Альбом-каталог «ДРУГИЙ Національний фотоконкурс у Опішному «Гончарні ВІЗІЇ країни»

Ministry of Culture of Ukraine National Museum of Ukrainian Pottery in Opishne National Academy of Sciences of Ukraine Ceramology Institute – branch of the Ethnology Institute of the National Academy of Sciences of Ukraine National Society of Photo Artists of Ukraine Ukrainian Ceramic Society The Academical Ceramological Series The Pottery Ukraine • Issue 5

The SECOND National photo Сontest in Оpishne

Міністерство культури України Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному Національна академія наук України Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України Національна спілка фотохудожників України Українське керамічне товариство Академічна керамологічна серія «Україна Гончарна» • Випуск 5

другий Національний фотоконкурс у Опішному

(June 30 – October 30, 2011)

(30 червня – 30 жовтня 2011)

Album and Сatalogue

Альбом-каталог

Publishing House of the National Museum of Ukrainian Pottery in Opishne

Opishne-2012

Видавництво Національного музеюзаповідника українського гончарства в Опішному

Опішне-2012

ББК 85.16 (4Укр) + 85.125 (4Укр) я2 Д76 Другий Національний фотоконкурс у Опішному «Гончарні візії країни» (30 червня – 30 жовтня 2011): Альбом-каталог /Автор-упорядник Олесь Пошивайло; куратор і пошукач інформаційних матеріалів Наталя Стеблівська. – Опішне: Українське Народознавство, 2012. – 192 с.: іл. (Академічна керамологічна серія «Україна Гончарна», випуск 5) ISBN 978-966-7322-27-4 Про найбільш резонансну подію в галузі української керамологічної фотографії 2011 року – ДРУГИЙ Національний фотоконкурс «Гончарні ВІЗІЇ країни». Наукове видання постає ефективним інструментом суспільного осмислення унікального мистецького явища, його аналізу, як учасниками імпрези, так і вченими, мистцями, глядачами. Подано відомості про фотомистців і членів Журі, каталог експонованих творів, фотолітопис подій, прес-бібліографію, інші важливі матеріали. Альбом-каталог відображає калейдоскопічний спектр проблем і досягнень сучасної гончарної культури України: постаті, шокуючі події і явища, красу творів і містику їх сприйняття глядачами й користувачами. Фотомистці досліджують психологію сприйняття глиняних виробів, первісне бажання людини уподібнюватися кераміці, виявляють ефекти містерії та зв΄язку гончарства з надприродним, утаємниченим, фетишизмом, тотемізмом, з ритуальними практиками минулого, жертвоприношеннями, народженням нового й поверненням до минулого… У виданні також йдеться про інші націозначущі заходи, що одночасно відбувалися в Гончарній столиці України – містечку Опішному, що в Полтавщині: відкриття єдиної в світовій культурі СТІНИ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ; фотовиставку ПЕРШОГО Національного конкурсу керамологічних музейних експонатів «КераМузЕк–2011» та виставку Національного мистецького конкурсу «Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя!»; повноцінне повернення імені славетного мистця, академіка Василя Кричевського на культурно-духовне поле Новітньої Української Держави й заснування Музею мистецької родини Кричевських. Для керамологів, мистецтвознавців, культурологів, етнологів, музеєзнавців, краєзнавців, керівників художніх галерей і музеїв, кураторів виставок, художників-керамістів, народних майстрів і аматорів гончарства. Ключові слова: Україна, Опішне, гончарство, художня кераміка, українська керамологія, керамологічна фотографія, художня фотографія, гончар, кераміст, виставка, фотоконкурс, «Гончарні візії країни», «Україна Гончарна»

The Second National Photo Contest in Opishne Pottery VISIONS of the Country (June 30 – October 30, 2011): Album AND CATALOGUE /Written and compiled by Oles Poshyvailo; curating and information search by Natalya Steblivska. – Opishne: The Ukrainian Ethnology, 2012. – 192 p.: ill. (The Academical Ceramological Series The Pottery Ukraine, Issue 5) The book deals with the most resonance event in the branch of Ukrainian ceramological photograph in 2011 – the SECOND National Photo Contest Pottery VISIONS of the Country. The scientific publication could be regarded as an effective tool to interpret this unique artistic phenomenon in the society, to analyze it by both participants of the happening, and scientists, artists, audience. The publication provides comprehensive information on photo artists and Jurymen, the catalogue of the exhibited photos, the photographic chronicle of the events, the bibliography of publications in press, and other important materials.

This album and catalogue reflects the kaleidoscopic spectrum of the problems and achievements of the modern pottery culture of Ukraine: figures, shocking events and phenomena, the beauty of works and the mysticism of their perception by spectators and users. Photo artists study the psychology of perception of earthenware, the primordial desire of a human being similar to ceramics, discover the effects of a mystery play and the connection of pottery craft with the supernatural one, the initiated one, fetishism, totemism, with the ritual practice of the past, offerings, with the birth of the new one and the return to the past…

The matter of this publication is also another events, important fir the nation, that took simultaneously place in the Pottery Capital of Ukraine – the town of Opishne in the Poltava Region: the opening of the one and only in the world culture WALL OF POTTERY GLORY OF UKRAINE; the photo exhibition of the FIRST National Contest of Ceramological Museum Exhibits The 2011 CeraMusEx and the exhibition of the National Art Competition The National Museum of Pottery – a Pearl of Ukraine of the 21st century!; the full-fledged return of the name of the glorious artist, Academician Vasyl Krychevsky to cultural and spiritual field of the Modern Ukrainian State and the foundation of the Museum of Krychevsky Artistic Family.

The book is intended for ceramologists, art critics, culturologists, ethnologists, museologists, researchers of local culture and history, lecturers and students of art institutions, art and culture managers, curators of exhibitions, art ceramists, folk craftsmen, and amateurs.

Key words: Ukraine, Opishne, pottery, art ceramics, Ukrainian ceramology, ceramological photography, artistic photograph, potter, ceramist, exhibition, photo contest, Pottery VISIONS of the Country, The Pottery Ukraine

Наукове видання Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України та Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Автор-упорядник, науковий і літературний редактор доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Олесь Пошивайло Куратор Фотоконкурсу, пошукач інформаційних матеріалів Наталя Стеблівська Укладачі розділу «Покажчики» Оксана Андрушенко Ольга Карунна Галина Панасюк Тетяна Хрипун Коректори Людмила Гусар Олесь Пошивайло Вікторія Яровата Комп’ютерний набір Олесь Пошивайло Юрко Пошивайло Перекладач текстів англійською мовою, кандидат історичних наук Костянтин Рахно Художня редакція, коректура, макет заслужений працівник культури України Юрко Пошивайло Директор випуску Юрко Пошивайло

Рекомендовано до друку Вченими радами Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України та Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Роботу виконано в рамках відомчого наукового проекту Національної академії наук України «Гончарство і проблеми збереження національної ідентичності в Україні (ХІХ – початок ХХІ століття)» (держ. реєстр. №0107U007039) та відповідно до тематики наукових студій Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному

Фундатори, Упорядник і видавці альбому-каталогу висловлюють щиру вдячність

Національній спілці фотохудожників України (голова правління Микола Іващенко) за доброзичливу підтримку й патронування Фотоконкурсу

Учасники Національного фотоконкурсу в Опішному «Гончарні візії країни» несуть повну відповідальність за автентичність, атрибуцію й відсутність будь-яких фальсифікацій щодо поданих ними для експонування творів, а також за достовірність поданої інформації про свої творчі досягнення. Розміщення в альбомі експонованих на Фотоконкурсі творів здійснено відповідно до п.2.7 Положення про Національний фотоконкурс в Опішному «Гончарні ВІЗІЇ країни» Права видавництва «Українське Народознавство» поширюються на всі країни. Перевидання, репродукції, відтворення, виконання за допомогою розмножувальної, аудіовізуальної техніки чи будьякими іншими засобами, а також приватні копії можуть бути виконані лише з дозволу видавництва «Українське Народознавство»

© Олесь Пошивайло, упорядкування, переднє слово, 2012 © Юрко Пошивайло, макет, художнє оформлення, 2012 © Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, 2012 © Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, 2012

Як і в попередній рік, експонування й оцінювання творів здійснювали за 6-ма номінаціями: 1) «ГонЧАРСТВО очима дитини» (вік учасників до 18 років), 2) «ДивоСВІТ кераміки», 3) «КерамШОК ХХI століття», 4) «ПоСТАТІ», 5) «Чорно-біле ВІДЛУННЯ», 6) «Документ ЕПОХИ» [див.: 2]. Проте кількісне наповнення номінацій, як авторами, так і фототворами, було різним: найбільш чисельне – у номінації «ДивоСВІТ кераміки» (відповідно 14 і 38), найменш представницьке – у номінації «ГонЧАРСТВО очима дитини» (відповідно 1 і 3): Номінація

Кількість учасників

Кількість фототворів

«ГонЧАРСТВО очима дитини»

1

3

«ДивоСВІТ кераміки»

14

38

«КерамШОК ХХI століття»

2

6

«ПоСТАТІ»

8

19

«Чорно-біле ВІДЛУННЯ»

8

21

«Документ ЕПОХИ»

9

16

 Обкладинка буклета з положенням про ДРУГИЙ Національний фотоконкурс в Опішному «Гончарні ВІЗІЇ країни». Автор Юрко Пошивайло. Опішне. 2011. Репринт [2; 13]  Рекламний плакат ДРУГОГО Національного фотоконкурсу в Опішному «Гончарні ВІЗІЇ країни». Автор Юрко Пошивайло. Опішне. 2011. Репринт [13]

9

Усього на Конкурс фотохудожниками й любителями подано 180 робіт. До експонування на підсумковій фотовиставці було допущено 103 твори 17 учасників, що, відповідно, на 94,3% та 41,7% більше, аніж 2010 року (нагадаю, що на Перших «ВІЗІЯХ» експонувалися 53 твори 12 авторів). Зокрема, регіональне представництво було таким: Запоріжжя (Запоріжжя) – Тетяна Люта (6 фото), Київщина (Київ) – Катерина Качур (12), Богдан Пошивайло (2), Кіровоградщина (Олександрія) – Юрій Шаблов (5), Львівщина (Львів) – Юрій Бригінець (3), Ганна-Оксана Липа (5), Полтавщина (Опішне, Полтава) – Олена Артюх (1), Юрій Канівець (11), Наталя Матвійчук (6), Людмила Овчаренко (2), Любов Пошивайло (6), Людмила Пошивайло (4), Оксана Пошивайло (3), Олесь Пошивайло (6), Юрко Пошивайло (25), Чернівеччина (Чортків) – Ірина Брунда (5), Чернігівщина (Прилуки) – Олена Канавець (1). Порівняно з 2010 роком, розширилося регіональне представництво: окрім Київщини, Львівщини й Полтавщини, приєдналися Запоріжжя, Кіровоградщина, Чернівеччина й Чернігівщина. Рекордсменом за чисельністю поданих на Фотоконкурс творів є Юрко Пошивайло: по 5 у кожній номінації, а всього 25 фото. Найменш презентативною була участь Олени Артюх та Олени Канавець, які експонували по одному фото. Статистика свідчить, що Конкурс, як і мріялося Фундаторам у рік його заснування, стає традиційним.

З0 червня 2011 року відбулася церемонія офіційного відкриття виставки ДРУГОГО Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни» [14]. Дійство традиційно проходило в будівлі колишнього Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства («Будинок Кричевського-Лебіщака»). На вернісаж прийшли автори фототворів, провідні українські народні майстри-гончарі, художники-керамісти, науковці, музейні працівники з різних регіонів України та інших країн. Серед них були учасники Міжнародного наукового симпозіуму «Реалії народного мистецтва: персональний і трансперсональний діалог», який у ці дні відбувався в Опішному (29.06 – 02.07.2011) [5]; Е-літньої АКАДЕМІЇ ГОНЧАРСТВА для харизматиків, романтиків, диваків і діячів (14.06 – 03.07.2011) [3]; ДРУГОГО ІНТЕРСимпозіуму кераміки в Опішному «2011: 11х11» (17-30.06.2011) [1] – художники-керамісти з України (Тамара Береза, Ганна Друль, Андрій Ільїнський, Анна Лисик, Ірина Марко, Юрій Мусатов, Ірина Норець), Азербайджану (Мір-Теймур Мамедов), Болгарії (Маргарита Іванова) та Грузії (Георгі Пачкоріа), Російської Федерації (Наталя Бодрікова, Наталя Кострова, Олександра Створа), а також куратор-художник ІНТЕРСимпозіуму, голова Керамічного творчого центру Вільнюської академії мистецтв, член Національної спілки художників Литви, художник-кераміст Томас Даунора-Гобіс. З ними також були завідувач Відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України, кандидат мистецтвознавства Людмила Герус (Львів, Україна); науковий співробітник Відділу декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, кандидат мистецтвознавства Олена Клименко (Київ, Україна); онук славетного українського мистця, академіка Василя Григоровича Кричевського Василь Лінде-Кричевський та його син Василь Лінде-Дункан (Бунвіль, США); член Міжнародної академії кераміки в Женеві, художник-кераміст Свейн Нарум (Лунде, Норвегія); заслужений майстер народної творчості України, художник-монументаліст, художник-кераміст Сергій Радько (Межиріч, Україна); художник-кераміст Володимир Хижинський (Луцьк, Україна); член Міжнародної академії кераміки в Женеві, засновник і куратор Міжнародних симпозіумів кераміки «Intonation – Deidesheimer Kunsttage», художник-кераміст Фридеріке Цайт (Дайдесхайм, Німеччина); керамолог, мистецтвознавець, докторант Львівської національної академії мистецтв, кандидат мистецтвознавства Ольга Школьна (Київ, Україна); заслужений працівник культури України Петро Бондаревський (Полтава); голова Правління Полтавської обласної організації Національної спілки художників України, заслужений художник України Юрій Самійленко (Полтава); доцент Київського державного 10

«КераМузЕк–2011»

 Члени Журі й учасники ДРУГОГО ІНТЕРСимпозіуму кераміки в Опішному «2011: 11х11» та Е-літньої Академії гончарства для харизматиків, романтиків, диваків і діячів, які брали участь у вернісажі ДРУГОГО Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни». Опішне. 30.06.2011. Фото Тараса Пошивайла. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. Публікується вперше

інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, заслужений художник України Микола Білик (Київ); завідувач наукового архіву Полтавського краєзнавчого музею Ольга Белько (Полтава).

2 липня 2011 року, під час святкування Національного ДНЯ ГОНЧАРЯ [див.: 6], працювало Журі ДРУГИХ «ВІЗІЙ» на чолі з відповідальним секретарем Полтавської обласної організації Національної спілки фотохудожників України, заслуженим працівником культури України Едуардом Странадком.

Під час Перших «ВІЗІЙ» чисельне Журі, до складу якого увійшли головним чином художники-керамісти, музейні працівники, науковці, мало обрати кращі з екпонованих Фототворів. Спостерігаючи за тим, як працювало Журі, Фундатори прийшли до висновку, що надзвичайно важко спрямовувати когорту його членів, не пов΄язаних 11

зі створенням художньої фотографії, в напрямку виокремлення власне художньої фотографії. Голові Журі, фотохудожнику Едуарду Странадку це вдавалося надзусиллями. Справа в тому, що етнографи оцінювали фотографії з точки зору наявності в них етнографічних сюжетів, рівня відображення в них етнічних особливостей гончарства; виділяли передовсім фото із зображеннями етнографічних побутових сцен, з давніми глиняними виробами. На противагу їм художники-керамісти звертали увагу, головним чином, на фото, де були зображені художникикерамісти чи їхні твори. Тобто, кожний член Журі як представник певної фахової групи навертав інших колег до сфери своїх професійних зацікавлень, забуваючи про необхідність оцінювання саме фотографічної майстерності, художніх аспектів фотографії. З огляду на ці спостереження, 2011 року Фундатори Конкурсу відмовилися від чисельного Журі, щоб таким чином позбутися кардинального різноголосся й мінімізувати недостатньо фахові оціночні судження. Тому до складу Журі ввійшли члени Національної спілки фотохудожників України та по одому представнику організаційфундаторів «ВІЗІЙ». Фотохудожники також отримали ініціативу в обранні призових творів. Запропонований хід дій виявився доречним. Новий склад Журі менше акцентував увагу на побутових речах і сценах, на банальних зображеннях глиняних виробів. Фотохудожники першочергово виявляли й обговорювали художні достоїнства фотографій, а саме їх композицію, ракурс, освітлення, тіні, перспективу зображення, фіксування виняткових моментів гончарського буття, використання в повсякденному й святковому бутті глиняних виробів, акцентували увагу на побаченому – досі небаченому, на сказаному засобами художньої фотографії так, як досі ніхто не уявляв. Як наслідок, робота Журі була достатньо фаховою, а результати – значною мірою об΄єктивованими. Було багато дискусій, висловлено цікаві міркування щодо експонованих творів. До кола обговорюваних тем потрапили й окремі аспекти підготовки й проведення «ВІЗІЙ». Наприклад, у номінації «ГонЧАРСТВО очима дитини» був лише один учасник. З огляду на таке мінімальне представництво впродовж двох років, Журі рекомендувало Фундаторам з 2012 року присуджувати нагороди в цій номінації лише за наявності не менше трьох учасників. Інтригою роботи Журі було те, що його члени не знали авторів експонованих фото (їх прізвища було приховано). Тільки після визначення переможців, Ростислав Кондрат сказав: «Може, хоча б тепер дізнаємося імена авторів!». Усі були подивовані частотою повторення прізвища Юрка Пошивайла. Едуард Странадко навіть перепитав: «А чому він і досі не член нашої ФотоСпілки?!».

20 жовтня 2011 року відбулася церемонія офіційного оголошення результатів і нагородження переможців ДРУГОГО Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни» [див.: 15]. У ній взяли участь автори експонованих фототворів, члени Журі. До них також приєдналися учасники Міжнародного керамологічного симпозіуму «ФАРФОР-ФАЯНС у світовому й локальному вимірах (історія, мистецтво, побут, бізнес, ідеологія, політика)», що впродовж 18-21 жовтня відбувався в Опішному [4]; учасники трьох інших церемоній оголошення результатів і нагородження переможців – ТРЕТЬОЇ Національної виставки-конкурсу художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!» [11; 12], ПЕРШОГО Національного конкурсу керамологічних музейних експонатів «КераМузЕк–2011» [9] та ПЕРШОГО Національного мистецького конкурсу «Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя» [7].

Усі присутні мали нагоду переглянути виставку творів учасників ДРУГОГО ІНТЕРСимпозіуму кераміки в Опішному «2011: 11х11» [1], нову керамологічну виставку «Недавні пошуки – останні знахідки» та фотовиставку «Катастрофа українського фарфору-фаянсу», присвячені знищеним на початку ХХІ століття фарфоро-фаянсовим заводам України. Для них натхненно музикували тріо бандуристок «Вишиванка» Полтавської обласної філармонії 12

у складі Вікторії Бовтік, Тетяни Чугуєвець та Олени Шевченко; камерний квартет тієї ж філармонії у складі Ганни Онуцу (перша скрипка), Володимира Кармазіна (друга скрипка), Андрія Грицая (альт) та Святослава Єзерського (віолончель). Таким чином, ДРУГІ «ВІЗІЇ» увійшли в історію не лише вишуканими фототворами в експозиції, але й різноманітними презентаціями, зустрічами з творцями української художньої кераміки. Ростислав Кондрат презентував учасникам дійства іменні медалі Спілки Фотохудожників, вручив нагороди переможцям і привітав із заслуженим успіхом. Найбільше нагород отримав головний художник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, заслужений працівник культури України Юрко Пошивайло: ГРАН-ПРІ «Гончарні ВІЗІЇ країни», Дипломи «КерамШОК ХХІ століття» та «Чорно-біле ВІДЛУННЯ», Спеціальні Дипломи «За кращу сюжетну композицію», «За унікальне художнє вирішення», «За образність», Золоту Медаль, Дипломи Другого й Третього Ступеня Національної спілки фотохудожників України. Про уважне споглядання членами Журі поданих на Конкурс фоторобіт свідчить один випадок під час церемонії нагородження переможців ДРУГИХ «Гончарних ВІЗІЙ країни». Ростислав Кондрат, вручаючи нагороду завідувачу Аудіовізуальної студії українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Людмилі Пошивайло жартівливо торкнувся своїм кінчиком носа до її, повторюючи сюжет однієї з фотографій, що експонувалася на Перших «ВІЗІЯХ».

1  1. Олесь Пошивайло. Фото «Матриця: ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ».

2 Опішне. 21.10.2008 [8, с.91].

2. Фрагмент церемонії нагородження переможців ДРУГОГО Національного фотоконкурсу в Опішному «Гончарні ВІЗІЇ країни». Людмила Пошивайло і Ростислав Кондрат. Опішне. 20.10.2011. Фото Тараса Пошивайла. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. Публікується вперше (2)

13

П

РЕЗЕНТАЦІЯ ПЕРШОГО КАТАЛОГУ. Організатори великих і малих мистецьких виставок ще понад півтори століття тому збагнули, що без каталогу подія повноцінно не фіксується в анналах історії. Вона минає після закриття й демонтажу виставки. Увіковічнюється ж, головним чином, виданням каталогу. Саме каталог постає універсальним і найбільш ефективним інструментом суспільного осмислення певного мистецького явища, його аналізу, як самими учасниками імпрези, так і вченими, мистцями, глядачами. Водночас він уводить до публічного обігу художні твори, які стають доступними фахівцям, колегам, широкій громадськості. У дні відкриття ДРУГОГО Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни», член Журі Ростислав Кондрат привіз до Опішного підбірку каталогів різних спілчанських фотовиставок останніх років. Вони й стали орієнтиром для підготовки каталогу «ВІЗІЙ». Отже, Фотоспілка певною мірою виконувала для Опішного своєрідну наочно-навчальну функцію. Причому вчила не буквально, не менторськи, а вкрай делікатно, розміщуючи інформацію на веб-сайті Фотоспілки, на яку з΄являлися коментарі досвідчених фотомистців, інколи достатньо дошкульні, критичні; ознайомлюючи з каталогами фотовиставок. Наслідком такого доброзичливого заохочення й постав перший в Україні науковий керамологічний фотокаталог. Під час церемонії офіційного оголошення результатів і нагородження переможців ДРУГОГО Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни» емоційно, багатослівно пройшла презентація наукового альбому-каталогу «Національний фотоконкурс у Опішному «Гончарні ВІЗІЇ країни» [8]. Ця подія стала завершальною крапкою «ВІЗІЙ–2010». Повторю ще раз: якби не патронат Національної спілки фотохудожників України, напевно, такого каталогу б не було. Коли ж поруч з тобою знаходяться кращі фотохудожники України, коли відчуваєш їхнє очікування дива від «Гончарських ВІЗІЙ країни», неможливо розслабитися й робити виставку чи каталог сяктак. Для столиці українського гончарства це стало не лише новітнім пошуком сучасних форм пізнання й популяризації гончарської культури, але й своєрідним випробуванням, справою честі. Каталог Перших «Гончарних ВІЗІЙ країни» – наша перша спроба підготовувати спеціалізоване видання керамологічних фотографій. Це є науковий каталог, який відрізняється від тих, які видає Національна спілка фотохудожників України. Відмінність не в якості репродукованих фото, а в змістовому наповненні: твори більш детально анотовано, глибше коментовано, подано враження учасників і відвідувачів про виставку й багато інших матеріалів, які допомагають глибше осягнути це самобутнє мистецьке явище. Каталог натхненно макетував і надав йому довершеного мистецького вигляду «головний» переможець Фотоконкурсу Юрко Пошивайло.

 Фрагменти презентації каталогу Першого Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни». Опішне. 20.10.2011. Фото Тараса Пошивайла. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. Публікуються вперше  Обкладинка альбому-каталогу ПЕРШОГО Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни». Опішне. 2011. Репринт [8]

18

В

ІЗІЇ СУЧАСНОГО КЕРАМОЛОГІЧНОГО ФОТО. У ДРУГИХ «ВІЗІЯХ» відобразився калейдоскопічний спектр проблем і досягнень сучасної гончарної культури України: постаті, шокуючі події і явища, краса творів мистців і містика їх сприйняття глядачами й користувачами. До об΄єктивів фотоапаратів учасників Конкурсу потрапили експонати й експозиції Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, кераміка на святах народної творчості, мистецьких фестивалях і акціях художників-керамістів.

Найперше привертають увагу руки гончаря під час роботи за гончарним кругом («Народження нового» Тетяни Лютої, «Творець» Юрка Пошивайла, диптих Ірини Брунди «Перший глечик» і «Знайомство з глиною» і навіть своєрідний триптих Юрія Бригінця – «Творчість», «Цікава наука» і «Руки майстра»). Фотомистці досліджують, як психологію сприйняття глиняних виробів («Медитація» Любові Пошивайло), первісне бажання людини уподібнюватися кераміці («Інстинкт уподібнення» Олени Артюх), так і психологічну наповненість і енергію власне творів кераміки («Вічність» Людмили Пошивайло). Автори фототворів виявляють у сучасній гончарній культурі України ефекти містерії, створюваної окремими творами в середовищі їх перебування («Нічні фантазії» Тетяни Лютої, «Перехрестя» Юрка Пошивайла, «На сторожі ПРЕДКІВ» Людмили Пошивайло), у цілком банальних, звичних і непримітних для більшості людей речах помічають символічні знаки людської життєдіяльності («Людина Розумна. Слід» і «Машина часу» Юрка Пошивайла, «Життя продовжується» Богдана Пошивайла).

Кераміка нині в багатьох людей асоціюється з надприродним, утаємниченим, потойбіччям, фетишизмом, тотемізмом («Тату» Ганни-Оксани Липи, «Реінкарнація» і «Базарний день» Юрка Пошивайла», «Погляд з Потойбіччя» Олеся Пошивайла, «Дорога до храму» Людмили Пошивайло), з ритуальними практиками минулого («Ворожіння на Андрія» Катерини Качур, «Хранителі священного вогню» Юрія Канівця), жертвоприношеннями («Жертвоприношення» Юрка Пошивайла), народженням нового («Народження» Оксани Пошивайло, «Центр Всесвіту» Катерини Качур), невідомістю й поверненням до минулого («Пам΄ять» Юрка Пошивайла). Неодмінний сюжет фото на гончарську тематику – вогняна стихія, яка є співучасницею народження глиняних див («Магія ГОНЧАРЮВАННЯ» Олеся Пошивайла).

Учасники «ВІЗІЙ» помічають цікаві етнографічні, майже реліктові, аспекти сучасного використання глини, глиняних виробів і навіть черепочків у повсякденному побуті («Горщику, а де твоя каша?» Богдана Пошивайла, «Весна» Оксани Пошивайло, «Стара хата» Юрія Шаблова, «Стіна» Ганни-Оксани Липи), нестандартні ситуації («Ми – за гончарство» Людмили Овчаренко); фіксують миттєвості метаморфоз кераміки під впливом погодніх умов («Зимова прогулянка» Юрка Пошивайла). Їм подобаються ряди глиняних виробів, які виявляють певний ритм творчості майстрів, і життя загалом («У фокусі», «Носатий наглядач» і «Сучасна автентика» Катерини Качур, «Дорога в майбутнє» Юрка Пошивайла, «Чим багаті» Юрія Шаблова, «Чорно-біла дорога до храму» Людмили Пошивайло). Вони вивчають рефлексії глиняних предметів і розгадують їх загадкові тіньові образи («Транс Форма ці Я – Е ма Нація» Ганни-Оксани Липи, «Слід історії» Катерини Качур).

Мистці акцентують суспільну увагу на непроминучому значенні спадкоємності у творчості майстрівгончарів, важливості плекання нових поколінь мистців («Нове покоління гончарів» Катерини Качур, «Перші уроки» Олени Канавець, «Ластів΄ята» Юрія Канівця, «Об΄єднані дивом» і «Від серця до серця» Наталі Матвійчук, «Рівняння на корифеїв!» Людмили Пошивайло, «Учитель» і «Кінь для козака» Юрка Пошивайла). Одночасно спрямовують об΄єктиви на молодих мистців («Анатолій Байда» та «Віктор Андрощук» Катерини Качур, «Гончарева Королева» і «Тато» Любові Пошивайло) і на корифеїв гончарної справи, дошуковуючись у портретованих таїни їхньої відданості прадавньому ремеслу («Мій голосніший» Любові Пошивайло, «Корифеї» і «Серьога» Юрка Пошивайла, 20

серія з 4-х фото Юрія Канівця «Титани гончарської землі» з образами славетних опішненських гончарів Миколи Пошивайла, Михайла Китриша, Михайла Острянина й Василя Омеляненка). Залишається в полі зору авторів фото й зацікавлення дітей глиняними виробами, їхні перші кроки з пізнання світу кераміки й домашього спілкування з окремими глиняними виробами («Крізь творчий задум проростає життя» Наталі Матвійчук, «Порідненість» Олеся Пошивайла).

Значно рідше мистці через глиняні вироби порушують актуальну проблематику суспільного життя, зокрема соціальних і економічних проблем країни («Зрада» і «Наступ цивілізацій» Юрка Пошивайла, «Топтання по золоту» Катерини Качур). Трапляються й спроби осмислення глиняних виробів через призму політичної ситуації в Україні («ДемоКРАТІЯ по-українськи» Олеся Пошивайла).

Фотографії передають безпосередність, радість, захоплення від спілкування з глиняними виробами, особливо ж, коли люди тримають у руках глиняний свистунець. При цьому щиро радіють усі, незалежно від службового й соціального становища: від Президента України до художника-кераміста, школярки й до дитини з дитячого садочка («Зачарований» Юрія Канівця, «Мій голосніший» Любові Пошивайло, «Ку-ку-рі-ку» Юрка Пошивайла, «Видобування звуків» Олеся Пошивайла). Цікавими є й суто постановочні фотовправи: натюрморти з глиняним посудом («Символи добробуту» Тетяни Лютої, «Ностальгія» Юрка Пошивайла), глиняний посуд у сервіруванні столу («За вікном у кума» Тетяни Лютої, «Спогади» Юрія Шаблова).

Загалом, повчально узагальнити, якими світоглядними й психологічними категоріями в уяві сучасників осмислюється гончарство, кераміка. Насамперед, за назвами фототворів вона асоціюється з актом народження («Народження», «Народження нового»). Цей акт є немеханістичним, неавтоматичним, а обов΄язково творчим («Творець», «Муки творчості», «Крізь творчий задум проростає життя»). Створення кераміки постає ритуалізованим процесом, який продовжується і в практиці використання глиняних виробів («Жертвоприношення», «Реінкарнація», «Ворожіння на Андрія», «Магія ГОНЧАРЮВАННЯ», «Медитація»). Самостійне «життя» кераміки автори фотографій пов΄язують з уявленнями про дорогу («Дорога в майбутнє», «Чорно-біла дорога до храму», «Перехрестя», «Слід історії», «Людина Розумна. Слід», «Центр Всесвіту»), хронологічну сезонність («Весна», «Літо», «Зимова прогулянка»), безкінечність буття («Вічність»). Чимало творів асоціюються з містикою, фантазійними уявленнями («Погляд з потойбіччя», «Через пекло в рай», «Хресна сила», «Машина часу», «Нічні фантазії», «Зимова фантазія», «Об΄єднані дивом», «Зачарований», «Титани гончарської землі»). Гончарні вироби, внаслідок їх тривалого використання, часто стають символами проминулого часу («Пам΄ять», «Спогади», «Свіча»). Автори назвами фотографій також намагаються підкреслити оберегову функцію кераміки («Охоронець будинку», «На сторожі ПРЕДКІВ», «Хранителі священного вогню»), а звідси – і її непроминучу цінність («За гроші ремесло не купиш», «Дорожче золота»).

Особлива увага на ДРУГИХ «ВІЗІЯХ» була прикута до фотографії, відзначеної Гран-Прі «Гончарні ВІЗІЇ країни» та Золотою медаллю Національної спілки фотохудожників України. Мова йде про фототвір Юрка Пошивайла «МузеоКосмоКерамо». Знімок зроблено в один із туманних ранків на території Національної галереї монументальної кераміки Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Перед очима з пітьми несподівано виринає загадкове місто – таке, яке можна побачити хіба що у фільмах-фентезі. Кераміка трансформувалася на фото в невідомі гострокінечні вежі, які сукупно створюють образ східного світу, над яким «завис» сонячний диск. Переймає моторошне відчуття, немовби загадкову цивілізацію поглинає морок пітьми,

22

 Юрко Пошивайло. «МузеоКосмоКерамо». Опішне, Полтавщина. 16.11.2010. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

потойбіччя… Або ж уявляється картина після всесвітнього потопу, коли щойно спала вода, шпилі кераміки звично прагнуть до неба, а пара лелек, дивом уцілілих на колесі долі, споглядають містерію народження НОВОГО ДНЯ.

Таким же символічним демонічним контекстом виповнене інше фото Юрка Пошивайла – «Машина часу», відзначене Дипломом «Чоро-біле ВІДЛУННЯ» й Спеціальним Дипломом «За унікальне творче вирішення». Сам автор «розшифрував» його зміст так: «Це складна машина, яка колись існувала на керамічних заводах. Зараз це рідкість. Але машина часу мені уявляється тотожним об΄єктом» [15]. Цю «Машину часу» науковці Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному та Інституту керамології – відділення Інституту

 Юрко Пошивайло. «Машина часу». Полонне, Хмельниччина. 23.09.2009. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

23

народознавства НАН України побачили під час своєї спільної польової експедиції колишніми центрами фарфорофаянсової промисловості України. Особисто мені вона нагадує жорна, які впродовж століть перемелюють історичні надбання українців.

Характерно, що учасники «ВІЗІЙНИХ» заходів по-різному «прочитали текст» цього фото: • Голова Журі, фотохудожник Едуард Странадко (Полтава): «Це фото вирізнялося не лише від робіт інших авторів, але й цього самого автора якимось проникненням, відчуттям бачення серйозної дорослої людини. Складалося враження, що ця людина прожила багато, немало всього пережила у своєму житті. Коли ж дізнався, що автором є молодий хлопець, був дуже здивований. З точки зору фотографізму, робота дуже гарна. З цього майстра будуть люди» [15].

• Головний художник колишнього Полонського фарфорового заводу, художник-кераміст Микола Козак (Полонне, Хмельниччина): «Це поодиноке фото, на яке я «поклав око». Воно варте уваги, бо там є зміст. Часто-густо для багатьох він закритий. Це момент, який міг статися в момент розрухи. Це виробничий процес. Це формувальносушильний агрегат. На нормальному цивілізованому виробництві його внутрішня частина є закритою фанерою. Тут, на фото, маємо, по суті, оголену душу виробництва, і це сталося тільки тому, що відбулася розруха на заводі. Я 40 років ходив мимо цих агрегатів. Проте автор побачив те, що я не бачив впродовж 40 років! Щоправда, щоб це побачити, треба було 40 років чекати настання розрухи» [15].

• Член Журі, фотохудожник Ростислав Кондрат (Київ): «Це фото цікаве з багатьох позицій: з точки зору керамології, з погляду соціального, і в аспекті фотографічному. Тобто, у ньому сконцентровано багато різних питань, проблем, які не залишають байдужими людей з багатьох сфер нашого життя. Якщо роботу оцінювати з фотографічної позиції, не вдаючись в особливості кераміки, не поринаючи в суспільну проблематику, розруху, то вона дуже графічна, ритмічна, вдало скомпонована, у композиційному плані майже ідеальна. Вона несе в собі образ. Навіть якщо відсторонитися від того, що це якийсь виробничий механізм, вона має фантастичну образність. Хто не знає специфіки керамічного виробництва, той буде додумувати. Коли я вперше побачив роботу, подумав, що це якийсь конвейєр хлібопекарський. Але це вторинне розуміння! Головне, що з фотографічної точки зору має всі достоїнства, які мають характеризувати добру роботу» [15].

Ще одне фото Юрка Пошивайла – «Жертвоприношення», відзначене Журі Спеціальним Дипломом «За образність», теж отримало немало інтерпретованих відгуків. Так, відома українська художниця-керамістка, заслужений художник України Ганна-Оксана Липа зазначила: «Ми всі наділені генетичною пам΄яттю. Тут творяться такі дивовижні речі! Дуже часто треба піднімати голову в небо, бо найближчі й найскладніші стосунки в нас із небом. Тут дуже гарно поєдналися сталість і небо. А небо завжди пророкувало й давало натхнення. Тут ідеально зібрано сакральність простору, яка впливає на нас. Автор ідеально це зумів угледіти, бо дуже часто ми дивимося просто наниз або в калюжу. Хоча деколи і в калюжі можна цікаві речі побачити» [15].

Так само символічно мисткиня пояснила процес народження свого фототвору «Тату», відзначеного Дипломом «ДивоСВІТ кераміки» та Срібною Медаллю Національної спілки фотохудожників України. «Я дуже часто фотографую свої роботи, фіксуючи їх, бо згодом дуже тяжко прощаюся з ними. Я вивчала полінезійські традиції й значення нанесення малюнків на тіло, як і вишивання, рисунок. Це є та річ, коли маємо перейти через ініціацію в інше, те, що зв΄язує інші світи, що існують довкола нас і які ми не бачимо. Це світло й тінь, особливо ж рукою, оце є межа.

24

 Юрко Пошивайло. «Жертвоприношення». Опішне, Полтавщина.

19.01.2011. Національний музейзаповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

 Ганна-Оксана Липа. «Тату». Львів. 2011. Національний музейзаповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

А для того, щоб вийти звідти, повернутися знову в реальний світ, існують ось ці малюнки, завдяки яким ми можемо пройти захищеними й повернутися назад. Тут відбиток, «рукотворність» руки на лиці і є самою суттю тату. Це не постановочне фото. Дуже часто моя робота просто стоїть і я довго прощаюся з нею, як з людиною, немовби готую її до відходу. Вона стоїть в оточенні простору, на ній певне світло. Я фіксую їх інколи нестандартними рішеннями» [15].

Одна з фотографій, відзначена Спеціальним Дипломом «За кращий резонансний сюжет», зафіксувала трагічну подію. 22 квітня 2011 року в селі Попівка, що поруч Опішного, згоріла церква, якій було більше 140 років. Храм зник за кілька годин. На згарищі, серед руїни, збереглося лише кілька гончарних виробів. Позаду вже колишньої церкви стояв великий дерев΄яний хрест. Учаснику «ВІЗІЙ» Богдану Пошивайлу вдалося відзняти одну з уцілілих посудин і хрест як дві крайні точки трагедії: на передньому плані вцілілий, майже неушкоджений горщик, на другому плані – попелище з купою понівеченого металу, а позаду – хрест як образ-уособлення сумної події й надії на вічне буття. Як видно, рукотворна кераміка фактично невмируща! Дерево горить, метал плавиться. Натомість кераміка часто залишається єдиним джерелом-свідченням про минулі історичні епохи. Отож, шануймо, цінуймо кераміку! Вкладаймо в неї історичний зміст: свої щирі думки й почування. Глина потребує відповідального ставлення до себе як до творчості-послання в майбуття!

25

 Богдан Пошивайло. «Життя продовжується». Попівка, Полтавщина. 22.04.2011. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

Оксана Яценко

Едуард Странадко

Марія Пошивайло

Микола Кіщук

Юрій Самійленко

Юрій Канівець

Олесь Пошивайло, Олена Канавець

Віктор Матосов, Едуард Странадко, Ростислав Кондрат

27

Ольга Школьна

Микола Козак

Оксана Яценко, Юрко Пошивайло

Ростислав Кондрат, Людмила Пошивайло

Ростислав Кондрат, Ганна-Оксана Липа

Ростислав Кондрат, Ганна-Оксана Липа

30

М

УЗЕЙ МИСТЕЦЬКОЇ РОДИНИ КРИЧЕВСЬКИХ. Особливістю конкурсної Виставки є влаштування її в будівлі колишнього Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства. Цегляні стіни інтер΄єрів якнайкраще підійшли для експонування керамологічних фото, бо впродовж майже століття намолені думками й сподіваннями сотень опішнянських гончарів, видатних народних майстрів з інших гончарних осередків країни, художників-керамістів, технологів-керамістів із усіх регіонів України та з-поза її меж. Фотографії зі стін земськогої будівлі дивляться на відвідувачів, немовби в них проявляються невидимі погляди мистців, діячів, які здавна плекали своє вогнецвітне мистецтво в цьому епіцентрі гончаротворчого буття країни. Водночас фото в земському – це очі сучасності, спрямовані в майбуття: через десятки й сотні літ вони розповідатимуть прийдешнім поколінням українців та іншим народам світу, як творилася гончарна слава Батьківщини початку ХХІ століття.

Упродовж двох останніх десятиліть уже безліч разів повторено, що архітектором будівлі був славетний український мистець, академік Василь Григорович Кричевський (1872/1873–1952). Тому нині рідко хто згадує, що більше півстоліття (друга половина 1930-х – перша половина 1980-х) ім΄я Василя Кричевського було викреслено з гончарської й загалом культурної історії гончарської столиці України. Комуно-більшовицька влада зробила все можливе, щоб у центрі творення національної культури забули про найвидатнішого провідника мистецького поступу українців ХХ століття.

Реанімація в Опішному пам΄яті про Мистця почалася після заснування Музею гончарства 1986 року. Відтоді в друкованих виданнях новітнього керамологічного закладу акцентувалася увага на безпосередній причетності Василя Кричевського до гончарського поступу Опішного початку ХХ століття [див.: 10, с.18, 19, 21, 27, 39]. 1988 року Музей гончарства домігся передачі на його баланс колишньої адміністративної будівлі Опішнянського заводу «Художній керамік», який 1985 року перебрався до новозбудованих приміщень, а в земській будівлі влаштував гуртожиток для своїх працівників. Будівля була у вкрай занедбаному стані й потребувала капітального ремонту. Проте кошти на її відновлення вперше було виділено тільки 1994 року. Їх вистачило лише на початок робіт, які невдовзі, із-за відсутності фінансування, припинилися. На цей час у будинку було демонтовано дах, віконні й дверні короби. У такому критичному стані він простояв більше десяти років. Уже почали руйнуватися стіни. Держава й надалі допомагала епізодично. 2004 року відновили ремонт. За рік дещо зробили й знову законсервували відновлювальні роботи. Наступний етап почався 2007 року, коли за кошти державного бюджету вдалося зробити перекриття даху, вкрити черепицею, поставити вікна. 2008 року фінансування було нульовим і так триває й донині. Але того ж року музейні працівники задумалися: а чому треба десятиліттями чекати допомоги від держави, якщо вони самі можуть мобілізуватися на відбудову опішнянської й загальноукраїнської святині! Відтоді щорічно співробітники закладу перетворюються в робітників, у своєрідну мобільну будівельну бригаду. Самі виконують ремонтні будівельні роботи, упорядковують навколишню територію. Необхідні кошти для цього заробляють екскурсійним обслуговування музейних відвідувачів. Упродовж 2009–2012 років у будинку, в міжремонтні паузи, регулярно розгортаються експозиції художніх виставок. Будинок буквально на очах почав оживати й наповнюватися духом творчості, мистецтва.

2009 року до Опішного, як і загалом до України, уперше прибув онук видатного українського архітектора й маляра, Василь Лінде-Кричевський, громадянин Венесуели, який на той час уже мешкав у місті Бунвіль (США). Тоді він кілька годин провів у Національному музеї-заповіднику українського гончарства, у тому числі в будинку, зведеному за проектом його дідуся. Він був дуже задоволений дбайливим ставленням до спадщини минулого.

32

2010 року він знову повернувся до Опішного, але вже на місяць і не сам, а із сином – теж Василем. Тоді ж Василям запропонували створити в земському будинку експозицію, присвячену Василю Кричевському. Так під час щорічного спілкування народжувалася й набувала конкретних концептуальних обрисів ідея створення в Опішному наукового центру з вивчення творчої спадщини двох славетних українських родин – Кричевських і Щербаківських.

2011 року Василі Кричевські вдруге прибули до Опішного на творчу вакацію. 30 червня, під час церемонії офіційного відкриття виставки ДРУГОГО Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни», вони привітали всіх учасників дійства з визначною подією. Спадкоємці Великого Мистця, порадившись із родиною, привезли зі США родинний архів Кричевських, пов’язаний із двома видатними українськими родинами: Кричевських і Щербаківських. Найдавніший документ архіву відноситься до 1874 року. Він також містить листування, юридичні документи, сімейні фотографії, листівки, спогади, ескізи робіт Василя Кричевського, твори інших представників родини Кричевських, безліч інших матеріалів (усього 418 одиниць збереження). Увесь цей скарб було урочисто передано на постійне зберігання до Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

Василі Кричевські також запросили учасників вернісажу «ВІЗІЙ» на перегляд виставки, розгорнутої в «Будинку Кричевського-Лебіщака», з частини подарованих матеріалів. Заодно з ними експонувалася ще одна виставка – «Опішнянська кераміка стилю модерн першої третини ХХ століття», суголоса з творчими прагненнями академіка Василя Кричевського. У залах щемливо й душевно звучали народні пісні у виконанні київського фольклорного гурту «Рожаниця».

Звісно, для родини ці матеріали безцінні, однак справжню історичну вартість вони набувають, потрапивши до рук науковців. Саме цей архів має стати основою для заснування дослідного центру, науковці якого вивчатимуть життя родини Кричевських. Того урочистого для Опішного дня серед гостей «столиці гончарства» не було жодного посадовця, хоча запрошення було розіслано в адміністративні й «культурні» організації всіх рівнів владної вертикалі — від сільського до міністерського. Відсутність чиновників укотре виявила не лише їх цілковите збайдужіння до духовного поступу країни, але й засвідчила, що громада, ентузіасти, патріоти рідного краю, об’єднавшись, уповні спроможні самостійно діяти й розбудовувати власну державу. В мене немає сумнівів, що за спільних зусиль МузеюЗаповідника, Інституту керамології та родини Кричевських у Опішному найближчими роками таки постане омріяний національний центр збереження творчої спадщини Кричевських-Щербаківських. Оптимізму додає й окрема Постанова Верховної Ради України від 22 травня 2012 року №4802-VI «Про відзначення 140-річчя з дня народження Василя Кричевського». Нею передбачено напрацювати й утілити низку заходів на державному рівні. Зокрема, Міністерство культури України вже підтримало ініціативу Музею-заповідника, Інституту керамології та Василя Лінде-Кричевського про створення на базі «Будинку Кричевського-Лебіщака» Музею мистецької родини Кричевських на правах відділу Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (наказ Мінкультури №943 від 03.09.2012). Таким поступовим, але впевненим є нестримний рух до повномасштабного повернення імені Кричевських на культурно-духовне поле Новітньої Української Держави.

33

С

ТІНА ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Одним із посутніх кроків на цьому сповідальному шляху стало відкриття після вернісажу «Гончарних ВІЗІЙ країни» СТІНИ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Стіна не випадково постала в Опішному: окрім того, що це загальновизнана столиця українського гончарства, там знаходиться, як уже неодноразово мовилося, найвидатніша гончарська споруда – «Будинок Кричевського-Лебіщака». У ній бували й творили видатні постаті українського мистецтва, культури, історії. Коли мова заходить про СТІНУ як об΄єкт паломництва чи туризму на початку ХХІ століття, у пам΄яті одразу ж зринає передовсім СТІНА ПЛАЧУ в Єрусалимі, що є залишком західної частини зовнішнього муру навколо Храмової гори, де стояв Другий Храм, зруйнований римлянами 70 року н.е. Унікальною історичною пам΄яткою є й ВЕЛИКА КИТАЙСЬКА СТІНА, яка захищала Китайську імперію від нападів кочових племен. Сумною пам΄яткою новітнього часу стала БЕРЛІНСЬКА СТІНА. 2000 року на Монмартрі в Парижі відкрито СТІНУ КОХАННЯ, на якій 311 мовами написано «Я тебе кохаю». Значення найбільш відомих у світі «стін» різне: фізичний захист території від ворогів і символ могутності (Велика Китайська стіна), опора храмого пагорбу й символ віри (Стіна Плачу), поділ одного народу й одного міста на дві частини за окупаційною належністю, втілення жорстокості й загарбання, символ Холодної війни

 Стіна Плачу (фрагмент). Єрусалим, Ізраїль. 37-4 рік до н.е.

[19]

 Велика Китайська стіна (фрагменти). Китай. VII–XVI століття [21; 16]

36

 Берлінська стіна (фрагмент). Берлін, Німеччина. 1961–1962 [20]

 Стіна Кохання (фрагмент). Париж, Франція. 2000 [18]

(Берлінська стіна), уособлення романтики й центру світового кохання (Стіна Кохання). Вони різні за довжиною, площею. Скажімо, довжина Великої Китайської стіни – 6259 км, Берлінської стіни – близько 43 км, тим часом як площа Стіни Кохання складає всього лиш 40 квадратних метрів. Стіну Кохання створили три художники, а інші знамениті стіни зводилися працею тисяч людей. СТІНА – одна з визначальних категорій філософії виживання. Стіна як основа захисту життєдіяльності людини; СТІНА як останній прихисток, надія на виживання і СТІНА як нагадування про духовне начало СВІТУ. Адже ДУХ завжди сильніший за грубу фізичну силу, за культ технократизму. Сучасна Україна слабка, бо в ній відсутній культ культури, освіченості, мистецтва. З огляду на це, Держава має зробити акцент на духовній складовій свого поступу. Однією з найновіших стін у світі стала СТІНА ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Це одна з цеглин у розбудові Великої Української Держави. Вона постає своєрідним орієнтиром і нагадуванням, камертоном, еталоном для звіряння правильності національно-культурного відродження. Це стіна не плачу, а слави, гордості, національної величі. Місце спогадів про минулу славу й мрій про прийдешнє! Місце гончарного, керамологічного й культурного паломництва українців! Стіна як місце для образíв, вівтар національних героїв і гончарських подвижників.

Тривалий час в Україні переважно плакали, згадуючи трагічні події української історії. Нині ж ми, навпаки, прагнемо більше радіти з приводу того, що в літописові українського буття є не лише трагедії, рокові помилки й незворотні втрати, а й багато радісних переможних подій, явищ, постатей, які заохочують нас, нині сущих, до подвижництва в ім’я духовного відродження України. Одним із таких славних феноменів в Україні була діяльність у Опішному гончарних шкіл, а згодом артілі, заводу «Художній керамік» у будівлі, зведеній за проектом академіка Василя Кричевського впродовж 1914–1916 років. Через неї пройшли найвидатніші постаті української культури, найвидатніші творці й діячі вітчизняного гончарства. Ми, опішняни, співробітники Національного музеюзаповідника українського гончарства в Опішному та Інституту керамології – відділення Інституту народознавства 37

НАН України одного дня прозріли: адже в нас є об΄єкт особливої гордості національного значення, унікальна пам’ятка, яка уособлює собою духовний поступ України впродовж усього ХХ століття. Її стіни пам’ятають постаті не лише Василя Кричевського, а й Опанаса Сластьона, Єлизавети Трипільської, Миколи Самокиша, Порфирія Мартиновича, Леоніда Позена, Олександра Довженка, багатьох інших відомих творців новітньої української культури ХХ століття. Там творили видатні постаті українського гончарства: Федір Чирвенко, Іван Гладиревський, Василь Поросний, Іван Білик, Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Гаврило Пошивайло, Олександра Селюченко…; технологи-керамісти Юрко Лебіщак і Осип Білоскурський. Сюди протоптали дорогу багато інших гончарних родів України. Там навчали дітей гончарству впродовж майже століття. Це унікальний гончарний осередок, де впродовж понад століття існували гончарні школи. Перша з них була й першою в Лівобережній України. Її було засновано на цьому ж місці 1894 року. В Опішному навчалися талановиті діти з інших осередків гончарства, які згодом у ріднокраї продовжували свою гончаротворчу місію. Тому унікальне значення земської будівлі в українській культурі саме й визначалося діяльністю мистців і гончарів, які сходилися в цьому земському будинку. Проте колишній тоталітарний режим культивував безпам΄ятство українців і всіляко знищував пам΄ять про їхніх подвижників. Саме задля відновлення пам΄яті про минулу славу України Інститут керамології спільно з МузеємЗаповідником вирішили робити не чергову стіну плачу, а започаткувати СТІНУ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Було вирішено, що на ній будуть бронзові меморіальні дошки, присвячені видатним творцям і діячам української культури, які сприяли, допомагали гончарям, намагалися славити їх у світі, колекціонували їхні твори, заохочували їх до творчості. Також – меморіальні дошки найвидатнішим українським гончарям, які так чи інакше причетні до діяльності навчальних гончарних майстерень в Опішному, до створення світового бренду, ім’я якому «ОПІШНЯНСЬКА КЕРАМІКА».

30 червня 2011 року СТІНУ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ було відрито. Це був один із рідкісних випадків у мистецькому житті країни, коли одномоментно було відкрито шість бронзових меморіальних дощок, роботи відомих українських скульпторів. Першими на ній увіковічили імена таких національних достойників: • Василя Кричевського (1872/1873–1952) – найбільш харизматичну постать українського мистецтва ХХ століття, видатного українського архітектора, живописця, графіка, художника декоративно-ужиткового мистецтва, сценографа, першого художника українського кіно, мистецтвознавця, педагога, колекціонера, одного із засновників Української академії мистецтв, фундатора стилю українського модерну в національній архітектурі, автора дизайну національного герба України «Тризуб», Почесного члена Вільної української академії наук у США, академіка, професора, доктора мистецтвознавства, заслуженого діяча мистецтв України, автора проекту будівлі колишнього Опішнянського гончарного навчально­-показового пункту Полтавського губернського земства (1914–1916), який упродовж 1902–1916 року неодноразово бував у Опішному, де по кілька місяців жив, спілкувався з місцевими гончарями, учився в них гончарювати, залучав їх до оздоблення спроектованих ним будинків в українському архітектурному стилі, сформував найбільшу на початку ХХ століття приватну колекцію опішнянської кераміки. Автор: народний художник України, заслужений діяч мистецтв України Василь Ярич (Львів, 2011).

• Єлизавети Трипільської (1881–1958) – першої в Україні жінки­-скульптора, яка започаткувала національний характер української скульптури; уродженки Опішного. Автор: народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, професор Іван Самотос (Львів, 2011).

38

Сергія Васильківського (1854–1917) – видатного українського живописця, автора численних живописних полотен із пейзажами й хатами Опішного, який упродовж 1900–1916 років неодноразово бував у Опішному, де спілкувався з місцевими гончарями. Автор: народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, професор Іван Самотос (Львів, 2011).

• Опанаса Сластьона (1855–1933) – видатного українського живописця, графіка, архітектора, мистецтвознавця й етнографа, одного зі співзасновників українського архітектурного стилю, який неодноразово бував у Опішному, де спілкувався з місцевими гончарями; мав псевдоніми «Опішнянський гончар», «Гончар». Автор: заслужений художник України, доцент Микола Білик (Київ, 2011).

• Юрка Лебіщака (1873–1927) – видатного українського технолога­-кераміста, завідувача Опішнянського гончарного навчально­-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1921). Автор: народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор Володимир Одрехівський (Львів, 2011).

• Остапа Ночовника (1853–1913) – видатного українського гончаря, творця барокової глиняної скульптури; уродженця Міських Млинів. Автори: народний художник України, заслужений діяч мистецтв України Юлій Синькевич та заслужений художник України, академік Академії мистецтв Казахстану Лев Синькевич (Київ, 2011).

Кожний скульптор-автор меморіальної дошки прагнув якомога цікавіше відтворити образ видатної постаті, прикрасити площину елементами орнаментів стилю бароко, архітектурного стилю українського модерну.

Першою відкрили меморіальну дошку академіку Василю Кричевському, який на початку ХХ століття натхненно утверджував національний стиль в українській архітектурі. Найвидатніше його творіння знаходиться недалеко від Опішного, у Полтаві. Це будівля колишнього Полтавського губернського земства, а нині Полтавського краєзнавчого музею. Мешканці Опішного гордяться, що Василь Кричевський долучився й до проектування будинку в їхньому козацько-гончарському містечку. Будівля була призначена для виробничої діяльності. Тому має свою особливість, яка відрізняє його від будинку Полтавського земства. Там мали засідати земці; звідси – й більше пишності, більше урочистих моментів у архітектурі й оздобленні. А тут мали навчатися гончарству діти, насамперед, діти опішнянських гончарів. Символічно, що меморіальну дошку на честь свого дідуся відкрив онук видатного МАЕСТРО Василь Лінде-Кричевський. Решту дощок відкривали один із скульпторів-авторів, доцент Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука Микола Білик та Куратор робіт із виготовлення меморіальних дощок, зберігач Відділу фондової роботи Національного музеюзаповідника українського гончарства в Опішному Ірина Іващенко. Меморіальні дошки Єлизаветі Трипільській, Юрку Лебіщаку й Остапу Ночовнику встановлено вперше в Україні.

Кожного року Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному планує відкривати по кілька меморіальних дощок. Гадаю, що за десятиліття постане щонайменше 30 дощок на цьому величному будинку. Вони делікатно монтуватимуться на стіні, таким чином засвідчуючи, хто з видатних постатей України долучився до духовного поступу нашої ГОНЧАРНОЇ СТОЛИЦІ. Ще Музей-Заповідник вирішив, що на цьому будинку будуть твори передовсім скульпторів – народних художників України, щоб кожна меморіальна дошка була •

39

не лише бронзовою ознакою чиєїсь величі, але й щоб за нею стояло шановане ім’я сучасника, здобуте багаторічною творчою, мистецькою працею. Меморіальні дошки споріднені з фотографіями. І не тільки тому, що їх образи скульптори часто створюють на основі фотографій. Так само, як фото фіксує мить життя, так і дошки закарбовують мить історії, довжиною в ціле життя! Фото увіковічнює мить на тлі доби, а дошка – своєрідний підсумок доби (пік доби), уособлений у окремих видатних постатях. Дошки – це віхи нашої духовної й культурної історії, карбовані міти пройденого шляху, вузлики (образú) на пам΄ять. Щоб не були наступні покоління без-батченками! Щоб задумувалися прийдешні покоління про місця на землі, які стають знаковими присутністю видатних особистостей!

«К

ераМузЕк–2011». Одночасно з «ВІЗІЯМИ» в «Будинку Кричевського-Лебіщака» експонувалася фотовиставка ПЕРШОГО Національного конкурсу керамологічних музейних експонатів «КераМузЕк–2011» – музеологічної акції національного масштабу в галузі української художньої кераміки [див.: 9]. Його Фундаторами виступили Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному та Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України; співорганізаторами – Міністерство культури України, Національна академія наук України, Українське керамічне товариство, Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна». Куратором Фотовиставки була Валентина Кульбака*, завідувач Відділу фондової роботи Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

Це акція заохочення музейних закладів України до більш активного колекціонування, а отже, й музеєфікування гончарної спадщини України. Фундатори Конкурсу мають наміри й надалі зацікавлювати музеї проводити польові керамологічні експедиції, археологічні розкопки, віднаходити пам΄ятки гончарної культури України й приймати їх на постійне зберігання, а водночас, виявляти кращі експонати, зібрані того чи іншого року, й за ці раритети винагороджувати музейні колективи. Основними завданнями заходу були: популяризація здобутків українського гончарства й діяльності вітчизняних музеїв; з’ясування сучасного стану поповнення керамологічними експонатами фондових колекцій; заохочення до більш активного формування керамологічних збірок в Україні. До участі приймали фото унікальних керамологічних експонатів, які надійшли до музеїв країни впродовж 2010 року. Твори було згруповано в чотири номінації: 1) «Археологічна кераміка», 2) «Етнографічна кераміка», 3) «Академічна кераміка», 4) «Дитяча творчість» [9].

У «КераМузЕку» взяли участь 11 музеїв України: Археологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Дніпропетровський художній музей, Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького, Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник, Коболчинський районний музей гончарства, Керченський державний історико-культурний заповідник, Миколаївський обласний краєзнавчий музей, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний історико-культурний заповідник «Чигирин», Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному». Вони подали на конкурсну виставку фото *Висловлюю вдячність куратору Валентині Кульбаці за надану інформацію

42

недотримання положення про Конкурс (надходження експонатів до 2010 року, відсутність електронного варіанта робіт, недотримання формату фотографій, подання на конкурс більше 5 фотографій у кожній номінації).

Особливістю підготовки фото до експонування було те, що Фундатори, наскільки це було можливо, перевіряли атрибуцію зображених експонатів, здійснену музеями – учасниками Конкурсу. Якщо виявляли розбіжності в атрибуції, на виставці фотографії експонували з двома анотаціями: ліворуч – атрибуція музею, якому належить експонат, праворуч – атрибуція, проведена Радою експертів Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України та Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Таким чином, для окремих музеїв участь в Конкурсі стала прекрасною можливістю отримати безкоштовні фахові консультації щодо атрибуції керамологічних експонатів.

До роботи в складі Журі було залучено провідних українських учених-керамологів, музеологів, художниківкерамістів, народних майстрів-гончарів. 2 липня Журі визначило переможців Конкурсу. Виставка тривала до 30 жовтня 2011 року.

20 жовтня 2011 року відбулося офіційне оголошення й нагородження переможців ПЕРШОГО Національного конкурсу керамологічних музейних експонатів «КераМузЕк–2011». Ними стали: • ГРАН-ПРІ «КераМузЕк»

Журі вирішило не присуджувати • НОМІНАЦІЯ «АРХЕОЛОГІЧНА КЕРАМІКА»

Перша Премія Керченський історико-культурний заповідник

(директор Тетяна Умрихіна) за твір «Лекана»

Друга Премія Археологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(завідувач Любов Самойленко) за твір «Горщик» Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник

(директор Віктор Травінський) за твір «Горщик»

Третя Премія Археологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(завідувач Любов Самойленко) за твір «Світильник» Національний історико-культурний заповідник «Чигирин»

(генеральний директор Василь Полтавець) за твір «Сковорідка» • НОМІНАЦІЯ «ЕТНОГРАФІЧНА КЕРАМІКА»

Перша Премія Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

(генеральний директор Людмила Дяченко) за твір «Куришка» Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів

«Колегіум мистецтв у Опішному» (директор Людмила Овчаренко) за твір «Посудина»

44

Друга Премія Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

(генеральний директор Людмила Дяченко) за твір «Чайник» Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів

«Колегіум мистецтв у Опішному» (директор Людмила Овчаренко) за твір «Плесканець» Третя Премія Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

(генеральний директор Людмила Дяченко) за твір «Димар» Національний музей українського народного декоративного мистецтва

(генеральний директор Адріана Вялець) за твір «Кахлі» НОМІНАЦІЯ «АКАДЕМІЧНА КЕРАМІКА» Перша Премія Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

(генеральний директор Людмила Дяченко) за твір Тамари Берези «Туман» Друга Премія Національний музей українського народного декоративного мистецтва

(генеральний директор Адріана Вялець) за твір Тараса Левківа «Йде отара плаєм» Третя Премія Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

(генеральний директор Людмила Дяченко) за твір Гії Міміношвілі «Конструктивна

скульптура» та твір Ірини Марко «Візерунки» •

НОМІНАЦІЯ «ДИТЯЧА ТВОРЧІСТЬ» Першу та Пругу Премії журі вирішило не присуджувати Третя Премія Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» (директор Людмила Овчаренко) за декоративну композицію з творів Аліни Костенко «Дорога в небо до вічного», Максима Мосійця «Великодні дзвони» та Жанни Різниченко «Творець»

Слід мати на увазі, що роботи, подані на Конкурс, – це лишень частина гончарної спадщини України, музеєфікованої 2010 року. На жаль, музеям країни нині доводиться виживати на безгрошів΄ї. Фінансування їхньої діяльності, як з державного, так і з місцевого бюджетів, є мінімальним. Кошти на придбання керамологічних експонатів, за цільовим призначенням, у більшості випадків не виділяються навіть музеям зі статусом національних. Так Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному від 1995 року не отримав на придбання творів кераміки жодної копійки цільових коштів. Етнографічна й сучасна кераміка ще якимось чином потрапляє до фондів музеїв (переважно випадкові надходження, окремі дарунки, безкоштовна передача митними органами, •

45

Службою безпеки України, дарунки художників-керамістів і народних майстрів-гончарів, як вдячність за влаштовані в музеях виставки). Натомість, археологічна кераміка частіше концентрується в Інституті археології НАН України, при університетських музеях, в обласних краєзнавчих музеях. Останнім часом вона стала об΄єктом пошуків фахових грабіжників пам΄яток археології, антикварів. Загалом, гончарна спадщина України останніми роками активно скуповується колекціонерами, меценатами, бізнесменами й просто багатими людьми для обставлення своїх дач, маєтків, офісних помешкань. Фактично вона вилучається з наукового й художнього обігу, стає недоступною для наукового вивчення керамологами й громадського ознайомлення. Кераміка в приватних об΄єктах малоефективно впливає на формування сучасного образу української культури. Це дуже прикро, але таку державу й таких провідників ми маємо. Сподівань на краще в перспективі майже немає. Радіємо тільки з того, що все ж таки державні музеї України за несприятливих умов знаходять можливості збагачувати свої фонди унікальними експонатами.

Прикладом того, як формування нових музеїв та їх колекцій безпосередньо залежить від зацікавленості, розуміння й харизми окремих людей, може бути Коболчинський районний музей гончарства. Його директор – Іван Гончар – не лише спадкоємець знаменитої родини гончарів із Коболчина Сокирянського району Чернівецької області, але й артист, диригент, композитор, керівник відомого хору. Він є й засновником унікального музею коболчинського гончарства, який поступово переростає осередкове значення й у майбутньому, сподіваюся, на його основі постане Музей буковинського гончарства. Принаймні, такі амбіції має директор Іван Гончар. Приїхавши близько 10 років тому до Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, Іван Гончар уважно вивчав, чим займаються його працівники, які книги друкують. Ретельно штудіював ці видання. Поступово в нього визрівала думка створити подібний музей у Буковині, або ж навіть і кращий. Він усім казав і писав у статтях: «Це буде перший такий музей в Україні! Він буде найкращий!». Поступово, невеликими кроками (відповідно до фінансових можливостей) уперто робить свою патріотичну справу. Уже в Коболчині існує фантастично цікавий Музей гончарства, де зібрано тисячі глиняних виробів місцевих майстрів, унікальні фотографії, інструменти. Таким чином він подав наочний приклад багатьом іншим ентузіастам, що не треба особливо чекати, доки хтось прийде й зробить. Треба самим, засукавши рукава, братися до справи й робити те, що хочеться. Не маючи великих коштів, не маючи значної підтримки, він постійно писав листи, закликав депутатів різних рівнів хоча б трошки допомогти. Із отого «трошки», із великої любові до народної культури, від усвідомленої відповідальності перед спадком свого прадавнього гончарського роду постав надзвичайно цікавий музейний заклад. Це музей, який пахне гончарством, пахне Україною! Музей, де живе любов!

Ще один повчальний приклад. Участь у Конкурсі взяв Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному». Його було створено за ініціативою й під керівництвом директора, кандидата історичних наук, заслуженого працівника культури України Людмили Овчаренко. Це єдиний навчальний заклад початкового рівня в Україні, який має такий унікальний музей, офіційно зареєстрований як його структурний підрозділ. «Музей створено недавно, – розповіла на церемонії нагородження переможців Конкурсу Людмила Овчаренко. – Він достатньо молодий, але зусиллями учнів і працівників Колегіуму його поповнено гарною колекцією етнографічних матеріалів. У нас дуже потужна колекція виробів Всеукраїнських гончарських фестивалів і Міжнародних молодіжних гончарських фестивалів (останні проводяться вже п΄ять років поспіль). Вдячні Національному Музею-Заповіднику та Інституту керамології за те, що вони завжди були й залишаються разом з нами! Отримані на Конкурсі «КераМузЕк» Дипломи переможців 50

є першими, які прикрасять наш Музей. Окрім фестивальних творів, Музей експонує кращі твори кераміки учнів школи, їх випускні роботи. Є окремі колекції. Приємно, що наші твори достойно поціновано, й, що особливо приємно, отримувати нагороди з рук фахівців у галузях кераміки, керамології. Це означає, що насправді наші музейні експонати варті пильної уваги» [13; 15].

Музей Колегіуму мистецтв у Опішному склав достойну конкуренцію Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному в номінації «Етнографічна кераміка», де вони поділили між собою і Першу, і Другу Премії. Зокрема, Другою Премією навчальний заклад відзначено за твір «Плесканець». За словами директора Людмили Овчаренко, «під час однієї з шкільних польових керамологічних експедицій натрапили на занедбану садибу. Огорожі навколо не було, тому обійшли її довкола. Я побачила один бік плесканця, який стояв поміж рамами вікна. Згодом відшукали господиню садиби, яка й подарувала його Музею. Я взяла його в руки й побачила з іншого боку портрет людини, а на денці було зазначено 1933-й рік, лютий місяць, автор. У мене мурашки побігли по тілу! Знахідка по-справжньому унікальна. Річ, яка пережила Голодомор і зроблена була в Голодомор, ще й на виріб як декор ліпили колоски! Ми змагалися з такими іменитими музеями й вибороли ці Дипломи! Це дуже велика честь і спонука до подальших пошуків. Дякую, що допустили нас до участі, бо знаю, що інші шкільні музеї не брали участі в Конкурсі. Ми були одні. Наша колекція вже налічує більше 5 тисяч експонатів. Ми й надалі будемо брати участь у подібних Конкурсах» [13; 15].

Колегіум мистецтв у Опішному презентував на «КераМузЕку» ще один унікальний експонат під узагальнюючою назвою «Посудина». З΄ясувалося, що її на горищі у своєї рідні віднайшла співробітниця навчального закладу, після того, як його дирекція звернулася із закликом «визбирати все вдома, в рідні, потім у сусідів, а далі йти по чужих!» [13; 15]. Посудина схожа на тикву, але не має дна. Директор Колегіуму Людмила Овчаренко висловила здогад, що це може бути підставка для свічки, тобто церковний свічник [13; 15]. Мені особисто довелося побачити багато різних глиняних виробів, але подібного ще не зустрічав ніде. Однозначно визначити його функціональне

 Демченко Трохим (форма), Кононенко Петро (мальовка). Плесканець. Опішне, Полтавщина. 03.02.1933. Глина, ангоби, полива, формування, гончарний круг, ліплення, мальовка, 28х18х10 см. Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному»

51

призначення ні я, ні присутні на церемонії нагородження керамологи й художники-керамісти, гончарі так і не змогли. Тим часом, Журі прийшло до єдиної думки, що ця річ є унікальною й заслуговує на відзначення.

Учасники Конкурсу дізналися й про інші шляхи надходження експонатів до музеїв України, які, проте, вже давно стали традиційними. Наприклад, деякі з них, а саме кахлі, відзначені Третьою Премією в номінації «Етнографічна кераміка», надійшли до збірки Національного музею українського народного декоративного мистецтва як дарунок від заслуженого діяча мистецтв України Ніни Саєнко (кахлі раніше були в колекції її батька, відомого мистця Олександра Саєнка).

Джерелом поповнення керамологічними експонатами Археологічного музею Київського національного університету імені Тараса Шевченка є археологічні розкопки, які здійснюють викладачі закладу. Зі слів його завідувача Любові Самойленко, «університетські музеї є, до певної міри, terra incognita. Вони вважаються відомчими, знаходяться в підпорядкуванні Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. В Україні є 332 університети ІІІ-IV рівнів акредитації і майже кожний із них має музеї. У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка є 10 музеїв.  Автор невідомий. Посудина. Опішне, Я вже є завідувачем Археологічного музею близько 20 років. Я взяла участь Полтавщина. 1920-ті – 1930-ті роки. у конкурсі тому, що давно хотіла побувати в Опішному. З Опішним я Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, мальовка, 24х15 см. познайомилася, коли Олесь Пошивайло разом із професором університету Художньо-етнографічний музей Всеволодом Наулком прийшов до нас у гості. У нас тоді ще була Кафедра Державної спеціалізованої художньої археології, музеєзнавства і етнографії. Тоді ми домовлялися з Музеєм гончарства школи-інтернату І-ІІІ ступенів обміняти деякі глиняні вироби з нашої колекції бронзового часу на комп΄ютери. «Колегіум мистецтв у Опішному» Але моя жадність і бідність Музею гончарства тоді не дозволили реалізувати ці задуми. Тепер же я з цього дуже радію, бо ми маємо повно комп΄ютерів, а таких унікальних археологічних горщиків не стає більше. Я так багато чула про Опішне й Національний музей гончарства! Звісно, не розраховувала ні на які нагороди, бо присутність тут уже вважаю для себе нагородою. Вдячна за високу оцінку наших експонатів. Це знахідки університетського центру підводної археології, який існує з 1991 року. Уже двадцять років наші співробітники разом зі студентами, які проходять практику на базі цих досліджень, щороку дістають все нові й нові матеріали. Вони досліджують два кораблі в бухті Новий Світ. Один із них, як і більшість речей, походять із затонулого корабля 1277 року. Дослідники з΄ясували, що його було завантажено в Константинополі керамікою з базару. На той час у місто звозили кераміку з усієї Малої Азії й інших регіонів. Трапилося так, що в той час пізанці й генуезці вели торговельні війни. Один із пізанських кораблів тікав від генуезців і в бухті Новий Світ знайшов свою загибель: генуезці його наздогнали, підпалили, зруйнували і товар увесь пішов на дно» [13; 15]. Саме з цього затонулого корабля вчені й підняли глиняний світильник, який на «КераМузЕку» було відзначено Третьою Премією в номінації «Археологічна кераміка».

Один горщик – експонат Археологічного музею Київського національного університету імені Тараса Шевченка – походить також із володінь Нептуна. «Вчені віднайшли його разом із залишками іншого затонулого 52

 1. Світильник. Східносередземноморський регіон. ХІІІ століття. Глина, ангоби, гончарний круг, ліплення, 4х11х6,3 см. Археологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка  2. Горщик. Місце виготовлення невідоме. ХІ століття. Глина, ангоби, гончарний круг, ліплення, 14х10,5х8 см. Археологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка

1

2

корабля ХІ століття (попереднє датування), – повідомила Любов Самойленко. – Поки що вчені не можуть однозначно з΄ясувати його функціональне призначення. Є припущення, що він призначався для того, щоб лежати десь на камбузі кораблика. У ньому є дірочки під вушком – незрозуміло для чого. Одна сторона його не округла, а сплющена, щоб можна було його покласти (він лежить, як іноді викладають посуд у барах). Аналогій фахівці університету не віднайшли. Спеціалісти-підводники дуже багато спілкуються з іноземними вченими, зокрема, з Іспанії, Португалії, Італії, проте аналогів і там не віднайшли. Отже, горщик є унікальним» [13; 15].

З усіх експонатів, поданих на Конкурс, найбільше вразила посудина під назвою «лекана». Її унікальність полягає не лише в мистецьких достоїнствах, малочисельності подібних виробів в українських музеях, але й у тому, що її було зібрано зі 138 фрагментів!!! Завідувач Історико-археологічного музею Керченського історико Лекана (до реставрації – 1, 2; після – 3). Північно-східна частина Керченського півострова. ІІІ століття до н.е. Глина, лак, фарба, гончарний круг, мальовка, 10,2х27,6х8,5 см. Керченський історико-культурний заповідник

2 1

53

3

культурного заповідника Олена Артеменко розповіла учасникам церемонії нагородження переможців, що «предмет віднайдено в курганному похованні ІІІ століття до н.е. на території Керчі 2010 року. Посудину виявили в розбитому стані – було 138 фрагментів. Буде справедливо, якщо я назву прізвище реставратора, чиїми золотими руками було відтворено цю красу – Олена Щербакова, реставратор нашого Музею» [13; 15]. Цей раритетний експонат, як і колосальну роботу музейного реставратора, Журі Конкурсу вирішило відзначити Першою Премією в номінації «Археологічна кераміка». Загалом, унікальний керамологічний і музеологічний Конкурс привернув увагу музеїв країни до керамологічних колекцій, актуалізував проблему поповнення їх новими унікальними експонатами, увів частину з них у активний науковий обіг, віддав належне музейним закладам, які за скрутних умов сучасного буття віднаходять можливості для виявлення, консервації, реставрації й музеєфікації пам΄яток гончарства.

«П

ЕРЛИНА УКРАЇНИ–ХХІ». У той же хронологічний період у «Будинку Кричевського-Лебіщака» експонувалася й одночасно з «ВІЗІЯМИ» відкривалася виставка Національного мистецького конкурсу «Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя!» («Перлина України–ХХІ») – мистецька акція національного масштабу в галузі української культури і мистецтва. Куратором була Ірина Іващенко, зберігач Відділу фондової роботи Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Метою мистецького Конкурсу була популяризація діяльності Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному через розкриття теми Музею-Заповідника різними мистецькими засобами; популяризація його фондових колекцій, розвиток туристичних маршрутів з включенням до них відвідування Музею-Заповідника, організація пізнавального дозвілля й відпочинку громадян України та інших держав на базі закладу, формування його колекцій.

У Конкурсі взяли участь 25 мистців із 6 областей України: Івано-Франківщини (Юлія Рев'юк), Львівщини (Марія Гороль), Одещини (Володимир Гаранін), Полтавщини (Володимир Баско, Зінаїда Близнюк, Володимир Бутко, Юрій Герасименко, Ігор Гончаров, Інна Давиденко, Юлія Знайдюк, Вікторія Зубань, Ліна Зубань, Інна Кливець, Аліна Костенко, Тетяна Лимар, Аліна Літвіненко, Світлана Мойшевич, Людмила Пошивайло, Світлана Пошивайло, Юрко Пошивайло, Катерина Рашевська, Володимир Редчук, Ірина Чирка, Анатолій Щербань), Харківщини (Ігор Хомутов), Чернівеччини (Ольга Якимович). Як зазначила Куратор Ірина Іващенко, «Конкурс молодий, і більшість його учасників – молодь. Старші учасники – молоді душею. У нас усіх є унікальна можливість разом зростати творчо в нашому спільному Конкурсі!» [13; 15].

Конкурсні твори, незалежно від матеріалу, техніки й способів виконання, мали розкривати тему «Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя!», зокрема діяльність закладу загалом або одного з його структурних підрозділів, відображати враження від побаченого, цікаві зустрічі й роль Музею-Заповідника в розвитку національного мистецтва та культури.

Твори приймали за такими номінаціями: 1) декоративно-ужиткове мистецтво (кераміка, скульптура, вишивка, різьблення, ткацтво, килимарство, витинанка, декоративний розпис, народний живопис тощо);

*Висловлюю вдячність куратору Ірині Іващенко за надану інформацію

54

 Обкладинка буклета з положенням про Національний мистецький конкурс «Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя!». Автор Юрко Пошивайло. Опішне. 2011. Репринт [7; 13]

 Рекламний плакат Національного мистецького конкурсу «Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя!». Автор Юрко Пошивайло. Опішне. 2011. Репринт [13]

2) образотворче мистецтво (графіка, живопис, скульптура, рекламний плакат тощо); 3) літературна творчість (вірш, ессе, етюд, оповідання, казка, повість, роман тощо); 4) візуальне мистецтво // мас-медійний простір (фотографія, макет головної сторінки веб-сайту, інтернет-інформація, відеоролик, відеофільм, відеореклама). Переможцями стали:

гран-прі Журі вирішило не присуджувати НОМІНАЦІЯ «ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО» Перша Премія Юрко та Світлана Пошивайли (Опішне) за твір «Музею гончарства – 25» Друга Премія Аліна Костенко (Опішне) за твір «Дорогами вічними» Аліна Літвіненко (Полтава) за твір «Колекціонер» Третя Премія Інна Давиденко (Опішне) за твір «Погляд крізь віки» Юлія Рев’юк (Івано-Франківщина) за твір «Глеки мої, діти!»

55

 Фрагменти експозиції виставки ПЕРШОГО Національного мистецького конкурсу «Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя!» («Перлина України–ХХІ»). Опішне. 2011. Фото Тараса Пошивайла. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. Публікуються вперше

56

НОМІНАЦІЯ «ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО»

Перша Премія Журі вирішило не присуджувати Друга Премія Ігор Хомутов (Харків) за твір «Квітуча глина» Третя Премія Тетяна Лимар (Диканька) за твір «Музей гончарства збереже красу мистецтва» Аліна Літвіненко (Полтава) за твір «Свищик»

НОМІНАЦІЯ «ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ»

Перша Премія Журі вирішило не присуджувати

Друга Премія Журі вирішило не присуджувати Третя Премія Вікторія Зубань (Опішне) за твір «Музейна казка» Ольга Якимович (Чернівці) за твір «Сила опішнянського свищика» Світлана Мойшевич (Опішне) за твір «Моя Опішня»

НОМІНАЦІЯ «ВІЗУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО // МАС-МЕДІЙНИЙ ПРОСТІР» Перша Премія

Володимир Редчук (Опішне) за твір «День гончаря. 1989 рік» Друга Премія Аудіовізуальна студія українського гончарства «Відродження» Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному

(завідувач Людмила Пошивайло) (Опішне) за твір «45+» Юрій Герасименко (Опішне) за твір «Гончарство Опішного на світлинах» Третя Премія Аудіовізуальна студія українського гончарства «Відродження»

Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (завідувач Людмила Пошивайло) (Опішне) за рекламу «Здвиг–2011».

Про мотивацію участі в ПЕРШОМУ Національному мистецькому конкурсі «Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя!» («Перлина України–ХХІ») найкрасномовніше промовляють автори поданих творів. Ось лише деякі з їхніх свідчень: • Зінаїда Близнюк, студентка Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка: «Я родом із Волинської області. Зараз навчаюся в Полтаві, у технічному університеті. Почула про Конкурс в Опішному на ІНТЕРСимпозіумі. Я подала одну живописну роботу й одну глиняну. На живописне полотно 57

Юлія Рев‘юк

Ірина Іващенко, Світлана Пошивайло, Людмила Дяченко, Юрко Пошивайло

Ірина Іващенко, Людмила Дяченко, Людмила Пошивайло

Ірина Іващенко, Петро Бондаревський

59

Юрій Герасименко

Юрій Редчук

•

•

•

•

мене надихнув ІНТЕРСимпозіум, зокрема випалювання раку-кераміки. Нічне дійство я уявила, як якусь богиню, жінку, яка виринає із землі й дарує людям тепло, неймовірну енергію. Другу роботу, побачивши як Музей-Заповідник зберігає не просто речі, а справжні скарби, я створила у вигляді скарбу, який несе людям добро» [13; 15]. Володимир Бутко, студент Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка: «Дякую Богові, який створив нас! Ми є його творіннями. Він вклав нам таланти й дари, й те, що зараз можемо творити мистецтво. Це його величезний дар, який ми можемо реалізовувати в нашому житті. Я не часто брав участь у Конкурсах. Мене заохотили до участі в «Перлині України–ХХІ» викладачі університету. Я довго міркував над темою: «Що я можу зробити, щоб висловити сутність Національного музею гончарства». Я сам із Опішного й знаю, як музей бореться за те, щоб продовжувати традиції, продовжувати національне, боротися за той скарб, за ту відмінність, яка належить саме нашому народу, Опішному, завдячуючи якій нас будуть бачити інші народи й скажуть: «Це – Опішне!». Я зробив ангола, який найбільше уособлює й дає відповідь на тему. Відомо, що ангол – це небесний воїн, який воює проти злих сил, він бореться за це. Національний Музей свого роду також бореться за духовність і виборює той скарб народу, який закладено в нас, щоб його через багато століть і тисячоліть не було втрачено. Своїм твором я хотів надихнути, навіть сказати, що Ви в правильному напрямку рухаєтеся, це дуже необхідне нашому народу саме й цей час, коли дуже багато новинок, багато йде сюди з Європи. Україна дуже в скрутному становищі, тому що, рухаючись уперед, часто забуває своє, свої корені, традиції, ту цінність, яка закладена в ній історично. Тому нам дійсно важливо боротися за це, щоб не втратити цю особливість. Хай вас Бог благословить!» [13; 15]. Юлія Знайдюк, студентка Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка: «Моя робота «Казка, що живе» виконана в різних матеріалах (акварель, гуаш, олівці). У Національному Музеї багато різних виробів, усі вони різнокольорові, виконані різними техніками. Тому я й хотіла показати це розмаїття. Малювала в дещо казковому стилі. Уперше побувала в Музеї рік тому. Він мене дуже вразив і надихнув» [13; 15]. Володимир Баско, координатор громадсько-політичних зв’язків політичної партії Народний Рух України за єдність: «Щиро подивований за увагу до моєї скромної роботи! Я тут уперше. Мені дуже подобається! Усе це виглядає, як ковток чистого повітря. Усе, що походить із глини, воно походить із землі, від того, що тримає нас, грішних. Воно святе, воно чисте. Ви всі знаходитеся в аурі чистоти й світла. Слава Богу!»

[13; 15]. Аліна Літвіненко, студентка Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка: «Мені завжди приємно прибувати до Опішного. Тут відчувається мистецьке життя: постійно відбуваються конкурси, фестивалі для різних людей, різних вікових груп і різного профілю, починаючи з фотографії й закінчуючи образотворчим мистецтвом, керамікою. Я родом із Кіровоградської області. Відчуваю значний контраст між життям там, і життям тут. Тут воно бурлить, а там у такому сплячому режимі. Дуже приємно, що є люди, яким не байдуже мистецтво, є можливість і бажання створювати такі конкурси» [13; 15].

60

•

•

•

•

61

Юрко Пошивайло, головний художник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному; Світлана Пошивайло, заступник генерального директора Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному: «Назва нашої роботи не просто цифра «25». Її присвячено 25-річчю Музею-Заповідника. Ми стояли біля витоків заснування закладу. Кожна людина – це неповторна особистість. Усі присутні тут мають свій талант, але не всі його ще розкрили. Наступного року, сподіваємося, ви його обов΄язково розкриєте і цей Конкурс збагатиться саме вашими роботами. Пробуйте, творіть, беріть участь у Конкурсах!» [13; 15]. Вікторія Зубань, завідувач Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа: «Музей-садиба – це справді казкове місце. І природа Міських Млинів, і древня історія села, і сам маленький музей, у якому 1505 експонатів, – це КАЗКОВИЙ МУЗЕЙ. У нас часто бувають дорослі й діти. Коли вони дивляться на цю красу, дуже хочеться, щоб вони теж своїми руками навчилися щось подібне робити, ліпити, малювати, вишивати. Одного разу під час екскурсії одна дитина запитала батьків: «Интересно, она здесь живет?». А тоді до мене: «Ты здесь живешь?». А я кажу: «Хто? Я тут працюю!». Можливо, збоку й схоже, що я там живу, бо Музей для нас – це рідний дім, який ми дуже любимо!» [13; 15]. Світлана Мойшевич, садівник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному: «Мені пощастило народитися в славнозвісному Опішному. З дитинства я з керамікою. Працюю садівником, а тому весь час посеред краси природи. А ще – садівником саме в Музеї-Заповіднику. Тому рукотворна краса мені теж не байдужа. Все це сплітається в мені, закипає-закипає й виливається віршованими рядочками. Живучи серед такої неймовірної краси, неможливо залишатися байдужою!» [13; 15]. Ольга Якимович із Чернівців: «Вітаю тебе, Опішне! Вітаю всіх організаторів літературного конкурсу! Вітаю дирекцію Музею гончарства! Перш за все, хочу подякувати за запрошення на фінальну частину. Мені найбільше приємно і втішно те, що Ви мене помітили. Тут, на чужині, дуже легко загубитися посеред мільйонів іноземців. Безмежно вдячна Вам за те, що визнали мене й призналися до мене. Це так важливо знати, що там – ВДОМА – мене не мають за вигнанку. Бути на чужині, працювати й щось творити – дуже важко. Ваше запрошення, направду, надало мені крила й бажання літати! Хочу написати ще й бути корисною для Вітчизни. Я створила п’єсу-казку, бо знаю, що найбільший вплив на дитячу свідомість має театр, де малеча отримує головних героїв та ідеали для наслідування. І якщо моя казка раптом отримає сценічне втілення, якщо один із юних глядачів спробує щось виліпити з глини, вірмо – УКРАЇНА БУДЕ НАЗАВЖДИ! Мої казкові герої вигадані, але говорять про реальні речі: про славнозвісну опішнянську глину, гончарів і гончарську ментальність та магію, про дух, який вдихається у виріб; про всілякі біди й перепони, що зустрічаються на шляху всіх чесних людей. Я голосно аплодую тим, хто придумав цей Конкурс і організував його! Я аплодую всім учасникам цього Конкурсу! Я палко аплодую всім гончарям, які серцем чують глину, розуміють її і вміють творити з неї чудеса! Дозволю собі помріяти й припустити, що мій твір про гончарство розбудить у дитячій фантазії і самих організаторів конкурс між юними гончарями. Звісно, якщо умови й можливості Музею дозволяють таку розкіш. Проте маю глибоке переконання в тому, що сьогодні будівництво Українського Музею здійснюється не старими потугами, а сильною й розумною молоддю і наймолодшими поколіннями. Щиро тисну всім руку й гречно дякую за натхнення, за свято душі й серця! Учасниця літературного конкурсу. Аквілея, Італія. 15.10.2011» [13; 15]. ***

Отже, численні зустрічі, вернісажі, церемонії, виступи й обговорення під час усіх заходів ДРУГОГО Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни» та суголосних із ним подій Національного мистецького конкурсу «Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя!» («Перлина України–ХХІ»), ПЕРШОГО Національного конкурсу керамологічних музейних експонатів «КераМузЕк–2011», відкриття СТІНИ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ, виставок «Опішнянська кераміка стилю модерн першої третини ХХ століття» й документальних матеріалів славетних українських родин Кричевських і Щербаківських із колекції, подарованої Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному Василем Лінде-Кричевським (Бунвіль, США), завжди виходили за межі локальних явищ, набували суспільного значення вільної трибуни для небайдужих мистців, учених, діячів культури задля донесення до гончаротворчої спільноти своїх здобутків і прагнень на сповідальному шляху збереження й розвитку вітчизняної гончарної культури, розбудови МИСТЕЦЬКОЇ УКРАЇНИ.

SISTE, VIATOR! ДЖЕРЕЛА ЛІТЕРАТУРА

ІІ ІНТЕРСимпозіум кераміки в Опішному «2011: 11х11»: Програма. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – 40 с.: іл. ІІ Національний фотоконкурс в Опішному «Гончарні ВІЗІЇ країни» [Положення]. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – 8 с. (буклет А-5) 3. Е-літня АКАДЕМІЯ ГОНЧАРСТВА для харизматиків, романтиків, диваків і діячів: Програма. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – 28 с.: іл.

4. Міжнародний керамологічний симпозіум «ФАРФОР-ФАЯНС у світовому й локальному вимірах (історія, мистецтво, побут, бізнес, ідеологія, політика)»: Програма. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – 40 с.: іл.

5. Міжнародний науковий симпозіум «Реалії народного мистецтва: персональний і трансперсональний діалог»: Програма. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – 40 с.: іл.

6. Національний ДЕНЬ ГОНЧАРЯ: Положення. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – 4 с. (буклет А-5).

7. Національний мистецький конкурс «Національний музей гончарства – перлина України ХХІ сторіччя! («Перлина України – ХХІ» [Положення]. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – 8 с. (буклет А-5).

8. Національний фотоконкурс у Опішному «Гончарні ВІЗІЇ країни» (1 березня – 3 жовтня 2010): Альбом-каталог / Автор-упорядник Олесь Пошивайло; куратор і пошукач інформаційних матеріалів Наталя Стеблівська. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – 116 с.: іл. (Академічна керамологічна серія «Україна ГОНЧАРНА», випуск 2).

9. І Національний конкурс керамологічних музейних експонатів «КераМузЕк–2011» [Положення]. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – 4 с. (буклет А-5) 10. Пошивайло Олесь. З досвіду роботи по підтримці й розвитку гончарства Опішні в другій половині ХІХ – на початку ХХ століть. – Опішня: Музей гончарства в Опішні, 1989. – 62 с.

1.

2.

62

11. ІІІ Національна виставка-конкурс художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!»: Положення. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – 8 с. (буклет А-5).

12. ІІІ Національна виставка-конкурс художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!» [Прес-реліз]. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – 2 с. (буклет А-4).

АРХІВИ

13. ТРЕТІЙ Тиждень Національного Гончарного Здвиження в Опішному «ЗДВИГ–2011» // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.4. – Од. зб.23.

ВІДЕОМАТЕРІАЛИ

14. Офіційна церемонія відкриття ДРУГОГО Національного фотоконкурсу в Опішному «Гончарні ВІЗІЇ країни» // ЗДВИГ-2011. DVD-фонд. – Національний архів українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

15. Церемонія офіційного оголошення результатів і нагородження переможців ДРУГОГО Національного фотоконкурсу в Опішному «Гончарні ВІЗІЇ країни» // ЗДВИГ-2011. DVD-фонд. – Національний архів українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

ВЕБ-САЙТИ 16.

17.

18.

19.

20.

21.

[Велика Китайська стіна] // http://www.epochtimes.com.ua/upload/iblock/98b/98ba0a429eed2a41817172281735932e.jpg Интересные факты // http://zigish.blogspot.com/2012/02/blog-post_2648.html Париж. Стена любви // http://chio.livejournal.com/263890.html [Стіна Плачу] // http://best4rus.ru/?c=result&query=%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B0#prettyPhoto[i]/2/ Berliner Mauer // http://www.live4ever.uk.com/wp-content/uploads/2009/10/berlinwall.jpg bilka — альбом «1»: велика китайська стіна // http://photosite.ua/photos/one/?photo_id=225134 © ОЛЕСЬ ПОШИВАЙЛО, директор Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, заступник Голови Наглядової Ради Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, голова Правління Українського керамічного товариства, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України (Опішне), 2012

63

НЕБАНАЛЬНА Й НЕЇЖДЖЕНА ТЕМА ЗАЦІКАВИЛА Й ЗАІНТРИГУВАЛА

П

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

еребуваю в Опішному вже вдруге за дуже короткий проміжок часу: уперше був улітку, коли працювало Журі «Гончарних ВІЗІЙ країни». Я знав, що готується каталог, але думав, що він буде присвячений Виставці 2011 року. Тепер же розумію, що цьогорічний буде не гірший, а, напевно, ще кращий.

Каталоги фотовиставок, які проводяться в світі, оцінюються за п΄ятизірковою шкалою. Новітній каталог «ВІЗІЙ» спокійно заслуговує на чотири зірки, а можливо, й на п΄ять – приблизно в цих межах. Маємо поважне видання, зроблене добротно, професійно, фахово, причому в усіх аспектах: і щодо інформативного наповнення, і з точки зору відображення гончарської культури. І макет, і поліграфічне виконання зроблені чудово. Проте межі досконалості немає. Можна збільшувати його об΄єм, можна робити дво- чи тримовним, збільшувати формат, тираж. Це все, зрозуміло, породжуватиме додаткові фінансові проблеми. Але, маючи перший каталог, другий має бути ще кращим, ще об΄ємнішим і набагато цікавішим.

Виставка 2011 року вдалася краще, порівняно з попередньою. Мені довелося працювати в Журі, а отже, й порівнювати нинішні роботи з Ростислав Кондрат минулорічними. Аналізуючи експозицію Виставки й нагороджені роботи, зіставляючи їх з матеріалами, представленими 2010 року, зверну увагу на окремі важливі акценти. Найперше, розширилася географія учасників. Це дуже серйозний фактор. Гадаю, що в майбутньому варто Конкурс більше пропагувати. Хоча й так уже є прогрес, порівняно з минулим роком. А можливо, навіть варто вийти в аспекті авторства за межі України. Скажімо, на Перших «ВІЗІЯХ» були роботи фотохудожника Юрія Зілінського (Лубни), зроблені в Непалі. Тобто, справа гончарська розвивається не тільки в Україні. У багатьох країнах, у різних культурах вона присутня. Причому в кожній національній культурі є своя специфіка, свої особливості. Це стало б серйозним доповненням до експозиції української, яка б від цього стала б ще більш цікавою й різноманітною.

Наступний крок, який варто було б зробити для розвитку започаткованої діяльності, – це проведення на базі експозиції своєрідного фотографічно-керамологічного пленеру. Переконаний, що знайдеться дуже багато 64

бажаючих фотографів з України і навіть сусідніх країн, які на такий захід приїдуть. Ми маємо досвід проведення таких пленерів у багатьох містах України. Щомісячно відбуваються один-два пленери. Нещодавно був у Вінниці, нині відбувається в Бахчисараї, улітку був у Івано-Франківську, там ще десь… Тобто пленерів відбувається дуже багато: є локальні, маленькі, на 15-20 учасників; є великі, на 100-120 учасників, зокрема в районному центрі Арцизі, в Одещині, щодва роки проходить триденний фестиваль-пленер, який збирає 100-120 чоловік. 2011 року він відбувся вже одинадцятий раз. Є багато шляхів для розвитку.

Ще повернуся до витоків «Гончарних ВІЗІЙ країни». Коли в Національній спілці фотохудожників України вперше почули, що в Опішному організовується такий Конкурс, намагалися зробити все, що могли. До нас постійно телефонувала Куратор Конкурсу Наталя Стеблівська, яка все допитувалася, як краще зробити, просила допомогти, підказати, бо не мала власного досвіду. Ми надали дуже потужну інформаційну підтримку в Інтернеті, на своєму ресурсі, на інших веб-сайтах. Ураховуючи специфіку Конкурсу, навіть на перший раз отримали досить добрий результат. Слід враховувати, що це дуже вузька, спеціальна тема. Вона навіть у мистецтві є не такою популярною, як живопис чи графіка. Навіть у етнографічному середовищі тема майже не розроблена, не відкрита. Окремі фотографії присутні на виставках, але спеціального конкурсу досі не було. Нас це зацікавило й заінтригувало. Коли цей Конкурс відбувся і все пройшло досить добре, як для такої вузької спеціальної теми, Національна спілка фотохудожників України вирішила ще більш серйозно поставитися до цієї справи. Наша цьогорічна співпраця завершилася тим, що Конкурс 2011 року отримав повноцінний патронат Спілки. Така форма опіки, підтримки конкурсів уже функціонує третій рік. Спілка до кожної патронованої виставки готує медалі й дипломи. Специфікою медалей є те, що вони всі є номерними й іменними: на звороті викарбувані назва конкурсу, ім΄я й прізвище автора, назва роботи, звідки автор, дата виставки, патронатний номер і номер самої медалі. Отже, кожна медаль є оригінальною, а не наштампованою якимось там тисячним тиражем. Вітаю всіх з гарною виставкою, чудовим каталогом і бажаю, щоб наступні імпрези в Опішному були ще кращими!

Хочу звернутися до майбутнього, до окреслення перспектив цього унікального Фотоконкурсу, як я це уявляю. Коли каталог «Гончарних ВІЗІЙ» стане доступним широкій українській фотографічній громадськості, у Конкурсі однозначно побільшає авторів. Бо каталог – це слід, це перспектива. Проте подібні видання не завжди можна купити в книгарнях. Тому всі каталоги мають осідати в книгозбірнях, у архівах. Таким чином вони стають доступними багатьом людям.

Плануємо робити презентації каталогів «ВІЗІЙ» на пленумах Національної спілки фотохудожників України. Кожний учасник пленуму – голова обласної організації Спілки – повезе каталог у регіони. Таким чином більше 800 членів Національної фотоспілки ознайомляться з ним. Його також можна виставити в Інтернеті. Переконаний, що наступний Конкурс-2012 принесе Вам набагато більше творів, чисельніший колектив авторів, ширше буде представлено всю Україну.

Бажаю Конкурсу щасливої дороги, гарного майбутнього й процвітання! У Вас гарна команда, прекрасний колектив. Це не заїжджена тема, не банальна, надзвичайно цікава! Її ще можна в багатьох аспектах напрацьовувати, бо за неї ще ніхто серйозно не брався.

Хай Вам щастить! Доброї дороги, гарних результатів!

© РОСТИСЛАВ КОНДРАТ,

секретар з організаційних питань Правління Національної спілки фотохудожників України (Київ), 2012

65

Думки учасників вернісажу й церемонії нагородження переможців

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

завжди відчуваєш велику духовну енергетику. Коли глянеш на вироби, відчуваєш, наче бачиш очі тих людей! Вони оживають. Оживають ті дорогі всім нам люди. А яка гостинність тих людей! Не тільки талановитість! Тут, мабуть, кожен, хто причетний до музею, пам΄ятає оті духмяні пиріжки Пошивайло Любові Олексіївни, незабутньої своєю щедрістю, своєю щирістю, що так іде від усього опішнянського люду. Добра вам і натхнення!

Від Полтавського краєзнавчого музею передаю Гончарській книгозбірні України дві книги Вадима Щербаківського. У них ідеться й про Василя Кричевського, про його хатній музей, про Остапа Ночовника, твори якого він так беріг і вважав, що це найкращий гончар. То ж хай ці книги єднають, як і вироби, і фотографії, і будівля наша теж Кричевського! У Полтавському краєзнавчому музеї вироби опішнянських гончарів становлять основу етнографічної експозиції. А квіти хай ляжуть біля меморіальних дощок видатних Українців! Це їм пам΄ять і їм слава, а вам усім – шаноба!» МИКОЛА БІЛИК, доцент Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, заслужений художник України (Київ)

«Вітаю всіх присутніх із цим Великим Святом не лише для Опішного, не тільки для Полтавщини, а й задля всієї України! Їхав сюди і вже кілька разів чув по радіо, що тут відбудеться така грандіозна подія. Зізнаюся, я був вражений, побачивши отой доробок, який тут створено! Скільки сюди керамістів приїжджають! А сьогодні почув, що тут і ковалі вже є! Існує Опішне, існують такі потужні організатори, люди, які бажають, щоб це робилося, щоб навколо творилося, щоб це, дійсно, не вмирало, щоб постійно були радісні події. Мені приємно бачити прекрасні роботи. Вважаю, що це буде місце, до якого тягнутимуться всі мистці країни.

У мене сьогодні з΄явилася ідея. Студенти-скульптори закінчують Київську академію образотворчого мистецтва й архітектури. Їм було б престижно на безкоштовній основі робити сюди дипломні роботи в матеріалі (бронза, камінь тощо). Вони могли б працювати на цю прекрасну ідею, яка тут реалізовується.

Радий моїй дотичності до такої історичної місії й до цього будинку Василя Кричевського, якого я дуже люблю і як живописця, і як графіка, і як архітектора. Мені пощастило створити ще й меморіальну дошку Опанасу Сластьону. Працювалося дуже легко, бо дуже красива постать самого мистця.

Дякую за те, що маю щастя бути серед вас! Дай, Боже, щоб в Україні робилися такі гарні речі, і не тільки в Опішному! У нас, загалом, стільки роботи! Отже, до роботи!»

68

Думки учасників вернісажу й церемонії нагородження переможців

ПЕТРО БОНДАРЕВСЬКИЙ, заслужений працівник культури України (Полтава)

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

«Вітаю всіх, хто прибув на це святе місце, до Гончарної столиці України – Опішного. З великою радістю отримав запрошення з інформацією, що буде відкриття не однієї дошки. Я сам багато відкривав меморіальних дощок, але це завжди була одна. А тут унікальність: одразу шість дощок! Коли ознайомився, кому вони будуть присвячені, подумав: це серйозний початок. Дуже радий, гордий за те, що цей перелік у майбутньому буде поповнюватися, щоб на честь визначних людей, майстрів гончарного мистецтва, які працювали в Опішному, будуть відкриті нові меморіальні дошки. Усе це засвідчує, який талановитий наш народ! Дуже вдячний усім працівникам Музею-Заповідника, які своїми руцями побудували Науководослідницький центр українського гончарства, виконували й будівельні, й малярні роботи. Сьогодні вони взялися за земський будинок. Це тільки вони можуть так робити! Скільки вже зроблено! Що я міг, теж намагався допомогти, але не все вдавалося. Я дуже вдячний усім тим, хто працює й зараз над тим, щоб зробити відомими всьому світу цей талановитий край і цих талановитих людей!

Вітаю ще раз усіх із подією світового масштабу! Бо Василь Кричевський і мистці, які з ним працювали, вийшли на світову арену. Про них знають усі. Тільки ми, українці, не мали достатньої можливості для увічнення їх пам΄яті! Повертаймо ж нації своїх Героїв!» ІВАН ГОНЧАР, директор Коболчинського районного музею гончарства, заслужений працівник культури України (Коболчин, Чернівеччина) © Фото Тараса Пошивайла, 2012

«Я з гончарського роду. Моя гончарська сім΄я найбільша в селі: нас 5 чоловік, брати. Я гончарством займався ще маленьким, із 6-7 класу. Була цікава пригода, коли батько заставив мене приготувати глину для гончарювання. На той час я вже хлопчак був, грав у футбол. Хлопці надворі кличуть гратися, а я готую глину батькові. Це було в 7-му класі. Це було не так приємно, коли хлопчики грають, а я готую глину. Кажу батькові: «Тату, більше я глею бити не буду!». Так і пішов учитися. Закінчив музично-педагогічне училище, фізкультурний інститут і працював 25 років у Коболчинській школі. Потім мене перевели в Новодністровськ. Там організував гурток кераміки, який займав непогані місця в області. Після того в мене закралася думка: у нашому селі до війни й після війни працювали 257 гончарів. Більш не знаю такого села, де була така когорта людей! Ще 1964 року працювали 137 гончарів. Працювали не разом, бо зайняті були в колгоспі. З часом гончарство почало затухати, у селі стало менше гончарів. Вийшовши на пенсію, я задумав створити Музей гончарства. Хочу зробити музей, щоб він пахнув селом, пахнув людьми, які там працювали. Подібних музеїв я ніде не бачив. Я кидаюся на всі сторони, прошу кожного. З одного боку, я людина

69

Думки учасників вернісажу й церемонії нагородження переможців

скромна, а з другого – я напасть. Скажу відкрито: країні нашій, мабуть, соромно, що нас не підтримують. Я писав і до президентів, і до прем΄єр-міністрів, і до різних інших керівників – від усіх отримував відписки на місцеві ради. Тільки дякуючи місцевій владі, мені допомогли десь на 300 тисяч. Кошти це великі для села, і за допомогою голови райради Василя Васильовича Козака зробили цей музей. Він має 16 кімнат, загальна площа становить 520 квадратних метрів. Нас усього 3 працівника: техпрацівник, екскурсовод і директор. Така наша команда. Усі вироби нашого музею подаровані людьми села. Ми жодного предмета не закупили. У нас були відвідувачі з Польщі, Німеччини, Молдови. Німеччина пропонувала зробити спільний проект, обіцяли допомогти, але ще не знаю, що з того вийде. При музеї працюють гуртки гончарства, ткацтва. Тобто ті основні ремесла, які функціонували в селі, ми стараємося підтримувати. Для того щоб усе побачити, запрошую всіх приїжджати до Коболчина. Ми працюємо щоденно, окрім понеділка та вівторка»

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

ЛЮДМИЛА ДЯЧЕНКО, генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (Опішне) «Надзвичайно приємно бути серед вас у цій святій для українських гончаротворців будівлі. Ви прибули до Опішного, щоб разом відсвяткувати такий знаменний для нас і для всієї України ДЕНЬ. Сьогодні мене хтось запитав, чи дійсно це приміщення належить МузеюЗаповіднику й коли воно потрапило до нього. Хочу подякувати тим людям, завдяки яким це приміщення наприкінці 1980-х років перейшло до музею і ми нині маємо нагоду тут перебувати. Якби того не сталося, цих стін уже б не було, як не було б і цього величного свята. Це приміщення живе, воно продовжує зустрічати своїх давніх і нових гостей, з приємністю запрошує до перегляду захоплюючих виставок. Нехай будівля оновлюється на славу нашого гончарства!»

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

ІРИНА ІВАЩЕНКО, зберігач Відділу фондової роботи Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, Куратор виготовлення меморіальних дощок на СТІНУ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ (Опішне) «Я виконувала два дипломні проекти і мені творчість Василя Кричевського дуже до душі. Працюю над цим вже багато років і використовую його елементи в більш сучасній інтерпретації. Зізнаюся, що робота над створенням СТІНИ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ принесла мені велике задоволення. За цей рік, що я працюю в Музеї-Заповіднику, випала нагода спілкуватися з багатьма знаменитими людьми!

70

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

Думки учасників вернісажу й церемонії нагородження переможців

ОЛЕНА КЛИМЕНКО, науковий співробітник Відділу декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, член Національної спілки художників України, кандидат мистецтвознавства (Київ)

«Одну зі своїх статей Юрко Пилипович Лащук, наш відомий дослідник українського гончарства, так і назвав «Феномен Остапа Ночовника». Дійсно, це унікальне явище в історії нашої вітчизняної художньої культури. Та й не тільки нашої, а й світової. Це не парадні фрази. Хто бачив роботи Остапа Ночовника, які зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві, погодиться зі мною: вони, на перший погляд, не схожі з усім тим, що створювали гончарі в Опішному й навколишніх селах. Вони неповторні, своєрідні. Але вони українські, вони, дійсно, національні. Досі ще немає однозначної думки щодо витоків творчості Остапа Ночовника. Якщо аналізувати його роботи,

то перше враження – це стиль модерн у його європейському варіанті з ускладненим декором, з перетіканням одного об΄єму в інший, з вигнутими лініями силуету, але водночас ці речі народні. Він, дійсно, працював як неповторний, цікавий майстер. Народився поблизу Опішного, у селі Міські Млини. Це село завжди славилося своїми мисками. Він був, вірогідно, сином гончаря. Відомий дослідник гончарства Полтавщини Іван Зарецький писав про те, що старий Ночовник під час голоду 1892–1893 років змушений був кинути свою роботу й ходити, як жебрак. Але сам Остап Ночовник був тоді ще молодим. Вірогідно, його старим не могли назвати. Батько теж був гончар, бо його Іван Зарецький назвав першим гончарем-посудником села Міські Млини. Сам Остап Семенович створював народний асортимент (посуд, фігурний посуд, скульптурний посуд, скульптури у вигляді птаха, баранця), але формальне вирішення цих творів було неповторним. І все ж вони нагадували те, що можна було побачити серед виробів інших народних майстрів. Працював він і під впливом українського національного стилю, національного варіанту модерну. У нього є прекрасний посуд.

Його традицію створення посуду з українським орнаментом продовжував син Оврам Ночовник. Під час обстеження Міських Млинів про самого Остапа Ночовника мені не довелося віднайти відомостей, але розповідали про його сина. Згадували, що він був високий, дуже любив святкувати, виготовляв багато гарного посуду. В нього була дружина Марфа, донька Марфуша, яка померла дуже маленькою. Був у нього прийомний син. Майстер працював до кінця 1920-х років, але вже не створював речі в стилі модерн, як його батько. Вірогідно, одним із джерел творчості Остапа Семеновича Ночовника, як мені видається, були речі, якими оздоблювали церковні інтер΄єри, передовсім, свічники. Тому й він сам створював багато свічників. Свого часу, працюючи в Музеї українського народного декоративного мистецтва, я інвентаризувала його роботи. Одну з них спершу назвала людською постаттю. Потім придивилася, що, насправді, це було розп΄яття. Тобто, він створював церковного плану роботи. Дуже важко вести мову про його творчість без конкретних речей, з якими можна ознайомитися в колекціях музеїв і за наявною літературою. Нині його традиції продовжуються в творчості сучасних майстрів. Бажаю дослідникам більш серйозно вивчити його творчість!»

71

Думки учасників вернісажу й церемонії нагородження переможців

ВАСИЛЬ ЛІНДЕ-КРИЧЕВСЬКИЙ, онук видатного українського архітектора й маляра, академіка Василя Григоровича Кричевського (Бунвіль, США) © Фото Тараса Пошивайла, 2012

«Дуже важко іноді зібратися з думками, особливо ж у такий момент, як зараз. Я надзвичайно схвильований від знаходження в будинку, який проектував мій дідусь. Я був в Україні три роки тому й бачив той стан, в якому тоді знаходився будинок. Я помітив величезні зміни. Нинішнього року просто шокований роботою, яка проводиться тут. Я бачу значну роботу працівників Музею-Заповідника під керівництвом Олеся Пошивайла й мені дуже хотілося долучитися до цієї справи. Саме тому ми привезли речі, матеріали, які належали всім членам родини Кричевських. Я дуже сподіваюся на те, що в майбутньому тут, у Опішному, буде засновано дослідницький центр, де вивчатимуть великий рід Кричевських. Перш ніж привезти всі ці матеріали сюди, я порадився з членами моєї родини, із синами, і що саме цікаво – суперечок між нами з цього приводу не виникло, усі погодилися.

Тепер маю особливе прохання до всіх мешканців містечка Опішного й до всіх працівників Музею-Заповідника: так само активно, як ви працюєте над збереженням цього будинку, будь ласка, наглядайте й за речами, які я привіз. Щодо цього в мене немає ані найменшого сумніву: я знаю, що за цим всім будуть добре доглядати, і немає значення, через скільки років я ще повернуся в Україну. Все це буде тут і все буде процвітати й розвиватися! Дякую дуже за те, що пам’ятаєте ім’я Василя Кричевського, й за те, що ви допомагаєте нам»

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

Олесь ПОШИВАЙЛО, директор Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, доктор історичних наук, професор (Опішне) «Я, звичайно, випадкова людина у фотографії. Проте, якщо бачу щось цікаве, несподіване, намагаюся цю мить зафіксувати. Життя таке розхристане, що не встигаю робити це системно. Але в Конкурсах участь буду брати. Перед фото, представленими в «Гончарних ВІЗІЯХ країни», можна стояти годинами. Якщо хочете пізнати гончарство – побудьте перед фотографіями в експозиції Виставки. Ви неодмінно влюбитеся в гончарство й самі захочете взяти в руки «живу» глину!»

72

Думки учасників вернісажу й церемонії нагородження переможців

ЮРІЙ САМІЙЛЕНКО, голова Правління Полтавської обласної організації Національної спілки художників України, заслужений художник України (Полтава) © Фото Тараса Пошивайла, 2012

«Вважаю, що Україна повинна виховувати переможців! Ми мали шанси в історії і в сьогоденні, але їх втрачали. Втрачали не в єдності, тому що наші духовні джерела були замулені. Але цього не можна сказати про діяльність опішнян, діяльність людей, яких очолює і окрилює Олесь Пошивайло. І це вже є перемога! Перемога, яка стане сторицею в майбутньому. Без сумніву дорікнули полтавській громаді, особливо місту Полтаві, нашому обласному центру, що й досі не стоїть пам΄ятник гетьману Івану Мазепі. Для певного оправдання можу сказати, що Журі, яке я мав честь очолювати, усе зробило для того, щоб переміг Микола Білик. Це знаний автор, і до того ж зробив прекрасний твір. Доти Микола Білик теж створив унікальний пам΄ятник (у пластичному розумінні й монументальному), присвячений Марусі Чурай. Відсутність пам΄ятника Мазепі – це є великий відступ, але Полтава має дочекатися нового часу, коли наша мрія здійсниться.

Ми завжди приїздимо в Опішне вчитися бути разом, розуміти, що Україна відроджується. Відроджується, тільки завдячуючи нашій спільній роботі, єдності й нашій внутрішній духовній потузі. Вітаю господарів втілення ідеї СТІНИ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ! Вітаю учасників «Гончарних ВІЗІЙ», ІНТЕРСимпозуму кераміки, Міжнародного наукового симпозіуму, бо все, що відбувається в Опішному, проходить на прекрасному рівні! Дай, Боже, вам цю високу планку тримати! Я у вас вірю! Будьмо разом! СЛАВА УКРАЇНІ»

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

Едуард СТРАНАДКО, відповідальний секретар Полтавської обласної організації Національної спілки фотохудожників України, член Національної спілки журналістів України, заслужений працівник культури України, голова Журі (Полтава)

73

«Я поновив у пам΄яті події минулорічної давнини. Цьогорічна виставка суттєво відрізняється від попередньої: вона стала значно кращою, розширився діапазон учасників. Те, що було підготовлено й надруковано каталог, стало для мене приємною несподіванкою. Деякі фотознімки в каталозі навіть цікавіше оглядати. Там, у виставкових залах, у натурі, в оригіналі, на деякі з них я навіть не звернув увагу. Дуже розкішне видання! Буду дуже щасливий його мати!»

Думки учасників вернісажу й церемонії нагородження переможців

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

ВІКТОР ФУРМАН, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений працівник культури України (Полтава) «Приємно згадати мою причетність до цього земського будинку впродовж 1970-х – початку 1980-х років. Тоді я тут відбирав твори кераміки на республіканські, всесоюзні виставки, у Київ, Москву, Кошалін, Велико-Тирново… Звідси пішла слава України через виконання творчих робіт майстрами-гончарями Опішного. Хочу, щоб до цих дощок ніколи не заросла травою-бур΄яном дорога, щоб люди йшли сюди, бачили й славили майстрів і нашу Україну!»

Ольга ШКОЛЬНА, докторант Львівської національної академії мистецтв, кандидат мистецтвознавства (Київ) © Фото Тараса Пошивайла, 2012

«Коли в Опішному започатковували проведення перших мистецьких конкурсів, не завжди була впевненість, що вони відбудуться й що матимуть щасливе продовження. Час розвіяв будь-які сумніви. З непідробним зацікавленням я переглянула всі експоновані твори «Гончарних ВІЗІЙ країни». Деякі з них просто вражають. Усі вони вже стали історією фотографії, пов΄язаної з керамологією. Колись я хотіла зробити альбом про відомомого фарфориста Вадима (Владислава) Щербину. Я роздумувала про те, що в художника-гончаря чи кераміста найважливіше? З΄ясувалося, що, насправді, – руки. Як влучно казав викладач Мамаєв, балерини думають ногами. У даному випадку, гончарі думають руками. Це я усвідомлюю, споглядаючи фото учасника перших ВІЗІЙ, лубенського фотохудожника Юрія Зілінського «Гончарна магія-3». На ньому зображено руки гончаря. Цей автор достойний будь-якої премії, принаймні він уже ввійшов у історію керамологічного фото» ***

«Цьогоріч виповнюється 130 років від дня народження видатної скульпторки Єлизавети Родіонівни Трипільської, яка була поміщицею Опішного, Зінькова та інших маєтностей у Полтавщині. Саме за її участі будувалася ця споруда, тому що вона спілкувалася безпосередньо з Василем Кричевським і виконувала при Полтавському земстві свої перші скульптурні роботи.

Єлизавета Трипільска мала можливість здобути гарну освіту й продовжити своє навчання в Парижі. Її творча спадщина нині, на жаль, розпорошена по кількох країнах Європи й Кавказу. Більше всього творів є в Росії та Азербайджані, де їй довелося прожити останні 50 років свого життя. Родину, яка мала дворянське коріння, було репресовано в 1920-х роках, оскільки більша частина її, зокрема брати, були білогвардійцями. Після репресій вона

74

Думки учасників вернісажу й церемонії нагородження переможців

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

змушена була від΄їхати до Туркменії й Азербайджану й створювати свої перші шедевральні роботи там. Деякі ранні твори збереглися в архіві Єлизавети Трипільської, який нині знаходиться в США. Там живуть її нащадки від побічної гілки, бо вона не мала дітей через такі складні життєві обставини. У 1920-х роках вона переїхала до Азербайджану. У 1920-ті роки вона ще мала можливість працювати в Росії, а з 1930-х років – лише в Азербайджані.

Тут вона починала роботу з викладача сільської школи, а потім опікувалася кустарними промислами. Вона створила методичні рекомендації для вивчення кустарних промислів Середньої Азії й Кавказу. У цьому також є велика заслуга, бо фактично це були перші художні ради для визначення рівня художніх творів для музеїв і для виставок в Європі й світі. Ті її рекомендації тільки тепер стають нам відомі. Отже, вона була не лише визначною постаттю в пластичному мистецтві, але ще була й науковцем, з хистом наукового пізнання творчості. Єлизавета Трипільська поблизу Опішного мала улюблену місцевість, де проводила весь свій вільний час, можливо, писала свої перші етюди й створювала свої перші скульптурні роботи, багато читала, про що є писемні згадки. Зараз цей колишній каскад озер став річкою (до речі, 100 років назад його зобразив її дядько Михайло Холодовський, відомий пейзажист). Зараз вони існують незаймані у межах цього видатного культурного центру.

Будемо сподіватися, що меморіальна дошка покладе початок новому витку вивчення доробку цієї визначної постаті й буде ще одним меморіальним місцем у межах Опішного, куди будуть скеровані туристичні проекти сучасності»

75

Оксана ЯЦЕНКО, науковий співробітник Національного архіву українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончартсва в Опішному, Співкуратор ДРУГОГО Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни» (Опішне) «Я дуже вражена підсумками чергового Фотоконкурсу в Опішному. Нинішнього року було експоновано понад сто фото. Вони показали, яким захоплюючим може бути дивовижний світ кераміки. Там було гончарство очима дитини і шокуючі резонансні фото, й постаті, відомі в гончарному мистецтві. Прекрасно, що 2011 року багато творчих людей з різних регіонів України, професійних фотохудожників прибули до Опішного, привезли свої роботи. Це означає, що Конкурс набуває все більшого значення. Бажаю всім фотомистцям гарного настрою, позитивних вражень від перебування в Гончарній столиці України! Славімо гончарство!»

Думки

УЧАСНИКІВ фотоконкурсу

Ганна-Оксана ЛИПА, художник-кераміст, заслужений художник України (Львів)

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

«Каталог сам говорить за себе. Коли ми повернемося з Опішного, нам багато хто буде заздрити. Я їхала харківським поїздом і одна жінка мене запитала: «Куди Ви їдете?». Відповідаю: «В Опішне». А вона: «Де це?». Кажу: «Це як Валлорис і Фаенца!». Хай все, що тут робиться, оця потуга нехай шириться й стає всеосяжною! Я мрію, щоб інформація про ці опішненські події пройшла по телебаченню, по всіх телеканалах. Бо все, що в Опішному нині робиться, варте пильної уваги. Усе тут робиться на найвищому європейському рівні. Коли подібні каталоги десь показуєш, то на тебе вже по-іншому дивляться й поважають. Тобто це не тільки твоя ідея – вона вже матеріалізована й дозволяє людям ширше оглядати наскільки тут все вишукано відбувається. Я всіх вітаю й гадаю, що це явище триватиме й надалі! Можливо, варто започаткувати проведення в Опішному персональних керамологічних виставок. Також необхідно поєднати роботу фотографів і керамістів. Це водночас було б фіксуванням фактів і численних дійств швидкоплинного буття. Тут є потужна енергетика людей, як і енергетика землі. Кожна земля має свою вібраційну енергетику. І чим більше ми знаємо, тим ширшими стають наші горизонти, тим ширше людина дивиться на світ і краще бачить в цьому світі себе. Це дає їй більше самодостатності, цільності і, звичайно, аури. Бо кожна людина приїхала до Опішного зі своєю неповторною аурою. Тут відбувається своєрідне «лучення», своєрідна сакральність отого, чого ми довгий час були позбавлені. Це дуже важливо! Це, як ініціація посвячення, як і будь-яке мистецтво, є основою всього і всіх!» Богдан ПОШИВАЙЛО, історик-українознавець, старший науковий співробітник Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» (Київ) «Минулого року в подібному Конкурсі я нічого не виграв. Нинішнього, нарешті, щось перепало й мені. Отже, є стимул брати участь у «ВІЗІЯХ» і наступного року»

76

Думки учасників фотоконкурсу

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

Юрко ПОШИВАЙЛО, історик, художник, головний художник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, заслужений працівник культури України (Опішне) «Нагород насправді було багато. Кілька днів тому я ще раз зайшов переглянути виставку. Інколи здавалося, що мої роботи загубилися серед масиву експонованих творів. Не уявляю навіть, як членам Журі вдавалося їх знаходити! Мені хочеться бачити на «ВІЗІЯХ» більше робіт професійних фотохудожників, у яких можна було б самому повчитися. Завжди цікавіше рівнятися на сильніших і водночас бути несхожим на них. Власне, фотографія не є для мене визначальним актом творчості. Коли маю час – фотографую, з΄являється можливість – беру в руки глину й ліплю, є потреба малювати – малюю. Тобто все в житті залежить від конкретики часу, обставин і бажань. Тільки необхідно постійно перебувати в процесі пошуку і в аурі творчості»

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

Катерина КАЧУР, журналіст, координатор інтернетного проекту «Рукотвори», журналіст, старший науковий співробітник Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» (Київ) «Втілюючи унікальний народномистецький проект «Рукотвори», мені часто доводиться фотографувати події, пов΄язані з творчістю народних майстрів, у тому числі й гончарів. З відзнятих раніше фотографій сформувала тематичну підбірку на тему українського гончарства, з якою вирішила взяти участь у «Гончарних ВІЗІЯХ країни». Дуже рада, що одна з моїх фотографій перемогла. До речі, її було відзнято на Міжнародному еко-культурному фестивалі «Трипільське коло» 2010 року. То була центральна експозиція фестивалю. Вона немовби уособлювала Трипілля – початок чи середину умовного українського всесвіту. Таким же символічним видалося й фото. Планую й надалі відвідувати різні ярмарки, фестивалі й продовжувати журналістську пошуково-збиральницьку діяльність. Дуже дякую всім за прекрасний Конкурс!»

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

ЛЮДМИЛА ПОШИВАЙЛО, історик, завідувач Відділу аудіовізуальних джерел Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, історик (Опішне)

77

«Відео я займаюся 17 років, а фотографією 6. Фото «Вічність» зробила 2010 року під час ПЕРШОГО Інтерсимпозіуму в Опішному «2010: 10х10». Я оглядала всі скульптури, коли всі учасники поїхали на обід. Присіла, подивилася й однозначно вирішила: «Цю мить треба обов΄язково зафіксувати»

Думки

відвідувачів

Георгі Пачкоріа, художник-кераміст (Тбілісі, Республіка Грузія) 30.06.2011 «Молодці! Робите корисну справу. Вдячні за гостинність! Бажаємо всього найкращого! З надією на співпрацю, науковці Дніпропетровського художнього музею» Т.Хупава, Н.Рекуненко та В.Таразевич (Дніпропетровськ) 02.07.2011 «Дякуємо за збереження унікального будинку та надання йому особливої інтер’єрної форми» Катерина Качур, координатор інтернетного проекту «Рукотвори», старший науковий співробітник Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» (Київ) 02.07.2011 «Так цікаво! Так важливо, що це є! Бо гончарство – начало начал. Що ми – без землі, що ми – без гончарного круга! Гарно робите! Успіхів Вам! Натхнення! Не поступайтеся ні в чому, бо Ви бережете найкраще з минулого заради майбутнього!» А.Л.Нечаєва, Л.О.Євмєньєв (Київ)

«Дуже цікаво дорослим і дітям. Успіхів!!!» Петренко (Харків) 78

Думки відвідувачів

«С большим интересом побывали в музеях Опошни. Радует, что Вы пытаетесь сохранить и возродить народное гончарное искусство. Успехов!!!» Семья Олейников (Москва, Російська Федерація) «З великою вдячністю організаторам цього музею оглянули виставку творів гончарного мистецтва опішнян. Поки буде зберігатися спадщина народної творчості, кераміки, доти буде жити Українська культура! Дякувати Вам!»

Голова ТОПХ «Живопис»

07.10.2011 «Кожен приїзд до Опішного – це подія, людська любов та глиняна казка. В кожному кроці знаходимо відлуння любові до цього благородного матеріалу. Селище Опішне – це форпост, наріжний камінь українського народного мистецтва! Спасибі всім людям, зусиллями яких популяризується чуйне ставлення до свого коріння»

Валентина Малишевська

19.10.2011 «Дуже дякуємо за виставку і відновлену будівлю земства!!! Успіхів і продовження справи!!!» Дар’я Філіппенко 07.10.2011 «Чудові леви живі, соковито помальовані, кожен зі своїм характером, майже гарчать і вуркотять, як коти. І самі зали лишають дуже гарне естетичне враження. Здоров’я і радості всім небайдужим у цьому житті» Анна Лисик, Леся Рось, художники-керамісти (Львів) 19.10.2011 «Стильно, розумно й неповторно. Все до смаку, особливо долівка (ретро, Іспанія) надає музею риси чудової перлини в Опішному. Все пасує, ідеально вписується в цей простір, що несе печать історії й ніби продовжує нести ланцюг між минулим і майбутнім. Чудово вписується сучасний витвір-твір і набуває нової оптики та довершеності. Вітаю всіх людей, що долучилися до цієї особливої аури Прекрасного. Здоров’я Вам і наснаги!»

Ганна-Оксана Липа, художник-кераміст (Львів) 19.10.2011

79

Думки відвідувачів «Накінець звершилось! Нове життя старого цеху. Дихає старовиною. Не дай, Бог, ніякого «євроремонту». Експозиція бере за душу. Це наші основи, наше коріння, наше майбутнє! Тоді вистоємо в глобалізованому світі, нарешті» Мирослава Росул, В’ячеслав Віньковський, художники-керамісти (Ужгород) 18.10.2011 «Дуже сподобалось! З великою вдячністю з міста Валки!»

(Валки, Харківщина) 18.10.2011 «Гарне мистецтво! З повагою з м.Кременчук та Комсомольськ» 20.10.2011 «Враження залишились тільки позитивні. Найкращі побажання і щира подяка тим людям, які зберігають і підтримують ці чари. Творчого натхнення та простого людського щастя!

P.S.: Нехай росте уверх дерево життя!»

20.10.2011 «Нам дуже сподобалось відвідати Ваш музей. Дуже великі враження від робіт майстрів… Завітаємо ще до Вас і будемо про враження розповідати своїм друзям і знайомим про музей» Наталя, Надія (Полтава) 20.10.2011 «Чудовий музей, затишний і чарівний куточок, де вдало поєднані кераміка і фотографія, де фотографія – це продовження таємничого процесу створення і сотворіння. Творчих успіхів, натхнення й уваги з боку влади і спонсорів!» Олена Артеменко, Історико-археологічний музей (Керч, АР Крим) 21.10.2011 «Вражає до глибини душі та робота, яка проводиться у Ваших закладах, й те натхнення, з якою вона робиться! Натхнення Вам усім, наснаги, фінансування та вдячних відвідувачів! Чудове приміщення, приємна експозиція! Удачі Вам!» Анна Титаренко, науковий співробітник Національного музею українського народного декоративного мистецтва, аспірантка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (Київ) 21.10.2011

80

Думки відвідувачів «Я просто восхищена научным энтузиазмом всех сотрудников! Вы проводите потрясающие симпозиумы, очень полезные конкурсы, поэтому я желаю Вам дальнейших побед в области просвещения искусства керамики! Здоровья всем и много-много радости от проделанной работы! С безграничным уважением!» Марина Політова, мистецтвознавець, член Російської академії мистецтвознавства, провідний науковий співробітник Державного історичного музею-заповідника «Горки Ленинские», викладач факультету мистецтв Московського державного університету імені Михайла Ломоносова (Москва, Російська Федерація) 21.10.2011 «Дякую за любов до мистецтва! Дякую за те, що зберегли і піклуєтесь, як про найцінніший скарб, про українське мистецтво, всій родині Пошивайлів!» Єфросинія 04.11.2011 «Прекрасне унікальне село і прекрасні музеї в ньому. Живіть і процвітайте! Бережіть мистецтво! Дякуємо за ваше існування!» Оленка (Київ) 08.11.2011 «Вважаю, що це один із найкращих музеїв у Полтавській області; дійсно, гідне приміщення; деякі вироби дуже вражають» Роман (Полтава) 05.11.2011 «Щиро вдячні працівникам музею за їхню плодотворну працю зі збереження культурної спадщини наших пращурів! Сподіваємося на підтримку урядом даного колективу. Глибоко вражені побаченим!» Наталя, Володимир, Віктор, Ірина (Полтава) 17.11.2011 «У захваті від вишуканого стилю цього закладу, тут дух є і душа! А що вже вироби – їм ціни немає! Хай Бог дає благословення!» Учасники інфо-туру V Міжрегіональної виставки – турсалону «Відпочивайте на Полтавщині» 17-18 грудня, м.Полтава (Чернігів, Рівне, Кіровоград)

81

Перелік фототворів 26. Овчаренко Людмила (Опішне). «Гончарський всесвіт в Україні». Опішне. 11.05.2011 27. Овчаренко Людмила (Опішне). «Ми – за гончарство». Опішне. 03.08.2010 28. Пошивайло Богдан (Київ). « Горщику, а де твоя каша?». Велика Круча, Полтавщина. 22.04.2011 29. Пошивайло Любов (Опішне). «Молодість». Опішне. 02.07.2009 30. Пошивайло Людмила (Опішне). «Рівняння на корифеїв!». Опішне. 03.07.2010 31. Пошивайло Олесь (Опішне). «ДемоКРАТІЯ по-українськи». Опішне. 23.01.2011 32. Пошивайло Олесь (Опішне). «Магія ГОНЧАРЮВАННЯ». Опішне. 01.07.2010 33. Пошивайло Олесь (Опішне). «ПереОХОЛОДЖЕННЯ». Опішне. 23.01.2011 34. Пошивайло Юрко (Опішне). «Дорога в майбутнє». Опішне. 13.01.2009 35. Пошивайло Юрко (Опішне). «Жертвоприношення». Опішне. 19.01.2011 36. Пошивайло Юрко (Опішне). «Літо». Опішне. 13.05.2008 37. Пошивайло Юрко (Опішне). «Старенькі». Опішне. 17.10.2010 38. Пошивайло Юрко (Опішне). «Через пекло в рай». Опішне. 20.11.2010 39. Шаблов Юрій (Олександрія). «Експонати музею». Олександрія, Кіровоградщина. 20.07.2009 40. Шаблов Юрій (Олександрія). «Спогади». Олександрія, Кіровоградщина. 08.05.2011 41. Шаблов Юрій (Олександрія). «Чим багаті». Опішне. 04.07.2010  Номінація

42.

43.

44.

45.

46.

47.

Люта Тетяна (Запоріжжя). «Охоронець будинку». Опішне. Вересень 2008 Пошивайло Юрко (Опішне). «Зрада». Полонне, Хмельниччина. 23.09.2009 Пошивайло Юрко (Опішне). «Людина Розумна. Слід – 1». Берегово, Закарпаття. 29.09.2009 Пошивайло Юрко (Опішне). «Людина Розумна. Слід – 2». Берегово, Закарпаття. 28.09.2009 Пошивайло Юрко (Опішне). «Наступ цивілізації». Опішне. 18.02.2008 Пошивайло Юрко (Опішне). «Реінкарнація». Опішне. 19.01.2011

 Номінація

48.

49.

50.

51.

52.

53.

54.

55.

93

«КерамШОК XXI століття»

«ПоСТАТІ»

Качур Катерина (Київ). «Анатолій Байда». Пирогів, Київ. 07.05.2011 Качур Катерина (Київ). «Віктор Андрощук». Пирогів, Київ. 03.05.2009 Качур Катерина (Київ). «Нове покоління гончарів». Київ. 27.06.2009 Канівець Юрій (Опішне). «Зачарований». Опішне. 26.03.2009 Канівець Юрій (Опішне). «Хранителі священного вогню». Опішне. 29.06.2010 Люта Тетяна (Запоріжжя). «Нічні фантазії». Опішне. Вересень 2008 Пошивайло Любов (Опішне). «Гончарева Королева». Опішне. 10.07.2009 Пошивайло Любов (Опішне). «Мій голосніший!». Опішне. 08.07.2009

Перелік фототворів 56.

57.

58.

59.

60.

61.

62.

63.

64.

65.

66.

Пошивайло Любов (Опішне). «Тато». Опішне. 07.05.2011 Пошивайло Людмила (Опішне). «На сторожі ПРЕДКІВ». Опішне. 29.06.2010 Пошивайло Олесь (Опішне). «Видобування звуків». Опішне. 16.08.2008 Пошивайло Олесь (Опішне). «Погляд з потойбіччя». Опішне. 01.07.2010 Пошивайло Олесь (Опішне). «Порідненість». Опішне. 06.02.2011 Пошивайло Юрко (Опішне). «Двійник». Опішне. 18.07.2010 Пошивайло Юрко (Опішне). «Корифеї». Опішне. 03.08.2010 Пошивайло Юрко (Опішне). «Ку-ку-рі-ку!». Опішне. 22.07.2008 Пошивайло Юрко (Опішне). «Серьога». Пирогів, Київ. 09.05.2010 Пошивайло Юрко (Опішне). « Учитель». Великі Сорочинці, Полтавщина. 16.08.2008 Шаблов Юрій (Олександрія). «Останній директор заводського музею». Баранівка, Житомирщина. 20.07.2009

 Номінація

67.

68.

69.

70.

71.

72.

73.

74.

75.

76.

77.

78.

79.

80.

81.

82.

83.

84.

85.

86.

87.

«Чорно-біле ВІДЛУННЯ»

Бригінець Юрій (Львів). «Руки майстра». Львів. 08.05.2011 Бригінець Юрій (Львів). «Творчість». Львів. 08.05.2011 Бригінець Юрій (Львів). «Цікава наука». Львів. 08.05.2011 Брунда Ірина (Чортків). «Знайомство з глиною». Хотин, Чернівеччина. 01.05.2011 Канівець Юрій (Опішне). «Теракотовий світ». Опішне. 29.04.2011 Канівець Юрій (Опішне). Цикл «Титани гончарської землі». Фото 1. Опішне. 01.07.2008 Канівець Юрій (Опішне). Цикл «Титани гончарської землі». Фото 2. Опішне. 11.05.2011 Канівець Юрій (Опішне). Цикл «Титани гончарської землі». Фото 3. Опішне. 03.07.2008 Канівець Юрій (Опішне). Цикл «Титани гончарської землі». Фото 4. Опішне. 29.10.2010 Качур Катерина (Київ). «Слід історії». Ржищів, Київщина. 04.07.2009 Качур Катерина (Київ). «Сучасна автентика». Пирогів, Київ. 03.05.2009 Качур Катерина (Київ). «Топтання по золоту». Ржищів, Київщина. 04.07.2009 Пошивайло Любов (Опішне). «За гроші ремесло не купиш». Опішне. 18.07.2010 Пошивайло Людмила (Опішне). «Вічність». Опішне. 17.09.2009 Пошивайло Людмила (Опішне). «Чорно-біла дорога до храму». Опішне. 29.06.2010 Пошивайло Юрко (Опішне). «Базарний день». Опішне. 03.08.2010 Пошивайло Юрко (Опішне). «Зимова прогулянка». Опішне. 26.02.2010 Пошивайло Юрко (Опішне). «Машина часу». Полонне, Хмельниччина. 23.09.2009 Пошивайло Юрко (Опішне). «МузеоКосмоКерамо». Опішне. 16.11.2010 Пошивайло Юрко (Опішне). «Творець». Опішне. 13.12.2010 Шаблов Юрій (Олександрія). «Стара хата». Олександрія, Кіровоградщина. 25.09.2010

94

Перелік фототворів  Номінація

«Документ ЕПОХИ»

88. Артюх Олена (Полтава). «Інстинкт уподібнення». Опішне. 14.04.2010 89. Канівець Юрій (Опішне). «Дорожче золота». Опішне. 29.06.2010 90. Качур Катерина (Київ). «Ворожіння на Андрія». Київ. 13.12.2010 91. Качур Катерина (Київ). «Гончарне козакування». Київ. 22.10.2010 92. Качур Катерина (Київ). «Центр Всесвіту». Ржищів, Київщина. 04.07.2009 93. Липа Ганна-Оксана (Львів). «Розвіяні вітром». Львів. 2011 94. Липа Ганна-Оксана (Львів). «Стіна». Львів. 2011 95. Люта Тетяна (Запоріжжя). «Хресна сила». Опішне. Вересень 2008 96. Матвійчук Наталя (Опішне). «Від серця до серця». Опішне. 05.02.2011 97. Пошивайло Богдан (Київ). «Життя продовжується!». Попівка, Полтавщина. 23.04.2011 98. Пошивайло Любов (Опішне). «Медитація». Опішне. 03.08.2010 99. Пошивайло Юрко (Опішне). «Кінь для козака». Опішне. 19.10.2010 100. Пошивайло Юрко (Опішне). «Ностальгія». Опішне. 13.06.2010 101. Пошивайло Юрко (Опішне). «Пам’ять». Опішне. 16.02.2008 102. Пошивайло Юрко (Опішне). «Перехрестя». Полтава. 12.07.2009 103. Пошивайло Юрко (Опішне). «Танцюйте, мої ніжки, буде й вам спочину трішки». Опішне. 03.07.2010

95

Юрко Пошивайло

Н

© Фото Тараса Пошивайла, 2012

ародився 14 березня 1968 року в містечку Опішному Зіньківського району Полтавської області (Україна). Закінчив історичний факультет Київського державного педагогічного інституту імені Олексія Горького (1992; спеціальність «Історія»). Навчався у вечірній художній студії Київського державного інженерно-будівельного інституту (1985–1986, 1988– 1989), у приватній кобзарській школі відомого популяризатора традиційної музичної культури України Миколи Будника (1985– 1989), де навчився виготовляти бандури зіньківського типу. Керував дитячою студією народного гончарства при Музеї народної архітектури та побуту УРСР (Пирогів, 1986). З 1988 року працює в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному. Здійснював польові Юрко Пошивайло керамологічні дослідження гончарства в Полтавській, Харківській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Вінницькій областях (1989–1999), Київській, Житомирській, Хмельницькій, Рівненській, Тернопільській, Львівській, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Вінницькій, Черкаській областях (2009). Був директором (1997–2000), провідним редактором (2001–2005) видавництва «Українське Народознавство» Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Нині – головний художник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (з 2005). Стажувався в провідних керамологічних і музейних центрах Німеччини, Італії, Швейцарії, Нідерландів, Бельгії, Люксембурга, Словач­чини, у тому числі в Інституті досліджень технології кераміки, Інституті художньої промисловості й Мистецькій школі кераміки Інституту мистецтв Баллардіні (Фаенца, Італія), Департаменті гончарної технології Археологічного центру Лейденсь­кого університету (Лейден, Нідерланди), Міжнародному музеї кераміки (Фаенца, Італія), Нідерландському музеї кераміки (Леварден, Нідерланди), Швейцарському музеї кераміки – Музеї Аріана (Женева, Швейцарія), Музеї кераміки провінції Монс (Монс, Бельгія), Німецькому музеї (Мюнхен, Німеччина), Європейському центрі творчої кераміки (Ґертоґенбош, Нідерланди) (1994). Автор емблем, інтернетних сайтів і плакатів керамологічних установ України. Розробляв художні концепції й макети програм, прес-релізів, запрошень, дипломів тощо всіх загальнодержавних мистецьких і наукових заходів, організатором яких був Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному (всеукраїнські й національні симпозіуми гончарства, гончарські фестивалі, керамологічні симпозіуми, конференції, Селюченківські читання). Розробляв концепції художніх виставок, займався побудовою музейних експозицій, у тому числі Республіканської виставки «Кераміка Опішні» (Київ, 1989), виставки музею-заповідника на ВДНГ СРСР у рамках Всесоюзної виставки «Людина. Праця. Культура» (Москва, Російська Федерація, 1990), Республіканської виставки «Дивотворіння Опішного – Україні XXI сторіччя» (Київ, 1999).

99

Оксана Пошивайло (Опішне)  «Народження» Опішне. 14.01.2011 Публікується вперше

101

Диплом у номінації

«Гончарство очима дитини»

Диплом у номінації

«Дивосвіт кераміки» 

Срібна медаль Національної спілки фотохудожників України

Ганна-Оксана Липа (Львів)  «Тату» Львів. 14.12.2010 Публікується вперше

102

Диплом у номінації

«КерамШОК XXI століття»

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Людина Розумна. Слід – 2» Берегово, Закарпаття. 28.09.2009 Публікується вперше

103

Диплом у номінації

«Постаті»

Тетяна Люта (Запоріжжя)  «Нічні фантазії» Опішне. Вересень 2008 Публікується вперше

104

Диплом у номінації

«Чорно-біле Відлуння»  Юрко Пошивайло (Опішне)  «Машина часу» Полонне, Хмельниччина. 23.09.2009 Публікується вперше

105

Спеціальний диплом

«За унікальне творче вирішення»

Диплом у номінації

«Документ ЕПОХИ» 

Бронзова медаль Національної спілки фотохудожників України

Любов Пошивайло (Опішне)  «Медитація» Опішне. 03.08.2010 Публікується вперше

106

Спеціальний диплом Юрко Пошивайло (Опішне)  «Творець» Опішне. 13.12.2010 Публікується вперше

107

«За кращу сюжетну композицію» номінація «Чорно-біле ВІДЛУННЯ»

Спеціальний диплом

«За гончарські фантазії» номінація «КерамШОК XXI століття»

Тетяна Люта (Запоріжжя)  «Охоронець будинку» Опішне. Вересень 2008 Публікується вперше

108

Спеціальний диплом Катерина Качур (Київ)  «Центр Всесвіту» Ржищів, Київщина. 04.07.2009 Публікується вперше

109

«За романтизм» номінація «Документ ЕПОХИ»

Спеціальний диплом

«За кращий резонансний сюжет» номінація «Документ ЕПОХИ»

Богдан Пошивайло (Київ)  «Життя продовжується!» Попівка, Полтавщина. 23.04.2011 Публікується вперше

110

Спеціальний диплом

«За образність»

номінація «ДивоСВІТ кераміки»

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Жертвоприношення» Опішне. 19.01.2011 Публікується вперше

111

Спеціальний диплом

«За емоційність» номінація «ДивоСВІТ кераміки»

Богдан Пошивайло (Київ)  «Горщику, а де твоя каша?» Велика Круча, Полтавщина. 22.04.2011 Публікується вперше

112

Спеціальний диплом

«За психологізм»

номінація «Чорно-біле ВІДЛУННЯ»

Людмила Пошивайло (Опішне)  «Вічність» Опішне. 17.09.2009 Публікується вперше

113

Диплом першого ступеня Національної спілки фотохудожників України

номінація «ПоСТАТІ»

Людмила Пошивайло (Опішне)  «На сторожі ПРЕДКІВ» Опішне. 29.06.2010 Публікується вперше

114

Диплом другого ступеня Національної спілки фотохудожників України

номінація «Чорно-біле ВІДЛУННЯ»

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Зимова прогулянка» Опішне. 26.02.2010 Публікується вперше

115

Диплом третього ступеня Національної спілки фотохудожників України

номінація «Документ ЕПОХИ»

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Перехрестя» Полтава. 12.07.2009 Публікується вперше

116

Окремий диплом Національної спілки фотохудожників України

номінація «ДивоСВІТ кераміки»

Тетяна Люта (Запоріжжя)  «Народження нового» Опішне. Вересень 2008 Публікується вперше

117

Ірина Брунда (Чортків)  «Кераміка» Хотин, Чернівеччина. 01.05.2011 Публікується вперше

Ірина Брунда (Чортків)  «Свіча» Хотин, Чернівеччина. 01.05.2011 Публікується вперше

120

Олена Канавець (Прилуки)  «Перші уроки» Пирогів, Київ. 08.05.2011 Публікується вперше

Катерина Качур (Київ)  «У фокусі» Пирогів, Київ. 23.05.2010 Публікується вперше

121

Катерина Качур (Київ)  «Норовлива ворона» Пирогів, Київ. 03.05.2009 Публікується вперше

Катерина Качур (Київ)  «Носатий наглядач» Пирогів, Київ. 03.05.2009 Публікується вперше

122

Юрій Канівець (Опішне)  «Зимова фантазія». Опішне. 26.01.2010 Публікується вперше

Юрій Канівець (Опішне)  «Ластів’ята». Опішне. 03.08.2010 Публікується вперше

123

Юрій Канівець (Опішне)  «Дерево життя: живе і вічне. Квітне справжнє, квітне керамічне». Опішне. 13.10.2009 Публікується вперше

124

Ганна-Оксана Липа (Львів)  Диптих «Транс Форма ці Я – Е ма Нація». Фото 1 Львів. 01.02.2010 Публікується вперше

Ганна-Оксана Липа (Львів)  Диптих «Транс Форма ці Я – Е ма Нація». Фото 2 Львів. 01.02.2010 Публікується вперше

125

Тетяна Люта (Запоріжжя)  «Символи добробуту» Запоріжжя. 29.08.2010 Публікується вперше

Тетяна Люта (Запоріжжя)  «За вікном у кума» Запоріжжя. 10.10.2009 Публікується вперше

126

Наталя Матвійчук (Опішне)  «Опішненська веселка» Опішне. 28.05.2009 Публікується вперше

Наталя Матвійчук (Опішне)  «Смакота у нас, бо макітра – просто клас!» Опішне. 12.12.2008 Публікується вперше

127

Наталя Матвійчук (Опішне)  1. «Об’єднані дивом» 2. «Муки творчості» 3. «Крізь творчий задум проростає життя» Опішне. 05.02.2011 (1); 12.05.2011 (2); 12.05.2010 (3) Публікуються вперше 1

2

3

128

Людмила Овчаренко (Опішне)  «Ми – за гончарство» Опішне. 03.08.2010 Публікується вперше

Людмила Овчаренко (Опішне)  «Гончарський всесвіт в Україні» Опішне. 11.05.2011 Публікується вперше

129

Людмила Пошивайло (Опішне)  «Рівняння на корифеїв!» Опішне. 03.07.2010

Олесь Пошивайло (Опішне)  «Магія ГОНЧАРЮВАННЯ» Опішне. 01.07.2010 Публікується вперше

130

Олесь Пошивайло (Опішне)  «ПереОХОЛОДЖЕННЯ» Опішне. 23.01.2011 Публікується вперше

131

Олесь Пошивайло (Опішне)  «ДемоКРАТІЯ по-українськи» Опішне. 23.01.2011 Публікується вперше

1 2 3

1. Любов Пошивайло (Опішне)  «Молодість» Опішне. 02.07.2009 2. Юрко Пошивайло (Опішне)  «Дорога в майбутнє» Опішне. 13.01.2009 3. Юрко Пошивайло (Опішне)  «Літо» Опішне. 13.05.2008 Публікуються вперше

132

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Старенькі» Опішне. 17.10.2010 Публікується вперше

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Через пекло в рай» Опішне. 20.11.2010 Публікується вперше

133

Юрій Шаблов (Олександрія)  1. «Спогади» 2. «Чим багаті» 3. «Експонати музею» Олександрія (1, 3); Опішне (2).

08.05.2011 (1); 04.07.2010 (2); 20.07.2009 (3) Публікуються вперше 1 2

3

134

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Зрада» Полонне, Хмельниччина. 23.09.2009 Публікується вперше

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Людина Розумна. Слід – 1» Берегово, Закарпаття. 29.09.2009 Публікується вперше

136

Юрій Канівець (Опішне)  «Зачарований» Опішне. 26.03.2009 Публікується вперше

Юрій Канівець (Опішне)  «Хранителі священного вогню» Опішне. 29.06.2010 Публікується вперше

138

1

2 3

Любов Пошивайло (Опішне)  1. «Гончарева Королева» 2. «Мій голосніший!»

3. «Тато» Опішне.

10.07.2009 (1); 08.07.2009 (2); 07.05.2011 (3) Публікуються вперше

139

Олесь Пошивайло (Опішне)  «Погляд з потойбіччя» Опішне. 01.07.2010 Публікується вперше

Олесь Пошивайло (Опішне)  «Порідненість» Опішне. 06.02.2011 Публікується вперше

140

Олесь Пошивайло (Опішне)  «Видобування звуків» Опішне. 16.08.2008 Публікується вперше

141

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Ку-ку-рі-ку!» Опішне. 22.07.2008 Публікується вперше

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Корифеї» Опішне. 03.08.2010 Публікується вперше

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Учитель» Великі Сорочинці, Полтавщина.

16.08.2008 Публікується вперше

142

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Двійник» Опішне. 18.07.2010 Публікується вперше

143

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Серьога» Пирогів, Київ. 09.05.2010 Публікується вперше

Юрій Шаблов (Олександрія)  «Останній директор заводського музею» Баранівка, Житомирщина. 20.07.2009 Публікується вперше

144

Юрій Бригінець (Львів)  «Руки майстра» Львів. 08.05.2011 Публікується вперше

Ірина Брунда (Чортків)  «Знайомство з глиною» Хотин, Чернівеччина. 01.05.2011 Публікується вперше

146

Юрій Канівець (Опішне)  Цикл «Титани гончарської землі». Фото 1 Опішне. 01.07.2008 Публікується вперше

147

Юрій Канівець (Опішне)  Цикл «Титани гончарської землі». Фото 2 Опішне. 11.05.2011 Публікується вперше

Юрій Канівець (Опішне)  Цикл «Титани гончарської землі». Фото 3 Опішне. 03.07.2008 Публікується вперше

Юрій Канівець (Опішне)  Цикл «Титани гончарської землі». Фото 4 Опішне. 29.10.2010 Публікується вперше

148

Юрій Канівець (Опішне)  «Теракотовий світ» Опішне. 29.04.2011 Публікується вперше

Катерина Качур (Київ)  «Сучасна автентика» Пирогів, Київ. 03.05.2009 Публікується вперше

149

Катерина Качур (Київ)  «Слід історії» Ржищів, Київщина. 04.07.2009 Публікується вперше

Катерина Качур (Київ)  «Топтання по золоту» Ржищів, Київщина. 04.07.2009 Публікується вперше

150

Людмила Пошивайло (Опішне)  «Чорно-біла дорога до храму» Опішне. 29.06.2010 Публікується вперше

Любов Пошивайло (Опішне)  «За гроші ремесло не купиш» Опішне. 18.07.2010 Публікується вперше

151

Катерина Качур (Київ)  «Гончарне козакування» Київ. 22.10.2010 Публікується вперше

Катерина Качур (Київ)  «Ворожіння на Андрія» Київ. 13.12.2010 Публікується вперше

154

Ганна-Оксана Липа (Львів)  «Стіна» Львів. 2011 Публікується вперше

Ганна-Оксана Липа (Львів)  «Розвіяні вітром» Львів. 2011 Публікується вперше

155

Тетяна Люта (Запоріжжя)  «Хресна сила» Опішне. Вересень 2008 Публікується вперше

Наталя Матвійчук (Опішне)  «Від серця до серця» Опішне. 05.02.2011 Публікується вперше

156

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Ностальгія» Опішне. 13.06.2010 Публікується вперше

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Танцюйте, мої ніжки, буде й вам спочину трішки» Опішне. 03.07.2010 Публікується вперше

157

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Пам’ять» Опішне. 16.02.2008 Публікується вперше

Юрко Пошивайло (Опішне)  «Кінь для козака» Опішне. 19.10.2010 Публікується вперше

158

«КераМузЕк–2011»

3

4

161

5

«КераМузЕк–2011»

6

7

8

9

162

«КераМузЕк–2011»

10

11

13

163

14

12

«КераМузЕк–2011»

15

16

17

18

164

«КераМузЕк–2011»

19

20

21 22

165

«КераМузЕк–2011»

23 24

25

166

«КераМузЕк–2011»

26

27

28

167

29

«КераМузЕк–2011» Номінація «АКАДЕМІЧНА КЕРАМІКА»

1

2

3 4

168

«КераМузЕк–2011»

169

5

6

7

8

«КераМузЕк–2011»

9

10 11

12

13

170

«КераМузЕк–2011»

14

15

16 17

171

18

«КераМузЕк–2011»

19

20

21

22 23

172

«КераМузЕк–2011» Номінація «АРХЕОЛОГІЧНА КЕРАМІКА»

1

3

173

4

2

«КераМузЕк–2011»

5

7

6

8

174

«КераМузЕк–2011»

9

10 11

175

«КераМузЕк–2011» Номінація «ДИТЯЧА ТВОРЧІСТЬ»

1

2

3 4 5

176

«КераМузЕк–2011» ПЕРШИЙ Національний конкурс керамологічних музейних експонатів «КераМузЕк–2011»

Анотації* Номінація «ЕТНОГРАФІЧНА КЕРАМІКА» 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Автор невідомий. Горщик. Черкащина. Перша половина ХХ століття. Глина, полива, гончарний круг, 57х23,5х21,5 см. Національний музей українського народного декоративного мистецтва.

[1920-ті – 1950-ті роки]. Автор невідомий. Кахлі. Борзна, Чернігівська область. ХІХ століття. Глина, ангоби, полива, формування, 20,5х16х5; 20,2х15,8х5,5; 22х16х5; 20,4х16,8х5,5 см. Національний музей українського народного декоративного мистецтва. [Ічня, Чернігівщина. Друга половина ХІХ століття]. Автор невідомий. Холодник. Чернівеччина. Початок ХХ століття. Глина, полива, гончарний круг, ліплення, 15х14х23 см. Коболчинський районний музей гончарства. [Холодник. Чернівеччина. Друга чверть ХХ століття]. Автор невідомий. Карниз із ромбами. Чернівеччина. 1863. Глина, формування, 8х27 см. Коболчинський районний музей гончарства. [Остання чверть ХІХ – початок XX століття]. Автор невідомий. Карниз. Чернівеччина. 1863. Глина, формування, 8х30 см. Коболчинський районний музей гончарства. [Остання чверть ХІХ – початок XX століття]. Пікуш Андрій. Ваза «Зозуля». Петриківка, Дніпропетровська область. 1988. Глина, емалі, ангоб, формування, мальовка, 38,6х23,4 см. Дніпропетровський художній музей. [Львів. Кам‘янкова маса, солі, полива]. Пікуш Андрій. Ваза «Птах». Петриківка, Дніпропетровська область. 1988. Глина, солі, полива, формування, мальовка, 37,6х22,6 см. Дніпропетровський художній музей. [Львів. Кам‘янкова маса]. Пікуш Андрій. Ваза «Квіти». Петриківка, Дніпропетровська область. 1988. Глина, солі, полива, формування, мальовка, 37,6х22,6 см. Дніпропетровський художній музей. [Львів. Кам‘янкова маса].

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

Пікуш Андрій. Ваза «Букет». Петриківка, Дніпропетровська область. 1988. Глина, солі, полива, формування, мальовка, 73х26,5 см. Дніпропетровський художній музей. [Львів. Кам‘янкова маса]. Калітієвський Ю.В. Чайник. Михайлівка, Дніпропетровська область. 2008. Глина, полива, рельєф, 16х18 см. Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького. [Чайник з покришкою. Гончарний круг, формування, вдавлювання, ліплення]. Калітієвський Ю.В. Глек. Михайлівка, Дніпропетровська область. 2009. Глина, випал, рельєф, 34х19 см. Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького. [Глечик з покришкою. Гончарний круг, ліплення, лискування, вдавлювання]. Автор невідомий. Ваза. Катеринославщина. Початок ХХ століття. Глина, полива, розпис, 29х17 см. Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького. [Банка. Опішне, Полтавщина. 1960-ті – 1970-ті роки. Ангоби, гончарний круг, мальовка]. Автор невідомий. Глек. Богданівка, Катеринославська губернія. Початок ХХ століття. Глина, полива, 21х18 см. Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького. [Горщик. Катеринославщина (?). 1920-ті – 1950-ті роки. Гончарний круг, ліплення, ритування]. Автор невідомий. Макітра велика. Катеринославщина. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. Глина, полива, 33х29 см. Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького. [Макітра. Катеринославщина (?). 1920-ті – 1950-ті роки. Гончарний круг, ритування]. Поступайло Євген. Миска. Чигирин. 2009. Глина, гончарство, лощення, димлення, 15х40,5х13,5 см. Національний історикокультурний заповідник «Чигирин». [Гончарний круг, ліплення, лискування].

*Фото експонатів див. на стор. 160-176. У квадратних дужках подано уточнення до атрибуції, здійснені Радою експертів Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України та Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному

177

«КераМузЕк–2011» 16. Поступайло Євген. Друшляк. Чигирин. 2009. Глина, полива, гончарство, ритування, 8х24х8,8 см. Національний історикокультурний заповідник «Чигирин». [Гончарний круг, ліплення, проколювання].

17. Поступайло Євген. Кухоль. Чигирин. 2009. Глина, полива, гончарство, ритування, 16х12 см. Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». [гончарний круг, ліплення].

18. Поступайло Євген. Глечик. Чигирин. 2009. Глина, полива, гончарство, ритування, 17х13,5 см. Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». [гончарний круг, ліплення].

19. Поступайло Євген. Глечик-бинчик. Чигирин. 2009. Глина, полива, гончарство, ритування, 32х19,7 см. Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». [гончарний круг, ліплення].

20. Автор невідомий. Посудина. Опішне, Полтавщина. 1920-ті – 1930-ті роки. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, мальовка, 24х15 см. Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

21. Автор невідомий. Куманець-баклага. Опішне, Полтавщина.

1920-ті – 1930-ті роки. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, мальовка, 41х20х12,5 см. Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

22. Білик Іван. Таріль. Опішне, Полтавщина. 1970-ті – 1980-ті роки. Глина, полива, гончарний круг, ліплення, ритування, вдавлювання, 5х33 см. Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

[1980-ті роки].

23. Китриш Михайло. Свічник весільний. Опішне, Полтавщина.

1960-ті – 1980-ті роки. Глина, полива, гончарний круг, ліплення, 28х18х10 см. Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізо­ ваної художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

[1980-ті роки].

24. Демченко Трохим (форма), Кононенко Петро (мальовка). Плесканець. Опішне, Полтавщина. 03.02.1933. Глина, ангоби, полива, формування, ліплення, мальовка, 28х18х10 см. Художньоетнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школиінтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному». [Куманець-плесканець. Гончарний круг].

25. Автор невідомий. Димар. Межиріч, Сумщина. Перша чверть ХХ століття. Глина, полива, гончарний круг, ліплення, 58,7х30,8 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

26. Ночовник Оврам (?), Чирвенко Сидір (?). Ваза. Опішне, Полтавщина. 1910-ті – 1920-ті роки. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, ритування, мальовка, 40,5х23,2 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

27. Автор невідомий. Куришка. Хитці, Полтавщина. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. Глина, полива, гончарний круг, ліплення, вирізування, 16,7х11,5 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

28. Автор невідомий. Макітра. Малі Будища, Полтавщина. Друга чверть ХХ століття. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, мальовка, 44,7х62,5 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

29. Автор невідомий. Чайник. Сумщина. Друга чверть ХХ століття. Глина, полива, гончарний круг, ліплення, 30,6х24,6 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

Номінація «АКАДЕМІЧНА КЕРАМІКА» 1.

2.

Левків Тарас. Композиція «Йде отара плаєм». Львів. 2002. Фаянсова маса, поливи, лиття, ліплення, 24,8х30х42,5 см. Національний музей українського народного декоративного мистецтва. Павлишин-Святун Тетяна. Скульптура «Никифор. Краків» (із серії «Ангели»). Львів. 2006. Глина, солі, поливи, ліплення, ритування, мальовка, 69х50х63 см. Національний музей українського народного декоративного мистецтва.

3.

4.

Нагірняк Леонід. Композиція «Глибока криниця». Київ. 2009. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, мальовка, 23х29х16; 34х28х10,5; 24х36; 10х29,5 см. Національний музей українського народного декоративного мистецтва. Копчинський Олександр (форма), Модна Вероніка (мальовка). Ваза напільна «Самовар часів». Миколаїв. 2007. Глина, акрилові фарби, лак, гончарний круг, ліплення, мальовка, 175х112х128 см. Миколаївський обласний краєзнавчий музей.

178

«КераМузЕк–2011» 5.

Автор невідомий. Таріль «Кульбаба». Росія. 1890-ті – 1910-ті роки. Фаянс, рельєф, розпис, 17х17 см. Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького. [Порцелянова маса, надполив’яні фарби, емаль, формування, мальовка].

6. Автор невідомий. Пробка для пляшки. Голова-шарж «Чоловік у чорному капелюсі». Росія. 1910–1916. Порцеляна, розпис, 7х4х3 см. Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького. [Порцелянова маса, надполив’яні фарби, емаль, формування, мальовка].

7. Автор невідомий. Пробка для пляшки. Голова-шарж «Чоловік у зеленому капелюсі». Росія. 1910–1916. Порцеляна, розпис, 7х6х3 см. Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького. [Порцелянова маса, надполив’яні фарби, емаль, формування, мальовка].

8. Автор невідомий. Пробка для пляшки. Голова-шарж «Жінка у хустці». Росія. 1910–1916. Порцеляна, розпис, 6,5х3,5х2,5 см. Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького. [Порцелянова маса, надполив’яні фарби, емаль, формування, мальовка].

9. Тодорчук Сергій, Спасьонова Ярослава. Барило. Чигирин.

2009. Глина, гончарство, ритування, ліплення, тиснення, димлення молоком, 50х35х27 см. Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». [гончарний круг, вдавлювання, лискування, обробка молоком].

10. Тодорчук Сергій. Барило. Чигирин. 2009. Глина, полива, гончарство, ритування, ліплення, тиснення, 50х35х26 см. Національний історикокультурний заповідник «Чигирин». [гончарний круг].

11. Тодорчук Сергій, Спасьонова Ярослава. Куманець. Чигирин.

2009. Глина, гончарство, ритування, тиснення, лощення, димлення молоком, 55,5х35 см. Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». [Гончарний круг, ліплення, лискування, обробка молоком].

12. Тодорчук Сергій, Спасьонова Ярослава. Таріль. Чигирин.

2009. Глина, гончарство, ритування, димлення молоком, 9,5х35 см. Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». [Гончарний круг, лискування, обробка молоком].

179

13. Спасьонова Ярослава. Таріль. Чигирин. 2009. Глина, ангоб, гончарство, димлення молоком, ангобний розпис, 10х40 см. Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». [Гончарний круг, ангоби, мальовка, лискування, обробка молоком].

14. Малишевська Валентина. Скульптура «Та, що на потопельників чатує». Опішне, Полтавщина. 2009. Глина, гончарний круг, ліплення, ритування, вдавлювання, 65х40х25 см. Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

15. Зенова Ольга, Звягінцева Катерина. Композиція «Сутність явищ». Опішне, Полтавщина. 2008. Шамотна маса, ангоби, полива, ліплення, ритування, 44х25х15; 42х22х19; 13х10; 45х20х16; 42х19х15 см. Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

16. Беро Олена. Композиція «Коник». Опішне, Полтавщина.

2008. Шамотна маса, ліплення, ритування, 33х35х15 см. Художньоетнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школиінтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

17. Мамай Єлизавета. Свічник «Праматір лісу» (із серії «Душа пращурів»). Опішне, Полтавщина. 2009. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, ритування, мальовка, 50х33х13 см. Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

18. Вавілов Олександр. Композиція «Дві душі». Опішне, Полтавщина.

2009. Глина, ангоби, дерево, ліплення, 47х23х12 см. Художньоетнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школиінтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

19. Береза Тамара. Композиція «Туман». Львів. 2010. Фаянсова маса, емалі, пігменти, формування, ліплення, вдавлювання, 91,2х24 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

20. Галенко Марко. Скульптура «Послання». Київ. 2010. Шамот, глина, емалі, окисел міді, ліплення, вирізування, 65х45х20 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

21. Міміношвілі Гія. Конструктивна скульптура. Київ. 2010. Глина, шамот, пігменти, емалі, ліплення, тиснення, вирізування, 52х24х24,5 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

22. Марко Ірина. Скульптура «Гарбузова пара». Львів. 2010. Глина, шамот, емалі, ліплення, 42,2х34,7х20,6 см. Національний музейзаповідник українського гончарства в Опішному.

23. Марко Ірина. Посудина «Візерунки». Львів. 2010. Фаянсова маса, емалі, формування, ліплення, ритування, 43,3х25,6х18 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

«КераМузЕк–2011» Номінація «АРХЕОЛОГІЧНА КЕРАМІКА» 1.

2.

3.

4.

5.

6.

Сковорідка. Розкопки 2008 року в Суботові Черкаської області. Пізнє середньовіччя. ХVІІ століття. Глина, гончарний круг, лискування, 6,3х17,5 см. Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». [Ліплення]. Миска. Розкопки 2008 року в Суботові Черкаської області. ХІІ–Х століття до н.е. Глина, ліплення, 17х28,3 см. Національний історикокультурний заповідник «Чигирин». Келих. Розкопки 2008 року в Суботові Черкаської області. ХІІ–Х століття до н.е. Глина, ліплення, 13х16 см. Національний історикокультурний заповідник «Чигирин». Таріль. Антіохія. ХІІІ століття. Глина, полива, ліплення, техніка «сграфіто», 10,5х32,5х11 см. Археологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка. [Гончарний круг, ангоби, поливи]. Світильник. Східносередземноморський регіон. ХІІІ століття. Глина, ліплення, 4х11х6,3 см. Археологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка. [Гончарний круг]. Горщик. Місце виготовлення невідоме. ХІ століття. Глина, ліплення, 14х10,5х8 см. Археологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка. [Гончарний круг].

7.

Тарілка. Малоазійський регіон. ХІІІ століття. Глина, ангоби, полива, ліплення, техніка «сграфіто», 5,5х19,5х6,2 см. Археологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка. [Ангоб, ритування, ліплення відсутнє].

8. Лекана. Північно-східна частина Керченського півострова. ІІІ століття до н.е. Глина, лак, фарба, гончарний круг, мальовка, 10,2х27,6х8,5 см. Керченський історико-культурний заповідник.

9. Пеліка. Північно-східна частина Керченського півострова. ІІІ століття до н.е. Глина, лак, фарба, гончарний круг, мальовка, 29,5х14,5х8,5 см. Керченський історико-культурний заповідник. [Ритування].

10. Горщик. Розвідки 2007 року в Кам’янець-Подільському, Старе місто. Перша половина ХVІІ століття. Кераміка кружальна, тиснення, полива, 15х10,8х12,2 см. Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник. [Глина, гончарний круг, ліплення, ритування].

11. Гончарний штамп. Розвідки 2007 року в Кам’янець-Подільському, Старий замок, башта Чорна. ІХ–VІІ століття до н.е. Теракота, ручна ліпка, 5,9х2,2 см. Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник. [Глина, ліплення, вдавлювання].

Номінація «ДИТЯЧА ТВОРЧІСТЬ» 1.

2.

3.

Костенко Аліна (Опішне, Полтавщина; 13 років). Композиція «Дорога в небо, до вічного». Опішне. 2010. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, мальовка, 19х15х13 см. Художньоетнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школиінтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному». Давиденко Інна (Опішне, Полтавщина; 13 років). Композиція «Об’єднані дивом». Опішне. 2010. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, мальовка, 17х27; 1,5х18; 10х9х4; 10,5х10,5х4; 10х10х4; 10х10х3,5; 10,5х11х4; 9,5х11х4; 11х12х4, 9,5х8х3,5 см. Художньоетнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школиінтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному». Мосієць Максим (Опішне, Полтавщина; 17 років). Свічник «Великодні дзвони». Опішне. 2010. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, мальовка, 41х30 см. Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

4.

5.

Різниченко Жанна (Опішне, Полтавщина; 16 років). Композиція «Творець». Опішне. 2008. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, мальовка, 36х26х26; 37х13х15 см. Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному». Мирко Марина (Опішне, Полтавщина; 15 років). Композиція «Нектар творчості». Опішне. 2007. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, мальовка, 3х9х23; 2х7х16; 8х3х5; 10х11х14; 9х10х13; 8х9х12; 9х10х12; 10х10х12; 7х10х12; 9х10х12; 9х10х13; 10х10х13; 5х7х8; 5х7х8; 5х7х8 см. Художньо-етнографічний музей Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

180

Іменний покажчик Козак Василь Васильович 70 Козак Микола 24, 30 Колкер Ілля 14 Кондрат Ростислав 7, 12, 13, 18, 19, 24, 26, 27, 29-31, 64-66, 85 Кондратюк Юрій 57, 60 Кононенко Петро 51, 178 Конюшенко Світлана 34 Копчинський Олександр 178 Косенко Олександр 186 Костенко Аліна 45, 54, 55, 58, 180 Кострова Наталя 10 Кричевський Василь Григорович 4, 10, 32, 33, 36-38, 39, 40-42, 54, 66, 68-70, 72, 74, 186 Кричевські, родина 4, 7, 32-34, 62, 72 Кужим Наталя 17 Кульбака Валентина 42, 43, 46, 48 Кучма Леонід 1, 8, 42, 82

Лащук Юрій 71, 186 Лебіщак Юрко 10, 33, 36, 38-42, 66, 70, 54, 186 Левків Тарас 45, 178 Ликова Оксана 159 Лимар Віктор 58 Лимар Тетяна 54, 57 Липа Ганна-Оксана 10, 19, 20, 24, 25, 30, 76, 79, 87, 89, 91, 92, 95, 102, 125, 155 Лисик Анна 10, 79 Лінде-Дункан Василь 10, 16, 33, 34 Лінде-Кричевський Василь 10, 16, 32-34, 39, 62, 72 Літвіненко Аліна 54, 55, 57, 58, 60 Ломоносов Михайло 81 Люта Тетяна 10, 20, 22, 87, 89-93, 95, 104, 108, 117, 126, 156 Мазепа Іван 73 Майстренко Іван 186 Майстренко Яків 186 Малишевська Валентина 79, 179 Мамаєв 74

Мамай Єлизавета 179 Мамедов Мір-Теймур 10 Марко Ірина 10, 45, 179 Мартинович Порфирій 38 Матвійчук Наталя 10, 20, 22, 28, 88, 92, 95, 127, 128, 156 Матосов Віктор 19, 26, 27, 66, 85 Мирко Марина 180 Міміношвілі Гія 45, 179 Модна Вероніка 178 Мойшевич Світлана 54, 57, 58, 61 Мосієць Максим 45, 180 Мощенко Костянтин 186 Мусатов Юрій 10

Нагірняк Леонід 178 Надія 80 Наталя 80, 81 Наулко Всеволод 52 Непийпиво Володимир 17 Нептун 52 Нечаєва А.Л. 78 Нечуй-Левицький Іван 85, 88, 186 Никифор 183 Норець Ірина 10 Ночовник Оврам 71, 178 Ночовник Марфа 71 Ночовник Марфуша 71 Ночовник Остап 39, 41, 68, 71, 186 Овчаренко Людмила 10, 20, 28, 44, 45, 48, 50, 51, 88, 93, 129 Одрехівський Володимир 39 Олейники 79 Оленка 81 Омеляненко Василь 22, 38, 186 Онищенко Володимир 159 Онуцу Ганна 13, 26 Острянин Михайло 22

Павлик Тетяна 28 Павлишин-Святун Тетяна 178 Панасюк Галина 5 Пачкоріа Георгі 10, 78

Петренко 78 Пікуш Андрій 177 Пітушевський 86 Позен Леонід 38, 186 Політова Марина 81 Полтавець Василь 44 Поросний Василь 38, 186 Поступайло Євген 177, 178 Пошивайли, родина 81, 100, 187, 191 Пошивайло Богдан Олександрович 10, 16, 20, 25, 29, 48, 76, 87, 90, 93, 95, 110, 112 Пошивайло Богдан Григорович 48 Пошивайло Гаврило 38 Пошивайло Любов Юріївна 10, 20, 22, 29, 87, 89, 91, 93-95, 106, 132, 139, 151 Пошивайло Любов Олексіївна 68 Пошивайло Людмила 10, 13, 17, 19, 20, 30, 54, 57, 59, 77, 87, 90, 91, 93, 94, 113, 114, 130, 151 Пошивайло Марія 27 Пошивайло Микола 14, 17, 22, 186 Пошивайло Оксана 10, 20, 29, 88, 89, 92, 101, 118 Пошивайло Олесь 4, 5, 7, 8, 10, 13, 14, 17, 19, 20, 22, 26-29, 46, 52, 62, 63, 67, 72, 73, 85, 88, 93, 94, 130, 131, 140, 141, 192 Пошивайло Світлана 54, 55, 59-61 Пошивайло Тарас 8, 11, 13, 15, 16, 18, 21, 26, 34, 35, 40, 46, 49, 56, 58, 64, 66-77, 99 Пошивайло Юрко 5, 9, 10, 12, 13, 17, 18, 20, 22-25, 30, 31, 34, 43, 54, 55, 59, 61, 77, 88-91, 93-95, 98, 99, 103, 105, 107, 111, 115, 116, 132, 133, 135, 136, 141-143, 152, 157, 158 Пошивайло Явдоха 67 Пругло Світлана 159

Радько Сергій 10 Рахно Костянтин 5

182

Іменний покажчик Рашевська Катерина 54 Рев’юк Юлія 54, 55, 59 Редчук Володимир 54, 57, 59 Рекуненко Н. 78 Риженко Яків 186 Рильський Максим 10, 71 Різниченко Жанна 45, 180 Роман 81 Росул Мирослава 17, 80 Рось Леся 79 Русов Михайло 186

Саєнко Ніна 52 Саєнко Олександр 52 Самійленко Юрій 10, 16, 19, 27, 73 Самойленко Любов 44, 46, 52, 53 Самокиш Микола 38, 186 Самотос Іван 38, 39 Свейн Нарум 10 Северин Оксана 28 Селюченко Олександра 38, 187, 190 Серьога 20 Синькевич Лев 39 Синькевич Юлій 39 Скобельський Віталій 159 Сластьон Опанас 38, 39, 41, 68, 186 Сморж Леонід 61, 189 Солнцева Тетяна 17 Спасьонова Ярослава 179

183

Створа Олександра 10 Стеблівська Наталя 4, 5, 8, 9, 62, 65, 66, 192 Странадко Едуард 11, 12, 19, 24, 27, 66, 73, 85

Таразевич В. 78 Титаренко Анна 48, 80 Тодорчук Сергій 179 Травінський Віктор 44 Трипільська Єлизавета 38, 39, 41, 74, 75, 186 Умрихіна Тетяна 44 Фенікс 186 Філіпенко Дар’я 79 Фіялковський Назар 186 Фрунзе 86 Фурман Віктор 16, 74

Хижинський Володимир 10 Холодовський Михайло 75 Хомутов Ігор 19, 54, 57, 58 Хрипун Тетяна 5 Хупава Т. 78 Цайт Фридеріке 10

Чирвенко Сидір 178 Чирвенко Федір 38, 186 Чирка Ірина 54 Чугуєвець Тетяна 13, 28

Чурай Маруся 73

Шаблов Юрій 10, 20, 22, 88, 93, 94, 95, 134, 144, 152 Шевченко Олена 13 Шевченко Тарас 42, 44, 52, 53, 87, 180, 186 Шитіна Дар’я 17 Школьна Ольга 10, 19, 27, 74

Щербаківський Вадим 68 Щербаківські, родина 62, 33, 34 Щербакова Олена 54 Щербань Анатолій 54 Щербина Вадим (Владислав) 74 Яворницький Дмитро 42, 177, 179 Якимович Ольга 54, 57, 61 Ярич Василь 38 Яровата Вікторія 5 Яценко Оксана 19, 26, 27, 28, 29, 30, 34, 75 •

Ivashcenko Mykola 6 Kondrat Rostyslav 7 Krychevsky Family 4, 7 Krychevsky Vasyl 4 Poshyvailo Oles 4, 7 Steblivska Natalya 4

Географічний покажчик Міські Млини 39, 61, 71 Молдова 70 Монмартр 36 Монс 99 Москва 74, 79, 81, 99 Мюнхен 99

Непал 64 Нідерланди 99 Німеччина 10, 70, 99 Новий Світ 52 Новодністровськ 69 Норвегія 10 Одещина 54, 65 Олександрія 10, 66, 88, 93-95, 134, 144, 152 Опішне 1-13, 15, 16, 18-46, 49-96, 98-192 Париж 36, 37, 63, 74 Петриківка 182 Пирогів 92-95, 99, 121, 122, 137, 143, 149 Південна Європа 186 Полонне 23, 24, 93-95, 105, 136 Полтава 2, 10, 11, 24, 39, 55, 57, 66, 67, 69, 73, 74, 80, 81, 85, 86, 94, 95, 100, 116 Полтавська область 6, 81, 99, 186 Полтавщина 2, 4, 9, 10, 23, 25, 43, 51, 52, 54, 68, 71, 74, 81, 82, 86-88, 93-95, 100, 110, 112, 142, 177-180, 188-192 Польща 70, 186 Попівка 25, 95, 110 Португалія 53

185

Прилуки 10, 66, 86, 92, 121

Республіка Грузія 78 Ржищів 94, 95, 109, 150 Рівне 81 Рівненська область 99 Російська імперія 186 Російська Федерація 10, 79, 81, 99 Росія 74, 75, 179

Середня Азія 75 Словаччина 99 СНД 100 Сокирянський район 50 СРСР 99, 100 Суботів 180 Сумщина 178 Східносередземноморський регіон 180 США 10, 32-35, 38, 62, 72, 75

Тбілісі 78 Тернопіль 66 Тернопільська область 99 Тернопільщина 86 Трипілля 77 Туркменія 75 Ужгород 80 Україна 1, 2-8, 10-13, 18, 20, 22, 24, 32, 33, 36-45, 50, 52, 54-58, 60-77, 82, 83, 85, 87, 88, 91, 92, 98-100, 102, 106, 114-117, 159, 182, 177, 186-192 Українська Держава 4, 33, 37, 186, 187 УРСР 99

Фаенца 76, 99 Франція 37 Харків 57, 78 Харківська область 99 Харківщина 54, 80 Хитці 183 Хмельницька область 99 Хмельниччина 23, 24, 93-95, 105, 136 Хотин 92, 94, 119, 120, 146, 178 Храмова гора 36

Центральна Європа 186 Черкаська область 99, 180 Черкащина 177 Чернівецька область 50, 99 Чернівеччина 10, 54, 69, 92, 94, 119, 120, 146, 177 Чернівці 57, 61 Чернігів 81 Чернігівська область 177 Чернігівщина 10, 86, 177 Чигирин 177-189 Чортків 10, 86, 92, 94, 119, 120, 146 Швейцарія 99 •

Kyiv 6 Opishne 3, 4, 7 Poltava Region 4 Ukraine 3, 6, 7 Ukrainian State 4