міліцейською: був викрадений і задушений.
Капінос Олександр
29 років, фермер з Кременця, мав наречену, з якою зустрічався на Майдані. У 2012 році витримав 12 днів без їжі на знак протесту проти «мовного закону». Любив дуже працювати на землі, також організовував патріотичні табори для дітей і молоді, створив власну громадську організацію, був членом ВО «Свобода». На Майдан Сашко їздив періодично. Під час сутичок на Грушевського 18 лютого в нього влучили гранатою, — каже його друг Михайло Згар. — Йому пробили артерію. Сашка госпіталізували, але в лікарні він помер.
22 роки, студент архітектурного факультету КНУБіА, наступного дня мав отримати диплом бакалавра. Загинув 18 лютого.
Зайко Яків
Відомий житомирський політик і журналіст, головний редактор газети «Голос громадянина», народний депутат Верховної Ради першого скликання, був обраний в 1990 році. Входив до Народної ради (фракція Народного Руху України). 20 лютого, рятуючись від « Беркута», помер на вулиці Інститутській від інфаркту. У нього залишилися п'ятеро дітей.
Кульчицький Володимир
64 роки, з Києва. Загинув 18 лютого. Поховали в селі Нові Петрівці. Куля пройшла на виліт в серце зі спини, застрягла в одязі. Друга влучила йому в живіт. У нього був тільки шолом для захисту. Кулю з тіла витягнув син Ігор, коли батько впав на землю, розповів брат загиблого - Максимов Дмитро.
ALMA MATER
10
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Черненко Андрій 35 років, з села СлободоПетрівка Гребінківського району, Полтавської області. Дитячі та юнацькі роки провів в Черкасах, де досі мешкають його батьки та брати. З 2002 року проживав у Києві. За освітою - інженер-технолог, отримав ступінь магістра Національного транспортного університету. Працював автоелектриком на станції технічного обслуговування в Києві. У 2008-2012 роках працював разом з дружиною у посольстві України в Нідерландах. Загинув 18 лютого від кулі снайпера. Був доставлений з Будинку профспілок до 17-ї лікарні з проникаючим вогнепальним пораненням. Залишилися дружина та семимісячна донька Яна. Похований у селі Слободо-Петрівка.
Пасхалін Юрій 30 років, з села Носачів Черкаської області. Закінчив школу у м. Сміла. Був і вихованцем Школи олімпійського резерву в Харкові, займався штангою. В останні роки проживав у Києві, працював на приватному підприємстві комірником. Похований у рідному селі. Залишився семирічний син. Отримав три вогнепальні поранення в спину 18 лютого й одне пневматичне поранення, першу допомогу було надано в Будинку профспілок. Після підпалу будинку його евакуювали до 18-ї лікарні на бульварі Шевченка, проте врятувати не вдалося. Юрій вдень 18 лютого був на Майдані, потім пішов додому, але коли почув, що його розганяють, то повернувся й загинув.
Васильцов Віталій 1977 р. н. Уродженець с. Гаврілівці, Хмельницької області, що мешкав у с. Жорнівка КиєвоСвятошинського району Київської області. Був застрелений на вулиці Великій Житомирській 18 лютого. Мав двох дітей.
Варениця Роман 35 років, з Яворівського району Львівської області. Застрелений на вулиці Великій Житомирській, імовірно, тітушками.
Пантєлєєв Іван
32 роки, з Краматорська Донецької області, рок-музикант, автор пісень, гітарист гурту «Небо мінуса». Останній раз Іван вийшов на зв'язок вранці 19 лютого - заспокоїти сестру , що живий і здоровий. А через кілька годин його зрешетили кулями силовики. З тіла Івана витягли сім куль. Іван мріяв про те, щоб його гурт та пісні стали відомими, доглядав за своєю 90-річною бабусею в селі. На Майдан приїхав 10 грудня після того, як побачив, як «Беркут» побив студентів у ніч проти 30 листопада. Другу, який мав їхати з ним до Києва, але не зміг, сказав на прощання: «Я відчуваю, що маю бути там».
ALMA MATER
11
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Ткачук Ігор
Точин Роман 44 роки, з міста Ходорів Львівської області. Загинув на Майдані 20 лютого 2014 року від вогнепального поранення в голову. Його сотня охороняла барикаду на Інститутській. Залишилась дружина і двоє доньок.
Чміленко Віктор
1975 р. н. Мешканець Великої Кам'янки Коломийського району Івано-Франківської області. Приїхав до Києва 18 лютого. Загинув від пострілу снайпера 20 лютого 2014 року. Мав трьох дітей - 17 років, 11 та кілька місяців.
Царьок Олександр
Житель села Борисівка Кіровоградської області. Фермер. Активний учасник кіровоградського Автомайдану і Майдану. Коли у Василькові заблокували автобуси з бійцями кримського «Тигра», одним з перших поїхав на допомогу місцевим жителям. Застрелений снайпером вранці 20 лютого. У нього залишилися дружина, син, двоє дочок. І тисячі посаджених ним дерев…
Ушневич Олег 1982 р.н., родом з Дрогобича, мешкав у місті Сколе, де й похований. Загинув 20 лютого. Застрелений снайпером на Інститутській біля Жовтневого палацу. Народився в Дрогобичі в сім’ї працівників ВАТ НПК «Галичина» Михайла та Євгенії Ушневич. На Майдані в Києві Олег Ушневич був з першого дня. Його добре знають на Сколівщині, де після закінчення вишу вчителював. В останні роки виїжджав на заробітки за кордоном.
З с. Калінін Васильківського району, Київської області. Загинув біля Жовтневого палацу. Зламані ноги, рука, ребра, три кульові поранення — (два в живіт и одне в груди). Без батька залишилося 5 дітей. Тіло ідентифіковане в готелі Україна.
Голоднюк Устим
19
років, зі Збаража Тернопільської області. Учасник самооборони, стрілець сотні «Свободи», волонтер «Демократичного Альянсу». Був захисником Майдану з листопада 2013 року. 30 листопада «Беркут» побив його, на потилиці був шрам, наклали 12 швів. Тільки-но зажило, то знову поїхав на Майдан. 20 лютого 2014 року внаслідок вогнепального поранення в голову загинув. Отримав вогнепальне поранення зі снайперської гвинтівки, допомагаючи забирати загиблих біля верхнього виходу станції метро «Хрещатик». Куля снайпера влучила у праве око.
ALMA MATER
12
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Щербанюк Олександр Житель м. Чернівці. Загинув 20 лютого на Інститутській. Учасник усіх виборчих перегонів, член ВО «Батьківщина». Снайпер вцілив у нього просто біля чернівецького намету «Батьківщини». Працював приватним підприємцем, займався будівництвом. У нього залишилась дружина, хвора мама і двоє дітей - син, який навчається в 9-класі та 20-річна донька. На Майдані був з самого початку з перервами. Перед тим, як їхати на Майдан востаннє, сказав дружині: «Щоби мої слова не розходилися з ділом. А я кажу, що справжній мужчина повинен бути там, де потрібні зараз люди, на передовій».
Костенко Ігор 22 роки, студент географічного факультету Львівського університету, вчився за спеціальністю «Менеджмент організація», був одним з кращих студентів, родом з Тернопільщини, працював журналістом інтернет-видання «Спортаналітика». Хлопець був активним редактором української Вікіпедії, написав понад 280 статей, зробив понад 1600 редагувань. Був убитий в районі Жовтневого палацу вистрілами в голову та груди. За словами його друга Володимира, який переносив тіло Ігоря, його ноги були побиті «так, що їх можна було зав'язати на вузол». Загинув 20 лютого 2014 року.
Шилінг Йосип 61 рік, з Дрогобича Львівської області. Виховав двох дочок, має чотирьох внучок. За професією – будівельник. Був членом Української гельсінської спілки та Української республіканської партії в часи здобуття незалежності України. На київський Майдан їздив кілька разів, затримувався там надовго. Хотів жити у вільній, заможній країні – аби внуки не шукали щастя по закордонах. Загинув 20 лютого від пострілу в голову біля Жовтневого палацу. Під час прощання з Йосифом Шилінгом громадський діяч Мирослав Глубіш сказав: «І тепер, коли над Україною нависла загроза втрати державності, він знову став в перші лави борців з режимом і загинув, відкупивши нас усіх найдорожчим – своїм життям».
Паращук Юрій Житель м. Тальне, Черкаської обл. Мав сина від першого шлюбу та дві прийомні доньки. На час подій Євромайдану працював столярем у Харкові. На Майдані з 1 грудня 2013 року. Працював волонтером. Без шолома і захисного одягу. 20 лютого на Інститутській під час відступу з барикад отримав кулю в потилицю.
ALMA MATER
13
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно…
Дзявульський Микола З Шепетівки. Вчитель географії та біології, член ВО «Свобода». Застрелений на Інститутській 20 лютого снайпером. Брав активну участь у громадсько-політичному житті міста: обирався депутатом міської ради 1994-1998 років, керівник громадської організації «Шепетівська спілка підприємців». Довгий час працював на викладацькій роботі вчителем географії шепетівської школи-ліцею, останній час був помічником народного депутата від ВО «Свобода» Ігоря Сабія. Земляки говорять, що усі зусилля Миколи Дзявульського були спрямовані на патріотичне виховання молоді, він переконував, що в цей нелегкий час неможливо стояти осторонь від будь-яких подій.
Бондарчук Сергій З Старокостянтинова Хмельницької області. Викладав фізику в Старокостянтинівській гімназії. Помічник-консультант народного депутата України Ігоря Сабія. З 2009 року голова Старокостянтинівської міської організації ВО «Свобода». Почувши, що відбувається на Майдані, взяв відпустку і 20 лютого приїхав до Києва. Того ж дня був убитий. Куля снайпера наздогнала Сергія, коли він ніс на собі пораненого активіста Майдану. Загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській.
Сольчаник Богдан 28 років, історик, викладач Українського католицького університету. Працював на кафедрі нової та новітньої історії України УКУ. Готувався до захисту дисертації з історії на тему «Виборчі практики в малому західноукраїнському місті 1965– 2006 роки». Мав ступінь бакалавра історії, магістра соціології, закінчив докторантуру в Польській академії наук, Graduate School for Social Research, був стипендіатом Міністерства національної освіти Польщі. Убитий на Інститутській 20 лютого. Його друг Максим Мірєєв, з яким познайомилися в Криму, розповів: «Сьогодні його вбив снайпер, коли він відновлював барикаду на Майдані, зруйновану за попередні дві ночі. Коли почалися протести на Євромайдані, він не міг залишатися осторонь. Покинув викладацьку роботу й приїхав захищати свою країну від Президента, який зґвалтував власну країну».
Мойсей Василь 21 рік. Активіст Ківерцівської міської організації ВО «Свобода» Волинської області. Загинув 20 лютого від поранення в грудну клітку. Вранці 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у нього влучив снайпер. Хлопця не врятувало те, що він був у цивільному бронежилеті. На своїй сторінці у соціальній мережі, незадовго до смерті написав: «Краще вмерти вовком — ніж жити псом».
ALMA MATER
14
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно…
Байдовський Сергій Житель м. Луцьк. Працівник магістральних нафтопроводів «Дружба». Жив у Луцьку, любив своє місто, понад усе любив рідну Україну. Одна із останніх цитат на його сторінці в соціальній мережі слова Левка Лук'яненка: «Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе…» Загинув від вогнепального поранення на Майдані у Києві 20 лютого. Був похований в селі Менчичі Іваницівського району Волинської області. В останню дорогу його проводжало 20 тисяч населення міста Луцька та весь рідний Нововолинськ.
Арутюнян Георгій Житель м. Рівне. Вірменин, громадянин Грузії, отримав вид на проживання в Україні, активіст ВО «Свобода». На Майдані стояв із прапором УПА. Він загинув 20 лютого на барикаді біля Монументу Незалежності від вогнепального поранення снайпером. Два роки тому у нього померла дружина, і тепер їх трирічна дочка Ашхен залишилася круглою сиротою. Зараз її опікують сестра по матері Анна з чоловіком. Також у Георгія залишилися двоє повнолітніх дочок від першого шлюбу. Похований у Рівному.
Войтович Назар З села Травневе Збаразького району, Тернопільської області. Студент-третьокурсник Кооперативного коледжу в Тернополі. Загинув 20 лютого 2014 року. Хлопець навчався на третьому курсі відділення дизайну, обожнював живопис. Усі роботи Назара мали український дух, на малюнках зображав калину, тризуб чи козаків. Ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного Майдану. Та в останню хвилину щось змінилось, і Назар вирішив їхати на Майдан особисто. Назар поїхав до Києва вночі 19 лютого, а вже наступного дня під час протистоянь на Майдані хлопця вбили з вогнепальної зброї. Він у батьків єдиний.
Гриневич Едуард 28 років, родом з села Деревки Любешівського району, Волинської області. Громадський активіст, член партії ВО «Свобода», член «Волинської сотні». Едуард Гриневич зростав і виховувався у сім’ї без батька. Зі слів близьких, звик у житті досягати всього сам. Захоплювався інформаційними технологіями. Певний час працював в «Укртелекомі» міста Луцька. Потім вирішив розпочати власну справу. Був на Майдані тричі. Вважав це справою честі та гідності. Востаннє поїхав у Київ 16 лютого, а вже за чотири дні куля снайпера обірвала його життя. Хлопець залишив по собі щоденник.
ALMA MATER
15
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Жаловага Андрій Житель м. Львів. Тіло було знайдено на подвір'ї біля Михайлівського собору.
Жеребний Володимир Працівник Вишнянського аграрного коледжу. На барикадах з перших днів. Загинув на вулиці Інститутській, кулі снайпера влучили в шию (в сонну артерію) та голову. Похований у рідному місті Рудки.
Кемський Сергій 33 роки, з Керчі. Він працював в Інституті політичних та економічних ризиків і перспектив, писав для «Української правди». Загинув 20 лютого. Останнім часом жив у Коростені Житомирської області. 17 лютого приїхав до Києва, допомагав доставляти поранених в медпункт. 20 лютого куля пробила йому сонну артерію. Сергій помер від втрати крові. Незадовго до цього сказав: « Якщо тільки побачу, що почнуть роздавати зброю, відразу поїду додому».
Мовчан Андрій 34 роки, Київ. Працював у театрі ім. Франка освітлювачем, член Демократичного Альянсу. Загинув від вогнепального поранення в голову 20 лютого 2014 року. На фото, прикріпленому на дверях під’їзду будинку, де жив Андрій, є припис, що загинув він, прикриваючи від кулі дівчину.
Смоленський Віталій Жив та працював у Києві. Тіло було знайдено на подвір'ї біля Михайлівського собору. У нього залишилось двоє маленьких дітей. Похований у рідному с. Фурманка Уманського району.
Чернець Віктор Мешканець с. Подібна Черкаської обл. На трасі Одеса-Київ, жителі Маньківки та Умані біля села Подібна встановили блок-пост на дорозі, аби «тітушки» та спецпризначенці не дісталися до столиці. Водій невстановленого джипа, який пробивав дорогу внутрішнім військам, на шаленій швидкості 19 лютого збив 37-річного Віктора насмерть. Чоловік залишив сиротами двої дітей.
ALMA MATER
16
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Пагор Дмитро 21 рік. Загинув увечері в Хмельницькому біля будівлі СБУ, звідки була відкрита стрілянина. Був поранений у голову, невдовзі помер в лікарні. «У морзі нам сказали, що в нього кульове поранення, ніби-то стріляли із автомата Калашникова, але кулі не показали. Діма закривав собою дівчину, коли лунали постріли», – розповів дядько загиблого.
Дигдалович Андрій З села Сокільники Пустомитівського району, Львівської області, 40 років. Вбитий 20 лютого від пострілу снайпера. Куля пройшла навиліт через бронежилет. Був на Майдані три місяці. Ще у грудні був одним з перших, хто стримував натиск «Беркуту». Комендатура Майдану нагородила його «Орденом за оборону Майдану». Родич Андрія розповів, що того було поранено на Грушевського: на одне око Андрій майже втратив зір. Проте довго не лікувався і повернувся до побратимів з афганської сотні. Наче передчуваючи біду, напередодні Андрій зателефонував до дружини і сказав: «Ти сильна, ти знаєш, що робити...» А загинув Андрій, рятуючи молодого хлопця.
Павлюк Володимир 40 років, з Коломиї. Помер в 17-ій лікарні на Щорса. 4 поранення, три у ногу, одне у ліве око.
Вайда Богдан 48 років, з села Летня Дрогобицького району, Львівська область. На київський Майдан поїхав 19 лютого. Вже зранку наступного дня, приїхавши до Києва, зателефонував сестрі: «Люба, тут справжня війна! Стріляють...», – після цього розмова обірвалася. Того ж дня по обіді повідомили про смерть Богдана, який загинув від кулі снайпера-вбивці. «Він віддав життя за мене, за кожного з нас, за те, щоб ми були вільними людьми», — сказав отець Олексій Дем'яновський на прощанні з Богданом Вайдою.
Кіпіані Давид 33 роки, громадянин Грузії. Приїхав до Києва трохи більше року тому. Разом з соратниками грузинської організації «Вільна зона». Був на Майдані три місяці. Увечері 20 лютого отримав два вогнепальних поранення на барикаді біля ЦУМу. Обидві кулі потрапили в бронежилет, але довезти Давида до лікарні медики не змогли, його серце не витримало удару куль і зупинилося в кареті швидкої допомоги. У Давида залишилися дружина і однорічний син. Його друзі кажуть, що українці дали їм надзвичайний приклад...
ALMA MATER
17
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Бондарєв Сергій 32 роки, з Краматорська Донецької області. Останні роки жив і працював в Києві, програміст GlobalLogic. Загинув під час першого штурму від чотирьох кульових поранень біля Будинку профспілок 18 лютого. Залишилась дружина на 8-му місяці вагітності.
Гурик Роман 19 років, з ІваноФранківська, студент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Загинув у Києві 20 лютого від кулі снайпера. Хлопця поховали в Меморіальному сквері по вулиці Мельника в Івано-Франківську, де розташовані могили січових стрільців та вояків УПА. Як повідомив ведучий ІваноФранківського Майдану Ростислав Микитюк, жителі міста пропонують назвати одну з вулиць обласного центру Прикарпаття на честь Романа Гурика. З такою ініціативою звернуться до міської ради.
Храпаченко Олександр 26 років, театральний режисер, з Рівного. Загинув 20 лютого від снайперського пострілу просто в серце, що спричинило миттєву смерть.
Дмитрів Ігор 30 років, з села Копанки Калуського району, ІваноФранківської області. Загинув 20 лютого від пострілу снайпера в легені. Нещодавно закінчив Одеську юридичну академію. Розлучений, дітей не мав. У Ігоря нещодавно помер батько, мати перебуває в Італії на заробітках. Ігор Дмитрів був членом Рожнятівської районної організації ВО «Свобода». Самотужки звів будинок у Копанках, проте жити у ньому — не довелося.
Корнеєв Анатолій Голова Рудської сільської ради в Кам’янецьПодільському р-ні Хмельницької області. 20 лютого вбив снайпер на Майдані. «Його не можна було втримати вдома, батько усім серцем рвався у Київ на Майдан. Говорив: «Як можна ховатися, коли там вбивають дітей…», - каже донька Дарина. «Уявляєте, у нього було близько 50 сортів лише однієї картоплі. А, якщо у Анатолія хтось брав саджанець, то той неодмінно приживався. Він дуже часто їздив на Майдан у Київ, возив туди картоплю, буряк, моркву та інші овочі, які сам вирощував. Не міг залишатися осторонь, не така він людина. Не був байдужим», - розповів газеті «Є» колега Анатолія Корнєєва голова Княжпільської сільської ради Микола Брянгін.
ALMA MATER
18
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Паньків Микола
Коцюба Віталій 31 рік, зі Львова. Народився в селі Вороблячин Яворівського р-ну Львівської області. Загинув 20 лютого 2014 року від вогнепального поранення. Залишив дружину та двох малих дітей. «Коли загинув Віталій, то його дружина на той час поїхала в Польщу на заробітки, а дітей доглядала тітка Ірина. Самі розумієте, як жити молодій сім’ї в нашій державі без роботи… Треба якось собі раду давати. Ось Віталій і поїхав на Майдан, бо вже сили не мав терпіти знущання цієї клятої влади над народом. Першого разу все обійшлося. А другого – поплатився життям за мрію бачити молодих українців щасливими на рідній землі, а не рабами на закордонних заробітках. Віталій дуже любив своїх дітей, кохав дружину, хотів для них доброї долі».
Опанасюк Валерій 42 роки, з Рівного. Загинув 20 лютого від снайперської кулі. Життєрадісний, розумний і дуже добрий чоловік. В майданівському наметі в Києві, де зупинялися рівняни, він бував постійно, причому завжди у найскладніші часи протистояння. Цілими днями чергував на барикадах, допомагав новоприбулим протестувальникам. Коли на Грушевського були складні моменти,він казав, що треба там стояти, щоб не було мало людей, тому що «Беркут» почне атакувати. У нього залишилися дружина та четверо дітей, найменшому – два роки.
39 років, з села Лапаївка Пустомитівського району Львівської області. Брав участь у блокуванні військових частин, щоб не допустити виїзд силовиків до Києва. «Востаннє він поїхав до Києва у вівторок ввечері. Я його просила: Сину не їдь! Він відповів: «Я не поїду, другий не поїде, а в цій державі будуть жити мої діти», – розповіла його матір. Помер від кулі снайпера в груди, 20 лютого. Це трапилось, коли він витягував мітингувальників, поранених та вбитих снайперами з передової. Без батька залишилось двоє неповнолітніх дітей.
Шимко Максим 33 роки, з Вінниці. Невідомого чоловіка без документів, лише з білетом на потяг до Вінниці знайшов серед загиблих тернопільський репортер 20minut.ua. Фото вбитого вінничанина розмістили на сайті аби знайти його родичів. За кілька годин з'ясувалося — у Києві загинув 33-річний Максим Шимко. Останній запис, який чоловік залишив на своїй сторінці у «ВКонтакте» 18 лютого – «За Україну!!!!!!!!!!!!! Всі хто може їдьте в Київ !!!» Був учасником клубу історичної реконструкції «Білий вовк».
Машков Максим Помер в 17 лікарні м. Києва.
ALMA MATER
19
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Саєнко Андрій
Бльок Іван Жив у місті Городок Львівської області. Приватний підприємець. Його побратими розповідають, що Іван кожного разу їхав до Києва тоді, коли була найбільша небезпека. Уперше вирушив після того, як «беркутівці» напали на студентів у ніч проти 30 листопада, потім після 11 грудня й в інші найнебезпечніші періоди. Коли 18 лютого знову почали вбивати, сів з друзями на бус і поїхав на Майдан. 20 лютого вранці на Інститутській він загинув від кулі снайпера. У Івана залишилися дружина, дочка і син.
Тарасюк Іван 21 рік, з села Олика Ківерцівського району, Волинська область. 20 лютого загинув на Майдані від вогнепального поранення, стріляв у хлопця снайпер.
Полянський Леонід 38 років, з Києва, родом з Вінниччини. Рідні розповідають, що він був життєрадісним чоловіком і не міг стояти осторонь беззаконня, що відбувається в Україні - тому і ходив на Майдан. У нього залишились діти від двох шлюбів. В останні роки жив і працював у Києві, але похорон відбувся у Жмеринці, звідки родом.
51 рік, з Фастова Київської області. Належав до Самооборони Майдану. Загинув 20 лютого.
Котляр Євген 33 роки, з Харкова. Альпініст, природоохоронець, активіст екологічного руху «Зелений фронт», запам’ятався тим, що боровся за порятунок парка Горького в Харкові від вирубки, критикував діяльність Добкіна та Кернеса. Був на Майдані від початку грудня з кількаденними перервами. Належав до третьої сотні. Майже всі ночі провів на Майдані. Чергував на барикадах, прикривав людей від силовиків щитом, переносив поранених. Після початку «мирного наступу» повернувся з Харкова, куди поїхав на кілька днів до батька, прибув до Києва 18 лютого й поновився у третій сотні, хоча планував приєднатися до новоствореної харківської сотні. Востаннє Женю бачили на вул. Інститутській під час перестрілки між 10:00 і 10:30, він переносив поранених і вбитих. Є також інформація, що він загинув ближче до 11:00, коли йшов в атаку. Тіло Євгена передали до моргу на вул. Оранжерейній близько полудня 20 лютого. Похований у Харкові 23 лютого. Залишилися батько й молодша сестра.
ALMA MATER
20
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Шеремета Людмила Поранена в голову в Хмельницькому біля будівлі СБУ, звідки була відкрита стрілянина з автомата. Померла в лікарні.
Максимов Дмитро Київ, 19 років. Срібний та бронзовий призер з дзюдо Дефлімпійських ігор-2013, які проходили в Софії. 18 лютого осколками гранати йому відірвало кисть руки. Пораненого Дмитра принесли в медпункт в Будинку профспілок, проте врятувати його не вдалося - хлопець стік кров'ю.
Цепун Андрій 23. 02 стало відомо про смерть Андрія. Він був серед активістів, які блокували 20 грудня в'їзд в Київ з Гостомельської траси. Опівночі Андрій ішов сам додому та був по дорозі вбитий. Його тіло було знайдено на вул. Верболозній зі слідами побиття та черепно-мозговою травмою.
Горошин Максим 25 років, з села Грушківка Кам’янського району Черкаської області. Максим отримав сильне отруєння газами на Грушевського, внаслідок чого почалася пневмонія. До лікарні ще потрапив у свідомості. Місяць боровся за життя, лежав у 17 лікарні Києва. Помер у ніч на 20 лютого.
Швець Віктор 56 років,з села Гатне КиєвоСвятошинського району Київської області. Kолишній міліціонер, був уже на пенсії. 18 лютого пішов на Майдан, як сам казав, захищати молодь. О 23:00 подзвонив сім'ї і сказав, що з ним усе добре. Близько першої години ночі з 18 на 19 лютого отримав три вогнепальні поранення в черевну порожнину на Майдані. Швидка забрала до лікарні, але він помер по дорозі. Без батька залишилась дитина.
Ільків Богдан 51 рік, Львівська обл., Селище Щирець. Отримав вогнепальне поранення в живіт на Майдані. Помер 22 лютого в лікарні.
Пехенько Ігор Загинув 20 лютого, біля Будинку Профспілок від кулі снайпера.
ALMA MATER
21
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Мельничук Володимир 39 років. Приносив на Майдан теплі речі, їжу, у сутичках участі не брав, розповідають його друзі. Помер у 17-тій лікарні від вогнепальних поранень у шию 20 лютого. У чоловіка вистрелив снайпер. Чоловік не мав на собі жодної захисної амуніції і просто спостерігав за протистояннями під стінами Жовтневого палацу.
Чаплинський Володимир Зі Старокостянтинова Хмельницької області. Викладав фізику в Старокостянтинівській гімназії. Помічник-консультант народного депутата України Ігоря Сабія. З 2009 року голова Старокостянтинівської міської організації ВО «Свобода». Почувши, що відбувається на Майдані, взяв відпустку і 20 лютого приїхав до Києва. Того ж дня був убитий. Сергій дуже пишався своїм дідом, який загинув у 1933 році, рятуючи односельців від голоду. Куля снайпера наздогнала Сергія, коли він ніс на собі пораненого активіста Майдану. Загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській.
Семисюк Микола Житель м. Хмельницького. Загинув від кульового поранення в голову.
Братушко Олексій З Сум. Загинув на Інститутській від кулі снайпера, що прострелила щит та бронежилет. У нього залишилися хворі батьки, дружина та двоє дітей - 13-річна донька й одномісячний син. Олексія поховали на алеї почесних громадян Сум.
Бойків Володимир Житель м. Львів. Останній раз телефонував дружині пізно ввечері перебуваючи на вул. Грушевського. В ніч на 19 лютого отримав кульові поранення голови, хребта, печінки та селезінки. Тіло загиблого відразу не було опізнане і перебувало в морзі до 24 лютого 2014 р., коли його опізнала дружина. Похований у Львові на Личаківському кладовищі на Алеї Героїв.
Костишин Михайло Михайло був на Майдані відразу після побиття студентів. Сам також був жорстоко побитий, із 27 січня перебував у лікарні. Жодних шансів вижити у нього не було, хоча лікарі зробили все що могли. Похорон відбвався в селі Нижній Струтин, Рожнятівського р-ну, ІваноФранківської обл.
ALMA MATER
22
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Городнюк Іван Іван повернувся додому 19 лютого після того як 18 лютого на штурмі Майдану «беркутівці» облили його водою з водомета і побили . 19 лютого. Звернувся до лікарів, почав лікуватися. Але вночі серце молодого чоловіка не витримало і зупинилося. Помер вдома. Його ховало все Березне. Він активно займався громадською діяльністю, захоплювався музикою та танцями.
Лінійчук Олег Народився 4 червня 1988 року в Вінниці. Жив в Іллічівську. Закінчив з червоним дипломом Вінницький політех. Помер від крововиливу в мозок після того як його жорстоко побили бійці беркута і проломили череп.
Прохорський Василь 33 роки. Допомагав ліками Майдану. 18 лютого був там і з того моменту не виходив на зв'язок, додому не повернувся, на роботу не вийшов. Друзі знайшли його речі біля Михайлівського собору. Тіло упізнали 22 лютого 2014 року. Був дуже сильно скалічений, зуби вибиті.
Жановачий Андрій Інформація відсутня.
Тарщук Микола 1975 р. народження. Загинув від кульового поранення в шию.
Прохорчук Віктор Проживав у смт Володарськ-Волинський Житомирської області. 38 років. Віктор перебував на Майдані від самого початку. Лише раз навідався до рідних у грудні. Регулярно телефонував матері та дружині. Зник 18-го лютого. Бійці з його сотні відшукали свого побратима через тиждень у морзі. Перед тим тіло загиблого виявили у дворах Хрещатика, куди невідомими було викинуте зі слідами насильницької смерті та з перерізаним горлом. У самого ж героя «Небесної сотні» залишилася дружина Наталія та двоє дітей – Андрій (14 років), Сергій (5 років).
Топій Володимир Проживав в с. Вишня Львівської обл.. Володимира шукали з 18 лютого. Його тіло знайшов син у Будинку Профспілок. Зробили експертизу, і підтвердили смерть цього героя. Володимир Петрович загинув під час пожежі у Будинку Профспілок.
Зубок Володимир Інформація й досі відсутня.
ALMA MATER
23
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Бачинський Ігор Ігор був круглою сиротою. У нього були тільки бабуся та дідусь, які живуть в Боярці. Вони повідомили, що Ігор отримав травми на майдані, лікувався, але потім помер 25 лютого.
Нечипорук Юрій Вбитий «тітушками», вивезений за 30 км від Києва під селище Глеваха. На тілі виявлено 20 ножових поранень — з них два на шиї та дев'ять в області серця.
Зубенко Владислав Був поранений 20 лютого 2014 року снайпером розривною кулею в живіт, коли щитом прикривав поранених...28 лютого в 16:45 зупинилось його серце.
Мазур Артем Належав до 15-ї сотні Самооборони Майдану. Артем був поранений осколками гранати під час сутичок у Маріїнському парку. В хлопця був проламаний череп, лікарі витягували осколки з голови. Від 18 лютого Артем перебував у комі.
Курач Анатолій Проживав у м. Рівне. Був побитий на майдані, мав проламаний череп. Помер він від крововиливів, які можливо були посилені цирозом печінки.
Хоменко Ігор Сотник 28 сотні Самооборони Майдану. Помер Ігор від серцевого нападу на Майдані Незалежності під час народного віче.
Грабовський Ярослав Інформація відсутня.
Слободян Тарас 05.03.2014 у Підгородньому ховали Тараса Слободяна. Хлопець перебував на майдані у Києві, проте, потім безслідно зник. Знайшли його на Сумщині у лісі, без кисті руки.
Шеремет Василь Житель смт. Ланчин ІваноФранківської обл. Помер в одній із київських лікарень від ран, отриманих під час сутичок із «беркутівцями» київському Майдані.
на
ALMA MATER
24
Згадаємо «Небесну сотню» поіменно… Наконечний Іван Житель м. Києва. Помер в одній із київських лікарень від ран, отриманих під час сутичок 19 лютого на вулиці Інститутській. 83-річний офіцер ВМС СРСР. Важкі травми голови і шийного відділу хребта спричинили кому, внаслідок чого до тями Іван Наконечний так і не прийшов. Був присутній на Майдані від часу розгону студентів 30 листопада 2013 року.
Балюк Олександр Помер вiд вогнепального поранення грудної клiтини з пошкодженням внутрiшнiх органiв. Зi слiв очевидцiв, будучи тяжко пораненим, намагався врятувати життя іншому пораненому.
Ворона В’ячеслав Гравець чернівецької бейсбольної команди «Соколи». В’ячеслав постраждав від «тітушок», які проламали кастетом бейсболісту череп, внаслідок чого київський легіонер «Соколів» опинився в реанімації столичної лікарні. В’ячеслав перебував у комі.
Бура Ольга Брала активну участь в акціях протесту у Києві, починаючи з 24 листопада 2013 року. Від отриманих під час протистояння важких травм померла в київській лікарні 10 березня 2014 року. Поховали дівчину у селі Ріпне, де Ольга народилася.
Аксенин Василь Чернівчанин Василь Аксенин був важко поранений у Києві під час розстрілу демонстрантів 20 лютого. У четвер, 20 лютого, з ним вранці не було телефонного зв'язку, а потім подзвонили з лікарні: "Поранений..." Травми дуже серйозні: пробита черевна порожнина, пошкоджена тазостегнова кістка. Він переніс кількагодинну серйозну операцію. Наприкінці лютого його відвезли до Польщі на лікування. У Польщі від отриманих ран помер.
Олег Боєць 1-й сотні Майдану, з Кременчуцького району на Полтавщині. Причиною смерті стало поранення, отримане напередодні. Йому зашили сонну артерію, витягли кульку, але було ще кілька куль, яких не побачили.
ALMA MATER Пам’ятаємо, любимо, сумуємо!
Події, що відбувалися та відбуваються у нашій країні, торкнулися усіх нас і пройшли глибоко крізь наше серце. Тому сьогодні вся увага адміністрації навчального закладу, та зокрема О. В. Іванілова, директора училища, максимально зосереджена на вшануванні пам’яті тих людей, які поклали своє життя заради кращого майбутнього своїх дітей, онукув та всіх нас. Саме з цією метою в навчальному гуртожитку нашого училища (поблизу кабінету «Захист Вітчизни») під керівництвом О. В. Гуменюк, майстра в/н та силами учнів групи № 40 спеціальності «Маляр, штукатур, лицювальникплиточник» створено стіну літопису «Українського Євромайдану».
25
ALMA MATER
26