Присвячується всім гарячим і кохаючим душам, чиї втрати травмували, але не зламали дух. Це був сонячний зимовий ранок на початку грудня, коли сніг ще не лежав на дорогах, а про те, що прийшла зима говорив тільки мороз, який закував калюжі в лід, і небо, яким неспішно рухалися величезні сірі хмари. Більшою мірою, однакові, похмурі, збліднілі під дією часу будинки, подібні людям, які, стоячи в ліфті кидають напружені погляди в сторону мимовільних компаньйонів у мандрівці поверхами, перед тим, як знову
відрізнялись
рисами кожної будівлі Можливо, з фасаду десь відпало облицювання, оголивши жалюгідний первісний вигляд жовтої цегли, або від віконної рами могла піти тріщина, яка свідчить про похилий вік споруди, яку в будь-якій іншій європейській країні негайно знесли б Якби будівлі були людьми — графіті на них були б татуюваннями Всілякі написи від маленьких імен із серцями на електрощитах, поодиноких слів ненормативної лексики або цілих речень, які заявляють про щось, або закликають до чогось, до великих яскравих «картин», що залишили ім‘я художника на стіні до моменту, коли ця фарба облупиться, або допоки споруда не обвалиться, відкривши оку майбутніх поколінь пустир, який
від одного тільки
потертими і якщо брати до уваги широкий підворіт і плями на вигорівших колінках, то можна зробити висновок, що штани хлопчик носить давно, доношуючи за кимось старшим і, безперечно, вищого зросту. Єдине, що, здавалось, було на хлопчику не з чужого плеча яскраво-червоні блискучі черевички, вірогідно, куплені декілька днів назад, так, як на них ще не з‘явилося ні однієї тріщинки ні в районі сухожиль, ні там, де грілись у вовняних носках мініатюрні пальчики ніг, які знаходилися під синьою блискучою накладкою з утеплювачем. Маленький Костя стояв, і, опустивши голову, з цікавістю й неприхованим захопленням розглядав носки своїх нових черевиків Вони, здавалось, почергово підморгували йому, відблискуючи сонячними бліками, ковзаючи по червоному глянцю водостійкої тканини Костя й сам собі стояв, й усміхаючись, почергово відкривав і закривав то ліве, то праве око, намагаючись підмигнути своїм новим друзям Він помітив, що до підошви правого черевика пристала невеличка грудка бруду й нахмурився Він вирішив підняти маленьку палочку, яка лежала у двох метрах від нього й почистити черевичок так, як це робила його мама, коли вони ходили по газонах парку Костю від палочки відділяла велика замерзла калюжа, у якій, на жаль, не було білих плям, які хрустіли під його ногами, коли він на них наступав, або стрибав із розбігу Він вирішив не обходити калюжу, а спробувати пройтися по ній Він уже ж дорослий, і вже так одного разу ходив по калюжі, коли мама відпустила його руку і відійшла, а він, навіть, ні разу не впав Він ступив одною ногою на калюжу Лід був міцним і не хруснув під тиском його нових черевичків,
дорослим він мусить не плакати, коли падає, а підійматися на ноги і йти далі, навіть якщо на колінці з‘явилась ранка, з якої йде кров. Він слухався маму і, навіть, коли дуже боляче падав і розбивав лікті, коліна, а іноді, навіть, і ніс, він не плакав, а мама завжди підходила до нього й обробляла ранку якоюсь водою, яка дуже пекла, навіть якщо мама дула. Але потім вона заклеювала ранку пластирем, на якому були намальовані леви, жирафи і крокодили й розповідала йому смішні історії про кожну з намальованих тварин. Костя піднявся на ноги й обережно пішов до краю калюжи. Дійшовши до сухого асфальту, він зупинився, нагнувся
сніг Ми б
сніговика, якому замість носа вставили б бурульку
почав уявляти як вони з мамою вдвох катають величезні шари зі снігу і складають їх разом у високого, товстого сніговика Він би знайшов шишок і приліпив їх замість гудзиків сніговику, щоби йому не було так холодно У голові хлопчика виникало багато картинок із мультиків, у яких сніговики оживали і вдягнуті в різнокольорові в‘язані шарфи, танцювали разом із людьми Вони водили хороводи і грали на різних льодових музичних інструментах, дарували людям подарунки, й усміхалися Вони б повели сніговика на карусель, яка стоїть у парку, у якому вони з мамою постійно гуляли й, можливо, мама б дозволила Кості щоби сніговик залишився в них жити Перед очима хлопчика вже танцювали уявлені
Він пробував ловити сніг ротом, але він відлітав від язика в останню мить, і він так і не зміг зловити хоча б одну сніжинку. Сніг став великим і сірим, здавалось, що якщо він буде йти декілька діб, то вкриє все навкруги й на кожному кроці будуть високі замети. Костя уявив, як він будує тунелі в заметах і як зміг би побудувати собі такий же будиночок, як той, у якому білі ведмеді живуть у мультфільмах у Лапландії. Він би побудував цілу мережу секретних тунелів і пускав би туди тільки маму. Сірий сніг навколо нього кружляв за вітром і танцював, допоки не опускався на землю. Костя вирішив, що тепер завжди буде носити ці черевички, тому, що вони чарівні і виконують бажання Він кружляв у падаючому снігу, усміхався і сміявся, пробуючи спіймати його в червоні замерзлі долоні Але тут він почув голос мами, голосний і чіткий: — Костя, синку, підійди до мене Костя повернувся й помітив маму, яка несла в руках якісь великі прозорі пакети Він подумав, що в них подарунки, які мама йому купила на Новий Рік, але потім помітив, що в одному з пакетів лежав його улюблений плюшевий ведмедик, якого він назвав Барні, як того косолапого з реклами якихось цукерок Навіщо мама взяла його ведмедя? Вона хотіла подарувати йому його вдруге? Але це дуже нечесно, не можна дарувати по другому колу На секунду йому здалося, що це якийсь інший плюшевий ведмідь і насправді — це був не його ведмідь! Цей був якийсь сірий
Костику, це не сніг, а попіл, сказала вона на видиху, ледь стримуючи сльози. А що таке попіл, мамо?
Вона трималася з усіх сил, намагаючись не заплакати. Її маленький син ще не розумів, що таке попіл, що таке розпач і відчай, що таке втратити все, що було дорогим для душі. Але в неї був він, і вона дозволила собі, щоби Костя помітив, як вона плаче. Костя, ходімо, мама потягнула йому вільну від сумок руку. Мамо, а чому ми не йдемо додому? У нас більше немає дому, Костя Наш будинок згорів