Svitlo 29 july 2014l by Calendar of Exhibitions and Fairs

№4 (29)

липень 2014

Християнський журнал парафії Воздвиження Святого Хреста, м. Фастів

Якби ви мали вIру,

як зерно гIрчичне... лк.17.6

Дорогі друзі, Номер журналу, який тримаєте в руках, присвячений вірі і пошуку власної дороги. Віра, яка є даром Божим, яка є провідником протягом усього нашого життя, віра як світло, яка освітлює наші життєві дороги. Христос каже, що віра - як гірчичне зерно: найменше з усіх зерен, але як виростає, то птахи небесні гніздяться на її гілках. (Пор. Мт. 13.31-32). Наша віра росте, стає міцнішою, вкорінюється і може бути помітною не тільки для нас, але і для тих, які поруч з нами, для нашого середовища, для наших близьких. В цьому номері ми в різнобарвний спосіб спробували зібрати свідоцтва і пережиття людей, віра яких змінювала не тільки їх життя, але впливала на тих, хто був поруч з ними. Віра – це дорога, шлях до Бога, але також і до власного серця. В цьому номері є свідчення людей, які пройшли свою власну дорогу. Таких людей ми називаємо паломниками (прочанами). Паломництво – це конкретний шлях, який від початку християнської історії відігравав величезну роль. Люди з різних країн і місць відбували прощу до Єрусалиму, Риму. В нашій країні також маємо свої Святі Місця: Почаїв, Зарваниця, Гошів, Бердичів.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Залишаючи звичне життя, вирушаємо в дорогу, для того, щоб зустріти Бога, для того, щоб Бог промовляв до нас по-особливому, через труд паломництв. Прислухаємось, вдивляємось, прагнемо з Божою поміччю перемінити наше життя, просимо заступництва Богородиці і Святих. Віра – це дорога. Життя – це паломництво до Небесної Батьківщини, де нас чекає повнота щастя в Бозі. Тільки відважні і сильні здобувають Царство Боже. Бог запрошує нас вирушити в цікаву і захоплюючу подорож, яка змінить наше життя і подарує нам щастя. Закінчуючи це коротке слово, прагну сказати, як Більбо Беггінс із “Володаря Перснів”: Дорога ця вперед веде, Все далі від моїх дверей. Де зупинюся я, і де Моя снага на ній умре? Затято я карбую крок, Попереду все ширший шлях, Все більше пасток і стежок. А потім що? Не знаю я. Найважливіше – це вийти за поріг власного дому, власного комфорту і безпеки, перебороти страх і вирушити в подорож... о. Михайло Романів OP

ЗМІСТ

”Світло з висоти” © 2011–2014, заснування і видання парафії Воздвиження Святого Хреста у м. Фастів, християнський журнал спільноти віднови у Святому Дусі Головний редактор: о. Михайло Романів ОР Випусковий редактор: Катерина Чвалова Церковний цензор: о. Павло Куницький ОР Коректори: Зоя Нагорна, Любов Магас, Єгор Коваленко, Ігор Селіщев Редакційна колегія: Галина Маруняк, Олексій Лисенко, Віктор Собіянський Дизайн і верстка: Теодор Александров З питаннями замовлення та розповсюдження газети звертайтеся: за телефонами: 096 33 44 513, 093 580 98 05, 095 690 36 99 e-mail: svitlozvysoty@gmail.com

ПРОЧИТАВ – ПЕРЕДАЙ ДАЛІ. ДАРОМ ОТРИМАВ – ДАРОМ ДАВАЙ. СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Він змінив моє життя Ісус Христос живий. Вже той факт, що я живу і роблю те, що я роблю, є доказом, що Ісус Христос воскрес із мертвих. Коли я був підлітком, я хотів бути щасливим. Я шукав відповіді на запитання: ”Хто я? Навіщо я народився? Куди веде мене життєвий шлях?” Крім того, я хотів бути вільним. Для мене свобода не означає можливості йти куди хочеш. Це кожен може (багато хто так і робить). Свобода – ”це здатність робити те, що ти вважаєш своїм обов’язком”. Багато хто знає, що вони повинні робити, але в них немає сили волі, щоб так чинити. Отже, я почав шукати відповіді на всі ці запитання. Мені здавалося тоді, що в усіх, або майже в усіх, є своя релігія. І я зробив найпростіший крок: пішов до церкви. Але, мабуть, натрапив не на ту церкву. Там мені було ще гірше, ніж на вулиці. Взагалі я людина дуже практична, і коли щось мені не вдається, я ставлю крапку. Я поставив хрест на релігії. Тоді я думав: можливо, головне – це досягти становища у суспільстві. Стати лідером, боротися за яку-небудь справу, віддатися цій боротьбі, ”стати знаменитим” – може, в цьому сенс життя?

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

В університеті, де я навчався, керівники студентських організацій розпоряджалися грошовими фондами і відігравали дуже велику роль в університетському житті. Я висунув свою кандидатуру на виборах старости першого курсу, і мене обрали. З того часу всі в університеті мене знали, всі зі мною віталися, я приймав рішення, запрошував різних лекторів на власний розсуд – взагалі, все це було здорово, але поступово мені це набридло. Звісно, мені вдалося замилити очі всім в університеті: вони гадали, що я найщасливіший. Я був, мов човен в океані, який кидає з боку в бік хвилями - обставинами. У Біблії є слово, яке дуже підходить для опису такого життя: пекло. Але я не знав нікого, хто жив би інакше, не знав нікого, хто навчив би мене жити по-іншому і дав би мені сили змінити життя. Всі навкруги тільки й говорили мені, що я повинен робити, але ніхто не міг мені дати сили, щоб це робити. Я почав відчувати стан постійного незадоволення. Якось я помітив, що в університеті є невеличка група людей, життя яких було чимось не схоже на наше – у цій групі було вісім сту-

дентів і два професори. Здавалося, вони знали, чому вони вірять у те, у що вірять. Мені захотілося з ними ближче познайомитися. Я завжди поважав людей, які мають власні переконання. Ще одна дуже важлива річ впала у вічі: вони були щасливими, і їхнє щастя ніби не залежало від зовнішніх обставин. Наче вони мали постійне внутрішнє джерело радості. Вони, безперечно, мали щось, чого я не мав. Як будь-який студент, я завжди хотів мати те, що має інший. І от я вирішив потоваришувати з цими незбагненними людьми. Тижнів через два після того, як я прийняв рішення, ми сиділи за столом у студентському клубі – шість студентів і два професори. Розмова раптом зайшла про Бога. Коли ви не певні у собі, а біля вас розмовляють про Бога, вам часто хочеться довести всім, який ви розумний. У будь-якому університеті є свого роду промовець, який завжди виголошує: “Християнство – ха-ха-ха! Це для слабаків, нам, інтелектуалам, воно ні до чого!” (Як правило, чим порожніша голова, тим більше галасу!) Мене ця розмова чимось торкалася, і я глянув на одну вродливу студентку з цієї групи, а потім, відкинувшись на стільці, щоб

не подумали, ніби мені все це цікаво, спитав: – Слухайте, що так вплинуло на ваше життя? Чому воно у вас не таке, як у решти студентів і викладачів? Дівчина подивилася мені прямо у вічі, без посмішки, і вимовила два слова, які я аж ніяк не чекав почути в університеті у відповідь про сенс життя. Вона сказала: – Ісус Христос. Я їй відповів: – Ох, Бога ради, тільки не треба про всі ці дурниці. Мені набридли релігія, церква, Біблія. Так що розмови про релігію – це нісенітниці. – Хіба ж я сказала „релігія”? Я сказала: „Ісус Христос”! Дівчина сказала таке, чого я раніше ніколи не чув. Християнство – не просто одна з релігій. Релігія – це коли люди намагаються прокласти собі шлях до Бога добрими вчинками. А християнство – це коли Бог приходить до людей через Ісуса Христа і відчиняє їм двері до Себе. В університетах, мабуть, більше ніж деінде, поширені неправильні уявлення про християнство. Недавно я познайомився з викладачем, який на семінарі сказав студентам: – Кожен, хто заходить у церкву, стає християнином. Я заперечив: – А ви, коли заходите в гараж, стаєте автомобілем? Який же тут взаємозв’язок? Християнин – це людина, яка вірить у Христа. Мої нові друзі запропонували мені критично проаналізувати твердження, що Ісус – Син Божий; що, ставши людиною, Він жив серед звичайних людей і помер на хресті за гріхи людства, був похований і воскрес із мертвих через три дні і що Він може змінити життя людини у XXI ст. Нарешті я ”прийняв виклик”. Звучав він приблизно так: ”Ось Я стою під дверима і стукаю: якщо хтось почує голос Мій і відчинить двері, Я увійду до нього” (Од 3,20). Мені було однаково, вміє Він чи не вміє ходити по воді і перетворювати воду на вино. Фокусники мені були не потрібні. Але щось не давало мені спокою. Загалом розум говорив мені, продовження на ст. 6 СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

що у християнстві – істина, але душа моя Зроби мене таким, яким Ти мене задумав при була у сум’ятті. творінні. Щоразу, коли я зустрічав моїх натхненІ остання моя молитва була: них друзів - християн, виникала конфліктна – Спасибі, що Ти ввійшов у моє життя чеситуація. Якщо вам коли-небудь доводилося рез віру! бувати серед щасливих людей у хвилину, Моя віра виросла не на ґрунті невіглаколи у вас на душі кепсько, то ви знаєте, яке ства, а на підставі свідчень, історичних відороздратування може викликати вигляд чумостей і Слова Божого. жого щастя. Вони були настільки щасливі, а Можливо, ви чули від релігійних людей я був такий нещасний, що інколи просто схопро те, що вони пережили щось схоже на плювався і вибігав із кімнати. Дійшло до того, ”удар блискавки”. Коли я закінчив молитися, що я лягав спати о десятій вечора і не міг занічого подібного зі мною не сталося. Зовсім снути до четвертої гонічого. Скажу більше: Християнство після того, як я придини ранку. Зрозуміло, я мав якнайшвидше на йняв це рішення, мені щось зважитися, щоб – не просто одна з релі- стало ще тяжче. Я відне з’їхати з глузду. Я чував себе фізично позавжди був охочий до гій. Релігія – це коли люди гано: мені стало зле. Я нових ідей, але збодумав: ”Що ти накоїв, жеволіти через них не намагаються проклас- куди тепер тебе занехотів. Здавалося, що я ти собі шлях до Бога до- се?” Та саме тому, що стрімголов кинувся я був відкритий для брими вчинками. в безодню. Можу вам нових ідей, 19 грудня сказати одне: минуло 1959 року о 20.34 вепівроку, потім ще рік, чора, на другому курі я побачив, що ніякої сі університету я став безодні немає. А житхристиянином. тя моє справді зміниЯкось у мене запилося. Якось я полемітали: зував із завідуючим – А чому ви в цьому кафедри історії однотак упевнені? го американського – Тому що все моє університету. Я сказав, життя змінилося з цієї що моє життя змінимиті. Того вечора я лося, а він перебив: молився. Я промовив – Мак-Дауелле, чи слова молитви, щоб знайти шлях до воне намагаєтесь ви нас переконати, що Бог скреслого, живого Христа, який відтоді змісправді змінив ваше життя в один момент? нив моє життя. Цікаво, в який це спосіб? Насамперед я сказав: “Господи Ісусе, Минуло сорок п’ять хвилин, і він сказав: спасибі тобі за те, що Ти вмер на хресті за– Ну, гаразд, гаразд. Досить. ради мене”. Потім промовив: “Зізнаюся тобі Зокрема, я розповів про свою неприкаяв речах, які Тобі будуть неприємні, і прошу ність. Раніше я завжди мав знайти для себе Тебе простити й очистити мою душу” (у Біякесь заняття: то біг до своєї дівчини, то сиблії говориться: „Якщо будуть гріхи ваші як дів з хлопцями і вів безкінечні теревені, то багряниця – стануть біліші снігу”). тинявся на університетському подвір’ї, а в Потім я сказав: думках у мене була справжня круговерть – я – Цієї хвилини я, як умію, відкриваю Тобі був просто ходячим клубком протиріч. Я намоє серце й життя, і вірую в Тебе як у свомагався займатися чи просто думати, але не го Володаря і Спасителя. Я вручаю Тобі своє міг зосередитись. І ось через кілька місяців життя. Я хочу, щоб Ти змінив мене докорінно. після того, як прийняв рішення і став хрис-

А християнство – це коли Бог приходить до людей через Ісуса Христа і відчиняє їм двері до Себе.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

тиянином, я заспокоївся. Зрозумійте мене Після того, як я повірив у Христа, минуло, правильно: це не означає, що в моєму житті мабуть, місяців із п’ять, життя моє сповнинемає проблем. У своїй вірі в Ісуса я знайшов лось любов’ю, яку мені подарував Бог через не стільки відсутність протиріч, скільки внуІсуса Христа. Ця любов не залишила місця трішню здатність з ними впоратися. Цього я для ненависті. Я зміг подивитися батькові не проміняв би ні на які багатства світу. прямо у вічі і щиро сказати йому: До того ж у мене був дуже важкий харак– Тату, я тебе люблю! тер. Одного неприязного погляду бувало доПісля всього, що я виробляв раніше, це статньо, щоб я вибухнув. У мене на все життя його вразило... залишились рубці від однієї бійки: я ледве не – Синку, невже ти можеш любити такого вбив людину. Тоді я був першокурсником. батька? - запитав він. Погана вдача була такою невіддільною від А я відповів: моєї особистості, що я навіть не пробував – Тату, півроку тому я тебе ненавидів... щось змінити. І от якось я потрапив у подібну І я йому розповів, як прийшов до Христа: кризову ситуацію і виявив, що моя запаль– Я просто відкрив своє життя Христові. Я ність кудись розвіялася! ще не можу цього пояснити словами, але наЄ ще одна річ, котра не робить мені честі. вчився любити не лише тебе, а й усіх такими, Кажу про це тому, що й інші нерідко стражяк вони є. дають від такої вади. Я знайшов спосіб, як Через сорок п’ять хвилин я пережив найїї позбутися: це віра в воскреслого, живого більше потрясіння у своєму житті. НайближХриста. Я кажу про ненависть. В юності я нечий із родичів, що знав мене як своїх п’ять навидів багато що. Звісно, я намагався не випальців, сказав мені: являти ненависті, але всередині я її весь час – Синку, якщо Бог може так само змінити відчував. Я ненавидів людей, речі, проблемоє життя, як Він у мене на очах змінив твоє, ми. Як багато хто, я був дуже невпевнений то я теж хочу спробувати... у собі. Будь-якого зустрічного, який чимось Батько помолився і довірився Христові... від мене відрізнявся, Зазвичай людина я сприймав як загрозмінюється проМолитва зу собі. Але був чолотягом кількох днів, вік, якого я ненавидів ”Господи Ісусе! Я потребую місяців, навіть пробільше від усіх. Це був Тебе, тому що я грішник. Дя- тягом року. Моє мій батько. Я ненавижиття змінилося за кую Тобі за те, що Ти вмер на півтора року. Батько дів його смертельно. Для мене він був про- хресті заради мене. Пошли мені спа- мій змінився одразу, сто міським п’яничкою. саючу віру. Прости мени й очисть мою просто на очах. Ніби Якщо ви народилися у душу. Приймаю Тебе як мого Спасителя хтось простягнув маленькому містечку й руку і клацнув виі Господа. Зроби мене таким, яким Ти микачем. Ніколи ні у вашій родині є пияк, ви знаєте, що це таке. задумав мене при творінні, великий до, ні опісля я не баПро це знає все місто. У Боже: Отець, Син і Святий Дух. Амінь”. чив такого різкого школі друзі жартували перетворення. щодо того, що мій батько де-небудь уже ”гуМожна сміятися з християнства, жартуляє”. Вони не розуміли, що це мені дошкуляє. вати й висміювати християн. Але воно надіЯ сміявся разом з ними, але в душі неймовірлене силою. Христос змінює людське життя. но страждав. Іноді заходив у нашу клуню і баПроте християнство не можна силоміць чив, що там на купі гною лежить знесилена, нав’язувати людині. У вас своє життя, у мене побита мати. Якщо ми чекали гостей, я висвоє. Я можу лише поділитися з вами тим, тягував батька з дому, зв’язував його і кидав про що дізнався. у хлів. Друзям ми казали, що батько поїхав у за матеріалами, Джош Мак-Дауелл, справах. Мені здається, що ніхто у світі не міг “Не просто тесля” ненавидіти більше, ніж я ненавидів батька. СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Бердичівський санктуарій оголосили всеукраїнською національною святинею ердичівський монастир босих кармелітів в Україні був заснований київським воєводою Янушем Тишкевичем у 1630 році в знак подяки за звільнення з татарського полону. У 1942 році храму було подаровано ікону Матері Божої Сніжної, написану в XVI столітті. Ця ікона була у великій пошані в родині Тишкевичів, з котрою остання пов’язувала багато отриманих благодатей. Вшановування ікони набувало розмаху, а велика кількість віруючих свідчила про особливі благодаті, отримані від лику Пресвятої Діви Марії. Чудесно зцілений був також київський єпископ Станіслав Заремба. Після ознайомлення з належною документацією щодо значної кількості чудес за заступництвом Пресвятої Діви Марії, 23 травня 1647 року він видав офіційний документ, в якому оголосив ікону Матері Божої Бердичівської чудотворною. Це стало початком тривалої традиції паломництва до санктуарію. В 1739-1754 рр. побудували верхній храм. Над нижнім храмом піднялася типова базиліка, що має форму латинського хреста з куполом на перехресті трансепту. Коронація ікони Божої Матері відбулась на святковому Богослужінні у 1956 році за участі церковного кліру та 50-ти тисячі віруючих. Задля безпеки санктуарію була зведена оборонна система. Вона складалася з ровів, наповнених водою, веж, також був загін із 60 – ти солдат, який захищав ”Фортецю Пресвятої Діви Марії”. На прохання настоятеля монастиря з’явилося ще 120 бажаючих захищати фортецю у випадку атаки ворога. В XVIII – XIX століттях бердичівський монастир був на українських землях не тільки

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

центром релігійного життя та культу Пресвятої Діви, але також вагомим культурним та благодійним осередком. Друкарня, бурса та школа при монастирі кармелітів у Бердичеві відігравали важливу роль в розвитку культури та освіти. Санктуарій Матері Божої Бердичівської став духовною столицею Римо-Католицької Церкви в Україні. Це місце вважалося святим, місцем присутності Матері Божої, а також місцем покаяння для тих, хто хоче поєднатись з Богом. У першій половині XIX століття золоті корони, які оздоблювали ікону Матері Божої Бердичівської, були вкрадені. На прохання кармелітів щодо повторної коронації, Папа Пій IX переслав нові корони. У 1926 році комуністична влада конфіскувала санктуарій, передаючи його у державну власність. Верхній храм був перетворений на музей революції та музей атеїзму, а нижній – на міський кінотеатр. У 1941 році, напередодні фашистської навали, у санктуа-

рії в результаті підпалу спалахнула пожежа. Вірогідно, тоді й згоріла ікона. 15 листопада 1991 року Римо-Католицька Церква знову отримала у власність верхній та нижній храми в Бердичеві. В нелегких умовах проводилась парафіяльна та пастирська робота в зруйнованій святині. Кармеліти взялись за реалізацію важкого завдання – відбудови обох храмів. До санктуарію почали приходити натовпи паломників. Була написана нова ікона Матері Божої Бердичівської. Новий лик Діви Марії благословив 9 червня 1997 року Святіший Отець Йоан Павло ІІ у Кракові. Коронація ікони папськими коронами відбулась під час престольного свята на честь Матері Божої з гори Кармель 19 липня 1998 року. На руїни, залишені комуністичною епохою, до свого санктуарію повернулась Богородиця, щоб лікувати зранені серця, дарувати зір сліпим, відкривати людям справжній сенс життя і вести до свободи дітей Божих. за матеріалами, credo-ua.org

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Для чого нам віра? Бог прагне, аби всі люди були спасенні та пізнали правду. 1 Тим 2,4 Міра любові є любов без міри.

Св. Франциск Салезький (1567-1622), єпископ, вчитель Церкви, геніальний душпастир, засновник орденів

Бог є любов’ю. 1 Йн 4,16 Під поняттям релігії можна розуміти все, що стосується Бога. Людина релігійна визнає, що Бог є тією силою, яка створила її та світ, від якої вона залежить та до якої прямує. Через власне життя людина прагне уподібнюватись Богу та славити Його.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Для чого ми на землі? Живемо на землі, щоб пізнати та полюбити Бога, згідно з Його волею чинити добро та в певний момент піти на небо. Бути людиною означає походити від Бога та йти у напрямку до Нього. Наше походження сягає набагато далі, аніж наші батьки. Походимо від Бога, в якому знаходиться ціле щастя неба та землі, та очікуємо участі в Його щасті без міри. Для цього і живемо на цій землі. Часом ми відчуваємо близькість нашого Творця, а часто також нічого не відчуваємо. Для того, аби ми могли знайти шлях до дому Батька, Бог послав до нас Свого Сина, який визволив нас із гріхів, звільнив нас від зла та безпомилковоо веде нас до правдивого життя. Він є ”дорогою, правдою та життям” (Йн.14.6) Для чого Бог нас створив? Бог створив нас з вільної та несамовитої любові Коли людина кохає, тоді почуття переповнюють її серце. Хоче ділитись своєю радістю з іншими. Цю властивість вона отримала від свого Творця. Хоча Бог є таємницею, ми все одно можемо думати та говорити про Нього по-людському: створив нас із ”надміру” Своєї любові. Хотів би ділитися з нами, створеними з Його любові, своєю нескінченною радістю. Чому шукаємо Бога? Бог вклав у наше серце прагнення шукати та пізнавати Його. Святий Августин сказав: ”Ти створив нас для Себе і неспокійне серце наше, поки не спочине у тобі”. Це прагнення Бога називаємо РЕЛІГІЄЮ. В природу людини закладений пошук Бога. Усі її зусилля до правди та щастя є пошуком того, що

буде її підтримувати, що її повністю вдовольнить, повністю поглине. Людина тільки тоді є повністю сама собою, коли знайшла Бога. ”Хто шукає правди - шукає Бога, чи є свідомий того, чи ні” (св. Тереза Бенедикта від Хреста – Едита Штайн) Чи можемо пізнати Бога власним розумом? Так. Людський розум може пізнати Бога в певній мірі. Світ не може мати свого початку та цілей свого існування у собі самому. У всьому, що існує, є щось більше, ніж те, що бачить світ. Порядок, краса і розвиток світу вказують, окрім себе, і на Бога. Кожна людина є відкрита на добро, красу та правду, чує в своєму нутрі голос сумління, який схиляє нас до добра і остерігає перед злом. Той, хто користується своєю розсудливістю, слідує шляхом совісті, знайде Бога.

Любов є радістю з добра; добро є єдиною причиною любові. Любити означає бажати комусь вчинити добро. Св. Тома Аквінський, (1225-1274), доктор Церкви та найбільший теолог Церкви, середньовічний мислитель

Чому люди заперечують існування Бога, хоча можуть Його пізнати своїм розумом? Пізнання невидимого Бога - це великий виклик для людського духу. Багато хто з цим бореться. Деякі не хочуть пізнати Бога, бо це змусило б їх змінити своє життя. Хто стверджує, що питання про існування Бога не має сенсу, бо на нього нема відповіді, насправді не докладає жодних зусиль, аби пізнати Бога. Чи взагалі Бога можна описати якимись поняттями? Чи можна про Нього змістовно говорити? Хоча ми, люди, від самого початку обмежені у нашому розумінні нескінченної Божої величі і нам ніколи не вдасться описати Бога будь-якими людськими поняттями, проте ми спроможні говорити правду про Бога. Говорячи про Бога, ми використовуємо недосконалі образи та обмежені уявлення. Через це кожне слово про Бога належить вимовляти із застереженням, бо наш язик не доростає до Його величі. Тому наші розмови про Бога треба постійно корегувати та переосмислювати.

Джерелом християнської радості є певність, що ми є люблені Богом, кохані особисто нашим Творцем (…) горливою та вірною любов’ю, яка є більша, ніж наша невірність і наші гріхи, любов’ю, яка весь час пробачає. Бенедикт XVI, 1.06.2006 р. СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Не повірив би, якби не дізнався, що вірити дуже розумно. Св. Тома Аквінський

Те, у що ми віримо, – це важливо, але важливішим є Той, кому ми віримо. Бенедикт XVI, 28.05.2006 р.

Там, де двоє або троє зібрались в Моє ім’я, там Я є посеред них. Мт 18,20

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Навіщо ми ділимося вірою? Ми передаємо віру тому, що Ісус наказав нам: “Ідіть і навчайте всі народи”. (Мт 28,19). Кожен справжній християнин не залишить завдання переказування віри тільки спеціалістам (священикам, місіонерам). Християнин - це людина для інших. Це означає, що кожен правдивий християнин хоче, щоб Бог прийшов також до інших. Він каже собі: ”Господь мене потребує! Я був охрещений, миропомазаний і тому я відповідаю за те, аби люди в моєму оточенні досвідчували Бога і пізнавали істину”. Мати Тереза робила добрі порівняння: ”Часто можна побачити лінії електропередач вздовж дороги. Але поки не пустити по них струм – не буде світла. Ці лінії – це я і ти! Струм – це Бог! Ми маємо дозволити струму проходити через нас і тим самим приносити світу світло – Ісуса. Або ми можемо відмовитися від цього і тим самим посприяти тому, що світ опанує темрява. Звідки ми знаємо, якою є істинна віра? Істинну віру ми знаходимо в Святому Письмі та живій традиції Церкви. Новий завіт народився з віри Церкви. Писання і Традиція тісно поєднані між собою. Переказування віри не відбувається у першу чергу через тексти. У давній Церкві казали, що святе Письмо ”скоріше написано на серці Церкви, ніж на пергаменті”. Вже учні та апостоли вчилися нового життя передусім перебуваючи у живій спільноті Ісуса. Саме до цієї спільноти, яка переобразилася після Воскресіння, молода Церква запрошувала людей. Перші християни жили ”згідно вчення апостолів, перебуваючи в братерській спільноті, ламаючи хліб та молячись”. Ді 2,42. Вони перебували в єдності, проте були відкриті на інших. Це узгоджується із сучасною вірою: християни запрошують інших людей, аби вони відчули спільноту з Богом, яка не змінилася від апостольських часів та перебуває в Церкві. Як можемо відповідати Богу, коли до нас звертається? Відповідати Богу - це вірити Йому.

Хто хоче вірити, потребує ”серця наповненого розсудливістю”. (1 Кор 3, 9). Бог різними способами намагається достукатися до нас. У кожній зустрічі із людиною, у кожному доторку природи, в кожному проханні чи навіть стражданні приховане послання Бога до нас. Ще виразніше Він говорить до нас у Своєму слові (Святому Письмі) та через голос сумління. Говорить до нас, як до друзів. Тому як друзі ми також маємо відповідати Йому та вірити Йому, вчитися краще Його розуміти та приймати Його волю. Що моя віра має спільного із Церквою? Ніхто не може вірити лише для себе, так як і жити виключно для себе не можемо. Отримуємо віру через Церкву і живемо вірою та ділимось з іншими людьми. Віра є чимось надзвичайно особистим у житті людини, але не є приватною. Хто хоче вірити, має вміти сказати ”Я” так само, як і ”Ми”. Інакше, якби нашою вірою не можна було б ділитись та переказувати іншим, вона була б дуже ірраціональною. Протягом століть Церква веде людину до віри, зберігаючи від помилок та вказуючи дорогу. Вірити – це розділяти спільні переконання. Несе мене віра інших, так само, як і вогонь моєї віри запалює та зміцнює інших.

Людей та людські справи потрібно пізнати, щоб полюбити. Бога та Його справи потрібно полюбити, аби пізнати.

Блез Паскаль (1623-1662), французький математик та філософ

Credo, ut intelligam Вірю, щоб зрозуміти. Св. АВГУСТИН

Youcat

Вчинив так для того, аби Його шукали та могли Його знайти хоча б навпомацки, бо, звісно, Він є близько до кожного із нас. У Ньому бо живемо, рухаємося та існуємо. Ді 17, 27-28б СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Щастя – це дорога,

Єдиним засобом проти ослаблення віри є Святе Причастя. Дж.Р.Р. Толкін

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Ми переконуємо себе, що наше життя стане кращим, коли ми закінчимо навчання, отримаємо фінансову незалежність, здобудемо кар’єру, коли ми одружимося, народимо дитину, потім іще одну. Потім ми бачимо, що наші діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось давати з ними раду, з усіма тими труднощами перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, без сумніву, станемо щасливішими, коли вони виростуть зі своїх ”надцяти” років. Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли наша друга половина закінчить свої справи, коли в нас буде красива машина, коли візьмемо відпустку, коли вийдемо на пенсію… Але істина в тому, що для нас не буде кращого часу, щоб бути щасливим, як зараз. Якщо не зараз, то коли? Твоє життя завжди буде сповнене подіями, тривогами. Краще сприйняти все як є, і вирішити бути щасливим, незважаючи ні на що. Дуже довгий час нам здавалося, що життя от-от розпочнеться. Справжнє життя. Але завжди виникала якась перепона по дорозі, випробування, яке потрібно пройти, робота, яку треба зробити, час, який треба комусь присвятити, рахунок, який треба оплатити. От зробимо це, переживемо, а тоді і заживемо. Врешті-решт, я зрозумів, що ці перепони і були життям. Це розуміння і допомогло мені зрозуміти, що немає ніякої дороги до щастя. Щастя – це і є дорога. Тому насолоджуйся кожною миттю. Досить чекати закінчення школи, початку навчання, чекати, коли втратиш 10 гривень, заробиш 10 гривень, коли буде робота, до весілля, до вечора п’ятниці, до ранку неділі, чекати нової машини, до зарплати, до весни,

а не пункт призначення А тепер дай відповідь на ці запитання: до літа, до першого чи п’ятнадцятого числа, 1. Назви трьох вчителів, які зробили внеколи твою пісню прокрутять по радіо, коли сок в твою освіту. помреш, коли народишся знову… перш, ніж 2. Назви трьох друзів, які допомогли тобі вирішиш бути щасливим. у важкі часи. Щастя – це дорога, а не пункт призначен3. Згадай кількох людей, які викликали в ня. Немає другого часу для того, щоб бути тебе особливі почуття. щасливим, окрім як зараз. Живи і насоло4. Назви п’ятьох людей, з якими тобі було джуйся кожною миттю. приємно проводити час. А тепер подумай, і дай відповідь на ці Здійсненно? Значно простіше, чи не так? запитання: Люди, які щось озна1. Назви п’ять найба”Перш, ніж бути чем- чають у твоєму житті - не гатших людей на планеті. 2. Назви п’ять останпіонами - будьте людь- в рейтингу ”кращих”, не мають більше грошей, ніх ”міс світу”. ми, людськими осо- ніж інші, не виграли най3. Назви п’ять останніх лауреатів Нобелівбистостями, з вашими престижніших призів… Це ті, хто піклується ської премії. цінностями й недоліка- про тебе, цінують тебе, 4. Назви п’ять останніх лауреатів кінопремії ми, з вашим серцем ті, хто, незважаючи ні на що, завжди залишаються Оскар. та ідеями, прагнення- поруч. Важкувато, чи не так? Аплодисменти стихаЗадумайся про це ми та проблемами. ють! на мить! Життя таке Завжди і в спорті, і в коротке! Призи вкриваються пилом! житті будьте людьми – Переможців швидко носіями людяності”. забувають.

Папа Франциск Якийсь час тому, на параолімпіаді в Сієтлі дев’ять атлетів стояли на старті 100-метрової бігової доріжки. У всіх були фізичні або розумові вади. Пролунав постріл і розпочався забіг. Не всі бігли, але всі хотіли взяти участь і перемогти. Вони пробігли третину дистанції, коли один хлопчик спіткнувся, декілька разів перекрутився, впав і почав плакати. Інші восьмеро учасників почули плач. Вони стали бігти повільніше, потім озирнулися. Вони зупинилися і повернулися назад… Всі… Дівчинка з синдромом Дауна присіла коло нього, обняла, і запитала ”Ну, як? Тобі вже краще?” Потім усі дев’ятеро пішли плече в плече до фінішної лінії. Весь натовп глядачів уставав із місць і зааплодував. Оплески тривали дуже довго… Ті, що це бачили, досі про це говорять. Чому? Тому, що глибоко всередині ми всі знаємо, що головне в житті важить набагато більше, ніж перемога для себе. Найважливіше – допомагати іншим перемагати. Навіть якщо це означає, що треба сповільнити або змінити власні перегони. Свічка нічого не втрачає, якщо від її полум’я запалили іншу свічку. СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Одягнений у білі шати Бенедикт XVI сидить на своєму троні. Його плечі опущені під тягарем років та обов’язків. Напівобернене обличчя вкривають зморшки, художник не приховав старечих плям на обличчі. Увагу притягують очі, які виразно дивляться на глядача. Складається враження легкої відсутності, а може навіть переживання. Виглядає так, наче на нас дивиться жива людина, яка хоче нам щось переказати. Так виглядає портрет попереднього Папи (Бенедикта XVI), який знаходиться в Інституті Папи Бенедикта у Ратизбоні.

Портретист Папи Сучасний ренесанс Кардинал Герхард, який замовляв портрет, добре знав, до кого звернутися з таким проханням. Міхаель Трігель, з-під пензля якого вийшов портрет, є нетиповим художником. У той час, коли його сучасники займаються перфомансами (зображенням розважальних подій) та змагаються в абстракції, він терпеливо кладе на полотно наступний, дванадцятий шар фарби. Використовує знану ще в Середньовіччі техніку скління, яка уможливила використання єдиних у своєму роді колористичних ефектів. Трігель наново відкриває те, що втратили сучасні художники: дбайливість у майстерності. Дадаїст Курт Швітерс колись сказав: “Я – митець, і навіть коли плюю, це вже мистецтво”. Трігель своїми роботами каже, що мистецтвом є те, що виходить з-під його пензля. Він намагається увійти у діалог із глядачем, ділиться своїми сумнівами, своїми питаннями, аж перенасичує свої картини багатою символікою. “Спостерігаючи за людьми, які дивляться на його картини, мені здається, що вони дивляться на них довше, ніж на твори інших художників”, - каже історик мистецтва Річард Хюттель. Трігель звертає увагу на постаті людей, на предмети, які часто зависають у просторі. У працях митця видно постійне повернення до історії культури Заходу. Від самого початку творчості його цікавили дві теми: античність та християнство. Він черпає натхнення також з філософії та літератури. Наприклад, на картині ”Страсна

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

П’ятниця - 1300” під хрестом, на якому висить стражденний та нагий Христос, стоїть невелика постать Данте. Події його Божественної комедіїї розпочинаються саме у Страсну П’ятницю 1300 року. “Цей твір є виразом мого пошуку та прагнення Бога, який завжди був дуже близьким мені” - зазначає митець. Портретист Папи Художник донедавна був невіруючою людиною, медіа навіть писали про нього як про ”атеїста, який намалював Папу”. “Я виховувався у родині атеїстів і не був охрещений. Однак від самого дитинства я був під великим враженням від віри та релігії”, - каже художник. Зростаючи у Німецькій Демократичній Республіці, саме у мистецтві знайшов свій малий прихисток. “Те, що показували митці старої школи в своїх релігійних творах, було для мене впровадженням до іншого світу, відмінним від сірої НДР - івської реальності”, - каже митець. У релігійних мотивах та у міфології Трігель бачить архетипи, символи. Але, з часом розвивається у ньому щось більше, туга за Богом. Читає твори святого Августина та святого Ігнатія з Лойоли. Щороку у Страсний тиждень малює одну картину, пов’язану зі стражданнями Христа. Але віра не з’являється. Заробляє на життя, малюючи

портрети та картини. Здобуваючи популярність, отримує перше релігійне замовлення. У 2006 році малює вівтар для Церкви Євангелистів у Граве. На вівтарі можна побачити сцени з життя Христа: Різдво, Хрещення та Остання Вечеря. Коли триптих (витвір мистецтва, який складається з трьох картин, об’єднаних спільною ідеєю) закритий, то бачимо зображення страшного суду. Загалом до цього часу працював при чотирьох вівтарях, як католицьких, так і кальвіністських. Як каже, це для нього особлива робота, тому що навколо вівтаря зосереджується цілий цикл людського життя (хрещення, миропомазання, причастя, вінчання). Врешті приходить замовлення на портрет Бенедикта XVI , дякуючи якому стає відомим широкому загалу, а не лише вузькому колу любителів сучасного мистецтва. Хоча Папа не має часу для позування, художнику, однак, дозволяють зблизька бути присутнім на одній з аудієнцій. “Я був дуже схвильований, я сидів дуже близько. Коли з’явився Бенедикт XVI - іспанці почали кричати: “Viva Ispano”, італійці: “Bennеdetto”, а поляки співали пісні до Богородиці. У цьому всьому балагані Папа повільно сів на троні. Це був час, коли Церкву дуже сильно атакували. Я дивився на цю стару людину і думав собі, як він це витримує”, - каже Трігель. Багато критиків-мистецтвознавців не вважають цей портрет найкращим його твором. Але це напевно найвідоміший твір. Віднайдене обличчя - Навернення не пережив ні в той час, ані тоді, коли малював для храму св. Лаврентія у м. Еберн вівтар, темою якого було ”Слово Боже”. Намалював тоді історію навернення св. Павла. Як згадує, довго чекав на ”свій Дамаск”. - Я думав, що переживу осяйний момент навернення. Одного разу я навіть хотів досягти його примусом. Думав, що мене змусить стати навколішки Богослужіння у храмі святого Марка у Венеції, але нічого подібного не сталось. Віру я осягнув у інший спосіб. Мій друг запросив мене на духовні вправи, які тривали цілий місяць. Це був час молитви та читання Святого Письма. Темою духовних вправ була цитата: ”шукаю, о Господи, Твоє обличчя”. Я подумав, що це саме для мене. І

це відбулося! Саме тоді я відчув, як віра перетекла з моєї голови до серця”, - зізнається автор. Трігель прийняв хрещення на Великдень 2014 року в катедральному храмі у Дрездені. Чому саме вибрав римо-католицьку спільноту? Міг обрати одну з євангельських спільнот. “Мені здається, в католицизмі найсильнишим є переконання того, що існує таємниця, що не все можна виразити. Великий вплив мав також Бенедикт XVI. Довгий час мою віру блокував саме раціоналізм. А Бенедикт XVI у своїх творах показував, як віра і розум поєднані між собою”, - каже він. “Велике значення має також естетика: деякі нарікають, що у римо-католицькій Церкві є надмір пишності. Але ж Літургія і оздоблення Святині мають дати нам розуміння, яким буде небесний Єрусалим. Я повністю згідний із думкою Достоєвського, що ”краса врятує світ”. На жаль, часто мені здається, що сучасне церковне мистецтво близьке до мазанини. Так не може бути. Істина, Добро та Краса нероздільно повязані”, - стверджує художник. Новий авангард Трігель живе у Лейпцигу, найбільшому місті Саксонії, де 3/4 мешканців не декларують приналежності до Бога. Лише 4 відсотки мешканців Саксонії - це католики. Художник вважає, що не варто опускати рук через дехристиянізацію Східної Європи і каже, що на білому листку легше малювати. “В таких умовах зміст віри стає найважливішим. Непотрібно підлизуватись до молодих, достатньо тільки проголошувати науку Христа”, - вважає Трігель. Його дочка, якій 14, також почала ходити до Церкви, можливо, колись прийме хрещення, додає автор. Трігель є нетиповим художником, сучасним, але який таким, який малює, згідно старої школи мистецтва, який використовує релігійні теми не для того, аби їх збезчестити. Серед німецьких митців він є поодиноким явищем, і, напевне, залишається поза течією. “Є такі люди, які, дивлячись на його роботу, крутять пальцем біля голови та кажуть: ”Це ж старомодно”. Але я думаю, що саме він є авангардистом”, - каже Хюттель. за матеріалами, Gosc Niedzielny

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Дорога до Бога,

дорога до себе,

дорога до Царства Небесного... З давніх-давен існує звичай – відбувати прощі до святих місць. Вірні долають великі відстані, щоб поклонитися мощам святих Божих угодників, помолитися серед монастирської тиші, прикластися до чудотворної ікони, зачерпнути із джерела цілющої води. Як явище, паломництво є життєво необхідними на шляху духовного становлення і вдосконалення віруючої людини, не дарма воно існує у традиціях всіх світових релігій. Воно є невід’ємною частиною будь-якого віровчення. Є в людині щось таке, що змушує її зрушити з місця і прямувати туди, де скороминуща буденність схиляється перед очевидністю вічності, де до цієї вічності можна доторкнутися серцем і прикластися до неї устами. Подорож до освячених місць символізує шлях людини до Бога. Проща – це мандрівка до Святих місць, наділених здатністю очищувати людину. Це час, коли увага людини переноситься на простір внутрішніх відчуттів, на сприйняття Істини. Усі розуміють, що паломництво – це не звичайна туристична екскурсія чи розва-

жально–пізнавальний похід, а це передовсім – релігійний акт, спільна молитва; це шлях який не дається без духовних і фізичних зусиль, без праці серця і мозку, який слід проходити у дусі покаяння і молитви. Тому охоче годяться на різноманітні невигоди і труднощі пов’язані з дорогою до вибраного місця. Бути паломником – це не тільки велике щастя, але і велика духовна праця на грані віри і відчаю, на краю надії і сил. Так, пережита проща не лише запевняє віруючій людині внутрішнє очищення, та допомагає краще приготуватися до отримання жаданої ласки від Бога, вона усвідомлює щось не менш важливе, а саме – що всі ми є паломниками на землі “бо постійного міста не маємо, а шукаємо майбутнього!”(Євр 13, 14). Таким чином, кожна проща стає частиною єдиної життєвої мандрівки до дому Отця нашого, що на небі, надаючи усьому людському буттю правильний напрямок і правдиву глибину. palomnyk.info

Молитва Матір Божа Бердичівська, Ти в усі часи являєш Свою доброзичливість і співчуття тим, хто шукає Твоєї опіки. Прийми з глибини душі нашу подяку за Твою надзвичайну присутність і материнське піклування. Ти завжди була зі Своїм Народом, і саме Тобі ми завдячуємо благодать віри, здоров’я і життя. Тобі, о, Бердичівська Діво, ми довіряємо себе самих. Охороняй наші родини, щоб у них панувала злагода і любов, благослови виховання наших дітей. Будь утіхою страждаючим тілесно і духовно та світлом для тих, хто шукає Христа. Яви всім, що Ти є Матір’ю Надії! Збережи нас від безладу та заздрості. Вчини, щоб ми завжди чули Твій Материнський голос. Матінко! Прийми всіх до Твого серця, тепер і навіки! Амінь.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

П’ять років тому, у 2009, ми всією родиною йшли в паломництво. Однією з причин була проста людська цікавість, що це таке і як все відбувається. Але важливішою ціллю була молитва, аби відважитись на ще одну дитину, оскільки ми з чоловіком уже ”у віці”, а остання спроба завагітніти завершилась тим, що ми втратили дитину. Ми боялися, ми переживали. У паломництві була саме молитва прохання до Діви Марії та Ісуса аби дали сили та мужності, щоб відважитись на цю дитину. Через рік у нас з’явився малюк. Світлана

Паломництво змінило усе моє життя та мою родину. Були тяжкі часи, коли ми пили з чоловіком. Нашої сім’ї по суті не було. І коли я пішла у паломництво, я багато молились за свою родину, за своїх дітей. А після паломництва у нас ще народилася п’ята дитина, Домінік, як великий дар від Бога. Я дуже дякую Господу та дякую тим людям, які зі мною були в паломництві. Слава Богу за все. Наталя

Я люблю паломництво. Це завжди особливий час, час шаленої радості, нових знайомств, єднання з Богом. Завжди є чимось таким неймовірним, коли відбуваються найкращі моменти у моєму житті та чудеса. Наталка СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Чи хочеш бути ”Ніхто не знає Отця”, каже Ісус у Євангелії від св. Матея. То, власне, незнання Отця лежить в основі не однієї людської біди, розгубленості й відчуття безглуздості життя. ”Один чоловік мав двох синів” (Лк 15, 11) Коли у Євангелії від св. Йоана Ісус розповідає апостолам про Отця, Він пробуджує в них нечувану тугу. Через те, як саме Христос говорить, Филип просить: ”Господи, покажи нам Отця, і буде нам досить” (Йн 14, 8).

нить з людьми, так, як йому лиш заманеться. Страх велить сприймати Бога як того, хто тільки забирає, обмежує, ставить перепони, а якщо щось і дає, то завжди у винагороду за ”щось”. Крім того, він нечулий і холодний, бо з байдужістю дивиться на людське страждання й нічого не робить зі злом, яке нас зачіпає. Ці геть дивні ідеї, на жаль, тільки збільшують наші проблеми з батьківством і материнством.

Сьогодні ми страждаємо від порушень батьківства й материнства, а по суті справи – чоловічості й жіночості. Бо одне неможливо відділити від іншого. Не знаю, чи в минулому було краще. Напевно кожна епоха переживає свої боріння і тертя у цій сфері. Щораз то більше людей відчувають непевність у тому, як бути батьком або матір’ю. В будь-якому разі, не все тут так очевидно, як колись. Факт, що люди віруючі та атеїсти часто переносять свої особисті страхи на Бога, не зіставляючи їх із Євангелієм. Вони вперто воліють ототожнювати Бога з старим дідом, або з авторитарним гегемоном, який чи-

Всупереч схемам Коли читаю притчу про батька і двох його синів – почуваюся так, ніби опинився в іншій казці. Батько з притчі поводиться дивно й не пасує до схем і стереотипів-страшилок, якими переповнена сучасна культура, принаймні у певних сферах. Якщо вже хтось і переступає, перевищує в собі те, що виражає людська жіночість і чоловічість, а разом із тим містить це у собі, то є ним саме Отець, об’явлений Ісусом у Євангеліях. Погляньмо насамперед на життєву позицію батька стосовно його молодшого сина. Коли його дитина просить про завчасний

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

татом? розподіл майна, батько мовчить. Він не поводиться як справжній мужчина, який повинен поставити нахабу на місце і дати йому в пику. Не кричить: ”Добра мого тобі захотілося? Ось як ти поводишся з батьком, який тебе вигодував і виховав?” Натомість без будьяких затягувань погоджується на нечувану пропозицію сина, так ніби готовий на все за найменшим порухом його пальця, ніби боїться протестувати.

Потім його ставлення до сина сповнюється суму й туги. Ми не знаємо, як надовго. Але туга його пожирає. Батько каже, що той син був помер. Певно що ніхто не радіє зі смерті дитини. Може, у його голові калатала думка, що син уже ніколи не повернеться? А може, навпаки, він настільки знав свою дитину, що також знав і те, що як тому біда надокучить, то він повернеться назад додому. Однією з рис батьківства є дозвіл дитині заблукати, навіть якщо це розходиться з уявленнями батьків і коштує їм багатьох страждань. Батько не кидається з розпачем синові в ноги, благаючи його, аби не йшов із дому.

Далі голос беруть почуття. Батько зворушується, цілує, обнімає, падає своїй дитині на шию. Він узагалі не вибухає гнівом, не проявляє рішучості. І знову нічого цьому синові не каже. Отже, мужик із цього батька ніякий. Слабак, ганчірка, сказали б деякі. Згідно з багатьма стародавніми філософами, Бог, який би зазнавав якихось почуттів, мусив би бути піддатливий на зміни. А це, на їхню думку, слід визнати за прояв недосконалості. Філософи вважали, що Бог може бути люблений, але не може любити, бо це слабкість. Тому ідея Бога, який стає людиною, принижується і обмежує себе, була в очах греків неможливістю й абсурдом. Тим часом у своєму вченні Ісус розвалює чимало тодішніх (і нинішніх) зразків батьківства, як і уявлень про Бога. Ориген пише: ”Якби Бог не розчулився, то не увійшов би в

людське життя”. Ісус розповідає цю притчу не так для того, щоб ми уникали помилок молодшого і старшого синів. Він хоче, щоб ми у своїх стосунках із ближніми наслідували цього батька. Саме цього бракує обом синам, які зі своїм татом не ототожнюються і не розуміють його. У чому ж ми маємо наслідувати батька з притчі? Насамперед мене вражає те, що після повернення сина батько виражає йому свою любов тілесно, жестом, почуттями, а не словами. Якщо Бог став Тілом, аби явити нам себе і свою любов, а також істинну гуманпродовження на ст. 22 СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

діти

ність, то можна сказати, що тілесна комунікація відіграє величезну роль на нашому шляху до зрілості. Прагнення притулитися не є дитячим, не становить ознаки браку мужності. Наше тіло ”спілкується”, комунікує, і не тільки відчуває голод, приємність, жадання і спокуси. Чимало людей не пізнали емоційної і тілесної близькості з боку батьків: їх не брали на коліна, не цілували, вони не борюкалися з татом. Найчастіше такі батьки не мали поняття, що ці прості жести ніжності важливі для розвитку дитини. Вони не вміли поводитися інакше, оскільки самі переживали різні загальмованості. Їм бракувало прикладу. Однак дитина мусить якось дати раду цьому голодові. Вона пробує якось ошукати це прагнення близькості, мінімалізувати внутрішній біль: ”Ні, я зовсім цього не потребую, обійдуся й без цього, мушу бути сильним, мені не можна мати такі прагнення, бо це ознака слабкості”. Таке настановлення може запанувати в людині на все життя. У дорослому віці така людина боятиметься близькості та інтимності з іншою людиною, переконуючи себе, що вона ж не дитина… Зустрічатиме опір, коли слід було би виявити тілесну близькість своїм дітям.

що минуле сина – це, загалом беручи, штука болюча. А найважливішим є те, що син повернувся. Тільки це зараз важливе. Минуле стає очищеним, бо син стоїть перед татом. Немає ні осуду, ані кари. Немає ні покути, ані обов’язку відробити розтринькане майно. Батько радіє, що син є. Чи батько є таким тільки щодо грішників, які повертаються? Таку ж само радість він має і щодо старшого сина, але вона переплетена з сумом від того, що його первородний живе в іншому світі, обік батьківського дому, сповнений гніву, претензій і допоминань. Від деякого часу мене інтригує думка про Небо. Існує судження, що ми там ”нічого” не будемо робити. Ми просто будемо присутні. Вдивляння у Бога буде джерелом нашого існування. Як же це не пасує до панівного мислення, створеного економікою, порівнюванням, нічим не обмеженими апетитами і переконанням, що кожна мить має бути ”для чогось”! ”Продуктивне” мислення ставить величезний наголос на діяльність, здобування, творення, осягання, – яке і справді має значення, але не є всім. Ба більше, як люди віруючі ми інколи можемо гадати, перебуваючи під впливом цього мислення, що саме цього від нас вимагає і Бог: різноманітних

Найважливішою є присутність Дивує, що батько не розпитує марнотратного сина про минуле. Його не цікавить, що там син робив, де він швендяв і як саме все зіпсував. Батько керується лагідністю і знає,

досягнень і звершень, найкраще самостійних і своїми силами, аби мати більший привід пишатися і причину для щедрої винагороди. Тому часто звичайна присутність видається непродуктивною, нудною, безплідною. Та-

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

кою, що ”нічого не дає”. Обидва сини почувалися у батьківському домі незручно, їм ніби постійно чогось бракувало. Не втрачати синівства І фундаментальна справа. Ісус виразно дає зрозуміти, що то син загубився, а не його синівство. Коли ми грішимо, то не втрачаємо гідності сина чи доньки Бога, хоча суб’єктивно ми почуваємося саме так. Бо перебуваємо в облуді. Якби прийняти, що внаслідок наших відступництв Боже дитинство загине в нас безповоротно, то ми б мусили визнати, що гріх є сильніший за любов і вірність Бога. Тоді ми б увійшли на грузьку землю дуалізму, де сили зла розглядаються нарівні з покірною не-силою добра. Батько це каже до молодшого сина: ”Ти був мертвий, ти загубився, але ніколи не переставав бути моїм сином, а також братом твого брата”. Ці стосунки не змінилися. Натомість старшому синові він спокійно доводить до свідомості: ”Моя дитино, ти завжди при мені, і все моє – твоє”. Бо ж старший син мав відчуття, що насправді все точно навпаки. Він вважав, що доброзичливість і майно батька потрібно було здобувати напруженою працею і власними зусиллями. Гріх – це відвернення від Бога, брак лю-

бові до людини, але не повний розрив стосунків із Богом. Це важлива різниця. У сповіді Бог повертає нам наново синівство, яке ми втратили; та навіть більше, Він лікує рани, приводить нас додому. Бо коли ми віддаля-

ємося, то занепадаємо. Можемо підвести й відступитися тисячі разів, але не можемо через це усунути нашої пов’язаності з Богом у Христі. Це наша опора. Тому для Бога навіть засуджені є Його синами і доньками. Я запитав себе. Як це так, що батько був такий добрий, милосердний, чутливий, а його сини, попри все, погубилися? Якщо маєш хорошого батька і матір, то будеш схожим на батьків – цей стереотип панує і понині. Якщо ти нещасливий, то це тому, що в тебе були злі й незрілі батьки. Вони не дали тобі стільки любові й ніжності, скільки тобі треба. Як завжди, у цьому є раціональне зерно. Напевно у люблячій сім’ї людині зростати легше. Але автоматизму тут немає. Чому? Бо ще є свобода. Можливість сказати ”ні” навіть тому, хто любить. Існує також внутрішня темрява, яка сидить глибоко в нас. І щомиті проявляється. Християнин має приймати і давати. А отже, він може бути гарячим від любові, сповненим милосердя. Може забувати образи, бути щедрим і радісним. Може приймати різних марнотратних, які його образили, поранили, використали. Може свідчити терпеливість щодо перфекціоністів, егоцентристів. За однієї умови: якщо пізнає, який насправді

є Отець, і дозволить Йому обіймати себе безконечно. Бо то не Отець є нашою проблемою і загрозою. А незнання Його. за матеріалами, Даріуш Пюрковський SJ, deon.pl

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Віра як зустріч з Богом Віра як зустріч з Богом Вірити - це не тільки знати, чи відчувати. Бо віра не виключає розумової діяльності. Навпаки, розум перебуває у своїй найвищій активності, проте його одного недостатньо. Вірити - це не тільки хотіти. Воля сама по собі не здатна змусити вірити. Треба рахуватися не тільки з розумом, але й з волею і почуттями людини, які, з’єднавшись, стають силою, що цілком полонить людину. Зрештою, віра – це результат дару, новий людський хист. Навіть невіра десь у глибині може бути прихованим бажанням вірити, ”анонімною вірою” (Ранер). Недовіра може породити довіру. Той, кого хвилює віра, недалеко від неї. Віра в релігійному розумінні Віра – це особиста зустріч з Богом. З Богом, який ”править в недоступному світлі”, який ”перевищує всі уявлення”, який, як і

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

кожна особистість, має свою інтимну сферу, свої таємниці, які неможливо осягнути розумом. Навіть якщо розуму зрозуміло, що Бог існує, йому невідомо, хто такий Бог. Він не знає про Бога нічого конкретного. Бог, якого можна було б осягнути розумом, вже не був би Богом. Божі таємниці не суперечать розуму, вони його перевищують. З любові вони передаються людській свідомості в одкровенні. У втіленні Бог висловлює Себе Самого. ”Боже Слово” – це Ісус Христос; через Нього Бог зустрічається з людиною фізично. В Ісусі Христі Бог одночасно є предметом і основою віри. Я вірю в Бога заради Бога. Вірю, що Він говорить про Себе Самого. ”У вірі людина усвідомлює реальність триєдиного Бога” (Джозеф Піпер). Проаналізувавши віру, ми не прийдемо до якого-небудь певного висновку. Віра жива, і вислизає з-під скальпеля розуму та психології. По суті, віра – це велика благодать, яку

дарує нам Бог. Однак віру неможливо “виконати як завдання”. Бог не вимагає віри, він дає її тому, хто шукає, хто хоче і готовий вірити. Що може людина зробити перш, ніж почне вірити, так це розкрити свої руки і своє серце, щоб Бог мав можливість дати. Символ порожніх рук відповідає такому розумінню віри. Отже, віра стає реальністю в момент зустрічі. Будучи живою, вона зростає, але не логічним і навіть не психологічним шляхом. Бог дає людині ”очі віри” (Августин), якими вона може побачити сяйво таємниці, і з нею пов’язати своє життя. Всупереч всій невизначеності і спокусам, які атакують віру, вона насамперед надійна, бо її основа не в людській науці чи людському досвіді, а в Бозі, який не може помилятися і не може обманювати. ”Хто вірить, той не тремтить”, той перебуває в Бозі.

Жива віра Однак віра не залишається тільки особистою справою людини. Вірі потрібні результати. Вона пронизує все буття і стає зримою у вчинках людини. ”Віра без справ мертва” (Як. 2,20). Вона повинна бути відчутна у повсякденному житті. Тому віруюче ”Так” людини не повинно перебувати тіль-

Примножувати віру Людині, яка прийняла хрещення, віра дарована не як щось, що неможливо втратити, але тільки як здатність, яку потрібно постійно вдосконалювати. Їй, як і всьому живому, буде потрібна їжа, щоб вона могла зростати. Їй доведеться подолати різні кризи, щоб стати зрілою. У віри є ступені, які відповідають віковим періодам у людини. Віра дитини інша, ніж віра підлітка, а у зрілої людини - ніж у старого. Дитяча віра легко ”деградує”, якщо не пристосується до нового життєвого досвіду. Нічого дивуватися, що така нерозвинена віра нездатна вирішити реальні життєві проблеми. Кризи віри необхідні, вони роблять віру живою, витривалою і незалежною. Як подолана хвороба найчастіше виробляє імунітет в організмі, так зміцнюють віру подолані кризи. Кожна проблема, пов’язана з вірою, повинна бути відвойована, реалізована і відмолена. ”Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству” (Мк. 9, 24). Якщо і можливо дати відповідь на питання віри, то тільки таке: ”Христос - вирішення всіх труднощів!” (Тертуліан).

ки в згоді з розумом, воно повинно проявлятися у відповідних вчинках. Віра – це не тільки прийняття чого-небудь як істини, теоретичне ”так” благовістуванню Ісуса. Вона формує ціле життя. У ній теорія і практика складають єдність. Віра це вказівка (Бубер) і шлях (Брокс). Ми повинні експериментувати з вірою постійно (Херманн), все життя. Таким чином, і розділених християн з’єднують два нібито протиріччя, які насправді доповнюють одне одного: ”Праведний вірою живий буде” (пор. Рим 1, 17). Достовірна одна тільки любов! (Бальтазар). за матеріалами: Фердинанд Кренцер “Основи католицького віровчення”

Молитва З вуст дітей підготував Ти, Боже, хвалу собі. Дай же нам завжди бути смиренними дітьми перед Тобою, і хай усе наше життя, наші слова і вчинки стануть постійною жертвою на славу Твою, о Вічний Триєдиний Боже. Амінь. СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

жі

я т т и Ж

е на м

”Відколи доля нам тебе повернула, над кожним сходом сонця бачу твоє ім ’я, а в полудні – блиск твоїх очей. Твоя посмішка лікує мої рани,” пише своїй дочці Антоніо Соччі. Трагічна історія відомого італійського журналіста та письменника Антоніо Соччі облетіла світ п’ять років тому. Катаріна, 24-літня студентка факультету архітектури, 12 вересня 2009 р. раптово втратила свідомість у своїй квартирі. Її серце перестало битись із невідомих причин. Лікарі реанімували її протягом години. Коли підтвердили, що вона не має шансів вижити, до помешкання влетів стривожений священик, опікун студентки. Він відпихнув санітарів та почав молитись. Коли ж він скінчив молитву – серце Катаріни почало битись. Пацієнтку доставили в лікарню у Флоренції. Там уже на неї чекали її батьки: Антоніо та Олександра. Днями та ночами друзі та родина чекали на коридорі відділення інтенсивної терапії. А навколо дівчини, зануреної в сон, почали діятись чудеса. Сам батько протягом двох місяців після трагічного випадку отримав тисячі листів із усього світу, в яких люди обіцяли молитву. В цих листах також йшлося про навернення під впливом Катаріни атеїстів та про терпіння інших людей.

”Лежача дівчина сколихнула цілий світ”, - так хтось написав. Але сталось так, що одного дня всупереч діагнозам лікарів італійка пробудилась. Антоніо Соччі зібрав свідоцтва з усього світу і вирішив описати драму дочки. Його книжку ”Катаріна”, яка стала свідоцтвом його власної віри, прочитали тисячі людей.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Таємниця Після нещасного випадку із дочкою Соччі проігнорував багато проектів із своєї професійної діяльності, хоча і надалі публікує свої книги. Антоніо більше не веде телевізійних програм та програм на радіо, не викладає у школі журналістів у Перуджі, бо каже, що його життя зараз - це Катаріна, родина та дім. “Живемо наче посеред бурі, тримаючись за якір, яким є Марія. Не хочу та не можу втрачати ані хвилини із життя Катаріни”, - каже батько. 28-річна дівчина не є повністю здоровою. Її реабілітація проходить повільно, тому родина Соччі мусить переїздити від лікарні до лікарні кілька разів на рік. З кожним днем її стан поліпшується. Ще напередодні її пробудження лікарі не давали дівчині жодних шансів на життя. Але зараз Катаріна пробує говорити поодинокі слова, їсть, п’є, дуже часто приймає Святе Причастя. Частково, однак, залишається паралізована, але незважаючи на це бере участь у родинному житті. Її батьки та хлопець Стефано щодня читають їй книжки та статті. Антоніо Соччі неохоче розмовляє про особливості реабілітації, бо їх важко витримати, особливо напади. Кілька разів після повернення до життя дівчина знову торкалася смерті. Журналіст вірить, що все це має великий сенс. Міцно тримається надії і Євангелії. Родина Соччі бере участь у паломництвах до святих місць в наміреннях доньки. Вони відвідали Сактуарій в Монтенеро - місце об’явлення Діви Марії в 1944 році неподалік Мілану; Лорето, куди кожного

року подорожувала Катаріна; гріб отця Піо в Сан Джованні Ротондо. Антоніо також ходив у паломництво до Лурду. Грудень 2012 року. Молиться в печері Масабель, де свята Бернардета зустрічалася з Матір’ю Божою. Дякує Марії за пробудження Катаріни. Пригадує, що на початку 2010 року тут на колінах стояв Стефано, хлопець його доньки. Занурив у джерелі улюблений шарф Катаріни, ще вологим привіз його до лікарні та закутав шию дівчини. Наступного дня вона пробудилася, вперше після аварії. Марія є частиною життя родини Соччі. Їй Антоніо довірив життя Катаріни, коли вона була ще маленька.

Дівчино, встань! Соччі пише, звертаючись до доньки: ”Цілий світ дізнався про тебе. Викарбував твоє ім’я на небі, в книжках, людських серцях. Напишу його також на кожній квітці, яка розцвіте наступної весни, та на горизонті моря”. Чим довше триває трагедія дочки, тим більше батько в неї закохується. Але, як сам зізнається, краще пізнав Катаріну після трагічного випадку. “Зовсім випадково прочитала книжку про Катаріну. З того часу якась нечувана сила, наче шалена ріка, наповнила мене істинним життям, надією та повнотою радості, надала сенс моєму існуванню. Зрозуміла, що до того моменту просто марнувала своє життя: стільки втрачених років викинуто на смітник!”, - пише Мануелла Бастелі. за матеріалами, Йоанна Браткевіч-Брожек СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

МАРІЯ – ЗРАЗОК НАДІЇ

Життя Марії було повне надії. Маріїне “FIAT” - (ТАК) було точною і стверджувальною відповіддю на запропонований Богом план для її життя. Своєю безпечною відповіддю і стійкою вірністю вона дає нам приклад надії і впевненості в Господі. Марія прийняла Божий план для її життя знаючи лише, що вона стане Матір’ю обіцяного Спасителя, але не знаючи, як ця обіцянка буде розвиватись. Скільки сюрпризів слідувало після того: дискомфорт, бідність і Народження у Вифлеємі, пророцтво Симеона, втеча в Єгипет, приховане життя в Назареті. Але “Марія пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці” (Лк. 2,19). Марія завжди показувала свою довіру до Господа, незважаючи на зовнішні обставини. Її життя було потужним гімном небесної надії. Від зачаття Ісуса і до самотності його Хреста, життя Марії було яскравим свідченням твердої надії на Бога. Вона ніколи не впадала у відчай.

Молитва Марії

В наших потребах ми можемо бути впевненими, що заступництво Марії досягне небес і відкриє шлях до неочікуваного розв’язку. Ми бачимо, як це відбувалося на весіллі в Кані, коли Марія поставила себе між своїм сином і своїми людьми, і заступилась за них. “Вина у них немає” (Йн. 2,3). Навіть після неохочої відповіді Ісуса, вона каже слугам: “Робіть все, що Він вам скаже” (Йн. 2,4). Вона повна надії і вірить, що Він не відмовить їй у проханні. І Він не відмовляє. Марія, слугиня Господня, була обрана Отцем і підтримана Св.Духом, щоб виконати ту місію, яка поставлена перед нею. Біля підніжжя Хреста вона стає матір’ю всього людства і є нашим зразком надії, а також нашим адвокатом; вона завжди дає нам надію на спасіння. Марія вчить нас молитися на розарії. І розарій є молитвою надії. Благовіщення, над яким розважаємо в Радісних таїнствах, є втіленням найбільшої месіанської надії. Страсні таїнства, а особливо Страждання, є ціною нашого Відкуплення і дають нам надію на Бога, незважаючи на наші гріхи. Славні таїнства підтверджують прагнення християн; надія на небеса і славу, обіцяну нам.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Молитва Розарію - роздуми над основними моментами життя Ісуса Христа за допомогою чергування молитов “Отче наш”, “Радуйся, Маріє”, та “Слава Отцю” Таємницї розарію: Радісні, в яких розмірковує про таємницю Божої любові 1. Благовіщення Пресвятій Діві Марії 2. Відвідини Дівою Марією св. Єлизавети 3. Різдво Ісуса Христа 4. Стрітення Господнє 5. Віднайдення 12-річного Ісуса в Єрусалимському храмі

Світлі

1. Хрещення Господа Ісуса в Йордані 2. Чудо в Кані Галилейській 3. Проповідування Царства Божого 4. Преображення Господнє 5. Установлення Євхаристії

Скорботні, в яких розмірковує про страждання Ісуса Христа

1. Молитва в Гетсиманському саду 2. Бичування Ісуса Христа 3. Увінчання терновим вінком 4. Хресна дорога 5. Розп’яття і смерть Господа Ісуса на хресті

Славні, в яких прославляється Христос, через якого і разом з яким християни прагнуть до вічного життя 1. Воскресіння Ісуса Христа 2. Вознесіння Ісуса Христа 3. Зішестя Святого Духа 4. Успіння Пресвятої Богородиці 5. Коронація Пресвятої Діви Марії на Царицю неба й землі

Єдність всіх християн

Марія є також нашою надією на єдність між всіма християнами. Вона є надією людства, коли заступається за всіх людей, особливо за нехристиян, щоб вони змогли пізнати Ісуса, як їх Спасителя і Бога. Нехай Матір всього людства, піднята до Небес над усіма ангелами і святими, заступається за нас всіх у спільності зі святими. Як у першій спільноті, де присутність Марії скріплювала єдність сердець, коли вони зустрічались для молитви, так само нехай її заступництво сьогодні з’єднає всіх християн в одне серце і одну душу. Мир і єдність є об’єктами надії Церкви і всіх людей. Вони є дарами Святого Духа, про які ми можемо просити за заступництвом Марії. Її заступництво, повне надії, завжди буде підтримувати нас по дорозі до Отця.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі, хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь

Її тітка Єлизавета проголосила: “Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа” (Лк. 1,45). Коли ми віримо цим словам і приймаємо Марію, як приклад для наслідування, ми стаємо пророками надії, якої потребує світ. Тож попросимо Марію, нашу Діву надії, допомогти нам уникати будь-яких вчинків, які противляться надії. Щоб ми, як і Марія, були вірними благодаті, яку нам дав Господь. Щоб ми звернулись до неї в радості і вдячності за те, що вона є Матір’ю, яка приведе нас до Небес, де те, на що ми надіємось все наше життя, стане реальністю, і ми зможемо вічно прославляти і поклонятись Отцю, Сину і Святому Духові. за матеріалами, Milites Christi Imperatoris СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Агресія - це модель поведінки, яку, в даному випадку, дитина демонструє оточуючим. У перші роки життя малюка агресія виявляється імпульсивними діями: криком, упертістю, бійками або киданням речей. Такою поведінкою дитина “говорить”, що відчуває себе дискомфортно або безпорадно. Проте слід пам’ятати, що дана агресивна поведінка може вважатися агресивною лише умовно, адже у дитини немає намірів заподіяти кому-небудь шкоду.

Агресивність у дітей Приблизно до трьох років ситуація з агресією змінюється і на перше місце виходять конфлікти з ровесниками. Приміром, конфлікти виникають в боротьбі за право володіти іграшкою, або дитина конфліктує, щоб проявити себе, щоб “останнє слово” залишилося за нею. Дані конфлікти проявляються, як правило, спалахами агресії: вдарити відерцем по голові, висипати пісок в обличчя, вкусити, вдарити чи штовхнути. Надалі дитина навчається контролювати свою поведінку, оскільки вчиться дотримуватися певних соціально-моральних норм. Якщо батьки нетерпляче ставляться до відкритих проявів агресії, не пропонують дитині іншого способу вираження свого стану, то агресія займе “пасивне” положення і проявиться пхиканням, бурчанням, упертістю або непослухом. Якщо ж батьки терпляче намагатимуться навчити дитину обговорювати, аналізувати, слухати, порівнювати і пропонувати власне рішення, то у дитини не буде причин проявляти агресію, оскільки вона зможе повідомити про дискомфорт або пояснити, що її турбує. Дорогі батьки, пам’ятайте, що ставлячись байдуже до агресивних дій дитини, ви пропонуєте їй так званий “агресивний шаблон поведінки”, який закріпиться надовго чи назавжди. Коли бать-

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

ки заохочують агресивну поведінку “вдар першим, щоб показати, що ти сильніший” або просто не пояснюють, що не можна бити іншу дитину, якщо вона не віддає свою іграшку, то міняти свою поведінку у дитини просто не буде причин.

Що може стати причиною формування дитячої агресії?

• Взаємовідносини у сім’ї. Дитина навчається поведінці і формі відносин, які є в родині і ця поведінка збережеться і в підлітковому віці, і в дорослому житті. Якщо в сім’ї прийнято підвищувати голос та ображати, то дитина навчиться цим формам відносин та буде їх копіювати. • Приклади ЗМІ, фільми, мультики, передачі або шоу агресивного змісту ведуть до порушення агресії. Крім того, герої фільмів часто агресивні, і якщо дитина захоче наслідувати “свого героя”, то буде вести себе агресивно. • Взаємини з однолітками. Діти засвоюють різні моделі поведінки під час взаємодії з іншими дітьми. Якщо в дитячому садку хтось ображає вашого малюка, то він може “взяти на озброєння” даний спосіб спілкування, якщо вважатиме, що “так прийнято”, або що так він захистить себе від інших. • Бажання привернути увагу. Діти, які не мають досвіду і достатньо ресурсів для того, щоб бути першими, несвідомо прибігають до будь-яких способів, щоб отримати свою порцію уваги, нехай навіть негативну, і для них це краще, комфортніше, ніж залишатися непоміченими.

• Бажання володарювати. Дитина переакція на довгу розлуку і т.ін. Необхідно – ревіряє тих, хто її оточує, хто ж насправді це значить, що інакше, при придушенні агреконтролює ситуацію. І кидає дорослим висії, стрес буде діяти згубно на багато функклик: “Ти мені нічого не зробиш”! У подібноцій організму, приводити до хворобливого му випадку не йдіть на принцип - він лише стану від гострого до хронічного, діяти далі “заводить” малюка і є показником безпоі далі, глибше і глибше на психіку. радності та слабкості дорослих. Спробуємо написати список таких собі • Намагання методів, “штучок”, втекти від невдаАгресія – це енергія по- варіантів можличі. Діти відмоввої поведінки, щоб ляються брати долання, боротьби, відстою- допомогти дитині участь у будь-якій вання своїх прав та інтересів. безпечно вилити діяльності, не свою агресію: прагнуть до успіху і досягнень. Вони втра• Копати м’яч, рити землю (на вулиці) чи тили віру в себе, тому і почувають себе тупати ногами; дискомфортно. Батьки мають бути дуже • Рвати папір на шматки, а також намалютерплячими, підтримувати і стимулювати вати якусь “бяку” і порвати цей негативний найменший успіх дитини. малюнок або ж навіть демонстративно викиСаме тому, що дитина не вміє усвідонути його у смітник; мити й висловити протестні почуття, у неї • Розбирати, навіть ламати іграшки (проможе виникати “безпредметна агресивте лише свої!!!); ність” – розповсюдження почуття злості на • Бігти стрімголов (батькам, зрозуміло, слабші та безпечні об’єкти – на дітей, тваварто забезпечити “дистанцію для забігу”, рин, предмети. щоб голова не постраждала); • Кричати. Часто просто викричатися може допомогти малюку, а батьки пережиЧим можуть допомогти батьки? вуть, якщо ТРЕБА (правда ж?); • Не сваріть дитину за те, що вона посміВаріантів може бути значно більше, прола гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до сто пофантазуйте трішки. її обурення з розумінням й повагою: допоАгресія – це енергія подолання, боротьможіть їй усвідомити і сформулювати свої би, відстоювання своїх прав та інтересів. Це претензії. Коли емоції вщухнуть, розкажіть сила, яка необхідна дитині для того, щоб додитині про те, як Ви переживали, коли вона сягти своєї мети, протистояти перешкодам. виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею Небажаною є не сама по собі агресія, а невдалу форму висловлювання претензій. прийнятні форми її прояву: звичка кричати, • Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми ображати, битися. Тому завданням виховансамі придушуємо своє роздратування, терпиня дитини є не усунення її агресії, а навчання мо його доти, доки воно не вибухне, як вуладекватно проявляти свої негативні почуття: кан. Набагато легше й корисніше вчасно помігнів, обурення, неприйняття. тити своє незадоволення і проявити його так, ustymko.com щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення. • Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту. Та часто трапляються моменти, коли дитині просто НЕОБХІДНО виплеснути агресію, яка назбиралася чи від образи, розчарування, чи то через стрибки настрою, через будьякі стресові чинники, хворобу, як відповідна СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

На футбол, як і на будь-який інший вид спорту, можна дивитись з різних сторін. Із точки зору соціолога, бізнесмена чи звичайного глядача. Можна також задуматись над статистикою жовтих карток та кутів падіння та відбивання. Запрошую подивитись на футбол дещо інакше, ніж зазвичай.

Фізика в грі

Як підкрутити м’яч? Фізика гри у футбол проявляється тоді, коли на полі битви стається щось непередбачуване. Тоді необізнаний вболівальник усвідомлює, що чогось він тут не розуміє. На чемпіонаті світу у 1998 році бразилієць Роберто Карлос, б’ючи штрафний, вдарив по м’ячу, надаючи йому відповідну швидкіс ть та обертання. М’яч оминув стінку з футболістів з правої сторони, а потім раптом повернув наліво, і на повне здивування воротаря, влетів до сітки. Трюк Карлоса не спрацював би, якби він грав у вакуумному середовищі. Тоді на м’яч, який рухається, діяла б тільки сила гравітації, а його рух був би абсолютно передбачуваним. Та футболісти не грають у вакуумі. Футболіст, ударяючи по м’ячу, надає йому спін - тобто спричиняє його обертання. І тоді починаються справжні чудеса. М’яч, обертаючись навколо власної осі, створює різницю швидкості повітря і відповідно різний тиск з різних сторін м’яча. Сила Магнуса, яка виникає при цьому, штовхає м’яч в бік.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

У принципі м’яч можна ”підкрутити” в будь-якому напрямку. А все для того, аби збити з пантелику воротаря, і він не знав, в якому напрямку летить м’яч. Підкручений м’яч може змінити напрямок свого руху аж до 4 метрів.

Напрямок обертання мяча

Сила Магнуса

Бити сильно чи слабо? Що краще: аби м’яч летів швидко чи повільно? Інтуїція каже, що чим швидше, тим краще. Але інтуїція часто може помилятись. Ця складна проблема пов’язана із різними видами повітряних потоків навколо м’яча, що рухається. Він може бути ламінарним (при якому перемішування між сусідніми шарами не відбувається, він спостерігається при невеликих швидкостях) або турбулентним (хаотичним). Обидва випадки абсолютно різні.

Коли швидкість м’яча є великою, сила Магнуса (та, яка відповідає за підкручування) діє дуже слабо. Навіть дуже сильно підкручений м’яч буде рухатись по прямій лінії. Але якщо м’яч підкрутити та вдарити не дуже сильно, тоді вплив сили Магнуса буде набагато більшим, а сам м’яч почне повертатись в залежності від напрямку, в якому обертається. Це знову стане проблемою для воротаря. Навіть коли м’яч вдарили сильно, воротар не може бути впевненим щодо напрямку його руху. Чому? На м’яч, який летить, діє сила опору повітря. Чим більша швидкість, тим сильнішим буде опір. Якщо швидкість збільшується вдвічі, тоді сила опору зростає в чотири рази. М’яч, який дуже сильно вдарили, летячи, уповільнюється, бо на нього діє сила опору. Сила Магнуса не має суттєвого впливу на м’яч, поки швидкість є великою. Натомість, коли швидкість починає спадати, сила Магнуса ніби ”активізується” і починає повертати м’яч. Максимальна швид-

кість м’яча залежить від багатьох чинників, зокрема вологості та тиску повітря. В європейських умовах вона може сягати близько 20 км/год. Досвідчений футболіст зможе надати таку швидкість м’ячу та задати йому таке обертання, що м’яч набере ”переломної швидкості” в конкретному, а не у випадковому моменті. Так було у випадку бразилійця Роберто Карлоса. За тридцять метрів від воріт він ударив по м’ячу початковою швидкістю 120 км/год і підкрутив його до десяти обертів на секунду. М’яч швидко полетів по прямій. Повітря ж дало свій опір. Після 10 метрів польоту м’яч зменшив швидкість настільки, що турбулентний характер повітряних потоків почав змінюватися в ламінарний. В результаті почала діяти сила Магнуса. В моменті, коли м’яч пролітав біля стінки футболістів – він почав звертати. Все тривало максимально дві секунди. Воротар не мав жодних шансів. Томаш Рожек

Спорт – це інструмент передавання тих цінностей, що сприяють благу людської особистості і допомагають будувати більш мирне та братнє суспільство. Подумаймо про чесність, наполегливість, дружбу, підтримку і солідарність. Футбол може і повинен бути школою культури зустрічі, яка призводить до гармонії і миру між народами. Щоби виграти, необхідно подолати індивідуалізм, егоїзм, всі форми расизму, нетерпимості і зловживання людською особистістю. ”Індивідуаліст” у футболі – це перепона для успіху команди; але якщо ми ”індивідуалісти” в житті і не звертаємо уваги на людей навколо, то тінь падає вже на все суспільство. Секрет перемоги – як на полі, так і в житті – полягає у вмінні поважати свого напарника, а також суперника. Ніхто не виграє самостійно – ні на полі, ні в житті! Тож нехай ніхто не замикається в собі і не відчуває себе вигнаним. І хоч у фіналі цього чемпіонату світу лиш одна збірна підніме кубок переможця, вивчаючи уроки спорту і зміцнюючи зв’язки, що об’єднують нас, переможцями будемо усі ми. Послання Папи з нагоди Чемпіонату світу з футболу 2014 у Бразилії, 12 червня 2014 року credo-ua.org

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

• Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї •

за допомогу

у створенні цього журналу

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Дякуємо нашим добродіям

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Тренінговий центр передових соціальних технологій імені Святого Мартіна де Поррес у м.Фастові

Напрямки:

Тривалість навчання: 2 роки. Складається з восьми сесій на рік. Сесії проходять з п’ятниці 18.00 до неділі 16.00. Після закінчення навчання випускники отримують диплом за обраною спеціальністю, який видає Інститут Релігійних Наук Святого Томи Аквінського. Початок навчання: 13 вересня 2014 року.

Тренінговий центр передових соціальних технологій навчає на консультантів та соціальних працівників для допомоги людям, які опинились у кризових ситуаціях або займаються благодійною діяльністю. У центрі діють три напрямки з програмним навчанним: 1. менеджер соціальних проектів; 2. соціальний терапевт; 3. вікова психологія;

Основні теми: - Залежність; - Співзалежність; - Диференційний підхід до соціальних проблем, залежностей, конфліктів у родині; - Соціальна адаптація та ресоціалізація людей, які страждають залежністю; - Стреси; - Соціальна робота За детальною інформацією з неблагополучними родинами; просимо звертатись - Індивідуальне консультування; за телефоном: - Індивідуальне консультування 093-580-98-05, у кризових ситуаціях; 068-038-70-60, - Тренінгові групи; 063-603-83-01 - Основні аспекти повязані зі СНІД; e-mail: dom.marcina@gmail.com - Основи супервізії. Партнером Центру передових соціальних технологій ім. св. Мартіна, є Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського

СВІТЛО З ВИСОТИ • №29 / липень 2014

Сердечно запрошуємо!