Френсіс Чан та даная янковскі
Приголомшлива
любов
Переповнена невтомним Богом
Що кажуть люди про…
Приголомшливу любов «Чан пише із заразливою нестримністю, кидаючи християнам виклик сприймати Біблію серйозно. Він детально описує жалюгідний стан «теплих» християн, що прагнуть життя, якому притаманні контроль, безпека та відсутність страждань. Як разючий контраст, ця книга пропонує реальні життєві розповіді віруючих, які віддали усе – час, гроші, здоров’я і навіть своє життя, – послухавшись Христового поклику. Чан також розповідає про власні спроби жити «нерозсудливо», суттєво зменшивши розмір свого будинку і віддаючи свої кошти бідним. Палкі та ревні християни знайдуть в цій чудовій книзі Чана цінні і пам’ятні уроки». PublishersWeekly
«Написана в унікальному стилі Френсіса Чана, з наполегливістю, що прагне пробудити заснулі церкви, які потопають у комфорті золотої середини, книга Приголомшлива Любов швидко розкриває суть проблеми і змушує вас прагнути більшого … прагнути більше неперевершеного Ісуса, який просто зараз пропонує усім досить радикальне життя». Луї Гігліо, візіонер, директор «Passion Conferences» та автор книги «I Am Not, but I Know I AM»
«Життя Френсіса відображає справжнє лідерство, загартоване глибоким співчуттям до загублених, останніх, найменших та найнезначніших. І все лише тому, що цей чоловік, і мій друг, є палким і відданим учнем та послідовником свого Спасителя. У своїй новій і такій актуальній книзі Приголомшлива Любов Френсіс зриває покривало з того, що, на наш погляд, є християнським життям, і веде нас по шляху до надзвичайної близькості з Ісусом, до близькості, яка не може не змінити оточуючий нас світ!» Джоні Еріксон Тада, автор численних бестселерів та промовець
«У наш вік релігійного шахрайства та обману, духовної апатії та засмучуючих книг, які натякають, що Бог є лише ілюзією, Приголомшлива Любов сяє як величний маяк надії та світла. Якщо ви застрягли у релігійній колії, прочитайте цю освіжаючу книгу. Чи то стоячи за трибуною проповідника, чи на сторінках своїх книг, Френсіс Чан випромінює любов до Ісуса Христа і демонструє практичні способи, як позбутися «теплого» християнства і прийняти повну, пристрасну Божу любов». Кірк Камерон, актор та автор книги «Still Growing».
Отче Небесний, дякую за Твою благодать. Твоє прощення ТАКЕ приємне, що інколи мені доводиться боротися з собою, аби повірити в нього. Дякую, що врятував мене від самого себе і що дав мені Свого Святого Духа. Твоя любов краща від життя.
Моїй найкращій подрузі Лізі, за те що вона є побожною, незрівнянною, чудовою дружиною і матір’ю.
Подяка Дякую… Данаї Янковскі, за усі твої старання і серце, які ти вклала у цю книгу. Дену та Дженні з «DC Jacobson and Associates», за ваше підбадьорення та допомогу. Тодду та Джошуа, за ваше служіння в церкві та у коледжі, яке доручив нам Бог. Моїй асистентці Сенді, за те, що вона була для мене великою помічницею і просто чудовою старенькою леді. Членам церкви «Cornstone» за пристрасне слідування за Богом разом зі мною.
Зміст
Передмова Кріса Томліна Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .10 Розділ 1. Припиніть молитися . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .14 Розділ 2. Цілком можливо, що ви не закінчите читати цей розділ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .25 Розділ 3. Приголомшлива любов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .35 Розділ 4. «Теплий» – коротка характеристика . . . . . . . . . . . . . . . . 45 Розділ 5. Подаючи недоїдки Святому Богу . . . . . . . . . . . . . . . . . . .59 Розділ 6. Коли ти закоханий . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .73 Розділ 7. Ваше найкраще життя … згодом . . . . . . . . . . . . . . . . . . .83 Розділ 8. Характеристика «одержимого» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .95 Розділ 9. Але хто ж так живе? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .109 Розділ 10. Суть справи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .123 Примітки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .131 Розмова з Френсісом Чаном . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .132 Про співавтора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .138
Передмова Для мене велика радість і честь отримати можливість познайомити вас з моїм другом Френсісом Чаном. Френсіс належить до тих небагатьох людей, які зустрічаючись вам у житті, залишають прагнення стати кращими. Ну, ви розумієте: кращим другом, кращим сусідом, кращим спортсменом (ну, може, не спортсменом… але я можу застосувати принципи Френсіса до більшості речей, включаючи й змагання). Але найголовніше, що Френсіс спонукає вас більше прагнути Ісуса. Якщо ви знаходитесь поруч із Френсісом довше, ніж півгодини, незабаром починаєте усвідомлювати, що він є людиною з величезним баченням і рішучістю щодо завдання Ісуса. Хтось може сказати, що Френсіс трохи ідеаліст, який гадає, що чиєсь життя справді здатне залишити якийсь слід у світі. Але я б сказав, що Френсіс є крайнім реалістом. Я маю на увазі, що він той, хто вірить, що Бог насправді є тим, ким Він каже, що є, і що справжня реальність життя полягає в тому, щоб слідувати за Ним усім серцем. Книга, яку ви тримаєте в руках, під назвою «Приголомшлива Любов», може виявитись найбільш провокуючою книгою, окрім Слова Божого, яку ви читатимете у цьому році. (А можливо і в наступні декілька років). Існуючий стан речей і норми так званого «християнського» життя, до яких багато з нас звикли, можуть виявитися шокуючими! Ну хіба не цікаво, що в 11 розділі книги Дій у кінці 26 віршу сказано: «В Антіохії найперш християнами названо учнів». Що так привернуло мою увагу, то це проста думка, що не християни дали собі назву. Скоріш за все, їх назвали (чи дали назву) «християнами» ті, хто спостерігав за
Передмова 9 їхнім життям. Цікаво, чи сьогодні так само? Чи може хтось подивитися на ваше життя, чи на моє життя, і назвати мене християнином? Справді, це питання, яке спонукає до смирення. «Приголомшлива любов» – досконала назва для цієї книги. Коли Ісуса запитали: «Яка найбільша заповідь?» – Він відповів: «Любити». «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвія 22:37-40) .
Як яскраво ілюструє Френсіс, життя, до якого кличе нас Ісус, є абсолютно безглуздим для світу. Звичайно, вірити в Бога – це добре і політично коректно, але по-справжньому любити Його – це вже зовсім інша історія. О так, добре і милосердно є подати нужденним у Різдвяні свята і після якихось стихійних лих, але пожертвувати власним комфортом і добробутом заради інших може здатися справжнім божевіллям для цього обачного і безтурботного світу. Мене до глибини душі зачепило те, що написано на сторінках, які у вас ще попереду. Я щасливий, що ви занурюєтесь у цю таку потрібну книгу. Я закликаю вас бути готовими зустрітись з переконаннями Приголомшливої любові. І я знаю, що ваше серце і ваш дух знову прокинуться для вашої Першої Любові. Кріс Томлін, автор пісень і лідер поклоніння «Passion Conferences»
встуП Просто читати Біблію, відвідувати церкву і уникати «великих» гріхів – хіба в цьому пристрасна, щира любов до Бога? – Франсуа Фенелон, «Серце, що шукає».
Ми всі розуміємо, що щось не так. Спочатку я думав, що справа в мені. А потім я стояв перед аудиторією студентів християнського коледжу, яка налічувала двадцять тисяч чоловік, і запитав: «Хто з вас, прочитавши Новий Заповіт, вважає, що нашим церквам чогось бракує?» Коли майже кожен підняв руку, мені стало трохи легше. Тож я таки не божевільний. У цій книзі я хочу поставити декілька складних запитань. Вони резонують з тим, що відчуває більшість з нас, але чомусь боїться висловити і дослідити. Не хвилюйтесь, це не ще одна книга, написана з метою розкритикувати наші церкви. Думаю, що дуже легко винуватити сучасну церкву, не визнаючи того, що кожен із нас є частиною церкви, а отже, теж несе відповідальність. І мені здається, що всі ми десь у глибині душі відчуваємо, навіть якщо й не висловлюємо цього, що церква в багатьох речах нездорова. Я дуже нервую, коли замислююсь, як ми проґавили щось важливе у тому, якими ми маємо бути, і мені сумно, коли я задумуюсь над тим, як ми втрачаємо все, чого хоче Бог для людей, яких Він полюбив настільки, що помер за них. Мене не завжди переповнювали такі відчуття. Я виростав, вірячи в Бога і не маючи жодного уявлення про те, який Він. Я називав себе
Вступ 11 християнином, був активно залучений в церкві і намагався триматися подалі від усіх тих речей, яких «хороші християни» намагаються уникати – пияцтва, наркотиків, сексу, лайки. Християнство було простим: бо-рись зі своїми бажаннями, щоб догодити Богу. І кожного разу, коли мені це не вдавалось (а це було часто), я ходив із відчуттям вини і віддалення від Бога. Озираючись на минуле, я не хочу сказати, що вчення моєї церкви було неправильним, швидше – неповним. Моє бачення Бога було вузьким і примітивним. Тепер я став чоловіком, батьком чотирьох дітей і пастором церкви у Південній Каліфорнії. Всього лише кілька років тому я був досить задоволеним тим, як Бог працював у мені і в церкві. А тоді Бог почав змінювати моє серце. Здебільшого це відбувалось тоді, коли я читав Його Слово. Переконання, до якого я прийшов через вивчення Біблії, помножене на певний власний досвід, набутий у країнах третього світу, змінило все. В моєму житті, а відповідно і в церкві, стались серйозні і радикальні ламання парадигм. В результаті – ні я, ані церква Корнерстоун ніколи не почувалися такими живими. Дуже підбадьорливо бути частиною групи віруючих, які готові думати біблійно, а не традиційно, бути частиною тіла, в якому радикальне життя стає нормою. ***
Ця книга написана для тих, хто прагне більше Ісуса. Вона для тих, кому нудно від того, що пропонує сучасне християнство. Вона для тих, хто не хоче залишатися на пласкій поверхні, для тих, хто готовий краще померти, аніж дозволити померти своїм переконанням. Сподіваюсь, що прочитавши цю книгу, ви переконаєтесь: що якщо ви повністю віддасте себе Божим намірам, Він дасть вам найбільше задоволення в цьому житті і в майбутньому. Сподіваюсь, вона зміцнить у вас прагнення мати «більше Бога» – навіть якщо ви оточені людьми, які відчувають, що мають Його «достатньо». Сподіваюсь, вона надасть вам впевненості, якщо ви сумнівались чи були невпевнені щодо посвяти сучасної церкви. Хочу підтвердити ваші сумніви, але й запевнити вас, що надія є.
12
Приголомшлива любов
Бог послав мене в Сімі Веллей (Simi Valley), у Каліфорнії, привести церкву досить звиклих до комфорту людей до життя, повного ризику та пригод. Я переконаний, що Він хоче, щоб ми любили інших настільки, щоб в допомозі їм навіть вдавалися до крайнощів. Я переконаний, що Він хоче, щоб нас знали завдяки пожертвам – пожертвам свого часу, своїх грошей і своїх здібностей – і щоб ми розпочали рух церков, які «дають». А роблячи так, ми можемо полегшити страждання у світі і змінити репутацію Його нареченої. Дехто з людей, і навіть у моїй церкві, відверто говорив мені: «Ти божевільний». Але я не можу уявити собі, як присвятити своє життя чомусь ще більш прекрасному. Ми повинні перестати давати людям шанс виправдовувати своє невірство в Бога. Ви напевно чули фразу: «Я вірю в Бога, але не в організовану релігію». Я не думаю, що люди могли б це говорити, якби церква справді жила так, як була покликана жити. І цей вислів змінився б на: «Я не можу заперечити того, що робить церква, але я не вірю в їхнього Бога». Бо зрештою, тоді б йшлося про їхнє відкинення Бога, а не використання церкви як цапа відбувайла. Ми маємо на меті розглянути, як закликає нас Біблія прожити наше життя. Дуже важливо, щоб ми не вимірювали свого духовного здоров’я, дивлячись на оточуючих нас людей, які дуже схожі на нас. Щоб почати цю подорож, спочатку ми розглянемо наше не зовсім точне сприйняття Бога, а відповідно і самих себе. Але перш ніж розглянути, що не так, і розібратись у цьому, нам потрібно дещо зрозуміти. Головна проблема не в тому, що ми теплі, байдужі чи інертні християни. Головне в усьому цьому – чому ми такі, а відповідь на це питання полягає в тому, що ми маємо неточне сприйняття Бога. Ми бачимо в Ньому великодушне Єство, Особу, яка задоволена, коли людям вдається припасувати Його до свого життя у певній незначній мірі. Ми забуваємо, що в Бога немає кризи особистості. Він знає, що Він великий і заслуговує бути центром наших життів. Ісус прийшов скромно, як слуга, але Він не благає нас віддати Йому якусь невеличку частинку самих себе. Він вимагає від Своїх послідовників усього. Перші три розділи є абсолютно фундаментальними для цієї книги. І хоча частина матеріалу може здатися вам не «новою», дозвольте цим священним істинам закликати вас до поклоніння. Моя молитва про
Вступ 13 те, щоб ваше читання наступних сторінок переривалось спонтанною і значущою хвалою для Бога. Дозвольте цим словам виголошовувати стару істину до вашого серця по-новому. Коли протягом перших трьох розділів закладається основа, останні сім розділів закликають нас проаналізувати самих себе. Ми звернемось до життя у світлі вирішального питання про те, ким є Бог. Ми дізнаємось, що не так у наших церквах, і зрештою, в нас самих. Вирушайте разом зі мною у цю подорож. Я не обіцяю, що це буде безболісно. Зміни, як всім нам відомо, не дуже комфортна річ. Вам вирішувати, як реагувати на те, що ви читаєте. І у вас буде вибір: щоденно упорядковувати своє життя чи залишити його таким, як є.
Розділ пеРший
Припиніть молитися А що, якби я сказав: «Припиніть молитися»? Якби я сказав вам припинити на мить свій монолог до Бога, а натомість довго і пильно подивитися на Нього, перш ніж вимовити наступне слово? Соломон застерігав нас не поспішати зі словами у Божій присутності. Бо саме це роблять нерозумні. І дуже часто саме це робимо ми. Ми належимо до культури, яка швидше покладається на технології, ніж на взаємини, належимо до суспільства, в якому сказане чи написане слово є дешевим, нічого не вартим і зайвим. У нашій культурі говорять все, що спадає на думку; а про страх Божий майже не чути. Ми повільні, щоб слухати, швидкі, щоб говорити, і дуже швидкі на гнів. Мудрий чоловік приходить до Бога без жодних слів і стоїть перед Ним в благоговінні. Споглядання невидимого Бога може здаватися безнадійним зусиллям. Але в посланні до Римлян 1:20 нам сказано, що через творіння ми бачимо Його «невидимі якості» і «Божественну природу». Давайте почнемо цю книгу із споглядання Бога у тиші. Я хочу, щоб саме зараз ви скористались Інтернетом і знайшли відео «Awe Factor» («Фактор Благоговіння») на www. Crazylovebook.com, аби відчути смак благоговіння перед нашим Богом. Я серйозно, зробіть це.
Припиніть молитися 15 Бракує слів? Вражені? Переповнені шани? Коли я вперше побачив ці образи, я мусив поклонитися. Мені не хотілось ні з ким про це говорити чи ділитися. Мені просто хотілось тихо сидіти і захоплюватися Творцем. Безглуздо думати, що більшість цих галактик були відкриті за останні декілька років завдяки телескопу Хаббла. Вони були у всесвіті протягом тисяч років, і жодна людина навіть не знала про них. Чому Бог створив понад 350 000 000 000 галактик (і це тільки приблизне їх число), яких не побачили і про існування яких не здогадувалися покоління людей? Чи не тому, щоб ми могли сказати: «Отакої, Бог неосяжно великий!» А, можливо, Бог хоче, щоб ми побачили ці картини для того, щоб нашою відповіддю було: «І за кого я себе маю»? Р. S. Спроул пише: «Людей ніколи не торкнеться і не вразить усвідомлення власної незначимості, аж поки вони не порівняють себе з величчю Бога». 1 ***
Давайте змінимо на хвильку тему та пороздумуємо про складну будову іншого створіння. Чи відомо вам, що у голові гусениці 228 різноманітних м’язів? Як для комахи, це досить багато. Середньостатичне дерево в’язу чи берести має приблизно 6 мільйонів листочків. А ваше власне серце, качаючи кров по судинах, генерує тиск, достатній, щоб викинути струмінь крові висотою у 30 футів (9 м). (Я цього ніколи не перевіряв і вам не рекомендую). Ви ніколи не замислювались над тим, який різноманітний і вигадливий наш Бог? В Нього не було потреби створювати сотні різних видів бананів, але Він це зробив. Він не мусив насаджувати 3000 різних видів дерев на ділянці в одну квадратну милю в Амазонських джунглях, але Він це зробив. Богові не потрібно було вигадувати стільки різних манер сміху. Тільки зауважте, як по-різному сміються ваші друзі – з присвистом, з рохканням, беззвучно, голосно, зухвало. А як щодо того, що рослини нехтують законом гравітації, тягнучи воду з грунту вверх до свого стебла та гілок? І чи знали ви, що павук
16
Приголомшлива любов
виробляє три види павутини? Коли вони плетуть своє павутиння, вони виробляють шістдесят футів (18 м) павутиння за годину, одночасно виробляючи спеціальну мастику на лапках, яка не дає їм прилипнути до власного павутиння. (Більшість з нас ненавидить павуків, але 18 м павутиння за годину заслуговує щонайменше поваги!) Коралові рифи настільки чутливі, що можуть легко відмирати, якщо температура води зміниться на один чи два градуси. Чи знали ви, що коли у вас йде мороз по шкірі (ми ще називаємо це гусяча шкіра), то волосся у волосяних фолікулах насправді допомагає вам зігрітися, утримуючи тепло тіла? А як щодо такого простого факту, що рослини поглинають вуглекислий газ (який шкідливий для нас) і виробляють кисень (який нам потрібний, щоб вижити)? Я впевнений, що ви про це знали, але чи викликало це у вас захоплення? До того ж, ці самі рослини, що поглинають отруту і дають нам життя, виростають з дрібної насінинки, посадженої у грунт. Деякі з них поливають, деякі ні; але через декілька днів вони пробиваються крізь грунт і проростають під променями сонця. Якими б не були причини у Бога для такого розмаїття, такої творчості і складності у всесвіті, на землі і у будові наших власних тіл, головне у цьому всьому – Його слава. Творіння Боже промовисто говорить про Нього, відображаючи хто Він і який. Небо звіщає про Божу славу, а про чин Його рук розповідає небозвід. Оповідає день дневі слово, і ніч ночі показує думку, – без мови й без слів, не чутний їхній голос, та по цілій землі пішов відголос їхній, і до краю вселенної їхні слова! Псалом 19:1-6
Ось чому ми покликані поклонятися Йому. Його твориво, справа Його рук, і Його творіння ехом відгукуються про ту істину, що Він славний. Немає іншого такого, як Він. Він Цар царів, Початок і Кінець, Той хто був, є і гряде. Я знаю, що ви чули це раніше, але я не хочу, щоб ви це пропустили. Інколи в мене виникає внутрішня боротьба щодо того, як відповідно реагувати на Божу велич у світі, схильному ігнорувати чи ледве терпіти Його. Але запам’ятайте наступне: Богу не потрібна наша толерантність. Він каже, щоб ми поклонялись і боялись Його.
Припиніть молитися 17 Поверніться і перечитайте ще раз останні два абзаци. Зайдіть на веб-сайт: www.crazylovebook.com і перегляньте пятнадцятихвилинне відео «Just stop and think» («Просто зупинись і подумай»). Відкладіть книжку, якщо потрібно, і подумайте про Всемогутнього, який перебуває у недосяжному світлі, про Бога Славного. ***
Зараз панує епідемія духовної амнезії, і ніхто з нас не має проти неї імунітету. Скільки б вражаючих деталей ми не знали про Боже твориво, скільки б не бачили зображень Його галактик, і скількома б світанками не милувалися, ми все одно забуваємо. Більшість з нас знає, що ми маємо любити і боятися Бога; що ми маємо читати свої Біблії і молитися, щоб ми могли знати Його краще; що ми маємо поклонятися Йому своїм життям. Однак жити таким життям – непросто. Коли любити Бога стає важко – це нас спантеличує. Хіба не мало б бути легко любити такого дивовижного Бога? Коли ми любимо Бога лише тому, що ми повинні Його любити, замість нашої щирої любові, яка витікає з нашого справжнього «я», тоді ми забули, ким Бог є насправді. Наша амнезія знову загострюється. Якщо сказати, що бувають світанки, коли я прокидаюсь і не відчуваю, що люблю Бога, або навіть про це забуваю, погодьтесь, звучить «не по-християнськи». Але це про мене. У нашому світі, де сотні речей відволікають нас від Бога, ми повинні навмисно і свідомо нагадувати собі про Нього. Я нещодавно побував на шкільній зустрічі випускників. Люди все підходили до мене і говорили: «Це твоя дружина?» Вони, здається, були вражені, що така вродлива жінка одружилась з таким, як я. Це відбувалось так часто, що я взяв до рук наше фото і добре придивися. Мене це також приголомшило. Бо таки вражає те, що моя дружина обрала бути зі мною, а не тільки той факт, що вона прекрасна. Це нагадало мені про надмір того, що мені було дано у моїй дружині. Нам потрібні схожі нагадування про Божу доброту. Ми запрограмовані фокусуватися на тому, чого в нас немає, сотні разів на день потрапляємо під бомбардування того, що нам потрібно придбати, аби
18
Приголомшлива любов
почуватися щасливішими чи сексуальнішими, чи мати більше спокою. Це невдоволення проектується на наші стосунки з Богом. Ми забуваємо, що ми вже маємо в Ньому все, що нам потрібно. Оскільки ми не часто замислюємось про реальність того, ким Він є, ми швидко забуваємо, що Він достойний поклоніння і любові. Ми маємо мати страх перед Ним. А. В. Тозер пише: «Те, що спадає нам на думку, коли ми думаємо про Бога, є найкраще, що говорить про нас... Поклоніння є бездоганним або поверхневим, в залежності від того, які думки про Бога плекає поклонник: високі чи низькі. З цієї причини найвагомішим питанням для Церкви завжди буде Сам Бог, а найбільш незвичайним фактом щодо будь-якої людини є не те, що людина може сказати чи зробити в даний момент, а якими є її уявлення щодо Бога в глибині її серця». 2
Якщо «найбільш вагомим питанням» для нас насправді є те, яким є Сам Бог, як тоді ми вчимось пізнавати Його? Ми побачили, що Він є Творцем як величезних галактик, так і складних за будовою гусениць. Але ж який Він? Які Його характеристики? Які Його визначальні атрибути? Як нам боятися Його? Як говорити до Нього? А ось тут не поспішайте. Нам потрібні нагадування про ці речі. Вони елементарні, але надзвичайно важливі. Бог святий. Ви могли чути таку думку: все, у що ти віриш про Бога, годиться, допоки ти щирий у цьому. Але це можна порівняти, скажімо, з описом вашого друга з одного боку як борця сумо вагою 300 фунтів (135 кг), а з іншого як спортсмена-гімнаста зростом пятдесят футів, два дюйми (160 см) і вагою 90 фунтів (40 кг). Якими б щирими ви не були у своїх поясненнях, обидва ці описи вашого друга просто не можуть бути правдивими одночасно. Безглуздість наших намагань зробити це стосовно Бога полягає в тому, що Він вже має ім’я, має особистість. Нам не потрібно вирішувати, ким є Бог. «І сказав Бог Мойсеєві: Я Той, що є» (Буття 3:14). І ми цього не змінимо. Сказати, що Бог святий – це визнати, що Він відокремлений, відмінний від нас. І саме через Його відокремленість ми ніяк не можемо осягнути всього, ким Він є. Сказане щось тричі вказувало євреям на
Припиніть молитися 19 досконалість, тому назвати Бога «Свят, Свят, Свят» – це сказати, що Він досконало відокремлений, і ніщо та ніхто не може з Ним зрівнятися. Ось що означає бути «святим». Багато керованих Духом авторів вже вичерпали усі словники в намаганні описати Бога в усій славі і величі, яких Він заслуговує. Його досконала святість, за визначенням, запевняє нас, що наші слова не здатні вмістити Його. Хіба не втіха поклонятися Богу, якого ми не спроможні перебільшити? Бог вічний. Більшість з нас напевно погодяться із цим твердженням. Але чи роздумували ви коли-небудь серйозно над тим, що це означає? Кожен з нас має початок: усе, що існує, починається у певний день, у конкретний час. Усе, окрім Бога. Він був завжди, навіть ще до виникнення землі, всесвіту, і навіть ангелів. Бог існує поза часом, а оскільки ми існуємо в часі, то нам аж ніяк не вдасться збагнути це поняття. Неспроможність до кінця збагнути Бога приносить розчарування, але було б кумедно гадати, що ми маємо право обмежувати Бога до рамок свого розуміння. Яким цей бог був би тоді недовершеним, незначущим! Якщо мій розум має розмір банки газованого напою, а Бог має розмір усіх океанів разом узятих, то з мого боку було б дуже нерозумно казати, що Він – це тільки невеличка кількість води, яку я можу вмістити в моїй невеличкій бляшанці. Бог значно більший, Він сягає значно далі нашого обмеженого часом, залежного від повітря, їжі, сну життя. А зараз, прошу, зупиніться, хай навіть на хвилинку, і прославте вічного Бога: «А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а память Твоя – з роду в рід!... Ти ж – Той самий, а роки Твої не закінчаться!» (Псалом 101:13, 28). Бог всезнаючий. Вас не лякає ця думка? Кожен з нас може до певної міри обманювати друзів чи членів родини, вдаючи з себе кращого, ніж є насправді. Але з Богом це зробити неможливо. Він знає кожного з нас, особисто, до глибини єства. Він знає наші думки ще до того, як ми встигаємо подумати, лежимо ми, сидимо чи ходимо. Він знає хто ми і що. Нам не втекти від Нього, навіть якщо нам цього дуже хочеться. Коли я відчуваю втому, намагаючись залишатись вірним Йому і потребую перерви, Бога це не дивує.
20
Приголомшлива любов
У випадку Давида Боже знання привело його до поклоніння. Він вважав це чудовим і значущим. В Псалмі 138 він пише, що навіть у темряві він не може сховатися від Бога; і навіть коли він був в утробі матері, Бог був там. В посланні до Євреїв 4:13 сказано: «І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, – Йому дамо звіт!» Дуже розважливо і розумно усвідомлювати, що це той самий Бог, який є святим і вічним, який є Творцем мільярдів галактик і тисяч видів дерев у тропічному лісі. Це той самий Бог, який знаходить час дізнатися всі найдрібніші подробиці про кожного з нас. Він не зобов’язаний знати нас настільки добре, але Він обирає знати. Бог всемогутній. У посланні до Колоссян 1:16 сказано, що все було створене для Бога. «Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, – усе через Нього і для Нього створено!» Але хіба ми не живемо так, ніби Бог створений для нас, виконувати наші вимоги, благословляти нас і турбуватися про тих, кого ми любимо? Псалом 113:11 відкриває нам: «А Бог наш на небі, – усе, що хотів учинив». Однак ми продовжуємо запитувати Його: «Чому Ти створив мене з таким тілом, заміть такого?», «Чому стільки людей помирають від голоду?», «Чому є стільки планет, на яких ніхто не живе?», «Чому в моїй родині панує такий хаос?», «Чому Ти не зробиш Себе більш очевидним для людей, які Тебе потребують?» Відповідь на кожне з цих запитань проста: тому що Він Бог. Він має більше право запитувати нас, чому стільки людей голодують. Наскільки ми хочемо, щоб Бог пояснив нам Себе, Своєму твориву, настільки ми не маємо права вимагати, щоб Він звітувався нам. «А всі мешканці землі пораховані за ніщо, і Він чинить Своєю Волею серед небесного війська та мешканців землі, і немає нікого, хто б спротивився Його руці та й сказав би Йому: Що Ти робиш?» Даниїла 4:32
Чи можете ви поклонятися Богу, який не зобов’язаний пояснювати вам Свої дії? Чи, можливо, саме ваша зарозумілість змушує вас думати, що Бог повинен дати вам пояснення?
Припиніть молитися 21 Чи справді ви вірите, що в порівнянні з Богом «всі мешканці землі пораховані за ніщо», включно з вами? Бог чесний і справедливий. Одне з визначень «справедливості» зводиться до «заслуженої нагороди і/чи покарання». Якби те, чого ми насправді заслуговуємо, залежало від нас, то ми б отримали стільки різноманітних відповідей, скільки було б опитаних людей. Але це залежить не від нас, здебільшого тому, що жоден з нас не є добрим. Бог єдина особа, яка є добра, блага, і стандарти встановлені Ним. Оскільки Бог ненавидить гріх, Він змушений карати тих, хто винен у гріху. Можливо це не зовсім привабливий стандарт. Але кажучи прямо, коли ви маєте свій власний всесвіт, ви можете встановлювати власні стандарти. Якщо ми не погоджуємось, то давайте не будемо припускати, що саме Його пояснення потребують корекції. Нам потрібно багато зусиль, щоб осягнути Божу тотальну ненависть до гріха. Ми допускаємо такі виправдання, як «Так, я буваю гордим, але ж мало не кожен бореться із гордістю». Але Бог в Приповістях 8:13 каже: «Я ненавиджу пиху та гордість». Ні вам, ні мені не дозволено вказувати Йому, до якої міри Він може ненавидіти це. Він може ненавидіти і карати це настільки суворо, наскільки вимагає Його справедливість. Бог ніколи не виправдовував гріх. І в цьому Він завжди послідовний і твердий. Кожного разу, як ми починаємо сумніватися, чи справді Бог ненавидить гріх, нам потрібно просто пригадати хрест, на якому знущалися, насміхалися і били Його Сина через гріх. Наш гріх. Тут сумнівів немає: Бог ненавидить і змушений карати гріх. І в цьому Він абсолютно чесний і справедливий.
Перед Троном Досі ми говорили про речі, які ми можемо побачити на власні очі, говорили про те, що ми знаємо про творіння, і про деякі атрибути чи якості Бога, які Він відкриває в Біблії. Але багато граней Бога сягають вище нашого розуміння. Цей світ не здатен Його вмістити, ми не можемо пояснити Його, використовуючи увесь свій словниковий запас, чи осягнути нашим розумінням.
22
Приголомшлива любов
Однак в Об’явленні 4 та в Ісаї 6 ми маємо два різні погляди на небесну тронну залу. Дозвольте намалювати вам невеличку словесну картину. В Об’явленні, коли Іван розповідає про свій досвід споглядання Бога, складається враження, що йому бракує земних слів, аби описати видіння, яке йому випала честь побачити. Він змальовує Того, що сидить на престолі, порівнюючи з двома коштовними каменями – «яспісом і сардисом», а місце навколо престолу він порівнює з веселкою, подібною на смарагд. Бог, що сидить на престолі, більше схожий на блискучі коштовності, ніж особу з тіла та крові. Таку поетичність, образність важко сприйняти людині, у якої уява не так добре розвинута. Тому уявіть собі найбільш вражаючий захід сонця, який вам доводилось бачити. Пригадуєте проментисті кольори, що розливались небом? Пригадуєте, з яким захопленням ви зупинились, щоб помилуватися цим видовищем? І як слів «нічого собі» чи «прекрасно, чудово» здавалось замало? Це дещо схоже на те, про що говорить Іван в Об’явленні 4, намагаючись передати словами своє видіння небесної тронної зали. Іван змальовує «блискавки» та «голоси і громи», що виходили від Божого престолу, від престолу, який мав би бути несхожим на жоден інший престол. Він пише, що перед престолом горіли сім вогняних свічників і було дещо схоже на скляне море, подібне до кришталю. Вживаючи звичні слова, він доклав чимало зусиль, аби змалювати небесне місце і святого Бога. Але найбільш інтригуючим є, як Іван змальовує тих, хто оточував престол. По-перше, там були двадцять чотири старці, зодягнені у біле із золотими вінцями на головах. Далі Іван змальовує чотирьох тварин з шістьма крильми, з очима по всьому тілу і на крилах. Одна з них мала обличчя лева, інша теляти, ще інша мала обличчя людини, а остання – обличчя орла. Я намагаюсь уявити, як би це виглядало, коли б я насправді побачив одне з цих створінь у лісі чи десь на побережжі. Я б напевно помер від страху! Було б дуже лячно побачити створіння з обличчям лева і очима «спереду й ззаду».
Припиніть молитися 23 І так, ніби опис Івана не достатньо фантастичний і дивний, далі він каже нам те, що говорять ці створіння. Двадцять чотири старці складають перед Сидячим на престолі свої золоті вінці, падають на обличчя перед Ним і промовляють: «Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, із волі Твоє існує та створене все!» В той самий час чотири тварини не припиняють (день і ніч) говорити: «Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель, що Він був, і що є, і що має прийти!» Тільки уявіть собі перебування в цій залі, в оточенні старців, що оспівують Божу достойність, та тварин, що заявляють про Божу святість. Пророк Ісая також мав видіння про Бога в такій залі, але цього разу це більш прямий опис: «Я бачив Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі». Ого! Ісая це побачив і залишився живий? Ізраїльтяни ховались кожного разу, як Бог проходив їхнім табором, тому що вони надто боялись дивитися на Нього, і навіть Йому вслід, коли Він відходив. Вони боялись, що помруть, якщо побачать Господа. Але Ісая дивився і бачив Бога. Він пише, що кінці одежі Божої переповнювали храм, а над Ним стояли серафими. Кожен серафим мав по шість крил, схоже до тварин, змальованих Іваном в Об’явленні. Ісая говорить, що вони кликали одне до одного, кажучи: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!» А тоді захитались основи і храм наповнився димом, що дуже схоже на Івановий опис блискавок і гуркоту грому. Опис Ісаї менш детальний, аніж опис Івана, але Ісая більше ділиться своїми враженнями від перебування у тронному залі Бога. Його слова звучать у пожвавленні задимленого храму і хитких чопів порогів: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої побачили Царя, Господа Саваота!» І тоді один з серафимів приносить шматок розпеченого вугілля, взятого з жертівника. Створіння торкається вуст Ісаї гарячим вугіллям і говорить йому, що його вину забрано. Обидва ці описи слугують одній цілі. Івановий опис допомагає нам уявити вигляд Божої тронної зали, тоді як опис Ісаї нагадує нам, якою має бути наша реакція на ось такого Бога.