Історична газета Інформаційна газета Вінницького медичного коледжу ім. акад. Д.К.Заболотного
№2 лютий 2014 р..р
Майдан Сьогодні вся країна схиляє голову перед героями України, які загинули на Майдані під час кривавих сутичок у Києві. Вони поклали своє життя на вівтар справед ливос ті і свободи, виборюючи гідне майбутнє для українського народу. 26 лютого в коледжі з метою вшанування пам'яті загиблих під час мирних акцій протес ту пройшов День пам'яті героїв Майдану. Коли почався штурм палацу Свободи (так активіс ти Майдану назвали Жовтневий палац), харківській дівчині Юлі, одній з активіс ток Євромайд ану,
подзвонив її х лопець. Сказав лиш е кілька с лів: "Сонечку, нас захопили менти в Жовтневому. Мабу ть, це все. Я тебе дуже люблю. Будь щаслива". Як пише сьогодні Юля, ті, хто вирвався з палацу, розповідають, що загиблих набагато більше, ніж відомо: "Повно трупів... Один на одному..." Пише, що в ніч із 18 на 19 лютого можна бу ло померти померти красиво та героїчно. Але чомусь не хотілося. Мріялось про майбутнє - "звичайну, непримітну старість із купою онуків поруч". Але чи судилося? Мабу ть, кожен, хто залишився в ту ніч на площі, яку мали ось-ось звільнити від "терорис тів",
подумки пішов на смерть. Хоча міг прос то покинути те місце. "Просимо жінок та дітей залишити майдан Незалежності", - розривалися гучномовці силовиків. Але на майже весняному палаючому Хрещатику дівчинка років 17 спокійно й зосереджено витирала
кров з обличчя свого коханого - такого ж 17-річного. Гарна білявка років 25 допомагала своєму чоловікові знов одягти бронежилет після перев'язки. Хтось
тільки знайомився. Тільки закохувався, гадки не маючи, чи встигне освідчитись. І все одно вони не пішли геть. І, певно, піти все-таки доведеться лише одній людині - тій, із легкої руки якої Київ захлинувся кров'ю та вогнем. "Мабу ть, це все".
Історична газета
2 200 років від дня народження Т.Г. Шевченка
Доба чергового розиграшу між силами Добра і Зла, в яку ми явно вступили, змушує нас зверну тися до того, хто більше, як сто літ тому був "світильником, що горів і світив", вказуючи ш лях і сучасникам, і решткам патріотичного "панства козацького", і братчикам кирило-методіївським і нам, тоді "ненародженим": зверну тися до Шевченка. Він був справжнім пророком, а в його проповіді шукати відбитки світогляду селянс тва, так само недоречно, як в проповіді деяких апос толів — світогляду рибальського. Ті з ловців риб стали ловцями людських сердець, він, внук гайдамаки, ще юнаком став ловцем людських душ. Робив це вогнем свого слова, яким опалила його сила Духа, "глаголавшого пророки" (через пророків), того Духа, про якого читаємо в "мотто" до його поеми " Сон". Як пророк, прийшов він роздмухати "іскру вогню великого", яка ще "тліла, не вгасала" в душах нащадків, надхнути їх її міс тичною силою, що дає й силу "нетвердим рукам". Прийшов він, щоб своїм вогненним словом громовим збудити приспану тяжким сном "лукавими" жерцями фальшивих божків, Україну. Щоб вогнем тим випалити в душах "дядьків отечес тва чужого" дух рабів, чи
№2 лютий 2014 р. Борітеся - поборите
Незримі скрижалі Кобзаря Щоб слово пламенем взялось, щоб огненно заговорило, вогнем пекло холодні душі. Т. Шевченко "плебеїв-гречкосіїв", лакеїв привати блискуче завтра, коли вона дас ть та ідилії. себе над ихнути тим вогнем Щоб в тих, що не оглухли, невгасимим, що Бог заложив у її воскресити старий дух серці в хвилині її народження. "немерцающої слави козацької", Таким хочу його ту т який нове лицарс тво виведе з вивес ти. Тим, що рвав з культом могил, і виборе нову — не "малої людини" чи "півлюдини" віку хліборобську, не плебейську, не цього; що голосив прихід людини, "прогресивну" країну віку розкладу, створеної "по образу і подобі розбрату й розпусти, а Україну Божій", як говорив він, цей міс тик і "козацького народу". пророк, провід ник духовної Він прийшов, як віщун революції. страшного Армагеддону, коли Хочу його вивес ти не старого лицарства "дух воскресне плачкою над "недолею сірого знов серед мечів" — "на отмщеніє люду", а тим, що кликав до язиків" і незримих темних сил, що відродження містики і ордену копали Україні могилу. Запорозького лицарс тва. Він прийшов с тряс ти Не мрійником про ідилію сумлінням нації, вказати їй шлях мирного життя і економічного духовного переродження; шлях, добробу ту, а провісником великого який чекає нових Прометеїв з їх історичного завдання України — небесним вогнем і твердими нес ти стяг боротьби проти всіх сил руками; щоб вірні "своїй мудрос ті", диявола, якого слуги на землі мудрості своєї країни, сповнили хочуть опанувати її, а насамперед велике іс торичне завд ання країни Україну. Таким, що прийшов на межі татарських, хозарських і кликати нас не до малого, а до московських орд. Завдання, великого своєю великою книгою, заповіджене їй св. Андрієм, своїм "Кобзарем". Антонієм і Теод осієм, св. Предс тавити його таким, Володимиром, князем Д. Байдою яким він хотів бу ти для сучасників Вишневецьким. Тої України, якої за життя, і повинен с тати для другої "нема на світі" і не було для нинішнього і майбутнього покоління нього. по смерті. Прийшов, щоб показати Дмитро Донцов "НЕЗРИМІ небезпеку страшного майбу тнього СКРИЖАЛ І КОБЗАРЯ нашої Землі, коли вона не знайде в (Містика лицарс тва запорозького)" собі давньої сили героїзму, старої Лютий 1961, на вигнанню. раси велетнів. Щоб показати її
Читаємо Шевченка
№2 лютий 2014 р.
Історична газета
3
Пам'ятні дати лютого - 110 років від дня народження філософа Михайла Омеляновського - 245 років від дня народження І.А.Крилова, російського письменника і байкаря - 150 років від дня народження українського письменника Володимира Самійленка - 110 років від дня народження українського поета Гео Коляди - 5 років від дня смерті українського письменника Павла Загребельного - 135 років від дня народження письменника і художника Василя Короліва-Старого - 100 років від дня народження американського письменника Вільяма Берроуза - 450 років від дня народження англійського поета і драматурга (співавтора Шекспіра?) Крістофера Марлоу 7.02 - 210 років років від дня народження українського письменника, композитора, історика, етнографа та фольклориста Миколи Маркевича 8.02 - 100 років тому у Монреалі було створено українське видавництво "Новий Світ" 8.02 - 180 років від дня народження відомого російського хіміка Дмитра Менделєєва 11.02 - 25 років тому відбулась установча конференція Товариства української мови імені Тараса Шевченка (нині відомого як Всеукраїнське товариство "Просвіта"імені Тараса Шевченка) 12.02 - 75 років тому відбулися перші вибори до Сейму Карпатської України 12.02 - 130 років від дня народження Наталії Полонської-Василенко, українського історика 13.02 - 110 років від дня народження Данила Павловича Скоропадського (1904-1957), українського громадського та політичного діяча 1.02 2.02 3.02 3.02 3.02 4.02 5.02 6.02
Історична газета
4
№2 лютий 2014 р.
Пам'ятні дати лютого (продовження) 14.02 15.02 15.02 15.02 15.02 15.02 17.02 20.02 27.02 27.02
140 років від дня народження українського хіміка, академіка АН УРСР та АН СРСР Лева Писаржевського - 960 років тому почали будівництво Новгородського Софійського собору - 440 років тому Іван Федорович видав у Львові "Апостола" - 95 років тому було прийнято Українською Національною Радою закон про вживання української мови у державних установах - 25 років (1989) із дня виведення обмеженого контингенту військ із Афганістану - 450 років від дня народження філософа, фізика та астронома Галілео Галілея - 70 років тому (1944) завершено ліквідацію німецько-фашистських військ у районі КорсуняШевченківського - 125 років від дня народження композитора Лева Ревуцького - 110 років від дня народження українського письменника Леоніда Смілянського - 350 років від дня смерті козацького полковника Івана Богуна -
Патріотична нота в поезії В. Самійленка "Я вірю в кращий час..." Володимир Самійленко ввійшов в українську літерату ру як усебічно обд арований автор. Він
відомий як драматург, перекладач, фейлетоніс т, сатирик, а також як талановитий лірик. Самійленка оточувала плеяда великих сучасників — Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка, але й на цьому тлі Володимир Самійленко виглядає непересічно й цікаво. У центрі інтересів Самійленка — Україна та її стражденний народ. Власне, задля України він і жив. У вірші "Патріоти" поет висміює псевдопатріотичну балаканину деяких земляків — боягузів, нероб, любителів "високих матерій". Сюжет цього вірша дуже прос тий: двоє хлопців базікають про долю своє ї землі, захищаючи на словах народ ні права, відстоюючи давність української культури, фантазуючи про те, як народ, кінець
кінцем, отримає свої одвічні людські права. А третій хлопець стояв мовчки поруч, бо не вмів красиво говорити, але щиро вболівав за долю безталанної України. Внутрішнім зором хлопець споглядав реальну картину сучасності: Вбачались йому патріоти Із купою слів голосних, А поруч мільйони голоти, І темніс ть, і вбожес тво їх. Володимир Самійленко не виправдовує й третього хлопця, хоч той і щиро вболіває за долю України. Автор уважає, що одного співчуття замало. Справжнім патріотом можна вважати лише того, хто не сидить, склавши руки, а насправді бореться за краще життя, боронить народні інтереси. "Не вмре поезія, не згине творчіс ть духа", так Самійленко висловлював глибоку впевненіс ть у творчі можливос ті людини, у її високе покликання. Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка) Діамант дорогий на дорозі лежав,— Тим великим шляхом люд усякий минав, І ніхто не пізнав діаманта того. Йшли багато люд ей і топтали його, Але раз тим шляхом х тось чудовний ішов, І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав, І додому приніс, і гарненько, як знав, Обробив, обточив дивний той камінець, І уставив його у кош товний вінець. Сталось диво тоді: камінець засіяв, І промінням ясним всіх людей здивував, І палючим огнем кольористе блищить, І проміння його усім очі сліпить. _____ Так в пилу на шляху наша мова була, І мислива рука її з пилу взяла. Полюбила її, обробила її, Положила на ню усі сили свої, І в народний вінець, як в оправу, ввела, І, як зорю ясну, вище хмар піднесла. І на злість ворогам засіяла вона, Як алмаз дорогий, як та зоря ясна. І сіятиме вік, поки сонце с тоїть, І лихим ворогам буде очі с ліпить. Хай же ті вороги поніміють скоріш, Наша ж мова сія щогодини ясніш ! Хай кош товним добром вона буде у нас, Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас, Щоб, поглянувши сам на с творіння своє, Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!» Київ, 1885 р.
№2 лютий 2014 р.
Історична газета
5
70-й річниці визволення Вінниччини від фашистських загарбників присвячується... Спільним наказом Міністерс тва освіти і науки України, Міністерс тва оборони України та Міністерс тва вну трішніх справ України з метою виховання в учнівської та с тудентської молоді патріотизму і духовнос ті, формування національної самосвідомос ті, високих моральних якостей громадянина затверджено Програму патріотичного виховання учнівської та с тудентської молоді в навчальних заклад ах України та План заходів Ес тафети Перемоги на 2013-2015 роки. Також підтримано ініціативу Всеукраїнської громадської організації «Ніх то крім нас» у проведенні Всеукраїнського походу «Шляхами мужнос ті і стійкос ті». Зокрема, другий етап Всеукраїнського походу «Шляхами мужності і стійкос ті» включає такі міста як Вінниця, Умань, Черкаси, Чернігів, Ніжин, Суми, Конотоп, Полтава, Житомир.
План заходів Естафети Перемоги містить спортивні і туристичні змагання, тематичні воєнно-іс торичні читання, уроки патріотичного виховання, виховні години, інші освітньо-виховні заходи, присвяч ені визволенню населених пунктів України від німецько-фаш ис тських загарбників у Великій Вітчизняній війні 1941 1945 років в загальноосвітніх і вищих навчальних закладах, у військових частинах. Учні 11-х ліцейних класів провели гру-змагання по темі:"Україна в Другій світовій війні". Команди очолювали капітани Гусак Олена, Квасньовський Богдан, Лисенко Артем, Хоменко Катерина. Ліцеїс ти змагались в конкурсах на краще знання подій та персоналій, історичних дат та термінів, конкурсі капітанів. Також ліцеїсти презентували візитні картки команд та творчі проекти: "Оборона Києва", "Оборона Вінниці", "Розвиток науки,
освіти, мис тецтва в роки війни", "Голокос т в роки Другої світової війни".
Історична довідка
27 січня 1945 року, був звільнений нацис тський табір смерті в Польщі Аушвіц-Біркенау. У 2005 р. за рішенням Генеральної Асамблеї ООН 27 січня став Міжнародним днем пам’яті жертв Голокос ту й відзначає ться щорічно. У прийнятій тоді резолюції ООН йшлося про неприпус тиміс ть заперечення Голокос ту як історичної події, а також містився заклик розвивати освітні програми про геноцид і охороняти як історичні пам’ятники міс ця, де скоювалися масові вбивс тва євреїв. Трагедія Голокос ту – це урок для всього людства, зас тереження про небезпеку поширення ксенофобії, упередженого с тавлення до предс тавників інших народів і культур.
6
Історична газета
№2 лютий 2014 р.
№2 лютий 2014 р.
Історична газета
Видатні особистості
7
"Часи були тривожні. В Києві панувала анархія"
Найвеличнішою пам'яткою одного з найвидатніш их істориків України Наталії Полноської-Василенко є її двотомна «Іс торія України» (Мюнхен, 1973—1976 рр.). Даний посібник є однією із найякісніших на сьогоднішній день працею з погляду об'єктивности, конкретнос ти і
аргументованос ті викладу національної історії України. Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко — одна з провідних предс тавниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині історії Запоріжжя та Південної України. Її археографічні с тудії стали одним із джерел розвитку української
історичної науки. Дійсний член Наукового товарис тва імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі. Народилася 31 січня (13 лютого за новим с тилем) 1884 р. у м. Харків. З 1913 р. працювала в Університеті св. Володимира. Брала участь у діяльнос ті Київського товарис тва пам'яток старовини та мистецтва, Київського історичного товарис тва Нес торалітописця, Таврійської ученої архівної комісії. У 1918–1924 рр. була вченим секретарем та викладачем Київського археологічного інс титу ту. Померла 8 червня 1973 р. у м. Дорнш тад т (земля БаденВюртемберг), Німеччина, там же і похована. У 1969 р. вийшла друком книжка Н. Полонської-Василенко "Видатні жінки України", де вчена висвітлила діяльніс ть знаменитих українських жінок починаючи від княжої доби. Наталія Дмитрівна - авторка майже 200 наукових праць, які становлять золотий фонд української історіографії в царині історії Запоріжжя та Південної України XV III с т. "У Києві "велика безкровна" революція набу ла гротескних форм. Одразу почувалася "рука большевиків". У газетах друкували резолюції мітингів, зокрема кримінальних злочинців, які теж винес ли свої резолюції на корис ть революції. Революційний 1917-й зас тав 33-річну вчену-іс торика в Москві — працювала в архівах. Ця, здавалося б нудна, робота її захоплювала. Казала, що це для неї — спорт, азарт — ніколи не знаєш, що відкриється в новій справі. А ще звірялася в лис ті до батьків: "Добре переноситися у ХV III століття — ХХте таке сумне". Наталія Полонська досліджувала Козаччину. Шукала відповіді на запитання: чому Новоросію, яка пос тала на місці Запоріжжя, не вважають Україною? Щоб відповісти на нього, їздила й до археолога Дмитра Яворницького в Катеринослав, сучасний Дніпропетровськ. "Внаслідок цих
бесід у мене вже тоді с формувалось моє розуміння історії Південної України: вона бу ла й залишилась Україною, частиною великої України", — згадувала згодом. Через таку позицію в неї було чимало недоброзичливців серед колег. Багато з них не сприймали її прос то тому, що вона жінка — тоді це була рідкість серед науковців. Наталія ПолонськаВасиленко першою серед жінок отримала звання приват-доцента Київського університету. Понад два роки блискуче складала іспити, читала пробні лекції — і діставала відмову. Лише наприкінці 1916 -го їй таки дозволили стати лектором. Завершує роботу в московському архіві й правдами-неправдами добуває квиток до Києва — саме вибухнула ота революція. Та с тати до викладання виявилося не так прос то. "Навчання припинилось, — згадувала Полонська-Василенко весну 1917-го в мемуарах на схилі літ. — В університеті всі аудиторії перетворились в зали для мітингів, в середніх школах мітингували учні і оголошували засуди батькам, як класовим ворогам". Не працював ні університет, ні Вищі жіночі курси, де вона теж мала читати лекції. Студенти і курсистки вимагали, щоб викладачі вступали до якоїсь із соціаліс тичних партій. Скрізь панувало "почуття безнадійнос ті, безпораднос ті, передчуття чогось ще жахливішого, що мусить статися, що насувається". З вересня навчальний процес відновився. Щоб прогодуватися, ПолонськаВасиленко читає курси з іс торії та археології одразу в п'ятьох закладах. Її охоче слухали і студенти-першокурсники, і вчительки з жіночих курсів, і службовці без вищої освіти з Народного університету. " Жити мені було дуже важко, бо я виход ила ранком з Печерська, пішки йшла до гімназії Байкової, з гімназії — до університету. Потім д есь обід ала, а тоді це була вже складна проблема, після того — на курси Жеку ліної, або до Народного університету, або до Інс титу ту географії, і цілком втомлена пішки — бо трамвай ходив дуже погано — йшла
Історична газета
8 на Печерськ. Я комбінувала працю так, щоб два дні не виходити з хати, бо треба бу ло готувати стільки нових курсів", — згадує про ці часи. Жила сама, у 4-кімнатній батьківській квартирі. Перед зимою навіть зуміла найняти служницю — прибирати й опалювати велике помешкання часу не мала. "Часи були тривожні. Кожен день приносив щось страшне. В Києві панувала анархія". Серед хаосу 1918–1920 років продовжували працювати. Полонська-Василенко в ті роки де тільки не викладала — від Жіночого богос ловського інс титу ту до командних курсів при штабі губернської міліції і трудової школи. Доки була здорова — якось перебивалася. Але голод і слабке здоров'я — мала хворе серце і туберку льоз — зробили її вразливою до інфекцій. Тричі в она підхоплювала смертельно небезпечні недуги — грип -"іспанку", висипний і черевний тиф. К оли 1920-го виписалася з лікарні, ледь
жива після сипняку, наступного дня в неї конфіскували всі речі. На продукти більше не було що вимінювати. Лишили тільки переміну білизни й батьківську бібліотеку. Книжки займали майже весь прос тір квартири, та в неї підселили ще три сім'ї, загалом восьмеро людей — "уплотнєніє". Полонську-Василенко запрошували працювати в московські інститути, Симбірський, Бакинський і Кримський університети. Вона спочатку начебто збиралася, писала запити, узгоджувала. Але зрештою лишалася в Києві. Пояснювала: не може залишити це місто. Під перес лідуваннями радянської влад и прожила до нападу Німеччини в червні 1941-го. А 1943 року не стала чекати повернення більшовиків до Києва й виїхала до Львова. Нас тупного року прийняла запрошення Українського вільного університету в Празі. Коли радянські війська підійшли й до Чехії — перебралася до Мюнхена.
№2 лютий 2014 р. Туди переїхав і УВУ. Наталія Полонська-Василенко одразу взялася викладати в ньому. "У переповненому студентами залі лунав її владний голос. Вона читала з пам'яті, причому впадаючи в транс, закриваючи очі. На все життя запам'ятався приємний тембр її голосу. Говорила вона багатющою української мов ою, граматично коректно, але орфоепія була часто російською", — згадував Омелян Пріцак, майбу тній директор Українського наукового інс титу ту Гарвардського університету. А тоді, 1945-го, він був студентом УВУ. До України Наталія ПолонськаВасиленко більше не повернулася. За матеріалами сайтів http://www.radios voboda.org та gazeta.ua Освіта і патріотизм створюють нації; неуцтво і егоїзм створюють чернь. (П.Бауст) http://www. vatra.cc/
Далека війна очима близьких людей 15 лютого 1989 року з Афганістану остаточно вийшли радянські війська. Сотні тисяч солдатів повернулися додому зі страшної війни, та багато бійців, на жаль, загинули… Чи повинні були наші українські чоловіки воювати в чужій країні? Звісно ж ні. Але я хочу розповісти не про агресивні та нелегітимні дії Радянського Союзу, а про жахливі наслідки, які залишила після себе війна не лише на окупованій території Афганістану, але й в житті солдат, яких примусово було кинуто на фронт. Я мала можливість поспілкуватися з чоловіком, який брав участь у воєнних подіях. Ось так він описує цей жахливий період в своєму житті: «В 1987 році мене призвали на службу до
Фото з сімейного архіву
прикордонних військ. Пройшовши навчання в місцевій школі сержантського складу, була сформована група, яка відправиться в республіку Афганістан. Хоч мені це і не сподобалося, але наказ – то наказ. Нас, молодих, 18-річних хлопців, відправили на справжню війну. Після побаченого на фронті романтика згасла, проте з’явився страх перед смертю і велике бажання жити. Незважаючи на активні бойові дії, ми ходили по місту в цивільному одязі, без захисту, бо так вимагала специфіка нашої служби. З часом війна ввійшла в буденність, ми вже не звертали уваги на постійні постріли та вибухи. На щастя восени 1988 року я з моїми товаришами покинув територію Афганістану, продовжуючи службу в прикордонних військах». Таких українських чоловіків – тисячі. Мільйони скалічених долів, тисячі розбитих сімей. Як хочеться, аби все це залишилося в минулому. Часто війна забирає найкращих… В Україні, на жаль, питання війни стоїть дуже гостро. Я хочу, аби ми всі пам’ятали, що у війні переможців немає… Афганістан залишиться в пам’яті українського народу болючою темою. Давайте намагатися робити так, аби Україна не стала другим Афганістаном. Я – за мирне небо… Зизюк Марія, II ф "В"
№2 лютий 2014 р.
Історична газета
Вишуканість танцю Студентське життя в медичному коледжі дуже різнобарвне. І цей захід став уже доброю традицією. Атмос фера закоханості, гарний настрій, конкурси і розваги... А головне танець... Так-так, в коледжі пройшов студентський бал. В цей вечір, 13 лютого, зникли звичайні студенти – на заміну їм з’явилися шикарі леді та вишукані джентльмени: Багабунт Катерина, Голомбівська Анас тасія, Гончарова Вікторія, Гуменна Юлія, Карпенко Олексій, Конош Карина, Лічманюк Аліна, Матієнко Тетяна, Василишина Анас тасія, Врещ Анастасія, Гой Тетяна, Трембанчук Юлія, Борсолюк Ірина, Верс това Ірина, Гаврілов Валерій, Килимчук Ірина, Колосов Володимир, Астафʼєва Ольга, Гоцуляк Артем, Дяченко Світлана, Чорний Євген. Чудові номери художньої самодіяльнос ті підготували: Маринець Ольга 1 фарм "А", Ісакова Марʼяна 1 лаб., Прищепа Ліна 3 ф "В".
Родзинкою с тудентського балу стала презентація середньовічних танців, які виконали: Василик Віталій 1 ф "А", Сотник Сніжана 1 ф "Б", Гальчак Лілія, Дерещук Діана, Корсак Богдан, Пед ешко Владислав, Соляр Вікторія, Чайка Тетяна, Швець Ольга 1 ф "В", Дубчак Іван, Саюк Інна, Собко Вадим, Шевчук Артем 2 ф "Б", Безхребтий Вячес лав, Остапчук Уляна 2 ф "Г". Журі у складі Панасюка Михайла Петровича, Черкасової Наталії Миронівни, Белової Зої Павлівни, Лєти А нни Сергіївни, Петляк Ірини Борисівни, Бевза Олега Євгенійовича, Моцяки Юрія Миколайовича, Стецюри Владис лава Сергійовича, Щупака Олександра Олександ ровича оцінювало вишуканіс ть, грацію, манеру поведінки на балу. Найбільшу кількість балів отримали Конош Карина 3 фарм "А", Килимчук Ірина 3 м\с "Б", Василишина Анас тасія 3 м\с "А",
9 Студентське життя
Колосов Володимир 3 з\т, Гоцу ляк Артем 3 з\ т, Чорний Євгеній 2 ф "В". Обличчя дівчат зарум'янилися, локони вибиваються із зачісок, очі кавалерів блищать. І всім зрозуміло, що бальні танці – це весело й романтично. А подарунком учасникам балу від міської ради став шикарний білий торт! Сподіваємось, що така прекрасна традиція в нашому коледжі з роками тільки міцніш атиме і набиратиме обертів. А для того, щоб ви могли засяяти на нас тупному балу, пропонуємо не пропускати занять з фізку льтури, танців, конкурсів та забав. Адже, для того, щоб бу ти найкращим, потрібно бу ти елегантним, активним та яскравим! Памятайте, в студентські роки ви можете пройти школу лідерс тва, зайнятися громадською діяльніс тю, спробувати себе у студентському самоврядуванні, різноманітних гуртках та клубах. Будьте активні, ініціативні і тоді перемога буде ваша. ОДОЧУК АЛІНА, 2 ф "А"
Історична газета
10
№2 лютий 2014 р.
Студентське життя
Валентинів день - одне з тих свят, без яких життя бу ло б біднішим. Цей день традиційно вважає ться молодіжним святом. І особливо гаряче вітає ться студентської братією. До Дня Святого Валентина в дискоклубі нашого коледжу відбулась дискотека, на яку були запрош ені студенти Вищого професійного училища Львівського державного
університету безпеки життєдіяльнос ті. Ведучий свята Вознюк Андрій (2 ф "А") пропонував учасникам вечора різноманітні конкурси: розповісти про своє перше кохання, хлопці мали напис ати звернення до коханих дівчат, за допомогою жес тів та рухів показати професії пожежника, медсестри, водія та вчителя. Журі обрало 4 найкращі пари: "Валентин
і Валентина" Дерещук Діана 1 ф "Б", "найелегантніша" Каменяр Тетяна 2 м/с "Б", "найвеселіша" Соляр Вікторія 1 ф "Б", "найартистичніша" Фойда Діана 1 м/с А. Дякуємо Зої Василівні Євтушенко та Олександру Щупаку за допомогу в проведенні свята! ВОЗНЮК АНДРІЙ, 2 ф "А"
№2 лютий 2014 р.
Історична газета
11
Д.І.Менделєєв
- Хто це? – спитали крамаря. - Невже не знаєте? – здивувався той. – Відомий чемоданних справ майстер Менделєєв! Дмитро Іванович був дуже задоволений такою характерис тикою. Час не стоїть на місці, з’являються нові люди,
досліджуються нові процес и. Втім, гріхом було б не згадати Дмитра Івановича Менделєєва, чий д ень народження і, на жаль, день смерті припали на лютий. Вчений був сімнадцятою, останньою дитиною (вижило лише вісім діток) в родині директора Тобольської гімназії у 1834 році. Він закінчив природньо - математичний факу льтет Педагогічного інс титу ту, що в Петербурзі, в 22 роки зах истив дисертацію з вимірювання питомих ваг речовин, а в 27 – вже видав підручник ―Органічна хімія ‖. Ось так! Коротко кажучи, вже замолоду на Дмитра Менделєєва покладала великі надії складна наука хімія. Втім, якщо копнути глибше, можна знайти цікаву інформацію про те, що з усіх його робіт власне хімії присвячено лише… 9% ! Фізик, фізико-хімік, технолог… І навіть дослідження в області геофізики та економіки! А хто б міг подумати, що Дмитро Іванович захоплювався сироварінням, пульсуючими насосами, температурою верхніх шарів атмос фери, досліджував дію добрив й гасові лампи, не менш
цікавився мореплавс твом і суднобудуванням, криголамами «Єрмак» і донецьким вугіллям, а до того ж, у вільний час, виготовляв валізи? Ну і нареш ті, знаменита період ична таблиця хімічних елементів. Приснилась вона блискучому вченому чи ні, ми, на жаль, не дізнаємось ніколи, але, якщо комусь цікаво, існує твердження петербурзького дослідника життя Дмитра Івановича Д. Чуканова: Менделєєв мав 70 карт, на яких він написав назви відомих на той час хімічних елементів і від зорі до зорі ―розклад ав пас’янс‖, аж поки він не сходився. У 1871 році таблиця мала сучасний вигляд. Дарма, що тоді не було оцінено важливос ті роботи вченого. Це змінилось у 1875 році, коли було відкрито елемент Галій. У 1879 році Менделєєв відкрив Скандій, а в 1886 році – Германій, що було під твердженням його тріумфу. Наукова спадщина вченого – 431 праця. Ось так. КОБЕРНИК АЛІНА, II Ф "А"
Ничего такого, что было бы неправдой… Притча Однажды слепой человек сидел на ступеньках одного здания со шляпой возле его ног и табличкой «Я слепой, пожалу йста помогите!» Один человек проходил мимо и остановился. Он увидел инвалида, у которого было всего лишь несколько монет в его шляпе. Он брос ил ему пару монет и без его
разрешения написал новые слова на табличке. Он оставил ее слепому человеку и ушел. Днем он верну лся и увидел, что шляпа полна монет и денег. Слепой узнал его по шагам и спросил, не он ли был тот человек, что переписал табличку. Он также хотел узнать, что именно он написал.
Тот ответил: «Ничего такого, что было бы неправдой. Я просто напис ал ее немного по-другому». Он улыбну лся и ушел. Новая надпись на табличке была такая: «Сейчас весна, но я не могу ее увидеть».
12
Історична газета
№2 лютий 2014 р.
Розбудова нації Світе мій, чому любов до свого народу є націоналізм? В чом його злочин? Які нелюд и придумали отсе-от знущання над почуттям людським? З "Щод енника" Олександ ра Довженка
Для поневоленого народу найкращою є боротьба, бо у цій боротьбі він себе зберігає від знищення. Євген Коновалець Страшні слова, коли вони мовчать. Ліна Костенко
Борись в ім'я чес ті. Якщо доведеться ще раз бу ти пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, і усміхайся. Олександр Довженко
Сила є аргументом, справед ливіс ть.
Нема нічого с трашнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини. поет Василь Симоненко Хто твердить - люблю свій народ, а не виконує своїх обов'язків перед ним, - той тверд ить лож. Іван Франко
але
зміс том
України
є
Юрій Липа Патріотизм перетворює населення на народ. Володимир Черняк Народ ще тільки осмис лює конс титу ційні простори своєї свободи, а уряд уже стріляє. Василь Стус Борітеся - поборете! Тарас Шевченко
Вісті коледжу
25 лютого викладачем акушерства і гінекології Тамарою Миколаївною Сухос тавською проведено відкрите заняття в групі 3 акушерки на тему: "Рак шийки матки". Відомо, що захворюваніс ть
на рак шийки матки ос таннім часом зросла. Студенток цікавили нас тупні питання: "Які причини та симптоми цього захворювання? Чи виліковне це захворювання? Які методи лікування існують на
сьогоднішній день і яка їх ефективність? Чи можна уникнути захворювання?" Знання такої теми допоможе акушеркам вчасно виявляти дане захворювання.
Редколегія газети: Головний редактор: Світлана Станіславівна Круглікова Члени редколегії: Марія Зизюк, Аліна Коберник, Андрій Вознюк, Аліна Одочук Комп’ютерна верстка: Т.В.Грицай Відповідальність за зміст публікації несуть автори. Редколегія залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали.