© 2013 TITLE: Invisible TEXT: Marijn Brouckaert ILLUSTRATOR: Carolina Celas TRANSLATOR: Людмила Гарбарчук illustrator website: www.carolinacelas.com more stories on: http://issuu.com/-m3All rights reserved.
TRANSLATION BY ЛЮДМИЛА ГАРБАРЧУК
«Треба би підлити квіти», - зітхнула мама, продовжуючи займатися домашніми справами. «А цей коник... він що... мертвий?» - запитав Тарасик. «Можливо. Він не рухається, але може будь-якої миті заворушитися і пострибати геть».
«Давай перевіримо, чи він справді мертвий?» - сказав Тарасик і постукав пальчиком у вікно.
«Ні, почекай трішечки». Мама знову зосередилася на прасуванні.
«А ми можемо його сфотографувати?» «Сфотографувати? Мені потрібно буде взяти фотоапарат... А я зараз зайнята... Може ти його намалюєш?» «Я хочу малювати, але не коникастрибунця. А ми можемо його сфотографувати пізніше?» - знову звернувся до матері Тарасик. «Я про це подбаю», – сказала мама. w«Ти вже знаєш, що хочеш малювати?»
«Щось невидиме».
«Хм, для цього тобі потрібний дуже тоненький пензлик!», - з лагідною посмішкою на очах сказала мама.
«І не забудь підкласти під папір газету, щоб не помалювати стола», - додала.
«Все, готово!» «Дайно мені подивитися. Ага, то ти все ж намалював коника-стрибунця!» Тарасик сильно похитав головою.
«Чекайно... а... що це... крилатий коник?»
«Ні, подивись уважно», - Тарасик показує пальчиком на папір.
«Це дитинка, що літає у тебе в животику».
Мама провела вказівним пальцем по брові, наче шукала відповіді. «Любий мій, немовлятка – це маленькі люди. Вони не мають крил». «Так, я знаю, але бабця казала, що потрібно мати крила, щоб попасти на небо».
«Коли вона таке говорила?» - зацікавилась мама.
«Тоді, останнього разу, коли у тебе у животику була дитинка». Мама ніжно притулила до себе Тарасика. «А що ти пам’ятаєш з того часу, коли дитинка була у мене у животику?»
«Я знаю, що ти пішла до лікарні із маленьким братиком у животику, а потім мій маленький братик не повернувся додому. Тепер у тебе у животику теж дитинка, але то не та сама. Мій
братик не пішов від нас, але я ж його не можу бачити. Тільки в думках. Ти так мені сказала».
«Тобі сумно від того, що ти не можеш побачити свого маленького братика?»
«Так», - тихо сказав Тарасик. «У нас навіть нема його фотографії». «Не в наших силах було його сфотографувати. Це було неможливо».
«Але мій маленький братик десь там знаходиться однісінький?»
«А ти сам як думаєш?» - запитала мама. «Не знаю», - відповів Тарасик. «Я не думаю, що йому там самотньо, але коник-стрибунець теж помер. І він лежить сам-один на листочку».
«Твій братик не самотній», - говорить мама спокійним голосом. «Якби твій братик прийшов додому того дня, то ти був би його старшим братом. Нічого не змінилося з тих пір. Ти і тепер його старший брат. А скоро станеш і старшим братом для своєї сестрички. Ніхто з вас не самотній». «І моя маленька сестричка також буде його маленькою сестричкою?» «Правильно. Твоя маленька сестричка стане і його маленькою сестричкою».
«Цей малюнок я намалював для свого братика». «Який ти молодець. Давай поставимо його на серванті!» - запропонувала мама.
«Добре».
«А коли народиться твоя сестричка, ти розповіси їй про свого братика?» «Так. І покажу їй цей малюнок. А коли вже з’явиться моя сестричка?» «Невдовзі».
«Зовсім скоро».