Соловейко

Олег Романчук

СОЛОВЕЙКО З ОДНИМ КРиЛОМ КАЗКА

Київ Обрій 2014

УДК 265.945.33(096.6) ББК 47я32 Р 58

Романчук О. Соловейко з одним крилом: казка /Олег Романчук. — К. : Обрій, 2014. — 16 с. Це повчальна історія про те, як допомогти іншому серед нас, як не залишатися байдужим і дарувати любов та щастя. Це історія, яку варто прочитати всім. УДК 265.945.33(096.6) ББК 47я32

ISBN 978-966-4596-41-8

© Олег Романчук, 2009 © Оксана Мороз, ілюстрації, 2014 © Видавництво «Обрій», 2014

СОЛОВЕЙКО З ОДНИМ КРиЛОМ КАЗКА

Ц

я історія сталася у великому лісі. Однієї весни побралися соловей та солов’ївна, звили гніздечко собі в розлогому гіллі великого дуба і стали з нетерпінням чекати на перше своє пташеня. «Подивися, яке гарне, у кольорові краплинки вдалося нам яєчко – я певна: ця дитина буде особливою», – з гордістю сказала солов’ївна чоловікові. «Так, ми будемо найщасливішими батьками в лісі, мені вже так не терпиться побачити нарешті нашу дитину, заспівати з нею!» – відповідав соловей і заводив на повні груди свою радісну пісню. Та пісня лунала цілу ніч. Усі, хто її чув – звірі лісові, люди, що жили в сусідньому селі – казали: «Яке щастя знову чути після довгої зими солов’я…» І од тих пісень їхні серця ставали добріші та щасливіші…

Я

кось одного дня з яєчка хтось голосно постукав, і шкаралупа затріщала. «Скоріше, скоріше!» – загукала до чоловіка солов’ївна. Вона дуже не хотіла, щоби він пропустив цю особливу мить. Обоє схилилися над гніздом в очікуванні. І от, іще одне постукування – шкаралупа розлетілася навпіл, а звідти виглянуло мале, смішне і неймовірно гарне дитинча... Воно було справді дуже красиве. Від зворушення мама й тато оніміли. «Нехай пісні твої будуть благословенними!» – врешті першим отямився тато і промовив традиційні в солов’їному роді слова привітання

4

новонародженому. «Ми любимо тебе і підтримаємо у твоєму польоті», – уже від себе додала мама. Солов’ятко, немов зрозумівши зміст отих слів, радісно порухалося і… – батьки перелякано сахнулися: воно народилося з одним крилом!

5

Я

«

к же воно полетить, бідне, у теплі краї?» – з розпачем промовила мама. «А як добуватиме собі поживу? Воно ж не зможе літати», – зажурився тато. Їм обом було дуже сумно. Врешті пташенятко нагадало про себе попискуванням і цим привело батьків до тями. «Йому ж, мабуть, хочеться їсти!» – сказала мама, і тато вмить полетів шукати якоїсь поживи, а солов’ївна задумано сиділа на гілці біля гнізда і дивилася на свою дитину… «Що чекає її та нас усіх, яка доля нам судилася? Чи дамо ми собі раду з цим випробуванням?» – думки роїлися в голові, мов мурашник…

М

инали дні, після весни надійшло тепле літо. Їхній маленький синочо соловейко ріс дуже кволо, не так, як інші пташенята – немов йому бра-

6

кувало не тільки одного крила, а й ще чогось, дуже важливого для зросту. Батьки старалися, як могли: літали увесь день, визбирували і приносили для сина найкращу поживу з усього лісу, але пташенятко далі було кволим. А коли надходив вечір, батьки потомлено примощувалися коло свого пташеняти в гніздечку і мовчки засинали… Через смуток вони не могли співати своїх пісень… «Уже замовкли наші солов’ї», – із сумом помічали і звірі лісові, і хлопці з дівчатами, що гуляли за селом. І їм самим менше хотілося співати.

М

инали дні. Уже попідростали пташенята в інших птахів, і батьки вчили їх літати… Наближався час, коли треба було принести своїх дітей і показати їх пташиній громаді. Батьки старанно причепурювали своїх пташенят, учили їх привітальних пісень і з нетерпінням розповідали про день, коли вони зустрінуться зі своєю великою родиною. Але для нашої сім’ї соловейків, що ближчим ставав той день, то з більшою тривогою билося їхнє серце. «Як ми полетимо на пташиний збір, коли наш син не вміє літати? Що скажуть інші про нього? Чи приймуть його?» – хвилювалися батьки. Врешті вирішили, що тато полетить один. Ніколи ще мати-солов’ївна не чекала так на повернення свого чоловіка, як того дня.

7

В

ін прилетів з поникли- ми від суму очима і довго не хотів говорити. Врешті, коли їхній син заснув, батько промовив: «Вони сказали, що у справжніх птахів два крила, отож нашого сина не можна вважати справжнім, а тому він не є членом громади. А ще сказали, що то погана прикмета, коли громада приймає до себе когось, не схожого на всіх». «Але ж ми не покинемо його тут одного на зиму! Він же без нас пропаде!» – з болем вигукнула солов’ївна. «Так, ми не покинемо!» – твердо промовив батько-соловей і ні з того ні з сього почав співати. І щось сталося тієї миті таке, що і дружина його підхопила ту пісню, і співали вони отак разом до самого ранку. Співали свій сум, свій біль, свою тугу і свою любов… І коли над лісом врешті зійшло сонце, у їхніх очах було щось нове, у їхніх очах світилася рішучість любові і якась нова сила життя.

8

Щ

ось дивне сталося тієї ночі: синочок-соловейко почав швидко рости і міцніти. До того ж, він підспівував татові й мамі, а їхня спільна пісня щоночі лилася над лісом, над селом, під небесами… «Яка краса, яке диво! – казали зачаровані звірі лісові і люди з сусіднього села. – Солов’ї співають під осінь, співають так гарно, як не співали навіть навесні!» Своїм співом проводжала родина соловейків за небокрай птаство, і листя, що опадало з дерев, і зорі, що спадали з неба. Маленький соловейко був дуже щасливий: він як не співав, то сміявся, як не

9

сміявся, то співав. А мама і тато любили його, любили так гаряче, що, здається, навіть не відчували, як дні й ночі щораз холоднішали. Вони з розумінням дивилися в очі один одному, готові любити і співати до останньої миті, допоки зима не скує кригою їхню пісню і серце…

Т

ого року зима прийшла несподівано вночі. Стара жінка із крижаним серцем вкривала усе своїм сніжним покровом. Але цього разу ніч, коли увійшла зима у великий ліс, принесла і їй несподіванку. Вона почула спів, якого не чула ніколи за усі свої незлічені роки життя – спів солов’їв… І було в тому співі щось таке, од чого защеміло і розтопилося її крижане серце, а на старому зморшкуватому обличчі з’явилася усмішка… І була того року зима теплою, як ніколи… Солов’ї співали усю зиму, і ніхто не померз того року від стужі – ні звірі, ні птахи, ні люди… Крім того, деякі дерева навіть удруге зацвіли… А тоді знову настала весна – у квітах і золотих променях сонця.

С

оловейкові батьки розбудували своє гніздечко, і вже невдовзі солов’ївна висиджувала в ньому нове яєчко – батько ж приносив їй поживу, а син співав і в день, і в ночі, з нетерпінням чекаючи на появу братика чи сестрички.

10

11

Н

ародилася сестричка. Вона була дуже гарна і мала два крила. Виплекана в піснях та любові, вона виросла, швидко навчилася літати, а що була дуже веселою і до всіх приязною, то скоро в неї з’явилося багато друзів серед птахів та звірів. Вона приводила їх також до свого брата, що не вмів літати, і він тішив їх усіх своїми піснями. Невдовзі в нього теж стало багато друзів. Вони придумали для нього щось дивовижне: з лози сплели маленького кошичка, у якому соловейко міг сидіти, а вони летіли і несли його, тримаючи в лапках. Й усім їм було добре та радісно разом!

В

решті, коли настав час відлітати в теплі краї, усі пташенята заступилися за свого друга солов’я. «Ми будемо нести його почергово, ми не можемо залишити друга!» – одноголосо вигукнули вони, і птаство відступило перед їхньою одностайністю. А найщасливішими того дня були соловейкові батьки. «Він справді щасливий! Він знайшов стільки друзів і він так гарно співає!» – гордо промовив батько. «У нас чудові діти!» – схиливши голову на плече чоловікові, промовила солов’ївна.

Т

ой переліт був особливим для усієї пташиної зграї. Усі птахи несли почергово кошичок із соловейком. Була якась особлива радість у

12

тому, щоби дбати не тільки про себе. Можливо, саме тоді громада вперше відчула силу, яка є в єдності й у взаємній підтримці. А ще особливим було те, що родина вперше летіла з піснею. Раніше птахи, коли летіли в далеку путь, не співали, бо берегли сили для перельоту. Але цього разу для

13

них співав маленький соловейко. Він був щасливий, що у такий спосіб може віддячити своїм друзям. І від тієї пісні переліт був легкий і радісний – як ніколи…

У

тому краю, куди вони прилетіли, було тепле літо. Втомлені від перельоту птахи приземлилися перепочити на великому лузі. А старий соловей, провідник зграї, здійнявся у небо, щоби побути на самоті й подумати. А коли врешті опустився, то скликав до себе усіх і промовив: «Мабуть, у природі не буває помилок, і кожен із нас такий, як він є, має своє важливе призначення. Відтепер у нашій громаді буде місце для кожного, і ми усі будемо турбуватися один про одного. А маленький соловейко допоміг нам усім збагнути найголовніше: те, що робить птаха справжнім

14

птахом – то не сила крил і не величина дзьоба, а та пісня, що живе у серці!»

Т

ого дня на великому лузі у пташиній громаді було велике святкування з піснями і танцями... Того дня на великому лузі розквітло багато нових квітів… Вони цвітуть там і досі. А у пташиній родині досі дітям своїм і дітям дітей своїх переповідають історію про соловейка з одним крилом і співають пісні в пам’ять про радість того дня… І від тих пісень увесь світ стає добрішим і щасливішим.

15

Літературно-художнє видання

Олег Романчук

СОЛОВЕЙКО З ОДНИМ КРИЛОМ КАЗКА

Редактор Юлія Мороз Коректор Юлія Мороз Ілюстрації Оксана Мороз Обкладинка Оксана Мороз Комп’ютерна верстка Юлія Мороз Дизайн Юлія Мороз

Формат 200х240 1/32 Ум. друк. арк. 2 Зам. № 4-65 Видавництво «Обрій» 04119, вул. Солов’їна, 16, м. Київ, Україна Свідоцтво РО № 88 від 12. 04 2014 Тел. (044) 546-32-23