Історична газета Інформаційна газета Вінницького медичного коледжу ім. акад. Д.К.Заболотного
№2 лютий 2014 р..р
Майдан Сьогодні вся країна схиляє голову перед героями України, які загинули на Майдані під час кривавих сутичок у Києві. Вони поклали своє життя на вівтар справед ливос ті і свободи, виборюючи гідне майбутнє для українського народу. 26 лютого в коледжі з метою вшанування пам'яті загиблих під час мирних акцій протес ту пройшов День пам'яті героїв Майдану. Коли почався штурм палацу Свободи (так активіс ти Майдану назвали Жовтневий палац), харківській дівчині Юлі, одній з активіс ток Євромайд ану,
подзвонив її х лопець. Сказав лиш е кілька с лів: "Сонечку, нас захопили менти в Жовтневому. Мабу ть, це все. Я тебе дуже люблю. Будь щаслива". Як пише сьогодні Юля, ті, хто вирвався з палацу, розповідають, що загиблих набагато більше, ніж відомо: "Повно трупів... Один на одному..." Пише, що в ніч із 18 на 19 лютого можна бу ло померти померти красиво та героїчно. Але чомусь не хотілося. Мріялось про майбутнє - "звичайну, непримітну старість із купою онуків поруч". Але чи судилося? Мабу ть, кожен, хто залишився в ту ніч на площі, яку мали ось-ось звільнити від "терорис тів",
подумки пішов на смерть. Хоча міг прос то покинути те місце. "Просимо жінок та дітей залишити майдан Незалежності", - розривалися гучномовці силовиків. Але на майже весняному палаючому Хрещатику дівчинка років 17 спокійно й зосереджено витирала
кров з обличчя свого коханого - такого ж 17-річного. Гарна білявка років 25 допомагала своєму чоловікові знов одягти бронежилет після перев'язки. Хтось
тільки знайомився. Тільки закохувався, гадки не маючи, чи встигне освідчитись. І все одно вони не пішли геть. І, певно, піти все-таки доведеться лише одній людині - тій, із легкої руки якої Київ захлинувся кров'ю та вогнем. "Мабу ть, це все".