Український альманах by Yuriy Priyatselyuk

КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР

№1-2016

СПРАВЖНІЙ

Перший національний друкований альманах про мистецтво

засновано 1 січня 2016 року

Постать

стор.4

Львівська драма Федора Стригуна

Мистецькі історії

Поетичний разворот

Cross over BASS

стор.8

На спомин Симоненка Історія кохання

Врубель

Путівник прочанина стор.18

стор.14

Густинський палімпсест

Широкоформатний

ВЕРНІСАЖ

Інтелектуальний квест стор.14

ukr.almanah.ua

Путівник прочанина

Музей просто неба. Національний музей народної архітектури та побуту України

лютий 2016

Пирогів 4

ukr.almanah.ua

фото Юрій Прияцелюк. 2016

Путівник прочанина

лютий 2016

Історична довідка До монголо-татарської навали у цій місцевості на південь від Києва діяв печерний монастир, що довжиною своїх підземних галерей не набагато поступався Києво-Печерськiй Лаврi. Славилася своєю цілющою водою криниця преподобного Антонiя Печерського, засновника пирогівської обителі. Згодом ці родючі землі разом із давнім селом Пироговим послідовно належали Видубецькому монастирю, Софiївському митрополичому домові і тій же Лаврі. У 1821 році замість старої дерев’яної церкви тут звели величний Хрестовоздвиженський храм. Проте з приходом в Україну привиду комунізму пирогівський храм було знищено, а духовне життя геть занепало…

Сьогодні й завтра я запрошую вас до Пирогова, невеликого села у межах Києва. За що йому така честь? Із двох вагомих причин. По-перше, тільки тут можна за один день обійти всю велику Україну. Адже у Пирогові розташувався Київський музей просто неба, де зібрані справжні церкви, хати, вітряки з усіх теренів нашої рідної землі. А по-друге, в тих кількох дивовижних церквах уже багато років служить автор передачі. Так, я люблю свій Пирогів і не проміняю його ні на що у світі. І хочу нарешті поділитися з вами своїм найдорожчим скарбом.

Відродження Пирогівської оази розпочалося в 1960-тi. Знайшлися подвижники, котрі узялися втілити в життя давню ідею кількох поколінь української iнтелiгенцiї -- зафіксувати на землі ту Україну, що відпливає у небуття. Пирогів обрали недарма: таких просторів і мальовничих ландшафтів із ярами, кручами та Голосіївським лісом годі й шукати деінде в Києві. Таким чином i було започатковано Музей народної архітектури та побуту України. Засновували його як заповідник української культури. Щоправда, різні люди вкладали в це означення різний зміст. Одні — вбачаючи в музеї останню резервацію навіки втраченої старосвітської минувшини: мовляв, нехай останні малороси потішаться до повного злиття в єдиний радянський народ. А другі, які воліли бути не малоросами, а українцями, сподівалися на інше. Новостворений скансен вони уявляли як духовну вісь, що з’єднає та скріпить собою усю Україну — i в просторі, i в часі. Це було велике мистецтво: скристалізувати таку велику країну за її останні 500 років (а саме такого віку найдавніші музейні експонати) в 150 гектарів території. Але таки вдалося. Для нащадків було 6

врятовано те, чого б вони ніколи не видобули з-під згарищ i соціалістичних новобудів. I тепер київський скансен не лише один з найбільших у світі — він i один з найбагатших. За піввіку діяльності його зібрання склали 300 автентичних пам’яток української народної архітектури і понад вісімдесят тисяч дрібніших експонатів -- ікон, рушників, одягу, знарядь праці, предметів побуту тощо… І все ж в музеї бракувало чогось украй суттєвого. Це відчували і самі музейники, і численні відвідувачі. Чого? Це стало ясно у буремні 1990ті, коли у Пирогові відродилася до життя п’ятірка прекрасних церков -- чотири православні і одна греко-католицька. Наповнити музейні експонати живим змістом взялися прості віруючі люди, в тому числі і музейні співробітники, вважаючи це за святу, богоугодну справу. Адже, на думку Церкви і народу Божого, кожен храм, ікона чи рушник – то не лише архітектура, не лише пронумерована пам’ятка культури та історії. Це своєрідна “машина часу”, створена предками аж ніяк не на втіху мистецтвознавцям, а для сув’язі Бога та всіх “ і мертвих, і живих, і ненарожденних”. З цього випливає, що кожна пам’ятка має бути на своєму місці: церква – на благословенній Богом та людською працею землі, ікона – в освяченому і діючому храмі, а рушник-божник – на чудотворній іконі, від якої відбуваються зцілення... Та рушаймо нарешті пирогівськими стежками й доріжками, аби пробудити пам’ять, здивуватися багатству народної фантазії і таланту давніх майстрів, помріяти про відродження рідної Вітчизни. І найголовніше, помолитися за її волю й долю… Звісно, за дві короткі передачі увесь музей не обійти. Тому залишимо хати й вітряки екскурсоводам. Зі священиком, тим паче на прощі, треба ходити по церквах. Найперше завітаємо до найменшої і наймолодшої церкви Пирогова -- Миколаївської. Їй усього двісті років і перевезена вона до музею із села Зелене Гусятинського району Тернопільшини. Затишна церковця ховається за типовою подільською огорожею, складеною із плитняка. Попід огорожею стоять кам’яні хрести, під якими вже давно немає ніяких могил. Але й на новому місці хрести стали свідками чудесної історії, пов’язаної зі спочилими краянами… 1918 року українське село Зелене іще входило до складу неосяжної Австро-Угорської імперії, що якukr.almanah.ua

Путівник прочанина раз конала на полях Першої світової війни. Коли австрійський уряд заплатив разову допомогу вдовам загиблих вояків-зеленян, жінки склали ці гроші й купили на них напрестольне Євангеліє. Сплинув час, і за Польщі у селі збудували нову, більшу церкву, в яку і перенесли зі старої все начиння. І залишився храм стояти пусткою… Тільки прекрасний іконостас у народному стилі свідчив про його славне минуле. Та все ж коли у 1970-х було вирішено перевезти Миколаївську церкву до Музею просто неба у Києві, селяни не хотіли її віддавати. Бо не вірили, що святиню збережуть, і побоювалися, що її просто знищать. Як же вони зраділи, коли дізналися, що храм знову постав у всій красі на своєму новому місці! За часів незалежної України їхня радість намножилася, бо від 1996 року у церкві розпочалися регулярні богослужіння. Через десятиліття у відродженому храмі сталося диво. На напрестольному Євангелії оновився металевий оклад — не весь, а тою своєю частиною, яка торкалася престолу. Оновився у вигляді «негатива» — точнісінько як зображення на Туринській плащаниці. Хтозна — чи не ті давні «вдовині лепти» нагадали про себе через буремні роки? А раптом це те саме Євангеліє? Недовідомі шляхи Господні… Від пирогівського Поділля рукою подати до пи-

рогівського Полісся. Тут ми зайдемо до Воскресенської церкви 1784 року із села Кисоричі, що на Рівненщині. В ній розташувалася виставка церковних старожитностей. Але й сама церква -- суцільна «старожитність», архаїчна від підвалин до хрестів. Ось такі строгі і лаконічні храми бережуть найдавніші пласти української історії. А берегти їх треба ревно, оскільки саме на Полісся було вчинено найстрашніший замах за лютий 2016

всю українську історію. Мовлю про Чорнобильську катастрофу, чиї винуватці посягнули не лише на окремі храми, екологію чи навіть на безневинних людей. Вони посягнули на самі основи буття, в яких владний тільки Бог. Нехай же Він і буде їм суддею… А ми щомісяця і щороку, 26 квітня, молитовно згадуємо у Воскресенській церкві всіх страдників Чор-

нобиля -- апокаліптичної Полинової зорі … Рухаємося далі, все в гору й в гору -- і ось ми в Карпатах. Навіть трохи в Закарпатті, де красується лемківська Покровська церква із села Плоске. Вона неабияка мандрівниця і перш, ніж потрапити до Києва, 50 років служила людям у селі Канора поблизу Воловця. Цікаво, що куди б вона не переїжджала, краєвид навколо неї ставав фантастично прекрасним, про що свідчать і сучасні, і старі світлини. Тож постає питання: чи не наділив Творець цей храм здатністю змінювати довкілля? В Покровській церкві служать греко-католики: в 1999 році її передали лемківському земляцтву Києва. В тому ж році, під час спустошливої пожежі в Музеї, вогонь майже впритул наблизився до храму. Пожежники швидко приїхали на виклик, але… без води у баках. І тоді прості люди, що прибігли на допомогу, на чолі із відважною церковною наглядачкою в останню мить затоптали палаючу біля самого вівтаря суху траву. І були нагороджені: по молитвах Пресвятої Богородиці вітер тут таки повернув у інший бік і стих… І як тут не заспівати із акафіста Покрови Богородиці: «Радуйся, Радосте наша, покрий нас від усякого зла святим Твоїм омофором»…

Свято-Успенская Киево-Печерская Лавра

ukr.almanah.ua

Путівник прочанина

Гранітні обеліски, як медузи, Повзли, повзли і вибилися з сил. На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже нема місця для могил. Мільярди вір - зариті у чорнозем, Мільярди щасть - розвіяні упрах... Душа горить, палає лютий розум, І ненависть регоче на вітрах. Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили, То небо, від прокльонів посіріле, Напевно б репнуло від сорому й хули. Тремтіть, убивці, думайте, лакузи, Життя не наліза на ваш копил. Ви чуєте? - На цвинтарі ілюзій Уже немає місця для могил.

Розтерзані, зацьковані, убиті Підводяться і йдуть чинити суд. І їх прокльони, злі й несамовиті, Впадуть на душі плісняві і ситі, І загойдають дерева на вітті Апостолів злочинства і облуд.

Василь Симоненко

лютий 2016

фото Юрій Прияцелюк 2015

Уже народ - одна суцільна рана, Уже від крови хижіє земля, І кожного катюгу і тирана Уже чекає зсукана петля.

ukr.almanah.ua ukr.almanah.ua

Путівник прочанина

Густинський Свято-ТроїцькИЙ монастир

лютийлютий 2016 2016

Густинський палімпсест Андрій Власенко

кщо їхати до Густині у негоду чи туман, можна й не помітити невеличкий вказівник, що притулився за Прилуками край шосе Київ — Суми. Тим паче не видно й самої обителі, схованої за лісовою гущавиною заплави річки Удай. Тому ліпше зупинити авто і дослухатися, як бринить над монастирем повітря. Коли ж поталанить, то крізь шурхіт віків та дібров подасть голос далекий срібний дзвін, підвішений високо-високо, набагато вище цього полотняного неба. Густинський монастир гранично затишний. Так само, як і місцина навколо нього. Втім, в Україні не бракує таких куточків. Тож ієромонах Іоасаф, ко12

трий у 1600-му році Божому примандрував сюди із самого Афона, зауважив на усамітненому острові щось додатково — напевне, тихе віяння Божої благодаті, від якого не ворухнеться й осиковий листок, але так здригається спрагле до спасіння людське серце.Того ж року він та кілька ченців Києво-Межигірського монастиря прямо у дрімучому лісі встановили хреста, тим самим заснувавши посеред буремного житейського моря ще одну “цитаделю духу”, за образним висловом Михайла Ореста. Та Густині судилася особлива доля. Доля прекрасного Фенікса, котрий щоразу відроджується із попелища. ukr.almanah.ua

фото Юрій Прияцелюк 2016

Путівник прочанина

Міцна дубова деревина була єдиним будівельним матеріалом при зведенні перших споруд монастиря-фортеці. Тому й перший невеликий храм, зведений тут на честь Пресвятої Тройці, був дерев’яним. У 1615-му році другим після Іоасафа настоятелем обителі став відомий церковний діяч і премудрий богослов Ісайя Копинський. Тоді ж монастир отримав від ясновельможного Михайла Корибут-Вишневецького грамоту на володіння островом та прилеглими угіддями. Трохи згодом монастирські права були підтверджені вдовою князя Раїною Могилянкою, що походила із родини молдавських господарів. Щедрі пожертви дозволили енергійнолютий 2016

му ігуменові розгорнути бурхливу діяльність: він не лише укріпив монастирські стіни та збудував трапезну Успенську церкву із келіями, а й заснував два скити — Ладанський і Мгарський, котрі пізніше самі перетворилися на славетні обителі. Господь найбільше випробовує найвірніших. Часті пожежі та напади татар знищили майже усі початкові споруди Густині. Але іноки і місцевий люд не впадали у розпач, раз-по-раз відновлюючи сплюндровану святиню. Тим паче, що отримували духовну підтримку від найвизначніших церковних ієрархів тогочасся. У 1621-му році святиню відвідав Патріарх Єрусалимський Феофан, саме той, хто до13

фото Юрій Прияцелюк 2015

поміг українському народові відновити православну ієрархію після уніатського погрому. У 1639 -му році обитель відвідав митрополит Київський Петро (Могила). Він сам обрав місце для нового собору, теж дерев’яного, котрий був освячений у 1644-му році. Саме цим хрещатим п’ятиверхим храмом так захоплювався архидиякон Павло Алепський, мандрівник і письменник, котрий разом із Патріархом Антіохійським Макарієм у 1654 році завітав у це благословенне місце. Він писав: “...Ми вступили в монастир Святої Тройці... і ввійшли у святу церкву. Її іконостас викликає у глядача зачудування..., бо ані величний іконостас Святої Софії, ані Печерський, — обидва не можуть порівнятися навіть з малою долею досконалостей цього іконостаса;...він переважає всі інші, бо раніше ми не бачили нічого кращого від його позолоти та іконопису; ..жодній людині несила змалювати цей іконостас, його велич, висоту,.. вид і блиск”. І це пише людина, яка об’їздила півсвіту — від Криту до Московії — і бачила “дива невимовні”! Варто додати, що тогочасні українські дерев’яні храми сягали сорокаметрової висоти і були неперевершени14

ми зразками народної архітектури. На жаль, жоден із дубових гігантів XVII століття (в тому числі й густинський Троїцький собор) не дожив до нашого часу... Горіли чудові храми, та не горіли рукописи... У першій половині XVII століття невідомим ченцем було написано “Літописець про заснування та створення Густинського монастиря”, в якому підкреслювалося значення обителі як одного з осередків ідейного спротиву католицькій експансії в Україні. А у 1620-х роках тут було складено славетний Густинський літопис. Судячи з усього, його автором є видатний церковний діяч та історик Захарія Копистенський. Відомі дві редакції літопису, друга з яких називається “Кройника” (“Хроніка”). В цій останній надзвичайно цікаво, жваво і повно викладається історія України від найдавніших часів до 1597-го року включно. Чого тут лишень немає — і напружене внутрішнє становище, і підступи Московії, і грубувата політика литовських князів, і складні стосунки з Польщею та Туреччиною... В останньому розділі літописець викриває верхівку православного духівництва, яка зраджує свій народ, поклонячись далеким чужим престолам... Тож ukr.almanah.ua

Путівник прочанина іноді складається враження, що написано літопис не давніше, ніж учора. Живою тогочасною мовою автор закликає берегти традиції, любити Бога, рідну Церкву та Україну. А ще —вивчати й знати свою історію та передавати ті знання наступним поколінням: бо “кожному чоловікові читаннє гісторій єсть бардзо потрібно”... 1672-го року, після чергової спустошливої пожежі, розпочалося будівництво нового Троїцького собору, в тому ж стилі козацького бароко, але на цей раз мурованого. Храм зводився на особисті кошти благочестивого гетьмана Івана Самойловича, чиїми стараннями в Україні постали ще кілька чудових соборів, зокрема, в Чернігові і Мгарському монастирі. Та, либонь, саме Густинський собор став найвидатнішим шедевром українського зодчества сімнадцятого століття. Навіть своїх сучасників, чиї естетичні устремління не зрівняти із нинішньою “маскультурою”, він вражав якоюсь особливо делікатною, вишуканою, тендітною красою. А справжня краса, як відомо, здатна встояти попри всі гоніння і випробування. І храм встояв. Хоча від убрання його інтер’єру, колись прикрашеного суцільним розписом стін та склепінь, бароковим іконостасом, ще ліпшим за свого попередника, та розкішними бронзовими панікадилами, не лишилося майже нічого. Окрім головного — потоків золотого світла, що линуть з небес крізь безліч розташованих у три яруси вікон. Від того небесного золота простір храму стає воістину безмежним... Ні, недарма 23 травня 1675 року архієпископ Чернігівський Лазар (Баранович) не лише освятив новозбудований собор, а й там таки рукоположив у ієромонахи Дмитра (Туптала), майбутнього святителя Ростовського і автора славетної Четьї-Мінеї -“Житій святих”. Вони чимось схожі, — храм і цей подвижник духу, який до того ж був видатним поетом і композитором. За всю українську історію важко знайти світлішу і непохитнішу людину. Цей інтелігентний, хворобливий чоловік мав сміливість перечити навіть лютому бузувіру Петру Першому. Звідки бралися сили? Все просто: святитель по-євангельськи любив Бога, а не сильних світу цього, дбав про вічну Батьківщину, а не про тимчасову імперію. Тобто жив і діяв так, як заповідав Христос. Услід за Самойловичем розбудову монастиря продовжили інші українські достойники. Поновили й стіни, а також насадили липи та клени, чиї нащадки щоосені щедро визолочують молютий 2016

Історична довідка За пожертви найбагатшого українського мецената і політика -- гетьмана Івана Мазепи -- було зведено нову Успенську трапезну церкву. (У 1845му році, з нагоди поховання в її крипті колишнього генерал-губернатора Малоросії Миколи Рєпніна, вона була переосвячена на Воскресенську). А за гроші побожного полковника-мільйонера Дмитра Горленка у 1690-х — 1710-х роках спорудили одразу три надбрамні церкви: святого Миколи Мирлікійського, святих апостолів Петра й Павла та святої великомучениці Катерини. Останню трохи згодом коштом знатної козачки Варвари Маркович перебудували у Варваринську церкву при покоях настоятеля.

настирські доріжки. Ідучи по них неважко уявити, як на початку вісімнадцятого століття походжав поміж церквами монастиря задумливий отрок — майбутній святитель Іоасаф Білгородський, який належав до славетного козацького роду Горленків. До речі, їхня родова усипальниця теж була влаштована під Троїцьким собором. Козацька старшина опікувалася не лише муруванням. На монастир жертвували ліси, сіножаті, риболовні та мисливські угіддя, а також цілі містечка, села й хутори з усіма городами, садами й ставками. Крім того, обителі було надано право й на купівлю землі та нерухомості. У другій половині XVIII століття монастиреві належало три тисячі десятин землі на Полтавщині, Сіверщині та Слобожанщині. Варто зауважити, що свої великі прибутки за давньою українською традицією монастир спрямовував не лише на власні потреби, а й на шкільництво, друкарську справу й допомогу незаможним селянам. І наче й справді на берегах Удаю з’явився омріяний “тихий рай”... 15

фото Юрій Прияцелюк 2015

Та наступали інші часи. Квітуча золотоверха Україна здригнулася від імперської наруги. Після скасування гетьмащини настала черга Запорозької Січі. А як не стало захисників українського православ’я, неситий погляд блудливої бузувірної німкені (Катерини ІІ-ої) упав і на українські монастирі. У 1786 році в Україні вступив в дію “височайший” указ про “духовні штати”. Та за цим евфемізмом приховувалася справжня суть: “нє било, нєт, і бить нє может” ніякої окремої української архітектури, церковних звичаїв, незалежного й гордого православного народу. Загарбавши церковне майно та землі (щедро роздаровані численним фаворитам “просвіченої вольтер’янки”), узялися й за саму “суть”. У 1793-му Густинську обитель закрили, а будь-яку діяльність стосовно її ремонту і просто догляду категорично заборонили. Лише Троїцькому соборові дозволялося жевріти у якості сільського парафіяльного храму. Як наслідок не лише стіни, а й церкви зазнали відчутного руйнування. А величний Миколаївський храм, чиї хрести підносилися на 55-ти метрову висоту, був практично повністю знищений царськими посіпаками. Понад півстоліття продовжувалася руїна Густині. Лише у 1843 році Синод, на прохання архієпископа Полтавського Гедеона, дозволив українцям відновити свою святиню. Дуже швидко поміж людей зібра-

ли належну суму, і закипіла робота. Хоч як прикро, але саме тоді у цільний бароковий ансамбль було внесено суттєвий дисонанс, на . Замість надбрамної Миколаївської церкви над головним входом постала дзвіниця із псевдо-російським завершям. У 1845-му році в Густині побував “член археографічної комісії Т. Г. Шевченко”. Саме в таких благословенних місцях зростав його геній та укріплялася сила духу. Тридцятилітній Тарас зробив три акварелі з видами монастиря, на яких увіковічив не лише його красу, а й тодішні відбудовчі роботи. А пізніше у повісті “Музикант” сумовито-іронічно порівняв Густинь із романтичними руїнами Сент-Клерського аббатства поблизу Ліона, змальованого в одному модному на той час “французькому” романі: «Тут есть все. И канал, глубокий и широкий, когда-то наполнявшийся водой из тихого Удая. И вал, и на валу высокая камення зубчатая стена со внутренними ходами и бойницами. И бесконечные склепы, или подземелья, и надгробные плиты, вросшие в землю, между огромными суховерхими дубами, быть может, самим ктитором насажденными. Словом, есть все, что нужно для самой полной романической картины, разумеется, под пером какого-нибудь Скотта Вальтера…» Та нарешті завершилася відбудова і знову в обителі настав мир, заповнений працею і молитовним діянням. На початок ХХ століття Густинський монастир перетворився на крупний центр прочанства. Звідусіль сюди йшли на поклоніння Святій Тройці православні християни. Відтак у сусідніх Прилуках монастир заснував своє подвір’я, в якому діяли готель, церковно-парафіяльна школа, сирітський приют, трапезна та Пантелеймонівська церква. Більшовицький переворот у далекому Петербурзі докотив свої чорні хвилі і до Густині. У страшні й славні роки національно-визвольних змагань обитель була надійним пристановищем для “усіх, терплячих бурю”. Та на початку 1920-х над Україною знову запанувала “влада темряви”.Тож у березні 1924 року Густинський монастир було закрито. Натомість в ньому розмістили дитячу комуну для безпритульних, яка насправді була колонією для малолітніх злочинців. Це двадцятиріччя обернулося для святині справжньою катастрофою. Юні безбожники, заохочувані начальством, грабували склепи, плюндрували могили, нищили сади і прекрасні вікові дерева... Вони вдиралися до храмів, зривали з унікальних іконостасів ікони і рубали їх на дрова... ukr.almanah.ua

Путівник прочанина

лютий 2016

фото Юрій Прияцелюк 2015

На початку 30-х років ХХ століття була підготовлена постанова про цілковите знесення монастиря з лиця землі. Та завдяки героїчним зусиллям та мужності професора археології Миколи Макаренка із соратниками, найцінніша перлина українського бароко була врятована. (Трагізму цій боротьбі додало й те, що у 1927-му році, під час дослідження приречених храмів Густині, на очах у батька загинув син Макаренка Орест. Він і похований тут-таки, у склепі під Воскресенською церквою). За сукупність подібних “злочинів”, в тому числі відчайдушну боротьбу за Михайлівськи Золотоверхий монастир у Києві, Миколу Макаренка тричі заарештовували і засилали у сталінські концтабори. А розстріляли його у Новосибірську у 1938-му... Ще до війни колонію-притулок змінили на психоневрологічний диспасер. А на початку 1943 року монахині закритого Ладанського монастиря звернулися до Прилуцького старостату з проханням відкрити Густинську обитель. І дозвіл було отримано.Так монастир став жіночим. Та за часів Хрущова розпочався новий виток гонінь на Церкву і у 1959-му році монастир було закрито втретє. І довгі роки по ньому, як тіні, блукали лише душевнохворі із мертвими і страдницькими, як усе навколо, обличчями. Та милості Божій немає меж: богоборська ніч в Україні скінчилася ще раніше, ніж постала українська незалежність. Вітер перемін повіяв і над Густинню. 17 грудня 1993 року в обителі розпочалися регулярні богослужіння. Українська держава теж нарешті повернулася лицем до Бога: відновлення геть обдертих та скалічених храмів відбувалося не лише трудами сестринства, а великою мірою і за державний кошт. І нарешті настав час, коли відроджений монастир знову нап’яв усі свої вітрила-хрести і полинув від землі до неба. Із покоління в покоління несуть і нестимуть українці до Густині свої радощі й печалі. І Живоначальна Тройця не полишає нікого без тихого віяння своєї благодаті. В монастирській огорожі і поза нею, на хорах собору і біля чудотворного джерела — звідусіль лине до Бога людська похвала й подяка, а швидкоплинний час перетворюється на вічність. Пам’ятаєте, як написано у пророка Ісаї? -- «для того Бог послав Мене, щоб зціляти розбитих серцем, дарувати невільникам волю, а сліпим прозріння. Проповідувати літо Господнє благоприємне». У Густині це літо вже настало.

ukr.almanah.ua

Путівник прочанина Путівник прочанина

фото Юрій Прияцелюк 2015

Почаївська Лавра...

лютий 2016

Чудеса гори Почаївської

Історична довідка Лаврою називається великий православний монастир, що, порівняно з іншими, має найбільшу духовну вагу для всього православного світу. На теренах України є три Лаври: Києво-Печерська, Почаївська і. віднедавна, Свято-Успенська у Слов’яногірську. Хронологічно Почаївська лавра в Російській імперії вважалася наймолодшою: її включення у цю святу родину відбулося лише 1833 року «височайшим утверждєнієм» чергового Романова. Та насправді серед лавр «єдінонєдєлімой» вона поступається віком тільки Києво-Печерській, будучи давнішою і за Троїце-Сергієву (на 100 років), і за Олександро-Невську в Петербурзі (на 500).

Лавра. Слово, від якого віє святістю і вічністю, в якому поєднуються небесне сяйво і земний супокій.

За безсумнівним церковним переданням, Почаївський монастир заснували ченці Києво-Печерської лаври, які прийшли на це місце, рятуючись після Батиєвого сплюндрування Києва у 1240 році. Перші насельники гори Почаївської вели життя пустельне, тобто всамітнено-затворницьке, відсторонене від людей. Тому жодних письмових свідчень про найдавніший період існування монастиря не виявлено. Зате в народній пам’яті навіки закарбувалося передання про те, як на Почаївській горі в тому ж часі монгольської навали двом інокам і пастуху Іванові Босому явилася Божа Матір у вогнен22

ukr.almanah.ua

фото Юрій Прияцелюк 2015

Путівник прочанина Путівник прочанина

лютий 2016

фото Юрій Прияцелюк 2015

ному стовпі. Передання має цілком зриме підтвердження. На скелі, де стояла Пречиста, відбилася її стопа, з якої заструменіло святе цілюще джерело. Напевно, тоді ж монахи і спорудили біля підніжжя гори муровану церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці. На початку XVI століття в грамотах польських королів Сигизмунда І та Сигизмунда ІІ Августа вже йшлося про монастир «грецького обряду», себто православний, як про стародавній і відомий. Та зоряний час Почаївської обителі настав 1597 року, коли українська дідичка (родовита шляхтянка) Анна Гойська перенесла в монастир на довічне зберігання свою чудотворну ікону Божої Матері, згодом названу Почаївською. Цей образ став головною святинею лаври і відтоді глибоко шанується українським народом. Нині він розташований над Царськими вратами Успенського собору лаври. Після ранішнього богослужіння прочани можуть прикластися до святині. 24

В замковій каплиці Гойських образ перебував понад 30 років, причому за цей час перед ним відбулося декілька чудесних зцілень. Анна ж після прозріння її сліпого від народження брата Пилипа Козинського, була глибоко вражена цим чудом і, вважаючи

себе не гідною одноосібно володіти такою іконою, передала її сусідньому Почаївському монастиреві. Тоді ж вона зробила і так званий фундушевий запис, щедро обдарувавши лавру великими земельними маєтками і щорічними пожертвами. ukr.almanah.ua

Путівник прочанина

Історична довідка Історія ікони почаївської Божої Матері знаменна. В 1559 році її привіз грецький митрополит Неофіт, що подорожував по Україні з метою збирання пожертв на Константинопольську патріархію, яка дуже потерпала від турків. Побувавши в родинному замку князів Гойських, у містечку Орлі на Волині, та отримавши від побожної вдови Анни щедрий дар на церковні потреби, митрополит благословив її згаданою іконою, іншими словами — подарував на спомин. На сьогодні остаточно так і не було з’ясовано, до якої іконописної школи — візантійської чи болгарської — належить ікона, та й час її створення різними дослідниками називається різний (найпізніше — XIV століття).

Невдовзі в монастир прибув той, хто прославив і підніс його не менше за славнозвісний образ — преподобний Іов Почаївський, в миру — Іван Залізо. Це була людина мало сказати непересічна — незвичайна. Найчастіше його порівнюють зі святим Феодосієм Печерським, великим подвижником ХІ строліття. Майбутній святий рано прийняв чернечий постриг, а в тридцять років, як і належить за православними канонами, був висвячний на ієромонаха. Чутки про його чернечі подвиги досягли і Волині, а насамперед тодішнього повновладного володаря краю — православного магната князя Костянтина Костянтиновича Острозького. На його запрошення преподобний Іов прибув на Волинь, до Дубненського Чеснохресного монастиря, яким і керував протягом двадцяти років. Після смерті ясновельможного князя отець Іов,«утікаючи від людської слави і бажаючи мати славу єдино від тайновидця Бога», як згодом писали його сучасники, потайки залишив Дубно і подався на гору Почаївську, де братія обрала його ігуменом, тобто настоятелем монастиря. Отець Іов одразу ревно став до служіння: зреформував Полютий 2016

чаївський монастир із пустельно-скитського (коли монахи жили в окремих печерних келіях і збиралися разом лише в церкві на службі Божій) на спільно-житійний за уставом знаменитого Студійського монастиря в Константинополі. Це означало, що встановлювався чіткий порядок щоденного життя братії з призначенням кожному ченцеві праці в церкві та в монастирському господарстві, а також запроваджувалися постійні, особливо врочисті на свята, богослужіння. Більше сорока років преподобний Іов своїм боговгодним життям, молитовним подвигом, невтомною і широкою працею творив славу Почаївського монастиря, піднісши його на перше місце в усій Західній Україні. І це незважаючи на постійну протидію. Особливо тяжким був судовий процес зі шляхтичем Андрієм Фирлеєм, онуком добродійки лаври Анни Гойської, що перейшов із православ’я в протестантизм. Він вирішив відібрати назад «свої» маєтності, офіровані монастирю його бабцею. Не раз Фирлей із озброєними слугами нападав на обитель, грабував і бив ченців. Навіть чудотворний образ Божої Матері він забрав до свого Козинського замку. Безчинства тривали 25 років. Але розум, стійкість і такт праведного ігумена перемогли неправду й насильство. Фирлей справу програв і мусив підписати акт замирення, після чого й повернув ікону, яка відтоді вже не покидала монастиря. Преподобний Іов на всі наступні часи й покоління став досконалим взірцем сполучення християнського аскетизму із суспільним служінням. Він часто зачинявся у природній кам’яній печері-келії, де протягом трьох днів, а то й цілого тижня «мав за їжу лише сльози» і молився за світ, що у злі лежить. (До речі, ця келія з надзвичайно вузьким ходом ще й нині допомагає ченцям і прочанам у молитві та усвідомленні своїх гріхів). А біля його нетлінних мощів, що відкрито спочивають тут-таки, здається, й нині можна розчути полум’яні проповіді преподобного отця… Великий ігумен Іов Почаївський упокоївся у столітньому віці, 28 жовтня 1651 року. Буквально за декілька років, тобто надзвичайно швидко, преподобний Іов був канонізований (прилучений до лику святих). Його нетлінні мощі донині відкрито спочивають біля згаданої печери-келії.

ukr.almanah.ua

Путівник прочанина

фото Юрій Прияцелюк 2015

Собор Святої Трійці

лютий 2016

Страшний суд Витоки зображення Страшного суду сягають IV ст., він входить в Нікео-Царгородський Символ віри, як до фрескового малярства катакомб. Спочатку Суд входив колись у Символи віри перших християнБожий був представлений в сюжетах відділення ських церков. овець від козлів і притчі про десять дів. У V–VI ст.ст. Євангельська традиція голосить: «Отець не судить з’являються окремі частини картини самого Страш- нікого, але весь суд віддав Сину… і дав Йому владу ного суду, а до VIII ст. у Візантії з’являється закінче- чинити суд, тому що Він є Син людський» (Ів.. 5:22 и на композиція. Пізніше Страшний суд утвердився 5:27), тому Він і звершить над всіма народами суд, в системі стінних розписів як візантійських, так і коли прийде у славі Своїй і всі святі ангели з Ним руських храмів, набув поширення також і на Заході. (Матв. 25:31,32). В християнстві догмат про воскресіння, Судний В Новому Заповіті картина Судного дня і Страшного день і Воздаяння є одним з основних. У числі інших суду змальовується наступним чином. 28

ukr.almanah.ua

Путівник прочанина Путівник прочанина

Ангели при кончині віку зберуть вибраних від чотирьох вітрів від краю небес до краю їх (Матв., 24:31), а також зберуть з царства Його всі спокуси і тих хто чинить беззаконня (Матв., 13:41) і відділять злих з-поміж праведних (Матв., 13:49). За апостольським вченням, «всім нам слідує предстати перед судилище Христове» (2 Кор., 5:10), «всі ми предстанемо на суд Христовий» (Римл., 14:10). Бог через Ісуса Христа буде судити юдеїв і язичників (Римл., 2:9), живих і мертвих (Дії 10:42; 2 Тим., 4:1), тобто тих хто має воскреснути з мертвих і тих, хто залишаться лютий 2016

до воскресіння живими, але, подібно воскресшим, зміняться (1 Кор., 15:51,52), а також, крім людей, і злих ангелів (Юд. 6; 2 Петр., 2:4). Судимі будуть не тільки діла людей, як добрі, так і злі (Матв., 25:35, 36, 42 и 43; 2 Кор.,5:10), але і всяке їх марне слово (Матв., 12:36). Праведним суддя скаже: «прийдіть благословенні Отця Мого, наслідуйте приготоване вам царство від закладин світу» (Матв., 25:34); натомість грішні ж почують вирок: «йдіть від Мене прокляті у вогонь вічний, приготований дияволу і ангелам його» (Матв., 25:41). 29

Мистецькі історії Спільний проект Національної радіокомпанії і Національної телекомпанії України

ukr.almanah.ua

фото Юрій Прияцелюк 2015

Путівник прочанина Мистецькі історії

лютий 2016

фото Юрій Прияцелюк 2015

Cross over BASS

аціональна радіокомпанія України вирізняється серед державних мовників Європи своїм унікальним творчим арсеналом, зосередженим у об’єднанні художніх колективів і солістів ТО “Музика”. Це - заслужений академічний симфонічний оркестр, академічний оркестр народної та популярної музики, академічний хор ім. Платона Майбороди, Великий дитячий хор, тріо бандуристок і солісти. Багаторічна історія цих колективів є невід”ємною сторінкою у великій історії Українського радіо, а потужний різножанровий репертуар - основою Золотого аудіофонду української музичної культури. До того ж, ці колективи і солісти мають професійну репетиційну і концертну базу - Велику концертну студію Будинку звукозапису, що є однією з найкращих в Європі і побудовану з урахуванням усіх технічних і акустичних вимог сучасного мовлення. Творчий арсенал, про який можуть тільки мріяти багато провідних радіостанцій Європи, мав бути використаний і реалізований у радіо- та телеефірі! Так народилась ідея “Мистецьких історій” спільного проекту НРКУ та НТКУ, що передбачає проведення циклу концертних вечорів, присвячених 32

знаменним мистецьким датам та подіям України і головними дійовими особами у них є художні колективи та солісти Українського радіо. Ідея виявилась дуже привабливою і для наших партнерів, бо до концертів одразу долучились солісти Національної опери України, інструменталісти-віртуози, студентські музичні колективи. Назва проекту вказує на те, що “Мистецькі історії” стають сторінками культурного літопису країни, адже концерти відбуваються у вщерть заповненій глядачами залі, звучать у радіоефірі і записуються до Фонду Українського радіо, виходять на телеекран Першого Національного, залучаючи до цього процесу слухачів і глядачів всієї України. Проект НРКУ «Мистецькі історії» представляє концерту програму «Вечір низьких частот»! Інструменти, звучання яких традиційно є основою гармонії музичного твору, його глибоким фундаментом, або ж використовується тільки для акомпанементу , - баси, контрабаси, бас-гітари, стали цього вечора віртуозними солістами. Адже концертна програма мала ще й іншу, зрозумілу усьому сучасному світові назву – «Crossover Bass»! Тобто, великий і неповороткий , на перший ukr.almanah.ua

Путівник прочанина

погляд, інструмент, спростував , як той автомобіль-позашляховик з такою ж назвою, всі стереотипи щодо своєї функції на сучасній сцені! Більше того, героєм вечора був не тільки струнний контрабас – «найбільша скрипка» симфонічного оркестру! На сцені з»являлись бас-балалайка, бас-кларнет, контр-фагот і навіть тромбони і туби, - духові інструменти з найнижчим звучанням! Безумовно, програма була б неповною без вокальних творів для найнижчих голосів – басів! А тому, окрасою вечора стало тріо провідних солістів Національної опери України – Тараса Штонди, Сергія Магери і Сергія Ковніра, - в знакових басових партіях! Джазова барва концерту – виступ одного з найкращих басистів України Ігора Закуса, під пальця-

лютий 2016

ми якого струни електрогітари озиваються особливим оксамитовим тембром. Контрастом його грі слугувало ніжне сопрано солістки етно-джаз-гурту «ШокоЛад» Іванки Червінської. Важлива деталь: проект НРКУ «Мистецькі історії» набуває міжнародного статусу: академічна чоловіча хорова капела імені Л. Ревуцького запросила для виступу у концерті соліста з Великобританії Василя Савченка. Як і щоразу, упровдож всієї програми на сцені знаходився заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо під керуванням Володимира Шейка, а вела програму авторка сценарію Галина Бабій.

«Neque porro quisquam est qui dolorem ipsum quia dolor sit amet, consectetur, adipisci velit...» «Нет никого, кто любил бы боль саму по себе, кто искал бы её и кто хотел бы иметь её просто потому, что это боль..» Lorem Ipsum - это текст-»рыба», часто используемый в печати и вэб-дизайне. Lorem Ipsum является стандартной «рыбой» для текстов на латинице с начала XVI века. В то время некий безымянный печатник создал большую коллекцию размеров и форм шрифтов, используя Lorem Ipsum для распечатки образцов. Lorem Ipsum не только успешно пережил без заметных изменений пять веков, но и перешагнул в электронный дизайн. Его популяризации в новое время послу-

жили публикация листов Letraset с образцами Lorem Ipsum в 60-х годах и, в более недавнее время, программы электронной вёрстки типа Aldus PageMaker, в шаблонах которых используется Lorem Ipsum. Многие думают, что Lorem Ipsum - взятый с потолка псевдо-латинский набор слов, но это не совсем так. Его корни уходят в один фрагмент классической латыни 45 года н.э., то есть более двух тысячелетий назад. Ричард МакКлинток, профессор латыни из колледжа Hampden-Sydney, 34

штат Вирджиния, взял одно из самых странных слов в Lorem Ipsum, «consectetur», и занялся его поисками в классической латинской литературе. В результате он нашёл неоспоримый первоисточник Lorem Ipsum в разделах 1.10.32 и 1.10.33 книги «de Finibus Bonorum et Malorum» («О пределах добра и зла»), написанной Цицероном в 45 году н.э. Этот трактат по теории этики был очень популярен в эпоху Возрождения. Первая строка Lorem Ipsum, «Lorem ipsum dolor sit amet..», происходит от одной из строк в разделе 1.10.32 ассический текст Lorem Ipsum, используемый с XVI века, приведён ниже. Также даны разделы 1.10.32 и 1.10.33 «de Finibus Bonorum et Malorum» Цицерона и их английский перевод, сделанный H. Rackham, 1914 год.

Есть много вариантов Lorem Ipsum, но большинство из них имеет не всегда приемлемые модификации, например, юмо-

ристические вставки или слова, которые даже отдалённо не напоминают латынь. Если вам нужен Lorem Ipsum для серьёзного проекта, вы наверняка не хотите какой-нибудь шутки, скрытой в середине абзаца. Также все другие известные

генераторы Lorem Ipsum используют один и тот же текст, который они просто повторяют, пока не достигнут нужный объём. Это делает предлагаемый здесь генератор единственным настоящим Lorem Ipsum генератором. Он использует словарь из более чем 200 латинских слов, а также набор моделей предложений. В результате сгенерированный Lorem Ipsum выглядит правдоподобно, не имеет повторяющихся абзацей или «невозможных» слов. «Neque porro quisquam est qui dolorem ipsum quia dolor sit amet, consectetur, adipisci velit...» «Нет никого, кто любил бы боль саму по себе, кто искал бы её и кто хотел бы иметь её просто

Путівник прочанина потому, что это боль..»

Lorem Ipsum - это текст-»рыба», часто используемый в печати и вэб-дизайне. Lorem Ipsum является стандартной «рыбой» для текстов на латинице с начала XVI века. В то время некий безымянный печатник создал большую коллекцию размеров и форм шрифтов, используя Lorem Ipsum для распечатки образцов. Lorem Ipsum не только успешно пережил без заметных изменений пять веков, но и перешагнул в электронный дизайн. Его популяризации в новое время послужили публикация листов Letraset с образцами Lorem Ipsum в 60-х годах

«Neque porro quisquam est qui dolorem ipsum quia dolor sit amet, consectetur, adipisci velit...»

«Нет никого, кто любил бы боль саму по себе, кто искал бы её и кто хотел бы иметь её просто потому, что это боль..» Lorem Ipsum - это текст-»рыба», часто используемый в печати и вэб-дизайне. Lorem Ipsum является стандартной «рыбой» для текстов на латинице с начала XVI века. В то время некий безымянный печатник создал большую коллекцию размеров и форм шрифтов, используя Lorem Ipsum для распечатки образцов. Lorem Ipsum не только успешно пережил без заметных изменений пять веков, но и перешагнул в электронный дизайн. Его популяризации в новое время послужили публикация листов Letraset с образцами Lorem Ipsum в 60-х годах и, в более недавнее время, программы электронной вёрстки лютий 2016

типа Aldus PageMaker, в шаблонах которых используется Lorem Ipsum.

Давно выяснено, что при оценке дизайна и композиции читаемый текст мешает сосредоточиться. Lorem Ipsum используют потому, что тот обеспечивает более или менее стандартное заполнение шаблона, а также реальное распределение букв и пробелов в абзацах, которое не получается при простой дубликации «Здесь ваш текст.. Здесь ваш текст.. Здесь ваш текст..» Многие программы электронной вёрстки и редакторы HTML используют Lorem Ipsum в качестве текста по умолчанию, так что поиск по ключевым словам «lorem ipsum» сразу показывает, как много веб-страниц всё ещё Давно выяснено, что при оценке дизайна и композиции читаемый текст мешает сосредоточиться. Lorem Ipsum используют потому, что тот обеспечивает более или менее стандартное заполнение шаблона, а также реальное распределение букв и пробелов в абзацах, которое не получается при простой дубликации «Здесь ваш текст.. Здесь ваш текст.. Здесь ваш текст..» Многие программы электронной вёрстки и редакторы HTML используют Lorem Ipsum в качестве текста по умолчанию, так что поиск по ключевым словам «lorem ipsum» сразу показывает, как много веб-страниц всё ещё дожидаются своего настоящего рождения. За прошедшие годы текст Lorem Ipsum получил много версий. Некоторые версии появились по ошибке, некоторые - намеренно (например, юмористические варианты). дожидаются своего настоящего рождения. За прошедшие годы текст Lorem Ipsum получил много версий. Некоторые версии появились по ошибке, некоторые - намеренно (например, юмористические варианты). 35

Постать

стор.4

Поетичний разворот

стор.8

№1-2016

Перший національний друкований альманах про мистецтво

Львівська драма Федора Стригуна На спомин Симоненка Історія кохання

Врубель

стор.18

Мистецькі історії

стор.14

Cross over BASS Путівник прочанина

стор.14

Густинський палімпсест

Широкоформатний

ВЕРНІСАЖ

Інтелектуальний квест стор.14