Художнє відтворення національно-визвольного пробудження народу, уславлення борців за вільну Україну громадянській ліриці Павла Тичини («Одчиняйте двері…», «Пам’яті тридцяти»)
«Шукання й шукання, праця і вимогливість, і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший»
«Ніколи не забуду тієї безсонної ночі дев’ятнадцятого року, коли мій друг приніс мені книжку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті (бо виїхали всім технікумом на заготівлю дров): читали, і п’яніли, і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою нечуваною нами досі музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок тієї книги…» Микола Бажан
«Ніби щойно прокинувшись, він (П. Тичина), відкрив очі на світ і основне начало всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм всесвіту і є «Сонячними кларнетами»
«Сонячні кларнети» явили вже поета сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок… Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівняна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний
«… Уже в «Сонячних кларнетах» … чуємо голос доби, чуємо голос поезії… є підстави для найоптимістичніших сподівань – прийшов у нову українську поезію поет наскрізь сучасний і разом з тим виплеканий національною традицією, не ілюстратор, не переказувач, а перетворювач дійсності» Михайлина Коцюбинська
«Тичинакларнетист, можливо, був найвизначніший лірик світу у свої «класичні роки
«Пам’яті тридцяти» (опубл. 1918 р.) В основу твору «Пам’яті тридцяти» покладено дійсні події, що відбулися 29 січня 1918 року. Проти регулярної більшовицької армії виступили юні патріоти-українці. Загиблих у бою під Крутами юнаків поховали в Києві на Аскольдовій могилі. Вид лірики: громадянська. Жанр: вірш-реквієм. Віршовий розмір: тристопний-чотиристопний хорей із пірихієм та усіченими стопами. Римування: перехресне; римуються окремі звуки: їх — молодих, цвіт — світ, рука — ріка, покарай — край, святих — їх. Провідний мотив. У творі «Пам’яті тридцяти» П. Тичина зобразив приклад самопожертви молодих патріотів заради Батьківщини, утвердив ідею патріотизму й гуманізму, засудив жорстокість, терор і класову ненависть. Композиція. Вірш має кільцеву композицію. Поезія «Пам’яті тридцяти» складається з п’яти строф. Поезія починається й закінчується рядками: «На Аскольдовій могилі поховали їх». Образи: • Ліричний герой — це збірний образ тридцяти юних захисників України, які загинули, захищаючи незалежність Батьківщини. Це тридцять мучеників, цвіт нації. • У творі багато образів-символів: сонце, вітер, Дніпро – символи життя. Кривава дорога – нещасливе майбутнє. Символічним є й образ Каїна, який підняв руку на патріотів рідної землі.
«Одчиняйте двері» (1918 р.) Тема: зображення української революції. Ідея: піднесення ідеалізованого образу революції. Вид лірики: громадянська. Мотив: ставлення ліричного героя до кривавого монстра революції, як до власної нареченої: Заклик-рефрен «Одчинити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, потяг до революції-нареченої. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так: У церкві (вказівка на «хорали» — рід релігійних співів латинською мовою в католицький чи протестантських церквах) перед олтарем стоїть молодий, котрий пристрасно чекає на свою наречену для здійснення шлюбної церемонії. Молодий або хтось інший (той же автор) закликає відчинити двері храму, оскільки наречена з’явилася, стоїть за дверима й готова підійти до молодого. У чеканні на молоду все завмирає на найвищий точці напруження, і в першу чергу завмирає молодий («Очі, серце…Стали»). Образи-символи: Наречена з’являється, і необоротними наслідками її появи є горобина ніч (літня грозова ніч — символ грізного наростання чогось, тривоги, утрати й смерті), закривавлені шляхи (образ кривавого весілля, весілля крові нагадує створену приблизно в цей час п’єсу «Криваве весілля» іспанського поета й драматурга Федірко Ґарсіа Лорки, в якій у перебігу весілля це свято також перетворюється на моторошну різанину) й незвичайний дощ, котрий іде… незриданними сльозами (сльози — символ плачу, жалоби й утрати, тим паче незриданні — ті, які ще мають виплакатися або й зовсім невиплачувані) й тьмами (наприклад, у контексті Біблії це слово вказує на події кінця світу й Божого суду). Отже, граничне ідеалізування революції 1920-х у ліриці Тичини поєднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.
Чи погоджуєтеся ви зі словами Миколи Зерова про те, що Павло Тичина «уже в «Сонячних кларнетах» відкрив усі свої козирі?»
У чому ж особливості творчої манери, поетичного новаторства Павла Тичини? • У надзвичайно високій, порівняно з попередниками й сучасниками, образності відтворення світу; • створенні разом з іншими поетами світової літератури (Поль Верлен, Райнер Марія Рільке, Поль Валері, Артюр Рембо), нової поетичної мови XX ст.; • своєрідному порівнянні фольклоризму та модернізму; • в умінні подати діалектику образів; у лаконізмі поетичного вислову.) П. Тичина – найбільший модерніст 20-х років. В основі його творчості – витончене відтворення особистісних вражень і спостережень, життєвих відчуттів і переживань, посилена естетична роль кольорів, звукових тонів, передача внутрішніх психологічних станів.