Станиславів і його пам'ятки з давніх часів

ББК63.3(4УКР)6 Г 12

Дослідження поляка Станіслава Ґайковського вирізняється яскраво задекларованою і цілком неприхованою моноетнічною орієнтацією автора. Вона викликана польською окупацією нашого краю і відповідним суспільним замовленням - пошуком у несвоїй історії власних героїв, нібито реальних «творців» давнього Станиславова. Цей місцевий краєзнавець штибу перших повоєнних років усе ж таки перебільшує роль і місце польських можновладців Потоцьких в історії закладення і функціонування Станиславова, та й загалом поляків у колонізації довколишніх просторів давніх українських сіл і містечок Галичини. Добротна критика і видання перекладу брошури 1922року, яка містить цікаву інформацію про міські будівлі та окремі пам'ятки, сьогодні буде по суті корисною наукою для пересічних містян і містознавців, усіх, хто цікавиться історією багатонаціонального Станиславова. Брошура доповнена кращому розумінню цього

чудовими тексту.

Переклад Коментар

Юрія Івана

ілюстраціями,

які

сприяють

У горчака Бондарева

У в и д а н н і в и к о р и с т а н і п о ш т і в к и з колекції З е н о в і я Ж е р е б е ц ь к о г о

Серія «Моє місто» друкується за с п р и я н н я : Благодійної культурологічної фундації «Цинамоновий хрущ», п. Юрія Височанського, власника книгарні «Софія» (вул. Незалежності, 9)

ISBN

© Юрій Угорчак, 2007 978-966-668-155-6 (№ 4) © Зеновій Жеребецький, 2007 978-966-668-149-5 (серія «Моє місто») © Видавництво «Лілея-НВ», 2007

ДОБРИЙ КОМПІЛЯТОР ПАН ҐАЙКОВСЬКИЙ О ц і н ю в а т и праці діячів століть минулих - с п р а в а невдячна і малоприваблива. Це предметне поле критики та і с т о р і о г р а ф і й . Як п р а в и л о , к о ж е н д о с л і д н и к - п р о д у к т с в о є ї е п о х и і свого с е р е д о в и щ а . Бо, як зауважив колись відомий інтерпретатор с в і т о в о г о і с т о р и ч н о г о п р о ц е с у англієць А р н о л ь д Дж. Тойнбі, « н а в ч е н і тільки описувати, а не вдосконалювати об'єкт свого дослідження, історики, природно, перебувають у полоні ідей, які п а н у ю т ь у с п і л ь н о т а х , де їм в и п а л о ж и т и і п р а ц ю в а т и » . Між іншим це говорить про те, що кожна національна і с т о р і о г р а ф і я ж и в и т ь с я не тільки о б ' є к т и в н о ю п р а в д о ю п р о і с т о р і ю її народу, а й с т е р е о т и п а м и , п р и щ е п л е н и м и п о л і т и ч н и м и і д е о л о г і я м и та партійною пропаґандою. Пошук історичної правди вимагає о п р и л ю д н е н н я усіх відомих текстів, а д ж е будь-яке і с т о р и ч н е д ж е р е л о має п о з и т и в н е і неґативне значення д л я теперішніх і майбутніх поколінь дослідників минувшини. Для с у ч а с н и х у к р а ї н с ь к и х краєзнавців на часі р о з с т а в л е н н я певних акцентів щ о д о ч у ж и н е ц ь к о г о трактування історії С т а н и с л а в о в а - ІваноФранківська, з о к р е м а місця і ролі представників етнічних груп у творенні образу міста. Суттєвим у цьому випадку є приклад брошури, а фактично і н ф о р м а ц і й н о - с т а т и с т и ч н о г о довідника 1920-х років польського краєзнавця, активного діяча польської громади перших десятиліть XX ст. С т а н і с л а в а Ґ а й к о в с ь к о г о , п е р е к л а д і к о м е н т а р до якої с ь о г о д н і п р о п о н у є м о увазі читачів. Про а в т о р а в і д о м о надто мало, п р о т е с ь о г о д н і м о ж н а т в е р д и т и , що в ряді с т а н и с л а в і в с ь к и х к р а є з н а в ц і в - і с т о р и к і в М а р і я н а Г р и б о в и ч а (?-?), отця домініканця Садока Баронча ( 1 8 1 4 - 1 8 9 2 ) , гімназіального професора Алоїза Шарловського (1845-1911) творчий доробок С. Ґ а й к о в с ь к о г о (?-?) н а й м е н ш и й і м а л о в а р т і с н и й . А що автор сам визнає, що праця ґрунтується на матеріалах, опублікованих А . Ш а р л о в с ь к и м і о. С. Барончем, то виявиться, що «брошурка», як він її с а м н а з и в а є , є нічим і н ш и м , як к о м п і л я ц і є ю певних історичних джерел. Розвідка, опублікована 1922 року накладом книгарні Романа Я с е л ь с ь к о г о , н е с е в с о б і д у х т о г о часу, коли її н а п и с а н о , т о м у й не 4

м о ж е м о в і д н е с т и «Станиславів і й о г о п а м ' я т к и з давніх часів» до власне історичних, краєзнавчих чи пам'яткознавчих текстів у п о в н о м у розумінні цих к а т е г о р і й . Однак слід з а у в а ж и т и , що майже усі д о с л і д н и к и історії Станиславова зверталися до цих текстів як до п е в н о г о д ж е р е л а , з я к о г о в с т и с л і й та у з а г а л ь н е н і й ф о р м і п і з н а ю т ь о к р е м і факти п р о місто і й о г о о к о л и ц і п е р е в а ж н о XVI—XVIII століть, а п о д е к у д и й ХІХ-го, але аж ніяк їх с у с п і л ь н о - п о л і т и ч н у оцінку. Д о с л і д ж е н н я С. Ґ а й к о в с ь к о г о з 1 9 2 2 р о к у в и р і з н я є т ь с я я с к р а в о задекларованою і цілком неприхованою пропольською орієнтацією автора. Вона викликана вочевидь польською окупацією нашого краю і в і д п о в і д н и м , спочатку е м о ц і й н и м , а потім п р а г м а т и ч н и м с у с п і л ь н и м з а м о в л е н н я м - п о ш у к о м у н е с в о ї й н е д а в н і й історії в л а с н и х г е р о ї в , нібито реальних «творців» С т а н и с л а в о в а . Тому-то цей м і с ц е в и й к р а є з н а в е ц ь ш т и б у п е р ш и х п о в о є н н и х років часто п е р е б і л ь ш у є р о л ь і місце польських можновладців Потоцьких в історії закладення і ф у н к ц і о н у в а н н я С т а н и с л а в о в а , та й з а г а л о м п о л я к і в у к о л о н і з а ц і ї д о в к о л и ш н і х п р о с т о р і в давніх у к р а ї н с ь к и х сіл і містечок. Для уникнення п е в н о г о р о д у н е п о р о з у м і н ь і відвертої р о з м о в и п р о якість краєзнавчого д о р о б к у н е в і д о м о г о с ь о г о д н і С. Ґайковського і й о г о г р о м а д с ь к у п о з и ц і ю п р о п о н у ю деякі п о я с н е н н я . Мої колеґи, історики й етнодержавознавці, вже д а в н о д о в е л и , що польська спільнота нашого краю була далеко не о д н о с т а й н о ю в соціальному, економічному і політичному вимірах. Початок процесу п е р е т в о р е н н я її на є д и н у спільноту п р и п а в на час т р ь о х поділівр о з б о р і в Р е ч і п о с п о л и т о ї , а з а в е р ш е н н я - на п о ч а т о к X X ст., к о л и в ж е визріли умови для відновлення польської державності. Осередками польського світу у сільській місцевості виступали фільварки, в міській - р е м і с н и ч і ц е х и , к у п е ц ь к і гільдії, м а н у ф а к т у р и , т о в а р и с т в а , а з к і н ц я XIX ст. - г р о м а д с ь к о - п о л і т и ч н і п а р т і ї т а о р г а н і з а ц і ї . Ф о р м у в а н н ю є д и н о ї п о л ь с ь к о ї нації с п р и я л и п о ш и р е н н я з а г а л ь н о є в р о п е й с ь к и х ідей націоналізму, наявність н а ц і о н а л ь н о г о гніту з боку А в с т р і й с ь к о ї , Російської та Прусської держав, атакож відносно єдине бачення свого минулого, спільна (римо-католицька) віра, є д и н а , хай і з кількома діалектами, м о в а . Є д и н и й поділ, який існував між п р о ш а р к а м и польського населення - поділ соціально-економічний. Були с е р е д п о л я к і в і з а м о ж н і к н я з і і г р а ф и , б у л и і м і с ь к і п р о л е т а р і та б е з д о м н і ж е б р а к и . О д н а к в п р о д о в ж д р у г о ї п о л о в и н и XIX - п о ч а т к у X X ст. н а п е р ш е м і с ц е у с в і д о м о с т і поляків к р а ю в и с т у п и л и н е о з н а к и с о ц і а л ь н о ї н е р і в н о с т і , а ідеї н а ц і о н а л ь н о ї є д н о с т і . Політизація поляків вела до етнічної самоідентифікації, яка ґрунтувалася не л и ш е на спільності проживання в конкретному 5

н а с е л е н о м у п у н к т і чи п о в і т і , а й на с п і л ь н о с т і м о в и , р е л і г і ї , к у л ь т у р и , з в и ч а ї в , т р а д и ц і й т а с п і л ь н о г о і с т о р и ч н о г о м и н у л о г о . Такі і д е ї в и с т у п а л и на п е р ш и х ролях у всіх п о л ь с ь к о м о в н и х газетах, т в о р а х польських письменників та поетів, скульпторів і художників. Звеличення славного минулого Польщі проходило паралельно з л о я л ь н и м с т а в л е н н я м поляків д о А в с т р о - У г о р щ и н и я к д о т и м ч а с о в о г о я в и щ а , котре слід використати для закладення основ своєї майбутньої д е р ж а в н о с т і . В о д н о ч а с інші н а ц і о н а л ь н і с п і л ь н о т и р о з г л я д а л и с я к р і з ь п р и з м у п о л ь с ь к и х п о л і т и ч н и х , е к о н о м і ч н и х , р е л і г і й н и х т а культур н и х і н т е р е с і в я к м о ж л и в і к о н к у р е н т и ч и навіть о п о н е н т и . В д р у г і й п о л о в и н і XIX - на початку XX ст. польське н а с е л е н н я не лише самоідентифікувалося, воно ідентифікувалося й іншими спільнотами краю. Процес національного виокремлення поляків в і д б у в а в с я д е щ о ш в и д ш е , ніж с е р е д у к р а ї н ц і в . Тому с п о с т е р і г а л о с я н а м а г а н н я о к р е м и х п р е д с т а в н и к і в польських політичних партій в и д а т и українців усіх з а г а л о м чи х о ч а б д е я к и х з них (етнографічні г р у п и лемків, бойків, гуцулів) за частину польського народу. Цьому сприяла близькість мови, традицій і звичаїв. Упродовж 1848-1918 рр. польська спільнота краю активно модернізувалася. Цьому сприяло поширення освіти, різноманітних культурних та економічних т о в а р и с т в і організацій. Інформаційний прорив спричинив зміни не л и ш е методів і засобів господарювання, але й е в о л ю ц і ю національної с в і д о м о с т і . О с е р е д к и політичних п а р т і й , які п р о в о д и л и е к о н о м і ч н у п і д т р и м к у п о л ь с ь к о ї с п і л ь н о т и , н а д а в а л и ї м р і з н о м а н і т н і п о д а т к о в і т а інші п р е ф е р е н ц і ї , с п р и я л и п о с и л е н н ю польського націоналізму і водночас породжували національну д и с к р и м і н а ц і ю у к р а ї н ц і в , є в р е ї в т а інших етнічних с п і л ь н о т к р а ю , т и м с а м и м з м у ш у ю ч и о с т а н н і х д о в л а с н о ї національної консолідації. Після падіння А в с т р о - У г о р щ и н и у 1918 р., п р о г о л о ш е н н я З а х і д н о ­ української Народної Республіки і Другої Речіпосполитої, впродовж ц і л о г о м і ж в о є н н я н а ш к р а й був не л и ш е етнічно с т р у к т у р о в а н и й , а й чітко м а р к о в а н и й к о р д о н а м и між е т н о н а ц і о н а л ь н и м и с п і л ь н о т а м и . Не д и в л я ч и с ь на о ч е в и д н у б л и з ь к і с т ь між у к р а ї н ц я м и і п о л я к а м и ( з о к р е м а конфесійну, хоча українці - г р е к о - к а т о л и к и , а поляки - р и м о к а т о л и к и ; культурно-мовну - є д и н е с л о в ' я н с ь к е п о х о д ж е н н я ) , різниці в с о ц і а л ь н о м у статусі поляків і українців ЗУНР і Д р у г о ї Р е ч і п о с п о л и т о ї с т в о р ю в а л и н а п р у г у в м і ж е т н і ч н и х в з а є м и н а х . Це п р о я в л я л о с я і в міському житті С т а н и с л а в о в а , яке ще н е о б х і д н о д е т а л ь н о проаналізувати. В умовах нестабільного економічного та суспільно-політичного життя в 1918-1920 рр. спілкування пересічних громадян, 6

представників етнічних спільнот краю з чільниками влади викликало у м а с о в і й с в і д о м о с т і б і л ь ш о ю м і р о ю неґативні, аніж п о з и т и в н і емоції. З о к р е м а , в умовах українсько-польського протистояння 1 9 1 8 - 1 9 1 9 р р . і відновлення польської д е р ж а в и це с п р и я л о відповідному д о м і н у в а н н ю Польської національної г р у п и в б ю р о к р а т и ч н о м у апараті регіону, що у с в о ю ч е р г у з у м о в и л о накопичення д е с т р у к т и в н о ї енергії, яка р у й н у в а л а т р а д и ц і ї м і ж н а ц і о н а л ь н и х в і д н о с и н , з а к л а д е н и х у попередній історичний період. У 1918-1920 рр. державно-правовий статус нашої історичної землі - Галичини з а л и ш а в с я н е в и р і ш е н о ю з а г а л ь н о є в р о п е й с ь к о ю проблемою. Адже за міжнародними договорами її східна, українська ч а с т и н а не в х о д и л а в етнічні й політичні к о р д о н и в і д н о в л е н о ї Речіпосполитої. Польща отримала статус тимчасового військового окупанта краю, на т е р и т о р і ю якого п о ш и р ю в а в с я суверенітет країн Антанти. Р і ш е н н я м п о л ь с ь к о г о у р я д у від 7 ч е р в н я 1920 р. українські землі Галичини були о г о л о ш е н і польською т е р и т о р і є ю , на яких п о ш и р ю в а л а с я дія п о л ь с ь к и х законів. ЗО січня 1920 р. в а р ш а в с ь к и й у р я д скасував Галицький к р а й о в и й с е й м і к р а й о в и й виділ. З грудня 1920 р. п о л ь с ь к и й с е й м ліквідував т е р и т о р і а л ь н у о к р е м і ш н і с т ь Галичини. Від 1 в е р е с н я 1921 р. він з а п р о в а д и в є д и н и й а д м і н і с т р а т и в н о т е р и т о р і а л ь н и й поділ на в о є в о д с т в а , повіти і ґміни. П р и г а д а й м о с о б і й о х о ч и м д о пізнання п р а в д и , щ о у р я д З а х і д н о ­ у к р а ї н с ь к о ї Н а р о д н о ї Р е с п у б л і к и у с в о є м у в и д а н н і «Крівава книга», щ о б у л а о п у б л і к о в а н а в ж е н а е м і г р а ц і ї у В і д н і 1 9 2 1 р., з а я в л я в : «Укранців трактує польське п р а в и т е л ь с т в о як в о р о ж е н а с е л е н н я ... В о н и п о з б а в л е н і в с і х г р о м а д я н с ь к и х п р а в . . . » Н а п и с а н а у п е р і о д ж о р с т к о г о міжетнічного п р о т и б о р с т в а п е р ш и х років д р у г о г о д е с я т и л і т т я «століття потрясінь», а надто н е т е р п и м о с т і до в с ь о г о непольського, о с о б л и в о українського, праця С. Ґайковського ш в и д ш е є п р и к л а д о м т о г о , як м о ж н а ф а л ь с и ф і к у в а т и і с т о р і ю , хай і о к р е м о в з я т о г о м і с т а т а д о в к о л и ш н ь о ї землі. А д ж е , я к в і д о м о , папір в и т р и м а є все. А м о ж е , х т о с ь т а к и с п о д і в а в с я , що українці потонуть у в с е с в і т н ь о м у океані х а о с у й д е р ж а в н о г о небуття після п о р а з к и н а ш и х в і д ч а й д у ш н и х В и з в о л ь н и х з м а г а н ь 1 9 1 4 - 1 9 2 0 - х років? Чи насправді, як пише автор, «завдяки ц і й п о л ь с ь к і й р о д и н і (Потоцьких - І.М.) тут в и н и к а ю т ь ч и с е л ь н і о с а д и , а т а к о ж м о н а с т и р і , я к и х б у л о б а г а т о ... щ о с в і д ч и т ь п р о в е л и к у р е л і г і й н у т е р п и м і с т ь Р е ч і п о с п о л и т о ї і н а ш и х (їхніх! - І.М.) п р е д к і в , я к ї х н і х 7

ф у н д а т о р і в » (с. 4 ) , або « Й о м у (С. Потоцькому - І.М.) п е р ш о м у с п а л о на д у м к у з а к л а с т и в ц ь о м у місці о б о р о н н и й г р а д - і хоч с а м цю д у м к у не втілив у життя, місто Станиславів на пам'ять і д л я увічнення славного ініціатора назване його іменем, а часто також н а з и в а є м о й о г о « г р а д о м Р е в е р и » (с. 5)? Для у м о в н о г о « т о р ж е с т в а і с т о р и ч н о ї с п р а в е д л и в о с т і » з а з н а ч м о , що п е р ш і міські п о с е л е н н я в н а ш о м у краї в и н и к л и в п р о ц е с і р о з в и т к у місцевих суспільних відносин ще до п о ш и р е н н я на цю т е р и т о р і ю влади київських князів. У Х-ХІІІ ст. на цій території вже існувала доволі розвинена м е р е ж а міських п о с е л е н ь , суспільне життя яких було о р г а н і з о в а н е на з а с а д а х д а в н ь о г о у к р а ї н с ь к о г о п р а в а . В і д о м о с т і п р о такі м і с т а в ц е й п е р і о д зазвичай наводять л і т о п и с и . З в и ч а й н о , про давній Станиславів таких звісток немає, в о н и значно пізніші. Однак уже п о в е р х о в и й аналіз п и с е м н и х в і д о м о с т е й і речових пам'яток свідчить, що найдавніші міста, міські о с а д и , виникали п е р е в а ж н о на б е р е г а х судноплавних річок або на сухопутних т о р г о в и х шляхах у зручних для о б о р о н и місцях. Це могло б бути показовим і для н а ш о г о міста. Останні археологічні знахідки на місці міських фортифікацій С т а н и с л а в о в а п о к а з у ю т ь , щ о т а м - т а к и вже у XIII ст. існувало п о с е л е н н я . А о д н о ч а с н а н а я в н і с т ь на т о м у ж т е р е н і , але значно г л и б ш е , д е я к и х артефактів з так званої «сивої д а в н и н и » я с к р а в о у н а о ч н ю є п р и с у т н і с т ь тут носіїв відомої т р и п і л ь с ь к о ї культури. З в и ч а й н о , що у т о й час п о с е л е н н я , н а з в а н е за кілька століть С т а н и с л а в о в о м , не було т а к и м б а г а т о т и с я ч н и м , я к Галич т а П е р е м и ш л ь - н а й б і л ь ш і м і с т а давньоукраїнського періоду. Однак воно таки було і було руськоу к р а ї н с ь к и м з а с в о ї м е т н і ч н и м с к л а д о м , я к і інші п о д і б н і м і с т а й о б о р о н н і пункти Галицької Русі. До т о г о ж п е р ш е п о с е л е н н я на т е р и т о р і ї п і з н і ш о г о С т а н и с л а в о в а цілком м о г л о б у т и с п у с т о ш е н е м о н г о л о - т а т а р с ь к о ю н а в а л о ю щ е д о с е р е д и н и XIII ст. Отож, як б а ч и м о , ще до у я в л е н о г о «граду Ревери» міг і, напевне, таки існував д а в н ь о у к р а ї н с ь к и й г р а д ще княжих часів. І н ш и м и словами поселення, назване колись Станиславовом, ще задовго до ц ь о г о мало власну історію, яка значно с т а р і ш а , аніж офіційні тлумачення в і с т о р и ч н і й літературі п р о з а к л а д е н н я м і с т а у XVII ст. Та й за панування П о т о ц ь к и х м і с т о у межиріччі Б и с т р и ц ь не було о с о б л и в и м в а д м і н і с т р а т и в н о м у , п о л і т и ч н о м у т а г о с п о д а р с ь к о м у житті. Таким в о н о с т а л о л и ш е у д р у г і й п о л о в и н і XVIII ст., к о л и н а р і в н і з і Л ь в о в о м , Тернополем і Бродами стало більшим містом краю. Не маючи наміру детально розглядати зміст брошури С. Ґайковського (це з р о б и т ь коментатор видання), хотілося б підкреслити, що, в и о к р е м л ю ю ч и пам'ятки давніх часів у 8

Станиславівському повіті, він, як правило, бачив лише їхню «польськість». Це с т о с у є т ь с я і навколишніх сіл, які н і б и т о л и ш е через поляків і ї х н ю шляхту п о в и н н і б у л и б в и н и к н у т и і р о з в и в а т и с я . Нехай це з а л и ш и т ь с я на совісті н е с у м л і н н о г о а в т о р а . Н а п р и к л а д , о п и с у ю ч и Маріямпіль, С . Ґ а й к о в с ь к и й н е з г а д у є , щ о ця місцевість у д о х р и с т и я н с ь к і часи н о с и л а назву Б о г о в и д , а пізніше славилася с в о є ю чудотворною іконою, відомою з другої половини XVII ст. К о р о н н и й гетьман Станіслав Я б л о н о в с ь к и й в о з и в ц е й о б р а з з с о б о ю у п о х о д и . Т а н а й б і л ь ш е п р о с л а в и л а с ь і к о н а Б о г о р о д и ц і під В і д н е м у 1 6 8 3 р. З ц ь о г о ч а с у її п о ч а л и н а з и в а т и П е р е м о ж н о ю і Г е т ь м а н с ь к о ю . У 1 7 3 7 р. о б р а з в и з н а л и ч у д о т в о р н и м і п р и к р а с и л и с р і б н и м и ш а т а м и . Д о 1 9 4 5 р . і к о н а п е р е б у в а л а у с е л і , але п і з н і ш е п о л я к и з а б р а л и її з с о б о ю . З а р а з ікона М а т е р і Божої Маріямпільської з б е р і г а є т ь с я у костелі Діви Марії на Пісках у Вроцлаві... Д и в н а с и т у а ц і я , чи не так? Н а с а м к і н е ц ь з а ц и т у й м о « Щ о д е н н и к » м а н д р і в н и к а Ульріха ф о н Вердума -секретаря французького дипломата-шпигуна Жана де Куртена, а б а т а де П о л ь м ' є , я к о г о не м о ж н а з а п і д о з р и т и у н а м а г а н н і у с л а в л ю в а т и якусь етнічну спільноту в С т а н и с л а в о в і : «В м і с т і є п а п с ь к и й ( р и м о - к а т о л и ц ь к и й - І.М.) к о с т ь о л . . . В і р м е н и й р у с и н и а б о г р е к и (тобто греко-католики - І.М.) м а ю т ь т а к о ж по о д н і й ц е р к в і , а є в р е ї - б о ж н и ц ю . . . в к о ж н о м у [з п е р е д м і с т ь ] є р у с ь к а (українська - І . М . ) ц е р к в а » . С ь о г о д н і слід чітко у с в і д о м и т и , що С т а н и с л а в і в XVI—XVIII ст. і далі ніколи не був м о н о е т н і ч н и м , і з а в д я к и ц ь о м у б у л и закладені хай і д у ж е хиткі, але і с т о р и ч н о в и п р а в д а н і о с н о в и т о л е р а н т н о с т і і співжиття народів - українського, польського, вірменського, гебрайського, почасти а в с т р і й с ь к о г о і німецького. С и м в о л а м и цієї уявленої т о л е р а н т н о с т і б у л и д у х о в н і с и м в о л и - х р а м и , р о з т а ш о в а н і по кутах р и н к о в о ї п л о щ і . П р и к л а д , з в і с н о , н е унікальний, але п р о м о в и с т и й . З р е ш т о ю , усім, кому потрібно, а також т и м , кому цікаво, слід п а м ' я т а т и : компіляція С. Ґ а й к о в с ь к о г о «Станиславів і й о г о п а м ' я т к и з д а в н і х часів» - б а ж а н н я б а ч и т и я к н а й б і л ь ш е п о л ь с ь к о с т і в і с т о р і ї С т а н и с л а в о в а , аніж це н а с п р а в д і було. Д о б р і к о м п і л я т о р и теж п о т р і б н і . В о н и з а з в и ч а й н е п р и м н о ж у ю т ь с о б і г е р о с т р а т о в о ї с л а в и плагіаторів, але й не з а л и ш а ю т ь по собі в а г о м о г о сліду в л ю д с ь к і й п а м ' я т і . Д о б р о т н а к р и т и к а їхніх п р а ц ь і видання таких с ь о г о д н і будуть по суті к о р и с н о ю наукою д л я пересічних містян і містознавців. Іван

Монолатій

ВСТУП В и к о н у ю б а ж а н н я , які н е о д н о р а з о в о в и с л о в л ю в а л и с ь , щ о б с в о ю доповідь, прочитану на окружній конференції 19.XI.1920, я надрукував, публікуючи її у ф о р м і б р о ш у р и , яка м о ж е с л у ж и т и як вчителям, так і ш и р о к и м колам н а с е л е н н я , яке цікавиться і с т о р і є ю воєводського міста Станіслава. М о ю п р а ц ю ґ р у н т у ю н а м а т е р і а л а х , які м і с т я т ь с я в д у ж е детальній

і

сумлінно

опрацьованій

роботі

проф.

Алоїза

Ш а р л о в с ь к о г о з р. 1887, що належить сьогодні вже до рідкостей; на с п о г а д а х кс. С а д о к а Б а р о н ч а , а т а к о ж н а в л а с н и х з а п и с а х , з р о б л е н и х на місці в д е я к и х п а м ' я т н и х місцях ц ь о г о повіту. Пропонована брошурка складається з трьох частин: частина І вміщує історію про будівництво о б о р о н н о г о міста Станиславова; ч а с т и н а II - п р о і с о р и ч н і п а м ' я т к и м і с т а ; ч а с т и н а III - п р о п а м ' я т к и повіту. Автор

Воєводство імаґістрат 10

ЧАСТИНА І Місто

Станиславів

і

теперішний

повіт

політичний

Станиславівський, за винятком наддністрянської частини, переважно лежить у межах Покуття на й о г о західних границях. Найдавніші поселення в цьому закутку землі нашої виникли поблизу Дністра, п о ч и н а ю ч и від Галича, з а т е ч і є ю ц і є ї р і ч к и , п о о б о х ї ї б е р е г а х , як: Крилос, Хоростків, Семаківці, Єзупіль, Маріямпільіт. д. Н а п і в д е н ь ж е від Д н і с т р а С т а н и с л а в і в с ь к у р і в н и н у п о к р и в а л и о б ш и р н і л і с и , щ о с я г а л и аж до Карпат. Р е ш т к и т и х лісів з а л и ш и л и с ь по с ь о г о д н і в т у т е ш н ь о м у повіті під н а з в о ю Ч о р н о г о лісу в о к о л и ц і Р и б н о г о . Територія сучасного повіту Станиславівського була свого часу м а л о з а с е л е н а , бо була під з а г р о з о ю ч а с т и х нападів в о л о с ь к и х і т а т а р с ь к и х о р д ; а д ж е с ю д и п р о х о д и в о д и н і з шляхів, з в а н и х п о л ь с ь к и м л и ц а р с т в о м « В о л о с ь к и м ш л я х о м » . В о с н о в н о м у ж бідні т у т е ш н і м і с ц е в і ж и т е л і т е р п і л и від р о з б і й н и к і в з б л и з ь к и х г і р , які ч и н и л и н а д безборонними мешканцями часто безкарні грабунки, знущання і ґвалти різного роду.

Залишки Чорного лісу. Алея в парку 11

В XVI с т . , т о б т о в і д о б е р т и н с ь к о ї п о р а з к и 1 , м а й ж е з о в с і м п р и п и н и л и с я волоські напади, а в зиґмунтовську епоху2 також рідко траплялися татарські напади, майже ніколи не сягаючи західних г р а н и ц ь Покуття. В ті с п о к і й н і ш і часи ліси в тутешніх с т о р о н а х починають дещо проріджуватись, а серед лісової гущавини з ' я в л я ю т ь с я с к о т а р с ь к о - з е м л е р о б с ь к і п о с е л е н н я , такі як: Б о д н а р і в , Черніїв, У г о р н и к и , а між н и м и і с е л о З а б о л о т т я . До н е с е н н я культури і з а с е л е н н я цієї ч а с т и н и к р а ю найбільше с п р и ч и н и л а с я р о д и н а м о ж н о в л а д ц і в П о т о ц ь к и х . Яків П о т о ц ь к и й ( п о м . 1 6 1 3 ) 3 , к а м ' я н е ц ь к и й каштелян і б р а ц л а в с ь к и й в о є в о д а , в н а г о р о д у від З и ґ м у н т а І за навчання військової науки к о р о л е в и ч а З и ґ м у н т а А в г у с т а о т р и м а в З а г а й п о л е (пізніший З о л о т и й Потік) і Соколів, а в д р у г і й половині XVII ст. м а й ж е ціла ч а с т и н а П о к у т т я н а л е ж а л а д о ц ь о г о м о ж н о в л а д н о г о роду. З а в д я к и цій польській р о д и н і тут в и н и к а ю т ь численні о с а д и , а також м о н а с т и р і , яких б у л о б а г а т о і в с у ч а с н і м С т а н и с л а в і в с ь к і м повіті, що свідчить про велику релігійну терпимість Речіпосполитої-Польської і н а ш и х предків як їхніх ф у н д а т о р і в . У ті часи д л я з а с п о к о є н н я різноманітних п о т р е б , як культурних, так і м а т е р і а л ь н и х , в и н и к а є ч и м р а з б і л ь ш а п о т р е б а в у т в о р е н н і я к о г о с ь ц и в і л і з о в а н о г о д л я ц ь о г о закутку ц е н т р у під час с п о к о ю , а також з а б е з п е ч е н н я на ч а с в і й н и - т о м у що з о к р е м а Галич з 1 2 4 1 р. п і д у п а в , а К о л о м и я у з в ' я з к у з п о г р а н и ч ч я м , а о т ж е і м е н ш е з а б е з п е ч е н а , не відповідала цій меті. З цієї п р и ч и н и , д о б р е П о т о ц ь к и м відомої, і виріс

Вулиця Заболотівсьш 12

Станиславів на головне місто Покуття, з а л и ш и в ш и за с о б о ю набагато старші міста. З ч а с о м р о д и н а П о т о ц ь к и х з б і л ь ш у в а л а с в о ї в о л о д і н н я н а Покутті, а є п е в н и м і і с т о р и ч н о п і д т в е р д ж е н и м ф а к т о м , що Станіслав Р е в е р а П о т о ц ь к и й г е р б а Пілява, к р а к і в с ь к и й в о є в о д а і к о р о н н и й г е т ь м а н ( с и н Андрія)4, в і д о м и й с в о ї м и п е р е м о г а м и під О х м а т о в о м 5 і Ч у д н о в о м 6 , б у в в л а с н и к о м т і є ї ч а с т и н и з е м л і , н а якій р о з к и н у л о с я с ь о г о д н і м і с т о Станиславів. Йому п е р ш о м у спало на думку закласти в цьому місці о б о р о н н и й г р а д - і хоч с а м цю д у м к у не втілив у ж и т т я , місто С т а н и с л а в і в на п а м ' я т ь і д л я увічнення с л а в н о г о ініціатора н а з в а н е й о г о іменем, а часто також називаємо його «градом Ревери». С е р е д мочарів між д в о м а Б и с т р и ц я м и с п е р ш у п о с т а л о м и с л и в с ь к е п о с е л е н н я , яке з а в д я к и ч и с л е н н и м н е т р я м « К н е й н и н о м » 7 , а п і з н і ш е « К н я г и н и н о м » н а з в а н е , а біля н ь о г о д р у г е , в і д д і л е н е т і л ь к и с т а в о м «Заболоття». До сьогодні передмістя Станиславова втримало назву К н я г и н и н у , від З а б о л о т т я ж , з я к о г о у т в о р и л о с я м і с т о С т а н и с л а в і в , з а л и ш и л а с я тільки назва Заболотівського передмістя, а д о н е д а в н а вулиці Петра С к а р г и 8 і 3-го Т р а в н я 9 мали назву вулиці Заболотівської. Спадщину батька отримує його с т а р ш и й син Андрій, київський воєвода, пізніше краківський каштелян і польний к о р о н н и й гетьман. Був це о д и н з н а й м о ж н і ш и х панів у П о л ь щ і - а д ж е в о л о д і в м а й ж е ц і л и м П о к у т т я м з Галичем. Він р а з о м із с п а д щ и н о ю б а т ь к а п е р е б и р а є і в т і л ю є

Вулиця Заболотівська 13

в ж и т т я й о г о план і біля 1656 року з а с н о в у є місто, яке д л я увічнення пам'яті батька і найстаршого сина свого Станіслава називає С т а н и с л а в о в о м , оточує й о г о валом і д е р е в ' я н и м п а л і с а д о м , а від короля Яна Казимира 7 травня 1662 р о к у 1 0 о т р и м у є маґдебурзьке право, яке постійно підтверджувалось н а с т у п н и м и к о р о л я м и . З в і д с и С т а н и с л а в і в , хоч с п а д к о в а в л а с н і с т ь П о т о ц ь к и х , н о с и т ь т и т у л в і л ь н о г о к о р о л і в с ь к о г о м і с т а . Біля 1 6 6 2 р . д л я п і д н е с е н н я і п о к р а щ е н н я м і с т а , Потоцький с п р о в а д ж у є з У г о р щ и н и і В о л о щ и н и вірмен, яких також наділяє магдебурзьким правом. На підставі в и щ е з г а д а н о г о п р а в а л ю д н о с т і , яка населяла місто, належав вільний вибір: війта, лавників, міщани мали право утворення цехів, о р г а н і з а ц і ї я р м а р к і в (їх б у л о т р и , т о б т о н а с в . С т а н і с л а в а , н а с в . Андрія і н а д е н ь народження Найсвятішої Діви Марії). Тривали вони по 4 т и ж н і . Н а н и х я к м і с ц е в і , т а к і п р и ї ж д ж і к у п ц і м у с и л и б у т и вільні від усяких королівських податків. Бажаючи підняти з а с н о в а н е місто і заохотити до поселення в нім, П о т о ц ь к и й надає 20-літні «слободи» - п р о т я г о м ц ь о г о часу вільно було п о с е л я т и с я в н ь о м у на п о с т і й н о а б о з а л и ш и т и й о г о , - і тільки після т е р м і н у з а с т е р і г с о б і д і д и ч певні с п л а т и . В ц е й час у місті м е ш к а л и д в і н а р о д н о с т і : п о л ь с ь к о - р у с ь к а і в і р м е н с ь к а , які в и б и р а л и з - п о м і ж с е б е по ч е р з і в і й т і в , л а в н и к і в і т. д. Війтам з м і с ь к о ю р а д о ю і л а в н и к а м належали різні п р а в а , навіть

Вірменська церква 14

с у д о ч и н с т в о було в межах їхньої діяльності і тільки спірні питання розв'язували дідич, або замковий бурграф, який його заступає. Спочатку місто було оточене земляним валом і палісадником, д е щ о пізніше м у р о м і р о в о м . До міста вели дві б р а м и : звана Галицькою, або Львівською, і Тисменицька, або Кам'янецька, а також о д н а хвіртка, звана Вірменською. З ч а с о м у м і с т і п о ч а л и с е л и т и с я є в р е ї і то в з н а ч н і й к і л ь к о с т і . Власним коштом Андрій Потоцький збудував латинський костел, д о п о м і г у б у д і в н и ц т в і в і р м е н с ь к о г о , а н е д а л е к о від н ь о г о с п о р у д и в церкву св. М и к о л а я 1 1 (зараз на цьому місці є в р е й с ь к а с и н а г о г а ) . Ізраелітам дозволили будівництво божниці. Незабаром для міської р а д и він з б у д у в а в д е р е в ' я н у р а т у ш у , я к а с п е р ш у с т о я л а п о б л и з у сучасної греко-католицької церкви. А що д е р е в ' я н и й замок, який стояв на місці д е р е в ' я н о ї ц е р к в и 1 2 , н е в і д п о в і д а в г і д н о с т і і д і д и ч а , і в е л ь м о ж н о г о п а н а , т о він с п о р у д и в мурований оборонний замок (сучасний військовий шпиталь), званий м і с ц е в и м н а с е л е н н я м ( з п р и ч и н и б л и з ь к о с т і Б и с т р и ц і ) «бліхом». В передостаннім році життя Потоцький запросив з Варшави о о . т р и н і т а р і в , які т і л ь к и з а й о г о н а с т у п н и к а і й о г о ж д о п о м о г о ю збудували для себе костел і м о н а с т и р з новіціатом13. (З д а в н ь о г о к о с т е л у і м о н а с т и р с ь к о г о п р и м і щ е н н я з а л и ш и л и с ь д о с ь о г о д н і тільки р е ш т к и т и х б у д і в е л ь біля Т р и н і т а р с ь к о ї п л о щ і , п о б л и з у в ч и т е л ь с ь к о ї чоловічої семінарії14, в яких д о н е д а в н а м і с т и в с я о к р у ж н и й суд).

Stanisławów.

— Plac Trynitarski.

Stanislau.

— Trynitarskiplatz.

Тринітарська площа. Зліва - брама до палацу Потоцького. По центру - чоловіча вчительська семінарія 15

В т о й час у н а ш о м у місті і с н у в а л а і л і к а р н я , з а ф у н д о в а н а к о ш т а м и Потоцьких і я к о г о с ь М о р ш к о в с ь к о г о (але де вона стояла, с ь о г о д н і неможливо дізнатись). На клопотання Потоцьких король Михайло Корибут дозволяє с т в о р е н н я в н а ш о м у м і с т і а к а д е м і ч н о ї к о л о н і ї , яку о р г а н і з о в у є п р и т у т е ш н і й колеґіаті л ь в і в с ь к и й а р х и є п и с к о п Ян Т а р н о в с ь к и й у 1 6 6 9 p. А т у т е ш н і й капітул був з о б о в ' я з а н и й до уділення наук у так званій С т а н и с л а в і в с ь к і й академії, я к а і с н у в а л а а ж д о 1 7 9 9 р о к у 1 5 і с к л а д а л а с я з 5-ти прелатів, д е к а н а , к у с т о ш а , с х о л а с т и к а , 3-х каноніків і 4-х вікаріїв. У 1 6 7 6 р. в п е р ш і д н і в е р е с н я в с в о є м у п о х о д і на П о л ь щ у аж п і д місто підсунувся Ібрагім-паша. Передмістя були спалені, але місто в ц і л і л о з а в д я к и в ч а с н і й в і д с і ч і п і д Ж у р а в н о м Я н а III. Г а р н і з о н звільненого міста під к е р і в н и ц т в о м Яна Д е н е н м а р к а п о с п і ш и в під Журавно, де бився з честю, за що Станиславів дістав похвалу на п о в н о м у с е й м і в 1 6 7 6 р.

1 2 в е р е с н я 1 6 8 3 р . в б и т в і під В і д н е м з а г и н у в с т а р ш и й с и н А н д р і я і майбутній власник міста Станіслав. Тіло й о г о п р и в е з л и до С т а н и с л а в о в а т а поховали в гробівці колеґіати. У 1691

р. п о м и р а є Андрій П о т о ц ь к и й , цей надзвичайно

з а с л у ж е н и й муж у зростанні і розвитку н а ш о г о міста. Та на щ а с т я залишається ще м о л о д ш и й його син Юзеф, який не менш гаряче з а й м а є т ь с я м і с т о м . Він п р о т я г о м 6 0 - т и р о к і в к л о п о ч е т ь с я п о д а л ь ш и м

Калеґіата 16

розвитком у л ю б л е н о г о граду: й о г о коштом у 1695 р. замість давньої дерев'яної збудували нову ратушу (в тому місці, де підноситься сучасна) і розпочали м о с т и т и вулиці. Збільшили обороноздатність міста, мури р о з ш и р и л и , а замок забезпечили з б р о я р н е ю ; на замку с т о я л о від 1 2 0 - т и д о 2 0 0 - т чавунних гармат. Над ф о р т и ф і к а ц і є ю працював його с и н Станіслав, освічений військовий інженер, той с а м и й , що керував спорудженням славних фортифікацій КамянцяПодільського і Ченстохови. За часів Ю з е ф а П о т о ц ь к о г о і з й о г о з н а ч н о ю д о п о м о г о ю , а також завдяки щедрому записові Павла і Францішка Вітославських оо. тринітари замість дерев'яних споруджують муровані костел і монастир. Юзеф Потоцький власним коштом будує наТисменицькому передмісті невеличкий костел св. Й о с и ф а 1 6 (зараз там стоїть готель н а в п р о т и р е а л ь н о ї ш к о л и ) , а п р и вул. Каліцькій ( с у ч а с н а н а з в а З о с и н а Воля) - церкву св. В а р в а р и 1 7 . В 1 7 0 6 р о ц і 1 8 , в ч а с и в о є н н и х д і й м і ж А в ґ у с т о м II, с о ю з н и к о м П е т р а В . і К а р л о м XII, п р и х и л ь н и к о м С т а н і с л а в а Л е щ и н с ь к о г о , м о с к а л і , м с т я ч и за п о с л у г и , які Ю з е ф П о т о ц ь к и й надав КарловіХІІ і Л е щ и н с ь к о м у , н и щ а т ь м а й ж е всі м а є т к и П о т о ц ь к о г о на Покутті і, п о з н а ч а ю ч и свій шлях к р о в ' ю і з г а р и щ а м и (у з г а д а н о м у в и щ е р о ц і ) , підходять під С т а н и с л а в і в , я к и й п о к и д а ю т ь тільки н а початку 1 7 0 8 року, з а л и ш а ю ч и м і с т о ж а х л и в о з н и щ е н и м і о б е з л ю д н е н и м . Н а п а д ї х н і й п о в т о р ю є т ь с я з н о в у в 1 7 1 2 р. ( п о п о р а з ц і К а р л а Х І І під П о л т а в о ю ) . А в ґ у с т І з а й м а є п о л ь с ь к и й т р о н , а Юзеф Потоцький, бачачи, що подальша підтримка претензій Лещинського нереальна і виглядала б р а д ш е авантюрою, мириться з Авґустом II і повертається зовсім до Станіславова, де с т а р а є т ь с я пильною працею для д о б р а міста і його мешканців загоїти рани, заподіяні тривалою війною зубожілому і з н и щ е н о м у градові. Прагнучи підняти майже зовсім підупалу в цій частині краю внаслідок північної війни освіту, П о т о ц ь к и й між 1713 і 1722 р р . з а п р о ш у є д о Станиславова о р д е н Єзуїтів, д о п о м а г а є ї м збудувати к о с т е л і м о н а с т и р з к о л е ґ і є ю в м і с ц і , де к о л и с ь с т о я в б а т ь к і в с ь к и й д е р е в ' я н и й замок, а д р у ж и н а його Вікторія оточує цей костел в и н я т к о в о ю опікою. Єзуїтська колеґія з а м і н и л а неіснуючу вже а к а д е м і ч н у ш к о л у п р и т у т е ш н і й л а т и н с ь к і й колеґіаті. В 1 7 4 4 р. у т р а в н і б у д и н о к б у в у ж е п о в н і с т ю г о т о в и й і з а к і н ч е н и й . Колеґія у н а ш о м у місті існувала аж до скасування закону єзуїтів, тобто до 1773 р. В р о к а х 1 7 0 9 і 1711 до м і с т а з а в і т а л а п о ш е с т ь , а б о , як т о д і к а з а л и , «морове повітря». Прагнучи подати стан заселення н а ш о г о міста і 17

відношення різних н а р о д н о с т е й в той час, д о з в о л ю собі навести с т а т и с т и к у з 1 7 3 3 р . З а г а л ь н а кількість м е ш к а н ц і в б у л а : 3 3 2 1 чоловік, тобто 1406 поляків і русинів, 333 вірменини, 1582 євреї. В 1730 р. завітала до міста чума. На пам'ять, що Бог врешті в і д в е р н у в ц е н е щ а с т я від м е ш к а н ц і в , с и н Ю з е ф а С т а н і с л а в п о с т а в и в пам'ятник З б а в и т е л ю біля ц в и н т а р я , в парку інтернату ім. Мрочковської, який існує і по цей д е н ь 1 9 . Л е д ь о х о л о л и т р о х и м е ш к а н ц і від п е р е ж и т и х н е щ а с т ь , я к тут з н о в у п о ч и н а є т ь с я б о р о т ь б а з а т р о н м і ж А в ґ у с т о м III і Л е щ и н с ь к и м С т а н и с л а в і в з н о в у н и щ а т ь р о с і й с ь к і в і й с ь к а , які з н о в у п і д т р и м у ю т ь С а с і в у 1733 р. В 1 7 3 9 р. м о с к а л і п о г р а б у в а л и Г о р о д е н к у , К у т и , Т и с м е н и ц ю і облягли Станиславів. Однак місто мужньо витримало облогу і змусило в о р о г а до відступу. В 1751 р. в З а л о ж ц я х п о м и р а є Юзеф П о т о ц ь к и й . Поховано й о г о з великою церемонією в родинному гробівці в Станиславові. С п а д щ и н у о т р и м у є й о г о с и н Станіслав, п о з н а н с ь к и й в о є в о д а . Після нього місто переходить за спадком Катерини з Потоцьких К о с а к о в с ь к о ї і з а л и ш а є т ь с я ї ї в л а с н і с т ю а ж д о р о з п о д і л у П о л ь щ і , під ч а с я к о г о цілу п і д к а р п а т с ь к у ч а с т и н у П о л ь щ і , а о т ж е , і ч а с т и н у к р а ю під н а з в о ю Г а л и ч и н а з а х о п и л а А в с т р і я . Активна участь р о д и н и Потоцьких і покутської шляхти у Барській к о н ф е д е р а ц і ї 2 0 щ е кілька р а з і в н а к л и к а л а м о с к а л і в д о н а ш о г о м і с т а . Замучене т и м и подіями населення міста масово виїжджало переважно до Л ь в о в а . М і с т о збідніло, а т о р г і в л я і п р о м и с л и , а т а к о ж м а й н о п о ч а л и п е р е х о д и т и д о рук є в р е ї в .

Колишній єзуїтський костел з монастирем і колегією (школою) 18

ЧАСТИНА II ПРО П А М ' Я Т К И З Д А В Н І Х ЧАСІВ, Я К І ЗБЕРЕГЛИСЯ ДО СЬОГОДНІ В Н А Ш О М У М І С Т І 1. Фортифікації Станиславова, збудовані за часів Андрія Потоцького Ф р а н ц и с к о м Карасіні з Авіньйону, р о з ш и р е н і і зміцнені С т а н і с л а в о м П о т о ц ь к и м с и н о м Ю з е ф а , які о т о ч у в а л и к о л и с ь н а ш е

План фортифікаційних споруд міста Станиславова кінця XVII ст.

19

місто, були збудовані з цегли, а брами з каменю. Утворювали вони в и т я г н е н и й ч о т и р и к у т н и к , з в у ж у в а л и с я з північної с т о р о н и д о з а м к у ( с у ч а с н и й в і й с ь к о в и й ш п и т а л ь ) і р о з ш и р ю в а л и с я від п і в д е н н о ї с т о р о н и , т о б т о д о «Тисменицької» б р а м и , інакше «Кам'янецької». В о н и оточували замок, пересікали теперішню вулицю Красовського21, шпиталь ( в п о п е р е к ) п о з а вчительську чоловічу с е м і н а р і ю , п о з а к о с т е л і м о н а с т и р оо. тринітарів, поза костел вірменський, через вулицю Вірменську на т е п е р і ш н ю п л о щ у ім. М і ц к е в и ч а , д е б у л а х в і р т к а , з в а н а « В і р м е н с ь к о ю » , а б о «Заболотівською», потім вул. Г о с л а в с ь к о г о 2 2 н а п л о щ у біля б о ж н и ц і і з н и щ е н у сьогодні школу ім. Красінського, пересікаючи вул. Карпінського23, і тут стояла б р а м а , звана «Тисменицькою», або « К а м ' я н е ц ь к о ю » , далі о х о п л ю в а л и м о н а с т и р і к о с т е л о о . Єзуїтів ( т е п е р гр.-кат. катедру), вели через п л о щ у ім. П а д е р е в с ь к о г о (раніше Ф е р д и н а н д а ) 2 4 , охоплювали парафіяльний костел і парохію через в у л и ц ю Галицьку і у т в о р ю в а л и р а з о м із з б р о я р н е ю ( т о б т о д а в н і й , так з в а н и й м а л и й к р и м і н а л ) , «Галицьку» б р а м у , а б о «Львівську». Далі в о н и п е р е т и н а л и Тринітарську п л о щ у і з ' є д н у в а л и с я із з а м к о в и м и б у д і в л я м и . Б р а м и б у л и з а б е з п е ч е н і м у р о в а н и м и б а ш т а м и . З а а в с т р і й с ь к и х часів м у р и і вали б у л и п о в н і с т ю з н и щ е н і (біля 1 8 1 2 р.), а р о в и з а с и п а н і . З м у р і в д о с ь о г о д н і з а л и ш и л и с ь : н а с и п з а гр.-кат. к а т е д р о ю і с к в е р о м гімназії № 1 2 5 , а т а к о ж з а в і й с ь к о в и м ш п и т а л е м , з валів з а л и ш и л и с ь :

Ратуша (знищена внаслідок артилерійських обстрілів під час Першої світової війни) 20

г р о м а д с ь к и й парк, званий «Гетьманськими валами», і пустир за вчительською чоловічою семінарією, за вірменським п р о б о с т в о м і п о з а д у п а р а ф і я л ь н о г о костелу.

2. РАТУША сучасна збудована на тому с а м о м у місці, де стояла д а в н і ш а , і на в з і р е ц ь п о п е р е д н ь о ї в 1 8 7 1 р о ц і . П е р в і с н и й б у д и н о к з д е р е в а з г о р і в у 1 8 6 8 р 2 6 . Б у в він н а б а г а т о к р а с и в і ш и й від с у ч а с н о г о . Збудував й о г о Ю з е ф П о т о ц ь к и й у 1695 р. Кругла б а ш т а на 9 поверхів стояла на кам'яній підставі у формі т р е т и н и хреста, тобто гербі Потоцьких. На п'ятому поверсі був р о з м і щ е н и й г о д и н н и к , на с а м о м у верху купола піднімалась статуя св. М и х а й л а , п а т р о н а Ч е р в о н о ї Русі. Австріяки зняли в 1825 р. ту п р и к р а с у і п о м і с т и л и с в о г о о р л а . Під с а м о ю ґалереєю з південної с т о р о н и був р о з м і щ е н и й б л я ш а н и й жид, я к и й т р и м а в хліб гігантських р о з м і р і в , щ о б п р и г а д у в а т и п о т о м к а м з н а ч е н н я х л і б а , щ о п р о д а в а в с я т о д і в н а ш о м у місті п о г р о ш у .

3. ЗАМОК Потоцьких (зараз у ньому міститься військовий шпиталь), д а в н і ш е з в а н и й «бліхом», був з б у д о в а н и й 1672 р. Внаслідок постійних перебудовувань для військових потреб повністю з м і н и в с я і н е я в л я є с ь о г о д н і н і ч о г о о с о б л и в о г о . В д а в н і ч а с и він б у в свідком

найважливіших подій

родини Потоцьких.

4. (зараз

КОСТЕЛ

ЄЗУЇТСЬКИЙ

гр.-кат.

катедра)

слід

зарахувати до найдавніших с п о р у д у нашому місті. Спорудження костелу ням

разом

з

монастиря,

розміщується розпочато роками.

приміщен­ де

сьогодні

гімназія

між

1713

і

Докладніше

№1, 1722 дату

визначити не можна за браком певних даних. Ф а к т о м є, те що вже 13 т р а в н я

1744

р.

в

костелі

відбувалася служба, а в школі регулярне навчання.

В тепе­

рішньому єзуїтському костелі, у в е л и к о м у вівтарі з б е р і г а ю т ь с я

Катедральний собор святого Воскресіння УГЩ

образ св. Станіслава Костки, що походить

власне

з

давнього 21

костелу, а т а к о ж д в а о б р а з и на стінах у бічних навах: з о д н о г о боку о б р а з с в . Ігнатія Л о й о л и 2 7 , а з д р у г о г о - с в . Ф р а н ц і ш к а Б о р ґ а ш а .

5. ПАРАФІЯЛЬНИЙ КОСТЕЛ. До 1662 року в цьому місці був невеликий тимчасовий дерев'яний костел, у тому ж році розпочалося спорудження мурованого костелу, а в 1713 р о ц і 2 8 львівський архиепископ Костянтин Зелінський костел посвятив. У 1 6 6 9 р. фарний к о с т е л а р х и е п и с к о п Я н Т а р н о в с ь к и й підніс д о р а н ґ у к о л е ґ і а т и , і він б у в н е ю а ж д о 1 7 9 9 р. В 1757 р.29 Юзеф Потоцький значно р о з ш и р ю є костел і щ е д р о обдаровує його, про що свідчить напис, який зберігся до сьогодні н а с х і д н і й с т і н і к о с т е л у «УР.\Л/.К.\Л/.УК. 1 7 3 7 » , т о б т о Ю з е ф П о т о ц ь к и й , воєвода кам'янецький30, великий гетьман коронний. Андрій Потоцький записав костелові ф а р н о м у фільварок у Пасічній, а Юзеф - Загвіздя і Мазурівку. Костел парафіяльний з б у д о в а н и й під г а с л о м Н.Д.М. у вигляді хреста з трьома вежами: з внутрішньої сторони щедро позолочений, з ч и с л е н н и м и , д о с и т ь г а р н и м и різьбами. Великий вівтар, а також д в а бічні під а р к а м и різьблені в м а р м у р і . З правої с т о р о н и в бічній наві р о з т а ш о в а н и й вівтар с в . Вікентія з д о м о в и н о ю з м а р м у р у і р е л і к в і я м и ц ь о г о с в я т о г о , п р и в е з е н и м и з Р и м у в 1 6 7 9 р. С т а н і с л а в о м

Фарний (парафіяльний) костел 22

Інтер'єр фарного костелу

Потоцьким, с и н о м Андрія. їх подарував папа Інокентій XI Станіславові Потоцькому, виявивши цим велику любов до лицарського і п о б о ж н о г о ю н а к а , к о т р и й г о с т ю в а в у Римі під час с т о л і т н ь о г о ю в і л е ю . В к о с т е л і д о с ь о г о д н і м і с т я т ь с я ч о т и р и с т а т у ї , які п р и к р а ш а л и колись катафалк Ю з е ф а П о т о ц ь к о г о п і д ч а с п о х о р о н н о ї ц е р е м о н і ї в 1751 р. Це статуї М и к о л а я , С т а н і с л а в а Р е в е р и , Андрія і Фелікса Потоцьких. Зараз дві з них стоять по боках головних вхідних д в е р е й , а дві - позаду в обох бічних навах. Крім т о г о , є 3 п о р т р е т и П о т о ц ь к и х на п о л о т н і в к о с т е л ь н і й з а х р и с т і ї , а в к о с т е л і - 2 на п о л о т н і в рамах та над з а х р и с т і є ю 2 на с р і б н і й б л я с і . На арці з л і в о г о боку від вівтаря в 1 7 7 7 р. с т а р а н н я м и К а т е р и н и з П о т о ц ь к и х К о с а к о в с ь к о ї р о з м і щ е н о копію напису з костелу оо. францисканців у Відні, де до сьогодні спочивають серце і нутрощі Станіслава Потоцького, котрий поліг у битві з турками в 1683 році і тіло якого тут у фамільному гробовці в підземеллі костелу спочиває. В скарбниці костелу зберігаються славна чудами голова св. Вікентія в срібній оправі, а т а к о ж д у ж е цінні р и з и . В підземеллі к о с т е л у р о з т а ш о в а н і р о д и н н і г р о б и П о т о ц ь к и х . Тут с п о ч и в а ю т ь о с т а н к и : 1 ) А н д р і я П о т о ц ь к о г о , 2 ) його сина Станіслава Ревери31, 3) його дружини Анни з Рисінських, 4) їхнього сина Станіслава, 5) Юзефа Потоцького, 6) його дружини Вікторії з Л е щ и н с ь к и х ( д о т о г о с п о ч и в а л и в є з у ї т с ь к о м у к о с т е л і , т о б т о сучасній церкві). Крім т о г о , є дві маленькі д о м о в и н к и : в о д н і й с п о ч и в а є Юзеф, с и н Станіслава, к о х а н и й внук і у л ю б л е н е ц ь Ю з е ф а Потоцького, учень тутешньої гімназії, на другій д о м о в и н ц і н а п и с у н е м а є . Всі д о м о в и н и п е р е б у в а ю т ь в д о б р о м у стані за в и н я т к о м д о м о в и н и Андрія, яку р о з б и т о під час р е с т а в р а ц і ї к о с т е л у - й о г о останки складено в саркофазі його дружини.

6. КОСТЕЛ І М О Н А С Т И Р о о . ТРИНІТАРІВ. З д а в н ь о г о к о с т е л у о о . т р и н і т а р і в с ь о г о д н і в ж е н е м а є й сліду, з м о н а с т и р я ж з а л и ш и л а с я т і л ь к и ч а с т и н а , в якій д о н е д а в н а р о з м і щ у в а в с я о к р у ж н и й с у д , а з а р а з розквартироване військо. В т у т е ш н і м в і р м е н с ь к і м костелі в г о л о в н і й наві в т и м ч а с о в о м у в і в т а р і , п о с т а в л е н о м у с т а р а н н я м и т е п е р і ш н ь о г о п р о б о щ а кс. к а н . Комусевича, зараз зберігається образ Найсвятішої'Діви Марії, який к о л и с ь п р и к р а ш а в в е л и к и й вівтар к о с т е л у о о . т р и н і т а р і в , а в наві п р а в о б і ч в и с и т ь о б р а з Х р и с т а , я к и й п а д а є під х р е с т о м . Він т е ж п о х о д и т ь з т о г о костелу.

23

7. К О С Т Е Л В І Р М Е Н С Ь К И Й з б у д о в а н и й в 1 6 6 3 р о ц і с п о ч а т к у з д е р е в а під і м ' я м Н а й с в я т і ш о ї Д і в и М а р і ї А н д р і є м П о т о ц ь к и м . К о л и 2 2 жовтня 1742 року о б р а з Н.Д.М. п р о с л а в и в с я чудами, з а п р о в а д ж е н о 4 0 - г о д и н н у відправу, яка до с ь о г о д н і відбувається з т а к о ю ж тривалістю. В 1642 р.32 за фінансової д о п о м о г и Ю з е ф а Потоцького і на добровільні внески місцевих вірмен розпочато будівництво м у р о в а н о г о костелу, я к и й з а к і н ч е н о в 1 7 6 2 р. З т о г о ч а с у в і д н о в л ю в а н о й о г о ще т р и ч і - в 1 8 2 6 , 1 8 5 6 і 1 8 6 9 . В 1 8 6 8 р. п о ж е ж а з а в д а л а ц ь о м у костелові значної ш к о д и - й о г о вигляд до т о г о часу був т р о х и інакший. З б у д о в а н и й він б у в в і т а л і й с ь к о м у с т и л і з д в о м а ф р о н т о в и м и в е ж а м и і великим куполом п о с е р е д и н і , а образ, який на ньому м і с т и в с я , р о з м і щ е н о н а ф р о н т о н і між д в о м а в е ж а м и . З с е р е д и н и костелу з а с л у г о в у ю т ь н а у в а г у ч у д о в і ф р е с к и п е н з л я С о л е ц ь к о г о , які с т а р а н н я м и п о п е р е д н ь о г о п р о б о щ а с п . кс. М и х а й л а Р о м а ш к а н а б у л и відновлені, тільки жаль, що д у ж е невміло.

8. ПАМ'ЯТНИКИ. На Галицькому передмісті на високій колоні здіймається кам'яна статуя Б о г о р о д и ц і , поставлена в 1739 р. на пам'ять врятування міста від о б л о г и москалів. На колоні до с ь о г о д н і

КА.1Й\\'.

МАК.І1

І'АХХУ

24

Вір ненська церква

І.А*КЛ\\'Ь:.І

оми \.\NKIM Образ ПресвяпюїДіви Марії \\- К О £ С І Ш Ї

в и д н о л і т е р и : H.W.K. ( Г е т ь м а н В е л и к и й К о р о н н и й ) . С п о р у д ж е н о ї ї н а честь Юзефа Потоцького. В парафіяльному сквері, відразу за п л е б а н і є ю , п р и в у л . Галицькій ( д а в н і ш е н а р о з і в у л . Галицької, в м і с ц і , де п е р е т и н а ю т ь с я в у л . Г а з о в а і С е д е л ь м а є р о в с ь к а 3 3 з Г а л и ц ь к о ю ) стоїть пам'ятник св. Янові Непомуцену, с п о р у д ж е н и й н е в і д о м и м м і щ а н и н о м на п а м ' я т к у в р я т у в а н н я м і с т а від м о с к а л і в у 1742 р. і поставлений на теперішньому місці як найвідповідніший теперішнім п р о б о щ е м кс. п р е л а т о м Ю з е ф о м П ' я с к е в и ч е м . При вул. С а п е ж и н с ь к і й 3 4 у сквері

інтернату відразу перед

ц в и н т а р е м , на високій кам'яній колоні стоїть статуя Ізбавителя з н а п и с о м : « С а л ь в а т о р м у н д і , с а л ь в е н о с ! » ( « З б а в и т е л е світу, в р я т у й нас!»). Статуя п о с т а в л е н а в 1730 р. Станіславом П о т о ц ь к и м як в и р а з вдячності з причини минулої чуми.

9. БІБЛІОТЕКИ Й АРХІВИ. цінну хроніку,

в

Розпочато її в латиною, Крім

того,

Крім костелі

і ведено до

1859р.

державна зберігає

і навіть

політичні події.

Написана вона частково

німецькою. що налічує 5700 праць у що відносяться до давнього

нашого

міста. не

історичні

того,

Бібліотека має

ця

бібліотекаря,

матеріали

були

невпорядкована, і ніхто

вивезені до

з

неї не

недоступна користає.

Моравії старостою

Кріґом. існують

вірменському,

філософського

гімназія

місто має власну біліотеку,

Вільгельмом і

1-ша

в якій є багато цінних речей,

широкому загалові, Найважливіші

Тутешня

описані важливі шкільні

1785/86рр.

частково

8000 томах, минулого

якій

бібліотеки в

яких

є

в

тутешньому парафіяльому костелі

багато

цінних

книг

теологічного

і

змісту.

25

ЧАСТИНА НІ ПАМ'ЯТКИ ДАВНІХ ЧАСІВ У СТАНИСЛАВІВСЬКОМУ ПОВІТІ Боднарів часів

пам'ятний

панування

старостою, над

коли

татарами,

поразкою

татар

вони

верталися

здобутою в

у

1442р.,

Варненчика35

Володислава

з-під Львова,

1624 р.

в

завданою

Владикою, а

їм

за

глинським

також перемогою

Боднарівськім лісі Станіславом

Конецпольським36. Блудники «блудити»)

(правдоподібно

-

село,

том І,

ст.

герба

Топач у

Святому архіву

17 згадує,

Станиславов!'

Черніїв. в

1121 р.

від

руського

слова

Польський гербовник,

Блудницькі були

під

Гзличем,

також фундаторами

що

підтверджують

в

осаді

документи

з

костелу. Під

під

підтримка

походить

вже в XV ст.

що це село було власністю Петра Блудницького

1532 р.

згаданого

назва

яке існувало

Чернієвом

зазнав

поразки

час свого походу на

Ярослава

Болеслав

Червону Русь,

Володимирського,

Кривоустий

метою якого була

внука

Ярослава

І

Мудрого. Деліїв. Власник

Це

цього

католицьку

одне села

парафію,

Дорогів.

але князів

пізніше

там

не

Саме

загарбаної

Австрією галицькім

на

депутата до

«Збройним

коронація

на

До

сеймику

нього

по

в

Василія,

тому місці, року був

розподілі

отримала

обирали під

образованиям».

галицького

повіті.

римсько-

Маріамполя.

св.

6

назву послів

трибуналу і депутата до

проводив

в

р.

званий

де

теперішній,

столицею

руських

був міським староством і головним містом

Малопольщі

коронного

Гзлицький староста

від

1401

1744 р.

1241

- за польських часів

поселень

у

монастир

і Луквою37.

між Лімницею

тут

перенесено до

був

який існував до

землі

26

яку

польських

фундував

Стародавній Гзлич лежав

Гзлицької землі.

звані

найстаріших Роля

Колись

«воскресенським», Галич.

з

Ян

короля

Польщі ціла «Галіції». на

З

У

1214

р.

Галицької

вальний

сейм,

трибуналу скарбового.

Гзличем військові паради, королевича

частина

в

Коломана,

Галичі

в

ті часи відбулася

сина Андрія

і

св.

Саломеї,

доньки

архиепископа В

38

р.

1340

Галичем

Великий

його до

Людовік угорський

Володиславові

Білого,

В

існувало до

закладає

1412 р.

1152р.,

1371

р.

Це:

митрополитів

завдяки

раніше

Дотепер

якого

під

1598 р.

був

осаді

фундаменти.

Казимира

Болеслав

Святому

при

Чешибісами, замок.

Потоцьким, у

1598

р.

спочивають

Галичі

збереглися

чудового

незміряної

митрополія

обох обрядів. березі Дністра, францисканів, р.

За

часів

закладений

у

князівської резиденції

рештки давніх

тільки

земляних

про який я вище згадував) в осаді колись кафедральний костел; Замковій горі,

розташовано

Бистриці

розбудований

до

Дністра,

багато

датовані могил.

давно

званий

збудований Яковом

Миколою

домініканів, А

Потоцьким \

де

й

останки.

- власність гр. -кат. Наприкінці XVI ст.

Маріямпіль

а дійсних - з

фундатором монастиря і костелу оо.

монастирі були закриті за руїни

там Гзлич

був значним містом і мав кам 'яний оборонний

значно

монастирями.

лівім 1238

Поблизу

і руїни замку на

впадіння

був

його

Крилос

з

там стояв тільки дерев'яний замок,

який

1367 р. яке

зякоїна сьогодні проглядають

околицях Галича

в XVII ст.

yxvlcT.

в

повертає

єпископів

монастир

францисканів,

Станіславі. Спаса,

в

в

Галич,

В

Царгороді

на же

що походить з XII ст.,

Крімтого,

Єзупіль

там

монастир

Рождества Христового

1620р./>0

1367р.

1292 р., в

Встидливий

валів і руїни давнього замку (костел, Святому Станіславі,

В.

з

а монастирський будинок замінено на ратушу.

існує

Дотепер

і

переходить

і монаші об 'єднання

Галича,

постала двірська церква св.

церква

отже,

Русь

руських

у селі Хоросткові,

до

Галичем

в

перебування

численні храми

належав

разом

10 жовтня

1414 р.

II39 його знесено,

Иосифа

з

архиепископство,

титулярних - до

старанням

Галичі були

фундатором

Русь

а

Червона

Галичі

Місцем

монастир Домініканів

який

Червону Русь, і тільки Ядвіґа в

в

руська існувала в Галичі до В

краківського

того часу без перерви при ній залишається.

Великий

був до

Червону

Розпорядженням

1379 р.

безпосереднє володіння Угорщини, Казимир

присутності

займає

Польщі. віддає

Опольчикові.

її Польщі і з

в

Кадлубка.

Казимир

і приєднує

1372 р.

Лешка

Вінцента

(давня

капітули,

Иосифа назва

про

яку

Обидва

II. Чортопіль).

замку Яблоновських.

глибини,

славне чоловічим і жіночим

там існувала руська друкарня.

На

ходить

До

сьогодні

замковому подвір леґенда,

що

збереглися l'є

криниця

вимурували

її 27

татарські бранці, Золотого тут

крім

того,

Потоку попід

був

монастир

Яблоновським, Дотепер

оо.

існує

там в

Медуха

костел

-

Міжгірці обряду,

село,

-

Тустань (первісна право,

псевдонімом

«старець

Угринів того,

28

належить

біля

щоб

до

предків.

II.

Багато

-

де

містечко,

закладене

навіть

магдебурзьке

Внаслідок двократного

проіснувало

«Скит

монастирі.

докази

нападу

звичайне село.

Один з монахів

східного

монастир

теж існували незаперечні

гр.-кат. Саноку.

мало

шляхтич

заклав

них

незаперечні

Григорієм з

колись

р.,

Баторієм*3.

Йов»)

з

Терезою

архиепископства

там славний монастир™.

подати

Яном XIX ст.

княгинею

якої існують

архиепископом

1578

Княгиницький,

і Загвіздя,

поч.

початкуXVст.

назва Хоростків)

Існував Іван

Иосифа

на

і козацьких воєн місто підупало і змінилося на

Угорники.

наших

яке

Стефаном

монастиря,

для

фундований

стосовно

вже на

1466 р.

Сенявським42 надане

татарів

осада,

вона

придбане біля

Єронімом

шариток,

і знесений

Раніше

князем

який утримує інтернат для дівчат.

польська

що існувала

зафундований

воєводою,

1746 р.,

які нібито провадять аж до

(факт недосліджений).

капуцинів,

брацлавським

Яблоновською докази,

є підземелля,

корито Дністра

визнання

(під

Манявський». Згадую

регілігійної

аж до

того

часів

про

це

терпимості закриття

за

КОМЕНТАРІ 1. Обертинська поразка - 22 серпня 1531 р. польське військо на чолі з к о р о н н и м г е т ь м а н о м Я н о м Т а р н о в с ь к и м під п о к у т с ь к и м м і с т е ч к о м Обертином вщент розгромило армію молдавського господаря Петрили.

2. Зиґмунтовська епоха - мається на увазі правління короля Зиґмунта II Августа ( 1 5 4 8 - 1 5 7 2 ) .

3. Яків Потоцький ( п о м . 1613 р.) - тут помилка Ґайковського, яка спостерігається також у багатьох польських (і не тільки) істориків. Справа в тому, що С о к о л і в і З а г а й п о л е о т р и м а в п і д к о м о р і й г а л и ц ь к и й Яків Потоцький, котрий помер у 1551 р. Абрацлавський воєвода Яків, про якого йдеться у книжці, доводився йому рідним онуком, який і помер у 1613 р. в Смоленську.

4. Син Андрія - мається на увазі батько Станіслава Ревери - Андрій Потоцький, каштелян кам'янецький (пом. 1609 р).

5. Охматов - запекла битва між польською та російсько-українською арміями на чолі з В. Ш е р е м е т ь є в и м та Б. Хмельницьким, яка точилася від 29 січня до 2 лютого 1655 р. Обидві сторони зазнали важких втрат, і тому говорити про блискавичну перемогу тут недоречно, радше це була така собі «нічия». Інколи цю битву називають ще Дрижипільською битвою.

6. Чуднів - протистояння московського війська на чолі з В. Шереметьєвим та поляків, яке тривало з 24 жовтня по 2 листопада 1660 р. закінчилось капітуляцією московитів біля містечка Чуднова Житомирської обл.

7. «...спершу постало мисливське поселення, яке завдяки численним нетрям (knie) «Кнєйнином», а пізніше «Княгинином» назване...» намагання а в т о р а п і д к р е с л и т и цивілізаторську місію Потоцьких. Село Княгинин (зовсім не Кнєйнин) відоме від 1427 p., тобто задовго до приходу с ю д и Потоцьких.

8. Петра Скарги вулиця - сучасна Василіянок.

9. Вулиця 3-го Травня - сучасна Грушевського.

10. Від короля Яна Казимира в 1662 році - помилка. 7 травня 1662 р. містові було надане магдебурзьке право привілеєм Андрія Потоцького, а король Ян Казимир лише підтвердив цей факт г р а м о т о ю від14 с е р п н я 1663 р.

29

1 1 . Ц е р к в а с в . М и к о л а я - п о м и л к а . Ц е р к в а , щ о с т о я л а н а місці теперішньої с и н а г о г и , називалась церквою Воскресіння.

12. Новіціат - б у д и н о к , де к а н д и д а т и на висвячення в сан р и м о католицького священика проходять випробувальний термін. Інколи цей т е р м і н т р и в а в до 2-х р о к і в . Н а я в н і с т ь у м о н а с т и р і п о с л у ш н и к і в , які готуються стати монахами.

13. З а м о к , що с т о я в на м і с ц і д е р е в ' я н о ї ц е р к в и - ц е й факт не підтверджений жодними джерелами.

14. Вчительської чоловічої семінарії - зараз у цьому будинку міститься військова поліклініка, що по вул. Шпитальній, 2.

15. Існувала аж до 1799 року - тут помилка. Офіційно Станиславівська академія ю р и д и ч н о п р о і с н у в а л а до 1718 р., після чого на її базі було створено єзуїтський колегіум. У 1784 р. колегіум перетворили на державну гімназію, яка проіснувала до 1939 р.

16. Н е в е л и ч к и й к о с т е л с в . Ю з е ф а «Укрексімбанку», що по Незалежності.

-

тепер

тут

будинок

17. Церква св. Варвари стояла на місці сучасного музичного училища імені Д. Січинського.

18. В 1706 р о ц і , в ч а с и в о є н н и х д і й - п о м и л к а . Н а с п р а в д і місто Станиславів було здобуто московитами на початку 1707 р. Вони покинули місто в кінці того ж року.

19. В парку інтернату ім. Мрочковського - тепер приблизно на цьому місці стоїть житловий будинок № 38 по вул. Незалежності.

20. Барська конфедерація - повстання частини польської знаті проти промосковськи налаштованого короля Станіслава Авґуста Понятовського, яке відбувалося у 1768-1772 рр. Головними причинами було проведення реформ, які обмежували права магнатів, та спроба урівняти православних з католиками.

2 1 . Красовського вул. - теперішня Шпитальна.

22. Гославського вул. - теперішня Вітовського.

23. Карпінського вул. - частина теперішньої Галицької, від початку до пл. Ринок.

24. Площа Падеревського (раніше Фердинанда) - сучасний майдан Шептицького.

25. Сквер гімназії №1 - сучасний морфологічний корпус медичного університету. ЗО

26. Первісний будинок (ратуші - М. Г.) з дерева згорів у 1868 р. Ратуша, яка згоріла 1868 p., побудована 1695 р. і вже була кам'яною.

27. Ігнатій Лойола ( 1 4 9 1 - 1 5 5 6 ) - іспанський монах, засновник ордену єзуїтів. У 1622 році канонізований католицькою церквою.

28. П о м и л к а , костьол був о с в я ч е н и й у 1703 р о ц і , о д р а з у ж після спорудження.

29. В 1757 Юзеф Потоцький - помилка, мається на увазі 1737 рік, бо Потоцький помер у 1751 р.

3 0 . Юзеф П о т о ц ь к и й , в о є в о д а к а м ' я н е ц ь к и й - з н о в у п о м и л к а . Потоцький був воєводою київським, а кам'янецького воєводства взагалі не існувало (було подільське).

3 1 . Його Сина Станіслава Ревери - помилка. У Андрія не було сина Станіслава Ревери, навпаки - він сам був сином Станіслава Ревери, який похований у костелі в Підгайцях.

32. В 1642 р. - помилка, насправді будівництво костелу розпочате в 1742 р.

3 3 . Де п е р е т и н а ю т ь с я вул. Газова і С е д е л ь м а й є р і в с ь к а - сучасні Дністровська і Новгородська.

34. При вул. Сапежинській - сучасна Незалежності.

35. Володислав Варненчик - польський король Владислав III ( 1 4 3 4 1444). Загинув у битві з турками під Варною, за що і отримав відповідне прізвище.

3 6 . Станіслав К о н е ц п о л ь с ь к и й ( 1 5 9 2 - 1 6 4 6 ) - п о л ь с ь к и й в е л и к и й гетьман коронний, воєначальник Речі Посполитої. Брав участь у поході на Москву, у Цецорській битві, п р и д у ш у в а в козацькі повстання в Україні, протегував інженерові Ґійому де Боплану. В 1624 р. відділ Конецпольського у бою під Боднаровом знищив татарський загін і звільнив багато українських бранців. Ця битва відома і як бій під Мартиновом.

37. Стародавній Галич розміщувався не в тому місці, де теперішній, але між річками Лімницею і Луквою. Помилкове твердження зумовлене т и м , що на той час ще не було відомо, що стародавній Галич містився на території сучасного Крилоса, на берегах Лукви і Мозолевого потоку.

38. В 1340 р. Казимир Великий захопив Червону Русь - насправді остаточно Галичину Польща окупувала у 1349 р.

39. Йосиф II - а в с т р і й с ь к и й і м п е р а т о р ( 1 7 6 5 - 1 7 9 0 ) , в і д о м и й реформатор та борець із чернечими орденами.

31

4 0 . Руїни замку на Замковій горі датовані 1620 р. - замок почали зводити ще у XIV ст.

4 1 . Микола Потоцький (пом. 1651 р.) - великий гетьман к о р о н н и й , придушував козацькі повстання 1630-х років, зазнав нищівної поразки від Богдана Хмельницького під Корсунем у 1648 р., декілька років провів у турецькому полоні.

4 2 . Єронім Сенявський - польський маґнат ( 1 5 1 9 - 1 5 8 2 ) , в о є в о д а Руський, староста Галицький і Коломийський, власник Бережан.

43. Стефан Баторій - король Речі Посполитої ( 1 5 7 6 - 1 5 8 6 ) , походив з трансильванської знаті. Відомий як талановитий полководець, що завдав поразки московитам під Псковом.

44. Угорники. Існував там славний монастир - переплутані два села з о д н а к о в о ю н а з в о ю У г о р н и к и . Н а з в а н и й м о н а с т и р , п о в ' я з а н и й з ім'ям І. Княгиницького, був в Угорниках під Отинією. Це село до Станиславівського повіту не належало. Іван Бондарев

32

ЗМІСТ ДОБРИЙ КОМПІЛЯТОР ПАН ҐАЙКОВСЬКИЙ

4

ВСТУП

ю

ЧАСТИНА І ЧАСТИНА II

11 Про пам'ятки з давніх часів, які збереглися до сьогодні

в нашому місті ЧАСТИНА III КОМЕНТАРІ

Пам'ятки давніх часів у Станиславівському повіті

19 26 29

33

У СЕРІЇ «МОЄ МІСТО» ВИЙШЛИ КНИЖКИ:

№3 М. ГОЛОВАТИЙ Етюди

старого

Станиславова

(2007)

ГОТУЮТЬСЯ ДО ДРУКУ: B. Полєк «Майданами і вулицями Івано-Франківська» C. Барони «Пам'ятки міста Станиславова» А. Шарловський «Станиславів і Станиславівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного» М. Струмінський «Історія міста Станіслава» 34

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА КУЛЬТУРОЛОГІЧНА БЛАГОДІЙНА ФУНДАЦІЯ «ЦИНАМОНОВИЙ ХРУЩ»

В У к р а ї н і і с н у є ч и м а л о р і з н о г о р о д у і н с т и т у ц і й , які м а ю т ь н а м е т і підтримку та розвиток культурно-мистецьких проектів у класичному «шароварному», «калиново-солов'їному» форматі. Ми вважаємо, що т а к и й ф о р м а т у м и с т е ц т в і й культурі «має п р а в о м а т и м і с ц е » . І т о м у х а й він с о б і ж и в е і п р о ц в і т а є . І « п а с е т ь с я » , д е м о ж е . Фундація «Цинамоновий Хрущ» має на меті: • П і д т р и м к у низки культурно-мистецьких некомерційних «сучасноформатних»

(у тому числі

постмодерних)

проектів

(літературних, дослідницьких, імпрез, театральних, візуальних, « м і ф о т в о р ч и х » і т. п.), які с п р и я т и м у т ь п о д о л а н н ю « с и н д р о м у к у л ь т у р н о - м и с т е ц ь к о ї п р о в і н ц і й н о с т і України» в Є в р о п і та ф о р м у в а н н ю питомо урбаністичного

(міського)

українського соціально-

культурного с е р е д о в и щ а .

• З а с н у в а н н я всеукраїнських мистецьких премій за незалежну інтелектуальну Хрущ»,

позицію

«Ґламурний

«Золотий

Хрущ»

для

Цинамоновий Хрущ», різних

напрямків

«Актуальний у

сучасному

м и с т е ц т в і та ж а р т і в л и в о ї в і д з н а к и «Хрущ, який не гуде» д л я т и х , х т о «войовниче» не толерує сучасні постмодерні ф о р м а т и в мистецтві.

• « З а х р у щ е н н я » України, початком якого стане захрущення Івано-Франківська. Для нас Х Р У Щ - це С И М ВОЛ, частина нашої назви. Ц И Н А М О Н О В И Й Х Р У Щ - це У к р а ї н а в її є в р о п е й с ь к о м у п р а г н е н н і . А ЗАХРУЩЕННЯ - це п о ч а т о к а к т у т в о р е н н я , поки що в «окремо взятому» Станіславі (Івано-Франківську), тому найсучаснішому українському

урбаністичному

соціально-культурному

с е р е д о в и щ і , п р о яке м о в и л о с я в и щ е .

35