Trop 13 4 ukr

ISSN 2194-3796

дитячий християнський журнал

4 2013 й!

ви т р е м Слон

Слон твий! р ме-е-е

о вони щ , е с В ця без кін юють, р о т в о п да! в а р п е н чуєш, і о г о Й и він л о к , лі. і бачиш е від загибе теб рятує

Петрику, поглянь, з чого починається цей номер журналу!

I навіщо розмістили такий вірш у християнському журналі? Адже всі знають, що це Бог створив світ!

Петрику, а наші друзі, яких ми підписали на журнал, це знають?

А-а... Тоді зрозуміло...

Здорово!

I, звичайно, фільм-оповідання про тварин у джунглях... Розповідь із історії християнства теж є. I стаття про Ньютона...

А також твої улюблені кросворди!

СТЕЖИНКА 4/13

Петрику, а кого б нам іще підписати на «Стежинку»?

2

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

Олена МІКУЛА

Я в своєму серці маю Віру в Господа Христа. Звідки узялась, не знаю, В моїм серці віра та.

Може, жайвір в небі синім, Що пісень своїх співав, У мелодії чарівній Про Творця мені сказав. Може, дощ рясний із неба Щось мені прошепотів, Я почув: «Бог любить тебе, I цей світ Господь створив». Я подумав, може, віра Теж приходить із небес I, мов дощик, чиста й щира, Потрапляє до сердець.

Бог із неба посилає Добрі звістки до людей, Ось чому птахи співають, Сонце світить, дощ іде. Кожна рибка, кожна квітка, Кожне яблучко смачне Промовляє: «Бог існує, Він створив тебе й мене!» Виноградне гроно сяє, I калина мов горить, Чую я – з небес вливає Віру в серце Бог в цю мить. Серце стукає, радіє, Бо приймає вічний скарб – Віру, що дає надію, I любов, небесний дар. Вірю я, тому готовий Слухати свого Творця I приймати Боже Слово, Як дитина від Отця.

Малював Олександр ВОЛОСЕНКО СТЕЖИНКА 4/13

Може, пролісок маленький, Що сховався у траві, Розповів мені тихенько, Що Його Господь створив.

3

Алекс КРІСВЕЛЛ

СТЕЖИНКА 4/13

Він уже насипав велику купу піску й почав її прикрашати, перетворюючи на башту, коли підійшов інший хлопчик. Хлопчик був трохи молодший за будівничого вежі, але доволі високий на зріст. Він стояв неподалік від башти, і його права нога час від часу наче смикалася, трохи відриваючись від піску. «Ламати прийшов, – зрозумів будівельник. – Що тепер робити? І нікого немає поруч, щоб охороняти вежу». Таке часто можна спостерігати на піщаних пляжах. Одні діти щось будують, а інші чекають слушного моменту, коли будівничі відвернуться, щоб зруйнувати те, що побудовано іншими, і втекти. Хлопчик уже двічі обійшов навколо вежі; будівельник намагався триматися між

4

хлопчиком і вежею, але той одразу ж переходив на інший бік, звідки при слушній нагоді можна було б швидко зруйнувати побудоване.

– Слухай-но, допоможи насипати тут купу піску, – несподівано запропонував будівельник і подивився хлопчикові прямо в очі.

– А я не можу, – відповів той.

– А ти ногою – ось так, – сказав будівничий вежі й показав, як, стоячи, можна ногою нагребти пісок у купу.

– А я все одно не можу.

– Але ж просто так стояти нудно, – сказав будівельник. – Ти можеш бути великою і сильною машиною, яка згрібає пісок, і навіть можеш гарчати, ніби потужний мотор працює. А ти взагалі вмієш гарчати, як потужний мотор? Коли гарчиш, як мотор, – це цікавіше. Давай-но, греби пісок з того боку, а я – тобі назустріч, і ми влаштуємо зіткнення великих машин. Пісок аж до неба полетить! Загарчавши, він підсунув руками пісок прямо на ноги хлопчика. Але хлопчик тільки відійшов убік.

СТЕЖИНКА 4/13

– А давай-но я тобі ноги в пісок закопаю! Та ти сядь, все одно просто так стояти нудно. Тебе що, часто карають, змушують стояти й нічого не робити, що ти так стояти любиш?

– Це тебе карають, а мене ні, – сердито відповів хлопчик.

– Ну, тоді присядь, а то всі подумають, що тебе покарали. Коли хлопчик присів, будівельник тяжко зітхнув, немов би переводячи подих після важкої роботи, і потім запропонував: – Тепер роби ось так, а я буду робити ось так! І він знову посунув до ніг хлопчика купу піску.

– А тебе як звуть? – запитав він хлопчика.

– Джеф. А тебе? Чомусь не хотілося просто так називати своє ім’я. «Треба щось цікавіше придумати», – вирішив будівничий вежі.

– А я – учень мудреця, – несподівано відповів він. Джеф здивовано витріщив очі й вимовив: – Такого не буває.

– Ну, я ж є, отже, буває, – просто пояснив учень мудреця.

– Все одно тебе якось називають.

– Звичайно, мене звуть «учень». А мій учитель – мудрець. Ось і виходить, що я – учень мудреця. А мудрець – це означає «найрозумніший».

– Ніякого мудреця немає.

– А от і є!

– А як його звати?

– Його звуть Бог, і Він самий розумний, самий сильний і самий добрий.

– Бога немає.

– А в тебе тато чи мама є?

– Є.

– А ти їх завжди слухаєшся?

– Ні, не завжди, – відповів Джеф, насторожившись.

5

СТЕЖИНКА 4/13

– От бачиш, у дітей завжди є тато й мама, навіть якщо діти їх не слухаються. А в дорослих завжди є Бог, Якого вони теж не хочуть слухатися. Але дорослі хитрі, і щоб ніхто не думав, що вони неслухняні, вони вигадали говорити, що Бога немає. А Він все одно є. Так само, як коли ти не слухаєшся батьків, вони в тебе все одно є.

– А ти що, теж розумний? – запитав Джеф.

– Я? Ні... Я тільки вчуся бути розумним. А ось ти, як я бачу, вже дуже розумний.

– Хто? Я? – із подивом перепитав хлопчик.

– Ага. Якщо ти зрозумів, що просто так стояти й нічого не робити нудно, виходить, ти вже розумний. А ти ось так умієш? – При цих словах будівельник весело побіг двома пальцями по піску.

– Вмію, дивись!

– От здорово! – вигукнув учень мудреця. – Тоді це – я, а це – ти, і ми разом будемо жити в цьому палаці, який треба побудувати. Давай, нагортай більше піску – палац гарнішим буде. У тебе вже добре виходить! Тут буде дорога вгору, до палацу, а тут – міст із вежами.

6

Через деякий час учень мудреця зауважив, що поруч стоять і дивляться на їхню роботу інші діти.

– Хочете допомагати будувати велике місто? – запитав він і, звертаючись до Джефа, сказав: – Допоможи їм нагребти пісок і покажи, як будувати. Ти будуй тут, а ти – тут. А тут ми побудуємо велику стіну, і в нас вийде велике й красиве місто з фортецею та палацами.

– Джефе! – здивовано промовив хтось. – Ти що робиш?

– Тату, ми будуємо велике місто! Дивись, як гарно виходить, а він ламає! – збуджено відповів Джеф. Тато Джефа з подивом дивився то на місто і дітвору, що копошилася навколо нього, то на сина: – Джефе, ти ж ніколи нічого не будував!

– Тату, мене учень навчив, як будувати і як інших учити цього. Це цікаво, тату!

– Який учень?

– Ось він, – сказав Джеф і вказав на хлопчика. – Він учень мудреця, якого звуть Бог. Це він усе вигадав і мене навчив. Давай-но я тебе навчу.

– Ні-і, я не хочу, – відповів тато Джефа.

– Справді, допоможіть нам, будь ласка, – сказав учень мудреця, – а ми вам допоможемо.

– У чому ж це ти можеш мені допомогти? – ще більше здивувався тато Джефа.

– Та ви присядьте, будь ласка, а то так розмовляти незручно. Ви великий, а я маленький, та й сонце в очі світить, – ввічливо попросив учень. Тато Джефа присів і повторив своє запитання.

СТЕЖИНКА 4/13

Але ось чиясь велика тінь лягла на їхнє місто. Учень мудреця озирнувся. Кілька дорослих стояли й дивилися, як ціла юрба дітей будує пісочне місто. Деякі навіть їх фотографували. І дійсно, дорослим вже було на що подивитися: вежі, велика фортеця з гвинтовою дорогою, міська стіна з зубцями, міст і дорога під мостом ... Несподівано один хлопчик вискочив з-за дорослих уперед і, ногою зруйнувавши частину пісочної стіни, кинувся тікати.

– Ти що робиш?! – обурено закричав Джеф. – Не можна ламати! Це ми всі будували, а ти ламаєш. Давай-но я тебе краще навчу, як треба будувати! Але хлопчик утік.

7

СТЕЖИНКА 4/13

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

8

– Як – у чому? Жити більш щасливо, ніж ви жили. Адже якщо ви допоможете нам, значить, допоможете Джефові; значить, ви візьмете участь у його інтересах, а отже, і в його особистому житті; значить, більше подружитеся з ним. Друзі завжди щасливіші, їм завжди веселіше, і Джеф буде вас більше любити й більше слухатися. Ви будете менше сердитися, а значить, у вас буде більше часу бути щасливим. Трохи помовчавши, учень мудреця додав: – Ви ж знаєте, що людей зближує не те, що вони живуть під одним дахом, а те, що вони беруть участь у житті один одного і довіряють один одному. Тато Джефа довго дивився на учня. Його руки згрібали пісок у купу поруч із руками Джефа, але його обличчя все ще зберігало здивування. Видно було, що в його душі щось відбувається. Учневі здалося, що в голові у тата Джефа щось тоненько дзенькнуло, наче щось порвалося, потім постукало, порипіло, поклацало й навіть потріщало, ніби там щось зірвалося й тепер ніяк не могло знайти свого місця. А може, це просто в хлопчика в голові щось тріщало від очікування чогось?

Але ось тато Джефа, дивлячись на учня, похитав головою і якось дивно посміхнувся. Помовчавши, він раптом вимовив: – Послухай-но, хлопчику, якщо ти зумів Джефа навчити будувати, а не ламати, зумів пояснити мені, як бути щасливішим, зумів зорганізувати всю цю дітвору – і навіть мене – будувати піскові палаци, то ти й справді учень мудреця, якого звуть Бог.

– Дякую, – сказав учень. Він був радий почути ці слова від тата Джефа.

.

и.. т аєш н з Чи

ри, крилатки-зеб в і н и сп а н о щ ко вдовжки близь хижої риби за ь, ец иться плав 30 см, знаход льну аку ж саму си який виділяє т еї обри? Тіло в н отруту, як у к ими н ен сл ру, з чи ьо ол к о ог он черв ками. Звідси світлими смуж ка-зебра. лат й назва – кри

Переклав Степан ЗАГОРУЛЬКО Малювала Лариса ГОРОШКО

Давно це було. У далеких краях Жили собі люди, звичайна сім'я. Раділи, любили – життя, як життя, І мріяли, що Бог дарує дитя.

Розгорнімо Біблію

Ірина Орлова

І ось дочекались нарешті день цей, У них народився синок – Вартимей, Гарненький, пухкенький, чудовий малюк, Хлопчину батьки не спускали із рук. Та в маминім серці тривога росте, Вона відчуває, що з ним щось не те, І погляд у нього якийсь не такий… Вона зрозуміла – синочок сліпий. Не бачить, що сльози в матусі біжать, Як в тата розгублено губи дрижать. Не бачить пташок під вікном на гілках І промені сонечка на пелюшках. Він світ цей не бачив, а лиш відчував. І часто матусю і тата питав: «А сонце яке? А хмаринки які? А діти казали, що в небі зірки! А вітер який, я ніяк не збагну, Його я ніяк не зловлю, не торкну… Чи можна на дотик впізнати мені Оці кольори, о, напевно, що ні…»

СТЕЖИНКА 4/13

Минали роки, Вартимей підростав, Дорослішав й більше дедалі страждав. Він гратися з дітьми хотів у дворі, Та діти не брали у ігри свої. Дівчатка і хлопці його проганяли, І навіть дорослі – і ті глузували.

9

Так, з сумом та болем, роки пролетіли, Дорослим він став, а батьки постаріли, В сльозах та у бідності скрутно жили І синові допомогти не могли. Хотів працювати, як всі, та не міг, Сидів у пилюці обабіч доріг, Понуривши голову, тихо чекав, Щоб хліба окраєць хтось черствого дав. Знаходились люди, жаліли його, Ділилися з ним шматком хліба свого. І страшно було хоч на мить уявити, Що має сліпий все життя так прожити. Та трапилось ось що: сидів Вартимей, Аж раптом дорогою безліч людей Ідуть та ідуть, гамір, шум голосів. «Куди ви? Куди ви прямуєте всі?» «Йдемо за Ісусом!» – хтось гучно гукнув. Сказав Вартимей: «Я про Нього вже чув! Творив чудеса, хворих Він лікував, І, кажуть, глухим навіть слух повертав. Німі починали із Ним розмовляти, Криві та убогі – ішли танцювати. Подейкують, навіть мерців воскрешав, Такого ще світ наш ніколи не знав!» «Так, саме за Ним ми йдемо, Вартимей, Тобі не пробратись крізь натовп оцей». «До Нього піду! – він уперто сказав, – Ісусе! Спасителю!» – гучно кричав.

СТЕЖИНКА 4/13

Обурено натовп гудів: «Не волай! Замовкни, Учителя ти не чіпай! Йому не до тебе, Він учить людей», Та знову і знову кричить Вартимей.

10

«Нещасний каліко, вже годі кричати!» А він все Ісуса продовжує звати. Аж раптом із натовпу голос лунає: «Вставай, Вартимею! Він тебе чекає!» Підвівся він, скинув свій плащ та побіг, І ось він уже у Ісусових ніг. Коліна та руки у нього дрижать, З цікавістю люди на нього глядять.

«Погляньте, невже-то Ісус допоможе? І навіть сліпого зцілити Він зможе?» Не чує їх слів Вартимей у цю мить, Бо перед Ісусом він зараз стоїть! З трудом хвилювання у грудях тамує. «Що хочеш від Мене?» – нарешті він чує. І хрипко сліпий Вартимей відповів: «Учителю, хочу, щоб мене зцілив». У натовпі тиша запала дзвінка, І ось піднялася Ісуса рука. У серці сліпого надія зростає, Та віра зневіру у серці долає. Промовив Ісус доленосні слова: «Іди, Ватимей, тебе віра спасла!» Тієї же ж миті прозрів Вартимей, Він бачить Ісуса, він бачить людей! А там, угорі, бачить він небеса. «Це – небо! – із радістю він проказав. – Це – сонце, це хмари, дерева, трава…» І сенс набували для нього слова. Він світ цей вивчав, наче жадібно пив, Неначе від спраги вмирав, та ожив. Від щастя він плакав, стрибав та радів, Він бачив! Ісус його очі зцілив! Лунали подяки слова у мольбі: «О, Господи Боже, спасибі Тобі!» Вже ніч, полягали всі спати давно, Не спить Вартимей, поглядає в вікно На На На На

обриси гір, що стоять вдалині, зорі, що ясно горять в вишині, сплячі будинки, на тихі поля, трави, якими укрита земля.

Ти можеш прочитати цю історію в Біблії, у 10-му розділі Євангелія від Марка, вірші 46–52.

СТЕЖИНКА 4/13

Співають цикади, повітря бринить, Вже скоро світанок, а він все не спить, Складає слова у молитві своїй: «Спасибі Тобі, о, Спасителю мій… Спасителю мій… Спасителю мій!»

11

Над цим варто замислитись СТЕЖИНКА 4/13

12

Усі люди на землі діляться на віруючих і невіруючих. Iсус Сам так сказав: «Хто вірує в Сина Божого, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить – а гнів Божий на нім перебуває» (Iв. 3:36). Але що означає – вірити? Як ти гадаєш, чи вірив у Iсуса Вартимей, про якого ти щойно прочитав у вірші? Я вважаю, вірив. Давай на його прикладі подивимося, що означає віра в Iсуса Христа. Напевно, Вартимей чув від перехожих, що проходили мимо, про цю дивовижну Людину – Iсуса з Назарета, Який зцілює хворих, прощає гріхи, допомагає знедоленим людям. Тому, коли він почув, що Iсус пройшов повз нього, він закричав Йому вслід: «Сину Давидів (це титул Месії, Помазаника Божого), Iсусе, – змилуйся наді мною!» Отже, вірити означає звернутися до Iсуса. Просто й прямо. Незалежно від того, що відбувається навколо. Вартимею важливо було не проґавити момент. Він вірив, що Iсус може йому допомогти, що Він може його помилувати. А уяви собі, що він сидів би біля дороги й сумнівався, чи варто звертатися до Iсуса Христа, допоможе чи не допоможе йому Господь. Як ти думаєш, завадили б сумніви Вартимею отримати зцілення? Вірити в Iсуса означає вірити, що Iсус прийме тебе, допоможе й помилує.

Iсус наказав привести сліпого до Нього. Той кинув свої пожитки й пішов до Iсуса. Вірити – це означає піти до Iсуса! Ти запитаєш: куди? Де Він? Він скрізь! Але Iсус обіцяв, що там, де двоє чи троє зберуться в ім’я Його, Він буде серед них. Тобто найлегше зустріти Iсуса в церкві. А ти віриш, що Iсус воскрес із мертвих? Якщо так, то правильно робиш. Це теж віра. Отже, ми знаємо, що вірити – це означає звернутися до Iсуса в молитві й прийти до Нього з тим, що тебе особливо мучить. Так учинив Вартимей. Зроби так і ти. Що мучить тебе найбільше? Совість? Твої гріхи? Твоя злість і образа? Твої погані вчинки? Прийди до Iсуса саме з цим! I попроси Його, як це зробив Вартимей: «Помилуй мене, Господи!» Але вірити по-справжньому – це не тільки вірити, що Iсус живий і приймає, милує і прощає грішників, таких, як Вартимей, і ти, і я. Вірити – це означає слідувати за Iсусом. Вартимей так і зробив. Iсус його зцілив, і Вартимей пішов за Iсусом. Ти запитаєш, що означає: слідувати за Iсусом? Читати Євангеліє, молитися Iсусові й розповідати про Нього іншим – ось що означає слідувати за Ним. Це робили перші учні Iсуса, яких Він назвав апостолами. I що дуже й дуже важливо – спілкуватися з іншими віруючими в Iсуса Христа, тому що Він обіцяв бути серед них. Вірити чи не вірити – це твоє рішення. Вчини так, як Вартимей: він не упустив можливості, звернувся до Iсуса Христа – і отримав те, що просив. Це ж саме можеш пережити й ти. Прямо зараз! Вальдемар ЦОРН

Нумо, дізнайся!

Ш

ПИ

ТВ О

ГО

вати війкові домалю Допоможи Мат ова сл і лц се и на ве картину. Напиш орам. відповідно коль

СЛ А

ВУ

НУ

ПР ВІ О О Д ЧУ РОЗПОВІМ! ВЕЛИ ЧЧЯ Ї ПРО ТВО СПРАВИ

Малювала Олена ХАРЧЕНКО

2 3 4 5 6 7

ітиинок. альні рядки кл нт зо ри го у я о, іді на запитанн ово. Ти, напевн Запиши відпов прочитаєш сл ти , из вн и м ? кі ка ин ини Біблії. Я Прямуючи сход називають част ом ов сл м ци о щ знаєш,

1. Один з дванадцяти синів Якова, якого народила Лія (Бут. 35:23).

2. Місцевість, звідки родом був Iсус (Мт. 3:13).

3. Жінка, яка разом зі своїм ати чоловіком намагалась приховати від Бога гроші (Дії, 5:1–11).

4. Наймудріший цар.

5. Місто, до якого Бог послав пророка Йону (Йона, 1:1–2).

6. Одна з жінок, що прийшли вранці до гробу Iсуса (Мр. 16:1–2).

7. Місто, звідки родом була Марія, мати Iсуса (Лк. 1:26–31).

СТЕЖИНКА 4/13

1

13

СТЕЖИНКА 4/13

Із серії «Фару сильніший за всіх»

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

Пауль УАЙТ

– Він здався мені розумною людиною, – сказав Талі. – I він сказав, що Бог мертвий. Дауді скинув брови: – Правда? Це нагадує мені історію про те, що одного разу сталося в джунглях.

«Слон мертвий», – прошипіла змія Нцока. «Слон мертвий», – завила гієна Мбизі. «Мертвий, мертвий!» – підхопили шакал і стерв'ятник.

Сонце кидало тінь слона на трав'янистий схил пагорба. Жираф Твіга, антилопа Дік-Дік і мангуст Джо-Джо здивувалися її величезному розміру.

Вони помітили рух великих вух, у той час як із темного краю болота долинали глузливі насмішки: «Слон мертвий! Слон ме-ертвий!»

Величезна тінь почала швидко переміщуватися з вершини пагорба вниз по схилу, до річки. Жираф Твіга та його друзі уважно прислухалися.

Вони вловили голос, який був їм добре знайомий. «Можливо, він поспішає до когось на допомогу?» – припустив ДжоДжо. Дік-Дік і Твіга мовчки погодилися.

Унизу, в болоті, звідки долинали крики гієни та її приятелів про смерть слона, до них, важко ступаючи, прямував гіпопотам Буху. «Гадаю, ви помиляєтеся.

Я бачив його сліди», – сказав він. «Слон мертвий, – прошипіла змія. – Сліди нічого не означають». – «Можливо, – пробурмотів гіпопотам, повертаючи голову.

– Але прислухайтеся, хіба це не голос слона?» Змія злісно зашипіла. А від ненависного сміху гієни гіпопотамові хотілося заткнути вуха.

Шакал і його рідня хором завили: «Слон мертвий!» З високої трави, перевалюючись, вийшла черепаха Лва-Лва. Її маленькі чорні очі світилися.

14

Вона схилила голову й скрипучим голосом промовила: «Все, що вони без кінця повторюють, неправда!

Я знаю це, тому що гієна збила мене з ніг і разом зі своїми мерзенними приятелями намагалася вишкребти мене з панцира й з’їсти».

«Який жах!» – вигукнув Буху. «I чим це скінчилося?» – запитав мангуст ДжоДжо. «Слон знову поставив мене на ноги», – відповіла черепаха.

«Напевно, він хоботом вдарив змію, підкинув бивнями гієну й шакала», – сказав Джо-Джо, поперемінно стрибаючи то на одній, то на іншій нозі.

Лукава посмішка з’явилася на мордочці черепахи. «Вони знали, що він іде, тому швидко зникли», – сказала вона.

«Надійний спосіб не бачити слона», – зауважила Дік-Дік. «Вірно, – погодився Джо-Джо. – Хіба можна почути голос слона, якщо заткнути вуха?»

«Цілком згоден, – почувся повільний голос Буху. – I якщо закрити очі на те, що він робить, хіба можна щось побачити?»

«Однак його і чуєш, і бачиш, і насолоджуєшся радісним відчуттям під панциром, коли він рятує тебе від загибелі», – додала Лва-Лва.

«Але змія та інші можуть стверджувати, що цього не було», – сказав ДжоДжо. Черепаха всміхнулася: «Мертві слони не ставлять нас на ноги».

рада

по Корисна

, езумцем Не будь б ога. віруй у Б СТЕЖИНКА 4/13

Під баобабом настала мертва тиша. Тоді Дауді сказав: – Чимало людей говорять, що Бог не існує або що Він мертвий. А ще більше людей живуть так, ніби Бога взагалі нема або Йому ні до чого немає діла. Всі з цим погодилися.

– А що говорить Біблія? – запитав Талі.

– Відкрий, Талі, 14-й Псалом. А ти, Калі, відкрий 53-й Псалом. I прочитайте перші вірші. Зашелестіли сторінки, і обоє прочитали: «Безумний говорить у серці своїм: ◊Нема Бога“». Луту посміхнулася: – Вірші-близнюки. Коли Бог хоче щось особливо підкреслити,, Він говорить про це...

– Двічі! – вигукнули близнюки.

15

Степан ЗАГОРУЛЬКО

Радіо

Серце в нас, як радіо, Ловить хвилі різні: Радісні та лагідні Чи гучні та грізні. З неба Божі ангели Мир нам посилають, До любові прагнути Нас вони навчають.

I у серці нашому Віра оселяється, I творити лиш добро Серце намагається.

А з безодні ворог злий Голосом брехливим Торохтить: «До мене йди, Будеш ти щасливий!» Ти йому не вір, дитя, Вимкни хвилю ворога, Не брудни своє життя, Бо заплатиш дорого.

СТЕЖИНКА 4/13

Серце ти своє настрой На небесну станцію, На любов та на добро – В цьому сенс та рація!

16

и літерами, і ти ки відповідним ин іт кл и о учнем. вн по ями, за і, який був Йог ом Ф ус Іс Прямуючи ліні ий сл сказав воскре дізнаєшся, що

Нумо, відгадай!

Напиши у клітинках ьозамість намал ів ет м ед ваних пр назв. їх ри те перші лі з яких Ти дізнаєшся, цей слів складено . рд кросво

Склала Ельвіра ЦОРН

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

ороги от що птахи-нос ликим довгим ве назву завдяки о загнуті донизу, зк дзьобам, які рі ачні нови мають зн ? а біля своєї ос и м ор ф анітної нарости різном а-носорога пусті ах І ріг, і дзьоб пт дуже легкі. Розмір у всередині, том дставника цієї ре п найменшого о– , а найбільшог родини – 30 см і у вазі від 60 г ст 1, 2 м. Розбіжно до 6 кг.

СТЕЖИНКА 4/13

и… т аєш н з Чи римали свою

17

Розповіді з історії християнства

Сергій САННИКОВ

СТЕЖИНКА 4/13

Монахині надають допомогу хворим. Середньовічна мініатюра

18

за часів середньовіччя. Досить увімкнути телевізор або відкрити газету, щоб побачити жахи, які кояться сьогодні в різних куточках планети. За даними ООН, у наші дні від голоду щодня помирають не менше 25 тисяч людей і щороку не менше 250 тисяч християн гинуть через релігійні переслідування.

че вя Пос

Напевно, кожній дівчинці хочеться бути красивою принцесою в довгій мереживній сукні, а кожному хлопчикові – доблесним лицарем, що з мечем або списом напереваги мчить на прудкому коні. Ці образи прийшли до нас із середньовіччя. Сумно бачити, коли сучасні підлітки не вміють красиво й ясно висловлювати свої думки або гарно, з гідністю поводитись. Часто їм не вистачає слів, тому вони використовують нецензурні вирази. Їх просто не вчили гарних манер і правильно говорити. А в старовинних книгах описане життя середньовіччя. Просте, але богобоязливе й піднесене. У школі зазвичай говорять, що середньовіччя – це «темні віки», час багать, тортур і нескінченних кровопролитних воєн. Так дійсно було в ті часи. Але в освічених XX–XXI століттях тортур, кровопролиття й насильства набагато більше, ніж

нн я

ул ица рі. Х удожник Е. Лейтон

Середньовіччя не знало смерті у таких масштабах. Найжорстокіша – іспанська – інквізиція за всі роки свого існування спалила на вогнищах близько 32 тисяч осіб. А за підрахунками істориків, за п’ять з половиною років Другої світової війни фашисти вбили й закатували близько 11 мільйонів людей. За деякими підрахунками – навіть більше. Тому правильніше було б назвати темними наші століття, а середньовіччя – часом більш прийнятних цінностей. В епоху середньовіччя, коли епідемії чуми та холери забирали десятки й сотні тисяч життів, тільки церква була осередком миру та милосердя. Монахи й монахині були єдиними

помічниками під час епідемій, а церкви – єдиними притулками милосердя в жорстокому світі. Звичайно, епоха середньовіччя – це час хрестових походів, у яких чинилося багато неподобства. Найчастіше це була лише брудна політика. У таких походах брало участь багато шахраїв, але мета більшості учасників усе ж була суто релігійною – дійти до Єрусалима й звільнити святі місця.

Вершити правосуддя. Захищати слабких і невинних. Панувати над собою. Поважати старших. Шанувати жінок. Виказувати хоробрість у словах і справах. Ніколи не нападати на супротивника ззаду.

Поєдинок лицарів. Середньовічна мініатюра Однак ця мета жодним чином не вписується в євангельські норми нашого Вчителя – Ісуса. Він не дозволяв насаджувати істину військовими методами. Але середньовічне християнство давно забуло багато заповідей ранньої церкви. Хрестові походи залишили ганебну пляму в історії церкви. Ще більш страшною плямою стала інквізиція – спроба очистити церкву від так званих єретиків, а на практиці – від людей, що були неугодними церковному начальству. Чому Господь допустив це? Можливо, Він хотів показати Своїм послідовникам хибність мирських уявлень про справедливість, щоб вони усвідомили й вільно обрали вищі ідеали Проповіді на горі.

СТЕЖИНКА 4/13

Під впливом християнства дикі воїни перетворилися на лицарів. Лицар – це не просто воїн на коні, в обладунках і зі списом напереваги. Лицарство – це, перш за все, благородство, самовідданість, великодушність і повага до супротивника. Лицарі билися тільки у відкритому бою. Вбивство старих, жінок і дітей вважалося найбільшою ганьбою. Честь і гідність були для лицарів важливішими за золото і владу. Наприклад, полонених лицарів ніколи не охороняли вартові. Якщо лицар здавався в полон, на милість переможця, він не міг ганебно втекти. Ось витяг із кодексу лицарської честі:

19

1643–1727

СТЕЖИНКА 4/13

Він вивчав Святе Писання, щоб пізнати Творця. Для вченого не існувало розриву між наукою і Біблією.

20

Портрет сера Ісаака Ньютона. Художник сер Г. Кнеллер, 1702 р.

У 1698 році до столиці Великобританії прибула Дитинство делегація з далекої Росії на чолі з царем Петром I. Сім’я була не бідною, але фінансова забезпечеСамодержець «всея Руси» знайомився з усіма досягненнями Західної Європи. У Лондоні він мав на- ність – не завжди гарантія щасливого дитинства. мір вивчити роботу Монетного двору, поговорити Мати майбутнього вченого, рано залишившись удовою, вийшла заміж удруге, переїхала до чолоз тим, хто очолював цей Двір. Що ж, бажання освіченого царя, який праг- віка, а сина залишила під опікою бабусі. Хлопчик нув до знань, зрозуміле. Адже він мав зустрітися відчував себе кинутим і самотнім. Багато годин з найвидатнішим ученим, який відкрив фундамен- проводив він у садку, де читав, вдавався до розтальні закони нашого світу, проклав дорогу до думів і майстрував всілякі механізми. Наприклад, науково-технічної революції та дослідження кос- спорудив водяний годинник, за яким жителі семосу. Звичайно, цар Петро I про це тоді не здо- ла звіряли час. I модель вітряка, яку в безвітряну гадувався. Йому треба було зустрітися з відомим погоду змушувала обертатися мишка, що бігала англійським фізиком, математиком і астрономом всередині колеса за прив’язаним зверху мішечком зерна.

Iсааком Ньютоном.

Iсаак полюбив самотність, поряЦе ім’я знає будь-який школяр, док, тишу й потім прагнув до цього який хоча б один раз побував у кавсе життя. А ще він любив церковні бінеті фізики, тому що в кожнобогослужіння, проповіді сільському фізкабінеті можна побаго священика й сімейну Біблію чити на стіні портрет сера в старовинній палітурці. Ньютона, в розкішній перуці та камзолі за модою кінця Ньютон і Бог XVII століття. Потім було навчання в шкоАле задовго до того як хулі та коледжі Святої Трійці при дожник зобразив президента Кембриджському університеКоролівського наукового товаті. Наукові дослідження повністю риства (цей пост вчений посідав заволоділи молодим студентом. багато років), в англійському селі Він сам собі ставив запитання, Вулсторп, у родині фермера, наДім, в якому народився І. Ньютон на які його сучасники не знали родився хлопчик Iсаак...

Суспільне становище

Хоча Ньютон вів відсторонений спосіб життя, він був знайомий з провідними вченими свого часу, вів із ними листування і брав участь у наукових дискусіях. Не залишався він байдужим і до суспільного життя: будь-який бідняк, що звернувся до нього з проханням, отримував допомогу, і впродовж багатьох років Ньютон посилав Біблії в різні приходи – для роздачі їх бідним сім’ям. Вчений-фізик був відомий у всій Європі. У листопаді 1703 року його обрали президентом Лондонського королівського наукового товариства, яке під його керівництвом стало провідним науковим зібранням. У 1705 році англійська королева Анна зробила Ньютона лицарем. Він став першим ученим, удостоєним такої честі. Другу половину свого життя Iсаак Ньютон присвятив державній службі, засідав у англійському парВідкриття І. Ньютоном явища переломлення світла. ламенті, а згодом очолив Художник П. Паладжі роботу Монетного двору.

Iсаак Ньютон пояснив природу морських при«Вже не знаю, яким я уявляюся світові, – пипливів, розвинув вчення про оптику, розробив ди- сав він, – але для самого себе я немов хлопчисько, ференціальне числення в математиці, винайшов який грає на морському березі, розважаючись подзеркальний телескоп. Саме він встановив, що сім шуком незвично гладких камінців або красивих чекольорів веселки разом складають сонячний про- репашок, між тим як великий океан істини лежить мінь. Його вважають творцем класичної фізики. переді мною, абсолютно невивчений». А фахівці NASA (Національного управління з повіIсаак Ньютон помер на 84-му році життя й потроплавання і дослідження космічного простору, хований у Лондоні, у Вестмінстерському абатстві. США) і в наші дні, запускаючи космічні кораблі, Надія ОРЛОВА спираються на розрахунки цього вченого.

Видатні особистості

Відкривши закон всесвітнього тяжіння, вчений сприйняв його як іще один доказ існування Бога. Ньютон проголосив, що «Господь присутній у Своїх творіннях всюди, будучи Богом Вседержителем». Без Творця, вважав Ньютон, Всесвіт не міг би існувати.

СТЕЖИНКА 4/13

відповідей. Його цікавило, що змушує Землю обертатися навколо Сонця? Яким шляхом рухаються небесні тіла? Чи існують невидимі зв’язки між предметами? Чому існують кольори? З чого складається світло? Як удосконалити математику – універсальну «мову» натурфілософії (так за тих часів називали природничі науки, в першу чергу фізику)? Але не тільки устрій світобудови цікавив Ньютона. З такою ж старанністю він вивчав Святе Писання, щоб пізнати Творця. Для вченого не існувало розриву між наукою і Біблією. Він вважав, що і фізика, і Слово Боже дають знання про навколишній світ і його закони.

21

ент

рим кспе

Е

А Н ж и Вов

ДИ

РЛОВА Надія О

а ж е в

Знаменитий фізик Iсаак Ньютон відкрив основні закони механіки. Звичайно, щоб прийти до формул, що описують рух тіл, йому необхідно було багато працювати, думати, обчислювати й проводити експерименти.

шинКоли ви їдете в автобусі, а він Перш ніж з грати з ма нку ь летіти, літа т я л б ю л и ри раптом різко гальмує, всі пасажири и ш кд « к а розбіг и м ч о п о і щ к а є Хл я т : ь ь с т я» по злітн овго ю зна ти и а нахиляються вперед. н ч о п ом о В о с . р а и п д м к е овій смузі. ка ж и, вона мо т у н х в о т ш кімнату. через усю А причина всіх цих явищ – інерція, оскільки кожне тіло, якщо на нього не діють ніякі сили, прагне або залишитися в спокої, або рухатися прямолінійно й рівномірно. Так говорить перший ную закон Ньютона, який так і називається – закон інерції. Пропо и т овес р п м , ва ент Складіть стовпчиком на столі кілька монет або ерим експ ує р т шашок, а потім вдарте по одній з них, розташованій с ілю який . у самому низу, дерев'яною лінійкою. е ищ це яв

.

СТЕЖИНКА 4/13

Якщо удар буде точний і різкий, то вибрана вами монета або шашка вилетить зі стовпчика, але сам стовпчик не зруйнуСться. Це відбувається тому, що ви відразу надаєте монеті таку велику швидкість, що вона починає рухатися, не встигаючи передати рух іншим монетам, не встигаючи подолати їхню інерцію.

22

Iнерція – найважливіша властивість фізичної матерії, її повне значення до цих пір не встановлене наукою.

Iнерція – прекрасний приклад порядку й стабільності. Втім, як і всі закони Всесвіту, створені великим Творцем.

и.. т ш є а н з Чи

у перекладі що гіпопотам и означає з грецької мов »? Важить «річковий кінь ше трьох гіпопотам біль тонн.

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

Андрій ДЕШКЕВИЧ

Пара ластівок П і навесніі прилетіла і з далекої південної країни в своє гніздо, що знаходилося в сараї під дахом. Ця пара гніздилася в сараї вже не перший рік і вважала його своїм домом.

У сараїї жили ще кури й двоє поросят. Кури мешкали у великій клітці, ніколи не залишаючи її. А поросята жили в спеціальній загороді, з якої теж не виходили. Вони цілими днями валялися в ній і хрюкали, цілком задоволені життям.

Л і і Ластівки швидко привели своє гніздо в порядок, і мама-ластівка відклала два яйця. Батьки дбайливо, по черзі, сиділи на них, не даючи їм охолонути.

I через певний час на світ з’явилися двоє братиків. Вони вилупилися в один день, тільки в різний час.

Малюки були славні! Батьки були дуже задоволені своїм потомством. «Які вони міцні!» – радів тато. «I які вони гарненькі!» – зворушувалася мама. У братів був відмінний апетит. Вони постійно, з раннього ранку до пізнього вечора, просили їсти.

Батьки не лінувалися й увесь час приносили своїм діткам корм у дзьобах. Пташенята росли неймовірно швидко! Минуло небагато часу, і в них почало з’являтися пір’я. З кожним днем вони все більше й більше нагадували дорослих птахів.

Приблизно за місяць пташенята практично не відрізнялися від своїх батьків. Брати стали такими великими, що вже майже не поміщалися в гнізді. I ось в один із сонячних липневих днів батьки прилетіли в сарай і сіли на драбину, притулену до стіни неподалік від гнізда.

«Діти, настав день, коли ви можете залишити гніздо», – урочисто сказав тато. «Як це – залишити гніздо?» – майже в один голос запитали пташенята. «Ви вже виросли й зміцніли, і настав час самим почати літати», – пояснила мама.

«А хіба ми не будемо жити тут завжди?» – знову майже разом запитали брати. «Ні, не будете. Ви вже самі можете добувати собі їжу. До того ж ви повинні підготуватися до далекого перельоту на південь». – «А це ще навіщо?» – здивувалися діти.

«За пару місяців настануть холоди, і тут нам нічого буде їсти. Ми полетимо на південь – до наступної весни, – пояснили батьки. – А тепер давайте спробуйте. Просто відштовхніться від краю гнізда, розправте крильця й вилітайте з сараю!»

СТЕЖИНКА 4/13

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

23

Це варте ввар арте ар те того, тог о о,, щоб щоб усього усььогго лише лише один одиин раз перемогти страх і відірватися від гнізда!» – захоплено співала мама. «Ну, не знаю, – задумливо сказав один із братів. – Може, справді спробувати?» – «Звичайно, спробуй!» – підбадьорили його батьки.

Пташ Пт ашен аш е я по ен посу суну су нууло лося ся ддоо самого само са мого мо го краю кра р ю Пташеня посунулося гнізда й зупинилось. «Ну, що ж ти?! Давай! Відштовхнися сильніше й розправ крила! Не бійся! Лети прямо в двері сараю!» – продовжували підбадьорювати батьки. Пташеня сиділо на краю гнізда й погойдувалося з одного боку на інший.

ТТак, у нерішучості, і і воно перебуваб ло деякий час. Але потім, набравши побільше повітря, що є сили відштовхнулося від гнізда й стрибнуло.

I, розправивши крила, воно раптом відчуло, що не падає, а летить!

Х б але все ж воно змогло Хоч і незграбно, вилетіти через двері сараю. Відразу слідом за ним вилетіли з підбадьорюючими криками батьки. А брат його залишився в гнізді, так і не наважившись залишити його. Через якийсь час до сараю повернулася мама.

А ти чого не полетів? і ? – запитала во«А на. – Твій брат молодець! Вже літає! Звичайно, в нього ще не дуже добре виходить, але все одно... Головне він вже зробив». – «Я не хочу літати! Мені й тут добре. Щось я не дуже вірю в казку про кращий світ зовні», – відповіло пташеня.

«Синку, але світ навколо сараю дійсно прекрасний! Він такий дивовижний! Там багато сонця, дерев, трави. А скільки птахів і тварин навколо!» – переконувала мама. «Ні, не хочу літати! Мені тут краще», – відповідав упертий син.

«Ну, добре, посидь, може, тобі ще захочеться полетіти», – погодилася мама й вилетіла з сараю. Час минав, але пташеня залишалось у сараї. Батьки, звичайно, не кинули його. Як і раніше, вони по черзі прилітали годувати сина.

А пташеня літати так і не хотіло. Й Йому здавалося, що сарай – найкраще місце на землі, найбезпечніше й затишне. I батьки не могли переконати його. Мало того, пташеня ластівки звело знайомство з іншими мешканцями сараю – курками та поросятами.

СТЕЖИНКА 4/13

«Страшнувато...» ««Ст Стра Ст рашн ра шнув шн уват ув ато. о ....»» – бо бояз боязко язко яз к ззауважико аува ау вааж жиили пташенята. «Це спочатку страшнувато, але варто відірватися від гнізда й навчитися керувати крилами, як ви відчуєте, що літати – здорово!» – підбадьорював тато. «Діти, за цим сараєм вам відкриється дивовижний світ!

24

«II ннам ам ттут ут ддобре, ут оббре р – хрюк хр рюк ю ал алии по ороося с хрюкали поросята. – Нас годують щодня, а ми тільки валяємося на сіні чи спимо. I ніякий прекрасний світ, про який розповідають, нам не потрібен! Навіщо нам ці дерева, трава, сонце? Навіщо все це, якщо сенс життя в тому, щоб гарненько поспати й ситно попоїсти?»

П Пт ашен аш еняя по ен пого годж дж жув увал алос ал осяя зі з ссвоїми воїм во ї и но їм Пташеня погоджувалося новими друзями й продовжувало жити в гнізді. Воно стало вже зовсім великим, але батьки справно годували сина, сподіваючись, що він усе-таки передумає і полетить. «Синку, ну що ж ти? Твій брат уже став справжньою ластівкою!

Ві б бі корм і готується Він сам добуває собі до перельоту, – розповідали батьки. – Ти вже такий великий, що майже не поміщаєшся в гнізді. Хіба тобі не тісно тут?» – «Ні, не тісно», – відповідав упертюх.

П і часіі у сарайй прилетів і ййого По деякім брат. «Чому ти не літаєш?» – запитав він. «Не хочу», – відповів брат. «Ну й даремно! Я того дня теж не дуже вірив батькам. I мені подобалося жити тут.

А і і з сараю, Але після того як я вилетів і відчув свободу в польоті, і побачив прекрасний світ, який нас оточує, я вже ніколи не повернуся в це темне й смердюче місце!» – захоплено сказав брат.

Слова брата зачіпали пташеня. Воно навіть ненадовго захотіло теж відчути радість польоту, але через кілька хвилин це бажання зникло. «Все-таки тут надійніше, і дах над головою завжди є», – розмірковувало воно.

Одного разу на дротах над сараєм зібралося кілька пар ластівок. Вони розмовляли між собою. «Наші пташенята вже давно літають, ми вважаємо, що вони вже цілком готові до перельоту», – повідомила одна пара.

«I наші молодці! Всі троє вилетіли й уже забули своє гніздо», – сказала інша пара. «А ваші як?» – запитали вони ластівок, гніздо яких було в сараї. «У нас не все добре, – сумно відповіли ті. – Один вилетів, і ми за нього не хвилюємось, а ось другий не хоче літати.

СТЕЖИНКА 4/13

I ті, тіі у свою свою чергу, чер ергу гу пе переконували ере реко коонуува в ли ййого огоо ог в тому, що сарай – найчудовіше місце на землі. «У цьому сараї так добре! – кудкудакали кури. – Тут тихо й спокійно. У спекотну погоду тут прохолодно, а взимку набагато тепліше, ніж на вулиці».

25

СТЕЖИНКА 4/13

Алее ж осінь Ал осін ос іннь наближається». набл на ближ бл ижає аєть ться ся»» – «Так, «Та Такк кепські справи. Не хоче літати – це кепсько. Доведеться кинути його, інакше самі не наберетеся сил для перельоту, якщо будете годувати його», – міркували сусіди. «Ні, ми не можемо його кинути... Ми залишимося з ним до кінця...

Адже Ад ж щ же ччас», с» – вт втіш ішал алии се ссебе б ббатьбе атьь ат щее є ча втішали ки впертого пташеняти. Вони дуже вболівали за своє пташеня, знаючи, що неминуче настануть холоди і їм доведеться залишити його, якщо він не полетить. Наступного дня вони вирішили в останній раз серйозно поговорити зі своїм упертюхом.

Ба Бать тьки ки пприлетіли риле ри леті тіли ли в ссарай. а ай «Скоро ар «С Ско коро ро нана Батьки стануть холоди, і нам доведеться відлетіти», – сумно сказала мама. «Ми полетимо, тому що стане холодно й нам нічого буде їсти, – серйозно продовжив тато, – ти залишишся один і помреш від голоду».

У тебе б ще є шанс залишитися в жи«У вих! Якщо ти прямо зараз залишиш гніздо, ти ще зможеш навчитися літати й набратися сили для далекого перельоту». Серйозний тон, яким говорили батьки, змусив пташеня замислитися.

А б Але воно все ж спробувало заперечити: «Поросята й кури кажуть, що тут можна жити навіть взимку!» – «Синку! Ти створений для польоту, а не для життя в темному сараї! Ти з’явився тут на світ і підріс, але час твого перебування в цьому місці давно закінчився, ти повинен літати!

I нема чого слухати тих, хто ніколи і не зрозуміє, як чудово літати, яке щастя злетіти високо в небо й дивитися на землю з величезної висоти! Ти повинен харчуватися комарами й мошками, а не зерном і якимось варивом.

I їїжу ти повинен здобувати б сам, а не чекати, поки тобі її принесуть!» Переконання батьків подіяли на пташеня, воно задумалося над їхніми словами. Можливо, і справді цей сарай зовсім не для нього і йому все ж слід спробувати залишити гніздо?

Н ж ббо, давай! й! З бі страш«Ну Зараз тобі но, але це тільки в перші миті, а потім – вільний політ! – підбадьорювали батьки. – Не бійся, ми будемо поруч!» Пташеня набралося сміливості й вирішило спробувати летіти. Воно глибоко вдихнуло й щосили відштовхнулося від краю гнізда.

М ій Малюк почав махати крилами й дійсно відчув, що летить! Йому вдалося вирулити в дверний отвір сараю – і ось він назовні! В очі вдарило таке яскраве світло, що на мить навіть стало боляче, але через короткий час він звик до світла.

26

Ви В исо сооко к ввгорі горі го рі ттягнулося яггнууло лося с ббезкрайнє ся е кр ез край аййнєє ннее Високо бо. Батьки сіли поруч: «Молодець! Давай, лети з нами! Ми покажемо тобі, як потрібно правильно літати». Пташеня знову відштовхнулося й полетіло, але вже за батьками.

Ра Разо зом м во вони ни ппіднялися ідня ід няли лися ся ввисоко исокко в не ис небо бо Разом небо, і пташеня вперше побачило з висоти пташиного польоту сарай, в якому з’явилося на світ. Це була мізерна коробочка, а навколо простирався прекрасний безкраїй простір із лісами й полями, ріками й озерами.

Малю Ма лю юк не ввитримав и ри ит р ма мавв і закричав з кр за крич ичав ав від від заза Малюк хоплення: «Як здорово! Ось це так! Я лечу! Який усе-таки чудовий світ!» Цього дня він багато літав, осягаючи науку від батьків. I в цей день він уперше в житті сам здобув собі їжу. Він був щасливий від того, що робить цце сам.

А вв ввеч ечер еч еріі ссидячи ер иддяч ячии з ба ббатьками тька ть ками м ннаа гі ми гілц л і лц ввечері, гілці берези, він зізнався: «Який же я був дурний, коли не хотів літати! Адже в мене такий прекрасний дар – здатність літати, а я ним так довго не користувався! I не вірив вам, коли ви розповідали мені про цей чудовий світ...

Я ду дума мав щ емн м ом му са ара р ї жити жити думав, щоо в те темному сараї краще. Тепер я знаю, що справжній світ – це небо і що я створений для польоту! Вибачте мені, тату й мамо, за те що я не вірив вам!» – «Охоче прощаємо, синку, але головне, що ти все-таки повірив.

Ти знайшов у собі силу й сміливість для першого стрибка! – говорили щасливі батьки. – Тепер, синку, ти повинен поспішати! Тобі потрібно добре навчитися літати й зміцніти для перельоту».

I пташеня наполегливо тренувалося й посилено харчувалося, готуючись до тривалого перельоту на південь.

Його вже не треба було змушувати літати, тому що це стало його улюбленим заняттям. Воно насолоджувалося польотом і не могло нарадуватися з того, що відкрило для себе безмежний і прекрасний світ поза стінами сараю. Про сарай воно більше не згадувало.

А коли похолоднішало й стало мало корму, воно зі своїми родичами вирушило в далекий переліт до теплих країн, щоб потім, коли тут потеплішає, повернутися в рідні місця й уже самому обзавестися пташенятами і виховувати їх.

СТЕЖИНКА 4/13

Пташеня П Пт аш шен е я сіло сіло на на паркан п рк па ркан ан і побачило, поб обач ачил илоо що навколо ростуть дерева, про які йому розповідали, і вони дійсно величезні й дуже красиві. На землі – трава й квіти, а повітря наповнене чудовими пахощами, які тільки можуть бути влітку.

27

СТЕЖИНКА 4/13

28

Юлія АБДУВАХИДОВА

усього 90–130 г. Уже в перший день малюки здатні бачити й пересуватися самостійно. Ми можемо прожити до 12 років, однак більшість не доживає й до п'яти. Засобом зв'язку між нами служить «барабанний дріб», який ми вибиваємо лапами точнісінько так само, як слони тупають по землі ногами. Мене вважають твариною територіальною, я «не маю права» порушувати чужу територію. Я навіть утікаю тільки в межах своєї «житлової площі». А допомагають мені в цьому м'язисті задні ноги, які значно довші за передні. Це дозволяє мені розвивати велику швидкість (по прямій до 60 км/год) і рухатися стрибками в 3–4 метри. Спробуй, дожени! Ще в мене добре розвинені нюх, слух і зір. Деякі з нас можуть розрізнити людину більш ніж за 180–200 метрів. Вуха мої довші за голову. Звук я вловлюю однієї вушною раковиною, незалежно від іншої, що полегшує слухову орієнтацію. Також ми добре плаваємо. Харчуємося ми не лише різними травами. Деякі з нас не проти поласувати і м'ясом, відшукуючи та поїдаючи польових мишей і навіть влаштовуючи набіги на лисиць, що потрапили в капкани. Але нас вважають злісними шкідниками саме через пристрасть до сільськогосподарських культур і молодих саджанців фруктових дерев. Разом із вовком, лисицею та ведмедем, я один з найпопулярніших звірів у народних казках. Упевнений, що ти вже здогадався, що я – (Lepus)!

заєць

Привіт, друже! Сподіваюся, ти любиш пізнавати навколишній світ. А він дуже дивний, як, утім, і Той, Хто його створив. Бог і мене сотворив цікавим створінням, ти в цьому сам можеш переконатися. Але щоб ти не відразу здогадався, хто я, спочатку я «заплутаю сліди». Втім, так я роблю завжди, коли на мене йде полювання. Ми мешкаємо по всій земній кулі, але, на жаль, усюди на нас полюють. Мисливці думають, що в мене вроджена косоокість, тому я так петляю. Насправді причина цього – асиметрія в розвиненості правих і лівих лап, що допомагає мені тікати від погоні, вводячи в оману переслідувачів. Хтось може подумати, що я боягуз, раз від усіх утікаю, але я можу й постояти за себе. Захищаюся я кігтями, роздираючи живіт і груди хижакові. Відомі навіть випадки, коли хижаки гинули! Мої головні вороги – вовк, рись і лисиця, а з пернатих – яструб-тетерев'ятник, беркут і пугач. Але найбільшу небезпеку для нас становить людина. Тим не менш ми можемо швидко збільшуватися в чисельності, приносячи в холодному або помірному кліматі 2–3 рази на рік по 7–8 дитинчат, у теплому – навіть частіше й до п'яти дитинчат. При народженні вони вкриті густим хутром і важать

Малювала Наталія ЖУРАКОВСЬКА

Нумо, упізнай!

порівняй нок у центрі та ю ал м ь ис ив ів такий Уважно розд тирьох малюнк чо з й ки Я и. його з іншим що в центрі? самий, як той,

2

1

3

Малювала Олена МІКУЛА

о називають що орла част »? Розмах «царем птахів йбільшого на крил беркута, ад два метри. он п є га орла, ся розправлятися , Беркут може и одими оленям з сернами, мол вні з них ра а найбільш вп вовків. ь т ві на ь т долаю

СТЕЖИНКА 4/13

4

и… т ш є а н з Чи

29

З пошти «Стежинки»

СТЕЖИНКА Якось в лісі я гуляла Й непомітно заблукала, Озирнулась: де я, де? Вітер в соснах лиш гуде.

Раптом бачу: крізь кущі Щось удалині блищить. Бачу, сонцем осяйна, Це стежиночка, вона!

З переляку щось кричу я, В відповідь луну лиш чую. Стежку марно я шукаю, I куди піти, не знаю.

Наче стрічечка вузенька, В’ється між дерев тихенько. Я іду і ледь не плачу, Бо не вірю ще в удачу.

А дерева, як примари, А на небі темні хмари, Я крізь хащі продираюсь, Відшукати шлях стараюсь.

Ось і хащі відступили, Сонцю врешті шлях відкрили. Стежкою іду й молюся, Вже нічого не боюся!

Навкруги пітьма та тиша, Поможіть мені скоріше! Тут згадала: «Помолюся, Вчила як мене матуся!»

Вийшла стежка до дороги, I самі понесли ноги – Через поле аж до хати, Де чекають мама й тато.

Стала тихо на коліна, Проказала: «Бог єдиний! Мій Iсусе, поможи, Стежечку мені вкажи!»

I тепер я добре знаю, Що молитва силу має. Знаю я, що і до Бога В нашім світі є дорога. В небесах нас Бог чекає I на землю поглядає. Ну а ми, мов дітлахи, Що відшукують шляхи. Наче колос із зернинки, Шлях почнеться зі стежинки, I відкриється дорога – Вірний шлях пізнання Бога. Надіслала Аня КАЧИНСЬКА, 11 років, Росія

Анатолій КУ

РДОВ

Мені подобається «Стежинка», бо вона навчає добра, навчає служити Богу. В ній цікаві історії, гарні вірші, кросворди, головоломки. Валерія ХІОАРЕ

м віри«Стежинка» допомагає на го усією ти в Бога й шанувати Йо инці» душею та серцем. У «Стеж же ду багато ігор, кросвордів. Це пое дуж ні ме Він . ал цікавий журн добається. ГУЙЛОВА Тетяна

ПРОЧИТАЙ ВІРШ! Коло малюнків у клітинках написано порядкові номери літер. Склади з них вірш із Біблії, і ти дізнаєшся, що треба робити, щоб спастися.

СТЕЖИНКА 4/13

30

Мені подоба єт ка», бо в ній ься «Стежинє інформація , як воскрес Iсус. Щ ється розв’язу е мені подобав та розфарбо ати кросворди вувати малю нки. I мені сподоба ли вчають добр сь вірші, які наа.

Переклав Степан ЗАГОРУЛЬКО

Поліна ПІДНЕБЕСН А, 10 років, Україна

Ян КОГУТ, 10

На запитання вчителя: «Чому тобі подобається журнал „Стежинка“?» – відповідають молодші школярі з села Чумай, Молдова:

а

років, Україн

ЗЕЛЕНА ГАЛЯВИНКА Допоможи Лізі назбирати букет квітів для мами, прочитавши при цьому вірш із Біблії.

IМ

ДАЮ

НЕ

ЗАГИНУТЬ

I

IЗ

НЕ

ЇХ

IВ.

МОЄЇ

ПОВIК ВIЧНЕ

ВИХОПИТЬ

Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090

I Я

Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку Виходить шість разів на рік

10: 28.

НIХТО

4/2013

РУКИ

ЖИТТЯ

Склала й намалювала Катерина КОЛОМІЄЦЬ

Головний редактор Ельвіра Цорн Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова Художній редактор I. Козіна Підписний індекс: 06597 Тираж 29 400 прим. Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090 Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73; e-mail: sns@sns.org.ua Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002 Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090 Стор. 14–15: © Paul White Productions

Відповіді

Маша ЧАВА, 11 років, Казахстан

Анастасія БЕЗСМЕРТНА,

10 років, США

До стор. 13: ВЕСЕЛКА: «Про пишну славу величчя Твого, про справи чудові Твої розповім!» (Пс. 145:5). СХОДИНКАМИ ВНИЗ: 1. Завулон. 2. Галілея. 3. Сапфіра. 4. Соломон.

5. Ніневія. 6. Саломія. 7. Назарет. ЗАПОВIТ, у Біблії – Старий та Новий Заповіти. До стор. 16: «Не будь невіруючим» (Iв. 20:27). До стор. 17: А Є Т Р И В О Г А К М О С М А Т В I Й Є В Р О П А П Я А А Е С Д Р У З І Д А В И Д Н Т А Л А Е К У М Р А Н С В І Т Л О М З Е Ь М А Х П Е Л А Р Ь

До стор. 29: Другий малюнок. До стор. 30: «Віруй в Господа Iсуса, – і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії, 16:31). До стор. 31: ЗЕЛЕНА ГАЛЯВИНКА: «I Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки» (Iв. 10:28).

Номер підписано до друку 03.06.2013 Надруковано ТОВ «Новий друк», вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660 Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090 Пожертвування можна надсилати: МТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КРУ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01001 © УМТ «Світло на Сході», 2013 ISSN 2194-3796 Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма На першiй сторiнцi обкладинки: фото © MaszaS/shutterstock.com

www.tropinka.eu

Автор невідомий Переклав Степан ЗАГОРУЛЬКО

Благо

Що у світі найцінніше: Срібло чи перлини, Чи алмази найчистіші, Золото у скрині, Може, доларів мільйони, Перемога у війні Чи високі царські трони? Це цінніше в світі? Ні!

Єлизавет

а ПЕТРАЧ

ЕНКО, 11

років, Ук

раїна

Ржа коштовні їсть метали, Гублять блиск алмази свій, I хоробрі генерали Гинуть у війні жорсткій.

I лежать вже без мільйонів Мільйонери у труні, I царів скидають з тронів, Тож, цінніше все це? Ні!

Оксана РЯБЧИНСЬ

КА, 14 років, Укра

Є у світі справжнє благо: Віра істинна сердець, Вищая душі відвага, Дар, що з неба дав Творець. В світі цьому все зникає В круговерті літ та змін, Тільки віра зберігає Все, над чим безсилий тлін.

ТИСЮК,

раїна

КА, 13 років, Ук

Оксана КУТЕЦЬ

Лілія БРО

ЩАН, 14

Адам та

Діана ОК

їна

12 років

, Україна

років, Ук

раїна

Єва

ЛОЩУК, 14

Любов ВО

аїна

років, Укр