Історія окружного міста Станиславова в Галичині в 1847 році by Watra

М. ГРИБОВИЧ

Історія окружного міста Станиславова в Галичині в 1847р. Переклад з польської

% ІВАНО-ФРАНКІВСЬК •ЛІЛЕЯ-НВ- 2007

ББК 63.3(4УКР)6 Г82

Ця книга є першою відомою нам історією міста Станиславова. Довгий час вона вважалась втраченою, але, на щастя, знову повертається до читачів. Перекладач та видавництво вдячні Зеновію Жеребецькому, Михайлові Головатому, Зеновію Федунківу та Юрієві Угорчаку, які внесли свій вклад у появу цієї книжки.

Серія «Моє місто» друкується за сприяння Благодійної Культурологічної Фундації «Цинамоновий хрущ».

Переклад та історичний коментар Івана Бондарева

Серія «Моє місто». № 1 ISBN

978-966-668-147-1

ПЕРЕДНЄ СЛОВО Про те, що Івано-Франківськ (до 1962 року - Станіслав) о с о б л и в е у к р а ї н с ь к е м і с т о , ніхто н е р о з к а ж е к р а щ е з а іванофранківців. Моє місто - це нова серія історико-краєзнавчих видань, присвячених о с о б л и в и м історичним епохам ІваноФ р а н к і в с ь к а , й о г о в и д а т н и м у р о д ж е н ц я м та м а н д р і в н и к а м . її засновано з ініціативи видавництва «Лілея-НВ» для популяризації міської цивілізації, її минувшини й культурно-мистецьких традицій. Іванофранківці, чи, точніше, станиславівці, не можуть не писати про своє рідне місто. Вони пишуть про містян та окрему людину, правду та брехню, кохання й насилля, приватне та громадське життя, мир та війни, і завше в їхніх публікаціях присутнє рідне місто. Це місто, оспіване в леґендах і переказах, завжди різне в багатьох його краєзнавчих образах. Любов станиславівців до свого міста формує особливий станіславський літературний феномен. Ж о д е н з образів ІваноФранківська не п р е т е н д у є на в с е о с я ж н і с т ь , зате кожен із них провадить до почуття «малої Батьківщини», до глибини серця. Це почуття, інколи п р а в д и в е , інколи надумане, с т в о р е н е н а ш и м и сучасниками. Авторська уява реагує на такий Івано-Франківськ, перетворює його на позитивний міт, возвеличує його історію та сьогодення, а також окремих громадян. Моє місто - це, з в і с н о , п р и к л а д с у ч а с н о г о і в а н о франківськознавства. Однак воно не аґресивне і не нав'язливе. Воно - доброзичливий приклад того, як маємо шанувати власне минуле і наближатися до цілком нового розуміння краєзнавства. До складових івано-франківської ідентичнооти належить її історія. Вона суперечлива, загадкова і проблемати' на, а подекуди зовсім невідома. І разом з тим саме цим цікбва. її цікавість яскраво свідчить, що Івано-Франківськ відрізняється від будь якого іншого міста в цьому світі. Перший випуск із запропонованої серії - Історія окружного міста Станиславова в Галичині в 1847 р. - цс- с в о є р і д н и й краєзнавчий путівник вузькими вуличками с т а р о г о міста, позначеного шармом цісарсько-королівських часів. Наші читачі можуть справедиво запитати: «А чому про Станіслав 40-х років XIX с т о л і т т я , а не, с к а ж і м о , про засновник)!} м і с т а Потоцьких або давніх містян?» або «Чому не в хронологічному порядку чи за абетковим принципом?»

Поважаємо їхні думки і запитання. Проте сьогодні маємо за честь п р е з е н т у в а т и краєзнавчі т е к с т и про місто в часи н а д д е р ж а в и Габсбургів - цільну епоху творення і формування того духу і образу «старого Станіслава», який, на жаль, не дійшов до сьогодення. Ці особливості - образи багатокультурності і толерантності, культурного і м и с т е ц ь к о г о новаторства - наскрізь п р о н и з у ю т ь внутрішній і зовнішній світ модерного Станіслава. Поза сумнівом (хоча й цього не відкидаємо), вони просвічують темні й непривабливі лакуни рідної історії і демонструють заглибини в світ мікрокосмосу городян. Адже дух Станіслава пізньосередньовічної та австрійської епох, а відтак - міжвоєнного періоду, поруч з храмами і кам'яницями, вулицями, надгробними пам'ятниками з написами руськоукраїнською, німецькою, польською, вірменською, ідиш, живе в етнічній пам'яті станиславівців і в долях кількох поколінь різних національностей, життя яких було у кожного по-своєму якимось чином пов'язане з містом у межиріччі Бистриць. Це твердження, загалом дискусійне, між іншим свідчить, що образ того Станіслава, який називаємо ще цісарським, реалізовувався в кількох хронотопах: духовному, топографічному, топонімічному, соціально-політичному. Саме він, хронотоп, був репрезентований цілою Галереєю людських образів станиславівців: русинів-українців, жидів, поляків, німців, Вірменіє. Ця ґалерея - давно забутий світ н а ш о ї і с т о р і ї , с в і т л о к а л ь н о г о к о л о р и т у , я к и й вже н і к о л и н е повернеться на «круги своя». А в с т р і й с ь к и й Станіслав - р у с ь к о - у к р а ї н с ь к и й , ж и д і в с ь к и й , польський, вірменський, - про який йтиметься у першому випуску серії, звісно, вже в засвітах. Однак його позитивні і негативні сторінки ще с ь о г о д н і м о ж е м о я к н а й п о в н і ш е в и к о р и с т а т и . І л и ш е т о д і здійсниться принцип історії як науки, яка може і повинна навчати. Це заклик до усіх, хто не байдужий до власної історії, до власного е т н і ч н о г о к о р і н н я . Адже не м о ж н а бути г р о м а д я н и н о м ІваноФранківська і не знати, а почасти й не бажати знати його минуле. Це заклик і до тих, хто почувається іванофранківцем, але з різних причин вже давно поза історичним Станіславом. Як науковий редактор сподіваюся, що презентовані краєзнавчі тексти стануть початком, який пробудить додатковий інтерес до певних історичних подій або ж особистостей давнього Станиславова і сучасного Івано-Франківська. Кожен текст - це лише невелика частинка велетенської мозаїки, скласти яку вже сьогодні дуже важко, але принципово необхідно. Створімо ж разом популярний проект «Моє місто», який стане д о р о г о в к а з о м в і с т о р і ї та культурі для усіх, хто вважає с е б е іванофранківцем. Іван Монолатій 4

ВЩ ПЕРЕКЛАДАЧА У 1 8 6 8 році потужна пожежа майже цілком знищила центральну частину Станиславова. Те місто, яке ми маємо зараз, виникло фактично після цієї пожежі. Будинки, що пережили цей вогняний апокаліпсис, можна перелічити на пальцях. До речі, одна з перших фотографій Станиславова зроблена саме у 1868 році та являє собою панораму згорілого міста. Виникає питання: «А яким же був Станиславів до пожежі?» На нього дуже важко відповісти, п о - п е р ш е , тому що, крім г р а в ю р и 20-х років, не збереглось графічних зображень міста. Існують також роботи з історії Станиславова, зокрема Алоїза Шарловського та Садока Баронча. Але перший написав свій твір у 1887 році, тобто після пожежі, а твір другого, хоч і написаний у 1858 році, головну увагу приділяє політичному та духовному життю, майже не торкаючись зовнішнього вигляду міста. Щ о п р а в д а , існувала ще праця якогось М. Грибовича «Історія окружного міста Станиславова в Галичині в 1847 р.», проте вона д о в ш и й час офіційно вважалась втраченою, що визнавали навіть деякі сучасні авторитетні історики. Але, як виявилось, справа не була такою безнадійною. Ще у 1935 році польський краєзнавець Йозеф Зєлінський знайшов цей рукопис у міському архіві та частково опублікував його в газеті «Кур'єр Станиславівський». Всього було шість публікацій з л ю т о г о по т р а в е н ь 1935 року. Саме на них базується ця праця. Тут треба сказати декілька слів про пана Зєлінського. Він був доктором наук (тоді стати доктором було набагато легше, ніж тепер) та викладав історію у міських гімназіях у 20 - ЗО роках XX ст. Його п е р у н а л е ж и т ь к н и г а «Герб м і с т а С т а н и с л а в о в а » та ч и с л е н н і краєзнавчі публікації у періодичних виданнях. Під час війни він виїхав до Польщі, де й помер після 1961 року. Саме завдяки праці цієї л ю д и н и ми з вами маємо можливість о з н а й о м и т и с я з п е р ш о ю історією Станиславова. Так, саме з першою, бо праця Грибовича є

першою з відомих сьогодні робіт, в якій синтетично охоплене минуле нашого міста. Відомо, що це був рукопис, який складався із 28 сторінок. Праця містила три розділи. Перший розділ присвячений історії міста до 1846 року. Але, як п и ш е З є л і н с ь к и й , тут є багато н е д о с т о в і р н и х в і д о м о с т е й , які здебільшого опираються vie на факти, а на легенди і перекази. Отже, ця частина не має історичної цінності, за винятком опису роботи двох старост - Краттера та Мільбахера, сучасником яких був автор. Тому доктор Зєлінський майже цілком опустив першу частину, надрукувавши лише уривок, який охоплює упорядкування міста в 1821 - 1841 роках. Звичайно, те, що для пана доктора могло бути добре відомим, для нас стало б цікавою знахідкою. Але нас може втішити той факт, що з п е р ш о г о розділу праці Грибовича « о б ш и р н о ч е р п а л и в і д о м о с т і » такі і с т о р и к и , я к Б а р о н ч т а Ш а р л о в с ь к и й і, хоча й опосередковано, ці відомості остаточно не пропали. Другий розділ містить вичерпний опис міста у 1846 році. Цю частину, як найціннішу, З є л і н с ь к и й опублікував п о в н і с т ю . Тут д е т а л ь н о р о з г л я н у т о г о с п о д а р с ь к е і економічне ж и т т я м і с т а , наведено чіткі статистичні дані, розкрито топографію міста та дано ретельний опис головних будинків. Третій розділ розповідає про родовід Потоцьких, який Грибович майже дослівно взяв з «Гербажу» К. Несецького. Тому Зєлінський повністю опустив цей розділ. Але щоб заспокоїти читача, можу сказати, що по-перше, «Гербаж» Каспера Несецького знаходиться у міському архіві, а по-друге, автор цих рядків зараз працює над книгою «Володарі міста Станиславова», в якій д о с и т ь детально р о з г л я н е і с т о р і ю маґнатів Потоцьких. Навіть д е т а л ь н і ш е , ніж Несецький. Хто ж був цей М. Грибович? Історія не донесла до нас ні дат життя, ні навіть національності цієї загадкової людини. Звичайно, він мігбути поляком, але міг бути українцем, адже корінь «гриб» є спільним для обох мов. Якщо згадати міські купецькі родини Богдановичів та Теодоровичів, можна віднести Грибовича до вірмен. Але якщо пригадати славнозвісного Рабиновича, то можна віднести першого міського історика до народу Ізраїлевого (до речі, на цвинтарі в Острові Мазовецькому є могила якогось Мордехая Грибовича). 6

Врешті-решт, яка різниця, до якої нації він належав. Головне, що М . Г р и б о в и ч з а л и ш и в д л я нас ч у д о в и й о п и с м і с т а т а п о д і й , сучасником яких він був. Тепер трохи про лінгвістично-орфографічну складову твору. Доктор Зєлінський пише, що він дає читачеві дослівний текст без жодних правок, з «невеликими змінами в інтерпункції». Але для кращого розуміння тексту сучасним українським читачем я був з м у ш е н и й в н е с т и невеличкі з м і н и . П о - п е р ш е , р е ч е н н я , які у Грибовича містили по 80 слів, були розбиті на більш короткі. Також було переставлено порядок слів у реченнях (наприклад, замість «брама залізна» подається «залізна брама»), що допомагає краще сприйняти текст. Назви всіх навколишніх сіл наведено тут у сучасній транскрипції. Взагалі, я намагався д о т р и м у в а т и с ь авторського стилю та не дозволяв собі досить вільно трактувати його працю. Для кращого розуміння окремих понять, топографічних назв та мірно-цінових термінів до видання додано коментарі, з яких читач також зможе почерпнути для себе немало цікавого. Відомо, що до 7 5 % інформації людина сприймає візуально. Тому для того, щоб ця книга надовго Вам запам'яталась, її прикрашають чудові листівки з колекції Зеновія Жеребецького, більшість з яких друкується вперше. На цих листівках зображено будинки, вулиці та площі, про які йдеться в книзі. Деяких, на жаль, вже не існує, і лише на старих світлинах вони продовжують своє життя. О т ж е , ш а н о в н и й читачу, д о з в о л ь т е м е н і , р а з о м з п а н о м Грибовичем та доктором Зєлінським, запросити Вас до захопливої мандрівки передмістями, площами та вулицями старого Станиславова. Іван Бондарев

І. СТАНИСЛАВІВ В РОКАХ 1821-1842 Збільшення населення, будинків, запровадження порядку і прикрашення міста За панування цісаря Франца І,1 через тривалий спокій від 1816р., місто ожило в ремеслах і торгівлі. Також через запровадження різних державних установ населення міста збільшилось урядовцями та студентами. Поступово місто починає зміцнюватись, з а л ю д н ю в а т и с ь і р о з б у д о в у в а т и с ь . Все це в и м а г а л о к р а щ о г о догляду за порядком та вдосконаленням міста. Через те запроваджено тут пристойний магістрат, надано нові та відновлено старі привілеї, які раніше мали міщани. З а п р о в а д ж е н о к р а щ и й порядок і поліцію. З метою поліпшення зовнішнього вигляду міста було наказано будувати будинки тільки з каменю або цегли. А старі дерев'яні будівлі, яких більше всього було на ринку, - розібрали. Всі публічні д о р о г и і в у л и ц і у м і с т і та п е р е д м і с т і , а т а к о ж г р о м а д с ь к і п л о щ і б у л о розширено, бруковано та очищено. Також впроваджено освітлення міста вночі. В головних місцях були прориті стічні канави, а старі ями та канали засипано. Для війська о р е н д о в а н о казарми, збільшено поліцію. Часті випадки пожеж спонукали до запровадження необхідних протипожежних засобів та реквізитів. Загалом, коштом міста було споруджено багато нових місць та вулиць. Найкращого впорядкування місто зазнало під керівництвом 2 старости Францішка Краттера, що був тут з 1821 по 1831 р р . Його прислали сюди не тільки для керівництва округом, а, в першу чергу, для р о з б у д о в и і п о к р а щ е н н я міста С т а н и с л а в о в а . За час й о г о правління все, що тільки для добра, порядку, прикрашення і потреб міста могло служити, не тільки не занепало, але й до сьогодні існує. Як з г а д к а п р о н ь о г о з а л и ш и в с я п у б л і ч н и й с к в е р , що з в е т ь с я Краттерівкою. Він розташований на початку вулиці Тисменицької і, на жаль, зараз цілком з а н е д б а н и й . Лежить ця Краттерівка між вулицями Брукованою та Липовою. 3 8

«Також старанням цього старости збудовано у 1827 р. головну гауптвахту, що стоїть при єзуїтськім костелі." Крім того, завдяки згаданому старості пожвавилось не тільки місто, але й цілий округ. Це стало можливим через нову дорогу до Угорщини через Делятин, Микуличин і далі, через раніше недоступні Карпатські г о р и . З великими зусиллями, а також найбільшим старанням старости, дорога ця вже того року (1827) була повністю завершена. 5 Це дуже багато дало для розвитку торгівлі, що була тісно пов'язана із в'ючним транспортом. Наступником його, який також багато клопотав за добро міста, був його вельможність староста Казимир Мільбахер. Він, як і його попередник, за весь час панування тут від 1832 до 1838 рр., був проникнутий тим самим духом для добра і порядку міста. Завдяки його посиленому старанню у 1838 р. встановлено тут статую цісаря Франца І, на площі того ж імені перед циркулярною будівлею. Це немало важило для слави та покращення міста. 6 Перед тим площа Франца була вся забудована маленькими дерев'яними будиночками. Для звільнення місця під статую всі ці ґрунти і будинки були викуплені за 3775 флоринів 7 та знесені. Сама статуя, яка цілком відлита з цинку, коштувала 3000 фл. За неменшого старання цього старости тут відкрита нова вулиця імені Ф е р д и н а н д а , 8 а також вулиця Лангенау, названа на честь колишнього генерал-губернатора Галичини. 9 У році 1838 закладено кутовий камінь забудови о к р у ж н о г о ц и в і л ь н о г о ш п и т а л ю , щ о наприкінці б р у к о в а н о г о Л и с е ц ь к о г о передмістя. Цей шпиталь збудований на кошти міщан та мешканців навколишніх сіл та названий на честь е р ц г е р ц о г а Ф е р д и н а н д а д'Есте, колишнього цивільного і військового губернатора Галичини, який зробив внесок у будівництво шпиталю. Повністю збудований, шпиталь повстав у 1842 р. 1 0 Остаточно можна визнати, що за прекрасне своє існування місто має подякувати цим двом мужам.

II. СТАНИСЛАВІВ В РОКАХ 1846-1847 /. Теперішній стан і кордони міста Місто Станиславів збудовано на рівнині у гарному та здоровому місці. Від сторони західної і північної на глибинах болотистих, від сходу і півдня на т в е р д і й землі, лежить воно між 42 2 3 ' д о в г о т и і 48 36'північної широти. З північного заходу і далі на півночі та сході воно межує із селом Княгинин, на південному сході - із селом Опришівці, на півдні - зі селом Крихівці, на заході - зі селом Загвіздя. З п і в д н я , на відстані 6 миль, в і д к р и в а є т ь с я п р е к р а с н а с м у г а Карпатських гір, які утворюють кордон з Угорщиною. Від північносхідної сторони, за півгодини їзди від міста, видно невеличку гору, що зветься Вовчинецька. На заході і сході міста, за півгодини їзди, протікають дві річки. Перша, яка тече з заходу, зветься Галицька або Солотвинська. Друга, яка тече зі сходу, з в е т ь с я Т и с м е н и ц ь к о ю або Н а д в і р н я н с ь к о ю Б и с т р и ц е ю . За н и м и з д і й м а ю т ь с я ліси і п а г о р б и . Ті дві річки випливають з гір Карпатських на півдні, біля сіл Солотвин і Надвірної, на честь яких названі. А тому, що від гір до Дністра швидко біжать, звуться вони Бистрицями. Річки славляться чистотою і здоровою в о д о ю . Не тільки з м і с т а , але й здалеку п р и ї з д я т ь л ю д и , щ о б с к у п а т и с я у них. Каміння і пісок тих річок в и к о р и с т о в у ю т ь для брукування доріг у місті. Місто з його передмістями можна об'їхати тепер не менш ніж за дві години. Землі в околицях є достатньо врожайними. Тут сіють всі місцеві сорти збіжжя, у тому числі й гречку. Місцевість сприяє зросту всіляких овочів та фруктів, подекуди є навіть виноград. 2. Зовнішній вигляд міста З першого погляду на місто помітні значні зміни. За останні 20 років воно зазнало перетворень як ззовні, так і всередині. Населення та його звичаї годі впізнати.

Зовнішній вигляд міста з будь-якого боку захоплює різноманітними та розмаїтими за формами вежами та куполами костелів, між якими найвищою є ратуша, усе це формує прекрасну панораму міста. Не менш можна пишатись тепер чудовими, рівними, просторими та д о б р е б р у к о в а н и м и в у л и ц я м и і п е р е д м і с т я м и . А н а в к о л о чотирьохбічного ринку розташовані 4 площі та 24 вулиці. Головні п л о щ і : п л а ц Ф р а н ц а , 1 1 К р и м і н а л ь н и й , 1 2 п е р е д гауптвахтою 1 3 і коло Сакса. 1 4 Є також велика площа на Галицькому передмісті або Торговиця велика, на якій традиційно відбуваються ярмарки х у д о б и . 1 5 Вулиці і дороги публічні: вулиця Брукована або дорога головна Лисецька, яка раніше звалась Вірменською; 1 6 Краттерівка, Липова, 1 7 Широка або Вірменська, Середня, 1 8 Опришівська 1 9 (раніше Зосина Воля, закладена ще Софією Потоцькою, донькою Йосипа Потоцького), Тисменицька головна і побічна 2 0 , Заболотівська вища і нижча, 2 1 Вовчинецька, 2 2 Галицька головна, 2 3 Бельведерська нижча і вища. 2 4 В самому місті: място або ринок, вулиця Фердинанда, Фарська, 2 5 Шпитальна,26Екстринітарська,27 Тандицька,28 Кримінальна,29 Вірменська, 3 0 Жидівська нижча та вища; 3 1 далі Руська, 3 2 Валова, 3 3 Синагогська. 3 4 Крім них, є ще багато глухих та безіменних вуличок. Всі ці площі та вулиці вночі освітлюють 300 ліхтарів. Всіх будинків налічується близько 800. Між ними 430 мурованих, а решта - дерев'яних. З них є 110 кам'яниць на 1, 2 і 3 поверхи. 3 5 У місті та передмісті є також 950 земельних ділянок, з яких 195 місць придатних для забудови. Будинки на передмісті мають перевагою тим будинкам, що з фронту, бо вони прикрашені у передмісті ґанком із колонами та мальовничим парканом, а влітку оздоблені квітучим садом. Крім того, у передмісті є багато садів та овочевих городів. Через це місто є немов потопаючим у зелені. Будинки в самому місті, а передусім навколо ринку, належать з д е б і л ь ш о г о ж и д а м - м і с ц е в и м к у п ц я м . Будинки у п е р е д м і с т і належать католикам - торгівцям, міщанам, ремісникам, урядовцям, і, частково, руським священикам з найближчих околиць. 3. Старі і нові будинки, ратуша, костели, вали і рови міста Серед старих будинків до сьогодні визнаними є: ратуша в місті, п о с е р е д ринку, з б у д о в а н а Й о с и п о м П о т о ц ь к и м у с т а р о м у 11

хрестовому стилі в 1695 році. Вона має 9 поверхів висоти та вежу круглої форми, яку вінчає купол. Вершина того куполу оздоблена залізним цісарським орлом (в році 1826 при реставрації тієї вежі). 3 6 В е ж а ззовні о б в е д е н а д о в к о л а г а л е р е є ю та з ч о т и р ь о х боків прикрашена годинниковими циферблатами. Всередині є міський годинник, який сповіщає щогодини час голосним биттям у дзвони, які підвішені в куполі над вежею. Під годинником є помешкання охоронців вежі або годинникових трубачів, які, стоячи з 4-х кутів галереї, оголошували настання нової години трубами. Крім того, вони сповіщали про кожну небезпеку вогню та інші лиха. В нижніх поверхах ратуші є каземати для політичних в'язнів. На першому поверсі, у хрестоподібних крилах ратуші, є склад або м а г а з и н мундирів і р і з н о г о в і й с ь к о в о г о с п о р я д ж е н н я місцевої в і й с ь к о в о ї з а л о г и . Раніше в цих залах в і д б у в а л и с ь з а с і д а н н я магістрату. Знизу, з заходу, є залізна брама для входу до ратуші, на якій міститься герб Потоцьких. На першому поверсі навколо ратуші розміщені 24 крамниці (склепи), що були орендовані місцевими купцями. До старих будинків також належить теперішній військовий шпиталь. Колись там був давній палац і помешкання Потоцьких власників цього міста. Але сьогодні головний будинок знесений через пожежу, а бічні крила палацу пристосовані під військовий шпиталь. Вціліли лише брама та паркан, і хоч вони також д е щ о перероблені, та все ж нагадують нам про славні діяння предків. Далі є три католицькі костели. Перший костел фарний латинський, колишня колегіата на ім'я Найсвятішої Непорочної Діви Марії (образ якої, оздоблений сріблом та золотом, міститься у передній частині головного вівтаря). 3 7 Цей костел закладений фундатором міста та пізніше щедро обдарований, про що свідчить напис на східному боці будівлі від 1737 р. Костел відзначається ззовні своєю величною та прекрасною хрестовою структурою. Центральна флорентійська вежа з фронту прикрашена галереєю, а з півдня розташовані ще дві малі вежі. У 1844 і 1845 роках цей костел повністю реставрували. Його вкрили новим дахом із залізної бляхи, яка полакована зеленою фарбою, а увінчує цю споруду новий центральний купол. Всередині костел оздоблений дуже пишно, стіни оббиті яскравим червоним адамашком. 12

Має також 11 прекрасних скульптур 3 8 та визолочені вівтарі, серед яких, крім розкішного великого вівтаря, з лівого та правого боку є дві каплиці. Вони виготовлені із закордонного мармуру, який був привезений з Італії, та містять 4 прекрасні великі колони та мармурові п'єдестали. 3 9 На одному з цих вівтарів, по правій руці, є мармурова труна, в який лежать мощі св. Вінцента, патрона нашого міста. Цю реліквію привіз Станіслав Потоцький, старший син Андрія Потоцького. На тому ж вівтарі у золотій посудині є також голова цього святого. В день св. Вінцента в цьому костелі відбувається велике храмове свято. Є тут також великий та чудовий орган. Крім цих особливостей, гідні уваги гробниці, які містяться в цьому ж костелі. Тут лежать останки померлих фундаторів та дідичів міста: Андрія Потоцького та його синів Станіслава і Йосипа. 4 0 Перед к о с т е л о м , т р о х и вбік від головних д в е р е й , фігура Найсвятішої Непорочної Діви Марії і велика мурована дзвіниця на шість дзвонів, 4 1 серед яких найбільшим є центральний. Його рушають з місця чотири чоловіки і називається він св. Андрій, на честь засновника міста, про що свідчить відповідний напис. За костелом закріплені два села, дохід з яких призначений на утримання будівлі та ксьондзів. Раніше при костелі був цілий колегіум ксьондзів, а зараз тільки один пробощ канонік і три вікарія. Другий костел, званий єзуїтським, раніше був власністю О.О. Єзуїтів. 4 2 Збудований він за часів Йосипа Потоцького, а найбільш до тієї фундації спричинилася Вікторія з Ліщинських Потоцька, жінка Йосипа Потоцького. Костел той є надмірно високий, прекрасний та розкішний. Він закладений під ім'ям Тіла Божого і має з фронту дві високі вежі. У 1838 році костел був повністю відреставрований та побілений. В році 1842 на хори поставлено новий орган. Зараз костел належить до місцевої гімназійної катехити і використовується для служб студентами гімназії, військової залоги, а також для парафії руської, яка в ньому від цього року коморує, тому що власної церкви не має. Щоправда, є тут маленька дерев'яна церква на передмісті при вулиці Широкій. Але через те, що вона є дуже стара, ветха та мала, вже давно стоїть зачинена. 4 3 Третій костел - фарний вірменський - збудовано за часів Йосипа Потоцького. 4 4 Спочатку він був дерев'яний, але в 1748 р. старанням п р о б о щ а , каноніка т а офіціала т о г о костелу, к с ь о н д з а Якоба Мангуєвича 4 5 , та зі зборів вірменських парафіян, славних купців, що 13

жили в Станиславові, закладено кам'яний. Має він спереду дві вежі, між якими є купол, прикрашений образом Богородиці з дитятком Ісусом. В тому костелі, у великому вівтарі, міститься знаменитий образ Найсвятішої Діви Марії, який раніше чинив великі чуда 4 6 . Також привертає увагу своїм живописом вівтар та галерея, розміщена навколо костелу на 16-ти стовпах і прикрашена фігурами апостолів. Цей костел наділений значними пожертвами від вже зазначеного фундатора (про це свідчить його власний оригінальний запис, який знайдений в архівах того костелу), а крім того, володіє значними капіталами через внески парафіян. При цьому костелі колись був колегіум вірменських священиків, але через те, що парафія зменшилась на 420 душ, зараз є лише один пробощ і один вікарій. У 1 8 3 2 році костел повністю відреставровано. До 1830 року був тут ще костел О.О. Тринітарів з кляштором ( м о н а с т и р е м ) , але після в и г н а н н я ц ь о г о о р д е н у та ліквідації кляштору, а також після дворазового спалення костел було цілком розібрано. 4 7 Кляшторний будинок переобладнано, добудовано, і на сьогодні це т ю р м а для кримінальних в'язнів, а на 1-му поверсі розміщується цісарський суд карний. 4 8 Також на Тисменицькому передмісті був раніше д е р е в ' я н и й костелик св. Йосипа, але після пожежі на тому місці лежить великий город, що належить місцевому поштмейстеру. 4 9 Крім тих головних будинків, своєю обширністю заслуговує на увагу ще циркулярний будинок на два поверхи, розташований на площі Франца, при єзуїтському костелі. Цей давній будинок раніше був власністю і кляштором О.О. Єзуїтів та використовувався як школа. По вигнанні того ордену з міста будинок збільшено, перебудовано і використовують дотепер як помешкання для старости, для складу циркулярного уряду та для місцевих гімназійної та нормальної шкіл. 5 0 Що ж стосується нових приватних та громадських будинків, то серед них відзначається дім, власність п. Гендліха, в якому зараз розміщений цісарський суд шляхетський; 5 1 будинок п. Батернау, де розміщується уряд цісарської фервальтерії; 5 2 міський шпиталь наприкінці вулиці Брукованої; будинки Пшибиловського 5 3 , Ланди 5 4 , Сакса та інші великі і гарні будівлі. Є тут також три синагоги або жидівські божниці. 5 5 Вали, якими колись було укріплено місто, с ь о г о д н і цілком розібрані та знищені, а рів засипаний. Збереглись лише частини 14

мурів, а саме біля єзуїтського костелу та циркулярного будинку і далі біля військового шпиталю, колишнього палацу. Потічок або річка, звана фосою, яка збирає воду з різних джерел і каналів міста, раніше слугувала давнім руслом рову, що перед валами. Вона тече на сході міста, на Заболотівському передмісті. 4. Влада, населення, ремесла і торгівля, поділ міста Публічних у р я д і в тут є 7, а с а м е : у р я д ц и р к у л я р н и й , с у д шляхетський, суд кримінальний, уряд адміністративний і митний або фервальтерія доходів скарбових, міський магістрат, 5 6 окружна пошта і військова вербувальна комендатура. 5 7 Населення, згідно з тогорічним конскрипційним підрахунком за винятком військових та студентів - становить 10 866 душ, з яких 1400 жидівських родин, або 5958 д у ш . Всіх священиків в місті 12, студентів гімназії приблизно 260 на рік; в нормальних школах вчиться в середньому 400 учнів. Професорів всіх 13, 5 8 цісарських урядників до 13О осіб. Магістратських урядників тут мешкає 24. На чолі їх стоїть бургомістр, якого призначають згори. Міська поліція складається з 36 поліціянтів, 2-х капралів, 1 фельдфебеля і одного поліційного ревізора. Є тут також публічна школа для панянок, де за рік до 60 дівчат здобувають науку. Військову залогу становить штаб піхоти та 2 перші батальйони полку, якими тепер командує князь Лука. Вони налічують 1600 душ та розміщені у казармах. За списками військового округу ці батальйони 59 входять до складу 58-го піхотного полку ерцгерцога Стефана. Ремісничих цехів тут є 10. Майстрів - 376, челяді - 264. Між ними майстрів жидів - 135. Майстрів шевців є 57 католиків та 7 жидів; кравців є 16 католиків та 48 жидів. Торгових складів з різними товарами є 3; великих торгових крамниць - 3, менших - 50. Вони здебільшого жидам належать, католицьких магазинів є тільки 10. Також є тут 2 аптеки, одна книгарня і одна друкарня, 2 цукерні, 4 пивних броварні, 1 фабрика лікерів, одна гарбарня шкір, 6 0 фабрика ножів, свічок та мила. Біля міста є 5 цегелень та 12 водяних млинів. 6 1 Є тут також дуже багато заїжджих будинків і шинків, з яких заслуговує на згадку заїжджий дім п. Леона Сакса, при вулиці Тисменицькій, де минулого року для громадськості була збудована гарна і простора бальна зала, 6 2 а також заїжджий дім Гальперна при вулиці Галицькій, в якому міститься порядний трактир. 6 3 15

Ціле місто поділено на 5 частин, тобто на власне місто, яке становить одну частину, та 4 передмістя. 6 4 Примітка: Патроном місцевих шкіл є св. Ян Непомуцен, день я к о г о , 16 т р а в н я , всі с т у д е н т и щ о р о к у с в я т к у ю т ь з в е л и к о ю урочистістю. 5. Публічні і приватні заклади, громадські місця, прогулянки і розваги Крім місцевих публічних шкіл, до приватних закладів належить Товариство казинове, засноване для забави у 1842 році. Складається воно з близько 300 осіб вищого світу, з них кожна особа або родина робить щорічний внесок у 12 фл. Також цього року утворилось Товариство дам доброчинних, яке складається з дам вищого класу і слугує для підтримки вдів та сиріт міста. Відкриття цих двох закладів дозволено цісарським крайовим урядом. Крім них, тут ще є приватні наукові заклади або конквікти для молодих дівчат, де вчать різних розумових та прикладних наук. Також гідна уваги парова купальня з ваннами, збудована та відкрита в 1845 році при вулиці Фердинанда, великим коштом і з в и г о д о ю , бо коштував т о й заклад 16 0 0 0 фл. Зараз він слугує потребам громадськості, і кожний городянин за невелику плату може 65 скористатися послугами тієї купальні. Громадських площ є 4. Найбільшою з них є плац Франца перед з а б у д о в о ю ц и р к у л я р н о ю . Цей плац п р и к р а ш а є с т а т у я ц і с а р я Франца І. Відзначимо також площу довкола ратуші або Ринок, де зведені кам'яниці на один, два і три поверхи. У кожному куті цієї площі є помпова криниця. 6 6 Крім цих 4-х публічних криниць, є 8 подібних, в інших громадських місцях, що утримуються коштом міста. Що стосується місць для прогулянок та відпочинку, то, на жаль, таких м і с т о м а й ж е н е м а є . Є л и ш е м і з е р н и й с к в е р , з в а н и й Краттерівкою, який колись утримувався у чудовому стані, а зараз цілком занепав. Таким чином, місту найбільш не вистачає місця для розваг та прогулянок. Є тут також вулиця Л и п о в а , п а м ' я т к а с т а р и х ф у н д а т о р і в , обсаджена сторічними липами, яка вела до колишнього звіринця. В о н а і з а р а з с л у ж и т ь п о ч а т к о м д л я п р о г у л я н о к , але ч е р е з безперервне спорудження будинків на цій вулиці, дерева майже всі 16

знищені. За тією Липовою вулицею знаходиться дубовий гай, який раніше був звіринцем, а зараз тут приватна маєтність. 6 7 За цим звіринцем впродовж кількох десятків років був великий дубовий ліс, званий Дібровою, від якого сьогодні залишились рештки кількох дубів. Цей ліс цілком зрубаний, а землі перетворено на орне поле. 6 8 На західному боці міста був колись прекрасний сад, званий Бельведером, який заклала ще каштелянка Коссаковська. Цей сад слугував для розваг мешканцям міста і звідти відкривався найкращий краєвид, через те ця місцевість й до сьогодні зветься Бельведером. Але зараз той сад, проданий у приватні руки, є цілком знищений та перетворений на орне поле. 6 9 6. Привічвї та фонди міста Привілеїв місто отримало дуже мало. Одним з них є право пропінації, надане ще фундатором м і с т а . 7 0 З цього права через оренду щорічний дохід складає 20 тисяч злотих ринських 7 1 , і це становить єдиний і головний фонд міста. З того фонду здійснюється утримання магістратських урядовців, міської поліції, освітлення і очищення міста та інші подібні витрати. Також певний прибуток має місто із податків з села Княгинин, купленого півроку тому. Також місто придбало і Релігійний Фонд, якому належать деякі будинки, землі та млини міста. Є тут також два великі військові склади, о д и н католицький цвинтар наприкінці Тисменицького передмістя і там же жидівське 72 окописько. На рік є 6 привілейованих ярмарків. З них найславнішим є ярмарок волів, що проводиться 1 травня під Микитинцями. На нього з найближчих околиць та з Буковини приганяють декілька тисяч волів, 73 після чого транспортують їх далі до Відня та Оломюца . Крім того, 74 щовівторка та п'ятниці відбуваються великі т о р г и . 7. Оцінка фунтів і продуктів споживання Що стосується цін на земельні ділянки та будинки, то вони цього 75 року дуже пішли вгору. Так, у місті за 1 сажень к в . ґрунту під будівництво, розташованого у доброму місці, платять від 10 до ЗО фл., а інколи і більше. На передмісті подібні ґрунти коштують від 40 17

кр. до 1 фл. за сажень кв. Землі підсади пропорційно дешевші, тому що за них треба платити занадто високий податок. Ціна продуктів споживання на місцевих торгах дуже висока, насамперед через неврожай картоплі минулого року. Так у листопаді 1846 р. за один к о р е ц ь 7 6 пшениці платили 15 фл., жита 10 фл., кукурудзи 12 фл. Один фунт 7 7 волового м'яса коштував від 8 до 9 кр. 7 8 , одна кварта 7 9 доброї горілки оковитої 1 фл. 40 кр., кварта пива 7 кр., корець ячменя 8 фл., корець вівса 5 фл., корець картоплі 5 фл. Один таляр 8 0 твердого дерева коштував 10 фл., м'якого дерева 8 фл. Одна кварта масла 1 фл. 15 кр., кварта гречаної крупи 8 кр., одне куряче яйце 1 кр. Один фунт львівського буракового цукру з Тлумача був по 46 та 48 кр. 8 1 (С.с1.п.)

Cd.ii польською значить «Далі буде». Але на цьому місті доктор Зєлінський з невідомих причин припинив друкувати рукопис Грибовича. Шкода, що праця опублікована не повністю. Можливо, колисьдопитливий краєзнавець у надрах архівів знайде вкритий порохом манускрипт, і тоді світ ознайомиться з повною версією спогадів Грибовича. А поки що ми можемо впевнено констатувати той факт, що навіть частина рукопису - це набагато краще, аніж нічого.

КОМЕНТАРІ 1. Франц І з династії Габсбургів (1768-1835), імператор «Священної Римської імперії» у 1792-1806 (як Франц II), австрійський імператор з 1804 р. ВідвідавСтаниславіву 1817та 1823 рр. 2. Згідно з австрійською реформою 1782 - 1786 рр. вся Галичина була поділена на 18 округів (обводів, циркулів), якими керували старости, що призначались з Відня. Станиславів також був центром такого округу. І хоча місто мало свого бургомістра, влада його до 1867 року була майже номінальною - фактично містом керував староста. 3. Зараз на місці скверу Краттерівка знаходиться західна частина Вічевого Майдану. Щоправда, раніше той сквер був дещо більшим та займав площу будинків, де містяться магазини «Українська книга», «Центральний» та ін. Дерева, які ростуть навпроти цих будинків, є прямими нащадками мешканців старої Краттерівки. 4. Гауптвахта - дослівно з німецької це головний караул, або караульний будинок. Тепер під гауптвахтою розуміють місце для утримання незначних військових порушників, така собі міні-в'язниця з терміном позбавлення волі від кількох діб до декількох місяців. Як не дивно, цей будинок зберігся, хоч і не повністю. Зараз це Галицька, 7, де знаходиться бібліотека Медичної академії. 5. Пізніше тут буде прокладено залізницю, якою користуватиметься майже кожен, хто їхатиме у Яремчу або Ворохту. 6. Ця статуя стояла навпроти головного входу до сучасного морфологічного корпусу Медичної академії і була знищена під час революційних подій у 1919 році. 7. На території Австрійської імперії національною одиницею був флорин, або рейнський (ринський) злотий. Один флорин дорівнював 60 крейцерам.

8. Вулицю названо на честь Фердинанда І (1793 - 1875), імператора Австрії у 1835 - 1848 рр. Зараз це вулиця Низова, колишня Камо. 9. Остаточно цю вулицю ідентифікувати не вдалось, тому робимо припущення, що це вулиця Новгородська. 10. Зараз це найстаріший комплекс міської клінічної лікарні, що на вулиці Мазепи. 11. Плац Франца - це сучасний майдан Шептицького. 12. Сьогодні тут торговельний майданчик, що прилягає до вулиці Старозамкової. 13. Це площа перед греко-католицькою катедрою. 14. Тепер це початок Вічевого майдану біля магазину «Мальва». 15. Зараз тут розкинувся парк Воїнів-інтернаціоналістів. 16. Сучасна вулиця Мазепи, 17. Липова - це колишня назва вулиці Шевченка. 18. Середня - зараз це вулиця Чорновола, а Широка - вулиця Січових Стрільців. 19. Тепер це вулиця Коновальця. 20. Тисменицька головна - це сучасна вулиця Незалежності, а Тисменицька побічна - ймовірно, частина вулиці Січових Стрільців. 21. Заболотівська нижча - це вулиця Франка, а Заболотівська вища це частина вулиці Грушевського, що проходить повз «Білий дім» та монастир Василіянок. 22. Вовчинецька - це одна з небагатьох вулиць міста, що змогла зберегти свою історичну назву. 23. Галицька. Вулиця зберегла свою назву. 24. Бельведерська вища - це, власне, сучасна однойменна вулиця. Щодо Бельведерської нижчої, то ймовірно, це сучасна вулиця Млинарська. 20

25. Фарська - ця маленька вуличка отримала свою назву від колишнього колегіального (фарного) костелу. Зараз це маленький провулок, що сполучає вулицю Галицьку з майданом Шептицького. 26. Сучасна вулиця Шпитальна отримала назву від військового шпиталю, який був розташований у колишньому палаці Потоцьких. 27. Екстринітарська - це вулиця Старозамкова. Отримала назву від чернечого ордену Тринітарів, який австрійська влада вигнала з міста. 28. Точне місцезнаходження цієї вулички не встановлено. З польської вона дослівно перекладається як «дешева». Отож можна припустити, що там торгували вживаними речами або мешкали найбідніші верстви населення. 29. Кримінальна - зараз вулиця Шеремети. 30. Вірменською раніше називали сучасну вулицю Мельничука, яка, можливо, захоплювала й теперішню Вірменську. 31. Жидівська нижча - це сучасна вулиця Лесі Українки, а вища - Площа Ринок. 32. Припустімо, що Руською вулицею була сучасна Страчених. Відомо, що на місці колишньої синагоги раніше стояла стара дерев'яна руська (українська) церква. 33. Назва вулиці Валової залишилась без змін. 34. Синагогською вважається теперішня вулиця Труша, оскільки стара синагога стояла на місці скверика біля Медичної академії. 35. Щодо кількості поверхів у будинках, які наводить Грибович, то тут треба бути обережним. Річ у тім, що у стародавній Польщі, як і у більшій частині Європи, поверхами вважають д р у г и й і вищі. Перший поверх, власне, поверхом не є і називається партером. Через це, у сучасному розумінні, триповерхова кам'яниця має чотири поверхи. 36. Відомо, що у 1825 році верхівку ратуші зірвано сильним вітром, внаслідок чого і почалась реставрація. 21

37. Зараз у приміщенні колишнього костелу Художній музей. 38. Деякі з цих скульптур вціліли й експонуються у Художньому та Краєзнавчому музеях. 39. Ці колони і сьогодні можна побачити у Художньому музеї. 40. Деякі саркофаги збереглись і донині. 41. Цю дзвіницю розібрали у 1962 році після розпорядження міської влади. У 2002 році за активного сприяння нової місцевої влади дзвіницю було відновлено за старовинними кресленнями. 42. Тепер тут міститься Івано-Франківський Кафедральний Собор Святого Воскресіння. 43. На жаль, до наших часів ця церква не збереглася. Вона мала назву святої Варвари і містилась на місці сучасної будівлі музичного училища, що на розі вулиць Січових Стрільців та Коновальця. 44. Зараз будівля належить Українській автокефальній православній церкві, а раніше тут був Музей атеїзму. 45. Якоб Мангуєвич (? - 1774) - пробощ вірменської общини Станиславова з 1739 року, доктор богослов'я. У 1771 році видав у Львові релігійні гімни та молитви. Багато зробив для вірменської общини. Після смерті заповів 1000 злотих братству Найсвятішої Матері Язловецької. 46. Цю ікону вивезли до Польщі у 1946 році. Проте сьогодні її копія увінчує будову Вірменського костелу. 47. Раніше цей собор займав вуличку, де зараз знаходиться відоме кафе «Пиріжкова хата», а фасадом виходив на вулицю Старозамкову. 48. Це будинок на вулиці Старозамковій, де зараз розміщена редакція газети «Рідна земля». 49. Тепер на цьому місці збудовано «Укрексімбанк», що на вулиці Незалежності. 50. Це сучасний морфологічний корпус Івано-Франківського медичного університету на майдані Шептицького. 22

51. Тепер це будинок на вулиці Мельничука, 14, в якому розташована Західно-Український економіко-правничий університет. 52. Фервальтерія - це австрійське адміністративне відомство, до повноважень якого входило збирання мита і податків. Тогочасний аналог податкової інспекції. Будинок цей зберігся за адресою Шпитальна, 2, зараз тут міститься військова поліклініка. 53. Зараз у будинку Пшибиловського знаходиться Господарський суд в Івано-Франківській області, що на вулиці Шевченка, 16. Раніше там був штаб армійського корпусу, а ще раніше - резиденція греко-католицького єпископа. 54. Зараз цей будинок не існує, а раніше він перегороджував Вічевий майдан впоперек та розташовувався на місці 9-поверхового телеграфу та центрального фонтану. Будинок Ланди був знищений під час Першої світової війни. 55. Як вже вказано вище, головна єврейська божниця знаходилась на місці скверика біля Івано-Франківського медичного університету. Знищена у 1942 році німцями. 56. Міський магістрат знаходився у вже неіснуючому будинку на розі вулиць Галицької та Новгородської. На цьому місті довго був котлован, а нещодавно споруджено торговельний комплекс «Меркурій». 57. Ймовірно, містилась в одному будинку з гауптвахтою. 58. Під професорами Грибович мав на увазі всіх міських вчителів загалом. 59. Варто зауважити, що залога у 1600 чоловік була досить значним військовим осередком для міста із населенням у 10 тисяч. Наприклад, сьогодні військовий гарнізон Івано-Франківська набагато менший від цієї цифри. 60. Під гарбарнею слід розуміти місце для дублення шкір. Це був прообраз сучасного шкірзаводу. 61. Зі старовинних мап відомо, що ці млини були розташовані вздовж Бистриці Солотвинської, в районі сучасних вулиць Кармелюка, Млинарської, Пулюя, Берегової, Княгинина та ін. 23

62. Будинок Леона Сакса не зберігся - він згорів під час пожежі у 1868 році. Але відоме його точне місцезнаходження - це сучасний торговельний центр «Мальва», що на Вічевому майдані. 63. Цей будинок стояв на місті сучасного ЦУМу, що по вулиці Галицькій. Також не зберігся. 64. Передмістями Станиславова були: Галицьке, Лисецьке, Тисменицьке, Заболотівське. 65. Ця перша у місті парова лазня добре збереглась і до сьогодні використовується за призначенням. Адреса: вулиця Низова, 5. Нещодавно цей будинок прикрасили чудовим барельєфом у вигляді Нептуна та Русалок. 66. Під помповими криницями треба розуміти звичайні фонтани, якими зараз вже нікого не здивуєш. 67. Ця приватна маєтність збереглась до наших часів. Зараз це будинок в парку імені Шевченка, де містяться офіс фірми «Лис Микита», літнє кафе та гральні автомати. У 1846 році будинок, разом з навколишніми землями, був власністю родини баронів Ромашканів. 68. Лише у 1896 році це орне поле почнуть переробляти на міський парк, відомий сьогодні як парк культури та відпочинку імені Тараса Шевченка. 69. На цьому місці зараз знаходиться міська психіатрична лікарня, що на розі вулиць Бельведерської та Ленкавського. 70. Право пропінації - це виключне право на виготовлення та продаж алкогольних напоїв в місті. Хоча лікерні та броварні і знаходились у приватному володінні, їхні власники за плату повинні були отримувати щорічний дозвіл у Станиславівського магістрату на виготовлення своєї продукції. Відповідно всі власники корчем та трактирів купували у міської влади право на роздрібну торгівлю алкоголем. Ця алкогольна монополія міста, а також акцизні збори значно збагачували магістратську скарбницю. 71. Один ринський злотий дорівнював одному флорину.

72. Католицький цвинтар зараз перетворено на меморіальний сквер, що по вулиці Бандери, а на місті єврейського цвинтаря у 60-ті роки XX століття збудовано кінотеатр «Космос». 73. Оломюц - місто в Чехії на річці Морава. 74. Також ярмарки відбувалися: 2 серпня; 10 вересня у день усічення голови святого Іоанна; 18 жовтня у день святого Томаса; 8 листопада удень святого Дмитра. 75. Один сажень дорівнює 2,13 м. Відповідно один квадратний сажень дорівнює площі близько 4,54 м 2 . 76. Корець-старовинна міра об'єму. Один корець дорівнює 127 літрам. 77. Один фунт дорівнює 560 грамам. 78. Кр. - в нашому випадку це крейцери. Нагадаємо, що один флорин містить 60 крейцерів. 79. Одна кварта дорівнює приблизно одному літрові. 80. Таляр, у перекладі з польської, буквально диск, тарілка. Зрозуміло, що це міра об'єму, але поки що мені, на жаль, не вдалося знайти відповідника цьому таляру у звичній нам метричній системі. 81. Після прочитання всіх тих цін у читача може виникнути законне запитання: «Аскільки заробляв пересічний мешканецьСтаниславова?» Хоча точних даних на 1847 рік в мене немає, наведу два приклади. Так, у 1824 році в селі Нижневі на фільварку наймит за 1 день отримував 12 крейцерів. А у 1864 році вчитель приходської школи у селі Чорному отримував річну платню у 106 флоринів. В тому ж році писар міської установи в місті Мостиськах отримував на рік 215 злотих ринських. З цього випливає, що кваліфікована праця завжди цінувалась дорожче.

Загальний вигляд Станииіавова після пожежі 1868р. (до речі, це одна з перших фотографій нашого міста)

Вулиця Вірменська (стор-11, прим. ЗО) 26

Плац Франца (стор. І1, прим. 11)

Площа качо Сакса (стор. 9, прим. 8). Великий будинок праворуч стоїть на місці колишнього будинку Сакса (стор. 15, прим. 62) 27

Будинок пана Гендліха, де розмішувався цісарський шляхетський суд (опор. 14, прим. 51)

Вали (стор. 14-15) 28

Образ Найсвятішої Діви Марії з Вірменського костелу (стор. 14, прим. 46)

Ратуша, але вже перебудована після пожежі 1868року (стор. 12) 29

Вулиця Липова (шор. їв)

Статуя цісаря Франца І (стор. 9, прим. 6) на фоні циркулярного будинку (стор. 14, прим. 50)

Тринітарська тоща та вулиця Кримінальна. Справа видно будинок тюрми та цісарського карного суду (стор. 14, прим. 48)

Внутрішнє оздоблення фарного костелу (стор. 13) 32

Вулиця Липова, на задньому плані двоповерховий будинок Пшибиловського (стор. 14, прим. 53)

Сквер Краттерівка (стор. 8, прим. 3) 33

Сквер Краттерівка, ліворуч видно будинок панаЛанди (стор. 14, прим. 54)

Будинок головної гауптвахти біля Єзуїтського костелу (стор. 9, прим. 4) 34

Головний вівтар фарного

Колишній Єзуїтський костел (стор.

латинського костелу (стор. 12)

13, прим. 42)

Фарнийлатинський костел (стор. 12, прим.37) та дзвіниця (стор. 13, прим. 41) 35

Stanisławów. W i d o k oaólrw.

Білий будинок на передньому плані - головна синагога (ст. 14, пр. 55)

Міський парк на місці колишньої Діброви (ст. 17, пр. 68) 38

ЗМІСТ ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА I. СТАНИСЛАВІВ В РОКАХ 1821-1842 Збільшення населення, будинків,

З 5

запровадження порядку і прикрашення міста II. СТАНИСЛАВІВ В РОКАХ 1846-1847

8 9

1. Теперішній стан і кордони міста 2. Зовнішній вигляд міста 3. Старі і нові будинки, ратуша, костели, вали і рови міста 4. Влада, населення, ремесла і торгівля, поділ міста 5. Публічні і приватні заклади, громадські місця, прогулянки і розваги ...

9 10 11 14 15

6. Привілеї та фонди міста 7. Оцінка ґрунтів і продуктів споживання

17 17

КОМЕНТАРІ