Календар знаменних і пам'ятних дат 2018 Шумщини by Viktor Smoliak

Шумська центральна бібліотека

КАЛЕНДАР знаменних і пам’ятних дат Шумщини на 2018 рік

Шумська централізована бібліотечна система Шумська центральна бібліотека Інформаційно-методичний відділ

КАЛЕНДАР

знаменних і пам’ятних дат Шумщини на 2018 рік

Рекомендаційний бібліографічний покажчик

Шумськ, 2017

ББК 92.5 (4УкрТер) К 17 УДК 050.9

Укладач

Олена Хрещук — бібліограф інформаційно-методичного відділу Шумської центральної бібліотеки

Дизайн та верстка

Віктора Смоляка — фотограф, дизайнер, методист з питань інформації інформаційно-методичного відділу Шумської центральної бібліотеки

Відповідальна за випуск

Інна Богомол — директор Шумської ЦБС

Календар знаменних і пам’ятних дат Шумщини на 2018 рік [Текст] : рекомендаційний бібліографічний покажчик / Інформаційно-методичний відділ Шумської цетральної бібліотеки; склала О. Хрещук. — [Шумськ, 2017] : — 60 с. Мета цього посібника — надати представникам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, учителям, краєзнавцям, журналістам, бібліотекарям, студентам, а також усім, хто небайдужий до історії краю, його сьогодення, довідковий матеріал про важливі події в історії району, ювілеї уродженців краю й видатних діячів, які життям та діяльністю пов’язані з Шумщиною, і дати можливість спланувати свою роботу на наступний рік. ББК 91.9 (4УкрТер) К 17 УДК 050.9 © Шумська центральна бібліотека, 2017

Від упорядника «Календар знаменних і пам’ятних дат Шумщини на 2018 рік» подає інформацію про знаменні події краю, ювілейні дати відомих людей, яких життя чи діяльність пов’язані з Шумщиною. Мета цього посібника — надати представникам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, учителям, краєзнавцям, журналістам, бібліотекарям, студентам, а також усім, хто небайдужий до історії краю, його сьогодення, довідковий матеріал про важливі події в історії району, ювілеї уродженців краю й видатних діячів, які життям та діяльністю пов’язані з Шумщиною, і дати можливість спланувати свою роботу на наступний рік. Видання відкривається переліком основних ювілейних і пам’ятних дат року. Основні ювілейні дати систематизовано за хронологічною послідовністю, де подається число, місяць, найменування події, текстова довідка та рекоменаційний список документів. Матеріали в списку подаються за алфавітом авторів чи назви. Список документів неповний. Полегшить користування бібліографією «Іменний покажчик». Добір матеріалів закінчено в листопаді 2017 року.

Перелік основних ювілейних і пам’ятних дат року

СІЧЕНЬ

– 125-річчя (5.01.1893 р. — 24.09.1982 р.) від дня народження народного збирача фольклору Степана Турика, уродженця с.Шкроботівка. – 120-річчя (09.01.1898 р. — 19.01.1983 р.) від дня народження, історика, досліджувача нашого краю Олександра Цинкаловського. – 80-річчя (14.01.1938 р.) від дня народження музиканта, Заслуженого працівника культури Василя Ількова, проживає і працює у м.Шумську.

БЕРЕЗЕНЬ

– 60-річчя (26.03.1958 р.) від дня народження українського поета, критика, публіциста, журналіста Ігоря Фарини.

КВІТЕНЬ

– 70-річчя (25.04.1943 р.) від дня народження українського поета й журналіста Євгена Зозуляка. Проживав і працював у м.Шумську.

ТРАВЕНЬ

– 75 років (09.05.1943 р.) тому було спалено німецькими нацистами село Стіжок; – 120-річчя (16.05.1898 р. — 26. 06. 1941 р.) від дня народження громадського діяча, просвітянина Семена Жука, уродженця с.Боложівка.

ЛИПЕНЬ

– 95-річчя (10.07.1923 р. — 11.12.1997 р.) від дня народження повстанської поетки, учасниці національно-визвольних змагань Ганни Ткачук, уродженки с.Васьківці; – 90-річчя(18.07.1928 р. — 11.11.2005 р.) від дня народження, самоді5

яльного режисера, актора. Заслуженого працівника культури УРСР Василя Скрип’юка, уродженця с.Потуторів.

СЕРПЕНЬ

– 60-річчя (07.08.1958 р.) від дня народження Заслуженого діяча мистецтв України Григорія Шергея, уродженця с. Кордишів; –55 — річчя (10.08.1963 р.) від дня народження співачки, Дипломанта Міжнародного конкурсу Тулузі (Франція), Лауреата Міжнародного конкурсу С. Крушельницької у Тернополі (1987), Лауреата Міжнародного конкурсу І.Паторжинського (1997), Світлани Декар, дитячі та юнацькі роки пройшли у м.Шумську. – 115-річчя (13.08.1903 р. — 21.02.1979 р) — від дня народження українського художника кіно, Заслуженого діяча мистецтв Іполітар. Лазарчука, дитячі роки пройшли у с.В.Дедеркали.

ЖОВТЕНЬ

– 85-річчя (17.10.1933 р. — 11.01.2013 р.) від дня народження Андрія Кушніренка, відомого хорового диригента, композитора, фольклориста, педагога, громадсько-культурного діяча, народного артиста України, заслуженого діяча мистецтв України, члена-кореспондента Національної академії мистецтв України, професора, уродженця с.В. Загайці.

ЛИСТОПАД

– 120-річчя (24 листопада 1898 року (за іншими даними 1892), — 1962 р. (за іншими даними 1963 р.) від дня народження українського археолога, етнографа Ві́ктора Даниле́ вича, уродженця с.Тилявка.

ГРУДЕНЬ

– 85-річчя (12. 12.1933 р. — 22.10. 2006 р.) від дня народження україн6

ського етнографа, краєзнавця і музеєзнавця Венедикта Лавренюка, уродженця с.Мізюринці;

ЦЬОГО РОКУ ВІДЗНАЧАЄМО:

– 85 років із часу написання (1933 р.) Уласом Самчуком роману-хроніки «Марія» — першого твору про Голодомор в Україні 1933 року. –410 років (сер. 50-х рр. XVI ст. — 1608 р.) з часу смерті полеміста-друкаря Василя Суразького(Малюшицького), уродженця с. Сураж; – 430 років (1588 р.) з часу видрукування книги Василя Суразького (Малюшицького) «Книжиці», більш відому як «Про істинну православну віру»; – 125 років від початку діяльності (1893 р.) Дедеркальської учительської семінарії Кременецького повіту Волинської губернії (заснована в м. Острозі, переведена до с.Великих Дедеркал) — однієї з перших учительських семінарій в Україні, що готувала вчителів народних шкіл.

СЕЛА–ЮВІЛЯРИ:

– 315 років (1703 р.) першій писемній згадці про село Биківці; – 435 років (1583 р.) першій писемній згадці про село Мізюринці; – 505 років (1513 р.) першій писемній згадці про села Бриків, Вілія, Жолобки, Новостав, Онишківці, Рохманів, Шумбар.

ЦЕРКВИ:

– 80 років (1938 р.) з часу будівництва церков у селах Васьківці, Піщатинці; 7

– 75 років (1843 р.) з часу будівництва церкви у селі Малі Дедеркали; – 110 років (1908 р.) з часу будівництва церкви у селі Садки; – 225 років (1938 р.) з часу будівництва церкви у селі Тилявка; – 240 років (1778 р.) з часу будівництва церкви у селі Цеценівка. – 315 років (1703 р.) з часу будівництва церкви у селі Вовківці.

БІБЛІОТЕКИ-ЮВІЛЯРИ:

– 70 років (1948 р.) з часу заснування бібліотеки у селах Биківці, Боложівка, В. Дедеркали, В. Загайці, Вілія, Вовківці, Жолобки, Онишківці.

ШКОЛИ-ЮВІЛЯРИ:

– 40-річчя (1978 р.) Андрушівському НВК;

– 70-річчя (1948 р.) Великодедеркальській ЗОШ І–ІІІ ст.; – 45-річчя (1973 р.) Матвіївському НВК; – 80-річчя (1938 р.) Малосадківській ЗОШ І–ІІІ ст.; – 55-річчя (1963 р.) Садківському НВК; – 55-річчя (1963 р.) Суразькому НВК; – 40-річчя (1988р. ) Тилявському НВК.

5 СІЧНЯ

125-річчя від дня народження народного збирача фольклору Степана Турика, уродженця с.Шкроботівка. (5.01. 1893 р. – 24.09.1982 р.) Народився 5 січня 1893 року у с.Шкроботівка, нині Шумського району Тернопільської області. Навчався на Вищих педагогічних курсах при Київському університеті (1919), закінчив Кременецький педагогічний інститут (нині ТНПУ), Учитель на Чернігівщині. Учасник I-ої світової війни (прапорщик). 1917 — голова ревкому в с.Жванець, нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Після 1920 — учитель у селах Шумщини. Розпочав будівництво школи в родинному селі. Від 1938 — учитель с.Уховецьк (нині Ковельського району Волинської області). 9

Від вересня 1939 — в Кременці. Був інспектор шкіл Кременецького району (1944–1948). У 1948–1956 роках працював учителем СШ у м.Кременці. У зрілому віці навчається заочно на філологічному відділенні Кременецького педінституту. З 1948 р. і до виходу на пенсію Степан Іванович — вчитель і завуч спочатку середньої школи № 2, а згодом — № 1. Перші фольклорні записи зробив у родинному селі (1913). Записав спочатку 50 пісень у Шкроботівці від батьків, родичів та знайомих, пізніше — стільки ж. Всього зібрав майже 1000 пісень — 28 великих нотних зошити (примірники зберігаються в ІМФЕ НАНУ в місті Київ, другий — у Кременецькому краєзнавчому музеї). Найбільше зібрано весільних пісень — близько 400. Побутові — понад 100, романси — 60, народні балади — 56, приспіви до танців — 86, веснянки і гаївки -понад 20, дума про Олексу Довбуша на 125 строф. Решта — пісні літературного походження, рекрутські, чумацькі, колодчані, невільницькі, маршові тощо. Записи Степана Турика опубліковано у збірці «Весільні пісні» (1982), «Балади» (1987), «Пісні Тернопільщини» (1989), «Весілля на Дубенщині» (2001). Збереглося листування Турика з Максимом Рильським, А. Хижняком та ін. Автор роману-хроніки «Крізь бурі і громи» (рукопис — у Кременецькому краєзнавчому музеї).

ЛІТЕРАТУРА:

Капустинська, Т. Видатний етнограф [Текст]: [про С. Турика] / Т. Капустинська // Новини Шумщини. — 2003. — 1 лют. Хрещук, О. Степан Турик [Текст]: [про С. Турика] / О. Хрещук // Новини Шумщини. — 1996. — 20 лип. Чернихівський, Г. Збирач народних перлин [Текст]: [про С.Турика] / Г. Чернихівський // Новини Шумщини. — 1993. — 26 січ. Чернихівський, Г. Збирач народних перлин [Текст]: [про С. Турика] / Г. Чернихівський // cіч. — 1993. — №4. *** Чернихівський Г. Турик Степан Іванович // Тернопільський 10

енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т.1: А — Й. — 696 с.

9 СІЧНЯ

120-річчя від дня народження Олександра Цинкаловського, історика, досліджувача нашого краю. (09.01.1898 р. — 19. 01. 1983 р.) Народився 9 січня 1898 року в місті Володимир-Волинську Волинської губернії, Російська імперія. Походить зі шляхетної родини. Його прабабуся по батькові — дитяча письменниця баронеса фон Вульф, вона — сестра милосердя, учасниця російсько-турецької війни, загинула на Балканах. Дід по матері, Павло Нітецький — учасник польського повстання, позбавлений дворянського титулу, користувався повагою жителів Володимира-Волинська, збирач старожитностей, від якого майбутній вчений і успадкував цікавість до краєзнавства. Початкову освіту здобував у Ковельській гімназії, згодом сім’я переїздить до Звягеля. Під час Першої світової війни евакуюється 12

до Тамбова, продовжує навчання в казанській гімназії. В часі Визвольних змагань повертається до України. Протягом 1917–1920 років у Дієвій армії УНР. Організатор українських шкіл на Кременеччині. Після поразки Визвольних змагань повертається до Володимир-Волинська. Працює учителем в селі Осмиловичах. Активний діяч володимирської «Просвіти». Займається етнографічними та фольклорними студіями. Протягом 1925–1929 рр. — студент православного богословського факультету Варшавського університету. Спеціалізується на церковній історії та християнській археології. Додатково відвідує лекції читані на гуманітарному факультеті, знайомиться з варшавськими музеями і архівами. Підтримує зв’язки з волинськими краєзнавцями Антоном і Олександром Коновалюками з села Білосток, Анатолієм Кревським з Торчина, Федором Леньо з села Боратин на Луччині. За сприяння відомого польського археолога Влодзімєжа Антонєвича влаштовується на роботу в Державному археологічному музеї у Варшаві. Делегований музеєм на Волинь, Полісся і Підляшшя для дослідження історичних пам’яток та археологічних знахідок, проведення невеликих археологічних розкопок. Співпрацює з Музеєм Наукового товариства імені Шевченка, Національним музеєм та Митрополичим архівом у Львові. Передає їм знайдені рідкісні українські пам’ятки, документи і стародруки. Неодноразово зустрічається з митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким. Очолює археологічну експедицію при розкопках Зимненського городища. По отриманні ступеня магістра, стає членом наукових організацій: Польського археологічного товариства і наукового товариства імені Шевченка у Львові. Автор наукових і науково-популярних публікацій на сторінках «Українського юнацтва», «Нашого світу», «Життя і знання», «Записок НТШ», польськомовного часопису «пол.Wiadomości archeologiczne». У 1936–1939 роках очолює Волинський музей при Кременецькому ліцеї. Під час Другої світової війни повертається до Варшави і посідає керівника Волинського відділу Державного археологічного музею. 13

Утікаючи з палаючої Варшави подається на Захід. Від 1952 року оселяється в Кракові, влаштовується на роботу в Дім книги. Займається археологією і публіцистикою. Стає співробітником Археологічного інституту Польської Академії наук. Не маючи можливості відвідувати Волинь активніше досліджує Підляшшя. Ідентифікував літописне місто Червень. Співпрацює з Українським суспільно-культурним товариством. Друкується в українських діаспорних виданнях «Наше Слово», «Наша Культура», Українському календарі, Православному календарі, «Літописі Волині» тощо. Вже після смерті Олександра Цинкаловського, зусиллями Інституту дослідів Волині з’являється друком фундаментальний двотомний краєзнавчий словник «Стара Волинь і Волинське Полісся», над яким учений працював понад 30 років. Словник вмістив гасла про 1442 населених пункти Волині і Полісся. В останні роки життя важко хворів. Помер у Кракові в 1983 році. Похований на православному цвинтарі «Воля» у Варшаві. Протягом життя Олександра Цинкаловського відрізняла виняткова чесність. Як у професійній діяльності, під час розкопок він не привласнив жодної цінності, так і у ставленні до себе та оточуючих його людей. Він боляче спостерігав занепад рідної культури, нищення історичних пам’яток, власною працею намагався зарадити цьому. У листі до сестри Олени Грабарчук учений писав: «Ніхто тим не цікавиться, нікому серце не болить, яка доля все те спіткає, що з того залишиться, а що навіки загине, як не одна пам’ятка наша загинула, а наші люди будуть їсти, спати, мовчати». Перший і другий томи видання «Стара Волинь і Волинське Полісся» крім археологічних досліджень, Олександр Цинкаловський писав про найдавніші події з історії України, про Червенські міста — Холм, княжі міста Дорогичин, Перемишль. Не оминав у своїх студіях вчений і теми мистецтва — він був одним із перших, хто пов’язував життя і творчість видатного українського іконописця початку XVIII ст. Йова Кондзелевича з Волинню, віднайшов перед війною його роботи у Загорові, Вощатиній інших селах. З мистецтва і архітектури опублікував праці «Архітектура Лемківщини і Грубешівщини» та статті «Церкви домонгольського і монгольського періоду на Волині і в Галичині» (1969), «Хрести-енколпіони» (1972), «Церкви XV — XVIII 14

століть на Західній Україні» та ін. На професійному рівні цікавився гідрологією та картографією. Автор 12 карт Волині і Полісся. Займався укладанням бібліографії з аналізом зразків європейської літератури. Науковий доробок присвячений рідній Волині: – (пол.)«Materiały do pradziejów Wołynia і Polesia Wołyńskiego» (1961, 1963); – «Сліди християнства на Волині перед кн. Володимиром 981 р.» (1930); – «Княжий город Володимир» (1935); – «Волинські дерев’яні церкви XVII — XVIII ст.» (1935); – «Матеріали до праісторії Волині і Волинського Полісся» (1961); – «Ріка Прип’ять та її допливи: Старі водні шляхи між доріччям Чорного моря і Балтиком» (1966), як Антін Бужанський; – «Старовинні пам’ятки Волині» (1975); – «Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року» (1984, 1986).

ЛІТЕРАТУРА:

Дзьобан, О. та ін. Цинкаловський Олександр Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 3: П— Я. — с. 575.

14 СІЧНЯ

80-річчя від дня народження музиканта, самодіяльного композитора, Заслуженого працівника культури Василя Ількова, проживає і працює у м. Шумську. (14.01.1938 р.) Народився 14 січня 1938 року в селі Велеснів на Монастирщині. Саме тут розпочиналося його творче зростання. В 1961 році завідував сільським клубом. Через рік Василь Миколайович, як обдарований митець, почав працювати інструктором-методистом в Монастирському будинку культури. Через два роки талановитий аматор поєднував роботу художнього керівника Теребовлянського районного будинку культури з навчанням у місцевому культучилищі. З 1965 року і до нинішнього часу все його життя пов’язане з Шумщиною. Василь Миколайович — викладач Шумської школи мистецтв, 16

незмінний керівник Шумської народної хорової капели з 1969 року, керівник зразкового дитячого вокального колективу «Свічадо», неодноразовий переможець обласних мистецьких конкурсів. На базі хорової капели працює чоловічий вокальний квартет «Спалах» та жіноче вокальне тріо «Погорина». Жіноче тріо було учасником Всеукраїнського конкурсу «Байда» в м. Тернополі в 2006 році. Пізніше ці два колективи об’єдналися і працювали спільно. У їх виконанні звучать музичні твори Василя Миколайовича. Багато написав музичних творів на тексти віршів поетки-повстанки Ганни Ткачук, виконавець пісень місцевих авторів. Указом Президента України від 19 серпня 2008 року йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України». У 2016 році удостоєний Грамоти та нагрудного Знака від Святійшого Філарета.

ЛІТЕРАТУРА:

Пиндюра, О. «Свічадо»: натхнення, присвячене рідному краю [Текст]: [ансамбль під керівництвом В. М. Ількова] / О. Пиндюра // Новини Шумщини. — 2006. — 24 серп. Пиндюра, О. Спогади про ювіляра очима митців [Текст]: [музичний вечір, присв. 70-річчю від дня народження В. М. Ількова] / О. Пиндюра // Новини Шумщини. — 2008. — 26 січ. Почесна корона — музичному королю [Текст]: [присвоєння В. М. Ількову почесного звання «Заслужений працівник культури України»] / О. Пиндюра // Новини Шумщини. — 2008. — 26 січ.

26 БЕРЕЗНЯ

60-річчя від дня народження українського літератора, критика, публіциста, журналіста Ігоря Фарини. (26.03.1958р.) Фарина Ігор Андрійович народився 26 березня 1958 року в с. Загір′я Зборівського району Тернопільської області. Член Національних спілок: письменників (2015), журналістів (1987), краєзнавців (2012) України. Лауреат премії журналу «Літературний Тернопіль» за 2012 рік у номінації «Поезія». Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Братів Богдана та Левка Лепких за 2016 рік. Закінчив факультет журналістики Львівського державного (нині — Національного) університету імені Івана Франка. Майже 30 років працював у редакціях районних та обласних газет. Спочатку в районних газетах. Від 1991 року — власний кореспондент тернопільської обласної газети «Свобода». 18

Його прізвище можна зустріти на шпальтах всеукраїнської періодики, в альманасі «Курінь», збірниках і часописах. На тексти Ігоря Фарини композитори створили низку пісень. Ігор Фарина публікує повісті, етюди, радіопєси, вірші, поеми, пародії. Також пише статті, есе, рецензії, відомий своїми перекладами з польської, чеської, білоруської, російської та французької мов. Автор поетичних збірок «Думаю про журавля» (1998), «Пісня пісень» (2003, переспіви з біблійних текстів), «Осінні жорна» (2004), «Різьби по словодреві», повісті-есе «Пекуча жоржина» (2005) та повісті «Чорне сонце». Нині літератор на творчій роботі. У 2016 році Ігор Фарина увійшов у ТОП-10 літераторів Всеукраїнського літературного конкурсу «Крилатий лев».

ЛІТЕРАТУРА:

Фарина, І. Вогнище на дощі: Нотатки есеїста / І.Фарина. — Тернопіль: Воля, 2012. — 120 с. Фарина,І. Думаю про журавля: Лірика / І. Фарина.- Кременець: Папірус, 1998. — 30 с. Фарина, І. Осінні жорна: Вірші і переклади / І. Фарина: Воля, 2004 — 63 с. Фарина, І. Пекуча чужина:Повість-есе про Уласа Самчука / І. Фарина. — Тернопіль: Воля, 2005. — 34 с. Фарина, І. Різьби на словодреві: краєзнавча поезія/ І. Фарина.Тернопіль: вид.-во ім.І. Пулюя, 2009. — 136 с. Фарина, І. Чорне сонце: повісті / І. Фарина. — Тернопіль: вид.-во ім. І. Пулюя, 2009. — 97 с. *** Фарина, І. Вісімдесятилітня молодість: слово про Петра Перебийноса [Текст] / І. Фарина // Літературний Тернопіль. — 2017. — №2.- с.56. Фарина, І. Слово про слово, або Проростання зі стебла мовчання[Текст]: [критика на збірку віршів Я. Павуляка] / І.Фарина // Літературний Тернопіль. — 2017. — №2. — с.89. Фарина,І. Василишин,О. Роман у новелах промовляє до нас [Текст]: [л-р-на критика на книгу «Дзвінка Торохтушко «Масік»] / 19

І. Фарина, О. Василишин // Літературний Тернопіль. — 2017. — №1. — с.55. Фарина, І. Василишин, О. «Чорнило застигло в пері, як сльоза» [Текст]: [критика на книгу»Борис Демків. Спогади про поета»] / І. Фарина // Літературний Тернопіль. — 2017. — №1. — с.53. *** Ванзеляк, Г. Премії імені Братів Лепких – 25 років [Текст]: [премію одержав Ігор Фарина»] / Г. Ванзеляк // Свобода. — 2017. — 25 січ. Полева, В. «Пісень вогонь обпалює нам губи» [Текст]: [відгук на книгу І. Фарини «Осінні жорна»] / В. Полева // Свобода. — 2004. — 9 жовт. *** Дем’янова І. Фарина Ігор Андрійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — c. 502.

25 КВІТНЯ

75- річчя від дня народження українського поета й журналіста Євгена Зозуляка, проживав та працював у м. Шумську. (25.04.1943 р.) Народився 25 квітня 1943 року на хуторі Круглій поблизу Збрижа Борщівського району. Навчався у Збризькій початковій, Бурдяківській семирічній і Скала-Подільській середній школах. У с.Бурдяківцях, куди в 1951 році переїхала його сім’я, працював механізатором. Із січня 1967 року — літературний працівник, згодом — завідувач відділу листів, відділу сільського господарства районної газети «Надзбручанська правда» у м.Борщеві. Заочно навчався на факультеті журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка, який закінчив у 1983 році. З квітня 1986 року по січень 1992 року жив у м.Шумську й працював власним 55 кореспондентом газети «Вільне життя» по Кременецькому, Ланівецькому та 21

Шумському районах. Переїхавши до м. Тернополя, продовжив працю в обласній газеті, а від осені 1992 року до осені 1994 року був редактором відділу новоствореної газети «Русалка Дністрова». Відтак — оглядач з питань культури «Вільного життя». На цій посаді працював до 2009 року, після чого присвятив себе творчій роботі письменника. Євген Зозуляк — автор багатьох статей про письменників Терно- пільщини, які друкувались у газетах «Літературна Україна», «Русалка Дністрова», «Вільне життя», «Свобода». У перекладах його твори друкувалися в Італії та Росії. Низка віршів перекладена мовою есперанто. На слова Євгена Зозуляка композитори Ігор Вовчак, Ярослав Злонкевич, Василь Сорока, Микола Болотний написали пісні, які звучать на радіо й телебаченні. Член Національних спілок письменників (1996) та журналістів (1981) України, Наукового товариства ім. Шевченка (2008); лауреат Всеукраїнської премії ім. братів Богдана та Левка Лепких (2003), журналістської премії ім. Миколи Костенка (1994). Нагороджений Почесною грамотою НСПУ, італійською медаллю та дипломом «FIDUCIA POETICA» (2001).

ЛІТЕРАТУРА:

Зозуляк, Є. Голуб і поет : поезії / Є. Зозуляк. — Т. : Збруч, 2003. — 120 с. Зозуляк, Є. Пілігрим : поезії / Є. Зозуляк ; передм. авт. — Т. : Во- ля, 2009. — 116 с. Зозуляк, Є. П’ять пелюсток : вибрані поезії / Є. Зозуляк. — Т. : Збруч, 2004. — 108 с. *** Зозуляк, Є. Наукові горизонти НТШ : [пленарне засідання наук. сесії Терноп. міськ. осередку Наук. т-ва ім. Шевченка в Терноп. обл. універс. наук. б-ці] / Є. Зозуляк // Вільне життя. — 2009. — 20 берез. — с. 1. Зозуляк, Є. Поетами славиться село / Є. Зозуляк // Вільне життя плюс. — 2012. — 4 січ. — с. 4. — (Краса понадзбручів’я). *** 22

Зозуляк, Є. Люблю ; Квіти твоїх почуттів : [вірші] ; Звіздар : поема / Є. Зозуляк // Літературне Тернопілля : 1984-2007 : антологія. — Т., 2007. — с.270-277. Зозуляк, Є. Митець : Орестові Савці, засл. діячеві мистецтв Украї- ни : [вірш] / Є. Зозуляк // Вільне життя. — 2009. — 6 берез. — с. 5. — (Вітаємо). *** Зозуляк, Є. А що за небокраєм? : [відгук на роман «Мрійні небокраї» П. Дараманчука] / Є. Зозуляк // Вільне життя. — 2010. — 28 трав. — с. 6. — (Щойно прочитане). Зозуляк, Є. Далеке, що стало ближчим : [про кн. спогадів А. Тринька] / Є. Зозуляк // Вільне життя. — 2009. — 3 квіт. — с. 6. — (Щойно прочитане). Зозуляк, Є. Мистецтво словесності від Олександра Астаф’єва: [про кн. «Орнаменти слова» О. Астаф’єва] / Є. Зозуляк // Вільне життя плюс. — 2012. — 13 лип. — с. 6. — (Щойно прочитане). Зозуляк, Є. Петро Ковальчук у спогадах і світлинах : [про зб. спо- гадів «Живий у слові» І. Ковальчук, присвяч. пам’яті відомого в краї письменника] / Є. Зозуляк // Вільне життя. — 2009. — 27 берез. — с. 5. — (Щойно прочитане). Зозуляк, Є. Сузір’я двох сонць : [про поет. збірку «КирилоСтефанія: сузір’я двох сонць» В. Дячуна] / Є. Зозуляк // Свобода. — 2012. — 18 трав. — с. 8. — (Пеан любові та пам’яті). *** Шпак, Є. Самобутньому художникові Євгенові Шпаку — 60 : [розмова з художником] / вів Є. Зозуляк // Свобода. — 2011. — 1 квіт. — с. 8. — (Полотна його долі). *** Бандурка, І. Барвінковий словоцвіт Євгена Зозуляка : нарис твор- чості / І. Бандурка. — Т. : Джура, 2005. — 180 с. — (Серія «Митці Тернопілля»). Ониськів, М. Сподвижники поля духовного : лауреати Всеукр. літ.-мист. та громад.-політ. премії ім. Братів Богдана та Левка Лепких / М. Ониськів, В. Уніят. — Т. : Терно-граф, 2010. — 80 с. : іл. Є. Зозуляк — лауреат премії за збірки поезій «Політ світлячка в темряві», «Голуб і поет» і «Соло для камерного хору»: с 32. 23

*** Дігай, Т. Дітвак із сонцем у кишені / Т. Дігай // Літературний Тернопіль. — 2010. — № 3. — с. 92—93. — (Літературна критика). — Рец. на кн.: Зозуляк, Є. Пілігрим : поезії / Є. Зозуляк. — Т. : Воля, 2009. — 116 с. Зозуляк, Є. Поет і в газеті поет : [розмова із ж-стом, поетом Є. Зозуляком] / вела Г. Коверко // Свобода. — 2008. — 19 квіт. — с. 8 : портр. — (Розмова за кавою). Євген Зозуляк // Літературне Тернопілля : 1984—2007 : антологія. — Т., 2007. — с. 268. Євген Зозуляк // Письменники Тернопілля: Члени Нац. спілки письменників України. — Т., 2010. — с. 44. Коропецька, У. Лауреати з Тернопільщини : [ Є. Зозуляк — диплом 2-го ступеня в номінації «Художня література»] / У. Коропецька // Вільне життя плюс. — 2011. — 9 верес. — с. 6. — (Знай наших). Коропецька, У. Тернопільських письменників відзначили на всеукраїнському конкурсі : [дипломом 2-го ступеня в номінації «Художня література» відзначено поета Є. Зозуляка] / У. Коропецька // Свобода. — 2011. — 9 верес. — с. 8. — (Знай наших). *** Дем’янова, І. Зозуляк Євген Тадейович (25.04.1943, х. Кругла, нині не існує, тер. належ. до с. Бурдяківці Борщів. р-ну) — журналіст, письменник / І. Дем’янова // Тернопільський енциклопедичний словник. — 2004. — Т. 1 : А — Й. — с. 657 : фотогр. *** Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2003 рік : бібліогр. список / уклад. М. В. Друневич. — Т. : Підручники і посібники, 2003. — 112 с. Про Є. Зозуляка: с. 27—28.

9 ТРАВНЯ

75 років тому було спалено німецькими нацистами село Стіжок. (09.05.1943 р.) Саме тут, у лісах біля Стіжка, творилися перші сотні і курені УПА. Багато жителів села опинилися у курені «Хрона» (Миколи Медвецького). Звідси вони вирушили у бої з ворогом. Пішли на бій з фашистами, коли ті дощенту спалили село, а 53-ох його мешканців живцем спопелили у клуні, куди зайди зігнали старих, жінок і дітей. Комуністична пропаганда упродовж десятиліть стверджувала, що жорстока покара ворога впала на село влітку 1943 року за те, що стіжачани, мовляв, допомагали партизанам-ковпаківцям. Про це, зокрема, є в «Історії міст і сіл Української PCP. Тернопільська область». Але це не відповідає дійсності. Облудну брехню радянських 25

історіографів викриває вже той факт, що Стіжок потерпів від фашистських завойовників не влітку, а 9-го травня 1943 року. Письмові свідчення про розправу з мирним населенням, здійснену фашистами, збереглися у спогадах колишніх вояків УПА Максима Скорупського «Туди, де бій за волю» і Михайла Данилюка-Блакитного «Партизанський щоденник», які вперше побачили світ за кордоном і довго не доходили до людей в Україні. Тепер про так звану «допомогу ковпаківцям». Це теж вигадка. По-перше, «славні партизани» з’явилися у наших краях аж у липні 1943 року, тобто через два місяці після трагедії. Це одностайно стверджують і вже згадувані книга, і спогади ковпаківських командирів, що багатотисячними тиражами видавалися в тоталітарну епоху. По-друге, під час свого рейду ковпаківці зупинялися у Суразьких лісах — на чималій відстані від Стіжка і Антонівців, поблизу яких отаборилися відділи УПА. А туди, де були великі скупчення українських повстанців, «хоробрі ковпаківці» боялися потикатися. Очевидно, боялися зазнати поразки, як мародери із швецького партизанського загону Одухи, яких розгромили курені «Осипа» і «Крука» на Теремеяській висоті. Ось така «правда» про стіжоцьку трагедію, скомпоновану компартійними оббріхувачами історії. Бо намагалися вони втовкмачити людям, що УПА співпрацювала з фашистами. І не хотіли визнати очевидного — Стіжок гітлерівці спалили за те, що селяни співчували повстанцям, підтримували їхню боротьбу з коричневими зайдами. Тривалий час замовчувався той факт, що вояки УПА із сотень «Хрона» (Миколи Недзвецького) і «Крука» (Івана Климишина) помстилися фашистам за розправу над селом. Бо ж і це не вписувалося в догмати компартійної історіографії. У табір «Хрона», що базувався у лісі поблизу Стіжка, з’явилися втікачі з села і повідомили, що гітлерівці палять хати, знущаються над людьми. Повідомивши про напад ворога «Крука», повстанці вирішили атакувати карателів біля сусіднього села Лішня тоді, коли вороги повертатимуться з акції. І під час короткочасного бою повстанці (а їх було бо з обох сотень) знищили 90 карателів — половину з тих, які палили село. Своїх полеглих німці потайки вночі похоронили на цвинтарі у Білокриниці, щоб приховати від людей 26

свою поразку і кількість жертв. А повстанці втрат не мали — лише троє вояків були легко пораненими. Сум від втрати односельців, яких по-звірячому замучили фашисти, огорнув серця людей. Та відчаю серед повстанців не було. Бо вони розуміли, що шлях, який обрали, не буде безхмарним. І були готовими до боротьби за визволення рідного краю від поневолювачів. Й боролися з ворогом, не шкодуючи власного життя. Гнів і помсту повстанців постійно відчували коричневі зайди. Не склали зброї борці за українську ідею і тоді, коли на волинську землю, прогнавши фашистів, прийшли «червонозорі визволителі».

ЛІТЕРАТУРА:

Матвіюк, А. Трагічна сторінка села Стіжок: [70 років як було спалене село Стіжок] / А. Матвіюк // Новини Шумщини.– 2013. — 3 трав. Мичко, С. Неопалима купина: [трагедія села Стіжок 1943 року] // Дзвони пам’яті: Докум. Та худож. Твори. Вип.5. — К., 1990. — с. 94–97. Радчук, С. У ті важкі тривожні дні: [50 років як було спалене село Стіжок] / С. Радчук // Новини Шумщини. — 1993. — 4 трав.

16 ТРАВНЯ

120-річчя від дня народження громадського діяча, просвітянина Семена Жука, уродженця с. Боложівка. (16.05.1898 р.– 26. 06. 1941 р. ) Народився Семен Жук в с. Боложівка, колишнього Кременецького повіту. Освіту спочатку здобував у сільській парафіяльній школі. Потім навчався у двох-класній школі в Шумську. У 1908 р. поступив до Волинської Свято- Федорівської церковно-вчительської гімназії в Дермані, яку закінчив у 1911 р. Далі працював вчителем в одній із шкіл Староконстянтинівського повіту, у 1912–1914 рр. — у школі в Рівненському повіті. З 1914 по 1915 рр. працював директором нижчої школи в с. Борисові Острозького повіту. З 1915 p. С. Жук був мобілізований російським царатом в армію, але очевидно, довго не перебував на службі. Вищу освіту С. Жук здобував у Києві в кооперативному інсти28

туті. Після поразки національної революції Семен Антонович повернувся на рідну Волинь. З 1918 по 1919 рр. працював учителем Вищої початкової школи в Острозі. Згодом він займався активною культурно- просвітницькою діяльністю на Кременеччині, брав активну участь у роботі товариства «Просвіта». Він був провідним діячем Української соціал-радикальної партії. У 1928 р. був обраний послом до Сейму. Після розпуску Сейму С. Жука заарештували. У 1933 p., за рішенням управління банку, С. Жука було призначено головним директором кооперативного банку в Почаєві. Перед приходом більшовиків Семен Антонович виїхав в с. Чайковичі, що на Львівщині. Там він працював у школі. Провідний діяч Кременецького повітового товариства «Просвіта», людина надзвичайно талановита, здібний організатор, активіст кооперативного руху, діяч української радикальної партії. Організовував численні віча, гостро критикував колонізаційну політику польського уряду, відстоював право українських дітей на навчання рідною мовою. Багато зусиль доклав, аби Почаївську Лавру перетворити на осередок української духовної культури. Виступав проти русифікаторської політики окремих керівників лаври. Видав «Короткий історичний нарис Почаївської Успенської Лаври» під псевдонімом С. Антонович. Книжка вийшла у видавництві «Церква і нарід» у Кременці 1938 року. У 1928–1930 роках посол Варшавського сойму вiд Кременеччини, заступник голови Української Радикальної Партiї. У 1930–1933 роках полiтичний в’язень, згодом директор Українського Кооперативного Банку в Почаєвi. Загинув від рук НКВС в 26 червня 1941 року.

ЛІТЕРАТУРА:

Бесараб, М. Був гілкою світлої мрії: [Семен Жук: діяльність] / М.Бесараб // Новини Шумщини.— 1994. — 25 лют. Хрещук, О. Семен Жук:[про життя і діяльність] / О. Хрещук // Новини Шумщини. — 1996. — 7 серп. 29

Чернихівський, Г. Портрети пером. — Кременець. — Тернопіль. — 2001. — с. 148. Чернихівський, Г. Усе віддв для одної ідеї...: [про С. Жука] / Г. Чернихівський // Свобода. — 1996. — 16 січ. *** Чернихівський, Г. Жук Семен Антонович / Г. Чернихівський // Тернопільський енциклопедичний словник. — 2004. — Т. 1: А-Й. — с. 581.

10 ЛИПНЯ

95-річчя від дня народження повстанської поетки, учасниці національно-визвольних змагань Ганни Ткачук, уродженки с.Васьківці. (10.07.1923 р. — 11.12.1997 р.) «Я, Ткачук Ганна Антонівна, народилася 10 липня 1923-го року в Васьківці Шумського району на Тернопільщині в селянській сім’ї.Вчилася в рідному селі, і в Шумську, і в Білокриниці. Закінчила Крем’янецький учительський інститут і тридцять років працювала вчителькою української мови і літератури. Писати вірші почала змалку. Вдома, у клуні, ми, діти, зробили справжню сцену (нам допомагали старші хлопці). На тій сцені ми ставили п’єси, співали, розказували вірші, танцювали. Я, як «драматург», до слів творів Т. Г. Шевченка додавала свої слова і так з уривка «Гонта в Умані» вийшла справжня війна. Перший вірш, який я вивчи31

ла — це був «Холодний яр», потім «Розрита могила». Наші татуньо читали, а ми, за ними повторяли і так багато творів ми завчили. У наш «театр» приходили хлопці і з чужих сіл. Це було тоді, як я мріяла зловити сонце, що качалося по горі… Бувало: дивлюся на південь, на вершечок гори, а там у траві сидить сонечко… Я за коцюбу — і на гору, а сонечко втекло на небо. Не раз і не два я його ловила, та так і не зловила і не стягнула з гори.У нас був гурток «Дитяча тайна». Ми, малі, ходили з «Вертепом», заробляли гроші на церкву, на іконостас. Нами керував хлопчина Хвесюк Яків, який потім став «Орликом» і загинув у першому бою з німаками навесні 1943-го року на хуторі Козаччина.Всі ми стали Орленятами, Завірюхами, Чайками, всі своєю святою кров’ю волю окропили.Працюючи в Шумській аптеці, я діставала ліки і передавала їх нашим повстанцям, а пізніше возила їх на Забару, де була наша підпільна ап-тека.Присягу на вірність Україні я склала теж у селі Забара.Весною в 1943-му році я стала ученицею на медичних курсах у штабі Крука, а після того, як фашисти розгромили наш табір, лікувала наших безстрашних, наших мужніх героїв. У травні 1945го року я була змушена вийти з підпілля. Така була воля України і Бога… Було страшно, але Божа сила оберегла мене.Друкуватись в пресі почала в 1956-му році, але не довго, бо до партії і до Леніна серце не горнулося, а брехати не вмію. Тепер пишу і плачу. Бачу наш повстанський табір, наших юних героїв, розмовляю з ними у снах, доглядаю їхні святі могили, вишиваю їм рушники» (Із автобіографії) Георгій Петрук-Попик у своїй поемі-трилогії «Полум’я Волині» присвятив вірша Ганні Ткачук. Ганни Ткачук померла 25 грудня 1997 року. Похована у рідному селі Васьківці.

ЛІТЕРАТУРА:

Ткачук, Г. Молитва і пісня Ч. 1 [Текст]: Збірник віршів / Г. Ткачук. — Тернопіль: Збруч, 1996. — 45 с. Ткачук, Г. Молитва і пісня ч. 2 [Текст]: Збірник віршів / Г. Ткачук. — Шумськ, 2000. — 34 с. 32

*** Ткачук, Г. Вірші [Текст] // Зродились ми великої родини: Альманах № 1. — Тернопіль, 1992. — с. 68–72. Ткачук, Г. В Антонівцях [Текст]: Вірш / Ткачук Г. // Сіяч. — 1993. — № 20. Ткачук, Г. Бороніть Україну [Текст]: Вірш / Ткачук Г. // Сіяч.1993. — № 22 Ткачук, Г. Будьте щасливі і здорові [Текст]: Вірші / Ткачук Г. // Свободаю — 1994. — 25 січ. Ткачук, Г. Звершилось [Текст]: Вірш / Ткачук Г. // Свобода. — 1994. — 30 берез. Ткачук, Г. Незвичайні сни Ганни Ткачук [Текст]: Вірші / Ткачук Г. // Сіяч. — 1993. — № 7. Ткачук, Г. Новобранці [Текст]: Вірш / Ткачук Г. // Свобода. — 1994. — 12 квіт. Ткачук, Г. У саду; Хто він? [Текст]: Вірші /Ткачук Г. //Свобода. — 1994. — 18 жовт. *** Капустинська, Т. Терновий вінок Ганни Ткачук [Текст]: [Життєвий і творчий шлях Г. Ткачук] / Т. Капустинська // Новини Шумщини. — 1998. — 30 трав. «Молися, дитино, до Бога» [Текст]: [до 80-річчя від дня народж. Г. Ткачук] // Новини Шумщини. — 2003. — 26 лип. Молитва і пісня повстанки. Жінки в УПА [Текст]: [про повстанку із с. Васьківці Г. Ткачук] / За матеріалами Шумськ. Краєзн. Музею // Новини Шумщини. — 2012. — 30 лист. *** Фарина, І. Пам’яті Ганни Ткачук [Текст]: [вірш присв. Г. Ткачук] / І. Фарина // Новини Шумщини. — 2003. — 11 жовт. *** Галькевич, Г. Ткачук Ганна Антонівна / Г. Галькевич // Тернопільський енциклопедичний словник. — 2004. — Т. 3: П-Я. — с. 451.

18 ЛИПНЯ

90-річчя від дня народження Василя Скрип’юка, самодіяльного режисера, актора, Заслуженого працівника культури УРСР. (18.07.1928р. — 11.11.2005р.) Народився Василь Федорович Скрип’юк 18 липня 1928 року в с. Потуторів Шумського району. Самодіяльний режисер, актор. Заслужений працівник культури УРСР (1980). Почесна грамота Президії ВР УРСР (1964), медалі та ін. нагороди. Закінчив медичне училище в м. Кременець (1949), стажувався у Тернопільському обласному музично — драматичному, театрі (1967, нині акад. драм, театр). 1952–70 — режисер в Шумському РБК, 1970–85 — в Кременецькому РБК, 1985–90 — працює в обласному музично–драматичному театрі Від 1991 — режисер Бучацького народного самодіяльного театру, згодом — режисер самодіяльного народного театру при Кременецькому РБК; водночас — режисер вистав самодіяльних народних 34

театрів у смт. Підволочиськ та с. Вел. Глибочок Тернопільського р–ну. Поставив понад 100 спектаклів, зіграв низку ролей. УРСР. Під його керівництвом самодіяльні театри Бучача і Кременця — лауреати Всесоюзних і Всеукраїнських конкурсів та фестивалів. Помер 11.11.2005 року в м.Кременець.

ЛІТЕРАТУРА:

Щербак, Л. Скрип’юк Василь Федорович / Л. Щербак // Тернопільський енциклопедичний словник. — 2004. — Т. 3 : П-Я. — с. 284.

7 СЕРПНЯ

60-річчя від дня народження Заслуженого діяча мистецтв України Григорія Шергея, уродженця с. Кордишів. (07. 08. 1958р.) Шергей Григорій Платонович народився в с. Кордишів Шумського р-ну Тернопільської обл. Закінчив Київський інститут культури (1992, нині національний університет культури і мистецтв). Працював у Тернопільському обласному науково-методичному центрі народної творчості: методист, заступник директора, директор центру. Співорганізатор конкурсів аматорського мистецтва і фестивалю любительських театрів Тернопільські театральні вечори (1990, 1991, 1993). Режисер-постановник масових заходів, спів-режисер Всеукраїнського свята народної творчості «Співоче поле‑90», марш-парадів духових оркестрів 1989–1994, свят стрілецької сла36

ви у с. Розгадів Зборівського р-ну, в смт Козова і м. Тернопіль; автор-постановник музичних програм обласної філармонії за творами Лесі Українки, «Гуморина‑96» та ін. концертних програм. 1992–1995 — начальник Тернопільського обласного управління культури. 1995–1998 — головний режисер Тернопільської обласної державної телерадіокомпанії. Автор циклу передач «Театральні нотатки», телефільму про нар. артиста України В. Ячмінського, передач про історичні пам’ятки Тернопільщини. Від 1997 — організатор і співзасновник ПП «Центр міжнародних культурних ініціатив», який сприяв гастролям митців Тернопільщини у країнах Європи. 2000–2007 — директор Тернопільської обласної філармонії: організував симфонічний і камерний оркестри, чоловічий вокальний квартет, поповнив молодими виконавцями камерний хор і ансамбль «Надзбручанка»; сприяв виступам у Тернополі митців світового рівня — Н. Візаллі, Л. Вітошинського, Л. Дичко, Б. Которовича С. П’ятнички, М. Стеф’юк, В. Форгеля та ін. Від березня 2007 до сьогодні — Директор департаменту культури, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації.

ЛІТЕРАТУРА:

Шергей, Г. А музика звучить / Розм. з дир. обл. філармонії Г. Шергеєм велаГ. Садовська // Вільне життя. — 2003. — 28 черв., фотогр. Садовська Г., Шергей Г. Нові колективи, нові програми — і старі біди: [Робота обл. філармонії] // Вільне життя. — 2004. — 3 лип. — С. 8. — (Вечори у філармонії). Собуцька В. В одну річку увійти двічі...: [Про стан та перспективи розвитку культури області у розм. із заслуженим працівником культури України,начальником упр. культури Г. Шергеєм] // Свобода. — 2007. — 4 лип. — с. 5; фотогр. Тернопільська філармонія: традиції і новаторство / розм. з дир. філармонії Г. Шергеєм вела Т. Бойко // Культура і життя. — 2003. — 4 черв. — с. 4. Григорій Шергей: «Культуру треба відроджувати, як би складно 37

не було» / Розм. з начальником обл. упр. культури вела Г. Садовська // Вільне життя. — 2007. — 4 лип. — с. 5; фотогр. Григорій Шергей: «У культурі працюю понад 25 років» / Розм. з начальником обл. упр. культури облдержадміністрації вела О. Сагаль // Нова Тернопільська газета. — 2007. — 28 берез. — с. 3; фотогр. Шергей Г. Якщо нашій філармонії трішки допомогти, у неї — велике майбутнє: Тернопільській обласній філармонії — 65! // Нова Тернопільська газета. — 2005. — 23 лют. — с. 3. *** Про відзначення державними нагородами України з нагоди 14-ї річниці незалежності України за значний особистий внесок у соціально-економічний, науковий та культурний розвиток України, вагомі трудові здобутки та активну громадську діяльність: Указом Президента України присвоїти почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України» Шергею Григорію Платоновичу // Вільне життя. — 2005. — 3 верес. — с. 2. — (Вітаємо!). *** Бойко Т. Рукотворне диво — світ його захоплень: [Творч. портрет дир.обл. філармонії Г. П. Шергея] // Свобода. — 2005. — 22 жовт. — с. 4; фотогр. — (Штрихи до портрета). Григорій Шергей та Левко Корженевський — заслужені! // Нова Тернопільська газета. — 2005. — 21–27 верес. — с. 7; фотогр. Коверко Г. Культуру віддали у культурні руки: Григорій Шергей призначений начальником обл. упр. культури // Свобода. — 2007. — 24 берез. —с 2. — (Призначення). *** Мельничук, Б. Шергей Григорій Платонович [Текст] / Б. Мельничук, Л. Щербак // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : К-О. — с. 635

10 СЕРПНЯ

55-річчя від дня народження Світлани Декар, співачки, Дипломанта Міжнародного конкурсу Тулузі (Франція), Лауреата Міжнародного конкурсу С. Крушельницької у Тернополі (1987), Лауреата Міжнародного конкурсу І.Паторжинського (1997). (10.08.1963р.) Народилася Світлана Георгіївна 10 серпня 1964 року в м. Чорткові на Тернопільщині, дитячі та юнацькі роки пройшли в місті Шумську в атмосфері мистецького оточення, адже її батьки – викладачі музичної школи. Дуже рано прокинулися Світланині здібності. Вже у три роки вона сміливо виступала разом з дорослими виконавцями. Пізніше пішла вчитися до дитячої музичної школи. Там вона опонувала гру на бандурі і отримала перші вокальні уроки. 39

Після закінчення Шумської середньої школи вступила до Тернопільського музичногоучилища ім. С. Крушельницької по класу гри на бандурі. Там Світлана вдосконалює вміння грати і співати. Викладачі надзвичайно високо оцінюють музичні здібності талановитої учениці. Приймає участь в першому українському вокальному конкурсі ім. С. Крушельницької (1986), після якого вступає до Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. З успіхом опановує вокальне мистецтво. Але незадоволення собою штовхає її шукати нові способи вокального співу, і вона на четвертому курсі переводиться в клас народного артиста України В.Чайки. Саме тут співачка отримує надійне підгрунття її майбутніх вокальних перемог. Вже сьогодні у доробку має понад 60 оперних арій і більше як сотню пісень та романсів. Світлана співає тільки мовою оригіналів (італійською, французькою, латинською, англійською, українською…).

ЛІТЕРАТУРА:

День Конституції України відзначили концертом оперної співачки Світлани Декар та виступами місцевих талантів [Текст] // Новини Шумщини. –2016. – 1 лип. – Фото. Мацишина, О. На здобуття премії імені Соломії Крушельницької [Текст]: [про С.Декар] / О.Мацишина // Ленінська правда. — 1987. — 8 груд.

13 СЕРПНЯ

115-річчя від дня народження Іполіта Лазарчука, — українського художника кіно, заслуженого діяча мистецтв. (13.08.1903 р. — 21.02.1979 р.) Лазарчук Іполіт Андроникович народився 13 серпня 1903 року в Почаєві. Його батько відомий художник, педагог і музикознавець Андроник Лазарчук після закінчення Петербурзької Академії мистецтв працював у Почаївській художній школі. Дитинство Іполіта, його перші кроки навчання пройшли у Великих Дедеркалах, де батько 1904–1913 роках викладав малювання і креслення у місцевій учительській семінарії, підтримував близькі стосунки з сім’єю Лесі Українки, зокрема з її матір’ю–письменницею Оленою Пчілкою, ілюстрував її видання. В 1914–1915 роках юний Іполіт мешкає і навчається у Кременці, місті романтичних пам’яток сивої давнини й дивовижних легенд. 41

Батько його тут працює у комерційному училищі. Допитливий, здібний хлопчина захоплено читає книги з батьківської бібліотеки, цікавиться живописом, ходить з батьком на етюди, часто відвідує виставки батькових картин. З цього мабуть і починався шлях у мистецтво Лазарчука. Потім — Борзнянська профтехшкола на Чернігівщині, де юнак навчається живопису у майстерні батька. З весни 1919 по 1924 рік працює актором і художником-декоратором Борзнянського районного театру, вступає до Київського художнього інституту. І тут він поєднує навчання з творчою працею декоратора вистав народних театрів Києва і міст Донбасу. А 1930 року І. Лазарчука запрошують працювати художником на Київську кіностудію науково-популярних фільмів. Молодий митець заглиблюється у таємниці мультиплікаційного кіно. Художня значимість і складність мистецтва мультиплікації захоплювала того часу О. Довженка, який не раз навідував Лазарчука в майстерні і заприятелював з ним. Протягом перших п’яти років праці в кіно він з групою художників створює різноманітні мультвиставки і кіножурнали та навчальні мультиплікати, бере участь у виготовленні навчально-популярних фільмів «Безперервний вугільний потік», «Історія вугілля», «Доменне виробництво», «Штопор» В 1935 році Лазарчук стає асистентом, а з 1936 — режисером постановником свого першого художнього мультсеріалу-казки «Зарозуміле курча», який став серйозною творчою заявкою митця. Як режисер-постановник і художник, разом з колективом випускає багатоавторські кольорові фільми «Пригода Перця», «П’яні вовки» «Золоте яєчко», «Мишка плюс Машка» та багато інших. Піввіку віддав І. Лазарчук служінню молодій музі театру й кіно. Заслуга митця експериментатора і першовідкривача на цій царині кіно відзначена преміями, орденом “Знак Пошани”, присвоєнням йому 1967 року звання Заслуженого діяча мистецтв. Помер І. П. Лазарчук 23 лютого 1979 року у Києві.

ЛІТЕРАТУРА:

Медведик П. Батько мальованого кіно // Вільне життя. — 1974. 42

— 8 січ. Медведик П. Старійшина мальованого кіно // Жовтень. – 1976.. — №3. — с. 107-108. *** Лазарчук Іполит Анроникович (13.08.1903 р, с. Почаїв Кременецьк. р-ну. — 21.02.1979, Київ) — укр. художник кіно, заслужений діяч мистецтв України // УРЕ. — К., 1961. – Т. 6. – с.50. Лазарчук Іполит Андроникович (13.08.1903 - 21.02.1979) – укр. художник кіно // Митці України: Енцикл. довід. — К., 1992. – с. 349. Лазарчук Іполит Андроникович (13.08.1903-21.02.1979) // Словник художників України. — К., 1973. — с.127.

17 ЖОВТНЯ

85-річчя від дня народження відомого хорового диригента, композитора, фольклориста, педагога, громадськокультурного діяча, народного артиста України, заслуженого діяча мистецтв України, члена-кореспондента Національної академії мистецтв України, професора Андрія Кушніренка, уродженця с. В. Загайці. (17.10.1933р. – 11.01.2013 р.) Кушніренко Андрій Миколайович народився 17 жовтня 1933 року у с.Великі ЗагайціШумського району Тернопільської області. У 1955–1957 роках навчався у Львівському музично-педагогічному училищі ім. Філарета Колесси, після закінчення якого рекомендований для навчання у консерваторії. У 1962 році закінчив з відзнакою Львівську консерваторію, диригентсько-хоровий факультет. У консерваторії А. Кушнірен44

ко навчався у таких відомих педагогів і митців, як: М. М. Антків, С. П. Людкевич, А. Й. КосАнатольський, А. В. Солтис, Р. А. Сімович, О. С. Теплицький, відомий фольклорист-музикознавець В. Л. Гошовський. З 1962 року А. М. Кушніренко — художній керівник і головний диригент Державного заслуженого Буковинського ансамблю пісні і танцю України. За його керівництва ансамбль став одним із провідних художніх професійних колективів, двічі лауреатом міжнародних конкурсів (1967, 1977), а у 1969 р. отримав звання заслуженого ансамблю України. Виступи цього прославленого колективукористуються великим успіхом як в Україні, так і за кордоном. Заслужений Буковинський ансамбль під орудою А. М. Кушніренка з великим успіхом виступав у Фінляндії (1966), Чехословаччині (1986), Польщі (1989), Італії (2000), Румунії (1969, 1974, 1986, 1990, 2002). Велику частину своїх здібностей, свого таланту Андрій Миколайович Кушніренко віддає композиторській і педагогічній діяльності. Композиторська творчість Андрій Кушніренка здобула широке визнання музичної громадськості України. Його пісні звучать нині у концертних залах, на багатьох сценах, на великих урочистостях, вони стали популярними серед шанувальників вокально-хорового мистецтва. Окрім Заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю, твори композитора звучать у виконанні таких відомих колективів як Державна заслужена академічна капела «Думка», Чоловіча хорова капела України ім. Л. М. Ревуцького, хору ім. П. Майбороди національної радіокомпанії, а також народних артистів України Д. Гнатюка, П. Ончула, Я. Солтиса, заслужених артистів України С. Шкургана, М. Болотного, М. Мельничук, І. Дерди, Н. Каплієнко, В. Пиндика, Л. Радиш та інших. Ліричні пісні композитора особливо полонять серця слухачів щирістю і душевністю вираження. Далеко за межами Буковини стали популярними «Зореслава» (вірш І. Кутеня), «Запалали очі зорями» (вірш М. Бакая), «Материнська любов» (вірш Володимира Вихруща), «Ходить березень» (вірш В. Черняка). Визнанням композиторського таланту є те, що його жартівливі 45

пісні «Посилала мене мати», «Я щаслива зроду» (на слова Івана Кутеня) вже давно сприймаються як народні. Композитор не обмежується вокально-хоровими жанрами, у його творчому доробку є ряд інструментальних творів як-от «Буковинська сюїта» для симфонічного оркестру, «Балада» для двох скрипок і фортепіано, «Експромт» для фортепіано та інші. Окрім композиторської діяльності А. М. Кушніренко займається дослідницькою діяльністю. Він автор наукових праць, багатьох музикознавчих статей та різноманітних рецензій. З ініціативи А. М. Кушніренка в 1992 році при Чернівецькому Національному університеті імені Юрія Федьковича засновано кафедру музики, яку він очолює друге десятиліття (з 1993 року він — професор). Андрій Миколайович Кушніренко активно проводить громадсько-корисну роботу як Голова обласного відділення Національної Всеукраїнської Музичної Спілки (НВМС), секретар республіканської координаційної ради НВМС, голова об’єднання композиторів Буковини, член Вченої Ради Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. З 1997 року Андрій Миколайович Кушніренко — член Національної спілки композиторів України і член-кореспондент Академії мистецтв України. А. М. Кушніренко неодноразово призначався головою журі обласних оглядів художньої самодіяльності, а також членом журі Всеукраїнського конкурсу ім. М. Леонтовича (1993, 1995, 1997), конкурсу ім. Ч. Порумбеску (Румунія, 1989), головою журі 1-го Всеукраїнського фестивалю-конкурсу української козацької пісні «Байда» (Тернопіль, 2001), членом журі 3-го Всеукраїнського фестивалю-конкурсу колективів народного хорового співу ім. П. Демуцького (Київ, 2001), Всеукраїнського фестивалю автентичного фольклору серед учнівської молоді «Батьківські пороги» та Міжрегіонального музичного фестивалю «Буковинський жайвір» (Чернівці, 2001). Починаючи з 1991 року Андрій Кушніренко неодноразово брав участь у підготовці урядових концертів до днів Незалежності України, як головний хормейстер, а також диригент зведених хорів у Всеукраїнських святах народної творчості на співочих полях 46

у містах Київ, Полтава, Львові, Тернополі, і як художній керівник творчих звітів майстрів мистецтв та художніх колективів Чернівецької області (у 1999 та 2000 в Палаці «Україна»). А. Кушніренко постійно надає допомогу аматорським художнім колективам Буковини, а в 1983 і 1986 проводив одномісячні семінари в Канаді (Торонто, Вінніпег, Едмонтон, Ванкувер). Всю свою творчу діяльність, як композитор, диригент, фольклорист, педагог і громадський діяч Андрій Миколайович Кушніренко спрямовує на національне відродження і розвиток української національної культури і освіти. Нагороджений почесними званнями, мистецькими преміями та іншими відзнаками. Помер композитор 11 січня 2013 р.

ЛІТЕРАТУРА:

Валігура К. Пісні оновленого краю // Молодь України. — 1979. — 14 черв. Музичні обрії Андрія Кушніренка. Музичне краєзнавство Буковини: Хрестоматія. Випуск 2. / Укл.: О. В. Залуцький. — Чернівці: Рута. — 2003. — 112 с. Ярошенко І. В. Мистецтвом встелені шляхи. Андрій Кушніренко — дирегент, композитор, педагог. — Чернівці: Прут. — 2004. — 220 с. Кушніренко А. М. Тобі співаю Україно: авторський збірник вокально-хорових творів / ком. редакція та муз. Упорядкування Андрія Миколайолвича Кушніренка. — Чернівці. Чернівецький нац. ун-т . — 2009. — 134 с. Китайгородська В. Андрій Кушніренко — епоха буковинської пісні // Буковинське віче. — 2003. — 17 жовт. Кошман В. Андрій Кушніренко — перший професійний композитор Буковинського краю в незалежній Україні // Час. — 1997. — 17 жовт. (ч. 42). — с. 5. Соловей, К. Прославив рідну землю піснями [Текст]: [про А. Кушніренка // Новини Шумщини. — 2003. — 18 жовт. Тобі співаю, Україно // Михайловський В. Між страхом і любов’ю: Проза. — Чернівці. — 2006. — Кн. 1. — с. 191-192. 47

Холоменюк І. Народний артист України А.Кушніренко: [Портрет] // Мистецтво Буковини. — Чернівці, 2004. — с. 50. Карачко С. Буковинський птах з галицькою ознакою // Час 2000. — 2001. — 20 лип. (ч.29). — с. 11. Маестро Андрій Кушніренко — Почесний громадянин Чернівців // Чернівці. — 2003. — 3 жовт. (ч. 40). — с. 2. Гусар Ю. Він молився за тебе, Україно!: Плачуть у сумують Буковина і світ [слово про А.Кушніренка у зв’язку з його кончиною Юхим Гусар] // Буковинське віче. — 2013. — 18 січня (№ 3). с. 1,4. *** Кушніренко Андрій Миколайович // Митці України: Енциклопедичний довідник / За редак. В.Кудрицького . — К. — 1992. — c. 367. Кушніренко Андрій Миколайович // Інформаційний довідник Академії мистецтв України. — К. — 1998. — c. 52-53. Кушніренко Андрій Миколайович // УРЕ — 2 вид. — К. — 1981. — т.6. — c. 39. Кушніренко Андрій Миколайович [Текст] // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 2 : К-О. — c.306. Андрій Кушніренко // Лауреати літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича (1993–2000 рр.): Реком. бібліограф. Покажчик. — Чернівці, 2001. — c. 10-11. Кушніренко Андрій Миколайович — композитор, хоровий диригент // Музична Тернопільщина: Бібліогр. Покаж. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. — с. 101.

24 ЛИСТОПАДА

120-річчя від дня народження Віктора Данилевича, етнографа та педагога, діяча національно-визвольного руху Шумщини, уродженця с. Тилявка. (24.11.1898р.– 1962р.) Народився Віктор Климентійович Данилевич 24 листопада1898 року (за іншими даними 1892) в селі Тилявка, на той час — Кременецького повіту Волинської губернії, в багатодітній родині священика Климентія Данилевича. Навчався у Кременецькій духовній семінарії. Після Першої світової війни потрапив у Одесу, де навчався на філологічному факультеті Новоросійського університету. Саме в студентські роки він проймається українськими ідеями, глибоко вивчає історію рідного народу, його літературу. Українська революція захопила молодь ідеєю відродження нації. Буремні події привели Віктора Данилевича у ряди Армії УНР, зокрема діяч 49

вступив у ряди Українських Січових Стрільців під командою полковника Євгена Коновальця, загони яких стояли в Шумську в 1919 році. Був хорунжим в УСС. Після поразки Української революції, Євген Коновалець дав своїм воякам наказ іти «в наряд, в школи». У 1922 році молодий учитель приїжджає до Шумська і викладає українську мову і трудове навчання у семирічній школі. Тут він мав щану і повагу від жителів містечка. У Данилевича була велика бібліотека, він зацікавлював учнів до читання книг. Серед них: «Тарас Бульба», «Козацька помста»,»Холодний Яр».Також Віктор Климентійович був всебічно розвиненою людиною, а тому не дивно, що окрім свого головного роду занять — вчителюванням, захоплювався ще й фотографією, археологією, етнографією. За роки роботи у Шумську мав чималу колекцію народного одягу, археологічних знахідок. Першу високо оцінив Олександр Цинкаловський, котрий був археологом, дослідником Волині, а також колишнім директором Кременецького краєзнавчого музею. Після війни, у польських виданнях дослідник повідомляв, що колекція Данилевича — одна з найцінніших на Волині. В околицях Шумська була знайдена мальована трипільська кераміка, висоцька культура, оселі, окремі предмети з римської доби пам’ятки нашого раннього середньовіччя. Усі ці монументальні, так і дрібні пам’ятки зібрав і описав місцевий вчитель Віктор Данилевич, знавець місцевої старини. Олександр Цинкаловський детально описав старовинний срібний перстень з подобизною птаха, який був знайдений археологом В. К. Данилевичем. Заслугою Данилевича є знахідка герба колишніх власників Шумська Малинських, який був вмурований над входом церкви, яка була збудована ними у 18 столітті. Відповідне було й коло друзів, адже Данилевич приятелював з директором Музею мистецтва у Львові Іларіоном Свенціцьким, композитором Олександром Барвінським, першим директором Кременецького краєзнавчого музею Франчішеком Мончаком, який теж мав багату етнографічну колекцію, з родиною Черкавських — Рощинських, з якої походили політичні діячі, лікарі. Приятелювавз викладачами Кременецької української гімназії імені Стешенка, діячами кременецької «Про50

світи», серед яких був професор Василь Біднов. У 1930 році Віктор Данилевич одружився з 19-річною Таїсою, яка народилася в 1911 році в Шумську в родині шевця та домогосподарки. Вона була на 13 років молодшою за чоловіка і згадує його насамперед як свого вчителя і друга, який був дуже доброю людиною. В 1931 році у подружжя народився їх єдиний син — Остап. Віктор Данилевич був активним членом «Просвіти». Дружина Данилевича, Таїса Олександрівна, згадує, що Віктор Данилевич радо вітав у 1939 році «перших совєтів», навіть виступив на майдані і прочитав уривок з твору М. С. Грушевського. Проте на Шумщину прийшла політика радянізації, а з нею — насильницька колективізація, масові арешти діячів «Просвіти», депортації. Віктор Данилевич, як і багато інших західних українців швидко прозрів на рахунок так званих визволителів. У червні 1941 року розпочалася радянсько-німецька війна, українське населення Шумська сподівалося на відродження своєї державності за допомогою німців. Були організовані загони самооборони, обрано старосту. Коли 30 червня1941 року у м.Львів було проголошено Акт відновлення Української Держави, у Шумську на площі біля костелу відбулося віче. Віктор Данилевич оголосив, що у Львові створено український уряд під проводом Ярослава Стецька. Загони самооборони пройшли через площу стройовим маршем з піснями під синьо-жовтими прапорами. Проте німецький режим не визнавав права українців на державу. Школу німецька влада закрила. В. Данилевич влаштувався на роботу до Кременецького краєзнавчого музею. Під час Других визвольних змагань діяч співпрацював з членами формувань ОУН та УПА.У 1944 році на Шумщину повертаються «Другі совіти». На Шумщині тривала боротьба УПА проти нових окупантів. Нова влада «звільняла» наш край від всіх національно свідомих людей. За різними даними Віктора Данилевича арештували у 1944, чи у 1945 році за «націоналістичну діяльність», за цитування та читання «забороненого Грушевського». В. Данилевича засудили до 10 років ув’язнення в Свердловському централі, де він перебував до 1954 року. В 1947 році були де51

портовані його дружина та 15-річний син. Сина до батьків везли 6 місяців в жахливих умовах, що підірвало його здоров’я.У 1954 р. В. Данилевич був звільнений із Свердловського тюремного центру і виїхав на поселення в місто Осінники Кемеровської області, йому не дозволяють повернутися в Україну. В. К. Данилевич протягом 20 років змушений був працювати на шахті, відірваний від рідної землі, професії. У березні 1963 року серце Віктора Климентійовича зупинилося. Він помер від інфаркту. З іншими даними — в 1962 році не стало нашого відомого земляка в м. Осінники похований і його син Остап, який працював тут лікарем. У 1979 році у м. Шумськ повернулася Таїса Данилевич, де проживала до 1993 року у збудованому ними з Віктором у 1936 році будинку.

ЛІТЕРАТУРА:

Самчук У. Волинь — Київ : Дніпро. — 1993. Синюк С. Шумщина від А до Я — Тернопіль: «Джура». — 2006. Фарина, І. Вчитель, якого не забули [Текст]: [про В. Данилевича] / І. Фарина // Новини Шумщини. — 2010. — 16 лип. Фарина І. «Родинне вогнище Данилевичів» // «Сіяч» №1-2, січень 1999 Фарина І.Шумська мелодія — Тернопіль: «Терно-граф». — 2012. Шишковський В. Пам’ятаймо наше коріння // Альманах «Наша Волинь» — Рівне: «Каліграф». — 2002. Шумщина: Краєзнавчий альманах. Кн.1 Сучасність і давнина в дослідженнях, документах і красному письмі. — Тернопіль : Джура. — 2005. Шумщина Краєзнавчий альманах. Кн.2 У жорнах ХХ століття. – Тернопіль : Джура – 2005. 13.Шумщина у визвольній боротьбі ХХ ст.: книга пам’яті / упорядник С.Синюк. — Шумськ, 2008. *** Дячун, В. Данилевич Віктор Климентійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А-Й. — С. 461. 52

12 ГРУДНЯ

85-річчя від дня народження Венедикта Лавренюка – українського етнографа, краєзнавця і музеєзнавця, уродженця с. Мізюринці. (12. 12.1933р. – 22.10. 2006р.) Народився 12 грудня 1933 року у Мізюринцях, нині Шумського району Тернопільської області. Середню спеціальну освіту дістав у Теребовлянському культосвітньому училищі, вищу — у Луцькому педагогічному інституті (історичний факультет). Працював: завідуючим Великодедеркальським райвідділом культури, директором Крем’янецького Будинку культури, директором Крем’янецького краєзнавчого музею. З 1976 року — директор Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Завдяки його наполегливості, організаторським здібностям, високій професійності після 15-річної перерви у Тернополі відно53

вив роботу Музей, для якого було побудовано нове приміщення і створена нова, за останнім словом музейної науки, експозиція. Директор Музею був удостоєний ордена “Знак пошани”, а Музей — Диплому ВДНГ України та найвищої оцінки музеєзнавців та учених. За ініціативою та безпосередньою участю В. Лавренюка було створено також 15 музеїв у районах області, які мають статус державних і є філіями обласного музею. Венедикт Лавренюк — автор багатьох краєзнавчих нарисів та статей, зокрема, циклу публікацій про Тараса Шевченка, співавтор путівників “Тернопільський краєзнавчий музей”, “Музеї Тернопільщини”, краєзнавчого путівника “Тернопільщина туристська”, редактор та упорядник багатьох музейних видань, в т. ч. щорічника “Наукові записки Тернопільського краєзнавчого музею”, член редради журналу “Тернопіль”.

ЛІТЕРАТУРА:

Про призначення державних стипендій видатним діячам культури і мистецтва: Розпорядження Президента України //Урядовий кур’єр. — 2002. — 18 трав. Відповідно до Указу Президента України від 14 лют. 1996 р. № 128 (зі змінами внесеними Указом від 25 січ. 2002 р. № 71) призначити державні стипендії видатним діячам культури і мистецтва… Лавренюку Венедикту Антоновичу — 1933 р. н., заслуженому працівникові культури України. Про присвоєння почесних звань України працівникам культурно-освітніх закладів: Указ Президента України // Культура і життя. — 1994. — 23 лип. Тадейчук Є. Лауреат із Тернополя: [За великий особистий внесок у розвиток укр. краєзнав. руху, збереження і популяризацію нац.іст. культурної спадщини голові правління Терноп. обл. організації Спілки краєзнав., директорові обл. краєзнав. музею В. Лавренюку присуджено почесне звання лауреата премії ім. Д. Яворницького] // Вільне життя. — 1998. — 5 трав. *** Лавренюк В. Храм у дзеркалі ріки: Нотатки музейника. — Тернопіль, 2000. — 349 с., 10 с. фот. 54

Лавренюк В., Гайдукевич Я. Тернопільський обласний краєзнавчий музей: Нарис- путівник. — Тернопіль, 1998. — 80 с. Гайдукевич Я.М., Зелена І. Я., Лавренюк В. А. Музеї Тернопільщини: Путівник. — Львів: Каменяр, 1989. — 127 с., 16 арк. іл. Тернопільський краєзнавчий музей: Путівник / Упоряд. В. А. Лавренюк. — Львів: Каменяр, 1986. — 72 с., 8 арк. іл. *** Лавренюк В. Богдан Хмельницький і Тернопільщина /Терноп. обл. краєзнав. музей. Головний ред. В. Лавренюк. — Тернопіль, 1997. — Кн. 2. — Ч. 1. — с. 69–76. Лавренюк В. Вшанування пам’яті Богдана Лепкого на Тернопільщині / Терноп. обл. краєзнав. музей. Головний ред. В. Лавренюк. — Тернопіль, 1997. — Кн. 2. — Ч. 1. — с. 178–184. Теж: Свобода. — 1998. — 28 лют. *** Лавренюк В. Богдан Хмельницький на Тернопільщині // Тернове поле. — 1995. — 23 груд. — (До 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького). Лавренюк В. Дмитро (Байда) Вишневецький і Запорізька Січ // Джерело: Наук. — краєзнав. часопис Тернопілля. — Тернопіль, 1994. — Вип. 1. — с. 56–62. Лавренюк В. Козацька доба і Тернопільщина //Свобода. — 1995. — 17 січ. — (Сторінки історії). Лавренюк В. “Малярство — то моя молитва”: В обл. краєзнав. музеї експонується виставка художника, нашого земляка Михайла Мороза //Свобода. — 1997. — 18 жовт. Лавренюк В. На високій Дніпровій кручі: Спогади про подорож по Шевченківських місцях //Свобода. — 1997. — 20 трав. Лавренюк В. Розвиток краєзнавства на Тернопільщині //Наукові записки: Зб. — Тернопіль, 1993. — с. 57–65. — (Терноп. обл. краєзнав. музей). Лавренюк В. Школа народознавства Павла Жолтовського: З досвіду експедиційного вивчення народного мистецтва Тернопільщини //Народна творчість та етнографія. — 1997. — № 2–3. — с. 85–91. Лавренюк В., Гайдукевич Я. У музейних схронах — відгомін епох //Свобода. — 1998. — 16 трав. — (Тернопільському краєзнавчому — 85). *** Лавренюк В. «Ти сонця принесла мені у пригорщі…»: Вірші. Коротка біогр. довідка //Вільне життя. — 1998. — 12 груд. 55

*** Гайдукевич Я. Подарунок музею: [Велику колекцію книг шевченківської тематики передав Терноп. обл. краєзнав. музею його директор В. Лавренюк] // Свобода. — 1997. — 15 лют. Гайдукевич Я. Слово про автора // Лавренюк В. Храм у дзеркалі ріки: Нотатки музейника. — Тернопіль, 2000. — с. 344–346. Лавренюк Венедикт Антонович: (Коротка біогр. довідка) // Тернопілля’ 95: Регіон. річник. — Тернопіль, 1995. — с. 776. *** Лавренюк Венедикт Антонович // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 2: К-П. — с. 253. Література до знаменних та пам’ятних дат Тернопільщини на 2003 рік: бібліогр. список / уклад. М. В. Друневич. — Т.: Підручники і посібники, 2003. — с. 91–94.

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК Б

Коропецька, У. 24 Кошман, В. 47 Кушніренко, А, 47, 48

Бесараб, М. 29 Бойко, Т. 38

Валігура, К. 47 Ванзеляк, Г. 20

Лавренюк, В. 53, 54-56 Лазарчук, І. 41

Гайдукевич, Я. 55, 56 Галькевич, Г. 33 Гусар, Ю. 48

Матвіюк, А. 27 Мацишина, О. 40 Медведик, П. 42 Мельничук, Б.38 Мичко, С. 27

Данилевич, В. 49 Декар, С. 39 Дем’янова, І. 20, 24 Дзьобан, О. 15 Дігай. Т. 24 Дячун, В. 52

Пиндюра, О. 17 Полева, В. 20 Радчук, С. 27

Зозуляк, Є. 21 Ільків, В. 16

Садовська, Г. 37 Самчук, У. 52 Синюк, С. 52 Собуцька, В. 37 Соловей, К. 47 Скрип’юк, В. 34, 43

І К

Кушніренко, А. 44 Капустинська, Т. 10, 33 Карачко, С. 48 Китайгородська, В. 47 Коверко, Г. 38

Ткачук, Г. 31-33 Турик, С. 9 57

Фарина, І. 18, 19, 20, 33

Шергей, Г. 36,37,38 Шишковський, В. 52

Холоменюк, І. 48 Хрещук, О. 10, 29

Щербак, Л. 35

Цинкаловський, О. 12

Ярощенко, І. 47

Чернихівський, Г. 10, 30

ЗМІСТ Від упорядника...................................................................................................3 Перелік основних ювілейних і пам’ятних дат року........................4 125-річчя від дня народження Степана Турика................................9 120-річчя від дня народження Олександра Цинкаловського..................................................................... 12 80-річчя від дня народження Василя Ількова................................ 16 60-річчя від дня народження Ігоря Фарини.................................... 18 70-річчя від дня народження Євгена Зозуляка.............................. 21 75 років тому було спалено німецькими нацистами село Стіжок................................................................................25 120-річчя від дня народження Семена Жука....................................28 95-річчя від дня народження Ганни Ткачук..................................... 31 90-річчявід дня народження Василя Скрип’юка.......................... 34 60-річчя від дня народження Григорія Шергея............................ 36 55-річчя від дня народження Світлани Декар............................... 39 115-річчя від дня народження Іполіта Лазарчука.......................... 41 85-річчя від дня народження Андрія Кушніренка........................44 120-річчя від дня народження Віктора Данилевича................... 49 85-річчя від дня народження Венедикта Лавренюка..................53 Іменний покажчик......................................................................................... 58

Інформаційно-довідкове видання

КАЛЕНДАР

знаменних і пам’ятних дат Шумщини на 2018 рік Рекомендаційний бібліографічний покажчик Укладач О.І. Хрещук Дизайн та верстка В.В. Смоляка Відповідальна за випуск І.І. Богомол

Формат А5. Папір 80 г/м2. Гарнітура Lora.

Дизайн та верстка Віктора Смоляка facebook.com/viktor.smoliak e-mail: viktor@smoliak.te.ua Тел. 0971694278