11 kl

Серія «Усі уроки» Заснована у 2006 році

Книга скачана с сайта http://e� kniga.in.ua Издательская группа «Основа» — «Электронные книги»

Харків Видавнича група «Основа»

2011 1

УДК 37.016 ББК 74.266.3 Є74

Є74

Єрмоленко А. О. Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас. Стандарт­ ний та академічний рівні / А. О. Єрмоленко, О. П. Мок­рогуз— Х. : Вид. група «Основа», 2011. — 320 c. : табл. — (Серія «Усі уроки»).

ISBN 978-617-00-0930-2. У посібнику представлені усі уроки до курсу історії України 11 класу за програмою 2010 р. Вони розроблені із застосуванням сучасних інноваційних тех­нологій, новітніх форм і методів роботи. Для викладачів, методистів та студентів педагогічних навчальних закладів. УДК 37.016 ББК 74.266.3

Навчальне видання Серія «Усі уроки»

Єрмоленко Алла Олександрівна Мокрогуз Олександр Петрович

Усі Уроки до курсу «Історія України» 11 клас. Стандартний та академічний рівні Головний редактор Н. І. Харківська Редактор О. О. Івакін Відповідальний за видання Ю. М. Афанасенко Технічний редактор О. В. Лєбєдєва Коректор О. М. Журенко Підписано до друку 30.03.2011. Формат 60×90/16. Папір газет. Друк офсет. Гарнітура Шкільна. Ум. друк. арк. 20,0. Замовлення № 11-04/18-05. ТОВ «Видавнича група “Основа”» 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 66 тел. (057) 731-96-33 е-mail: office@osnova.com.ua Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2911 від 25.07.2007 р.

ISBN 978-617-00-0930-2

© Єрмоленко А. О., Мокрогуз О. П., 2011 © ТОВ «Видавнича група “Основа”», 2011 2

Зміст Урок 1. Вступний урок до курсу «Історія України». 11 клас........... 5 Тема 1. Урок 2. Урок 3. Урок 4. Урок 5. Урок 6. Урок 7. Урок 8.

Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.). Велика вітчизняна війна (1941–1945 рр.) Радянсько-німецькі договори 1939 р. та Україна .............. 10 Початок Великої Вітчизняної війни................................ 18 Окупаційний режим в Україні ....................................... 26 Рух Опору в Україні ..................................................... 35 Початок визволення України ......................................... 44 Україна на завершальному етапі війни ............................ 52 Наш край у 1939–1945 рр. ............................................. 63

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.) Урок 9. Україна в період повоєнної відбудови .............................. 64 Урок 10. Радянізація західних областей України .......................... 74 Урок 11. Культурне життя в Україні ........................................... 83 Урок 12. Наш край у 1953–1964 рр. ............................................. 94 Урок 13. Урок узагальнення ....................................................... 94 Тема 3.

Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953–1964 рр.) Уроки Соціально-економічне та внутрішньополітичне становище 14–15. в Україні в першій половині 50-х рр. .............................. 98 Урок 16. Внутрішньополітичне становище в Україні в 1953–1964 рр. ........................................................... 108 Уроки Соціально-економічне становище 17–18. в Україні в 1953–1964 рр. ............................................. 113 Уроки Розвиток культури в Україні 19–20. в 1953–1964 рр. ........................................................... 123 Урок 21. Наш край у 1939–1945 рр. ............................................. 134 Урок 22. Урок узагальнення ....................................................... 134

Тема 4.

Україна у період загострення кризи радянської системи (середина 60-х — початок 80-х рр.) Урок 23. Внутрішньополітичне становище в Україні в середині 60-х — на початку 80-х рр. ХХ ст. ................... 137 Уроки Розвиток економіки України в середині 24–25. 60-х — на початку 80-х рр. ............................................ 147 Уроки Розвиток соціальної сфери України 26–27. в середині 60-х — на початку 80-х рр. ............................. 159 3

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

4

Уроки Розвиток культури в Україні 28–29. в середині 60-х — на початку 80-х рр. ............................. 169 Урок 30. Опозиційний рух в Україні в середині 60-х — на початку 80-х рр. ............................................ 181 Урок 31. Наш край у середині 60-х — на початку 80-х рр. ............... 195 Урок 32. Урок узагальнення ....................................................... 195 Тема 5.

Розпад Радянського Союзу і проголошення незалежності України (1985–1991 рр.) Уроки Соціально-економічне життя в Україні 33–34. в період перебудови ...................................................... 198 Уроки Внутрішньополітичне життя в Україні 35–36. в період перебудови ...................................................... 211 Урок 37. Активізація національного і релігійного руху у другій половині 80-х рр. ............................................. 220 Урок 38. Здобуття Україною незалежності ................................... 226 Урок 39. Наш край у 1985–1991 рр. ............................................. 236 Урок 40. Урок узагальнення ....................................................... 236

Тема 6. Україна в умовах незалежності Уроки Державотворчі процеси 41–42. в Україні .................................................................... 239 Урок 43. Спроби реформування економіки України на початку 90-х років ................................................... 256 Уроки Основні тенденції розвитку економіки України 44–45. в дру­гій половині 90-х — на початку 2000-х рр. ................ 266 Уроки Основні чинники та особливості розвитку 46–47. культури в Україні ....................................................... 283 Урок 48. Релігійне життя в Україні в умовах незалежності ............. 294 Урок 49. Екологічні проблеми початку ХХІ ст. (інтегрований урок з історії України, географії, біології, екології) ......................................................... 301 Урок 50. Зовнішня політика та міжнародні відносини незалежної України ..................................................... 309 Урок 51. Розвиток краю в умовах незалежності України ................ 318 Урок 52. Урок узагальнення ....................................................... 319

Урок 1 Вступний урок до курсу «Історія України». 11 клас Очікувані результати Після цього уроку учні: визначатимуть завдання і структуру курсу; ознайомляться із структурою підручника і способами ро­ боти з ним, додатковою навчальною літературою, електронними й інтернет-ресурсами, формами і методами організації навчальної діяльності, державними вимогами до рівня підготовки учнів. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційна частина уроку ІІ. Актуалізація знань учнів У ч и т е л ь. У 10-му класі ви вивчали історію України, де озна­ йомились з подіями історії від початку до 30-х рр. ХХ ст.

1.

2.

3.

4.

Бесіда Укажіть хронологічні межі курсу історії України, який ви ви­ вчали у 10-му класі. Що ви вже знаєте про події цього періоду? Покажіть на карті територію України цього періоду. Якими подіями ви закінчили вивчення історії цього періоду?

ІІІ. Основна частина уроку Завдання курсу історії України. 11 клас У ч и т е л ь. Курс історії України в 11-му класі ми будемо вивча­ ти за такими темами.

• Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.). Велика Вітчизняна війна (1941–1945 рр.)

• Тема 2. Україна у повоєнні ро­ки (1945 р. — початок 50-х рр.)

• Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібераліза­ ції суспільства (1953–1964 рр.)

• Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи (середина 60-х — початок 80-х рр.)

• Тема 5. Розпад Радянського Союзу й проголошення незалеж­ ності України (1985–1991 рр.)

• Тема 6. Україна в умовах незалежності.

5

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

6

Звертаємось до рубрик підручника. Виділяємо головні їх особ­ ливості на прикладі одного параграфа. Учні виписують основні рубрики підручника в зошит. Ознайомлюємо учнів з додатковою навчальною літературою, іс­ торичними атласами та атласами, робочими зошитами, пропонує­ мо приклади форми роботи з ними. Для характеристики учнівської діяльності на уроках повідом­ ляємо учням види робіт.

1. Відповідь на усні питання.

2. Відповідь на письмові завдання і запитання.

3. Виконання домашніх завдань є обов’язковим. Учні ознайомлюються з критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів під час проведення уроків. Завдання оцінювання: • визначити рівень навчальних досягнень учнів; • визначити найкращих за результатами учнів; • стимулювати мотивацію учнів до навчання і отримання знань; • визначити рівень здібностей учнів; • визначити, чи є необхідність в додатковому навчанні або пере­ навчанні; • поставити оцінки (в балах). Під час вивчення курсу перевіряють знання й уміння учнів: • знання дат, хронологічних меж, періодів найбільш важливих історичних подій і процесів; • знання фактів — місця, обставин, учасників, результатів подій; • співвіднесення одиничних фактів і типових загальних явищ; • визначення характерних суттєвих рис історичних явищ і подій; • групування (класифікація) фактів за вказаною ознакою; • знання історичних понять термінів, їх визначень; • розкриття причиново-наслідкових зв’язків між подіями. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії Рівні навчальних Бали досягнень учнів I. Початковий

1 2

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів Учень може назвати одну–дві події, дати, істо­ ричні постаті чи історико-географічні об’єкти Учень називає декілька подій, дат, історичних постатей або історико-географічних об’єктів; вибирає правильний варіант відповіді з двох запропонованих (на рівні «так — ні»);

Урок 1. Вступний урок до курсу «Історія України». 11 клас

7 Вступний урок до курсу «Історія Україн

Рівні навчальних Бали досягнень учнів

3

II. Середній

4

5

6

ІІІ. Достатній

7

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів має загальне уявлення про лічбу часу в історії, визначає послідовність однієї події (на рівні «раніше — пізніше») Учень може двома-трьома простими речення­ ми розповісти про історичну подію чи постать; упізнати історичну подію, постать за описом; співвіднести рік зі століттям, століття — з ти­ сячоліттям (на рівні «так — ні»); має загальне уявлення про історичну карту Учень може репродуктивно відтворити (у ме­ жах чотирьох-шести простих речень) частину навчального матеріалу теми; дати визначення історичних термінів, поданих у тексті підручни­ ка або вчителем; назвати одну-дві основні дати; показати на карті історико-географічний об’єкт Учень може відтворити основний зміст на­ вчальної теми, відповідаючи на запитання вчителя; визначати окремі ознаки історичних понять, назвати основні дати; за допомогою вчителя може показати на історичній карті основні місця подій Учень загалом самостійно відтворює фактич­ ний матеріал теми; може дати стислу харак­ теристику історичній постаті (за алгоритмом); встановити послідовність подій на основі знан­ ня їх дат; у цілому правильно вживає істо­ ричні терміни; може показати на карті місця основних подій, користуватись за допомогою вчителя (зразок, пам’ятка, алгоритм) джере­ лами історичної інформації (наочними та тек­ стовими, що подаються у підручнику) Учень загалом послідовно і логічно самостійно відтворює навчальний матеріал теми, виявляє розуміння історичної термінології, дає загаль­ ну характеристику події (причини, наслідки, значення), виокремлює окремі ознаки явищ та процесів; «читає» історичні карти і карто­ схеми з опорою на їх легенду; встановлює по­ слідовність і тривалість історичних подій; ви­ користовує наведені у підручнику документи як джерело знань

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

8

Рівні навчальних Бали досягнень учнів

IV. Високий

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

8

Учень володіє навчальним матеріалом і ви­ користовує знання за аналогією, дає у цілому правильне визначення історичних понять, аналізує історичні факти на основі їхнього опису і наочного відображення, порівнює однорідні історичні події та явища, характе­ ризує причиново-наслідкові зв’язки між істо­ ричними явищами у межах теми, встановлює синхронність подій у межах теми; використо­ вуючи легенду карти, супроводжує показ істо­ ричних об’єктів їх словесним описом

9

Учень достатньою мірою оперує навчальним матеріалом, узагальнює окремі факти і фор­ мулює нескладні висновки, обґрунтовує свої висновки конкретними фактами, залученими з підручника (наочних посібників, історич­ них документів); може дати порівняльну ха­ рактеристику історичних явищ, визначення поняттям; загалом самостійно встановлює причиново-наслідкові зв’язки; встановлює синхронність подій у межах курсу; може ана­ лізувати зміст історичної карти, узагальнюва­ ти та застосовувати ці знання

10

Учень володіє набутими знаннями та вико­ ристовує їх для розв’язання нової навчальної проблеми; виявляє розуміння історичних про­ цесів; робить аргументовані висновки; харак­ теризує історичні явища і процеси, викорис­ товуючи різні джерела інформації, рецензує відповіді учнів; зіставляє і систематизує дані історичних карт і застосовує їх під час харак­ теристики подій, явищ, процесів; встановлює синхронність подій вітчизняної та всесвітньої історії

11

Учень володіє глибокими і міцними знання­ ми, може вільно висловлювати власні суджен­ ня і переконливо їх аргументувати; може ана­ лізувати історичну інформацію, співвідносити історичні процеси з періодом (епохою) на осно­ ві наукової періодизації історії; має досить міцні навички роботи з історичною картою

Урок 1. Вступний урок до курсу «Історія України». 11 клас

9 Вступний урок до курсу «Історія Україн

Рівні навчальних Бали досягнень учнів 12

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів Учень у повному обсязі опанував програмо­ вий матеріал; має глибокі й міцні знання, здатний, відповідно до вікових особливостей, презентувати власну інтерпретацію (версію, розуміння, оцінку) історичних явищ

Електронні засоби навчання з історії України цього періоду Новітня історія України 1939–2000. 11 клас [Електронний ресурс]: Навчальна комп’ютерна програма. — К. : CD-вид-во ТОВ «Дієз-продукт», 2000. — 1 електрон. опт. диск (CD-ROM): ко­ льор. ; 12 см — Систем. вимоги: ОС: Win-9x, Me, 2000, XP, SVGA 800×600 (4 Mb), 64 Ram, Pentium 100mhz, Sound Card. Історичні сайти 1. http://den82.ucoz.ru/load/multimedijnij_kurs_quotistorija_ ukrajiniquot/1-1-0-16Мультимедійний курс «Історія України» 2. http://www.ukrmap.kiev.ua/index.php?id=477&lang=uk Матеріали до курсу «Історія України». 11 клас 3. http://www.lytvyn-v.org.ua/history_of_ukraine/ Сайт В. М. Литвина, де розміщена книга «Історія України від найдавніших часів до 2004 р.»

4. http://www.uahistory.cjb.net/ Представлено електронні версії книг відомих істориків: М. Гру­ шевського, Н. Полонської-Василенко, О. Субтельного та ін. Мо­ ва сайту: українська.

5. http://ukrhist.at.ua/publ/34 Документи, підручники до курсу «Історія України» 6. http://history.franko.lviv.ua/ «Нариси історії України». На сайті представлено електрон­ ні версії книг: «Нариси історії України з найдавніших часів до кінця XVII століття» (автор Н. Яковенко). «Нариси Істо­ рії України. Формування української нації XIX–XX століть» (автор Я. Грицак) та «Довідник ї історії України». Мова сайту українська.

7. http:// wikipedia.org.ua/ Інтернет-енциклопедія IV. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал за підручником.

Тема 1 Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.) Велика вітчизняна війна (1941–1945 рр.) Урок 2 Радянсько-німецькі договори 1939 р. та Україна Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну послі­ довність подій Другої світової та Великої Вітчизняної війн; харак­ теризувати геополітичні плани СРСР та Німеччини щодо України; описувати повсякденне життя людей та визначати зміни, пов’язані з війною; порівнювати різні точки зору щодо подій початкового етапу Другої світової й визначати власну позицію; показувати на карті напрямки наступу німецьких військ та місця основних бойо­ вих дій літа–осені 1941 р. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Охарактеризуйте політичну обстановку у світі напередодні Дру­ гої світової війни. Яке місце посідала Україна у міжнародних подіях кінця 30-х років?

2. До складу яких держав входили Східна Галичина, Північна Бу­ ковина та Закарпаття напередодні Другої світової війни?

3. Яким був статус західноукраїнських земель у складі цих дер­ жав?

4. Чи були у західноукраїнського населення підстави для незадо­ волення своїм становищем?

5. Як ви розумієте термін «українське питання» та що ви вклада­ єте в його зміст?

10

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

11

6. Як Гітлер пропонував вирішити майбутнє України? Як ви вва­ жаєте, чим був зумовлений його інтерес до «українського пи­ тання»? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Як нам уже відомо, наприкінці 30-х років Вер­ сальсько-Вашингтонська система, не витримавши тиску з боку Ні­ меччини, починає давати збій. Відбувається перегрупування сил у світі, виникає ціла низка суперечностей між провідними держа­ вами світу. За цих умов «українське питання» поступово висува­ ється на одне з чільних місць у міжнародній політиці. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Радянсько-німецькі договори 1939 р. У ч и т е л ь. Напередодні остаточної ліквідації Чехословацької дер­жави та окупації Карпатської України угорськими вій­ськами німецька преса раптово припиняє публікацію антирадянських ста­ тей. Починається процес зближення з радянською стороною. У ке­ рівних колах Радянського Союзу вважали міжнародне становище несприятливим для конфлікту з нацистською Німеччиною.

23 серпня 1939 р. Молотов та Ріббентроп підписали договір про ненапад між СРСР та Німеччиною терміном на 10 років. Цей дого­ вір містив також таємний протокол. Робота з документами Клас поділяється на дві групи.

1-ша група Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом

«Уряд СРСР і Уряд Німеччини, керовані бажанням зміцнення справи миру між СРСР і Німеччиною і виходячи з основних поло­ жень договору про нейтралітет, укладеного між СРСР і Німеччи­ ною в квітні 1926 року, дійшли такої угоди: Стаття І. Обидві Договірні Сторони зобов’язуються утримува­ тися від будь-якого насильства, від будь-якої агресивної дії і будьякого нападу один щодо одного як окремо, так і разом з іншими державами. Стаття II. У випадку, якщо одна з Договірних Сторін ви­ явиться об’єктом воєнних дій з боку третьої держави, інша Дого­ вірна Сторона не буде підтримувати в жодній формі цю державу.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

12

Стаття ІII. Уряди обох Договірних Сторін Залишаться в май­ бутньому в контакті один з одним для консультації, щоб інформува­ ти один одного про питання, стосуються їхніх спільних інтересів. Стаття IV. Жодна з Договірних Сторін не братиме участь у якому-небудь угрупованні держав, що прямо чи побічно спрямо­ ване проти іншої сторони. Стаття V. У випадку виникнення спорів чи конфліктів між Договірними Сторонами з питань того чи іншого роду обидві сторо­ ни будуть вирішувати ці суперечки чи конфлікти винятково мир­ ним шляхом у порядку дружнього обміну чи думками в потрібних випадках шляхом створення комісій із врегулювання конфлікту. Стаття VI. Даний договір укладається терміном на десять ро­ ків з тим, що, оскільки одна з Договірних Сторін не денонсує його за рік до закінчення терміну, термін дії договору буде вважатися автоматично продовженим на наступні п’ять років. Стаття VII. Даний договір підлягає ратифікації в найкорот­ ший термін. Обмін ратифікаційним и грамотами повинен відбути­ ся в Берліні. Договір набуває чинності негайно після його підписан­ ня. Складений у двох оригіналах, німецькою і російською мовами, у Москві, 23 серпня 1939 року». Завдання 1. Охарактеризуйте зміст цього договору. Чому сторони погодили­ ся на його підписання?

2. Дайте оцінку позиції міжнародного співтовариства щодо СРСР. Чи була альтернатива не укладати пакт?

2-га група Таємний додатковий протокол до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом

«Під час підписання договору про ненапад ніж Німеччиною і Со­ юзом Радянських Соціалістичних Республік підписані нижче упо­ вноважені обох сторін обговорили в строго конфіденційному поряд­ ку питання про розмежування сфер обопільних інтересів у Східній Європі. Це обговорення призвело до нижченаведеного результату: 1. У випадку територіально-політичної, перебудови областей, що входять до складу Прибалтійських держав (Фінляндія, Есто­ нія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є кордоном сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси щодо Вілен­ ської області визнаються обома сторонами.

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

13

2. У випадку територіально-політичної, перебудови областей, що входять до складу Польської Держави, межа сфер інтересів Ні­ меччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарева, Віс­ ли і Сану. Питання, чи є в обопільних інтересах бажаним збереження не­ залежної. Польської Держави і які будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з’ясовано тільки протягом подальшого полі­ тичного розвитку. У будь-якому разі обидва Уряди будуть розв’язувати це питан­ ня в порядку дружньої обопільної згоди.

3. Щодо південно-східної Європи з радянської сторони підкрес­ люється інтерес СРСР до Бессарабії. З німецької сторони заявля­ ється про її повну політичну незацікавленість у цих областях.

4. Цей протокол буде зберігатися обома сторонами в суворій ­таємниці. Москва, 23 серпня 1939 року» Завдання 1. Охарактеризуйте зміст таємного протоколу до пакту МолотоваРіббентропа. Чому його вирішено було зберігати в суворій таєм­ ниці?

2. Яким є ваше ставлення до таємного протоколу? Визначте його моральність та правомочність. Чи мав він право на існування? За результатами роботи з джерелами інформації діти складають узагальнювальну таблицю. Пакт Молотова–Ріббентропа 23 серпня 1939 р. Зміст договору

Зміст ­ таємного протоколу

Значення

• Утримання від • Розмежування • Переважна частина агресивних дій сфер інтере­сів західноукраїнських зе­ щодо один од­ обох держав мель потрапили у сферу ного; у Східній Європі впливу СРСР; • у разі нападу по лінії річок На­ • 1 вересня 1939 р. з на­ третьої держа­ рев, Вісла, Сян; паду Німеччини на ви на СРСР або • радянська сто­ Польщу розпочинається Німеччину не рона підкреслює Друга світова війна; підтримувати свою зацікав­ • 17 вересня 1939 р. Чер­ агресора у жод­ леність у Бесса­ вона армія перетнула ній формі; рабії, на що Ні­ кордони Польщі і зайня­ • термін дії уго­ меччина не мала ла територію Західної ди — 10 років претензій України

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

14

Зміст радянсько-німецького договору 28 вересня 1939 р. Кордон між державами пройшов по «лінії Керзона». Переважна більшість території Західної України увійшла до складу СРСР. Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя (майже 16 тис. км2 з 1,2 млн населення) опинилися в зоні німецької окупації. На карті-додатку до тексту протоколу Й. Сталін поставив під­ пис (довжиною 58 см). Завдання 1. Дайте оцінку змісту цього договору. Які наслідки він мав для України?

2. Чому Сталін погодився на передання частини українських зе­ мель Німеччині?

3. Про що свідчить такий незвичний підпис Й. Сталіна під цим до­ кументом?

4. Радянсько-німецьке співробітництво, розпочате дого­вором про ненапад, Гітлер дуже влучно назвав «шлюбом за розрахунком». Чи погоджуєтеся ви з даним висловлюванням? Чому? Початок Другої світової війни. Вступ Червоної армії на територію Західної України У ч и т е л ь. Після початку Другої світової війни військові час­ тини Червоної армії західних округів були приведені у стан боє­ готовності. 14 вересня в радянській пресі з’явились статті про повстання галичан проти Польщі. Польському послові в Москві В. Гжибовському була вручена нота радянського уряду. Робота з документом З ноти радянського уряду

«Польська держава та її уряд фактично припинили існування. Тим самим втратили чинність договори, укладені між СРСР і Поль­ щею. Полишена напризволяще, залишившись керівництва, Поль­ ща перетворилася на зручне поле для всіляких випадків і несподі­ ванок, що можуть становити загрозу для СРСР. Тому радянський уряд, який досі дотримував нейтралітету, не може більш нейтраль­ но ставитися до цих фактів… Внаслідок ситуації, що склалася, ра­ дянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної армії наказати військам перетнути кордон і взяти під свій захист життя й майно населення Західної України та Західної Бі­ лорусії».

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

15

Запитання 1. Чому СРСР не допоміг Польщі?

2. Чи можна назвати дану ноту агресивною?

3. Чим мотивувало радянське керівництво введення своїх військ на територію Польщі? Чи так це було насправді? У ч и т е л ь. 17 вересня 1939 р. Український фронт марша­ ла С. Тимошенка у складі 634 тис. війська, яке мало на озброєн­ ні 4700 гармат, 3300 літаків, 4736 танків, увійшов на територію Південно-Східної Польщі (Західної України). У ніч на 22 вересня Червона армія увійшла до Львова. Після низки дипломатичних перемовин і відповідного остаточного узгодження демаркаційної лінії німецькі війська почали передавати СРСР раніше захоплені ними українські та білоруські міста. У квітні–травні 1940 р. у Ка­ тинському лісі під Смоленськом, а ще раніше — під Харковом та в інших місцях було розстріляно понад 15 тисяч польських офіце­ рів — від молодших командирів до генералів.

28 вересня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький дого­ вір про дружбу і кордони. Робота з підручником Прочитайте параграф підручника, що стосується вступу Черво­ ної армії на територію Польщі.

1. Як населення західноукраїнських земель зустрічало Червону армію? Чим це можна пояснити?

2. Чи згодні ви з думкою, що місцеве населення зустрічало радян­ ського солдата як визволителя? У ч и т е л ь. Відповідно до рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 26 вересня 1939 р., розгорнулася робота зі встановлення радян­ ської влади. 6 жовтня 1939 р. Військова Рада Українського фронту призначила вибори до Народних Зборів Західної України 22 жов­ тня 1939 р. У них взяли участь 93 % місцевого населення. Народні Збори Західної України працювали 26–28 жовтня 1939 р. у Львові. У прийнятій Народними Зборами Декларації про державну владу на Західній Україні було заявлено, що влада належить трудящим міста та села в особі рад депутатів трудящих. Робота з документом Із Декларації про входження Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки

«Просити Верховну Раду СРСР прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити

16

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки з тим, щоб з’єднати український народ в єдиній держа­ ві, покласти край віковому роз’єднанню українського народу». Запитання У чому полягало значення входження Західної України до скла­ ду УРСР? У ч и т е л ь. 4 грудня 1939 р. було утворено 6 областей: • Волинська область (центр — Луцьк, 28 районів); • Дрогобицька область (30 районів); • Львівська область (37 районів); • Рівненська область (30 районів); • Станіславська область (34 райони); • Тернопільська область (38 районів). Робота з картою Покажіть на карті ці області. Входження Бессарабії і Північної Буковини до СРСР і УССР У ч и т е л ь. 23 червня 1940 р., другого дня після офіційної ка­ пітуляції Франції, Молотов у зверненні до німецької сторо­ни за­ значив, що «вирішення бессарабського питання не терпить більше зволікань», порушив він також питання і про Буковину.

28 червня 1940 р. румунський уряд заявив про свою згоду пере­ дати Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину. 28 черв­ ня 1940 р. війська Південного фронту у складі 460 тис. бійців, 12 тис. гармат, 3 тис. танків, 2160 літаків перетнули Дністер і всту­ пили на територію Бессарабії й Північної Буковини, майже не зу­ стрівши там опору, і до 30 червня зайняли Бессарабію та Північну Буковину. Запитання 1. Як місцеве населення зустрічало Червону армію? Чим це було зумовлено?

2. Яке значення мало приєднання Північної Буковини та Півден­ ної Бессарабії до складу УРСР? У ч и т е л ь. 2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР виріши­ ла включити Північну Буковину і Південну Бессарабію до складу УРСР, а з решти Бессарабії і колишньої Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940 р. Було утворе­но Молдавську РСР. Таким чином, завдя­ки входженню західноукраїнських зе­ мель населення України збільшилося на 8 809 тис. осіб і на се­

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

17

редину 1941 р. становило 41 657 тис, а територія розширилася до 565 тис. км2. Запитання 1. Дайте оцінку характеру політичних зазіхань Радянського Союзу.

2. Чи можна погодитись з трактуванням радянським урядом по­ ходу частин Червоної армії як «визвольної місії від іноземного поневолення»?

3. Яка ваша думка щодо визнання дій СРСР агресією стосовно дер­ жав, у складі яких перебували етнічні українські землі? Радянізація нових територій. Становище в Україні в 1939 — у першій половині 1941 рр. Робота з підручником Виписати заходи політики радянізації в західноукраїнських землях: • заборона діяльності усіх партій, окрім КПЗУ, яка стала складо­ вою КПУ; • закриття громадських, культурних, наукових, торговельних товариств і установ, періодичних видань; • ліквідація приватної власності, націоналізація промисловості та землі, колективізація; • наступ на права церкви: заборона діяльності православної церк­ ви на Волині, обмеження прав греко-католицької церкви; • репресії щодо інтеліґенції, масові депортації українців у пів­ нічні райони СРСР; • українізація, розширення мережі освітніх закладів. Запитання 1. У чому ви вбачаєте суть економічних та соціальних перетворень у Західній Україні? Про що свідчать методи, якими радянська влада їх здійснювала?

2. Чим, на ваш погляд, зумовлена репресивна політика СРСР у За­ хідній Україні? Які категорії населення і чому стали жертвами репресій?

3. Визначте політичні прорахунки дій радянського керівництва в Західній Україні. У ч и т е л ь. За різними даними, за час з 1939 р. до червня 1941 р. із Західної України було депортовано до 800 тис. осіб або приблизно 10 % населення цього регіону. Із них дорогою померло 32 733 особи.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

18

Завдання Дайте оцінку наведеним вище фактам. Як ви вважаєте, чим був зумовлений такий масштаб депортації населення західноукраїн­ ських земель? Свою думку аргументуйте.

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Покажіть на карті українські землі, що увійшли до складу Ра­ дянського Союзу напередодні Другої світової війни.

2. Які адміністративно-територіальні зміни відбулися в Україні у 1939–1940 рр.? Покажіть їх на карті.

3. Чи можна стверджувати, що найбільшим позитивним на­ слідком укладання радянсько-німецьких пактів 1939 р. було об’єднання майже всіх українських етнічних земель як втілен­ ня ідеї соборності?

4. Різні дослідники по-різному називають сам факт входження українських земель до складу УРСР напе­редодні Другої світо­ вої війни: «анексія» (Д. Боффа), «включення» (Н. Верт), «фор­ мальне інкорпорування, назване «возз’єднанням» (А. Жуков­ ський, О. Субтельний), «возз’єднання, що мало характер акції окупаційного ти­пу» (С. Кульчицький). А як би ви визначили цей процес? Свою відповідь аргументуйте.

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Урок 3 Початок Великої Вітчизняної війни Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну послі­ довність та основні етапи подій Другої світової та Великої Вітчизняної війн; характеризувати геополітичні плани СРСР та Німеччини щодо України; показувати на карті місця основних воєнних подій; на основі різних джерел інформації описувати героїчні події Великої Вітчизня­ ної війни; складати характеристики та політичні портрети видатних українських полководців та героїв війни; порівнювати різні точки зо­ ру щодо оцінок начального етапу Великої Вітчизняної війни. Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

19

Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Яким був зміст радянсько-німецьких договорів 1939 року?

2. Як змінилися кордони СРСР у 1939–1940 рр.? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву № 21 (план «Барбаросса») — план нападу на СРСР. «Коли ми говоримо сьогодні про придбання нових земель і нового простору в Європі, то насамперед думаємо про Росію та про підкорені нею окраїнні держави… Ця колосальна імперія на сході дозріла для її ліквіда­ ції», — зазначав Гітлер. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Напад Німеччини на СРСР. Відступ Червоної армії У ч и т е л ь. 22 червня 1941 р. після сигналу «Дортмунд» фа­ шистська Німеччина раптово напала на СРСР. Сконцен­тровані в мобільні угруповання «Північ», «Центр» і «Пів­день» німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву та Київ. До се­ редини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ становив 3 000 км, глибина вторгнення на головних напрямках — 400–600 км. За три тижні війни 28 радянських дивізій було по­ вністю розгромле­но, а ще 72 дивізії втратили понад 50 % особового складу — це 3/5 військ, що перебували в західних округах. Робота з картою Покажіть на карті, у яких напрямках просувалися німецькі війська територією СРСР. Робота з підручником За підручником учні визначають причини невдач Червоної армії на початку війни: раптовість нападу; матеріальна непідготов­ леність до війни; незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників; міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної армії на кордонах; масові ре­ пресії армійського командного складу наприкін­ці 30-х років; не­ компетентність воєнно-стратегічного керівництва.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

20

У ч и т е л ь. Німецькі війська, маючи величезний досвід у ве­ денні сучасної війни, були раціонально розташовані, зокрема на напрямах головних ударів вони в 6–8 разів переважали радянські війська, які їм протистояли. Німецькі танкові з’єднання просува­ лися зі швидкістю 50–60 км за добу за підтримки мотопіхоти, ство­ рюючи небувалі в історії воєн оточення — котли. Уже за перші два дні бойових дій на аеродромах та в повітрі Червона армія втратила понад дві тисячі літаків, залишившись без прикриття з повітря. Робота з діаграмою Втрати техніки Південно-Західного фронту (до 15 липня 1941 р.)

Втрати

6998

Загальна кількість 3648 1907 2256

Танки

Літаки

Запитання Як ви вважаєте, чому втрати Південно-Західного фронту суттє­ во переважали втрати німецької групи військ «Південь», що насту­ пала у напрямку Києва? Мобілізаційні заходи 1941 року та евакуація Робота зі схемою 30 червня 1941 р. — утворення Державного комітету оборони

Мобілізація ­населення

Будівництво оборонних ­споруд

Мобілізаційні заходи

Державні ­позики

Запровадження воєнного стану

Евакуація насе­ лення та матері­ альних цінностей

Перебудова господарства на воєнний лад

У ч и т е л ь. Із початком вторгнення нацистських військ керів­ ництво СРСР закликало населення до всенародного опору загарб­ никам. Ця війна була для більшості радянських людей Великою

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

21

Вітчизняною війною, тобто справедливою, визвольною. Відповідно до директив створеного 30 червня 1941 р. Державного комітету обо­ рони (ДКО), який перебрав на себе всю повноту влади в Радянсько­ му Союзі, відбувалась мобілізація засобів і ресурсів в Україні. За липень 1941 — червень 1942 р. з України до армії та на флот призва­ ли 3 млн 185 тис. осіб, у 12 областях сформували народне ополчен­ ня у складі 1,3 млн осіб, 657 винищувальних батальйонів, у яких формально налічувалося 160 тис. бійців. Водночас здійснювалася перебудова народного господарства на воєнний лад. Був збільше­ ний робочий день, скасовувалися чергові й додаткові відпустки, за­ проваджувалися обов’язкові понаднормові роботи. Машинобудівні заводи України переналаштовувалися на виробництво озброєння, боєприпасів, військового обладнання. До серпня 1941 р. спад виробництва в багатьох галузях економі­ ки СРСР досяг небаченого рівня: прокат кольорових металів знизив­ ся в 430 разів, виробництво шарикопідшипників — у 21 раз. Понад 80 % військово-промислового комплексу, включаючи 94 % авіазаво­ дів, опинилися у фронтовій або прифронтовій зоні. В Україні 26 черв­ ня за рішенням ЦК КП(б)У та РНК УРСР була створена спеціальна комісія на чолі із заступником голови РНК УРСР Д. Жилою. Але оскільки воєнна доктрина передбачала війну «на чужій території», то не було розроблено планів евакуації. Усе робилося якнайшвидше. У ході евакуації з України було вивезено на Схід 550 підприємств (ли­ ше з Києва — 197), понад 70 ВНЗ, 276 училищ фабрично-заводського навчання, не менше 3,5 млн осіб населення. Робітники, колгоспни­ ки, інтелігенція Радянської України були евакуйовані до 43 східних областей й автономних республік Російської Федерації, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану, Туркменії. На схід переба­ зувалися колгоспи, радгоспи, МТС, з яких у тил відправили понад 34 тис. тракторів, а також понад 6,3 млн голів худоби. У глибокий тил також було евакуйовано більшість науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, театрів, музеїв, медичних закладів. Вивезено і збережено фонди багатьох архівів і музеїв. Але через не­ підготовленість і недостатню організованість багато з того, що варто було б вивезти, не було евакуйовано. Через паніку та безлад вдалося евакуювати в тил менше 60 % великої рогатої худоби, 26,7 % сви­ ней, 14,5 % коней. До 25 вересня 1941 р. вивезли лише 4 335 тракто­ рів з 26 651. А за розпорядженням керівних органів усе цінне майно, у тому числі хліб, пальне і т. п., яке не можна вивезти, слід було зни­ щувати, що керівники й робили.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

22

Колосальний обсяг робіт виконали трудящі України в липні 1941 — червні 1942 р., зводячи оборонні рубежі. Було збудовано по­ над 4 000 км загороджувальних ліній, вручну переміщено 17 млн м3 землі, підготовлено 20 тис. військово-інженерних споруд. Проте усі зусилля виявилися марними, оскільки танкові з’єднання вермахту обійшли майже всі оборонні споруди. Запитання 1. Про що свідчать оборонні заходи, які здійснювало радянське керівництво на початку війни?

2. Подумайте, які прорахунки були допущені радянським керів­ ництвом під час перебудови життя держави на воєнний лад. Військові події 1941–1942 рр. Окупація України Робота з хронологічною таблицею У ході роботи з таблицею заслуховуються повідомлення учнів про найбільші битви початкового періоду Великої Вітчизняної ­війни. Військові події 1941–1942 рр. Дата

Подія

22 червня 1941 р.

Бомбардування німецькою авіацією українських міст (Рівне, Львів, Житомир, Київ, Севастополь та ін.), ­запеклі бої на кордонах 23–29 черв­ Найбільша танкова битва початкового періоду війни ня 1941 р. в районі Луцьк–Броди–Рівне, у якій взяли участь з обох сторін близько 2 тис. танків (на тиждень затри­мала ­просування німців) 30 червня — Відступ Червоної армії на обох фронтах: на Півдні вороги 11 липня захопили Північну Буко­вину й Бессарабію та підійшли 1941 р. до Дністра; на Заході України взяли Дрогобич, Львів, Луцьк, Рівне, Житомир і наблизилися до Києва 11 липня — 22 вересня 1941 р.

Київська оборонна операція, яка в результаті неком­ петентного керівництва Й. Сталіна та його оточення за­ кінчилася катастрофою для Південно-Західного фронту. Загинули і потрапили в полон понад 600 тис. осіб, які опи­ нилися в оточенні, в т. ч. командуючий фронтом М. Кир­ понос, член військової ради М. Бурмистренко, начальник штабу фронту В. Тупиков

19 вересня 1941 р.

Гітлерівці зайняли Київ. Оборона Києва тривала 71 день, вона надовго затримала німців і дала змогу провести ева­ куацію на схід людей і великі підприємст­ва Лівобережжя та Донбасу

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

Дата

23

Подія

5 серпня — 16 жов­тня 1941 р.

Оборона Одеси. Протягом 73 днів захисники міста утри­ мували 300-тисячну ворожу армію, завдаючи їй великих втрат

25 жовтня 1941 р.

Гітлерівці зайняли Харків. До кінця жовтня під ворожою окупацією опинилася також значна частина Донбасу

30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р.

Героїчна оборона Севастополя, яка тривала 250 днів

16 листопа­ да 1941 р.

Радянські війська залишили Крим (крім невеликого клаптика із Севастополем)

Кінець 1941 р.

Війська Південно-Західного фронту закріпилися на лінії Вовчанськ–Балаклея–Красний Лиман, а Пів­денного — на лінії Артемівськ–Шахтарське–Большекрєпінська

12–29 трав­ ня 1942 р.

Наступальна операція радянських військ під Харковом, наслідки якої були трагічними: у районі Барвенківського виступу в оточення потрапили три радянські армії; втрати склали близько 240 тис. осіб

22 липня 1942 р.

Повна окупація території України німецько-фаши­ стськими військами після захоплення міста Свердловська Ворошиловградської області (нині — Луганської). Ціною величезних жертв, героїчного опору народу німецький план «блискавичної війни» було зірвано Окупація міст України 1941 року Дата

Місто

25 червня

Луцьк

28 червня

Рівне

30 червня

Львів

2 липня

Тернопіль

2 липня

Станіслав

3 липня

Дрогобич

9 липня

Житомир

10 липня

Кам’янець-Подільський

19 липня

Вінниця

14 серпня

Кіровоград

17 серпня

Миколаїв

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

24

Дата

Місто

19 серпня

Херсон

22 серпня

Черкаси

25 серпня

Дніпропетровськ

9 вересня

Чернігів

18 вересня

Полтава

19 вересня

Київ

3 жовтня

Запоріжжя

10 жовтня

Суми

17 жовтня

Одеса

21 жовтня

Сталіно

24 жовтня

Харків

Повідомлення учнів 1. Оборона Києва.

2. Оборона Одеси.

3. Оборона Севастополя та воєнні дії в Криму. Запитання 1. Поміркуйте, чому Гітлер назвав Київську операцію «найбіль­ шою битвою у світовій історії», а українські історики — «вели­ кою трагедією». Відповідь обґрунтуйте.

2. Як ви вважаєте, чому оборона Одеси мала велике стратегічне і політичне значення?

3. Які наслідки для України мали оборонні бої літа–осені 1941 — початку 1942 рр.? Покажіть на карті українські території, які були окуповані німцями в даний період. У ч и т е л ь. Отже, протягом літа–осені 1941 р. німецькі війська та їхні союзники захопили всю Правобережну і більшу частину Лі­ вобережної України та Крим. Розгром у грудні 1941 р. під Москвою 38 німецьких ди­візій зірвав плани «бліцкригу», створивши умови для контрнаступу радянських військ. У березні наступного ро­ку Генеральний штаб запропонував план операції на весну і початок літа 1942 р. Головна ідея цього документа — активна стратегічна оборона, накопичення резервів, а по­тім — рішучий наступ. Ста­ лін же наполягав на серії наступальних операцій на окремих на­ прямках, наголошуючи: «Не сидіти ж нам в обороні склавши руки і чекати, доки німці вдарять першими». Операції планували в Кри­

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

25

му, під Харковом, під Ленінградом і ще на декількох напрямках. «Те, що наступальні дії мали розгорнутися на великій кількості ділянок, — писав у своїх спогадах начальник опера­тивного відді­ лу Генерального штабу С. Штеменко, — загро­жувало бідою: наші війська опинилися втягнутими в опе­рації з сумнівним наслідком, подрібнювалися сили, котрих і так було обмаль». Неприємності розпочалися з того, що після трьох невда­лих спроб (у лютому–квітні 1942 р.) прорвати оборону німців Крим­ ський фронт змушений був перейти до оборо­ни. Битва закінчилася цілковитою катастрофою для радянських військ і втратою Керчен­ ського півострова. 4 липня 1942 р. фашисти захопили Севасто­ поль. Катастрофічною поразкою завершився розпочатий 12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. Погана організація, не­ достатнє матеріальне забезпечення, тактичні помилки призвели до трагедії (у полон потрапило 240 тис. червоноармійців). Поразки радянських військ в Україні та Криму змінили ситуа­ цію на користь німців. Оволодівши стратегічною іні­ціативою, вони 28 червня 1942 р. розпочали широкомас­штабний наступ. 22 липня 1942 р., після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошилов­ градської області, вся територія УРСР була остаточно окупована.

V. Узагальнення та систематизація знань Графічний диктант Позначте правильні твердження знаком «+» , а неправильні — знаком «–» .

1. «План Барбаросса» був підписаний Гітлером 28 грудня 1940 р.

2. Велика Вітчизняна війна розпочалася 22 липня 1941 р.

3. «План Барбаросса» передбачав блискавичний розгром СРСР.

4. Основними напрямками наступу Німеччини на СРСР були: «Північ», «Схід», «Південь».

5. Найбільша танкова битва початкового періоду війни відбулася в районі Луцьк–Броди–Рівне.

6. Київська оборонна операція закінчилися катастрофою для Південно-Західного фронту, загинули та потрапили в полон по­ над 800 тис. осіб.

7. Оборона Києва тривала 90 днів.

8. Оборона Одеси розпочалася 5 серпня 1941 р. і тривала 73 дні.

9. Героїчна оборона Севастополя тривала 250 днів.

10. Радянські війська остаточно залишили Крим наприкінці 1941 р.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

26

11. Наступальна операція радянських військ у травні 1942 р. за­ кінчилася трагічно, втрати склали близько 100 тис. осіб.

12. Територія України була повністю окупована німцями 22 черв­ ня 1942 р.

VІ. Домашнє завдання 1. Опрацювати відповідний параграф підручника.

2. Учневі підготувати повідомлення «Трагедія Бабиного Яру».

Урок 4 Окупаційний режим в Україні Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати суть окупаційного режиму в Україні; характеризувати життя населення в умовах оку­ пації; на основі різних джерел інформації: порівнювати ставлення до війни різних верств населення та полі­тичних сил в українських землях; описувати повсякденне життя людей та визначати зміни, пов’язані з війною; порівнювати різні точки зору щодо подій та ета­ пів Другої світової та Великої Вітчизняної війн та визначати влас­ ну позицію. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Коли територія України була повністю окупована німецькими військами?

2. Які плани були у Гітлера та його союзників щодо України? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Гітлер відкидав ідею самостійних держав і говорив лише про доцільність економічної експлуатації Східної Європи. За­ войовані східні території, і в першу чергу Україна, мали стати для німців «райським садом», порівняно з яким африканські колонії матимуть другорядне значення.

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

27

На засіданні генералітету вермахту 2 травня 1941 р. Гітлер на­ голосив: якщо після двох років війни німецькі збройні сили не бу­ дуть забезпечуватися продовольством з окупованих районів СРСР, то війну неможливо буде продовжувати. Але, щоб досягти бажаної мети, підкреслював фюрер, треба пам’ятати, що мільйони слов’ян при цьому помруть від голоду. Натомість майбутній міністр окупованих територій, прибалтій­ ський німець А. Розенберг, у меморандумах від 2 квітня та 20 липня 1941 р. пропонував стимулювати в завойованій Україні національ­ не життя, створити на противагу Росії під протекторатом рейху Чорноморський союз (Україна, Донська область, Кавказ), приєд­ нати до України заселені етнічними українцями райони Курської й Воронезької областей, тобто сформувати Українську державу на території від Львова до Саратова. Йшлося й про відродження «віль­ ного козацтва», інституту гетьманства, існування українських уні­ верситетів, навчання національної еліти німецької мови. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Генеральний план «Ост» У ч и т е л ь. Як нам вже відомо, ще до початку Великої Вітчиз­ няної війни Гітлер виношував корисливі плани щодо майбутнього Української держави. Початок війни проти Радянського Союзу означав, що німецькі плани щодо українських земель вступили у вирі­шальну фазу свого практичного здійснення. І ось саме на цьо­ му етапі економічні інтереси Третього рейху почали різко доміну­ вати над політичними розрахунками. Про це свідчать документи. Робота в групах Із листа Гітлера до Муссоліні, 21 червня 1941 р.

«Що стосується боротьби на Сході, дуче, то вона, напевне, буде важкою. Проте я ні на секунду не сумніваюся в значному успіху. Передусім я сподіваюся, що нам пощастить забезпечити на трива­ лий час на Україні загальну продовольчу базу. Вона послужить для нас постачальником тих ресурсів, які, можливо, знадобляться нам у майбутньому». Із «Зеленої папки» Герінга (директиви щодо керівництва економікою на території СРСР)

«Першим завданням є якнайшвидше здійснення повного про­ довольчого постачання німецьких військ за рахунок окупованих областей».

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

28

Із виступу Герінга в Берліні

«Ми зайняли найродючіші землі України. Там, на Україні, є все: яйця, масло, пшениця, сало і в такій кількості, яку важко со­ бі уявити. Ми маємо зрозуміти, що все це відтепер і навіки — наше, німецьке». Із виступів Гітлера

«…Було б помилкою дати освіту місцевим людям. І я зовсім не прихильник створення університету в Києві». «Якщо росіяни, українці та інші вмітимуть читати й писати, це може нам тільки нашкодити». «…Тут (на Вкраїні) на нас чекає безмежна родюча земля, гумус якої подекуди має завтовшки до десяти метрів». «Де ще існує регіон, в якому виплавляли би залізо вищої якості, ніж українське залізо? Де можна знайти більше нікелю, вугілля, марганцю, молібдену?.. І, окрім того, ще стільки мож­ ливостей!» Із записів доктора Ветцеля

«Метою німецької політики щодо населення російської терито­ рії є доведення народжуваності росіян до значно нижчого рівня, ніж у німців… Поки ми зацікавлені в тому, щоб збільшити чисель­ ність українського населення на противагу росіянам. Проте це не повинно призвести до то­го, що місце росіян займуть з часом укра­ їнці». Завдання На основі даних документів визначте головну мету німецьких планів щодо України. У ч и т е л ь. Згадувана в документах «Зелена папка Герінга» — це план економічного пограбування окупованих територій, роз­ рахований, насамперед, на пері­од війни, але ще в січні 1940 р. за наказом Гімлера було розпочато роботу над довгостроковим, стра­ тегічним Гене­ральним планом «Ост». Цей проект мав на меті да­ ти реко­мендації щодо розв’язання проблем германізації та коло­ нізації районів Сходу на довготривалу перспективу. Він складався з програми-мінімум, розрахованої на період війни, та програмимаксимум — на повоєнний час.

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

29

Робота з таблицею Генеральний план «Ост» Програма-мінімум

Програма-максимум

• Максимальне використан­ ня для успішного ведення війни економічних і тру­ дових ресурсів завойова­ них на Сході територій, насамперед продовольства України та нафти Кав­ казу.

• Знищення радянських ке­ рівних політичних кадрів, комуністів, євреїв, циган.

• Населення, що лояльно ставилося до нацистсько­ го режи­му, могло існува­ ти, працюючи на завойов­ ників

• Забезпечення домінування німецької нації на окупованих територіях.

• Фізичне знищення слов’янських на­ родів.

• Часткове онімечення «нордичних груп населення» СРСР.

• Підрив біологічної сили слов’ян­ ських народів.

• Масові депортації населення (пере­ селення 65 % українців із Західної України до Сибіру).

• Переселення німців на окуповані землі і створення системи озброєних селянських поселень колоністів, ­безпосередньо підпоряд­кованих СС

Запитання З якою метою створювався Генеральний план «Ост»? У чому йо­ го суть? У ч и т е л ь. Свої плани щодо захоплених територій на Сході Гітлер окреслив у липні–жовтні 1941 р. під час зібрання високих німецьких керівників головного штабу та «розмов за столом». За його словами, німці здобули у своє володіння цей «великий пиріг» для того, щоб: 1) його опанувати; 2) ним керувати; 3) його експлуатувати. Центральне місце у цих планах посідала Україна. Гітлер рішу­ че відкидав ідею самостійної України. Крим мав стати «німецькою Рів’єрою», а Галичина як колишня австрійська провінція — час­ тиною Рейху. Із грудня 1941 р. Науковий інститут праці в Берліні розробляв плани заселення німцями території Радянського Союзу аж до Уралу з таким розрахунком, щоб слов’ян на цій території за­ лишилася меншість. Проте до 2001 р. на «звільнених» від місцевих жителів територіях Білорусії, Росії та України мали проживати 90 млн німців, а населення власне Німеччини збільшилося б утричі

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

30

(приблизно 250 мільйонів) внаслідок зростання рівня народжува­ ності та онімечення слов’янських дітей арійського типу віком від 3 до 7 років. Нацистський «новий порядок» в Україні У ч и т е л ь. Німецький генеральний план «Ост», згідно з яким був встановлений окупаційний режим, передбачав: • знищити на окупованих землях 30 млн осіб; • виселити протягом 30 років близько 50 млн поляків, українців, білорусів, литовців до Західного Сибіру, на Північний Кавказ, до Південної Америки, Африки; • онімечити решту населення, перетворивши його на дешеву ро­ бочу силу для 10 млн німецьких колоністів; • знищити СРСР як цілісну суверенну державу; • вжити заходів щодо ліквідації національної культури, серед­ ньої і вищої освіти; • забезпечити скорочення народжуваності на окупованих зем­ лях. Робота з документами Із розпорядження рейхскомісара України Еріха Коха 24 жовтня 1942 р.

«Закрити всі школи, інститути, у яких навчаються учні старше 15 років, а всіх учнів і викладачів цих закладів відправити на ро­ боти до Німеччини. Крім 4-класних шкіл не повинно бути жодної школи». Із секретної німецької інструкції щодо України (листопад 1942 р.)

«1. Наші вороги: комуністи, прихильники Бандери, парти­ зани.

2. «Просвіти» обсервувати.

3. Відібрати культурно-освітні установи, театри, кіно.

4. Церкви не допустити до згоди.

5. Не долати сухот, тифу. Закрити лікарні для населення.

6. Суди лише німецькі. Кожен німець — суддя.

7. Хуліганство карати лише тоді, коли воно шкодить німцям». Завдання Користуючись документами, охарактеризуйте суть німецького окупаційного режиму в Україні.

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

31

Робота з таблицею Окупаційний режим в Україні Назва зони окупації Румунська провін­ ція «Трансністрія»

Територія Чернівецька та Ізмаїльська об­ ласті УРСР, а також землі між Бугом і Дніст­ром, які за німецькорумунським договором від 19 серпня 1941 р. передавалися Румунії

Центр Тирас­ поль, згодом — Одеса

Дистрикт «Гали­ Львівська, Дрогобицька, Станіслав­ чина» (у складі ська й Тернопільська області УРСР Польського генералгубернаторства)

Львів

Рейхскомісаріат «Україна»

Більша частина українських земель (окрім прифронтових), Крим, Орлов­ ська область Росії, деякі райони Біло­ русії

Рівне

Прифронтові райо­ ни, підпорядковані військовому коман­ дуванню

Донбас, Чернігівська, Сумська, Хар­ ківська області

Запитання 1. Покажіть на карті зони окупації.

2. Порівняйте адміністративне розчленування України з планом Розенберга. Які відмінності ви помітили? Чому? У ч и т е л ь. Рейхскомісаріат «Україна» очолив Еріх Кох, якого в Третьому рейху називали «другим Сталіним». Для управ­ління бу­ ло створено величезний адміністративний апарат. Центром рейхс­ комісаріату стало м. Рівне. Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання: 1) забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ре­ сурсами потреби фашистської воєнної маши­ни; 2) позбутись українського населення шляхом фізич­ного знищен­ ня, депортацій та вивезення на роботу до Ні­меччини «лебенсра­ ум» (життєвий простір) для арійської раси; 3) сприяти колонізації значної частини окупованих зе­мель, засе­ ленню цілих районів німецькими переселенця­ми (останнє за­ вдання планувалося здійснити протягом 30 повоєнних років, але фашисти почали його реалізовувати вже під час війни).

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

32

Життя населення України за умов окупації У ч и т е л ь. Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну на ні­ мецьку колонію, що входила до «німецького життєвого простору» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «тре­ тього рейха». 85 % усіх продуктів, вивезених у роки війни з СРСР до Німеччини, були з України. Економічне пограбування відбува­ лося з німецькою ґрунтовністю і педантичністю. Нацисти створили цілу систему заготівельних органів з пограбування українських зе­ мель. Найбільшим серед них було «Центральне товариство Сходу», що мало 30 комерційних відділів із 200 філіями в містах. Окупаційний режим забезпечували гестапо, війська СС, Служ­ ба безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція).

1941–1944 pp. 2,8 млн осіб було вивезено із СРСР у нацистське рабство, 2,4 млн із них були з України. Масовий терор проти українського народу нацисти застосову­ вали з особливою жорстокістю. Підрозділи СС знищували цілі се­ ла. У жовтні 1941 р. Україна й уся Європа «побачили свою першу Катинь»: село Обухівка Полтавської області було цілком спалене, а все населення розстріляне. Під час окупації подібні варварські акції були здійснені нацистами в 250 населених пунктах України. В Україні діяли десятки «таборів смерті», існувало 50 гетто. Із 5,8 млн радянських військовополонених, що потрапили до рук нацистів, загинули близько 3,3 млн; серед них було майже 1,3 млн українців. Робота з документом Із листа української дівчинки, 1943 р.

«Березень, 12, Ліозно, 1943 рік. Дорогий, добрий татусю! Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираю­ чої доні. Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай: її роз­ стріляли німці. Коли питали про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала: «Ви не злякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад і викине вас, підлих загарбників, звідси геть». І офіцер вистрелив мамі в об­ личчя…

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

33

Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров — мені відбили легені. …Я рабиня німецького барона, працюю у німця Шарлена прач­ кою, перу білизну, мию підлогу. Працюю дуже багато, а їм два рази на день у кориті разом зі свинями. Живу я в сараї, де дрова, до кімнати мені заходити не можна. Два рази я тікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник. Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідо­ мість. Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв. Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців… Тату, помстись за маму і за мене. Прощавай, добрий тату­ сю, йду помирати… Твоя доня» Завдання На основі даного документа схарактеризуйте своє ставлення до нацистської ідеології та німецького «нового порядку» в Україні. У ч и т е л ь. В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстоку форму. Це пояснювалось тим, що у розумінні нацистів тут жили не просто євреї, a євреї «більшовицькі», нібито основа радянської влади, які представляли собою рушійну силу світової революції, для запобігання якій і необхідно було будь-якими спо­ собами позбутися її носіїв. Напередодні війни за кількістю євреїв, що проживали на її території, — 2,7 млн осіб — Україна (у сучас­ них кордонах) посідала перше місце в Європі та друге у світі. Убив­ ства євреїв окупантами розпочалися в Україні 22 червня 1941 p. і тривали понад три роки. Перші «єврейські акції» були спрямо­ вані в основному проти єврейської інтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Першочерговому знищенню також підлягали євреї — партійні працівники і державні службовці. Да­ лі окупанти почали поголовне знищення всіх євреїв. Головна роль у цих операціях надавалася силам поліції та СД. Перед знищенням євреї в Східній Галичині, на Волині, на Поділлі, Закарпатській Україні, частково Лівобережній Україні були примусово зібрані в гетто. Символом Голокосту в Україні став розстріл понад 150 тис. осіб, більшість із яких були євреями, у Бабиному Яру (м. Київ). Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Льво­ ві, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

34

України. До того ж, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі — у «таборах смерті» Освенцим, Майданек, Треблінка та ін. Загальну кількість загиблих українських євреїв можна оцінити в 1,8 млн осіб. Загалом Украї­ на втратила близько 70 % від кількості єврейського населення, що проживало тут до війни. Під час окупації населення України скоротилося на 13,6 млн осіб (за іншими даними — на 14,5 млн). Жорсто­кий терор проти мирного населення України мав на меті не тільки «швидке умирот­ ворення», тобто придушення будь-якого опору окупаційними вій­ ськами. Він став кривавим інструментом для виконання головного завдання Генерального плану «Ост» — знезлюднення східних тери­ торій для пе­реселення сюди німецьких колоністів.

V. Узагальнення та систематизація знань Складання узагальнювальної схеми Рейхко­ місаріат «Україна»

Дистрикт «Галичи­ на»

Транс­ ністрія

При­ фронто­ ва зона

Місцеві ­ ргани вла­ о ди, поліція

Розчленування України

Дивізія СС «Га­ личина»

Колабораціонизм

Окупаційний режим в Україні Втрати України Згортання медичного об­ слуговування

Голокост

Збереження колгоспів

Пограбуван­ ня економіч­ них ресурсів

Репресії (роз­ стріли, конц­ табори)

«Новий порядок»

Закатовано — 5 млн 264 тис.; депорто­ вано до Німеччи­ ни — 2,4 млн; прямі матеріальні збитки — 285 млрд крб

VІ. Домашнє завдання 1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Поділити учнів на дві групи і підготувати проекти «Радянська течія Руху Опору в Україні», «Національна течія Руху Опору в Україні».

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

35

Урок 5 Рух Опору в Україні Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: спираючись на карту та інші джерела інформації, показувати на карті території, де відбувались події Другої світової та Великої Вітчизняної війн і розгортався Рух Опору; на основі різних джерел інформації: описувати героїчні по­ дії Великої Вітчизняної війни; характеризувати та порівнювати діяльність національного та партизан­ського антифашистських ру­ хів, давати їм власну оцінку; порівнювати різні точки зору щодо ді­ яльності ОУН і УПА за часів війни, давати їм власну оцінку; скла­ дати характеристики та політичні портрети видатних укра­їнських полководців та героїв війни. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Охарактеризуйте суть окупаційного режиму в Україні.

2. Поміркуйте, до яких наслідків міг би привести такий «новий порядок».

3. Хто такі колабораціоністи? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Залита кров’ю, окупована Україна не скорилася во­ рогу. По всій її території зростав і зміцнювався могутній визволь­ ний рух. Робота з терміном Р у х О п о р у — це боротьба поневолених народів проти окупантів.

— А чи мав український Рух Опору якісь особливості, котрі від­ різняли його від Руху Опору в інших державах, зокрема в СРСР? Саме це питання ми з’ясуємо на сьогоднішньому уроці. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Радянський підпільний та партизанський рухи У ч и т е л ь. Рух Опору в Україні набув національної забарвле­ ності. Окрім партизанської боротьби та діяльності комуністичного підпілля в Україні відбувалась збройна боротьба ОУН та УПА.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

36

Захист проектів Учні презентують результати своєї роботи вдома та представля­ ють проекти про дві течії Руху Опору в Україні. Після цього відбу­ вається обговорення та складання узагальнювальних таблиць. Матеріали до уроку Радянський підпільний та партизанський рухи

Радянський партизанський рух у своєму розвитку пройшов де­ кілька етапів.

• 1-й етап — «зародження і становлення» — тривав із початку війни до кінця 1942 р. Його змістом було збирання сил, визна­ чення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу.

• 2-й етап — «стабілізації» — триває до середини 1943 р. Поява штабів партизанського руху, матеріальна допомога Великої землі дає змогу не тільки боронити власні бази, відбиваючи ка­ ральні акції фашистів, а й тримати під контролем цілі райони, поступо­во переходити до здійснення рейдових операцій.

• 3-й етап — «активних наступальних дій» — тривав до цілкови­ того розгрому фашистів. Для цього періоду характерні широко­ масштабні диверсії, численні рейди в тилу противника, активна взаємодія з формуваннями Червоної армії, насту­пальна такти­ ка бойових дій. На початковому етапі війни перші виступи в тилу були нечис­ ленними і неорганізованими. За донесеннями із шта­бу вермахту в Україні дії партизан не були активними аж до квітня 1942 р. Слабкість радянського партизанського руху в початко­вий період війни була зумовлена кількома причинами: • Наприкінці 30-х домінувала насту­пальна воєнна доктрина, згідно з якою ворога збиралися бити на його власній території, тому розмови про партизанську війну розцінювалися як вияв невіри в перемогу.

• Роздмуху­вання міфу про «армійську змову», яка нібито мала на ме­ті, спираючись на населення, повалити сталінський ре­ жим. Тому своєрідними заходами проти цієї міфічної загрози стали вилучення та знищення в армійських штабах і органах НКВС інструкцій та посібників з питань органі­зації і тактики боротьби партизанських формувань, згортання розроблення, випробування і виробництва засобів ведення «малої війни», то­ тальна ліквідація партизан­ських схованок і баз.

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

37

Підготовку до ведення партизанських дій було віднов­лено із значним запізненням вже під час війни. Один із партизанських лі­ дерів О. Федоров згадував, що «у нас в об­ласті ніхто не готував біль­ шовицького підпілля, не працю­вав над створенням партизанських загонів. Не думав про це, зізнаюсь, і я… Створювати підпілля! На­ віть слова ці здавалися книжними, неживими». Історична довідка Федоров Олексій Федорович (1901–1989) — організатор парти­ занського руху, державний діяч, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор. 1920–1924 рр. в Червоній армії, 1938–1941 рр. — перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У, 1941–1944 рр. — перший секретар Чернігівського, а потім Волинського підпільних обкомів, начальник обласного штабу партизанського руху, коман­ дир великого партизанського з’єднання. Після розформування з’єднання протягом 1944—1957 рр. працював першим секретарем Херсонського, Ізмаїльського та Житомирського обкомів КП(б)У. Був міністром соціального за­безпечення УРСР. У ч и т е л ь. Ще один партизанський ватажок С. Ковпак у своїх ме­муарах зазначав, що лише в липні 1941 р. на партійному активі, скликаному райкомом, вони дізналися про те, що, згідно з рішен­ ням ЦК КП(б)У, всюди формуються парти­занські групи. Ковпак Сидір (1887–1967 рр.) — учасник Першої світової війни, в роки громадянської війни очолював партизанський загін, був бійцем чапаєвської дивізії. У роки Другої світової війни — один із організаторів партизанського руху, командир путивльського пар­ тизанського загону, а потім партизанського з’єднання в Сумській області. 1941–1942 рр. його з’єднання здійснило рейди в тилу во­ рога територією Сумської, Курської, Орловської і Брянської облас­ тей; 1942–1943 рр. — рейд на Правобережну Україну; 1943 р. — Карпатський рейд. Після війни перебував на державних посадах: був членом Верховного Суду УРСР, членом Президії Верховної Ра­ ди УРСР, заступником голови Верховної Ради УРСР. Робота з документом Секретар Дніпродзержинського підпільного міському партії К. Ляудіс

«Залишали товаришів для підпільної роботи у Дніпродзержин­ ську з небаченою поспішністю, і це було… першою й основною по­ милкою… До цієї роботи ми почали готуватися за шість-сім днів до захоплення ворогом міста. Звідси можна судити про серйозність

38

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

­ обору людей… Очевидно, тов. Сидорин і Кучний (місцеві партій­ д ні керівники) вважали, що окупація триватиме максимум чотирип’ять місяців і, виходячи з цього, підвезли мені два мішки борошна, мішок цукру, консерви і ще деякі дрібниці, здається, ящик масла. Залишили також 12–13 тис. карбованців… Відсутність матеріаль­ ної бази дуже негативно позначилася на нашій роботі… Конспіра­ тивні квартири переважно були випадковими, неперевіреними, і, коли приходили підпільники, їх туди не пускали… Видали чисті бланки паспортів з підписами начальника міліції Коваленка і на­ чальника паспортного столу. А забули поставити печатку там, де місце для фотографії. Тому ми не змогли використати ці докумен­ ти… Через відсутність бази для організації партизанського руху не було куди переправляти людей після диверсій. А за кожного вбито­ го німця фашисти розстрілювали 100 осіб». Запитання Які недоліки в організації партизанського руху можна назвати, спираючись на цей документ? У ч и т е л ь. Із липня 1941 до березня 1942 р. було створено, озброєно і перекинуто в тил ворога 1 846 партизанських формувань чисельністю 32 189 осіб, 805 розвідників і зв’язкових, підпорядко­ ваних НКВС. Органи державної безпеки за серпень 1941 — червень 1942 р. залишили в тилу ворога або перекинули на Україну 778 пар­ тизанських загонів і 622 диверсійні групи загальною чисельністю 28 754 бійці. Але 93 % цих формувань восени 1942 р. припинили існування. За три останні місяці 1941 р. у районах Нікополя, Знаменки, Сміли, Черкас, Чернігова, Дніпропетровська, Запоріжжя в боях з фашистами загинуло близько 3 тисяч партизан, майже 6 тисяч потрапили в полон. Із 113 890 комуністів 21 872 особи зареєструва­ лися в німецьких органах влади, 34 291 — знищили свої партійні документи, 6 756 відмовилися від членства в партії. На початковому етапі партизанського руху дуже гос­тро від­ чувався дефіцит підготовлених партизанських кадрів, яким було завдано відчутного удару в роки репре­сій 1937–1938 рр. До кінця 1941 р. так звану підготовку до «малої війни» пройшли лише 15 % усіх тих, хто зали­шився на окупованій території для боротьби в ти­ лу воро­га чи був засланий за лінію фронту. Значною перешкодою для розгортання партизанського руху була хронічна відсут­ність кваліфікованих командних кадрів, військових фа­хівців — ра­

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

39

дистів, мінерів-підривників, шифрувальни­ків. Нове покоління партизанських лідерів значною мі­рою сформувалося уже під час радянсько-німецького збройного протистояння. Навіть майбутній начальник Українського штабу партизанського руху Т. Строкач, згадуючи початковий період війни, писав: «…гадки не мав, що з ча­ сом моє місце буде на партизанських рубежах, що… доведеться за­ йматися саме партизан­ським рухом на Україні».

30 травня 1942 р. був створений Український штаб парти­ занського руху на чолі з Т. Строкачем. Найбільшими були заго­ ни О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, В. Бегми, С. Маликова, М. Наумова, що мали по 2–4 тис. бійців. До вересня 1942 р. вони переважно дислокувалися в північно-східних і північних районах Чернігівщини й Сумщини, у Брянських лісах. Партизанські заго­ ни складалися переважно з: • партійно-комсомольського, господарського активу; • співробітників міліції та органів безпеки; • військовослужбовців, які опинилися в оточенні. Історична довідка Строкач Тимофій Амвросійович (1903–1963) — організатор партизанських формувань в Україні в рони німецько-радянської ві­ йни, генерал-лейтенант. До початку війни служив у прикордон­них військах. Учасник оборонних боїв 1941 за Київ і Москву. У 1942– 1945 рр. — начальник Українського штабу партизансько­го руху (УШПР). Під його керівництвом УШПР перетворив парти­занські з’єднання та загони України на фактор стратегічного зна­чення. Після війни — заступник народного комісара НКВС УРСР (1945– 1946), міністр внутрішніх справ УРСР (1946–1956), на­чальник Го­ ловного управління прикордонних військ, заступник мі­ністра МВС УРСР (1956–1957). Робота з джерелами інформації Зі звіту начальника політвідділу 6-ї армії, полкового комісара Степанова про перевірку створених Лозівським, Кегичівським і Зачепилівським райкомами партії Харківщини партизанських загонів, листопад 1941 р.

«Особовий склад погано одягнений, недостатньо забезпечений продовольством, не пророблялися питання бойових дій. Партизани пиячать, ніким не контролюються, чимало з них розійшлися… Та­ ким чином, загони у своїй діяльності були приречені на провал, що й примусило їх втекти до сусіднього району».

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

40

Участь членів КП(б)У, що залишились на окупованій території в 1941–1944 рр., у русі Опору загарбникам

Радянський рух Опору

113 890

4316

Підпільні обкоми КП(б)У Підпільні міськ­ коми і райкоми КП(б)У Підпільні ­партосередки

29 244 685

Не чинили опору

Чинили опір

23

280 13 110

Осінь 1941 р.

Літо 1942 р.

Запитання Назвіть причини невдач радянського партизанського руху на початковому етапі. Причини невдач радянського партизанського руху • Відсутність підготовлених для підпілля людей; • прикрі прорахунки при виборі типу організаційних структур та методів їхньої діяльності; • невдалий вибір місць базування й способів конспірації; • численні факти зради серед підпільників і господарів конспіра­ тивних квартир; • неякісний добір зв’язкових, порушення правил конспірації; • відсутність надійних особистих документів; • брак продовольства і спорядження. Робота з діаграмами Кількість партизанів в Україні в 1942 р.

Кількість партизанських ­загонів і груп в 1942 р.

Кількість підірваних партизанами потягів 232

12 000

200

5 968

110 42

Травень Листопад

Травень Липень Листопад

Запитання Про що свідчать дані діаграм?

23

1941 р.

1942 р.

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

41

У ч и т е л ь. На цей час в Україні діяли п’ять великих парти­ занських з’єднань, близько 900 загонів і понад тисячі диверсійних і розвідувальних груп. Партизани відтягли на себе близько 120 тис. ворожих солдатів і офіцерів.

26 жовтня 1942 р. партизанські з’єднання Ковпака і Сабурова з Брянського партизанського краю, з сіл Стара Гута і Білоусівка па­ ралельними шляхами вирушили в рейд на Правобережну Україну. На кінець листопада 1942 р., пройшовши за 30 днів з боями 750 км, партизани вийшли у північні райони Житомирської області. За­ вдяки активній діяльності партизанів на півночі Житомирщини і суміжних районах Білорусії виник партизанський край, який включав 14 районів з населенням близько 200 тис. осіб. Діяльність ОУН УПА у 1941–1944 рр. Складання узагальнюючої таблиці За розповіддю вчителя учні заповнюють узагальнювальну таб­ лицю. У ч и т е л ь. Батальйони «Роланд» (350 солдатів та офіцерів), «Нахтігаль» (330 солдатів та офіцерів) були сформовані у квітні 1941 р. і, на думку керівників ОУН(б), мали скласти основу май­ бутньої української армії. На початку Великої Вітчизняної війни у 26 районах і трьох об­ ласних центрах п’яти областей Західної України спалахнули по­ встання проти радянської влади. Ще до появи німецьких військ повстанці захопили 11 районних центрів, забрали на військових складах Червоної армії 15 тис. рушниць, 7 тис. кулеметів, 6 тис. ручних гранат, військове спорядження, боєприпаси.

30 червня бойовики оволоділи радіостанцією і за підтримки українського батальйону «Нахтігаль» («Соловейко»), який уві­ йшов до міста на сім годин раніше за австрійські дивізії вермахту, передали звістку про створення уряду Української держави на чолі з прем’єр-міністром Я. Стецьком. Уряд Стецька уже 5 липня було розігнано. У Кракові був аре­ штований С. Бандера, 9 липня у Львові був ув’язнений Я. Стецько. Обох депортували до Берліна і після допитів відправили до концта­ бору Заксенхаузен. Паралельно діяли націоналісти з ОУН(м) на чо­ лі з О. Кандибою (Ольжичем). Члени ОУН утворили міську управу в Києві і намагалися заповнити своїми людьми всі адміністративні установи, культурно-освітні, наукові та інші організації.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

42

5 жовтня 1941 р. явочним порядком у Києві керівні діячі ОУН (м) створили Українську національну раду, головою якої став професор-економіст М. Величковський. Націоналісти роз­ глядали цю раду як передпарламент майбутньої Української держави. Але 17 листопада 1941 р. окупаційна влада заборонила її діяльність. Члени похідних груп ОУН(б) використовували легальні й не­ легальні можливості — утворювали міські управи, сільське само­ управління та інші різні установи, проникали в українську допо­ міжну поліцію, брали участь у створенні й діяльності української преси, культурно-освітніх закладів, усіма засобами поширювали серед населення самостійницькі настрої, ідеї відновлення Україн­ ської незалежної держави.

6 липня 1941 р. А. Мельник, обстоюючи національно-консер­ вативну ідею, знову звернувся до німецького керівництва з чер­ говим проханням: дозволити українцям брати участь у хресто­ вому поході проти «більшовицького варварства». Заступник державного секретаря Німеччини І. Кундт заявив у Берліні С. Бандері: «Ми не ваші союзники, а завойовники російськорадянської території». Із висловлювання С. Бандери

«Українські націоналісти насамперед захищають інтереси сво­ го власного народу. Навіть якщо при вступі в Україну німецькі війська сприйматимуться як визволите­лі, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеч­чина увійде без наміру відновлення Української держави й без відповідних гасел. Усяке насильство ви­ кличе опір». У вересні 1941 р. було заарештовано близько 300 членів ОУН обох фракцій, 15 керівних діячів розстріляно. Наприкінці 1941– 1942 р. нацисти знову провели арешти і розстріляли оунівців обох фракцій у багатьох містах України — у Києві, Житомирі, Черні­ гові, Кам’янці-Подільському, Харкові та ін. Зокрема масові аре­ шти провели гестапівці в лютому 1942 р. у Києві. У ході репресій у 1942 р. тільки в Києві німці розстріляли 621 оунівця. У камері № 34 київської тюрми залишився напис: «Тут сиділа і звідси іде на розстріл Олена Теліга» і зверху намальовано тризуб. У вересні 1941 р. перша підпільна конференція ОУН(б) поста­ вила завданням розгортати пропаганду серед населення в інтересах підготовки його до активної боротьби з німецькими окупантами, зайнятися збиранням і складуванням зброї і масовим навчанням

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

43

членів ОУН військової справи. Для виконання цих завдань Провід ОУН(б) створив Крайовий військовий штаб. Але до жовтня 1941 р. провідники ОУН(б) не видавали воєнних указів, до лютого 1943 р. — не було й політичних заяв, де б йшлося про широкомасштабну збройну боротьбу з окупантами. Перші націоналістичні збройні формування створив на Поліссі Т. Боровець (псевдо Тарас Бульба) ще 1941 р. під назвою «Поліська Січ». Назву УПА Тарас Бульба вперше застосував для своїх загонів на початку 1942 р. Але Бульба не підлягав ОУН, а орієнтувався на уряд УНР в ек­ зилі. У жовтні 1942 року назву «УПА» запозичила ОУН(б). Рух Опору в Україні Націоналістичних течій (оунівський рух) Учасники 1940 р. — відбувся розкол на ОУН(М) на чолі з А. Мельником руху та ОУН(В) на чолі з С. Бандерою (різними були методи досяг­ нення мети — створення незалежної України: бандерівці робили ставку на власні сили й активні методи боротьби», а мельниківці покладали великі надії на Німеччину) Форми Створення органів місцевого самоврядування; участь у ство­ ­боротьби ренні й діяльності української преси, культурно-освітніх закладів, через які поширювали самостійницькі настрої; створення підпільних, партизанських і регулярних військо­ вих структур Основні Створення у квітні 1941 р. бандерівцями за згодою з ні­ ­події мецьким командуванням батальйонів «Роланд» (на чолі з Є. Побігущим) та «Нахтігаль» (на чолі з Р. Шухевичем). Прийняття 30 червня 1941 р. у Львові Акта проголошення відновлення Української держави та формування уряду на чолі з Я. Стецьком (Гітлер виступив проти самостійної Укра­ їнської держави; новостворений уряд був розігнаний; С. Бан­ дера та Я. Стецько заарештовані). Створення мельниківцями 5 жовтня 1941 р. в Києві Україн­ської національної ради на чолі з М. Величковським, які бачили в ньому передпарла­ мент майбутньої Української держави (у листопаді 1941 р. її діяльність заборонена гітлерівцями). Осінь 1941 р. — репре­ сії проти оунівців; перехід оунівців до боротьби з німцями.

14 жовтня 1942 р. — створення ОУН УПА (Української по­ встанської армії проводу ОУН), яка вела боротьбу як проти німців, так і проти радянської влади Висновок Таким чином, національна течія зберегла ідею незалежності України й зробила свій внесок у розгром німецько-фашист­ ських загарбників

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

44

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Які етапи пройшов радянський Рух Опору в роки війни?

2. Який вплив мав радянський партизанський та підпільний рух на події Другої світової війни?

3. У чому полягали особливості Руху Опору в Україні порівняно з іншими державами?

4. Представники якої течії українського Руху Опору, на вашу думку, зробив найбільший внесок у перемогу?

5. Як ви вважаєте, чому колишньому Президенту України В. Ющенку так і не вдалося, незважаючи на всі намагання, при­ мирити ветеранів Червоної армії та ветеранів ОУН УПА?

6. Чому Указ В. Ющенка про присвоєння звання Героя України С. Бандері так неоднозначно було сприйнято у нашій державі? Свої думки обґрунтуйте.

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Урок 6 Початок визволення України Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність подій Другої світової та Великої Вітчизняної війн; спи­ раючись на карту та інші джерела інформації, характеризувати воєнно-політичні події на території України 1943 р.; показувати на карті території, де відбувались воєнні події Другої світової та Вели­ кої Вітчизняної війн у зазначений період; на основі різних джерел інформації: описувати героїчні події Великої Вітчизняної війни; складати характеристики та політичні портрети видатних укра­ їнських полководців та героїв війни; порівнювати різні точки зору, що існують в історичній науці, стосовно подій та етапів Другої сві­ тової та Великої Вітчизняної війн та визначати власну позицію. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

45

ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда Коли відбувся напад Німеччини на СРСР? Яке місце посідала Україна в планах окупантів? Поясніть термін «блискавична війна». Які території України першими зазнали на собі гніт німецького окупаційного режиму?

5. Чи здійснювалася евакуація підприємств з України? Яких саме?

1.

2.

3.

4.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Сталінградська битва, яка тривала з 17 липня 1942 р. до 2 лютого 1943 р., стала початком корінного перелому в Другій світовій війні та початком визволення території України. У ході загального контрнаступу війська 1-ї гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнєцова 18 грудня 1942 р. вибили окупантів із села Півнівка Міловського району на Луганщині. Цьо­ го ж дня були визволені й деякі інші населені пункти цього ж ра­ йону. Відповідно до плану Ставки на початку 1943 р. потужний наступ радянських військ розпочався в напрямку Донбасу й Хар­ кова. Червоній армії вдалося визволити ряд північно-східних ра­ йонів Донбасу й м. Харків. 19 лютого 1943 р. з району Краснограда й Красноармійська німецькі війська завдали по радянських вій­ ськах танкових ударів. До 15 березня в жорстоких боях було вбито і поранено 156 тис. радянських солдат і офіцерів. 16 березня 1943 р. німецькі війська знову захопили Харків, а 18 березня — Бєлгород. Проблемне завдання • Як ви вважаєте, яке стратегічне та ідеологічне значення мала Сталінградська битва для подальшого перебігу воєнно-полі­ тичних подій Другої світової війни? ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Бої на Лівобереж­жі. Звільнення Києва У ч и т е л ь. Битва на Курській дузі (5 липня — 23 серпня 1943 р.) закріпила корінний перелом в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війн. Перемога в цій битві відкрила для Червоної армії можливість широкомасштабного наступу на всьому південно­ му напрямку радянсько-германського фронту. 3 серпня почалась битва за Харків. У ній взіли участь 980 тис. радянських солдат і офіцерів за підтримки 2 400 танків, 1 300 літаків, 12 тис. гармат.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

46

Супротивник мав втричі менше живої сили, вчетверо менше танків й артилерії, 800 літаків.

23 серпня 1943 р. було звільнено Харків (загинули й були по­ ранені 255 тис. радянських солдат. У ході Донбаської наступаль­ ної операції (13 серпня — 22 вересня 1943 р.) були звільнені най­ важливіші промислові центри Донбасу, a 8 вересня — м. Сталіно (зараз м. Донецьк). 21 вересня авангардні частини Центрального і Воронезького фронтів вийшли до Дніпра. Були звільнені облас­ ні центри: Суми — 2 вересня, Чернігів — 21 вересня, Полтава — 23 вересня. Війська Червоної армії вийшли до Дніпра фронтом від Києва до Запоріжжя. Було прийнято рішення про утворення чотирьох Українських фронтів: • Перший Український — із Воронезького фронту; • Другий Український — зі Степового фронту; • Третій Український — із Південно-Західного фронту; • Четвертий Український — із Південного фронту.

21 вересня 1943 р. почалося форсування Дніпра. 14 жовтня 1943 р. було звільнене м. Запоріжжя, 25 жовтня — м. Дніпропет­ ровськ, a 6 листопада 1943 р. війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ватутіна звільнили м. Київ. Складання хронологічної таблиці Початок визволення території України Дата 19 листопада 1942 р. — 2 лю­ того 1943 р.

18 грудня 1942 р. Січень — по­ чаток березня 1943 р.

19 лютого — 25 березня 1943 р.

5 липня — 23 сер­пня 1943 р.

Подія Сталінградська битва поклала початок корінному ­перелому у війні на користь СРСР Звільнення першого населеного пункту УРСР — село Півнівка Ворошиловградської області Наступальні операції радянських військ, у ході яких було звільнено значну частину Донбасу. 16 лютого уперше звільнено Харків Контрнаступ німецько-фашистських військ із району Краснограда та Красноармійська Харківської облас­ ті, втративши Харків та Бєлгород, радянські війська ­героїчними зусиллями зупинили ворога Курська битва, у ході якої було звільнили Лівобере­ жну Україну та Донбас (23 серпня 1943 р. остаточно звільнено Харків)

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

Дата

47

Подія

Вересень– листопад 1943 р.

Героїчна битва за Дніпро (за форсування Дніпра та небачений героїзм 2 438 радянським воїнам були удо­ стоєні звання Героя Радянського Союзу)

6 листопада 1943 р.

Визволення Києва

Запитання 1. Яке стратегічне значення для військ Червоної армії мало оволо­ діння столицею України?

2. Як ви вважаєте, чому Сталін наполягав на звільненні Києва за будь-якої ціни до 6 листопада 1943 р.? Повідомлення учня про визволення Києва 1. Якою ціною було взято Київ? Чи можна виправдати значні люд­ ські жертви під час цієї операції?

2. Визначте, яке стратегічне значення для радянських військ ма­ ло визволення Києва.

3. Чому ця битва стала завершенням корінного перелому в ході Другої світової війни?

4. Покажіть на карті, які території України були звільнені від фа­ шистських загарбників на кінець 1943 р. Звільнення Правобереж­ної та Південної України У ч и т е л ь. У звільненні України брали участь до 40 % осо­ бового складу радянської армії (О. Субтельний). Упродовж січня 1943 р. — жовтня 1944 р. загальні втрати Червоної Армії склали 3 млн 492 тис. бійців і офіцерів. Таким чином у боях за визволення України загинуло майже 1 млн 400 тис. солдат. На 1943 рік припа­ дає 800 тис. втрат особового складу Червоної армії. Визволення міст України 1943 року Місто

Дата

Ворошиловград

14 лютого

Харків

23 серпня

Суми

2 вересня

Сталіно

8 вересня

Чернігів

21 вересня

Полтава

23 вересня

Запоріжжя

14 жовтня

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

48

Місто

Дата

Дніпропетровськ

25 жовтня

Київ

6 листопада

Черкаси

14 грудня

Житомир

31 грудня

Сталін заявив, що з осені 1943 р. до осені 1944 р. до лав Черво­ ної армії було мобілізовано 2,5 млн жителів України (насправді — понад 4 млн). О. Довженко пригадував, що один з поетів Д. говорив: необхід­ но розстріляти мільйон українців за те, що вони так довго жили під німецькою окупацією. Коментуючи, письменник пригадав слова українського колгоспника, який «боявся», щоб нацисти не знищи­ ли надто багато населення, бо тоді більшовицькій владі нікого буде розстрілювати. Робота з історичними фактами У складі армій діяли «польові військкомати». Щоб поповнити армійські частини, у 1943 р. на звільнених територіях було мобілі­ зовано 250 тис. 16–17 річних підлітків (С. Рубльов). Їх часто кида­ ли в бій одразу після мобілізації. Не прийнявши присягу, вони не вважались солдатами і їх не враховували статистично. О. Довженко писав у своєму «Щоденнику» 16 грудня 1943 р.: «Розповідають, що на Україні починають уже готуватися до мобілізації шістнадцяти­ літніх, що в бій гонять погано навчених, що на них дивляться як на штрафників…». А. Дімаров згадував: «Не забуду, поки й житиму, одну атаку взимку сорок третього… Німець засів за цегляними му­ рами металургійного комбінату, понад водосховищем, і полковник та його комісар не придумали нічого кращого, як кинути в атаку кілька сотень новобранців, яких не встигли ще й обмундирувати та як слід озброїти. Вони висипали на лід водосховища величезним натовпом, і німці, підпустивши їх майже впритул, викосили до но­ ги. Уся крига стала криваво-чорною від трупів». Запитання Про що свідчать наведені факти? Житомирсько-Бердичівська операція У ч и т е л ь. Війська 1-го Українського фронту під командуван­ ням генерала М. Ватутіна до середини січня 1944 р. завдали пораз­ ки військам групи армій «Південь» і створили передумови для ото­

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

49

чення ворожих військ у районі Корсунь-Шевченківського виступу. У ході операції військами фронту були визволені території Жито­ мирської області, значна частина Київської, частина Вінницької та Рівненської областей. Корсунь-Шевченківська операція У ч и т е л ь. Корсунь-Шевченківський виступ у планах обох сторін посідав особливе значення. Радянське командування, щоб продовжити наступ на Правобережній Україні, планувало оточи­ ти і ліквідувати сили супротивника в цьому районі. У свою чергу, керівництво вермахту планувало з цього плацдарму завдати удар по київському угрупованню радянських військ. Ця наступальна операція здійснювалася військами 1-го і 2-го Українських фронтів з 24 січня по 17 лютого 1944 р. Військам Червоної армії вдалось оточити і розгромити 10 німецьких дивізій. Супротивник втратив убитими і пораненими 55 тис. солдатів і офіцерів, близько 18 тис. гітлерівців потрапили в полон. На честь «нового Сталінграда», як називали Корсунь-Шевченківську операцію, Москва салютувала бійцям Українських фронтів 20 залпами з 224 знарядь. Рівненсько-Луцька операція У ч и т е л ь. Майже водночас із Корсунь-Шевченківською опе­ рацією війська 1-го Українського фронту розпочали наступ на Рівненсько-Луцькому напрямку. Наступ радянських військ від­ бувався за складних умов заболоченої місцевості і бездоріжжя. ­Значну допомогу надали партизанські з’єднання Сабурова, Федо­ рова, Бегми. 2 лютого 1944 р. були звільнені від окупантів Луцьк і Рівне, а в результаті подальшого наступу — Проскурів, Тернопіль, Він­ниця. Нікопольсько-Криворізька операція У ч и т е л ь. Наприкінці січня 1944 р. війська 3-го і 4-го Україн­ ських фронтів розгорнули наступ на Нікопольсько-Криворізькому напрямку. Гітлерівське командування надавало особливого зна­ чення збереженню під своїм контролем Нікополя, Кривого Рогу і прилеглих територій — районів, багатих марганцевими і залізни­ ми рудами, які гітлерівська Німеччина використовувала для своїх потреб. Війська 3-го і 4-го Українських під командуванням генера­ лів Р. Маліновського і Ф. Толбухіна раптовими ударами прорвали оборону гітлерівців і, переслідуючи відступаючі частини вермахту, звільнили Нікополь (8 лютого) і Кривий Ріг (22 лютого).

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

50

Проскурівсько-Чернівецька операція У ч и т е л ь. Війська 1-го Українського фронту з 4 березня по 17 квітня 1944 р. здійснили Проскурівсько-Чернівецьку операцію, у результаті якої вороже угруповання було розколоте на дві час­ тини. У ході операції були звільнені міста Проскурів, Кам’янєцьПодільський, Чернівці. Радянські війська вийшли до передгір’їв Карпат. Умансько-Ботошанська операція У ч и т е л ь. 5 березня — 17 квітня 1944 р. війська 2-го Україн­ ського фронту розгромили 8-му німецьку армію і 26 березня 1944 р. вийшли до державного кордону СРСР, перенесли бойові дії на тери­ торію Румунії — держави-сателіта нацистської Німеччини. Одеська операція У ч и т е л ь. Війська 3-го Українського фронту за підтримки сил Чорноморського флоту успішно здійснили Одеську операцію, у хо­ ді якої були визволені Херсон (13 березня), Миколаїв (28 березня), Одеса — (10 квітня). Визволення Криму У ч и т е л ь. Навесні 1944 р. Ставка поставила перед військами 4-го Українського фронту, Приморської армії та Чорноморського флоту завдання розгромити військове угруповання супротивника в Криму і звільнити Кримський півострів від загарбників. Крим­ ське угруповання супротивника складалося із 7 німецьких і 5 ру­ мунських дивізій і нараховувало до 200 тис. солдатів і офіцерів.

8 квітня 1944 р. почалися кровопролитні бої за Крим. 11 квітня бу­ ла визволена Керч, 13 квітня — Сімферополь. 5 травня розпочався штурм севастопольських укріплень ворога. Найбільш жорстокі бої розгорнулися на Сапун-горі. Після 9-годинного штурму вона вже була в руках радянських військ. 9 травня 1944 р. від загарбників був звільнений Севастополь. 12 травня Крим був повністю звільне­ ний від німецько-фашистських військ. Складання хронологічної таблиці Визволення Правобережної та Південної України Дата

Подія

24 грудня Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, 1943 р. — Корсунь-Шевченківська (в оточенні опинилися 11 во­ 29 люто­го 1944 р. рожих дивізій кількістю 80 тис. осіб), РівненськоЛуцька, Нікопольсько-Криворізька операції

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

Дата

51

Подія

4 березня — сере­ дина квітня 1944 р.

Проскурово-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігірівська, Одеська операції. У ре­ зультаті цих наступальних операцій було звільне­ но Правобережну й Південну Україну. 26 березня 1944 р. радянські війська вийшли на кордон із Румунією, 8 квітня 1944 р. — на кордон із ЧехоСловаччиною

8 квітня — 12 травня 1944 р.

Кримська наступальна операція, яка завершилася виз­воленням Криму

Завдання 1. Назвіть основні наступальні операції Червоної армії з визво­ лення Правобережної та Південної України. Укажіть їх резуль­ тати.

2. Покажіть на карті територію України, яка була визволена на середину 1944 р. Примусове виселення з Криму в східні райони СРСР татар, греків, вірмен У ч и т е л ь. Проте доля багатьох жителів Криму склалася тра­ гічно. Кримсько-татарське населення півострова, звинувачене у співпраці з окупантами, рішенням Державного Комітету Оборони (ДКО) у травні 1944 р. було примусово виселене до Середньої Азії. У травні 1944 р. з Криму було виселено 165 тис. татар і 35,5 тис. представників інших національностей. Із загальної кількості висе­ лених понад 80 % були жінки і діти. Близько 50 % загинули дорогою та у перші роки перебування на нових місцях проживання. Незабаром така ж доля спіткала грецьке, вірменське, а згодом і болгарське населення Криму. Ли­ ше за часів незалежності України розпочалося повернення крим­ ських татар і представників інших народів на півострів, а витрати, пов’язані з їх поверненням й облаштуванням у Криму, лягли на плечі уряду України. Робота з терміном Д е п о р т а ц і я — вигнання, висилка з постійного місця проживання або держави окремих осіб чи народів.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

52

Робота з таблицею Татари в роки Великої Вітчизняної війни У боротьбі проти фашистів

Факти на «підтримку» виселення

• У боях з фашистами на фронтах загинули 26 тис. бійців-татар; • чесно служили Батьківщині чотири генерали-татари, понад 80 полковників, 100 підполков­ ників, сім Героїв Радянського Союзу; • відомий військовий льотчик-ас А. Хан-Султан був удостоєний цього звання двічі; • із 32 керівників кримського підпілля 26 були татарами, із 30 комісарів партизанських загонів — 10; керівника крим­ ського підпілля татарина А. Дагджі видала німцям росіянка З. Мартинова

• 1942 р. в Ялті татари вирізали сім’ї росіян; • видавали гестапівцям євреїв, циган; • на засіданні татарського ко­ мітету в Сімферополі 3 січня 1943 р. присутні молилися за здоров’я Гітлера; • у Бахчисарайському районі до 15 лютого 1942 р. на служ­ бу до німців за 20 днів пішли 9 255 татар; • під час обшуку татарських осель було виявлено 8 тис. авто­ матів і гвинтівок, понад 500 ку­ леметів, комплекти боєприпа­ сів і гранат

Запитання Чи виправданою, на ваш погляд, була депортація татарського населення з Криму?

V. Узагальнення та систематизація знань • Назвіть військово-політичні події середини 1942 — середини 1944 рр., які, на вашу думку, стали доленосними для України. Чому ви так вважаєте?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Урок 7 Україна на завершальному етапі війни Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність подій завершального етапу Великої Вітчизняної війни. Спираючись на карту та інші джерела інформації, характеризувати події завершального етапу війни; показувати на карті території, де

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

53

відбувались воєнні події; характеризувати досягнення української культури в роки Другої світової війни; давати характеристику ді­ яльності провідних діячів культури; розвинути навички дослід­ ницької роботи, роботи з джерелами інформації, проектної ді­ яльності, вміння готувати мультимедійні презентації; визначати, який вплив мала культура на перебіг подій війни; на основі різних джерел інформації: описувати героїчні події Великої Вітчизняної війни; складати характеристики та політичні портрети видатних українських полководців та героїв війни; порівнювати різні точки зору, що існують в історичній науці, стосовно подій та етапів Другої світової та Великої Вітчизняної війн та визначає власну позицію; розповідати про ціну перемоги та висловлювати особисту позицію щодо ролі війн у житті людства. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань 1.

2.

3.

4.

5.

6.

Бесіда Як відбувалось звільнення Донбасу, Лівобережної, Правобе­ режної та Південної України? Доведіть, що битва за Дніпро стала прикладом масового героїз­ му радянських солдат. Як відбувалась операція зі звільнення Києва? У чому виявився тоталітарний характер радянського режиму? Які фактори сприяли успіхові наступу радянських військ 1943 — на початку 1944 рр. в Україні? Чому німецьке командування надавало особливого значення утриманню території України у своїх руках? Покажіть на карті території України, які були звільнені від німців на середину 1944 р.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Таким чином, на середину 1944 р. переважна біль­ шість території України була звільнена від німецько-фашистських загарбників. Під владою німців залишалися лише західноукраїн­ ські землі. Як розвивалися військово-політичні події в Україні на завершальному етапі війни, ми з’ясуємо сьогодні на уроці.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

54

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Завершення вигнання окупантів з України У ч и т е л ь. Перед військами 1-го Українського фронту було поставлено завдання підготувати наступальну операцію, у ході якої розчленувати і розгромити німецьку групу армій «Північна Україна», визволити західні області України. Війська 1-го Україн­ ського фронту переважали ворога у живій силі, танках і артилерії у 1,5–2 рази, а в авіації — у 4 рази. Наступом 13 липня 1944 р. на Рава-Руському, а 14 липня на Львівському напрямках війська 1-го Українського фронту розпочали Львівсько-Сандомирську насту­ пальну операцію, яка тривала до 29 серпня. Із 18 по 22 липня радянські війська оточили і розгромили в ра­ йоні Броди велике вороже угруповання в складі 8 дивізій, чисель­ ністю близько 60 тис. осіб, з яких 38 тис. солдатів і офіцерів було знищено і 17 тис. взято в полон. Серед розгромлених військових частин була і 14-та гренадерська дивізія «СС-Галичина». Продов­ жуючи наступ, з’єднання 1-го Українського фронту 27 липня звіль­ нили міста Львів, Станіслав і Перемишль, а 29 липня форсували Віслу. Було створено великий плацдарм на західному березі річки в районі Сандомира. Із 20 по 29 серпня 1944 р. війська 3-го і 2-го Українських фрон­ тів у взаємодії з Чорноморським флотом і Дунайською військовою флотилією провели Яссько-Кишинівську операцію, у ході якої була розгромлена група німецько-фашистських армій «Південна Украї­ на». 25 серпня радянські війська визволили місто Ізмаїл. Вони по­ вністю звільнили Молдавську РСР і Ізмаїльську область України від німецько-фашистських окупантів і розгорнули наступ у глиб території Румунії. Одночасно радянські війська 6 серпня 1944 р. оволоділи містом Дрогобичем.

8 жовтня 1944 р. радянські війська визволили останній окупо­ ваний фашистами населений пункт радянської України у її довоєн­ них кордонах — залізничну станцію і село Лавочне Дрогобицької області. Складання хронологічної таблиці Завершення визволення території України Дата 13–29 липня 1944 р.

Подія Львівсько-Сандомирська операція (27 липня звільне­ но Львів, Перемишль; форсуванням р. Вісли закінчив­ ся розгром німецької групи армій «Північна Україна»)

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

Дата

55

Подія

20–29 серпня 1944 р.

Яссько-Кишинівська операція, у ході якої визволе­ но Молдавську РСР та Ізмаїльську область України й роз­громлено групу армій «Південна Україна»

8 жовтня 1944 р.

Визволення останнього окупованого фашистами на­ селеного пункту УРСР — с. Лавочне Дрогобицької області

28 жовтня 1944 р. Карпатсько-Ужгородська операція. Повне визволен­ ня Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з українських земель

Завдання 1. Що зумовило шалений опір ворога під час визволення західно­ українських земель?

2. Назвіть операції, у результаті яких було звільнено Західну Україну. Становище в західних областях України Бесіда 1. Пригадайте, які дві течії Руху Опору були поширені в Україні в роки Другої світової війни.

2. Охарактеризуйте передумови їх появи.

3. Що ви знаєте про ОУН? Якою була її діяльність на початку ­війни?

4. Пригадайте, до яких форм і методів боротьби вдавалися діячі ОУН.

5. Назвіть причини та наслідки розколу в ОУН.

6. Простежте процес утворення та еволюцію УПА.

7. У чому ви вбачаєте суперечливість і трагедію діяльності ОУН УПА? У ч и т е л ь. У серпні 1943 р. був скликаний III Над­звичайний великий збір ОУН-Б. Він не тільки проголосив курс на боротьбу проти «московсько-більшовицького та ні­мецького ярма, за по­ будову Української самостійної соборної держави», а й виробив соціально-економічну та полі­тичну платформи організації. На початку 1944 р. Митрополит А. Шептицький зауважив: «Прибуття більшовиків не лише можливе, а й забезпечене». 29 лю­ того 1944 р. командувач 1-м Українським фронтом Микола Ватутін з невеликою охороною на схід від Рівного натрапив на засідку од­ нієї з сотень УПА і був смертельно поранений.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

56

Робота з документом Із листівки УПА

«Ми боремося за Українську державу, а не за чужий імперіа­ лізм. Ми мусимо берегти наші сили, бо ми впевнені, що війна у сво­ їй кінцевій фазі надасть нам державу». Запитання 1. У чому, на вашу думку, полягала центральна ідея, яку обстою­ вала УПА?

2. Чому в ході війни відбувалося збільшення лав УПА?

3. Хто, на вашу думку, поповнював загони вояків УПА? Чому в її лавах були люди різних національностей та політичних погля­ дів? У ч и т е л ь. Лише на Рівненщині у січні–лютому 1944 році було зареєстровано154 напади на загони Червоної армії, у яких загину­ ло 600 червоноармійців. 24 квітня 1944 р. в околицях села Гурби на Рівненщині дійшло до великої битви, у якій з радянського боку взяло участь близько 30 тис, з боку УПА — до 5 тис. чол. Повстанці втратили вбитими близько 2 тис. осіб, ще 1,5 тис. потрапили в по­ лон. Бої навесні та влітку 1944 р. знесилили УПА. Протягом 1944 р. УПА спільно з німецькими саперами споруджувала схрони. У на­ ступні 1945–1946 рр. було винайдено близько 29 тис. таких сховищ. У вересні 1944 р. з німецьких концтаборів звільнено 150 відомих націоналістів (Я. Стецька, С. Бандеру). Німецьке командування у жовтні надало 320 інструкторів для підготовки загонів УПА і роз­ почало постачання зброї і спорядження. У довідці НКВС УРСР від 22 жовтня 1945 р., підписаній за­ ступником наркома Т. Строкачем, подаються такі дані: упродовж 21 місяця, починаючи з лютого 1944 р., проведено 26 685 бойових операцій проти ОУН УПА. Повстанці здійснили 6 128 операцій. За цей час вбито 98 846 повстанців і підпільників, захоплено 104 990, з’явилися з повинною 48 880 осіб. Із радянського боку загинуло 9 621 осіб, поранено 1 343, пропали безвісти — 2 456 осіб. Завдання Зробіть висновки з наведених фактів. Методи боротьби з повстанцями • Бойові операції; • облави та арешти підозрюваних у співпраці;

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

57

• депортація до східних районів СРСР підозрілих у зв’язках з по­ встанцями, членів їх сімей та близьких. Загалом було депорто­ вано понад 200 тис. осіб; • проведення масових мобілізацій до лав Радянської армії; • агітація, пропаганда, ідеологічний тиск на мирне населення; • провокації з боку переодягнених у повстанців загонів НКВС, які влаштовували терор щодо місцевого населення; • створення загонів самооборони; • здійснення політики радянізації. У ч и т е л ь. Деякі історики називають події, що розгорнулися в Західній Україні громадянською війною, інші — «війною патріо­ тів і колонізаторів». Чию думку підтримуєте ви? Вибір обґрунтуйте. Робота з документом Із висловлювання Р. Шухевича

«…Домагатися, щоб жодне село не визнало радянської влади. ОУН має діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу, були зни­ щені. Не залякувати, а фізично знищувати. Не потрібно бояти­ ся, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина — нічого страшного в цьому немає». Завдання 1. Проаналізуйте зміст документа.

2. Як ви вважаєте, чому оунівці спрямували свої зусилля на бо­ ротьбу з радянською владою? Які методи вони використовували в цій боротьбі? Чи схвалюєте ви їх? Завершення Великої Вітчизняної війни. Героїзм українського народу. Ціна перемоги У ч и т е л ь. У середині січня 1945 р. розпочався загальний на­ ступ радянських військ. Були успішно завершені Вісло-Одерська, Східно-Прусська і Західно-Карпатська операції. 16 квітня 1945 р. почалася Берлінська операція. Під час цієї битви було розгромле­ но 93 піхотних, танкових і моторизованих німецьких дивізії. Із 16 квітня по 7 травня радянські війська взяли в полон 480 тис. сол­ датів і офіцерів, захопили 1 550 танків, 8 600 гармат, 4 510 літаків. Понад 100 тис. радянських воїнів загинули у ці дні. Берлін капіту­ лював 8 травня 1945 р. Німеччина підписала акт про беззастереж­ ну капітуляцію. Із війною в Європі було покінчено. 9 травня стало всенародним святом — святом Перемоги.

58

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

На всіх фронтах Великої вітчизняної війни, за даними голов­ ної редколегії зведеної Книги пам’яті України, протягом війни у Збройних Силах СРСР воювали 6 млн (за іншими даними більше 7 млн) вихідців з України. Половина з них — 3 млн (за іншими да­ ними 4,1 млн) — полягли в боях. Половина тих, хто залишилися живими, стали інвалідами. Демографічні втрати України з 1 січня 1941 до 1 січня 1945 р. перевищують 13 млн 584 тис. осіб (враховуючи 300 тис. україн­ ців, які після перемоги відмовились повернутися на батьківщину з Німеччини та Австрії). За період окупації загинули 5,5 млн осіб (3,9 млн цивільних і 1,6 млн військовополонених). Нацисти зни­ щили в Україні 1 млн євреїв. Якщо у 109 містах УРСР на 1 січня 1941 р. мешкали 8,5 млн громадян, то після осені 1944 р. — лише 3,2 мільйона. Воїни-українці та уродженці України вписали безсмертні сто­ рінки в історію війни, показавши приклади ратного героїзму. Так, подвиг білоруса капітана М. Гастелло (вихованця Луганської авіа­ ційної школи) повторили й українці. Серед учасників повітряних та­ ранів — 55 льотчиків-українців та уродженців України. Із 15 фрон­ тів, що діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювали маршали і генерали за походженням українці. Із 11 603 воїнів, які в роки війни за бойові подвиги були удосто­ єні звання Героя Радянського Союзу, 2 072 були українці, причому 32 з них удостоєні цього звання двічі, а один — І. Кожедуб — тричі. Із 7 млн нагород 2,5 млн належать українцям. Партизани і підпіль­ ники України за самовіддану боротьбу проти фашистських окупан­ тів одержали майже 63,5 тис. нагород із 152 тисяч. Лейтенант О. Берест з Сумщини був один з перших, хто підняв прапор Перемоги над рейхстагом.

31 військовослужбовець — вихідці з України — повторили по­ двиг О. Матросова, серед них були і чотири воїни-євреї. Снайперукраїнець В. Дяченко знищив 425 фашистів, Ф. Харченко — 387, Ф. Рубахо — 346 окупантів. Американський журналіст Е. Сноу після поїздки Україною в січні 1945 р. писав: «Друга світова війна була насамперед україн­ ською війною», — мотивуючи свою думку тим, що жодна держава Європи не зазнала таких страшних руйнувань. Фашисти повністю знищили понад 250 українських сіл, у тому числі 171 на території «партизанських областей» — Волинської, Житомирської, Сумської й Чернігівської; було зруйновано 714 міст

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

59

і понад 27 тис. інших населених пунктів. Прямі матеріальні збит­ ки склали 285 млрд крб в цінах 1941 р., що в 5 разів перевищува­ ло асигнування УРСР на нове будівництво впродовж 3 довоєнних п’ятирічок. Втрачено 40 % економічного потенціалу: було знище­ но 16,5 тис промислових підприємств. В Україні залишилось лише 19 % довоєнної кількості підприємств.

10 млн жителів залишилися без даху над головою. Загальна су­ ма втрат населення й господарства України — майже 1,2 трлн крб. Із закінченням війни завершився процес об’єднання всіх укра­ їнських земель в одній державі: 26 листопада 1944 р. з’їзд народ­ них комітетів Закарпаття в Мукачевому (готувався під патронажем Л. Брежнєва) ухвалив рішення про вихід краю зі складу Чехосло­ ваччини і приєднання до УРСР. Цей акт було формально закріпле­ но угодою між Радянським Союзом і Чехословаччиною від 29 черв­ ня 1945 року. Складання таблиці Заповнення таблиці здійснюється за розповіддю вчителя. Наслідки Другої світової війни для України Людські втрати

Матеріальні втрати

Демографічні втрати

Політичні зміни

Перехід до мирного життя У ч и т е л ь. На визволених від окупантів територіях почали відновляти свою діяльність органи радянської влади. Робота з документом Із записів у щоденнику О. Довженка

«Чи подивлюся на пустелі, на цвинтарі, чи поплачу на руїнах і чи перерахую мільйони втрат? А потім умру з горя, щоб не бачити, як будуть заселяти тебе, моя Україно, чужими людьми, як будуть карати твоїх недобитків за каторжну працю в Німеччині, за те, що не вмерли вони від голоду і дочекалися нашого приходу». Запитання Проаналізуйте текст, вміщений у документі. Що мав на увазі О. Довженко, говорячи, що можна померти з горя на руїнах Ук­ раїни? У ч и т е л ь. Із визволенням України на порядку денному поста­ ли проблеми відбудови господарства.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

60

Робота з текстом підручника Після опрацювання матеріалу підручника учні відповідають на запитання. Запитання 1. Які завдання та як вирішував радянський уряд після визволен­ ня території України?

2. Які факти свідчили про збереження тоталітарного режиму в СРСР? Культура України в роки війни У ч и т е л ь. А. Розенберг у директиві рейхскомісара Е. Коху від 18 листопада 1941 р. зазначав: «Щоб створити загальні передумови для налагодження життя, досить допустити існування початкових шкіл». Дозволялося організовувати професійні школи. Навчаль­ ний процес у них відбувався за програмами, складеними німецьки­ ми чиновниками. Робота з документом Зі статті «Завдання виховання молоді», опублікованої в газеті «Нове Запоріжжя», 10 грудня 1941 р.

«Одним з найважливіших завдань нашої школи є боротьба із за­ лишками більшовицьких ідей. За часів свого панування жидівськобільшовицькі агітатори встигли глибоко отруїти свідомість мас і, головно, молодого покоління… Л. Козачок, завідувач відділу народної освіти м. Запоріжжя» Запитання Якими були цілі освіти в умовах окупації? У ч и т е л ь. За підсумками навчального 1941–1942 рр. у Запо­ ріжжі працювало 33 народні семирічні школи, у яких навчалося 11 тис. учнів і працювало 433 учителі (порівняно з радянськими ча­ сами кількість шкіл зменшилася лише на 3, а кількість учнів — на 3,5 тис.). У Дніпропетровській області за ініціативою бургомістра­ ту до кінця року відкрили 138 шкіл, де навчались 30,7 тис. учнів і працювали 1 070 учителів, дев’ять професійно-технічних шкіл, до яких були зараховані 21 654 особи. Узимку 1942–1943 рр., зазнавши військових поразок на Східно­ му фронті, військове командування наказало закрити всі школи на невизначений термін у зв’язку з нестачею палива для обігріву при­ міщень. Навчання було поновлене лише на початку весни 1943 р., а деякі школи запрацювали лише у квітні.

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

61

На територію Німеччини з України було вивезено близько ти­ сячі вчених. У 1942 р. у Львові почали функціонувати п’ять вишів, але мова викладання була німецька, лише в кінці кожної лекції упродовж 10 хв робили резюме українською, причому студенти спілкувалися між собою також німецькою. На Волині протягом 1941–1943 рр. іс­ нував Інститут народної освіти у Кам’янці-Подільському, в інших округах — Житомирський інститут народної освіти (ІНО), Вінниць­ кий медичний інститут, у Києві — Українська Академія наук (не­ довго), у Харкові — Український художній інститут, у Дніпропе­ тровську — університет тощо. У роки окупації в Україні виходили 150 газет і журналів, пра­ цювало 15 радіостанцій — певна річ, під суворим наглядом фа­ шистської цензури. В Україні працювали театри. На початку 1943 р. київські й хар­ ківські артисти організували в Києві Театр музики і драми, Київ­ ський оперний театр. Харківський драмтеатр гастролював у Полта­ ві, в Одесі працювали чотири театри, у Києві здобула популярність студія «Ґроно» П. Коваленка. До березня 1943 р. театр ім. І. Фран­ ка в Станіславі дав 43 вистави різних жанрів. У Ворошиловграді із серпня 1942 р. діяли Український музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка, цирк, театр «Кабаре». Українська хорова капела мала у своєму складі 30 артистів. Із вересня 1942 р. відчинив свої двері Історичний музей. У Харкові функціонували: Український національний опер­ ний театр, театр ляльок, Український національний драматичний театр, Український національний хор, Українське концертноестрадне бюро, духовий оркестр, Український оркестр народних інструментів, хор національної консерваторії, джаз-оркестр, пра­ цювали п’ять музичних шкіл, Харківський об’єднаний архів. У січні 1942 р. в оперному театрі у Харкові вперше після 1918 р. виконували гімн «Ще не вмерла Україна». Упродовж 1941–1944 рр. у Львові відбулося п’ять виставок об­ разотворчого мистецтва. Тут також діяло Українське видавництво, виходив місячник «Наші дні». Це був не колабораціонізм, а політика нонконформізму, «тро­ янський кінь», подарований Україною імперії Гітлера. Адже твор­ чі колективи не пропагували фашистських ідей, а всіляко нама­ галися підтримати людей у важкі часи окупації, хоча б тимчасово створити для них атмосферу людяності.

62

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Із вересня 1942 р. за наказом окупаційної влади розпочалося організоване пограбування українських національних культурних цінностей. Евакуація вишів та їх діяльність у радянському тилу У ч и т е л ь. У радянському тилу інтенсивно працювали над роз­ робкою важливих наукових проблем і підготовкою висококваліфі­ кованих спеціалістів понад 70 вишів, евакуйованих з України. У результаті запровадження запропонованого Є. О. Патоном способу автозварювання продуктивність праці збільшилась у 5 ра­ зів, потреба в робочій силі зменшилася на 84 %, а витрати елек­ троенергії знизилися на 42 %. Розроблена вченими-металургами України нова технологія знизила брак під час виплавляння сталі з 42 до 2 %. За участі українських енергетиків на 2,5 тис. т на рік бу­ ло збільшено сировинну базу коксування і своєчасно введено в дію 11 нових шахт. Колектив Інституту клінічної фізіології АН УРСР, очолюваний академіком О. О. Богомольцем, розробив ефективні методи лікування ряду інфекційних, травматичних, шлункових та інших захворювань. Завдяки запропонованим українськими вче­ ними новим методам лікування смертність серед поранених радян­ ських воїнів знизилася на 7 %. Формуючи радянську патріотичну свідомість, 1942 р. в Уфі Ін­ ститутом історії України видано перший том «Нарисів історії Укра­ їни» та популярна «Історія України». Книга донесла до масового читача знання, поширення яких до війни перебувало під заборо­ ною: про ратні подвиги українського козацтва та його провідників, «славних лицарів козацьких» — Петра Сагайдачного, Івана Сірка, Максима Кривоноса, Івана Гонту та ін.

25 письменників України полягли смертю хоробрих. Великий загін українських радянських літераторів працював у фронтових, армійських та дивізійних газетах і на радіо. Близько 350 музичних творів написали в роки евакуації компо­ зитори УРСР. У 1943 р. був створений Український народний хор під керуванням Григорія Верьовки. У радянському тилу продовжували свою творчу працю 42 еваку­ йованих з України театральних колективи: Київський театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка — в Уфі й Іркутську (230 тис. глядачів), Київський драматичний театр ім. Івана Франка — у Семипалатинську і Ташкенті, Харківський оперний театр ім. М. В. Лисенка — у Читі, Харківський драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка — у Фергані та ін.

Тема 1. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.)

63

За час евакуації театри України поставили 176 п’єс, які відвідали 15 млн глядачів. Кіномитці України продовжували працювати над створенням художніх і хронікально-документальних кінофільмів (500 кіножур­ налів, 100 короткометражних фільмів). Київська кіностудія худож­ ніх фільмів, яка працювала в Ашхабаді, за допомогою Ашхабадської і Ташкентської студій створила такі фільми, як «Олександр Пархо­ менко», «Як гартувалася сталь», «Партизани в степах України». Значною популярністю користувався хронікально-документальний фільм «Битва за нашу радянську Україну», створений О. Довженком за участю Ю. Солнцевої та Я. Авдєєнка і випущений на екрани в лис­ топаді 1943 року. Понад 900 назв книг надрукувало об’єднане Українське дер­ жавне видавництво. Випускались газети і журнали: «Українське слово», «Украина», «Перець».

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Якою була ціна перемоги для України?

2. Чим відрізнявся розвиток культури на окупованій території і в ра­ дянському тилу?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Урок 8 Наш край у 1939–1945 рр.

Тема 2 Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.) Урок 9 Україна в період повоєнної відбудови Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність головних подій відбудов­чого періоду, пояснювати на основі карти зміни в адміністративно-територіаль­ному устрої та відбудовчі процеси у промисловості; на основі різних джерел ін­ формації: характеризувати зовнішньополітичну діяльність УРСР, зіставляти різні точки зору щодо цього питання та давати їм влас­ ну оцінку; визначати умови та особливості відбудовчих процесів в Україні порівняно із загальноєвропейськими варіантами після­ воєнної конверсії та відбудови; описувати повсякденне життя та визначати зміни, пов’язані з відбу­довчими процесами. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда • Назвіть наслідки Другої світової війни для України. ІІІ. Мотивація навчальної діяльності Проблемне завдання Зважаючи на величезні втрати України в роки війни, західні експерти підрахували, що для відновлення господарства СРСР по­ трібно не менше 20–25 років, а дехто називав навіть 100 років. Але відбудова народного господарства була здійснена в рекордно ко­ роткі строки — до початку 50-х років. Що стало запорукою таких швидких темпів відбудови? На проблемне запитання учні дають відповідь наприкінці уроку.

64

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

65

У ч и т е л ь. Отже, звільнення території республіки від ні­ мецько-фашистських загарбників поставило на порядок денний питання про відбудову ­народного господарства. Україну необхідно було піднімати з руїн і попелу. Попри те, що наслідки війни для України були жахливими, на звільнених від загарбників територі­ ях одразу ж розпочиналася відбудова народного господарства. Як нам відомо, визволення території радянської України в кордонах 22 червня 1941 р. завершилося 8 жовтня 1944 р. Утім, її облашту­ вання розпочалося задовго до цього дня. Якими ж були перші кроки відбудови? Робота з таблицею Перші кроки відбудови • Відновлення до кінця 1945 р. 44 % довоєнних потужностей маши­ нобудівної і 30 % легкої промисловості, уведено в дію 123 великі та 506 дрібних шахт Донбасу.

• Відновлено роботу значної частини шкіл, вузів, медичних закладів, частково житлового фонду.

• Зростання чисельності КП(б)У до 320 тис. членів.

• Відновлення 8-годинного робочого дня, відпусток, скасування по­ наднормової неоплачуваної праці.

• Скорочення асигнувань на оборону. Промисловість почала випуска­ ти мирну продукцію

Завдання 1. Які зміни у житті країни були здійснені керівництвом під час переходу до мирного життя?

2. Чи можна стверджувати, що в СРСР після війни збереглася то­ талітарна політична система? Свою думку аргументуйте. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Адміністративно-територіальні зміни У ч и т е л ь. Головним питанням життя післявоєнної Укра­ їни було питання про кордони, зокрема міжнародне визнання включення західних областей України до складу УРСР. Ситуація ускладнювалася: • небажанням західних країн зміцнювати позиції СРСР; • тиском з боку Польщі щодо відновлення кордонів держави в межах 1939 р.; • намаганням Й. Сталіна підтримати прорадянські сили в Польщі; • несамостійністю української дипломатії, що перебувала під контролем СРСР.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

66

Питання про повоєнні кордони Ук­раїни постало ще на Тегеран­ ській (1943) та Ялтинській (1945) кон­ференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції — СРСР, США, Великобританії. Радянське керівництво наполегливо домагалося закріплення кор­ дону за так званою «лінією Керзона». (Пригадати, що таке «лінія Керзона».) Це гарантувало об’єднання українських земель у складі УРСР і юридично закріплювало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі в 1939— 1941 рр. Але це не влаштовувало Великобританію та США. У який же спосіб вдалося розв’язати питання про кордони? Робота з підручником Опрацювати відповідний матеріал підручника та підготувати інформацію.

• 1-ша група. Врегулювання відносин з Польщею.

• 2-га група. Врегулювання відносин з Чехословаччиною.

• 3-тя група. Врегулювання відносин з Румунією. За результатами роботи учні складають узагальнювальні таблиці. Установлення кордону з Польщею Дата

Подія

Установлення кордону з Чехословаччиною Дата

Подія

Установлення кордону з Румунією Дата

Подія

Завдання 1. Які зміни в адміністративно-територіальному устрої УРСР від­ булися у повоєнний період?

2. Покажіть на карті території, які увійшли до складу УРСР після підписання договорів з Польщею, Чехословаччиною та Руму­ нією.

3. Покажіть територію УРСР у повоєнний період. Порівняйте її з територією сучасної України. Зробіть висновки.

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

67

Робота зі схемою Наслідки врегулювання територіальних питань для України Остаточне встанов­ лення та юридичне закріплення кордо­ нів республіки

Збільшення території УРСР, демографічні зміни у складі насе­ лення

Об’єднання основної частини українських земель у кордонах однієї держави

Завдання Визначте наслідки підписання договорів з Польщею, Чехосло­ ваччиною та Румунією для України. У ч и т е л ь. Таким чином, після закінчення вій­ни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР. Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії, підтвердивши в між­народних актах згоду змінити свої кор­дони на користь Радянського Союзу. Україна в ООН та міжнародних організаціях Робота з таблицями по групах У ч и т е л ь. Перемога у війні, як нам вже відомо, ставила на порядок денний розв’язання територіальних проблем. Щоб на­ дати територіальним надбанням СРСР характеру добровільного «возз’єднання», сталінське керівництво вирішило за краще ма­ ти реальних суверенних суб’єктів — Білоруську та Українську РСР, чиї етнічні території пев­ний час перебували у складі Поль­ щі, Румунії, Чехословаччини. До того ж розширення прав союз­ них республік у сфері міжнародних відносин мало, на думку Ста­ ліна, посилити вплив СРСР на світову політику. У серпні 1944 р. на конференції в Думбартон-Оксі (США), де обговорювалися про­ екти майбутньої Організації Об’єднаних Націй, радян­ський пред­ ставник А. Громико вніс пропозицію вважати 16 радянських рес­ публік членами-засновницями цієї орга­нізації. Ця пропозиція була дипломатично відхилена, і ли­ше після наполегливого тиску і певних поступок Сталіна на Кримській конференції в лютому 1945 р. США та Анг­лія зобов’язалися підтримати пропозицію Ра­ дянського уряду щодо прийняття Української РСР та Білоруської РСР у члени ООН. Отже, боротьба за голоси (а значить, і вплив) в ООН — одна з головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

68

1-ша група Утворення Народного комісаріату закордонних справ УРСР Дата

Подія

27 січня 1944 р.

Перший за во­єнні роки пленум ЦК ВКП(б) у Москві, який ухвалив пропозицію Ради народних комісарів СРСР щодо розши­рення прав союзних республік у сфері міжнародних відно­син

28 січня — 1 лютого 1944 р.

X сесія Вер­ховної Ради СРСР прийняла закон про перетво­ рення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на со­юзно-республіканський

4 березня 1944 р.

Верховна Рада УРСР прийняла за­кон про утворення Народ­ ного комісаріату закордонних справ республіки на чолі з Д. Мануїльським. Значення: • після тривалої перерви Україна виходить на міжнарод­ ну арену; • стає одним із заснов­ників і перших членів Організації Об’єднаних Націй. Це було зумовлено: • зрос­танням міжнародного впливу та авторитету Укра­ їни, яка витримала основний тягар ворожої окупації й зробила вагомий внесок у боротьбі проти фашистської експансії; • необхідністю переконати усіх в СРСР і за кордоном у реальності існування української держави та її суверені­тету, щоб заспокоїти громадську думку і мо­ білізувати сили українського народу на завершення війни та відбудову; • необхідністю нейтралізувати підтримку з боку націо­ нально-визвольних сил, які боролися за відродження неза­лежної української держави

Завдання Поміркуйте, якою була справжня мета утворення Наркомату закордонних справ УРСР.

2-га група Україна — одна із держав-засновниць ООН Дата 6 травня 1945 р.

Подія Участь української делегації у роботі установчої конферен­ ції ООН у Сан-Франциско

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

Дата 1945 р.

69

Подія Участь України у розробці та прийнятті Статуту ООН. Зо­ крема, Д. Мануїльський очолив комітет конференції, що мав підготувати текст преамбули (вступу) і першого розділу Статуту — «Цілі та принципи» ООН. Членами комісій ООН з питань освіти, науки та культури стають І. Сенін, О. Пал­ ладін, В. Бондарчук, М. Петровський, П. Погребняк

29 липня — Участь делегації України у Паризькій мирній конференції.

15 жовтня Включення України до складу Економічної і Соціальної 1946 р. Рад Лютий 1947 р.

Укладання мирних договорів з Італі­єю, Румунією, Угорщи­ ною, Болгарією та Фінляндією

1948 р.

Участь у роботі Дунайської конференції, що розглядала пи­ тання про права судноплавства на Дунаї. Українська деле­ гація виступає проти збереження конвенції 1921 р., яка забезпечувала привілейоване стано­вище в цьому регіоні недунайських держав — США, Анг­лії та Франції

1948– 1949 рр.

Україна — непостійний член Ради Безпеки ООН

1951 р.

Перша Українська республіканська конфе­ренція при­ хильників миру у Києві. Україна підтримала прохання про вступ до ООН Цейлону та Лаосу

Протягом 50-х років

Українські диплома­ти працюють у 16 міжнародних органі­ заціях, підписано 60 мирних угод і конвенцій

Завдання Охарактеризуйте значення вступу УРСР до складу ООН. Проблемне завдання Західні історики стверджують, що функції україн­ського Нар­ комату закордонних справ були тоді суто «це­ремоніальними, деко­ ративними та символічними». Чи погоджуєтеся ви з цією думкою? Свою відповідь аргументуйте. У ч и т е л ь. Україні формально було надано право встановлення прямих міжнародних відносин, у тому числі обмін дипло­матичними місіями, але відсутність реального суверенітету, справжньої дер­ жавності республіки робили це право нездійсненним на практиці. Проте навіть за цих обставин вихід Укра­їни наприкінці Другої сві­ тової війни на міжнародну арену, її вступ до ООН мав велике зна­ чення для подальшої розбудови української державності.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

70

Відбудовчі процеси у господарстві республіки У ч и т е л ь. У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла За­ кон «Про п’ятирічний план відбудові і розвитку народного госпо­ дарства». Це був 4-й п’ятирічний план. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла аналогічний закон, що передбачав: • відбудову виробничих потужностей України; • доведення валової продукції промисловості у 1950 р. до 113 % порівнянно з 1940 р.; • першочергове відновлення важкої промисловості, транспорту, енергетики, будівництво нових заводів; • відбудову легкої промисловості і сільського господарства; • відродження культурно-освітньої сфери. Цей закон передбачав розв’язання всіх поставлених завдань ви­ нятково за рахунок власних сил і ресурсів. Вправа «Карта понять, ідей» Учні опрацьовують текст підручника і складають схему «Особ­ ливості процесу відбудови в Україні». Нестача кваліфіко­ ваних ро­ бітників

Здійснювала­ ся в умовах тоталітарного політичного режиму

Економіка України відбудовувалася як частина загально­ союзної економічної системи

Опора на внутрішні ­ресурси і си­ ли, відсут­ ність зовніш­ ньої допомоги

Особливості процесу відбудови в Україні

Повернен­ ня до дово­ єнної моде­ лі розвитку економіки

Відмінна мо­ дель відбудови: на першому місці — важка промисловість

Складне становище населення, голод 1946– 1947 рр.

Віднов­ лення політич­ них ре­ пресій

Значна роль ідеології, широкомас­ штабні про­ пагандистські заходи

Робота з таблицею Наслідки відбудовчих процесів • Протягом 1946–1950 pp. відбудовано зруйновані в роки війни про­ мислові підприємства, шахти, електростанції.

• Повністю відновлено основні галузі економіки УРСР — металургія та енергетика. Переводилися на випуск мирної продукції підприєм­ ства, які випускали в роки війни військову продукцію.

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

71

• Зросли обсяги промислового виробництва. У 1950 р. обсяг промисло­ вого виробництва перевищив довоєнний рівень на 15 %.

• Створено нові галузі промисловості — радіотехнічна, приладобуду­ вання, автомобілебудування та ін.

• Побудовано нові великі заводи — Київський авіаційний, Одеський автоскладальний, Харківський підшипниковий, Запорізький транс­ форматорний, Львівський інструментальний та ін. Введено в екс­ плуатацію газопровід Дашава–Київ. У Західній Україні почалося освоєння нових родовищ нафти, газу, вугілля, сірки.

• Україна відновила свою роль у промисловому потенціалі СРСР, за рівнем індустріального розвитку випередила багато країн Європи.

• У грудні 1947 р. завдяки зростанню виробництва сільськогосподар­ ської продукції були скасовані продовольчі картки, зникла загроза голоду.

• Україна знову стала житницею і тваринницькою базою СРСР

Завдання 1. Визначте характерні ознаки відбудовчих процесів в Україні.

2. Укажіть їх наслідки. У ч и т е л ь. Разом з тим в економіці УРСР, як і всієї економіці СРСР, не проводилася необхідна модернізація, що здійснювалася в західних країнах; кращі сили і ресурси відволікалися на при­ скорене будівництво підприємств військово-промислового комп­ лексу; значно відставала відбудова підприємств легкої і харчової промисловості (1950 р. вони досягли лише 80 % довоєнного рівня). Зростання виробництва сільськогосподарської продукції було до­ сягнуто не тільки за рахунок збільшення капіталовкладень, але й у результаті безжальної експлуатації сільських жителів. Голод 1946–1947 рр. Зміни в житті та побуті населення Робота зі спогадами Свідчить Росік О. С., село Нові Млини Щорського району Чернігівської області

«Голод 1946–1947 років я пам’ятаю добре. Літо 1946 р. вида­ лося посушливе, і тому був неврожай. Все, що вродило в колгоспі, було вивезене під виглядом хлібозаготівлі. Землі у підсобному гос­ подарстві селян було мало, і того року там майже нічого не вроди­ ло. Зиму ще так-сяк перезимували, а навесні почали голодувати. Я кожного дня ходив по щавель (а ходити потрібно було далечень­ ко, за 5–6 км, бо ближче увесь уже давно повиривали) і приносив по

72

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

солдатському мішку. Щавель рвав на три сім’ї (собі, бабусі і тітці). Потім мати щавель парила, щоб не був кислий, додавала лободу, кропиву або бильняк і 1–2 картоплини. Поїси такого борщу — жи­ віт повний, а їсти хочеться. А замість хліба мати пекла сковорідни­ ки із висівок, полови, насіння щавлю і лободи. Ще пригадую такий випадок. 1943 р. був дуже багатий врожай картоплі. Під лісом люди закопали на зиму її аж чотири ями. Дві весною відкопали, а дві так і залишилася, бо картопля була не по­ трібна. А навесні 1947 р. згадали про це і кинулися відкопувати. Звісно, картопля вже давно погнила, але залишився крохмаль. Він був такий чорний, але люди брали його, промивали декілька разів і пекли млинці, тим і рятувалися. Пригадую, що в школі всім дітям давали малесенький шмато­ чок хліба. І кожен день я мріяв принести його додому і поїсти з бор­ щем. Але терпіти було несила, і я з’їдав його на перерві, так і не донісши додому. А ще одного разу я був у гостях у Щорсі у своєї тітки, яка пра­ цювала директором піонерського табору. Там мене пригостили ва­ реною квасолею. І така вона була смачна, зроду такої не їв. Разом зі своїми однолітками ходив збирати в поле колоски (це ще було влітку 1946 року). Але збирати колоски не дозволяли, не­ зважаючи на те, що врожай уже давно був зібраний і вивезений з поля, і по стерні випасалася худоба. Наша сусідка Хомчук Ма­ рія Микитівна взяла з колгоспного поля п’ять малесеньких сно­ пів проса, бо вдома діти голодували. Так її засудили на п’ять років ув’язнення і три роки висилки на Колиму. Багато людей рятувалися ще й тим, що ловили рибу, адже по­ ряд була річка. Риби в річці було тоді багато. Деякі навіть продава­ ли її у місті або міняли на якісь продукти. Але багато людей голодувало, деякі почали навіть пухти з голо­ ду. Сусідська дівчинка Талаш Марія ходила з великим пухлим жи­ вотом і пухлими ногами і її матір також. У мого батька теж почали пухти ноги. Але, на щастя, у селі з голоду ніхто не помер. Багато хто з людей їздили на заробітки в Білорусію, Прибалти­ ку, Західну Україну. Ці землі були приєднані до СРСР нещодавно, там не було ще колгоспів, та й посуха була не така страшна, тому хліб там був. І мій батько теж два рази їздив, привозив дещо, тим і рятувалися. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що люди повинні були пла­ тити надзвичайно великі податки. Із кожного двору давали зерно,

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

73

картоплю, 90 штук яєць на рік, 280 літрів молока, 40 кг м’яса. По­ трібно було віддавати шкуру забитої свині. Тому порося кололи так, щоб ніхто не бачив. Щоб не кричало, одягали на морду торбу з попелом. Смолити везли вночі за ліс за три кілометри від села до копанки. Перепис проводили раз на рік у січні. Тому люди старали­ ся придбати порося одразу після перепису і до Нового року заколо­ ти. Накладали також податки на плодові дерева: на сливи і вишні 5 рублів, на яблуні та груші — 10 рублів. Був такий випадок у селі. Одного разу до Жуми Аксині Григорівни прийшов секретар сільра­ ди переписувати дерева. Так вона взяла сокиру і при ньому вируба­ ла увесь свій сад. А ще пам’ятаю, що всі промислові товари були дуже дорогі. То­ му одяг у нас був домашній, полотняний. А взуття майже не було ніякого. До морозів ходили босі, і навесні, тільки сніг зійде, теж бо­ сі. А взимку в нас із сестрою були одні чоботи на двох. Вона ходила в них до школи у першу зміну, потім приходила, віддавала їх мені, і я йшов до школи у тих самих чоботях на другу зміну. А штани та куртку мати пошила мені з протигазних сумок, які назбирали під час війни. Дуже міцні були і добре носилися». Завдання На основі інформації, яку ви отримали із даних джерел, запов­ ніть таблицю. Голод 1946–1947 рр. в Україні Причини голоду Масштаби Дії влади Наслідки

V. Узагальнення та систематизація знань Учні дають відповідь на проблемне запитання, що прозвучало на початку уроку: • Що стало запорукою швидких темпів відбудови народного гос­ подарства?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

74

Урок 10 Радянізація західних областей України Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність головних подій відбудов­чого періоду; пояснювати на основі карти зміни в адміністративно-територіаль­ному устрої та відбудовчі процеси у промисловості; на основі різних джерел ін­ формації: розповідати про життя населення західних областей, опір радянській владі; порівнювати першу та другу хвилі радяніза­ ції західних областей; характеризувати протистояння радянської влади та національно-визвольного руху в західних областях Укра­ їни; зіставляти різні точки зору щодо цього питання та давати їм власну оцінку. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. До складу яких держав входили західноукраїнські землі напе­ редодні Другої світової війни?

2. Як змінилося їхнє становище на початку війни?

3. Що таке процес радянізації?

4. Коли відбулася перша хвиля радянізації західноукраїнських земель? Назвіть її складові та наслідки.

5. Як розгортався Рух Опору на західноукраїнських землях?

6. Пригадайте, що вам відомо про діяльність ОУН УПА в роки війни.

7. Які адміністративно-територіальні зміни сталися в УРСР після закінчення Другої світової війни? Покажіть їх на карті.

8. Дайте характеристику внутрішньополітичного та економічного становища України у повоєнний період.

9. Які процеси тут відбувалися і якими були їх наслідки? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. У ході наступальних дій Червоної армії західно­ українські землі були звільнені від фашистської окупації. Повер­ нулась радянська влада, і розпочався другий етап радянізації.

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

• • • •

75

Складові радянізації: Колективізація, індустріалізація, культурна революція; масові репресії. Завдання Поясніть кожну складову радянізації.

У ч и т е л ь. «Радянізувати» Західну Україну комуністи нама­ гались якнайшвидше. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Відновлення політики радянізації в західних областях України У ч и т е л ь. Процес відбудови у районах Західної України від­ бувався набагато складніше, ніж на сході республіки. Це було зу­ мовлено: • значними руйнуваннями, завданими фашистською агресією та воєнними діями 1944 р.; • слабкістю економічного потенціалу регіону; • особливістю менталітету західних українців, які неоднозначно сприймали соціалістичні перетворення; • опором нововведенням з боку значної частини населення. Робота зі схемою Напрями радянізації Відбудова господарства, індустріалізація Колективізація сільського господарства Перетворення в освітній та культурній сферах Репресії, депортація Ліквідація УГКЦ Боротьба з ОУН УПА

У ч и т е л ь. Відновлення радянської влади відбувалось шля­ хом направлення зі східних районів України у західні області значної кількості робітників партійно-комсомольського та дер­ жавного апарату. До середини 1946 р. сюди було направлено

76

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

86 тис. ­спеціалістів. Місцевим кадрам на той час не довіряли. Так, з 15 120 номенклатурних посад в обкомах партії в Західній Україні наприкінці 1946 р. місцеві працівники складали лише 1 832 особи (12,1 %). Майже всі ключові посади в правоохорон­ них органах, органах державної безпеки, культури та освіти по­ сідали вихідці з інших регіонів країни. Робота з джерелом інформації Із праці О. Субтельного «Україна: історія»

«Після війни (період між 1939 і 1941 рр. виявився надто корот­ ким, щоб зали­шити тривалі сліди) радянський режим усіляко на­ магався привести західних укра­їнців у відповідність до радянської системи та їхніх східних співвітчизників. Процес такого злиття двох розділених гілок українського народу був не лише важливим аспектом післявоєнного періоду, а й подією епохального значення в історії України. Для здійснення своїх цілей радянський режим мав значну пе­ ревагу військової й політичної сили. І все ж перед ним поставало складне завдання, оскільки на Західній Україні він мав справу з ворожо настроєним до себе суспільством: греко-католицька церк­ ва, ця головна західноукраїнська установа, цілком очевидно не узгоджу­валася з новим режимом; селяни, що серед західних укра­ їнців становили більшість, жахалися перспективою колективіза­ ції; молодь, багато представників якої сповідували націоналізм, убачала в СРСР свого найлютішого ворога». Завдання 1. У чому полягала суть перетворень у повоєнний період, що нама­ галася здійснити радянська влада на західноукраїнських зем­ лях?

2. Чим ускладнювався цей процес? У ч и т е л ь. Характер змін, що відбулися упродовж відбудови на те­риторії Західної України, неоднозначний. У роки четвертої п’ятирічки в західних областях України було здійснено суттєву ре­ конструкцію старих заводів і фабрик. Відбудовано та споруджено понад 2,5 тис. великих і серед­ніх промислових підприємств. Обсяг валової продукції промисловості протягом 1946–1950 рр. збіль­ шився у 3,2 раза. Процес індустріалізації на «возз’єднаних» землях мав свої особ­ ливості.

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

77

Значно вищі, ніж у східних регіонах УРСР, темпи промис­ лового розвитку. Якщо 1940 р. підприємства західних областей становили 4,7 % від загальної кількості під­приємств України, то 1949 р. — вже 12,6 % (у важкій про­мисловості — відповідно 8,1 і 16,8 %). Були побудовані Ужгородський диктово-меблевий і Мукачів­ ський меблевий комбінати, Свалявський лісохімічний завод, кар­ тонна фабрика у Львові та ін. Поява нових галузей промисловості: машино­будівної та прила­ добудівної — на Львівщині; взуттєвої та трикотажної — у Прикар­ патті; рибопереробної — в Ізмаїльській області та ін. Відкриття значних родовищ корисних копалин: 1946–1949 рр. у Дрогобицькій області розвідані газові родовища, що мали не ли­ ше республіканське, а й союзне значення. 1948 р. завершено будів­ ництво найпотужнішого в ті часи в СРСР та Європі магістрального газопроводу Дашава–Київ, а 1951 р. західноукраїнський газ поча­ ла отримувати Москва. Помітний прорив у промисловому розвитку західноукраїнських земель супроводжувався й негативними чинниками: • диспропорції в розвитку промисловості, що зумовило відста­ вання в темпах легкої та харчової галузей промисловості; • домінування кількісних показників над якісними; • відсутність закінченого техно­логічного циклу; • залежність від союзного центру та ін.

1950–1951-го навчального року в школах західних областей республіки працювали понад 60 тис. вчителів, тобто майже у шість разів більше, ніж у довоєнний період. Початковою освітою було охоплено усіх дітей шкільного віку, кількість учнів у 5–10 класах збільшила­ся майже втричі. Наприкінці 1950 р. в Західній Україні функціонувало 25 вузів — у 1,5 раза більше, ніж 1940 р. Кількість студентів за цей час збільшилася майже в 10 разів. Проте зростан­ ня освітнього рівня супроводжувалося активною русифікацією: 1953 р. навчання в усіх вузах Західної України велося переважно російською мовою. Радикальні соціально-економічні зрушення відбували­ся в сіль­ ському господарстві західноукраїнських областей. Ще 1944 р. було відновлено процес примусової форсованої колективізації. На початку 1946 р. у Західній Україні на­лічувалося 158 колгос­ пів, 1948 р. — 1 762, 1949 р. — 6 098, 1950 р. — 7 190 (колгоспи

78

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

об’єднували, за одними джерела­ми, 93 %, за іншими, — 98 % се­ лянських господарств). На початку 50-х років суцільна колективізація в захід­но­укра­ їнських землях була здебільшого завершена. Завдання У чому полягав суперечливий характер модернізаційних про­ цесів, що відбувалися на західноукраїнських землях у післявоєн­ ний період? Становище церкви. Ліквідація УГКЦ Завдання 1. Пригадайте, коли була утворена греко-католицька церква.

2. Який вплив вона мала на західноукраїнських землях? У ч и т е л ь. Щоб остаточно зламати опір західноукраїнсько­ го насе­лення нововведенням, радянська влада повела активну бо­ротьбу проти Української греко-католицької церкви (УГКЦ), оскільки: • УГКЦ була одним із важливих чинників суспільно-політичного життя цього регіону. В умовах тривалої укра­їнської бездержав­ ності УГКЦ поступово перетворилася на традиційного посеред­ ника між українцями й офіційною владою, духовну опору і на­ тхненника національно-визвольної боротьби, сполучну ланку між західноукраїн­ським регіоном і Заходом.

• Вона була впливовою широкорозгалуженою структурою. До встановлення радянської влади в Західній Україні грекокатолицька церква склада­лася із 3 040 парафій, 4 440 церков, духовної академії, 5 ду­ховних семінарій, 2 шкіл і 127 монасти­ рів. За нею йшло понад 5 млн вірян. Намагаючись знайти спільну мову з панівним режимом й уник­ нути кровопролиття в західноук­раїнському регіоні, наступник Шептицького митрополит Й. Сліпий надсилає в грудні 1944 р. до Москви делегацію УГКЦ, яка ознайомила уряд із життям церк­ ви, проголосила звернення Й. Сліпого «До духовенства і вірую­ чих», у якому містилися заклики до бандерівців «вернутися з не­ правильного шляху», передала 100 тис. крб у фонд Червоного Хреста на оборону країни. Не бажаючи вступати у кон­флікт з УГКЦ під час війни, сталінське керівництво пообі­цяло греко-католикам вільне відправлення богослужінь. Але вже наприкінці війни почи­ нається широкомасштабний наступ на УГКЦ.

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

79

Робота з хронологічним ланцюжком Ліквідація УГКЦ Березень 1945 р. — поява де­тальної інструкції щодо ліквідації УГКЦ, під якою стояв підпис: «Со всеми мероприятиями согласен. И. Ста­ лин». Органи держбезпеки заарештовують всіх українських грекокатолицьких єпископів на чолі з митрополитом Й. Сліпим. У короткий час ліквідовано церковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління. Проведено арешти серед монахів, монашок та духовенства (понад 2 тис. осіб) 1945 р. — створення ініціативної групи, до складу якої увійшли відомі релігійні діячі Г. Костельник, М. Мельник, А. Пельвецький. Вона мала на меті розірвати унію з Римом та возз’єднати греко-католицьку ­цер­кву з Російською православною церквою 8–10 березня 1946 р. — скликання Собору у Львові в храмі Св. Юра, у яко­ му взяли участь 214 священиків і 19 світських осіб. Згідно з рішеннями цього зібрання Брестська унія 1596 р. була скасована, а греко-католицька церква «возз’єднувалася» з Російською православною церквою Серпень 1949 р. — ліквідація УГКЦ у Закарпатті. Проголошення Москов­ським патріархатом «добровільного возз’єднання мукачів­ської єпархії з Російською православною церквою»

Завдання 1. Чому греко-католицька церква стала одним із перших об’єктів атаки радянської влади?

2. Як ви вважаєте, чому взагалі стала можливою ліквідація грекокатолицької церкви, адже вона мала надзвичайно великий вплив у Західному регіоні? Боротьба ОУН УПА. Операція «Вісла» Бесіда 1. Як ви вважаєте, чому процес «радянізації» спричинив зростан­ ня невдоволення місцевого населення та піднесення збройної боротьби?

2. Що вам відомо про діяльність ОУН УПА в роки війни? У ч и т е л ь. Ліквідація греко-католицької церкви, насиль­ ницька колективізація, масові депортації спонукали до опору ді­ ям влади. Організу­ючим ядром й ударною силою цього опору стали

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

80

формуван­ня УПА. Її діяльність у повоєнний період умовно можна поділити на два етапи, що суттєво відрізняються один від одного тактичною лінією. Робота з таблицею Заповнення таблиці під час опрацювання тексту підручника. Діяльність ОУН УПА у післявоєнний період І етап (1945–1946 рр.) ІІ етап (1947–1950 рр.)

Завдання Як ви вважаєте, чому на початку 1947 р. ОУН УПА переходить до нових форм і методів боротьби? У ч и т е л ь. За офіційними даними, у післявоєнний пері­ од ­оунівці здійснили 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, у яких загинуло майже 30 тис. військовослужбовців, працівни­ ків державних та охоронних органів, місцевих жителів. Тактична лінія УПА, курс на масовий опір західноукраїнського населення радянській владі давав привід сталінському керівництву для ши­ рокомасштабних каральних акцій у регіоні. Тому під колесами репресивної машини опинились не лише повстанці. Сваволя, без­ законня, провокації стали нор­мою поведінки спецвійськ у Захід­ ній Україні. Загибель командувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 р.) стала своєрідним поворотним пунктом — після неї фактично за­ кінчився організований опір на західноукраїнських землях, хоча окремі невеликі загони УПА та залишки підпілля діяли ще до се­ редини 50-х років. Робота з документом Із висловлювання Р. Шухевича

«…Домагатися, щоб жодне село не ви­знало радянської влади. ОУН має діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно бояти­ ся, що люди прок­лянуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українсько­го населення залишиться половина — нічого страшного в цьому немає». Завдання 1. У сучасній історичній літературі є згадка про те, що за­вершення війни ОУН-Б зустріла під гаслом, проголоше­ним Р. Шухеви­

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

81

чем, що вміщено у даному висловлюванні. Чи згодні ви з цією думкою?

2. Сформулюйте своє ставлення до методів боротьби, які тут ви­ голошувалися. У ч и т е л ь. Відновлення радянської влади в західних областях Ук­раїни супроводжувалося посиленням репресивного тиску на міс­ цеве населення. Нормативні документи 7 січня 1944 р.

Розпорядження НКВС СРСР від 7 січня 1944 р., у якому зазначалося: «…усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна і відправи­ ти до Чорногорського спецтабору» (Красноярський край)

Березень 1944 р.

Розпоряджен­ня НКВС СРСР, у якому зазначалося: «Сім’ї, у складі яких є оунівці, що перебували на неле­ гальному становищі, а та­кож сім’ї засуджених оунівців взяти на облік і виселити до тилових областей Союзу»

15 травня 1945 р.

Нарада М. Хрущова із секретарями обкомів КП(б)У і на­ чальниками управлінь НКВС у Львові: • звучить вимога проводити рішучі каральні акції про­ ти сімей повстанців; • рекомендація засто­совувати «нові методи роботи»: створення атмосфери «кругової поруки» та взаємної підозри

Завдання 1. Визначте, з якою метою і проти кого застосовувалися репресії на західноукраїнських землях у повоєнний період.

2. Які форми і методи боротьби використовувало сталінське керів­ ництво в боротьбі з «непокірними»? У ч и т е л ь. Про масовий ха­рактер репресій свідчить те, що ли­ ше протягом 1946–1948 рр. у східні райони СРСР було депортовано майже 500 тис. західних українців. Найбільш масштабною репре­ сивною акцією цього періоду стала операція «Вісла». Робота з терміном О п е р а ц і я « В і с л а » — це завершальний етап процесу пе­реселення українського населення із території Закерзон­ ня (Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина). У ч и т е л ь. Початок операції «Вісла» було покладено 9 верес­ ня 1944 р. шляхом підписання угоди між польським Тимчасовим

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

82

­ омітетом національного виз­волення та урядом УРСР, відповідно к до якої українське на­селення, що проживало в Закерзонні, мусило добровільно переїхати до Радянської України. Цю масштабну мі­ грацію можна поділити на три етапи. Операція «Вісла» № етапу I етап — «добро­ вільне пересе­ лення» (вересень 1944 — серпень 1945 р.)

II етап — «насиль­ницька депортація» (вересень 1945 — серпень 1946 р.)

III етап — опера­ ція «Вісла» (квітень — ли­ пень 1947 р.)

Зміст По селах починають свою роботу переселенські ко­ місії, створені з представників УРСР та Польщі, які проводили агітацію за переселення. Проте місцеві жителі не поспішали залишати обжиті місця та за­ роблене важкою працею майно. До того ж, вони боялися колективізації та сталінських репресій, які вже були в Західній Україні. Під переселення по­ трапляли переважно люди, господарства яких були зни­щені війною, незаможні або ж ті, хто зазнав чи боявся репресивних дій підпільних польських фор­ мувань. До 1 березня 1945 р. до України із Закерзон­ ня пересели­лася лише 81 тис. осіб Припинення добровільного пе­реселення, починаєть­ ся про­цес нелегального повернення українців, які відчули важку руку сталінського режиму, на старі місця проживання. Відповіддю польської сторони став відкритий те­ рор: збройні формування Армії Крайової грабували і спалювали українські села, вбивали їхніх жите­ лів. Восе­ни 1945 р. головний уповноважений уряду УРСР у справах евакуації порушив клопотання перед польським урядом про «надання військової допомоги в прискоренні масової депортації насе­ лення». Відповіддю Варшави став наказ примусово відселити українське населення з 50-кілометрової прикор­донної смуги на територію УРСР. У разі від­ мови українців від переселення планувалося при­ мусове відселення їх углиб Польщі, за річку Сян. Процес відселення супроводжу­вався вбивствами, пограбуваннями, мародерством. Внаслідок цієї акції до УРСР було переселено 482 тис. осіб, тобто 96,8 % україн­ського населення Закерзоння Привід: загибель у березні 1947 р. у бою з форму­ ваннями УПА заступника міністра оборони Польщі К. Свєрчевського. Польське керівництво прийняло рішення про виселення українців і членів змішаних укра­їнсько-польських сімей з українських етнічних

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

№ етапу

83

Зміст та прилег­лих земель (Посяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя) у західні й північні райони з обов’язковим розпорошенням серед польського на­ селення. Ці репресивні дії становили ос­новний зміст операції «Вісла», яка була скоординована на міждер­ жавному рівні: відділи НКВС та чехословацької ар­ мії забло­кували східні та південні кордони Польщі. Було депортовано 140,5 тис. осіб, ув’язнено в конц­ таборах 3 800 осіб, вбито понад 650 осіб

Завдання 1. Ким, коли і з якою метою було проведено операцію «Вісла»? Якою були її наслідки?

2. Висловіть своє ставлення до цих подій. У ч и т е л ь. Отже, у середині 40-х років українське населення Закерзоння стало жертвою масових насильницьких депорта­цій, які до серпня 1946 р, здійснювалися в напрямку УРСР, а з квітня 1947 р. — углиб Польщі. Суттю операції «Вісла» було «очищення» теренів Південно-Східної Польщі від автохтонного українського населення й асиміля­ція українців-переселенців у польському се­ редовищі.

V. Узагальнення та систематизація знань Порівняйте першу та другу хвилю радянізації західноукраїн­ ських земель за власними критеріями.

VІ. Домашнє завдання 1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Поділити учнів на чотири групи і підготувати проекти з вико­ нанням мультимедійних презентацій стосовно культури в роки війни «Освіта», «Наука», «Література», «Мистецтво».

Урок 11 Культурне життя в Україні Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: характеризувати досягнення ук­ раїнської культури у післявоєнний період; давати ­характеристику

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

84

діяльності провідних діячів культури; розвинути навички дослід­ ницької роботи, навички роботи з джерелами інформації, проектної діяльності, вміння робити мультимедійні презентації; визначати зв’язки між відбудовчими процесами, особливостями політичного життя та суперечливими явищами у розвитку культури та духов­ ного життя. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Форма проведення: урок-конференція. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Укажіть особливості повоєнної відбудови в Україні.

2. Які адміністративно-територіальні зміни сталися в УРСР у по­ воєнний період? Покажіть їх на карті.

3. Охарактеризуйте основні ознаки суспільно-політичного життя в Україні в даний період.

4. Зробіть припущення, як всі ці процеси могли вплинути на стан та розвиток культури. Свою думку обґрунтуйте. ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Відродження культурного життя в Україні у по­ воєнні роки відбувалося зі значними труднощами. Найбільше за­ непокоєння радянського режиму зумовило те, що близько 70 млн радянських людей, які опинились у зоні німецької окупації, пра­ цювали на примусових роботах або перебували у полоні, були обі­ знані із західним способом життя. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу У ч и т е л ь. Цей урок проходить у формі конференції, на якій учні повинні представити свої проекти. На попередньому уроці серед учнів було сформовано три групи по 3–5 осіб, які отримали завдан­ ня підготувати проекти про розвиток культури в Україні у після­ воєнний період за темами: «Освіта» (перша група), «Наука» (друга група) «Література. Мистецтво» (третя група). Протягом тижня учні вели самостійну пошукову роботу, готували повідомлення, до­ бирали джерела інформації, займалися оформленням проекту. За

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

85

допомогою вчителя було розподілено обов’язки серед членів гру­ пи і призначено керівників — експертів з даного питання (з числа сильних учнів). Цей урок доцільно провести в комп’ютерному кла­ сі, краще з використанням мультимедійного проектора. У такому разі учні готують комп’ютерні презентації. Склад учасників конференції може бути такий: • головуючий — учитель; • експерти — керівники груп; • учнівське журі — 2 учні, можна запросити також когось із вчи­ телів; • комісії з питань розвитку культури України в роки війни — учні, які готували проекти.

• слухачі — учні, які не брали участі у підготовці проектів. Сценарій конференції 1. Учитель оголошує про відкриття конференції, керує її роботою, бере участь в обговоренні всіх питань.

2. У ході презентації проектів діти характеризують розвиток пев­ ної галузі культури, а також демонструють плакати, таблиці, схеми, ілюстрації або комп’ютерні презентації. Від групи може виступати один учень або декілька учнів.

3. Експерти доповнюють виступи учнів своєї групи і беруть актив­ ну участь в обговоренні питань.

4. Запитання до доповідачів можуть ставити всі присутні, крім членів журі.

5. Наприкінці уроку журі відзначає найкращий проект і мотивує своє рішення.

6. Учитель виставляє оцінки за урок всім активним учасникам конференції. Обговорення виступів Обговорення виступів учнів відбувається за запитаннями: 1. Коли починається відбудова системи освіти в Україні?

2. Охарактеризуйте умови, за яких розвивалася освіта в Україні у повоєнний період.

3. Які досягнення в розвитку освіти ви можете назвати?

4. Яким галузям науки приділялась переважна увага в повоєнний період? Чому?

5. Назвіть винаходи та відкриття, зроблені українськими вчени­ ми в цей період. Яке значення вони мали?

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

86

6. Назвіть прізвища українських літераторів, які творили у по­ воєнний період.

7. Які твори цих творів ви знаєте? Згадайте із української літера­ тури.

8. Якими були основні мотиви їхньої творчості? Чому?

9. У яких напрямках розвивалося українське мистецтво в період відбудови?

10. Якою була основна тематика творів українських митців?

11. Назвіть найбільш видатні твори українських композиторів, ху­ дожників, режисерів.

12. Чим, на ваш погляд, був зумовлений ідеологічний наступ тота­ літарного режиму на українську культуру?

13. Схарактеризуйте поняття «ждановщина», «лисенківщина», «космополітизм».

14. Які наслідки мала ідеологічна кампанія в Україні? Матеріали до уроку Розвиток освіти У розореній війною республіці кошти і трудові ресурси спря­ мовували насамперед на відбудову промисловості. Тягар відбудо­ ви з руїн навчальних і культурних закладів, особливо в сільській місцевості, держава звично переклала на плечі самого населення, всіляко пропагуючи так званий «метод народної будови». При цьо­ му обов’язок безоплатної позаурочної роботи на розчищенні руїн і будівництві був покладений не лише на всіх дорослих, але й на дітей. У 1944–1950 pp. було відбудовано й споруджено 1 669 нових шкіл на півмільйона учнівських місць. Хоча відновлена шкільна мережа у 1950 р. й досягла довоєнного рівня, проте вона вже не від­ повідала підвищеним потребам, адже за парту тоді сідали не лише діти шкільного віку, але й мільйони так званих «переростків» — мо­ лоді, що упродовж війни була позбавлена можливості навчатися. В Україні нараховувалося 6,8 млн школярів, більшості з яких довелося навчатися у ледь пристосованих для занять приміщеннях, що не відповідали елементарним вимогам. Навіть через 10 років по війні третина шкіл республіки все ще працювала у дві, а то й три зміни. Хронічно бракувало шкільного обладнання, підручників, зошитів (у сільській місцевості для письма використовували неза­ друковані газетні береги). Особливої гостроти набула проблема за­ безпечення шкіл кваліфікованими вчительськими кадрами.

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

87

Війна негативно вплинула на фізичний і морально-психо­ логічний стан дітей, зробивши багатьох з них сиротами, переважна більшість були свідками руйнувань, насильства, загибелі людей. Із настанням миру якість життя залишалася надзвичайно низькою. Голод, що охопив Україну у 1946–1947 pp., призвів до нових люд­ ських жертв. У 1947 р. в дитячих будинках перебувало близько 110 тис. сиріт. Зростала мережа ремісничих училищ і шкіл фабричнозаводського навчання, куди набирали молодь із початковою й непо­ вною середньою освітою. Держава була зацікавлена в навчальних закладах саме такого типу, оскільки в них швидко (впродовж пів­ року, максимум двох років) готували кадри робітників. Вихован­ цям забезпечувалося проживання в інтернатах, безкоштовне хар­ чування і спецодяг, що приваблювало певну частину позбавлених батьківського піклування підлітків із розорених війною міст і сіл України. Проте держава зобов’язувала випускників цих навчаль­ них закладів працювати за призначенням на шахтах, фабриках і заводах, у тому числі розташованих на Уралі, у Сибіру й Далеко­ му Сході. Вузька фахова підготовка, яку давали ремісничі учили­ ща й школи ФЗУ, позбавляла їхніх випускників можливості здобу­ ти вищу освіту. Приплив добровільних вступників був незнач­ним, тому держава здійснювала примусову мобілізацію молоді до цих навчальних закладів. Для навчання дорослих була створена широка мережа вечір­ ніх шкіл, хоча освіту в них навряд чи можна було вважати повно­ цінною.

1953 р. в Україні було запроваджено обов’язкову семирічну освіту. Відновилася діяльність усіх вищих навчальних закла­ дів. 1950 р. їх нараховувалося 160, в тому числі 7 університе­ тів, 52 педагогічних, 45 технічних, 19 сільськогосподарських, 14 медичних, 9 мистецьких, 6 правничо-економічних інститутів. Кількість студентів збільшилося з 99 тис. у 1946 р. до 325 тис. у 1956 p., щоправда, майже половина з них навчалися на за­ очних та вечірніх відділеннях, котрі ніколи не давали якісної освіти. Характерною ознакою навчально-виховного процесу у загаль­ ноосвітніх і фахових школах та вузах була його заполітизованість і мілітаризація. Політичне виховання в дусі відданості партії біль­ шовиків здійснювалось не тільки через піонерські та комсомоль­ ські організації, що охоплювали майже всю учнівську молодь, але

88

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

під час викладання всіх, у тому числі природничих і математич­ них, дисциплін. Найбільше ідеологічне навантаження було покладене на курс історії СРСР, що після війни набув відверто великодержавницькошовіністичного російського забарвлення. До того ж, викладання у переважній більшості вузів республіки здійснювалося російською мовою. У вузах значну частину навчальних програм відводилось на обов’язкове викладання марксизму-ленінізму на базі сталінського «Короткого курсу історії ВКП (б)». Розвиток науки 1950 р. кількість науково-дослідних установ в Україні станови­ ла 462, а чисельність працівників у них досягла 22,3 тис. осіб. Го­ ловною науковою установою України залишалася Академія Наук УРСР, яку очолював біолог зі світовим іменем О. Палладін. У рес­ публіці в 1946 р. було запущено перший в СРСР атомний реактор. Завдяки подвижницьким зусиллям видатного українського вченого С. Лебедєва, якого власті підозрювали в «буржуазній лже­ науковості», в Інституті електротехніки АН УРСР було створено лабораторію моделювання обчислювальної техніки, яка започат­ кувала дослідження в галузі кібернетики. 1948–1951 pp. тут була створена перша в СРСР мала електронно-обчислювальна машина «МЕОМ», яка на той час відповідала рівню світових стандартів. Учені інституту електрозварювання АН УРСР удосконалили й запропонували для масового впровадження в практику автомати зварювання металу під флюсом. Цей метод, розроблений під керів­ ництвом Є. Патона, докорінно змінив технологію багатьох галузей виробництва, сприяв підвищенню продуктивності праці, збільшен­ ню випуску металопродукції. Нова технологія була з успіхом засто­ сована при спорудженні газопроводу Дашава-Київ, де 80 % стиків труб було зварено автоматами під флюсом. Існуюча в УРСР система керівництва наукою створювала умови для панування пристосуванців, авантюристів від науки. Через це деякі перспективні напрями наукових досліджень, зокрема гене­ тика, були оголошені ідеалістичними, «лженауковими». Так, на серпневій (1948) сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук, підтриманий «на горі» «народний академік» Т. Лисенко піс­ ля тривалої боротьби, що розпочалася ще в 30-ті роки, здобув оста­ точну перемогу над своїми науковими опонентами.

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

89

Почалися переслідування і розправи, жертвами яких стали провідні вчені. Так, у Харкові були звільнені з роботи завідуючий кафедрою генетики і дарвінізму університету професор І. Поляков і професор сільськогосподарського інституту С. Делоне. Розгром школи генетики, що отримав назву «лисенківщина», став однією з ганебних сторінок в історії біологічної науки. Він зумовив у на­ ступні десятиліття відставання Радянського Союзу в цій галузі. Робота з терміном « Л и с е н к і в щ и н а » — умовна назва політичної кампанії, суть якої зводилися до переслідування і шельмування гру­ пи генетиків, заперечення генетики і тимчасової заборони генетичних випробувань в СРСР. Ця кампанія тривала при­ близно із середини 1930-х до кінця 1950-х рр. Все це відбу­ валося під прямим керівництвом Й. Сталіна і Т. Лисенка. Розвиток літератури та мистецтва За складних умовах працювали діячі літератури і мистецтва. Всупереч обставинам, у 40–50-х роках створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського на­ роду. Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість О. Гончара, автора трилогії «Прапороносці», повісті «Земля гуде». Плідно творили також прозаїки В. Козаченко, В. Собко, письмен­ ник і режисер О. Довженко, гуморист Остап Вишня (П. Губенко), поети М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко, Л. Перво­ майський. Перемога у війні сприяла зростанню особистого авторитета Й. Сталіна і сталінського режиму. Повоєнний час починається зі славнозвісного сталінського тосту «за великий російський народ». Це свідчило про прагнення Сталіна сполучити комуністичну ідео­ логію з ідеєю виняткової місії росіян у світовій історії (російським великодержавним шовінізмом). Так, у СРСР виникло явище, яке дістало назву від імені головного провідника А. Жданова. «Жда­ новщина» (1946–1949 pp.) означало широкий наступ сталінського режиму в галузі ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорстокого контролю над духовним розви­ тком радянського суспільства. Жданов виступав офіційним теоре­ тиком й організатором цього наступу. Ця кампанія мала на меті по­ силити культурно-ідеологічну ізоляцію радянського суспільства,

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

90

протиставити інтелігенцію іншим прошаркам суспільства, розпа­ лити шовіністичні та антисемітські настрої, посилити процес руси­ фікації, відновити образ внутрішнього ворога, так необхідного для тоталітарного режиму. Наступ був спрямований насамперед проти тих, хто прагнув лібералізації культурної атмосфери і захоплював­ ся досягненнями західної культури. Водночас передбачалося ще більше піднести досягнення російської культури і науки на проти­ вагу успіхам інших народів. Наступи на українську культуру Хронологія подій Дата

Подія

1946–1948 рр. Прийнято чотири постанови ЦК ВКП(б) про спрямуван­ ня розвитку літератури і мистецтва, в яких виявилися авторитарність думок і оцінок, грубе й некомпетентне втручання у творчу діяльність, заперечення елементар­ них художніх свобод, зневажливе ставлення до творчої інтеліґенції Липень 1946 р.

ЦК ВКП(б) звинуватив українських комуніс­ тів у неправильному доборі кадрів та недостатній політико-ідеологічній підготовці представників на­ уки, літератури і мистецтва, де «має місце ворожа буржуазно-націоналістична ідеологія» та «українські націоналістичні концепції»

1946 р.

Постанови ЦК КП(б)У: «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури» (серпень 1946 р.), «Про журнал сатири і гумору «Перець» (ве­ ресень 1946 р.), «Про журнал «Вітчизна» (вересень 1946 р.), «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення». Зазнавали крити­ ки твори мистецтва, авторів звинувачували у «буржу­ азному націоналізмі», ставились вимоги «викривати ворогів народу». Була піддана критиці праця «Нарис історії української літератури», бо, на думку партійних керівників, мала суттєві «недоліки», оскільки в книзі «не показана боротьба партії більшовиків проти воро­ гів народу — троцькістів, бухаринців, а також проти українських націоналістів — шумськістів, хвильовістів, скрипниківців, які намагалися використати літерату­ ру як один із засобів відриву українського народу від великого російського народу і перетворення радянської України на колонію німецького імперіалізму»

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

Дата

28 серпня 1946 р.

1946 р.

1947 р.

1948 р.

Серпень 1948 р.

91

Подія Редакція журналу «Вітчизна», зокрема головний редак­ тор Ю. Яновський і його заступник Є.Кирилюк, були звинувачені в тому, що «систематично надавали свої сто­ рінки для пропаганди буржуазно-націоналістичної іде­ ології». Журнал «Перець» був звинучений у відсутності «гострої сатири на зовнішніх і внутрішніх ворогів нашої Батьківщини» Виступ М. Хрущова на засіданні Верховної Ради УРСР, де він заявив: «Пережитки капіталізму у свідомості жи­ вучіші в галузі національного питання, ніж у будь-якій іншій галузі, бо вони мають можливість добре маску­ ватися в національному костюмі. Тому треба посилити роботу в справі викриття буржуазно-націоналістичної ідеології» Виступ секретаря ЦК КП(б)У з ідеології К. Литвина на зборах письменників Києва, у якому він піддав гострій критиці Л. Смілянського, О. Кундзіча, Т. Масенка та інших, у творах яких мали місце прояви «національної обмеженості», «рецидиви буржуазного українського на­ ціоналізму» Особливої жорсткості набуває полювання на реальних й удаваних українських націоналістів під час перебу­ вання в Україні Кагановича. На пленумі Спілки пись­ менників України, партійних зборах, у пресі постійно критикують за націоналізм М. Рильського, А. Малиш­ ка, В. Сосюру, Ю. Яновського, І. Сенченка, П. Панча та інших. Тоді ж подібній критиці «за націоналізм» було піддано перший том «Історії України» за редакцією М. Н. Петровського «за грубі політичні помилки і пере­ кручення буржуазно-націоналістичного характеру» В Україні розгортається кампанія боротьби проти «низь­ копоклонства» перед Заходом, а згодом і «космополі­ тизму» єврейських письменників, художників, зокрема О. Борщаківського, І. Стебуна, Є. Адельгейма, А. Кац­ нельсона та ін. У широкомасштабній дискусії з питань філософії, мовознавства, політекономії не допускалося інакомислення в суспільних науках, дедалі більше утверджувалися догматизм і диктат На сесії ВАСГНІЛ була завершена кампанія розгрому «реакційності теорії менделізму-морганізму». Жертвами «лисенківщини» стали відомі вчені-генетики М. М. Гриш­ ко, Є. М. Гершензон, І. М. Поляков, Л. М. Делоне та інші

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

92

Дата 1951 р.

Подія Вершиною ідеологічного наступу стала необґрунтована і різка критика патріотичного вірша В. Сосюри «Любіть Україну». Цей вірш був визнаний «ідейно порочним твором», а автора примусили опублікувати принизливе каяття. М. Рильському знову нагадали про «серйозні ідеологічні помилки», розкритикували оперу К. Дань­ кевича «Богдан Хмельницький», відзначили «серйозні хиби й помилки в ідейно-виховній роботі»

Водночас здійснювалась кампанія «боротьби проти безрідного космополітизму». Космополітом оголошували будь-яку людину, яка цікавилася західними музикою, літературою, живописом. До­ сягнення світової культури були відгороджені від радянських лю­ дей нездоланною стіною. Цілеспрямовано знищувались і фізично, і морально, відомі діячі культури. Таким чином, ідеологічна, соціально-культурна ситуація в Україні середини 40-х — на початку 50-х років негативно позна­ чилася на розвиткові літератури і мистецтва, багато діячів були по­ збавлені можливості творчо працювати. Робота з термінами « К о с м о п о л і т и з м » (від давньогрецької — космополіт, громадянин світу) — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетного значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам. « Ж д а н о в щ и н а » — система заходів, спрямованих на відновлення ідеологічного контролю над суспільством.

V. Узагальнення та систематизація знань Складання узагальнювальних таблиць методом «Дерево рішень» Розвиток освіти • Відновлення поруйнованих під час війни шкіл переважно зусилля­ ми самого населення (на 1950-й рік довоєнна мережа шкіл була фак­ тично відновлена).

• Гостра потреба в підручниках, зошитах, навчальному обладнанні.

• Запровадження мережі вечірніх та професійних заочних шкіл, на­ вчальних курсів для дорослих

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

93

• Перехід до обов’язкової семирічної освіти (1953).

• Нестача приміщень, учителів, навчальних посібників.

• Ідеологізація освіти.

• Неухильне скорочення шкіл з українською мовою викладання.

• Відновлення системи вищої освіти Розвиток науки Успіхи в розвитку науки

Втрати в розвитку науки

• У 1946 р. було здійснено • 1948 р. на серпневій сесії Всесоюз­ запуск пер­шого в СРСР ної академії сільськогосподарських атомного реактора. наук Т. Лисенко (його підтримував • Створено лабораторію мо­ Й. Сталін) здобув перемогу над делювання обчислювальної прибі­чниками генетики. Почались техніки при Інституті елект­ переслідування та репресії проти роніки. 1948–51 pp. Тут генетиків і тих вчених-біологів, що було створено першу малу поділяли їхні погляди. електронно-обчислювальну • Багато вчених звинуватили у при­ машину (ЕОМ). хильності «буржуазній лженауці» • Винайдено автомат зварю­ (наприклад, С. Лебедєва — творця вання металів (Інститут обчислювальної техніки — переслі­ електрозварювання) дували, звільняли з роботи) Висновки Матеріальні і політичні умови не дали можливості науковим закладам України (як і СРСР в цілому) працювати на рівні світової науки, що ­зумовило в подальшому значне відставання від розвинених держав. Разом з тим в окремих галузях (ракетно-космічна техніка, технічна ­кібернетика, фізика кристалів, танкобудування, літакобудування та ін.) Україна (як і СРСР загалом) досягла значних успіхів Література і мистецтво • Література і мистецтво розвиваються за складних умов.

• Із 1946 р. посилюється контроль партійного апарату над культурою.

• Від діячів культури вимагають беззастережно дотримувати класово­ го підходу і принципу партійності у творчому процесі.

• ЦК КП(б)У відповідно з рішеннями ЦК ВКП(б) приймає критичні постанови з питань літератури, діяльності театрів, часописів, щодо окремих письменників, художників, поетів.

• Починається переслідування талановитих діячів культури («жда­ новщина»)

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

94

VІ. Домашнє завдання 1. Повторити теми 1, 2.

2. Підготуватися до уроку узагальнення знань.

Урок 12 Наш край у 1953–1964 рр.

Урок 13 Урок узагальнення Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну послі­ довнісь подій Другої світової війни та періоду відбудови України; сприраючись на карти та інші джерела інформації, характеризува­ ти події війни, показувати місця бойових дій та об’єкти відбудови; давати оцінку діяльності політичних діячів. Тип уроку: урок узагальнення та систематизації знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку Методичні рекомендації На уроці узагальнення підбивають підсумки роботи учнів на попередніх уроках. Наведений матеріал містить різні види і типи завдання, які можна використовувати, згрупувавши за рівнями складності або окремо. ІІ. Основна частина уроку Бесіда 1. Охарактеризуйте пакт Молотова–Ріббентропа. Які наслідки він мав для України?

2. Назвіть основні військово-політичні події початкового етапу Великої Вітчизняної війни.

3. Що являє собою «новий порядок»? Що було його метою?

4. У чому полягала суть плану «Ост»?

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

95

5. Які історичні передумови виникнення двох течій Руху Опору в Україні?

6. Чому зазнала краху спроба ОУН проголосити незалежність України 30 червня 1941 р.?

7. У чому ви вбачаєте суперечливість і трагедію діяльності ОУН?

8. Назвіть основні військово-політичні події в Україні 1943 р.

9. Назвіть основні наступальні операції Червоної армії на Право­ бережній Україні.

10. Як можна пояснити рішення сталінського уряду про виселення кримсько-татарського населення в східні райони СРСР?

11. Які видатні твори українського мистецтва були створені в роки війни?

12. Назвіть наслідки війни для України.

13. Яких адміністративно-територіальних змін зазнала УРСР в ре­ зультаті Другої світової війни? Як змінилось геополітичне ста­ новище УРСР в результаті адміністративно-територіальних змін?

14. Який головний результат міжнародної діяльності УРСР в пово­ єнні роки?

15. Схарактеризуйте особливості процесу відбудови господарства УРСР.

16. Що, на ваш погляд, спричинило голод 1946–1947 рр.? Якими були його наслідки? Чи можна було запобігти цьому лихові?

17. Якими методами здійснювалася радянізація на західноукраїн­ ських землях?

18. Як би ви оцінили боротьбу ОУН УПА у 40–50-х рр.? Чи можна вважати ці події на західноукраїнських землях громадянською війною?

19. Охарактеризуйте обставини проведення і наслідки операції ­«Вісла».

20. Чим, на ваш погляд, був зумовлений ідеологічний наступ тота­ літарного режиму на культуру? Творчі завдання 1. Чи існувала, на вашу думку, ймовірність перемоги ОУН УПА на західноукраїнських землях за умови підтримки їх західни­ ми державами? Змоделюйте історичну ситуацію.

2. Як ви розумієте вислів: «Кожна людина є маленьким гвинти­ ком великого механізму, який працює невідмовно лише тоді, коли кожен гвинтик міцно прикручений і знаходиться на своє­

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

96

му ­місці»? Чи визначає він суть тоталітарної системи, яка скла­ лася в СРСР у післявоєнний період? Свою відповідь аргумен­ туйте. Дати визначення термінам та поняттям • Пакт Молотова–Ріббентропа • План «Барбаросса» • План «Ост» • «Новий порядок» • Рух Опору • «Рейкова війна» • Колаборціонізм • Холокост • Остарбайтери • ОУН УПА • Радянізація • Операція «Вісла» • «Ждановщина» • «Лисенківщина» • Космополітизм Історичний диктант 1. Пакт Молотова–Ріббентропа було підписано __ .

2. Вступ радянських військ 17 вересня 1939 р. на територію Поль­ щі більшість українського населення сприйняла __ .

3. Велика Вітчизняна війна розпочалася __ .

4. Гітлерівський окупаційний режим отримав назву __ .

5. Українські землі після їх окупації були розчленовані на __ .

6. Громадян СРСР, яких вивозили на примусові роботи до Німеч­ чини, називали __ .

7. На території України існували такі течії Руху Опору: __ і __ .

8. Головнокомандувачем УПА був __ .

9. Акт відновлення Української держави було проголошено__ .

10. Назвіть прізвища командирів найбільших радянських парти­ занських загонів, з’єднань, що діяли в Україні: __ .

11. Якими були людські втрати України в роки Другої світової ­війни?

12. Чи вважається Україна членом-засновником ООН?

13. Наркомат закордонних справ УРСР був відновлений у __, його очолив __ .

Тема 2. Україна в перші повоєнні роки (1945 — початок 50-х рр.)

97

14. Чи отримувала Україна допомогу згідно з планом Маршалла?

15. Митрополитом Греко-католицької церкви після смерті А. Шеп­ тицького став __ .

16. У яких повоєнних міжнародних конференціях брали участь де­ легації УРСР?

17. Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) було ліквідова­ но __ .

18. У державно-партійному керівництві західних областей УРСР переважали прибулі чи місцеві кадри?

19. Чи вплинула «ждановщина» на події у культурному житті УРСР?

20. Які науки за умов «ждановщини» були визнані псевдонауками? ІІІ. Домашнє завдання Повторення.

Тема 3 Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953–1964 рр.) Уроки 14–15 Соціально-економічне та внутрішньополітичне становище в Україні в першій половині 50-х рр. Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: на основі різних джерел ін­ формації характеризувати внутрішньополітичне та соціальноекономічне становище України на початку 50-х років XX ст. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Внутрішньополітичне становище України у середині 50-х рр. У ч и т е л ь. Завершення процесу відбудови не призвело до по­ слаблення адміністративно-командної системи з її надзвичайни­ ми заходами управління. Вона ще більше зміцніла. Це засвідчив останній з’їзд за життя Й. Сталіна — XIX з’їзд КПРС, де ВКП(б) було перейменовано на Комуністичну партію Радянського Союзу, . З’їзд затвердив новий п’ятирічний план розвитку СРСР на 1951– 1955 pp., головним завданням якої було визначено наздогнати і пе­ регнати провідні капіталістичні держави за всіма показниками.

XVII з’їзд Компартії України продублював рішення з’їзду КПРС. На чолі КПУ залишився Л. Мельник, а головою уряду УРСР — Д. Коротченко (до січня 1954 p.), які були слухняними ви­ конавцями волі «вождя».

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Ця дата започаткувала но­ вий етап — спробу лібералізації суспільно-політичного життя, здійснення соціально-економічних реформ, що згодом дістало на­ 98

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

99

зву «відлига». Розвиток і поглиблення цього процесу склав основу десталінізації, тобто відходу від найбільш одіозних проявів сталін­ ського тоталітарного режиму. Найбільш радикальних ознак цей процес набув після XX з’їзду КПРС (1956). Початок десталінізації супроводжувався гострою боротьбою за владу між прихильниками Хрущова та Берії. Республіканська партійна організація підтримала в цій боротьбі Хрущова. Невдовзі за звинуваченням у русифікації вищої освіти в Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів було усунуто з посади першого секретаря КПУ росіянина Л. Мельникова. Натомість на цю посаду було вперше призначено українця — О. Кириченка (з того часу на цю посаду призначались лише українці). Після цього пішла широ­ ка хвиля призначення на керівні посади представників місцевих кадрів. У результаті на 1 червня 1954 р. у ЦК КПУ українців було 72 %, у Верховній Раді — 75 %, а серед директорів великих під­ приємств — 51 %. 1958 р. українці становили 60 % членів КПУ. Вихідці з України посіли провідні місця і в союзному керівництві. Так, Родіон Малиновський, Андрій Гречко та Кирило Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два перші навіть стали міністрами оборони СРСР. Володимир Семичасний обійняв пост голови союзного КДБ, а чотири українці — О. Ки­ риченко, М. Підгорний, Д. Полянський та П. Шелест — увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС. Такі успіхи українців у ра­ дянській ієрархічній системі можна пояснити тісними зв’язками цих осіб з М. Хрущовим, їх особистими якостями як лояльних ви­ конавців волі системи і тим місцем, яке посіла Україна в Радян­ ському Союзі. Зростання ролі і кількості українців у партійно-державному апараті супроводжувалось перебудовою і вдосконаленням само­ го апарату. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях протягом 1955–1956 pp. було ліквідовано 4 867 структур­ них підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату. Водночас розширюва­ лись права місцевих органів влади. Ці процеси справили позитив­ ний вплив на суспільно-політичне життя країни. Окрім змін, у партійному та державному керівництві розпочався процес поступового відходу від найбільш одіозних проявів сталін­ ського режиму. Припинились масові репресії, розпочався обереж­ ний процес реабілітації репресованих у 30–40-х роках і повернення депортованих членів, пов’язаних з діяльністю ОУН УПА.

100

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Запитання 1. Хто став першим секретарем ЦК КПУ після Л. Мельникова?

2. Яке значення для суспільно-політичного життя УРСР ма­ ли ­зміни в керівництві республіки, що відбулись на початку 50‑х років? Стан промисловості та сільського господарства У ч и т е л ь. Незважаючи на те що нове радянське керівни­ цтво приділяло значну увагу розвиткові сільського господар­ ства, все ж пріоритетним залишався розвиток промисловості. У республіці розвивались галузі, що закріплювали статус УРСР як паливно-енергетичної, металургійної бази СРСР, важливо­ го району важкого машинобудування і воєнної промисловості.

1952–1955 pp. було збудовано Каховську ГЕС, а до кінця деся­ тиліття ще ряд електростанцій, які загалом збільшили виробни­ цтво електроенергії в 1,9 раза. Тривав процес розвитку вугіль­ ної, нафтової і газової промисловості. Так, у 1951–1958 pp. було побудовано 263 шахти, розроблено значну кількість родовищ нафти та газу.

1951 р. завершилася четверта п’ятирічка (1946–1950), основ_ ним завданням якої була відбудова народного господарства країни. На XIX з’їзді КПРС (1952), продубльованому XVII з’їздом КПУ, розвиток галузей промисловості групи «А» й надалі залишався пріо­ритетним, хоча в документах декларувалася необхідність під­ несення і добробуту населення. Україна залишалася паливно-енергетичною та металургій­ ною базою СРСР. Особливо швидкими темпами розвивалися бу­ дівництво електростанцій, потужність яких за п’яту п’ятирічку (1951–1955) зросла в 1,9 раза, металургійної, вугільної, нафтової та газової промисловості, машинобудування. Виплавляння ста­ лі збільшилося вдвічі, алюмінію — в 3,7 раза, чавуну — на 81 %, прокату — на 96 %, побудовано понад 500 великих підприємств, 27 мартенівських печей (на жаль, ця технологія вже на той час бу­ ла застарілою), 21 прокатний, трубопрокатний та трубозварюваль­ ний цех. Збудовано Каховську гідроелектростанцію, внаслідок чо­ го рівень ґрунтових вод в Україні піднявся, що призвело до змін клімату — він став більш вологим. Загалом за роки четвертої п’ятирічки промисловість України вийшла на довоєнний рівень, проте радянська індустрія дедалі більше відставала за технічною оснащеністю від європейських кра­

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

101

їн. Щоправда, за валовими показниками з виплавляння чавуну, видобутку кам’яного вугілля ми зрівнялись з Великобританією, Західною Німеччиною, Францією. Нове радянське керівництво, що стало на чолі держави після смерті Сталіна, усвідомлювало, що майбутнє Радянського Союзу залежить від успіхів в економічному змаганні із Заходом. Саме вони зміцнили б внутрішнє становище радянської системи, а з ін­ шого боку, довели б переваги комуністичної системи. Уже з 1953 p. розпочався процес реформ. Але одразу постало питання, у якому напрямку їх проводити. Усі сходились на думці, що найслабшою ланкою радянської економіки є сільське господарство, рівень зрос­ тання продукції в якому за період 1949–1952 pp. складав лише 10 %, у той час як у промисловості — 230 %. До того ж сільське господарство було збитковим. Усі спроби наприкінці 40-х років стимулювати сільгоспвиробництво не мали успіху. Село на початку 50‑х pp. залишалося на межі виживання. Ще за життя Сталіна роз­ почалася кампанія з укрупнення (об’єднання) колгоспів (1950 p. їх кількість скоротилась на 42 % і складала на кінець року 19 295). Цим самим уряд намагався зменшити кількість упpaвлінців, по­ кращити ефективність сільського господарства. 1953 р. з ініціа­ тиви Хрущова партія звернула увагу на катастрофічний стан сіль­ ського господарства. Початок реформування було покладено на вересневому (1953) Пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесен­ ня сільського господарства. Було зроблено спробу зупинити його за­ непад. Так, передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств та ін. Для цього зменшили податки для трудівників села, ліквідували сталінські податки на фруктові дерева та ягідні кущі, було збіль­ шено закупівельні ціні на продукцію сільського господарства, ска­ совано заборгованість села за попередні роки, направлено на село 40 тис. спеціалістів. Це кардинально не змінило ситуацію, проте упродовж наступних п’яти років спостерігалося зростання сіль­ ськогосподарського виробництва. Завдяки таким заходам сільське господарство вперше за три­ валі роки стало рентабельним. Середина 50-х років була періодом

102

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної систе­ ми СРСР. Валова продукція сільського господарства протягом 1954–1958 pp., порівняно з попередньою п’ятирічкою, зросла на 35,3 %. Позитивні зрушення були б ще більш вагомими, якби не волюн­ таристські нереалістичні надпрограми. Лютнево-березневий пле­ нум ЦК КПРС 1954 р. ухвалив постанову про подальше збільшення виробництва зерна в країні й про освоєння цілинних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу й частково Північно­ го Кавказу. Її суть полягала в освоєнні для подальшої культивації майже 13 млн га (пізніше цю цифру збільшили до 28–30 млн га). Україні в цій програмі відводилась роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Уже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправ­ лено першу групу українських механізаторів. Загалом за 1954– 1956 pp. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. А до 1961 р. туди передали 90 тис. тракторів і сільгоспмашин, ви­ готовлених на українських підприємствах. Стосовно цього питання серед радянського керівництва не було одностайності. В. Молотов, зокрема, вважав за доцільніше вклас­ ти гроші у піднесення сільського господарства центральної нечор­ ноземної смуги та України (у багатьох місцевостях цих регіонів солдатські вдови й через десять років після переможної для СРСР війни використовували як тяглову силу корів). Утім, Хрущов на­ поліг на своєму.

22 лютого 1954 р. на цілину виїхала перша група української молоді — кілька десятків трактористів, комбайнерів, механіків МТС, робітників заводів і будівництв Київщини. Ця група прибула до Казахстану, де працювала у Федорівсько­ му районі Кустанайської області. На початку березня до Казахстану прибули великі загони молоді з Харківщини, Дніпропетровщини, Хмельниччини та інших областей України. Робітничі колективи окремих цілинних радгоспів ледь не пов­ ністю складалися з переселенців-українців. Так було, зокрема, у радгоспах «Київський», «Харківський» Кустанайської, «Київський», «Херсонський» Акмолінської облас­ тей та ін. 1956 р. у господарствах Казахстану, Західного Сибіру та Північного Кавказу працювало близько 80 тис. українських юна­ ків і дівчат. Водночас щороку на сезонні заробітки до Казахстану традиційно виїздили з України десятки тисяч осіб (переважно сту­ дентська молодь).

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

103

Цілинна програма дозволила дещо розширити зернове виробни­ цтво, але надовго законсервувала екстенсивний характер сільсько­ го господарства СРСР. Варто наголосити, що цілина висотувала з України людські й матеріальні ресурси та послаблювала сільсько­ господарське виробництво республіки. Другою надпрограмою, що була започаткована в цей час, ста­ ло поспішне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших «диво-культур». У червні 1954 р. Хрущов звернувся із закликом про розширення посівів кукурудзи. Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площі посівів кукурудзи понад 5 млн га (у 1953 p. посіви кукурудзи займали май­ же 2,2 млн га). Майже водночас з відтоком з України працездатної молоді збіль­ шувався приплив у республіку росіян із зубожілих сіл РРФСР. Таким чином, промисловість і сільське господарство України в першій половині 50-х років динамічно розвивались. Бесіда 1. Якими заходами радянське керівництво намагалось стимулю­ вати розвиток сільського господарства України в першій поло­ вині 50-х років?

2. Як ви вважаєте, чому радянське керівництво, проводячи еко­ номічні реформи, віддавало перевагу розвитку промисловості, а не сільського господарства?

3. Які заходи, на ваш, погляд, могли зробити більш ефективними реформи в економіці, що проводили у 50-ті роки в Україні?

4. Яка роль відводилась Україні в освоєнні цілинних земель Ка­ захстану, Сибіру та Північного Кавказу?

5. Які адміністративні реформи було проведено в УРСР на почат­ ку 50-х років? Соціальне та економічне життя населення У ч и т е л ь. Населення України на початку 1950 р., порівняно з 1940 р., зменшилося на 4,1 млн осіб. У загальному обсязі втрат 76 % припадало на чоловіків, тому післявоєнне українське суспіль­ ство було переважно жіночим, що створювало серйозні проблеми особистої невлаштованості, жіночої самотності. На 50 % знизилися показники народжуваності. Особливо гостро постала після війни житлова проблема. Без даху над головою залишилося понад 10 млн осіб. Розв’язати

104

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

житлову проблему влада намагалася, в першу чергу, шляхом від­ новлення найменш зруйнованих будівель, а вже потім — запро­ вадження нового житлового будівництва. Проте навіть в 1955 р. середня житлова площа на одну людину в Україні складала лише 6 м2 (1945 р. цей показник становив 5 м2), що було в 1,5 раза мен­ ше за встановлену санітарну норму. За даними обстеження, про­ веденого Українським інститутом комунальної гігієни, в перші повоєнні роки менше однієї кімнати на сім’ю мали 15,6 % меш­ канців міст, одну кімнату на сім’ю мали 60,9 %, дві — 20,3 %, три і більше — 3,2 %. Як і раніше, одним із найбільш дефіцитних товарів був хліб. Проблемою було придбання одягу та промислових товарів. Недо­ ступними для переважної більшості міського населення були фото­ апарати, радіоприймачі, телевізори, магнітофони, автомобілі. Щоб засвідчити свою турботу про народний добробут, уряд з 1948 по 1954 р. проводив зниження цін на товари. Результат цього заходу був швидше емоційним, ніж практичним, оскільки реального зде­ шевлення товарів не відбувалося. Щорічно населення повинне було підпи­суватись на державні займи в середньому в розмірі 1–1,5-місяч­ної заробітної плати. Ли­ ше протягом 1946—1956 рр. було розміщено 11 займів.

1950 p. державні роздрібні ціни в Україні, порівняно з до­ воєнними, були вищими в 1,83 раза. Лише на колгоспних ринках індекс цін зменшився до 0,9. Реальна заробітна плата 1946–1950 pp. перевищила довоєнний рівень лише на 24 %, а загальна сума доходів населення — на 62 %. До 1956 p. ді­ яв указ від 1940 p., який забороняв робітникам і службовцям змінювати місце роботи без дозволу адміністрації, встановлював відповідальність за самовільне залишення роботи або прогул без поважних причин. 1951 p. його було замінено заходами дисци­ плінарного характеру. Доходи колгоспників від громадського та особистого господарства збільшилися протягом 1951–1955 pp. на 50 %. Рік

1940 1945 1950 1951 1952 1953 1954 1955 1956 1957

Середньо­ місячна заробітна плата (крб)

32,2 42,7 62,7 63,4 65,3 65,3 67,9 68,8 71,9 77,1

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

105

Робота з документами Із виступу голови міськвиконкому м. Чернігова на сесії облвиконкому «Про розвиток державної та корпоративної торгівлі в м. Чернігові» (30.09.1952 р.)

«Продаж товарів у місті в 1952 р., порівняно з 1951 р., збіль­ шився більш ніж у 2 рази… Водночас, товариші, я хочу сказати, що в роботі торговельних організацій наявні суттєві недоліки… Швейні вироби надходять у торговельну мережу одноманітні; переважно з неякісного вовня­ ного матеріалу, застарілих фасонів, погано зшиті, а також не усіх розмірів. Невдоволені споживачі й якістю, й асортиментом взуття, особливо для школярів». Із листа товаришу Сталіну Й. В. від Голови Ради Міністрів УРСР Д. Коротченка та Секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова. 1951 р.

«Выделяемые Украинской СССР рыночные фонды муки для хлебопечения не обеспечивают спроса населения, вследствие чего торговля хлебом во всех городах республики, за исключением Дон­ басса, проходит с большими перебоями, при наличии очередей. Еще хуже обстоит дело с обеспечением трудящихся городов Украинской ССР крупой и макаронными изделиями… В связи с ограниченными фондами, торговля крупой в городах Украины, за исключением областей Донбасса и города Киева, по существу не производится… Не удовлетворяется минимальная потребность по сахару… Для розничной торговли в городах и промышленных центрах остальных 23 областей республики остается лишь 18 186 тонн. Особенно большое напряжение создалось с обеспечением город­ ского населения республики животным маслом, в связи с сокраще­ нием фондов в 1951 г. против 1950 года. Таким образом, продажа жи­ вотного масла даже в областных центрах производиться не может… Численность населения республики почти достигла довоенной, а число рабочих и служащих значительно возросло в сравнении с довоенным периодом. По сдаче хлеба государству и производству сахара республика превзошла довоенный уровень. В то же вре­ мя, выделяемые в настоящее время фонды хлеба, сахара и других продовольственных товаров далеко не достигают довоенного у ­ ровня. Рыночные фонды сахара для Украинской ССР составляют в на­ стоящее время 79 % фондов 1940 года, тогда как реализация са­ хара в других республиках значительно превзошла довоенный уро­ вень…»

106

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Запитання Які висновки можна зробити за наведеними документами? Входження Кримської області до складу УРСР У ч и т е л ь. У повоєнній Україні було відновлено систему адмі­ ністративно-територіального поділу, запроваджену в СРСР 1932 р., за якою найбільшою адміністративно-територіальною одиницею залишалася область. Упродовж 50-х років на карті УРСР відбулися численні зміни: на виконання ухвал Верховної Ради СРСР перекроювалися межі багатьох районів, сіл, міст і навіть деяких областей. Так, у січні 1954 р. шляхом виділення земель зі складу кількох прилеглих об­ ластей було утворено нову — Черкаську — область. Того ж року Ізмаїльську область було ліквідовано, а її територію включено до Одеської області. 1959 р. Дрогобицьку область так само було при­ єднано до Львівської області. Продовжувалася довоєнна традиція перейменування адмі­ ніст­ративно-територіальних утворень. Нові назви, як правило, мали політико-ідеологічне забарвлення їх присвоювали на честь комуністичних діячів, воєначальників, свят. Виняток становило перейменування 1962 р. Станіславської області та обласного цен­ тру на честь Каменяра — відповідно Івано-Франківська область та м. Івано-Франківськ. Але назагал з’являлося багато міст і сіл із шаблонними, схожими чи навіть однаковими назвами: Червоно­ армійськ, Дзержинськ, Комсомольськ, Жовтневе, Першотравневе тощо. Інколи траплялися перейменування зворотного порядку: 1958 р. Ворошиловградській області через політичні міркування було повернуто колишню назву — Луганськ; 1961 р. з карти рес­ публіки зникла Сталінська область, натомість з’явилась Донецька область.

1954 р. на честь святкування 300-річчя Переяславської угоди старовинне місто Проскурів було перейменоване на Хмельниць­ кий. Сюди було перенесено центр Кам’янець-Подільської області, яка водночас дістала нову назву — Хмельницька. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 люто­ го 1954 р. «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» та відповідним Законом Верховної Ради СРСР (кві­ тень 1954 р.), Крим було підпорядковано Україні. Цю акцію теж здійснювали із пропагандистською метою у межах святкування

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

107

300-річчя Переяславської угоди, проте вона була продиктована глибшими причинами, насамперед економічного характеру. Нагадаємо, що упродовж багатьох століть на території Крим­ ського півострова традиційно проживала значна кількість україн­ ського населення. Після захоплення влади більшовиками, з 1921 р. Крим опинився у складі Російської Федерації, маючи статус авто­ номної республіки, якого він був позбавлений 1945 року. На час входження до УРСР на півострові нараховувалося 1,2 млн мешканців, із них 700 тис. міського населення. Національ­ ний склад населення Криму впродовж 1944–1954 pp. зазнав до­ корінних змін. Замість депортованих Сталіним кримських татар, болгар, німців і греків дозвіл на поселення в цій унікальній курорт­ ній місцевості союзна влада надавала переважно вихідцям з Росії, серед яких було чимало колишніх військових, а також відставних охоронців численних таборів ГУЛАГу, які шукали «заслуженого відпочинку» під теплим південним сонцем. Внаслідок цілеспрямо­ ваної національної політики Москви вже 1959 р. росіяни станови­ ли 71,4 %, а українці — 22,3 % мешканців Кримської області. Після включення до складу УРСР півострів продовжував зали­ шатися зоною відпочинку та оздоровлення всесоюзного значення. Окрім традиційних, зумовлених природно-кліматичними умовами галузей економіки — курортної, виноробної, консервної, садівни­ цтва, вівчарства, — тут почали розвиватися (на шкоду довкіллю) хі­ мічна, металургійна, суднобудівна індустрія. Після входження Кри­ му до УРСР завершилося формування нинішньої території України. Запитання Чим було вмотивовано передання Кримської області УРСР?

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Назвіть дату, що стала поворотною у внутрішньополітичному житті Україні. Обґрунтуйте цю точку зору.

2. Як розвивалась економіка України в 50-х роках?

3. Що впливало на розвиток сільського господарства в цей період?

4. Які зміни відбувались у промисловості України першої полови­ ни 50-х років?

5. Що обумовило передання Кримської області УРСР?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

108

Урок 16 Внутрішньополітичне становище в Україні в 1953–1964 рр. Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: на основі різних джерел ін­ формації: описувати прояви процесів лібералізації в різних сферах життя укра­їнського суспільства; зіставляти різні точки зору щодо процесів лібералізації в Україні та давати їм власну оцінку. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Що таке «цілина»?

2. Як можна охарактеризувати розвиток господарства України в першій половині 50-х років?

3. Які характерні ознаки визначали життя суспільства в цей пе­ ріод? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності Приморозок Була весна. Була відлига. І — Божа благодать була. Сніги розтанули. Спливла У небуття недвига — крига. Тоді сп’янілий від тепла. Наївний, як розкрита книга, З бруньок принишклий квіт оклигав, І вишня буйно зацвіла. Та в чорну ніч зненацька вітер Ошпарив примороззю віти, Бубняву зав’язь, дівич-квіт. Померклий, вибитий морозом, Мов білі сльози, на чорнозем Спадає квіт затерплих віт. І. Світличний

Запитання Як ви розумієте цей вірш?

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

109

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу XX з’їзд КПРС і початок лібералізації. Реабілітація політичних в’язнів У ч и т е л ь.Частковий відхід від сталінізму 1953–1955 рр. не змінив тоталітарної суті суспільного ладу в СРСР. Разом з тим у ке­ рівництва партії визрівало переконання, що без певної демократи­ зації оновлення країни неможливе. Переломною подією став XX з’їзд КПРС, що відбувся 1956 р. Він увійшов в історію завдяки доповіді М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки». Вперше: • з’їзд засудив репресивну практику тоталітарного режиму та як «культ особи Й. Сталіна»; • були наведені численні факти злочинів і прямих зловживань Сталіна та його оточення. Разом з тим: • стверджувалось, що культ особи не змінив «глибоко демокра­ тичного, насправді народ­ного характеру радянського ладу»; • повний текст доповіді М. Хрущова на з’їзді буде надруковано лише 1989 р., а громадянам була запропонована «полегшена» версія доповіді і Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків». Рішення XX з’їзду в Україні були сприйняті більшістю насе­ лення з ентузіазмом і надією. Зі спогадів І. Світличного

«У багатьох із нас одразу після XX з’їзду було багато наївного, рожевого оптимізму, телячого ентузіазму, багато було ілюзій, по­ будованих на піску, і багатьом здавалося, що всі проблеми народ­ ного життя вирішуються одним махом і нам нічого не лишається, як з високо піднятими прапорами урочисто марширувати до кому­ нізму». У ч и т е л ь. Процес реабілітації розпочався ще 1953 р., але він був незначним. Після ж XX з’їзду змінився порядок цієї акції. Бу­ ли створені спеціальні комісії, що мали право розглядати справи безпосередньо в таборах.

1956–1959 рр. — повністю реабілітовано 250 тис. осіб (переваж­ но посмертно); на березень 1957 р. — звільнено 65,6 тис. осіб.

110

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

1963–1966 рр. — реабілітовано понад 60 тис. осіб. Але жертвам масових депортацій не дозволялося повертатися; інтелігенція, при­ тягнута до карної відповідальності за інакомислення за ст. 54 (по­ літичні в’язні), реабілітації не підлягала. Уже початковий період десталінізації призвів до серйозних зру­ шень в Україні. Характерними ознаками цього періоду стали при­ пинення кампанії проти націоналізму, певне уповільнення процесу русифікації, зростаюча роль українського чинника в різних сферах суспільного життя. Саме за помилки у проведенні національної політики у роботі з кадрами з посади першого секретаря ЦК КПУ в червні 1953 р. бу­ ло звільнено Л. Мельникова. Натомість на цю посаду було ­обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висування на керівні посади представників місцевої влади. Тому на 1 червня 1954 р. у ЦК КПУ українців було 72 %, у Верховній Раді УРСР — 75 %, а серед відповідальних за великі підприємства — 51 %.

1958 р. українці становили 60 % членів КПУ. В СРСР і, зокрема, в Україні розпочався процес перебудови дер­ жавного апарату, удосконалення його структури. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях 1955–1956 pp. було ліквідовано 4 867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено понад 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату, що дещо послабило тиск командно-адміністративної сис­ теми на різні сфери суспільного життя. Запитання До яких змін в кадровій політиці призвів початок процесу де­ сталінізації в Україні? Ставлення в суспільстві до діяльності М. Хрущова. Загострення боротьби серед вищого партійного керівництва України У ч и т е л ь. До числа невдоволених політикою М. Хрущова не­ вдовзі приєднались: • партійно-державна еліта, що була невдоволена зменшенням кількості партапарату й роздратована розмовами про демокра­ тизацію, нескінченні реорганізації; • інтелігенція, яка чекала демонтажу тоталітарної системи; • робітники і селяни, яких дратували: — грошова реформа 1961 р., що погіршила життя; — нездійсненні розмови про підвищення життєвого рівня народу; — неврожай 1963 року і продовольчі труднощі.

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

111

Анекдот того часу

Зустрілися двоє робітників: — Ти знаєш, Хрущов захворів…

— Що в нього?

— Та, кажуть, грижа.

— Від чого ж вона в нього взялася?

— То він так підіймав добробут народу. Робітничі виступи: • 1962 р. — розстріл демонстрації робітників у Новочеркаську.

• 1963 р. — робітничі страйки в Кривому Розі, Дніпропетровську та інших містах. У 1957 р. у «верхах» керівництва СРСР виникла змова, учасни­ ки якої планували усунути від влади М. Хрущова. Однак спроба ця провалилася, бо більшість членів ЦК КПРС, а також керівництво армії та КДБ виступили проти.

1959 рік знаменував собою початок фактичного відходу партій­ ної верхівки від подальшої демократизації суспільства. У парткерівництві наростала ностальгія за минулим. Партійнодержавний апарат СРСР не міг ефективно функціонувати без своєї піраміди, увінчаної фігурою вождя. На цю роль висувався сам іні­ ціатор розвінчування Й. Сталіна — М. Хрущов. У 1955–1964 рр. відбуваються і зміни в керівництві Компартії України, яка слухняно впроваджувала курс КПРС в життя. У 1953–1957 рр. — першим секретарем ЦК КПУ був О. І. Кири­ ченко, з 1957–1963 — М. В. Підгорний, з 1963 р. — П. Ю. Шелест. У 1961 р. відбувається XXII з’їзд КПРС, який у новій Програмі партії проголосив курс на розгорнуте будівництво в СРСР комуніс­ тичного суспільства. XXII з’їзд КПРС прийняв новий Статут партії, за яким передбачалося оновлення не менш ніж на чверть складу ЦК і його президії, а також обмежувався час перебування на керівних посадах партії (не більше 3 термінів підряд). Це обмеження викли­ кало незадоволення партверхівки. У 1957–1959 рр. відбувається скорочення управлінського апа­ рату в Україні (на 130 тис. чол.), укрупнення і об’єднання госпо­ дарських організацій (ліквідовано близько 13 тис). Період 1953–1963 рр. ідеологи з оточення Хрущова назва­ ли «великим десятиліттям». Діяльність «великого реформато­ ра» відтоді, коли він став першим секретарем ЦК КПРС, у 1962– 1963 рр. почали підносити до небес. Однак на суспільство масована

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

112

­ ропагандистська кампанія не справила враження, хоча мало хто п сумнівався в історичних заслугах Хрущова в багатьох сферах жит­ тя. Утім, ця кампанія вплинула на апарат, який завжди був полі­ тично безправний, але володів безмежною владою вождів над сус­ пільством. Тим більше, що «наш Микита Сергійович» забув, від кого він залежав, і почав робити апарат об’єктом своєї бурхливої реформаторської діяльності. У грудні 1962 р. М. Хрущов провів реформу, метою якої було утворення в областях двох самостійних, зовсім не пов’язаних одна з одною партійних організацій. Одна з них керувала промисловіс­ тю, а друга — сільським господарством. Це спричинило незадово­ лення у партійному керівництві. У 1963 р. реорганізація партійно­ го апарату була здійснена у 19 областях України. Змова щодо усунення М. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС готувалася понад рік. У жовтні 1964 р. з ініціативи близького оточення М. Хрущова відбулося його усунення. Деякі історики називають цю подію «ти­ хим переворотом». Відразу після пленуму в Москві, 15 жовтня 1964 року, в Києві відбулися збори партійного активу міста і області, на яких вище партійне керівництво республіки на чолі з П. Шелестом визнало критику проявів волюнтаризму і суб’єктивізму з боку М. Хрущова та підтримало рішення пленуму ЦК КПРС.

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Назвіть передумови процесу десталінізації в СРСР.

2. У чому полягав зміст процесу десталінізації в Україні?

3. Визначте хронологічну послідовність подій: • входження Кримської області до складу УРСР; • початок освоєння цілини; • смерть Й. Сталіна; • XX з’їзд КПРС та початок процесу десталінізації в Україні.

4. Чому усунення М. Хрущова від влади називають «тихим пере­ воротом»?

5. Чому в суспільстві повідомлення про зміщення з посади М. Хру­ щова не викликало обурення?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

113

Уроки 17–18 Соціально-економічне становище в Україні в 1953–1964 рр. Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: на основі різних джерел ін­ формації: аналізувати явища суспільного життя, визначати причи­ ни та наслідки реформ; описувати повсякденне життя та визначати зміни, пов’язані з процесами лібералізації суспільства. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Чи впливають зміни у внутрішній політиці на характер полі­ тичних змін?

2. Які зміни у внутрішній політиці України відбувались у 1953– 1964 рр.?

3. Яких помилок у своїй політиці припустився М. Хрущов? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності Проблемне завдання • Які помилки М. Хрущова в економіці могли вплинути на усу­ нення з його посади керівника держави? ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Зміни в управлінні господарством. Розвиток промисловості У ч и т е л ь. У травні 1957 р. почалася перебудова управлін­ ня промисловістю й будівництвом: в УРСР замість 11 союзнореспубліканських і двох республіканських міністерств було ство­ рено 11 економічних адміністративних районів (1960 р. — ще три), якими керували раднаргоспи (територіальне управління в рамках економічних адміністративних районів), розширено права респу­ бліканських і місцевих органів, у тому числі щодо використання бюджетних коштів. Це означало заміну системи галузевого, вер­ тикального централізованого управління на територіальну. Де­ сятки тисяч радянських чиновників змушені були виїхати в про­ вінцію, що спричинило їх бурхливе незадоволення. Воно ще більш

114

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

­ осилилось, коли в 1954–1955 рр. під тиском М. Хрущова й Г. Ма­ п ленкова під скорочення потрапила 61 тисяча управлінців, оскіль­ ки в країні існувало явне перевиробництво управлінців. Запитання Які негативні та позитивні наслідки для економіки мало запро­ вадження раднаргоспів? Позитивні: сприяло поліпшенню розподілу праці та її коопе­ рації в рамках економічного регіону; повніше використовувалися місцеві ресурси; сприяло проведенню Україною більш незалежної економічної політики. Негативні: неспроможність забезпечити єдність технічної по­ літики; гальмування впровадження нової техніки; фактичне збере­ ження централізованого планування. У ч и т е л ь. Послаблення господарських зв’язків між підпри­ ємствами, відсутність збалансованої, єдиної науково-технічної політики, зниження рівня технічної й технологічної озброєності, місництво — усі ці явища досить швидко дискредитували ідею рад­ наргоспів. Робота з таблицею Вивчаючи питання розвитку економіки, учні за розповіддю вчителя складають таблицю. У ч и т е л ь. Прагнучи йти в ногу з вимогами науково-технічної революції, радянське керівництво від середини 50-х років дедалі більше уваги приділяло розвитку машинобудування і приладобу­ дування. На середину 60-х років питома вага машинобудування в загаль­ ному обсязі промислового виробництва зросла до 25 %. У цей час у республіці з’явилася нова галузь промисловості — легкове ав­ томобілебудування (Запоріжжя). Розпочався випуск найбільших у світі суховантажних суден та риболовецьких траулерів у Мико­ лаєві. Значних успіхів досягло авіабудування — було налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків високого класу. Із 1960 р. завдяки творчому співробітництву авіабудівників Києва і моторобудівників Запоріжжя розпочато виробництво реак­ тивних повітряних лайнерів Ту-124.

1959–1965 рр. у республіці розпочалось серійне виробництво 5,2 тис. нових зразків машин, приладів та обладнання. За цей же час понад 750 типів різних машин і пристроїв застарілих конструк­

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

115

цій були зняті з виробництва. Упродовж семирічки 1959–1965 рр. виробництво нових засобів автоматизації збільшилося у 4,2 раза. Лише протягом 1961–1965 рр. в Україні модернізовано 50 тис. оди­ ниць технічного обладнання. Усе це забезпечило істотне зростання продуктивності праці, підвищення рентабельності підприємств. Утім, в умовах НТР цього було замало. Як і раніше, в Україні най­ більш розвиненою галуззю промисловості була чорна металургія, вуглевидобування та електроенергетика. Вони, як і раніше, пере­ бували в центрі уваги державного керівництва. Внаслідок цього Дніпро, наприклад, став перетворюватися на справжню енергетич­ ну артерію України. На початок 50-х років вийшла на проектну потужність Кахов­ ська ГЕС, велося спорудження Кременчуцької, Дніпродзержин­ ської та Київської гідроелектростанцій. Вони збільшували елек­ троенергетичні потужності України, проте «штучні моря», які виникли внаслідок зведення ГЕС, становили загрозу екології, за­ вдавали величезної шкоди сільському господарству України. Нарощувалося виробництво чорних металів. Із середини 50‑х ро­ ків у Криворіжжі діяв найбільший у Європі гірничо-збагачуваль­ ний комбінат. Було збудовано нові, небачені раніше за своєю по­ тужністю доменні печі й мартени. За рівнем виробництва чорних металів на душу населення Україна була попереду високорозвине­ них країн світу. Цю обставину нещадно експлуатувала офіційна ідеологія. Металург, шахтар, будівельник на промислових гіган­ тах був героєм кінофільмів, газетних нарисів, навіть пісень. Саме на шляхах нарощування традиційних галузей промис­ ловості керівництво СРСР сподівалося «наздогнати і перегнати» капіталізм. Але це був хибний курс. НТР вимагала цілком нових технологій, які не передбачали використання значної кількості ме­ талу. А такі технології в Союзі не розроблялися. Утворення раднаргоспів сприяло розвиткові легкої промисло­ вості. Економічна самостійність регіонів дозволяла накопичувати й ефективно використовувати засоби для поліпшення інфраструк­ тури, житлового будівництва, легкої промисловості, соціальнокультурної сфери регіонів.

1959–1965 рр. на території України було споруджено і рекон­ струйовано 700 підприємств легкої та харчової промисловості, а ви­ пуск товарів культурно-побутового призначення і господарського вжитку збільшився вдвічі. Проте в 1962–1964 рр. розвиток промис­ ловості уповільнився: бракувало товарів ­народного ­споживання.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

116

Почали проявлятися деякі негативні тенденції в економіці, пов’я­ зані з діяльністю раднаргоспів, зокрема спостерігалося послаблен­ ня господарських зв’язків між підприємствами різних регіонів, що зменшувало можливості здійснення єдиної технічної політики в масштабах України. Ці недоліки планувалося подолати шляхом укрупнення рад­ наргоспів та деяких змін у структурі управління. Проте відчут­ ного результату ці нововведення не дали. Життя вимагало впро­ вадження господарського розрахунку, значного розширення сфери дії товарно-грошових відносин, самостійності підприємств, утвердження економічного суверенітету республіки. Та союзні ві­ домства, центр на це не пішли, бо вбачали у подібному розвиткові подій загрозу своїй необмеженій владі, замах на унітарну, по суті імперську, природу Союзу РСР. Розвиток економіки України в 1953–1964 рр. Галузь промисловості

Досягнення

Металургія і паливноенергетичний комплекс

1965 р. — порівняно з 1959 р. збільшилося виробництво чавуну, сталі і прокату на 70 %; видобуток нафти збіль­ шився — в 4,6 раза; газу — в 4 раза; 1962 р. — стала до ладу перша черга нафтопроводу «Дружба»; будівництво Каховської, Кременчуцької, Дніпропетровської та Київ­ ської гідроелектростанцій

Машино­ будування

Дніпропетровськ — завод важких пресів та комбайнів; Запоріжжя — трансформаторний завод; Херсон — завод сільськогосподарських машин; Запоріжжя — легкове автомобілебудування; Миколаїв — випуск суховантажних кораблів; 1960 р. — Київ, Запоріжжя — реактивні лайнери ТУ-134; 1959–1965 рр. — виробництво нових засобів автомати­ зації зросло в 4,2 рази

Легка ­промисловість

1959–1965 рр. — споруджено і реконструйовано 700 підприємств; випуск товарів культурно-побутового вжитку зріс удвічі

Аграрна політика у другій половині 50-х — першій половині 60-х рр. XX ст. Творче завдання Учні отримують завдання виписати негативні і позитивні на­ слідки розвитку сільського господарства.

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

117

У ч и т е л ь. У 50–60-ті роки Україна залишалася одним із ос­ нов­них виробників сільськогосподарської продукції СРСР. Певний час після XX з’їзду КПРС у результаті вжитих заходів сільське господарство республіки розвивалося досить успішно. Це було наслідком зміцнення матеріальної бази колгоспів, радгоспів, деякого розширення сфери товарно-грошових відносин. Заготівлі сільськогосподарської продукції, що на практиці мало чим від­ різнялися від конфіскацій, замінювалися закупівлями. Протягом 1952–1958 рр. закупівельні ціни зросли майже втричі, у тому числі на зернові культури — майже в 7 разів, на продукцію тваринни­ цтва — в 5,5 раза. Приріст сільськогосподарської продукції був до­ сить значний і у 1954–1959 рр. становив понад 7 % щорічно. Упродовж 1950–1958 рр. обсяг валової продукції аграрного сектора України зріс на 65 %, проте уже в наступному шестиріч­ чі — лише на 3 %, а 1963 р. довелося вперше імпортувати значну кількість зерна. Як тільки підвищився рівень добробуту колгосп­ ників, М. Хрущов, чиє світосприйняття визначалося уявленнями 30-х років, провів 6 березня 1956 р. через ЦК КПРС і Раду Міні­ стрів рішення про заборону збільшення присадибних ділянок й об­ меження кількості свійських тварин, у тому числі корів та свиней. В інших сільськогосподарських регіонах СРСР також було до­ сягнуто помітного приросту сільськогосподарської продукції, що породило безпідставні ілюзії про можливість економічної перемо­ ги над капіталістичним сільським господарством. У травні 1957 р. М. Хрущов висунув утопічне завдання: «Найближчими роками на­ здогнати Сполучені Штати Америки з виробництва м’яса, молока й масла на душу населення». Анекдот того часу

— Тату, що таке Америка?

— Це така країна, де панує капіталізм.

— А що таке капіталізм?

— Це безправ’я, голод, злидні, плач і сльози.

— А як ми наздоженемо Америку, то і в нас будуть голод, плач і сльози? Важливим кроком на шляху до остаточного вирішення цього питання вважався семирічний план (1958–1965). Він передбачав приріст обсягу валової сільськогосподарської продукції на 70 %. Для досягнення поставленого завдання були необхідні не ли­ ше величезні капіталовкладення, а й матеріальне заохочення

118

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

с­ елянства, розширення його ініціативи, рамок економічної діяль­ ності. На практиці ж усе відбувалося навпаки: планувалося одне, робилося інше. Основна увага партійно-державного керівництва, як і раніше, зосереджувалася на забезпеченні швидкого розвитку про­ мисловості. На село коштів не вистачало, всі бюджетні проблеми, особливо пов’язані з розвитком військово-промислового комплексу й оборони, взагалі розв’язувалися передусім шляхом переміщення в ці галузі асигнувань зі статей на розвиток сільського господар­ ства. Основна надія покладалася на адміністративно-командні ме­ тоди, що давали максимальні результати за мінімальних витрат. На XX з’їзді Компартії України, який відбувся на початку 1959 р., перший секретар ЦК М. Підгорний заявив: «Завдання семирічки в галузі сільського господарства ми зможемо виконати за 5 років, а багато колгоспів і навіть районів — за ще коротші строки!» Ме­ тоди виконання проголошувалися традиційні: «Треба лише побільшовицькому взятися за цю справу і як слід використати всі наявні резерви і можливості, що є в колгоспному і радгоспному ви­ робництві». У роки семирічки тривало укрупнення колгоспів, яке су­ проводжувалося оголошенням безлічі дрібних сіл і хуторів «неперспективними». Внаслідок цього всі видатки на їхній економічний і соціально-культурний розвиток скорочувалися до мінімуму. У 1965 р. в Україні було 9,5 тис. колгоспів проти 13 тис. 1950 року. Необґрунтованою була також реорганізація сотень колгоспів у радгоспи. Ліквідація з 1958 р. машинно-тракторних станцій і передання їхнього майна колгоспам лише на деякий час дала по­ зитивний ефект. Але вже у 1961–1962 рр. через некваліфіковане обслуговування техніки вперше за мирні роки в країні скоротився парк сільськогосподарських машин. Негативний вплив на виробництво продукції сільського госпо­ дарства справила заборона тримати худобу в приміській зоні, на околицях міст і спроба зменшити розміри присадибних ділянок колгоспникам. Передбачалося, що це сприятиме більш активній роботі селян у колгоспах. Насправді єдиним наслідком цього во­ люнтаристського рішення стало зменшення сільськогосподарської продукції на колгоспних ринках і підвищення цін на неї. За вказівками зверху «вдосконалювалася» і вся система агро­ техніки. Було оголошено шкідливою травопільну систему земле­ робства, яка підтримувала мінімальну родючість землі в умовах

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

119

дефіциту мінеральних добрив і вологи в ґрунті; відмовилися від па­ рів. Нарешті, у другій половині 50-х років, а особливо після офіцій­ ного візиту М. Хрущова до Сполучених Штатів Америки в 1959 р., на полях колгоспів і радгоспів у широких масштабах почали впро­ ваджувати кукурудзу, котра швидко витіснила традиційні сіль­ ськогосподарські культури. Основою впровадження кукурудзи, яку щедро величали «цари­ цею полів», стали не економічні, а примусові акції. Ставка робила­ ся на партійно-державний апарат, а не на господарську доцільність, не враховувалися властивості ґрунту, клімат та ін. З 1958 до 1963 р. посівні площі, зайняті цією культурою, зросли більш ніж удвічі, а валовий збір — лише в 1,3 раза. Практично незмінною — у межах 25–28 центнерів з гектара — залишалася врожайність кукурудзи. Очікуваного ефекту кукурудза не дала, проте в багатьох районах призвела до порушення сівозмін, структури ґрунтів, зниження вро­ жайності зернових. Становище сільського господарства ускладнив також неврожай 1963 р., хоча на цей раз голоду вдалося уникну­ ти. Таким чином, запланованого стрімкого зростання сільському господарстві не сталося. Із 1958 по 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів і радгоспів збільшився лише на 3 %. А 1963 р., порівня­ но з 1958 р., продукція землеробства склала лише 86 %, тварин­ ництва — 93 %. Сільське господарство, перебуваючи в жорст­ких рамках директивного управління, неспроможне було забезпечити населення продуктами харчування достатньою мірою. Держава була змушена купувати хліб за кордоном, виділяючи зі свого бюджету дедалі більше валюти. Робота з таблицею Розвиток сільського господарства України в 1953–1964 рр.

1953–1958 рр. Підйом

1958–1965 рр. Спад

I. Факти: • обсяг валової продукції сільського господарства зріс на 35,3 %; • валовий збір зерна зріс на 20 %, • цукрових буряків у 2 рази; • м’яса — у 2 рази; • молока — у 3 рази; • приріст сільськогосподарської про­ дукції щорічно — 7 %

І. Факти: • обсяг валової продукції зріс на 3 %; • продукція землеробства ма­ ла 80 % від 1958 р.; • тваринництва — 93 % від 1958 р.; • укрупнення колгоспів: 1950 р. — 13 тис., 1965 р. — 9,5 тис.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

120

1953–1958 рр. Підйом

1958–1965 рр. Спад

II. Причини 1. Посилення матеріальної зацікав­ леності колгоспників у суспільно­ му виробництві.

2. Створення умов для розвитку осо­ бистого господарства колгоспників.

3. Здійснення переходу (хоч і непо­ слідовного) від жорсткого плану­ вання до поєднання централізова­ ного планування з господарською самостійністю колгоспів і рад­ госпів.

4. Зміцнення МТБ сільського госпо­ дарства.

5. Поліпшення якісного складу ке­ рівників сільськогосподарського виробництва.

6. Застосування нових технологій, заохочення до використання зару­ біжного досвіду

II. Причини 1. Командно-адмініст­ратив­ на система здійснювала адміністративний тиск на колгоспи, «урізання» при­ садибних ділянок тощо.

2. Надпрограми поглинали значну частину матеріаль­ них і людських ресурсів, фактично консервували екстенсивний характер роз­ витку сільського господар­ ства.

3. Реформи здійснювали не­ послідовно, суперечливо, хвилеподібно.

4. У 1958 р. — рішення про викуп колгоспами техніки МТС суттєво вдарило по колгоспних бюджетах

Нові явища в соціальній сфері. Зрушення у повсякденному житті населення У ч и т е л ь. 50-ті — середина 60-х років позначилися суттєви­ ми змінами в рівні життя населення. У середині 50-х років було переглянуто існуючу ще з довоєнних часів тарифну систему опла­ ти праці. Це забезпечило відчутне її підвищення — у середньому з 64,2 1950 р. до 80,6 крб 1960 року. На фоні одночасного скорочення робочого дня було впроваджено 5-денний робочий тиждень. У липні 1964 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про пенсії і допомогу членам колгоспів, що означало встановлення державної системи со­ ціального забезпечення колгоспників. Мінімальний розмір пенсій для колгоспників встановлювався у розмірі 12 крб на місяць. Після вересневого (1953) пленуму ЦК КПРС помітні зрушення відбулися в оплаті праці колгоспників. Замість оплати один раз на рік було запроваджено помісячне, подекуди — поквартальне гро­ шове та натуральне авансування. Видача продукції на трудодні стабілізувалася, а грошова оплата зросла більш ніж у чотири рази. У 1956 р. на 80 % було збільшено розміри пенсій, хоча колгосп­ никам держава їх не виплачувала. Колгоспи ж, на які покладався

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

121

обов’язок пенсійного забезпечення своїх пенсіонерів, цю можли­ вість мали не завжди. Водночас лібералізувались умови найму робочої сили. 1956 р. Верховною Радою СРСР скасовано кримінальну відповідальність робітників і службовців, якщо ті самостійно залишали підприєм­ ство, ліквідовано «радянське кріпосне право» і селяни отримали паспорти, а отже, і можливість вільно пересуватись у межах дер­ жави, виїжджати на навчання чи на роботу до міст. Високими темпами розвивалося житлове будівництво. Цьому сприяло впровадження нових будівельних матеріалів, зокрема за­ лізобетону. 1951–1958 рр. у республіці було збудовано майже 2 млн квартир загальною площею 85,7 млн м2, а протягом 1958–1965 рр. в експлуатацію було введено ще близько 60 млн м2 житла. Таких тем­ пів Україна до того часу не знала. Однак заради справедливості зазна­ чимо, що будували в основному малогабаритні помешкання, так звані «хрущовки». Свої житлові умови покращили майже 18 млн осіб. Після проведеної грошової реформи 1961 р. вартість карбован­ ця підвищилася у 10 разів, в обіг було випущено нові гроші. «Тепер буває так: лежить копійка на тротуарі, людина проходить і не нахи­ ляється, щоб підняти її. А коли будуть нові гроші, копійка не буде валятися, її обов’язково піднімуть, бо це — коробка сірників», — говорив М. Хрущов на сесії Верховної Ради СРСР 1960 року. Справді, дрібні мідні монети не вилучалися з обігу, а значить, їхня вартість збільшилася у 10 разів. Але це був чи не єдиний «плюс» грошової реформи. Сучасні економісти вважають її прихо­ ваною девальвацією. Як наслідок, ціни на колгоспних ринках, які забезпечували в цей час близько 15 % товарообігу, значно зросли.

1962 р. ціни на ряд продуктів харчування підвищила і державна торгівля. Це погіршило становище в державі, негативно вплинуло на добробут населення. Одна стандартна хлібина коштувала 14 копійок, літр молока 20 ко­ пійок, пара чоловічого взуття — 25 крб, чоловічій костюм — 90 крб.

1951–1958 рр. прибутки середнього робітника зросли на 23 %. Робота з таблицею Рік

Показник середньомісячної заробітної плати робітників та службовців, зайнятих у галузях національної економіки (крб)

1958

76,7

1959

77,7

1960

78,3

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

122

Рік

Показник середньомісячної заробітної плати робітників та службовців, зайнятих у галузях національної економіки (крб)

1961 1962 1963 1964

81,3 84,2 85,4 87,6

Завдання Підрахуйте на скільки зросла заробітна плата з 1961 року.

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Які причини призвели до запровадження раднаргоспів?

2. Якими були наслідки діяльності раднаргоспів?

3. Назвіть позитивні і негативні наслідки розвитку промисло­ вості.

4. Назвіть позитивні і негативні наслідки розвитку сільського гос­ подарства.

5. Які нові явища виникли у соціальній сфері? Із книги С. Хрущова «Пенсіонер союзного значення» про діяльність М. Хрущова (50–60-ті роки XX ст.)

«Батько розумів, як я неодноразово чув від нього в той час, що стара система управління народним господарством, розрахунок на голий ентузіазм робітничого класу, лозунг «Наздогнати і пере­ гнати Америку» нічого уже не да­ють і дати не зможуть. Він шукав економічну схему, здатну забезпечити функціонування господар­ ського механізму без окриків зверху. Проте реальних результатів, як і раніше, не було. Одне він знав напевне: без матеріальної заці­ кавленості трударя нічого не вийде. Кожний новий крок не тільки наштовхувася на приховану опо­ зицію з боку колег-ідеологів і вчених-економістів, слід було здола­ ти спротив всередині самого себе. Адже ринок, конкуренція, при­ буток були засуджені ще в 20-х роках, коли було заявлено, що це прямий шлях до реставрації капіталізму». Запитання Прокоментуйте цей уривок. Чи погоджуєтесь ви з автором?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

123

Уроки 19–20 Розвиток культури в Україні в 1953–1964 рр. Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: на основі різних джерел інфор­ мації: визначати сутність і значення дисидентського руху, особ­ ливості його зародження в Україні, порівнювати вимоги диси­дентів з міжнародними нормативно-правовими актами щодо захисту прав людини того часу; характеризувати основні тенденції в розвит­ ку культури та її вплив на українське суспільство; встановлювати зв’язки між процесами лібералізації суспільства, особ­ливостями політичного життя та суперечливими явищами у роз­витку культу­ ри та духовного життя. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Як взаємопов’язані між собою стан культури та економічний розвиток?

2. Чи впливали на розвиток культури «економічні перемоги та не­ вдачі» в Україні цього періоду? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності Із книги Ф. Моргуна «Переорані покоління» про М. Хрущова

«Хрущов щиро бажав добра народу і країні. Але він був обтяжений вантажем минулого і також помилявся, особливо в останні роки роботи. Щоправда, наші історики ще поки не від­ повіли, чого тут більше: його помилок або того, що його спритно «помиляли»? Головна його помилка і вина перед народом, який він, поза сум­ нівом, любив, у тому, що не зумів своєчасно піти, дати можливість іншим тягти той страшний вантаж, який випадає на долю сумлін­ них лідерів». У ч и т е л ь. Наприкінці уроку ми з’ясуємо, чи справді Хрущов прагнув того, про що говорить автор.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

124

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Науково-технічна революція. Реформи освіти. Здобутки науки У ч и т е л ь. Проголошений Хрущовим у квітні 1958 р. на XIII з’їз­ді ВЛКСМ курс на перебудову народної освіти був поклика­ ний розв’язати головне завдання — подолати відірваність від життя шкіл та вузів. Це було вже четверте за роки радянської влади значне реформування народної освіти. Для реалізації освітньої реформи були залучені значні кошти та ресурси. 1960 р. Державний бюджет УРСР виділив на загальноосвітні школи 6 млрд крб (1950 р. — ли­ ше 3,7 млн крб). За цей час у 2 рази збільшилася кількість денних середніх шкіл. В основу реформи було покладено принцип поєд­ нання загальноосвітнього і політехнічного на­вчання. Не виправдовувалися надії на високий професіоналізм спеці­ алістів, підготовлених на вечірніх та заочних відділеннях вузів, а саме ці форми навчання в процесі реформи вважалися пріоритет­ ними. Якщо від 1950/51 навчального року до 1960/61 навчального року кількість студентів загалом зросла більш ніж у два рази, то на заочних відділеннях — у 3,5 раза, а на вечірніх — більш ніж в 11 разів. 1960 р. на денних відділеннях вузів навчалося майже 199 тис. студентів, на заочних — 174 тис., а на вечірніх — 44 тис. Суттєве зниження рівня студентів було зумовлене необхідністю для кожного абітурієнта під час вступу на денне відділення мати обов’язковий дворічний стаж роботи на виробництві. Якість підго­ товки випускників вузів та середніх спеціальних закладів значно відставала від кількісного їх зростання. Хоча нова система освіти була досить своєчасною і містила принципово правильні орієнтири, через низку причин вона не тіль­ ки не змогла піднести освіту в країні на вищий щабель, але навіть погіршила освітянські якісні показники. Робота з документом Ярослав Грицак. Нарис історії Україні

«Тяжкого удару українству за­вдала хрущовська освітня ре­ форма. 16 листопада 1958 р. ЦК КРПС обнародував тези про ре­ форму освіти, які мали стати підставою для дискусії стосовно того, яка осві­та потрібна радянському сус­пільству. Московське керівниц­тво пропонувало батькам самим вибирати, якою мовою повинні вчитися їхні діти. Таке форму­лювання спричинило хви­ лю про­тестів в Україні. За умов, коли соціальний статус і престиж

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

125

ук­раїнської мови був нижчим, аніж російської, було очевидним, яку школу обиратимуть батьки для своїх дітей, щоб полегшити їм у майбутньому просування по суспільній драбині. Українцям вко­ тре було заблоковано шлях до модерного суспільства. Тому в Україні, як і в інших республіках, дійшло до відкри­ тої опозиції хрущовській освіт­ній реформі. Позиція українсь­кого керівництва, підтримана широкими колами громадськос­ті, роби­ ла особливий наголос на двох моментах: українська мова мала за­ лишатися обов’язковою для вивчення у російськомовних школах України, а республі­канські права щодо контролю над освітою нале­ жало розшири­ти. Ці вимоги виразно прозвучали з вуст високопос­ тавлених українських чиновників — секре­таря ЦК КПУ з питань культури й освіти С. Червоненка, члена Президії ЦК КПУ і заступ­ ника Голови Ради Міністрів С. Гречухи та ін. Аналогічно у респу­ бліканській пресі під час обгово­рення проекту освітньої рефор­ми не пролунав голос на під­тримку позиції Хрущова. Незважаючи на протести, Вер­ховна Рада СРСР 25 грудня 1958 р. схвалила новий закон про школу. У Литві й Азербай­джані Верхов­ ні Ради відмовили­ся приймати цей закон у запро­понованій версії і включили пункт про обов’язковість у шкільному викладанні не тільки російської, але й місцевої наці­ональної мови. Однак Мо­ сква, усунувши бунтівливих чиновників з високих посад, добилася свого. Верховна Рада України виявилася більш слухняною. Єдине, на чому наполягав укра­їнський міністр освіти І. Білодід, було по­ кращання рівня навчан­ня українською мовою». Запитання Чому освітня реформа зумовила невдоволення в керівництві України? Посилення русифікації. «Відлига» в українській літературі та мистецтві. «Шістдесятництво» в українській культурі У ч и т е л ь. Критика культу особи створила умови для оновлен­ ня й лібералізації суспільства, сприяла громадському пробуджен­ ню, національному відродженню в Україні. Серед різних категорій населення зріс інтерес до української мови і культури, до історії свого народу. З’явилися нові періодичні видання, зокрема журна­ ли «Прапор» (1956), «Радянське літературознавство» (1957), від­ новився вихід журналу «Всесвіт» (1958). У цей час були створені такі наукові центри, як Академія будівництва і архітектури, Укра­ їнська сільськогосподарська академія наук (1956), а також нові

126

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

творчі спілки — Спілка журналістів України (1957) та Спілка пра­ цівників кінематографії України (1958). Почалося видання «Укра­ їнського історичного журналу» та першої «Української Радянської Енциклопедії». Більшу увагу почали приділяти розвиткові літера­ турознавства і мовознавства. Із музеїв, виставок, галерей вилучали численні полотна і скульптури, присвячені «вождю всіх народів». Митці України, насамперед графіки, почали пошуки нових форм в образотвор­ чому мистецтві, виходячи за рамки соціалістичного реалізму. У зв’язку зі святкуванням 150-річчя від дня народження Кобза­ ря у Москві було споруджено пам’ятник Т. Г. Шевченку (роботи М. Грицюка, Ю. Сінкевича, А. Фуженка). Того ж року у Львові відкрито пам’ятник І. Франкові, виконаний В. Борисенком, Д. Крвавичем, Е. Миськом, В. Одрехівським, Я. Чайкою та А. Шуляром. Цікаві твори станкової скульптури створили М. Ря­ бінін і В. Сколоздра («Олекса Довбуш»), Г. Петрашевич («Дитино моя») та інші митці. 1962 р. встановлено щорічну Шевченківську премію, яку присуджували у галузі літератури, журналістики, мистецтва та архітектури. Загалом ж лібералізація і десталінізація суспільства мали по­ зитивне значення для розвитку української літератури. У цей час були написані «Зачарована Десна» і «Поема про море» О. Дов­ женка, «Гомоніла Україна» Петра Панча і «Вир» Г. Тютюнника, «Людина і зброя» О. Гончара та «Правда і кривда» М. Стельмаха. Припинилися нападки на письменників, які на початку 50-х років були об’єктом критики борців проти космополітизму й буржуазно­ го націоналізму. На розвиток української культури, на громадське життя в Україні того часу помітно вплинуло нове покоління тала­ новитих митців, які дістали назву «шістдесятники». Твори цих поетів, прозаїків, літературних критиків нерідко з труднощами пробивали собі шлях на сторінки журналів, проте користувалися популярністю серед молоді, поширюючись у численних рукописах. Саме з цього часу беруть початок українські позацензурні видання або, інакше кажучи, український «самвидав». Серед зачинателів руху «шістдесятників» були Л. Костенко і В. Симоненко. Вони виступили проти фальшу, єлейності в зобра­ женні дійсності, відстоювали національно-культурне відродження України. Значний інтерес читачів викликали збірки поезій Л. Кос­ тенко «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки сер­ ця» (1961).

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

127

1962 р. побачила світ перша збірка В. Симоненка «Тиша і грім», що стала водночас його останньою прижиттєвою книгою. 1953 р. Д. Павличко дебютував збіркою «Любов і ненависть». Значний резонанс 1962 р. викликали перші збірки поезій І. Драча «Соняш­ ник» та М. Вінграновського «Атомні прелюди». До них приєднала­ ся велика група творчої молоді, яка прагнула зламати літературні шаблони, знайти нові зображувальні форми, переступити через одномірне, одноколірне, догматичне сприйняття світу. До плеяди митців-«шістдесятників» належали поети Б. Олійник, В. Коротич, І. Калинець, В. Стус, прозаїки Г. Тютюнник, В. Шевчук, Є. Гуцало, Р. Іваничук, критики І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, публі­ цист В. Чорновіл та ін. Молоді українські письменники були піддані критиці вже на серпневому (1962) пленумі ЦК КПУ, що розглядав питання ідеоло­ гічної роботи партії. Але широкий наступ на «шістдесятників» роз­ почався наприкінці 1962 р. після зустрічі партійного та урядового керівництва з представниками творчої інтелігенції у Москві. Ця зустріч відбулася після того, як М. Хрущов відвідав виставку мис­ тецтва модернізму, якої не зрозумів, не сприйняв і різко розкри­ тикував. Боротьбу з модернізмом, абстракціонізмом та будь-якими новаціями, що виходили за рамки традиційного реалістичного мис­ тецтва, було підхоплено і в Україні. Творча праця знову піддалася жорсткому адміністративному контролю. Розпочалися атаки на І. Дзюбу, І. Світличного, Є. Сверстюка, які підтримували «шістде­ сятників». У квітні 1963 р. на зустрічі представників української творчої інтелігенції з ідеологічними працівниками було піддано критиці І. Драча, М. Вінграновського, С. Голованівського. Розпо­ чалась ідеологічна кампанія проти тих, хто приділяв «надмірну увагу» негативним явищам сталінського періоду. У західних об­ ластях УРСР «пророблялася» група «формалістичних теоретиків» Львівського інституту декоративного і прикладного мистецтва. Словом, почалося згортання процесів лібералізації і з’явилися пер­ ші ознаки ресталінізації суспільства. На початку 1963 р. відбулася конференція з питань культури української мови, організована Київським університетом та Інсти­ тутом мовознавства АН УРСР. У ній взяло участь понад 800 осіб і було зачитано 27 доповідей. Особливий інтерес учасники конфе­ ренції виявили до питань загального стану української мови. У ба­ гатьох виступах засуджувалась теорія двомовності націй і зазна­ чалося, що у кожного народу є тільки одна рідна мова, ставились

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

128

питання про необхідність запровадження української мови в усіх сферах державного і громадського життя, про подолання мовного нігілізму. Засуджувалась позиція мовознавців, які проповідували необхідність ліквідації національних мов і переходу радянських письменників на російську мову (таку позицію обіймав, напри­ клад, російський мовознавець А. Агаєв). Учасники конференції порушили клопотання перед ЦК КПУ, перед урядом республіки про те, щоб в усіх вищих навчальних закладах, технікумах, училищах, курсах навчання здійснюва­ лось українською мовою; в усіх дошкільних установах, де є діти українського населення, виховання здійснювати українською мовою; в усіх установах і підприємствах, на залізниці та ін­ ших видах транспорту, у торгівлі усі справи вести українською мовою; інститути, видавництва мають видавати наукові твори здебільшого українською мовою; кіностудії — знімати кінофіль­ ми українською мовою, а фільми інших республік перекладати українською тощо. Проблеми розвитку рідної мови порушува­ лись у численних публікаціях, що з’являлися в періодичних ви­ даннях. Проте питання, які хвилювали громадськість, залиши­ лися практично нерозв’язаними, а іноді й відверто ігнорувалися керівництвом республіки. Робота з документом Ярослав Грицак. Нарис історії Україні

«Із початку 1960-х років в Україні сформувалось ціле поколін­ ня молодих літера­торів і митців — так званих «шістде­сятників». Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Стус, Віталій Коро­ тич, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Алла Горська, Вале­ рій Шевчук, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний та інші — кожне із їхніх імен було справжньою подією у суспільно-політичному житті республіки. Ці молоді лю­ ди перебували у незрівнянно кращій ситуації, аніж їх попередни­ ки у 1930–1940-х роках. Вони не повинні були думати про хліб чи про виживан­ня. Після закінчення університетів вони мали добрі перспективи для особистої кар’єри: Чорно­віл був редактором ком­ сомольської республіканської газети, Дзюба — одним з найцікаві­ ших критиків у Спілці пись­менників України, Стус навчався в ас­ пірантурі Київського Інституту літератури АН УРСР. Талановиті і молоді, перед ними відкривалося майбутнє і можливість легко влитися у комуністичний естеблішмент, але вони зробили інший

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

129

вибір, керуючись моральними настановами. За влучним висло­ вом Валентина Мороза, «шістдесятниками» були художники, які хотіли малю­вати, але не тільки портрети Лені­на; поети, які мали бажання пи­сати вірші, але не лише про Ста­ліна і мир; учені, які прагнули вести дослідження, а не просто виконувати те, що їм на­ казували «згори». Вони були «тілами у пошуках душ». Одним з перших осеред­ків, навколо якого розгорталася діяль­ ність «шістдесятників», став Клуб творчої молоді у Києві. Він ви­ ник 1960 р. під егідою місь­кого комсомолу. Його очолював Лесь Танюк, а найбільш активними учас­никами були І. Драч, М. Він­ грановський, М. Коцюбинська, І. Світличний, Є. Сверстюк, А. Гор­ ська та ін. Вони розпочали свою ді­яльність з відродження різд­ вяних вертепів та організації різних мистецьких гуртків-секцій. Зго­дом перейшли до розшуку місць масових поховань жертв ста­ лінських репресій. За цим пішли заяви, виступи у пресі, публікації вір­шів. Діяльність Клубу набувала дедалі виразнішого національ­ ного спрямування; організовані ним вечори пам’яті Леся Курбаса, Миколи Куліша, Тараса Шевчен­ка, Лесі Українки, Івана Франка комуністичне керівництво називало не інакше, як «національне зборище». 1962 р. подібний клуб — «Пролісок» — виник у Львові. Навколо нього сформу­валася своя група молодих інте­лектуалів — брати Михайло і Бог­дан Горині, Михайло Косів (го­лова клубу), Іри­ на та Ігор Калин­ці, Михайло Осадчий та інші. У від­носинах між київською і львів­ською групою остання наполяга­ла на політизації цього інтелек­туального руху, зокрема вислов­лювалися пропозиції скориста­тися досвідом оунівського підпілля. Партійні і карні органи відповіли цькуванням у пресі, звіль­ ненням з роботи, влашту­ванням провокацій та заборо­ною друкува­ ти твори окремих шістдесятників. Смерть моло­дого українського поета Василя Симоненка (13 грудня 1963 р.) розпалила атмосферу. Його неопубліковані вірші та щоденник, а також промови Дзюби, Сверстюка і Світличного на вшану­вання його імені ходили в «сам­ видаві». Переслідування, яких зазнав Симоненко в останні роки свого життя, та його не­сподівана загадкова смерть зро­били з нього національного му­ченика і надали руху «шістдесятників» ореолу жер­товності та самозречення». Запитання 1. Чому, на вашу думку, виник рух «шістдесятників»?

2. Чому уряд їх переслідував?

130

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Зародження дисидентського руху в Україні та його особливості. Релігійна політика У ч и т е л ь. В Україну по­верталися в’язні сталінських таборів, у тому числі учасники повстанського руху. Оповідаючи родичам і знайомим про своє життя, вони творили реальну загрозу поши­ ренню антирадянських настроїв у суспіль­стві. Люди очікували нових змін та послаблення системи забо­рон і обмежень, натомість партійно-державна номенклатура вважала, що і так зробила забагато. Рух «шістдесятників» склав опозицію системі, але опози­цію, що діяла головно в рамках системи, відповідно до тих правил гри, які визначались «згори». Натомість кінець 1950-х — початок 1960‑х років засвідчили появу підпільного руху. 1958 р. у Ста­ ніславі була викрита «Об’єднана партія виз­волення України», 1961 р. — «Український національний ко­мітет» у Львові та «Мо­ лодіжну національну організацію» в с. Кулич-Воля Нестерівського району Львівської області. Спільни­ми для них були дві ознаки: поперше, вони складалися з мо­лодих людей, переважно робіт­ників і студентів; по-друге, ор­ганізаційно й ідеологічно ці гру­пи орієнту­ валися на досвід ОУН УПА. Вони намагались продовжити традиції визвольної боротьби, але вже за нових умов. Принципово новим явищем у розвитку опозиційного руху стала поява групи, що наголошувала на використанні ненасильницьких, по можливості легальних методів боротьби. Цю ідею розробили два молоді юристи — Левко Лук’яненко та Іван Кандиба, які склали ядро організованої у 1958 р. на Львівщині Української робітничоселянської спілки. Спілка мала за мету вихід України зі складу Союзу шляхом виконання від­повідних статей республікан­ської і всесоюзної конституцій, які теоретично гарантували таке право. Іншою характерною особливістю цієї організації було використан­ ня для обґрунтування ідеологічних засад «справ­жнього марксиз­ му», що нібито не мав нічого спільного з прак­тикою КПРС. Лев­ ко Лук’яненко під час навчання у Москві мав змогу оз­найомитися з програмою РУП 1903 р. і був уражений її «демократичністю і со­ ціалістичністю». Діяльність Української робітничо-селянської спілки не відки­ дала досвіду боротьби ОУН УПА; під час розробки програми і так­ тики всередині групи лунали го­лоси, які вимагали спиратися на традиції воєнного і повоєнного повстанського руху. Перемогла думка, що за нових умов необхідні інші форми політичної бороть­

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

131

би. Проте цю лінію не вдалося роз­винути — у січні 1961 р. Спіл­ ку було викрито. Її членів — І. Кандибу, С. Віруна, В. Луцького, О. Лібовича, Й. Боровницького, І. Кіпиша — засудили на різні тер­ міни ув’язнення, а лідера, Левка Лук’яненка, — до розстрілу за зраду Батьківщини (пізніше цей вирок було замінено на 15-річне ув’язнення). Своєрідним підсумком діяльності дисидентів часів «відлиги» була праця літературного критика з Києва Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», перекладена згодом кількома європейськими мо­ вами. Книга була своєрідним протестом проти арештів українських дисидентів, здійснених 1965 р., і звинувачення їх в антирадянській діяльності. Свій твір І. Дзюба адресував П. Шелесту, першому секре­ тареві ЦК КП України. Автор сміливо засуджував практику нехту­ вання громадянськими правами українського народу. Гострій крити­ ці була піддана національна політика комуністичної партії в Україні. Праця, хоч і базувалася на ідеологічних засадах націонал-комунізму, дала потужний імпульс для подальшого розгортання правозахисно­ го руху. Не випадково письменник Б. Антоненко-Давидович назвав працю І. Дзюби «референдумом покоління». Вустами молодого пуб­ ліциста найактивніша частина української молоді заявила про свій розрив з тоталітарною системою. Процес лібералізації суспільства, що почався після смерті Ста­ ліна, наклав певний відбиток на політику влади щодо релігії та церкви. Восени 1954 р. з’явилася постанова ЦК КПРС «Про помил­ ки в проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення». За рішенням Ради у справах Російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР від 17 серпня 1955 р., було скасовано реєстра­ цію членів виконавчих органів і ревізійних комісій приходських церков. 1956 р. почалося повернення репресованих священи­ ків, у тому числі ліквідованої 1946–1949 рр. Української грекокатолицької церкви. Проте наприкінці 50-х років становище різко змінилося. КПРС взяла курс на побудову комунізму, на форсоване «подолання» релі­ гійності і посилила адміністративне втручання в діяльність релігій­ них організацій. Прийняті тоді акти значно обмежили можливості відкриття церков, проте істотно полегшили їх закриття, передавши вирішення цього питання з відання Ради Міністрів УРСР до компе­ тенції облвиконкомів. Місцеві органи влади встановили жорсткий контроль за священиками, релігійними громадами, фінансовою і господарською діяльністю церкви.

132

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Восени 1958 р. Рада Міністрів СРСР прийняла декілька поста­ нов, спрямованих на ліквідацію монастирів. За рішенням Ради Міністрів УРСР, площа землі, що перебувала в користуванні всіх монастирів України, зменшилася з 357 га до 60 га, тобто майже в шість разів. У вкрай важкому стані опинилися монастирі, у яких переважали старі монахи (таких була більшість), оскільки їм за­ боронили використовувати найману робочу силу і не дозволяли приймати осіб, яким не виповнилося 30 років. 1958 р. у СРСР на­ раховувалось 63 монастирі і скити, з них в Україні 32 монастирі та 8 скитів. Зусиллями партійних і державних органів лише за літо 1959 р. в Україні було закрито 8 монастирів і скитів. Восени 1958 р. було прийнято постанову про податки на виробництво свічок у церковних майстернях, яка послаблюва­ ла економічну основу існування церкви. Навесні 1959 р. Рада у справах Російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР відновила реєстрацію членів виконавчих органів і ревізій­ них комісій приходських церков, яку здійснювали уповноважені цієї Ради або місцеві радянські органи. Того ж 1959 р. за рішен­ ням Президії ЦК КПРС було вжито заходів, спрямованих на при­ пинення паломництва і закриття святих місць. Усе це означало новий наступ на церкву, яку М. Хрущов називав «агентурою буржуазної ідеології».

1958 р. в Україні було закрито 64 церкви і молитовних будин­ ки РПЦ, причому в усіх областях. У 1959 р. закрито вже понад 260 церков і молитовних будинків, з них найбільше — у Київській, Запорізькій, Вінницькій, Дніпропетровській областях. Протягом наступних років кампанія проти церкви набрала дедалі більшо­ го розмаху: 1960 р. було закрито 747, 1961 р. — 997, 1962 р. — 1 144 церкви і молитовних будинки, особливо багато православних храмів закрито у Львівській, Вінницькій, Івано-Франківській, Тернопільській та Хмельницькій областях. Навесні 1961 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову «Про посилення контролю за виконанням законодавства про культи». Того ж року без широкого розголосу силами партійно-радянського активу проведено облік релігійних об’єднань, молитовних будівель та майна, що перебували в користуванні церковних органів. На той час в Україні залишилось лише 13 православних монастирів і 2 ду­ ховні семінарії в Одесі та Луцьку. Крім того, початок 60-х років відзначився посиленням переслідування представників незареєст­ рованих сект, насамперед «п’ятдесятників» та єговістів.

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

133

На середину 60-х років в УРСР налічувалось близько 4,5 тис. діючих і майже 1,1 тис. закритих церков і молитовних будинків РПЦ, найбільше їх було в Львівській, Тернопільській, Закарпат­ ській, Івано-Франківській та Вінницькій областях. У середині 60‑х років в Україні залишилось 9 монастирів, у тому числі 2 чоло­ вічих і 7 жіночих, у яких перебувало 900 осіб. Робота з документами по групах 1-ша група З книги І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

«От і радіємо з денаціоналізації десятків народів, з успі­хів русифікації, того, що мовляв понад десять мільйонів неросіян в Союзі, за останнім переписом назвали «рідною» російську мову і зреклися своєї мови. І ставимо це в заслугу «великому и могу­ чему русскому языку», забува­ючи, що всі великі росіяни вбачали велич і красу своєї мови зовсім не в її нібито здатності витісняти й заміняти собою інші і славили її лише тоді й остільки, коли й оскільки йшлося про обстоювання її для себе, а не поширення її на інших. …Щоб десятки націй СРСР «добровільно» відмовили­ся від своєї мови й національності, для цього потрібно дуже багато, непомір­ но багато неправди й несправедли­вості. Бо ж в атмосфері правди й справедливості безглуз­да й дика сама постановка такого питання, такої мети: спеціально відмовлятися, цілим народом відмовлятися від своєї мови. …Потрібно багато несправедливості і неп­равди щодо минулої історії цих народів, щодо марксиз­му-ленінізму, щодо суті комунізму, щодо характеру тих процесів, які відбуваються на на­ ших очах». Запитання 1. Чи можна назвати автора ворогом компартійної системи і дис­ идентом?

2. Яку основну ідею виголошує автор?

2-га група З книги Є. Сверстюка «Блудні сини України» про «шістдесятників»

«Шістдесятники — велике явище другої половини XX століття, дивне своєю появою в непевну пору відлиги і стоїчним протистоян­ ням неосталінізму та живучою енер­гією в пору лібералізації. …Серед ознак шістдесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає. Під цим індикатором

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

134

раптом звужується аморфне коло людей 60-х років і фіксується ­образ: Такий був час: кругом шакали, У колі жменька нас жива, А ми феномена шукали І спотикались об слова.

Другою ознакою, отже, я б назвав шукання правди і чесної позиції. В самому шуканні вже є неприйняття і опір. Поетів тоді називали формалістами за шукання сво­єї індивідуальності. На­ справді — за шукання істини — замість ідеї, спущеної зверху для оспівування. Як третю ознаку я б виділив неприйняття, опір, про­тистояння офіціальній літературі і всьому апаратові бу­дівничих казарм». Запитання 1. Перефразуйте три ознаки «шістдесятників», визначених Є. Сверстюком.

2. Чи погоджуєтесь з автором, який назвав «шістдесятників» «блуд­ними синами України»?

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Назвіть історичні умови розвитку української культури в 1950– 1960-ті pp.

2. Хто такі дисиденти і «шістдесятники» і який зв’язок існує між цими поняттями?

3. Яку роль відіграв М. Хрущов у проведенні політики русифікації?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Урок 21 Наш край у 1939–1945 рр.

Урок 22 Урок узагальнення Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: характеризувати внутрішньо­ політичне та соціально-економічне становище України на початку

Тема 3. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

135

50-х років XX ст.; описувати прояви процесів лібералізації в різ­ них сферах життя укра­їнського суспільства, зіставляти різні точ­ ки зору щодо процесів лібералізації в Україні та давати їм особисту оцінку; визначати сутність і значення дисидентського руху; опису­ вати повсякденне життя та визначає зміни, пов’язані з проце­сами лібералізації суспільства; аналізувати явища суспільного життя, визначає причини та наслідки реформ; характеризувати основні тенденції в розвитку культури та її вплив на українське суспіль­ ство; визначати зв’язки між процесами лібералізації суспільства, особ­ливостями політичного життя та суперечливими явищами у роз­витку культури та духовного життя. Тип уроку: систематизації та узагальнення знань. Хід уроку І. Організаційна частина уроку ІІ. Основна частина уроку Бесіда Урок відбувається у формі бесіди за нижченаведеними питан­ нями і завданнями.

1. Яким було внутрішньополітичне становище України у середині 50-х рр.?

2. Чим відзначався стан промисловості та сільського господарства середини 50-х років?

3. Які факти свідчать про поліпшення соціального та економічно­ го життя населення у сере­дині 50-х рр.?

4. За яких обставин Кримської область опинилась у складі УРСР?

5. Чому вважається, що саме XX з’їзд КПРС започаткував лібера­ лізацію суспільного життя?

6. Як ви розумієте термін «десталінізація»?

7. Про що свідчила реабілітація політичних в’язнів?

8. Що спричинило загострення бороть­би серед вищого партійного керівництва України після XX з’їзду КПРС.

9. Яких змін зазнало управління господарством у другій половині 50-х років?

10. Які ознаки були притаманні промисловості другої половини 50‑х років — першій половині 60-х?

11. Назвіть досягнення і поразки промисловості у другій половині 50-х років — першій половині 60-х.

136

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

12. Які ознаки були притаманні сільському господарству у другій половині 50-х років — першій половині 60-х?

13. Назвіть досягнення і недоліки в аграрній політиці в другій по­ ловині 50-х років — першій половині 60-х?

14. Які зрушення у повсяк­денному житті населення відбулись у цей період?

15. Назвіть нові явища у соціальній сфері.

16. Як між собою були пов’язані «русифікація» і реформа освіти?

17. Як вплинула «від­лига» на розвиток української літератури і мистецтва?

18. Як вплинуло «шістдесятництво» на стан української культури?

19. Хто такі дисиденти?

20. Які форми боротьби застосувався дисидентами у цей період?

21. Якими методами влада прагнула придушити рух дисидентів?

22. У чому виявився суперечливий характер реформ, що проводи­ лись за М. Хрущова?

Тема 4 Україна у період загострення кризи радянської системи (середина 60-х — початок 80-х рр.) Урок 23 Внутрішньополітичне становище в Україні в середині 60-х — на початку 80-х рр. ХХ ст. Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність та зв’язки між головними подіями періоду «застою» в Україні; на основі різних джерел інформації: характеризувати соціально-економічне становище України у другій половині 60‑х — першій половині 80-х років XX ст.; визначати, пояснювати на при­ кладах поняття «застій», давати власну оцінку цьому періоду жит­ тя України. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Чим характеризувалось внутрішньополітичне становище Укра­ їни за часів перебування при владі М. Хрущова?

2. Чому він був усунений зі своєї посади?

3. Які зміни відбулись у керівництві Україною на початку 60-х ро­ ків? ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Ідеологічні орієнтири партійно-державного керівництва та зміни у його структурі У ч и т е л ь. Жовтневий (1964) пленум ЦК КПРС, який усунув від влади М. Хрущова, проходив під гаслами подолання волюнта­ ризму і суб’єктивізму, надання внутрішній і зовнішній політиці реалізму та стабільності.

137

138

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

За основу нового політичного курсу було визначено «наступ­ ність», «поступовість», «зваженість» у прийнятті рішень. Однак у ході реалізації вони набули характеру руху у зворотному напря­ му — від хрущовської лібералізації до неосталінізму. Будь-які ре­ форми, у першу чергу в політичній сфері, вважались недоцільни­ ми. Зростає вплив партійно-державного апарату — номенклатури, яка фактично перетворилася на новий правлячий клас радянсько­ го суспільства. Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва Ра­ дянського Союзу загалом та Української РСР як його складової час­ тини зокрема були положення схваленої 1961 р. Програми КПРС про побудову комунізму в СРСР до 1980 р. Проте реальне життя виявилось набагато складнішим, ніж уявляли у своїх прожектах ідеологи компартії. Уже в другій половині 60-х років стало зрозумілим, що широко розрекламовані обіцянки побудувати до 1980 р. комунізм виконані не будуть. Показники економічного росту, передбачені програмою КПРС на 1961–1970 рр., виявились абсолютно нереальними. Це поставило під загрозу комуністичний міф, на якому ґрунтувалася вся внутріш­ ня і зовнішня політика СРСР. Центральна влада запустила в обіг тер­ мін «розвинений соціалізм». Народу наполегливо і цілеспрямовано прищеплювалась думка, що він живе в суспільстві, де успішно вирі­ шуються питання задоволення життєвих потреб, процвітає економі­ ка, розвиваються наука, освіта, мистецтво. Саме це і є «розвинений соціалізм» — найдосконаліша форма суспільно-політичного устрою. Влада на всі лади стала повторювати, що «розвинений соціалізм» — не що інше, як передбачений «самим В. І. Леніним» перехідний етап до комунізму, який «волюнтарист» М. Хрущов, мовляв, хотів «перескочити». Лише поступово «розвинений соціалізм» трансфор­ муватиметься у комунізм. Основною силою, що мала забезпечувати просування суспільства в напрямку до «комунізму» чи «розвиненого соціалізму», була комуністична партія. Обійняти будь-яку високу посаду у ті роки було складно, особли­ во якщо кандидат на неї не був членом КПРС. За цих умов чисель­ ність парторганізацій постійно зростала. Якщо на початку 60-х ро­ ків КПУ налічувала 1,2 млн членів, то наприкінці 70-х — 2,7 млн. Водночас зростали роль і значення партійної та управлінської бю­ рократії — номенклатури. Вона складалась з осіб, які обіймали ви­ сокі керівні посади, призначення на які офіційно затверджувались керівними ланками партії. Постійно заявляючи про зближення

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

139

робітничого класу, селянства та інтелігенції, номенклатура фак­ тично перетворилась на панівний клас радянського суспільства. Відповідно до Конституції, ради залишались вищими органами державної влади і місцевого самоврядування. 60–80-ті роки відзна­ чені посиленням впливу на них партійних структур. Починаючи із сільських і аж до Верховної Ради, перших осіб відповідних партій­ них комітетів обирали до виконавчих органів рад, а кандидатури їхніх голів зазвичай погоджували з партійними комітетами й оби­ рали формально. За таких умов вибори до рад не мали ніякого значення, бо фак­ тична влада концентрувалася в руках партії, її лідери — від пер­ шого секретаря ЦК до секретаря райкому — були повновладними господарями на своїх територіях. Запитання 1. Яке місце посідала комуністична партія в політичній системі СРСР?

2. Якими бачила КПРС найближчі перспективи розвитку радян­ ського суспільства? У ч и т е л ь. Становище це було узаконене, коли 7 жовтня 1977 р. Верховна Рада СРСР затвердила нову Конституцію. 20 квіт­ ня 1978 р. позачерговою сесією Верховної Ради УРСР була затвер­ джена нова Конституція (Основний Закон) республіки. До цих документів вперше в конституційній практиці внесено статті, за якими Компартія визнавалась «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи», яка визначає генераль­ ну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовніш­ ньої політики, «надає планового, науково обґрунтованого характе­ ру його боротьбі за перемогу комунізму». Усі, хто висловлювався проти визнання виключної політичної ролі КПРС в Україні, фактично вступали у конфлікт з Основним Законом, з усією партійно-державною машиною. «Двірцевий переворот», у результаті якого з найвищих посад у партії і державі було усунено М. Хрущова, став результатом змо­ ви консервативних сил, котрі боялись лібералізації радянського суспільства і найменшого обмеження всевладдя партійної номен­ клатури. Л. Брежнєв, який прийшов на зміну М. Хрущову, вже в берез­ ні 1966 р. на XXIII з’їзді КПРС відновив політбюро ЦК КПРС — вищий і всевладний орган партійної ієрархії, повернув посаду

140

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

г­ енерального секретаря, яку сам і обійняв, зняв існуючі раніше обмеження для партноменклатури обіймати відповідні посади про­ тягом тривалого часу. Він був вихідцем з України. У Дніпродзержинську (тоді Кам’ян­ ці) Л. І. Брежнєв народився, закінчив інститут, працював на мета­ лургійному заводі, обіймав посаду голови міськвиконкому. У роки Другої світової війни працював у політорганах армії. Повоєнна біографія Л. І. Брежнєва пов’язана з партійною та радян­ ською роботою. Поступово долаючи її щаблі — через роботу в Ка­ захстані, Молдові і, нарешті, Москві, — він зрештою обійняв і аж до своєї смерті в 1982 р. утримував пост Генерального секретаря ЦК КПРС, додавши до нього в 1977 р. посаду Голови Президії Вер­ ховної Ради СРСР. За цей час він дістав звання маршала, мав безліч нагород. Складання тез За розповіддю вчителя учня у вигляді тез пишуть план загаль­ ної характеристики П. Шелеста. У ч и т е л ь. Після приходу до влади Л. Брежнєва лідером КПУ ще майже вісім років залишався ставленик Хрущова Петро Ше­ лест. Уміння швидко орієнтуватися у ситуації, продемонструвати свою відданість новому керівництву дали змогу йому досить три­ валий час утримуватись на найвищій у республіканській ієрархії посаді. П. Шелест — фігура неоднозначна, навіть суперечлива. За кордоном він здобув імідж поміркованого прихильника націо­ нальних прагнень народу. Сталося це не стільки через його полі­ тику, скільки через критику виданої ним книги «Україно наша Радянська». Але попри усе, Шелест був типовим представником тоталітарно-казарменої системи. Задля об’єктивності слід наголосити, що П. Шелест із симпаті­ єю ставився до колишньої політики українізації, навіть намагався використати окремі її елементи, виступав на захист української мови й культури, хоч русифікація України тривала повним ходом. У цьому контексті й слід подивитись на згадану книгу та пов’язані з нею колізії. Вийшла вона друком 1970 р. й дістала низку схваль­ них рецензій. Але в травні 1972 р. Шелеста без його згоди призна­ чили одним із заступників Голови Ради Міністрів СРСР й незабаром на пленумі ЦК КПУ заочно звільнили з посади Першого секретаря. Хоч він і надалі залишався членом Політбюро ЦК КПРС, вказів­ ка щодо цькування автора та книжки все ж надійшла. Редакційна

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

141

стаття «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги» з’явилася в журналі «Комуніст України» у квітні 1973 р. Рецензенти звину­ ватили автора в ідеалізації минулого, козаччини, Запорозької Січі, у тому, що він розглядає історію України поза історією Російської держави, не розкриває «благотворного впливу» російської культу­ ри на формування і розвиток української літератури, мистецтва, музики, «применшує роль Комуністичної партії… виступає із за­ гальнолюдських, абстрактно-гуманістичних позицій». Брутальна критика книжки примусила П. Шелеста тоді ж, у квітні 1973 р., подати заяву про відхід з обох посад на пенсію. На пленумі ЦК традиційно послались на погіршення стану його здоров’я, що викликало численні посмішки, але звільнили його од­ ностайно. За більшовицькою традицією книжку Шелеста з бібліотек ви­ лучили і знищили. Сини Борис та Віталій зазнали утисків, що примусило батька забрати їх до Москви. Самого автора в Украї­ ну не пустили, навіть на могили батьків він їздив ледь не таємно. У прийомі на роботу відмовляли, аж поки не вклонився Брежнєву.

1974 р. його влаштували начальником дослідного виробництва од­ ного з підприємств авіаційної промисловості у підмосковному місті Долгопрудному, де він працював майже 10 років. Отже, Шелест — типовий представник радянської системи. За його правління було здійснено два великих «покоси» дисидентів. За свідченням О. Дубчека, Шелест був одним з ініціаторів зброй­ ної інтервенції військ Організації Варшавського Договору до Чехо­ словаччини 1968 р., тому що боявся поширення ідей національно­ го відродження в Україні. Але водночас він був патріотом України і намагався дбати про її інтереси, за що й поплатився. Загальна характеристика політики П. Шелеста (1963–1972 pp.)

1. Активно і постійно відстоював економічні інтереси УРСР. Нама­ гався вивести республіку з-під контролю Зовнішторгу СРСР та усіх зовнішньоторговельних відомств Союзу. Піддавав критиці центральні (союзні) управлінські (господарські) структури.

2. Підтримував розвиток українського народного мистецтва, зо­ крема ансамбль ім. Вірського. Заохочував розвиток національ­ ної культури.

3. Підтримував і захищав провідних українських кінорежисерів С. Параджанова та Ю. Іллєнка.

4. Усупереч забороні Москви збудував у Києві Палац «Україна».

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

142

5. Брав активну участь у змові проти М. Хрущова, критикував йо­ го політику.

6. Повністю підтримував жорсткий антизахідний курс брежнєв­ ського керівництва, водночас піддавав критиці політику «роз­ рядки», називаючи її «заграванням із Заходом».

7. Підтримував придушення «Празької весни» 1968 р.

8. Виступав за відзначення 90-річчя від дня народження Й. Ста­ ліна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни (1970 р.).

9. Ініціював видання багатотомної «Історії міст і сіл УРСР».

10. Став ініціатором запровадження Шевченківської премії як найвищої нагороди республіки, яка присуджується лише раз у житті.

11. Ініціював створення державного заповідника на о. Хортиця.

12. Сприяв створенню музею-заповідника української народної ар­ хітектури та побуту у с. Пирогове.

13. Захищав українську мову, хоча в родинному колі спілкував­ ся російською. За П. Шелеста почали видавати значно більше україномовної літератури, періодики. На офіційних заходах наполегливо вимагав виголошувати промови українською ­мовою.

14. Боровся з дисидентським рухом (арешти і судові процеси 1965– 1966 pp., процес над В. Чорноволом 1967 р. тощо).

15. У період його правління кількісний склад КПУ збільшився майже на мільйон — переважно за рахунок етнічних українців, що відкривало їм кар’єрні перспективи. Діяльність П. Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ громадськість та історики оцінюють з діаметрально протилежних позицій. П. Шелеста називали «українофілом». Його «україно­ фільство» не було унікальним явищем. Аналогічні тенденції спо­ стерігалися у 1960-х pp. в Азербайджані, Грузії, Естонії, Литві. Вони відбивали прагнення правлячих еліт національних республік зміцнити свій авторитет, стабільність за рахунок посилення «неза­ лежності», насамперед економічної, від Москви. Робота з документом Ярослав Грицак. Нарис історії Україні

«Було б наївно вважати, що у сво­їй автономній політиці він та йо­го найближче оточення керува­лися патріотичними мотивами. Хоча він й хвалився своїм козацьким походженням, однак, як це

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

143

випливає з його спогадів і щоденникових записів, Шелест не дужето розумів різницю між українським і російським козацтвом. Йо­ го українська мова за довгі роки партійної кар’єри «вивітрилася», тож, ставши пер­шим секретарем ЦК КПУ, він змушений був її «студіювати». Шелест ніколи не погоджував­ся зі статусом України як ра­дянської колонії (цю тезу йому доводилося вислуховувати від українських інтелігентів). Але найкраще спосіб його мислен­ня від­ биває порада, яку йому дав Підгорний і з якою він повністю соліда­ ризувався: «Петро, тримайся лінії такої, якої ти тримався: Україна і Росія. Якщо вони розділяться, то не буде і Союзу. Не буде Союзу! На кого ж, якщо не одне на одного, нам рівнятися?». Запитання Чи погоджуєтесь ви з автором щодо характеристики П. Шелеста? Складання тез За розповіддю вчителя учня у вигляді тез пишуть план загаль­ ної характеристики В. Щербицького. У ч и т е л ь. Понад сімнадцять років керував Україною Володи­ мир Щербицький — довше за будь-кого іншого. Країна уже п’ятий рік вирувала демократичними процесами, названими перебудо­ вою, а в найвищому кріслі республіки сидів діяч, політична кар’єра якого починалася ще за Сталіна (1948–1951 рр. Щербицький пра­ цював другим, а 1952–1954 рр. — першим секретарем Дніпродзер­ жинського міськкому партії на батьківщині Брежнєва, який йому й протегував упродовж усього свого життя). Злет його на найвищі щаблі партійної ієрархічної драбини був стрімким. 1954 р. тридцятишестирічний Щербицький стає другим, а наступного року вже першим секретарем Дніпропетровського об­ кому партії, тобто повновладним господарем великої, індустріально потужної області. 1957 р. його обирають секретарем і членом Прези­ дії ЦК КПУ. Вже тоді, вислуговуючись перед М. Підгорним, на той час Першим секретарем ЦК КПУ, Щербицький «пробив» реалізацію низки капіталомістких суперпроектів — будов і водосховищ — сум­ новідомих «гнилих морів». Це дало свої плоди: у лютому 1961 р. його призначили Головою Ради Міністрів УРСР, а у жовтні того ж року на XXII з’їзді КПРС обрали кандидатом у члени Президії ЦК КПРС. Із підлеглими Щербицький часто поводився різко, нетактов­ но. За ініціативою Хрущова 1963 р. його відправили в Дніпропе­ тровськ на попередню посаду, а згодом вивели зі складу Президії ЦК КПРС.

144

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Нове сходження Щербицького на бюрократичний олімп відбу­ лося після приходу до влади Л. Брежнєва. Голову Ради Міністрів УРСР І. Казанця без погодження з Президією ЦК КПУ 1965 р. при­ значили міністром чорної металургії СРСР, звільнивши таким чи­ ном місце для Щербицького. Всупереч рішенню Президії ЦК КПУ його призначили на звільнену посаду. 1966 р. Щербицького було обрано кандидатом, а 1971 р. — членом Політбюро ЦК КПРС. На­ решті, у травні 1972 р. він став Першим секретарем ЦК КПУ. На цій посаді Щербицький твердо дотримував курсу цілковитого під­ порядкування Москві, готовності виконати будь-яку команду цен­ тру, свідомо нехтуючи економічними й політичними інтересами України. Протягом кількох років Щербицький позбувся вихованців Шелеста і посадив своїх прихильників. Так, секретаря ЦК, що за­ ймався проблемами ідеології, науки та культури, академіка Федо­ ра Овчаренка у жовтні 1972 р. повернули на наукову роботу, при­ нагідно звинувативши в ухиленні від генеральної лінії. Натомість на його місце призначили енергійного «борця з націоналізмом» Ва­ лентина Маланчука, який уславився переслідуванням львівської інтелігенції та русифікацією шкільництва у Міністерстві освіти УРСР. Головою Ради Міністрів у наступні 15 років став Олександр Ляшко. Головою Президії Верховної Ради було рекомендовано ак­ тивного учасника боротьби проти Шелеста, голову Комітету пар­ тійного контролю Івана Грушецького. 1976 р. на цій посаді його заступив дніпропетровський соратник Щербицького Олексій Ват­ ченко. «Своїх людей» — секретаря ЦК М. Борисенка та голову Ук­ рпрофради В. Сологуба — у вересні 1973 р. перевели з кандидатів у члени Політбюро. Останній виконував ці обов’язки до березня 1990 р. (М. Борисенко 1980 р. помер). Надаючи ваги репресивній машині КДБ, Щербицький рекомендував новоспеченого Голову Комітету В. Федорчука кандидатом, а 1976 р. — і членом Політбю­ ро. Того ж року було усунено з посади другого секретаря ЦК КПУ Івана Лутака та ще одного члена Політбюро, висуванця Шелеста, першого секретаря Донецького обкому партії В. Дегтярьова. За­ мість них обрали І. Соколова та Б. Качуру. На XXV з’їзді КПУ було здійснено ще кілька переміщень у складі Політбюро, й досягнутий баланс сил гарантував Щербицькому повну підтримку й бюрокра­ тичну стабільність. Не похитнули фундаментального становища Щербицького ні смерть 1982 р. Брежнєва, ні наступні генеральні секретарі. Рефор­

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

145

матор Юрій Андропов (1982–1984), можливо, не встиг, а ставленик брежнєвської групи, інтелектуально й фізично немічний Костян­ тин Черненко (1984–1985) і не намагався нічого змінити. Наприкінці зими 1989 р. Щербицький сам подав заяву про звільнення від керівних обов’язків. Але урочистих проводів дове­ лося очікувати ще сім місяців. Постать В. Щербицького не можна розглядати однозначно. Чи­ мало корисного він намагався зробити для республіки, особливо якщо на це було благословення центру. Проте є на совісті Першого секретаря кілька гріхів, які переважують усі праведні справи. Го­ ловний з них — Чорнобиль. Звісно, не власне вибух, а все, що йому передувало, і все, що було після нього. Атомна станція у верхів’ях Дніпра, у найбільш заселеному регіоні України та ще й на піску з’явилась саме за вказівкою В. Щербицького, всупереч рішучим запереченням учених, зокрема академіка АН УРСР Олександра Алілова. Особисто Щербицький наполягав на прискореному будів­ ництві та достроковому пуску станції, незважаючи на відсутність остаточних рішень щодо проекту. Саме з відома Горбачова та Щер­ бицького було приховано факт аварії у перші, найнебезпечніші дні і злочинно замовчувалась об’єктивна інформація пізніше. Загальна характеристика політики В. Щербицького (1972–1989 pp.)

1. Цілковито підтримував політичний курс Л. Брежнєва.

2. Не заважав обмеженню прав України.

3. Вів запеклу боротьбу з дисидентським рухом, який фактично було розгромлено.

4. Сприяв процесам русифікації і «злиттю націй».

5. Не підтримав перебудову, започатковану М. Горбачовим.

6. Дозволив будівництво в УРСР низки атомних електростанцій, зокрема Чорнобильської. Приховав інформацію про Чорно­ бильську катастрофу.

7. Сприяв докорінній технічній модернізації легкої і харчової промисловості УРСР. Розробка і прийняття нової Конституції УРСР (1978).

8. Будівництво меморіального комплексу «Український музей історії Великої вітчизняної війни 1941–1945 pp.», відкритого 9 травня 1981 р.

9. Будівництво монументу на Жовтневій площі (тепер Майдан не­ залежності), присвяченого більшовицькій революції 1917 р. у Києві. Реконструкція Хрещатика.

146

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

10. Будівництво в Києві музею В. І. Леніна (тепер Український дім), хоча Ленін тут ніколи не був.

11. Підтримував розвиток спорту, особливо футбольний клуб «Ди­ намо». Конституція УРСР 1978 р. У ч и т е л ь. Посилення компартійного впливу на всі сфери сус­ пільного життя, прагнення партійної номенклатури закріпити свою виняткову, керівну роль в Основному Законі держави, яка юридично перетворювалась на тоталітарну, хоча формально прого­ лошувалась загальнонародною, дістало відображення у прийнятій у жовтні 1977 р. Конституції СРСР. Прийняття Конституції СРСР 1977 р. остаточно закріпило у суспільно-політичному житті держави систему ідеологічних догм. Однією з характерних її ознак було лицемірство, декларуван­ ня одних, а втілення в життя принципово інших засад. Конституція СРСР формально закріплювала суверенітет союз­ них республік, їхнє право на самостійні зовнішні зносини та право вільного виходу зі складу Союзу РСР. Водночас іншими статтями, реальною практикою керівництва КПРС цей «суверенітет» зводив­ ся нанівець. Партійна та господарська номенклатура, яка здійснювала ке­ рівництво республікою, призначалась за вказівкою (у виключних випадках — за згодою) центру, який найменші прояви самостійно­ го мислення кваліфікував як «спроби до відокремлення», а спроби хоч якось відстояти суверенітет республіки — як «підступні намі­ ри» розвалити Радянський Союз. У квітні 1978 р., на зразок союзної, було прийнято Конституцію УРСР. Текст Основного Закону республіки практично повністю збігався з Конституцією СРСР. За Конституцією, Українська РСР визнавалась суверенною радянською соціалістичною державою, яка мала право зовнішніх зносин та виходу з СРСР, але механізму такого процесу вироблено не було, що свідчить про декларативний характер цієї конституційної норми. Невідповідними реаліям тота­ літаризму були й положення Конституції, що декларували свободу слова, друку, віросповідання, мітингів, демонстрацій, створення громадських організацій та недоторканності особи. Конституція ще раз висвітила одну з ознак тодішнього режиму — обман грома­ дян шляхом декларування зовні демократичних гасел і реалізацію жорсткої, антигуманної політики. Політика за таких умов виви­ щувалася над правом.

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

147

Союзні органи державної влади протягом другої половини 60‑х — на початку 80-х років дедалі більше привласнювали і без то­ го обмежені права союзних республік. УРСР не мала права на пря­ мі зовнішні зносини із жодною із держав світу. Не мало реального значення і представництво республік у загальносоюзних органах управління. Формально Українська РСР мала свій вищий законодавчий ор­ ган — Верховну Раду, вищий виконавчий орган — Раду Міністрів республіки, місцеві органи влади — ради народних депутатів. Проте владні повноваження кожного з цих органів на своєму рівні посту­ пались повноваженням відповідних партійних комітетів. Саме во­ ни, жорстко підпорядковуючись партійній ієрархії, що починалась від політбюро ЦК КПРС, без будь-яких натяків на самостійність чи автономію проникали до кожного району, підприємства, колгоспу чи радгоспу, висували зі своїх лав керівників, заслуховували звіти про їхню роботу, а в разі невідповідності їхнім вимогам — усували. За умов, коли партія, яка, згідно зі ст. 6 Конституції, була «керів­ ною і спрямовуючою силою», не знала, куди рухатись, політична система поступово агонізувала, а переважна більшість населення втрачала віру в комуністичні ідеали.

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Які суперечності у внутрішній політиці спостерігалися під час перебування при владі П. Шелеста?

2. Що було спільного та відмінного в політиці П. Шелеста і В. Щер­ бицького?

4. Чи можна характеризувати становище в УРСР за часів В. Щер­ бицького як період «застою»?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Уроки 24–25 Розвиток економіки України в середині 60-х — на початку 80-х рр. Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність та зв’язки між головними подіями періоду «застою»

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

148

в Україні; порівнювати реформи М. Хрущова з реформами другої половини 60-х рр.; визначати причини і наслідки реформ; поясню­ вати на основі карти основні тенденції економічного і со­ціального розвитку України у 60–80-ті роки XX ст. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІІ. Мотивація навчальної діяльності Робота з документамим «За багатьма найважливішими показниками, особливо за обся­ гами промислової продукції та капіталовкладеннями, Україна до­ сягла рівня, який мав увесь Радянський Союз напередодні Вітчиз­ няної війни» (П. Шелест). «Отже, для соціально-економічного розвитку України в період від 1965 до 1985 р. були характерні диспропорційність, затухання, тенденція до стагнації. Кризові явища дедалі більше поглиблюва­ лися під впливом особливостей функціонування господарства рес­ публіки (станом в екології, деформованою структурою розміщення продуктивних сил та ін.) (О. Д. Бойко). Запитання Чому такі різні оцінки розвитку ситуації і хто з двох авторів по­ милявся? ІІІ. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Спроби реформування економіки в другій половині 60-х рр. У ч и т е л ь. Спроби М. Хрущова послабити владу партійної бю­ рократи, бодай частково обмежити матеріальні привілеї номенкла­ турної еліти, децентралізувати управління економікою зумовили його усунення з посади. 14 жовтня 1964 р. пленум ЦК КПРС Пер­ шим секретарем ЦК КПРС обрав Леоніда Брежнєва, посереднього політика, колишнього партійного функціонера з Дніпропетровщи­ ни. Пленум звинуватив Хрущова у суб’єктивізмі і волюнтаризмі, адмініструванні й поспішному експериментуванні, недооцінці еко­ номічних законів соціалізму, порушенні норм партійного життя, принципів партійного керівництва. Гостра критика економічної політики М. Хрущова зобов’язувала нове керівництво розробити власну концепцію розвитку економіки.

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

149

Почали з сільського господарства, зокрема із запровадження нових принципів закупівлі продукції: твердого планування, збільшення заготівельних цін, доплат за надплановий продаж, підвищення ма­ теріальної зацікавленості селян. Ці заходи дещо пожвавили сільськогосподарське виробництво, але суттєво вплинути на стан справ не змогли. Адже вони не змі­ нювали виробничих відносин на селі, за якими селянин залишав­ ся підневільним. Майже узаконена система розкрадання, зневага до збереження вирощеного поглиблювали непривабливу картину колгоспно-радгоспного буття. Низька ефективність колективізованого й одержавленого гос­ подарювання на селі особливо яскраво виявлялася, коли порівню­ ють його продуктивність з віддачею особистих підсобних госпо­ дарств. Займаючи лише 5,8 % земельних угідь України, останні, наприклад, 1970 р. забезпечили майже три чверті загального ви­ робництва картоплі, третину — молока, овочів, м’яса (серед іншого свинини — близько половини), 61,9 % яєць. Брежнєвська аграрна політика була «одностайно» підтримана партійним керівництвом України як єдино правильний шлях, про­ те сільське господарство не досягло запланованого рівня. Причини вбачалися у повільній реалізації вказівок, послабленні контролю, зниженні відповідальності за доручену справу, поверховості керів­ ництва. Програма економічної реформи в промисловості передбачала ліквідацію раднаргоспів, що означало обмеження прав союзних республік і їх територіальних органів, відновлення всевладдя со­ юзних міністерств. 90 % підприємств республіки підпорядковува­ лись Москві. У розпорядженні уряду УРСР залишилась фактично місцева промисловість. Жовтневий (1965 р.) пленум ЦК Компартії України схвалив це рішення ЦК КПРС, зазначивши, що ліквідація раднаргоспів має винятково важливе політичне і народногосподар­ ське значення, хоч не так давно, у квітні 1957 р., пленум ЦК КПУ констатував народногосподарське значення саме запровадження раднаргоспів. Реформа мала негативні як економічні, так і політичні наслід­ ки: перервались усталені народногосподарські зв’язки, збільши­ лася собівартість продукції, погіршилася дисципліна поставок, почастішали зустрічні поставки одних і тих самих матеріалів, сировини і палива. Позбавлення республік права управляти під­ приємствами на своїй території, насадження централізаторських

150

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

тенденцій, ­посилення адміністративно-командних методів управ­ ління — все це позбавляло реформу реальних перспектив. Водночас реформатори прагнули послабити прояви місництва, прискорити технічний прогрес. Було запропоновано нову систему оцінки діяльності підприємств (за реалізацією продукції, рівнем рентабельності, виконанням плану поставок). Планувалося роз­ ширення прав підприємств, їхньої самостійності на основі повного госпрозрахунку. Але запровадження цієї концепції в економічну практику здійснювалось повільно і непослідовно. На заваді змінам стояв бюрократичний апарат. Складання таблиці Учні по групах складають таблицю за розповіддю вчителя й ма­ теріалами підручника.

• 1-ша група — І етап реформ 1964–1965 рр.

• 2-га група — реформування сільського господарства в 1965–1969 рр.

• 3-тя група — реформування промисловості в 1965–1969 рр. Економіка в другій половині 60-х років Етап

Характеристика

І етап. Перевірка на практиці та відпрацювання нових методів гос­ (1964– подарювання. Економічні експерименти. 1964 року деякі 1965 рр.) об’єднання швейної промисловості УРСР перейшли на роботу за прямими зв’язками з крамницями. Виробництво продук­ ції безпосередньо залежало від її реалізації. Перші результа­ ти вселяли оптимізм. Передбачалося поширити цей досвід як на інші галузі легкої промисловості, так і на суміжні галузі.

1965 р. у Львівському раднаргоспі на підприємствах машино­ будівної, вугільної, приладобудівної промисловості, галузей легкої промисловості було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування, поліпшено матеріальне сти­ мулювання. 1965 р. апробовано нову систему преміювання інженерно-технічного персоналу (85 підприємств) і робітни­ ків (90 підприємств). Сільське господарство У листопаді 1964 р. було скасовано всі рішення 1959–1963 pp., які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Проте нові документи в цій галузі свідчили, що держава не відмовилася від регламентації особистих селянських госпо­ дарств. Були запроваджені норми на утримання худоби Висновок. Позитивні результати експериментів засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів управління гос­ подарством

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

151

II етап. Сільське господарство (1965– У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який назвав 1969 рр.) причини відсутності прогресу в розвитку сільського госпо­ дарства (ігнорування економічних законів, порушення прин­ ципу єдності суспільних і особистих інтересів, недостатня матеріальна зацікавленість робітників, прояви волюнтариз­ му та суб’єктивізму в керівництві сільським господарством, особливо в ціноутворенні, плануванні тощо). Пленум змінив практику планування: план заготівлі сільськогосподарськи­ ми підприємствами продукції почали складати не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено основні закупівельні ціни. Скасовувався порядок щорічних змін у заготівельних цінах залежно від урожайності. Було запроваджено додат­ кову оплату праці працівників, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. Була дозволена вільна заготівля сільсько­ господарської продукції у населення за сталими цінами. За здачу колгоспами понадпланової продукції встановлювалася 50 % надбавки від вартості. Зросли капіталовкладення в роз­ виток сільського господарства, обсяги зрошення і меліорації земель Висновок. Нові ціни, жорсткий план здачі продукції, надбавки за над­ плановий продаж, значні капіталовкладення на деякий час стимулю­ вали розширення виробництва. Проте практика довела, що причини відставання аграрного сектору економіки криються значно глибше і без розвитку різних форм власності й господарювання, без розкріпачення ініціативи та підприємливості селянства надалі позитивні зрушення в сільському господарстві неможливі Промисловість та система управління У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості. На пленумі було вирішено ліквідувати раднаргоспи і відновити галузеву систему управ­ ління через союзні та союзно-республіканські міністерства (фактично галузеві монополії). У жовтні 1965 р. пленум ЦК КПУ та засідання сесії ВР УРСР шостого скликання ухвалили рішення про реоргані­ зацію органів управління. В УРСР було утворено 22 союзнореспубліканських і 7 республіканських міністерств (авто­ мобільного транспорту і шосейних доріг; будівництва; комунального господарства; місцевої промисловості; освіти; охорони громадського порядку; соціального забезпечення). Таким чином, реальні можливості щодо управління економі­ кою республіки були суттєво обмежені

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

152

Удосконалення системи планування Підвищення наукового рівня роботи планових органів, за­ безпечення сталості планових завдань, перехід до складання п’ятирічних планів із розведенням найважливіших завдань по роках. Розширення господарської самостійності підпри­ ємств, зокрема шляхом скорочення кількості планових показників (до 8), що доводилися до підприємств, та запро­ вадження повного госпрозрахунку. В основу оцінки госпо­ дарської діяльності підприємств було закладено насамперед показники обсягу реалізованої продукції, одержаного при­ бутку й виконання завдань щодо поставок найважливіших видів продукції Посилення стимулювання виробництва Замість фонду підприємства було утворено три самостійних фонди: розвитку виробництва (для поповнення основних фондів, запровадження нової техніки, технологій тощо); матеріального заохочення (для преміювання, одноразового заохочення, матеріальної допомоги); соціально-культурних заходів та житлового будівництва (для будівництва і капі­ тального ремонту житла, культурно-побутових установ, по­ ліпшення обслуговування працівників). Перехід на нові умо­ ви праці відбувався поступово: 1966 р. за новими умовами господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5 %), а в 1970 р. — 8,2 тис. підприємств (83 %)

Запитання 1. На що було спрямовано заходи партійного керівництва для по­ ліпшення розвитку економіки?

2. Що заважало проведенню цих реформ? Робота з таблицею Показники розвитку економіки України Показники

1961–1965 рр. (%) 1966–1970 рр. (%)

Валовий суспільний продукт

6,9

6,7

Вироблений національний доход

7,0

6,7

Вся продукція промисловості

8,8

8,4

Капітальні вкладення

5,2

6,8

Продуктивність суспільної праці

6,4

6.1

Запитання Порівняйте показники першої і другої половини 60-х років і зробіть висновки.

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

153

Економічне становище УРСР у 70-ті — на початку 80-х рр. XX ст. Складання тез За розповіддю вчителя учні складають тези, що характеризу­ ють розвиток економіки в цей період. У ч и т е л ь. 70–80-ті роки відзначалися подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік. Союзні відом­ ства на свій розсуд використовували багатства і трудові ресурси України. Лише вони монопольно вирішували, де, скільки і коли будувати, що в Україні виробляти та куди направляти, їх голов­ ним аргументом була економічна доцільність, хоча за цим при­ ховувалась глибинна політика збереження радянської імперії. Першочергова увага приділялась вугільній промисловості, чорній металургії, важкому та електротехнічному машинобудуванню, військово-промисловому комплексу. В Україні споруджувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони будувалися за застарілими про­ ектами і технологіями, що призводило до забруднення довкілля. На Донбасі, в промислових центрах Наддніпрянщини, Західної України, у багатьох містах інших регіонів республіки рівень за­ брудненості повітря значно перевищував допустимі норми. За оцін­ ками спеціалістів, забруднення України відходами мінеральносировинного комплексу відбувалося вдесятеро інтенсивніше, ніж Радянського Союзу загалом. Водночас погіршувалося становище з водою; у республіці інтен­ сивно будувалися підприємства «великої хімії», причому форсова­ на «хімізація» більшості регіонів не відповідала потребам Ук­раїни. «Штучні моря» поглинули близько 1 млн гектарів чудових ро­ дючих земель. Про недоцільність побудови Київського, Кремен­ чуцького та інших водоймищ попереджали науковці, літератори, публіцисти, протестували місцеві жителі, які вимушені були пере­ селятися, залишаючи рідні місця. Проте влада проігнорувала дум­ ку громадськості. Протягом короткого часу в Україні без належного обґрунту­ вання, розрахунків, за застарілими і недосконалими технологі­ ями, без урахування геологічних особливостей місцевості було споруджено 8 атомних електростанцій. Центральні міністер­ ства й відомства довели концентрацію атомних електростанцій в Україні до небезпечного рівня. Необхідності в цьому, з точ­ ки зору інтересів народного господарства республіки, не було.

154

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

В Україні виробляли 21 % загальносоюзного обсягу електроенер­ гії, причому в республіці використовували лише частину, а ре­ шту передавали до сусідніх республік й експортували за кордон. Вирученими за продаж електроенергії коштами розпоряджалися ті ж таки центральні відомства. Як і в попередні десятиліття, у 60–80-х роках Україна залиша­ лася одним із найважливіших виробників зброї та різноманітних видів військової техніки. Замовлення військовиків виконували кращі підприємства, там концентрувалися найбільш кваліфікова­ ні робітники, інженерно-технічні працівники, вчені, туди спрямо­ вувались найбільш якісна сировина і матеріали. В Україні сформу­ вався потужний військово-промисловий комплекс (ВПК), основу якого становило керівництво армії та оборонні підприємства. Це був додатковий фактор централізації радянської економіки, що не знав ні національних меж, ні місцевих особливостей, ні респу­ бліканських кордонів і мав тенденцію до необмеженого зростання, посилення політичного впливу, підпорядкування своїм інтересам усіх цивільних структур. Водночас розвиток галузі, що займалася випуском товарів на­ родного споживання в республіці, тривав дуже повільно. Більшість машин та обладнання підприємств легкої і харчової галузей про­ мисловості застаріли, а ефективність їхньої роботи була дуже низь­ кою. Через це незадовільною була і якість вітчизняних товарів, ба­ гато з яких, до того ж, були дефіцитними. Згортання економічної реформи означало придушення госпо­ дарської ініціативи, ледь помітної самостійності підприємств, но­ вих економічних методів управління виробництвом, повернення командно-адміністративної системи до звичних директивних засо­ бів керівництва. Панівним залишився екстенсивний шлях розви­ тку виробництва, тобто зростання обсягів досягалося за рахунок за­ лучення додаткової робочої сили, будівництва нових підприємств на старій технічній основі, нарощування капіталовкладень, роз­ ширення посівних площ тощо. У результаті основні виробничі фонди України в 1966–1985 рр. майже почетверилися, кількість робітників і службовців зросла в 1,5, а капіталовкладення — у 2,5 раза. Проте якщо у першому п’ятиріччі цього періоду обсяг промислової продукції, згідно з офі­ ційною статистикою, збільшився на 50 %, то в останньому — лише на 19, середньорічний приріст продукції сільського господарства знизився з 3,2 до 0,5 %, темпи зростання продуктивності суспіль­

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

155

ної праці зменшились у 2,2 раза, національного доходу — у 2,5 ра­ за, реальні доходи населення — у 2,6 раза. Створити комплексний міжгалузевий план не вдалося, як і зро­ бити стимулювання залежним від результатів праці. Розбіжність інтересів трудівника, підприємства і суспільства, нежиттєздат­ ність виробничих відносин зумовили крах економічних новацій. Замість того щоб виробничі пропорції регулювати потребами споживання, тобто ринком, соціалістична система запровадила плановість, волюнтаристськи встановлені показники. Окрім того, у 70–80-ті роки надзвичайно поширилася практика коригування планів у бік зниження. Все це перетворило країну у суспільство то­ тального дефіциту. Катастрофічно бракувало металу, будівельних матеріалів, обладнання, палива, паперу, кормів, транспортних за­ собів тощо. Водночас виробляли чимало нікому не потрібних речей, і це робили лише тому, що вони були включені в план. Високорозвинені країни побудували постіндустріальне суспіль­ ство, вступили в технотронну еру. Україна ж у складі СРСР все ще продовжувала індустріалізацію. Але вилучення з виробництва за­ старілого устаткування, середній вік якого 1985 р. становив 28 ро­ ків, відбувався дуже повільно. Зношеність основних виробничих фондів становила 1961 р. — 28 %, а 1985 р. — 43 %. Хронічним стало невиконання «накреслених» партійними з’їздами планів. Економіка республіки, як і всієї країни, стрімко наближалася до кризи. У цей час Україна все ще зберігала за собою роль однієї з най­ важливіших паливно-енергетичних, металургійних та машинобу­ дівних баз країни. Робота з діаграмами Питома вага окремих видів продукції УРСР у загальносоюзному виробництві 1980 р. (%) 95,1 51,3 27,5 Видобуток Видобуток вугілля залізної руди

36,3

Виробниц­ тво сталі

52,1

52,4

Виробниц­ Виробниц­ Виробниц­ тво мета­ тво тепло­ тво цукру лургійного возів обладнання

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

156

Середньорічний приріст валового суспільного продукту в Україні (%) 6,9

6,7 5,6 3,4

3,5

1961–1965 рр. 1966–1970 рр. 1971–1975 рр. 1976–1980 рр. 1981–1985 рр.

Завдання Проаналізуйте і зробіть висновки за даними, наведеними в діа­ грамі та на графіку. У зошиті учні записують тези щодо розвитку економіки України. Негативні тенденції в розвитку економіки України 1. Несприятлива демографічна ситуація: а) приріст у 80-х роках знизився порівняно з 60-ми рр. у 4 рази; б) міграційні процеси, основний напрямок яких — переселен­ ня із сіл до міст (у 1961–1986 pp. міське населення зросло з 20,6 млн до 33,7 млн осіб, або на 63,6 %, водночас сільське населення зменшилося на 23 %); в) динаміка вікового складу розвивалась у бік зростання людей похилого віку (якщо 1960 р. співвідношення числа пенсіо­ нерів і зайнятих у народному господарстві становило 1:3,8, то 1985 р. — вже 1:2).

2. Домінування зрівнялівки в оплаті праці. Якщо 1946 р. співвід­ ношення між 10 % трудящих, що одержали найвищі, і 10 %, що мали найнижчі заробітки, становило 1:7,2, 1956 р. — 1:4,4, то 1988 р. — 1:3,5. Отже, захисна функція заробітної плати пе­ реважала над стимулюючою, що не сприяло активізації люд­ ського чинника на виробництві.

3. Криза організації праці. Тобто нездатність існуючої системи забезпечити ефективне, раціональне використання людських ресурсів та інтелектуального потенціалу. Незважаючи на те, що з питання НТР було прийнято 40 (!) постанов ЦК КПРС, а в 1976–1980 pp. — майже 200 комплексних програм розвитку народного господарства (енергетична, продовольча, меліора­ тивна тощо), кардинальних позитивних зрушень не відбулося.

4. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного госпо­

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

157

дарського комплексу. Можна погоджуватися чи не погоджувати­ ся з твердженням американського економіста Холланда Хантера, який констатує, що вилучення поточного доходу України й вико­ ристання його в інших регіонах СРСР є визначальною ознакою економічної історії України. Можна також піддавати сумніву обґрунтованість розрахунків британського вченого Пітера Вайл­ за, відповідно до яких Україна регулярно вносила до радянсько­ го бюджету на 10 % більше, ніж отримувала з нього. Водночас цілком очевидно, що у цей період постійне зміщення паливноенергетичного комплексу СРСР на Схід та зростання питомої ваги воєнних витрат вимагали перекачування з України значної частини фінансових, матеріальних та людських ресурсів. Проте Україна мала особливості власного економічного розвит­ ку, які ще більше ускладнювали ситуацію в республіці: 1. Деформована структура розміщення продуктивних сил. Ця структура склалася фактично ще за довоєнних п’ятирічок, ко­ ли на підставі аналізу наявних природних ресурсів союзним центром було вирішено зробити акцент на першочерговому роз­ витку у республіці таких галузей, як вугільна промисловість, чорна металургія, важке та електротехнічне машинобудуван­ ня. У 60–80-х роках ці галузі дістали новий імпульс, відбувся інтенсивний процес прирощення потужностей, що ще більше посилило деформації в економіці України. Ніякими аргумента­ ми не можна виправдати те, що в республіці, на яку припадало 2,6 % території Радянського Союзу, у цей час було побудовано і будувалися надалі майже 40 % атомних енергоблоків. До речі, частина з них (Чорнобильська, Хмельницька, Південноукраїн­ ська) мали працювати не на Україну, а виробляти електроенер­ гію для європейських країн РЕВ. Внаслідок незбалансованого розвитку господарства республіки частка галузей, що працю­ вали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продук­ ції не перевищувала 29 %, тоді як у розвинених країнах цей показник становив 50–60 % і більше. Деформації в економіці зумовили не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення екологічних, демографічних та соціальних проблем.

2. Катастрофічна екологічна ситуація. Перекоси в розміщенні продуктивних сил стали причиною різкого зростання техно­ генного навантаження на природу, що у 6–7 разів перевищу­ вало загальносоюзний рівень. У цей час щорічно промислови­ ми об’єктами в атмосферу та водний басейн викидалося понад

158

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

10 млн тонн шкідливих речовин. Екологічну ситуацію в рес­ публіці ускладнювало нераціональне розширення посівних площ у сільському господарстві. Ступінь розораності території України сягав 57 %, а в степовій зоні — 73 %. Розораність без­ посередньо сільськогосподарських угідь становила 80 % проти 25 % у США і 48 % у Франції. Це спричинило активізацію еро­ зійних процесів, через що Україна щороку втрачала до 600 млн тонн родючих ґрунтів. Катастрофічні екологічні процеси поси­ лили гостроту демографічних проблем, оскільки питома вага населення республіки, зайнятого у галузях із шкідливими для здоров’я умовами праці, становила в Україні 53 %. У складній екологічній ситуації опинилося населення міст, адже, напри­ клад, третину території Львова займали промислові підприєм­ ства, у Чернівцях вироблялися майже три чверті промислової продукції області. Цей перелік екологічних негараздів України можна продовжувати.

3. Значна зношеність основних виробничих фондів. Рівень їхньої спрацьованості в промисловості республіки збільшився від 28 % у 1961 р. до 43 % у 1985 р. Характерно, що основні ви­ робничі фонди України зношувалися швидше, ніж загалом по країні, оскільки частка старих підприємств була вищою. А от за темпами зростання основних виробничих фондів республіка посідала 1986 р. останнє, 15 місце у Радянському Союзі.

4. Хронічне відставання за принциповими економічними показ­ никами. За період від 1960 р. до 1985 р. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промисловості посідала 13 місце в СРСР. Не кращим був і стан сільського господарства — республіка за темпами збільшення валової продукції 1960 р. посідала 11 місце, а 1985 р. перемістилася на 13. З огляду на це, закономірним є той факт, що і за темпами зростання вироб­ леного національного доходу за період 1980–1986 pp. Україна посідала те саме 13-те місце в Радянському Союзі. Трохи кра­ щими були показники реальних доходів на душу населення, відповідно до яких республіка 1980 р. поділяла 12–14 місця, а 1985 р. — 5–6-те. ІV. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Які економічні реформи були здійснені протягом 60–70-х рр. ХХ ст.?

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

2.

3.

4.

5.

159

З якою метою вони проводились? Що заважало їх проведенню? Які негативні тенденції проявлялись в економіці України? Що свідчило про «застій» в економіці?

V. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Уроки 26–27 Розвиток соціальної сфери України в середині 60-х — на початку 80-х рр. Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: пояснювати основні тенден­ ції со­ціального розвитку України у 60–80-ті роки XX ст.; на основі різних джерел інформації: характеризувати внутрішньополітич­ не становище України у другій половині 60-х — першій половині 80‑х років XX ст.; визначати, пояснювати на прикладах поняття «застій», давати власну оцінку цьому періоду життя України; опи­ сувати повсякденне життя та визначати зміни, пов’язані з кризо­ вими процесами у суспільстві періоду застою; аналізувати різні точки зору щодо оцінки періоду застою і його проявів в Україні; висловлювати й аргументувати власну точки зору щодо кризи сус­ пільної свідомості та початку формування подвійної моралі радян­ ського суспільства. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Які основні зміни відбулись у соціальній сфері протягом 1953— 1964 рр.?

2. Як би ви охарактеризували життєвий рівень населення у цей період?

3. Як впливали зміни в економіці на соціальну сферу?

160

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності Із праці О. Субтельного «Україна: історія»

«Як би там не було, але очевидним є те, що попри постійну ін­ доктринацію вплив марксизму-ленінізму на радянських українців занепадав. Що ж до українського націоналізму, особливо в його крайній, інтегральній формі, то він десятиліття тому був викрес­ лений із суспільного світогляду. Отже, дві основні ідеологічні течії в україн­ській історії вже не були такими впливовими, як колись. Оскільки ідеологічна відданість людей є основною вимогою радян­ ської системи, послаблення цієї відданості призвело до втрати мис­ лячими громадянами оптимізму, мети й спрямованості. Серед величезної більшості зростає, проте, прив’язаність до то­ го, що на Заході називають цінностями середніх класів, а в СРСР — буржуазним споживацтвом. За свідченнями радянських джерел, молодь в основному цікавить не будівництво нового суспільства, а вигідна й престижна праця, здобуття кваліфікації тощо. Мало хто хоче бути пролетарем. Переважна більшість молодих людей спрямовує свої зу­силля на те, щоб дістати високоякісні споживчі товари, виготовлені на Заході. Очевидним є факт, що сучасна мо­ лодь аж ніяк не близька до тієї, яку хотів бачити Ленін». У ч и т е л ь. Сьогодні на уроці спробуємо знайти причини появи такого висловлювання О. Субтельного про період так званого «за­ стою», який охопив не тільки політичну, економічну, але й соці­ альну сфери. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Зміни в соціальній та національній структурі населення У ч и т е л ь. Друга половина 60-х — початку 80-х років ХХ ст. були часом суттєвих соціальних, етнічних, демографічних змін у суспільстві. На початку 60-х років вдалося подолати жахливі для України демографічні наслідки Другої світової війни, сталінських репресій та голодоморів. 1960 р. загальна чисельність населення республіки становила 42,4 млн осіб, з яких 22,6 млн, або 53 %, були сільськими жителями. На початку 80-х років чисельність на­ селення республіки перевищила 50-мільйонну позначку, досягнув­ ши у 1989 р. (за результатами перепису населення) 51,7 млн осіб. Від перепису до перепису приріст населення зменшувався: 1959–1970 рр. — 5 млн 258 тис, у 1970–1979 рр. — 2 млн 248 тис., в 1979–1989 рр. — 1 млн 862 тис. осіб. Через економічну невлашто­

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

161

ваність побуту, низькі життєві стандарти «радянської людини» знижувалася народжуваність, зростала смертність. Приріст на­ селення не забезпечував звичайного відтворення поколінь. УРСР опинилася перед загрозою депопуляції — абсолютного скорочення кількості мешканців республіки. Характерною ознакою демографічних процесів були ви­ сокі темпи росту чисельності мешканців міст. У період між 1959 і 1989 pp. визначальними тенденціями змін у соціальному складі населення України були урбанізація населення, зростан­ ня чисельності жителів міст, індустріальних центрів і водночас зменшення абсолютної кількості сільського населення. Так, 1959 р. чисельність сільського населення України становила 22,6 млн осіб, або 53 %. 1964-го року міське населення у кіль­ кісному плані перевищило сільське, а на середину 80-х років воно становило вже більше 2/3 населення республіки. Перепис 1989 р. зафіксував скорочення сільського населення до 17,1 млн осіб — на 5,5 млн осіб, або на 20 %. Різке скорочення чисельності селян було зумовлене як загаль­ носвітовою тенденцією до урбанізації (збільшення кількості міст), так і побутовою невлаштованістю та складністю із працевлашту­ ванням на селі.

1979 р., уперше за тривалий період української історії, смерт­ ність сільських жителів перевищила народжуваність — розпочала­ ся депопуляція. На початку 90-х років вона стала постійним яви­ щем у республіці. Національний склад населення Української РСР зазнав сут­ тєвих змін. Протягом 60–80-х років відбувалося скорочення чисельності титульного етносу — українців. Це було пов’язано зі зниженням народжуваності, старінням українців, а особливо через великі масштаби міграції до України представників інших національностей. За 30 років — з 1959 по 1989 рр. — частка українців у загаль­ ній кількості населення республіки скоротилась з 76,7 до 72,1 %, у той час як відсоток росіян збільшився з 16 до 22 %. При цьому слід врахувати, що вплив російської ментальності, мови, культури був значно вищим від кількості етнічних росіян. Фактично повніс­ тю зрусифікованими були українські міста, за винятком західних областей. Русифікація стала державною стратегією, а головний на­ прямок розвитку національних відносин полягав у підтягуванні етносів до мови і культури «великого російського народу».

162

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Запитання 1. Які зміни відбувались в Україні стосовно сільського і міського населення?

2. Які зміни відбулись у національній структурі населення Ук­ раїни? Привілейоване становище пар­тійно-державної номенклатури У ч и т е л ь. Деформації в соціальній сфері посилювалися не­ справедливим характером розподілу суспільних благ. В обстанов­ ці всевладдя і безконтрольності номенклатурні верхи утворили власну, закриту систему постачання продовольства і промислових товарів, що не знала дефіцитів і спекулятивних цін. Рада Міні­ стрів і ЦК Компартії мали спеціальні великі господарства, де ви­ рощували екологічно чисті городину і фрукти для вищих партійнодержавних установ. Переробкою сільськогосподарської продукції для номенклатурних верхів займалися спеціальні закриті цехи. Подаючи визначення поняття «номенклатура», можна вико­ ристати текст нижченаведеного документа. В. Врублевский. Владимир Щербицкий: правда и вымыслы. Записки помощника: воспоминания, документа, слухи, легенды, факты. — К. : Довіра, 1993. — С. 79, 80

«…Каждый партийный комитет — райком, горком, обком ЦК имел перечень руководящих должностей (номенклатуру), кандидатуры на которые подбира­лись и утверждались бюро, фак­ тически же — первым секретарем… В московской номенклатуре находились не только первые се­ кретари обкомов, но и руководящие советские, хозяйственные и другие должности, вплоть до директоров крупных заводов». Отримуючи заробітну плату, яка в 2–3 рази перевищувала заро­ бітну плату робітників та колгоспників, представники номенкла­ тури могли придбати на них у 5–10 разів більше товарів. За умов тотального дефіциту номенклатура мала можливість за дешевими державними цінами купувати необхідні товари, тоді як основна ма­ са людей або взагалі не мала доступу до якісних товарів або за не­ ймовірними цінами вимушена була купувати на базарах чи у спе­ кулянтів. У 70–80-х роках стала поширеною практика закупівлі великих партій високоякісних промислових і продовольчих това­ рів, призначених виключно для вищого керівництва.

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

163

«Вищі інстанції» мали закриті кращі санаторії, поліклініки та лікарні, що передбачували у віданні четвертого управління Мініс­ терства охорони здоров’я, будинки відпочинку, пансіонати, а та­ кож мисливські господарства. Для чиновників партійно-радянського апарату зводилося по­ ліпшене житло. Вищі урядові і партійні службовці мали постійно закріплені за ними цілорічні сімейні дачі. Квартири найвищих керівників обслу­ говували штатні покоївки, що утримувалися за державний кошт. Хатні робітниці, покоївки та інша домашня челядь навіть була об’єднана у спеціальну профспілкову організацію, а їхня служба зараховувалася до трудового стажу. Діти партійно-державної еліти відвідували найкращі, найсу­ часніші дитячі садки і школи, після закінчення яких вони зазви­ чай вступали до престижних вишів. Керівництво Комуністичної партії, держави, котре постійно твердило про свої наміри побудувати справедливе безкласове сус­ пільство, насправді створило з вигодою для себе суспільство витон­ ченої соціальної нерівності. Робота за методом «Мозковий штурм» За допомогою «Мозкового штурму» учні визначають привілеї номенклатури. Привілеї номенклатури 1. Закрита система постачання продовольчих і промислових това­ рів, що не знала дефіцитів і спекулятивних цін.

2. Спецталони на харчування залежно від чину.

3. Система закритих будинків відпочинку, санаторіїв, пансіона­ тів, які знаходилися у віданні Четвертого управління Міністер­ ства охорони здоров’я.

4. Можливість виїжджати за кордон.

5. Розв’язання житлової проблеми в найкоротший строк і з най­ кращими варіантами.

6. Вищий ешелон мав цілорічні сімейні дачі, що утримувалися за рахунок бюджету.

7. Закрите підприємство «Комунар» забезпечувало одягом і взут­ тям республіканську партійно-державну наменклатуру.

8. Навіть тих номенклатурників, що вчинили злочин, без рішен­ ня і дозволу партії неможливо було притягнути до суду.

164

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Повсякденне життя населення Учні мають сформулювати і записати негативні тенденції в со­ ціальній сфері. А Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення; Б збереження і поглиблення відставання від країн Заходу за рів­ нем споживання на душу населення; В загострення житлової проблеми; Г погіршення рівня охорони здоров’я. У ч и т е л ь. Починаючи з XXIII з’їзду КП України і XXIII з’їзду КПРС (1966), на всіх високих партійних форумах завдання підви­ щення життєвого рівня населення декларувалося як одне з осно­ вних завдань партії та держави. Навіть у новій Конституції Укра­ їнської РСР 1978 р. були зафіксовані права на гарантовану гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфіковану медичну до­ помогу. Деякі позитивні зміни справді відбулися, хоча їх масштаби яв­ но поступалися задекларованим. Так, уперше за роки радянської влади у людей зник примарний страх голоду. Регулярно, протягом усього року почали отримувати зарплату колгоспники. Із 1964 р. колгоспникам почали нараховувати і пенсію у розмірі 12–30 крб. Відносно зросла купівельна спроможність населення. Люди поча­ ли більше купувати телевізорів, холодильників, пральних машин, іншої побутової техніки. Але основні економічні показники, що мали гарантувати підвищення життєвого рівня населення, не ви­ конувалися. Із 1971 по 1985 р. грошова маса, яка перебувала в обі­ гу, збільшилася в 3,1 раза, тим часом як виробництво товарів на­ родного споживання — лише вдвічі. Як наслідок, дедалі більше товарів повсякденного попиту, особливо якісних, потрапляло до розряду дефіцитних. Довгі черги за цими товарами та гонитва за «дефіцитом» були характерною ознакою побуту радянських людей у 70–80-ті роки. Це пояснюється тим, що грошова маса з 1981 по 1985 р. збільшила­ся в 3,1 раза, а виробництво товарів народного споживання — вдвічі. На 1984 р. карбованець дорівнював 54 ко­ пійкам порівняно з карбованцем 60-х років, тобто «впав» в 1,85 ра­ за. Не забуваймо й про те, що існував штучний фіксований курс карбованця щодо долара, який коливався в межах 60 коп. за один долар. Щоправда, доларів у вільному продажу не було — порушни­ ків карали за «валютну спекуляцію». Рівень заробітної плати в грошовому обчисленні зростав, але водночас зростали ціни на товари, різні послуги і т. ін.

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

165

За показниками реальних доходів на душу населення, республі­ ка 1980 р. посідала 12–14 місця, а 1985 р. — 5–6-те. Проте й тут виникали серйозні проблеми і диспропорції (див. табл.). Робота з таблицею Темпи зростання реальних доходів (у крб) на душу населення у союзних республіках (1970 р. — 100 %) 1980 р.

1985 р.

1986 р.

СРСР

Регіон

146

162

167

РСФСР

151

168

173

Українська РСР

141

161

165

Білоруська РСР

153

173

178

Запитання Які висновки можна зробити на підставі даних таблиці? (Із наведеної таблиці видно, що кількісні показники РСФСР та БРСР вищі за середні по Радянському Союзу, а УРСР, навпаки, — нижчі. Отже, економіка республіки поступово, але неухильно втрачала динаміку розвитку.) Робота з таблицею Рік

Середньомісячна заробітна плата одного штатного ­працівника

1965 1966 1967 1968 1969 1970 1971 1972 1973 1974

80,15 83,91 87,52 93,82 98,15 102,97 106,97 110,24 114,65 117,72

Рік

Середньомісячна заробітна плата одного штатного ­працівника

1975 1976 1977 1978 1979 1980 1981 1982 1983 1984 1985

122,33 129,33 133,48 137,41 140,14 146,06 149,16 154,74 158,64 162,95 167,81

Завдання 1. Підрахуйте зростання заробітної плати у відсотках протягом: А 1965–1969 рр.; В 1975–1979 рр.; Б 1970–1974 рр.; Г 1980–1984 рр.

166

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

2. У якій період зростання було найвищим?

3. Чим це можна було пояснити? У ч и т е л ь. Збільшення доходів 1970-х — початку 1980-х рр. відбулось на тлі відносної стабілізації цін. Відчутно зростали лише ціни на «товари підвищеного попиту» (такими вважали килими, меблі, побутова техніка, автомобілі, ювелірні вироби), а також на деякі імпортні товари. Населення хворобливо реагувало на бага­ тократне підвищення цін на каву, яке пояснювалося «неврожаєм в Африці на каву і какао-боби». Подорожчання товарів підвищено­ го попиту спричинило ланцюгову реакцію зміни цін і на деякі інші товари, а так само цін на «чорному ринку», але загалом ціни зроста­ ли украй повільно, а на деякі види товарів і послуг вони підтримува­ лися на незмінному рівні. Дуже дешево коштували населенню ліки, навіть імпортні препарати. Влада утримувала низькі ціни на продо­ вольство, які були нижчими за світові у 2–3 і більше рази. Плата за житло і комунальні послуги так само була відносно невелика — на них в середньому витрачалось близько 3 % місячного бюджету сім’ї. Таким чином, середній сім’ї з трьох осіб, щоб мати дах над головою і нормально харчуватися, вистачало 150 крб на місяць. Зміни структури попиту в середині 70-х посилювали існуючі диспропорції в торгівлі, породжували хронічний дефіцит. Поши­ рилися різного роду корупційні явища. Особливо бажані товари доводилося діставати «через знайомих», «купувати з рук» або на «чорному ринку». У такий спосіб постійно або періодично пере­ плачувало за покупки приблизно 80 % населення. Особливо часто до послуг тіньових торговців звертались люди з достатком, вищим за середній. На такі престижні товари, як килими, кришталь, меб­ лі, автомобілі та ін., почали створювати спеціальні черги. Подібні списки могли створювати профкоми на підприємствах. Часто вони організовувалися на неформальних підставах безпосередньо по­ купцями при магазинах. Позитивний сам по собі факт зростання грошових доходів у поєднанні з неможливістю дістати необхідну річ перетворювався на чинник соціального напруження. У 1970–1980-х рр. радянська планова економіка нарешті на­ лагодила масовий випуск телевізорів, транзисторів, меблів, кили­ мів, холодильників, костюмів, взуття та інших товарів народного вжитку. Але їхня якість уже не задовольняла попит людей. Намагаючись не допустити зниження життєвого рівня гро­ мадян, керівництво держави вдавалося до закупівлі за кордоном

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

167

знач­них обсягів товарів широкого вжитку. Це поглинало десятки мільярдів доларів, отриманих від продажу західним країнам нафти і газу. Країни арабського Сходу, які також у значних мас­штабах експортували нафту, зуміли використати «нафтодолари» для ство­ рення нових галузей промисловості, модернізації господарства за­ галом, істотного покращання соціально-культурної сфери. У Ра­ дянському Союзі ці кошти просто «проїдалися». Нафтовий «бум» 70-х років закінчився, і в бюджеті виникли багатомільярдні дефіцити. Перетворившись на заручників влас­ них необґрунтованих обіцянок і демагогічних заяв, партійнодержавні верхи старанно приховували дефіцит бюджету, збільшуючи реалізацію алкогольних напоїв, піднімаючи ціни на продовольчі та промислові товари. Закупівля дешевих про­ мислових товарів за кордоном тривала. Також щорічно зростали обсяги імпортованого зерна. За рівнем життя Україна на початку 80-х років перебувала серед держав, що посідали 50–60 місця у світі. Складною залишалася житлова проблема, хоча для її розв’я­ зання виділялися мільярди карбованців. 1965–1980 рр. в Україні було побудовано 5,6 млн квартир, 25,2 млн осіб отримали житло. У республіці виникли нові міста: Вільногорськ, Нововолинськ, Світловодськ, Енергодар та інші. У великих містах зводилися нові житлові мікрорайони. У Києві — це Русанівський, Теремки, Нив­ ки, Оболонь, Виноградар; у Харкові — Салтівський; у Запоріж­ жі — Космічний. Та, попри це, черга на житло не зникала. У ро­ ки одинадцятої п’ятирічки вона становила 1,5 млн осіб і постійно збільшувалося. У складному становищі перебувало комунальне господарство міст, на поліпшення якого постійно бракувало кош­ тів і матеріалів. Робота з діаграмами Кількість осіб, що поліпшили житлові умови (млн. осіб) 8,9 8,6 7,8 VІІІ п’ятирічка

ІХ п’ятирічка

Х п’ятирічка

7,7 ХІ п’ятирічка

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

168

Зростання населення України 1965–1985 рр. (млн. осіб) 49,953

50,875

48,880 47,126 45,133 1965 рік

1970 рік

1975 рік

1980 рік

1985 рік

Запитання Які висновки можна зробити з наведених даних? У ч и т е л ь. Що ж стосується українського села, то воно пере­ бувало в ще гіршому становищі, ніж місто, хоча обсяги держав­ них капіталовкладень, а також витрат на сільськогосподарських підприємствах протягом 60-х — першої половини 80-х років від­ чутно зросли. Розширилось житлове будівництво, до центральних садиб практично всіх колгоспів і радгоспів було прокладено дороги з твердим покриттям. У середині 60-х років було завершено елект­ рифікацію села, кожне двадцяте село було газифіковане. Проте «стирання граней між містом і селом», яке обіцяла про­ грама КПРС 1961 р., не відбулося. Медичне обслуговування населення хоча й поліпшилося, утім, не настільки, щоби уникнути численних проблем. Наприкінці 80‑х років у медичних закладах республіки працювало 180 тис. лікарів і понад 500 тис. медичних працівників середньої кваліфі­ кації. У розрахунку на кожні 10 тис. жителів це було більше, ніж у розвинених країнах світу. Одночасно зростала кількість лікарня­ них ліжок — за 1970–1985 рр. майже на третину. Проте оснаще­ ність установ охорони здоров’я і якість медичного обслуговування залишалися надзвичайно низькими. Тоді, коли рівень смертності у переважній більшості розвинених західних країн знижувався, у Радянському Союзі — зростав. З 1965 до 1980 р. цей показник на 1 тис. жителів зріс з 7,3 до 10,3 випадку. Що ж до України, яка колись мала прекрасні природно-кліматичні умови, що могли сприяти довголіттю її жителів, то смертність на її території почала зростати швидше, ніж по СРСР загалом: з 7,6 випадку на одну ти­ сячу населення у 1965 р., до 12,1 випадку у 1980 р. Уже наприкінці 70‑х років у деяких місцевостях України рівень смертності переви­ щував народжуваність.

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

169

Робота з діаграмою Деякі показники охорони здоров’я в Україні 1970 р.

121

1985 р.

88

27,7

41,4

Кількість лікарів на 10 тис. населення

12,3

Показник смертності на 10 тис. населення

9

Видатки на охорону здоров’я (у %)

Запитання Які висновки можна зробити з даних діаграми?

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Які зміни відбулись у соціальній та національній структурі на­ селення протягом 1965–1985 рр.?

2. Назвіть позитивні та негативні тенденції в соціальній сфері України в цей період.

3. Що таке номенклатура?

4. Яким був моральний стан радянського суспільства?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Уроки 28–29 Розвиток культури в Україні в середині 60-х — на початку 80-х рр. Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: на основі різних джерел інфор­ мації: характеризувати й пояснювати основні чинники, особливос­ ті й тенденції розвитку культури другої половини 60-х — середини 80-х рр. XX ст.; визначати власну позицію щодо питання про сис­ темну кризу радянського суспільства, зв’язки між цими процесами та особливостями політичного життя й суперечливими явищами у розвитку культури та духовного життя в Україні. Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

170

Епіграф: …Такий був час: кругом шакали, У колі — жменька нас жива, А ми феноменів шукали І спотикались об слова. Ми навіть власний хист і сутність Немов ховали про запас, А нас ховали… у відсутність. Від нас же нас… Від нас же нас!… Є. Сверстюк Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Освіта. Стан науки: здобутки і проблеми У ч и т е л ь. Влада постійно збагачувала арсенал засобів русифі­ кації. Хрущовська «відлига», що, з одного боку, поліпшила умо­ ви національно-культурного життя України, з іншого — дала по­ тужний імпульс русифікації. Закон 1958 р. про зв’язок школи із «життям» давав право батькам учнів вирішувати, якою мовою від­ буватиметься навчання. Це зовні «демократичне» рішення робило українську мову приватною справою батьків й забезпечувало «за­ конні» підстави для русифікації. Можна було жити в Україні й не вивчати української мови (і навіть зверхньо ставитися до неї). На рік ухвалення закону у містах республіки в українських школах навчався лише кожний п’ятий учень.

1975 і 1979 pp. у Ташкенті відбулися дві всесоюзні науковопрактичні конференції щодо подальшого поширення російської мо­ ви в національних республіках, поліпшення якості її викладання. Було, зокрема, рекомендовано починаючи з 1979 p. повсюдно за­ проваджувати «вивчення російської мови в національних дошкіль­ них закладах для дітей з п’яти років життя». Заохочувався перехід на російську мову викладання у старших класах. Передбачалася також низка інших заходів щодо «поліпшення», «покращення» й «розширення» застосування, викладання російської мови. Від­ повідно, матеріально заохочувалися й провідники русифікації — педагоги усіх рівнів. Джерелом такої гарячкової й метушливої русифікаторської ді­ яльності був так званий «Брежнєвський циркуляр» — Постанова

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

171

ЦК КПРС «Про подальше вдосконалення вивчення й викладання російської мови в союзних республіках» від 31 червня 1978 р. Освіта стала об’єктом форсованої русифікації. Робота з діаграмою Кількість шкіл з українською мовою навчання (%) 68,70 60,40 57,80

1960–1961 на­ вчальний рік

1970–1971 на­ вчальний рік

1976–1977 на­ вчальний рік

Запитання Які висновки з даних діаграми можна зробити? У ч и т е л ь. В обласних центрах України та в столиці українські та змішані російсько-українські школи наприкінці 70-х pp. стано­ вили лише 28 %, а російські — 72 % загальної кількості шкіл. Так, у Донецьку не залишилося жодної української школи, схожа си­ туація спостерігалася і в Криму. За 20 років число україномовних шкіл зменшилося на 8,7 тисяч. Радянський режим прагнув тотальної русифікації України.

26 травня 1983 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів CPСP ухвалила нову постанову — «Про подальші заходи щодо вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік». За прізвищем тодішнього Генерального секретаря ЦК КПРС документ дістав неофіційну назву «андроповський указ». Всім тим, хто в Україні працював над поширенням й насаджуван­ ням російськомовності, надавалися спеціальні привілеї. Вчителі російської мови і літератури «за особливо складні умови роботи» отримували до заробітної плати 16-процентну надбавку. 10 червня 1983 р. ЦК КПУ і Рада Міністрів УРСР ухвалили аналогічну по­ станову. Міністерство освіти республіки затвердило «Додаткові заходи щодо удосконалення вивчення російської мови в загально­ освітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки». Урядова русифікаторська політика спричинила стрімке зву­ ження сфери застосування української мови. Склалося так, що

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

172

­ априкінці 1980-х років у м. Едмонтон (Канада) українських шкіл н було більше, ніж у Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Хар­ кові разом узятих. 700 тис. українців Криму не мали жодної наці­ ональної школи. Стало звичайним явищем звільняти учнів від вивчення україн­ ської мови. Часто це відбувалося після письмових заяв батьків, які обґрунтовували своє прохання «слабким здоров’ям дітей» чи про­ сто «небажанням вивчати українську мову». Виростали поколін­ ня, які не знали мови своїх батьків і дідів. Кількісні показники свідчили про благополучний розвиток освіти. Робота з діаграмою Структура освіти в Україні (тис. осіб) 1970 р.

924

1980 р.

651 117 Середня освіта

148

Вища освіта

Завдання 1. Підрахуйте, на скільки зросла кількість громадян, що здобули вищу освіту за цей період.

2. Підрахуйте, на скільки зросла кількість учнів, що здобули се­ редню освіту за цей період. У ч и т е л ь. Проте освіта дедалі більше не відповідала вимогам часу, науково-технічного прогресу, її якість, по суті, знижувалася. Як не парадоксально, у цей період відбувалась нівеляція авторите­ ту освіти та освіченості, знижувався попит на знання. Поступово і радянське суспільство втягувалося у світову науково-технічну революцію і вимагало високоосвічених спеціа­ лістів. Тому вища школа переживала у 60–70-ті роки піднесення: значні інвестиції держави, високий соціальний престиж науковців сприяли її розвитку. Було відкрито нові університети: Донецький (1964), Сімферопольський (1972), Запорізький (1985), пізніше Прикарпатський та Волинський. В Україні з’являються інозем­ ні студенти, насамперед з країн «третього світу». Проте якість вищої освіти залишалася дуже низькою, особливо коли йшлося

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

173

про за­очну та вечірню форми навчання, і не відповідала світовим стандартам. Хоча кількісні показники були вражаючі: студентом в Україні була кожна сьома людина. Аналіз динаміки зростання наукового потенціалу України, здавалося б, мав вселяти надію: загальна кількість науковців республіки на 1987 р. становила по­ над 213 тис. осіб, а в 1960 р. їх було лише 46 тис. У цей час плідно працювали вчені під керівництвом М. Боголюбова (математична фізика), В. Глушкова (кібернетика), Л. Ландау (ядерна фізика), Б. Патона (зварювання металів). Проте ці окремі прориви лише від­ тіняли наростаючі застійні явища у сфері науки. Всесвітньовідомим став Інститут електрозварювання ім. Є. Б. Па­ тона, який перетворився на науково-виробниче об’єднання, до складу якого входили науково-дослідний інститут, конструктор­ ське бюро, два дослідних заводи. Тут було запатентовано понад 400 винаходів, розроблено методи зварювання і різання електрон­ ним променем, лазерного обробляння. Під час створення англофранцузького літака «Конкорд» була використана патонівська технологія виплавляння сталі особливо високої якості. Київським Інститутом надтвердих матеріалів були розроблені карбоніт, кібо­ рит. Їх промислове виготовлення було налагоджено на Львівсько­ му заводі штучних алмазів. У Києві була створена перша в історії людства «Енциклопедія кібернетики» (видана 1973 р. українською мовою), у Харківському відділенні АН України одразу ж після американських учених Чиказького центру (піонерами в цій галузі) розщепили атом. Із початком космічної ери кращі машинобудівні підприємства України стають частиною ракетно-космічного комп­ лексу. Величезний внесок у розвиток фундаментальних і приклад­ них наук зробили математик М. Боголюбов, математик і кібернетик В. Глушков, конструктори космічних апаратів С. Корольов (гене­ ральний конструктор), М. Янгель та В. Глушко, генетик І. Шмаль­ гаузен, офтальмолог В. Філатов, кардіолог М. Амосов, нейрохірург М. Бурденко та інші. З плином часу негативні процеси дедалі більше поглиблюва­ лися: Академія наук УРСР поступово починає втрачати свою ко­ лишню роль мозкового центру; наростаючі бюрократичні пере­ пони уповільнювали фундаментальні розробки, не давали змоги повною мірою реалізувати на практиці відкриття українських учених у кібернетиці, хімії, біології; ідеологічний диктат зумовив посилення в українському суспільствознавстві кон’юнктурщини, необ’єктивності, замовчування.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

174

Проте незважаючи на тиск, у цей складний період залиша­ лися і вчені-суспільствознавці, які нестандартно підходили до розв’язання наукових проблем (історики М. Брайчевський, О. Ком­ пан, О. Апанович, Я. Дзира, філософ П. Копнін). Робота з документом Лист до ЦК КПРС із зауваженнями до проекту Статуту загальноосвітньої школи

«1 липня 1968 р. Вместе с тем, считал бы необходимым уточнить формулировку параграфа 3 проекта Устава средней общеобразовательной школы СССР. Проект Устава предусматривает предоставление права уча­ щимся по их желанию изучать или не изучать язык другого народа СССР кроме языка, на котором ведется преподавание. Сохранение этого положения в Уставе школы может привести к снижению об­ щего развития и грамотности учащихся. Было бы более целесообразным ввести обязательное изучение русского языка в школах с национальным языком обучения и, в свою очередь, обязательное изучение языка народа республики в школах с русским языком обучения, которые расположены на территории республики. П. Шелест» Запитання На що були спрямовані зауваження П. Шелеста? Розвиток літератури. Формування опозиційних течій у культурі та реакція на них влади У ч и т е л ь. Десятирічна «відлига», попри всю свою недоско­ налість та обмеженість, стала потужним імпульсом для розвитку творчості багатьох вітчизняних літераторів і митців. У 60–80-ті роки українська література поповнилася творами од­ ного із натхненників «шістдесятництва» Олеся Гончара («Тронка», «Циклон», «Собор», «Берег любові» та ін.). Не завжди рівноцінні, вони тим не менш привертали суспільну увагу, порушували значу­ щі проблеми, а отже, опинялися в епіцентрі суспільно-політичного життя (роман «Собор»). Тоді ж помітним явищем літературномистецького життя стали романи і повісті М. Стельмаха («Дума про тебе», «Правда і кривда», «Чотири броди»), П. Загребельного, ав­ тора ледь не перших вітчизняних «бестселерів» («Розгін», «Диво» та ін.), В. Дрозда («Катастрофа»), В. Земляка («Лебедина зграя»,

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

175

«Зелені Млини») та ін. Жвавий інтерес громадськості викликала творчість історичних романістів — Р. Іваничука, Ю. Мушкетика, Р. Федоріва, Р. Іванченко. Плідно працювали відомі драматурги — О. Коломієць, М. За­ рудний та ін. Новаторські твори І. Драча, Д. Павличка, Ліни Кос­ тенко та ін. стали вагомим внеском у модерну українську поезію. Серед тих вітчизняних літераторів, які не побоялися вступити у двобій із Системою, слід згадати насамперед Василя Стуса — пое­ та, літературознавця й критика. Переслідуваний і гнаний, він лише за кордоном зумів опублікувати поетичну збірку «Зимові д ­ ерева». У другій половині 60-х — у 80-ті роки ЦК КПРС і ЦК КПУ ухва­ лили низку «літературних» постанов, якими партійні організації зобов’язувалися посилити боротьбу з будь-якими проявами «укра­ їнського буржуазного націоналізму, національної обмеженості й місництва». Ці партійні «обіжники» стали знаряддям боротьби з «ухильниками» й «націоналістами» у літературі.

1971 р. від керівництва Спілки письменників України був усу­ нутий Олесь Гончар, на його місце прийшов Юрій Смолич. Час го­ ловування Смолича у СПУ був нетривалим, і вже у березні 1973 р. першим секретарем правління Спілки було обрано Василя Козачен­ ка — партійного функціонера (члена ЦК КПУ), відомого як орга­ нізатор цькувань Іва­на Світличного та київської ін­телігенції, яка підписала протест проти судових процесів другої половини 1960-х років. Як Маланчук у суспільних науках, так і Козаченко був го­ ловним вико­навцем розгрому української лі­тератури. Ще 1970 р., на черговому пленумі СПУ, він навів список творів, автори яких — Володимир Дрозд, Іван Чендей, Володимир Маняк, Роман Андрія­ шик, — на його думку, припустилися серйозних ідеологічних по­ милок. Цей виступ послужив сигналом для ро­згортання кампанії проти згада­них авторів і пересторогою для тих письменників, які дозволяли подібні відхилення від партійної лінії. Атаки посилилися після появи у січні 1973 р. резолюції ЦК КПРС «Про літературно-мистецьку критику», яка вимагала від лі­ тераторів більшої активності у впровадженні парт­ійної лінії в га­ лузь мистецької творчості, та після опублікування слав­нозвісної статті в журналі «Комуніст України» з критикою книжки Шелеста «Україно наша радянська». На березневому пленумі СПУ Козачен­ ко роз’яс­нював письменникам, поетам і літературним критикам, що «партія вимагає не інтимної лі­рики, а пісень, які б надихали колгоспників і фабричних робіт­ників», що в прозі перевага має

176

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

­ ути надана публіцистиці і що особливий наголос треба ста­вити на б висвітленні «взаємо­зв’язків» і «взаємодії» радянсь­ких народів та їхніх літератур.

1973–1974 рр. партійна критика літератури набула ма­сового характеру. Окрім згаданих авторів, гострій критиці були піддані Олесь Бердник, Євген Гуцало, Микола Лукаш, Григо­рій Кочур, Ми­ кола Руденко, Борис Харчук та ін. Критика, як правило, не минала безслідно: роз­критиковані твори зникали з бібліотек, а їхні автори на тривалі роки позбавлялися можливості друкувати свої твори. Атрофії зазна­ли цілі жанри. На населення країни близько 50 млн осіб у 1970-х роках припадало лише 3–4 драматурги. Про­ тягом 1976–1979 рр. не було написано жод­ної п’єси, а українські драматич­ні твори становили лише чет­верту частину репертуару рес­публіканських театрів (причому це були твори, написані пере­ важно до 1917 р.). За оцінкою Г. Свірського, близько 80 % усіх рукописів не до­ пустили до друку через «брак паперу». Кількість книжок, які ви­ давали наприкінці 1970-х років українською мовою, знизилася до рівня середини 1920-х років, тобто у переддень «українізації». Брак паперу з підозрілою закономірністю не стосувався росій­ ських видань, кіль­кість яких невпинно збільшува­лась. Наприкін­ ці 1970‑х років співвідношення російських і укра­їнських книжок, виданих в Україні, становило 3:1. Відповіддю читачів і частини літераторів на «опартійнення» лі­ тератури був пасивний опір. Тисячі примірників книжок, які були високо оцінені критиками згідно з новими партійними ви­могами, залишалися нерозпро­даними. Багато письменників і поетів або взагалі замовкли, або вда­лися до перекладів світової літе­ратури (кінець 1970-х років був періодом надзвичайної популяр­ності київ­ ського журналу «Всес­віт», де друкувалися переважно переклади). Щодо критиків, то, як твердив у січні 1979 р. новий секретар прав­ ління СПУ Павло Загребельний, вони надавали перевагу читанню Кафки і Воннегута, замість того, аби писати про су­часну україн­ ську літературу. У січні 1979 р. Козаченка було знято з посади голови СПУ. Його замінив Павло Загребельний. Квітневий (1979) пленум ЦК КПУ звільнив Маланчука з посади секретаря з ідеології у «зв’язку з його переходом на іншу роботу». Наприкінці 1970 — на початку 1980‑х років знову почали друкуватись Роман Андріяшик, Іван Бі­ лик, Роман Іваничук, Михайло Косів, Микола Лукаш, Володимир

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

177

Малик, Станіслав Тельнюк і Борис Харчук. Зрозуміло, що ця зміна стосу­валася не всіх, зокрема вона не поширювалася на Євгена Свер­ стюка, Івана Світличного, Михайла Осадчого. Проте серед тих, хто зазнав благ лібералізації, несподівано опинилася Ліна Костенко, одна із найстійкіших «шістдесятників». Справжнім шедевром став опублікований 1980 р. віршований роман Ліни Костенко «Маруся Чурай». 1981 р. їй навіть було присуджено Шевченківську премію.

1979 і 1981 рр. побачили світ збірки двох рано померлих, але винят­ ково талановитих молодих поетів Леоніда Кисельова і Василя Си­ моненка, вірші яких були пронизані протестом проти нав’язаного режимом соціального абсурду та глибоким національним почут­ тям. 1981 р. у видавництві «Молодь» була опублікована збірка Ва­ силя Симоненка «Лебеді материнства». Попри всі обмеження й заборони, владні переслідування, чима­ ло українських літераторів і митців думали насамперед про «вічне», працюючи над історичною та сучасною для них проблематикою. Так, Г. Снєгірьов написав у 70-х роках відому повість «Ненько моя, ненько» про сфабрикований процес «Спілки визволення України», яку було видано за кордоном. Не складали зброю й письменники старшого покоління, зокрема Б. Д. Антоненко-Давидович. Робота з документом Доповідна записка від ділу культури ЦК Компартії України про деяких членів Спілки письменників України 18 грудня 1973 р.

«26 листопада ц. р. на поминальному обіді в квартирі В. Під­ палого член КПРС, письменник І. Драч у присутності Л. Костенко, М. Коцюбинської, С. Плачинди, відомих своєю антигромадською поведінкою і поглядами, зробив заяву непартійного, антисуспіль­ ного характеру. Як злобні антирадянські вихватки слід розглядати й окремі репліки Л. Костенко… …Виходячи з викладеного вище, вважали б за необхідне реко­ мендувати Київському міськкому партії розглянути питання про партійну відповідальність І. Ф. Драча за ідейну спрямованість його творчості та громадську поведінку. Керівництву Київської письменницької організації (тт. Зба­ нацький Ю. О., Чалий Б. І.) вжити заходів до підвищення відпо­ відальності членів Спілки за ідейно-художню спрямованість твор­ чості і громадську поведінку. Обговорити негідну поведінку членів СПУ І. Драча, Л. Костенко, а також С. Плачинди, Л. Ковальчука та ін., причетних до згаданого інциденту.

178

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Рекомендувати керівництву Київської кіностудії ім. О. П. До­ вженка (т. Путінцев А. Г.) вирішити питання про доцільність ви­ користання т. Драча І. Ф. на посаді члена сценарної майстерні кіностудії з огляду на серйозні ідейно-художні вади в його літера­ турних сценаріях, що призвели до значних моральних і матеріаль­ них збитків. Зав. відділом культури ЦК Компартії України Іщенко» Запитання Про що свідчить даний документ? Суперечливі тенденції в розвитку українського мистецтва У ч и т е л ь. Розвиток українського театрального мистецтва 70–80-х років пов’язаний з іменами таких режисерів, як С. Смі­ ян, А. Скибенко, В. Афанасьев, І. Равицький та ін. На театральній сцені України у ці роки працювало ціле сузір’я талановитих ак­ торів працювали у ці роки — Н. Ужвій, В. Дальський, В. Добро­ вольський, О. Кусенко, А. Роговцева, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко, А. Мокренко, М. Кондратюк, Є. Мірошниченко та ін. На цей час припадає пік творчих досягнень таких митців, як скульптор і живописець, збирач української старовини І. Гончар, художники А. Горська, Л. Семикіна, О. Заливаха, Г. Севрук, І. Ку­ лик, А. Рибачук, майстри сцени і кінематографа І. Миколайчук, Б. Брондуков та ін. Кожному з них були притаманні високий професіоналізм, по­ чуття громадського обов’язку, любов до рідної землі, національний колорит.

1960-ті роки ознаменовано проривом української композитор­ ської школи на світову арену, опануванням новітніх течій євро­ пейської музичної культури. У Києві створено групу митців «Ки­ ївський авангард», до якої увійшли такі згодом відомі митці, як Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський та Віталій Годзяцький. Проте через розходження з ретроградними тенденціями офіційних музичних кіл СРСР члени «Київського авангарду» зазнавали різно­ го роду утисків, що врешті-решт призвели до розпаду цієї групи. У ці ж роки продовжують працювати такі композитори, як Платон і Георгій Майбороди, К. Данькевич, на цей період припада­ ють останні дві симфонії Б. Лятошинськиого. Світового визнання здобула національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени — А. Солов’яненко, Д. Гнатюк, Б. Ру­ денко, Є. Мірошниченко. Визначною подією музичного життя ста­

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

179

ла постановка 1965 року в Києві опери Д. Шостаковича «Катерина Ізмайлова». Людиною великого таланту, що рано відійшла з життя, заре­ комендував себе із перших кроків у мистецтві уродженець Буко­ вини, молодий композитор Володимир Івасюк. Його пісні: «Я піду в далекі гори» (1968), «Червона рута» (1969), «Водограй» (1969) — користувалися надзвичайною популярністю, а пісня «Червона ру­ та» дала назву фестивалю української пісні й музики, котрий від 1989 р. регулярно проводиться в Україні. Широкою популярністю користувалися виконавці масової естрадної пісні Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Софія Ротару (в «український» період її співочої творчості). Негативні тенденції характеризували розвиток українсько­ го живопису, де насаджувався народницький академічний стиль XIX століття, догматичність, переважала зображувальність над виразністю. Відповідно до гасла, що мистецтво повинне бути зро­ зумілим «широким масам трудящих», фактично була накладена заборона на творчий експеримент, пошук нових форм. У той же час продовжували свою творчість такі видатні художники, як О. Шов­ куненко, Т. Яблонська, М. Дерегус, В. Касьян. Особливого розвитку в ці роки досяг український кінематограф: фільми С. Параджанова «Тіні забутих предків», Л. Осики «Захар Беркут», Ю. Іллєнка «Білий птах з чорною відзнакою», Л. Бикова «В бой идуть одни старики», І. Миколайчука «Вавилон ХХ». У той же час на екран не допускали неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав’язувалася тематика. Протягом останніх 50 років швидко зростали міста, вони на­ бували нового вигляду, тривало масове будівництво. Однак, за не­ значними винятками, переважало панування типової забудови. Стан архітектури характеризувався втратою багатьох народних традицій, відсутністю сучасних будівельних технологій, бідність ­дизайну. Таким чином, попри значні досягнення України до середини 80-х років в культурі, як і в інших сферах життя, очевидною стала глибока системна криза. Нарівні зі справжнім мистецтвом і літературою у цей період іс­ нувала, а подеколи й домінувала потужна течія каламутного «мис­ тецтва» й подібної літератури так званого «соціалістичного реаліз­ му», яку влада всіляко підтримувала й заохочувала численними званнями й нагородами. Шалені гроші витрачалися на ­фільми,

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

180

­ истави, книжки так званої «виробничої тематики», інтрига у яких в (як жартували тоді) оберталася навколо проблеми, як споруджува­ ти міст — «уздовж чи поперек річки». Мистецтво «соціалістичного реалізму» «збагатило» культуру і ландшафт України сумнівної вартості численними монументами «вождеві світового пролетаріату» — Леніну, Жовтневій революції та ін. У 1981 р. у Києві відбулося урочисте відкриття меморіально­ го комплексу «Український державний музей історії Великої Віт­ чизняної війни 1941–1945 pp.», на яке завітав Генеральний секре­ тар ЦК КПРС Л. І. Брежнєв. Заради спорудження цього комплексу вкотре були спотворені дніпровські схили. У листопаді 1982 р. у то­ му ж таки багатостраждальному Києві відкрили монумент на честь «возз’єднання» України з Росією. Запитання Які основні тенденції проявились у розвитку літератури і мис­ тецтва? Основні тенденції розвитку літератури і мистецтва 1. Панування соціалістичного реалізму.

2. Паралельне існування офіційних і «справжніх» літератури і мистецтва.

3. Намагання зберегти національний колорит і самобутність за умов русифікації та ідеологізації.

4. Поширення у дозованих формах кращих зразків світового кла­ сичного мистецтва. Гасло «мистецтво належить народу».

5. Замкненість, відірваність від світового мистецького процесу.

V. Узагальнення та систематизація знань 1.

2.

3.

4.

5.

Бесіда Які основні тенденції виявились у розвитку освіти у цей пе­ ріод? Яким чином відбувалась «русифікація» в освіті? Які негативні тенденції спостерігались у розвитку науки? Яким було ставлення партійного керівництва до літераторів і літературного процесу? Якими були основні тенденції розвитку мистецтва і літера­ тури?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

181

Урок 30 Опозиційний рух в Україні в середині 60-х — на початку 80-х рр. Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: на основі різних джерел ін­ формації: характеризувати особливості опозиційного руху 60– 70‑х рр.; порівнювати основні вимоги першої та другої хвиль дис­ идентського руху. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Хто такі «шістдесятники»?

2. Які форми боротьби використовувались дисидентами за часів М. Хрущова?

3. Чи існували причини невдоволення владою в цей період? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності Лист І. Дзюби, І. Світличного, Н. Світличної, Л. Костенко, А. Горської щодо судового процесу над В. М. Чорноволом

«29 грудня 1967 р. Першому секретареві ЦК КПУ П. Ю. Шелесту Ми, присутні на судовому засіданні в справі В. М. Чорновола, побачили, що суд цього свого обов’язку не виконав. Він проводив­ ся некваліфіковано і необ’єктивно. Його вирок перебуває в разючій невідповідності до матеріалів слідства і звинувачення і скидається на особисту помсту, розправу наділених владою осіб над людиною, що по-інакшому думає і насмілюється критикувати дії окремих представників радянських установ, тобто здійснює своє конститу­ ційне право». Запитання 1. За що судили В. Чорновола?

2. Чому взагалі міг відбутися подібний суд?

3. Чи були подібні суди винятковим явищем?

182

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Активізація опозиційного руху в другій поло­вині 60-х — на початку 70-х рр. У ч и т е л ь. Внутрішніми передумовами опозиційного руху бу­ ли: практично бездержавний статус України, панування партійнорадянської бюрократії, утиски національного культурно-духовного життя, цілеспрямована русифікація корінного населення. Ігнорування комуністичним режимом законів, норм і правил, підкорення інтересів особи примарним інтересам колективу і тота­ літарної держави логічно спричинили виникнення легального руху за права людини, який жорстоко переслідувався режимом. Право­ захисна течія руху опору була представлена Українською Ґельсін­ ською групою (УҐГ, 1976–1988). Чималий пласт антирежимної опозиції становили також борці за свободу совісті, зокрема представники православної та репре­ сованих Української греко-католицької і різних протестантських церков. Серед визнаних діячів цього руху були Василь Романюк, Йосип Тереля, Георгій Вінс. Отже, основними течіями опозиційного руху в Україні другої половини 50–80-х років були: • самостійницька, яку представляли, зокрема, національновизвольний рух підпільних груп; • національно-культурницька, яку презентував рух «шістдесят­ ників»; • правозахисна та рух за свободу совісті (релігійна опозиція). Склад дисидентського руху До дисидентського руху слідом за інтелігенцією поступово втя­ гувалось робітництво. Наприклад, під адресованим у квітні 1968 р. вищому партійному та державному керівництву СРСР листомпротестом проти незаконних репресій та судів в Україні з-поміж 139 підписів діячів науки, літератури, мистецтва, виробничої інте­ лігенції, педагогів та студентів були прізвища 28 робітників. Відомий аналітик українського руху опору Мирослав Прокоп подав у журналі «Сучасність» за 1974 р. своєрідну «анатомію» опо­ зиції, тобто соціологічний аналіз 530 учасників руху, згаданих у документах самвидаву. За фахом найчисельнішу групу станови­ ла інтелігенція (інженери, лікарі, вчителі, журналісти) — 36,8 %, далі йшли робітники — 12,8, науковці — 11,9, літератори — 10,9,

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

183

студенти — 9,2, митці — 6,6, священики Української католиць­ кої церкви — 4,7, селяни — 2,6 %, один працівник міліції і один матрос. Професії 21 особи встановити не вдалося. Серед учасників руху було 14,9 % жінок. За віком домінуючою була група людей 25–45 років. Більшість опозиціонерів не оминула членства в ком­ сомолі, але комуністами стали лише окремі з них. Невеликою була й кількість колишніх членів ОУН. Цікавою видається географія руху, проаналізована за місцем праці його учасників. Головні сили опозиції зосередились у Києві та Київській області — 258 осіб (48,7 %). На Львів та область при­ падало 116 осіб (21,9 %). Наступними за кількістю дисидентів були такі області: Івано-Франківська — 41 особа, Дніпропетровська — 24, Тернопільська — 22, Донецька — 10, Волинська і Рівненська — по 8, Житомирська, Одеська і Харківська — по 6, Запорізька — 5. Чисельність опозиціонерів 60-х років була набагато меншою порівняно з попередніми етапами незалежницьких змагань. До­ слідник української історії з Канади Богдан Кравченко склав спи­ сок дисидентів 1960–1972 рр., у якому налічувалось 975 імен. Ін­ ші джерела також вказують, що активних учасників опору було близько тисячі. Опозиційний рух в Україні захопив у свою орбіту представни­ ків усіх соціальних верств суспільства. Але місце їх у боротьбі ви­ значалося не класовою приналежністю чи соціальним статусом, а особистими якостями. Запитання 1. Хто складав основну частину дисидентів і чому?

2. Про що свідчить географія поширення дисидентського руху?

3. Чому до складу дисидентів входили робітники? Форми опору У ч и т е л ь. Учасники новітнього етапу національно-визвольної боротьби сприйняли не лише основні державницькі та демокра­ тичні ідеї попередників, а в окремих випадках і тактику боротьби. Йдеться про створення підпільних груп та організацій, про само­ спалення як вищий вияв жертовності, поширення листівок, мето­ ди таємної політичної роботи серед людей. Жорстоко переслідувані сміливці продовжували відстоюва­ ти національну символіку: вивішували синьо-жовті прапори на честь важливих подій української історії, малювали тризуб на по­ ширюваних листівках. Лише за виготовлення та намір вивісити

184

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

­ аціональні прапори 1957 р. у Львові на честь відновлення укра­ н їнської державності 1941 р. Веніамін Дужинський отримав 25 ро­ ків таборів суворого режиму (смертну кару було скасовано 1947 р.), а Марія Василів за пошиття цих прапорів — 10 років. Обоє додатко­ во дістали по 5 років утискання у правах та стільки ж — заборони мешкання у західних областях УРСР. Монополія бюрократії на засоби масової інформації й відмова підцензурної преси друкувати матеріали, зміст яких не влашто­ вував правлячі кола країни, змусила опозиційні сили вдатися до позацензурних видань, які дістали влучну назву «самвидав». По­ ява його в Україні датується 1964 р. Серед перших «самвидавних» публікацій були поезії Ліни Костенко та Василя Симоненка, тво­ ри Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, Валентина Мороза, Івана Світ­ личного та багатьох інших провісників духовної свободи, а також машинописний журнал Українського національного фронту «Во­ ля і Батьківщина». Унікальним явищем опозиційного друку став позацензурний журнал «Український вісник», який редагував В’ячеслав Чорновіл. Більшість публікацій самвидаву передруковували українські видавництва за кордоном, зокрема «Сучасність» (Мюнхен, Німеч­ чина), «Смолоскип» (Балтимор, США), Перша українська друкар­ ня у Франції та ін. Виходили вони також у перекладах іноземними мовами. Своєрідною формою опору тоталітарному режимові в науці, літературі, образотворчому мистецтві була езопова мова. Болю­ чі проблеми національного буття порушувались на симпозіумах та конференціях під прикриттям інтернаціональних гасел. Орга­ нізовувались Шевченківські свята, вечори Івана Франка та Лесі Українки, гуртки з вивчення історії України. Підтримували націо­ нальну самоповагу самодіяльні популяризатори народних та релі­ гійних традицій, проводячи вертепи, свята Івана Купала, співаючи колядки та щедрівки. Мандрували містами й селами народні хори, зокрема «Гомін», «Жайворонок» та ін. Помітним явищем у духо­ вному житті стали клуби творчої молоді. В окремих випадках опозиціонери вдавалися до мовчазних зібрань біля пам’ятників світочам національного духу, мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань. На антирежимні акції пере­ творювались похорони однодумців, судові процеси над дисиден­ тами. Дисиденти писали відомі письмові заяви, петиції вищим державним та партійним органам, протести, відкриті листи,

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

185

звернення на адресу міжнародних організацій, урядів демокра­ тичних країн. Боротьба з режимом не припинялась і за ґратами. Окремі опози­ ціонери відмовлялись від участі у слідстві, перетворювали останнє слово на судових процесах в акт звинувачення антидемократичної системи. У таборах дисиденти влаштовували акції мовчання, неви­ ходу на роботу, боролися за перехід у статус політв’язня, передава­ ли на волю документи, інформацію про табірні порядки. Головною зброєю політв’язнів у відстоюванні власної гідності або під час захисту друзів від знущань адміністрації, організації протестів було голодування. Вдавалися вони до цього засобу до­ сить часто. Адміністрація таборів на це реагувала карцерами, за­ бороною побачень і надання медичної допомоги. Але голодуючий був позбавлений права померти: його годували примусово, розди­ раючи спеціальними пристроями рот і подаючи їжу через запханий у шлунок зонд. Помирати дозволялося поза голодуванням, але не на знак опору. Активною формою протесту проти тоталітарної системи була відмова від радянського громадянства, подання заяв на виїзд за кордон. Влада розглядала їх як заяви на переселення в тюремні ка­ мери, хоча під тиском міжнародної громадськості окремим диси­ дентам вдалося прорватись крізь «залізну завісу». Дехто, не витри­ муючи тиску й переслідувань, намагався перейти кордон таємно, що також загрожувало тривалим ув’язненням. Пильному контро­ лю з боку спецслужб підлягали зв’язки опозиції з українською діа­ спорою. Такі контакти активно використовувалися для провокацій проти дисидентів з метою їхньої дискредитації. Найбільш поширеною, хоч і пасивною формою опору системі ­було інакомислення. Його проявами були «шухлядна» творчість науковців та літераторів, неформальні товариські дискусії, «кухон­ ні» розмови, що свідчили про зростання невдоволення свідомої час­ тини нації ідеологічним тиском і колоніальним статусом України. Такі люди, власне, й були опорою сміливців, що виступали з від­ критим «забралом». Вони допомагали переховувати викриваль­ ні матеріали, збирати й передавати за призначенням документи й свідчення про репресивну політику властей, друкували, розмно­ жували й розповсюджували «самвидав», відкривали двері своїх домівок для переслідуваних. Серед тисяч імен надійних помічни­ ків опозиції — Олена Антонів, Мирослава Глібовецька, Людмила Дашкевич, Ярослав Кендзьор, Роман Крип’якевич, Віра ­Лісова,

186

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Ярослав Малицький, Ольга Орлова, Ліля Сверстюк, Теодозій Ча­ бан. Їх також переслідували, звільняли з роботи, заарештовували, намагалися зробити донощиками, але зламати не змогли. Запитання Назвіть форми боротьби дисидентів? Репресії проти правозахисників У ч и т е л ь. Більшість дисидентів періодично «перевиховува­ лась» за вироком суду за ґратами та колючим дротом. За даними Секретаріату Міжнародної амністії, в СРСР налічувалось від 600 до 700 політв’язнів. Українці серед них становили у різний час від 25 до 75 %. Судили дисидентів переважно за 62-ю статтею Карного кодек­ су Української РСР «Антирадянська агітація і пропаганда», яка у першій частині передбачала до 12, а у другій — до 15 років по­ карання, у тому числі в обох випадках по 5 років заслання. Зрід­ ка застосовувалася стаття 187, яка, на відміну від попередньої, не вбачала у діях підсудного мети підриву чи ослаблення радянської влади і містила максимальний 3-річний термін позбавлення волі у таборах загального режиму. Інколи дисиденти потрапляли під дію статті «Зрада батьківщини», яка передбачала смертну кару. Йшлося, звичайно, не про шпигунство чи розкриття державної або військової таємниці, що було основним змістом статті, а про «ді­ яння, умисно вчинене громадянином СРСР на шкоду суверенітету, територіальної недоторканності… СРСР». Отже, той, хто вважав за доцільне Україні скористатися конституційним правом на вільний вихід з СРСР, підпадав під дію цієї статті і міг бути засуджений до розстрілу. Чималий реченець отримували дисиденти за читання і по­ ширення творів М. Грушевського й П. Куліша, «Історії України» М. Аркаса, праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», твору О. Солженіцина «Архіпелаг ГУЛаг», роману Б. Пастерна­ ка «Доктор Живаго», розповсюдження національної символіки, з’ясування «білих плям» української історії (штучного голодо­ мору 1932–1933 рр., знищення кращих українських письмен­ ників, діяльності УНР, ЗУНР, ОУН УПА та ін.), за звертання з критичними пропозиціями та протестами до партійних, радян­ ських та адміністративних органів, написання власних творів, які виходили за визначені ідеологічні рамки, та публікацію їх за кордоном.

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

187

Крамольним вважалося будь-яке правдиве слово, бодай коли б воно було мовлене. Наприклад, під час обшуку у В. Чорновола 30 вересня 1965 р. було вилучено твори Б. Грінченка, М. Костома­ рова, П. Куліша, В. Антоновича, Є. Олесницького, В. Щурата, Ра­ біндраната Тагора, А. Крушельницького, Б. Лепкого, М. Возняка, Г. Костельника, І. Крип’якевича, В. Винниченка, Б. АнтоненкаДавидовича і навіть «Галицько-Волинський літопис». Якщо ж не набирали достатніх «підстав» для застосування політичних статей Карного кодексу, то вдавалися до криміналь­ них, фабрикуючи справи зазвичай у переддень закінчення термі­ ну ув’язнення чи заслання або невдовзі після звільнення. Такого переслідування зазнали Микола Плахотнюк, Сергій Параджанов, В’ячеслав Чорновіл, Микола Горбаль, Василь Січко, Володимир Монбланов та інші. Найнебезпечніших вільнодумців ізолювали у психіатрич­ них лікарнях, зокрема спеціального типу, що були фактично психіатричними тюрмами. Потрапляли туди також ті, кому ні антирадянщини, ні аморальщини приписати не вдавалося, а та­ кож віруючі з вищою освітою, порушники кордону, учасники виробничих конфліктів. Якщо в’язні могли сподіватися, що їх випустять на волю, то у психлікарні могли «лікувати» хоч до смерті. Щоб перетворити здорових людей на психічно хворих, застосовувався цілий набір засобів. «Хворого» дисидента вмі­ щували в середовище вбивць, ґвалтівників, параноїків під на­ глядом «санітара» з карних злочинців. А завершити справу до­ помагали препарати, що пригнічували волю, психіку, інтелект, пам’ять, емоції. Серед жертв цього психічно-в’язничного терору були генерал Петро Григоренко, математик Леонід Плющ, лікар Микола Плахотнюк. Примусового «лікування» зазнали Зіновій Краківський, Василь Рубан, Йосип Тереля, Михайло Ковту­ ненко та багато інших. Вчителя Віктора Рафальського катува­ ли у психіатричних тюрмах 27 років (1954–1959, 1962–1964, 1967–1987). Загальна кількість в’язнів психлікарень невідома. За підрахунками Леоніда Плюща, у 70-х роках їх в СРСР було близько двох тисяч. Окрім судового, активно використовувалось й адміністративне переслідування дисидентів, а саме: звільнення з роботи, виклю­ чення з КПРС, комсомолу, творчих спілок, вузів й аспірантури, вилучення з видавничих планів і позбавлення права писати й ма­ лювати, відмова у захисті і затвердженні захищених дисертацій,

188

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

з­ абалотування на конкурсах у наукових закладах, оголошення всі­ ляких доган, позбавлення права на професію тощо. За сталінською традицією переслідувань зазнавали не лише дисиденти, але й їхні батьки, діти, близькі родичі. Найкращим варіантом для режиму, який вирішував усі клопо­ ти з дисидентами, була їх смерть. А для самих засуджених пере­ слідування тривали і після смерті. Так, тіло в’язня родичам не від­ давали до закінчення терміну ув’язнення, а заривали на табірному цвинтарі, залишаючи над похованим лише безіменну табличку з номером. Тих, кого не вдавалося зжити зі світу, активно «перевиховува­ ли». Починалися «виховні» заходи одразу після арешту. Ізоляція від суспільства, підступність слідства, приниження з боку нагля­ дачів, цілодобове освітлення камер, постійне підглядання у вічко, «підсадні» співкамерники, зазвичай з числа деградованих карних злочинців, багатогодинні допити ставили на меті зламати волю за­ арештованих. Суди переважно були закритими. Лише на оголошення ви­ року інколи допускалися родичі і друзі, хоча за кримінальнопроцесуальним кодексом суд може бути закритим лише тоді, коли йдеться про сексуальні злочини, інтимні сторони життя підсудних, державну таємницю або злочини неповнолітніх. Якщо ж суд і вва­ жався відкритим, то аудиторію старанно добирали і «сторонніх», тобто близьких підсудного, не допускали. Інакомислячих вміщували переважно у табори суворого або осо­ бливого режиму, умови перебування в яких, за виразом В.Стуса, сягали «поліцейського апогею»: смугастий одяг в’язня, ізольовані камери, злиденне харчування, тяжка праця. І арсенал покарань: ПКТ (приміщення камерного типу), ШІЗО (штрафний ізолятор, те саме, що карцер у тюрмі), позбавлення побачень, «ларка», обшуки, свавілля, знущання, приниження, заборона мати свої книги, запи­ си. Будь-яке звертання до влади не лише залишалося без відповіді, а й тягло за собою жорстоке покарання. Повернення з ув’язнення чи заслання не означало здобуття сво­ боди. Інакодумця, як правило, передавали під прилюдний нагляд міліції. «Будучи під наглядом, — писав у заяві до Верховної Ради СРСР Левко Лук’яненко, — я не маю права виїжджати без дозволу міліції, від вечора до ранку не маю права залишати своєї квартири, не маю права відвідувати готелю, кав’ярні, барів, ресторанів міста і зобов’язаний кожної п’ятниці між 17 і 18 зголошуватись у мілі­

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

189

ції для реєстрації. Моє помешкання навідують міліціонери і дру­ жинники. Мене перевіряють на праці. Це офіційний нагляд. А не­ офіційний нагляд, у висліді якого органам влади відомий кожний мій крок, — де його межа? Він позбавляє інтимності все моє жит­ тя. Мої листи перевіряє КДБ і потім використовує їх проти мене… А «тайна» телефонних розмов…» Мета нагляду — тримати людину «в постійному нервовому напруженні, не дати їй можливості за­ йнятися суспільною діяльністю, ізолювати її і поступово поставити на ­коліна». Більшість інакомислячих представників інтелігенції після звільнення потрапляли у «внутрішню еміграцію», позбувшись доступу до засобів масової інформації, права публічно виступати і друкуватись, малювати і брати участь у виставках, знімати філь­ ми і робити телепередачі. Запитання 1. Яким репресіям піддавались дисиденти?

2. Як прагнули зламати їхню волю? Утворення Української Ґельсінської спілки У ч и т е л ь. Погром 1972–1973 рр. примусив учасників руху опору, що залишились на волі, замислитись над оновленням тактики боротьби. Можливості такої зміни з’явилися після під­ писання у Ґельсінкі 1 серпня 1975 р. Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, невдовзі опублікованого в СРСР. Громадяни імперії чи не вперше дізналися про міжна­ родні зобов’язання свого уряду з гуманітарних проблем, зокрема щодо прав людини. Це дало поштовх до активізації легального правозахисного руху. На думку опозиції, Ґельсінський Заключний акт створював умови для громадського контролю за його виконанням. Відтак, 12 травня 1976 р. у Москві на скликаній академіком Андрієм Са­ харовим прес-конференції професор Юрій Орлов оголосив про створення Групи сприяння виконанню Ґельсінських угод в СРСР з 11 осіб. Під установчим документом поставив свій підпис і гене­ рал Петро Григоренко. Першою з національних груп утворилася українська — 9 листо­ пада 1976 р. У Декларації про створення Української громадської групи сприяння виконанню ґельсінських угод (усталена її назва: Українська Ґельсінська група — УҐГ) зазначалося: «Своїм голов­ ним завданням Група вважає ознайомлення урядів ­країн-учасниць

190

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

і світової громадськості з фактами порушень на території Укра­ їни Загальної Декларації Прав Людини та гуманітарних статей, прийнятих Ґельсінською Нарадою». Декларацію, з поданням до­ машніх адрес, підписали: Олесь Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, Оксана Мешко, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Микола Руденко, Ніна Строката, Олексій Тихий. Очолив групу відомий український поет і прозаїк, колиш­ ній секретар парткому СПУ, згодом виключений з КПРС (1974 р.) і СПУ (1975 р.) за «ідеологічні ухили» Микола Руденко. Група ро­ била спроби зареєструватися як громадська організація. Вона по­ дала офіційним інстанціям свої установчі документи. Окрім того, відповідне клопотання було надіслане Раді Міністрів УРСР 14 жов­ тня 1977 р., але й воно залишилось без відповіді. У першому ж відкритому листі «До людей доброї волі» (14 лис­ топада 1976 р.) Микола Руденко заперечив повідомлення, що УҐГ є відділком московської Ґельсінської групи: «Наші відносини є по­ будовані на приязні й співпраці, але не на підлеглості». Представ­ ляти інтереси УҐГ у Москві погодився Петро Григоренко. Підготовлений протягом листопада–грудня і підписаний 6 грудня 1976 р. Меморандум № 1 фактично визначив програму діяльності УҐГ. Йшлося, зокрема, про те, що «боротьба за Права Людини не припиниться доти, доки ці Права не стануть щоден­ ною нормою суспільного життя». Викривалися злочини режиму: розкуркулення, голодомор 1933 р., репресії 1937 р., винищення УПА і мирного населення, у тому числі переодягненими «по­ встанцями» чекістами, русифікація, ігнорування національних прав України, погром УРСС і «шістдесятництва». Пропагувалася правомірність можливого виходу України зі складу СРСР. Кон­ статувалися не лише порушення міжнародних угод і декларацій щодо прав людини, а й власної Конституції та законів, у тому числі з боку КПРС та КДБ. Передбачалося, що «найближче де­ сятиліття стане періодом великих демократичних перетворень в нашій країні». До кінця 1980 р. УҐГ оприлюднила 30 подібних меморанду­ мів, декларацій, маніфестів, звернень та інформаційних бюлете­ нів (останні почали виходити 1978 р.). Кожен з цих документів ставив перед українською та світовою громадськістю важливі проблеми української державності, політичної, економічної та духовної незалежності, захисту прав людини. У Меморандумі № 5 від 15 лютого 1977 р., адресованому країнам-учасницям

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

191

Белградської наради керівників європейських держав, стверджу­ валося, що Група не бореться за повалення радянського ладу, але пропонує, щоб її ідеї були стверджені або відкинуті всенародним референдумом. Існування опозиції визнавалося властивістю нор­ мальної суспільної структури. З-посеред проблем державності найвагомішим було положення: «Не людина для держави, а дер­ жава для людини». Отже, «народ повинен бути господарем своєї землі, своєї традиції, свого творчого спадкоємства, своєї волі до побудови кращого життя». У розділі прав людини висувалися вимоги: вільного виїзду з батьківщини і повернення назад; віль­ ного поширення ідей; вільного створення наукових, творчих, мистецьких та інших об’єднань; ліквідації цензури, звільнення всіх політв’язнів. Окремі документи не вдавалося погодити з членами Групи, і во­ ни виходили в авторській редакції. Наприклад, «Маніфест Укра­ їнського Правозахисного Руху» від 9 листопада 1977 р. підписав керівник УҐГ (з 5 лютого 1977 р.) Олесь Бердник. Широковідомий лист українських політв’язнів «Історична доля України» підписа­ ли Олекса Тихий та священик Василь Романюк. Діяльність УҐГ не обмежувалася українськими проблемами. Група інформувала про створення і діяльність московської, гру­ зинської, вірменської, литовської ґельсінських груп, протестувала проти переслідувань, арештів і судів над її учасниками, проти пору­ шення прав людини на всіх теренах СРСР. Особисте налагодження контактів з правозахисними групами інших республік Союзу і за кордоном відрізняло УҐГ від попередників. Посилання на Ґельсін­ ські угоди підносило національно-визвольну боротьбу українсько­ го народу до рівня загальноєвропейського демократичного проце­ су, ставило її на міжнародну правову основу. Позитивну роль у підтримці правозахисного руху в Україні, ви­ данні матеріалів УҐГ та донесенні їх до світової громадськості віді­ грали вашингтонський Комітет ґельсінських гарантій для України, створений у листопаді 1976 р. із зарубіжних правозахисників і очо­ лений Андрієм Зваруном, та Закордонне представництво Україн­ ської Ґельсінської групи (ЗП УҐГ), започатковане у жовтні 1978 р. за дорученням УҐГ позбавленим громадянства СРСР Петром Гри­ горенком. До ЗП УҐГ увійшов також Леонід Плющ, а згодом — Ні­ на Строката. 1980 р. вони заснували інформативне видання «Віс­ ник репресій в Україні» (укладач і редактор Надія Світлична, що домог­лася виїзду до США у жовтні 1978 р.).

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

192

Загальна характеристика Української Ґельсінської групи (УҐГ) (1976–1982) Створення

9 листопада 1976 р. у Києві було проголошено створення Української громадської групи сприяння виконанню Ґель­ сінських угод, або Української Ґельсінської групи (УҐГ)

Основне за­ вдання

Ознайомлення урядів країн-учасниць Ґельсінської на­ ради і західної громадськості з фактами порушень норм Загальної Декларації прав людини та гуманітарних статей Заключного Акта

Засновники О. Бердник, П. Григоренко, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, О. Тихий, Н. Строката-Караванська, М. Руденко Підсумки діяльності

Арешти, засудження і заслання фактично припинили діяльність УҐГ. Із 37 членів УҐГ 23 були на засланні, 6 — позбавлені радянського громадянства і виїхали за кордон, 3 члени групи загинули (О. Тихий, В. Стус, Ю. Литвин). Але УҐГ, на відміну від інших ґельсінських груп, не оголо­ сила про припинення своєї діяльності. На початку 1988 р. на її основі постала Українська Ґельсінська спілка (УҐС)

Релігійне дисидентство У ч и т е л ь. Заборона Української автокефальної церкви в дово­ єнні роки та Української греко-католицької — у повоєнні, шалена антирелігійна кампанія кінця 50-х — початку 60-х років спричи­ нили зародження та зростання релігійного дисидентства. Найбільш активно боролися за відновлення своїх прав грекокатолики. Формально ліквідована Греко-католицька церква діяла в західних областях України в підпільних, «катакомбних» умовах. Значна частина населення цих областей таємно відправляла релі­ гійні обряди. Існувало декілька сотень (до 350) парафій (громад). Ними керували єпископи, які також діяли в підпіллі. За кордоном церквою керував кардинал Йосип Сліпий, який 1963 р. прибув до Ватикану після багаторічного сибірського заслання. Одним з активних борців за права Греко-католицької церкви в Україні був Йосип Тереля. 1982 р. колишній в’язень таборів та «спецпсихушок» Й. Тереля став одним з організаторів Комітету за­ хисту Української греко-католицької церкви. Мужньо відстоював права вірян один з лідерів українського дис­ идентства, багаторічний в’язень сталінсько-брежнєвських таборів В. Ромашок. Саме завдяки його діяльності з’явилася опозиція ре­

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

193

жимові в Російській православній церкві, яка на той час фактично перебувала під цілковитим контролем держави. Значну частину релігійного дисидентства становили члени протестантських сект євангельських християн-баптистів, єговіс­ тів тощо. Особливу активність у справі їх захисту виявляли Петро Вінс — член УҐС та його син — один з провідників-баптистів пастор Георгій Вінс. Придушення дисидентства У ч и т е л ь. На початку 80-х років дисидентський рух в Україні було практично розгромлено. Дисиденти на той час не мали актив­ них зв’язків з масами, здатних забезпечити їм дієву і рішучу під­ тримку, бракувало їм і належної організованості. За соціальним складом дисиденти були представниками інтелігенції, які не здат­ ні були протистояти владній репресивно-каральній машині. Проте незважаючи на величезні перешкоди, що їх чинила вла­ да, дисиденти доносили до народу правду про справжнє становище в Україні. Завдяки їхній самовідданій боротьбі у громадській сві­ домості поступово утверджувалась думка про необхідність виходу України зі складу Радянського Союзу і створення власної незалеж­ ної держави. Розправи над дисидентами (форми і методи боротьби з дисидентським рухом) 1. Арешти: • 1-ша хвиля арештів — серпень–вересень 1965 р. (заарештовано 25 осіб); • 2-га хвиля арештів — 1970–1972 pp. (заарештовано понад 100 осіб); • 3-тя хвиля арештів — початок 1980-х pp. (заарештовано близь­ ко 60 осіб).

2. Позасудові переслідування 1) Звільнення з роботи.

2) Виключення з партії, громадських, громадсько-політичних організацій, спілок.

3) Позбавлення радянського громадянства.

4) Організація громадського осуду.

3. Ізоляція в психіатричних лікарнях. Робота за методом «Мозковий штурм» Учні мають визначити: • течії дисидентського руху;

194

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

• його особливості та методи боротьби; • значення дисидентського руху. Значення дисидентського руху 1. Свідчив про наявність кризових явищ у радянській системі. Сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи, поши­ ренню й утвердженню в народі демократичних ідеалів.

2. Продовжив традиції національно-визвольної боротьби. З’єднав два етапи національно-визвольного руху — середини і кінця XX ст.

3. Відкривав Україну світові.

4. Набутий дисидентами досвід та ідеологічні напрацювання були використані в період перебудови і здобуття Україною незалеж­ ності.

5. Дисиденти зробили вагомий внесок у сучасну теорію і практику державного будівництва.

6. Із середовища дисидентів вийшла когорта політиків незалеж­ ної України.

7. Дисиденти зробили вагомий внесок у розвиток української на­ уки і культури. Особливості руху 1. Стає більш масовим і організованим.

2. Було відкинуто ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму, рух на­ був яскраво вираженого антитоталітарного характеру.

3. Погляди дисидентів представляли майже весь ідеологічний спектр.

4. Зв’язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними право­ охоронними організаціями.

5. Заперечення насильницьких методів боротьби.

6. Прагнення легалізувати свою діяльність.

7. 80 % дисидентів становила інтелігенція. Течії дисидентського руху 1. Національно-визвольна течія.

2. Демократична правозахисна течія.

3. Релігійна течія. Методи боротьби дисидентів 1. Листи-протести до керівних органів УРСР і СРСР. Протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій та урядів демократичних країн.

2. Акції солідарності з іншими народами, які зазнали утисків з боку тоталітарної системи; підтримка кримських татар у їх

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

195

прагненні повернутися на батьківщину; відстоювання ідеї рів­ ноправності народів.

3. Видання і розповсюдження листівок, самвидаву.

4. Індивідуальні протести, вивішування синьо-жовтих прапорів.

5. Створення правозахисних організацій.

V. Узагальнення та систематизація знань 1.

2.

3.

4.

5.

6.

Бесіда Якими були форми боротьби дисидентів? Якими були методи цієї боротьби? Що таке самвидав? У чому виражалось релігійне дисидентство? Як влада боролося з дисидентами? У чому полягало значення дисидентського руху?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Урок 31 Наш край у середині 60-х — на початку 80-х рр.

Урок 32 Урок узагальнення Основні цілі уроку Після цього уроку учні зможуть: узагальнювати та система­ тизувати матеріал теми; пояснювати на основі карти основні тен­ денції економічного і соціального розвитку України у 60–80-ті роки XX ст.; характеризувати внутрішньополітичне та соціальноекономічне становище України у другій половині 60-х — першій половині 80-х років XX ст.; визначати, пояснювати на прикладах поняття «застій», давати власну оцінку цьому періоду життя Укра­ їни; характеризувати дисидентський рух в Україні доби лібераліза­ ції суспільства; аналізувати різні точки зору щодо оцінки періоду застою і його проявів в Україні; пояснювати основні чинники, особ­ ливості й тенденції розвитку культури другої половини 60-х — се­ редини 80-х рр. XX ст. Тип уроку: систематизації та узагальнення знань.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

196

Хід уроку І. Організаційна частина уроку ІІ. Основна частина уроку Бесіда Урок відбувається у формі бесіди за нижченаведеними питан­ нями і завданнями.

1. Коли відбулись економічні та освітні реформи цього періоду?

2. Назвіть час перебування на посту першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста.

3. Назвіть час перебування на посту першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького.

4. Назвіть дати проведення VIII, IX, Х, ХІ п’ятирічок.

5. Коли була прийнята остання Конституція УРСР?

6. Що відбулось раніше: смерть В.Стуса чи утворення Української Ґельсінської спілки?

7. Покажіть на карті міста, у яких було розташовано основні об’єкти військово-промислового комплексу та хімічної промис­ ловості.

8. Покажіть на карті, де було розташовано атомні електростанції України.

9. Покажіть на карті штучні моря Черкаське і Київське.

10. Покажіть найбільші за кількістю населення міста України.

11. Чим було зумовлене запровадження терміна «будівництво роз­ винутого соціалізму»?

12. У чому виявився декларативний характер Конституції УРСР 1978 р.?

13. Якими були спільні ідеологічні орієнтири партійного керівни­ цтва часів П. Шелеста і В. Щербицького?

14. Чим відрізнялись ідеологічні орієнтири партійного керівни­ цтва часів П. Шелеста від В. Щербицького?

15. У чому сутність економічних реформ другої половини 60-х ро­ ків, чим вони були зумовлені?

16. Чим ці реформи відрізнялись від реформ, проведених за часів М. Хрущова?

17. Які наслідки мали реформи 60–80-х років для економіки Укра­ їни?

18. Назвіть особливості економічного розвитку України другої по­ ловини 60-х — першої половини 80-х років?

Тема 4. Україна у період загострення кризи радянської системи

197

19. Які головні причини зростання труднощів і недоліків у розви­ тку сільського господарства?

20. Які головні причини зростання труднощів і недоліків у розви­ тку промисловості?

21. Дайте визначення термінів «застій», «номенклатура»?

22. Назвіть основні привілеї номенклатури.

23. Визначте головні проблеми соціальної сфери життя українсько­ го суспільства в 60–80-ті роки. Чим вони були зумовлені?

24. Яким був життєвий рівень населення цього періоду, які основні фактори його визначали?

25. Чому виникав дефіцит товарів у цей період?

26. Що впливало на моральну деградацію суспільства цього періоду?

27. Якими були здобутки системи освіти цього періоду?

28. Які були недоліки системи освіти цього періоду?

29. Якими були здобутки науки цього періоду?

30. У чому полягали недоліки розвитку науки цього періоду?

31. Як пов’язані між собою терміни «шістдесятники» і «дисиденти»?

32. Назвіть основні тенденції розвитку літератури цього періоду.

33. Якою була політика партійного керівництва щодо письменників?

34. Назвіть основні тенденції розвитку мистецтва цього періоду.

35. У чому полягав процес «русифікації» і які сфери він зачіпав?

36. Чи можна говорити про системну кризу радянського суспіль­ ства цього періоду?

Тема 5 Розпад Радянського Союзу і прого­ лошення незалежності України (1985–1991 рр.) Уроки 33–34 Соціально-економічне життя в Україні в період перебудови Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну послі­ довність головних подій періоду «перебудови» в Україні; складати синхроністичну таблицю подій в Україні, в Європі, у світі; на осно­ ві різних джерел інформації: характеризувати внутрішньополітич­ не та соціально-економічне становище України у другій половині 80-х рр. XX ст.; описувати повсякденне життя та визначати зміни, пов’язані з процесами «перебудови» суспільного життя. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Критичне становище, у якому опинився СРСР у се­ редині 80-х років, свідчило про необхідність радикальних пере­ творень. ІІІ. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Причини і початок «перебудови» У ч и т е л ь. Докорінні зміни внутрішній і зовнішній політи­ ці розпочалися, коли 11 березня 1985 р. після смерті Костянтина Черненка Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано Михайла Горбачова. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС Горбачов уперше за­ явив про «необхідність перебудови господарського механізму». То­ му квітень 1985 р. вважається початком перебудови в СРСР, хоч власне поняття «перебудова» з’явилося значно пізніше.

198

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

199

П е р е б у д о в а (рос. «перестройка») — теоретично-політич­ на програма реформування командно-адміністративної, бю­ рократичної соціальної системи СРСР. Метою перебудови був перехід до демократичного соціалізму та ринкової економіки, що зумовлювалось низкою факторів.

1. Очевидна науково-технічна відсталість країни порівняно з пе­ редовими західними країнами, що дедалі поглиблювалась.

2. Уповільнення темпів економічного розвитку.

3. Низька якість більшості вітчизняних промислових товарів.

4. Неспроможність колгоспно-радгоспного ладу забезпечити краї­ ну продуктами сільського господарства.

5. Вражаюча безгосподарність в усіх ланках народногосподар­ ського комплексу.

6. Нездатність режиму забезпечити більш-менш задовільний рі­ вень життя для своїх громадян.

7. Нескінченні дефіцити найнеобхідніших продуктів і товарів.

8. Нещадне переслідування владою будь-яких форм дисидентства, інакомислення та опозиції.

9. Всевладдя партноменклатури.

10. Значне поширення корупції, соціальної апатії, пияцтва та ін­ ших негараздів у радянському суспільстві. Основні напрями політики реформ М. Горбачова 1. Демократизація суспільства. Створення правової держави.

2. Гласність.

3. Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки ра­ дянської влади.

4. Утвердження багатопартійності.

5. Запровадження інституту президентства.

6. Підготовка нового союзного договору.

7. Політика нового мислення у зовнішніх відносинах.

8. Підтримка демократичних революцій у Східній Європі. Робота з документами Леонід Кравчук, перший президент України

«Нам хотілося, щоб все це змінилося: цей консерватизм, щоріч­ ні похорони генсека, щорічні виклики вночі писати від ЦК траур­ ні документи… Все це настільки вже обридло, настільки було не­ авторитетним, що коли було проголошено перебудову й визначено основні її шляхи — насамперед науково-технічний прогрес (це те,

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

200

на чому найдовше у своїй доповіді зосередився Горбачов: що нам потрібні нові технології, що ми не можемо відставати від Заходу) — це було сприйнято більшою частиною пленуму на «ура». …Основне значення перебудови полягало в тому, що вона відкрила очі партій­ ним керівникам, інтелігенції, політичній еліті на те, що ми відста­ ли від західних країн на 50–100 років». Валентина Кирилова, директор видавництва Соломії Павличко «Основи»

«Я добре пам’ятаю той час. Це була моя остання студентська весна на історичному факультеті. Ми не чекали жодних роз’яснень від викладачів кафедри історії КПРС. Ми все давно розуміли, жа­ дали змін, хотіли правди та свободи. Або хоча б їхньої ілюзії. Курс на перебудову? Дайош перебудову! Ми потребували зміни напрям­ ку руху, ми втомилися рухатися в нікуди. Це була надія». Віктор Мусіяка

«Те, що прагнення радикальних змін, згодом названих «пере­ будовою», декларували перші особи країни, було для нас, звичай­ них членів партії, яким і я, зокрема, був, знаковою подією. Назвав би це яскравим спалахом, своєрідним осяянням, на жаль, нетрива­ лим…. Адже в нас справді зародилася надія, зокрема на те, що не лише країна, а й партія, її авангард, стане нарешті на новий, про­ гресивний шлях розвитку». Сергій Шевчук

«Пригадую, як ми захоплювалися «раннім» Горбачовим, як збиралися біля екранів телевізорів, коли він виступав із промова­ ми, кожна з яких розвінчувала великий міф. Слова були красиви­ ми, але за ними не виявилося діла». У ч и т е л ь. Період перебудови мав декілька етапів. І етап перебудови (квітень 1985 — січень 1987 р.) Визрівання політичного курсу перебудови. Трансформація ра­ дянського суспільства розпочалася як типова революція «згори». У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Провідни­ ми його елементами було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізацію «людсько­ го фактора», перебудову управління та планування, удосконален­ ня структурної та інвестиційної політики, підвищення організо­ ваності й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

201

кадрові зміни (термін «перебудова» вживався тоді лише в контек­ сті поліпшення управління господарським механізмом). Перетво­ рення на початковому етапі не були системними і стосувалися пе­ редусім економіки (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальнос­ ті кадрів тощо). Характерні ознаки першого періоду 1. Джерелом реформаторських імпульсів є політичний центр дер­ жави.

2. Вичікувальна позиція апарату партійно-державних органів.

3. Визрівання потреби в політичних узагальненнях та чіткій про­ грамі перебудови.

4. Консерватизм, інертність, зорієнтованість на політичний центр суспільної думки. В Україні перебудовчі процеси загалом збігалися із загальносо­ юзними. Проте вони мали і свої особливості: • уповільнений темп розвитку; • порівняно низький рівень активності населення; • тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; • відсутність відвертого насилля як засобу розв’язання внутріш­ ніх проблем; перетворення Чорнобильської трагедії з екологіч­ ного чинника суспільного життя на потужний політичний. Володимир Притула, політолог, аналітик Кримського незалежного центру політичних дослідників і журналістів

«На жаль, небажана об’єктивна реальність для України поля­ гала в тому, що при владі перебували люди, які були не готові до таких змін, які були продуктом минулої епохи, й нічого іншого не можна було чекати, бо й організаційно, і психологічно вона була відгороджена від передових світових тенденцій розвитку. Ми, на жаль, не Польща й не Чехія, де вже на той час були й зачатки рин­ кового суспільства, й передова еліта, яка була готова перехопити владу, а в нас просто нікому було цим займатися. Отже, перехідний період у нас виявився значно складнішим, ніж у них». Чорнобильська катастрофа У ч и т е л ь. Непродумана надіндустріалізація Нижньої Наддні­ прянщини та Донбасу, інтенсивне спорудження численних штуч­ них «морів» на Дніпрі доповнилося в 70–80-ті роки будівництвом

202

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

мережі атомних електростанцій у безпосередній близькості від ве­ ликих міст. На Україну, яка займала менше 3 % території СРСР, припадало майже 25 % всіх шкідливих виробництв. Серед міст СРСР з найвищим рівнем забруднення атмосфери кожне п’яте було розташоване в Україні. Екологічною катастрофою світового рівня стала аварія у ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Аварія призвела до страхітливого забруднення біосфери, радіоактивного опромінен­ ня тисяч людей, появи на території України 30-кілометрової «зони відчуження», масового переселення жителів із забруднених земель в інші регіони республіки. Лише прямі витрати України, яка му­ сила майже повністю взяти на себе справу ліквідації катастрофи на електростанції, що підпорядковувалася свого часу союзному ві­ домству, становили в 1988–1990 рр. (у тодішньому масштабі цін) понад 20 млрд крб. Та це не вирішило проблеми, і ще тривалий час Україна витрачатиме мільярди на ліквідацію наслідків Чорнобиля та соціальний захист постраждалих внаслідок аварії. Вибух 4-го енергоблоку ЧАЕС 26 квітня 1986 р. за своїми радіа­ ційними наслідками був еквівалентним 500 ядерним бомбам, ски­ нутим на Хіросіму. Від Ради Міністрів СРСР (Радянська Україна — 1986. — 1 травня)

«На Чорнобильській атомній електростанції тривають роботи з ліквідації наслідків аварії, яка сталася. В результаті вжитих за­ ходів за минулу добу виділення радіоактивних речовин зменшило­ ся, рівні радіації в районі АЕС і в селищі станції знизилися. Відповідно до здійснюваних спеціалістами за допомогою конт­ рольної апаратури вимірювань, реакція перебуває в заглушеному стані. Розгорнуто роботи з очищення забруднених ділянок прилеглої місцевості, до їх виконання залучено соціалізовані підрозділи, оснащені необхідною сучасною технікою та ефективними засоба­ ми. Деякі агентства на Заході поширюють чутки про те, що нібито при аварії на АЕС загинули тисячі людей. Як уже повідомлялося, фактично загинуло 2 осіб, госпіталізовано всього 197, з них 49 за­ лишили госпіталь після обстеження. Робота підприємств, колгос­ пів, радгоспів і установ іде нормально». У ч и т е л ь. Партійне керівництво ретельно приховувало жах­ ливі масштаби катастрофи. Причому якщо М. Горбачов на ювілей­ них урочистих зборах у листопаді 1987 р. у своїй доповіді приділив

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

203

увагу і Чорнобильській трагедії, то В. Щербицький через місяць у доповіді, присвяченій 70-річчю встановлення радянської влади в Україні, про неї навіть не згадав. Правда про причини й трагічні наслідки катастрофи на повний голос зазвучала в устах опозиції, яка негайно «виставила відповідний рахунок» Компартії України та її уряду. Щербицький у своєму оточенні напередодні першотравневої демонстрації 1986 р. жалівся: «Він [Горбачев — прим. авт.] мені сказав: якщо зірвеш демонстрацію — виключимо з партії». Рішення про евакуацію та переселення було прийняте урядо­ вою комісією колишнього СРСР через 37 годин після руйнації ре­ актора на ЧАЕС. Згідно з офіційними даними, евакуація населення тривала з 27 квітня до 16 серпня 1986 р. Усього на першому етапі евакуації було виселено 81 населений пункт Київської та Житомирської областей. Було відселено близь­ ко 90 тисяч осіб (хоча існують дані про 115 тисяч відселених). Наслідки катастрофи Радіоактивна хмара, що утворилася внаслідок вибуху, досягла країн Північної Європи. Радіоактивного опромінювання зазнали тисячі людей. На території України було утворено 30-кілометрову «зону відчуження», з якої було відселено всіх мешканців. До початку 1990 року в Україні було дегазовано 3,5 млн га орної землі і 1,5 млн га лісу — 12 % території республіки. Радіація забруднила 2 294 населених пункти. Зона відчуження ще й сьогодні становить 2 600 км2. Політика «прискорення» та її наслідки в Україні. Стан економіки У ч и т е л ь. 7 травня 1985 р. — ухвала Радою Міністрів СРСР постанови «Про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму, викорінення самогоноваріння».

23 травня 1986 р. — ухвала Радою Міністрів СРСР постанови «Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами».

19 листопада 1986 р. — Верховна Рада СРСР прийняла Закон СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність». Перші результати реалізації курсу прискорення соціальноекономічного розвитку України були доволі обнадійливими: протягом 1985–1986 рр. темпи приросту лише промислової про­ дукції становили 4,3 % і перевищили середньорічні показники ХІ п’ятирічки, які складали лише 3,5 %.

204

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Тобто після невпинного зниження процента середньорічного при­ росту, що тривав з початку 60-х років, він уперше почав зростати. Ще більший прогрес намітився у сільському господарстві: як­ що в 1981–1985 рр. середньорічний приріст основних показників у цій галузі становив 0,5 %, то в 1985–86 рр. — 3,5 %. У країні різко, більш ніж наполовину, скоротилося виробни­ цтво всіх алкогольних напоїв, у тому числі пива і шампанського. Протягом 1986–1989 рр. в Україні було знищено до 60 тис. га ви­ ноградників, що призвело до зменшення середньорічного збору винограду на 20 %. Частка алкогольних напоїв у загальному об­ сязі товарообігу, включаючи громадське харчування, скоротилася в СРСР з 16,7 % 1984 року до 10,7 % 1987 року. За даними тодішнього голови Ради міністрів СРСР М. Рижко­ ва, бюджет у 1985 р. недоотримав 60 млрд руб. прибутку порівня­ но з планом, а в Україні ця цифра становила 10 млрд руб. Втрати загальносоюзного бюджету у 1986 р. склали 38 млрд, у 1987 р. — 35 млрд, у 1988 р. — 40 млрд рублів. У бюджеті утворилися лакуни, фінансування соціально важли­ вих статей почало скорочуватися. Щоб не скорочувалося фінансу­ вання галузей військово-промислового комплексу, уряд вдався до друкування не забезпечених товарною масою грошей. У другій половині 1986 р. постало питання про поглиблення, розширення та радикалізацію концепції перебудови.

II етап перебудови (січень 1987 — літо 1988 р.) Кристалізація та усвідомлення основних завдань перебудови, формування та розширення її соціальної бази. Поступово горбачов­ ське керівництво збагнуло, що економічні реформи не будуть ре­ алізовані без політичних реформ і зменшення соціального напру­ ження в суспільстві. Важливим елементом прискорення в Україні мала стати реалі­ зація Генеральної схеми управління народним господарством рес­ публіки, яку розглянула і переважно ухвалила Верховна Рада УРСР на своїй позачерговій сесії у квітні 1988 p. У схемі було забезпечено організаційні основи для переходу від адміністративно-командних до економічних методів управління, передбачено створення умов для втілення в життя Закону СРСР від 30 червня 1987 p. «Про дер­ жавне підприємство (об’єднання)».

1. Під час реалізації Генеральної схеми було ліквідовано 103 рес­ публіканські органи управління, здійснено передачу багатьох

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

205

управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об’єд­нанням.

2. Кількість працівників управління республіканського рівня зменшилася удвічі.

3. Обласна ланка управління скоротилася більш ніж на третину. Почали розвиватися орендні відносини: об’єкти державної власності — машини і будови на певний час передавали трудовим колективам, щоб останні могли їх використати з максимальною користю. 1989 р. в Україні працювало на орендному підряді по­ над 270 промислових підприємств (231 тис. осіб), у будівництві — 27 трестів (73 тис. осіб), в сільському господарстві — 33,5 тис. само­ стійних виробничих підрозділів (743 тис. осіб). Було зроблено перші кроки в напрямку розвитку колективного, сімейного та інших видів підряду. Наприкінці 1989 р. на орендно­ му підряді працювали уже 529 колгоспів і радгоспів. У травні 1988 р. було прийнято Закон «Про кооперацію». Він доповнював і розвивав норми Закону «Про індивідуальну трудову діяльність». В українських кооперативах наприкінці 80-х рр. працювало близько 700 тис. осіб., які виробляли товари або надавали послуги на суму до 5 млрд руб. щороку. При цьому третина кооперативного обороту обслуговувала потреби державних підприємств, а дві тре­ тини — населення. Майже 60 % кооперативів працювали у сфері громадського харчування. Регламентоване згори планування підштовхувало підприєм­ ства до збільшення своїх прибутків не за рахунок ефективності та якості роботи, а за рахунок підвищення цін. А це призводило до цілковитого ігнорування інтересів споживача, неконтрольованого зростання грошових виплат на виробництві, порушення договір­ них зв’язків. Підприємства ухилялися від виробництва дешевих товарів і зо­ середжувалися на випуску виробів, які могли прискорити виконан­ ня плану з реалізації, що вимірювався в рублях, а не в натуральних показниках. Підприємства Мінлегпрому УРСР зірвали план випуску дешевої продукції у 1988 р., натомість завдання з вироблення дорогої про­ дукції перевиконали на 19 відсотків. Відповідним чином у цьому міністерстві було поставлене планування на 1989 р.: за умов збіль­ шення обсягу виробництва на 1,8 млрд руб. передбачалося отрима­ ти 800 млн руб. (або 45 %) за рахунок подорожчання продукції.

206

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Загалом слід відзначити, що економічна реформа перших років перебудови не дала відчутних результатів. Союзні міністерства та відомства щорічно вилучали з УРСР близько 100 млрд руб., що було втричі більше, ніж республікан­ ський річний бюджет. Водночас республіки Прибалтики, Закавказзя, Середньої Азії увесь податок з обороту залишали у місцевому бюджеті. Україна вивозила продукції на 40 млрд руб., а ввозила на 36 млрд руб. 80 % промислового виробництва України не мало за­ кінченого циклу, 95 % продукції виробляли на підприємствах, що належали до союзного підпорядкування. Брак інвестицій зумовила також застарілість основних фондів підприємств на 55–60 %. На межі 80–90-х років радянська економіка від застою пере­ йшла до занепаду. Господарська криза глибоко уразила й Укра­ їну. Маючи 2,7 % території СРСР, 18 % населення та 15,5 % основних виробничих фондів, Україна 1988 р. виробляла 46,4 % залізної руди, 41,4 — чавуну, 35 — сталі, готового прокату і труб, 25 — машин і устаткування, 35,6 — телевізорів, понад 50 — цукру й олії, 33 — овочів, 25 % картоплі, молока і м’яса. Отже, Україна мала непогані стартові умови для незалежного державного існування. Але радянська система господарювання зумовила значну де­ формацію економічної структури українського суспільства. Част­ ка засобів виробництва у загальному обсязі промислової продукції становила 1990 р. 72,1 %, а товарів народного споживання — лише 27,9 %. (1940 р. це співвідношення складало 62:38). Економісти влучно назвали нашу економіку «самоїдською», бо вона сама спо­ живала те, що продукувала. Економіка республіки дедалі гостріше відчувала тиск низько­ прибуткових і збиткових видобувних галузей — вугільної, залізо­ рудної, чорної металургії. Інвестиції централізовано спрямовували переважно на забезпечення прискореного розвитку атомної енерге­ тики, оновлення військово-промислового комплексу, будівництво малоефективних водогосподарських об’єктів тощо. Внаслідок повільних темпів модернізації та реконструкції під­ приємств основні фонди швидко старіли. Зокрема, 1990 р. їх зно­ шеність у промисловості становила близько 50 %, у хімічній та на­ фтохімічній промисловості — 55, у металургії — 60 %. Низьким залишався рівень механізації та автоматизації виробництва. На­

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

207

прикінці 80-х років ручною працею в промисловості було зайнято 34,5 % робітників, у будівництві — 55, а в сільському господар­ стві — понад 70 % селян. Практично кожне українське підприємство мало розгалужені виробничі зв’язки з партнерами в різних кінцях Радянського Со­ юзу. Наприклад, Львівському автобусному заводу комплектуючі деталі постачали 580 підприємств із 13 союзних і автономних рес­ публік. Українська промисловість свідомо була поставлена у за­ лежність від імперської розподільчої системи. Зважаючи на вигідне географічне розташування, наявність транспортних артерій та робочої сили і ніби передчуваючи можли­ ву суверенізацію України, Москва «викачала» з республіки майже всі її природні багатства — нафту, газ, ліс, руди, сірку, значну час­ тину вугілля. Видобування щорічно понад мільярд тонн корисних копалин супроводжувалося викиданням на поверхню 2,5 млрд т гірничих порід, що погіршувало і так вкрай складну екологічну си­ туацію. Залежність України від центру була закріплена у союзному фі­ нансовому законодавстві. Закладений у ньому принцип був простий: у союзний бюджет вилучалася основна маса доходів, після чого во­ ни розподілялися аж ніяк не з огляду на вилучену суму, результати виробничої діяльності та розміри споживання. Так, 1990 р. лише 36,2 % витрат державного бюджету України покривалися власни­ ми доходами, решта — перерозподілом загальносоюзних. Тоталітарна радянська система довела до цілковитого занепаду й сільське господарство України. Україна мала найвищий у світі рівень розораності сільськогосподарських угідь — 82 % (у США — 16, в Європі — 30, в СРСР — 37 %). Загалом, 1985 р. рілля займа­ ли 57 % усієї території України, а в степовій зоні — 73, тоді як в СРСР — 10 %. За рахунок ерозії республіка щороку втрачала май­ же 600 млн т родючого грунту. Внаслідок виснаження землі вміст гумусу в чорноземах зменшився з 18 % до 3 %. За роки колгоспного господарювання було зіпсовано 60 % чорноземів, 10 млн га пасо­ виськ; 1 млн га чорноземів затоплено «морями» Дніпра. Через не­ раціональне індустріальне будівництво Україна щорічно втрачала 100 тис. га чорноземів. Тисячі гектарів української землі відбира­ ли нафто- та газопроводи, високовольтні магістралі, прокладені до західних країн. Центр за них отримував тверду валюту, а Украї­ на — збитки. 90 % території республіки було отруєно нітратами, відходами атомної та хімічної промисловості.

208

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Спочатку горбачовське керівництво вирішило обмежитись «ре­ монтом», «оновленням» радянської системи. Пропонували вдатися до інтенсифікації виробництва, широко використовувати госпроз­ рахунок. Однак оздоровити економіку старими директивними ме­ тодами не вдалося. У середині 1987 р. дійшли висновку про необ­ хідність перебудови суспільства, зокрема переходу на економічні методи управління господарством. Чергову економічну реформу назвали радикальною. У квітні 1988 р. Верховна Рада УРСР схва­ лила генеральну схему управління народним господарством. Було ліквідовано 14 міністерств і відомств, 103 республіканські орга­ ни управління, 83 організації середньої ланки, майже половину управлінь і відділів в апараті міністерств і відомств. Із метою акти­ візації інтересу виробника до результатів праці розпочалося впро­ вадження таких форм господарювання, як бригадний і сімейний підряд, надання землі в оренду, організація кооперативів тощо. Це частково сприяло розкріпаченню людини, прояву її ініціативи і ді­ лової активності. Але намагання здійснити «оновлення» збанкру­ тілої системи, уникаючи зламу старих командно-адміністративних структур, зміни форм власності, запровадження ринкових відно­ син, не давали бажаних наслідків. Уже в 1988–1989 рр. стало очевидним, що перебудова гальмує, а «прискорення» призвело до ще більшого спаду виробництва. Старі виробничо-економічні зв’язки зруйнувались, а нові «перебудовчі» не почали функціонувати. Це зумовило безладдя у міжгалузевих відносинах, ускладнило економічні відносини між республіками, областями, підприємствами. У 1990 р. стагнація економіки пере­ росла у затяжну кризу. Товарний голод, тотальний дефіцит поси­ лювали соціальне напруження в суспільстві. Рівень життя населення У ч и т е л ь. Зниження світових цін на енергоресурси у поєднан­ ні з надмірною витратністю економіки СРСР призвели до того, що в уряду зникли кошти для компенсації бюджетного дефіциту. На 1988 р. він вимірювався майже сотнею мільярдів рублів, що станови­ ло десяту частину валового національного продукту. Якщо у 1985 р. бюджетний дефіцит СРСР становив 17 млрд, то в 1989 р. він склав 120 млрд руб. Навіть галузі, які працювали на ВПК, почали відчува­ ти брак коштів для поточного виробництва і капіталовкладень. Підприємства отримали можливість підвищувати заробітну плату, захищати своїх працівників за рахунок власних ресурсів.

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

209

Проте, як з’ясувалось, цей процес мав і зворотний бік. Протягом двох років (до літа 1989 p.) грошові доходи населення зросли на 105 млрд крб, або на 23 %. Ця грошова маса не була забезпечена товарами. За 1988-й рік громадяни України збільшили свої грошо­ ві доходи на 7 млрд руб., але 6,3 млрд руб. вони поклали на ощадні книжки: магазини були порожніми. А це зумовило різке розбалан­ сування споживчого ринку. Із весни 1988 р. у народне господарство пішли «порожні» гроші.

1990 р. інфляція становила 10 % на рік, у другій половині 1991 р. — 25 % на тиждень. Набули поширення так звані бартерні обміни. Національний дохід 1990 р. скоротився на 4 %, 1991 р. — ще на 13 %. Дефіцитом, крім промислових товарів, стали м’ясо, молочні продукти, вершкове масло. Підвищення роздрібних цін 2 квітня 1991 р. удвічі стрімко погіршило життєвий рівень населення, зне­ цінивши нагромадження й залишивши більшість населення без за­ ощаджень. Рівень грабіжництва з 1985 по 1990 рік зріс на 50 %, на 31 % — кількість злочинів із завданням тяжких тілесних ушкоджень, на 10,5 % — умисних убивств, на 45 % — випадків незаконного воло­ діння зброєю, на 72 % — крадіжок державного й суспільного май­ на, на 130 % — крадіжок особистого майна громадян. Розгортання страйкового руху У ч и т е л ь. Із 1987 р. характерною стає форма протесту — ко­ лективне відмовляння від роботи, страйк. 1989 р. страйкова бо­ ротьба робітників набула масового характеру.

15 липня 1989 р. на шахті «Ясинуватська — Глибока» в Ма­ кіївці Донецької області розпочався стихійний страйк. 17 липня страйк охопив уже кілька шахт Макіївки. 18 липня до страйку приєдналися шахти Красноармійська, Дзержинська, Шахтарська, Краснодону, Первомайська. 19 липня застрайкували шахтарі До­ нецька і Горлівки.

25 липня страйкувала більшість шахтарів України: 110 із 121 шахт Донецької області, 52 із 93 шахт Луганської області, усі 11 шахт Західного Донбасу таусі 20 шахт Львівсько-Волинського басейну. Загалом страйкувало до півмільйона гірників. Спочатку події розгорталися стихійно, але дуже швидко було організовано страйкові комітети.

210

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Страйкові комітети створили робітничі дружини для підтри­ мування порядку на шахтах. Робітничі дружини разом із мілі­цією опечатали всі винно-горілчані магазини. Злочинність у містах, охоплених страйком, помітно знизилась. Страйк, що почався через суто економічні вимоги, швидко переріс у багатьох містах у полі­ тичний. 20 липня страйкуючі шахтарі в Стаханові висунули вимо­ гу про відставку місцевого партійно-радянського керівництва, про негайне скликання позачергового пленуму міськкому Компартії України і сесії міськради. Шахтарі змусили піти у відставку кож­ ного третього директора шахти, партійно-радянських керівників у Первомайську, Сніжному, Дзержинську, Стаханові. Під впливом виступу шахтарів передстрайкова ситуація скла­ лася у липні 1989 р. на підприємствах металургії, машинобудуван­ ня, коксохімії, залізничного транспорту. Побоюючись поширення страйку та його подальшої політизації, уряд змушений був піти на значні поступки шахтарям. Зокрема, передбачалося значне підвищення заробітної платні шахтарям, вирішення у шахтарських містах та селищах соціаль­ них проблем тощо. 30 липня 1989 р. страйк припинився. У червні 1990 р. у Донецьку відбувся Перший з’їзд шахтарів СРСР, який констатував, що розв’язання соціально-економічних питань шахтарів відбувається незадовільно. Шахтарі поставили вимогу про відставку існуючого в країні уряду і формування уря­ ду народної довіри. У резолюції «Про ставлення до КПРС» шахтарі вимагали скасування будь-яких привілеїв для партії. У жовтні 1990 р. у Донецьку відбувся Другий з’їзд шахтарів СРСР. На з’їзді було створено Незалежну профспілку гірників (НПГ). Це була перша в країні справді незалежна від партійногосподарських структур профспілкова організація на масовій ос­нові. Навесні 1991 р. НПГ очолила новий страйк шахтарів. Страйк охопив 9 областей України. Після кількох днів страйкування на місцях у середині квітня гір­ ники рушили до Києва, сподіваючись вивести на страйк трудівників усієї республіки. 16 квітня 1991 р. у столиці було утворено республі­ канський страйковий комітет. Парламентська комісія Верховної Ра­ ди УРСР і уряд республіки були змушені підписати зі страйкарями нову угоду. Для координації дій страйкомів по всій Україні у травні 1991 р. у шахтарському місті Павлограді (на Дніпропетровщині) зі­ бралася конференція представників робітничих і страйкових коміте­ тів, громадських і політичних організацій з 13 областей республіки.

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

211

Вона прийняла проект статуту Всеукраїнського об’єднання страйкових комітетів (ВОСК). Республіканський з’їзд ВОСК у черв­ ні 1991 р. зібрав у Києві 225 делегатів з 19 областей. Результатом з’їзду стало утворення Всеукраїнського об’єднання солідарності трудівників (ВОСТ). Виголосивши економічні вимоги, з’їзд також рішуче висловився за розпуск КПРС і націоналізацію її майна, за вихід України з СРСР. Крім ВОСТу, на Донбасі продовжувала діяти Незалежна профспілка гірників (НПГ), а на Заході України — не­ залежна профспілка «Воля».

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Уроки 35–36 Внутрішньополітичне життя в Україні в період перебудови Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність головних подій періоду «перебудови» в Україні; ха­ рактеризувати внутрішньополітичне становище України у другій половині 80-х рр. XX ст.; визначати зміни, пов’язані з процесами «перебудови» суспільного життя; аналізувати та порівнювати яви­ ща суспільного життя кінця 80-х — початку 90-х рр., визначаю­ чи причини активізації соціально-політичного життя населення; порівнювати різні точки зору щодо процесів перебудови в Україні і давати їм власну оцінку. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Розпочинаючи реформи, керівники КПРС вважа­ ли, що достатньо лише виправити окремі негативні моменти радян­ ської системи. Офіційна концепція перебудови у загальному вигля­ ді сформувалася до 1988 р. Було проголошено курс на здійснення двох взаємопов’язаних завдань: 1) радикальної економічної реформи; 2) демократизацію суспільного життя, розширення гласності.

212

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Кінцевою метою проголошувалася побудова «гуманного, демо­ кратичного соціалізму», який мав поєднати ринок з централізова­ ним плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік зі збереженням єдиної союзної держави. ІІІ. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Гласність та лібералізація У ч и т е л ь. Значну роль у демократизації суспільно-політичного життя країни відіграла гласність. На січневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС, який поклав поча­ ток новому етапові перебудови, постало питання про консерватизм, гальмування реформ, на перший план було висунуто завдання де­ мократизації суспільного життя. Воно мало на меті пом’якшення режиму, забезпечення (щоправда, під контролем партії) доступу народу до важелів влади, посилення їх суспільної активності, роз­ ширення соціальної бази перебудови. Першочерговими були від­ новлення ролі Рад як органів політичної влади; розвиток внутрі­ партійної демократії; демократизація економічного управління; забезпечення міцної законності, захист суспільства від зловживань влади; підвищення соціальної активності народу та рівня участі громадян у житті суспільства; перетворення профспілок на захис­ ників інтересів трудящих та ін. Суть перебудови Горбачов тлумачив як поєднання радикальної економічної реформи і демократизації суспільно-політичного жит­ тя з метою побудови в СРСР гуманного демократичного соціалізму. У цьому суспільстві мали органічно поєднатися ринок і план, де­ мократія і керівна роль КПРС, суверенність радянських республік і союзний центр. Запитання 1. Наскільки реальними були ці прагнення?

2. Чому вони не здатні були докорінно змінити ситуацію? Гласність відкрила можливість сказати через пресу, радіо, теле­ бачення, літературу, кіно правду про існуючу у країні тоталітарну систему, про її численні злочини. Гласність почала поступово пере­ ростати у свободу слова. Цьому процесу сприяла поява 1989 р. зна­ чної кількості позацензурних видань різних громадських та полі­ тичних об’єднань і груп. Із 1 серпня 1990 р., згідно з Законом СРСР «Про пресу та інші засоби масової інформації», було запроваджено свободу друку та заборонено цензуру.

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

213

Численні публікації з історичних, політичних, культурних та економічних проблем заповнили безліч «білих плям» в історії кра­ їни. 1988 р. знову було порушено мовчання щодо штучного голоду 1933 р. Почалася руйнація теоретичних догм та ідеологічних сте­ реотипів, повною мірою виявилась нежиттєздатність комуністич­ ної ідеї, ленінського вчення, злочинність більшовицького режиму. Зрушення у політичному житті України. Пожвавлення громадської активності У ч и т е л ь. Початок політичній реформі в СРСР було покладе­ но в червні 1988 р. на ХІХ Всесоюзній партконференції, рішення якої спрямовували на реорганізацію вищих органів влади, забез­ печення повновладдя рад, демократизацію КПРС. Передбачалося, що політична реформа відкриє простір для са­ моврядування, створить умови для розвитку ініціативи громадян, представницьких органів влади, партійних і громадських організа­ цій і трудових колективів. Реформатори прагнули надати радам ре­ альну владу, зробити їх незалежними від компартійних структур. Наприкінці 1988 р. сесія Верховної Ради СРСР прийняла від­ повідні закони, що змінювали структуру, порядок виборів і зміст роботи вищих органів влади. Вищим законодавчим органом вла­ ди в СРСР було оголошено з’їзд народних депутатів. Але водночас третина місць народних депутатів була зарезервована для КПРС та підконтрольних їй громадських організацій. Але і в такому вигляді новий закон про вибори, порівняно з по­ передніми виборами в СРСР, був значним кроком уперед, підривав основи тоталітарної системи в країні. Вибори тепер мали відбува­ тися на альтернативній основі, на одне місце могли балотуватися декілька кандидатів. Складання тез Протягом розповіді вчителя учні виписують основні дати подій, що свідчили про зростання громадянської активності суспільства. У ч и т е л ь. 1988 р. у республіці почали стихійно виникати пер­ ші масові мітинги. На знак протесту проти злочинного замовчування владою справжніх наслідків чорнобильської катастрофи 26 квітня 1988 р. у Києві відбувся перший стихійний мітинг та демонстра­ ція. Особливо бурхливо розвивалися події у Львові. У червні–липні 1988 р. тут відбулися перші несанкціоновані мітинги, у яких взяло участь десятки тисяч людей. Перед ­учасниками мітингів активно

214

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

виступали колишні дисиденти — В’ячеслав Чорновіл, Михайло і Богдан Горині, Ігор та Ірина Калинці, окремо обговорювалися гострі національні проблеми, лунали вимоги спорудити у Львові пам’ятники Т. Шевченкові і жертвам сталінізму. Уперше публічно було порушено питання про реабілітацію вояків УПА як борців за національне визволення проти сталінської диктатури. Драматичні зіткнення між міліцією і демонстрантами сталися 29 липня у Києві і 4 серпня у Львові. 17 вересня 1989 р. у демон­ страції, організованої з приводу 50-річчя введення радянських військ до Західної України згідно з пактом Молотова–Ріббентропа, у Львові взяли участь 150 тис. осіб. Увечері того ж дня у вікнах з’явилися сотні тисяч свічок у пам’ять про загиблих під час кому­ ністичних репресій. Наприкінці січня 1990 р. у Хмельницькому, Луцьку, Полтаві, Рівному, Львові та інших містах відбулися мітинги з вимогами від­ ставки місцевого компартійного і радянського керівництва. У першій декаді лютого 1990 року відбулися багатотисячні мітинги в Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Полтаві та інших містах. Ситуація у західних областях республіки дедалі більше по­ чала загострюватися. Мітингувальники вже ставили питання про заміну політичних структур, а не окремих осіб. На 10-тисячному мітингу в Тернополі учасники вимагали розпуску компартії Украї­ ни. У Львові пролунали гасла «Україна — без обкомів», «Партію — з підприємств!». Із початку 1989 р. до лютого 1990 р. опозиція підготувала 1 565 масових заходів, у яких взяли участь понад 2 млн осіб. Спи­ раючись на ці дані, міністр внутрішніх справ, голова КДБ, міністр юстиції, голова Верховного суду і прокурор УРСР 20 лютого 1990 р. звернулися до ЦК КПУ з доповідною запискою, у якій пропонува­ лося оголосити мораторій до 1 липня на політичні акції, спрямова­ ні на дестабілізацію становища в країні. Із кінця лютого 1990 р. в Україні спалахнула «мітингова війна».

25 лютого відбулося близько 100 мітингів, у яких взяло участь до 230 тис. осіб. Понад половину мітингів організувала Комуністична партія. Під тиском демократичних сил правляча партія постійно від­ ступала. Із січня по квітень 1990 р. одинадцять з двадцяти п’яти перших секретарів обкомів партії подали у відставку. Із 1987 р. в Україні виникають самодіяльні громадські об’єд­ нання, організації, товариства.

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

215

Громадські об’єднання Суспільно-політичні

Культурно-історичні

Екологічні

Запитання 1. Які питання вони вирішували? (Утвердження ідей демократиз­ му, формування національної свідомості, висунення альтерна­ тивних лідерів, проектів, програм.)

2. Чи можна провести чітку лінію, що визначала, якими питання­ ми займались ці організації? Восени 1987 р. у Києві був заснований Український культуроло­ гічний клуб, на засіданнях якого відкрито обговорювалися питан­ ня голоду 1933 р., боротьби за незалежність 1917–1920 рр. та ін. Почали виникати осередки «неформальних» (тобто непідконтр­ ольних КПРС) об’єднань. Восени у Львові було створене «Товари­ ство Лева». Воно почало видавати газету «Поступ», яка одразу посіла чітку демократичну позицію, стала популяризатором ідей національного відродження, відновлення української державності і трибуною для діячів опозиції. Значною подією стало утворення Українського добровільно­ го історико-просвітницького товариства «Меморіал», установча конференція якого відбулася в Києві 4 березня 1989 р. На почат­ ку 1988 р. просвітницькі українознавчі організації «Спадщина» виникають у Харкові та Києві. Їхня діяльність дуже швидко вийшла за межі суто просвітницької роботи і набула політичного характеру. 1988 р. зародився і студентський рух. У Києві вини­ кає студентське об’єднання «Громада», у 1989 р. — Українська студентська спілка (УСС), Студентське братство у Львові, Демо­ кратична спілка студентів та інші організації в багатьох містах республіки. Уже в червні 1989 р. в Україні діяло більш ніж 47 тис. нефор­ мальних об’єднань. Під тиском мітингів, демонстрацій, пікетів, голодувань, в умовах розпочатих революційних змін у країні компартійнорадянським органам влади довелося дозволити переселення татар. У результаті у квітні 1989 р. на півострові їх уже мешкало 40 тис., а влітку 1991 р. — 130 тис. (у 1944 р. — було депортовано 191 тис. татар). Для захисту національних прав депортованого народу на­ весні 1989 р. було створено Організацію кримськотатарського

216

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

­ аціонального руху. 28 червня 1991 р. у Сімферополі курултай — н з’їзд представників кримськотатарського народу — виступив за відновлення кримськотатарської автономії. Курултай обрав вищий представницький орган кримськотатарського народу — меджліс.

1987–1988 рр. із в’язниці та заслання повернулися до України відомі дисиденти — В. Чорновіл, М. Горинь, Л. Лук’яненко та ін. Вони відновили роботу Української Ґельсінської групи, а в липні 1988 р. перетворили її на спілку (УҐС). Оприлюднена «Де­ кларація принципів» у 1988 р. засвідчила, що УҐС з правозахисної перетворилася на «типово політичну» організацію. Вона першою в республіці заявила про необхідність побудови самостійної укра­ їнської держави. У листопаді 1989 р. у Києві відбулося перепоховання праху ві­ домих «шістдесятників» — жертв тоталітарної системи — В. Сту­ са, Ю. Литвина, О. Тихого. Формування багатопартійної системи У ч и т е л ь. Наприкінці 1989–1990 рр. на основі самодіяльних громадських організацій та рухів в Україні виникають політичні партії. Лютневий (1990 р.) Пленум ЦК КПРС мав пристати на ви­ могу демократичних сил вилучити з Конституції СРСР статтю 6 про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії у радянському суспільстві. Законодавчо це рішення було оформлено на ІІІ з’їзді народних депутатів СРСР у березні 1990 року. У вересні 1990 р. Президія Верховної Ради України ухвалила постанову «Про порядок реєстрації громадських об’єднань», що створило відповідну юридичну базу для існування багатопартій­ ності в республіці. Комуністична партія втратила свою політичну монополію. У квітні 1990 р. на базі Української Ґельсінської спілки ви­ никла Українська республіканська партія (УРП). На час свого ви­ никнення УРП налічувала 2,3 тис. членів, а через рік — 8,9 тис. Лідером партії було обрано Л. Лук’яненка — відомого політв’язня і дисидента. Головною метою своєї діяльності республіканці прого­ лосили утворення Української самостійної соборної держави. Для пропаганди своїх поглядів УРП активно використовувала депутатську трибуну: до Верховної Ради УРСР навесні 1990 р. бу­ ло обрано 11 республіканців. Партія в 1990 р. мала кілька газет та інших видань. До програми УРП було включено вимоги демонопо­ лізації виробництва, переходу до ринкової економіки, економічної

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

217

самостійності України, господарської самостійності підприємств, економічної свободи громадян, запровадження різних форм влас­ ності, пріоритету екології над економікою, приведення законів України у відповідність до міжнародних норм права тощо. У березні 1990 р. на засіданні Великої ради Руху кілька його керівників — І. Драч, Д. Павличко та ін. — заявили про свій вихід з КПРС і про створення Демократичної партії України (ДемПУ). Перший з’їзд ДемПУ відбувся у Києві у грудні 1990 р. Головною метою партії проголошувалися досягнення державної незалежнос­ ті України та побудова демократичного і гуманного суспільства. ДемПУ виступала за націоналізацію загальносоюзної власності, створення ринкової економіки, соціальну захищеність людини.

20 партій і громадських об’єднань склали ядро Української міжпартійної асамблеї (УМА), утвореної у липні 1990 р., — бло­ ку партій та організацій на платформі радикального націоналізму і непримиренного антикомунізму.

1990–1991 рр. виникли також Партія зелених України, Лібе­ ральна партія, Народна партія та ін. Нові партії були кількісно не­ великими політичними об’єднаннями. Усього протягом 1990 р. було створено 16 політичних партій.

1991 р. пройшли реєстрацію, маючи понад 3 тис. членів, УРП, ДемПУ, Партія зелених, Українська селянська демократична пар­ тія і Партія демократичного відродження України. Комуністична партія поки що залишалася найчисленнішою. Робота з таблицею Утворення політичних партій Назва партії Українська національна партія (УНП)

Дата Жов­ тень 1989 р. Львів

Державний ­статус України

Основні завдання

Відновлення Утворення національних України в етніч­ зброй­них сил. Скликання них кордонах Національних установчих зборів

Український Квітень Вільна, само­ християнсько- 1990 р. стійна христи­ демократичний Львів янська Україна союз (УХДС)

Притягнення КПРС до юридичної відповідальності за злочини. Методи діяль­ ності: ненасильницькі

Державна са­ мостійність України (ДСУ)

Сприяння розпаду імперії СРСР — мирним шляхом

Квітень Українська са­ 1990 р. мостійна собор­ на держава

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

218

Назва партії

Дата

Державний ­статус України

Основні завдання

Українська Червень Суверенність народно1990 р. парламентської демократична багатопартійної партія (УНДП) України з пре­ зидентом

Скликання установчих збо­ рів України

Українська республікан­ ська партія (УРП)

Здобуття незалежності України мирними засоба­ ми, а також загальнонарод­ ною кампанією громадян­ ської непокори.

Квітень Українська 1990 р. ­незалежна ­соборна держава як парламент­ ська республіка

Демократична Грудень Суверенна партія України 1990 р. У ­ країнська (ДемПУ) ­республіка

Використання усіх форм ненасильницької боротьби для досягнення політичної влади

Українська селянська де­ мократична партія (УСДП)

Червень Незалежна 1990 р. ­самостійна Українська на­ родна держава

Скликання в Кінві з’їзду союзних автономних респу­ блік для утворення Конфе­ дерації вільних держав

Соціал-демо­ кра­тична пар­ тія України (СДПУ)

Травень Вихід з СРСР 1990 р. і незалежна Україна

Соціальний захист інтер­ есів населення (робітників, безробітних, малозабезпе­ чених)

Травень Конфедерація Побудова суспільства де­ Об’єднана 1990 р. з іншими респу­ мократичного соціалізму. соціалбліками СРСР Захист трудящих демократична партія України (ОСДПУ)

Завдання 1. Що було спільного в назвах цих партій?

2. Випишіть основні спільні завдання, які вони ставлять перед со­ бою.

3. Яким бачили статус України більшість партій?

1988 р. з лав КПРС вийшли 18 тис. осіб 1989 р. таких було вже 136,6 тис., причому понад половини з них становили робітники. На початок 1990 р. компартія України налічувала майже 3,3 млн членів. У ній почали швидко наростати кризові явища. Із 1990 р. розпочався обвальний процес добровільного виходу з її лав. Так, якщо в 1988 р. компартію України залишило 1,9 тис. осіб, то

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

219

1990 р. — 251 тис., а за шість місяців 1991 р. — 143 тис. Масового характеру набув вихід із компартії в західних областях України. На 1 січня 1991 р. Львівська обласна партійна організація зменши­ лася на 27,6 %, Івано-Франківська — на 18,7 %, Тернопільська — на 10,35 %. Упродовж 1990 року було ліквідовано 39 міськкомів та райкомів компартії України. Щоб протидіяти соціально-політичним зрушенням, КПУ нама­ галася утворити різноманітні об’єднання: всілякі комітети захисту Леніна, СРСР, комуністичних ідей, Раду громадських організацій України та інші. Для «заспокоєння» пробудженого народу використовували­ ся також новостворені загони міліції особливого призначення ­(ЗМОГО), які відзначилися арештами й масовим побиттям людей у Києві (29 липня 1989 р. і 2 жовтня 1990 р.), Львові (1 жовтня 1989 р.) та інших містах. Певну тривогу викликали міжконфесійні чвари, спричинені боротьбою між Російською православною церк­ вою та відновленими УГКЦ і УАПЦ за культові споруди, майно, доходи. Окремі конфлікти, які траплялись переважно в західних областях, вдалося врегулювати і не допустити їх використання ан­ тидемократичними силами. Робота з документом Леонід Кравчук, перший президент України

«І перебудова загальмувалась. Тоді Горбачов пішов глибше: тре­ ба змінити кадри, сказав він, змінити технології, форми та методи управління, перебудувати партію. Але якщо перший етап перебу­ дови — науково-технічний прогрес — аж ніяк не зачіпав секретарів обкомів, райкомів, то коли Горбачов сказав, що потрібно перебу­ дувати партію, і це стосувалось більшості партійних чиновників, апарату партії, вони почали гальмувати перебудову ще більше. То­ ді він звернувся до партії на XIX Всесоюзній партійній конферен­ ції 1988 року, яка, по суті, розділилася на дві частини: одне крило, консервативне, вимагало повернутися назад, друге, прогресивне, вимагало йти далi рішучiше та послідовніше». Запитання Що гальмувало перебудовчі процеси і чому? До початку 1987 р. було змінено 70 % складу Політбюро ЦК КПРС, 60 % секретарів обкомів партії. На цьому етапі відбувається активне оновлення кадрів. Один за одним залишають посади перші секретарі Дніпропетровського,

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

220

­ орошиловградського, Львівського та інших обкомів. Скидання В консервативного баласту було домінуючою тенденцією в кадровій політиці. За цих умов В. Щербицький не тільки зберіг свою поса­ ду, а й активно впливав на загальносоюзне керівництво. Це було зумовлено доволі стабільною соціальною обстановкою в Україні; існуванням в республіці міцного державного і партійного апарату, спроможного стримувати розвиток радикальних процесів; небажан­ ням Москви йти на конфлікт і намаганням утримати стабільність в Україні; здатністю В. Щербицького до політичних ма­неврів. В УРСР упродовж 1986–1989 рр. було замінено 16 із 25 перших секретарів обкомів, 4 із 6 секретарів ЦК Компартії України, Голову Ради Міністрів О. Ляшка, кожного другого міністра, 147 перших секретарів міськкомів та райкомів партії, кожного третього голову облвиконкому. У вересні 1989 р. свою посаду був змушений зали­ шити і Щербицький. Першим секретарем ЦК Компартії України було обрано В. Іваш­ ка, якого влітку 1990 р. замінив С. Гуренко.

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Висловіть своє ставлення до тези, що гласність не надбання пе­ ребудови, а засіб «виходу пари», що переводить у гудок незадо­ волення людей (Д. Ольшанський).

2. Чому Комуністична партія у цей період втрачала авторитет?

3. На що була спрямована активність громадськість організацій?

4. Яким бачили своє основне завдання перші політичні партії?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Урок 37 Активізація національного і релігійного руху у другій половині 80-х рр. Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність головних подій періоду «перебудови» в Україні; ха­ рактеризувати внутрішньополітичне становище України у другій половині 80-х рр. XX ст.; аналізувати та порівнювати явища сус­

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

221

пільного життя кінця 80-х — початку 90-х рр., визначаючи причи­ ни активізації соціально-політичного життя населення; зіставляти різні точки зору щодо процесів перебудови в Україні та давати їм власну оцінку; визначати зв’язки між процесами «перебудови» ра­ дянського суспільства та особливостями політичного та соціальноекономічного життя українського суспільства. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Активізація національного руху. Формування національних громадських організацій і об’єднань У ч и т е л ь. Українське національно-культурне відродження в другій половині 1980-х років розпочалося з піднесення ролі м ­ ови. Робота з документами Начальник управління наросвіти Київського міськвиконкому А. І. Тимчик, лютий 1987 р.

«Нині у Києві українською мовою навчається майже 70 тисяч учнів (загальна кількість київського учнівства 301 тисяча). У міс­ ті діють 274 школи, з них — 34 українською мовою навчання та 88 українсько-російські… порівняно з минулим роком кількість учнів, які навчаються українською мовою, збільшилася на 2,5 ти­ сячі, …близько 13,000 учнів, тобто 4,2 процента, які відвідують школи з російською мовою навчання, не вивчають української мови та літератури взагалі… частина батьків учнів з російською мовою навчання на підставі деяких законодавчих положень дома­ гається увільнити своїх дітей від вивчення української мови й лі­ тератури». Міністр освіти УРСР М. Ф. Фоменко, лютий 1987 р.

«…на сьогодні в нас 15 тисяч шкіл з українською мовою на­ вчання, що становить 75,5 процента від їх загальної кількості. Крім того, у республіці працює 2,5 процента шкіл з паралельними та українськими класами. Шкіл із російською мовою навчання — 4,5 тисяч, або 21,7 процента… Школи з українською мовою навчан­ ня відвідують 50,5 процента усіх учнів. До шкіл з російською мо­ вою навчання ходять 48,7 процента учнів нашої республіки».

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

222

Робота з діаграмою Відсоток учнів в школах України 54,6

47,5

Учнів у школах з україн­ ською мовою навчання

44,5

51,8

1980 р.

1989 р.

Учнів у школах з росій­ ською ­мовою навчання

Запитання Про що свідчать факти, наведені в документах і діаграмі? У ч и т е л ь. Українська мова інтенсивно витіснялася з громад­ ського життя, шкіл, вишів, установ. 1988 р. у вишах УРСР укра­ їнською мовою читалося не більше 5 % лекцій. Особливої гостро­ ти ситуація з українськими школами набула в східних і південних областях. Так, у Криму, де, за даними перепису 1979 р., питома вага українців складала 26 %, у 1980-х роках не існувало жодної української школи. У Донецькій області 1988 р. українські школи становили тільки 8,8 % від загалу. Робота з діаграмами Див. с. 223. Запитання Про що свідчать дані факти? У ч и т е л ь. Процес духовного відродження української культу­ ри започаткував ІХ з’їзд письменників України (червень 1986 р.). На цьому форумі, а потім і у газеті «Літературна Україна» письменни­ ки та діячі української культури виступили проти витіснення укра­ їнської мови із суспільно-громадського життя, зокрема зі школи. Улітку 1987 р. пленум правління Спілки письменників України, ви­ словивши глибоке занепокоєння тим, що поступово зникає рідна мо­ ва, дійшов висновку про необхідність її конституційного захисту. До Президії Верховної Ради УРСР було відправлено відповідного листаклопотання. 1987 р. група письменників, серед них Олесь Гончар, Дмитро Павличко, Іван Драч, Сергій Плачинда, виступила з різкою критикою мовної ситуації в республіці, вимагаючи урядових заходів для розширення вживання української мови. Це призвело до конфлік­ ту між письменниками і консерваторами з оточення Щербицького.

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

Збільшення друку російських книг і брошур (тис.)

Зменшення друку українських книжок (тис.)

1950 р.

1950 р.

1987 р.

1987 р.

55337

1962943

63360

101356

Назв книг і брошур російською

3825

Наклад

223

80580

73311

1801

Назв книг і брошур українською

Наклад

Кількість періодичних видань в Україні

Українською Російською

97

101

1980 р.

109

99

1988 р.

У різних містах України постали культурологічні товариства, що поставили перед собою завдання сприяти відродженню україн­ ської мови. 1988 р. Спілка письменників України разом із Інсти­ тутом мовознавства АН УРСР виступили ініціаторами створення Товариства шанувальників української мови. На спільній нараді у Києві у грудні 1988 р. було створено оргкомітет Товариства укра­ їнської мови. 11–12 лютого 1989 р. у Києві відбулася установча конференція товариства, на якій було затверджено Статут Товари­ ства. Очолив організацію поет Д. Павличко.

8 грудня 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про мо­ ви в Українській РСР. Українська мова здобула статус державної, сфера ж її використання істотно розширювалася. Почали друкувати твори М. Хвильового, М. Зерова, В. Винни­ ченка, М. Драй-Хмари, Г. Косинки, Є. Плужника, Б. Лепкого, Є. Маланюка, І. Багряного, У. Самчука. О. Теліги, О. Ольжича, В. Стуса та багатьох інших.

224

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Вирішальне значення для повернення історичної пам’яті на­ роду мало видання творів М. Грушевського, Д. Яворницького, М. Куліша, О. Єфименко, І. Крип’якевича, літописів Г. Граб’янки, С. Величка, «Історії русів», матеріалів про національно-визвольну боротьбу в Україні в ХХ ст. тощо. Почали виходити друком нові твори сучасних письменників: Л. Костенко, Ю. Щербака, В. Яворівського, І. Драча, В. Шевчука, Є. Гуцала, М. Вінграновського, Р. Федоріва, Р. Іваничука, В. Дрозда. Популяризації української пісні сприяв республіканський фес­ тиваль «Червона рута», який 1989 р. було проведено у Чернівцях, а 1991 р. — у Запоріжжі. З нагоди річниці Акту злуки ЗУНР і УНР (1919 р.) 21 січня 1990 р. у «живий ланцюг», що простягся від Івано-Франківська через Львів до Києва, під національними прапорами стали близько 3 млн осіб. Неабиякого розмаху набрав рух за реабілітацію ОУН та УПА.

27–28 квітня 1991 р. у Львові відбувся Великий Збір учасників національно-визвольної боротьби. Було утворено Всеукраїнське Братство Вояків УПА ім. Р. Шухевича (Т. Чупринки), затвердже­ но його Статут. Головну Булаву (Раду) очолив колишній хорунжий УПА Михайло Зеленчук. У червні 1991 р. в Києві зібрався Перший Всесвітній конгрес українських політичних в’язнів, організований Світовою лігою українських політв’язнів, Всеукраїнським товариством репресова­ них та Спілкою політв’язнів України. Про пробудження національної свідомості народу свідчило повсюдне звернення до національної символіки (синьо-жовтого прапора та тризуба), гімну «Ще не вмерла Україна», стрілецьких пісень. Уперше на державній установі (міськвиконкомі) національ­ ний прапор було піднято 15 березня 1990 р. у м. Стрий Львівської обл. За рішенням сесії міськради і за участі десятків тисяч жителів 3 квітня синьо-жовтий прапор було урочисто піднято над Львів­ ською ратушею. 24 липня національний прапор, освячений на пло­ щі біля Софійського собору, замайорів на щоглі поряд із будинком Київської міської Ради. Початок та проблеми релігійного відродження У 1987 р. було утворено Громадський комітет за легалізацію УГКЦ, яка діяла нелегально. У 1988 р. в Україні вже діяло 4 єпис­ копи, 269 священиків і 489 ченців-уніатів, які обслуговували 200 приходів. Тоді ж до державних органів УРСР надійшли заяви

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

225

про реєстрацію греко-католицьких церковних громад. Але Рада у справах релігій при Раді Міністрів УРСР не бажала визнавати УГКЦ. Лише 1990 р. в УРСР під тиском широкої громадськості були офіційно зареєстровані перші громади цієї конфесії. У січні 1990 р. Синод УГКЦ на чолі з єпископом В. Стернюком проголосив про легалізацію своєї церкви. У березні 1991 р. до Львова повернувся верховний архієпископ УГКЦ митрополит Іван кардинал Любачівський. Собор Святого Юра у Львові — колишню резиденцію митрополита — повернули греко-католикам. На 1 січня 1991 р. в УРСР УГКЦ мала до 2 тис. громад (усього в рес­ публіці на той час було зареєстровано 10,5 тис. релігійних г­ ромад).

1988 р. відбулося офіційне святкування тисячоліття хрещення Русі. Цією подією українська церковна громадськість скориста­ лась, щоб привернути увагу до УАПЦ. У лютому 1989 р. було створено ініціативний комітет з відро­ дження УАПЦ. 19 серпня 1989 р. приходський священик В. Ярема зі Львова зі своїми прихожанами оголосив про розрив з РПЦ і пере­ хід до УАПЦ. У листопаді 1989 року у Львові священики прого­ лосили відродження УАПЦ. 1 квітня 1990 р. уже близько 300 па­ рафій РПЦ заявили про свій вихід з-під юрисдикції Московського патріархату і намір увійти до УАПЦ.

1990 р. було створено ієрархію УАПЦ з шести єпископів. У черв­ ні 1990 р. у Києві відбувся собор УАПЦ, який проголосив патріар­ хом Київським і всієї України митрополита Мстислава (С. Скрип­ ника). У жовтні 1990 р. він прибув до України. На 1 січня 1991 р. із 5970 православних парафій в УРСР до УАПЦ належало 939, або 16 %. Кількість релігійних об’єднань в Україні на початок 1991 р. УПЦ МП УГКЦ

1712 939

Союз євангельських християн-баптистів 5031

1127 2001

УАПЦ Інші 23 релігійні об’єднання

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

226

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Що спричинило активізацію національного руху в цей період?

2. Які національні громадські організації та об’єднання цього пе­ ріоду ви знаєте і в чому полягав зміст їхньої діяльності?

3. Що зумовило напружену релігійну ситуацію в Україні у цей пе­ ріод?

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Урок 38 Здобуття Україною незалежності Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність подій періоду боротьби за незалежність України; ха­ рактеризувати внутрішньополітичну і зовнішньополітичну ситуа­ цію в України в 1990—1991 рр.; описувати основні події, пов’язані з боротьбою за незалежність України; називати причини, наслідки і значення проголошення незалежності Україною. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Результати виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад 1990 р. У ч и т е л ь. Під тиском громадськості Верховна Рада УРСР бу­ ла змушена прийняти новий закон про вибори, у якому вже не бу­ ло положення про вибори від громадських організацій, враховані й інші пропозиції демократичних сил.

43 громадські організації утворили передвиборчий Демокра­ тичний блок. На 450 місць до Верховної Ради УРСР претендува­ ло близько 3 тис. кандидатів, тобто по шість–сім чоловік на одне місце. У виборах 4 березня 1990 р. 84,55 % брали участь виборців. Демблок домігся значного успіху: із 442 обраних депутатів Верхов­ ної Ради УРСР він отримав 111 місць.

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

227

15 травня 1990 р. розпочала роботу перша сесія Верховної Ради УРСР дванадцятого скликання. Першого секретаря ЦК Компартії України В. Івашка було обрано Головою Верховної Ради. Першим заступником Голови Верховної Ради був обраний І. Плющ. Демо­ кратичні сили у Верховній Раді 6 червня 1990 р. перейшли до опо­ зиції і оформилися як Народна рада, головою якої обрали І. Юхнов­ ського. Незабаром організаційно оформилася і комуністична більшість у парламенті, лідером якої став О. Мороз. Офіційно це об’єднання називали «За радянську суверенну Україну», а неофіційно — «Гру­ па 239», оскільки налічувала 239 депутатів. Тоді ж оформилася депутатська група «Демократична плат­ форма в Компартії України», яка налічувала 41 депутата. Ця група співпрацювала з Народною радою у Парламенті. Декларація про державний суверенітет України У ч и т е л ь. 28 червня 1990 р. український парламент розпочав розгляд питання про державний суверенітет. 1 липня велика група народних депутатів виїхала до Москви, щоб взяти участь у роботі XXVIII з’їзду КПРС. В. Івашко був обраний головою редакційної комісії і балотувався на посаду заступника Генерального секретаря ЦК КПРС. 9 липня 1990 р. В. Івашко пішов з посади Голови Верхо­ вної Ради УРСР, оскільки його було обрано заступником Генераль­ ного секретаря ЦК КПРС. Заява В. Івашка прикро вразила не тільки депутатів Верховної Ради, але й все українське суспільство. Дуже відверто і по суті ви­ словився Л. Кравчук: «Така посада, яку обіймав Володимир Анто­ нович, така висока політична вага його на Україні, змусила б його, діючи так або думаючи про такий вчинок, подумати і про форму цього вчинку, і про характер, і про те, щоб порадитись з Верховною Радою».

16 липня 1990 р. за Декларацію про державний суверенітет України проголосувало 355 народних депутатів, проти — 4, утри­ мався — 1. Верховна Рада проголосила державний суверенітет «як верховенство, самостійність, повноту і неподільність у зовнішніх зносинах». Документ складався з десяти статей, де проголошува­ лося право української нації на самовизначення, окреслювалися принципи народовладдя, державної влади, громадянства УРСР, проголошувалася економічна самостійність, наголошувалося на територіальній недоторканості республіки, праві на власні збройні

228

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

сили, встановлювався порядок забезпечення її зовнішньої та вну­ трішньої безпеки, проголошувалося, що УРСР є суб’єктом міжна­ родного права. Відносини УРСР з іншими радянськими республіками мали бу­ дуватися на основі договорів, укладених на засадах рівноправнос­ ті, взаємодопомоги і невтручання у внутрішні справи. Проголошувалося, що Декларація є основою нової Конституції, законів України і визначатиме позицію республіки під час укла­ дання міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України мали викорис­ товуватися під час укладання нового союзного договору. Останнє положення було введене в Декларацію під тиском комуністичної більшості парламенту. Ця сама більшість провалила пропозицію Народної ради надати Декларації статусу конституційного акту. Початок осені 1990 р. позначився новим загостренням політич­ ної боротьби. «…Консервативна частина Верховної Ради виношує плани зберегти імперію у вигляді нового Союзного договору. На­ родна Рада закликає громадян суверенної України прийти 1 жов­ тня до Парламенту і сказати союзному договору «ні» (Із заяви Народної ради напередодні роботи сесії парламенту).

1 жовтня у ряді регіонів республіки розпочався політичний страйк, у якому взяли участь близько мільйона осіб. Найбільше страйкарів було у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Києві. Із 2 до 17 жовтня 1990 р. в Києві тривало голодування 158 сту­ дентів з 24 міст України. Студенти вимагали: • розпуску Верховної Ради й проведення нових виборів; • проходження військової служби громад ямами України тільки на своїй території; • націоналізації майна Комуністичної партії і комсомолу; • визначення ставлення до союзного договору; • відставки голови Ради міністрів В. Масола.

25–28 жовтня 1990 р. у Києві відбулися Другі всеукраїнські збори Руху. Рух перебував у непримиренній опозиції до Компартії України. 5 листопада 1990 р. було зареєстровано першу відкриту опозиційну партію — Українську республіканську партію.

7 листопада під час святкування чергової річниці Жовтневої ре­ волюції у Києві був заарештований С. Хмара і ще 5 депутатів ВРУ. У листопаді 1990 р. М. Горбачов розіслав у союзні республіки проект нового союзного договору. Документ проголошував кожну

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

229

республіку суверенною державою, яка мала всю повноту влади на своїй території. Майже всі положення проекту суперечили Декларації про дер­ жавний суверенітет України, закону «Про економічну самостій­ ність Української РСР». Зокрема, це стосувалося положень про підписання міжнародних договорів, розроблення та здійснення зо­ внішньої політики, представництва в міжнародних організаціях. На ІV з’їзді народних депутатів СРСР (грудень 1990 р.) було прийнято рішення провести всесоюзний референдум.

13–14 грудня 1990 р. відбувся другий етап ХХVІІІ з’їзду Ком­ партії України. Було підтверджено курс на укладання нового со­ юзного договору, оформлення нового державного устрою країни як Союзу Суверенних Радянських Республік. Четвертий з’їзд народних депутатів СРСР поіменним голосу­ ванням ухвалив рішення про збереження Союзу РСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік. Було оголошено проведення всесоюзного референдуму з питань збереження єдності «оновленої радянської федерації». Україна у загальносоюзних суспільно-політичних процесах у першій половині 1991 року У ч и т е л ь. 17 березня 1991 р. було ініційовано проведення все­ союзного референдуму, разом з яким планувалось провести респу­ бліканський та обласний референдуми. Бюлетень загальносоюзного референдуму містив запитання: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Со­ ціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суве­ ренних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи будь-якої національності?». Позитивно на запитання всесоюзного бюлетеня відповіло 70,5 % виборців. Проте у Львівській області позитивну відповідь надали лише 14,7 %, Івано-Франківській — 16,1 %, Тернопіль­ ській — 17,6 %, навіть у Києві — 44,6 %. На запитання в бюлетені республіканського референдуму: «Чи згодні ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу Радянських су­ веренних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» — схвально відповіло 80,2 % виборців, тобто більшість А в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській облас­ тях було винесено на регіональний референдум ще й таке питан­ ня: «Чи хочете ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

230

с­ амостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політи­ ки, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної приналежності?». На нього позитивно відповіли 88 % виборців. Робота з документом Г. Кулик («Радянська Україна», 7 березня 1991 р.)

«Наша республіка багатонаціональна, і хочеться, щоб усі ми жили дружно. Щоб у нашому житті ніколи не зникли такі вирази: «15 республік — 15 сестер», щоб лунали слова В. Маяковського: «Читайте, завидуйте — я гражданин Советского Союза», щоб, як і раніше, ми співали: «Мой адрес — не дом и не улица, мой адрес — Советский Союз…». Які дорогі ці слова нам, поколінню, якому під час війни було 19 років, і хочеться, щоб вічно жила наша держа­ ва — Радянський Союз, горда і непохитна. Я від усього серця за Союзний договір, за міцний Союз суверенних республік, за міцну союзну армію… Я вірю в Комуністичну партію, яка може вивести країну з кризи…» Є. Варда («Вечірній Київ», 8 лютого 1991 р.)

«Я — за Союз. Я навіть за багато союзів. Із Росією, Грузією, Литвою, Молдовою, Чехословаччиною, Францією, Канадою… Але нам чомусь нав’язують один, у рамках якого й замкнуться наші економічні відносини». Запитання У чому полягає принципова відмінність між наведеними доку­ ментами? У ч и т е л ь. 7 січня 1991р. ЦК Компартії Литви (на платформі КПРС) звернувся до Горбачова з вимогою запровадити в республі­ ці пряме президентське правління. 10 січня Горбачов відгукнувся на це ультиматумом Верховній Раді Литви з вимогою відновити на території республіки повною мірою дію Конституції СРСР. Вод­ ночас він наказав міністру оборони Язову, голові КДБ Крючкову і міністру внутрішніх справ Пуго застосувати силу у Вільнюсі. Під час спроби захоплення Вільнюського телецентру спецпідрозділом «Альфа» було вбито 14 осіб. У місті почали будувати барикади для захисту Верховної Ради. Події у Вільнюсі в січні 1991 р. надзвичай­ но обурили жителів усіх республік. Шахтарі донецької шахти ім. Скочинського заявили: «Обста­ новка хаосу, яка склалася в країні, сприяє приходу до влади вій­ ськової диктатури і краху демократичних перетворень. Верховна

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

231

Рада СРСР на чолі з президентом М. С. Горбачовим нездатна ста­ білізувати обстановку в країні, проводити справжні демократичні й економічні перетворення, прагнучи зберегти імперію, не врахо­ вує інтереси окремих народів і республік. Тому ми вимагаємо відставки Верховної Ради СРСР на чолі з президентом країни М. С. Горбачовим і передати до суду винних у трагічних подіях у Литві й порушенні декларацій про державні суверенітети республік».

14 січня Б. Єльцин зробив публічну заяву про бажання керівни­ ків Росії, України, Казахстану і Білорусії укласти чотиристоронню угоду, не чекаючи підписання союзного договору.

23 квітня в урядовій резиденції Ново-Огарьово за 35 км від Моск­ви М. Горбачов зустрівся з лідерами дев’яти союзних респу­ блік (крім Балтії, Молдови, Вірменії і Грузії). Було вирішено не пізніше ніж через шість місяців після підписання договору затвер­ дити на з’їзді народних депутатів СРСР нову Конституцію Союзу Суверенних держав. Верховна Рада України у червні 1991р. відклала розгляд про­ екту Союзного договору на осінь. Разом з тим Верховна Рада зробила ще один крок назустріч утвердженню незалежності республіки. 5 липня 1991 р. вона при­ йняла Закон «Про заснування посади президента УРСР». Прямі і загальні вибори президента були призначені на 1 грудня 1991 р. Останній варіант союзного договору було розглянуто в НовоОгарьово 23 липня. На цьому засіданні представник України висту­ пив із заявою, що республіка буде розв’язувати питання про своє ставлення до договору не раніше середини вересня. Спроба державного перевороту в СРСР. Проголошення, незалежності України. Розпад СРСР У ч и т е л ь. 19 серпня 1991 р. засоби масової інформації спові­ стили громадян країни про утворення у Москві Державного коміте­ ту з надзвичайного стану (ДКНС), який оголосив про запроваджен­ ня на півроку надзвичайного стану в окремих районах СРСР. Призупинялася діяльність усіх політичних партій (окрім КПРС), громадських організацій і рухів демократичного спряму­ вання, заборонялося проведення мітингів, демонстрацій, страйків, встановлювалася жорстка цензура над засобами масової інформа­ ції, заборонявся вихід газет, окрім кількох лояльних до ДКНС ви­ дань. У Москві було запроваджено комендантську годину.

232

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Уранці 19 серпня до Києва прибув командувач сухопутних військ СРСР генерал В. Варенников. У супроводі місцевого генера­ літету він з’явився до голови Верховної Ради УРСР із повідомлен­ ням про події, що сталися у Москві. Він попередив, що спроби не­ виконання наказів ДКНС призведуть до негайного запровадження в республіці надзвичайного стану. Під час розмови був присутній перший секретар ЦК Компартії України С. Гуренко, який не вимо­ вив жодного слова протягом усієї розмови. Кравчук зауважив, що генерал перебуває не в Київському вій­ ськовому окрузі, а у Верховній Раді. На це Варенніков роздратова­ но відповів: «У Західній Україні немає совєтської влади, суцільний «Рух». У західних областях необхідно запровадити надзвичайний стан. Припинити страйки. Закрити всі партії, крім КПРС, їх га­ зети, припинити та розігнати мітинги. Вам необхідно здійснити надзвичайні заходи, щоб не склалася думка, що ви йдете старим курсом… Армія приведена у повну бойову готовність, і ми вживемо усіх заходів, аж до пролиття крові». Уранці 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем’єр Костянтин Масик, «Про створення тимчасової комісії із запобігання надзвичайним ситуаціям». У ній не було жодним словом зазначено про неконституційність ДКНС, навпа­ ки, йшлося про встановлення дисципліни, посилену охорону режим­ них об’єктів, а також посилений контроль за діяльністю ЗМІ та вико­ ристанням копіювальної техніки! (Цього якраз і вимагав ДКНС.) ЦК КПУ підтримав путчистів. 19 серпня 1991 р. секретаріат ЦК КПУ направив на місця шифротелеграму, де було поставлене завдання партійним комітетам усіляко сприяти діям ДКНС. У сво­ їй лояльності путчистів запевнили більшість облвиконкомів респу­ бліки та керівництво Кримської АРСР. У своєму виступі по республіканському радіо і телебаченню 19 серпня 1991 р. Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук уникнув оцінки дій ДКНС. Він закликав громадян до спокою і витримки, за­ пропонував зосередитися на розв’язанні найважливіших проблем повсякденного життя, а відповідні оцінки і висновки зробить Пре­ зидія і Верховна Рада України. Та, у свою чергу, посіла вичікуваль­ ну позицію і лише ввечері 20 серпня прийняла текст заяви, у якій зазначалося, що постанови ДКНС, поки це питання не розв’яже Верховна Рада, не мають юридичної сили на території УРСР. Однозначно і негайно засудили московських заколотників по­ літики та партії з націонал-демократичного та націоналістичного

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

233

таборів: НРУ, УРП, Союз українського студентства, «Меморіал», Товариство Лева, СНУМ. Донецькі шахтарі теж постановили не ви­ знавати розпорядження ДКНС та оголосили про безстроковий по­ літичний страйк, вимагаючи заборони КПРС та КПУ.

19 серпня 1991 р. Народний Рух України виступив із заявою, де закликав співвітчизників не виконувати накази путчистів, ство­ рювати організаційні структури активного опору та ставати до всеукраїнського страйку. 20 серпня Народна Рада — організована опозиція в республіканському парламенті — засудила державний переворот і закликала підтримати керівництво Росії у його проти­ стоянні заколотникам.

22 серпня 1991 р. ДКНС було розгромлено.

22 серпня 1991 р. Президія Верховної Ради прийняла рішення про скликання 24 серпня позачергової сесії Верховної Ради Ук­ раїни.

23 серпня в опломбованому приміщенні Львівського обкому КПУ були вилучені документи, які засвідчували обізнаність ком­ партійного апарату в Україні з планами перевороту та його схваль­ не ставлення до дій путчистів.

24 серпня на позачерговій сесії Верховної Ради України з допо­ віддю про політичну ситуацію виступив Л. Кравчук. Співдоповіді зробили народні депутати: О. Мороз — від більшості та І. Юхнов­ ський — від опозиції. У доповіді і співдоповідях проголошувалася одна думка: про необхідність вжити рішучих заходів щодо захисту суверенітету України. Йшлося про структури суверенітету та механізм його практичної реалізації. Щоб надати легітимності цим рішенням, І. Юхновський від іме­ ні Народної ради запропонував проголосити акт, у якому мав бути зафіксований новий державний статус України, а потім підтвер­ дити цей акт на всенародному референдумі. Народна рада також виступила з вимогою заборонити діяльність Комуністичної партії України. Л. Кравчук виніс на голосування проект Акта проголошення незалежності України. Конституційною більшістю голосів (346 на­ родних депутатів — «за», 1 — «проти», 13 — «утримався») Акт проголошення незалежності України було схвалено. Референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України при­ значався на 1 грудня 1991 р., що мав відбутися одночасно з вибора­ ми президента України.

234

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Було визнано за необхідне створити Раду оборони, Збройні сили України, прискорити формування Конституційного суду. Урядові доручалося організувати перехід у власність України підприємств союзного підпорядкування, запровадити в обіг власну грошову оди­ ницю та забезпечити її конвертування. Із січня 1992 р. на території республіки було заплановано запровадження в обіг купони багаторазового використання. Цим був започаткований вихід України з рубльової зони. 8 жовтня 1991 р. з’явився Закон «Про громадянство України», який регу­ лював набуття українського громадянства радянськими людьми. Принциповим моментом у цьому законі була неможливість по­ двійного громадянства, яка сприяла реальному виходу України з Радянського Союзу. 7 листопада було прийнято Закон «Про державний кордон», у якому проголошувалося, що ділянки дер­ жавного кордону СРСР на території України стають державним кордоном України. Адміністративні кордони УРСР з іншими союзними республіками теж ставали державним кордоном Ук­ раїни. У ході передвиборної кампанії кандидатів на посаду Пре­ зидента висунули 12 політичних партій, громадських об’єднань і рухів, 97 трудових колективів і понад 100 громадян подали відповідні заяви про самовисунення. 95 претендентів одержали підписні листи. Кожному з них потрібно було зібрати 100 тис. підписів на свою підтримку і здати заповнені списки у Централь­ ну виборчу комісію.

7 претендентів подолали визначений 100-тисячний рубіж і бу­ ли зареєстровані Центрвиборчкомом кандидатами на президент­ ську посаду.

• Л. Кравчук (Голова Верховної Ради України); • В. Гриньов (заступник Голови Верхової Ради України); • В. Чорновіл (голова Львівської обласної ради, один із керівни­ ків Народного Руху України); • Л. Лук’яненко (голова Української республіканської партії); • І. Юхновський (керівник опозиційної Народної Ради у Парла­ менті республіки); • Л.Табурянський (голова Української народної партії, підпри­ ємець); • О. М. Ткаченко (міністр сільського господарства України), який на останньому етапі боротьби зняв свою кандидатуру на користь Л. Кравчука.

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

235

Розподіл голосів виборців на виборах Президента Українї 1 грудня 1991 року (%)

61,59 23,27

4,17 В. Гриньов Л. Кравчук

4,49 Л. Лук’я­ ненко

0,579

1,74

Л. Табу­ В. Чорновіл І. Юхнов­ рянський ський

Із 37 885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, узяли участь у голосуванні 31891,7 тис., або 84,18 %. На питанняВсеукраїнського референдуму, який про­ водився водночас з виборами президента України, «Чи підтверджу­ єте Ви Акт проголошення незалежності України?» позитивно від­ повіли 28 804,1 тис. виборців, або 90,92 % 5 грудня 1991р. на урочистому засіданні Верховної Ради Л. Кравчук склав присягу президента України і виголосив програ­ мові орієнтири своєї політики. Одразу ж після присяги президент запропонував обрати голову Верховної Ради Івана Плюща, за якого проголосували 261 депутат. Створення Співдружності Незалежних Держав 8 грудня 1991 р. на території Білорусії (на урядовій дачі у Біло­ везькій пущі) відбулася зустріч Голови Верховної Ради Білорусії С. Шушкевича, Президента Російської Федерації Б. Єльцина і Пре­ зидента України Л. Кравчука, які склали остаточний текст угоди про створення Співдружності Незалежних Держав. Сторони заявили, що Радянського Союзу як геополітичної ре­ альності більше не існує, внаслідок чого діяльність його органів на території трьох держав припиняється. Сфери спільної діяльності в рамках СНД мали реалізуватися на рівноправній основі через від­ повідні координувальні інститути. До сфер спільної діяльності бу­ ли зараховані такі: • координація зовнішньополітичноі діяльності; • співпраця у формуванні й розвитку спільного економічного простору, ринків, у галузі митної політики; • співпраця в розвитку систем транспорту й зв’язку;

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

236

• співпраця в галузі охорони навколишнього середовища, участь у створенні міжнародної системи екологічної безпеки, боротьба з організованою злочинністю. Б. Єльцин зателефонував у Вашингтон президенту Дж. Бушу, а С. Шушкевич — президенту М. Горбачову. Обом повідомили, що Радянського Союзу більше не існує.

21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алма-Аті керівники Росії, Укра­ їни, Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії, Туркменії, Узбекистану і Таджикистану підписали Де­ кларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати.

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Урок 39 Наш край у 1985–1991 рр.

Урок 40 Урок узагальнення Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність головних подій періоду «перебудови» в Україні та про­ голошення незалежності; характеризувати внутрішньополітичне та соціально-економічне становище України у другій половині 80‑х — на початку 90-х рр. XX ст.; аналізувати та порівнювати яви­ ща суспільного життя кінця 80-х — початку 90-х рр.; визначати та характеризувати причини розпаду СРСР і утворення незалежної України, аргументувати власну позицію; характеризувати і пояс­ нювати основні чинники, особливості й тенденції розвитку україн­ ського суспільства на початку 90-х рр. Тип уроку: систематизації та узагальнення знань. Хід уроку І. Організаційна частина уроку

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і прого­лошення незалежності України

237

ІІ. Основна частина уроку Бесіда Урок відбувається у формі бесіди за нижченаведеними питан­ нями і завданнями.

1. Що означають терміни «реформа», «перебудова», «прискорен­ ня», «гласність»?

2. Якими були наслідки політики прискорення для України?

3. Назвіть та охарактеризуйте етапи перебудови.

4. Якими були причини втрачання компартією України в 1985– 1989 рр. авторитету?

5. Якими були наслідки Чорнобильської катастрофи?

6. З якою метою радянське керівництво взяло курс на прискорен­ ня та радикальну економічну реформу?

7. Назвіть основні економічні проблеми України наприкінці 80-х років.

8. Дайте оцінку економічній ситуації в Україні 1990 р.

9. Яким було повсякденне життя населення України на початку перебудови та на момент її закінчення?

10. Схарактеризуйте зміни, що сталися в промисловості і сільсько­ му господарстві України в період перебудови.

11. Назвіть основні події епохи перебудови у СРСР.

12. Які події у світі відбувались у цей період?

13. Покажіть на карті кордони України і назвіть країни, з якими вона межувала наприкінці 1991 року.

14. Яку роль відіграв страйковий рух у період перебудови?

15. Які події зумовили активізацію громадянської активності в Україні на початку перебудови?

16. Які чинники зумовили початок формування багатопартійної системи.

17. Які політичні напрями переважали серед українських партії на початку 90-х рр.?

18. У чому полягали особливості національного руху у другій по­ ловині 80-х років.

19. Під якими гаслами виступали перші громадські організації?

20. Які вимоги висували перші національні громадські організації та об’єднання?

21. Схарактеризуйте релігійний рух у цей період.

22. За яких умов формувався Народний Рух України?

23. Якими були результати виборів до Верховної Ради УРСР і міс­ цевих рад 1990 р.?

238

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

24. Які події передували прийняттю Декларації про державний су­ веренітет України?

25. За яких умов була прийнята Декларація про державний сувере­ нітет України?

26. Як була сприйнята діяльність ДКНС в Україні?

27. Назвіть основні положення Акту проголошення незалежності України?

28. Які події зумовили розпад СРСР? ІІІ. Домашнє завдання Підготувати повідомлення про Л. М. Кравчука, Л. Д. Кучму, В. А. Ющенка та В. Ф. Януковича.

Тема 6 Україна в умовах незалежності

Уроки 41–42 Державотворчі процеси в Україні Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати та описувати становище в Україні після розпаду СРСР; порівнювати процеси і явища суспільного життя в Україні та інших регіонах СРСР у цей період, визначати спільне та особливе; характеризувати й пояснювати основні чинники, особливості й тенденції розви­ тку українського суспільства на початку 90-х рр.; визначати хронологічну послідовність головних подій періоду розбудови не­ залежної держави; висловлювати власну позицію щодо питання про суперечливі процеси періоду розбудови незалежної держави в Україні, встановлювати зв’язок між ними та особливостями політичного та економічного життя. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Пригадайте, коли, як і за яких обставин відбулося проголошен­ ня незалежності України.

2. Охарактеризуйте соціально-політичну ситуацію в Україні піс­ ля проголошення незалежності. Вправа «Два–чотири–разом» Визначте стартові умови розгортання процесу державотворен­ ня в Україні. Складання узагальнювальної таблички за відповідями учнів.

239

240

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Стартові умови розгортання процесу державотворення • Відсутність науково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави; • вкрай низький рівень політичної та економічної культури мислення; • недосконала організація державної влади, незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади; • середній рівень матеріально-сировинного потенціалу, недостатня забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами; • низька конкурентоспроможність українських підприємств на між­ народних ринках в результаті тривалої дії такого чинника як одер­ жавлення економіки; • панування командних форм і методів управління, надмірна центра­ лізація та екстенсивний шлях розвитку господарства, успадковані від радянських часів; • диспропорції у територіальному розміщенні виробничих сил; • мілітаризована економіка; • суттєве погіршення екологічної ситуації; • значний вплив соціально-психологічних чинників

Завдання 1. Доведіть або спростуйте думку деяких тогочасних політиків, що Україна на момент проголошення незалежності була, з одного боку, «Гулівером з потужними м’язами» — значним промисло­ вим потенціалом, а з іншого боку, «Хлопчиком-мізинчиком з мі­ ніатюрним кістяком» — без досвіду самостійного існу­вання.

2. Чи згодні ви з думкою про те, що після проголошення незалеж­ ності існувала нагальна потреба у здійсненні радикальних і не­ стандартних дій та рішень? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Таким чином, проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України. Необхідно перейти від «уламка імперії» до формування власної державності, від формальної неза­лежності — до реального суверенітету. Проте не всі представники українського суспільства підтриму­ вали ідею розбудови незалежної Української держави. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Особливості державотворчих процесів в Україні Робота з терміном Д е р ж а в о т в о р ч и й п р о ц е с — процес становлення дер­ жавності, формування державних органів влади, визначен­ ня їх функцій.

Тема 6. Україна в умовах незалежності

241

Робота зі схемою Особливості державного будівництва в Україні Становлення й утвердження не­ залежної держави відбувалося водночас із завершенням проце­ сів формування української по­ літичної нації та національної самосвідомості

Складне соціально-економічне становище перших років неза­ лежності призвело до розчару­ вання частини населення в ідеї суверенності, чим скористались противники незалежності

Чинники, які сприяли ­державотворчому процесу

Чинники, які негативно впливали на державотворчий процес

1. Державотворчі традиції.

2. Мирний шлях здобуття незалежності.

3. Підтримка з боку насе­ лення.

4. Демократичний вибір.

5. Міжнародне визнання України.

6. Підтримка з боку США та інших держав

1. Економічна криза.

2. Корупція вищих ешелонів влади.

3. Тривала відсутність відчутних пози­ тивних зрушень сприяла поширенню апатії в суспільстві.

4. Деформованість і незавершеність фор­ мування української нації.

5. Невиробленість національної ідеї.

6. Втручання Росії, яка не змогла зми­ ритись із втратою України

Завдання 1. Назвіть особливості державотворчого процесу в Україні.

2. Враховуючи позитивні та негативні чинники, що впливали на державотворчий процес, зробіть припущення, якими були можливості в розбудові Української держави. Робота зі схемою Фіксація кордонів

Визначення громадянства

Визначення дер­ жавної символіки

Створення влас­ них збройних сил

Складові державотворення Формування законодавчої бази. Прийняття Конституції України

Формування дер­ жавних органів влади

Запровадження власної грошової одиниці

242

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Завдання 1. Назвіть основні складові державотворчого процесу в Україні після проголошення незалежності.

2. Як ви вважаєте, які законодавчі акти було покладено в основу даних перетворень? У ч и т е л ь. Таким чином, проголошена незалежність надзви­ чайно гостро поста­вила питання про розбудову держави. Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибу­ тів державності. Важливими віхами на цьому шляху стали: 1. Фіксація кордонів. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийня­ ла Закон «Про державний кордон України», який проголошу­ вав недоторканність кордонів, визначав по­рядок їх охорони та правила переходу.

2. Визначення громадянства. 8 жовтня 1991 року Вер­ховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України». Відповідно до цього Закону громадянство надавалось усім, хто проживав на території республіки, незалежно від соціального стану, статі, політичних та релігійних поглядів, хто не був на момент набут­ тя чинності Закону громадяни­ном інших держав і не заперечу­ вав проти отримання гро­мадянства України.

3. Визначення національної символіки. У січні–лютому 1992 р. постановами Верховної Ради за­тверджено як Державний Гімн мелодію М. Вербицького «Ще не вмерла Україна», синьо-жовте знамено — Держав­ним Прапором, а тризуб — Малим Держав­ ним Гербом України.

4. Запровадження власної грошової одиниці. Із метою виходу з рубльової зони в 1992 р. на території республіки були запрова­ джені купони багаторазового використання, а 2 вересня 1996 р. відповідно до Указу Прези­дента на зміну купону прийшла справжня національна ва­люта — гривня.

5. Створення власних збройних сил. Власні збройні сили — гарант захисту державної неза­лежності, територіальної цілісності та суверенітету країни. 11 жовтня 1991 р. Верховна Рада затвер­ дила кон­цепцію оборони та розбудови Збройних сил України. У цьому документі констатувалося прагнення України стати нейтральною, без’ядерною, позаблоковою державою. 6 грудня побачив світ Закон «Про Збройні сили України», у якому Укра­ їна як незалежна держава і суб’єкт міжнародного права офіцій­ но проголо­шувала створення власних збройних сил.

Тема 6. Україна в умовах незалежності

243

Пакет Законів, які було прийнято надалі («Про прикордонні війська України», «Про загальний військовий обов’язок і військо­ ву службу» та ін.), створив певну право­ву базу для реформування війська. У жовтні 1993 р. Верховна Рада прий­няла «Войськову доктрину України». Документ такої ваги республіка прийняла першою серед країн СНД. Із ураху­ванням трирічного досвіду він ставив завдання розбудови збройних сил у трьох площинах — військово-політичній, військово-технічній та військово-економічній. Характеризуючи завдання та зовнішні функції української армії, Прези­дент Укра­ їни наголосив, що «хоча ми ні на кого не збира­ємося нападати, ні­ кому не загрожуємо силою, але ми має­мо бути готовими захистити свою державу і свій народ. Це єдине, що визначає характер і зміст Збройних сил Ук­раїни». Таким чином, офіційне затвердження атрибутів державності, ство­р ення власних збройних сил — гаранта захисту держав­ ної незалежності — лише початок процесу розбудови держа­ви. У межах цього процесу розгортаються і взаємодіють дві суспіль­ ні тенденції — трансформація існуючих та форму­вання нових структур. Формування партійно-політичної системи. Становлення інституту президентства У ч и т е л ь. Пріоритетним напрямом державотворчого процесу є формування трьох основних гілок влади — законодавчої, вико­ навчої та судової. Вищий законодавчий орган Украї­ни — Верхов­ на Рада — дістався в спадок від Української РСР. Її було обрано ще навесні 1990 р., і аж до весни 1994 р. депутати Верховної Ради дванадцятого скликання визна­чали перебіг законодавчого проце­ су. У цьому були свої позитивні та негативні моменти. Позитивним було те, що за­безпечувалися спадкоємність та керованість суспіль­ ного розвитку на початковій фазі реформ, існувала база для роз­ гортання державотворення, а негативним — що більша частина депутатів Верховної Ради посідала консервативну позицію і галь­ мувала створення правового поля для демо­кратичних перетворень. Перший парламент незалежної України за період своєї діяльності прийняв майже 450 законів. Значна їх кількість мала декларатив­ ний характер, не була забезпечена механізмом їхньої реалізації. Суттєво вплинуло на політичний розвиток те, що в структу­ рі виконавчої влади України виник новий важли­вий елемент. За

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

244

­ ризових умов з метою забезпечення сильної виконавчої влади, яка к б стала гарантом послідов­ності перебудовчих процесів, політичної єдності в центрі і на місцях, Верховна Рада Законом від 5 липня 1991 р. запровадила Інститут Президентства. Робота з терміном П р е з и д е н т (у перекладі з латини означає «той, хто си­ дить попереду» або «головуючий») — у суспільній свідомос­ ті найчастіше ця посада асоціюється з поняттям «лідер». Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотриман­ ня Конституції, прав і свобод людини. Першим Президентом України було обрано Л. М. Кравчука. Повідомлення учня Учні роблять повідомлення про Л. М. Кравчука. Робота з таблицею Формування гілок влади в Україні Главою держави є Президент. Він гарантує державний суверенітет, те­ риторіальну цілісність України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина Законодавча влада Верховна Рада (парла­ мент) — вищий зако­ нодавчий орган влади, на місцях — обласні, районні, міські, селищ­ ні ради

Виконавча влада Кабінет Міністрів (уряд), міністерства, відомства, державні комітети, місцева дер­ жавна адміністрація, виконкоми

Судова влада Верховний Суд Украї­ни, загальні, арбітражні, вій­ ськові суди (зго­ дом — Конститу­ ційний Суд)

Завдання Які історичні національні традиції було закладено в основу формування органів влади в Україні? У ч и т е л ь. Механізм влади часто гальмував практику рефор­ мування, не забезпечував належного соціального захисту населен­ ня, самоусувався від керівництва господарськими процесами. Ви­ никло двовладдя, а згодом три центри влади — президент, Верховна Рада та уряд. Криза влади в Україні значною мірою була зумовлена кризою існуючого державного ладу, його несистемним характером. В основі державного устрою республіки лежало, по суті, механічне поєднання еле­ментів парламентської республіки, президентського

Тема 6. Україна в умовах незалежності

245

прав­ління і радянської влади, що зумовлювало чимало внут­рішніх суперечностей. Протистояння президент — Верховна Рада відбувалося не тільки в центрі, а й у регіонах, де воно набуло форми конфлікту між місцевими радами та органами місцевої державної адмі­ ністрації. Останні були створені навесні 1992 р. відповідно до Закону України «Про представника Президента України» та По­ ложення «Про місцеву держав­ну адміністрацію», затвердженого Указом Президента. Запровадження посади представника пре­ зидента, форму­вання апарату місцевої державної адміністрації були спро­бою реформувати радянську систему, створити жорстку виконавчу вертикаль, підпорядковану президентові, та здій­ снити реформування місцевої влади не вдалося. Вер­ховна Рада 1994 р. ліквідувала місцеві державні адмініс­трації і повернула державну владу на місцях радам народних депутатів та їхнім виконкомам. Отже, на початковому етапі державотворення (1991 — перша половина 1994 р.) у процесі розбудови та становлен­ня владних структур визріла криза, проявами якої стали такі тенденції: • не вдалося ефективно і зважено здійснити розподіл владних пов­новажень; • роздвоєність виконавчої гілки влади (президент — уряд) над­ звичайно ускладнювала управління і заважала ефективній ро­ боті; • загальна невизначеність у розподілі владних фун­кцій і повно­ важень зумовлювала тотальну безвідповідаль­ність на всіх рів­ нях; • послідовна протидія Верховної Ради не дала змоги створити сильну виконавчу владу, необхідну в умовах пе­рехідного пе­ ріоду. Робота з таблицею Дострокові вибори Президента й депутатів Верховної Ради (1994 р.) Причини виборів Загострення про­ тистояння між Президе­нтом, урядом і Верхов­ ною Радою

Наростання еко­ номічної кризи в державі (безробіт­ тя, інфляція, борги по зарплатні тощо)

Невдоволення населення погір­ шенням умов життя (у червні 1993 р. почали страйкувати шахтарі Донбасу, згодом страйк перекинувся на інші регіони)

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

246

Вибори Президента

Вибори депутатів Верховної Ради

• Зареєстровано 7 канди­ • Відбувалися за мажоритар­ною сис­ датів на посаду Прези­ темою, а не за пар­тійними списками. дента.

• Велика кількість претендентів на • Відбувалися у 2 тури один депутатський мандат; дуже на­ (у 1-му ніхто не набрав пружена боротьба під час виборчих більше 50 % голосів; до перегонів.

2-го вийшли Л. Крав­ • Результати виборів: КПУ — 25 %; чук (37,68 %) і Л. Кучма Рух — 5,9 %; Селянська партія — (31,25 %)).

5,34 %; СПУ — 4,15 %; безпартій­ • Переміг Л. Кучма, який ні — 55,6 %, Незначну кількість набрав 52 % голосів місць отримали представники УРП, (14 млн 660 тис.). 19 липня СДПУ, УХДП, Партії праці та ін.

1994 р. він склав присягу Пропрезидентські сили зазнали на вірність українському знач­ної поразки. Прорахунки влади народові й офіційно став знову зробили привабливими гасла Президентом України комуністів і соціалістів

Завдання 1. Чому було прийнято рішення про дострокові вибори Президен­ та України та депутатів Верховної Ради?

2. Якими були результати цих виборів? Історична довідка Учні зачитують історичну довідку про Л. Д. Кучму. Політика Президента України Л. Д. Кучми • Політична та економічна нестабільність (протягом 1994–1999 рр. в Україні помінялося чотири уряди).

• Недостатні темпи соціально-економіч­них реформ.

• Призупинення падіння виробництва; гальмування економічної ­кризи в країні.

• Зупинення гіперінфляції; запровадження власної національної ­валюти — гривні.

• Прийняття Конституції України.

• Утвердження України на міжнародній арені

Завдання Визначте сильні та слабкі сторони президентства Л. Д. Кучми. Прийняття Конституції України (1996) Робота з терміном К о н с т и т у ц і я — Основний Закон держави, політичний, нормативно-правовий акт, який закріплює основи суспіль­

Тема 6. Україна в умовах незалежності

247

ного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, пра­ ва та обов’язки громадян. У ч и т е л ь. Конституція — потужний засіб політичного управ­ ління суспільством, юридична база всього законодавства держави, основа наукових розробок у сфері права, найважливіше джерело права. Конституції України як Основному Закону держави властиві особ­ливості правового статусу: вона має найвищу юридичну силу, є основою для прийняття інших нормативних актів держави. Їй притаманна підвищена стабільність. Конституційний процес в Україні як процес підготовки но­ вої Конституції України розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.). У ній перед­ бачалась розробка нової Конституції. Було утворено комісію з ви­ роблення нового Основного Закону (Конституційна комісія) і відпо­ відну Робочу групу. Вона підготувала концепцію Конституції, яка була схвалена Верховною Радою. Після проголошення незалежності певний час зберігала чин­ ність Конституція УРСР у тій частині, яка не суперечила законам України, прийнятим після 24 серпня 1991 р. Це було зумовлено обставинами перехідного періоду. Проголошення незалежності та референдум 1 грудня 1991 р. дещо активізували конституційний процес. Робота з підручником. Складання хронологічної таблиці Етапи конституційного процесу Дата Жовтень 1990 р. Червень 1991 р. Липень 1992 р Жовтень 1993 р. Листопад 1994 р.

Подія І етап — 1990–1993 рр. Утворення Конституційної комісії Схвалення Верховною Радою концепції нової Конституції України Винесення на всенародне обговорення офіційного проекту Конституції України Подано доопрацьований проект Конституції України ІІ етап — 1994–1996 рр. Утворення нової Конституційної комісії (на чолі з Л. Куч­ мою і О. Морозом)

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

248

Дата 8 червня 1995 р

Подія Прийняття Конституційного договору між Верховною ­Радою України та Президентом України

20 березня Проект нової Конституції України передано Верховній Раді 1996 р України 28 червня 1996 р.

V сесія Верховної Ради України прийняла Конституцію України

Завдання 1. Як ви вважаєте, чому перший і другий (доповнений) проек­ ти Конституції України так і не стали Основним Законом дер­ жави?

2. Як вплинули на Конституційний процес позачергові вибори Президента та депутатів Верховної Ради?

3. У чому суть Конституційного договору між Верховною Радою та Президен­том України? Чому виникла необхідність в його підписанні? У ч и т е л ь. Новий проект Конституції України Конституцій­ на комісія схвалила 11 березня 1996 р. і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня ­проект було прийнято за основу. 5 трав­ ня 1996 р. було створено Тимчасову спеціальну комісію з доопра­ цювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У черв­ні комісія завершила свою роботу. Розпочалася копітка робота з обговорення доопрацьова­ ного проек­ту Конституції. До 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи не­ припустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Все­ український референдум з питань затвердження нової Конституції.

27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 черв­ ня 1996 р. нову Конституцію Украї­ни було прийнято. Україна одержала Основний Закон, без якого державність є невизначеною. Конституція юридично закріпила політичний і економічний суве­ ренітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян.

Тема 6. Україна в умовах незалежності

• • • • • • •

249

Основні принципи Конституції України: Суверенітет; незалежність; демократизм; соціальна держава; правова держава; пріоритет загальнолюдських цінностей; поділ влади. Робота з документом З книги Г. Касьянова «Україна 1991–2007»

«Наступного дня вранішня пленарна сесія Верховної Ради роз­ почалася з закритого засідання. У перерві журналістам повідо­ мили, що депутати залишатимуться в парламенті, доки не буде ухвалено нову Конституцію. Удень депутати поділилися на кілька робочих груп для обговорення найбільш суперечливих статей: про мову, статус Криму, державну символіку, приватну власність. О 18:30 розпочалося пленарне засідання, яке відкрило знаме­ ниту «конституційну ніч» — з цієї миті майже протягом 14 годин без перерви депутати поіменно голосували по кожній окремій (зі 160) статті Конституції. Для затвердження кожної статті потрібно було не менше 300 голосів. Героєм конституційної ночі став депу­ тат Михайло Сирота, який представляв проект Конституції, за­ пропонований погоджувальною комісією — весь цей час він стояв на трибуні та був змушений за регламентом представляти кожну статтю, коментувати й пропоновані поправки, виголошувати стан­ дартну фразу: «Комісія просить прийняти». Під час голосування в залі працювали «піаністи» — депутати, яким їх відсутні колеги віддали реєстраційні картки для участі в голосуванні. Був тут і свій «диригент» — лідер комуністів П. Симоненко, який у потрібні мо­ менти подавав своїм колегам знаки не реєструватися. Журналісти, які вщент заповнили балкон Верховної Ради, напружено стежили за процесом. Усі присутні розуміли історичну вагу подій, що від­ буваються. Протягом ночі до будинку парламенту «підтягувалися» відсут­ ні депутати. Близько другої години ночі залу засідань несподівано полишили всі члени уряду, що були за сумісництвом депутатами. Їх обурені колеги перервали голосування й поставили питання про позбавлення їх депутатських мандатів. «Прогульникам» довелося повернутися.

250

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Час від часу процедуру монотонного голосування окремих ста­ тей переривали спалахи емоцій. О першій ночі було поставлено на голосування статтю про національну символіку. Комуністи кате­ горично повстали проти синьо-жовтого прапора та тризуба. Один з них, явно глузуючи з опонентів, запропонував натомість козаць­ кий малиновий прапор, заявивши, що синьо-жовтий назавжди пов’язаний з «колабораціоністами». Обурені праві депутати спро­ бували стягти його з трибуни, і лише зусиллями інших парламента­ рів вдалося запобігти бійці. Питання про статус Криму викликало подібну реакцію — праві дружно скандували: «Область! Область!», тоді як ліві обстоювали республіканський статус автономії. Голо­ сування за цими статтями загрожувало зривом усього заходу, тому було вирішено провести його таємно (за решту статей голосували поіменно). У результаті Україна, будучи унітарною державою, отримала у своєму складі автономну республіку і здобула нарешті конституційне право на синьо-жовтий прапор і тризуб. Близько 9:00 28 червня в залі засідань з’явився президент. За кілька хвилин розпочалося поіменне голосування з ухвалення всі­ єї Конституції загалом. На тлі усіх попередніх виснажливих подій його результати були вражаючими — 315 — «за», 36 — «проти», 12 — утрималися, 30 — не голосували. Коли на табло з’явилися результати голосування, зала засідань вибухнула істеричною ова­ цією, учорашні супротивники в ейфорії розціловувалися та обі­ ймалися, виснажений М. Сирота втирав сльози щастя, а напівжи­ ві журналісти полегшено аплодували їм з балкону. Дещо пізніше Л. Кучма нагородив усіх учасників засідання орденами, а хол Вер­ ховної Ради прикрасили алегоричною картиною, що символізувала зв’язок поколінь борців за незалежність з учасниками ухвалення Конституції». Завдання 1. На основі документа схарактеризуйте особливості Конститу­ ційного процесу в Україні.

2. Як ви вважаєте, чому Конституційний процес в Україні виявив­ ся складним, суперечливим і тривалим? Робота з джерелом інформації Опрацювання тексту Конституції. Основні положення Конституції України Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Тема 6. Україна в умовах незалежності

251

Єдиним джерелом влади в Укра­їні є народ, який здійснює її шляхом референдуму або виборів, до Верховної Ради й органів міс­ цевого самоврядування. Україна — президентсько-парламентська республіка, у якій державна влада розподіляється на три незалежні гілки: законодав­ чу, виконавчу, судову. Вищий законодавчий орган — Верховна Рада України, яка оби­ рається на 4 роки у складі 450 народних депутатів. Систему виконавчої влади склада­ють Кабінет Міністрів Украї­ ни, міс­цеві державні адміністрації в облас­тях та районах. Україна — унітарна республіка (тобто її територія цілісна й непо­ дільна, в Україні діє єдине законо­давство, єдина судова система). Державною мовою є українська. Гарантія демократичних прав і свобод усім громадянам. Закріплення різноманітних форм власності. Принцип мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма країнами. Завдання У чому полягало значення прийняття Основного Закону нашої держави — Конституції України? Політична ситуація в Україні в кінці 1990-х — на початку 2000-х рр. Робота з таблицею Основні політичні події кінця 1990-х — початку 2000-х рр. Дата Березень 1998 р.

Подія Вибори до Верховної Ради • Уперше відбувались за змішаною (мажоритарнопропорційною) системою: половину депутатів обирали за одномандатними округами, іншу половину — за списками кандидатів від політичних партій або блоків на основі пропорційного представництва.

• Необхідний 4 % бар’єр подолали 8 партій: КПУ — 24,65 %, Народний Рух України — 9,4 %, виборчий блок СПУ та СелПУ — 8,6 %, Партія зелених — 5,4 %, НДП — 5 %, Всеукраїнське об’єднання «Громада» — 4,7 %, ПСПУ — 4 %, СДПУ — 4 %.

• Перевагу в парламенті дістали ліві партії.

• Жодна з політичних сил не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості. Кожно­ му із політичних таборів бракувало внутрішньої єдності

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

252

Дата Жовтень 1999 р.

Подія

Президентські вибори 1999 р.

• Зареєстровано 13 кандидатів на посаду Президента.

• Відбулося два тури виборів: у першому перемогли Л. Кучма та П. Симоненко, у другому — остаточну пе­ ремогу здобув Л. Кучма (56,25 %) 16 квітня Всеукраїнський референдум 2000 р. Винесено питання: • недовіра Верховній Раді; • скасування депутатської недоторканості; • скорочення кількості депутатів до 3000 осіб; • формування двопалатного парламенту; • прийняття Конституції на Всеукраїнському референдумі; • право Президента на розпуск Верховної Ради, якщо протя­ гом місяця в ній не сформувалася парламентська більшість. Більшість громадян України підтримали нововведення, але вони так і не були втілені в життя 28 листопа­ Початок «касетного скандалу» у зв’язку зі зникнен­ням да 2000 р. журналіста Г. Гонгадзе, який писав критичні стат­ті на адресу Президента та його оточення. Загострення політич­ ної ситуації 31 березня Чергові вибори до Верховної Ради: блок «Наша Україна» 2002 р. на чолі з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77 %), БЮТ па чолі з Ю. Тимошенко (7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритар­ ними округами перемогли пере­важно проурядові депутати. Вибори засвідчили пораз­ку лівих партій. Створена пропре­ зидентська парламентська більшість довго не протрима­ лася за відсутності спільних ідеоло­гічних засад. Опозиція також ще не була готова ство­рити власну більшість 6 березня Указ Президента про винесення на всенародне обго­ворення 2003 р. проекту Закону «Про внесення змін до Кон­ституції Украї­ ни», у результаті якого відмовилися від ідеї двопалатного парламенту та скорочення кількості депутатів 2004 р. Політична реформа • Обрання депутатів за партійними списками.

• Розподіл парламенту на 2 палати.

• Формування коаліційного уряду парламентською біль­ шістю, яка відповідає за його роботу.

• Надання Президентові права розпускати парламент у разі нестворення у визначені строки більшості, не­ спроможності більшості сформувати уряд, неухвалення державного бюджету на наступний рік

Тема 6. Україна в умовах незалежності

Дата

2004 р.

253

Подія • Перетворення України з прези­дентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську (парла­ мент призначає прем’єр-міністра і затверджує склад уряду. Президент призначає міністрів оборони, вну­ трішніх справ, закордонних справ, з питань надзвичай­ них ситуацій та інших — тобто чітко розмежовуються сфери відповідальності).

• Розмежування в часі виборів до Верховної Ради, орга­ нів місцево­го самоврядування, Президента, але впро­ довж одного року та на один термін — 5 років.

• Визнання результатів всеукра­їнського референдуму (прямої волі народу) без затвердження будь-яким орга­ ном влади Вибори Президента України.

• 26 кандидатів на посаду Президента, жорстка боротьба між ними. Вибори тривали впродовж трьох турів. І тур — 31 жовтня 2004 р.

• Переможці В. Ющенко (39,26 %) і В. Янукович (39,11 %) ІІ тур — 21 листопада 2004 р.

• Центральна Виборча Комісія (ЦВК) оголосила пере­ можцем В. Януковича. Коаліція опозиційних сил зви­ нуватила ЦВК у фальсифікації результатів виборів, оскаржила рішення ЦВК у Верховному Суді України й вивела на площу Незалежності в Києві своїх прибіч­ ників (ці події отримали назву «помаранчева револю­ ція»).

• Зважаючи на напружену ситуацію в країні та наявні матеріали про порушення під час голосування, Верхов­ ний Суд виніс рішення про переголосування II туру президентських виборів.

• 8 грудня Верховна Рада прийняла пакет документів (містив зміни до Закону «Про вибори Президента Укра­ їни», політичну реформу, яка повинна була набрати чинності з вересня 2005 р. або січня 2006 р., інші домов­ леності); переобрання ЦВК, яку очо­лив Я. Давидович. ІІІ тур — 26 грудня 2004 р.

• Результати: В. Ющенко (51,99 %), В. Янукович (44,21 %).

• Президентом України проголошено В. Ющенка, інавгу­ рація якого відбулася 23 січня 2005 р.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

254

Дата

Подія

2006 р.

Вибори до Верховної Ради • Відбувалися за партійними списками.

• Взяло участь 45 політичних партій та блоків.

• Результати виборів: Партія регіонів (32,14 %), БЮТ (22,29 %), блок «Наша Україна» (13,95 %), СПУ (5,69 %), КПУ (3,66 %)

30 вересня 2007 р.

Позачергові вибори до Верховної Ради • Відбулися за пропорційною системою в загальнодер­ жавному виборчому окрузі. Прохідний бар’єр для пар­ тій і блоків становив 3 % від числа виборців, що взяли участь у голосуванні.

• Результати: Партія регіонів — 34,35 %, блок Юлії Тим­ ошенко — 30,71 %, блок «Наша Україна — Народна самооборона» — 14,15 %, КПУ — 5,39 %, «Блок Лит­ вина» — 3,96 %

2010 р.

Вибори Президента України І тур — 17 січня 2010 р.

• Всього 18 кандидатів.

• Результати: В. Янукович — 37,32 %, Ю. Тимошенко — 25,05 % ІІ тур — 7 лютого 2010 р.

• Результати: В. Янукович — 48,95 %, Ю. Тимошенко — 45,47 %.

• Президентом України обрано В. Януковича

30 вересня 2010 р.

Рішення Конституційного суду про відміну Політичної ре­ форми 2004 р.

Повідомлення учнів Учні роблять повідомлення про В. А. Ющенка. Учні роблять повідомлення про В. Ф. Януковича.

V. Узагальнення та систематизація знань Робота в групах 1-ша група • Чи можна вважати Конституційний процес в Україні заверше­ ним?

2-га група • Чи були події осені–зими 2004 р. революційними? Завдання виконуються за допомогою методу «Прес».

Тема 6. Україна в умовах незалежності

255

Голови Верховної Ради України Час перебування при владі

ПІБ

23 липня 1990 — 5 грудня 1991 р.

Леонід Макарович Кравчук

5 грудня 1991 — 11 травня 1994 р.

Іван Степанович Плющ

18 травня 1994 — 12 травня 1998 р.

Олександр Олександрович Мороз

7 липня 1998 — 21 січня 2000 р.

Олександр Миколайович Ткаченко

1 лютого 2000 — 14 травня 2002 р.

Іван Степанович Плющ

28 травня 2002 р. — 25 травня 2006 р. Володимир Михайлович Литвин 6 липня 2006 — 23 листопада 2007р. Олександр Олександрович Мороз 4 грудня 2007 — 12 листопада 2008р. Арсеній Петрович Яценюк З 9 грудня 2008 р.

Володимир Михайлович Литвин Прем’єр-міністри України

Час перебування при владі

ПІБ

23 жовтня 1990 — 1 жовтня 1992 р.

Фокін Вітольд Павлович

2 жовтня 1992 — 12 жовтня 1992 р.

Симоненко Валентин Костянти­ нович (в. о.)

13 жовтня 1992 — 21 вересня 1993 р.

Кучма Леонід Данилович

22 вересня 1993 — 15 червня 1994 р.

Звягільський Юхим Леонідович (в. о.)

16 червня 1994 — 6 березня 1995 р.

Масол Віталій Андрійович

6 березня 1995 — 27 травня 1996 р.

Марчук Євген Кирилович

28 травня 1996 — 18 червня 1997 р.

Лазаренко Павло Іванович

19 червня 1997 — 16 липня 1997 р.

Дурдинець Василь Васильович (в. о.)

16 липня 1997 — 22 грудня 1999 р.

Пустовойтенко Валерій Павло­ вич

22 грудня 1999 — 29 травня 2001 р.

Ющенко Віктор Андрійович

29 травня 2001 — 21 листопада 2002 р. Кінах Анатолій Кирилович 21 листопада 2002 — 7 грудня 2004, 28 грудня 2004 — 5 січня 2005 року, 4 серпня 2006 — 23 жовтня 2007, до 18 грудня 2007 р. (в. о.)

Янукович Віктор Федорович

7 грудня — 28 грудня 2004 року, 5 січня — 24 січня 2005 року

Азаров Микола Янович (в. о.)

4 лютого — 8 вересня 2005 року, 24 січня — 4 лютого 2005 року 18 грудня 2007 — 3 березня 2010 р.

Тимошенко Юлія Володимирівна

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

256

Час перебування при владі

ПІБ

22 вересня 2005 — 4 серпня 2006 р.

8 вересня 2005 — 22 вересня 2005 р.

Єхануров Юрій Іванович

3 березня 2010 — 11 березня 2010 р.

Турчинов Олександр Валентино­ вич (в. о.)

З 11 березня 2010 р.

Азаров Микола Янович

VІ. Домашнє завдання 1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. За матеріалами преси або за спогадами очевидців підготувати повідомлення про становище українського населення на почат­ ку 90-х років.

Урок 43 Спроби реформування економіки України на початку 90-х років Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: описувати повсякденне життя та визначати зміни, пов’язані з процесами розпаду СРСР та утво­ рення незалежної України; характеризувати соціально-економічне становище України у першій половині 90-х років; зіставляти різні точки зору щодо процесів розбудови незалежної, демокра­тичної, соціальної, правової держави та давати їм власну оцінку; визнача­ ти власну позицію щодо питання про суперечливі процеси розбудо­ ви незалежної держави в Україні, зв’язки між ними та особливос­ тями політичного й економічного життя. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Пригадайте, яким було економічне становище України напри­ кінці 80-х рр.

2. Коли в Україні започатковано реформи з набуття економічної самостійності і в чому вони полягали?

Тема 6. Україна в умовах незалежності

257

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Політична незалежність України стала передумо­ вою для здобуття республікою економічного суверенітету. Першо­ черговим завданням було визначено перехід від командної до рин­ кової економіки, який дав би змогу вивільнити творчу енергію народу та повніше реалізувати можливості вітчизняного еконо­ мічного потенціалу. Учені розрізняють три моделі переходу від ко­ мандної до ринкової економіки. Робота зі схемою Три моделі переходу від командної до ринкової економіки Створення в надрах старої командної системи нових соціально орієнтованих ринкових відносин (Китай, В’єтнам, Монголія та ін.)

Поступовий еволю­ ційний перехід до ринкових відно­син (Угорщина, Чехія, Словаччина)

Шлях «шокової терапії» (Польща)

Ґрунтовне теоретичне опрацювання основних тен­ денцій перехідного періоду і практична реалізація його через соціально-економічні експерименти, під час яких відпра­цьовувались оптимальні форми прива­ тизації. Стара бю­рократія при­ стосовувалася до нових умов господарюван­ня, розв’язувалися проблеми зайнятості. Триває пошук способів залучення іноземного капіталу, стимулювання роз­витку підприємництва тощо

Передбачає руйна­ цію команд­ної еко­ номіки. Визначальною його ознакою є поступо­ ве нагромадження ринкових елемен­ тів, яке дає змогу країні перейти до нових форм госпо­ дарювання без зрос­ тання со­ціальної напруженості та масового зубожіння населення, певною мірою оминаючи період форсованого, первісного нагрома­ дження капіталу

Запровадження в короткий термін комплексу ради­ кальних еконо­ мічних заходів — блискавичної лібералі­зації цін, максимального усунення держа­ ви від втручання в економічні про­ цеси, ліквідації більшості субси­ дій, надання по­ вної самостійності підприємствам і фірмам в еко­ номічних питан­ нях

Проблемне завдання Наприкінці уроку дайте відповідь на запитання: «Яку з цих мо­ делей обрала Україна в процесі переходу від командної до ринкової економіки?» Свою відповідь аргументуйте фактами.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

258

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Стан господарства після розпаду СРСР Метод «Мозковий штурм» Охарактеризуйте стан економіки України після розпаду Радян­ ського Союзу. Учні по черзі називають коротенькі твердження, які характери­ зують стан розвитку економіки. Учитель фіксує їх на дошці і про­ сить згрупувати за напрямками: негативні та позитивні чинники. Метод «Дерево рішень» Економіка України на момент проголошення незалежності Негативні чинники

Позитивні чинники

1. Командна система в управлінні еко­ номікою, економіка України — скла­ дова загальносоюзного економічного комплексу.

2. Деформація структури економіки: переважання важкої промисловості та енергетики (70 %).

3. Відсутність у більшості галузях за­ вершеного циклу виробництва това­ рів (80 %).

4. Висока енергозатратність та енерго­ залежність.

5. Неконкурентоспроможність біль­ шої частини промислової продукції на світовому ринку, застарілість матеріально-технічної бази.

6. Мілітаризація економіки: 80 % під­ приємств працювали на потреби військово-промислового комплексу.

7. Несформованість власної банківської і фінансової системи.

8. Відсутність законодавчо-нормативної бази для функціонування економіки в умовах ринку та чіткої програми дій з реформування економіки.

9. Негативні наслідки невдалих еконо­ мічних реформ періоду перебудови.

10. Хронічна криза і сільського госпо­ дарства

1. Висококваліфікована і дешева робоча сила (пра­ цездатне населення ста­ новить більшу половину населення України).

2. Високий рівень освіти.

3. Значний науковий потен­ ціал (220 тис. науковців), розвиненість мережі на­ укових установ, розвиток фундаментальних і при­ кладних наукових дослі­ джень.

4. Значні природні багат­ ства.

5. Розвиненість транспорт­ ної мережі (залізниці, порти, газо- і нафтопрово­ ди тощо).

6. Великий морський і річ­ ковий флот.

7. Здатність промисловості випускати великий асор­ тимент продукції, аж до ракет і космічної техніки.

8. Значний потенціал роз­ витку сільського госпо­ дарства (висока природна родючість ґрунтів)

Тема 6. Україна в умовах незалежності

259

Завдання Як на вашу думку, які чинники переважали в економіці Украї­ ни? Чому ви так вважаєте? У ч и т е л ь. Таким чином, після розпаду СРСР і здобуття неза­ лежності Україна вийшла на шлях самостійного як політичного, так і економічного розвитку. За виробничим потенціалом і чисель­ ністю населення Україна — друга після Росії держава СНД. На початку 90-х років її населення становило 52 млн осіб, що дорів­ нювало близько 18 % загальної чисельності населення колишньо­ го СРСР. У 1989 р. в Україні було вироблено понад 16 % загально­ союзного національного доходу. У результаті панування командно-адміністративної системи управління економікою Україна опинилася в стані глибокої еко­ номічної кризи. Катастрофічна ситуація в народному господарстві була обумовлена такими факторами: • загальним одержавленням, що призвело до деградації відносин власності й ліквідації нормальних господарських стимулів; • деформованою структурою виробництва зі значною мірою мілі­ таризації; • викривленням мотивації праці, пануванням соціального утри­ манства; • гонитвою за високими темпами зростання. Немічною і деформованою у господарському плані виявилася Україна після проголошення незалежності. Спро­би реформування економіки. Роздержавлення, приватизація та фінансова система України У ч и т е л ь. 90-ті роки для України можна назвати роками еко­ номічної трансформації. Суть соціально-економічних перетворень загалом зводилася до того, щоб змінити існуючу економічну систе­ му і забезпечити економічне зростання. Як же відбувалися транс­ формаційні процеси в українській економіці? Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття «Декларації про державний суверенітет України» 16 липня 1990 р. Ще перебуваючи в складі СРСР, Україна в такий спосіб заявила про свій намір створення самостійної держави з не­ залежною і міцною економікою. Практична реалізація цього на­ міру відбулася після прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

260

Одним із головних завдань стала розробка науково обґрунтова­ ної соціально-економічної політики, тобто прог­рами стратегічних і тактичних дій держави. Без такої програми успішний розвиток еко­ номіки будь-якої країни неможливий. Але в 1991 р. перевагу було надано не науково обґрунтованим висновкам учених, а нав’язаній Україні ззовні так званої «шоковій терапії» за російським зразком. Уже в січні 1992 р. російський уряд Є. Гайдара, дотримуючись кон­ цепції «шокової терапії», зняв державний контроль над ціноутво­ ренням. Кабінету Міністрів України, очолю­ваному В. Фокіним, щоб якось захистити український ри­нок, не залишалося нічого іншого, як повторити цей ма­невр. Безмитні кордони, глибока інте­ грованість у простір СНД, існування саме в Росії єдиного на той час для постра­дянських держав емісійного банку, запрограмованість ви­конувати накази з Москви стали об’єктивними чинника­ми, які підштовхнули Україну до цього кроку. Але спроби реформування економіки теж мали місце. Робота з таблицею Спроби реформування економіки Період

Зміст реформ

Жовтень 1991 р.

Програма «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності», яка передбачала: • структурну перебудову господарства України; • конверсію оборонної промисловості; • перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на ко­ ристь виробництв, що виробляли споживчі товари для населення; • переорієнтування машинобудування на задоволення по­ треб агропромислового сектору, легкої та харчової про­ мисловості; • здійснення урядом контролю за формуванням економіч­ ної структури, прийняттям рішень щодо розміщення но­ вих виробничих потужностей; • реконструкція та переоснащення діючих підприємств усіх галузей промисловості

Початок 1992 р.

Уряд В. Фокіна запроваджує в обіг купоно-карбованець, про­ голошує лібералізацію ринкової торгівлі й повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари, що, у свою чергу, поглиблює кризу, сприяє подальшому падінню вироб­ ництва і за відсутності конкуренції закономірно спричиняє значне зростання цін, що призводить до різкого зниження рівня життя більшості населення

Тема 6. Україна в умовах незалежності

261

Період

Зміст реформ

Березень 1992 р.

Верховна Рада України приймає «Основи національної еко­ номічної політики України», які передбачають: • роздержавлення і приватизацію; • структурну перебудову і модернізацію промисловості; • вихід України з рубльового простору; перехід до взаємо­ розрахунків з країнами СНД на основі світових цін; • переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки. Ця програми стала у квітні 1992 р. пропуском України до МВФ

1992 рік

• Продовжується формування ринкової інфраструктури — діє 44 товарні біржі, близько 3 тис. брокерських контор, понад 2 тис. комерційно-посередницьких підприємств, 67 комерційних банків тощо.

• У харчовій промисловості здійснюються спроби переорі­ єнтації на ринкову економіку.

• Згідно з прийнятим Законом «Про приватизацію май­ на державних підприємств» та іншими нормативними документами в Україні було створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонер­ них товариств, найвідомішими з яких є «Укрцукор», «Укрм’ясо», «Укрмолпром», «Укрпродспілка».

• В Україні зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки саме кооперативів (загальна чисельність зайнятих у них осіб становить 670 тис.), а 114 підпри­ ємств передано в оренду трудовим колективам

У ч и т е л ь. Копіюючи російські реформи, Україна пішла шля­ хом формування капіталізму зразка XVIII ст. — вільного ринку, — що заперечує регулювальну роль держави. Реформи почалися без обґрунтованих стратегічних цілей, які були б вироблені саме для України з урахуванням її інтересів та історичних особливостей. Разом з тим економічні перетворення, здійснювані в Україні, мали певні відмінності від російських реформ. Так, керівництво країни стало на шлях поступових економічних змін зі збереженням знач­ них регулювальних функцій держави. Заявляючи про прихиль­ ність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикаль системи управління народним господарст­вом, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ре­ сурсів. Перший рік самостійного існування української держави не приніс позитивних зрушень в економіці, почався процес прискоре­ ного зниження основних макроекономічних показників.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

262

Робота з таблицею Зниження економічних показників у 1992 р. Економічні показники

Відповідно до попереднього року

Національний дохід

85 %

Промислова продукція

91 %

Продукція сільського господарства

89 %

Виробництво товарів народного споживання

80 %

Виробництво продовольчих товарів Зростання цін

68 % у 20 разів, рівень інфляції 2000 %

Завдання 1. Укажіть причини економічного спаду в Україні 1992 року.

2. Чи можна стверджувати, що економіка України перебувала в кризовому стані? У ч и т е л ь. Невдача України на початковій стадії економіч­ них перетворень певною мірою пов’язана зі стартовими умовами ре­форм. Деякі з них мають об’єктивний характер і ­притаманні бага­тьом колишнім республікам СРСР. Це спадок командноадміністративної системи, зношеність виробничих фондів, ірра­ ціональна виробнича структура. Негативну роль відіграли розрив господарських зв’язків із сусідніми країнами та стрибок цін на ім­ портовані енергоносії. Окрім цього, не можна не враховувати досить високого ступеня інтегрованості України до союзногосподарсько­ го комплексу. В економічній структурі країни значною виявилася частка галузей, які потребують постійної підтримки держави і слаб­ ко піддаються реформуванню: вугільна, гірничорудна, космічна та інші. Значну роль в економічному спаді відіграли і суб’єктивні про­ рахунки уряду України у визначенні народногосподарських пріо­ ритетів, відхилення від виробленого раніше курсу. Робота з таблицею Програма уряду Л. Д. Кучми Період

Зміст програми

Початок «Основи національної політики на 1993 р.», у яких передбача­ 1993 р. лися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію: • відновлення галузевого централізованого управління на­ родним господарством;

Тема 6. Україна в умовах незалежності

Період

263

Зміст програми • • • •

посилен­ня адміністративних методів управління; обмеження кредитного субсидування галузей економіки; урахування реальних можливостей бюджету; запровадження штрафних санкцій до підприємств, що ви­ плачують своїм робітникам економічно необґрунтовану високу зарплату. Але вимога здійснення жорсткої грошово-кредитної політики не здобула належної підтримки. Із закликом «запобігти роз­ продажу національного надбання» Верховна Рада домагається щедрих кредитних вкладів для порятунку державних підпри­ ємств від банкрутства. При цьому посилюється податковий тиск на сектор приватного підприємництва Програма уряду Ю. Звягільського Період Жов­ тень 1993 р.

Зміст програми «Концепція плану еко­номічного і соціального розвитку та дер­ жавного бюджету України на 1994 рік», яка: • проголошувала курс на послідовне просування до ринку; • визначала пріоритети розвитку економіки та засоби їх до­ сягнення, економічні, правові та адміністративні регуля­ тори економічних проце­сів; Але на практиці дедалі помітнішим ставав перехід до адміні­ стративних важелів управління

У ч и т е л ь. У перші місяці 1993 р. спад виробництва дещо уповільнився, що було досягнуто дорогою ціною — посиленням кредитної емісії, безупинною роботою друкарського верстата. Ін­ фляція, що торік становила в середньому близько 30 % на місяць, стрімко переростає у гіперінфляцію, досягнувши до осені в серед­ ньому рівня 70 % на місяць, а в грудні 1993 р. через нове підви­ щення цін рівень інфляції перевищив 90 %. Грошова емісія за рік зросла у 25 разів, що призвело фактично до руйнування фінансової системи. Україна пройшла через найвищу у світі гіперінфляцію — 10 155 % (10 255 % з урахуванням попереднього року), тобто ціни зросли у 101,55 раза. Таким чином, 1993 р. не приніс для економі­ ки України очікуваного піднесення. Припущення про сприятливі передумови для створення незалежної економіки не здобули мате­ ріального підтверд­ження. Рівень інфляції почав вимірюватися вже п’ятизначними (!) цифрами.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

264

Робота з термінами І н ф л я ц і я — тривале зростання загального рівня цін (на відміну від відносного зростання цін, за якої ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше, ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними), що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей. Г і п е р і н ф л я ц і я — інфляція, що вийшла з-під конт­ ролю, ситуація, коли ціни стрімко зростають разом із швид­ ким знеціненням грошової одиниці. Формально визначаєть­ ся як інфляція з темпами більш ніж 50 % на місяць. Робота з таблицею Причини гіперінфляції у 1992–1993 роки 1.

2.

3.

4.

Вплив лібералізації ціноутворення в Росії. Примусовий вихід України з рубльової зони. Стрімке зростання цін на енергоносії (за 1992 р. у 300 разів). Страйковий рух середини 1992 р. (шахтарі, транспортники, вчителі тощо), спричинений черговим підвищенням цін на сільгосппродук­ цію, змусив уряд збільшити розміри заробітної плати, яка не була економічно підкріплена.

5. Виділення державою значних ресурсів для підтримки АПК та інших галузей промисловості (лише у першому кварталі 1993 р. було виді­ лено 3 трлн крб державної фінансової допомоги і 1 трлн крб пільго­ вих кредитів).

6. Прорахунки у проведенні економічних реформ, фактичне їх припи­ нення у 1993 р.

7. Недовіра населення до купоно-карбованців (з листопада 1992 р. — українські карбованці), фінансові спекуляції.

8. Загострення політичної боротьби

У ч и т е л ь. В економіці України склалося кризове становище: стара система господарювання була підірвана, нова ще фактично не створена. Особливо гостро це питання постало в сільському гос­ подарстві: фермерство ще не могло стати основним ви­робником сільськогосподарської продукції, а колгоспне виробництво ніяк не вписувалося в нові економічні умови. Але в 1994 р. уряду вдалося суттєво загальмувати динаміку інфля­ції: в липні 1994 р. її рівень був найнижчим (2,1 %) за три попередні роки. Уповільнено було і темп зростання цін на споживчі товари та послуги: за січень–липень 1994 р. вони зросли в 1,7 ра­ за. Утім, зниження інфляції було досяг­нуто переважно за рахунок

Тема 6. Україна в умовах незалежності

265

відстрочення бюджетних вип­лат і величезного зростання заборго­ ваності бюджету. За 9 місяців 1994 р. вона становила 47 трлн крб. Виконання бюджетного фінансування на освіту становило лише 64 %, медицину — 69 %, науку — 60 %, культуру — 30 %. Стримування інфляції та зростання цін зовсім не означа­ло ста­ білізації й виходу із кризи. Навпаки, негативні тен­денції в еконо­ міці дедалі більше набирали сили: за шість місяців 1994 р. темп спаду виробництва, порівняно з відпо­відним періодом минулого ро­ ку, становив 36 % і був удвічі вищим, ніж у 1991–1993 рр. За цей період особливо знач­ний спад відбувся в паливній промисловості (на 35,6 %), у чорній металургії (на 34,8 %), легкій промисловості (на 50,7 %). Навіть нетривалий період лібералізації економіки вивів з рів­ новаги стару систему господарювання, створив атмосферу, за якої повернення до адміністративного регулю­вання призводить до двох негативних наслідків — послаб­лення реального впливу держави на розвиток економічних процесів; переміщення господарської ді­ яльності з легальної сфери економіки у тіньову. За даними Укра­ їнського фонду підтримки реформ, тіньовий сектор економіки України сягнув наприкінці літа 1994 р. 60 %. Монетарна маса, що пе­ребувала поза банківським обігом, становила 40 % . Отже, у період 1991 — середини 1994 р. віднайти опти­мальну формулу реформування національної економіки не вдалося. Кра­ їна опинилася в кризовій ситуації. Проте ук­раїнське суспільство випробовувало різні підходи до реформування, набувало досвіду суспільних перетворень. Соціальне та економічне становище населення. Еміграція Повідомлення учнів Учні заслуховують матеріали, що були підготовлені ними вдо­ ма, і роблять висновок про становище українського населення. У ч и т е л ь. Таким чином, «шокові реформи» поволі чи ми­ моволі здійснювалися не в інтересах більшості громадян країни. У результаті реформ утворився незначний прошарок багатих лю­ дей, а більшість населення зубожіла. Свідомо запущений в Україні процес інфляції спочатку розв’язав проблему дефіциту товарів та надлишку грошей: усі заощадження населення були просто зне­ цінені, а отже, ліквідовані. На другому етапі процес із «зайвими грішми» довершили фінансові посередники, тобто трастові компа­ нії, які остаточно обікрали людей України, особливо пенсіонерів

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

266

і ­ветеранів, у чиїй психології ще залишилась довіра до держави, яка, проте, не взяла не себе регулювальних функцій у цій ситуації. Національний дохід у 1993 р., порівняно з 1992 р., скоротився на 15 %, реальна зарплата — майже на 52 %. На тлі боротьби з гіперінфляцією помітно послабилося рефор­ мування відносин власності, хоча закони про приватизацію було прийнято ще навесні 1992 р. Програму приватизації на 1993 р. не було виконано. Тому державному сектору не протистояла будь-яка конкуренція. Приватизації муніципальної власності всіляко пере­ шкоджали місцеві органи влади. Різко зросло адміністративне втручання в грошово-кредитну сферу.

V. Узагальнення та систематизація знань Робота над проблемним завданням уроку Яку з названих моделей переходу від командної до ринкової еко­ номіки обрала Україна? Свою відповідь аргументуйте фактами. Метод «Дерево рішень» Визначте причини невдач економічних реформ початку 90-х років в Україні. Причини невдач економічних реформ на початку 90-х років • Відсутність чіткої економічної програми.

• Відсутність законодавчої бази для розвитку ринкової економіки.

• Наслідування російської моделі реформування економіки.

• Політична нестабільність, часта зміна урядів.

• Нерішучість, повільність, непослідовність у проведенні реформ

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал за підручником.

Уроки 44–45 Основні тенденції розвитку економіки України в дру­гій половині 90-х — на початку 2000-х рр. Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність головних подій періоду розбудови незалежної держави;

Тема 6. Україна в умовах незалежності

267

характеризувати соціально-економічне ста­новище України у 90-ті роки — на початку XXI ст.; порівнювати різні точки зору щодо оцінки процесу розбудови незалежної, демокра­тичної, соціальної, правової держави і давати їм власну оцінку; характеризувати і по­ яснювати основні чинники, особливості й тенденції розвитку; ви­ словлювати й аргументувати власну точку зору щодо перспектив економічного, політичного і соціального розвитку України. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Які заходи щодо реформування української економіки впрова­ джувалися в 1991–1994 рр.? Чому ці заходи не мали успіху?

2. Якими були основні підсумки економічного розвитку України в 1991–1993 рр.?

3. Яким був стан економіки України на 1994 р.? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. 1994-го року втіленню в життя послідовного еко­ номічного курсу заважали як суперечності між виконавчою і зако­ нодавчою гілками влади, так і загальнополітична, соціальна ситу­ ація в країні. Економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру сус­пільства. Після лібералізації цін 1992 р. основна маса на­селення опинила­ ся за межею бідності. Відбулося пов­не знецінення такої важливої державної гарантії оплати праці, як мінімальна заробітна плата. В Україні в жов­тні 1992 р. мінімальна плата була в 10 разів нижча від середньої в народному господарстві, а в листопаді 1993 р. вза­ галі становила лише 7 % середньої заробітної плати. Різ­ко зменши­ лася купівельна спроможність населення. Про­тягом 1991–1994 рр. вона фактично знизилася в 5 разів. Економічні негаразди негативно позначилися на соці­альній структурі України. Форсоване розшарування сус­пільства призве­ ло до соціальної поляризації. 1992 р. за межею бідності опинило­ ся майже 64 % населення, «се­редній клас» танув майже на очах, а кількість багатих становила 10 %. Внаслідок цього різко зросло

268

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

суспільне на­пруження між полюсами «багаті» — «бідні». Ситуація в державі погіршувалася. Президентські вибори, що відбулися влітку 1994 р., принесли перемогу Л. Кучмі, який виступив з програмою виведення еконо­ міки з кризи. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Економічний розвиток України в кінці 90-х років Проблемне завдання Чому реформи, які проводив Л. Кучма, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра у 1993 р., виявилися неефективними? У ч и т е л ь. Новообраний президент Л. Кучма в жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію, суть якої зво­ дилася до формули «прискорене реформування як єдина умо­ ва і ос­новний засіб виходу з кризи та економічної стабілізації». У соціально-економічній політиці було визначено такі ос­новні на­ прями та пріоритетні завдання: 1) фінансова стабілізація — послаблення податкового пресу, подо­ лання платіжної кризи, поглиблення банків­ської реформи; 2) регульована та контрольована державою лібералізація цін; 3) докорінна структурна перебудова виробництва з метою створен­ ня ринкової економіки на основі розширення приватного сек­ тору; 4) децентралізація управління економікою; 5) лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, чітке визначен­ ня пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоеконо­ мічної політики; 6) соціальний захист, який передбачав докорінні ре­форми заро­ бітної плати, соціальної допомоги та соціально­го страхування, передання через акції в приватне користу­вання населення дер­ жавного майна. Завдання 1. Дайте оцінку положенням Програми з виходу із кризи Прези­ дента Л. Д. Кучми.

2. Зробіть припущення, наскільки вона могла бути ефективною. У ч и т е л ь. Із цієї програми, по суті, починається другий етап економічних перетворень в Україні, який можна розглядати як спробу змін в економіці (прискорення приватизації, фінансова ста­

Тема 6. Україна в умовах незалежності

269

білізація, створення ринкової інфраструктури тощо). Перші кроки на шляху здійснення нового реформацій­ного курсу були швидки­ ми і рішучими. Одна за одною ви­йшли урядові постанови про під­ вищення зарплат, пенсій і стипендій; про лібералізацію цін та екс­ порту. Національ­ний банк України видав постанову про уніфікацію курсу валют та стримування інфляції. Таким чином, Президентом була запропонована ліберально-монетаристська модель виходу із кризи. Робота з термінами Л і б е р а л і з м — філософська, політична та економічна те­ орія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом сус­ пільства та економічного ладу. Лібералізм проголошує, що ініціативна, вільна діяльність осіб, переважно економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. М о н е т а р и з м — це сучасна економічна теорія, згідно з якою кількість грошей справляє вирішальний вплив на економічну активність і рівень цін, а цілі грошової політики найкращим чином досягаються шляхом регулювання тем­ пів зростання пропозиції грошей. Це також механізм відпо­ відної поведінки держави в економічних відносинах. У ч и т е л ь. Але вже скоро стає зрозумілим, що реалізація ново­ го соціально-економічного курсу ви­явила суттєві недоліки запро­ понованої моделі реформування: • по-перше, ринок не може регулювати ціни природних монопо­ лістів; • по-друге, глибо­кі структурні зміни неможливі лише на основі ринкових стимулів, вони відбуваються за допомогою державно­ го програмування; • по-третє, ринок неналежною мірою розв’язує соціаль­ні пробле­ ми, а також проблеми невиробничої сфери. Тому не­досконалий механізм соціальних компенсацій, пов’язаний з лібералізацією цін, не тільки не розширив со­ціальну базу ринкових реформ, а й суттєво підірвав її, зро­бив проблематич­ ною масову підтримку нового реформаторського курсу. Ситуація в економіці країни продовжувала погіршуватися. Президент взяв курс на радикальні економічні перетворення.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

270

Робота з таблицею Спроби вивести країну з економічної кризи Період

Зміст реформ

Жовтень • Скасовуються дотації на виробництво збиткової продукції, 1994 р. відпускаються ціни, запроваджується фіксований курс карбованця до твердих валют.

• Проголошується необхідність тотальної приватизації, сут­ тєвого скорочення бюд­жетного дефіциту.

• В економічній політиці відбувається перехід до комбіну­ вання монетаристських та адміністративних заходів 1995 р. • Звернення Президента до Верховної Ради України, де звучить потреба у коригуванні ре­форм: посилення керо­ ваності економі­кою, подолання кризи державної влади, активізацію соціальної політики.

• У політичних колах пожвавлюються дискусії щодо пошу­ ку власної української моделі ринково­го трансформуван­ ня економіки, прагматичного врахування особливостей сучасного розвитку республіки.

• Певна стабілізація грошово-кре­дитної сфери. У першо­ му півріччі зафіксовано зниження рівня інфляції. Рівень інфляції в Україні став майже вдвічі нижчий, ніж у Росії, і становив 181,7 % за рік. Це дозволило зміцнити грошо­ ву одиницю країни, забезпечити довіру до неї, і, таким чином, створити передумови для подальшого проведення грошової реформи.

• Суттєво зростають темпи приватизації. 1995 р. в Україні було роздержавлено 16 265 об’єктів, з яких 4 051 пере­ бували у державній власності. Це вдвічі більше, ніж за попередній рік. У підсумку за 3,5 року частка державної власності в Україні скоротилася з 96 до 62 %. Приватиза­ ція активно продовжувалася і 1996 року.

• Але ефективність роботи приватизованих підприємств за­ лишалася низькою. Під час приватизації допущено чима­ ло грубих порушень чинного законодавства, зловживань службовим становищем 1996 рік • У вересні 1996 р. в обіг запроваджено сучасну грошову одиницю — гривню. Обмінний курс становив 100 тис. купоно-карбованців за одну гривню. Нові гроші було ви­ друковано в Англії та Канаді.

• Українська грошова система ґрунтується на обігу кредит­ них і паперових грошей. Величина будь-якої національної грошової одиниці визначається її золотим вмістом, який встановлює держава через валютний курс

Тема 6. Україна в умовах незалежності

Період

271

Зміст реформ

1996–1997 рр. валютний курс гривні до долара складав 1,75–1,9. 1998 р. для гривні було встановлено «валютний коридор», тобто крайні величини співвідношення з амери­ канським доларом — 1,95–2,25.

• Для нормального розвитку економіки потрібні стабільні гроші, тому Національний банк України запровадив жор­ стке планування і регулювання грошового обігу. Кількість грошей в обігу визначається відношенням суми цін това­ рів до числа оборотів однойменних грошових одиниць. Отже, існує пряма залежність рівня виробництва в держа­ ві і кількості грошей в обігу.

• Певна стабілізація грошової одиниці є одним із досягнень економіки незалежної України. Проте грошова система України функціонує не ізольовано, а залежить як від ста­ ну національної економіки і ходу ринкових реформ, так і від фінансових коливань на світовому ринку 1997 р. • Програма антикризових дій, яку президент обнародував у своїй доповіді з нагоди першої річниці Кон­ституції.

• Основними положеннями програми були: при­скорення приватизації; легалізація за рахунок лібераліза­ції податко­ вої політики тіньової економіки; активізація інвестиційно­ го процесу; здобуття максимального еконо­мічного ефекту від зовнішньої торгівлі; енергійний пере­хід аграрного сек­ тору на рейки інтенсифікації виробництва; піднесення рів­ ня ефективності використання енерго­ресурсів; економічне забезпечення пріоритетного розвитку соціальної сфери.

• Проведення аграрної реформи — роздержавлення землі та перехід її у власність юридичних осіб 1997– • Світова фінансова криза.

1998 рр. • Починається стрімке падіння курсу гривні. Фінансова криза в Україні мала внутрішню природу. Країна ви­ явилася нездат­ною сплачувати свої як внутрішні, так і зовнішні борги. Але завдяки умілому керівництву НБУ обвального падіння курсу не відбулося. Зниження курсу гривні відбулося повільно. Зрештою курс вдалося стабілі­ зувати на співвідношенні 1$ = 5 грн.

• Економічна ситуація залишалася складною.

• Вкрай важким було становище населення: виплата пен­ сій, заробітних плат, стипендій відбувалися несвоєчасно. Практично були згорнуті всі соціальні програми.

• Після спаду світової фінансової кризи в Україні окрес­ лилося поступове зростання базових економічних по­ казників

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

272

Завдання Поміркуйте, чому заходи, що були здійснені Президентом Л. Д. Кучмою у 1994–1997 рр., виявилися недостатньо ефектив­ ними? Метод «Два–чотири–разом» Визначте причини глибокої затяжної кризи, у якій опинилася Україна. Учні обговорюють це завдання в парах, потім — у малих групах, потім всі разом висловлюють міркування з даної проблеми. Напри­ кінці виконання роботи роблять узагальнення обговореного. Висновки • Справжньою причиною глибокої кризи, у якій опинилася Укра­ їна, є не власне реформа, а помилковий монетаристський шлях перетворень, нав’язаний міжнародними фінансовими організа­ ціями.

• Справжньою причиною ситуації, що виникла, є те, що Україна, копіюючи Росію, пішла шляхом класичного капіталізму, який вичерпав себе ще на початку ХХ ст., а західні країни прийняли концепцію змішаної економіки, мета якої — побудова соціаль­ ного ринкового господарства.

• Важливою причиною кризи в Україні є спроба одномоментно­ го вирішення всіх проблем. Історичний досвід засвідчує, що всі подібні спроби закінчувалися поразкою. Перехід до ринкової економіки передбачає не одномоментний стрибок, а поступо­ вий, еволюційний процес глибоких перетворень існуючої еко­ номічної системи за регулюючої діяльності держави. Перетво­ рення обов’язково повинні здійснюватися поетапно. Саме про це свідчить світовий досвід, і саме це не було враховано під час здійснення реформ. Пошуки шляхів ста­білізації на початку XXI ст. Робота в групах 1-ша група Програма «Україна: поступ у ХХІ ст. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000–2004 рр.»

• Базова основа економічного зростання — європейський вибір, відданість загальнолюдським цінностям, ідеалам свободи та га­ рантованої демократії; • соціальна спрямованість реформ;

Тема 6. Україна в умовах незалежності

273

• піднесення рівня життя населення; • легалізація української економіки, виведення її за межі «тіньо­ вих» відносин; • зростання інтелектуального потенціалу нації та науковотехнологічні інновації; • структурна перебудова промисловості та розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як висо­ котехнологічної держави; • здійснення активної аграрної політики, спрямованої на швидше подолання кризових процесів і адаптації підприємств АПК до умов ринкової кон’юнктури, зміцнення їх фінансового стану; • глибока перебудова соціальної сфери: реформування системи оплати праці, подолання штучного заниження вартості робочої сили і низького рівня соціальних витрат.

2-га група Опрацювати документ і викласти його у вигляді таблиці. Програма уряду Ю. Тимошенко «Назустріч людям» (2005)

Окреслила базові принципи діяльності уряду (віра, справедли­ вість, гармонія, безпека), перші рефор­маційні кроки влади, довго­ тривалі стратегічні плани. У сфері економіки уряд визначив пріоритетними такі завдання: • забезпечення вільного і рівноправного доступу суб’єктів під­ приємницької діяльності до всіх сфер ринку; • створення системи протидії «тіньовій» приватизації; • реа­лізація регіональної політики за принципом перерозподілу ресурсів на користь територій, що потребують підтримки; • формування конкурентного на внутрішньому і зовнішньому ринках виробничого потенціалу; • зміцнення продоволь­чої безпеки держави шляхом пріоритетно­ го розвитку аграрного сектору; • технічне оновлення та модернізація енергетичних підприємств; послаблення податкового тис­ку. У соціальній сфері — подолання бідності шляхом створення економіко-правових умов для збіль­шення доходів, зростання еко­ номічної активності населення та зменшення його розшарування за рівнем доходів; удосконалення соціально-трудових відносин, зростання рівня зайнятості; перетворення бюджету на інструмент обслуговування інтересів суспільства. Проведення судової, пенсійної, адміністратив­ної реформ.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

274

3-тя група Опрацювати документ і викласти його у вигляді таблиці. Програма Президента В. Януковича «Україна — для людей»

• Економічне зростання, державна підтримка базових галузей промисловості; • забезпечення енергетичної незалежності; • розвиток інфраструктури; • реформація законодавчої бази: прийняття нового податкового, трудового кодексів, удосконалення фінансового та пенсійного законодавства; • відродження українського села; • зростання життєвого рівня населення; • зростання соціальних гарантій, покращення медичного обслу­ говування, рівня освіти, розв’язання житлової проблеми; • шляхом реалізації соціальних програм сприяти зростанню народжуваності, досягти збільшення кількості населення до 50 млн осіб. Завдання 1. Визначте основні напрямки реформування економіки України на початку ХХІ ст.

2. Охарактеризуйте сучасний стан розвитку економіки України. Кроки інтеграції української економіки в європейський та світовий економічний простір Робота з терміном Є в р о п е й с ь к а і н т е г р а ц і я — курс України на вступ до Європейського Союзу (ЄС). Історична довідка Європейський Союз (ЄС, Європейська Співдружність) — союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Догово­ ром про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписа­ ним в лютому 1992 р., який набув чинності в листопаді 1993 року. Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу було зроблено 1951 року: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Іта­ лія підписали договір про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі, метою якого стало об’єднання європейських ресур­ сів з виробництва сталі й вугілля. Цей договір набув чинності з лип­ ня 1952 року.

Тема 6. Україна в умовах незалежності

275

Із метою поглиблення економічної інтеграції ті самі держави 1957 р. заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Найважливішим і найширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, так що 1993 р. воно було офіційно перейменоване на Європейські спільноти (ЄС — European Communities). Процес розвитку і перетворення цих європейських співтова­ риств в сучасний Європейський союз відбувався шляхом, по-перше, передання дедалі більшої кількості функцій управління на надна­ ціональний рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників інтеграції (розширення). Робота з таблицею Інтеграція України до ЄС Дата 1994 р.

Подія Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною (набула чинності з 1998 р.) започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гу­ манітарних питань. До того ж, було укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС

Грудень Ґельсінський саміт Євросоюзу, на якому вперше в офіційних 1999 р. докумен­тах було визнано «європейські прагнення України», пози­тивно оцінено її «проєвропейський вибір». Ухвалено Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотири роки, де зазначено, що успішна та стабільна Україна якнайповніше відповідає інтересам ЄС. Відзнача­лася необхідність політич­ ного діалогу щодо запобігання конфліктам; конструктивного розв’язання проблем роз­зброєння; співпраці в галузі юстиції та внутрішніх справ, боротьби з незаконною іміграцією, від­ миванням грошей, наркобізнесом. Але не було визначено перспекти­ви повноправного членства України в ЄС 2005 рік Ухвалення плану дій «Україна–ЄС». При­скорення процесів інтеграції, розробка «дорожньої карти» — плану просування України до вступу в ЄС, який включає подання заяви на вступ, здобуття Україною статусу кра­їни з ринковою економікою, вступ до Світової організації Торгівлі (СОТ), набуття асоці­ йованого членства в ЄС. Але найголовніша проблема — до­ сягнення Україною високих стандартів європейського життя в усіх галузях

276

Дата

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Подія

2007 рік Прийняття домовленостей про укладання далекосяжної Угоди про асоціацію (УА) між Україною та ЄС 2008 рік Набувають чинності угоди про спрощене оформлення віз. Роз­ почато візовий діалог з метою досягнення у майбутньому безві­ зового режиму 2008 рік Україна приєднується до СОТ, відкривши цим шлях до пере­ мовин про глибоку та всебічну зону вільної торгівлі з ЄС 2007– Пакет допомоги Україні в рамках Європейського інструмен­ 2010 рр. ту сусідства і партнерства становить 494 млн євро; додаткові 28,6 млн євро надаються в рамках підтримки уряду 2008– У рамках Інвестиційного інструменту сусідства ЄС виділив 2010 рр. понад 20 млн євро на виконання п’ятьох проектів в Україні, переважно у сфері енергетики 7 трав­ ня 2009 р.

Установчий саміт ініціативи ЄС «Східне партнерство», членом якої є Україна. Східний вимір Європейської політики сусід­ ства націлений на істотне підвищення рівня відносин із шість­ ма східними сусідами. Східне партнерство має два виміри: • двосторонній вимір, націлений на укладання Угод про асо­ ціацію, створення глибоких та всебічних зон вільної тор­ гівлі та досягнення поступу в питаннях візової політики та мобільності; • багатосторонній вимір (тобто міждержавні платформи і так звані Провідні ініціативи). Цей підхід відкриває можливості для поступової політичної асоціації та глибшої економічної інтеграції країн ЄПС із Європейським Союзом

Завдання Які етапи на шляху України до ЄС ви можете виділити? Оха­ рактеризуйте їх. У ч и т е л ь. На сучасному етапі основними формами спів­ робітниц­тва України та ЄС є технічна допомога, торгівля та інвести­ ційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна посідає друге місце після Росії серед пострадян­ських держав. Прі­ оритетними напрямами цієї допомоги, що здійснюється в ме­жах програми «Тасіс», є ядерна без­пека та захист довкілля, реструк­ туризація державних підприємств, розвиток приватного сектору. Важливою особливістю співробітництва України з ЄС останніми роками є прискорення темпів зростання взаємної торгівлі (щоріч­ ний приріст товарообороту становив 16–18 %). Це пов’язано і з лі­ бералізацією торговельного режиму в Ук­раїні на основі принципів

Тема 6. Україна в умовах незалежності

277

СОТ та європейських стандартів. Протягом 2003 р. зовнішньотор­ говельний товарооборот з кра­їнами ЄС становив 10,4 млрд дол. США, що на 36,9 % (на 2,8 млрд дол. США) більше, ніж 2002 року. Проте частка Ук­раїни у торгівлі ЄС залишається незначною і не пе­ ревищує 0,5 % від загального обсягу його зовнішньоторговельних операцій. Це зумовлено передусім неефективною структурою укра­ їнського експорту, недостатніми темпами реструк­туризації націо­ нального виробництва. Активіза­ції інтеграційних процесів перешкоджають такі чин­ ники: 1. Суттєві відмінності нормативно-правової бази Ук­раїни та ЄС. Вони не дають змоги органічно вписатися в європейські струк­ тури. Вступ до РЄ вимагає навіть на по­чатковій стадії приєд­ нання до 150 міжнародних конвенцій з прав людини. Зокрема, в лютому 2000 р. було скасовано положення про смертну ка­ру, ратифіковано протокол № 6 Конвенції про захист прав і осно­ вних свобод людини 1983 р. щодо цього питання.

2. Зношеність основних виробничих фондів україн­ської економі­ ки. Цей фактор заважає провідним віт­чизняним галузям (сіль­ ське господарство, чорна металургія, легка промисловість) по­ сісти належне місце на євро­пейському ринку.

3. Низький рівень конкурентоспроможності біль­шості україн­ ських підприємств. Застосування щодо їх продукції правил і стандартів ЄС може призвести до значних негативних еконо­ мічних та соціальних нас­лідків.

4. Недостатня розвиненість української економіки. На цьому ета­ пі це ускладнює повноправну фінансову участь у діяльності ЄС.

5. Намагання провідних західних держав зберегти стабільність ЄС. Швидка інтеграція України в європей­ські структури могла б знизити стабільність ЄС. Керів­ництво Євросоюзу, розглядаю­ чи кандидатури претенден­тів на членство в ЄС, піклується про те, щоб його розши­рення не порушило наявного балансу сил, не послабило досягнутого рівня інтеграції.

6. Суттєво ускладнюють процес інтеграції Ук­раїни до євро­ пейських структур корпоративна закритість системи дер­ жавного управління, високий рівень корупції, слабкість де­ мократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми. Про­ цес євроінтеграції України зумовлює необхідність підвищення

278

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

­ онкурентоспроможності національної економіки, досягнення к європейських соціально-економічних параметрів розвитку, здій­ снення системних трансформа­цій на основі таких стратегій: • стратегія випереджального розвитку, що має на меті забез­ печити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні не нижче 6–7 % (у 1,5–2 рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС), істотне подолання розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами-учасницями ЄС; • інноваційна модель структурної перебудови і зрос­тання, ре­ алізація якої повинна забезпечити суттєве підви­щення кон­ курентоспроможності української економіки, утвердження України як високотехнологічної держави; • політика скорочення розриву в рівні та якості жит­тєвих стандартів з країнами ЄС, утвердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократії сус­пільства; значне обмеження загрозливої диференціації до­ходів насе­ лення та подолання бідності. Завдання 1. Які проблеми зараз існують в України на шляху європейської інтеграції?

2. Які шляхи їх розв’язання ви можете запропонувати? Демографічні зміни. Соціальна диференціа­ція суспільства. Міжнаціональні відносини У ч и т е л ь. Перехід до ринкової економічної системи, докорін­ на зміна принципів соціальної політики призвели до значних змін у соціальній структурі українського суспільства. По-перше, спостерігається значне майнове розшарування. Якщо 1990 р. середній дохід найзаможніших громадян України (10 %) в 4 рази перевищував відповідний показник найбідніших (10 %), то в 1999 р. цей показник зріс у три рази. За оцінками екс­ пертів, 10 % населення України концентрують 40 % доходів, при­ чому 3/4 цих доходів мають кримінальне походження. Прошарок заможних людей є незнач­ним і становить 2–4 % населення. По-друге, непомірно зростали масштаби бідності, охопивши всі верстви населення незалежно від професій, освітніх та демогра­ фічних ознак. Якщо раніше бідні були переважно люди з низьким рівнем освіти, поганим здоров’ям або такі, що з різних причин не працювали, багатодітні родини тощо, то протягом останніх років у розряд бідних потрапили і ті верстви, які за своїми соціально-

Тема 6. Україна в умовах незалежності

279

демографічними ознаками були найбільш захищеними від такого ризику: молодь з високою професійно-освітньою підготовкою, лю­ ди 30–50 років, що мали високу кваліфікацію і роботу, пенсіонери, які отримували максимальну пенсію, діти. По-третє, повсякденним стало таке явище, як безробіття. Хоча офіційно зареєстрований показник безробіття незначний (усього декілька відсотків працездат­ного населення), але реально він зна­ чно вищий. Досить поширеним стало приховане безробіття: люди офіційно значаться на якомусь підприємстві, але реальної заробіт­ ної плати не отримують через простої на виробництві. По-четверте, відбувається «розмивання» середнього класу. За часів СРСР середній клас складався переважно з науково-технічних працівників та службовців. Статус його представників визначався переважно рівнем освіти та способом життя, а не привілейованим економічним становищем. На сучасному етапі основою середньо­ го класу є підприємці, високооплачувані спеціалісти, частина науково-технічних працівників і службовців. Покращання еконо­ мічного становища сприяє зростанню середнього класу. Проте він на сьогодні ще не перетворився на основу стабільного розвитку. По-п’яте, поширюється незареєстрована зайнятість серед усіх верств населення. Одні групи вдаються до такої діяльності тому, що це єдине джерело реальних доходів (не кримінального походжен­ ня), яке дає можливість хоч якось прожити, а інші саме за рахунок порушення законодавства отримують високі та надвисокі доходи. По-шосте, формується досить помітний прошарок людей (бом­ жів), які через різні обставини опинилися на узбіччі суспільства, втратили або втрачають зв’язок з його основними інституціями, відчувають глибокі деструктивні зміни свого соціального та психо­ логічного стану. Робота з підручником над складанням таблиці Розвиток соціальної сфери на сучасному етапі Здобутки

Проблеми

• Зростання життєвого рівня на­ • Складна демографічна ситуація селення у зв’язку з позитивни­ (низька народжуваність, висока ми зрушеннями в еконо­міці. смертність, скорочення насе­ лення).

• Зростання купівельної спро­ можності населення.

• Невідповідність зростання • Забезпечення ринку спожив­ заробіт­ної плати потребам насе­ лення та зростанню цін. чими това­рами, зникнення черг, дефіциту товарів • Безробіття, заробітчанство

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

280

Здобутки

Проблеми

• Надання кредитів, субсидій, допомога малозабезпеченим сім’ям.

• Виплата боргів із заробітної плати та пенсій.

• Збільшення з 2000 р. зарплат­ ні, пен­сій, стипендій, соціаль­ них виплат тощо

• Поглиблення соціального роз­ шарування.

• Повільне формування середньо­ го класу — гаранту стабільності в суспільстві.

• Нерозв’язана житлова проб­лема.

• Низький рівень комунальних послуг

Робота з діаграмою Чисельність населення України у 1990–2010 рр. Кількість, млн 60

50

40

30

20

10

0

1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010

Завдання Визначте чинники, які вплинули на скорочення чисельності населення в Україні за роки незалежності. У ч и т е л ь. Особливістю національного складу населення України є його багатонаціональність. Загальна кількість наявного населення України, за даними Всеукраїнського перепису населен­ ня, становила 48 млн 457 тис. осіб. На території країни проживали представники понад 130 національностей і народностей. Робота з таблицею У % до підсумку

Кількість (тис. осіб)

2001 рік

1989 рік

Українці

37 541,7

77,8

72,7

Росіяни

8 334,1

17,3

22,1

Тема 6. Україна в умовах незалежності

281

У % до підсумку

Кількість (тис. осіб)

2001 рік

1989 рік

Білоруси

275,8

0,6

0,9

Молдовани

258,6

0,5

0,6

Кримські татари

248,2

0,5

0,0

Болгари

204,6

0,4

0,5

Угорці

156,6

0,3

0,4

Румуни

151,0

0,3

0,3

Поляки

144,1

0,3

0,4

Євреї

103,6

0,2

0,9

Вірмени

99,9

0,2

0,1

Греки

91,5

0,2

0,2

Татари

73,3

0,2

0,2

Цигани

47,6

0,1

0,1

Азербайджанці

45,2

0,1

0,0

Грузини

34,2

0,1

0,0

Німці

33,3

0,1

0,1

Гагаузи

31,9

0,1

0,1

Інші національності

177,1

0,4

0,4

Завдання 1. Охарактеризуйте національний склад населення України.

2. Як він змінився порівняно з 1989 роком? У ч и т е л ь. Із перших днів незалежності Україна проголосила рівноправ’я всіх громадян держави незалежно від їх національної приналежності. Рішуче були засуджені будь-які спроби нагнітання міжнаціональної ворожнечі, переважання однієї нації над іншою. При цьому головну увагу звертали на розвиток національних куль­ тур, мов. Беззаперечною заслугою молодої держави стала розробка законодавчої бази, що врегульовувала міжнаціональні відносини і виключала можливості в Україні міжнаціональних конф­ліктів. Після проголошення незалежності України було створено Ко­ мітет у справах національностей при Кабінеті Міністрів, згодом реорганізований у міністерство (нині — Державний комітет у спра­ вах національностей та міграції). На нього було покладено функції відродження та розвитку мов, культур, вільної реалізації духовних потреб людей усіх національностей, що проживають на території України.

282

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Турбота про розвиток національних меншин стала однією з вузлових проблем національної політики Української держави.

1 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Декларацію прав національ­ностей України. У ній підкреслювалось, що в Україні всім народам, національним групам, громадянам гарантуються рівні економічні, політичні, соціальні й культурні права. Іншим важливим документом став Закон «Про національ­ ні меншини в Україні». Він зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію, творення своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, викорис­ тання національ­ної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мис­ тецтві, засобах масової інформації, створення національних куль­ турних та навчальних закладів. На сьогодні в Україні діють сотні організацій національних меншин. Складною залишається проблема повернення кримських татар на історичну батьківщину, облаштування їх та надання україн­ ського громадянства. Фінансування цієї справи повністю лягло на плечі України. На сьогодні законодавча база міжнаціональних відносин, що функ­ціонує в Україні, світовим співтовариством визнана взірце­ вою. У Верховній Раді України плідно працює Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних від­носин.

V. Узагальнення та систематизація знань Бесіда 1. Визначте здобутки та проблеми розвитку української економі­ ки на сучасному етапі.

2. Спрогнозуйте перспективи розвитку української економіки.

VІ. Домашнє завдання 1. Опрацювати відповідний матеріал за підручником.

2. Підготувати проекти про розвиток культури в Україні у після­ воєнний період: • 1-ша група — «Модернізація національної системи освіти»; • 2-га група — «Основні тенденції розвитку нау­ки»; • 3-тя група — «Здобутки української літератури»; • 4-та група — «Розвиток мистецтва»; • 5-та група — «Фізична культура, спорт».

Тема 6. Україна в умовах незалежності

283

Уроки 46–47 Основні чинники та особливості розвитку культури в Україні Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: показувати на карті основні місця і території, пов’язані з сучасним розвитком освіти, науки та мистецтва; визначати і характеризувати основні чинники, стан, проблеми та особливості розвитку культурних процесів даного пе­ ріоду; порівнювати становище культурної сфери за радянських ча­ сів та в незалежній Україні. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Форма проведення: урок-конференція. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Метод «Мозковий штурм» • Визначте умови, за яких розвивалася українська культура в пе­ ріод незалежності. Згрупуйте їх за позитивними і негативними чинниками, що спостерігалися в ній у цей час. За результатами відповідей учнів складається таблиця. Умови розвитку української культури Позитивні чинники

Негативні чинники

• Створення сприятливих умов для відродження української культури у зв’язку з проголошен­ ням незалежності.

• Відновлення історичної пам’яті.

• «Закон про мови в Українській РСР» (1989 р.), де українська мова була проголошена дер­ жавною і передбачався її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільства.

• Демократизація культури, скасування цензу­ ри, позбавлен­ня ідеологічного тиску.

• Вільний розвиток усіх художніх сти­лів і жанрів.

• Можливість збагачення української культури європейськими цінностями і здобутками.

• Розвиток культури націона­льних меншин.

• Утворення різних благодій­них культурних фондів

• Залежність культури від примх ринку.

• Наслідки руси­ фікації.

• Недостатнє ­фінансування.

• Знецінення ­духовних цін­ ностей.

• Поява творів ма­сової низько­ пробної куль­ тури.

• Комерціаліза­ ція культури

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

284

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. У розвитку національної культури в період неза­ лежності відбулися суттєві зрушення. Було ліквідовано всі перепо­ ни на шляху розвитку національної культури: скасовано будь-які цензурні заборони, звільнено від ідеологічних штампів, розкріпа­ чено суспільну свідомість. Але незважаючи на складність нових умов існування, українська культура продовжує неухильно розви­ ватися і має низку вагомих здобутків та результатів. Робота із схемою Фактори впливу на українську культуру

Внутрішні

Зовнішні

• Економічна модель розвитку, • стан економіки; • зміни в соціальній структурі насе­ лення; • зміни в державній структурі; • політичний режим держави; • менталітет населення; • радянська культура; • система духовних цінностей сучасного покоління

• Вплив загальносвіто­ вих культурних про­ цесів; • вестернізація масової культури; • вплив російської куль­ тури; • поширення низько­ пробних творів зару­ біжної культури

Завдання Довести, що, незважаючи на ряд негативних факторів впливу, українська культура періоду незалежності має вагомі здобутки та результати. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Цей урок можна провести у формі конференції, на якій учні по­ винні представити свої проекти. На попередньому уроці серед учнів було сформовано п’ять груп по 3–5 осіб, які отримали завдання під­ готувати проекти за певними темами: • 1-ша група — «Модернізація національної системи освіти»; • 2-га група — «Основні тенденції розвитку нау­ки»; • 3-тя група — «Здобутки української літератури»; • 4-та група — «Розвиток мистецтва»; • 5-та група — «Фізична культура, спорт».

Тема 6. Україна в умовах незалежності

285

Обговорення учнівських проектів Обговорення учнівських проектів слід провести за запитаннями: 1. Що таке модернізація? Чи притаманні модернізаційні про­ цеси українській освіті періоду незалежності? Доведіть це на ­фактах.

2. Які проблеми в розвитку освіти виділяють на сьогодні? Які шляхи для їх розв’язання ви могли б запропонувати?

3. Визначте основні тенденції розвитку української науки на су­ часному етапі. Які галузі науки є в нас провідними і чому?

4. Назвіть прізвища сучасних видатних українських учених та їх здобутки.

5. Які проблеми в розвитку науки сьогодні залишаються нероз­ в’язаними і чому?

6. Схарактеризуйте основні здобутки сучасної літератури.

7. Кого із провідних українських поетів та письменників ви зна­ єте? Чи ознайомлені з їхньою творчістю?

8. Якою є тематика сучасних літературних творів?

9. Як модернізацій ні процеси в Україні вплинули на розвиток українського мистецтва?

10. Які напрями мистецтва переживають зараз складний період? Чому?

11. Кого із видатних українських композиторів, акторів, худож­ ників, співаків ви знаєте? Чи подобається вам їхня творчість? Чому?

12. Чому спорт вважають своєрідною візитною карткою України?

13. Яких українських спортсменів ви знаєте? В яких видах спорту вони уславилися?

14. Як ви ставитесь до проведення «Євро-2012» в Україні? Матеріали до уроків Модернізація національної системи освіти Основою самовідтворення культури є освіта. Наприкінці XX ст. її зміст, форми суттєво відставали від основних тенденцій розвитку цивілізації, недостатньо були зорієнтовані на перспективи цього процесу. Гостра потреба кардинальних змін у сфері освіти зумови­ ла проголошення в 1988 р. «Основних напрямів реформи загально­ освітньої і професійної школи». Нової моделі вітчизняної освіти потребувала поява на політичній карті світу незалежної України. Ця модель, відповідаючи реаліям посттоталітарного суспільства, мала стати національно зорієнтованою, органічно вписавшись у за­ гальносвітові процеси.

286

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

У листопаді 1993 р. Кабінет Міністрів затвердив програму «Освіта» («Україна XXI століття») щодо кардинальної реконструк­ ції всієї системи освіти, яка передбачає: • децентралізацію управління освітою; • диференціацію, гуманізацію, індивідуалізацію навчальновиховного процесу; • безперервність освіти та варіативність навчальних планів і про­ грам; • переорієнтацію сфери освіти на пріоритетний розвиток особис­ тості й створення для цього відповідних умов у суспільстві; • деідеологізацію й демократизацію навчального процесу; • зв’язок освіти з національною історією, культурою і тради­ ціями; • забезпечення свободи творчості педагогам-новаторам; • урізноманітнення системи навчальних закладів з метою враху­ вання інтересів і нахилів підростаючого покоління, а також ре­ альних потреб суспільства. З’явилися заклади нового типу: гімназії, ліцеї, колегіуми, ко­ леджі, навчально-виховних комплексів. З’явилися також і недер­ жавні навчальні заклади. Починається комп’ютерізація освіти. Поступово приведено у відповідність мови навчання в школах до етнічного складу населення. Якщо в 1991 р. українською мовою навчалося лише 49,3 % школярів, то через десять років — 67,4 %. Для задоволення мовних потреб представників інших національ­ ностей в Україні працюють школи з російською, молдавською, ру­ мунською, угорською, кримсько-татарською, польською мовами навчання. На початку 2000 р. розпочалася нова фаза реформування освіти в Україні. На початку вересня було обнародувано проект «Концеп­ ції 12-річної середньої загальноосвітньої школи», зміст якої перед­ бачав: • перехід до 12-річної системи освіти в середній школі; • зростання в навчальному процесі вміння здобувати інформацію з різних джерел, переробляти й застосовувати її для індивіду­ ального розвитку й самовдосконалення людини; • посилення практичного й виховного спрямування освіти; • диференціацію та індивідуалізацію навчання і виховання учнів, створення умов для їх саморозвитку й самовизначення, осмис­ леного визначення своїх можливостей і життєвих цілей; • забезпечення безперервності освіти молоді;

Тема 6. Україна в умовах незалежності

287

• зростання значення в житті загальноосвітньої школи органів громадського самоуправління та колегіального органу управ­ ління (педагогічна рада); • посилення виховної та організаторської функцій вчителя, сти­ мулювання діалогової форми спілкування з учнями, перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки особистісно орієнтова­ ної, комунікативної. Проте у 2010 р., після приходу до влади нового президента В. Януковича, впровадження переходу до 12-річної освіти припи­ нилось і було відновлене 11-річне навчання. Сьогодні, на жаль, в розвитку освіти залишається нерозв’язани­ ми ряд проблем: • недостатнє фінансування з боку держави; • невідповідність матеріальної бази освіти оптимальним норма­ тивам і потребам суспільства; • низький рівень заробітної плати педагогічних працівників; • зниження соціального престижу педагогічної діяльності; Основні тенденції розвитку науки Складовою духовної культури, формою суспільної свідомос­ ті є наука, потенціал якої в Україні порівняно високий. Загальна чисельність наукових кадрів у 1994 р. була вдвічі більшою, ніж у Франції, й становила майже 300 тис. осіб, з яких понад 80 тис. бу­ ли докторами і кандидатами наук. Найбільш авторитетним науко­ вим центром є Академія наук України, яка у 1994 р. здобула статус національної. Останнім часом більш ніж у 20 разів зросла кількість прямих угод про співробітництво між зарубіжними та українськи­ ми науковими центрами. Проте негативні тенденції, які загострилися в останні десяти­ ліття XX ст., визначають становище і на початку XXI ст. До них належать: • постійне зниження витрат з боку держави на науку. Так, як­ що в 1991 р. планові витрати на науку з державного бюджету становили 3,1 % ВВП, то 1995 р. — 0,62 %, а в 1999 р. взагалі лише 0,4 %. У результаті за внутрішніми валовими витратами на одного науковця Україна поступається: Греції — у 8 разів, Туреччині — в 2,5 раза, США та Великобританії — в 50 разів; • невпинне зниження рівня наукоємності валового внутрішнього продукту України, який є показником динаміки економічних

288

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

перетворень. Протягом 1991–1999 pp. цей показник знизився у 2,2 раза; • недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації. Відсутність належного фінансунння зу­ мовила відставання українських науково-дослідних установ за оснащеністю засобами автоматизації, науковими приладами, матеріалами, літературою від однопрофільних установ розви­ нених країн щонайменше на 10–15 років. Вітчизняні науковці оснащені обладнанням та інформацією в 100 разів менше, ніж їхні західні колеги, доступ до найновішої інформації мають ли­ ше 1 % фахівців; • зниження ефективності функціонування наукових установ. Якщо 1990 р. принципово нові технічні рішення на рівні винаходу місти­ ла кожна четверта розробка вітчизняних науковців, то в 1994 р. — лише кожна шоста. Питома вага розробок, які за своїми технікоекономічними характеристиками перевищували кращі світові аналоги, порівняно з 6 % 1990 р. знизилася до 4,1 %. Понад 90 % нових технологічних розробок не впроваджують у виробництво. Фундаментальні дослідження поступаються місцем прикладним, що в перспективі може призвести до значного відставання від ін­ ших країн на магістральних наукових напрямах; • внутрішній і зовнішній «відплив умів». Щороку внаслідок мі­ грації Україна втрачає до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Цей процес призведе до катастрофічних втрат. Адже підготовка спеціаліста з вищою освітою, вченим ступенем та втрачена ви­ года від його використання становить, за розрахунками фахів­ ців ООН, 300 тис. дол. Якщо ж країну залишать 10–15 % най­ більш перспективних молодих спеціалістів, процес деградації науки може стати незворотним. Не менш загрозливим є і внут­ рішній «відплив умів». За останні роки понад 20 % науковців перейшли працювати в комерційні структури. Здобутки української літератури Суперечливі процеси спостерігаються й у сфері літератури. Українській літературі вже повернено донедавна забуті й заборо­ нені імена. На книжкових полицях з’явилися твори літераторів української діаспори. Це сприяє формуванню в читача цілісного уявлення про українську літературу, повертає українському наро­ дові неоціненний для подальшого розвитку художньо-естетичний досвід.

Тема 6. Україна в умовах незалежності

289

Ознака сучасності — висока політизація суспільства. За цих об­ ставин зростає роль пристрасного слова публіциста. Болючі пробле­ ми сьогодення, зокрема перегляд, переосмислення та переоцінка панівних донедавна поглядів, пошук нових ідеалів та орієнтирів, мовна політика держави, екологічні негаразди тощо, визначають тематику публіцистичних творів найавторитетніших у суспільстві письменників. Характерними ознаками літературного процесу сьогодення є утвердження світоглядно-естетичного плюралізму; творчий по­ шук, що виявляє себе в розширенні жанрового і стильового спектра літератури; збереження і творче осмислення традицій; синхронний розвиток та взаємодія традиції, авангарду, модерну та постмодер­ ну; осмислення місця й ролі митця в літературі та суспільному житті. Життєздатність та перспективу вітчизняної літератури засвід­ чує поява нової генерації літераторів. Суттєво впливає на розвиток літературного процесу, на формування наукового потенціалу держави рівень книговидав­ ництва. У червні 1997 р. було прийнято Закон України «Про видавничу справу», що створив засади для юридичного унорму­ вання видавничої діяльності й передбачив державну підтримку видавничої справи, зокрема з питань пільгового оподаткування. Але цей закон не був юридичним актом прямої дії, тому запро­ вадження пільгового оподаткування у сфері видавництва так і не було прийнято. Утім, незважаючи на проблеми, українська література має ряд вагомих здобутків. Процеси оновлення суспільства широко охопи­ ли й літературну сферу. Письменники звільняються від догматів ко­ муністичної ідеології. Відбувається переоцінка суспільних ідеалів, історичних подій. Сьогодні перше місце посіла публіцистика, яка висвітлює політичні процеси і зміни, що відбуваються в суспіль­ стві. Доречно відзначити сповнену високого громадянського пафо­ су творчість І. Драча, Д. Павличка, П. Мовчана, В. Яворівського, І. Дзюби, Р. Лубківського, Р. Іваничука, О. Сизоненка, О. Мусієн­ ка, Ю. Щербака, П. Осадчука та ін. Багато хто з них сьогодні пори­ нув у політику, вони обіймають високі державні, партійні, дипло­ матичні посади, є народними депутатами, що істотно позначається на їхній активній творчій праці. Вагомий внесок у відтворення історичної пам’яті та повер­ нення забутих імен діячів культури і мистецтва зробили Спілка

290

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

­ исьменників України та її друковані органи: газета «Літературна п Україна», часопис «Вітчизна», «Дзвін», «Київ», «Березіль», «Дні­ про», «Всесвіт», академічні журнали «Слово і час», «Український історичний журнал», «Народна творчість і етнографія», тижневик «Україна» та щоквартальник «Пам’ятки України».

1992 р. Кабінет Міністрів України затвердив новий склад Комі­ тету з присудження державних премій ім. Т. Шевченка. На відміну від попереднього, куди входили переважно компартійні функціо­ нери, до нього увійшли провідні діячі культури: О. Гончар (голова), Ю. Мушкетик, І. Драч, А. Мокренко та ін. Першими лауреатами Шевченківської премії незалежної Україні стали в’язень сталін­ ських концтаборів Б. Антоненко-Давидович (посмертно), видатний письменник-емігрант, автор першого у світі широкомасштабного роману про злочини тоталітаризму «Сад Гетсиманський» І. Багря­ ний (посмертно), дисиденти І. Калинець, Т. Мельничук, а також П. Мовчан, Р. Лубківський, публіцист С. Колесник, літературозна­ вець М. Жулинський та ін. Розвиток мистецтва Попри економічні негаразди розвивається й національний те­ атр. Український театр намагається утвердитися в європейсько­ му культурному просторі. Це засвідчують гастролі Національного академічного драматичного театру імені І. Франка в Німеччині, Львівського академічного театру імені М. Заньковецької — у Ве­ ликобританії, участь вітчизняних театрів у багатьох міжнародних фестивалях. Традиційними стали зарубіжні гастролі колективів Національної опери, театрів опери та балету Дніпропетровська, Донецька, Львова, Одеси, Харкова. Голоси вітчизняних оперних співаків А. Кочерги, В. Лук’янець, В. П’ятнички, А. Шкургана звучать на найпрестижніших сценах Європи. Донецьк став місцем проведення Міжнародного конкурсу артистів балету. На сцені На­ ціональної опери упродовж кількох років проводять Міжнародний конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря.

1991 р. постановою Кабінету Міністрів України було створе­ но Державний фонд української кінематографії, керівником яко­ го призначено відомого кінорежисера Ю. Іллєнка. Цього ж року у Чернівцях відбувся перший Всеукраїнський кінофестиваль, при­ свячений пам’яті І. Миколайчука. На ньому демонстрували 20 до­ кументальних, науково-популярних та анімаційних фільмів, серед яких «Танго смерті» О. Муравйова, «Кому вгору — кому вниз»

Тема 6. Україна в умовах незалежності

291

С. Клименка, «Козаки йдуть» С. Омельченка, «Ізгой» В. Савелье­ ва. Головний приз одержав фільм «Голод-33», який створив на сту­ дії ім. О. Довженка режисер О. Янчук. Високу оцінку і призи на фестивалі здобули фільми «Українці: Віра» режисера В. Шматоло­ хи (Київнаукфільм), анімаційний «Страшна помста» режисера М. Титова, художника Н. Гузь. Лауреатами фестивалю стали актори Б. Ступка, Є. Германова з Росії та Й. Поллак з Ізраїлю. Позитивним явищем в українському кінематографі стали багатосерійні фільми за творами класиків української літератури. Це, зокрема, «Сад Гетсиманський» за мотивами творів І. Багряного, «Пастка» — І. Франка, «Царівна» — О. Кобилянської. Схвально було сприйня­ то українським глядачем показ у 1997 р. багатосерійного телефіль­ му «Роксолана». 1994 р. кіностудія ім. О. Довженка дістала статус Національної. Належно поціноване українське кіно й на міжнародній арені. На 36-му кінофестивалі у Сан-Ремо фільмові «Ізгой», створеному за мотивами повісті А. Дімарова, присуджено Гран-прі. Успішно представили своє мистецтво кінематографісти України в 1994 р. на кінофестивалі в угорському місті Дьордь. Це форум молодих мит­ ців, на якому було репрезентовано понад 100 фільмів з країн Схід­ ної Європи, США, Японії, Австрії. Із 10 призів 4 здобули українські кінострічки: «Кордон на замку» (режисер С. Лисенко), «Хроніка повстання у Варшавському гетто» (режисер Й. Дулевська), «Пор­ трет, пейзаж, натюрморт» (режисер С. Бусовський), «Спілка одно­ ногих» (режисер О. Столяров). Але останнім часом у сфері кінематографу склалася складна ситуація. Виробництво фільмів скоротилося приблизно в 20 разів, а чисельність кіноустановок — більш ніж удвічі, щорічне відвіду­ вання кінотеатрів помітно зменшилося. Поступово зі свідомості громадян нашої республіки зникає поняття «рідне кіно». Україн­ ський же ринок заповнюють низькопробні закордонні фільми. Динамічні процеси відбуваються в царині популярної україн­ ської музики. Відбуваються пісенні фестивалі — «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Таврійські ігри», «Золоті трембіти» та ін. Нові піс­ ні дарують слухачам і глядачам О. Білозір, С. Ротару, А. Кудлай, П. Зібров, Т. Повалій, І. Білик, О. Пономарьов, Руслана, О. Скрип­ ка, Руслана Лижичко і багато інших. Набули популярності такі молоді виконавці української естрадної пісні, як Н. Могилевська, Ані Лорак, Тіна Кароль, В. Козловський та інші.

292

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Фізична культура, спорт Спорт став своєрідною візитною карткою України на міжнарод­ ній арені. Із моменту проголошення суверенітету Україна виявляла турботу про створення власної системи спортивних інституцій, які б мали представляти український спорт. У 1990 р. було утворено На­ ціональний Олімпійський комітет, який 1992 р. був визнаний між­ народним Олімпійським комітетом. Україна брала активну участь в усіх Олімпіадах. 1994 р. на XVII зимових Олімпійских іграх в Ліл­ лехаммері українські спортсмени виступали вже як самостійна ко­ манда. Першу золоту олімпійську медаль для незалежної України здобула фігуристка Оксана Баюл. Виступ українських спортсменів на літніх Олімпійських іграх в Атланті заслужено вивів Україну в десятку провідних спортивних держав світу. Багато разів представ­ ники українського спорту піднімалися на найвищу сходинку Олім­ пійського п’єдесталу. Імена наших спортсменів стали відомі в усьому світі. Це, зокрема, борець греко-римського стилю В’ячеслав Олій­ ник, спортивна гімнастка Лілія Подкопаєва, штангіст Тимур Тайма­ зов, художня гімнастка Катерина Серебрянська, боксер Володимир Кличко, легкоатлетка Інесса Кравець, спортивний гімнаст Рустам Шаріпов, яхтсмени Євген Браславець та Ігор Матвієнко та ін. Багаторазовий чемпіон світу у стрибках з жердиною, олімпій­ ський чемпіон Сергій Бубка встановив 35 світових рекордів та не­ одноразово перемагав у світовій серії «Гран-прі»: його, шестиразо­ вого чемпіона світу, було удостоєно звання «кращого спортсмена світу». Форварда Андрія Шевченка, кумира багатьох футбольних фанатів, називають «дияволом зі Сходу», а в Італії навіть видано книжку під такою ж назвою. Андрій Шевченко (1976 р. н.) — п’ятиразовий чемпіон Украї­ ни, гравець збірної та кращий нападник Ліги чемпіонів кінця 90‑х, кращий гравець Ліги чемпіонів сезону 1998–1999 рр.; кращий бом­ бардир чемпіонату Італії (Серія А) сезону 1999–2000 рр. (24 голи), 2 місце серед бомбардирів сезону 2000–2001 рр., чемпіон Італії 2004 року. «Золотою рибкою» називають Яну Клочкову — одинадцятира­ зову чемпіонку Європи, триразову чемпіонку світу, чотириразову олімпійську чемпіонку (Сідней -2000, Афіни-2004) у плаванні на 200, 400 та 800 метрів, володарку Кубків світу. Яні належить сві­ товий та олімпійський рекорд на дистанції 400 метрів комплексом (4 хв 33,59 с).

Тема 6. Україна в умовах незалежності

293

Український шахіст Руслан Пономарьов у свої 14 років став наймолодшим у світі гросмейстером, чемпіоном світу серед юна­ ків до 18 років. Ще однією гордістю українських шахів є Катери­ на Лагно, яка у 12 років стала наймолодшим гросмейстером світу серед жінок. Нині її прізвище в чільній десятці жіночого рейтинглиста ФІДЕ. Всесвітньої слави зажили відомі українські боксери Володимир і Віталій Клички. За роки професійної кар’єри Віталій Кличко завоював титули інтерконтинентального чемпіона за версією WВО, чемпіона Єв­ ропи, інтерконтинентального чемпіона за версією WBA, чемпіо­ на світу за версією WBO. За роки професійної кар’єри Володимир Кличко здобув титули інтерконтинентального чемпіона за версією WBC, інтерконтинентального чемпіона за версією, чемпіона Євро­ пи, чемпіона світу за версією WBO. Має багато перемог художня гімнастка Анна Безсонова, легкоатлет Іван Гешко, дуже перспективними є фехтувальники Наталія Конрад і Володимир Лукашенко, які вперше в історії спорту незалежної України здобули золоті медалі чемпіонату сві­ ту. З олімпійськими медалями повертається зі змагань стрілець Микола Мільчев. Одним з найкращих альпіністів світу є В’ячеслав Терзиул, який зійшов без кисню майже на всі 14 восьмитисячників планети, повторивши рекорд Рейнхольда Месснера. Постійно привозять ме­ далі з міжнародних змагань представники рукопашного бою, ске­ лелази та самбісти (Україна посідає друге місце серед 52 країн, які культивують цей вид спорту). Розвиваються також в Україні такі національні види спорту, як козацький двобій, бойовий гопак, спас. Вони є втіленням укра­ їнських бойових традицій і цікавлять здебільшого не байдужу до вітчизняної історії молодь. Останніми роками українські спортсмени беруть участь і в про­ фесійному спорті (О. Баюл, брати Володимир і Віталій Клички та інші).

V. Узагальнення та систематизація знань Робота з таблицею Заповнення таблиці здійснюється протягом уроку і перевіря­ ється наприкінці його.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

294

Досягнення і здобутки української культури в період незалежності Освіта

Наука

Література

Мистецтво

Спорт

VІ. Домашнє завдання 1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Група учнів має підготувати проект «Чорнобильська катаст­ рофа».

Урок 48 Релігійне життя в Україні в умовах незалежності Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: називати основні події релі­ гійного життя в Україні в період незалежності; визначати основні чинники та особливості релігійного життя сучасної України; роз­ винути вміння висловлювати свою точку зору та аргументувати її; визначати власну позицію щодо питання про суперечливі процеси релігійного життя в незалежній Україні. Тип уроку: комбінований. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Бесіда 1. Охарактеризуйте стан і розвиток культури в Україні за добу не­ залежності. Заповніть таблицю. Культура незалежної України Галузь культури Освіта Наука Література Мистецтво

Досягнення

Тема 6. Україна в умовах незалежності

295

2. Який вплив мали культурні процеси на відродження релігійно­ го життя?

3. Пригадайте, у якому становищі перебувала українська церква за радянської доби.

4. Які зміни в релігійному житті відбулися в період перебудови?

5. Як ви вважаєте, які політичні процеси в незалежній Україні та як саме впливали та релігійне життя? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Отже, демократичні процеси в суспільстві, крах комуністичної ідеології сприяли відродженню релігійного життя, розширенню ролі церкви в формуванні духовності народу Украї­ ни. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років в Україні роз­почався особ­ливий період в духовному житті українців, що супроводжував­ ся відродженням релігійного життя, виникненням знач­ної кіль­ кості релігійних общин, реставрацією та відновленням функціо­ нування давніх, спорудженням нових храмів, збільшенням набору абітурієнтів до духовних закладів освіти тощо. Це було зумовлено зняттям заборон на релігійне життя, забез­печенням державою ре­ альних гарантій свободи совісті; загостренням суспільних проблем; частковою втратою ста­рих ідеологічних орієнтирів та цінностей; різновекторними пошуками духовної опори в житті; поверненням до споконвічних духовних цінностей. Проблемне завдання Учені називають період 90-х років в Україні «релігійним рене­ сансом». Спростуйте або підтвердьте фактами дану думку. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Особливості релігійних процесів в незалежній Україні У ч и т е л ь. Ще на межі 80–90-х років за умов лібералізації державно-церковних взаємин в Україні стрімко зросла релігійна активність населення. Віруючими визнали себе понад половина громадян нашої держави. Серед суспільних інституцій церква має найбільший авторитет і користується довірою наших співвітчизників. Упродовж 1988– 1990 pp. число релігійних об’єднань щороку збільшувалося на тре­ тину і на початок 1991 р. становило 10,5 тис. На нові реалії духовного життя народу, державно-церковних і міжконфесійних взаємин Верховна Рада України відреагувала

296

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

ухваленням 23 квітня 1991 р. Закону України «Про свободу сові­ сті та релігійні організації». Проте державну політику щодо релі­ гії й церкви Україна змогла здійснювати лише після остаточного здобуття незалежності. Насамперед наша держава відмовилася від тоталітарних методів впливу на віруючих і церковні організації, стала на шлях розбудови цивілізованих і демократичних державноцерковних взаємин. Робота з текстом Конституції України (ст. 35) 1. Яке право, що закріплено в цій статті, гарантує своїм громадя­ нам Українська держава?

2. Як ви розумієте суть права на свободу і віросповідання?

3. Які відносини між церквою та державою закріплено в Консти­ туції? У ч и т е л ь. Таким чином, стаття 35 Конституції України га­ рантує громадянам право на свободу світогляду і віросповідання. Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а шко­ ла — від церкви. Для громадян, чиї релігійні переконання супере­ чать службі у Збройних силах, передбачено альтернативну трудову службу. Законодавчо врегульовано питання власності, землекорис­ тування, підприємницької і благодійницької діяльності релігійних об’єднань. Скасовано положення кримінального і цивільного кодексів ра­ дянських часів, що раніше застосовувалися для обмеження прав і навіть з метою переслідування віруючих і релігійних органі­ зацій. Дістали можливість легалізувати свою діяльність раніше забо­ ронені владою Українська греко-католицька (інша назва — Укра­ їнська католицька) і Українська автокефальна православна церк­ ви, численні протестантські течії. За роки незалежності вірянам повернули 3 400 храмів, відібраних у них свого часу радянською адміністрацією, збудовано 2 600 нових церков, костьолів, молитов­ них будинків. Церковну діяльність здійснюють нині 21,3 тис. свя­ щеннослужителів, значна частина яких підготовлена у духовних навчальних закладах, відкритих в Україні протягом останнього десятиріччя. Україна — багатоконфесійна держава. Згідно з чинним зако­ нодавством, усі конфесії та віряни рівні перед законом. Станом на 1 січня 2000 р. у нашій державі діяло понад 23,5 тис. релігійних організацій 90 конфесій, течій і напрямів.

Тема 6. Україна в умовах незалежності

297

Робота з терміном К о н ф е с і я (від лат. confessio — сповідання) — особли­ вість віро­сповідання в межах певного релігійного вчення, а також об’єднання вірян, послідовників цього релігійного віросповідання. У ч и т е л ь. Термін «конфесія» часто вживається для опису різ­ них християнських церков, наприклад православ’я, католицизму і багатьох варіантів протестантизму. Половина усіх вітчизняних ре­ лігійних громад належить до православ’я (Українська православна церква, що перебуває в юрисдикції Московського патріархату (ді­ яльність підпорядкованої йому УПЦ далеко не завжди відповідає державним інтересам незалежної України), Українська православ­ на церква Київського патріархату, Українська автокефальна пра­ вославна церква). За чисельністю громад і монастирів друге місце посідає Укра­ їнська греко-католицька церква, яка на загал домінує у західно­ му регіоні України. Найбільше послідовників католицької церкви традиційно мешкає на Поділлі, Волині, у Галичині та Закарпатті. Національні православні конфесії, а також Українська грекокатолицька церква проводять Службу Божу державною мовою України. Відправи римо-католицької церкви в Україні відбувають­ ся переважно українською, почасти польською і меншою мірою — російською мовами. Мовою богослужіння в УПЦ Московського па­ тріархату є російська. Протестантизм в Україні представлено 33 напрямами. Питома вага протестантських громад останніми роками динамічно зростає й становить вже понад чверть релігійної мережі країни. Водночас збільшується число громад мусульман, іудеїв, а також новітніх, нетрадиційних релігійних течій (на жаль, досить часто згубних для душевного та фізичного здоров’я людини). Релігійне життя України зазнає впливу політичних та еконо­ мічних процесів, що відбуваються у нашій державі. Подальший по­ зитивний розвиток державно-церковних і міжконфесійних взаємин можливий лише за умови дотримання усіма сторонами вимог чинно­ го законодавства України, а також удосконалення правових механіз­ мів розв’язання проблем, що виникають у сфері релігійного життя. Проблеми української церкви сьогодні У ч и т е л ь. Ще проголошення незалежності започаткувало в Україні рух за відокремлення православних від Московського

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

298

патріархату. Вони обґрунтовували свою позицію тим, що христи­ янство на Русі започатковано в Києві у X ст., а самостійна україн­ ська держава мусить мати незалежну від Москви церкву, як було це до кінця XVII ст. Керуючись цією думкою, частина духовенства УПЦ та УАПЦ доходить згоди щодо необхідності об’єднання двох православних церков. У червні 1992 р. відбувся об’єднавчий собор. Патріархом Української православної церкви Київського патріар­ хату (УПЦ-КП — так вона стала називатися після об’єднання) бу­ ло обрано Мстислава (Скрипника), а його заступником — Філарета (Денисенка). Утім, єдина православна церква в Україні не склалася. Чому? На це було ряд причин: • По-перше, об’єднавчий собор спричинив незадоволення Москов­ ського патріархату, який не хотів змиритися із втратою однієї з найвпливовіших і найбагатших церков. Московський патріар­ хат зумів взяти під свій контроль більшість українських церков. Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦМП) очолив митрополит Володимир (мирське ім’я — В. Сабадан).

• По-друге, не визнав об’єднання, хоча номінально очолював й УПЦ-КП, 92-річний Мстислав, за яким пішла частина авто­ кефальних парафій. Після смерті Мстислава 1993 р. розкол поглибився, а патріарший престол у жовтні 1993 р. посів Воло­ димир (Романюк) — відомий богослов, видатний український правозахисник. Його заступником став митрополит Філарет (Денисенко). Таким чином, українське православ’я виявилося розколотим на основні три гілки, що негативно впливало на міжконфесійні стосунки та духовне життя в цілому. Ця проблема залишається нерозв’язаною і до сьогодні. Робота зі схемою Див. с. 299. Завдання Суперечки між УПЦ-МП та УПЦ-КП, що несуть подальший розкол в православ’я, тривають і донині. Поміркуйте і запропонуй­ те шляхи примирення цих двох сторін. У ч и т е л ь. У західних областях залишається потужним вплив Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Активно діють гро­ мади римо-католицької церкви. Зростає вплив на релігійне життя сектантства: євангельських християн-баптистів, Свідків Єгови,

Тема 6. Україна в умовах незалежності

299

Православна церква в Україні Українська пра­ вославна церква Московського патрі­ архату (УПЦ МП) — приблизно 8,5 тис. громад

Українська право­ славна церква Київ­ ського патріар­хату (УПЦ КП) — 2,5 тис. громад

Українська автоке­ фальна православна церква (УАПЦ) — приблизно 1 тис. громад

Конфесійна роз’єднаність не сприяє консолідації сус­пільства, спричи­ няє протистояння в українських землях

адвентистів сьомого дня тощо. Поряд із християнською релігією в Україні існують іудаїзм та іслам. Громади вірян цих релігій ак­ тивно діють у Києві, Одесі, Криму, Львові та інших містах. Таким чином, релігійну ситуацію в країні на поч. XXІ ст. ха­ рактеризувало зростання кількості релігійних громад, значне роз­ ширення спектра конфесій, напрямів. Так, якщо до 1985 р. в респу­ бліці іс­нувало 5,5 тис. релігійних громад 18 конфесій та напря­мів, то на початку 1995 р. в Україні діяло вже майже 16,5 тис. гро­ мад 67 конфесій, напрямів, на 1 січня 2000 р. функціонувало до 23,5 тис. громад 90 конфесій та нап­рямів. Окрім розколу у православ’ї, у духовній сфері існують й інші проблеми.

• З одного боку, значна політизація релігійної сфери, про що свідчить поява Укра­їнської християнсько-демократичної пар­ тії (1990), Укра­їнської християнської партії жінок (1991), з ін­ шого — політика проникає в релігійну сферу. Вже звичною стала практика, коли окремі політики та партії спираються на релігійні організації з метою розширення електорату.

• Конфлікти між греко-католиками і православними та всередині православної конфесії. Приводом до міжконфесійних зіткнень найчастіше стають по­діл сфер впливу, боротьба за лідерство, культові примі­щення, майно. Особливостями релігійного життя України є: • по-пер­ше, порівняно високий рівень релігійної активності на­ селення: в Україні на кожну релігійну общину припадає в се­ редньому 2 387 осіб, що в 4 рази більше, ніж у Росії, і вдві­чі пе­ ревищує рівень Білорусі;

300

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

• по-друге, територіальна не­рівномірність поширення релігії: тривала роз’єднаність українських земель, перебування у скла­ ді держав, що різняться за соціальним устроєм, культурою, особливостями ду­ховного розвитку, позначилися не тільки на ареалі поши­рення релігії, її конфесійній палітрі, а й на інтен­ сивності релігійного життя; • по-третє, активний перехід вірян із одних конфесій в інші: якщо на момент проголошення не­залежності в Україні до православ’я належало 70 % загальної чисельності релігійних громад, про­ тестантизму — 27 %, а кількість римо-католицьких не переви­ щувала 2 %, то нині православні віряни становлять лише 52 % від загаль­ної кількості релігійного населення країни, прихиль­ ники протестантизму — 25, а прибічники двох гілок католиць­ кої церкви (УГКЦ та РКЦ) — 21 %; • по-четверте, сучасна релігійна ситуація характеризується від­ родженням та активізацією діяльності церков національ­них меншин. Останнім часом виникло багато релігійних організа­ цій та об’єднань, що належать до «нетрадиційних культів». Зо­ крема, набули поширення Корейська мето­дистська церква, ре­ лігійні громади Товариства Свідомості Крішни, буддистів, віри Бахаї, даосистів, ведантистів та ін. Значна кількість релігійних угруповань перебуває в «окультному підпіллі». Так, за деяки­ ми даними, в одному лише Києві діє до 140 незареєстрованих об’єднань. Розгортанню та пожвавленню релігійного життя в Україні знач­ ною мірою сприяв візит Папи Римського, який відбувся в червні 2001 року.

V. Узагальнення та систематизація знань Розв’язання проблемного завдання уроку Учені називають період 90-х років в Україні «релігійним рене­ сансом». Спростуйте або підтвердьте фактами дану думку.

VІ. Домашнє завдання 1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Групи учнів готують проекти з екологічних проблем в Україні: • «Урбанізація»; • «Забруднення Світового океану»; • «Чорнобильська катастрофа»; • «Ми з тобою однієї крові».

Тема 6. Україна в умовах незалежності

301

Урок 49 Екологічні проблеми початку ХХІ ст. (інтегрований урок з історії України, географії, біології, екології) Очікувані результати Після цього уроку усні зможуть: характеризувати стан навко­ лишнього середовища; визначати суть проблеми охорони довкілля в Україні; називати глобальні екологічні небезпеки в Україні та пропонувати шляхи їх подолання; розвинути навички роботи з тек­ стовими та візуальними джерелами інформації. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань У ч и т е л ь (розповідь супроводжує показом слайдів). Спочатку створив Бог небо і землю. І темно було над безоднею. І створив Бог світло. І сказав він: «Хай збереться вода, яка під небом, в одне місце — і стане суша». І сталося за словом Божим. І сказав Бог: «Хай проросте усяка трава і дерево плодове, і хай дає воно плід із насінням своїм і родиться на землі». І сталося так. І побачив Бог, що це добре. І сказав Бог: «Нехай населяться води рибою усякою, і птахи полетять під небом, і породить земля душу живу: звірів, плазунів і комах». І сталося так, і благословив їх Бог, говорячи: «Плодіться і множтеся». І сказав Бог: «Створимо людину за образом Нашим і подобою. І хай володіє вона і рибами в морі, і птахами в небі, і звіриною на землі». І сталося так. І побачив Бог, що це добре. Так розпочався колообіг життя… Коло — це символ сонця. Коло — це символ єдності. Коло— це суспільство людей, серед яких ми живемо. У природі все пов’язано і розвивається по колу. Всі важливі для людей питання прийнято вирішувати за «круг­ лим столом». Коло — це символ дружби і того, що тільки спільно, всі разом ми зможемо вистояти.

302

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Коло — це наша планета, наша Земля, і саме її проблеми стають сьогодні предметом нашої пильної уваги. Завдання 1. Як ви вважаєте, у який спосіб сьогодні можна схарактеризува­ ти взаємини між людиною і природою — посилення чи посла­ блення залежності людини від навколишнього середовища?

2. Які екологічні проблеми постали сьогодні перед людством? ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Сьогодні ми будемо говорити про глобальні еко­ логічні проблеми. Ви готували проекти до уроку. Уявіть собі, що перед вами сидять банкіри, що володіють величезними капітала­ ми. Спробуйте своїм виступом переконати, що саме ваша проблема є найбільш загрозливою для людства і що розв’язання саме вашої проблеми вимагає фінансування. Тобто ваша задача — знайти гро­ ші для вашого проекту. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу 1.

2.

3.

4.

Виступи учнів «Урбанізація». «Забруднення світового океану». «Чорнобильська катастрофа». «Ми з тобою однієї крові».

1-й проект. Урбанізація На початку XXI ст. людство повною мірою відчуло глобальну екологічну кризу. Ймовірно, людина перейшла допустимі межі впливу на природу, що поставило під загрозу існування сучас­ ної цивілізації. Один необережний крок — і людство «зірветься» у прірву. Один необдуманий рух — і людство може зникнути з об­ личчя землі. Однією з найбільш серйозних проблем сучасності стала масова урбанізація суспільства. Сьогодні 48 % всього населення світу про­ живає в містах. За останні 50 років збільшення кількості великих міст, порівняно з 1900 роком, склало 1000 %! Скупчення промис­ ловості та величезної кількості народу у містах призводить до зна­ чних екологічних проблем. Місто з населенням 1 млн осіб витрачає за добу 2 000 т їжі, 625 000 т води, тисячі тонн кам’яного вугілля, нафти, газу та про­ дуктів їх переробки.

Тема 6. Україна в умовах незалежності

303

За одну добу мільйонне місто викидає 500 000 т стічних вод, 2 000 т сміття і сотні тонн газоподібних речовин. Усі міста світу викидають щорічно в навколишнє середовище до 3 млрд т твердих промислових та побутових відходів і близько 1 млрд т різних аеро­ золів, понад 500 км3 промислових і побутових стоків. Прилеглі до міст території перетворюються на величезні сміт­ ники. І це проблема не лише наша, а й наступного покоління. Ми зна­ ємо, що розкладання різних матеріалів триває різну кількість ча­ су. Ось деякі цифри: • папір — 2–3 роки; • вироби з тканини — 2–3 роки; • дерев’яні вироби — кілька десятків років; • консервна банка — понад 90 років; • поліетиленовий пакет — понад 200 років; • пластмаса — 500 років; • скло — 1000 років. Утилізація сміття — одна із найважливіших проблем сучасної цивілізації. Сьогодні існує три принципово різних шляхи утилізації сміття: організація звалищ, спалювання і вторинне використання відхо­ дів. Проте жоден з них не можна визнати абсолютно прийнятним. Вторинне використання відходів — найбільш ресурсозберігаю­ чий шлях, але він не завжди рентабельний як в економічному, так і в екологічному плані. Спалювання спричиняє низку екологічних проблем. Вивезення сміття на звалища — найдешевший, проте найбільш недалекогляд­ ний спосіб його утилізації. Звалища (особливо навколо великих міст) займають величезні площі. Отруйні речовини потрапляють у підземні води, які часто використовують як джерела питної води, розвіюються вітрами по околицях і тим самим завдають шкоди навколишньому середови­ щу. До того ж, у результаті процесів гниття без доступу повітря утворюються гази, які отруюють довкілля і здатні до самозайман­ ня, тому на звалищах регулярно виникають пожежі, через які в ат­ мосферу викидаються отруйні речовини. Шляхи розв’язання проблеми 1. Вибір оптимального місця для сміттєзвалища (за межами міс­ та, не у водоносній зоні).

304

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

2. Ліквідація несанкціонованих звалищ у межах міста.

3. Контроль з боку адміністрації за процесом вивезення сміття. Встановлення системи штрафів за порушення. Ще однією проблемою великих міст є смог. У грудні 1952 р. інформаційні агентства передавали тривожні повідомлення із Лондона, якого спіткало лихо. Безвітряна й дуже холодна погода призвела до скупчення над містом так званого «чор­ ного смогу» — хмари шкідливих, отруйних газів. Це призвело до загибелі в Лондоні близько 4 тис. осіб, десятки тисяч потрапили до лікарень та захворіли на легеневі хвороби. Над іншим великим містом — Лос-Анджелесом — через велику загазо­ваність території автотранспортом нерідко з’являється так званий «білий смог». Це явище серйозно шкодить здоров’ю жите­ лів таких міст, як Нью-Йорк, Чикаго, Бостон, Токіо, Мілан, Мехі­ ко. «Білий смог» спостерігають і над українськими містами (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Сім­ферополь та ін.). Синюватий прозорий туман, що виникає у сухому, загазовано­ му й теплому повітрі, неприємно пахне, подразнює очі, гор­ло, спри­ чиняє задуху, бронхіальну астму, емфізему легенів тощо. Листя на деревах в’яне, стає плямистим, жовкне. Набагато прискорюється корозія металу, руйнування мармуру, фарб, гуми, швидко псуєть­ ся взуття, одяг, порушується рух транс­порту. Що вже казати про організм людини?! Шляхи боротьби зі смогом • Система очищення повітря на підприємствах міст; • удосконалення двигунів автомобілів й ефективна очистка ви­ кидних газів, • попередження пожеж в містах і навколо міст; • максимальне озеленення вулиць, дворів; • створення парків з водоймищами.

2-й проект. Гідросфера Землі Г і д р о с ф е р а — водне середовище, яке включає поверхне­ ві і підземні води. Поверхневі води в основному зосереджені у Світовому океані, що містить близько 91 % всієї води на Землі. Поверхня Світового океану становить 361 млн км2. Вона приблизно в 2,04 раза біль­ ша за площу суші. Якщо розподілити воду рівним шаром, то вона вкриє Землю завтовшки в 3 км.

Тема 6. Україна в умовах незалежності

305

Більшість води на планеті солона. Кількість прісної води ста­ новить 6 % від загального обсягу води на Землі, причому дуже об­ межена її частка — лише 0,36 % — перебуває в легкодоступних місцях. Кожен житель Землі в середньому споживає 1 780 літрів на до­ бу. Проте для задоволення фізіологічних потреб достатньо 2,5 літ­ ра на день. Вода — це не тільки умова життя індивідуального організму. Без неї неможливе існування біосфери, життя на Землі. Та й сама людина на 80 % складається з води. У результаті діяльності людей гідросфера Землі змінюється: зменшується кількість води, придатної для використання, вода за­ бруднюється внаслідок антропогенного впливу. Головні чинники забруднення Світового океану 1. Забруднення нафтою і нафтопродуктами. Щороку у Світовий океан потрапляє більше 10 млн т нафти, тож уже близько 20 % Світового океану вкрито нафтовою плів­ кою. Поява нафтових плям ускладнює процеси фотосинтезу у воді через припинення доступу сонячних променів, а також спричиняє загибель рослин і тварин. Кожна тонна нафти ство­ рює нафтову плівку на площі до 12 км2. Відновлення уражених екосистем триває 10–15 років.

2. Забруднення стічними водами. Це призводить до збагачення води поживними речовинами, надмірного розвитку водоростей і загибелі інших екосистем водойм.

3. Забруднення важкими металами. Порушує життєдіяльність водних організмів і людини.

4. Забруднення кислотними дощами. Призводить до закислення водойм і загибелі екосистем.

5. Бактеріальне та біологічне забруднення. Пов’язане з різними патогенними організмами, грибами і водоростями.

6. Радіоактивне забруднення. Пов’язане зі скиданням радіоактив­ них відходів.

7. Теплове забруднення. Зумовлено скиданням у водойми піді­ грітих вод ТЕС і АЕС. Призводить до масового розвитку синьозелених водоростей, так званого цвітіння води, зменшення кількості кисню і негативно впливає на флору і фауну водойм.

8. Механічне забруднення. Близько 2 млн морських птахів і 100 тис. морських тварин, у тому числі і 30 тис. тюленів, що­

306

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

року гине, проковтнувши якийсь пластмасовий виріб чи заплу­ тавшись в обривках линв і тросів. Таке варварське ставлення до води просто вражає. А втім, учені різних країн висунули дивовижну гіпотезу: вода — мисляча суб­ станція. Вона здатна відтворювати, копіювати, зберігати і переда­ вати інформацію, навіть таку, як людська думка, слово та емоція. Ще 1956 р. в одній закритій лабораторії з розробки засобів ма­ сового знищення в Південно-Східній Азії почалася робота над ство­ ренням найсильнішої бактеріологічної зброї нового покоління. Властивості цієї зброї фахівці обговорювали на одній з багатого­ динних секретних нарад. Але несподівано вона припинилася. Усіх учасників відвезли до госпіталю із симптомами сильного харчово­ го отруєння. Розслідування одразу зайшло в глухий кут, тому що, крім води із графінів на столах, вчені нічого не вживали. Воду пе­ ревіряли — жодних шкідливих домішок. У звіті так і записали: причиною отруєння стала звичайна вода. Вода увібрала якимось чином «отруйну інформацію» зі слів людей. Її молекули розташувалися так, що, очевидно, повторили структуру отрути, про яку йшлося. Доктор Емото виявив, що, запам’ятовуючи інформацію, вода здатна набувати нових властивостей, хоча хімічний склад її зали­ шається колишнім. Молекули води об’єднуються в кластери. Са­ ме вони і стають своєрідними осередками пам’яті, у які вода, як на магнітофонну плівку, записує всю інформацію.

3-й проект. Чорнобиль Страшною проблемою для України стала Чорнобильська ката­ строфа.

26 квітня 1986 стався вибух на 4-му енергоблоці Чорнобиль­ ської АЕС. Жодна катастрофа ХХ ст. не мала таких тяжких еколо­ гічних наслідків. Сильним радіоактивним забрудненням уражено 5 млн га тери­ торії України. Понад 15 тис. людей мешкають в умовах забруднення, яке пере­ вищує 45 Кі/км (за цезієм), 46 тис. — за умов забруднення від 15 до 45 Кі/км, а ще 150 тис. — від 5 до 15 Кі/км. Ще близько 1,5 млн осіб проживає на території, де радіоактивний фон у десятки разів пере­ вищує допустимі норми (Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Черкаська, Вінницька, Чернівецька, Кіровоградська, Івано-Франківська області).

Тема 6. Україна в умовах незалежності

307

Дезактиваційні роботи, на які було в 1986–1989 рр. витрачено мільйони, бажаних ре­зультатів не дали. Місто Прип’ять та прилеглі території ще тривалий час залиша­ тимуться територією відчуження. Викид радіонуклідів склав 77 кг (Хіросіма — 740). Потерпіли­ ми було визнано 9 мільйонів осіб. До складу радіоактивних опадів увійшло близько 30 радіонуклідів. Найбільш небезпечним з радіонуклідів виявився йод-131 з не­ великим періодом напіврозпаду. Цей елемент потрапляє в організм людини через дихальні шляхи, концентруючись у щитовидній за­ лозі. У місцевого населення було виявлено симптоми «чорнобиль­ ської хвороби»: головний біль, сухість у роті, збільшення лімфо­ вузлів, онкологічні пухлини гортані і щитовидної залози. Також у районах, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, підвищилася захворюваність на серцево-судинні хвороби, по­ частішали спалахи різних інфекцій, значно знизилися показники народжуваності. Частота мутацій серед дітей збільшилася в 2,5 раза, аномалії спостерігалися у кожного п’ятого новонародженого, приблизно третина дітей народжувалися з порушеннями психіки. Сліди Чорнобильського лиха — у генному апараті людства, які, за свідченням медиків, зникнуть лише через 40 поколінь. Ще й досі трапляються мутації серед тварин на забруднених територіях. Можливо, і напівміфічна чупакабра — теж наслідок мутації.

1990 р. експертна комісія при Держплані колишнього СРСР по­ передньо оцінила збитки від катастрофи на ЧАЕС в 250 млрд крб. Реальні ж витрати поки що підрахувати складно. Наслідки цього лиха — вічні, глобальні, тож зараз можна лише говорити про при­ стосування біосфери.

4-й проект. «Ми з тобою однієї крові» Ми так звикли, що поряд з нами живуть ці кумедні створіння. Звикли називати тварин братами нашими меншими. І набагато рідше згадуємо головний закон існування усього живого на Землі: «Ми з тобою однією крові — ти і я». І якщо ми і справді старші бра­ ти — більш могутні, розумні, сильні, — кожному з нас треба усві­ домити особисту відповідальність за збереження тваринного світу нашої планети. Але для того, щоб охороняти, треба чітко собі уяви­ ти: кому і чому загрожує небезпека?

308

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

1966 р. з ініціативи Міжнародного союзу охорони природи було створено «Червону книгу». Червоний колір — сигнал небезпеки, адже, за статистикою, щохвилини на Землі зникає один вид живих організмів. Книга має сторінки різного кольору. На чорних сторінках — тварини, які вже вимерли: мандрів­ ний голуб, тур, дронт, сумчастий тигр, золота жаба, кораловий папуга. На червоних сторінках — тварини, яким загрожує небезпека та які зникають з обличчя Землі: сніжний барс, кінь Пржевальсько­ го, зубр, слонова черепаха, японський журавель, вихухоль. На жовтих — рідкісні види: їх треба охороняти, щоб вони не опинилися на червоній чи чорній сторінці: панда, білий ведмідь, морж, тушканчик, блакитний тунець. Є і зелені сторінки, з тваринами, яких вдалося врятувати і від­ родити. Але їх не так уже і багато. Серед них — бурий ведмідь, ко­ ала, сліпун буковинський. Людина — цар природи чи дбайливий хазяїн? Здається, відпо­ відь очевидна. Лише від нас з вами залежить, чи ми будемо жити на планеті Земля, чи виживатимемо в пустелі. У ч и т е л ь. Сучасна людина дедалі гостріше відчуває свою роз’єднаність із природою. Екологічні проблеми, що так рельєфно окреслились останнім часом, спонукають замислитись над самою можливістю подальшого існування людства. Учні читають вірші. Звучить повільна мелодія. На екрані де­ монструють відповідні слайди.

V. Узагальнення та систематизація знань У ч и т е л ь. Космонавти, що побували на орбіті, дивувалися, якою маленькою і беззахисною виглядає наша планета з космосу. Тож не втратьмо її!

VІ. Домашнє завдання 1. Опрацювати відповідний матеріал за підручником.

2. Учні-консультанти готують завдання за питаннями, що стосу­ ються напрямів зовнішньої політики України: Україна — За­ хідна Європа, Україна — країни СНД, Україна — США.

Тема 6. Україна в умовах незалежності

309

Урок 50 Зовнішня політика та міжнародні відносини незалежної України Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність подій, пов’язаних з участю України у світових проце­ сах глобалізації та інтеграції; показувати на карті території Укра­ їни, стосовно яких періодично виникає напруженість у відносинах із сусідніми державами; визначати й характеризувати основні напрями зовнішньої політики України в умовах загальноєвро­ пейських та світових процесів інтеграції; характеризувати зміни у житті українського суспільства та діяльнос­ті держави в умовах глобалізації та інтеграційних процесів; порівнювати різні точ­ ки зору щодо визначальних векторів інтеграції України у світо­ ве співтовариство і давати їм власну оцінку; описувати здобутки України щодо інтеграції в європейський, світо­вий, гуманітарний та освітній простір. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Хід уроку І. Організаційний момент уроку ІІ. Актуалізація опорних знань Метод «Мозковий штурм» 1. Доберіть епітети до слова Україна, які б характеризували її ста­ тус на міжнародній арені. Орієнтовні відповіді: незалежна, суверенна, самостійна, євро­ пейська, без’ядерна, миролюбна, добросусідська, позаблокова, економічний партнер, рівноправний партнер, один із засновни­ ків ООН, член Ради Європи, член СОТ і т. ін.

2. Як ви вважаєте, чи можна назвати Україну державою, яка проводить активну зовнішню політику? Свою думку аргумен­ туйте. ІІІ. Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. Після проголошення Акта про державну незалеж­ ність Україна вперше стала рівноправним суб’єктом у міжнарод­ них відносинах.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

310

5 грудня 1991 р. після Всеукраїнського референдуму Верховна Рада звернулася із Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна, відповідно до принципів ООН, спря­ мовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права. Надзвичайно важливим питанням було визнання України дер­ жавами світу. Першими 2 грудня 1991 р. незалежність України ви­ знали Польща і Канада, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Литва і Латвія, 5 грудня — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія, Хорва­ тія. До кінця місяця — Німеччина, США, Японія, Франція, Італія, Іспанія, Китай, Швеція, Норвегія, Фінляндія, країни Латинської Америки — загалом 57 держав. До кінця першого року незалеж­ ність України визнали 132 країни, а на сьогодні — всі члени ООН (186). Однією з перших міждержавних угод незалежної України став підписаний у Києві 6 грудня 1991 р. «Договір про основи до­ бросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Респу­ блікою». Нині Україна підтримує активні дипломатичні відноси­ ни з 70 країнами світу, має своїх постійних представників у таких міжнародних організаціях, як ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ. Україна є членом ОБСЕ, Ради Європи, СОТ, тісно співпрацює з міжнародни­ ми фінансовими організаціями. Запитання Як ви вважаєте, яке значення для України мало визнання її державами світу? Свою відповідь аргументуйте. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Основні принципи зовнішньої політики неза­лежної України. Ядерне роззброєння Робота з документами Із Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р.

«IX. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА Українська РСР має право на власні Збройні Сили… Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ Українська РСР як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними дого­

Тема 6. Україна в умовах незалежності

311

вори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговель­ ними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах. Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнарод­ ного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвро­ пейському процесі та європейських структурах. Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права». Із Заяви до парламентів і народів світу, Верховна Рада України 5 грудня 1991 р.

«Україна як європейська держава готова приєднатися до Гель­ сінкського Заключного акта, Паризької хартії та інших докумен­ тів НБСЄ. Україна закликає парламенти та уряди країн-учасниць НБСЄ підтримати її намір стати безпосереднім і повноправним учасником Загальноєвропейського процесу, брати участь в інших європейських структурах. Україна готова встановити з іншими державами дипломатичні відносини і будувати двосторонні відносини з ними на засадах рів­ ноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності та непорушності існуючих кордонів. Україна дотримуватиметься положень Договору 1991 року між США та СРСР про скорочення стратегічних наступальних озброєнь у частині, що стосується ядерних озброєнь, розташованих на її те­ риторії. Відповідно до Декларації про державний суверенітет України, схваленої Верховною Радою України 16 липня 1990 року, та За­ яви Верховної Ради України про без’ядерний статус України від 24 жовтня 1991 року Україна не буде ядерною державою. З цією метою Україна має намір вступити в переговори з усіма заінтересо­ ваними державами для укладення міжнародних угод. Україна вітає пропозиції про надання допомоги у знищенні ядерного потенціалу колишнього Союзу РСР на її території і готова таку допомогу прийняти.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

312

Україна має намір приєднатися до Договору 1968 року про не­ розповсюдження ядерної зброї як неядерна держава і укласти з МАГАТЕ відповідну угоду про гарантії його дотримання. Україна не має і не виробляє хімічної зброї, виступає за її по­ всюдну ліквідацію та заборону. Україна — учасниця Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріоло­ гічної (біологічної) і токсичної зброї та про її знищення». Із Конституції України 1996 р.

«Стаття 17. …На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбаче­ них законом. На території України не допускається розташування іноземних військових баз. Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямо­ вана на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права». Завдання Які принципи зовнішньої політики та міжнародних відносин Української держави закріплено в цих документах? Із Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України», 1 липня 2010 р.

«Зовнішня політика ґрунтується на таких принципах: • суверенна рівність держав; • утримання від загрози силою або її застосування проти терито­ ріальної цілісності або політичної незалежності будь-якої іно­ земної держави; • повага до територіальної цілісності іноземних держав та непо­ рушності державних кордонів; • вирішення міжнародних спорів мирними засобами; • повага до прав людини та її основоположних свобод; • невтручання у внутрішні справи держав; • взаємовигідне співробітництво між державами; • сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань; • пріоритет загальновизнаних норм і принципів міжнародного права перед нормами і принципами національного права; • застосування Збройних сил України лише у випадках актів збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних

Тема 6. Україна в умовах незалежності

313

зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність дер­ жавних кордонів, боротьби з міжнародним тероризмом та пі­ ратством або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Вер­ ховною Радою України; • застосування міжнародних санкцій, контрзаходів та заходів ди­ пломатичного захисту відповідно до міжнародного права у ви­ падках міжнародних протиправних діянь, які завдають шкоди Україні, її громадянам і юридичним особам; • своєчасність та адекватність заходів захисту національних ін­ тересів реальним і потенційним загрозам Україні, її громадя­ нам і юридичним особам». Запитання Які принципи сьогодні є пріоритетними в зовнішній політиці України? У ч и т е л ь. Таким чином, з часу проголошення незалежності Україна будує свою зовнішню політику на основі беззастережного дотримання норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Ґельсинського Заключного Ак­ та, Паризької хартії для нової Європи й інших документів Органі­ зації з безпеки і співробітництва в Європі. Ці положення закріпле­ ні у схвалених Верховною Радою «Основних напрямах зовнішньої політики України». У січні 1994 р. у Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов’язувалась протягом семи років вивезти до Росії для розукомплектування всі ядерні боє­ заряди. Наприкінці цього ж року в Будапешті під час роботи НБСЄ лідери України, Росії, США і Великої Британії підписали Мемо­ рандум про гарантії безпеки України. Як компенсацію за ліквіда­ цію ядерної зброї було сплачено 375 млн $. Спектр взаємин України зі світовим співтовариством постійно розширюється. Підтвердженням цьому стало обрання України не­ постійним членом Ради Безпеки ООН на період 2000–2001 рр. від групи країн Східної Європи. Проведення дискусії за питанням Чи правильною була стратегія України на ядерне роззброєння? Для проведення дискусії клас слід розділити на дві групи: одна наводить аргументи «за», друга — «проти». Кожна група доводить свою позицію.

314

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

Основні напрями зовнішньої політики. Україна в міжнародних організаціях У ч и т е л ь. Зовнішню політику України визначає збалансова­ ність, передбачуваність і виваженість. Говорячи про основні на­ прямки зовнішньої політики України варто виділити стратегічні напрями: • європейська інтеграція; • розвиток стратегічного співробітництва з Російською Федера­ цією; • розвиток стратегічного співробітництва зі Сполученими Шта­ тами Америки; • розвиток взаємовигідного співробітництва із сусідніми й інши­ ми країнами. Ці стратегічні напрями, безумовно, доповнюються розвитком відносин з іншими напрямами, що становлять інтерес для держа­ ви. У плані розвитку регіонального співробітництва активно реалі­ зується позиція України щодо Співдружності Незалежних Держав. Глави держав-учасниць СНД прийняли стратегію реформування Співдружності саме на тих засадах, що їх запропонувала Україна. І в цьому зв’язку особливий наголос було зроблено на реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі. Про активну регіональну позицію України свідчить також ак­ тивізація діяльності в рамках об’єднання ГУУАМ (Грузія, Узбе­ кистан, Україна, Азербайджан, Молдова). У рамках ГУУАМ ство­ рений інститут національних координаторів від країн учасниць, що регулярно проводять свої засідання по черзі в кожній із країн. З ініціативи України нині здійснюють кроки з метою подальшої структуризації консультативного форуму. Важливу роль відіграє Україна у миротворчих процесах. Як од­ на з держав-засновників Організації Об’єднаних Націй вона надає виняткового значення діяльності ООН з підтримки світу і безпеки на всій земній кулі, розглядаючи участь у цій діяльності як важ­ ливий фактор своєї зовнішньої політики. Представники України входять до складу 7 із 17 діючих операцій ООН з підтримки миру. Починаючи з липня 1992 р. держава зробила відчутний внесок у ми­ ротворчі операції ООН. Упродовж 11 років у них взяли участь понад 12 тисяч військовослужбовців Збройних сил і близько 200 праців­ ників органів внутрішніх справ України. Вони виконували почесну миротворчу місію в Анголі, Ґватемалі, Боснії і Герцеґовині, Маке­

Тема 6. Україна в умовах незалежності

315

донії, Таджикистані, Хорватії. На жаль, за роки участі України в операціях з підтримки миру загинуло 19 військовослужбовців і близько 60 дістали поранення. Сьогодні країна націлена на реалізацію трьох самодостатніх, магістральних і взаємодоповнювальних векторів зовнішньої полі­ тики, а саме: європейський вибір, стратегічне партнерство з Росій­ ською Федерацією, стратегічне партнерство зі Сполученими Шта­ тами Америки. Робота з підручником Учні діляться на три групи і досліджують три напрями зовніш­ ньої політики України: • 1-ша група — «Україна — ЄС»; • 2-га група — «Україна — Росія»; • 3-тя група — «Україна — США». Групи очолюють учні-консультанти, які готували ці завдання вдома. Робота в групах триває 5 хв. Обговорення відбувається за та­ кими запитаннями: 1. Як ви вважаєте, чому інтеграція до Європи є одним із пріори­ тетних напрямів зовнішньої політики України?

2. Які кроки зроблено Україною на сьогоднішній день в цьому на­ пряму?

3. Як ви вважаєте, чи є в України перспективи щодо вступу най­ ближчим часом до ЄС? Чому?

4. Як складаються відносини України з державами — колишніми республіками СРСР?

5. Схарактеризуйте роль СНД у відносинах між цими державами. Із якою метою була створена ця організація?

6. На яких засадах будуються відносини між Україною та Ро­ сією?

7. Як ви ставитесь до розміщення російського Чорноморського флоту на території України?

8. Як розвиваються відносини між Україною і США?

9. Чому США вважають Україну важливим міжнародним партне­ ром?

10. Як розвиваються відносини України з сусідніми державами?

11. Із приводу яких територій і з якими державами в України ви­ никали суперечки? Як вони були розв’язані?

12. Зараз існують різні думки щодо перспективи вступу України до НАТО? Охарактеризуйте своє розуміння цього питання.

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

316

Робота з таблицею Участь України у діяльності міжнародних організацій Організація

Рік вступу України

Організація Об’єднаних Націй

1945

Всесвітній Союз Електрозв’язку, Міжнародний консультативний комітет з питань радіо

1947

Всесвітня організація охорони здоров’я

1948–1949, поновле­ но з 1992 р.

Всесвітня метеорологічна організація

1951

ЮНЕСКО

1954

МАГАТЕ

1957

Всесвітня організація інтелектуальної власності

1970

ЮНІДО

1985

Співдружність Незалежних Держав (СНД)

1991

Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ, з 1994 р. ОБСЄ)

1992

Парламентська асамблея Чорноморського еконо­ мічного співробітництва, Чорноморська асоціація економічного співробітництва

1992

Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (тепер називається Сві­ товий банк)

1992

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО)

1992

Міжнародна морська організація (ІМО)

1994

Рада Європи

1995

ГУАМ

1996

СОТ

2008

Україна та українська діаспора Робота з терміном Д і а с п о р а — об’єднання людей однієї національності, які проживають за межами країни свого походження, за ме­ жами своєї історичної батьківщини. Під східною діаспорою розуміють поселення україн­ців у республіках колишнього Радянського Союзу, під західною — поселення українців у Європі, Америці, Австралії.

Тема 6. Україна в умовах незалежності

317

У ч и т е л ь. Через різні обставини поза межами України опи­ нилися мільйони українців. На сьогодні за межами Української держави проживає близько 11 млн українців. Із них у східній діа­ спорі — близько 8 млн. Найбільша українська діаспора в Росії становить 4,5 млн осіб. Тут вони є другою за кількістю етнічною групою. Значна частина українців проживає в Казахстані (900 тис. осіб) та Молдові (650 тис. осіб). Близько 2,5 млн українців проживають за межами колишнього СРСР. Умовно українців у західній діаспорі можна поділити на три групи: 1) ті, чиї предки покинули батьківщину 3–4 покоління тому (най­ частіше вони мають досить приблизне уявлення про свої націо­ нальні витоки); 2) ті, хто порвав зв’язки з батьківщиною одне чи два покоління тому (вони знайомі з українською культурою і шанують її); 3) невелика, але найактивніша група — ті, кому вдалося зберегти своє національне обличчя. Вони становлять серцевину україн­ ських громад. Історична довідка Найбільш організовані та найбільш активні громади захід­ ної діаспори зосереджені в Канаді (понад 950 тис.), США (понад 730 тис.) та Польщі (понад 250 тис.). Українці складають 3 % на­ селення Канади. Центрами українства в Канаді є Едмонтон (тут, зо­ крема, працює Канадський інститут українських студій), Вінніпеґ, Торонто, де діють кафедри українознавства та розміщено осередок Всесвітнього конгресу вільних українців. У Бразилії (близько 360 тис.) та Аргентині українці перебува­ ють у більш складному економічному становищі, це переважно фермери (в Аргентині — штат Місьонас, у Бразилії — район міс­ та Прудентополіс). Одна з найкраще організованих громад — 35тисячна громада в Австралії, серед якої є багато відомих спеціа­ лістів. Останнім часом найбільших злигоднів зазнали українські громади в колишній Югославії. Під час громадянської війни багато українців поїхали з місць свого проживання. Товариство «Украї­ на» підтримує зем­ляків у скрутні часи, організовуючи їм доставку гуманітарної допомоги. У західних країнах діють українські суботні та недільні школи, культурно-освітні установи, хори, ансамблі, танцювальні колекти­ ви. Функціонують політичні партії, громадські та молодіжні орга­

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

318

нізації та об’єднання, організовано видавничу діяльність. Працю­ ють спеціальні дослідні установи (Мюнхен, Гарвард та ін.), кілька факультетів з викладання української мови та історії при вищих навчальних закладах. Завдання Поміркуйте, чому саме в цих державах проживає зараз най­ більша кількість українців. З якими історичними процесами це пов’язано? У ч и т е л ь. Окремої уваги заслуговує питання культурних зв’язків діаспори з Україною. Зв’язок української діаспори з істо­ ричною батьківщиною здійснюється через товариство «Україна», різноманітні громадські й культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв’язків відіграє часопис «Українська діаспора», що видає Інститут соціології Національної академії наук України та Редакція Енцик­лопедії Української Діаспори в США. Важливого значення для взаємодії різних частин українського етносу набули І Форум української діаспори (серпень 1990 р., Польща), І Форум представників східної діаспори (січень 1992 р., Київ) та Всесвітній форум (серпень 1992 р., Київ). Для зміцнення зв’язків між Україною та діаспорою в 2001 р. була розроблена Національна програма «Закордонне українство на період до 2005 року».

V. Узагальнення та систематизація знань Робота з таблицею Основні напрями та здобутки зовнішньої політики України Україна — ЄС

Україна — Росія

Україна — СНД

Україна — США

Україна — сусідні держави

VІ. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал за підручником.

Урок 51 Розвиток краю в умовах незалежності України

Тема 6. Україна в умовах незалежності

319

Урок 52 Урок узагальнення Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну по­ слідовність головних подій періоду розбудови незалежної держави; характеризувати внутрішньополітичне та соціально-економічне ста­новище України у 90-ті роки — на початку XXI ст.; порівнюва­ ти різні точки зору щодо процесів розбудови незалежної, демокра­ тичної, соціальної, правової держави та давати їм особисту оцінку; визначати та характеризувати основні напрями зовнішньої політи­ ки Укра­їни в умовах загальноєвропейських та світових процесів ін­ теграції; описувати зміни у повсякденному житті та свідомості на­ селення, визначати їх взаємозв’язок з перетвореннями суспільного життя; визначати особисту позицію щодо питання про суперечливі процеси розбудови незалежної держави в Україні, зв’язки між ними та особливості політичного та економічного життя; характеризува­ ти і пояснювати основні чинники, особливості й тенденції розвитку українського суспільства кінця XX — початку XXI ст.; висловлюва­ ти та аргументувати власну точку зору щодо перспектив економічно­ го, політичного і соціального розвитку України; визначати основні чинники, особливості розвитку, явища, етносоціальні, культурні та інші процеси цього періоду; описувати здобутки України щодо інте­ грації у європейський, світо­вий, гуманітарний та освітній простір. Тип уроку: систематизації та узагальнення знань. Хід уроку І. Організаційна частина уроку ІІ. Основна частина уроку Бесіда Урок відбувається у формі бесіди за нижченаведеними питан­ нями і завданнями.

1. Назвіть 10 головних, на вашу думку, дат першої половини 90‑х років.

2. Покажіть на карті співвідношення політичних сил в Україні під час виборів Президентів України, Верховної Ради.

3. Покажіть на карті спірні території або території України, сто­ совно яких періодично виникає напруженість у відносинах із сусідніми державами.

320

Усі уроки до курсу «Історія України». 11 клас

4. Охарактеризуйте внутрішньополітичне і соціально-економічне становище України у 90-ті роки.

5. Охарактеризуйте внутрішньополітичне та соціально-економіч­ не становище України на початку XXI ст.

6. Які ви знаєте точки зору щодо процесів розбудови незалежної, демокра­тичної, соціальної, правової держави? Дайте їм власну оцінку.

7. Назвіть основні напрямки зовнішньої політики Укра­їни в умо­ вах загальноєвропейських та світових процесів інтеграції.

8. Які зміни у повсякденному житті та свідомості населення від­ булись у цей період? Визначте їх взаємозв’язок з перетворення­ ми, що відбулися в суспільному житті?

9. Як пов’язані суперечливі процеси розбудови незалежної дер­ жави в Україні з особливостями політичного й економічного ­життя?

10. Поясніть основні чинники, особливості й тенденції розвитку українського суспільства кінця XX — початку XXI ст.

11. Покажіть на карті основні місця і території, пов’язані із сучас­ ним розвитком освіти (університети), науки (наукові заклади) та мистецтва (театри).

12. Порівняйте ідеї та цінності, що були характерні для радянської культури, із сучасними державотворчими ідеями та культурни­ ми цінностями українців.

13. Назвіть 10 діячів вітчизняної культури, які відіграли важливу роль у розвитку сучасної української культури.

14. Порівняйте шляхи і прояви процесів духовного й національно­ го відродження українського народу з аналогічними процесами у постсоціалістичних країнах та державах колишнього СРСР, які виникли у 90-ті роки XX — на початку XXI ст.

15. Які заходи здійснює Україна у світових процесах глобалізації та інтеграції?

16. Охарактеризуйте зміни у житті українського суспільства та ді­ яльності держави в умовах глобалізації та інтеграційних про­ цесів.

17. Які існують точки зору щодо визначальних векторів інтеграції України у світове співтовариство? Дайте їм власну оцінку.

18. Які здобутки України щодо інтеграції у європейський, світо­ вий, гуманітарний та освітній простір ви можете назвати?