Кобзарь І. І. Кучугура*
Кучеренко. (К г его виступленію въ Сумаї
1. I. Ку чура-Кучеренко, один із сдаг.етних кобзарів України, подорожуючи по рідній країні з кобзою за плечима, завітав і до міста Сум. Великий ар тист-кобзарь народився в 1878 році на Харьківщині, провів свої дитячі роки в селі Мурафі Богодухівського повіту. Пройшли вони в нього між тихими журливими картинами рідного краю. Пекуче сонце, рідний подих вітру, тихі лагідні вечорі 8 глибокою безмежною просторонью українського неба; вечірні співи заробітчан, що по верталися 8 окономії, гудіння хрущів, снів солов‘я в вишнику—все це нахо дило притулок, теплий куточок у чу лому серці хдопяти й вимальовувало ва фоні його молодесенької душі дороїі рідні образи. Але рано, дуже ра но на його дитячі безпечні рок* на бігла черна хмара, яка оповила його душу сумом, журбою. По третьому ро ці свого життя, маленький хлопчик, граючись ножницимя наколовся на
па паї і я цьом часу і малежьіого Йвася не втаю одного ока. Про т§ хлопця ця не дуже журжло, воно, ма ле, ще не передчувало тої біді, що скоїлась нізнище й тяжким гнітом на дягла на все його життя. Прийшла І пора ходити в шкоду, Йвась добре! прийнявся «а науку й був першим між учнями, але зла біда спіткала там, де ЇЇ й не сподиваливя. На 15-му ро ці його життя почало було боліти в нього друге око, а де далі тим більше та більше. Шкоду треба було кинути, ; почалися ліки, батько кидався з хлоп- | цей од одного лікаря до другого, але < порятунку не було, і 16 літній Ів^сь залишився майте зовсім сліпий (у нього і/ім=°,в1 зору). Ж ах опановував хлопцем „трохи душі не загубив“ — І розказує він 8гадуючи про своє мину- I і де. А жити треба було якось, батько 1 же міг прогодувати сліпого Івана, бо і ї І сам не мав нічого, тілько й було що ;
1 от 16 літ Івась поєднайся з одним сгарцем-прошакою. Ходючи від одного с;ела до другого він стрічався в кобза рями й ті пісні, ті думи, які співали кобзарі, хвилювали його чуття, надда вали йому, сліпому бадьорости до жит тя. У Івана з'являється бажання вчи тися грати на кобзі. Він пристає до одного в кобзарів. Не мудра наука нри його вродливій талантовмтости далося йому скоро. З того часу Івана Іовича можна було побачити скрізь на цер ковних вразниках, на ярмарках. „У драній латаній свитжні І зиму й літо він ходив, Висіла кобза на сліпому, Ціпок було въ руках держіть Снрітка-хлопчик поводатар, Зігнувшись поруч 8 НИМ СИДІТЬ. По ярмарках була він ходять, Пісні прнгарніі співа, За Україну Бога молить, На кобзі тихо виграва. У тих піснях про Украіну, Про славу виьнихъ козаків,
Т ти ИІГПЯІ про Увраіиу,
Прл слину ВІЛЬНИХ* колавів, І у т/ . СЯН«
І
•шва* про йол» иіи б&тькІВ... Ті ніс ві душу розривалі, Яв староць іі було сиівав, 1 людн слухавши зітхали, 1 мвлостинку всяк давав...1*
Це не е прикраса, бо справді каже ваш кобзарь, що „не раз у нього з плечей злазила кожа від кобзи,— ве раз,—каже вів,—споминав я батьків ські слова про те, що все що вивчиш те Ба плечима не носитимеш, ох, юсів і важко було носити“ .— „А ще гірше,—каже кобварь, —було коли по чуєм, як десь на базарі паняникв, або пані казали: ,.Такий вродливий, моло да і сліпий“ , -бо я таки Й справді О»в вродливий“ . Але не дуже часто ьінадала можливість співати пісжі про давне минуле. Уряд московскій вбача ла и в кобзарях агітаторів, які своімв доєними розбуджували приспані шадш махьііі чуття, цей уряд, кажу, гнав \\ і І і іІ ЬЛ
Я ІІІ і І II ИІ1
—■ **
■ *■ І
* і Ми ф } ,
ВаО орШ Ж Н
С и іІШ Т И
ми\, і
І не с їй .4-іьми. і наїї Іони 'і розказує, що .фНІОДИЮСЛ ОДНОГО раяу сидіти й / •холодній за рійдн/ иісню. І багато, ' я)же багато, якцро це снідчмть він, аии! каю для України кобзарів, що міняли свій рідинй струмент на чужу фісгарменію. Тиняючись то ііо хуторах, то ио селах України«—Іван Іовнч не ки- п дав свого дорогого струменту, ї, хоч І І не задовольняли його ті дозволені урн* юм пісні, вроте він /іс цурався й їх. 1 співав він про „Грішну душу“ , „Блудного сина“ , „Лаэаря“ , співав про „Воскресшого Христа“ , „Рід жи ді вскій“ , Дарю Христе“ , „Гора Афон“ і багато идших. Але все таки и. співі його не задовольняли і він на самоті виливав свою тугу на стру нах кобвм, граючи історичні пісні, ду ми то-що, і що далі тим більше стаькя артистом-виконавцем рідної пісні. Родословна ж школа (по школі кобзи иш іде від славетного Воресая) дуже
рощ МИ ПОЮ и а . / і т , , . ■вже на Усеукраїнському етнографич-і1 йому в'їзді н Харькові. Виступав він туг разом в другими кобзарями (чис лом 12), яких згуртував кобзарь-ху-| дожвик Ходкевич, який до речі, ирнїз-І днгь у Суми 8 16 жовтня викладати лекції „Історії України“ на курсах при Т-ві „Просвіта“ . І 3 1902 року Иван Іовіч разом в ‘ другими кобзарями иодорожув по Укра їні, Але „по незалежним обставинам“ тому хто згурував їх, хто керував ниIми в нодорожних концертах по Укра їні—Ходкевичу треба було виїхати ва кордон і комуна кобзарьска ропадаеться. Кучугура-Кучеренко тоді робе виступи с кобзою поодиноко. Слава ' його, яко бояна починав рости й у 1908 році Кучуру запрохують до Київа, яко навчателя на кобзі в школі Лисенка. Познайомившись тут у СтоІлищ рідного краю з минулим свого на-1 Іроду, він ужі тепер твердою, ЯК СНІ" І І домий син свого народу, непохитною І ’ 4 ЛІТ 1
~І
у і і .і і і Ш
й ш»
ІЖ *
пгі
Ц 'л і і і о п : і
‘
гону
ХТО З Г ) р у ш ій
ЇХ ,
ХТО К О р у в а л
ип-
ми к иодоролших концертах по Укра їні —Ходкевичу треба було виїхати іа кордон і комуна кобзарьска ропадаегься. Кучугура-Кучеренко тоді робе виступи с кобзою поодиноко. Слава його, яко бояна почина* рости й у 1908 році Кучуру запрохують до Київа, яко яавчателя на кобзі в школі Лисенка. Познайомившись тут у Сто лиці рідного краю з минулим свого на роду, він уже тепер твердою, як сві домий син свого народу, непохитною ходою йде до національного *свід*млення свого народу через пісню, через думу даючи великі іразки цього й своїм чудовим мелодійним голосом і звуками кобзи. Кінец 1908 а потім 9-й і початій 10 й роки він перебував в Київі яко навчатель. З 1910-ж року він подорожу* з Лисенком по великих містах України. А коли Лисенко еміра*, він сам переїздить 8 одно
1ро\у, ній
— іг ,
.
\omift сни свого народу, непохитною І ходою йде до національного есиідем* дешш свого народу черев пісню, через д) ну даючи великі вразки цього і своїм чудовим мелодійним голосом і І звуками кобзи. Кідец 1908 а потім! 9-й і початій 10 й роки він перебував в Київі яке навчатель. З 1910-жрокуІ він подорожув з Лисенком по великих І містах України. А коли Лисенко вмірав, він сам переїздить з одной го міста до другого не минаючи ні одного історічного Українського міста й своею піснею ЗНОВ І 8Н0В сіяв любов до співу, до свого минулого, ки дав зерна національної свідомости, над дав жвавости, бадворости в боротьбі за своі попрані права. Мандруючи 8 кобзою, Кучугура-Кучеренко побував у всіх виликих містах Московії, був на Кавказі въ Крыму й скрізь мав вели кий поспіх. ♦
I
■
(Окончаніе сл-Ьдуетъ).
Кобзарь І. І. Кучугура7 ] Кучеренко. сКъ *г* виступлені» въ Сумахъ).
(Оконіаніе).
Переходячи до виконання Кучугурою п» бандурі я не можу поминути де які вирази московських вед. письменників. Колись, Лев Толстой, познавши нашу пісню так казав одному з українцеві: „Щасливі ви, що родились серед на роду в такою богатою душею, народу, их) умі# так відчувати свої радощі й Так чудово вялнвать свої думи, свої ярії, свої чуття заповідні... Хто мав чаку пісню, тому нічого жахатися * скою будучність. Мого час не зліьулшл. Вірите, ЧИ ні, що ні одного иросі ИX ШСеїЬ Я не Дк СиЮ '
ЯК у і. ра ПІНСЬКОГО. ПІД
ЇХ
к]
я душе спочиваю. Стільки в них кра си Й грації, стільки молодого почуття' й сіли“... А ось другий письменник, ' сдавозвісний наш земляк Микола То* гель, якай так кохався в украннських шенях теж не проходе мимо неї мовчки, { а с прикладами в руках показне, що спісня для України все: і поезія, і іс- ■ торія, і батьківська могила. Хто не І сягнув у їх глибину, то нічого не знає про буття цієї чудовоі країни. Україн ська народня пісня—це народня істо рія, жива яскрава, повна краси, істи на. Божа роскривае все життя наро ду*... І юму, хто хотів би знати життя цього народу він (Гоголь) рас зверну тись до пісні. І справді читайте думи „Неводьиицькі плачі“ , про „Марусю Богуславку“ , про „Морозенка“ у кож ній із них повстав перед ваші очі ці ле життя українського народу. Переглядаючі думи, або слухаючи перед Вами поста« постать України: „Славою покрита Л ю ти м горем та сльозами, Та кроню полита*. (Дтм. п р о ..МоїюзенкаЛ-
in
кровіV) п о л іг »
,
;
(Дум. про „М орозенка";. Я І ,.Ц ісіі та думи иг Народ складав, — І] І ч»;кс «ародив повірря,— а морскі ді>* | І ; о Г а к , може й справді, пісня ро- 1 І далась 8 моря, може й справді, ті пер ] І .ui мельодії природи, які можна чути І а хвилюванні моря, дали перш иі сту- І ...üb до утвору пісні. Але Вкраїнська І ь.сня родилася в стенах і вона віль- І в а, чарівна, дивна й безмежно в сво
їй
гіиоині,
як і степ. Якась невимовна журба пересилана промінням південного сонця вливаєть ся в звуки вашої пісні й співав її сижен, що мав хоч краплю почуття до прекрасного. І як твір, що вийшов з иаоини народнього духу, що все жит* я шукав правди й краси—наші пісні, , уми роблять великий вплив і на тих, що давво вже загубили свов націояадьве обличчя. 1 доки в народі в й буде рідна пісня до того часу іаш нарід не вмре яко нація— і КучугураК> те р то це добре «розумів: не да ремно ж він. «а останні часи пішовя-
; \ и рцна iiIcum до 'гою часу ваш Іиарід не IIмре яко нація—'і Кучу/ураі\\ и ргпко цо добре мрозумів; не да* юаню ж вія ва останні часи присни-И 9М» і мию подорож навіть глухим кут ^ Шли > країни. Коли слухав Кучугуру, і« пригадалися слова 1. Г . Шевченка, hUуіі так глибоко відчував красу на- ■ ридвьої творчооти, що в де-яких сво- : її віршах сам дав зразки, які тепер нарід иавгг і ие пригадав хто автор; гам: «По діброві шхер вів»— із « Іо ноли». д
Така її доля... О, Боже мій милий» їм твору «Причинна»; Шевченко ка* рас «11у щоб здавалося, слова Слова та голос більш ішчого, А серце б'ється ожмва >U їх почув».
1 справді, нема -нічого нема в думі, і іючувш звуки ОІОНІ і кобзи І ш Н югаїиь перед гобою великі обра;* t É
■
-,
*
^
■я.
■- •'
І________
_
І І
......./ ««»ш я много,
А серце 6‘вться ожмва Як їх почує». 1 справді, нема—нічого нема в думі, і а почуєш звуки пісні й кобзи й повстаюгь перед тобою великі образи далєкі, але ж такі рідні такі дорогі. Не раз, кодл Кучугура-Кучеренко виконував свої пісні та дума, вія за хоплював своїх слухачів чимсь невиімєвно бадьорим, порождав у грудях бурю хвиль, які шукали простору, волі, шукали справжнього життя и сам Іван [Іович граючи свої улюблені думи: «Бу ря на Чорному морі>, „Смерть Геть мана Богдана Хмельницького“, про «Морозенка», «Невольницький пдач»захоплювався ними й ставав справжнім великім бояном, а навколо плиди пере плітаючись зі словами мельодійни звуи*, ізо росказували про славетні події, '\нро дицарськи походи й *1 мІ0в скажЄііа хуртовина, 1 Мов страшні Перуна громи,— > ревли Гтпгаа іш рпппупи
1РУЛЯХ р - у р і ) Х ЇІІІЛ Ь , які шукали простору, йолі шукала справжнього життя и сам }лан і о в і ї ч граючи свої улюблені думи: «Ьу 'ря на Чорному морі», „Смерть Геть мана Богдана Хмельницького“, про «Морозенка», «Невольмицькай плач»захоплювався ними й ставав справжнім великім бояном, а навколо плили пере плітаючись зі словами мельодійни зву ка, ізо росказували про славетні події, про дицарськи походи й і „Мов скажена хуртовина, Мов страшні Перуна громи.— Так ревли стогнали струни І той спів гудця— сіротиі». (Вороний— «Евшан-Зіїля >). ГА А- і. Еучугура-Кучеренко дав кон верти в Сумах у т*ві «Просвіта», на вловській сахарні, в приватній хлоиячій гімназії. І скрізь вин був ве-
-Им аРТисі’ом-кобзарем. Далі Кучугура С о ю зъ По