ЗАРУБIЖНА ЛIТЕРАТУРА (ТВОРИ) Серед умінь і навичок, які повинен набути учень п’ятого класу на уроках зарубіжної літератури, особливу увагу приділяють умінню усно та письмово переказувати текст (докладно, стисло, вибірково), встановлювати зв’язки між подіями твору, характеризувати персонажів (головних і другорядних) на основі їхніх вчинків, знаходити в тексті зображувальні та виражальні засоби мови, пояснювати їхню художню роль. Такі навички допомагають учневі краще розуміти художній твір, розширюють його читацький досвід, прищеплюють уміння самостійно осмислювати мистецьке явище. Однак формування таких навичок справа нелегка і лише за умови постійного тренування можна досягти результату. Написання твору дає змогу розвивати ці навички, працювати послідовно, поступово ускладнюючи вид завдання. Теми, які пропонуються у п’ятому класі, враховують саме послідовність набуття навичок аналізу художнього твору: від власне переказу окремих епізодів до їх порівняння, аналізу зв’язків, характеристики героїв, художніх засобів виразності.
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
І ПРОМЕТЕЙ ПОСТАВ ПРОТИ БОГІВ... План 1. Життя первісних людей, яким його уявляли давні греки. 2. Прагнення Прометея допомогти людям. 3. Вогонь — життєдайна сила, спроможна змінити людську долю. 4. Доля Прометея — приклад нескореності і відданого служіння людям.
858
ЯК ПРОМЕТЕЄВА КМІТЛИВІСТЬ ДОПОМОГЛА ЛЮДЯМ Титан Прометей мав благородне серце. Він бачив, як страждають люди, до долі яких всі боги були байдужими. Прометей зглянувся на людей і вирішив їм допомогти. Давні греки були переконані, що саме він навчив людей будувати житла, полювати, приручати тварин. Він навчав мудро користуватися дарами природи. Завдяки допомозі благородного титана люди стали сміливішими й сильнішими. Тоді й інші боги зацікавилися смертними, навіть хотіли допомагати їм. Але не безкорисливо. За свою допомогу вони зажадали від людей шани й багатих дарів. Прометей був певен, що смертні люди не зможуть протистояти безсмертним богам. А боги, щоб довести свою вищість, ладні були забрати в людей найкраще. Тому і змушений був Прометей вдатися до хитрощів. Уболіваючи за людей, він сам поділив тушу жертовного бика на дві частини і запропонував Зевсу обрати те, що люди надалі віддаватимуть богам. Зевс вибрав ту частину, яка краще виглядала. Розлютився Зевс, коли побачив, що його ошукали. Адже у тій купі, що вибрав безсмертний бог, були самі кістки, хоча й прикриті гарним, лискучим жиром. А під тельбухами та брудною шкурою, якими погидував Зевс, сховав кмітливий Прометей м’ясо бика. Відтоді люди почали їсти м’ясо, печінку, начиняти ковбаси, а кістки і жир спалювати на шану богам. Та не вщухала лють Зевса. І вигадав він, як дошкулити Прометею. Позбавив Зевс людей вогню, а Прометею заборонив з’являтися на Олімпі, де палало священне вогнище. Тепер не могли люди ні зварити їсти, ні зігрітися біля багаття. Здавалося, що люди повернулися до свого злиденного животіння, наче все, чого навчав їх Прометей, було марним. Заради людей сміливо вирішив титан порушити заборону не з’являтися на Олімпі. Кмітливість та хитрість знову стали йому у пригоді. Підмовив Прометей дочку Зевса Афіну відчинити йому двері чорного ходу до Зевсового палацу, начебто хотів помилуватися новим витвором мистецтва бога Гефеста. Опинившись у палаці,
Прометей схопив зі священного вогнища іскру, сховав її в очеретині і приніс людям на землю. Відтоді люди могли користуватися вогнем. І вони зажили веселіше, дружніше і тоді, мабуть, уперше відчули себе людьми. Так Прометеєва хитрість та кмітливість допомогла людям. УСЛАВЛЕНИЙ ГЕРОЙ План 1. Що означає ім’я героя — Геракл? 2. Чому Геракл змушений був коритися Еврисфею? 3. Подвиги Геракла як доказ його могутності й мужності. 4. Чи потрібні були людям Гераклові подвиги?
НАРОДНОЇ МУДРОСТІ ДЖЕРЕЛО (Твір на тему прислів’я) Мабуть, кожна людина з дитинства знає народні прислів’я та приказки. Ці короткі, але влучні вислови чули ми від бабусі або дідуся, мами чи тата. Мій дід, наприклад, коли дивиться, як я щось роблю, не може втриматися і обов’язково скаже щось таке: «Сім разів відміряй, а раз відріж» або «Усе велике починається з дрібного». Через ці коментарі я інколи навіть ображався на нього. «Діду,— казав,— звідки ти знаєш, скільки разів я міряв...» А він тільки сміявся та й додавав: «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже». Звик я до цих дідових примовок, намагався не звертати на них уваги. Як же я здивувався, коли на уроці зарубіжної літератури дізнався, що улюблений дідів вислів «Мудрий навчається на чужих помилках» — то норвезька приказка. Ну, думаю, тримайся діду. Досить із мене глузувати. Тепер і я вчений. Прийшов я додому і відразу з порога питаю: «Діду, а звідки ти норвезьку мову знаєш?» Дід саме борщ гарячий їв. А від такого несподіваного запитання мало не ковтнув гаряченького. «Хіба я колись казав, що знаю норвезьку?» — здувався дід. «А звідки ж тоді ти знаєш вислів “Мудрий навчається на чужих помилках”?» — питаю. «Мені таке мій дід говорив,— розгублено пояснює дідусь.— До чого тут норвезька?» Розсміявся я і книжку показую, а там все зазначено. І норвезькі прислів’я, і китайські, і навіть прислів’я та приказки народів Африки. Довго
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
ЧОМУ ДАВНІ ГРЕКИ НАЗВАЛИ МОРЕ ІКАРІЙСЬКИМ? Міфи — дивовижні твори. Вони повертають нас до наших джерел, викликають бажання збагнути Всесвіт, примушують замислитися над світом і людьми. Дедал і Ікар. Батько і син. Два життя, дві долі. Вони такі різні. І такі близькі. Дедал прожив довге життя. Усе було на його життєвому шляху: і радість творчої праці, і розчарування, і поневіряння на чужині, і гіркі втрати. А на згадку про себе він залишив чудові споруди та неперевершені витвори мистецтва. Зовсім юним загинув Ікар. Здається, він не встиг нічого зробити, але пам’ятають його люди. І саме він став втіленням одвічної мрії людей про крила. Без Дедала, його таланту, його палкого прагнення повернутися на батьківщину Ікарів злет не був би можливим. Але батько так і не зміг відчути ту радість, той захват від польоту, який охопив Ікара. За щастя вільного лету і віддав своє життя Ікар. На його честь, а не честь розумного і розважливого Дедала, назвали греки море Ікарійським. Адже море — стихія, неприборкана і прекрасна. Як те незнане, дивовижне почуття, що відчув Ікар у своєму польоті. І доки існуватимуть моря на Землі, існуватимуть люди, здатні відкривати нові можливості людини.
859
сиділи ми з дідом, читали. Спочатку ми все дивувався, як багато схожого між влучними висловами різних народів, намагалися знайти відмінності. Ми, наприклад, кажемо: «Язик до Києва доведе», а в Африці — «Щоб знати, треба питати». Ми — «Як сідло на корові», а японці — «Як на мавпі капелюх». Вислови різні, а думки схожі. Бо в прислів’ях мудрість народна, досвід багатьох поколінь зберігся. «А люди, видно, скрізь однакові,— усміхаючись, промовив дідусь.— Ледачих ніде не люблять, працьовитих шанують. І мріють, щоб онуки були розумнішими і щасливішими від дідів». Я пригорнувся до дідуся і сказав тихенько: «Погодься, діду, шведи влучно підмітили: «Молодість має гарний вигляд, а старість — гарну душу».
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
ОСПІВУВАННЯ ЖАГИ ПІЗНАННЯ СВІТУ, ЛЮДСЬКОГО РОЗУМУ Й ВИНАХІДЛИВОСТІ У ЦИКЛІ КАЗОК ПРО СИНДБАДА-МОРЕПЛАВЦЯ У казках про Синдбада-Мореплавця розповідається про завзятого і відважного купця, відкривача нових земель, який вирушає в дорогу не так заради багатства, як через свою допитливість. Він переживає пригоду за пригодою, залишаючись живим лише завдяки своїй кмітливості та вірі в краще. Декому однієї такої подорожі вистачило б на все життя, а Синдбад мандрує знову і знову, бо жага до нового, незвичайного переважає у нього страх небезпеки. Він потрапляє то на острів-рибу, то до людожерів, то до величезних птахів, то до літаючих людей. Яким би Синдбад не був — казково багатим чи бідним — він не впадає у відчай, бореться за життя до останнього. І Бог, доля допомагають йому. Мореплавець добрий і чесний, намагається допомогти не лише собі, а й іншим людям. І це захоплює в ньому найбільше. У казках про Синбада-Мореплавця реальне переплелося з фантастичним, тому що люди завжди прагнули до відкриття нового, невідомого, вірили в різні дивовижні перетворення. І, мабуть, саме завдяки таким казкам, дійсно були відкриті нові землі, зроблені великі винаходи. Адже тепер зовсім не диво величезний птах-літак, корабель-аеродром чи штучний острів. Отже, ще в далеку давнину люди надавали великого значення таким людським якостям, як розум, винахідливість, мужність і віра, славили тих, кому вони притаманні.
860
УСЛАВЛЕННЯ ЛЮДСЬКИХ ЧЕСНОТ У КАЗЦІ БРАТІВ ГРІММ «ПАНІ МЕТЕЛИЦЯ» Із казки братів Грімм «Пані Метелиця» ми дізналися захоплюючу історію про те, як зло було покаране, а добро, милосердя і працелюбність — щедро нагороджені. Пасербиця тяжко працювала, а її мачуха все була незадоволена. Одного разу дівчинка випадково упустила в колодязь свій починок. Нерідна мати примусила полізти його діставати, і пасербиця впала у криницю. А прийшла до тями на чудовій зеленій луці. Дівчинка пішла і по дорозі допомогла хлібові, яблуні. Потім побачила хатинку, з вікна якої визирала стара баба. Хоч вона була й страшна, але звернулася до пасербиці з ласкавим словом, запросила на службу, і та погодилася. Дівчинка була старанною, працьовитою, тому жилося їй дуже добре. Та через деякий час чомусь її потягло додому. Пані Метелиця щедро трудівницю нагородила і відпустила. Коли так само хотіла одержати винагороду і рідна дочка мачухи, то в неї нічого не вийшло. Адже росла вона лінивою, байдужою, жорстокою. І,
замість золота за хорошу службу, одержала смолу, від якої й до кінця життя не відмилася. Так були покарані дочка і мати за їхнє зло та ледарство. Отже, головна думка в цій казці — хвала працелюбності та осуд лінощів і неробства, жорстокого ставлення до близьких людей. НАВІЩО ВІДЬМІ ПОМЕЛО... А й справді, навіщо? І чому як відьма — так і помело? А як добра фея — так гарнесенька чарівна паличка? І нащо було стільки всього вигадувати у казках: і килими-літаки, і чоботи-скороходи, і чарівні квіти, і живу та мертву воду, і меч-голова-з-плеч. Усього й не перелічиш! Хіба не можна було обійтися без усіх цих предметів? А спробуйте-но розповісти відому казку, вилучивши з неї всі чарівні предмети. Спробували? Не виходить?! Позбавили казкового героя чобіт-скороходів, і не може він в одну мить добігти до іншого царства, щоб виконати забаганку вередливої принцеси. І день мусить він іти, і другий, і третій. Сам втомився і той, хто розповідає, теж втомився, а слухачі вже й зовсім заснули. Отже, чарівні предмети виконують у казках дуже важливу роль. По-перше, вони роблять оповідь цікавішою. По-друге, у цих предметах віддзеркалювалися споконвічні сподівання і прагнення людей. За допомогою чарівних предметів герої швидко долають великі відстані, потрапляють у далекі незвідані країни. Так у казці втілювалася жага збагнути світ, відкрити найдивовижніші таємниці. По-третє, здобуття добрими героями чарівних предметів — запорука їхньої перемоги. Наприклад, герой здобуває живу і мертву воду, а потім ця вода повертає його до життя, й у казці утверджується ідея неодмінної перемоги добра над злом. Або інший приклад. Викрадає герой у відьми помело і з його допомогою чинить добрі справи. Виходить, що відьмі без помела ніяк не можна! Бо у казки свої закони. ЗНАЙОМІ З ДИТИНСТВА... (За казками О. Пушкіна) Малим, коли ще до школи не ходив, я дуже любив слухати казки, які мені читали дорослі. Я ніби бачив усе, про що там розповідалося. Мені було і лячно, і хороше. Але найбільше мою уяву вразили тоді такі рядки:
Далі все було ніби знайоме, бо і в інших казках зустрічалися лісовик, Баба-Яга, чаклун, царівна, вовк. Але кіт не давав мені спокою. Я все допитувався у батьків, хто ж то припнув кота золотим ланцюгом, і чому він учений, хто його вчив. Пам’ятаю, якось мама засміялася й сказала: «Пушкін». Я запам’ятав це ім’я і думав, що то якийсь чарівник. А потім я навчився читати. І вже сам читав про царя Салтана, про царівну Лебідь, про золотого півника і царя Додона. Я вже знав, що Пушкін — то прізвище письменника. Я бачив його портрет у книжці, і він зовсім не був схожий на чарівника. А ще трохи перегодом перестав читати казки: я ж уже був не маленький. І от недавно нам дали домашнє завдання: вивчити напам’ять вступ до поеми «Руслан і Людмила» О. Пушкіна. Я не дуже люблю вчити вірші, бо вони мені якось не запам’ятовуються. Тому мене це завдання трохи дратувало. Удома я з неохотою розгорнув книжку і прочитав перші рядки вступу:
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
Край лукомор’я дуб зелений, І зол отий на нім ланцюг. І день і ніч там кіт учений Все ходить повагом навкруг.
Край лукомор’я дуб зелений, І золотий на нім ланцюг.
861
Раптом мені стало так весело. Я із задоволенням прочитав знайомі з дитинства рядки. Потім закрив книжку, а вірші ніби самі лунали у моїй голові. Виявляється, я все пригадав, і домашнє завдання було виконане у лічені хвилини. І тоді я знову повірив, що Пушкін — справжній чарівник.
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
ЯКЩО У СЕРЦЕ ПОПАДАЮТЬ СКАЛКИ ДЗЕРКАЛА ТРОЛЯ... (За казкою Г. Х. Андерсена «Снігова королева») Казка про Снігову королеву — моя улюблена казка Г. К. Андерсена. Я читала її багато разів, і кожного разу пригоди маленької Герди примушували хвилюватися. Але найбільше я співчувала Каєві, в серце якого попала скалка дзеркала троля. Веселий і добрий від природи, на очах читача він перетворювався на безжалісного і жорстокого егоїста. Кай перестав розуміти красу життя. Дивлячись на троянду, він помічав лише хробака, який точив її. І в людях він бачив лише вади і жорстоко сміявся над ними. Навіть Герду, яка любила його всім серцем, він дражнив і доводив до сліз. Йому подобалося дивитися на сніжинки: їх чіткі, правильні лінії здавалися йому втіленням досконалої краси. Не відчував Кай, що краса та позбавлена життя. Кай опинився у палаці Снігової королеви. Там він побачив дзеркало розуму, яке королева вважала кращим дзеркалом на світі. Вона пообіцяла Каєві, що він зможе володіти усім світом, якщо з холодних льодяних уламків складе слово «вічність». Але як Кай не старався, нічого у нього не виходило. Не бажали крижинки утворювати те слово. Любов, вірність, самовідданість Герди врятували Кая, розтопили кригу, яка вкривала його серце, розплавили скалку дзеркала троля. Кай озирнувся навкруги й уперше помітив, як безлюдно в палаці Снігової королеви. Він пригорнувся до Герди, а та плакала і сміялася від радості. Тоді крижинки самі собою утворили слово, яке так довго не міг скласти Кай. Виходить, що вічність — це не холодна незмінна краса, а любов і здатність творити добро. Тільки вони можуть врятувати людину «зі скалкою дзеркала троля у серці».
862
ХТО СИЛЬНІШИЙ ЗА СНІГОВУ КОРОЛЕВУ? (За казкою Г. К. Андерсена «Снігова королева») У казці Г. К. Андерсена Снігова королева — велична й могутня. Вона може засипати світ снігом, заморозити усе навколо, але найстрашніше — зробити серце людини крижаним і жорстоким. На вигляд королева дуже гарна («Очі її сяяли, як зірки...»). Але не було в тих очах ні тепла, ні миру, бо несли вони лише зло. Снігова королева поцілувала Кая і зробила його своїм слухняним учнем, позбавила пам’яті та почуття справжньої краси. Подруга хлопчика Герда вирушила на пошуки товариша. Їй довелося побувати і в чарівному саду жінки, і в розбійниці, і в лапландки та мудрої фінки, і в палаці Снігової королеви. Вона подолала великий шлях, холод і голод, щоб врятувати Кая. А потім своїми слізьми розтопила кригу і скалку чарівного дзеркала. Хлопчик знову став самим собою і подолав чари Снігової королеви. Під час останньої зустрічі маленька розбійниця, дивлячись на Кая, запитала: «Ах ти, бродяга. Хотіла б я знати, чи вартий ти того, щоб за тобою бігати на край світу?» Герда промовчала. Але читачі можуть тепер відповіс-
ти: «Вартий!» Людина завжди варта того, щоб за неї боротись, навіть якщо вона здається зовсім пропащою. Людяність — краса людського серця. Це та сила, яку не в змозі перемогти навіть чаклунство самої Снігової королеви. Як тут не згадати слова старої фінки про Герду: «Сильнішою, ніж вона є, її не зроблю». Отже, сильнішою за Снігову королеву виявилася маленька дівчинка Герда, яка мала у грудях гаряче, чуйне серце, була вірною у дружбі, наполегливою і мужньою у досягненні мети.
ДРУЗІ МАУГЛІ Книга Д. Р. Кіплінґа «Мауглі» — мудра і повчальна казка. Дивовижна історія маленького хлопчика, вихованого вовками, розкриває споконвічні закони природи, примушує замислитися над цінностями людського життя. Людське дитинча, опинившись у джунглях, не загинуло, бо знайшло вірних і надійних друзів. Друзі ці — звірі. Але Кіплінґ не наділяє їх рисами людей, як це буває в народних казках. Усі вони — мислячі істоти і діють залежно від обставин відповідно до законів природи. Один з таких законів — дбати про потомство. Уособленням цього закону стають Батько і Мати Вовки. Уперше побачивши Мауглі, Мати Вовчиця відчула, що він — лише беззахисне «щеня». Тому вона й стала на його захист, як захищала б своїх вовчат. І всі звірі визнали її право. Зростаючи, Мауглі знаходив нових друзів. Акела, Балу, Багіра уособлюють мудрість природного світу. Саме завдяки їм утримується в джунглях хистка рівновага добра і зла, життя і смерті. МАУГЛІ — ВИХОВАНЕЦЬ ДЖУНГЛІВ (За однойменною казкою Р. Кіплінга) Увесь світ захоплюється історією дитини, яка потрапила у джунглі і була вихована вовчою зграєю. Про це розповів у своїй книзі «Мауглі» відомий англійський письменник Р. Кіплінг. Разом із Мауглі ми пізнаємо Закони Джунглів і розуміємо, що вони багато в чому корисні й людям. Наприклад, вбивати звірів можна лише заради харчування, поважати закони кожного товариства (зграї), шанувати того, кого зустрінеш на стежці в джунглях, зважати на науку мудріших та інші.
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
ДИВАК МЮНХГАУЗЕН Книга Рудольфа Еріха Распе про барона Мюнхгаузена — одна з моїх улюблених книжок. Найбільше мені подобається головний герой цього твору — невиправний вигадник і фантазер. Коли читаєш його розповіді, спочатку здається, що все те — нісенітниця. Ну хіба може людина літати на ядрі або сама себе витягти за коси з болота? Чи отримувати перемогу, скачучи на розітнутому навпіл коні? Але чим далі, тим більше захоплює фантазія оповідача. Уже тільки чекаєш нового яскравого вияву цієї фантазії. Мені подобається прагнення барона Мюнхгаузена знайти вихід навіть у безнадійній ситуації, його внутрішня переконаність, його віра в можливість здійснення дива. Барон має шляхетну душу, він завжди готовий прийти на допомогу, виручити з біди. Можливо, славетний барон зовсім не хвалько-брехун. Просто він прагне побачити світ не у його сірій буденності, а яскравим і героїчним, де людина завжди знайде можливість виявити себе.
863
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
У казці прекрасно змальовані образи звірів зі своїми характерами та звичаями. Це учитель джунглів, буркотливий і добрий ведмідь Балу, мудрий слон Хатхі, грізна чорна пантера Багіра, благородний вожак вовчої зграї Акела, страшний і підступний тигр Шер-Хан та інші. Звірі повчають Мауглі: «батько Вовк навчав його своїй справі», «від Балу він довідався, що мед і горіхи — така ж смачна їжа, як і сире м’ясо», Багіра показувала, як полювати, попереджала про пастку на стежці і небезпечного Шер-Хана. За науку хлопець платить добротою, допомагає звірам у важкі хвилини їхнього життя, витягає колючки з їхніх лап. Мауглі виріс, відчув свою силу над звірами (жоден із них не міг витримати його пильного погляду, тільки він один із Зграї приборкав Червону Квітку — вогонь). Але це не змінило його ставлення до мешканців Джунглів. Мауглі все одно любить своїх Матір і Батька Вовків, братів, друзів Багіру та Балу. Тому йому так важко покинути Джунглі — свій дім. Казка навчає нас бути вірними у дружбі, сміливими і чесними, поважати тих, хто дав життя і виховав. А ще дає змогу зрозуміти, що природа — дім людини, тому його треба берегти, намагатися жити в злагоді з навколишнім світом.
864
ДИВАК І ФАНТАЗЕР МЮНХГАУЗЕН (За твором Р. Е. Распе «Дивовижні пригоди, подорожі й бойові подвиги барона Мюнхгаузена») Барон Мюнхгаузен — веселий вигадник, любить перебільшувати, приголомшувати слухачів неймовірним, фантастичним. Його життя було складне і небезпечне: він воював, багато подорожував, зазнав страждань у турецькому полоні. Проте зберіг честь і гідність. У цьому йому допомогли весела вдача, снага, сила духу. Герой часто кепкує із себе, висміює людські вади. Йому хочеться, щоб люди доброчесні, сміливі, розумні, допомагали один одному в біді. Брехню Мюнхгаузена можна сприймати як засіб «лікування» сміхом людських вад. Барон вважає себе найкмітливішою, найсміливішою і найцікавішою людиною у світі (і навіть найскромнішою!). Ясно, що це не зовсім так, але він дійсно гарний оповідач, фантазер і жартівник. Його вигадки нікому не роблять зла і навіть розважають людей. Мюнхгаузен вигадував свої історії тому, мабуть, що хотів прославитися, викликати захоплення людей. Отже, герой веселих оповідань барон Мюнхгаузен збуджує в людей інтерес до подорожей, до дале ких країн, зоряного неба, викликає бажання стати мандрівником, дослідником, навчає нас дружити. І за це ми вдячні автору твору Р. Распе. ЛОБО — ВОЛОДАР КУРУМПО (За оповіданням Е. Сетон-Томпсона «Лобо») План 1. Вовча зграя. 2. Чому Лобо ніколи не нападав на людину. 3. Як Лобо та його зграя перемогли Теннерея. 4. Як Лобо відплатив за смерть Бланки. 5. Як Лобо потрапив у пастку. 6. Смерть старого ватага.