Андрій Сагайдаковський
Щоденник
Чужак в этой вселенной современного медийного искусства, где «фейк» востребован не меньше оригинала, а элитарность синонимична трэшу, Сагайдаковский во всех своих проявлениях использует серую обыденность в качестве материала. Вновь и вновь используя «банальное», он словно раз и навсегда его отчуждает. СССР с его запертыми на железный замок границами, закрытыми городами, 101-ми километрами и прописками был страной несвободного пространства и свободного времени. Ветераны андеграунда вспоминают теперь безвременье брежневского застоя с ностальгией, поскольку они – в промежутках между оформительскими халтурами в издательствах и комбинатах – были предоставлены сами себе и своему творчеству 24 часа в сутки. Может быть, оттого и искусство тогда тяготело к метафизике и мыслям о вечном. Андрей Сагайдаковский, кажется, застрял в таком состоянии навечно, вызывая у некоторых своих коллег такую тихую, хорошую зависть. В глобальном мировом пространстве относительной свободы передвижения, которую мы переживаем сейчас, молодой художник работает как заведенный в режиме дедлайна и цейтнота, ежедневно рассылая пачки заявок на конкурсы, гранты, резиденции, стажировки и биеннале. Искусство, конечно, вечно, но жизнь коротка – и надо все успеть в условиях, когда время явно ускорило свой ход. Впрочем, дедлайн и цейтнот делают переживание мгновения и вечности еще острее. Образ Сагайдаковского – художника, словно пришедшего из другого времени, в этой эстетике становится еще более выпуклым. Его уникальные черты проступают в текстуре времени все четче и четче. Никуда не спешащий, ласково называемый в ближнем кругу «Дідо», он давно избавил свою жизнь от всего ненужного, как объекты на своих работах от силы притяжения. Его неспешная, похожая на длинноты в фильмах Антониони жизнь, уже много лет протекает под наркотические, рванные и нервные ритмы Джимми Хендрикса – кажется, единственного кумира Сагайдаковского. И музыка эта въедается в его работы как запах, как краска в хрупкую текстуру его ковровых полотен – однажды и навсегда. Нужно лишь присмотреться повнимательнее, чтобы заметить это настроение мудрого бунта в его работах, рифмующееся в гитарными рифами Джима. Поэт гиперболизированной банальности, в заскорузлости которой он видит красоту, Сагайдаковский уже много лет заставляет зрителя усомниться в однозначности обыденного существования. Существования, обладающего какой-то невидимой стороной, проявляющейся в его работах. Андрей Алферов, 2011
Майстерня Андрія Сагайдаковського, Львів, 2007
02
03
Цитата 1987 полотно, олія 160х135
04
Купальник 1988 полотно, олія 134х197
Перше, на що натрапляєш в текстах про Андрія Сагайдаковського, це маркер «маргінальність». Свідомий та щирий аутсайдер «процесу», «середовища», «тусовки», Сагайдаковський, тим не менш, від кінця 80-х є ключовою фігурою у формуванні історії та міфу українського сучасного мистецтва. Його живопис кінця 80-х – початку 90-х років вдало не підпадає під бренд «південно-російська хвиля», але говорячи словами Олександра Соловйова, «виявляється дуже типологічно близьким контексту 90-х, у тому числі саме контексту українському». Ключовою для цього часу стала виставка «Дефлорація», що її провела у 1990 році львівська галерея «Три крапки» в приміщенні колишнього Музею Леніна (нині будівля належить Національному художньому музею ім. Андрея Щептицького). Куратор Георгій Косаван зібрав для виставки відверто андерграундні для того часу роботи Олександра Замковського, Ігора Шульєва, Платона Сільверстрова і, звісно ж, Андрія Сагайдаковського і тим самим зробив якісний крок від спорадичних спроб презентації неформального мистецтва до осмислених кураторських проектів постмодерністського мистецтва. 05
06
Двоє при столі 1993 полотно, олія 141х187
Без назви 1989 дерево, метал
На виставці «Дефлорація» було представлено не тільки серії живописних робіт Сагайдаковського, а й кілька об’єктів, зокрема, балансуючий на двох ніжках табурет. Відтоді художника цілком заслужено вважають неперевершеним майстром інсталяції. «Неякісно», неохайно сконструйовані, його «простори» – по-іншому ці об’ємні твори і не назвеш – діють одночасно у двох напрямках: спочатку ніби огортають глядача своїм незвичним світлом, звуком, запахом… Аж потім різко «вибивають» його зі стану комфорту, залишаючи на одинці з найгострішими питаннями.
07
Лоза винограду і виноградина 2003 мішана техніка 112х94x8
Тримай ноги в теплі 2008 килимок, олія 192х144
08
Сагайдаковського-живописця також не полишає інсталяційне мислення. Його легендарний живопис на килимках – ні що інше як об’єкт, сучасна скульптура. Але об’єму роботи художника інколи набувають і більш звичними способами – за рахунок привнесення в особистий простір картини предметів. Чи то камінець-«виноградина», «повішений» біля матерілози в однойменній роботі, чи то недвозначна присутність табуретки біля полотна «Хочеш бути високим?» – живопис Сагайдаковського будь-якою ціною прагне «відірватись» від стіни.
Сонечко світить 2007 150х150 килимки, олія
09
010
Глухий 1996 полотно, олія 65х65 приватна колекція
Німий 1996 полотно, олія 65х65 приватна колекція
Кравець 2007 килимок, олія 120х90
11
012
Сонечко світить 2007 150х150 килимки, олія
Хто ви, лікарю? 1996 полотно, олія 85х121
Проблема 2010 килимок, олія 150х100
Усе творче життя Сагайдаковського «переслідують» кілька наскрізних тем: «кінематографічність», «к’ютизм», текстуальність і, мабуть, найбільш очевидна – дитячість, або як пише Олександр Соловйов «дитячий дискурс», у якому Сагайдаковський, «відображуючи реальність, ніби намагається створити якусь її мультиплікаційну версію, нещадно перебільшує її, що дозволяє гостро відчути недоречність довіри до неї. У якості матриць реальності виступають у нього численні образотворчі ряди, примари, що заповнюють буденність вбивчими банальностями: «стрибок гімнаста Воропаєва», «це-стіл», «право-ліво», «четвер – не вівторок», «під дощем»…»
13
014
Маринарка для митця Черевики для митця 2000 маринарка, черевики золота та срібна фарба вішачок (в експозиції Портрет відомого художника, арт-центр Я Галерея, 2010)
Борисоглібська 2003 полотно. мішана техніка 95х70 015
016
Навіщо Василько губив свій щоденник? 2010 килимок, олія 86х65
Сонечко світить 2007 килимки, олія 150х150 приватна колекція (в експозиції Наше мистецтво арт-центр Я Галерея, 2007)
Ретроспективно зібрані у виставку роботи Андрія Сагайдаковського влучно охрестив сам автор – «Щоденник». Адже рухаючись «сторінками» його килимків, полотен й маринарок, бачиш як наративність візуальних образів, тексту, смислових конотацій послідовно складається у розповідь про «щасливе життя» художника «словами» самого художника. Цитуючи Сагайдаковського: «Я живу тут і тепер, – тут, де мушу зробити те, що мене вражає: дратує або подобається; все, що на мене діє. Добре чи погано це виходить, – визначати це – вже не моя справа».
17
018
Лов пустоти документація перформансу Мистецький Арсенал, Київ, 2007
2007 року в рамках дводенної акції «Дні мистецтва перформанс», організованої Польським інститутом у Києві під кураторством директора Інституту Єжи Онуха, Андрій Сагайдаковський представив перформанс «Лов пустоти». «Зібравши» майже сакральне повітря Мистецького Арсеналу у чорні пакети для сміття, автор запропонував відвідувачам знищити його – що вони із задоволенням і зробили. У контексті й досі непевної долі найбажанішого й найамбітнішого музейного проекту країни, цей «Лов пустоти» – чи не найвлучніше висловлювання на цю тему.
19
020
Молодих жінок з усього світу об’єднує дружба 2008 килимок, олія 187х140
Воїн 2009 килимок, олія 171х146 21
022
Happy Life 2008 килимок, декоративна клейонка, нитки 85х122
Щасливе життя 2008 килимок, олія 197х142
З 2007 року Андрій Сагайдаковський співпрацює з арт-центром Я Галерея, де за останні 4 роки представив 5 персональних проектів. «Він працює в маленькій напівпідвальній майстерні у Львові, де на стіні – як ікона – портрет Джимі Хендрікса. У його роботах усе: від дитячих комплексів і страхів до сформованої філософії власного життєвого всесвіту» – каже куратор арт-центру Павло Гудімов. Ідея, що об’єднує його твори кінця 2000-х, проста до впертості – життя є щасливим. І жодної іронії з цього приводу. Щастя проглядає крізь діряві килими, беззубу усмішку немовляти, через розрізи синього неба у хмарах. Сам художник згадує: «Якось я йшов через базар у Львові та побачив кухонну клейонку для столу. На ній було написано «Хеппі Лайф». Я тоді подумав, що й справді, життя – воно щасливе!»
23
Андрій Сагайдаковський народився 1957 року, живе та працює у Львові. У 1974-79 роках навчався на архітектурному факультеті Львівського політехнічного інституту, своїми учителями в мистецтві вважає Карла Звіринського та легенду львівського артистичного середовища, учня Фернана Леже Романа Сельського. З кінця 80-х регулярно бере участь у міжнародних проектах, серед яких «Степи Європи» у варшавському ЦСМ «Замок Уяздовський», 1993, «Ідентичність та різномаїття» у паризькому Пасаж де Рец, 1999, «Донумента» у Регенсбурзі, 2003, РеАнімація у Львівській галереї мистецтв, 2007, «Нова українська хвиля» у Національному художньому музеї, 2009, «Якщо» у Пермському музеї сучасного мистецтва, 2010. Мав персональні виставки у варшавському ЦСМ «Замок Уяздовський», 1991, львівському Культурно-мистецькому центрі «Дзиґа», 1997, київському Центрі сучасного мистецтва, 1998. З моменту відкриття арт-центру Я Галерея у 2007, Сагайдаковський кожного року презентує персональні проекти – «Цитата», «Щасливе життя», «Перспектива пейзажу», «Портрет відомого художника». «Щоденник» – перша ретроспективна виставка художника, створена спеціально для арт-центру Я Галерея в Дніпропетровську. Щоденник. Андрій Сагайдаковский © 2011 Арт-центр Павла Гудімова Я Галерея, видавництво Артбук Обкладинка: Сонечко світить, 2007, килимки, олія
Куратор і упорядник каталогу Павло Гудімов // Директор Анна Гудімова Співзасновник арт-центру Я Галерея у Дніпропетровську Павло Мартинов Координатор проекту Марія Миценко // Тексти Андрій Алферов, Марія Миценко Дизайн і верстка Лара Яковенко // Фото Марія Бикова
04070, Київ, вул. Волоська, 55/57, тел. /044/ 537 33 51 04071, Київ, вул. Хорива, 49б, тел. /044/ 492 92 03 49005, Дніпропетровськ, вул. Гусенка, 17, тел. /056/ 713 5 713
yagallery.com.ua