5
З ПОШТОВОЇ СКРИНЬКИ Поетичним рядком
Колонка психолога
НЕІДЕАЛЬНА Після фотосесії або чергової родинної забави, на якій присутній фотограф, починаю роздумувати про вдалі й невдалі кадри. А точніше, про те, як я сприймаю себе на фотографіях. Õîò³ëîñÿ á áóòè ³äåàëüíîþ, òàê, ùîá áåç çàéâèõ ðèñî÷îê, ò³íåé, ïîðîøèíîê íà ðóêàâ³, ñèâîãî âîëîññÿ. (À-à-à! ß ñòàð³þ – ³ öå ôàêò! Òåðì³íîâî òðåáà ïèñàòè ñâîºìó êîëîðèñòîâ³!) Ùîá ê³ëîãðàì³â áóëî ìåíøå, ³ ðîê³â, ùîá óñì³øêà äîñêîíàëà ³ âèðàç îáëè÷÷ÿ îòîé, çíàºòå, ðîçñëàáëåíî ô³ëîñîôñüêèé, íà÷å íåìຠâ æèòò³ í³ÿêèõ ïðîáëåì ³ òðóäíîù³â, à º ò³ëüêè ïðåêðàñíà ëåãê³ñòü áóòòÿ ³ ö³ëîäîáîâèé ðåëàêñ, ñïà, êîðèñíà ¿æà íà ñí³äàíîê, îá³ä ³ âå÷åðþ. Ó êàäð³ ìຠáóòè çðîçóì³ëî, ùî ÿ ñó÷àñíà, ìîëîäà, ùàñëèâà. ² òîä³ âñ³ ñâ³òëèíè, òå, ÿê áà÷àòü ìåíå ³íø³ (îñîáëèâî ôîòîãðàô), ïðîõîäÿòü æîðñòêó öåíçóðó. Çðåøòîþ ç ãîäèííî¿ ôîòîïðîãóëÿíêè îòðèìóºìî ÎÄÍÅ ôîòî, çâ³ñíî, íå³äåàëüíå, àëå, íà ìîþ äóìêó, íàéáëèæ÷å äî òîãî, ÿê áà÷ó (àáî õî÷ó áà÷èòè) ñåáå ÿ. ² îò éîãî íå ñîðîìíî ëþäÿì ïîêàçàòè! Êëþ÷îâå ñëîâî òóò «ñîðîìíî». ×îìó ìåí³ òàê âàæëèâî íå îñîðîìèòèñÿ ïåðåä ³íøèìè? Ùî ïîãàíîãî â òîìó, ùîá áóòè íà ôîòîãðàô³¿ òàêîþ, ÿêîþ ÿ º íàñïðàâä³, à íå ïîêðàùåíîþ ùàñëèâîþ êîﳺþ ñåáå? ×îìóñü îäðàçó çãàäóþòüñÿ äèòèíñòâî ³ íàñòàíîâè äîðîñëèõ ÷ëåí³â ì ñ³ì’¿ (Çàê³í÷åííÿ. Ïî÷. – íà ñ. 1)
Äâ³ æ³íî÷êè ïîâàæíîãî â³êó ñèä³ëè íàâïðîòè íà ëàâö³. Ïåðåä íèìè íà ñòàðåíüêèõ ãàçåòàõ áóëè àêóðàòíî ðîçêëàäåí³ ïó÷å÷êè ïåòðóøêè, êðîïó, ïîâ’ÿçàí³ áóêåòèêè ñóõîöâ³òó, ñòîÿëè â³äðî ÷åðâîíîáîêèõ ÿáëóê ³ ñêëÿíêà êâàñîë³. – Ìàð³º, äàé äèòèí³ ÿáëóêî, ìîæå, çàñïîêî¿òüñÿ, – ïðîêàçàëà ñòàðøà. – Áî, áà÷, ìàòåð³ í³êîëè äèòèíó âèõîâóâàòè, òåðåâåíèòü ç êèìîñü... – Îëüêî, ÿêùî òè òàêà ìèëîñåðäíà, òî äàé äèòèí³ ñâîþ ãðóøó, à íå âêàçóé, ùî ìåí³ ðîáèòè. Ƴíêè ìàëî íå ïîñâàðèëèñÿ. Ïîò³ì çíîâó ïðèòèõëè. Õëîï÷èê ñàì ï³äâ³âñÿ, ïîáà÷èâøè, ùî äî íüîãî í³êîìó íåìຠä³ëà. À Îëüãà ç Ìàð³ºþ âæå ãîìîí³ëè ïðî ñâîº. – Äóìàºø, ÷îãî ÿ ñþäè âèéøëà ç òèìè ãðóøàìè? – ïîðóøèëà ìîâ÷àíêó Îëüãà. – Ïîñèäæó òóò ãîäèíêó-äâ³, äèâèñü, õòîñü ³ç òðüîõ åëåêòðè÷îê ³ êóïèòü ìî¿ ãðóø³, à ÿ, ìîæå, Ìèõàéëèêà çóñòð³íó. Îá³öÿâ æå îíóê, ùî ïðè¿äå ñüîãîäí³. Òåïåð, ìàáóòü, ³òèìó äîäîìó, à ãðóø³ õî÷ âèêèíü… – Äîáðå òîá³, – îçâàëàñÿ Ìàð³ÿ, – îíóê³â ìàºø… – òà é çàìîâêëà. – Òà îíóê ïðè¿çäèòü, áî ÿ æ ñàìå â òàêèé ÷àñ ïåíñ³þ îòðèìóþ. À íà õë³á, îöå äóìàëà, çàðîáëþ íà áàçàð³. Ïðàâäó êàæåø: îíóê ó ìåíå ïóòí³é, íå ñèí. Òîé ä³éøîâ âæå äî ðó÷êè, ñïèâñÿ. Íåâ³ñòêà çàëèøèëà éîãî, çíàéøëà ñîá³ ³íøîãî. Íó à âíóê ìåíå íå öóðàºòüñÿ…
àáî æ ñóñ³ä³â: «Ä³â÷èíêà çàâæäè ìຠáóòè ãàðíîþ», «Âèïðÿì ñïèíêó, âòÿãíè æèâ³ò, óñì³õàéñÿ!», «Ä³â÷àòêàì íåãîæå á³ãàòè ³ íîñèòè êóö³ øîðòèêè, íåãàéíî îäÿãíè ñóêåíî÷êó!» ² òðîõè çãîäîì: «Ëþäñüê³ ä³òè îí ÿê ãàðíî îäÿãíåí³, ïîãëÿíü íà ñåáå!», «Öÿ øàïêà òîá³ íå ïàñóº! ² ùî ç òîãî, ùî òè ñîá³ â í³é ïîäîáàºøñÿ? Êóïè ³íøó…» Íàñòàíîâàì ³ ïðàâèëàì, çäàâàëîñü, íå áóëî êðàþ. ² çàì³ñòü òîãî, ùîá ôîðìóâàòè ñòèëü, äîñëóõàþ÷èñü äî ñåáå, ÿ, ÿê ³ á³ëüø³ñòü ä³òåé ìîãî ïîêîë³ííÿ, ñëóõàëàñÿ äîðîñëèõ, ÿê³ íåâïèííî ïðèñîðîìëþâàëè, ³ äîäàâàëà äî ïåðåë³êó «íå ìîæíà», «íå ïàñóº», «ÿê òîá³ íå ñîðîìíî» ïóíêò çà ïóíêòîì. Ìèíóëè ðîêè, ÿ äàâíî æèâó ñâî¿ì æèòòÿì, êóïóþ ñîá³ òîé îäÿã, ÿêèé õî÷ó. Ó êðàìíèö³ êåðóþñÿ ñâî¿ìè êðèòåð³ÿìè – ÷è ìåí³ ëè÷èòü, ÷è ÿ ñîá³ ïîäîáàþñü, êóäè ÿ â öüîìó âáðàíí³ ï³äó, ÷è âèñòà÷ຠìåí³ íà öå ãðîøåé. ², çäàâàëîñÿ á, ìåñåäæ³ ç ìèíóëîãî âæå íå ìàþòü ñòîñóíêó äî ìîãî æèòòÿ. Àëå íàñïðàâä³ íà ð³âí³ ï³äñâ³äîìîñò³ âîíè âñå ùå ³íîä³ âïëèâàþòü íà ìåíå. Íàïðèêëàä, òîä³, êîëè îòðèìóþ ñâ³æ³ ôîòîãðàô³¿. ² ÷îìóñü íà ìèòü ìåí³ ñòຠñîðîìíî, õî÷åòüñÿ ñõîâàòèñÿ. ßê ò³é ìàëåíüê³é ä³â÷èíö³, ÿêà âèñëóõîâóâàëà â³ä ð³äíèõ íîòàö³¿ ³ í³÷îãî íå ìîãëà ¿ì â³äïîâ³ñòè. Òåïåð ÿ íå ä³ëþñÿ ôîòîãðàô³ÿìè â ñîö³àëüíèõ ìåðåæàõ òîãî æ äíÿ, êîëè ¿õ îòðèìóþ. ×åêàþ äåíü, äâà, ³íîä³ é äîâøå... Äàþ ñîá³ íàñòîÿòèñÿ ³ òðîõè çíÿòè ï³íêó ³ëþç³é ³ ôàíòàç³é ïðî ñåáå. Ïîâåðòàþñÿ äî ôîòîãðàô³é, çíîâó ïåðåãëÿäàþ ¿õ í³áè âïåðøå. À òàì – ÿ. Òàêà, ÿê º. Ç ðèñî÷êàìè, ò³íÿìè, ê³ëîãðàìàìè ³ âñ³ìà ³íøèìè íåäîñêîíàëîñòÿìè. Òàêà, ÿêîþ ìåíå áà÷àòü ³íø³, – áåç ôîòî-
КРАПЛИНА
øîïó, áåç ôàëüø³, áåç ïðîôåñ³éíîãî ìåéêàïó òà ðåòåëüíî ï³ä³áðàíîãî ëóêó. Òðîõè âòîìëåíà, áî çàïðàöþâàëàñü äîï³çíà ³ ìàëî ñïàëà. Çàìèñëåíà, áî ÷èòàòè ôàõîâó ïñèõîàíàë³òè÷íó ë³òåðàòóðó çðàíêó – òå ùå çàäîâîëåííÿ. Óñì³õíåíà, áî ðàä³þ öüîìó äíþ, ñîíå÷êó ³ òîìó, ùî íàðåøò³ âèéøëà ç äîìó. Ñïîê³éíà é óìèðîòâîðåíà, áî âñå äîáðå, ÿ í³êóäè íå ìóøó ïîñï³øàòè. Ëåäü ñõâèëüîâàíà, áî íàìàãàþñü áóòè ó ïðîöåñ³, à íå ôàíòàçóâàòè ïðî ðåçóëüòàò, à öå âèìàãຠ÷èìàëèõ çóñèëü... ² ìåí³ çîâñ³ì íå ñîðîìíî áóòè ñîáîþ. Àäæå ³íøî¿ ìåíå íå ³ñíóº. ² ÿêùî êîìóñü öå íå äî âïîäîáè, ìîæå, âàðòî çàïèòàòè ñåáå, ÷è íàì ïî äîðîç³? Ëèøå äåê³ëüêà äí³â – ³ íåâäàëèé êàäð ñòຠâäàëèì. ß ïîâåðòàþ ñîá³ ñåáå (à íå ôàíòàç³þ ïðî òå, ÿêîþ ÿ ìàëà á áóòè, ùîá çäàâàòèñÿ êðàùîþ, ãàðí³øîþ ³ ïðèâàáëèâ³øîþ) ³ ìîæó ä³ëèòèñü ìîìåíòîì ç ³íøèìè. ² öå âæå ³ñòîð³ÿ íå ïðî ñòðàõ îö³íêè é î÷³êóâàííÿ, à ïðî çàäîâîëåííÿ, ðàä³ñòü â³ä ìîìåíòó ³ äîâ³ðó äî ñâ³òó. À ùå – ïðî òó îñîáëèâó ÿñêðàâ³ñòü áóòòÿ, ÿêîþ òàê õî÷åòüñÿ ïîä³ëèòèñÿ... Îëüãà-Âàðâàðà ²ĪªÂÀ, ïñèõîëîã, ÿêèé ïðàêòèêóº ãåøòàëüò-ï³äõ³ä olha-varvara.info
² ÑËÜÎÇÀ ÍÀ ÙÎÖ²... Çíîâó çàïàëà òèøà. – À ÿê æå äîíüêà? – îñì³ëèëàñÿ ïîðóøèòè òèøó Ìàð³ÿ. – Äîíüêà? Òà ÿ âæå é îáëè÷÷ÿ ¿¿ çàáóâàþ. Îòî ÿê ïðè¿çäèëà ï’ÿòü ðîê³â òîìó… Ùîïðàâäà, íàâåçëà âñÿêî¿ âñÿ÷èíè. Îñü öþ õóñòî÷êó ³ êîôòèíêó… Àëå æ ÷àñîì òàê õî÷åòüñÿ ¿¿ ãîëîñî÷îê ïî÷óòè, ïðèãîðíóòèñÿ äî íå¿. À âîíà âñå ãðîø³ â ò³é ²òà볿 çàðîáëÿº. Ëèñò³â íå ïèøå. Òåëåôîíóº çð³äêà. À êîëè é òåëåôîíóº, ãîâîðèòü øâèäêî, âñüîãî íå ðîçáåðó. Îëüãà ä³ñòàëà õóñòî÷êó ³ âòåðëà ñëüîçè, ùî çðîñèëè çìîðøêè íà ùîêàõ. Ƴíî÷êè çíîâó çàìîâêëè. Êîæíà âîðóøèëà â ïàì’ÿò³ ñâîº. Îëüãà ïîäóìàëà: «Ùàñëèâà, ìàáóòü, Ìàð³ÿ, ùî ä³òåé íå íàðîäèëà… Íå ìàëà é íå ìຠêëîïîòó». Ìàð³ÿ ï³äâåëàñÿ, âçÿëà ÿáëóêî é ïîïðÿìóâàëà äî ìàëîãî: – Çàñïîêî¿âñÿ, òåïåð ç’¿æ ÿáëó÷êî. Ç ìîãî ñàäó. Õëîï÷èê óñì³õíóâñÿ, íàäêóñèâ ÿáëóêî é ìîâèâ: – Ñìà÷íåíüêå! Ìåíå Ñåðã³éêîì çâàòè. Ìè ç ìàìîþ ïðè¿õàëè íà ðîáîòó. Ìàìà ïðàöþâàòèìå â øêîë³ â÷èòåëüêîþ ìàòåìàòèêè. À ï³ñëÿ óðîê³â íàâ÷àòèìå ä³òîê òàíöþâàòè! Çíàºòå, ÿê êëàñíî âîíà òàíöþº!? Õëîï÷èê ç³ñêî÷èâ ç ëàâêè é ïðèãîðíóâñÿ äî ñòàðåíüêî¿:
– Òè òàê ñõîæà íà ìîþ áàáóíþ… Àëå ¿¿ âæå íåìà. Ìàìà êàæå, ùî âîíà ç íåáà, îí ç ò³º¿ õìàðèíêè, çà íàìè ñïîñòåð³ãàº. – Ñåðã³éêó, òè ÷îìó ïðè÷åïèâñÿ äî áàáóñ³? – âòðóòèëàñÿ â ðîçìîâó ìîëîäà æ³íêà. – Ìåíå çâàòè Ñâ³òëàíà Ëåîí³ä³âíà, ïðàöþâàòèìó â øêîë³. ѳëüñüêèé ãîëîâà çàïðîñèâ, íàâ³òü ïîîá³öÿâ, ùî çóñòð³íå é ïðî æèòëî ïîòóðáóºòüñÿ. Òà îñü ÿê³ñü òåðì³íîâ³ ñïðàâè, â³í çàòðèìóºòüñÿ, òðåáà ïî÷åêàòè… Ìàð³ÿ ïîøêàíäèáàëà äî â³äðà, âçÿëà ÿáëóêî ³ ïðîñòÿãíóëà éîãî Ñâ³òëàí³ Ëåîí³ä³âí³: – Ïðèãîùàéòåñÿ, áî êîëè ùå òîé ãîëîâà ïðè¿äå ïî âàñ. À ïðî æèòëî íå òóðáóéòåñÿ – îñåëèòåñÿ â ìåíå! Ó ìåíå âåëèêèé áóäèíîê. Êîëè ç ²âàíîì ïîáðàëèñÿ, îäðàçó ïîñàäèëè ñàä, çâåëè âåëèêèé ïðîñòîðèé áóäèíîê, òà îñü ä³òîê Áîã íå äàâ. À òåïåð âàñ ïîñëàâ. Ìàð³ÿ âèïðîñòàëàñÿ, ïîïðàâèëà õóñòêó. Çäàâàëîñÿ, íà äåê³ëüêà ðîê³â ïîìîëîäøàëà. À òóò ³ ìàøèíà ï³ä’¿õàëà. ѳëüñüêèé ãîëîâà øâèäêî ïîêëàâ âàë³çè â áàãàæíèê, çàáðàâ ïðè¿æäæèõ ³ áàáó Ìàð³þ, ÿêà í³áè í³êîëè é íå ÷åêàëà ãîñòåé… Îëüãà çàëèøèëàñÿ íà ïîëóñòàíêó ÷åêàòè îñòàííþ åëåêòðè÷êó.  ¿¿ î÷àõ çàñòèãëè ãëèáîê³ îçåðà ñìóòêó, à íà ùîö³ çáëèñíóëà ñëüîçà. Ëþäìèëà ×Å×ÅËÜ
Осінній листопад буває сам по собі листя спадає повільно а коли приморозки майже все листя на землі ніби згоріле лиш на яблуні десь біля стеблин тонкі круглі краплини зелені їх стає все менше і менше та поки жива хоч одна з них не бувати зимі тримайся краплино живи хоч ти маленька і слабка але завдяки тобі дерева мають надію що ще довго осінь буде теплою Василь МОМОТЮК
ОСІНЬ Простелю тобі килим осінній, Кину золотом листя до ніг, Обгорну твої плечі туманом, Що над полем м’якесенько ліг. Подарую намисто з калини – Хай, як полум’я, жарко горить. І роса, мов прозорі краплини, На пелюстках троянди тремтить. Золотиться доріжка у гаї, Засріблилися скроні мої, У далекі краї відлітають З тихим криком птахи-журавлі. Хай дощем золотим обсипає Та берізка, що в гаї шумить. З ніжним шелестом лист опадає, Дорогим самоцвітом мигтить. Хризантеми буяють дворами, Ароматом п’янким розлились. Тихо сонце сіда за горами, Щоб на ранок піднятись увись. Вітерець пролітає крилатий, Під ногами листок шурхотить. Слів нема, щоб усе описати, Щоб на довше спинити цю мить.
*** В степах дорога – ні кінця, ні краю – За обрій, у незнану даль біжить. А теплий вітер ніби обнімає, Та жайвір поміж хмарками дзвенить. Тут пахне чебрецем і полинами І ніжним маревом хитає ковила. Біжить моя дорога між ланами. За небокрай, у всесвіт повела. Тут золотом важким бринить пшениця, Ромашками укрилися луги. І літо, наче фея-чарівниця, Барвисті квіти хилить до ноги. Торкну волошку – польове озерце, Таку блакитну, чисту, як кришталь. І забринить на струнах мого серця Чарівна скрипка – ніжність і печаль. Краса Господня справжня, а не сниться, Таке роздолля – забиває дух! І сіно дозріває у копицях, М’якеньке і легесеньке, як пух. Мого життя дорога не рівненька, Устелена перлинами роси. Херсонщина, моя земля рідненька! Що чарівніше од такої ось краси? Наталя ТАРАСЮК