Микола Жулинський 25 серпня 2019
Діді від Габ!
Микола Жулинський
Віршиків кілька для Назарчика й Матійка Дійові Особи: ДІДЯ – Голова Родини, Жулинський Микола БУСЯ – Оберіг Родини, Жулинська Галина Мама- Мисливець Родини, Жулинська Олеся Вудя, Альвуд, Ава – родинна собака Мотя, Котька – господар дому, рудий кіт Тато – слуга, Маріковський Сашко Ніня- вечірня берегиня, Яніна Юхимчук Люда – денна дерегиня, Люда Дибська Назар та Матій – головні герої - блезнюки
25 серпня 2019
Цап-царапки Чом твої, Матійку, щічки Покусали якісь дрябки? – Бо до мене в пізню нічку Прилетіли цап-царапки. Стали дряпатись, кусатись, Верещали без упину. – Я не хочу з вами знатись! – Чом царап-цап-цап дитину? Їм бо що, собі регочуть, Точать різні баляндраси. І мене до себе просять Крутить різні вихиляси. На царапків я не злюся, правда, пучки в ротик пхаю. Я сміюся-веселюся – Цап-царапчиків шукаю. Спатки лінь, лежу, куняю, На царапчиків-цап дивлюся. Правда, нігтики кусаю. – То ж царапки, каже буся.
***
Велика мація – забули Матія Та ще й Назаруня Солодко спатуня – Ні з ким борюкатись, На травці качатись. Сиджу на горбочку В рясному садочку, Два пальчики в роті, А очки в скорботі. Чому я саменький? Де братик маленький? У мами на руцях? До бусі озвуся, Нехай приголубить Мене, самотинку, Хай цьомкне, полюбить Смакотну дитинку.
***
Хто сказав, що я манюній? Чом співають колисанки? Нащо довкруж мене нюні Розвели з самого ранку? Я великий, вже півроку день-у-день тягнусь до неба. Гляньте, я підріс нівроку. Мамі ж мало, ще їй треба! Годі вже мене гойдати! Я питаю: «Де санчата?» Я уже про лижі мрію! Он від снігу все біліє, Все іскриться і сніжіє – І для мене, й для Матія. Я впряжуся у санчата, Посаджу на них Матія, А тоді, я добре знаю, Як мій братик порадіє. Як довкола забіліло, Засніжило, заметіло. Не дивуйтесь, що у сніжки Нам погратись закортіло.
***
Назарчик маленький Втомився лежати, На рученьки неньки Як нудно чекати. Я хочу сидіти, Розправити спинку, Зіп’ятись на ніжки – Жалійте дитинку! Благаю завзято: На ручки беріте, Ходіте по хаті, Смішіть, говоріте.
***
Хіба це не ведмедики – Назарчик і Матійко? Дрімають, смокчуть пальчики, А цих смокталок скілько? Смачні смоктачки-пальчики, Смачненькі кулачата, Смоктати їх ми навчені – Навчили ведмежата.
***
Лежу собі, не сплю – куняю, Дрімають бджоли, Вуді, оси. Я позіхачки відганяю – Не буду спати, з мене досить. Я хочу стрибом на ялинку Погнатись і вхопити сойку За хвіст її, дряпнути спинку, Полоскотать – от буде зойку! Нехай стрекоче, тільки шкода, Назарчик збудиться зненацька. Він не второпа, ця пригода Для нього буде чудернацька. Здивується, я на ялинці Принишк, на сойку виглядаю, Дрімаю мовчки на одинці І позіхачки відганяю.
***
Ти глянь, кажу, Матійку, Спішать до нас лоскотики, Мов білі-білі котики Стрибають, роблять стійки. Летять-перевертаються, Дражнилками кидаються, Лоскочуть попід ручками І ніжать нас за вушками. Нам смішно, аж до реготу. Синички позліталися І дзьобики від подиву У них повідкривалися. Лоскотики ротаті Сміються і регочуть. Невже сумного тата Теж розсмішити хочуть?
***
О, як набридло лінуватись! Як бігти хочеться, купатись. Пірнуть з розгону в тиху Кончу… Навчитись плавать треба конче.
***
Вертляві сороки Вже мають мороку. Відбілюють снігом Білюсінькі боки. Себе чепурають Манірні модельки, До неба злітають Мов на карусельках. Взялися у боки Грайливі сороки, Пустилися в скоки – Аж сніг на всі боки! Чванькувато чепурились Чепурні сороки. Ледве снігом відбілили Білюсінькі боки.
***
«Льоп! Льоп! Льоп! Льоп! Льоп! Льоп! Льоп! Льоп!» А бриски в усі боки. Та дідя нас: «Шльоп! Шльоп! Шльоп! Шльоп!» Ми ж мокрі вже нівроку. У нас ґумові чобітки І повні кап-кап-люжі! Женемось ми навпередки, Хто нас догнати здужа? Яка то радість – чаполап По всіх калюжах з Вуді Та дідя нас за комір: лап! І ми вже в лапах в діді. Яке то щастя:
«Льоп! Льоп! Льоп!» В калюжах чеберяти Та раптом мама: «Хоп нас! Хоп!» І ну тягнуть до хати.
***
Позіхнув роззяво звір. І згадав: «Я ж злюкозвір! Я страшний, аж мені страшно, На душі мені мурашно». Всі бояться, всім так лячно. І мені щось перелячно. В мене тисячі страшилок, Гострозубих пік і шпильок. Я страшилки розкидаю, Злюкозвіром ліс лякаю. Я кричу, аж ліс тремтить: «Злюкозвір буде за мить!» Всі біжать і лементують: «Гей, рятуйтесь, хто нас чує!» Посміхнися і не плач. Злюкозвір – то жук-рогач.
***
«Не крутися!» - каже буся. Дідьо просить: «Взувай чопи». Я ж кручуся, я верчуся, Я біжу, не зупинюся – Бабадідь на перехопи. Біля кадуба впіймали, А я вже по лікті в капці. А ви що, хіба не знали, Що карасики є в кадці? Я хотів їх на сніданок Дати нашому рудому. Клянчить Мотя цілий ранок І не хоче йти додому. Зранку в Моті хвіст трубою, До кап-кап веде він дідю. І мене беруть з собою – Будуть рибки до обіду.
***
«Не крутися!» - каже буся. Дідьо просить: «Взувай чопи». Я ж кручуся, я верчуся, Я біжу, не зупинюся – Бабадідь на перехопи. Біля кадуба впіймали, А я вже по лікті в капці. А ви що, хіба не знали, Що карасики є в кадці? Я хотів їх на сніданок Дати нашому рудому. Клянчить Мотя цілий ранок І не хоче йти додому. Зранку в Моті хвіст трубою, До кап-кап веде він дідю. І мене беруть з собою – Будуть рибки до обіду.
***
Я гукаю: «Атька! Атька!» Кличу світло в нашу хатку. Я вмикаю – вимикаю, Мене сварять – не вгаваю. Атьку в хату закликаю. Бо як темно, я боюся. Затаюсь – не ворошуся. Раптом Хтось принишк в куточку, Гострить зуби в холодочку. Знов гукаю: «Атька! Атька!» О, сіяє наша хатка! Глянь, з куточка Хтось забрався, А я вже не сподівався.
***
Наша Ава – не роззява! З наших рук усе хапає «Ну! Ну! Ну!» - сварю я Аву Та на це він не зважає. Сир і яблука, малинка… Все ліньтюзі так смакує. «Та ти товстий, як та свинка!», Та хіба він маму чує. Здається, спить він день і ніч, Куняє днями в кухні. То і лежи, не в тому річ, Та від сну ти пухнеш. Та Вуді в відповідь мені Став лише позіхати. І так ледачно у всі дні Наш Вуді дрихне в хаті.
***
Хто такі ті, мамо, поні? – Це маленькі справжні коні. Якщо поні тії ж коні, То чому їх звемо поні?
***
ОТи диви, а він вже тут Птахокрил-сорокопуд. І не сам стрибає – в парі. Погляд гострий очок карих. На нас пильно косить оком, А до Моті боком-боком, Стриб! – і клюнув лежебоку. Кіт від страху ненароком Перекинув «Кока-Колу» І давай гасать по колу. Величаво на ялині Всівся гордий птахокрилець. Не став Мотю доганяти. Переможець він віднині: Не посміє цей лінивець Пташенят його лякати.
***
У шумі, у гамі, у тому бедламі Хіба розбереш, чого хоче Назар. Огірка не даси – враз залляється сльозами – Бабусю кидає це в жар. За ним і Матійко вже тикає пальцем: «Го! Го! – щось белькоче, хіба розбереш. А тут уже й Вуді чухра перевальцем І мордою тика: чого не даєш? За ним і наш Мотя чалапає в хату, Не проти, щоб Ґави вгостили сирком. А хлопці готові все в рот їм запхати – Усе ненажерам жбурляють тайком.
Микола Жулинський
25 серпня 2019
Діді від Габ!